Дружня рука

Навчитись бути поруч

Навчитись  бути  поруч  -
Це  зовсім  не  бути  над.
Без  права  праворуч-ліворуч.
Без  зайвих  порад  і  цитат.

Закинуті  митні  кордони,
Думки  теж  не  знають  межі.
І  біле  теж  іноді  чорне,
І  рідні  теж  часом  чужі.

Коли  виникають  зони,
То,  мабуть,  такому  кінець.
Одразу  самотні  беззбройні
Не  ходять  уже  навпростець.

У  снах  не  буває  розради,
В  руках  немає  тепла,
Шумлять  сліпі  автостради,
Дзвенить,  а  нема  джерела  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2020

Не можна бути чужим

І  коли  я  йтиму  цією  стежкою,
Назустріч  з'явишся  ти,
Наче  хтось  вдало  кинув  монеткою,
Не  розбіглися  кроки-сліди  ...

І  коли  я  раптом  піду  не  туди,
Дощ  закриє  весь  світ,
І  коли  раптом  впізнаю:  це  ти,
Ти  ж  у  відповідь  скажеш:  привіт.

І  коли  ти  чомусь  втечеш  у  ніч,
Я  за  тобою  піду,
Блукатиму  кілька  днів  -  сторіч,
Не  здамся,  тебе  знайду.

І  коли  ти  чомусь  втечеш  у  сніг,
Я  стану  сніговиком,
І  вітер  зупинить  свій  біг,
А  сніг  стане  струмком  ...

І  я  розтану  у  твоїй  весні,
Але  не  щезну,  хоч  буду  не  тим,
В  очах  горітимуть  два  вогні,
І  жоден  не  буде  чужим  ...  

А  потім  настане  літо,
І  не  потрібно  бути  не  тим,
Як  добре  навчитись  уміти
Не  бути  для  когось  чужим  ...  

[i]Музичний  супровід  створено  з  допомогою  ШІ[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2020

Так потрібні ці справжності

І  немає  нічого  ніжніше  твоєї  осені,
І  немає  нічого  світліше  твоєї  весни,
Мої  очі  в  твої  не  покликані  і  не  запрошені,
Десь  блукають  собі,  так  вже  сталось,  посеред  зими  ...

У  дощах  розчинилась,  обманулась  весняними  квітами,
Бути  іншою  вчилась,  налякала  своїми  привітами,
І  немає  нічого,  і  ми  знову  під  зорі  не  прошені,
Це  безглуздо,  здавалось,  що  й  далі  всі  дні  оголошені  ...

Так  потрібно  у  нотах,  у  струнах,  у  клавішах,
У  опалому  листі  забутої  справжньої  осені,
Так  потрібно  у  білому  всю  в  морозі  і  променях,
Щоб  сказати  нам  раптом:  морози  у  серці  подолані  ...

Так  потрібно  тієї  єдиної  справжності,
Що  її  на  початку  часів  хтось  як  дар  надвеликий  нам  видумав,
Так  потрібно  для  кожного  світлої  мужності,
Щоб  її    десь  за  очі  хтось  чужий  незнайомий  не  викинув  ...

*  [i]фото  з  фейсбук  -  сторінки  "Ліна  Костенко"[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2020

Сіра казка

Ходила  омана  понад  берегами,  
Тихо  шепотіла  чужими  вустами,
Когось  за  вдавання  міцно  обіймала,
За  пусте  й  порожнє  руку  потискала  ...

Лукаве  й  бездарне  кликала  на  сцену,
Думку  збайдужілу  виплела  в  поему,
Випхала  плечима  щирість  у  болото,
Вкрала  по  дорозі  доброту  й  турботу  ...

Отака  омана  між  людей  ходила,
Не  одному  серцю  поламала  крила,
Люди  упізнали,  боялись  ловити,
Бо  ж  могла  собою  умить  заразити  ...

Посадили  в  клітку,  думали  навіки,
Слів  отруйних  в  боки  розтікались  ріки,
І  чого  ж  недобра  навіть  не  стомилась,  
Бо  усе,  що  знала,  у  людей  навчилась  ...

А  батьки  від  неї  все  дітей  ховали,
Сталося  зненацька,  що  не  вчатували,
Від  дітей  не  було  чим  їй  поживитись,
Залишилось  тільки  в  землю  провалитись  ...  

     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2020

Ми не ходили разом цими вулицями

Я  ходив  колись  цими  вулицями,  та  не  з  тобою,
Мріялось,  бувало,  так  затято,  та  не  тобою,
Образи  минали,  мов  зимовий  вітер,
Слова  дарували  тепло  наче  квіти  ...

У  парку  є  місце  чудове,  чарівне,
Але  ми  з  тобою  тут  не  стояли,
І  влітку  буває  неймовірно  зимно,
І  взимку  враз  руки  гарячими  стали  ...

Я  був  собою,  завжди  собою,
А  може  тому  пропускав  повз  очі,
Пропускав  пісні,  написані  тобою,
Тепер  шукаю  в  небі  серед  ночі  ...

Ми  не  ходили  разом  цими  вулицями,
Тому  вони  не  наші,
Тому  знову  хмари  на  них  насунулися,
Тому  далекі  видаються  кращі  ...

А  якби  ми  з  тобою  їх  розфарбували,
Ні  у  кого  ні  про  що  не  питаючи  ...
Подивись,  якими  вулиці  стали,  -
Жартували  б  літаючи  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859759
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2019

Новий рік … назустріч

Вже  на  вулиці  дещо  заблукале  Різдво,
Вже  не  вперше  його  зустрічає  дощ,
Тільки  вранці  подекуди  під  ногами  скло,
І  на  небі  з  хмар  чорно  -  сірий  борщ  ...  

Причаївся  замріяний  новий  рік,
І  не  знає,  чи  сцена  для  нього  ось  ця,
Виставив  випадково  незахищений  бік,
Та  ніхто  не  бачив  ще  того  року  лиця  ...  

Навіть  сірість  і  та  не  забула  сховатись,
Сонні  Він  чи  Вона,  їм  би  лиш  дочекатись,
Щоб  почати  увесь  цей  неспокій  спочатку,
Але  рік  не  прийшов,  не  поставив  печатку  ...

Ось  і  вся  дивина,  але  хтось  не  чекає,
Що  йому  ця  зима?  Чи  її  вже  немає?
Що  йому  сірина,  чи  то  відблиски  сонця?
Десь  він  ловить  останні  у  сірих  віконцях  ...  

Причаївся  ...  ну  що  ти  там  так  виглядаєш?
Ти  потрібен  давно,  то  ж  кого  ще  чекаєш?
Чи  мене,  чи  дитину  у  голому  парку,
Чи  оцього  в  пальто,  знову  палить  цигарку  ...  

Неготові  вони,  що  мить  року  остання,
Їм  твоє  не  до  речі  рукостискання,
Залишити  не  можуть  те,  що  стало  печальним,
А  що  буде,  для  них  є  безглуздим,  примарним  ...

Причаївся,  чужий,  ні  на  кого  не  схожий,
Нечепура,  не  злий,  не  впускає  сторожа,
Може  щось  натворив,  може  сам  ще  не  знає,
Що  йому  вже  пора,  бо  старий  відлітає  ...    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2019

Щиро і жадібно …

Ненаписане,  несказане,  забуте,
Іноді  над  силу  просто  бути,
Ні  не  цим  звичайним  і  лякливим,
А  собою  щирим,  говірливим  ...

Розкіш  слова,  а  ще  більша  розкіш  думки,
Це  вам  не  набиті  марним  сумки,
Розкіш  дотику,  ще  більша  -  погляду,
Кожен  спогад  теж  має  потребу  догляду  ...

Стіни  сірі,  а  може,  розмальовані,
Люди  сірі,  а  може,  зачаровані,
Птахом  в  небо,  а  може,  плазуном  в  болото,
Комусь  радісно  просто  піти  на  роботу  ...

З  тої  щирості  сплели  кришталеві  вікна,
Віддзеркалює  те,  що  сховалося,
І  тільки  в  серці  залишилася  пісня,
Тільки  з  нею,  мабуть,  і  склалося  ...

І  коли  ходить  вона  вулицями,
І  коли  сміється  щиро  і  радісно,
Десь  там  під  липами  не  обманулося,
А  обійнялося  щиро  і  жадібно  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2019

Перехожій

Тобі  хотілося  писати  вірші  і  раптом  рука  не  пише.
Але  вірші  не  пишуть  руки,  їх  пише  щось  набагато  вище.
Тобі  вже  не  ходиться  вечірнім  містом  і  здається,  що  місто  завмерло,
У  ньому  все  настільки  особисте  і  спогади  мов  найдорожчі  перли  ...  
І  мабуть  треба  комусь  писати,  бо  тоді  набагато  більше  сонця,
І  не  біда,  що  доводиться  втрачати,
Буває,  що  й  вірш  грає  роль  охоронця  ...
І  не  біда,  що  доводиться  стирати,
І  що  слова  не  зовсім  доречні,
Вірші  -  це  друзі,  котрих  варто  обирати,
Хоч  і  бувають  не  зовсім  безпечні  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2019

Воно буває …

Воно  буває  велике  -  велике  
І  ні  за  що  його  не  сховати,
А  буває  ну  зовсім  маленьке,
Годі  навіть  у  руки  узяти.

І  вислизає  кудись  постійно,
І  не  червоне,  а  якесь  блякле,
Та  позирає  на  інших  манірно,  
Топчучи  чиїсь  клятви  ...

Воно  буває  замерзле,  незриме
І  годі  комусь  таке  розтопити,
І  раптом  йому  подарують  рими,  
І  тоді  рими  можуть  убити  ...

Воно  буває  мов  ціла  планета,
І  навіть  годі  таке  обійняти,
Приносять  чужинці  яскраві  букети,
Такі,  що  їх  неможливо  не  взяти  ...

Буває  навіть,  воно  вибухає,
І  розлітається  на  усі  боки,
І  ось  його  тепер  більше  немає,
Гелгочуть  збентежено  п'яні  сороки  ...

Буває,  що  більше  там  того  немає,
Що  можна  було  б  подарувати,
Лиш  кілька  горняток  кави  чи  чаю,
І  може  знову  кудись  мандрувати  ...

Раптово  частинку  колишню  знаходить,
Раптово  третю,  четверту,  сьому,
І  розуміє,  що  там,  де  все  в  дірках,
Колись  поставили  тільки  кому  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858507
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2019

Батьківщина

Така  вона  -  моя  Батьківщина,
У  головах,  в  серці  болюча  руїна,
Облуди,  блюзнірства  не  краплі,  а  ріки,
І  так,  видається,  нам  бути  до  віку  ...

Така  вона  -  в  дечому  іноді  справжня,
Не  сповідь  в  два  слова,  а  ціла  книгарня,
Буває  читаєш  і  сльози  не  спиниш,
У  ній  заспіваєш  своєю  й  загинеш  ...

Така  вона,  наче  дитина  наївна,
Довірлива,  мила  і  серцем  чарівна,
І  вкотре  обманута,  бідна,  безсила,
І  вкотре  згубила  дорогою  крила  ...

Така  вона  ...  Думали,  вже  не  повстане,
Що  вже  не  такі  як  колись  в  ній  Івани,
Та  кожного  разу  їй  знову  вдається,
Обтрусить  чужинське  і  з  ворогом  б'ється!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857029
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.12.2019

Коли спокійно, легко на душі

Коли  спокійно,  легко  на  душі
І  десь  пропала  вічна,  вперта  втома,
І  замість  діалогів  пишуться  вірші,
І  зовсім  щиро  відчуваєш:  вдома  ...

Краплини  ніжності  немов  терпким  вином
Оточують  малесеньку  розмову,
Несказане  завершується  сном,
Погляд  очей  собі  про  щось  промовить    ...

Немає  більшого  за  це  тепло  тепла,
Про  все  на  світі  у  простій  розмові,
Десь  поруч  квіткою  несміло  зацвіла,
Рука  в  руки  навчалася  любові  ...  

Прибіг,  захекався  чемнющий  перший  сніг,
Тобі  радіємо,  ти  наче  друг  спізнілий,
Та  раптом  стишив  свій  шалений  біг,
Теж  з  чогось  трішки  наче  захмелілий  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2019

Не впусти на землю

Не  впусти  на  землю.  Воно  крихке.
Йому  так  болісно  розбитись.
Воно  ж  твоє.  Воно  не  чуже.  
Воно  не  може  будь-де  опинитись.

Його  не  візьмеш  чужими  руками.
Бо  чужі  руки  його  не  відчують.
Його  не  покличеш  чужими  словами.
Чужі  слова  воно  не  почує.

Не  впусти  на  землю,  бо  воно  крихке.
Воно  міцне  лише  на  перший  погляд.
І  не  кажи,  що  чимось  не  таке.
Воно  твоє.  Йому  потрібен  догляд.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2019

Бачиш, сонце і те у лахмітті …

Ось  і  ти  ...  там,  у  листі  ...  кружляєш
О,  ні  ...  не  самотньо.
Ось  і  ти,  та  ...  що  завжди  впізнаєш  
Цю  любов  як  безодню  ...

Обіймеш,  наче  небо  розкриєш,
Обіймеш  все  холодне.
Є  таке  ...  те,  чого  ти  не  вмієш?
Те,  на  що  ти  голодна?

Рваний  одяг  -  це  те,  що  лишили  по  собі  ...
Ні,  не  ті  що  доглянуті  й  кволі!
Ті,  що  надто  хотіли  краплинами  волі
Все  облити  дощем  ...  неймовірної  долі.

Їх  нема,  ти  хотіла  так  ще
Їх  зустріти  в  чужому  нещирому  світі,
Все  порвало  плющем,
Ти  чарівна  була  
...  навіть  в  цьому  нікчемному  вітті  ...

Бачиш,  сонце  отам  ...  може,  зовсім  не  сонце  оце.  
Може  сон,  може  просто  лице?!
Підійди,  обійми  ...  це  непросто  у  цьому  столітті.  
Бачиш  ...  сонце  і  те  у  лахмітті  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2019

Погляд

Тонка  ілюзія,  що  тут  знайти  так  легко,
Ту,  що  для  тебе  найрідніша  із  зірок,
Вдивляєшся  кудись  туди  далеко,
У  свою  найчарівнішу  з  казок  ...
І  як  комусь  так  легко  це  вдається:
Лиш  мить,  а  він  й  вона  вже  в  правому  кутку,
Сп'яніла  від  польоту,  ледь  сміється,
Цілує  очі  з  неба  диваку  ...
Ілюзія,  фантастика,  лиш  мрія,
Але  вривається,  ламає  звичний  стрій,
Хтось  тих  зірок  на  небесах  засіяв,
А  ти  між  ними  з  нею  мить  постій  ...
Так  для  сміливців  скроєне  знамено,
Внизу  багато  чорних  порожнеч,
Внизу  там  знову  виставили  сцену,
А  між  зірок  не  місце  для  утеч  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2019

Як чудово: ти завтра прийдеш

Вітер  грався  твоїм  волоссям,
Вітер  грався  сірим  плащем,
Тобі  гарно  в  осені  йшлося.
Посміхалась  природа  дощем  ...
Навіть  він  був  таким  делікатним,
Джентльменом,  як  не  дивись,
Був  актором  на  вечір  безплатним,
Нагулявсь  і  подався  увись  ...
І  негоже  тебе  турбувати,
В  тебе  осінь  -  сузір'я  сонат,
Не  поможуть  забуті  цитати,
Час  для  свого,  не  час  для  цитат.
Захворію  тобою  такою,
Тут  і  ліків  таких  не  знайдеш,
Осінь  так  захопилась  собою,
Як  чудово:  ти  завтра  прийдеш  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2019

Коли серце б'ється поруч

Коли  серце  б'ється  поруч,
І  навіть  як  зовсім  далеко,
Чи  просто  ти  тут  ліворуч,
Втикаєш  у  спогад  виделку  ...

Коли  серце  б'ється  поруч,
Зовсім  нічого  не  страшно,
Ти  ліворуч,  а  я  праворуч,
Але  це  ще  нічого  не  ясно  ...

Бо  воно  ж  насправді  б'ється,
Не  вдає  щось  на  парковій  сцені,
Із  невдачі  не  засміється,
Не  пограєшся  ним  на  арені  ...

Крапля  ніжності.  Тільки  півкроку.
І  ніхто  не  помітить  збоку.
І  ніхто  не  почує  стуку,
Ані  подиху,  ані  звуку  ...

І  очима  на  мить  упіймати,
Міцно-міцно  її  обіймати.
Хіба  можна  таке  оцінити?
Там  глибоко-глибоко  ...  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2019

Прогулянки людського …

Шукаємо?  Розтрачене  й  забуте,
Сміливе,  невмируще  і  живе.
Шукаємо?  Незнане,  непочуте.
Раніше.  І  таке  одне,  своє  ...

Зустрінемо,  нас  лагідно  вітає,
Дарує  у  долонях  цілий  світ.
Розлючені,  що  раптом  утікає,
І  гордовито  зиркає  услід.

Куди  ж  воно  ображено  щезає?
Таке  чуже,  неначе  й  не  було.
А  нам  здавалось:  ось  воно?  Зітхає.
З-під  лоба  зиркнуло  і  болісно  пішло  ...  

А  ми  ж  не  вершники,  щоб  так  услід  летіти,
Намріялись  і  вже  не  біжимо.
Без  цього  гону  не  виходить  жити,
Для  цього  бігу  нам  таке  дано?

Не  здалися.  Безмовні,  не  почуті.
Бредемо  десь,  вже  у  піску  чоло.
Фортеці  височать  німі  й  забуті.
І  небо  мов  ледь  посиніле  скло  ...

Не  здалися.  Любили  тільки  щиро.
І  щиро  огризалися  на  зло.
А  щастя  наше  нас  не  оцінило.
Тоді  навіщо  ж  нам  таке  було?!

Ті,  що  хотіли  й  вірили  безмірно,
І  щиро  переймались  за  своє,
Хто  босоніж  блукав  між  зір  вечірніх,
Як  добре,  що  ви  просто  поряд  є  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2019

Ти така незнайома й знайома

Ти  така  незнайома  й  знайома,
Ти  така  невідома  й  відома,
Наче  щойно  відкрита  планета,
Пробудилась  осіннім  сюжетом  …  

Хто  ж  навчив  вас  ось  так  малювати,
Вітром,  листям  сюжети  складати,
Додавати  нічого  не  треба:
Я  любуюсь  краєчками  неба  …

Що  тобі  розлітались  по  тілу,
В  тихих  променях  десь  загуляли,
Тільки  злодій  один  осміліло
Не  дивився,  що  ті  малювали  …

А  добрався  до  губ  і  цілує.
І  нікого  навколо  не  чує.
Суму  осені  не  помічає.  
Поцілує  й  одразу  втікає  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019

Не ти

Не  ти  мене  обіймаєш  всю  ніч,
Не  ти  мені  кладеш  руку  на  плечі,
Ти  просто  життя  ціле  світиш  навстріч,
Ти  просто  мої  подарунки  і  втечі  ...

Коли  посміхаюсь  про  щось  уві  сні,
Коли  раптом  тепло  в  морози  зрадливі,
Так  наче  шепоче  хтось  щиро  мені
У  цьому  нещирому  дикому  вирі  ...

Це  вам  не  безтямні  фейсбучні  вогні,
Щоб  не  посваритись,  нудні  перестуки,
Хтось  там  залишив  щось  глибоко  в  мені,
Шукають  у  темряві  дотику  руки  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2019

Та оживаю від твоїх очей

Я,  мабуть,  полетів  уже  далеко,
Чи,  мабуть,  заблукав  серед  речей,
У  чомусь  наче  вуж,  а  у  душі  лелека,
Тож  оживаю  від  твоїх  очей.

Мені  б  на  мить  спинитись,  озирнутись,
Мені  б  якось  в  звичайне  забрести  ...
Та  те  звичайне  у  душі  пече,
А  серце  музику  почуло:  хоче  ще  ...

Отак  чужий  близькому,  та  гаразд,
Може  й  близьке  -  далеке  не  почуте,
Знаходжу  у  очах  твоїх  щораз  
Прохання  до  зірок  навскіс  звернути  ...

Я  обійняв  весь  світ,  на  щастя  були  крила,
Сполохані  думки  просили  відпусти,
Бо  ти  мене  про  квіти  попросила,
Такі,  щоб  у  безмежжя  від  краси  ...

*  на  добру  пам'ять  про  друга  і  не  подаровані  квіти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851695
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2019

З дощем …

Ти  стоїш  під  дощем.
Він  тебе  наче  мрії  твої  обплітає.  
Зачіпає  плече,  потаємне  в  душі  зачіпає.
Він  тебе  так  пече.  А  за  що?  Сам  не  знає.  
Не  спішиш.  Не  біжиш.  Ти  чекаєш.
Ні  не  цього  чужого  трамваю.
Ти  чекаєш,  що  дощ  цей  стече.
Змиє  все.  З  цього  свого  мінливого  раю.
З  тихих  вулиць,  з  будинків,  із  лебедів  там  уверху,
Що  їх  хтось  там  тримає.  Їх  там  теж  хтось  шукає.
Зазирає  кудись  уперед  чи  востаннє.  
Десь  туди  де  байдуже,  чуже,  не  потрібне  плече.
Ти  ж  чекаєш.  Дощ  змиє  все  це.  
І  тоді  полетиш.  Десь  до  іншого  раю.  
Прилітай.  Я  чекаю.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2019

Польщі

Така  сьогодні  вся  усміхнена  й  привітна,  
І  обіймаєш  незнайомця  -  чужака,
А  так,  за  звичай,  неспокійна,  зовсім  різна,
Кому  солодка,  а  кому  лише  гірка.

Трішки  манірна.  Трішки  мов  зі  сцени.
Ще  й  гримом  намальована  щока.
І  серед  блиску  тої  мельпомени
Видніється  людська  дружня  рука.

Та  тут  без  вибору,  вже  кличе  Україна.
Тут  сцен  своїх  без  міри.  Всюди  гра.
Як  Польща  -  жінка,  навіть  дуже  мила,
То  Україна  -  дівчина  п'янка  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848645
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2019

Не забувай ні радість, ні печаль

Не  забувай  ні  радість,  ні  печаль,
І  не  ховайся  за  безглуздими  словами,
Я,  може,  дощ  твій,  може,  просто  жаль,
А  може,  спогад,  що  украдений  ночами  …

Не  забувай,  що  осінь  за  поріг
Прогнала  те,  що  сховане  між  нами,
Ти  думав,  час  забувся,  що  він  біг,
А  він  засмучений  нещирими  речами  …

Не  зачиняй  відкритого  в  собі,
Йому  там  тісно,  хочеться  на  волю,
Дозволь  комусь,  хто  малював  на  склі,
Скувати  з  вірша  не  роман,  а  долю  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2019

Ти ж можеш стати знову вітром

Уся  із  нот    і  сонця,  
із  неспокою  небес.
Приходиш  іноді.  
Що  мить  та  варта  завтра?!
Одна  з  тих  зачарованих  принцес.
Горить  навколо  все,  душа  мов  ватра  …

Оточена  чужим  нещирим  світом,
Оточена,    хоч  вільна  утекти,
Ти  ж  можеш  стати  знову  вітром,
Ти  ж  можеш,  прошу:  полети  …

Ти  не  летиш,  блистить  скляна  сльоза,
Рахується  усе,  що  десь  палало  чи  навік  погасло,
І  незворушне  від  тих  сліз  лице,
Усе,  що  ще  могло,  давно  упало  …

За  руку  ухопив,  ти  ж  кажеш:  відпусти.
І  відчуваю,  як  холону  весь.
Дві  постаті  із  льоду,  без  мети
Десь  поміж  тих  омріяних  небес  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845364
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.08.2019

Вона

Отак  вона  …  це  все  лише  вона.
Сама  його  в  думках  своїх  створила.
І  розлетілась  по  світах  луна.
І  десь  знайшла.  А  далі  наче  крила
Кудись  несуть,  ламаючи  весь  стрій,
Не  зупиняючись,  ввірвалась  у  майбутнє,
Зламавши  все,  ось  поруч  незабутнє  …
Все  зберегла  у  пам’яті  своїй  …
Німа  деталь,  монета,  дріб’язок,
Щось  наче  хтось  наслухався  казок,
І  де  ж  той  світ,  що  поміж  них  проліг,
Де  зупинився  часу  дощ  чи  біг  …
І  незакінчена  історія  була
Акторського  над  міру  ремесла,
Замість  старанних  спроб  і  потрясінь,
Лиш  розпач  не  оформлених  хотінь  …
Згадалась  інша,  що  ламала  все,
Від  болю  аж  мінялося  лице,
Дивилась  впевнено,  віддала  б  все  за  мить,
І  тільки  пам’ять  ще  чомусь  болить  …
Бувало,  що  уже  й  не  знала  як
Все  раптом  повернути  як  було,
Зринав  у  пам’яті  очей  маяк  -
Людської  ніжності  бездонне  джерело  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2019

Вона ходить мостами поміж тими світами

Відібрали.  І  кожну  краплинку  його  із  пам’яті  наче  навіки  списали.  
А  вона.  Ночами  бачить  його.  Обіймає,  цілує  чужими  вустами.
Їй  кричать,  це  ж  не  він.  Це  ж  примара  того,  що  колись  десь  було  поміж  іншими  вами.
А  вона.  Не  відпускає  його.  Їй  байдуже,  що  там  десь  творилось  між  тими  світами.
Десь  зринало,  вривалось,  ламало  весь  світ,  обривало  нетлінне  і  недоторканне.
А  вона.  Ламала  той  лід,  все  ламала,  що  було  межею  між  нею  і  вами.
То  не  кров,  то  вино.  Краплі  впали  дощем  на  обличчя  і  руки,  зв’язали  вустами.
Це  вона.  Їй  усе  це  дано.  Вона  ходить  мостами  поміж  тими  світами  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2019

Комусь

Комусь  написано  нудні  чужі  слова,
Комусь  теплом  до  дна  наповнені  бокали,  
Схилилась  на  плече,  як  поруч,  голова,
Мов  змовившись,  вітри  блаженно  замовчали  ...
Комусь  без  імені,  чужому,  просто  так,
Що  з  того,  що  тепер  пече  в  очах,
Що  з  того,  що  від  струн  бринить  несмак,
І  мудрий  навіть  не  дивак,  а  просто  так    ...
Чомусь  це  так  тепер  найкраще  -  в  нікуди
Бери  за  руки,  тож  осліп,  кудись  веди,
Якби  ж  то  знати  ще  тоді,  що  все  в  одне
Насправді  зводиться,  близьке  таке  ж  чуже  ...  

Якби  ж  то  знати,  що  чуже  таке  ж  близьке  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842755
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.07.2019

Не словами

Цей  дощ  не  мовчить,  він  не  вміє  мовчати,
Не  вистачить  крапель,  що  мав  би  сказати,
Не  вистачить  вітру,  не  вистачить  сонця,
Його  не  впускають  в  закриті  віконця  …

Його  не  впускають,  то  ж    він  просто  сниться,
Тому  і  сердитий,  від  того  і  злиться  …
Але  коли  сонце  прорветься  крізь  хмари,  
Радіє,  німіє,  роздмухує  чари.

Йому  б  зупинитись,  йому  б  вгомонитись,
А  він  в  дику  повінь  готовий  вселитись  …
Йому  б  захистити,  йому  б  трохи  вітру,  
Що  я  на  цих  вікнах  не  зможу,  не  зітру.

І  що  не  посадиш  за  мури,  за  грати.
Вже  час  диригенту  за  мурами  стати.
Що  було  важливим,  завжди  поруч  з  нами.
Простими  словами?  Ні.  Майже  піснями  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2019

Червона планета

Така  близька́  і  така  далека.
У  руїнах  розуму  чужого  і  незнаного.
І  небом  не  проліта  лелека.
Та  й  що  з  того  літання  марного.
Ось  якби  ж  то  там  зажити.
От  якби  ж  то  садами  все  вкрити.
Може  соснами,  може  пальмами.
А  не  так  щоб  блукати  екранами.
От  коли  б  вже  туди  полетіти.
Стати  першими  між  мільярдами
Мабуть,  тисячі  стануть  хотіти.
І  на  честь  свою  жити  парадами.
Десь  внизу  з-за  кута  ледь  озвалася
Голуба  невідома  планета.
Трохи  газами  вже  задихалася.
Без  дерев  виглядала  як  жертва.
Їй  вже  навіть  чомусь  не  зітхалося.
Сумовито  теж  глянула  в  небо.
Чи  надовго  вам  те,  що  зосталося.
Може  вам  того  зовсім  й  не  треба?????

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840956
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.07.2019

Це чудово, що просто кохається

Це,  мабуть,  там  десь  –  далеко  і  високо
Хтось  вирішив.  Щоб  не  зважаючи  і  не  ображаючи,
Як  би  далеко  не  топтав  своїм  голосом  чи  кроком,
Все  було  в  очах  єдиним,  обіймаючи  і  кохаючи  …
Це,  мабуть,  там  десь  щось  провалюється  і  зривається,
А  воно  ось  тут  поруч,  не  в’янучи  і  не  щезаючи,
І  серце  озивається  і  не  кається,
Просто  болить  і  радіє  водночас,  не  нарікаючи  …
Це,  мабуть,  зовсім  без  слова  мабуть
Завжди  прощається  і  завжди  повертається,
І  байдуже,  що  там  роблять  і  кажуть,
Воно  думками  і  мріями  серйозно  і  боляче  грається  …  
І  мабуть  дякувати  за  це  щиро  варто,
Бо  без  цього  все  просто  провалюється
Перекидаєш  невдалу  карту.
Це  чудово,  що  просто  кохається  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840670
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2019

А що після того, коли уже вручені всі нагороди

Уже  остання  мікросхема  видає  обтяжливі  і  неправильні  звуки,
Уже  зовсім  не  динамічно  і  неприродно  рухаються  руки,
І  кожен  крок  видається  руйнуванням  набору  простих  механізмів  -
Все,  що  колись  вважалося  ідеалом  автоматизму  …
А  там  десь  далеко  за  тисячу  світлових  років
Хтось  давно  вже  зробив  свій  мільйон  з  йому  лише  зрозумілих  кроків
І  до  останку  покорена  ув’язнена  зірка  -
І  не  загроза,  а  просто  давно  прочитана  сторінка  …
Бездумні  мурахи  тішаться  селфі  на  фоні  пожежі,
І  роблять  послуги  собі  і  іншим  котячі  й  ведмежі,
І  на  це  все  дивляться  істоти  з  далекої  зірки,
Виставляючи  в  рейтингу  розвитку  якісь  свої  одиниці,  нулі  і  четвірки  …
А  ви,  що  дивитесь  кудись  у  напрямку  тієї  далекої  зірки,
Хто  мріє  сховатися  у  бункері  на  великій  червоній  планеті,
Наповнюєте  зразками  чогось  свої  надважливі  пробірки,
Щоб  десь  похвалитися  чимось  на  екрані  чи  в  тому  забитому  неті  …
А  що  після  того,  коли  уже  вручені  всі  нагороди,
Коли  похвалили  за  згоду  комусь  віддати  власну  свободу,
Коли  вже  продали  усе,  що  могло  продаватись,
І  навіть  сказали  усе,  що  могло  просто  сказатись  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840357
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.06.2019

Отак вона немов сама душа

Отак  вона  немов  сама  душа,
Лише  кудись  поділа  власні  крила,
Може  б  увись  у  барви  полетіла,
Уся  у  променях,  а  може  у  дощах  …
Знайшла  б  для  себе  зоряну  октаву,
Схід  сонця  зупинила  подихом  своїм,
І  всю  її  оголену  поставу
Не  зачепити  поглядом  чужим  …
Отак  вона  супроти  буревію
Одна  стояла  між  уламків  скель,
І  шепотіло  море:  розумію,
Лаштуючи  їй  солену  купель  …
Розкрила  крила,  вдалеч  полетіла,
Не  озираючись,  мов  боячись,  назад,
Щоб  не  зламало  спогадами  крила,
Чужих,  від  холоду  німих  принад  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2019

І клавіш, струн наче нізвідки звук …

Коли  хтось  любить  щиро,  це  видовище,
Байдужість  знітилась,  скрутилася  у  сховищі.
Не  боячись  перетворитися  у  блазня,
Ну  що  тут  зробиш,  коли  дуже  справжня  ….

Коли  хтось  любить  щиро,  це  вартує  пензля,
Розплавить  щось  навколо  не  своє,    промерзле  …
Утопиться  в  очах  чи  пропаде  в  обіймах,
Хтось  нас  таких  створив  не  в  міру  емоційних  …  

Коли  хтось  любить,  що  йому  цей  спротив,
Цього  дощу  і  грому  рокові  балади,
І  від  колись  своїх  невдалі  аперкоти,
І  шум  набридлий  від  чужої  автостради  …  

А  так,  дарма,  що  десь  хвилює  море,
З  тобою  поруч  розлітався  мов  малюк,
Сміюсь,  міста  загрузли  в  будні  і  затори,
І  клавіш,  струн  наче  нізвідки  звук  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839889
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2019

Будемо

І  коли  вже  зовсім  стане  холодно,
На  обличчі,  в  долонях  затаїться  сніг,
Ти  скажи,  не  стримуючись,  голосно:
Я  для  вас  у  серці  щось  вберіг  …
Обіймає  вітер  то  теплом,  то  холодом,
Під  ногами  квіти,  тож  чому  так  холодно?
Навіть  в  хмарах  струни,  навіть  в  краплях  клавіші,
Це  для  них  примарні,  справжні  ще  примарніші  …
Та  колись  тут  стане  тепло  і  нескорено,
Будемо  вогнем  цим,  спогадом  напоєні,
Часом  вибухати  мріями,  не  дозами,
Люблю  коли  віршем,  а  не  тими  прозами  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2019

Лиш цього потрібно найдужче схотіти

Хто  ти,  та,  що  проходиш  повз,
Я  вже  бачу,  що  ти  неймовірно  чудова,
І  не  потрібно  віршів,  поем  чи  проз,
І  не  потрібно  помаху,  знаку  чи    слова  …
Потрібно  лише  простягнути  руку,
Коли  тобі  на  сходинку  вище,
А  може,  щоб  прірви  розірвати  муку,
Де  пустеля,  де  вітер  свище  …
Потрібно  не  заступити  дорогу,
Бо  тут,  йдучи,  вже  так  близько  до  сонця,
І  не  боятись,  що  ти  дивишся  строго,
Для  чужого  ми  не  охоронці  …
А  може  просто  стати  за  спину,
Щоб  ти  не  боялась  у  небо  злетіти,
Я  вслід  за  тобою  у  небо  полину,
Лиш  цього  потрібно  найдужче  схотіти  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2019

Як все забуду, буду далі вам радіти

В  твоїх  очах,  в  твоїх  словах,  в  твоєму  платті
Весна  поринула  в    тепло  свого  багаття,
Ще  й  червень  накидав  відтінків  наче  в  полі,
Думки  прорвались  і  біжать  собі  поволі  …

І  від  «народження  любові»  як  востаннє
Глибокі  очі  вже  втомились  у  чеканні,
Ще  й  дощ  прибіг,  захекався  з  незвички,
І  влаштували  громи  переклички    …
В  очах  без  міри  квіти,  що  на  платті,
У  вітру  украду  його  завзяття,
Вдихаю  Вас  очима  в  себе  і  думками,
Читаю  Вас.  Не  передати  це  словами  …
Нема  про  що  услід  буденності  жаліти,
Маленька  вдячність  за  уміння  розуміти,
Велика  вдячність,  де  з  безмежжя  раптом  квіти,
Як  все  забуду,  буду  далі  вам  радіти  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2019

Озираюся і не каюся

Озираюся  і  не  каюся.  Озираюся  просто  з  гордістю.
Які  ви  там  за  спиною  зосталися,  красиві  своєю  молодістю,
Які  ви  там  справжні  зосталися,  сильні  своїм  духом  і  впертістю,
Друзі  мої,  я  вами  пишаюся,  ділюся  своєю  відвертістю  …
І  ті,  що  за  руку  трималися,  і  ті,  що  любилися,
І  ті,  що  між  собою  не  зналися,  і  навіть,  що  розсварилися.
Я  життям  своїм  вам  присягаюся,  що  ви  стали  для  мене  птахом,
Що  із  вітром  у  небі  змагається,  не  обтяжений  страхом.
Я  своєю  любов'ю  не  ділюся,  це  давно  за  межею,
Я  вашою  дружбою  свічуся,  наче  свічкою  своєю  …
Що  веде  мене  крізь  не  варте  і  не  вартісне,
Крізь  втомлене  і  обмануте,
Вишуковую  щире  і  радісне,
Щоб  у  нього  думками  канути  …
Озираюся  і  не  каюся.  Озираюся  просто  з  гордістю.
Хочу  вірити,  хочу  прагнути.  Хочу  потиску  дружнього  совісті.
Переконані  у  своїй  правильності  і  у  своїй  безгрішності
Не  несуть  відповідальності  за  свої  поспішності.
Тож  кудись  до  тієї  грішності,  що  не  боїться  самотності,
Тож  кудись  до  тієї  любові,  що  не  боїться  безумності,
Вибудовує  хтось  відмінності,
Утішаючись  безглуздій  хмурості  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2019

Які хтось комусь вже ніколи не віддасть

Ця  наша  історія  не  дописана,
Не  видумана,  не  склеєна,  нічия.
І  наша  осінь  віршами  не  списана,
І  не  твоя  вона,  і  не  моя.
Десь  там  залишився  тільки  вітер,
Вештається  між  дерев  немов  чужинець,
Що  нарвав  у  руки  непотрібні  квіти,
Такий  собі  енергійний  невмілець  …
Десь  там  залишився  кусочок  сонця,
Теплого  наче  долоні  кохання,
І  морозиво  в  невеличких  порціях,
І  кава  …  з  запахом  осені  …  рання  …  рання.
А  може  й  не  треба  нічого  дописувати,
Слова  ж  це  тільки  знаки  у  білому  просторі,
Потім  комусь  захочеться  знищувати
І  заховатись  на  маленькому  острові  …
А  так  …  завжди  залишається  вітер,
Що  ніколи  й  нікому  нічого  не  видасть,
По  землі  розкидані  не  потрібні  квіти
Які  хтось  комусь  вже  ніколи  не  віддасть    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2019

Гроза

Так  тихо  підійшла.  Щось  шепотіла.
Привітною  була.  І  поруч  сіла.
Обняла.  Дружньо  так.  Немовби  ненароком.
Тоді  гроза  ховалась  збоку.
Так  стрімко  підійшла.  Стріляла  в  серце.
Так  боляче  було  і  вже  не  вперше.
Обняла.  Так  прощалась.  Бо  було  за  що.
І  що  було  усім,  тепер  каже:  ніщо  …
Мов  вихор  увірвалась  у  життя.  
Забуто  все,  без  страху  і  жалю.
За  що  такій  і  в  чому  каяття,
Коли  сказати  треба  їй:  люблю  …
Весняним  вітром,  краще  подихом  весни,
Така,  що  всюди,  не  сховаєш  в  сни.
Куди  її  таку  покласти?  Поміж  серце  й  скло.
Не  було  квітів  там  давно  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2019

Межа

Я  собі  сам  для  себе  проводжу  межу,
І  межа  ця  мені  як  відрада,
Я  за  неї  себе  ні  за  що  не  пущу,
Ця  межа  -  це  моя  барикада.
Не  продам,  не  віддам,  не  зміняю  за  гріш,
Що  мене  робить  просто  собою.
Це  від  щирості  проза,  це  навіть  не  вірш,
Хоч  вже  сварюся  з  нею  такою.
Я  зібрався  кудись,  а  вона  каже  ні,
Очі  дивляться  ввись,  каже:  йди  по  землі,
Там  так  голосно,  лунко,  на  мить  хоч  туди?
Та  закрила  межа  та  для  мене  ходи  …
Захотілось  сховатись  від  реліктових  слів,
Захотілось,  та  може  не  того  хотів?
Я  туди  за  межу  ту  не  зайшов,  не  забіг,
Я  тим  віру  в  ці  мури  для  інших  беріг  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836444
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2019

За гріш

Яка  ж  ти  все  ж  таки  незграба  і  бридка,
Лояльності  та  ще  й  за  гріш  рука,
Поклони  до  землі  і  селфі  вчасно,  в  тему,
Буває,  пишуть  сторінок  за  сто  поему  …
Розкішна  все  ж  яка,  блистиш,  немов  зі  сцени,
А  очі  блимають  мов  у  голодної  гієни,
Світило  згасло?  В  пошуках  заміни
Давно  побиті  всі  твої  коліна.
А  поруч  гордість  зовсім  ніяка,
Обдерта  і  голодна,  геть  побита,
Немов  би  в  спину  вставив  хтось  кілка,
Не  гнеться  спина  в  тої  жінки,  може  чоловіка  …
Зібрались  перші,  вже  й  каміння  в  руки,
Щоб  того  дивного  чи  дивну  обійняли  муки,
Яка  там  ще  сльоза,  і  не  тремтить  рука,
Що  з  того,  що  з  небес  лунали  дивні  звуки  …
Отак  століттями  місила  глухота
Бажання  одиниць  життя  прожити  вільно.
Коли  б  була  на  то  якась  мета?!
Та  ж  просто  так,  бо  страшно,  що  сумнівно  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836356
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2019

Не каліч

Стоїть,  замислився,  так  начебто  людина,
Кимсь  створений  багато  літ  тому,
Всередині  така  собі  машина,
Та  щось  не  по  собі  йому  …
Клітинки  пам’яті  заповнені  безмежжям
Людської  музики,  віршів,  переживань,
Красотами  вершин  і  побережжя,
Емоціями  радості  й  зітхань  …
До  жінки  кілька  фраз  мов  від  Петрарки,
До  справжніх  друзів  щирість  від  Золя,
І  у  фейсбуці  погляд  з  аватарки  -
Болюче  дійство  –  знищена  земля  …
Увесь  свій  біль  і  радість  в  гігабайтах
Йому  людина  вклала  і  втекла,
Стоїть,  вправляється  в  буденних  жартах,
А  в  нього  закипає  голова  …
Людино,  в  цих  твоїх  творіннях  
Стільки  любові,  болю  й  протиріч,
Що  я  уже  в  майбутнього  видіннях
Кричу  тобі:  спинися,  не  каліч  …
Ти  твориш  кілька  справ  нових  важливих,
Може  зібралась  в  космос,  в  небеса,
А  тут  внизу  поміж  людей  брехливих
Сердитим  трунком  ллє  людське  життя  …  
Русла  річок  мов  пересохлі  губи,
Мертві  птахи  з  затруєних  полів,
Кому  так  добре  від  такої  згуби,
Що  навіть  робот  весь  почервонів  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836024
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.05.2019

Єдність

[i]що  робить  нас  блаженно  примітивних
яскравими,  казковими  умить?
багатство  слів,  сплетіння  нот  осінніх,
бажання  цілувати  тих,  хто  спить  ...
і  поцілунком  тим  щоразу  відкривати
комусь  яскравий  неповторний  світ,
і  кожен  раз  у  відповідь  чекати
чийсь  рідний  і  усміхнений  привіт  ...
it's  time  for  us  не  слухають  по  разу,
сплетінням  нот  все  сховано  навколо,
буває,  до  всього  лише  відраза,
і  б'ється  в  кригу  остогидле  соло  ...
десь  заблукала  та  твоя  людина,
зі  стежки  збилась,  може  й  ти  заснув,
і  єдність  та  глибинна  і  клітинна
може  й  жива?  послухай.  вже  почув  ...
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2019

Щось справжнє

Зустрів,  бувало,  потім  все  щезало,
Тут  поруч  бачу  спрагу  й  не  одну,
Щось  справжнє,  а  не  так  –  все,  що  попало,
Щасливу,  справжню,  шкода,  що  сумну  …
Завжди  дивився  в  вічі  без  погорди,
І  не  приймав  безглуздих  нагород,
Вона  ж  втішалась  пелюстками  вроди,
І  не  шукала  не  своїх  чеснот  …
Своє  –  це  те,  що  ти  комусь  даруєш,
Чуже  –  це  те,  що  ні  за  що  б  не  взяв,
Блистить,  що  з  того.  Ти  це  не  цілуєш.
І  на  чуже  не  треба  жодних  прав.
Бути  як  всі  мов  пам’ятник  в  граніті,
Не  здався,  ні,  дарма,  що  раптом  впав,
Шукав  зерно  неспокою  у  світі,
Ще  не  знайшов,  та  що  це  є  вже  знав  …
Де  ж  ти  тепер?    Аж  кручу  головою,
Вдивляюсь  в  посмішки,  у  хмурість,  щирість  слів,
Усім,  хто  був  завжди  самим  собою,
Я  вам  вклонитись,  друзі,  захотів  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835844
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2019

Тобі не забракло для мене відтінків

[i]Тримаю  в  долонях  і  весни,  і  осінь,
Обійму  очима  закоханість  сосен,
Хоч  я  і  не  вітер,  та  в  небо  злечу,
Нап’юся  тобою  до  дна,  досхочу́  …

Збудилась  душа  наче  скрипка  струною,
Хитаюсь  на  вітрі  від  того  напою,
Сховав  у  долонях  рядочок  із  вірша.
Така  наче  завше,  та  трішечки  інша  …

Тримаю  в  долонях  зими  візерунок,
Він  наче  холодний,  та  все  ж  подарунок,
Там  десь  трошки  вище  гаря́че  у  серці,
І  очі  мов  тихі  весняні  озерця  …

Тримаю  в  долонях  і  не  відпускаю,
Я  ягоди  щастя  тут  поруч  збираю.
Піснями  списав  усі  стіни  будинків,
Тобі  не  забракло  для  мене  відтінків  …[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2019

Найкраще, що є на землі

Найкраще,  що  є  на  землі?  Ну  що  ж,  небесні  ковалі
[i]подарували[/i],  
хоч  озирались  злякано  на  зорі  зрідка,
Не  сумніви.  О  ні.  Зусилля  чималі
[i]Затратили[/i],  
щоб  нам  сказати:  музика  це  й  жінка  …

Оці,  що  в  вишині,  літаючи  без  крил,
Спочатку  наддалекі,  незнайомі,
А  потім,  коли  вже  не  маєш  сил,
Тобі  протягують  серця  свої  й  долоні  …

Шалений  здогад  враз  мене  здолав:
Не  ті  науки  довго  я  вивчав,
Що  музика  і  жінка  як  одна  печаль,
Блаженна  ніч  і  недосяжна  даль  …

Коли  одна  безтямно  обіймає,  
Інша  тим  часом  струнами  блукає,
Коли  в  одної  нот  політ  захмарний,
Тим  часом  образ  іншої  печальний  …

Але  як  жінка  й  музика  єдині,
То  ти  пропав,  бо  не  дано  людині
Безмежжя  того  плід  собі  забрати.
Зустрів?  Згориш.  Та  як  можна  віддати  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2019

Заступила своїми очима півночі

Заступила  своїми  очима  півночі,
Розкидалась  промінням  небесних  світил,
Розлютилась,  що  серце  любити  так  хоче,
Захотіла  сховатись?  Нема  на  то  сил  …
Заступила  своєю  жіночністю  вітер,
Заховала  всі  мрії  у  простір  між  брів,
Кудись  в  небо  раптово  зібралась  летіти,
Може  б  хтось  за  тобою  услід  захотів  …
Заступила  своєю  бентежністю  спокій,
Вже  давно  не  зустрінеш  його  у  душі,
Наче  всесвіт  такий  надглибокий,  широкий,
Де  ж  ти  знову  пропав  між  осінні  дощі  …
Заступила,  чи  варто  було  так  чинити?!
Стільки  вкинуто  в  небо  бажання  й  вогню.
Щедро  так  дарувала  уміння  любити,
Як  тебе  я  таку  неземну  обійму  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2019

Я дарую тобі чари

Я  дарую  тобі  чари.  Щоб  тобі  всьому  радіти,
Щоб  тобі  у  синє  небо  птахом  вільним  полетіти.

Щоб  тобі  крилом  махнути  і  з  весни  зробити  осінь,
Щоб  нікого  не  просити,  щоб  самій,  якщо  попросять  …

Дві  хмаринки  обійняти,  в  серці  поглядом  писати,
Хоч  і  швидко  промайнути,  та  нікого  не  забути.

У  грозу,  у  блискавицю  мати  десь  своє  гніздечко,
Щоб  ніде  не  загубити  між  чужих  своє  сердечко  …

Я  дарую  тобі  чари.  Хоч  і  маг  я  зовсім  трішки.
Але  знаю  сонця  барви,  десь  в  душі  складаю  вірші.

Тож  бери,  не  відмовляйся,  не  роби  мені  печалі.
Полетиш  кудись  далеко?  Пам’ятай  мене  в  тій  далі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2019

Що можна зробити за цей довгий день?

Що  можна  зробити  за  цей  довгий  день?
Він  тільки  під  вечір  здається  коротким.
У  нього  початок    від  чаю  з  вишень,
У  нього  закінчення  –  музики  кроки  …

У  ньому  комусь  поспішаєш  віддати,
І  дуже  боїшся,  що  можуть  не  взяти,
У  ньому  бувають  печалі  відтінки,
І  все  починаєш  з  нової  сторінки  …

Колись  розумієш,  що  більше  не  треба,
І  дуже  далеким  стає  твоє  небо,
Колись  розумієш,  що  більше  не  можна,
Що  та,  що  навпроти  –  єдина,  не  кожна  …

Буває,  що  раптом  нікого  навпроти,
Тоді  дістаєш  старі  свої  ноти,
І  ось  силует  сам  з  глибин  виростає,
А  ти  думав:  там  вже  нікого  немає  …

І  ти  поспішаєш  сказати,  обняти,
Ти  можеш  крім  цього  нічого  не  мати,
З  уламків  складаєш  гарячі  сонети,
І  люди  навколо  –  величні  планети  …

Що  можна  зробити  за  цей  довгий  день?
Для  когось  -  з  образи,  для  когось  -  з  пісень,
До  когось  прийде  привітатися  вітер,
Залишить  на  столику  вранішні  квіти  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834716
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2019

Я чомусь так собі тебе уявляв

Я  чомусь  так  собі  тебе  уявляв:
Ти  біжиш,  не  спиняєшся,  місто  ціле  під  ногами,
Білий  сніг  наче  ніжність  тебе  обійняв,
Вітер  щось  шепотів  не  своїми  словами  …

Падав  сніг  на  обличчя,  на  очі,  на  плечі  твої,
Захотілось  тебе  таку  незнайому  раптово  обняти,
Захотілось,  щоб  очі  ці,  губи  були  нічиї,
Захотілось  самому  на  мить  снігом  стати  …

Пролетіла,  мов  вітром  майнула,  торкнула  плечем,
А  я  міцно  вхопився  за  сани  твої,  друже  вітре,
Розтопила  мов  лід  мій  такий  холоднючий  едем,
Я  ніколи  цю  мить  з  свого  бути  весною  не  витру  …

Я  чомусь  так  собі  тебе  уявляв,
Мабуть,  ми  близькі  друзі  з  холодним  цим  заздрісним  снігом,
Я  на  ньому  півночі  віршами  про  тебе  писав,
Холод  –  час  заходився  на  ці  мої  витівки  сміхом    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2019

Марсіани (проза)

Сам.  Один.  Зовсім  один.  І  навколо  величезна  порожня  планета  без  жодної  надії  зустріти  хоча  б  когось.  Почути  хоча  б  щось  у  відповідь.  Щось  віддати  або  щось  узяти.  Тоді  в  чому  сенс  існування  тут?  Тоді  в  чому  сенс  існування  людства,  якщо  у  просторі  більше  немає  нікого  іншого,  з  ким  би  можна  було  чимось  поділитися  чи  щось  з  вдячністю  прийняти.    Отже,  потрібно  не  зважаючи  ні  на  що  вірити,  що  ця  холодна  планета  десь  ховає  від  тебе  такого  важливого  і  потрібного  співрозмовника  …  Можливо,  це  аж  там    далеко  за  обрієм  …  Шкода,  що  потреба  вижити  заставляє  постійно  повертатися  до  сховку,  постійно  дбати  про  ці  сховані  від  марсіанських  торнадо  паростки  рослин.  Але  якщо  ти  не  заходиш  далеко,  може,  хтось  випадково  знайде  тебе.  Дивись,  ген  на  обрії  вже  видно  незнайомий  силует  такого  ж  самого  заблукалого  жителя  якоїсь  однієї  з  мільярдів  планет.  Він  теж  боїться  нового,  невідомого.  Так  само,  як  і  ти.  Але  так  само,  як  і  тобі,  цьому  чи  цій  надзвичайно  потрібно  знайти,  просто  знайти  …  Навіть,  якщо  при  зустрічі  ви  з  переляку  будете  здатні  розбігтися  у  різні  сторони  на  тисячі  кілометрів.  Потім  знову,  намагаючись  будь-що  знайти  одне  одного.  Навіть  якщо  у  декого  уже  пропала,  а  може  взагалі  не  існує  здатність  розмовляти  чи  слухати  музику,  може  хтось  взагалі  ненавидить  поезію  чи  не  здатний  дивитись,  як  заходить  чи  сходить  сонце.    Може  хтось  і  не  знає,  як  це  -  блукати  між  зірками.  Чи  як  це  –  мріяти.  І    він  чи  вона  для  себе  відкриють  таку  неймовірну  фантастичну  інновацію.  І  може  стануть  трішки  більше  людиною  чи  трішки  більше  марсіанином,  чи  взагалі  кимось  надзвичайно  далеким  і  невідомим.  Який  чи  яка  раптом  стануть  УСІМ.  
І  ось  ви  вже  йдете  разом  по  червоній  (хоч  це  й  неправда)  невідомій  планеті.  Такі  неймовірно  різні  і  такі  неймовірно  близькі.  І  такі  неймовірно  потрібні.  І  раптом  стають  нікчемними  і  нікому  не  страшними  такі  колись  жахливі  життєві  торнадо.  І  раптом  на  обрії  вже  не  одне,  а  два  сонця,  а  потім,  можливо,  і  ще  два  або  три.  Кожне  з  них  –  неймовірно  яскраве,  тепле,  не  вбивче.    І  вже  не  тягне  на  Землю.  На  ту  іншу  Землю,  де  марсіанин  блукає  собі  по  червоній  планеті,  не  вірячи  в  те,  що  десь  є  ще  хоча  б  якась  інша  далека  жива  істота.  
Ми  не  пишемо  на  пергаменті,  просто  говорячи  текст,  який  сприймає  комп'ютер.  Ми  літаємо  літаками,  а  не  долаємо  сотні  кілометрів  пішки.  Ми  їмо  іншу  їжу.  У  нас  інші  розваги,  може  дещо  цікавіші.  Але  ми  все  ті  ж.  Ті  самі  люди,  що  шукають  у  просторі  інших,  з  ким  хотілося  б  проводжати  сонце,  обіймати  вітер,  дихати  в  унісон.  Ми  так  і  не  навчились  краще  шукати  чи  менше  втрачати.  Ми,  мабуть,  і  не  старалися  цього  навчитися.  Бо  ми  марсіани.  А  на  дворі  знову  торнадо.  Не  можна  виходити  з  хати.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834443
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2019

Його навчили. Він не вмів літати.

Я  знаю:  між  уламків  упаду.
Десь  тут  в  останній  раз  напишу  два  рядки  із  вірша.
І  поспіхом  тобі  щось  пошепки  скажу.
Можливо  зроблю  краще,  а  можливо  гірше.

Так,  десь  я  крила  випадково  ці  здобув.
І  не  пасують,  і  якісь  надто  великі.
Я  політав,  усе,  що  зміг,  почув.
Здригнувся  весь.  Мовчу.    Тепер  я  той  -  з  нізвідки.

А  так  бувало.  Розігнавсь,  лечу  і  здоганяю  за  секунди  вітер.
І  сам  не  вмію.  Тож  і  вас  не  вчу.  Не  маю  в  серці  свому  літер.  

Упав.  Обтріпався  від  спогадів  чужих.
Від  того,  що  комусь  здавалось  винен.
І  у  руках  побитих  і  брудних
Світліє  й  диха  небо  синє.

І  знову  птах  злітає  в  небеса.
Його  навчили.  Він  не  вмів  літати.
Не  вірите,  що  в  птаха  є  душа.
Не  вірте.  Вам  його  не  наздогнати.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2019

Дивись, зачарований сонях

Ти  ж  собі  уявляєш,
Що  зірки  навіть  в  небі  і  ті  -
Подарунок  любові.
Ти  ж  собі  уявляєш,
Навіть  дощ  -
Подарунок  від  того,  хто  любить.
Все  що  є  навкруги  -
Це  для  когось  і  це  все  з  любові.
І  ти  теж  чиниш  схоже
Тоді  коли  любиш.
Кожна  пісня  чи  вірш  –
Подарунок  від  щирого  серця.
Кожна  квітка  в  саду
Тихо  ніжністю  твою  озветься.
Чи  хмаринка  у  небі,
Навіть  як  заступила  вам  сонце,
Каже:  думка  про  тебе
В  мені  зробить  маленьке  віконце.
Не  чіпай  моїх  клавіш  та,
Що  ще  не  навчилась  любити.
Залишися  зі  мною,
Та,  що  любиш  ночами  світити  …
Залишися  зі  мною,  
Та,  що  квіти  в  очах,  на  долонях,
Та,  що  каже  на  сонце:  
Дивись,  зачарований  сонях  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2019

Паралелі чи протилежності

Битва  за  те,  хто  усе  віддасть  заради  іншого.
Виграна,  програна,  хто  у  цій  справі  суддя?
Битва  світлого  і  може  трішки  світлішого.
Сама  по  собі  –  це  уже  життя  …

І  немає  нічого  цих  очей  яскравішого,
І  немає  нічого  цих  губ  солодшого,
І  немає  іншої  і  немає  іншого,
І  немає  назад  вороття  …

І  кому  так  хотілось  кудись  повернутися,
Був  в  житті  сміливішим  за  час.
Є  багато  чого,  що  не  може  забутися,
І  багато  що  -  важливіше  за  нас  …

Ось  таке  все  дрібніше  дрібнішого,
Придивитись  б  якось  без  образ,
А  там  важливіше  від  важливішого,
Затаївся  ховається  час  …

Розкричались,  що  варті  найбільшого,
Б’ються  в  груди,  клянуть  і  верша́ть,
І  достатньо  дурня,  може  найсміливішого,
Щоб  уся  ця  розбіглася  рать  …

Битву  в  життя  чи  воно  цим  і  є?
Падає  пелюстка  наче  краплина.
Впізнаєш?  Це  твоє.  Колись  було  моє,
Серед  мільйонів  знайдена  людино.

Паралелі  чи  протилежності
У  полоні  твоєї  безмежності.
Розгорівся  пекучий  вогонь.
Дотик  сонця  чи  дотик  долонь  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2019

Любов упокорює жадність

Любов  –  надскладна  така  штука,
Не  кожен  у  руки  візьме,
Комусь  нагорода  і  мука,
Комусь  аж  скривиться  лице.
Комусь  виростатимуть  крила,
А  може  на  землю  впаде,
Бо  тисне  вона  наче  брила,
Навіки  її  прокляне  …
Не  знатиме  він,  ради  чого
Розтрачено  стільки  зусиль,
І  шкода  йому  всього  свого,
І  порожньо  все  звідусіль  …
А  хтось  все  роздав  з  свого  серця,
Здавалось,  що  все,  але  ж  ні,
То  серце,  то  вам  не  з  відерця,
Там  в  серці  великі  вогні  …
Що  їх  не  загасить  ніколи
Найбільша  байдужість  скупа,
Минущі  болючі  уколи.
Без  фокусу  в  когось  лупа  …
Збудилася  втомлена  радість,
Це  все  обійняла  душа,
Любов  упокорює  жадність
На  світлі  живі  почуття  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2019

Доторкнутись руками до сонця

Щось  надважливе  у  променях  нашого  сонця
Може  згоріти,  пропасти  у  кожну  хвилину,
І  цього  вітру,  нашого  з  тобою  оборонця,
Стало  так  мало.  Він  втрачає  силу  …

І  ця  планета,  що  кличе  нас  за  собою,
Ще  сильніше,  ніж  бути  просто  в  обіймах,
І  ці  зорі  мерехтливою  своєю  сліпотою,
І  все  небо  у  дірках  і  безпричинних  прірвах  …

Але  тут  поруч,  тут  близько-близько  між  нами
Горить,  палає  наше  малесеньке  сонце,
І  нам  байдуже,  що  планета  між  тими  дірками,
І  нам  байдуже  на  той  пекучий  стронцій  …

Ми  з  тобою  заряджені  силою,  
Ми  ж  не  якісь  там  нейтрино,
І  не  стане  планета  із  нами  звичайною  брилою,
Летимо  у  свої  наддалекі  глибини  …

Як  це,  коли  доторкнутись  руками  до  власного  сонця,
Як  це,  коли  лиш  тепло,  і  нема  відчуття:  щось  минуще,
І  до  сонця  так  тягне  дивака  -  вогнеборця,
І  світить  сонце  маленьке,  своє,  воно  ж  невмируще  …

Так  багато  цього  маленького  -  маленького  сонця,
Іноді  так  важко  розгледіти  його  між  великих  -  великих  зірок,
Ніхто  не  оголосить  ні  імені,  ні  зустрічі  у  свого  гучномовця,
На  Землі,  не  на  Місяці  ...  малесенький  крок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2019

Послухаю, як вулиці шумлять

[i]І  що  мені  робити  з  цим  дощем,
І  що  робити  із  самим  собою,
І  не  закриєш  сам  себе  ключем,
Ще  трішки  постою  тут  із  дощем  й  з  тобою  …

Послухаю,  як  вулиці  шумлять,
Чи  то  дерева  щось  розговорились,
І  запізнілі  школярі  спішать,
І  вже  дорослі  радісно  зустрілись  …

Та  що  мені  з  того  весняного  дощу,
І  що  мені  з  його  віршів  чи  прози,
Я  то  засну,  то  я  кудись  лечу,
У  вас  це  дощ,  у  мене  гучні  грози  …

Ти  думаєш  я  граю?    Я  тремчу.
Бо  щось  таке  втрачаю,  що  змовкаю.
Чи  може  я  чогось  уже  не  знаю?!
Каже:  пусти.  А  я  його  не  відпускаю    …  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2019

Хто тобі подарує і вечір, і ранок

[i]Хто  тобі  подарує  і  вечір,  і  ранок?
Хто  тобі  начарує  у  січні  весну?
Хто  тобі  -  захід  сонця  і  може  світанок?
Я  віршем  полечу,  добіжу,  обійму.

Цей  букет  видається  якийсь  неймовірний,
В  звуки  струн  цю  красу  хоч  на  мить  увімкну,
Підберу  йому  спогад  журливо-вечірній,
І  пропаде  бажання  у  мене  до  сну  …

Подарунки  такі  відбирати  не  можна,
Це  усе  назавжди,  наче  обриси  гір,
Мова  тиха,  проста,  а  не  млість  скло-бетонна,
Щось  майне  на  вустах  і  ти  вже  серед  зір  …

Я  уже  таке  мав,  
Весь  заплутався  в  чарах,
У  дощу  пісню  вкрав
Про  краплини  у  парах  …

Потім  раптом  з-за  хмар  виривається  сонце,
Розлетілись  малі,  понеслись  по  землі,
На  прощання  в  моє  зазирнули  віконце  …
Ви  не  краплі  мабуть.  Кораблі,  кораблі  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2019

Горять собори і мовчазні люди …

Горять  собори  і  мовчазні  люди,
Подекуди  у  чомусь  схожі  на  примар,
Без  сенсу  чинять  докори  й  присуди,
Вмістили  недоречність  на  вівтар.

Горять  собори,  в  соте,  а  не  вперше,
Така  картина  захопила  всіх  в  екран,
Регочуть  збоку  недостойні  верші,
Скрутився  вузликом  блідий  обман  …

Та  чи  ж  вони  раніше  не  горіли,
Вони  вже  спалені  не  раз  давно-давно,
Людським  обманом  їх  тіла  покрили,
Неспокій,  прагнення  затухли,  стали  сном  …

І  очі  опустилися  додолу,
Що  тим  очам  до  тих  захмарних  меж,
Водили  один  одного  по  колу,
Сховали  очі  десь  далеко  від  небес  …

То  тут,  то  там  у  когось  знову  вітер,
Знову  зірки,  планети  без  орбіт,
Поки  ніхто  не  відібрав,  не  витер,
Не  вкинув  світ  у  гупання  чобіт  …  

Шукай,  не  дай  себе  сховати  в  темні  схили,
Не  дай  себе  собі  зробити  злим,  чужим,
Не  віддавай  нікому  власні  крила,
Хіба  якщо  рятуєш  сонце  подихом  своїм  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832999
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2019

Поки що нічия

Бути  поруч  з  тобою,  відчувати,  як  пахне  волосся.
І  тебе  мені  іншої  не  треба  і  не  знайшлося  …
І  тебе  мені  рідної,  не  кажіть,  що  чужої.
Я  рубаю  зда́леку,  що  там  комусь  не  зійшлося.

Доторкатись  до  тебе  не  забракне  ніжності,
Обійняти  тебе  не  забракне  відважності,
Прожени  назавжди  усі  мої  сніжності,
І  останні  сліди  моєї  безкарності  …

Бути  поруч,  обіймати  серцем  долоні,
Бути  поруч,  обіймати  душею  твої  безтурботності,
Поховались  твої  улюблені  коні,
Може,  часу  немає,  може  мізер  із  крайності  …

Сам  себе  помістив  у  якісь  нагальності,
Але  там  всередині  вогник  наче  зоря,
І  усі  мої  одинокі  звичайності?
Це  не  програш.  Життя.  Поки  що  нічия.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2019

Вогник

чи  вогник  це,  чи  це  маленька  зірка,
чи  сам  згорів,  коли  здобув  вогонь,
чи  повернувся  в  будні  з  понеділка,
і  пів  життя  у  дотику  долонь  ...

собі  отак  сказав  і  сам  повірив,
бредеш  кудись  безцільно  навмання,
ну  як  це:  раптом  хтось  тебе  поцілив
без  умислу  чи  просто  з  незнання  ...

нехай  це  все  болюче  до  нестями,
нехай  для  тебе  рідне,  там  чуже,
стрибаєш  уцілілими  містками,
там  в  тих  руїнах  справжнє  щось  живе

сіре  каміння  падає  під  ноги,
а  може  порожнеча  і  нудьга,
шукаєш  квіти,  що  ростуть  біля  дороги,
бо  посадила  їх  тобі  якась  душа  ...

їх  не  зривай,  нехай  ростуть,  це  гарно,
це  те,  що  робить  з  метушні  людське  життя,
це  тільки  числа  парні  і  непарні,
не  вкинеш  у  колодязь  почуття  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2019

Краплі дощу

Краплі  дощу,  ледь  обійнявши  мрію,
Чи  полетять  чи  голосно  впадуть?
Коли  я  втримати  в  обіймах  не  зумію,
Дощі  впадуть,  а  мрії  не  минуть  …

Десь  побіжать  своїми  каблуками
Такі  легкі  ударні  інструменти.
Малює  ніжність  поглядом,  руками,
Немає  рук  цих  краще  диригентів  …

От  уявіть,  у  дощ  якийсь  маестро,
Якесь  світило  вирветься  на  сцену,
Щоб  на  тій  сцені  в  музиці  померти,
Та  чи  йому  під  силу  дощ  та  клени?!

[i]А  тут,  озброєні  людськими  почуттями,
І  ощасливлені  коханими  руками,
І  від  такої  непомірної  нестями
Стають  усі  навколо  скрипалями  …[/i]

Якщо  щасливі,  то  засвітить  сонце,
Як  тоскно  на  душі,  забарабанить  дощ,
І  нотами  все  списане  віконце,
Лиш  надто  часто  ти  музик  тих  не  тривож  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2019

Казка про три покоління

Жили  собі  Той,  що  вміє  бачити,  Той,  що  вміє  чути  і  Той,  що  вміє  сказати.

Жили  собі  Та,  що  вміє  любити,  Та,  що  вміє  бути  іншою  і  Та,  що  вміє  мріяти.  

Той,  що  вміє  бачити,  одружився  з  тією,  що  вміє  бути  іншою.  Той,  що  вміє  сказати,  одружився  з  тією,  що  вміє  любити.  А  той,  що  вміє  чути,  з  тією,  що  вміє  мріяти.  

У  них  народилися  Той,  що  вміє  вибачати,  Та,  що  вміє  відчувати  і  Той,  що  ніколи  не  зрадить.  

Тому  що,  якщо  жінка  вміє  бути  іншою,  неочікуваною,  її  не  забудеш.  Її  не  витреш  з  пам’яті,  бо  її  дуже  багато  такої  різної  у  такій  маленькій  пам’яті.    Будеш  повертатися  до  неї  у  думках  своїх,  у  мріях  своїх,  у  справах  своїх,  не  ображаючись  ніколи  і  ні  на  що.  Бо  вона  такою  є.  

Та,  що  вміє  відчувати  народилася  у  другої  пари,  бо  сказати  можна  все,  навіть  гарно  і  витончено,  але  так  можна  і  образити.  І  найгірше,  коли  образиш  любов.  І  тому  народиться  вміння  відчувати  непотрібність  слів,  ненадійність  слів  або  гостру  потребу  у  словах.  

А  хто  почує  мрії  іншого  чи  іншої  про  справжнє,  не  зможе  їх  викреслити  зі  своєї  душі,  а  тому  ніколи  не  зрадить.  

Він  вміє  вибачати,  вона  вміє  відчувати,  а  тому  він  ніколи  не  зрадить.  Саме  таким  стало  наступне  покоління.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2019

На небесах за це не передбачено спокут

Між  нами  стільки  всього  і  нічого,
Від  перешкод  втомилася  душа,
І  імені  лиш  два  в  кохання  твого
Така  близька  і  трішки  неземна.
Стільки  всього  потрібно  оминути,
І  так  потрібно  ще  комусь  допомогти,
Не  залишилось  того,  що  болить  забути,
Не  залишилось  того,  що  спасти  …
А  очі  вже  давно  втопили  очі,
Рука  давно  забулась  у  руці,
Зірками  граються  мрійливі  ночі,
Лице  кохається  в  весняному  дощі.
Радіє  серце  дотику  і  мрії,
Лише  йому  ця  відстань  до  снаги,
Вклонились  погляду  дівочі  вії,
Життя  малює  непотрібності  круги  …
Між  нами,  може,  сотні  тисяч  років,
А  може,  кілька  слів  від  неслухняних  губ,
А  може,  кілька  найдрібніших  кроків,
На  небесах  за  це  не  передбачено  спокут  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2019

«Жінка в золоті» не любить позолоту

Що  залишиться  після  тебе.  Надто  сумно.
Давайте  так.    Що  залишиться  завжди  з  тобою.
Що  з  твоїх  вище  всіх  ознак.
Розриватиме  твоє  серце,  зачіпатиме  твою  душу.
Що  назавжди  глибоко  покласти
Я  не  те,  що  захочу.    Я  мушу  …
Чи  злечу  я  високо-високо,  чи  впаду  до  найнижчих  низів,
Не  стоятиму  й  миті  збоку,  не  боятимусь  щирих  слів  …
У  очах  стоїш,  стара  хата,  у  душі  моїй  справжня  любов,
Це  в  мені  ні  за  що  не  здолати.    Це  мій  дух,  моя  віра  і  кров  …
Кожну  краплю,  пелюстку  чи  ноту
Я  своєї  любові  зберу.
«Жінка  в  золоті»  не  любить  позолоту.
Їй  потрібно  душевну  красу  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2019

Заради чого падають зірки

Заради  чого  падають  зірки,
Заради  чого  спалюють  романи,
Кидаються  розлуки  навтіки,
Вже  не  лякають  сірістю  тумани.
Чому  така  манлива  даль,  скажи,
Така  брехлива?
Ми  топимо  у  ній  печаль,  роки.
Вважає,  що  щаслива  …
Не  дихають  і  не  живуть  за  щось,
За  щось  не  дружать  і  не  люблять,
Це  просто  щось  там  відбулось,
Де  ви  дарма,  що  розминулись  …

Заради  чого  цей  шалений  біг,
Ці  вічні  спроби  бути  в  чомусь  першим,
Видумують  про  щось  черговий  гріх,
Здригнулись  сумовито  верші  …
Невже  ціною  всьому  одна  мить,
Та  що  немов  межа  між  нижнім  і  між  верхнім,
Коли  нестримно  серце  заболить,
І  ти  не  будеш  більше  попереднім  …
Зриваєш  пелюстки  штучних  троянд.
Нащо  вони?  Несправжність    -  лиш  на  шкоду.
Зітхнув  Шопен.  Всміхнулася  Жорж  Санд.
І  ти  …  моя  закоханість  в  свободу  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2019

Радіють рідному, лякаються чужому …

Самообман,  ілюзія,  реальність?
Хто  обіймає  більше,  як  вони?
Буває,  що  жбурнуть  в  туман  останність,
Не  друзі  це,  а  лиш  балакуни  …

Щось  справді  вартісне  опиниться  десь  збоку,
Зважай,  біжиш,  і  ненароком  не  штовхни,
Буває,  дивишся  на  це  не  дні,  а  роки,
Вривається  в  такі  ж  порожні  сни  …

А  потім  раптом  спалах,  вже  навіки,
І  вогник  серця  в  дотику  руки,
І  проганяєш  чужі  спогади  і  сміхи,
Рахуєш    дні  свої  немов  зірки  …

Чи  наша  справжність  то  щодень?  А  може  то  бунтарство,
А  може  час  йому  вже  на  свої  пісні?!
Буденність,  сірість  -  сонне  царство.
Радієш  вогникам,  а  тут  цілі  вогні  …

Що  за  емоція,  якщо  вона  сховалась,
Та  раптом  пробудилось  неймовірне  почуття:
Чи  жінка  першою  в  любові  враз  зізналась,
Чи  чоловік  зрадів  немов  дитя  ...  

І  вогник  серця  в  дотику  руки,
І  ціле  полум'я  у  погляді  одному,
Що  без  жалю,  з  собою  забери,
Радіють  рідному,  лякаються  чужому  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2019

Дивак і інша, незвичайна

[i]Дивак.[/i]  Щоб  віднайти  себе  у  ній,
Зміг  повернутися  у  час  не  свій.
Як  повернувся,  чи  біда?  Відчув,
Що  в  зовсім  іншій  вже  себе  здобув.  

[i]Дивак.  [/i]  Оцього  першого  друзяка,
Тож  написав  аж  тисячу  казок.
Оце  вже  мрій  дівочих  тепла  дяка,
Зробив  із  неї  найвідомішу  з  зірок.

[i]Дивак.[/i]  Шукав  ночами  
На  небі  ту,  що  безіменна  й  без  турбот.
Собі  літала  десь  космічними  шляхами.
І  їй  віддав  її.  Чи  чари?  Чи  одна  з  пишнот?

І  [i]ти[/i]  на  це  дивилась  збоку,  з’явилась  посмішка  скупа,
Часу  не  вистачить  потоку,  але  ж  і  час  –  це  не  ріка  …

[i]Ти[/i]  в  незвичайність  утопила  бажання  вгодити  чужим,
Із  мрій  зробила  сірі  крила,  дивуєш  вибором  своїм  …

Теж  захопилася  казками,  зробила  з  мрій  буденний  світ,
Цілуєш  тільки  до  нестями,  просте  авто  як  зореліт  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831817
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2019

Ще не сказав, а вже просиш: прости …

Щось  є  таке  в  тобі,  в  твоїх  очах,
Не  знайдеш  більш  ніде,  в  цілому  світі,
Волосся  хвилька,  брів  маленький  птах,
Згубився  погляд  в  весняному  цвіті.

Щось  є  таке  в  твоїх  простих  словах,
Раніше  не  почуте,  нездоланне,
Наче  пропав  в  буденних  багажах,
А  воно  знову  поруч  ураганне  …

Щось  є  таке  у  музиці  твоїй,
З  твоїх  поривів,  здогадів,  емоцій,
У  ніжності  твоїй  ще  нічиїй,
Що  наче  ніч  обняла  твої  очі  …

Щось  є  таке,  що  просто  несказанне,
І  слів  таких  між  звиклих  не  знайти,
Не  театральне,  не  екранне,  ненастанне,
Ще  не  сказав,  а  вже  просиш:  прости  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2019

Злочинець. Я тебе у твого світу вкрав.

Злочинець.  Я  тебе  у  твого  світу  вкрав.
Світу  примарних  надважливих  справ.  
І  розумів  чудово,  що  у  руки  взяв,
Не  маючи  на  це  найменших  прав.
Злочинець.  Як  тепер  дивитись  тобі  в  очі.  
Туди  ти  рвешся.  Там  твоє  єство.
Я  ж  відпустити  і  не  можу,  і  не  хочу.
Здавалось,  роблю  це  тобі  назло  …
Злочинець.  Що  ж  я  творю  із  тобою.
Несу  за  хмари,  кидаю  з  небес.
Буває,  задоволений  собою,
Мов  добрий  янгол,  часом  злий  як  пес  …
Там  десь  уже  придумали  покару,
Завели  справу  аркушів  на  сто,
Хоч  іноді  кричать  таємно  браво
І  нишком  називають:  пан  «ніхто»  …
Злочинець.  Може  я  це  несвідомо,
Може  я  зовсім  ненароком  залетів  в  зірки,
І  падаю,  бо  відчуваю  втому,  
Лишаючи  у  небі  спалахи  й  дірки  …
Руйнуючи  твої  оманливі  планети,
А  може  просто  втратив  я  свій  зір.
І  запускаю  у  планети  ці  комети,
Немов  якийсь  космічний  звір  …
Наслухався  порадника  Евкліда,
Скрутив  той  світ  немов  якийсь  листок,
Обурилась  дивачка  Немезида,
І  встановила  вже  тюремний  строк  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2019

У неї лиш тепла безмежна повінь

І  ця  весна  придумана  для  неї,
І  це  проміння  –  це  її  привіти,
І  вітер  зашукався,  загукався  фею,
Не  вміє  задирака  тихо  порадіти  …
І  пісня  ця  написана  для  неї,
І  радість  в  ній,  і  трішечки  печаль,
Бо  ж  не  буває  пісні  нічиєї,
Чарує  очі  промениста  шаль  …
Упасти  можна  в  урвища  глибокі,
Злетіти  можна  до  самих  вершин,
Цілують  очі,  слів  німих  потоки
Вже  видихають  чари  із  грудей  …
У  неї  лиш  тепла  безмежна  повінь,
Її  обійм  манить  весняна  мить,
Чому  ж  пливеш  кудись  далеко  човен?!
Твоя  любов  замріялась  і  снить    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2019

Жінка в настрої осені

Тут,  де  вулиць  твоїх,  хоч  весна,  тиха  осінь,
Тут  ще  чується  сміх,  хтось  про  зустріч  попросить,
Де  таких  заблукалих,  таких  чарівних  вже  нема,
Де  такою  незвично  чуттєвою  була  звичайна  зима  …

Розкидала  ти  квітів  своїх,  своїх  дотиків  білий  білісінький  сніг,
Наплела  сотні  щирих  пісень  і  віршів,  я  б  так  сам  і  не  зміг,
Закрутила  усе  у  думках,  збудувала  палаци  із  мрій,
Стільки  всього  складного  й  незвичного  в  жінці  одній  …

Жінка  в  настрої  осені,  осінь  в  настрої  жінки,  
У  очах  блисне  сонце,  хоч  надворі  сутінки,
Захмелілий  годинник  показав  щось  завзято,
Де  ж  тепер  ті  хвилини  відібрати  чи  взяти  …

Жінка  з  запахом  квітів,  жінка  з  дотиком  вітру,
Може  з  дотиком  клавіш,  може  з  дотиком  струн,
Тебе  з  свої  уяви  не  віддам  і  не  витру,
Хай  хоч  хтось  мені  скаже,  що  я  трішки  брехун  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019

Зійшлися клани на смертельний бій

Зійшлися  клани  на  смертельний  бій,
Та  тільки  не  для  тих,  хто  вертить  долі,
Для  тих,  хто  на  межі  тримає  стрій,
Не  маючи  піти  своєї  волі  …

В  одного  кольори  суцільна  тьма,
У  іншого  виблискує  щось  в  прірву,
Ще  в  іншого  для  всіх  наче  тюрма,
І  завдяки,  
бо  круглі  мідяки,  
одному  нерву  
Тримається  уся  ця  рать  іще  біля  ріки,

Що  розділяє  табори.  
Все  завдяки  екранному  суфлеру!
У  розумі,  у  совісті,  у  чесності  дірки,
І  звідти  все  тече  кудись  у  ноосферу  ….

Та  ж  зупиніться,  бо  чужа  це  гра,
Пішак  не  ферзь,  і  роль  його  –  це  жертва.
Дарма.  Бубнять  з  екранів  завчені  слова.
І  вже  готові  за  обман  цей  вмерти  …

Кому  сказати  це,  потрібні  де  слова?
Боялись  роботів,  а  ким  самі  вже  стали,
З  якого  сплаву  руки  ці  і  голова,
З  якого  серце  зроблене  металу?!

Зійшлися,  вдарились  мечі,
На  один  одного  кидаються  мов  звірі,
Регочуть  збоку  десь  погоничі.
І  плачуть  діти  онімілі  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831117
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.03.2019

Збираю дотики добра і дотики любові

Збираю  дотики  добра  і  дотики  любові.
Складаю  з  них  букет  і  виставляю  на  вікні.  
Побачиш  в  погляді,  легких  обіймах  чи  швидкому  слові,  
Навіть  якщо  це  все  і  не  мені  ….

Навіть  якщо  мов  промінь  відіб’ється  від  моїх  рук,  очей,  мого  плеча,
Навіть  якщо  здебільшого  здається,  що  там  собі  іще  придумало  дівча,
І  тихо  так,  і  голосно,  та  не  крикливо,  буденно  може,  може  вибухом  яким,
Ти  відчуваєш  неймовірну  силу,  коли  тебе  хтось  одарує  цим  …

Ніколи  то  назад  не  забираю,  не  маю  звички  відбирати  це  назад,
Мов  вітер  наче  поруч  пролітаю  чи  в  низ  вдаряюсь  наче  водоспад,
Радію  вам  маленькі,  та  значимі,  бо  я  без  вас  по  суті  є  ніхто,
І  суть  не  в  випадковій  римі,  а  в  тому,  хто  …  і  чи  було  за  що  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2019

Любов з прогулянки на каву забреде

Про  що  ще  вчора  шепотіла  осінь,
Про  що  мовчать  провісники  весни,
Так  сталось,    десь  у  хмарах  не  зійшлося,
Порозлітались,  погубились  сни.
Тобі  так  радісно  всміхалась  осінь,
Мов  подруга  близька  тобі  весна,
Понаплітали  мрій  між  тихих  сосен.
Мабуть,  була  зима.  Але  хтозна  …
Хіба  минає  сонячне  проміння?
Чи  не  вертаються  теплі  дощі?
Чи  тут  залежить  щось  від  нашого  хотіння?
Для  мрій  ще  не  придумані  ключі  …
І  очі  не  сховаєш  в  теплий  сховок,  
І  музика  знайде  тебе  будь-де,
Не  побудуєш  мур  собі  з  відмовок,
Любов  з  прогулянки  на  каву  забреде.
Не  знатимеш,  куди  і  посадити,
Не  заховаєш  в  сумку  під  замок,
Попросиш  разом  парком  походити,
Де  бродить  щирість  між  німих  зірок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2019

Вірш про казку життя

[b]Спогад[/b]
Мов  крізь  вічність  проходжу,
Крізь  вежі  й  муровані  двері,
Все  забуте  знаходжу
Записую  це  на  папері.
[b]Мрія[/b]
Ти  в  минуле  дививсь,  я  ж  вриваюсь  кудись  у  майбутнє,
Може,  ти  помилився,  може  в  пам'яті  ти  вже  відсутній?
Та  без  тебе  я  теж  зле  одягнута  і  несмілива,
Надто  втомлена,  надто  чужа  і  примхлива.
[b]Обман[/b]
Ви  забули  про  мене,  а  я  в  справах  цих  головний.
Кому  рідний,  кому  безнадійно  чужий.
Обіймаю,  буває.  Не  вірите?  Віддано,  щиро.
Потім  боляче  роблю,  втикаю  у  серце  рапіру.
[b]Любов[/b]
Так,  ти  можеш,  але  я  тебе  не  боюсь.
Доторкнешся,  а  я  і  печусь,  і  іскрюсь.
І  я,  може,  спочатку  не  надто  на  Мрію  ту  схожа.
Помиляється  часом  моя  неуважна  сторожа.
[b]Холод[/b]
Ти  про  мене,  мабуть.    Але  я  бути  іншим  не  зможу.
Після  мене  такого  ти  наче  весна  переможеш.
Де  сплітаються  руки  і  рветься  в  всі  боки  тепло.
І  тоді  я  щезаю.  Мій  холод  не  зброя,  а  тло  …
[b]Мрія[/b]
Кожен  раз  просинаюсь  маленьким  дівчам.
І  весь  світ  навкруги  наче  сад,  наче  храм.
Кожен  раз  забувати  учусь  й  берегти.
Чи  навчився  любити  таку  її  ти?!
[b]Голос[/b]
Де  тепло,  де  любов,  де  весна?
Тут,  де  в  неї  є  він,  де  у  нього  вона.
Де  шепоче  крізь  сон  щось  маленьке  дитя.
Скажеш,  казка  якась?  Ні.  Життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2019

Ти, мабуть, навіть і не знаєш

Ти,  мабуть,  навіть  і  не  знаєш,
Якою  ти  мені  була,
В  думках  живеш,  не  відцвітаєш,
Чарівна  пташка,  два  крила  …

Ти,  мабуть,  зовсім  не  почула
Моєї  щирості  слова.
Так,  на  секунду  озирнулась,
Ледь  посміхнулась.  І  пішла.

Стоїш  в  весні,  тож  не  побачиш,
Що  я  для  тебе  навеснив,
Ти  так  багато  дуже  значиш,
Навіщо,  вітре,  твій  порив  …

Може  колись  під  синім  небом
Ти  б  поспішала  у  мій  світ,
А  зараз  в  іншому  потреба.
І  серед  інших  ти  орбіт.

Чомусь  так  холодно  у  серці,
Чомусь  порожньо  у  думках?!
Що  сенсу  в  цій  черговій  енці,
Чи  на  дверях  нових  замках  …

Проходять  дні  і  як  раніше,
Згадаю,  ким  мені  була,
Що  може  бути  холодніше,
Пішла  й  нічого  не  взяла  …

Коли  пішла,  то  залишила,
Що  більше  за  одне  життя,
Тут  вам  і  музика,  і  крила,
І  це  глибоке  почуття  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019

Гори, якщо тобі це так за край

Багато  всього  у  простих  словах,
І  зовсім  мало  в  пафосних  лестивих.  
Буває,  правда  хоч  і  жінка,  а  чужа,
Не  обіймається,  її  дощі  і  зливи  …
Багато  всього  і  водночас  як  ніщо,
Лице  закрито  маскою  нещире,
Ніхто  не  знає,  що  кому  й  за  що,
Кому  повітря,  а  кому  ефіри  …
Багато,  мало,  хто  ж  порахував,
Де  ті  кордони,  обрії,  обриви,
Ще  й  на  краю  самому  встав,
Знущаєшся  речитативом  …
Багаття  спалює  насамперед  слова,
А  потім  озирається  навколо,
Оце  багато  –  це  немов  дрова,
Спалив  і  знову  став  в  вузеньке  коло  …
Гори,  якщо  тобі  це  так  за  край,
Зібрав  тобі  я  в’язанку  не  вперше,
Не  зачепи  чужих,  не  гоже,  помічай,
Не  зачіпай,  не  чесно  це,  мій  верше!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2019

Історія про зустріч без розлуки

Я  в  сотий  раз  сказав  тобі  пр[b]о[/b]щай,
Закреслив  слів  рядочки  на  папері,
Розносять  в  поїздах  гарячий  чай,
Печаль  залишено  на  лавці  в  сквері.

Не  вмію  говорити  я  прощай,
Все  ті  ж    вузеньких  вулиць  перегуки,
На  ключ  закрито  мій  маленький  рай.
І  нотний  стрій  як  спадок  від  розлуки.

І  ні  про  що  з  такими  ж  як  і  я,
Кудись  під  залізничні  перестуки,
І  пісня  не  твоя  вже  нічи[b]я[/b]
Попала    у  чиїсь  дбайливі  руки.

Про  що  мені  з  такими  ж  як  і  я,
Від  струн  гітарних  розболілись  руки.
Написана  історія  твоя,
Історія  про  зустріч  без  розлуки  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019

Для гультяйства чужого тримаємо навстіж всі брами …

Так  збіднів  весь  народ,  
Що  й  не  знав,  що  б  за  безцінь  продати,
Чи  майбутнє  дітей,  чи  дерева  свої  біля  хати,
Чи  свободу  свою,  хоча  б  щось  у  житті  вибирати,
Так  збіднів,  що  втомився  чекати,
Щоб  прийшли  уже  ті,  що  б  то  мали  забрати.
Хто  хотів,  той  продав,  хтось  не  тому  віддав,
Хтось  даремно  чекав,  щоб  у  нього  хтось  взяв.  
Залишилась  лише  ледь  побілена  хата,
Тінь  від  вишні  в  саду,  про  калину  ще  звичка  увечір  співати.
Це  теж  можна  віддати?  Заберуть  і  її  молоду.
Вже  зробили  з  душі  мов  якогось  солдата,
Вже  читають  вірші  ренегати,
Брехунець  вже  повів  невичерпну  красу  під  вінець,
І  вчепив  їй  на  палець  одне  з  тих  безглуздих  кілець.
Вже  не  їдуть  тієї  брехні  поржавілі  санчата,
Вже  по  світу  цілому  вогні,  брат  оббріхує  брата,
Кілька  тисяч  стоїть  і  чекає  стрибка  ренегата,
Хтось  з  екранів  кричить,  треба  ж  всіх  розлякати  …
Як  ту  тупість  людську  і  зневагу  піднесли  на  горе  –  вершину,
Та  шукати  оцьому  всьому  десь  між  нами  потрібно  причину,
Дозволяємо  гратись  своїми  життями  й  душею,
Всі  поїдуть,  залишиться  рідна  земля  нічиєю  …
Буде  просто  об’єктом  чужинських  розваг,
Зачекається  пісні  своєї  і  справжнього  храму,
Відвертається  в  сторону  злий  від  обману  принижений  стяг,
Для  гультяйства  чужого  тримаємо  навстіж  відкритою  браму  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830274
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.03.2019

Скільки ваших безмежно глибоких очей

Скільки  ваших  безмежно  глибоких  очей
Пролітають  немов  якісь  супер  модерні  автівки,
Скільки  дотиків  ніжних  грудей  і  плечей
Піднімають  самотність  уверх  до  найвищої  зірки.
І  такої  ж  безмежної  ніжності  рук,
Що  мабуть  було  б  досить  для  тисяч  світів,
І  буденних  нікчемних  порожніх  розлук,
І  букети  бездушних  образливих  слів  …
Скільки  всього  цього  розліталось,  болить,
Потім  раптом  як  примха  чиясь  ужали́ть,
Потім  раптом  подивиться  зверхньо  на  нас,
Хто  в  буденність  ввімкнув  і  забув  весь  свій  час  …
Скільки  дотиків  ваших  і  скільки  образ,
Скільки  квітів,  очей  і  обійм  неземних,
Вже  написано  стільки  всього  не  про  нас.
Це  про  інших,  не  тих  і  не  тих.  Про  чужих.
Може  цінність  уся  –  лиш  одна  вічна  мить?!
Обіймає  рука,  серце  тихо  болить,
І  співає  вона,  і  шепоче  й  кричить.
Хто  вона?  Та  ж  душа.  Бо  ж  ніколи  не  спить  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830138
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2019

У весни особлива цікава професія

У  цієї  весни  так  багато  від  осені,
Як  колись  і  у  осені  було  аж  стільки  всього  від  весни,
І  вітри,  і  дощі  обіймають  нещиро  непрошені,
Їм  замало  вже  днів,  тож  вриваються  навіть  у  сни  ….

У  цієї  весни  менше  квітів  і  променів,
І  якісь  несміливі  вони,  мов  чужі.
Струни  тихо  мовчать,  хоч  чудово  настроєні,
Заховались  в  своїй  надчутливій  межі  …

Але  ж  це  все  ж  весна,  неспокійна,  нескорена,
І  знаходить  вона  в  потаємне  стежки,
Хай  болить  та  чужа,  не  своя,  не  загоєна,
Та  весна  вже  ввірвалась  у  кожні  думки  …

Тут  і  музика  вам,  тут  і  тиха  поезія,
І  ранкових  пташок  надблизькі  голоси,
У  весни  особлива  цікава  професія:
Доруйнує  чуже  і  будує  мости  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2019

Не вміють ходити, а потім літають …

Хороші  вірші  завжди  пишуть  двоє,
Одна  людина  не  пише  хороших  віршів,  
Це  так  як  сонце,  небо  і  поле,
Лишилось  так  мало  таких  міжпланетних  полів  …
Хороші  вірші  завжди  пишуть  серцем,
Їх  не  напишеш  просто  рукою,
Доводиться  бути  безмежно  відвертим,
Відвертішим  навіть,  ніж  сам  із  собою.
Хороші  вірші  не  читаються  вголос,
Вони  не  помістяться  в  схеми  і  схемки,
Вони  розсипаються  мов  стиглий  колос,
В  них  іноді  шум  від  міської  підземки  …
Хороші  вірші  не  поділиш  надвоє,
Кінець  у  них  наче  забутий  початок,
Обріжеш  чуже,  то  вмирає  і  своє,
Розмова  проста,  без  обману  й  краваток    …
Хороші  вірші  не  дорослі  й  не  діти,
Буває,  сумуєш,  хоч  треба  радіти,
Вони  роздирають,  а  потім  латають,
Не  вміють  ходити,  а  потім  літають  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829875
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2019

Тільки поглядом

Не  блукаю  по  клавішах  пальцями,
Воджу  поглядом  наче  рукою,
Тільки  поглядом,  тільки  поглядом
Розмовляю  так  я  з  тобою.
Стали  дві  ноти  коханцями.
І  своєю  весняною  грою,
І  мінорно-мажорними  танцями
Заступили  чуже  стіною.
Стали  ноти  наче  посланцями,
Обступили,  з’єднали  собою.
Були  наче  у  ночі  бранцями,
Потонули  у  цім  з  головою.
Не  блукаю  по  клавішах  пальцями,
Оминаю  швидкою  ходою,
Із  свого  у  чуже  вигнанцями
Посварилися  між  собою  …
Стали  наче  якимись  старцями
Двоє  з  чужою  любов'ю.
Позичальники  з  роботодавцями
Заступили  весь  світ  собою  ….
Чи  по  іншому:  не  будемо  бранцями.
Утекли  у  своє  «двоє».
А  їх  обізвали  поганцями
Ті,  що  згубили  своє  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2019

Клавіші: коротка сповідь …

У  мене  теж  є  клавіші.
Я  мов  музичний  інструмент.
У  когось  це  вийде  зухваліше.
Зіграти  свій  концерт.
Може  це  піаніно,  друкарська  машинка
Чи  звичний  кейборд?
Їх  не  з’їш  мов  якусь  осетрину,
Це  ж  вам  не  торт.
Можна  гучно  вдарити,
Розбити  усе  це  вщент,
Можна  потім  марити,
Згадуючи  інструмент.
Можна  десь  збоку  поставити
І  витирати  пил.
Розстроївся,  чим  розрадити,
Немає  вже  грати  сил.
Я  теж  маю  свої  клавіші.
Я  хочу  твоїх  рук.
Вони  ж  найзухваліші.
Це  ж  музика,  а  не  стук.
Твої  сюжети  недовгі,  
Ніхто  не  гортає  нот.
Що  з  того,  що  вони  строгі.
Не  бачу  їх  з-під  банкнот.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2019

Коли дивитися на світ з німого боку

Це  просто,  може  навіть  легко
Частину  радості  віддати,
Розкинувши  її  зірок  урізнобіч  вуаль.
Це  складно,  дивишся  в  чуже  люстерко,
Яке  з  пустот  чужих.    Потрібно  розламати,
Даруючи  комусь  свою  печаль.
Це  холодно,  коли  у  вас  цю  радість  відібрати,
Яку  і  радістю  невірно  називати,
Яка  впирається  у  груди  наче  сталь.
Це  тепло,  коли  вже  зовсім  не  важливо,
Чи  віддати,  чи  її  сховати.
Душа  це  не  метал,  та  ви  її  коваль  …
Може,  якісь  дрібні  істоти  
Зібрались  в  цьому  світі  просто  виживати,
Новесенька  блищить  автоемаль.
Потрібно  тільки  очі  заховати,
Бо  в  них  пекельний    жаль.
То  в  чому  ж  радість?  Почуття  стіною
Закрили  світ,  в  якому  ти  зі  мною.
То  в  чому  ж  радість?  У  бутті  собою,
А  не  мізерною  подобою  людською,
Що  за  недоїдок  із  панського  стола
Утратила  межу  добра  і  зла.
У  чому  ж  радість?  В  відчутті  нового,
Незвіданого  ще,  тому  чужого.
Та  поки  що  вдаряються  одна  об  одну.
Немов  в  стіну.
Байдужості  печальні  і  холодні  …
Краще  на  років  сто  засну.

*вірш  є  реакцією  на  кілька  миттєвостей  чудового  серіалу  про  людську  природу  The  100

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829590
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2019

Сумний оптимістичний вірш

[b]Вітер[/b]
Я  лечу.    Я  не  затримуюсь.
Я  не  знаю  печалі.
Так  вважаю.  В  це  вірю.
Минаючи  далі.
[b]Дощ[/b]
Я  лечу.  Краще,  мабуть,  сказати,  що  падаю.
Завжди  падаю.  Іноді  я  не  встигаю.
Озирнутися  навіть,  як  вверх  відлітаю.
І  Тебе  ледве  дотиком  рук  зачіпаю.
Потім  згадую  …  згадую  ...  згадую  ...
[b]Сонце[/b]
Так  вже  склалось,  не  ходимо  парами.
Відчуваємо  це?  Але  знаємо.  
Я  печу,  грію,  може,  яскравий  ліхтар,
Вже  покладений  деким  собі  на  вівтар.
Заховалось  за  хмарами  -  чарами  ...
[b]Земля[/b]
Скільки  всього  уже
Ударялось,  минало,  у  вічність  пішло.
Я  не  знаю  ціни  цього,  може,  для  мене  це  складно.
Може,  я  тільки  сцена,  може,  я  тільки  тло.
Це  буває  красиво,  буває  нечемно,  незграбно.
Вже  усе  це  було.  Та  невже?
[b]Час[/b]
Може,  я  і  важливий,  а  може  і  ні?
Чи  комусь  я  брехливий  все  спалю  у  вогні?
Чи  комусь  я  щасливий  мерехчу  як  екран?
Зраджений,  не  зрадливий,  поводир  чи  дурман?!
[b]Відстань[/b]
Може,  я  і  важлива,  може,  просто  ніхто?
Може,  я  і  примхлива,  вся  з  холодних  пустот?
Поламала  всі  крила,  а  комусь  і  не  так.
Вся  стиснулась,  скрутилась,  бо  так  хоче  дивак  …
[b]Фантазія[/b]
Може,  я  не  красива,  може,  зовсім  дурна,
Трачу  час,  трачу  силу,  вся  якась  неземна,
Не  ховаюсь,  не  плачу,  не  здригаюсь  крильми,
Десь  броджу  не  тужлива  між  думками  й  людьми  …
[b]Люди[/b]
Пробігаємо,  ні,  пролітаємо.
Щось  важливе?  Забули  сказати,  зробити?
Ми  не  знаємо.  
І  на  вчасні  підказки  немає  вже  часу.
Десь  романи,  десь  казки.  І  так  ось  щоразу  …
Помічаємо  ...
[b]Те,  що  залишаємо[/b]
Може,  квіти  в  саду,  може,  слід  у  душі,
Чи  велику  любов,  чи  маленькі  вірші,
Чи  багато  тепла,  чи  порожні  слова,
Може,  ти  щось  не  встиг,  може,  ти  не  змогла  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2019

Вже весна, я шукаю очі …

За  хвилину  д[b]о[/b]  твого  цвітіння,
І  за  мить  до  твого  щастя,
Кілька  іскор  мого́  горіння,
Кілька  спогадів  мого  багаття.
Заховавши  очі  у  квіти,
Заховавши  усміх  в  серйозність,
Де  ж  красиву  тебе  подіти,
Заступила  собою  порожність.
Вітер,  сонце  -  то  друзі  твої,
Що  для  них  наша  необережність,
Це  здавалось  лише,    нічиї,
І  політ  у  таку  ж  безмежність  …
Заховавши  слова  у  думки́  твої,
Знову  стріну  свою  небуденність,
Заховавши  обличч[b]я[/b]  в  волосся  твоє,
Поруч  ніжність,  і  трішки  бентежність  …
Видається  мені,  що  так  граюся,
Оминаючи  дні,  навіть  ночі.
Обертаюся,  обертаюся,
Вже  весна,  я  шукаю  очі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2019

Її побачив! Та ж вона у рабстві!*

Вже  вільний,  стільки  літ  вже  вільний!
Свободи  відчуття  по  вінця.
Самому  важко,  ходиш  хмільний,
Раби  бояться  якобінця  …

Жага  легкого  товариства,
Мов  за  сюжетами  вистав.
У  човен  б  сісти,  в  зорі  плисти.
Зажурно  від  нещадних  справ  …

[i]Її  побачив!  Та  ж  у  рабстві!
Оця  жіночність  і  печаль.
Пройшов  би  повз?  
Мов  не  побачив?
Це  ж  рабство!  Це  ж  ж  вам  не  вуаль![/i]

Його  так  просто  не  відкинеш,
Душею  десь  не  полетиш.
Штовхають  в  очі,  в  душу,  в  спину.
Ти  раб,  навіть  коли  ти  спиш  …

Забрав,  відняв  у  недоука.
Немов  на  мрію,  сам  чекав.
Та  може  світ  поета  -  мука?!
Її  хтось  в  нього  відібрав.

[i]Просто  художник  і  поет,
Дарма,  що  обіймає  всесвіт.
Їй  до  смаку  чужий  сюжет,
Сховав  в  душі  не  крик,  а  шепіт.
[/i]
Все  дописав  в  землі  чужій,
І  влаштувавсь,  де  небо  синє,
Прийшла  вклонитися  тобі  ...
Болить  йому.  І  Україні.


*  [i]спогад  про  останню  любов  Тараса  Шевченка
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2019

В людей в серцях вогонь, а їм підсунуть лід …

«Цвіт  нації»  вже  вирішив  усе  за  тебе,
«Цвіт  нації»  чомусь  вважає,  що  він  цвіт,
Чомусь  у  «цвіті»  в  мене  жодної  потреби,
Не  перед  «цвітом»  я  колись  писатиму  свій  звіт  …

Тим  часом  «цвіт»  вправлявся  в  лицемірстві,
А  може  просто  переграв  якусь  з  ролей,
Я  вже  заплутався  у  вашому  блюзнірстві,
Не  знаю  ким  були,  ким  стали  ви  тепер  …

А  глядачі,  де  ж  ваша  вдача  –  гордість?
Чи  ви  –  актори?  В  чому  ж  ваша  гра?
Де  тоді  цінність?  Адже  цінність  –  неповторність.
Вже  навіть  без  старань.  Суфлер  дріма.

Вагонами  в  світи  везуть  все  незнищенне,
Та  і  самі  мов  сон  живуть  своє  життя,
І  моляться  на  «цвіт»,  минаючи  буденне,
Це  навіть  не  за  гріш,  і  не  за  співчуття  ….

По  сходах  в  небеса  пішла  Небесна  сотня,
І  не  питалась  в  когось,  де  єдиний  вхід,
Черговий  вибір,  чорна  скаче  збродня.
В  людей  в  серцях  вогонь,  а  їм  підсунуть  лід  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828292
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 08.03.2019

Розлітались і бентежать твої погляди і коси

Розлітались  і  бентежать  твої  погляди  і  коси.
Я  вдивляюсь.  Ти  десь  полем    ходиш  гола,  ходиш  боса.

І  нема  в  що  одягнутись.  Не  гот[b]о[/b]ві  твої  плаття.
Може  десь  про  них  забули.  Інші  десь  були  заняття.

А  навіщо  одягати?  Та  ж  вона  і  так  є  гарна?!
Та  що  ходить,  то  дитина.  А  одягнута  -  вже  панна.

Так  дитинно,  так  відверто  обіймаєш  і  цілуєш,
Кожну  мрію  помічаєш,  кожного  і  кожну  любиш.

[b]Я[/b]к  усі  тебе  чекають,  мов  якогось  свого  дива,
В  тобі  не  спадає  листя,  ти  ж  не  осінь  норовлива.

Ось  і  перша  одежина  –  квіти  в  тебе  на  волоссі.
То  вже  проліски  маленькі  напросились  рано  в  гості.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2019

За кліком клік минає рік

За  кліком  клік  минає  рік,
Фейсбук  мов  місяць  ліг  на  бік,
Із  фотографій  зорепад  -
Одна  із  втомлених  принад.
А  там  десь  посмішки  живі,
У  гавань  входять  кораблі,
Очей  несказане  горить,
Ще  й  у  душі  таємне  снить.
Далекі  начебто  близькі,
Навіть  у  кліках  боязкі,
Зустрілись,  втратили  слова,
Це  ж  нас  тепер  у  всьому  два.
І  день  за  днем  крокує  рік,
Штовхає.  Не  лінуйтесь.  В  бік.
І  не  шкодуйте  гарних  слів.
Життя  складається  з  віршів.
Тепер  не  речення  чи  два.
Романи  пише  голова.
Сусіди  -  букви  гомонять.
Думки  вже  зграями  летять.
Втомились?  Так.  Але  в  очей,
В  її  волоссі  до  плечей,
В  обіймах,  дотиках  легких
Багато  переваг  своїх.
Який  там  клік  чи  Інтернет,
Очей  ховає  світ  берет,
Легкого  дотику  межа,
Чекай  півроку  мережа  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2019

Весняна мова

Хтось  запалив  на  небі  зірку,
І  там  шукав  чарівну  хвіртку.
Щоб  увійти,  куди  захочеш,
Ти  тільки  мрію  їй  шепочеш  …
Хтось  вже  ввімкнув  на  дереві  концерт,
Розставив  між  дерев  мольберт,
Приходь,  чого  ще  ждеш,  малюй,
А  хочеш,  подругу  цілуй  …
Хтось  був  таким  надмір  жорстоким,
Що  плату  встановив  високу
За  те,  щоб  це  усе  вдавалось,
Але  йому,  мабуть,  не  склалось    …
Бо  це  все  в  жінку  заховалось,
І  не  буває,  щоб  не  здалась
На  щирість,  доброту,  тепло,
Всі  мури  стали  наче  скло  …
Воно  поранити  вас  може,
Але  уважність  переможе.
До  руху,  дотику,  до  слова.
Така  вона  весняна  мова  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2019

Випав дощ

Випав  дощ.
Він  змиває  з  бруківки  любов.
Так  старається,  
Наче  для  нього  це  дуже  важливо  …
Не  тривож,
Я  благаю  тебе,  не  тривож.
Там  між  дотиків  так  все  щасливо  …
Випав  дощ.
Там  по  вулиці  вверх  на  піску
Залишились  сліди  ще  від  нот.
Може  ти  пролетиш,  не  помітиш.  
Це  було  усе  так  несміливо  …
І  не  вальс,  не  фокстрот.
Ти  не  чуєш,  летиш,
Все  змиваєш.  
Для  тебе  ці  ноти  -  не  диво  …
Випав  дощ
В  подарунок  якомусь  листку,
Що  уже  визирає  тремтливо
Між  тоненьких  живих  гілочок.
Ти  його  першу  краплю  зловила.
Не  впізнала.
Упала  вона  на  пісок  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2019

Весняне пробудження

Ти  вдягнулась  весною.
Посміхнулась  весною.
І  коли  це  ти  стала  такою?!
Озираюся  [b]я[/b]  за  тобою.

Тут  і  стрункість,  і  ніжність,  і  мрія.
Навіть  вітер  і  той  зупинився.
Посміхнулись  принишклі  подвір'я.
Завертівся,  в  весні  утопився.

Поспішаєш  кудись  на  край  міста,
Десь,  де  вже  не  х[b]о[/b]вається  сонце,
То  від  тебе  весні  така  звістка,
Щоб  відкрила  ще  більші  віконця.

Ти  ще  трішки  мабуть  несмілива,
Викидаєш  зимові  прикраси,
Наступаєш  словами  тремтливо,
І  не  можеш  змиритися  з  часом.

Вибір  зроблено,
Жінка  надворі,
І  підбори  лунають  бадьорі.
Очі  ловлять  найперші  прикмети,
Розлітались  думки  мов  комети.

Хоч  і  зовсім  з  весною  не  в  хорі,
Вище  все  ще  надміцно  зима.
Та  вона  в  березневому  морі  -
Розбудилась  вже  в  жінці  весна.  

Зачекайте  не  дні,  навіть  миті.
Де  дощами  вже  вулиці  вмиті,
Де  морози  уже  запізнились,  
Таємниці  зимові  відкрились  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019

І не виходить удавати

Безмежний  космос,  час  за  межі,  
Андроїд  твій  супутник  у  безмежжі,
Стоїш  і  обираєш  свій  сценарій,
Сімейний,  дикий,  та  життя  не  в  парі.
Хотів  змінити  це,  собі  зізнався,  
Що  ти  у  це  лице  не  справжнє  закохався,
Що  паралельно  десь  своя  система  
Створилась  у  андроїда  окремо.
Ти  сам  зробив  -  машинне  все  забуто.
І  тільки  залишився  досвід,  що  з  тобою,
Тепер  вже  не  з  андроїдом,  а  з  жінкою  відчути,
Тобі  все  захотілось  не  машинною  любов'ю.
А  це  не  просто,  це  страшенно  складно,
Це  майже  як  життя  нове  створити,
Шукати  спільне,  іноді  намарне,
І  не  виходить  удавати,  що  любити.
Так  сталось,  почуття  з’явились  у  машини,
Відчула,  що  стає  загрозою  людині,
Вирішує  піти,  а  ти  не  здався,
У  світу  складності,  вони  не  винні  …  

*[i]з  вдячністю  Лазару  Бодрозі  за  чудовий  фільм[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019

Душею гасиш полум'я свої

Якщо  б  була  остання  мить  у  цього  світу,
То  що  б  тоді  ти,  друже,  захотів?
Швидкі  авто,  блиск  влади,  самоцвіти,
Чудових  голосів  чарівний  спів?
Мені  здається,  не  про  це  б  ішлося,
Шукали  б  людську  щирість  і  тепло,
Їх  б  може  на  секунди  ще  знайшлося,
Щось  там  в  щілини  випадково  затекло.
А  потім  раптом  скажуть,  що  помилка,
І  що  у  вічність  мчить  людське  життя,
І  знову  бам  …  знайома  поведінка,
Банкноти  розбивають  почуття  …
Всьому  вони  виною  і  початок,
Болючі  так,  а  ще  більше  чудні,
Бо  зачіпають,  не  рахуєш  втрати,
Душею  гасиш  полум'я  свої  …
І  кожен  так  читає,  як  захоче,
Бо  в  кожного  погоничі  свої,
У  когось  очі,  що  горять  навпроти,
У  когось  фари,  краще  уночі  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827492
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.03.2019

З Івасюком, вітаючись

Це  місто  заскучало  за  тобою.
Бо  щось  мовчить.  
Чи  то  любов  стала  німою?!
Шепоче  щось,  від  чогось  знемагає.  
В  чужих  обіймах  знітилось,  зітхає    …

І  з  порожнечею  його  такою,
І  з  його  ніжністю  крихкою.
Мов  епізоди  у  безглуздих  фільмах  ...
А  як  йому  в  таких  жити  обіймах?!

Співав  колись:  вже  більше  не  прийду,
Що  пізня  ніч,  
самотній  лист  повернуться  не  скоро,
І  квіти,  що  зібрав  в  саду,
Уже  не  покладу,  
І  сумувало  за  тобою  небо  неозоре  …
І  ти  колись  така  ж  пройдеш  ось  тут,  
Котрій  він  щастя  рук,  пісень  своїх  залишив,
І  де  слова,  ставши  дощем,  звільнилися  від  пут,
Ти  чуєш,  там  десь  Івасюк,  тихіше  …

Як  ти  чудово  про  це  все  співав,
І  мовчазний  наче  живий  стоїш  тут  поруч,
І  поглядом  своїм  обняв.
Спішиш  в  життя  кудись  праворуч    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827360
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2019

Ти майже шепотіла … ці слова

Принишк,  притих  великий    стадіон*,
Ти  не  співала,  думала,  забули.
Загинув  той,  з  ким  вічність  в  унісон,
А  вони  біль  твій  душами  почули.
Зал  заспівав,  напам'ять  знав  слова,
Ми  любимо  тебе  замість  люблю  співали,
Ти  зрозуміла,  це  ще  не  межа,  
Для  кого  далі  жити  ти  вже  знала.
А  зал  і  не  просив,  щоб  ти  співала,
А  зал  просив,  щоб  ти  -  просто  була́,
Мабуть,  ти  рідною  для  нього  стала.
Ти  майже  шепотіла      …  ці  слова.

*  концерт  Лари  Фабіан  після  смерті  Грегорі  Леморшаля

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2019

Маленька казка для своїх

Сонце  гарно  прицілилось  і  вистрілило  своїм  променем.  І  хто  ж  був  ціллю  цього  пострілу.  Звичайно,  що  жінка.  Не  довго  думаючи,  вона  відбила  своїм  люстерком  надокучливий  промінь  прямо  на  чоловіка.  Сонце  і  не  думало  зупинятися,  тож  і  дзеркальцю  довелося  попрацювати.  Чоловік  спочатку  радів  такій  увазі,  та  зрештою,  як  і  кожен  порядний  сніговик,  розтанув.  Від  нього  залишилися  старе  відро,  кусочок  моркви  і  дві  гілки,  що  слугували    руками.    «Який  несмак»,  -  сказала  жінка  і  пішла  собі  далі.  Але  сонце  і  не  збиралося  зупинятися.  Воно  знайшло  іншу  жінку  та  закидало  її  променями.  Знову  знадобилось  люстерко.  Але  у  чоловіка  тепер  було  бокове  дзеркало  автівки  і  він  деякий  час  успішно  відстрілювався.  Та  променів  ставало  все  більше  і  більше.  Зрештою,  обоє  почали  танути.  А  були  вони  плитками  шоколаду,  що,  розтанувши,  став  маленькою  річечкою  та  й  потік  вниз  по  схилу.  Там  була  невеличка  виїмка.  Шоколад  заповнив  її  вщент  і  вийшло  велике  серце.  Але  шоколадне.  Не  справжнє.    Сонце  і  не  збиралося  зупинятися.  Воно  знову  послало  свої  промені.  Цього  разу  жінка  не  боялася  сонця  і  не  виймала  люстерко.  Вона  міцно  тримала  чоловіка  за  руку.  Що  забагато  для  одного,  виявилось  замало  для  двох.  "Світи  сонце.  Ми  тебе  чекаємо",  -  сказали  обоє,  насолоджуючись  теплом  своїх  сердець.
...
Не  ухиляюся  від  твого  світла.
Покара  це,  а,  може,  нагорода.  
Серед  зими  кусочок  літа.
У  дзеркалі  сховалась  врода.
І  раптом  вирвалась,  не  хоче
Там  замурована  лишатись.
Дивилась,  як  ніколи,  в  очі,
Від  кого  тим  очам  ховатись  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827064
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2019