прокинулася з усмішкою)
ранок затягнувся відповідями на безконечні коменти і я, з гарячим горнятком кави, загорнута в плед, почувалася абсолютно щасливою.
інтернет затягує. то й що? завжди так не буде, це вже перевірено. все минає, тому не треба обмежувати свої пориви і бажання, бо вони втікають. залишиться тільки позитив від втілених у життя захцянок чи негатив від того "що мусило бути і чого в житті не було" /Костенко/
вкотре дивуюся, як декілька обережних слів можуть впливати на людину. дарувати силу і віру, давати поштовх, знищувати сумніви... вчора мала щастя спілкуватися з Наталею Крісман (на поетрі - Валькірія) і... несподівано для себе вирішила завести для Лялі Бо сторіночку на ПМ. до цього кілька місяців вагалася, думала спочатку підтягнути рівень, а потім вже віддавати власні творіння на розтерзання мастрів.
а вчора вирішила: тут і зараз. і баста.
загалом я позитивно сприймаю критику, знаю, що той, хто вказує на недоліки, робить мені безцінну послугу. і вірші свої редагую часами безжально, але люблю це робити з кимось хорошим і розумним в реальному житті. щоб навчитися основам версифікації можна посидіти в інеті, докласти зусиль, постаратися і все вийде, а от для того, щоб відчувати Слово, треба бачити очі, чути голос, який тобі каже, що все не так, окрім якогось однесенького і тоді ти чіпляєшся зубами за те "однесеньке" і шукаєш в собі саме ту струну, ту хвилю на якій прийшло "воно". коли в реалі знаходжу людину, котра хоче і може допомогти моїм віршам стати досконалішими, сприймаю її зовсім не так, як холодні фрази в мережі. може, саме з цим і було пов'язане моє небажання публікуватися на майстернях...
музика: джаз
|
|
