Промінчик рідненький,
Пробився крізь хмарки,
Ручки він тягне,
Мов би до мамки.
Я до нього серцем лину,
Обніму мов би дитину.
З ним по світу ми мандруєм,
Все про всіх від нього чуєм.
Мій ріднюній, мій маленький,
Самий милий і легенький,
Все міцніше обнімаю
І тепло я відчуваю.
Хмарки, хмарки,
Я скучаю.
З неба вісточки
Чекаю.
Сонце нижче опустилось
І на мене подивилось.
Жар по тілу вдарив вмить,
В нім мелодія звучить.
Мій промінчик біля мене,
А навколо - все зелене.
Красота, гріє він мов би зоря.
Любий, я завжди твоя.
Люди, ви не безсмертні. Ви цураєтесь навіть предків. Ви живете ніби в вас дев'ять життів. Вірте не вірте, всі ви жуки, колорацькі жуки. За образом і подобою ви створили собі подібних. Ви їх травите, з ними боретесь, а вони жеруть і розмножуються, приспособлються до нових умов.
Ви ходите по могилах ваших предків, під вашими ногами їх храми та античні міста. Про рівень їх розвитку ви можите лише мріяти. Ви дійшли до межі навіть не наблизившись ні духовно ні розумово до минулої цивілізації. Кризові явища ведуть до знищення вашої раси.
Ви не з Землі. Це не ваша планета, не ваша матінка. Діти так не поступають з батьками як ви з нею. Ви ненаситні паразити. Ваш уділ знищення та експлуатація. Ви зриваєте печаті одну за іншою, про це звідчать результати ваших дій та природні катаклізми, які неминучі. Земля вас змиє з своєї поверхні як вам подібних за ваші злочини. Світ земний не раз перевернеться від того, що тут діється і Вогонь та Болото знову поглинуть це загарбницьке людство. Кола Аду знову спустяться на Землю. Закулісне масонське світове керівництво служить йому, імя його краще й не згадувати, а ви служите їх слугам грошам уже навіть не бумажним , уявним, криптоцінам ваших душ.
Світло програє цю багатовікову війну, ви заправили дуже низькі ціни, продешивили спадок предків. Ви не воїни світла ні в помислах, ні в діях. Ви приречені і самі цього не розумієте. Схаменіться, розкайтеся. Задайте собі запитання:
-Хто я? Що я зробив, щоб Райський сад цвів ? Що я посадив ?
Що створив ?
Засіяв я Землю добром ?
Що залишив я моїм дітям?
Мудрість - це мертві слова?
Ваша мова жива?
Ви розумієте те, що говорите?
Ваші рики не пусті слова? Розумієте, що ознають звуки які вимовляєте?
Що діти повторють : мати, реп, ще не вмерла, кров, прокльони і це повторюють мільйони . Це найчастіше вживані звуки. Ви ж забруднили ними ефірний простір, ви породжуєте чудовищ, визиваєте їх. Ви самі себе знищуєте. Навіщо потрібні вороги, якщо зло вже глибоко в вас. Ви ще захоплюєтесь собою? Ви не знаєте навіть мови ваших предків, вивчаєте мови тих, хто ваш народ захопив у багатовікову кабалу.
Живете в достатку, не розумієте, що бути людиною означає ставити інтереси інших вище власних, в цьому людяність. Ви слуги, Його слуги. Все в руках Божих, проте задумайтесь над написаним. Вам ніхто щасливого майбутнього в християнській вірі не обіцяє, муки тут і муки вічні там. Праведники лише стануть світлом. Ви не вічні, вічні муки.
ID:
980908
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.04.2023 04:03:53
© дата внесення змiн: 22.04.2023 15:26:43
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
Тіло іде в прах, а душа безсмертна! 
