| Сторінки (4/371): | « | 1 2 3 4 | » |
У Тобі́ так багато сторін.
У Тобі заіскрилась плеяда.
А у серці безмежно п`янкім
білий день сяйвом сонця залитий.
Ти такий! Ти такий! Ти - ОДИН!
Не зустріла ще схожих на Тебе
з-поміж витертих в пил хуртовин,
що приходять як всі з Бого-неба.
У Тобі́ так багато промінь
і тепла у долонях - зігрілась.
Цю любов прожила раз в житті -
наче мушля морська я відкрилась.
І нікуди від них не піде́ш -
від "повітря і до́лу морського"...
Хай мене крізь віки не несеш -
я люблю, хоч і різна дорога...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Кремпується квітень і хвилі гойдає,
мереживно сипле злоти́й горицвіт.
А ранком як ранком росою зникає.
Обійме дима́рик і гріє живіт.
Криї́вка темніша і знов до роботи,
ще треба до неба зігнати овець.
Змочити землицю не вперше, а вкотре
(бо скільки раз голкою крутиться швець?)
Ледь пташкою зірка покине дрімоту,
як вже пасовище кудрявих чека.
Їх квітень розгонить, дасть в волю свободи -
і знову у схованки, знов за димар.
кремпується - соромиться
криївка - темне місце
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416395
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.04.2013
Не страшно вмерти, хоч в кругове́рті вся планета.
Страшно побачити з висоти напівянгола, що твоєї відсутності ніхто і не замітить...
Страшно писати в статусах, що помру (подумають, що збоже-волі-ла)...
Боязко вірити людям, яким без тебе чудово, яким без тебе живе-ться.
Немає сенсу писати, що одна сипуча піщинкка стала всесвітом,
тепер цей всесвіт в іншій галактиці, в мільйонній прогресії.
Зневіра до себе, у собі, у куточку душі переростає в рак. Саме рак пекучої дипресії...
Методи порятунку - слова від інших "ТРИМАЙСЯ". За що? за повітря???
Немає сенсу...
Сльози вечорами - звичайна рутинна справа, чудові ліки перед судомним сном.
Не страшно вмерти. По собі залишаться римовані слова і фрази, і весна, травень...
"Без надії сподіваюсь" - допомагає, та те що всередині невиліковне...
Впевнена, що таке відчувають одиничні, розіткані, розбиті як і я, проста, пуста, наїівна, "боже-вільна"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416306
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.04.2013
Розгулялися метелики
у пахощах весни.
Трішки крильцями
сей вітер розтрусили.
І в повітрі налягають
на волосся крапинки́
і флюїди, що за ними
шлейфон ви́лись.
Ніч із кави народилась
у прозорі кришталі.
проростила зелень -
виткала долівку.
Все літали диким пухом
ті метелики малі,
мов зібгавши простір -
нескінченну плівку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412499
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.03.2013
Мої думки, немов ворони прилетіли.
Кружляли хмарами поки не зникнув зір.
Боліло серце, згодом зовсім відтремтіло
і стало темно - ніч вдягнула кашемір...
Крізь тишу чую, що в кімнату входить панна.
Шпалери наскрізно малює в сірий тон.
Сідає поряд, в душу входить філігранно
і долива окропом свіжий фейлетон.
- А Ви прийшли, панянко, щоб мене розбити,
як чорна кава розлилися у мені?
- Прости, та я прийшла, щоб знов навчити жити,
і ти змогла збирати зорі восени...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013
Зрослися в небо хмари білого наливу
і покотилися від вітру в сиву даль.
Під сонцем гралися, з пташками прилетіли,
вночі краплинами упали на асфальт.
Так день у день мінливо світом вирували.
Щезали часом на якісь прості два дні.
Та коли янголом ми неба діставались -
вони на рік сонячну гавань затягли...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410077
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.03.2013
Весна прийшла і розбудила сонні очі,
ледь потягнувшись собі стала навшпиньки́.
Зайшла в гаї - і розмотала довгі ночі,
які скрутилися клубочком в наші сни.
Усе було у тій зимі ледь сіро-білій -
мовчали, лаялись і падали на сніг.
Весна прийшла - і зазвучала в повну силу, -
Тебе рожевим шлейфом в серце занесла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2013
Іде весна розкута і щаслива.
Ген повертаються із вирію грачі.
На повну силу розгойдалися вітрила,
Але під ними ще так холодно вночі...
Весна іде - стрічає прибережні,
І майським медом так запахло навкруги!
Але на тім кінці землі все протилежно-
Злітає сніг, в польоті мерзнуть голуби...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407666
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.03.2013
Шумить гілля. Ламає вітер пасма хмарови́дні.
Жене зірки і топить місяць знов.
А ранком промінь собі ліг на сірій призьбі,
як юний вуж повзе і живить кров.
Усе шумить! Скрипить! Старий димар гойдає
одичавілий звільнений орел.
Й мене саму, то вдарить то питає
в міфічних горах наче я, то Прометей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406216
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.03.2013
Скотилось сонце на пів вулиці і нижче
на міліметрик підживилася трава.
Перемінився вітер і легенько свище,
гойдає гілля - новий дім гостя-шпака́.
На четверть пальчика зігрілася поверхня
і де-не-де на острівках посходив сніг.
Тремтить оманливо у лютому черешня -
бруньки так хочуть лоскотати дивний світ.
Світає скоро, а темніє вже пізніше...
А тихі сутінки - вже зрадили зимі!
Їх попросили новоро́джені із лісу,́
малі підсніжники із серцем весняним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404574
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.02.2013
Тебе ніколи не забути. Не старайся.
Сліди навряд чи постираються з землі.
Лише відійдемо в світи може пропащі,
а в тім - і ти і я загублені, як всі.
Ідемо вулицями і минаєм стіни:
кого ми знаємо і з ким дружили тут?
Лише у відповідь світила із вітрини
і пустотли́ві голуби́ клюють кунжут...
Ніхто так неба не сягав, як ті повіки -
чорні метелики із серцем голубим.
Ото і вся загадка в депресивних ліках:
єдиний образ твій, а потім мрячка, дим...
Своєю вірою себе звела в оману,
хоча тебе нема, дві вічності нема.
Одну із них я провела майже за планом,
а іншу в пошуках дешевого вина.
Невтомно хай в мені горять усі надії -
впаду чолом, зіб`ю коліна, підіймусь.
Не відвертайся, хоч без мене ти щасливий -
згадай і я до тебе подумки вернусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2013
Оживає вода під крихкими льодами
і венами.
Ледь помітно блищить на дашках
кришталева роса.
Ми з тобою колись
розминулись під голими кленами,
Вмить вродились бруньки,
пахотіла у березні рання весна.
В здичавілім садку хтось
підсніжники білі вже висадив.
Розстелив бур'янець килимком
попід схилений тин.
Пам'ятаєш, колись ми
сиділи там довго навприсядки,
А на наших очах розквітав
золотий гіацинт...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2013
Скорила подихом останні білі пасма,
Що ледь виднілися на лоні грунтовім.
Прийшла зненацька,захопивши тільки паспорт
Із вітровіями і капотінням стріх.
Прийшла і висадила у поля під сніг
Всю атрибутику себе,які претензії?
А лютий височів і сонце затулив,
Пішов дощем,нарешті видавши ліцензії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2013
За що кохає сонце - небо й зорі,
які зросли у джерелі життя?
- За сяйво і за відстань просторову, -
шепоче в самоті передчуття...
За що Тебе кохаю, юний сокіл?
Не має ані в книгах, ні в статтях.
- Він - поштовх твій на спокій і неспокій,
і тиск, що б`є судомно по руках.
А я шукаю скрізь бібліотеку:
у мамі, у бабусі, у собі...
За що Тебе люблю, близький-далекий?
Та просто, що став рідним як батьки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2013
Місяць потому... Оксана вже все переробила: про картоплю давно забула, вже на підході буряки копати. Час від часу схлипувала за отцем Прохорієм. Його вже рівно місяць немає в селі, і ніхто про нього і словечка не скаже. «Ну і люди!» - вела собі монолог бідолашна.
Пустився вечір вже о пятій. Олена Іванівна напружена верталась додому. Стала коло садочка, глянула на айстри – скотилась сльоза, дала ожити трошки очам, котрі були сірі-сірі, але якими вони були глибокими...
Зайшла до хати. Оксана тихенько вишивала і щось собі підмугикувала. Дещо злякалась, коли двері скрпинули.
- Добрий вечір, доню моя, квітко! – Говорила протяжно мати.
- Доброго вечора, мамо! Ви такі змучені. Давайте-но я Вас роззую? Як Ви сьогодні на роботі? – Цікавилась доня.
- На роботі як завжди: дурний Микола все про тебе допитувався, навіть робити нічого не дає. Взагалі з глузду зїхав!
- Чого йому треба від мене? Він старий, мов пень! Та не в тому діло. Все село гудить і знає, що я Прохорія люблю!
- Доню, тобі вже 28 років! Баби сміються і записали тебе до себе вже. Годі жити казками! Він заможний чоловік, знає всьому толк! З-поміж всіх дівчат – тебе обрав! Ти – як батько твій, уперта!
- Мамо,я не хочу цього більше чути. Сідайте вечеряти. Я надвір!
І вибігла вона до саду, до яблуні. Сіла під неї і плакала так, що й пташок на нім побудила. Полетіли на інше бідолашні. Приклала руки до серця і почала молитись. Саме так, як вичв її Прохорій, коли вона лежала квола.
Наступного дня Микола-бригадир не стерпів і приїхав до Мазуренків додому. Постукав у двері – та ніхто не відчиняв, хоча собака так заривався, аж голос його підсів. Побіг потім до бутки. Із-за хати вийшла Оксана і стала, як укопана...
- Ви чого бігаєте за мною? Мені мати всі вуха за вас забалакала! – Кричала люто Оксана. Така вдача «сказати, мов відрізати» у неї від батька-патріота.
- Щоб ти хотіла знати, люба, тій отець Прохорій одружений і має доньку, живе чудово, служить партії, їсть халявне масло і гадки не має про тебе. – Микола її ще більше похнюпив. Тепера дівчина схилилась під хатою, як топола від зливи і гірко крізь сльози:
- Забирайтеся геть! Краще вмру самотньою, аніж жируватиму і виглядатиму «сучкою»...
- Ти будеш моєю! – Промовив і поїхав геть. Зайняв таку куряву, що сусідка баба Марічка злякалася та підійшла до межі господарств і побачила схилену дівчину.
- Що тиу за буревій стався? Тільки шибки помила. Мені оце старістю лізь і знов їх шкреби! Не розберетесь зі своїм коханням! - Гримнула стара і повернулась вже йти до хати, коли Оксана їй услід:
- Як з ним розібратись, бабуню? Я цього старого ніколи не полюблю! Хіба немає інших жінок, дівчат? Я ж знаю, що йому від мене треба: помацати, зробити своє діло, а потім лупити мене щосили, і в компаніях своїх дружків розповідати, яку він молодуху підчепив,а може ще й як собаку надумає виміняти...
- Дитино, їдь звідси! Я чую біду. Не кажи нікому, куди їхатимеш. Віруй! Все наладиться... Але тікай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397618
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.02.2013
Минуло вже 7 років після смерті старого Мазуренка. Олена Іванівна з доньками приготували добрий обід. «Все найкраще для тебе, Петре», - промовляла про себе старенька. Тоді ж бо в селі побудували нову церкву Матері Божої. Як добре було! Зранку в неділю дзвони дзвонять, кожен спішить до храму. Ті звуки долітали і до хати квіткарки Олени Іванівни.
Відбули вони в суботу обід, а в неділю вирішила мати замовити панахидку за упокій чоловіка в церкві. Віра з чоловіком поїхали ще в суботу ввечері додому, а Женя не залишилась, знов шукала натхнення.
Пішли вони до церкви. Взяли фруктів, овочів та як завжди букет жовтих айстр. Це було на Першого Спаса.
- Маринко, онучко! Біжи скоріш та тьотю Оксану підганяй! – Обертаючий назада проказувала Олена Іванівна.
- Мамо, де моя біла хустина? Я ж не піду до церкви ненапиняна. – Кричаала услід матері Оксана.
- А подивись-но в шафі?
- Точно, то ж я сіромаха її туди поклала! – згадала Оксана.
Підійшли до церквм. А вона ж золотом сія і дзвони просять: «Заходьте, любі прихожани! Набирайтесь сил та Божої благодаті».
Перехрестились дівчата, поцілували ікони, свічки за здравіє поставили та за упокій батька Петра.
- Доні, почекайте. Я піду до батюшки, замовлю панахидку. – прошепотіла Олена Іванівна.
Людей було не зрахувати. Хто веселий, хто сумний. Та сумний – це лише погляд Оксани...
- Це ж сьогодні правити буде і батюшка новий Отець Прохорій, мабуть так його звуть. – Казала збоку якась жіночка. Видно не тутешня. Стояла коло Оксани.
Відчинились двері біля вівтаря, і хористи почали співати все те, що почас проказувати молитвами отець Прохорій. Запалили свічки люди, почали хреститись, лише Оксана чомусь дуже напружилась і впустила свічку. Вона погасла долі... А очі навпаки, ще ніколи так не палали. Ще ніколи так довго не дивились в очі іншої людини. В очі людини, до якої серце з першої хвилини почало калатати вдвічі швидше.
- Оксано, доню, схаменись! Що ти така розсіяна! Ти в церкві чи на базарі? – Гримнула на неї мати.
А Оксана все мовчала, здається, що взагалі забула мову рідну. Отець Прохорій став ходити с кадилом по колу і побачив долі свічку біля ніг якоїсь дівчини. Нахилився, підняв її і дав в руки тай укопаній Оксані.
- Гріх, дівчино! Стояти в церкві, не значить бути душею в ній. Треба віддатись хоч на мить служби душею Богові. – Промовив тихенько отець.
- Значить я грішна! Не місце мені тут! – У відповідь гримнула дівчина. Обернулась і кинулась з церкви бігти.
Олена Іванівна, Женя та онука повернулись на обід додому. Оксани в хаті не було. Мати навіть подумала, що та пішла кінці з життям зводити (мала донька не раз до того діло).
- Женю, подивись в саду, коло своєї ябулуні осінньої мельби.
Лежить долі, мов зламана суха гілка Оксана, знайшлась...
- Тьотю Оксанко, що з вами? – Запитувала пятирічна Маринка.
У відповідь лише мовчання і тонке схлипування сльозами.
- Сестро, я все мабутьзрозуміла. Ти відчула щось, і це щось, мабуть почуття? – Підійшовши до Оксани, промовила Женя.
- Закохалась я... Прийшов той час. Та знаю, що ці почуття будуть приречені на смерть. Він – священник. Карма...
- Нічого неможливого не буває в житті! А якщо і справді він твоя доля. Може і тому Бог послав тобі кохання тільки зараз, щоб вже ти нарешті змогла поборотись за це щастя?
- Грішити послав? Ні, сестро! Мої почуття згаснуть, я їх спалю сама...Це гріх...
На другий день Женя поїхала додому, мати пішла на роботу, вже працювала місцевою швачкою. Оксана поралась надворі, коли голос полинув з-за хвіртки:
- Йди-но сюди, синьоока!
Оксана перелякано повернулась, а там стоїть часом скарьожена сусідка баба Марічка. Вона сім років не балакала з жодним з сім»ї Мазуренків, а тут...
- Та йди сюди, щасливою будеш.
- Ідіть під три чорти, відьмо стара. Я якось сама знайду собі щастя.
- Шукати довго доведеться. Знай, мої двері будуть завжди відчинені... – Наче заклинаючи казала стара і пішла.
Оксана рознервувалась та ще більше злякалась, ніж у церкві.
Мати прийшла о 5 годині вечора додому. Донька лежала на купі буряну, який полола на городі.
- Доню, прокидайся, будемо картоплі копати!
- Зараз, мамо. – Сонно прошепотіла Оксана.
Через десять хвилин бригада з двох жінок була готова до роботи. Копала донька, а мати вибирала. Вкопнула Оксана пятий раз і викопала величезне яйце, яке лопнуло і вибігло все дівчині на босу ногу. Мати скажено вісахнулась:
- Клята відьма зі своїми крашанками!!! Аби чорти тебе з»їли.
Стара швидко помчала по воду священну. Окропила та нога чомусь опухла і через три дні Оксана не могла зовсім підвестись. Горіла від жару, а очі мутніли.
- Ні, так не можна кидати. Лікарів немає в селі, ну що ж, треба по священника бігти... – Сказала Олена Іванівна, підвівшись з ліжка дівчини.
- Отця і Сина, і Святого Духу. Амінь! – Проказував молитву отець Прохорій, і ось відкрила на другий день Оксана вже свої небесні очі.
- О, моє щастя! – І втратила Оксана свідомість, побачивши перед очима його... Отця Прохорія.
- Олено Іванівно, це все лікується. Можна я походжу три дні до неї, почитаю молитви і все минеться. Мабуть, не дарма впала свічка в неї в церкві, я памятаю.
- Добре, отче! Я буду дуже вам вдячна! Це прокляття тієї відьми її так скосило.
- Облиште цю бридкість! Вірте лише і Бог допоможе.
Ці три дні стали важкими не лише матері, Олені Іванівні, а й самому священникові. Що Прохорій тільки не робив. Оксана розкривала широко очі і мов навіжена:
- Ви – моє щастя! Моя благодать!
Молодий священник довго читав молитви зранку і до ночі, навіть не їв, що завжди ставила на стіл квіткарка. А останньої третьої ночі дівчина розплющила очі свої. А вони ж сині-сині, вкрилися швидко росою, але на обличчі сіяла усмішка...
- Отче, ви спите?
- Ні, Оксано, я молюсь за тебе і твою маму.
- А чому сльоза у вас блищить на щочі?
- То Божа Благодать...
Потім вони мовчатимуть близько години, доки тишу не збудить мати:
- Доню! Невже ти ожила! Сонечко моє! – Олена Іванівна довго доньку обіймала, а потім дякувала Прохорію.
- Мені вже час іти... Точніше їхати. На мене хтось написав записку в район. Тому можуть заслати на Соловки за священнодіятельство. Я молодий, досвіду мало, заберуть і вб»ють ще. То краще їхати звідси, коли трохи пересядуть ці лихі часи – я приїду, бо моя душа тут...
- Чому так, Прохорію? – Несподівано для всіх промовила дівчина.
- Мене вбють...
- Я тобі допоможу.
- Ваша сімя мені допомогла тим, що вірує в Бога. Дякую за все!
- Оксано, ану тихо! Як ти смієш на «ти» балакати? Він священник, хоч і такий роками, як і ти. Не можна, доню!
- Ваша правда, Олено Іванівно, але ми рівні всі лише перед Богом! – Обернувся, щоб подивитись на щойно одужавшу, і пішов у темну ніч отець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2013
Років пять не садила Олена Іванівна квітів тих, якщо насівались, то знай – все навіжена косою зкосить...
- Ненавиджу, кляті буряни! – Скажено промовляла.
Через два роки пішли онуки. Віра – найстарша, народила двох хлопчиків. Женя – дівчинку, Маринкою попросила назвати бабуся Олена. Все частіше посміхались. Немає бува бабусі в хаті, то знай, що порпається біля «бурянів».
- Не можу без них, люблю я ті квіти! Вони – це Петро. Це він вперше їх подарував мені, ще й жовті. Це все, що лишилось від нього. – Заводилась легкою печальною сльозою бабуня...
Коло себе й дівчат своїх привчила любити квіти:
- Квіти, то діти. Хто не любить квітів, значить і не любить дітей, - повчала все стара мати.
Дівчата любили квіти. Женя брала натхнення з маминої оранжереї, щоб написати новий вірш.
- Мамо, то мабуть така сильна любов до дітей повернула до Ваших квітів Вас? – питала Віра.
- Так, доню. Ви – мої квіточки, мої айстри!
Тільки Оксана – середня дочка, не любила тих квітів. Все якась мовчазна. І синьоока, чорнява. Картинка! Лиш вона все в дівках сиділа, а за нею і Василь, син голови колгоспу бігав, Ігор – бандуристом був. Такі пісні присвячував їй:
Ой, Оксано, моя мила, моя чорновброва!
Ти до мене ні словечка. Все ж така чудова!
Розіб»ю свою бандуру, струни подарую,
Щоб довести, що без тебе в світі цім помру я...
І так щодня коло вікон тієї крайньої хати...
Світло гаснуло – Мазуренки поснули. Отак бідкався той хлопець, безвідповідь його потрохи стирала. Та вирішив податися хлопець в солдати. І так не бачили в селі його близько 5 років.
- Оксано, бачиш, що з хлопцем зробила? Чому ти постійно сумна, замкнута? Де б знайшовся той тобі вірний з ключами та відімкнув тебе, синьоока?! – Все казала мати, коли хлопці бігали до дівчини.
- Мамо, а коли ж кохання відчувати? Не хочу я все життя літати з одним крилом. Нехай ті хлопці хоч небо до ніг піднесуть, та я ж буду чекати справжнє кохання з двома крилами.
- Ну як знаєш, доню. Та мені б вже хотілося няньчити онуків і твоїх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397063
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.01.2013
Кажуть, що любов
витримує три роки,
у собі вміщає ніжність,
пристрасть, звичку.
Із секунди на хвилину,
дні і тижні.
Потім хтось із двох
задму́ха свою свічку.
Третій рік - панно зі сварок
та ображень,
нуль емоцій вже на звичне
двом "люблю".
Доторк рук чи губ -
це терабайт обтяжень.
Пів години, а думками
шаста "ВЖЕ ПІДУ"...
Аж на тисячу
зустрінеться продовженням
та любов, що розцвіла
на тлі зими.
Ми ж з тобою в телефони
грались сенсорні
і не ангелами
вмерли на землі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2013
Ніколи не кидайте одне одного!
Діліте те,що вибороли ледве.
В теплі-добрі чи прожилках холодного
Відкрийте тим,хто стука в ваші двері...
Любіте ворогів за досвід прожитий!
Скупі не будьте,часом дайте більше!
Не бійтеся до храму йти за прощенням.
Разом ідіть по благодатню силу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396543
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2013
Медові зорі з молоком гойдають небо.
Ванільний простір притулився до полів.
І гай, притрушений снігами, сон зустрів.
Малі підсніжники мугикають про себе...
І де-не-де перекотилася луною
хода останніх на цей рік сніговиків.
Лютнева ніжність приголубить малюків,
які в дитинство кличуть трішки за собою...
автор: Ліна Біла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2013
Вересень зробив холоднішим небо, а квіти... Боже, яка краса! Особливо айстри! Саме їх так любила Олена Іванівна, мати Віри, Оксанки та Жені. Її будинок був в самому краю села, де така тиша вечорами, яку міг розятрити лише хижий степовий вітер осені чи зими. Айстри були насаджені усюди: червоні, рожеві, білі, бордові, та найбільше мати любила жовті промінчики – жовті айстри...
- Вони такі теплі, - все казала Олена Іванівна до сусідки баби Марічки.
- Та це ж до розлуки, Олено! – все наполягала Марічка.
Мабуть, як у воду стара дивилась. Те горе сталось рік після війни.
Петро був письменним. Йому боліла Україна, наче хвора душа його боліла.
- Я докажу тим росіянам, що ми українці – не бидло, не хохли! Ми такі єдині! Нашою мовою говоритимуть з честю!
Про ці його закидони знали всі, попереджали, щоб мовчав (час був такий) патріот. Не міг інакше, писав всю правду, яку міг би виказати в очі тому, хто хоч насмілиться тріснути погане словечко в бік народу українського.
- Петре, досить! Ми зможемо діток на ноги поставити. Ти он як куєш, а я на буряки. Щось заробимо. Головне, що не голі, не босі, будиночок батьківський маємо. Підмажемо глиною, підведемо, дров на зиму нарубаємо. – Так продовжувала б Олена Іванівна ще довго і довго...
- Я – патріот Укра-а-а-а...
Шибка розбилась на мілкі крихтинки. Кров, як вода розлетілась по стінах, і на ті квіти жовті, на ті айстри.
- Петре, золото моє! Боже, що ж це?! Вибігла на двір, а там – мертва тиша...
Дівчата прокинулись, сіли біля батька, мати ридала не своїм голосом, не на своїх колінах наче сиділа.
- Таточку, я ж так хотіла тобі розказати вірш про Україну, - ревіла Женя. Вона була найменшою, такі вірші писала, що слухаючи її, можна було заплакати тільки за рядочок прочитаного твору. Була найслабкішою. Хворіла серцем, як і віршами. Всю свою спостережливу біль виливала у вірші... Не витримало воно серце. Втратила свідомість...
Той страшний день в селі ніхто не згадує, тільки баба Марічка:
- Я ж казала – до розлуки!
- Та будь ти проклята , стара відьмо! – відказала на похороні тоді Олена Іванівна. Вона була глибоко віруючою людиною, та тепер зірвалась наболілим...
- Тобі того ж ! А ще віруюча! – відрізала стара і пішла геть з тих похоронів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396139
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.01.2013
Тієї ночі було досить тихо. Ще бузок зовсім не згасав, ще дарував себе сільським дівчатам і ніжно п»янив серце. Отак, тієї травневої ночі народилась вона – Надія. Саме так хотіла її назвати мама Оксана.
Довго не могла завагітніти... Нічні кошмари не давали віддатись сну. Та раз наснилось, що стоїть Оксана на роздоріжжі, а по чотирьох сторонах - вишневий сад, а попереду – діти (дівчатка).
- Мамо! Ану глянь сюди, це ж я ...
І це ехо долітало зі всіх сторін. А вона одна стоїть і плаче. Біжить до однієї дівчинки, а та зникає, залишаючи, чомусь піря. До іншої – піря... І так, бігаючи по колу, зморило її... Впала. Закричала диявольським голосом...
- Оксаночко! Люба, що з тобою? – спитав переляканий Прохор.
- Донечко, йди до мами. Йди, сонечко! – промовляла, марила спляча Оксана. Плакала, наче кого ховала. Та враз прокинулась.
Оксанчині очі вперше так налились росою, вперше стали такими важкими, що Прохор аж поблід з її погляду.
- Я бачила сон... Маленькі дівчатка від мене тікали, я наздоганяла, а там лише піря. Навіть в сні не можу обійняти дитини, - і все плаче, збиваючи лігті об стіну.
- Оксано, все буде добре. Бог нас не покине! Давай будемо тільки надіятись. Будуть у нас діти. – Казав заспокоєно Прохор.
- Навіщо надіятись? Вірити? Не маю більше сил... Не судилось...
Вони вдвох довго мовчали. Довго слухали тишу, а ще довше важкі росянисті очі затуляли руки. Прохор обійняв коліна Оксани і просто молоді мовчали...
Через годину:
- Я тебе ніколи не ки-ну... Ко-ха-ю... Ти у мене єдина, моя перша і моя остання. Хай там що, та без тебе я ніхто... Пускав свої сльози хлопець і так міцно обіймав її коліна, а вона йому:
- Ніколи не кажи «ніколи»... – сказала, як відрізала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396137
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.01.2013
Чи знали ви,як крається душа?
Кімната й фіолетові шпалери
Ламають руки, склеюють вуста,
А ви усміхнено пливете на галері..
Чи знали ви,що ради вас живуть?
І подумки кружляють на весіллі.
А потім в ліжко дитинча кладуть.
Мрійливо,так жадано і щосили!
Чи знали ви,що я чекаю вас?
Шість років відділяють - не важливо!
Не дайте вмерти в очікуванні вас!
Від жалості,то краще відпустіте...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2013
Скотилась північ
і напнула сніжну хустку.
Взяла годинник
і спинила його час.
Іду межею,
наступаючи на хрустик -
Пломбірний простір
і хурделиться крупа...
Настала повна ніч
- важка і безсекундна.
Це тільки мить
без широти і висоти.
А ще можливість будь потрібним,
хоч безлюдно,
Маленьким ангелам,
що зирять з-за спини...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013
Бува так хочеться
під небом полетіти!
Отак, щоб навіть
не торкатися хмарин.
Буденні аркуші
промінням підпалити,
бо ради кого жити є
в раю́ земні́м.
Подарувати сміх півсвіту -
тим, хто плаче.
А хто боліє -
чаю з медом, молока.
Звання ЛЮДИНИ - не межа,
це просто значить
допомагати серцем,
як німі слова!
Іти нагору,
витирати сльози, адже,
кому із нас вдалось
дійти без перепон?
Я знаю точно, серед нас -
немає па́вших,
слабких немає,
то лиш вітру забобон!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2013
В кімнаті темно, а по стінах змінні тіні
Летять,заповнюючи простір надземний.
Думки натомлені вчепились за карнизом
І хочуть схо'дити до неба,а не вниз...
Втомились зорі у цю ніч його благати.
Посипавсь місяць,збились світом полюси.
В любові є така межа - просто чекати,
У мертвій тиші,щоб знайти свої плюси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394364
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2013
Одне від одного
відстали ми на вічність,
а скільки снігу намело,
скільки відлиг?
А скільки літо
повисушувало річок,
що й хоровод ліле́й
на мілину присів...
Одне від одного
на тім кінці планети,
де впали яблука
і не було людей.
На вітер-хитрощів
пустили всі секрети
і обручилися примарами ночей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393875
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2013
Відцвіла любов -
і розлетілась світом.
Притрусило сивим попелом
вуста.
Не втамує болю
і південний вітер,
може з часом зникне безвісти
зола...
Двоєдино ми згірчили
юні душі.
Нажилися вдосталь. Мрії
відбули...
У саду тепер навіщо
гупать грушам,
адже зав'язі немає
від
весни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013
Зашуміла відлига по стріхах
і зійшла снігом тала вода.
Утамовує корінь горіха,
непідробно зі всім заграва.
Попід тинню в калюжу поллється:
оживуть спориші, первоцвіт.
У природи серденько заб"ється,
навіть стане рухомим граніт.
Висота неба стала так близько:
діставай промінець, забирай!
Облюбовує душу цим блиском
горобців, що закохані в май.
Зашуміла відлига по стріхах.
Перекатами грому від них
полетіли бурульки донизу
геть заснувши до пізньої весни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393257
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.01.2013
Бути там, де серце хоче,
струнами шепоче,
уриває ночі...
Хай травневими медами
небо поміж нами
райдужними снами...
Доторкнись моїх рапсодій,
найрідніший злодій -
сонце в раннім сході...
Бути там, де ти - у раї,
до клітинок відчуваю,
тебе, любий, знаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2013
Я не слышу рук,и не слышу ног.
Оборвалась жизнь безвозвратно..
Без надежды жить-как же мир жесток?
Почему любовь вовсе не бесплатна?
Воет тихо дождь,снег и тонкий лед..
слезы невпопад медленно стекают.
Знаешь как болит?Сердце больно бьет,
холодно вовне а кровь замерзает..
Хуже только смерть,знаю говорят.
Я скажу тебе,что неправда это.
Странно без причин счастье разорвать
и не знать о том,что разбил планету...
Ты перегорел и ушел совсем,
больно за слова,что тебе сказала...
Лучше видно жить между тем и тем
и гордится им,что ты не прощаешь. .
Мне страшней всего утром рано встать
или засыпать ночью с одной мыслей-
что любовь прошла и что ожидать,
среди толп людей невидимкой счезнуть..
Я тобой жила и все отдала,
видела в тебе то,что не увидел..
жизнь как бумеранг - бросил - ожидай,
в нужный нами час без звонка обидит...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2013
Палка любов,
і тане п`яне надвечір`я.
Ніщо не душить так,
як очі голубі.
А Ви, кохали,
щоб віддатись і повірить,
через прокльони
залишитись геть самій?!
Ось так без болісно
спалити всю моральність,
відчуть землею небо,
небом - вільний крок!
Під три чорти послати
вигадку-реальність,
іти вперед,
не нажимаючи курок?!
Я Вас прошу, молю,
скажіте своє слово!
У забороненій любові
Ви б змогли?
Кохати віддано -
не схожою ходою,
із раю в пекло
гордим помахом руки...
А Ви, б змогли
мене не кинути в стражданнях
тоді, як гірко Вас
ревную до журби?
Бо саме Ви, бо саме Ви...
Ваше кохання
мене зневірою звело
до колії"...
́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2013
Летіли зорі до землі
і впали снігом.
Фатином вкрили
всі тополі і дахи.
І навіть річка
одягла весільну кригу,
щоби на свято
запросити всіх птахів.
Маленька дівчинка
збирала білі зорі,
несла матусі,
заховавши у рукав.
Вони ж легенькі
всі прозорою водою
стікали ручками,
неначе хто їх вкрав.
Летіли зорі до землі
такі лапаті,
ледь-ледь вміщались
в білі рученьки її...
В дитинстві щастя
пережито не багато,
але йому раділи й
не були самі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390513
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2013
Померли всі в мені чаро́вані казки.
Згоріли аркуші і висохли чорнила.
Невже можливо углублятися без тями
і на зорі́ свого життя спалить вітрила?
Глуха зневіра - і нема про що писати.
Були присвячені історії йому...
Злікує час, але збудує нишком ґрати:
нехай болить - чужого щастя не вкраду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2013
Ви мене розлюбили напевно. Так жаль
мені Вас і себе до нейронів.
І вороною білою я в сіру даль
хочу кинутись геть - без перонів.
Розлюбила життя від небес до землі.
Заздрю тим, хто літає безмежно.
Ви так легко взяли половину душі
й з почуттями у гордості щезли.
Вам не треба поет, - пам`ятаю клялись.
І вершин ілюзорних не треба.
А до мене хоч крок Ви зробили колись,
хоч разочок вдивлялися в небо?
Віддала над усе. Бідна геть без війни.
Гола-гола дивлюсь в роздоріжжя.
І куди б полетіть, в яку сторону йти
(на очах його вмерти так смішно)?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2012
Підійми мене до галактики
і візьми вирувати всесвітом.
Щоб раділа я без наркотиків -
надкарнизних думок і пороху.
Дай відчути себе потрібною.
Надванільною, надто чутливою.
І не так, як у всіх - піврідною,
а зорею в житті мерехтливою.
Підійми мене до галактики.
Я кохаю Тебе над усе!
Ми залежні від різних клаптиків,
хто слабкіший - того і змете...
Пам`ятаю, колись Ти не витримав
з білих хмар раптом падав униз.
Тільки Ти, любий, летом із крилами
врятувавсь - і став схожим на хмиз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2012
Тепер буде все по-інакшому. Я любитиму сніг.
Читатиму казки і віритиму в диво.
Без мети так часто паморозь підкрадається до ніг,
а ламає ребра і ковтає силу.
Варто жити кожному із нас і липити сніжки.
Чим не забавлянка вам від дипресії?
Кидати будь-куди і вибілити сірі сутінки.
Снігу ген геометричної прогресії.
Тепер все буде краще! Я палко любитиму зиму.
І вас, мої найкращі сторінки у книзі!
Я згадала, що колись була наївна і зрадлива,
а не плакала, морем, пливучи на кризі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2012
Смертельна тиша навкруги закрила очі.
Затамувала подих шо́вкова зима.
Ти - один у мене, й я в тебе - одна!
Божевільно ми з`єдналися на злочин.
Дні злетіли, мов заплутана тримірність.
Нас від болю часом не загартувать.
Одне в одному зрослись рівно на п`ять:
Ти і я, любов, надія й хижа віра.
В божевіллі народилась но́ва істина -
у крові сніжить, водночас і дощить.
В новій ері ця любов лише на мить -
обіймає ніжно, убиває пристрасно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2012
Дві пташинки сіли на пухкенький сніг.
Завірюха затанцює , пустить вихрі.
Зайчик теж злякався і забіг у ліс,
де ведмеді сплять і бігають лисиці.
Не мети сніжок, сніжок! Не лякай зима!
Пам`ятай, що діти холоду бояться.
Краще покажи дорогу всім-усім малям,
щоб завжди додому вчасно повертались.
Нишком вечір поселився на землі.
Небо сумно-сумно заховало сонце.
Не лютую, зима, бо діточок малих
завжди мама виглядатиме в віконце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387127
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.12.2012
Обірвалась струна. Розхитався і зник у мелодії голос.
Ще на тон стала нище мінорна зима.
Я кохала Тебе за Твої надгарячії зорі
в мерехтливих очах - своїм серцем клялась...
Несуміжно в руках б`ється струм, а долонями іній.
Скільки слів?! Але варто сказати одне -
"Не звучить у мені - значить стався, мабуть, кінець світу,
тільки вижили всі, лиш немає мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2012
Мені, з вами, думками, обвінчатись,
перетворитись в біле полотно
і так як ви - у галасі змовчати,
і танцювати снігом за вікном...
Прокапотіти б росою зі стріхи
такою ледь-ледь березневою.
І може раптом з`єднаються вірші
в моїх думах свіжою зеленню.
Мені б з вами водно́час зустрітися
серед січня - посеред зими.
Щоб почули, що боляче вижити,
коли "Я" розірвалось на "Ми"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385907
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2012
Суцільний лід розлігся на земній долоні
і побіліло там, де чорним поросло.
Скотився день, а з ним і сонце у комору.
Все зникло безвісти... Та й в серце намело.
У диких сутінках я страху не вбачаю.
Боюсь від спогадів лишитись в темноті.
А свічка воскова, немов промінчик раю
до мене йшла коханно у твоїй руці...
Два кроки ступиш - я іду тобі назустріч.
Це не багато, знаю, скоро оживу!
Суцільний лід в кімнаті, а у серці - муки,
бо не змирюся з тим, що привида люблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2012
Біль тягнеться довго
від мертвих нервових клітинок
до живого передзвону серця.
І від переваги часу
зникає безвісти.
В руці ще відчуваю тепло
надто близької мені людини.
А в скронях іній, наче старію.
Від судомних перекатів,
важких думок.
Десятий аркуш паперу зім`ятий.
Розсипані додолу ноти
колять босі ноги.
Такий стан передаю друзям,
не хочу, але по нещастю...
Життя відносно когось -
ось що долає терни, смерть і голод.
Доторк руки, серцем до серця...
Пішов би геть, але час
дозволить розчинитись у світі ілюзій.
Через "не хочу" - могти,
через "не можу" - воскресати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2012
Напівзимнє в душі засніжило,
вкрило в серці електромережі.
Від крихких пластівців оніміла
до Твоїх воріт моя стежка.
Неприручено кинулись птахою
і лавиною з гірки скотилися,
наче нас повторяючи знаково,
як і ми у підніжжі розбилися.
Мрії-мрії! Покірні і зра́дливі.
Причаїлись - і тихо втекли,
коли ми в перший сніг разом падали,
і кохання своє відбули...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2012
Над землею посипав хтось білий,
пухкий пінопласт.
Підхопив його вітер -
струсив, й посадив на гілля
і сховалась під ним
праосіння мерзлячка-кора.
Перший сніг облетів -
і настала зима.
Дике поле мовчить.
Перевага лисицям й вовка́м.
Перевага у тім,
що злетілись у серці дрібниці.
Наче знов я вгадала,
що впала із вії зіниця,
а навколо Різдво
і мережева шаль...
Затремтіла вона -
вічно пишна, вічно зелена,
що станцює і вмре
в карнавальнім веселім танку.
Час від часу сміюсь
і безмірно до болю тужу,
що все тлінне, на жаль,
більшість не поверне́ш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2012
Диким янголом я увірвусь в Твоє шовкове небо.
Хоч не любиш, та я загорнусь і напевно засну.
Колискову ванільну цілунком своїм розтоплю -
хай стікає тепло на снови́днім чолі...
Півмажорно-мінорно розсипані зорі осінні.
Заяріють тоді, коли грудень вдосві́та прийде.
Білосніжною ниткою виднітись на фоні тебе́.
На зразок, як лягає на гілля притишений іній...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2012
В очах пече: ні глянути, ні вмерти...
Тільки хочеться чомусь бігти.
Так, як бува на п`ятий поверх без ліфту.
Падати, підніматись і дико плакати.
Зірвати свої комірчини серця,
спалити обриси... і себе поряд.
Стерти себе там, де мене почали малювати,
де мої вії скорочувались надшвидко,
а не так, як сьогодні - розгублено.
Самотність кімнати... самогубство душевне
і час. Не брешіть!!! Не врятує...
Допомагає тільки глибше загубитись.
В очах пече: ні глянути, ні вмерти.
З цим жити вічно сковано, і все.
А пам`ятаєш, ми були комети!
Тепера привиди: наддалеке і пусте...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2012
Ледь млявий грудень на порозі, підвіконні -
закономірний депресивний перехід.
Одне,до чого серце хоче - НОВИЙ РІК
без жодних "ні", "але" й без схрещених долоней!
Кінечність світу передбачена в газетах -
оцим тікаю від реальності углиб,
хоча, це знову черговий піарний міф
чи епідемія, ковтаючи планету...
Погляну вліво, вправо - і вичерпність слів,
вгорі як завжди ходить колом піднебесся!
А тим, ким вижила, мабуть, не поверне́ться -
схопив, злюбив, переболів - назавжди зник...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2012
Розлетілись пташки,
а за ними ще тягнеться осінь.
Все темнішає, там, -
піднебесний ліхтар.
Листопадовий час,
горизонт. Розвиваються коси,
передзимне в крові.
Ледь помітна хода...
У зневірі молюсь,
притуляю до рук клаптик неба -
відстань пахне дощем.
Засніжило пером...
Зникла пташка в ключі,
то був постріл
від тебе,
а ще, кажуть,
любов
не ужа́лює
злом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2012
Відпусти мої руки...
Ковтай свіжозварену каву.
Я обмежусь, мабуть,
чорним чаєм з лимонним смаком.
І крізь призму думок
в окулярах у сірій оправі
відійду від дверей,
обійнявшись шовковим шарфом...
Шість хвилин до метро -
рівно тисяча кроків до прірви.
Несвідомо іду...
несвідомо вбиваю любов.
Нерви сплутались геть
і смакують мене вже безмірно,
а вагони летять,
мов мою копіюючи кров...
П`ять зупинок було -
рівно скільки і ми розбігались...
Під землею давно
свій минула прихований шлях.
Ти мене відпустив
у надії - не зможу мов спати.
Я заснула під біль, -
підросла на очах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2012
В думках межа,
колюча грань,
прості дрібниці.
Лишились попелом
пелю́стки хризантем.
Від перевтоми
не заглиблююсь
в подробиці -
бо все, що буде
- то відтворення тебе...
Твоя надніжність...
а в мені
живуть судоми, -
то лиш дрібниці, -
пам'ятаєш, ти казав?
Надворі схилені
до болю
хризантеми...
Від нелюбові
перший сніг на них упав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2012
Безмір слів розлітаються часто, як хмари осінні.
І стоїш в самоті, у зажурі і дивних думках.
До ікон підійдеш у кутку, а в руках своя мрія
про батьків...Защемить моя юна душа.
Я просила за себе багато, і надто дитяче,
і хотіла вмирати там, де сімнадцять лише...
А про маму із татом, їхні серденька гарячі
забувала в надії на завтрашній новий день.
Кожна осінь згорить. А зима зледеніє в заметах.
Кожне літо прийде - дощове, а, можливо, сухе.
Я ж у Бога прошу (представниця пороків планети)
про здоров'я батьків і про сонце над ними ясне.
Буде мама із татом - і я буду жити-радіти,
підіймати усе ради миру далеких світів.
Зникну безвісти там, як не зможе весна наступити,
як відвернеться Бог і не стане батьків...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2012
Маленький котик сів на призьбі коло хати,
собі купається у золоті промінь.
А біля нього розстелила осінь шати,
неначе світ належить лиш йому однім!
Своїми лапками і хвостиком так хоче
далеке сонце притулити, загорнуть.
А листя струшує себе, йому шепоче:
"Біжи до хати. Скоро вечір. Всі поснуть"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378587
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.11.2012
Віддаляються хмари, лишаючи шлейф світло-синій,
а над ним полетіли до сонця осінні пташки.
У дзьобочках тримали кетяг гіркої калини,
мов прощались зі мною на вічність або назавжди.
Стали інеєм вже одягатись гілочки клена,
не запахне, як завше, філка в нічному саду.
Не впізнати природу - тільки ялинка зелена
у глибокій зажурі чека, коли в дім заберуть.
Віддаляються ріки, в серці - лиш тонкощі льоду.
Прибережна зімліє і стане покірна зимі.
І в неволі своїй буде вкотре жадати свободи,
проростаючи наперекір сніговитій золі.
Все живе хоче жити, тягнеться до свого неба,
навіть шибку коли замальовує січень міцний.
Квітка раптом цвіте, коли зовсім краси і не треба.
Підвіконня своє наближа до святої весни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2012
Я любила Тебе до клітинок.
Свою мрію вбачала в Тобі.
І гадала, що ми такі сильні
серед бурь і піщаних вітрів.
Я вже бачила наше весілля,
свою сукню і білу фату.
І обійми Твої, наче крила,
бо я з ними не йду, а лечу.
Та біда не ходила далеко,
з'ясувалось, що сумно зі мною,
далі жити - це зовсім не легко
із задуманою тишиною...
Що я можу?! Напевно, нічого.
Всоте плакать, вбивати себе.
А Тобі треба інша дорога -
по землі, а не... не до небес.
Що в мені? Тільки сльози і вірші.
І провина за все, що було.
Що в майбутньому? Що буде іншим?
Може, весни,а, може, й літо...
Я любила Тебе до клітинок.
Присвятила тихеньке життя.
Ти зірвав, не читав, - на частинки,
і назвав нецікавим сміттям...
Чути біль і не спати щоночі -
це і все. Та остання любов.
Як же підло вкололи ті очі?!
А що їм? Закохаються знов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2012
Пізня осінь. Дніпропетровські вулиці довкола.
Вони мінливо, різко котяться углиб.
В моєму серці листопадова розмова
така ж зрадлива, як і вечоровий грим.
Не залишилося від спогадів багато:
пригорща вранішніх морозів на землі,
і шлях бруківкою, де бігають трамваї.
А ще ті очі... що зовуться "надясні".
І все. І все... Дніпропетровськ два роки тому.
Вже не згадаю навіть розкладу шляхів.
А що змінилось, може, риси на чолі,
коли спинило Синє Небо на півслові...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2012
Минуло все: і дощ, і ливні, й грози.
І пори року вже наповну відбули.
В моєму тілі також мерзли кровотоки
і розливались потічка́ми на землі.
Сягали лінії сердечні Джамалунги,
під тиском рвалися всі вени у мені́.
(Зима лишала на віконцях візерунки) -
її я в пам'яті тримаю на за-п'яс-ті.
Минуло все: вже й Місяця не знають,
а Сонце - то лише розжарена зоря.
Неділя. Рай. Я там Тебе чекаю...
Давай почнемо все з арабського нуля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2012
Замете скоро в полі
щілинки,
всі пагорби-хвилі.
Чорний крук передбачить
як завжди
стихію вітрів.
Що йому, одинокому?
День -
у секунді дотлів,
скоротивши у просторі
світло
на тисячні милі...
Ледь жеврі́ючі свічі
покажуть,
де вуличні грані,
де господаря видно -
шукає
сільгосп. інвентар.
Постривай!
Ще ж зима не відкрила
свій бліц-календар,
навіть діти не встигли
від радощів
сісти у сані!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2012
Чого являєшся ві сні, Франкова музо?
Чому я плачу, коли навколо життя?
Чому від тебе не відтяти свої узи,
чому не можу я напитись смерть-зілля?
Холодна кава набридає тишині,
та опікає чорним кольором уста...
І мої сльози на папері тім однім,
неначе берег, що чекає корабля.
Пуста кімната - замуровані вірші...
Вже цілий тиждень не писав про твої очі,
неначе вирвав хтось два клаптика душі -
один спалив, а другий мучить мої ночі.
Чому ж далека ти, холодна, моя зоре?
Хіба ж не я хотів з тобою назавжди...
Мовчить струна,а на папері ціле море...
Франкова муза захотіла самоти.
Писав поет, пишу і я про дно студенне
твоїх очей ясних, веселих і сумних...
То як в поета не обернешся до мене,
але найкраща ти зі всіх прожитих лих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375976
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.11.2012
Не йди... мені так хочеться до тебе притулятись.
На смак відчути усі тонкощі зіниць.
І бути знову навіженою, як колись:
покритись інеєм - відразу ж розтавати.
Ловити щастя твоїх невагомих губ.
Хоч раз у сон прийти, лишаючись і нім...
Ти ж розчинився в піднебессі голубім, -
розпорошивши сніг із мармурових рук.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2012
До безтями загорнулось небо в крила.
Сніжновибілено сиплеться крупа.
І останнє листя в тиші оніміло,
це як тільки-тільки вколить кропива...
Розцвіла троянда в передзимнім диві,
в промінці впивалась силою всіх вен.
Зникла безвісти, хоча така щаслива,
що надворі розлягався гру-де-нь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2012
Розділив своє серце
на рівно-тривкі половинки.
Став невільним у волі,
злочинцем у правді. Осліп.
Вкоротив собі віку
у віршах своїх неповторних,
з позаранку у втомі душевній
з'явився на світ.
Ти віддав своє небо,
що часом тебе рятувало.
Став безбожним і віру
продав, та на жаль, сатані.
Щоб дивитись на неї,
коли вже Вона засинає, -
недосяжно
ховаючись
знов
у стіні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2012
Просто так подзвони, промовчи. Дай почути твій подих.
Невагомо-тонке, і напрочуд прискорене серцебиття.
І відчути на смак твоїх вій карамель, може солод -
щось таке, що поверне на стимул до втіхи життям.
Просто так подзвони, хай не знатиму навіть і номер -
підніму, з нетерпінням дам волю своєму "ало"...
І здригнеться земля в перевагах електромагнітного поля
з частотою невидимих хвиль: все минуло у нас, все було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2012
Так мало неба на двох і землі.
Так мало світла в очах заломилось.
Я прожила забагато в тобі,
і навіть долю у то́бі зустріла.
Між нами тихо жили пару фраз:
"Привіт як справи? Добре, бувай"
Розлука все ж будувала каркас -
облаштувала іржою наш рай...
Мені хотілось прощати завжди,
хоч дорікання мене і втопили.
Отак і зникли рожеві світи:
не відчуваючи, просто любили...
Так мало неба. Багато зірок
зітліли там, де кохали ми вчора.
Ще пальці хочуть зробити дзвінок,
а серце просить забути розмову...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Багато слів не треба -
це осінній світ,
перепеті́ї,
а навпроти
небо чисте.
Потрохи свіжим буде
твій вчорашній слід -
то горобці-малі
купаються
у листі...
У словниках усе написане
до нас.
Дороги встелено...
Лишається
відчути -
одне для кожного і завше
в перший раз
без слів (я впевнена)
ще можна
щось збагнути.
Так на секунду зупинитись
на межі
між тим, що мовою,
мабуть,
не поєднати...
І розчинитись у довготривалім
сні,
щоб невагомість
ця
ніколи
не кінчалась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372656
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2012
Боляче усвідомлювати, що Ти мене не знаєш,
що не обернешся, коли пройду.
Що мій ледь вловимий запах не подразнить Твої щілинки.
Я так, як і вони, міряю прірву...
Думки сплітаються, контрастують і не поєднуються,
а я між ними - то живу, то безтлінно зникаю.
Це знаєте - наче розбитись, але існувати без сенсу...
Без надії, без віри, без раю.
Одне рятує від мрячки й депресій - це Ти...
Краєчком бачити, хоч і обернутий, недосяжний такий.
Я чужа... коло Тебе пройду. Не дивись!
Будь щасливим завжди... я ж щаслива в цю мить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2012
Застигло в серці у моєму трошки літа.
На мить заповнено всі камери у нім,
а може і на зовсім
там усередині з'єднаються півсвіту...
Ця дивна суміш розгойдала тиск у венах.
Ходити легше так і дихати сповна...
Не треба присмаків червоного вина,
щоб поєднати у собі актора й сцену.
Чомусь припало до душі те надвечір'я,
оті блискучі і рожеві впа́дини,
коли останнє сонце осінню не вкрадене,
а я не випила ще депресивне зілля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2012
Здається, ще ніколи не було
скільки зір!
небо зникло на ніч - до межі
прохолодного ранку
Лише блискуче срібло - розбитий
кришталевий бокал
без вина. Просто так, щоб збулося
наївне бажання.
Здається, паралелі ніколи
не перетнуться в одній точці.
Така теорема...Чи вигадка,
міра і
грань!
А ми ж зустрілись з Тобою,
пам'ятаєш?
Зіткнувшись літаками,
згоріли дотла - і в небі нічному
прозорими
стали...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371088
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2012
Досконало зникає у хмарах заплутаних вечір.
Беззоряно, мов насувається хвиля вітрів.
Ще й досі не знаю як тихо підкрався й підсів
не мій, і чужий - собою скував мої плечі...
Шукаю Тебе у синіх очах перехожих
із присмаком зір, що не встигли дотлінно згоріть.
Не хотіла в житті я своєму когось полюбить -
моє серце в Тобі! Ти - один і на інших не схожий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2012
Зачаровано палить цей жовтень розгублене листя,
поміж нього кружляє сезон сніжно-білих весіль.
Перекатами струн озивається біль бандуриста.
Його музику вкотре сльозить, залишаючи сіль...
Як ніщо, у його у житті стоголосся примарне -
так буває від вітру розвіє у рими слова.
Недосяжне для нього кохання - воно ж понадхмарне,
надзіркове... А поки що в серці лютує зима.
Він пропустить із сотню закоханих пар "він-вона"...
Переконливо падає те розмальоване листя.
А кохання так близько підніме його із чохла,
запитає: "чи можна послухати спів бандуриста?".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2012
Підніму свої очі і гляну у безмір атласний.
Що у ньому такого? Знаєте - творить дива!
Безнадія надією в нім кожен день ожива,
а ідей вистачає й на завтра, й на потім відкласти!
У буденній рутині, бруду, асфальтів і пилу
онімілі слова за собою поставлять кінець.
Не поставлять лише ті мільйони хоробрих сердець,
котрі неба сягають, вдягаючи поглядом крила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2012
Жовті прожилки землю вкривають від міста до міста.
Напивається зливою мідна присохша трава.
До ворони на гілці щомиті вітрець заграва,
а вона, зачипаючись, рве калино́ве намисто.
Піднебесся захмарило сіре, важке сумовиння.
Відірвалося сонце і линуло в теплі краї,
до сере́дини світу - туди, де летять журавлі
і торкаються білими крилами прорізі сині...
Жовті прожилки мають властивість до краю згорати,
загубивши у попілі присмак "ваніль-шоколад".
Так було сотні років до цього й до нас,
просто ми захотіли цю осінь вже вкотре проспати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2012
Одна до одної повіки притулились.
І там, під ними, причаїлася журба.
Насправді все не так. Не так воно хотілось.
Сховала мрію праморозяна зола.
Жовтнево-крихітно ламаються стебельця.
Зіллється небо із землею в сірий тон.
І може треба так, щоб Ти пішов із серця,
а я лишилась в нім із надписом "ніхто"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2012
Вісімнадцята осінь! По суті - це так небагато.
Це отроцтво плюс тризна віршованих мрій.
Це відрізок життя, це фрагментик назавжди відзнятий...
Юний сум - закарбовано в більшості, мій...
На губах відпекли дорікання любові Твоєї,
а на слух не сприймаються ніжні слова.
Я, накшталт, наркоман, істерично без дози своєї
напиваюсь... втамовує спрагу пітьма.
Вісімнадцята осінь на вії посипле сніг-іній.
Загориться і втопиться листя у суєті.
На бруківці міській я шукала Твої очі сині,
а натрапила тільки на сірі тіні́...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2012
Природній стан...на віях спить вчорашнє літо.
Медові спогади цукрово одяглись -
кристалізовані. Я тиха і щаслива,
осінні колії в душі перплелись!
Розсипле ґудзики проміння вересневе
в найпотаємніші щілиночки землі.
Потрохи мрії розляглися просто неба...
і дощ, і сльози розлелися на чолі.
Що на папері, те й в думках повиростало,
повицвітало, спопеліло і нема...
А що залишилось, то для життя так мало,
то мов без снігу прийде чергова зима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2012
Вечірнє місто розвело свою палітру.
Торкає хвиля висоти - озонний шар.
Колишні спогади гойдаються від вітру
надмірних поглядів, що Ти приплюсував.
Від краю в край видіння ходять по карнизу.
А очі в дзеркалі, по стінах і в мені -
вони чужі, але на те вони єдині,
щоб навіжено обривати мої сни.
Мутніють зорі, ледве жевріють. Чи варто
прохати їх про нездійсненну зовсім річ?
У всьому щастя не буває так багато!
В окремих випадаках й (не завжди віч-на-віч)...
віч-на-віч - в даному значенні - не взаємно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2012
Скоро лист - золоте конфеті утамує поверхню.
Сутінковий вівторок впаде на холодне плече...
Є усе для душі, окрім Тебе, вчорашнього серпня -
не даремно зрадливе і з часом постійне тече.
Чи такі вечори - стали дещо пусті, лаконічні
чи в буденності, може, загублена шу́кана суть?
Мій відрізок життя зараз хижий і егоцентричний,
так стається тоді, коли музи осінньо ідуть...
Вистачає думок, наче вулик за спину повісив
той, про кого я днюю, вечірньо потрохи пишу.
Набридає, повірте, ховати себе закуліси
і в залізних каркасах боятись піти за межу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2012
Здається, кава обпекла - четверта ступінь.
Годинник міцно зачепив венозну кров.
До краю, певно, ми догралися в любов,
не реагуючи на "стопи" і на "звуки"...
Не йдуться ноги навіть у прекрасну осінь.
Не б'ється серце, лиш порочно калата!
Це так уперше - серед вересня зима
перетворила листя у льодові сльози...
А що слова? Вони уголос - геть німі...
Невиліковно те, що рани залишає.
Змиритись важко - і куди подітись далі,
коли зітліло те, що билось у мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012
Пів неба осінню затяжно обіймало.
Пів світу плакало, коли прийшов той день.
Все ніби є, але Тебе не вистачало -
це мов зірвати календар і стерти вересень...
Твоя галактика так втомно розчинилась,
лишивши осад і травневий аромат.
А я ж Тебе, такого, ніжного любила,
передрікаючи на смерть свій юний сад.
Пів неба осінню затяжно охопило.
І як на зло - в очах мелькає чорний крук.
Біда прийшла тоді, коли костри дотліли...
Тебе нема, і вже немає в мене рук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366174
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2012
Так раптом осінню трапляються дива
і край дороги заблищать останні роси.
В самотній смерті обертаюсь до життя,
як ті покинуті у морі альбатроси...
Пірнаю там, де непідступне мілковиння,
де неодмінно хтось присяде в мілину.
І буде поряд до сезонів потепління -
я вдруге виживу і мрію не втоплю!
Я полечу, де вже квітують абрикоси.
Де стигле небо виливається в бокал.
Та є властивість у високих хмарочосів -
згори донизу в геть нежданий всім фінал...
Я знову втретє обернуся до життя,
як прийде осінь і впаде барвисте листя...
В дивах не завжди все зійдеться до путя,
бо протилежності для цього і сплелися!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2012
Я б так хотіла прокидатись
на плечах.
Вдихати те, що не вдихається
ніколи.
І мірять небо кроком у Твоїх
очах,
назавжди кинувши минулі
кровотоки.
Мені б торкатися Твоїх гарячих
рук,
і наче лавою вливатися до
серця.
Не помилитися, що Ти - не лише
друг,
а ціле море, глибше за
Байкал-озерце.
Кохати - значить Ти мій біль і моя
мука!
Мій алкоголь, наркотик, хоч і
не палю.
Я вся в Тобі тілесна, у Тобі -
духовна.
Із перешкодами, і без -
завжди
люблю...
́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2012
У відстані, здається, час і простір -
такі далекі, звужені мости.
Життя пливе вітрилами краси
повз мене, повз мій берег і мій острів.
У відстані своя горизонталь,
де зорі не шепочуться із сонцем.
Там рівні всі - кохання ходить босим
без вибору на грунт чи магістраль.
У відстані зриває феєрверки
обабіч часопросторів, ниток.
Коли посеред неї б'є в висок
ні звідки мужність - часом цим не стерта!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2012
Відлітають сни крізь пальці
своїх ніжно-трепетних рук.
Все навколо цвіте востаннє,
й вітер теж вереснево вщух...
Сидьма зорі свої дієзи
розсипають. Ковток тепла
випиваю і йду по лезу
невзаємності... ще жива.
Не шкодую в цім чеканні,
що любов - це любов німа!
Не взаємно вмира кохання...
Певно істина є така.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2012
Поговори зі мною в тишині осінній,
накривши зонтиком від злих периферій.
І заглядатиму я в очі Твої сині -
Ти ось, Ти поряд з-поміж недіжда́них мрій.
Таке пусте, коли німіють мої пальці,
і навіть серце, калатаючи, болить.
Ти ось, Ти поряд - мій найперший юний танець,
моя акустика в душі, блаженна мить!
Поговори зі мною. Знаєш, так потрібно!
Я не вагаючись вернуся до життя!
Так вперше осінь стане до весни подібна.
Одне до одного одним серцебиттям...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2012
Зазеленіло все! Немов воскресла осінь!
Отак буває від тривалості дощів.
Така гординя, що земля усіх нас носить,
хоч в сотні кратерів покрилось у душі.
Так жити хочеться, хапатись за повітря.
В одному диханні живити оцей рай!
Невже нам, люди, геть не вистачає світла,
щоб мрію кинути кудись за неба край?
Зазеленіє все! Отак воскресне осінь!
Лампадка щирості горітиме в очах,
коли сидітиму сумна, підійдеш - спросиш, -
навіщо плакала? Земля іще жива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2012
Ми закохані вперше до крайнощів,
до німих особливих потреб.
В одне одного світом і тінями,
углубляючи в душі свій мед...
В електричних нитках ми розжарені.
Спопелілі від браку речей.
Наша перша любов - досвід парою,
в багатьох від красивих очей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2012
Так магічно
лягає спочити
земля
лиш тоді,
коли вересень
поряд
розправляє
свої золоті
рукава,
а з-під них
просіває хтось
зорі...
Привигадлий птах
розказав -
то вона
своє сито
носитиме
доти,
як три місяці
геть пролетять,
а зима
стане подихом
мрій
чи свободи.
Оживає
один
від приходу її,
від
засніжених зір,
листопаду.
Інший
серцем углиб -
меланхолій потік!
...Мені
осінь болить...
Без обману...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2012
Виноградне вино
в вересневому дні
пахне медом,
це як келих
наповнений з краю у край -
упаде́.
Розірве́ться намисто,
а з ним
неприручені бджоли -
трудівниці садів,
дзеленчання земне.
То уперше буває
- сп'янієш
від запаху сонця,
ледве-ледве
торкаючись
паростки промінців.
Наче кров закіпає, чи
помиляюся може?
Одержима вином -
як востаннє
в житті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2012
Твої вії
зі смаком ванілі,
мов попарно
метеликів змах.
Я тримаю
Тебе у руках
біля мрій,
що засніжено білі.
Поцілую
крізь дзвін заборон,
і як завше
любитиму більше...
Твій зіничний
натомлений сон
стерегтиму,
скраєчку підсівши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2012
Я змовчу, не скажу ані слова.
Хай ця осінь не вперше іде -
золота і напіввечорова
сумовиння несе...
Я казатиму десь із середини
ген глибоких колодязі́в,
що любов павутиною сплетена
як у сні.
Я не я в тротуарах буденності.
В вісімнадцять померти б за світ.
Вибачай, не в коронах шляхетності,
просто зникну як слід...
Я воскресну в ту осінь улюблену,
коли зтліють листові костри.
Стану поряд близька і розгублена...
А поряд - ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2012
Доторкаюсь до Твоїх зіниць
обережно,
майже не вловимо.
Тривожно подих схоплюють судоми
і час від часу
серце завмира.
Доторкаюсь до Твоїх світил
безглибинних
сонячних галактик.
Так буває, певно, раз в житті -
у любові
не існує ґратів...
Доторкаюсь до Твоїх артерій,
до венозних
згущених шляхів.
До душі присмаком матерій
я візьму
Твій нестерпний біль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2012
Тремтить рука на аркушах паперу
і під ногами море зі сніжків.
По цей бік стін шукається Венера -
меридіан казкових полюсів.
Розлито вже десяток чорних плямок,
а стіл нагадує Едемові сади,
в яких зустрів він двійко теплих ямок,
її зап'ястя, обережність той ходи.
І марить світ мереживом кохання,
поетів світ - римована строфа.
Життя у пошуках із ночі до рання
невтомну музу, що завжди тіка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2012
Сяде голуб на плечі розхристані,
відчуває рель'єфність і стан.
Він не дикий, а геть незахищений,
як від зливи у полі жита...
Кажуть, люди, накшталт протилежності
їх притягує наче магніт.
По дорозі життя в незалежності,
тільки смерть приєднає приліт.
Часоплин розділяє на проміжки,
де ти бідний, багатий. Але,
незбутнє - це щастячка домішки,
де в рівні́ і старе і мале!
Сяде голуб на плечі закутані,
пригорне до хустинки свій стан
чи то дикий, чи свійський. Нагадує,
що під вечір зника океан... тільки шепіт...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2012
У вечірній вуалі серпневостей
Напівсонний притишений день,
Як свіча серед сотень мінливостей
Водить колами вересень...
Гуп і гуп – у садку у трояндовім
Напівжовті, червоні світи
Нагадали – не раз бо ми падали
Як вони...
Так притишено, ехо... заніжено
Наче вперше торкає любов.
Тільки айстри гойдають, засніжені,
Мою кров...
У вечірній вуалі під зорями
В росянистій холодній траві.
Я молитву здіймаю долонями
За весь світ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2012
Кажуть, мова - то душа народу!
Найдорожча з всіх прикрас і нагород.
Це, як вперше йти із мамою до школи,
це, як совість проростає у народ!
Ми вагаючись, шукаєм восьме чудо -
кожним кроком повтікаючи убік,
свою душу* прирікаючи на гріх:
"хай так буде, то пересічна застуда!"
Кожен раз бо я запитую Шевченка:
нащо, батько, Ти велів його шукать,
коли час ламає стрілки - йде назад.
"Українці і російськомовна сценка"...
Геть надія розгубила свої руки,
віра впевнено крокує у полон,
а любов - бутік брехливий чи салон
всіх моголів кличе у пекельні муки.
Кажуть, мова - то душа народу!
Скрізь століття українці, як вогонь
пронесли феномен мужності долонь,
щоб сьогодні кануть з символом дводушшя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357851
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.08.2012
Моє ім'я - це іній, холод, сніг.
На гілочках необережна крихка паморозь.
Його мінливість навесні біжить зі стріх
і обертається в напівплодючу зав'язь.
Це тінь без тіла чи земля без полюсів.
Сніжить улітку без запрошення, - не гарно так!
Це кома з крапкою чи сума без плюсів.
Таке ім'я моє на слух або ж на смак...
Багато писано про ймення у книжках,
але про мене можна коротко і ясно:
блідість шкіри, холод мнеться по руках,
це пік зими, яка приходить геть не вчасно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2012
Ти тікаєш з-під вій мов метелик, і танеш миттєво.
Часом палиш вогонь, але ,вибач, я в нім не горю.
Ще вагаюсь душею, а тілом тепер не люблю,
бо між нами простелено простір з озоновим небом.
Ти тікаєш, тримаючи очі мої в ціпенінні.
Повторяти за сотню не треба - візьму і піду,
бо комусь в цьому світі потрібно любить самоту.
Хоч і серця не жаль, хоч і серце в травневім цвітінні...
Відпустила давно, але вії заплющуєш ти лиш -
це як бути ручною троянді в руках садівника.
Кажуть, треба змиритьсь, Богом писана доля така.
Не втечеш, ні в урви́ще глибоке не кинеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2012
На вікні помаранчеве літо втікає додолу.
Підвіконня блищить різнотрав'ям солодких медів.
Навіть по-особливому пахне в копиці солома.
Ще один календарний листочок безслідно дотлів.
Ось на призьбі коточок сідає і гріє свій носик,
бо кому не хотілось ще раз колисатись в теплі?!
Ще потрошки прогріє вітрець натомлене сонце,
а під вечір стрічай швидкоплинний театр тіні́.
Не втікає з-під ніг лиш земля пишногруда, гаряча.
небо змінне завжди у зірниці своїх миготінь.
Треба бути черствим, і душею безмірно незрячим,
щоб іти по дотичній, минаючи кра́су і світ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2012
Заплетені зорі на дотик серпневого літа
в своїм миготінні вечірнім узори-окрасу несуть.
Ковтає пітьма-старожилка праобрази світла -
розділено землю осонну* на зорі і муть.
Ромашкове літо тепліє - оновлено тричі.
Скидаючи шати щоденно в гаю пожовтішав спориш.
В цю ніч буде дихать, наповнено запалом дихать
переспів гримінь серпанкових, натомлених тиш.
Здається у небі сьогодні не бідний художник -
он там аквареллю, а там понад тинню - стікає гуаш.
Це - безмір фантазій, це трошки серпнево-тривожне
мінливе, погоднє, вечірнє серцебиття...
- осонну - сонну)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355880
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2012
Останнім подихом озветься скоро серпень.
Сузір'я падатимуть, народившись знов.
До берегів квітучих небо не поверне
(під осінь часто гра у схованки любов)...
Барвистим снігом калачі і чорнобривці
лягають жити. Ні, не спати! Навпаки!
Густою попассю на небі ходять вівці,
немов слова, що не вміщаються в рядки.
Здавалось, ніби паралельно все у світі.
Натомість сльози й дощ - то в відчаї душа.
Я мов заплутуюсь в мінливості щомиті -
і цьому серпню я й нерідна, й не чужа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2012