| Сторінки (3/282): | « | 1 2 3 | » |
...і на руїнах, в жахливій війні
Не загасало мистецтво в мені...
Ставив у згарища зброю та лють
і для душі, ніби ліки від пут,
Ніжно акорди повів у політ:
Музика миру та слів заповіт...
І на руїнах я очі закрив...
Шепотом вітер волосся омив,
Тиша своїми думками звела...
Згарище всюди, та квітка цвіла
Жовтим суцвіттям кульбаби... мов сон...
Знову співав... та луна в унісон...
Знову пірнув серед музики чар...
Тиша та вітер... мелодії дар...
...
Знову вир пекла... затихли вогні і...
Знову заграло мистецтво в мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2024
...Ще ніколи не бачив настільки вразливою...
Такий сум у очах, безпорадність та... спокій...
Ти навшпиньках пробралась у мій передпокій,
Залишивши позаду і одяг, і біль.
Намагалась забути щось, стати щасливою
У реальніших снах, де затьмарює й дотик,
Де втрачається сутність з гарячими зливами,
Розмиваючи грані та внутрішній стиль,
Та стаєш, як податлива Божая глина -
Знову без нарікань. Просто: чиста, невинна.
Ще ніколи не бачив тебе без обличчя...
Без того, що для всіх, що вдягаєш щоденно.
То, здавалось, було все настільки буденно...
До сьогодні. До чистих твоїх почуттів.
Я повірив, чи й вперше за ціле сторіччя,
Що буваєш настільки невинно-невпевнена,
Що бажаєш ти, дійсно, такого повернення,
Як сама не хотіла, та й я не хотів...
Що бажаєш ти бути незмінна, невинна,
Знов бажана, кохана, як завжди - єдина.
...Ще, мабуть, не була ти настільки жаданою...
Щоб бажав, як ніколи, з тремтінням в руках,
Серед суміші дихання й тіл бездоганної,
Відчуваючи лиш насолоду та страх,
Що то сон, чи примара... чи має закінчення...
Ми з тобою були ніби Богом повінчані.
...Ще ніколи не бачив настільки закохану...
Лише жар у очах. Чарівна насолода...
Так, здавалось, що ти щасливіша від роду,
Серед найгарячіших усіх відчуттів.
Відчуттям захопилась... та пташка сполохана
Знов відчула той страх, страх з'явитись непрохано.
Мабуть знала, що страх додає тобі вроду,
Що наш страх - то союзник у кожнім житті...
Ти боялась, що я розлюблю та покину -
Розвернулась... пішла, крізь оголену стіну...
...
...Ще ніколи не бачив настільки вразливою...
Та мій сум у очах... безпорадність та... спокій...
Знов, як завжди, пустий та німий передпокій,
Знову ліжко холодне та вікна пусті...
Знов твій страх залишитись навіки щасливою,
Бо ті мрії шалені існують, допоки
Не приходить жадане безумство і спокій,
Та... щезає та Мрія, як дим в небутті.
А без Мрії і Щастя немає в житті...
Я ніколи не знав, що усе вже завершено...
Ти була вже не тут...
але... неперевершена...
10.01.2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2024
Ви повірте, ж-бо для звіра
Не існує гірше долі,
Ніж в лещатах у зневіри
Прогнивати у неволі...
Вовча сутність не загине,
Бо не скориться нікому -
Чи вирішуйте двобоєм,
Або ж випустіть додому.
Відпустіть у чисте поле,
Чи навіки у кайдани -
Я вам не теля без волі
Чи вівчарка бездоганна...
Чи тавруйте і до смерті
Закатуйте - не скорюся...
Не кінець для мене - вмерти...
Краще кров'ю захлинуся -
Кров'ю ворога лихого,
Що навішував кайдани...
Ліпше не знайду дороги,
Бо від крові буду п'яний...
Від дурману ледь тримаюсь,
Ледве дихаю від спраги
Та на лапи піднімаюсь...
Очі дикі від зневаги
Та налиті кров'ю... болем...
Адже вам життя - розвага,
Для вовків же "жити" - полем,
Для вовків життя - відвага.
Осокою, манівцями,
Полювати за потреби,
Пообідати зайцями,
Пити воду, наче небо
У озерах прохолодних,
Загубитись десь у світі,
Загубитись у безодні
Неба чистого блакиті...
Я нескореним залишусь -
Краще у бою загину.
Вовча сутність - українець,
Моя доля - Україна!
2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2024
Очі світяться? Вірний напрямок!
Чи то сонячно, чи то затінок,
Чи змагаєшся, чи милуєшся...
Очі світяться - тож чаруєшся!
Ти закохана в своє бачення?
Не зважай на все, й "До побачення"
Зайвим поштовхам, зайвим судженням.
Особлива - Ти! Не засуджуй їх.
Очі сяють? Ти - своє рішення!
І живи лиш тим, чим ти тішишся,
І живи Добром власних сутінків!
Не зважай на тих, що є "суддями".
Не зважай на тінь всіх побоювань!
Ти - Єдина, де Щастя - зброєю,
Сила - Посмішка, але в щирості!
Тіло та думки - завжди в милості.
Очі світяться - вірний напрямок!
Чи то сонячно, чи то затінок,
Чи змагаєшся, чи милуєшся...
Очі світяться - тож чаруєшся!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2024
І хотіла приміряти крила
Білі-білі, як лебедів морок,
Ніжні-ніжні, мов пух тополиний,
А на сонці - як вітер прозорі...
І хотіла приміряти щастя
Тепле-тепле, омріяне з віком...
І хотіла минути напасті,
А сховатись за Тим Чоловіком...
І летіло... Життя так летіло,
Не збагнула, що сталось з тобою,-
Ніби тихо, і все, що хотіла,
І кохання, і ви, ніби, двоє,
Ніби тепло, надійно та... сумно...
Чомусь сумно ставало щоразу...
А всередині - вітер потужний
Підіймався із болю й відрази.
І хотіла приміряти крила
Чорні-чорні, як попіл поно'чі...
І ставало у них дещо дивно:
І зникали ті сльози дівочі,
І зникав легкий сум про колишнє,
І зникала вся ти, що... несправжня?..
Загорнулась у теплі та ніжні,
Розгорнула вже й плечі поважно,
Прямувала, що всі озирались,
Зникло все в чорних сутінках тіні...
А вночі, коли крила знімала,
Оглядала розірвані стіни
І... хотіла приміряти знову:
Білі-білі, як лебедів морок,
Ніжні-ніжні, мов пух тополиний,
А на сонці - як вітер прозорі...
І хотіла пірнути у щастя
Тепле-тепле, омріяне з віком...
І хотіла минути напасті,
І сховатись за Ним...Чоловіком...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2024
Раз ти вийшла, раз ти вийшла
До ставка купатись,
Раз ти вийшла, раз ти вийшла -
Будем цілуватись.
Ой, мамо, не дивіться -
Ви до батька посміхніться,
Ви до батька пригорніться,
Гой-да гой-я.
Ой, мамцю, не дивіться,
На городі ходить птиця -
Чи лелека, чи синиця, гей.
Чи до саду, чи до гаю,
Чи то до криниці, -
Я у тебе, моя мила,
Зачерпну водиці.
Ой, мамо, не дивіться -
Ви до батька посміхніться,
Ви до батька пригорніться,
Гой-да гой-я.
Ой, мамцю, не дивіться
Що ми робим у криниці,
Помутніє ж бо водиця, гей.
То я в тебе, то ти в мене
Будемо черпати,
Аж калина червоніє -
Будем цілуватись.
Ой, мамо, гарна днина,
Чому червона калина,
Не питайте Ви у сина,
Гой-да гой-я.
Ой, мамо, гарні очі
Покохаю я дівочі,
Ой, не спляться мої ночі, гей.
Чи ти любиш, чи не любиш,
Не край мені серце.
Зустрічай сватів, кохана,
Підем на озерце.
Буде місто веселитись,
Буде привід і напитись.
А ми, мила, а ми, люба,
За зірками.
Ми загубимось з тобою,
Зачаруємось весною,
Закохаємось обоє, гей.
Ой, дивіться - не дивіться,
Нам із милою не спиться,
Нам із милою не спиться
До світання.
Ой, дивіться - не дивіться,
Бо лелека буде сниться,
Нам лелека буде сниться, гей.
2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2024
Та я ж не дерево, листя втрачаю...
Та я ж не квітка, вражаюча квітом!
Ніби й не Демон, що душі вертає
У середовище, що за блакиттю...
Ніби не Джин, що виконує мрії,
Та й не безсмертний, всі ваші принади
Оберігати від інших надії,
Оберігати вас, вашії вади...
Та я ж не перший у світі й останній,
І не весь Всесвіт, чи просто Система...
Не зазіхайте на квіти в коханні!
Не зазіхайте на драйви по венах!
І не турбуйте коріння та крону,
На що ви не маєте впливу та права!
Може ви втратили межі, кордони?
Чи вас затьмарила вашая слава?
Чи щось, зненацька, сталось у русі
Ваших стенань , незалежних, вродливих..?
Ваші кордони - то є ваше право...
І ваше право - прожити щасливо, та...
Та я ж не дерево, листя втрачаю...
Та я ж не квітка, вражаюча квітом!
Ніби й не Демон, що душі вертає
У середовище, що за блакиттю...
Ніби не Джин, що виконує мрії,
Та й не безсмертний, всі ваші принади
Оберігати від інших надії,
Оберігати вас, вашії вади...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2024
Лежав я опівночі...
Ліс галасливий, шумний...
Лежав я щасливий,
бо чув, що шепоче, Зелений!..
Лежав з насолодою!..
...
ТАМ-бо він був... та німий...
Стирчали лиш шпали оголені...
дуба, сосни або клена...
І ніч мовчазна, запечатана сотнями сліз,
Стенань та могил, серед степу-пустелі понищеній...
І я, мовчазний та пошарпаний, ніби той ліс,
І ми, як остання опора, - незламні... незнищенні...
Ні звуку, ні скрипу, ні шелесту листя, гілок,
Бо ж їх не було у колись буйній хвойній колисці.
Лиш листя та хвоя, вугілля та стовбур-кілок...
І купа землі, припорошена тирсою й листям...
Лиш прірви та знищена лише ущент цілина,
Розорана свіжими вибухів плу'гами...
Й трупи...
Ця клята!... Навіки усіми проклята війна!..
Не лише для нас... для природи настала наругою...
На сотні гектарів немає живої душі,
Лиш душі своїх, перебитих життям... або й смертю...
...
Лежав я опівночі... Тиша... вже тиша віршів:
Радіти - немає чому, бо навколо лиш мертві...
...
Згадав...
Та лежав уже в пружних зелених гілках...
Згубитись би тут, геть забувши про морок минулого...
Згадав, і принишкло усе над'яскраве в думках,
Лиш холод війни залишився... А люди забули...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2024
Ще не настав твій день,
І не досягнуті всі мрії.
Ще не до пісень,
І ще не втілились надії,
І не настав той час,
Коли зайняло твої двері
Пекло з-поміж нас.
В жагу змінилось на папері...
І не настав той час...
....
Іще не до подій -
Не здоженуть вони фантазій,
Ти провокуй та мрій,
Адже вони лиш згодом разом,
І лиш свої вуста:
Цінуй і смак, і лиск долонь.
Мелодія проста,
Лише дося'гла твоїх скроней...
Та лиш... Та лиш...
Але лише вуста...
...
Ще не здійняло час,
Не зупиняє лік хвилин.
Мелодія для нас,
Лише займається годинник
Тим теплим спомином,
Обігріваючим долоні
Та рідним комином,
Останнім спомином...
Ще не настав твій день,
Ще не досягнуті всі мрії.
Але не до пісень,
Іще не втілились надії
У все твоє життя...
Намалювала на папері
Ти власні каяття...
А поруч - двері... Твої двері,
Та життя...
Твоє, моє життя...
Уже настав твій день,
Уже досягнуті всі мрії.
Та да'рма до пісень, -
І ще не втілились надії
Та не настав той час,
Коли відчула, що ти - вільна..
А пекло з-поміж нас...
В жагу змінилась... божевільність...
Та не настав той час...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015795
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2024
Навчи мене кохатись, як востаннє...
Спали мене, неначе свічку - у комин,
Втягни у транс своїм приреченим диханням
Та зачаруй, кохана, поглядом палким...
Навчи, як вітер, не торкаючись кохатись,
Навчи, як розум лиш від погляду втрачати
Та так приречено втрачатись разом з ним...
Давай розчинимось та втратимось сумісно
Один у одному, щоб і у світі тісно
Було від нашого пекельного вогню,
Навчи, як жити до останнього... до краплі,
Коли у світ твій дивний я прорвусь-потраплю,
Коли я дихати окремо припиню...
05.07.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2024
Губи твої смаку спілої вишні
Так цілували, неначе востаннє.
Вина солодкі, конвалії ніжні
Нам говорили про наше кохання.
Щиро вслухались в мелодію вітру,
З ним говорили та перекликались,
В себе вбираючи світу палітру
Разом зливались - чарівно кохались.
Стали із світом яскравим Єдиним:
Ніжно вливались струмками у річки,
Співом доповнювали солов'їний,
В місячну суть прикрашаючи свічки,
В жар післяденний свого додавали,
В жарких обіймах пашіли-вмирали.
Кожного разу себе відкривали,
Ми не кохались - ми просто кохали.
31.07.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2024
...А потім - кава охолоне...
І лиш холоднії долоні
Торкнуться тіла ненароком...
Щезав лиш жар поволі, з роком...
А потім - дивних зауважень
Роки, у світлі нових вражень
Зникає тінь, бо зникло світло...
Зникає погляд той, привітний,
У сні забутих заперечень...
Мабуть все було недоречним...
А потім - божевілля світу...
Здавалось, вже з життям і квити,
І квіти - то гербарій в порох,
Проте й життя, напевно, ворог:
Стенає, що світ непридатний
Для підлості та дій продажних...
Життя засмучує усіх....
Мабуть, то - недолугий збіг...
...
А потім - світло, що вже згасло...
Життя нам знов диктує ґасло:
"Не забувай свої кордони!"...
Та ігнорує хтось, потоне
У світі чарівних фантазій,
Що з світом не бували разом
Навіть в найвищому екстазі...
...
А потім - кава охолоне...
І знов холоднії долоні,
Торкнутись тіла в намаганні...
Вже не когось, - себе поранять
Відвертим лиском дурі... зради...
Тепер ніхто вже не порадить...
І не порадує минуле...
Вже все загинуло, забулось,
Згнило у світі всіх образ...
Немає, як не було, й нас....
...
І зовсім кава охолола....
Життя минуло... Може кволо
Продовжувало існувати...
А варто було все віддати?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2024
Ще не настав твій день,
Ще не досягнуті всі мрії.
Ще не до пісень,
І ще не втілились надії,
Не настав той час,
Коли відчули твої двері
Пекло з-поміж нас...
В жагу змінилось на папері...
Не настав той час...
....
Іще не до подій -
Не здоженуть вони фантазій,
Ти провокуй та мрій,
Адже вони лиш згодом разом,
Лиш свої вуста:
Цінуй і смак, і лиск долонь,
Мелодія проста,
Лише дося'гла твоїх скроней...
Та лише... лише твої вуста...
...
Ще не здійняло час,
Не зупиняє лік хвилин.
Мелодія для нас,
Лише займається годинник
Теплим спомином,
Обігріваючим долоні
Рідним комином,
Останнім спомином...
Ще не настав твій день,
Ще не досягнуті всі мрії.
Та не до пісень,
Іще не втілились надії
У твоє життя...
Намалювала на папері
Власні каятття...
Поруч - двері та життя,
моє життя...
...
Уже настав твій день,
Уже досягнуті всі мрії.
Та да'рма до пісень,
І ще не втілились надії...
Та не настав той час,
Коли відчула, що ти - вільна..
Пекло з-поміж нас...
В жагу змінилась...
Божевільність...
Не настав той час!..
Не настав той час...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015248
рубрика: Музика, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2024
А дощ періщить за вікном...
А я, з прикритим ледь чолом,
Прямую потемки... Зім'ятий подумки...
Кому вікно - то є межа...
А я, немов лише стожар,
Тримаю дотики життя й еротики...
Тримаю вісь у темноті,
Гублюсь у мріях залюбки,
Зчиняю віхолу у небі тихому,
Тримаюсь не лиш за печаль,
Здіймаю біль, жагу та жаль...
Шкода, не виключно у люду лихого...
Ба, дощ періщить за вікном!
Тепліє... Ще коли було
Так мрійно-радісно?.. Весняним поштовхом
Все прокидалось віді сну
Та наближало... сивину...
Аж знову заздрісно - у юність подихом,
Майнути б, не мінявши час,
Зустрівши галас, інших нас,
Не знавших смутків, зрад, війни та мороку,
Майнути б, мріям лиш услід,
Де заховався щирий світ,
Де чутно звуки лиш салютів пороху.
А дощ періщить за вікном...
А я, з прикритим ледь чолом,
Прямую потемки... Зім'ятий подумки...
Позаду ще одна межа,
А я, немов отой стожар,
Збираю дотики життя екзотики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2024
-Привіт, Серденько... я тебе кохаю...
-Привіт... Ти пізно дзвониш... -ти зітхаєш.
-Поговорімо, поки у безкраї,
Не загубилися мої Світи?..
Я світ не знав - я бавився тобою
Та захлинався від жаги-любові...
Та зараз захлинаюся від болю...
-Коханий, чому? Чом "було"?.. Де ти?..
-Моє ти Серце, тисячі пробачень!..
Моя Жага, себе не звинувачуй,
У марних почуттях себе не втрачуй -
Остання мить... Останні в ній слова...
Моє Життя, я Там, та я з тобою...
Запам'ятав цей світ в твоїй любові...
Запам'ятав його без лиха й болі...
Весь світ з тобою... Та Світів є два...
...Вона в сльозах:
-Та не ґлузуй, коханий... -
Та впала непритомна...
Свіжий ранок
Проліз у шибку - засірів світанок...
Її таку на ліжку і застав...
Роздерла очі... "Сон?.. Ні... Мабуть... Може
То серце за коханого тривожить..?"
Підбігла в двір, до сітки-огорожі,
Відчула - й серця стукіт перестав...
Стояв... Не він, ні... Просто так, хлопчина...
Волосся сиве, сіро під очима...
В костюмі-"гірці", торба за плечима
Й... вологі очі...
"Може що болить?.."-
Собі сказала... А сама, як морок...
А він:
"Пробачте... Оточив нас ворог...
Було їх, мабуть, чоловік за сорок,
А ми із ним - удвох... Та лише мить...
Неначе звірі здичавілі бились...
Підмогу звали й Господу молились....
І хлопці підійшли... Від куль закрились
Ми з ним на нашій рятівній "броні",
Та... Куля все ж його дістала... потім...
Там клятий снайпер десь сидів у дзоті,
А танк звернув на ліво в повороті...
Пробачте, що та куля не мені...
Пробачте, що живий... а він не з Вами...
Пробачте, що картатимусь роками..."
...Вона зомліла... Захитались плями
Та світ зненацька вивернув з-під ніг,
Як щойно душу виривав та серце...
Вона упала, скошене стебельце,
З очей самі, неначе два джерельця,
Лилися сльози... "Але як він міг?!.
Та ж він дзвонив!.. Та ж він казав!.." ...Та марно...
Відразу ж Світ навіки стане хмарним,
Зсивіли очі, вмить чоло безбарвне
Та зморшки вмить прорізали вуста.
Пішла... Вже не дівчина... вже примара...
Стара, як світ, важка, неначе хмара...
"Мабуть за щастя так настигла кара..."
Стара... бездушна... квола та... пуста...
2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2024
Всі думки - геть, і заряд - в нуль...
Що ми, і де?.. -Та з-поміж куль,
Та серед зла, смерті і втрат...
Що ми й коли? - Зараз - солдат...
Всі думки геть. Є лиш наказ:
Вижити зараз, без зайвих образ,
Тримати стрій, тримати дух...
Звільним від ворога - і я прийду...
Прийду, дасть Бог, у рідний дім:
Стіл у садку, помовчим посидим,
Згадаємо біль та на небі усіх...
Не скоро забуду... не скоро ще сміх.
Не скоро я їстиму смажене м'ясо...
Наврядчи засну... або знов підкидатись
Від найменшого скрипу буду вві сні...
І не скоро сприйматиму жарти, пісні...
Прийду, дасть Бог... Виживу може...
Дай лиш терпіння та сили нам, Боже...
Поки ж - всі думки геть, і заряд - в нуль...
Що ми, і де?.. -Та знов з-поміж куль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2024
Суцільна ласка...
Безмежна ласка та тепло у твоїм тілі
Й довіра... красно,
Очима красно ти говориш, що хотіла
Лиш показати,
Лише висловлювати ніжність, пригорнувшись,
Лиш подрімати,
Лиш обійняти, ніс вологий протиснувши
В мої долоні.
Зігрій холодні свої лапки й не журися.
Свою безодню
Тепла й довіри віддаєш щоразу, кицю.
Суцільна ніжність...
Безмежний, ніжно-нескінченний світ з тобою.
Маленьку вічність
Свою муркочеш, заховавшись з головою
Під своє хутро,
Примостившись на колінах чи на грудях.
Створіння - суто
Любов та ніжність викликаюче у людях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2024
Це вовче кохання,
Політ феромонів,
Єдине бажання -
Назустріч - в гормонів,
Звірячі інстинкти,
Жага та кохання.
Ми разом вмираємо
Ніби востаннє.
Я твій, ти моя -
Ми по-справжньому квити.
Не треба нам волі,
Цукерок і квітів.
Я твій, ти моя,
Спалахнули - вмираєм,
Дістались до неба -
До краю, до краю!
Я твій, ти моя -
Ми по-справжньому квити.
Не треба нам волі,
Цукерок і квітів.
Я твій, ти моя,
Спалахнули - вмираєм,
Дістались до неба -
Дістались до раю!
Спалахують очі
Вогнем жовто-карим,
Це - наша надія,
Чи може то кара
За віру у світле,
За віру у себе,
Та вибухом нашим
Злетим ми у небо.
Я твій, ти моя -
Ми по-справжньому квити.
Не треба нам волі,
Цукерок і квітів.
Я твій, ти моя,
Спалахнули - вмираєм,
Дістались до неба -
До краю, до краю!
Я твій, ти моя -
Ми по-справжньому квити.
Не треба нам волі,
Цукерок і квітів.
Я твій, ти моя,
Спалахнули - вмираєм,
Дістались до неба -
Дістались до раю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010108
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2024
Вже б... здається, весна?..
Чи здіймаються прірви ще люті..?
Все ж здається... не всі
Від зими прокидаються люди...
Ще, здається... не краще
За дворічні знущання над миром...
Ще, здавалось, весна...
Так, здавалось... Нестачить ще сили...
Вже б, здавалось, що всім
Зняті шори на істину... очі...
І, здавалось, просочують
Нашу землю ці сльози дівочі,
Ці солоні, ропою,
Кристалами врізались в тіло...
Ще б здалося - весна...
Ні, не рання, а тиха та мирна...
Ще, здавалось, недавно -
Були друзі усміхнені щиро...
Ось, здалося, тихіше,
Без вибухів, пахне вже миром...
Так хотілося б чути...
Та смерть завиває повсюди...
Темні, зморені люттю,
Але непокорені люди.
Вже, здається, весна.
Теплий вітер волосся куйовдить,
Світ шматує війна,
Все пухлина червона не сходить, -
Труїть землю... думки...
Чутно лише глухії прокльони
Та мозолі руки
Досилають до стволу патрони...
Ось, здається, весна...
Та здіймаються прірви ще люті!..
Не здається! Не всі
Від зими прокидаються люди:
У руїнах, завалах...
А кращі - в окопах, у полі...
Вже, здавалось, весна...
Так, здавалось... Багато ще болю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2024
Люблю в Вас розум, шарм, жагу та Особистість...
Для мене Ваша роль завжди була цікава.
Ви завжди існували в ароматах кави,
Вина, романів та кантати "ля-бемоль".
Завжди мене чомусь вабила Ваша пристрасть
До вищих нот у мьюзіклах та у виставах,
До головних ролей у массових забавах
Та у житті займати головнішу роль.
Чарівний голос, ніби скрипка Страдіварі,
Вуста гарячі з-під нерідної вуалі
Й жага Кохання, ніби в юної Ассоль...
Але... Ви впевнені, що Вас зачарували?
Що Ваша роль свободу Вашу відібрала
Та що король насправді то є Ваш Король?..
Вуста солодкі Ваші, погляд загадковий...
Насправді Вами, як ніколи, був я хворий...
Пуста квартира, пусте ліжко й за вікном
Для когось сонце, як шалене, випікає,
Для мене ж - хмарами стягнуло та зникає
З дощем солоним та "гіркою" за столом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2024
Ми незалежні, ніби вітер,
Що вабить пошепки у травах,
Такі невинні, ніби діти,
Бо щиро, віддано кохаєм.
Вночі самотні та радієм,
Що поруч ми такі щасливі.
Не полишаємо надію
Частіше у любові зливі
Купатись ніжно та безпечно...
Зливатись і в душі, і тілом.
І іноді так недоречна
Ця незалежність, що хотіли...
07.01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2024
"Только ты...только я...
Друг о друге, увы, забываем...
По ночам обнимаем и тискаем,
нежно сопя и ворча...
Не друг друга, увы...",-
И из жизни листы вырывая,
Поднимаясь, ты снова берешь телефон
позвонить, сгоряча...
И бросаешь опять ... телефон...
из объятий пуховых подушек
Перебравшись на теплое, мягкое,
очень родное плечо,
Ты подумаешь снова:
"Опять сны о долгой разлуке...",
И урча, растворишься на мне
и во мне горячо...
10.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009830
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.03.2024
А завали ще не припинились...
Пекло в сотні міст втинає зуби...
В іншому ми світі опинились:
За кордоном - нелюди... Не люди...
Вже не "браття" (й не були ніколи):
Фанатичні погляди криваві,
Божевілля у очах тих, кволих,
Ріки крові - символи держави,
Сатаною "свячені" ракети,
Що дітей ховають у руїнах...
Хочеться спитати: Боже, де Ти?
Де той Янгол що боронить Сина?
Де Рука, караюча ту нечисть,
Що паплюжить всі життя... всі долі?..
За які гріхи нам це на плечі :
Гідна смерть, чи жити у неволі?..
Скільки ще життів повинні дати
За Свободу славної Країни?..
Скільки ще триматимуть Солдати
Цю межу між нелюдів й невинних?..
Скільки ще руїн та сльоз пролитих?..
Скільки іще душ потрібно вбитих?..
Та завали, все ж, не припинились...
Досі - безліч тіл та ріки крові...
Десь, там, в болотах лише забились
Лишки душ (бездушшя) у неволі,
Сатани бали та чернь беззуба...
Моск@лі, що втратили все людське...
Що ж... Настане місце і Тризуба,
Що до слова Русь вкоротить "русскє"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2024
Вічна Пам'ять тобі, Воїн!
Серце вірне, на жаль, застигло...
Розпач!.. адже Сини - строєм
В Небо, в Рай... як птахи у вирій...
І частинки сердець наших
Покидають цей світ з ними...
Вічна Пам'ять тобі, вдячність
За свободу всіх нас, України,
За дітей наших усмішки й радість,
За квітучі поля в вільнім краї...
Але ж... сліз вже нема... Безпорадність...
Бо найкращих Синів вже немає...
Бо ракет все ще зливи... дронів...
Лізе сила-силенна бруду,
На яких вже нестачить патронів,
І яких не назвати й людом...
Бо за Совість, Свободу гинуть,
А кінця цій війні немає...
Вічна Пам'ять тобі, Брате, Сину,
Вічний Спокій та Вічного Раю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2024
Мов неймовірно-фантастичне кошеня,
Очами-зорями, пухким рудим волоссям
Зачарувала, не торкнувшись досі,
Відразу впала в душу навмання
І засліпила, погляд лиш упав,
Торкнувся вуст твоїх чарівно-ніжних,
Лише на мить зимово-білосніжних,
Та миттю зрозумів, що все дарма…
Дарма життя без тебе марнував,
Дарма про щастя я не мріяв щиро,
Дарма його не бачив та не вірив,
Дарма рудий я колір зневажав…
Бо ж ти за мить перевернула світ,
Змінила мій світогляд, посміхнувшись,
Та ніби промінь сонця, доторкнувшись
Додала нові фарби до палітр.
Навколо більше усмішок дода'ла,
Дода'ла більше щирості й емоцій,
Коли по-особливому палала
Своїм єством з енергією Сонця…
Така руда, як сонечко грайливе
Й мов полум'я, жива без перестану…
Така безмежно ніжна та щаслива,
Закохана довіку та кохана.
2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2024
Несамовито вже й іди, Несамовита...
Зазнали, вже ж, ми всіх печатей порівну,
І всіх печалей спробували борозни,
Та всіх тих тіл, війною оповитих...
Несамовито спотикайся об кайдани!..
І зрозумій, не спротив - ті Майдани,
Ті захоронені в багнюці борони
Та міни, нам війною віддані знов, дані...
Ті міни, що, на жаль, в обидві сторони...
На жаль, бо наслідок війни - це данність...
Несамовитою же будь, Несамовита!...
Лише втрачай ти більше ворогів тут наших!
Лиш залишай їх в українській пашні,
Що більш родючим роблять ґрунт... То й квити...
Несамовито мрій, будуй, твори та віруй
У наших вірних, рідних козаків-солдатів,
Та зич їм фарту, досвіду, наснаги, сили,
Щоб дочекалась із них кожного їх мати,
Щоб дочекались рідні всі додому, милих,
Та щоб найшвидше повернулись, браття!..
Несамовито вже й іди, Несамовита!
Ти - на своїх ланах, лугах та збіжжях!
Твої сини на стрічки ворогів поріжуть,
Якби лиш, Ненько, прихистила вітром!
Якби лиш пагорби твої - міцніше сталі
Від куль, снарядів в перепону стали,
Болота - пастками, а гори - як фортеці,
Земля окопами тримала у безпеці
Свою кровину... Чужину ж - на віття!
І хай Господь - суддя, та поруч вітер
Їх колихає, вічність віддаля...
Несамовито вже й іди, Несамовита!
Вже ж забери, допоможи зустріти
Мечем та гідним словом москаля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2024
Ледве надкусити - соком захлинуся,
Голова - дурманом, памороки - світ...
Лагідне волосся поруч... Посміхнуся,
Зачерпну, солодку, й разом у політ...
Стиглим нектарином віяло в повітрі,
Свіжою оазою у пекельнім сні.
Ледве зачерпнули ми фарби у палітри,
Розлили підлогою нотами весни,
Розкотили похапцем власними тілами,
Зливою солоною змили, де було,
Чарували жаром та жагою малювали:
Десь закарбувалось, часом - повело...
Знову надкусивши - соком захлинувся,
Барвами, дурманом, мороком - весь світ,
І лишень уранці знову схаменувся...
Лагідне волосся, ти та наш політ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2024
Я хотів би зустріти тебе,
Вранці міцно тримаючи, ніжно...
Я хотів би зустріти ту мить,
Де зима любить нас, білосніжна...
Та хотів би, спиняючи час,
Заглядати в шаленії очі...
Ба, збагнути у сутінках нас...
До полону беззмінної ночі,
Де між сполохів, мерехту зір
Твоя усмішка сяє щасливо...
Я хотів би зустріти, повір,
Навіть в самую щільную зливу
Теплий твір від твоєї душі,
Рідний гомін самої природи...
І хотів би творити вірші
Від душі... від тепла... та від вроди
Золотистого скарбу прикрас,
Що тамує осердя барвисте...
Я хотів зустрічати би нас
У житті, що прямує плямисто
В темну прірву, сліпе майбуття...
Та хотів, щоби пам'яттю знали,
Що залишили слід від життя,
Не дарма нашу стежку топтали...
Я хотів би, щоб ружі плели,
Свої сни, всупереч тим негодам...
Я хотів би солодкії сни,
Мирний побут своєму народу,
Та бажав би усім ворогам
Тихим соняхом степ прикрашати...
Тиху ніч... Мирний сон усім вам...
Перемоги - незламним солдатам.
Віри кожному, понад усе,
Ситих днів та тепліших домівок...
І нехай наша доля несе
У минуле, до співу сопілок,
До плодючих та мирних садів
Та незайманих див дивокраїв...
Я хотів би, щоб я посивів
Серед рідних та милого краю...
Та хотів би зустріти тебе,
Вранці міцно тримаючи й ніжно
На безмежній хмарині небес
Та у вічністі цій білосніжній...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2024
Одягнись у жіночність,
Одягни гарний настрій,
Запали свої очі
Та зважай лиш на фарби.
Лиш на барви чарівні
Запускай свої чари,
Прояви себе, вільну,
Затамуй всі печалі.
Одягнись у жіночність,
Закарбуй свою ніжність
І неси себе гордо,
Вмить забувши колишнє.
Твоє Сонце - з тобою,
Розжене негаразди!
Залишайся собою,
Лише справжньою завжди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2024
Ось... Рай зачинених воріт...
Так не збагнеться та не примариться...
І лиш нестримані тоді,
Як в переверті ми... та недомареній...
...Навіть здіймаються з небес
Всі перші роздуми... всі перші розбрати....
Як обіймаю я тебе...
Як загортаю знов всі скалки розбиті...
То - Рай затислих почуттів,
Пересилань німих створінь... знесилених...
То - те, що так завжди хотів...
І дещо інше, від прагнень силувань...
Ось... Рай зачинених воріт...
Так не збагнеться... Не примариться...
І лиш нестримані тоді,
Як в переверті ми... та в недомареній...
Здійнялись думи в заповіт,
І сил розсіяно безрадно безлічі...
Весь Рай закритий у тобі,
Але ж... Ключі уже забуті в безвісті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2024
Через все гілля, скошене біллю,
Знову прямуєш нестримно в політ.
Знову затятий ти, син свого тата,
Мусиш вставати, та стримуєш світ:
Світ божевілля, руїн та насилля,
Світла нескорених, адже живих.
Через все гілля, скошене біллю,
Сонця проміння прямує й до них.
Сон розпорошимо, біль переможемо,
Сили кохати нам стачить на всіх.
Поки - лише за країну тривожимось,
Поки - за совість та за рідний дім,
Силами мірні, душею ми вірні
Переконанням та перед життям.
Наше кохання - лиш вогник надії,
Що буде жевріти до здобуття.
Але ще не Рай...
Та іще й не Пекло, щоб палити Світ.
Але ще кохай
Та даруй чуття незабутній політ!
А іще - Живи!
Покажи усім недолугість підстав,
Та світи порви!..
Підставляй обличчя під її вуста,
Хоча ще не Рай...
Стихло, та сумно - косить бездумно
Вільнії душі до Раю війна.
Стиглі всі тілом... Кохати б безумно,
Але не всіх нас чекає весна...
Гірка, холодна у своїй безодні,
Вогка, сумна від самотніх очей.
Стихло для когось навіки, в полоні
Темних зірок та вже вічних ночей...
...
А для нас - не Рай...
Та іще й не Пекло, щоб палити Світ.
Але ще кохай
Та даруй чуття незабутній політ!
А іще - Живи!
Покажи усім недолугість підстав
Та світи порви!..
Підставляй обличчя під її вуста,
Хоча ще не Рай...
Хоча ще не Рай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2024
- "...а звідки ж скроні посивіли?..
А чому ж нерви - в павутиння?..."
...Так... Просто... Втома, моя Мила...
Та міномети - до коріння...
Та просто... вижити - за щастя...
Брати й земля лише за стіни...
А ззовні - пекло та пропащі
Все москалі чекають зміни
На інших... Просто підпирають:
Ті - в чергу, а ці - в домовину...
Але... їх трупи просто не ховають...
А ми?... Та що..? За зміну - зміна...
Атака... Вечір... Сон... Атака...
А скроні - то пусте ж... Ти знаєш...
Як там наш син?) Вже каже "Татко"?)
Чи знову "Мама", та зітхає?)
Як ви?... Садочок у підвалі?...
В безпеці будьте!... Ми ж - на варті!..
Ти не сумуй... Часу - провалля,
Але ж ви, рідні, того варті!...
Ти не сумуй!.. Рости дитину!...
Нехай вже "Татко" врешті скаже!)))
А сивина - то цвіт родини!
Лиш не пустити б кодло враже!..
...
"У тебе скроні геть вже сиві...
У тебе нерви - павутиння!..", -
Герої будь-які красиві,
Була б живою Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2023
Миру всім!.. Кохання!.. Звісно й Тиші!..
Потім вже горнятко кави можна...
Щоб смачною була пінка... лише
Не на сніг в окопах, - на хмаринку схожа...
Щоб гірчинка... Не від да'лі дому,
Рідних... Просто - кавова "Робуста"...
Допивали щоб не у чужій державі...
У своїй й здорові, України людство!
Щоб забули, що таке кайдани!..
Краще будьте каво(Ви)залежні
У Квітучій Золотій Державі,
Аніж мово- й думкопротилежні!
...
Миру всім!.. Кохання!.. Звісно й Тиші!..
Потім вже горнятко кави можна...
Щоб смачною була пінка... лише
Не на сніг в окопах, - на хмаринку схожа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2023
Не забудь! Ця Війна - лиш для тебе!
Ти збагни! Не існує частинок!
Ти - це частка Безмежного Неба
Над Державою, суттю Країни!
Ти - це вибір твоєї промови,
Також - прояви гідності й слави...
Твої прагнення - це твоя Мова!
Бо лиш Мова - то прояв Держави!
Твої діти - то Наше Майбутнє!
Зміст у них - Серце всього надбання!
Свідки цьому, як завжди, присутні,
Але Слово віками змагалось!...
Не забудь! Ця Війна - лиш для тебе!
Ти збагни! Не існує частинок!
Твоя Мова - Безмежнеє Небо
Над Державою, суттю Країни!...
Не збагнули?.. Стида вам та сором!..
Не цієї ви, мабуть країни...
Ви поволі, стернями та долом,
Утікайте з країв України!
Адже стануть кремезнії кручі
Серед вас нездоланним примістям:
Пеклом тих літ - Ірпіння і Бучі!...
Всього Пекла, чим варті ви дійсно!!!
...Не забудь, Ця Війна - лиш для тебе!!!
Ти збагни!!! ...не існує частинок!!!
Ти - це частка Безмежного Неба
Над Державою, суттю Країни!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2023
Люблю ранки із присмаком кави,
З круасаном, смачним поцілунком,
Люблю сонця промінчик ласкавий,
Що заграє в очах візерунком -
Чорно-карим теплом золотавим
Із яскравим підґрунтям кохання...
Люблю ранки із присмаком кави...
Люблю погляд зі смаком бажання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2023
Ти можливість дала доторкнутись до Неба...
Ти можливість до Щастя дала приєднатись...
Ненадовго, на мить, як частинкою тебе,
Мав нагоду та щастя себе відчувати...
Порятунок давала мені та Надію,
Мерзлоту розтопивши промінням яскравим...
Я щасливий! ...Так... Був, але то була Мрія!
Я щасливим залишився... Там... Де буяло
Різнобарв'я в душі, серенади й багаття
Бушувало, зігрівши усіх, і забрало
Весь непотріб та чорні тягучі прокляття,
Залишаючи чисте, яскраве, тривале
Відчуття тебе, Сонце, у закутках серця,
Відчуття того Світла, жадоби, бажання...
Я щасливий. Хай був, але це ще озветься.
Я щасливий, бо знаю яке це - Кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2023
О, Янголе! Як вільний, Ти заграй!
Заграй нам світ безмежних тих світлин!..
Зіграй всі відзвуки безмежних водограїв,
Луну (чи Ехо) Ти тих гІрних полонин...
Зіграй Ти, ввіковічені буттям
Своїх, ще недалеких тоді віянь,
Та віяй тим безсмертним каяттям
До воїн, вщент затятих у обіймах
Безвіччя... Душ, знівечених життям....
О, Янголе! Як можеш - збережи
В запеклих війнах щем від тих прокльонів
З обох боків і до червоної межі...
Не слів завдячної, - червоної від крові.
І наших Воїв душі збережи,
Тіла оберігай від бранців Пекла,
Диявола улюблених пожив,
Допоки Сонце Божеє не смеркне.
Весь світ, коханий Богом, бережи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2023
Привіт... Привіт ... Це цвіт твоїх фантазій...
Це - забуття, здоланне рАзом... Також квіт...
І квіт надії й насолоди вже одразу,
Поки панує розум, врода... Начебто і світ...
І світ шалений, як примара... Так, безумний...
Цілком занедбаний у чарах тих політ, -
Політ фантазій, див та чар... Та чомусь сумно...
Палають чари, з ними - попіл звершених тих літ.
Буяють квіти... та клекочуть потім в лаві,
Непереможні і міцні... Здавалось жваві...
І ми разом колись ставали - лише жар...
Неперевершені й незмінні від тих чар:
Бажання... віку... стилю... стану... ради... вроди...
А зараз - лиш і залишається той дар, -
Бажання сили та незнаної свободи...
...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2023
Дай душі своїй трОхи спокою...
Не збирай ти, хоч хвильку, зАздрощів.
Зачаруйся у річці осОкою,
Або плин течії, хоч врАнішній,
Зупини своїм поглядом мрІйливим
Та вбери ранні проміжки пУстощів.
Дай душі своїй бути спокІйною,
Дай розливам осЯгнути мУдрощів
Дивних трав, що стелились, шовкОвії,
Та лілей, що розквітли, мов зІроньки...
Дай душі просочитись любов'ю:
До останніх тих пагонів спІлості,
До останніх, живих ледь, корІнчиків
Сірих променів, вже ледве тлІючих...
Дай душі своїй трохи промІнчиків,
Що просочені нЕ лиш надІєю!
Дай душі своїй віри у спрАвдішнє,
В перемогу буття й лИше Істини!
Дай душі свОїй більше рАдощів!
Адже тим лиш спроможні ми вИстоять!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2023
Мы снова здесь и зажигаем свечи.
Огонь в камине манит нас, озябших,
И снова в полумраке томный вечер
Пригреет, приласкает нас двоих.
Ты снова есть. И не нужны нам речи,
Пустые, для годится, нам, уставшим
От суеты мирской. Так будет легче
Не видеть - ощущать лишь каждый миг:
Дыханьем, телом теплоту и нежность,
Щекой холодной влажную одежду,
Щетиной... губы, руки в исступленьи
Целуя, без разбору... без преград...
Безумно... только вырваться... сдаваясь,
В немом плену найти, опять ругая...
Бессильно в сон спокойный уплывая
Поймать влюблённый сумасшедший взгляд...
Огонь в камине, словно кот, играет,
А сердце снова, снова умирает
От теплых рук, которые блуждают
Бесцельно, бархат кожи изучив...
Ты снова здесь... Была... Как наважденье...
Огонь погас и растворился с тенью...
Была ли ты?.. Или опять виденье?
Была ли ночь? И был ли снова жив?..
/січень 2018 р./
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2023
Я буду поряд... Тихо, потай
Я буду поруч, споглядати
Чи не згубилась ти, чи просто
Жива, здорова та щаслива...
Навколо буде тиша й спокій.
Про це ніхто не буде знати.
Навіть якщо безлюдний острів
Заселиш ти, моя вродлива.
Буду співати колискові
На вушко тихо, ледве чутно,
У полі квіти волошкові
Я подарую незабутні...
Я буду поряд, лиш послухай -
Шепоче у північній тиші:
"Своє кохання не забуду
Та твоє серце не залишу..."
Я буду в вітрі, без упину
Здіймати шовковисті коси,
Я у воді з тобою плину,
І на руках, як ранні роси
Залишусь, ніби на папері
Віршами, ледве непомітно...
І нагадаю, як ті двері
У хаті, лише звучним скрипом...
Передивлюсь твої картини
Вві сні, неначе там присутній,
Додам і фарб туди, зарину,
Щоб був твій сон злегка розпутній,
Щоб ти згадала шарм емоцій
Та нерозважливість бажання...
Щоб ти згадала свої мрії
Та ніжний смак мого Кохання...
Я буду поряд... Тихо... потай...
З тобою спати... прокидатись...
Не хочу руйнувати спокій...
Я буду просто... споглядати...
2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2023
Что-то дождик пошёл... но поздно...
Ведь усохли цветы, завяли....
Ведь цветам был как жизнь - воздух,
А без воздуха, видно, устали....
Что-то дождик пошёл так внезапно...
Прямо ливень, в пример многим...
Но ведь Солнцу, поди, это властно
Осушить... только... промочив ноги...
....Снова крик осушил душу...
Видно слов иногда не хватает...
Я, конечно, ведь, жизнь не нарушу,
Когда сохнет она, изнывает...
Когда треснута напрочь колба,
Что держалась на чьих-то остатках....
Ой... Не в лоб, говорят, так по лбу -
Снова вывернулись на изнанку...
Снова чист, словно ангел, но с примесью
Той слегка ядовитой отметины...
Ад огня, вроде, нам и не вымысел...
Вед мы с Адом всегда лже-приветливы...
Прямо ливень, в пример многим,
Тонко высушенным и раскаянным...
Соль не даст нам подняться на ноги,
Соль от слёз - это только чаянье...
Чьи-то вымыслы, переживания:
Как получится... или слюбится...
Никому не нужны признания -
Хочет - по-боку, хочет - губится,
Хочет - с грязью тебя измазанным
Так захочется в свете выставить...
Ты не верь только им рассказанным...
Ты не верь никому искренне...
Только дождик придёт... может поздно,
Ведь и так всем ресницам мокро...
Ты поглубже вдохни свежий воздух.
Только он чистый, искренний, бодрый...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997472
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.10.2023
Ты, как кошка, цеплялась
За каждый участочек кожи,
Так забвенно, безудержно
Втиснув всё тело в пожаре.
Раскалив ещё больше
Расплавилась, вплавилась может,
Чтобы ближе... быть ближе,
Чем может влюблённый представить...
Ты, как ангел, взлетала,
Летела - расправила крылья,
Не пуская меня
Ни на миг от себя, ни на йоту.
Ты заставила верить,
Что можно быть лучше, чем кто-то,
Ты заставила знать -
Стал я кем-то и значу я что-то...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996635
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.10.2023
Сліпило сонце, шепотів ліс колискову,
Сполохано принишк спів солов'я,
Перину трав зім'явши, геть, додолу
Ми з пагорба скотились - ти да я.
Сплелись з тобою розумом, тілами,
Шалені від шалених почуттів.
Ми не хотіли, щоби поміж нами
Бодай шматочок вітру пролетів,
Втискаючись до паморок в безодню
Шаленої дифузії двох тіл.
Переплітались в пошуці долоні
Та й дихати ніхто вже не хотів,
Бо поглинали, дихали, вбирали
Взаємно силу почуттів, любов...
Хотіли ближче, ніж допоки знали, -
Щоб однією стала наша кров...
Незчувся - злився світ у ритмі танцю,
Злились всі звуки в унісон сердцям.
Були ми зараз більше, ніж коханці,
Ми знову дихали, жили однім життям,
Боролись з сутністю обох та підсвідомо
Ми двох хотіли втиснути в одне,
Настільки рідне нам, давно знайоме
Із наших мрій, єдине головне...
Злились, немов у дивну пісню звуки,
Бурхливих два струмка гірських змішались,
Два полюси від довгої розлуки
Взаємно просочились та з'єднались...
12.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2023
Ты - как сосуд, не очень полный…
Я думал, чем тебя наполнить..?
Ты так умна и так нежна…
Мудра и очень терпелива.
Я иногда не вижу, силы
Где ты берешь, чтобы сполна
Все воссоздать после иссушья,
Когда твою разбили душу…
Все воссоздать, испив до дна…
Хотел бы склеить все осколки,
Но я не Бог… Быть может только
Слегка могу лишь подтолкнуть,
Тебя подбросив ближе к Свету,
Чтобы лишь ты нашла ответы
Вопросов Жизни… Свою суть…
Суть слез и шрамов жизни прежней,
Причину стать не безмятежной,
А стать Собой когда-нибудь…
Да… Я, пожалуй, знаю толк…
В таких бессмысленных обидах,
Когда тебя в упор не видят.
Вот потому, пожалуй, Волк…
Ведь жить волкам намного проще.
Не думая, идешь наощупь,
Лишь ты и чувств один комок…
Я всё-же твой, тебе достанусь,
И до краёв налью – достану
В сосуд твой нежности сполна,
Осколки склеить попытаясь,
Замажу лаской - заласкаю,
И сладкого любви-вина…
Чтобы меня ты изучила
И мной же душу излечила,
И от любви была пьяна…
Да, твой сосуд, не очень полон…
Я знаю, чем тебя наполнить…
12.2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996531
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.10.2023
...Когда музыка - жизнь...
...Когда звуки - дыхание...
Когда хочется гладить мелодии профиль...
И аккордами ввысь, на границе желания,
Когда хочется выплеснуть нотную похоть...
Тускловатый минор переливами лунными
Чтобы душу пронял до невидимых точек
И мажором наполнив сосуды безумные,
Чтобы выплеснуть среди зародышей-почек,
Забивая все мысли, негативно насыщенны,
Разбивая туманные поросли в корне...
Жить мелодией, чувствами, музыкой-мыслями
И кому-то мелодией мысли наполнить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996429
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.10.2023
Я напишу тебе стихи...
Ты пролистай... не нужно плакать.
Я напишу тебе о том,
Как быть могло... в другой Галактике...
Как будто мы еще милы,
Как будто живы все признания...
...как будто не было золы
От жжённых писем, расставаний...
Я напишу тебе о том,
Что счастлив я... и ты, я думаю...
Что стал чужим давно твой дом,
Как голос твой, как и безумие,
Мелькающее у дверей
Еще тогда... сто жизней до-сейчас...
Как много прошлых кораблей,
И память сброшена в который раз...
Я напишу тебе... не плачь...
Твоя судьба - в твоем столетии.
Ты так боялась неудач,
Что, может быть, меня не встретила.
Хотела жизнь опередить,
Хотела все четыре стороны,
Хотела слез уже не лить,
О чем еще не знали вороны.
Ты так боялась доверять...
Ты в душу не впускала прежде...
Ну что ж... Пишу... Могу обнять,
Увы, не радуя надеждой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995742
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.10.2023
Незримі почуття... і очі
Тьмяніють, ніби із провалля...
Вже сліз немає, щоб щоночі
Давити спогади в собі.
Вона, тендітна по-жіночому,
Та по-дитячому забавилась...
Вона, яскрава, ніби сонечко,
Тепер -туманом при воді
Стелилась, сірою примарою,
Росою вкрита, лиш солоною.
Колись буяла квітом-мальвами,
Колись буяла відчуттям,
Тепер же вся покрита хмарою -
Сумує за його долонею,
Що по щоці проводив лагідно...
Бо ж лише це - то все життя...
Незримі почуття... і очі
Тьмяніють, ніби із провалля...
Вже сліз немає, щоб щоночі
Давити їх лише в собі.
Загралась у діла дівочії,
Заграла кров у жилах дальніх,
Забула, що це "непорочність".
Тепер у сумі - у журбі...
Незримі почуття, та дарма...
На кожен гріх існує карма:
Веде у світ пустий та сонний,
Веде у світ живих подій,
Кого - нагору, чи по колу,
Кого збиває з ніг додолу.
Незнана доля й не безкарна.
Ніхто не буде в ній святий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2023
...Неважливо, чи сон, чи в реальності,
Та незчуюсь - тебе поглинаю...
Розчиняю тебе віртуальністю,
А реальністю лише кохаю...
Понад спрагою, понад безумністю,
Понад вірою, понад розумністю,
Понад відчаєм - лише емоції,
Лиш емоції вітром зітхаю...
То не диво - то дощ над пустелею,
То не радість - то тільки оаза.
Ти щаслива, як хмара над скелею...
Хмара й дощ, але тільки відразу...
...Дощ не безмежний, пустеля осушена,
Камінь залежаний мертвими душами.
Дарма на звичаї мертвої осені.
Поки живу - тільки доти кохаю.
Та неважливо, чи сон, чи в реальності,
Вихор, чи злива, чи дощ ненормальності,
Вітер занедбаний, вихор скуйовджений,
Бурями-грозами щойнонароджений.
Та неважливі мої геніальності,
Коли розлука на фоні банальностей,
Коли емоції врозріз з бажаннями.
Ми перероджені. Діти Кохання ми...
Завжди важливі ми, навіть самотніми.
Вже не лякаєм пустими безоднями
Мрій та зіниць у безмежніїм просторі.
Щось є надійніше втрачених осеней.
Щось є новіше старої історії,
Поряд шляхів є повітряні колії.
Копії світу іще не зпорошені.
Гості в життя лиш чекають запрошення...
Геть неважливо, чи сон, чи в реальності,
Лише незчуюсь - тебе поглинаю...
Знов розчиняю тебе віртуальністю,
Але реальністю лише кохаю...
Понад спрагою, понад безумністю,
Понад вірою, понад розумністю,
Понад відчаєм - лише емоції,
Лиш емоції вітром зітхаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2023
Тримай своє тіло найближче до мене,
Тримай на мені свої лагідні руки.
Ти більше, ніж я, заслужила повернень,
Я більше, ніж ти, заслужив на розлуки...
Хапай, як востаннє, жагуче повітря
І знову занурся у світ божевілля,
Бо наше кохання - то часточка світу,
Затьмарює розум дурманом, як зілля.
Тримай своє тіло найближче до спраги,
Щоб потім цінити смак кожної краплі,
Тримайся без мене, тримай без уваги,
Щоб закарбувати все згодом на шпальтах
На перших сторінках усе надважливе,
Що з розуму зводило кожного ранку...
Ти вся - візерунки шаленого дива,
Ти - більше ніж жінка та просто коханка.
Тримай своє тіло у ритмах конвульсій
Хіп-хопу, джаз-фанку й шаленого танго.
Стривай - ти у світі безмежних ілюзій
Без віку, без тіла, солодка, як манго...
Тримай своє тіло найближче до входу,
В емоції світла там мав бути вихід,
Тримай, як хотіла, і вдачу, і вроду,
Залишиш кохання солодкії крихи...
Тримай своє тіло найближче до мого,
Зрівай свої маски - оголена краща...
Душа не чекає звороту такого -
Такий чесний обмін: ніщо на нізащо...
Тримай своє тіло у ритмах конвульсій
Хіп-хопу, джаз-фанку й шаленого танго.
Стривай - ти у світі безмежних ілюзій
Без віку, без тіла... й солодка, як манго...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2023
...Ще ніколи не бачив настільки вразливою...
Такий сум у очах, безпорадність та... спокій...
Ти навшпиньках пробралась у мій передпокій,
Залишивши позаду і одяг, і біль.
Намагалась забути щось, стати щасливою
У реальніших снах, де затьмарює й дотик,
Де втрачається сутність з гарячими зливами,
Розмиваючи грані та внутрішній стиль,
Та стаєш, як податлива Божая глина -
Знову без нарікань. Просто: чиста, невинна.
Ще ніколи не бачив тебе без обличчя...
Без того, що для всіх, що вдягаєш щоденно.
То, здавалось, було все настільки буденно...
До сьогодні. До чистих твоїх почуттів.
Я повірив, чи й вперше за ціле сторіччя,
Що буваєш настільки невинно-невпевнена,
Що бажаєш ти, дійсно, такого повернення,
Як сама не хотіла, та й я не хотів...
Що бажаєш ти бути незмінна, невинна,
Знов бажана, кохана, як завжди - єдина.
...Ще, мабуть, не була ти настільки жаданою...
Щоб бажав, як ніколи, з тремтінням в руках,
Серед суміші дихання й тіл бездоганної,
Відчуваючи лиш насолоду та страх,
Що то сон, чи примара... чи має закінчення...
Ми з тобою були ніби Богом повінчані.
...Ще ніколи не бачив настільки закохану...
Лише жар у очах. Чарівна насолода...
Так, здавалось, що ти щасливіша від роду,
Серед найгарячіших усіх відчуттів.
Відчуттям захопилась... та пташка сполохана
Знов відчула той страх, страх з'явитись непрохано.
Мабуть знала, що страх додає тобі вроду,
Що наш страх - то союзник у кожнім житті...
Ти боялась, що я розлюблю та покину -
Розвернулась... пішла, крізь оголену стіну...
...Ще ніколи не бачив настільки вразливою...
Та мій сум у очах... безпорадність та... спокій...
Знов, як завжди, пустий та німий передпокій,
Знову ліжко холодне та вікна пусті.
Знов твій страх залишитись навіки щасливою,
Бо ті мрії шалені існують, допоки
Не приходить жадане безумство і спокій,
Та... щезає та Мрія, як дим в небутті.
А без Мрії і Щастя немає в житті...
Я ніколи не знав, що усе вже завершено...
Ти була вже не тут, але... неперевершена...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2023
О, Янголе! Як вільний, Ти заграй!
Заграй нам світ безмежних тих світлин!..
Зіграй всі відзвуки безмежних водограїв,
Луну (чи Ехо) Ти тих гІрних полонин...
Зіграй Ти, ввіковічені буттям
Своїх, ще недалеких тоді віянь,
Та віяй тим безсмертним каяттям
До воїн, вщент затятих у обіймах
Безвіччя... Душ, знівечених життям....
О, Янголе! Як можеш - збережи
В запеклих війнах щем від тих прокльонів
З обох боків і до червоної межі...
Не слів завдячної, - червоної від крові.
І наших Воїв душі збережи,
Тіла оберігай від бранців Пекла,
Диявола улюблених пожив,
Допоки Сонце Божеє не смеркне.
Весь світ, коханий Богом, бережи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2023
І знову вересень в думках... десь застигає у повітрі...
І знову сни якісь сумні свої мережива плетуть,
Серпанком, пасмами-примарами зливаються із вітром
Та вранці баряться, тримаються, ховаються, не йдуть...
І знов їх, тисячі вітрил, немов нанизує на гілля...
А східці, вікна всіх вітрин покриє пилом... сірим пилом...
І знову паморозь примарна - за комір струменем повільно...
І знову рік втомився хмарний, нам незнайомий, непомітно....
Залишив слід у всіх серцях, тяжкий, до крові гострим лезом...
А десь калина у лугах, немов червоне дике плесо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023
Огорну тебе в обрій вечірній,
В теплі промені слів оксамитових.
Зачарую тебе, непокірную,
Та осиплю мереживом квітковим.
Заховаю, туманною ватою
Підмостивши, щоб солодко спалося,
І здалека, з дощами-розкатами,
Заспіваю, як хмари зібралися
В візерунки чудові, намріяні
Серед снів твоїх, дивних та радісних,
Як ліси в надвечір'ї малиновім
Колисковими перекликалися,
Як зірки, лиш на небі з'явилися,
Мерехтіли, змагаючись з сонечком,
І як місяцем вмить освітилися
Твої мрії, що глянув в віконечко.
Обгорну, ніби жаром коминовим,
У обійми згорну, дам розтанути.
Помандруєм, у казку поринемо,
Сни цікаві разом переглянути.
2017 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2023
Зім'ятий комір та шеврон затертий...
Глибокий погляд... Туга, ніби морок...
Вже сотні хвиль ти випливав від смерті...
Десятки тіл... адже зустрівся ворог!..
Штани до дір зачовгані в багнюці,
А на ногах - лахміття... колись - берці...
Мозолі знову виїдають руки...
Дарма!.. Адже згинаю - то ж не мертві...
Води краплини - залишок у флязі...
Ні... Їсти вже не хочеться... Блювати...
Минаю кожен крок... і так щоразу
Тут мерехтить в очах від тіл солдатів...
Ворожих, звісно... Наших ми вивозим
Додому, в тил... Негоже залишати...
Окопи... Стрілянина... Знов в дорозі...
Така робота зараз... Ми - Солдати...
Позаду - сім'ї, рідний край та хата...
Попереду - ті нелюди в болотах.
Ми вистоїм - за сина, маму й тата,
Лише ви залишайтесь з нами доти:
У пам'яті.... світлинах... телефонах...
Дзвінках, коли можливо, й СМС-ках...
Нам зараз, як ніколи, це важливо!..
Завжди!... На жаль, та декому - до смерті...
...
Зім'ятий комір та шеврон затертий...
Глибокий погляд... Туга, ніби морок...
Він сотні хвиль вже випливав від смерті...
Та він стоїть!.. Бо в Україні ворог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2023
Повернувся із пекла...
Пробачте...
Так щасливо місцями тут... щиро...
Ні смертей у окопах не бачите,
Зачаровані тінями "миру",
Ні катів, тих, нових та просунутих,
Що точково... ракетами - в безлад...
Повернувся із пекла... Не буду вам,
Що не каже затиснута преса...
Не скажу про жахи існування там...
Промовчу про братів, що на небі...
Повернувся із пекла... Пробачте ви...
Попрошу вас, - шануйте, що треба!..
Пам'ятайте: Свобода - то залишки
Тихих душ всіх Героїв залишених!..
Сутеніють навічно там надлишки
І братів, і сестер... ввіковічених...
Їм, на жаль, не судилось побачити
Теплий дім... Свіжий хліб... Чисту постіль...
Повернувся із пекла...
Пробачте...
А як вам?..
Гарно спиться і досі?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2023
Важлива Щирість!.. Важливі струмені душі,
Що зачепили всі струни, майже на межі...
Важлива хвиля із чар занедбаних сердець...
Важливе море... І відчуття, що ти вже Десь!..
Мій світ у хмарах... Все заборонено... Та ким?
Ти - як Примара: існуєш, не здійнявши дим,
Чи хоч і хвилю у темнім залишку чогось...
І, звісно, - Мара тебе чекає крізь вогонь.
Ти знову лишок у світі темряви та сну...
Здіймись ти, лишень, хоча би на одну весну,
Ковтни повітря, ковтни свободи через край, -
Затягнеш пісню, живу, як вічний водограй.
Важлива Щирість... Хоча й забута у віках...
Живи на милість, неначе звільнений ти птах,
Плекай Свободу, затяту серед хижих війн,
Та знай, є хто Ти, у тіні марних сірих стін.
Важлива Щирість!.. Важливі струмені душі,
Що зачепили всі струни, майже на межі...
Важлива хвиля із чар занедбаних сердець...
Важливе море... І відчуття, що ти вже Десь!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2023
Ось... Рай зачинених воріт...
Так не збагнеться... Та не примариться...
І лиш нестримані тоді,
І в переверті ми... та недомареній...
...Навіть здіймаються з небес
Всі перші роздуми... всі перші розбрати....
Як обіймаю я тебе...
Як загортаю знов всі скалки розбиті...
То - Рай затислих почуттів,
Пересилань німих створінь... знесилених...
То - те, що... завжди не хотів...
І те, що інше, від прагнень силувань...
Ось... Рай зачинених воріт...
Так не збагнеться... Не примариться...
І лиш нестримані тоді,
Як в переверті ми... та в недомареній...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023
Боюсь потонути я... знову...
Не вмію кохати частково...
Пірнути, у незі закованим,
До тебе... Так, знаєш, чудово:
Завмираючи з поступом кожним
Пірнути у тебе безпечно,
Зануритись подихом вітру,
Так лагідно, ніжно, доречно...
Боюсь потонути я... знову...
Боюсь потонути... Даремно?..
Ми вкотре, здається, готові
Втекти одночасно, взаємно
В провалля жаги й насолоди,
Із ризиком - щастям палати,
Попри небезпеки, тривоги
В минуле, назад повертати...
Боюсь потонути на суші,
Мов в пекло затягує душі...
Боюсь потонути я... знову...
Не почутим, як завжди, залишусь,
І у прірві погинуть розмови,
Потопаючи в тобі, так звично...
***
Я боюсь утонуть в тебе... снова...
Не умею любить половинно...
Утонуть, словно в негу закован,
Не "для всех", как ты любишь, картинно,
Умирая лишь по миллиметру -
Погружаясь в тебя без опаски...
Погружаясь, с потоками ветра
И тебя вновь затягивать ласкою...
Я боюсь утонуть в тебе снова:
Я боюсь утонуть... а напрасно...
Мы, в который раз, будем готовы
Погрузиться, вкушая опасность
Оказавшись внутри быть счастливыми
И спиралью не выйти наружу
На который зигзаг непредвиденный...
Я боюсь утонуть в тебе, слушай...
Я боюсь утонув в тебе снова,
Не услышанным быть, как обычно...
Я боюсь не услышать ни слова,
Утопая в тебе... так привычно...
ID: 864418
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.02.2020 00:01:33
© дата внесення змiн: 11.02.2020 00:01:33
автор: Володимир Науменко
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Міцного келих чаю, і смуток знов тамую...
Не той, що на сніданок, зазвичай, вранці звикли...
Все ж так... Відверто, звісно, я подумки сумую,
І ковдрою колючою - в порожнії обійми...
Якісь там звуки, фільми та холодний келих віскі...
Так... без обіймів... Не моє... Лиш просто, "по-англійськи"...
Так, не було моїм ніколи - існувати лишень...
Хочу з тобою разом лише у просторе ліжко,
Хочу в тобі зненацька стрімко влитись у світанок...
Ще очі не стуляли ми, та лише мить - і ранок...
***
Немного грусти и бокальчик чая...
Не тот, что мы привыкли по утрам...
Ведь да, конечно, искренне скучаю!..
В обнимку толстый плед по вечерам,
Какой-то звук... иль фильм... бокальчик виски...
Да... не умею, просто, "по-английски"...
Да, не умею я существовать...
Хочу тебя, себя в просторную кровать,
Хочу заметить утром - "Рассвело...",
А мы, как странно, не ложились спать...
© Copyright: Володимир Науменко
Раздел: лирика любовная
Свидетельство о публикации № 108662
Добавлено: 07.05.2019 в 22:14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2023
Все ж відчуваю я чомусь себе занадто марним...
Сміюсь та плачу, - проте ра́зом із загалом.
Хоч і різнюсь міцними нервами немало,
Однак ніколи не вважався я бездарним...
Все ж відчуваю порожнини в намаганнях...
Нехай їх безліч інколи, та доля кличе.
Зважаю також на чужі сумні обличчя,
Проте прямую до мети... часом в змаганнях...
І відчуваю теплий бриз та хвиль приливи,
Цікаві дні життя... Часто болючі та жахливі...
Та одночасно - вверх стрімкі, потужні хвилі
Зрізають всі кордони у буття,
Змивають усі межі... Усі ролі позабуті,
Коли, усе ж нарешті, ми оголені, розкуті
Заграємо у ролях, що все гарно, сильно, ясно...
Без панцирів, без снів та...
якось марно... сниться часто...
***
(((...А ощущаюсь как-то бесполезным...
Смеюсь и плачу вместе с остальными,
Хоть отличаюсь нервами стальными,
Хоть никогда и не был я болезным...
А ощущаю пустоту в пробелах...
Ведь иногда их было очень много,
Ведь иногда и не туда дорога,
Но вновь шагаю искренне и смело.
...И ощущаю тёплый бриз, приливы,
Смешные дни и грустные до боли,
Играю безполезные я роли,
Играю иногда, что чувства живы...
Или они играют злую шутку,
С прибоями стирают все границы
И ощущаюсь как-то бесполезным...
Играют... или что-то снится,
Когда без брони панцирей железных...
ID: 912841
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
© дата надходження: 04.05.2021 18:32:30
автор: Володимир Науменко)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2023
Затягнула в провалля очей,
Ніби витисла... до краплиночки...
Не зважав на багато речей,
Жив у спокої, мов хмариночка.
Не зважав на суворії дні,
Ні на дощ проливний, ні на спеку,
Не зважав, аж допоки в тобі
Не прийшла до душі небезпека:
Знов тамуюсь від чарів під лід,
Знов у пеклі вогонь затамую,
Затираю в душі теплий слід
Твоїх посмішок... Знову вирую
Незбагненним жарким та німим
Буревієм, закритим від тебе...
Затягнула... Ти - небуття дим...
Несвідомі нездійснення неба..
Незбагненна дівоча краса,
Затамована в чарах незнання...
Затягнула, немов та коса
У обійми жорсткого кохання,
Гострих відгуків, щирих прикрас
Незанедбаних поглядів... Хмарно...
Тамувала багато образ:
Небезпечних... німих.. тихих... марних...
...
Затягнула в провалля очей...
Ніби витисла... до краплиночки...
Та зважаю на безліч речей...
Жив у спокої, мов хмариночка,
Не зважав на суворії дні,
Ні на дощ проливний, ні на спеку,
Не зважав... аж допоки в тобі
Не прийшла до душі небезпека...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
Мы оба иссушились, забыв друг друга, может,
Как сладок поцелуй и возбуждает стон,
Как волны о прибой переплетенных ножек,
Сбивают нас в экстаз, переходящий в сон...
Глаза в глаза - друг другу прорезали без ножен,
Виток - и два крыла опущены без слов...
И бархат зашуршал по истомлённой коже,
Запястья охватив покрепче от оков...
Мы снова заплелись змеиными цепями,
Лишь шепот нежных слов с шуршаньем чешуи,
Лишь ауры, наполнены безумными словами
И чувствами горячей, будоражащей любви.
10.2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978852
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.04.2023
...А взагалі, я небезпечний...
Я небезпечний, бо я дикий.
В душі я нехтую закони
Та перевершую мораль...
Я завжди в когось буду перший,
Як Альфа, що є чоловіком...
Для мене зайві перепони,
Неначе дівчині - вуаль...
Бо не існує слова "зайве",
Як не існує слова "досить"...
Для чогось є у вовка ікли
Та пазурі, як лезо-ніж...
Він вириває, бо безкрайній,
Бо він нізащо не попросить...
Бо це бажання, хоч і світле,-
Затьмарює собою ніч...
Його бажання - це єдине,
Що має сенс на цьому світі...
Палають очі, щирий оскал
Та кров, що от-от закипить...
...А взагалі я є невинний,
Але і вільний, як той вітер...
Я вірю у Амурів постріл
Та завжди пам'ятаю Мить...
Я вірю в вовчу справедливість,
Коли шакали стогнуть долі...
Коли нездари знають місце,
А чоловік є Чоловік.
Також вважаю за немилість,
Якщо когось лишають Волі!..
Я скаженію, коли тиснуть
Та не дають звести повік!
Я скаженію від покори,
Я скаженію від безумства...
Я хочу крові, коли брешуть
Та зраджують своїм думкам,
Коли втираючи підбори
Бажають повної розпусти
Та найдавніших попіл істин
Зминають, ніби не в віках
Та кров'ю це було набито
На тінях незабутих предків...
Я скаженію, коли "після"
Шакалам всучать ордени!..
...Навиворіт постійно шите
Те, що змагається за вершість...
Потому є навершям істин:
"Немає крові без вини"!
2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2023
Де світ усіяний зірками
Й здається чорною блакить
Яскравим сполохом між нами
Замайоріла лише мить
Та обпалила ніжним жаром,
Зігріла тіло, забажала
Шматки зів'явших наших душ
З собою віднести чимдуж...
Що то за диво?! Так яскраво!
Всі барви світу нам запали -
Такі чудові кольори...
Чарівне диво... як цікаво,
Що ми з тобою ніби спали
Та відривались від землі...
Тебе я бачив, як ніколи...
Ти, ніби мавкою навколо
Кружляла легко, ніби сніг...
Кружляла.. ми удвох кружляли...
То ніби сон, та ні, не спали.
І я осіннім листям ліг...
Ми знов палали, ніби свічки...
Хапались, як в бурхливій річці
За найостаннішу з надій,
Нестямні та несамовиті,
І найніжніші наче квіти
У найреальнішій із мрій...
Хапали, ти і я, хапались,
Не в змозі серце обійняти,
Не в змозі більше, ніж кохати,
Та охопити звідусіль...
Чи сон-не більше, чи примара,
Та ми тоді були у хмарах,
Щоб один одного дістати...
Й думки - суцільна заметіль.
Що то за диво? Що то сталось?
Ще так шалено не кохались,
Що невимовна кожна мить...
Щось пролетіло поміж нами,
Де світ усіяний зірками
Й здається чорною блакить...
07.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2023
Ви так безсоромно дивились та плакались в очі,
Шукаючи в них хоч один наймізерніший шрам,
А потім, підкравшись посеред глибокої ночі,
Ви знову хотіли віддать мою душу зіркам...
І знову так нудить від поглядів диких, зухвалих,
Що заздрісно мили, що переминали кістьми...
Не варто! Бо в мене життя - щоб і вас не спіткало,
А серце в мистецтві та музиці - пише пісні.
2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2023
В глазах твоих нуждаюсь... Нет, не лгу...
Они ведь - две судьбы моей отметины,
Они, как маяки, которым я - в долгу,
Ведь им благодаря с тобой мы встретились...
В улыбке растворился бы ещё,
В той нежной, для других не примечательной,
Ведь мы одни лишь знали, часам теряя счёт,
Что значит друг для друга - не растратиться...
Теряю разум, словно невпопад
Растрачивая смысл на сумасшествие.
Нуждаемся взаимно, нуждаться был бы рад
Всю жизнь свою с тобой в обнимку шествовать...
В глазах твоих нуждаюсь... как всегда...
Уж раз взглянул - и в омутах растаяли
Все мысли, все желания, года,
И волю всю, как олово, расплавили...
07.02.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978615
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.03.2023
Край!... від слів твоїх серце щемить, завмирає, холоне...
Руки тягнуться взяти долоні у теплі долоні,
Та сльоза навертає від тиску усіх почуттів...
Щире слово, як лезо по шкірі, малюнки малює,
Завмирає душа... помирає, а сутність лютує:
Як ти, Янгол, у грішний суворий наш світ залетів..?
Як тебе, Чарівний, допустили-пустили на землю,
Де лютує свавілля, де попіл, розруха та темрява,
Де народ гірше звірів, де смерть нагородою є?..
Чому ти не покинеш навіки ці душі в полоні?
Чому ти допускаєш холодні, безкровні долоні..?
Залишай нас! Не вір нам! Забрудниш і пір'я своє,
Об бездонні та чорні бажання, жадобу у крові.
Відлети! Не чіпай! Залишайся хоч ти у Любові!
27.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2023
(Вона) До тебе хочу... каву, або чай...
Смачної кави з присмаком цілунків...
Під ковдру хочу, в сон, як зазвичай
З тобою створювати візерунки...
До тебе хочу... доторкнутись вій...
В твоє тепло, на руки, у обійми...
Під душ шалений, у руках твоїх
Відчути полон твій і бути вільною...
Розкрити все, впускаючи тебе...
Відчути жар та втратити свідомість,
Злетіти від бажання до небес,
В обіймах знов відчувши невагомість...
(ВІн) До тебе хочу... звабити тебе,
Відчути твою ніжність в кожнім русі,
Щоразу долітати до небес,
Щоразу поступатися спокусі,
Зірвати подих подихом своїм,
Тремтіння ніжним дотиком створити...
Відчути себе повним та живим,
До ранку ні про що проговорити...
(Вона) До тебе лину - лише відчувати...
(Він) Тебе зібгаю - в серце заховаю,
Щоб будь-коли я міг тебе дістати
Та розказати, як тебе кохаю...
(Вона)Я хочу вся тремтіти від бажання...
Солодких снів, його задовольнивши...
До тебе хочу, ти - моє кохання...
...і біля тебе...спокою і тиші...
2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2023
"Только ты...только я...
Друг о друге, увы, забываем...
По ночам обнимаем и тискаем,
нежно сопя и ворча...
Не друг друга, увы...",-
И из жизни листы вырывая,
Поднимаясь, ты снова берешь телефон
позвонить, сгоряча...
И бросаешь опять ... телефон...
из объятий пуховых подушек
Перебравшись на теплое, мягкое,
очень родное плечо,
Ты подумаешь снова:
"Опять сны о долгой разлуке...",
И урча, растворишься на мне
и во мне горячо...
2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978600
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.03.2023
А ви кохали так, щоб до нестями..?
Щоб забувалось все із нею поряд,
Щоби хотілось вечорами й днями
Її хапати найніжніший погляд
Та божеволіти від рідних ароматів
Її надлагідної шкіри та волосся...
А ви жадали так, щоб до нестями..?
А потім знову й знову, бо здалося...
Бо рік, день, місяць - миттю пролетіли,
А спрага лиш зростає та зростає...
Ми вже, як сніг, обидва посивіли,
Та ніби мить - життя уже немає...
Щасливі й зачаровані роками,
Щасливі, бо закохані та поряд...
А ви кохали так, щоб до нестями
Й душею відчувати її погляд..?
03.2016 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023
Все мине... Зацвітуть і у нас у саду чорнобривці,
На широкому ґанку о теплій весняній порі.
Не сумуй. Будеш казку читати коханій дитинці,
Промовляти в колиску у ріднім зеленім дворі...
Запалають усмішкою радісні ріднії очі...
Не сумуй - ти згадаєш все це, мов далекий кошмар...
Не сумуй. Будеш мріяти в райськім садочку щоночі
Та сприймати життя за безмежно-надрадісний дар!
Закохає тебе найрідніша для тебе людина
У безмежнім теплі рук та рідного тіла його.
Не сумуй! Це - для тебе лиш пам'яті буде година.
Не жахайся майбутнього та дочекайся свого.
Не сумуй!..
2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023
Хочу я сочной зелени
И красочных рассветов,
Зарыться в топком стоге
Из немнущихся цветов,
И в поле разноцветном
Провести с тобой все лето,
В парном дрожащем озере
Смывая тени снов...
Хочу, гитару мучая,
Сверчком теряться в мраке,
И с отблесками пламени
Тебя вжимать в плече,
И просто лунной ночью
Вместе лопать пиво, раков,
Смеясь и разговаривая
Просто ни о чем...
Хочу немножко баловать,
Задаривать подарками,
И каждый день под окнами -
Корзиной из цветов...
В Париже целоваться,
Затерявшись между арками,
По Лондону в обнимку
Бродить без лишних слов...
На тихом побережье
У совсем безлюдной гавани
Забыться, наслаждаясь телом
В свете тысяч звезд,
И жаря шашлыки потом
На чуть дрожащем пламени,
Дрожать от осознания
Сбывающихся грез...
Расправить крылья вместе
И догнать большую радугу,
Парить, как птицы, в облаке,
Без времени, границ...
И снова в уголок забиться
Наш родной ненадолго,
И вновь зацеловать тебя
От пяток до ресниц...
2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978029
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.03.2023
- Ты слышишь?
- ...Должен?.. Нет не слышу.
- Ты слышишь - шелест, будто листьев..?
Ты слышишь? Словно переборы от капель музыки дождя..?
Послушай!..
- Парочкой по крышам,
От мягких лап, как будто выстлав
Своими звуками тропинку,
Спустились кошки - ты да я...
- Опять ворчишь?..
- Нет, я любуюсь...
- Дурные мысли?..
- Ну, с чего бы ..?
- Слегка взъерошенный загривок
И заблестевшие глаза...
Подраться хочешь?
- Зацелую... В одну лизну... а может в обе...
Весна... Люблю Вас! Вы красивы!
Все как-то некогда сказать...
- А че ворчишь?
- Да показалось!..
- ...опять молчишь...
- Сгребаю мысли... Даже не знаю, что ответить...
Хочу и ласки, и тепла...
Хочу, чтоб ты со мной осталась...
Я ж это... искренне и чисто...
Чтоб прям навеки... аж до лета...
Чтобы всегда со мной была...
- Ты шутишь?
- Нет, конечно! Правда!
Ведь я не мастер разговоров...
Я просто чувствами пресыщен...
Вот слышишь... и душа урчит..?
- О, Вы мне льстите!.. Я так рада!
Средь всех дворов и всех заборов
Казалось мы друг друга ищем...
Ишь, сердце бешено стучит!..
Летела ночь за разговором
О красоте луны весенней,
О перелетных вкусных птицах
И прелестях хозяйки ног...
Чу! Хруст раздался под забором...
Вот два летающих полена
Не дали нам договориться...
Ну, мы, конечно, наутек...
2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977994
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.03.2023
Краса - то й ямочка на щічці...
Краса - й манера говорити...
Краса - не ідеал на лицях,
Про неї - кожному судити...
Десь шик - з горбинкою на носі,
Або у когось - пухлі губи...
Краса - поняття різне й досі,
Аби людина була люба...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023
Срібний дощ…
Щось згадалось… знов сивая злива
Застилала тобі у пустелі піщаній собою…
Срібний світ…
Не кохалось, бо була щаслива,
Що тебе у постелі кохали… змагались в двобої,
Затинались, знічев’я, стенали та рвали
На шматки один одного… порвані, голі та босі…
Срібний світ…
Недоступні шматки та деталі,
Бо не ми то були, ми ж ще осторонь, нібито, досі…
Срібний дощ…
Золотий – то не наше. Ми в сріблі
Диких поглядів та здивувань у людей луноликих.
Ти не зможеш прийти,
Я залишусь загиблим
Осторонь, без історій цікавих, захоплень великих.
Срібний дощ
Місяць нам дарував, як востаннє,
Опаливши всю шкіру, немов неживу і несправжню…
Я все срібло зібрав, залишилось кохання,
Що комусь – все життя, а комусь лише попіл зневажень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
Я порину у тебе, чи пірнай ти та зжалься.
Я порину, де світ не обмежився танцями.
Задихаюсь, на очі накотяться сльози -
То чи пізно, чи я не зовсім серйозний?
Пр-в:
Я порину у тебе, й ти пірнай... чи запізно?
Захлинутись не зможем, бо ми дуже різні.
Потойбіччя у нас є цілком випадкове -
Я не зможу іти, а плисти дуже кльово...
Перевернутий світ в перевернутім танці.
Я пливу у тобі, по твоїм ілюстраціям,
Я читаю між слів лише крайні уривки:
Якби не було солодко, то було б гірко.
Пр-в.
Перевернутий світ – перевернутий дригом.
Я до тебе лечу, і до мене ти – мигом,
І не було би змісту у нашій розмові,
Та вже світ навкруги перевернутий знову…
Пр-в.
2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
У літнє надвечір'я пірнаю, як в безодню,
Ковтаю теплий вітер у самої води,
Черпаю, як в оазі, чисту воду прохолодну,
Пірнаю в освіжаючі рятуючі сліди
Живильного єства блакитних хмар, у їхню сутність...
Пірнаю і зникаю, як в утробі загублюсь.
Для мене - щирий дар з можливістю забутись...
Шкода, немає зябрів... Ой, шкода, бо ще втоплюсь...
А так - пірнув би в річку, чи занурився би в море,
Блукав би потаємними доріжками глибин.
І в цілковитій тиші у безкрайньому просторі
Вбирав би кольори підводних чарівних картин.
Русалкам дарував би оберемки дивних квітів,
А ввечері із ними б на камінні поспівав
І знов вбирав легенями бурхливо-теплий вітер,
Я б випив теплий вітер, ще й з собою би набрав...
До ранку споглядав би, як ховаються планети
Та сяйво полохливе розчиняється в воді,
Як вранці пташки створюють на новий день сонети,
Народжуються росами краплинки молоді
Та віддають життя своє новому дню та Сонцю:
Яскравість для Світила, а водичку для дощу...
Залишився б я там, але проміння б'є в віконце.
Хвилинку поблукаю і... вже сон свій відпущу...
Бо ж треба вже пірнати в вир свого життя та світла,
Творити, жити, змінювати, краяти серця,
Душею відчувати не свої літа, а літо...
Те літо у душі, яскраве літо без кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2023
Віддавав би останні хвилини,
Щоб побачити посмішку ще раз, хоч мить.
Щоб шматочок душі не загинув
Остаточно, хоч досі нестерпно болить,
Хоч не дихає в повную силу,
Закипають емоції в лаві крові...
Може досі іще й не погину,
Доки не залатаю пробіли свої...
У серці, що жалкує, та не плаче,
Хоча воно нестримне і гаряче,
Хоча і зупинилось, як востаннє,
З розлукою.
А серце про кохання щире мріє,
У ньому іще жевріє надія,
Що раєм буде істине кохання,
Не мукою.
Все одно я до тебе полину,
Забуваючи все у своєму житті,
Може вічність, а може хвилину
Від життя подарую, кохана.
Все ще хочу від тебе дитину,
Бо без тебе всі роки здаються пусті.
Вже звільнив би від тебе, єдина,
Свої роздуми, але ті рани...
У серці, що жалкує, та не плаче,
Хоча воно нестримне і гаряче,
Хоча і зупинилось, як востаннє,
З розлукою.
А серце про кохання щире мріє,
У ньому іще жевріє надія,
Що раєм буде істине кохання,
Не мукою.
2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2023
Непомітні істоти... То - Він і Вона:
Солодили весь час непомітне проміння
На столі прапрадавнім... Знов літо...зима...
Вже оголене все та розмите коріння
Прикувало обох... І від літ, й від дощу,
Що й надворі, й зсередини лив свої зливи...
У віконце взирали, тарілку борщу
Розділивши на двох... Хоч беззубі - щасливі.
Лиш похилені двері та стежка до них
Пустувала, чекаючи рідких онуків...
Ледь похилені постаті сивих, німих...
Лиш сльоза так, знічев'я, стікала без звуку...
/ ...у пам'ять пращурам.../
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2023
Я осторонь сидів...
Про себе рахував,
Як тіло завмирає,
Стає ще більш холодним...
Без погляду, без слів...
А ти, немов жура,
Тримала моє серце
У себе на долонях...
Сумна... Така сумна...
Пригнічена й німа...
Не радила тебе
Й ця іграшка невинна...
Вона... Лише вона -
Душа, що біль зніма,
Що з розуму зведе,
Тобі була потрібна...
Я осторонь сидів...
Терпляче я чекав,
Поки стікали вниз
Мої криваві сльози...
Душа... Я посивів -
Напевне все ж не знав:
Чи може залишитись
Вона у тім морозі
Без серця, без тепла,
Без болю та жалю,
Без сліз, яких нема,
Без щирого кохання?..
Душа... Вона змогла
Зігрітись... ще люблю...
...Коли лише на мить
Затрималась... востаннє...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2023
Німіє серце, завмирає уві снах,
А у думках лише прокляття оселились...
При кожнім вибуху здригається не дах,
А злість клекоче у тенетах всього тіла,
Вже не змивають сльози давнину роси...
Лише чекаю славних окликів солдатів
Та всього люду невгамовні голоси:
"Героям Слава!", "Україна - мати!"...
Нестерпно хочеться закінчення війни,
Славетних воїнів зі фронту з Перемогою:
Дівчата, хлопці, дочки та сини,
Яких вже рік не бачили, з тривогою
Вслухаючись у давні відгуки подій,
Збираючи усе можливе й необхідне,
Яке на фронт від нас везе до них водій...
Такий же, як і ми, - дідусь привітний
Зі славним позивним "Дід-Волонтер"...
Під обстріли, снаряди...
"...Нашим дітям...", - шепоче...
У минулому - сапер...
Самотній майже рік... Онука вбито,
Снарядом розірвало... І доньку...
Русня вдень підірвала на подвір'ї,
Поки він мирно порався в садку
(Війна війною, але ж курі, свині)...
Щось загриміло, серцем похолов,
Свідомість втратив... Люди відкачали...
Отямився... Свідомість втратив знов,
Дізнавшись, що один тепер... Сказали...
"Тепер - на фронт лише!" - дзвенить в думках,
Тріпоче серце, жили загинає,
"- Я знищу їх! Я буду їхній жах -
Щомиті, щохвилини повмирають!
Загину, та візьму хоча би трьох,
Що тиснули ґашетки кулеметів,
Чи "Смерчів" клятих..." , - сперся дід об льох...
А потім почвалав до тих наметів,
Де бачив капітана у юрбі...
"Ти вибач, синку... Як до вас пристати?..,
Промовив. - Я ж сапер!... "... В словах лиш біль
Та сльози хлещуть старого солдата...
Стоїть, а ніби на сто років постарів
І сивина відразу миттю оповила...
- Даруйте, діду... Вас Господь привів...
Нам зараз необхідна Ваша сила...
Там хлопці у окопах без зв'язку,
Без їжі вже добу... Русню тримають...
Ви можете відвезти?..
- На візку!..
Кобилу тільки... щойно... запрягаю, -
Шепоче дід...
- Та є у нас авто!
Сідайте... Тільки будьте обережні!...
Дідусь лише махнув, зітхнув "А то!",
Узяв ключі та хутко до мережив
Окопів, наших хлопців рятувать...
Так почалась кар'єра волонтера.
Спочатку тут, на "нуль", та знов у тил збирать
Все, що потрібно бронетранспортерам,
Дроти, консерви, стартери, свічки,
Аптечки та провізія всіляка...
Перчатки, сітки, "бафи"... Новачків
До себе приєднав... Двох небораків,
П'янчуг колишніх, по собі слабих
Колись до оковитої... Та марно, -
Війна їм мізки вставила, поріг,
Якого вже нема, - тверезить гарно...
Таких помічників ще пошукай!
Байдуже, що старі та трохи кволі...
Віддав напівзруйнований сарай
Під склад шмаття, на сітки нашим воям,
А сам тепер вже за кермом і спить:
Вдень - по селу та в місто, ніч - до хлопців
Без фар, на "передок"... Земля горить,
Навколо артобстріл, три ночі поспіль
Вивозив полонених... та бійців:
Кривавих, в смерть заморених, завзятих.
Сини, онуки, доньки... Так хотів
Щоразу, рідних, їх розцілувати,
Віддати все останнє... І життя...
Якби лиш повернулися в родини
З війни, що не сприймає вороття
До миру... та до вбитої дівчини
Із її сином... Рідним тим малим...
Кричав назустріч: "Любий мій дідусю!"...
Ніколи не забути тих хвилин!..
- Тримайтесь, любі! Ще колись нап'юся,
Дасть Боже, на весіллі в когось з вас,
Ну а тепер - гайда у тил тікати!
Натиснув до підлоги різко "газ",
Рвонули від війни, нам не звикати...
...
Настав той день! Закінчилась війна!
І рідна Ненька квітне знову станом...
Старий таксист чекає у вікна
Під київським відомим рестораном.
Новенький Lexus "шепче" двигуном,
Старий спокійним поглядом блукає
По молоді веселій, що з вином
Когось іще під липами чекає...
Відкрились двері: "Батьку, до озер
За скільки візьмеш?.." Сіли, покотили...
На заднім склі лиш напис "Волонтер"
Та прапор майорить лиш жовто-синій
Із написами "Від синів-бійців...",
"Врятовані життя - тобі заради!",
"Дідусю-побратиму", "Сорок сім"
Та поряд: "Ми з тобою! Вся Бригада!"
І ще багато написів та мрій,
Імен та прізвищ, дат, подій, відміток...
...Сховались десь, за обрієм... Старий
"Дід-волонтер" знайшов собі і діток.
Не рідних, та ріднішими вони
Були, бо вдруге з Дідом народились:
Онуки, діти, дочки та сини...
Війна ж-бо додала життя та сили...
Колись уже закінчилась війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Ты - мое нежное создание.
Я не хотел бы привыкать к тебе и будни строить...
Ты так мила и многогранна,
что хочется тебя читать, читать... читать и изучать...
Не отрываясь от дивана,
мне так приятно иногда с тобой поспорить...
И очень хочется когда-нибудь проспорить,
И новых граней горизонты открывать...
Так быстро... жаль, с тобой так быстро тают, улетая вдаль, минуты.
Так жаль, что ты, словно и не было, уехала... уехала, ушла...
И снова замерли, лишь только стуком изредка грохоча будто,
Часы-предатели... когда улиткой снова тянут с проволо'чкой время не спеша...
Ты снова вся в делах... И снова я забрёл - зарылся в прежние заботы.
Ты снова где-то далеко... одна... и снова дел тебе своих не перечесть...
Опять зима - одна вода, опять нам мерзнуть от субботы до субботы...
Опять лишь голос слышу... но я счастлив, что ты есть.
2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976743
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.03.2023
Немає слів... Немає сил та віку,
Щоб зазіхати в повноціннії літа, та...
Не можу я без цього чоловіка...
Без битих фраз стає історія пуста:
Він увірвався між життям несамовито,
Поривом вітру... землетрусом... з-поміж снів...
Затьмарив сонце, теплий подих квітів,
Тепло проміння та жару від літніх днів,
Забрав весь спокій, вже усталений роками,
Та розпалив багаття поміж нами...
Він - наслання, що сум, думки вбирає...
Я хвора... Моє серце завмирає...
Він - моя слабкість, за спиною - сила...
Відмовити собі - життя не миле,
Лиш мить - і всі бажання про одне:
Залишу світ, залишу все в безодні,
Лише б торкнулись знову ці долоні
Душі, обличчя, тіла... Від тенет,
Мов павутиння, липну в непокорі,
Жадана, млію до безволля хвора...
Він - моя гордість й... неминуча слабкість...
Я у житті не здатна прогинатись, та...
Лиш миттєвість із ним поряд - радість
Та посмішка здолає мене вмить...
Вщент поглинає... розум у безмежжі...
І розумію - цілковита протилежність...
І усвідомлюю - то все не має межі,
Та не відмовлюсь - гірше, ніж болить...
У всього світу вирву, як останнє.
Нарешті осягнула це Кохання!
***
На вірш надихнув текст із мережі Інтернет, на жаль російською, автор невідомий:
"Я не могу без этого мужчины. Он ворвался в мою жизнь резким порывом ветра. Он моё наваждение. Которое заставляет всю мою сущность скучать по нему и думать о нем
.Он стал Мужчиной, который целует мою душу …
Он стал моей слабостью. Чем-тo, в чем я не могу себе отказать. Я умею с мраморным лицом смотреть страху в глаза и не моргнуть, не повести даже мускулом перед многими людьми… Но ему нужно всего 10 секунд, чтобы заставить меня расплываться в улыбке. Он стал единственным, кому я готова сдаться. Гoрдая и сильная, я первый раз в жизни чувствую нелепую уязвимость перед человеком. И это чувство, будто ты теряешь контроль на oгромной скорости и при этом радуешься как ребёнок, что скоро разобьёшься. Он стал моей слабостью. Чем — то, от чего я не могу отказаться даже во благо. Он стал единственным мужчиной, которого я хочу оставить себе, отняв у всего мира. И к которому я хочу уйти, оставив весь мир где-то там, за спиной…"
/З мережі Інтернет. Автор невідомий/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Привіт... Я гарну зіроньку побачив із окопів - то для тебе!
Нажаль не можу тобі більшого, наразі, дарувати... Я далеко...
Усе, що можу зараз я - це мріяти що поруч ти, дивитись в небо,
Гадати, хто ж нам там запалює туманності, зірки у формі глека?..
Привіт... Чомусь нам не святкуються свята, Різдво... Відсутні роки,
Що календар колись гортали, як миттєвості, з шаленим часу плином...
Привіт, кохана... Нам життя - це день від ранку і до пізнього морОку,
А кожен обстріл - за салюти, що збивають все і всіх в снігу, багнюці, глині.
Привіт, кохана... Затамую лише подих, в тиші згину-замилуюсь,
Згадаю наші перші роки, перші кроки, обійнявшись із тобою,
У темряві, в морозній ночі не до свят, не до Різдва... але хвилююсь
За тебе, мила, за країну, за братів моїх, що знову йдуть до бою...
Привіт, кохана... гарну зіроньку побачив із окопів - то для тебе!
Нажаль не можу тобі більшого, наразі, дарувати... Я далеко...
Усе, що можу зараз я - це мріяти що поруч та дивитись в небо,
Гадати, хто ж нам там запалює туманності, зірки у формі глека?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022
Що ж, "двадцять другий"..? Невже не втомився?
Нас ошелешив ти вперше, невдячний...
Стільки надії було, подивися-то,
Коли ми до тебе прийшли на побачення...
Що ж, засмутив ти нас першими хвилями
І розірвав вже подіями досита!..
Лютий та березень... далі - зустріли ми,
Пращурів досвід не втратили холосто:
Взяли мечі та хоругви із вірою,
Стали щиріші та сильні у гурті.
Ладні були боронитися й вилами,
Лише́ б не втонути в болоті та муті
Тієї навали мерзоти ганебної...
Вистоїм знову, були б лише живі!
Що ж, "двадцять другий", ти вже "попередній" і
Все віддамо, щоби бути щасливими!
Привіт, "двадцять третій", до тебе з надією!
Дай Перемоги, життя та Свободи!
Нехай Україна з єдиною мрією
Прямує в майбутнє без війн та негоди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022
Самотні та загублені... Ми намагались осторонь
Від протягів, відчуджено, обіймів та чужих долонь
Назавжди уникаючи, жили собі примарами:
Однакові, та осторонь, окремо, але парами.
Ми, кожен - тінь незаймана у безладі та відчаю,
Як перли, розкидалися по світу, неповінчані,
Намистом, як сльозами, ми накапані, кривавими.
Однакові, та осторонь, окремо, але парами.
Затяті переможники, незмінні переможниці...
Так людство вимирає, а самотність лише множиться.
Тавровані від гордощів, заморені надіями,
Не полишали віри та закохувались мріями.
Самотні та загублені... Ми завжди ніби осторонь
Від протягів, відчуджено, обіймів та чужих долонь
Назавжди уникаючи, жили собі примарами:
Однакові, та осторонь, окремо, але парами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022
Я набрав би у бокали моря...
На піщаній скатертині пляжу,
Зручно в ложе, в прохолодних горах,
Ніби в ліжко оксамиту ляжу,
Загадаю мрію зорепадам,
Потону з сузір'ями у вічнім...
Час - то пил, розвіється розладом,
Світ крихкий - колись все стане ніччю.
Я наповнив жаром би судини:
Теплим сном та літнім пеклом днини,
Де блакить в безмежжя простиралась,
З океаном на Балі зливалась.
Взяв відпустку поза круговерті,
Загубив себе від цього світу,
Просочився б соками Планети
Серед іншого, чужого літа.
Розрідив би подих вітру криком,
Загубивсь на острові далекім
Без подій, без образів та вікон,
Дивних пташок слухаючи клекіт,
Заблукав забутими шляхами,
Як дельфіни в сховищі прозорім...
Ось, вирує хвилями, ласкаве...
Я набрав би у бокали моря...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022
Пилом всі полиці заростають...
Чомусь на душі шкребе невпинно.
Від думок знов спокою не знаю, -
Стало прохолодно, тужно, зимно...
Вир думок заполонив вже доста,
Часу обмаль на життєві плини.
Вже й веселка не здіймає простір
Так бурхливо, сяюче, неспинно;
Вже й дощу я літньому не радий,-
Сумно, гірко, мокро та калюжі...
Лише сльози заходу строкаті
Тануть в тіні сутінків...
Нездужав...
Злився в ритмі знову у дорозі,
Знов кудись прямую навіжено...
Морок полонить... уже не в змозі
Я теплом наповнити легені.
І не вабить комину багаття, -
Жару вдосталь вже ізсередини.
Від душі залишилось лиш шмаття,
Шмаття від життя, лихої днини,
Почуттів, завіси злив та сонця,
Що ледь-ледь промінчиком торкалось
Через сиве, копчене віконце
До полиць душі... Та знов здавалось,
Пилом всі полиці заростають...
Чомусь на душі шкребе невпинно.
Від думок знов спокою не знаю...
Стало прохолодно, тужно, зимно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022
Струмені знову тебе покривають,
Відблиски тіла у мене в долонях...
Хочеш!.. Жагу я в тобі відчуваю, -
Пружна та рідна в моєму полоні
Подих тамуєш... Зітхає лиш тіло,
Зайво-струнке у тенетах шалених.
Ти так ніколи іще не пашіла:
Відлик відчутний у скронях, у венах,
Жадібних рухах, коли набрякає
Все невідоме, незнано-нестерпне...
Паморок... Стогін... Реальність тікає
В світ потойбічний, мабуть протилежний.
Паморок... Сутінки... Чи божевілля
Нас заминає у своє безмежжя...
Струмені знову охоплюють тіло...
Проте у душі - цілковита пожежа!...
Струмені знову тебе покривають,
Відблиски тіла у мене в долонях...
Знову жагу я в тобі відчуваю,
Пружну та рідну в моєму полоні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2022
Солодкий сон, та солодший ранок, -
В обіймах жаром палає шкіра.
Це не бажання іде в світанок,
Це сон повільно змиває сірість,
Це відчуттями свідомість хвора,
Затьмарять розум сплетіння хитрі
Від тіл, волосся та непокори
Напівсвідомої тіл палітрі.
Від поцілунків безмежна пристрасть,
І зносить з дахом шалений танок.
Єство звіряче жадає ситість
Тобою, тілом, як наостанок,
Забрати тіло, гнучке від ласки,
Низати жаром живим, жагою,
Лишити сором та зайві маски
Поза шаленим німим двобоєм,
Дістати дальні незримі струни
У гибочині твоїх фантазій
Та вирівати відверті луни
Емоцій щирих у кожній фразі.
Відвертий стогін від насолоди
Солодший сну та живих фантазій.
Солодкий ранок, солодка врода,
Солодке тіло - усе відразу...
Солодкий сон, та солодший ранок, -
В обіймах жаром палає шкіра.
Це не бажання іде в світанок,
Це сон повільно змиває сірість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2022
Темінь... Жахлива темінь, а світ сховався у безладді...
Тиша... Беззвітна тиша в моїх думках, у мізках, скронях...
Зайвий... Мабуть я зайвий серед усього променаду...
Та серед руїн... Притисло тіло та долоні.
Пил... Ще стільки пилу у житті своїм не знав, не дихав...
Душить... шалений смак, пісок та бруд того провалля...
Цілий... Я майже цілий... І, очевидно, майже вижив,
Тиша... Бентежить тиша... Чи вже навічно я в завалах?..
Темінь ... Знову та завжди суцільна темінь навколо мене...
Вибух... Мабуть був вибух... У мене навіть у легенях...
Маю життя я "до..." та темінь "після..." від того пекла...
Чую... Невже я чую ті голоси людські..? Померкло...
Мабуть я вже зріднився із тим камінням навколо мене...
Може то є обійми із того світу... Чиїсь проклени..?
Промінь.?! Невже то промінь лунає дзвоном посеред прірви?..
Подих... Мій перший подих!... Мене знайшли та я знов вільний!
Пеком... Шаленим пеком пече все тіло, знов вигорає...
Знову мене лелека приніс із пекла до мого раю!
Знаю, я маю жити, хоч покалічений та зтертий!...
Янгол, мабуть, почув, що не готовий ще померти.
Янгол, мабуть, почув, - увесь у латах... але в касці...
Серцем, мабуть, відчув моє тремтіння, ніби в казці...
Знову життя моє з'явилось світу...ледь не погасло...
Знаю... Життям я винний рятівникам, що так учасно
Душу безмежно грішну взялись шукати-визволяти!
Подих... Жаданий подих...
Дарма - ні стін, на жаль, ні хати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2022
Це була цілковита абстракція
"Натюрморт у шаленому танго".
Ми стояли в букетах акації -
Дивні постаті - Демон і Янгол:
Різні вигляди, погляди, радощі
Тамувались у тлі божевільному,
Не зважали на попіл від згарища -
Досконалі, безмежнії, вільнії.
Дивний світ не містив стільки пестощів,
Намагався зневагою заздрити.
Очі, погляди жвавої лестощі
Підібрали, реальність затьмарити.
Від прострації - погляди мрійливо
Та занадто відвертії рухи
Скасувати запони настирливі
Від нестачі тебе, від засухи...
Знову ритми, до болю нестерпні,
Стугонять у напружених скронях.
Для людей ми - немов перевертні,
А для себе - дві долі в долонях.
Це була цілковита абстракція
"Натюрморт у шаленому танго".
Ми стояли в букетах акації -
Дивні постаті - Демон і Янгол...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022
Знов каскад сновидінь, чи реальність-примара...
У осіннім дощі, серед тисячі хмар,
Літнім проявом ти, найяскравіша хмара,
Проявила себе, як незайманий дар:
У тумані жила, парасолю в обійми
Зажурила... Здалось, у тобі досі війни
Між собою та світом, між сонцем та ніччю...
"Хто за світло?" - одвічне в тобі досі, вічне...
Знову темрява стала тобі найрідніша.
Жити в мріях та тиші пасує найбільше,
Тихий світ у своїх невідомостях - зайвий.
Заблукала в собі, у безґлузді безкрайнім.
Заблукала, дощем оповита холодним,
Грізно блискавки поряд пускаєш тендітні.
Залишила між світом, собою безодню,
Парасолю лише затискала в обійми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2022
Солодкі новини... солонії сльози...
Гіркі наші втрати в свавіллі ворожім...
Знов вибухне мозок від підлостей вражих...
Зажди... Почекаєм, що час згодом скаже.
Клінічна картина... Клінічна країна...
У бруді брехні затопились... всі "сині"...
Де ж стільки знайти лікарів та палатей?...
Чи де закопати ворожих солдатів..?
Дивує байдужість та щуряча вдача...
Невже недолугі ще досі батрачать?
Невже вся їх воля забита кийками?
Чи рабська натура не нехтує вами?
Чи досвід віків не навчив вас нічому?..
Тікайте подалі! Збирайтесь додому!..
Збирайтесь додому, або в домовину!
Народ наш ніколи не здасть Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2022
Нехай нам зорі падають в долоні,
Хай світ усім померкне від ося́ю!
Занадто довго бу́ла у полоні
Жахливих снів... Нарешті знов зітхає!..
Завжди в ній кра́си кришталеві кра́ші
Й зірвавша зливи першая ожина,
Осінній лід тремтить у ніжній чаші
Вогню латаття, папороті, кмину...
Зрівають сте́пи буйноквіттям тра́ву,
Стрімке пові́ння розлилось буянням...
Ми, врешті-решт, ніби сузір'я права!..
Вся Україна гине у коханні!..
Кохає світ, що радий повернути
Свої долоні в відданій повазі!
Кохає тих, що нам вже не забути,
Які відда́ли честь, життя відразу...
Кохає кожне Божеє створіння,
Забуте... не спаплюжене ордою...
Кохає навіть кожнеє каміння...
Окрім снарядів, знищення та бою...
Зітхає, бо підтримується світом
Супроти сатанинського поріддя.
Бодай життя Вам лиш за Заповітом!
Нехай кохана далі лише квітне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022
Осінній дощ затягує у смуток,
У лютій зливі топить своє горе...
Холодний день заковує у пути,
Потоки бруду виливає в море...
Осіння туга темна, гірша ночі,
Гнітить, стискає серце у лещата.
Одна розрада вогником пророчим -
Очікування весняного свята...
Одна розрада - вогнище в комині,
Вино терпке і ніжнії обійми...
Наш вечір, ніч до ранку, а донині
Нехай хоч хвильку зачекають війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2022
Подих... Здригається кожна клітина,
Тіло коханої, дюйми за дюймом.
Тягнеться мить, ніби цілі години,
Потім - години розтанули з сумом.
Подих та лоскіт від вій ненароком,
Хвилі нестями в крові шаленіють.
Ранок ось-ось наближається кроком -
Гуркітом стрілки годинника мліють.
Тисне весь жар тіл, бажання нестерпу,
І розплавляється в ніжних обіймах.
Хвилі палають у снах круговерті,
Знову руйнують весь світ обох, вільних.
Подих палкий, міцно-лагідні чари...
Все позбулось в божевіллі кордонів.
Хвилі принишкли у гомоні Мари,
Лиш залишили долоню в долоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2022
Осінь ненароком... сти́гло... мо́розно...
Хочеться багаття, співу голосно
У раю латаття та соснового узбережжя...
Вечір тиша сковує...
Хочеться тепла проміння раннього,
Щекоту у лапах сіна пряного,
Золотавих мрій та соковитостей...
Осінь ненароком... Вже не випустить...
Осінь ненароком... Ранні сутінки,
Па́сма мереже́ві поміж хвоєю,
А червоні краплі подарунками
На калинах свято облаштовують.
Зорі, ніби поряд, поміж хмарами,
Сіють серед ночі шлях минулого,
Тягнуть у звабли́ве срібне марево,
Ваблять очі вічністю забу́лою...
Осінь ненароком... Комір вороту
Загорнув - у літі ще здригаюся.
Холодно, немов шпарина прорвата
На тканині світу, заливається
Ранками сріблястим вітром інею,
Дмухає зимою трохи... Мо́розно...
Ковдра трав змінилася осінньою,
Ранком вже - подекуди із борошном.
Осінь ненароком... Не минулося...
Навіть літа не відчули ревнощів.
Холодно... Тепло вже і забулося,
Ніби сном навіянії пестощі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022
Знову падає дощ... і ракети в міста України...
Знову жевріє ранок, надію сповивши в проміння,
Знову літо до краю... Та краще б останні хвилини
Від жахіття війни, руйнувань та смертей покоління...
Знову листя барвить... а в полях та містах ще й криваве...
Знову холодом віє... а ще, як ніколи, смертями...
І чорніє земля, і пожухне трава золотаво...
І чорніють воронки... І свіжі могили та ями...
Знову падає дощ... Та й нехай... Хоч би й град, але мирний,
Хоч зима, але вже у домівках, з ріднею, сім'єю.
Знову наша надія барвить, як калина в подвір'ї,
А вві снах - Україна, що вільною вся та своєю.
Знову падає дощ, знову осінь та... запах свободи
Теплим бризом на півдні поки що озвався луною.
Знову з вірою прагнемо в нові негоди природи,
Затамуємо подих - і знову натхенно до бою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2022