| Сторінки (9/826): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 | » |
Ти моє тепло.
Проникаєш в мене крізь буденності сіре скло.
Ти моя радості хвилина.
Дорога людина.
Так не буває назло.
Саме так не буває назло …
Для тепла завжди хороша причина.
Світиться у руках твоя світлина.
Цей подарунок - може талант?
Якась невидима перлина?
Ти мій смуток в очах.
Від короткої розлуки.
Наберуся непокірності,
Наче крила простягну руки.
Ти моя найскладніша нота.
Протилежність.
І спільність водночас.
Але ж та. Саме та. Сто разів та.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018
Зробити один одного малими
Додумався розумний чоловік.
Лиш не подумав, хоч і мав поважний вік:
Ті, що дурні, залишаться дурними …
Рахують гроші карлики щасливі:
Всі їхні долари помножені на сто.
Страшенно задоволені примхливі,
А більші дивляться на все це Шапіто.
Коли в дрібному світі олігархи почали роздавати ордери,
Ну що поробиш, як краплені карти ...
Великі вирішили їм повернути розміри
І їх рахунки стали схожими на жарти ...
А потім зарясніли зовсім різні ми.
Зробили зовсім різні королівства.
Щоб люди у доходах рівними були,
Щоб безпроблемними були суспільства.
Машина виривала крутія,
Якщо у нього влади і грошей аж надто,
Робила з нього дещо більше велета чи дещо менше малюка,
Та це було вже для людей занадто …
Між рівнями почалася війна.
Ресурсів стало знову комусь мало.
Нездатна ти, людино, на дива,
Тому й творіння твоє не одне пропало …
Знаходять велетів то тут, то там в землі.
Дивується нащадок, що ж це сталось?
Зібрались в бальній залі голі королі.
Це товариство над собою посміялось …
Ось так і в світі вибудовують межу,
Щоб емігранти в світ багатих не попали,
І так перераховують дола́ри,
Щоб ми не дуже помічали лжу ...
Та ось почали за межу пускати.
Так можна цілий розмір налякати!
Не розгубивсь дрібненький олігарх:
Більшим слуга, а для дрібних - монарх.
Під правила великих став все підганяти.
Отримав похвалу. Незгодних всіх за грати.
Дрібнота ж вся мовчить. Чому ж така покірна?
Так час весь пролетить. Чи ноша непомірна?
А не здрібніла гідність в малюка.
Підніме древко прапора рука?
*казка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772980
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.01.2018
Це так важливо, що ти є.
Проста. Складна. У своїх мріях.
Ти поруч. Світиться душа. І не черствіє.
Я хочу встигнути усе. Не заблукати у думок стрічках.
Моя. Нетлінна. Боязка. Надія.
Лише душа.
І воля.
Ти і я.
Щось там чорніє?
То земля.
І два маленьких деревця.
Хитких. Слабких. Коли не поряд.
Та обплітаються гілки.
Вітри безсилі.
Спільна воля.
Доля.
Як ти змогла?
Тепло своє на мене пролила́.
І висохле коріння ожило́.
В корінні було гостре скло.
Пішло.
А вітер вирвав тебе з коренем.
Здавалося, кудись несе.
Гіллям обплетена моїм.
Воно тебе спасе.
Розірвані навпіл. Ми стоїмо.
А раз ми стоїмо, ми живемо́!
Весна ввірвалася в останню мить.
О як ми вдячні, Весно, вам
За цю блакить ….
За ці струмки. З обіймами трави
Всупереч всьому вирівнялись ми.
І ожили́.
Яке ж жорстоке іноді людське життя.
Ламає долі, мов якісь гілки.
Але прийде весна. Любові почуття
Вплете в нас рятівні свої стрічки́!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2018
Люблю. Пробач. Я не шепочу. Я хриплю.
Ти думаєш, що іноді кричу. А я так плачу.
Гітару розриваю. У віршах лечу.
Лечу, бо вільний я. Даю піснями здачу!
Чи лірик я, чи я громадянин?
Це хто як і коли побачив мою душу.
Не покупець я слави. Батьківщини син.
Для неї доспівати, до неї докричати мушу!
Кричав, просив, благав десятки літ.
Піднялася з колін. І що я бачу?
Я вам віддав останній свій політ.
Раби залізли знову в ланцюги. Я плачу!
За що наркотики у себе я качав,
За що, заради кого я пропав,
Своє кохання по житті розмазав, розтоптав,
Народ, ти перед ким тут на коліна став?!
Чи вам пороблено, у вас такі зірки?
Втішаєтеся крові українців?
Які скоти ви, мої земляки!
Топіться далі у своїй горілці!
*[i]зважаючи на те, що я виріс на піснях Висоцького, маю повне право написати цього вірша[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772792
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.01.2018
Я втопився у твоїх очах,
Заблукав десь у мріях про тебе,
Не знаходжу розради в словах,
Бути поруч – нестримна потреба.
Народився раптово страх,
Що у світі мільярдів очей,
Десь у своїх низинних світах
Не обійму я рідних плечей …
Ти під куполом. Дивлюсь. Боюсь.
Наліталась. Стоїш. Я сміюсь.
Ось ти знову летиш. Вже лице твоє поруч. Цілуєш.
Ти слова мої зовсім не чуєш.
Завтра ти полетиш не одна.
Я тебе вже саму не пускаю.
Натягнулась струною душа.
Поруч я. Дуже міцно тримаю.
Обриваються кільця. Спішиш.
Ти летиш. Хоч здається, що спиш.
Я міцний. Я сильний. Я впіймаю.
Упіймав. Я вже поруч літаю…
Завтра я виступаю один.
В нас з тобою вже син підростає.
Друг мене не впіймав, *** син …
І майбутнє потрохи щезає …
Я лечу. Погляд мій у пітьмі
Бачить світло небесного цирку.
Тільки двоє побачили в сні,
Як гімнаст не впіймав свою зірку …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2018
Книжки палити. Є у дурнів звичка.
Ще будувати тюрми, табори.
А починається все з окрику згори,
Що опоненти всі насправді вороги.
Коли немає аргументів в квазі – правди,
А з цінностей лише авто та яхти,
Друкуються лише окремі автори.
Людської думки почорнілі хутори …
Лояльність треба оплатити:
Цінуються наглядачі.
А інших треба бідністю зморити.
Актори недоречні. Тільки глядачі.
Ангелів неба годі вже впізнати.
Навіщо непокірність як зразок?
Почали пам'ятники волі руйнувати.
На пам’ять теж встановлено оброк?
Вчетверте, вп’яте вже розібрано бруківку.
Все йде по колу наче під якусь копірку.
А наш змій обростає головами.
І насміхається над нами.
Що сенс в державі, де народ не управляє.
Де кожен орган – самостійна голова.
Громадянина за пороги не пускає.
У кабінетах тих азартна гра …
У європейця інший погляд на свободу.
Він свою долю в подарунок не дає.
За кожну щонайменшу шкоду
Порушник своє дістає …
Ми все чекаємо якогось прометея,
А нам сусаніних постійно подають.
Живемо наче найбідніша Еритрея.
Вільні керують. А раби на пана ждуть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772658
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.01.2018
Дивуюся. В моєму кріслі гостя.
Всміхнулась. Нею вражений мовчу.
Чекаю на пояснення цього чарівного нашестя.
Приязнь і цікавість у собі́ відчув …
Мене не знаєш ти, - почув нарешті, - а я давно читаю:
В твоїх фантазіях, в твоїх думках блукаю.
І навіть іноді, коли ти щось питаєш,
Я подумки тобі відповідаю …
Наприклад, знаю, що учора
Ти збудував свої нові світи:
Це наче втрата пам’яті від Мандрагори,
Коли хтось потрапляє не туди.
А ще придумав ти молекули любові
І розмістив їх мов на дереві плоди.
І так багато сили у твоєму слові,
Що крізь світи мене відправили сюди …
В моєму світі в мене інший образ.
Побачити мене очима ти б не зміг.
В моєму світі небезпека. Колапс.
Мій світ від твого мій рід не вберіг …
В моєму світі думка – це реальність.
Щось оживає і зникає кожну мить,
Колись добром наповнена блакить,
А зараз обрій від пожеж горить …
Повірив я у цю містичну повість
І полетів у ті нові світи.
Навіть, якщо це прикра випадковість,
Я чимось мушу їм допомогти …
Планету всю заповнила орда,
Від інквізиторів ховається остання мрія.
Ми летимо. Частина цього хаосу душа -
Моєї подруги і розпач, і надія …
Там де Європа, пустка й чорнота,
Європа як завжди хотіла стати збоку,
І ця її злочинна сліпота,
Її й згубила одноруку й однооку …
Москва втішається парадами машин,
Що несуть світові безглузде сіроманство.
Це відчувається на рівні атомів, клітин,
У різних вимірах по суті те ж саме московське ханство …
Згадав філософа, що говорив глухим,
Як час покаже, нерозумним і сліпим:
Як уподобишся у вчинках злу,
То сам злом станеш … Я знав вже, що робити з цим …
Звертаюся у пустоту: ну що тепер скажеш, Богдане!
Невже заради помсти й віри королю
Ще й на тверезу голову, не п’яну
Віддати землю варто на поталу гультяю …
Який продав її за п’яний гріш султану і якомусь хану!
Всім зайдам, що одразу збіглися на поклик,
Що тут усе дешево, роздають ...
А помилка у цім твоя, і не один казав про це полковник …
У забуття думки полковників несуть …
Були суди і правив в них закон,
Книжки писали, розвивались школи,
Католик, православний, іудей,
У іншості не бачили крамоли …
На сейм чи сеймик хтось, як виїжджав,
То забував про своє особисте,
Хто мав майно, той і урядував,
Не ідеал. Але не рабство прийшле …
Здивуєтесь, але звелись полки,
Європа наче в мріях Ярославни,
Що бачила у снах над Києвом зірки,
Живіша всіх живих. Здавалось, була майже бездиханна …
У кожному в тім світі стала своя роль.
Ординське рабство захлинулось.
Та не потрібен більше мій контроль.
До моїх друзів здатність мріяти вернулась …
Дивлюсь, куди ж думки їх поведуть,
Я ще світів таких не бачив,
Як вони світ цей свій новий назвуть,
Там й Україна є. Так мені інший той народ віддячив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772566
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.01.2018
У очі інквізитора дивитись,
То справді задоволення мале,
За соломинку розуму схопитись,
Якщо в очах тих є хоч щось живе …
Ти розумом своїм всіх здивувала,
«Померлих» двох з могил їхніх підняла,
А заздрість поруч мов мара постала,
Людська глупота відьмою назвала …
Ти їм про те, що прочитала у книжках,
Списала у землі світанках,
Що вечорами бачила в зірках,
А страх говорить, що ти «мор» вчинила в замку …
Красуня, коси твої до землі,
Таким вклоняються великі королі,
А перед очі пре якась подоба,
Даремна твоя слів спокійних спроба …
Погляд надії посилаєш у віки,
Що це можливо, знаєш. Поможи!
Когось у часі просиш і благаєш …
І він не витерпить. Зламає всі закони. Що для любові людські заборони?!
Зірвавши пелену тисячостоліть,
Ховаючи кохану від жахіть,
Той хто з тобою наче привид говорив,
Тебе від твого світу полум’ям закрив.
Здивована. Світ замків і машин.
Жінок, що не згинають спин. І не ховають вроду від людей.
Тобі достатньо було двох годин,
Щоб зрозуміти, хтось усе зробив. Із твоїх мрій. І деяких ідей.
А час, як виявилось, спить. Твоя любов, як і тоді, стоїть
В оточенні новітніх інквізиторів очей.
Для них тепер не злочин книжка чи знання світів.
Новітній злочин – вибух почуттів.
У цьому світі нежива любов,
Пальне для мозку, що колись текло як кров.
І словом неможливо образити,
Усе, що можна, треба дослідити.
Твою любов зібрались засудити.
Твої емоції тут жоден аргумент.
А вирок – знову на вогні спалити,
Бо не потрібен недолугий інструмент.
Ламаєш все. Що цінності в безкриллі?!
І разом ви щезаєте в віках.
Машини й інквізитори безсилі.
Там де любов, там пропадає страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2018
Щось непривітна Верховина. Уся в вітрах …
Колиба двері мов сама відкрила. Ламаєш страх.
Чого вас в гори? Тут саме каміння? Питає старий гуцу́л.
Сміюся: в пошуках цікавих клаузу́л?
Попахкує у нього люлька,
Чи то земля в руках? Вертить. Маленька кулька …
І вік його для мене таємниця,
Чи то йому таке свята водиця?!
Чого прийшов? На бай зайшов? Чи бартки гарної не маєш?
Сміється: в жовтні може афини збираєш?
Чекай, прине́су бербеницю. Може зі мною поснідаєш.
Чи яка бола? Але ж борзо ходиш? То правди значить ти шукаєш.
Ото вже варият. Одного вже такого знаю.
Сиджу отут і теж у гір сто літ питаю.
І вже щось знаю. Трохи бачу. Трохи чую.
Бери ось ґуґлю. Троха з тобов помандрую.
Зайшли в печеру. А вона питає: єк ду́жі?
Що сказати? Я ж гуцульською не знаю.
Мій гуцул каже: та хіба ж то лихо.
Кажи, як вмієш. Але кажи все дуже тихо.
В наступну мить ти раптом помічаєш, що ти вже птах. Летиш.
Щось по землі шукаєш.
Чужа якась земля. Порожня. І втомились крила. Здавалося, що спиш.
Та відчуваєш, що втрачаєш силу.
Мольфара кличеш. А його нема. Ти падаєш …
Упав без болю. А навкруги стіна. Печера мовчазна.
Ти знову пробуєш. Злітаєш вище й вище.
І раптом вниз. Фігура мовчазна. То інший я.
Замучила війна. Десь в самоті моя сім’я.
Не повернутись. Я це розумію. І вибору нема.
І знову вниз. І знов багнюка, рови,
Австрійська форма. Незнайомець щось говорить.
Це знов війна. Потиснута рука.
Мій птах летить. У прірву він шугає. За ніччю ніч.
За роком рік минає.
А далі диво – дивина. Сидить у горах чоловік і шахи грає.
Якими ти? Мене питає.
Хай будуть білі. У перемоги є ціна? Ціни не має.
Є мета. Хто зрозумів мету, той в грі перемагає.
Та чудернацьки граєте щось ви. Хіба одразу стільки ходів
Оця фігура має? І кінь так різко вниз не повертає.
А хто це так сказав? Хто правила дав ті?
А може правила у кожного свої.
Хай кожен сам по своєму зіграє …
Тоді де візьму я аж стільки тих світів?!
Тоді і істина буде моя?!
Але ж самотність гірша за звитягу.
Оце і є твоя ціна …
Шукаєш одинокі душі і творите всі разом світ.
Чи світлий, чи такий як чорна ніч?
Заради спільного добра
Ти відмовляєшся крутити долі.
Свою, чужі. У цьому добра воля.
Кусочки світлого збираєте в одні долоні …
Я дякую за все почуте. Зі мною поруч весь мій рід.
Політ – то вже для мене звична річ.
Але чомусь, чим далі, тим чорніше,
Все менше переплетені світи.
Що на землі здається багатіше,
То для душі – в багнюку забрести …
Голос мольфара: ой, пропаде ґазда.
Я й не помітив, що весь час той поруч був.
Вирує темрява безглузда.
А у цих шахах хто хоч щось добув?
І знову на горі. І знову шахи.
Сидить, блиститься весь яскравий пан.
І посміхається, говорить дуже гарно.
Але вже правила диктує сам.
І кожні п’ять хвилин він правила міняє.
А може навіть кожну мить.
І круговерть він цю не зупиняє.
Втікай назад, - душа моя кричить.
Я дошку з шахами від себе відкидаю.
І знову птах мій десь в пітьмі летить.
Кидається із боку в бік. Він обрій хоч якийсь шукає.
Враз бачить світло. Радісно кричить.
Знову печера. Все пізнав? - питає.
Супутник мій. Я вже й не знаю хто.
А де ж мій рід? Десь по світах блукає.
Як буду рятувати я його?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772203
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2018
[b]Д[/b]итячий спогад переважить мільйони дорослих
[b]А[/b]нтична статуя красивіша за п’яну і сумну сценічну зірку
[b]Й[/b]ому сподобалась та, що була остання
[b]М[/b]ісцями поміняв бог одиничку і четвірку
[b]Е[/b]поха вся нагадує мовча́зну і тривалу сцену
[b]Н[/b]іхто у ній не грає самостійну роль
[b]І[/b]скрить і одночасно спить. Вважає, що модерно
[b]Р[/b]озламано сценічну антресоль
[b]У[/b]же мені сміятись наче треба
[b]К[/b]идаюсь жартами немов сніжка́ми в тебе
[b]У[/b] тебе моє небо. Що ж зна́йду я для тебе в себе?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2018
Якщо би жили ми у вимірах кількох.
Одразу. І не були рабами часу.
Сюжет Один. Солдат. Ти захищаєш рідний край.
А сюжет Два: поет. Мовчання гір – то справжній рай.
В наступному вже тридцять сьомий рік.
Тебе на смерть колишній друг прирік.
За мить Майдан, гудуть усі вітри.
В пошані не надовго правди кольори …
Нарешті спокій. Вдома. Рідний дім.
Ти обіймаєш ту, що наче стала всім.
І раптом зміна. І душевний крик.
Вона пішла. І бите скло. Долі барвник.
Немов би пульт душа в руках тримає.
Та рішення усі він сам чомусь приймає.
Спочатку в просторі, а потім в часі.
Хто б витримав? Де ж гавань та? Ніхто не знає.
А потім раптом з’явиться вона.
Все інше зупинилось. У невідомості низька ціна. Така одна.
Ти половинкою була. Знайшла.
Закінчилася просторо - і часозміна. Ми стоїмо біля вікна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772044
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2018
У прірву часу кинуто думки.
Цікаво глянути, як все було насправді.
Не затушовано, не домальовано зірки,
Не вставлено осіб негідних в цьому хіт - параді …
На Чорну Раду чи сліпий Переяслав,
Могутній хтось на кілька днів послав,
Про сенс спитати в Лодія Петра,
Як галичани у посли не вибрали Франка?
Що ми така ж твердиня олігархів,
Як зараз, так і сотні літ була …
Ура. Здобуток – світ розваг батярських.
Рясніє звичка хабара …
У галерею на громадські гроші
Самі підробки хитрий хтось придбав,
Справи міські немов незграбні ноші,
Лояльну більшість розум не здогнав …
В народу за плечима така доля,
Нумо сваритись: де ж бунтарська воля?
Вже не один був голову поклав,
На нього хтось слухняний нашептав …
Дивись, читай. В книжках пересторога.
А хитрий ззовні каже: я кредит вам дам!
Чужий процент – не щира допомога,
Це тільки інтерес. Будуй державу сам ….
Накраденим вже можна обліпити
Палаци, вілли, що у них ще там?
А українець далі сонно хоче жити.
Бог засмутився: так багато спроб не дам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771807
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.01.2018
Не відпускай моєї руки.
Мені ця ніжність надважлива.
Куди б я не пішов, тобі так само кудись потрібно йти.
Ця ніжність дуже тиха. Байдужість галаслива …
Не відпускай моєї руки,
Бо я зірвусь й летітиму роками,
Поки за щось несправжнє учеплюсь,
Несправжніми, не своїми думками.
Не відпускай моєї руки,
Не дозволяй піти самому.
Навіть, якщо я захочу піти,
Навіть, якщо відчуватиму втому.
Втому від справжнього. Втому від боротьби.
Втому від постійного бігу чи ходьби.
Якщо я захочу зупинитися, встань поруч зі мною.
Життя не стане грою … просто люби.
Чи може бути навпаки?
Якщо ти зовсім не змінилась,
Якщо тепло, якщо так легко поруч йти,
Зірвусь униз, але з тобою. Ти зупинилась.
Немає часу. Простір теж не має меж.
Несеться в просторі твій чарівний кортеж.
А ніжність посмішки одна на сто світів,
Я це побачити завжди так мріяв, так хотів ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018
Це моя земля …
Не пай, який мені вділили.
Який пізніше заберуть за безцінь.
Якби людина захотіла,
Якби вона хоч мала крила,
Може б десь в небо полетіла.
Якби людина здатна була зазирнути в далечінь,
Якщо я долею своєю і дітей
На цій землі вже зовсім не керую,
На вимоги як власника землі
Я відповідей жодної не чую,
І покидаю рідні я краї,
Чужину обіймають мої крила,
А на моїй омріяній землі
Стоїть чужинська велетенська вілла!
А в ній раби, які там якобінці
Бідніють на очах,
Ще й платять за своє наче якісь чужинці …
І тільки страх …
Знівечені ярмом
За кілька сотень літ
З колін по міліметру
Вставали українці …
Могили по ярах
І камінці у серці,
Стояли на вітрах
По двоє знову в герці* …
А далі буде битва -
Остання вже мабуть.
Напились вже гіркого питва.
І не одного з поля понесуть …
І буде край. І править в нім закон.
Чиновництву наказ, а не поклон …
Суддю і прокурора: шапки геть і на Майдан
І слово правди видає ТВ – екран …
*[i]Герць — поєдинок українських козаків з ворогами перед боєм, двобій окремих воїнів перед головною битвою[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771686
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2018
Чудовий фермер. Рідний син землі
Втішалася тобою Україна.
Цікавило усе. Боліло все тобі …
Тобі раділи друзі і родина …
Найбільше вразило тебе,
Як на землі цій дід загинув
Брудною шторою закрили від небес
Все на десятки літ. Болить все внуку й сину …
Для плану розстріляли чужаки -
Орда, що оповила Україну.
Як виявилось, ці ж самі зірки
На долю твою наплели руїну …
На фермерському полі для розваг
Місцеві глитаї вчинили полювання.
У відповідь на зауваження твої
В хід кулаки пустили. Совість там остання …
А потім прокурор і поліцай
Готові везти селянина в каземати,
Що він один шістьох з рушницями поклав
При цьому встиг собі в’язницю намотати …
Побігли в РДА листи «свідомих»,
Що наче всю округу залякав.
Це добре, що не знали друзі втоми,
Хто не боявся, той з тобою поруч встав!
А далі був Майдан …
Ти не стріляв ні в кого.
Ти ноші ніс і не одного врятував.
А куля снайпера - для чого невідомо?!
Чужак не знав, яку людину він вбивав …
Найкращий друг
Стоїть і гірко плаче,
Лишив мене самого, рідний мій козаче.
Хіба знайду такого ще на цій землі,
Селяни – фермери? Ні. Справжні королі …
Будинок при дорозі. В ньому ключ.
Втомився, подорожній? Тобі раді.
Його зробив Чміленко власноруч.
Комусь стояла совість на заваді …
Як дід загинув, так і ти пішов,
А ми щось мабуть ще не зрозуміли,
Віктор Чміленко так життя пройшов,
Щоб очі ми свої хоча б на мить відкрили …
* [i]Вірш присвячено Віктору Чміленку[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771567
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2018
Тебе не бачив цілу «вічність»,
Та що там вічність … кілька днів,
Зима згадала свою сніжність.
Набавила неспокою мені …
В гітари залишились три струни,
Та й ті розстроюються мало не щомиті.
Навіяв сніг такі ж, як він, білющі сни.
Лише думки летять вітрами в житі …
Не знаю кольору твоїх очей.
Ти їх страшенно заховала.
Може, щоб в світлі днів, в пітьмі ночей
Ніхто не бачив, що кохала …
Вже тільки дві. Мелодія проста,
Фантазія - дражлива і зваблива.
Напишу краще я свого листа -
Мелодію дощу. Вона така чутлива …
Одна. Та радісна яка!
Бурхлива, вибухова мов ріка.
В своїх емоціях упевнена, стрімка.
Моя ти подруга дбайлива …
На плечі опускається рука.
Так ніжно. Мов листок злітає з клена.
Шість струн на місці. Ти така близька.
Тепло́. Зима – це тільки сцена …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2018
Ні, зовсім не про польський фільм писатиму я ці слова.
В маленькому селі у горах
сім’я священика жила.
Завжди відкриті двері дому,
завжди відкритою душа,
Священство й медицина,
попри втому - людського світла два крила.
Чи світлий ти, чи темний наче ніч?
Добрий душею, заблукалий у пітьмі?
Допомогти тобі – звичайна річ,
Якщо приїхав ти в журбі …
Хороша Віденська освіта,
Чудовий лікар і отець,
Щоб людям всім допомагати,
Черпав тепла людських сердець …
В саду могили, щоб не здатись
обрали хлопці Небеса.
Священика ще не чіпали
за ті знахарські чудеса …
Коли постала Україна,
Отець спочив.
Радів цим змінам …
Не було дочки ані сина,
Та світлим світиться стежина …
Чи хтось хотів, щоб щось навчив?
Було про це заговорив ...
Та нерозумна в нас людина,
Вже час минув. Пізня година …
*[i]священика-лікаря звали о. Василь[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018
Дванадцять тисяч років,
Ламаючи всі офіційні строки,
Комусь ти Храм, комусь Могила,
Знання не спраглим не відкрила …
Кому цікаві найдревніші письмена?!
Тут вчилися колись древні шумери.
Описана історія земна,
Початок і кінець нової ери?
Петрогліфами списано стіну.
Налякано вже не одну людину.
Найголовніше сказано давно:
Лиш чисті помисли врятують Україну …
Не раз вже сказано: дивись, а не грабуй,
Як маєш щось додати, будь як вдома,
Як хочеш щось почути, то почуй,
Якщо для тебе цінність – невідоме …
А так, скажи: чого сюди прийшов?
Тут золота немає, тільки сила,
Але якби ти силу цю знайшов,
Вона б тебе, мабуть, самого вбила …
Держава вся як кам'яна могила,
Лише не та, що найдревніший храм,
Фальшиві цінності, діряві крила,
Майбутнє подаровано вітрам …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771346
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2018
Ви так сміливо говорите,
З любові, а не з ситого гонору.
Людської гідності стандарти тво́рите,
Повага й оплески честі донору …
.....
Ця роль не комедійна …
А нам здавалось, що для вас інших нема.
Серйозна роль під назвою Людина,
Коли ціла країна – це тюрма …
Під час спектаклю сиплються погрози,
Давно б раділи, якби утекла.
Та ця неповноцінна проза
Не може знищити актора ремесла.
Кидають непокірних в автозаки,
Набухли камери російської тюрми,
Людей шматують новочасні вовкулаки,
Зростає прірва між вони і ми …
Колись навчала всіх ходити рівно,
На каблуках. Було це жартома.
А виявилося, що ходити гідно,
Ви вмієте також. Що для росії дивина …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771110
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.01.2018
Ти є.
Ти просто є.
Це так багато в цей зимовий вечір.
Це знову прагнення нового,
Викидаючи старі і непотрібні речі …
Ти була.
Ти завжди була.
Я просто тебе не помічав у цій колотнечі …
Я не бажав нічого нового,
Я не виходив за буденність і не бажав утечі …
Ти будеш.
Ти завжди будеш.
У твого тепла немає кінця …
Як багато світла у твоєї душі …
До неї у просторі вже послано гінця,
Зіграно симфонію, написано вірші …
Чи була любов завжди?
Чи міг хтось її створити?
Хіба можна сказати іди
Тому, хто не вміє ходити ?!
Так виходить, вона - сенс всього,
Хіба можна сенс комусь створити?!
Його можна тільки зрозуміти,
А щоб розуміти, треба зберегти …
Бажано своїм життям, а не чужим,
Бажано своїми мріями, а не чужими,
Тоді ображений не буде злим,
Буде втішений, оточений Своїми …
Це значить, що вона у нас живе завжди,
Потрібно очі ши́роко відкрити,
Щоб побачити пройдені світи,
Де я уже мав щастя тебе любити …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018
Вона десь у тисяча сто,
Він десь у дві тисячі з чимось.
І буде продовження у цього кіно,
Інакше все б на світі зупинилось …
Він знайде шлях, щоб пройти крізь час,
Здивується, бо вона уже чекає з того боку,
Насправді камінь Перуна не згас,
Поєднані серця не розділити строку …
І знову половці ітимуть на заставу,
Їм помагатиме північний хан,
Юнак з майбутнього дістане камінь з того ставу,
Русі зупинить дерибан …
А славних предків він візьме з собою
У наше сьогодення на коротку мить,
Щоб знищити наживи злу потвору,
Що в нас панує, поки Україна спить …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2018
Сто сорок три сантиметри
І сорок три кілограми.
І до землі десятки метрів.
Завмерли всі
В очікуванні циркової драми …
Яка звичайно ж неминуча,
Якщо не в двадцять, то в тридцять дев’ять …
Ліліан Лейтцель – кокетлива і блискуча
Нею захоплюються.
Про неї всі говорять …
А публіка рахує обертання.
Десь там високо, без страховки, у повітрі …
Завмерло боязке чекання.
Вона сміється …
У передчутті овацій, квітів …
Щось обіцяла своєму чоловіку,
Що теж літає над манежем ...
Трапеція зірвалась - кадр публіки німого крику,
Схилились журналісти над гарячим репортажем.
Ще сіла в поїзд,
Стільки сили було в жінці.
Останній переїзд
Закінчився на проміжній зупинці …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2018
Дивись уважно, Балатон,
На березі твоєму народився
Той, хто дарує усмішок мільйон,
Тут Імре Кальман вперше публіці вклонився …
Засумував батько – банкрут,
Та не злякав тебе недолі спрут.
Духом не впав … Гроші зібрав.
Рояль старенький другом став …
Не склалося симфонії писати,
Не склалося і довго сумувати.
Провал черговий. Що ж потрібно світу?
Візьму й напишу оперету …
А далі Паула як промінь,
В житті теж оперети повінь.
Вона співає, він їй грає,
Музика світом походжає …
Так 20 років.
Раптом дуже захворіла,
Пішла
Щасливий будь, - просила …
Просила, щоб
Не залишився сам …
Він обіцяв,
Не вірячи дивам …
З’явилась дуже молода дружина -
Раніше в борг купляла каву й щось до кави,
Тепер любила гроші і забави.
Спочатку думав, не любов, вистава …
За трьох дітей у подарунок
Подарував Фіалку із Монмартра.
Коли ж надумала з французом утікати
Маестро не бажав протестувати …
Та передумала раптово,
І повернулась в рідне коло …
Француз красивий, в танцях вправний,
Але старий дивак - коханий ...
А далі сталася біда …
Жива обличчя тільки половина.
Коли заснув, душа пішла
Сумує не одна країна …
Любов свою лишив
На сцені і в житті.
Він дуже не спішив,
Ніхто не буде в самоті …
*[i]Кілька моментів з життя Імре Кальмана[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2018
Життя у шахах -
Така реальність.
Фігури в ковпаках і капелюхах
Доводять впродовж гри свою старанність ...
Стоїть пішак. Далеко королева.
Корона в неї металева,
Їй нецікава поруч ця мала фігурка -
Дерев'яна і дешева ...
Але у нього є єдиний шанс,
Якщо не буде збитий офіцером,
Якщо зуміє втримати баланс ...
Якщо домовиться з сусідом зліва - каскадером ...
Непросто шахматній фігурі
Змінити все ...
Позаду сотні кілометрів,
З досягнень - блискавка - есе …
Сьогодні королівська роль в мадам Клавіатури.
Крокують пішаки - ламаються структури
Емоції, переживання - рудименти ...
Долають простір електронні документи …
Гостями стали ми в новітній емоційній креатурі …
Згоріли мрійники.
Принесені у жертву на догоду режисурі
Якоїсь нео – культури …
Пробачте той жахливий світ:
Годинами дивитись в очі
Шалена маячня … І сни посеред ночі,
Прогулянки удвох,
Тримаючись за руки,
Який коефіцієнт раціональності у розпачі розлуки?
А може буде спеціальний чіп.
Потримав мить, відчув наплив кохання,
Якщо якийсь шалений віп,
То може навіть і дозволено страждання …
Чергові двоє знов ламатимуть той світ,
І двоє принесуть йому загибель.
Знайдеться одинокий зореліт,
Знайдеться їм обитель …
Пішак дійшов,
Дійшла й колега справа.
А на фігурки білий сніг пішов.
До шахів підійшла мадам Духмяна Кава ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2018
"Я працюю клоуном,
Я роблю життя смішним,
Від блюзнірства тягне холодом,
Я ж хочу, щоб було живим …
Надуті і ображені,
Байдужістю заражені,
Над-справами обтяжені
Просте роблять складним …
Даю себе образити,
В сценарії так сказано,
Якщо цим можна вразити,
Комусь протипоказано …"
Ти дивишся і плачеш.
Ну що то за невдача?!
Якийсь потворний треш.
Та й доля ця бродяча …
У світі успіх в тих,
Хто топ і хто з мечем,
Не в тих,
хто гріє сміхом і плачем …
Здається так.
Все інше - середовище нікчем?
[b]Де ж тут зустрінешся із вдячним глядачем?![/b]
Ти поглумився над ілюзіями світу,
Не зрозуміли твоїх жартів діти,
Прогнали з трупи, але в нагороду
Овацію отримав за свободу!
Дивуєшся? Він зовсім не смішний.
У гордості своїй став чарівним.
І топ колишній - карлик поруч з ним.
Не бачила? Він завжди був таким …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2018
Під куполом цирку він тримає її з останніх сил,
Вона вмовила його, щоб без страховки.
Що? Вона думає, що у неї двоє крил?
І не зважає на вічні його відмовки.
Вона знає, що він боїться й мовчить.
Вона знає, що він боїться за неї.
Тож навіщо вона його злить.
Без поясу не врятують жодні феї …
Із задоволенням немов ядро
Закинув б він кудись оцього імпресаріо́,
Чорніє все його нутро,
Йому б лише побільше того ажіо́ …
Вона ж все слухає його,
Переживає за постійне місце в трупі.
Як ми досягнемо вершини купола свого,
То все піде як у нон – стопі …
Вчергове повен зал і глядачі …
Настроєно вчергове видошукачі.
Якесь дитя чогось так гірко плаче,
А хтось ловитиме в руках удачу …
І перший раз, і другий все як слід,
Позаду небезпечний перехід,
Він, як завжди, її міцно впіймав,
Щоб дотягнутись, щось не врахував …
В останню мить подумати ще встиг,
Що залу крик якось наче застиг,
Глядач йому завжди добра бажав,
Останні оплески з собою він забрав …
Нема проблем в новітніх тих бариг,
Нова вже трупа валиться вся з ніг.
Усе заради бариша ...
Озвалось на "гальорці" серце глядача …
Портрет сміливця просять винести на біс,
І тої, кого він в останньому польоті ніс,
Злякались глядачів. Останній не формат
Ти заслужив на це, бунтар і акробат ...
*[i]під враженням від долі Альфредо Кодона і Ліліан Лейтцель, але сюжет дещо спрощений[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2018
Чи справжня ти? Чи справжній я?
Ото надумана дилема.
У справжності критеріїв нема.
Тут зовсім неважлива схема …
Я уявляю тебе такою …
І ти такою не є.
Ти уявляєш мене таким.
І це зовсім не єство моє …
У чому цієї прихильності причина?
У багатій уяві? Близькі серця́?
Може, фантазія наша якась злочинна?
Але ж кожен чекає цього неспокою гінця …
Бо інакше квітки з пелюстками ночі,
В них нічого немає - зовсім нічиї очі,
Дні вихідні і дні робочі
Зовсім ніякі. Нічого в такі ти не хочеш …
Твоя несправжність насправді найсправжніша,
Твоя відвертість насправді найщиріша,
Твоє мовчання – найголосніші голоси,
У світі стільки рідної краси …
Чи справжня ти? Звичайно, так.
Чи справжній я? Мабуть, що ні …
В своїй несправжності заради тебе
Згорю, мабуть, я вже у справжньому вогні …
А може, так мені і треба,
Штовхаю землю я від себе,
Злітаю в небо,
Лечу до тебе …
І десь там у польоті поміж хмар
Ми заблукаємо з тобою серед чар.
Несправжнє унизу. Ми летимо …
А ти все думаєш, що ми спимо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2018
В такі дні варто говорити про любов …
Це найпростіше, коли все складається, все просто
У сина магла й чарівниці перемішалася вся кров,
А далі все зробилось небезпечно і двоїсто …
От спробуйте, коли не люблять вас, любити,
Тих, хто не вірний вам, цінити,
Як ображають вас, дружити,
У чорному вдавати, в білому не вміти …
Твої захоплення не побажаєш комусь навіть уві сні,
Вони були по справжньому страшні,
А та, що полюбилась,
Хоч другом залишилась,
Та не твоя Лілі …
Обрала того, хто знущався над тобою,
Який при цьому встиг спасти твоє життя,
А потім, як загинули обоє,
Охороняти став ти їх дитя …
При цьому ворогом тебе усі вважають,
Для всіх чужий, лише один Важливий Хтось все знає,
Що ти у жертву все життя віддав,
Заради тої, що колись кохав …
Загинув спільний ворог,
І ти теж загинув,
А син її зумів усе лиш завдяки тобі,
І на почесне місце в галереї слави
Тебе з трудом запхнули в тісняві …
Ти її очі мріяв і побачив,
Такі у сина, як у неї у житті,
З сльози син вийняв спогад і пробачив,
Хоч не було що і пробачити у цьому викритті …
Прості герої – ті кого всі бачать і не лякаються таких вві сні.
Надам я перевагу новітньому вертепу.
Чомусь так захотілося мені …
Потисну руку Северусу Снейпу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2018
Чомусь завжди невчасно настрій маю я до коляди.
То надто скоро, то запізно … приєднуюся до святкової ходи.
В автобусі чи на роботі то про себе заспіваю,
То вголос, коли сам по вулиці блукаю.
Такі прості й важливі ці слова,
Якими кожен рік люди добро в собі вітають …
Колись було. Обценьками неначе
З ефіру виривалась коляда,
А чобіт по платівках скаче -
В серцях і в головах біда …
Тепер біда у іншому.
Такий пан голосистий!
На церкву гроші як з ялинки голочки.
А зазирнути усередину. Душа йоржиста
То не душа уже. Суцільні дірочки …
А той, що без грошей. То годі й поховати …
І місце дороге, ще й шкода відспівати.
У чергу до Петра на дорогих авто?
Так ще й Святого можна налякати.
І не побачиш добре, бо тут темне скло ...
Святий крізь скло то зазирає,
І посохом між душ все світле вибирає ...
Один вдає, що він багаж,
Петро багаж весь викидає ...
Старенький Запорожець під'їжджає,
І ти туди ж? - Святий питає.
О, ні, шановний, ти не знаєш,
Як все життя його збираєш,
Змоги покинути не маєш ...
Хтось обіцяє вілли і рахунки,
Хтось митницю проходить, як завжди,
Переживає, щоб пакунки
Усі без втрат у невідоме пронести ...
Шоу талантів? Інше свято.
Зими як не було. Різдва багато …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770068
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.01.2018
Я знову слухаю тебе, Шопен,
Ця музика твоя - якась безмежна.
У ній немає слів,
Не чути в ній імен,
Вона така необережна …
Мабуть тому, що в мені теж живе любов,
Як та, яка тебе так надихала,
В мені ти свого слухача знайшов …
Так як і ти скажу: якби ти знала …
Якби ти знала,
Як чудово уночі,
Коли зірки – думок і мрій вивідачі,
Ти б мене мабуть тут внизу не упізнала …
Якби ти знала, як в дощі
Нас небеса наповнюють любов’ю,
З-за хмар крилаті посланці
Втішаються своєю роллю ...
Кудись лечу далеко, аж за край …
Наздожени мене, прошу́, впізнай,
Осіннім вальсом все наповнено й його дощем,
Під ним стоїть любов з своїм програвачем …
Мені ти стільки підказав, Шопен,
Такої ніжності немає в музиці ні в кого,
Мільйон скерованих у небеса антен,
Ніколи б не зробили так багато всього …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2018
Гуляєш нічним містом …
Скрізь вогні, вогні, вогні.
Це просто кожні двоє десь там всюди у пітьмі.
Щиро, а не вправляються в артистизмі …
Я знаю, що все не так, як у твоєму сні,
Я знаю, щось не так, мабуть, в мені.
І, мабуть, в інший бік тобі … хоч іноді.
Але я буду вдячним тобі,
Якщо ти будеш далі у моєму житті.
Я сидітиму поруч з тобою
Тут за столиком у кафе.
Я любуватимусь тобою такою,
Цілуватиму твоє лице.
Я бродитиму з тобою вулицями якогось дуже старого міста.
Твоя присутність робитиме його знайомим.
І не потрібно імпресіоніста чи символіста.
Все буде надзвичайно справжнім і не викликатиме втоми.
А може я буду зовсім далеко,
Але буду близько – близько,
А може, я зможу так сказати і щодо тебе,
Без жодної хмаринки чомусь таке хмарне небо …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2018
Чиновник, злодій чи крутій,
Ти на дорозі нам не стій ….
Мов антидот, антитоксин,
По вулиці іде громадянин!
Твій, олігарху, даремний сміх,
Не хватить доларів твоїх,
Він не продасть і не вкраде,
Не зрадить і свій шлях знайде …
З глибоких славних тих віків
Долинув предків мужніх спів.
Бач, олігарх уже спітнів,
Може не стати літаків …
І ззовні ворог теж закляк
Народ ожив, прогнав гуляк!
Не забереш ґрунти й кругляк!
Громадянин показує кулак!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769775
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.01.2018
Що [b]може[/b] зробити жінка для чоловіка?
Чи має якось у справах його замінити …?
Ні, цього не можна робити …
Жінка має для нього світити …
Щось по зірках не сходиться у чоловіка ...
Що [b]може[/b] з цими зірками жінка зробити?
Вона має по них ходити …
Що [b]може[/b] жінка з цими віршами, піснями зробити,
Що ними чоловік її навчився любити …
Вона має в них жити …
Як чоловік в інший світ не може двері відчинити?
Що [b]може[/b] з цими дверима жінка зробити …
Ні, вона не може за нього це зробити …
Вона [b]може[/b] просто по іншому жити навчити …
Тільки цього, звичайно, треба їй захотіти …
І на це звичайно треба йому заслужити …
Тут замало подарувати квіти ...
Вчасно сумувати і вчасно радіти ...
Треба вміти серце в долонях зігріти ...
Що [b]мусить[u][/u][/b] жінка робити?
Жінка мусить любити …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018
Блукаєш в замку
Людям і собі самому
До глибини душі
Відразливо страшний …
Ці чорні стіни
І життя такого втома
Пробігла тінь
Летюча миша - рідня твоя відома
Ця вже вдома …
За що покара ця?
Нам це знайомо.
Ніхто не пробачав сліпому …
Що не побачив
Від руки своєї зла …
Тепер чекаєш,
Що сюди прийде Вона
І визволить тебе
Беззахисна, безкорисна, зовсім одна?
Попався її батько у тенета,
Пообіцяв віддати найдорожче
І те, що любить він найдужче.
Мабуть не бачив взагалі нічого крізь свого лорнета …
Красуня та звичайно врятувала
І батька свого, і чудовисько оте,
Поки околиця вся пліткувала,
Немов за гроші продала
Молоде тіло і лице …
Так, знову вдалося когось спасти.
На біс виходили щасливі персонажі.
Немає лиш того, з ким була би щаслива ти,
Не прийняті в казках подібні епатажі …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018
Пекучий здогад пропалив свідомість:
Той світ навколо – то людська душа.
Якщо душа в темряві, то і світ навколо чорний,
Така … не варта мідного гроша …
Якщо ж душа як вечір над рікою,
Весняний ранок у саду,
Одразу робиться і світ такий навколо,
Тоді життя все схоже на весну …
Той самий світ, та різні очі,
Не кожен може бачити, що хоче,
Не кожен зрозуміє, де добро, де зло,
Бо зовсім різне світу тло …
Бо душу не наповнювали музика й вірші,
Бо перед очима тільки бариші,
Бо дружба у дитинстві поруч не пройшлась
Кохана не шукалась. Тому і не знайшлась …
Один глянув у світ і бачить весни цвіт,
Дівчата як зірки, веселі дітлахи,
А інший вкрасти де, і потім як втекти,
Що є там у душі, це й бачиш різний ти …
Скільки тих душ, багато так світів,
Світи ці всі то в мирі, то в війні,
Світи буває так переплелись,
Один без одного вже не підуть кудись …
Рідні світи на допомогу кличуть всі.
Дороги ці буває, що прості, прямі,
Буває, що не знайдеш вже шляху
Ну як спасти таку - глуху, сліпу?!
Коли здавалось чорне все кругом,
Прогнавши із думок усе пусте,
Все те, що видавалось урочистим,
За справжню мить змінити можна все,
І світ навколо раптом стане чистим …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769479
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.01.2018
Висоцький якось похвалив в вірші когось
Дещо незвично:
Ти правильні в дитинстві, друже, книжки прочитав.
Сьогодні все це і доречно, і логічно.
В країні правлять
Ті, хто ображав і хто буденно крав …
В країні правлять ті, хто не читав ...
Не скатертина самобранка вже. Держава як якесь корито …
Середньовічне полювання на відьом фуршетами відкрито …
Комусь би дуже не завадили Олеші товстуни.
Цап – відбувайло, українці, вкотре саме ми.
Нахмурився б від пертурбацій влади навіть Карл Великий.
А для сучасних інквізицій - інші страдиварі і да вінчі.
Сьогодні вільнодумності політ - лише в дрібних деталях інший.
Як ми живемо з цим, то ми хіба мудріші? Може, в чомусь гірші?
Абсурдності безмежні небеса,
Вдивляємось в чергове на екранах шоу,
Придворний глашатай глаголить, що
Наука – надто дорого і що нудьга - віршів краса,
Актори у житті паскудять нам з екранів рідну мову!
Із глибини століть немає нам поради
Бо не читаємо книжки. Чергові ні про що наради …
Тепер в пошані не дешеві клоунади.
А на екрані вже верховний небожитель
Крутійства, фарисейства в чомусь учень, в чомусь вчитель …
Я б може посміявся і забув?!
Впадаємо у транс від емоційних коливань,
Благань, базікань і балотувань ...
Але ж, народе, ти це все вже чув!
Чому ж в самого тебе мало так бажань?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769309
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.01.2018
Закинув десь свою гітару,
Я з нею чверть життя колись пройшов,
Коли мені погано, пам’ятаю, граю,
У ній я друга був знайшов …
Тепер стоїть покинута й розбита,
Це ж не її проблема, що не співалося давно,
Це ж не кінець історії. І книжка ця відкрита.
Білий пісок, струна і молоде вино …
І пальці вже не так болять, як то було раніше.
Вже пальцям легко. Просто дивина …
Слова складаються простіше, сміливіше,
Слова уже всі є. Ще музики нема …
Так й у житті не варто покидати
Те, що в руках і те, що від душі.
Тоді буде усе гарно звучати,
Коли гітари не чиїсь, свої …
А так, коли єдині інструменти -
Байдужість, хитрість і обман,
Гітари – непотрібні рудименти.
Гітари згин таким не нагадав б жіночий стан …
Якщо гітару не умієш обійняти,
То як тоді кохання у руках тримати?
Не рідним стане вигин тіла, а всього лиш дорогим,
Якщо його за гроші купувати …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2018
Блукаю парком. Снігу вже немає
Це як так сталось? Перше січня …
Якась звеснянена зима
На чари вже потратила півдня …
Може пройтись оцим майже весняним містом,
Втішаючись зеленою травою, теплим вітром …
Над міру, як для обідньої пори, порожнім світом.
Забиті магазини свіжим хлібом …
Привіт, – вітається з тобою хтось раптово.
Я впізнаю цей тихий грудний голос …
Це ти? Навколо стало все казково.
Я скучив так по цьому комусь …
А навкруги не стало вже нікого.
Планета створена для двох.
За мить, мабуть, не буде цього всього,
Продовжиться невчасної весни переполох …
Ми звикли розбігатися надовго.
Що нам до швидкоплинності життя?!
А що як у весни забракне тепла свого?
Зима повернеться невчасно з забуття …
Граф Час за кавою з маркізою Зимою
Сьогодні засиділись допізна.
В цей час десь у далекому кафе
Самотня і сумна, одна
В фортепіанних клавішах уся
Віконте́са Весна …
Цей час проводив він зазвичай з нею,
Але у Часу в серці лиш одна …
Сидить він з білою красунею своєю.
Куди йому до світу і невчасного тепла …
Хіба тепло невчасним може бути?
Воно потрібне завжди й будь-кому?
Вже й сум Весни нам вдалося відчути …
А що як Час просидить так і зиму, і весну?
А може, дорога маркізо,
В часи безглуздя і безвізу,
Поставимо не крапку, а велику кому,
Приходитимемо ввечері після усіх турбот
Разом до свого додому …
Запалимо свічки,
Наллємо каву,
Весну запросимо раз в рік на цю забаву,
Закриємо всі часові дірки …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2018
Вірніше друга у людини не було,
Як взагалі могла вона без нього,
Коли собаку в людську хижу занесло,
Все, що могла, людині віддала. І не взяла нічого …
Вона і охоронець, і розвага для дітей,
Слухач терплячий для розмов серед ночей,
Хіба хоч раз сказала слово про якусь зарплату?!
Ну дай тоді хоч друг на щастя лапу …
І ось такий нам оберіг на цілий рік.
Хоч не вартуємо такого друга,
Він поруч з нами попередні всі пробіг,
Не покидаючи свої півкруга …
Собака дружить і цінує зграю,
Людині не шкодує співчуття і жалю,
Заради нас доходить до самого краю.
Їй щиро скаже друг: тобі я довіряю …
Собаку, що жила на волі,
Ніколи не посадиш на ланцюг.
У пошуках людської долі
Навчить нас жити, наш найкращий друг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017
Знову приходиш, Новий рік.
Радію як всьому новому.
Старого тягну за поріг.
Старого теж не дам нікому …
В новому будеш інша ти,
В новому буду інший я,
Не полінуйся, розбуди,
Така чужа, така моя …
Без тебе знову я засну,
Чи понесусь ламати стіни,
Проб’ю прохід у пустоту,
А там не люди, а машини …
Як щось не так, то розбуди,
Щоб я назад не озирався,
Щоб я боровся і штовхався,
Міг оживити наші сни …
Наллю червоного вина,
За добре треба все до дна!
Щоб рідні поруч у житті
Якщо не так, хоч у вірші …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017
Засмучена,
Майже навпіл розламана
Блукала ти зимовим містом …
Тут в цьому парку так порожньо.
Всіх налякало вітру свистом,
Може ще падолистом …
Здається, що з останнього проміння
Ти не збереш таких потрібних всім букетів.
Вкидаєш прямо в сніг для подруги весни насіння.
Якби могла, то розкидала б по паркету …
Тут раптом сніговик в куточку парку
Перед тобою на коліно опустився.
І так галантно запросив тебе до танцю,
Що не змогла відмовою йому ти відповісти …
Ти ж сніговик.
Де взяв ти це яскраве серце,
Що простягаєш у своїй долоні.
Звалилось з голови твоє відерце,
Такі звичайні і людські у тебе скроні …
Ну як могла з тобою не затанцювати,
Звідки у снігу того почуття взялося так багато,
І як вдається так тобі кружляти?
Ти ж сніговик. А птах не зможе так як ти літати …
До ранку весь цей сніг уже розтанув.
Стоїш у парку знову ти зовсім одна …
Ти обіцяв, що завтра поруч станеш,
Але в прогнозі снігу жодного нема …
А ти чомусь запосміхалась.
Щось там заховано в руках?
Від нього тобі в душу теплота прокралась.
Від того снігу, що його ... уже нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2017
Ніхто на світі не зупинить
Любові справжньої потік.
Не вірте, що вона загине,
Лиш нерозумний їй провадить лік …
Цю панну не поставиш на коліна,
І не заставиш замовчати.
Вона безмірна і вона нестримна,
Вона крилата і їй хочеться літати …
Ця панна знає всі на світі мови
І дуже добре володіє словом,
Зіграє на любому інструменті,
Але не зносить над собою диригента …
У неї тисячі імен.
У щирості не має рівних.
Їй байдуже, це ніч чи день.
Вона серед потрібних …
У неї тисячі доріг.
То карлики якісь, то цілі автостради,
То струн політ, то клавіш біг.
На зміну рвуться вітер, буревій та сніг.
Хтось, сівши за рояль,
Вже сотні літ дає собі з цим всім чудово раду …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017
З тобою заблукати.
Тобою заблукати.
Тобою бачити і чути.
Тобою легко все забути …
Тобою щось писати
І клавіші перебирати.
Одну єдину ноту
По різному зіграти …
Тримати твою руку
Так наче обіймати.
Не бачити розлуку
Для тебе рідним стати …
І тільки впертий вітер
Здуває і здуває.
Все, що життям малюю
Швиденько витирає.
А потім сніг приходить.
Цей теж терпцю не має.
То щось нове народить,
То раптом пригадає …
Несправжнє старе місто
Якесь штучно-барвисте …
Торкнулись ручками горнятка кави
І ми сміялись з їхньої забави …
Та вже почались перегони
Не оминули нас. З розгону.
Немає правого крила.
Дорога вліво понесла …
У них без правил переможець
Ламає все заради «як усі».
Дивак на маргінесі ходить.
Спішать до школи молодисті дідусі …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017
Уся в снігу. Замерзла. Охолола.
Блукала ти по вулицях сама собі чужа.
Хотіла так, але ніде не прихилилась,
Чи не добігла, чи просто не змогла …
Мені здавалось, в тобі було щось важливе,
Ти стільки справжнього в собі несла …
Можливо, надто несмілива,
Але тепло ти до сьогодні зберегла …
Неслась кудись, де лиш сягають очі,
Для тебе кращий час – це ночі,
Сама собі чужою ти зросла …
Навіть розтанути по-людськи не змогла …
А як уміла танцювати,
У світлі ліхтарів у вальсі закружляти …
Від дотику ти квіткою цвіла,
Від усмішки творила чудеса …
А зараз ти бредеш уся в болоті.
Що там ховаєш в штучній позолоті?
Все, що могла, давно вже віддала …
Нема вже того джерела …
Які вірші могла колись писати,
Тобі вдавалось навіть заспівати,
Проблему голосу вирішує душа,
І трішки, мабуть, небеса …
Нічого не сказавши спересердя,
Кинувши оком там кудись назад,
Бредеш сама. Ну що ж, вже все гаразд …
Це інші потребують милосердя …
Така розкішна. Неймовірне плаття,
В очах у тебе … ні, не вогник. Там багаття …
Ти скачеш верхи крізь своє життя,
Згораєш і приходиш з небуття …
Така усміхнена, красива,
Радію і тобою я живу.
Трішки мінлива, мерехтлива.
Підходьте. Все я роздаю …
Я знаю, що мене стає все менше,
Але якщо в мені ти не живеш,
Знайди собі якесь жадане серце,
А то помреш …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2017
Спустошений, поранений мов звір,
Царю закривши не поважний рот,
Минув Ліст шлях на батьківщину,
Приїхав в майже рідну Україну …
Тут може легше дихалось йому,
А може Київ, Львів десь подихом чи сном
Писали музику свою …
Тут він зустріне Кароліну.
Не кажуть, що була красуня.
Розумниця, начитана була
І музику в собі несла…
Душа його від неї ожила.
І «Гімн любові» з-під пера -
Це і її велика перемога.
А далі залишилась лиш дорога.
На ній любов його не вберегла …
Якщо була на це і божа воля,
Чи може навіть божий страх?!
Чернечий сан, повернення додому
Хіба що вартий шлюб чогось, що не на небесах …
Він залишив баладу нам про Україну.
Чи може потонув в її піснях?
Як друг його Шопен у форте і піано,
Десь заблукав в майбутнього віках …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017
Все, що хотіла, я уже взяла
Багатство, славу, успіх ремесла,
Кого хотіла, взяла й підчепила,
Немов би на гачка якогось щупачка.
Та щось мені раптово все це надоїло.
Скарби здрібніли. Серце зачерствіло…
У відьми виявляється душа
Не чорна, а насправді біла-біла.
Передостанні чари – це щоб молодість моя
В коханні наче Лія Мікеланджело була,
Останні – це щоб сила добра й зла моя
Поміж людьми теплом серця зігріла …
Ви скажете, що фантастична відьма ця моя,
Що вся несправжня ця душа її мрійлива…
У світі обмілілого добра
Душа її мов свічка мерехтлива …
У світі, де обман, вдавання у пошані,
Де жінка дуже часто як товар,
Ще гірше, це як добровільно такі грані ...
Світ не величність, а невільничий базар …
Самотня відьма рве усі стандарти
А може відьомство – це наклеп злий
Бо в когось вічні фініші, а в когось старти
Стає хтось рідний, а хтось вічно чужий …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017
Два серця, дві душі і два горнятка кави.
Двоє очей і дотик рук. Ці ніжності забави.
А починається все з помаху руки.
З питання: як у тебе, друже, справи …
Вона. Так вміла лиш вона
Складне робити все простим і ле́гким.
При зустрічі весела, у прощанні – ледь сумна …
Хоч я був неправим, хоч я був впертим …
Тепер я бережу, що ти мені дала́.
Їх так багато тих хвилин тепла.
Чужі комусь нудні прості слова …
Ти їх для себе також зберегла?
Справжні хвилини. У кого́сь секунди.
Якби ж то знак якийсь давала нам душа,
Щоб їх одразу розрізнити,
Бо потім не врятує соціальна мережа ...
Не варто покладатись на майбутнє,
Не зробить все за вас той "Десь, Колись і Хтось"...
Теперішнє б зробити незабутнім.
Байдуже, що по зорях не зійшлось ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017
Закоханий у віденські розваги,
Ховаючись за батьківські звитяги,
Чекаєш на дарунки щедрі долі,
Втішаєшся від розбишаки - волі …
А потім повертаєшся до Львова -
Який так вабить горе - музикантів,
В полоні мрій і чарівного слова
Сміятись над халепою талантів …
У ньому зустрічаєш ти Софію -
Таку прекрасну, думалося, мрію.
Переживаєш. Їй всього п’ятнадцять років.
Заради неї королеву ставиш збоку …
Вона з тобою. Ти уже літаєш.
Фантазіями душу й серце краєш …
Останні форинти мов вітер пролітають.
І роки ... роки теж потрохи утікають …
Вона не витерпить…
Полюбить польського поета.
Це не найгірше.
Це - життя сонети …
І що ж ти зробиш, пане Станіславе?
І як здолаєш цю свою неславу?
А я збудую в місті цім театр!
"Я не поет. Я тільки меценат!"
А в нім зіграють, може першою, виставу
Того, кому нада́ла ти, Софіє, перевагу.
"Ти думаєш, що отруїла графську кров?
Ні, ти лише посилила любов …"
"Я знаю, що між нами ціла вічність,
Я одинадцять років здатися не міг" ...
В театрі цьому є своя магічність,
Він не на палях. Граф там сам приліг …
Нема й гроша уже на поховання
І люди не прийшли вклонитися востаннє…
Одні казали потайки: "... масон",
А інші вже чекали на повстання …
Пройшли віки, та скарбківська любов
Виставами звучить на львівській сцені.
Ось так свій гонор граф той поборов,
Віддавши все насправді Мельпомені …
*[i]історія з життя Станіслава Скарбека[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017
Вже з десяти великий музикант,
Видіннями нічними всіх лякаєш,
Можливо, для салонних дам жаданий франт,
Ти у коханні собі рівну обираєш…
Ти темою для музики зробив свій жаль.
У тебе це ненависть, "зла" любов, печаль.
Людям віддав свій найдорожчий подарунок.
І ця любов – життя твоє ... і трунок …
В останній рік ти зовсім не писав.
Вона пішла. Тому ти і пропав …
Поеми ніжності - той музиканта вальс
Тепер вже як прощальний прозвучав …
А скільки ти для цього світу викрасти зумів!
Хто інший осінь наче жінку цілував?!
Ніжністю музики ти долі відповів ...
І музикою світ весь обійняв …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017
Від консерваторії і повз Івасюка ...
Такий цей пам'ятник чомусь душевний,
Не бунтівний, а як простягнута рука,
Як музика його чи як слова вірша …
Далі направо у підземний перехід.
Тут дуже щиро завжди колядують …
Той львівський не такий, як київський підземний світ.
Тут помаліше все. Тут слухають і все ще чують …
А далі повз будиночки торгові,
І дорогі, й смішні ці образи живі і іграшкові …
І Опери класичний дух струмить,
Хто вміє слухати, то чує, як шумить …
Людського гамору нещирості ріка …
І раптом дотик. Це чути скрипаля…
Озвалася душа. Так тихо. Може хто почує.
Що серед цих фальшивих Миколаїв десь здаля
Хтось тут на скрипці під театром трішечки вальсує …
Збирає голубі́в глядацькі зграї …
Шукає слухачів десь на майдані скраю ...
Заслухався. І бачу, я не сам.
Ти теж стоїш і в такт цій музиці киваєш.
Волосся віддала погратися вітрам …
Яка прекрасна ти в цій грі! Нічого ти не помічаєш ...
Там голосніше. Там, де Скарбківський театр.
І ти туди за цим концертом поспішаєш …
Я вслід цій музиці.
І на маленькій вулиці.
Тут на будинку надпис …
Музикант тут жив. У тридцять ти нас покидаєш …
Ти мов в стіні цього будинку розчинилась,
Стояла, плакала, схилилась, і когось про щось просила
Так тихо-тихо, як могла …
У двері я постукав і зайшов …
Там літня пара у кутку сидить.
І старший пан своєю грою
В кімнаті тій дива творить …
А на столі старий – старий альбом …
З нього з'явився образ жінки мов крізь сон.
Я бачу, це моя стара знайома,
Тільки тепер вона, здається, в себе вдома …
Стояла й слухала, як пан той грав …
Вони до мене повернулися всі разом.
І вигук подиву в них на губах застиг …
Так наче за чиїмсь проханням чи наказом
Сам автор їх почув … і мрію їхню він здійснив …
Раділа пара своїй доньці, що їх покинула так рано,
Вона зраділа музиканту,
Я виконав свою таку незвичну роль, а може і не роль …
Ми ж не відходимо. Не йдемо нікуди.
Дякуючи Вам, панно Любове й панові Таланту ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017
Вона живе від тебе по сусідству,
Десь бродить парком, зустрічає сонце …
А може раптом незвичайне дійство?
А може, зазирне в твоє віконце?
Там у кімнаті ти блукаєш в світі клавіш,
І може саме пишеш музику про неї,
Нічого навкруги не помічаєш,
Не потребуєш в цім підтримки нічиєї …
А потім ваша перша з нею зустріч ...
Чому ж так грубо з нею розмовляєш?
Вона ж у тобі щось побачила важливе,
А ти в пітьму кудись усе ховаєш ...
Помітила, що в музиці літаєш,
Що можеш все, хоч опускаєш крила …
Ти іншим цілий всесвіт відкриваєш,
Мов пелена самому світ закрила …
Як боляче тобі, коли у товаристві
Хтось о́брази життя їй припідносить.
Це не твоє. Ти не гравець у тій гонитві.
Не утікай. Очима лише просить.
Сліпа любов. Лиш музика все бачить.
Вона говорить, слухає і плаче …
Взяла його за руку. Не мовчи.
Навчив любити. Ще себе навчи …
Як після слів її ці клавіші звучали,
Та ба́йдуже на величезні зали …
Її зустріти неймовірно захотів,
Та сталось так, що більше не зустрів …
У сні лише ця зустріч відбулася …
Чи ж чарівник так дуже постарався …
Ти пробудився. І вона вже встала.
Щоденна праця. І гаряча кава …
Буденний звіт у відділі фінансів.
У неї теж торгівля і «романси».
Втрачаємо десятки власних шансів.
Шопен десь грає вальси вальси вальси …
*[i]навіяно прочитанням повісті Володимира Короленка «Сліпий музикант»[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2017
Оце професію дав бог людині …
Не малювати фарбами на полотні,
Не в даль вдивлятись, сидячи у бліндажі,
А напряму писати повісті й романи
В дитячій чи дорослій вже душі ….
Це ж необхідність щирості стократна.
Ціна брехні вже за межею дна.
Як зробиш помилку, чиясь душа незграбна.
І спроба в цьому дійстві лиш одна …
Один учитель вирішив змовчати,
Закрити очі. Що все добре вдати.
Дозволив нагороду чужу вкрасти.
А в кого вкрали, взагалі пропасти …
Той перший у диктатори подався,
А другий міг би стати геніальним музикантом.
Той перший над народом познущався,
Той другий вразив світ єдиним вальсом …
Вже зрозумівши, що він наробив,
Він сам себе за скоєне провчив,
А перед тим стояв біля могили і довго говорив.
Йому той другий мабуть все простив …
І ось зустрілись троє перед дверима раю.
Петро стоїть, але нікого не пускає …
До музиканта взагалі питань не маю,
Але й тебе я, вчителю, до раю не пускаю …
А скільки там у тому раї вчителів ...
Без нагород і без чинів …
Я перед вами голову схиляю,
Я теж такого вчителя ще маю …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767657
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2017
Велика зала вас не приховала,
Хоч було дуже тьмяно, майже темно.
Моя чарівна, зовсім біла
Закрив я очі. Потім зрозумію, що даремно …
За руку вас я взяти побоявся.
Я просто поруч йшов. За мною вітер гнався.
В мої слова некликаний вривався …
Сварився, гірко обзивався …
Моїй щоці зробилось те́пло …
Від погляду, цілунку і долоні.
Мені аж боляче у скроні.
У серці тільки чомусь все замерзло …
Замерзло поруч джерело …
А потім наче буря налетіла,
Розкрила свої крила. Полетіла …
А може вітром тебе просто понесло́ …
Моя так до кінця й незнана,
Узимку квіткою цвіла,
Весною взяла й облетіла …
Все, що хотіла?
І я побіг за нею навздогін,
Де тільки взялися ті сили,
Не помічаючи салонів імпозантних стін,
Скидаючи під ноги іншим з серця льоду брили …
Скільки написано було віршів?!
Хватило б нот на місячні концерти.
Скільки частинок – скалок відлетіло від душі,
Скільки афіш наклеєно і здерто …
Я тільки танець твій у пам’яті своїй
Зберіг в словах, у звуках, в образах чужих.
А потім все життя, якщо писав, то їй …
Багато слів і фраз ... надто простих?
Салонні зустрічі, салонна мова.
Сьогодні ти буденна, сонна.
Моя ти знову випадкова …
Тепер вже сукня чорна …
Ну так. На те вона й зима.
Земля чорніє. Жде її обнова -
Розкішна сукня. Модна. Но́ва.
Та тільки це вже не мої слова …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2017
О панно в чорному, ви знову зазирнули у моє життя
Так мимохіть, так зовсім не надовго.
Зробив для себе дивне відкриття,
Що плаття це не завжди кольору одного …
Так плаття ваше і привабливе, й розкішне …
Так, ви моє живе і ніжне почуття,
Теперішнє, а не колишнє чи торішнє …
Може, безгрішне. Може, страшно грішне …
Навіщо вам ще й карнавальна маска на лице,
Хіба сховаєш те, що справжнє,
Навіщо вам з несправжнього концерт ...
Хіба любов та що крізь скло вітражне?
Ви їдете у поїзді і дивитесь в вікно,
Чи летите у літаку. Сховався світ під хмари.
І вам сьогодні просто все одно,
Ці мої … дев’яносто на хвилину ударів …
У вас на 10 цих ударів більше.
І переживаєте ви глибше і частіше.
Серце моє хоч б'ється помаліше,
Воно від цього щодо вас не стало гірше …
Чуже у вас фортепіано,
Наче й не ваші форте і піано,
Та на обличчі вашому, моя чарівна панно,
Грають емоції лиш особисті ваші.
Це дуже гарно …
Хоч іноді ви повертаєтесь зі свого полону
І відпускаєте додому "добровільну охорону",
Я попри вашу заборону
Зіграю вам мелодію лиш вам відому …
Ну так, це може й не формат.
І може вже стоїть з трояндами молдавський франт
Куди мені до цих його принад.
Сміється з мене і Шопен, і навіть панна Санд ...
У світі персональних мрій, смаків, оцінок,
Вже написали тисячі сторінок,
Не буду я в багаття це ще й своє щось вкидати,
Навіщо буду з «перламутру» клавіші я вам псувати …
О, панно в чорному, навіщо вам ця маска,
Крізь неї ви не бачите нічого.
Вже з плаття вашого зійшла вся ніч. Вже інша казка ...
Не бачив я ще плаття білого такого …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017
Ти живеш в тому далекому столітті,
Де не літають в небі літаки,
Де ще ніхто не бачив, як злітає в космос корабель.
Величне те твоє століття …
Захоплює лиш музика, пастель чи акварель …
Ось тут на полотні ти слухаєш концерт фортепіанний,
Але порив твій нездоланний ...
Ти мрієш, ти так відверто мрієш,
Обертаючи навколо себе
Свій світ тонкий, ажурний, філігранний …
Оперлася рукою на фортепіано,
А інша у повітрі, грається, пливе.
Я руку цю легенько взяв і потягнув до себе …
Якби ж я знав, що вона оживе …
Збентежена, налякана, щаслива
Стоїш ти біля мене. Ще у полоні свого сну …
Позичив б хто хоч на хвилину мені крила!
В небо до хмар тебе таку я понесу …
Я знаю, лиш від того будеш ти щаслива,
Коли побачиш з висоти земну красу,
Попрошу я на ці години важкі залізні крила,
А друг підніме нас у небо в літаку …
А ще тебе здивує музики суцвіття.
А може ти її не зрозумієш?
Захоплена. Старих крісел не бачиш бутафорського лахміття.
Ти музику краще за всіх слухати вмієш …
Нічого ти не бачиш і не чуєш.
Ти нею дихаєш, ти нею чаруєш.
Повторюєш руками її ноти
І згладжуєш сюжети й різкі повороти …
Тебе назад провести у твій світ …
Назад віддати у твою картину …
Не можу я!
Не намалюю я на «полотні» іще одну таку людину …
Моя ти неповторна, виняткова, нічия …
Навчитись б слухати такий твій дивний світ …
Завісу, що над сценою, зірвати.
І чути музику навчитись безупинно.
Де ж тут мені на твоїй сцені стати?
Немає місця. Тільки одне вільне.
Тут за роялем. Я так не вмію грати …
А ти не бійся. Не руками грають.
Тут почуття на клавіші … лягають.
Порожній зал музею.
Відвідувач пропав. Не знають, як він вийшов.
Так наче сам зайшов, постійно з кимось розмовляв …
Стояв ось тут. І хтось картину цю змінив.
Такого ми на ній не помічали.
Тут піаніст. Він мов на день ожив ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017
Любов блукає містом. Боїться га́мірних хористів.
Вона у цих листочках, що заколисують останнім танцем
Осінній втомлений від споглядань туристів
Старий майдан, покритий сонця глянцем …
Вона у цих старих віллах - будинках,
Цих лебедях, повислих у польоті десь там угорі.
Вона у візерунках і простих картинках,
Які намалювали дітлахи тут на стіні …
Вона у цій щасливій парі,
Що витанцьовує, осіннє листя підкидаючи угору.
У театральній чи концертній залі
У пальцях піаніста, в руках у скрипаля,
Що ніжно обіймає свою скрипку,
Немов би найчарівнішу естрадну зірку.
Безмежна її пісня звучить знову й знову …
Вона у цих веселих музикантах,
Які чомусь тут грають у зати́шному кутку,
Зовсім вже не шкодуючи таланту,
Слухачці випадковій -
Самотній пані, що спустилась на візку.
Вона в очах у пана, що з портфелем
Так поспішає пробкам цим назло.
Не продає за брудні гроші ремесло …
У цій вітрині, списаній пастеллю.
Чимось нагадує замислене людське чоло …
Вона у жінці, що чомусь не поспішає,
Хоч дати відповідь сьогодні будь-що має.
Немов танцюючи амбуате,
Робить складним усе-усе просте …
Але її ця мила нерішучість
Трояндою в очах цвіте,
І звуків танцю милозвучність
Її по вулиці немов студент – юнак веде …
А як усе це описати одним словом?
Чи ми придумали вже особливу мову?
Здається, ми його сказали,
І на початку написали ….
Якась квітка цвіте. Якась вже відцвітає …
Щось у прозі живе. Щось у віршах вмирає …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017
Ти знаєш, вже пройшло з десяток років ...
Я лиш сьогодні зрозумів.
Розмова ця за кавою так наче ні про що
Була твоєю битвою. А я не відповів …
А може просто зрозуміти не мав права,
Бо хтось важливий б цього не хотів …
Така сьогодні ця мені важлива кава,
Тоді мені не можна було слів …
Я б зараз знову повернувся за цей столик,
Я б зараз знав усі свої слова.
Та там порожньо. Тільки цей знайомий ролик.
Та ні. Це музика жива …
Це грає хтось тут на роялі. Мою мелодію. Мої слова.
Я завмираю. Я майже вмираю.
Це ти. На цьому кріслі. Ти краще граєш ще, як я.
Підходжу ближче. Музика твоя на мою щось тепер не схожа.
Це навіть і не вальс. Далека як луна …
І це вже зовсім інша панна.
Задумалась про щось. І справжня, і зовсім трішки неземна …
Не дивиться навколо.
Послухаю, поки не прожене. Забув я цю рояля мову …
Забув, що в музики теж є слова …
Забув, що у житті немає післямови …
І ти сьогоднішня на ту так дуже схожа, хоч і здаля ...
Бо музика – в якомусь глибокому сенсі буття
Це і є намальоване нами життя …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017
Спитала доня свого тата,
Чому керує нами час?
Чому назад його перекрутити
Не можна за потреби?
Він жорстокий іноді у нас …
Ми ж можемо в ют’юбі це зробити
І заново найкращі епізоди запустити,
І музику улюблену - хоч тисячу разів.
Лиш тільки б захотів …
А я собі одразу уявив,
Як перший раз з тобою говорив …
Ой, скільки б я разів це зараз повторив …
Коли в старому місті ми блукали,
Коли після розлуки одне одного обняли …
Я б так не вибрався мабуть із нашої весни,
Десь зверху насварився б хтось:
Що собі думають вони …
Двійко дівчат лежало на снігу,
Вдивлялися у таке сердите небо,
Що готувало заметіль сліпу,
А цим кудись летіти треба …
Не треба нам блукати серед часу,
Не треба забирати їм політ ...
Хіба буває так, щоб все й одразу,
І радістю, і сумом багатіє світ …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017
Вокзал. Він знову.
Сідаю в крісло. Такий ось новий рік.
Коротесеньку розмову собі придумав.
Співрозмовник – за вікном лапатий сніг …
Якась ця дивна смска.
Спіши. Нема вже зовсім часу.
Втомились вже тебе чекати.
Нікого я не знаю в цьому місті,
Хто б міг мені таке ось написати?
Адреса тут внизу. А що мені втрачати ...
Вже краще містом поблукати,
Ніж в цьому кріслі. Чи прийти - пожартувати?
Дзвоню у двері. Ми зовсім незнайомі.
Але ви так доречно мене запросили.
Чи було з мого боку зовсім вже неґречно
Прийти до вас в такій годині.
Так, справді, це моя помилка. Але чекайте ще хвилинку …
Зі мною подруга, вона чомусь сміялась, коли я номер набирала …
Тепер вона вже не сміялась …
Спиралася на двері. І мовчала.
Я знав, що ще колись в житті
Побачу ці яскраві очі, цю посмішку, що на лиці,
Так наче сонце в моїй зви́чній пустоті.
Що гладить тінню по щоці …
Це ти – моя чарівна випадковість,
І телефон мій – навіть і не жарт,
Нехай зовсім маленький, але гарний спогад ...
Минуло десять років,
А ти його напам’ять прочитала.
Пробач мені, якщо аж надто самовпевнений мій здогад …
І ми втекли, щоб поблукати,
Ми так хотіли розказати,
Що в нас відбулося в житті,
Ми так хотіли доказати,
Що перешкодили колись нам мерехтливі ліхтарі …
Коли відстукав, відспівав свою маленьку пісню Новий Рік,
Тебе я просто обіймав у ночі зоряній своїй
Думками, подихом нехай,
Я так не хочу …
Але в мене поїзд. Стій. Мене будь-ласка почекай ...
Я так багато тут зустрів,
Я так багато тут сказав,
Я може в пам’яті своїй
Тебе одну таку чекав …
Підходжу ближче … вже нема куди спішити
Ці очі, щоки, губи і в пальто плече,
Хто міг ті чари ще раз у житті мені створити
Моя зимова, моя тепла ніжність,
Тебе я обіймаю …
Більше не втечеш …
Я викидаю непотрібний той квиток.
Чи може сплю? Я задихаюсь поглядом твоїм.
Скидаю чийсь десятий вже чужий дзвінок …
Сніг, що з тобою? Що ти твориш з коханням моїм ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
Побути б зовсім трішки Миколаєм,
Так щоб не тільки для своїх дітей …
Так щоб від серця, не навзаєм.
Щоб справжні подарунки, а не дріб’язок з речей.
Так щоб я дарувати зміг добро й любов,
Якщо у когось серце з болю зачерствіло,
Щоб той, хто здався, міг опертись на крило
А небо посіріле стало білим …
І щоб два вальси, що такі далекі,
Один до одного летіли, як лелеки,
І щоб оте одне найважливіше слово
Не покидало люблячих розмову …
І щоб сльоза, якщо гірка набігла на лице
Лиш промайнувши, посмішкою стала.
Щоб танцювали разом ще і ще,
Ті, кому часу разом так жахливо мало …
Як сходиш на останній свій перон
І вже здається далі рейок вже немає,
Щоб оживав в потребі ще дитячий сон:
Навіщо рейки для людини, що літає …
Якби я подарунки всі роздав,
Яким би неймовірним світ цей став …
Та тільки вся його чарівність в тому,
Щоб Миколай таких дарунків не давав …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
Я трохи поблукаю. Можна?
Хіба у всьому завжди має бути сенс?
Такі знайомі ці кав’ярні.
Такі вже новорічні, гарні …
Життя прості й яскраві водночас картинки.
Дивуються, що я проходжу без зупинки.
І знову дощ. Втікають всі чомусь?
Йому так неприємно. Скоро зима. Він попрощатись, в гості.
Поговорити. У житті дощу буває і такий момент.
В цієї осені не він вже диригент.
Вже осінь. Ці каштани. Вони в цю пору невеселі.
До них прийшов пограти на роялі дощ.
У них свої прямі і паралелі.
І сум свій теж. Зимовий. Хоч-не-хоч.
Каже: зіграю вам Шопена …
Вам сумно.
Жоден вже не крутиться листок.
Листку ж потрібна хоч маленька сцена.
Я вам поможу. Я її зроблю.
Я вам підкину у повітря сотні цих листків.
Пробачте несміливість цю мою.
Ну ось. Ви задоволені. Ще зроблю кілька я кидків …
Я вам ще трішки сонця принесу.
Ліхтарик у кишені є у мене.
Його я включу і вам радо посвічу́.
Вже вечір. Темно стало вже на сцені …
Ну досить драми! Хтось сміється тут.
"Пробачте, я хвилини дві спостерігала.
На ваш концерт дивилася й мовчала.
Спочатку було сумно. Так. А потім я сміялась,
Бо я тут поруч з вами теж в думках диригувала."
Коли осінній дощ – чудовий диригент,
По парку розкидав осінній реманент …
Двоє дорослих наче діти,
Дивилися щасливі в світлі ліхтаря концерт …
……
"Ходіть зі мною. Я з радістю для вас пограю.
У мене є фортепіано.
Я пропоную вам таку близьку для вас шопеніану,
І торт по-львівськи з кавою теж маю … "
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017
Поїзд. Ти дивишся у вікно.
Я не знаю, як тебе звати.
Але це не так й важливо.
Ти стараєшся мені все розказати.
Щось словами, а щось очима.
Я не зупиняюсь. Я продовжую в очах твоїх читати.
Мені так само треба так багато тобі сказати.
Ти знаєш, десь у тому іншому житті …
Ми вийдемо із поїзда і далі підемо вже поруч.
Рука лежатиме в руці.
І міцно й ніжно. Все водночас.
Ти посміхнулася мені.
Ти відповіла «так» цій моїй мрії.
Хоч посміялися ми з неї.
Із нереальності своєї.
Але у нас попереду ще ціла ніч,
Що не боїться протиріч.
Коли ти вчилася, що було цікавіше?
А де за столиком в затишному кафе
Найбільш улюблене для тебе місце?
Я знаю, де це. Часто там буваю.
Можливо, там тебе колись зустріну …
Колись пізніше ...
Про що я пишу у записнику,
Що я читаю … Та так, все те, що бачу,
Я тепер збираю.
Така у мене звичка. Я запам’ятаю.
Цю ніч. Цей поїзд. Як з тобою розмовляю.
Вже ранок … вже зупинка … скільки жалю,
Хіба сказати можу я про це …
Тебе мабуть вже хтось чекає. Цілує твої губи і лице.
…..
Ще маю час. Ще трохи поблукаю.
О, знову це кафе. Його я знаю.
І столик цей. Тебе я пам’ятаю.
І це лице. Всміхаєшся. Тебе кохаю …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017
«Красивою була такою,
Що страшно з нею говорити,
Лиш двічі зміг я це зробити»*,
Ти все заповнила собою …
Я мріяв. Ти мене зустріла.
Бо саме ти мене чекала.
Нашим очам слів стало мало.
Ти першою "люблю" сказала ….
Чому піти від тебе мушу,
Кажеш іди, ламаєш душу,
Вважаєш, що мене прогнала?
Якби ж мене ти краще знала?!
Минуле зруйнувало мрію,
Я твого "ні" не розумію.
Не здатись візьму і посмію.
Все повернути я зумію …
Я не боюся кілометрів.
Їх не існує. Обганяю.
Любов не можна проганяти.
Я твого поїзда чекаю …
Нам океан про щось шепоче,
Побудь зі мною ще, Еме́ …
Тебе він бачити теж хоче,
Жінка, що любить лиш мене …
*[i]на основі подій фільму Клода Лелюша «Чоловік і жінка» і не лише[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017
Завжди у пошуках людина,
І воля ця її нестримна,
Нею вона мов вітер сильна!
Чи варто стримувати її сірістю покори?
Душі болючі стіни.
Їй треба простори!
Блукають бергманівські лицар* й зброєносець
По збуреній хворобою планеті ...
Шукають сенс. Без сенсу самогубець
Барахтається в брудному кюветі …
У глибині століть за шахи сяде Амадей.
Багатством музики наповнить світ речей!
Він теж свою уклав угоду:
Допоки Реквієму я не закінчу́,
Не забереш мене, скрипуча панно, від людей …
Та видно сенс життя так скоро
Йому допомогло знайти чудове ремесло.
А може й від початку все він знав,
Граючи в шахи, незнання якесь вдавав …
Не дописав …
Його партнер по грі
У розпал партії угоду розірвав …
Він видно теж чиюсь увагу відвернув,
Щоб інший хтось цю небезпечну гру покинув ...
Занадто сильно не ті струни натиснув,
І граючи, загинув ...
Століттями пізніше хлопець молодий**
Закоханий у космос, … чекаючи на страту
Надряпав ґудзиком на стінці каземату
Свій нереальний ще тоді космічний корабель ...
Сьогодні теж за партію у шахи хтось сідає,
Ціна у грі - захмарна як завжди,
І вкотре хтось розумний відгадає,
Найбільша цінність – просто полюби …
Що є живим? Багатство як похмілля?
Вірші і музика як струмені життя?
Шопен – не гість для п'яного застілля,
Перевернути шахівницю в битві за життя
Для шанувальника банкнот
Аж надто складно -
Це не просте зробити відкриття …
Що є живим? Минула ніч та блискавиці.
Лиш вдалині щось огризається, іскриться.
Вкотре врятовані за шахами актори
Нового дня зірвали ночі штори …
*[i]Антоніус Блок[/i]
**[i]Микола Кибальчич[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766071
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2017
Емоційна,
Не печальна,
Тим, що тиха – голосна,
Не пуста,
Мов осінь гарна …
Вся жива … не золота …
Як би тобі не велося,
Як би не чужі вуста,
Байдуже, що не зійшлося,
Ну і що, що ніч пуста …
Ти прекрасна, ти сп’яніла,
Від віршів, не від вина,
Вулиць стрічка потемніла,
Ти як музика жива …
Ти блукаєш у містах,
Я жену від себе страх,
Відпустити, відламати,
Загубити у віках …
І волосся, і вуста,
Се́рдимося, сміємо́ся,
І не буде більше осінь,
Все забув, а любиш досі …
І не будеш ти п’яніти,
І не треба нам вина,
Щоб прогнати ніч безмірну,
Межі геть, будь непокірна …
Дуже голосно, Тарасе*,
Те, що треба шепотіти,
Забагато того часу
Втратити, не зрозуміти …
Ти у кожного, Вона
Раз весела, раз сумна
Не боїшся, озирнися,
Просто вчасно зупинися …
Склеєна із протиріч,
І служниця, і царівна,
Зрозумій важливу річ,
Лиш коханню Вона вірна …
В міні, в максі все Вона,
Як у Костя Москальця,
Ти душі його солістка,
Може навіть, що ось ця …
*звертання до Тараса Чубая
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2017
В містечку жив звичайний чоловік.
Так сталось, що зустрів він жінку.
Забути зустріч цю за все життя не зміг.
І бога він благав прожити з нею вічність всю довіку …
Але вона не бачила його
Поміж своїх важливостей буденних.
У неї у житті було стільки всього,
Не помічала спроб його шалених …
Так сталось. Просто є в житті
Близькі й далекі
Материки й зірки …
Що мав зробити бог?
В обох добро в душі. Обоє мають мрії.
Бог все що міг … Дав кожному надії …
У неї щастя. Все якось зійшлось.
А чоловік життя своє довіку
Провів в самотності снігів,
У товаристві мовчазних вітрів …
У серці поселив свою єдину жінку …
Тоді сказав: я, боже, в тобі помилився!
Мені ти так і не поміг. До мене не схилився …
І полюбив він заметіль, сніги,
Їх малював. На них тепер молився …
Коли уже прощався з цим життям,
То він зітхнув: о, господи, я мов той чорний птах …
І бог йому зробив останній подарунок
Він поселив його навічно у снігах …
Раз все життя ти малював сніги,
То будеш бачити їх вічно.
І будеш повертатися назад сюди,
На один день щорічно …
Почути сміх її дітей,
Сказати кілька фраз простих …
Так може зрозумієш ти,
Що найважливіше за все – щастя близьких …
Ця жінка дуже дивувалась,
Що кожен рік в один той самий день
Вона його у місті зустрічала.
Раптом його про це вона спитала …
Здавалось, що вона все звідкись знала ...
Він відповіді на питання їй не дав,
Бо бог у нього б подарунок свій забрав.
Коханій посміхався і мовчав,
Хвилини подумки він віднімав …
Бо раптом він … щасливим став.
В будинку серед льоду тисячі картин …
На них нема нічого, крім весни,
Струмка, берези, вільхи чи сосни …
Дивився бог на це і теж запосміхався.
Я таки в тобі, друже мій, не помилявся …..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2017
Все я бачила. Сховалась.
Мама з татом. Я вже знаю.
То такі великі ельфи.
Помагають Миколаю.
Я теж їм допомагаю,
Таємницю зберігаю,
Щоб мій брат не здогадався,
Друзям потім не зізнався …
Попросити захотіла, щоб мене теж взяли в діло,
Годувати оленят, готувати подарунки,
Я до них звернулась сміло,
Просить чемна, не пустунка …
Мама тихо посміхалась,
Тато щось побіг крутити,
Зла сусідка реготалась,
Що мені з тим всім робити?
Тато з мамою сказали, що робота ця таємна,
Наш секрет не видавай,
Підростеш, то на роботу
Візьме й тебе Миколай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2017
Приємно познайомитись, Авроро,
Для вас я просто Федерік.
Я поспішаю. На ходу хапаю ноти.
За мною друзі розкричалися вже хором!
Хоч … я вже мабуть і забув про все у цей момент.
О, як ви дивитесь у мої очі …
Розбита вся моя зарозумілість вщент …
Я знаю, ви завжди доб’єтесь свого …
Але ось тільки не мене.
Мене вам не потрібно добиватись.
Я не ховаю вже від вас нічого.
За зустріч з вами дякую я музиці і богу …
Я починаю прямо тут для вас концерт …
Ставайте, прошу, тут біля роялю,
Пробачте, граю тільки, не співаю,
Але у мене є такі важливі ноти …
Вони мов скрипка у руках душі,
Я навіть не торкаюсь клавіш ...
Авроро, ти і так уже все знаєш …
Вважають, чоловічу вдачу маєш …
Таким було і є твоє життя,
Ти ніжність свою в лати не сховаєш,
Ти жінка, що … дарує забуття.
А я тобі все граю й граю,
Цей вальс, що довжиною у життя,
Який писака там розповідає,
Що Федерік Аврору більше не кохає …
Ти знаєш, я шкодую дотепер.
Так, я пішов. Два роки сумував.
А потім я помер …
Тепер ти дійсно знаєш …
Моя Авроро, стала музика тобою …
Я далі граю свої вальси.
Я тут за клавішами розмовляю не з собою …
Не мають слів? Насправді, це романси …
Дивись як вже втомились мої руки,
Ці два століття я для тебе граю,
Та їм байдужі ці примарні муки …
Я з нот букет троянд тобі збираю …
Ти знову дивишся у очі …
Я знову кажу: радий зустрічі я з вами,
І мене звати Федерік …
Він був зовсім-зовсім порожній,
Той останній,
Без вас прожитий цілий рік …
Ви так хотіли врятувати,
Такий нікчемний збайдужілий світ …
Килими, кахлі, гобелени,
При цьому встигли стільки написати,
У нотах склав для вас я заповіт …
Я вам здається трішки допоміг
Я так старався … все, що міг …
Ви знаєте, я був страшенно хворий,
Але я … музикою вас беріг.
*[i]прототипами героїв є Жорж Санд та Федерік Шопен, хоч вірш цей насправді не лише про них[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2017
Що попросити в Миколая?
Задача дуже непроста …
Попрошу я наснаги в віршуванні,
Щоб лікувати віршем ця змогла рука …
Коли я бачу, що у когось все недобре,
Щоб народилися в душі моїй слова,
Що здатні лікувати серце хворе,
А як потрібно, щоб любов прийшла нова …
Я, Миколаю, добре знаю,
Що все, чого я побажаю,
Це тільки мрія. Не дитина я мала …
Але я знаю, особливий подарунок -
Ну зовсім трішечки тепла
В своєму серці завжди маю.
Тому його ти забери. І віддай їй.
Вона мабуть про це не знає.
Вона на нього не зважає.
Вона у мене не візьме,
Але від тебе радо
Вона чарівний дар прийме …
А в мене як завжди сама робота,
Дитячі теж – мої турботи,
Я подарунків гору назбираю,
Я навіть і не прошу. Знаю.
Мені ти без прохань
Так завжди помагаєш …
Ось тільки зіркою у небі ледве мерехтить
Моя любов
Вона вже майже спить …
Я її зовсім вже не знаю,
Не розмовляю з нею,
Ні про що її я не питаю …
Завдання ще одне я надважливе маю …
Свою маленьку фею я оберігаю,
Їй теж важливо …
Хтось мабуть вже чекає …
Щоб хоч разок побачити
Її осінній вальс!
Хтось мріє їй сказати,
Двоє зір – то наче двоє нас …
Я, Миколаю, так багато в тебе хочу,
Сили моїх бажань хватило б на мільйон людей,
Для цих писань я особливий з льоду олівець наточу,
Ти вже втомився від моїх ідей …
Але ти знаєш, я, мабуть, вже не проситиму нічого,
Бо те, що маю, є важливіше багатства твого.
Якщо у серці стільки все ще є тепла,
Це значить – ти мені це все уже дала ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017
Вірменський крамар переїхав
З Галичини у Крим
У нього хлопчик народився,
Весь світ зробив своїм …
Варив він каву у кав’ярні,
На скрипці грав і малював чарівно на стіні
Все, що побачив в місті чи вимислив у юній голові …
Писав полотна на замовлення царя й султана.
Книжки подалі від очей ховав ...
Дружив з поетами, хоч віршів не читав.
Так власну думку він оберігав.
До миті смерті лиш картини малював:
Жнива, весілля, чумаків в степу, а згодом тільки море …
Не посмішку коханої, дружини …
Щойно його картини … вкрали в батьківщини.
Чому ж він вирішив, що краще малювати море?
Чому ж він не читав віршів?
Боявся … раптом в віршах лихослов
Зруйнує його світ, його любов!
Малює сонце, тихо сонце сходить,
Малює вітер, вже з усіх сторін,
Малює квіти, і вони ростуть мов діти,
Але не знав він, як малюється любов …
Усе, що малював, все бачив у житті,
Немов би помістив це все в картину,
А раптом лихослов теж «намалює» щось мені,
І зробить нещасливою рідну людину …
І вирішив він малювати тільки море ….
Бурхливе чи спокійне, вразливе, емоційне,
І смертоносне, і чуже!
Це все далеко ….
Поруч моє рідне …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017
Радію я тобі, любов,
Ще не було так, щоб я не радів,
Я знаю, це коли тепло,
У всьому музика без слів …
Стукіт трамваїв, незнайомі голоси,
Злітає сніг з ялин під ноги на чиїсь сліди,
У всьому цьому промені краси,
Веди мене кудись … просто веди.
Немов би склянку хтось її розбив …
І хто сказав, що це комусь назло …
Ні … просто очі я невчасно так закрив,
Лежить на листі це несправжнє скло …
Раптом приходить музики тепло,
Наповнити б все нею сірим цим світам,
На ноти дивлюся я крізь віконне скло,
Ти залишаєшся зі мною сам на сам …
Так пізно я знайшов потрібні ноти,
Так пізно клавіші мої зробив тобою,
Для справжнього байдужі позолоти,
Зробила музика все навкруги самим собою …
Як її - музику таку почути?
Ти не зважай на скло ... її треба відчути ...
Ти знаєш, що в вогні тому згориш,
Але ти любиш ... навіть, коли спиш …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017
Я пам'ятаю, як сміялась ти,
Приносила частиночку небес.
Що у руці моїй візьми ..
Це я тобі усе приніс ….
Що це? Тут нема нічого?
Добре придивись …
Якщо не бачиш, просто доторкнись …
Коли я йшов до тебе, я торкнувся квітів,
А ще зі мною привітались діти,
А ще я написав вірша.
Не мав де записати, то взяла собі рука …
А ще рука торкалась клавіш,
Я нею цілий вечір грав тобі.
Це не пластинка, її у програвач ти не поставиш,
Це все потрібно тобі взяти і забрати все собі …
Бо це твоє …
Не заберу з собою,
Тобі приніс, побудь зі мною …
Послухай, як чудово грає цей рояль,
Він наче розмовляє тут з тобою …
Бо я так гарно не скажу,
Не маю стільки клавіш, звуків, нот,
Я зараз перейду свою людську межу,
Останній осені пілот …
Ти руку мою прийняла,
Ти її наче обійняла,
Ти так рукою чарувала,
Ти нею ніжно вальсувала …
Кружляв листок,
Такий той диво – вальс,
Я прошу. Вітре, ти ж мій друг,
Залиш мені цю музику про нас ….
Я вибиваю пальцями у такт
Не залишай мене Осінній вальс,
Якщо ти справді так кудись спішиш,
Тут на руці мені швиденько напиши …
Я побіжу туди …
В наш парк,
Я знаю. Десь там зараз ходиш ти …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017
У новорічну ніч блукаю містом,
Мені до настрою глибокі ці сніги …
Назустріч ти – незнана, невідома
Теж уповільнюєш свій темп ходи …
Для нас обох нема куди спішити,
Вже наспішились на ціле життя …
А так хотілось берегти, любити,
Не мить, не рік. Не на сезон взуття …
Ви посміхаєтесь собі … чи сміх цей над собою?
Питання просто вкрило мене снігом з головою …
Так. Мабуть, так … З людиною чужою,
Ти заговориш швидше, як … навіть із собою …
А ви? Вираз обличчя ваш, так наче щось ви загубили,
Можливо щось, що ви вдавали, що любили ..
Можливо, що вдавали і для себе,
Мали, можливо, ви на це якусь потребу …
Тепер вже ні … і йдете ось сюди … у центр міста … між гірлянди і чужі сліди …
А ви праві … я тут читаю вірші … насправді, не свої – зовсім чужі …
Так, написала саме я … Так, це уже не мої вірші …
Писала зовсім інша … неймовірно інша …
Чудова тут ялинка цього року?
Мені здається, так … Хоч я не помічав …
Ви знаєте, я вас колись тут зустрічав …
Ви спішите постійно на роботу,
Вас чоловік тут на авто за сквером завжди забирав …
Тепер вже ні … Тепер інші турботи …
А ви завжди з дитиною в саду,
Катали сніговик на санках,
Вона сміялась, ну а ви йому,
Розповідали: завтра йти до школи зранку …
Ми з вами трішки диваки …
Я вас запрошую на каву …
Дивіться, в небі падають зірки …
А наші ніби знов на своє місце стали …
Ми просиділи у кав’ярні цілу ніч,
Пробачте за надмірну фантастичність ….
Я зрозумів одну важливу річ,
Ми тут залишимось на вічність …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
Я встав тобі сказати тост,
Може сміюсь, в душі ж я плачу,
Ти мені рідна … здався б я давно,
Та тільки твої очі бачу …
Бродив би містом і дивився б я
На вулицю - ту, по якій ходила,
Тут всюди залишилось ще твоє тепло,
Байдужа? Так … але яка ж ти мила …
Я вальс Шопена чую у дощі
І вальс Шопена, як кружляє сніг,
У парку всі дерева і кущі,
На танець той не шкодували ніг …
Вони танцюють вальс із моїм почуттям,
Цей вальс назвуть колись чиїмсь життям,
Я йому вслід в уяві закружляв,
Я пам’ятаю. Завжди пам’ятав …
Кохання – це не гра. Воно – ціле життя.
У ньому не буває, що давно.
У ньому не буває німих сцен,
У ньому не сюжет з кіно …
У ньому грає десь Шопен …
«Осінній вальс»
Чи вальс - «Душа»,
Наповнює життя вогнем цієї музики краса.
Зі мною закружляли навіть небеса …
А я не проти тої круговерті,
Душа наповнена вже вщерть,
І зараз вибухне вона,
Від цього музики вина ….
Не зупиняй мене, ще кілька раз,
Я знову й знову переможу час,
Я знову й знову вирвуся з пітьми,
Щаслива будь … Щасливою живи …
І знову вальс … він знову й знов прийшов …
Я не просив …
Ти сам собі … зайшов!
Озвалась перша клавіша …
І раптом тихий стук , вже на плечі рука,
Ти раптом тут …
Де ж в клавіш тих взялась душа?!
Звучала музика ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
Ти мої морозні ранки,
Впала десь корона …
Не фантазії ти бранка,
Ніжна, добра, сонна …
Спів пташиний ,
Погляд ночі,
Пташка, думка, ніжність рук,
Очі, рідні мої очі …
Плач гітари, скрипки звук …
На снігу лежать троянди,
Обійди, не наступи,
На ялинках вже гірлянди,
Скляну кульку не впусти …
Повісь її на ялинку.
То прикраса не проста,
Не цукерка, не зернинка,
Просто це чиясь сльоза …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
Зимову казку для дорослих написав
Колись нам містер Крістіан …
Жило щасливих Двоє -
Ніким неперевершений трояндовий роман …
З’явилась пані на розкішному авто
І молодого пана «вітром» понесло …
Усі ці вигадки про скалку дзеркала якогось -
То для дітей. А для дорослих пан той - просто непотребство …
Він звався Кай, а її звали Герда
Для неї пишуться вірші усім псевдо - скарбам назло …
Її троянда - неземна любов!
Усе це виявилось сном …
І захотілось їй змінити все своїм теплом .
Це все насправді є типовим «ремеслом».
По черзі пропонує автор їй ціну за мрію:
Сади, що є звичайним сном?
Може поезія дає таку надію …
Палаци, розкіш, дорогі авто?
Але для неї це усе не то …
А може владу над людьми? Не щастя цього разу це жіноче.
Троянду серце хоче …
Ця мрія розтопила серце злого, зробила другом доброго,
Заставила чужого … покинути усе і кинутись за нею навздогін …
А потім зустріч ця зі сплячою любов’ю …
З принадами, що замінили серце,
Сидить перекладає діаманти,
І дивиться на світ крізь темне скельце …
Але щось того Кая розбудило,
Щось стало тим живим дощем …
Секрет у тім – вона ж його любила!
Ні не такого … Того, що з троянд кущем …
Такого не було … То що ж робити,
Самій мов тому скульптору зліпити?
Чи з мармуру, чи з льоду,
Потім лід цей розтопити?
Але як каже нам всім містер Крістіан,
Щоб цю троянду оживити,
Віддати треба майже все!
І мрією цією жити …
Чи здатен хтось на це?
Історій таких сотні …
Про Герд співаються пісні,
Складають музику, їм грають скрипки, лютні!
Троянди без шипів!
Зірвати просто, ви доступні …
Задумані, красиві і сумні,
Але вас не посадиш в чудо – клітку,
Навіть, якщо в тій клітці пруття золоті !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
У кожної людини у житті є два шляхи.
Чи стати лампочкою в склі, що не боїться
холоду - морозу …
І подих вітру зовсім не страшний.
Нема різниці, рік веселий чи сумний …
Лише вона у склі, як в саркофазі …
Й проблеми, якщо щось не так хіба по твоїй фазі …
А ще проблеми з доступом до серця й до душі,
І не дійдуть тут за призначенням вірші …
Чи стати вогником у свічки,
Безборонним ...
Найменш недружній подих і ти хилишся убік,
Проте коли гориш, то цілий рік
Глибоко все колодязем бездонним …
Можна згоріти, але як будеш горіти,
То цей маленький вогник – цілий світ …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764679
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2017
В вівторок ходить Миколай,
Виконувати треба побажання:
Вухатого, великого, з хвостом …
Старому помагай - доні прохання.
В маршрутці їхав він на ме́ні,
У парку помінялися ролями,
Сміялись перехожі з мене,
Тепер би ще пройти полями …
Як ту собаку вітром понесло,
І як загруз по самі вуха,
Вона мов парус. Я весло.
Далеко десь поза село …
Та я догнав ту "нечемноту",
Відчув на собі Миколаєву турботу.
Дивом щось лівий чобіт вберегло …
І мало не розбив чоло …
Втягнув на другий поверх на балкон,
Я думав ти - собака, а ти – слон …
Потім тихенько пізно уночі,
Поклав його сушитись до печі …
Як висох,
До малечі пригорнув.
І повністю щасливий
За столом заснув …
А скільки радості було!
О, Миколаю дорогенький,
Ти ж так намучився, старенький,
Це ж так навколо замело …
Не заздрю і не ображаюсь.
Це ж бо казка.
Мені приємно і тепло́
По тілу з ніжністю пішло …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2017
Десь в Антарктиді може чи на полюсі якому
Знайшли замерзлу статую нікому невідому.
Ще зовсім юний силует протягує в руках,
Наче себе самого,
І віддає кудись. Іншій людині. Може, Богу.
Любов, замерзла в кригу,
Ти прекрасна,
Хоч пролежала нерухомо сотні тисяч літ!
Ти супроводжувала поглядом очей,
Лише пташиний заморожений політ …
Але ти повернулась до людини,
Тепер вона на тебе дивиться й мовчить,
Любов, протягнута в руках, яка все змінить,
Статуя з льоду. Залишилися хвилини …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
Все рідше ходять в нас колядувати,
Немодно стало копійки збирати,
Та й у сусідів часто так буває,
За коляду немає що і дати …
Батьки розкажуть, діди пам'ятали,
Може в тридцяті, в сорокові, у війну,
Але ніколи це не поважали,
Щоб за копійку та й продати коляду ….
Хіба за гроші купиш сміх дитячий,
Хіба вертеп – рок – група чи джаз – банд?
Хіба були дола́ри – образ в хаті,
Чи п’яний ангел гепав в барабан?
Ось так з’явився ринок коляди!
Битви за гроші ті без всякої потреби.
Різдво ж не терпить скнарості ганьби,
Бо від Різдва лиш щирості всім треба …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764489
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.12.2017
Щодня його приносять в парк,
Завжди усміхненого. Хто́зна, може щиро?
А може то є гра наввипередки за життя?
Ходити вже не може, вже несила ...
Годинами сидить і дивиться він на пташки, а може слухає дерева,
А може слухає прості людські смішки без сенсу, без потреби …
В парку з’явилось двоє чужаків, підсіли, розпитати їм щось треба.
Не зразу зрозуміли, в чім біда.
Думали, знають, в чому сенс життя.
Хоч здивували хлопця понад міру, але чомусь він мав до них довіру.
Тому їм щиро відповів ...
Сенс мабуть в тому, щоб до самого кінця
Сидіти й слухати у парку цім життя …
Питалися у нього про картини, про музику і про його родину,
Все підганяли під якийсь стандарт,
Моральний свій фальстарт …
За дійством цим дивилися ще й інші очі,
В майбутньому в минуле як без глядача,
І за якісь ну просто неймовірні гроші
Взяли і повернули хлопцеві життя …
Але не може він й тепер без свого парку,
Тримаючи за руку рідне вже дівча,
Вкотре розповідає від початку,
Усе, вдивляючись у сині небеса …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764460
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2017
Дощем умита вулиця, стежки,
Стоять стовпи неначе вояки́,
У місячному сяйві щось іскрить.
Мабуть якась душа не спить …
Мабуть якійсь душі не пишуться вірші,
Свої ж слова зробилися чужі,
Ламаються думки немов тріски,
То вже і не думки. Якісь дірки …
Трішки поет і майже карбонарій,
В душі багач, в кишенях пролетарій,
Дивак в науці, ворог для стандартів,
Любити ось такого. Досить жартів …
Колись вона любила ось цю парту,
Вслухалась в незвичайний цей концерт,
Що влаштували дітлахи у парку,
Бо осінь загубила свій мольберт …
Я розкидаю свій асортимент,
Хоч почуваюсь мов затиснутий в цемент,
Слово за словом виривається душа,
З затискачів - тюремників вірша …
Але потреби наверху нема,
Там вже стоїть новесенька стіна,
Блистить і світиться. Очікує Різдва.
Оголена душа - складна і небезпечна гра …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
[i]Переспів на сучасний лад однієї з пісень Візбора[/i]
Так. Привіт. Короткі фрази.
Ми не бачились сто років.
Подарунки і образи,
Стукіт тих останніх кроків …
Одружилася. Дитина.
Бачив в тебе на сторінці.
Вона вже доросла жінка,
Все знайоме у цій жінці …
Чоловік сміється щиро,
Видно, добра він людина,
У дружини все красиво,
І робота, і родина …
Як у мене справи? Пишу ...
Ніби всього так багато,
І мотивів, і сюжетів,
Хоч не хочеться писати …
Радий клавішам у неї,
Радий клавішам у себе,
Це вже не осіннє небо,
Перший сніг. Радість у тебе …
Їх уже у тебе двоє,
Другий - хлопчик.
Це чудово.
Кожен думає про своє,
Підбирає кожне слово ...
Як назвала своє щастя,
Здивувала, я не знав,
Посміхаюсь. Знову двадцять …
Завтра знову море справ …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Привіт, мій нічний музиканте,
Щось погляд у тебе сумний,
Чи може забракло таланту,
Чи може хтось вкрав твої сни ….
Чи може порвалися струни
На всіх інструментах твоїх.
І ось через це тобі сумно,
І ти майже валишся з ніг …
Та ні, всі натягнуті струни,
І музики вдосталь в душі.
Та тільки від неї відлуння,
Так наче ми з нею одні …
І плаче вона, і сміється,
Така вона, скрипка моя,
Лиш серце тихесенько б'ється,
Бо в серце прокралась зима …
Але він знайшов свої ноти,
І десь відшукав "ген" тепла.
Хоч вже назбиралось роботи,
Та ж Музика в гості прийшла …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Вміти любити -
Це вміти повстати,
Вміти прощати,
Слова тримати.
Чи батьківщину, чи жінку,
Дитину,
Щоб без перерв, щоб безупинно …
Стали ці стани крутим маргіналом
З нашоколадженим салом ….
Вогник – любов,
Вогник – довіра,
Вогнище – сором
Не співи це хором!
Для всіх однакових
І просто сірих!
Розпалимо вогнище,
Побачити чорних і білих …
Хтось цей вогонь в нас безжалісно вкрав,
Десь у підвалах глибоких сховав,
Дим вже нагору пробився,
Почули. Того злодюгу на запах відчули …
Можна було б щось кричати, сваритись,
Та вже нічого не може змінитись,
Вже догорає усе в крадія,
Майже без струн. Грає скрипка твоя* ...
* Каприс №24 ля-мінор Нікколо Паганіні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763952
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.12.2017
Сидить замислений ... суворий
Душею мабуть важко хворий,
На вигляд зовсім не потворний,
Крадій, що має намір чорний …
Як десь кохання промінь знайде,
Непроханий у гості зайде,
Промінчик наче дріт змотає,
У ранець чорний заховає …
Як бачить ніжність рук, віршів,
Туди одразу прибігає,
Сичить, шулікою шугає,
Нахмуриться і відбирає …
А як приходять морози́,
Свої скарби перебирає,
На купки все порозкладає,
Мов недоріка радість має …
Але у переддень Різдва,
Десь скарб увесь той пропада,
Бо свій дарунок кожен має,
А він від болю завиває …
Можливо, все це не зі зла,
Й крадіжка ця, бо може хтось почує,
Що може хоч у День Різдва,
Прийде, побачить, розчарує …
Почуй, хто слів дощу не чує,
Віршами душу не турбує,
Чужого більше не кради,
Іди й своє тепло знайди …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2017
Ой, зима, ти мене упіймала
У свої снігові замети,
Бо не було вже в мене тепла,
Нецікаві стали сюжети.
Я ялинку ледь-ледь зачепив,
Так легенько хотів привітатись,
Чи подумала, наче щось пив,
І поліз обійматись?
Так засипала всього мене,
Довго з снігу тепер вибиратись,
Вже й синицям над силу сміятись,
Перестану з такими вітатись …
Провалився в глибокі сніги,
Вже і ноги набрали води,
Але мабуть природа така,
Що сувора у неї рука …
Але що б це було без зими?
Почуття всі чекали б весни.
Десь в емоціях зовсім не ти.
І не дні взагалі … Напівсни …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2017
Оце жага ... провести ніч у замку.
І попросити на одну єдину ніч
Покинути свої сріблясті рамки …
Шляхетних слуг, прекрасних дам,
Галантних кавалерів -
Всього того, чого немає ... там,
У світі найпростіших тем і схем,
У рамках почуттів, що
скупчились
бентежно
на папері …
Я теж сходив на це велике диво,
Це мило, просто і красиво.
Це вам не джинси, галстук чи піджак,
Не оцифрований і не стандартний смак …
З картин весна і осінь, львівське ретро,
Діти художника всміхались щиро й тепло,
І намальовані замислені жінки,
Й заглиблені
в своє чоловіки …
Тут раптом опустів один портрет.
З нього пропав жіночий силует.
Точені форми, посмішка, німі слова,
Чи легковажна, чи така жива?!
Стояла вишукана і чуттєва,
Може Гелена, може Єва …
Неначе статуетка з порцеляну …
Але коли у очі її глянув …
Там цілий вир емоцій й почуттів ...
Це ж треба.
Сотні літ висіти тут без слів!
А що у вас тепер у моді, що читають?
Чи пишуться ще вірші, чи пісні складають?
Ще миють тротуари?
Чи дивуються картинам Халса*,
Чи оперу вітають?
Танцюють полонез, гавот чи вальси?
Згадав, що це був дивний час незгоди,
Прорвалась жінка в світ мистецтва й моди,
Зробили з неї центр насолоди!
Що пасувало до чарівності і вроди …
На всі питання я відповідав …
В захопленні від щирості очей
І ніжності таких тендітних рук, плечей,
І не лякався нереальності пригоди …
Моя супутниця пропала наче вогник,
Не забувався губ легенький дотик.
Такою нереальною була.
Торкнулась. Засміялась. І пішла …
[i]*Маються на увазі «Портрет пана, що тримає череп», "Циганка" та інші Франса Халса[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017
Маленький столик, чашка кави,
В куті малесенької зали,
Серйозні тексти, важкі справи,
На півгодини чужі стали …
Я не чекав тої пригоди,
Утік від львівської погоди,
Яка й на вулиці, й в душі,
Не то сніги, не то дощі …
З картини вийшла дивна ти,
Підсіла, не питаючись, і дивишся у очі …
Несправжня ти, але очей не відвести,
Породження ти дня чи ночі?
О, люба панно, радий вам звичайно,
Замовити вам каву, наче це без сенсу,
Замовлю вам вина,
Ви хоч не п’єте, і навіть цей бокал не розіб’єте,
Але на фоні цих орнаментів на стінах,
На фоні люстри, що нагадує човна,
Ця ваша посмішка така чарівна,
Дуже пасує до червоного вина …
Спокійним голосом озвалася до мене,
Мені сподобалися сказані слова,
І столик цей для мене майже сцена,
Тут на картинах вже ціла моя сім’я …
Просити хочу вас знайти мою колись адресу,
І там заховані старі листи,
Я так боюсь брудного інтересу,
Хоч вже минули не роки, віки …
У цих листах вірші, а у віршах кохання,
І біль розлуки, радість і страждання,
А потім зрада, злість, розчарування …
Не для чужих моя любов остання …
Доручення я виконав одразу.
Приніс листи і тут при ній спалив.
У нагороду я отримав фразу:
Якщо б ти жив тоді, то ти б мене любив …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2017
Якось приходжу до студентів
І відчуваю, щось не так,
Щось не спілкується ніяк,
Чи до науки вже несмак?!
Наче цікаво і все вірно,
І не загруз у хабарі,
Та світла щось в знанні не видно,
Там ззовні треба лихварі …
Там ззовні чиношанування,
Служба на службу, клан на клан,
І роль освіти там остання,
Шлях виживання – сонний стан.
Кому потрібен той аналіз і матриць неймовірна гра,
А на дівчат зростає попит, десь починаючи з бедра …
Кому потрібен гострий розум і совість чиста на щодень,
Сьогодні лестощі у моді. А керівник зазвичай пень.
Безглуздо знищені заводи, ми продаємо хіба брухт.
Політ фантазії тут шкодить. І розум - в межах вузьких бухт.
Якщо ж чиновницьку відраду для себе той студент обрав,
«Ялинка» – то його посада. Весь світ в зелене він вже вбрав …
А ще питання, що ж їх вчити, якщо не з цим їм далі жити.
Вином – наукою «залити», все зачинити і летіти?
Моїх студентів вже по світу сотень зо три вже набереться
Вони ще наші. З яблунь цвітом …, з минулим вже стежина рветься.
А дехто вже й махнув рукою. Говорить зовсім ні про що.
А до такого вчитись ходить вже не студент, а абищо …
Забудьте весь ваш пієтет, це вже не університет,
Забудьте вже про храм науки, причина цього - ми «безрукі».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763380
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.12.2017
Така – «одна». Така - не «кожна»,
Така - не «та», якою бачиш.
Чиста душа і сукня чорна,
Відтінки сам позначиш …
Рука лежить у тебе на руці.
Волосся хвилька. Сльози на щоці.
Така - не «та», душа як перші вірші,
Щира до болю. За межею тиші.
Ти не хапай, що на руці лежить,
Маленька «пташка». Хай летить!
Руку в кулак не закривай.
Ти не капкан. Чекай …
Шукаєш інші кольори?
Тепло долонь з собою забери.
Зима. Квартет осінній вже затих.
Ти не забудь про них …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2017
Струна розмовляє, сміється і навіть, коли мовчить,
Мене обіймає ... собою, своїм звуком ... вона мене вчить,
Бачити хоч іноді тобою,
Другом, коханою і навіть чужою.
Струна не ображає, навіть коли бринить,
Її ж треба торкатися ніжно. Кожної лінії її тіла,
І не спішити звісно, щоб вона не затремтіла …
Струна іноді плаче, коли ти її справжню не бачиш.
Не думаючи, що її від грубого дотику болить.
Ти вважаєш, що вона байдужа,
А то її душа втомилась і мовчить ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017
Сьогодні. Львівська Опера. Аншлаг.
У гості завітав професор - маг.
У супроводі дивного кота.
Квитки - від тисячі до ста!
Все краще львівське панство в залі,
Знімають пальта, шуби, шалі.
Від норки, соболя і відблисків металу
Вороняче гніздо це нагадало.
Тут сонцесяйний мер, місяцесяйні депутати,
Тут власники кафе і конфіскату,
Письменники, що пишуть лиш промови …
Фіскальна, митниця. І управління забудови …
Прийшли на мага. Книжок не читали,
Тому його, властиво, не впізнали.
Чи, Кіпріоте, публіка все та?
Озвався незнайомець до кота.
Проходять роки, щезла десь ріка,
Все та ж у залі глухота і німота …
Ми ж наче представляємо з тобою зло,
А так виходить, що ми кличемо добро?!
Вже час, розпочинаємо розмову,
Ми все ж актори, хоч і примусово.
Почувся голос з залу: Шарлатани!
Зараз почнемо роздавати прочухани!
Погрався маг прихованим й таємним,
Сміявся над святковим і буденним,
А публіка над іншими сміялась,
Про себе щось почувши, то страхалась …
Від моря зелені втрачало панство мову,
Фальшиві долари покрили все навколо,
Верески «Ще» заповнили повітря,
А кілька диваків десь збоку собі стало …
А ви чому так до грошей не ласі?
Чи може, ви якісь клієнти вже не наші?
В кота неначе відібрало мову
З’явилось щось, що було незнайомо …
Хіба це магія, - ті кілька відповіли,
Тут саме так всі і живуть. Тут так і жили.
У чому ж магія, якщо вона відома?!
Від вашої вистави лише з’явилась втома …
Професор Долард сам зійшов зі сцени,
Це несподівано для мене ...
Я сотні років думав, що даремна ця вистава,
Моя й помічників безглузда справа …
Якщо навчились ви писати свій роман?
Він - як ціле життя? У ньому - не обман?
Якщо любов – найбільше відкриття?
Тоді ваш скарб не гроші. Почуття ...
У Маргарити й Майстра знову гості
Тут не бажають вам багатств у тості,
Тут не складають рейтинги гостей,
Тут цінність є, а не ціна людей!
Десь посередині між різними світами
Вже ціле місто світиться вогнями,
В пошані тут любов, і творчість, всюди правда,
Що в світі успіх, те в тім місті – вада …
*[i]імена свідомо змінено чи перекручено .... [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017
Дрова в печі. В вогні якийсь роман
Розповідають вже востаннє у житті.
Такий дещо Булгаківський той стан
Із пошуками раю на землі …
В вогні відтінків як у людському житті
Можна згубитись у зазнайстві й каятті ...
Щось догоряє, а щось тільки возиться з ключем,
Щось вже минає, ну а щось солодкий серця щем …
Коли у нього щось я підкладаю,
Я сам себе зажди питаю,
Що там вогонь?
Горить? Не затухає?
Булгаківські сюжети не вмирають,
У залі публіка все ті ж гріхи ховає.
Закохані в поетів
На мітлах пролітають …
І рай шукають …
Дрова в печі. Не я.
Розповідають …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2017
Стукає дощ так голосно у вікна.
Вірша настукав і собі пішов.
Мабуть, душа у мене не магнітна.
Чи заборона в неї – на любов …
Співає вітер свої рок – балади …
Самотній друг, - хтось так тебе назвав.
Згасли у залі лампи і лампади,
Під його соло тільки я не спав …
Вітер чомусь порвав мої вітрила,
Не дми, - я так колись тебе просив ...
Знайома скрипка навстіж світ відкрила,
Мені віддала двоє своїх крил ...
Дощ мов вино, залив мої турботи,
Я в ньому мрії свої загубив,
Світ посірів у доларах і злотих,
В такому ноти взяв і утопив ...
А я й забув, що є у мене скрипка,
Коли її я ніжно обійняв …
Закрила очі в небі навіть зірка
З нею дуетом уночі зaграв …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2017
Веб – ресурс, веб – мрія, веб – талант,
Інтернет – герой й колаборант,
Інтернет – любов без правил і констант,
Оце і є суспільний антидепресант?
Ховаються усі і вся
В неконтрольовані простори
Людських думок, ідей безкрає море,
Почуєш тут і дурня і знавця …
Знайдеш і друга,
Якщо маєш вдачу,
І найскладнішу вирішиш задачу.
Втратиш любов,
Й одразу знайдеш нову. Хай трохи сонну.
Не звичайну. Електронну …
Почуєш і поради, і прокльони,
Побачиш людську душу, не лице,
Зламаєш давні звичаї і забобони,
Придумаєш нове метке слівце …
А хто хотів,
Щоб потриматися за руки,
Щоб зазирнути в очі,
Нащо вам ті муки?
Як наплетете щось там від нудьги,
То веб – ресурс візьме вас на поруки …
Радіє електронний контингент …
Вже не існує електронної розлуки.
І совість електронна – рудимент,
Тому вже веб – ресурс - це майже постамент!
На нього Інтернету статуя готова,
Ви думали, людина?
Ні, істота зовсім незнайома.
Яка й сказати толком не зуміє,
Про що вона насправді мріє …
І де вона насправді вдома …
А може є у всьому міра?
І в Інтернеті виникне довіра,
А потім зустріч, теплота душі,
І ніжність рук, її очей вірші …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2017
Хто ти, та, що йдеш назустріч?
Хто ти, та, що дивишся в очі?
Може, ти - мрія, а може, ти - простір?
Може, миттєвість, а може, дні і ночі …
Хто ти, та, що смієшся з мене?
Хіба я щось маю проти.
Мені не шкода цього образу для тебе,
Напишу не одні ще ноти …
Хто ти, та, що сердишся на мене?
Сумую, щось зів’яло на твоєму підвіконні …
Швиденько витираю все, що написав навпроти
Не я. Злий вітер - пішохід сторонній.
Хто ти, та, що мене цілуєш?
Я ж тебе зовсім не знаю,
Я не писав тобі ноти, чуєш!
І віршів для тебе я не маю …
Хто ти, та, за ким я так сумую?
Моє небо, моє яскраве і не буденне!
Кому я свою пісню подарую.
І стане більше тебе у мене!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2017
У мене у руці твоя рука.
Хіба мені ще щось крім цього треба?
І як б не малювало синім небо,
Тону в твоїх очах. Тут так глибоко в тебе …
Я б говорив, і слухав, і мовчав,
Лише б за руку я тебе тримав,
Але тобі цього більше не треба,
Вже інший колір твого неба.
У інших хочеш потонути ти очах,
Блукати в інших хочеш ти світах,
Для мене синє, а для тебе дуже хмарне небо,
Такі ось особливі очі в тебе …
Там цілий світ в жіночих тих очах,
Тим більше, всі тепер їх так малюють.
Їх зустрічають радісно, цілують.
Не бачив вас давно. Хмаринка це. Не птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2017
Заколисала осінь те моє дівчатко,
Вже не добудишся уранці на зарядку,
Бо за уроками сидить до опівночі,
Руки ще пишуть, бачать сни вже очі …
Задачі. Приклади. Костенко вірші.
Дві іноземні. Цього менше, того більше.
Таке все різне й так його багато,
А тут ще й загуляв допізна тато …
Прості проблеми завжди недоречні …
Ми забуваємо свої маленькі втечі,
Такі серйозні, такі критичні …
А тут доводиться робити «земні» речі!
Предметів і оцінок так багато.
Де ж тут своє у хаосі впіймати?
Не творчість, і не гра, а біг, чого хто вартий!
Коли ж дитині тій навчитися «літати»?
Впрягти емоції свої
Як швидкі коні!
Справжні емоції –
Це ж хист моєї доні …
Вони летять неначе рання пташка,
Захочуть, стануть вітром собі в полі!
Їм залишатися ув'язненими важко.
Це ж не прості емоції, це ж долі …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2017
[i]Я не про тих хитрих ділків, що людську волю й людський дух приспали,
І не для тих, що з пам'яті нескорених зробили шоу,
Я про Майдан як хвилю гідності і хвилю слави
Щось написати хочу, а не якусь промову …[/i]
[i]Щоб своїм друзям, що живі й вже ні, поставити і свій маленький вогник …
Не у його вогні, а у мільйонів сні щоб не згубився до свободи дотик …[/i]
Майдан вирує, і говорить, і дзвенить,
Ви думаєте, що зараз він мовчить!?
Ви думаєте, що він зараз спить!?
Ні, він в людському серці вже кричить!
Це не концерт і не промови хитрунів,
Це той Майдан, що був у Києві через два дні,
Коли лежачих били на землі,
Коли церковні дзвони й не одні …
Коли, щоб весь цей гнів спинити враз,
То назбирали нам букет прикрас,
Лиш люди щоб не стали далі йти,
А залишились танці тут товкти …
Але той дух нікуди не пропав,
Він трохи спав,
Трохи учився і мовчав,
Нарешті зрозумів лихих говорунів,
І по камінчику минуле розібрав ..
Згадав Богдана і його гріхи,
Згадав, що таке уряд і суди,
Хоч залишилось мало тих стовпів,
Той плід доспів …
* або "Вогник"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762061
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2017