| Сторінки (17/1622): | « | 11 12 13 14 15 16 17 | » |
Ти вже не той , і я не та –
Забрали пройдене літа.
Лиш самота , вона пуста ,
Та ім’я ще живе в устах.
Ти вже не той , і я не та –
Не повернеш назад літа
Лиш в глибині душі моїй
Багато нездійсненних мрій.
Ти вже не той , і я не та –
З дерев вже листя обліта.
В вікно постукає зима –
Тебе нема , лиш самота.
Ти вже не той , і я не та –
Ти десь один , і я одна
Мої уста , твої уста
Хтось зігріва. Не ти , не я …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2011
Звесели мене, вітре,
Своїм подихом свіжим.
І тоді я розквітну
Цвітом яблуні ніжним.
Віджени мою тугу
Десь далеко за гори.
Заспівай пісню - другу,
Забери сум і горе.
Нехай дощик прилине
На хмарині пуховій.
Зросять землю краплини –
Забуяють діброви.
Я візьму твою тугу
І сховаю в долоні.
Не залишу я друга,
Щоб він був у полоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2011
Без тебе знову завітала осінь,
Теплом зігріла бабиного літа.
Дощем прозорим,землю небо росить,
І знову серце, як земля розбите.
Без тебе знову завітала осінь,
Між нами,що було, усе минуло.
А я все добре пам’ятаю й досі,
Образи й кривди всі давно забула.
Без тебе знову завітала осінь,
І цілий світ моя душа голубить.
І срібло сіють світанкові роси,
А серце й досі міцно тебе любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2011
На вікні мороз малює квіти,
Візерунки грають на вікні.
Ніби в хату завітало літо,
І тепло принесло знов мені.
Я зраділа дивним візерункам,
Та не літо, це зима в гостях.
Квіти на вікні як подарунки,
В небі засвітивсь молочний шлях.
Зимонько тебе я привітаю
І у своє серденько впущу.
Хоч холодна ти, я зла не маю,
Пору року кожну я люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267914
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.06.2011
Він ніколи не забуде її очі.Вони випромінювали ніжність і доброту.А при зустрічі опускалися додолу і ніяковіли.
Тарас давно був закоханий в цю дівчину,та все ніяк не міг заговорити з нею.Русява довга коса,блакитні очі,тендітний стан - манили хлопця до себе.Тарас кожного літа приїжджав до дідуся в село на канікули. Дідусь жив один і Тарас ціле літо допомагав йому по господарству.А коли закінчувалися канікули їхав у місто до батьків.
І ось одного разу,коли Ірина набирала воду з криниці,він насмілився і підійшов.
- Доброго дня.Дозвольте допомогти.
-Будь ласка.Погодилась дівчина.Він взяв в руки відра доверху наповнені водою і вузенькою стежиною поніс до Ірининої хати.
-Далекувато ходите по воду.І відра важкі для такої тендітної дівчини.
-У нас є криниця в дворі.Але вже декілька літ ми не беремо там води. Коли ще жив тато,то прочищав її і вода там була настільки прохолодною й смачною.
-А хочете я допоможу з криницею? Мене цьому навчав дідусь.І у вас знову буде своя вода.
-Добре. Відповіла дівчина.
На цьому й розпрощалися.Тарас додому повертався веселий і щасливий.На кінець,про що він мріяв,збулося.
Іринине серце також билося від радості,адже вона давно запримітила цього хлопця.
Високий,з карими очима,чорні брови,кучеряві пасма волосся доповнювали його силует.Ніжний,лагідний голос,добрі слова.Вона давно була закохана в нього та підійти,заговорити не вистачало сміливості.І ось Тарас сам запропонував їй свою допомогу.
Зайшовши в дім,Іринка розповіла мамі,що зустріла хлопця - онука діда Григора,що він її люб'язно допоміг принести відра з водою і пообіцяв допомогти з їхньою криницею.
Іринчина хата стояла край села. Великий садок огортав її своїми ніжними вітами. Алея від воріт потопала в квітах, потрапляючи на неї,людина забувала про все ,вдихаючи дивний запах,що панував на ній. Високі мальви з різнокольоровими пелюстками, гарячо - жовті чорнобривці,різнокольорові айстри,білосніжні ромашки і багато інших квітів запрошували гостей у дім. У дворі красувала альтанка заплетена паростями винограду. Великі грона манили до себе і шептали "з'їж мене".
Мама Іринки, Ніна Петрівна, заслужена вчителька, все своє життя працювала в школі і пройшла свій нелегкий шлях від простого вчителя до директора школи. Її дуже любили діти і поважали колеги по роботі. Це невисока жінка з блакитними очима і добрим,ніжним поглядом від якого віє тепло,брови шнурочком,кирпатий носик,трішки покритий ластовиинячком, дві веселі ямочки на писках і приємна усмішка,яка вселяє в серце доброту,
радість і чуйність цієї людини. Одне, що кидається зразу в очі, так це інвалідний візок...
Декілька років тому, Ніна Петрівна бувши директором школи, поверталася з наради, яка відбувалася в районі. За кермом був її чоловік Микола Васильович, водій з великим стажем.
Вони побралися дуже молодими. Ніна навчалася у педагогічному вузі, а Коля працював шофером. Весіля справили студентське і молодим дали кімнату в гуртожитку. Так і жили, а по закінченні вузу Ніну Петрівну направили працювати в село вчителем математики. Молоду сім'ю зустріли радісно. Голова колгоспу вручив ключі від щойно побудованої хати. І почалось життя, полетіло. Молоду вчительку полюбили діти, з повагою до неї ставилися вчителі Її уроки були цікавими, бо вміла вона до них зацікавити кожного учня.
В сім'ї панувала злагода і любов,потрохи обжилися, обзавелися господарством, а через два роки в родину завітав лелека і приніс маленьке диво з блакитними очима. Доньку назвали Іринкою в честь її бабусі, Ніниної свекрухи, яка померла зовсім молодою, народивши лише свого первістка. Залишившись один з дитинкою на руках,дідусь Іринки не маючи змоги доглядати немовля, віддав його у дім малютки.Так і виховувався малий Миколка у дитячому будинку до свого повноліття. А коли виріс, то пішов навчатися на курси водіїв. Успішно закінчив отримав посвідчення водія, влаштувався на роботу. Там у місті і зустрів свою Ніну.
Коли народилася маленька Іринка, щастю не було меж. Батьки дуже любили свою доньку. Час летів швидко, донька підростала. В школі навчалася на відмінно і мріяла по закінченні, так як і мама, стати вчителькою.
Її сім'я була для неї взірцем. Вона дуже любила своїх батьків і пишалася ними, а батьки пишалися своєю донькою, яка розквітала як троянда. Одного дня у дім прийшла біда. Батьки поверталися з міста, їхали радісні і щасливі, розмовляли. Їхній автомобіль на великій швидкості обігнала інша машина. Дорога була слизькою, нещодавно пройшов дощ.
-Колю, дивись.
Це все що встигла вигукнути Ніна Петрівна. На них летів великий кусок понівеченого металу. Машину підкинуло, в очах потемніло. Більше Ніна нічого не пам'ятає. До тями вона прийшла через тиждень. Весь той тиждень лікарі боролися за її життя. І ось криза минула. Ніна Петрівна відкрила очі і побачила свою доньку, яка зі сльозами на очах усміхалася до неї і цілувала її руки.
- Матусю, рідна, ти знову зі мною. На неї дивилися змучені очі в яких можна було прочитати її думки.
- Іринко, як тато?
Перше, що запитала її мама. Іра опустила очі і як не намагалася приховати при мамі сум, не вийшло. З очей хлинули слоьзи.
- Матусю...
Вона ще й досі не вірила, що її татка більше немає і ніколи не буде.
Ніна Петрівна все зрозуміла...
- Доню, що з моїми ногами ? Я їх зовсім не відчуваю.
Ще не знала Ніна, що в цій страшній трагедії вона втратила свої ноги. Час летів, Іринка кожної вільної хвилини спішила до матусі. На її плечі звалилося все домашнє господарство, допомагали сусіди. Мама поправлялася, але кжного разу, коли донька заходила в палату , із сумом дивилася на неї.
- Іриночко, як же ш ми будемо жити з тобою без чоловічих рук і без моїх ніг ?
- Нічого, мамо, будемо жити.
Через деякий час Ніну Петрівну виписали з лікарні.І хоч інвалідний візок - це невелика радість для жінки, тв все ж з ним також можна щось робити. І вона допомагала доньці чим могла, радіючи що та росте господинею. Ранок зустрів сонячними зайчиками, які стрибали на Іринчиному обличчі. Вночі пройшов дощ, земля парувала. Матіола, насіяна навколо хати, посилала духм'яні пахощі. По дорозі загуркотів трактор. Іринка підвелася з ліжка і подалася на кухню. Випила склянку молока і вже хотіла йти на вулицю, як у двері хтось постукав. Вона відчинила. На порозі стояв той хлопець, що пообіцяв допомогти з криницею.
- Добрий ранок. Ось, як і обіцяв, прийшов. Ми з тобою так і не познайомились. Мене звати Тарас.
- А мене Ірина. Заходь у хату. Молоко будеш ?
- Не відмовлюсь.
Напившись молока, Тарас запитав:
- Ну, показуй, де ваша криниця.
- Ти що і насправді її почистиш?
- Звичайно, якщо ти мені трохи допоможеш.
До вечора Тарас справився із своєю роботою, а Іринка ні на крок не відходила від нього. І раділа, що на кінець їй не треба буде так далеко ходити по воду. Між ними зав'язалася дружба. Багато планів на майбутнє. І якось одного разу Тарас освідчився Ірині в коханні. Вона так раділа, що кохання в них взаємне.Та попереду ще була школа, останній клас,екзамени...
Літо швидко сплинуло і Тарас почав збиратися до міста. Більше вони не бачилися. Тарас ще приїжджав з батьками восени, коли помер його дідусь, та вони так і не зустрілися. На слідуючий день він і батьки від'їхали із села.
З того часу минуло багато років. Ірина закінчила школу, вступила заочно до інституту, вивчилася і стала як мама, вчителькою. Зустріла свого судженого Сергія, народила сина, якого назвала Тарасиком. І кожного разу, коли зачерпала відро води з криниці, то згадувала хлопця, якого вперше покохала.
А Тарас, повернувшись з батьками у місто, не забував Іринку. Та сталось так, що батька Тарасового перевели по роботі в столицю, і сім'я переїхала. В КиєвіТарас закінчував школу, вступив до вищого навчального закладу. Іринка жила в його серці, та насправді була дуже далеко. Тарас мріяв про кар'єру...
Перед навчальним роком всі викладачі в районній лікарні проходили медогляд. Ірина зайшла до кабінету. В очах лікаря вона помітила неспокій.
- Сідайте, будь ласка. Скажіть, Ірино Миколаївно, вас турбують нирки?
Вона трохи помовчала, а тоді запитанням на запитання відповіла.
- А звідки ви знаєте?
Лікар вдихнув повітря із сумом прочитав її діагноз.
- У вас, Ірино Миколаївно,на нирці пухлина і її негайно потрібно видалити.
Додому не йшла, а летіла. Враз за одну секунду пролетіло усе її життя.
- Як же так? Чому саме вона? Чому саме її сім'ю переслідує нещастя?
- Ірино, що з тобою?
Мама запримітила, що з донькою не все гаразд. Зі сльозами на очах донька розповіла все мамі. З роботи прийшов Сергій, почувши цю розповідь, почав заспокоювати дружину.
Негаючи часу, вони поїхали в область до онкологічного диспансеру на обстеження. Вирок прозвучав однозначний. Гаяти часу ніколи,негайно потрібно оперувати.
В лікарняній палаті стояла задуха, хотілося хоч ковток свіжого повітря. Дні ніби зупинилися,час стояв на місці. Ірину готували до операції. А зробити її мав досвідчений професор з Києва. Всі з нетерпінням чекали його. І ось по коридору поповзли чутки:
- Приїхав.
Ірині скоріше хотілося, щоб усе це скінчилося. Вона думала про Сергія, сина і матір. Як же вони будуть без неї. Її думки перервало скрипіння дверей.Вона підняла голову і побачила, що до палати зайшли лікарі. Одного з них вона знала, інший був незнайомий.
- Ну, де наша хвора? - Ще з дверей промовив професор.
- Це я - Відповіла Ірина. Та коли він підійшов ближче, то закам'янів. На нього дивились ті ж самі блакитні очі, які він не забував ніколи.
- Ось, знайомтесь,Ірино Миколаївно, це професор із столиці Тарас Григорович. Він і буде робити вам операцію. - Промовив лікар.
- Ірино, невже це ти? Скільки років минуло, і така зустріч.
- Не хвилюйся. Все буде добре, завтра оперуєм.
Ірина ніяк не могла заснути. В голові було лише одне - " жити ". Думками вона вже зі всіма попрощалась. Їй було шкода свою стареньку маму. Яка без її допомоги зовсім не справиться, шкода, що не зможе зустріти свою старість зі своїм люблячим чоловіком, не побачить невістки, не діждеться онуків. Одна думка змінювала іншу, так і ніч минула. Лише під ранок, вже знесилена від своїх думок, Ірина задрімала. Її розбудив голос медсестри, яка зайшла до палати, щоб зробити укол.
- Ірино Миколаївно, час прокидатися.
Операційна зустріла холодом. Лиш великий абажур з багатьма лампочками навис над нею і світить так яскраво, як світить сонце. Операція розпочалася. На коридорі сидів засмучений чоловік із сином. Вони мовчали і чекали. Кожен про себе благав Господа не забирати дружини і мами до себе. Вони сиділи, мовчали і молилися у душі, просячи здоров'я.
Двері відчинилися і звідти вийшов Тарас Григорович. Він підійшов до рідних хворої і з якимось страхом в очах не знав, що казати.
- Професоре, як вона?
Він витер своє обличчя і почав розповідь.
- Розумієте, ми призупинили операцію. Виявляється, коли розрізали, щоб видалити хвору нирку, то жахнулися. У вашої дружинт лише одна нирка... і та хвора. Сергій зблід від почутого.
- Професоре, що ж робити?
- Потрібна донорська нирка.
Та де ж її було взяти? Часу не було на роздуми.
- Візьміть мою,- промовив Сергій. Коли перевірили аналізи, виявилося, що його нирка не підходить, а більше ні на кого розраховувати. Тарас Григорович сидів у кабінеті і роздумував. У голові промайнула думка.
- А що, якщо...
Він миттю зателефонував своєму найкращому товаришу в місто Київ і попросив його негайно приїхати.
- Що трапилося?
Він розповів йому всю ситуацію.
- Добре, завтра виїжджаю...
З'ясувалося,що саме нирка професора і підходить хворій.
- Тарас Григорович, чому саме ви хочете так вчинити. Адже зовсім чужа людина, а ви робите подвиг.
- Іване Петровичу, я так вирішив і саме ви зробите цю операцію. Я вам довіряю два життя - своє і Ірини. А чому? - розповім вам пізніше.
Операція пройшла успішно. Минув і реабілітаційний період. Нирка прижилась і працювала. Тарас Григорович теж почував себе добре та зустрітися і поговорити їм з Іриною так і не довелося. Лише великий букет червоних троянд лежав у неї на тумбочці і записка, в якій було лише декілька слів: "Живи, Іринко, довго. Я завжди пам'ятатиму тебе. І не забуду твої очі..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267911
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.06.2011
Кажуть,що дерева також плачуть,
Коли вітер шарпає за віти.
Листя облітає і шепоче:
Пожаліти треба, пожаліти.
І в житті буває, як в природі:
Хтось кохає, хтось не розуміє.
І трапляється, що при нагоді,
Ображає, а тоді жаліє.
Вітер вщухне – і дерева стихнуть,
А туман так ніжно обіймає.
Я стою в природній таємниці,
Згадую тебе – тебе немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2011
Я думала,що музика кохання
Була написана лише мені.
І серце, що жило тяжким чеканням,
Як камінь,що лежить на морскім дні.
Метеликом летіла я до світла,
Цим світлом був для мене любий ти.
Ти пам’ятаєш,як черемха квітла,
А я вдихала присмак гіркоти.
В своєму світі я жила чеканням,
В моєму серці подих був лиш твій
Я вірила , що прийде ще кохання,
І десь далеко зникне сум і біль.
Своє обличчя підставляла вітру,
Дивилася на зорі уночі.
Коли в руках тримала я палітру,
Пекло у серці полум’я свічі.
Та я віршами зігрівала душу,
Свою надію в серці берегла.
Бо я живу на світі й жити мушу,
У Бога віра додає тепла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2011
Я не можу сказати «прощай»
Відлетіти у далі далекі
Не цінуєш кохання, а жаль,
Бо воно наче крила в лелеки.
Я не можу сказати « прощай»
І забути назавжди про тебе.
Про кохання шепоче наш гай,
Шле неспокій захмарене небо.
Йдуть дощі, замітають сніги,
Та кохання вбивати не треба.
І зникають під снігом сліди –
Знову плаче зажурене небо.
Я не можу сказати « прощай» ,
Бо лишилось у серці минуле.
І промінням блищить водограй
Що було у житті – не забула.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2011
Сьогодні я потрапила в безсоння,
Думки про тебе не давали спати.
Забрала образ темна ніч сьогодні
І цілу ніч примусила страждати.
До сходу сонця буду чути звуки,
Які на струнах арфи в серці грають.
В своїй уяві відчуваю руки,
Які мене так ніжно пригортають.
І б’є у груди спомин із далека,
Я бачу смуток у твоїх очах.
Немов з пораненим крилом лелека,
Так, як і я, виборює свій шлях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2011
Життя – одне на цій землі,
Цінуймо кожну його мить.
Бо пролетить, як в небі журавлі
Тоді лиш в серці нашім заболить.
Той біль з минулого прийде,
Згадаєш свій життєвий шлях.
А восени листочок упаде
І слід сльоза залишить на очах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267270
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2011
Вплітає зорі ніч у твої коси,
Блищать алмази у сумних очах.
Ти йдеш травою де холодні роси,
Легенька шаль у тебе на плечах.
Ступаєш ти і ноги твої босі,
Торкаються холодної роси.
Розвіює легенький вітер коси,
Ти йдеш у ніч чарівної краси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2011
Засяяла в небі далека зоря
Ясний місяць у небі з’вився,
Доносилась пісня кохання здаля
Світанок водиці напився.
Як хочеться впасти в обійми твої
І смаку кохання відчути,
Як місяць дарує кохання зорі,
В обіймах твоїх лише бути.
І сонцем зігріті хай будуть серця,
Вогонь хай у грудях палає.
Кохати і з вірою йти до кінця,
Закоханим зіронька сяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2011
Туманом синім стелиться земля,
Осінній дощ шле прохолоду.
В далекім небі мерехтить зоря,
Самотній місяць дивиться у воду.
Зоря – це я , а місяць в мене – ти ,
Вода твій образ відбиває.
Шепчу в своїх думках прийди , прийди,
Та ти мовчиш , тебе немає.
Мій погляд, як далекої зорі,
Не в воду дивиться, на тебе.
Я сонцем усміхаюся тобі,
До серця прихиляю небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2011
Літо принесло тепло,
Зустріч, кохання і море.
Червнем взяло й повело,
Мене на ромашкове поле.
Літо принесло любов,
Смак поцілунку хмільного.
Липень заглянув в вікно,
Я усміхнулась до нього.
Літо принесло печаль,
Я сумувала без тебе.
Серпень мене зігрівав,
Падали зорі з неба.
Літо – це хвиля води,
Яхта на морі й вітрила.
Я довіряла тобі,
І від тебе того ж хотіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2011
Засяяла в небі далека зоря
Ясний місяць у небі з’вився,
Доносилась пісня кохання здаля
Світанок водиці напився.
Як хочеться впасти в обійми твої
І смаку кохання відчути,
Як місяць дарує кохання зорі,
В обіймах твоїх лише бути.
І сонцем зігріті хай будуть серця,
Вогонь хай у грудях палає.
Кохати і з вірою йти до кінця,
Закоханим зіронька сяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2011
Подаруй мені осінь,
Зачаровану й ніжну,
З золотим листопадом,
Що злітає з дерев.
Подаруй мені осінь,
Хризантем білосніжних
Заплети мені в коси…
Я чекаю тебе.
Подаруй мені осінь,
Калинове намисто,
Ніжний свій поцілунок,
І усмішку свою.
Подаруй мені осінь,
Обніми мене ніжно,
Заспівай мені пісню,
Бо тебе я люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2011
Небесний зорепад,і небо сяє
Алмазами кохання і добра.
Холодна зірка лиш тобі моргає,
А ти зігрітись хочеш,та дарма.
Ти губишся у сяйві зорепаду,
Летиш думками у небесну даль.
І силует його зустрінеш радо,
Хоч він тобі подарував печаль.
Ти ту печаль змотала у клубочок,
І додала краплиночку добра,
Переплела волошками віночок,
Впустила в серце крапельку тепла.
І знову серце ожило,розквітло,
А з ним прийшло кохання чарівне
І стрепенулось від стрімкого вітру,
А він в країну щастя понесе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2011
Роки летять, так швидко, безупинно
І ми не вернемо їх більш назад.
Неначе журавлі у небо линуть,
Курликанням прощальним клекотять.
І враз життя неначе в серіалі,
Його перелистаєш ти за мить.
Дитячий крик в пологовому залі,
Життя нове прийшло в цей світ.
Щасливі очі доброї матусі,
Смачне і тепле молоко.
Букет троянд подарував татусь мій,
А я вдивляюся в старе кіно.
Ось вже з’явилася колиска на екрані,
І колискова мами ожила,
І ти летиш в незвідані ще далі,
Вдихаєш смак дитячого життя.
Ось перше слово, перші твої кроки,
І мами усмішка щаслива на лиці,
Попереду багато ще мороки,
І не одні ще порвані штанці.
Гортаєш знову сторінки щасливі,
Алфавіт, цифри і твій перший клас.
Блакитне небо, сонце сяє в мирі,
І перша вчителька турбується про нас.
Вона наставник й добра жінка,
Нас повела дорогами знання.
Тарас Шевченко , Леся Українка
І українська мова солов’я.
Летять роки й дитинство відлітає,
Вже юність нам постукала в вікно,
А на екрані брат твій підростає,
Ти естафету передав йому давно.
Мигнула знов сторінка на екрані -
Ти вже тримаєш атестат.
Перед тобою юність відкриває далі,
Вже інститут, робота і ні крок назад.
А ось твої найщасливіші миті,
Та,найдорожча, яку ти зустрів.
І вже самотність почуттям розбита,
Кохання вам дарує голубів.
Заграла музика із вальсу Мендельсона,
І ти обручку вже коханій одягнув.
Ночі в коханні потяглись безсонні,
І цей щасливий день ти не забув.
І знов твоє життя пішло по колу,
Вже тато ти і в тебе росте син.
І кумом став для тебе друг Микола
І в цьому світі ти вже не один.
Ось так летить життя, спливає,
Воно до нас не вернеться назад.
Все , що минуло, звідти не вертає,
Лиш знов у небі журавлі летять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2011
Дощем омита дорога,
Слізьми – мої почуття.
Віра – лише у Бога,
Кохання – на все життя.
Образу терпіла й прощала,
Хотіла, щоб ти зрозумів.
Сльози гіркі ковтала
А ти співчувати не вмів.
Серце билось щоночі,
Просило,мене зігрій
Не закривалися очі,
Було багато надій.
Світила зірка у небі
Місяць її колихав.
Кохання лишилось без тебе,
Ти жорстоко його розтоптав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2011
*************
Туманом сивим встелена дорога,
Шукає місяць стежку до зірок.
Забилось серце, на душі тривога,
Я йду стежиною роблю за кроком – крок.
Тебе шукаю – загубивсь в тумані,
Знайти не можу, бо тебе нема.
Я простягаю руки – вся в чеканні,
Навколо мене тиша лиш німа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2011
Дві долі злилися в одну,
Дві долі –це значить єднання
Нестрашно обом їм в грозу –
Бо їх зігріває кохання.
Хай дощ проливний за вікном,
Хай холод пронизує душу.
Дві долі злилися в одну –
Їх спокій ніхто не порушить.
В серцях їх вогонь пломенить,
А джерельце в очах іскриться.
Дві долі злилися в одну
І сон їм хороший насниться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2011
На крилах кохання до тебе летітиму,
На крилах кохання тобі лиш співатиму,
І зіркою з неба тобі лиш світитиму,
І серцем своїм лиш тебе зігріватиму.
Для тебе ромашкою в полі цвістиму -
Всі краплі роси я зберу у намисто.
З тобою на крилах кохання полину,
Туманом для тебе стелитимусь чисто.
Тебе лиш одного я довго чекатиму,
У травах квітучих тебе виглядатиму,
Зустрівшись з тобою, тебе берегтиму,
Не зраджу кохання, ніколи не кину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2011