Добігає день до кінця...
Хмари, мов линяле ганчір'я...
Світло сонця спада в надвечір'я...
І у ньому - смуток і я.
А у ньому - смуток і я,
Навіть кава не гріє ніскільки...
Поруч ходять безликі свідки -
Темна ніч і густий туман...
Темна ніч. В ній густий туман
Ліхтарі оповив серпанком...
Буде просвіт... Та це буде зранку,
Якщо сонце проб'ється з-за хмар.
Але ж сонце проб'ється з-за хмар...
День настане легкий і погожий...
А тим часом - стоять на сторожі,
Ліхтарі, запнуті в муар...
І загадковість, і таємничість, і туман, і журба, - все злилося у цій поезії. Відчувається неповторний присмак чи то романтизму, чи то містицизму,а,можливо, і всього разом.Чудовий вірш!
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
коли повертаєшся додому о пів на дванадцяту ночі, а туман захопив весь простір і вітер несе його пасмами, чи хвилями накочує на тебе, а ліхтарі просвічують крізь якийсь серпанок і знаходяться, десь нереально. далеко, то навіть не відразу й розумієш, чи то романтика, чи то містика
Вы верны себе Анна,даже грустя пытаетесь не поддаваться грусти до конца,от этого впечатление от стихотворения у меня осталось размытым немного, то ли грустите,то ли пытаетесь грусть прогнать,наверно это свойство характера,но стихотворение оригинальное и звучит красиво.
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ні, то не враження розмите, то правильне сприйняття
*інтерференційного візерунку, створеного, при накладаннням двох періодичних сітчастих малюнків*. яка я розумна , аж сама собі дивуюсь
дякую, Володю, що читаєте *бред гламурной пани*
Интересный стиш. Сразу появилось ощущение, что каждую строфу должны читать разные люди, передавая друг-дружке мысль по эстафете как олимпийский огонь.
"... А вдоль дороги черти с косами стоят. И тишина". Да. Что-то в этом есть. В смысле в стише.
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
интересные у вас ощущения а фразочка по другому звучит, не ...., а ......., и тишина или фонарь = , вдалеке аптека
Класика вимагає так: Добігає мій день до кінця...
Ронять хмари линяюче пір'я...
Захід сонця пряде надвечір'я...
І у ньому - мій смуток і я. Звичайно, залишіть те, що душі ближче. Інколи випадаючі склади у строфах теж про щось говорять.
А загалом
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щоб писати класику, потрібно бути класиком, а я, мов маленьке дівча, в класики тільки граюсь
на мій погляд, цей вірш має муаровий візерунок, ...