Прочитаний :  166
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ПОСПІВ
І
Так Муза хуторна, в розлуці з рідним краєм,
Із думок, мов з перел, намистечко низала:
Тиняючись одна понад чужим Дунаєм,
Забутими себе піснями розважала.
Втішалася вона своїм сердечним раєм,
Коханим споминкам вінки густі звивала,
І, звивши запашний, пускала по Дунаю:
Пливи, віночку мій, пливи з чужого краю!
ІІ
Прямуй до руського прославленого моря,
Де славні подвиги неславою нам стали,
Де завдавали ми тяжкого людям горя,
І греків, і болгар, як турків пліндрували.
Скажи всім ягодам свого й чужого поля,
Що ми передсуди давняшні занедбали,
Що дивимось на світ, як нам велить природа
І серця правота, і розуму свобода.
ІІІ
Народи славились великими мужами
Войни й політики, науки і іскуства,
А ми пишаємось дівчатами й жінками,
Вінцями красоти, скарбівницями чувства.
Розкішне живучи раями-хуторами,
Столичного вони не знають душогубства,
Мов зорі, в чистоті круг жизні совершають,
Піснями вічними серця нам просвіщають.
IV
Ні пинда багачів, ні дика злість голоти,
Ні баламутного попівства темна сила,
Ні без путя війна, наслідниця тісноти,
Ні школа духу в них живого не вгасила.
Дознавши мук гірких, недолі і турботи,
Душа їх в небеса в самій собі зробила;
Мов райське божество, на нас вони взирають
І серцем матернім всі провини прощають.
V
Поезія й любов з колиски до могили
Серед безпутиці на путь їх наставляли,
їх душі привітні від лютості хранили,
І нам їх чистими, без плями, завішали.
Гуляв-буяв козак, — вони його любили,
Мов жертву ідольську, квітками зукрашали,
Сльозами від грязі обмивши і від крові,
Вікам новим несли благую вість любові.
VI
І се вже почали помалу вимирати
Сліпі проводирі сліпого гайдамацтва:
Перестають войну хижацьку прославляти,
Хвалитись дикостю і зрадою, козацтва.
І гасить, мов пожар, культура дух завзятий,
Насліддє темного і злого азіатства;
Пророчиці любви нову нам жизнь віщують,
До інших подвигів і слави нас готують.
VII
Настане час колись ясний, благословенний,
Що наші зіроньки все небо осіяють
І жизні ідеал, свободи дар спасенний,
Умом поезії і серцем привітають.
І зникне, мов туман, навіки морок темний,
Що блазні славою та честю величають,
І, приобщаючись релігії науки,
До всіх народів ми простягнем братні руки.
***
Джерело: анонімний дописувач.
|
|
