| Сторінки (3/209): | « | 1 2 3 | » |
Не бійся мене загубити -
Я все ж загублюсь колись.
Не варто потім шукати,
Бо раптом знову знайдеш
Та більше вже не віднайдеш.
Як цінність у цьому вірші
Не варто шукати теж.
Бо цінність вона без меж,
Лежить завжди на поверхні
Та ми поводимось зверхньо,
Що маємо доступ в глибини.
І гнемо, і горбимо спини,
І тратимо кроки та роки.
А цінність вона розлога,
Її не можна вхопити,
Лиш взяти спокійно в долоню,
Сказати: "Іди, бо схолонеш,
Я знаю тепер тебе!
У чому ти поселилась,
Для чого мені знадобилась,
Куди за собою ведеш!"
Подарунок для найсміливіших і найцікавіших)
https://youtu.be/UVYBnKZTVz0?si=cQt5DukyGDg3-tBo
Так, треба потерпіти трохи, але я й не говорила, що буде легко!)
Це прем'єра)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2024
Я би змила із тебе втому і осінь,
Увесь розділ печалі і соти тривожних днів.
І кололо б долоню русяве твоє волосся
І зарухалось в серці усе, що колись хотів.
Подарунком багряним упала до ніг наша казка,
Три секунди любові і вічність солодких розлук.
Обіймає твоїм "кохаю" мене Божа ласка,
Простягає нечувану силу тепер до рук.
Вміння бачити все, крізь шпаринку в небі,
Вміння чути печаль у журчанні води.
Пізнавати себе і ніхто не промовить: "Не треба,
Їм не можна туди, тож і ти, ніц, ну-ну, не ходи!
Авторська начитка https://youtu.be/w1fhHtf13C8?si=EOMizTYs8DeFG34F
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2024
В промінні клубиться ласкава засмага,
Що мітить на твої плечі.
Росою земля втамовує спрагу
Та манить ключі лелечі.
Приємний бриз обіймає квіт,
Несе у захмарну вату.
І далі могла би я вірити в світ,
Якби не зі Львова тато...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2024
Серпнева спека спалює вогнем,
А ми давно уже ось так горіли,
Що ти простяг мені свій попіл мило,
Сказав: "Носи у серці, а не під дощем!"
Ми їли сонце, запивали морем
І яблуком розтанув кальвадОс.
Я забувала дихати, бо ти наркоз
Цілунком ширив у моїх просторах.
Ребро твоє в мені (котрЕ - я знаю),
Із нього ніжні крила проросли.
Соромились зустрічні, швидко йшли -
Як бачили, що я тебе кохаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2024
Прокинулась вночі від гулу бомбардувальника.
Мільйони разів, тобі скажуть, що він наш, але тіло вкотре судомитиме і захочеться сховатись туди, де ти жив ще ембріоном.
Але цього разу було інакше, страх здався мені слухняним, відпливом відпустило.
Твоя гладенька долоня цілувала моє плече.
(Ти можеш стати грабіжником і тебе ніколи не спіймають за відбитками пальців - такі глянцеві їх подушечки. А я можу не змити весь паштет з ложки коли мию посуд, літаючи в глибинах себе, але пропустити хоч одну особливість тебе не можу.)
Ти дихаєш глибоко, сяйво зірок блукає твоїми волосинками, посрібненими памороззю сивини і вишукує твої крихінті ангіоми. Вони як зорі в небі на небесах твоїх грудей, горнуться в сузір'я, як пташата в гніздах.
Різкий звук - ти прокашлявся і тиша, навіть солодкого сопіння вже не чути.
Якби нам довелося спати разом постійно, то я б стала сновидою і щоночі б у затишку твоєї сили і доберманистості колисала б тебе поглядом, навмисно кололася об підборіддя, вдихала роси твоєї шкіри, викликані літньою задухою, і слухняним пазликом лягала б у виямку твого передпліччя.
А ти би любив як я краду ковдру в тебе, намотуючи на себе, і розкутував би її листкове тісто, щоб спробувати на смак джем мого тіла.
Заснула...
Повторювальні гудки сигналу авто...
Обіцяй кохати мене так само тільки сильніше до наступного разу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020806
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2024
У твоєму краї сьогодні була шалена злива.
Розсікали небо самоцвіти гірського кришталю,
Забиваючи дух розжареного асфальту
З дикою силою, щоб потрапити у найвологішу шпальту,
Кваплячись напоїти землю з захмарного граалю.
А ти сидів біля вікна і дивився як захлинається вода, стікаючи по шибці...
Коли я встигла вивчити твої звички і погляди?
Коливання і твій спокій, напруження твого чола і розслабленість твого тіла,
Передчуття твоєї посмішки та зародження твого бажання.
Тепер ніщо не змиє це, навіть злива, як у твоєму краї сьогодні ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2024
Ти супився, стогнав, що тобі парко,
Що джинси скіні, то страшна халепа,
Що навіть влазити у них тобі не легко
І ноги як в жирафи з зоопарку.
Мене смішило дуже як ти злишся,
Я щось смачне робила на сніданок
Ти трохи сонний був, цей знак лишив світанок,
І мріяла, що може ти лишишся.
Та ти пішов... Не помічав нічого,
Ні сонця в каві, ні моїх очей,
Що заблукали у стежкАх твоїх плечей,
Ні пісні пташки, ні кота смішного.
А я стояла довго на порозі,
Розгладжувала поглядом на східцях пил.
Ти думав повернешся, як завжди робив,
А я уже була від нас напівдорозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2024
Начитка авторська на вірш
https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014998
Ось начитка, якою хочеться поділитися
https://youtu.be/vTrBX7c7iLE?si=41rzcX51wzW4ehL1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2024
У твоєму голосі зранку живуть сни,
Лінивість котика, крижинки хриплі
І ніжність, що чекала доки ми
Впадемо краплями на простирадла літні.
Гарячі ноти "лю", "інсомнія"
І мужність чоловіча зріла.
Твій голос кличе, щоб була твоя,
Ласкає, як і руки, моє тіло.
У твоєму голосі зранку живуть пісні,
Вони в мелодіях того, що ти говориш.
Ми двоє зараз спраглі і живі,
От тільки час забув спинитись лиш...
Авторська начитка https://youtu.be/RYnPHholYMg?si=bQy43x8405k8y010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2024
На 12 поверсі поселилась вона,
Звела гніздечко зАтишне для птАшок.
Знайомим ритмом плакала струна
І вечір заглядав до них під дашок.
На стінах па лишав німий нічник
І світлячками гладив їхню шкіру.
Вона не дихала і він принишк,
Коли у їхні пальці ніг повірив.
На простирадлах тіла пластилін
В любові разом їм ліпити м'яко.
Уже і сутінки встають з колін,
Щоб їх від всіх сховати усіляко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2024
Казка про те, що коли починаєш йти з місць, які не про тебе, то дуже часто ти підеш звідусіль і лишишся сама - зовсім не казка, а реальність. Але це не значить, що в цій реальності тобі буде погано, адже чи не вперше вона - про тебе.
Часом, коли нас покидають незнайомці, то в душі селиться відчуття, що вони були ближчими за всіх знайомих, але все що лишається - це ловити обриси їх печалі і любови у буднях.
Хайку сьогодення:
Чоловік у формі
Прости за опущені очі
Як проходиш повз
Тепло дня програє теплу серця, бо без сердечного тепла ти на все дивишся крізь сірі хмари.
Пишу це в маршрутці, поряд жінка по телефону говорить: " Мене мій так вже задовбав своєю їжею! Спав би їв би, лежав би їв би. Кажу - тебе Стицьком треба було назвати!"
Їжа - наше все, останнім часом почали їсти людей, ніби від того москалі перестануть лізти в нашу країну по всіх напрямках, нівечити її і вбивати українців.
Якось мені про холодність хотілось писати, постійно лізло це слово в голову, який вірш не почну. Щось таке народилось.
Холодність має три періоди: преконтакт, контакт і постконтакт
Преконтакт холодності - майже як теплО, бо ти знаєш, що воно мине, як і він минає.
Твоє задоволення вже болить біллю ниючого зуба, що розходИвся, але ще отямлюється і на деякий час відпускає.
Ще не холодно, але вже кінець серпня відчуттів.
В контакті холодности - січнева самотність голого дерева. Ледве відчуваєш надію, що щось може ожити як мине зима. Аби вона тільки була не вічною мерзлотою оточення.
А потім наступає постконтакт, коли ти, якщо не геть безнадійний і розумієш натяки, починаєш цінувати життєве тепло в усіх його проявах і помічати, що якщо поряд немає нікого теплого, то в нас самих за шарами холодности - джерело живильного тепла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015000
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2024
Сонце сідає у чай із духм'яних трав,
Боком осяйним лягає у його вОди.
Я полонянка медових його заграв
І загубилась в глибинах його природи.
Як, ну, скажи, так буває, коли любов
Серце тавром своїм ніжним поцілувала?
Рима підходить та буду я не про кров,
Буду про те, що і світу тепер замало.
ВітрИ гладять небо, пухнасті мазки кладуть
У аквамаринову безкінечність
В прозорих крилах метелика - суть,
Тендітність всього і, якщо не зберіг, кінечність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2024
Написати вірші не тяжко
Із твоїх відболілих слів.
За грозою тепер малюнки -
Хтось для тебе колись лишив.
Пам'ятаєш, початок світу,
Погляд сіро-блакитних очей,
Уві сні як приходить літо
З-за тендітних її плечей?
Я початку й майбутньому заздрю,
Адже в когось воно іще є.
Бо тепер, не волосся - коріння
Проростає у серце твоє.
На шафрановім пагорбі Лицар
І заплутав стежки мінотавр.
Полетів у козацький вирій,
Ніжним сумом розвіяним став.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2024
́До тебе тепер можуть приходити всі: чотири стихії, сім вітрів... пташка сиза їстиме прямо з твоєї долоні, якою ти проведеш по щоці і колись змахнеш останню сльозинку по тобі.
Сум твоїх очей відображатиметься в небі дощами, що впадуть на плечі тієї, яку ти кохав.
Відтепер твоя Єва гратиме тебе в кожній мелодії і музика проникатиме у м'якоть екзосфери, щоб ти чув її і почувався там як вдома.
А навколо неї пурхатимуть, як метелики, твої метафори та рідкісне золото твоїх образів.
Твої вірші і проза стануть віщими і говоритимуть до нас спокійним голосом і правдою твоїх пророцтв.
А твої риси впізнаватимуться у твоїй дитині і у теплому вітрі, який навесні говоритиме до кожного, хто тебе знав і любив, ласкавим подихом.
Ти писав так, що твоїми віршами можна молитися до Бога.
Для тебе це і була розмова з Ним, совістю і Україною.
Ти захищав нас як справжній Воїн та Батько - тихо, не просячи визнання та подяк.
І пішов Героєм.
У тебе була третя група, резус позитивний...
А тепер у землі, в яку пролилася кров, твоя честь і гідність.
Для мене ти завжди будеш головним доказом того, що Донбас - український, бо він дав народження тобі.
А тепер наша планета осиротіє на цілу планету, якщо ми не ловитимемо в повітрі твій спокій і мудрість, сум і віру, твою філософію і глибину, твою любов і твої крила.
Дорогі поети цього сайту, друзі і знайомі і можливо незнайомці теж.
Думаю, що говорити ще щось - зайве.
Якщо ви не читали Максимових віршів, то прочитайте, вони залишаються під шкірою.
Якщо не слухали як він їх декламує, то послухайте, будь ласка.
Можливо таким чином ми віддамо шану Поету і нашому Герою.
Посилання на відео та канал, де Максим декламує свої твори https://youtu.be/XxpqnkQNT7Q?si=6kz9l_3iq5ZN17V9
Посилання на сторіночку https://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=1005173
Біль і співчуття рідним.
Якщо вам захочеться щось написати, то зробіть це, будь ласка, на сторіночці Максима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2024
Авторська начитка
https://youtu.be/6I1H6eNEjXs?si=sFJ-DSnXS67EHwGS
Сам вірш
https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983758
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2024
Якось мені наснилось.
Проганяла цей сон пір'їною, типу геть, а сама мріяла бути в ньому і бути...
Ти чекав мене на вокзалі з пиріжками, а ці пиріжки це вже як антураж до кожного сновидіння про нас.
А ще декорації з вокзалів.
Раніше я їх не розуміла, а тепер хочеться сказати: "Вибачте, дорогі вокзали!"
І ми ходимо нашими снами як сновиди з плоті і крові - в рудих курточках, або спітнілі після дороги в липких футболках, коли літо.
Ми там давно вже проживаємо і не думаємо пересилитися звідти в реальність.
Одна нога завжди в сні як ото язик у кота в сметані, якщо він вже її спробував і знає, де вона стоїть.
А я ж теж знаю, де ти стоїш.
Зазвичай, зовсім не там, де я.
Ти стоїш поза моєю реальністю.
Або лежиш.
Але звідкілясь я знаю як саме ти лежиш, ба більше - я знаю про тебе все.
Як позіхаєш, перед тим як заснути, чухаєш голову, коли щось захоплено розповідаєш, не віриш, що зараз ось знов розчинишся в мені, розчиняючи мене.... Знаю навіть, що мені треба зробити, щоб ти сказав, що я диво - а саме не робити чогось особливого, а просто те, що сама хочу робити, коли ти поряд.
Лишивши вокзал ми спускались у підземелля метро і я хотіла нікого не помічати, але ми опинились як за склом кунсткамери, де всі погляди були направлені на нас.
Щось видавало нас.
Можливо твоя загребучість мене в обійми чи мій погляд, коли очі сяяли як сонце від того, що ти тримаєш мою руку. Ми виділялись в цьому вагоні (постійно щось про "людей напхалось як сільодки у відро" в голові дзвенить, Кузьма, це поцілунок тобі, Людино!) як дві пташки серед безликих прищіпок на мотузці, ніби тільки ми там дихали, а всі застигли (хоча маю зізнатися, що коли ти поряд, то я часто забуваю дихати).
Потім було нічне місто, сяючі очі його вогнів і відчутне дихання весни, що наближається. Прохолода повітря, тепло твого подиху, невидимі натовпи та лабіринти вуличок на яких любили як ми зараз.
Але вони це робили в реальності, а наша реальність закрита від нас на ключик богами раціональності та врівноваженості. А тим, хто любить неврівноважено та ірраціонально ключі видавати зась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009665
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2024
Як у світі можуть співіснувати путін та припустимо саме життя
Захід сонця, коли сонце персиковим бочком лягає за обрій та вічна мерзлота душі
Спадок Ремарка та те, що коли ти дочитаєш останню його книгу, то нових вже не буде
Безмозглість і прогрес
Рух і вічний спокій мозкової діяльності індивідів певного народунедонароду
Істина, до якої ми всі прагнемо, навіть якщо в кожного вона своя і тотальна брехня ботоксної кровожерливої істоти
Прийняття себе та свого коріння і постійні роздуми на тему - а вдруг совок повернеться і буде знов ковбаса по 2.20 і ми її як напхаємося після того як відстоємо чергу, що буде нам комуністичне щастя під серпом і молотом важкої промисловості сокир
Польоти в космос і борсання в лайні з пропаганди або просто в лайні
Гідність і рабство
Собаки, які дивляться на тебе очима і люди, які тебе ніколи не побачать, хоч видивляться всі очі
Чистий листок паперу і затуманений розум, куди вже повписували казна-чого бозна-хто
Дружба попри все і недодружба, бо не кожен вміє
Заздрість і любов
Зародження життя і смерть всього людського, що є
Циркуляція енергії і сталість від втоми
Кульбабки і бетон, яким заливають міста
Бабки на ставку і нездатність їх побачити
Час і байдужі намагання його зупинити в моменті
Пам'ять, коли ти як намистинки перекочуєш спогади у свідомості і коли вона тебе підводить
Синюшне пташеня і грубі панцирі людей, коли їм потрібен захист
Церква і часом відсутність там Бога
Звичайна людина і присутність Бога в ній
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009664
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2024
Якось ти довго ходитимеш неживий, щоб одного дня хтось полюбив як ти дуркуєш та зрозумів твої жарти. І ти народишся у свої глибоко за 30
Щоб твоє вухо взяли собі в спадок і любили його, вивчаючи ембріонисті ходи раковини, куди ти збираєш всі звуки
Щоб запросили тебе під крону дерева на ніжний поцілунок і гуляли з тобою годинами пекучими єлисейськими полями парку, що знаходиться поблизу
Щоб навчився бачити невидиме у такому, до буденності, видимому і ловити прекрасних рибок емоцій у кожному дні
Щоб захопив своїм умінням бути ніжним до болі і боліти, коли тебе немає поряд
Щоб знав, що світ більший за нас, але любов більша за все
Щоб зрозумів, що свято не зробить себе само, що свято - це ми і є. Саме ти та кулька сьогодні, яка насмокталася гелію і зараз вибухне сміхом
Щоб знав, що ми не можемо постійно бути на вершині, нам треба відпочинок. Але це прекрасно сходити на гору знов і знов та любити себе не тільки, коли ти там, а й на шляху до неї
Щоб ти міг на якийсь час забутися та пам'ятав, що найголовніше забувати не можна ніколи, бо тоді найголовніше забуде нас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008580
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Отак живеш...
Налітають горобці на твої крихти турботи, любові, підтримки.
Ти є для когось вухами, диханням, заспокійливим.
Вони все беруть і не дякують.
А потім пурхнуть від тебе, не оцінивши. Скажуть - а хто тебе просив.
Отут виникає питання - чи ти свої крихти для того розсипала/в, щоб це оцінили?
Чи так сталося, бо так вірно, бо інакше не можеш, бо це нормально бути добрим, турботливим і віддавати.
Йдеш вулицею, назустіч тобі пихато ступає той, хто назбирав досхочу твоїх крихт.
Не вітається.
Аж якось одного дня тобі приходить звісточка, що, виявляється, ти одна з трьох жінок.
І ти біжиш читати про них правдиву прозу, об яку можна поранитись, щоб заживати потім, усвідомлюючи цінністьбезцінність своїх шрамів.
Вона назвала тебе жінкою і це дійсно було про ЖІНКУ, не про "женщіну", не про "з вами так пріятно, коли ви мені так треба", не про "ви, мабуть, вона, але в мені надто мало він, щоб відчувати, як вам, бо я вас не бачу".
А про НЕЇ, коли вона відчуває що може бути собою. Про ту, яка живе в кожній з нас, але мало з ким не боїться. Про ту, яка майже нікому не потрібна у такій формі і вимірі себе. Яку тяжко зрозуміти якщо не хочеш прийняти, що всі ми різні. Про ту, що крихка і тонка як шовк, саме тому її хотять перетворити на мішковину.
Про ту, яка стане твоїм найбільшим щастям, якщо ти просто її побачиш і ніколи не скажеш - "та яка ти в біса пташка?!"
P.S. сподіваюсь, що ти прийдеш і прочитаєш це, щоб посміхатись і знати, що я тебе дуже люблю і що ота ниточка завжди буде між нами.
Що я можу навчати ще сотні дітей, щоб стати для них ніким, знаючи, що колись буде хтось, хто відчує як я відчуваю цей світ і візьме щось собі. А потім дивитимусь на це окате диво і зможу вже сама черпати її скарби і надбання і користуватися ними та ще й гордитимусь сильно від цього. Ну і плакатиму, звісно, бо це і є щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008579
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Начитка на вірш, який написала раніше
https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984147
Ось https://youtu.be/CaqDTqt20Kk?si=X5C9DH8QGx-CikpB
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2024
Я назавжди лишилась в твоєму люблю
Бо, відпивши тебе, захмеліла.
І зцілились коханням поранені крила
Й знову серце чекає квітучу весну.
І цукринки по шкірі від твого не йди,
Ти торкаєшся серця як зніжений спогад.
Загортає у спокій твій впевнений погляд,
Переносить мене у далекі світи.
Я - Сузір'я Птахів у обіймах твоїх,
Твоє небо це захист для мене і простір.
Не благаю у тебе я милості й млості,
Прошу тільки - і завтра люби...
Авторська начитка https://youtu.be/VrTMeXr2_vg?si=j6MroIIokWVBdlOH
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2024
Я переводжу стрілочку годинника назад.
Туди, де ми були з тобою поруч,
Де ще не був між нами мокрий листопад,
Не дихали туманом земні пори.
Не плакав дощ в обіймах сизих хмар
І ночі не тонули у карміні.
Не полонив ще погляд блиск заграв
Аврори, що окутала країну.
Туди, де ніжність заклубилась випадково.
Чи ні? І саме Бог мені тебе послав?
Де пристрасть замінила кожне слово,
Коли ти мав... але не перестав.
Де крона дерева під дашок свій пустила
І дві руки на талії сплелись.
Нагрілось сонце - ми його нагріли!
Переведу, щоб стало як колись.
Авторська начитка
https://youtu.be/o_eAxe8P6sQ?si=TELtrCGplbqD3sOO
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2023
Три секунди до поцілунку...
Дихання топить між нами лід як полум'я свічу.
Знаю, що в тобі живу я,
Вросла корінням і листочками лечу
Тобі на шкіру, легко приземляюсь,
Ласкаю оксамитом, ніжністю шуршу.
Три секунди до точки неповернення...
Коли флюїди злипнуться малята,
Клітиночки відкриють всі дверцята
І кинуться назустріч всім твоїм.
Три секунди до поцілунку...
І час пливе як уповільнене кіно
Ти дихаєш і шум мурах на шкірі
Та це єдине, що ми ч у є м о.
Мчимося двісті... три, чотири,
По серпантину у кохання все одно!
Все ще впевнена, що ці три секунди цінніші, ніж сам поцілунок.
Іншомовна версія цього віршу була першою, яку я начитала.
Якби в мене була б колись збірка, то вона б називалась саме так.
Але я дещо зрозуміла за цей час, не хочеться, щоправда, заводитись з деякими знатними поетами сайту, які вірять у своє велике майбутнє та їх вірші не можеш дочитати до кінця, бо вже заснув і розумієш, що так як пишуть вони вже написано мільйони прекрасних віршів класиків української поезії, а вони лиш переписують їх по всякому і по діагоналі і пишаються цим, бо порахували склади, а у їх віршах крім зашкварної пихи немає нічого нового, ба більше - нічого живого.
Так от)
Наші збірки не потрібні нікому крім людей, яким ми їх присвячуємо, при умові, що нам пощастило і ці люди можуть відчувати.
Авторська начитка https://youtu.be/os8PR0T5X9g?si=uHEZIUMjZgA8YYUX
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2023
До тебе лечу повз кіоск з біляшами і чебуреками,
Оминаю колоритну жінку, що торгує пиріжками ,
Кидаюсь в обійми і небо мигає хештегами
#якохаютебе, #нецілункомєдиним, #ми.
Це не сон, а реальність, а от вчора мені наснилось,
Що тебе обіймала тендітна колюча печаль,
Що кохання дивилось на це і розгубилось.
(І за рими подібні мене часто лають, на жаль)
Що лишилось всього три секунди до нього.
(Я вам після про них у віршІ розкажу)
Ну а потім взялася десь буря ні з чого,
Розійшлася, всі хатки зламала та ще й мережу.
Снилось - ти десь далеко, а чую як ніби ти поруч.
(Може так і буває, коли ти в моїй голові)
Задихаюсь - налий мені нашого моря
І буди мене швидше, бо ми як спочатку - живі.
Авторська начитка https://youtu.be/bocxV0aJW78?si=sKVsdyWfQEdw3Rqt
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023
Квітне сад в голові, часто ніччю, коли треба спати,
Заколисуєш квіти, вони ніц ніяк не поснуть.
От купив би їх хтось, але ж я їх не хочу продати -
Ніби діток голублю, хай зАвжди лишаються тут.
І одні з найболючіших - що буде після?
Чи лишишся зі мною ти ще на чотири життя?
Знаю ноти та чом не з'являється пісня?
Чому вчасними часто бувають не рішення, а каяття?
Полюблю кожну думку ментальну квітучого саду,
Що легенько у спину штовхає вперед і до дій.
Я не сплю, я - жива, і лунає думок канонада.
Боже, просто будь поруч, бо я загублюся у ній.
Авторська начитка https://youtu.be/zKeFmbGPDFQ?si=YrFTbChBek9GQ9ME
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2023
На долоні ріки, що колише закохані води
Причаїлась тендітна, тонка, невагома печаль.
Ти приходив туди за порадою до непогоди,
Щоб дізнатись, чому їй нічого ніколи не жаль.
А вона обіймала за плечі нещадно вітрами,
Розливалась дощами (люблю як не голять лице).
Крижана прохолода, яка прогулялась степами
І холодна скоринка на шкірі твоїй через це.
Малювала картини, обтріпаним масляним листям,
Ворушила його, накладала їз ґрунту мазки.
Роздягала калину, залишила тільки намисто.
А на серці, яке ще кохає - маленькі болючі стіжки.
"Ні, не жаль!"- говорила і в очі заглянула ніжно,
"Бо повернеться справжнє, як тільки настане тепло ,
І любов не замерзне, вона - твій сакральний підсніжник.
Тільки більше ніколи не буде - чого й не було!"
Авторська начитка https://youtu.be/ri2gR2IeRxA?si=2FtD8az_3fERkgtJ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2023
А сьогодні ти вперше приходив до мене учора
І на ліжку, де я засинаю, залишив ключі.
У таємну кімнату, де ніжно ласкають простори,
Де дощило і душ від кохання нам душі мочив.
Ти прийшов, щоб лишитись на потім, на завтра, на вічність
На чотири секунди життя в епоксидній смолі.
На тепло, що вбирає від свічки підсвічник.
На весь біль і тривоги, на всі поцілунки мої.
Авторська начитка https://youtu.be/wNVpxATQsXg?si=cWQFe7PGqgr2udJ7
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2023
Не вітер в моїй голові, ой не вітер!
Ніде думок про тебе діти.
Я їх як мушлі перебираю,
Аквамаринових там немає.
Там тільки ті, в яких ти прекрасний,
З посмішкою і погляд ясний.
Там тільки дотики і ніжні руки,
Трепетний мур і серця стукіт.
Там тільки двоє нас і сонце.
І не важливо чомусь чи в тон все.
Є те, що знаєм, чого не знаєм...
А безсумнівно лиш, що кохаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2023
Напевно не буду твоєю більше ніж коли вітер торкався мене твоїми пальцями, повільно знімаючи одяг, який одягали на мене інші, аж доки шкіри не торкнулись промінці тисячі полум'яних сонць.
І тоді стерлася пам'ять поколінь і весь біль планети.
Землю закутав лагідий оксамит чистої ніжності і любові.
Лишились тільки ми і потічки минулорічних снігів.
Кохай мене ніби завтра не буде, а вчора нам лише наснилося перед тим як врешті-решт прокинутися тут і зараз - новонародженими від тонкого як шовк почуття та білосніжного чекання на цей день.
Авторська начитка https://youtu.be/rP79VzYCY7o
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990738
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023
Начитка на вірш Юрія Іздрика "Хіромантія"
Так буває, коли ти ще тільки бачиш текст вірша, але вже відчуваєш, що він про якийсь сакральний момент твого життя і тобі хочеться покласти його десь, щоб ти знала потім, де його взяти, щоб він в тебе був знову і знову.
Начитка https://youtu.be/HoYkAFL-HXk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2023
Кажуть - Ти що з неба впала?
А я навпаки щодня падаю вгору.
У ту м'якоть, що досі не знала,
В ніжні, пористі, дивні простори.
У місця, де була і ще буду,
Але в трубочці калейдоскопу,
Що приправлені тільки моїм
І за власними зіграні нотами.
У події, що мали статись,
Не вагаючись, з швидкістю світла.
І у це знову дивно-прекрасне,
З поцілунками бабок, Літо.
Авторська начитка https://youtu.be/5EN6WQKGXz8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023
В прохолоду бурхливу сховалось незаймане сонце.
Акуратно, один за одним, позбирало свої промінці.
Знову рима та сама, набридла, про сон цей
І про берег, що мушлі склада на свої комірці.
Ти далеко від мене, хоча залишаєшся поряд
Та закинув свій погляд, як спінінг, де кличе вода.
І напевно так тяжко лягає пов'язка на хворе,
Коли бачу як доля жорстоко пасьянс розклада.
Знову тиша, по пляжу пелюстки ромашок,
На стеблі залишилась остання, одна...
Може ще колись казку нову хтось розкаже
Та в казки вже не вірю, хоча мені дуже шкода.
Серце навпіл - тобі віддаю половину.
(І тут краще уяву бурхливу свою не включай!)
Все минає, на потяг спішить, їде, плине...
Та найгірше, що часом найкраще - холоне як чай.
P.S. сподіваюсь, що не завжди.
Отак буває, коли начитаєшся сумних книжок, надивишся сумних фільмів і скуштуєш життя саме з того боку, де воно на смак ось таке.
Тож як на вас нападе отой стан, коли чоловіку треба в печеру, а нам, жінкам, постраждати, то аж надто не висмоктуйте з пальця)
Бо ми жінки таким позайматися - одразу низький старт приймаємо)
Не думала, що тут спонтанно з'явиться проза та мораль ніколи не попереджає, де своїм маленьким впертим рогом проколупає дірочку і захоче народитися, щоб сказати нам (як моя мама, коли я якось у свою відпустку сказала їй, що лишу на тиждень дитину): " Та ви там що, взагалі вже йохнулись??!!!" Отак і сказала - з всіма розділовими знаками)
І мені лишилось сказати тільки: "Мам, розслабся, це був експеримент, щоб побачити яку швидкість розвиває очне яблуко, коли хоче вилізти із орбіт. Ну хто ж лишає своїх дітей на рідну бабусю?
То ж тільки ти так робила!"
До речі, скоро вийде моя проза про бабусю, не пропустіть)
Отак поспілкуєшся з чуйними людьми і вже всю печаль як телятко язиком злизало.
Оте, що мені зустрілося, скоро вам покажу)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2023
День тихо котився за стомлений обрій.
Принишкло...розжарене сонце.
Ти ніжно в долоні стискав мою руку
Сказала: "Вщипни, чи не сон це?!"
А може це наша єдина реальність
І спали роками, щоб мати цей день.
Прийми мене всю, до краплини, як даність,
У тому, що поряд - наш дзен.
Розлука не зараз, не думай про неї,
Бо так чи інакше настане вона.
Тебе зачекалась, відкрила всі двері -
З тобою до мене спішила весна.
Маленькі яскраві комашки емоцій,
Живильна, солодка для тіла вода.
І я не скажу тобі: " Тихо!" Чи "Досить!"
Що мій ти лиш зараз - мені не шкода.
Я можу віддати тобі всю планету
В момент, коли твОє пульсує в мені.
І потім все-рівно вже буде, що десь ти,
Бо наше назавжди лишу я собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2023
Вітер помножити на чотири та відняти тривоги - дорівнює Ти.
Я про Тебе писала вже в стовпчик і по діагоналі.
Ти і поряд та до Тебе ще вічність іти -
Всі шукають Тебе на поверхні пласкій, а Ти - вертикаль
І, можливо, під сумнів поставила би існування Твоє
Та тепло після холоду краще за промінь в гарячому.
Ти зволожуєш душу, коли надспекотно стає
І даруєш прозріння, коли очевидне не бачимо.
А сьогодні з гніздечка упало прозоре пташа,
В полуницю, і ми те гніздечко шукали.
І Тебе попросили, щоб мама пташатко знайшла,
Бо вона хвилювалась, затихла, пташатка не стало.
І опісля, під дахом старої хатини бабусі,
Ми побачили кошик маленький гнізда.
Жовтий дзьобик, синюшне, запилене тільце
І вібрація ледве відчутна: "Бо я є життя!"
Хочу подарувати цього вірша Світлані Себастіані♥️, щоб вона знали, що її творчість - світло
Авторська начитка https://youtu.be/09rn5Ttof6k
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2023
- Ти йдеш?
- Так, але я залишаю тобі свої сни!
Вони пахнуть вишнею!
- Але ж це не ти!
- В них більше мене, чим залишилося після нас.
- Після нас теперішніх, тому що ми забули нас колишніх!
- В першому сні розповідаю тобі про життя, ніби ти малекий, а я доросла.
І хоч я й доросла, але говорю тобі, що любити потрібно так, ніби ти маленький.
Інакше це не любов.
- Обійми мене і залишся!
- Не можу, та навіть коли піду, все-одно назавжди лишуся.
- Розкажи ще сни! Який другий?
- Пам'ятаєш як ми мріяли втекти від усіх?
Сісти на диван нашого будиночка на колесах і поїхати далеко, замітаючи сліди?
- Так!
- Нам це вдалося!
У моєму сні ти смішно кивав головою в такт музики з нашого плейлисту. Я годувала тебе з руки, неначе це не я пташеня, а ти.
Ми відхилялися від графіку спізнюючись на вічність, тому що через кожну годину зупинялися вдихнути красу планети.
Могли лопнути, але ми ж безстрашні!
- А ми цілувалися на ходу?
- Ні!
Я цілувала твоє плече, гладила волосся.
Та поцілунки були однією з причин наших зупинок.
Ми пили один одного, задихаючись від спраги і розуміли, що цього мало.
Тіло прагне ще теплої вологи, щоб розтанути як дві пористі шоколадки - молочна і чорна брют.
Щоб вийшла якась третя субстанція - терпко солодка...
Але потім я прокинулась.
- Дай мені руку!
- Це боляче!
Як тоді і як буде потім, але не як на початку.
- На початку було не боляче, правда?
- Вірно!
У моєму сні моя рука у твоїй навіть коли не хочеш, коли мовчимо, коли заклопотаний...
Для цього я вклала її туди вперше, щоб вона там була завжди.
- Лінії на долоні не брешуть.
Брешуть люди.
Погано - коли іншим, гірше - коли собі.
Ми заплутались.
Ти не залишала ниточку, щоб знайти дорогу назад?
Ти ж завжди намагаєшся все передбачати?
- Не цього разу.
Я так кохала тебе, що навіть себе не бачила.
Був тільки ти!
– Знаю, але забув!
Забув зняти себе з гачка та вирушити з тобою у наш світ назавжди.
Мені було складно, він мене тримав, що мені було не відчепитися.
Потім я став досить сильним, щоб це зробити, але вже звик висіти.
Тобі снилося, як ми пили шоколад на балкончику у місті біля моря та милувалися заходом сонця?
- Так!
Залишу цей сон тобі!
Я пропустила захід сонця, бо дивилася на тебе.
Спостерігала, як ти вбираєш шкірою червоні промінчики дня, що минає.
Як твої очі, трохи втомлені, блищать і ти цілуєш мої пальчики, навіть не усвідомлюючи це.
Люблю цей сон, він один із найулюбленіших.
Зараз згадую і все це крихітними яскравими слайдами перед очима.
Відчуваєш?
- Кожною клітиною!
Я ніколи не переставав тебе кохати. Просто трохи за тобою не встигав.
- Ти віддаси мені свої сни?
Той, у якому я чекаю на дитину і ми гуляємо в осінньому парку?
Або той, у якому годую птахів.
Чи той, де ти після морозу холодними щоками торкаєшся мого обличчя і я заливаюсь сміхом, бо ти холодний.
Або той, коли ти працюєш, а я, як мишка, тихенько сиджу поруч і спостерігаю який ти жахливо сконцентрований і починаю сміятися.
Тому що сил моїх більше немає спостерігати твій занудний вираз обличчя.
І нам уже не до цих безглуздих цифр і букв.
А ти говориш, що ще помстишся за те, що я тобі заважаю...
- Іди до мене, давай заснемо і залишимося в них...
Або ризикнемо ще раз і сни стануть дійсністю...
P.S. А ви би ризикували чи, йдучи, не оберталися?
Раніше опубліковано іншою мовою.
Коли ще жили динозаври і один прийшов і каже: "Клер, ти така молодець!")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985598
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2023
А хто ти, що горе посіяв як жито?
І там де посіяв - не буде вже жита.
Та там і життя вже, напевно, не буде,
Бо заздрив, що поряд Країна і Люди.
А хто ти, коли не шкодуєш дитину?
Смієшся як тоне безвинна тварина.
Вбиваєш людину у неї удома.
Бездушний - у тебе душа віроломна.
А хто ти, що нищиш і тихо радієш,
Коли забираєш останню надію?
Ймовірно тебе д'яволиця хрестила,
Де був ти - усюди лишаєш хрести.
Та буде тобі така сама вода
!
І буде тобі іще більша біда
!
На тебе так само очікує лихо
!
Воно вже в дорозі - підкрАдеться тихо...
!
!
!
Перед очима очі тваринок...
Співчуття прекрасним українцям Півдня України💔
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2023
I'm beside you
Your palm is so soothing
I'm reading its lines
The story's amusing
My hand is in yours
You're telling me tale
And only with you
I'm pure female
And only beside you
I'm birdie of swallow
You love me, this makes
Big sorrow - half sorrow
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985501
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.06.2023
А я була суцільним вухом
І в унісон мовчав зі мною зал,
Та кожен з нас тебе уважно слухав,
І скільки міг - собі обов'язково взяв.
А я могла багато, тож одразу
Приготувала цілий всесвіт у собі,
Вмістити все, що ти наразі кажеш,
Щоб не дарма плодились зорі угорі.
Лети, лети ... співав, прожектор-вогник,
Підтвердив, ніжно гладячи плече -
На небі точно знають - хтось мене кохає...
І сльози на концерті через це.
І через те, що можу відчувати
Та знаю вірш, який цитуєш ти.
Що ти Жадана ліпше всіх співаєш
І що в житті складному - ти простий.
Авторська начитка https://youtu.be/WgYHxLzgwCM
Після концерту гурту Kozak System, на який прапор теж ходив, але лишився в сумці, бо я про все забула)
А це вже не перший раз він ходив на концерт і я ще не забувала його в сумці. І ви не забувайте. Як не забувайте ходити на концерти наших український неймовірних виконавців і підтримувати їх. Обіймаю)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2023
Вітер пісню співав стоголосно,
Але раптом в екстазі німім
Зупинивсь біля тебе і млосно
Зазітхав у волоссі твоїм.
І підслухали зорі і трави,
І підслухали ріки й мости,
Як шептав тобі вітер ласкаво:
«Я такої не бачив, як ти.
Хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
Тільки дай мені крихту надії,
Тільки тихо шепни — люблю…»
І хоч ти не сказала нічого,
Бо не слухала вітрових слів,
Він, забувши солодку знемогу,
Розганяти хмарки полетів.
А як глянуло сонце із неба
Через сині зіниці ніш,
Закохалося сонце у тебе,
Засіяло іще ясніш.
II
Вітер в небі за хмарами гониться
І про тебе складає пісні,
Почалася у сонця безсонниця —
І подовшали раптом дні.
І обоє тобі заходились
Говорити у всякий час:
«Ми по вуха у тебе влюбились,
Усміхнися ж хоч раз до нас…»
III
Тож послухайте, сонце і вітре!
Перестаньте скиглить на мить!
Маю річ я до вас нехитру,
Ви послухайте, помовчіть.
Я б хотів, щоб мені ви сказали
Без брехні, без ридань і виття:
Скільки раз ви уже кохали
За своє безконечне життя?
У скількох у волоссі мліли,
У скількох іще будете мліть?
Ви всіх разом так не любили,
Як одну її треба любить!
Я для неї хмар не розвію
І дощами землі не заллю,
І хвалитись, як ви, не вмію,
Але я її дужче люблю.
Те, що кидали ви, як намисто,
Міліонам красунь до ніг,
Я в душі недоторкано чистим
Для одної неї зберіг.
01.03.1961, Корсунь
Начитка від мене
https://youtu.be/nxIkq1FGQ-o
Дуже люблю вірші Симоненка, якось кума розповіла мені історію, що її знайома бабуся давно ще говорила, що Василь був в неї закоханий, коли вони були молодими. Але без відповіді. Її дратували його спітнілі долоні, коли брав її руки в свої. Трішки сердита була на неї, бо аж так його люблю за його ліричність, сміливість, за те, що так відчував, що тепер і я відчуваю його на вуличках міста, де він колись ходив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2023
Це буде не вірш, а шепіт
Суцільні шовки, шурхотіння.
Штовхнув хтось мене до тебе -
Хто вигадав слово "сплетіння".
Це буде оазис звуків-
Жаданих, народжених в тОбі.
Залишаться тільки руки
І тіла пустеля Гобі.
Це буде зародження світу,
Прозорі маленькі клітини.
Ну як мені розхотіти
Носити від тебе дитину?
Присвячую всім жінкам, в яких багато материнської та жіночої енергії та тепла❤
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2023
Вже давно не писала прози, а тут зрозуміла, що скільки мудрості озвучую в розмовах або в думках, що просто гріх її не записати😂😉)
Не знаю куди занесе течія думок потім, але так як треба з чогось почати, то почну с самого початку, а саме з яйця.
Пам'ятаю як ми сиділи в ньому і думали, що світ поза нашою "квартирою" більший за нас.
Серце стискалося від об'єму його дихання та частоти вібрацій.
А потім ми подумала, що когось з людей, яких любимо, може не стати і зрозуміли, що вони для нас - більші за весь світ.
Це через них нас любить Бог.
А є люди через яких Він нас навчає.
Як правило, потім вони йдуть і ми виливаємо океани сліз за ними, але вони і не мали лишатися в нашому житті.
Це люди, які лишають нам татуювання з мудрості набите на тім'ячку, щоб ми раділи, що не на лобі і більше не хотіли, бо не виключено, що наступне може бути саме там.
Пам'ятаєш як ми перестали боятися днів, коли не разом?
І ти ще сміявся з мене і називав своєю "небоягузкою".
Що не боюся без тебе.
А я тоді сказала, що без тебе вже була, а тепер коли ти в мене є - завжди матиму тебе навіть тоді, коли тебе вже не буде поруч.
Ми ж майже як Джузеппе Торнаторе, коли кохаємо.
Він зняв ідеальну сцену у "Новому кінотеатрі "Парадізо"" (лапки закриваються двічі, щоб на замочок).
Сальваторе прокручує плівку, яку лишив йому старий Альфредо, а на ній всі поцілунки, вирізані із фільмів, які він так мріяв подивитись малим.
Альфредо склеїв їх для нього.
І цей момент в житті Сальваторе об'ємніший за все його життя.
Я щодня клею шматочки тебе в мою довгу плівку нас.
І ти звучиш в ній музикою Морріконе.
Прекрасний фільм, хто хоче подивитись його потім, то цей ролик не дивіться, бо ж це спойлер на весь кайф
https://youtu.be/vHwGH3Letos
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984089
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2023
Війна забрала наше літо,
Тож перекотиполе супить тихо ніс.
На полотняній вишиванці квіти,
А твій садок (навіщо ж?) весь заріс.
Вона забрала ввечері розмови
Та нашу баню в металевій балії.
Зі скрині найцінніше, бо обнови,
Червоний пояс на моїй сучасній талії.
Вона забрала Симоненка вірш про жорна,
І той, що кутик загнутий, про піч.
А чорноземи у селі твоїм - надчорні.
Такою може бути тільки темна ніч.
Вона забрала стежечку на гору,
Де сплять померлі і наш дід Грицько.
І я не прала того літа штори,
Бо жИли в тебе в хаті бозна-хто.
Вона забрала щипані галУшки,
Твої із вишнями солодкі пиріжки.
Таку, як тільки в тебе, металеву кружку
І, в хрестики, на ліжку подушкИ.
І я ненавиджу її за це найбільше -
За те, що крала підло час у нас.
Твою долоню хочу у своїй скоріше
Й подвійне літо - буде про запас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2023
Я б могла заплести тобі косу
І вплітати у пасма квіти весняні.
Полюбити мігруючу цю красу
З ранку до ночі,
З ночі до рання.
Ми могли б з кульбабок здувати пух,
Волосинки прозорі з їхніх голівок.
Навздогін за вітром - захопило дух!
Ми все тут,
А вони вже у небі синім.
Ми могли б писати французькі слова
І обожнювати каліграфічність.
І гадати, чому вода жива,
А ми вже померли
Та все ж ми вічні.
Я могла б сміятись, як ти морщиш ніс
Та щебечеш дотепно, розумна пташко.
Як ти хочеш приборкати свій язик
Та жінкам, насправді,
Це дуже важко.
Ти могла б читати мої книжки
Та відчути під пальцями шурхіт сторінок.
А тоді повертала б, як всі стежки,
Ми б вели розмову
Про їх відтінок.
А у небі зорі, що не злічить -
Ми б могли не спати аж до ранку.
Та тепер шукаю - а де ж там ти?
Моя дівчинко,
Анно Франк...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2023
Вчора на роботі видалась вільна хвилинка.
Думала, що тобі подарувати до ременя,
Він жорсткий, а ти зі мною - ніколи
Нарешті вуаля! - у мене є корзинка,
Сплетена із ніжного мережива снів.
Подарую в ній тобі слова.
І першим, певно, буде "видноколо".
А потім забула записник на столі й слова ночували в пустому кабінеті.
Серед дитячої мудрості, яку можна взяти на озброєння, та моїх дотепних висловів, хоми ви невіруючі, раз так!
Так ось!
Чому я взагалі вирішила дарувати саме слова?
Все через "серпанок"!
Бо воно якось зазвучало своєю задумливою музикою в моїй свідомості й одразу завоювало мене.
Поклала до кошика ніжний "легіт", нарекла його наглим і наказала лізти під сорочку, бо ж тобі постійно жарко.
Щоб проникав у кожну "шпаринку" і нишпорив, як я його вчила.
А "бабки" горнулися одна до одної в "горнятку", щоб зігрітися, коли "сутінки" опустились під вії нашої планети.
І вечірнє "зарево" вляглося спати, а от інтелігентний сторож - ніяк.
Не знаю, чому йому не спиться.
Я завжди лягаю тільки тому, що сон це "путівець" до нас, якими ми можемо стати завтра.
Це шалений "зорепад" наших вибриків, щоб списати і втілити їх в життя в майбутньому.
"Панчохи" класти придумала не я, а Іринка з Панського.
Бо ж я, як вчителька - вудка, закинула свого гачка і спробувала наловити красивих слів і у їхніх голівках.
Не прийняти це слово не могла.
Бо ж ця дівчинка, коли купує мені тістечко в шкільній їдальні, то говорить, що вибрала нормальне, а не те, яким я замурзаюся)
Тож, коли як "перлинки" перебиратимеш моїтвої слова, то знай, що панчохи там твої улюблені.
Авторська начитка https://youtu.be/OQvj2DXiMIw
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2023
Як вмістити тебе в три години,
Якщо дні, де немає тебе, я караю,
Називаю їх сірими і пустими
Як вмістити, скажи, бо не знаю.
Як вмістити? Ти ж мій!
Ти уже був в мені ще до всього.
Ще до того як яблуня скинула цвіт.
То чому маю я це робити? На Бога?
Ось ви поряд за руку ідете: "Привіт!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2023
Я б закурила, якби в голові не паморочилося.
Щоб зваблювати тебе як героїня якогось еротичного триллеру, що тримає сигарету між пальцями і втягує дим, не зводячи з тебе погляду, а потім, ледве відкривши рота, випускає його на волю і він ширитися кімнатою, аж поки ти не почнеш кашляти.
Хтось, кого немає з нами поряд подумав би, що від диму, але я знаю, що ні...
Ти просто не тямиш навіщо я взяла ту цигарку.
А я хочу, щоб ти знав мене різною.
Балериною номер три, але для тебе завжди першою, яка лишає по собі бергамотово-кардамоновий шлейф з сердечними нотками жасміну, персика та троянди.
Хочу, щоб ти тонув в ледь чутному ароматі сандалового дерева. І був вражений поставою та білосніжністю пачки, яка маленькою хмаринкою погойдується при ходьбі.
Твоєю нірваною, що дарує насолоду і ти стаєш суцільною шкірою і ніздрями.
В червоному піджаку на голе тіло і босоніжках з золотим каблучком та кришталиком на ланцюжку.
В хустинці і твоїй заношеній блакитній сорочці, коли ми садимо розсаду помідорів з бруднющими руками на городі.
Коли мию підлогу на колінах.
Плачу, бо так.
Бо хочу.
Через книгу чи фільм.
Або тому, що ми помремо.
Або тому, що народилися.
Тому, що дитина росте.
Тому, що ми забуваємо те, що не хочемо забути і пам'ятаємо те, що хочемо.
Тому, що все минає.
Тому, що дощ.
Тому, що весна.
Тому, що не весна.
Тому, що війна...
Я хочу, щоб знав мене різною
Холодною, теплою, грішною
М'якою і пряно-мускатною,
І ще полунично-м'ятною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2023
Подаруй мені гори в картонній коробці,
Ті що нашими стали на вічність і ще один день.
Ту найменшу, уперту з волосся колючку,
І обійми твої, що тамують наглючу мігрень.
Папірець, а по ньому мальовані ноти
Всіх мелодій, що ти записав під моє ла-ла-ла.
Всі дороги і тільки туди повороти,
Де печалі звільнили, ми їм помахали здаля.
Нашу ніжність, закутану в сяйво від свічки,
Поцілунки, що шкіри напитись бажають,
А іще подаруй надгучний мікрофон,
Й хмарочос, щоб на ньому кричати: "Коханий, кохаю!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2023
I'm looking for love in your eyes
I'm looking for light
We wake up in our paradise
That's why adore night
You swallow my words, my thoughts
And I do believe
For the moment like this I breath
And I wanna live
Your hair's like ocean and I swim
With fingers in it
Your taste is completely dangerous
And seems to me sweet
We fall not on Earth, in Heavens
And you drive me mad
My bird and my soul, my girl
I'll never forget
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982891
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.05.2023
- "Боляче б'єш, коли знаєш куди", - подумала стрілка і покрокувала позначками, наближаючись до цифри 8, такої безкінченної. Час зупинився, бо її засмоктала і завихрила ця підступна вісімка. І коли не треба було нікуди поспішати, то кожен озирнувся...
Сивий чоловік подивився на свою, вже не молоду дружину, і побачив у ній ту дівчинку з русявим волоссям, в якому він так любив блукати своїми пальцями. Вдихнув... Відчув нотки груші та фрезії. Колись вона пахла грушею і любила ці неймовірні квіти, які він уже років 20 їй не дарував.
Мама поглянула на свою дитину, яка істерила, гойдалася по підлозі, дико кричала і лупила ногами в знак протесту. Вона раптом, ніби вперше, побачила, його ельфійські вушка, кирпатий носик маленькою гіркою, очі-озера, заповнені дрібними синіми сапфірчиками... Подумала про те, що давно не милувалася ним. Не гойдала на гойдалці, щоб він зачіпав ногами небо. Не відповідала на запитання - "чому?", не сказавши єдине слово - "тому". Не слухала його розумні думки, стискаючи маленьку долоню у своїй великій. Це було їх знайомство, яке запізнилося.
Чоловік з бородою в розквіті сил, взяв фото з комода. На нього дивилася колишня дружина, яка пішла, так і не дочекавшись його з чергової гулянки. А він не зміг її повернути. Вона жила в іншому місті і серйозно хворіла. Зараз у неї стався рецидив. Цієї ночі вона йому снилася. Чоловік уже був готовий виходити з дому, щоб поїхати до неї, але зрозумів, що запізнився, помітивши тоненьку тріщину на склі. Холодне скло щільно горнулось до фотографії і не давало її прекрасному обличчю вдихнути повітря, яке б заповнило її легені.
Дівчина за кермом нового автомобіля стояла на світлофорі і гортала вихідні дзвінки. Там були всі необхідні контакти: майстер-манікюру, масажист, фітнес-тренер, психолог, майстри з салону краси, знайомі по роботі, друзі з тусовки... Не було лише одного номера - непотрібного... Номера батька-дивака, який переїхав до села після смерті мами і порався з квітами і кущами самшиту, які вона так любила. В саду, яким так пишалася. Номера не було, тому що вона не набирала його вже кілька років.
Випускний. Світанок. Сходить сонця персик із золотистими ворсинками-променями. Вона стоїть перед ним, у накинутому на плечі піджаку іншого хлопця. У її волоссі мерехтять відблиски моря, а вітер грає на скрипці свою пісню. І вона, як крихка кришталева фігурка яка ось-ось розсипеться на дрібні кришталики. А в нього в роті, як і завжди, вата...
Раніше були опубліковані.
Зараз українською❤
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982811
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Старий альбом, оздоблений листівками.
На них є славнозвісний "первомай"
Дідусь мороз, ведмедик олімпійський
Червона зірка, комсомольці, "запевай".
Там ковбаса, що коштує 2.20 (два двадцять)
Морозиво, клейонка, шифоньєр.
У рукавицях заховались пальці,
Пальто придумав недомодельєр.
На цих світлинах рідні українці,
Всі до останньої кровиночки мої.
Отам он чАрки підняли по вінця,
На тій, що поруч - всі вже солов'ї.
Тут всі події - входини, весілля,
А ось лани, для полки, буряків,
Тут маму як бабусю вкутали у хустку,
Їй на світлині наче сім віків.
Рушник, макітра, полотно і прялка,
Бо це не росіянський генофонд.
І пропаганда щастя була б зайва,
Якби не затхлий, бо радянський фон.
На фото моя бабунечка з батьками і сестрами.
Бабуся - це скарб (не говоріть Порошенкові, бо прибіжить)
З її історій знаю який то шлак - союз і московити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Співала пташка
Чомусь в похмурий день
Я так не вмію
Хмари летіли
Зефірними літачками
Кава вистигла
Феншуй квартири
Скрізь жодної пилинки
Нема коли жити
Яблуня цвіте
А звідкись наглий вітер
Ой засніжило
Люблю Ремарка
З ним познайомив ти
Давай нап'ємося
●
П'ять сім п'ять, про світ
Не про те, що в тобі
Рахуйте ж бо, ну
●●
Порушу правила
Бо що довкола тебе - є ти
І навпаки
♡
Каша на вогні
Тато попросив частіше
Курі здивувались
♡♡
Курі не раби
Сім яєць в кашу
Нічого собі
Все небо моє
Аж до горизонту
А хочу тебе
Світланка прийде
Тут для неї поцілунок
Уже чекаю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2023
Якось зі мною стався Ти
Сказав одразу правду, що підеш,
Як тільки я стану сильною.
Приніс з собою вату і бинти,
Всі необхідні мазі від пожеж
Емоцій,
Запевнив, що вже скоро стану вільною.
Прийшов нізвідки, мудрий і худий,
Топив метал і лив із нього слово
Для душ прозорих, молодих, слабких.
І часом був суворий буревій,
А ти казав мені "Виходь надвір"
В розмові.
Не побоялась, вийшла і він враз затих.
До твоїх рук горнулась ніжно глина,
Сказав, що в полум'ї сховалося тепло
"Та нащо влізла вся, скажи на милість?"
Ти сам собі і батько, і родина,
І все, що потім буде, що було...
Пішов...
Про тебе ж бо вітрило, не осілість.
Авторська начитка https://youtu.be/rb5JzBHTbP4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2023
Мозаїка із слів розпалась.
Це, певно, найцінніший доказ,
Що ми з тобою закохались -
Тепер нам спокій і неспокій.
Тепер ми в самому початку,
В крихкій яєчній шкаралупі.
Ти зігріваєш мої пальці,
Коли тривожний вітер дмуха.
Ми ще тримаємо під серцем
Слова, що потім розхвилюють.
І разом дихаєм на скельце,
По ньому пальцями малюєм.
Ми і вразливі, і всесильні,
Герої кнИжок на полицях.
А очі твої м'ятно-темні -
Мене всмоктали ці зіниці.
Ще довгий шлях і половина,
І стоси хвилювань в блокнотах.
А пісню твоїх рук на тілі
Напам'ять знаю як по нотах.
Ми зараз в самому початку.
Ще можеш вийти - ось зупинка,
Бо я збираюся коханням
Замалювати всю сторінку❤
Авторська начитка https://youtu.be/NZuGRChWyZE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2023
Весь світ на кінчику твоїх колючих вій.
Вся мудрість в спогадах про шкіру бабці.
Млинці мережевні і тануть в Колодій.
Ніщо не гріє так, як твої капці.
Закрий-но очі - у Землі прибій.
Записуй десь, хай буде як на таці.
Млинець мережевний, коли додав олії.
В них ніжки як в натопленій лежанці.
А світ не круглий, він лише в тобі.
І мудрість не боїться девальвацій.
Млинець той для фігури - лиходій.
Все забираєш? То лиши хоч капці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2023
А чому так багато пишуть про каву,
Ніби вона жінка,
А в деяких мовах
Це взагалі він.
Про її аромат, який ласкаво
Погладив пінку,
Що тиск підскочив,
У вухах дзвін.
Так само можна писати про інше -
Про спів птахів
Чи гомін міста,
Чи його тишу сонну зранку,
Про те, як диха в діжі тісто.
Про те, що часом нас розбудить
Старий дідусь з пучком петрушки.
Своїми грубими руками
Він заглядає ніби в душу.
Про те, як ми перелітали
В думках усі свої тривоги.
Про те, як ми перечіпались
Хоч і дивилися під ноги.
Про те як дивиться собака
На всіх прохожих крізь вікно.
Про те, як ти мене цілуєш,
Так солодко і так ... давно.
P.S. Чому так давно, а не зараз?
Р.S.2 Знаю я, що ви пишете про все, навіть про минуле обірваної павутинки між двома пожовклими листочками і про будні калюжі у дворі.
Але мені треба було привернути увагу до двох останніх рядків, бо часом ми пишему купу всього, щоб донести якусь одну єдину думку або навіть ціле життя живемо задля якогось моменту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023
Струмінь дощить водою із Дніпра,
Пропущеною через вугільні фІ́льтри...
Скажи чи в ній лишилось щось і ТИ?
Чи відфільтровано все до невинності
І у цієї води вже немає пам'яті?
Учора я прогулювалась берегом,
А ти був центром всіх моїх думок.
Була весна в моїй уяві - ти не змок,
Я ж намагаляся спіймати хвилю,
Що билася об берег ніби пташка,
Яка до птаха рветься з болем в крилах.
І піниста вода уперто гладила мене
Своїми язиками по руках.
Я так старалася (не відчувала страх)
Схопити її, та тільки одяг намочила.
А зараз слухаю, що каже тіло, очі закрила...
Бажаю, щоб по мені стікала саме та вода
В якій тебе, гуляючи, лишила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
Твій сміх розсипався мов зоряний пилок,
Від нього оживає місце
Всяке.
Стає мов райським кожен закуток
І проростає в світле серце
Злаком.
Завжди милує твоя незалежність,
Смішать рогасті і уперті
Нотки,
А потім я дмухну на тебе трішки
І ти вже не різка
На поворотах.
Стискаю міцно найніжнішу ручку
В своїй тоді, коли удвох
Гуляєм.
Твої уста артикулюють дивну музику,
Коли ти щось до мене
Промовляєш.
Я часто зовнішність твою вивчаю -
Твій носик равликом сопить
Безшумно.
Ти вже давно не той смішний клубочок,
Радіти має мама, мамі ж
Сумно.
Маленька дівчинко, з озерами очима,
Ну звідки ти береш такі думки
Дорослі?
Скажи-но, Господи, чому так швидко
Вже більші за долоню стали
Ніжки босі?
Авторська начитка https://youtu.be/OBWlmWAGjrc
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2023
Пане, ви розгубили метеликів,
Хоч вони на паперах не ваші.
Та про пристрасть, що ви до них маєте -
Я кіно вам цікаве пока́жу.
От Північний Яггар, що звуть міль
Та закутався в шубку від світу.
В нього очі живуть на крильцях,
Він на дотик як тепле літо.
Аполлон у камінні коштовнім -
Я його залюбки вивчала.
І на крилах краплини рубінові,
Він махнув і нам все прощали.
В бірюзі Тополева Стрічкарка,
Лускокрила комашка грайлива.
О, як добре, що це не жінка,
Бо усі б закохались й не дивно!
А Підсрібник Пандора... хто назву
Таку дивно-блискучу придумав?
Її крила припливи-відпливи,
Тут Луна ні до чого, я думаю!
І остання Ведмедиця Кайя,
Із родини ведмедиць не тих.
На долоні красу споглядаю,
Що і вітер уйнявся, затих!
Світ прекрасний у кожнім куточку
І повсюди трапляється диво,
Якщо ти розливаєшся зором,
За умови, що бачиш красиво.
Авторська начитка https://youtu.be/Go8cYpgOluE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2023
В національній гвардії не чоловіки, а Боги -
Красені, з найкращим комбатом на чолі.
Вони винахідливі, веселі та сильні -
Таких не знайти ніде на Землі.
Ми знаєм Сашка, тому вам пощастило-
Душевний і теплий як жар від вогню,
В труді і в ріллі він черпав свої сили,
Як брата його дуже сильно люблю.
Рибак, хто не вірить - у риби спитайте!
Найкращий для рідних і батько, і син.
Ту кляту орду звідусіль діставайте!
За те, що забрали когось у родин.
Сергійко, ти Дєд, а для нас кльовний котик.
Хай буде тобі тільки щастя надалі
І служба хай дуже приємно проходить,
І всі, хто не наш, звідси крутять педалі.
А Льоші бажаю здоров'я, наснаги
І скоро вже бути у себе удома.
І взимку, щоб тепло, а літом засмаги,
Хай буде кохання, й від нього утома.
Нікіта, напевно, смішний і веселий,
Я хочу, щоб це все в тобі залишалось.
Під кожну невдачу матрасик розстелим
І сто поцілунків пошлемо на вдачу.
Павло - не апостол, а просто наш Паша
І ваш, бо напевно до нього торкались.
Хай буде до столу вам м'яско, не каша
І щоби найкращі жінки закохались.
Віталік, я зараз бажати стомлюся
Всього, щоб хотіла тобі побажати.
Я хочу, щоб безліч відвідав країн
Щоразу хотів щоб додому вертати.
Щоб вина Італії, фонтани і храми
У спогадах мав, а під серцем країну,
В яку так нахабно свинота приперлась,
Щоб нам за три дні тут створити руїну.
Про Ігоря казав Сашко, що він Ням-Ням
І я подумала, що любить хлопець їсти
Приб'ється хай до вас смачна свиня😅😉
Але не свійська, бо таку не з'їсти.
Та зрозуміло, Ігорю чому все так-
Я би так само слиною стікала.
Хазяйські хлопці всяку всячину
Готують смачно, що іще б благала.
Колясік, хочу, щоб ти завжди отак
Заразно, як на фото посміхався
І всім, де прикладеш зусиль,
Щоб сильно-пресильно пишався.
Руслане, козаче, напевно не раз
Як вдячні тобі говорили?
Я хочу, щоб запал в очах не погас,
Щоб вітер подув у вітрило!
Дмитро, звісно руку тобі,
Скоріше за все не потисну.
Хай тільки хороше життя принесе,
А всі негаразди поскиснуть.
Нам більше не треба, омріяний час
Ми дуже-предуже чекаєм
Нехай дочекається кожного з вас,
Хто дуже вас сильно кохає.
Хто ніччю не спить і життя не живе,
А тільки хвилини рахує
І молить у Бога про милість для Вас -
Хай Бог найрідніших почує.
А ми щиру вдячність свою вам пошлем -
Найкращим і найсміливішим.
Ми стали цінити найбільше за все-
Сім'ю, мир, моменти і тишу.
Відео https://youtu.be/iCYw_TjUdKk
P.S. 🤗🤭🤫
Коли брат писав мені як звати хлопців і слав фото, на одному фото був кабанчик, який є у відео. Він писав Нікіта, Колясік...., а це Борис)
Я Борису теж написала слова)
А потім в мене по кількості вийшло на одного хлопця більше, то брат написав мені, що Борис то і є той кабанчик, який до них навідувався)
Спочатку вони хотіли його засмажити, а потім виявилось, що там фермер тримає цих кабанчиків і той кабан просто дуже комунікабельний, тому і заходив до них в гості, але він ніякий не дикий)
В нас найкращі воїни, їм щодня треба про це говорити.
Щоб вони знали, що ми пишаємося ними, підтримуємо і цінуємо понад усе те, що вони заради нас жертвують найдорожчим - здоров'ям, часом з рідними та ризикують своїм життям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
А мені треба, щоб до нього теж приходив Миколай
І приносив те, що він хоче
Може щасливі миті серед звичайного дня,
А може купу щастя
Може мене, може гроші
Може ті речі, яких він хотів в дитинстві
Може, щоб його помітив хтось
Через те, що колись хтось не помітив
Може хай це буде сюрприз під подушку,
А може щось екзотичне, що міг би з'їсти чи випить
Хай принесе йому, його хвилювання
Він їм відкусить страшне, бо вони ж шоколадні
А ще хай принесе мене, я гризну його за вухо,
Бо воно миле в нього і ладне
Може хай каву несе, щоб він нею смакував,
А на дні вдивлявся в гушу
І бачив там себе в Карпатах і в Альпах,
А потім реально туди був відпущений
Принеси йому, будь ласка, тепло
Може у вигляді ковдрочки чи светра
Хай він не зрозуміє, звідки це взялося,
А поряд мила листівочка з фетру
Принеси йому всі мої поцілунки,
Запах мого kenzo в машину
Хай ніколи не буде черги на СТО,
Коли він перевзуває шини
Хай йогомоя улюблена куртка
Служить довго, бо я її люблю,
А комарі не кусають, бо я їх всіх вб'ю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Я тіло від твого тіла,
(Здається нічого не плутаю).
І білим пишу по білому,
Слова з пелюшок розкутую.
Тобі посилаю оголені,
Прозорі і незахи ЩЕ НІ!
Почуття не голені,
Ще дикі і нерозбещені.
Я ніжність твоєї нерівності
І нота ЛЮБЛЮ твого серця.
Ми витерли з року зимності
І дивимося крізь скельце
На світ, що ходив розгубленим,
Допоки і ми блукали.
Ти зараз в моїх молитвах,
В рівнянні я Х розшукала.
Нічого, що сукня біла
Нагадує про спокуту. НІ!
Тіло від твого тіла я.
Твого! Я нічого не плутаю!
Авторська начитка https://youtu.be/5HrLrUWN13Y
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
І знову ти -
Нечувана пороша,
Невчасний сніг
На літачках вітрів.
Кінець у казки як завжди хороший,
Але чомусь одразу і відбій.
Вдихаю каву,
Ложка машинально
Танцює танго,
За вікном зима.
Ми почали розмову не банально -
Ти запитав чи досі я сама.
"Ні, не сама!"
Димить
І крутить вуса пара,
Яку в повітря випускає лате.
В долоні ти замучив геть серветку,
Вона померла, повністю зім'ята.
Це дежавю,
Таке уже бувало
В якомусь іншому із фільмів
Чи життів.
Та в фільмі має бути так - то драма,
А в нас інакше мало скластися тоді.
Розмова поглядів
Та стерті імена.
Підвожусь, ти руки торкнувся трішки
"Бувай, - кажу, - мене, мабуть, чекають"
Вже за дверима проказала:
"Кішка".
Авторська начитка https://youtu.be/y3Kyj5r24lA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
Батальйону Михайла, який перебував на ротації на Черкащині
Наші воїни з ЗСУ,
Ви Герої завжди й безсумнівно!
До рашистів немає жалю
І ми разом чекаєм на диво.
Світ безмежний, пов'язані всі
Ми - добром, вони - вбивствами й смертю.
І я зараз прошу вас - живіть,
Бо без вас ми усі можем вмерти.
Ви в молитвах, в думках відтепер,
Ми в долоні сміливця Михайла.
Його взвод москалів геть розтер.
Він повернеться знов в рідний Харків.
Буде вечір й вечірня зоря,
Буде поряд прекрасна родина.
Буде радість, колосся в полях,
Буде нашою рідна країна.
Я звернуся до всіх, потерпіть,
І всіх вас в цих рядках обіймаю.
Щастя може триває лиш мить
Та воно на плаву нас тримає.
Уявляю собі Вас, Олеже,
І так хочу щоб просто й на ти.
Поважаю тебе так безмежно
За усе, що вже мав ти пройти.
В мене брата теж звати Віталій-
Ви мені тепер всі як брати.
І за кожну хвилину скорботи,
Що відчули - хай згинуть кати.
Хай всіх орків громи покарають,
Хай чорти їх до себе беруть,
Хай в сльозах наших втонуть й
Надалі вже ніколи не буде їх тут.
Василі, Володимир, Іване...
Скільки міці у цих іменах!
Хай вам сили і радості стане,
Бо підтримку вам шлю в цих словах.
Рідні хлопці - Юрко, Анатолій,
В цих рядках імена залишу.
І попрошу щасливої долі
І любові й добра досхочу.
Вас країна вся наша чекає.
І Миколу й Валерія теж.
Всю прихильність черкаського краю
Вам вкладаю в долоні, авжеж,
Це для вас шепіт вірту щоденний,
Це для вас гомін птахів у небі
Поверніться до дому живими.
Для нас більшого щастя не треба.
Ще Михайло один залишився
Поряд з ним мужній Віктор й Андрій.
Вами, хлопці, Тарас би пишався.
Як ви мужньо тримаєте стрій.
Підсумовую - скоро їм кришка,
Всім прокоятим, гнилим москалям
Але жаль, що у мізках їх вата
І вона залишається там.
Скоро точно вже переможем,
Бо ви наші найкращі Герої.
Вас чекає життєва дорога,
Повна щастя, кохання та волі.
Відео https://youtu.be/OypaxFT3amg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
Моїм однокласникам❤
В кришталику прожитих днів
Спочила юність, бо стомилась -
Сміливо мріяла, не крилась,
Сягнути прагнула вогнів.
Мозаїка її хвилює,
Мурахами вкриває тіло.
Майбутнє, що ми так хотіли
У пам'яті весь час малює.
Болить наївними бажаннями,
Лоскоче ніздрі ароматом,
Коли були в нас тато й мама,
А зараз ми вже мама й тато.
То пропонує диво-ключики,
І в вирій тягнуться ключі,
Нам радить - поспіх відключи,
А ми дратуємось розлючено.
Ми ж бо дорослі, плани в нас -
Нотатки, зустрічі та справи
Хотіли пить неспішно каву
Та знову зрадив недруг - час.
Хотіли вітром керувати,
Скарби знаходити в морях,
Долоні гріти, де зоря
Бажала тихо спочивати.
Кришталик нудиться, напевно,
І пилом тихо припада.
Так в озері стоїть вода
Й на шторм очікує даремно.
Вже скоро сорок, півжиття,
А може й більше - прилітає!
Сніг на волосся випадає
А в юності ядро буття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
От! Доведеться знову чаклувать,
Бо ти сказав, що вже не бачиш диво.
Промовив це годин приблизно в п'ять,
Коли ще сонце не вляглося спать -
Поміж будівель "незакохано ходило".
А я дивилася на фото це,
Яке мені прислав "бездивне"
І думала, невже той фільтр - краса,
Який у тих, хто закохавсь активний
Став барахлити?
Як він міг!
Так повести себе саме весною,
Коли все почина буять красою,
Як тільки ґрунт укриється травою,
Бо зиму скрізь усі водили псів
Й далеко не усі в пакетик
Складали той "немовбишоколад"
(Так краще думати коли усе розтало).
Якщо не диво це, то що?
Ти бачиш по воді розлиту лаву?
Невже не бачиш в небі надпис "love you"
...
Та не шукай, його ж бо там немає!
Я українською тебе кохаю.
Отак ти їдеш,
Позіхаєш,
Красу оцю всю пропускаєш...
А я би аж відкрила рота,
Проїхала би повороти
І впала б поглядом у лаву,
З тобою разом прогуляла б
Роботу, смуток і проблеми...
Я знаю, що чудова схема.
Але то потім!
Зараз ні!
Прошу, не треба!
Не пручайся.
Фільтр стомився,
Хай полежить
І це не послуга ведмежа.
А ти в цей час побудь удома,
Тебе закутала утома.
А я все там - де обрій дивний,
Де сто відтінків слова "синій",
Де є мереживо на тілі,
Де всі минулі - просто тіні,
Де нас лиш двоє - ти і я,
Ти - мій, а я - тільки твоя,
Де руки, губи - все змішалось,
Де спрагло й ніжно ми кохались,
Де ми змивали з тіл бажання
І обіцяли не в останнє...
Я там завжди
Тебе чекаю
К
О
Х
А
Ю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023
З тобою навіть чубитись люблю -
Щипати поглядом, навалюватись словом,
За хвіст кусати істину твою
І не признатися про це в розмові.
У пристрасті побити тарілки
Твоїх думок - отих, що найвірніші.
Твій погляд мене хлеще як гілки,
А як мовчиш, то часом ще сильніше.
Закрити очі, бачити зірки,
Крутити головою навіжено.
З обіймів вириватись, (навпаки
Бажати в них закутатись блаженно),
А потім стихнути, як віск тебе топить,
Заповнити тобою всю себе.
Ми чубимось лише коротку мить
І в цей момент я теж люблю тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023
Зараз маю що тобі сказати
Та лежу малесеньким клубочком.
Сто разів ковтнула слово - тато,
Заховала за усі замочки.
Прірва утворилася, не заклеїш,
А я сильно хочу бути поряд.
Де знайти, скажи, оті місточки,
Щоби заспокоїть твоє море?
Щоб змішати з річкою моєю,
Щоби знов було все як раніше.
Та чомусь у серце коле хвоя,
Бо між нами, як і досі, тиша.
Хто поверне наші біатлони,
Ігри збірної, старе "Динамо".
Час коли ми просто були поряд,
Що тобі не треба сина, мені - мами.
Вкотре хочу цю стіну зламати,
Бо ж усім від неї гірко й гірше.
Та ударила я недостатньо сильно
І між нами - кошенятком тиша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023
Квіти ніжно і рясно розкидали лісом весняним,
Наче зорі із неба, що хтось як рядно потрусив.
Він не часто приходив до неї із сонних туманів,
Тож дмухнула на свічку відносин, що він не загасив.
І ступаючи зараз у трави босоніж несміло,
Там де той лиш ступав, хто із пелени висипав ряст.
Цьому лісу віддати прийшла свою душу і тіло,
Щоб загоїв її й повернув їй украдений пласт.
Щоб вона колосилась бажанням до всього як завше,
Щоб помітила світ, що навколо в чеканні застиг,
Бо у світі крім нього є те, що болітиме більше -
Як от зараз на рясті оцьому раптово розсипаний сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023
Чоловік - музика під долонями,
Слухаю її чутливою шкірою.
Проклав доріжки скронями,
В тебе завжди вірила.
Тоді, як скрізь було сухо
І земля тріскалась на павутину.
Чоловік - радість, не мука,
Чоловік, в чиїх руках я - глина.
Чоловік - пульс у сплетінні,
Сонячному і моєму.
Ти карамель солодка,
А часом як сльози - солена.
Чоловік - першовідкривач мушлі,
Легка тропічна засмага.
Чоловік - на бантик наші душі,
Чоловік - причина моєї спраги.
Чоловік - ловець променів зранку,
Чоловік - футбольні ноги.
Відкрив у наш світ фіранки,
До мене здолав дорогу.
Герой Ді Капріо в "Житті цього хлопця"
Розумний, безрамковий та строкатий.
Чоловік - #даювідсіч
Всяким особам пихатим.
Чоловік - вільний птах,
Хочу тебе відпускати,
Не втримати у своїх руках,
Народженого літати.
Чоловік, в якому живе хлопчик,
Я знову тебе впізнала.
В житті, яке було перед цим
Так само сильно кохала.
Авторська начитка https://youtu.be/e9LABTL9p_4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
Зараз я скажу тобі банальні речі.
Пам'ятаєш запах пиріжків із печі,
Що бабуся у дитинстві нам пекла?
Пам'ятаєш як разом із віртом,
Хто хутчіш, носилися ми світом?
Бо тоді село було як цілий світ.
Пам'ятаєш, що таке рогатка?
Хрясь! І вже на лобі латка!
Добре, що хоч кров не потекла.
А тепер мене ти захищаєш,
Де дістала номер - геть не знаєш.
Раз! І ось такий тобі привіт!
Згадуй! І хай це тебе зігріє:
Як картоплю пік й спалив легенько вії,
Як Ведмедицю щовечора шукав.
Як корову гнав пастись на луки,
Змайстрував з лози собі там лука,
Як допив бабусин весь компот.
Як увечері ходив до клубу,
Як цінив міцну і справжню дружбу,
Як зі мною переплив наш став.
А тепер ти там, мій друже
І за тебе я хвилююсь дуже.
Мало в кого скільки є чеснот.
Зараз ми усі тебе чекаєм,
Щоб увечері попити чаю,
Щоб тебе заобіймати досхочу.
Бережи себе, прошу, щомиті,
Ми від радості лиш хочем сльози лити.
Я щодня до Бога це кричу.
Живи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
Останній лист, під кулі свист
Спішить додолу впасти
А я тягнуся, щоб його
Мотузкою зв'язати
Так непомітно прив'яжу
Щоб зиму протримався
І ось що я тобі скажу -
Ти сильний, не зламайся!
Земля - не люди, не зважай,
Що хтось тобі не радий
Там давно тирса в голові -
Шукай собі відраду.
Дніпро сам знає де тече
І де він починався.
І хай той погляд не пече -
Від того, хто продався.
Ти не за них стоїш - за нас!
За своїх маму й тата,
Що саме ти за нас стоїш -
Ми будемо пишатись.
Тим, що в окопах, у брудних
Ти ще і нас втішаєш.
Тим, що ти - наш і серед нас,
Що брат твій відлітає,
А ти лишаєшся і знов
Вперед ідеш сміливо.
Тож в твоїм серці хай любов
Клубиться терпеливо.
І хай вона в тобі живе
Міцніє з кожним кроком,
Додому скоро приведе
Й лишаться за порогом
Той біль, той страх,
Похмурі дні - криваві і жорстокі
І попелищ страшні вогні
І смерті тихі кроки...
Я мрію, що одного дня
Ти будеш, як раніше,
Займатись справами своїми
І чути мирну тишу.
Тримати рідних у обіймах
І зранку каву пити,
І кожним отаким моментом
Насправді дорожити.
Утихне біль і щем пройде
Лишиться світла пам'ять
Хай більш ніхто від нас не йде -
Хай Бог вас нам лишає.
Присвячую цей вірш моїм знайомим, які воюють на Сході і зустрічають там прихильників руського міра.
Хочеться послати їм все тепло, яке маю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023
У підводному НЕ царстві,
А демократичній країні,
Де хлоп'ят і дівчат
Кит катає на спині.
Там корали сплелись,
Мов крихка порцеляна.
Видно острів, як спис,
Місяць спить за горами.
Хижки, із димарів
Заклубилось, облизує небо.
Заколисує спів,
Якщо спати потреба.
І стаються дива,
Коли в них іще віриш.
Там русалка жила -
Оксамитова шкіра,
Ясний погляд очей,
Ластовиння краплини,
Ніжний обрис плечей
Та волосся, мов хвилі,
Як його розплести
І м'якенький животик,
А у вушках зірки,
Друг - морський диво-котик.
Хвостик мов пелюстки
Величезної квітки,
Але ніжок нема,
Тому їй не побігти.
У стихії води -
Тільки там вона вдома
Та впустила його,
А коли - невідомо...
Чи тоді, як збирав
В кошик гальку і мушлі.
Чи тоді, як пірнав
З аквалангом по душі,
Що можливо іще
Залишались в коралах.
Чи тоді, під дощем,
Як його цілували
Теплі краплі води,
А він їх не помітив.
І не було б біди
Та сплелися їх віти -
Він відтоді не спить,
А вона на поверхні.
Їх єднає блакить,
Що навколо простерта.
Їх вінчає вода
І піщинки сипучі.
Її наснилась хода,
А йому сни пекучі,
Що вона попливе
І назад не поверне.
І отам, де живе -
Проростає вже терен.
Чом буває ось так,
Коли двоє єдині,
І від Бога є знак
А для щастя - години?
Надихнулась цією картинкою красивою, скрізь тепер з нею ношуся)
Авторська начитка https://youtu.be/MLRiC-hNRao
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023
Ось! Розпишись, що ти мене отримав
І хай тепер вже буду я твоя.
Давай перепливати разом зиму
У темряві, під світло ліхтаря.
Запантентуй всі наші поцілунки
Щоб їх хотіли, хто кохає, повторити.
Давай збудуєм в океані острів
Й лишаймося в обіймах, як сповиті.
...
Можна дивитись на геліотроп і узріти в ньому камінець, який дістали з нирки,
Бачити в ньому тільки болячки або ж коралові острівці, вкраплення й прожилки.
Можна тримати його в долоні й своїм теплом зігрівати,
А потім як зовсім змерзнеш, він зможе тобі той жар віддати.
Можна вмістити життя в дві години між відключеннями світла,
А можна і в темряві відчути Його надихаючий подих.
Можна чекати схвалення людей, яким до тебе немає діла,
А можна одразу діяти як бажаєш, не чекаючи нічиєї згоди.
Можна стати перекотиполем і кохатися в негоду з вітром,
Він, ймовірно, ласкатиме так, як ти любиш.
А можна просто лежати і відчувати як твоїм тілом мандрує світло....
І як розписку отримаєш, то поклади десь, бо ще загубиш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023
Небо Насті заплуталось в соснах,
Що кололи його гілочками.
Вишивали на ньому магію,
Ткали гострими гачками.
Небо Саші і Каті теж хвойне
Стовбур плаче смолою духмяною
Якщо впасти у трави, то знову я
Буду плавати понад хмарами.
Небо Тані урбаністичне,
Все покреслене дивними треками.
Паралелі, а також дотичні...
Струм як потяг несеться рейками.
Святослав полював на промені
Що від сонця геть скрізь розтеклись
Роздивлялись мазки помаранчеві,
Наче манго у небі пеклись.
Небо Соні не видно за сонечком,
Що притягує погляди наші,
Воно сяє розславленим золотом,
Ніби горщик гарбузової каші.
Небо Кості і Влада синє,
Його спокій лікує очі
Ледь помітні хмакинки красиві
Заблукали, як в косах дівочих.
В Радомира і Лілі є ниточки.
На них можна зефір почепити,
Можна ніжні барвисті квіточки
І на мить повернути літо.
Небо Юлі геть скрізь апельсинове -
Розливається соком свіжим.
Ми на смак його уявили,
А тепер уяву поніжим.
У Артема і Маші сумує,
Ніби хоче собою змити
Все, що є на душі тяжке,
Щоб лишились лиш світлі миті.
У Марго небо трохи розмазане,
Все в липкій і солодкій ваті.
Воно нам щось хороше підказує,
Що вже досить сидіти в хаті.
В Жені небо за шаром маршмелоу
Йому м'яко на ньому лежати
І вдихати солодкі пахощі,
Як вкладеться вночі поспати.
В Діми, Злати й Нікіти із хмарами,
Що так весело в ньому стрибають.
Ми шукаєм знайомі фігури,
Вони погляд наш ніжно гойдають.
В Васіліси небо у персиках,
Свіжа м'якоть по ньому розсипана
Хай легенький пуститься дощик,
Бо ще персики на нас випадуть.
А в Уляни у небі вітер,
І нестримно по ньому носиться.
Ми його спіймаєм за віти -
Відпочинь трохи вітре, досить вже.
В Ані й Глєба стріляє веселкою
І полює на посмішку нашу.
Що країна вже скоро звільниться-
Вона тихо на вушко розкаже.
У Каріни небо за сіткою
Та воно все-одно безкрає.
І над нами воно українське,
І найкращого в світі немає.
Хотіла показати дітям яким різним буває небо в маленький проміжок часу.
Вчимося бачити щось навколо нас, щоб колись бачити багато)
Начитка авторська з фотографіями дітей додається
https://youtu.be/nCWHm9Yggdo
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023
Сподіваюсь - не всі витратила слова
На те що хвилювало та минулось.
І для тебе знайду оті єдині - гарячі,
Пристрасні, пряні, нетерплячі...
Що не всю розплескала ніжність
І живе вона в кодах на кінчиках пальців.
В крапках маленьких поміж тире
Тебе закодувала - ніхто не розбере.
Напевно до цього моменту була не МОЯ,
Бо не може від НЕЇ бути душа як дитячі коліна влітку.
Що саме зараз стається з нами ВОНА -
Спрагла, жива, розквітає мов пурпурова квітка.
Сподіваюсь, що дива не забули, що вони існують.
Натякаю їм зараз про це своєю вірою.
Закрила очі... "якщо в цьому шматочку шоколаду буде цільний горішок",
То моя віра в диво стане ще міцніша.
Авторська начитка https://youtu.be/3MamkURbets
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023
Як ідеально порозумітися чоловікові і жінці?
Оцим полярно різним створінням.
Я коли зараз писатиму свою прозу, то ви подумаєте, що з жінкою, у якої таке смузі в голові - взагалі порозумітися неможливо.
Але не треба так)
Беріть чай і слухайте.
Тільки не вірте мені.
Бо я нічого з того, що напишу - ніде не перевіряла.
Бачила як мурахи бігають чоловічим тілом, а потім перебігають на жіноче і навпаки.
Вони точно порозумілися.
А волосинки настовбурчуються, щоб відчути як ти дихаєш.
Ніздрі роздуваються, щоб увібрати тебе в себе.
Краще лежачи.
Нюхові рецептори працюють ліпше в такому положенні.
І чоловік завжди пахне якось особливо, коли поряд.
Чоловіком.
І жінка в такий момент мріє закутатися в нього повністю.
Змішатися і розтанути.
Щоб її потім шукали і не знайшли.
А коли знайдуть то не впізнали.
Бо в ній вже буде багато всього, що не від неї, а від Бога.
Зцілююча аура, спокій, мудрість, чуттєвість, чутливість та здатність читати думки.
Така жінка може вгадати з заплющеними очима колір маски, яку їй накладає косметолог.
Зазвичай - зелена, але вона точно відчує, коли її мазюкають ніжно-персиковою.
Вона може переходити дорогу на світлофорі з заплющеними очима і не перечепитись через бордюр.
Бігти як дівчисько, коли доганяє маршрутку.
А коли не встигне, то посміятися, сказати - от, фак, тупнути ногою і ууукнути.
Бачити красу навколо.
В усьому.
В відображенні світла автомобільних фар та ліхтарів в калюжах.
В струмочках конденсату на склі міського транспорту.
В соковитій траві, яку зненацька покрив сніг ніби її посипали цукром.
У носках чобітків, що горнуть листя.
Чи в листі, що їм піддається і горнеться.
Чи просто в похмурому дні який і народився зранку таким, щоб ми знайшли в ньому щось яскраве.
А як не знайдемо самі, то розмалювали.
Бачили такі чорнобілі малюнки з одним яскравим елементом?
Так от!
Така жінка завжди і скрізь буде таким елементом.
Це закохана жінка.
І якщо чоловік її теж кохає, то їм не треба старатися порозумітися.
Бо завжди можна перестаратися.
Краще, коли ви метаєте блискавки в того, кого ви любите, згадати, що це з вами він/вона стала такою, а брали ви її собі хорошою.
А ще краще - вчасно обійнятися.
А ще краще - на камінь-ножиці-папір вирішити, хто вимикає світло і довго згадувати якісь ваші моменти разом, охайно дістаючи їх з вашої коробочки спогадів.
А потім цілуватись.
І спати.
Але сплівшись в одне ціле.
Бо не можна інакше.
Інакше треба розумітися такими шляхами - далекими і неприємними, що часто боляче.
Їх беруть з розумних товстих книжок, за них платять психологу, щоб він навчив вас маніпулювати один одним.
До них довго ідуть, а можна ось раз - і вдома.
Бо в обіймах.
Ось його вухо.
Ось м'яке волосся, яке лащиться до долоні.
Ось він.
Ось ти.
І тільки коли разом - ви рішення.
Найвірніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966785
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022
Шукай мене, де сонце вже не сходить,
Де вітер в трави швидкість заховав,
Замість тепла там холод і негода.
Знайди, щоб вже ніхто мене не відібрав.
Я знав, що там війна і металеві птахи,
Що крига не розтане просто так.
Нехай! Судилось полягти нам прахом,
Проте не будуть наші діти відлітать.
У темряву, у небуття, у вічність,
Гірких не буде материнських сліз,
Не буде сліз скорботних чоловічих,
Любов і пам'ять змінять ненависть...
Ти пам'ятаєш? Як тоді - далеко,
Коли іще не знали в чому суть життя,
Ми не вдихали запаху смереки
І не вдивлялись в небо до пуття.
І не могли спинитись, бо спішили...
Я не сказав тобі усі рази люблю.
Ти не заніжила мене ласкавим "милий"
Бо ми не знали що мене на Сході вб'ють.
І от коли ти мене знову знайдеш,
В душі поселиться жаданий спокій.
То нашим дітям ти тоді розкажеш,
Що я - усюди і почуєш мої кроки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022
Кружляють птахи, церкви вітражі
Оздобили будівлю, манять сонце.
Я ложкою думок мішаю сон цей -
Реальність й вигадка у ньому на межі.
Твій запах гріється у ніздрях і болить
Від думки, що ось-ось і ти розтанеш.
І ми побачимося знов аж там десь
І, як німі, не зможем спершу говорить.
Твоя долоня щемно гладить пух,
Що персик на щоках моїх розсипав.
Я хочу, щоб як каву мене випив
І післясмак ніколи не ущух.
Загубимось у часі, дежавю,
Мені тепер тебе вже не зморгнути -
Під віями наш світ і ніжні пута,
А поки, так, візьми моє "люблю".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2022
Часто мене питаєш, що я в тобі знайшла.
Але забуваєш, що на моєму боці 50000 років біологічного розвитку і ще й невидимі присоски на шкірі, з якими я зв'язуюсь з космосом.
Так навіть наша книжка пише, яку Ремарк написав.
Часом відповіді, чому саме ти - немає, бо вона в повітрі.
Її треба вдихати, щоб аж в голові паморочилось.
Як від запаху озону після дощу.
А людина харчується їжею.
Скажи, що можна їсти сонце і тобі розсміються в обличчя.
А воно на смак трішки металеве і тане в роті.
Як тепла м'якоть якогось тропічного манго.
Відкривай рота!
Я навчу тебе вживати всяку всячину: пити тумани, закушувати інеєм та першими заморозками.
Втягувати через трубочку коктейлі молочного шляху та насолоджуватися хмарним суфле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022
Ти - квітень, що стався раптово у жовтні
І мої птахи вперше лишилися зимувати зі мною.
Не злякалися холоду і семи віртів, вологих потоків, що так рідко змивають сліди першопричини болю.
Сьогодні згадувала як вперше розгледіла твою постать.
Розмиту як акварелі, що розтікаються по вогкому папері, коли його гладить густа голівка колонкового пензлика.
Ти наближався, а осіннє листя рудими хвостами облизувало твої сліди.
Вперше не думала про те, яким ти здаєшся на перший погляд.
Мені не можна таким займатися.
Варто тільки подивитися на мого лоба, де вже жовтіють після того як перезеленіли, після того як пересиніли, після того як... гулі.
Все, що думаю про тебе зараз - вперше не придумала.
Просто дочекалася майбутнього, а не зазирала в нього через бутафорську машину часу близорукими очима.
Вперше не хочу загадувати і планувати, бо якщо зіпсуєшся, то ти, значить, був не моїм з самого початку.
І хоч я старатимусь як зі шпагатом, то все-одно тебе не втримаю, як і на нього не сіла.
В мене немає отої жіночої гнучкості, якою вони примотують чоловіків до себе, практично нічого не відчуваючи до них.
Я просто кохатиму тебе.
Якщо це не Ти - тобі цього в якийсь із днів все-одно забракне.
Якщо це Ти, то нам завжди буде всього вдосталь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022
Від сьогодні я більше не хочу про них -
Та хвороба, напевно, вже не виліковна.
І душа в них німа і гомін любові затих.
Там лиш ненависть, злість і всілякого чорного повно.
Від тепер тільки ми і від зараз постійно про нас -
Про Героїв, що просто навічно на хмарах заснули,
Про дітей, що в останнє гойдались й літали у снах,
Під завалами крихітні тільця, ми їх не забули.
Закривали долонею ніжні дитячі повіки разом,
Ті хто має дитину і ті, хто поки що не мають.
Коли хтось помирає, то горе велике для всіх.
Сум закутав, туман і дощі випадають.
І калач не буханка, а люди всі зараз - калач,
Що лежать після всього, обнявши себе за коліна.
Тихо виють, давно це не схоже на плач,
Бо століттями душать і кривдять нам нашу країну.
І коли ми шмагаємо простір питанням: "За що?!"
І в ті дні коли ходимо ледве, бо маєм ходити.
Вони все у нас крадуть, так завжди, до речі, було,
І ненавидять нас, бо інакше ми хочемо жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Декольте моєї душі для тебе,
Простирадло вкриває тіла мого свіжоспечений хліб.
І чомусь ми як зорі упали з неба,
Щоб пізнати любов й за одно врятувати світ.
Можем все від тепер піддавати сумніву.
Хто сказав, що присутність фізична важлива?
Коли з сумом вдивляюсь у сизу темряву -
Ти десь робиш те саме, бо в мене хвилюються крила.
Знаю, часто у людному місті, на зустрічі,
Коли всі навкруги обговорюють щось надсерйозне.
Ти залазиш до мене під ковдру у хмарках
І обнявшись в теплі за вікном споглядаємо ранок у росах.
Коли бачиш красиве, то хочеш, щоб я це побачила,
У долоні тримаєш черешню найбільшу мені.
Те що ми відчуваєм ніхто як траву не покосить,
Бо існую фізично далеко, а все неосяжне - в тобі.
Музику до начитки виконує мій учень Денис
Авторська начитка https://youtu.be/2kCyPqUGHfQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
В дзьобику принесли мені вірша dmitropoet, захотіла його продовжити
Те що між нами - пористість
Ніжно ми переплетені
В кожній спіралі істина
Вітер гуляє петлями
На ланцюжку гойдаємся
Разом по волі Бога
Ти у мені збуваєшся
Те що між нами - дорога
Гаряче, ми розтікаємось
Волога виблискує стразами
Те що між нами - реальність
Те що між нами - фантазія
Сонця мого сплетіння,
Хочу тобі вірити
Те що між нами - насіння
Те, що між нами - виросте
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022
А Бог ніде і скрізь...
Як прикро, що щоб переконатись в цьому треба, щоб хтось помер
І посилав тобі знаки з іншого буття.
Як жаль, що тільки, коли зрозумієш, що життя одне,
То починається твоє нове життя.
І це трапляється далеко не відразу.
Прекрасно, коли ти ще не ввійшов в старіння фазу,
А маєш сили все це обійняти,
Послухати, понюхати, прийняти.
Ти уяви, що все лишає в тобі слід
Сонцю, щоб тебе цілувати
Не треба мчати до тебе на таксі чи літаку.
Воно цілує своїм сяйвом.
То ти приймаєш істину таку?
То зігріває, то лиша засмагу,
То світить, щоб ти бачив все й одразу,
То гладить шкіру ніжно і ласкаво,
То загляда крізь шибку у ранкову каву.
Подумай, що живим лишився ти.
Не інший...
Просто спробуй шлях пройти
Достойно, гідно і не просто так,
Бо хто помер заради тебе вартий більше
Він був як птах, тож ти ставай щодня вільнішим.
Він був як вітер - непокірним і нестримним.
Любив країну і життя, до світла линув.
Він не боявсь, тому і ти не бійся!
Щодня оберігай своє обійстя
Від ворога, нудьги, рутини
І не макруй, будь ласка, ні хвилини.
Не забувай, що час стріла.
Вона запущена і я вже не мала.
Вона летить і ти уже дорослий.
Вона спішить, а в тебе сиві коси...
Ти їй кричиш: "Спинись, я більш не буду!"
Ти лупиш кулаками себе в груди,
Та день - як мить, момент - твоє життя
І потім розпочнеться забуття.
І потихеньку всі тебе забудуть,
Тож постарайсь, щоб по тобі лишились ЛЮДИ.
Розказуй їм і говори із ними,
Бо це твоє продовження - дитина.
В якій лишився ти і хтось, кого не знав
Та то тобі здалось,
Бо він помер в війні не просто -
Він теж в оцих дитячих косах,
В усмішці і в ранкових росах,
Що ти у них сто раз намочиш ноги,
В усіх твоїх маршрутах і в дорогах,
У виборах твоїх і небайдужості,
І у твоїй свободі (скажуть "дурості").
Та ти, прошу, знай сам й не слухай їх -
Сліпих, рабів, не вільних і старих -
І я в оцьому слові не про вік,
Про те, коли в тобі вже голос стих
Дитини, українця і ЛЮДИНИ.
Тож перестань спішить і зачекай хвилину.
Подумай, поміркуй, спинись,
Згадай про всіх, хто гине - схаменись!
І далі БУДЬ та вже не просто так,
Не аби бути і оце все не смій тепер забути!
Тобі у вухо тихо шепочу.
(Насправді в полі тут на всю кричу!)
Почуй мене і Бог тебе почує!
Я знаю не буває все й одразу
Та прокийдайсь і починай цю фазу.
Ось зараз сонце гладить мою ногу
І натякає - зможеш, вирушай в дорогу
Прекрасного і повного життя -
Ти будеш довго, цілісно, без забуття.
Метелик сідав на мене знов і знов)
Авторська начитка https://youtu.be/wlC6Qxp856Q
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2022
Сутінки
Місяць волокнистим пухнастим персиком заглядає в шибку
Зашарівся
Його рум'янець гріє плечі ніжним сяйвом крізь скло
А може це не він, а твій погляд, який стікає по мені, як молоко і змішується з кавою мого тіла
Я спиняю тебе, щоб ти не сьорбнув
Часом мені здається, що ми скрізь поспішили
Гладиш очима
Бачу, що всі зорі втонули в твоїх зіницях
Прокладаєш шлях своїм поглядом по смужках-стежках, які не вкриті засмагою
Вже бачу, що зефірні острівці - твої фаворити
Саме до них ведуть білосніжні стежинки
Закриваю долонями твої очі
Не підглядуй
Вдихаємо один одного
Ми вже відчуваємо, що зараз щось станеться і ці секунди - коли ти точно знаєш, що ось-ось тобі відкриються секрети - цінніші ніж той час, коли ти їх вже знатимеш
В кімнаті штиль
Лише наше дихання ворушить тишу
А серце одне на двох, бо наші б'ються синхронно
Місяць прошепотів хмарі, щоб сховала його
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2022
З допису на фб прекрасної Лєни Жук, в якої війна забрала коханого чоловіка. На фото вони з Ромою.
Сьогодні нам 17! І це рівно половина Твого життя на Землі…
А пам‘ятаєш, як ми обіцяли сильно-сильно любити один одного навіть тоді, коли обвисне шкіра на тілі і ми станемо старенькими «бундашами»…
Якби не діти, я б вже була там і мстилась за Тебе що є сил. А так, зроблю усе що зможу, на відстані. Бо пробачити неможливо…
Коли бачу таке як в цьому дописі, то думаю - як можна виправдовувати війну?
От бачиш цього світлого чоловіка, якого більше немає, його дружина лишилась без коханого, діти без турботливого тата, батьки без сина...
Скільки такого горя, зруйнованих домівок, зламаних доль, загублених життів діток і людей.
А хтось виправдовує війну...
Тоді коли війська їхньої краіни знаходяться на території сусідньої держави, чужої держави, не їхньої, незалежної держави, мирної держави, держави яка хоче жити своїм життям, вибирати курс який забажає і має повне право на це.
Але хтось виправдовує війну.
Він гребеться в тій купі "причин", чому йому хочеться весь світ ненавидіти, всіх убити, всіх, оті слова на ДЕ (демілі, денаце, де...).
А російський інформаційний простір 8 років винаходив і продукував причини війни - вибирай не хочу чому ти зараз в якійсь пелені як при якомусь мракобіссі радієш, що твоя країна - агресор і вбивця. В якійсь хворобливій ейфорії хочеш всіх пабєдіть.
Причин повно - вибирай. 8 років перед вами майоріли тими причинами з екранів дебілотелевізорів, щоб ви вибрали чому ви хочете війни. Це і страшилки про утиски російськомовних на сході, коли російськомовні спокійно живуть і на заході нашої країни, і "ооооужаси" про розп'ятого хлопчика і з'їдених бандерівцями дітей, про цих чисельних "страшнючих" бандерівців на яких я так хочу подивитися, але вони є тільки у хворій фантазії російських змі, як і те, що нами правлять "людожерливі" радикали, які у Верховній Раді чомусь займають менше 1% і ще нікого не злюдожерили, про 8 років "бомбіння" Донбасу, чи як його вірно написати, про те, що Україна вже ось-ось доробляє в Чорнобилі атомну бомбу з гівна і палок, про цих птахів, що вражають, як говорив Варламов, своїм "бойовим поносом" тільки російськомовних слов'ян, про те що росіянам заздрить Америка і вже ось-ось нападе на них через нас, хоча всі високорозвинені країни зрозуміли, що території зараз не на часі, зараз на часі технології, через це всі колишні імперії розпалися, а країни самі відмовилися від своїх колоній. Всі крім цього двохголового ненажерливого чудовиська, що насправді общипана курка. ... Про те, що в школі Кривого Рогу номер такий-то учнів вчать не підкормлювати снігурів, а ще краще переслідувати їх, але годувати синичок, бо то жовтоблакитна пташка🤦♀️ я коли бачу часом ці викиди від отих соловйових, скабєєвих і тому подібних покидьків, типунаших шаріїв, кив, царьових і подібного лайна, то дуже задовбую свого чоловіка питаннями - як це можна дивитися, а ще гірше вірити, не піддавати сумніву, поглинабчи, не аналізуючи?
Він вже втомився мені пояснювати, що люди не хотять знати правду, бо тоді вони - співучасники злочинів. Я іноді думаю, що в ті новини рашистскі кокаїн якийсь підмішують чи ще якусь баланду.
Тому раз він мені на мухах і на бджолах пояснив.
Про бджоли там ясно - вони нектар збирають.
Наголосив, що він про зелених мух говорить, ну ви зрозуміли.
Що та муха, не хочеться її ображати, бо вона щось думає там, але інакше я не розуміла.
Вона летить на лайно.
Ти можеш її вимити, почистити крильця, дати смачного, сказати - живи в хаті, я тебе люблю, а вона подивиться на тебе своїми очима величезними, наче пообіцяє, розвернеться і полетить в гівно, вибачте.
І нічого ти їй не зробиш, бо вона його шукає.
Все оте, в чому ці люди риються - гівно приводи для війни.
Як можна знати, що тисячі людей вже не житимуть і виправдовувати війну?
Не обіймуться, не посміхнуться, не скажуть того, що не сказали, не зроблять, чого не зробили, не матимуть нового дня.
Заради чого це все?
Щоб хтось насильно перефарбував щось в триколор, знищивши перед тим все живе?
Немає нічого ціннішого людського життя.
Якби не було людей, які виправдовують війну - то і війни б не було.
Тримаймося, бо їх на росії повно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950520
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022
А ви не допускали думки, що людей придумали, для того, щоб комарі не померли з голоду?
Тоненька шкіра, мінімум волосся... і кров.
А що тебе люблять часом лиш до того моменту доки ти не скажеш, що кохаєш, а тоді все йде шкереберть?
Ти просто промовляєш це, а в людину вже вселяється якась курка, якій хочеться гребтись в купі протилежної статі.
А ти дивишся на нього і жадаєш крикнути йому: "Досить!". Але просто говориш: "В тебе щось заплуталось в волоссі!"
Дбайливо дістаєш павутинки і думаєш: "Ох і зараза! Хотіла його заманити і не подумала ні разу!
Нічогісінько про нього не знає!
То не курча після душу в його волоссі, але спершу і мені так здалося.
То аеродром для дощових крапель і якщо його під час дощу погладити навпаки, то на його голові заведуться їжаки.
Не знає як він цікаво мружить лоба або як всякі дурниці носить в собі.
Як йому личать джинси з діркою і піджаки.
Як він хоче зробити як краще, а виходить навпаки.
Які в нього пальці на ногах і з дикими зарослями груди.
Як він може бути далеко, але ходить зі мною всюди.
Як вітру не треба, щоб роздувались його ніздрі.
Що він часом як погляне, то в погляді тому вірші, які написав сам Іздрик.
А я йому мовчки кричу: "Не відводь погляд, дивися!" Хай хтось і згори не посміє сказати тобі: " Спинися!"
Давай я в твоєму погляді втону, а ти в моему. І будемо сперечатися, хто як дурний закохався і кожен наполягатиме на своєму.
Вона навіть не знає, яка в ньому музика грає!
Як хочеш, то вчи його й забирай, як піде, бо я його не тримаю.
Кохаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022
Думки після того як нам показали Бучу, про полк Азов та Катю❤
Останній тиждень дуже тяжко прийти до тями.
Кожен українець зрозумів, що є речі, які наше єство... відмовляється приймати.
Нелюдську жорстокість, людоїдство якесь, ненависть і убогість душі військових рф.
Думаєш як так, звідки, чому, за що, яка причина?...
У відповідь тиша.
Потім я дивлюсь на цього чоловіка, в мене звучить його голос в голові, його думки, надії, погляди на війну, ставлення до життя, до своїх обов'язків як військового... і згадую, що по версії російських пропагандистів та отої безмозглої пустоголової маси, якою являється більшість російського народу, то - "головне втілення нацизму та фашизму" в Україні.
Так вони називають кожного українця, що не згоден махати їхнім нікчемним прапорцем та бути рабом.
Важливо знати хто ти, хто твої предки.
Якщо не знаєш - запитай, якщо є в кого.
У бабусь, дідусів.
Хай розкажуть тобі, ким були твої пращури.
А як вже запізно, то відчуй це. Прислухайся хто ти і знай завжди.
Тому що через людей, які не знали, хто вони - в нашій країні зараз війна.
Вони запросили цю нечисть до нас врятувати їх.
Мабуть від української мови, української культури та хорошого життя.
Тому чорту не треба ні днр, ні лнр, бо за ці 8 років там можна вже було провести 100 референдумів і навіть приєднати їх до росії, якби це йому було цікаво.
Та деякі люди до цих пір не зрозуміли, що вони для путіна - непотріб, всього лише ворота в нашу країну.
Йому треба вся Україна.
В любому вигляді.
У вигляді території, не у вигляді нас.
Точніше вона йому не треба, він хоче зруйнувати нашу країну і знищити нас.
Бо тяжко винести, що 140 000000 (здуріти можна від такої кількості людей) можна задурити голови і випити мозок через трубочку, а в сусідній країні всі знають хто ти ще з 2014 року.
Більш того на всіх парканах можна це прочитати.
"Бендерівець" і "націоналіст" - це компліменти нам.
Так вони називають не таких як самі - вільних і нескорених, патріотів України.
Пам'ятаю історію, яку мені розказала моя учениця Катя, яка приїхала з Криму, коли він чомусь став російським в один день.
От згадайте наші шкільні уроки трудового навчання або праці чи уроки наших дітей.
Всі ми знаємо що діти на них клеять сухі листочки з дерев, ліплять звірей, вишивають серветки, роблять дощечки для мам...
А от коли Крим став російським, то кримським дітям одразу на уроках сказали робити ракету з прапором росії, щоб продемонструвати велич сія країни над всякими там хохлами, піндосами ( так там звуть американців) та загниваючим Заходом
При тому, що вчора Крим ще був Україною.
Катя подумала "чому я маю чіпляти до ціє ракети російський прапор, якщо моя країна - Україна.
І прикрасила свою ракету прапором України.
Її однокласниці на перерві відтягли її до туалету, штовхали і називали "бандеркою".
Коли Катя розповідала мені про це, то вона відмітила, що її однокласниці навряд чи знали хто такий Бандера.
Я обожнюю цю дівчинку, яка після цього з мамою переїхала в Че і стала моєю ученицею.
Розумна, чесна, щира, вихована.
Я бережу всі роботи Каті, всі її теми з коміксами, які вона готувала.
Російськомовна.
Яка просто знає ХТО вона є.
Ось чому ніякий Крим і лднр ніхто не збирався повертати силою, бо, на жаль, там поки дуже багато хворих голів, які наступного дня вже ліпитимуть російські прапорці на свої ракети.
Я тоді думала - чому ракети?
Навіщо дітям ракети?
І от тепер ми бачимо.
І навіщо.
І для чого.
Щоб ставитись зверхньо до нас, вважати нас "малоросами", "недоруськими", не дати нам жити добре, щоб на нашому фоні бути "вєлікой росєєй".
Та як тільки російська армія вийшла з Бучі, Ірпіня, Гостомеля, Ворзеля, Бородянки... все пішло прахом.
Весь світ побачив і що таке "руський мір" і що з людини за 8 років можна зробити нелюда, просто за допомогою телевізора, нелюда, який не здатен мислити, аналізувати... Ось чому ті навички, яким ми навчаємо дітей у новій українській школі є дуже важливими.
Щоб наші діти могли завжди розібратись, проаналізувати, знайти інформацію, застосувати вірно...
Ми плачемо над кожним загиблим солдатом.
Я знаю це, бо бачу свою маму, сестру і знайомих, які не живуть з 24 лютого.
А ми ще в відносній безпеці і не відчули на собі сповна тих жахів війни, як сотні тисяч наших українців.
Шкода кожного військового, кожну людину, а діток - неможливо словами висловити як сильно.
Про Дениса Прокопенка...
Читаю, що в Маріуполі застосували хімічну зброю.
Я не знаю всіх людей, як і кожен з нас.
Та всі про кого ми дізнаємося, то вже наші рідні.
Ми молимося за кожного хто загинув, за кожного, хто потребує нашої молитви, бо знаходиться або в окупації, або поранений...
Та Денис та "Азов" в Маріуполі - це втілення стійкості, духу, сили нашого народу для мене.
Кожному українському військовому - уклін, бо без них в нас не буде майбутнього.
Кожному причетному і небайдужому - хвала і шана.
Дуже хочеться, щоб вижив кожен військовий, який зараз на передовій, в окопах.
Щоб більше ота наволоч не забирала життя наших прекрасних хлопців з світлими очима.
Щоб мами, дружини і діти не хоронили своїх синів, чоловіків і батьків.
Але зараз душа найбільше болить за хлопців, що захищають Маріуполь.
Бо це вже символ.
Їх 8 років поливає брудом російська пропаганда.
Не просто так.
Бо то сила, міць і Україна.
Вся армія росії не варта життя навіть одного такого бійця як на цьому фото.
Бо їх армія не про душу, не про добро, не про честь, не про совість і правду і не про силу.
Вона про ненависть, руйнації, заздрість, брехню, вбивства і знущання.
Дорогі наші хлопці, тільки живіть!
На ілюстрації зображений Денис Прокопенко, командир полку Азов, виконала його дружина Катерина, тут любов, хочу, щоб вони швидше були разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950310
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Зазирнула у твої очі, хотіла побачить себе
Марно
Ти гойдав своїми речами як сто років тому
Гарно
Обвівав обличчя, ворушив вітрами подихів
Коси
Та покрили всі твої чари прозріння
Роси
Я була біля тебе як річка й берег
Близько
Ти про себе казав високе та був так
Низько
Я століття, щоб ти прийшов
Чекала
А чи знаєш, чому так довго
Не відкривала?
Бо усе, що в тобі я любила
Пропало
Ніби тиша довкола, коли громи
Пролунали
Я себе, що кохала чого нема,
Пробачу
Відтепер любитиму те, як красиво
Бачу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Зачерпнула в морі турботи пригорщу
Подумала - мало!
Начерпала повну пелену,
Що нікуди стало.
Хвилювання лежало біля дороги -
Його підібрала.
А вже скільки клубків змотала любові -
В комірці сховала.
Запаслась терпінням, воно знадобилось,
А тоді ми у тебе взяли й народились.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2022
Кров підступає до очей,
Палиця нутро шліфує,
Щось навалили на плечі -
Так я тебе ревную.
Скажеш, що я дурний
Скажеш: "Ти що? Не придумуй!"
Я не тримаю стрій,
В мене як вежі думи.
Знаю, що ти моя,
Знаю, що ти кохаєш.
Та я вже заздрю полям -
Ти ними літом гуляєш!
Гладиш рукою колосся,
Поглядом впала в небо.
Вітер заплутавсь в волоссі...
Та що ж він хоче від тебе?
Пурхає легко метелик,
Вдяг акварелі на крила.
Близько його розглядаєш...
Що ти отам загубила?
Пух на твоїх долонях
Гріється кошенятком
Ось я на нього подмухаю,
Хай накиває п'ятами!
То я, мабуть, божеволію.
Слухайте сюди, люди!
Якщо тебе не вкраду,
То щось їм точно буде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
В маленькому ательє, серед картатих клаптиків тканини та котушок з нитками, жила собі Голочка.
Вона прокидалася з першим промінчиком сонця, який пробивався крізь шибку та лоскотав своїм теплом її металеву ніжку.
Голочка мала виточену фігурку: гостра, колюча, тоненька та гладенька.
Сталося так, що не по своїй волі, а навпаки - по неволі, першим, кого вона бачила, коли відкривала оченята був Пробка.
Точніше не так, вона прокидалася в ньому.
Бо звечора Анабель, майстриня, яка працювала з Голочкою, запихала її в Пробку, щоб вона не закотилася.
Голка не просто не любила Пробку, а люто ненавиділа.
Спочатку вона в ньому борсалася, а ще бухтіла, пихтіла та поблискувала своєю невдоволеною голівкою.
Аж поки не засинала.
Пробка був зовсім пористий та м'який.
Але Голочка не хотіла цього визнавати.
В її вушко могла пролізти нитка, але не суть.
Голочка дуже хотіла гладити, але кололась, бо багато чого ще не знала.
Наприклад те, що маючи в собі здатність гладити - не всі гладять.
І не всі, хто колючий - колеться.
Нитки в своє вушко вона підбирала під настрій.
А настрій залежав від музики за вікном.
Пробка зайорзав на місці та запитав Голку, чому в неї сьогодні саме така нитка.
Коли сказала про музику, то Пробка здивувався, бо ніякої музики він не чув.
Голочці було краще на одинці, тому що вона терпіти не могла пояснювати щось цьому безголовому Пробці.
Ось і цього разу.
Музики він не чує!
Дивно, що далі свого носа бачить.
Голочка невдоволено поборсалася в Пробці і замовкла.
Спроба писати для дітей
Донечка хоче продовження, а ви що скажете?)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949259
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022
Ти уже у моєму живеш днк і в крові -
Так навшпиньки і тихо, і плавно у мене забрався.
А учора мені розказав про причини війни,
Роз'яснив, розжував і під ковдру сховався.
Біля тебе лягаю, а знаєш, що часто роблю я?
Пригортаюсь і гріюсь губами об спину твою.
Мізкували, що всі нам не треба від долі дарунки,
Лиш не втратити те, що у грудях штовхає казати "люблю".
Ти мій дім, хоч не рідний та де відшукати рідніше?
Вибухаю і ти позбираєш мене, ну а я - навзаєм.
Нам не треба багато, бо маємо те, що вже більше -
Нам, і поряд, як пташкам, тепленько і нарізно - щем.
Авторська начитка https://youtu.be/lnCFOz4r6qg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022
Знаю тепер як я можу:
Бачити в листі судини,
Слухати тебе, Боже,
В хвилях спокійних Дніпра.
День цей на інший не схожий,
А на долоні хвилина...
Ми тільки в нього вхожі -
Вчора вже нас нема.
Можу напитись неба
І розмножати зорі.
Можу на пошук суті
Вирушити у цю мить.
Можу літати пір'ям,
Можу картини прозорі
Намалювати в повітрі.
Можу й тебе навчить!
Можу розхвилювати,
Потім сказати: "Тихо!.."
Ні, то не буде лихо,
Просто побачать всі.
Можу співати пісню,
Можу для всього світу.
Можу не рвати квітку,
Змокнути у росі.
Можу зварити зілля,
Наче якась чаклунка
Запропонувати "чаю"
Ніби вона - не я.
Можу наворожити:
"Ти мене розкохаєш
Та пошкодуєш потім,
Бо я єдина твоя".
Можу сказати після,
Що пожартувала,
Можемо розсміятись
Голосно і в унісон.
День цей почнемо разом
І поспішаймо жити.
Якось тебе розбудять
І прошепочуть: "Сон!"
Авторська начитка
https://youtu.be/7HNoU6EMeAM
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022
Ми не знали наскільки сильні,
А крім цього ми стали зрячі,
Те, що мали - геть не цінили
Та тепер для нас все інакше.
Небо має усі відтінки -
І це правда, бо вчора гуляла,
В пелюсточках хмар різнобарвних
Враз втопила свій зір - заблукала.
А дитина коли засинає,
То вдихає безшумно майже
І під ковдрочкою гойдає
Свої сни, як тоді, як завжди.
Та ти дивишся як уперше,
Як уперше її вдихаєш.
І тепер щовечора знову
Ти дитя своє спати вкладаєш
"Головне набутися разом!"
Я гадаю усі читали
Цю чудову і мудру фразу
Та що значить ось тільки взнали.
Ми вже вмерли не раз думками,
Бо якщо є люди мертві,
То живі ми тільки тому,
Що локально ми десь у центрі.
Я не можу виносити тупість,
Росіян, що не мають позиції
І мовчання отого ніякого
Бо, як Кремль, воно смерті зичить.
Нам начхать на людей по той бік-
Їх один за другим втрачаєм.
Зараз ті для нас найрідніші,
Кого ми ніколи не знали.
Те дитя, яке лине до татка
Що країну іде захищати.
Як оті осушити сльозинки,
Що ніколи не виплаче мати?
Як втішати маленьку дитину
У якої нема руки?
А в очах в неї біль і мудрість
На століття вперед, на віки.
Як забути майбутню маму,
Що з дитям у собі полетіла
За всі далі, рожевий обрій,
На своїх білосніжних крилах?
Як не бачить постійно очі
Тих батьків, що свою дитину
Принесли лікарям обстріляну -
Для них біль буде вже невпинним.
Як втішати жінок українських
До яких кляті лапи торкались?
Як завжди пам'ятати тих,
Хто за волю життя віддали?
Ми тепер розумієм різницю
Знаєм ціну своєму народу
І давно вже мали рацію -
Цьому роду нема переводу.
Бо не може померти правда
І не може померти воля.
Більше зло оте прокляте
Панувати не буде ніколи.
Нам усім зараз дуже тяжко
Ми тримаємось з останніх сил
Та я дякую Богу, не руські ми -
Не копали мовчанням могил.
Авторська начитка
https://youtu.be/jlbWFRUx9cY
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2022
Вітер гілку тріпоче.
Навіщо?
Ти почім так хвилюєш?
Зась!
Роз'ятрити
Багато охочих,
А весь вік прокохати
Ась?
Захміліла від тебе
Чуєш?
Оксамит поцілунків -
Трунок.
Від обіймів серце
Танцює.
І танок той - найвищий
Ґатунок.
А на шкірі розсипані
Зорі-
Ця крупа кришталева
Мурах
І пульсує, бо шкіра
Прозора
Не спіши, будь як захід
В степах.
А все може скінчитись
Знаєш?
Ми момент цей в долоню
Кладемо.
Відчуваю, що зараз
Кохаєш.
То давай це і в завтра
Візьмемо.
Авторська начитка
https://youtu.be/uR9n_odUGOw
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2022
Я тобі нічого не скажу, щоб не схвилювати подихом волосся
А до скронь долоню прикладу і поглажу там - хвилюйся весь!
Я з тобою не заговорю, як з тобою говорили досі
На усі питання, що мовчу, промовляй мені очима теж!
Не скажу, що як пір'їнка заплила в твої глибокі води
Не втонула, а на хвилях ти мене несеш
Промовчу, що я вивчаю всю твою природу,
Катаклізми всі твої і вітри без меж.
Промовчу, що коливання всі твої мають амплітуди
Як вони мене хвилюють не признаюсь теж.
Поряд світ і він цікавий, в ньму ходять люди
У тобі від них сховаюсь, та не від пожеж.
Не скажу, що ти палаєш - я це відчуваю,
Палиш тіло, палиш серце поглядом своїм.
Як гуашево червоне сонце в захід, знаєш?
Так згораю я ночами в зареві твоїм.
Хоч катуй мене своїми ніжними вустами,
А хоч хтивим поглядом поколи мене.
Я тобі нічого не скажу в твої очі прямо
Тільки в вухо прошепочу - хай це не мине!
Авторська начитка
https://youtu.be/7ASrPWj4pdU
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022
Я звернуся до тебе "брате" на "смішній" не російській мові
Ну, як справи у тебе, кате? Не второпав? Не випадково.
Як годиться чекаєш весну, а за нею теплеє літо?
А ти знаєш, що твоїм дітям під клеймом оцим вічно жити?
Ти - убивця, хоч ти, можливо, не убив своїми руками
Та ти просто жив і мовчав, коли в когось вбивали маму.
Ти не чув, що моя країна на колінах спинитись благала.
Ти хропів як матуся сина у своєму саду ховала.
А чи бачив ти погляд Азову? Ні! Бо в тебе уже не очі.
Пропаганда замурувала, закладала їх дні і ночі.
Тобі зась вже установити причинно-наслідкові зв'язки
Там, де біле, ти бачиш чорне, ти - фашист! А кричиш навпаки.
Бачив Півників з Бородянки, Кицю? А Патрона, що геть не патрон?
І хоч в тебе спокійні ранки та майбутнє твоє - фантом.
Але що ти творив - існує! Воно в нашій уже крові.
Бог тобі цього не подарує, доки є на Землі солов'ї.
Доки ми пам'ятаєм Тараса, що обходить просив москаля.
Доки ти не породиш Людину, а не те що походить здаля.
Доки небо - це часто наш прапор, що в колосся поклало блакить.
Кате руський, в минулому скнієш, заберись і не вчи нас жить!
Авторська начитка
https://youtu.be/IKo99fKRlhQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022
Країно, крапелько моя, ковток повітря,
Пір'їнка ніжна, незалежна та свята
Ти просто хочеш глибоко вдыхати
Кордонами такими рідними на карті
Чудовисько ж на тебе лапи наклада
Болить душа за тебе, пташко мила,
Що крила тільки стала розправлять
Не бійсь та бережи себе, кохана
Допоки теє падло невблаганне
Жовтоблакитке тіло прагне катувать
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2022
Ищи меня долго, сквозь быт и две тысячи лет,
В местах, где так тихо, что слышно, как дышит Земля.
Ищи, когда солнцу прошепчут, что скоро рассвет,
Когда пожелаешь обжечься, но не от огня.
В подземной реке, что вскормила косяк лучепёрых,
В хрустальных слезинках дождя, что на листьях уснут.
Прошу загляни под волну и в глаза затаившихся норок -
Там диво-стрекозы в рубиновых брызгах живут.
Смотри в банке времени, в нежных перинах небесных,
В рабочих бумагах, что ветер развеял читай.
В бутылке на крылышках моря, что брошена мною с надеждой.
И ночи, одну за другой, когда спишь без меня, пролистай.
Найди меня в горных ручьях и, с тех пор, держи крепко.
И если захочешь, то грани ладошкой погладь и потри -
Я буду сверкать и смотреться в глаза твои цепко.
Кармашек твой - дом мой и мне так тепло там внутри.
Авторська начитка https://youtu.be/lTYS5s69F3U
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939553
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.02.2022