| Сторінки (6/561): | « | 1 2 3 4 5 6 | » |
Нікому не клену, нікого не виню я,
У тім, що є – виною я лиш сам!
За кожен день, що Бог мені дарує
Молитву возношу у Його храм.
Нікого винним ні в чому не роблю,
Бо кожен сам за себе відповість!
Я кожну мить даровану Ним люблю
І вірю, що за все мене простить!
Нікому не бажаю зла ніяким чином,
Хоч хто би як мене в житті не образив.
І хочу бути вірним Йому сином,
Живучи так, як Він нам заповів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2023
Слова, слова, слова … Яка же їм ціна,
У тиші цій, маскованій, між нами?
І гори почуттів описують оті слова
Котрі шепочуться коханими устами
Слова, слова, слова … а правда де?
Чи ж не обман то часом так солодкий,
У хвилі цій, котрий з часом мине
Залишивши присмак болю пекучий?
Не все то золото, що так блищить...
Любов чи пристрасть поміж нами?
Це серця почуття чи лише хіть –
Написано отак поміж рядками?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2022
Чи ми живемо так як заповів Христос?
Чи справді віруємо ми в ім’я Господнє?
Кого ми прославляємо: життя чи смерть?
І тягнемось куди: до неба чи в безодню?
Словами брата свого навертаєм до життя
Чи може лихословимо на кожнім кроці?!
Прощення просимо й приносим каяття
Чи може інше в нас в думках і в серці?
У кого вірим? Кому вірно служим?
За ким ідем? Спитатися б уже пора?
Бо прийде смерть і вже тоді не зможем
Нічого вдіяти, ні повернутися назад.
Тож даймо відповідь собі тут чесну
Оглянувшись назад на все своє життя!
Можливо неприємну і відверту –
Бо тут лиш мить – а там ціле буття!
ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022
В пустелі сорок днів давно минуло
В молитві й пості день і ніч
І вже коли втрачав Він силу
Диявол сміло приступив тоді
«Чи син ти Божий? – злобно спокушає –
Візьми і їж! Хіба ж у тому зло?
Невже не хочеш? А чи не голодний?
А може сили сотворити чудо не стає?
А ось гляди, моє все царство…
(І враз перед очима всі царі і сильні світу
Що правлять в ньому, із його вини
І війнами народи травлять,
Бо слугами вони є сатани)
Скажи ж мені одне лиш слово –
Рогатий далі не вгавав – що я тут бог
Признай! Признай за мною право
І правити тут на землі ти будеш ними
Бо все моє! Мені воно все передане
І маю право я на всю і свя
Тож тільки скажеш і перейде
До тебе в руки влада ця!»
«Геть сатано, брехливий блазню –
Ісус відказує йому – Твоє ніщо!
Бо ти лиш раб і сотворіння
Що збунтувало і відійшло!
Тобі тут не належиться нічого
Бо тільки Богові возносити хвалу
Творцеві й батькові усього
Молитву слави й вічну похвалу!
Не спокушай ти більше свого Бога
Бо Я прийшов спасти рід цей
А тобі в пекло лиш одна дорога
І зникни назавжди з перед очей!
Я в жертву йду себе за світ принести
Щоб кожен, хто повірує спасіння мав
Щоби навічно зло із сердець стерти
Щоб кожен вірив, мав надію і любив!»
ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022
В молитві прибігаєм – Отче наш!
До тебе, молимось, благаєм:
Спаси, помилуй, збережи нас –
Ми твої діти, іншого не знаєм
Благаєм Боже – миру нам подай,
Прости гріхи, якими Тебе ображали,
Молитву нашу просимо почуй,
Охорони народ наш і державу.
Дай сили вистояти в боротьбі,
Скріпи серця у вірі і бажанні
Служити Боже наш лише Тобі
І славити ім’я Твоє як мир настане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2022
А я люблю весну так тиху і чарівну
Так ніжну і пахучу
Так свіжу і нову.
Я так люблю весну - цнотливу і невинну
Таку гарячу і таку п'янку.
ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022
Жаль, я любив тебе
І вірив твоїм словам.
Та це скоро мине.
А ти для мене тепер
Дешевий самообман.
Сон, це сниться мені
Уся твоя любов – фальш
А ми давно чужі…
Давай біжи, біжи
Руйнуючи наш рай!
Ти більше не моя
І говорити нам нема про що!
Давай біжи, біжи
Стираючи своє ім’я!
Ти зрадила любов,
Між нами усе скінчено
Мить, і я все зрозумів –
Хто справді ти така!
Так, все колись мине
І вже не важать нічого
Для мене твої слова.
Сон, це просто снилося,
Усі твої слова – обман,
Так, що просто вали…
ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2022
В далекім космічні і над небеснім,
На високім престолі у славі своїй,
Приймає молитву з уст безсловесних
Господь-Пантократор в любові святій!
Він нам дарує це вічне щастя з Собою
Взирати історії людськой сторінки
Переплетені зла і добра боротьбою,
Написані кров’ю і болем рядки.
Сьогодні змінилися світу закони
І слово своє давно дане колись
Наш Бог задля спасіння людини
Людиною стати готовий на мить
Звіщаю вам, люди, цю добру новину!
Що вам народився нині Христос!
Ідіть – привітайте малу цю дитину
Бо він прийшов спасти вас усіх!
ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2022
І де ж тепер твоя краса, людино?
Куди поділася вона уся нараз?
Тепер, коли лежиш у домовині!
Коли ти більше не серед живих!
І де ж поділась пишнота і врода,
Що з юних літ, котрих давно нема?
Отих років, і втрата їх даремна…
То в чому ж (людино) уся твоя краса?
І де ж зараз твоя краса, людино!?
Де сила, мужність, героїзм, бабло?
Якщо за душу біси воюватимуть
А в рештках (твоїх) хробаки зроблять кубло!
То що варта краса твоя, людино?
ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2021
Осінь як жінка - така різна буває часом
Десь холодом віє, десь ніжно муркоче,
То сонечком бавиться, то морозами,
То жіночним сопрано а іноді басом…
Осінь як жінка – спокуслива, чиста
Для когось
Така бажана, так свята і так грішна
Але для когось…
А для іншого болем холодним свище
Та лютим морозом зимовим грозить.
Заганяє у прірву душу все сильніше,
То в даль романтичним ранком манить.
Осінь як жінка – така ж неповторна
У своїй, тільки їй зрозумілій, красі.
Осінь… в коморі вона добра газдиня
І в парку гуляє немов загадкова панна
ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2021
Я встану рано, на світанку,
Пройдуся полем по росі,
Послухаю спів жайворонка в небі,
Побачу рідної землі красу.
Піду у гай, де соловей щебече,
Вдихаючи на повні груди.
Стрічатиму біля потічка сонце
Й відчую пробудження природи.
І кожен кущик до мене озветься,
Кожна травинка з ранком привітає.
У піднебесся пісня пташина льється
Це рідна земля новий день стрічає.
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
Я вкотре повертаюсь в стару хату
Де все дитинство босоноге пройшло.
Чекаю, що знов мама й тато
Під вечір з поля змучені прийдуть.
Та це лиш спогад тихого дитинства,
Солодких мрій, любові і тепла.
Я ніби сплю але мені не спиться...
Це лиш ілюзія – їх давно нема.
Я вкотре повертаюсь в стару хату,
У котре згадую – і плачу і сміюсь...
Як хочеться спитати – «як ви мамо, тату?»
Та в тиші цій за них лиш помолюсь.
Любіть своїх батьків доки вони живі...
(ілюстрація з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2021
З картини мертвим поглядом на нас
Дивиться черговий деспот-імператор.
Холодна усмішка, порожній пафос, фарс –
То хто це перед нами: бик чи тореадор?
Що там, за маскою із аристократичний рис?
Захована яка ще страшна його правда
Й яку насправді ношу в житті своєму ніс
Блазень, що видав себе перед нами за пана?
Душа чим сповнена була його дощенту?
Заради чого жив, чим марив і кохався?
Кому продав душу свою він на останку
І в коридорах якої вічності загубився?
З картини мертвим поглядом на нас
Дивиться чергова людського пафосу жертва.
Портрет - єдине, що лишилося в палатах цих
З минулого. Мистецтво вічне а людина смертна...
(картина Дієго Веласкес. Портрет Гаспара де Гусмана, герцога Олівареса. з інтернет доступу)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2021
Якби бігти могла – то побігла б,
Якщо б крила мала то знялася б увись!
Й хоч хвороба стиснула все тіло
Але я все ж думками літати учусь.
І нехай я не зможу в цім світі
Поблукати просторами житніх полів -
Я думками до моря буду летіти,
До безкраїх горизонтів і берегів.
І нехай це лиш мрія, фантазія -
Все одно ,хоч і терплячи біль
Буду мужньою, не здамся я,
Поможи витерпіти все, Боже мій!
до 150 -річчя з дня народження
Лесі Українки
(світлина з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
Дорогою ішов втомлений ангел.
Він тихо плакав серце із жалю.
Не зміг ніяк він назбирати добрих діл,
Щоб ними помолитись за людей Творцю.
Холодний погляд, у очах, зневіри,
Ненависть і амбіції, дешевий фарс,
Слова колючі такі, неначе рапіри.
Бачив погорду, фаресейство діл,
Дешевих блазнів званих королями,
В муках пророка й народ що радів
Самообманом упиваючися до нестями.
Як батько у корчмі гроші пропив,
Як мати блудити дочку учила,
Як син батьків ненавидів і зневажав,
Як жінка сором власний загубила…
Дорогою ішов втомлений ангел
Від злоби і ненависті людей.
«Прости їм Боже» - тихо він молив
Й злетів у небо геть з перед очей.
(картинка з інтернету)
Ruslan Barkalov
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
https://www.youtube.com/watch?v=S8K_G50pvsQ
В Новому році вам бажаю щастя –
Багато щастя, радості, добра!
Нехай Різдвяна, світла казка
Наповнює теплом ваші серця!
Нехай святе Різдво Христове
Святкує разом небо і земля!
Щоби ми в мирі і любові
Прожили рік цей до кінця!
(світлина з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020
Спить тихо весь світ – і місто давно
І тільки далеко Марія за містом
Народження сина чекає свого
Майбутнє дитятко – цар-Бог цього світу
Тихенько у яслах на сіні лежить
Ангели в голос звіщають цю добру новину
І слава на небі дзвенить
Тихо спить всесвіт – і місто давно
«Народжений Бог - звіщаю я вам!» –
Пастухам відкрилося небо
Маленьке дитятко – цар-Бог цього світу
Тихенько у яслах на сіні лежить
А вони упізнали в нім свого Владику
І слава на небі дзвенить
Тихо моляться Богу старі мудреці,
Що бачили знов над горизонтом
Велику зірку, що змушує йти
В малому дитяті побачили старці
Могутнього Бога, що понад віки
Тримає він небо і престол на сонці,
А зорі небесні – Його провідники
Тихо спочилий на сіні Син Божий
Найбільша радість для неба й землі
Тихий промінчик, світлий, гожий
Нехай приємні Йому сняться сни
(ілюстрація з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020
Ці очі – із кришталю, холодні
Неначе два льодовитих океани.
Ніби вона щойно з картини
Зійшла або героїня з телеекрану.
І, ці повні відчаю очі,
Несуть у собі і холод і пристрасть.
Побачивши їх, вже більше
Не зможеш ніколи без них.
А них криється темнота
Глибока з холоду безодня.
Та хто ж вона: ангел чи сатана?
Райська красуня чи бестія хтива…
В глибокім сні з’являється знову
І кличе за собою так безпечно.
О Боже, дай сили забути погубу!
Ту, що п’янить розум так ніжно!
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2020
Натягнути строго маску і заткнути ніс і рот
І ніхто не смів дихнути свіжого повітря щоб
Посідайте на дивані й телевізори включіть
Хавайте кашу з екранів а мозги свої вимкніть
Бо то люди вірус ходи(хворих більше як живих)
А до кого не доходить – штрафувати будем їх
Щоби гнули не лиш спини але й розум підкорить
Зробимо вакцину з чіпів, щоби усім легше жить
Борються усі з недугом – тільки правда то інакша
Нас врятує лиш молитва й життя з Богом а не маска
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2020
Натягнути строго маску і заткнути ніс і рот
І ніхто не смів дихнути свіжого повітря щоб
Посідайте на дивані й телевізори включіть
Хавайте кашу з екранів а мозги свої вимкніть
Бо то люди вірус ходи(хворих більше як живих)
А до кого не доходить – штрафувати будем їх
Щоби гнули не лиш спини але й розум підкорить
Зробимо вакцину з чіпів, щоби усім легше жить
Борються усі з недугом – тільки правда то інакша
Нас врятує лиш молитва й життя з Богом а не маска
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2020
Минуле, котре я залишу за дверима квартири
І зайшовши у ванну змию біль цього дня
Ну чому так – питав не раз сам себе я у вісні
І відповідь приходила завжди та сама
Історія це минуле – завтра буде новий день
А той, що проходить, признай, був найкращим
І все учорашнє завтра буде лише як тінь
Завтра для тебе буде новим, світлим, кращим
Час втікає і сьогодні залишиться в пам’яті
І тільки, стаючи ще одним прожитим днем
Світ змінюється, світ не стоїть на місці
І вчорашня любов буде силуетом чужим
Історія це минуле, а завтра буде новий день
Котрий принесе нові ідеали, смаки, пригоди
Міняється все – сьогодні янь а завтра інь
Як і твій настрій в залежності від погоди
Не став дурних питань – спіши кохати
Вдихаючи повітря кожною клітиною
Час втікає – не змарнуй а спіши жити
Насолоджуючись кожною хвилиною
Не став дурних питань – спіши вірити
Бо завтра може для тебе і не настати
Спіши… ніколи не переставай мріяти
І не переставай за все Богові дякувати
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020
Ти прекрасна у своїй неповторності,
Наче вмита ранковою росою квітка.
Ти холодна уся у своїй загадковості -
Водночас і бажана і така неприступна.
Ти прекрасна, наче розцвіла троянда
І холодна наче у небі нічному зоря.
Полонить і спокушає твоя краса
Так водночас і грішна і невинно свята
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020
Спогади… Що заховане в потаємних
Закутках нашої пам’яті десь глибоко
Спогади… Так таємні, приємні і теплі
Ти відкрий їх коли тобі так самотньо
Нехай хоч на мить стане на душі легше
Заборонений пліт завжди солодший
Але він іноді приносить і розчарування
Життя не завжди буває схоже на казку
Доленосні рішення приймаються в такт
Ударів серця і нехай буде що буде так.
Спогади… що виринають з темноти
Колись заховані в закутках пам’яті
Спогади.. холодні, наче в небі зірки
Вони залишають на устах лише смак
Гіркоти від блиску в очах закоханих
Наші спогади будуть нашим болем
І нехай… в тиші самоти я буду шукати
У спогадах образ під чужим іменем
І з твоїм іменем на устах засинати…
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020
… бути мамою…
Мати – це не просто слово. Бути мамою це не просто пафосна фраза. Це навіть не просто фізичний процес народження/відтворення собі подібного. Ні. Це цілий складний процес перш за все виховання нової особистості, підтримки, переживання, самовіддачі. Це важка кожноденна праця. Це біль через поразки і радість перемог своєї дитини. Це недоспані ночі і гаряча молитва біля ліжка з хворобою. Це сприйняти дитини такою, якою вона є а не такою якою би хотілося бачити. Це повна жертовність. І жертовність усім.
Яскравим прикладом материнства для кожної християнської жінки є – Марія Богородиця. Мати, котра завжди була поруч. Мати, котра не ставила ніяких власних амбіцій чи принципів. Мати, котра була зі своїм сином і при перетворенні води на вино. І котра, так само разом сходила з Ним на Голгофту. Мати, котра стала всім нам мамою.
Дорогі матері вітаю вас у цей світлий, сонячний, весняний день з великим днем – днем МАТЕРІ. Бажаю вам бути саме тією, справжньою, люблячою ненькою. І нехай Божа Любов завжди підтримує вас на цій землі. Нехай в душі панує віра, надія і любов. І пам’ятайте – ви для своїх дітей все будете прикладом.
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875388
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020
Іде Спаситель щоб за нас померти
Прибитим над Адамом до хреста.
Люблячий Батько приносить у жертву
Щоби спасти людей з рабства гріха
І ось вечеря вже, зближається година,
Нервово зрадник руки свої тре
Він оцінивши сріблом Бога-Сина
Вирок собі пекельний цим підписує
Надходить вечір, всі сіли до столу,
Ісус молитву закінчивши так сказав:
«Я йду сповнити Батька Свого волю –
Та горе тому, хто мене продав!»
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872580
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 19.04.2020
В монастирі холодною порою
В вікні інокиня стара сиділа
Чекаючи останню хвилю свою
Життя власне ціле пригадувала
Були часи, коли вона красуня
Не одному відмовила була у танці
Плекаючи в собі бажання дивне
Прожити аж до смерті у безженстві
Хвилини радості скоро минули –
Бо у житті закінчується колись все
Важким габітом ціле обгорнули
Тіло так ніжне, молоде, п’янке
А далі – страшні, сірі, будні
Робота і невдячність лиш і біль
Одна давно, усі її забули
Лиш спогади рвуться як тінь
Колишні подруги й знайомі
Дітей, онуків діждалися уже давно
Ще інші з них стали відомі
Але для неї це лише чуже кіно
В пориві пристрасті й безсилля
Ночами плач у подушки
Для когось світ цілий відкрився
Комусь прокляття на віки
Для чого гордо й душу й тіло
Так берегла, відкинувши любов
Колись цей егоїзм скриє могила
Який сенс із пустих розмов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2020
Хто я в цьому світі із чужих правил
Що далі там, за горизонтом життя?
Хто мій розум так довго дурманив
Тягнучи в прірву вічного небуття
Я падав низько, знемагав
В полоні пристрасті, ілюзії
Дешевим вином заливав
Душевні рани і контузії
Тебе зустрів я і змінитись захотів
Надія в серці нова народилась
Тебе ніколи Боже так і не любив
Але Твоя любов мені явилась
І за тобою хочу далі я іти
І жити так, як син і Батько
Покаятися, спалити мости
Гріхів минулих до остатку
Коли я падав то ти мене тримав
Коли вставав то ти зі мною був
Коли помирав – ти мені сили дав
Коли ненавидів – ти мене любив
Коли на краю був – то ти тримав
І коли я не вірив й не молився
Ти все одно зі мною поруч йшов
Й за мене на хресті розп’явся
(картинки з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859575
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 28.12.2019
...
А час спливав. По хвилині, по секунді, втікаючи в нікуди. Кожен крок, кожне слово, кожен погляд наближає все сильніше до завершення. Все, зрештою, що має свій початок, те й має свій кінець. Ніщо і ніхто не може уникнути цього страшного природного закону. Ніхто! І хоч як людина прагнула відтягнути цей так не бажаний момент, але нікому і ніколи не вдавалося цього зробити. Ані найамбітніші і найжорстокіші царі, ані найвідчайдушніші і найзапекліші вояки, ані всепоглинаючі мудрість філософи так не змогли знайти чи купити безсмертя. Всі приходили до страшного і так неминучого кінця. Кінця, про котрий не хотіли згадувати. Котрого жахалися і чекали. Котрий був, ніби екзаменом, за весь пройдений шлях тут на землі.
(картинки з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856978
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.12.2019
О, красото, солодких душі мук!
Ти наче постріл в темноті у серце!
Ти ніжний з ранку дотик рук
Тієї, ради котрої пишу оце все!
Жорстока музо, чому ти мовчиш
Ховаючись в глибинах космосу темних?
Коли мій розум, прошу, навістиш
Щоб знов кохатись в образах таємних?
Ти відвертаєшся від мене і сумую
Так наче літо перетворюється в зиму.
Тебе до всіх, до всіх тебе ревную
Солодку мить таку, таку нестримну.
О, красото, солодких душі мук!
Хто я без тебе о чарівна музо?
Хто я? Тільки порожній звук…
І пошепки спитаю я – це ти Аліно?
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2019
Вже збитий «трон», дорога вже готова…
І «місце Череп» замість «Тронний зал».
Юрба,котра іще любила вчора –
Сьогодні просить, щоб Пилат розп’яв
Останній шанс але ніхто не бачить
Хто перед ними у «вінку» стоїть.
Для них слова Христа нічо не значать
І нумо іншого Месію знов шукать.
А десь за містом крикнувши від болю
Прибитий до хреста помирав Бог.
«Батьку – я сповнив твою волю
Принісши себе у жертву за них!»
(картинка-кадр зі фільму "страсті Христові" реж.М.Гібсон)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853875
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 06.11.2019
Любов жорстокою буває
Коли лишаються лиш спогади від колишнього…
І тихо сльоза по щоці стікає
А серце молиться відчайдушно Всевишньому
На двох шукали щастя в земному раю
Зриваючи плоди так забороненого дерева
Втрачаючи від щастя під ногами землю
Ми не знали, що любов закінчиться тоді,
Коли догорить на столі свіча
Любов холодною буває
Коли перебираєш спогади в холодній тишині…
І тихо сльоза по щоці стікає
А розум говорить – «все скінчено і ми тепер одні»….
У двох злітали так високо під небеса
Кохаючись душами далеко аж за хмарами
Куди поділася віра, що нами тоді вела
Ми не змогли збагнути, що любов скінчиться
Коли догорить в душі остання свіча
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2019
Останню казку тобі ще розкажу:
Як мертва, холодна і сира земля
Упала на душу безжально одразу,
І стерла із спогадів власне ім’я.
Чи хочеш ти чути мій друже шановний,
Як тихо вмирає на одинці душа?
Що наче той глечик весь води повний
Падає вниз розлітаючись на куски скла
Послухай іще що тобі я розкажу…
Залишивши все в таємниці як є!
Холодні серця, що звикли неправду
Сприймати за правду… та це ще не все…
Любові не буде вже більше у вашому світі!
Холодними ранками буде в душах вона.
Між двох, що кохали і мріяли жити
Постане навіки бетонна стіна ...
Ми можем весь вечір про це говорити,
Шукати хто винен – та правда одна:
Два серця, що вічно мріяли жити
Навік роз’єднала холодна стіна.
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852083
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.10.2019
Вона була помилкою
Моїм коханням,сенсом, долею
Наче для Паганіні скрипкою
Була для мене цілою вселеною
Вона була моїм коханням
Така одна тільки моя
Була моїми і силою і болем
Гірким душевним каяттям
Вона була просто ілюзією
Для мене й грішною й святою
Моєю внутрішньою силою
Моєю помилкою й долею
(картинка з інтернету)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2019
Скажи сучасний Адаме – чи став ти нарешті собі Богом
У світі холодному, спраглому, повному різних терпінь
Чи отримав ти так обіцяне безсмертя брехливим змієм?
Ким став тепер ти, о людино, серед Моїх усіх творінь?
Де твоя вічна молодість, де краса, де поділася сила
Чому меркнеш, вмираєш і зникаєш в холодній землі
Чому не послухав? Чи варта була така от розплата
Ради чого не захотів ти бути дитиною у раю Мені?
Де тепер твої Адаме друзі, знайомі, близькі, радники?
Чому вони кинули, коли настала для тебе година страшна
Хіба ж не вони розділяли усі миті твоєї радості
То чого ж сьогодні тебе огортає прозріння тиша німа?
Скажи сучасний Адаме скільки ще пережити треба тобі
Аби зрозуміти власну слабкість й безглуздість усього
Що ти протиставиш у годину смерті непідкупному Судді
Якщо ж не можеш взяти із собою на той світ нічого
(картина Мікеланджело "Створення Адама")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846105
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 25.08.2019
Холодним океаном слів молиться самотня душа:
Чому так мало любові в серцях порожніх,чужих
В ангелів потріпані від кохання обидва крила
Що ховає під маскою кожен із нас одягаючи сміх
Змінюються обставини і стираються межі,
Що ще вчора тримали у певних замкнутих рамках.
Замість справжніх відносин-інтернет мережі
А любов повертається тільки в спогадах й снах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840927
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2019
Стоїть самотня хата край села
Далеко від усіх одна – єдина
У ній чекає ненька стара
З країв далеких свого сина
Коли малим тут бігав – то була
Ще зовсім молодою, навчала
А коли сина доля забрала
Давно уже й ходити перестала
Все заросло, бур’яном обвилось
І замість квітів лиш трава
А материнське серце усе билось
Аби від сина звісточка одна
Проходить час а він не повертає
Дні проминають – все дарма
З-за хвіртки сумно виглядає
Старенька мати одинока
Пробач мамо, що так довго був я
В далекий і чужих світах, блукав
Що оминав часом твоє подвір’я
Додому я відколи іще не повертав
Пробач мамо свого блудного сина,
Що десь далекими шляхами втікав
Моя мамусю – ніжна і єдина
Що я тебе вже вдома не застав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2019
Ми тільки в двох і не важливо нам
Що за вікном там завірюха а чи літо
Я не дозволю північним вітрам
Пристрасний жар кохання погасити
Повір словам моїй і знай моя мала
Що я шукав тебе так довго світом
Блукаючи, немов пілот без навігатора
Аеродром, щоб літак посадити
З тобою ми у двох вкривались пледом
І пили чорну каву друкуючи роман
Ти була моїм всім, як для ведмедя медом
І я тримав тебе за тонкий стан
Там десь на вулиці горіли ліхтарі
Й горлали п’яниці вертаючись додому
А ми з тобою спали в тишині
Злітаючи серцями у вічність невідому
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2019
Я закоханий у криштальність твоїх очей
Що немов океанами синіми і глибокими
Поглинають у цій тиші травневих ночей
Моє серце звівши мене цим із розуму
Ти така ж прекрасна немов Афродіта:
Ніжна, чиста і з п’янким ароматом.
Така ж світла і така ж ти уся непорочна –
Наче народжена тихим літнім світанком
Дозволяєш гратися з твоїм волоссям
І торкатись в цілунку твоїх плечей.
На секунду мені так неначе здалося,
Що поневолений поглядом твоїх очей
Я закоханий у криштальність твоїх очей,
Що проникливим поглядом вичитують душу.
Серед мільйонів на планеті різних людей
Лиш одну так кохаю і тільки тобою живу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2019
В нас за селом стояв замок.Великий був.Стіни такі були широкі,що хлоп лігав на впоперек і повністю слазевся.Та й навіть кулі з канона не брали.Говорили,що в тім замку колись давно жила якась княгиня або королівна.Які там файні були вироблені стіни,вікна.Всьо в арках,виробах.А зал який файний був.Яка там була плитка чистенька,рівненька.Лиш танцювати.Та й так то всьо стояло.Бо то нічиє було вже тогди.Всі давно повмирали.А певно не встигли нікому передати або що.Бо так ніхто і не навідувався туда.Але там все щось сє творило.То щось все виділи,то хтось ходив,то чули щось.Могло й бути,бо там жили різні люди.Були добрі й злі.
Казали,що жив там один пан.І був він страшне багатий і скупий.Такий скупий,що то страшне.Тай якось раз пішов він рахувати своє золото під замком до півниці.Але якось сє двері замкнули та й він там вмер.Так таки на золоті та й вмер.Бо ніхто не знав,де він є.А поки нарешті знайшли,то вже був мертвий.От так-от мав міхами золота та й з голоду там вмер.Ну,але то ще таке.Було й інакше,то ще мій тато розказував ще як був молодий.Та й робили вони щось на тім замку.Ну ,та а хтось був сказав,що десь в півницєх тих,що під замком має бути золото.Ну,та й вони там робили.Але якось там найшли якісь двері з колодков.Та колодка така була величезна.Десь на кільо,або й два,тєжєзна.Ну,і вони начєли ту колодку зривати.Ну ,ніяк не мож.Що не робили-не йде.
На другий день .Ні звідти ні звідти приїхала якась чорна бричка запряжена чорними кіньми.Звідти вийшов якийсь панок весь в чорнім.Але так файно вбраний.Видно,що не простий.І показав їм під ніс якісь документи,що ніби то він має на той замок право.І сказав,аби вони ту колодку більше не чіпали.Розвернувся і поїхав.Більше ніхто його ніде і не видів.Тих хлопців такий страх напав. Що більше на той замок не ходив ніхто в селі.
А ще раніше розказували,що там під замком був прохід ,аж хто знає де вів.Десь виходив аж за двайціть кілометрів.Ну тай якось було ,що послали там когось аби пішов через той прохід.Що там було?Чого то післали?-вже й не пам*ятаю.Ну одним словом,той пішов.Та й десь на половині дивиться,а там хтось стоїт.Ну стоїт нібито хлопі курит.Ну та хто знав про той прохід там дуже.Хто там стояв?Хто його знає.Ну але розказували,що там жив колись такий пан,що займався магійов.Мав свій кабінет ,і там щось творив.Ну нібито викликав якихось духів вроді.То тогди було модно серед панів таким бавитися.Ну та й мав він одного сина.Ну та й дуже на нього мав надію.Бо то в нього був оден той хлопец.Ну та мав ще позашлюбну доньку.То він ,чи не знав,чи не визнавав.Байка.А той син був дуже таким мудрим хлопчинов.Дуже добре вчився.І дуже скоро всьо розумів.Старий дав вчити його десь далеко.І той там дуже добре давав си раду.Та й так,десь потім аж поїхав був до Франції студіювати. Але й дуже сє інтересував різнов магійов.То потім став моцним магом.То як сє вернув то го не впізнали.Дуже був ся змінив.Якійсь такий став непривітний,злий,недобрий.Та й старий потім незадовго помер.Всьо передав сему.А сей начав скликати туда до замку різних,таких ,як він.То казали,що сє з»їжджєли гет хто знає звідки.Одним словом,там ворожили,творили,що хто хотів.Бо колись шо мали до роботи цілими вечорами.А особливо в зимі.Та й бралася їх там всяка холера.Були різні пани.Були такі,що щось вчилися,читали,обсуждали між собов.Ну а були такі,що займалися бо знає чим.Та нічо так жив.На широку ногу.Але не довго.Десь років з десіть ,може трошка більше.Він був фест не добрий.Казали,що любив мучити,знущатися з когось.
Але раз так було файно на небі.То вже десь підвечір та й всі верталися з полі.Тут начулися хмари ні звідки збирати і до ночи такий дощ як вперіщив.Гет і град і блискало на пів неба.А ті люди,що там ближче жили,то казали,що чули,як він кричав в замку не своїм голосом.Десь на другий день,вже аж по обіді люди пішли до замку.Ну та хтіли знати,що сє робит.Ну та то так виглядало,що його голос.Прийшли,а там казали,що всі сиділи переполошені.Вони полізли до його спальні,а там…казали,що він лижев на постели весь пороздираний,лице порване,очи сє повипукали.Та якби щось страшне видів перед смертев.І на грудех така величезна рана.Видно вмер від втрати крови,бо всьо було заллєте.І так його ніхто не хтів ховати,бо то дуже напудилися.Навіть їздили десь до біскупа,аби той дав дозвіл на похорон.Той дозволу не дав.І сказав лишень аби постили і молилися і давали бідним милостиню.А на похорон не хтів дати дозвіл.Але якось його там поховали.Бо то він мав був багато різних колег високих панів.Ну то вони найшли якогось ксьондза.Але розказували потім,що всі,хто був на похороні,всі повмирали дуже скоро і то трагічно.
А від тогди почалосє там.Ті,хто близько жив,то розказував ,що виділи як в його вікні сє світило,було чути якісь звуки.Не раз виділи,що хлоп та якби він ходит на даху або на балконі…А як файна така ніч то добре видко навіть.В зимі не раз виділи.Перед свєтами.Ті старі люди,котрі його знали-то впізнавали що то чисто він.Файний такій,високий,в чорнім фраку,худий з вусами, в окулярах.З тростинов у руках.Та й шось подібне виділи й тогди як приїхала була бричка.Але хто там про то подумав.Потім поговорювали,що він продав душу дітькови аби мати безсмертя.А рана ніби то того,що чорти вирвали з нього серце.Але то тогди ніхто то дуже сильно не розсосолював.Вмер то вмер.Та й по всьому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825199
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.02.2019
Ти спиш...а я,там в якомусь
Холодному,темному,брудному вагоні
Минаючи чужі міста.
І байдуже світло нічних ліхтарів по дорозі,
Що освітлює шлях у ранковій,туманній млі...
Твій сон береже мій ангел-хранитель
І він шепоче за мене тобі "люблю".
Десь там,за межею контактів...
Ти спиш...і сниться тобі наше
Так тепле,прекрасне,вічне літо
У між галактичному,
Такому ж холодному,байдужому
Й темному,вічному космосі,
Що мов чорна діра поглинає усе.
Там,високо на небесному
Небосхилі,де починається день...
Ти спиш...а я думками до тебе
Знов лину...ти спиш...
Я тебе будити не буду
І тільки з вітром шептатиму
Твоє ім'я у цьому темному,
Брудному,байдужому світі-вагоні...
Ти спиш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019
Випадкова зустріч нас тоді звела
Ти була так чиста,ніжна і свята.
Я кохав і вирив у всі твої слова,
Ти була для мене як вічність ціла.
Ти втікала й знову вертала назад.
Я ж чекав і вирив що для тебе друг.
Хоч ночами марив і хворів,любив-
Ти не зрозуміла а я промовчав.
Шляхи розійшлися,доля розвела
Та для мене рідна ти завжди була.
Час стікає стрімко,в нас його нема
Та в житті моєму ти лише одна.
Я ночами марив,вірив в чудеса
Та ти не вернулась,а просто пішла.
Таємницю серця не збагнути нам
А час залишає дію лиш словам.
....
Так минули роки,час спливав до дна
Та пам'ять про тебе досі ще жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019
Вона мовчала у темній кімнаті
І тільки зрідка тріскали дрова
Старий камін,стіни покриті
Старими спогадами... Стомлена,
Ніби сама себе засуджувала.
Сама для себе і суддя і кат
В середині себе зневажала
Сама собі і Юда і Пилат...
Вона мовчала у темній кімнаті
І це мовчання рвало тихо душу.
Лиш стіни знали усі таємниці
Що непідвладні забуттю і часу.
Вона давно уже все зрозуміла
Та видно мало стало цього їм
І гріб свіжа сира земля скрила
Залишивши все спогадом німим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2019
3оряна ніч,берег ріки
3 тобою ми у двох.
Зійшлися два шляхи
Далеко в небесах.
Летіли понад світом ми...
В цю ніч-кохання час.
Горіли поміж зорями,
П'янила пристрасть нас.
Весняний теплий вітерець,
Манила течія
А ми стояли на краю
Я твій а ти моя.
Зоряна ніч,берег ріки
І знову ми у двох.
Переплелися шляхи
Над нами в небесах.
І серце билося у грудях
Як шепотів:"люблю...
Я буду твоїм назавжди...
У серці збережу..."
Вже осінь,холод і зима
А я чекаю знов
Коли прийде іще вона-
Юнацька та любов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2019
Прийшло Різдво
І людство звеселилось
Почувши про народження Христа.
Прийшло Різдво
Й з неба почулись
Господні до людей слова.
Прийшло Різдво
Надію повернувши
Подав нам руку із неба сам Бог.
Прийшло Різдво
Серцем зігрівшись
Бажаєм один одному "веселих свят!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2018
Різдво приходить тихенько до хати
На шибках візерунки робить дід мороз
А кожен чекає чемно дарунка
У день,коли родився нам Ісус
Не забуймо у тихій молитві
Згадати й тих,кого з нами нема
Нехай же їхні душі в царстві вічнім
Відчують нашу радість торжества
Щоб кожен в серці міг сказати:
"Ми справді віримо в на родження Христа!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2018
Християнство як нова течія ідеології виникло у І ст. н.е. у Палестині. Його засновником вважається Ісус з Назарету, котрого ще іменують як Син Божий. На той час його вчення про людину і її стосунки з божеством були космічно революційними. Саме через це він вступав із ортодоксальними вчення, котрі в той час панували у Юдейському середовищі. В кінцевому результаті це призвело до арешту, смерті і як зазначають пізніше апостоли – воскресіння з мертвих. Основним критерієм, котрий відрізняв нову ідеологію від решти було новітнє розуміння людини як найвищої істоти, котру Всемогутній Бог створив за своїм зразком і котру прагне бачити поруч себе у іншому вимірі – небі.
Пізніше, коли вчення набирає велику силу прихильників і стає по суті провідною силою в політеїстичному світі Римської ідеології, починає створюватися ієрархічна структура. Ієрархія – це поділ на вищі і нижчі чини, суворий порядок підлеглості нижчих щодо почади або чину вищим, в котрій діють вертикальні закони субординації. Отже, із спільноти людей, котрі переживали разом всі труднощі виходять на перед певні особи, котрі начинають створювати модель вертикальної влади на зразок державної.
Коли у 313 р. Костянтин І визнав християнство Міланським едиктом, то це вже була цілком сформована структура із своїми лідерами та певними релігійними елементами. Отже, що визнав Костянтин даним актом? Перед тим як говорити про це, треба чітко визначити що таке релігія і чим вона відрізняється від віри. Отже, релігія - (від лат. relegere – знову повторити, religari – з’єднатися) – це особлива система світогляду та світосприйняття окремої людини або групи людей, набір культових, духовних та моральних цінностей що обумовлюють поведінку людини. Натомість віра це – психічний (ментальний) стан визначеності, протилежний сумніву. Як бачимо між релігією і вірою, навіть на науковому рівні, є глибока різниця. Якщо остання є внутрішньо потребою і особистісним виявом внутрішнього психо – фізичного стану, то перша є формою цілком логічного, структурного та суспільного ладу, поряд із диктатурою державної сили. Таким чином у славнозвісному Міланському едикті Римський деспот визнав релігійну форму а не віру. Тим самим створивши передумови для підтримки своєї тиранії цією релігією. Отже що було визнано цим едиктом? Він передбачав компенсацію втраченого християнами майна під час переслідування. Далі він проголошував як уже зазначалося християнство релігією. Звідси і пішла проблема. Бо далі замість християнства як віри починає свій шлях християнство як одна із релігійних форм. Інакше кажучи, із філософської концепції після 313 р. нічого не залишається і фактично переходить у площину релігійної формальності.
Від тепер дотримання певних догм, котрі продують лідери новоствореної релігії, є найважливішим у християнстві. І якщо навіть у всіх чотирьох канонічних Євангеліях вказується на аспект віри як основу і фундамент у християнському розумінні пізнання Бога та з’єднання з ним через переосмислення, то тепер це стає не так важливо. Віра заступається обрядом, а стосунки з богом переходять у площину стосунків із релігійною ієрархією. Наскільки людина живе згідно ідей визначених ідеологами (теологами) настільки вона може розраховувати на своє спасіння після смерті. Тепер визначальним стає слово куратора певної округи (єпископа) а не згідно головних принципів на котрих засновано саме християнство як ідеологія. Саме цей акт по відношенню до самого вчення став його домовиною а не «можливістю вийти вперед» як про це в один голос виспівують про релігійні лакеї.
Таким чином ми отримали релігію, котра стала не лише зовсім далекою від своєї першооснови але й дуже зручним знаряддям у руках політики імператорів та інших можновладців на довгі століття аж до нашого часу.
З іншого боку вийшовши із так званого «катакомбного» періоду і втративши зв'язок із першоджерелами нова релігійна система почала наповнюватися різнорідними культами, запозичуючи їх з інших релігій. Замість головного завдання – служіння іншим і проповідуючи концепцію «доброї новини» її носії перетворюються на релігійних жреців – священників. Ці нові гібриди християнсько – юдаїстичної – язичницької релігійної системи(монотеїзм+політеїзм) стають основою в спільнотах, а замість колишньої соборності і братерства тепер діє цілком юридична державна чітка структуральна машина. Потроху починають підмінюватися і основні поняття. Так у IV ст.. н.е. на світ появляється ідея про «первородний гріх», про котрий ніде не згадується у основному положенні самого християнства – Новому заповіті. Про це також мовчать і більшість авторитетних «святих отців церкви». Тоді звідки з він виник? Батьком цієї історичної ідеї є Аврелій Августин, котрий у своїй суперечці із пелагіанами (стверджували що кожна людина сама здатна вибрати між добром і злом. Роль Ісуса це показати добрий приклад) ввів це нове поняття, щоб довести свою правоту. Фактично, не бажаючи визнати власну не спроможність довести протилежне цей католицький святий створив нову ідею, згідно котрої ми від самого народження є вже не «надто схожими на Боже творіння».
Наступним кроком стало прийняття чисто юридичної відповідальності за так звані «гріхи». По суті кожен «грішник» тепер мусив «заплатити» за свої вчинки. А оскільки грішником є кожен, то ніхто не міг уникнути строгого церковного ока. Це спричиняє появи все нових культів, перебраних із політеїстичних релігій. Роль самого засновника Ісуса тепер теж змінилась, навколо особи котрого почалися точити дискусії, спори, справжні війни. І як завжди ідея провладної верхівки перемагала а тих, хто мав іншу думку тепер почали відлучати від структури і життя в «церкві» загалом. Те, що в офіційних церквах отримало клеймо єресі, мало своє підґрунтя. Будь – яка інша думка була конкуруючою з панівною і могла повністю звернути підхід до осмислення самої концепції. Тому кожен незначний прояв суворо заборонявся і зразу приглушувався на самому початку. Так було спалено Яна Гуса, Джордано Бруно та інших бажаючих бодай якось змінити русло релігійної ідеології. Доречі, сама інквізиція була створена виключно для того, щоб визначати «невгодних» і «інакомислячих» та видаляти їх в прямому значенні цього слова. Інквізиція це був суто внутрішньо церковний репресивний орган. Чи не нагадує це чисто державний апарат того часу? А ідея вище згаданого Аврелія Августина про поділ влади та пріоритетність «духовної» влади папи над короною «світської» влади, дала можливість перетворити будь – якого духовного князя перетворити на світського правителя а разом із тим переплисти ці дві взаємно виключені позиції. Це чітко видно було на прикладі механізму у Візантійській державі. Так званий цезаро-папізм перетворювався на подвійний деспотичний універсалізм без права оскарження з ідеологічною думкою про непомильність. І будь – хто, хто піддавав цю ідею сумніву мусив бути усунутим із суспільства, як не бажаний елемент. Такий підхід тепер не мав жодного відношення до справжньої ідеї християнства. Більше того він був жорстокою окупацією людських сумлінь. Бо всі мали вірити в непогрішимість як церковного ієрарха так і світського володаря (князя), котрі тепер ділили між собою всі фінансові потоки і могли безперешкодно посилювати гніт народу. Замість основного принципу, котрий формував всю ідеологію християнства: «Ідіть і зробіть учнями всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи все те, що я вам заповідав..» (Мт.20.19-20) 15 і ще : «І казав Він до них: Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде.» (Мар.16:15-16) тепер постав новий, котрий проголошував принцип «Ми – намісники Бога на землі!» і «ми чинимо суд». От вам і протиставлення. Висновок робіть самі. Хто є хто пізнається по своїх вчинках.
А ми рухаємось далі. І на черзі наступна цікава річ, котра повилася в християнстві після його становлення як релігії. Це культ. Отже, культ (від лат. Cultus – шанування, поклоніння, і colo – почитаю, обробляю) – це шанування предметів, реальних чи фантачних істот; схиляння перед чимось або кимось. Простіше кажучи культ – це поклоніння. Але поклоніння чому або кому? Чи потребує вічний, надпотужний Розум, котрий створив актом свого буття всю площину реальностей і підтримує все життєдайністю одним лише процесом свого мислення, культового поклоніння?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787021
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018
Навколо неї створюють легенди
Малюючи незримий ідеал небес
Вона як голос внутрішній, потреба,
Міраж далекий й життя сенс
Заради неї ведуться війни,
З неї картини пишуть і нею живуть.
Вона це перший крик перемоги.
Її боготворять і її кленуть
Її ненавидять і моляться до неї
Її шукають і втікають від її чар
Порівнюють невинність до лілеї
Й вона випускає чоловікам пар
Вона і подруга й цариця і богиня
Вона і ангел охоронець й сила зла
Вона це та що дарує життя
Вона це жінка і грішна і свята
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2018
Пустка душі… розклад ілюзії…
А в порожнім театрі
Скінчено давно гру
І глядач став у ролі актора
Ідучи по мокрому склі
Я відчуваю як зникну.
Цей світ ілюзорності
І в круговерті історії
Кожен твій крок стає
Початком чогось нового
Маски на лицях - це твоя порожнеча.
Котра знищує душу.
Не давай питань:А далі?
Що далі, там за обрієм?
Питання що відповіді не мають.
Скоро, ще мить і піду назавжди…
У розчарованому житті нема
Більше що сказати і все ж …
Поїзд зникає їдучи в нікуди.
І знову на публіку гра –
Ще один безумний крок
І нехай буде те, що має
Статися - я віддамся на
Випадок долі
Постріл у темноту ночі
Але мить проминула
І я залишився тоді живим.
Сцена пуста – лише грим
В порожньому залі і холод,
У цьому космосі без правил…
У хворій фантазії
Злітаючи до неба і вниз
Ти падаєш на сотні пелюсток
У віртуальність –
Поринаючи в світ поміж богів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2018
Порожні вулиці, засніжені будинки
Хто сказав що душа не вміє плакати
Чому між нами зараз тільки відстань
Стіна, котру нічим не пробити
Розтерта туш і холодна самотність
В мертвій тиші не почуєш більше
Так тобі потрібного слова – кохаю
Усе в світі це лише випадковість
Порожні душі, холодні погляди
Що зміниться завтра від помилки
Чому між нами відстань вічності
А зустрічні погляди наче вовки
Знищені спогади, залиті фарбою
Чорної, нічної непрозорості
І ти більше ніколи не почуєш
Від уже так бажаного – кохаю
Висихатимуть наче краплини дощу
На асфальті
Твої спогади у глибокій пам’яті ночі
Падати й вставати вкотре ти будеш
У полоні
Пристрасті і гіркої долі самотності
І навіть смерть так колючої троянди
Не змінить нічого у холодному ліжку
Тиша буває так бажана і так вбивча
Змінюючи у далеких світах коханку
Холодні стіни й темні коридори часу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2018
У базиліці св. Петра в Римі знаходяться останки одного із українських релігійних лідерів нової унійної церкви. А все почалося із того, що у 1596 р. більшість православних єпископів Київської митрополії підписали своєрідну угоду із Римом, так звану Берестейську унію. Сама по собі унія не міняла нічого у повсякденному житті нижчого духовенства.
Однак, з іншого боку це мало доволі велике значення для обох сторін. На момент підписання Київська митрополія, попри всі внутрішні непорозуміння і війни, підпорядковувалася Константинопольському патріархатові. Останній через падіння Візантії у 1453 р втратив будь – який реальний вплив на життя своїх «підопічних» поза Османською державою. Та це не могло бути приводом для такого кроку збоку васала( в середньовічному політичному співвідношенні васал – сюзерен; митрополит – патріарх). І звісно не було. Фактично, з моменту падіння Константинополя і до прийняття Берестейської унії пройшло 143 р. а це погодьтеся далеко не малий термін. За цей час при бажанні можна було б знайти час для об’єднання( як це багато прихильників унії кажуть). Іншими словами: якщо би реально стояло питання так збереження християнської віри котру нам так солодко нав’язують ще від 988 р. то часу було більше аніж досить щоб зробити цей крок набагато швидше. Тут стояло зовсім інше питання.
У католицькій Польщі православні служителі вже не мали такого панівного становища як це було при Київських і Галицьких князях. Фактично, тепер вони ставали не провідною кастою а звичайними смертними поряд із іншими. І їм це явно не подобалося. Але спочатку, доки ще жили удільні князі були великі надії що все повернеться до свого старого стану. Але з часом усі почали розуміти що Польща що раз то сильніше прибирає до рук владу і ніякої не те що не залежності а бодай автономії годі сподіватися. Крім того, в усіх конфліктах великою рушійною силою є фінанси. І що їх більше то сильнішим буде конфлікт. Так було і цього разу. Церква на Русі не була бідною. Як і у країнах заходу вона мала великі посілості: землі, рабів, майно. Тепер же все це поступово переходило до рук інших релігійних працівників. Польща, як держава католицька, дозволяла на окупованих землях( особливо Галичини) розміщуватися і розвиватися католицькій структурі. В деякій мірі це мало своє не лише про панівне значення. Візьмемо той факт, що на той час православні служителі були в край поганому як моральному так і науковому стані. Це була церква п’яниць, двоєженців, грабіжників, неуків і їм подібних. Та з іншого боку у 16 ст. Петро Могила показав що можна дати раду із цим строкатим «континентом» самостійно. Було би бажання. Тобто, по факту це теж не був аргумент.
Питання стояло виключно у владі і грошах. Відколи православна митрополія опинилася у політично-релігійній опозиції її надходження зменшувалися. Люди маючи альтернативу переходили до римо-католиків(втім ситуація подібна дещо і зараз). Король –католик все менш прихильно ставився до опозиційних і «ненадійних» сил. А через підтримку політичного курсу і що взагалі дало нагоду висунути православних поза законом. Отже, сама по собі унія була не спробою примирення між Константинополем і Римом(поруч із Феррарською, Ліонською та Римською уніями) як це розспівують про унійні лакеї але бажанням зберегти свій статус, вплив і фінансові потоки.
На момент прийняття унії православними залишилися лише два єпископи: Львівський і Перемишльський. І це означало одне – розкол. Якщо би всі прийняли унію то в подальшому можна було б говорити про греко-католицьку церкву як про правонаступницю Київської митрополії. Але в даній ситуації аж ніяк. Тому, що частина(крім цих двох адміністративних одиниць – єпархій, православ’ю вірними залишилися багато нижчих церковних чинів, братства, козаки і прості люди) цієї митрополії залишилася вірною старій адміністративній будові. Тому фактично вийшло, що ті хто прийняв унію з Римом попросту відкололися від Київської митрополії. Навіть якщо вони були на той моменті і в більшості(більшість це ж не всі). І це дало змогу у 1620 р. Єрусалимському патріархові «відновити» втрачену структуру митрополії. От і все. Тобто він лише повернув те, що було втрачено двадцять чотири роки назад в Бресті. І цим поклав початок довгострокового протистояння між «двома дітьми одної мами».
Саме у цей період у Вітебську унійним єпископом стає Йосафат Кунцевич(Іван Кунчич). До 1620 він уже був на цій посаді три роки. За цей період цей «святий душехват» зумів нажити собі масу ворогів як у Полоцьку так у інших містах своєї єпархії. Свою так би мовити освіту (а по суті порядну чистку мозгів) отримав у єзуїтів( котрі славилися не лише прогресивним як для церковників мисленням але й важкою формою релігійної нетерпимості до всього не католицького). Сан священника отримав із рук католицького єпископа(зауважмо! Не від православних).
Обіймаючи посаду архієпископа Кунцевич взявся за «чистку» духовенства. А суть цієї «побожної практики» полягала у забороні священнодійств усім хто був не згодний із його персоною. Такі особисті не приязності переросли у справжню боротьбу. Є згадки, що жителі Могильова навіть закрили перед ним міську браму. Та оскільки Йосафат мав, як тепер модно називати «кришу», то справа була обернута на його користь. Ініціаторів було страчено, усі православні храми відібрано і передано уніатам. Не обійшло це без ще одного прибічника унії – Лева Сапіги.
Проте у боротьбу втрутився Мелетій Смотрицький, рукоположений патріархом Єрусалимським Феофаном. У самій Польщі тепер до православних ставилися вкрай погано. А дії як самого патріарха так і Смотрицького розцінювали як сепаратиські. Та попри все, на Кунцевича почали посилатися обвинувачення щодо переслідування православних. А у 1623 р у Варшаві на сеймі Лаврин Древинський вимагав припинити «звірські знущання» з православних. Саме у його доповіді зокрема згадується і діяльність Йосафата Кунцевича. Документ говорить, що унійний єпископ закриває православні храми, забороняючи не уніатам служити у них. Окрім цього є ще цілий ряд різного роду «не моральних» дій «святого» архиєпископа.
Із листів Сапеги до Кунцевича можна дізнатися про які саме «звірства» говорив на сеймі Древинський. У одному із них Сапега пише наступне: « кажете, що вільно вам не уніатів топити, рубати;ні, заповідь Господня всім месникам суворо зробила заборону, яка і вас стосується… коли замикаєте церкви…коли свавільно зловживаєте милостями і перевагами від короля отриманими…».
Сам же Кунцевич відповідає на все доволі нахабно і всевладно. Він вказує що пів року дозволяв у Могилеві служити православним але за умови що вони перейдуть в унію. А так як ніхто з них не перейшов то закрив храм. Дуже цікава позиція духовного пастиря, котрий мав би піклуватися про душі бідних людей. Однак, є достатньо доказів щоб зрозуміти хто є хто. А для цього досить лише відкрити ту ж таки біблію. І там ми знайдемо образ справжнього душпастиря. Дуже цікаво, що чомусь правда нікому не потрібна. Адже, створюючи образ жертви, його творці забули що існує ще історична справедливість. Провокації з боку самого Кунцевича і його агресивна поведінка є свідченням не "батьківської любові» як це нам подають псевдо біографи а тиранії, фанатичної шизофренії і егоїстичного задоволення своїх, власних амбіцій, по відношенню до інших. Фактично, Кунцевич це тиран, душогуб і «вовк в овечій шкурі». А його агресія по відношенню до таких же самих православних, але лише не об’єднаних унією з Римом, є свідченням хворобливо,ї нав’язливої ідеї утопії. Як релігійний лідер він не брав до уваги справжні потреби простого люду а лише втілював свою ідею будь-якою ціною. Його смерть була викликана не наклепами Смотрицького але власною гордовитістю і абсолютним не розумінням свого призначення. ( Наскільки має бути людина ненависною, щоби змогли її аж не впустити до міста. Тут уже як не крути але факти є фактами. Якби ми цього не хотіли).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771426
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2018
І зійшов місяць над горами,
Оглянув білу землю - заметену снігами.
Потріскуючи стрибав мороз дібровами
І було чути лиш рип - рип під ногами.
Там, за ялинкою зайці причаїлися,
Ховаючись від холоду, чекаючи весни.
А по барлогах оберталися
Медведі, бачачи солодкі сни
Дерева сонно похилили голови
Дрімаючи і снився їм весняний спів.
Не було чути в лісі звірииної мови
І тільки вітер завивав як вмів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765942
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.12.2017
Ти смерч
Ти лавина, безодня
Ти ангел, ти демон, ти звір
Ти біль
Ти далеч бездонна
Ти бурхливий потік вод із гір
Ти війна
Ти шалена, підступна
Ти нестримна, ти нічний буревій
Ти одна
Так потрібна і неприступна
Ти любов що живе на кінчику вій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017
Проклятий той народ що загубив закон свій
Дочки котрого у розпусті між людей живуть
Сини ж обмануті забули про важливий і святий
Наказ – любити й берегти, яничарами стають
Батьки що своїх дітей не навчали правді
Самі залишивши її давно давним в глухім куті
І живучи в багні брехні дешевім і огиднім
Зривали квіти фальші й лицемірства бридкі
А далі пекло і скорбота і руїна буде слідом
Спустошення і заросте мов поле бур’яном
Усе стає так бажаним солодким морфіном
І дальше людство буде спати тихим сном
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760840
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2017
Всі ми так чи інакше у своєму житті виконуємо різного роду магічні дії. Іноді ми це робимо підсвідомо, не замислюючись про це а іноді цілком свідомо. Якби там не було але протягом свого життя ми стикаємося із поняттям культу і його дії. Інколи, переважно старші бабці люблять згадувати різного роду бабок – знахарок, що мовляв «зливають на віск, відшіптують» чи ще за допомогою якихось магічних обрадів лікують чи ще якось допомагають людині. А тепер попробуємо розібратися у всьому цьому.
Для початку спробуємо дати визначення поняттю культ. І так: культ – це система правил, дій, рухів котрі забезпечують зв’язок між людиною і божеством за допомогою медіума. Таким чином маючи чітке розуміння що означає сам культ можемо розбиратися дальше де він застосовуюється. Але у мене виникає зразу ще одне важливе питання – а чи потрібен він взагалі?
З історії знаємо, що релігія як така зародилася ще досить давно, по суті ще з часів мисливства і збиральництва. Воїни, котрі йшли на полювання бажали вдало це зробити і при цьому без жертв. З іншого боку первісні люди боялися не зрозумілих для них сил природи. Однак, знаходилися ті, хто міг якось «пояснити» чому з’являється блискавка на небі, що стається людиною котра помирає а найосновніше це випросити у «могутніх божеств» вдалого полювання. Так поступово зароджувалася нова ланка ієрархії в суспільстві – жреці. Ними як правило ставали люди з винятково допитливими поглядами і разом із тим авторитетною поведінкою в середині спільноти. Вони ставали на рівні з вождем племені і вважалися обраними «богами». Їхня «вибраність» дозволяла маніпулювати рештою спільноти і втручатися в особисті справи будь – якої сім’ї чи окремої особи. З часом, укріплюючись жреці почали створювати що раз то більше різноманітних культів, вірувань, релігійних напрямків. А все для того, щоб сильніше мати вплив на простих людей. А доволі часто і на князів чи інших володарів. Сам по собі культ є нічим. Він є лише блефом на фоні проблеми котру представляється. Служитель виконує якісь певні рухи, при цьому вигукуючи якісь певні слова, задіюючи іноді якісь певні психотропні а по декуди і наркотичні речовини. І цим він має намір «вплинути на волю Бога». Доволі цікава ідея.(Але безуспішна). В античні часи це було присутнє усім без винятку племенам, народам, «цивілізаціям і культурам».
У І ст. н.е. в Леванті зароджується новий погляд на Бога – християнство. Саме по собі християнство являється природною наукою. У ньому немає жодної культовості, міфічності чи не зрозумілості. Ісус – котрого християни вважають сином Бога, виклав правила котрі несуть в собі ідею примирення людини з природою і повернення її до першоджерел використовуючи наукові досягнення, котрі «дані людям Богом для осягнення спасіння». Християнство було породжене як філософія мислення і духовного розвитку але зовсім не як релігійна деномінація. Це має підтвердження навіть у самій Біблії (священній книзі християн). В своєму діалозі із жінкою із Самарії Ісус вказує на саму суть нової ідеологічної відмінності від усього переднього. «Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви.» (Iван.4:21) А далі додає чітке пояснення своїх слів. «Але наступає година, і тепер вона є, коли богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись.»(Iван.4:23-24). Саме ці слова є основоположними нової ери. Вони фактично змінюють повність хід історичного розвитку духовного переорієнтування людини. З космоцентричного і теоцентричного вони переходять на антропоцентричний рівень. Людина – як найдорожча частинка Бога на землі. В усіх випадках Нового Завіту Ісус виступаючи від імені Всесильного Бога піднімає людину на вищий щабель і вказує на її божественність, тобто здатність до мислення. Саме розум робить нас відмінними від усіх живих істот на планеті. Саме розум і є тією частинкою божественності в людині. А зовсім не зовнішній вигляд. Не одноразово підкреслюючи це своїми словами та зціленнями, Ісус дає зрозуміти що людині потрібно відкинути ті старі не зрозумілі форми «задобрювання божества» і перейти до здорових відносин зі своїм реальним творцем. Але це вимагає повністю відмежуватися від різних колишніх культових систем.
Далі буде....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760373
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017
Я згадую тебе залишаючись у порожніх кімнатах
Самотності й лютого холоду
Я звертаюсь до тебе у все нових сонетах
І молюсь чекаючи твого приходу
Я зриваю із себе маски набридливих іграшок
І втікаю у мрії коли будемо разом
Я твій рай, я твій біль, твій маленький грішок
Ти прийдеш разом із першим снігом
Це залежність – вірити але не знати чи прийде чи ні
Кажуть любов вміє чекати але може вона у вині
Не знаходжу собі я спокою бо холодна до мене вона
Кохання як поле бою – любов це жорстока гра
Не знаю навіщо кажу – може справді усе це обман
Та коли засинаю знову бачу цей гнучкий стан
Це хвороба чи бажання не змістовне видумав я
Десь серед ночі шепотіти крізь сон твоє ім’я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2017
Закінчуються ресурси – ведуться війни
Винищується природа, гинуть люди
Скажіть – але заради чого то було усе
Коли знищується що лиш було живе
Коли вже десятки видів зникли назавжди
І червоні книжки не вміщують більше їх
Коли зрада й ненависть панує навкруги
Знищивши одних – ти вбиваєш усіх
Де правда була і рай як в едемі
Тепер там пустиня і біль самоти
Де жила любов там ріки крові
Тисячі тварин – тут браконьєри були
А коли ми повернемо землю назад
Коли знов зацвіте все як було раніше
Чому совість не кличе нікого із нас
Перестати вбивати довкілля наше
Дай прощення нам боже і мудрість святу
Щоб змінити що навколо на краще
Якби кожен посадив хоча б деревину одну
І не викидав по узбіччі пластик
І торкався б природи ніжністю серця
Не чекаючи тільки – а що мені з того буде
Замість хмар диму - енергія сонця
Та жадібність наша цього не відпустить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752856
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.09.2017
Ти вивчаєш мене як новий вірш по букві
А в словах твоїх віє іноді холодом
Не даєш відкрити завісу, зазирнути в майбутнє
Оповиваєш себе темнотою і мороком
З мене маски зриваєш усе аж до середини
Ніби в хованки граєш з моїми думками
То приємно муркочеш то жбурляєш скелями
То втікаєш від мене то кохаємось до нестями
Я чекала на тебе цілу тисячу років
І шукала твій образ в любовних романах
Я будила тебе поцілунками серед снів
А сама з розуму сходила, ширяла у хмарах
Перехоплювала погляд призначений іншій
Й божеволіла десь у самотності і чеканні
Доки служив своїй амбітній силі вищій
Я молила у неба, щоб зустріти востаннє
Я шукаю тебе між сотнями чужих обличь
Та скажи хіба ти не бачиш – я поряд ?
Молю бога щоб побачитись ще віч на віч
Невже в твоїм серці навіть не залишився від мене слід
Кохання дарує нам два крила: вірність і вічність
Ними я до тебе хоч і на край світу та полечу
Марю тобою, вдихаю як наркотик й пробач за відвертість
Хочу щоб аж до самої смерті покоряв і кохав лише одну
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2017
Скільки я не шукав бога я не міг його знайти. Його не було видно у золотоверхих храмах. Він не був одягнутий у дорогі одежі. Його голосу не було у порожніх словах з амвонів. Він не був частиною меркантильних ідей псевдо теологів. Він ніколи не переступав порогу дорогих апартаментів єпископських резиденцій. Ні його там не було. Зате він був у середині мене. Там де і обіцяв. Бог не потребував жодних релігійних практик від мене. Ні. Йому до цього було зовсім байдуже. Він чекав іншого – зустрічі. Він хотів бути зі мною другом а не залишатися якимось невідомим божеством. Ні. Він був як батько і друг і брат одночасно. Він вмів чекати. Він не ображався на мене за мою впертість. Зовсім ні. Йому не важливо було чи я ходив на недільну службу віддаючи данину мурам і кланяючись перед попами. Він мене чекав там де ніхто не бачив. Він обіцяв мені зустріч і він дотримав слова. Йому не потрібні мої дитячі шептання мантр і молитов. Абсолютно. Для чого? Він же Бог. Але він хотів дати мені те, що не може дати ніхто – правду. Дати те, що на лежить по праву спадкоємцеві. Він любив мене завжди, не зважаючи ні на що. Він бачив в мені свого сина, навіть тоді, коли усі відвернулися від мене. Він був зі мною у найскладніших моментах, хоч іноді я і не бачив його. Він бачив у мені велич свого творіння у той момент коли я сам себе ненавидів. Він вірив в мене навіть тоді, коли я уже не вірив ні в що.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729327
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2017
Християнство, почавши свій шлях із невеликої групи послідовників Ісуса перетворилося на одну із найпотужніших і найвпливовіших релігій в світі. Але від самих початків і аж до тепер триває боротьба у середині самої релігії. Поширюючись наука Ісуса ставала що раз то все не зрозумілішою і що раз то більше обростала місцевими культами і різними домішками філософії і язичництва.
Вже від самих перши часів між самими послідовниками нової релігійної ідеології почалися суперечки. Дехто приносив свіжі, нові думки, котрі не відповідали старим стандартам і це звісно що не всім подобалося. Таких новаторів називали єретиками. І їх виганяли із своїх общин. Чому? Бо так набагато легше. Простіше вигнати не бажаного опонента і мати спокій аніж докопуватися до правди. Хто знає на чиєму вона ще боці буде.
Але найцікавіше те, що самі по собі ці єресі починалися не зразу. Лише приблизно в часи Міланського едикту 313 р. і виходу християнства на світову арену релігій. Якщо розібратися більш точніше – то між найпершими ідейниками цього нового на той час руху розбіжностей не було. Вони почалися тоді, коли на арену виходять два титани: традиції та науковість. З однієї сторони: наука як така відкидає будь – які не логічні та всі ті ідеї котрі змушують людину вірити у щось не реальне. По своїй суті наука завжди шукає усьому пояснення. Наука це спостереження за природою і всім живим світом. Це по суті навики залишені старшим поколіннями і логічне мислення кожних нових особистостей що цим займаються. Наука пояснює людині світ і його походження. Вона роз’яснює природні закони. Встановлює нові горизонти пізнання всесвіту і людини. Натомість сліпа віра є руйнівною силою, що знищує здорову ідею і суспільство в цілому. З історії ми маємо доволі багато сумних прикладів коли люди одержимі релігійно – маніакальним синдромом знищували культурні надбання і наукові досягнення. Ще ні разу не було випадку який би релігія могла привести на захист сліпого віддання віруванням. Це перетворює людей у сірі маси, котрі готові знищувати і вбивати в ім’я своєї псевдо справедливості. Будьмо відверті – це не просто не поодинокі випадки але біда що існує впродовж віків.
Та ми повернемось ближче до нашої теми. Існування якогось божества доводили і доводять усі релігії. Деякі вчені (можливо і на замовлення) називають факт існування в людині вродженого поняття про якесь божество. Це означає що кожна людина має в своїй підсвідомості образ божества котрому вона мала би поклонятися. Припустимо що це так. більше того припустимо що бог насправді існує, відкинувши атеїстичну ідею матеріалізму. Але це не вирішує багато питань. Зокрема навіть таке просте: чому це поняття таке різне? Величезна різниця у сприйнятті є зумовлена не внутрішнім окресленням але зовнішнім насадженням з боку релігійних ідеологів. Питання: чому я маю вірити у вашого бога якщо у мене є своє, зовсім інше уявлення про нього? чому я маю сприймати вашу думку як єдино правильну? Звідки така впевненість що ваша уява про божество є вірна а моя ні? Хто реально може це доказати? Та ніхто. Бо це не можливо перевірити. То звідси і висновок: віра в бога визначається внутрішніми критеріями людини а не зовнішнім фактором примусового впливу з боку суспільства. Таким чином ніщо не перешкоджає мені будувати мої відносини з богом не залежно від канонів будь – якої релігійної деномінації. Основою цих відносин є моє внутрішнє усвідомлення (або не усвідомлення) сутності божества. Звучить дивно і дико. Але так воно є. Ану подумайте самі. Чого ви ходите до церкви? Хіба не затим щоб отримати знання про бога? Але ж ті знання є у середині вас самих. То для чого шукати ще чогось. Про описує відомий західний теолог Амбросій Августин. Він каже що шукав бога у різного роду церквах але знайшов у середині себе. Якщо ви прихильник церковної системи то маєте знати дещо більше про неї аніж вам розказують самі її служителі.
Поснемо з того, що: вся ця ідеологічна тенденція із розвитком культу є лише фікцією, котра нічим не пов’язана із реальним пізнанням бога як такого. Хіба служитель культу може вам показати справжнього бога? Зовсім ні. А звідки я можу знати чи ті ідеї котрі пропагує церква є правдиві настільки щоб їм вірити без ніякого застереження. Ніхто в цьому не є впевнений. І ми це всі прекрасно розуміємо. Навіть якщо взявши до уваги самі їхні канони, ми бачмо ясно що дані проповідники не відповідають реаліям котрі про себе пишуть і говорять. Основна їхня мета зовсім не спасіння ваших душ а лише очищення вашого гаманця. Люди ідучи до будь – якого храму дають різні карточки на просьби в котрі звісно вкладаються гроші. Я не маю нічого проти оплати праці служителя. Та всьому має бути міра. Ну вибачте, але ж навіть у самій Біблії сказано що «даром прийняли. Даром давайте», здається що святі отці не читали цього уривка святого писання. Більше того, вони ставлять певну таксу на свої «послуги». І це називається для них нормою. Так чим вони є кращі ворожбитів, колдунів, бабок – гадалок? Послуга – оплата. От і все. але ж хіба це нормально? Це пряма узурпація знань про бога, котрого репрезентують служителі культу. Замість того, щоб дарувати людям радісну звістку розповідями про бога і його любов до людей – вони ховають справжні знання і спекулюють на так болючих темах для кожного із нас.
Далі буде ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720409
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2017
Подібні питання люди задають собі уже не вперше. Від самого початку становлення нової ідеологічно відмінної від юдаїзму релігійно – віруючої системи християнства, почалися протиріччя. Загадаймо хоча би прояви Миколаїтів чиПавлікіан. Всі вони мали свої ідеї, тенденції, розвиток і прибічників. А отже, і мали право на існування. Якщо ідея, котрою живе особа, отримує послідовників, отже вона має якийсь певний ідеологічний зміст. Разом із тим, ця ідея не завжди може подобатися правлячій верхівці влади чи церкви. Та це абсолютно не означає що дану думку обов’язково треба знищувати або об’являти хибною.
З початком розширення спільноти перших християн апостоли настановили перших дияконів( прошу не путати з нинішнім дияконатом у церквах). Ці люди мали за обов’язок підтримувати спільноту, допомагати бідним, вдовам. Тобто, на них покладалася суто матеріальна частина питань спільноти. Само зрозуміло що це є теж дуже потрібна річ. Бо ж саме дозволяє показати чи є справжня любов між її членами, про котру у своїх листах згадує апостол народів. Однак це не може стати першоосновою всього. Бо тоді буде втрачено всю рівновагу і загублено те, для чого саме є покликані всі християни. « Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах. Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю.А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову.» (Дiї.6:2-4).
Однак, самим основним і найвищим(якщо робити ієрархічну шкалу у християнстві) повинен би бути апостол чи той хто проповідує слово(ділиться радісною звісткою). Саме апостол є тим посланником бога, щоб звістити усім добру новину. «А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте.» (Матв.10:7-9) – саме так звертається Ісус до своїх учнів, даючи їм перші завдання. І саме ці завдання стосуються кожного із нас. Нічого ніби то складного не має. Простіше кажучи : повірити і передати іншим те у що віриш сам. От і вся справа. Але це не просто. Як бачимо, доки спільноти християн жили такою ідеєю – доти і був розвиток і потуга церкви Ісуса.
А чому сьогодні не має в церкві чуд? Чому священики не вміють воскрешати померлих ? чому не можуть підняти хворого ? ну а хіба не це описане є в діяннях? І хіба апостоли це не робили? Що сталося що це стало не можливим більше? А може у них чи у Ісуса була якась особлива технологія? Може вони користувалися якимись інакшими засобами? Тоді напрошується питання: а чому тоді це все втрачено? А якщо так: то для чого обманювати себе різними заклинаннями котрі не допомагають?
В процесі свого становлення у церкві, колишній спільноті вірних одному Богові почалися різні розколи. Кожен представляв свою ідею, думки, часто ілюзію власного виробництва – за єдино правильну і провідну стежку до пізнання Бога. Звісно що вигравали ті, котрі найбільше підходили політиці певного імператора. Тому час до часу церква міняла свій облик. З часом утвердилися ті, котрі до нині себе звуть християнами. А як відомо історію пишуть переможці. Питання в іншому: а чи насправді були всі інші варіанти настільки поганими що їх викреслили назавжди і засудили як богопротивні? Чи справді ці всі думки були настільки єретичними як говориться у подальших офіційних документах? І чому ті, котрі перемогли різні «хвороби» у середині Тіла Христового так запопадливо забороняли простим людям читати Святе Письмо, вивчати його і думати про Бога? Звідки така впевненість, що людина котра вивчатиме Бога не по тих канонах, які придумали певні люди, зразу має зробити щось погане або не зуміє знайти правду?
А найцікавішим є інше. Якщо людина буде справді розуміти що написано у Св. Письмі, то чи буде вона потребувати культових дій, які і зараз так активно пропагують церковники. А все дуже просто. Якщо у вас буде віра то хіба вам буде треба ще чогось. І тут починається іти роздвоєння. Засуджуючи єретиків як тих, хто виступає проти церкви, самі ж церковники поступають як єретики. І це треба приховати. Звісно що легше управляти тими, хто менше знає. Прошу зразу вибачення – тому, що як і всюди є люди віддані своїй справі і вони справді бажають розвитку. Працюють в тому напрямку. Викладаються у своїй сфері. Ми маємо таких священнослужителів поважати. Однак їх на жаль дуже таки мало. Але в своїй більшості це є узурпатори людських душ і гаманців. Вони досить що самі не знають про що говорять то ще й тим, котрі знають закривають рота, щоб і ті не змогли навчити когось.
На превеликий жаль так є. І буде тривати доти, доки у наших душах буде триматися страх перед служителем, котрий усього лише репрезентує Бога. Ми маємо іти до правди. Шукати відповіді на поставлені перед собою питання. Вчитися розрізняти правдиві ідеали від набору слів. Допомагати одне одному. Будувати в серцях мир і любов. А тоді і наша справа на політичному і соціальному ґрунті покращиться. Головне «пізнайте правду. І правда вас вільними зробить».
А тепер блище до справи. І так: у що ми насправді віримо? І тут всі в один голос дадуть відповідь що у бога. Але це не так. якщо ви вірите в бога, то чому поклоняєтеся не йому а комусь іншому? З якого дива жрець який виконує культ є вищим аніж божество якому він приносить цей культ. Виходить парадокс. А цього бути не може. І це лише одна частинка від цілої системи християнізації. А якщо так то ця система не має право на життя. Бо ж це є повний абсурд. Звісно що, жреці завжди прагнули користуватися необмеженою владою над іншими. Вони називали себе посланцями богів, їхніми священниками, синами бога. Та це не міняло справи. Вони завжди залишалися просто людьми. Такими ж як і усі. Гнівливими, злими, безчесними, амбітними, хтивими. Однак при цьому маючи необмежену владу і прикриваючись даром божества. А чому б ні? Ну а хто зможе довести протилежне! Хто доведе чи є бог чи нема? Хто скаже чи насправді все так має бути як вони говорять чи ні? Та ніхто. А ті котрі скажуть будуть ворогами людства. І це природно. Ну а як інакше поступати із конкурентами. Їх просто треба позбуватися. Тому і була придумана «свята інквізиція». Доречі, ця «побожна установа» діяла не лише у римо –католицькій частині християнства. На сході вона теж активно «гріла» єретиків. Що правда у менших розмірах. Тай захоплення турками 1453 р. Константинополя припинив цей абсурд. На щастя брати – мусульмани виявилися щодо релігійних переконань дещо компетентнішими і заразом поміркованими. А от західна частина Європи ще довгі роки освітлювалися «живими вогниками» святої справи.
То отже у що нас заставили повірити? Почнемо від самого початку. Міф про Адама і Єву є лише розповіддю про злотий вік людства. Вік, у котрому людина жила у гармонії з природою. Час в котрому не потрібно було нічого робити а всі необхідні матеріали забезпечувалися від природи. Цей час в історії називається мисливсько – збиральницьким періодом. Це по суті справи час неадентальців, австралопітеків і початок виходу із цього усього «світу» людини розумної. Це могли бути сотні тисяч років назад. Звісно що людство не могло піти від однієї жінки. Це чисто фізично було не реально. Крім того у самій біблії говориться наступне: «14 Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде, кожен, хто стріне мене, той уб'є мене.І промовив до нього Господь: Через те кожен, хто вб'є Каїна, семикратно буде пімщений. містив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його».(14 – 15). І далі продовжується: «І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха.»(Бут.4:14-18). Отже якщо біблійний Каїн взяв собі жінку то мусіли бути ще люди. А разом із тим ідея що всі ми пішли від однієї Єви уже тріскає по швах. Крім того, попередньо у діалозі він каже, що кожен хто побачить його той уб’є. Це прямо вказує на те, що окрім «прабатьків» були ще люди. Можливо це були людиноподібні австралопітеки чи неандертальці. А може ще якісь не знані досі науці види. Але як би там не було факт один – Адам і Єва не були єдині. Це і вирішує усю проблему походження людей. Значить і самого як такого Едемського саду могло і не бути. Це просто був певний період у встановленні людства. Тоді для чого все це було так складно скривати. Наступна сцена це вбивство Каїна і Авеля. Звичайно, в історичному часі такий прецедент міг мати місце. Не один раз брат вбивав рідного брата. Але тут є дещо більше. Це показує що зразу із втратою «раю» тобто зразу після переходу із збиральницького способу життя до більш складнішого, стали вестися війни, міжусобиці і різні суперечки. Це лише образ того, щоб показати на прикладі двох братів ворожнечу яка настала між першими людьми. Інакше кажучи: це уже були свідомі (на відміну від тваринного світу, де панують лише інстинкти) кроки по знищенню собі подібних. Це пояснює цілу подальшу верлицю жахів війни і вбивств скоєних між людьми. Та це ніяким чином не говорить що ці два мусили бути як історичні особи. Це усього лише образи. І не більше. Тому, що якщо уважніше читати ту ж таки біблію то можна побачити цілий ряд неточностей. У бутті 5.2. мова іде про цілісність суспільства а не про історичних осіб. Чоловік і жінка символізують об’єднане суспільство. Тобто усіх разом людей. Це пояснює той факт що так званий «гріх» торкнувся цілого суспільства а не лише окремої касти чи статі. А історія Каїна і Авеля показує початок протистояння між кочівниками і землеробами, котре фактично тривало майже до 19 ст.
Наступним цікавим місцем буде союз між «синами божими» і «людськими дочками». Доволі цікава і досить таки заплутана тема. Хоча з іншого боку тут не має нічого надприродного. Побутувала теорія про те, що синами божими могли бути ангели. Але якщо мова йде про сатану то він давно уже був у пеклі, і не дуже то він би хотів займатися сексом із жінкою. А якщо говорити в цілому про ангелів як духів – то нічого з цього вийти не могло б. А все просто – духи не можуть приймати матеріальне тіло. А отже і мати матеріальних нащадків не можуть. Тай відповідно їх і до жінок не тягне (ну а вибачте для чого). Однак, на превеликий подив і жаль офіційна церква ще і до тепер вірить у цю гіпотезу. Тим самим заперечуючи своє ж таки вчення про тих же ангелів.
А ми продовжим. На черзі ще цікавіше – Содома і Гомора власними персонами. Ці два міста були знищенні у часи біблійного Аврама. І це приблизно могло бути 16ст. до н.е. ( за деякими даними досліджень 3900 р. до н.е.). Чому ж загинули ці міста? Звісно офіційну версію ми вже давно всі чули. Але що було насправді? Якщо взяти особу самого патріарха Аврама то він теж був м’яко кажучи не святий. Ну по – перше одружився із власною сестрою. Ну і що, що вони були від різних матерів. Батько ж то був у них спільний. А це таки кровозмішення. Перебуваючи у Єгипті обманює фараона, кажучи що це не його дружина а сестра. Звісно він там так не сказав. Просто сказав що це сестра. Але ж обман був. (Бт. 10 -20). Крім того, бог обіцяє йому сина. А коли того довго нема він знаходить спосіб дати собі раду і без його помочі. І от Агар народжує йому Ісмаїла. Звісно це не порадувало бога але все ж Аврам лишається оправданий. А от щодо двох міст, то їм пощастило набагато менше. На них в буквальному значенні слова полилася з неба сірка і вогонь. Все було спалено дощенту. В біблії говориться що це відбулося в якості покарання за ніби то одностатеві зв’язки. Ну чи було там таке присутнє говорити не будемо, не має сенсу. А от перебор маленький був. (далі буде…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720407
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2017
Що означає для нас є земля?
“На початку сотворив, Бог небо і землю.
А земля була пуста і порожня ,
і Дух Божий ширяв над поверхнею води. “
( Бут. 1. 1 -2)
Земля. Домівка для всіх живих істот, котрі на ній проживають. Вона стала чи не єдиною придатною для життя планетою в цілій нашій сонячній системі. Вражає!
Бог у своїй всемогутності і мудрості створив для нас усе що є найкращим. Вода, земля, повітря, кількість сонця, тепла – все що потрібно людині для життя. Він створив для нас найкраще для нашого розвитку і комфортного життя. Все що ми маємо зараз – це все є дарунком Божим для нас як своїх дітей. Він дав нам готовий будинок в котрому ми мали б лише підтримувати порядок.
Ще навіть у Старому Завіті Господь даючи настанови Мойсеєві говорить про Ювілейний рік – коли ніхто не жатиме і нічого не сіятиме, щоб земля могла відпочивати. Отже, ми не лише маємо право все збирати але й обов’язок порати землю як це було проголошено ще першим прародичам (Бут. 3. 19).
Бог поставив людину як свого адміністратора, щоб та доглядала за всім і дав їй владу над всіма істотами. Однак людина заміть того, щоб виконувати своє завдання починає працювати лише для свого збагачення та заради власних інтересів, забуваючи при цьому за свій прямий обов’язок. Людина викачуючи безмірно багатства землі, знищуючи ліси, використовуючи надмірно ресурси землі(газ,нафта, інші поклади) сама засуджує себе на погибель. Створюючи надпотужні заводи,які викидають величезну кількість вуглекислого газу – людина прирікає сама себе на жахливі хвороби що є із цим пов’язані. Можливо творці розвитку і не мали уяви до чого приведуть їхні ідеї. Однак, на сьогоднішній день це має надто поганий результат. Біда в тому що ми замість того , щоб робити висновки –навпаки ще й далі продовжуємо чинити те, що знищує нас самих.
Однак при цьому страждають не лише ті, хто спричинився до цього – але найбільше страждають зовсім не винні люди. Взяти наприклад чорний континент – нестача води, що спричинює постійні війни за ресурси. Різні катаклізми на планеті, котрі забирають що року сотні тисяч життів. Це все є наслідком нашого недбалого ставлення до Божого дару.
Людина знищує те, що створив Бог і вважає це своїм правом. Більше того, вона всяко себе виправдовує і свої неправомірні дії по відношенню до навколишнього середовища. Тобто ми самі собі копаємо яму. Наш розвиток призводить не лише до поліпшення умов життя але найперше до смерті сотень тисяч живиї істот. Така людська зарозуміла поведінка підриває повністю всі ті вкладені в нашу землю закони природи. Ми самі собі стаємо катами і самі себе прирікаємо на смерть не зважаючи навіть на наше божественне походження.
Земля для нас є усім. Завдяки природним ресурсам ми можемо жити з комфортом. Але все має мати свої межі. І чи вони будуть залежить саме від нас, кожного зокрема. Задаймо собі питання – чим для мене є планета на якій я живу? Що означає для мене берегти Боже створіння, виконуючи своє покликання? І наскільки я є свідомий цього?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716635
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2017
Апостоли поверталися додому самі не вірячи в те, що з ними сталося. Вони були просто раді що змогли вкотре відстояти ідеї котрі посіяв у них їхній вчитель. Та це був лише початок. Справжня історія чекала їх ще попереду.
Тепер перед ними відкривалася нова лінія життя. Біль, погорда, обмови, наклепи, переслідування – ось що чекало їх. Кожен з них скоро це зрозуміє, що вони самі добровільно вибрали цю чашу. Лють і ненависть з боку релігійної і політичної верхівки юдейства будуть тепер завжди переслідувати цих нових посланців доброї новини. Вони завжди будуть змушені втікати від колись своїх побратимів, одноплемінників і друзів. Тепер наступав період який змінить все і покладе початок новому ладу.
Саме їхні слова змінять хід історії і покладуть початок новій релігії. Ще трохи і храм буде знищено, юдеїв порозсилають по всій імперії. Втратиться роль первосвященика. І всі правлячі сім’ї в Єрусалимі просто зникнуть зі сторінок історії назавжди. Ті ж таки фарисеї розбіжаться і покинуть все. Але слова, передані Ісусом залишаться для майбутніх поколінь.
Це протистояння, що почалося ще за життя Ісуса, триває і досі. І до нині між справжніми учнями Ісуса і фарисеями тривають протистояння. Перші несуть слово отримане вчителем до кожного з людей, намагаються достукатися до їхніх сердець і розуму вказуючи на істину, котра є лиш одна. Вони не отримують почесних звань, титулів, не женуться за коронами і лаврами. Їм не потрібні перші місця в синагогах – храмах і безглузде вихваляння. Їм не співають многаліття. Їх не видно на сторінках історії. Ними погорджують і принижують в очах народу. Вони переслідувані і до нині за правду, скитаються по різних чорних роботах. Їх не зустрінеш ані в єпархіальних куріях, ані в теплих кабінетах. Вони – носії слова, котре веде їх через усе життя. Слово, котре змінює світ і дає кожному надію. Слово, котре живе у кожному, хто хоче бути з Богом. Слово, яке рано чи пізно отримає перемогу над злом і невіглаством. Котре побудує справді новий, ідеальний, чистий світ. Слово життя, що є лише одним мостом до справжнього бога.
А що фарисеї? Куди вони поділися? Та нікуди. Після зруйнування храму римлянами, вони розпорошилися по всій імперії несучи свою злість і ненависть до усього, що є милим богові. Вони, як і дві тисячі років тому позалазили до теплих конторок, в просторі будівлі храмів і з амвонів і далі утримують людей в полоні. Вони змінили назву, по одягали нові одежі котрі б і далі їх вирізняли серед людей. Вони стали звати себе християнами але в душі вони глибоко противляться цьому слову, і намагаються знищити тепер із середини ненависну їм єресь. Та Ісус справді перемігший смерть, і обіцяв своїм послідовникам що не залишить їх ніколи, посилає і далі все нових вірних його слову людей у цей світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713576
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2017
Я чекав твого приходу у своє серце днями й ночами
І молив Бога про сон що не брався мене у той час.
Будував міст між давно стертими і забутими світам,
Котрий не потрібний був певне ніколи нікому із нас.
Ти минала мене вибираючи іншого своїм поглядом
І вбивала мене наповал підступним шепотом.
Я не знаю до нині хто ти: реальність чи може фантом?
Була ніжною з іншим а зі мною деспотом.
Ти зривала з мене маску зі шкірою залишаючи рани
І не думала, що я відкривався тобі до кінця!
Ніч змивала з лиця мого кров і ховала усе в тумани,
Воскрешаючи те, що ховалось у глибині серця.
Ти не була зі мною ані щирою ані вірною ані чесною...
Мов розпусниця із Апокаліпсису хтивість твоя
Поламала любов, що була у середині скрита завісою.
А пішовши стерла назавжди своє звідти ім’я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2017
Я ему не нужна – он теперь уже давно з другой
Позабыл обо мне и теперь уже даже чужой
Может я бы сказала когда – то еще ему люблю
Ну а если в ответ я услышу – ты кто, я не жду
И ночами теряется образ украденной нежности
Пусть я стану чужой, но не подойду к нему
Я не верю в любовь, я останусь в неизвестности
Но уже не скажу никогда, как скучаю я по нему
Она забила меня давно и теперь целуется с ним
Для нее я стал лишь одной тенью из прошлого
Свои ночи проводит не уже не со мной, а з другим
Значит в памяти я ее не оставил ничего хорошего
Значит, все слова, что сказала когда – то обман
А я верил ей и так любил до последнего вздоха
Мною овладел ее тела больной мысли дурман
Бесовский полумрак фантазии и мысли греха
Так убивают любовь – оставляя осколки в душе
И больше не смогут возвратиться сердца назад
Позабылась любовь, и остались только одни те
Воспоминания что сделали в середине души ад
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2016
У холодних стінах вже немає любові
І втікають у небуття картини з минулого
Я зупинюсь говорити на пів слові
Там на межі між тим що є і чого не було
Між богами і смертними розминулися
Міфи і правда потонулої в тобі Атлантиди
І не прощай і не привіт – просто потонула
Десь моя любовна Атлантида
Ні ти не Єва, ти Ліліт – перша що змусила
Жити, але далі іти треба
Не говори що би не сталося що це кінець
Просто повір що повернеться усе іще раз
На небі не буде більше ніколи двох сонць
І залишиться згадка від колишнього нас
У холодних серцях вже не буде ніколи
Колишнього завтра про котре мріяли тоді
Сьогодні одні тільки сліди і на воді кола
Залишаючи одні холодні спогади там на дні
Що залишилися від колишньої загадки
Людської пристрасті в померлій Атлантиді
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2016
Сила людини завжди полягала у її внутрішній свідомості власного, відмінного від інших живих істот, світосприйняття. У своїй природі людина має закладені уже певні знання про навколишній світ. Бажання вчитися і розвиватися не є само по собі але є наслідком чи радше здобутком еволюційного розвитку. Фактично людина в своєму житі переживає весь процес становлення людського розвитку, від самого найпершого і до останнього тобто її часу. Інакше кажучи ,вона проходить всі етапи еволюції від народження і до своєї смерті ті самі що проходило все людство до її часу. Практично формування нашої думки, або як кажуть досвіду є тим же самим шляхом що іде все людство протягом періоду свого розвитку. На певному етапі людство наштовхнулося на чинники природи, котрих сама людина на той час пояснити не могла. Це були грім, блискавки, війни, любов. щось що змушувало людину боятися цього і вважалося магічним. Так виникало поняття божества.
Впродовж століть люди поклонялися різним божествам, вказуючи що лише їхня віра є правдива, і що лише вони мають можливість бути обраними. Для політиків це полегшувало справу бо за допомогою релігії можна було впливати на людей, змушувати їх вірити і підтримувати порядок в державі. Загалом релігійність принесла в життя людей як плюси так і мінуси. Практично всі норми виникали в залежності від уподобань окремих людей, котрі мали вплив на розвиток релігійності в регіоні чи племені. Почало водити поняття моральне зло, яке саме по собі є суб’єктивним, бо у кожного є свій поріг моральної поведінки.
Культи які виникали разом із розквітом перших імперій, ставили людей в залежність від певних осіб – жреців. З часом роль служителів культу настільки зростала що вони фактично могли кидати виклик місцевому князеві. З приходом християнства нічого не змінилося. Релігійні лідери дуже швидко взяли гору над іншими, старіючими релігійними практиками і посіли коронне місце в житі людей. З початку це мало хороший результат але швидко все повернулося в старе русло. Релігія перетворилася на засіб маніпулювання і політичного тиску на опонентів, а християнські князі навіть уявили себе якщо не богоподібними то принаймні володарями світу.(тут варто згадати війни папства з німецькими імператорами та королями). Почалися війни на релігійному ґрунті, так звані хрестові походи. Після них слідували інші не менш трагічні кампанії військового характеру. Всі вони були підігріті або й відверто провоковані самими святими отцями. По суті, кожна з військових агресій одних проти інших має в собі релігійний підтекст. Сфера впливу над адептами була одним із болючих питань в кожній з релігійних конфесій. Для прикладу досить пригадати релігійні війни в Європі.
Будь – які закони які виходили з під пера релігійних керівників були насамперед зумовленими їхніми особистими амбіціями. Якщо ретельно вивчати їхню ідеологію і їхні власні цілі які переслідувались за будь – яку ціну то стане все зрозуміло. Ось чому в середні віки церква як найсильніша із усіх інституцій забороняла наукові розробки, відкриття, вільнодумство. А свята інквізиція «зігрівала» своїми вогнищами всю Європу. Бо якщо б люди могли читати ту ж таки Біблію – вони б зрозуміли що є правда а що ні. І ті маніпуляції з природнім законом права кожного на особистий вибір глибоко ховалися. Адже в противному випадку упадок церковної інституції був би неминучим. Ми і до сьогодні маємо різного роду хворобливі перестарілі застереження «матері церкви», особливо консервативних кіл, котрі бажають в будь – що зберегти своє панування над розумом інших. Питання в іншому – доки це ще триватиме? А недавно вчені – соціологи дійшли висновку що в Західному світі папська інституція має зникнути в найблищі п’ятдесят років. Звісно, були і серед релігійних лідерів розумні, адекватні і навіть дуже революційні особистості але вони залишаються поодинокими світичами у темну ніч анархії і повного безправ’я у межах релігійних спільнот. У самій же Біблії, котра є дороговказом для мільйонів віруючих християн є чітко написано якими мають бути їхні релігійні посадовці. Хто уважно читатиме той знайде ці описи у листах ап. Павла до Тимотея а також у євангельських розповідях зі слів самого Ісуса. І найголовніше там сказано: «пізнаєте їх по ділах їхніх». Читайте, аналізуйте і робіть висновки. І нехай «правда зробить вас вільними».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690706
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2016
В час бурь, північних вітрів самоти я не скажу тобі прощай
Цей світ нам дарований Богом з усім що є в нім на двох
Ми піднімемось серцями в небо аж до зірок
Скільки ще усього треба пережити ти прошу надію не втрачай
Час усе розставить і все буде наяву а не тільки у снах
Просто не бійся і зроби перший свій крок
І нехай між нами зараз континенти і води океан та я віритиму у нашу любов
І хай це стане лише як мить, як привід ілюзії і холодна вода сховає у хвилях
Повір, після сотень століть наш Титанік підніметься із глибин чекаючи знов
Як і вперше залишаючи спогади в цих чужих нашим душам стінах
Вірю що прийде колись мить і зустрітись зможемо ще раз
Десь у закутках світу, в небесах чи чужих собі ідеалах
І повернеться присмак згаслих тоді почуттів
Ніби і безглуздо, і так все наївно вірити ще будемо і нас
Змінить щось незнане, і поверне у темних кулуарах
Між не знаних нам і нових далеких світів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2016
Хто ти насправді – страх моїх дурних видінь
В що саме змушуєш повірити посеред бурь
Кому молитись і кого боготворити знов мені
Скажи чому стара любов являється у сні
Хіба я не воскрес порвавши то усе давно
Скажи що це лише уяви гра, мов старе кіно
Й чому на марно закликаєш вірити тобі
Я відступлюся хоч знаю що програв в цій грі
І хай це буде мій останній раз та все ж
Я знаю що засунеш в тіло старий ніж
Ким послана ти щоб звести мене з шляху
Це думка зла що знищує волю мою святу
Для чого знов вигадувати лишню ту війну
Що знищила уже не одну мрію дитячу
За що покараний посеред всі людей один
Той що найбільш любив і хотів перемін
Залиш свої дурні відмазки іншим знаю я
Твою істерію і знай почав чисто з нуля
І хай це буде мій останній раз та все ж
Ти знов заб’єш у серце моє старий ніж
Шлях на вершину слави став не потрібний
О доле скажи чому я був так тоді наївний
І вірив у любов вічну й чуда думок чужих
Тепер не знаю де межа а де насправді гріх
Я заблудивсь в собі й розчарувався вже
Солодка і отруйна біль не зранить мене
І хай це буде вже в останній раз та все ж
Рана глибока що зробив підступний ніж
Страх самоти сковує серце і вертає знов
О ні це була лише пристрасть, не любов
Не знаю й сам навіщо жив нею тоді
Це був само обман якого так хотіли всі
І світом править не любов а тільки страх
Це не вона а тільки він являється у снах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2016
Відлітає як ілюзія весняний пейзаж і знов
Я шукаю той погляд серед руїн марноти
У замку де я побачив колись вічну любов
В хороводі диму і вічної у почуття гри
Я дивлюся на той дим і твій образ згадаю
Дим померлих надій ,сірий дим самоти
І у інших світах ще зустріти марно надіюся
Я єдину, що змінила мій світ самоти
Хоч і давно ніяким богам вже й не молюся
І спалила дорога між нами усі мости
Дивлюсьв небо нічне і твій образ там бачу
Між холодних зірок помираю один
Я шепочу в темноту твоє ім’я із надією марною жду
І думками кожен раз у той вечір іще повертаюся
Не знаю що це зі мною чи хворію чи справді люблю
Я малюю в уяві знову твій образ красивої німфи
Що прийшла показати що це не міраж моїх мрій
І залишила спомин у серці сповненому нових надій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2016
В нічному барі, одиноко за столиком
Не докурена сигарета в попільниці
Сидить самотньо незнайома леді в чорному
З дивним значком – єдиною буквою «І»
Червоне вино і порожній погляд
Ось вона встає і зникає у натовпі
Де її шукати ніхто не знає – цю загадкову
Дівчину із букво «І».
Пригадую відповідь яку ти дала мені
Відштовхнувши пішла в темноту
І тепер так шкодую що не зміг з тобою тоді
Закохавшись в твою не земну красу
І цей порожній погляд що кудись
Зникає у цьому нічному житі міста
В потоках музики вона розчинається
Дівчина – незнайомка
Дівчинка із літерою «І» загадкова троянда
Що зникає у темноті цієї холодної ночі
Прагну її я знайти – хоча б номер телефону
І щоб і ще раз поглянути на неї, ці очі
Дівчинка із літерою загадкою – ти нова війна
У моєму внутрішньому я, чому скажи
Ти така близька і так далека, рідна й так чужа
Світ у якому живеш – мене забери
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2016
Я хворію тобою – ти мій ніжний наркотик
Не збагну що зі мною робить твій ніжний дотик…
В самоті тут без тебе я з розуму сходжу
І шукаю себе але ніяк не знаходжу
Ти тримаєш мій світ і я вірю у твої слова
Я марю тобою хоч ти і така не збагненна
Ти загадка ціла для мого хворого розуму
Ні, ти ціла вселена що оживає мій світ
Ми тримаємось порізно але як це не дивно
Я тобою живу і вмираю повільно
Ти мій космос, твій погляд, твій ніжний дотик
Ти ангел мій юний, ти мій наркотик
Я торкатимусь пристрасно аж за хмарами
Серця твого а ти пробудиш мене чарами
І хай світ цілий вимре і хай все зірветься
Я все одно твій, коли тобі заманеться
Я чекати коли ти знову щось напишеш
І буду мріями жити що ти не забудеш
І твій ідеал я нестиму у серці схованим
Торкнися своїм поцілунком холодним
Моя королево я без права програти
Для тебе готовий знову воскресати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
Ну хто сказав що щось на світі не можливе
Малюк- сестра і дівчинка водночас
Маленьке і красиве моє супер чудо
“Вк” що познайомив колись нас
І погляд свій так теплий і дитячий
Ховаєш під тушшю і тільки з під вій…
Скажи чому серця хлопців полониш
І викрадаєш із них ти спокій
Олюсик – ти моя подружка
Але водночас – я захоплююсь тобою
Зникаєш – нова Попелюшко
І лише згадки про себе лишаєш мені
У твоєму місті я більше не буду
Можливо що і не побачу
Але тебе таку ніколи не забуду
І шибеницьку твою вдачу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2015
Ти будеш завжди молодим
Мов орел - ти триматимешся неба
Ти станеш холодним, чужим
Ідолом будеш для інших й для себе
Час, це лише мить, котрої нема
І хто сказав що тобі другий шанс
Ні, доля уже не дасть - але вона
Змінить твоє серце. Тебе вкраде
Інша пристрасть від нас
Мить, це лише ніби у вісні
Але те, що є – усе з точністю до
Ти живеш у своєму світі
Світі, що уже не має ані границь
Ані меж, і йдеш вперед
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2015
...почнемо з того що наше суспільство не готове приймати правду. Воно радше не любить її. Воно краще сприйматиме солодку брехню, брудну фантазію аніж реальну правду, котра є не вигідна. Люди не люблять говорити про справжню природу людини. Вони звикли до банальних речей, котрі пожирають їхню безвольну розслаблену психіку. Вони не звикли мислити і мислити в правильному напрямку. Люди стали стадом козлів, що не бажають рухатися в перед. Вони погрузли в примітивності мислення і безхарактерності своїх вчинків.
Я зростав і придивлявся до людей, їхніх вчинків, їхніх дій, їхніх слів, стилю мислення( чи радше повного його відсутність). Те, що був малим і ніби то мав не розуміти ще всього, ще не означало що я не відбирав матеріали які формували мене впродовж цього часу.
Моє народження стало знаком протиріччя. Я весь час відчував себе не потрібним нікому. Від самого початку я був зайвим. Це проявлялося в усьому. Мати постійно була заклопотана роботою. Тато теж не часто бував в дома. І я фактично залишався на стару, занудливу бабу Марисю(Марія). Я ніколи це не згадував у своїх записах у щоденника але саме цей факт став визначальним в подальшому. Я не сприймаю людей, котрі звикли нити що їм чогось не дали або що у них щось не таке як би вони хотіли. Я не мав нічого. Я не мав жодним чином нічого з того чим користувалися мої ровесники свого часу. Я не мав любові людей котрих я називав татом і мамою. І це стало початком мого кінця. Я став сам шукати собі заняття. Мене цікавило все. Я міг робити будь – що. Природньо я був одарований всебічно. Але те, що я був не потрібним стало визначальним. Можливо якби не той факт я б можливо зараз не писав все це тобі в надії передати те, до чого сам прийшов завдяки тим талантам які бог мені дав. Так, мене не розуміли, мене відкидали, мене боялися, цуралися, мене не навиділи але ніхто не догадався що мені було потрібно дуже мало. Так мало. Я всього лише хотів відчути що я потрібний комусь, що я не зайвим є тут і це було для мене визначальним. Але цього не сталося. Тепер коли я сам скинув карти і все вирішив можу сказати з певністю що я був просто використаний постійно лише для того щоб задовольнити свої амбіції.
Хоч би що я не робив – люди ніколи не оправдовували моїх сподівань, мої надій, моєї любові. І це було фатально. І найстрашніше було те, що те саме було в понятті любові. мене зрадили, кинули і стоптали. Розбили всі мої дитячі мрії уподобання. Всю мою ідею вічної любові і бажання бути вірним комусь.
Найстрашніше – це думка про те, що я ніколи не матиму сімї, дітей, що я на завжди буду змушений жити в самоті. Цей страх був чи не найбільшим з усі можливих страхів моєї уяви. Він фактично на рівні параноїнально – навящивого стану змушував мене боятися не знати чого. я ніяк не міг позбутися цього хворобливого почуття залежності від суспільного і людського поняття стада. З однієї сторони я розумів що це лише на якийсь не певний час, що ніщо в цьому світі не є вічним і що рано чи пізно я розчаруюся навіть в самому бозі а з іншого – просто з розуму сходив від цього. І от таке роздвоєне переживання породжувало і цілу серію роздвоєних думок, вчинків і відповідно не дуже позитивних наслідків. Подвійні стандарти в моїй ідеологічній думці призводили не лише до проблем в моєму мисленні але й в житі. Я робив банальні помилки котрих можна було би обминути якби я хоч трошки мислив своєчасно. Однак сталося те що сталося. І я був змушений пройти Дантівські кола пекла. Що правда там мене ніхто не вів і в горі мене теж ніхто не чекав. Я сам спустився дуди щоб потім самому повернутися назад. І це можливо була найгірша моя помилка в житі бо я думав що все можу а насправді не можу нічого. І це просто мене на якийсь момент зруйнувало.
Ми всі сходимо потихеньку з розуму, однак при цьому твердимо і виримо що ми цілком здорові. І це найгірший обман яким ми себе обвязуємо. Дивлячись на людей іноді починаєш сумніватися в досконалості не лише нашого людського світу але й самого Бога як такого. Дико виглядає збоку людська безглуздість і людська не здорова ідеологія. Якось дивно, коли люди будують себе лише на якихось примітивних ідеях, котрі розвалюються за досить короткий період. Я іноді дивлюся як люди женуться за політичними, релігійними чи ще якимись ідеалами. І що? А потім все дуже швидко лопає як мильна бульбашка.. Все змінюється - залишаючи лише після себе пустку. Людина не може бути односторонньою, це просто безглуздо. Я розумію що часом помиляюся але все ж має бути обєктивність мислення. Не буду сперечатися, жити мені було важко. І не тому що я чогось не мав – а тому що я не був ніколи одержимий якось примітивною ідеєю, котра охоплювала маси і несла їх в нікуди. А потім наставала хвиля розчарувань. Ну для чого? це було якось не зрозумілим і тому мене на сприймали.
Чи не єдине що я отримав у виховані від бабусі це поняття обєктивності. І це напевно було найбільшим даром і прокляттям в моєму житі. Я навчився дивитися на людей і події аж ніяк не однобічно. З однієї сторони це було важким каменем протиріччя між мною і людьми ( чи радше людиноподібними істотами) а з іншого це дозволяло мені бачити справжнє лише і фальш їхньої безглуздості і обману. Вираз «не сотвори собі кумира» - став для мене визначальним у моїм ставленні до інших. І це в певній мірі мене втримало і не дозволило стати сірою масою, розчинитися в натовпі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607933
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2015
Життя-це хороша гра але все ж
Ти один на один виходиш на ринг.
Не бійся що в спину твою ніж
Забили-вижити складно. Це ризик.
Хто не хоче стати переможцем тут
І забрати все але так не буває друже.
Когось забудуть,хтось любить а
Комусь усе вже байдуже.
Ти гідний герой але що буде взавтра.
Звичай що не скаже ніхто.
Не знаєш коли поразка,коли нова гра.
Серце болісно відчує-уже пізно.
Нові акорди закулісної гри будуть.
І зміни в самому тобі але це не важно.
Ти змушений йти вперед понад себе.
Життя не стоїть,хтолюбить а
За кимось майбутнє.
І якщо ти зараз не номер один
Це іще не кінець-продовжиться гра.
Вдихни повні груди нового життя.
Сьогодні поразка,виграєш завтра
Влад Волошин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2015
Ти мій ангел – ти мій герой
Ти моє сонце, любов і мій сон
Дівчинка з контактів що в життя ввійшла
Все перевернула, з розуму звела
Бісики пускає, то втікає, ховаючись десь
То знову відкриває світ нових чудес
Ангельська подоба, моя ніжна Леді
Голос твій прекрасний знову чую я
(Що робить кохання?) неначе в сні я
Що ночі перш заснути шепочу твоє ім’я
Ти сліпиш красою моя юна Німфо
І тримаєш в забутті мою пам'ять
Я не прошу в Бога уже ні про що
Тільки щоб бачити ці очі із собою поряд
Дівчинка з контактів – ти в моїй уяві
І перед очима бачу тільки тебе я.
Ніжна, карколомна, стильна, незрівнянна
Мов казкова фея – дівчинка моя
Моя юна леді – ти мій ніжний дотик
Я тобою марю і бажаю щоб
Ще хоч раз зустріти. Ти ніби наркотик!
Щоб знову горіти і любити щоб.
О, юна принцесо – і хоч ти далеко,
Читаючи знову твої смс.
Відчуваю погляд твій, і тебе поруч.
Роза мого серця прислана з небес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2015
І хай це буде не звично
Та я все зроблю
Моя кохана Аничко
Я тебе люблю
І хай звучить це не звично
Ти ангел мій
Моє кохане дівчисько
І я тільки твій
Так швидко міняємо маски ми
І вже в котре – любов.
Буденними стали фрази і вже не то
Що було – чужий акорд.
І знову ти десь далеко в уяві моїй
Намагаючись втримати.
Ще трохи і не потрібен буде увесь цей
Маскарад красоти.
На вулиці дощ і знову нова хвиля
Що нам принесе?
Нестримне дике в мені бажання
Забути все то старе.
Знову там десь далеко в уяві моїй
Вже вкотре любов.
Ожив, розбитий давно світ ідей
Воскресаючи знов.
Шукаючи правди – ти втечеш в небуття
І знайомі вже фрази – про любов
Один поцілунок і вже нема вороття
Сьогодні тобою я сліпо згорів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2015
Однією із великих і непересічних особистостей доби існування Галицько – Волинського князівства був син князя Романа – Данило Галицький.(+1264). Він був не тільки знаним своїми військовими кампаніями (як був його батько) але передовсім як політик і державний діяч. Треба сказати, що одним із кроків його зовнішньої політики був діалог із папою Римським Інокентієм IV. Мова йшла передусім про допомогу з боку західних держав у подоланні важкої для Русі монгольської навали. З листів папи можна зробити висновок, що Римський Архиєрей активно підтримував Галицького володаря у його пошуку союзників проти Батия. У своєму звернені Інокентій IV наголошує на спільності справи допомоги постраждалим від монгольської агресії: « щоб цей проклятий намір не здійснився, але зазнав невдачі, радше при Божій допомозі, ніж за протилежним наслідком, потрібно, щоб увесь християнський світ уважно обмірковував і старанно подбав, аби якось перешкодити тому ходові людей,щоб стало для них неможливим прорватись далі за допомогою будь – якої сильної озброєної руки» Окрім того, святіший отець в одному із подальших листів надає Данилові титул короля і прихиляє його до поєднання церкви, а папський легат передає князеві корону надіслану йому Інокентієм IV для підтвердження своїх слів і намірів допомогти. Також папа забороняє хрестоносцям використовувати упадок Галицької держави для своїх амбіцій. «Отож, спонукані вашими проханнями, щоб жоден із хрестоносців та з інших ченців не смів, щоб його хтось увів у нажиті землі, чи щоб їх захопи чи набути якесь майно без нашого дозволу, ми владою присутніх задовольняємо прохання.» І хоча ці відносини не принесли бажаних результатів допомоги для Данила, вони все ж відіграли свою роль. До певної міри це переорієнтувало і самих володарів шукати зближення у відносинах з європейськими монархами аніж з візантійськими імператорами. Саме це стало кроком до само визначеності.
А позатим, після того як Батий зруйнував Київ митрополит Кирило переїхав до Володимира над Клязьмою. Тут було куди затишніше аніж руїни які були на півдні. Він більше приділяв уваги не справжньому осідкові але там де перебував обділяючи увагою інші території. І хоч Київ і далі вважався митрополичим осідком сам же митрополит був далеко від нього. це був перший крок до відокремлення і поділу колишньої Київської митрополії. В подальшому його наступники поступлять аналогічно що змусить володарів Галицької держави шукати шляхів вирішення цього питання аж до постання у 1301(1303) році Галицької митрополії. До певної міри переїзд Кирила не був офіційним перенесенням осідку. Він і далі вважався Київським митрополитом.
Як вказує Галицько – Волинський літопис що в цей час Данило був цілком поглинутим у воєнні кампанії проти ятвягів. Окрім того його становище було доволі не стійке. І хоч Батий визнав за ним право володіти своїми землями але уже на правах васала, тобто залежного від Золотої Орди. Тому він не міг нічого запропонувати чи якось вплинути на ситуацію.
Фактично цей хоча і не офіційний переїзд ознаменовував початок нових відносин як між двома центрами колишньої могутньої держави, так і відносини між кожним із них і Константинополем. Можна зробити висновок, що в часи короля Данила і його батька Романа були часами постійних політичних амбіцій, військових кампаній і постійної боротьби за землі а отже майже князі до кінця володіли внутрішньою політичною ситуацією
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578955
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.05.2015
Навколо Володимирового хрещення існує багато легенд. Без сумніву є те, що він взяв Херсонес і зажадав виконання домовленостей від Візантійського правителя (Херсонеська війна що тривала від осені 987 до весни 988 р.).
Безпосереднім поштовхом для такого кроку могли бути політично – економічні причини. На відміну від Константина Великого, котрий просто визнав християнство Міланським едиктом(313р) - Володимир приймає нову віру перше сам а тоді хрестить весь народ. Не треба наївно думати що це було зроблено бездоганно і по власному бажанню. Так було і у Новгороді,, котрий вдалося охрестити лише через рік. Пізніше літопис вказує на нові прояви язичництва на Новгородчині, Ростовщині і на Київщині. А поховальний обряд який був язичницького походження зберігався аж до ХІІ ст.. варто згадати також славно звісне «слово о полку Ігоревім» в котрому автор покликається на поганських богів (згадуючи зокрема Дажбога, Хорса, Стрибога.
А тепер про інше. Зараз важко вказати точно яких саме церковних достойників привезла із собою до Києва Анастасія. Деякі історики схильні вважати що це були грецькі чи візантійські. Однак є думка що це могли бути болгари.
Володимир хрестившись не мав ніякого бажання підпадати під чиїсь контроль( як це було в багатьох вищезгаданих західних володарів). Він з самого початку намагається створити власну церкву, не залежну від Константинополя чи Риму. Він бере Корсунського священика Анастаса як предстоятеля нової церкви. « Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці…. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові – корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній.» Тут треба вважати також і те, що саме останній допоміг Володимирові взяти грецьке місто. «І от один [муж], на імя Анастас, корсунянин,стрілив, написавши на стрілі: « За тобою, зі сходу, є колодязі, з яких іде вона по трубі. Перекопавши [її], ви переймете воду.» Фактично він був для Візантійського двору зрадником. Проте, треба зважати і на той факт що Київська Русь тоді набирала силу а Візантія уже думала як зберегти себе від варварів, котрі оточували її з усі боків. Можна сказати, що з вибором Володимира, як сильного князя, мусили рахуватися навіть Візантійські імператори. .
Володимир фактично поставив себе на рівний щабель із тогочасними прогресивними володарями тогочасного світу. Це сприяло не лише розвитку самої держави але й становлення її авторитету. Київський князь фактично став рівним імператорові. Більше того, він претендував на керівництво не лише самого державного устрою але й прагнув мати свою , власну, ні відкого не залежну церкву. Він створив дві єпархії, перші єпархії у Київський Русі. І хоча ці спроби закінчилися провалом – але мали велике значення у подальшому створенні самої державності і церкви у Київський Русі. Переорієнтація на Схід аж ніяк не призвела до повного розриву відносин із Римом. Хрещення відбулося ще до трагічного 1054р що дозволяє так думати. Фактично, хрещення відбувалося у лоні єдиної церкви.
Навіть попри те, що церковна політика, котра уже на той час була доволі аж ніяк не прозорою і вплутаною в темну політику світської влади , Володимирові вдалося багато. Змінюється і позиція у суспільстві. Якщо раніше державою правили варяги і складали основу війська – то тепер починає формуватися народна свідомість. Князь більше не набирає до себе варязьких найманців а основу війська складають самі слов’яни. Князь домагається щоб на митрополичому престолі був свій. Іноземців починають замінювати місцеві тобто русини. Починається розвиток самосвідомості як у князя так і у народу. І тільки у 1051 році таким стає Іларіон. Він пише «слово про закон і благодать», в котрому викладає погляд новохрещених на їхнє місце серед християнських спільнот. Єпископи на Русі отримували осідки відповідно до міст – центрів. Князь міг брати активну участь у житті церкви, зокрема у виборі єпископів,втручатися у різні справи. Цікавим залишається і те, що християнство прийшло доволі швидко на київські гори але найдовше тривав процес щодо його прийняття як державної релігії. Звичайно що треба також і вважати на обставини котрі підштовхували князів до пошуку діалогу між іншими правителями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578954
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.05.2015
Самотня квітка темноти,
Вогню і пристрасті надія,
В серці ти ідеал чужої красоти
Єдина біль і насолода
В пориві пристрасті
Тут на землі під сонцем
Запалює вже ліхтарі вечірня темінь
І знову десь на берегах таємних зірок
Там, на краю безодні й вічних змін
Де ти Офеліє чекаєш на свою любов
В тумані хвилі, щось жене в перед
Човен, що має тут пристати але знов
Веде його капітан – жага на смерть
В полон фантазій там де пристрасть і любов
Все відійшло, покинув гавань твій
Пристрасний , бравий коханець і тепер
На що чекати будеш у країні мрій
Доки холодний вітер з памяті не стер
Ти знов сама і все уже в минуле
Пристрасть і шал із серця відійшов
В болючім стогоні і тільки море
Знатиме про яку співаєш ти любов
Чому не справедливо так нас доля
Розкидала в житі цім що на двох
Ти там де навкруги вирує буря
І згадуєш про нього тільки в снах
Й ні краплі пристрасті у твоїм тілі
Поглинула холдона і темна вода
І тільки берег нашой вічної надії
Житиме вічно там де ти і я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2015
Я сама свое небо
Запрещенное щастье
Но в безумстве тоскуя
Превратила все в ад
Я сама свое небо
Но в жизни иначе
Когда в сердце покоя –
(я сама свое небо)
Нет, я сама себе ад
Порою ждать приходится годами
Вопрос один – чего если все ясно
И пропасть давно уже между нами
Ждать прощения теперь напрасно
Виновны сами – кто дал нам такое
Право делить на друзей и врагов
Мысли одни- желание простое
Подняться из небес, с глубин веков
А что впереди - никто и не скажет
И в правду не зная судьбы перекрест
Возможно мне кто – то подскажет
Ну а сейчас это просто заперт
Все минуя законы – а кто нам поверит
Ведь время ушло – уже не вернуть
Кто понимает, никто не согреет
Сквозь иголки роз - такова моя путь
Но не плачь же душа – ведь сама я то знаю
Что это мой выбор – лихой судьбы шаг
Пусть сердце стучится – я только взлетаю
От райской любви до ненависти – миг
P.S. Як останню згадку про людину - котра значила для мене багато.
Людину, котра в певний момент недовгої історії мого існування стала моїм
другом. Людини, котра навчила мене багатьох речей, хоч навіть і в
негативний спосіб. І хоч як мені зараз є важко згадувати і ховати цей
образ – я все одно вдячний Богові за ту науку в особі людини, котра
змусила мене думати по – іншому, Котра змінила повністю мій світогляд на
завжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545807
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.12.2014
Час що змінює ставлення людей і сердець
Мить, що триває секунду – як вічність
І поржавлена сталь – відблиск двох сонць
Порив почуттів як хвиля безмежність
Я тримаю в обіймах вітер – тільки сон
І шукаю знов у пориві фантазій
Знаю що пройшовши життя рубікон
Залишив себе без ідей та ілюзій
Я знову спитаю себе – навіщо?
Але без відповіді буде цей вечір.
Тільки скрипка десь плаче тихо
І падає роса на оголені плечі
Я стримаю сльозу – але зранку
Вже іншу кохатиму у хтивій уяві
Вип’ю чашу свою я всю до останку
І залишусь в тіні незнання
Смерть – як духовний початок нового життя
Жаль – що не можемо двічі ми жити
Середина це блеф, крок і нема уже вороття
Як ти можеш водночас вбивати й любити
Знаю,сон – це лиш сон – на яву проте
Він між світів тримає мене
Почуття не зрозуміле й якесь не земне
Усе старе забуте, усе пройдене
Один на один у порожній кімнаті
Я повертаюсь у минулу реальність
Ні, все нове вже і у новому форматі
Це злочин за котрий повна безкарність
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2014
До кінця залишилося ступити крок
Забуваючи про небо – ти стоїш
І не бачачи надії – а душевний крик
Розчаровуєшся у собі – просто спиш
Ти самотній птах у небі
Страх перед життям
Залишаючись у собі
Навік між смертю й буттям
Закінчивши всю історію
Написану чужим
І розтоптану любов твою
Ударив в небі грім
Так закінчується казка
Не почавшись іще
Один раз попавши в сіті
Ти вмерши живеш
Останні спомини залишаєш
Ти не наче «привіт і прощай»
Останній подих видихаєш
Сповнивши чашу через край
І не бійся ступити крок
Ця мить - останній шанс
Повернути усе назад
Закінчивши те що не мав
І не бійся змінити щось
Все що було - і чого не мав
Іди вперед… ступай по склі… тримай ілюзію….
Ця мить – твій шанс… не опусти її…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2014
Холодний сніг – померкло світло ліхтарів
Далекий світлий сон – це лише фарс
В далекому минулому – там між світів
Народження божества низки нових рис
Палаючим вогнем, котрий чомусь не гріє
Марними тонкими натяками на любов
Бажання що в душі тихо марніє
Вмираючи розхитує все до основ
А далі? Куди іти ніхто не знає точно
За тим що поворотом криється і жде
В темноті ходити, знаєш, небезпечно
Усе що коли – не будь було все пройде
Усе відходить в нікуди – лиш темінь
Залишиться в осліпленому серці
Якщо ти сам закритий – то ніякий промінь
Не поміняє на усмішку на лиці
Безглузді жарти і фальшивість нотних
Акордів що давно вже не звучать
Душа – це частка нас серед безсмертних
Але похітливий холод світу усе ж манить
Там за вікном виє холодний вітер
В шибки душі кидаючи сухі гілки жалю
Дух що колись рвався вперед завмер
Холодний сніг падає на любов твою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542803
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.12.2014
В церкві йшла служба. Люди щось співали, повторювали, творили якісь рухи. Тільки на останній лавці крилосу сиділа старша пані. На вигляд їй було років з шістдесят а може і більше… . вона ніби і й не слухала, не бачила того, що твориться навколо неї. Погляд дами був звернений кудись понад усіма. На очі час до часу набігали сльози. Ніхто не міг пояснити чому вона так іноді плакала.
Довгий із дорогого сукна плащ робив пані схожою на казкового персонажа. Брошки, запинки, стиль пошиття, кожна складка та й зрештою вся її постава додавала поважнішого вигляду і вказувала на вишуканість смаку. Вочевидь вона була аристократкою. Пані Жозефіна – Ангела Воловські.
Пані Жозефіна поту скло вдивлялася в образ Богородиці, котрий був мальований на самому переді. В цей образ вона вдивлялася вже років зо тридцять. Так, тридцять років тому все і почалося… чи радше закінчилося…її життя.
Її спогади летіли в ті далекі роки, коли вона ще була молода і красою зводила не одного хлопця. Коли прагнення кохати і бути потрібною було сильнішим за здоровий глузд. В ті далекі зоряні часи.
Він був лише три роки старшим за неї. Станіслав – був людиною неординарною. Хлопець вчився на юридичному факультеті. Він творив, ловив момент смаку поезії, впадав у відчайдушну депресію, ловив нову хвилю і знову творив. Знання музичної грамоти тоді було в моді і Станєк, як його любо називала Жозефа, теж вмів грати на гітарі. І почалося – закрутилося. Кілька однодумців – друзяк і все. Було створено групу. Виступи по клубах, вечірки, гульки, компанії…
Вона сильніше стиснула складені до молитви пальці. Чому все так сталося? Це єдине питання лежало в неї на устах неначе молитва. А перед очима все нові спогади, нові кадри прожитого…
Станєк був людиною гарячою. Він швидко запалювався якоюсь ідеєю. Він горів нею, гаснув, знову запалювався і горів… горів диким не приборканим вогнем свободи, котру він пропагував і котра безжально пожирала його з середини. Клуби, п’янки, дискотеки, легкі наркотики і раптом страшний діагноз – снід.
Одного дня лікарі сказали що Станіславу залишилося не більше року. Але він ніби не чув того, не зупинився. Крок за кроком її любий Станєк наближав себе свідомо до кінцевого моменту переступаючи один за іншим всі приписи лікарів, котрі боролися щоби продовжити його життя бодай хоча б на якийсь короткий термін. Ні, він сам ніби йшов на зустріч до свого фінального кінця. Сцена, друзі, наркотики,страшні п’янки і знову вихід…
Одного пізнього вечора їй подзвонили і повідомили що Станіслава Володиславовича більше немає.
Вона здригнулась, ніби від сну. Боже, як це було давно але не дає ніяк про себе забути. Він був для неї всім, її ідеалом, її коханим, її божеством і ангелом. А вона для нього фактично нічим. Просто бредне, молоде дівча, котре мало що розуміє в справжньому житі. Котре лише як він часто повторював « лише почає своє власне плавання в цьому бурхливому океані життя»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534372
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.11.2014
Солодка мить в брудній фантазії
Шаленства стогін – крик душі
Ця лиш слова мораль – витвір ілюзії
Є лишньою вона в цій грі
Без образу – в подобі звіра хтиво
В екстазі падаємо в низ
Гріх – каже совість, але ліниво
Так, малюємо новий ескіз
І носимо нові в собі узори
Кольори фальшу і брехні
Життя - це гра, а ми актори
Сцена готова а сили не ті
У поцілунку скрита біль, а може
Завтра нова роль дасть тобі
Похоті тіла - а мораль що скаже –
Вона мовчатиме тихо собі
Наслідуючи юного Нерона - звіра
По лезу ножа ступаєш ти
А почуття твої – в усім зневіра
Що розриває душу на шматки
В тонах рожевих, падаючи тихо
В несамовитім екстазі – п’янить
Дурманить мить фантазії на лихо
Солодкий образ так ніжно манить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2014
Пустка душі… розклад ілюзії
На порожніх кріслах
І скінчена вже давно гра
Глядач в ролі актора
Ідучи по мокрому склі
Я відчуваю як зникну
Цей світ ілюзорності
В круговерті історії
Кожен твій крок стає
Початком чогось нового
Маски на лицях – твоя порожнеча
Що знищує душу – не давай питань
А далі? Що далі? Там за обрієм
Питання що відповіді не мають
Скоро , ще мить і піду вперед
У розчарованому житті нема
Більше що сказати і все ж …
Поїзд зникає їдучи в нікуди
І знову на публіку гра
Ще один безумний крок
І хай буде те, що має
Статися - я віддамся на
Випадок долі
Постріл у темноту ночі
Але мить проминула
І я залишивши не відповім
Сцена порожня – лише грим
В порожньому залі холодно
І час не пробачить нас….
І хай продовжується гра…
(Я хочу щоб продовжилася ця гра)
В хворій фантазії на двох
Злітаючи до неба і вниз
Падаєш на сотні пелюсток
У віртуальності – поміж богів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529094
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 10.10.2014
Останній промінь вечірнього сонця
Ховається за обрієм уже
А біль,ніяк не йде із мого серця
Автобус забирає тебе
Швидкість, а мені б повернути
Назад, хоча б іще на мить
З тобою ще хвилю побути
До тебе думка моя летить
Я намалюю тобі ніч
І залишаючи на згадку
У темноті ми віч на віч
Кохатиму тебе одну – Іванку
Я намалюю тобі день
Нових емоцій і фантазій
Я буду тільки твій
У темряві ночі незнаній
Вечірнім містом я блукаю
Торкаюся лавки де ще з тобою
Сиділи не давно у двох
Де цілувалися і билися серця
Згадую як ми по доріжці
Парком йшли, а зараз я один
Ти там далеко і хвилини ці
У темряві і забутті ночі
З сумом у тишині кімнати
Я чую голос твій у вухах…
Я хочу жити і кохати
Хоч зараз ти лише у снах …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2014
Тільки не бійся ступити крок
В цю мить вловивши тінь
Іди вперед назустріч долі
Ти в самоті - ти мій воїн
Не бійся ран – моя дитинко
Серед людей сміло ступи
Не повертайся назад
Не бійся, йди
Не чекай, не тримай, відпусти вогонь
Піднімись у небо - ти мій воїн
Дівчинко моя, з тобою в цю ніч
Подаруй любов свою мені
Серед слів, серед мук
Один не один
Ти тримаєш у руках
Нитку життя
Шаленість у душі твоїй
Тримай руку на пульсі
Очі відкрий – це твоя гра
Іди і світ тримай у руках
Розірви ланцюги серця
Вдихни вільне повітря
Не повертайся назад
Не бійся, іди
Влад Волошин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524089
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2014
Час на завжди зупинено
І танець на двох закінчено
Марні ілюзії відкинено
Більше немає сили чекати
Біль у душі зломлено
І хвилю думок приглушено
Все щ сказали - сказано
Любов каменем розтиснено
Час не на користь – чому?
Питання що постали якось
Звідки? Поклич – я прийду
Але не сила уже вернутись
Гра двох престолів сердець
Не скінчений подих – вогонь
Хтось викликає долю на герць
Хтось переступив рубікон
На почуттях – гра на кінці
Кінчика голки, по лезу ножа
Кому тепер будуть слова оці
Без початку прийшло усе до кінця
Мить що була уже пройдена
І все у цій грі змінено
Правда буває тільки одна
Серце навпіл порізано
Швидкість і дика енергія
В минулому були ці слова
У голові розбурхана оргія
Колись була інша душа
Нестримність на двох
Питання що постали якось
Ти робиш останній ковток
І кличеш долю - вернись
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2014
Я бачив знову весну
Явилась богиня мені
Її погляд у собі несу
Не знаю на яву чи у сні
Цей погляд я бачу знов
О боже, Венера вона
Це сила краси і чарів
що було зі мною
чому серце так знов
забилося – розумію
що трачу свою любов
просто лети але мені
дозволь іще раз
на тебе поглянути
ще хвилину і ти підеш
я залишуся сам
більше її не знайдеш
тихо шепоче сум
ще вилину і ти підеш
значить треба так
тільки в серці ти моїм
залишаєш знак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2014
Серед снігів самоти
Ти ніби ангел явилась мені
В останніх днях розпуки
Десь між світів – ми одні
У цьому танці безкінченності
І вічності у парку
Старих дерев (в вечір цей)
Це лише любов твоя
Що здатна в небеса
Підняти нас у вись
В безмежність снів
Це лише любов твоя
Так чиста і свята
Поверне все назад
У світ наших мрій
Це лише любов твоя
Це крик до життя
Я люблю тебе моя
Дівчинко повір
Це лише любов твоя
Це вічність ціла
Подаруй мені кохання
Час лише на двох
В темноті цієї ночі
Десь на дахах чужих домів
Під поглядом зорі
Я душею любов твою зустрів
У минулому і теперішньому
Майбутнє в тобі моє –
В серці твоїм ( дівчинко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2014
Не наче по лезу ножа ступаю
Порушуючи всі закони
Що майбутнього нема я знаю
Ми різні буття, різні ікони
І на питання своє – чому?
Лише чую тишину у вухах
Тримаю перед себе фотку
І знаю що це лише мрія
Ти не подружка мені – я знаю
Та що поробиш коли серце
Не вибирає а розум мовчить
І сам не в змозі пояснити
Але манить мене, просто манить
Пусті слова і сам я розумію
Намарно кинуті у слід
Але як поступити я не знаю
Як розбити в серці лід
Я сам дивуюся із себе
Питаючись – що ж далі
Не знаю, сподіюся пройде
Можливо, дві різні долі
Влад Волошин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2014
Був вечір і Радик маючи вільний час сидів в номері. Він дивився у вікно спостерігаючи за тим як рухаються в низу люди. Як приходять і відходять. Кудись їдуть. Кудись спішать. Хлопець взяв телефон і набрав цифри. Йшли гудки але ніхто не відповідав. Ці хвилі видавалися вічністю. Раптом на другому кінці дроту почувся жіночий голос. Це була вона – Вероніка. Як давно Радик її не чув. Він майже відвик від її голосу. Не часті дзвінки по кілька хвилин. От і все щ було тут цілих три місяці.
- Ну привіт- нарешті перебив тишу голос,- чого мовчиш?
- Це ти! Нарешті! Як я давно хотів почути! Знаєш…ти …
- Знаю Радик знаю,- якось байдуже відповіла дівчина, - я тобі дещо хотіла сказати.
- Кажи -, якось ніби не своїм голосом промовив хлопець.
- Я вагітна!
- Аа… що ? ти жартуєш!?
- Ні! Я серйозно! Радик приколи закінчилися! Я була сьогодні в лікаря! Все підтвердилося! Так що … я попала!
- Ні! Ми попали!
- Розумієш… Це не твоя дитина! І взагалі Радик краще більше не дзвони сюди! Я не хочу тебе більше чути, бачити, знати про тебе і все що пов’язане з тобою ! тебе не існує для мене!
- Зачекай! Але ж я люблю тебе! Повір я скоро повернуся і все буде добре! Потерпи ще трошки!
- Ні не буде! Радик – ти живеш собі там в своїм коконі. Ти забув як тут. Ти маєш своє життя, свою нову ідею, свій світ а я свій. У мене є інший! Так що вибач! Любчик може і не такий талановитий як ти – але він нікого так не нізащо не має як ти! Може він не такий геній як ти але винаймі він мене любить щиро! Він готовий приділити свій час мені а не книгам, друзям і писанині котра нікому не потрібна буде за кілька років. Все прощай і не згадуй мене більше!
І дзвінок було розірвано. В трубці почулися тільки короткі гудки. Хлопець був настільки прибитим що навідь до кінця не розумів що це було: сон чи справді. Біль стискав його серце. Боліло навіть не від того що сталось а від самих слів. Від тих кількох фраз що поставили хрест на їхніх відносинах. Єдине питання що так мучило : чому? Чому вона так поступила? Чи справді все втрачено?
« все -, подумав Радик, - час почав видно грати не в мою користь. Я ж любив її. Чому? Боже , за що? Ну чому?». Він не міг встати з крісла. Це було щось більше ніж просто біль. Це був просто кінець. Він був розбитий як ніколи. Все чим жив
, заради чого йшов, заради чого він тут – вже немає ніякого значення. Все що було так святе для нього враз трісло як мильна бульбашка.
Він повільно підвівся з крісла, вдягнув свою темну спортивну куртку, взяв гаманець з грошима і вийшов на коридор. Була десь без десяти хвилин восьма. Радик спустився сходами, пройшов прихожу і вийшов на двір. Ця осінь була для нього особлива. Він був самотній як ніколи. Сам, в чужій країні, без друзів, без дівчини, без майбутнього. Радимир пішов тримаючи руки в кишенях. Він довго гяляв вулицями міста. Але біль таки не стихав. В серці кололо. В горлі стояв якийсь кусок чогось. На очах появлялися час до часу сльози. Як це? Не міг ніяк заспокоїтися Радик. Питання самі лізли в голову і роздирали розум нашматки. Це був біль який не можливо описати. Біль людини котра шалено любила, мріяла, жила. А раптом все скінчено.
Десь в павутині вулиць він знайшов якийсь клуб Радик просто зайшов туди. Грала якась приємна легка музика, біля ару стояв молодий хлопець – бармен. Радик сів на крісло біля барної стойки і попросив чогось міцнішого. Скільки часу проминуло він не пам’ятає. Не пам’ятає також і те скільки він випив. Пам’ятає лише окремі обличчя що щось говорили, ставили якісь питання, просили про щось… і просто біла стіна….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515738
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.08.2014
Карти вже скинуті давно
Гра не належить вже тобі
В голову б’є червоне вино
І ти залишаєш двері відкритими
З ночі до ранку чорними,
Лякливими фарбами втілені
Ми були такими різними
А залишились… двері відкритими
Кроки в північ чути твої
Це не наші слова, не наші думки
Ми просто маскуємось
Але вони все одно – вперед чи назад
До неба і вниз – в нічній темноті
Орлиний політ, мов дикий ведмідь
Ти загнаний тур – малюєш свій світ
У безліч зірок – до неба і в низ
До неба і в низ – без часу ця мить
Ти йдеш на пролом та сили не ті
Мов осінній листок у шаленій грі
Летиш до небес і падаєш в низ
Відкинено в пам’яті історії
І тобі уже сказати нічого
Змінено усі в світі теорії
І з богами всіма покінчено
В наших серцях вогонь
Відчуй самоту серед людей
Почуття що зійшли на нуль
В мозку нема нових ідей
Кроки в північ чути твої
Це не твої слова, не твої думки
Ти просто лише існуєш
Але сенсу нема – вперед чи назад
Опір по крихті зломлено - ти один
Жар огортає тіло – це час навпаки
Чекаєш коли прийде новий день
Він розірве коло це на шматки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2014
Тонкими, вогненними пальцями
Ти направляєш стріли просто в серце
І будь – які благання є марними
Ти закриваєшся ніччю
Струнами арфи ти розрізуєш
Повітря темноти
І своїми кроками нечутними
Ти бог, ти бог біжиш
Ні, не ангел ти і не демон - знов
Розкриваєш ніч – це ти Аполлон
Ти безсмертний бог -
Ти шалений принц.
Ніжно Аполлон спалюєш мости
Крок на зустріч в день
Ти летиш у вись
Ти малюєш світ
Руйнівник сердець
Мрійник і король
В замку ти один
Олімп для богів –
Це закритий світ.
Марними обіймами ти окутуєш
Тайною вогненною запечено все
Хвилями почуттів, ілюзіями
Спорчене серце твоє.
Гарячими обіймами розрізуєш
Руйнуєш тишу ти
І своїми кроками нечутними
Ти бог, ти бог летиш
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2014
Як сніг на голову мені
З’явилась ти - дике бажання
Гарячих мук мов у вогні
Ціна безсмертного кохання
Я в маренні до тебе йду
Тобою дишу, мій не спокій
І в тишині тобі кричу
В кімнаті темній і закритій
Схід нового сонця – дарує мені
Новий день в тобі
Ми стали наче в небі ангели
Хвилини у забутті
Схід нового сонця - надію внесе
В серце якусь нову
Я прошепочу тобі - ти моя єдина
Безмежно люблю
Якийсь момент і кожен раз
Пригадую ту першу зустріч
Що стала фатальна для нас
Зустріч очей віч – на - віч
Хвилини рахую в чеканні
Ти спокушаєш і маниш
Душа тріпоче у бажанні
Ти знаєш все, мене знаєш
Влад Волошин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2014
Я знову чекаю щоб зустріти тебе
Летіти на крилах безсмертя любові
Ти маниш, ти зводиш,цілуєш мене
І нехай, забуваюсь у тобі я знову
Ще трохи, щоб бути з тобою завжди
Летить в небеса думками любов
Шлях цей з тобою хочу пройти
Змінити себе серед марень і снів
Пали вогнем, вогнем кохання із сердець
Бери мене у свій полон, ти моє сонце
Тримай мене, буду твоїм я вже
Мани в собі, піднятись в небо нам
Дай руку мені щоб летіти
Тримай, зривай, лети – і твоїм буду я
Хочеш піднятись в небо – з тобою я
Відатись, тілом до тіла це - любов
Хочу бути з тобою - це факт мого
Безмежного шаленого почуття, так
Душі що розуміються і без слів
Серця безболісний електронний чіп
Перемога на грані, крила любові
Ласкавий сон, небесний ангел мій
Фальшивих нот в тобі не бачу
Ніжний твій погляд, не земний
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2014
Нічна гроза.. холодний дощ …
Він падає… мертве місто…
Лиш спогади що залишаються від тебе
Я знав що ти підеш в цю ніч
І не кричав, не благав я небо
Щоб повернути тебе знов собі
Це страх холодної темноти в мені
Він сковує тіло цілком усе
Найкращі спогади забрала собі
І залишила в душі пустоту
Дівчинка з таксі – мій привид страху
У сотнях облич я бачу знову тебе
Ціла ніч любові і все без обв’язку
Сказала ти – як покидала мене
Дівчинка з таксі – я згадую її знову
Таємнича нічна фея - що зникла
Розповім – а хто повірить в казку зимову
Ти так захотіла – ти так звикла
Дівчинка з таксі – наче міраж
Я бачив лише раз її
Це життя - вона принцеса ночі
І більше не знайти
Дівчинка з таксі – ніби знов
Пригадую собі образ -
Цей холодний жар зігрів
Мене він іще раз
Каплі поволі перетворюються в річку
А я зостанусь на балконі один
Просто загубивши усе так без сенсу
Шляху на зад не бачу уже я
Гримнула дверка в таксі і ти сіла
Я знав що це перший – останній раз
Тоді ти на вухо мені прошептала
Щастя лиш мить – спогади час
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2014
Він прийшов нізвідки
В червоному полумї
Його сили безмежні
В сесвітньому гаморі
Його сумний вигляд
Залякуж і манить
І безликий погляд
Душу холодить
Це не гра це не ти - це вже він в тобі
Воскресаючий демон
Це не так, вже ні, він живе в тобі
Воскресаючий демон
Кожну ніч кожен день назавжди
Він піднявшись упаде в низ
Ти побачиш лише чиїсь сліди
На снігуі, в вечір цей
Він підняв усе
Розірвав на часті
Це його серце
Зникле в марноті
Із собою несе
Він розруху і смерть
Його правило це
Усе що бул до – забуть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2014