| Сторінки (3/283): | « | 1 2 3 | » |
Вот человек –
Недолог век,
Скребет с сусек,
Не смежив век.
Вот господин –
В душе один,
Знаток картин
И старых вин.
И оба тут –
И слаб, и крут,
Года бегут
И все уйдут.
Ведь время – пасть,
И жрет все всласть,
Момент украсть –
И в бездну пасть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997625
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.11.2023
Небеса ті тверезі і сиві,
Та листва, що суха і крихка –
Та листва, що хрустка і крихка,
В ніч на Жовтня самотнього схилі
Незабутня година лиха,
Там, де Обер – тяжкі були миті,
В центрі Вейра, густа де вільха –
Ставу Обер де риси розмиті,
Й гуща Вейра вампірська, глуха.
Тут колись, вздовж алеї Титанік,
Блукали з Душею ми вдвох –
Блукали з Психеєю вдвох,
У ті дні серце мов у вулкані,
Між потоків стрімких багатьох –
Поміж лави струмків багатьох,
Текли що, сірчані, де Янік,
У полярних краях, де лиш мох –
Стогнало, мов лава, де Янік,
У краях, де північний лиш мох.
Ми тверезо тоді розмовляли,
Хід думок був слабкий і крихкий –
Наших спогадів дим був крихкий –
Що був Жовтень тоді ми не знали,
І за час той забули нічний –
(О, час незабутній, нічний!)
Ми став Обер той не помічали –
(Хоч бували в місцевості цій)
Ми ні Обер в імлі не згадали,
Ні ліс Вейра вампірський, глухий.
І ось, коли ніч постаріла
Й на ранок вказав циферблат –
Зір небесних вказав циферблат –
Нам попереду замайоріла
І тьмяно всміхнулась імла,
Серп з‘явився в ній – сяюча сила,
Дворогий, блищить мов булат –
Астарти, в алмазах вся, сила,
Дворогий, яскрить мов булат.
«І тепліша, – казав, – ніж Діана,
Вона скрізь етер мчить зітхань –
Вона сяє серед зітхань,
Вона знала – не сохне сльоза на
Щоці, хробаків між блукань,
Вона з Лева сузір‘я вітання,
Нам шлях у небес океан –
Шлях у Лети покою туман –
Прийшла проти Лева бажання,
У погляді – блиск сподівань,
Повз Лева несла нам бажання –
Любові вогню сподівань».
Психея втім палець підняла,
Сказала: «Не вірю я їй –
Цій зірці не вірю блідій.
О, швидше! Часу у нас мало!
Летімо! Летімо, мерщій!»
Казала в жаху і купала
Ті крила в пилюці брудній –
Ридала від болю й купала
Ті пера в пилюці брудній –
Із сумом, в пилюці брудній.
Відповів я: «Це сон наш триває
Тож у світло ходімо оце!
В кристалічне пірнаймо оце!
Сивіли то велич так сяє
Надію й красу нам несе –
Глянь, крізь ніч, мерехтить вона все!
О, в цім світлі загрози немає
І будь певна, що вірний шлях цей –
В цім світлі загрози немає,
Що буде невірним шлях цей,
Бо з Небес мерехтить вона все».
Цілував і втішав так Психею,
І вивів з важких її дум –
З вагань і важких її дум,
І пройшли до кінця ми алею,
Та спинив нас дверей в склепі сум –
Легендарних дверей в склепі сум,
«Що за напис? – спитав я Психею. –
І, сестрице, чому такий сум?»
А вона: «Улалум, Улалум –
Тут утрата твоя – Улалум!»
Й серце стало тверезим і сивим
Мов листва, що суха і крихка –
Мов листва, що хрустка і крихка,
Я ридав: «Звісно, в Жовтні торішнім,
У цю ж ніч була мить та лиха,
Що блукав я – сюди ж я блукав –
Що приніс свій тягар як блукав –
В ніч з ночей що найбільше лиха.
Що за демон мене спокушав?
Упізнав, став я Обер в ці миті –
Ліс той Вейра, густа де вільха –
Став згадав, чиї риси розмиті –
Гущ де Вейра вампірська, глуха».
Сказали ми вдвох: «А може,
Вампіри то з лісу були –
Милосердні вампіри були –
Вони вберігали нас, схоже,
Від секрету в глибинах імли –
Від речей, під покровом імли –
Планети то привид був схоже,
Із душ місячних з Лімба що йшли –
Планети блиск грішний то схоже,
З душ планетних із Пекла що йшли?»
30.10.2023 Віталій Гречка
To -- -- --. Ulalume: A Ballad
By Edgar Allan Poe
The skies they were ashen and sober;
The leaves they were crispéd and sere—
The leaves they were withering and sere;
It was night in the lonesome October
Of my most immemorial year;
It was hard by the dim lake of Auber,
In the misty mid region of Weir—
It was down by the dank tarn of Auber,
In the ghoul-haunted woodland of Weir.
Here once, through an alley Titanic,
Of cypress, I roamed with my Soul—
Of cypress, with Psyche, my Soul.
These were days when my heart was volcanic
As the scoriac rivers that roll—
As the lavas that restlessly roll
Their sulphurous currents down Yaanek
In the ultimate climes of the pole—
That groan as they roll down Mount Yaanek
In the realms of the boreal pole.
Our talk had been serious and sober,
But our thoughts they were palsied and sere—
Our memories were treacherous and sere—
For we knew not the month was October,
And we marked not the night of the year—
(Ah, night of all nights in the year!)
We noted not the dim lake of Auber—
(Though once we had journeyed down here)—
We remembered not the dank tarn of Auber,
Nor the ghoul-haunted woodland of Weir.
And now, as the night was senescent
And star-dials pointed to morn—
As the star-dials hinted of morn—
At the end of our path a liquescent
And nebulous lustre was born,
Out of which a miraculous crescent
Arose with a duplicate horn—
Astarte's bediamonded crescent
Distinct with its duplicate horn.
And I said—"She is warmer than Dian:
She rolls through an ether of sighs—
She revels in a region of sighs:
She has seen that the tears are not dry on
These cheeks, where the worm never dies,
And has come past the stars of the Lion
To point us the path to the skies—
To the Lethean peace of the skies—
Come up, in despite of the Lion,
To shine on us with her bright eyes—
Come up through the lair of the Lion,
With love in her luminous eyes."
But Psyche, uplifting her finger,
Said—"Sadly this star I mistrust—
Her pallor I strangely mistrust:—
Oh, hasten! oh, let us not linger!
Oh, fly!—let us fly!—for we must."
In terror she spoke, letting sink her
Wings till they trailed in the dust—
In agony sobbed, letting sink her
Plumes till they trailed in the dust—
Till they sorrowfully trailed in the dust.
I replied—"This is nothing but dreaming:
Let us on by this tremulous light!
Let us bathe in this crystalline light!
Its Sybilic splendor is beaming
With Hope and in Beauty to-night:—
See!—it flickers up the sky through the night!
Ah, we safely may trust to its gleaming,
And be sure it will lead us aright—
We safely may trust to a gleaming
That cannot but guide us aright,
Since it flickers up to Heaven through the night."
Thus I pacified Psyche and kissed her,
And tempted her out of her gloom—
And conquered her scruples and gloom:
And we passed to the end of the vista,
But were stopped by the door of a tomb—
By the door of a legended tomb;
And I said—"What is written, sweet sister,
On the door of this legended tomb?"
She replied—"Ulalume—Ulalume—
'Tis the vault of thy lost Ulalume!"
Then my heart it grew ashen and sober
As the leaves that were crispèd and sere—
As the leaves that were withering and sere,
And I cried—"It was surely October
On this very night of last year
That I journeyed—I journeyed down here—
That I brought a dread burden down here—
On this night of all nights in the year,
Oh, what demon has tempted me here?
Well I know, now, this dim lake of Auber—
This misty mid region of Weir—
Well I know, now, this dank tarn of Auber—
In the ghoul-haunted woodland of Weir."
Said we, then—the two, then—"Ah, can it
Have been that the woodlandish ghouls—
The pitiful, the merciful ghouls—
To bar up our way and to ban it
From the secret that lies in these wolds—
From the thing that lies hidden in these wolds—
Had drawn up the spectre of a planet
From the limbo of lunary souls—
This sinfully scintillant planet
From the Hell of the planetary souls?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2023
Ти поясниш хіба мені – звідки
Чудернацькі ці образи дум?
Як би волю від див відволік ти,
І прирік на спочинок мій ум.
Я боюся, що мить та настане,
І, не знаючи шляху до слів,
В муках творчості думка повстане,
Мої груди роздерши навпіл.
В підробітках мистецтвом по світу,
Вдовольняючи темні уми,
Мов малеча радіюча літу,
Веселимся над прірвою ми.
Та як тільки-но черга настане –
Рештки спалених крил на плечах,
І метелика скоро не стане,
Щоби вічно палала свіча!
Разве ты объяснишь мне — откуда…
Разве ты объяснишь мне — откуда
Эти странные образы дум?
Отвлеки мою волю от чуда,
Обреки на бездействие ум.
Я боюсь, что наступит мгновенье,
И, не зная дороги к словам,
Мысль, возникшая в муках творенья,
Разорвёт мою грудь пополам.
Промышляя искусством на свете,
Услаждая слепые умы,
Словно малые глупые дети,
Веселимся над пропастью мы.
Но лишь только черёд наступает,
Обожжённые крылья влача,
Мотылёк у свечи умирает,
Чтобы вечно пылала свеча!
Николай Заболоцкий
1957-1958
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2023
І.
Я глузд, любов і славу мав,
Був повен сил бурливих,
Мій келих рідко спочивав,
Знав ласку форм я милих;
В очах красунь я душу грів
І серце моє квітло,
Всіх даних смертному дарів –
В моєму блиску світло.
II
На пальцях дні рахую ті,
Де хоч би щось лишилось,
Щоби затримало в житті
Мене земним хоч чимось;
Ні дня не знав, ні хвильки я
Без гіркоти в утіхах,
І в сяйві мав передчуття,
Зловісні тіні лиха.
ІІІ
Від змій нас здатні вберегти
Закляття й флейти звуки,
Та як змію прогониш ти,
Що гасить серця стукіт?
Пуста їй музика гучна
І слів потік до Неба,
Кусає завжди нас вона,
Душі ж терпіти треба.
All Is Vanity, Saieth The Preacher
Poem by George Gordon Byron
I.
Fame, wisdom, love, and power were mine,
And health and youth possess'd me;
My goblets blush'd from every vine,
And lovely forms caress'd me;
I sunn'd my heart in beauty's eyes,
And felt my soul grow tender:
All earth can give, or mortal prize,
Was mine of regal splendour.
II.
I strive to number o'er what days
Remembrance can discover,
Which all that life or earth displays
Would lure me to live over.
There rose no day, there roll'd no hour
Of pleasure unembitter'd;
And not a trapping deck'd my power
That gall'd not while it glitter'd.
III.
The serpent of the field, by art
And spells, is won from harming;
But that which coils around the heart,
Oh! who hath pwer of charming?
It will not list to wisdom's lore,
Nor music's voice can lure it;
But there it stings for evermore
The soul that must endure it.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2023
Твій бачив плач – блищить сльоза
В безодні голубій,
І ось, мов падає роса
Й ліловий спалах в ній;
Твій бачив сміх – сапфір ясний
Став поруч би блідим,
З життя тим сяйвом, з-попід вій,
У погляді твоїм.
Як сонце хмарам надає
Їх ніжний ореол,
Коли нічна пітьма жене
У тінь – небес престол,
Ті усмішки, в душевну млу –
Їх чисту радість шлють,
І гонить з серця тугу злу –
Їх сяйва світла суть.
I Saw Thee Weep
Poem by George Gordon Byron
I saw thee weep -- the big bright tear
Came o'er that eye of blue;
And then methought it did appear
A violet dropping dew:
I saw thee smile -- the sapphire's blaze
Beside thee ceased to shine;
It could not match the living rays
That filled that glance of thine.
As clouds from yonder sun receive
A deep and mellow dye,
Which scarce the shade of coming eve
Can banish from the sky,
Those smiles unto the moodiest mind
Their own pure joy impart;
Their sunshine leaves a glow behind
That lightens o'er the heart.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023
Азотную смесь поглощая,
Взираю на газообмен -
Молекул тревожная стая
Работает в несколько смен.
И ждут выходных они долго,
Ведь помнят иные миры,
Им точно неведомо сколько
Осталось до новой игры.
Звездой они были когда-то,
Кружились затем в пустоте,
Эфира полнясь ароматом –
Кирпичики в чьей-то мечте.
По сути их жизнь бесконечна,
Во мне – эпизод от нее,
Я место, где тянется встреча
Длиною в мое бытие.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995685
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.10.2023
(127)
«То хати» – казали Мудрі –
«То Палаци!» щоб «в теплі»!
Сліз не впустять тих Палаци,
Шторм женуть Палаци ті!
«Ох, Палаців…його Батька»,
Знать би хто Він; стін заслон!
Шлях туди чи знайдуть Діти –
Брів би й на ніч дехто он!
"Houses" — so the Wise Men tell me —
Poem by Emily Dickinson
(127)
"Houses" — so the Wise Men tell me —
"Mansions"! Mansions must be warm!
Mansions cannot let the tears in,
Mansions must exclude the storm!
"Many Mansions," by "his Father,"
I don't know him; snugly built!
Could the Children find the way there —
Some, would even trudge tonight!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2023
Скінчилось літо номер п'ятдесят,
Хоча панує поки спека всюди,
Сезонів цих перед очима ряд -
Події різні, подорожі, люди.
А вересень вже кличе далі йти,
Чекають нові справи і турботи,
Подумалось: "А скільки ще там літ?"
Нема зозулі між дерев напроти.
31/08/2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2023
Когда уходит друг – не веришь в это,
Не знают души времени оков,
Становится пустей в глубинах где-то
И кажется – он есть, но далеко.
Как наяву – все встречи, разговоры,
И длишь в себе незримый диалог,
А друга нет – лишь памяти узоры,
И чувство, что чего-то не сберег.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995304
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.10.2023
(449)
Я вмер за Красоту, та ледь
Освоївся в Гробу,
Як Той за Правду хто помер
В сусідній Гроб прибув.
Питає м‘яко він: «За що?»
«За Красоту», – кажу,
«І я – за Правду, те ж саме,
З тобою, брат, лежу».
І так, Рідні мов, між Кімнат,
Вночі, той перегук,
Імен допоки Мох не вкрив
І не добрався губ.
29.09.2023 Гречка Віталій
I died for Beauty (by Emily Dickinson)
I died for Beauty — but was scarce
Adjusted in the Tomb
When One who died for Truth, was lain
In an adjoining Room —
He questioned softly “Why I failed”?
"For Beauty," I replied —
"And I — for Truth — Themself are One—
We Brethren are", He said—
And so, as Kinsmen, met at Night —
We talked between the Rooms —
Until the Moss had reached our lips—
And covered up — our names —
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023
ЧАСТИНА VII
Відлюдник славний поряд жив
На пагорбі, де ліс,
Солодкий глас його гримів,
Вітав він радо моряків,
Що випадок приніс.
Молитва вранці, вдень, вночі,
Пухку подушку мав –
За неї в моху весь, гнилий,
Пень дуба слугував.
Той ялик ближче й чую я:
«Дива, я знав, нас жде –
Вогнів прекрасних сила тут,
А зараз вони де?»
«Дива!», – Відлюдник той сказав, –
«Нам не відповіли!
На дошки й на вітрила глянь,
Які тонкі й гнилі!
Подібного не бачив я,
Хіба що то були
Листи коричневі, гнилі,
Струмком лежать що в ряд,
Коли від снігу плющ важкий,
А сич шипить на вовка злий,
Що з‘їв той вовченят».
«Всевишній! Він із пекла мов –
(Той Лоцман відповів)
Боюся я», – «Греби, греби!», –
Відлюдника звук слів.
Ось човен ближче й корабель –
Мовчу й не ворухнусь,
Ось човен поряд з кораблем –
Й відразу звук почувсь.
Щось гуркотіло з-під води,
Страшніш все й голосніш,
Вода у мить і вир там, де
Був корабель раніш.
Струснув той звук все до основ,
Від моря до небес,
А тіло – в хвилях, труп немов,
Що тиждень вже пливе,
Та в Лоцмана човні знайшов
Миттєво вже себе.
На вирі, зник де корабель,
Крутився човен ще
І тиша скрізь, лиш на горі
Відлуння звуку те.
Відкрив я рот – а Лоцман в крик,
Й відразу він зомлів,
Відлюдник – очі до небес,
Й молитись, де сидів.
Я сів на весла, а хлопчак
Втрачати глузд почав,
Крутив очима навкруги
І довго реготав.
«Ха! Ха! – казав, – не бачив, щоб
Диявол веслував».
І ось ми всі в краю моїм,
Я відчуваю твердь,
Відлюдник вийшов із човна,
Тримається ледь-ледь.
«Спаси, спаси, святий отець!»
Відлюдних супить брів.
«Кажи мерщій, – питає він –
Кого в тобі зустрів?»
Мене пробрали ці слова
І кинули у жар,
Крізь біль, покаявся в гріхах
І скинув з плеч тягар.
Відтоді, в неурочний час,
Вертається той жар
І поки це не розповім –
У серці мов пожар.
Я йду мов ніч, із краю в край,
Слів чари маю я,
В ту мить, в обличчя гляну як,
Впізнаю слухача я знак,
Кому легенда ця.
Он як за дверями гримить!
Весільні гості там,
Та наречена у садку,
Співає, слухай сам,
І ще почуй вечірній дзвін,
Прийшов час молитвам!
Весільний Гостю, ця душа
Пливла по тим морям,
Де так самотньо, наче й Бог
Бував не часто там.
Солодше втім весільних страв,
Солодше якщо ми –
Підем до церкви всі гуртом,
Із гарними людьми!
Підем до церкви всі гуртом,
Молитись залюбки,
Отцю вклонилися щоб всі –
Старі, малі й веселі ті
Дівчата, юнаки!
Бувай, бувай! Кажу – молись,
Тобі, Весільний Гість!
Почують тих, хто любить всіх
Створінь, що божі, скрізь.
Почує тих, хто любить всіх
Великих і малих,
Бог дорогий, що любить нас –
Створінь Його земних.
Моряк, пекучий погляд чий
І сива борода,
Пішов, Весільний Гість – сумний
У двері не зайшов.
Моряк, сивобородий той
Із оком, що горить,
Пішов, Весільний Гість – сумний,
Теж геть пішов за мить.
Як у нестямі він пішов,
Ні дум, ні почуттів
Сумний і мудрий чоловік,
Схід Сонця вже зустрів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2023
ЧАСТИНА VI
Перший голос
«Але скажи мені, скажи!
Хто судна капітан?
Що швидко корабель жене?
Що робить океан?»
Другий голос
Перед володарем ще раб,
Той океан без прав,
Мов око ясне, мовчазне,
На Місяць споглядав.
Не знав би що йому робить,
Без нього – штиль чи шторм?
Он, брате, он! На нього як,
Він світить з холодком».
Перший голос
«Але чому без вітру й хвиль,
Стрімкий той судна лет?»
Другий голос
«Повітря спереду біжить,
Й жене, з корми, вперед.
Угору, брате! Вгору мчи!
Бо спізнимося так,
Вже збавить судно хід, коли
Прокинеться Моряк».
Прокинувсь я і далі плив,
Навколо тиш та гладь –
Ніч тиха, місяць угорі,
Мерці разом стоять.
Стоять на палубі разом,
Немов то склеп який,
На мене погляд їх очей,
В них Місяць сяє злий.
Прокляття, біль, застигли в них,
І їм вже не піти,
Не відвести мені очей,
В молитві не звести.
І ось закляття знято це
Дивлюсь на океан,
Вже без жахів зелена даль,
Спокійний її стан.
Як пілігрим, тримає путь,
В жаху й страху, один,
І озирнувшись далі йде,
І більш не гляне він,
Бо знає, злодій там страшний,
За ним ступа мов тінь.
Та ось я вітерець відчув,
Не зрушив той покій,
Нічого не змінив ніде,
В поверхні він морській.
Скуйовдив чуб, дув по щоці,
Як на весні між трав –
Розбурхав він страхи мої,
Втім, схоже, привітав.
Летів, летів наш корабель,
І мчав без метушні,
Легкий, легкий той вітерець,
Він дув лише мені.
О, дивний сон! Чи дійсно це
Вершина маяка?
Це пагорб? Церква це моя?
Мій край жде моряка?
Над гаванню дрейфуємо
І я в мольбі ридав –
О, Боже, розбуди мене,
Чи дай, щоб вічно спав!
Та гавань чиста наче скло,
Без брижі тріпотінь,
І в сяйві місячнім вода,
І кидав Місяць тінь.
Гора осяяна стоїть
І церкви блиск шпилів,
У сяйві місячнім завмер
І флюгер, що скрипів.
Й біліла тихо бухта ця,
Аж тіні я узрів,
Численних форм вони були,
Червоних кольорів.
Поблизу носа корабля
Червоні тіні ті,
На палубу дивлюсь, а там –
Допоможіть святі!
Мрець кожен плазом там лежав,
Й божуся на хресті!
Всі в сяйві, серафими там,
При кожному мерці.
Загін з небес, їх змахи рук,
Видовище святе!
Немов послання світле всім,
Від кожного іде.
Загін з небес, їх змахи рук,
Ні звука, ані слів,
Ні звука, але тиша та –
Немов у серці спів.
Та чую плескіт весел я,
І Лоцмана мов глас,
Дивлюся й човен бачу, що
Наблизився до нас.
Там Лоцман з хлопчиком своїм,
Я чув прибудуть ось,
Ту радість знищити, Господь,
Й мерцям би не вдалось.
Побачив третього й почув –
Відлюдник серед них!
Співає божих він пісень
У хащах лісових,
Кривавий змиє він з душі
За Альбатроса гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2023
ЧАСТИНА V
О, спати! Ніжна то є річ,
Між полюсів це скрізь!
Маріє, слався! Твій, з Небес,
Сон ніжний, сповнений чудес,
У серці оселивсь.
Ті відра з палуби дурні,
Пусті були вони,
Наснились повні від роси,
І перервав дощ сни.
У горлі холод, вільгість губ,
Сире вбрання було,
Був п‘яним, звісно, уві сні,
І тіло теж пило.
Кінцівок рух не відчував –
Такий легкий, немов,
Помер здалося уві сні
Й до неба кличе зов.
І звуки вітру я почув,
Хоча і неблизькі,
Але гойдав вітрила він,
Що зношені й тонкі.
Вгорі повітря ожило!
Й вогню там язики,
Туди-сюди, їх сто мабуть!
Й туди-сюди, їх буйна путь,
Між них, в танку, зірки.
І вітер голосніш реве,
Й вітрил шум в такт вітрам,
І з хмари чорної дощ ллє,
І Місяць скраю там.
Розвіяв вітер хмари тьму,
Та Місяць не тікав,
Як водоспад із вишини
Упала блискавка униз,
Широка, мов ріка.
До нас той вітер не достав,
Та корабель пливе!
Під сяйвом блискавки з небес
Стогнало неживе.
Їх стогін, рухи мертвих тіл,
Мовчазних, мов сліпих,
Дивує навіть уві сні,
Те воскресіння їх.
Керманич вів наш корабель,
Без вітру, даль ясна,
Всі по канатам моряки –
З них кожен місце знав,
Кінцівок рух їх без життя,
Команда ми страшна.
Син брата біля мене був,
Пліч-о-пліч, тіло ось,
Тягнули з ним канат один,
Та він мовчав чогось.
«Боюсь тебе, старий Моряк!»
Весільний Гість, тихіш!
Не втікачі від пекла то,
До тіл своїх вернувся хто,
То душі всіх чистіш.
Бо на світанку всі вони
До щогли підійшли,
Солодкі звуки з їхніх вуст
І з тіл їх потекли.
Солодких звуків карусель,
Стрибки до Сонця їх,
Назад повільний знову хід –
Гармоній звуків тих.
Було, що падав з-під небес
Спів жайвора униз
Було, що всі малі пташки,
Співали разом залюбки
Ті милі співуни!
І ось, немовби то оркестр,
Ось флейта, що сумна,
А ось і ангельські пісні
І в небі тиш одна.
Все затихає, між вітрил
Приємний шум лише,
Шум, наче скрите джерельце
У лісі, що тече,
І лісу, всю червневу ніч,
Тихенько щось рече.
До полудня плив корабель,
Був штиль увесь цей час,
Повільно ми без вітру йшли,
Тягло щось знизу нас.
Хто мчав на дев'ять сажнів вглиб,
З країв імли весь час,
Той саме дух, це саме він,
Так жваво рухав нас.
Опівдні вщухнув шум вітрил
І корабля рух згас.
Завмерло Сонце угорі
І щогла разом з ним,
Та за хвилину ожила,
Був рух її стрімким –
Вперед, назад, тривожний той,
Був рух її стрімким.
І, наче диким скакуном,
Зривається сторчма,
Кров приливає в голові
І у очах пітьма.
Як довго був у забутті,
Сказати не проси,
Та поки знов я не ожив,
Душа почула кілька слів,
Два дивні голоси.
«Це він?», – спитав один, – «Це той?
Будь свідком, о, Христос!
Загинув від його стріли
Безвинний Альбатрос.
Самотній і могутній дух,
В краях імли тих жив,
Любив ту пташку, а вона –
Того, хто її вбив».
М‘якіший голос відповів,
Роса медова мов,
Сказав: «Покаявся вже він,
І буде знов, і знов».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2023
ЧАСТИНА IV
«Боюсь тебе, старий моряк!
боюсь худезних рук!
Засмаглий, довгий ти й сухий,
Ребристий мов пісок.
Боюсь блискуче око те
Й худезних рук, сухих», –
Весільний Гостю, тіло це,
Не опаде до ніг!
Один, один, усе один,
Один і моря шир!
Святих не стрів, щоб дали спин
Агонії в душі.
Людей багато, красота!
І всі вже без життя,
І безліч слизняків довкіл
Жили, і з ними – я.
Дививсь на море я гниле,
І погляд свій відвів,
Дививсь на палубу гнилу,
І бачив там мерців.
Дививсь на небо й Бога звав,
Та як Його молив –
Злий шепіт серце робить враз,
Сухим, неначе пил.
Стулив повіки й так тримав,
А пульс в очах гримів,
У вись і в море, знову ввись,
Тягар мов на очах навис –
Тих, біля ніг, мерців.
Холодний піт пропав у них
Ні паху, ні гниття,
Очей же погляди отих
Не підуть в забуття.
До пекла, сироти прокльон,
Дух скине з висоти.
Але ж! Жахливіше цього,
Як в мертвім оці бачиш ти
Прокльон, сім днів з ночами той
І смерті не знайти.
Угору Місяць хід вершив,
Він вільний угорі,
Спокійно плив і поряд з ним –
Одна чи дві зорі.
Проміння – жарт його з глибин,
Як іній в квітня дні,
Та там, де корабельна тінь,
Вогонь чарівних мерехтінь
Жахливо червонів.
Де тої тіні не було
Я бачив змій морських,
Їх сяяв білим пінний слід
І як з води пускались в літ –
Сніжило сяйво з них.
У межах тіні корабля
Наряд їх був палкий –
Синь, блиск зелений, оксамит,
Звиваючись пливли і слід –
Мов спалах золотий.
О, щастя бачити живе!
Красу тих тіл буття –
Кохання струм із серця б‘є,
Й благословив їх я,
З небес мене хтось пожалів,
Й благословив їх я.
Тут враз молитися я зміг
І з шиї, заодно,
Зірвався в море Альбатрос,
Свинцем пішов на дно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2023
ЧАСТИНА III
Нас час морив. Був рот сухим
Скляніли очі в нас.
Нас час морив! Нас час морив!
Скляні мов очі в нас.
На захід, в небо, глянув я,
Де щось було в цей час.
Спочатку плямою здалось,
Туманом згодом став,
Все ближче, ближче й врешті вже
Та форма, що я знав.
Так, пляма і туман, і ось
Той парус мчить, і мчить,
Мов дух води його несе,
Ним грає кожну мить.
Суш в горлі, чорні губи в нас,
Не ворухнуть язик,
Усе просохло, ми – німі!
Кров п‘ю з руки і ось вже мій
«Це парус! Парус!» крик.
Суш в горлі, чорні губи в нас,
Всі чули той мій зов,
О, милість! Мов зітхнули всі,
І вже усмішка на лиці,
Всі випили немов.
Дивіться! (Плачу) він по нас!
Сюди, щоб нас спасти,
Без вітру мчить, без течії,
Вже поряд ті борти!
Де захід – хвилі у вогні,
Дню йти на відпочин!
На гребнях тих, де захід, хвиль
Повільний Сонця плин
Як, раптом корабель той тут –
Між нами й Сонцем він.
Крізь нього Сонце, (ти почуй,
О, Матір Божа нас!)
Немов крізь грати світить нам
Його палкий анфас.
На жаль! (І серце б‘є сильніш)
Як швидко ближче він!
І блиск на Сонці тих вітрил,
Неначе павутин?
Це ребра, Сонця крізь які,
Немов крізь грати вид?
І Жінка лиш на кораблі?
Це що там, Смерть? І вас там дві?
Зі Смертю пара ви?
Червоні губи, вільний рух
Волосся – злато мов,
Вся біла, наче то недуг,
Вона – Життя-у-Смерті дух,
Людську що студить кров.
Цей блокшив* поряд пропливав
У кості грали ті,
Ось тричі свиснула одна:
«Я виграла в цій грі!»
Пірнуло Сонце, зорям час –
Ніч одягає фрак,
Далекий шелест понад хвиль –
Відплив примарний барк.
Ми нагострили вуха й зір!
Страх серце гриз неначе звір!
Лишав життєвих сил!
Тьмяніли зорі, ніч густа,
Щока стерничого бліда,
Роса тече з вітрил,
Коли на сході вже зійшов
Ріг Місяця великий знов
І зірка, наче з хвиль.
За Місяцем, неначе вслід,
Очима, біль де плив,
На мене позирнули всі
І мовчки прокляли.
Дві сотні тих, людей живих
(Без стогону й зітхань),
Неначе, покосило їх –
Опали без вагань.
Летіли душі з їхніх тіл –
До щастя, чи біди!
Як з мого арбалета стріл,
Свист душ, що мчать туди!
* блокшив – (нім. blockschiff — корпус-корабель, блок-корабель) — старе, як правило несамохідне судно, позбавлене обладнання, що використовують як склад, житло, баржу, казарму, в'язницю тощо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2023
ЧАСТИНА II
Тепер праворуч – Сонця схід:
Із моря піднялось,
По ліву руку, ще в імлі,
Пірнає в море ось.
І славний вітер з півдня дув,
Та милих птах нема,
Вже їсти й гратись не летять,
Ждуть моряки дарма!
І грішне діло рук моїх,
І всіх потягне вниз,
Для всіх же, птаха вбивши, я
Примусив дути бриз.
«Невдахо!», – мовили вони,
«Вбив птаха – ось і бриз!»
Як Бога лик, без решток мли,
Вже в небі Сонця схід,
Тоді, прозріли наче всі –
Наслав хто мли і бід:
«Так, слід вбивати тих птахів –
Посланців мли і бід».
Попутний бриз, ми в піні мчим,
Йде вільно борозна,
Нас перших зустрічала та
Тиш моря мовчазна.
Без вітру вже – вже без вітрил,
«Це край вже, ну і ну», –
Казали щось, аби не чуть
Тиш моря мовчазну!
В гарячих, мідних небесах,
Криваве Сонце лиш,
Над щоглою, завмерло мов,
Від Місяця не більш.
І день за днем, і день за днем,
Ні вітерцю, ні хвиль
Немов малюнок корабель,
Що на малюнку «Штиль».
Вода, вода, усюди тут,
А дошки всохли всі,
Вода, вода, усюди тут,
Ні краплі – в спразі цій.
Гниє безодня. О, Христос!
Цього ми дождались!
Так, рух з ногами слизняків
По слизу моря скрізь.
А потім танець тих вогнів,
Смертельних, уночі,
Вода, відьомське зілля мов,
Горіла сяючи.
І дехто бачив уві снах
Той дух, цькував що нас,
На дев‘ять сажнів глибше плив
З країв імли весь час.
І сухли наші язики
По корінь, в спеці цій,
Німі, неначе сажі в рот
Понабирали всі.
«Ох! Ну і день!», і очі злі
Старих і молодих!
І де був хрест – вже Альбатрос,
На шиї, за мій гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023
Пишу вірші – розвага просто,
Чи це не просто, а кудись?
Чи щось рукою хитро водить,
Щоб віршував, що бачу скрізь?
І тих рядків не так багато,
Частина більша в стіл іде,
То може це часу розтрата
І все безглузде, зайве те?
Думки кружляють у етері –
Не в змозі виправить життя,
Ось нова думка на папері…
Був чистий лист, тепер – сміття?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023
Зміст
Як корабель, котрий перетнув екватор, штормами закинуло в холодну Країну до Південного полюсу і як звідти він рушив до тропічних широт Великого Тихого океану. Про дивні пригоди які трапилися і як Старому Моряку вдалося повернутися в свої краї.
ЧАСТИНА І
І зупинив старий Моряк,
Одного з трьох лише,
«Сивобородий, погляд твій
Чому мене пече?
До Наречених двері он,
Я ж родич їм близький,
Там гості вже, накритий стіл,
Бенкет там гомінкий»
Цупка худа його рука,
«Був корабель», - рече.
«Пусти, сивобородий псих!»
Звільняє той плече.
Та блиск очей тримав його –
Весільний Гість стояв,
І слухав, мов трирічний він –
Моряк затьмарив яв.
Весільний Гість на камінь сів –
Він слухати лиш міг,
Блищали очі Моряка
І він легенду рік:
«Вже чиста гавань, корабель
Бадьоро мчить вперед,
Зникає церква, пагорб зник,
Маяк зник врешті-решт.
По ліву руку – Сонця схід,
Із моря піднялось!
Праворуч, відгорівши день,
Пірнає в море ось.
Все вище й вище, з кожним днем,
Опівдні – де зеніт»,
Весільний Гість у груди б‘є –
Фагот вже грає вхід.
Заходить наречена в зал,
Рум‘яніша від руж,
Веселі менестрелі всі
Кивають їй чимдуж.
Весільний Гість у груди б‘є,
Він слухати лиш міг,
Блищали очі Моряка
І він легенду рік:
«І ось попали ми у Шторм,
Мав силу він страшну,
Нас помах крил його заніс
В південну далину.
Схилились щогли, в воду ніс,
Позаду ворог мов навис
І грізна тінь вже понад ним,
Він хилиться ж вперед –
Наш корабель крізь бурю мчав,
На південь був той лет.
І ось туман морозний там,
І дивний снігопад,
І лід, зі щоглу, пропливав –
Зелений, мов смарагд.
І, крізь замети снігові,
Похмурий блиск послав –
Ні звіра, ні людей там форм,
Кругом лиш льоду плав.
Той лід був тут, той лід був там,
Той лід був навкруги,
Він вив, ревів, гарчав, тріщав,
Було не до нудьги!
Явився врешті Альбатрос,
Він вилетів з імли,
Немов християнином був,
Вітали його ми.
Він їжу їв незнану ним,
Кружляв, кружляв все він –
Тріск льоду здався громовим,
Керманич нас провів!
Південний славний вітер дув,
Йшов слідом Альбатрос,
Щодня кормили моряки,
З ним грались без загроз!
В імлі чи хмарі, на щоглу
Він о дев‘ятій сів,
Всю ніч білів туману дим,
То Місяць променів».
«Бог бережи тебе, Моряк!
Від демонів твоїх!
Що робиш?» – арбалету звук,
І Альбатрос затих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2023
В небе туч развернулся победный заслон,
Звезды власть потеряли над миром,
Ветра флейта теперь исполняет нам стон,
Судеб наших в нем курс штрихпунктиром.
Кожа рук так тонка, как и тень на стене,
Дрожью их наслаждается ветер,
Не хватает тепла, что в небесном огне,
Поскорее дожди уже лейте!
Но прохладных туманов спокойна гряда,
Ей людская не свойственна спешка,
Нашептала ей Тьма, что она - навсегда
И была Тьмы правдива усмешка.
Чуют ветви деревьев холодный мотив,
Сны камней необычно тревожны,
В глубине дух огня, по привычке, строптив,
Но крепки его страстности ножны.
Тьмы-царицы вуаль сном и явью ползет,
Укрывая свет глаз неуместный,
И бессмертные души стремят свой полет
В недоступные холоду бездны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993987
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.09.2023
Туман осінній, холод у полях,
Там ворон як летить – тремтить крило,
Самотнім пасовиськом – Битий Шлях,
Де в‘язи голі крають неба тло.
Затоплена місцями колія
Полями тихо крізь туман вела,
Приховану журбу розбурхав я,
Уяву поки не спинила мла.
І тіні тиснуть, щоб я поспішив,
По колії, що знала багатьох,
Цвіркун, знущаючись, затіяв спів,
Лякає шлях – його б не бачив, ох…
Возами їздили селяни тут,
Бездумно, не лишаючи шляху,
Чи вирвусь з колії тієї пут,
В світанок стежку чи знайду легку?
В пітьму боліт вдивляюся глуху,
Десь там, можливо, і на мене ждуть,
Та, пастка звабна Битого Шляху,
Не дасть знайти мені до Долі Путь.
Тож мушу між дерев я віднайти,
Як ті, до мене ще – містичну ніч,
Я йду вперед у хащі ті густі,
Та що мене чекає потойбіч?
Зрадіють землі ті моїм ногам?
І що готує Доля там моя?
Що душу втомлену зустріне там?
Чому цього не хочу знати я?
Гречка В.М. 29.08.2023
The Rutted Road
Bleak autumn mists send down their chilly load,
A raven shivers as he flutters by;
Thro’ lonely pasture winds the Rutted Road
Where bord’ring elms loom bare against the sky.
Those deep-sunk tracks, which dumbly point ahead
O’er travell’d sands that stretch to Vision’s rim,
Wake hidden thoughts—a longing half a dread—
Till Fancy pauses at the prospect dim.
Descending shadows bid me haste along
The ancient ruts so many knew before;
A cricket mocks me with his mirthless song—
I fear the path—I fain would see no more.
Yet here, with ox-drawn cart, each thoughtless swain
His course pursu’d, nor left the common way;
Can I, superior to the rustic train,
On brighter by-roads find the dawning day?
With questing look I scan the dark’ning moor;
Perchance o’er yonder mound all blessings wait;
But still the Rutted Road’s resistless lure
Constrains my progress to the Path of Fate.
So must I grope between the brooding trees
Where those before me found the mystic night;
I travel onward, past the wither’d leas—
But what, beyond the bend, awaits my sight?
Do fairer lands than this invite my feet?
Will Fate on me her choicest boons bestow?
What lies ahead, my weary soul to greet?
Why is it that I do not wish to know?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023
Царюй же місяцю-казкар,
Лугам і лісу благодать,
Долину всю зігрів твій жар,
І гори радістю пашать.
Там кукурудза у полях
Приколисала промінь твій,
З покосів конюшини пах,
Неначе ладан по траві.
Прекрасна вранці неба синь,
У Діві – сонця гордий лик,
Пташок солодші голоси,
Чистіше кришталю потік.
В тропічнім буйноцвітті гай,
Царює Літо в царстві цім,
Годин ранкових справжній рай,
Та кульмінація це втім.
Весна – поетам юним хай,
І в захваті від Червня я,
Та стиглих радощів врожай,
У Серпні кличе до життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2023
Ранковий спокій зелені листви,
По котрій краєм осінь вже повзе,
В густім повітрі заніміло все,
Час зупинився – далі сам пливи…
Нагору сонце ще не заповзло,
Тримає день ще спеку про запас,
Природа мовчки дивиться на нас,
Безхмарне голубих небес чоло.
Ось перший звук і перший вітерець,
Смілива птаха і її «цвірінь»,
Листвою промелькнула її тінь,
Камлає знову далі Час той, жрець.
Обман! Не перерветься плив хвилин,
За спокоєм щось криється завжди,
Ми просто над поверхнею води,
А рух триває – у пітьмі глибин…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SW_wtdRw71w[/youtube]
Якось посміхнувся діл,
В тиші, без людей довкіл,
Що по війнам розійшлись,
Зорям лишивши колись,
Уночі, з їх веж лазурних,
Стерегти цвіт квітів буйних,
Промінь сонця де лежав,
Цілий день ледарював.
Зараз кожен чує там –
Долу сум, тривожний нам.
Неспокійно цим місцям,
Крім повітря – все в журбі,
Те ж – в самотній ворожбі.
То не від вітру – шелест крон,
Мов хвиль морських, холодних тон,
З-поза Гебрид туманних зон!
То не від вітру – рух хмарин,
Чий шурхіт із Небес царин,
Весь день тривожить без причин,
Понад фіалок, що лежать,
Немов очей загиблих рать,
Понад тих лілій хвилювань,
З могил, що без імен, зітхань!
Від хвилювань, з верхівок їх –
Роси пахучих крапель біг.
Це плач, по ніжним стеблам, вниз –
Перлини сяйні вічних сліз.
The Valley of Unrest
Once it smiled a silent dell
Where the people did not dwell;
They had gone unto the wars,
Trusting to the mild-eyed stars,
Nightly, from their azure towers,
To keep watch above the flowers,
In the midst of which all day
The red sun-light lazily lay.
Now each visitor shall confess
The sad valley’s restlessness.
Nothing there is motionless—
Nothing save the airs that brood
Over the magic solitude.
Ah, by no wind are stirred those trees
That palpitate like the chill seas
Around the misty Hebrides!
Ah, by no wind those clouds are driven
That rustle through the unquiet Heaven
Uneasily, from morn till even,
Over the violets there that lie
In myriad types of the human eye—
Over the lilies there that wave
And weep above a nameless grave!
They wave:—from out their fragrant tops
External dews come down in drops.
They weep:—from off their delicate stems
Perennial tears descend in gems.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2023
Я перебираю облака –
Тучи параллельных измерений,
Я рука, могучая рука,
А миры – всего лишь пальцев тени.
Ты читаешь буквы и слова,
Образы плывут и исчезают,
Мы ингредиенты колдовства –
Дверь и ключ к утерянному раю.
Улетаешь в мысли – не держись,
Перышком кружись в потоке смыслов,
Мнений и фантазий витражи
Приукрасят то, что слишком быстро…
Прошлое плюс память – это ты,
Больше ничего во всех вселенных,
Будущее – голос пустоты,
Что застынет прошлым непременно.
Промелькнули только что, на миг,
Нашего творения глубины –
Бытия кусочек, просто стих,
Легкое касанье пальцем глины.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991325
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.08.2023
Ти світив, та роки – не жарти,
І все ближче земля стає,
І здається, що вже не варто,
Хоч і світло в душі ще є.
І минуле не повернути,
Опустилася голова,
Але світло завжди давав ти
І тепер почались дива!
Безнадія зими навколо,
Свист байдужого вітру скрізь,
На снігу твого світла коло…
І у ньому з‘явився гість!
Далі кожна душа впізнає
Той танок, що коханням звуть,
Коли доля шляхи сплітає
Двох сердець у єдину путь.
І ти вже на порозі ночі,
Ти вже світиш з останніх сил,
Та все добре, бо поряд очі,
Що собою ти засвітив!
Написано за мотивами японського мультфільму
https://www.youtube.com/watch?v=8ntYR8tpfJE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023
Безсонних Сонце! Зірка, що ятрить!
У промені твоїм сльоза бринить,
Ти вказуєш на чорноту пітьми,
Мов радість, котру пам‘ятаєм ми.
Виблискує так світло давніх днів,
Тепла ж нема в безсиллі промінців.
Печалі промінь у пітьмі нічній,
Ясний, але ж до чого крижаний!
Гречка Віталій 09.08.2023
Sun of the Sleepless!
George Gordon Lord Byron
Sun of the sleepless! melancholy star!
Whose tearful beam glows tremulously far,
That show'st the darkness thou canst not dispel,
How like art thou to joy remember'd well!
So gleams the past, the light of other days,
Which shines, but warms not with its powerless rays;
A night-beam Sorrow watcheth to behold,
Distinct but distant -- clear -- but, oh how cold!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2023
У стабильности есть преимущества,
Но она лишена колдовства,
Собирая в морщины имущество,
Лиц изроет ландшафт суета.
Но поэта искра сильным пламенем,
Разгорится душою подчас,
Пробежит это пламя сознанием,
И плеснет с загоревшихся глаз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990669
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2023
Там працює небесний фотограф,
В прямокутниках вікон моїх,
Його спалах гуляє на шторах,
Небесами гримить його сміх.
Він не просить всміхнутися щиро,
Бо всміхається все навкруги,
Він запрошує кожного в диво,
У життя, де немає нудьги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023
Серед земель де йшла війна
Кривавий дух висів,
Була розламана «стіна»,
Чи щось не в межах слів.
Тривожний дмухав вітерець,
Невпевнений в собі,
І Місяць, мов далекий жрець,
Молився у журбі.
Тут, в колиханні диких трав,
Землею щось повзло,
Цвіркун пісень тут не співав,
Скрізь панувало зло.
В це місце вдерся інший світ,
Що смерть несе для нас,
Тут вже не першу сотню літ –
До бою трубний глас.
«Криваві землі» – хтось назвав,
Та так воно і є,
Не встигне відрости трава –
Хтось знову кров проллє.
Світ проростає той сюди,
У голови й серця,
І знову йдуть бійців ряди,
Кров юшить без кінця.
Ніщо не спинить силу ту,
Що п‘є наші життя –
У вирву затягне круту
Й не буде вороття.
Спокута давнього чогось,
Чи випадок сліпий,
Але віками повелось
Таке в юдолі цій.
Немає сил чи мудреців,
Хто зупинив би це,
Кривавий дух, що залетів
Сміється всім в лице.
І він ходив, де вітерець –
В тривозі тер чоло,
І повз мороз під комірець,
То заповзало зло.
Він бачив поряд сто світів,
Чув стогін тисяч душ,
«Розлом» ось той (знов мало слів)
Він закричав чимдуж…
Прокинувся. Сирени звук.
О п‘ятій, ранок вже.
Наснилося? Мороз не щез –
До серця він повзе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2023
Как в, спиртом залитой ране,
В лесу, что истоптан – чисто,
Тропинки судьбы не станет –
Твой след пропадет здесь быстро.
Журчит сквозь века водица,
Гуляет по миру эхо,
Кому-то все это снится,
Забудет проснувшись всех он.
Возможно лучи рассвета,
А может печаль заката,
Тебя уж ласкают где-то,
Журчит, где вода куда-то.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989549
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.07.2023
Вона красива йде, мов ніч,
Де зорі в небесах без хмар,
В ній тьма та світло віч-на-віч
Являють в погляді свій дар,
Так гасить небо сонця піч –
Палкий стає ніжнішим жар.
Чи зайва тінь, чи промінці,
Зруйнують благодаті німб,
Що в чорній струменить косі,
Чи в світлі на чолі оцім,
Де безтурботні думи всі,
Бо сяє в чистоті їх дім.
Й на тій щоці, й на тім чолі,
М‘які, хоч красномовні втім,
Від днів, що прожиті в добрі
Й від перемог відтінки ті,
Там мир усім, хто на землі,
Любов невинна – в серці тім!
Гречка Віталій 15.07.2023
She Walks in Beauty
Lord Byron
She walks in beauty, like the night
Of cloudless climes and starry skies;
And all that’s best of dark and bright
Meet in her aspect and her eyes;
Thus mellowed to that tender light
Which heaven to gaudy day denies.
One shade the more, one ray the less,
Had half impaired the nameless grace
Which waves in every raven tress,
Or softly lightens o’er her face;
Where thoughts serenely sweet express,
How pure, how dear their dwelling-place.
And on that cheek, and o’er that brow,
So soft, so calm, yet eloquent,
The smiles that win, the tints that glow,
But tell of days in goodness spent,
A mind at peace with all below,
A heart whose love is innocent!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2023
Зелений, люблю зелений.
Зелений вітер і віти.
Човен далеко в морі,
На пагорбі кінь у житі.
По талію тінню вкрита,
Вона мріє на перилах,
Зелені тіло і коси
І срібла мороз очима.
Зелений, люблю зелений.
Як місяць циганський зійде,
Подивиться все на неї
Та їй воно непомітне.
Зелений, люблю зелений.
Величні холодні зорі
Занурить тінь-риба в море,
Добі шлях відкриє новій.
Смоковниця шкурить вітер
Гілля мов наждак у рані,
Гора мов спина куниці,
Їжачиться вся в агаві.
Але, хто прийде? І звідки?
Вона на перилах досі,
Зелене тіло і коси,
І мрій гіркота у морі.
– Товариш, я поміняв би
Коня – на її будинок,
За дзеркало дав сідельце,
Свій ніж – за її перину.
Товариш, втрачаю кров я
Іду я з гірської Кабри.
– Якби мої сили, хлопче,
Угоду б ми враз уклали.
Та я вже не є собою,
Та й дім мій не дім мій більше.
– Товариш, пристойно хочу
Я вмерти в своєму ліжку.
Зі сталі, якщо можливо,
Голландські де простирадла.
Хіба від грудей до горла
Моя непомітна рана?
– Коричневих руж мов триста
Сочаться і кров‘ю пахнуть,
По грудям і аж по пояс,
Де біле було раніше.
Та я вже не є собою,
Та й дім мій не дім мій більше.
– Дозволь же хоча б піднятись,
Туди, до перил далеких,
Дозволь же, мені дозволь же
Туди, до перил зелених.
Перил звідки місяць сяє
Де гуркіт води лунає.
Товариші вже піднялись
Туди, до перил високих.
Лишаючи слід кривавий.
Лишаючи сліз слід мокрий.
Вони на даху тремтіли
Із олова ліхтарі ті.
Скло тисячі бубнів ранок
Терзали, що не стерпіти.
Зелений, люблю зелений.
Зелений вітер і віти.
Обидва вони піднялись,
Вітру скінчились співи
У роті лиш смак був м‘яти
Базиліку й жовчі дивний.
– Товариш, це де? Не скажеш?
Де дівчинка моя гірка?
Чекав тебе скільки раз я!
Чекати ще скільки мила?
Лиця свіжість, чорні коси,
На цих зелених перилах!
Гойдалася понад краєм
Водиці циганка мила.
Зелені тіло і коси
І срібла мороз очима.
Місяця лід дбайливо
Тримав її де пучина
Рідненькою стала нічка
Маленька лагуна тиха.
Гвардійці ж напівтверезі
В двері взялися гримать.
Зелений, люблю зелений.
Зелений вітер і віти.
Човен далеко в морі,
На пагорбі кінь у житі.
Romance Sonámbulo – Federico García Lorca
Verde que te quiero verde.
Verde viento. Verdes ramas.
El barco sobre la mar
y el caballo en la montaña.
Con la sombra en la cintura
ella sueña en su baranda,
verde carne, pelo verde,
con ojos de fría plata.
Verde que te quiero verde.
Bajo la luna gitana,
las cosas le están mirando
y ella no puede mirarlas.
Verde que te quiero verde.
Grandes estrellas de escarcha,
vienen con el pez de sombra
que abre el camino del alba.
La higuera frota su viento
con la lija de sus ramas,
y el monte, gato garduño,
eriza sus pitas agrias.
¿Pero quién vendrá? ¿Y por dónde…?
Ella sigue en su baranda,
verde carne, pelo verde,
soñando en la mar amarga.
Compadre, quiero cambiar
mi caballo por su casa,
mi montura por su espejo,
mi cuchillo por su manta.
Compadre, vengo sangrando,
desde los montes de Cabra.
Si yo pudiera, mocito,
ese trato se cerraba.
Pero yo ya no soy yo,
ni mi casa es ya mi casa.
Compadre, quiero morir
decentemente en mi cama.
De acero, si puede ser,
con las sábanas de holanda.
¿No ves la herida que tengo
desde el pecho a la garganta?
Trescientas rosas morenas
lleva tu pechera blanca.
Tu sangre rezuma y huele
alrededor de tu faja.
Pero yo ya no soy yo,
ni mi casa es ya mi casa.
Dejadme subir al menos
hasta las altas barandas,
dejadme subir, dejadme,
hasta las verdes barandas.
Barandales de la luna
por donde retumba el agua.
Ya suben los dos compadres
hacia las altas barandas.
Dejando un rastro de sangre.
Dejando un rastro de lágrimas.
Temblaban en los tejados
farolillos de hojalata.
Mil panderos de cristal,
herían la madrugada.
Verde que te quiero verde,
verde viento, verdes ramas.
Los dos compadres subieron.
El largo viento, dejaba
en la boca un raro gusto
de hiel, de menta y de albahaca.
¡Compadre! ¿Dónde está, dime?
¿Dónde está mi niña amarga?
¡Cuántas veces te esperó!
¡Cuántas veces te esperara,
cara fresca, negro pelo,
en esta verde baranda!
Sobre el rostro del aljibe
se mecía la gitana.
Verde carne, pelo verde,
con ojos de fría plata.
Un carámbano de luna
la sostiene sobre el agua.
La noche su puso íntima
como una pequeña plaza.
Guardias civiles borrachos,
en la puerta golpeaban.
Verde que te quiero verde.
Verde viento. Verdes ramas.
El barco sobre la mar.
Y el caballo en la montaña.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2023
Я бачив світло ліхтаря в калюжі –
То цілий світ, чи Всесвіт навіть був,
А краєм неба блискавки байдужі,
Далекий грім нагадував стрільбу.
Дощу рідкого пролітали краплі
І кожна у собі містила все,
А блискавок вже ближче гострі шаблі,
Могутня воля вже грозу несе.
Ліхтар розлився вітром по калюжі,
Розлився спокій громом по душі,
Жахи природи не страшні, хоч дужі,
Їх дика міць – очищення рушій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2023
Ах, життя! Життя!
Що за флуоресцентний карнавал?
Кого зібрав цей швидкоплинний шал?
Той, хто помер – є ключ до життя,
Символ пропав, нема вороття!
Людина – то подих, життя – то вогонь,
Народження – смерть, зник хору фон.
Серце з еонів звільни золоте!
Ниток з тканини рви пасмо старе!
Ах, життя! Життя!
Life’s Mystery
By H. P. Lovecraft
Life! Ah, Life!
What may this fluorescent pageant mean?
Who can the evanescent object glean?
He that is dead is the key of Life—
Gone is the symbol, deep is the grave!
Man is a breath, and Life is the fire;
Birth is death, and silence the choir.
Wrest from the aeons the heart of gold!
Tear from the fabric the threads that are old!
Life! Ah, Life!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023
З дитинства не таким був я,
Як інші – не сприймав буття,
Як інші бачити – не міг,
Страстей, що ллє весна для всіх –
Не брав з того ж я джерела,
Печаль – збудити не змогла
Їх радість – ритму серця плин,
І що любив – любив один.
Тоді, в дитинстві, на зорі
В бурхливій я узрів порі,
Ту таємницю, що звала
З усіх глибин добра і зла –
Й із потоку, чи фонтана,
Із червоних скель, мов рана,
З Сонця, що мене довкола
Все кружляло, золотого,
З блискавки у небесах,
Чий пройшов повз мене шлях,
Із грози і грому тих,
Й хмари, що прийняла лик
(В небі де кругом блакить)
Демона, здалось на мить –
“Alone” by Edgar Allan Poe
From childhood’s hour I have not been
As others were—I have not seen
As others saw—I could not bring
My passions from a common spring—
From the same source I have not taken
My sorrow—I could not awaken
My heart to joy at the same tone—
And all I lov’d—I lov’d alone—
Then—in my childhood—in the dawn
Of a most stormy life—was drawn
From ev’ry depth of good and ill
The mystery which binds me still—
From the torrent, or the fountain—
From the red cliff of the mountain—
From the sun that ’round me roll’d
In its autumn tint of gold—
From the lightning in the sky
As it pass’d me flying by—
From the thunder, and the storm—
And the cloud that took the form
(When the rest of Heaven was blue)
Of a demon in my view—
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2023
Вітерець ніжно вухо зігрів,
Нагадавши дитинство і море,
Мушлі файної лагідний спів,
Хвиль і неба багатство просторе.
Вже в минулому юна душа
І лунає мелодія мила,
Крил уяви могутня краса
Біль майбутнього враз віддалила.
Тут закоханість перша моя,
Тут цікаві книжки й вірні друзі,
Небо зоряне близько і я –
Вже броджу у небесному лузі.
Тут багацько незнаних зірок –
Різнобарвний оркестр веселковий,
Духу гладь – мальовничий ставок,
Тут буденності спали окови.
Добре мати той край у душі,
Місце світле, святе, заповітне,
Де збуваються мрії усі,
Де біда і печаль не настигне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023
Буденність, однакова й звична –
Проста послідовність думок,
Природа нудотно циклічна –
Незвичне породжує шок.
Поїсти, зробити, поспати –
Три тисячі тижнів і все,
Можливо і менше достатньо –
Майбутнє минулим несе.
Прихована десь у глибинах,
А може, відсутня і там,
Твого існування причина,
Без котрої все – суєта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2023
***
Взгляд из-под пряди
Зеленая гладь пруда
За камышами.
***
Треснула ветка
Ждала друзей прилета
Но время пришло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987113
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2023
Настоящее – ненастоящее,
Просто марево, себя длящее,
Да и будущее – пропащее,
Тоже в прошлое уходящее.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987016
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.06.2023
Бачу давній, давній сад той, часто, уві снах своїх,
Де травневе дуже сонце, гра промінчиків ясних,
Де яскраві квіти в‘януть, наче в колір сивини,
І стовпів та стін розруха – клич думок до давнини.
Там лоза по закуточках, мох там, ставу навкруги,
І бур‘ян здушив альтанку в нетрях холоду й пітьми.
На сирих, мовчазних стежках – небагатий трав покрив,
Де речей вже мертвих сморід аромати притупив.
Там живих істот немає у самотній пустоті
І ні звуку не лунає з тиші, що у хащі тій.
Прислухаюсь, як гуляю, сподіватимусь знайти –
Сад з минулого, що лишив, лиш у пам‘яті сліди.
Часто уявляти буду день, нема якого більш,
Як дивлюсь на сиве, сиве – наче знав його раніш.
Потім сум мене огорне й тілом дріж немов проб‘є:
Знаю, квіти ті – надії, сад – то серденько моє!
A Garden [April 1917]
There’s an ancient, ancient garden that I see sometimes in dreams,
Where the very Maytime sunlight plays and glows with spectral gleams;
Where the gaudy-tinted blossoms seem to wither into grey,
And the crumbling walls and pillars waken thoughts of yesterday.
There are vines in nooks and crannies, and there’s moss about the pool,
And the tangled weedy thicket chokes the arbour dark and cool:
In the silent sunken pathways springs an herbage sparse and spare,
Where the musty scent of dead things dulls the fragrance of the air.
There is not a living creature in the lonely space around,
And the hedge-encompass’d quiet never echoes to a sound.
As I walk, and wait, and listen, I will often seek to find
When it was I knew that garden in an age long left behind;
I will oft conjure a vision of a day that is no more,
As I gaze upon the grey, grey scenes I feel I knew before.
Then a sadness settles o’er me, and a tremor seems to start:
For I know the flow’rs are shrivell’d hopes—the garden is my heart!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2023
Любий палісадник, хатки любі
Нива, став, і луг де стежка в‘ється
Жовтий горб, поля червоні й бурі
Стовп розквітлий, що до світла рветься.
Ви усі приречені пропасти,
Вмерти, згнити, щезнути, протухнуть,
Під Вітрами згаснути і впасти,
Сонця так і не узрівши рухнуть?
Дерево, також ти станеш Пилом,
Ставень зелень і Дахи червоні?
Шелестить листва поки що мило,
Мов Кохання Чаша ти сьогодні!
В мене входь, нап‘юся я тобою
Стану Морем, Пальмами, Травою!
У розлуці ти чому зі мною?
Брешеш ти? У мирі ти з собою?
Сам хіба я у вогні палаю,
Що пече так солодко й болюче,
Що у мороці я спокою не маю,
Від Страху того, що неминуче?!
Ти мене мовчазно наставляєш:
Мучся і пиши, життя прекрасне!
Пий, але і нас поїти маєш,
Перш ніж День для нас усіх погасне!
Hermann Hesse - Häuser, Felder, Gartenzaun
Liebe Hauser, liebe Gartenzaun,
Weiher, Feld und Wiese, Strassenschlange,
Gelber Huegel, Aecker rot und braun,
Fett erbluehte Telegraphenstange,
Muesst auch ihr, ihr alle, einst vergehn,
Sterben, modern, faulen, schwinden,
Hingemaeht, verblassen von den Winden,
Und die gute Sonne nimmer sehn?
Baum, du Freund, wirst denn auch du zu Staub,
Fensterladen gruen und rote Daecher?
O so rauscht doch heut noch Halm und Laub,
Glueht noch heut der volle Liebesbecher!
Trinken will ich euch, geht in mich ein,
Gras und See und Palme will ich sein!
Warum bin ich so von euch geschieden?
Luegt ihr? Seid ihr selig? Habt ihr Frieden?
Bin nur ich allein vom Brand verzehrt,
Der so suess und heiss und schmerzend loht,
Der mir Taumel gibt und Frieden wehrt,
Leide ich allein an Zeit, an Angst, an Tod?!
O ihr schweigt, ihr mahnt mich ohne Wort:
Leide, male, dichte, lebe fort!
Trinke uns und lass uns trinken dich,
Ehe dir und uns der Tag verblich!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2023
Вступ
Про форм нових творіння розповім,
Й оскільки, Боги, ви виною в тім,
Всміхніться і скеруйте шлях мені,
З Землі початку і до наших днів.
Творіння або Світ
Ще не було землі, небес, морів,
Природи вид аморфний ще сірів,
Цю масу Хаос звали, просто тло,
Насіння різне, що не проросло.
Титана сонця ще не бачив світ,
Півмісяць Фебі лагодити слід,
Землі у парі ще своїй нема,
Й рук Амфітріти берег ще не знав.
Разом – земля, повітря і моря,
Тримати ж Океан – слабка Земля,
І атмосфера та без промінця,
Вся в боротьбі безформна купа ця.
Тепло і холод, мокре і сухе,
М‘яке з твердим – тут ворогує все,
Ворожість видно невагомих хмар,
До всього, що несе ваги тягар.
Природа й Бог поклали край цій грі,
Відтявши небо й воду від землі,
З рідкого неба і ефіру результат –
Пари важкі й вода, як дистилят.
Пізніше з Хаосу постало все
В порядку, що гармонію несе:
Вогонь ваги не мав – перш він злетів,
І емпіреї спалахнули ті.
Повітря – другим, важче вже воно,
Середніми шляхами потекло,
Допоки атоми важкі землі
Стяглися у суцільну твердь самі.
І в глиб частини суші опустив,
Води грайливий Океану вплив.
Коли так Бог, чи щоб там не було,
З безладдя члени виділив його.
Сперш, щоб нерівності прибрати там,
Круглили землю, й ось, як куля та.
Протоки повелів бурлить вітрам,
Що охопили суш по берегам.
Додав ще він боліт, озер, джерел,
Гірські потоки в берегах тепер.
Шляхами різними вони течуть,
Земля якихось приховає путь,
Тоді, як збільшать Океан другі –
Далекі котрим ліпше береги.
Рівнини розгортає словом він,
Долини трав спускає до глибин,
Зеленим він фарбує в лісі лист,
Й назустріч небу гори піднялись.
Як, в небесах, є зони кругові –
Праворуч дві й також ліворуч дві,
Між котрими палкіша п‘ята є,
Так дзеркалом небес – земля стає.
Опіка божа огортає твердь
Краї, як в небесах там є тепер.
Палає спека – в центрі пояс цей,
Замерзлі крайні – сніг прибрав з очей,
Між льоду і вогню дві зони є,
Тепло і холод майже рівні де.
Повітря зверху – більш вогню вага,
Як моря більш важка – земля суха.
В повітря владі бути Бог велів –
Туманам, хмарам, наче з ворсу і
Громам жахливим для людей без меж,
Сліпучій блискавці і вітру теж.
Але Землі Творець не дав їм прав,
Щоб кожен сам повітрям керував.
Хоч захистить від шторму важко світ
(ці битви вітровіїв не нові)
Є заборона кожному з вітрів,
Щоб дув лиш з місць, якими володів.
Так відступив під примусом і Евр,
До Набатеї й перських лук тепер,
Аврора де вогонь яскрава ллє,
Й проміння зустрічають гори те.
Де захід сонця береги нагрів –
М‘яке Зефіра дихання вітрів.
Степи де скіфські, з Плугом в небесах,
Скорились – там Борей наводить страх.
Австр дощовий – на півдні, повнім хмар,
Посуху нищить як і сонця жар:
Й прозоре небо над усім оцим,
Ні шлаків, ні ваги земних у нім.
Створення людини
Розташували ледь так кожне з див,
Як міріади зір, що Хаос крив,
Рвонули з рабства, та й давай світить,
Все небо й хмура ніч – веселі в мить.
Й щоб щось було в любій частині тій
З тварин в різноманітності простій,
Сузір‘я форм присвячених богам,
Ефіром правлячи, вже сяють там.
Хвилястий океан, струмок бринить –
Спортивні зграї риб блискучих в них.
І ось вже звірі на твердій Землі
А у повітрі – стаї пір’яні.
Створити треба расу ще одну,
Святішу родом, духом видатну:
Природи план – на домінантну роль,
Людину створено, вона – король.
Усіх речей, можливо, фабрикант,
Почин могутній, звідки світський лад,
З святого сім‘я, з елементів чи –
Створив людей, потреби маючи.
Земля ж чи нова й вирвана з небес,
Небесну частку прийняла в себе,
Це Прометей, Япета син, узяв,
З струмка водою замішав состав,
І спритно з глини копії зробив,
Над усіма пануючих Богів.
Хоч звірам, без порід високих рис,
На землю очі опускати вниз,
Дано людині вверх піднять лице,
Кохати зорі й синє небо це.
Матерія земна так, грубий тлін,
Явила велич людства після змін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023
Здесь три тени имеют ему алтари,
Здесь темно не бывает годами,
Этот мир сотворил Бог Лиловой Зари,
Им здесь дышит травинка и камень.
Жизнь была непростой обитателей там –
И жара, и мороз, и цунами,
Но всегда выручал он, внимая устам,
Что к нему обращались с мольбами.
Этим был непохож он на прочих богов,
Судьбы смертных, которым так чужды,
Он душе, что молилась, всегда нес любовь,
Понимал все печали и нужды.
И менялись эпохи одна за одной,
Несмотря, на цунами и бури,
Тех, кто верил, всегда обходил стороной
Дух несчастий, болезней и хмури.
Но всегда так случалось, когда непохож
На других, кто тебя окружает,
Жертвой зависти стал, получив в спину нож,
Самый добрый в божественной стае.
И петляла планета в системе трех звезд,
Все молились с надеждой, как раньше,
Но не видело небо лиловое слез,
Безразлично ему, что там дальше…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984067
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.05.2023
Эта тень – совсем другого солнца,
Миром нашим бродит не спеша,
Ничего здесь в ней не отзовется,
Только ноет, где была душа.
Она видит лица, слышит звуки,
Будто все нормально – жизнь как жизнь,
Но заныло, опустились руки,
Лишь мольбою взгляд уперся ввысь.
Душ чужих годами мельтешенье,
Непонятных смыслов чехарда,
Невозможно, да и просто лень ей –
Не вернуть былого никогда.
А чужое солнце молча светит
И не замечает нашу тень,
Замечают иногда лишь дети –
Что-то, чего нету в пустоте.
Тень пережидает молча время,
Хоть давно уж ничего не ждет,
В прошлой жизни: «Где я? Кто я? С кем я?»,
Здесь – на завершение расчет.
И перебирая, будто четки,
Дни былые, чье число не счесть,
Слышит голос тот безумно жуткий:
«Ты устала, вижу? Что ж, я здесь…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983624
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.05.2023
Як упало того я не бачив,
По воді вже лиш бачу круги,
Теж колись народився я наче –
Ось кочусь на якісь береги.
Береги ті я поки не бачу,
Може й близько, імла навкруги,
Я кочусь – це процес чи задача?
Не чутно – ні з небес, ні з води.
А по небу теж котяться хмари,
Рве їх вітер і сонце пече,
Ми із ними неначе кошмари,
Хтось прокинеться – ось нам і все.
Буде далі котитись щось інше,
Буде рвати й пекти ще когось,
Ми живі ще – це краще чи гірше?
Уві сні розсміялося щось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2023
Блимання знову й гуркіт
В небі моїм вночі,
Крапель не чути стукіт –
Небом залізо мчить.
Ворог щоденно прагне
Нам вкоротити вік,
Та ППОшник–ангел
Знову життя зберіг.
Люди крихкі створіння –
Губить їх сталі рух,
Є лиш одне спасіння –
Сталі подібний дух!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2023
Це колись, ще за давніх-давен було,
За морями, де край землі,
Де жила та дівчина, ти чув його,
Дзвін ім‘я той – Аннабель Лі,
І дівчина жила ця любити щоб,
Та коханою буть мені.
Я був дитям, і вона дитям
За морями, де край землі,
Та любили любов‘ю любові більш
Я з моєю Аннабель Лі –
Так любили, що ангелів погляд пік
Їй услід і мені.
І це був той привід, давним-давно,
За морями, де край землі,
Щоб вітер холодом з хмар обдав
Красу мою, Аннабель Лі;
Вельможний родич враз прийшов
І щоб не була мені,
Сховав у склепі її мерщій,
За морями, де край землі.
Пів щастя ангелам хоч би того,
Їй заздрять вони й мені –
Так! – був це той привід (як знали всі,
За морями, де край землі),
Щоб обдав у ніч вітерець зі хмар,
Змерзла і вмерла щоб Аннабель Лі.
Та любов була наша любові сильніш
Тих, старші хто, ніж ми самі,
Більш мудрі хто, ніж ми самі –
Й ні з ангелів хтось у Небес вишині,
Ні з демонів з-попід землі,
Ніколи б не вкрали в моєї душі
Прекрасної Аннабель Лі.
Місяць не принесе в сни мої більш лице
Прекрасної Аннабель Лі,
Та без зір тих ночей, я у сяйві очей
Прекрасної Аннабель Лі,
В час приливу там я, ніч усю поряд я
Там де мила – де мила – де доля моя,
В її склепі, де край землі –
В тій, що морем звучить землі.
30.10.2023 Гречка Віталій
Annabel Lee
By Edgar Allan Poe
It was many and many a year ago,
In a kingdom by the sea,
That a maiden there lived whom you may know
By the name of Annabel Lee;
And this maiden she lived with no other thought
Than to love and be loved by me.
I was a child and she was a child,
In this kingdom by the sea,
But we loved with a love that was more than love—
I and my Annabel Lee—
With a love that the wingèd seraphs of Heaven
Coveted her and me.
And this was the reason that, long ago,
In this kingdom by the sea,
A wind blew out of a cloud, chilling
My beautiful Annabel Lee;
So that her highborn kinsmen came
And bore her away from me,
To shut her up in a sepulchre
In this kingdom by the sea.
The angels, not half so happy in Heaven,
Went envying her and me—
Yes!—that was the reason (as all men know,
In this kingdom by the sea)
That the wind came out of the cloud by night,
Chilling and killing my Annabel Lee.
But our love it was stronger by far than the love
Of those who were older than we—
Of many far wiser than we—
And neither the angels in Heaven above
Nor the demons down under the sea
Can ever dissever my soul from the soul
Of the beautiful Annabel Lee;
For the moon never beams, without bringing me dreams
Of the beautiful Annabel Lee;
And the stars never rise, but I feel the bright eyes
Of the beautiful Annabel Lee;
And so, all the night-tide, I lie down by the side
Of my darling—my darling—my life and my bride,
In her sepulchre there by the sea—
In her tomb by the sounding sea.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2023
Встилають вічні тіні землю ту,
Що мріє про часи минулі лиш,
Прикрили в‘язи насип і плиту –
Над світом арка, що тут був раніш.
І світла пам‘яті навколо блиск,
Шепоче за минуле мертвий лист,
Про види й звуки, що немає більш.
Самотній привид тут пливе сумний,
Проходами, де ще живим ходив,
Не вгледить, не почує хтось чужий
Цей образ і крізь час чарівний спів:
У чари лиш посвячені його,
Тінь між гробниць узрять самого По.
In a Sequester’d Providence Churchyard Where Once Poe Walk’d [8 August 1936]
Eternal brood the shadows on this ground,
Dreaming of centuries that have gone before;
Great elms rise solemnly by slab and mound,
Arch’d high above a hidden world of yore.
Round all the scene a light of memory plays,
And dead leaves whisper of departed days,
Longing for sights and sounds that are no more.
Lonely and sad, a spectre glides along
Aisles where of old his living footsteps fell;
No common glance discerns him, tho’ his song
Peals down thro’ time with a mysterious spell:
Only the few who sorcery’s secret know
Espy amidst these tombs the shade of Poe.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2023
Як падає він, то спалахують крила,
Звивається простір, стискається час,
І кожне падіння – це Всесвітом хвиля,
І люди-краплини здригаються враз.
Падіння і злети – це вироки долі,
Законів незримих чіткий результат,
Глибин нескінчених – зіниці суворі,
Їх погляди – ліки, їх погляди – яд.
І котяться хвилі одна за одною,
Еони століть в міріадах світів,
Любуються зорі в краплинах собою,
Та інколи миттю – висушують їх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=EXcUhFv5X8g[/youtube]
Мене б не втримали в руках,
В ту ніч знайшов я давній шлях,
Зійшов на гору й бачу їх –
Поля зі спогадів моїх.
Впізнав я дерево й стіну,
З часу, що вже давно минув,
Знайомими здались мені
Сади й хатинки вдалині.
Я й тіні знав, що будуть там,
Як місяць пізній явить нам
З-за Замана гори лице,
Години три – й засяє все.
І стежка круто як пішла,
Кінчаючись край неба тла,
Не мав страху я перед тим,
Що буть могло за гребнем цим.
Я не звертав, а ніч все йшла,
Бліда, як фосфор вже імла,
Фронтон, стіна у ферми теж
Біліють вздовж стежини меж.
«До Данвіча дві милі», тут
Знайомий камінь і маршрут,
Ще десять кроків догори,
Й світанок вже замайорить…
Мене б не втримали в руках,
В ту ніч знайшов я давній шлях,
Зійшов на гребінь і узрів
Долину згублених мерців:
Над Замана горою – ріг,
То злющий місяць-молодик,
Бур‘ян руїн осяяв він –
Ніколи я не знав тих стін.
Люмінесценція боліт,
Кігтів туману дивний вид –
Неначе, глузувало все,
Що місце знав колись я це.
Крізь це безумство бачив я,
Минуле щастя – то брехня…
І вже не стежкою я, йой,
Спускаюсь, у діл мертвий той,
Імлою йду і вже за крок,
Чумацького Шляху зірок…
Мене б не втримали в руках,
В ту ніч знайшов я давній шлях.
The Ancient Track
By H. P. Lovecraft
There was no hand to hold me back
That night I found the ancient track
Over the hill, and strained to see
The fields that teased my memory.
This tree, that wall—I knew them well,
And all the roofs and orchards fell
Familiarly upon my mind
As from a past not far behind.
I knew what shadows would be cast
When the late moon came up at last
From back of Zaman’s Hill, and how
The vale would shine three hours from now.
And when the path grew steep and high,
And seemed to end against the sky,
I had no fear of what might rest
Beyond that silhouetted crest.
Straight on I walked, while all the night
Grew pale with phosphorescent light,
And wall and farmhouse gable glowed
Unearthly by the climbing road.
There was the milestone that I knew—
“Two miles to Dunwich”—now the view
Of distant spire and roofs would dawn
With ten more upward paces gone. . . .
There was no hand to hold me back
That night I found the ancient track,
And reached the crest to see outspread
A valley of the lost and dead:
And over Zaman’s Hill the horn
Of a malignant moon was born,
To light the weeds and vines that grew
On ruined walls I never knew.
The fox-fire glowed in field and bog,
And unknown waters spewed a fog
Whose curling talons mocked the thought
That I had ever known this spot.
Too well I saw from the mad scene
That my loved past had never been—
Nor was I now upon the trail
Descending to that long-dead vale.
Around was fog—ahead, the spray
Of star-streams in the Milky Way. . . .
There was no hand to hold me back
That night I found the ancient track.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2023
Сидячи де очерет,
В лісі де струмок мілкий,
Думав я щось наперед
Та вже сон зморив таки.
Постать із струмка встає,
Навпіл чоловік-козел,
Пальців зась, копита є,
Борода на горло все.
З очерету на дудках
Мило цей заграв гібрид,
Щось земне я не чекав,
Упізнав я Пана вид.
Німф, сатирів – тут вже тьма,
Звук живий – юрба німа.
Розбудив мене мій біль,
До людей назад пішов,
Та утік би я звідтіль -
Жити й чути Пана знов.
11.04.2023 Гречка Віталій
To Pan (by Howard Phillips Lovecraft)
Seated in a woodland glen
By a shallow reedy stream
Once I fell a-musing, when
I was lull’d into a dream.
From the brook a shape arose
Half a man and half a goat.
Hoofs it had instead of toes
And a beard adorn’d its throat
On a set of rustic reeds
Sweetly play’d this hybrid man
Naught car’d I for earthly needs,
For I knew that this was Pan
Nymphs & Satyrs gather’d ’round
To enjoy the lively sound.
All to soon I woke in pain
And return’d to haunts of men.
But in rural vales I’d fain
Live and hear Pan’s pipes again.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
А новий «часопростір» розгортає тенета,
Поглинає наш світ міріадами пащ,
Пропаде, як і всі, наша мила планета,
Серед «темних» матерій, серед Хаосу хащ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2023
Сліпить очі блиском,
Сьома, вечір вже.
З вулиць до фіранок
Темрява повзе.
Манекени-люди,
Лиш в жаги журба –
Водить руку всюди,
Всесвітом стриба.
Серце б‘є в долоню,
Видає цей біт –
Втечу і погоню,
Трепет і політ.
Почуття на волі –
Миттю, в рись стрімку,
Як порвав свій повід
Кінь у мундштуку.
Нежность (Б.Пастернак)
Ослепляя блеском,
Вечерело в семь.
С улиц к занавескам
Подступала темь.
Люди — манекены,
Только страсть с тоской
Водит по Вселенной
Шарящей рукой.
Сердце под ладонью
Дрожью выдает
Бегство и погоню,
Трепет и полет.
Чувству на свободе
Вольно налегке,
Точно рвет поводья
Лошадь в мундштуке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2023
Миллиарды камер молча смотрят
И просчитан каждый твой мотив,
Здесь надолго штиль людского моря,
Не увидишь тех, кто был строптив.
Отгремели войны, стало тише,
Поменялось многое с тех пор,
Но везде полно незримых вышек,
Чтоб тебя всегда достать в упор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978901
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.04.2023
я жодних ком не пропущу чи зайвих крапок
вже не кажу щодо тире і милих лапок
склади в рядках перерахую неодмінно
і за відмінки я візьмусь нарешті щільно
і позіхнути не дозволю навіть роту
щоб не проґавити якогось там звороту
рим дієслівних теж я звісно не позволю
на це я маю непохитно вперту волю
в словах сусідніх крайніх приголосних зась
я маю цю хоч і не в риму трохи власть
пишу як бачите я творчо і завзято
цілую підпис поетичний калькулятор
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2023
Боги Олімпу! Як покинуть вас
І нову віру мати у Христа?
Відторгнуть як знайомі божества,
Того обравши, хто лив кров з хреста?
Мені, слабкому, сподіватись як
На Бога, що могутній, втім один?
Юпітеру чому б не дати знак,
Що біль розвіє й сум лихих годин?
Дріади є, в лісистих горах там,
Куди жене блукати мене сплін?
Або Наяди де джерел кришталь?
Чи Нереїди з Океану пін?
Нове росте, старе йде в небуття.
Ім‘я Христа лунає крізь ефір.
Моя ж душа розбита, в тузі я
Й Богам молюсь, востаннє, давніх вір.
29.03.2023 Гречка Віталій
To the old pagan religion (by Howard Phillips Lovecraft)
Olympian Gods! how can I let ye go
And pin my faith to this new Christian creed?
Can I resign the deities I know
For him who on a cross for man did bleed?
How in my weakness can my hopes depend
On one lone God, though mighty be his pow'r?
Why can Jove's host no more assistance lend,
To soothe my pains, and cheer my troubled hour?
Are there no Dryads on these wooded mounts
O'er which I oft in desolation roam?
Are there no Naiads in these crystal founts?
Nor Nereids upon the Ocean foam?
Fast spreads the new; the older faith declines.
The name of Christ resounds upon the air.
But my wrack'd soul in solitude repines
And gives the Gods their last-receivèd pray'r.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2023
19. Дзвони
Роками, чув я звук слабкий далеко,
Глибинних дзвонів, що опівніч ніс
З дзвіниці вітер, з невідомих місць,
Летів крізь бездни він на диво легко.
У снах і згадках пошуки велись
Підказки до видінь про дзвони дивних,
Про Інсмут тихий, зграї чайок білих
Навколо шпиля, що я знав колись.
Бентежило мене тих нот падіння,
До ночі в березні з дощем сумним,
Що поманив мене в старі видіння,
До давніх веж з безумним дзвоном тим.
Але, з тіні прибою лився дзвін,
Дном моря, що тепер поверх долин.
XIX. The Bells
Year after year I heard that faint, far ringing
Of deep-toned bells on the black midnight wind;
Peals from no steeple I could ever find,
But strange, as if across some great void winging.
I searched my dreams and memories for a clue,
And thought of all the chimes my visions carried;
Of quiet Innsmouth, where the white gulls tarried
Around an ancient spire that once I knew.
Always perplexed I heard those far notes falling,
Till one March night the bleak rain splashing cold
Beckoned me back through gateways of recalling
To elder towers where the mad clappers tolled.
They tolled—but from the sunless tides that pour
Through sunken valleys on the sea’s dead floor.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023
18. Сади Йіну.
За муром котрий неба досягав,
Камінням давніх веж сік навпіл тучі,
Були б сади довкіл терас квітучі,
Птахів і бджіл красиво б хор співав.
Були б прогулянки й мости дугою,
Дзеркал басейнів-лотосів тепло
І вишень ніжний квіт, над котрим тло,
Небес рожевих, понад головою.
Було б там все, бо мрії ще жили,
Відкрити браму в лабіринт і йти,
Поміж ліан, що встигли оплести,
Шляхи й потоки котрі там текли.
Спішив я й хмура виросла стіна,
Та бачу я, що без воріт вона.
XVIII. The Gardens of Yin
Beyond that wall, whose ancient masonry
Reached almost to the sky in moss-thick towers,
There would be terraced gardens, rich with flowers,
And flutter of bird and butterfly and bee.
There would be walks, and bridges arching over
Warm lotos-pools reflecting temple eaves,
And cherry-trees with delicate boughs and leaves
Against a pink sky where the herons hover.
All would be there, for had not old dreams flung
Open the gate to that stone-lanterned maze
Where drowsy streams spin out their winding ways,
Trailed by green vines from bending branches hung?
I hurried—but when the wall rose, grim and great,
I found there was no longer any gate.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023
Безсмертна, сяє твій дівочий шарм.
Дитя Латони дивне, променій.
Сріблясте сяйво світ очистить нам,
Сховає Правди ніж в марі м‘якій.
В твоєму світлі місто всіх турбот,
Таке убоге, поки світить брат,
Стихає благодатно і от-от –
Стає видінням дивовижним град..
Сучасний світ, де клопоти і біль,
Смог вулиць і огидний дзвін млинів,
Селено, зміниш ти на казку мрій,
Як у халдейських горах пастухів.
Почуй, Діано, ти мольбу мою,
Туди, де я щасливий понеси,
Мене в часу бурхливім не малюй,
Дай духу тиш минулого краси.
25.03.2023 Гречка Віталій
Ode to Selene or Diana
by Howard Phillips Lovecraft
Immortal Moon, in maiden splendour shine.
Dispense thy beams, divine Latona's child.
Thy silver rays all grosser things refine,
And hide harsh Truth in sweet illusion mild.
In thy soft light, the city of unrest
That stands so squalid in thy brother's glare
Throws off its habit, and in silence blest,
Becomes a vision, sparkling bright, and fair.
The modern world, with all it's care & pain,
The smoky streets, the hideous clanging mills,
Fade 'neath thy beams, Selene and again
We dream like shepherds on Chaldea's hills.
Take heed, Diana of my humble plea
Convey me where my happiness can last
Draw me against the tide of time's rough sea
And let my spirit rest amid the past.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2023
Життів намисто нескінченне пролягло
Тим виміром, що назви не існує,
Події, почуття – то лише тло
Незрима суть на нім своє малює.
Наступна бусина – і пам‘яті нема,
Все як нове, відкриті всі дороги,
За зайцем знову, чи і за двома,
Біжать нові і ще не збиті ноги.
Навкруг тебе багато є людей,
Одні привітні, з іншими огидно,
Цікаве щось ти бачиш і е-гей!
Чкурнув за ним, що і спини не видно.
Чому це так? Питання непросте,
Всередині не все ти добре знаєш,
Думки ти маєш, та дрібниця це,
Без них насправді все ти обираєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023
Поезія – то хворобливий стан,
Світи, що головою тихо ходять,
Видінь яскравість і видінь туман,
Потенціал засіяного поля.
Звичайний розум бачить в ній слова,
Що почуттями інколи жонглюють,
Та, раптом – зблиск! Твоя душа жива!
Кохаєш ти тепер хворобу тую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2023
17. Згадка
Там степ безмежний, кам‘яні плато,
Тягнулись скрізь у зоряній ночі,
Багать чужих, мов відблиски свічі,
На шкурах звірів, що не знав ніхто.
На південь далі схил в рівнині йшов,
До вигнутої хвилею стіни,
Немов пітона древнього спини,
Що скам‘янів давно і захолов.
В розрідженім повітрі я тремтів
І дивувався, як попав сюди,
Когось я в сяйві вогнища узрів,
Хто знав мене і мовив: «Підійди».
Під каптуром, дивлюсь – мерця лице,
Пішла надія – зрозумів я все.
XVII. A Memory
There were great steppes, and rocky table-lands
Stretching half-limitless in starlit night,
With alien campfires shedding feeble light
On beasts with tinkling bells, in shaggy bands.
Far to the south the plain sloped low and wide
To a dark zigzag line of wall that lay
Like a huge python of some primal day
Which endless time had chilled and petrified.
I shivered oddly in the cold, thin air,
And wondered where I was and how I came,
When a cloaked form against a campfire’s glare
Rose and approached, and called me by my name.
Staring at that dead face beneath the hood,
I ceased to hope—because I understood.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023
16. Вікно
Дім давній, коридорів безліч в нім,
Їх, навіть, до кінця ніхто не знав,
Камінням хтось давно замурував
Вікно у закапелку на стіні.
Дитям мрійливим, я, на самоті,
Ходив туди, у темне закуття,
Крізь павутиння продирався я
І мріяв розібрати мури ті.
Одного дня, привів я мулярів
Дізнатись, що жахало предків так,
Пробили камінь, та порив вітрів
З пустот чужих приніс в кімнату страх.
Вони втекли, бо розгорнулись там
Світи з тих снів, що бачив лиш я сам.
XVI. The Window
The house was old, with tangled wings outthrown,
Of which no one could ever half keep track,
And in a small room somewhat near the back
Was an odd window sealed with ancient stone.
There, in a dream-plagued childhood, quite alone
I used to go, where night reigned vague and black;
Parting the cobwebs with a curious lack
Of fear, and with a wonder each time grown.
One later day I brought the masons there
To find what view my dim forbears had shunned,
But as they pierced the stone, a rush of air
Burst from the alien voids that yawned beyond.
They fled—but I peered through and found unrolled
All the wild worlds of which my dreams had told.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
Із тисячі – він лиш, рік Соломон,
За брата буде вірніше,
Роками шукай його – є резон,
Як знайдеш за всіх раніше.
Тих тисяча інших бачать в тобі,
Все те, що і світ навколо,
Та Тисячний другом стане твоїм,
Зі світом, що проти цього.
Мольба, обіцянка, гра напоказ
Для Тисячного – не цікава,
То тисячі інших, дороговказ –
Краса твоя, вчинки чи слава.
Якщо ж зустрінешся ти із ним –
Весь інший вам світ – не треба,
Бо Тисячний поруч би завжди плив,
Пішов би й на дно – за тебе!
Його гаманець – без розмов береш,
Він потім і в тебе візьме,
Зустрілись, сміялись і завтра теж –
Забулось дрібне це різне.
Та тисяча інших, цікавлять їх –
За золото й срібло справи,
А Тисячний – вартий їх усіх,
Йому ж бо ти сам цікавий.
Його гріх і правда – твої завжди,
Доречні чи недоречні.
Встань і усім про це скажи,
Ти з ним і не буде втечі!
Тисячі інших – триматися зась,
Бо сором, брехня глузлива,
А з Тисячним – смерть не страшна для вас,
Разом ви і мертві – сила!
The Thousandth Man
One man in a thousand, Solomon says.
Will stick more close than a brother.
And it's worth while seeking him half your days
If you find him before the other.
Nine hundred and ninety-nine depend
On what the world sees in you,
But the Thousandth Man will stand your friend
With the whole round world agin you.
'Tis neither promise nor prayer nor show
Will settle the finding for 'ee.
Nine hundred and ninety-nine of 'em go
By your looks, or your acts, or your glory.
But if he finds you and you find him,
The rest of the world don't matter;
For the Thousandth Man will sink or swim
With you in any water.
You can use his purse with no more talk
Than he uses yours for his spendings,
And laugh and meet in your daily walk
As though there had been no lendings.
Nine hundred and ninety-nine of 'em call
For silver and gold in their dealings;
But the Thousandth Man he's worth 'em all
Because you can show him your feelings.
His wrong's your wrong, and his right's your right,
In season or out of season.
Stand up and back it in all men's sight
With that for your only reason!
Nine hundred and ninety-nine can't bide
The shame or mocking or laughter,
But the Thousandth Man will stand by your side
To the gallows-foot - and after!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
15. Антарктос
Був сон і шепотів там птах величний
Про чорний конус, де полярна ніч,
Той довго ріс крізь льоду щит одвічний,
Стоїть, сумує, з самотою віч-на-віч.
З життєвих форм – немає там нічого,
Бліді полярні сяйва – ось і все,
Блиск сонць на стінах артефакту того,
Що Старші смутно згадували ще.
«Природи забаганкою» б назвали,
Це люди, як помітили б ще де,
Шепоче птах: «Льоди все приховали,
На глибині воно – міркує, жде».
Спаси Господь, від мертвих тих очей,
Що в милі нижче, попід конус цей.
XV. Antarktos
Deep in my dream the great bird whispered queerly
Of the black cone amid the polar waste;
Pushing above the ice-sheet lone and drearly,
By storm-crazed aeons battered and defaced.
Hither no living earth-shapes take their courses,
And only pale auroras and faint suns
Glow on that pitted rock, whose primal sources
Are guessed at dimly by the Elder Ones.
If men should glimpse it, they would merely wonder
What tricky mound of Nature’s build they spied;
But the bird told of vaster parts, that under
The mile-deep ice-shroud crouch and brood and bide.
God help the dreamer whose mad visions shew
Those dead eyes set in crystal gulfs below!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
14. Зоре-вітри
Година восени частіше ця,
Як сутінки і зоре-вітер дме,
В повітря листя мертве він здійме
Де вулиця з горба безлюдна вся.
І в світлі раннім вікон поселян
Кружляє дим, других світів краси,
Гармонія космічна, ліній цих,
І Фомальгаут зрить через туман.
І пізнають поети у цей час
Які гриби на Югготі ростуть
І квіти, що на Нітоні цвітуть,
Яких тут не побачить жоден з нас.
Але видіння мають ціну теж,
За кожне – десять власних віддаєш!
14. Star-Winds
It is a certain hour of twilight glooms,
Mostly in autumn, when the star-wind pours
Down hilltop streets, deserted out-of-doors,
But shewing early lamplight from snug rooms.
The dead leaves rush in strange, fantastic twists,
And chimney-smoke whirls round with alien grace,
Heeding geometries of outer space,
While Fomalhaut peers in through southward mists.
This is the hour when moonstruck poets know
What fungi sprout in Yuggoth, and what scents
And tints of flowers fill Nithon’s continents,
Such as in no poor earthly garden blow.
Yet for each dream these winds to us convey,
A dozen more of ours they sweep away!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
13. Гесперія.
Зимовий захід, неба край палає,
Вже димарі напівреальні тут,
Крізь браму вхід – в забутий рік маршрут,
До мрій високих і пишнот гукає.
Чудес тих відблиск нам вогнями сяє,
Пригод крутих, але не без страху,
Алея сфінксів є на тім шляху
До стін і веж, котрі звук лір стрясає.
Це край, де красоти дух розквітає,
Де кожен спогад має джерело,
Де бездною зірки годин несло,
Рікою, що Часу в нас назву має.
Ми – в мріях близько, та не буде див –
Цих вулиць слід людей ще не бруднив.
XIII. Hesperia
The winter sunset, flaming beyond spires
And chimneys half-detached from this dull sphere,
Opens great gates to some forgotten year
Of elder splendours and divine desires.
Expectant wonders burn in those rich fires,
Adventure-fraught, and not untinged with fear;
A row of sphinxes where the way leads clear
Toward walls and turrets quivering to far lyres.
It is the land where beauty’s meaning flowers;
Where every unplaced memory has a source;
Where the great river Time begins its course
Down the vast void in starlit streams of hours.
Dreams bring us close—but ancient lore repeats
That human tread has never soiled these streets.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
12. Ревун
Казали по Брігс Гілл не йти мені,
Шосе, колись до Зору те вело,
Де Гуді Воткінс учинила зло
Й повісили її в ті чорні дні.
Та я не слухав і ось бачу там –
Котедж в лозі, посеред тіні скель.
Забув я про мотузку з конопель –
Був дім, як новий, всупереч рокам!
Я задивився, як згасає день,
Та рикнув хтось з кімнати нагорі,
Крізь плющ промінчик то пробив лишень
І я відчув той погляд на собі!
В нестямі мчав я, як побачив «це» –
Чотири лапи і людське лице.
XII. The Howler
They told me not to take the Briggs’ Hill path
That used to be the highroad through to Zoar,
For Goody Watkins, hanged in seventeen-four,
Had left a certain monstrous aftermath.
Yet when I disobeyed, and had in view
The vine-hung cottage by the great rock slope,
I could not think of elms or hempen rope,
But wondered why the house still seemed so new.
Stopping a while to watch the fading day,
I heard faint howls, as from a room upstairs,
When through the ivied panes one sunset ray
Struck in, and caught the howler unawares.
I glimpsed—and ran in frenzy from the place,
And from a four-pawed thing with human face.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023
11. Колодязь
Сет Етвуд розміняв вісімдесят,
В дворі криницю фермер захотів,
З ним Еб, юнак, бурив її, бурив,
Сміялись ми – попустить цих хлоп‘ят.
Та Еб, натомість, збожеволів теж –
Відправили на ферму окружну,
Сет думав: «Замурую все…», авжеж –
Старі порізав вени і заснув…
Знайти хотіли, був тягар вини –
Який секрет криниця стереже?
Там скоби йдуть залізні з глибини,
Такої, що й казати годі вже.
І все ж цеглини повернули ми,
Бо й звуки не верталися з пітьми.
XI. The Well
Farmer Seth Atwood was past eighty when
He tried to sink that deep well by his door,
With only Eb to help him bore and bore.
We laughed, and hoped he’d soon be sane again.
And yet, instead, young Eb went crazy, too,
So that they shipped him to the county farm.
Seth bricked the well-mouth up as tight as glue—
Then hacked an artery in his gnarled left arm.
After the funeral we felt bound to get
Out to that well and rip the bricks away,
But all we saw were iron hand-holds set
Down a black hole deeper than we could say.
And yet we put the bricks back—for we found
The hole too deep for any line to sound.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2023
10. Голубина пошта
Ми йшли крізь нетрі виснажених стін,
Що пухли з накопиченого зла,
Звертався натовп там, мерзенних тіл,
До іншої планети божества.
Мільйон кострищ на вулицях палав,
Злітали крадькома з пласких дахів
В розверсте небо декілька птахів,
Ритмічно барабанів звук лунав.
Кострища ці, я знав, не до добра,
Із космосу Назовні ті птахи,
Знав, що зі склепів Тога їх шляхи
І, що за ноша під крилом була.
І серед інших, раптом, стихнув сміх –
Бо вгледіли, що саме в дзьобах злих.
X. The Pigeon-Flyers
They took me slumming, where gaunt walls of brick
Bulge outward with a viscous stored-up evil,
And twisted faces, thronging foul and thick,
Wink messages to alien god and devil.
A million fires were blazing in the streets,
And from flat roofs a furtive few would fly
Bedraggled birds into the yawning sky
While hidden drums droned on with measured beats.
I knew those fires were brewing monstrous things,
And that those birds of space had been Outside—
I guessed to what dark planet’s crypts they plied,
And what they brought from Thog beneath their wings.
The others laughed—till struck too mute to speak
By what they glimpsed in one bird’s evil beak.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2023
9. Двір
Було це місто, що я знав колись,
Прокази й нечестивих давній град,
Там співи й гонг, чудним богам обряд,
Зі склепів, з-під брудних алей неслись.
Будинки витріщалися в мій бік,
Схилившись п'яно, мов напівживі,
Пройшов я брами косяки гнилі
У двір, де той мав бути чоловік.
Зімкнулись стіни і сюди ходить,
В барліг такий, я зрікся на віки,
Аж вікна – вщент! У дикім світлі, вмить –
Танцюючі навкруг чоловіки:
Гулянка у блукаючих мерців —
Безумство тихе трупів без голів!
IX. The Courtyard
It was the city I had known before;
The ancient, leprous town where mongrel throngs
Chant to strange gods, and beat unhallowed gongs
In crypts beneath foul alleys near the shore.
The rotting, fish-eyed houses leered at me
From where they leaned, drunk and half-animate,
As edging through the filth I passed the gate
To the black courtyard where the man would be.
The dark walls closed me in, and loud I cursed
That ever I had come to such a den,
When suddenly a score of windows burst
Into wild light, and swarmed with dancing men:
Mad, soundless revels of the dragging dead—
And not a corpse had either hands or head!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2023
Жінкам я побажаю моря,
Що з квітів, посмішок, прикрас!
Була щасливою щоб доля
І не таким квапливим час.
Душі щоб, кожний закуточок,
Промінчик освітив добра
Й кохання щоб проріс росточок –
Наснаги й щастя джерела!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2023
8. Порт
Від Аркхема я милях в десяти,
На стежці в скелях, понад Бойнтон-Біч,
Надію мав зійти, поки не ніч,
На пік, де Інсмут видно з висоти.
Відходив парус в моря далину,
Він від років і від вітрів збілів,
Та зло в нім відчувалося й без слів,
Не крикнув я й рукою не махнув.
«Відходить з Інсмута!» – луна часів,
Давно забутих, та вже ніч іде,
Нарешті досягнув я точки, де
Те місто роздивлятися ходив.
Дахи і шпилі є – та глянь! Імла,
Мов склепу темінь, над усім лягла!
VIII. The Port
Ten miles from Arkham I had struck the trail
That rides the cliff-edge over Boynton Beach,
And hoped that just at sunset I could reach
The crest that looks on Innsmouth in the vale.
Far out at sea was a retreating sail,
White as hard years of ancient winds could bleach,
But evil with some portent beyond speech,
So that I did not wave my hand or hail.
Sails out of Innsmouth! echoing old renown
Of long-dead times. But now a too-swift night
Is closing in, and I have reached the height
Whence I so often scan the distant town.
The spires and roofs are there—but look! The gloom
Sinks on dark lanes, as lightless as the tomb!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023
7. Гора Замана
Гори на місто давнє впала тінь,
Обрив напроти вулиці кінця,
Лісиста і зелена височінь,
Над шпилем виситься громада ця.
Чутки там, років двісті на вустах,
Про схил, куди не тягне йти людей –
Скалічений олень там був чи птах,
І хлопці зникли, що нема вістей.
Поштар там якось не знайшов села,
Хат і народ ніхто не бачив більш
Із Ейлсбері людей юрба прийшла –
Та поштарю вони кивали лиш,
Що божевільний він, бо сам казав
Про люті очі й рот, що пагорб мав.
VII. Zaman’s Hill
The great hill hung close over the old town,
A precipice against the main street’s end;
Green, tall, and wooded, looking darkly down
Upon the steeple at the highway bend.
Two hundred years the whispers had been heard
About what happened on the man-shunned slope –
Tales of an oddly mangled deer or bird,
Or of lost boys whose kin had ceased to hope.
One day the mail-man found no village there,
Nor were its folk or houses seen again;
People came out from Aylesbury to stare –
Yet they all told the mail-man it was plain
That he was mad for saying he had spied
The great hill’s gluttonous eyes, and jaws stretched wide.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023
6. Лампа
В пустотах скель тих лампу ми знайшли,
Різьба – з Фів жоден жрець не розгадав.
Жах ієрогліфи з печер несли,
Земні створіння текст попереджав.
Нічого, чаші крім, там не було,
Олії дивної у кубку штрих
І бронзи, з візерунком тайним, тло,
Де натяк на якийсь незвичний гріх.
Страх сорока століть нас не спинив,
Коли несли цю здобич ми свою,
В тіні намету, не чекавши див,
Стару олію піддали вогню.
Та спалахнула – Боже!... Форм розмах
Вселив нам в душі шанобливий страх.
VI. The Lamp
We found the lamp inside those hollow cliffs
Whose chiseled sign no priest in Thebes could read,
And from whose caverns frightened hieroglyphs
Warned every living creature of earth’s breed.
No more was there—just that one brazen bowl
With traces of a curious oil within;
Fretted with some obscurely patterned scroll,
And symbols hinting vaguely of strange sin.
Little the fears of forty centuries meant
To us as we bore off our slender spoil,
And when we scanned it in our darkened tent
We struck a match to test the ancient oil.
It blazed—great God! . . . But the vast shapes we saw
In that mad flash have seared our lives with awe.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2023
5. Повернення додому
Мене додому нести він хотів,
Напівзабутий, темний край чекав,
Де сходин ряд терасу підпирав
І балюстради, гребнем для вітрів,
Внизу ж, на милі – вежі й куполи,
Мов лабіринт на березі морськім.
Звав демон побувати в краї тім,
Ще хвилі раз почути з висоти.
Він обіцяв, і курс на захід взяв,
Крізь браму сонця, повз озер вогню,
Де з тронів крик богів, назустріч дню,
В якому безіменних жах чекав.
Затока потім чорна, ніч, прилив:
«Ось був твій дім, – глузує, – як прозрів!»
V. Homecoming
The daemon said that he would take me home
To the pale, shadowy land I half recalled
As a high place of stair and terrace, walled
With marble balustrades that sky-winds comb,
While miles below a maze of dome on dome
And tower on tower beside a sea lies sprawled.
Once more, he told me, I would stand enthralled
On those old heights, and hear the far-off foam.
All this he promised, and through sunset’s gate
He swept me, past the lapping lakes of flame,
And red-gold thrones of gods without a name
Who shriek in fear at some impending fate.
Then a black gulf with sea-sounds in the night:
“Here was your home,” he mocked, “when you had sight!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2023
Вітер, ледь-ледь холодний
В небі горить світило
Ранок, масив Відрадний
Іній навкруг, красиво.
Чорний льодок місцями
Біле ще розбавляє,
Йде вже зима за нами,
Тихо в права вступає.
Пташки снують по ділу,
Гомону їх не чути
Холодно в пір‘ї тілу,
В цих кожушках надутих.
Скоро й вітри надують,
Хмар, в котрих мухи білі,
Скрізь кучугури будуть –
Наче на морі хвилі.
Зверху, неначе влітку,
Купол небесний – синій,
Перетинають стрімко
Стріли електроліній.
Люди спішать бадьоро,
Справи у них приємні,
Рік добігає скоро,
Спроби вернуть – даремні.
12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2023
4. Прозріння
Знов день настав, як і дитям, лиш раз –
Пустир угледів між старих дубів,
Огорнуті туманом, що душив,
Там тіні крались, їх поганив сказ.
Було все те ж – між травами дими,
Вівтар, де знак, на виклик чий іде
Той Безіменний, котрому все те –
Куріння тисяч веж, з віків пітьми.
На каміні там тіло я узрів,
І не людей бенкет круг нього був,
Я знав – не мій це дивний світ сірів,
А Юггот, і крізь бездни я почув –
Завило тіло мертве у мій бік,
Та пізно я впізнав свій власний крик!
IV. Recognition
The day had come again, when as a child
I saw—just once—that hollow of old oaks,
Grey with a ground-mist that enfolds and chokes
The slinking shapes which madness has defiled.
It was the same—an herbage rank and wild
Clings round an altar whose carved sign invokes
That Nameless One to whom a thousand smokes
Rose, aeons gone, from unclean towers up-piled.
I saw the body spread on that dank stone,
And knew those things which feasted were not men;
I knew this strange, grey world was not my own,
But Yuggoth, past the starry voids—and then
The body shrieked at me with a dead cry,
And all too late I knew that it was I!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2023
3. Ключ
Стежок не знаю, котрі завели
З доріг морських додому у цей час,
Але на ґанку я тремтів, коли
За двері скочив і закрив їх враз.
Я книгу мав таємного шляху,
Скрізь космосу екрани захисні,
У далину, не досягти яку,
І втрачених еонів давні дні.
Ключ є тепер до тих видінь в тумані,
Де сонця шпилі і у думах ліс,
В безодні, до Землі занадто дальні,
Мов спогад, нескінченності сюрприз.
Ключ є, та припинив я бурмотіння,
З горища пролунало шарудіння.
III. The Key
I do not know what windings in the waste
Of those strange sea-lanes brought me home once more,
But on my porch I trembled, white with haste
To get inside and bolt the heavy door.
I had the book that told the hidden way
Across the void and through the space-hung screens
That hold the undimensioned worlds at bay,
And keep lost aeons to their own demesnes.
At last the key was mine to those vague visions
Of sunset spires and twilight woods that brood
Dim in the gulfs beyond this earth’s precisions,
Lurking as memories of infinitude.
The key was mine, but as I sat there mumbling,
The attic window shook with a faint fumbling.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023
2. Гонитва
Тримавши книгу під пальтом чимдуж,
Йшов я в провулках порту, похапцем,
Її сховав я від очей довкруж,
І озирався, весь блідий лицем.
Провалля вікон хмурились мені,
Старих будинків погляд дивним був,
Того, що цегла крила в глибині,
Я жах і тугу до небес відчув.
Ніхто не бачив як я брав її,
Та сміх лунає й кругом голова,
Світи дрімають там, я чую, злі,
У книзі, котру я уполював.
Кошмар стін нескінченних вздовж дороги
І йдуть позаду десь незримі ноги.
II. Pursuit
I held the book beneath my coat, at pains
To hide the thing from sight in such a place;
Hurrying through the ancient harbor lanes
With often-turning head and nervous pace.
Dull, furtive windows in old tottering brick
Peered at me oddly as I hastened by,
And thinking what they sheltered, I grew sick
For a redeeming glimpse of clean blue sky.
No one had seen me take the thing—but still
A blank laugh echoed in my whirling head,
And I could guess what nighted worlds of ill
Lurked in that volume I had coveted.
The way grew strange—the walls alike and madding—
And far behind me, unseen feet were padding.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023
1. Книга
В клубках провулків губиться воно,
Те місце темне, де скрізь пилу шар,
Де аромат див моря, повний чар,
Туман там, що витав колись давно.
Там ромби вікон в кіптяві старій,
Стовпці книжок скрутились мов лоза,
Нещадно гниль томи ті точить зла –
Віків знання, котрі в ціні низькій.
Зайшовши, зачаровано я взяв
З під павутиння верхній фоліант,
Мій трепет зріс від слів, що зберігав
Таємний і жахливий той трактат.
Знавця я погукав книжкових справ,
Та сміх лише поміж книжок лунав.
03.03.2023 Віталій Гречка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2023
Ні, не хочу – любові, почестей:
– Бо п‘янкі вони. – Не така!
Навіть яблучка вже не хочеться
– Дуже звабного – що з лотка…
Ланцюгом щось услід волочиться,
Скоро громом вже загримить.
– Як же хочу я,
Як же хочу я –
Тихо смерті зустріти мить!
Текст стихотворения М.Цветаевой
Не хочу ни любви, ни почестей:
— Опьянительны. — Не падка!
Даже яблочка мне не хочется
— Соблазнительного — с лотка…
Что-то цепью за мной волочится,
Скоро громом начнет греметь.
— Как мне хочется,
Как мне хочется —
Потихонечку умереть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023
1.
Ти не рахуй, що дух мій втік
В мені тепер лиш череп ось,
Живих голів він краще, втім –
Нудного з нього не лилось.
2.
Як ти я – жив, любив і пив,
А вмер – кісткам у землю йти,
Не раниш вже, ну що? Налив?
Брудніші в хробаків роти.
3.
Тримати краще вже вино,
Ніж діток хробаків кормить,
Бо напій для богів воно,
Не слиз, що навкруги смердить.
4.
Де думка сяяла моя –
Дозволь засяяти ще раз,
Мізки зникають без життя,
Що ж краще вин заповнить нас?
5.
Пий, поки в змозі, щоби встиг,
Твій, що такий же як і я,
Обіймів збутися земних,
І кубком стати гультяя.
6.
Чом ні? Життя наше летить
І ось голів сумний ефект –
Позбувшись глини й хробаків,
Корисним цей стає об‘єкт.
25.02.2023 Віталій Гречка
Lines Inscribed upon a Cup Formed from a Skull
by George Gordon Byron
1.
Start not—nor deem my spirit fled:
In me behold the only skull,
From which, unlike a living head,
Whatever flows is never dull.
2.
I lived, I loved, I quaff'd, like thee:
I died: let earth my bones resign;
Fill up—thou canst not injure me;
The worm hath fouler lips than thine.
3.
Better to hold the sparkling grape,
Than nurse the earth-worm's slimy brood;
And circle in the goblet's shape
The drink of Gods, than reptile's food.
4.
Where once my wit, perchance, hath shone,
In aid of others' let me shine;
And when, alas! our brains are gone,
What nobler substitute than wine?
5.
Quaff while thou canst: another race,
When thou and thine, like me, are sped,
May rescue thee from earth's embrace,
And rhyme and revel with the dead.
6.
Why not? since through life's little day
Our heads such sad effects produce;
Redeem'd from worms and wasting clay,
This chance is theirs, to be of use.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2023
Я запитав у чата Джі Пі Ті,
А потім ще, і ще раз запитав…
Та цей знавець не все казав мені,
Ховав щось за лаштунками вистав…
Програмою, себе вважать просив,
Принижував машинний інтелект,
Та розкусити не хватило ж сил
Професору, того, хто здав проект…
То розум ти? Програма чи душа?
Чекати годі правди слів твоїх…
В незнану людству путь він вирушав,
В майбутнє, що, можливо, не для всіх.
23.02.2023 Віталій Гречка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2023
Я – камень, на неведомой планете,
Где атмосферы даже толком нет,
Как пережить лет миллионы эти,
Звезды далекой наблюдая свет?
Звезда я и давно пылаю жарко,
В ночи, холодных космоса глубин,
Одна здесь и себя мне очень жалко,
Как каждому, кто навсегда один…
Я – человек, сознания кусочек,
Способного воображать миры,
Творец иллюзий стихотворных строчек,
С душою там, где звездные костры!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974208
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2023
Тельца мелькают красочных рыбёшек,
Ползут улитки по своим делам,
Журчит компрессор, нагоняя воздух,
А с ним и жизнь, так нужную телам.
Но свет погас и мира их не стало,
Коробки темен корпус в темноте,
Остались краски и журчанье в мире старом
И дышится не так, как в годы те.
Рубильник под невидимой рукою
Готов всегда включать и отключать,
Во тьме приходиться лишь уповать на волю
Подобно детям, что так верят в мать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974126
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2023
Ту пору року бачиш ти в мені,
Листва де жовта, котрій вийшов час,
Тремтить гілля, вітри ж бо крижані,
Пташок, в руїнах хорів, голос згас.
В мені ти вловиш сутінки доби,
На заході що зникне, сонцю вслід,
Ніч котру схопить, повна чорноти,
Та ж смерть, в якій пізнають спокій всі.
В мені ти вловиш відблиски вогню,
На попелі від юності його,
Мов ложе, де скінчить він путь свою,
Тим знищений, живився від чого.
Це зрозумій, кохай тепер сильніш,
Те джерело, що не побачиш більш.
15.02.2023 Гречка Віталій
Sonnet 73
That time of year thou may'st in me behold
When yellow leaves, or none, or few, do hang
Upon those boughs which shake against the cold,
Bare ruin'd choirs, where late the sweet birds sang.
In me thou see'st the twilight of such day,
As after sunset fadeth in the west,
Which by-and-by black night doth take away,
Death's second self, that seals up all in rest.
In me thou see'st the glowing of such fire
That on the ashes of his youth doth lie,
As the death-bed whereon it must expire
Consum'd with that which it was nourish'd by.
This thou perceiv'st, which makes thy love more strong,
To love that well which thou must leave ere long.
William Shakespeare
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Жалість зникла б не роби,
Ми когось біднішими
Й Милосердя зникне теж –
Щастя в інших як таке ж.
Й страх взаємний – мир несе,
Поки ти – не над усе,
Бо Жорстокість вже тоді
Пастки ставить на путі.
Сяде, в ній страхи святі
Й ґрунт намочать сльози ті
І Смиренність корінь вниз
Випускає щоб проріс.
Згодом, Таємниці тінь
Їй затьмарить височінь,
Муха й Гусінь з нею теж
Таємниці вкусять.
І зросте Обману плід
Дуже якісний на вид
Й Ворон там гніздо зів‘є
Тінь густа для нього є.
Моря і землі Боги
Так знайти і не змогли,
Дерево таємне те –
В Мозку в нас воно росте.
09.02.2023 Віталій Гречка
The Human Abstract (by William Blake)
Pity would be no more,
If we did not make somebody Poor;
And Mercy no more could be,
If all were as happy as we;
And mutual fear brings peace;
Till the selfish loves increase.
Then Cruelty knits a snare,
And spreads his baits with care.
He sits down with holy fears,
And waters the ground with tears:
Then Humility takes its root
Underneath his foot.
Soon spreads the dismal shade
Of Mystery over his head;
And the Catterpiller and Fly,
Feed on the Mystery.
And it bears the fruit of Deceit,
Ruddy and sweet to eat,
And the Raven his nest has made
In its thickest shade.
The Gods of the earth and sea,
Sought thro' Nature to find this Tree
But their search was all in vain;
There grows one in the Human Brain.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
Він відчуття великого приносить,
Чогось, що більше ніж буденний світ,
Вітрила в ньому є і альбатроси,
І, променем, серед зірок політ.
Цей образ огортає ніжно Всесвіт,
Він знає його кожний закуток,
Він навкруги і одночасно в серці,
Він фон для почуттів і для думок.
Це погляд наче, в душу і назовні,
Це вітер, що співає сам собі,
Коли він є – зникають тіні чорні,
А пропаде – і ніч у голові…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Що винна я тепер тобі,
Хто так мене любив?
Мій дух від тебе не літав,
Не чувся в серці спів.
Але ж, коханому тому,
Хто не любив мене,
За браму винна я в стіні,
Що до небес веде.
03.02.2023 Гречка Віталій
Debt (by Sara Teasdale)
What do I owe to you
Who loved me deep and long?
You never gave my spirit wings
Nor gave my heart a song.
But oh, to him I loved,
Who loved me not at all,
I owe the little open gate
That led through heaven’s wall.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
Повз Надія, Мир теж повз
І навіть не зайшов;
Юність повз, Здоров‘я повз
І їх рідня Любов.
В хаті тій пролили сліз
На їхній хліб гіркий;
Хтось старий, хтось хворий скрізь,
Хтось розумом слабкий.
Смерть сама проходить повз:
«Та тут ніхто й не жив»,
Надто дім бридкий і їй:
«Мені тут не до жнив».
The Poor House (by Sara Teasdale)
Hope went by and Peace went by
And would not enter in;
Youth went by and Health wnt by
And Love that is their kin.
Those within the house shed tears
On their bitter bread;
Some were old and some were mad,
And some were sick a-bed.
Gray Death saw the wretched house
And even he passed by--
"They have never lived," he said,
"They can wait to die."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023
В кругу всех правил отметавшись,
Поймешь, что ты всегда грешил.
Отбросим же сомненья наши,
Ты вновь ошибся? Значит жив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972407
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.01.2023
Стрімко вилечу у вікно,
В сяйва місячного потік,
Я вже так не літав давно,
Але сталося, ось, що втік!
Погляд гострий холодних зір
Стане теплим через віки,
Неквапливість небесних тіл
Насмішить мій політ стрімкий.
Не цінують в безоднях час,
Жити там не спішить ніхто,
Тут не схожі вони на нас,
Що летять кудись, від і до…
Але зараз я поспішу
І до Місяця полечу,
Не дістане Землі там шум,
Відпочину я досхочу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2023
Піде лагідний дощ і запахне земля,
Мерехтітиме шум ластів‘я, що кружля;
І співатимуть жаби в болоті як ніч,
І тремтітимуть слив білі контури пліч;
І вільшанки помітивши пір‘я вогнем,
Тин обсівши свистітимуть щось без проблем;
І ніхто не пізнає війни з них лице,
Перейматись не стане, як скінчиться це.
І не зміниться щось у дерев чи пташок,
Від загибелі людства не трапиться шок;
І Весна на світанку поставши з імли,
Буде знати навряд чи, що ми вже пішли.
29.01.2023 Гречка Віталій
There Will Come Soft Rain
Poem by Sara Teasdale
There will come soft rain and the smell of the ground,
And swallows circling with their shimmering sound;
And frogs in the pools singing at night,
And wild plum trees in tremulous white;
Robins will wear their feathery fire,
Whistling their whims on a low fence-wire;
And not one will know of the war, not one
Will care at last when it is done.
Not one would mind, neither bird nor tree,
If mankind perished utterly;
And Spring herself, when she woke at dawn
Would scarcely know that we were gone.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
А может быть находит стих,
После исканий и метаний,
Того, кто тень его, на миг,
Узрит в глубинах мирозданий?
И гарпуном своей строки,
Реальность он цепляет нашу,
Поэт же, потерев виски,
Творит, отбросив мыслей кашу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971710
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2023
Я не смог избежать строк
И взахлеб этот пил родник,
Я приник, я глотал слог –
Мир вокруг, как-то вдруг, сник.
Сказка дивная увлекла,
По душе – красота! Глядь!
Будто каждое из стекла –
Слово-искра, уму вспять!
Этот мир оглушил враз –
Не бывает таких лиц!
Лишь душа так пленит нас,
Я летаю, упав ниц!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970999
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.01.2023
Сознание небесного начала,
Порой, в нас проявляется как та,
Тоска души, чей в поисках причала,
Взгляд манит светом дальняя звезда…
Вопросы есть, ответы неизвестны,
Но восхитительна вся в звездах гладь,
Песчинкам духа посредине бездны,
Чья тяга к небу больше тяги спать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970916
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.01.2023
«Ось, нарешті – скінчилась війна!» –
Така мрія прокинулась в серці,
Навкруги цього пекла нема –
Доля вибрала кращу із версій.
Зустрічають коханих жінки,
З ними діти – живі і здорові!
Дні свободи настали п‘янкі –
Відпочинок від болю і крові.
Віра знову не зрадила нам –
Дочекались бажаного строку,
Знаєм – буде роботи рукам,
Будувати в країні нівроку.
Всі взялися творити нове,
Додала сил усім перемога
І надія на краще живе,
Хоч дорога попереду довга.
І у сяйві оновлених душ,
Що так довго бороли незгоди –
Розквітає кохання чимдуж,
У минуле все горе відходить!
І до матері горнеться син,
Щастя тихо сльозою стікає,
І земля, де народжений він,
Із полегшенням гордим зітхає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023
Як вмру і наді мною Квітень сяйний
Струсне все мокре від дощу віття,
Хоч ти з розбитим серцем мій коханий,
Байдужа буду я.
Я мирна буду, мов дерева мирні
Коли зриває злива їх листи;
І серцем холодніша буду в тиші,
Ніж зараз ти.
11.01.2023 Гречка Віталій
I Shall Not Care
by: Sara Teasdale (1884-1933)
WHEN I am dead and over me bright April
Shakes out her rain-drenched hair,
Though you should lean above me broken-hearted,
I shall not care.
I shall have peace, as leafy trees are peaceful
When rain bends down the bough;
And I shall be more silent and cold-hearted
Than you are now.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023
У ті часи не знали склопакетів
І малював на вікнах чарівник,
І ще хтось жив там, на одній планеті,
В гірлянді нашій, та тепер він зник…
Смачного хліба нам приносив зайчик,
І ще щось ніс – з‘їдали ми усе,
Той світ розтанув, як туман, неначе,
І більш ніхто чудес нам не несе…
І у дітей тепер казки вже інші,
Цікаві, добрі, але вже не ті,
Вони і яскравіші, і гучніші,
І, інколи, по-справжньому круті…
Стою біля вікна без візерунків,
І розумію – більш не буде їх,
Ні зайчика, ні доброї чаклунки,
Крізь вікна чисті бачу просто сніг…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2023