Італія тепер не випадково
Як щирий друг в душі моїй уже.
Яким же відповім я добрим словом
На все, що пам'ять серця береже?
Грімкоче простір. Змішуються барви.
На мене поглядають з-під руки
В тінь базилік, в безсмертя барв, у мармур,
В мовчазність стін заховані віки.
Як тут багато неба і лазурі!
Про що співає море дзвонкове,
І цілий день сміється після бурі,
Й рожевими вітрилами пливе?
Італіє, прадавня і красива, -
Вже не забуду я твоїх олив,
Шедеврів Мікеланджело, мов дива,
" Санта Лючії " звихрений мотив.
Я бережу, як стрічі обіцяння,
Твою гвоздику в рідній стороні,
Твоє "арріведерчі" на розстання,
Твоїх гондол пригашені вогні.
І хай хоч вік триватиме розлука,
За мир наш бій, і ти мені повір:
Я дякую за щирий усміх друга,
Як найдорожчий в світі сувенір.
