Я кажу
Мій сховок – наче листяний кляштор
Іржавим крісом крапку ставить доля
Сховає Чорний ліс буття мого роки
І люди місяця загублять шлях і слід
Тих хто ішов у синяву боліт
Ми – міт. Таємний міт
А я лише відлюдник
Що темрявою дихає услід
Рокам поневірянь, зневіри і клятьби
Ти, старче лісовий скажи – якої сили
Справіку тур лишав тут заповіт
Прирученим нащадкам гордих воїв.
Старий бук мовить
Мовчальнику! Ти слухаєш дарма
Розмову вічну пралісів дрімучих
Ти волю відшукав але себе згубив
Забудь натхнення, спів дівочий
Забудь себе і людські голоси
Замкни уста, стули незрячі очі
Подихай вічністю моїх духмяних крон.
Смерека мовить
Тут не мовчить ніхто у пущі лісовій
Ти голоси почув – зречись і будь
Ніхто не помира – ні сонце ні трава
Дивись як кріс залізний твій посріблила роса
Одвічні ми – і ти, твій кріс, твої набої
Нащадки прокленуть – дарма – у вічності двобої
Є ти, твій оберіг, твоя тюрма -
Це тіло, що несеш постійно із собою
Тому стань деревом, віками шелести
Воскресни з небуття коли роки
Відлічувати втомиться сова
Ти лісом став….
Береза мовить
Коли підеш у землю цю
Ти виростеш травою
Я за тобою плачу по весні
Ці рани на корі, ці сльози соку
За воями лісів що йшли у небуття
Нічого не проси – ні долі ні життя
Все лиш туман ранковий
За тобою
Заплаче ліс
Коли ти лишишся отут
Назавжди….
Чорний ліс мовить
Той жив – хто жив
Хто холодом долонь зігрів оцю кору
Оце залізо скрижаніле
Що висло на плечах
Людей нічної мли….
Я мовлю
Я чую голоси старих дерев -
Моїх одвічних побратимів
Я в ліс пішов – не вернуся назад
Я лісом став….
З вовками розділив я їхню долю
Коли мисливці прийдуть на двобій
Не в небо я злечу – моя душа не птах
Під буком цим я виросту травою…
(Світлина автора віршів)
Прекрасний твір! У вас справжній талант робити неосяжне осяжним, оскільки для наших пращурів ліс, природа-була живою святинею, загадкою, повною таємничості...
Шкода, що зараз багато людей не цінують і руйнують приироду..
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
враження дуже сильні.. знаєте ви повернули мене на багато столітть назад .. в часи де ліс мав силу.. в прадавність .. ця ваша магія... ця воля лісу і переплетіння з визвольною історією України.. майстерно .. у вас глибоко розвинена така мультикультура як древність .. її відчуття .. дуже зачудовано..
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння! Цей твір мені особливо дорогий...
Неперевершено, я вражена!!
Якщо Ви з міста Станіслава, то чому не повернете йому цю чудову назву?Впевнена, що Іван Франко проголосував би "за".Найкращим увіковічненням памяті поета є знання його творів і втілення його ідей в життя!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я хотів би повернути стару назву - але нічого не виходить... Наразі...
ФІЛОСОФСЬКИЙ ВЕРЛІБР - ПОЕМА ПРО ЛІС! СТІЛЬКИ СЛІВ ЦІКАВИХ І НЕЗНАЙОМИХ АРХАЇЗМІВ! ВДАЛИЙ ЗАСІБ - РОЗМОВА! Я ТАКОЖ ОБОЖНЮЮ САМЕ ЛІС І МЕНІ ЦІ ПОЧУТТЯ ТАК ЗНАЙОМІ! АЛЕ ТАК ГЛИБИННО Я ОПИСАТИ ВСЕ ЦЕ НЕ ЗМОГЛА Б! ПОЕТУ ІЗ МІСТА СТАНІСЛВА - БРАВО!!!
а що таке кляштор?
чимось схоже на Антонича
але то тільки мені так здалось)
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Солово "кляштор" означає монастир. Це архаїзм. Зустрічається у Христі Алчевської зокрема....
Дякую за відгук і таке порівняння яке нагадує комплімент - дуже поважаю Богдана-Ігоря Антонича.
