Станислав Бельский

Оксана Луцишина. Намасте…

намасте
приветствуем
добрый  вечер,  мы  с  Украины
но  не  только
мы  просим  –  нет,  ну  давайте  честно  –  
я  прошу:  
позовите  к  телефону  кого-нибудь  из  богов
только  выберите  доброго
или  хотя  бы  в  хорошем  настроении
потому  что  нет  больше  сил  платить  за  всё  кровью

выберите  кого-нибудь  кто  не  меч  и  не  мир
и  не  слово:  слов  мы  уже  видели  слишком  много
и  всё  что  с  ними  можно  делать
это  переставлять  их  на  шахматной  доске  
с  одного  квадратика  боли  на  другой  
прикладывать  их  к  коже  как  ожоги
жонглировать  ими  как  факелами
пока  не  начнётся  пожар  

нет,  нам  нужен  кто-то  другой  
тот  кто  вне  слова
но  не  вне  тела  и  понимает
что  такое  боль  

благодарю,  c  поклоном
что  выслушали  мою  просьбу:  
позовите  того  кто  знает  как  выходить  из  лимба

если  только  не  из  ада

16.06.2023

(Перевод  с  украинского)

*  *  *

намасте
вітання
доброго  вечора,  ми  з  України
але  не  тільки
ми  просимо  -  ні,  ну  давайте  чесно  -  
я  прошу:  
покличте  до  телефону  котрогось  із  богів
тільки  виберіть  когось  доброго
чи  бодай  у  доброму  гуморі
бо  нема  більше  сил  платити  за  все  кров'ю

виберіть  когось  хто  не  меч  і  не  мир
і  не  слово:  слів  ми  вже  бачили  забагато
і  все  що  з  ними  можна  зробити
це  переставляти  їх  на  шахівниці  
з  одного  квадратика  болю  на  інший  
прикладати  їх  до  шкіри  як  опіки
жонглювати  ними  як  смолоскипами
аж  поки  не  почнеться  пожежа  

ні,  нам  треба  когось  інакшого  
когось  хто  поза  словом
але  не  поза  тілом,  і  розуміє
що  таке  біль  

дякую  вам  уклінно
що  вислухали  моє  прохання:  
покличте  когось  хто  знає  як  виходити  з  лімба

якщо  вже  не  з  пекла

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986740
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.06.2023

Олег Коцарев. Катится и падает

Как  тебя  зовут?
меня  зовут  Сука
почему  вдруг  так?

а  почему
в  сером  небе
между  ветром  советов  и  камнями  
флаг  на  последнем  причале
качается?

не  спрашиваю  почему
с  причала  что-то
катится  и  падает
спрашиваю:  как
оно  туда  попало?
и  откуда  сила  взялась
спросить  меня  об  имени?

ветер  мешал
услышать  ответ  –
то  ли  "не  спрашивай  Сука  не  спрашивай"
то  ли  "спрашивай  Сука  спрашивай"

ветер  мешал
мешало  что-то
катившееся  упасть
с  причала

2020

(Перевод  с  украинского)

КОТИТЬСЯ  Й  ПАДАЄ

як  тебе  звати?
мене  звати  Сука
чому  раптом  так?

а  чому
в  сірому  небі
між  каміння  й  вітру  порад
прапор  останнім  причалом
хитається?

не  питаю  чому
з  причалу  щось
котиться  й  падає
питаю:  як
воно  туди  потрапило?
і  звідки  сила  взялася
спитати  мене  про  ім’я?

вітер  заважав
почути  відповідь  –
або  «не  питай  Суко  не  питай»
або  «питай  Суко  питай»

вітер  заважав
заважало  щось
що  котилось  упасти
з  причалу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986669
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.06.2023

марафон субботний…

марафон  субботний  на  голенях/лыньях

высыпался  чертой
крайнеубитой  с  жёсткой  рассадкой  ронинов

немного  срывает  крышу

погрязшее  в  разумии  устройство
как  у  пинчона  прибывает  в  последних  строках

прочерченных  летушью  в  обрывках  и  неслоениях

(Из  цикла  "Пустоши")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986491
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.06.2023

Виктор Шило. Уж и не знаю какая терапия…

Из  цикла  «Хайкуку»

*

уж  и  не  знаю  какая  терапия  
лучше  
выкричать  мир
или  же  
его  вымолчать
огудина  последней  тыквы  в  ноябре  
бесконечная  
как  нить  ариадны
авгуры  учили  делать  из  неё  силки  на  кукушку  
но  вышла  почему-то  
идеальная  петля  времени
для  меня

*

святой  джавелин  говорит  
несвятому  
прощай  оружие
иди  себе  мирно  
по  дороге  из  жёлтого  кирпича
сгорая  на  кирпичинах  
с  углеродным  
клеймом  кукушки

*                                                                                                                                                    

я  не  робот  
не  робот
чтобы  подтвердить  
вход
кликаю  картинки  
с  кукушкой
а  чтобы  выйти
с  самим  собой

*

выпалывал  бурьян  ещё  до  того
как  муссон  из  макондо
запутался  в  нём  
дождями
на  целых  два  бессмертия
подряд
кукушка  
долго  ли  ещё  караси  
объедать  будут
завязь  на  тыквах

*

на  моей  иве
у  огорода
одна  кукушка
была
а  теперь
целых  семь
видимо  оттуда
прилетели
где  теперь
высокая  вода

отличаю
их

по  молчанию

(Перевод  с  украинского)

*

уже  й  не  знаю  яка  терапія  
краща  
викричати  світ
або  ж  
його  вимовчати
огуд  останнього  гарбуза  в  листопаді  
безкінечний  
наче  нитка  аріадни
авгури  вчили  робити  з  неї  сильце  на  зозулю  
але  вийшла  чомусь  
ідеальна  петля  часу  
для  мене  

*

святий  джавелін  говорить  
несвятому  
прощавай  зброє
йди  собі  мирно  
дорогою  з  жовтої  цегли
згораючи  на  цеглинах  
із  вуглецевим  
тавром  зозулі

*                                                                                                                                                    
я  не  робот  
не  робот
аби  підтвердити  
вхід
клікаю  картинки  
де  зозуля
а  щоб  вийти
із  самим  собою

*

висапав  бур’яни  ще  до  того  
як  мусон  із  макондо
заплутався  в  них  
дощами
аж  на  два  безсмертя
поспіль
зозуле  
чи  довго  ще  карасі  
об’їдатимуть  
зав’язь  на  гарбузах

*

на  моїй  вербі
край  городу
одна  зозуля
була
а  тепер
аж  сім
мабуть  звідти
прилетіли
де  тепер
висока  вода

розрізняю
їх

за  мовчанням

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986433
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.06.2023

Ирина Шувалова. Триптих на большой воде

1.  после  потопа

ной  в  маленькой  моторной  лодке
плывёт  растерянно  оглядываясь
в  этот  раз  не  выйдет  всех  по  паре
только  вот  эту  насквозь  промокшую  киску
этого  пса  с  поджатым  хвостом
а  вон  того  вепря  что  плывёт  
задрав  щетинистое  рыло
не  затащить  в  лодку  

если  б  ковчег  –  но  по  нему  
недостроенному  влепили
с  того  берега  артиллерией  и  теперь
ни  ковчега  ни  берега  только
эта  бесконечная  вода  и  над  ней  
то  крыши  домов  то  кроны  деревьев

словно  вот  здесь  спины  тех  кто  
припав  к  земле  истово  молится
а  вон  там  высоко  поднятые  руки  тех
у  кого  все  молитвы  протекли  между  ладоней
кому  осталось  только  
сморщившиеся  от  воды  пальцы
молча  протягивать  к  небесам

2.  рыбаки

что  море  то  галилейское  в  сравнении  с
морем  херсонским  
которым  здесь  неожиданно  стала  суша

зачем  господи  сделал  нас  ловцами  людей
зачем  людей  пустил  плавать  подобно  рыбам
зачем  оставил  рыб  на  суше  умирать

отяжелели  наши  сети  господи  но  мы
из  вод  их  не  спешим  вытаскивать  боимся
что  слишком  уж  богат  наш  улов

сидим  гадаем  как  нам  говорить  к  тебе  господи
если  рты  наши  не  могут  выхлебать
море  твоего  молчания

3.  один

сюда  так  много  прислали  воды  наверное  чтобы
тот  единственный  кто  умеет  по  ней  ходить  дошел  бы  до  каждого  двора
смог  бы  ступить  прямо  с  блестящей  глади  
на  порог  подоконника  и  на  крыльцо  крыши

помогал  бы  невыспавшимся  людям  собирать  
пожитки  в  клеенчатые  сумки  в  клетчатые  мешки
натягивал  бы  бабкам  высокие  резиновые  сапоги  спускал  бы  их  в  лодки
искал  бы  вместе  с  детьми  по  ящикам  стола  подмокшие  дневники  и  табели

потом  долго  нёс  бы  лохматого  пса  обнимая
шепча  ему  на  ухо  что-то  совсем  не  библейское  очень  простое
такое  простое  как  цыть  простое  как  не  надо  не  плачь
простое  как  однажды  мы  все  ещё  вернемся  домой

10.06.2023

(Перевод  с  украинского)


триптих  на  великій  воді

1.  після  потопу

ной  у  маленькому  моторному  човні
пливе  розгублено  роззираючися
цього  разу  не  вийде  усіх  по  двоє
тільки  ось  цю  наскрізь  вимоклу  кицьку
цього  пса  з  підібганим  хвостом
а  тамтого  вепра  що  пливе  
задерши  щетинисте  рило
годі  втягнути  в  човна  

якби  ж  ковчег  –  але  по  ньому  
недобудованому  вгатили
з  того  берега  артилерією  і  тепер
ані  ковчега  ані  берега  тільки
ця  нескінченна  вода  і  над  нею  
то  дахи  будинків  то  крони  дерев

наче  ось  тут  спини  тих  хто  
припавши  до  землі  ревно  молиться
а  он  там  здійняті  високо  руки  тих
у  кого  всі  молитви  протекли  між  долонь
кому  лишилося  тільки  
від  води  поморщені  пальці
мовчки  простягати  до  небес

2.  рибалки

що  те  море  галілейське  порівняно  з
морем  херсонським  
яким  тут  зненацька  став  суходіл

пощо  господи  зробив  нас  ловцями  людей
пощо  людей  пустив  плавати  подібно  до  риб
пощо  полишив  риб  на  сухому  вмирати

обважніли  наші  сіті  господи  та  ми
з  вод  їх  не  поспішаємо  витягати  боїмося
що  надто  вже  багатий  наш  вилов

сидимо  гадаємо  як  нам  говорити  до  тебе  господи
якщо  роти  наші  не  годні  вихлебтати
море  твого  мовчання

3.  один

тут  так  багато  прослали  води  певно  аби
той  один  що  вміє  нею  ходити  дійшов  би  до  кожного  двору
зміг  би  ступити  просто  з  лискучої  гладі  
на  пороги  підвіконь  на  ганки  дахів

помагав  невиспаним  людям  збирати  
пожитки  в  клейончасті  торби  в  картаті  клумаки
натягав  би  бабцям  високі  гумаки  спускав  би  їх  у  човни
шукав  би  разом  із  дітьми  по  шухлядах  підмоклі  щоденники  й  табелі

потім  довго  ніс  би  кудлатого  пса  обіймаючи
шепочучи  йому  на  вухо  щось  геть  не  біблійне  дуже  просте
таке  просте  як  цить  просте  як  не  треба  не  плач
просте  як  одного  дня  ми  всі  ще  повернемося  додому

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986430
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.06.2023

Антон Полунин. Cолдаты все одинаковые…

солдаты  все  одинаковые  
солдат  гаталяк  
солдат  гаврилюк  
солдат  
ничем  не  отличается  от  солдата  
солдат  йосипчук
солдат  сельцов
солдат  потапов
выстраиваются  на  плацу  возле  черешни
формируя  подвижную  зеленую  глыбу
все  солдаты  солдат  
начинается  дождь  
мокрые  головы  поворачиваются  по  команде  
из  мокрых  ртов  раздается  героям  слава
солдат  полунин  
солдат  романская
солдат  лемех  
смотрят  в  затылки  перед  собой  
солдат  онищенко
солдат  полунин
солдат  кучма  
выравниваются  в  шеренге  
похожие  сами  на  себя
на  всё  что  есть
каждый  солдат  –
солдаты  
дождь  прекращается  
взвод  останавливается  возле  столовой  
первое  отделение  шагом
марш

12.06.2023

(Перевод  с  украинского)

*
солдати  усі  однакові  
солдат  гаталяк  
солдат  гаврилюк  
солдат  
нічим  не  відрізняється  від  солдата  
солдат  йосипчук
солдат  сєльцов
солдат  потапов
шикуються  на  плаці  біля  черешні
формуючи  рухливу  зелену  брилу
усі  солдати  солдат  
починається  дощ  
мокрі  голови  повертаються  по  команді  
з  мокрих  ротів  лунає  героям  слава
солдат  полунін  
солдат  романська
солдат  леміш  
дивляться  в  потилиці  перед  собою  
солдат  онищенко
солдат  полунін
солдат  кучма  
вирівнююттся  в  шерензі  
схожі  самі  на  себе
на  все  що  є
кожен  солдат  -
солдати  
дощ  припиняється  
взвод  спиняється  біля  їдальні  
перше  відділення  кроком
руш

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986110
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.06.2023

Олег Коцарев. Я играл белыми…

Я  играл  белыми,
но  правила  диктовала  она,
моя  ещё  не  трёхлетняя  дочка,
чётко  определив:
белые  фигуры  стоят  на  белых  клетках,
чёрные  на  чёрных.

При  этом  чёрным  разрешено
быть  вдвоём  на  одной  клетке,
что  они  всегда  и  делали.

Когда  мы,  согласно  этим  правилам,
всё  расставили,
в  воздухе  повис  миг  молчания,
а  затем,  на  глазах
у  ошеломлённой  армии  белых  фигур,
дочь  игрушечным  конём,
обычным,  не  шахматным,
смела  с  доски  вон
своих  чёрных
и  только  после  этого
добила  парализованных  белых.

Чем  чаще  играешь
в  шахматы  с  маленьким  ребёнком,
тем  лучше  понимаешь
механизмы  истории,
войны  и  политики,
будто  играешь
с  неколебимо-смешливой  Судьбой,
будто  играешь
с  Богом  –
его  ещё  не  пускают
даже  в  детский  сад.

2019

(Перевод  с  украинского)

*  *  *

Я  грав  білими,
але  правила  диктувала  вона,
моя  ще  не  трирічна  дочка,
чітко  визначивши:
білі  фігури  стоять  на  білих  клітинах,
чорні  на  чорних.

При  цьому  чорним  дозволено
бути  вдвох  на  одній  клітині,
що  вони  повсякчас  і  робили.

Коли  ми,  згідно  з  цими  правилами,
все  розставили,
у  повітрі  зависла  мовчальна  мить,
а  потім,  на  очах
у  приголомшеної  армії  білих  фігур,
дочка  іграшковим  коником,
звичайним,  не  шаховим,
розметала  геть  з  дошки
своїх  чорних,
і  вже  лише  після  цього
добила  паралізованих  білих.

Що  частіше  граєш
у  шахи  з  малою  дитиною,
то  краще  розумієш
механізми  історії,
війни  та  політики,
мовби  граєш  із
непохитно-смішливою  Долею,
ніби  граєш  із
Богом,
якого  ще  не  пускають
навіть  в  дитячий  садок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985874
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.06.2023

Олег Коцарев. Птичий Сталин

Кажется,  все  воробьи  страны
сегодня  собрались
на  этом  станционном  дереве

был  бы  я  птичьим  Сталиным  –
арестовал  бы
мгновенно
всех
и  сразу

2019

(Перевод  с  украинского)

ПТАШИНИЙ  СТАЛІН

здається  всі  горобці  країни
зібрались  сьогодні
на  цьому  станційному  дереві

якби  був  я  пташиним  Сталіним  -
всіх  би  арештував
вмить
водночас

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985872
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.06.2023

Сергей Жадан. Можно, я скажу ещё?. .

Можно,  я  скажу  ещё?
Довольно  странно  делать  вид,
что  именно  нас  обошла  стороной  эта  вспышка,
рыбьим  телом  удар  о  речную  поверхность,
думать,  что  нас  не  коснулась  паника
майской  зелени,  выхваченной  из  ночи
лисьим  движением  прожектора.
До  сих  пор  мы  думали  так:
ничего  не  изменилось,
не  изменилось  ни  одно  из  имен,
объясняющих  мир,  заполняющих  его
телефонные  книги
своим  присутствием.  
А  сейчас  посреди  улицы
произносишь  слово  "любовь"  –
и  оборачиваются  все,
будто  обращаешься  именно  к  ним,
будто  именно  они  несут  на  себе
эту  терновую  корону
влюблённых.
Может,  именно  теперь  и  стоит  сказать  –
изменился  контур  звучания,
как  русло  после  долгой
работы  тяжёлого  потока.
Язык,  как  другое  имя  любви.
Язык,  как  доказательство  существования
нашего  потустороннего  мира  –
не  отступает  от  тебя,  будто  овчарка,  что  именно  тебя
выбрала  в  утренней  толпе  и  теперь
преданно  стережёт  твоё  лютое  одиночество.  
Будет  глубже,  чем  память,
будет  дольше,  чем  выдох,
и  когда  я  уйду,  то  услышу  тебя  и  с  той  стороны  молчания.
Потому  что  нет  ничего  проще,
чем  пение.
Ничего  печальней,  ничего  честней.
И  тишины  нет  –
есть  лишь  наш  страх  заговорить.
И  смерти  нет  –
есть  лишь  наш  неразборчивый  почерк.

04.06.2023

(Перевод  с  украинского)


+  +  +                    

Можна  я  ще  скажу?
Доволі  дивно  робити  вигляд,
що  саме  нас  оминув  цей  спалах,
удар  риб’ячим  тілом  об  річкову  поверхню,
думати,  що  нас  не  торкнулася  паніка
травневої  зелені,  вихопленої  з  ночі
лисячим  рухом  прожектора.
Досі  ми  думали  так:
не  змінилось  нічого,
не  змінилося  жодне  з  імен,
що  пояснюють  світ,  що  заповнюють  його
телефонні  книги
своєю  присутністю.  
А  нині  посеред  вулиці
вимовляєш  слово  «любов»  –
і  обертаються  всі,
ніби  звертаєшся  саме  до  них,
ніби  саме  вони  несуть  на  собі
цю  тернову  корону
закоханих.
Може,  саме  тепер  і  варто  сказати  –
змінився  контур  звучання,
як  річище  по  довгій
роботі  важкого  потоку.
Мова,  як  інше  ім’я  любові.
Мова,  як  доказ  існування  нашого  потойбіччя  –
не  відступає  від  тебе,  наче  вівчарка,  що  саме  тебе
обрала  в  ранковому  натовпі  і  тепер
віддано  стереже  твою  люту  самотність.  
Буде  глибшою,  аніж  пам’ять,
буде  тривалішою  за  видих,
і  коли  я  відійду,  то  почую  тебе  і  з  того  боку  мовчанки.
Тому  що  не  вигадано  нічого  простішого
за  співання.
Нічого  печальнішого,  нічого  чеснішого.
І  тиші  немає  –
є  лише  наш  страх  заговорити.
І  смерті  немає  –
є  лише  наш  нерозбірливий  почерк.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985790
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.06.2023

Олег Коцарев. Cквозь ноздри лебедя…

сквозь  ноздри  лебедя
увидел
солнце

это  всё  ещё  осень
всё  еще  озеро
растет

2019

(Перевод  с  украинского)

*  *  *

крізь  ніздрі  лебедя
побачив
сонце

це  все  ще  осінь
все  ще  озеро
росте

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985784
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.06.2023

Катерина Калитко. Зрелая пара в винницком дворе…

Зрелая  пара  в  винницком  дворе
набирает  питьевую  воду  из  автомата  
в  пятилитровые  бутыли.
И  говорит  –  мягко  и  медленно  –  
о  том,  как  было  в  Попасной.
Очередь  за  ними  раздражается,  но  тихо.
Все  уже  знают,  как  они  убежали  
при  попытке  депортировать  их  
в  оккупированную  зону.

Люди  знают.  
Люди  всегда  узнаЮт.  

А  они  рассказывают,  как  в  их  панельке  
обвалился  подъезд  после  обстрела  –
вертикально,  гладенько,
точно  шахта.
У  них  по  два  комплекта  одежды  –  зимний  и  летний.
Межсезонье  размазано,  как  акварель  школьника,
им  жарко  в  зимних  куртках,
но  в  этом  времени  
нет  никакого  между.

Потом  лето  резко  наваливается  потным  тяжёлым  телом.
И  таксист  вечером  жалуется  
на  чужих  детей,
что  заляпали  заднее  сиденье  мороженым.
Наконец  машет  рукой:  да  что,  у  меня  
свои  такие  же!
Пятнадцать  лет  с  женой  в  Бахмуте
строились,  деньги  копили,  ждали  этих  трёх  –  
только  и  успели,  что  запихнуть  их  в  машину.
Я,  говорит,  не  жалуюсь  –  вот,  с  колес  кормлюсь,
только  мучусь,  что  не  воюю,  но
по  вечерам  они  облепляют:  папа,  папа!
Бывает,  плачу  по  ночам.
В  воскресенье  всегда  отвожу  их  в  Макдональдс.  

Из  Макдональдса  человек  в  пикселе  
с  аппаратом  Илизарова  на  предплечье  
выносит  кофе,  расплёскивает  –  
не  дает  никому  
придержать  ему  дверь.
Сердится,  хмурится,
глубже  прячет  лицо  в  тень,  под  кепку.  
Ему  запрещали  отходить  так  далеко,  но
он  никого  не  слушает  и  ни  с  кем  не  говорит.  
Их  было  четверо  в  том  окопе
под  Кременной,  в  лесу.  Если  теперь
нельзя  поговорить  ни  с  одним  из  них,
на  черта  ему  пустая  болтовня.

Я  стою  и  вспоминаю,  какими  ломкими
были  косые  лучи  в  том  лесу
под  Кременной.  

Люди  знают.
Люди  всегда  узнаЮт.  

01.06.2023

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

***

Зріла  пара  у  вінницькому  дворі
набирає  питної  води  з  автомата  
у  п'ятилітрові  бутлі.
І  говорить  –  лагідно  і  повільно  –  
про  те,  як  було  в  Попасній.
Черга  за  ними  дратується,  але  тихо.
Всі  вже  знають,  як  вони  утікали  
від  спроби  депортувати  їх  
в  окуповану  зону.

Люди  знають.  
Люди  завжди  дізнаЮться.  

А  вони  говорять,  як  у  їхній  панельці  
обвалився  під'їзд  після  обстрілу  –
вертикально,  гладесенько,
чисто  шахта.
У  них  по  два  комплекти  одягу  –  зимовий  і  літній.
Міжсезоння  розмазане,  мов  акварель  школяра,
і  їм  жарко  в  зимових  куртках,
але  в  цьому  часі  
немає  ніякого  поміж.

Потім  літо  різко  навалюється  пітним  важелезним  тілом.
І  таксист  увечері  скаржиться  
на  чужих  дітей,
що  заляпали  заднє  сидіння  морозивом.
Врешті  махає  рукою:  та  що,  у  мене  
свої  такі  ж!
П'ятнадцять  років  із  жінкою  у  Бахмуті
будувалися,  гроші  складали,  чекали  цих  трьох  –  
і  тільки  й  встигли,  що  запхати  їх  у  машину.
Я,  каже,  не  скаржуся  –  ось,  годуюся  із  коліс,
тільки  мучуся,  що  не  воюю,  але
вони  вечорами  обліплять:  тату,  тату!
Буває,  плáчу  ночами.
У  неділю  завжди  відвожу  їх  у  Макдональдс.  

Із  Макдональдса  чоловік  у  пікселі  
з  апаратом  Ілізарова  на  передпліччі  
виносить  каву,  розплескує  –  
не  дає  нікому  
притримати  йому  двері.
Сердиться,  супиться,
глибше  ховає  обличчя  у  тінь,  під  кепі.  
Йому  вже  забороняли  відходити  так  далеко,  але
він  нікого  не  слухає  і  ні  з  ким  не  говорить.  
Їх  було  четверо  в  тому  окопі
під  Кремінною,  у  лісі.  Якщо  тепер
не  можна  поговорити  з  жодним  із  них,
на  біса  йому  порожня  балаканина.

Я  стою  і  пригадую,  яким  ламким
бувало  навскісне  проміння  у  тому  лісі
під  Кремінною.  

Люди  знають.
Люди  завжди  дізнаЮться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985343
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.06.2023

отбой баллистической грозы…

отбой  баллистической  грозы

подземных  дары  пересекаются  с  хором

всем  интересно  какая  из
социальных  тканей  рвётся  первой

с  глотком  на  поводке
сделали  локоть  нешумным  стряхнули
ненаправленный  красный  квадрат

плюсминус
ячто  медлят  линяются  частями
меняют  координаты
табачных  дикой  материи

так  будто  фотографируют  подмышки

(Из  цикла  "Пустоши")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985301
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.06.2023

Олег Коцарев. Коллектив

куда  все  листья  опавшие
от  ветра  побежали  –
туда  и  я
побежал

2020

(Перевод  с  украинского)

КОЛЕКТИВ

куди  все  листя  опале
від  вітру  побігло  –
туди  й  я
побіг

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985260
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2023

Олег Коцарев. Настолько хорошо

Ночной  фонарь  на  дерево  укладывает
снег  лучей,
обещает:
всё  будет  хорошо
и  немного  пугает:
неужели  настолько  хорошо?

2020

(Перевод  с  украинского)

НАСТІЛЬКИ  ДОБРЕ

Нічний  ліхтар  на  дерево  вкладає
сніг  проміння,
обіцяє:
все  буде  добре
і  лякає  трохи:
невже  настільки  добре?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985257
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2023

Олег Коцарев. Шарит в искусстве

кто  это  так  научил
ветер  играть  в  напёрстки?

переставил
в  летнем  кафе
сутьля
переставил  столы

но  видишь  –
под  каждым  из  них  по  каштанчику

видимо  шарит
в  чистом
искусстве

2019

(Перевод  с  украинского)

ШАРИТЬ  У  МИСТЕЦТВІ

хто  це  так  навчив
вітер  гратись  у  наперстки?

попереставляв
у  літньому  кафе
стіцьлі
попереставляв  столи

але  бач  –
під  кожним  по  каштанчику

видно  шарить
у  мистецтві
чистому

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985156
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.06.2023

Олег Коцарев. Ненасытный, точный оркестр…

посмотри,  сколько  туч  там  ползёт  –
нескончаемый  чёрный  оркестр
на  всё  почти  уже  небо
оркестр  ненасытный
но  точный
гнёт  клёны  сирень  ест  и  крыши  дразнит  
горлицу  замуж  выдаёт

мощная  ива  ждёт  его
исполинская  солистка
озирается  с  ин
тересом
сейчас  дескать  начнём
начинаем  же
ага  да

и  на  оглушительном  фоне  вала  туч
вступает  гигантская  солистка
так  неожиданно  деликатно
задумчиво
так  архитектурно
что  аж  раскрывают  глаза
все  чёрным  оркестром  туч  перепуганные

посмотри  качает  себе  головой
мечтательно  выверено
едет  по  струне
ничего  для  неё  не  существует

так  мы  все  и  замираем
только  одно  здесь  осмеливается
движение  манифестировать  –
велосипед  обезлюдевший
с  планеты  грозы  не  круглой  вырывается

кружит  вокруг  ивы
тихо  и  быстро  рассказывает
о  формах  и  формах  и  формах
что-то  быстро  спрашивает
ива  игнорирует
и  оркестр
лишь  оркестр
как  всегда
ему  отвечает

20.05.2023

(Перевод  с  украинского)

НЕНАЖЕРЛИВИЙ,  ТОЧНИЙ  ОРКЕСТР

поглянь-но  скільки  там  хмар  повзе  —
нескінченний  чорний  оркестр
на  все  майже  вже  небо
оркестр  ненажерливий
але  точний
клени  гне  їсть  бузок  дражнить  дахи
горлицю  видає  заміж

дужа  верба  його  жде
велетенська  солістка
озирається  за
цікавлено
зараз  мовляв  почнемо
починаймо  ж
ага  так

і  на  оглушному  тлі  валу  хмар
вступає  гігантська  солістка
так  несподівано  делікатно
задумано
так  архітектурно
що  аж  розплющують  очі
всі  чорним  оркестром  хмар  перенажахані

подивися  хитає  собі  головою
мрійливо  вивірено
їде  струною
нічого  їй  не  існує

так  ми  всі  й  завмираємо
тільки  одне  тут  наважується
рух  маніфестувати  —
велосипед  знелюднений
з  планети  грози  не  круглої  виривається

кружляє  навколо  верби
тихо  жваво  розповідає
про  форми  і  форми  і  форми
щось  швидко  запитує
верба  ігнорує
та  оркестр
тільки  оркестр
як  завжди
йому  відповідає

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985153
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.06.2023

Жук айтішний

скрізь  жу
ків  шу
кати

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2023

Антон Полунин. Вдруг хочется плакать…

вдруг  хочется  плакать  от  совершенства
плакать  о  бессмертии  пока  
истина  чернеет  кругом  
обретая  формы  форм  внезапно  
любимая  рубашка  уходит  жить  с  волками
оставляя  тебя  голым  и  грустным
над  россыпью  таблов  в  духоте  совершенства  и  жажды
а  уже  на  следующий  день
ты  летишь  в  военной  тачиле  по  полосе  для  спецтранспорта
и  ветер  шевелит  твои  ещё  гражданские  волосы
ослепительно  зелёный  билет  потеет  в  ладони
холмы  катятся  из-под  лавры  прямо  в  днепр
цепляйся  за  кручу  цепляйся  за  небо
как  яблони  цвет  пугливые  сирени
чернеют  в  корчах  метемпсихоза
эти  вещи  в  себе  это  вещи  в  тебе
неприятные  текстуры  тактильные  ощущения  
ароматизаторы  в  автомобилях
холод  жара  мелкий  тупорылый  дождь  
очереди  обуви  на  каблуках  когда  на  тебя  кричат  
рыба  живая  и  мёртвая
тошнота  неловкость
догадываться  и  не  знать  точно  
контекстная  реклама  голоса  радиоведущих  
песни  о  байрактарах  походы  ко  врачам  
укачивание  перфоманс  ревью  ссориться  с  кем-то  
ощущение  непоправимости  предчувствие  конца  
слишком  длинные  фильмы  слишком  большие  члены
православные  праздники  иглы  и  шприцы  
когда  болит  живот  
запах  мертвых  шоколадное  мороженое
вдруг  хочется  плакать  по  живым  
плакать  о  неумении  сказать
думаешь  я  обычная  человеческая  девочка
а  я  три  опоссума  в  тренче

8.05.2023

(Перевод  с  украинского)

*
раптом  хочеться  плакати  від  довершеності
плакати  за  безсмертям  поки  
істина  чорніє  кругом  
набуваючи  форм  форм  раптом  
улюблена  сорочка  йде  жити  з  вовками
лишаючи  тебе  голого  і  смутного
над  розсипом  таблів  в  задусі  довершеності  і  жаги
а  вже  наступного  дня
ти  летиш  у  військовій  тачилі  смугою  для  спецтранспорту
і  вітер  ворушить  твоє  ще  цивільне  волосся
сліпучо  зелений  квиток  пітніє  в  долоні
пагорби  котяться  із-під  лаври  ген  у  дніпро
чіпляйся  за  кручу  чіпляйся  за  небо
мов  яблуні  цвіт  полохливі  бузки
чорніють  у  корчах  метемпсихозу
ці  речі  в  собі  це  до  речі  в  тобі
неприємні  текстури  тактильні  чуття  
ароматизатори  в  автомобілях
холод  спека  дрібний  тупорилий  дощ  
черги  взуття  на  підборах  коли  на  тебе  кричать  
риба  жива  і  мертва
ніяковість  нудота
здогадуватись  та  не  знати  точно  
контекстна  реклама  голоси  радіоведучих  
пісні  про  байрактари  походи  до  лікарів  
захитування  перфоманс  ревью  сваритися  з  кимось  
відчуття  непоправності  передчуття  кінця  
надто  довгі  фільми  надто  великі  члени  
православні  свята  голки  і  шприци  
коли  болить  живіт  
запах  мертвих  шоколадне  морозиво
раптом  хочеться  плакати  за  живими  
плакати  про  невміння  сказати
думаєш  я  звичайна  людська  дівчинка
а  я  три  опосуми  в  тренчі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984610
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.05.2023

Виктор Шило. В городе никогда…

Из  цикла  «Хайкуку»

*

в  городе  никогда  ничего  
не  меняется  
на  лестнице  отеля  грандазиопа
экс-депутат  
читает  ломаный  рэп  
в  мегафон
о  царстве  антихриста
куда-то  спешит  вайшнав  с  мешочком  
а  в  нём
светятся  звёзды  небесные  на  чётках
мама  в  скверике  
перед  mcdonald's  
полном  военных
путает  языки  
говорит  маленькому  мальчику  
молчание  кукушки  
это  всегда
the  next  best  sound  to  silence

(Перевод  с  украинского)

*

у  місті  ніколи  нічого  
не  змінюється  
на  сходах  отелю  грандазіопа
екс-депутат  
начитує  ламаний  реп  
у  мегафон
про  царство  антихриста
кудись  поспішає  вайшнав  із  мішечком  
в  якому
світяться  зорі  небесні  на  чотках
мама  у  скверику  
перед  mcdonald's  
де  повно  військових
плутає  мови  
говорить  маленькому  хлопчику  
мовчання  зозулі  
це  завше
the  next  best  sound  to  silence

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984515
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.05.2023

Сергей Жадан. Свет

Свет.
Сходит  великий  свет
на  всех  помеченных  тьмой,  на  всех,
кого  охватывает  страх,  и  они  не  могут
войти  в  тёмный  дом,
где  за  пустотой  ощущается  присутствие  чужого,
где  за  сиротством  узнается  голос  родителей.
Год  муравьиного  упрямства.
Год  произнесения  вслух  имён,
от  которых  ничего  не  услышишь  в  ответ.
Мы  удерживали  в  себе  тревожное  дление  звука,
словно  птичий  пролёт  в  воздухе,
словно  невидимый  труд  растений,
обживающих  опустошённую  землю.
Ибо  сходит  свет  на  тихих  и  на  непокорных,
на  сломленных  криком,  на  ошалевших  от  мрака,
и  речь,  как  лёгкое,  сожжённое  болью,      
оживает,  отзывается  эхом,  творит  своё  дело,
наполняет  нас  звучанием,  будто  вином,
будто  свечением.
Вот  за  это  мы  тебя  и  любим  –
добрый  боже  знаков  и  букв,
щедрый  владыка  собственных  имён,
чьё  присутствие  замечаешь
между  тишиной  и  заговариванием,
в  той  невидимой  складке  голоса,  где,  как  трава,
прорастает  самое  главное  –
название  страны,
название  реки,
женское  имя.

18.05.2023

(Перевод  с  украинского)


+  +  +                    
Світло.
Сходить  велике  світло
на  всіх  помічених  тьмою,  на  всіх,
кого  охоплює  страх,  аж  вони  не  можуть
увійти  до  темного  дому,
де  за  пусткою  відчувається  присутність  чужого,
де  за  сирітством  упізнається  голос  батьків.
Рік  мурашиної  впертості.
Рік  вимовляння  вголос  імен,
від  яких  нічого  не  почуєш  у  відповідь.
Ми  тримали  в  собі  тривожне  тривання  звуку,
ніби  пташиний  проліт  у  повітрі,
наче  невидиму  працю  рослин,
що  обживають  спустошену  землю.
Бо  сходить  світло  на  тихих  і  непокірних,
на  зламаних  криком,  на  ошалілих  від  мороку,
і  мова,  наче  легеня,  спалена  болем,      
оживає,  відлунює,  творить  свою  роботу,
наповнює  нас  звучанням,  ніби  вином,
наче  світінням.
Ось  саме  за  це  ми  тебе  й  любимо  –
добрий  боже  знаків  і  літер,
щедрий  володарю  власних  імен,
чию  присутність  зауважуєш
між  тишею  і  заговорюванням,
в  тій  невидимій  складці  голосу,  де,  мов  трава,
проростає  найголовніше  –
назва  країни,
назва  річки,
жіноче  ім’я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984309
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.05.2023

Олег Коцарев. Две женщины в парке…

---
две  женщины  в  парке  на  лавочке  –
это  лишь
два  света  браслета  на  двух  деревьях
перенесённые
шутником-кубистом
вбок  на  12  метров
с  сохранением
всех
пропорций

2020

(Перевод  с  украинского)

---
дві  жінки  в  парку  на  лавочці  -
то  лише
два  браслети  світла  на  двох  деревах
перенесені
жартівником-кубістом
на  12  метрів  убік
зі  збереженням
усіх
пропорцій

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983940
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.05.2023

Олег Коцарев. Решил быть…

---
решил  быть
радикальным  художником  –

съел
все  наши
ватрушки

2020

(Перевод  с  украинского)

---
вирішив  бути
радикальним  митцем  –

з’їв
усі  наші
ватрушки

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983844
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.05.2023

Олег Коцарев. Никогда не верилось…

никогда  не  верилось  в  железнодорожность  времени
теперь  придётся  разувериться
и  в  хлопьях  пространства

когда  увидишь
что  живешь  в  стихотворении
которое  могли  бы  написать
в  шестидесятых  годах  века  прошлого

о  том  как
целый  город  выключился
чтобы  можно  было  увидеть  метеориты

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

---
ніколи  не  вірилось  у  залізничність  часу
тепер  доведеться  зневіритись
і  в  простору  пластівцях

коли  побачиш
що  ти  живеш  у  вірші
який  могли  б  написати
у  шістдесятих  роках  століття  минулого

про  те  як
ціле  місто  вимкнулось
щоб  можна  було  метеорити  побачити

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983842
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.05.2023

Олег Коцарев. Может, украинская поэзия

день  был  такой  тонкий  и  трепетный,
как  паутина,
раскрашенная  пауком-маньяком,
академистом.

оставалось  только  ждать,
кто  её  разорвёт.

это  был  жук  "солнышко",
ворвавшийся  в  моё  окно,
на  градус  буквы  "у"  открытое.

депортировал  я  его
на  рекламной  газете  партии  "Путь  Добрых  Намерений",
и  в  одной  из  статей,  кстати,
говорилось  о  принудительных  выселениях,
только  в  других  масштабах.

просыпаюсь  на  следующий  день
снова  на  планете  "Осень",
а  всё  окно  покрыто
разноскоростным
автодромом  красно-чёрных  жуков,
жадных  до  тепла
и  чтения.

только  вот  газеты  больше  нет,
и  выборы  закончились,
нужно  что-то  другое,
может,  украинская  поэзия?

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

МОЖЕ,  УКРАЇНСЬКА  ПОЕЗІЯ

день  був  такий  тонкий  і  тремтливий,
немов  павутиння,
розфарбоване  павуком-маніяком,
академістом.

лишилося  тільки  чекати,
хто  його  розірве.

це  був  жук  «сонечко»,
що  ввірвався  в  моє  вікно,
на  градус  літери  «у»  прочинене.

депортував  я  його
на  рекламній  газеті  партії  «Шлях  Добрих  Намірів»,
і  в  одній  зі  статей,  до  речі,
йшлося  про  примусові  виселення,
тільки  в  інших  масштабах.

прокидаюсь  наступного  дня,
знов  на  планеті  «Осінь»,
а  все  вікно  вкрите
різношвидкісним
автодромом  червоно-чорних  жуків,
спраглих  тепла
і  читання.

тільки  ж  газети  більше  нема,
і  вибори  –  закінчилися,
потрібно  щось  інше,
може,  українська  поезія?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983716
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.05.2023

Олег Коцарев. Чтобы вас больше не видели…

женщина  лежавшая  на  столе
цвета  дневной  луны
женщина  лежавшая  в  окне
в  монохромных  витражных  колготках

женщина  воскресла
и  продала  билеты  на  электричку

чего  только  не  сделаешь
чтобы  вас  больше  не  видели
на  станции  Здолбунов

чтобы  можно  было  выглядывать
в  распахнутые  окна
чтобы  волосы  безнадёжно  боролись  с  ветром
чтобы  видеть  как  в  деревьях  вечерних
невидимый  пикальщик-птах  
рассекает  пением  своим
ожерелья  колёсного  звука

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

ЩОБ  ВАС  БІЛЬШЕ  НЕ  БАЧИЛИ

жінка  яка  лежала  на  столі
кольору  денного  місяця
жінка  яка  лежала  у  вікні
в  монохромних  вітражних  колготках

жінка  воскресла
і  продала  квитки  на  електричку

чого  тільки  не  зробиш
щоб  вас  більше  не  бачили
на  станції  Здолбунів

щоб  можна  було  визирати
в  розчахнуті  вікна
щоб  волосся  без  надії  боролося  з  вітром
щоб  бачити  як  у  деревах  вечірніх
невидимий  пташок-пікальник
розтинає  співом  своїм
намиста  колісного  звуку

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983616
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.05.2023

Олег Коцарев. Мудрые

Первая  лужа  –
начну  с  той  лужи,  что  высохла,
а  когда  рождалась,
то  рождалась
из  дождевого  потока,
который  смыл  детские  рисунки  мелом:
двух  конесобак,  цветок  и  Ещё  Что-то.

Растворённый  мел  пережил  воду
и  оставил  свой  след  жёлтый
на  тёмной  земле,
на  мягких  травинках  и  подорожничках.
Вам  кажется,  что  здесь  Что-то  случилось,
химическая  авария,
гнусный  порошок,
след  вибрирует,
след  болит.

Смерть,  –  говорит  мудрец,  –  только  смерть,
это  и  всё,  что  можно  сказать
об  этом  мире.
А  на  предложения  весны,  моря,
солнцеалистического  реализма
и  прочих  жизнеутвердителей
отвечает,  что  магазины  и  обёртки,
в  которых  продаются  ножи,
могут  быть  разными.

Вторая  лужа  –
то  ли  из  мрамора,  то  ли  из  гранита,
извините,  я  не  очень  различаю
эти  материалы,
да  и  другие  тоже.

В  мраморно-гранитной  луже
отражается  то,  что  и  должно
отражаться  днём:
солнце  с  легким  облачным  фильтром,
но  в  луже
оно  кажется
луной,
пугающей  луной
в  венке  из  туч  и  веток,
луной  на  картине  художников-романтиков,
может,  на  иллюстрации.

Всё  кажется,  –  говорит  ведьма,  –
всё  перевоплощается,
дважды  в  одну  стену  не  войдешь,
счастливы  те,  кто  сумел  взглянуть
хотя  бы  через  стекло  запотевшее.

Ключом  обдеру  контуры  луны,  облаков  и  веток.

Третья  лужа  такая  прозрачная,
что  не  скрывает,  а  только  подчёркивает
красивую  новую  плитку,
уложенную  на  эту  дорогу
в  последние  дни  работы  старого  правительства,
старого  доброго  правительства,
накануне  прихода  ещё  лучшего  –
оно  ещё  больше  плиток  положит.

Каждая  участница
плиточного  коллектива
напоминает  рыбоньку
цветную.
Даже  если  в  этой  луже  и  случится  буря,
она  будет  радостной,
забурит  весенне.

Позитивное  бешенство.
Ускоренное  регги.
Пастор  на  зебре
обещает,  что  все  будет  хорошо,
и  со  смехом  прыгает  в  зелёный  карьер.
Ты  тоже  не  можешь  удержаться,
смеёшься,
поднимаешь  пену  песка.

Жизнь,  смерть,  иллюзии  –
всё  рассыпается,  теряются  тропинки,
ты  должен  каждый  день  приходить,
проверять,  есть  ли  ещё  следы:
мел  на  подорожниках,
царапины  на  камнях,
изумрудный  смех  в  глубинах  карьера,
отпечаток  копыта  зебры.

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

МУДРІ

Перша  калюжа  –
почну  з  тієї  калюжі,  що  висохла,
а  коли  народжувалась,
то  народжувалась
із  потічка  дощового,
котрий  змив  дитячі  малюнки  крейдою:
двох  конесобак,  квітку  і  Ще  Щось.

Розчинена  крейда  пережила  воду
й  лишила  свій  слід  жовтий
на  темній  землі,
на  м’яких  травинках  і  подороженятах.
Вам  здається,  що  тут  Щось  трапилось,
хімічна  аварія,
гидкий  порошок,
слід  вібрує
і  слід  болить.

Смерть,  –  каже  мудрець,  –  тільки  смерть,
це  й  усе,  що  можна  сказати
про  цей  світ.
А  на  пропозиції  весни,  моря,
сонцеалістичного  реалізму
та  інших  життєствердностей
відповідає,  що  обгортки  і  магазини,
в  яких  продають  ножі,
можуть  бути  різні.

Друга  калюжа  –
вона  чи  то  з  мармуру,  чи  то  з  граніту,
вибачте,  я  не  дуже  розрізняю
ці  матеріали,
як  і  інші  теж.

У  мармурово-гранітній  калюжі
відбивається  те,  що  й  має
відбиватися  вдень:
сонце  з  легким  хмарним  фільтром,
але  в  калюжі
воно  здається
місяцем,
жаским  місяцем
у  вінку  хмар  і  гілок,
місяцем  на  картині  художників-романтиків,
може,  на  ілюстрації.

Усе  здається,  –  каже  відьма,  –
все  перевтілюється,
двічі  в  одну  стіну  не  ввійдеш,
щасливі  ті,  хто  зуміли  глянути
хоча  б  через  скло  запітніле.

Ключем  обдеру  контури  місяця,  хмар  і  гілок.

Третя  калюжа  така  прозора,
що  не  ховає,  а  тільки  підкреслює
гарну  нову  плитку,
покладену  на  цю  дорогу
в  останні  дні  роботи  старого  уряду,
старого  доброго  уряду,
напередодні  приходу  ще  кращого,
який  покладе  ще  більше  плиток.

Кожна  членкиня
плиткового  колективу
нагадує  рибоньку
кольорову.
Навіть  якщо  в  цій  калюжі  й  трапиться  буря,
буде  вона  радісна,
забурує  весняно.

Позитивна  скаженість.
Прискорене  реґґі.
Пастор  на  зебрі
обіцяє,  що  все  буде  добре,
й  зі  сміхом  стрибає  в  зелений  кар’єр.
Ти  теж  не  стримаєшся,
сміятимешся,
збуриш  піну  піску.

Життя,  смерть,  ілюзії  –
все  розсипається,  губляться  стежки,
мусиш  щодня  приходити,
перевіряти,  чи  є  ще  сліди:
крейда  на  подорожниках,
подряпини  на  камінні,
смарагдовий  сміх  у  кар’єрних  глибинах,
відбиток  зебриного  копита.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983404
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.05.2023

Олег Коцарев. Богиня

в  киндер-сюрпризе
нашлась
богиня  Кали  –

настоящий  сюрприз
и  для  детей
и  для  взрослых

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

БОГИНЯ

у  кіндер-сюрпризі
знайшлася
богиня  Калі  –

справжній  сюрприз
і  для  дітей
і  для  дорослих

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983315
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.05.2023

Олег Коцарев. Литература истории

в  бумаге
об  убийстве  шести  евреев
найти
грамматическую  ошибку
и  два  следа
забытого  правописания

в  бумаге
об  убийстве  украинки
найти
год  рождения
и  след  чая

в  бумаге
о  доносе
не  найти  бумаги

в  бумаге
найти  и  не  найти

найти
и  не  найти

и

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

ЛІТЕРАТУРА  ІСТОРІЇ

у  папері
про  вбивство  шістьох  євреїв
знайти
граматичну  помилку
і  два  сліди
забутого  правопису

у  папері
про  вбивство  українки
знайти
рік  народження
і  слід  чаю

у  папері
про  донос
не  знайти  паперу

у  папері
знайти  і  не  знайти

знайти
і  не  знайти

і

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983048
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.05.2023

Марианна Кияновська. Из-за войны говорит девочка…

из-за  войны  говорит  девочка  из-за  войны
весна  так  долго  к  нам  никак  не  приходит
уже  и  аисты  отпонаприлетали  и  вишни  доотоблетацвели  

из-за  войны  говорит  девочка  умань  уже  два  дня  в  тумане
так  болит  говорит  девочка  умань  так  болит
что  боль  в  полёте  замедляется  будто  сияние  звезды  или  цветка
и  тогда  её  можно  увидеть  говорит  девочка  
говорит  я  иду  и  вижу

из-за  войны  говорит  девочка  ветер  разносит  здесь  пепел  жизни  людей
ветер  разносит  пепел  жизни  людей  здесь  и  всех  
вместо  цвета  по  миру  

теперь  вишни  люди  и  вишни  вишни  повсюду  здесь  понаотприлетали  отоблетадоцвели

девочка  говорит  здесь  времени  почти  нет  из-за  войны
в  тумане  война  идёт  быстрей  чем  время  уже  два  дня  
и  странно  весна  так  долго  к  нам  никак  не  приходит

30.04.2023

(Перевод  с  украинского)


***
бо  війна  каже  дівчинка  бо  війна
весна  так  давно  ніяк  до  нас  не  приходить
вже  й  лелеки  відпонаприлітали  і  вишні  довідоблітацвіли  

бо  війна  каже  дівчинка  умань  нині  два  дні  в  тумані
так  болить  каже  дівчинка  умань  так  болить
що  біль  у  польоті  сповільнюється  ніби  сяйво  зорі  чи  квітки
і  тоді  його  можна  бачити  каже  дівчинка  
каже  я  йду  і  бачу

бо  війна  каже  дівчинка  вітер  розносить  тут  попіл  життя  людей
вітер  розносить  попіл  життя  людей  тут  і  всіх  
замість  цвіту  по  світу  

тепер  вишні  люди  і  вишні  вишні  всюди  тут  понавідприлітали  відоблітадоцвіли

каже  дівчинка  тут  часу  майже  нема  бо  війна
у  тумані  війна  йде  швидше  ніж  час  нині  два  дні  
і  дивно  весна  так  давно    ніяк  до  нас  не  приходить

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983036
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.05.2023

Олег Коцарев. Каким бы вертухаем ты был

сбрасывал  в  кастрюлю  с  доски
пельмени-бомбочки
провожал  взглядом
и  вдруг  заметил
что  два  пельменя  на  доске
слиплись

остановился
разделил  их
и  назначил  в  разные  партии

один  сварить  сегодня
а  второй  –  завтра

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

ЯКИМ  БИ  ВЕРТУХАЄМ  ТИ  БУВ

скидав  у  каструлю  з  дошки
пельмені-бомбочки
проводжав  поглядом
і  раптом  помітив
як  два  пельмені  на  дошці
злипнулися

зупинився
розділив  їх
і  призначив  у  різні  партії

один  зварити  сьогодні
а  другий  –  завтра

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982948
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.05.2023

Олег Коцарев. Утро на окне

и  окно,  и  его  порождения  –
бесконечные  миры,
гудки-языки,
всё  покрывается
квадратами  и  треугольниками

–  это  солнце  быстро  кормит  грудью
даже  тех,  кто
не  проснулся.

на  окне  игрушечный  дом
наполняется  понемногу
бешено-розовым  цветом,
не  пугая,  однако,
заснувшую  жёлтую  лошадку.

на  чердаке
игрушечного  дома  –
розовая  комнатка
с  окном,  но  без  двери,
совсем  как  в  романе  "Голем",
сохнут  на  солнце  последние  минуты
шанса  туда  попасть.

и  уже  шевелится
внизу  на  одеяле  рука,
что  вскоре  вдохнёт  жизнь
в  коня  игрушечного-жёлтого
с  буквой  на  копыте.

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

РАНОК  НА  ВІКНІ

і  вікно,  і  його  породження  –
нескінченні  світи,
гудки-язики,
все  вкривається
квадратами  та  трикутниками

-  це  сонце  швидко  годує  грудьми
навіть  тих,  що
не  прокинулись.

на  вікні  іграшковий  будинок
сповнюється  поволі
скажено-рожевого  кольору,
не  лякаючи,  втім,
поснулого  жовтого  коника.

на  горищі
іграшкового  будинку  –
рожева  кімнатка
з  вікном,  але  без  дверей,
геть  як  у  романі  «Ґолем»,
сохнуть  на  сонці  останні  години
шансу  туди  потрапити.

і  вже  ворушиться
внизу  на  ковдрі  рука,
що  невдовзі  вдихне  життя
в  коня  іграшково-жовтого
з  літерою  на  копитці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982892
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.05.2023

Виктор Шило. В свете дня тает рассвет…

Из  цикла  «Хайкуку»

*

в  свете  дня  тает  рассвет
кто  прилетит  сегодня  ястреб  или  кукушка
подбросил  монетку  солнца  за  облака  там  она  и  осталась

*

разбросало  родных  и  друзей  по  мирам
ни  с  того  и  ни  с  этого  нет  возврата
я  не  знаю  кукушка  под  каким  напёрстком  солнце  под  каким  луна

*

взлетев  над  гнездом  кукушки
куриный  бог  вылущивает  счастье
из  клинописных  зёрен  атлантиды

*

люди  боятся  того
на  что  способна  кукушка
когда  задаёт  зомби  обратный  отсчёт

*

наматывает  круги  времени
годовые  кольца  небытия
от  весны  до  весны  кукушка

*

джон  локк  на  станции  жемчужина  степи  
дыханием  согревает  застывшую  в  локдауне  кукушку  
омен  немо  омен  немо  радостно  отзывается  она

*

пустота  внутри  соленого  огурца
та  же  самая  что  и  за  пределами  местного  войда
кукушка  не  знает  для  кого  её  пение  и  молчание  одно  и  то  же

*

когда  кукушка  поет
тот  колодец  
что  перед  солнцем
наполняется  тишью
а  тот  что  за  луной
гремучими  тенями
предков

*

путь  перебит  
как  хребет
ветерок  на  обочине  
закручивает  
пыль  
в  причудливые
знакомые  фигурки  
вот  
танцовщица  дали
чуть  дальше  дракон
и  кукушка  
я  не  хочу  под  землю  
пусть  лучше  
ветер  будет  когда-то
сквозь  мой  череп
лететь
так  уже  было
я  знаю

(Перевод  с  украинского)

*

у  світлі  дня  світанок  тане
хто  прилетить  сьогодні  яструб  чи  зозуля
підкинув  монетку  сонця  аж  за  хмари  а  вона  там  і  залишилась

*

розкидало  рідних  та  друзів  по  світах
ні  з  того  ні  з  цього  немає  вороття
я  не  знаю  зозуле  під  яким  наперстком  сонце  під  яким  місяць

*

злетівши  над  гніздом  зозулі
курячий  бог  вилущує  щастя
із  клинописних  зерен  атлантиди

*

люди  бояться  того
на  що  здатна  зозуля
коли  задає  зомбі  зворотний  відлік

*

намотує  кола  часу
річні  кільця  небуття
від  весни  до  весни  зозуля

*

джон  локк  на  станції  перлина  степу  
подихом  зігріває  закляклу  в  локдаун  зозулю  
омен  немо  омен  немо  радо  відгукується  вона

*

порожнеча  всередині  солоного  огірка
та  ж  сама  що  й  за  межами  місцевого  войда
зозуля  не  знає  для  кого  її  спів  та  мовчання  тотожні

*

коли  зозуля  кує
та  криниця  
що  перед  сонцем
наповнюється  тишею
а  та  що  за  місяцем
гримучими  тінями
предків

*

шлях  перебитий  
як  хребет
вітерець  на  узбіччі  
закручує  
куряву  
в  чудернацькі  знайомі  фігурки  
ось  
танцівниця  далі  
трохи  далі  дракон
і  зозуля  
не  хочу  під  землю  
хай  краще  
вітер  буде  колись  
линути  
крізь  мій  череп  
так  було  вже
я  знаю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982845
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.05.2023

Олег Коцарев. Время года

В  голове  –  лето:
над  серой  кучей
кружат
зелёные,  синие,  жёлтые,  чёрные
насекомые  мыслей.

И  гудят.

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

ПОРА  РОКУ

У  голові  –  літо:
над  сірою  купою
кружляють
зелені,  сині,  жовті,  чорні
комахи  думок.

І  гудуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982717
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.05.2023

Олег Коцарев. Хорошо уметь летать

воздух  проходит  сквозь  листья  так
что  можно  как  нитки  его
тянуть
но  флаг  у  нас  не  зелёно-белый  а
а  желто-салатовый

интересно  какого  цвета
флаг
у  созеркальщиков  наших
на  той  стороне  реки

полетел  посмотрел
их  флаг  –
прошлогодняя  заброшенная  баррикада
из  рыжей  машины
и  синей
микробруталистической
парикмахерской

тоже  неплохо
тоже  вариант
тоже  можно  жить

4.05.23

(Перевод  с  украинского)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982506
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.05.2023

Марианна Кияновська. В эти дни одни лишь глухие превращения…

в  эти  дни  одни  лишь  глухие  превращения
снилось  что  я  многоэтажный  дом  в  умани
снился  после  обстрела  звук  пожара  внутри  меня
я  с  детства  знаю  что  такое  звук  пожара
это  когда  огонь  так  болит  что  не  можешь  дышать
плавятся  стекла  сгорают  радужные  оболочки  мембраны  поджариваются  и  больше  не  чувствуешь
где  верх  где  низ  всюду  летает  пепел
в  тумане  боли  отвердевают  соски
открывается  отверстие  для  тяги  
в  крыше  и  в  небе
всё  одновременно  останавливается  и  стучит
мёртвое  время  превращается  в  мёртвый  ветер
динозавры  солдатики  черепашки  ниндзя  трансформеры  и  машинки
испаряются  далеко  и  близко  куда-то  в  войну

спасатель  плачет  его  порог  тепловой  боли
на  том  невидимом  пороге  
за  которым  звучал  самый  высокий  дискант
обычно  весёлый  иногда  торопливый

это  же  и  мой  болевой  порог
отверстие  для  тяги  затягивает  ангельские  голоса
как  земля  затягивает  в  себя  последние  лепестки  вишен  и  первые  –  яблонь

(Перевод  с  украинского)


***
у  ці  дні  самі  лише  глухі  перетворення
снилося  що  я  багатоповерховий  будинок  в  умані
снився  після  обстрілу  звук  пожежі  всередині  мене
я  з  дитинства  знаю  що  таке  звук  пожежі
це  коли  вогонь  болить  так  що  не  можеш  дихати
плавляться  шиби  згорають  райдужні  оболонки  мембрани  підсмажуються  і  більше  не  чуєш  
де  верх  де  низ  всюди  літає  попіл
в  тумані  болю  напружуються  соски
відкривається  отвір  для  тяги  
в  даху  і  в  небі
все  водночас  зупиняється  і  стугонить
мертвий  час  перетворюється  на  мертвий  вітер
динозаври  солдатики  черепашки  ніндзя  трансформери  і  машинки
випаровуються  далеко  і  близько  кудись  у  війну

рятувальник  плаче  його  поріг  теплового  болю
на  невидимому  порозі  
за  яким  лунав  найвищий  дискант
переважно    веселий  іноді  дріботливий  

це  ж  і  мій  больовий  поріг
отвір  для  тяги  затягує  ангельські  голоси
як  земля  затягує  в  себе  останні  пелюстки  вишень  і  перші  –  яблунь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982294
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.05.2023

Игорь Митров. Ни с того ни с сего начал разглядывать кота…

Игорь  Митров

ни  с  того  ни  с  сего  начал  разглядывать  кота
что  спит  в  моём  бушлате
хвост  спрятал  в  рукав  словно  козырь
а  на  рукаве  пташка  спит  с  открытыми  глазами
пташка  спит  и  кот  спит
такой  пушистый  что  почти  квадратный
будто  почтовый  ящик  полный  писем
от  мамы  сестры  и  любимой
пташка  спит  кот  спит
а  у  меня  чтение  до  самого  утра
не  всем  так  везёт
с  котом  в  бушлате
с  хвостом  в  рукаве
с  козырным  пиковым  тузом

01.05.2023

(Перевод  с  украинского)

знічев’я  почав  роздивлятись  кота
що  спить  у  моєму  бушлаті
хвіст  заховав  у  рукав  ніби  козир
а  на  рукаві  пташка  спить  із  розплющеними  очима
пташка  спить  і  кіт  спить
такий  пухнастий  що  майже  квадратний
неначе  поштова  скриня  повна  листів
від  мами  сестри  і  коханої
пташка  спить  кіт  спить
а  мені  читва  до  самого  ранку
не  всім  так  щастить
із  котом  у  бушлаті
із  хвостом  в  рукаві
із  козирним  піковим  тузом

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982154
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.05.2023

Маричка Сташко. Здесь я прячу камень…

Маричка  Сташко

*

здесь
я  прячу  камень
он  появляется  ночью  на  своём  месте  как  в  первый  раз
подтверждая  бытие  причастностью
[ему  очевидно  идёт]

И
птиц
что  выявляют  себя  именно  в  этом  слове  по  дороге  к  городу

пустые  здания
почему-то  с  занавесками  как  в  Санаторной  зоне
у  Хвылевого

такие  нечёткие
здесь  на  окраине

(Перевод  с  украинского)

*

тут  
я  ховаю  камінь
що  уночі  з'являється  на  своєму  місці  наче  уперше
підтверджуючи  існування  причетністю  
[йому  очевидно  пасує]

І
птаство  
яке  виявляє  себе  саме  у  цьому  слові  дорогою  до  міста

порожні  будівлі
чомусь  з  фіранками  як  у  Санаторійній  зоні
Хвильового

такі  непевні
тут  на  окраїні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982074
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.05.2023

Иван Кулинский. Кендечило

Иван  Кулинский

кендечило

это  был  кусок  газовой  плитки
конфорки  краны  трубки  и  корпус  с  обитым  покрытием
я  нашел  его  под  сиренью  и  он  был  прекрасен
так  что  я  привязал  к  нему  верёвку  и  стал  таскать  по  двору
грохот  раздавался  наверное  страшный  потому  что
бабушка  выскочила  из  хаты  и  сказала  ты  что  свихнулся
что  это  такое  ***  его  матери
ты  что  хочешь  чтобы  меня  кондрашка  хватила
а  я  гордо  заявил:  кендечило  бабуся  это  кендечило  и  оно  моё
это  конечно  бабушку  не  успокоило  но  я  таскал  его
повсюду  пока  оно  не  распалось  на  части
я  скрутил  их  проволокой  и  прикрутил  к  ним  колёсики  от  детской  коляски
и  так  кендечило  проездило  ещё  немало  пока
проволока  которую  я  для  него  использовал  не  понадобилась  для  починки  забора
и  я  плакал  но  забор  в  хозяйстве  самый  главный  
так  что  пришлось  ему  подчиниться  
я  вырос  и  завел  себе  много  новых  кендечил
гештальты  я  закрывал  со  рвением  которого  хватило  бы  для  водворения  небольшой  диктатуры
в  яготинском  районе  стоило  только  начать
с  написания  работы  демократия  и  диктатура  но  нет
я  купил  телефон  компьютер  фен  для  волос  женился  и  купил  новый  телефон  и  компьютер  и  блендер  и  снова  женился
а  потом  завёл  полторы  тысячи  друзей  в  фейсбуке
и  вот  в  один  день  да  нет  не  в  один  день  это  только  так  говорят
на  самом  деле  день  за  днём  я  всё  больше  понимал  что  всё  это  кендечило
связанное  проволокой  которая  нужна  для  забора
забор  между  мной  и  ним
пока  меня  не  хватила  кондрашка
но  я  не  забыл  что  на  самом  деле  когда  я  делал  это  кендечило
я  хотел  друга
того  единственного  кто  был  бы  
со  мной
всегда

(Перевод  с  украинского)

кендечило

це  був  шматок  газової  плитки  
конфорки  крани  трубки  і  корпус  з  оббитою  лудкою
я  знайшов  його  під  бузком  і  він  був  прекрасний
тож  я  прив'язав  до  нього  мотузку  і  почав  тягати  по  двору
гуркіт  зчинився  напевне  страхітливий  бо
з  хати  вискочила  бабуся  і  сказала  чи  ти  сказився
що  це  таке  ***  його  матері
ти  що  хочеш  щоб  мене  кондрашка  вхопила
а  я  гордо  заявив:  кендечило  бабусю  це  кендечило  і  воно  моє.
це  безперечно  бабусю  не  втішило  та  я  тягав
його  скрізь  аж  поки  воно  не  розпалося  на  частини
їх  я  скрутив  дротом  і  прикрутив  до  них  коліщатка  від  дитячого  візка
й  так  кендечило  ще  проїздило  чимало  аж  поки
дріт  який  я  на  нього  витратив  не  знадобився  на  лагодження  паркану
і  я  плакав  але  паркан  у  хазяйстві  найголовніший  
тож  довелося  йому  скоритися.  
я  виріс  і  завів  собі  багато  нових  кендечил
гештальти  я  закривав  із  завзяттям  гідним  на  утвердження  невеличкої  диктатури
у  яготинському  районі  варто  були  лиш  почати
з  написання  праці  демократія  і  диктатура  але  ні
я  купив  телефон  комп'ютер  фен  для  волосся  одружився  і  купив  новий  телефон  і  комп'ютер  і  блендер  і  знову  одружився
а  потім  завів  півтори  тисячі  друзів  у  фейсбуку
і  от  одного  дня  та  ні  не  одного  то  лише  так  кажуть
насправді  день  за  днем  я  розумів  що  все  це  кендечило
зв'язане  дротом  який  потрібен  на  паркан
паркан  між  мною  і  ним
допоки  мене  не  вхопила  кондрашка
і  я  не  забув  що  насправді  коли  робив  те  кендечило
хотів  друга
того  єдиного  який  був  би  
зі  мною
завжди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981898
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.05.2023

Катерина Калитко. Катехизис

Что  происходит?

Нас  пришли  убивать.
Нас  убивают  прямо  сейчас.
Нас  продолжат  убивать  и  дальше.
Нас  никогда  не  убьют.

Почему  нас  хотят  убить?

Мы  антитеза
украденной  истории,  белый  камень  –
из-за  него  не  смыкается  круг  тьмы,  –  
зёрна,  что  пытаются  похоронить,
но  они  прорастают  каждый  раз
всё  более  сильной  речью,  
всё  более  красивыми  детьми.  

Что  я  выбираю?

Быть  тромбоцитом  в  вязкой  крови  страны.
Среди  сотен  других  бросаться
заживлять  рваную  рану,
сращивать  перебитую  жилу.  
Безымянная,  трудная  и  честная  работа.  

Что  меня  питает?

Черная  ярость  железными  пальцами
касается  губ  моих,
пальцами,  что  пахнут  мертвечиной  –  
ибо  выворачивала  
посреди  поля
вражьи  внутренности.
Пока  не  придёт  она,  я  не  могу  заснуть.

Кому  я  верю?

Близким,  что  стали  ещё  ближе,
как  будто  сжались  в  кулак,
даже  делают  больно  друг  другу.
Каждое  утро  с  этой  болью  
возвращаюсь  к  жизни.
Каждый  вечер  в  молитве  
перечисляю  имена.
Не  знаю  другого  бога,  кроме  войска.

Как  я  молюсь?

Пусть  никто  тебе
никогда  не  причинит  вреда.
И  целую  фото  в  телефоне.

Кого  перечёркиваю?

Тех,  кто  
стартуют  с  войны,  как  с  трамплина,
летят  высоко,  так  высоко,  
что  им  и  кровью  почти  не  пахнет.
Тех,  кто  
высчитывают,  сколько  можно  выжать  
из  этой  войны:  статуса,  повышенного  интереса,  уважения  или  жалости.
Тех,  кто
становятся  уверенными,  профессиональными
комментаторами  войны,
пока  другие  несут  на  хребтах  
самую  грязную  её  работу.

От  чего  предостерегаю?

Когда  обращаетесь  обтекаемым  "вы"
к  воображаемому  сообществу,  
чтобы  пробудить  эмпатию  –
ярость  раскачивается,  вихляет  бёдрами,  
будто  портовая  девка.  
Мёртвые  гражданские  становятся  дважды  мертвыми,
если  не  сказать,  что  они
были  убиты,
и  как,
и  кем.

Какой  будет  ответ?

Пришлют  блок  
взрослых  памперсов,  куклу,
пачку  трамадола,  початую  пачку  –  
три  таблетки  в  блистере.

Что  нам  делать?

Мы  вынуждены  убивать.
Долгий  двадцатый  век  
закончился  именно  этим.
Теперь  это  наш  ежедневный  хлеб.
Защищаться,  мстить.  Убивать.
Помогать  убивать.  
Посмотрите,  во  что  нас  превратили.

Что  говорить  всем?

Произносите  слово  "убивать",  
пусть  прописывается  в  сознании.
Никому  не  оставили  даже  иллюзии  выбора:
нас  пришли  убивать
в  который  раз
февральским  утром.

Все  билеты  прежнего  языка  погашены,
остался  один:
честное  слово  "убивать".
Всем  говорите:  
не  молиться  и  не  плакать,
не  подписывать  петиции,  
не  посвящать  эту  землю  
всевозможным  богам  –
лишь  убивать  за  неё.

Кто  услышит?

Если  кто-то  придёт,  станет  рядом  и  скажет  –
буду  убивать  вместе  с  тобой,  для  тебя,
понесём  эту  войну,  этот  мешок  с  телами  
вместе,  или
я  хотя  бы  не  буду  отворачиваться
от  глаз  твоих  мёртвых,  
от  страшной  расплаты  за  них  –

только  с  таким
продолжать  разговаривать.

Апрель  2022

(Перевод  с  украинского)


КАТЕХИЗИС

Що  відбувається?

Нас  прийшли  вбивати.
Нас  убивають  просто  зараз.
Нас  убиватимуть  далі.
Нас  ніколи  не  вб'ють.

Чому  нас  хочуть  убити?

Ми  антитеза
украденої  історії,  білий  камінь,
об  який  не  змикається  коло  пітьми,  
зерна,  що  їх  намагаються  поховати,
а  вони  проростають  щоразу
сильнішою  мовою,  
красивішими  дітьми.  

Що  я  обираю?

Бути  тромбоцитом  у  в'язкій  крові  країни.
Поміж  сотень  інших  кидатися
рубцювати  розтяту  рану,
зрощувати  перебиту  жилу.  
Безіменна,  важка  і  чесна  робота.  

Що  мене  годує?

Чорна  лють  залізними  пальцями
торкається  моїх  вуст,
пальцями,  що  пахнуть  стервом  –  
бо  вивертала  
посеред  поля
ворожі  нутрощі.
Поки  не  прийде,  я  не  годна  заснути.

Кому  я  вірю?

Близьким,  що  стали  ще  ближчими,
ніби  стиснулися  в  кулак,
аж  роблять  боляче  одне  одному.
Щоранку  цим  болем  
повертаюся  до  життя.
Щовечора  у  молитві  
перелічую  імена.
Не  знаю  іншого  бога,  крім  війська.

Як  я  молюся?

Нехай  тобі
ніхто  нічого  ніколи  не  заподіє.
І  цілую  фото  у  телефоні.

Кого  перекреслюю?

Тих,  що  
стартують  з  війни,  як  з  трампліну,
летять  високо,  так  високо,  
що  й  кров'ю  майже  не  пахне.
Тих,  що  
вираховують,  скільки  можна  витиснути  
із  цієї  війни:  статусу,  посиленого  інтересу,  шани  або  жалю.
Тих,  що
стають  упевнено,  професійно
коментаторами  війни,
поки  інші  несуть  на  хребтах  
найбруднішу  її  роботу.

Від  чого  застерігаю?

Коли  звертаєтеся  на  обтічне  "ви"
до  уявленої  спільноти,  
аби  розбудити  емпатію  –
лють  поточується  і  вихиляє  стегнами,  
ніби  портова  дівка.  
Мертві  цивільні  робляться  двічі  мертвими,
якщо  не  сказати,  що  їх
саме  убито,
і  як,
і  ким.

Яка  буде  відповідь?

Надішлють  блок  
дорослих  памперсів,  ляльку,
трамадолу  почату  пачку  –  
три  пігулки  у  блістері.

Що  нам  робити?

Ми  мусимо  убивати.
Довге  двадцяте  століття  
закінчилося  саме  цим.
Це  тепер  наш  хліб  щоденний.
Захиститися,  помститися.  Убивати.
Допомагати  вбивати.  
Подивіться,  на  що  нас  перетворили.

Що  говорити  всім?

Промовляйте  слово  "вбивати",  
хай  прописується  в  свідомості.
Нікому  не  залишили  бодай  ілюзії  вибору:
нас  прийшли  вбивати
вчергове
лютневого  ранку.

Всі  квитки  старої  мови  погашено,
лишився  один:
чесне  слово  "вбивати".
Всім  і  кажіть:  
не  молитися  і  не  плакати,
не  підписувати  петиції,  
не  посвячувати  цю  землю  
всеможливим  богам  –  
лише  вбивати  за  неї.

Хто  почує?

А  як  прийде  хто,  і  стане  поруч,  і  скаже  –
убиватиму  разом  із  тобою,  для  тебе,
несімо  цю  війну,  цей  мішок  із  тілами  
спільно,  або
я  принаймні  не  відвертатимусь
од  очей  твоїх  мертвих,  
од  страшної  відплати  за  них  –

то  хіба  з  таким
говорити  й  далі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981439
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.04.2023

Олег Коцарев. Никому мы не нужны

мы  с  сиреной  начались  одновременно
я  вышел  из  дверей
она  из  нижнего  неба
окрашенная  в  местный  акцент
я  держал  горшок  с  фиалкой
мы  соединялись  магически
но  никому  не  было  до  нас  дела
но  никто  не  говорил
"ой  как  мило  абсурдно".
никто  не  смеялся  раздражённо
"что  за  дебил  с  цветком
почему  это  дерьмо  снова  гудит"
никто  не  кричал
"мама  мне  страшно"
даже  любовь
апрельских  собак
собирала  больше
просмотров

14.04.2023

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

МИ  НІКОМУ  НЕ  ТРЕБА

ми  з  сиреною  почались  одночасно
я  вийшов  з  дверей
вона  з  нижнього  неба
пофарбована  у  місцевий  акцент
я  тримав  горщик  з  фіалкою
ми  поєднувались  магічно
але  нікому  не  було  до  нас  діла
але  ніхто  не  казав
«ой  як  мило  абсурдно»
ніхто  не  сміявся  роздратовано
«шо  за  дебіл  з  квіткою
чому  це  лайно  знову  гуде»
ніхто  не  кричав
«мамо  мені  страшно»
навіть  кохання
квітневих  собак
збирало  більше
переглядів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981324
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.04.2023

Сергей Жадан. И стоит помнить, что эти вот голоса…

И  стоит  помнить,  что  эти  вот  голоса,
что  продолжат  звучать  и  потом,  что  заполнят  собой
периметр  будущего  –
будут  голосами  тех,  кто  уцелел.
Именно  тех,  кто  уцелел.
Потом  будет  музыка.  Будут  писаться  стихи.
Много  стихов  будет  о  невозможности
поэзии  после  газовых  камер,  о  неуместности
литературы  в  залах  судебных  заседаний.
Но  продолжится  музыка  и  продолжится  литература.
Напишут  её  те,  кто  уцелел.
И  читать  будут  те,  кто  уцелел.
Те,  кто  получит  возможность  любить.
Или  не  любить.
О  смерти  трудно  свидетельствовать,
когда  сидишь  с  ней  на  соседних
полках  плацкарта.  Мешает  запах
горелой  кожи.  Мешает  отсутствие
у  ней  дыхания.
Поэтому  по-настоящему  говорить  о  ней
начнут  после  того,  как  она  сойдет  на  ночной
безымянной  станции.
Говорить  будут  разное.
Ведь  и  слышали  от  неё  разное.
Память  станет  водить  нас,  как  ведьма
в  тумане,  бросать  нас  в  ямы  и  воронки,
сделает  нас  беспомощными  в  нашем  желании
говорить  от  имени  тех,  кто  остался  в  живых.
Стыд  сделает  наши  голоса  высокими,
неточными,  непонятными.
Гнев  будет  мешать  нам  слушать
ангельское  пение  весенней  поры.
Но  и  в  самые  печальные  дни
кружи  надо  мной  –
птица  доверия.
И  в  самые  глухие  времена,
среди  шума  и  оцепенения,
будь  со  мною,  речь  –
речь  сомнения,
речь  утешения,
речь  благодарности.

10.04.2023

(Перевод  с  украинского)


+  +  +

І  варто  пам’ятати,  що  ось  ці  голоси,
які  далі  лунатимуть,  які  заповнять  собою
периметр  майбутнього  –
це  будуть  голоси  тих,  хто  вцілів.
Саме  тих,  хто  вцілів.
Далі  буде  музика.  Будуть  писатися  вірші.
Багато  віршів  будуть  про  неможливість
поезії  після  газових  камер,  про  недоречність
літератури  в  залах  судових  засідань.
Але  далі  буде  музика  і  далі  буде  література.
Писатимуть  її  ті,  хто  вцілів.
І  читати  буду  ті,  хто  вцілів.
Ті,  хто  отримає  можливість  любити.
Чи  не  любити.
Про  смерть  складно  свідчити,
коли  сидиш  із  нею  на  сусідніх
полицях  плацкарта.  Заважає  запах
горілої  шкіри.  Заважає  відсутність
у  неї  дихання.
Тому  по-справжньому  говорити  про  неї
почнуть  після  того,  як  вона  зійде  на  нічній
безіменній  станції.
Говоритимуть  різне.
Оскільки  і  чули  від  неї  різне.
Пам’ять  водитиме  нами,  як  відьма
в  тумані,  кидатиме  нас  в  ями  та  вирви,
робитиме  нас  безпорадними  в  нашому  бажанні
говорити  від  імені  тих,  хто  лишився  жити.
Сором  робитиме  високими  наші  голоси,
неточними,  незрозумілими.
Гнів  заважатиме  нам  слухати
янгольські  співи  весняної  пори.
Але  в  найпечальніші  дні
кружляй  наді  мною  –
птахо  довіри.
І  в  найглухіші  часи,
посеред  галасу  й  заціпеніння,
будь  зі  мною,  мово  –
мово  сумніву,
мово  втішання,
мово  подяки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981246
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.04.2023

у всякого ветра много отцов…

у  всякого  ветра  много  отцов
много  стрекочущих  деревьев
склонных  проходить  сквозь  служебную  дверь

распространять  лукавство  дальше  соржавленного  лица

угроза  «платформа-детство»:
раз  в  неделю  избавляемся  от  балласта

!  щука  дохлая  ?  ещё  и  дождик  акбыть  !

бывшее  разумие  мира  сего
предоставляет  задёшево  возможность
разбивать  картонные  множества

превращать  в  лабиринт
некоторые  числа  керамических  памятников
и  такие  же  пустынных  площадей-облаков

(Из  цикла  "И  ещё")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981054
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.04.2023

Богдан-Олег Горобчук. Окно твоего детства

детство  двадцать  лет  спустя
похоже  на  разгромленный  детсад  в  Тесновке.
растоптанные  картонные  кубики  воспоминаний
отрывочные  лисички  и  мишки  воспоминаний
в  детство  можно  залезть  сквозь  разбитое  стекло  первого  этажа
но  повсюду  прозрачные  острые  осколки  воспоминаний

уже  кто-то  поотбивал  мозаику  в  бассейне
забрал  с  собой  всё  твоё  море,  все  твои  фантастические  леса
зато  на  балконе  второго  этажа
уже  успела  вырасти  молодая  береза

здесь  живут  все  твои  самые  родные  призраки
те,  кого  ты  так  боялся,  кому  так  радовался
прячутся  за  разбитой  мебелью  и  декорациями
здесь  всё  тесто  сказок,  испечённое  твоим  воображением

всё  превращается  в  прах,  в  пыль
стены  осыпаются,  весёлые  картинки  выцветают
и  любой  теперь  может  залезть  в  окно  твоего  детства
пить  здесь  портвейн  с  радостными  друзьями
пока  ты  где-то  далеко-далеко-далеко-далеко

2015

(Перевод  с  украинского)

вікно  твого  дитинства

дитинство  двадцять  років  потому
схоже  на  розгромлений  дитсадок  у  Теснівці
розтоптані  картонні  кубики  спогадів
уривчасті  лисички  і  ведмедики  спогадів
у  дитинство  можна  залізти  крізь  розгачену  шибку  першого  поверху
але  всюди  прозорі  гострі  уламки  спогадів

вже  хтось  повідбивав  мозаїку  у  басейні
забрав  із  собою  те  твоє  море  ті  твої  фантастичні  ліси
натомість  на  балконі  другого  поверху
вже  встигла  вирости  молода  береза

тут  живуть  усі  твої  найрідніші  привиди
усі  кого  ти  так  боявся,  кому  так  радів
ховаються  за  розтрощеними  меблями  і  декораціями
усе  тісто  казок,  випечене  твоєю  уявою

все  перетворюється  на  порох,  на  пил
стіни  осипаються,  веселі  картинки  вицвітають
і  кожен  може  тепер  залізти  крізь  вікно  твого  дитинства
пити  тут  портвейн  із  радісними  друзями
поки  ти  десь  далеко-далеко-далеко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980848
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.04.2023

Олег Коцарев. Недостижимый дуб

Подчёркнутый  молнией  когда-то,
стоит  он  с  той  стороны  реки,  как  подлежащее,
почти  на  вершине  холма,  но  ещё  на  подъёме,
с  растрёпанными  руками,
подчеркнутый  молниями  ещё  и  ещё,
но  всё  такой  же  живой,
с  тёплыми  чёрными  пятнами.

Путь  к  дубу  выходит  из  переулка  тихого
на  шумную  долину
с  деконструкциями  прудов  и  каналов,
туда  блаженный,  также  подчёркнутый  молнией,
приходит  смотреть  на  кур,
стоит  и  смотрит,  человекокурый  кентавр,
куропат  блаженный.

Обойдёшь  куропата  и  лозину  его,
станешь,  как  он,  невесомым,
пересечёшь  в  воздухе  хвостик  моста
и  наконец  с  длинным  дрыном  в  руке
погрузишься  в  лабиринт  кисловатый  болота,
отпущенного  на  прогулку
в  этом  году  либеральным  Аидом.

Шаг  вправо  как  проба  строки,
шаг  влево  –  новая  жизнь,
не  выходит  ни  то,  ни  другое,
в  невероятных  комбинациях
продвигаешься  по  чуть-чуть,
через  ушки,  глазки  воды,
нащупываешь  путь  в  обход
и  опять  в  обход,
сквозь  отпор  спасительных  серых  трав,
в  застывшем  на  паузу
тростниковом  оркестре,
ты  –  болотомерка,
ходячая  ошибка,
возвращаешься  в  который  раз,
озираясь  на  туман
вокруг
недостижимого  дуба.

Будешь  приходить  и  день,  и  два,  и  симфонию,  и  февраль.

А  когда  вдруг,
без  жары,  без  пожаров,  без  скрижалей
вода  возьмёт  да  расступится,
подарив  дрожащую  тропку,
на  ней  у  мостика  будет  стоять  куропат,
подталкивая  реку  своей  лозиной  –
"проплываем!  не  задерживаемся!"  -
тогда  нет,
тогда  ты  не  пойдёшь.

Иди  только  тогда,
когда  так  неуместно,  как  только  можно,
так  неуместно,  как  жизнь,
всё  охватят  снежинки,
забьют  глаза,  носы,  дороги,  реки,  крылья,
тогда  продирайся,
боком  понемногу  переходи  мостик,
проходи  мимо  тихого  вечного  куропата,
танцуй  по  заячьей  спине  тропинки,
выныривай  на  подъём,
на  этот  энергетический
суржик  торфа  и  песка,
приближайся,  улыбайся,
смакуя  каждый  шаг,
высматривая  заранее
отпавшие  куски  коры
или  те,  что  просятся  отпасть,
как  зуб  куропата,
его  сейчас  ты  ощущаешь,  как  свой,
в  день,  когда  любовям,  книгам  и  эпидемиям
песни  гудят  петухи
и  журчат  объявления.

2020

(Перевод  с  украинского)

Оригинал:

НЕДОСЯЖНИЙ  ДУБ

Підкреслений  блискавкою  колись,
він  стоїть  з  того  боку  річки  підметом,
майже  на  пагорбі,  тільки  ще  на  підйомі,
з  розпатланими  руками,
підкреслений  блискавками  ще  і  ще,
але  так  само  живий,
з  теплими  чорними  плямами.

Шлях  до  дуба  виходить  з  провулка  тихого
на  долину  гучну
з  деконструкціями  ставків  і  каналів,
де  блаженний,  підкреслений  блискавкою  також,
ходить  глядить  курей,
стоїть  і  глядить,  людинокурий  кентавр,
куропат  блаженний.

Обійдеш  куропата  й  лозину  його,
станеш,  як  він,  невагомим,
перетнеш  у  повітрі  хвостик  містка,
врешті  з  довгим  дрином  у  руці
зануришся  в  лабіринт  кислуватий  болота,
випущеного  гуляти
цьогоріч  ліберальним  Аїдом.

Крок  праворуч  як  проба  рядка,
крок  ліворуч  –  нове  життя,
не  виходить  ні  перше,  ні  друге,
в  неймовірних  комбінаціях
просуваєшся  ледь  і  ледь,
через  вушка  і  очки  води
вимацуєш  шлях  кругом,
знову  кругом,
в  оперті  рятівних  сірих  трав,
у  завмерлім  у  паузі
очеретянім  окрестрі,
ти  –  болотомірка,
ходяча  помилка,
повертаєшся  вкотре,
озираючись  на  туман
коло
недосяжного  дуба.

Приходитимеш  і  день,  і  два,  і  симфонію,  й  лютий.

А  коли  раптом,
без  спек,  без  пожеж,  без  скрижалів
вода  візьме  й  розступиться,
подарувавши  тремтливу  стежку,
і  на  ній  при  місточку  стоятиме  куропат,
підштовхуючи  своєю  лозиною  річку  –
«пропливаємо!  не  затримуємось!»  –
тоді  ні,
тоді  ти  не  підеш.

Іди  тільки  тоді,
коли  так  недоречно,  як  тільки  можна,
так  недоречно,  як  життя,
все  охоплять  сніжинки,
заб’ють  очі,  носи,  дороги,  річки  і  крила,
тоді  продирайся,
боком  потроху  минай  місток,
минай  тихого  вічного  куропата,
танцюй  заячою  спиною  стежки,
виринай  на  підйом,
на  цей  енергетичний
суржик  торфу  й  піску,
наближайся,  всміхайся,
смакуючи  кожен  крок,
виглядаючи  заздалегідь
опалі  шматки  кори
чи  ті,  які  просяться  вийнятись,
мов  зуб  куропата,
що  зараз  ти  відчуваєш,  неначе  свій,
у  день,  де  любовам,  книжкам,  моровицям
пісні  гудуть  півні
й  дзюрчать  оголошення.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980752
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.04.2023

Богдан-Олег Горобчук. Другая война

это  не  дорога,  а  какое-то  поле  боя!  
берегись  сверчков-пулемётчиков,  скрытых  в  высоком  лесу  травы  по  обе  стороны  от  пути
осторожно  обходи  тело  пса,  заминированное  мухами  
уклоняйся  от  полосатых  беспилотников,  свивших  бумажное  гнездо  на  старой  груше

ты  не  замечал  этой  войны  до  сих  пор  
такой  громкой,  такой  бескровной  
театр  боевых  действий  здесь  –  как  настоящий  театр  
имитация  треска,  имитация  жужжания  
только  комариные  штыки  пропарывают  кожу,  нанося  настоящие  раны  

война  за  каждый  клочок  пространства  
непрерывная  ротация,  непрерывная  передислокация  
жестокое  перераспределение  ресурсов  

слушая  навязчивое  гудение  похоронных  оркестриков  
понимаешь:  погибших  больше,  чем  раненых  

а  вот  и  первая  кровь:  
ты  неосознанно  расчесал  
штыковую  рану  на  руке    

2015

(Перевод  с  украинского)

Інша  війна  

це  не  дорога,  а  якесь  поле  бою!  
бережися  цвіркунів-кулементників,  схованих  у  високому  лісі  трави  обабіч  
обережно  обходь  тіло  пса,  заміноване  мухами  
ухиляйся  від  смугастих  безпілотників,  що  звили  паперове  гніздо  на  старій  груші

ти  не  помічав  цієї  війни  дотепер  
такої  гучної,  такої  безкровної  
театр  бойових  дій  тут  -  ніби  справжній  театр  
імітація  тріскотіння,  імітація  дзижчання  
тільки  комарині  багнети  пропорюють  шкіру,  завдаючи  справжніх  поранень  

війна  за  кожен  клаптик  простору  
безперервна  ротація,  безперервна  передислокація  
жорстокий  перерозподіл  ресурсів  

слухаючи  нав'язливе  гудіння  поховальних  оркестриків  
усвідомлюєш:  загиблих  більше,  ніж  поранених  

а  ось  і  перша  кров:  
ти  несвідомо  розчесав  
багнетну  рану  на  руці    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980655
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.04.2023

Олег Коцарев. Багатель

поэзия  это  бросить  камень  или  ветку
на  лёд
озера  или  реки

никому  это  не  нужно
но  каждый  подойдёт  и  бросит

некоторым  удаётся  проломить  лед
порой  даже
тонкой  камышинкой

2020

(Перевод  с  украинского)

БАГАТЕЛЬ

поезія  це  кинути  каміння  або  гілляку
на  кригу
озера  чи  річки

нікому  воно  не  треба
але  кожне  підійде  й  жбурне

декому  вдається  проломити  лід
іноді  навіть
тонкою  очеретиною

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980203
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.04.2023

Богдан-Олег Горобчук. Сон

так  просто  было  зимой  
падаешь  в  снег  –  и  уже  ангел  
замёрзли  слова  в  холодном  рту  –  и  уже  мудр  

так  же  расстояние  зажимает  морду  собачьему  лаю  
так  что  к  ушам  он  прикатывается  крепко  спрессованным,  словно  мусор
подобрав  по  дороге  шелуху  сорочьего  стрёкота  

исчез  смысл  сутулиться,  тепло  идет  от  земли  
дети  подпрыгивают  и  зависают  в  воздухе  
кажется  –  стоит  кому-то  сбросить  забитые  песком  ботинки  –  сразу  стремительно  взлетит  

тебе  когда-то  приснилось  наше  мгновенное  перемещение  в  Париж  
я  записал  этот  сон  в  загранпаспорт  

исчез  смысл  вслушиваться,  уши  прожёвывают  звуковую  ткань,  как  шрёдер  –
документы  о  пересечении  сезона  

и  вдруг  твердеет  узлом  неистовый  крик  
это  мама  едва  удерживает  в  руке  растянутые  на  несколько  метров  вверх  резинки  от  шапочки  
в  которой  застрял  самый  радостный  малыш

2017

(Перевод  с  украинского)

Сон  

так  просто  було  взимку  
падаєш  у  сніг  –  і  вже  янгол  
замерзли  слова  у  холодному  роті  –  і  вже  мудрий  

так  само  віддаль  затискає  морду  песячому  гавкоту  
так  що  до  вух  він  закочуються  міцно  спресованим,  як  сміття  
підібравши  дорогою  лушпиння  сорочого  стрекоту  

зник  сенс  сутулитися,  тепло  іде  від  землі  
діти  підстрибують  і  зависають  у  повітрі  
здається  –  варто  комусь  скинути  забиті  піском  черевики  –  одразу  стрімко  злетить  

тобі  колись  наснилося  наше  миттєве  переміщення  до  Парижу  
я  записав  цей  сон  у  закордонний  паспорт  

зник  сенс  вслухатися,  вуха  прожовують  звукову  тканину,  як  шредер  –  
документи  про  перетин  сезону  

аж  раптом  твердне  вузлом  несамовитий  крик  
це  мама  ледь  втримує  у  руці  розтягнуті  на  кілька  метрів  догори  поворозки  від  шапочки  
в  якій  застряг  найрадісніший  малюк

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980103
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.04.2023

Анна Грувер. Единственным словом за всё время…

(маленькая  часть  большого  диалога)

№  4  

единственным  словом  за  всё  время
что  те  двое  провели  вместе  стало  его:  идём  
и  тогда  они  вышли  за  дверь
понесли  на  спинах  белые  солёные  глыбы  со  двора.
глыбы  с  каждым  шагом  всё  больше  растворялись  на  солнце
а  перед  заливом  слились  с  ощущением  тел  и  пропали

чудаки,  –  сплёвывали  местные

вместо  того  чтоб  укрепить  под  всеми  ветрами  дом  
эти  двое  забили  гвоздями  ослепшие  окна  

вместо  того  чтобы  посадить  плодовое  дерево  
те  двое  опустились  перед  старым  буком  на  колени
согнулись  в  молитве
а  затем  подняли  мёртвый  ствол  в  простыне  на  плечи

таким  образом  бук  переродился  в  лодку

весной  она  распилила  скрипку  
и  корма  ожила  сохранённой  в  эфах  симфонией  
он  стоял  по  пояс  в  Буге  и  прислушивался  
продолжались  и  продолжались  ливни

лодка  наполнилась  дождевой  водой  
отражением  моста  на  фоне  неба  
и  забытым  лицом  стоит  лишь  наклониться  
тогда  она  осторожно  ступила  в  лодку  и  протянула  ему  руку  
чтобы  лечь  на  дно  ковчега  и  увидеть  плесень  облаков  изнутри  
расцвести  трясинными  цветами

он  сказал:  спасётся  только  чистая  вода

2019

(Перевод  с  украинского)

(маленька  частина  великого  діалогу)

№  4  

єдиним  словом  за  увесь  час
що  ті  двоє  провели  разом  стало  його:  йдемо  
і  тоді  вийшли  за  двері
і  понесли  на  спинах  білі  солоні  глиби  з  подвір’я
глиби  з  кожним  кроком  розчинялись  на  сонці
а  перед  затокою  злилися  з  відчуттям  тіл  і  зникли

диваки,  –  спльовували  місцеві

замість  того  щоб  зміцнити  під  усіма  вітрами  дім  
ті  двоє  забили  цвяхами  засліплені  вікна  

замість  того  щоб  посадити  плодове  дерево  
ті  двоє  опустилися  перед  старим  буком  на  коліна
зігнулися  в  молитві
а  потім  підняли  мертвий  стовбур  у  простирадлі  на  плечі

таким  чином  бук  переродився  в  човен

навесні  вона  розпилила  скрипку  
і  корма  ожила  збереженою  в  ефах  симфонією  
він  стояв  по  пояс  у  Бузі  та  прислуховувався  
тривали  тривали  зливи

човен  наповнився  дощовою  водою  
відображанням  мосту  на  тлі  неба  
і  забутим  обличчям  варто  тільки  нахилитися  
тоді  вона  обережно  ступила  у  човен  і  простягнула  йому  руку  
аби  лягти  на  дно  ковчегу  і  бачити  плісняву  хмар  зсередини  
розквітнути  трясовинними  квітами  

він  сказав:  врятується  тільки  чиста  вода

2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980036
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.04.2023

Богдан-Олег Горобчук. Осмысление снега

снег  идёт  в  моей  голове  с  октября
зажмурю  глаза:  снегопад  
засну:  вижу  следы  на  ладонях  зимней  ночи
что  вырвала  весь  свет  с  корнями  
просыпаюсь:  в  сияющую  бездну  зимнего  дня  

прячусь  дома:  
снег  вытягивает  наружу  
как  мощный  магнит  –
шрапнель  сквозь  ткани  дома  

пишу  стихотворение:  
вокруг  сплошные  слова,  а  рядом  –
дуб,  орех  
отвернулся  от  окна,  говоришь...  
повернулся  –  снег

голова  снежит  
сердце  снежит  
снежат  глаза  под  линзами  
снежит  в  боку  когда  бегаю  

но  когда  ты  говоришь  сквозь  сон:  
такой  холодный,  куда-то  ходил?  
а  ну  обними  меня!  
снегопад  как  будто  уменьшается  
и  за  сплошными  словами  
проглядывают  чёткие  сущности  и  глубокие  пространства

2017

(Перевод  с  украинского)

Осмислення  снігу  

від  жовтня  йде  сніг  у  моїй  голові  
заплющу  очі:  снігопад  
засну:  сняться  сліди  на  долонях  зимової  ночі  
що  повиривала  все  світло  з  корінням  
прокидаюся:  у  сяючу  безодня  зимового  дня  

ховаюся  вдома:  
сніг  витягує  назовні  
як  потужний  магніт  –    
шрапнель  крізь  тканини  дому  

пишу  вірш:  
довкола  суцільні  слова,  а  поруч  –  
дуб,  горіх  
відвернувсь  від  вікна,  говориш...  
повернувся  –  сніг  

голова  сніжить  
серце  сніжить  
сніжать  очі  під  лінзами  
сніжить  у  боці  коли  бігаю  

але  коли  ти  кажеш  крізь  сон:  
ти  такий  холодний,  ти  десь  ходив?  
ану  обійми  мене!  
снігопад  ніби  меншає  
і  за  суцільними  словами  
проглядаються  чіткі  сутності  й  глибокі  простори

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979885
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.04.2023

длиной в три осы…

*

длиной  в  три  осы
боевой  порядок

страниц-волнорезов
от  ночи  прозрачной  до  ночи  подгнившей

*

у  правды  резиновое  копьё:
"слишком  много  капель  о  двух  ногах"

правда  окатит  из  такой  тарелки
что  связной  покажется  черепашьей  походкой

*

сорок  страниц  отказалось
соединяться  в  книгу
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         
подавившийся  запонками
контрапункт  унижен

*

сварочный  аппарат  оставляет  гортензию
на  целых  полчаса  в  пустой  квартире

художественные  обвинения  разваливаются
под  воздействием  вредных  привычек

*

скучный  человек
весёлый  человек
человек,  боящийся  слишком  длинной  строки
человек,  надевающий  шляпу  на  ногу

*

древесный  вес  как  никогда  велик
разобщены  капля  с  цаплей
синяя  лестница  с  рыжей

играет  машинописный  оркестр

(Из  цикла  "Камешки")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979707
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.04.2023

Богдан-Олег Горобчук. Под снегом

Мир  упаковывает  всё  на  зиму  
ежа  в  чемодан  норы  
медведя  в  контейнер  берлоги  
и  переносит  в  тёмный  угол  внимания  
на  зиму  

Сосед  говорит  другому  соседу
что  нужно  всё  упаковать
чтобы  ничего  во  дворе  не  торчало  
потом  под  снегом

Помнишь  нас,  мы  же  и  вправду  
торчали  тогда  под  снегом  
как  суетливый  тёмный  куст  
или  перевернутая  набок  тележка

Не  могли  ни  выйти,  ни  выехать
ходили,  мёрзли,  согревались  вином
и  так  не  хотелось  проскальзывать  
в  тёмный  угол  внимания...  

А  в  нескольких  километрах  от  нас
упакованная  в  толщу  озёрного  льда  рыба  
не  могла  пошевелить  ни  рукой,  ни  ногой  
не  могла  сказать  ни  бэ  ни  мэ  

2017

(Перевод  с  украинского)

Під  снігом  

Світ  спаковує  все  на  зиму  
їжака  в  чемодан  нори  
ведмедя  в  контейнер  барлоги  
перенести  в  темний  куток  уваги  
на  зиму  

Сусід  каже  іншому  сусіду  
що  слід  усе  спакувати  
щоб  нічого  у  дворі  не  стирчало  
потім  під  снігом  

Пам’ятаєш  нас,  ми  ж  і  справді  
стирчали  тоді  під  снігом  
як  метушливий  темний  кущ  
чи  перевернутий  боком  візок  

Не  могли  ні  вийти,  ні  виїхати
ходили,  мерзли,  грілися  вином  
і  так  не  хотілося  прослизати  
у  темний  куток  уваги…  

А  за  кілька  кілометрів  від  нас
запакована  в  товщу  озерного  льоду  риба  
не  могла  поворухнути  ні  рукою,  ні  ногою  
не  могла  сказати  ні  бе  ні  ме  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979641
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.04.2023

Богдан-Олег Горобчук. Теперь я кажусь таким маленьким…

Из  цикла  «Птицы  на  запад  от  Via  Domitia»

*

теперь  я  кажусь  таким  маленьким
что  меня  подстерегает  кот

едва  ли  больше  соринки  сороки  
застрявшей  в  венике  сосны

а  ночью  я  был  в  полнеба  
тяжёлый  и  тёмный
но  всё  равно  незаметный  для  посторонних

зависал  над  домом  над  микрорайоном  
вслепую  ощупывал  голову  изнутри  
в  поисках  остатков  сновидения  

я  был  таким  большим  и  неуклюжим
что  проглотил  ненароком  калейдоскоп  утра
и  на  зубах  захрустели  
осколки  птичьего  пения  
ракушки  апрельских  листьев  
какая-то  деловая  бижутерия  

внезапно  я  стал  уменьшаться  
я  уменьшался  уменьшался  
мир  вытягивал  темноту  сквозь  мои  зрачки  
а  я  всё  уменьшался  и  уменьшался  

через  мгновение  я  лежал  зафиксированный  одеялом  
как  лента  в  косе  
тяжело  глотая  птичье  щёлканье
чуть  больше  соринки  в  венике  

и  лишь  кот  намекал  мне  каким  я  был  
пытаясь  выцарапать  из  моей  ноги
застрявший  в  ней  пассажирский  самолет  
когда  я  так  внезапно  уменьшился

2020

(Перевод  с  украинского)

З  циклу  «Птахи  на  захід  від  Via  Domitia»

*

це  тепер  я  здаюся  таким  дрібним    
що  кіт  чатує  на  мене  

заледве  більший  за  смітину  сороки  
застряглу  у  вінику  сосни  

а  вночі  я  ж  був  на  півнеба  
важкий  і  темний
однаково  непомітний  для  сторонніх  

зависав  над  будинком  над  мікрорайоном  
наосліп  обмацуючи  голову  зсередини  
в  пошуках  залишків  сновидіння  

я  був  таким  великим  і  незграбним  
що  проковтнув  ненароком  калейдоскоп  ранку  
й  на  зубах  захрустіли  
скалки  пташиного  співу  
мушлі  квітневого  листя  
якась  ділова  біжутерія  

раптово  я  почав  меншати  
я  меншав  меншав  
світ  витягував  темряву  крізь  мої  зіниці  
а  я  меншав  і  меншав  

за  мить  я  лежав  зафіксований  ковдрою  
як  стрічка  в  косі  
важко  ковтаючи  чиєсь  тьохкання  
заледве  більший  від  сороки  у  вінику  

і  лише  кіт  натякав  мені  ким  я  був  
намагаючись  видряпати  з  моєї  ноги
пасажирський  літак  що  застряг  у  ній  
коли  я  так  раптово  змалів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979503
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.04.2023

Богдан-Олег Горобчук. Пальма прячет нас от дождя…

Из  цикла  «Птицы  на  запад  от  Via  Domitia»

*

пальма  прячет  нас  от  дождя
как  дырявый  зонт  с  погнутыми  спицами

куда  делась  белка?
жила  здесь
летала  между  деревьями
устыжала  птиц
что-то  искала  среди  строительного  сора
мерила  нас  острым  взглядом
наверно  залезла  в  дупло  как  на  картинке  Диксит
но  в  настоящее
убогое

я  не  видел  здесь  ни  одного  грецкого  ореха
ни  одной  лещины

мерит  она  теперь  острым  взглядом  тёмную  глубину

наша  одежда  понемногу  вбирает  воду
как  резервуар
включенного  после  зимы  фонтана

пережидать  здесь  бессмысленно
рядом  стоять  –  бесценно
ты  протягиваешь  руку
будто  в  ней  орех
я  беру  его

2020

(Перевод  с  украинского)

З  циклу  «Птахи  на  захід  від  Via  Domitia»

*

пальма  ховає  нас  від  дощу
як  дірява  парасоля  з  погнутими  спицями

куди  поділася  білка?
жила  тут
літала  між  деревами
соромлячи  птахів
щось  шукала  між  будівельного  сміття
міряла  нас  гострим  поглядом
мабуть  залізла  десь  у  дупло  як  на  картинці  Діксіт
але  в  справжнє
вбоге

я  тут  не  бачив  жодного  волоського  горіха
жодної  ліщини

міряє  тепер  гострим  поглядом  глибину  мряки

наш  одяг  повільно  набирає  воду
як  резервуар
включеного  після  зими  фонтану

стояти  тут  далі  безглуздо
стояти  поруч  -  безцінно
ти  простягаєш  руку
наче  у  ній  -  горіх
я  беру  його    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979268
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.04.2023

Богдан-Олег Горобчук. Незадолго до шести утра…

Из  цикла  «Птицы  на  запад  от  Via  Domitia»

*

незадолго  до  шести  утра
варвары  прошли  сквозь  наш  двор
похоже  –  сбившись  с  Via  Domitia
по  дороге  в  Рим

они  оставили  такси  без  присмотра
загнав  его  прямо  на  кучу  камней
стояло  с  распахнутой  настежь  дверцей  –
испуганная  наседка

они  зачеркнули  мой  сон
густым,  перекрученным  шумом
как  сосна  –  пейзаж  Сезанна

я  положил  тебе  руку  на  талию  –
пригласил  танцевать  прямо  в  постели

перед  рассветом  птицы  самые  заядлые
самые  громкие
цитируют  друг  друга  наперебой
ссорятся  цитатами
обожают  и  ненавидят  цитатами
как  одержимые  поэты

с  приходом  варваров  даже  они  притихли
а  те  были  способны  цитировать
только  какой-то  пьяный  драм-эн-бейс
мне  даже  перехотелось  танцевать  с  тобой
в  этом  разрушительном  беспокойстве

я  встал
перелистнул  пальцем
несколько  пластин  жалюзи
и  увидел  как  таксист
крадётся  к  наседке

2020

(Перевод  с  украинского)

З  циклу  «Птахи  на  захід  від  Via  Domitia»

*

десь  перед  шостою
варвари  пройшли  крізь  наш  двір
схоже  -  збившись  із  Via  Domitia
дорогою  до  Риму

вони  залишили  таксі  без  нагляду
загнавши  його  просто  на  купу  каміння
стояло  з  розчахнутими  навстіж  дверцятами  -
перелякана  квочка

вони  перекреслили  мій  сон
густим,  покрученим  гамором
як  сосна  -  пейзаж  Сезанна

я  поклав  руку  тобі  на  талію  -
запросив  танцювати  просто  в  ліжку

перед  світанком  птахи  найзавзятіші
найгучніші
цитують  одне  одного  наперебій
сваряться  цитатами
обожнюють  і  ненавидять  цитатами
як  навіжені  поети

з  приходом  варварів  навіть  вони  притихли
а  ті  були  спроможні  цитувати
лише  якийсь  п'яний  драм-ен-бейс
аж  мені  перехотілося  танцювати  з  тобою
в  тому  руйнівному  неспокої

я  встав
відгорнув  пальцем  кілька  жалюзин
і  побачив  як  таксист
підкрадається  до  квочки

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979126
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.04.2023

стаи отложены до церковной проводки…

стаи  отложены  до  церковной  проводки

скорость:  отключения  ударных  долей
поглощения  абстракций

фразировка

в  чемодане  с  оттенками  сомнений

(Из  цикла  "Узелки")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978981
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.04.2023

Виктор Шило. И тебе не жаль вытаскивать улов на берег…

и  тебе  не  жаль  вытаскивать  улов  на  берег

каждый  из  нас  немного  убийца

сказала  ты  
и  посмотрела  в  суженный  зрачок  поплавка
помнишь  фрейд  писал  
если  проанализировать  импульсы  нашего  подсознания  
мы  как  первобытные  люди
всего-навсего  банда  убийц
к  тому  же  
мне  нравится  агхора
по  левую  руку  от  бога
экстремальная  тантра  
что  погашает  кармические  долги

а  в  чем  суть  твоей  рыбной  ловли
снова  спросил  я

ловлю  на  живца  
свет  на  тень
тень  на  свет
всё  зависит
да  сама  не  знаю  от  чего
или  миры  ловлю
знаешь  какой  это  адреналин
подсекаешь  огромный  мир
иной
и  он  в  траве  бессильно  хватает  ртом  пространство  
нашего  мира
а  потом  когда  наглотается  досыта
его  глаза  взрываются  сверхновыми
создают  условия  
для  ещё  одной  жизни

именно  той
именно  той  что  надо

2020

(Перевод  с  украинского)

***
і  тобі  не  шкода  витягати  улов  на  берег

кожен  із  нас  трохи  вбивця

сказала  ти  
і  подивилась  у  звужену  зіницю  поплавка
пам’ятаєш  фройд  писав  
якщо  проаналізувати  імпульси  нашої  підсвідомості  
ми  на  кшталт  первісним  людям
всього-на-всього  банда  вбивць
до  того  ж  
мені  до  вподоби  агхора
по  ліву  руку  від  бога
екстремальна  тантра  
що  гасить  кармічні  борги

так  а  в  чому  суть  твоєї  риболовлі
знову  запитав  я

я  ловлю  на  живця  
світло  на  тінь
тінь  на  світло
все  залежить
та  сама  не  знаю  від  чого
або  світи  ловлю
знаєш  який  це  адреналін
підсікаєш  величезний  світ
інакший
і  він  у  траві  безсило  хапає  ротом  простір  
нашого  світу
а  потім  коли  наковтається  донесхочу
його  очі  вибухають  надновими
створюють  умови  
для  ще  одного  життя

саме  того
саме  того  що  треба

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978800
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.03.2023

Игорь Митров. Есть такие зимы…

[b]есть  такие  зимы[/b]
которые  не  пережить
ловишь  себя  на  мысли
каждый  март
нанизывая  холод
на  волосы

ночь  мельчает
но  не  проходит
плюс  минусом  кроет

в  каждой  щели  дома
по  синице

смеются

а  глаз
не  показывают

23.03.2021

(Перевод  с  украинского)

[b]є  такі  зими[/b]
які  не  пережити
ловиш  себе  на  думці
кожного  березня
нанизуючи  холод
на  волосся

ніч  дрібнішає
та  не  минає
плюс  мінусом  криє

у  кожній  шпарині  будинку
по  синиці

сміються

а  очей
не  показують

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978589
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.03.2023

оконные стёкла лопнули…

Робот  Вадим  говорит

оконные  стёкла  лопнули  и  взмыли
к  небу  и  тем  самым  уцелели
под  новыми  частотами,  с  новыми  размерами
оставив  позади  лишь  долбаные  лужи
неопределённости

итак  здесь  было  небо,  
оно  надрывалось,  когда  вырывалось  из  клетки
грабли  выпадали  из  рук
радовались  что  позабудут  всё  это
отсюда  их  голос  и  поведение
из-за  которых  они  похожи
одновременно  на  слона  и  альбатроса

они  умеют  улыбаться  и  делать  две  вещи
просто  улыбаться
и  просто  делать
швырять  камни
грязь
перед  самым  моим  носом

следующей  осенью,  когда  волны  уложат  их  сушиться
наши  половые  органы
будут  собраны  в  аккуратные  стога
уж  я  подберу  подходящий  ключик
это  не  трудно

(Из  цикла  "Дружеские  беседы  с  роботами")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978551
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.03.2023

Катерина Калитко. Наконец научилась отвечать кратко…

Наконец  научилась  отвечать  кратко
на  вопрос:  о  чём  ваши  стихи?  
О  моём  времени.

Оно  вкладывает  в  рот  нож.
Вкладывает  в  рот  цветок.
Вкладывает  в  рот  соль.  
Вкладывает  в  рот  реку.  
Вот,  –  говорит,  –  будет  твой  голос.
Потом  его  сломаю.

Ведёт  одновременно  сквозь  войну  и  любовь,
вслепую,
по  длинной  тропе  потемневшей  речи,  
пока  вокруг  
горят  в  низинах  тысячелетние  торфяники,
изменяя  структуру  почвы,
задымляя  горизонт.

Дарит  ночной  смех,
его  не  заглушить  ничем.  

И  когда  выводит  в  конце  концов  к  морю,  где  селятся
все  голоса  –  
даёт  на  берегу  определяющую  метафору:
разговор  с  мёртвыми  поэтами  –
это  спокойствие  порта  приписки,
но  прикосновения  к  живым  –
каждый  раз  начало  шторма.

21.03.2023

(Перевод  с  украинского)


***

Нарешті  навчилася  відповідати  коротко
на  питання:  про  що  ваші  вірші?  
Про  мій  час.

Він  вкладає  до  рота  ніж.
Вкладає  до  рота  квітку.
Вкладає  до  рота  сіль.  
Вкладає  до  рота  річку.  
Ось,  –  каже,  –  буде  твій  голос.
Потім  його  зламаю.

Він  веде  одночасно  крізь  війну  і  любов,
наосліп,
тривкою  стежкою  потемнілої  мови,  
поки  довкола  
горять  низинні  тисячолітні  торфовища,
змінюючи  структуру  ґрунту,
задимлюючи  горизонт.

Дарує  сміх  уночі,
якого  не  заглушити  нічим.  

І  коли  виводить  врешті  до  моря,  де  селяться
всі  голоси  –  
дає  на  березі  визначальну  метафору:
розмова  до  мертвих  поетів  –
це  спокій  порту  приписки,
але  дотики  до  живих  –
щоразу  початок  шторму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978486
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.03.2023

Сергей Жадан. Язык как сгусток света…

Язык  как  сгусток  света.
Язык  как  другое  имя  любви.
Как  разлитое  в  тишине  звучание  огня.
Как  партитура,  по  которой  вычитывается
композиция  оттепели,
тёплое  женское  пение,  что  пробуждает  от  сна
аудитории.
Наполненное  верой  время  постепенно  становится  историей.
Наполненный  страстью  голос  делается  литературой.
Поддерживай  пение,  как  огонь  в  доме,
где  нам  выпало  остановиться  на  ночь.
Подсолнухи  памяти  поворачивают  за  нами
свои  подростковые  головы.
Год,  как  длится  большая  война.
Год,  как  закрыт  наш  город.
Но  зажигаются  вечерние  огни,  освещая  мартовское  небо.
Но  строятся  декорации  и  настраивается  оркестр.
И  свет  передаётся,  как  мудрость.
И  музыка  передаётся,  как  наследство.

23.03.2023

(Перевод  с  украинского)


+  +  +            

Мова,  як  згусток  світла.
Мова,  як  інше  ім’я  любові.
Як  розлите  в  тиші  звучання  вогню.
Як  партитура,  за  якою  відчитується
композиція  відлиги,
теплий  жіночий  спів,  що  будить  зі  сну
аудиторії.
Наповнений  вірою  час  повільно  стає  історією.
Наповнений  пристрастю  голос  робиться  літературою.
Підтримуй  спів,  як  вогонь  у  будинку,
де  нам  випало  зупинитися  на  ніч.
Соняшники  пам’яті  повертають  за  нами
свої  підліткові  голови.
Рік,  як  триває  велика  війна.
Рік,  як  зачинено  наше  місто.
Але  запалюються  вечірні  вогні,  освітлюючи  березневе  небо.
Але  будуються  декорації  й  налаштовується  оркестр.
І  світло  передається,  як  мудрість.
І  музика  передається,  як  спадщина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978401
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.03.2023

воспитанник…

Робот  Вадим  говорит

*

воспитанник
гроссмейстер
сорная  трава
лающих  собак
ты  же  верил  в  огни
знал  про  сигналы
вырванные  из  ворот

морские  узлы  остаются
лежать  на  щеках
отмечая  место  снежной  короны

в  остеклённом  помещении
смешение  флагов

(Из  цикла  "Дружеские  беседы  с  роботами")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978257
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.03.2023

режим нанесения знаков…

режим  нанесения  знаков
десятипроцентной  колкости

ознакомительные  громы

разворачивают  слабый  холод  в  макушке

/донный  опыта
зачёт  по  человекохлебию/

допускаешь  двоицу
как  рваную  рубашку
интерпретатора

концепция  /такая  ленивая/
определена  внутри  спорных  судей

(Из  цикла  "И  ещё")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978256
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.03.2023

Катерина Калитко. Реконкиста

Тёплый  пунктир  украинского  суржика,
приграничный.
Боец  прикуривает  с  четвёртого  раза
обмороженными  пальцами.
Дома  облизываются  длинными  языками
посеревших  занавесок  в  выбитых  окнах.

–  Люди  и  раньше  никому  не  доверяли,
будьте  снисходительны,  –  говорит  женщина,
худая  и  чёрная,  
она  словно  долго  стояла  вблизи  солнца,
обуглилась.

Приготовленный  ею  суп
золотится  в  мисках.  Отвоевание
сегодня  углубилось  на  несколько  новых  жизней.

–  Их  расстреляли  прямо  за  углом,
вон  холмики  во  дворе.
Тот,  кто  сдал,  живёт
в  семи  хатах  отсюда,  у  него  на  белой  стене
выложена  калина  из  красного  кирпича,  
никак  не  спутать.
Была  когда-то  особенно  лютая  зима,
и  голодные  птицы  прилетали  клевать
каменную  калину.
Разбивались,  беспомощно
дёргались  на  снегу.

Откуда  взять  столько  любви,  чтобы  пережить?  
И  я  вспоминаю  твой  нервный  смех:
подсвеченный  этим  ландшафтом,
как  тень  в  солнечных  часах,
он  указывает  направление  движения.

Я  разыщу  эти  кости  святые,  
прочитаю  все  гранитные  портреты.
Я  найду  здесь  живую  красную  калину
для  голодных  птиц.

19.03.2023

(Перевод  с  украинского)


РЕКОНКІСТА

Теплий  пунктир  українського  суржику,
прикордонний.
Боєць  прикурює  із  четвертого  разу
пальцями  обмороженими.
Будинки  облизуються  довгими  язиками
посірілих  фіранок  у  вибитих  вікнах.

–  Люди  й  раніше  не  довіряли  нікому,
будьте  поблажливі,  –  говорить  жінка,
худа  і  чорна,  
ніби  довго  стояла  заблизько  до  сонця,
обвуглилась.

Приготований  нею  суп
золотиться  в  мисках.  Відвоювання
сьогодні  поглибшало  на  кілька  нових  життів.

–  Їх  розстріляли  просто  за  рогом,
он  горбки  у  дворі.
Той,  хто  здав,  живе
за  сім  хат,  у  нього  на  білій  стіні
викладена  калина  з  червоної  цегли,  
ніяк  не  сплутати.
Була  колись  особливо  люта  зима,
і  голодні  птахи  прилітали  дзьобати
кам’яну  калину.
Розбивалися  і  розгублювалися,  
тіпалися  на  снігу.

Звідки  взяти  стільки  любові,  щоби  пережити?  
І  пригадую  твій  нервовий  сміх:
підсвічений  цим  ландшафтом,
ніби  тінь  у  сонячному  годиннику,
він  вказує  напрямок  руху.

Я  відшукаю  ті  кості  святі,  
прочитаю  всі  гранітні  портрети.
Я  знайду  тут  живу  червону  калину
для  голодних  птахів.
s

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978194
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.03.2023

Сергей Жадан. Потом, когда-нибудь, вспоминать со смехом…

Потом,  когда-нибудь,  вспоминать  со  смехом.
Говорить  –  случилось  именно  так,  потому  что
надо  всем  раскрывался  парус  стиха.
Был  он  упругим,  был  надёжным,
в  него  верилось,  он  спасал.

Что,  собственно,  тогда  произошло?
Я  просто  хотел,  чтобы  ты  слушала.
Просто  хотел  объяснить  слишком  многое.
Хотел  объяснить  вещь,  которую,  казалось,
понял  прошлой  осенью.

Ничем  не  оправданная
вера  людей  языка  в  то,  что  всё  можно  назвать,
что  для  всего  есть  название.

Хотя  на  самом  деле  как  можно  назвать  ночь?
Как  можно  назвать  небо?

Что  я  тебе  тогда  читал?
Вторая  дуинская  Рильке,  как  словарь
потерянных,  но  упорных.  Как  возможность
показать  на  примере  ангелов  и  бесов
механизм  зарождения  любви,  структуру
её  появления,  логику  её  возникновения  в  воздухе.      

Чтобы  потом  смеяться  и  вспоминать,
Помнишь,  –  говорить,  –  странное  и  такое  уместное
звучание  второй  дуинской,  которого  хватило,
чтобы  ты  осталась,  чтобы  поверила,
чтобы  не  сомневалась?

Химия  прикосновений,  не  объяснённая  поэтами.
Прикосновение  к  коже,  как  прикосновение  к  знамени  –
храбрость  исполняет  тех,  кто  не  боится  столкнуться  с  преградой,
храбрость  и  покорность,  ибо  ничто  не  объяснено,
ничто  не  понято,  но  есть  зёрна  влюбленности,
они  прорастают  сквозь  снаряжение.  

Смелая  попытка  –  взять  поэзию  как  универсальный
язык,  как  систему  оповещений  для  тех,  кто
пытается  называть  воздух  воздухом  и  дыхание  дыханием.
Поэзия  как  пение  в  горящем  доме.  
Даже  если  мы  не  способны  остановить  огонь  –
огонь  тоже  не  способен  остановить  нас.

И  ангелы  Рильке  –  ночные  пассажиры,
полные  смятения  и  сомнений  –
обнимаются  нежно,  прежде  чем  навсегда
отправиться  в  дорогу,

и  пока  звучит  эта  элегия  –  я  знаю  –  ты  не  уйдешь,
ты  будешь  со  мной,
и  ничего  не  случится,
ничто  не  надломится
в  этом  мире.  

Мы  ведь  не  можем  знать,  что  останется  с  этой  поры,
что  мы  увидим  потом,  оглядываясь,
что  для  нас  будет  важным.

Но  пока  что  смерти  так  много,
так  неисправимо  много,
и  мы  соревнуемся  в  этом  странном  занятии  –
петь  до  темноты,  петь  до  глубины,
верить  в  то,  что  внутреннее  построение  стиха,
как  построение  стебля,  даёт  нам  право  продолжать
говорить  о  мире  как  о  месте  надежды,

когда  сложность  простого,  прозрачность  тусклого
воспринимаются  нами  как  проявление  целесообразности,
как  оправдание  гнева,
как  объяснение  отчаяния,
как  предпосылка  любви.  

И  ничего  не  возразишь  потом.
Ничего  не  скажешь.
Речь,  как  река  –  сама  собой  наполняется,
сама  на  себя  не  похожа.

18.03.2023

(Перевод  с  украинского)


+  +  +                

Потім,  колись,  згадувати  зі  сміхом.
Говорити  –  сталося  саме  так,  бо
над  усім  розгорталося  вітрило  вірша.
Було  воно  пружним,  було  надійним,
йому  вірилося,  воно  рятувало.

Що,  власне,  тоді  відбулося?
Я  просто  хотів,  аби  ти  слухала.
Просто  хотів  пояснити  надто  багато.
Хотів  пояснити  річ,  яку,  здавалося,
зрозумів  минулої  осені.

Нічим  не  виправдана
віра  людей  мови  у  те,  що  все  можна  назвати,
всьому  є  своя  назва.

Хоча  насправді  як  можна  назвати  ніч?
Як  можна  назвати  небо?

Що  я  тобі  тоді  читав?
Друга  дуїнянська  Рільке,  як  словник
розгублених,  але  впертих.  Як  можливість
показати  на  прикладі  ангелів  та  бісів
механізм  народження  любові,  структуру
її  появи,  логіку  її  постання  в  повітрі.      

Щоби  потім  сміятись  і  згадувати,
пам’ятаєш,  -  говорити,  -  дивне  й  таке  доречне
звучання  другої  дуїнянської,  якого  вистачило,
аби  ти  залишилась,  аби  повірила,
аби  не  сумнівалась?

Хімія  дотиків,  не  пояснена  поетами.
Дотик  до  шкіри,  ніби  дотик  до  прапора  –
відвага  сповнює  тих,  хто  не  боїться  зіткнутися  з  перепоною,
відвага  й  покора,  оскільки  нічого  не  пояснено,
нічого  не  зрозуміло,  але  є  зерна  закоханості,
й  вони  проростають  крізь  обладунки.  

Смілива  спроба  –  взяти  поезію  як  універсальну
мову,  як  систему  оповіщень  для  тих,  хто
пробує  називати  повітря  повітрям  і  дихання  диханням.
Поезія  як  спів  у  будинку,  який  горить.  
Навіть  якщо  ми  не  здатні  зупинити  вогонь  –
вогонь  також  не  здатен  зупинити  нас.

І  ангели  Рільке  –  нічні  пасажири,
сповнені  сумнівів  і  сум’яття  –
обіймаються  ніжно,  перш  ніж  назавжди
рушити  в  подорож,

і  доки  звучить  ця  елегія  –  я  знаю  –  ти  не  підеш,
ти  будеш  зі  мною,
і  нічого  не  станеться,
нічого  не  надламається
в  цьому  світі.  

Ми  ж  не  можемо  знати,  що  залишиться  з  цієї  пори,
що  ми  побачимо,  озираючись  згодом,
що  для  нас  буде  важливим.

Але  поки  що  смерті  так  багато,
так  невиправно  багато,
і  ми  змагаємося  в  цьому  дивному  занятті  –
співати  до  темряви,  співати  до  глибини,
вірити  в  те,  що  внутрішня  побудова  вірша,
мов  побудова  стебла,  дає  нам  право  й  далі
говорити  про  світ,  як  про  місце  надії,

коли  складність  простого,  прозорість  тьмяного
сприймаються  нами  як  прояв  доцільності,
як  виправдання  гніву,
як  пояснення  відчаю,
як  передумова  любові.  

І  нічого  не  заперечиш  потому.
Нічого  не  скажеш.
Мова,  наче  ріка  –  сама  собою  наповнюється,
сама  на  себе  не  схожа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977951
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.03.2023

Катерина Калитко. Ибо только на расстоянии…

Ибо  только  на  расстоянии  возникает  настоящая  искренность.  
Губы  горькие,  слишком  много  огня  в  лёгких,
чтобы  его  выдыхать,  называя  вещи
своими  именами,  
лицом  к  лицу.
Ожоги  добавляют  особых  примет,  
лишают  возможности  сбежать,  раствориться
в  толпе.

Но  сердце,  отстиранное  
от  крови,  угля  и  правды,
станет  белым,  бесформенным,  похожим  на  
медицинскую  перчатку,
что  так  и  не  побывала  
в  операционной.  

Я  умею  стоять  вблизи.  Столетний  дуб
гудит  от  мокрого  ветра.  
Никто  не  остаётся  один
в  это  время,  никто  не  стоит  в  одиночку
в  этих  воротах,  посреди  воспоминаний,
с  ключом  от  ночного  потока,
с  фонариком,  подсвечивая  
трамвайные  пути
и  косые  полосы  дождя.

Только  на  расстоянии  в  конце  концов  удаётся  
переложить  страх  в  отдельную  кровать,  
как  подросшего  ребенка.
Только
дистанция  перелёта  успокаивает  птицу,  
что  злится  на  собственный  воздух,
но  держится  в  нём,
возвращается  именно  в  него.

Восстановленная  хватка  к  именованию  вещей.
Застарелые  ожоги:  хрупкая  невидимая  сетка
оплетает  лицо.
Ты  ощущаешь  её  каждый  раз,
когда  заговариваешь.

17.03.2023

(Перевод  с  украинского)

***

Бо  лише  на  віддалі  стається  справжня  відвертість.  
Губи  гіркі,  забагато  вогню  в  легенях,
щоб  його  видихати,  називаючи  речі
власними  іменами,  
лицем  до  лиця.
Опіки  додають  особливих  прикмет,  
унеможливлюють  втечу,  розчинення  
в  натовпі.

Але  серце,  випране  
від  крові,  вугілля  й  правди,
стане  білим,  безформним,  схожим  на  
рукавичку  медика,
що  так  ніколи  й  не  побувала  
в  операційній.  

Я  умію  стояти  близько.  Столітній  дуб
гуде  від  мокрого  вітру.  
Ніхто  не  сам
у  цьому  часі,  ніхто  не  стоїть  один
у  цих  воротях,  посеред  спогаду,
із  ключем  від  нічного  потоку,
з  ліхтариком,  підсвічуючи  
трамвайну  колію
і  навскісні  смуги  дощу.

Тільки  на  віддалі  врешті  вдається  
перекласти  страх  в  окреме  ліжко,  
як  дитину,  що  підросла.
Тільки
дистанція  перельоту  заспокоює  птаха,  
що  злиться  на  власне  повітря,
але  тримається  в  ньому,
повертається  саме  в  нього.

Відбудований  хист  до  пойменування  речей.
Задавнені  опіки:  тендітна  невидима  сітка
обплітає  обличчя.
Ти  ж  її  відчуваєш  щоразу,
коли  заговорюєш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977852
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.03.2023

Ирина Шувалова. Нанкинская поэтесса

теперь  ты  нанкинская  поэтесса
говорят  мне  в  задымлённом  ресторане
нанкинские  поэты
с  которыми  мы  пьём  грузинское  вино
вот  только  я  не  пью  вина  я
каждый  раз  молитвенно  складывая  руки
под  чашечкой  черного  чая
не  чокаюсь  а  скорей  как  здесь  принято
полусалютую-полукиваю
жест  узнавания  похожий  на  тот  которым
два  лодочника  посреди  реки  
на  миг  приподнимают  весла
прежде  чем  течение  относит  их  в  разные  стороны
как  будто  говорят  мы  знаем  как  это
искать  опору  в  скользящей  воде
теперь  где  бы  ты  ни  была  
они  говорят  мне
ты  нанкинская  поэтесса

теперь  где  бы  ты  ни  была
ты  нас  узнаешь  с  другого  берега  ты
пила  с  нами  этот  задымлённый  воздух  ты
ела  с  нами  за  одним  столом  
эту  беспокойную  кипучую  речь
что  выскальзывала  неудержимо  
из  неуклюжих  палочек  в  твоей  руке
ты  по  очереди  ела  с  нами  из  больших  мисок
горячую  жизнь  и  мягкую  сладковатую  смерть
и  снова  жизнь  и  снова  смерть  и  так  по  кругу
центр  стола  заставленный  тарелками  вращался
непрерывно  словно  колесо  года  колесо  истории
усталая  официантка  поспешно  прибирала  
пустые  миски  непопулярных  политических  режимов
выносила  новые  
более  острые  блюда

теперь  говорят  мне  ты
где  бы  ни  была  ты  будешь  чувствовать
под  ногами  колеблющееся  дно  лодки
 
теперь  
научившись  ходить  по  воде  
уже  совсем  скоро  ты  начнёшь  забывать
какая  она  на  ощупь
суша

08.03.2023

(Перевод  с  украинского)

**нанкінська  поетка**

тепер  ти  нанкінська  поетка
говорять  мені  в  задимленому  ресторані
нанкінські  поети
з  якими  ми  п‘ємо  грузинське  вино
от  тільки  я  не  п‘ю  вина  я
щораз  молитовно  складаючи  руки
під  чарочкою  чорного  чаю
не  цокаюсь  а  радше  як  тут  заведено
напівсалютую-напівкиваю
жест  упізнавання  схожий  на  той  яким
два  човняра  посеред  ріки  
на  мить  припіднімають  весла
перш  ніж  течія  відносить  їх  врізнобіч
так  наче  кажуть  ми  знаємо  як  це
шукати  опертя  на  плинкій  воді
тепер  де  б  ти  не  була  
говорять  мені
ти  нанкінська  поетка

тепер  де  б  ти  не  була
ти  впізнаєш  нас  із  іншого  берега  ти
пила  з  нами  це  задимлене  повітря  ти
їла  з  нами  за  одним  столом  
цю  неспокійну  кипучу  мову
що  вислизала  невтримувана  
незграбними  паличками  в  твоїй  руці
ти  куштувала  з  нами  почергово  з  великих  мисок
гаряче  життя  і  м‘яку  солодкувату  смерть
і  знову  життя  і  знову  смерть  і  так  по  колу
заставлений  тарелями  центр  столу  обертався
невпинно  як  колесо  року  колесо  історії
втомлена  офіціантка  поспішно  прибирала  
порожні  миски  непопулярних  політичних  режимів
виносила  нові  
гостріші  страви

тепер  говорять  мені  ти
де  б  ти  не  була  відчуватимеш
під  ногами  коливке  дно  човна
 
тепер  
навчившися  ходити  по  воді  
вже  зовсім  скоро  ти  почнеш  забувати
який  він  на  дотик
той  суходіл

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977730
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.03.2023

Сергей Жадан. Шульц. Псалмы

«Из  Славонии,  из  Семиградья,  с  Буковины  шли  какие-то  только  что  исцелённые  персонажи,  полные  запала  свидетельствовать,  пылким  и  трогательным  словом  рассказывать  свои  истории.  Они  шли,  забинтованные  и  скрюченные,  потрясая  уже  не  нужными  костылями,  срывая  пластыри  с  глаз  и  повязки  со  скрофул».

("Санаторий  под  клепсидрой")

1

Я  тот,  кто  не  способен  ничего  остановить,
как  тысячи  тех,  кто  не  способен  ничего  остановить,
тысячи  тех,  кто  даже  во  фресках  смерти  
до  последнего  хочет  разглядеть  логику  твоего  мастерства.

Что  слышишь  ты,  когда  берёшь  меня  в  руки,  словно  сопилку?
Какую  лёгочную  боль  передаёшь  своим  шёпотом?
Как  по  этому  звучанию  застольных  песен  убийц  
мне  выписывать  партитуру  прощения?

Тысячи  тех,  кем  будет  говорить  немота,
кем  сейчас  заполняется  адресная  книга  истории,
стоят  при  смерти,  как  при  доме  со  врезанными  заново  замками.

Не  все  ноты  этого  мира  берутся  Господом.
Но  всё,  сказанное  нами,  может  быть  нашим  оправданием.
Всё,  сказанное  нами.  Всё,  нами  умолчанное.  

2

Если  ты  думал,  что  я  забыл  –  нет,  не  забыл.
Если  ты  думал,  что  я  простил  –  нет,  не  простил.
Буду  переспрашивать,  как  ребёнок  –  что  там  с  моим  врагом?  
Что  ты  ныне  послал  ему?  Какой  демон  теперь  ломает  его  язык?

Не  усмиряй  врагов  моих  в  городе  моем.
Дай  им  выгореть  смертельным  огнём,  как  библиотекам.
Дай  им  ощутить,  как  их  вереница  обрывается,  словно  пение  обреченных.
Как  смерть  снимает  мерку  с  их  плечей.    

Почему  я,  оставленный  один  на  один  со  своим  гневом,
продолжаю  просить  у  тебя  позволения  ненавидеть,
почему  ты  отказываешь  нам  в  нашем  праве  не  копать  себе  могилы?

Засвечивается  небо,  будто  открывается  глаз  животного.
Отдельно  во  мгле  стоят  очевидцы  –  те,  кто  выжил,
но  до  самой  смерти  так  и  не  осмелился  заговорить.  

3

Созданный  из  глины  твоими  жёсткими  пальцами,
отмеченный  кровью  твоей  подкожной  охры,
свидетельствую  ныне  о  замысле  твоём,  причудливом  и  очевидном,
свидетельствую  о  том,  о  чём  все  молчат  –  об  уязвимости  созданного  тобой.

Вылепленные  из  глины,  должны  ли  молчать  мы  там,
где  ты  нарочно  не  находишь  слов?
Забытые  тобой,  должны  ли  мы  оправдывать
твою  роковую  убийственную  невнимательность?

Твердеет  на  солнце  керамика  моей  души,  наполненная  грустью.
Если  ты  молчишь,  я  скажу  вместо  тебя  –
зло  не  является  чем-то  неназванным  и  безымянным,

зло  имеет  форму  и  содержание,  которые  ты  ему  дал.
То,  что  тебе  удалось  лучше  всего  –  одними  и  теми  же  словами
говорить  о  любви,  говорить  о  ненависти.        

4

Даже  если  это  не  о  любви  –  это  всё  равно  о  любви.
Даже  если  тебя  не  существует  –  отсутствие  твоё
дает  надежду  тем,  у  кого  вообще  нет  ничего,  
кто  находит  среди  руин  старые  школьные  учебники.      

Даже  темнота  твоя  состоит  из  спрессованного,
завёрнутого  в  чёрное  света  –  того  света,
что  пробивается  из  разорванных  конвертов  и  карманов,
что  закладывается  между  страниц,  как  листья  подорожника.

Даже  если  это  не  о  вере,  это  все  равно  о  том,
что  мы  выходим  за  пределы  своего  бессилия,
ослеплённые  этим  непрерывным  светом.

Вылепленные  тяжело  и  страстно,  сотворённые  из  тьмы,
вынутые  из  вечности,  полные  памяти,  любви,
ими  и  озвученные  –  памятью  и  любовью.

14.03.2023

(Перевод  с  украинского)
Оригинал:

Шульц.  Псалми

Зі  Славонії,  Семиграддя,  Буковини  сунули  якісь  щойно  одужалі  персонажі,  сповнені  запалу  свідчити,  палким  і  зворушеним  словом  розповідати  свої  історії.  Вони  йшли  забинтовані  і  згорблені,  потрясаючи  вже  не  потрібними  протезами,  зриваючи  з  очей  пластирі  і  пов’язки  зі  скрофул.
(«Санаторій  під  клепсидрою»)

1

Я  той,  хто  не  здатен  нічого  зупинити,
як  тисячі  тих,  хто  не  здатен  нічого  зупинити,
тисячі  тих,  хто  навіть  у  фресках  смерті  
до  останнього  хоче  розгледіти  логіку  твоєї  майстерності.

Що  чуєш  ти,  беручи  мене  до  рук,  як  сопілку?
Який  легеневий  біль  передаєш  своїм  шепотом?
Як  по  цьому  звучанню  застільних  пісень  убивць  
мені  виписувати  партитуру  прощення?

Тисячі  тих,  ким  буде  промовляти  німота,
ким  нині  заповнюється  адресна  книга  історії,
стоять  при  смерті,  мов  при  домі  з  врізаними  заново  замками.

Не  всі  ноти  цього  світу  беруться  Господом.
Але  все,  сказане  нами,  може  бути  нашим  виправданням.
Все  сказане  нами.  Все,  нами  замовчане.  

2

Якщо  ти  думав,  що  я  забув  –  я  не  забув.
Якщо  ти  думав,  що  я  пробачив  –  я  не  пробачив.
Перепитуватиму,  як  дитина  –  що  там  із  моїм  ворогом?  
Що  нині  ти  наслав  йому?  Який  демон  нині  ламає  його  мову?

Не  упокорюй  ворогів  моїх  у  місті  моєму.
Дай  вигоріти  їм  смертельним  вогнем,  наче  бібліотекам.
Дай  їм  відчути,  як  їхня  тяглість  уривається,  мов  спів  приречених.
Як  смерть  знімає  мірку  з  їхніх  плечей.    

Чому  я,  залишений  сам  на  сам  зі  своїм  гнівом,
далі  прошу  в  тебе  дозволу  ненавидіти,
чому  ти  нас  стримуєш  у  нашому  праві  не  копати  собі  могили?

Засвічується  небо,  ніби  розплющується  око  тварини.
Окремо  в  мороці  стоять  очевидці  –  ті,  хто  вижив,
але  до  самої  смерті  так  і  не  наважився  заговорити.  

3

Творений  із  глини  твоїми  жорстокими  пальцями,
значений  кров’ю  твоєї  підшкірної  вохри,
свідчу  нині  про  задум  твій  –  химерний  і  очевидний,
свідчу  про  те,  про  що  всі  мовчать  –  про  вразливість  твореного  тобою.

Виліплені  з  глини,  чи  маємо  мовчати  там,
де  ти  нарочито  не  знаходиш  слів?
Забуті  тобою,  чи  маємо  виправдовувати
твою  фатальну  убивчу  неуважність?

Твердне  на  сонці  кераміка  моєї  душі,  наповнена  смутком.
Якщо  ти  мовчиш,  я  скажу  замість  тебе  –
зло  не  є  чимось  неназваним  та  безіменним,

зло  має  форму  і  зміст,  яких  ти  йому  надав.
Те,  що  тобі  вдалося  найкраще  –  тими  ж  словами
говорити  про  любов  і  говорити  про  ненависть.        

4

Навіть  якщо  це  не  про  любов  –  це  все  одно  про  любов.
Навіть  якщо  тебе  не  існує  –  відсутність  твоя
дає  надію  тим,  у  кого  взагалі  немає  нічого,  
хто  знаходить  серед  руїн  старі  шкільні  підручники.      

Навіть  темрява  твоя  складається  зі  спресованого,
загорнутого  в  чорне  світла  –  того  світла,
що  б’ється  з  розірваних  конвертів  і  кишень,
що  закладається  між  сторінок,  мов  листя  подорожника.

Навіть  якщо  це  не  про  віру,  це  все  одно  про  те,
що  ми  заступаємо  за  межі  свого  безсилля,
засліплені  цим  неперервним  світлом.

Ліплені  тяжко  і  пристрасно,  творені  з  темені,
вийняті  з  вічності,  сповнені  пам’яті  і  любові,
ними  й  озвучені  –  пам’яттю  і  любов’ю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977656
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.03.2023

губы твои…

*

губы  твои
запеленать  в  опалу

часового  театра

 
*

беззащитны  11  ламп
на  берегу  пролива

каким  табаком  наполнить  ботинок?


*

старики  похожие  на  вышивку
по  мягкому  льду


*

свистишь
как  будто  в  человеке
уже  немало  тёплой  головы

удлинено  тающими  шагами
холмов


*

черепичная  башня  и  снежный  ручей  
–  в
воровских  кавычках  –
беседуют  о  смятении  


*

о  если  бы  линейка  расцвела
на  примирительных  работах  


*

стеклотара  оставленная  в  темноте

люди  которых  забыли
потому  что  были  послушны


*

глубокий  интерес  к  исчезновениям
при  отсутствии  коннекта

есть  в  этом  особая  средневековая  сексуальность


*

выбор  понятен
как  осёл  нагруженный  тальком

будет  хозяйствовать  в  квартире
наш  самосевный  полисмен

*

теперь  намного  легче
двигаться  под  уклон

мимо  накопленных  за  ночь
оперённых  стрел

срывая  с  себя  размокшие  занавески


*

наследникам  всегда  мерещится  старость

открытая  к  прерыванию  в
каждой  из  двух  палитр


*

макулатурный  регламент  советует
обняться  с  погодой  –

понять  это  так  же  сложно
как  раскусить  метеомачту


*

считай
что  самые  красивые  девушки  –  в  том
городе  где  живёшь

и  не  ошибёшься


*

в  пересечении

с  чемпионом
по  бритью

нагрудный  танец
"бунт  прописки"


[хайку  мушиной  смерти]

на  обложке
тетради  с  черновиками
вид  сингапура


*

душа  требует  празд-
ничной  люстрации


*

даже  букв


*

так  хорошо
ронять
прочные  слова  
нехудожественные


*

надо  ждать
ибо
производственные  планы
включают  ожидание


*

надеть  капюшон  малого  вреда

/рафинарии  обледеняйтесь/


(Из  цикла  "Мухи")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977492
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.03.2023

Богдан-Олег Горобчук. Никто так глубоко не дышит…

Из  цикла  «Птицы  на  запад  от  Via  Domitia»

*

никто  так  глубоко  не  дышит
как  платаны
аж  дрожат  под  тонкой  корой  от  напряжения
сотни  лет  назад  они  бежали  к  реке
но  внезапно  замерли  на  берегу  в  шаге  от  воды
так  и  не  решившись  бултыхнуться

понять  их  можно  только  запрокинув  голову
их  язык  –  запутанная  вязь  ветвей  на  фоне  ночного  неба
но  светлого
сияющего
будто  за  ним  расположили  волшебный  фонарь
или  камеру  памяти
наша  –  стежкИ  прогулок  по  безлюдному  городу
подлежащие  проспектов  и  бульваров
сказуемые  рю  и  аллей
беспорядочное  плетение  тупиков  и  парковых  дорожек

мы  проходим  десятки  километров
чтобы  рассказать  о  великом  переселении  людей
из  церкви  в  лес
о  выжатой  как  апельсин  площади  перед  мэрией
о  деде,  который  в  шутку  вытягивал  трость  в  нашу  сторону
минуя  нас
и  выкрикивал  "полтора  метра
полтора  метра!"

или  не  в  шутку

но  как  поняли  нас  платаны?
и  что  значил  их  ответ  –  стая  мелких  пташек
среди  ночи  с  весёлым  шумом
суетившаяся  на  тонкой  ветке
под  небом  цвета  дедовой  трости

2020

(Перевод  с  украинского)

З  циклу  «Птахи  на  захід  від  Via  Domitia»

*

ніхто  так  глибоко  не  дихає  
як  платани    
аж  тремтять  під  тонкою  корою  від  напруження  
сотні  років  тому  вони  бігли  до  річки  
але  раптово  завмерли  на  березі  за  крок  до  води  
так  і  не  наважившись  шубовснути  

зрозуміти  їх  можна  лише  закинувши  голову  
їхня  мова  -  заплутана  в'язь  гілок  на  тлі  нічного  неба
але  світлого
сяйливого
ніби  за  ним  розташували  чарівний  ліхтар  
чи  пам'ятекамеру  
наша  -  стібки  прогулянок  безлюдним  містом  
підмети  проспектів  та  бульварів
присудки  рю  та  алей
безладне  плетиво  тупичків  та  паркових  доріжок  

ми  проходимо  десятки  кілометрів  
аби  розповісти  про  велике  переселення  людей
із  церкви  до  лісу  
про  вичавлену  наче  апельсин  площу  перед  мерією  
про  діда  який  жартома  витягував  ціпок  у  наш  бік  
минаючи  нас  
вигукуючи  "півтора  метри  
півтора  метри!"  

або  й  не  жартома  

але  чи  зрозуміли  нас  платани?  
і  що  значила  їхня  відповідь  -  зграя  дрібних  пташок  
які  серед  ночі  з  веселим  гамором  
метушилися  на  тонкому  гіллі  
під  небом  кольору  дідового  ціпка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977443
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.03.2023

Богдан-Олег Горобчук. Как справедливы здесь законы…

Из  цикла  «Птицы  на  запад  от  Via  Domitia»

*

как  справедливы  здесь  законы  –
за  каждой  бродячей  собакой  зареплён  свой  бездомный
люди  кормят  рыбу  а  не  наоборот
наша  любовь  просыпается
чуть  позже  нас
ловит  раздражение  за  хвост

калитка  уже  отгремела
будто  дырявый  гонг

у  нас  есть  дом  но  нет  собаки
у  нас  есть  пазлы  колен  но  нет  снов
у  нас  есть  голоса  но  не  наши

они  спускаются  по  улице
как  тягучий  отлив
оставляя  выцветший  остов  тишины

и  единственное  беспокойное  место  вокруг
синяя  полоска  соседского  бассейна
что  трепещет  и  мерцает  за  кустами
как  сытая  рыбина
уже  пойманная  в  сеть  забора

2020

(Перевод  с  украинского)

З  циклу  «Птахи  на  захід  від  Via  Domitia»

*

які  справедливі  тут  закони  -  
до  кожного  бродячого  пса  прикріплений  власний  безхатько  
люди  годують  рибу  а  не  навпаки  
наша  любов  прокидається  
трохи  пізніше  від  нас  
ловить  роздратування  за  хвіст  

хвіртка  вже  відгриміла
наче  дірявий  ґонґ

у  нас  є  дім  але  немає  пса  
у  нас  є  пазли  колін  але  немає  снів    
у  нас  є  голоси  але  не  наші  

вони  опускаються  вулицею  
як  тягучий  відплив  
залишаючи  вицвілий  остов  тиші  

і  вже  єдине  неспокійне  місце  навколо  
синя  смужка  сусідського  басейну  
що  тріпоче  й  мерехтить  за  кущами  
як  сита  рибина
зловлена  в  сіть  паркану  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977287
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.03.2023

Богдан-Олег Горобчук. Луна – ущербная испуганная черепаха…

Из  цикла  «Птицы  на  запад  от  Via  Domitia»

*

луна  –  ущербная  испуганная  черепаха
медленно  прячется  за  старым  домом

вот  уже  и  спряталась

стало  так  тяжело  дышать
словно  вместо  лёгких  –  сырая  глина
словно  они  закрыты  на  переучёт  альвеол

тот  кто  пытается  дышать  –
кисточка  в  чернильнице  ночи  –
болтается  по  этим  кварталам
перемешивает  картонные  коробки  со  средневековыми  барельефами
перемешивает  выключенную  иллюминацию  с  пронумерованными  псами
но  образ  не  приходит

пытается  оставить  хотя  бы  какой-то  заметный  след
но  повсюду  –  многослойная  чернота
и  сам  он  –  тень  темноты  на  фоне  темноты

движется  планомерно  между  витринами  да  окнами
как  игла  по  канавкам  пластинки
а  музыка  не  приходит

но  вот  вспыхнула  первая  лампа  в  буланжерии  –
горячая  цветная  бомба  –
выпекла  из  глины  лёгких  птицу-свистульку
и  она  протиснулась  сквозь  решетку
вылетела  из  канавки
прорвалась  сквозь  горло  чернильницы
влилась  в  утренний  хор
там
где  в  песок  рассвета  зарылась  черепаха

2020

(Перевод  с  украинского)

З  циклу  «Птахи  на  захід  від  Via  Domitia»


місяць  -  надщерблена  злякана  черепаха  
повільно  ховається  за  старим  будинком  

от  уже  й  заховався  

стало  так  важко  дихати  
наче  замість  легень  -  сира  глина  
наче  вони  зачинені  на  переоблік  альвеол    

той  хто  намагається  дихати  -  
пензель  в  чорнильниці  ночі  
бовтається  цими  кварталами  
розмішує  картонні  коробки  з  середньовічними  барельєфами  
розмішує  вимкнуту  ілюмінацію  з  пронумерованими  псами  
але  образ  не  приходить  

намагається  лишити  бодай  якийсь  помітний  слід  
але  всюди  -  багатошарова  чорнота  
він  -  тінь  темряви  на  тлі  темряви    

рухається  планомірно  між  вітринами  й  вікнами    
як  голка  в  канавах  платівки  
але  музика  не  приходить  

аж  ось  спалахнула  найперша  лампа  в  буланжерії  -  
гаряча  кольорова  бомба  -  
випекла  з  глини  легень  пташку-свищика  
що  виборсалася  крізь  ґрати  
вилетіла  з  канави  
продерлась  крізь  горло  чорнильниці  
влилась  до  ранкового  хору    
вже  там  
де  в  пісок  світанку  закопалася  черепаха  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977192
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.03.2023

Богдан-Олег Горобчук. Теперь каждая ночь…

Из  цикла  «Птицы  на  запад  от  Via  Domitia»

*

теперь  каждая  ночь  –  недоношенный  ребенок
хочется  обнять  каждую
нежно  прижать  к  груди
но  страшно
да  и  нельзя
поэтому  кручусь  в  постели  как  шарик  в  подшипнике
тела  не  чувствую
только  большую-пребольшую  голову
носил  её  целый  день  над  землей
впускал  сквозь  неё  воздух  в  грудь
и  страшно  не  было
а  теперь  крутится
как  сумка  с  фотографиями
в  аэропорту  на  выдаче  багажа
большинство  из  них  –  засвеченные
другие  –  странные
слипшиеся
затёртые
я  точно  их  не  на  помойке  нашел?
вот  на  этой  –  младенец  улыбается
здоровенький
всё  с  ним  в  порядке
может  какая-то  из  следующих  ночей?
не  плачь
только  не  плачь
хочешь  шариком  поиграть?
нет-нет
только  в  рот  не  тяни
не  надо

2020

(Перевод  с  украинского)

З  циклу  «Птахи  на  захід  від  Via  Domitia»

*

тепер  кожна  ніч  -  недоношена  дитина
хочеться  обійняти  кожну
ніжно  притиснути  до  грудей
але  боязко
та  й  не  можна
тому  кручуся  в  ліжку  як  кулька  в  підшипнику
тіла  не  відчуваю
тільки  велику-велику  голову
носив  її  цілий  день  над  землею
впускав  крізь  неї  повітря  до  грудей
і  боязко  не  було
а  зараз  крутиться
як  сумка  з  фотографіями
в  аеропорту  на  видачі  багажу
більшість  із  них  -  засвічені
інші  -  химерні
позлипалися
позатиралися
я  точно  їх  не  на  смітнику  знайшов?
ось  на  цій  -  немовля  усміхається
здоровеньке
з  ним  усе  гаразд
може  котрась  із  наступних  ночей?
не  плач
тільки  не  плач
хочеш  кулькою  погратися?
ні-ні
тільки  не  тягни  до  рота
не  треба    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976932
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.03.2023

колонист…

колонист-
[улыбкой  диода]
-лёсткий  |  неопределённый  |  -имчивый

наконец  форма  купола
участвует  горизонтальных

[в  поло]  заскорузлымачто  -ахи  ручёта  [женнии  зрителя]

доверяется  дроблению
дифференцированных  пакгаузов

(Из  цикла  "И  ещё")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976773
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.03.2023

Виктор Шило. В городе всё так запутано…

Из  цикла  «Хайкуку»

*

в  городе  всё  так
запутано
любимая  моя
наводит
на  меня  ракеты
а  её  возлюбленный
отводит  их
подальше
за  горизонт  из  стекла
и  бетона

соседский
мальчуган
делает  на  косяке
тех  дверей
что
the  doors  of  perception
засечки  не  роста
своей  следующей  тени
а  суммы
убитых  им  технологий
непреднамеренного  счастья

минуя  воронки
внезапной  тишины
по  обугленному  бульвару
иду  туда
где  кукушка
ещё  поёт  о  себе  лишь
в  третьем  лице
словно  лучшее  для  этого  рассвета
бомбоубежище
возле
запруды  смерти
под  ивой
имеющей
некоторые
стандартные  признаки

жизни

(Перевод  с  украинского)

*

у  місті  все  так  
заплутано  
кохана  моя  
наводить  
на  мене  ракети  
а  її  коханий  
відводить  їх
подалі
за  овид  зі  скла
і  бетону

сусідське
хлопча
робить  на  одвірку
тих  дверей
що  
the  doors  of  perception
засічки  не  росту  
своєї  наступної  тіні  
а  підсумку  
вбитих  ним  технологій  ненавмисного  щастя

минаючи  вирви  
раптової  тиші  
зчорнілим  бульваром  
йду  туди  
де  зозуля  
ще  співає  про  себе  лише  
в  третій  особі  
мов  найкраще  для  цього  світанку
бомбосховище  
біля  
саджавки  смерті  
під  вербою  
в  якої  є  
певні  
стандартні  ознаки  

життя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976545
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.03.2023

Сергей Жадан. И сколько всё это длится?. .

И  сколько  всё  это  длится?
Пару  минут,  не  больше.
Нет,  не  больше.
Отворачивается  решительно,
смотрит  за  окно,
думает  просто  переждать.
Но  замечает  по  ту  сторону  
улицы  дерево.
И  в  дереве  этом  собрано
столько  вечернего  солнца
и  столько  тревожных  шорохов,
дерево  это  кажется  ей
таким  убедительным,
что,  наконец,  не  выдерживает,
оборачивается.
Хорошо,  –  говорит,  –
не  уходи.

13.02.2023

(Перевод  с  украинского)

+

І  скільки  все  це  триває?
Пару  хвилин,  не  більше.
Так,  не  більше.
Відвертається  рішуче,
дивиться  за  вікно,
думає  просто  перечекати.
Але  зауважує  потойбіч
вулиці  дерево.
І  в  дереві  цьому  громадиться
стільки  вечірнього  сонця,
і  стільки  тривожних  шерехів,
і  дерево  це  видається  їй  
таким  переконливим,
що,  зрештою,  не  витримує,
обертається.
Добре,  -  говорить,  -
не  йди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976438
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.03.2023

Артур Дронь. Первое к коринфянам

Любовь  долготерпит,  любовь  милосердствует,
не  завидует,  не  превозносится,
любовь  боится  животным  страхом,
но  продолжает  идти,
любовь  могла  бы  сдаться,  оставить  всё,
но  продолжает  идти.
А  иногда  у  любви  прострелены  ноги,
или  в  ногах  у  любви  осколки,
и  ноги  её  сжимают  турникеты,
или  ног  у  любви  больше  нет.
И  тогда  любовь  несут  её  друзья.

Любовь  роет  окопы  и  живёт  в  них,
и  грызет  в  них  лёд  из  разрезанной  бутылки,
когда  хочет  пить  в  минус  двадцать.
Любовь  выходит  на  боевые  дежурства,
поднимается  на  позиции
с  грыжами,  с  температурами,  с  простатитами,
с  контузиями,  с  астмами,  с  аллергиями,
с  высокой  вероятностью
не  вернуться,
с  мыслями  о  ком-то
самом  важном.
Всё  терпит,  всему  верит,  всего  надеется,  всё  переносит!

Любовь  различает  на  слух
выстрелы  градов,  прилёты  мин  и  движение  танков.
Глаза  у  любви  болят,
когда  долго  смотрит  в  тепловизор.
Любовь  просыпается  ночью,
когда  мыши  в  блиндаже  заползают
под  её  бушлат.
Иногда  любовь
долго  блюёт  в  посадке  после  тяжёлого  боя.
А  иногда
любовь  закрывает  глаза  друзьям  своим.
И  заворачивает  их  в  спальники
и  уносит.

Никогда  любовь  не  перестаёт!
Хотя  и  пророчества  прекратятся,
и  языки  умолкнут,
и  знание  упразднится.
Ведь  иногда  после  обстрела
и  любви  закрывают  глаза,

друзья  заворачивают  её  в  спальник
и  уносят.
И  тогда  она
переходит  к  живым.

2023

(Перевод  с  украинского)


Перше  до  коринтян

Любов  довготерпить,  любов  милосердствує,
не  заздрить,  любов  не  величається,
любов  боїться  тваринним  страхом,
але  продовжує  йти,
любов  могла  б  здатися,  залишити  все,
але  продовжує  йти.
А  інколи  в  любові  прострелені  ноги,
або  в  ногах  у  любові  осколки,
і  ноги  її  стискають  турнікети,
або  ніг  у  любові  більше  немає.
Тоді  любов  несуть  її  друзі.

Любов  риє  окопи  і  живе  в  них,
і  гризе  у  них  лід  із  розрізаної  пляшки,
коли  хоче  пити  у  мінус  двадцять.
Любов  виходить  на  бойові  чергування,
піднімається  на  позиції
з  грижами,  з  температурами,  із  простатитами,  
із  контузіями,  з  астмами  і  алергіями,  
з  високою  імовірністю  
не  повернутися,
з  думками  про  когось  
найважливішого.
Все  зносить,  вірить  у  все,  сподівається  всього,  все  терпить!

Любов  розрізняє  на  слух
виходи  градів,  прильоти  мін  і  рух  танків.
Очі  любові  болять,
коли  довго  дивиться  в  тепловізор.
Прокидається  любов  уночі,  
коли  миші  в  бліндажі  заповзають
під  її  бушлат.
Інколи  любов
довго  блює  у  посадці  після  важкого  бою.
А  інколи
любов  закриває  очі  друзям  своїм.
І  загортає  їх  в  спальники
і  виносить.

Ніколи  любов  не  перестає!  
Хоч  пророцтва  й  існують,  та  припиняться,  
хоч  мови  існують,  замовкнуть,  
хоч  існує  знання,  та  скасується.
Бо  інколи  закінчується  обстріл,
і  любові  закривають  очі,

і  друзі  загортають  її  в  спальники,
і  виносять.
І  тоді  вона
переходить  живим.

2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976189
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.03.2023

Виктор Шило. В неоновых дебрях (хайкуку)

Из  цикла  «Хайкуку»

*

в  неоновых  дебрях
шагаю  по  просеке  тьмы
на  голос  кукушки

*

посреди  мегаполиса  хочу  расслышать  кукушку
то  как  ветер  наполняет  ответом
безотказные  укрощенные  рупоры  пугливых  ветвей
в  лесу  за  полем

*

никто  ни  о  чем  не  спрашивает
кукушку
на  кладбище

*

смастерил  киберпанк-кукушку  из  обломков  китайского  соловья
придётся  вытесать  из  деревяшки
рыбу-переводчика

*

на  полигоне  стреляют  из  пулемёта
за  выгоном  тётка  орёт  маркиза  твою  же  мать  куда  ты
и  только  кукушка  захлебнулась  тишиной  наверное  чужая

*

соседка  пишет  пришельцам  огненным  капслоком  продам  кур  породы  брама
сосед  прячется  от  пришельцев  за  овином  но  продает  им  таки  индюков  породы  шива
а  мы  с  шестикрылой  кукушкой  играем  в  прятки  даже  в  глухую  ночь

*

мой  огород  теперь  как  полная  чаша  грибы  f1  выросли  огромные
а  я  под  вишней  среди  цикория  кукушку  высматриваю  когда  она
срежет  наискось  край  неба  не  придёт  царство  божие  приметным  образом

*

там  где  кукушка  не  кукует  и  не  лает  собака
налились  яблоки  кровью
вот  тебе  и  присоединение  к  вампирам

*

когда  кукушка  умолкает
дольше
чем
на  вечность
рыбы  выходят
из  воды  на  берег
послушать
её  проповедь
они  тоже
молчаливы

*

когда  салабоны
с  чёрными  нимбами  над  головами
наступают  на  цветистое  полотенце  воспоминаний
как  на  мину
чтобы  не  замёрзнуть  августовским  утром
то  слышат  кукушку
под  ледяными  деревьями
им  так  хочется  пережить
бесконечную  войну  в  сердце
а  ветви  тают
и  сияющий  нимб
разбухает
от  капель

(Перевод  с  украинского)

*

у  неонових  нетрях
крокую  просікою  темряви
на  голос  зозулі

*

посеред  мегаполісу  хочу  розчути  зозулю
те  як  вітер  наповнюює  відповіддю  
безвідмовні  приборкані  рупори  полохливого  віття  
у  лісі  за  полем

*

ніхто  ні  про  що  не  питає
зозулю
на  цвинтарі    

*

змайстрував  кіберпанк-зозулю  з  уламків  китайського  соловейка
доведеться  витесати  з  дровиняки
рибу-перекладача

*

на  полігоні  стріляють  із  кулемета
за  вигоном  тітка  горлає  маркіза  твою  ж  мати  ти  куди
і  лише  зозуля  захлинулась  тишею  мабуть  що  чужа

*

сусідка  пише  прибульцям  вогняним  капслоком  продам  курей  породи  брама
сусід  ховається  від  них  за  клунею  та  продає-таки  їм  гиндиків  породи  шива
а  ми  з  шестикрилою  зозулею  граємо  собі  в  лованки  навіть  глупої  ночі

*

мій  город  тепер  як  повна  чаша  гриби  f1  ростуть  огромезні
а  я  під  вишнею  в  петрових  батогах  зозулю  видивляюсь  коли  вона  
зріже  навскоси  край  неба  не  прийде  царство  боже  помітно

*

там  де  зозуля  не  кує  не  гавкає  собака  
налилися  яблука  кров’ю  
от  тобі  і  є  доєднання  до  вампірів

*

коли  зозуля  замовкає  
довше
аніж
на  вічність
риби  виходять
із  води  на  берег  
послухати  
її  проповідь
вони  теж  
мовчазні

*

коли  салабони
із  чорним  німбом  над  головою  
наступають  на  барвистий  рушник  спогадів  
як  на  міну
щоб  не  замерзнути  серпневого  ранку
то  чують  зозулю  
під  льодяними  деревами
їм  так  хочеться  пережити  
безкінечну  війну  в  серці  
бо  віття  тане  
а  сяючий  німб  
розбухає  
від  крапель                  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976088
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.03.2023

под мокрой кожей…

под  мокрой  кожей
точка
так

можешь  увернуть  рогос

не()юсть
сопроводительной  записки
скоростью  тела  [удящего]

между  пустыми  тактами
эпизод  с  прерванной  колбасой

:  всё  держится  к  поп-арту
бы-если-рак  ()вушка  ругани

навязанный  контракт  :

вёрткая  идея  спички  //  вдовая  крыса
театрального  сутствия

надёжно  спрятана  под  костяную  оболочку
[гдесли]  свистят  счётные  грабли  в  е2  подслащённом

(Из  цикла  "И  ещё")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975818
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.03.2023

Юлия Стахивська. Искры

Вечер  распелся  птицами,
голоса  их  зависают  в  воздухе  розовыми  лепестками,  как  в  сиропе  –
его  я  вчера  сварила,  впервые,  впервые.
Знаю-знаю,  мои  слова  напоминают  цветную  гладь  на  черной  подушке  бумаги,
ничего,  каждый  по-своему  заполняет  эту  пустоту.
Луна  вылетает  раскаленной  искрой  из  паровоза  ночи,
быстрей-быстрей,  подбрасываем  уголь  разговора  в  топку,  наливаем  напитки,  говорим  и  молчим,  вымазываемся  в  саже,  да  где  теперь  её,  сажу,  встретишь.
Разве  что  здесь,  в  этом  стихотворении,  как  видите.
Стеклодувы,  трубочисты,  мельники  –  экспедиторы,  маркетологи,  консультанты.  Открываю  свой  старый  буфет,  сгоняю  с  печенья  гнома  и  не  нахожу  розового  сиропа  –  только  маленькую  черную  галактику.

2020,  Буча

(Перевод  с  украинского)

ІСКРИ

Вечір  розспівався  пташками,  
їхні  голоси  зависають  у  повітрі    трояндовими  пелюстками,  мов  у  сиропі,  
який  я  учора  зварила,  уперше,  уперше.
Знаю-знаю,  мої  слова  нагадують  кольорову  гладь  на  чорній  подушці  паперу,
нічого,  кожен  по-своєму  заповнює  цю  пустку.  
Місяць  вилітає  розжареною  іскрою  із  паровоза  ночі,  
швидше-швидше,  підкидаймо  вугілля  розмов  у  топки,  наливаймо  питва,  говорім  і  мовчім,  вимазуймося  у  сажі,  бо  де  тепер,  її,  сажу,  зустрінеш.  
Хіба  тут,  у  цьому  вірші,  бачите.  
Склодуви,  сажотруси,  мельники  –  експедитори,  маркетологи,  консультанти.  Відкриваю  свій  старий  буфет,  зганяю  з  печива  гнома,  і  не  знаходжу  ніякого  трояндового  сиропу  –  тільки  маленьку  чорну  галактику.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975711
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.03.2023

Юлия Стахивська. Всепроникаемость

Тело  извилисто,  как  Смородинский  спуск,
и  какая-нибудь  Климентина  могла  бы  по  его
коже  наверх  подниматься,
неся  желтоватые  яйца  в  корзине.

Или  велосипедист  выныривал  бы  из-за  тенистого
поворота,  и  шины  шипели  бы,  как  ужи,
о  гладенькую  брусчатку.

Но  это  всё  не  то  для  морозного  тела  воздуха,
для  его  всепроникаемости:
мыльные  пузыри  света  вокруг  фонарей  –
тугая  вода  в  лужах  –  тень  под  листьями  –
туннель  улицы  –  полости  в  кирпичах  –
мои  лёгкие  –  и  снова  твои  –  и

подъём  на  Татарку,  через  гортани  холмов

к  альвеолам  тупиков  и  закоулков  –  тело  везде.

2014

(Перевод  с  украинского)

Всепроникність

Тіло  звивисте,  як  Смородинський  узвіз,
і  яка-небудь  Климентина  могла  би  його
шкірою  нагору  підійматися,
несучи  жовтуваті  яйця  в  корзині.  

Або  велосипедист  вигулькував  з  тінистого
повороту,  і  шини  сичали  би,  як  вужі
об  гладенький  брук.  

Але  це  все  не  те  для  морозного  тіла  повітря,
для  його  всепроникності:  
навкололіхтарні  мильні  бульки  світла  –  
туга  калюжна  вода  –  підлисткова  тінь  –  
тунель  вулиці  –  порожнини  у  цеглі  –  
мої  легені  –  і  знову  твої  –  і

підйом  на  Татарку,  через  гортані  пагорбів

до  альвеол  тупикових  завулків  –  тіло  скрізь.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975605
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.03.2023

Анна Грувер. Ночь в Киеве, уже почти утро…

Из  цикла  «SHARE  A  MOMENT»

----
[b]Я  просто  хочу  поделиться  моментом:  //  I  just  want  to  share  a  moment:[/b]
ночь  в  Киеве,  уже  почти  утро,  в  такое  время  летом  светает,

от  всего  ещё  было  далеко.
Мы  станцуем  в  ныне  пустых  дворах  победные  танцы

и  наполним  их  слезами  и  смехом,
и  дымом,  наши  мёртвые
будут  рядом  смеяться,  будут  плакать  вместе  с  нами,

наши  дворы  ждут  под  снегами  и  снами
наших  счастливых  танцев,  победных,  свободных  танцев  в  когда-то  пустых  дворах,

во  временах  и  дворах,  в  послевоенных  октябрях  и  свободных  от  войн  апрелях:

даже  тот  дворик  возле  оперного  дождётся  меня,  слышишь,  место,
где  в  магазине  игрушек  не  хотели  отдать  сдачу,  я  люблю  тебя,  улица,
и  вплотную,  и  издали,  вижу  твоё  лицо,  целую  твоё  лицо,

переходы  и  светофоры,
зебра  и  бар,
и  мешки  с  листвой,

даже  в  воображении  я  отвлекаюсь
от  собеседика,  отклоняюсь  от  темы.

Но  разве  есть  что-нибудь  важнее?

(Перевод  с  украинского)

----
[b]Я  просто  хочу  поділитися  моментом:  //  I  just  want  to  share  a  moment:[/b]
ніч  у  Києві,  вже  майже  ранок,  о  такій  годині  влітку  світає,  

від  усього  ще  було  далеко.  
Ми  станцюємо  у  нині  порожніх  дворах  переможні  танці  

і  наповнимо  їх  сльозами  і  сміхом,  
і  димом,  наші  мертві  
будуть  поруч  сміятися,  будуть  поруч  плакати  разом  із  нами,  

наші  двори  чекають  під  снігами  і  снами  на  нас,  на
наші  щасливі  танці,  переможні  та  вільні  танці  в  колись  порожніх  дворах,  

у  часах  і  дворах,  в  повоєнних  жовтнях  і  вільних  від  воєн  квітнях:  

навіть  той  дворик  біля  оперного  дочекається  на  мене,  чуєш,  місце,  
де  в  крамниці  іграшок  не  хотіли  обміняти  решту,  я  люблю  тебе,  вулице,  
і  впритул  і  здалеку,  бачу  твоє  обличчя,  цілую  твоє  обличчя,  

переходи  і  світлофори,  
зебра  і  бар,  
і  мішки  із  листям,  

навіть  в  уяві  я  відволікаюся
від  співрозмовника,  відхиляюся  від  теми.

Але  хіба  є  щось  важливіше?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975492
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.03.2023

Юлия Стахивська. Мерцание

Мне  кажется,  так  мог  бы  выглядеть  ад  –
Блестящая  постройка  из  стекла  и  металла:  несколько  уровней  наверху,  несколько  колец  снизу.
Все  спешат  и  томятся  в  напряжённом  ожидании.
Эвридика  дождалась  поезда,  Персефона  поднимается  на  эскалаторе,
Харон  в  водонепроницаемом  комбинезоне  продолжает  погружать  весло.
А  главное  –  всех  слишком  много  –  это  заполненность,  избыток,  шум.
В  Макдональдсе  акция  на  крылышки  жар-птицы.  Огонь  тает  на  языке.
Вырываюсь  из  этого  водоворота,  бегу  в  прохладу  ночи,  к  озеру,
целую  стену  дома  над  ним.
Кто  сказал,  что  настоящее  всегда  молниеносно?  Гроза?
Медленно  иду  по  каналу  улицы  –
Небо  сегодня  такое  звездное!
«На  восточном  фронте  дают
самый  зрелищный  из  спектаклей».
Где-то  на  севере  в  пыли  своих  коридоров  задыхается  серый  псиглавец.
А  звезда  указывает  ему  путь  в  Тартарию.
Медленно-медленно  выплывает  лодка  луны,
чтобы  перевезти  его  в…  но  нет,  и  этого  не  получится  –
дырява,  прострелена  осколком  моей  страны.
Мерцает  моральный  закон  у  нас  внутри.

2023

(Перевод  с  украинского)

МЕРЕХТІННЯ

Мені  здається  так  могло  би  виглядати  пекло  –  
Блискуча  споруда  зі  скла  і  металу:  кілька  рівнів  угору,  кілька  кілець  униз.
Усі  поспішають  і  нудяться  у  напруженому  чеканні.
Еврідіка  дочекалася  свого  потяга,  Персефона  підіймається  на  ескалаторі,
Харон  у  водонепроникному  комбінезоні  гортає  своє  весло  далі.
А  головне  –  усіх  забагато  –  це  повня,  надлишок,  гамір.
У  макдональдсі  акція  на  крильця  жар-птиці.  Вогонь  тане  на  язиці.  
Вириваюся  з  цього  виру,  біжу  у  прохолоду  ночі,  до  озера,
цілую  стіну  будинку  над  ним.
Хто  сказав,  що  справжнє  завжди  блискавичне?  Гроза?
Повільно  йду  каналом  вулиці  –  
Небо  сьогодні  таке  зіркове!
«На  східному  фронті  дають
найвидовищнішу  з  вистав».  
Десь  на  півночі  у  пилку  своїх  коридорів  задихається  сірий  песиголовець.
Он  зірка  вказує  йому  шлях  у  Тартарію.  
Повільно-повільно    випливає  човник  місяця,  
щоб  перевезти  його  у…  але  ні,  і  цього  не  вийде  –  
дірявий,  прострілений  осколком  моєї  країни.  
Мерехтить  моральний  закон  в  середині  нас.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975378
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.02.2023

Катерина Калитко. Артикуляция формирует…

Артикуляция  формирует  чёткий  или  размытый  овал
лица;  как  аквариум,  разбита  твоя  голова,
ночными  рыбами  расплываются  по  всему  телу  стигматы
с  испода  кожи.  Ты  ничего  не  будешь  иметь,
кроме  произнесённого.  Дымно  в  слове  "ничего".
Шевелит  жабрами  решёток  грязная  пустая  тюрьма
на  перекрёстке.  Все  из  нее  ушли,
подперев  дверь,  надев  настоящие  лица,
как  одежду  на  вырост,  время  которой  пришло.
Вдоль  хребта  залегает  колючий  шов,
тебя  оплетают  крепкими  стеблями  воспоминания:
детская  щёчка,  персиковый  пушок,
белые  камни,  золотое  нёбо
свода  церковного,  молитва  тебя  обжигает,
ведь  каждая  правда  формирует  живые  рты
глиняным  куклам  безликим.

И  слышишь  ты,
как  смерти  железная  вишня  поёт  из  горл.

Резиновый  и  непродышливый  дым  поднимается  вверх  –
и  вдруг  кто-то  начинает  верить
с  высоты.

2014

(Перевод  с  украинского)


+

Артикуляція  формує  чіткий  чи  млявий  овал
обличчя;  як  акваріум,  розбита  твоя  голова,
нічними  рибами  розпливаються  по  всьому  тілі  стигмати  
зісподу  шкіри.  Ти  нічого  не  матимеш,  
окрім  промовленого.  Димно  в  слові  "Нічого".  
Ворушить  зябрами  ґрат  брудна  порожня  тюрма  
на  розі  вулиць.  Усі  із  неї  пішли,  
підваживши  двері,  вдягнувши  справжні  обличчя,  
як  одяг  навиріст,  час  якого  прийшов.
Уздовж  хребта  лягає  колючий  шов,  
тебе  обплітають  міцними  стеблами  спогади:
дитяча  щічка,  персиковий  пушок,  
біле  каміння,  золоте  піднебіння  
склепіння  церковного,  молитва  пече  тобі,  
бо  кожна  правда  формує  живі  роти
глиняним  лялькам  безликим.

І  чуєш  ти,
як  смерті  залізна  вишня  співає  з  горл.

Гумовий  і  непродишний  дим  здіймається  вгору  –
і  раптом  хтось  починає  вірити  
з  висоти.

2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975222
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.02.2023

Александр Мымрук. Cказал нейросети…

сказал
нейросети
что  она
обесценивает  поэзию

а  она  ответила

твоя  жизнь
это  обесценивание  поэзии

(Перевод  с  украинского)

*

сказав
нейромережі
що  вона
знецінює  поезію

а  вона  відповіла

твоє  життя
це  знецінення  поезії

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975035
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.02.2023

текст попавший в ловушку…

текст  попавший  в  ловушку

ночной  крик  в  подъезде
рассыпается  словно  карточный  домик

:  сначала  удалить  предыдущий  выбор  :

задолжали  металлу  нескольких  опылённых  зверей

(Из  цикла  "Узелки")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974977
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.02.2023

Виктор Шило. Из цикла «Хайкуку»

*

и  в  феврале  высматривал  кукушку  мой  дед
в  гнездовороте  памяти
белеет  день  как  череп

*

какую  инкарнацию  неба
видит  кукушка
когда  весной  к  иве  прилетает

*

отдохнуть  бы  минутку
от
адской
вечности
в  холодке  кукушечьего  пения

*

15  тактов  смерти
отмерила  кукушка
до  или  после  времени

*

слепить  бы  солнце
из  тёплых  песен  кукушки
да  серый  снег  выстудил  пальцы  дотла

*

между  собакой  и  волком
кукушка  падает  на  землю
сном  из  чужого  гнезда

*

когда  перекати-поле  катится  по  белому  свету
белый  свет  вращается  вокруг  перекати-поля
ястреб  это  видит  а  кукушка  нет

*

в  миг  когда  замолкает  кукушка
сколько  озабоченных  демонов
балансирует  на  острие  иглы

*

белый  шум
чёрная  тишина
вспышка  кукушки  над  ивами

*

старая  как  мир  подтекает  гейзерная  кофеварка
uganda  kuku  пахнет  на  весь  дом  а  мне  не  терпится  выпить  kurzeme
но  кто-то  собрал  все  жёлуди  под  дубами  во  дворе

*

когда  я  вчера  хоронил  побратима
в  разбитой  короне  рождественского  солнца
ом-кара  кукушки  завершила  мандалу  мира

*

сколько  я  ещё  миров  проживу
не  обманывай  меня  кукушка
не  набрасывай  чужие

*

множественность  возможных  миров  этих  или  тех  как  волны  в  канаве  неба
в  каждом  из  них  кукушка  точка  бифуркации
а  отсутствие  её  плоскость  из  таких  точек

*

я  не  обучался  в  школе  расширения  сознания  и  в  академии  экрального  анализа
никогда  не  спал  с  женщиной  прошедшей  марафон  раскрытия  сексуальности  на  7-ми  уровнях
помню  только  как  во  дворе  сш  №34  когда  мой  одноклассник  стрелял  из  калаша  по  окнам  соседнего  дома  я  кормил  соевой  кровянкой  птиц  кукушку  ворону  дятла

*

время  засушивает  богов  как  набоков  бабочек
вспоминают  что  кукушка  с  головой  льва  была  очень  щедрой
а  теперь  лишь  чуть-чуть  светится  в  темноте

*

все  огни  огонь  говорит  хроноп
каждый  час  комедиантский  говорит  хроноп
любую  чайку  могут  зовут  джонатан  ливингстон  а  кукушка  всегда  безымянна

(Перевод  с  украинского)

*

яку  інкарнацію  неба
бачить  зозуля
коли  навесні  до  верби  прилітає

*

і  в  лютому  виглядав  зозулю  мій  дід
у  гніздовороті  пам’яті
біліє  день  як  череп


*

перепочити  б  хвильку
від  
пекельної  
вічності
у  холодку  зозулиного  співу

*

15  тактів  смерті
відміряла  зозуля
до  чи  після  часу

*

зліпити  б  сонце
із  теплих  пісень  зозулі
та  сірий  сніг  вистудив  пальці  дотла

*

між  собакою  та  вовком
зозуля  падає  на  землю
сном  із  чужого  гнізда

*

коли  перекотиполе  котиться  білим  світом  
білий  світ  обертається  навколо  перикотиполя  
яструб  це  бачить  а  зозуля  ні  

*

у  мить  коли  замовкає  зозуля
скільки  заклопотаних  демонів
балансує  на  лезі  голки

*

білий  шум
чорна  тиша
спалах  зозулі  над  вербами

*

стара  як  світ  підтікає  гейзерна  кавоварка
uganda  kuku  пахне  на  всю  хату  а  мені  кортить  випити  kurzeme
та  хтось  визбирав  усі  жолуді  під  дубами  у  дворі

*

коли  я  вчора  ховав  побратима
у  розбитій  короні  різдвяного  сонця
ом-кара  зозулі  завершила  мандалу  світу


*

скільки  я  ще  світів  проживу
не  обманюй  мене  зозуле
не  накидуй  чужі

*

множинність  можливих  світів  цих  чи  тих  як  хвилі  в  копанці  неба
у  кожному  з  них  зозуля  точка  біфуркації
а  відсутність  її  площина  з  таких  точок

*

час  висушує  богів  як  набоков  метеликів
пригадують  що  зозуля  з  головою  лева  була  дуже  щедрою
а  тепер  ледь-ледь  світиться  в  темряві

*

усі  вогні  вогонь  говорить  хроноп
кожна  година  комедіантська  говорить  хроноп
будь-яку  чайку  можуть  звати  джонатан  лівінгстон  а  зозуля  завжди  безіменна

*
я  не  навчався  в  школі  розширення  свідомості  та  в  академії  екрального  аналізу
ніколи  не  спав  із  жінкою  що  пройшла  марафон  розкриття  сексуальності  на  7-ми  рівнях
пригадую  лише  як  у  дворі  сш  №34  коли  мій  однокласник  стріляв  з  калаша  по  вікнах  сусіднього  будинку  я  годував  соєвою  кров’янкою  пташок  зозулю  ворону  дятла                      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974879
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.02.2023

Анна Грувер. Населённые пункты…

Из  цикла  "SHARE  A  MOMENT"

----
[b]Я  просто  хочу  поделиться  моментом:  //  I  just  want  to  share  a  moment:[/b]
населённые  пункты,  с  названий  которых  сняли  кожу,
сняли  кожу,  словно  ободрали  скорлупку  с  яйца,
зацепив  белое  и  нежное,  сняли  будто  слой  за  слоем
с  луковицы,  разрезали  смоченным  в  крови  ножом  и  не  заплакали,

названия  населенных  пунктов  на  границе,  заострённые  до
самого  краю  світу,  

цветок  населенного  пункта  распускается  пунктиром  на  карте  боёв:

что  хищнику  даст  плюс  на  плюс,  что  минус  на  минус,
если  мы  не  разделены,  неделимы  —  ни  умножить,  ни  разделить,

знать  знак  равенства
и  быть  равным,
быть  знаком  между  границами  —  без  полюсов,

кто  ориентируется  по  пению  птиц  без  компаса,
знает,  что  это  –  знак  равенства,
знает,  что  –  признак  весны

где-то  близко,

в  населённых  пунктах,  с  названий  которых  живьём  содрали  кожу.

(Перевод  с  украинского)

----
[b]Я  просто  хочу  поділитися  моментом:  //  I  just  want  to  share  a  moment:[/b]
населені  пункти,  з  назв  яких  зняли  шкіру,  
зняли  шкіру,  наче  обідрали  шкарлупку  з  яйця,  
зачепивши  біле  і  ніжне,  зняли  як  шар  за  шаром  
цибулі,  різали  змоченим  у  крові  ножем  і  не  заплакали,  

назви  населених  пунктів  на  межі,  загострені  до  
самого  краю  світу,  

квітка  населеного  пункту  розгортається  пунктиром  на  мапі  боїв:  

що  хижаку  дасть  плюс  на  плюс,  що  мінус  на  мінус,  
якщо  ми  нерозділені,  неподільні  —  не  помножити,  не  розділити,  

знати  знак  рівності  
і  бути  рівним,
бути  знаком  між  межами  —  без  полюсів,  

хто  орієнтується  за  співом  птахів  без  компасу,  
знає,  що  це  —  знак  рівності,  
знає,  що  —  ознака  весни

десь  близько,  

у  населених  пунктах,  з  назв  яких  наживо  зідрали  шкіру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974749
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.02.2023

Марианна Кияновська. Варёные картофелины…

варёные  картофелины  завёрнуты  в  газеты

ещё  остаётся  немного  времени
свет  прихрамывает  пробираясь  сквозь  завалы

тени  растут

мерцание  растений  потусторонне  тихо  гудит
между  век  и  в  животе  и  в  поджилках  затерпло
тепло  и  его  отзвук
вокруг  горла  как  нож

миноискатель  с  его  человеком  реагируют  на  запах

скоро  будет  взрыв
а  сейчас

бегущий  радуясь  хватает  ртом  воздух


(Перевод  с  украинского)

***

варені  картоплини  позагортувані  в  газети

ще  лишається  трохи  часу
світло  накульгує  пробираючись  крізь  завали

тіні  ростуть

мерехтіння  рослин  потойбічне  тихенько  гуде  
між  повік  в  животі  в  жижках  затерпло  
тепло  і  його  відлуння
коло  горла  як  ніж

міношукач  із  його  людиною  реагує  на  запах

скоро  буде  вибух
та  наразі

біжить  радіючи  хапає  ротом  повітря

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974634
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2023

Олег Коцарев. Понял ли мир

день  такой  солнечный
как  фотография  чёрно-белая

в  кафе  с  итальянской  вывеской
тень  на  тарелке  немытой

играет  румба

тень  движется  по  тарелке  в  ритме  румбы  –
это  музыка  такая  медленная?
или  время  разогналось?
или  мир  понял  что  ничего  не  сможет  сделать  лучшего
чем  танец
с  немытой  тарелкой?

17.02.2023

(Перевод  с  украинского)

ЧИ  СВІТ  ЗРОЗУМІВ

день  такий  сонячний
мов  фотографія  чорно-біла

в  кафе  з  італійською  вивіскою
тінь  на  тарілці  немитій

грає  румба

тінь  рухається  тарілкою  в  ритмі  румби  -
чи  це  музика  така  повільна?
чи  час  розігнався?
чи  світ  зрозумів  що  нічого  не  зможе  зробити  кращого
ніж  танець
із  немитою  тарілкою?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974537
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.02.2023

Сергей Жадан. Я очень люблю женщину…

Я  очень  люблю  женщину,
о  которой  никому  ничего  не  могу  сказать.
Люблю  её  голос,
люблю,  когда  она  заговаривает  первой,
после  молчания,  после  сгустка  тишины.

Тишина  тогда  становится  неубедительной,  как  школьник,
опоздавший  на  первый  урок.
Тогда  сразу  становится  понятным,
что  пауза  одна  никогда  не  объяснит  самого  важного,
что  всё  происходит  именно  там,  где  ты  перестаёшь
стыдиться  слова  любовь,
где  ты  осознаёшь  его  речную  пронзительность.
Перестаёшь  сторониться  своего,
перестаёшь  сторониться  важного.

А  важно  то,  как  она  подбирает  речь.
Как  шелка  на  платье,  в  котором  намерена
быть  счастливой.
Как  семена,  из  которых  должны  вырасти  растения,
которые  она  потом  будет  забывать  полить.

Вместо  этого  невозможность  заговорить
напоминает  птичью  привычку,  напоминает  поведение
птиц:  они  всё  на  самом  деле  знают,
знают  хорошо,  как  никто  другой,
но  не  считают  нужным  делиться  своим
знанием,  перелетают  с  места  на  место,
будто  перепрыгивают  с  темы  на  тему.

И,  оказывается,  куда  важней  слушать.
Слушать  голос.  Слушать  тишину.
Слушать  шёпоты,  что  рождаются  ночью,
из  теплых  водоемов  сна,  из  котловин  пробуждения.

А  работает  это  так:  бывают  времена,
когда  словари  пополняются  лексикой  молчания,
когда  важны  не  только  знаки  препинания,
но  и  паузы  в  дыхании,
когда  звучание  образуется  из  этой  причудливой
смеси  сказанного  и  прочувствованного,
умолчанного  и  отчитанного.

Тогда  из  любви  рождаются  города.
Тогда  творится  текст,  как  город,
обрастает  школами  и  заботой,
обрастает  трамваями.

И  люди  приходят  в  этот  город,
проникаются  им,
защищают  его,
повторяют  город,  как  стихотворение  –
заученное  в  школе,
пропущенное  сквозь  сердце.

14.02.2023

(Перевод  с  украинского)

+  +  +

Я  дуже  люблю  жінку,
про  яку  нікому  нічого  не  можу  сказати.
Люблю  її  голос,
люблю,  коли  вона  заговорює  першою,
після  мовчання,  після  згустку  тиші.

Тиша  тоді  стає  непереконливою,  як  школяр,  
що  запізнився  на  перший  урок.
Тоді  відразу  стає  зрозумілим,  
що  пауза  сама  ніколи  не  пояснить  найважливішого,  
що  все  відбувається  саме  там,  де  ти  перестаєш  
соромитись  слова  любов,  
де  ти  усвідомлюєш  його  річкову  пронизливість.  
Перестаєш  оминати  своє,  
перестаєш  оминати  важливе.

А  важливим  є  те,  як  вона  добирає  мову.  
Ніби  шовки  на  сукню,  в  якій  має  намір  
бути  щасливою.  
Наче  насіння,  з  якого  мають  вирости  рослини,  
які  вона  потім  забуватиме  поливати.

Натомість,  неможливість  заговорити  
нагадує  пташину  звичку,  нагадує  поведінку  
птахів,  які  все  насправді  знають,
знають  так  добре,  як  ніхто  інший,  
а  ось  не  вважають  за  потрібне  ділитися  своїм
знанням,  перелітають  із  місця  на  місце,  
мовби  перестрибують  із  теми  на  тему.

І,  виявляється,  куди  важливішим  є  слухати.
Слухати  голос.  Слухати  тишу.
Слухати  перешепти,  що  родяться  поночі,  
з  теплих  водойм  сну,  з  улоговин  прокидання.

А  працює  це  так:  бувають  часи,
коли  словники  доповнюються  лексикою  мовчання,
коли  важливими  є  не  лише  розділові  знаки,
але  й  паузи  в  диханні,
коли  звучання  витворюється  з  цієї  химерної
суміші  сказаного  і  відчутого,
замовчаного  і  відчитаного.

Тоді  з  любові  народжуються  міста.
Тоді  твориться  текст,  як  місто,
обростає  школами  і  турботою,
обростає  трамваями.

І  люди  приходять  до  цього  міста,
проймаються  ним,
боронять  його,
повторюють  місто,  як  вірш  –
завчений  у  школі,
пропущений  через  серце.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974434
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.02.2023

Богдан-Олег Горобчук. Я проваливался всё глубже…

я  проваливался  всё  глубже
муравьи  ползали  по  моей  щеке
я  разрушил  их  гнездо
и  должен  был  за  это  заплатить

я  проваливался  и  вспоминал  поневоле  то
что  меня  до  сих  пор  пугало  всего  сильнее

отчаяние  родственников  что  слетелись  к  изнемогшему  дедушке
как  мухи  к  глубокой  ране
(входу  в  ад  тела)
пытаясь  её  зализать

поездка  через  полсела
на  огромном  грузовике  газовщиков
(покатайся  Богданчик
[побейся  порыдай])
одно  из  первых  размытых  воспоминаний
запылённая  кабина
мутное  стекло
пелена  слёз

или  падение  с  колеса  этого  грузовика  через  несколько  дней
один  из  первых  шрамов
он  у  меня  до  сих  пор

я  проваливался  всё  глубже  и  глубже
обидчик  давил  обеими  руками  на  голову
ритмично
снова
ещё
ещё

я  разрушал  гнездо  муравьёв
и  чувствовал  как  они  зализывают  мой  шрам
что  уже  тогда  успел  стать  старым
будто  исследуют  природу  моего  страха

я  отдубасил  его  уже  подростком
совсем  по  другой  причине
и  когда  понял
что  попал  носком  ботинка  ему  в  голову
меня  лизнуло  пугливой  волной  радости

2020

(Перевод  с  украинского)


***  
я  провалювався  ще  глибше  
мурахи  повзали  моєю  щокою  
я  зруйнував  їхнє  гніздо  
й  мусив  за  це  заплатити  

я  провалювався  й  згадував  мимоволі  те
що  мене  досi  лякало  найдужче  

розпач  родичів  якi  злетілися  до  знеможеного  дідуся  
як  мухи  до  глибокої  рани
(входу  до  пекла  тіла)  
намагаючись  її  зализати  

поїздка  через  пів  села  
на  величезній  вантажівці  газівників  
(покатайся  Богданчик  
[побійся  поридай])
один  із  перших  розмитих  спогадів  
запилена  кабіна  
мутне  скло  
пелена  сліз

або  й  падіння  з  колеса  тої  вантажівки  за  декілька  днів  потому  
один  iз  перших  шрамів  
який  ношу  досі  

я  провалювався  глибше  ще  глибше  
той  тиснув  обома  руками  на  голову  
ритмічно  
знову  
ще
ще

я  зруйнував  їхнє  гніздо  
i  відчував  як  вони  зализують  мій  шрам  
що  вже  тоді  встиг  стати  давнім  
ніби  досліджують  природу  мого  страху


я  віддубасив  того  вже  підлітком  
вже  зовсім  з  іншої  причини  
але  коли  усвідомив
що  потрапив  носаком  черевика  в  голову  
мене  лизнуло  лячною  хвилею  радостi  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974365
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2023

шпиль раскачивать…

-го  шпиль  раскачивать
(ш)умное  солнце

(понимая  что  надо  описывать  подвиги  геракла)

методом  упрощения
отвердевая  и  теряя  подвижность
полотенец-близнецов

стеклянное  движение  узловых  пунктов
пытается  прихлопнуть  руками

развёртки  облачный
танцзал  вероятное  домино  толстых
фразирующую  воздушность  осторожных  тел

:  создание  резервной  копии

как  тут  можно  рисовать  наступить  некуда
вчерабылотожесамое

а  также  большая  цифра  Щ  истекающая  соком

нанесение  видимых  в  форме  убеждений
ощущение  волноценности

интегрируется  в  плешивый  родец

петельки  ударов
строговоря  алтын  е-чёсаный

не  веста  с  утвердительной  саблей
в  другой  стране  инкоязычного  мира

(Из  цикла  "И  ещё")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974314
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2023

Андрий Голоско. Воля как долговоление

Из  цикла  «Волеизъявление»

воля  как  долговоление

всюдунаправленная  способность  свободы  и  действия  под  угрозой  уничтожения  –
так  сегодня  формулируется  воля  в  украине.
куда?  как  далеко  она  может  простираться?  как  долго  может  удерживаться?
до  предела  выживания?  до  победы  в  войне?  до  восстановления  разрушенного?
до  построения  послевоенного  мира?  всего  этого  слишком  мало.
реализованная  воля  —  кратковоление.
воля  нацеленная  на  человечество  и  сдерживаемая  незавершённостью
возможно  достигает  места  где  отпирается  карцер  меры

(Перевод  с  украинского)

воля  як  довговоління

всюдинаправлена  спроможність  свободи  і  дії  під  загрозою  знищення  —
так  сьогодні  формулюється  воля  в  україні.
куди?  як  далеко  вона  може  сягнути?  як  довго  може  утримуватись?
до  межі  виживання?  до  перемоги  у  війні?  до  відбудови  зруйнованого?
до  побудови  післявоєнного  світу?  всього  цього  замало.
реалізована  воля  —  коротковоління.
воля  націлена  на  людство  і  утримувана  незавершеністю
можливо  досягає  місця  де  відмикається  карцер  міри.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974256
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2023

режим тотального письма…

(режим  тотального  письма
как  вам  это  понравится?
скорее  всего  не  очень

неделя  на  неделю  не  приходится
как  полосы  на  форме  ювентуса)

(Из  цикла  "В  скобках")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974145
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2023

Андрий Голоско. Воля как выбор следовать зову

Из  цикла  «Волеизъявление»

воля  как  выбор  следовать  зову

как  и  тогда  ещё  мальчиком  –  странное  озарение
названное  десяток  лет  спустя  отречением
«я  ощущаю  воздух  других  планет»
писал  георге  а  повторял  шёнберг

я  же  зову  этот  воздух  и  порой  он  незримо  становится  моим  голосом

(Перевод  с  украинского)

воля  як  вибір  слідувати  поклику

як  і  тоді  ще  хлопцем  —  дивне  осяяння
назване  десятиліття  потому  зреченням
«я  відчуваю  повітря  інших  планет»
писав  ґеорґе  а  повторював  шенберґ

я  ж  кличу  це  повітря  і  часом  воно  незримо  стає  моїм  голосом

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974115
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2023

Олег Коцарев. Муха февральская

падает  снег  на  мансардное  окно

кто  быстрей  достигнет  рамы?
ручей  снежинки  что  растаяла  на  окне?
или  военный  объект  в  небе?

нет
победит  муха  комнатная
в  траекториях  безусловности

о  да  мухи  зимние
муха  январская  знает  об  этом  мире  всё
а  муха  февральская  знает  все  о  январской  мухе

10.02.2023

(Перевод  с  украинского)

МУХА  ЛЮТНЕВА

паде  сніг  на  мансардне  вікно

хто  швидше  досягне  рами?
струмок  сніжинки  розталої  на  вікні?
чи  військовий  об’єкт  у  небі?

ні
переможе  муха  кімнатна
в  траєкторіях  безумовності

о  так  мухи  зимові
муха  січнева  знає  про  цей  світ  усе
а  муха  лютнева  знає  все  про  січневу  муху

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974021
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.02.2023

Сергей Жадан. Ещё одна попытка объясниться в любви огню…

Ещё  одна  попытка  объясниться  в  любви  огню.
Ещё  один  шанс  говорить  откровенно.
Тяга  тепла,  что  наполняет  собой  дымоходы  сознания,
свет,  которым  во  сне  светятся  женские  лица  –
что  вас  насыщает,
что  даёт  вам  силы  пылать?

Мир  –  не  самое  лучшее  место  для  искренности.
Искренность  вызывает  сожаление,
а  понимания  не  вызывает.
С  искренностью  никто  не  справляется.
Искренность  как  рифма  –  кто  теперь  сможет
зарифмовать  слово  нежность  так,
чтобы  у  читателя  остановилось  сердце  от  радости  узнавания?
Мир  более  приспособлен  для  мужества  и  сдержанности.
Мир  держится  на  неотчитанных  ночных  сообщениях.

А  вот  зажигаются  огни,  прорезая
чёрный  морок  человеческой  усталости,
и  кто  станет  отрицать  очевидное  –

у  нас  достаточно  света,  чтобы  ночь  себя  чувствовала
неуверенно,  нас  заслышав;
мы  любим  так  отчаянно,
что  смерть  ужимается,  заглядывая  в  окно
зимней  птицей.

Огонь,  огонь  как  цвет  глаз  человека,
с  которым  просыпаешься,
как  орнамент  родинок  на  плече,
как  первое  дыхание,  сквозь  сон,  сквозь  сумерки,
как  движение  на  тепло,  как  вдавливание  в  тело  того,
кто  позвал  тебя  среди  ночи.

Огонь,  освещающий  коридоры  и  потолки,
огонь,  формирующий  ландшафты  тьмы,
огонь  твоего  сопротивления,  замирания,
огонь,  раскрывающий  тебя,  словно
книгу  церковных  песен.

Преданность  и  открытость,
привычность  тёплых  ладоней,  словно  вычитанность  рукописи,
извечная  готовность  делиться  теплом,
делиться  речью  –

щедро,
но  бережливо.

12.02.2023

(Перевод  с  украинского)

+  +  +          

Ще  одна  спроба  освідчитися  вогню.
Ще  один  шанс  говорити  відверто.
Тяга  тепла,  що  виповнює  собою  комини  свідомості,
світло,  яким  світяться  уві  сні  жіночі  обличчя  –
що  вас  наснажує,
що  дає  вам  сили  палати?

Світ  –  не  найкраще  місце  для  щирості.
Щирість  викликає  жаль,  
але  не  викликає  розуміння.
З  щирістю  ніхто  не  дає  собі  ради.
Щирість  як  рима  –  хто  нині  зможе  
заримувати  слово  ніжність  так,
аби  в  читача  зупинилося  серце  від  радості  упізнавання?
Світ  більш  пристосований  до  стриманості  й  мужності.
Світ  тримається  на  невідчитаних  нічних  повідомленнях.  

А  ось  засвічуються  вогні,  прорізаючи
чорний  морок  людської  втоми,
і  хто  стане  заперечувати  очевидне  –

у  нас  достатньо  світла,  аби  ніч  почувалася
невпевнено,  зачувши  нас;
ми  любимо  так  відчайдушно,  
що  смерть  знічується,  зазираючи  до  вікна
зимовим  птахом.

Вогонь,  вогонь  як  колір  очей  людини,
з  якою  прокидаєшся,
як  орнамент  родимок  на  плечі,
як  перший  подих,  крізь  сон,  крізь  сутінь,
як  рух  на  тепло,  як  втискання  у  тіло  того,
хто  озвав  тебе  серед  ночі.

Вогонь,  що  освітлює  стелі  та  коридори,
вогонь,  що  формує  ландшафти  пітьми,
вогонь  твого  опору  та  завмирання,
вогонь,  що  розкриває  тебе,  наче
книгу  церковних  пісень.

Відданість  і  відкритість,  
завченість  теплих  долонь,  ніби  вичитаність  рукопису,
одвічна  готовність  ділитись  теплом,
ділитися  мовою  –

щедро,
але  ощадливо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973900
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2023

Андрий Голоско. Воля как предельная свобода

Из  цикла  «Волеизъявление»

воля  как  предельная  свобода

«разрушение  приходит  дважды,  а  уходит  лишь  раз».

апокрифический  отрывок  текста,  что  был  представлен  как  артефакт,  находка  археологии,  уцелевшая  под  остатками  цивилизации
для  прочтения  на  разных  языках:

кхмерском  (ភាសាខ្មែរ)
арамейском  (ܠܫܢܐ  ܐܪܡܝܐ)
науАтлем  (nāhuatl)
…
чувашском  (чӑваш  чӗлхи)
татарском  (татарский)
башкирском  (башҡорт  теле)
бурятском  (буряад  хелен)
сахатском  (саха́  тыла)
чеченском  (noxçiyn  mott)
и  других..

среди  которых  можно  узнать  собственный.  тягучее,  медитативное  считывание,  мысль  и  её  повторное  проектирование  в  речемерность.  по  ещё  не  выясненным  причинам  теперь  уже  ты  стоишь  среди  призрачности  стен  и  ощущаешь  разрушение,  как  собственный  запах  изо  рта.  и  всё  это  должно  сообщать  некую  правду.  правду,  что  проявляется  лишь  в  предельности,  при  насилии  на  грани  уничтожения  без  ожидания  малейшего  ответа.  но  в  ответ  этому  насилию  не  слышно  молчания!  лишь  непримиримый  спор  синтагм  и  волеизъявлений,  одухотворённый  им  же,  постулирующим:

если
ядерный  язык  обращён  к  природе
и  всему  живому
то  воля  обращена
ко  всему  живому  и  неживому
ко  времени  ко  вневременью
к  мыслимому  и  немыслимому
к  пустоте  и  потенции
к  логосу  и  душе
с  которыми  утверждается  паритетная
позиция  единства

(Перевод  с  украинского)

воля  як  гранична  свобода

«руїна  приходить  двічі  а  відходить  лише  раз».

апокрифічний  уривок  тексту,  уявлений  як  артефакт,  знахідка  археології,  вціліла  під  рештками  цивілізації
для  зчитування  різними  мовами:

кхмерською  (ភាសាខ្មែរ)
арамейською  (ܠܫܢܐ  ܐܪܡܝܐ)
науáтлем  (nāhuatl)
…
чуваською  (чӑваш  чӗлхи)
татарською  (татарча)
башкирською  (башҡорт  теле)
бурятською  (буряад  хэлэн)
сахатською  (саха́  ты́ла)
чеченською  (noxçiyn  mott)
й  іншими..

серед  яких  можна  впізнати  власну.  тягуче,  медитативне  прочитування,  думка  і  її  повторне  проєктування  у  мовомірність.  для  поки  ще  нез‘ясованих  причин  тепер  вже  ти,  стоїш  в  примарності  стін  і  відчуваєш  руїну,  ніби  власний  запах  з  рота.  і  все  це  повинно  повідомляти  якусь  правду.  правду,  що  виявляється  лише  в  граничності,  супроти  примусів  знищення,  поставлених  без  сподівання  найменшої  відповіді.  але  у  відповідь  цим  примусам  не  чутно  мовчанки!  лиш  непримиренний  спір  синтагм  і  волевияв,  одухотворений  ним  ж,  що  постулює:

якщо
ядерна  мова  звернена  до  природи
і  всього  живого
то  воля  звернена
до  всього  живого  і  неживого
до  часів  і  позачасся
до  мислимого  і  немислимого
до  пустоти  і  потенції
до  логосу  і  душі
з  якими  утверджується  паритетна
позиція  єдності

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973703
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.02.2023

дерево с часовым механизмом…

дерево  с  часовым  механизмом  готово  к  вертикальному  взлёту
чревоугодливые  пешки
облизывают  двери  сомнения

негдераспущенник  определяет  подвижную  вариацию

примем  щепотку  последствий  нарисован-
.запятая  участвует  в  мышце.

слишком  детальное  разделение  солнца
в  стёклах  бОльшей  размерности

(Из  цикла  "И  ещё")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973591
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.02.2023

Андрий Голоско. Воля как источник изменений

Из  цикла  «Волеизъявление»

воля  как  источник  изменений

день  перед  вторжением  –  день  тишины
протоопыт  непредставимого  перед  появлением
вещь  чужеродной  природы
описываемой  в  актах  гомотопии
воля  срыва  зримого  и  собирания  известного
втайне  посреди  нас

(Перевод  с  украинского)

воля  як  зміногенність

день  перед  вторгненням  —  день  тиші
протодосвід  неуявного  перед  з‘явою
річ  чужинної  природи
описувальної  в  актах  гомотопії
воля  зриву  зримого  і  згону  знаного
потай  посеред  нас

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973414
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.02.2023