| Сторінки (9/826): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 | » |
Ви думаєте, місто тихо спить?
Нічого навкруги не помічає?
Ні, помиляєтесь, воно тому мовчить,
Що все про нас давно вже знає.
Багато довгих сотень літ
Воно лише спостерігає,
Йому болить від наших бід.
Це все минеться. Воно знає.
Але якось, коли упав
Будинок, що йому за три вже сотні років,
Який би міг і ще б стояв,
І дух беріг, і слухав наші кроки,
Хтось наче голосно сказав:
Дрібні ви, та ростуть ваші пороки.
В будинку цьому геній музику писав,
В таких будинках час народжує пророків.
Тепер навколо тільки камінь, скло, метал.
Дрібні якісь ці ваші велетні високі.
І не виносять мури свого болю на загал,
Лиш потім чують всі, коли плачуть руїни.
Комусь ввижається кудись в світи портал,
Слова у камені завмерлої людини.
Коли тут хтось комусь вірші писав,
Коли сидів самотній за роялем,
Навіть коли по вулицях мовчав,
Щоб потім видихнути раєм …
Раєм думок і мрій, солодких і п’янких,
Повитих нотами печалі і розлуки,
А може радісних, для ворогів терпких,
Ловив, єднав коханих руки …
Вбивця будинку враз відчув: його провина,
Нарешті зрозумів, комусь болить.
Він гладить цеглу, щойно вставлену у стіни,
Хоч все блищить, але мовчить ... мовчить …
Прийшов до тих, кому за сотню літ,
Каже: простіть, нема вже сил терпіти,
Від болю вашого душа щемить,
У ній почало щось ламатись і скрипіти …
А що ти скажеш їм, в кого забрав
Цієї музики вершини,
І цих віршів, що замість них метал
Ти вставив в стіни …
Пробачити не можуть, кам'яні,
Єдине можуть, що забути,
Але ж ми, бачиш, зовсім не самі,
Коли говоримо, любий може почути …
Колись жага людська до них прийде
Щоб не мовчали більше стіни як руїни.
Що скажеш ти на їхнє «де?»
Все Те, що місто взяло у Людини?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818216
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.12.2018
Така уся тендітна і красива,
Волосся вітер обійма мрійливо,
Глибокі очі глибші від небес,
Неначе зір дарунок чи одна з принцес …
О, ні. Це зовсім-зовсім не про неї,
Страждання у очах, зневіра і похмурість,
У клітці плаче птах,
Кругом танцює дурість …
І кожен норовить, щоб їй завдати болю,
Вона живе як спить, їй мріється про волю …
Лахміття це зніміть, у неї гарне тіло,
І чорне обітріть, щоб стало воно білим.
Не штурхайте її, все тіло вже в ударах,
Ще сонячно і день, а очі вічно в хмарах …
Була іще малям, як Правдою назвали,
Від бід і ворогів в гущавини ховали,
А потім ті ж самі, що їй наче служили,
Втомившись, всю її болотом обліпили …
Бреде вона сама, а їй услід каміння,
Вона ж наче свята, а їй самі гоніння,
Вона ж іще дівча, струнке чудове тіло,
Зігнулась від нещасть, на землю ледь присіла …
А їй уже кричать: ану геть забирайся,
І біля наших вілл й маєтків не вештайся …
Брела вона, брела й зайшла аж на край світу,
І друга тут знайшла. Тим другом став їй Вітер.
Схопив її усю й підняв високо в небо.
У чистому дощі в лахміттях без потреби.
Кружляють там удвох, замріяні й щасливі.
І мабуть дав їй Бог за це пташині крила …
Тепер вона летить, донизу не злітає,
Із вітром шелестить, щось ним повідомляє,
Красунею тепер ледь вигляне з-за хмари
І кривдникам своїм дарує щедро чари …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817961
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.12.2018
Чому від вас таких чудових
Мов від вогню втіка любов?
В ваших очах згоряє знову,
Самотність не зніма оков …
Ви зачаровані «весною»,
А ваша пісня мов душа.
Любові вашої красою
Цвіте усе і не стиха.
Кудись щезати чи летіти,
Неспокій свій у світ нести ...
Знову зривається душа
У платті з ніжного вірша …
Така красива, неймовірно тиха,
Такі уголос не говорять про любов,
А в очах сила - геть розтала крига,
Тут щось в очах із тих основ з основ …
Від сірості удень немов уно́чі,
Чи то здається так, чи захворів,
Шукаю поглядом її чудові очі,
Весь день блукав … і знову не зустрів.
Шукають сніжну королеву
З її навіженим авто,
Приносячи комусь у жертву,
Що на балконі розцвіло …
А тут якісь звичайні квіти,
А тут якесь просте тепло,
І щиро прийнято радіти,
Ховатись під чиєсь крило …
Хтось цілував холодні губи,
Байдужість обіймав немов живе,
Не ліс уже, а тільки зруби,
Не почуття, а щось німе …
Чому від вас таких чудових
Для цього світу стільки справ,
А хочуть льодяну корону.
Бог, мабуть, щось комусь забрав …
Але знайшла, що полюбила,
Всміхнулась втомлено душа,
Теплом мов муром оточила
У платті з ніжного вірша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018
Слово … сказане і заховане,
З собою надто довгі перемовини,
Я бережу його і я його боюсь,
Щось ним уб’ю, а може ним уп’юсь.
Слово … жорстоке і не розраховане
На тих, хто прагне тільки добра,
Коли у слові вже щось поховано,
Коли подумати як явище скасовано …
І слово … комусь щедро подароване,
Що зблискує мов небо у зірках,
Це тільки слово, а за ним все зачароване,
Що оживає, а брехливе десь ховає страх …
"Люблю", "ображаю", "захоплююсь",
Упасти в прірву не боюсь,
Хоч іноді страшенно втомлююсь,
І сам над собою сміюсь …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817773
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.12.2018
На площі серед міста спалять "відьму" -
Захоплення в очах майбутніх глядачів.
Коли вогонь її усю обійме,
Може, хтозна, побачимо й чортів …
Холодна, боса, з голими очима,
На площі тут нема людських сердець,
Вона й не знає, що всьому причина,
Її краса, а не злих чарів герць …
Жила по справжньому і вірила в людину,
В її політ, в її душевну міць,
А хтось її купив, немов тварину
І думав, що здобуде силоміць …
Але втекла, сховалась за край світу,
Знання свої роздала бідакам,
Її знайшли, тепер говорить вітер
Що скоро вже кінець твоїм стежкам …
Не слухала уже, дивилась в небо.
І дощ просила, в небі виріс храм,
І вдарив грім, то військо йде за тебе
Помститися нікчемним торгашам …
Товпа кричить: ще встигнемо спалити,
Поки не здався наш фортечний мур,
Вона ж сміється: як вам тепер жити,
Як жити вам без злоби і тортур …
Це місто щезло, а її забрали
До себе українські козаки,
І в честь її свій край увесь назвали
На берегах великої ріки …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817547
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.12.2018
Постійно в сварках, а життя таке коротке,
А поруч щастя – жарти і тепло,
Торкнуться руки, зовсім не солодкі,
Це так сніжинки вітром в даль несло …
Ну скільки їм ще до землі летіти,
Хвилини чи секунди? Вітром понесло.
І їм вдалось години дві прожити.
Вітрам, морозам, сонцю … всім назло.
Вони ж холодні, а туди ж – любити,
Красою втішили своєю цілий світ,
Комусь схотілося їх раптом розтопити,
Комусь не до душі короткий їх політ.
Ну що з того, що станемо водою? -
Сніжинки озирнулися услід,
- Ми ж попливемо морем чи рікою,
Скріпивши руки, не зупинимо політ.
Ну що з того, як знову вверх на хмару,
Ми знову разом. Нас не розіллєш.
Ми не сніжинки вже, ми просто пара.
Але таку любов хіба уб’єш …
Дивлюсь на сніг, а там таких багато,
Біда, як хтось униз не долетить,
Зачепить парасолю, чиюсь хату,
А в хаті тій теж може любов спить …
Вони такі за розміром великі,
Що їм малеча ця і цей політ,
І велетні вдягають черевики,
А там маленький неймовірний світ …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2018
У парку хтось заграв раптово
Чарівну музику зими,
Зігріли музика і слово,
Промчали білими кіньми …
Хтось побажав, щоб все збулося
Хтось побажав, а хтось забув.
Вітер хапа твоє волосся,
Він мабуть в труби ті подув …
Щоб музика не затихала,
Щоб музикант до ранку грав.
Йому ж самотньо із металом,
Треба, щоб поруч хтось стояв …
Як вже немає більше в парку,
Хто мрії ввечері шука,
То хай хоч вітер в свою шпарку
Нехай нескладно, все ж співа …
Я повернувся з – пів дороги
У кепку гріш йому поклав,
Йому, мабуть, байдуже з того.
Він у зірок безвіз дістав …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2018
Якось як надокучило блукати,
Надумав казку вам я написати.
І не просту, а новорічну,
Трішки наївну, трішки магічну.
У місті такому великому треба
Хоч іноді глянути, що там на небі.
А там пролітають чарівні істоти,
Людям заповнюють їхні пустоти …
Так двійко ельфів собі пролітали
І на балкон неумисно упали.
А у квартирі там крутиться жінка,
Наше дитяча на ключик машинка.
По телефону усе розповіла,
Всім відписала і всюди забігла.
По тому всьому у крісло присіла,
А поруч пусто. Лиш думка летіла.
Цю чарівницю нам би врятувати.
І її щастя десь тут відшукати.
Так ті два ельфи собі порішили
І по тім місті умить полетіли.
Ну і кого нам для неї шукати?
Може в самої про це запитати?
Але вона нам не скаже нічого.
Горді, вони у питаннях тих строгі.
Поруч будинок. І вікна мов поруч.
Там чоловік на роялі щось грає.
Нотами цього чудового твору
Сам собі казку для себе складає.
Потім блукає по вулицях міста.
Десь в унісон чиїсь б’ються сердечка.
І роздає, наче граф Монте-Крісто
Спечені вдома солодкі тістечка …
Потім на небі шукає пригоди,
В нього професія – супер – нагода,
Щоб цілий день у зірках тих блукати,
Що там внизу просто не помічати.
Перевернули трубу телескопа
Ельфи, щоб прямо в вікно її глянув.
Мов з – під землі вийняли́ рудокопа,
Він як поглянув, одразу розтанув …
Став коло неї якось в надвечір'ї
І запросив подивитись на зорі.
Ні не в квартирі, не в цьому будинку,
А там де очі лиш ваші і мої …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2018
Стояв собі посеред міста
Може суб'єкт, може об'єкт,
А може так, просто людина
Не міряний звичайний інтелект ….
Не кланявся, кому негідно,
І не паплюжив диваків,
Стояв не на колінах, рівно,
Вітав лиш гарних співаків …
І заслужив собі на диво
У цьому світі небагато.
Дітей своїх навчив красиво
І жити, і фантазувати.
Хоч і тепло було родинне
У серці і у рідній хаті,
Від друзів іноді не було
На тому килимку де й стати,
А от з майном якось не вийшло.
Це годі бідністю назвати,
Та дивлячись якось на інших,
Не почувається завзято …
Можливо, це й не вартувало,
За що ми так горою стали?
Кричали, вимагали правди,
І лесть прилюдно зневажали …
Чи краще було б щось забрати
В отого люду, що там біля хати
Щасливий ходить. Бо в Канаді діти,
І закордонній пенсії вже час радіти …
І депутатства спадок чималенький:
Кому підвали, магазинчик, ница жменька -
Трохи долярів заховалось на долоньку,
Ще й видає за олігарха власну доньку …
А може в того, хто на все готовий
За гріш маленький. Бо як "все чудово"
Йому з екрану хтось ласкаво скаже,
Одразу корчить з себе супер-стража ...
Але чомусь йому запахло пустотою.
Душа сказала: це ж мені тоді німою
Довелося б ціле життя прожити,
І ту мізерність в камінь оточити …
Тож вирішив дивак, що все по ділу,
І досить вже стогнати тому тілу.
Пора до праці братися, темніє.
З'явились зорі. Легко вітер віє …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816826
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2018
- Де ти бродиш, що шукаєш -
Удаєш, що буцім знаєш.
І вдаванням гоноровий
Виголошуєш промови …
Вітре, трохи зупинися,
Та на Зиму подивися:
І весела, і красуня,
А собі обрала дурня …
- Це кого ти так неславиш? -
Аж покинув Вітер справи.
Чи з Морозом посварився,
Чи на Дощ щось образився?
- Ні, то все поважне панство,
Я на Сон так дуже злюся.
Зло, облуда, навіть чванство,
Куди лиш я не дивлюся.
І обман уже з дипломом,
Тішиться брехливим словом.
Вітре, мусиш так дмухнути,
Щоб нам про ті сни забути …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816688
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.12.2018
Це коли виростають крила,
Це коли ти крилатим зробила,
Як потрібно, то поруч летіла,
Як упав, не минула, підбігла …
Це коли крізь пахуче волосся,
По очах видно, щось відбулося,
Це коли ти без жодного страху
Стала поруч. І я не дав маху …
Це коли захотіла й обняла,
Так стояла і не відпускала,
Це коли я усі скарби світу
Покладу, а як треба, то піду …
Розгадайте, у чому питання?
Хто зустрів, то вона безупинна.
У полоні людського бажання,
І таємна, і над очевидна …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2018
Не відпускай мене туди,
Де тільки ночі. Ніколи ранки.
Не відпускай моєї руки,
Де не мої, чужі світанки.
І не топчи мої слова,
Вони здаються лише чужими.
На плече хилиться голова,
Буває так поміж своїми.
Не випускай мої пісні,
Бо їм достатньо твого імені,
І я не дякую весні,
Пісні мої такі засніжені …
Черговий прийде снігопад.
У нього ходимо за мріями.
Коли закінчить свій парад,
Ми свій закінчимо обіймами …
Не відпускай мене туди,
Де наче сонце, але холодно,
Де є усі, але не ти,
Тепло людське – зимове золото …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2018
Так багато твого всесвіту.
І очей нерозтрачена ніжність.
У сутінках душевного трепету
Це все найцінніша цінність.
Вимовляючи незнайомі звуки,
Відчуваючи щось зовсім незнайоме,
Поглядом обіймаючи руки,
Єднаючи відоме й невідоме.
Розглядаючи твою ідеальність,
Створену без розрахунків і формул,
Проганяючи останню хмарність,
Проганяючи зневіру і втому …
І так надмірно оберігаючи,
І цим жахливо лякаючи,
Обіймаю, навіть не торкаючись,
І цілую, просто посміхаючись …
Помістив любов в якусь склянку,
П'ю, та не напиваюся.
Завів собі диво - коліжанку.
Отак з неї насміхаюся ...
... [i]далі жарт[/i] ....
Як дізналась коліжанка,
Як я нею граюся,
Трісла раптом моя банка,
І тепер я каюся.
Прошу дуже коліжанку:
Повернись назад у банку.
А вона всміхається,
Сніжками кидається.
Не кладіть любов у банку.
Бо це зле кінчається.
Не робіть із неї бранку,
Як нема, появиться ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2018
Ти проходиш повз,
Не помічаючи
мого полум’я
І мого попелу …
Навіть всупереч,
Зустрічаючи,
Навіть слова́
Оминаючи,
Сказані зопалу …
Все навколо перевертаючи, я просила
Бути соколом.
А ти вороном.
Мене караючи
Байдужістю і попелом …
Завдяки
Випадковій недбалості
Вочевидь, надмірній скнарості
Розпоряднику часу так склалося,
Що ненадовго вдалося.
І мені уже не ввижалося.
Все навколо помінялося.
І у часу з’явилося.
Хтось втрутився.
Кілька додаткових хвилин …
На тебе щоб озирнутися ...
Що там для тих найдрібніших частин?
Щось залишалося?
Важливіше розкоші
Чи власної значущості?
Йому вертатися,
А їй залишатися.
І тільки двоє очей, важливіших всесвіту.
Пізно тепер лякатися …
Просять назватися.
А у нього немає імені.
Ім'я було лише у неї.
І планети наче лампочки світяться.
Кличуть мов рідного. А йому б своєї.
Тої покинутої.
І недоглянутої.
І тепер далекої.
І тепер нічиєї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815938
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.12.2018
З паперу склав собі якийсь кораблик.
Бо так сподобалось. І в воду запустив.
І раптом зусібіч почулось «зрадник».
Бо він чомусь не вверх, а вниз поплив …
Я їм говорю, - це лише кораблик,
Він не летить, де хоче, він не має крил.
Додав буденності покірний карлик:
Та ні. Ти передбачив. Ти його ось так зробив.
Щоб плив, куди собі він сам захоче.
Куди його думки і мрії понесуть,
Вони так хочуть, щоб я сіре напророчив?!
Та ж у плавучих зовсім інша суть …
То може краще не плисти́ чи не ходити?
Бо що за сенс, якщо закритий порт.
То може краще навіть не любити?!
Щоб не гамселили стурбовані об борт …
На ложку кожному по крихітці свободи,
Ось, спробуйте. Гірка? То, може, геть її?
Ввижались урвища і небезпечні переходи?
І мрій злякалися. Хоч не чужі. Свої ...
Хтось розплювався. Так йому немило.
Вже захотілось в галіфе і на парад.
Ще щастя, що у когось залишились крила.
А тим крилатим добре й без порад ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815631
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2018
Тут на снігу хтось гарно написав,
І не ховав у собі невимовну ніжність.
Мороз той напис у рядочки склав.
Зима пробачила втручання в білосніжність …
Не розповість, хто щось собі писав,
Бо мовчазний і береже чужі секрети,
Мороз слова ці у конверт поклав,
І розіслав в чиїсь складні сюжети …
Колись те ж саме написав хтось на вікні,
І так просив про це мовчати вікна,
А тут вони вже опинились на землі,
Для слів таких земля дуже магнітна …
І не боялися самотності вони,
Лежали тут відверті й безборонні,
Вривалися у мрії, зліталися у сни,
У білі ночі, і ранково-сонні …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2018
Сьогодні на майдані рвали струни,
Бо не навчились на тих струнах грати,
Бо нам від струн лишились тільки луни.
Як важко луни ці всі позбирати!
Одна луна лежить за Бобринцем,
Інша луна десь до Дніпра лицем,
Аж кілька лун живуть на Личакові,
Сховались луни у самому Львові …
Чи вдасться ще ці луни позбирати,
Щоб поруч з ними ненадовго стати,
Відчути дух, що робить нас народом,
Відчути, що ми цінимо свободу …
Тим часом на майдані рвали струни,
Забули, що колись він був Майданом,
Гадають, що собі забрали луни.
А то не луни. Не злякати луни матом.
* сьогоднішні відчуття
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814781
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2018
На площі не пройти серед містян,
Організовують публічну страту.
Тут струни рватимуть під сльози освітян.
Така прийшла вказівка з магістрату ….
Щось надто розігралися вони,
І вибухають часто Паганіні,
Годинники їм в такт кричать настінні.
Міському кату наказали: вгомони!
Одразу кинулись найтоншу ноту рвати.
Вона пручається. Бо їй це теж болить.
Товпа вищить, у захваті від страти.
Сильніше потягніть, - товпа кричить ….
Та раптом скрипка взяла і заграла,
Їй, виявляється, не треба скрипаля,
Вона людського болю стільки взнала,
Що їй скрипаль потрібен лиш здаля …
І мерські вікна більше не лякали,
І все чиновництво без користі пусте,
І журавлі над містом пролітали,
Шопен маленький теж уже росте …
І візьмуть в руки скрипку дітлахи,
Захочуть стати гідних справ майстрами,
Не буде в місті хтивої руки,
Що тішиться під вечір хабарами …
Завжди в повазі сивий музикант,
На вулиці віршем за звичай відповісти,
Писали в школі малюки диктант:
Міцні зробили струни оптимісти …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814771
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2018
Кидали її в темряву й вогонь,
І одягали в найбіднішу одежину,
Від пустоти у серці і пекучих скронь
Боліло все. А їй хоча б хвилину ...
Десь постояти під мелодію гітар,
Десь проспівати ще один рядочок.
А їй в обличчя: досить твоїх чар!
І порожнеча порожнечу строчить …
А хто її вберіг? Це діти й вчителі.
Які вдаванням не могли сховати щирість.
Над школою летіли журавлі.
І діти в темряві любити вчились …
Взяли її й поставили на сцену.
І просять хоч рядочок, хоч вірша.
А вона каже: сцена не для мене.
Для мене там де тепло, де душа.
І де тільки взялись у неї крила.
[b]Змахнула[/b],
[b]посміхнулась[/b],
[b]полетіла[/b].
І так летіла, що не досить вже ночей,
Щоб зрозуміти все з глибин її очей.
Не досить слів і дотику руки.
Прости ... Понеслось у віки ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2018
Кидають каменем у ту, що не така,
І ненавидять ту, що надто горда?!
Лякає незалежність і свобода,
Сльоза її улесливим гірка.
Такі як ти не стануть на коліна.
Навіщо славити одну з руїн.
Хіба вартує пам’яті руїна.
На звалища не вистачить колін.
Своєю справжністю несправжнє дратувала,
Знанням вбивала хтивий забобон,
Натовп жадав, щоб ти нарешті впала,
Ти ж вірила, що це недовгий сон.
Сон закінчився. Ти ж не помічала.
Здавалось, що навколо все чуже.
Ти тільки небо своє міцно обіймала,
Бо вже роздала десь тепло своє.
Вдягнулась Правда в вишукану сукню,
Пронеслись сходами нестримно каблуки,
І ти її таку яскраву, незабутню
Візьми і більше не пускай руки …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814187
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2018
Твоя ніжність дуже – дуже тиха,
Твоя щедрість схована в очах,
І душа мовчить, майже не диха,
Їй назустріч погляд - дикий птах …
Що розправив величезні крила
І тебе у світ глибин забрав,
Ти у світ той двері привідкрила,
А назад я вже ключа не мав …
Я не вмів ще так як ти літати,
Взагалі не вверх, а вниз лечу,
Лиш тобі мене хотілось упіймати.
Упіймай, - я іноді кричу …
Той беззвучний крик. Ніхто його не чує.
Він і так нестримний цей політ.
Я упав, а сокіл відзвітує,
Що не було звідти вже воріт …
Світ заповнити ущент тобою,
Проганяти з пам'яті дощі,
Закривати все своє собою,
Краще лайки пісня і вірші …
Підставлятись під удари долі,
Іноді не свої, а чужі,
Забагато не буває волі,
Ті, що повзають, то не лише вужі.
І коли відкрив уже забрало,
Не ховаєш в собі, не мовчиш,
Скільки вже таких тут поруч впало,
Мабуть, що і ти вже тут лежиш …
Але ні, бо вже таких немало,
Думаєш, це люди? Ні. Вогні.
Не здолати справжнього металом,
Бо слова як блискавки – мечі …
* на пам'ять про Василя Симоненка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813958
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.11.2018
Нам сьогодні сказали, як краще.
Завтра скажуть, хто друг, а хто ворог.
Нікудишнє створіння, ледаще
Розсипає життя в сірий порох.
Може знову в куфайки і робу,
Транспарантами всіємо площу?
Продаємо солодку свободу,
Роздаємо облуду і порчу.
Вже навчились без сенсу хвалити.
Вже синочки в директорських кріслах.
Навіть в церкві за гроші чудити …
До екрану брехливця хтось всівся …
Хтось на кіпрський рахунок молився.
Ой молився, ой як нахилився.
Надпис про громадянство вже стерся
І зеленою цвіллю покрився …
Вже збираю останнє в дорогу,
Закордон так хилився до мене,
Не послухав батьків засторогу -
Все чудове, а в думці мізерне …
Аж скрутилась отам батьківщина,
Так болить їй забутою жити,
Де блистить, там під блиском руїна,
Що ж між тими цяцьками блудити …
Наплодила земля ляльководів,
І по землях колишніх заводів,
І по душах людських, і по мріях
Ходять клоуни в пудрі і в пір’ях …
Як у цьому навчитись любити,
Розрізняти відтінки і барви,
Якось правильно всіх розізлити?
Це ж вірші́. Не напої, не страви ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813355
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2018
Твоя малесенька планета.
Мені до неї не одне життя.
І світ такий багатий на прикмети.
І все вперед. Назад без вороття.
А я зібрався все ж туди летіти.
У музику твою пірнув мов в вир.
Там в вирі тому зможу я зустріти
Того, хто подорожнім поводир …
Лечу і роззираюся у різні боки.
Тут друзі мої теж, трапляється, летять.
Проскакують «ворони і сороки».
Ті теж до виру хочуть аж пищать …
Здається, долетів.
Це чистий простір, де всіх питають, де твоя мета.
Чи ти назавжди. Чи ти просто в гості?
Може мета твоя всього лиш суєта?!
Та ні, мета – це руки стиснуті до болю.
Це все в очах, нічого у пітьмі.
Коли люблю і я про це говорю.
А не тримаю цілий світ в собі.
Мета – коли все світить чистотою.
Яку не обікрасти із нудьги.
А ще коли лишатися собою.
А ще коли зі мною поруч ти …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2018
Так сталося, що поділили серце на дві маленькі половинки.
А виявилось, що одна як сонце, а друга - лиш маленька скринька.
А як на двох одне, то засвітилось, неначе променем навколо закрутилось.
Біда лише у тім, що розпалилось, і так вогнем оцим пече ...
Ну як вогонь оцей тримати у руках.
І сподіватися, що десь в дощах, вітрах
розгубить він свою пекучість незбориму?!
Пусти його, нехай летить мов птах.
Бо так не матимеш вогню, а тільки вуглик серед диму ...
Впустив ... і вже усе навкруг горить.
Вогонь несправжній цей, не налякайтесь.
Збудив усе, уже ніщо не спить.
Любіть, боріться і прошу́: не кайтесь ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2018
А я забрав собі кусочок твого серця.
І у скарбниці десь свої поклав.
Нехай життя стокрилими несеться.
А я щасливий, що той скарб украв.
Так наче не домалював картину.
Чи ноти до кінця не дописав.
Так наче вигадав сюжет, кінець, причину.
Чи просто … не поцілував.
Так наче осінь, що піти не в змозі,
І листям не сумує, а цвіте,
Так наче вітер – подорожній у дорозі,
Так наче слово не просте, а золоте.
Без тебе мабуть якось все не так.
Усе сховалось за звичайними словами.
І тільки скарб мій на вірші мастак.
Розговорився щось осінніми дощами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2018
Бреде собі такий скляний ніщо,
Котрому все на світі в чомусь винне,
І відбирає в світу безупинно,
А непотрібне пропускає наче скло …
О як йому на цьому світі повезло,
Яка ж це просто неймовірна доля,
Захоплення між люду поповзло,
Не бачать люди під тим блиском троля …
А тут по вулиці хтось втомлено іде,
І озирається навколо щохвилини,
З цим переможе, разом з тим впаде,
Вже тінь сама, лиш силует людини …
Ну що такому заздрити, дурня,
Йому б не впасти, краще просто сісти,
Холодний спокій або зразу метушня,
Таких не люблять над-лояльні активісти …
Спасибі сонце, що ти грієш всіх теплом,
І лавочкам у парку: як втомився, можеш сісти,
І людям, що озброєні добром,
І тому, хто навчив, як відповісти …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812579
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2018
Лиш погляд, що вартий мільйонів віршів.
У серці затори від тисяч пісень.
Вона героїня романів і снів.
І ніч – її влада, і день – її день …
[i]Я майже утопився в одній з твоїх пісень,
Яскраво засвітився похмурий сірий день,
Я тепло одягнувся в тепло твоїх очей,
Не знаю що робити із холодом пустель ...[/i]
Буває, вона повертається знову,
З черговим знайомцем цілується словом.
Обійме думками, і поглядом тішить.
І вже чоловік чи злетить, чи насмішить.
Він то якісь крила на себе начепить,
То в небо злетить і планетою вертить.
Малює, майструє, складає машини.
Машина все ближче. В сутінках людина?!
[i]А що як машину навчать сумувати,
А що як з людини зробити машину,
Вона вже, буває, на неї так схожа,
Хоч не підпускає сердечна сторожа ... [/i]
Не світлом, буває, а ніжністю світить,
Теплом обігріє, але не засліпить.
Палає, згорає, страшенно сумує,
Шепочеш, змовкаєш? Вона все почує.
Вона просто зірка. З людськими очима.
З людськими руками, губами, плечима.
Так склалось. Можливо, втомилися крила.
І ось привітатись в вікно залетіла.
[i]Чи може машина писати вірші,
Пробратись, продертись в куточки душі,
Для цього людині б довелось віддати,
Все те, що їй вічність ще цілу шукати[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2018
Цей вірш – тільки ніжність,
Не спогад, не мрія,
Вразливий, осінній,
Щось вітер навіяв …
Штовхає у вікна вже втомлене листя
Той жовтень, що вкотре дощами умився …
Осіння чарівносте,
Де ж ти несешся,
Чи то лиш дитинність,
Чи щось йде від серця …
Природи невинність, що так розізлились,
Вітри швидкокрилі у клена вчепились …
Говорять - гомонять, не мають упину,
А клен вниз поглянув на свою дитину …
Таку ще маленьку тоненьку стеблину
Закидав всю листям, сховав свого сина …
Отак і в людини,
Вітрам на догоду,
Хтось тільки і молить,
І славить природу.
А хтось розкидає останні листочки,
Бо тут десь внизу два сина і дочки …
А хтось передумав вже більше просити,
Та й ну ті вітри по парку ганити,
Прогнав, посміхнувся,
Навпіл розламався,
Але дуже гордий, що зміг і не здався …
Стоять на сторожі тополі і клени,
І ззовні пригожі, і листям зелені,
Тому що колись хтось тут хоч і зламався,
Тим часом внизу хтось в гілках заховався !!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811556
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.10.2018
Писати можна рукою, очима.
Давати відповідь значиму.
Словами такими нічиїми,
Думками такими не своїми …
Вона так хотіла чаю, виходячи з кімнати,
А повернулась з бокалом вина.
Вона так хотіла цілу ніч протанцювати,
А блукала дощами і містом одна.
Вона так хотіла в свої долоні все щастя своє зібрати,
А полетіла кудись сама …
Вона так хотіла до моря, але виграли битву гори.
Вона так хотіла струн. Опинилась серед гірських лун.
І тепер все в одне зібрати, і тепер себе саму впіймати.
Чи не треба уже ловити? Так хотілось таку упізнати..
Розмовляти можна руками, очима.
Дуже рідко потрібно словами.
І ніколи не треба плечима.
Плечі ходять навколо кругами …
Озираються перехожі -
Такі близькі, такі несхожі.
Здається, іноді так близько,
Почав іти і раптом слизько.
Здається, іноді далеко,
Тоді летиш, немов лелека.
За мить вже поряд, бачиш сни.
Куди це ми? Куди вони?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2018
Перебираючи струни гітари,
Розганяю свій сум я і хмари,
Обертаю піснями планету,
Це ж гітара. А не сигарета …
Вона теж проявляє характер,
Музикант ти чи просто бухгалтер?!
Що даремно натягуєш струни?
Це ж пісні. Не проводки, а шхуни …
Відставляючи гордо гітару,
Що не хоче з тобою у пару,
Ти одразу про це пожалкуєш,
«Спробуй ще раз» – від неї почуєш …
Мабуть нас з нею просто замало,
Щоб слова раптом піснею стали,
Поки ти десь світами блукала,
Ця гітара мене розважала …
Поки виконав всі обіцянки,
Просидівши до самого ранку,
Вже немає коли взяти в руки
Цю шалену і щиру панянку …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2018
На відстані дотику, на відстані погляду
Уже необхідні космічні човни.
І де назбиралося осіннього холоду,
Що вже його досить навіть на сни …
І порвані струни зв’язати руками
Ми навіть зуміли. Цей раунд за нами.
І порвані душі обняти думками,
І мчати, ламаючи догми, містами …
Немає, не зроблено відстані,
Щоб їй не минути подоланій,
Та ми ще й ламаємо пристані
Чи ходимо коло них колами …
Ми ще не придумали кращого
Від ніжності, посмішки, дотику.
Але усе рідше просимо
Щиру душевну еротику.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2018
Як одягнули скарб людський в дешеву бутафорію,
Прикрили нею все, що ніжність і тепло,
І випадковий гість від того божеволіє,
Що хтось навіть люблю комусь сказав назло …
Як підмінили музику на строгу математику,
В обійми на щодень аксіоматику,
Динаміку на ненависну статику,
Замість «слова́ душі» суху граматику …
Любов і ту закрили у підвалі.
А наверху хтось навіть на роялі
Ще намагався передати осінь і весну.
Між клавіш ноту лиш знайшов чужу.
А хтось вікно розбив з розбігу каменем,
Можливо й не хотів, можливо занесло?!
Повітря й сонце в добровільну камеру,
І на човні коли пливеш хоча б одне весло …
А тут аж два, і буревій в емоції,
Щоб справжньою та розповідь була.
А під рукою вже не було опції
«Емоції прибрати зі стола» …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2018
Не люблю днів, в яких тебе немає,
Порожні сторінки́ я начебто гортаю,
З собою тихо розмовляючи, чекаю,
Жену думками хмар останню стаю …
Не люблю днів, в яких тебе не знаю,
Не впізнаю тебе незримо іншу,
У дні такі я наче засинаю,
Зриваю з стін життя розклеєні афіші …
Не люблю днів, коли не помічаю,
Твоєї ніжності осінньої прикмети,
Так наче з мого, не чийогось раю,
Вже викрали бальзаківські сюжети …
Люблю я дні у радості й печалі,
Відкрито навстіж вікна всі і двері,
Танцює пара серед парку в тронній залі,
І світять люстри на небесній стелі …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2018
- Ви хто?
- Я той, на кого ви чекали.
- Це мабуть жарт?
Мене раніше ви звичайно знали,
Що принесли в руках найкращі мої квіти,
І що слова безглузді ці сказали.
- Я вас не знав,
Я просто весь у справах,
Тут пробігав, тут недалечко справа,
Побачив вас, про все забув, придбав ці квіти,
Тепер не знаю, де себе тут біля вас подіти …
Що вам сказати,
Сумувати чи радіти?!
Щоб з вами поруч ще хоч трошки посидіти.
Раніше ви були байдужа й інша,
Раніше ви повз всіх тут пробігали,
І лампа на стовпі була темніша,
Ви були тільки погляд, а тут вас так багато стало …
- Ви знаєте, раніше я це все не помічала,
Тіні будинків, і дерева, що тут спали,
Я справді мабуть трішечки літала,
І так якось собі чужою стала …
Тут раптом ви - не той, далекий чоловік,
Я вас таким запам'ятала,
Хтось каже: зупини свій лік,
І я уже не поспішала.
....
У ваших рук немає двох світів,
Ваших очей дивуйте глибиною,
І не шкодуйте для коханих слів,
Щоб стати тим, щоб залишитися такою …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2018
Ми з тобою писали разом картину,
Щоб було в ній і море, і втішена сонцем блакить,
Ми з тобою найбільша з відомих болючих причина,
Що ця музика далі із клавіш у ду́ші звучить …
Ти блукала між стін старовинного замку,
Ти ходила майбутнім, що з нас ще не бачив ніхто,
Ти складала очима своїми чи пісню, чи казку,
Десь у парку забувши на лавці осінній пальто …
Ми з тобою літали у небі, взявшись за руки,
І політ цей пронизував вітром ображені хмари,
Проганяв відчуття недовіри чи навіть розлуки,
Ти не знала, що тут оживуть твої мрії і чари …
[b]Ми з тобою - два слова і наче душа всередині.[/b]
Наше рук переплетення не розірвати нікому.
Так багато всього там внизу у кожній маленькій людині,
Летимо до зірок, проганяючи страх, забуваючи втому …
Ти з’являлась і знову щезала надовго,
Хтось постукав у двері. Мабу́ть, подорожній.
І поява і втеча твоя не образить нікого,
Ти була. Ти пішла. Парк порожній …
Ми з тобою немов диваки між зірками,
Всі тримають, гортають бухгалтерські книги,
Наша повість сплелась, затремтіла думками,
Нам чомусь захотілося сонця, не криги …
Все заради руки, що простягнута вже сотні років,
Залишилось її тільки міцно стиснути своїми руками,
Нам бува недостатньо одного – єдиного кроку.
Оживає душа, обійнята простими словами …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2018
Я склав із осені маленьку казку,
Колись підслухав у дощів підказку.
Зима – це форте і піано, музика і сцена,
А в мене тільки жовте листя, небо й клени.
А в мене тільки на долонях сонце,
Як дотик друга, що про щось шепоче,
Вітер штовхає листя нам під ноги,
А листя вверх летіти назад хоче …
Неначе каже: все під силу перейти,
Іноді бігти, а буває, що повзти,
І дотягнутись вже, коли не віриш,
І долюбити встигти … або відійти.
Широкі кроки, і думки далекі,
І руки в боки, мрії мов в лелеки,
Ти подивися, де ти наступаєш,
Може комусь все просто поламаєш …
А може з осінню тут разом посидіти,
Вона так любить просто, щиро гомоніти,
Стільки історій може різних розповісти,
Лиш на одне питання маєш відповісти …
Чи за зимою ти хоч трішки скучив?
Чи може вже осінній вітер надокучив?
О, ні, красуне, ти б побільше тут літала,
А та зима нехай би ще хоч місяць спала …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2018
Якби настало завтра зовсім інше сьогодні,
Якби ми крізь століття вирвались з тої безодні,
Де правлять хтивість і скнарість, улесливість ходить в парах,
А думка і непокірність зосталися десь у примарах …
Якби настало завтра, де не купляють за гроші
Те, що не продається, там де люди хороші …
Якби настало завтра, де замість кричати браво,
Усі б почали старанно робити власну справу …
Якби настало завтра, де не шепочуть за очі,
Не йдеш шукати світло удень, як серед ночі …
Якби такого завтра і вже нікуди й ніколи
Не повертатись з мрії в сміттям закидане поле …
І ось у такому завтра ніхто не ховає очі,
Я тільки такого завтра для нас усіх справді хочу …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810003
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2018
Не питай у неї про цю осінь,
Бо не можна ні про що питати.
Вітер грається її волоссям.
Вже її кудись час відпускати ...
Може осені усе ще мало?
Що на думці у таких жінок ...
Може, інші пори року обікрала,
Заблукала між людських думок ...
Щирих слів? Їх сказано багато.
Ніжних квітів? Нащо їх зривати.
Може погляду і дотиків руки?
Захопився вітер ніжністю щоки …
Може здивувала їх усіх -
Ці дуби, і клени, і бузок?
Може так чарує її сміх,
Що забули про осінній строк?
Від обіймів ледь крутилась голова.
На додачу ще й слова, слова, слова.
На прощання подих - поцілунок.
Може, втрата це, а може подарунок ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2018
Перевертаються слова, немов на ковзанці маленькі діти,
Емоцій так багато і тепла, але нема куди його подіти,
Від струн гітарних залишилось кілька променів чи звуків,
Від поїздів далеких тільки спогад перестуків ….
Осіннє листя наче хвилі підбирається все ближче до думок,
Забуто таке звичне вже «це був лише урок»,
Бредеш собі, не мріється, карбуєш просто крок,
Впускаючи у себе все крізь тисячі дірок …
А там у осені в очах іскринка ще жива,
Думок не сповідь, не прощай, а мрій твоїх жнива,
Тут на алеї в парку біля лавочок стоїть,
З такою осінню душа в поезію летить …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2018
Хіба можна обійняти осінь?!
Барви листя? Музику дощу?
Коли вона, розпустивши коси,
Каже: танцем вас пригощу …
І від тої жіночої вроди
Розливаються ріки, ховаються стіни,
І від тої юної свободи
Плаче серце такої України …
Що неначе дитина дивилась,
Як та осінь навколо крутилась,
Тут пробачила, там розізлилась,
Тут з вітрами шалено любилась …
Так багато всього у цій жінці,
Що багатством своїм поділилась.
На старенькій забутій платівці
Серед звуків і листя крутилась …
Зупинилась раптово, чарівна,
І розкрила до тебе обійми,
Полонила віршами своїми,
Не бувають вірші нічиїми …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2018
Вона ходила по хмарах босими ногами,
Перекидаючи сонце з долоні в долоню,
А ночами, коли місяць пробігав стежками,
Цілувала крізь простір його губи і скроні …
Вона літала крізь хмари, взявши у птаха крила,
І покривалом - небом світи нижні вкрила.
Серед сотень нещадних нещирих планет
Лиш у неї написаний сонцем сюжет …
І коли раптом в далеч нестримно летіла,
Засипала все снігом і льодом обтяжені крила,
Не сховатись у просторі цьому порожніх небес,
Пропадало усе - зліт поетів і ніжність світів поетес ...
І чому такі жовто-багряні і іноді сірі твої небеса?
Розчинитись в них можна, тільки злетівши у небо.
Так, це мрія, не докір, в неспокої цьому краса.
Він вдихав її в себе … Здавалось: так треба …
І врізався у неї, ламаючи тіло,
А бувало, ставав весь блискучим і білим,
Потім знову зринав у її небеса,
І тепер найрідніша, а була чужа …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2018
І не зважаючи на поголос людський,
Минути келих лиха іноді упереміж із медом.
І шлях подекуди звиви́стий і слизький.
І так багато треба відірвати геть від себе ...
І ти чужий, вона бува чужа,
Буває надпотужним це безмежжя,
Хіба у щирості і ніжності межа?!
Хіба у них немає свого побережжя?!
Віддати можна все і все це як нічого,
Не слухати обман - чиюсь пересторогу,
В уяві малювати тисячі картин -
Вона і Він. Скільки хвилин? Ніколи не один ...
Але віддавши ніжності своєї
Останню квітку і останню ноту,
Ти розумієш, що в твоєї одіссеї
Немає, хто узяв усе, і хто узяв лиш соту ...
Маленька сота вища за розлуку
Тебе у цій пітьмі візьме за руку.
По вулиці біжать усі в роботі
Важливі тисячні і ... надважливі соті ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2018
Немає більшої відзнаки у житті, як знак того, що ти ще раз піднявся.
Стоїш мов скеля. У душі і в одязі дірки. Але ніколи не кажи, що здався.
Тріпає вітер дні твої - думки. Давно поламані покинуті обнови.
Від серця не відходять більше промені - нитки. Від болю вже не слухаєш його промови.
Штовхаєш скелі, хоч уява все. І випливаєш із глибин назовні.
Здається, не своє уже лице. Біліє. А ти думав, що вже чорне.
В полоні сорому не розкидай грішми. Чужі дарунки не вартують твої втоми.
Скидаєш в прірву відблиски пітьми. І замість крапки ставиш тільки коми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2018
Буває пройде незнайомка,
Чи просто щось скаже очима,
І вже розпочалася зйомка
Не хроніки, справжнього дива …
Бруківкою стрімко минає
Чаруючи сонячні справи,
На згадку тобі залишає
Осіннє тепло, запах кави …
Буває, пройде незнайомець,
Та що ви, такі тут не ходять.
Він часу свого зброєносець.
Ніколи нічого не просить …
Сьогодні нічого не скаже,
Бо слів недоречно й задуже,
Очима тобі шлях покаже,
Де рівно ходять, друже ….
І я почав відчувати,
Які ви потрібні дуже,
Оці що бруківкою, стрімко,
Зима, а ви теплі … дуже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2018
Колись давно вона жила́ з одного боку цього світу.
А я жив десь по інший бік.
Радів дружнім обіймам як якомусь первоцвіту.
І дружбу ту її мов обеліск беріг …
Колись давно машинні кілометри
І переплетень тисячі доріг,
Переростали у безмежність сантиметри,
Тепер ти дуже любиш просто біг …
Колись давно перевертав весь світ із голови на ноги,
І не боявся голосів перестороги,
І мабуть я б цей світ перевернув,
Та Бог мого кохання не почув …
Поклав усе, що ледь хиталося на землю,
На щастя руку залишив в руці,
Поставив поруч дві стіни, вікно і стелю.
Тоді у друга сльози бігли по щоці …
Я зрозумів, що мені тут побути треба,
Нащо мені дорогу ту чужу,
Тепер не відберу кохання в себе,
Може й дарма, та я його у собі бережу …
Ну що мені з того́, що все не так, як в сні,
Щоб маки по полях цвіли рясні.
Все розумію і давно забув,
Що Бог мене якось не так почув …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2018
[i]Замість нещирої вірності,
Замість обридлої покірності,
Раптом світ ніжності і чарівності,
Хоча б ненадовго. Лише на мить …[/i]
Кайдани чиєїсь перезрілості,
Наслідки чиєїсь невмілості,
В очі твоєї сміливості
Думка нестримно летить …
Вибач,
Інакше так серце щемить …
Немає вже тої натхненності,
Коли в небо погляд мчить.
Обридли пута буденності,
Бо в ній душа просто спить …
Тримаючи за руку твою ніжність,
Торкаючись серцем твого серця,
Відроджую свою непокірність,
Байдужості зриваючи скельця ….
Вибач,
Що цим лякаю,
Вибач, не там літаю,
І надто малі мої крила,
Щоб ти ними світ свій накрила …
І надто громіздке серце,
Куди б ти таке примостила …
Воно ж постійно десь рветься …
Хіба таке б ти зцілила?
А ти здивувала і серце украла.
Я думав то руки, а то в тебе крила.
Я думав там спогад, а там в тебе серце.
Болюче, чутливе, а не просто скельце …
Вибач, не там літаю.
Але тебе упізнаю.
[i]Свої поламаю крила. Твої поламаю крила.
Ролей чужих не граю ...
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2018
Хіба пройдеш крізь цю міцну стіну,
Що тільки називається стіною?
Насправді створена людською головою.
Тут освятили небезпечну простоту ….
На тих частотах більше не літають.
І тут не мріється про осінь чи весну.
Монети об монети тут вдаряють,
Наповнює нещирість мережу …
А хтось проб’є і звідти зазирає,
Сумніви в нього, чи доречний інший бік?!
Там незнайоме щось вмирає й оживає,
А тут все просто. Жодних протиріч.
Буває вилізе, походить, позітхає.
Як тут все добре повість розповість.
А потім шусть і вже назад бігом вертає,
Бо долар там по сто, а тут по шість.
Як залетить якась сліпа комаха
Крізь той прорубаний й забутий лаз.
То мучиться роками бідолаха
У світі без надуманих прикрас …
А хтось заліз наверх на ту стіну,
Спостерігає, сміючись в обидва боки.
Навіщо додаткової мороки,
Спускатись і вступати у «чужу» війну …
Все менше місця наверху. На тій стіні. Не всидиш.
Штовхаються малеча і пані́. Звучить англійська, українська, навіть ідиш.
Скидають раптом вниз і ти летиш. У який бік? Не бачиш.
В потрібний скинули чи ні? Дурний, буває, плачеш.
Від того, що ніяк не долетиш.
Сидів би на стіні. Але ж уже незрячий.
Тому і скинули униз. Щось там побачиш.
Коли донизу вже тверезий долетиш …
Чи засмієшся7 Чи гірко заплачеш?
А може тільки спиш …
Байдуже все і в цьому вся стіна.
Байдужість не співає й не літає.
Такій вже не потрібні небеса.
Десь на стіні живе. І під стіною десь вмирає ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807435
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.09.2018
Можна обійняти руками,
Можна обійняти віршем,
Раптом захопившись словами,
Чужим стати плечем …
Можна чужими вустами
Чужими стати словами,
Серця відчувши щем,
Піти журавлиним ключем …
Можна від серця до серця
Шукати тоненькі стежки,
А потім очі - озерця
Писатимуть свої книжки …
Невпинно щось говорити
Будуть ласкаво вони,
Будуть про щось питати,
Блукати прийдуть у сни …
Не можна чужих впускати
В життя і навіть у сни,
Можуть вірші поламати.
Краще їх відпусти …
Слова залишаться словами,
Дощ пробіжить одним віршем.
Я буду поруч, разом з Вами,
Не полечу в світи ключем ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2018
Здається, сонце вже не так весь день світило,
Неначе знітився, змарнів осінній парк,
Дитячі ігри хоч і весело, і мило.
І пам'ятник стоїть немов жебрак ….
Ожив. Стріпнувся, озирнувся навкруги,
Чи друзі тут, чи знову вороги?
І не помітив квітів унизу.
Гранітом наступив на ту красу …
Але чомусь …. Але чомусь це все не так, не то …
Чуже занадто звичне «добрий день»
Не та, не той, чужий якийсь ніхто …
Не розкидають мрій з чужих кишень.
А так хотілось, щоб була у цьому ти,
І не потрібно розкривати навстіж вікна.
Буденність і байдужість – сила ця магнітна.
І непривітна. І чужа. І безлімітна …
Ти не пішла. Ти тут на лавочці сидиш.
Шепочеш подумки, долоні грієш об гарячу каву.
Осене, й ти, не баламутиш, не багриш.
Для нас готуєш музику - свою чарівну страву …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2018
Тобою вечір тихо говорив,
З тобою він так радо розмовляє,
Він лиш тебе у вечір цей чекає,
Лиш твоє серце серцем зачепив …
Тобою вечір бачить цілий світ,
Вітрами понад містом пролітає,
Нічний між зорями закінчиться політ,
А він тебе, лише тебе чекає …
Заповнилась тобою ціла ніч,
Така коротка і така надмірно довга,
Мої думки печаллю не каліч
Буденності безглузда перемога …
Бо в цього вечора не буде вже кінця,
Його охопить ніжності безмежжя,
Зірок тепло проникне у серця,
І буде в нас космічне побережжя ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2018
Тут так багато справжнього,
Тут тисячі світів,
А ти на це все плюнувши,
В болото захотів …
І від людської щирості,
Від променів очей,
В обійми до нікчемності
Спустошення ночей …
Побіг. Щось там вигукуєш,
Удаваність сліпа,
По дереву постукуєш
Ганебного стовпа …
Лишилась десь розкритою
Картиною душа,
Могилою розритою
Уже не спокуша …
Блискуче щось на обрії,
До того так біжиш,
Закоханий в ілюзії,
І навіть цим блюзниш …
Прибіг. Увесь захекався.
Від сорому мовчиш.
Ганьби такої спекався?
В болоті тому сниш …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806857
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.09.2018
Небо вимальовує свої узори,
Пише дощ свої стрімкі романи,
Краплі падають, нема для них опори,
Б’ють самотністю картини, що без рами …
Раптом дощ немов розговорився,
Стільки в ньому щирості і драми,
А я люблю читати безконечні
В очах твоїх короткі епіграми …
І ловлю хвилини, наче роки,
Розлітаються хвилини в різні боки,
Ти говориш щиро і серйозно.
Посміхнутись ... доторкнутись ... можна.
Виростають в сонце міліграми,
Доторкаються солодкими вустами,
Розмовляю і сміюсь з Тобою,
А любуюсь, то звичайно ж Вами …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018
Скажи, що думаєш …
Невже так шкода слів …
А може розгубив їх десь в дорозі.
А може, надто довго вже терпів
І говорити правду вже не в змозі ?!
Комусь потрібно те, про що мовчиш?
Так сумно розмовляти з пустотою?
Та ні, потрібно. Просто ти ще спиш.
Сховався за товстезною стіною …
Збудивсь. Сказав. Багато хто почув.
Багато хто сховав собі на потім.
Багато хто …. Багато хто забув.
Багато хто твоїм свої закрив пустоти …
Це виявляється чи не найбільший дар -
З відвертості і щирості букети.
Це наче в космос запустив ракети.
Чи загасив комусь пекельний жар …
Блукають світом вже не люди, голограми.
Вплітають в коси завчені слова.
Ще загориться все думками - ліхтарями.
Спить на плечі кохана голова …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2018
Я забув написати вірша.
Це моя не найбільша втрата.
Спохмурніла на мить душа.
І стала зі мною на чати ….
Розучився дарувати квіти,
Та й зірвати їх мабуть б не зміг,
Бо ці квіти – вони ж як діти,
Хтось їх теж для когось беріг …
Я забув посміхнутись сонцю,
Заблукала в той час десь душа,
І закрились на мить віконця,
Пише лівою той що правша …
Я забув під дощем постояти,
Просто так, щоб відчути весь світ,
Десь у ньому в думках політати,
Оминаючи сотні воріт …
Я згадав, що десь були очі,
Що дивились мені щедро вслід,
Я до них повернутись хочу,
Що ж ти, чорний, муркочеш, кіт?!
Зустрічаєш мене щоранку,
Не втікаєш, вдаєш, що спиш.
Сів би краще собі за фіранку,
А ти тут між каміння лежиш …
Розспівався враз, наче людина.
Де ж таланти взялись в співака?!
Я на цілий концерт вже не встигну,
А погладити встигла рука ….
Біжимо, де ж взялося натхнення
Здоганяти усе навкруги.
У полоні усі у щодення,
То й мотаємо знову круги ))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2018
Ти далеко у часі і в просторі
І щось сталось у цьому процесорі,
Заглядаю за свою межу,
Серед поля розлігся й лежу …
І очима пронизую небо,
Пролітаю крізь хмар океан,
І штовхаю то небо до тебе.
В чомусь сокіл, а в чомусь кажан …
Крила порвані в клапті звисають,
Рваним пір’ям покрилась земля,
Тут навколо птахи не літають,
Тут птахами вся вкрита рілля …
Може щось вони також кричали,
Щось шукали собі в небесах,
Щось знаходили і щось втрачали,
Не буває, щоб завжди в плюсах …
Але знову кидалися в небо,
Не любили повзти по снігу,
Не штовхали, щоб тільки для себе.
Шкода тільки, що все на бігу …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2018
Якось так несподівано, але дійшли до межі.
Навіть в храмі чванливість і злочин крокують за руку.
Через вибори мчать до корита "державні мужі".
Вже навчились леліти якусь чергову лженауку …
Запопадливість, лестощі – вияв сучасних манер,
Хоч це все мабуть вічне, а не - лише від тепер.
А довіра і згода – і не сестри уже, а чужі,
Розповзлися землею незгоди холодні вужі …
А найгірше - не ті, що вверху, а внизу -
Якщо треба, то хоч на коліна й повзу,
Якщо треба, погоджусь з усім і стерплю,
Не біда, що життя не пройду, а просплю …
Хлопці гинуть. Гримаси нам корчить війна.
Але винна не тільки московська чума.
Цілий світ вже війною напився до дна,
Але десь там байдужості встала стіна …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805227
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.09.2018
Маленька жінка
вперто крокує до школи,
Трішки доросла
обіймає поглядом море,
Майже доросла
хоче назад в дитинство,
Зовсім доросла
радіє першому материнству …
Такі прекрасні з вас малюють картини,
Так просто, з радості, а не з якоїсь причини,
Трохи сумуючи, що вже не маленька,
Далека, рідна і зовсім близенько …
І коли вам раптом засумувати
Так захотілось, бо довго чекати,
Бо розбігаються іноді мрії,
Вниз опускаються втомлено вії …
Треба вам просто перечитати,
Що ви когось навчили літати,
Що ви і самі багато зуміли,
Бути далекими не захотіли …
Ламаючи норми і стереотипи,
Це лиш в дитинстві омріяні джипи,
В юності стало усе надважливим -
Те що є справжнім, а не крикливим …
Ось і спробуй таких не любити,
З ними так просто
так довго
прожити,
Стати, стояти і не ламатись,
Ніде і ні в чому нізащо не здатись …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2018
Ти ідеш осіннім містом.
І ці ліхтарі
Озирнулися разом усі
Вслід тобі.
Так. Це серпень. Але саме осіннім
Зрозуміло по твоїй ході …
Але ж осінь – чудово …
В ній такі неймовірні і щирі дощі.
Зупиняєш мою поетичну промову.
Кажеш: це не потрібно сьогодні мені …
Потім раптом весняним.
Так змінилося місто …
Стало бажаним, зовсім раніше незнаним.
Навіть трішечки десь урочистим …
Ти губами цілуєш крізь дощ його мрії,
Хоч в думках все ще грози, сумні буревії,
Але тут їх немає, поснули давно,
А минуле лише низькопробне кіно …
Потім літо раптово.
Як змінилася мова?!
У обіймах твоїх так все просто, казково,
Десь далеко тебе повезли поїзди. Мені треба туди …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2018
Розправила крила і так полетіла,
Нікому немає до крил твоїх діла.
Чи сталось усе, чого ти так хотіла?!
В любові своїй до межі осміліла …
Неначе сп’яніла від моря і неба,
Летіти все вище жагуча потреба,
Крізь хмари вриваючись в далечі світу,
Сміючись, сказати щось вниз ворожбиту …
Скидаючи вниз всі умовності й зради,
Шукаючи в небі гарячі принади,
І вже залетівши за всесвіту межі,
Збудовані з льоду фортеці і вежі …
Теплом свого серця все стала топити,
Теплом свого погляду стала любити,
Від радості зустрічі вся загорілась,
Як добре, що ти так раптово зустрілась …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2018
Тут так багато, що лише твоє.
І навіть дощ сміється твоїм сміхом.
І погляд в море крізь туман веде
Кудись далеко за шаленим вітром.
Тут так життям і спогадом іскрить,
Все особливе завжди, а не будні.
Море живе, охоплює блакить.
Мовчать бездумно тільки безрозсудні …
Тут так багато, що лише моє,
Таке, що на загал не пропонують,
А може вже воно і нічиє,
Бо чайки все одно усе почують …
І понесуть кудись у далечінь,
І прокричать усе, що потаємне,
Обурені безглуздістю хотінь,
Коли все поруч: і небесне, і наземне ….
Розправив крила і кудись лети,
Не відчуваючи ні часу, ні провини ....
Що, знову помінялися світи?!
І тільки в небі ті ж самі картини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2018
Без тебе cонце навіть не зоря,
Без тебе місяця бліда подоба,
І цей політ лише невдала спроба,
Жадає скрипка серце скрипаля …
Обурена дощами далечінь,
Без тебе моє завтра вчора тінь,
Стає важливим шепіт, кожен звук.
Не музика уже, а тільки стук …
Вдарялась думка об якийсь дурман,
І очі заступив дівочий стан,
А я збираюсь в твої "хто і як".
Такий як є. Такий простий дивак …
А моє завтра тільки два крила,
Якби ти в них повірити змогла,
Десь поспіхом написані пісні,
Десь подумки присвячені тобі ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2018
Ще так далеко до твого обрію,
Ще так далеко до твоїх зірок,
Ще не написано чарівну історію
З твоїх очей, з твоїх думок …
І ще навіть не задумано,
Коли зробити відчайдушний крок.
Десь відбиваються тихими лунами
Кола й еліпси твоїх зірок …
Десь зацвітають віршами і квітами,
Десь озиваються скрипками й трембітами,
Іноді боляче від дірок,
Пробитих чиїмись кульбітами.
Іноді боляче, але це минаюче,
І назад востаннє озираючись,
І вже знову когось кохаючи,
І ніколи, ні разу не каючись …
Закидаючи все навколо квітами,
Заповнюючи все навколо музикою,
Ти ідеш, цілуючи,
Ти ідеш, чаруючи …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2018
Коли в гітари закінчилась музика,
Вона гучно упала зі столу,
А сприяла всьому панна фізика,
Щоб у паузах грати крамолу.
Це ж було, що роздерті вже пальці
І по них так боляче струнами,
Перелякані ховалися зайці,
Хмари в небі стали шхунами …
І якби таким не зупинитись,
І якби до самого обрію,
Не давайте їм просто напитись,
Хай ламають "священну" утопію …
Нехай далі по пальцях струнами,
Ржа в’їдається навіть в музику,
І лякає своїми лунами
Ошелешену сплячу публіку …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800278
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.07.2018
Я заблукав в твоєму сні, що на пів ночі,
Відкрити очі і не можу, і не хочу.
Але такі ви неслухняні друзі - очі,
Сумую вами і над вами я регочу.
Я простояв немовби вічність за вікном,
З твоїм теплом між відблисків зірок.
А ти закуталась своїм жіночим сном,
І спиш. А тут від мене тільки крок …
Ні того вітру, ні дощу, ні пахощів весни.
Ще невідомо, що задумали вони.
Ще невідомі оперет цих автори.
Ти не пускаєш нас у свої сни …
Може в вікні примарний силует,
Що час від часу посилає запах кави,
Стане частинкою для щирої забави -
З дощем разом ще не написаний сюжет …
У ньому двоє пар очей, дотик плечей,
У ньому жодної з набридливих речей,
І так багато, що заховано від всіх,
Якби я це усе тобі віддати міг …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2018
Коли я забуду тебе забувати,
По-іншому зовсім світитиме сонце.
І хмари забудуть небом літати.
І місяць забуде втекти крізь віконце.
І зовсім по-іншому цвістимуть квіти,
І птахи забудуть кудись утікати,
Забуду вірші на будинках писати,
Позичив, побачив? Забуду віддати.
Уміння дивитись і бачити сонце,
Уміння за мить опинитись край світу.
З характеру свого видовбую стронцій.
Кому ще потрібні подібні кульбіти …
Хтось інший забуде когось забувати,
Закине у небо здобутки і втрати,
Хтось інший зуміє це все упіймати,
Забуде забути? Навчиться шукати …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2018
А я про тебе начебто про небо,
А я про тебе начебто про сонце,
Придумана п’янка потреба,
Не пропускають охоронці …
Придумали омани світу,
Придумали сухі принади,
Кілька ковтків сухого сміху,
Не надруковані балади …
Скуйовджене чуже волосся,
І не про це у мене йшлося,
А про чиїсь глибокі далі,
Які все далі, далі, далі …
Суворий запах середмістя,
Що молоде, мов років двісті,
Для юності вдихаю в себе
Кусочки волі з твого неба …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2018
Н. Т.
- Марго, а ви сьогодні без прикрас,
Що сталось, ви змінились чи забули?
Чи може ви від когось щось почули,
Що ця дрібниця може розлучити нас …
Ви вчора грали так чудово на роялі,
Все так граційно, ви чудові у цій шалі,
Мій друг нас познайомив у два слова
І нескінченна вийшла в нас розмова …
М.
- Колись хтось скаже: я – єдина, кого ви обняли.
Ще б пак, великий винахідник, майже чародій,
Ми з вами тут удвох цю вічність простояли,
Ти обійми мене. Не бійся. Ти посмій.
Можливо, ти боїшся так вчинити,
Можливо, жінка – не дозволена межа,
І цього навіть Теслі не змінити,
Потоків струму все проткнула мережа …
Н. Т.
- Ви так хотіли десь будиночок за містом
І щоб природою заповнити весь світ,
А я для вас готовий садом обійняти
Усе, що тут за кожними з міських воріт …
М.
- На вас чекає завтра Ніагара,
Потік енергії заповнить весь цей світ.
Але у вас не буде серця мого,
Не буду обирати я воріт …
Послухаю чужу пересторогу,
Що ви не звідси. Ви чужий тут серед нас,
Хоч ви не вірите, я вас вручаю богу,
А на прощання вам зіграю вальс …
*[i]у вірші йдеться про єдину любов Ніколи Тесли[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2018
У неї струни,
Тіло, що його обняти.
Готові шхуни
Не плисти. У небесах літати.
У неї очі.
Погляд упіймати
Не можеш. Хочеш.
Що розсипав, позбирати …
Немає болю.
Вже давно закрили штори.
Знову тобою
Наповнилось незриме море.
Знову тобою
Посміхалось поміж хмари небо.
Тобі такою.
Мені чужою, мабуть, треба.
Комусь стіною.
Комусь луною голосною.
Комусь чужою.
Комусь такою неземною.
Хочу для тебе
Саме такого сонця й неба.
Того, що скраю?
В хмарах? Без потреби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2018
Хоч ти стояла вся знесилена й розбита,
Немов скляне щось кинули з розмаху об стіну,
Немов та книжка, що ніколи не відкрита,
Немов би глумом хтось вдягнув твою красу …
Чи ти була така невидима у всьому,
Чи ти була надто складна, надто проста,
Чи ти ніколи не боялась втоми,
Чи ти жива, а може вже не та?
Чи ти розкидана мов квіти по підлозі,
Чи навпаки одягнута в тепло,
Чи ти в спокої, чи застила у тривозі,
Куди ж тебе таку сьогодні занесло?
Роздягнута, чутлива, безборонна,
Нікому не дано таку красу,
А вона б’ється, бо стіна бетонна.
Візьму на руки і її так понесу …
В який би бік ми з нею не ходили,
Там всюди погляди і поштовхи чиїсь.
Її уже в якийсь капкан зловили,
Але ми з нею вже навік переплелись …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2018
А ти не знала, як це все назвати.
І чи ховати в серце все, що просто на вустах?
І чи казати чи нічого не казати?
Якесь це дивне почуття чи може страх …
А ти просто не знала.
Не бачила чи не хотіла.
Собі зізнатись у маленьких помилках,
В яких тобі хотілось заховатись.
Так у гніздо ховається маленький птах …
Але гнізда уже немає.
На його місці велетень з металу й скла.
І вже ніхто тут більше не чекає,
Щоб ти вірше́м злетіла, може повз пройшла …
І він не знав,
Що всі оці принади,
Розкидані мов віялом в очах,
Всього лише скрипучі автостради -
Порожні і бездушні по ночах …
Удень вони надмірно галасливі,
Здаються переповнені життям,
Приманливі і дещо мерехтливі,
І з шин не співом, а лише виттям …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2018
А ти стояла розгублена і зачарована тим,
Що хтось тобі так багато приніс усього́ у долонях,
Складне здавалося звичайним і простим,
Щось дуже голосно й незвично билось в скронях.
Неначе зачарована дощем і сонцем,
І небо щось ховало під своїм плащем,
У серці зачаїлось незнайоме «хто це»,
Якби ж ти тільки знала, що за цим лицем …
І незвичайний, і не з цього світу,
Він дивиться неначе вперше і мовчить,
Він думає, що він десь просто спить,
А вже немає того його світу …
Ти обійняла не його, ти обійняла весь його той дивний світ,
Ти поселила все це тут – в своєму світі,
Ти думала, що це неначе кілька біт чи кілобіт,
А вже планети вийшли на нову орбіту …
І як тепер дивитись у його лице -
Таке незвичне, навіть страхітливе,
Але він поряд, тут його плече,
І інший світ по своєму красивий ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2018
Вже списані стоси паперу,
Куди розкидають несміло.
Чорним пишуть на біле
Близьких і далеких людей.
І роблять помилки часто,
Вимазують руки у біле,
Вимазують руки у чорне,
Складаючи пазли з вістей …
Важливе стає важливішим,
Буденне стає надважливим,
Здається смішним і брехливим
Минуле, що було примхливим …
І знову в пошані обійми,
В пошані усе найпростіше.
Колись всі такі непостійні
Стають у житті найстійкіші …
Колись всі такі випадкові
Стають просто не замінимі.
Ховаєш в важливому слові
Мільйони відтінків любові …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2018
Здавалося щастя маленьким – маленьким.
Як пташка ховалось в маленьке гніздо.
Чи може у неї втомилось серденько,
Чи може то втома у серця твого …
А пташка та справді кудись полетіла,
Попала у клітку і все зрозуміла,
Що їй так хотілось тут поруч співати,
Де зовсім не хочуть її упіймати …
Хоч вистели клітку усю в діаманти,
Готові співати круті музиканти,
Та в клітці чомусь не жартується пташці,
Сумує в такому клітковому щасті …
Зламала ту клітку й собі полетіла,
А то не дерева вже, а тільки стіни,
А то не ставок вже, стоять тут машини,
Пропало це все, що колись ти любила …
І де тільки в пташки взялися ці сили,
Що все це у різні боки закрутили,
Пропали будинки, пропали машини,
І знов повернулись з тобою хвилини …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2018
Хтось інші зорі малював в твоїх очах,
Хтось інше небо видумав для тебе,
Знаходила своє в чужих словах,
У чомусь іншому знаходила потребу …
Воно все інше. Що мені туди
Кидати погляд чи про це писати?!
Я тільки хочу: там, де будеш ти,
Щоб це хотілось на вікні намалювати …
А може ти побачиш у вікні
Якісь знайомі обриси на не твоєму небі,
Які колись були в моєму сні,
Що я колись їх малював для тебе …
Подумаєш, що це все неспроста.
Напишеш щось просте мені в мережі.
Така собі звичайна суєта
Для мене втратить свої звичні межі …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2018
Ти – може, мій дощ?
Ти – може, мій вітер?
Ти – може, мої загублені квіти?
Ти – може, мої не пробуджені ранки?
Щось, щоб сумувати і щось, щоб радіти …
Не дощ, бо спекотно і трішки байдуже,
Не вітер. Бо крізь почуття і не дуже
Болить, коли втома панує у серці,
А серце не хоче вже звичного герцю …
Ще квіти. Їх справді на тобі багато.
Ще квіти. Їх справді у тобі багато.
Ще ранок. Бо хочу з тобою літати,
Але не стараюсь тебе упіймати.
Бо хочу і вітер, і дощ на світанку,
Одягнені в щирість і ночі, і ранки.
Гаряча уява від заходу сонця.
Хижак одягнувся в костюм оборонця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2018
Блукають світом зачаровані сновиди,
Таке собі без вигинів життя,
Спостерігаючи добра і зла кориди,
Не відчувають за сонливість каяття …
Обрали найпростіше - і не дні, й не ночі,
І радощі, й страждання лиш на певний зріст.
Рівнина ця псує, але не ріже очі,
Такий собі на совість і сміливість піст …
Бо Інше – це не зона для комфорту.
Застило все, немов у паузі життя.
Щось дивне там тече через аорту -
Вже не червоне - якесь інше відчуття …
Чи десь пробудиться ще український Данко?
А може це стосується не нас?
У людства не було давно світанку,
В безглуздя перетворюється час …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2018
Той літній дощ ну зовсім нереальний,
Прорвалось сонце так, що аж сліпить,
Дивує вже не світ реально – віртуальний,
А та, що десь під тим дощем біжить …
Не помічаючи, що наче та актриса,
Збирає оплески дивакуватих глядачів,
Здаються застарілими колишні смисли,
Бо ж у дощу немає власників і покупців …
Не помічаючи, що наче стюардеса
Злетіла вже в повітря і летить,
А може вона просто поетеса,
І пише вірші тим, що так біжить …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2018
Суворим був тридцять дев’ятий рік,
Творінням втішений Вільгельма Шмідта,
Невпинно час прискорював свій біг,
Вселилась знана львівська там кобіта.
Міністра вподобала у чоловіки,
Гуляли в домі львівські правники,
А далі засвітились на віки,
У вікнах віденські блискучі лампівки …
Дещо пізніше ресторанне там життя:
Делікатеси, прянощі і вина,
Салонна музика спокійна і невинна
Вбирала в себе запізніле каяття …
Облюбували затишні кімнати художники й таксисти, зачекати
Потрібно було добрих півгодини
В перукаря найкращого хвилини …
А далі рушитися стали стіни,
Будинок розібрали без журби,
І пустка у очах постала з тої днини,
Роки уже суддівської тяжби.
Може тому, що став поет спиною,
Може тому, що крил у інший бік політ,
Місто будинку цього сповнилось журбою,
Він як солдат боровся і поліг …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2018
«Дожити до понеділка»,
Щоб знову прийти на роботу,
Де щирі дитячі очі
Чекають на твою турботу …
«Дожити до понеділка»,
Бо як по іншому жити
У світі, де встановлено стрілку,
Протилежну напрямку любити …
«Дожити до понеділка»,
Коли будуть знову питання -
Не знаєш як відповісти,
В безсиллі якомусь зізнання …
Чекаєш закінчення тижня,
Щоб було все простіше,
А де себе два дні подіти,
Щоб хтось розумів твої вірші …
Щоб хтось радів сильно і щиро, так само щиро журився,
Переживав болюче, щоб ти не помилився,
Бо десь кабінетні нетрі стрічають набуту щирість,
Де роздають білети на підвищену немилість …
А ти штовхаєш в спину камінну німу істоту,
Що перетворює в ницість найкращу твою роботу.
Дивились дитячі очі, не навчені ще вдаванню,
Як те, що є найголовнішим, не стало все ще останнім …
Як те, що є найціннішим,
Стоїть, як якась фортеця.
І вчителю стало світліше,
Бо стежка привела до серця …
*[i]з вдячністю В’ячеславу Тихонову і усім, хто обрав таку Професію[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794280
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.06.2018
Дощ змиває сліди і погляди,
Це він грає так, а не шумить.
І ти губишся в марних здогадах,
Будиш все, що байдужість злить …
Проникає у душу холодом,
Проникає псевдо - золотом,
Навіть в дощ якоїсь миті
Вікна – очі хмуряться умиті …
Так хоч відблиск сонця їх ховав,
Так хоч хтось пилюкою посипав,
Поки світ безпечно тихо спав,
Дощ на землю раптом випав …
Пробудились люди, а кругом
Вже немає того, що в дитинстві
Чи у юності не мирилось зі злом.
Тішиться безглуздя в свинстві …
Нахапало статків й похвальби,
І немає сенсу ні куди, ні звідки,
Серед тої дикої гульби
Не питай нічого у своєї зірки …
Одізвались люди і дощі,
Стали знов потрібними вірші,
Розпочався із дощем концерт,
В шапку кинув дощ останній цент …
Хтось заслухався, з нахмуреним чолом
Так стояв і слухав до кінця,
Бо болить уже, що там за вимитим вікном …
І мелодія болить, і скрипка ця …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2018
Квіти загубились на твоєму платті,
А в очах затрималось нічне багаття.
Біжиш, ти десь комусь потрібна.
Бо рідна.
Немов по клавішах рука,
Ледь зачепила ти якогось дивака,
Слова - натягнута струна,
Така одна.
Тебе хоч знаєш вже багато років,
А ти все далі нерозвідана земля,
І не шкодуєш осеней і кроків,
А може нічия …
Мабуть, чиясь, бо так летиш очима,
У своїх мріях не спиняєшся й на мить,
Але нічого не ховаєш за плечима,
Тобі болить …
Здалеку рідна, а ще далі ледь чужа,
Сховались одночасно посмішка й сльоза.
Несправжня - справжня і така мрійлива,
Серйозно – жартівлива …
У тебе завтра дощ, а може завтра літо.
У перший день потрібно особливо увійти.
Десь голосно лунає Despacito,
Для твоїх квітів це все мусить підійти …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2018
Ти народилась на зовсім далекій планеті,
В якої два сонця, а від супутників в небі немов розбігаються очі,
Тобі не потрібно нічого, щоб проводити час в Інтернеті …
І майже місяць тривають твої неземні, нічиї, ні про що ночі …
А може вони лиш здаються такими,
Вриваються в простір якісь незнайомі об’єкти, істоти,
Що хочуть назвати ці ночі і дні ці своїми,
Та рішення тут за тобою: ти проти …
І раптом те сонце, що справа, зробилося чорним, мов прірва,
Поглинуло менше, яке полюбляло все збоку,
Улюблене місце твоє зараз кругле мов вирва,
До тебе так близько. Не більше маленького кроку.
На відстані рук твій світ опинився від мого,
На відстані дотику, подиху, думки, бо відстань ніщо,
Я в світу того відберу все, що має хоч краплю чогось справді твого.
Він знищив це все. Між ним і тобою залишиться тільки маленьке вікно …
У ньому тепер одна величезна планета,
Без сонця, без світла,
Така собі чорна діра.
Яка наковталась чужого й пихтить як якась сигарета.
Згоріла дотла.
А ти ж її так обійняти хотіла. Але не змогла. Бо ніщо … Бо діра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2018
Вона пройшла повз тебе, зовсім поруч.
І хто сказав, що тут її уже нема,
Що повернула десь праворуч чи ліворуч,
Вона у всьому, що навколо, розцвіла …
Вона у цих чудових ніжних квітах,
Вона у втомленому від дощів бузку,
Вона роздягнута вночі, удень одіта
В весняних райдуг сонячну красу …
Вона туди далеко полетіла.
А що там? Там у неї цілий світ.
От тільки в тебе її світу вже немає,
Її неспокою, її стрімких орбіт …
Але ж чому так серце щось питає,
І поглядає в неспокійні небеса?
Вона у серці тому сховок має,
А у вірші живе її душа …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2018
Дві піщинки людської щирості,
Загублені у джунглях людської сліпоти,
Два уламки нетерпимості,
Ви знаєте: вам зовсім не сюди.
Два океани людської мудрості,
Чому ж у вас не залишилось води,
Скільки глупства і байдужості,
Скільки можна безперестанку йти …
Два дзеркала людської юності,
В вас стільки старості, що мені не туди,
Два всесвіти в очах однієї чарівності,
По піску в бік моря найдорожчі сліди …
Весняного задзеркалля сміливості
Хоч трішки позичити, не торкаючись води,
Завдовжки у вічність миттєвості
Мені подарувала ненароком ти …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2018
Рівний рядок бокалів,
Старі дитячі фото,
Якісь непотрібні медалі,
І Шекспір … ніяк і збоку.
Серце зроблене зі сталі,
Смішні ці ваші боти,
І не страшні скрижалі,
Прожитого безбарвно року ….
Якісь безглузді травлі,
Обман на десятки, не соту,
Зрубані дерева в реалі,
І розум на дно на півроку …
Емоції щезнуть у пащі хтивих моральних шакалів,
Нікчемності спалять чесноти,
Пробуджуся завтра в астралі -
Душа від душі за півкроку …
Штовхнув хтось один з бокалів,
Ожили дитячі фото,
Якісь непотрібні деталі.
Будь поруч, але не збоку ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793405
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.05.2018
Здобутки величі людської, що для гостей безцінний скарб,
А нині жадності лихої вже не злічити сірих фарб ...
Як всілась жаба серед міста і ненаїдна аж скрипить,
Львівська громада наче кітка скрутилась вузликом і спить!
І до мишей її не тягне, нащо вовтузитись дарма,
А жаба наче панна квітне, хоч де та панна … та ж нема …
Але чомусь товпа щаслива, обшоколадилася вся.
На камеру така грайлива, за камеру - щезає в небуття …
Розбите скельце окулярів ховає справжнє почуття.
Буває, іншого немає. Буває, що не той, не та.
Боюся, раптом налякаю. Ввірвуся в райдужне життя.
Прогнати легше. Я це знаю. Бідаку - чорного кота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793055
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2018
Я дощ. Коли приходжу, ти мені радієш …
Немов для поцілунку, підставляєш губи і лице.
Ти сонце. Іноді ти світиш, іноді ти грієш.
П'янієш від напою мого - в мене ж дощ, а не якесь винце …
І дуже рідко так буває,
що дощ і сонце граються в ту саму гру.
І зрозуміле виправдання в сонця:
тепло своє тримаю для дощу …
Він хоч вдає, що інше щось турбує.
Вдає, що іноді нічого вже не чує …
Але ж вона хотіла так дощу?
Кидає все. Каже: до неї я лечу!
Вона радіє, посміхається душею.
На сцені в неї найвідоміша з ролей.
У білих хмарах обіймається він з нею.
День наче найпрекрасніша з ночей …
Його вже місяць раптом як нема,
Вона образу свою в серці зберегла …
А потім вже не дощ, гроза.
Її ж нема. Пробач, бо вибачити так і не змогла …
І раптом розриває сіру зливу.
Дивись, що я тобі сьогодні принесла.
У відповідь всміхнувся дощ щасливо,
Гроза пройшла ...
І жодного вам невідомого ікса.
Одна любов і цілі небеса.
І як тому дощу? І ходиться, і спиться, і злітається.
І сонцю так. Їй ніколи. Дощ починається …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2018
Півсвіту вигнулося райдугою в небі,
Півсвіту втупилось у землю і мовчить,
Півсвіту все гребе під себе,
Півсвіту сонячно усе, а пів дощить …
Пробігла дівчина з веснянкою – плащем,
Любуюсь тим негаданим дощем,
Почервонілі вишні наче жарт
Кидають свого товариства вже на старт …
Щось ви занадто скоро розігнались.
У вас ще місяць на вітрів цих споглядання.
І під дощем і градом цим стояння.
А ви комусь в обійми вже попались …
І вже не вирвались.
Валяєтесь внизу.
Вітрам противились.
А вітер здув красу …
Йому байдуже,
Бо йому летіти.
Ти вибач, друже,
За такі кульбіти …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2018
Ловлю твій подих.
І ловлю твій вітер.
Малюю з погляду твого
На вікнах квіти …
Стільки фантазії
Малюнок не помістить.
Потрібна музика,
Тоді десь треба сісти …
Щоб з струн складати чудернацькі візерунки,
З душі здирати непотрібні обладунки.
Якщо з душі не вдасться це все здерти,
Не буде музики, хоч пальці всі обдерти ..
А просто звуки,
Ні про що слова.
Питаєш сам себе,
Чи ще Вона жива?
Та ні. Нікуди не пішла.
Стоїть мов бідна родичка в куточку.
Красива, втомлена, і поки що одна,
Завжди усміхнена і трішки неземна …
Складаю з струн малі й великі візерунки,
Вже й сам не знаю, чи то звуки, чи малюнки,
Чи просто зачаровані слова.
А ось ще інструмент - жіночі каблуки. Це Ти прийшла.
І я вже відкладаю весь цей реманент.
Стрункі ряди думок ти поламала вщент.
Тепер ввірвалося якесь різноголосся,
Від нових фарб пропав вже зовсім недолугий диригент …
Емоцій град.
Від них відвик.
Думок яскравих, чорно-білих на цілий парад.
Валяється в кутку забутий дощовик.
Крізь хмари сонце пробивається в кімнату,
І просить десь так в цій кімнаті стати,
Щоб йому зручно було Нам світити,
Бо в нього справи. Ні́коли чекати …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018
Я б обійняв свою віолончель -
Суворий світ очей, емоцій, скель.
Якщо все складно і не зрозумів,
Така любов – лише сюжет без слів.
Якщо втопився у очах, то все чомусь,
На крах емоцій серцем відізвусь.
Я не боюся впадин, ані скель,
Це лиш уява, а не цитадель …
Але коли мовчить віолончель,
Німа, безглузда ця жорстка дуель.
Очі хоч бачать, який гарний інструмент,
Душа скрипить. Розстроїлась ущент …
Бо їй хоч кілька нот, і вже вона жива.
Це справжні ноти, музика – слова,
І вже вона нікуди не піде,
Між скелями тебе таку знайде …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018
А я вже був сьогодні не такий.
Ти навіть не помітила підміни.
Настільки рідний і цілком чужий.
І відчуття, що поруч тільки стіни …
І зовсім не помітила дощу.
А дощ образився: для кого я шепочу?
І вітер: байдуже, що я свищу́?
І зовсім байдуже, що я там хочу …
Не ображайтесь: в неї просто сон.
Вона давно його чекала і хотіла.
Розбито скло на кожному з вікон.
Крізь них вона у далеч полетіла …
Не ображайтеся: у кожного свій дощ.
І вітер іноді буває безсердечним.
Серед дрібних і надвеликих життєплощ
Хай буде хтось тобі і ґречним, і доречним …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2018
Ти сховалась у цьому захмарному небі,
Чудернацький цей одяг сьогодні у тебе,
Зачаїлась в деревах - там, де сонце заходить,
Там де кожна стежина своє щось виводить …
Розлітались довкола весняні комети,
Розкричались усякі місцеві прикмети,
Розлетілись врізнобіч усі за і проти,
Тихі радощі і ще тихіші скорботи …
Звідки взялась та чорна незнана планета,
Ця жорстока закритість і відвертість поета,
Безупинна гонитва і така ж нерухомість,
Незнайома відомість і сліпа невідомість …
Доганяють у лісі усі сіроманця,
Їм від нього потрібно останнього танцю,
Їм від нього потрібно усе і нічого,
Він біжить, він встигає в останню дорогу …
Вибухають навколо смертельні заряди,
Цьому вовчому соло безглузді поради,
А на все це дивилась маленька дитина,
І стає дуже чорна її власна картина …
Коли раптом жорстокий і злий сіроманець
Цю дитину на спину візьме наче ранець.
І її понесе крізь розриви і покруч,
Зрозуміє людина, що чорне десь поруч.
А можливо у ній заховалось, скрутилось,
На обличчі не видно, а в душі зачаїлось,
І розвага – впіймати усе незнайоме,
Розтоптати, знеславити все невідоме …
А у вовка в очах ця маленька дитина -
Така щира, відверта стоїть Україна,
Що протягує руку до добра і любові,
На руці цій лишились чиїсь краплі крові …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791683
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2018
Пісні і музику звичайні пишуть люди.
Такі ж звичайні слухають, читають.
Буває, ті ж самі в нестямі спалять.
Спустошені, від захвату стрибають …
Люблять також звичайні люди,
Заради тої, що одна, з’являються з нікуди
У них і щирість, і тепло, і неземні слова,
Ніким раніше не даровані дива …
Саджають квіти і дерева теж прості чарівники,
Придумують несхожість просто диваки.
А де ж беруться ті, хто нищить і псує,
Хто відбирає те, що інший щедро роздає?
Дитина хоче щиро обійняти.
А кажуть, що не варто. Це ж своє віддати.
І мрія промайнути на коні
Десь залишилась у чужому сні …
[b]Без-мрійник[/b] з забороною літати,
Колись весь світ готовий обійняти,
А зараз розтоптав чужу надію,
А зараз дивиться на світ, як на повію …
Хоча насправді сам усе продав,
Роздав, скалічив, вдрузки розламав.
Нічого цінного не залишив в душі,
Беземоційність у холодному плащі …
Хіба це все можливо замінити,
Хіба такому в дар усе своє?
Хіба таке можливо полюбити?
Скрутилось дзеркало порожнє, нічиє …
В старому місті продають квитки в дитинство.
І ціни наче зовсім не страшні.
Гримаса на обличчі і презирство,
Думки ні разу не даровані весні …
Дорослі діти і ще зовсім діти,
Дива замовили давно, а їх все не несуть.
В буденності себе нема куди подіти.
Але фантазію у вас не відберуть ...
Вона прорветься, вона буде жити,
Вогнем горітиме у поглядах живих,
Її потрібно тільки полюбити,
Бо важко їй одній серед чужих ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791420
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.05.2018
В руїнах твого особливого міста,
По стінах твого неприступного замку
Це зовсім не шлях мінімаліста,
Що так коротає весь час свій до ранку …
Блукає чиясь загублена мрія,
Гартоване й випите з чарами зілля.
Надія на чари - хіба ж це надія?
За мить вже минає безслідно похмілля.
Ну як повернутись в омріяне місто,
В щасливих жінках і у втомлених квітах,
Яким вже над силу, щоб їх дарували.
Саджали, зривали і в серце вкладали …
Там десь зачаїлась несміло Каллісто,
Яка від кохання колись заховалась.
У схованці раптом обіймами вкрилась.
І в небо пропала …
Бо їй уготоване місце з зірками,
Постійно світити у но́чах над нами,
Ведмежою шкірою, щоб боронитись,
Від злоби сховатись, від холоду вкритись …
Ведмежою шкірою всупереч часу,
Без права торкатись річок, океанів.
А ти у руїнах шукаєш прикрасу,
Загублену тут в її ніч останню …
Ти знаєш: знайдеш і вона повернеться,
На відблиск минулого серцем озветься.
Здираєш до крові і пальці, і серце,
Вже пальці мов камені, серце мов скельце …
Знайшов, ось в піску ця твоя діадема,
Уже непотрібна словесна поема.
Скеровуєш промінь у зоряне небо,
Кричиш: повернись, я знайшов це для тебе …
Каллісто спустилась. Від світла і крику.
На світ озирнулась, до люду не звикла.
А де ж всі ті боги, що все це вчинили?
Мене ж між зірками навік помістили …
А богів немає. Стоять тільки люди.
Що їм твої щирості й ніжності треба.
Десь в космосі тіло для тебе шукали,
Зробили для тебе стежинку до неба …
Комусь дуже – дуже краси твої треба,
Пекуча і болісна вся ця потреба.
Каллісто спустилась. Краса ця зігріє,
Вона не втікає, вона все зуміє …
Тому й найпрекраснішу мабуть з жінок
Закинули боги на зоряне небо.
У когось була ця болюча потреба.
Можливо, це помста за люблячу тебе …
Краса, що кохає, спустилась з зірок.
Її розбудила людська щира віра.
Якби захотіла, то ще б полетіла,
А так ходить поруч за подих чи крок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2018
Повернулась до мене спиною.
Я любуюсь тобою і так.
Я любуюсь тобою такою,
Але що ж там у тебе в очах?
Але що там нахмурені брови,
Але що там на твоїх губах?
Може усміх легкий вечоровий,
Може брів злетів ввись дикий птах?
До щоки доторкнувся легенько,
Так неначе по квітах ковзнув,
До глибин серця так далеченько,
А я в очі узяв і пірнув …
І лечу, зупинитись не можу,
Ти ж у мріях, не чуєш мій крик.
Я в глибинах твоїх переможу.
Або здамся. До битв уже звик …
Утонув, та своїми губами ти наповнила серце дощем,
Рятувала піснями, віршами, притулилась до мене плечем …
А я знову стрибаю в глибини непокірних жіночих очей,
Може десь по дорозі загину, може щастям сп’янію ущент …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018
У неї райдуга злітає за плечима,
Неначе променем засліплює очима,
Дотик руки легкий мов подих вітру,
Людського почуття змішала всю палітру …
Тепер уже то холод, то пекуче сонце,
То [b]сон[/b] удень, то сум’яття ночей,
Можливо це було усе й не конче
Потрібно для цього́ [b]дощу[/b] гостей …
Почався як гроза, як буревій,
Його чіпати не дозволь, не смій,
А потім раптом спокій і печаль,
За тим неспокоєм страшенний жаль …
За тим вітрищем і за тим вогнем,
Якого не здолав сердечний щем,
За тою публікою чи за сценою такою,
Що виявились явором й вербою …
А так здавалось, що там стільки люду,
Там стільки галасу, людського пересуду,
Насправді тільки двійко втомлених дерев.
Регоче у кутку камінний лев …
Де ж та реальність взяла ті ключі
Відкрила двері в грози і дощі,
Відкрила очі в ночі й буревій
А ти їй кажеш: то чуже, не смій?
Занадто вже тієї простоти.
Може і зручно, але з цим не йти,
Не бігти, не летіти стрімголов.
Ти думав дощ, а то зайшла любов …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2018
Я по тих струнах не навчився ще літати.
Звуки гітари хіба можуть обійняти,
Як лише ти очима своїми зумієш,
Як лише ти одна в цілому світі вмієш ….
Я у тих звуках можу зовсім заблукати.
Загублю вічність, щоб тебе в ній відшукати.
Хіба лишилось ще хоч щось, що міг віддати?
Серцем дивився, не старався упіймати …
І як тепер у музиці такій прожити,
Не опинитись каменем в чужому цвіті,
Не розчинитись серед вулиць і дахів,
Серед комусь написаних чужих віршів …
Я на тих струнах щось хотів тобі сказати.
Такою музикою, що не написати.
Такими образами, що немає слів.
Усе зробив, запам’ятати не посмів …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2018
За одну посмішку проси, що хочеш,
За одну мрію, яку шепочеш,
За один сон, довжиною в століття ...
Любов пролетіла своє повноліття.
За один дощ проси в нагороду
У неба, у сонця нев’янучу вроду.
Неначе мрій зимових концерт,
Все пролетіло, розбилося вщент.
Весняні грози усі подарунки
Порозкидали у поцілунках,
А літні грози ще більше злякали.
Міцно в обіймах кохання стискали …
А з падолистом все облетіло.
В краї далекі собі захотіло,
Як повернулось, то обійняло,
Пташкою - квіткою для тебе стало …
А ти така уся на цьому вітрі
М’яка, легка, а в тебе долі вістрям
Хтось намагався гострим вколоти.
А тобі так потрібні весни турботи.
Тобі потрібні зими́ прохолоди,
Щоб шанували серце і вроду.
І осені трішки чарів глибоких
В безсонні ночі, на ніжні щоки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2018
Чи просто бути номером один
В професії, у хобі чи в змаганні?
Звичайно, ні. Даремні намагання
Потрачених життів, а не годин …
Чи зачаровувати всіх роботою клітин
Людського головного мозку?!
Так само складно за відсутності останніх,
Якщо ікона, то вже супер - джин.
У цьому шумі, десь там на ходу
Пропущено любов, вкрадено роки.
Іноді в себе, у дітей, мовчать батьки.
В кайданках кроки …
Спиняєшся колись десь на самій вершині.
Розкрито злочини, байдужі для старої голови.
Знецінилося враз усе в секунди чи хвилини …
Де ж опинився ти?
І що з отих крутих угод, сюжетів,
Випитих вин, знеславлених зірок?!
Стоїш один в кайданках на паркеті,
Куди тепер твого життя місток …
Старі учительські поради.
Багато хто і їх вже зрадив …
Бути людиною? А це ще хто така?
На голову напнули ковпака …
А потім раптом тисячі з-за рогу,
Порушивши жорстку пересторогу,
Грудьми впираючись у танкову броню,
Змінити хочуть правду на брехню …
А той в кайданках все собі регоче,
На тих мурах дивитися не хоче.
Він ж майже бог, він правив цілим світом?
…
Замість життя екран з фальшивим звітом …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789862
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.05.2018
Ти приходиш до мене вранці
Разом з першим ранковим сонцем.
І маленькі сонячні танці
В тебе з ніжним твоїм охоронцем …
Ти приходиш до мене опівдні,
Коли ми з тобою мов рідні,
Коли ми з тобою далекі
Розлетілись наче лелеки …
Ти приходиш до мене у вечір,
Коли сонце жадає втечі.
Ти цілуєш мої губи,
Обіймаєш мене за плечі …
Ти приходиш до мене щоночі,
Сни чарівні вкривають очі.
Вітер в них увірватися хоче,
Бо інакше, про що він шепоче?
А про те, що насправді важливо,
Що ніколи в житті не минає,
Людська ніжність завжди красива.
Дощем плаче, вогнем палає …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2018