Чому́ не зво́диш з ме́не ти оче́й?
Я не таки́й, як ти собі́ це уявля́ла.
Чому́ не забира́єш рук з моїх плече́й?
Що ба́чиш? Що рані́ше в них не поміча́ла?
Згорі́в, змілі́в, уве́сь наві́к пропа́в,
З душі́ своє́ї розтопи́в всю кри́гу,
З твоє́ї всі крапли́нки позбира́в,
Розкри́в, горта́ю на́че кни́гу ...
Тобі б втекти́, та по́руч ти стої́ш.
І́нше життя́ так ва́бить кольора́ми.
А ось зі мно́ю пропаде́ш, згори́ш.
Що ти шука́єш уночі́ вуста́ми?
Із вуст в вуста́ думки́ немо́в ріка́,
Їх зупини́ти вже ніхто́ не в змо́зі,
Я не таки́й, і ти вже не така́,
Ми мов птахи́ на сві́ту огоро́жі.
Чому не зво́диш з ме́не ти оче́й,
Своє тепло́ кладе́ш в холо́дні ру́ки,
Зігну́вся світ від по́пелу рече́й,
І ті́льки поїзді́в дале́кі пересту́ки ...
Присутня допомога SUNO
