Енергетика вікон, в які не стукає дощ
Затискає душу в лещата.
Ти мій космос руками шматуєш на "після" й "до",
Хтиво ласуєш шматом
На котрому застигло з-пів сотні теплих краплин
Сліз чи крові, чи плазми.
Я стікала любов'ю до тебе, коли
Із артерій сумнів вилазив.
А в душі молились сто сот черниць,
Щоб назовні таки не виліз.
Як цілуючи берег падають ниць
На пісок бірюзові хвилі,
Упадали вони у колодязь дум
І все били в душі поклони.
Розрубали СУМнів і вийшов сум,
Шикували чуття в колону,
Та хіба навчиш шкутильгати в такт
Тих, хто дихав вітром свободи?
Всі були не ті, все було не так,
Як до вікон дощ не приходив.
|
|