Невже суть досконалості
У тому проблиску блаженства,
Що крізь туман,
Немов думки по хвилі,
Тікає в моменти невисловленості.
Проноситься, пролітає повз нас,
В уривках снів торкаючись струн душі.
Слова, що шепочемо, не окреслюючись,
Несказаним у серці потайки,
Ловлять душі в темні зали
Храму згасаючих днів.
Невже всі прагнення до досконалості
Потонуть у хаосі порожнечі, що наповнює
Недосконалий сосуд і лише луною лунає в просторі
Суєта дня, що не спіймав нікого в тенета моменту.
Була ж у кожному погляді - млосна тінь слів, що не злетіли.
З тобою ми шукали сліди досконалості в рідкісних фрагментах блаженства,
У невисловленому передчутті приховали блаженство, що уже недосяжне.
О, як приємно відчувати це знову і знову!
В самотньо завуальованому тумані,
В простір почуттів, насолоду душі,
Млосні відлуння всередині палаючого серця.
