Наталія Ярема

Зайчик (для дітей)

Зажурився  зайчик  любий,  
Бо  старенька  в  нього  шуба.
Поносились  рукавички,  
Замалі  вже  черевички.
Шапка  зовсім  вже  не  модна,
А  іде  зима  холодна!
Опадає  жовте  листя,
Віє  втомлений  вітрисько.
Не  журись  -  кажу  зайчаті,
Хоч  зима  спішить  завзято,
Та  несе  тобі  пакунок  -
Шубку  білу  в  подарунок!
Шапку,  шарфик,  черевички
І  тепленькі  рукавички!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2023

Я ТОБІ СЬОГОДНІ НАПИСАЛА ЛИСТА…

Я  тобі  сьогодні  написала  листа…  Дрібненьким  не  дуже  гарним  почерком…
Колись  у  дитинстві,  ще  у  початкових  класах  в  мене  почерк  був  дуже  гарним.  Отакі  кругленькі  чудові  літери.  Я  старанно  виводила  кожну  з  них,  бо  ,  певно,  тоді  це  було  найважливішою  місією  у  моєму  житті  –  виводити  круглі  літери…А  потім,  потім  усе  змінилось.  У  сьомому  класі  літери  стали  кострубаті,  як  підлітки…а  ще  зовсім  не  рівними  і  негарними.  Та  мене  це  не  засмучувало,  бо  десь  прочитала,  що  в  усіх  інтелектуалів  бридкий  почерк.  Або  ще…Коли  людські  думки  випереджають  набагато  письмо  вперед,  тоді  букви  лягають  не  дуже  рівно  на  папері…І  тоді  я  з  гордістю  подумала,  що  раз  почерк  у  мене  такий  –  значить  я  просто  інтелектуалка!  
Але  це  не  про  це…
Я  сьогодні  написала  тобі  листа…Писала  про  різні  речі,  про  те,  що  закінчується  серпень,  а  ми  таки  не  зустрілись  з  тобою.  Серпень  має  властивість  закінчуватись  дуже  довго…Осінь  ніколи  не  наступає  зненацька.  Осінь  приходить  поволі,  легеньким  кроком,  ніби  боїться  сполохати  теплі  мрії  кожної  людини…Мрії  про  щастя  та  майбутнє…Вона  приходить  так,  щоб  людина  не  зрозуміла,  що  це  кінець.  Вона  сипле  кольоровими  айстрами,  котиться  яблуками  і  навіть,  коли  сипле  дрібним  дощем  –  ми  ще  сподіваємся  на  літо…Ну  хоча  б  бабине…
Я  сьогодні  написала  тобі  листа.  В  ньому  все  спокійно.  Нема  отих  любовних  надривів,  суму  і  сповіді  про  кохання.  Я  просто  написала,  що  якби  не  зустріла  колись  тебе,  то  не  видала  б  своєї  першої  книжки…Бо  сум  за  тобою  змусив  мене  щось  робити…і  бути  зайнятою  настільки,  щоб  у  осінні  дні  мало  думати  про  тебе…Треба  ж  було  себе  кудись  подіти…Я  б  не  зробила  гарних  світлин…А  їх  роблять  для  того,  щоб  залишитись  назавжди  молодою,  а  ще  красивою…З  надією  на  те,  що  колись  мої  внуки  покажуть  пальчиком  на  пожовклу  фотографію  і  скажуть:  «От  бацис?  Це  моя  бабуся!  Яка  молода  і  класива!»  І  це  буде  тоді  найбільшим  щастям  у  житті!  Бо  найбільше  щастя  –  дочекатися  онуків…Бачити  їх  круглі  радісні  очі,  які  розглядають  пожовклу  фотографію…А  на  фотографії  ти  молода  і  красива…
А  ще  я  відростила  довге  волосся.  Бо  хотіла  бути  для  тебе  молодою  і  чарівною.    Бо  жінки  з  довгим  волоссям  магнетично  приваблюють  чоловіків…Жіночністю,  здоров’ям,  красою…А  ще  волоссям  можна  захистити  своє  потомство…
Я  не  надішлю  тобі  цього  листа.  Таких  листів  не  надсилають…Такі  листи  ховають  у  чарівних  дерев’яних  скриньках,  різьблених  вправними  руками  карпатських  різьбярів…Тільки  у  глибокій  старості  відкривають  ті  скриньки,  щоб  ще  раз  перечитати  листа  і  згадати  музику  львівської  осені  і  оту  неповторну  зустріч,  яка  залишається  жити  у  чарівній  скриньці…
Бо  куди  ж  надсилати  листа,  коли  він  адресований  ЩАСТЮ?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977414
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2023

МИНУВШИНА

Вона  любила  минувшину…Ту  минувшину,  де  ще  серпами  в  полі  жали  жито,  де  зі  стріх  капла  березнева  вода,  а  зимою  сніги  залягали  під  ті  самі  стріхи…І  зими  ті  були  сині-сині,  люті-люті,  але  такі  чарівні  і  магічні…  
Де  в  Андрієву  ніч  ще  ходили  парубки  до  карооких  дівчат  робити  збитки,  красти  ворота  і  замальовувати  на  вікнах  шибки.  А  дівчата  ворожили  при  свічках  на  коханих.  Де  на  Різдво  по  селу  ходив  Вертеп  і  сповіщав  усім  радісну  новину.  
Минувшина  вабила  її  стежкою  до  сусіднього  села,  стежкою,  яка  йшла  через  гору  і  пролягала  через  ліс…Ліс  у  якому  жила  стара-престара  ворожка,  варила  чар-зілля  і  дівчатам  допомагала  приворожувати  парубків…А  ліс  був  темним  та  густим,  великим  і  таємничим.  У  лісі  кричали  сови  і  тремтіла  душа..
Минувшину,  в  якій  дівчата  купались  у  річці  в  довгих  білих  сорочках  і  прали  праниками.  А  коси  у  них  росли  до  п’ят!  Бо  мили  вони  волосся  у  любистковому  та  ромашковому  відварі.  
Вона  любила  минувшину…Здається,  що  не  у  тому  часі  проживала  своє  життя…

Пішла  на  голос…Піднялась  угору  і  завмерла.  Стояла  і  не  вірила,  що  таке  у  житті  трапляється.  Він  говорив  до  неї  звичайнісінькою  мовою,  а  озивався  сотнями  голосів  її  предків.  Голосами  з  минулого…
У  цей  час  вона  чомусь  уявила  стареньку  грушу,  рясно  всипану  золотистими  грушами,  що  пахли  медом…І  чомусь  забринчала  бджола…Може  та  груша  була  її  родинним  деревом?  І  сотні  старих  фотографій,  почеплених  на  її  широких  гілляках,  заглянули  у  її  душу?
І  чомусь  знову  в’юнка  стежка  вела  її  через  густий  і  темний  ліс.  Вона  не  знала  його  імені,  хто  він,  ані  його  родини,  але  точно  знала,  що  вони  зустрічались  у  минулому  житті.  


Перед  нею  стояв  симпатичний  молодий  мужчина  в  модних  кросівках,  джинсах  і  з  айфоном  у  руках.  Стримано  усміхався.  Говорив  простою,  звичайнісінькою  мовою…Вона  стояла  розгублена,  подивована,  зачарована,  наче  отут  таки  зараз  зустріла  свою  долю.  Несподівано  і  раптово.    
Буває  ж  таке!  Вона  так  любила  минувшину,  а  з  ним  захотілось  майбутнього!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892306
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020

БАГРЯНИЙ КІТ

Дух  осені  витає  у  повітрі...
Багряний  кіт  над  Львовом  проплива
Щось  стукає  -то  золоті  горіхи
Осіння  фея  містом  розкида...

Іду...Дорогами  своїми,що  зникають,
Впираючись  у  сірі  стелажі...
А  осінь  листям  втомленим  гортає...
Малює  світло-сині  вітражі...

М'якенький  шарф  -моє  тепленьке  диво!
Відлякує  безмежностей  вітри...
У  осені  таке  прекрасне  чтиво!
Пожовклі  і  затерті  сторінки...

Наталя  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020

МАГІЯ ОСЕНІ

Сонце  злетіло  -  і  місяць  запах  угорі...
Нічка-черниця  дебела,  свята  мов  ікона.
Зорі  не  зорі  -  осінні  палкі  ліхтарі
Стерли  між  нами  з  тобою  усі  геть  кордони.

Магія  тіла  твого  і  чарівних  небес
Магія  світу  і  магія  щему  та  звуку...
Подих  тамую  у  собі,  коли  подаєш
Моїй  руці  свою  ніжну  та  радісну  руку!  


Наталія  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2020

ЧОРНИЙ СПОВИТОК

-  Матір  Божа,  врятуй  мою  дитину!  Матір  Божа,  ти  ж  теж  мати!  Ти  знаєш,  як  то  втрачати  свою  дитину!  Ти  ж  знаєш…  -  Мілька  заломлювала  руки  перед  образами,  руки  занурювались  у    розпатлане  русе  волосся.  Коса  розплелася…І  стояла  вона  перед  образами  в  одній  сорочині  як  божевільна…
Кидалася  до  дитини,  прислухалась,  чи  дихає…Знову  ставала  на  коліна,  то  підіймалась  з  них.  У  кутку  горіла  лампа…  У  хаті  снували  сутінки.  Вони  заглядали  з  кожного  кутика.  Ще  трохи  і  вони  заберуть  її  дитину…Заберуть.  Її  Івасика…Бог  забере  його  до  себе…
 Дитина  вся  спітніла.  Треба  у  щось  перевинути…  Ось.  Квітчаста  хустина,  яку  їй  сестри  подарували  на  весілля.  Хустина  у  червоні  ружі,  а  поміж  тими  ружами  дрібненькі  синенькі  квіти.  Ось  такі  квіточки  вона  любила  збирати  у  дитинстві.  Такі  квіточки  люблять  затінок.  Спробувала  пригадати  назву  квітки  і  не  змогла…
 Дитина  тепер  лежала  у  квітчастій  хустині.  Мілька  дивилась  на  синочка,  очима,  у  яких  жевріла  краплиночка  останньої  надії…І  чомусь  він  ввижався  вже  їй  більшеньким.  І  здавалось  їй,  що  веде  вона  його  за  рученьку,  а  синочок  промовляє  :  «Мамо…»  А  ідуть  вони  садочком,  таким  густим  і  зеленим,  густим  і  зеленим…І  виходять  у  поле.  Вечір…Небо  горить  у  останніх  рожевих  вогнях.  Вона  оглядається  довкола.  Нема…Нікого  нема.  Вона  одна  серед  чистого  поля.  Нема  синочка…Нема.  Рука  її  пробує  знайти  руку  сина.  Нема…
 Боже,  дитина  була  знову  вся  мокра…Вона  обтирала  крихітку  і  пригортала  до  себе.  Вона  знову  заломлювала  руки  і  ставала  на  коліна.  Перевинула  дитину,  поклала  біля  себе,  замугикала  під  ніс  колискову:  «Ой  люлі,  люлі…Налетіли  гулі…Сіли  на  воротях…В  червоних  чоботях…»
-  Синочку…Синочку…Я  вже  не  маю  у  що  тебе  спеленати…Нема  нічого.  Господи,  дитиночко  моя!  Сонечко  моє  рідненьке,  не  йди  від  мене…
Вона  кинулась  шукати  щось,  у  що  би  можна  було  запеленати  сина.  
-Тихо,  тихо,  синочку  мій!  Івасику…Залишилась  чорна  хустина…Тільки  чорна  хустина.  Тільки  чорна…
Оце  «чорна»  вона  повторила  кілька  разів…А  потім  здригнулась  від  своїх  слів…
Міля  тримала  чорний  сповиточок  на  руках…  Згорбилась  і  скулилась  уся…  Вже  не  було  сліз…У  горлі  пересохло.  І  серце  тріпотіло  у  грудях  як  пташка,  а  потім  зупинялось.  
Чорний  сповиточок,  малесенький,  рідненький…Вона  опустилась  на  коліна  і  заридала  так,  що  усі  святі  поздригалися  на  образах…
-Боже,  де  ж  ти  є!!?  А  чи  тебе  нема  на  білому  світі?
Маленький  чорний  сповиточок  на  руках…  Душа  синочка  пішла  до  Бога…
Ната  Ярема        26.  07.  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890182
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2020

МАЛЮЙ МЕНЕ

Малюй  мене,  люби  мене,  прости,
Кохай  мене,  римуй,  пиши  листи!
Дзвони  мені,  кажи  слова  прості,
Що  я  найкраща,  найсвітліша  на  Землі!

Живи  в  мені,  цілуй,  оберігай,
Голуб,  до  себе  щиро  пригортай!
Знайди  мене  серед  блакитних  трав,
Де  ще  ранковий  вітер  не  літав.

Де  не  ступала  ще  людська  нога,
Де  ще  не  мовлені  ні  мова,  ні  слова.
Де  тишу  чисту  лиш  пастух  пасе,
Сплітаються  там  вірші  та  ессе.

Торкаються  там  пальці  ніжних  рук,
Нема  тривог  там,  ані  людських  мук.
Там  твоє  дихання  і  очі  неземні  -
Зустрілись  просто  рідні  дві  душі!

Ната  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2020

ХМАРОЧКА ОДАРОЧКА

Хмарочка  Одарочка-добра  господарочка
Поливає  дощиком  у  садку  квітки.
Хмарочко  Одарочко!  Люба  господарочко!
Ти  полий  ще  грядочку:  кріпчик,  огірки.

Ти  полий  петрушечку,  помідорчик,  морквочку.
Поливай  хмариночко,  щедро  поливай!
Не  забудь  картопельку,  бурячок,  квасолечку!
Ось  який  гарнесенький  буде  урожай!

Ната  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020

МІСТО З КРИЛАМИ АНГЕЛА

Колись  нас  вже  не  буде  -  залишиться    місто
З  крилами  Янгола  у  світлі  старих  ліхтарів.
Львів    стоятиме  далі  помпезно,  врочисто
З  крилами  Янгола  серед  травневих  дощів.

Будуть  інші  історії,  інші  львів'яни,
Та  обличчями  схожі  будуть  вони  на  нас.
Лиш  незмінно  за  руки  ітимуть  КОХАНІ
Бо  коханням  не  правлять  ні  гроші,  ні  влада,  ні  час!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2020

ЛОВИТЬ РИБКУ РУДИЙ КОТИК

Ловить  рибку  рудий  котик,
У  човні  собі  пливе.
Хвилі  в  річці  човен  носять.
Мурчик  рибоньку  зове.

Ти  ловися,  срібна  рибко!
Не  ховайся  десь  на  дні!
Та  улову  геть  не  видко!
Не  щастить  чогось  мені!

Ось  клює!-радіє  котик.
Вудку  вправно  витяга!
Та  роззявив  котик  ротик-
Знову  рибоньки  нема!

Ось  таке  в  житті  буває!
Ні  туди-ані  сюди!
Лиш  бажання  загадаєш-
Змотуй  вудки  та  іди!

Ната  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020

МЕРІ ПОППІНС

Вітер  приніс  Мері  Поппінс.
Вона  у  мене  живе!
Кожен  ранок  танцює!
Каву  зі  мною  п’є!

Вчить  сукні  чудові  носити-
Манери  у  неї  ще  ті!
Туфлі  зручні  та  блискучі,
І  парасолька  в  руці.

У  неї  чудова  англійська,
І  милозвучні  пісні.
Вона  самовпевнена  й  горда,
А  гарна,  як  цвіт  навесні!

Складає  казки  і  вірші,
І  розмовляє  з  квітами.
Вміє  усіх  ощасливити
Усмішками  -  привітами!

Вона  таки  надзвичайна-
Справжня  англійська  леді!
Вишукана,  охайна,
І  мчить  на  велосипеді!

Міняється  вітер-  шкода!
Їй  час  приходить  летіти.
На  дивовижну  няню
Чекатимуть  мої  діти!

Ната  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2020

ЛІТО

Барви  ніжні,  літа  час,
Зустрічають  нас!
В  травах  квіти  запашні
Закружляли  вальс!
До,  ре,  мі,  фа,  соль,  ля,  сі
Соль,  Фа,  мі,  ре,  до
В  небі  пурхають  пташки,
Літечко  прийшло!


Літечко,  літо!
Море  і  квіти!
Сонце  чудове  !
Світ  кольоровий!
Танцюють    діти!
Співають  діти!
Гарно  і  весело,
Радісно  жити!


Моря  хвилі,  сонце,  пляж
Зустрічають  нас!
Фреш,  кавун  і    ягідки,
Соки,  ананас!
До,  ре,  мі,  фа,  соль,  ля,  сі,
Соль  ,  фа,  мі,  ре,  до
Усміхаються  усі  –  
Літечко  прийшло!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020

ПАРАСОЛЬКА

Дощик  крапає  в  дворі,
Сумно  в  хаті  дітворі.
Набурмосились  хмаринки  -
Заглядають  до  Яринки.

Спить  собі  пухнаста  киця,
Їй  тепло  і  сонце  сниться.
Спить  малий  кудлатий  песик,
А  у  книжечці  Телесик.

Лиш  чудова  парасоля
В  танці  крутиться  довкола.
Плаття  в  неї  кольорове,
Гарне,  ніжне,  веселкове.

Любить  кралечка  негоду,
Не  зважає  на  погоду.
Бо  для  неї  дощик  -  свято!
Можна  вийти  погуляти!

Ната  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020

ЗОЛОТЕНЬКЕ ЛЕВЕНЯТКО

Золотеньке  Левенятко
Пише  віршики  маляткам,
Робить  дивні  витинанки
Для  Олеся  та  Світланки.

Пише  казочки  цікаві
Для  Матвійка  та  Наталі.
Розмальовує  картинки
Для  Гордійка  та  Іринки.

Ще  придумує  загадки
Для  Романка  та  Агатки.
І  наспівує  веснянки
Для  Андрійка  та  Тетянки.

Веселить  усіх  маляток:
І  дівчаток,  і  хлоп'яток!
Вчить  малечу  рахувати,
І  читати,  і  писати!

І  чекають  Левенятка
Дітки  всі  у  кожній  хатці!
Левенятко  -  друг  чудовий!
З  ним  стає  усе  казковим!

Наталя  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020

НА КАРАНТИНІ

Файно  на  карантині  -
Можна  довше  поспати.
Можна  нічого  не  думати
І  зовсім  не  поспішати.

Можна  читати  книги,
Тортики  випікати.
Фільми  цікаві  дивитись,
Грошей  не  витрачати.

Можна  по  телефону
З  друзями  потриндіти.
Можна  нарешті  нігтям
Дати  перепочити.

Можна  косу  відростити,
Мештів  не  треба  топтати.
Можна  тихенько  жити
І  не  вилазити  з  хати.

І  не  товктися  в  трамваї,
Не  нервувати  в  дорозі.
Можна  робити  вправи
На  коврику  на  підлозі.

Можна  писати  вірші,
Можна  писати  прозу.
Можна  навіть  забути
Про  світову  загрозу.

Можна  нові  таланти
В  собі  повідкривати.
Можна  рожевим  бісером
Сакури  вишивати.

Будьмо  усі  здорові!
Будьмо  усі  багаті!
Йду  я  тихенько  на  кухню
Каву  свою  допивати.

Ната  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020

КАРАНТИН

Не  вилазить  з  пляшки  Джин,
Бо  у  Джина  карантин!
Кличу,  кличу,  викликаю,
Що  робить-  сама  не  знаю!
Все  змінилось  –  навіть  казка!
Виліз  Джин  із  пляшки  в  масці!
Джине,  йде  уже  весна!
В  мене  платтячка  нема!
В  мене  туфлі  вже  старенькі!
Допоможеш,  мій  рідненький?
Ще  б  мені  десь  погуляти,
Бо  набридло  вже  у  хаті!
Посміхнувся  хитро  Джин:
Сиди  вдома!  КАРАНТИН!

Ната  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873237
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 24.04.2020

КОРОНАВІРУС (переклад з російської Наталія Ярема, автор Володимир Верлока)

Не  згадуй  ти  про  Бродського,
Не  помиляйся,  друже!
Сиди  собі  вдома  поки…
Поки  не  хворий  ти  дуже!

Якщо  їздив  ти  у  Італію,
Подзвони  і  відразу  покайся!
А  зараз  тільки  до  гастроному  –
І  зразу  ж  повертайся!

Можна  ще  у  аптеку
І  вигуляти  собаку!
Та  тільки  в  перчатках  та  масці,
У  бійку  бери  ломаку!

І  зберігай  дистанцію  –
Не  менше  чим  два  метри!
Та  ліпше  сидіти  вдома!
Дивитись  стареньке  ретро!

А  можна  ще  із  дружиною…
Але  знову  ж  таки  –  обережно!
Трохи  отак  з  недовірою:
«А  може  це  небезпечно?»

Тільки  не  дуже  шумно,
Діти  не  ходять  в  школу,
А  за  стіною  суміш…
Джазу  і  рок-н-ролу.

Взагалі-то  краще  не  рипайся
Всесвітня  мережа  тобі  на  допомогу!
Закопай  ключі  від  машини!
Забудь  у  гараж  дорогу!

Поряд  ,дивись  ,на  дивані
Півсвіту  і  ціла  нація!
Тішся,  що  за  вікном
Україна,  а  не  Франція…

Коротше,  не  будь  ідіотом!
Уперше  права,  певно,  влада!
Твій  дім  –  твоя  таки  фортеця!
Твій  дім  –  то  твоя  барикада!

У  крайньому  вже  випадку
Можеш  їхати  на  свою  дачу!
Бо  клятий  коронавірус  –
Таки  не  хрін  собачий!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2020

У ВАГОНІ (переклад з російської) https://stihi. ru/2008/11/03/1984

Вона  сиділа  край  вікна,
Зайшов  в  вагон,  кивнув  -  привіт.
Жонатий  -  думала  вона,
Їй  тридцять  п’ять  -  подумав  він.

А  за  вікном  цвіла  весна,
День  був  прекрасний  наче  світ.
Красивий  -  думала  вона,
Чудова,  ніжна  -  думав  він.

Життєва  проза  геть  сумна.
Він  встав  і  вийшов  -  все  без  змін.
Як  шкода!  -  думала  вона.
Як  шкода!  -  думав  також  він.

А  вдома  з  келихом  вина,
Ввімкнувши  музику  й  камін…
Одна...-  подумала  вона.
Знову  один...  -  подумав  він.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866388
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2020

СНІЖИНКА СНІЖАНА (гра слів)

Сніжинка  Сніжана
Спустилась  спонтанно.
Сукенка  сітчаста,
Сережки  сріблясті.
Сміється,  стрибає.
Станцюй,  Сніжко,  самбу!
Святкова  сніжинка
Співанки  співає.
Старалась,  стомилась.
Сумує,  сідає.
Солодку  сніжинку
Сон-сонько  спіймає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2020

ПРОСТО ТИ ОСОБЛИВИЙ

Просто  ти  особливий,
Ти  навіть  про  це  не  знаєш.
Знайоме  усе  до  болю:
Твій  голос
І  руки  твої  -  мій  дім.
Ти  просто  такий,
На  якого  життя  чекаєш!
При  зустрічі  подих  тамуєш!
Господи,  він!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2020

П'Ю ГІРКУ КАВУ

П'ю  гірку  каву-
Ти  мене  привчив
Ходити  у  гори,
Слухати  захід  сонця,
А  ще  дивитись  до  півночі
З  тобою  футбол,
А  ще  ворожити  на  щастя
На  моїй  долонці.
А  ще  читати  книжки
І  ходити  у  зал.
Треную  тепер  вже  не  тіло,
А  силу  волі.
Зростає  між  нами  життя  інтервал  -
Потрібно  було  так,  напевно,  долі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2020

НА СИХОВІ ЩЕ ЗИМА

На  Сихові  ще  зима,
Хворію  далі  тобою.
Пігулки,  лимон  і  чай
З  малиною  та  звіробою.
Кутаю  в  шалик  душу,
Беру  собі  ложку  меду.
Повторюю  раз  за  разом:
Спокійно,  він  тобі  треба?
Він  -  не  твоя  історія.
Хай  собі  просто  гуляє...
Горнятко  пече  у  руки-
Хвороба  триває...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2020

ТА УДАЧА ДЕСЬ ГУЛЯЄ

Та  удача  десь  гуляє
Як  причинна,  як  мара.
Як  її  не  закликаю,
А  її  усе  нема.

Вже  поставила  я  чайник
Кава  в  постіль,  канапе.
А  удача  не  дурненька  -
З  кимось  вже  шампанське  п'є.

Я  із  пляшкою  мартіні.
Ось  смаколики  в  руках,
А  удача  у  бікіні
На  Сейшелах  -  островах.

Як  удачу  заманити?
Вертихвістку  неземну?
Келих  з  горя  піднімаю
За  удачу  ,  за  свою!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2020

АЖ ДО ПОЛЬСЬКОГО КОРДОНУ

Аж  до  польського  кордону
Снігом  замело.
У  дуплі  спить  преспокійно
Бородатий  Гном.
Білосніжка  срібну  сукню
На  корпоратив
Одягнула  і  чкурнула  –
Як  багато  див!
Вже  ялинки  роблять  війки!
Сяйво  оченят!
Ангелятка-чародійки
Люляють  малят.
Львів  вдягнув  вінки-гірлянди  –
Мила  метушня.
Шарудить  в  куточку  Миша
Хрюкає  Свиня.
Що  ж  у  тому  році  буде?
Ще  ніхто  не  зна…
І  чекають  знову  люди
Світлого  життя!
Запах  меду  та  глінтвейну,
Сонце-мандарин!
З  пляшки  он  бере  й  вилазить
Всемогучий  Джин!
Все  буває!  Все  ще  буде!
Вірте  в  чудеса!
Все  збувається  й  усюди!
Ну  а  я  пішла!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858779
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2019

ТИ- ОСТАННІЙ…

Ти  -  останній  листочок  в  моєму  серці,
Осінь  рве  їх  безжально  і  спалює  на  полях.
Почорнілі  ворони  занадто  сьогодні  відверті.
Душу  мою  мордують,  кидаючи  пострілом  :  карррр!

Ти  –  розп’яття  моє  у  вінку  із  рожевих  бутонів,
Ті,  що  так  від  весни  все  ніяк  не  змогли  розцвісти.
Неприборкані  рвуться  думки-верхогони,
І  кричать:  відпусти  нас,  покинь  і  забудь,  відпусти!

Відпускаю  усе!  Ти  був  дивом,  а  диво  триває  секунди!
Циферблат  поржавів  на  осінніх  холодних  дощах.
Серед  листя  розсипані  карми  важкої  корунди.
І  кудись  поспішають  чужі  перехожі  в  плащах.

Наталка  Ярема  14.11.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2019

Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами" Леся Українка НІХТО НЕ НАПИШЕ КРІМ ТЕБЕ

Ніхто  не  напише  крім  тебе  такого  листа  –
Троянди  зів’яли,  а  досі  ще  пахнуть
Тим  цвітом  блакитні  конверти.
У  них  суголосо  сплелися
Всі  наші  з  тобою  літа.
І  досі  чекають  на  фарби  яскраві
Папір  і  мольберти.
Художнику  мій  і  поете  в  особі  одній,
Тебе  ще  чекати  піввіку,
Шукати  півсвіту,
Сходити  усенькі  дороги.
Не  раз  ще  вступатиме  розум  з  душею
В  жорстокий  двобій,
Не  раз  ще  питатиме  серце  знесилене:
Хто  він?
Отой,  що  очима  тебе  повернути  зумів,
Розгледів  у  тобі  Людину  і  радісну  Жінку.
Слова  його  ніжність  леліють  і  схожі  на  спів.
Троянди  зівялі,  блакитні  конверти  –
І  чиста  сторінка…

Наталка  Ярема  31.10.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853324
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2019

ВІДЛЮБИЛА МОЯ ОСІНЬ

Відлюбила  моя  осінь,  відсміялась.
Віражами  виноградними  пройшлась.
Відчекала,  відспівала,  відкохалась.
З  листопадом  флегматичним  обнялась.

Теплі  сльози  на  заплаканім  обличчі
Витре  вітер  своїм  листям  золотим.
Ти  мене.  коханий,  не  покличеш  -
Ранок  журно  щось  плете  із  павутин.

Жовті  трави  впали  у  тумани,
Догорає  осені  свіча.
Хризантеми  вбрались  у  сутани,
Лиш  калина  зашарілась  мов  дівча.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2019

ЦІЛИТЕЛЮ

Цілителю,  мені  таки  до  Вас!
Поговоріть  зі  мною  будь  про  що.
Тихенько  зупиніть  і  мить,  і  час  -
Нарешті  знаю  в  світі  я  пощо.

Спокійно  так,  мов  в  сивій  давнині.
Спочатку  було  слово,  слово  -  Бог.
Мені  здається-  в  світі  ми  одні.
Ми  народились  теж  немов  удвох.

Цілителю,  мовчать  Твої  слова.
Буває  ж  тиша  райською,  мабуть.
Коли  в  твоїй  руці  моя  рука,
Цілющу  воду  райські  птахи  п'ють.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851934
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2019

ВСЕ ДЕСЬ ДАЛЕКО

Все  десь  далеко.  Ніяких  уже  почуттів.
Жовтень  чвалає  по  синіх  примерзлих  калюжах.
Осінь  збирає  останні  троянди  вітрів.
Квіти  кохання  прекрасні,  та  зовсім  байдужі.

Човен  ховається  в  хвилях  великих  озер,
Він  ще  чекає  міцної  руки  і  надійності  весел.
В  осені  порожньо,  мов  у  будинку  химер.
Як  доживати  з  химерами  тими  до  сонячних  весен?

Вени  дрібненькі  тремтять  на  кленових  листках.
Подих  останній  -  і  все  пропадає  у  тінях.
Треба  ж?!  Згадалися  іскорки  в  ніжних  очах!
Смерть  і  життя  -  у  твоїх  чудодійних  обіймах!

Наталка  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2019

РОЗКІШНА ТАКИ ТА ОСІНЬ

Розкішна  таки  та  осінь
Сучасна,  вродлива,  щаслива.
Взуває  то  шпильки,  то  боса,
Усміхнена,  то  вередлива.

Вона  знайшла  своє  щастя,
До  нього  тулиться  ніжно.
Не  хоче  дощів  та  вітру,
Не  хоче,  щоб  було  сніжно.

Доволі  скромний  сніданок  -
На  двох  одна  чашечка  чаю.
Не  бачу  тебе  в  онлайні  -
То  навіть  тоді  скучаю.

Щокою  прихилиш  небо
Величне  і  трохи  багряне.
Це  щастя  таке  раптове,
Осіннє,  а  майже  весняне!

Ця  усмішка  краща  за  сонце.
Сильніша  усіх  стихій  світу!
Затримаюсь  в  твоїй  долоньці,
Щоб  серце  своє  зігріти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2019

ТВОЇ ОГОЛЕНІ ПЛЕЧІ

Твої  оголені  плечі,
Вуаль,  золоті  рукавички,
Спокусою  падає  вечір...
Роззуй  свої  черевички.

Пройдися  легко  і  ніжно,
Вуаль  опусти  на  Землю.
Кохання  -  не  завжди  боляче,
Кохання  буває  приємним...

Ті  війки,  ті  очі,  ті  губи,
Його  ще  мрійливі  руки...
Торкнися  моєї  мрії,
Кохання  збагнувши  науки.

Ця  Осінь  шепоче  на  вушко
Слова,  що  солодші  від  меду,
Слова,  що  тепліші  від  сонця,
Накрившись  картатим  пледом...

Наталка  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2019

ЩАСЛИВА ТА СПОКУСЛИВА ОСІНЬ

Щаслива  та  спокуслива  Осінь
П'є  каву  та  носить  міні.
Шукає  романтичних  відносин
І  наливає  мартіні.

Її  смарагдові  очі
Такі  осінньо-гарячі,
Що  хочеться  в  них  дивитись
На  щастя,  на  успіх,  удачу.

Її  горобині  губи
Пригублюють  твоє  тіло.
Ще  трохи  вона  погубить.  Тебе.
Але  зробить  це  вміло...

Її  розкішне  волосся
Вдихати  би  і  вдихати.
І  родимку  цю,  що  на  шиї,
Захочеться  цілувати.

І  ти  безмежно  щасливим
Розплющиш  уранці  очі,
Ти  будеш  ніжно-пестливим,
А  сон  твій  буде  пророчим.

Ти  будеш  її  пригортати.
Назвеш  її  тихо  своєю,
Тремтіти,  літати,  вмирати...
Тобі  світитиме  Осінь...Зорею...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2019

МАГІЧНА НІЧ КУПАЛЬСЬКА

Магічна  ніч  купальська
На  земленьку  зійшла,
Пала  яскрава  ватра,
В  лісах  блука  дівча.
Усе  шукає  квітку,
Цю,  що  раз  в  рік  цвіте  -  
Не  ружу,  не  лелітку,
А  сяйво  золоте!

Цвіт  папороті  -  щастя!
Та  як  його  знайти?
Стежиною  пробігли
Коханнячка  сліди.
Цвіт  папороті  -  мрія,
У  кожного  своя.
Зумію  -  не  зумію
Знайти  в  твоїх  очах!

Плюскоче  срібна  річка,
Убралась  у  вінок.
А  хлопці  і  дівчата  
Під  музику  в  танок!
Купальська  ніч  чарівна,
Десь  папороть  цвіла  -
Дівчинонька  шукала.
Шукала  -  не  знайшла!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2019

ТИ

Ти  –весна,
Той,  що  хилить  дерева  у  серці,
Той,  що  дихає  ладаном  в  церкві
І  на  Юріїв  день  ллє  блакитним  дощем.
Ти  –безмежність…
Горизонти  твої  всі  розмиті,
І  троянди  цвітуть  на  деревах,  
Переходячи  плавно  у  серце,
Коли  усміхаєшся  ти.
Ти  –  бриз  кохання  в  блакитній  лагуні,
Човен,  вечір,  рожеве  небо…
Той,  що  щастям  уп’явся  у  душу,
І  не  хоче  її  відпустити.
 І  вона  від  кохання  тремтить…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2019

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ЛЬВОВЕ!

Пахне  дощами,  бузком  і  кавою  Львів,
Центр  старовинний  сьогодні  раює  у  казці.
Місто  зібрало  панянок,  і  лицарів,  і  королів.
Коні  гарцують  у  ружах  червоних  в  упряжці.

Леви  всміхаються  тихо  і  мило  крізь  сон,
Йде  величаво  Констанція  поруч  із  Левом.
Сяйво  і  блиск  золотих  урочистих  корон  -
Як  тобі  Львів  крізь  століття,  моя  королево?

Пиво  батяри  веселі  у  «Кумпелі»  п’ють
Гальби  медово  і  п’янко  підморгують  хлопцям.
Кельнерко,  ще  раз  налий,  усміхнись  і  забудь!
Усмішка  в  тебе  як  цвіт,  як  кохання,  як  сонце!

Ринок  святковий  та  Площа  уся  в  метушні.
Гості  смакують  солодкі  вишневі  наливки,
Грають,  танцюють,  співають  драйвові  пісні,
У  шоколаді  по-львівськи  запах  львівський  сирник.

Дзвонить  дзвонар  і  відлічує  миті  життя.
Миті  народження,  щастя,  весни  та  любові.
Ратуша,  Опера  та  Святоюрська  гора
Радісні  нині  та  уродинно-святкові.

Львове,  бажаєм  тобі  усіх  гараздів!
Миру,  добра,  благодаті,  опіки  від  Бога!
Задумів  гарних,  хороших  ідей  та  плодів!
Хай  у  житті  в  тебе  буде  усе  пречудово!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2019

ДОНЮ, МИЛА ЯСОЧКО!

Доню,  мила  ясочко!
Ось  для  тебе  пасочка!
З  кошечка  всміхається,  
Святом  утішається.

Писанки-красунечки,
В  травах-візеруночках,
У  квітках,  барвіночку
Веселять  дитиночку.

Тупу-тупу  ніжками
Стежкою-доріжкою,
Весноньками  гожими  
До  церковці  Божої.

Ціпотять  курчаточка,
Крякають  качаточка,
І  стрибають  зайчики,
Бекають  баранчики.

Свят  веселих,  сонечка
В  кожному  віконечку!
Щирості  і  щедрості,
Ласки  та  сердечності!

Всім  бажаєм  весноньки
Теплої,  чудесної!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2019

ВЕЛИКОДНІ ПАСОЧКИ

Великодні  пасочки  
Повдягали  сорочки.
Вишиванки  із  цукаток,
Мигдалинок  ,  шоколадок!

І  віночки  з  ніжних  квітів
Для  дорослих  та  для  діток.
Апельсинова,  медова
Ще  й  цитринова  чудова!

Шоколадна  та  ванільна,
Із  родзинками  та  сирна  -
Пахнуть  на  усеньку  хату.
Йдуть  до  нас  веселі  свята!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2019

ВЕРТАЛОСЬ МОЄ СЕРЦЕ

Верталось  моє  серце  у  ті  дні,
Що  відійшли  далеко-предалеко.
Там  тато  був  ще  зовсім  молодий,  
І  на  подвір’ї  ясени  росли,
І  вітер  колихав  струнку  смереку.
З  роботи  мама  радісною  йшла
У  синій  сукні  з  усмішкою  сонця.
І  їй  назустріч  бігла  я  мала
Чи  тихо  виглядала  у  віконце.
І  шелестіло  листя  у  садку,
Була  така  прекрасна  зелень  літа.
Літав  метелик,  мов  на  повідку,
Земля  томилась  спекою  зігріта.
Місила  баба  тісто  на  пиріг,
Виблискували  боком  спілі  вишні.
Спинися,  часу  плин  та  часу  лік!
Бо  ж  ті  часи  були  таки  розкішні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2019

ЗАВТРА ВЕСНА

Кажуть  –  летять  лелеки,
Буде  весніти  знову…
Всядуться  на  пліт  глеки
Слухати  мову  струмкову.

Бруньки  в  пушку  проглянуть,
Сонце  у  вись  проб'ється,
Більше  кохання  стане  –  
Не  на  словах,  а  в  серці.

Вічні  моторчики  весен  –
Сірі  горобчики  в  вітті
Ніжно-блакитних  черешень
І  у  піснях  розмаїтті.

Кіт  березневий  зрадіє,
Хитро  примружить  око.
Завтра  весна  поспіє,  
Прийде  весна  нівроку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2019

НАСНИВСЯ СОН

Наснився  сон,  де  я  дитина.
Вікно,  зима,  снігів  перина,
У  хаті  тепло,  піч  співає,
У  ній  вітрисько  завиває.
Весела  бабця  місить  тісто,
Пече  завиванці  врочисто.
Муркоче  тихо  сіра  киця,
Напевно,  їй  щось  файне  сниться.
Ген  замело  стежки-дороги,
Дахи  в  шапках,  в  снігах  пороги.
Загавкав  пес  -  у  хату  тітка,
Вона  до  нас  заходить  зрідка.
Червонощока  із  морозу:
"Слава  Ісусу!  Дай  Вам  Боже!"
Прокинулася.  Геть  нічого:
Ані  села,  ані  порогів
Ані  хатинок  під  снігами,
Ані  бабусі  з  пиріжкам.
Лиш  за  вікном  зима  тужила.
Та  вже  не  та...Міська...  Змаліла...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2019

НАМЕЛО КУЧУГУРИ

Намело  кучугури  високі  блакитних  снігів,
Не  вертайся  до  мене  -  сніги  вже  не  стануть  садами,
Завірюха  не  змінить  свій  голос  охриплий  на  спів…
Снігова  Королева  і  досі  сміється  над  нами.

Ти  блукаєш  по  колу  у  замку  північних  вітрів,
Ти  не  згадуєш  друзів,  ні  весен,  ні  квітів,  ні  міста…
Львів  і  досі  сумує  у  світлі  старих  ліхтарів
І  плете  з  кришталевих  сніжинок  розкішне  намисто.

У  кав’ярні  за  столиком  нашим  щасливо  сидять
Ті,  що  вірять  у  мрію,  в  кохання,  в  майбутнє,  у  сонце…
Забирайся,  втікай  і  біжи  геть,  Маро  Снігова!
І  не  смій  заглядати  у  їхнє  щасливе  віконце!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2019

ІНДИКИ

-Я  є  хлоп  з  Пустомит.  Маю  у  суботу  їхати  на  весілля  до  Львова,  жениться  мій  двоюрідний  брат,  але  не  маю  на  кого  залишити  своїх  індиків,  бо  усі  сусіди  і  родина  теж  по  весіллях.  Того  року,  то  якийсь  весільний  бум.  Чи  знайдеться  яка  добра  душа,  аби  приїхала  і  приглянула  за  птицею?  Звичайно,  оплата  гарантована.  
Оксана  жила  у  Львові  на  десятому  поверсі  під  самісінькими  хмарами  і  не  знати,  чи  коли  бачила  у  своєму  житті  індиків.  Хіба  що  раз,  у  далекому  дитинстві,  коли  поїхала  до  цьоці  Нелі  в  село.  Там  ходили  ті  індики  поважно  по  подвір’ї  і  надувались  так  ,  що  мала  Оксана  і  близько  боялась  до  них  підступити.  
Таке  оголошення  в  «Людоньках»  її  розсмішило  до  сліз.  Вона  покрутила  пальцем  біля  скроні:  «І  є  ще  на  світі  такі  вар’яти!  Пишуть  всілякі  нісенітниці!  Чого  тільки  не  понапридумують!  Вже  і  одружуються  по  інтернету,  і  сваряться  по  інтернету,  скоро  будуть  дітей  народжувати  тут!  Світ  здурів!»  
Та  Оксана  своєю  азартністю  вирізнялась  ще  з  дитинства,  ну  і  своїми  пригодами  у  житті  теж!  Вона  часто  потрапляла  в  якісь  халепи  і  то  такі,  що  друзі  потім  мали  ще  довго  з  чого  сміятись.  Перечитавши  оголошення  ще  раз,  Оксана  раптом  написала  відповідь:
-Я  можу  приїхати  приглянути  за  тими  Вашими  індиками.  Напишіть  мені  адресу  і  як  до  Вас  зі  Львова  добиратись.  
Відповідь  не  забарилась.  Чоловік  написав,  що  зустріне  її  на  зупинці.  
За  кілька  хвилин  у  двері  до  Оксани  постукала  сусідка.  В  руках  тримала  тарілку  з  тістечками  з  повидлом,  щедро  посипаними  цукром  пудрою.  Оксана  поставила  чайник,  зробила  файну  львівську  каву.  А  за  кавою  розказала  сусідці,  що  їде  в  Пустомити  індики  пильнувати.
-Оксано,  ти  що?  Здуріла?  То  може  бути  маньяк!  Ще  ти  постриже  налисо,  запре  у  своїй  пивниці  і  заставить  їсти  гнилу  бульбу!  Хіба  ти  не  чула,  які  випадки  бувають?
-Ахаха!  Кажуть,  що  у  Пустомитах  минулого  року  бульба  не  дуже  вродила,  то  той  маньяк,  певно,  вже  сам  всю  бульбу  з’їв!  Чим  мене  буде  годувати?
-Ну  ти  як  хоч!  Але  то  є  безглуздо  їхати  до  якогось  незнайомого  хлопа  пильнувати  індики!  
-Та  людину  тре  виручити!
Тепер  вже  сусідка  покрутила  пальцем  біля  скроні  і  побажала  Оксані  вернутись  живою  і  здоровою.  
В  суботу  Оксана  маршруткою  їхала  до  Пустомит.  Була  файна  погода.  Сонце  гріло  по-літньому.  Настрій  в  Оксани  був  добрий.  Правда,  вона  ще  сумнівалась,  чи  може  добре  припильнувати  тих  надутих  індиків.  Але,  коли  на  зупинці  її  зустрів  «хлоп  з  Пустомит»,  всі  сумніви  розвіялись.  Високий,  кремезний,  широкоплечий,  з  великими  чорними  очима!  Красень!  А  чогось  ще  досі  холостяк!  
Господарка  у  Василя  була  велика.  Надуті  індики  ходили  по  подвір’ю  і  щось  булькали.  Їх  було  так  багато,  що  аж  тепер  Оксана  взялась  за  голову  і  згадала,  що  вона  боїться  тих  пихатих  істот.
-Ой!  Я  їх  боюсь!  Вони  такі  великі  і  надуті!  А  вони  не  кусають?-  зойкнула  Оксана.  
Ну  і  господар  того  дня  нігде  не  поїхав,  бо  мусив  навчити  Оксану  годувати  індиків.  А  через  рік  на  тому  подвір’ї  вже  грали  музики.  Оксана  виходила  заміж  за  Василя.  Індики  ходили  поважно  і  підспівували:  «Буль-буль-буль!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797967
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2018

ВАСИЛЮ СЛІПАКУ

Горіть  в  пеклі  орки,  вороги  прокляті!
Зрадники,  що  нишком  землю  продають!
Ти  прости  всіх  ницих,  наш  убитий  брате!
Тих,  що  патріотів  з  себе  видають!
Тих,  що  в  вишиванках  б’ють  себе  у  груди!
Тих,  що  фестивалять  в  сукнях  дорогих…
Де  ж  взялося  стільки  у  серцях  облуди?
Сліпоти-пилюки  у  очах  людських?
Ти  залишив  сцену,  славу  та  Європу,
Ти  співав  душею-піснею  для  нас!
Ти  змінив  добробут  на  брудні  окопи…
Плаче  в  храмі  Божім  весь  іконостас…
Загорнулось  сонце  у  хустину  чорну…
Львів,  Париж  і  Київ  -  в  траурі  мовчать…
Чути  знову  пісню  твою  неповторну,
Сльози  України  на  устах  гірчать…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797898
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.07.2018

ПЕЙЗАЖ БЕЗ ТЕБЕ (переклад з польської мови слів пісні )

Пейзаж  без  тебе  -
Ніжний,  осінній,
Вересень  –килим
Як  на  картині.
Килим,  оздоблений
Сонцем  прощальним,
Поїздом,  тишею  -
Смутком  вокзальним.
Пейзаж  без  тебе  –
Стерні  та  тіні,
Зорі  у  небі  -
Срібні  та  зимні.
Ключ  журавлиний
У  синьому  небі…
Лічу  хвилини  -
Пейзаж  без  тебе.
День  за  днем,  
Сон  за  сном.
Місяць  самотній
За  вікном.
Ночі  і  дні  
Все  ще  чудові  -
Хочеться  щастя
Та  любові.  
Втомлений  ровер
Ворон  лякає  -  
Ось  полетіла  
Сполохана  зграя.  
То  листоноша  
Везе  свій  переказ
Сто  дев'ять  гривен-
Буркоче  на  спеку…
Все  та  ж  дорога
Кудись  повертає,
Пейзаж  без  тебе-
Тебе  немає.
За  горизонтом  
Плавиться  сонце,
В  золоті  променів,
В  моїй  долонці.
Вже  пропливають  
Сірі  тумани.
Пейзаж  без  тебе-
Пейзаж  останній.
Йду  через  поле,  
Де  дві  тополі
Дивляться  сумно,
Дивляться  кволо.
В  простір  безмежний
Як  у  безодню,
Всі  дні  і  ночі
Без  тебе  холодні.
Вересень-килим
Нікого  не  чує,
Серце  заплакане-
Тиша  пульсує…
Певно,  тобі  десь
Зараз  приємно,
Пейзаж  без  смутку-
Пейзаж  без  мене.
Ночі  і  дні,
Про  які  не  знаєш,
Певно,  спокійно,
Собі  засинаєш.
Пейзаж  без  тебе
Пейзаж  осінній-
Вересень-килим,
Як  на  картині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2018

ЛЕТИМО!

Іван  повернувся  з  війни  додому  без  ніг.  Заледве  пришкандибав  на  протезах.  Мама,  побачивши  його,  гірко  заплакала.  Тато  притиснув  до  грудей  і  тихо  промовив:  «Якось  буде,  синку…  Не  здавайся!  Жити  будемо!  Всяке  в  житті  трапляється,  але  Бог  дає  життя.  Ти  молодий.  Все  ще  в  твоєму  житті  попереду.»
До  війни  Іван  був  хлопцем  хоч  куди!  І  з  дерева  різні  вироби  майстрував,  і  на  скрипці  грав,  і  бджільництво  любив.  Як  вийде  у  сад,  а  там  пасіка!  Квіти  цвітуть,  бджоли  гудуть.  Міг  годинами  поратись  біля  бджіл  –  так  любив  цю  справу.  Як  вилітали  ті  бджілки  навесні,  то  йому  аж  дух  перехоплювало:  «Весна!»  І  весну  любив,  і  кохана  у  нього  була,  Надійка-сусідка.  Гарна  дівчина  –  чорнява,  брівки  дугою,  як  дзиґа  вертка.  Іван  заглянув  у  сусідський  двір.  Дивився,  чи  не  бігає  по  подвір’ю  його  Надійка?  Не  міг  наважитись  до  неї  зайти.  Як  він  тепер  прийде  до  неї?  Що  їй  скаже?  Подивився  мовчки  на  свої  протези  і  тяжко  зітхнув.  Та  й  навіщо  їй  такий  хлоп?  Дівка  хоче  вийти  за  гарного,  здорового  парубка.  Жінка  хоче  мати  роботящого  чоловіка,  аби  міг  заробити  та  прогодувати  сім’ю.  Що  тепер  заробить  він?  Руки  є,  голова  є,  а  ніг  нема.  
Надійка  таки  прибігла  до  них.  Вже  знала,  що  Іван  повернувся  без  ніг.  Чи  прийшла  подивитись,  чи  переконатись  у  тому    –  невідомо,  але  забігла  до  цьоці  Маринки,  а  так  звали  Іванову  маму,  нібито  позичити  солі,  бо  якраз  вдома  закінчилась:
–Слава  Ісусу  Христу,  цьоцю  Мариню!  Я  до  Вас.    
–Слава  на  віки!  А  до  Івана  не  зайдеш?
–Та  й  до  Івана!
Іван  дивився  на  дівчину.  Така  як  була,  такою  і  залишилась.  Красива!  Ой,  яка  красива!  Її  красу  хотілось  пити  великими  ковтками.  
–Ну  що,  Іваночко,  як  ти?  –  Надійка  присіла  біля  нього.  Іван  думав,  що  розмова  піде  якось  інакше,  а  розмова  була    такою,  мовби  просто  між  знайомими.  А  ще  він  вловлював  нишком  її  погляд,  але  той  погляд  вже  не  був  таким,  як  колись,  а  якийсь    жалісливий.  Видно,  жаліла  його,  нещасного  каліку.  
Іван  спробував  пожартувати.  Запитав,  чи  зустрінуться  сьогодні  в  саду  на  їх  старому  місці,  але  у  відповідь  Надійка  якось  заметушилась,  очі  опустила  в  землю,  швидко  відповіла,  що  сьогодні,  певне,  не  вийде,  бо  має  купу  вдома  роботи  та  й  побігла  собі  через  городи  до  хати.  Не  вийшло  ні  на  наступний  день,  ні  у  четвер.  Хлопець  зрозумів,  що  Надійка  відмовилась  від  нього  і  від  любові  також.  Надійка,  його  Надійка!  Надія  вмерла  у  ньому.  
А  через  кілька  місяців  до  Надії  вже  ходив  хлопець  з  сусіднього  села.  Іван    важко  переживав.  Спочатку  все  таїв  у  собі.  Гірко  йому  було  навіть  вимовляти  її  ім’я,  а  як  на  Надійчиному  подвір’ї  заграли  музики,  то  напився  з  горя.  Отак  тримався,  тримався,  а  в  той  день  напився.  І  з  того  дня  почав  пиячити.  Нашкребе  на  пляшку,  сяде  одиноко  під  яблунею  в  саду  і  п’є.  Мама  спочатку  пробувала  зупиняти,  потім    плакала.  Від  тата  скривала,  щоб  часом  скандалу  не  було  на  всю  вулицю.  Потім  стала  просити:
–Сину,  схаменись!  Всяке  в  житті  трапляється.  Різні  люди  живуть.  У  кожного  своє  горе.  І  любов  багатьох  стороною  обходить.  І  хвороби  різні  є,  і  смерть  є.  Та  що  я  тобі  буду  говорити  про  смерть?  Не  мені  тобі  розказувати!  Ти  війну  пройшов.  
–Мамо,  мамо!  Кому  я  тепер  потрібний  такий?  Отак  буду  вам  у  житті  обузою!  Бо  хто  я  тепер?  Нещасний  каліка!
Мамі  було    гірко  то  слухати  і  вона  нишком  втирала  сльозу.  
Перед  самими  Зеленими  святами  Марина  прикрашала  липою  вікна  та  двері.  До  свят  готувалась.  Зелені  свята  проходили  у  них  завжди  велично.  Та  й  любила  їх  з  дитинства.  Ще  дітьми  колись  бігали  під    липи,  щоб  наламати  галуззя.  Ті  липи  здавались  їй  такими  старими  та  мудрими,  що  перед  ними  вона  мало  не  кланялась.  А  пахли  як!  Медом  на  все  пасовище!  Як  то  було  тоді  гарно!  Якраз  прилаштовувала  останню  гіллячку  біля  вікна,  як  почула:  «Цьоцю  Мариню,  слава  Ісусу  Христу!»  Обернулась  і  побачила  Устю,  дівчину  з  сусіднього  села.  Устя  жила  по  сусідству  з  Марининою  сестрою.  І  часто  бувала  у  сестри  в  гостях.  
–Тут  сестра  Вам  щось  передала,  –  Устя  показала  на  торбу,  –  візьміть.  Я  до  родичів  своїх  іду,  то  й  подумала,  занесу  Вам.  
Марина  пригадала  гарні  часи.  Колись  вони  з  чоловіком  та  сином  Іванком-підлітком  ходили  на  сусіднє  село  на  празник.  Як  то  файно  було  йти  полями!  Вони  ішли  собі,  сонце  гріло.  А  поле  хвилювалося  житами.  В  тих  житах  цвіли  квіти:  маки,  волошки,  ромашки.  Іванко  усміхався  до  сонця  і  промовляв:  «Мамо,  тато,  як  то  гарно  на  тому  білому  світі!»  А  в  сестри  стіл  уже  накритий.  Наїдків-напитків  повно  на  ньому,  бо  готувалась  завжди  щедро  до  гостей.  А  ще  в  гості  завжди  кликала  сусідів.  З  мамою  і  татом  приходила  маленька  Устя,  гарнесенька  чорнява  дівчинка.  І  як  вони  з  Іванком  починали  бавитись,  то  бавились  до  вечора.  Він  був  старшим,  то  любив  Устю  підняти  високо  і  запитувати:  «Ну  що,  Устю,  летимо?»
Тепер  все  було  не  так.  Вони  зістарілись.  Син  повернувся  калікою.  Клята  війна  відібрала  щастя!  Марина  подивилась  на  Устю:  «Ти  дивись,  яка  гарна  дівчина  виросла!  І  де  той  час  так  швидко  біжить?»  
З  хати  вийшов  Іван.  Придивився  до  дівчини  –  та  це  ж  Устя,  Устя  –чорнявенька  дівчинка  з  сусіднього  села.  
–Іваночко,  доброго  дня  тобі!  Слава  Богу,  ти  з  війни  вернувся!
–Доброго  дня!  Яка  ж  ти  доросла  стала,  Устю!  Дівка  на  виданні!  І  що  тут  скажеш?  Так,  Устю,  вернувся.  Краще  б  не  було  тої  клятої  війни!  Мир  і  спокій–    то  найкраще,  що  може  бути!
Іван  з  Устею  ще  трохи  порозмовляли,  поусміхались  одне  до  одного.  Згадали  трохи  дитинство,  як  ганяли  цілий  день:  то  у  хованки  бавились,  то  у  лапанки.  Устя  попрощалась  та  й  пішла.
Зранку  Марина  помітила,  що  син  встав,  умився,  побрився,  сорочку  нову  вдягнув.  Глянула  на  нього  –  який  гарний  хлопець!  Від  Устиного  приходу  хлопця  як  підмінили.  У  ньому  пробудилась  любов  до  життя.  Марина,  звичайно,  і  не  знала,  що  тут  думати.  Зрозуміла,  що  дівчина  сподобалась  Івану.  Але  що  з  того?  Чи  не  будуть  його  надії  знову  марними?  Чи  захоче  Устя  зв’язуватись  з  таким?
З  того  часу  Устя  зачастила  до  своїх  родичів  чи  не  через  день.  І  все  попри  Іванову  хату.  Отак  постають  обоє  та  й  усміхаються  одне  до  одного  та  до  сонця.  І  не  дивиться  Устя  на  Іванові    ноги.  А  дивиться  в  очі.  І  такі  ті  очі  їй  гарні,  що  здається  купалась  би  у  них  цілу  вічність,  отак  до  самісінької  смерті,  та  й  після  неї.  
Не  минуло  і  три  місяці,  як  Іван  сповістив  мамі  і  батьку  новину:  «Буду  женитись!  Ми  кохаємо  з  Устею  одне  одного.»  Батьки  усміхнулись  тихо,  аби  не  сполошити  щастя.  Щастя…Воно  таке  –  любить  тишу.  Але  втішились  дуже.
На  весіллі  Устя  вся  аж  сяяла.  Відчувала  себе  найщасливішою  нареченою  у  всенькому  світі.  Іван  дивився  на  неї  очима,  сповненими  великої  любові.  А  вкінці,  як  вже  музики  задавали  бубна,  підняв  на  руки  і  усміхнувся:  «Летимо?»  Устя  як  у  дитинстві  крикнула  на  весь  світ:  «Летимо!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794261
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2018

БУЗЬКИ

 


У  подружжя  Паранчуків  не  було  дітей.  Вже  з  сімнадцять  добрих  літ  минуло  з  того  часу,  як  поженилися  Оксана  та  Юрко,  а  Бог  дітей  не  давав.  Яких  тільки  докторів  об’їздили,  а  ті  лиш  руками  розводили:  і  нібито  все  добре:  і  Юрко  здоровий  хлоп,  і  Оксана  здорова  жінка,  а  дітей  нема.  Від  докторів  Оксана  кинулась  ходити  по  знахарках.  Ті  варили  якесь  зілля,  замовляли  його,  настоювали  по  два-три  тижні,  але  то  нічого  не  допомагало.  Потім  пішла  по  ворожках.  Ворожка  –  то  ворожка.  Кидала  на  карти,  чорнющими  очиськами  дивилась  у  них:  
–  Ой  жіночко!  Що  я  можу  Вам  повісти?  Вам  пороблено,  ще  й  як  пороблено!  А  поробила  якась  чорна  жінка.  Ану  пригадуйте  собі,  хто  є  до  Вас  найближчою?  То  якась  сусідка  або  коліжанка.  
Оксана  не  напружуючи  пам'ять,  пригадувала,  певно,  зо  сім  своїх  чорнявих  коліжанок,  бо  завжди  мала  їх  багато.  Але  так  і  не  могла  зрозуміти,  хто  з  них  бажав  би  їй  зла.  А  ворожка  далі  продовжувала:  
–  А  ще  у  Вас  в  городі  є  закопаний  під  грушкою  жмут  волосся  і  суха  жаба.  То  треба  викопати  і  спалити.  Як  викопаєте  і  спалите,  то,  може,  все  буде  добре.
Навесну  Юрко  перекопав  весь  город,  але  таки  нічого  там  не  знайшов.  Хоч  орати  вже  не  треба  було.  
Давно  Оксана  помітила,  як  чоловік  з  заздрістю  дивиться  на  тих  чоловіків,  котрі  бавляться  з  дітьми.  Он  сусід  своєму  малому  змія  летючого  змайстрував  і  запускають  обидва.  А  Оксанин  родич  з  малою  ступив  до  хати,  так  Юрко  дитини  з  рук  не  спускав.  І  агукав,  і  тішився,  і  белькотів  до  неї.  Побачила  Оксана  –  змахнула  з  очей  сльозу.  Хоч  не  хоч  –  сльози  самі  на  очі  навертаються.  
А  ще  Оксана  молилася.  І  свічки  у  церкві  за  здоров’я  ставила.  А  як  дивилась  на  ікону  Благовіщення,  то  все  їй  здавалось,  що  то  до  неї  той  святий  Гавриїл  сходить  і  сповіщає  чудову  новину.  Але  чи  то  віра  її  була  заслабкою,  чи,  може,  Бог  посилав  таке  випробування,  не  знала.
Було  то  десь  під  зиму.  Вже  бралися  трохи  приморозки.  Оксана  з  Юрком  обійшли  господарку.  Стара  Маринка,  Оксанина  мати,  сиділа  біля  печі  та  й  гріла  плечі.  От  би  внуків  поняньчити,  а  Бог  не  дає.  Отак  вона  зі  своїм  Матвієм  і  не  стали  дідом  та  бабою.  Прикро,  а  що  поробиш?  
Може,  й  правду  кажуть  люди,  що  хто  бузьків  зобидить,  то  дітей  у  тій  господі  вже  не  буде.  Не  принесуть.  Бо  птаха  то  Божа.  Не  можна  її  зобижати.  А  вони  колись  з  чоловіком  ой  як  зобидили  тих  птахів.
Ще  Оксанка  була  малою.  Прилетіли  навесну  бузьки  та  облюбували  їх  хату,  та  так,  що  на  даху  стали  вити  собі  гніздо.  Так  завзято,  так  весело,  що  мала  б  душа  радіти.  А  вони  обоє  налякались,  що  обгадять  птахи  все  подвір’я.  Ще  й  студня  відкрита.  Як  ту  воду  потім  пити?  Виліз  Матвій  по  драбині  на  дах  та  й  скинув  пташине  гніздо.  Ще  довго  кружляли  бузьки  над  хатою,  а  потім  зобидились  і  полетіли.  Так  більше  і  не  прилітали.  Дітей  у  тій  хаті  більше  не  було.  Не  народжувались,  бо  бузьки  їх  не  носили.  
–  Мамо,  чи  можна  тих  птахів  якось  перепросити?  –  Оксана  стояла  задумана  і  все  дивилась  у  височінь.  
–  Не  знаю,  дочко,  не  знаю.  Гріх  ми  маємо  з  татом  великий  за  бузьків.  Може,  якось  і  можна.  Але  як?
До  весни  Юрко  змайстрував  аж  три  круги  під  лелечі  гнізда.  Один  заклав  на  стовп,  другий  на  дах,  а  третій  на  ясена.  Отак  вони  чекали  повернення  бузьків.  Оксана  виглядала  їх  кожен  день  з  такою  надією,  з  такою  мольбою,  що  аж  серце  стискалось  від  жалю.
Недарма  кажуть,  що  віра  та  надія  творять  дива.  Таки  то  диво  сталося.  До  давно  забутого  обійстя  навесну  прилетіли  бузьки.  І  почали  вити  гніздо  на  старому  ясені!  А  незабаром  з’явились  малі.  Яким  чудовим  було  дійство,  коли  старі  бузьки  вчили  літати  малих!  Як  усі  раділи!
Дива  та  й  годі!  Певно,  таки  простив  Господь  гріх  старого  Матвія  та  його  Маринки,  бо  до  наступної  весни  у  хаті  стояла  колиска,  а  з  неї  голос  подавав  малий  Матвійко!
Бузьки  літали  навколо  хати.  Оксана  усміхалась  до  синочка  та  до  бузьків:  –  Бузько,  бузько,  бузько  пан!
Дай  ми  гроші  на  кафтан!
А  я  гроші  загубив  і  кафтана
Не  купив!

А  вкінці  промовляла:  
–  То  Божа  птаха,  сину!


Наталія  Ярема

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794133
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2018

"ПЕРІЖКИ"

Ліда  вже  давно  відчувала,  що  у  її  житті  щось  пішло  не  так.  У  школі  вона  була  круглою  відмінницею,  сумлінною,  розумною  дівчинкою,  яка  залюбки  приходила  на  допомогу  тим,  хто  вчився  гірше.  Часто  двієчники  перед  самим  уроком  списували  з  її  зошита  домашнє  завдання,  передавали  його  з  рук  у  руки,  голосно  реготали  і  вкінці,  навіть  не  подякувавши,  віддавали  той  зошит  досить  зухвало  Лідці.  Учителі  часто  просили  Лідку  допомогти  Кольці  Борсуку  або  Володьці  Чорному,  які  були  відстаючими  учнями.  І  Лідка  терпеливо  сиділа  та  пояснювала  отим  «відстаючим»  теорему  Піфагора  або  як  розв’язати  квадратне  рівняння.  Ледарі,  звичайно,  кивали  головою,  робили  розумний  вигляд,  при  цьому  думаючи,  як  би  то  поганяти  у  дворі  м’яча.  Дівчина  була  гордістю  школи  та  батьків.  Брала  участь  у  всіх  конкурсах  та  олімпіадах,  писала  чудові  твори,  а  книжки  ковтала  з  таким  великим  апетитом,  що  в  бібліотеці  вже  не  залишалось  що  читати.  Школу  Лідка  закінчила  із  золотою  медаллю.  І  вступила  в  університет  на  українську  філологію.  З  перших  днів  навчання  дівчина  зарекомендувала  себе  чудовою  студенткою.  Знову  ж  та  сама  участь  у  всіх  університетських  заходах,  конкурсах  та  олімпіадах.  Викладачі  захоплювались  її  знаннями  та  працелюбністю.  Ніхто  вже  не  мав  сумніву,  що  Лідка  вступатиме  після  закінчення  універу  в  аспірантуру.  
Після  п’ятого  курсу  Лідка  вийшла  заміж.  Її  обранцем  став  випускник  фізичного  факультету  Олег.  Олег  був  гарною  парою  для  дівчини.  У  них  була  любов.  Чудова,  світла,  ніжна.  Лідка  таки  вступила  в  аспірантуру.  Олег  влаштувався  працювати  у  школу.  Народилась  донечка  Софійка.  Ніби  все  чудово!
Але  у  школі  Олег  заробляв  мало.  Постійно  повторював,  що  ця  робота  не  для  нього.  Закінчилось  усе  тим,  що  просто  написав  заяву  на  звільнення.  А  після  звільнення  не  дуже  поспішав  кудись  влаштовуватись.  Усі  роботи  були  не  для  нього.  Він  вважав,  що  мужчина  має  приносити  у  дім  великі  гроші.  А  роботи  на  великі  гроші  не  було.  Пішли  непорозуміння  та  сварки.  Лідка  крутилась  мов  білка  в  колесі.  Трохи  підробляла  репетиторством.  Закінчилось  усе  розлученням.  
Тепер  вона  залишилась  одна  з  дитиною.  Викладала  у  коледжі.  Лідію  Олексіївну  любили  студенти.  Вона  цікаво  читала  лекції.  Вміла  робити  ліричні  відступи,  декламувала  чудові  вірші.  Її  слухали  із  захопленням.  І  разом  з  тим  за  таку  працю  її  платили  стільки,  що  ледве  зводила  кінці  з  кінцями.  
Її  однокласники,  які  вчились  абияк,  непогано  прилаштувались  у  цьому  житті.  Хто  поїхав  на  заробітки  закордон,  дехто  відкрив  свою  справу.  Навіть  Колька  Борсук  і  Володька  Чорний,  яких  вона  тягнула  за  вуха  у  школі,  стали  співвласниками  якоїсь  фірми.  Їй  від  того  ставало  якось  дивно,  але  зовсім  не  смішно.  
Був  суботній  ранок.  Зранку  Лідка  піщла  на  закупи.  Виходячи  з  супермаркету,  побачила,  що  їй  назустріч  біжить  якась  модниця  і  махає  рукою:
-Лідка,  ти?  Скільки  літ-скільки  зим!
-Інка,  привіт!
Це  була  її  однокласниця  Інна.  На  Інку  було  любо  дивитись.  Як  то  кажуть,  вся  із  себе!  Чудова  стрижка.  Волосся  відтінку  фіолетово-рожевого  –  останній  писк  моди.  Одяг  весь  фірмовий-це  відразу  помітно.  Всі  пальчики  у  дорогих  колечках,  айфон  останньої  моделі.  Таки  так.  Лідка  у  своєму  простенькому  платтячку  стояла  біля  Інки  як  сіра  мишка.  Аж  ніяково  стало.  Отакої!
-Ну  що?  Тут  недалечко  гарна  кав’ярня.  Може  зайдемо?
-Добре,  зайдемо,-погодилась  Лідка,  подумки  перерахувавши  гроші  в  гаманці.
Колишні  однокласниці  сіли  за  столиком,  замовивши  каву.  Інка  все  розказувала  про  своє  життя.  Ось  недавно  повернулась  з  Туреччини,  добре  відпочила.  Показувала  фотки  своїх  дітей.  На  фотографіях  усі  були  щасливими  та  усміхненими.  Виявляється,  у  центрі  міста  Інка  має  свою  кондитерську.  Лідка  сиділа  і  мовчки  слухала:  «Ось  як  люди  живуть!  Не  то,  що  вона.  Їй  навіть  розказати  нічого.  Чи  буде  вона  зараз  Інці  розказувати  про  сучасну  українську  літературу?  »  
-Ну  що  це  я  все  про  себе?  Як  живеш  ти?  Чому  нічого  не  розказуєш?-аж  тепер  схаменулась  Інка,  що  до  того  часу  не  дала  вставити  Лідці  жодного  слова.  Але  чи  треба  було?
Лідка  скромно  відповіла,  що  живе  непогано.  Викладає  у  коледжі,  має  доньку  і  якось  собі  потроху  дає  раду.
-Слухай,  Лідка,  там  зарплати  у  вас  по-моєму  не  дуже.
Що  ж  гріха  таїти?  Лідка  кивнула  головою:
-Та  не  дуже.
-Слухай,  ти  не  хотіла  б  перейти  до  мене  у  пекарню?  В  мене  там  люди  мають  пристойні  зарплати.  Та  зараз  уже  всі  більше  заробляють,  то  у  вас  щось  все  стоїть  на  місці.
Виявилось,  що  зарплату  Інка  справді  платить  пристойну.  І  Лідка  погодилась.  
-Ну  добре,  давай  заїдемо  до  мене,  оглянеш  усе,-запропонувала  Інка.  Лідка  примостилась  на  задньому  сидінні  в  Інчиній  машині  і  вони  поїхали  у  пекарню.  Уже  припарковуючись  біля  пекарні  (  а  тут  зразу  продавалась  свіжа  випічка)  ,  Ліда  звернула  увагу  на  вивіску.  На  вивісці  великими  літерами  красувався  напис  «ПЕРІЖКИ».Лідка  ще  раз  кліпнула  очима,  ще  раз  придивилась.
-Інка,  слухай,  не  періжки,  а  пиріжки.
-Що?-здивовано  витріщила  очі  на  Ліду  Інка.
-Слухай,  давай,  не  починай  тут  отих  своїх  філософських  штучок.  –якось  вже  ображено  мовила  Інка.
Розмова  далі  чомусь  не  клеїлась.  І  Лідка  зрозуміла,  що  Інка,  певно,  не  візьме  її  на  роботу.  Вже  повертаючись  додому,  Лідка  подумала  :  «І  треба  мені  було  чіпати  ті  ПЕРІЖКИ?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789416
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2018

ФЕЙСБУКУ

Хтось  пише  коментар,
Хтось  слово  витирає,  
Когось  послали  в  бан,
А  хтось  когось  повчає.
Вітають  з  Днем  Весни,
Із  Днем  Кота  й  Поета,
Викладують  пісні,
Новели  та  сонети.
В  спільнотах  метушня:
Допоможіть,  зарадьте!
Постів  сто  двадцять  п’ять
У  «Людоньках  порадьте!»
Купці  і  продавці  –
Усі  торгують  жваво!
«Купи-продай»  і  йди!
Торгівля  –  не  забава!
Зафрендитись  з  тобою
Не  тільки  хочуть  люди,
Тут  вештають  юрбою
І  звірі,  і  приблуди.
Напрошуються  в  друзі
РЕМОНТИ,  ВІКНА-ДВЕРІ,
ВЗУТТЯ,  ТОРТИ  і  СМУЗІ
КОСМЕТИКА,  ШПАЛЕРИ.
Робота  в  інтернеті,
Не  тре  нігде  ходити,
І  тисяч  десять  в  місяць
Тут  можна  заробити!
У  кого  з  ким  весілля,
Які  музики  й  співи,
І  хто  в  медовий  місяць
Поїхав  на  Мальдіви?
Чия  сто  тисяч  лайків  
Зібрала  аватарка?
То  вуйка  Міська  донька-  
В  дарунок  кавоварка!
То  Винник  є  жонатим?
Жінкам  не  крайте  серце!
Остання  мрія  фанів  –
Побачити  й  померти!
Фейсбук-велика  сила!
Велика  і  могуча!
Як  я  жила  до  тебе,
Мій  дорогий  Фейсбуче?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781239
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 09.03.2018

РИБКО, СПОКІЙНО

Рибко,  спокійно  у  море  пливи  -  
Бажання  людські  такі  примітивні.
Більшість  не  просять  для  спраглих  води,
Ні  для  жебрачки  нещасної    гривні.

Ні.  Не  попросять  батьків  для  сиріт,
Ні  для  сліпих,  бодай,  світла  в  віконці.
Кажуть  зухвало:  Рибо,  привіт!
Влади,  грошей  хочу,  місця  під  сонцем!
 
Пливи,  Рибко,  в  море!  Море  штормить?
Піниться?  Хвилями  все  покриває?
Хоч  море  існує  мільйони  літ  -
Світ  та    людей  цих  воно  просто  знає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2018

РУСАЛОНЬЦІ

Русалонько,  не  виходь  з  океанів  ти,
Бо  на  землі  не  медово,
Тут  змусять  тебе  по  ножах  танцювати,
Так  ніби  знайшла  підкову.

Тут  усмішку  змусять  чудово    тримати,
Не  скорчивши  у  гримасу.
Тут  треба  угоди  жорсткі  укладати
З  горем-  бідою  та  з  часом.

Коханого  треба  комусь  віддавати,
Стиснувши  преміцно  зуби.
Не  вчися,  Русалко,  безмежно  кохати,
Кохання  тебе  погубить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773466
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2018

У НЕЇ БУЛИ ОЧІ СИНІ

У  неї  були  очі  сині  й  згорьовані,
Неначе  вона  пережила  усі  катаклізми:
Три  смерті,  торнадо,  розлючені  повені,
І  зламані  нервів  усі  механізми.
Забула  давно  як  воно  бути  жінкою,
Сумки,  діти,  кухня,  нестача  фінансів.
Лиш  інколи  тішилась  ФБ  сторінкою,
Забувши  сірезне  життя  та  реальність.
Вона  мандрувала  там,  де  хотіла.
Була  на  Балі  і  чудових  Сейшелах.
В  басейнах  і  SPA  ніжила  тіло,
Забувши  тяжку  роботу  на  селах.
Вона  ходила  по  горах  завзято,
Наплічник,  романтика,  сосни  у  небі.
Вона  так  хотіла  справжнього  свята.
Ну  це  ж  невеличка  жіноча  потреба!
Вона  віртуально  пливла  океанами,
На  пляжах  звабливо  пила  мохіто.
Аж  поки  з  безглуздим  домашнім  завданням
ЇЇ  від  комп'ютера  "витягли"  діти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772653
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2018

БУДИНОК

Дивний  архітекторський  проект
На  потертому  пожовклому  папері-
Той  будинок  буде  не  як  всі-
Будуть  кольорові  вікна  й  двері.
І  коли  з'явився  він  на  світ,
То  навколо  заздрісні  будинки
Задивлялися  будинкові  услід-
На  майстерно  складені  цеглинки.
І  крутили  носом  пихтячи,
І  крутили  пальцем  біля  скроні:
Що  це  в  нього  за  такий  "прикид"?
Всі  як  люди,  а  оцей  в  короні!
Хто  посмів  таке  побудувать?
Хто  посмів  таке  спроектувати?
Бідолаху  архітектора  раз  п'ять
Викликали  до  судової  палати.
Потім  засудили  до  тюрми,
Будівельників  нещасних  позвільняли,
А  будинок,  стиснувши  плічми,
В  сірий  колір  теж  пофарбували.
Він  стоїть  у  сірому  як  всі  -
А  колись  був  диво-веселковим.
Страх,  буденність  знов  перемогли,
Шансу  не  залишивши  любові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772457
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2018

КОЛИСКОВА

Люлі,  моя  донечко!
Нічка  за  віконечком.
Сплять  малята,
Сплять  звірята.
Спи,  маленьке  сонечко...
Люлі,  моя  пташечко,  
Ти-для  мами  щастячко.
Ти  для  тата-зіронька  -
Наша  ти  лебідонька!
Люлі-люлі,  квіточко,
Від  зими  до  літечка
Виростай,  дитиночко,
Наша  ти  кровиночко!
Доле  наша,  долечко,
Не  ходи  по  полечку,
А  ходи  до  донечки
І  світися  сонечком!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772367
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.01.2018

СІЛА НЕ У СВІЙ ЧОВЕН

Сіла  не  у  свій  човен?
Тепер  не  знаю,
Човен  іде  на  дно  
Чи  виринає?
Не  у  своїй  тарілці?
Ще  не  з’їли.
Хребет  виделкою  лиш
Зачепили.
Болить  хребет  і  серце,
Але  слово
Стало  завзятіше  –
Гонорове.
Нерв  оголивсь.  Щемить,
Кров  застигла.
В  жилах  їй  некомфорт  –
Захотіла
Вічної  боротьби  за  своє
Щастя.
Не  панікуй!  Спокійно!  Тобі  все
Вдасться!
Тільки  не  вір  нікому,  що
Недолуга.
Вічна  боржниця  чиясь  і  
Прислуга.
Все-таки  човен  мій,  моя
Тарілка.  
А  вороги  мої,  ідіть  до  дідька!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772036
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2018

БІЛІ РУКИ ОСЕНІ

Білі  руки  осені
Вкрились  памороззю  –  
Гроно  винограду  останнє…
Покривала  Покровонька  
Дівкам  русі  головоньки  
Зрання.
Білі  ноги  осені  
Змерзли  в  травах  -
Горобини  китяги  спілі…
Завинула  Покровонька
Дівкам  русі  головоньки
У  неділю.
Білі  коси  осені
Павутинами  ніжними  –  
До  п’ят  босих  сорочка…
В  когось  хустка  та  вишита,
В  когось  хустка  мережана,
В  когось  –  тільки  торочка…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018

КОЛИСКОВА

Люлі,  моя  донечко!
Нічка  за  віконечком!
Сплять  малята,
Сплять  звірята!
Спи,  маленьке  сонечко!
Люлі,  моя  пташечко,  
Ти-для  мами  щастячко!
Ти  для  тата-зіронька!
Наша  ти  лебідонька!
Люлі-люлі,  квіточко,
Від  зими  до  літечка!
Виростай,  дитиночко,
Наша  ти  кровиночко!
Доле  наша,  долечко,
Не  ходи  по  полечку,
А  ходи  до  донечки!
І  світися  сонечком!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769836
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 05.01.2018

ПЛАЩ

Ого!  Гані  тішилась  сьогодні  як  ніколи!  Бо  справила  собі  новий  зимовий  плащ!  Отак!  Темно-зелений  з  файним  таким  коміром.  Мріяла  про  такий  плащ  давним-давно.  Як  дівкою  була,  то  не  могла  такого  купити.  А  тут  з  Іваном  бичка  вигодували,  продали,  а  з  тих  грошей  для  неї  купили  обновку!  Цілий  день  тішилась  і  крутилась  перед  дзеркалом!  А  файна  яка!  Ото  на  Різдво  піде  до  церкви-така  гарна,  як  павичка!  Задоволено  посміхалась  до  тої  жіночки  ,  що  у  дзеркалі,  а  та  у  відповідь  їй!
Ішло  Різдво.  Іван  тепер  кожен  вечір  ходив  на  репетиції,  бо  мав  роль  жидівки  .Любив  ті  аматорства  ще  з  дитинства,  а  як  Різдво  було  в  дорозі,  то  вже  ніхто  його  і  не  зупиняв.  Гнав  до  клубу,  як  той  вар’ят.  Як  було  за  парубкування,  то  так  і  тепер  залишилось.  Перше  щось  Гані  пробувала  боротись,  казати,  що  він  уже  не  парубок.  Але  потім  побачила,  що  Івана  вже  ніяк  не  переконаєш.  Що  людина  любить  –  не  треба  боронити!  
Ще  трохи!  І  Різдво  вже  на  порозі!  То  такий  звичай  у  селі:  після  того,  як  родини  повечеряють,  то  потім  по  хатах  ходить  отой  вертеп,  який  ще  так  цікаво  називають-перебиранці,  отакої!
Красувались  усюди  ялинки.  Горіли  свічки,  і  вже  перша  зіронька  вийшла  на  небо,  щоб  сповістити  про  те,  що  народився  Христос!
Гані  подавала  вечерю.  Стіл  заповнили  враз  і  голубці,  і  пампухи,  і  пироги!  Які  ж  ті  хвилини  радісні!  І  всюди  лунає  «Нова  радість  стала…»  Отак  з  кожної  хати!  Діти  бігали  по  хаті,  лягали  на  солому.  Сипали  на  солому  копійки  -  аби  гроші  в  хаті  водились,  а  ще  мекали,  кукурікали,  квокали,  аби  водилась  в  господарці  і  худобина,  і  птиця.  Як  же  весело  було!
Іван  збирався  до  клубу.  Бо  звідтам  мав  виходити  вертеп.  Треба  було  перебратись  на  жидівку.  О!  Намалював  собі  губи,  причепив  замість  волосся  клоччя.  Хустину  зверху…О  яка  ж  гарна  з  нього  жидівка!  Що  би  то  ще  на  себе  вдягнути,  аби  був  чисто  подібний?  Чогось  таки  не  вистачало!  «О,  Ганин  плащ!,»  -прошмигнула  думка  в  голові…Тут  між  собою  почали  боротись  дві  сили.  Одна  говорила:  «Хлопе,  та  який  плащ?  Він  же  новісінький!  Та  жінка  приб’є  тебе»!  А  друга  все-таки  спокушала  його:  «Та  ніц  тому  плащу  не  станеться!  Ну  походиш  вечір!  Страшне  діло!  Прийдеш-повісиш  на  місце!  Гані  і  не  запідозрить.»  Сім’я  повечеряла,  жінка  прибирала  на  кухні.  Іван  тихенько  глипнув  оком  туди-  швиденько  натягнув  на  себе  плащ  тай  за  двері!
Таки  тепер  він  був  справжнісінькою  жидівкою  .  Вимахував  торбиною!  Ото  буде  весело!  Правда  погода  була  трохи  не  такою,  як  би  хотілось.  Замість  бажаного  морозу  та  снігу  стояли  всюди  якісь  баюри  і  тільки  зверху  трохи  їх  приморозило…
Михайла  цілий  день  болів  зуб.  І  то  так  болів,  що  аж  серце  заходилось!  А  то  ще  й  переддень  Різдва.  На  сусідньому  селі  доктора  нема.  Тай  перед  святом  геть  чисто  зле,  як  що  заболить.  Мучився  цілий  день.  І  якісь  трави  варив,  і  стогнав…Зуб  нагнав  так,  що  аж  на  ціле  лице.  Тепер  швидким  ходом  ішов  до  баби  Марисі.  Терпів,  терпів,  і  вирішив  іти.  Вона  цілителька-трохи  знається  на  усіляких  хворобах.  Може,  хоч  як  його  порятує?  Може,  яку  мазь  чи  настій  з  трав  дасть,  аби  та  зубна  біль  вщухла.  Хоч  на  Різдво,  щоб  так  не  мучився….
-О,  пане  Михайле!  Та  де  так  ідете?  Де  таким  швидким  кроком  спішите?  Чи  не  хочете  з  жидівкою  трохи  поговорити  тай  повеселитись?-жидівка  скакала  навколо  Михайла,  реготала  та  й  сповіщала,  що  свята  не  за  горами.  То  де  ж  можна  таким  похмурим  ходити?
-Відійди  від  мене,  маро!  Бо  такий  їм  злий  як  чорт!  Зуб  ми  болить  так,  що  конаю!
Жидівка  не  переставала  довкола  крутитись  та  розмахувати  торбиною.  
-А  то  все  від  того,  що  пан  Михайло  такі  скупі!  Ні  гроша  не  хоче  подати  бідній  жидівці!  Та  то  не  можна  бути  таким.  Від  того  і  болячки  всілякі.
Михайлові  очі  скипіли  злістю:
-Іване,  відійди  від  мене,  придурку,  дай  пройти…
-Та  де  ти  тут  бачиш  Івана?  Якого  Івана?  Та  то  Сара,  а  жінку  зобижати  не  можна!
Михайло  не  стримався…бухнув  жидівку  в  груди…Йой!  Бідна  жидівка  полетіла  просто  у  величезну  чорну  баюру.  Йой,  Боже!!!
Зранку  на  Різдво  плащ  висів  випраний.  Певно,  буде  висіти  так  всі  три  дні  свят.  Бо  де  ж  висохне  так  скоро?  До  церкви  не  було  в  чому  йти.  Колядувати  теж…Гані  виглянула  у  вікно  –  падав  лапатий  сніг…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769823
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2018

КОЛИСЬ

Колись  наші  фотографії  стануть  старими,
Інстаграм  та  Фейсбук  увійдуть  в  історію.
Будуть  іншими  звичаї  та  новими  рими,
Інша  практика,  мабуть,  інша  теорія.
Мода  стане  укотре  усоте  на  голову,
Потім    знову  швидесенько  стане  на  ноги,
І  не  буде  людині  можливо  так  холодно,
І  нарешті  полатають  наші  дороги.
Мережею  гостинно  вгощатимуть  кавою,
На  роботу  вставати  не  буде  потреби.
Навіть  праця  тяжка  просто  стане  забавою,
Не  навішають  її  багато  на  тебе.
А  можливо  нарешті  десь  знайдуть  щиру  правду,
Якщо  довго  і  пильно  шукатимуть  люди.
Все  можливо  у  світі,  але  сумно  направду
Бо  у  тому  колись  вже  мене  більш  не  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2018

ВОНА МОЛОКОМ ЗАПИВАЛА КАВУ

Вона  молоком  запивала  каву,
Лічила  за  вікнами  крикливих  ворон,
Така  була  в  неї  кумедна  забава,
Допоки  мовчав  її  телефон,
А  потім  у  трубку  кричав  начальник,
Бо  знову  згубив  якийсь  документ.
І  серце  її  летіло  у  п’ятки,
І  мовби  життя  ішло  шкереберть.
Вона  взувала  брудні  черевики
І  пастувала  їх  на  ходу,
Ця  сумка  була  їй  геть  завелика,
Пішла  і  купила  геть  замалу.
Маршрутка  як  завжди  чкурнула  з-під  носа,
У  черзі  цигарку  смалило  хамло,
А  ще  враз  порвались  останні  панчохи,
На  інші  в  той  час  грошей  не  було.
Стаття  не  писалась,  життя  не  складалось.
На  носі  сидів  уже  Новий  рік,
Робота  набридла  –  клієнти  дістали.
Папери,  гармидер-усе  як  торік.
Набрала  засмучена  ввечері  маму,
Хоч  знала  розмови  смішний  хеппі  енд:
«Ех  шкода.  Не  вийшла  за  Ваську-сусіда!
А  Васька  тепер-крутий  бізнесмен!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018

МИКОЛАЮ

Я  хочу  цукерку!  Я  хочу  печенько!
А  ще  мандаринку  гарненьку  в  кишеньку!
Пухнастого  снігу!  Сріблястих  санчат!
Щоб  в  них  Миколай  завітав  до  всіх  нас!
Ангеликів  світлих,  веселого  дива!
Щоб  вся  дітвора  була  просто  щаслива!
Щоб  в  кожного  були  і  мама,  і  тато!
І  в  кожному  домі  ялинка  багата!
Щоб  в  кожного  була  щаслива  родина!
І  мати  раділа  за  дочку  і  сина!
Щоб  щастя  у  хаті,  і  спокій  в  роботі!
Щоб  геть  відійшли  негаразди  й  турботи!
Прийди  в  мою  хату,  Святий  Миколаю!
Сьогодні  на  тебе  я  дуже  чекаю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017

О ЯК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ, РІЗДВЯНИЙ РАНКУ!

О  як  тебе  люблю,  Різдвяний  ранку!
Коли  ти  входиш  тихо  до  оселі,
Коли  ти  заглядаєш  крізь  фіранку!
Сідаєш  на  білесенькій  постелі!
Ти    пахнеш  святом,хвоєю  та  дивом,
Солодкими    смачними  пампушками,
Узваром  з  яблучно-сливовим  переливом,
Кутею,  що  єднає  з  прабатьками…
Гаптована  морозом  шибка  срібна,
Зима  казковим  снігом  засіває…
Церковні  дзвони  дзвонять  так  велично!
І  коляда  по  всій  Землі  лунає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017

ЗАМЕРЗАЮТЬ МОЇ НЕВДАЧІ

Замерзають  мої  невдачі,
Покриває  їх  перший  сніг,
«Розпашіла  зимо  гаряча,  
Ти  до  мене,  на  мій  поріг?
Ну  заходь,  моя  люба  тітко!
Бач,  хустина  у  тебе  яка!
На  ній  файна  блакитна  квітка,
До  лиця  тобі,  до  лиця!
До  лиця  тобі  диво-  озера,  
Віти  свіжі  –оздоба  дерев!
Гуси  білі  згубили  пера-
Пера  срібні  в  руках  королев.
І  поля  сибіріють  снігами,
Очі  ловлять  мякий  небозвід,
І  кохання  раптове  між  нами
Здивувало  усе  і  усіх.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2017

ЗИМА

Дрімає  ліс  –    його  зима  колише,
Начитує  старі-старі  казки…
Яка  краса!  Її  величність  тиша
Все  огорнула  в  ніжні  пелюшки.

Шепочуть  сосни  -  лісові  знахарки,
До  неба  зводять  очі  голубі,
Забутих  предків  згадують  мольфарки,
Що  випливають  у  людській  судьбі…

Насупились  важкі  сніги  довкола…
Служителі    країв  тепер  –    вони.
І  килимами  стелять  до  престолу
Чарівної  володарки  –  зими

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2017

КОЛИ В ХАТІ ПАХНЕ ЯЛИНКОЮ

Коли  в  хаті  пахне  ялинкою,
На  душі  так  різдвяно-святково,
Прилети  до  мене  сніжинкою,
Посміхнися  ще  раз  загадково…

Балерина  -  біла  хурделиця
Закрутилась  у  дивному  танці.
Сріблом-снігом  дорога  стелиться
Розбуди  поцілунком  уранці…

Щедре  свято…Лунають  колядки…
Мерехтять  кольорові  вогні.
І  гуляє  мороз  навприсядки
У  казковій  зимі-білині...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017

СКІЛЬКИ ТАМ ДО ВЕСНИ?

Скільки  там  до  весни?
З’їсти  кілька  смачних  мандарин,
І  глінтвейнів  гарячих
Випити  на  Площі  Ринок.
Закохатись  у  сотню
Магічних  зимових  вітрин,
На  руці  розігріти  з  півсотні
Холодних  сніжинок.
Скільки  там  до  тепла?
Так…Перину  пошити
Пухку  і  м’яку,
Відіслати  різдвяні  пахучі  
Барвисті  листівки,
Прогулятися  Львовом
У  моднім  новім  кожушку,
Познаходити  в  скрині
Старенькі,  забуті  платівки.
Підморгнути  Ангелику,
Що  на  ялинку  присів.
Запах  хвої  у  груди  наповну
Легенько  вдихнути
Тихо  так  –  під  оркестри  снігів
І  без  слів
Своє  щастя  зимове
Раптово
Збагнути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017

НЕ ДИВУЄТЬСЯ КВІТЕНЬ

Не  дивується  квітень-він  бачив  практично  усе.
І  малину  у  грудні,  і  проліски  не  під  снігом.
Декламують  дерева  зимове  святкове  есе.
І  сніжинки  блакитні  чудові  в  небі  набігом.

Ти  стоїш  серед  лісу  із  кошиком  в  змерзлих  руках.
Хто  прогнав  тебе  з  дому  у  віхолу-холоднечу?
Чи  втікала  від  себе  світ  за  очі  тихо  сама?
Щоб  заповнити  квітами  білими  порожнечу?

Не  спиняйся,  замерзнеш  у  лісі.  Морозно  –  іди!
Десь    галявина  буде!  Тепло  казкове  і  ватра.
Бачиш  юного  красеня  квітня  легенькі  сліди…
Помирати  у  сонячнім  квітні    повір  -  не  варто!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765459
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2017

ТИ-МІЙ КАЙ

Ти  –  мій  Кай
Із  осколком  у  серці
На  відстані  сотні  світів.
Рукавиці  вдягаю  і  чоботи,
Бо  ж  у  дорогу.
Ти  складаєш  мозаїки
В  замку  запертих  вітрів,
Очі  вп’явши  у  зимну  незатишну  
Білу  підлогу…
Я  іду,  бо  сумують  троянди  
На  нашім  вікні,
Ще  не  сохнуть,
Та  вже  не  живуть  і  не  плачуть.
Як  же  важко  сповідувать  болі  
Самотній  стіні
І  бажати  на  щодень  собі:
Просто  йди!  Не  впади!  Не  зблуди!
Або  просто  удачі.
Ця  дорога  як  сон  –  
Ні  кінця,  ані  краю  нема.
Розтопити  би  лід  -
Мерзнуть  сльози  мої  і  долоні.
Дивний  погляд  кидає  хтось
Мовчки  і  скрушно  услід,
Та  чекають  троянди  
З  надією  на  підвіконні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017

Я БЕЗ ВЕСЕЛ

Я  без  весел,
В  мене  тільки  руки,  
А  вода  довкола  крижана.
Пам’ятаєш?  В  день  гіркий  розлуки
Ти  налив  прощального  вина.
Потьмяніло  листя  на  деревах,
Сніг  липучий  гупав  у  лице.
Незворушні  лиш  лежали  леви,
Листопад  прокреслив  олівцем
Мій  маршрут  в  майбутнє,
Якби  знала,
Як  пройду  від  пункту  А  до  Б,
То  в  дорогу  певно  не  рушала  б,
Прихопивши  клаптичок  тебе.
«Далі  йди!»  –  ворона  прокричала.
З  кожним  кроком  легшало  усе.
Я  любов  до  тебе  проміняла
На  любов  до  віршів  та  есе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017

ПАНІ ЇМОСТЬ

Славка  ішла  в  поле  сапати  буряки,  аж  раптом  почула,  як  хтось  плаче.  Плач  було  чути  з  подвір’я  панотця.  А  плакала…пані  їмость.  «Йой,  Боже,-подумала  Славка,-що  ж  там  таке  сі  стало?  Треба  зайти  запитати.  Може,  пані  їмость  потребує  якої  допомоги?»
-Слава  Ісусу  Христу,  пані  їмосте,  що  сі  стало?  Чого  так  гірко  плачете?  Не  дай  Боже,  дитина  захворіла  чи  з  панотцем  що?  Чи  з  Вами?  Я  перепрошую,  може,  лізу  не  в  свої  справи,  але…
Пані  їмость  підняла  очі.  Їй  стало  трохи  ніяково,  що  почули,  як  вона  плаче.  Вже  рік  минув,  як  приїхали  вони  з  отцем  в  оце  село  на  парафію.  Глухе  село,  до  якого  з  обласного  центру  їхати  і  їхати.  В  селі  ні  школи,  ні  сільради,  ані  лікарні.  Люди  майже  всі  тут  працюють  у  полі.  Отакі  прості  сільські  люди.  А  вона,  вона  ніяк  не  може  звикнути  тут.  Ніколи  в  житті  не  могла  подумати,  що  життя  закине  її  в  село.
Ліля  від  народження  жила  у  великому  місті.  Там  закінчила  університет.  Там  минуло  її  дитинство  та  юність.  Там  зустріла  вона  Тараса,  голубоокого  юнака,  який  любив  її  всім  своїм  серцем.  Не  розлучались  вони  ні  на  секунду!  Завжди  були  разом.  Друзі  називали  їх  нерозлийводою,  а  потім  вже  і  сім’єю!  Розмовляти  вони  могли  годинами.  Їм  ніколи  не  було  скучно.  Все  життя  її  було  заповнене  Тарасом.  Ну  так  підійшли  одне  одному.  Вона  вже  у  думках,  у  своїх  дівочих  мріях  майже  збудувала  з  Тарасом  сім’ю,  аж  раптом…одного  разу  він  прийшов  до  неї  весь  якийсь  чужий.  То  вже  був  не  її  Тарас,  голубоокий  хлопець  з  чарівною  усмішкою  і  гарним  почуттям  гумору.  Говорили,  був  якийсь  неуважний,  інколи  перепитував  її  про  щось  двічі.  Вона  не  могла  зрозуміти,  що  коїться,  але  боялась  запитати.  А  він,  здається,  боявся  їй  про  щось  розповісти.  Так  тягнулося,  певно,  з  тиждень.  Ліля  відчувала  щось  недобре,  щось  підказувало  її  серце.  І  Тарас  все-таки  зізнався,  що  покохав  іншу.  
-Лілю,  я  не  знаю,  як  так  вийшло.  Ми  п’ять  років  були  разом.  Я  був  впевнений  у  своїх  почуттях.  Я  кохав  тебе,  але,  вибач,  я  покохав  іншу.  Ще  раз  вибач  мені.
Для  Лілі  тоді  вмерло  усе.  Чорні  тіні  поселились  у  її  серці,  душі  і  душили,  душили  так,  аж  ставало  геть  зле  і  вона  валилася  з  ніг.  Вже  й  не  пам’ятає  добре,  як  пережила  це  все.
А  весною  родичі  познайомили  її  з  Андрієм.  Андрій  вчився  у  духовній  семінарії.  Гарний,  спокійний,  вихований,  толерантний.  А  ще  він  був  чесним.  Коли  запропонував  Лілі  вийти  заміж,  вона  погодилась.  На  Тараса  уже  перестала  чекати.  Знала  точно,  що  назад  дороги  нема.  Перед  висвяченням  Андрія  відгуляли  весілля.  У  місті  парафію  знайти  було  неможливо.  Андрія  направили  у  село.  І  він  дуже  швидко  погодився.  Знав  завжди,  що  хороший  пастир  потрібен  усюди.  Люди  любили  свого  панотця.  Він  вмів  завжди  вислухати  людину  та  розрадити  у  горі.
Імость  не  могла  признатись  Славці,  чого  вона  плаче.  
-Ну,  добре,  пані  їмосте.  Не  плачте.  Дивіться,  як  гарно  сонечко  світить!  Не  варто  плакати,  за  плачем  не  помічаєш  добра!  Піду  я  сапати  буряки.
Їмость  дивилась  їй  вслід  і  думала:  «Боже,  ну  що  я  могла  розповісти  тій  жінці?  Чи  вона  може  зрозуміти  мене?  Вона  все  життя  прожила  тут,  у  свому  рідному  селі.  Нігде  не  виїжджала,  не  треба  було  звикати  до  чужих  людей.  Любить  землю.  Певно,  ще  й  має  чоловіка  і  п’ятеро  дітей,  як  майже  всі  селянки.»
Славка  ішла  полем  і  думала:  «Боже,  та  чого  ж  вона  така  молода,  здорова,  красива  плаче?  Вона  ж  така  пані,  люди  їй  в  ноги  кланяються.  Чоловік,  дитина.  Та  то  я  маю  плакати.  Батьки  повмирали  давно.  Заміж  не  вийшла,  дітей  не  маю.  Вже  й  старість  прийшла.  А  ложку  води  подати  нікому.  Але  жити  треба!  Раз  бог  дає  життя,  то  треба  жити!  І  дякувати  Богу  за  все.»
До  обіду  повернувся  панотець.  Їмость  розказала,  що  до  них  приходила  пані  Славка.  
Панотець  вислухав,  задумався  і  мовив:
-Знаю  паню  Славу,  гарна  парафіянка.  А  самотня,  не  має  ні  дітей,  ні  чоловіка.  Треба  було  б,  може,  чим  помогти.
Їмость  прислухалась  і  тільки  тепер  зауважила,  що  Андрій  цікавиться  парафіянами,  знає  майже  усе  про  кожного,  живе  церквою  та  життям  села.  І  раптом  подивилась  на  нього  зовсім  іншими  очима.  До  неї  по  травичці  бігла  донечка.  Тільки  тепер  вона  зрозуміла,  що  насправді  щаслива!
Поле  зеленіло  веселими  бурячками,  вітерець  дихав  на  диво  легко.  То  ж  як  гарно!  Бог  посилав  знову  людям  усю  цю  красу!  Пані  Слава  ішла  полем  і  усміхалась  до  неба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764458
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017

ЧЕРЕВИЧКИ ТВОЇ

Попелюшко,  твої  черевички
Закинуті  і  припали  порохом.
Ось  підбір  там,де  всякі  дрібнички,
На  горищі  між  старезним  мотлохом.

Діти  твої  з  крутими  айфонами,
Лайкають  фото  смішні  в  інстаграмі.
Діти  живуть  своїми  законами  -  
Зовсім  не  чують,  що  каже  їм  мама.

Твоя    довга    сукня  вкорочена
Вицвіла  десь  у  бабусиній  шафі,
І  твій  тридцять  п’ятий    розношений…
Він  став  великим  -  аж    тридцять  дев’ятим.

Кухня,  робота,  болячки,  нерви
І  злоязика  впертюща    свекруха.
Перипетії,  плітки,  маневри-
Ти  в  буднях  сірих  -  ще  й  по  самі  вуха

Колись  золоте  густе  волосся
Давно  тобі  треба  пофарбувати.
Що  ж  у  твоєму  Житті  збулося?
Принц,  що  біжить  за  новим  тридцять  П’ятим?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2017

НАВОРОЖИ МЕНІ, ЦИГАНКО…

Наворожи  мені  ,  циганко,
Грошей  та  щастя  пребагато!
Щоб  мала  я  в  житті  кохання
І  кожен  день  був  наче  свято!
Щоб  я  нікому  не  терпіла,
І  мала  мужа  золотого!
Щоб  сонце  лилось  потічками
До  мого  дому  і  порогу!
Щоб  мала  ласку  і  повагу,
А  ще  круту  –круту  машину!
Усі  найбільші  в  світі  блага!
І  дім  величний-не  хатину!
На  пальчиках  барвисті  персні!
Рубіни,  яшму  ,  діаманти!
Щоб  світ  навколо  був  чудесним!
І  доля  добра,  і  таланти!
І  посміхнулася  циганка,
Сказала:  «Що  ж  ти  мила,  пані?
Життям  захтіла  керувати?
Та  паном  є  життя  над  нами!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2017

ХОДИТЬ ВІН ПО ЗЕМЛІ…

Ходить  він  по  Землі  без  ребра
І  не  має  на  що  опертись…
Одиноким  чиїмсь    ребром
Шкандибала  вона  до  смерті…
Змій  її  спокушав  не  раз
Як  сади  яблуневі  спіли,
А  його  ж  нігде  не  було  -  
Будь-кого  спокушать  не  вміла…
Інша  Єва  ходила  в  садах  -  
Задивлявся  на  ніжне  тіло…
Та  не  та  вона…Ні  ж  не  та!
На  деревах  листя  тремтіло…
Навесні  знов  цвіли  сади  -
Не  зустрілись  вони  ніколи.
Змій  підступний  на  гіллі  крутивсь…
Де  ти,  доле?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2017

КОЛИСКОВА

Ти  хочеш  спати,  синку,  в  люлі  добре!
У  люлі  ще  м’якенькі  пелюшки,  
Тебе  колише  сизо-синій  обрій,
І  вікна  розмальовують  пташки…

Гойдається  на  вербах  тихий  вечір,
Засни,  дитинко,  бо  ж  солодкі  сни…
Заснули  дітки  у  гнізді  лелечім,
Малесенький-ріднесенький,  засни…

Зірки  у  небі  золоті  та  срібні,
Між  ними  світить  десь  твоя  зоря…
О  як  молитви  мамині  потрібні,
Аби  вона  щасливою  була!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2017

СЕРГІЮ НІГОЯНУ

Ще  досі  ти  читаєш  заповіт-
А  ми  і  досі,  брате,  у  кайданах!
Хотів  змінити  ти  брехливий  світ!
А  світ  і  далі  у  руках  поганів!
А  світ  і  далі  котять  до  руїн!
Чому  ж  на  волі  всі  твої  убивці???
Мовчить  і  досі  той  набатний  дзвін,
Жирують,  п’ють,  гуляють  кровопивці…
А  що  народ?  Забули  заповіт?
Кайдани  на  руках  вже  як  браслети?
Крізь  камінь  проростає  горицвіт…
Де  ж  ви  герої?  Де  митці?  Поети?
Де  ж  ми  усі?  Розбіглись  по  кутах?
Де  наша  сила,  єдність,  правда  й  воля?  
Поодиноко  помираєм  на  хрестах,
А  потім  плачемо:  «  Така  наша  недоля…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2017

СНІГОВИКИ ЗАПОЛОНИЛИ МІСТО

Сніговики  заполонили    місто
І  стало  місто  зимно-сніговим
Стоять  собі  так  весело  й  врочисто
Сніговики:  мамуся,  тато  й  син!
Такі  кумедні:  очі  в  них  родзинки,
Червоні  змерзлі  у  снігах  носи!
Летять  собі  у  шубоньках  сніжинки
Розкішно-неймовірної  краси!
А  парк-палац  у  шатах  королівських
Загублюсь  в  ньому  –  в  білому  раю…
Мете,  вітрить  метелиця  по-львівськи
У  казці  зачарована  стою…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2017

БІЛА МОЯ ЯЛИНКО

Біла  моя  ялинко,
Радісна  і  пухнаста!
Тільки  б  в  Новому  році
Знати  місцинки  з  щастям!
Тільки  б  в  Новому  році  
Зникли  біда  та  горе...
Янголи  дивляться  в  небо-
Янголи  не  говорять.
Затамували  подих-
Грішна  Земля  лютує.
Будьте  добріші,  люди!
Люди  того  не  чують...
Війни,  теракти,  смерті-
Свіжі  могили  під  снігом.
Жити!  Не  можна  вмерти!
Жити  -  не  можна  пробігом!
Біла  моя  ялинко,
Сніжна  моя  Україно!
Небо  дарує  сніжинки-
Скоро  пошле  Месію!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2016

ВЖЕ ПОСТАВ НАДІ МНОЮ КРАПКУ…

Вже  постав  наді  мною  крапку  -
Я  давно  в  твоїм  серці  "і".
Не  зови  мене  янголятком  -
Я  з  опущеними  крильми.
Крила  мокрі,  важкі,  мов  дороги.
Загубився  в  снігах  маршрут.
Чи  є  в  світі  гостинні  пороги,  
Де  мене  просто  так  приймуть?
Де  не  будуть  дивитись,хто  я?
На  мій  статус  і  моє  життя?
Не  лічитимуть  моїх  статків?
Просто  скажуть  :  "Вона-саме  та!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2016

ЗГАДАВСЯ ЦИКІВ В КРИШТАЛІ

Згадався  Циків  в  кришталі,
По  Ставарці  іде  Мороз,  
Ганяють  діти  у  ці  дні,
А  з  ними  Вітер-віртуоз!
Без  носа  ще  Сніговичок-
Зараз  я  моркву  принесу!
А  ще,  щоб  ти  не  сумував,
Снігуроньку  тобі  зліплю!
Красуня  вийшла  ось  така!
Весела  сукня  із  парчі!
За  полем  десь,  далеко  ще
Мчить  Принц  на  Білому  коні!
Збирає  міхи  Миколай,
Ще  трішечки-  збере  усі!
Під  снігом  ліс,  під  снігом  гай!
Затихло  все  у  цій  красі!
І  бабця  пиріжки  пече
Такі  духмяні,  запашні!
Чомусь  згадалося  усе
У  ці  чудові  білі  дні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2016

ЗАМЕРЗАЮТЬ МОЇ НЕВДАЧІ

Замерзають  мої  невдачі,
Покриває  їх  перший  сніг,
«Розпашіла  зимо  гаряча,  
Ти  до  мене,  на  мій  поріг?
Ну  заходь,  моя  люба  тітко!
Бач,  хустина  у  тебе  яка!
На  ній  файна  блакитна  квітка,
До  лиця  тобі,  до  лиця!
До  лиця  тобі  диво-  озера,  
Віти  свіжі  –оздоба  дерев!
Гуси  білі  згубили  пера-
Пера  срібні  в  руках  королев.
І  поля  сибіріють  снігами,
Очі  ловлять  собі  небозвід,
Пишно,  гарно  отак  під  ногами!
Як  люблю  я  мій  білий  світ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2016

ОСІННЄ АНГЕЛЯТКО (для дітей)

Осіннє  Ангелятко!Ходи  до  мене  в  хатку!
Зігрієшся,  маленьке,скуштуєш  пиріжок!
Чудове  Ангелятко!  Зроблю  смачну  гербатку!
Побавишся,  малятко,  ляльками  із  казок!
Прийдуть  до  тебе  Вовчик,  Ведмедик  і  Лисичка!
Розкажуть  милу  байку,  веселу  і  смішну!
Такі  звірятка  гарні  прийшли  із  рукавички,
А  я  тебе,  хлопчатко,  до  себе  пригорну!
Не  хоче  Ангелятко  іти  до  мене  в  хатку!
Все  бавиться  ,  збирає  листочки  у  гаю!
А  я  собі  зробила  кавусеньки  горнятко!
Осіннім  Ангелятком  отак  собі  живу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2016

А ТИ НОСИВ У СОБІ ЛИСТОПАД

А  ти  носив  у  собі  листопад,
Таке  собі  зболіле  голе  дерево…
Тужило  місто  в  сяянні  лампад.
Розклеювало  диво  фото-  стерео.
То  нудьгували  очі  у  ці  дні,
Збираючи  докупи  жовті  растри.
У  цій  осінній  пізній  метушні
Тремтіли  ніжно  майже  срібні  айстри.
Передзимове  все,  коли  ось-ось…
Вже  й  сивина  в  каштановім  волоссі.
А  ми  усе  чогось  вчимось  й  вчимось
І  все  шукаєм  те,  що  не  збулося.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2016

ПАВУТИНА І ЧАС

Павутина  крізь  час,  де  немає  вже  нас…
І  сріблястими  краплями  жовтень…
Серед  безлічі  віт,  де  ще  нидіє  світ…
Розкидаючи  листячко  жовте…
До  зими,  до  зими  тягнуть  сизі  дими…
До  хреста  тихо  тулиться  Янгол…
Божевільні  вітри  гнуть  стрункі  явори…
І  вітри  витанцьовують  танго…
Ще  тремтять  на  межі  горобини  плоди…
Розглядаючи  втомлене  сонце…
І  надії  сліди,  і  любові  сліди…
Обнялися  на  ніжній  долонці…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2016

Я МАЛЕСЕНЬКА ЖІНКА

Я-малесенька  жінка…
І  хочу  в  твої  долоні,
Щоб  ти  носив  мене  ніжно,
Тримав  у  теплім  полоні.
Щоб  ти  ховав,  коли  зимно,
Коли  надворі  хурделиця…
Дивися…місточком  нашим  
Сніг  біло-блакитний  стелеться…
Щоб  ти,  коли  вітер  зимний
Усім  залітає  в  очі…
Умів  його  відігнати…
Це  зовсім  не  примхи  жіночі.
Ну  це  вже  й  не  так  багато!
Чого  ти  смієшся,  милий?
Чи  вмієш  ти  просто  кохати
І  бути  просто  щасливим?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2016

НА ТРАВАХ СИВІЄ МОРОЗ…

На  травах  сивіє  мороз…
І  змерзли  сливи…
А  вчора  Янгол  прилітав  
І  був  щасливим…
А  вчора  було  ніби  все…
Сьогодні  осінь..
Коротко  складене  ессе…
І  сиві  коси…
А  десь  кружляє  журавель…
В  блакитних  хвилях…
Там  ,  певно,є  життя  модель
І  є  вітрила…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2016

ОСЕНІ

Сонячного  ранку,  осене  барвиста!  
Все-таки  чекаєш  свого  падолиста?
Все-таки  зриваєш  сонячний  листочок
І  летить  він  з  вітром-  впаде  на  місточок…
Через  річки  щастя,  через  річки  горя…
Знову  трембітають  превисокі  гори!
Знову  осінь  красна  всілася  в  Карпатах.  
На  вагу  кидає  золото  в  каратах…
Відгуляли  щастя…Відгуляли  літо…
Відцвіли  на  плоті  безтурботні  квіти
І  стежки  пробігли  звивисто  вужами…
Всілися  тумани  в  трави  міражами…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2016

ОСЕНІ

Ну  що  на  твоїм  полотні?
Медово-пасмурні    узори…
Злітають  стрімко  сизі  дні…
Вдихають  свіжу  далеч  гори…
Поважно  ходить  журавель…
Рахує  свої  довгі  кроки…
Виходять  люди  із  осель…
На  трудодні  міняють  роки…
Опале  листя  шелестить,
Гумові  чоботи  в  калюжах…
Хтось  щось  під  ніс  собі  бурчить,
Таке  життя  воно,  мій  друже…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2016

ОСЕНІ

Як  мені  важко  без  нього…
Ніби  не  та  вже  зоря…
Все  перейшло  у  нічого…
Скрипка  ,  а  без  скрипаля…
Садом  пройшлося  те  щастя,
Садом  з  щасливих  лілей.
Що  ж  себе  тішить?  Все  вдасться…
Носять  пташки  хмиззя  в  глей…
То  вже  весна?  Була  осінь…
Осінь?  Була  ж  бо  весна?
Тільки  в  очах  твоїх  просинь
І  найтепліші  слова…
Осене,  осене  мила!
Дівчино  в  сонячнім  дні!
Осінь  його  спокусила…
Барвами  на  полотні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2016

ТИ МЕНІ СОНЦЕМ…

Ти  мені  сонцем,
Ти  мені  літом,  
Ти  мені  травами,
Ти  мені  житом...
Ти  мені  вереснем
В  древньому  Львові,
Снами  нічними,
Що  кольорові.
Листям  в  руках  моїх
Білих,  щасливих...
В  золоті  рибок
І  в  зливах  бурхливих...
Ти  мені  в  кожному
Подиху  вітру...
В  пензлі  художника,
В  барвах  палітри...
Ти  мені  піснею
Над  білим  світом.
Щастям,  що  гріє,
Світлом,  що  світить...
Квіткою  в  горах  
Серед  каміння...
Клаптиком  легкості  
Серед  терпіння...
Свіжим  повітрям,
Що  гоїть  всі  рани...
Прощею,  миром
Заповнені  храми...
Плаче  у  серці
Туга  осіння...
Ти  моя  смерте
І  воскресіння...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2016

УПАДЕ ПІД НОГИ ТИСЯЧА ЛИСТОЧКІВ…

Упаде  під  ноги  тисяча  листочків,
Буде  осінь  жовта  їсти  мармелад.
Буду  я  вдивлятись  у  ласкаву  просинь,
І  молити  Бога,  щоб  вернув  назад
Світлі  добрі  очі,  веселкову  вроду,
Милі  сині  гори  в  закутках  весни,
І  найкращу  в  світі  надлюбов-пригоду,
І  у  річці  дивній  наші  два  човни,
Розплилися  в  різні  сторони  з  тобою  -  
Розплелися  коси  в  стрічках  голубих...
Замоталась  стежка  тихо  сон-травою...
Щось  бурмоче  доля  в  полинах  гірких...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016

СОКОЛЕ ЯСНИЙ… (ВАСИЛЮ СЛІПАКУ)

Соколе  ясний,  козаче  вкраїнський!
Що  ж  ти  так  швидко  до  Бога  пішов?
Ще  ж  не  прогнали  ми  зайдів  –чужинців.
Плачуть-сумують  дзвони  церков.
Ще  б  тобі  ,  хлопче,  співати  й  співати!
Лугом  та  полем  усміхненим  йти!
В  світі  Вкраїну  свою  прославляти
І  за  собою  народ  свій  вести!
Братику  наш,  мудрий  наш  отамане!
Воїне!  Велетню!  Як  нам  тепер?
Землю  і  далі  плюндрують  погани…
Кожного  дня  «перемир’я»  і  смерть???
Знову  уклали  мінські  угоди,
Ті,  про  які  ти  казав:  «  папірці…»
Далі  торгівля,  байдужість,  незгода-
Та  не  здаються  наші  бійці!
Кожен  шматочок  землі  захищають…
З  ними  на  фронті  пісня  луна…
Місяць  на  небі,  і  зірки  сіяють!!!
Зараз  ще  осінь…Та  прийде  весна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2016

ЯСЕНОВА МОЯ КОЛИСКО…

Ясенова  моя  колиско,
На  подушці  квітчасті  узори
І  дрібнесенькі  пальці  дитинства,
Щось  мурликає,  ще  не  говорить…
Ще  всміхається  хмаркам  у  небі,
Що  конячками  вмить  пролетіли…
Щойно  були  рожеві  щічки…
Стало  змучене  кволе  тіло…
Ясенова  колиска  плаче
І  мугикає  колискову…
Все  чекає  отої  днини,
Що  зігріється  щастям  знову…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2016

ФАЙНЕЗНО СОНЦЕ ПЕЧЕ

Файнезно  сонце  пече!  
Мені  нагріває  плечі…
Ще  трохи  серпень  втече-
Прийде  вересневий  вечір…
Ще  трохи  –покинеш  мене…
І  буде  плакати  осінь…
Цілую  чоло  ясне…
Голублю  примарливу  просинь…
Торкнуся  засмаглих  вій…
Долоні  та  ліній  любові…
Ти  справді  сьогодні  мій…
А  завтра-не  знаю…Хто  він?
І  прийде  вже  інший  серпень,
Та  схожим  буде  на  тебе…
А  зараз  крається  серце…
Не  йди  від  мене…не  треба!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2016

МЕНІ ТАКИ…

Мені  таки  зовсім  не  зимно,
У  мене  теплі  шкарпетки,
А  ще  мені  зовсім  не  гірко,
У  мене  солодкі  цукерки,
А  ще  мені  зовсім  не  боляче,
У  мене  гартоване  тіло…
А  ще  мені  зовсім  не  сумно,
Душа  вже  давно  відболіла…
А  ще  мені  зовсім  не  темно,
Бо  світлі  ті  літні  ночі…
У  морі  зіркового  неба  
Скупалися  мої  очі…
А  ще  мені  зовсім  не  страшно…
Чого  мені  в  світі  боятись?
На  небі  так  гарно  і  пташно…
Що  хочеться  тихо  піднятись…
А  ще  мені  неодиноко…
Довкола  хороші  люди…
А  світ-він  широкий,  широкий…
Ой…Лиш  би  не  було  облуди…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2016

ДЕНЬ НА ГОРІ ВБИРАЄ СІРУ РЯСУ…

День  на  горі  вбирає  сіру  рясу…
І  сонце  котить  нишком  в  сон-траву…
Нема  уже  ні  простору,  ні  часу...
Світ  в  подиві  підняв  свою  брову:
«Чого  ж  ти  ходиш?  Що  ж  ти  тут  шукаєш?
Дивачко  дивна,  вражень  чи  підков?
Між  сірістю  промінчика  чекаєш?
Промінчик  вже  давно  як  прохолов…»
А  ти  усе  блукаєш  і  не  віриш,
Що  так  буває…Хочеш  ти  чи  ні…
По  темному  камінню  білим  білиш…
І  ходиш  все  босоніж  по  стерні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2016

А МІСТО ПАХНЕ…

А  місто  пахне  кавою  і  джазом.
Рахує  гроші…П’є  життя  до  дна…
Там  десь  на  Сході…Там  десь  над  Донбасом…
Іде  війна…
А  тут  її  нема.  Тут  можна  жити…
«Ех!  Дякувати  Богу  ,  що  не  в  нас!»
Від  війська  можна  якось  відкрутитись…
«Ой,  Боже,  то  ж  в  сусіда  парастас?!»
Як  не  у  нас?  А  в  кого,  люди  добрі?
Війна  іде,  страшна  війна  іде…
Червоними  стовпами  сизий  обрій…
І  небо  плаче  -  чорне  та  святе…
То  ж  небо  рідне-небо  українське!
Земля  батьків  і  наших  прабатьків!
То  що  ж  тут  роблять  прокляті  чужинці?
Чому  ж  затих  отой  превольний  спів?
Чому  ж  ми  стали  мимохіть  рабами?
Глухими  та  незрячими  людьми?
Як  дітям  зле,  то  йдуть  вони  до  мами...
До  кого  ж  в  горі  підемо  всі  ми???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2016

НУ НЕ СУДИЛОСЬ СТАТИ МЕНІ ЄВОЮ…

Ну  не  судилось  стати  мені  Євою…
Вже  переспіли  яблука  в  саду…
Я  можу  стати  хмаркою  рожевою,
До  тебе,  як  до  неба,  припаду…
Я  обійму  тебе  легесенько-ранково,
Ще  так  тебе  ніхто  не  обнімав…
Моя  висока  й  чиста  надлюбове,
Чи  ти  мене  у  мені  упізнав?
Ну  не  судилось  …Плаче  сад  осінній…
Давно  зірвало  людство  всі  плоди….
І  лиш  над  садом  птах  літає  синій…
А  я  його  питаю  :  «Ти  куди?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2016

НЕБЕСНА МОЯ ЛЮБОВЕ

Небесна  моя  любове.  
Далека  як  зірка  полярна…
Чи  я  ж  тобі  зовсім  не  пара?
Чи  зовсім  тобі  не  гарна?
Чи  руки  мої  не  зуміють
Щасливо  тебе  обняти?
Чи  очі  мої  зелені
Не  вміють  тебе  кохати?
Чи  серце  у  такт  любові
Не  б’ється  і  не  тріпоче?
Кого  мені  запитати?
Чи  сонця,  чи  неба,  чи  ночі?
Небесна  моя  любове…
Землі  тобі  видно  мало…
Вже  осінь...і  листя  кленове
Потроху  землю  вкривало...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2016

МОЄ КОХАННЯ

Дивно…Моє  кохання  заховане  у  кишеню,
Скручене  в  трубку  газети,
Стиснене  міцно  в  жменю…
Дивно…Моє  кохання  плаває  в  синьому  морі,
Між  хмарами  тихо  зависло…
Мовчить-німе,  не  говорить…
Дивно…Моє  кохання  не  літнє  і  не  осіннє…
Не  вчорашнє,  і  не  сьогоднішнє…
Не  прив’язане-воно  собі  вільне…
Дивно…Моє  кохання  …Як  його  приручити?
Але  чи  треба?-  питання...
Можна  й  з  таким  собі  жити...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2016

ВИРІС СИН… (Василю Сліпаку та усім львів’янам, які загинули за Україну)

Виріс  син  і  вирушив  в  дорогу…
Мати  залишилася  одна…
З  нею  залишилися  тривоги,
А  думки,  де  східна  сторона…
З  сином  мандрували  очі  сині,
Хата  біла  й  рідне  місто  Львів!
Як  любив  він  ніжно  Україну,
Як  він  щастя  й  спокою  хотів!
Тільки  впав  він  раптом...
На  донецькім  полі,
І  прийшли  до  нього  верби  та  тополі…
І  голосить  мати  в  ту  тяжку  хвилину:
"Сину  мій  рідненький,сину  мій  Василю!"
Верби  та  тополі  листям  шелестіли...
Із-під  Львова  пташки  рідні  прилетіли...
Прикотилось  сонце,  плаче  рідне  небо...
Боже,  поможи  нам  у  тяжкій  потребі...
Можна  знищить  мозок,  розстріляти  тіло!
Та  не  вбити  духу  й  сонця  навкруги!  
«Слава  Україні!»  —  губи  шепотіли...
«Перемога  наша!    Згинуть  вороги!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2016

СПІВАЙ, ВАСИЛЬКУ, СПІВАЙ… (Василю Сліпаку)

Боже,  яке  перемир'я?  Які  Мінські  домовленості?  І  з  ким  ті  домовленості?  З  тими,  хто  стріляє  в  наших  хлопців?  Далі  стріляють...А  ми  мовчимо...  Та  приспали  нас,  приспали...Кожен  думає  про  своє,  мирське...Кожен  живе  своїм...Мимоволі  згадується  поезія  Шевченка  "  Ох  не  однаково  мені,  як  Україну  злії  люде  присплять  і  спалену  в  огні  її  окраденую  збудять...Ох  не  однаково  мені!"
Не  однаково  було  Василю,  тому  хлопцю,  який  покинув  усе:ію,  сцену,  добробут,  чудове  життя  і  приїхав  воювати  за  Україну!  Боже,  та  інші  втікають  закордон  від  тої  клятої  війни,  бо  як  кажуть,  життя  одне!  І  воювати  за  владу  вже  ніхто  не  хоче...Розумію,  бо  коли  політики  виводять  гроші  в  офшори,  обкрадають  людей,  купують  дорогі  цяцьки  за  мільйони,  то,  правда,  опускаються  руки!  І  взагалі  вже  розводиш  тими  руками,  що  ж  це  за  війна  така?  Кому  вона  вигідна  та  війна?  
Думаємо  такими  мірками:  моя  хата  скраю-я  нічого  не  знаю.  А  він  був  іншим,  він  був  тим,  якому  було  не  однаково,  що  буде  з  його  рідною  землею.  То  ж  як  треба  любити  свою  рідну  Україну,  щоб  рятувати  її  всіма  силами,  щоб  померти  за  неї  і  своєю  смертю  розбудити  її!  Василю,  ти  розбудив  Україну!  Можливо,  твоя  смерть  стане  тим  пробудженням  нашого  глухого,  сліпого  і  сплячого  суспільства!  Хоча,  краще  б  ти  жив!  Краще  б  твій  голос  лунав  по  усій  Землі.  А  ще  краще  б  заспівав  ти  у  Львівській  опері,  а  ми  б  насолоджувались  твоїм  співом!  Бог  забрав  тебе...І  співаєш  ти  тепер  вже  в  Ангельському  хорі...Тільки  б  Україна  почула  той  спів!  Співай  ,  Васильку,  співай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675545
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2016