дуже давно писала щось, а потім якось вмить розівчилась.
все, що пишу хочеться стерти, бо якесь воно не те.
здається, найкраще писалось, коли був хтось, кого страшно було втратити.
а коли вже немає, то все набагато банальніше. не так поетично,
як видавалось.
втрачати людей дуже боляче. ще болячіше, коли це найближчі люди.
"залишилась любов, але краще б її не було", бо це добіса боляче, навіть після стількох років.
я сьогодні знову прийду до тебе під грушу
послухати твій спів і фальшиво тобі підспівувати
поки ми чекаємо коли вона повернеться додому
я знайду всі червоні предмети, чи зелені
які скажеш
але прошу, побудь ще трохи зі мною
покажи, як змішувати кольори
розкажи, що небо не лише блакитне
а я дивуватимусь, бо раніше не помічала
навчи бачити світло, тіні
себе
твій автопортрет дивиться на мене твоїми очима
і мені так хочеться вірити в життя після смерті
щоб ще раз почути як ти кличеш мене
|
|
