Никогда не тревожь того, кто лежит на дне.
Я песок, и большое море лежит на мне,
Мерно дышит во сне, таинственном и глубоком.
Как толстуха на выцветшей простыне,
С хлебной крошкой под самым боком.
Кто-то мечется, ходит, как огонек в печи,
Кто-то ищет меня, едва различим в ночи
По бейсболке, глазным белкам, фонарю и кедам.
Я лежу в тишине, кричи или не кричи.
Мои веки ни холодны и ни горячи.
И язык отчаянья мне неведом.
Что за сила меня носила – а не спасла.
Я легка, непроизносима, мне нет числа.
Только солнце танцует ромбиками сквозь воду.
Дай покоя, Господи, и визирю, и рыбарю,
Дай покоя, и больше я не заговорю,
Тем любимым бейсболке, кедам и фонарю,
От которых теперь я вырвалась
на свободу.
І не варто тривожити тих, хто лежить на дні.
Я пісок, ось гойдається моречко на мені,
Рівномірно дихає уві сні - потайнім, глибокім.
Мов дебела товстуля на вицвілому рядні,
крихта з бублика десь під боком.
Наче вогник блукаючий , іскорка у печі
хтось шука мене вперто, в пітьмі ледь помітний чи -
Он ліхтар його, кеди, бейсболка з принтом "Nirvana".
Я у тиші лежу, кричи або не кричи,
на гарячих губах, мов тавро, крижане "Мовчи",
і одчаю печальна мова мені не знана.
Що за сила мене носила - не вберегла,
я легка, невагома, за гранню добра і зла -
тільки сонячні зблиски у товщі вод і ні краплі болю.
Дай же, Господи, спокою й пану, і злидарю,
Дай же спокою - й вуст я більше не розтулю -
тим коханим бейсболці, кедам і ліхтарю,
од яких я вирвалася на волю.
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
