Цей світ жорстокий, а люди наче звірі
Перегризуть горло,вип'ють твою кров.
Кинь монету, позолоти руку в лірі
Продадуть душу, щоб купити любов.
Вона сидить собі, моя хата скраю -
Точить ляси... та розпускає язик.
Сидить ,як жаба у болоті й зітхає,-
Як звірина у клітці здіймає рик.
Пам'ятай, що на землі ми - тільки гості,
А добрий гість йде до людей із добром.
Люди наче звірі піняться до злості
Від заздрощів зогниле єство нутром.
А тобі неба розумом не досягти
Не побачиш глибин - перл в синім морі.
Ти сіра птаха дивися із висоти...
Не відчуваєш біль, тих хто в біді, горі.
До ближнього кажеш : **я тебе не знаю**
Цураєшся тих, хто любив ,так тебе.
Ще вчора , ти - казала : слова **кохаю**
Нині , робиш крок назад, любиш себе.
Будь, доброю - вмій любити, і прощати!
Іди до людей з щирою душею.
Зумій хлібом голодних нагодувати...
Світи сонцем, а поміж зір - зорею.
Будь, там де найбільше на землі потрібна,
Роби, що вмієш... маєш до того дар .
Коли в людини талант і вона здібна...
У любові насіє зір із за хмар .
На жаль такий час вже давно, люди мало змінилися, хоча набралися досвіду і повинні б засвітитися, але до запалу не дійшли, до любові до ближнього. Терні невігластва ще не пускають. Тримаймося. Хватило б днів...
