У вечір місячний одна
блукала дівчина сумна.
Ішла повільною ходою,
стелячи усе тугою.
Ішла.Не витримала - впала.
Зламала крила - заридала...
Один п’янкий ковток повітря,
і ще б обіймів трохи вітру!
Підвелась, сіла на коліна,
помінялась скрізь картина:
тепер скрізь сніжно, прохолода,
немає бруду і болота.
В руках у дівчини коробка ,
де справжнє серце- не підробка.
І сумом сліз її вгортає,
в своїх обіймах зігріває.
А вогник серце ледь палає,
лишилось мало - помирає.
Дівчина з біллю відчуває,
що сили в серці вже немає...
Це було серце її друга,
якого втратила у муках...
Колись він був для неї всесвіт,
котрий любив її,і пестив!
Та світ оцей лишень ОБМАН!
Емоції і почуття - ОБМАН!
Нічого справжнього, підробка!
І вийняток,що згас в коробці...