| Сторінки (10/940): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
зима – форма
довершено-геометрична,
зразкова поема
класична…
… полірована
біла крізна мармурова маса –
окремішня, вирізьблена детально,
виокремлена досконально
навколишня
монументальна краса…
…летять сніжинки –
відточені однозначні слова…
зима – королева,
вивірено красива…
вальдґла́сово-криштале-ва
Тадж-Махалу
доцільність і рація,
мистецтва –
погребально-пишного – ілюстрація…
найелегантніші лінії
пишуть на теплих шибка́х
холодні інії…
метушливе життя –
зупинене, сховане-сковане,
дорогими блискітками розцяцьковане,
найкращими намірами контрольоване…
…метушливе життя –
допитливе, як дитя:
цікаве собі самому –
віднаходить себе у всьому
життя
хаотично – без толку і без пуття
проникає і виникає скрізь і всюди –
рослини-тварини-комахи-люди…
спонтанне-просте:
куди гляне – бринить щось,
прокльовується, сходить-росте-цвіте
о весняній порі –
хоч і на цвинтарі,
поміж плит мовчазних граніту,
травинкою кволою –
спішить заявити себе світу,
хай на хвилину
перед тим,
як між гранітів спрагло загине…
…зима –
Тадж-Махал,
збудований на упокій літу,
із мармуру, сердоликів-
я́шми-кришталю́-нефриту,
меморіал –
то́му, що недожито,
але – прожито…
сніжинки – реінкарновані квіти
зима-літо –
усе належить Життю:
Герда – з її крихкими
трояндами
нетривкими
і Кай –
з його кришталевою «ВІЧНІСТЮ»
10.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634802
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.01.2016
для кого лютий,
а мені – хороший…
коротший…
хоч як там – а коротший на два дні!
два дні –
два плав-ні оберти планети
весно моя, матусю рідна,
де ти…
кричу на пробі із глибин,
холодною доцільністю заметена…
занесена...
весна...
вес-на
09.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634575
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 09.01.2016
сніг
засипає вчорашні стежки –
відшкрябують
попримерзлі останки ночі
двірники́ –
міські жайворонки,
світанкові романтики…
заважають спати –
то чому і не вийти б усім
із теплої хати –
допомогти…
удо́світники-двірники
бри́жать довгу фату зими
по білому білими складка-ми
вінчальної
зимово́ї краси
на́звані розмай-ко́си*…
короткі
у двірників сни –
стежечкою до весни
08.01.2016
*РОЗМА́Й-КОСА́, розмай-коси, чол., етн.,
заст. Брат нареченої, який
розплітає їй косу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2016
«…І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…»
(Т.Шевченко)
міським
рафінованим
«аристократам»
часто доводиться вибачати
мову нечесану –
домоткану-суконну,
(… їден …акурат… шкло…) – простувату
селюків неосвічених – мами-тата
міщани-аристократи…
перед тим, як мову «бабціну» зневажати,
не зайве і пригадати,
що й нині ви «а-а́каєте з москаляли,
як пшикали і цвенькали з ляхами…»
…а неосвічене село
санскритну мову розвивало
і зберегло…
…Бог розмовляє з людьми
живими народними мовами –
Аристократами Духа
любовно-бережно унормованими
незамули́ме джерело…
слова – енергія жива:
у єдності-рідні́ –
і бабціні, і словникові,
і новоя́влені…
07.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634061
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.01.2016
у японців є поняття –
борг увічливості:
доброчинцеві
до решти життя
виявляється у́чта* -
усілякі сердечні почесті
борг добровільної вдячності,
ґречності-чемності
там
за добро не віддячують злом,
але й доброчинець
за по́даний прохачу́ гостинець
неодкупним васа-лом
не вважає свого боржника –
«…ліва рука
не знає, що робить права рука..»
06.01.2016
[i]*у́чта, и, жін., рідко. - Пошана.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633795
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.01.2016
вимітає ранок
за поріг зірки,
наче зі столу
змітає додолу
хлібні одро́бинки –
ребром долоні...
у пучки зібрані
промені
ко́хії-віниччя -
од вікна метуть-коливаються,
у соснові ущелини ночі
сяюча
зіркова малеча
закочується-
ховається
кіт
обережно торкає лапкою
дрібну бісери́ну-зірча –
день зустріча:
перекочує-грається
05.01.2016
(кохія - на малюнку - називають
ще віничам, бо роблять із гілок
цієї красивої рослини віники
для господарських потреб)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2016
до сих пір науковцям
не далися факти –
за́для якої мети
на Землі появилися кві-ти…
невже –
заради самої лише Красоти?..
05.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633628
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.01.2016
ведмежою шкурою,
розкуйовджено бурою,
розпинаєшся на вікні,
як у страшному сні…
темрявою нацькований,
рукавом заса́леним-
засмальцьо́ваним
заяло́зити пнешся шибки,
аби-но стерти з вікна зірки
ополонки,
як не заплющені мертві очі,
замурувати кригою хочеш,
у безпро́світь затюкува́ти
льняним-коно́пляним клоччям
ма́рні твої намаганки:
на небі – зірки,
а у шибках віконних
так-но відбит-ки…
05.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633594
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.01.2016
великими
призвичаєно називати
людей,
чиї інтелекти крилаті…
научають безкрилих літати,
смерть із атомів діставати,
досконало слова складати –
душами владарювати
справді великих людей
(серед них –
мама і тато…)
бачила проз вікно нашої хати:
ідуть вони стежкою,
обіч якої –
вишні-груші, клени-жасмини крислаті
гілки,
як опущені жи́лаві руки,
дуги-а́рки
над стежкою низькуваті
великі люди
ідуть стежками
попід живими
гілками-а́рками
і часто доводиться їм
низько голови похиляти,
кланятися деревам –
як до рівних рівні –
шану-честь виявляти…
було
світло мені
свідком у божнику́-вікні
велич людську споглядати
…і собі на стежку ту вийшла –
смішна і мала,
і стара́нно до кожної гілки –
без потреби –
голову низько схиля-ла…
зависо́ко
пливли наді мною крислаті крони –
живі зелені небесні дзвони
деревам – оддавала поклони,
засвоювала урок
непоказної
людської величі і доброти́
...хоча до найнижчих гілок
іще нам рости і рости…
04.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633361
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.01.2016
(із-під руїни)
…стрімко возносяться в небеса
стараннями Геліоса
роззолочені куполи-бані,
на підмостках – прелюдії-фуги органні…
під склепіння – хорали-хори…
у́смішка і плющі Терпсихори
ізнадвору –
архітектурні тонкощі: фриз-карниз,
витинанки-узори…
архітрави -
на головах утримують канефори:
розводять собою у просторі верх і низ
…у неймовірному
внутрішньому напруженні,
зовні –
довершені і спокійні,
за античною модою убрані –
у протива́зі постійній
уста́леному тяжінню землі –
підпирають
ба́лки перекриття –
канефор ансамблі
у канефор – ізвідкіль почуття?..
вони кам`яні…
підмайстра́ми
із граніту тесані…
зваяні*
архітрави-карнизи
ілюзорно легкі-крізні́
то́впляться
канефори – натужно усміхнені:
на го́ловах – кошики
кам`яні…
у кошиках –
виноград і квітки́…
кам`яні…
…квіти
символічно зірвані,
переплетені у вінки,
і соковиті
солодкі фрукти –
насолод об`єкти…
і бажань пропорційної красоти
об`єк-ти
31.12.2015
*зваяні (ваяти) - будемо вважати запозиченням))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2016
прекрасний прогноз, що ночі і дні
і надалі теплими будуть у грудні,
(а дні – до того ще й сонячні!..)
а́ле більше радості
у коротенькій прозовій інтернет-новині́,
що «ні один український воїн
не поранений і не загинув сьогодні»
на війні…
на війні…
25.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631339
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.12.2015
…вже народився Ясен-Світ,
а на газоні, під стіною,
бетонною,
ще лілові́ють хризантеми – живі…
живі!
зимо́, за тепле милосердя і пощаду,
віват тобі – привіт!..
25.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2015
увечері
ву́личні ліхтарі
налаштовують струни на Орфеєвій Лірі*-
бандурі
у порожньому бенуарі –
висока-струнка́,
у чорних мокрих шовка́х –
Еврідіка,
у чорних ко́сах – чорна троянда-при́шпилька…
на розгорнутім небі – перші бліді зірки,
як на папері потертому вицвілі нотні знаки…
…лункі звуки
паличкою по пюпітру –
починається п`єса ночі увертюрою вітру
до ранку вуличних ліхтарів –
німа симфонія:
на завіконній чорній мокрій шовковій шторі –
тінь моя
23.12.2015
* Сузір’я Ліри зображує той музичний інструмент,
на якому нібито колись грав Орфей
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630816
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2015
[i]якщо довго вдивляєшся у безодню,
то і безодня починає вдивлятися в тебе
(за Ф.Ніцше)[/i]
давні печалі, жалі́ старі,
як усохлі дерева на цвинтарі:
гілки-стирчаки пообсіли ворони
суворі,
набундючено-відсторонені,
наче погруддя вмуровані
як шашіль,
печалі ку́льтові наші –
розточують
сухостої душі
дрібні личинки-провини –
точать до серцеви́ни…
…у безтурботному лузі,
у горбочку-крото́вині,
заховала жменю розбитих ілюзій,
напровесні
посадила кущик холодної м`яти –
на горбочку-кротовині –
і тобі, й мені
при нагоді щоб за́тишно споминати…
пташка яка
випадково крилом торкне,
м`ята спомином свіжим війне:
перед осінніми вічними зливами –
були ж ми
сонячними і щасливими…
…куди вдивляється пильно душа –
така її ноша…
18.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629563
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.12.2015
зе́рна житні –
по свіжій ріллі
дбайливо засіяні,
лежать, золотаво-світлі,
на глибокому чорному тлі,
вира́зні,
як на нічному небі зірки –
дрібні
звіддалеки́…
у візерунки випадком зібрані,
довершені,
благообра́зні…
зерна житні
із полону мішка
упевнено звільнені,
із ковшика
лагідної долоні –
рухом «од себе» правиці-руки –
довільно
по чорній ріллі густо розвіяні,
позапада́ли у оксамитові борозе́нки
і ямки-заглибинки,
наче зірки…
наче атоми –
скрізь і всюди,
наче ми –
на поверхні Землі – люди…
«…коли сіль ізві́тріє,
то чим її насолити?..»*
отак і я, отак і ти –
зробив усе, що ладен зробити,
та на власні посі́ви уплинути,
щоб їм прорости-зійти,
ніяк не можеш:
тільки чекати,
сподівання свої покладати –
уповати,
на Творчість Божу…
сонце-небо –
рілля волога:
хто спонукає зернину проснутися і прорости?
великий секрет в-усьому-присутності-Бога –
простий:
кожній окремій зернині усереди́ні себе
да́но
ЗНАТИ ЯК – і ХОТІТИ…
тому і зійти
так само я
так само – ти
«…дерево
тільки Бог МОЖЕ зрости-ти…»**
15.12.2015
* Євангеліє від Матвія, розділ 5,
український переклад Івана Огієнка
** із французької поезії другої
половини 19 сторіччя (імені конкретного автора,
на жаль, встановити поки що не вдалося мені…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628871
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2015
рілля –
за хвилею хвиля,
розгойдана плугом земля –
бо́розни-гребені
лискучі-масні́,
чор-ні…
хви-лі,
у безчассі застиглі –
гіпотетична
Матерія Вічна –
метафізичний прообраз ріллі…
од Початку Велике Все
у чорний Простір засіяне:
космічне-земне,
ненароджене-потенційне
до Пори до Часу бере́жене,
хо́ване –
неврече́вле-не…
Абсолютне Все…
знерухо́мілий океан ріллі –
чорні свої
застиглі хви-лі
непорушно несе
у вічній Тиші і Спокої…
у бездонних,
непроглядно чорних
його глибинах
усіх речей – форми і суті
сплять, до часу невидимі і забуті…
яко спить у ріллі насінина –
майбутнього літа паростки і врожаї майбутні
у теплій чорній пахучій пухкій ріллі
є все, що МОЖЕ зійти весною
і за літо вирости на Землі…
…сонячний промінь, як Світла Ідея,
одкрита Істина – Алетейя,
обере випадкове насіння-зерно́
і проснеться у зародку, і явить себе «із нічого» воно –
до сходу і цвіту,
до врожаїв літа…
непорушна осіння жива рілля –
колисанка-лю́ля…
Вічне Лоно – Матерія…
отака
аналогі-я
…Алетейя…
10.12.2015
[i]*Алетейя – Істина у своїй одкритості[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627520
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 10.12.2015
я – озеро… пелюсткою плеса
вбираю у себе поза́хідні небеса:
неповторна Краса!
я – небо… милуюсь на себе
у дзеркалі плеса:
час не тече, його тут нема,
лише кольорів неймовірна
переливчаста гама…
я – озеро-небо… окраса долини,
її
блакитно-рожевува́та перлина…
я – Небо, Озеро і Долина –
Перлина і дво-доло́нчаста Скойка:
кожна піщина, берегова трави́на,
кожна химерна хмарина,
розпливчаста-нетривка,
відті́нок-су́тінок, кожна хвиль-ка,
нерозчу́тно бринка́
...сферично двоство́рчаста,
навзає́м-відобра́жена ской-ка...
я – сонце, кали́ново стиглий рубін,
по ледь проторо́ченім двополо́тнищу голубім
до горизонту уявного котиться –
саме́ назустріч собі:
і небесне, й озерне – сонця́
на умовній лінії плеса зустрінуться,
доторкну́ться,
взаємопроникнуть і поєднаються -
у одне зіллються…
я – приозе́рного каменя
першосвідома глибінь,
тактильно-чуттєва його поверхня
і водночасно – сам-увесь камінь…
я – Душа, що полоще ноги у небі-озері,
я все – що бу́де ще,
зараз є і колись було…
я – діадема, і Той, Хто вплітає у діадему зорі,
і Хто возлагає її мені-Душі на чоло:
я – увінчана Духом Душа,
Любов`ю сяюча Тиша,
і Давид, і псалом,
чоло Душі і діадема зоряна над чолом…
у щедротах Божої повноти –
я –
ен-вимірно-всеможливі безмежні Світи…
і
між одкритих Світів непроникна умовна лінія –
я…
19.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2015
…не лови риби
понад власні шлунко́ві потреби –
розумно обмежуй
пожадливу хіть;
мимохідь
не розтоптуй отруйні гриби,
не ламай дере́вам гілок,
не обривай листя-квіток –
знічев`я чи несвідомо
зла не чини нікому-нічому…
як во́ди земні –
знай: і для тебе встановлені межі,
не визбируй зайве гриби,
не виловлюй риби
над життєві свої потреби
так виходить із висоти Неба,
що занадто багатства земні,
понад міру надбані –
не по праву тобі належать,
надмірні багатства твої –
у інших одібрані,
крадені,
комор і стаєнь істинні хазяї –
ті, хто трудилися примусово –
підневільні раби твої …
інші сіяли, ти пожинав –
крав,
облудно привласнював,
паразиту-вав,
закони Природи порушував,
плюндрував
…усередині кожного – ва́ги
двоча́ші…
самі розкладаєм на чаші діяння наші:
на одній – задоволення і розваги,
на іншій – розумна міра, освідомлений піст* –
духовний Розвиток-Ріст;
на одній зазначено «пекло», на іншій – «рай»:
традиційно і трафаретно нехай,
але – знай…
…не розтоптуй знічев`я гриби…
не лови понад міру риби…
а втім,
на глас, у пустелі волаючий, не зважай,
само-вільно собі обирай…
16.11.2015
* освідомлений піст: сенс посту полягає не у відмові од їжі, а у відреченні від її значущості, у розумінні того, що твоє-моє життя насправді од неї не залежить (Михаїл Зарєчний «Квантово-містична картина світу»)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621472
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.11.2015
у са́мозану́ренні
одкрилось мені,
що чоловік і жінка -
взаємоспівмірні,
різні,
але од Начал - значеннєво рівні
Єдиного Задуму
світотво́рчий ди́птих:
чоловік і жінка –
наче вдих і видих…
…із опонентом
пого́джуся залюбки,
якщо зуміє хто –
не вдиха́ючи – ди́хати...
видиха́-ти…
і навпаки
13.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620752
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.11.2015
кожна
окрема
людина
співмірна зо Всесвітом
а́ле - не всі гуртом…
спільно з людським гуртом
кожна
окрема
людина
співмірна
із усере́днено-статистичним людським світом –
ілюзорно сприйнятим,
на масу загальну поділеним і відбитим:
мат-ри-ця
усереднено-трафаретною сниться…
а кожна окрема людина
зо Всесвітом пропорційно-співмірна…
…навіть спільна дорога в Небо
пролягає окремо для кожного «усередині себе»
13.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620740
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.11.2015
установив на підошві
тесаний дерев`яний каркас –
є
дерев`яний каркас
усередині кожного з нас…
заради пропорцій і майбутньої стійкости,
укріпив на каркасній основі
два соснові,
збиті
із розпиляних планок, хрести…
насипав гіркою сірої глини,
набрав у струмок води,
дарував стека – дерзай, дитино,
учися ліпи́ти –
досконало-детально виліплюва-ти!
себе-Людину -
за абсолютним Образом і Подобою завершити
тружда́юся-вчуся: мислю-думаю-відчуваю,
і зосереджено, і відсторонено споглядаю,
пробую-не виходить – знаново починаю,
знову і знову
старання мої глиняні – на каркасну Твою основу
накладаю,
на Зразок роздивляю, здогадуюсь-помічаю,
у всеможливих ракурсах невидиме підмічаю –
подобу до Образу наблизити чаю
надійна і лагідна
Майстра уважна Рука –
благословенна
кожна Твоя підказка...
поправ-ка…
…полишивши
власні станки́,
порозкидавши даровані сте́ки –
натовпом доокруж
незвані зібралися неуки-
критикани-помічники:
усе їм невгода, не-так-не-туди…
до особистого творчого Росту,
заклич їх, о Господи!
бо кожному
уділив удосталь глини-води
і надихнув на Труди…
усі ми
сотво́рені недовершеними,
так само я, так само ти –
із власного хисту і волі
покликані Розвиватися і Рости,
себе – до Образу і Подоби,
у співтворчості з Богом – довершува-ти
удвох: тільки-но я і Ти…
до світлого Лика – серцем-лицем…
Розвиватися і Рости
у співтворчості із Творцем
06.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618808
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.11.2015
«даруй усім вухо – слово тільки обраним…»
[i] (за Шекспіром)[/i]
із абстрактної сфери Ідей –
до кого хочеш ти догукатися?
– до людей…
усе-таки – до людей…
месіанство... сугестивний порок…
справжні поети
устрімляються до зірок…
зірки – мудрості вчать,
тим,
що слухають і мовчать…
05.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015
у стільника́х пам`яті –
підсвідомості-ноосфері Планети,
кожній хвилі наступного на біду –
у чару́нках спільного досвіду
зберігаються усеможливих доль
трагічні сюжети…
у чарунках –
сюжети людських пережитих доль:
до найдрібніших деталей збережена
кожна трагічна
чи драматична любовна роль…
і справжня-реальна,
і для розваг натовпу - вигада-на...
за порядком космічної рації –
у планетній пам`яті
«ніхто не забутий – ніщо не забуто»:
лютих заздрощів низькото́нні вібрації,
на шиї зашморг – минулого емоційні пута
тиранія натовпу-більшості,
зотліті у прах традиції –
у кожнім но́вім житті
ми –
зло́чинами минулими –
наперед ніби про́кляті
розі́пну-ті
тенета минулого
заважають людству розвиватися і рости:
отак-о «гріхи батьків –
спокутують діти»…
і ми…
і за нами…
і – за наши-ми…
дітьми-онуками…
…повними
бездумними при́горшнями
насолодно-збочено у півсні-забутті
черпа́ють мистці-поети
епох спорохня́вілих трагічні любовні сюжети –
і безкінечно вмирають у муках усі ці
королі-принцеси-ромео-ждульєти –
вічні страждальці і душогубці…
і захоплюють за́ново й заново трагічні сюжети –
у мільярдах чарунок-свідомостей відбиваються
і повторюються-відбуваються…
мертвого еманації –
минулих пристрастей вібрації-варіації…
до мети
неможливо
задо́м-наперед дійти...
так і надалі?
тупіт глухий мільярдів позби́ваних ніг?
ста́да сліпого гнаний по колу безпросвітний біг?
і ніякого
злету якісного –
по спіралі…
так і надалі…
…Вавилон-то упав, та, виходить, збережена
вавилонська вежа…
у підступній змові-затії
наступниці вавилонської – двогла́вої Візантії
04.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618269
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 04.11.2015
наче великі дивні птахи́
попа́дали
на коробочки-прямокутнички –
на сільські хатки
білотілі,
і опустили
дивні птахи
сині-зелені-вишневі крила
над хатами – яскраві дахи…
подекуди ще
і старі прозираються крила –
під кислотним дощем
оцинкована радість їхня давно зіржаві́ла
…трапляються і солом`яні –
явища рідкісні,
хоч ізда́леку романтичні,
але не такі практичні…
а, може, стріхи житньо-солом`яні
так-но сняться мені…
змоклі-самотні-сумні
крила жалю зелені…
заломані-стомлені,
сосновими кро́квами
на докір у небо встромлені:
безсилі до́кори –
до пори…
…над руїною втрати – зелений дах,
розпластаний каменований птах
02.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617825
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2015
на газоні – вишня,
крона, густа і пишна;
поруч-ізблизька – стіна всевишня:
вікна, вікна, балкони –
ідеї панельної бетонні клони
пливуть за вітрами
тендітно-розсипчасті гілочки
романтично-вишневої стрижки-зачіски
…поночі-ж-вечорами
мерехтять у зачісці-кроні
вишні, що коси́читься на газоні,
несподівані вогники –
наче го́рні зірки,
линуть із вікон-балконів,
дотліваючі на льоту, недо́палки…
31.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617341
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 31.10.2015
1. ПЕРЕДЧУТТЯ
…виникло тихе,
лагідне передчуття
золотого… сонячного…
орео́льного ніби кола-круга…
безкорисливого
несподіваного давно
щирого друга…
чогось простого і чистого
я́сного і наївно-врочистого
полохливе
щасливе передчуття
радісного співіснування,
взаємо-світлого-співжиття
2. ПОДІЯ
заплутана
у стропах пухового парашуту
насінина кульбаби-молочаю
добралася і заглянула
у мою,
павутиною до висоти прикуту,
віконно-одкриту келію –
невагома-прозора
явилася несподівано
перед, устромленим у вікно,
моїм відстороненим зором
зависла у леті на мить –
не летить-не вита,
і ніби вира́зно говорить,
і ніби спішно пита:
«…може,
допоможете – де б знайти
хутко у вас тут себе засіяти?..»
«у нас тут? – о... ні…
у нас – ні…
хіба, знадвору десь, на підвіконні,
у якійсь випадковій заглибині
у бетоні,
чи тріщині
на стіні
одвісній…
а у нас – ні…»
3. ПІСЛЯСМАК
вітер дмухнув-проли́нув
і безслідно зніс насінину
післясмак утрати
зяє по́рожньо у вікні
і у мені
післясмак -
ніби стало щось зовсім не так
14.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2015
на балконі – синички
забивають латунні гвіздки
у кОбальтові ранки…
смакота!
на саморобному столику
гарбузові біліють зе́рнята –
кличуть
синичок…
справна злагоджена робота:
акуратно ви́дзьобані лушпайки́ ,
як пелюстки,
може, у небі десь одцвіли ромашки…
на балконі синички
забивають латунні цвя́шки –
гарбузо́вим насінням смакують ласо
…а чи вродили цьогоріч соняш-ни-ки?..
осе дорозви́дниться і піду –
треба повнити
зернові́ наші запаси –
уся зима ще
попереду
12.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2015
наливається
світла цілющим соком
ранку
наво́щене яблуко…
десь
у нетрях корови
учорашня трава
трансформується
у нинішнє молоко
розтопи́рчилися пру́жко
дароно́сні дійки́
на донизу уві́гнутому
куполі ви́мені
мить
і ударять тугі цівки́
у дно дійни́ці -
тугі промені
у віконні шибки́
одкриває непоспіхом день
світобудовні прості таємниці
життя – чорно-біле телятко
із золотої дійниці
тепле п`є молоко
наливається світлом і барвами,
наче яблуко
04.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611239
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.10.2015
душа – мати:
безумовно любить свою дитину –
тілесну і інстинктивну,
такою, яка вона є
од егоїзму-свавілля людського страждає,
лагідно направляє,
але за все прощає і виправдовує:
«…не знайдеться такого вчинку,
за який я могла б розлюбити тебе,
кохана моя дитинко…»
дух – батько:
вчить і виховує,
у Заповідях – основні умови
батьківської любові
у скруті допомагає,
підтримує,
за відступництво-зраду карає,
рости-розвиватися спонукає –
до Неба рости,
Світла істинного сягти:
«…розгортай крила, людино,
Божа дитино,
у небо лети…»
як насінина,
молочаєвий пух…
Людина –
сама у собі сім`я-родина:
батько-мати-дитина…
суть триєдина –
інстинкти-тіло, душа і дух
04.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611145
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 04.10.2015
...перед тим, як назовсім піти –
хотіла б я,
востаннє узріти,
побачи-ти,
як на осінній ріллі,
на пахучій вологій пухкій землі –
сходить озиме жито…
узріти,
як оті найпершенькі сходи-ростки,
кармінно-багрянцеві голочки́,
наївні і ніжні,
запурпу́ряться
на вологому чорному тлі
у церковно-сусальному
світанковому світлі –
услід і на прощання мені
осіння рілля –
символ Завершення,
Кінця остаточного і Забуття…
водночас осіння рілля –
символ Початку, зародження
молодого
оновленого Життя…
…от би мені –
на краєчку межі-грані,
на лінії незвороття,
озирнутися увостаннє
і узріти,
як голочками
порфі́роро́дними
сходить озиме жито,
і осміхнутися стиха: ЖИТТЯ…
03.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2015
чайки сідають на воду –
чайки злітають з води…
залишаються на поверхні
прощальні сліди –
концентричні кола:
от і розсталися назавжди,
щоб не зійтися ніколи…
красиво гойднуться
зоставлені кола
і згаснуть у плоті води…
ані слідів,
ані жалю́ чи спогадів:
назавжди…
і безтурботний плюскіт води,
і чайки в небі, розкрилені до свободи
02.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2015
кукурудзи́ння
тре шкарубкі́ долоні,
зелена́во-жовта́ві іще де-не-де,
але в основному тоні –
кукурудзиння
глиняно-во́христо-міднувато-руде
довгими шурхотить листками,
ніби іздалеку хтось
додому нарешті йде…
йде-іде... ходить –
та не приходить…
…як цвіркуни, кукурудзиння хоче
цупкими листками грати
поетичні настрої ночі,
ворси́нчасто-шерехаті
погойдуються у ритмі задуми
фейєрверки-ки́тички –
кукурудзяні волоття́-квітки,
порозвітрювали-розгубили тичинки
усі золоті любовні пилки́…
во́христо-мідні сухі листки
долучилися музики –
розвивають вічну
шерехова́ту тему,
інтонаційно-образну,
ноктюрново-реквіємну
осінні
па́далішні зірки
полишили тугі поча́тки,
повисипа́лися на грядки́:
як мишіїв перестиглі кута́сики,
одпустили
крючки-гачечки –
чіплятися за по́ли-подо́ли
і, занурившись у ніжну ріллю земну,-
пови́сходити на о-зимину́
28.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610008
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.09.2015
…а колись же настане пора все одно,
і знову одкриється навстіж вікно –
на липах-вербах зіпнуться бруньки
навшпи́ньочки…
прилетять ідеї-слова-карти́нки,
як ластівки́…
будуть на підвіконні зеленому,
доокруж мене,
білі збирати кришки́:
збирати на мармуро́вому тлі
ілюзорні мої мозаїки –
рефлекси сонця-неба-землі
у віконно-навстіж-одкритому
трипаке́тному шклі
12.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2015
«Арта́ксе, не піддавайся печалі…»
(із Міхаеля Енде)
якби-то
дерева, кущі і квіти,
трава!
могли до людей у гості ходити –
овва!
жила б я тоді безтурботно –
дев`яти-поверхово-висотно,
у затишку-мирі,
у піднебесній міській квартирі,
як душа Мавчина лісова:
плакучі верби
заплітали б ту́гу
у косу тугу́,
схилялись би
до люстра-озерця,
оторо́чували
латаття журби
між перекатами серця
мідні соснові труби
тридо́льні жалі́
перемі́ряли б у полонези,
наче у пасторалі –
кружляли б дуби і берези
на лісовій поляні
моєї опочивальні
кучеряві плющі,
як гобеленові штори,
пропускали б знадвору
радощі
і бентежні осінні вітри:
по хаті, наче пташки –
кленові фуркали б однокрилки…
у шиби о́мутне плесо,
у непорушну скляну гладінь,
пірнуло б, тихо і безшелесно,
передповні криве колесо
і балконного парапета цибата тінь:
хай би собі були –
безтілесно у шибі плавали…
…тоненькими, як
у повити́ці жи́лками,
чи кленовими однокри́лками
дотягнутися-засіятися б і мені
за білим хатні́м рогом
чи у бетонній тріщині
під порогом
і затаєно прорости:
щоб ніхто не знав і не бачив,
як безголосо росами плачу –
від людської злоби
і заздрісної глупоти́
…любі мої світи,
стежки мої босі,
до колін
підібгати поділ
і убрід перейти
грядущу безлисту осінь…
09.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2015
зависла
сіра злежана моросінь
шлярка́ми пишними,
прив`яло-обвислими,
над затоками і мостами:
пливе
розтепі́рченими зонтами
по тротуарах – осінь
люди
збираються до зупинки,
як у кошики
вологі боровики,
мимо линуть
приліплені до капота машини
жовтаві листки,
ніби чиновні золочені рибки…
у задраповане сіре вікно
щоразу гляну –
біло-атла́сно
цвіте акурат на газоні
розкидистий кущ дурма́ну:
крупні су́рми-квітки
нахилили долу вінчики –
делікатно видовжені бокали,
наче принцеси у білих атла́сах
невагомі танцюють вальси
у малахітових залах
атла́су дурма́нового білизна́ –
янгольськи-ідеальна
і тендітні лінії,
як у білої лілії
благородна
витончена красота,
а візьмеш – отрута
…корисно знати
засторогу просту –
не слід беззахисну красоту
руками хапати…
…кущ дурману
розпоров завісу туману,
сурмить гучно у білу сурму́ –
янгол смерті
на па́перті
вересневого хра-му
06.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604712
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.09.2015
…а коли настануть холоди
і преобразяться в твердь озерні води,
од вітрів затулиться вікно –
туго-щільно:
намалюю пальцем вказівним
у́смішку розмашисту на шклі
і сховаюсь у її теплі…
буду
проз усміхнену проталину
виглядати ві́ршів і весну
05.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604496
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.09.2015
дощ пройшов –
кожним листочком
вдихаю небесну вологу:
хоро-шо-о…
слава Богу
04.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604271
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.09.2015
«Добробати» –
розповсюдилося нещодавно
у мові нашій
таке сучасне слівце…
добробати – хто це?…
і чого злякалася влада,
що добробати –
владу можуть у влади забрати:
владу-гроші…
і на всіх перехрестях до ладу-без ладу
різномасті підтирачі (їх багато,
кожній владі підтирачів не позичати) –
істерично знялися кричати:
добробати! –
злі-нехороші,
треба їх нищити-пресувати,
народ рятувати!
влада-гроші…
і люмпен-народ
охоче пого́дився забувати
як добробати
голіруч стали під «гради»-гармати
його від навали ординської
захищати
о, народе!
влада майстерно уміє брехати,
а ти…
хто у такому разі ти, що погоди́вся
так легко і швидко
Героїв своїх забувати?
воскресла у добробатах
самосвідомість істинного Народу –
перелякала орду
і підординців усіх мастей,
що укладають віддавна з ордою
підкилимні продажні угоди
і нині, і прісно…
угоди з ордою складають –
прагматично-вигідно
Україну орді продають
…підклада-ють
добробати –
заважають «добро́діям»
із ординцями торгувати…
історичний-панічний страх
перед ордою – у толерантних головах
і солоденька брехня
на посинілих єлейних устах
то хто ж такі добробати,
яким влада конче не рада,
із якими бореться влада?
на догоду
«історичним друзям» і «масі» народу?
(і самій собі на догоду)
добробти і є Народ,
що вийшов зо сну,
як Зернина, відчув на Майдані весну…
а влада – не рада,
бо для кожної влади
народ – це стадо:
під`яремна худоба,
маса, позбавлена прав і свобод –
отаким потрібен владі народ:
"даєш!
владі - владу без меж!" -
і "толерастам" теж
…то хто ж такі добробати? –
ні,
це зовсім не ті, що охочі волати
про славу нації,
а чинять криваві, оплачені ворогом, провокації…
добровольці – живе зерно,
що проклюнулося до со́нцесхо́ду –
"добробати" і є Народ, Дух Народу…
невмирущий, Богом натхненний Дух
а
баригами люмпенізована
«маса народна»,
вічно заспана і голодна –
тупий, занесений проти Народу – масивний обух…
02.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603632
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.09.2015
уже я –
на півдорозі до раю:
знялась у повітря,
во пло́ті вознеслася на висоту…
зависла дотично
і споглядаю
прямокутно-квадратну
міського двомірного світу
невигадливу красоту…
лінійно-геометричну
хто шукає
стежки до свого раю –
знайде
Красоту – як основну Ідею, будь-де…
от і вознісшись, шукаю…
потихеньку сприймаю,
щу́пом лазерним проникаю
у двомірно-лінійну красу
сучасного мегаполісу…
і людей споглядаю
із висоти вікна –
отака відсторонена
точка зору умовна:
усюди-всюди,
як рибки, снують-метушаться люди…
звідда́леки
усі красиві –
зовсім
не агресивні…
…із недосяжної висоти
безпечно
людей любити…
01.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603428
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 01.09.2015
натирають міські асфальти
до блиску машинам шини,
мов полотня́ні за́прані рушники –
натирають до блиску чашки́-миски́
міські асфальти –
ревні прихильники гладенької чистоти –
мають багато роботи:
усім без розбору звання і чину
машинам
полірують-стирають шини…
шурхотять безугавно
сірих асфальтів за́прані рушники,
снують спритні авті́вки,
як розмаїті жучки –
легкі і проворні:
під сонцем і ліхтарями
лисніють боками,
наче полив`яні глечики –
сині, жовті, зелені, чорні,
плавно-обтічні,
ніби надсмоктані трохи льодя́ники…
котрі ж із них
дісталися відпочинку –
шикуються у рядки,
як на ми́сники
широкогорлі гле́ки…
попритулялися,
як на шнурку ластівки́ –
у темних порожніх салонах
волошко́ві пульсують во́гники:
із висоти вікна здається,
що пульсують живі серця
і ніби усім їм
щось одна́ково-гарне сниться…
31.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603362
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 31.08.2015
світає…
над важкими ві́ками вікон
потерпає
раптового лиха,
потопає
у першій голубизні́
передпо́вні
криве коло,
нарікаючи кволо,
блідне-зникає, змовкає
передповні бліда луна…
тротуаром, гарна,
за сучасним смаком убра́на,
йде
симпатична столична дівчина,
намагається поспішати,
ще не позбувшись до решти
плавності сну,
розніжено-солодкуватої:
розум диктує іти –
а тіло хоче іще поспати…
у джинсах-кросівках,
крокує рішуче
по тротуару,
давно заученому,
а помимо націленої ходи –
безконтрольні рухи сонного тіла
паря́ть на розгорнутих ніби крилах…
по тротуару –
кроки чіткі і спрямовані,
а водночасно –
тіла порухи «просторо́ві»
линуть, як ефемерний птах:
м`яко-обтічно-обмежені,
неусвідомлено-обережні –
ніби пручаються-плутаються
у несприйнятних зором
білих сонних шовках
прозорих
…розум веде –
тіло вимушено іде:
підня́ти зо сну – підняли́,
а розбудити забу-ли…
… дівчина –
реальна-і-ефемерна,
тротуаром іде,
потребою ранньою гнана,
поспішає-іде
і у сонних шовках водночасно тане…
як передповні блідне луна
і пливе маре́вним туманом
у закриті міські вікна
31.08.2015
[i](Луна – відбиття звукових коливань;
тут – відбиття, за аналогією:
досвітом місяць(у фазі передповні)
спрозорився і зблід – ніби тільки
луна від нічного його насиченого
звучання і залишилася)))
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2015
крепдешинові дзвони
безтурботно пливуть тротуарами –
поодинці-парами…
пишною зграйкою
у легки́х крепдешинових шатах
спинились-щебечуть під липами
ластівчата-дівчата
заплутався вітерець –
не-розмине́ться-таки
із квітчастими крепдешинами
жовто-блакитні шовки
мимолітно тріпочуться над машинами
27.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602526
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 27.08.2015
споминів
порозсо́тані у траві стежки́ –
змотую
у яскраві тугі клубки,
наче неви́цвілі вовня́ні нитки
стежки́-дороги...
ще придатні до зужива́ння нитки:
довгими
зимо́вими вечорами
і ранками
буду плести - собі під ноги -
м`які килимки
із романтични-ми
на полях – узорами
візерунка-ми
27.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2015
на дру́зки! –
світанки-ранки,
наче полив`яні тонкостінні жбанки,
чи
найдосконалішої огранки*
кришталеві вази –
на затьмарені крихти-стрази!
порозбивалися
келихи-вази-бокали
богемського кришталю-вальдгла́су –
досконало гранями грали,
на Землю приймали
польові потаємні сигнали
Простору-Часу
приймали
потаємні сигнали –
фокусува́ли
у чисті, істинні кольори,
змішували
довершено-досконало,
і розливали
у келихи і бокали
блакитно-рожево-лілові
вишукані вечори
але –
трапляється часом,
що
з кришталем-вальдґласом
полиця –
обірве́ться-обвалиться…
підточили
люмпени-гризуни,
паразити-неситі-утроби,
жлоби-невігласи – тобто імущі раби,
нахабні злодії-таргани
Основ-Основи,
вивели
за межі терпцю́ –
і обвалили
дубову,
під кришталями, поли-цю…
на дру́зки! –
ранки-світанки-зірки́ –
на осколки
лілово-лагідні вечори –
вальдгласу
небесного кольори…
жаль…
та гризуни і є гризуни
а кришталь – є кришталь…
порозбива́лися космічні зв`язки,
торохтять у дахи
сонця́-зірки́,
як по відсі́вному ре́шету
горох-квасоля…
…відсторонено
споглядаю здаля
недоторкану Красоту
у недосяжній ницими -
Чаші Грааля…
26.08.2015
*огранка – розм. - огранювання
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602223
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.08.2015
варять варення
із аличі
пахучі серпневі ночі -
гарячі,
як за хлібом черінь у печі…
терпкого ма́рення
додають у липкі аличеві сни
неугавні цуке́рники-цвіркуни:
перетирають об ре́шета срібні
поморщені
і дрібні́
ягоди чорно-сині,
сонцем за дня прив`ялені
на колючій тернині
перетирають терпкі терни́
у срібних решетах цвіркуни,
до музик охочі –
здіймають щемливими хвилями
карамелеве плесо ночі…
…тремтить над пахучим варевом
переливчаста діадема
цвіркунового
перед-прощального щему
15.08.2015
*конфітури - варення
** цукерник - кондитер
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2015
прошурхоті́ли,
наче за вітром сухі листки,
над комина́ми – шпаки…
над комина́ми-даха́ми-
стрі́ха-ми
плинуть, не опадають,
крепові чорні стрічки –
тренуються,
до перельоту готуються
із усієї округи шпаки
…і ластівки
таємницю знають –
у Єдність збиваються,
у спільноту-зграю,
і розмотують чорні живі стрічки́
понад луками і полями,
сте́рня-ми,
над усіма нами…
…лелеки
позоставили береги-заплави,
відпрацьовують у піднебессі
навігаційні вправи –
вчат(ь)
окрилених лелечат
летіти ви́соко і довго-далеко –
лелеки
у океані повітрянім навігації –
неодмінного еманації
...то ж і мені треба
виходити з хати –
тебе вітати,
що тут уже мовчати,
відводити очі:
дні – коротші…
хочу-не-хочу –
довшають ночі
прохолодою зліловіли
по заходу сонця смерка́нки,
задумливо-за́спані ранки,
туманів скла́дки і бганки,
неждані-негадані вечори
до пори…
шпаки-ластівки –
чорні живі стрічки…
над коминами,
над усіма нами
ви́соко і далеко – лелеки
леле-ки…
стерніють гостро поля,
полотніє земля,
опісля жнив змарніла
скоро вже
замузи́чаться весілля́
наре́чена біла
поміж вербами – цнотливо-несміла:
полоще вітер фату над річкою,
перевиту чорною стрічкою
01.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2015
ранок
пахне чаєм з романцю –
зе́ло
освятилося дощем на Трійцю,
із акацій точаться меди,
дзвонить птаство
Славінь-пісню Сонцю:
за Любов і за турботи нами –
щира Тобі дяка, Господи…
01.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2015
Чумацький Шлях –
космічне русло ріки,
і гребені хвиль її
рясно вінчають зірки –
Центру Галактики
відблиски,
проекції і відбитки…
пливу
Шляхом Чумацьким
проти пологої те́чії –
з-обіруч
обтікають мій контур зірки,
збиваються у густі сяючі зграйки,
наполохані перешкодою
на шляху своїм
по́лиски-бли́скітки
…лину,
ніби я вже обрана чи свята:
сяє по абрису тіла мого,
ефірного і земного,
ореол із небесного золота…
пірнаю,
занурююсь у зеленаву
Шляху Чумацького глибину,
очі широко одкриваю –
таємницю Всесвіту
до першовитоку прозирну…
прозираю,
радісно усвідомлюю,
осмислю-ю…
виринаю,
влягаюсь на спину,
безтурботно у хвилях себе розкину,
посеред русла пологого спочиваю:
Чумацького Шляху медитати́вна течія,
наче тріску яку,
чи всюдисущу трилисту ря́ску,
плавом
у Безмежність мене сплавляє…
…так-но
коли дивитися од Землі –
Чумацький Шлях видається
порозсипаними із Возів
кристалами со-лі…
09.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2015
під вишнями, в холодочку,
турботливо квокче квочка –
ніжно-лагідно-пестливі
звуків гру́дно-горлови́х,
і людині зрозумілі,
переливи…
розсипались із разочка,
ворушаться у любистках
золоті живі клубочки –
кульбабково-сонячні,
весело-пружні,
як м`ячики тенісні –
жваво-повстяні́…
вип`ють ниви про́сяні
без остатку і без решти
безтурботні літні дні
і клубочки повстяні –
ніж-ні…
кульбабково-сонячні –
стануть півнями-курми́,
суспільно-гаремними,
несушками молодими
продуктивними
…за осінніми дощами –
зливами і зли́внями –
буде пахнути з осель
апетитними борщами –
з молодими півнями…
…у небеснім закуто́чку,
під мальвами за тиночком
ніжно-лагідно-пестливо
квокче Квочка*:
розпустила крила-пір`я –
скликає в сузір`я
розсипані, як разки,
по небесному подвір`ю
золоті живі зірки –
як тенісні м`ячики,
пружні і веселі,
розкотилися безпечно
по Божій оселі…
24.06.2015
* Квочка - народна назва
сузір'я з кількох,
розташованих купкою,
невеликих зірок; сузір'я Плеяд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2015
запінилась-закипіла
акація біла:
витончену пахіль раю
у пригоршні зачерпує,
на світ виливає
у глиняній свіжій вирві
герой умирає
кипить буйно акація – варяться меди́,
гогочуться буруна́ми
запашні окро́пи…
усе знову, усе вкотре, усе – як завжди:
заступає Україна рідними синами
од московської орди
лукаві-ліниві-зрадливі європи
25.05.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583446
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2015
сонечко оранжеве
на горі…
на горі – в контейнері-смітнику́,
скільки сміху-відблиску!
у пластмасовому оці-ґудзику
грає –
з-понад краю
контейнера визирає:
ку-ку…
давай знову гратися,
ховатися-бігати:
хто кого знайде?..
де ти, де ти,
мій володарю коханий, де?
день минає, день минає –
не вдалася гра…
оранжеве сонечко осідає,
ще останнім плюшевим
промінцем
визирає
із-над краю контейнера-
смітника:
на добраніч
казочка отака
25.05.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2015
хилю́ся у сон,
як верба до води –
о, Господи!
біду од нас одведи…
20.05.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582556
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.05.2015
проз очі дивиться душа…
а як душі нема?
проз очі дивиться пітьма…
пітьма…
.........
...очі у тих людей – пітьма…
дивляться дном на світ –
навиворіт…
очі у тих людей –
навісні́ пудо́ві замки́
на затиснутих мертво щелепах
складських сталевих воріт
…спечені
іржею замки без ключів –
отакі у людей тих очі
навіть не мур-стіна
непрони́кна,
непробивна,
порожнеча-тьма-темнота,
у тих очах –
болота…
болота!
споконвічні тванисті болота
якщо зірка у ті болота сяйне –
у мулові заздрощів утоне…
якщо думка у тих очах заснує –
у нена́висті зогниє…
…а ще у них очі бувають білі –
од жадоби лютої озвірілі
05.05.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581928
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2015
«Люди - вони - небезпечні -
з їхніми гострими пилами,
цвяхами оскаженілими…»
[i] («Зимова казка» Уляна Задарма)[/i]
лелеги ми…
іспокон віків,
за промислом Божим,
селимось
поміж людьми
знають люди:
де лелеги склали гніздо –
не буде
біди
і ці знали…
та лелече гніздо скинули,
розтоптали
лелеги ми:
кожну гілочку-хворостину
зносили і складали
дзьоба-ми…
людям усього мало:
гніздо зруйнували
будуть тепер над ними
дощі іти:
сто днів, сто місяців
і сто років,
зливи безпросвітні лити –
совість осклизлу
мити…
будити
застороги і обереги…
віками –
тисячоліттями!
журяться
бездомні лелеги
над звіро-недо-людьми –
неандертальця-ми
05.05.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581727
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.05.2015
Розмовляло з Деревом Дерево:
- Здрастуй, Дерево!
- Здрастуй, Дерево!
- Ну, то як там твої корінці?
- Холодно...Мерзнуть.
- А пальці і пагінці?
- Лоскочуть Хмаринам
черево...:)
Обіймалися з Деревом Дерево:
- Грійся,Дерево!
- Тепло,Дерево!
- ...вчора в Парку в порі
оцій
була Королева з левами...
З дивними сивими левами.
- Королева - вона ж людина?
А це - небезпечно!
- Так, безперечно!
Люди - вони - небезпечні -
з їхніми гострими пилами,
цвяхами оскаженілими,
сокирами грізними,
ножами й серцями
залізними...
Багато скалічили нашого брата...
Та Цієї - боятись не варто -
Вона - не розпалює ватри,
То ж не буде нам рук ламати
і листя, що вклалося спати,-
топтати.
- А навіщо їй Леви?
- Вона ж - Королева...
А Королевам не можна
самотньо гуляти.
Та, мабу́ть, їй простіше - з левами.
Зі старими сумними левами,
птаха́ми
й деревами...
- Але ж - пташок нема!
- Нема - бо зима...
І ми гнізда порожні колишемо...
...Королева в однім ЩОСЬ
зали́шила -
і ВОНО, наче вуглик, горіло...
Але мені не боліло,
лиш тепло розливалось
по тілу.
А потім поволі - згасло...
- Деревце Моє Ясне!
Щоб - ні якої напа́сті!!!
Шепотілося з Деревом Дерево:
- Страшно, Дерево!
- Втішся, Дерево!
- Я люблю тебе, Дерево!
- І я люблю, Дерево!
...Хоч поро́жньо в небеснім теремі
і лютують Вітри у темряві,
ти - не корися Вітрам!-
я за тебе віддам
усі корінці,
усі пагінці,
всі зимові скупі промінці,
всі хмарини - товсті і худі...
...навіть душу оту Королевину,
що заснула учора
квола
у порожнім
пташинім
гнізді.
(«Зимова казка» Уляна Задарма)
…розкажу Вам, любцю моя, і про дивні випадки, що трапилися зі мною особисто, і пов`язані вони із Деревами. Перша невеличка оповідка буде –
КЛЕН
…він ріс на причілку нашої хати – не знаю, чого випала йому така честь – рости на причілку: як це його ніхто не зламав молоденьким клеником, чи не зрізав, як уже підріс – кленами не дуже пишаються у наших краях. Та й не тільки в наших… тим паче, що це був звичайнісінький собі клен – не такий красень, у якого листя, як розгорнуті долоні п`ятипалі, ні, він був із тих кленів, що мають дрібні листочки-човники, на осінь вони ненадовго позолотіють блідо і швидко зіржавіють і обсипаються, зовсім не так пишно, неспішно і красиво відходять до зимового сну, як їхні розгорнуто-долонисті родичі. Зате такі прості американські ясенолисті клени мало не водночас із верболозами відчувають весну і наливають поспішно бруньки, щоб і одного погожого дня не згаяти… цвітуть такими невиразними «патлатими стовпчиками» - і цвітом якось не з руки називати… зате бджоли відчувають сокорух цих весняно-досвітних дерев у своїх вуликах, і прокидаються, і починаються щосонячної години медові псалмоспівання… ранньої весни клен бринів, як одкритий храм, великодний собор у нас на причілку…
…за друїдським гороскопом клен – моє дерево, але про таку причетність до кленороду я дізналася уже у зрілому віці і випадково, а тоді, коли на причілку нашої хати ріс мій «рослино-тотем», чомусь я з ним не зблизилася і навіть не подружилася… він собі ріс, я собі мимо нього ходила з відрами до криниці, чи до хвіртки – на вулицю… не встановився між нас зв`язок, чи може, я його не відчувала, не відповідала кленові взаємністю… і нічого дивного – себе я довго не помічала…
…стовбура він мав цікавого – ніби тіло його, що під незначним кутом тягнулося до неба, трохи нахиляючись над житньою покрівлею старенької нашої хати – опливало потроху донизу, і стало з роками похожим на свічку, що горіла палко, і плавився віск, стікаючи по її боках, так і захолодавши… стовбур у нього був – із напливами…
…а ще був клен надто щедрим на потомство своє, нікому не потрібне: у тильній половині двору нашого, за хатою, щовесни щіткою сходили новонароджені кленята – проклюнуті засіви минулої осені… їх було так багато, що ніхто з них не міг обігнати інших своїх «братів-сестер-близнюків» і так і зникали вони всі за літо, звільняючи територію для нових безрезультатних посівів… попід самими краями, із-під замшілої огорожі випростувалися кленові лози, яким вдавалося там прорости, але тато періодично обтинав їх, щоб не перетворилася половина двору у непролазні хащі і зарості кленові…
Мені дуже подобалося роздивлятися на маленьких клеників, які сходили щовесни – стільки було в кожному з них наївної віри у життя і майбутню свою щасливішу долю… стільки свіжості і безпосередності… ніжності, врешті – я з усіма ними дружила, хоча й знала, що вони, як трава – зникнуть осінню.
…зв`язок із причілковим кленом моїм виявився пізніше – так склалося, що того самого року, коли тато його врешті зрізав, бо він постарів і небезпечно нависав над уже шиферним дахом нашої нової хати, того самого року сталися у житті моєму ті трагічні події, які спрямували плин мій у пагорбисте і кам`янисте русло…
Так співпало і так вийшло випадково… а, може, той клен на причілку був моїм оберегом?.. якимось громовідводом, не залежно од відстані між нами… а може і не був… просто так співпало… але співпало саме так.
…до речі, мого ноута звуть «Аcer» - клен, тобто (клен - лат. Acer))) ось коли писала цю мініатюрку – уперше і зауважила…
СЕРДИТЕ ДЕРЕВО
…історія сердитого дерева відверто містична, хоча відбувалася вона у даній фізичній реальності і навіть за участю свідка, який був стовідсотковим матеріалістом і атеїстом. Він, власне, всю цю історію і спровокував, відкидаючи геть усілякі «казки» і просуваючись зазвичай напролом гусеничними траками…
У Євпаторії, на березі моря, яке сильно тхнуло гнилими водоростями, за кам`яним, у пів росту людського, муром, що відбивав територію дитячого санаторію «Маяк», ми «кинули якоря». Людей на ту пору було обмаль: іще метрах у ста од місця, яке супутник мій обрав для тимчасового нашого притулку, перекусювало на розстелених покривалах товариство, але залишатися біля моря ночувати, видно було з усього, воно (товариство) намірів не переслідувало.
Рослинності на пляжі тому майже не було, хіба якісь недоламані-недотоптані кущі, і ті на чималих відстанях. Товариш мій тодішній усе-таки знайшов покручений і покалічений стовбурець чогось подібного чи то до клена, чи до ясена – навіть важко було визначити, що то за деревце таке самотою стриміло посеред піску, у парі метрів од муру кам»яного, дуже давно оштукатуреного.
По дорозі я трохи загаялась видно, бо коли прийшла на обране супутником місце, він уже встиг кинути під дерево рюкзак і розгортав намет, аби його встановити…
Я сіла на пісок і взялася роздивлятися – просто так, бо людина завжди роззирнеться в усі сторони, опинившись у незнайомій місцині. Крім того, місце одразу ж видалося мені не зовсім привабливим: хоч море і гойдалося в 10-20 кроках, але ті купи гнилих і підсихаючих водоростей, важкий дух йоду і перетриманої риби… врешті, я зачепилася зором за єдине на увесь пляж, покалічене людьми, бо вітри не так безжально калічать, деревце… дивилася на нього, природно співчуваючи нещасливій живій істоті, яка так уперто і навіть з якимось викликом, трималася корінцями своїми за пісок, а обломками і обрубками гілок – за небо… за ЗАКОННЕ СВОЄ, Богом визначене місце – відомо ж, що «…тільки Бог може виростити дерево».
Несподівано і я відчула ледь уловимий чийсь погляд, відчула, ніби хтось також дивиться на мене, у відповідь… глянула уважніше, зосередившись на тій конкретній точці на дереві, куди спочатку зір мій упав спонтанно і цілком випадково… там якраз кривий стовбурець його переходив у такі ж покручені, до того ж обламано-обдерті скелетні гілки першого ярусу, якщо можна взагалі стосовно того деревця говорити про скелет і яруси…
Одне слово, я уважно дивилася на дерево – Дерево пильно дивилося на мене… і погляди наші спрямовані були одне одному ув очі (хоча ніяких очей, у тому значенні, у якому ми призвичаєні розуміти це слово, на дереві я не знаходила)… при тому, я, не шукаючи пояснень, однозначно «чула» у погляді того дерева недоброзичливість, воно дивилося невдоволено і сердито, воно вимагало, щоб ми, прибульці, забиралися геть від нього чимдалі…
…коли між двома живими істотами, які настільки різняться формально, встановлюється контакт, можливо, за потреби однієї із них, то обмін інформацією відбувається не тими комунікативними засобами, до яких ми звикли у повсякденні – такий контакт відбувається на рівні «надрозумів», чи «вищих розумів», чи «істинних розумів», і сприйняття отриманої-переданої інформації зовсім інше – «розмова» виходить дуже простою, до краю стислою, ясною і без жодних умовно-словесних шумів і поміх-перешкод… усе там звучить однозначно і абсолютно конкретно, там неможливе «да-да- нє-нє-нє!», там навіть сумніви неможливі, сумніви виникають згодом, коли людина починає аналізувати і намагатися пояснити, раціоналізувати момент контакту, бо в чудеса ми, як відомо, не віримо…
…що сказало мені Дерево? Сказало багато, хоч нічого і не сказало, точніше, сказане ним могло вкластися у дві всього короткі слові – «ідіть звідси», і навіть не слова то були, а лише відчуття, Дерево передало мені у відчуття свою вольову вимогу – «забирайтеся геть звідси», але було у тому «сигналові» багато супутніх інформаційних «доповнень», чи відтінків-значень: Дерево висловлювало незгоду, воно вимагало, попереджало, погрожувало, пояснювало і навіть сподівалося на розуміння… а ще – воно не приймало моїх співчуттів, точніше, воно ніби ігнорувало їх, бо мало і шанувало власну гідність, чи щось дуже близьке до того, і воно не вірило таким як я – людям тобто, удосталь вже набачилося і натерпілося…
і зараз понятійний букет його посилу не стерся, не вицвів і навіть не зблід десь там у глибинах мого сприйняттєвого устрою, але виникає він лише у такі хвилини, як от дана – коли я зосереджуюся на тій давній події детально і рух за рухом – у минулому нічого не міняється і не проминає…
…зрозумівши усе разом і в коротку мить контакту нашого, чи контакту зі мною, я обернулася до супутника свого і сказала: нам треба відійти звідси метрів на сто у будь-яку сторону, ми не можемо тут залишатися…» – він зиркнув нітрохи не привітніше, чим перед тим Дерево, і гойднув униз-догори головою, що мало означати: «…блаженна» (від росіянського слова «блаж» звісно, тобто – «дур, дурощі»…) і продовжив свою справу. Не важить, куди там я одійшла, може, до води, а коли повернулася – побачила жахливу (як на мене) картину: мій супутник стояв коло Дерева і розгніваними уже зусиллями викрував йому (Дереву) одну із покалічених раніше гілок.
«Припини, - вигукнула я, - не чіпай цього дерева! Для чого тобі та гілка?..»
«Для вогнища», - відповів, і кострубата гілка та нарешті відділилася од цупкого стовбура свого, обдерши на додачу ще й кусок зашкарублої кори.
Він пожбурив ту гілку на нікчемну купку прихоплених раніше – по дорозі на берег – дровинячок… сперечатися сенсу не було, є люди, і є з такими людьми стосунки, які добігають уже остаточного рівня чи то мудрості, чи багатотерпіння, а може безнадії, що стають установками – сперечатися, пояснювати чи доводити будь що сенсу нема… я мовчки подивилася іще на ту його здобич, вирвану «з м`ясом» від каліки-Дерева і перспектива вечірнього чаю, завареного на кострі, мене не зігріла… а от передчуття ясно сповіщало, що з цього моменту на комфорт душевний, спокій та «релакс» тут уже сподіватися не варто…
Першої ночі обом нам снилися важкі, навіть кошмарні сни… Супутник мій – закоренілий матеріаліст, пояснив це втомою, всілякими враженнями за день – одне слово, усе, як наука каже… я також не стала робити з того факту події, хоча трохи дивним було, що кошмари – у кожного свій – водночас знущалися над обома людьми, що спали у наметі…
Наступної ночі супутник розбудив мене і закликав подивитися, чи справді під деревом (а отже - у парі метрів перед входом до намету) хтось є, чи йому сниться… я подивилася, нікого там не знайшла – ну справді ж нікого і ніде, і порадила йому перехреститися (спросоння забула, що атеїст…). Наступного дня я запитала, що йому там видалося, він сказав, що бачив пару людей – чоловіка і жінку, які сиділи під деревом, обійнявшись, і пильно вдивлялися проз відкриті «двері» у намет… «…не треба було дерево чіпати», - подумала я собі, але не сказала нічого.
Справжній «спектакль» розгорнувся, як і належить «за законами» містичного жанру, на третю ніч…
Усе почалося з того, що я ніяк не могла вибратися вчасно з міста, куди поїхала ще за дня, щоб повернутися у районі шостої чи восьмої вечора, як домовилися… щось там траплялося із транспортом, кудись я не туди ішла, десь я не там по Євпаторії блукала… до низки заміських санаторіїв, за муром одного з яких стояв намет, я зуміла добратися уже за 10-ту вечора… до «Маяка» треба було іще з півгодини іти… я пішла. Стежку знала добре, але…
…що йду вже давно, але як ніби на одному місці, зауважила по тому, що стало зовсім темно, а я все іще йду та йду стежкою, а «Маяк» не наближається… по такому відкриттю почала нарешті переміщатися у просторі – от і скверик, який слугував орієнтиром, через скверик стежкою до муру, а за муром – намет… але до кам`яної огорожі, яку я бачила, бо вже зійшов місяць, ніяк не вдавалося добратися… стежка усе плуталася між якихось заростів високої місцевої рослинності – мені до пояса ростом, при чому – усі ті чи то трави, чи може й кущики були густо обліплені мушлями слимаків і торохтіли зусібіч, як сухі кістки з одкритих могил на цвинтарі… рухи плуталися у тих огидних заростях із слимаків, доводилося уже розсувати обліплені ними гнучкі гілки високих і густих рослин з-перед себе руками, щоб іти стежкою… я ніби пливла у якомусь дивному сухому слимаковому озері… одного разу вдалося вийти до муру, але, перехилившись, намета за ним не знайшла, викарабкалася на той мур, щоб роздивитися – де ж намет… але за ним було порожньо - намета ніде видно не було...
подумала спочатку, що я знову десь відхилилася разом зо стежкою і блукаю, але знайомий остов санаторію «Маяк» бовванів справоруч на звичайній своїй відстані, там іще світилися подекуди вікна… місце було тим і не тим водночас… врешті, я зупинилася посеред слимакового наслання і подумала, що відбувається щось дивне і, певно, мене «водить блуд»… про блуд і про те, як він уміє водити людину, напавши на неї, я читала раніше. Оскільки читання було мені цікавим, то й запам`яталося добре… і так – блуд, сказала я собі… отже, щоб його позбутися, треба пригадати, з якою начинкою пиріжки були на великодному святковому столі у моїй господі (так у книжці радилося) – але на моєму міському минуло-великодному столі ніяких пиріжків не було…то й згадувати про їхню начинку виявилося нічого.
Ще одна порада із книжки прийшла – коли водить блуд, треба сорочку, у яку зодягнена, переодягти навиворіт – я швиденько здерла із себе футболку, вивернула і знов одягла, далі, нагадувала давно прочитана книжка, треба поставити ноги «на ширину плечей» – циркулем ніби, нагнутися, подивитися позад себе через простір, що утворюється за такої широкої постави ніг на пройдений шлях блукань і сказати «туди мені дорога». Хоч я сприймала такі історії і поради, як чисто народну дотепну творчість, чи якийсь забобон-вірування – у мене не було інших засобів вийти із блукань довкола і я скористалася тим, що прийшло до голови – отакими маніпуляціями… навіть трохи підсміюючись над собою – бо справді смішно все це з боку виглядало б… як тільки я все те зробила і вимовила «туди мені дорога», одразу ж світ увесь ніби гойднувся, а точніше – крутнувся довкола мене, і я чітко побачила, де перебуваю і як дістатися до намета – він був зовсім поруч…
До «стійбища» добралася вже без пригод… пригоди, як швидко виявиться, чекали саме там…
…супутник мій сидів при вході (точніше «влазі») у намет, хоч я була певною, що він спокійно спить, не чекаючи, коли я повернуся, і зовсім не вболіваючи з приводу моєї тривалої відсутності – на ту пору ми були вже чужими одне одному, хоч і залишалися іще якісь обривки звичок від минулих взаємин, якісь позбавлені смислу ритуальні взаємодії, з мого боку терпляче-вимушені, з його – недружні, приховано-ворожі… між нас уже не було ілюзій
Одначе він не спав. Зачувши моє наближення, стривожено вигукнув, назвавши по імені – «це ти?! Чи це не ти?»
Я сама до себе хмикнула: «це я…»
«…думала, ти спиш…» – «де ти так довго була?..» – навіть непідробна тривога у голосі… – «…заблукала трохи…» – «тут таке робитья…» – «…що робиться?»… – «…зараз побачиш…»
…і я побачила… спочатку, правда, почула: здалеку, може від самої умовної точки на горизонті, де небо, море, ніч і берег сходяться, почувся віддалений лемент, переспів, перегук, передзвін сотень дрібних, поза сумнівом тонкостінно-металевих, бубонців – не дзвіночків, не брязкалець, а саме бубонців… звук швидко наближався з тильної сторони намету – надто швидко, але те, що ті бубонці обліпили і калатали на ньому – не летіло, воно ішло – це було зрозуміло по перепадистому ритму наростаючого дзеленчання… уява намалювала миттєво щось подібне до тих заростів розчепірено-гнучко-пагінних і обліплених слимаками, у яких я кілька хвилин тому іще блукала, обдурена блудом… перше, що я зробила за нових обставин – юркнула за полог намету і там причаїлася. Супутник мій опинився у своєму кутку тимчасово спільного житла нашого мало не в ту ж таки мить… але бубонці тарабанили уже зовсім поруч, звук наростав і, здавалося, неймовірна причина його, чи його носій, уже впритул наближався до «сліпої» матірчастої стіни нашого сховку…
Я швиденько вибралася із свого кутка, пробралася до входу (чи виходу, якщо ізсередини дивитися) у намет, відсунула полог і вистромила назовні голову – бренькіт уже по вінця затопив собою усю «акваторію» берега і погрожував змити намета, як тріску… погроза відверта вчувалася у наростанні брязкоту тисячоголосого того… що ж… насамперед треба було з`ясувати, що відбувається насправді, у чому причина цієї ірраціональної події і тоді вже прикинути, як діяти… рятуватися, власне.
Я вибралася із намета настільки, щоб дотягнутися і виглянути за його «ріг»… те, що побачила – нічого не пояснювало, але основне на тоді, я, здається, умить втямила…
Визирнувши за намет, я узріла, як по блискучій «живій» смузі – границею між морем і берегом, по смузі, яку лизали спокійні і ліниві хвилі, тому, під місяцем, вона ніби стріляла іскрами – шматочки слюди, що у піску, вимивалися хвилями і зволожені ними ж, відбивали місячні промені, – рухалася – таки йшла! – висока, чи довга… метрів зо п`ять заввишки – палиця… тичка… як іще те, що ішло по краю моря і берега, можна назвати, щоб визначити – жердь… жердина… – справді «довгий, тонкий, без гілок кусок дерева». І от цей довгий і тонкий (зчорнілий, як ніби довго пролежав у воді) кусок всохлої давно деревини, весь обвішаний якимсь чорним же лахміттям (потім, вдень уже, я додумала, що то, либонь, були водорості…) і по лахміттю тому обвішаний сотнями, а то й тисячами дрібних бубонців (я їх не бачила фізичними очима, звичайно, але якось інакше я їх бачила таки, ну і чула ж), які щодуху лементіли і видзеленькували, – йшов, не зважаючи на те, що другої опори (ноги), необхідної для процесу ходи, він не мав… при світлі липневого місяця, ішов однією «ногою» кусок деревини, повноцінно при тому «ступаючи»… не стрибав, а ішов однією «ногою».
Перші кілька секунд, поки моя свідомість намагалася адаптувати бачене до якогось хоч би сприйняття, жердина та продовжувала йти, але, порівнявшись із наметом – зупинилася… бубонці вмовкли, тільки декотрий окремий із них, торкнутий вітерцем, чи й просто порухом повітря, обзивався коротенько, і до нього так само коротко відгукувався інший… жердина не рухалася, здавалося, вона роздумує над чимось спроквола… щось вирішує, чи згадує, чи й до чого дослухається… я спостерігала, не дихаючи… і от вона (жердина та) прийняла якесь своє рішення і… рушила йти, але вже не краєм берега і моря, а направилася до намета…
Я скочила на ноги – стало очевидно, що заховатися і перечекати не вдасться, – я скочила на ноги і блискавкою метнулася до купки дров, що чорніла окремою плямою на піску поруч із наметом. Не знаю вже, як пояснити той факт, що уночі, хоч і при місяцеві, але уночі ж – я бачила все, наче котячий зір у мені одкрився, - і ще, як за два вечори, коли на скупому костерцеві усе-таки варився чай і ще якась там страва у казанку, та гілка, яку напочатку супутник мій злостиво одкрутив од сердитого Деревця-каліки – вбереглася, і не потрапила у вогонь… як би там і було, але ту гілку, насильницьки відібрану супутником немудрим тодішнім моїм од Дерева, я знайшла і упізнала одразу. Вихопивши її з поміж інших «дров», поспіхом кинула гілку ту, із підсохлим уже і скрученим у рурочку куском шкіри-кори, Дереву «до ніг», до підніжжя Дерева пожбурила гілку ту і швиденько, вголос і на повному серйозі гукнула: «Дерево, забери, що твоє… і вибач цьому нерозумному чоловікові – сам же не знає, що творить…» Нерозумний чоловік на ту мить продовжував ховатися у наметі…
Спробувавши таким чином заспокоїти Дерево, хоч якось із ним «помиритися», я озирнулася на дії жерді, чиї бубонці волали уже зо всіх боків і сторін, і встигли затопити металевим торжеством своїм увесь Божий світ, аж у вухах лящало. На момент, коли я повертала Дереву гілку і вибачалася за чуже зло, бубонці усе-таки зойкнули були подивовано, чи як од несподіванки, і вчинили миттєву паузу – отже, жердина все-таки «вклякала» на місці, але не надовго, бо одразу ж по тій короткій паузі бубонці задзеленчали знову – ще гучніше і натужніше, радісніше, тільки їхня радість не відлунювала радістю у мені, навпаки – то була радість очікуваної справедливої розправи…
Жердь наближалася. Бубонці захлиналися і волали. Із намета виборсався мій супутник: він не здавався переляканим, але поза видавала безпорадність – він усе бачив і чув, але повірити, сприйняти хоч якимось чином те, що відбувалося, не міг… не вірив він у «казки», у всіляку містику, і повірити не міг. Але це його не захищало. Жердина наближалася.
Я вхопила якусь ломачину, з тих, що були припасені для костра, ухромила її протилежним кінцем у пісок і швидко оббігла доокруж намета, окресливши таким чином коло на піску (пам`ять, либонь, вийняла із «архіву» фрагмент із кінофільму «Вій»). Мій супутник стояв мовчки. «На коліна!» - гукнула йому я і він упав на коліна, як сніп. «Молися!» – знов підказала йому. – «Я не вмію молитися!» – відгукнувся. «Отче наш…» читай!» – знов я. «Не знаю я «Отче наш…» – він. «Повторюй за мною! – Отче наш, що живеш на небесах, хай святиться ім»я твоє…» – повторював… атеїзм як водою знесло…
Бубонці втихли, жердина зупинилася і стовбичила перед рискою, яку я намалювала невідь для чого колом доокруж намету… жоден бубонець не обзивався, складалося враження, що всі уважно слухають «Отче наш…» у виконанні дебютанта-атеїста…
Важко сказати, скільки разів ми «дуетом» прочитали «Отче наш», - я вперед, він за мною – луною, але жердина врешті ворухнулася, бо тихо обізвалися один за одним двійко бубонців… тоді вона ворухнулася ще раз – бубонці вже дружніше бренькнули, масовіше… врешті, жердина рушила йти і – Слава Богу – до моря… там вона ступила на улюблену свою «живу», з прострілами іскор, мокру смугу, де хвилі тихо лизали пісок, і побрела неспішно геть… брязкіт і дзеленчання бубонців наче збайдужіли, швидко віддалялися, а тоді і зовсім умовкли десь у перспективі, де знайшли собі точку перетину ліній моря, берега і нічного горизонту…
Я кинула ломачину, якою описувала доокруж намета коло, сіла на пісок… Подивилася на Дерево – воно видавалося відстороненим, як і належить бути дереву. «Спаси-Бі..» – усе-таки сказала я йому тихенько. Воно не озвалося, ніяк не відреагувало. Тиша. І відчуття проминулої небезпеки – спокій.
«…це вже все?» – поцікавився мій супутник, – «мало?» – у відповідь поцікавилася я. «…більше було до того, як ти вернулася…»
І він розказав мені свою пригоду.
«Коли ти не вернулася до восьмої, як домовлялися, я вирішив не сердитися на тебе, а просто чекати. Але ти не вернулася і за годину, і ще за годину. Ти не вернулася, коли і стемніло. Я сидів тут, біля намету, і чекав. Аж видалося, ніби ти йдеш – я оглянувся і побачив, що під цим деревом світиться якийсь вогник, як ніби хтось цигарну незагашену кинув. Я подивився-подивився – вогник не зникав. Сам не курив, нікого тут більше не було, хто міг кинути недопалка, я не знав. Може, хто йшов з того боку муру та й кинув і випадково попав сюди. Добре, що в намет іще не влучив, подумав я. І відвернувся. Потім знов подививився під дерево – вогник тлів і не погасав. Може світляк, подумав я і вирішив більше туди не дивитися. А ти все не верталася. Знов здалося мені, що ніби ти вже йдеш по піску, і я оглянувся… Під деревом сидів якийсь чоловік і курив цигарку. Тьфу, подумав я, ніби місця на березі мало, що принесло його просто мені під бік… Чолов`яга той сидів, курив і дивився на мене занадто пильно і навіть нахабно, з якимось навіть викликом. І чого втупився, подумав я. Коли він обізвався: «Чекаєш?» – «Чекаю», – відсказав я і подумав – яке йому діло і – звідки він знає… «Ну, чекай» – сказав той.
Сиділи мовчки, а тоді він знов – «чекаєш?» – «А тобі чого», – спитав і я його. – «Нічого», - сказав він і вмовк.
Коли і втретє він: «Чекаєш?..» Я промовчав. – «А вона не прийде», – сказав він і з насолодою затягнувся димом. «Як це не прийде?» – чи спитав, чи й подумав я. – «Не прийде, бо її вже тут немає», - сказав чоловік під деревом і нахабно засміявся. «А де вона?» – спитав я, аби що сказати, бо відчув себе досить спантеличеним. «Там» – і чолов`яга махнув рукою у напрямку моря. Я трохи злякався – виходить, він бачив тебе у морі… і більше ти не прийдеш – це могло означати одне… Незваний гість знову засміявся з викликом і спитав: – «Хочеш побачити де вона? Я можу показати, якщо підеш зі мною…»
«Покажи» – погодився я, і він сказав – «пішли…» Ми обидва попідводилися з піску і одправилися до моря… Він зайшов у воду і сказав
– «…іди за мною, вона тут…» Я вже хотів іти за ним, коли почув, як ти мені гукаєш: «…не йди за ним – він хоче тебе втопити!» Я оглянувся і побачив, як хтось намагається забратися на мур з того боку, але в нього не виходить. Я подумав, що це ти і пішов до тебе. Але той чоловік вискочив із води і догнав : «Куди це ти? Чи боїшся? Ти – боягуз? Боїшся подивитися де вона?» – і вчепився в мене. – «Та відчепися» – спробував я вивільнитися з його рук, але він тримався за мене міцно і потягнув до води. Я його штовхнув, він штовхнув мене і ми трохи побилися. Врешті я одірвав його од себе і побіг до намету, думав, ти вже там. Але тебе не було, і я зайшов за мур – може ти не можеш знайти пройму у мурі. Але нікого там не виявив, тільки чув, як сухо торохтіли мушлі, що обліпити траву, ніби хтось блукав поміж заростями. Місяць добре світив і я бачив, що на пустиреві за муром – порожньо, тільки стукіт той… як сухими кістками пересипає хто…
Я вернувся до намету, а нахаба уже знов сидів під деревом і курив. «Боягуз», - кидав він мені періодично і сміявся, - «…а вона не прийде…» – і знов реготався… потім він встав, викинув цигарку свою, підійшов, одіпхнув мене і поліз у намет, я його вхопив і почав відтягати, щоб не пустити – здається, ми ще раз побилися… після сутички він вернувся під дерево, але вже сидів мовчки, і ніби й задрімав. Мені здалося, що хтось підійшов до мура і я озирнувся. Там знову нікого не було, але коли я перевів погляд на чолов`ягу того під деревом – уже і він ізвідти забрався. Нарешті і ти прийшла – я вже не знав, чи вірити, що то ти прийшла, чи знов яке наслання до мене наближається. Але то була вже справді ти… добре, що ти вернулася…»
Ми позабиралися в намет, коли почало світати. Одіспалися. Удень ще раз переворушили події минулої ночі. А тоді супутник мій сказав, збираймося, перейдемо звідси, знайдемо собі інше місце, море і берег тут скрізь, а о-там, метрах у двохстах, якесь болітце за муром є, там ростуть верби, буде тіньок на намет падати.
Ми перебралися під верби. А за кілька днів і зовсім пішли звідти, повернулися до Києва…
Цікаво, що якось у Києві вже я нагадала йому ті пригоди нічні, але він подивився на мене невдоволено і сказав – що ти вигадуєш, нічого подібного не було і бути не могло, не вірю я в усілякі такі казки і забобони…
Чи пам`ять йому підредагували, стерли цей епізод, чи не хотів згадувати, як потрапив у містичну пригоду. Більше йому про ті події ніколи не нагадувала. Може, нічого такого і не було насправді? Але я точно знаю – було. І було у даній фізичній реальності. За участі свідка – матеріаліста і атеїста закоренілого, Хоми абсолютно невіруючого.
Постфактум: дитиною, років п`яти з половиною, я подорожувала селом, у якому ми тоді з мамою і татом жили. Вулиця вивела мене в поле. Там, біля дороги, стояв шлагбаум – колись він обмежував рух транспорту, бо по селах «ходив ящур» – заразна хвороба різної, особливо великої рогатої, худоби. Ящур давно уже не ходив, а шлагбаум так собі і залишився при дорозі – про всяк випадок, а може просто забули про нього.
Я викарабкалася на перекладину шлагбаума, обняла стовпчика, який ту перекладину тримав і дивилася, як сонце гарно сідає. Була осінь. Сонце сховалося швидко, так само швидко почало сутеніти. Я зауважила, що небо згасло і стало сірим, наче туманним, посіріло і поле (може там ще була яка стерня, чи вже рілля, але враження таке, що на лінії горизонту поєдналися дві сірі сторінки, чи якого сірого листка перегнули посередині…). Я зібралася йти в село – додому, коли зауважила далеко-далеко, у самому кінці поля якийсь рух… придивилася… Висока суха палиця «ішла», поспішаючи, самим краєм між небом і ріллею… я не повірила власним очам – палиці ніколи раніше не ходили самі собою… поки я придивлялася, палиця та опинилася вже посеред поля – половину відстані від горизонту до мене встигла «пройти» за якусь коротку мить… я злякалася, бо сумніву більше не було – палиця йшла… поки я зослизнула з того шлагбауму, палиця ще більше наблизилася – я бачила її чітко і в усіх подробицях – вона «йшла», нахилившись уперед, швидко ступала одним своїм кінцем об землю, а другим «кивала» в такт «ході» у небі… вона була висока, чорна, суха… я зовсім перелякалася і кинулася з усіх ніг польовою дорогою до села… в хатах уже повмикали світло. Думаю, то був перший мій рекорд із швидкості бігу… здається, якийсь час, у крайньому разі, поки добігла до села – я кричала, од страху… поверталася у село з сиреною, можна сказати…
Мамі нічого про свою пригоду не розказала, бо заборонили б мені самій селом подорожувати.
Виросла, подорослішала, навіть коли вже й підтопталася добре, постаріла тобто, все час од часу згадувала ту палицю в полі, яка ішла, і не могла розгадати – що воно тоді за чудасія була…
Коли прочитала десь якось – може у Воропая, може де-інде, що у народу нашого є повір`я, ніби-то утопленики передчасні блукають сім років світом у вигляді сухої високої дерев`яної палиці, що іде…
От і не вір народним повір`ям: дві «самохідні палиці» зустрілися, чи показалися були мені… Та, шо біля моря за Євпаторією, думаю, мала зв`язок, чи дружила з Деревом, яке не любило людей і не хотіло, щоб ми біля нього розбивали свого намета… люди, трапляється, у морі і потопають інколи… от розгніване Дерево і покликало собі на підмогу «страшилку» із моря, щоб нас прогнати… що ж до чолов`яги, який хотів затягти мого супутника у воду на глибину - либонь, то була та сама «палиця ходяча», тільки показувалася йому в іншій формі, людській – за дерево помститися потопельник прийшов, за те, що гілку супутник тодішній мій од Дерева одкрутив, од зла людського Дерево своє захищав…
...щоб мене позбутися – з блудом домовилися, і він мене водив поблизу, аде до намета не підпускав... виходить так, що мене усе-таки Дерево топити не хотіло, бо я – «чула» його, і одразу ж погодилася забратися геть чим подалі, і гілок йому не одкручувала… теж намагалася його захистити, та не змогла.
...але треба ж тому привиду (чи ким він був), що курив під Деревом, настільки матеріалізуватися, щоб супутник мій не тільки не допускав сумніву у його (чолов`яги) реальності, а навіть двічі з ним потуса́вся-побився …
ВЕЛИКЕ ДЕРЕВО –
думаю, воно було різновидністю бе́рестових – із родини в`язових… Росло Велике Дерево у Першотравневому парку (може парк той зараз уже і перейменовано, що було б цілком доречно…), біля того входу, що майже навпроти столичного Будинку офіцерів. Неоддалік, через дорогу, у одному із напівпідвальних приміщень розміщалася тоді редакція примітивної газетки із великими претензіями, де я тимчасово мусила працювати… За теплої пори року я забирала папери зо столу письмого свого і йшла в парк, умощувалася на лавочці і вичитувала-готувала до друку опуси «колег»»… там добре було працювати… лавочка стояла якраз навпроти Великого Дерева і я часто роздивлялася на нього – дивуючись-милуючись, чи й думаючи про своє… Невдовзі установився між нами своєрідний зв`язок, односторонній спочатку, думаю: я йшла в парк з паперами у течці, але саме до того дерева. Інколи ділилася з Деревом якимись почуттями своїми, чи думками невеселими. Одне слово – з тим великим і прекрасним Деревом я подружилася.
По якімсь часі настала у житті моєму темна смуга – серйозно і надовго захворіла. Замість редакцій, потяглися кострубатою мотузкою у реальності моїй лікарняні палати, білі халати, операційні і післяопераційні страждання.
Одного із госпітальних залягань моїх, коли фахівці уже почали розводити потроху руками, готувати морально до неминучого – усі методики їхні вичерпувалися, а я ніяк не виліковувалася… одне слово, замаячила тоді переді мною не краща із перспектив… і от, лежачи на госпітальному ліжку, почала я роздумувати, як собі у такій безпорадній ситуації допомогти… Обдивилася себе спокійно і відсторонено і дійшла висновку, що ліки їхні на мою біду не впливають через те, що причина не там, де вони її шукають… причина у тому, думала я собі, чи хтось мені так думати допомагав, що тіло моє доведено до такого стану, коли вже вичерпано усе його терпіння і життєві сили – енергія життя не поповнюється, заблоковано мене од життєтоків. Усілякими немудростями моїми – тонкошкірими переживаннями моїми на зовнішні подразники - заблоковано. Отже, треба зняти виставлений тілом блок… Допомогти йому повноцінно полюбити себе і життя, якось довести йому – тілу, що я його теж люблю і дуже ним дорожу… Про причини подібних блокувань зараз говорити не стану – колись іншим разом розкажу… а тоді, у шпиталі, шукала я, лежачи на одрі, способу, як можна себе з Божою допомогою порятувати… і згадала випадком про те могутнє, сповнене радості існування і живої енергії Велике Дерево, з яким я дружила… Дерево… енергія життя… чиста, щира, розкішна… - і відправилася я уявою у той парк і до того Дерева… Подумки підійшла до лавочки знайомої, сіла і розказала Дереву про нещастя мої… Дерево прийняло мене доброзичливо і навіть лагідно, ніби я до рідної людини поскаржитися у безвиході прийшла. Дерево розраджувало і співчувало – спокійно і світло, без лукавства людського…
І вдруге я уявою до Дерева пішла, як тільки скінчилися болючі медпроцедури за розписом. Досить скоро вийшло так, що фізично я перебувала на госпітальнму ліжку, а уявою і думками, душею і розумом, чи ментальним тілом, можна і так висловитися – у парку біля Дерева. Якось я підійшла до нього ближче і воно ніби розгорнуло мені обійми – я припала до могутнього його, теплого і такого лагідного стовбура, обвила його руками і довго стояла мовчки і бездумно… Після першого такого зближення я вже одразу приходила до Дерева обійматися – бо таке було приємно нам обом. Так затишно було у наших обіймах, так спокійно… Дерево розказувало різні історії, а також про те, що смерті немає, не треба її боятися, найбільше, що може жива істота втратити тут, на Землі – то це призвичаєне до даних умов тіло, але не Життя. Бо в інших світах у нас є інші тіла… і їх багато. Я все це знала, але Дерево розказувало мені правду і таємниці, нагадувало, щоб заспокоїти, і я заспокоювалася…
Потім Дерево повільненько почало пропускати мене усередину себе, чи то я стала повільненько у нього проникати. Одного разу я відчула, як по моїх жилах заструменів сік… це було приємно, це сповнювало надією, радістю і давало життєву силу… звідки узялося таке відчуття, подумала я і спробувала з`ясувати… З`ясувала: виявилося, Дерево поступово і надзвичайно делікатно увібрало мене в себе, усередину стовбура, я просочилася в нього "тканинами" власного "тонкоматеріального" - енергетичного тіла і розмістилася там, як думка, чи як емоція-почуття, чи мрія-згадка яка… і по моїх жилах, чи то вже по наших з деревом спільних судинах – потік життєдайний сік… Дерево осміхалося мені внутрішньо – і це мене пестило і леліяло, бо я тепер кожною власною ефірною клітиною відчувала його турботу, його до мене тепло і доброзичливість…
Може і воно відчувало те саме од мене, бо у реальності уяви ми стали ніби одним тілом – його тілом, куди воно – Дерево – мене делікатно запросило… Якось я спробувала відчути наші корені, бо звідти прибувала свіжими прохолодними підсолодженими ніби, лагідними поштовхами енергія від матері-нашої Землі… то отже, я спробувала відчути наші корені – і ноги мої, що сприймалися до того звичайними людськими ногами усередині стовбура – потягнулися донизу, набули пластичності, навіть «ниткоподібності» і легкопроникності, розділися на батото відгалужень і пасемець – ноги мої розтеклися ніби по всій кореневій нашій структурі і вже я сама, власними каналами, припала до лона землі, до життєдайних токів земної енергії… це було надзвичайно радісно і приємно… і так природно і спокійно, так затишно і надійно…
…відростивши собі таким чином корені, я подумала, що можу так само і крону приміряти… з кроною справи пішли ще простіше і швидше: я підняла угору руки і захотіла доторкнутися кінчиками пальців до хмаринок, а вночі – до зірок… руки мої одразу розсипалися, як росплетена коса і поєдналися із гілками мого Дерева – я дивилася на свої оновлені руки-крону і така радість ударила джерелом із серця мого, чи у серце моє, що я засміялася, заворушила усіма нашими гілочками – весело зашуміла з лагідним вітерцем… Ми з Деревом стали одним тілом, нашим спільним фізичним тілом – тілом Дерева, стовбурем... але ми були водночас і двома суверенними істотами, особистостями, поєднаними взаємною любов`ю, злагодою.
Зрідка я відвідувала і своє фізичне тіло, яке залишалося на госпітальному ліжку. Я любила його, як виявилося, тіло покинуте своє, я його жаліла і співчувала йому. Воно ж, як пташине гніздечко, цупко трималося за гілки реальності і раділо щоразу, коли я – його пташка, поверталася до нього. Тіло раділо і потроху світлішало ніби, міцнішало, бо я приносила йому із собою ніжності небесної любові і сили земного сокотоку, яким сповнювалася сама усередині Дерева.
…лікарі невдовзі почали потроху підбадьорювати мене, повідомляючи, що затяжна криза, схоже, минає і справи мої ідуть на поліпшення… Врешті, мене виписали з лікарні, і я поступово повернулася до звичного свого життя.
Довго, може і з-півроку, збиралася я відвідати Дерево, явитися фізично-тілесно – щоб обняти його справжніми руками, щоб подякувати йому… Одного разу я туди приїхала і – стала, як громом вражена… Грандіозне, могутнє, кроною – до самого неба… стовбур – мерт-півтора у діаметрі! стояло моє Дерево – серед травневої радості відновленого життя – абсолютно мертве і всохле… ні єдиної живої гілочки, ні єдиної бруньочки, кволенького-хоч-би-листочка… не-ма…
…це я його вбила, висмоктала із нього все життя до останньої краплини – вжахнулася я собою і вчиненим… як мені стало важко, як я шкодувала за прекрасним другом моїм, якому я заподіяла такої страшної шкоди…
І, ніби відсторонений, але веселий спів пташки якої невидимої, заснувала у моїй голові чиясь думка: не журися… на нас двох могло залишитися одне лишень тіло – залишилося твоє… але – ти любиш мене і я з тобою… смерті нема – у нас є тіло – твоє… і я з тобою…
Розмисливши, я вирішила, що так я намагаюся себе заспокоїти, виправдати за вчинену з Деревом жорстокість невільну мою, виправдати плотоядність власну і егоїзм, бо Дереву його життя було таким само дорогим, як і мені моє, і це не Дерево довело себе до хвороби і на межу смерті фізичної – а я…
Хоч як би я там страждала, хоч як би себе шпетила і дорікала собі, а змінити вже нічого не випадало… Дерево стояло велике, прекрасне і стовідсотково назавжди всохле… врешті, я пішла з парку… пішла… у своє людське життя…
Але…
засіялася стиха у мені думка одна, бажання одне, ідея одна… проста і ясна… почала я потроху, а чим далі тим більше, за землею серед асфальтів міських сумувати… почали мені трави-луги снитися, вітерці-тумани-роси у відчуття впадати… дощі шепотами своїми підказувати-натякати – почала я прокидатися удосвіта, хоч завжди була «совою», які довго не сплять од вечора, а тоді до півдня голову од подушки відірвати не можуть… тепер я стала "жайворонком" – тільки перші натяки на світанок – я вже очима у вікні… сонце радісно зустрічати…
Усе завершилося тим, що заробила я трохи грошей і купила хатину у селі – туди ми з моїм Деревом і перебралися… ліс, луки, озеро, сад наш прихатній, двір – там ми з ним, Деревом моїм, у спільному нашому тілі земному (людському) подорожували, спільним нашим серцем моїм – любили, там ми сподівалися на волі і віку свого звікувати… але волі у світі цьому – ніде немає: ні для людини, ані для Дерева…
Я – Дерева люблю, Божі створіння…
12.05.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580677
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 12.05.2015
народжуєшся у садку…
ростеш безтурботною пташкою,
чи якою дрібною комашкою
межи трав і квіток на лужку –
і не знаєш:
уже ти – на ринку,
уже ти – предмет
купівлі-продажу на прилавку
на ярмар-ку
об`єкт
купівлі-продажу-обміну:
вже тебе
обмацують-обдивляються –
складають ціну́,
свердлять у вусі дірку –
чіпляти бирку
розвивайся-рости…
на ярмарку, де торгують людьми,
будуть тебе обирати
за кори́сними
якостя-ми…
не про душу турбуйся – праведну-грішну,
а про кар`єру суспільно успішну
…роботяща, покірна, слухняна,
безсловес-на –
потенційна дружина,
жона…
…безвільний, обмежений розумово,
кривий на дух і на слово,
послужливий, мускулисто-дуж –
товарно-ба́жаний муж…
кваліфікація,
продуктивність-потенція:
на сімейно-суспільно-рабському ярмарку –
жорстка конкуренція
цінність зовнішньої краси –
за скільки себе продаси
ярмаркова сучасність:
люди стосовно людей –
мінова́ власність
трепетно
усуціль валяються
розбиті серця
і не гояться:
вічна дилема -
рабовласник чи рабовласниця
нестримні
плотські потяги інстинктивні –
любовні страсті:
ти-навіки-мій-ти-навіки-моя –
утробний голос претензій на власність
…а вишні, вишні!
цвітуть наївно, білі і пишні – весна:
якою цьогоріч буде
ринкова
на вишні ціна?
29.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577816
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2015
…чорний метелик
сів на вікно:
тем-но…
розпустив крила,
притрушені сажею, ба́рхатні –
усі зірки хатні́
і надха́тні
погасив у мені
…горличка прилетіла,
на шнурку для біли́зни сіла –
чорний метелик, наче долоні
чорні,
стулив до крила крило,
пови́дніло…
став, як рисочка,
непомітна тріщинка на вікні:
защебетали зірки у мені
…на голові у мене –
білий голуб,
і білизна́ його особлива така:
як назвати неназва-не?...
білизна́ – лагідна і м`яка:
от якби у дійницю теплого молока
занурили місяця-моло́дика…
білий голуб
нетутешньої чистоти –
Дух Святий…
…а на воротах моїх – шуліка,
хижа чата:
я – відчайдушним криком:
киш! киш, рябий і строкатий!
я до воріт – рухом без остороги:
Геть лети! –
зиркнув, гостро і строго,
і безшелесною тінню – поміж людські плоти
і сусідські хатні́ кути…
…горличка, сизо-лілова,
шийка у неї –
жовтим обгорнута комірцем,
наче сонячним промінцем…
білий голуб
нетутешньої чистоти –
Дух Святий
27.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577363
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 27.04.2015
перші проблиски сивини
кинули
з нижніх ярусів абрикоси
на,
мохами бархатними задрапіровані,
похилі тини
і з верхніх ярусів крони,
наче перуки напудрені,
опускають локони
на тини,
як на бархатні по́ручні
бенуа́рної ложі:
сезонні дійства весни
до театральних схожі
21.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2015
ставка́
округле плесо
прикотилося у долину,
як небесне Коло-колесо,
білим обручем
обліпили його сільські хатки́:
витлума́чують
у воді побачені
хвилясті свої відби́тки
на усілякі лади і смаки…
стою
на гребені пагорба, ізвіддаля –
під і над площиною плеса
біліє стінами і абрикосами кожна осе́ля,
довколишні села,
наче дугами вигнуті перевесла:
Сабада́ш, Вороне́, Коне́ла,
Бу́зівка, Зелений Ріг…
гре́бель, ставків і туманів
вербовий і очере́тяний оберіг –
Гірський Тікич
сакральна ріка:
у Вічність із Вічності перетіка
20.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2015
світла
кожну окрему бризку
із шиби злизую – кінчиком язика,
наче кіт, що «полірує» до блиску
дно полу́миска з-під молока…
зголодніле
за́ ніч єство моє
кожну краплину світла
квапливо у себе всотує, убирає –
спішить пожадливо,
не встигає:
з даху капає, капає молоко –
прибува́є:
квітневими за́світами
швидко розви́днюється,
світає…
20.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575711
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2015
народжуюся щосвітанку
краплею меду
у філіжанку
зава́реного
на ясми́ні ранку
падаю
наскрізь бурштиновою
меду краплиною
на денце кожної чашки
просві́тчасто-біло-ясминової…
розливаюся
пахощами
поміж плота́ми
густими
ха́щами-за́ростями
людськи́ми
лю-ди!
загорожі і межі усюди…
страх-ворожість поміж людьми –
кігті-погляди
напогото́влені за плотами:
а все-таки – ми
співаємо,
як і пташки – грудьми́,
лишень гарчимо – живота́ми
…люди-на
ричить животом –
як звірина́
за плотом
але! – ми,
коли співаємо, то грудьми –
як пташки…
сердечними ча́крами
і
у ясми́нові ранки
додаємося
медовими крапля-ми
06.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2015
у циркульних дзьобах
несуть лелеки
магнітного меридіана нить
тривку:
у о́порі повітрото́ку
вібрує тонко і бринить
ізда́леку
невидима лелеча нить
грудні́,
джерельно-кле́кітні,
об`ємно-порожни́нні
лелечі голоси…
нанизані, як намисти́ни,
подвійним півразко́м
летять лелеки,
несуть у ци́ркульних дзьобах
Стожарів срібну волосину,
меридіа́нову
невидиму струну –
додому-предковічно-провідну́…
грудні,
джерельно-клекітні,
об`ємно-порожнинні
лелечі голоси…
…усівся на Чепіги Волопас,
заслухався… без догляду зірки́
порозбредалися на всі безмежні ко́смоси:
летять лелеки – рухається Час,
поску́пчувались у сузір`я Предки –
бринять ключів псаломні голоси́
26.03.2015
[i]Стожари(Волосожар) – скупчення зірок,
те саме, що Волосся Вероніки;
такі ж назви народ дав групі зірок
Плеяди, сузір'ю Оріон
Чепіги (Косарі) – в різних місцевостях України
так називають сузір»я Оріон;
Волопа́с (лат. Boötes від грец. Βοώτης,
«орач (на волах)») — сузір'я північної півкулі неба.
Спостерігається на всій території України
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569627
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2015
має запас терпіння,
три́вкість обмежену –
скло,
останній дотик необережний –
на мстиві дрібні осколки,
ри́сячі кігті-голки́
перетворює те,
що за́вжди охоче і ве́село
у найтемніші за́кутки
пропускало світло…
кимось уже раніше
висловлено було:
«на терпіння не випробовуй
жінку і скло»*
26.03.2015
(*англійське прислів`я)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569443
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2015
толочиш траву,
топчешся взуто на одному місці –
видивля́єшся у перспекти-ву
у пошуку істин
зглянься під ноги собі – у траві
сотні життів заклякли у жа́хові:
усілякі мурашки, жучки,
черв`ячки-метелики, інші букашки…
а ще – травинки,
кущів і дерев схо́ди-ростки́,
лісові чебреці-ромашки –
до Неба свого́ молито́вно хором:
"...спаси і помилуй!
од при́хистків одведи свавільну силу
сліпого підбора!.."
…кожному цінне власне життя, звісно,
що і найбільшій родині у хаті рідній не тісно…
у пошуках істин – обачно стежками ходи,
під ноги гляди – не чини нікому біди
16.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015
"Генерал Ермолов в письме российскому императору писал: «… Посеяв на Кавказе хаос, мы незаметно подменим их ценности на фальшивые, и заставим их в эти ценности поверить. Путем подкупа мы найдем своих единомышленников, своих помощников и союзников среди них. Пройдут годы, и совершатся гибель этого самого непокорного на земле народа, необратимое и окончательное угасание его самосознания. Мы навяжем им светскую мораль и постепенно вытравим из них религиозную сущность
Мы будем насаждать пьянство и разврат, насилие и воровство, стяжательство и мошенничество, доносительство и предательство, и растлим их так, что от этого народа сохранится одно название. Мерилом порядочного образца для них станет соперничество в карьере, благоустройстве и накопительстве, так что они будут призирать друг друга. Среди них появятся гордецы и завистники.
Добропорядочность будет высмеиваться как непроходимая глупость, и они сами предадут её забвению. Тот, кто дерзнет выступать против этого, будет объявлен простаком и станет гоним. Цивилизацию мы будем насаждать ловко и незаметно. Начинать нашу затею следует с молодежи, и с малых лет разлагать, растлевать и развращать оную.
Мы обстряпаем из них предателей, доносчиков, соглядатаев, и превратим их в личности без веры и покаяния. Таким образом, мы будем расшатывать чеченцев из поколения в поколение, до тех пор, пока не добьемся желаемого. В конце концов, Великий Государь, если не мы, так наши потомки узрят, как верно оные будут служить короне Российской Империи и верноподданичиски воевать за то, чтобы именоваться россиянами…»
***Оце і є суть "русскаго мира". Чи варто й зауважувати, що викладений тут принцип - працює: огляньмося довкола себе і озирнімо самих себе... Думаю, зрозуміло, що наміри щодо Кавказу у даній ситуації - стосуються кожного народу - українців обов"язково. Орді багатьох серед нас вдалося розтлити, але не всіх. Одне слово, ДУМАЙМО, ДУМАЙМО і не піддаваймося ворогу кожен сам у собі, тоді станемо непереможними.
У цій записці генерала стисло викладено принцип ненависті-зла і аду, а з нами Бог.
Із тими хоч би, хто не повірив у їхні фальшиві цінності, з тими небагатьма, хто здібний іще утриматися від "соперничества в карьере, благоустройстве и накопительстве", від "призрения друг друга", від "пьянства и разврата, насилия и воровства, стяжательства и мошенничества, доносительства и предательства"... від гордині і заздрощів!!!!
"Добропорядочность будет высмеиваться как непроходимая глупость..." Тот, кто дерзнет выступать против этого, будет объявлен простаком и станет гоним..."
Так от...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015
Мати пере пелюшки
із сіренької ба́єчки,
не оджавши,
розвішує на шнурки
лелечі:
уже поспіль другі сутки –
уночі,
удень і увечір,
вповива́ють усе небо – сутінки
із м`якої баєчки:
стікають-обка́пують
неоджа́ті пелюшки
на горо́ди і лужки́,
на дороги і стежки
поспіль другі сутки…
завтра випустять лелеки
шовкові шнурки –
розлетяться-розвітряться пелюшки,
сіренькі, із баєчки:
ви́ясниться сонце, зрадіє земля,
після купелю умито всміхнеться Маля
15.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2015
монотонно
зо стріхи падають краплі,
камертонно
одзивається улого́винка,
ви́плескана у землі –
ніби то молоді ковалі
умостилися підвіконно
і видзвонюють ювелірно,
досекундно-співмірно,
у символічно просте
кова́делко золоте –
вико́вують змійку,
дзвінку,
на втіху березневому ранку
швидко-швидко
повниться улого́винка,
прото́рюється русе́лко:
ось – і вислизне срібна змійка
з-між кова́делка-молотка́,
і завесе́литься прудко,
справжнісінька і стрімка́ –
ген!
до квітневого ви́тока
15.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2015
малинова патока
між пальцями проника,
русельце проторює на подобі струмка,
передпліччям до ліктя повільно стіка:
отямся, злижи кінчиком язика,
бо скоро на килим зака-
пає патока
мрії-ма́рення –
на житнім окрайці реальності
пласт варе́ння
13.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566371
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2015
хула огульна
однаково лукава,
як і огульна слава:
наріжний камінь ви-знання –
взаєморозуміння
12.03.2015
[i]
* хула і слава - вислів із поезій Расула Гамзатова[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566045
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2015
є вуста,
огуда з яких –
достойніша благословінь:
пахне́ і уразить ча́дом утроба ада,
та тя́га засмокче назад
чад у ад
12.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566016
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2015
олжу,
облуду
тримати можна,
як воду в долоні, щільно:
та – просочиться
між пальців,
як змій
10.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565544
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2015
озеро
споглядало небо:
зійшла перша зірка –
на озері одкрився лотос
09.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2015
підбирають малярі
до весняної блакиті
суголосні кольори,
м`яко молоком розмиті:
всі відтінки радості
на шовках блакиті
пластично поєднані,
плавно порозлиті –
між багетів-берегів
у плесі озернім
небописців-малярів
витвори модерні
дзеркально відбиті…
стане вечір на порі –
невидимі малярі
миють по роботі руки
у сонному озері,
сполі́кують пензлики
і квачі́ –
до приходу ночі
заґрунтовують шовки́,
беруть пензе́лики миті
наллють срібла у мані́рки
і на чорнім оксамиті
намальовують зірки́:
срібно скрапують сузір`я
у моє подвір`я…
07.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2015
метелик нічний
невтомно шукав світла
і стільки разів умирав ув огні,
що став світлячком
у новому народженні
06.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2015
сонце літнє –
ура́нішнє –
сліпучо одбивається у вікні;
опівдні
одбивається
у кожній поверхні:
примощуся
у горіховому осонні,
як сувої
пергаментні,
розгорну долоні:
одразу зайчата сонячні
заберуться у пригоршні –
двома розлогими лопухами
смакують літо долоні мої,
світла повні:
вбирають сонячні
про-мені
…сонце літнє –
вранішнє –
сліпуче одбивається у вікні;
опівдні
блиском сяють
усі поверхні:
…блиск – це те, що ніби-то є,
і водночас – його немає…
хто за поверхню лискучу
розмислом зазирає –
розуміє:
насправді блиску – не-Є,
але він – існує…
ілюзія… красота
відбита,
запозичена, показна,
од зовнішнього враження-світу
залеж-на
як на плесі – доріжка місячна:
приваблива і примарна
примар-на… при-марна…
по доріжці примарній іти
знають як діти,
сомнамбули і поети -
реальні для них уявні світи…
а блиск – про сокровенне своє
відверто висловлює:
здаватися – але не бути;
чи – хотіти бути не тим,
ким насправді є…
уміємо
яскраво блищати? –
це вже́ багато:
і я, і ти
научимося колись і світи-ти
26.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562582
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015
ракета
влу́чила у стовбур неба – реактивна,
злоби́ людської сила руйнівна́…
ура́жена,
стену́лася небесна крона –
увсебіч сипонулися зірки,
потрощені скляні осколки,
дочервона́ розпечені шматки:
зірки –
як бри́зки…
спустошене, осліпло небо –
зірок не треба…
ракета,
у небо влучивши,
поцілила осколком у поета:
і наче різномі́рне птаство –
різноголосе лісове перна́ство,
увсебіч розлетілися слова –
шануючи прості свої закони
слова знялися ввись – шукати крони
небесного понищеного дерева
воронка
замісто крони зяє:
немає слів –
і молитов немає…
регочеться кремлівський сатана –
тупа боєголовка термоядерна
…із-під уламків
розторо́щеного неба –
поетове повстало серце –
чи, може, сон це? –
зійшло, як Сонце!
окри́лки слів пови́збирало в себе –
зірок друзо́ччя гострокрає
уже, крива́влячись, збирає…
не-смертне серце –
прозірний обрис:
відкритий символ,
співмірний образ…
…он білий голуб
лине звіддаля -
і Небо інше,
і нова Земля
20.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2015
"Тліє листя, скручене в пергамент..."
Наталя Данилюк
небокраю
по́спіхом добігає
життя достигле моє –
як сонце, коли "на мороз" сідає:
на півнеба – роз`ятрена рана,
за тисячу років – неви́гоєна,
ординцями
мирозлобно запалена
…ллється
густо-червона крайнеба кров
на миролюбність
наших пагорбів і дібров
у півнеба – роз`ятрена рана
чи знов? під ордою покину тебе,
як і застала – Україно моя кохана...
…є потреба
у одірваного од гілки листка,
намагання-спроба –
згорнутися, умираючи, до першозго́ртка,
як у лоні бруньки давно – до першожмутка–
зародка-першоклубочка:
змаліти назад хоче
єство листо́че,
ніби чекає десь та –
звичайна-проста,
не розбуджена ще Теплом – його брунька…
отака
і у мене потреба:
навзнак упасти -
лицем до неба,
закотитися у який куток,
згорнутися
у першоклубок –
коліна до підборіддя…
і - одпустити повіддя,
очі міцно зімкнути –
забути, забути,
заснути,
небокраю сягнути –
за лінію перейти…
може ізвідтам уже побачити –
вільна і незалежна!
ти
19.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560843
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2015
не забувай,
що у серці твоєму
росте найкраща у світі квітка:
чорнобри́вчик, азалія, орхідея,
айстра, мак, аспарагус, нагідка –
іван-чай?..
молочай?
поливай
серце любов`ю-радістю поливай –
дбай
про квітку сердечну свою –
посла́нницю раю…
бо так-но квітка –
мак-молочай чи нагідка –
занедбається і зів`яне
серце – солончаком стане…
пустелею,
прямовисною скелею
…у серці моєму квітка,
знаю -
корінцем із раю...
дбаю:
любов`ю джерельною поливаю,
серце до Сонця лицем обертаю
у серці твоєму – квітка…
бачу і відчуваю:
зараз-зараз
я її угадаю
18.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2015
фрау шта́зі –
із дияволом
на короткій нозі:
минуле –
наче доза е́кстезі…
зсув реальності:
безпричинна довіра і
відчуття близькості
лискучі і шкіряні
перепончасті крила –
словоблудна дипломатична сила,
лукава
сумнівна слава
скупчення і сузір`я –
О́лбодя окровавлене пір`я:
перемовини-перемир`я…
облу́да екстезі…
потурання злу…
дияволу
на догоду –
цвіт і сила Народу:
реаліті-фентезі?
…про штазі –
можливо, плітки?..
нам щоразу
опавутинюють руки,
як павуки…
то́немо – пробі!
миротворці у павучій подобі
опавутинюють руки-ноги:
толерантне
ненадання допомоги
шмат сиру -
нобелівська
премія миру…
17.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560319
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2015
відпові́сти
Любов`ю на нелюбов –
тільки Бог може…
Любов –
Іпостась неодмінна Божа…
тому і сказано: «…Божі діти» –
Батька рідного
не слухатись, не любити,
бо – не розуміти
а для чого Йому
неслухняних,
нелюблячих нас –
любити-терпіти?
бо діти! –
мають рости,
розумнішати,
себе і світи
пізнавати –
жити:
навча́тись любити
стежками тернистими,
кам`янистими
йти,
серця́ і ноги до кривлі́ збивати,
падати і вставати,
не знати чого шукати
і нарешті – Любов у собі знайти
у ви́явах
Красоти-Простоти-Доброти –
навчи́тись люби-Ти…
Бог терпеливий знає,
чого кожен із нас шукає –
допомагає,
чекає…
чи міг би примусити?
міг би… але
рабський по́слух – із при́мусу,
а любові із примусу не буває…
куди б не водили наші стежки,
проз які нетрі і болота́
мета – проста:
кожна звивиста
плутана кам`яниста дорога
приведе до Любові Ісуса Хреста ,
до Любові взаємної – людини і Бога:
Любов – це
до Світла розвинуті ум і серце,
і кожна людська дорога –
до Отчого дому прагне, до Любові-Бога
14.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2015
яблуньці цій
довго ще треба рости –
рано її формувати,
бо
зачепиш дочасу –
стане уперто
дикі гілки
із себе гнати –
загуща́віє хижо гілками –
садівники
називають такі гілки –
«вовка́ми»…
всі ми дерева у цьому світі –
сонцем зігріті,
дощами змиті...
та навіщось кожному треба
захопити кроною усе небо…
на те і –
садівники-лісники:
приходять і
свого часу
обтинають дикі гілля-ки:
формують
красоту і культуру крони –
зна-ють
Розвитку-Росту закони
…ввічливі і тендітні берізки
не потребують обрі́зки,
не одбирають у інших неба –
їм у обрізці нема потреби:
берізки стрункі –
від народження делікатні такі…
поруч дуби –
мідні козацькі чуби;
сос-ни! –
вічнозелені колючі сни
пропускають достатньо радощів –
світла-дощів
для черемх низькорослих,
кущів і плющів:
не залежно од висоти ствола –
усе прагне світла, води і тепла
неба! неба!
життєва потреба
…а яблуньці
дикій цій,
що до амбітної пнеться мети –
собою небо усе захопити –
довго іще треба рости…
рости і рости –
чекати
садівника,
чия уважна рука
буде її плекати,
вовчі гілки підчищати –
формувати…
може, вирішить щепу щепи́ти…
багато є спо́собів – окульту́рити
…і зародять колись на цій
яблуньці
сонцеподібні цілющі плоди –
від любові, землі і води
а ще – од мудрості садівника…
ситцева казочка
отака…
13.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2015
"Образи, обра́зи, образи́..."
Борис Мозолевський
на що похожі зимо́ві хмари?..
на срібноче́сані
густору́нні отари:
позбива́лися
купами ві́вці –
ягни́ці і баранці́,
плине пухкими ру́нами вовна
проз кришталеві холодні ножиці…
цупкі пальці
і тендітні рожеві пальчики
перескУбують на пучки-клаптики
кожне срібне руно
і вистеляють землю рівненько-рівно –
щоб не було їй зим-но
холод-но
…схожі
на перини і подушки́,
туго пір`ям де́ртим набиті –
туго, що аж тріщать напі́рники,
ладні по швах розійтися щомиті…
простих аналогій
довго хіба шукати?...
схожі зимо́ві хмари
на гори-торо́си вати:
небесний баво́вник
тучно вродив і багато
невтомно роздмухує вітер
пухнасті тороси вати –
гей-те Землю до сну вкривати!
ще:
зимові хмари,
наче білі сибірські коти,
повиляга́лися на хребти,
порозкидали безпечно лапи-хвости,
повиставля́ли
ситі і розімлілі
рожевувато-білі
розкуйо́вджені животи:
будуть лапами животи чу́хати –
пух на Землю трусити…
зе́ло до весни гріти
як іще
хмари зимові побачити?
по сво́єму прочитати,
замета́форити-передати:
візьму чашу небесного кришталю́
різцем алмазного променя
візерунчасто-біло оздОблю:
усе, що люблю́, що захочу –
по холодно-бездонно-блакитному полю
чаші небесного кришталю
виріжу, делікатно-майстерно ви́точу,
до ідеалу ви́тончу:
ближче до ві́нчика оселю́
безліч метеликів білих
опу́шено-крилих –
янголя зачудо́вано ви́дихне,
безліч метеликів крильцями ворухне
і пилок невагомий
на землю – ніжно-сніжно – полине…
…ближче до небокраю
чашу небесного кришталю
хмарами білих –
пе́реодцві́лих кульбаб оздОблю –
лагідно і лелі́тно
біло-прозоро-відкві́тно
у леготі-ле́ті невпинно
парасо́льчато-насіни́нно –
хай засіваються-мріються
упродо́вж усієї зими – на зем-лю
люблю…
…а, може, зимові хмари –
не коти́ і не отари,
а на плесах
небесних
латаття білого за́рості
у цвіту-пишно́ті…
водяної лілеї
неосяжні зору колонії:
символи Досконалості і Краси –
білі ло́тоси…
і у кожнім атла́снім ві́нчику
на пухко́му тичи́нковому ослі́нчику-
ліжничку́
дрімає у пелюстко́вому за́тінку –
Творчої Сили бог ведичний
предковічний…
аж поки весна
загуде бджолою – із пелюсткового сна
захо́диться Брахму будити:
прокидайся, Брахмо, настала пора Твори-ти
безкінечно прекрасні Усе́світи…
зимові хмари – наче біла рілля
ізвіддаля…
кучеряві білі дими́ –
із комині́в зими…
табуни́ коней
із шовко́вими гривами…
каравани вітрильників
із махровими ві́ялами-
вітрила-ми
…зимові хмари похожі на білі вибухи тиші,
чи ніби як на муку́ перетирають зерно
гострозубі дрібні миші
…душа –
освідомлена біла тиша,
незліче́нні рази́
може
гратися у аналогії-образи,
їх у неї - Великі Вози́,
бо Все у Єдності ме́жи собою де́що похоже
12.02.2015
Образи-обра́зи-образи́ * - рядок із поезії Бориса Мозолевського (згадаю із якого саме вірша - уточню...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2015
Іде вистава. Люди грають ролі.
Любов і сльози, відчай і весна.
У центрі сцени, у освітленому колі,
У першій ролі зайнята – труна.
Стрункі красуні водять хороводи.
Герой у білому. І репліки, й цілунки…
Ми ж у цій дії так-но в епізодах
І нетерпляче визираєм з-за лаштунків.
Де ж диригент усього цього чину?
Невидимо-присутній, як акцент:
Чи добру, чи лиху напне личину,
Коли настане час і нам – у центр.
27.01.1990
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557704
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2015
як цигани
і старі цига́нки –
люльки́
розкурюють зранку
комини́-бовва́ни…
ще дрімають сільські хати́ –
позгорталися за́тишно у патлаті клубки,
як у будка́х приворі́тні собаки
чи на сіна́х у повітках – коти…
із ранкової дрімоти́
підійме котрась із хаті́в насторожене вухо,
тепле чере́вце об лапу задню почуха,
усере́дину себе уважно наслу́ха…
фіранкою білою ворухне –
світло в одному вікні увімкне,
одноо́ко поперед себе гли́пне,
ліниво дверима сіне́шніми рипне,
ши́роко хвірткою позіхне,
стулить вікно-око
і назад засне:
ніби у глечик з туманом бо́вкне
і безслідно на дно втоне́
до-о-овгі зимові сни…
що́-лише́
комини́-бовва́ни
прокидаються рано
і, як старі цига́нки-цигани,
роздувають свої люльки́-кальяни –
сосново-дубово-березові
димома́ни…
комини́-бовва́ни
03.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015
понад усе
люблю Україну,
але
єдиного сина
не можу у жертву оддати:
я – Україні рідна дочка,
а синові – мати…
мати-мати –
хто там нас буде питати?..
«…чиї ж ви, хлопці, сини?..» –
«…ми сини – Матері-України»
на майдані
центральнім
у Фастові –
похорони:
Іван Ступак на війні загинув…
стали нині похорони –
усюдно по селах і містах України
…вибач мені, Боже:
Ти – Єди́норо́дного Свого
за нас оддав,
а я – єдиного свого –
не можу…
єдиного сина –
кохану мою дитину –
не можу…
не можу, Боже
…а хто – може?...
…і хто там нас буде питати…
...а сьогодні у Фастові –
просто батько, і просто мати –
мусять сина свого – Героя
землі українській оддати
скільки ще місяців,
тижнів,
днів
війни?
сини наші, сини –
Світла Воїни
03.02.2015
[i](матері Івана Ступака більше поталанило –
вона вмерла раніше; а от батько (лікар, хірург)
сьогодні провів свого сина Івана у останню путь…
батько, дружина, діти…)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015
першофлюгер явився
у образі прапорця́ на списі:
підказував у давнину мисливцю-вою,
як метати чим далі – за вітром – зброю:
у бою́
звірялися за прапорцем –
у спину ворога дме вітер, чи у лице,
приміряли, з якою силою
уцільно метнути свою
далекобійну зброю…
…у ході сторіч
творчо мінялася форма –
і яких тільки флюгерів зараз нема:
позабира́лися на високі дахи́
майстерно точені дерев`яні
чи із металу делікатно ко́вані
романтичні всілякі птахи́,
летять у ступах я́ги-відьми,
чи вітрильники
під усіма
надутими ніби вітрила-ми…
там – дитина бавиться із котом,
що зіп`явся на задні лапки…
тут-о –
шпацірує півень завитим у іпомею пло́том
різні форми, а суть одна:
із вітра́ми навіки поєднана,
вільним вітра́м неодмінно ві́ддана
душа флюгерна
не існує для них іншого –
меншого-більшого,
кращого-гіршого:
на стрижні, на витонченій осі́
серцями чуло у подихи вітру вслухаються,
за́вжди обличчями до вітрів обертаються
єдинодушні флюгери всі
тільки вітер…
єдиний вітер –
у безмежності і у вічності,
смішні спокуси і безсилі принади світу
перед флюгерним абсолютом Вірності
тільки Вітер – завжди і всюди
не прочитали
достеменно образу люди,
значення не сягли́
і зневажливо облихосло́вили –
у суті перекрутили,
звинуватили у непостійності,
приписали флюгерам власні
егоцентричні пристрасті-цінності…
взяли -
у не-Вірності
звинувати-ли
але
що флюгеру до людей,
до їхніх образів-без-ідей:
хто йому пастир, і хто – пресвітер?
у серці кованім – іскрою заповіту
нескінченна першооснова Все́світу –
вітер…
вітер
єдино-Вітер…
…коли до купки, до пу́ху-по́роху проржаві́є –
Вітер його
розвіє...
роз-ві-Є...
02.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2015
Гірський мій Ті́кичу,
дивлю́ся на спокійний плин –
на кожен русла плавний ви́гин –
і плачу…
воло́тцем очеретяним розчулено тремчу,
човном до берега приковано мовчу,
Гірський мій Тікичу
пливуть, як хмари, над тобою верби
у флері романтичної журби,
у паволо́ці злотору́сої задуми…
пірча́сту зграйку суму
плю́снули в небо дикі голуби
злітаються з горбка, із висоти,
полишивши обійстя і госпо́ди,
чорнорозкрилені, як во́рони, горо́ди –
спішать із Тікича Гірського воду пити,
допастися його снаги і вроди
…і на ту сторону з високого моста,
по са́мі вінця небокраю,
звивається між рівнопі́ль і грає
Гірського Тікича шовкова лента:
упійманим карасиком стриба́є
у перевитих променем осо́ках –
то зблисне ясно і сліпучо срібним боком,
то знову межи вербами щеза́є
… в обидві сторони з високого моста
не тільки оком – серцем зрячим
бачу:
така проста натхненна Красота…
і я –
не те, щоб навіть плачу,
а сльози, не питаючи, течуть,
як ти,
Гірський мій Тікичу…
24.01.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015
де починаються порівняння –
починається оцінювання;
де починається оцінювання –
закінчується спонтанність;
де закінчується спонтанність –
закінчується творчість;
де закінчується творчість –
починаються змагання;
де починаються змагання –
закінчується дружба;
де закінчується дружба –
закінчується свобода;
де закінчується свобода –
починається страх…
де починається страх –
закінчується любов;
де закінчується любов –
зникає свято;
де закінчується свято –
починається нудьга;
де починається нудьга –
починається заздрість;
де починається заздрість –
починається зло;
де починається зло –
гасне світло…
де гасне світло –
закінчується радість, творчість, любов –
Життя…
20.01.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553204
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.01.2015
переступило сонечко
зеніту умовну точку
голубінь!
одразу намітилась
у притаманні до́мішки сині
трохи зрушились
у позоло́тнім сяянні
делікатно зимою оздоблені
величаві соснові бані
і березові маківки́
наче приховані перші натяки –
на сто́рони і боки́ до-східні
засіялися дрібні
коротконогі тіні:
левади, горо́ди, лужки́,
хліви, хати, пові́тки
і під шапка́ми – стіжки́
заяскріли іще виразніше
голосніше-контрастніше –
пристрасні-ше…
переступило сонечко
зеніту умовну точку –
а більше
нічого й не сталося,
та усе – загодя наче,
поспіхом запрощалося…
…над хвиля́стими
шиферними даха́ми –
танцюють навшпинячки комини́ -
випи́сують кола, пружини і ви́гини
маркізе́товими
па́смами і стрічка́ми:
до сонця – прозірчасто-білими,
від сонця – лілово-блакитними,
а де вже лягли на дахи тіні –
стрічки вивива́ються із комині́в - сині…
мовчазні крила
позгортали схили,
на пухко́му – чітко розетками
зібрано-палі сліди собачі –
а, може, вовчі?..
стежка хіба знає,
хто тут блукає
по́ночі…
ліс німує, зміряний на поруби́,
журяться
осиротілі па́горби
довшають, довшають на́тяки
у долині –
переходять у синє рожеві тони́…
одчаяно різко сяють,
сліпучо до сонця гукають
нікельовані по облямівці начі́лки-фронто́ни
на розхрестях електроопор – дзвінкі́ чашки́
блищать і собі начи́щено,
мов золоті церковні підсвічники
…натяки-натяки…
тіні прозорі…
де я була, де я?.. –
рік уже, як втопилася
у моніторі…
08.01.2015
[i]Розетка (орнамент) — орнаментальна прикраса
круглої форми в плані, має вигляд
стилізованого зображення квітки
Фронто́н, начілок (фр. fronton, від лат. frons) (frontis) —
передня сторона, чоло — звичайно трикутне
завершення фасаду будівлі, портика, колонади,
що з боків обмежене двома схилами даху й карнизом
при основі.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2015
основну
новину́ –
головну
на кожну наступну
«завтрашню» днину
сповіщає
звичайний «ді́дівський»
непомітно-настінний одривний календар:
отакий винятковий пророчий дар
тільки «дідівський» одривний календар – має…
а сучасні, глянцеві, перекидні,
річні́-мі́сячні,
розцяцькові і престижні – ні…
…десь, на
цивілізаційній обочині,
у старенькій хатині
на давно біленій до Різдва стіні –
ще туляться, сірі і мовчазні,
забуті провісники одривні́
там, у хатині глиняній,
забутий на покутті – дідух столітній:
на усе ще хвацько-вусатих колосках житніх,
на сокирка́х-васи́льках, про́сі-вівсі́,
усілякому збіжжі-коло́ссі –
у ажурному павутинні
час заплутався
і дрімає-пока́шлює у теплому по́росі,
а з ним – календарі одривні,
настінні-щоденні,
годинники заводні –
з котами-зозулями-гирями – механічні…
заберешся одного разу
у отаку оазу –
побачиш на білій стіні
давно пожовклі прожиті дні
чиїсь одривні
і на кожнім вицвілому листочку
у непримітнім його куточку
знайдеш набиту
найдрібнішим друкарським петитом
основну
найважливішу завтрашню новину…
листок календарний
навздогін тобі
на долівку глиняну упаде -
із пророчим дрібненьким на́писом:
«ЗАВТРА СОНЦЕ ЗІЙДЕ...»!!!
05.01.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2015
…багато убрань у Душі:
тіла́ видимі і невидимі наші –
обладу́нки для подорожі…
а самобутньо Ду́ші – іскри Божі
безсмертні,
неодмінні, нетлінні,
неугасимі
зірки фейєрверку розсипані –
вічні
у Єдино-Огні…
у такім розумінні
усі ми – Богоподібні,
усі між собою – Рів-ні
04.01.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548741
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 04.01.2015
ласо-неси́то, мов кошеня,
вили́зують очі
скупі розво́ди молочні,
розлиті із білої чашки грудневого дня
на підвіконня
чорнори́зки-ночі…
наче дрібні пташки –
горобці-сини́чки –
спішно-охоче визби́рують очі
срібні проблиски мішури-ни́тки
межи м`якої ворси́
кашемірової ряси
ігумені-ночі
суконні крила, теплі і шереха́ті,
віють
солодкими снами по хаті…
ві-ють…
ховаються очі за повіки-вії
…дзвінка
скупа біла цівка
холодного молока
леліє
із темного черевця дзбанка
у порцелянову філіжанку
грудневого ранку –
янгол Світанку
цілує без дотику сонні очі,
за кінчики вій лоскоче…
мов кошеня, мружаться сито очі –
на одну тільки літеру «н»
одмінні од «н-очі»
19.12.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2014
ополо́нка,
бездонна ко́панка ночі
усеядно ковтає
предмети-речі –
охоче
і не жуючи́,
не смакуючи...
тане
кожної форми «азм є…» –
зника-є
у неоглядних просторах Великої Порожнечі:
площи́ни, лінії, матеріальні суті,
барви і кольори́ – світла позбу́ті,
втрачають себе у темній безвісті…
занурюються
і зливаються воєдино
книжки́ і полиці,
ша́фи, крісла, столи, стіни,
сирі дрова і холодні каміни,
тюлі-гардини,
вазони-герані
разом із підвіконнями,
лежа́нки з людьми́:
усьо́го стираються,
розмивають ме́жі і грані…
і тіла мого,
що спить, умостилося на старому дивані…
«Я» ж моє – є,
у безтілесному сні
неоддалік витає…
розмивання формальне –
матеріальне своє
відсторонено спостерігає
ніч і незбагненні справи її –
аналогії
існування Матерії:
Велике Усе у неосвітленім стані –
у потенції*,
у вічному Споко-ї…
Дух і Матерія…
Світло-Пітьма:
де Світло відсутнє – Життя нема…
проте – існування є…
коли Світанку пора настає –
і Світло у Темряву проникає
Усе однаходить себе, пригадує,
відновлює,
із Небуття постає…
із розмитості форм-кольорі́в
себе висо́тує…
от і моє,
на дивані забуте, проснулося тіло,
і першим тривожним ділом
воно –
уп`ялося погдядом у вікно:
просочується
світло перше бліде́ –
слава Богу за День, що знову бу́де…
барви, лінії, форми –
інди-відуа́льна
детальна земна Краса
воскреса
готуйся, Ноче,
іде твій Розмай-Коса…
10.12.2014
*у (в) потенції — в прихованому стані, не дістаючи зовнішнього вияву, застосування, втілення в життя і т. ін.
розмай-коса, чол., - брат нареченої, який розплітає їй косу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542778
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 10.12.2014
сметана
розли́лася на краю стола –
біла рана…
загус у повільному розтіка́нні світла
скупий
грудневий світанок –
зима…
причі́льна стіна…
вікно – невира́зна пляма
на підвіконні,
де золотим клубком
грався кіт жовтаво-рудий –
пустота…
нема золотого клубка,
нема жовтаво-рудого кота –
світанок
сметанно-блідий…
зібраний
із конопляного молока
01.12.2014
конопляне молоко - добре розтерте конопляне сім'я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2014
…яко дитина
ховає у кулачку лелі́тку –
ялинко́ву бли́скітку,
а стебло до пори у па́зусі – квітку,
а корінь –
листя ховає у собі, і стебло,
і квітку, і насіни́ну –
так і я – загорну́ у ві́рші
і збережу у душі́
усе, що Світло –
усе, що Тепло́ :
і найдрібніші
лагідні-щирі-правдиві людські слівця –
у душі перед лицем Господа –
засвідчаться,
наче Сонця́…
наче Жива Вода
…слово ж твоє лихе – жало,
шулікою,
каменем вогняним упало…
жало –
отруєне…
як і кожну олжу і зло,
кину його у озеро смоляне́ –
що кривими березами обросло:
там
портал
нена́висті + олжі = зла:
заздрощі ви́токи-антиджере́ла…
остерігайся
язика неприборканого всує,
бо кожне слово лихе
із пекла по́зови адресує:
кличе-розшукує,
засмокту-є,
бо – до свого своє…
…а лагідні,
світлоносні слова –
квіти…
пелюстки-крила,
дана їм така Сила –
возносити…
у Царстві Божому жити
27.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539764
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 27.11.2014
чорно-біла
графіка крон…
на верхівці берези –
двійко ворон
чорних,
із синім одливом,
погойдуються –
недосяжно-безпечно-щасливо…
густі вишняки́
і мали́нники –
поховали гілки
у хутряні́ накидки:
сонні бруньки
стиснуті у кулачки –
гріють майбутні листочки
і квіточки,
ласі рубінові ягідки…
небо – тоненька плівочка
молодого вершка́
на поверхні солодкого молока
кожна стежка – готова ско́взанка
у перехожих - на рипах взуття:
зимово́го життя
живопис і музика…
24.11.2014
*образок – малюнок, картинка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539227
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.11.2014
у ноосфе́рі,
планета́рній аурі,
у мента́лі
Землі,
на духовному плані буття її
витають-сяють рої
слів –
лелі́ток одухотво́рених,
од початку Віків творених,
чарівні розма́-ї…
живі істоти – слова:
відомо ж,
слово
може зцілити,
а може – убити…
…стримить
фізична моя голова,
наче комин-бовва́н,
чи верхівка березова
у ореолі духовному,
довершено повному –
слова
барвами
неймовірними
мі́няться-грають,
відтінками значень сяють,
на поверхню присутньої голови,
як на гілки і тра́ви,
інеєм ви́шуканим осідають –
вінчають…
найтоншими смислами
у відчуття проникають…
безви́мірна кількість відтінків-су́тінків кольорів
ментального плану слів…
аналогів
у досвіді наших п`яти почуттів
не мають
таке життя –
найчастіше не можемо передати словами,
до наших п`яти почуттів адапто́ваними,
витончені відчуття
віки і віки
ми – словесні дальто́ніки…
…прилетить сорока,
верхівку берези гойдне́,
здіймуться лелітки-слова ся́янням…
і навіть не знаю,
чи знову знайдуть у іншому світі вони мене…
а, може, і я стану словом –
скромним яким,
простим,
заради єднання понять –
навіть службо́вим…
може словом-буквою,
як «а» чи «і»…
буду тихенько сяяти
у теплій тілесній чиїйсь голові…
живій…
а, може, стану
зачарованим вигуком «о!..»
і притулю́ся лелі́ткою
до Наймення твого,
витатиму непомітно,
жовто-блакитно-лелі́тно-
невинно-дитинно –
«о!.. Україно…» –
доокруж Наймення твого
свято-го
24.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539176
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 24.11.2014
…як тебе згадаю –
туманом
на ріллю опадаю,
гублю́ життєсилу,
при-сутність міняю…
згортаю крила
і – грудкою до землі
наче побитий зненацька морозом
ключ лелек-журавлів…
мертвою грудкою до землі –
тільки згадаю тебе випадково,
оково…
страшно?..
спершу хіба
страша́ть отакі перепа́ди,
бо, здавалось би – назавжди…
а згодом бачиш,
що і ро́си, й тумани –
так-но окремі ста́ни
єдино-води:
чи веселим дощем танцюй,
чи нависни брезентом-хмарою –
все одно станеш парою…
стану па́рою! полечу в Небеса:
Любов, Істина, Свобода, Воля, Краса…
захочу – і знову туманом
невловимо-ліловим стану:
довкруж місяця – ореолом прозорим,
срібним інеєм – пилом зоряним
…а напровесні
із гілок ростану,
просочу́ся між землю і корені –
джерелом незамуленим стану:
буду з дна лісової криниці
серцем цілющим бити –
людей од спраги ціли́ти…
Бога любити
…на Благовіщення Богородиці
у криниці
зірка вро́диться…
…то отак я оце і люблю́ тебе:
од краєчків волосся і до підошов,
а найбільше за те,
що пішов –
на подолі шовко́вого неба
залишився од тебе
рубець-шов
22.11.2914
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2014
…повсідалися рясно хлопці,
як горобці
на калині, –
на бойовій броні…
обличчя у всіх – благородні:
серйозні,
а у поде́котрих – сонячно-щиро усміхнені
чолові́ки-батьки-брати-сини…
недавно іще в миру́ трудилися,
училися,
кохались-любились-женилися…
і от вони
стали – воїни,
кша́трії… вої –
кіборги, ду́хи війни…
Герої!
славних прадідів
із Великих Могил емана́ції –
вос-кре́шений Дух Нації
…а учора ще пліснява,
зафутля́рено-пі́снява,
їх обзивала манку́ртами,
на рідній землі – чужаками,
безба́тченками-рабами,
поколіннями,
навіки захряслими у байдужій прострації…
перед
вос-кре́шеним Духом Нації
чи не пора прийти
із покая́ним словом
і публічно по́милку визнати
за друковані сто́си хули́ ?
тепер – соколи і орли…
буй-тури, леви…
ви
пристосуватися
до подій умієте –
уже славу їм пієте…
кайтеся!
зізнавайтеся,
що ніхто з вас не був прови́дцем,
а крикливими півнями істери́чили,
гралися-римувалися, розкидали слівцем,
у гордині своїй задава́лися,
що керуєте Сонцем:
Сонце ж без півня знає,
коли Пора настає
і Сонце
сходити має…
де ви нині –
крикливі півні,
із обтушко́ваних піделітних сараїв?
хто знає…
чи реальність наша умовна,
чи глухота-сліпота ваша повна,
метафізично-духовна…
глашатайство – тільки кредо,
показна, розхожа мрія –
чи мімікрія?
чи кров неприборкана, бунтівна,
вимагає жертви від інших вона?
кличе-зове
до пролиття крові –
як виправдання,
ра́ціо-наліза́ція
серцем нездібності до Любові…
…Світла Воїни –
на щастя, вони
як і тоді вас не чули,
так і зараз ви їм не треба:
за ними – Душа України,
над ними – одкрите Небо…
…повсідалися рясно хлопці,
як горобці
на калині, –
на бойовій броні́…
сонячно-щиро усміхнені –
обличчя у всіх – благородні…
відкриті
діти…
бійці
ізвідкись
у прорізь бійниці
смерть чатує щомиті:
чоловіки-батьки-брати-сини –
кшатрії-воїни…
пацани…
…і ті, хто прийдуть додому –
ніколи не вернуться
із війни…
…усвідомлення місії,
родові́дні рації,
незборимість
Духу Нації
20.11.2014
[i]
*е[i]манація - витікання, випромінювання, виділення чого-небудь звідкись.
*пацан-. те саме, що хлопчак
*рація – тут: розумна підстава, обґрунтування чого-небудь.
[/i][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538320
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.11.2014
коні, коні, коні –
вогняні:
б`ють градом-копитами
по стерні…
стеляться гриви
чорні і сиві –
розпливчасто-маркізе́тові
і обважніло-волого-льняні…
вирують за́рості очере́тові,
рвуть повіддя лози й осо́ки…
дикий оскал орди:
рептилії-нелюди –
попіл-попіл-попіл
степи-поля…
гординя адська зиккура́ту-кремля –
у
термоядерний попіл
небо-Земля…
…а
старе дерев`яне колесо
рипить довкола не-затя́гнутої осі
у траві – зеленій, а то рудій:
радій!
своєї пори́ – зела́ благословляються колосом,
мовиться Слово пророче –
телетайпна стрічка Хо́ду Подій
у неодмінному поступальному русі
невтомно стрекоче
на арені – у фокусі
маріонетки скачуть – усяк відповідно до чину:
ті – змовляються, той – потаємне зло замишля:
підступність залякана із-за рогу стріля,
благородство – рятуючи правду, гине…
питання пропорції у духовнім єстві людини
…ко́титься-котиться-котиться
колесо дерев`яне –
приховане
явленим стане
розвіються
маркізетові і льняні́
дими осе-ні…
05.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534905
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.11.2014