| Сторінки (7/602): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Так чекаю вашу маму радісно!
За порогом піднесу їй свіжий хліб і сіль.
І зустріну почестями, як весну.
(А вона на мене зирка, як на шубу – міль).
Що не вмію готувати, думає,
Наминаючи вареники (штук, мабуть, сто).
А розмова протікає струменем.
(Ох, мене ще не допитував отак ніхто).
Придивляється до мене крізь лупу
І жалкує, мабуть, - не купила мікроскоп.
Хоче взнати річ, напевно, ось яку –
Чи не маю я хвоста, чи може, я циклоп?
Поцілую вашу маму й обійму.
Якимсь боком ваша мама – і моя.
Обираю мир в сім”ї, а не війну,
Хоч любитиму її, та краще вже – здаля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380040
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 24.11.2012
Як першого променю сонця,
Як подиху свіжого вітру,
Чи свіжості хвилі морської,
Чекаю я слова твого.
Думки мої легкі, мов птахи,
І ти їх із вітром почуєш,
Їх хвилі тобі наспівають,
Володарю серця мого.
Тобі я на груди приляжу,
Бо музику хочу почути
Чарівного стукоту серця –
Найкращий у світі концерт.
Слідами по травам яскравим,
Володарю мій ясноокий,
Твоїми я піду до щастя,
Яким володію тепер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2012
Сиди й чекай ти милості султана,
Коли прийде й погладить раптом по щоці…
Бриньчать із золота браслети на руці.
Що ті зап”ястки? Не любов – омана!
Мій милий глянув он кудись наліво,
І серце стискує нестерпний гострий біль.
Я не віддам тебе нікому, ти ж повір!
І не гадай, мов ти такий сміливий,
Щоб зловживати тим, що я терпіла
Ці погляди на інших. Ти ж бо не султан!
А я – не з тих терплячих бранок – Роксолан,
Яких в гаремах лиш силенна-сила.
То ж начувайся! Видеру останнє
Твоє волосся, як із грядки – стиглі гарбузи.
Люблю тебе шалено, ніби мишка – сир.
Іди ж до мене, милий мій султане!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378103
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.11.2012
Чорні хмари вкрили серце.
Туга горло стиснула кліщами.
Ти постій зі мною в черзі
До тих янголів, що поруч з нами.
То ж - із неба охорона.
Чують голос дум моїх тремтливих.
І мені не заборонять
Янголів чекати, ніби зливи.
Хочу чути спів пташиний.
Та виття лунає з лісу вовче –
З голоду ковтають слину,
І палають в темряві їх очі.
Янголи ввімкнули світло
В зоряному небі за шляхами,
Де слідів твоїх не видно,
І стежки порОсли реп”яхами.
Ти мій біль почуєш, може,
Що кричить полохано совою.
Янголи ось – насторожі.
Я їх світлом рани в серці гою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2012
А їй вже – двадцять. Весело так, гарно.
Попереду багато є чого, кого…
Навчалася життю. І зовсім не бездарно
Роки її ішли. Палав снаги вогонь.
Пробралися так незамітно тридцять.
То й не оговталася – десять років – шасть!
Життя ще – квітка, так, як і годиться,
Коли круг тебе коло різнобарвних щасть.
Колись здавалося - як стукне сорок,
Вона, трухлява, вся розвалиться на пил.
Та з тридцяти ступила кілька кроків,
І ніби очі їй хтось враз відтак відкрив,
Що пів життя пройшло. Вона й не знала,
Як може бути: сорок років – лише мить.
Вона ж той час чомусь не цінувала
І вже почула, як щось вдалині гримить.
А п”ятдесят і шістдесят – не старість.
Ще весело. Та в попереку щось стріля.
Щодня шукає хоч маленьку радість –
Потішитися ( мо”, в останнє? ), як маля.
Вісімдесят. Сказати просто смішно,
Та ноги ледве носять. От прийшла біда.
Не хоче радощів шукати більше.
Якийсь вареник… А колись була – козак!
Ось їй вже дев”яносто. Прощавайте.
Давно вже чула – хтось косу свою гострить…
Тепер сидить десь на пухкенькій хмарці.
Внизу її подоба з мармуру стоїть.
І жити буде довго ця потвора.
За що? Вона ж – без пам”яті і без душі…
Хоч тисячі років пройдуть надворі.
І пролетять мільйони раз стрімкі стрижі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377884
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2012
_
Хатка бегемотика знаходиться біля самісінької річки. В її дзеркальній поверхні відбивається усміхнене сонечко. На березі стоять пальми, вони заглядають у воду і милуються собою, гадаючи, що вони вельми ошатні. А посеред річечки ростуть водяні лілеї - білі та рожеві.
Одного разу у бегемотика був день народження. До нього прийшли його друзі - жирафчик, слоненя, тигреня і маленьке жабенятко. Вони підійшли до хатки, слоненя посмикало хоботом за мотузочку. У хатці задзеленькало, почулося човгання капців. Двері відчинилися, з’явилася голова тітоньки бегемотихи, а потім і вона сама ледь просунулася в двері.
- Як гарно, що ви всі прийшли! - вигукнула тітонька бегемотиха. - Любі, проходьте, іменинник вже чекає на вас.
Всі зайшли до кімнати. Посеред стояв бегемотик і весело підстрибував. Йому дуже подобалось, коли в нього був день народження. Адже в цей день стільки буває подарунків!
Разом з бегемотиком підстрибували в шафі стакани і чашки, а скляна люстра на стелі хилиталася туди- сюди і дзеленькотіла.
- Давайте сюди подарунки! - вигукнув бегемотик, побачивши своїх друзів.
- Так негарно, бегемотику, - сказала тітонька бегемотиха.
- Вітаю тебе, бегемотику, - мовив жирафчик і додав : - І ще…вітаю!, - віддав подарунок і, засоромившись свого недоладного поздоровлення, заховав голову за шафу.
- Ой, мамо, сливи, я їх так люблю! - зрадів бегемотик і відразу ж почав ласувати сливами.
- Так негарно, бегемотику, - сказала тітонька бегемотиха і поклала сливи на стіл.
- Вітаємо тебе теж, - сказали інші звірята і віддали бегемотику подарунки.
То були гарні подарунки - солодкі пухнасті тістечка, цукерки в яскравих обкладинках і ще кольорові олівці.
Тітонька бегемотиха, подякувавши друзям замість невихованого маленького бегемотика, склала все на столі і сказала:
- А тепер, любі мої дітоньки, ходімо, я вам увімкну телевізора. Там якраз буде мультфільм. Я тим часом допечу пиріг і покличу вас всіх до столу.
Малюки залюбки повсідалися біля телевізора і заходилися їсти сливи. Всі складали кісточки у паперові торбинки, а бегемотику ліньки було ворушитися. Тому він кидав кісточки під крісло.
- Так негарно, бегемотику, - сказала тітонька бегемотиха і пішла витягати пирога з печі.
Коли закінчився мультфільм, тітонька бегемотиха вимкнула телевізора і мовила: - Пиріг вже на столі. Ану, гайда всі до столу! А де ж це дівся бегемотик?
І справді, бегемотика в кімнаті не було.
- Бегемотику, де ти, любий синочку? - гукнула тітонька бегемотиха.
- Бегемотику, відгукнися, - шукали товариша малюки.
З їдальні тим часом почулося голосне плямкання і шарудіння.
Всі попрямували до їдальні і побачили ось що. На столі сидів бегемотик і на кого він був схожий! І на голові, і на ногах у нього були крем і повидло з тістечок, плями шоколаду так і вкривали його всього. А навкруги - і на столі, і на підлозі, - що там робилося, жах! Ніби пролетів
ураган: валялися купи обгорток від цукерок, крихти, кісточки від слив, блищали калюжі компоту.
- Ой бегемотику, що ж ти наробив! - здивувалися всі.
- Так негарно, бегемотику! - в розпачі вигукнула тітонька бегемотиха.
Та що ж робити, подарунки всі бегемотик з’їв, пирога теж немає, залишилися лиш кольорові олівці.
А сам бегемотик улігся на столі, стогне й каже, що йому болить животик.
Тітонька бегемотиха сказала:
- А ну-мо, любі мої, біжіть та покличте лікаря, а я піду і тим часом спечу ще одного пирога. Треба ж вас всіх почастувати.
Пішли друзі до лікаря.
- Що вам, дітки, хтось захворів? У когось болить горло? - вигукнув лікар і схопив ложечку. А потім узяв стільчика, поставив біля жирафчика і виліз на стільчика.
- Скажи: “А-а-а”, - каже лікар жирафчику.
- А-а-а не я, а він, - забелькотів малий.
І друзі закричали всі разом:
- Так, болить1
- Бегемотик, ой-ой-ой!
- Там у нього1
- Еге, животик!
- Ні, - каже лікар, - так нічого не розбереш. Хай скаже хтось один, що ж трапилось?
Жабенятко стрибнуло на стільчика і розповіло лікарю, як все трапилось:
- Наш маленький бегемотик
Має неслухняний ротик.
Ротик той все їсть та їсть,
Аж бере на нього злість.
Бегемотик їв і їв,
Стільки з’їв, що аж упрів.
Плаче бідний бегемотик,
Бо болить йому животик.
Тоді лікар узяв свою лікарняну валізу, і всі разом пішли до хатки на березі річки.
Їх чекала схвильована тітонька бегемотиха.
- Ясно, - сказав лікар, побачивши бегемотика і те, що лишилося від подарунків та іменинного пирога.
- Візьми, бегемотику, і випий ось ці гіркі ліки. Інакше ти не видужаєш.
Ще лікар поклав бегемотику на животика лід. А тітоньці бегемотисі сказав:
- Три дні вашому синочку не слід їсти ані шоколаду, ані крему. Лише салат.
- Пхе, салат, - образився бегемотик. - Нехай його їсть хтось інший. А я люблю тістечка!
- Так негарно, бегемотику, - сказала тітонька бегемотиха і накрила свого синочка ковдрою.
А жабенятко, слоненя, тигреня і жирафчик, а також тітонька бегемо-тиха з лікарем заходилися куштувати дуже смачний солодкий іменинний пиріг.
Бегемотик лежав під ковдрою із льодом на животі і дивувався, що йому зараз чомусь геть зовсім і не хочеться іменинного пирога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2012
Пройшли дощі, і річка під вікном
Ревла, як п”ять бурхливих водоспадів.
А ми пробіглися хистким містком,
Стихія бушувала, а ми – й раді.
Десятки потічків - тонких цимбал
Стікали поміж трав, поміж каміння.
Неначе в лісі хтось на скрипці грав, -
Величної природи повеління.
Вночі ревів ведмідь десь на горі,
Й собаки біснувалися від злості.
Й не спалося зовсім в нічній порі.
Та місяць усміхавсь у високості.
А ліс звучав. То грав дзвінкий оркестр
З дерев і трав, із сов, мишей і білок.
Раптово день погас. І знов воскрес
На полонинах, у тумані білім,
Що сонні заховав вершечки гір
В примарному прозорому серпанку.
Я не підозрівала до сих пір,
Як гарно прокидатись в горах ранком.
Побігти до дзвінкого джерела
Й попити там живильної водиці.
Літати, ніби маєш два крила.
І привітатись з лісом, як годиться.
«Ти повертайся» - ліс мені гукав,
І шепотіли щось стрункі смереки.
Я обіцяю. Вам – моя рука.
Ще повернуся, близько чи далеко
Від вас я буду.
Ту красу
Дарунком в серці я несу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2012
Твої рідненькі очі - колись, як небо, сині,
Тепер – осіннє небо, і вицвіле, і сіре.
В волоссі поселився сумний зимовий іній.
А руки утомились, які в дитинстві гріли.
Колись – ясна красуня, вже постаріла мама.
Пройшли роки – злетіли, мов хмари над шляхами.
Де ті роки? Як сплИвли? Не відати – не знати.
Тепер перегорнУто сторінок так багато…
Пробач, моя маленька, не завжди я уважна.
Коли хворієш, мама, мені так тяжко – страшно.
Пробач, якщо забуду на ніч поцілувати.
Я обіцяю, ненько, тобою піклуватись.
Нехай, моя рідненька, не повняться сльозами
Твої прекрасні очі. Не владні над роками
Ні я, ні ти, ні Сонце. Та зможу я зігріти
Всім серцем милі руки, що найніжніші в світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376760
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.11.2012
З анекдоту:
Якщо ви в лісі здибались з ведмедем,
То відбиватиметесь мокрими штаньми.
Спитаєте: - То де ж їх взяти треба?
Та будуть. Точно. Цим не переймайтесь ви.
З життя:
Сидів в Карпатах дядько з сином
В кущах й збирав в відро малину.
А поряд ще хтось голосно сопів.
Ось дядько закурити захотів.
Й сказав: «Сусіде, дай мені цигарку».
Як глянув на «сусіда», стало жарко, -
Ведмежа морда вирячила очі.
І дядько зрозумів, - курити вже не хоче.
Та з переляку – хрясь! по голові
Ведмедя він відром. Той по траві,
Як олень, хутко поскакав
І щез серед дерев. Ото злякав
Той дядько бідненьку звірюшку.
Малину – на компот, штани – на сушку.
Ведмедю ж довго буде снитись,
Як він малинкою хотів був підкріпитись.
(байку розповів мені місцевий житель)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376753
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 10.11.2012
(Игры с омонимами.
Омо́нимы (др.-греч. ὁμός — одинаковый + ὄνομα — имя) —
разные по значению, но одинаковые по звучанию и написанию
единицы языка (слова, морфемы и др.). )
Мы взяли рюкзаки – и /по машинам/!
А ты, наш серый город, /помаши нам/.
Мы – на природу. Дома, /пока лечимся/
Лекарствами, мы точно /покалечимся/!
И вот мы, пожелав себе /удачи/,
Приехали, собравшись все /у дачи/.
Из-под ноги вдруг выполз /уж/,
Откуда взялся он, не знаю /уж/.
Такая красота! Природе – наша /ода/.
/О да/! Сегодня здесь - прекрасная погода.
/За бором/ солнце всходит. И вставать – не лень.
А за /забором/ расцвела для нас сирень.
К тому же, вдруг жена на день рожденья /норку/ захотела.
Копаю /норку/ в огороде целый день. Приятно – и для дела.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376589
рубрика: Поезія, Прибаутка
дата поступления 09.11.2012
Відпочивали ми родиною в Карпатах.
І різних див там надивилися багато –
Гірськії ріки та смереки над дахами,
І буйні зарості оману берегами.
Та нам чудес здалося тих уже замало.
Бо нас Говерла дуже кликала й гукала.
І ми пішли. Чотири кілометри вгору!
В задусі лізла я у простір неозорий.
Та все ж я виповзла, звичайно, на Говерлу,
Хоча здавалося, що я уже померла.
Що моє серце розірвалось, й під кущами
Розкидані були від нього лише плями.
Туди я лізла і повзла вже на карачках.
Мені здавалося – оглухла і незряча.
Обабіч стежки я чіплялась за каміння,
В колінах стримуючи скрегіт і тремтіння.
Коли вже видерлася, бачу – рідна мати!
Немає слів, щоб про красу ту розказати.
Навкруг розкинулись величні горді гори,
Які від люду вимагають і покори,
І дисципліни, і пошани, і любові.
І кличуть знову нас до себе пишні гори.
Якщо лишилася живою, слава Богу,
Наступним літом готуватимусь в дорогу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376547
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.11.2012
Прийду до тебе дощиком осіннім,
Сумним, ще теплим, ніжним, не рясним.
Коли відпочивають мокрі тіні,
Що бачать сонячні недавні сни.
Я хочу бути трішечки смішною,
Турботливою, ніби бджілка. Що ж,
Ти вибереш мене! Мене. Зі мною
Ти будеш слухати осінній дощ.
Від смутку щоб не плакала, - жаліла,
Що день сьогоднішній уже минув, -
Його незрима невідома сила
Десь повела у вічності канву.
Я хочу обійняти землю, хмари,
Їх не дістати. Поки. Поки крил
Не відростила. Звуками гітари
Нас срібний дощ, як шатами, накрив.
З соленими слізьми та сіль виходить,
Що рани роз”ятрила майже вщент.
Чекати більш не буду непогоди.
Тепер у неї я вже диригент.
А «Прощавай» - згубилося в століттях.
І сліду не лишилось на землі.
І в дуба найстарішого у вітті
Знов заспівають ніччю солов”ї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376333
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2012
_
Музыка и исполнение Александра Сычева,
Заслуженного артиста Украины
Развеяв кленовые листья по парку,
Порывистый ветер, ероша листву,
Рассеял луч солнца. – И ярко, и жарко
Опавшие листья легли на траву.
А ветер умчал, непоседа, за Солнцем.
И Солнце перинами из облаков
Укрылось, чтоб утром прохладой с колодца
Умыть свет космических странных миров.
Припев:
А ты в мои сны возвращаешься снова.
И свет твоих глаз – вновь со мной, вновь – живой,
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
А ночью листва тихо – тихо шуршала.
Там ночью бродили неспешные сны,
Тот – с радостью сон, тот – с корзиной печали.
Но их выбирать мы, увы, не вольны.
Припев:
А ты в мои сны возвращаешься снова.
И свет твоих глаз – вновь со мной, вновь – живой,
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
По лучику Месяца слуги Морфея,
Неспешные сны, в память прыгают вновь.
По призрачным там я гуляю аллеям,
По кромке неспешных и ласковых снов.
Припев:
А ты в мои сны возвращаешься снова.
И свет твоих глаз – вновь со мной, вновь – живой,
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
А ты в мои сны возвращаешься снова.
И свет твоих глаз – вновь со мной, вновь – живой,
Важнее забытого давнего слова,
Которое нас разлучило с тобой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376061
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 07.11.2012
Не тікайте від проблем,
подивіться їм у вічі,
Щоб не канули вони
у пусту й холодну вічність.
Можна видумати світ,
де рішається все просто –
Без зусиль і нервів, без
рішень зважених дорослих.
Все одно вони прийдуть,
виповзуть із павутини,
І за шию вхоплять із
почуттям вини – провини,
Поки ще малі вони,
не вирощуйте, як квіти.
Хай не заважають вам
радісно й щасливо жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375845
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.11.2012
Вона пішла. А він лишивсь із тою, з нею,
У кого закохався, думав він, душею,
З якою поряд він впадав в любовний транс.
Це ніби доленька зробила реверанс.
Ті очі поряд – молоді, такі пригожі
Ще нещодавно, та… Втрутились вражі гроші.
І блиск в очах – не від кохання, від грошей.
Він вже лякався хтивості отих очей.
Вона… Ні, не пропала, дерлася крізь хащі.
Скрізь лихо ляскали зубами хижі пащі.
І борсалася у багні зовсім одна.
Не знала, в чому ж тут була її вина?
А він прийде, коли згадає тепле тіло
І дотики руки. Торкаються несміло
Її гарячі губи… Це ж було, було…
Чи це любов пройшла, чи тут кували зло?
А він прийде тоді, коли йому погано,
Й коханка не подасть у постіль каву рано.
Коли їй хочеться іти до молодих,
І в вірності всі клятви танули, як сніг.
Прийде. Та вже вона не схоче
Дивитися в брехливі очі.
Хоч, мабуть, це зовсім не гречно,-
Нехай сидить і далі в гречці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2012
Я тебе відпускаю – губами, руками,
А сліди твої стерла з підлоги.
І ті квіти, що ти дарував, вже зів”яли.
Не проситиму, ні, допомоги.
Ще наївно тобі прихилити хотіла
Неба край. Та я знов помилилась.
Мені втримати край той, тендітній, несила.
І його, як тебе, відпустила.
За вікном у холодне встромилася небо,
Зачепившись за хмари гілками,
В тихім відчаю яблуня. Їй вже не треба
Листя всохлого. – СплИвло з дощами.
Я тебе відпустила, як яблуня – літо.
Чимсь на неї тим відчаєм схожа.
Все водою, секундами, пам”яттю змито.
Відпустити лиш серцем не можу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2012
А девушки о принце так мечтают!
Чтоб на коне. Да можно без коня.
Потом же почему-то забывают,
Что это – принц! И от души бранят
За то, что возлежит он на диване,
Не пашет, как рабочий, крестьянин.
Так жены вместо каждодневной брани
Должны носить с ним, принцем, паланкин*!
*ПАЛАНКИ́Н. На Востоке: средство передвижения
в виде укреплённого на длинных шестах крытого кресла или ложа,
переносимого носильщиками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375178
рубрика: Поезія,
дата поступления 03.11.2012
І знов до нас прийшли магнітні бурі.
У голову ударило, що аж!
Це притаманно Сонячній натурі –
Такий створити дивний антураж.
А дивишся – так мило в тій короні
Вирують спалахи – як феєрверк!
А в мене вже скрутило бідні скроні,
І тиск гайнув пташиною наверх.
Вже помираю! – Ось майнула думка, -
Тож прощавай, мій милий білий світ! –
Стає печально, в серці – й туга, й мука.
Коли взнаЮ – то з космосу привіт.
Вже не вмираю! В рота я таблетку
Одну і другу кинула. Лежу.
Ну що ж, корону Сонячну далеку
Я розумію, ось що вам скажу.
Всі королеви, і земні, й космічні –
Примхливі дами, вередливі теж.
Ніхто тих примх, мабуть, не перелічить,
У коронованих вони – без меж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375144
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.11.2012
Прокинулась сьогодні рано –
А гола липа заглядає у вікно.
Ще ввечері була у листя вбрана, -
Від сорому тремтить сьогодні. Дно
Задощене замряченого неба,
Геть непрозорого і сірого, як тінь,
Висить над містом. Відчуваю, треба
Поспати ще, бо геть вставати лінь.
От як ведмідь, до весноньки б заснуть.
Так хочеться всю зиму тихо спати,
Біда - зовсім, ні крихти не несуть
Грошей мені чомусь (чому?) до хати.
Та липа роздяглась, я – навпаки,
Нап”ялила щонайтеплішу куртку,
Бо мокрий холод дався навзнаки.
І ходжу, схожа на печальну курку.
Ця мряка й сирість – хай йому вже грець.
Листву ганяє вітер зашкарублу.
Заміню скоро просто, як песець,
Ту куртку на зимову теплу шубу.
І зароблятиму на прожиття.
Я ж – не їжак, щоб спати, й це – на краще.
Все. Написала. І піду відтак.
Не "світить" чомсь життя мені ледаще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374994
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.11.2012
А Хеловін – це свято, другий Новий рік?
Чи це – не те, що любиш і до чого звик?
Звідкіль прийшов цей звичай, що це? Річ у тім,
Що свято нечисті прийшло до нас у дім.
Тут дуже весело – гарбуз такий зубатий,
Що може крізь дірки світитись і моргати.
Під шкіркою – свіча, і ніччю – страшно.
(А з серединки завтра мама зварить кашу).
Ось частування – на тарілці, прошу, очі,
Що вирвані (з яєць вони), не хочеш?
А ось рука (запечений в духовці фарш).
З”їв очі й руку – розважатись кроком марш!
І веселитись до упаду з гарбузами,
Із муміями, різними жахами,
Із привидами, - тут таких багато.
Мабуть, потрібно людям трохи більше свята?
Чи, може, знати – за межею ще нам не кінець,
І після смерті нас не зовсім вхопить грець?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374761
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 01.11.2012
Ее сомненья рвали на куски и душу ДРАЛИ.
Перед спектаклем ей подруги ВРАЛИ,
Что лучшая она из балерин. И эти ВРАКИ
Едва не довели подружек тех до ДРАКИ.
Везение ДРАКОном пролетело. ДРАМОй
(Как думала она, бесславной самой)
Закончился печальный тот спектакль.
Ах, ДРАМА! Что же здесь пошло не так?
Вмешалась ПРАМА*. Ведь ПРИМА – балерина ожидала
Аплодисментов – ПРИЗА благодарного из зала.
Успех СЛИЗАл непрошенный жестокий рок.
И капнула СЛЕЗА. Ее не уберег
Цветочек – талисман, что СРЕЗАл ей любимый.
И ГРЕЗА умерла. ГРОЗА промчалась мимо.
Поэзия ушла. Осталась только ПРОЗА.
Все ПРОДАно шутам. Труды ее и слезы
Напрасны. ПРОВАлилось счастье в ночь.
Сгорело, как ДРОВА. И некому помочь…
И балерина всхлипнула, издав протяжный стон.
Глаза открыла – солнце. И цветы. И это был лишь сон!
*ПРАМА - йогический подход к достижению всестороннего
баланса в физической, психической и духовной сферах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374523
рубрика: Поезія, Співомовка
дата поступления 31.10.2012
А наглые ГРАЧИ орали на заборе,
А пьяные ВРАЧИ приехали на «Скорой».
Врачи теперь – ВРАГИ, лечить для них – табу.
Напившись вволю БРАГИ, уселись на трубу
(А брагу у соседа сегодня утром БРАЛИ)
И день весь напролет с грачами глотки ДРАЛИ.
А ну его, еДВА ЛИ
Грачи с врачами знали,
Что мы здесь написали!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374413
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 30.10.2012
_
/Отцвели уж давно хризантемы в саду.../
Відцвіли хризантеми й жоржини в саду,
А ромашки із мальвами – то й поготів…
Вже теплА дивних барв я в саду не знайду,
Бо осінній дзвенить напівзмерзлий мотив.
І до кого молилася вишня сумна,
Тонкі віти здіймаючи в синь, догори?
Чом під небом похмурим застигла вона,
І чи сльози блищать на пошерхлій корі?
Може, згадує давню веселу весну
І віночок весільний із білих зірок?
Може, думає: - Холодно,скоро засну.
До зими залишився один лише крок.
Сохнуть вИшневі сльози під вітром гучним.
А в калюжі корабликом плава листок.
Хмарка легка пливла спершу поряд із ним, -
Щезла, вгрузнувши в берега жовтий пісок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373654
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.10.2012
Из детской песенки сегодня я сорока:
На улице я наколола дров.
Воды с колодца натаскала много.
И подоила пять своих коров.
Потом сварила щи, компот и кашу.
Уборку в доме сделала «на пять».
И, кашей накормив детишек наших,
Задумалась: - А этому давать?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373417
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.10.2012
Пять лет за руль машины не садилась.
И вот я еду! Руки – на руле.
Водители мне фарами мигают,
По встречной мне дорогу уступают,
Кричат из окон что есть силы. –
Наверное, соскучились по мне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373415
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 26.10.2012
Я – пирожок, и пончик, и булочка с вареньем,
Еще – с халвой, изюмом, конечно, с курагой.
И в зеркале любуюсь с немым я умиленьем
Собой, прекрасной леди, невиданной такой.
Я – доброта в полтонны, ну, может быть, чуть меньше.
Вторая половина – веселье, радость, смех.
Кем создана такая – Создателем иль лешим?
Не для страданья, точно, - для сладостных утех.
Садилась регулярно на разные диеты,
Где то – не ешь, не кушай, то – не глотай, не пей.
Но злые килограммы плевали на советы
С собою приводили все новеньких друзей.
Но вовсе все не плохо. В салоне красотищи
Я трачу гривен триста. Прошу у мужа. Он
Так посмотрел пристально и «отстегнул» пол тыщи…
А меньше на полтонны давать и не резон.
Хоть головой крутила налево и направо,
Когда перед собою я видела еду,
Хоть дома не готовлю (или почти, ну, право),
В гостях же наедаюсь (туда иду, иду).
Все, больше не худею. Сейчас, по крайней мере,
А как худеть? – С подружкой хотим мы кушать торт.
Начну я в понедельник! Себе я верю, верю.
Пусть в сотый понедельник… (Иду я на рекорд).
PS. Это - просто шуточный стих, не обо мне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373196
рубрика: Поезія,
дата поступления 25.10.2012
Будто зебра, полосатый,
Будто бочка, я пузатый,
Сочный, сладкий, будто мед.
Кто меня здесь назовет?
Очень я хорош на вкус,
Потому, что я - … (арбуз).
Вырос я на тонкой ножке,
Сосед редьки и картошки.
На зеленой спал подушке,
Рос я рядышком с петрушкой.
И в тарелке с давних пор
Друг мой лучший – помидор.
И в салате кто мне друг? –
Перец и капуста, лук.
Я – зеленый молодец,
Крепкий, сочный … (огурец).
Без меня так даже борщ
И на борщ-то не похож.
Любят меня жарить в жире,
Есть вареной и в мундире.
Поразмыслите немножко,
Кто я? – Правильно, … (картошка).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372981
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.10.2012
Я – в осені в полоні.
У мене на долоні
Метелик розімлілий
Натруджені склав крила.
Гуляю я обійстям
І притуляю листя
До щік. Вони пашіють.
А очі твої мріють.
Ці очі – як ожини,
Не стануть же чужими?
Не захолонуть раптом,
Не розлетяться прахом
Ці почуття пристрасні,
Мов ті дощі невчасні?
Я – в осені в полоні.
І китиці червоні
Насипала калина,
А пахне так полинно,
Так пахне хризантемно!
Ця осінь знає, певно,
Мою любов шалену.
І тільки листя клена
Жовтіють, мов знамена.
Й непрохано скраплена
Моя сльоза солена…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2012
Жовті хризантеми в вазі з кришталю
Сяють, ніби сонця милі у раю.
Бо у цьому краї не бува розлук,
Не буває зради і холодних рук.
Бо тут – ясні очі, лагідні такі,
Як смарагди, сяють, осявають дні.
І встаєш у щасті, і лягаєш – теж,
Знаючи, що завтра – доброта без меж.
Знаєш, на прохання тут не скажуть: «Ні».
Поцілують ніжно рученьки мені.
Прошепочуть: «Мама, я тебе люблю».
І за нього Бога ревно я молю:
«Дай йому здоров”я, дай йому добра,
Хай його щаслива доля обира,
І його кохання ніжне розцвіте».
Буду я молитись всім святим за те.
Жовті хризантеми син мені приніс.
Сонечок маленьких в вазі – цілий ліс.
Знаю, що від серця, милий ангел мій,
Що прийшов до мене із країни мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372759
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.10.2012
Не плач, прощаючись навіки з тим,
Що вже пішло в минуле, на віки.
Бо сльози – то вода, а сум – лиш дим,
Ще не збережений нічим, ніким.
І втомишся нести крізь глупу ніч
Огарок свічі, що недогоріла
В твоїх руках. І холод рідких стріч
Не розтопила, бо не мала сили.
Не мала сили сонця, щоб долонь,
Застиглих в камінь, розрівняти страх.
Хоча недавно ще палав вогонь,
Згубивсь у недосяжних десь світах.
Не плач. І прожени старий той сон.
І відпусти. Чекати див не варто.
Чи ж Місяць з сонцем сяють в унісон?
А зорі полохливі ось на варті, -
І світять із минулого, з віків…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2012
Не ПОРЯД я з тобою, це невтішно.
Мені твоїх ПОРАД не вистача.
Людських ПОРІД круг мене стільки! Грішна,
Дивлюсь на цей ПАРАД, як у квача,
Я граю душами. НАРАД побільше, -
Й мене навчать і приструнять, мабуть.
Куплю НАРЯД святковий. Свого вірша
Я прочитаю зараз вам, і тут!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372524
рубрика: Поезія, Співомовка
дата поступления 22.10.2012
Я вранці написала тобі вірша.
Що можу я зробити зараз більше?
Такий холодно – зимній віє вітер.
Я змерзла. Де і як тебе зустріти?
Твоє вікно від мене так далеко,
Як зараз, в жовтні, журавлиний клекіт.
Дорога вкрита змерзлими грудками.
Дорога пролягає не між нами.
В моє вікно рука твоя не стука.
Не розумію. Дивно все. Розлука
Влетіла стрімко ластівкою в двері.
Непрохана, некликана химера.
І почуття – замерзлі і чужії.
Лиш по дорозі дикий вітер віє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2012
Співати в ванній – це так класно!
На сцену ж поки не беруть. Ну, то й нехай.
А слухачі – мочалки. З часом
Співати можу вийти і за ванни край.
Затято я співаю, й ноти
Разом із піни бульками летять, легкі.
Мочалки – в шоці (я й не проти).
І квіти сипляться, відклеївшись зі стін.
А голос мій іде луною
Під стелю й далі, трубами, увись.
Я – зірка! Успіх цей – зі мною.
Заплющу очі й ніби я лечу, дивись.
Який же голос! Та сусіди
Мене не розуміють зовсім і кричать: -
Ей, досить, перестаньте вити
(Хтось ріже вас?), галасувати й верещать!
Вони не розуміються в мистецтві,
Ці недалекі люди, жаль мені. Дарма,
Співатиму я знов, всім серцем!
Лиш згодом. Щось води гарячої нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372392
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.10.2012
Буває, уночі, коли не спиться,
Й болять укуси комарів і ворогів,
Коли в руках щезає та синиця,
Що чОмусь маю замість гордих журавлів,
Коли, бува, за лІта, ясної погоди,
Й не помічаєш радощів хмільних дощів,
«Втомилась жити», - в голову приходить,
І не чекаєш те, що так в житті хотів.
Я ще не встигла, начебто, спіткнутись,
Та часто холод уплітався у тепло.
Нікому не лила, пила ж отруту
Із рук коханих. Хай. Воно уже пройшло.
Чому ж втомилась жити, милий Боже?
На ранок сором обіймає, гострий сум.
Я знаю, що нечесно і не гоже
Приреченість впускати в душу сивих дум.
Бо, мабуть, знаю, схиблю – і пропало…
Не зможу повернути, що в пісок пішло.
Навіщо віддавала на поталу
Свого сердечка щирість? Відданість – на зло?
Ось кажуть, що життя – смугаста зебра.
Піду шукати край, де вишні білий цвіт
Ті чорні смуги зафарбує в небо.
Відчути пульс життя у трепетній руці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372241
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.10.2012
Леліють лякливі лелеки лілеї,
Лебідкою лине лімб*- липень, лестун.
Лущилися липи легенькі літайки,
Ліниво, ледь-ледь лупотячи, летять.
Літепло линУло! Лий, лий, літо-літо.
Люцерна лямує** люстерно лани.
Ласкаво, лакрично левадою линуть,
Любовно лікують льняні, лісові,
Любисткові ложе - лужки люпинові,
Литаврові, лЮтневі, любі, лункі.
*лімб – місце перебування душ, що не попали в рай;
**лямувати – обрамлювати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372195
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 20.10.2012
Бросим прыгалки, скакалки,
Поиграем в заменялки.
Будем буквы заменять,
Новые слова искать.
Мы начнем со слова «МОШКА».
Насекомое хоть мелко,
Да кусает больно, метко.
Мы на «эс» заменим «эм» –
Слово новое совсем
Получилось – слово «СОШКА».
Мы на сошку для удобства
Ставим фотоаппарат.
Чуть умения, упорства –
Фото сделать каждый рад.
Буква «эс» ушла теперь,
Буква «ка» заходит в дверь.
Кто мурлычет на крылечке,
Умывается на печке?
Это, верно, Мурка, КОШКА.
Ну, а дальше, не спеша
«же» поставим вместо «ша».
Уж в лесу когда линяет,
Кожу старую меняет.
Уж уполз, осталась КОЖКА.
А теперь пойдем в лесок,
Захватив свой туесок.
«Ка» положим мы в корзинку
И заглянем под осинку.
Под осинкою – листок,
Под листом – боровичок.
У гриба под шляпкой – НОЖКА.
Буква «эн» ушла совсем,
Помахав платочком всем.
А сейчас бы поскорей
Съесть наваристых нам щей.
В этом нам поможет ЛОЖКА.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372078
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.10.2012
_
Ой, там у неділю на базарі
Жінки чоловіків продавали.
А як буде до ладу,
То я й свого поведу
Та й продааааааам!
У барвистому халаті
Так ходила я по хаті
І горланила щосили
Цюю пісеньку красиву.
Зауважив мені батько: -
Це загнула, доцю, хвацько.
Ти його спочатку май,
А вже потім й продавай.
То я й мала. Матір Божа!
Щось на щастя то не схоже.
Мабуть, буду продавати,
Хоча лають батько й мати.
Так старалась, продавала,
Не за гроші, хоч за сало.
Не беруть! Що за халепа?
Торгувати так нелегко.
Може, все ж комусь подарувати?
Та бажаючих знайшлося небагато.
Все ж забрали. Добрій жінці – щастя.
Я й не вірила, що це мені удасться.
Не вернеться, маю я надію,
Продавати ж зовсім не умію.
Років з двадцять десь тому назад
Брали телевізори в прокат.
Та тепер – простіше все на світі.
Не прийдеться милого десь діти.
Кілька сот “єнотів”* за годину –
Ось вам вже й поповнення в родині.
Й вибір досить заширокий,
І ніякої мороки!
*убиті єноти – умовні одиниці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371308
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.10.2012
Наш осінній вальс, чарівний вальс,
І ми – удвох, ми разом.
Наш щасливий час, натхненний час, -
Забули всі образи.
Осінь, осінь золотиста,
Листя в вихорі кружляй.
Одягай в рясне намисто
Горобини тихий гай.
Надягай червоні свити
На старезнії дуби.
Небо хмарами сповито.
Десь пливуть, не знать, куди.
Дощ, а від весни, життя весни
Ми вже пішли далеко.
Милий, поцілуй і пригорни,
Мені з тобою легко.
Зранку раптом задощило,
І на землю впав туман.
Осінь, осінь, ми просили: -
Забери хмар караван.
Та не слуха пані мила,
Дощик ще пішов рясніш.
Вітер напина вітрила
І співає голосніш.
Місяць усміхавсь. І зорепад
Таким був таємничим!
Сяє різнобарв”ям листопад
Й моє кохання вічне.
Полум”яніють жоржини,
Сонце загляда в ріку.
Пізні ягоди малини
Червоніють у садку.
Дні коротшають. Без ліку
Краплі бренькають у скло.
В осені немає віку.
Літо сумно утекло.
Наш осінній вальс, чарівний вальс,
І ми – удвох, ми разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2012
(На вірш Insolito “Ворушити минуле не слід”
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370949 )
О, як приречено шумить холодний дощ.
Розворушилося минуле в листопаді.
Любов – колишня. Вже – колишня, що ж…
Обоє твоєму приходу ми не раді.
Любов невпевнено ходила під дощем,
Із дому подалася у далекі мандри.
Колись давно палала пристрасним вогнем,
Тепер тремтячим голосом співає мантри.
Її шукати – де вона пішла тепер,
Коли на серці – не осінній, зимній холод?
І над прозорим дзеркалом сумних озер
Пожовкле листя в паніці кружля по колу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2012
***
(Друзья, это стихотворение - просто «сопроводиловка»
для необычной фотографии, которую предложу вашему
вниманию. Один из закатов, которые я наблюдаю из
окон своей квартиры. Фото называется «Дракон полетел»)
Окно моей кухни выходит в мир
Такой фантастически – классный,
Как будто Вселенная шлет в эфир
Реальности дивные краски.
И вечером каждым смотрю я сон.
Тот сон – наяву, будто песня,
Где Солнца – закат, там, где Солнца – трон,
Где образам в небе так тесно.
О, как это небо красиво! Миг –
И вновь необычные краски.
То – странный цветок, а то – Бога лик, -
Меняет Вселенная маски.
Друзья, это фото дарю я вам –
Средь туч затесался дракончик!
Из всех тех чудес вам хотя бы грамм
Позвольте послать, хоть кусочек!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370173
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 11.10.2012
«Я вже мушу іти на диван*»,-
Повідомив султанші султан.
На дивані рішило зібрання
Йти війною на ворога зрання.
***
«Я вже мушу іти на диван»,-
Повідомив дружині Іван.
Й на дивані розлігся ліниво,
П”ючи з пляшки неквАпливо пиво.
*диван – військова рада в Османській імперії
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370011
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 10.10.2012
Мене дивують ті жінки,
Які вважають, що комп”ютер –
Усі на світі женихи,
Що разом зібрані докупи.
Вона лежить собі сама
Із ноутбуком на дивані
І споглядає всі дива,
Знаходячись, мов у нірвані.
Надворі – осінь золота,
Іще нема калюж розмитих.
І ось вам істина проста
(А інших вам і не відкрити),
Що до дивану не прийде
Жених, а може, й принц не піший.
Бо він – надворі, у кафе;
Блукає парком наймилішим,
Бо цей вогненний листопад
Вкрив килимочком дивовижним
Весь світ. Отож вертай назад –
У світ із сонця, з вітром ніжним.
Бо ми так звикли до онлайн-
Знайомства, сeксу навіть, дружби,
Не виникає вже питань
До цих принад сумнівних служби,
Що зветься просто: Інтернет.
Хоч і потрібна, як водичка.
Це – не дорога, а кювет.
Не зовсім правильна ця звичка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369716
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2012
Я не люблю дожди – промозглые и злые,
Когда замерзнет все – и тело, и душа,
Когда вдруг облака, пушистые такие,
Которые плывут обычно, не спеша,
С ума сойдут и враз сольются дико в стаю,
Становятся щитом от солнечных лучей.
И осень в ноябре – холодная, чужая,
С теченьем мрачных и холодных сизых дней.
А небо над землей нависло парашютом.
Уже не разобрать, где – лужа, где – оно.
Все серо и невзрачно – день и вечер, утро…
То осени дождем написано кино.
Такая безнадежность, пустота и сырость.
На вешалке висит промокший серый плащ,
И хлюпает в туфлях. Скажите мне на милость,
Кому здесь нужен он, осенний долгий плач?
Но мы, увы, не в силах изменить природу.
Не все же только розам, маргариткам цвесть.
Такая у природы странная есть мода –
Нести о холодах нам не благую весть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369439
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.10.2012
Контральто золотого октября -
Как бархат. Тембр его – красив, глубокий.
Из оперы осенней ненароком
Он арию поет календаря.
На небе тучи – духи кораблей.
Октябрь стоит в ответственном дозоре.
Певец из оперы, закончит скоро
И полетит дорогой журавлей.
И сладостна мелодия, как сон.
И стаей бабочек воздушно – золотисто
Под ноги сыпятся резные листья.
И ветра зыбкого чуть слышен стон.
В партере – тихо. Зрители в ветвях
И слушатели в боа серых перьев
Так зачарованы! Еще не верят,
Что лето не вернуть, но в сердце – страх.
Контральто золотого октября…
А тучи все плывут под парусами.
Кивают хризантемы лепестками,
Палитру ярких красок нам даря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369184
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.10.2012
Я отпущу любовь, которая бродила
По битому стеклу, по холоду камней.
Бродила босиком и потеряла крылья.
Которая была на свете всех главней.
Я отпущу любовь. И в час свой отреченья
Я не умру, а просто ринусь в круговерть
Пространства и часов, без смысла и значенья
И без боязни в ней, в огне ее сгореть.
Вселенная, возьми бескрылую такую
Мою любовь. Возьми, дай место ей в себе.
Фломастером я ей те крылья нарисую.
С руками я стою, воздетыми в мольбе.
Где миллиарды звезд, найдется мир, бесспорно,
Мир теплый, а не дух, мираж среди планет.
Моей любви не стать безмолвной дырой черной.
Возьми туда, где жизнь, туда, где смерти нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2012
Звезда, я – преклоненный у твоего порога.
Ты не молчи, родная, и руку протяни.
Ведь я так долго шел. И тяжела дорога,
И столько мне печали встречалось на пути.
Ты – сон мой многолетний, несбывшийся и тихий.
И, пусть это банально, - далекая звезда,
Которая лучами прогонит с сердца лихо.
Пускай она – на небе, но светит мне всегда.
Но ты меня не слышишь. Согреть меня не можешь.
Лучи звезды – прозрачны, рассеяны во мгле.
И мы вдвоем с тобою, конечно, не похожи.
Ты – звездный небожитель, а я – здесь, на Земле.
И я, уставший путник, возьму свой верный посох
И снова по дороге туда, где горизонт,
Пойду. И снова – зимы. И вновь на сердце – осень.
И створки за спиною захлопнуты ворот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368759
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.10.2012
А я їхала, бігла, летіла
По секундах, хвилинах і днях,
Щоб побачить надію і віру
В твоїх сірих спокійних очах.
І багряна листва шепотіла
Щось, вглядаючись в красну зорю.
Я сказала, cказати посміла,
Як тебе я безмежно люблю.
Із-за спини троянду червону
Ти, всміхаючись ніжно, дістав.
Взяв обличчя моє у долоні,
Цілував у червоні вуста.
І всміхалась троянда та мила.
Зашарілась калина в гаю.
Я б співати-казати хотіла,
Що тебе я так палко люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2012
Ти згадай, як в Дніпрі той вінок,
Що сплели ми з кленового листя,
Десь поплив у блакитну чужу далечінь (2 р.).
А ми, юні такі (це було?),
Вдвох завзято тікали зі школи
І ховалися в липи привітную тінь (2 р.).
Осінь та, світла, юна, як ми.
Ще живе в моїй пам”яті досі,
Що, як пташка, звела в ній пухкеньке гніздо (2 р.).
І ще дотик несмілий руки
Та гарячі невпевнені губи
Залишили в ній слід, не затопче ніхто (2 р.).
Відлетіли, як сон, журавлі.
І та осінь далека на крилах
Їхніх сумно полинула в інші краї (2 р.),
Як і жовтий вінок по Дніпру,
Що втонув у крихкому тумані,
Як і погляд очей незабутніх твоїх (2 р.).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012
Згадаймо запах фруктів – який же він приємний!
Як дивно пахли вишні, такі яскраво-темні.
А яблука, а груші, - смачні, рум”яні, гарні.
Приходиш до прилавків, у ятках – різнобарв”я.
А зараз? Не багатства купити нас запросять.
На них не спокушаються навіть хижі оси.
А ж тягне та краса, ще й вабить, як цукерка.
Та обережно, досить. Це – хитра табакерка,
З якої чортик раптом вискакує й кусає.
Отак і тут. Цей запах «фруктовий» вже вражає.
Отрутою ж бо пахне, аж в носі колупає.
Хазяїн фруктів хоче великого врожаю.
І травить. Травить. Травить. Звичайно, черв”ячками
Нас більше не лякають. Та бачу, день настане,
Що ми вже, як та гусінь, поляжемо в рядочок,
Наївшись груш і сливок, чи з’ївши огірочок.
Що коїться, не знаю. Ех, схаменіться люди.
Навколо повернітесь, ви, бізнесмені «мудрі».
Ваш бізнес на здоров”ї людей - о! - процвітає.
Та проти вас самих же ця підлість повертає.
Отруєні продукти своїм рідненьким дітям
Ви не дасте, звичайно. Це – правильно і вірно.
Та знайдуться на світі такі ж кмітливі хлопці,
Що вам підсунуть гарні цукерки у коробці,
Чи ковбасу з приємним і запахом, і смаком,
В яких ви ту ж отруту отримаєте з гаком.
Травімо і травімось! Ми – люди чи не люди?
А ми – чи не хазяї? А ми – якісь приблуди?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366002
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.09.2012
Чомусь, як дзвонить давній друг,
Обов”язково щось потрібно
Старому другу. Ніби крук
Поживи запах чує вірно.
Він не питає: «Справи як?»
А як спитає, то не чує
Мої зізнання, позаяк
Його це зовсім не хвилює.
«Проблеми маю. Грошей дай.
Ти ж добра, певно, не відмовиш?»
Не відмовляю. Та печаль
Залізе в душу раптом знову.
Бо як проблеми всі мої
Душили, як п”ятсот удавів,
Порозбігались друзі ті –
У них самих – нагальні справи.
Допоможу. Завжди. І всім.
Допоможу, чим зможу, звісно.
Та хочу я передусім,
Щоб в дружбі не було затісно.
З проханнями я не піду.
Справляюся вже самотужки.
І я сама свою біду
Несу. Бо якось дружба
Для мене однобока. Суть
Її спотворена. Так сталось,
Хоч це – неправильно, мабуть.
В житті ж все склалося, як мало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365825
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.09.2012
Один – єдиний подих вітру.
Дуне – і раптом сніг іде з
Усміхнених пушинок світлих,
Весела хмарка шлях знайде.
А що ж? Ті легкі парашути
Несміло сіються дощем.
Чарівним, легким. Не забути.
І не відкинуть в серці щем.
Куди летять? – Щоб сонця чисті
На землю сіялися знов.
А їх голівки золотисті
Так сяяли, немов любов.
А поле сонць – то поле віршів.
Летять хмаринками, легкі
І незабутні, найтепліші.
Я їх читаю залюбки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2012
А осінь у місті якась недолуга.
Дрижить в атмосфері незрима напруга.
Повітря від смогу – крихке та імлисте,
Й ці атоми втоми сідають на листі.
Ставати не хоче воно золотавим
І схожим на щедру яскраву заграву.
Воно, як у кокон, скрутилося й сіре
Висить на деревах, у смутку зомліле.
А де ж той багрянець і золота колір? -
Відходить в минуле у місті поволі.
Дротів павутиння сплелося в повітрі,
Вороняче пір”я літає за вітром.
Ця осінь у місті – асфальтово-сіра.
Щезає до осені ніжна довіра,
Що містом, як лісом, вона помандрує
І різними фарбами світ розмалює.
Не хоче. Пішла десь до лісу. У простір.
Вона – пані горда. Уваги не просить.
І в місті дерева оголені віттям
Хитають, шепочучи млосно щось вітру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365319
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.09.2012
На склоне отлогом, под сенью деревьев,
Где духи лесные блаженны, как сны,
Там все было так же, все без изменений
Столетья, века – лес, ручьи, валуны.
А горы бурчали сосновым наречьем
И мятою пахли, цвели чабрецом.
И ухало в ветках таинственно нечто
Иль некто. Казалось, что было все сном.
И вдруг темнота так без спроса, мгновенно
Упала так резко, как камень с горы.
А кровь застывает непрошено в венах.
Над нами путь Млечный пылает, горит.
И звезды висели, как спелые вишни,
Так близко, так рядом - бери и сними!
Казалось, их запах вишневый был слышен.
И рысь замяукала кошкой вдали.
На щеку цепляется нить паутины,
И сороконожка вильнула хвостом.
Звенит тишина. Суета и рутина
Оставлены нами там. Там. На потом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365081
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.09.2012
Листа твого я кинула, як гріх, в вогонь.
У попелі вже слів тяжких не розберу.
Слова твої з моїх долонь,
Обпечені, сховались в серце, як в нору.
Тоді, либонь, весь сум зі скронь
Розплавиться, віддавши смуток простору.
А ще б спалити в серці не забутий біль,
Який вже не кричить, та ще він є, живий.
Прогриз дірки, як в шафі міль.
Згортається й згортається в пружний сувій.
Хотілося розбити лід,
Щоб з серця став росою вранці на траві.
В багаття покидала згадки. Тихі сни
Лишилися, обпечені жарким вогнем.
Згорілих слів нема вини.
З багаття попіл змиється рясним дощем.
Лиш стеляться гіркі дими,
І попелище заросте густим плющем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2012
Пространство и время с чудовищной силой
Вдруг лопнули, теплую ночь разорвав,
И снизу доверху, став ночи могилой,
Пустив Свет Оттуда, где Звездный Анклав.
И хлынул свет яркий, неистово – мощный.
Прорвав пелену черных дьявольских дыр,
Сиял Божий глаз* Вифлемеевской в ночи
И враз изменил Галактический мир.
Толчок, взрыв звезды – и потоки из газа
Струятся вокруг голубого зрачка.
Глядит Водолей, его Божьего глаза
Горит взгляд сквозь годы и сквозь облака.
Шестьсот миллионов лет шел свет оттуда,
Где жизнь прекратилась, и космоса мгла
Несет в неизвестность пылинки. Но будет
Светить из задворок Вселенной звезда.
*Большой глаз (Божий глаз) – свет спиралевидной туманности
NGC7293 в созвездии Водолея, образовавшейся после взрыва звезды.
Этот красивый объект похож на глаз – со зрачком и радужной оболочкой.
Находится на расстоянии 650 миллионов световых лет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364679
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 17.09.2012
Вглубь зеркала, наполненного странной дымкой,
Вгляделась пристально. Вдруг четко вижу я
Глаза, что кажутся знакомыми, родными.
И перепутать их с другими мне нельзя.
И две свечи стоят у зеркала, что тайны
Хранит прабабушки и бабушки. Века
Сокрыли их судьбу, их радости, печали.
О них мне не сказало зеркало пока.
Зато сказало о тебе. А я не знала,
Что, незнакомый, ты появишься в ночи.
Сейчас ты – призрак, ты – мираж, пока – загадка.
Таинственен и призрачен огонь свечи.
А завтра будет день. И снова – будни, будни…
Кругом – бегом везде успеть, вперед – назад.
Но в глубине сознанья тихо, нежно будет
Греть душу брошенный тобою дивный взгляд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364544
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 16.09.2012
Осінь з вечора й до ранку
Вишивала вишиванку.
Візерунки золотисті
Ткала із трави і листя.
Вишивала – гаптувала
Різнобарвне покривало.
Осінь тихою ходою
Над лісами, над водою
Виступає ніжно-ніжно,
Тихо-тихо, ніби кішка.
Вітер грає на сопілці
І гойдається на гілці.
Десь втекло за обрій літо.
Дуб вдягнув ажурну свиту.
І літає павутина.
А панич* припав до тину
І дивився, як каштани
Наскладала юна панна.
Нанизала ще намисто
З горобини. Жовте листя
Назбирала для віночка.
Осінь золотим дзвіночком
Їй дзвонила. Панна мила
Двері навстіж відчинила –
Осінь в дім собі впустила.
*Кручені паничі – квіти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363876
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.09.2012
Вийди за поріг,
Там вже дощик стих,
Там вже вітер стих.
Сміється Місяць юний.
Вийди за поріг –
Він нас підстеріг,
Всміхнений, застиг.
Чіпляє вітер струни.
Я буду там, де є твої сліди.
Візьми мене в полон
Своєю бранкою, і назавжди,
У жар твоїх долонь.
Запроси на танець – тихий джаз краплин.
Чи то дощ, чи думка тихо в шибку б”ється.
Закружляй так ніжно. Дощових перлин
Пісні зачарованої плин.
Казка ця – твоя.
Крутиться Земля,
З Місяцем кружля.
Вселивсь у серце спокій.
Ти – любов моя.
Я – любов твоя.
Вдвох нас окриля
Кохання яснооке.
Ми будемо удвох – лиш я і ти -
Росою у траві
І сонцем серед хмар. Палай, світи,
Моя любов в тобі.
Блискавка між гіллям. Запах абрикос.
Босоногі мрії – в джазі без утоми.
Ми у танці – разом. Зливи – відголос
І бурчання грому. Наш цей джаз.
(текст пісні написаний під ритм п"єси)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2012
Я вас люблю, поэт, за то, что вы,
Что вы не стонете, хоть на душе,
Быть может, холодно и пусто.
Ее одели, как капусту,
В одежки светлых слов, и, как клише,
У вас не встретишь «боль, печаль, увы…».
В стихах «прописаны» любовь и страсть.
И будто нет ветров и темных туч.
Застывших волн морских холодных.
Вы не рыдаете, хоть модно.
Ваш к радостям призыв, к любви - могуч.
В тоске и грусти больше не пропасть.
Спешите радовать, поэт, сердца.
Пусть не всегда приемлемы для всех
Рассказы ваши. Кто-то вспомнит,
Что чувства еще живы. Полон
Для Дамы образов – цветов букет.
Любовь есть вечность. Несть любви конца.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362905
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.09.2012
Стиглий дме вітер, ще ніжний осінній цей вітер.
Небо відкрите, ще хмар табунами не вкрите.
Та вже – вагітне, дощів набирає несміло.
Тихо пташина засмучена в гіллі щось квилить.
Осінь – ще юна, ще коси у верб заплітає.
В неї про дозвіл на холод ніхто не питає.
Листя в багрянець фарбується в старого дуба.
Скоро тополя саф”янове листя загубить.
Пізній метелик складає обламані крильця.
Знає, що зиму йому вже не взнати, боїться.
Чом же так сумно, не знаю, чому вже так сумно
Осені тихо бринять верховіттями струни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2012
Темно. Ніч. І на Місяці – клапті туману,
Що закрили його від очей.
Та він нам і не треба.
Той туман нам не буде, повір, на заваді.
Адже в Місяця – справи свої
Серед чорного неба.
Запали сірниками ти свічі червоні.
Зафарбують хай тіло твоє,
Щоб мінилося світлом
Чарівним і прозорим. І звідки ти родом?
Десь із Місяця, мабуть. Та ще
Неймовірне ти літо
Серед осені, ще серед ночі жаркої,
Бо палає все тіло. Вогонь
Обпікає нам губи.
І крізь транс і безпам”тство нас – лише двоє,
Ми – сліпі і лиш світло крізь нас
Притягає до згуби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362562
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.09.2012
Розкажи мені,
Де ті світи, що ти пішов? Де ти, коханий?
Я не знайшла того шляху.
Тільки в світлім сні
Тебе знайшла, як ранок спав. А він настане, -
І знову шлях той згублю.
У берізоньки,
Що осінь коси розплела, те ти, спитаю.
Вона ж бо бачила, мабуть?
Лиш одні зірки
Мені шепочуть щось із небокраю.
Берізка не знала путь.
Музична заставка
А де вітер спить,
Туди піду і розбужу, де він буває.
Та в нього справи є свої.
Вітер теж мовчить.
Тихенько в сурми свої дме і серце крає.
Вкриті полином стежки.
Журавлі летять.
З тобою ми махали їм, удвох з тобою.
У дальні відлетять світи.
Мріє, без сум”ять!
Ми почекаємо їх знов, удвох з журбою.
Вони нам скажуть, де ти.
Музична заставка
PS. У вірша – своєрідна ритміка, підлаштована під складну мелодію п»єси
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012
«Я написав про скромність свій трактат,
І труд неперевершеним цей був»
Лонгфорд
А Даль був парубок розумний і думати він був мастак.
Про скромність він задумавсь ревно, про неї він сказав ось так:
-Людина скромна – це помірна в усіх вимогах і свою
Особу ставити не буде поперед всіх», як у бою.
А скромним бути, то вже правда, не всім, до речі, до снаги.
То нащо сипати про себе собі похвали навкруги?
«Як досконалості немає, навіщо бути скромним, так?» -
Гординя – от що заважає знайти до успіху свій шлях.
А як помірність утомила, нестримності тоді – ура?
(Вона ж – подруга не найкраща й для сечового міхура).
«Як твоя скромність дуже скромна, то як її помітить люд?» -
Ти хочеш похвали? Достойний? Тебе помітять, певним будь.
А ще в суспільстві є прийнятий (для більшості все ж) етикет.
А самовихваляння, певно, - не норма, знаю наперед.
Не виглядати жалюгідно, не оглядаючись назад,
Зарозумілість подолати – здолати купу своїх вад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362195
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.09.2012
Інколи хочеться теплого слова,
Ніжності пісні і серця тепла.
Ніби ручай, в”ється наша розмова.
Ех, що за вечір – печаль утекла!
Сядь біля мене. В твоїх відчуттях
Стільки чарівності! І при свічах
Агаром* гуляємо – в мрії світах.
*Агар-кораловий острів на Багамах
(і звірі танцюють для тебе!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361969
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.09.2012
Сонце промені ллє
На золочені кручі,
Вітер промені п’є,
Разом з листям несучи.
Поцілунок п’янкий
Ти приніс на вершину.
Як схід сонця палкий,
Червоніє калина.
Ти – джерельна вода,
Тебе пить – не напитись.
Місяць мрійно гада,
Як крізь хмари пробитись.
І у сяйві у тім
Ми сплетем свої руки.
Стане теплим наш дім,
І не буде розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2012
***
Лимерик о Рыбаке, Рыбке и Р. Р. Р.
... И к рыбке золотой пришёл старик с поклоном:
"Владычица, спаси, замучила горгона!"
Не молвила ни слова,
Нырнув в пучину снова,
Лишь адресок дала студента Родиона...
Фотиния
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361703
-Исполни мне, Рыбка, желание просто-
Хочу я машину, дворец, еще - остров!
-Тебе-в кредит, а хочешь,-в лизинг?
Организую очень быстро.
-Ну, а тебе - на сливочном иль постном?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361721
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 03.09.2012
Хіба ранки люблю я за те,
Що святкові вони чи буденні?
Я ці ранки чекаю й люблю
Лиш за те, що приходять щоденно.
Ти вриваєшся вітром у сни,
Обіймаєш мене, як серпанок.
Я люблю тебе, рідний, за те,
Що до мене приходиш, як ранок.
Тішусь в запаху айстр і в смаку
Вишень. В серці – любов така терпка.
Бо ти – квіти і вишні, і дощ…
Що так плаче надворі нестерпно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2012
Хмари гойдаються тихо на соснах.
Потім купаються ранками в росах.
Зорями на землі сяють жоржини.
Листячком замели вітри стежини.
Осінь золотава,
Ти до нас прийшла.
Ми тебе чекали,
М”якого тепла.
Ми тебе прохали,
Щоб наш урожай
Гарно ми зібрали, -
Нам допомагай.
Вітерець – молодець кличе до танцю.
Він – це майстерний швець одягу з глянцю.
Вишите золотом, сивим, багрянцем,
З літнім ще спогадом, ягід рум”янцем.
Стиглих яблук запах.
Стеляться дими.
Айстр вогненний спалах.
Дині й кавуни.
Осені – чаклунки
Після літа – звіт.
Купа подарунків –
Щедрий нам привіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2012
*
Розкіш м"якої тихенької ніжності
Люблю я вечір. Небо між домами
Рожево-жовте – спілий абрикос.
…
Ліоліна
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360118
Моя подруга захотіла
З мого вікна побачить небо.
Ну, то беремося до діла –
Бо небо все ж побачить треба.
Вона – в Хмельницькому на небі
Зазвичай зірки рахувала.
А я – у Києві, далебі
У Києві їх теж немало.
Порахувати ми їх разом
Рішили ввечері. Побігли
Ми за вином, (проте ж не разом),
Щоб краще спілкуватись, бігме.
Бо абрикосове те небо,
Що за вікном мене чарує,
Дарунок Всесвіту, чи гебо*,
І споглядати то вартує.
Та от. «Компи» напоготові.
В онлайн - обидві, а фужери
Шампанським з бульками вже повні.
Рахуємо небес химери.
Так потихеньку з абрикоси
Той колір переповз на грушу,
А потім – і на сливи косі,
Сказати я по правді мушу.
О, небо вже по фіолету
Ударило, таке незвичне!
Горошини, як у балеті,
Котились, ніжно-полуничні.
А потім дивлюсь – бегемоти
Якісь рожеві пристрибали.
Подруга каже:- Це-єноти?
О, небо суто на п”ять балів.
Ті бегемотики купались
З єнотами. І сливи їли.
Отак у небі поєднались
І тим були разом щасливі.
І ми – щасливі. Спілкування!
Нам і кіна було не треба.
Це – жартівливе римування
Про нас, шампанське. Ще – про небо.
*гебо – 7 руна германського алфавіту. Означає «Дар»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361267
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.09.2012
Коли я буду спати? Оце мені цікаво!
Зову я сон, гукаю, а він й не дме у вус.
А ніч – така тепленька, у зорях, і ласкава.
Та вже давно приходить вночі до мене Муз.
А Муза? Теж сиділа. Пили вночі ми каву.
І разом нам так гарно сиділося. Та ось
Та Муза закохалась. Сердечко запалало
І, як багаття в лісі, яскраво зайнялось.
Та й щезла! Десь поділась. Тепер вона приходить
До Ігоря і Саші, до Юри і Петра.
Із нею я хоч спала. Хіба при непогоді
Із Музою ми разом кидались до пера.
Тепер сидить цей хлопець, себе що нарікає
Він Музом. От халепа. Пропав навіки сон!
Такий він невгамовний, по хаті все літає,
Стрибає, колобродить. І гупає, як слон.
Кажу йому: - Та годі! Немає вже паперу.
А він мені кидає паперу знов і знов.
Чорнила закінчились. А він мені (холера!)
Приносить ручку й поруч лягає знов. Любов!
Втечу я десь за море. За гори, якнайдалі,
Де тиша й просто спокій – основа із основ.
А так далеко Музи, мабуть же, не літають?
Поїхала. Прокинулась – а Муз сидить! Любов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361265
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.09.2012
Відпустіть свої спогади вперті.
Дайте їм відлетіти в минуле.
Там повинні ті спогади жити.
Там – їх дім.
І любов відпустіть свою вмерлу.
Вас вона, недостойна, забула.
Та й сама вона – зсохлі лиш квіти
Біля стін.
І немає Старої любові.
І Нової немає, це – правда.
Лиш одне почуття є. Єдине.
Є Любов.
І слова, що пусті, як полова.
Хай згорять. Щоби знову левада
Зеленіла, колоссям застилась
Знов і знов.
Відпустіть свої спогади вперті.
Відженіть, бо вони вже замерзли
У душі, непотрібні і сірі, -
Плевели.
І відкрийте у серце знов двері,
Почуття щоби знову воскресли.
Засурмили, заграли б на лірі
Ангели.
Не чекайте критичної маси.
Невблаганним не гребуйте часом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
...
Кава наодинці…
На хвилі теплій аромату...
Вже звиклося, мабу́ть,
Отак самотньо кавувати -
Шукати вічну суть:
Леся Геник
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360581
Буває, щось складеться складно –
Весна – осіння, осінь – зимня,
І на столі – холодна кава
В одній лиш чашці. Геть застигла.
А за вікном – чомсь не синичка, -
Ворони каркають захриплі.
І квітів нерозкритих вічка
Біліють сумно так на кризі.
Десь щось не сталося там, зверху.
Зробить забули перевірку
Земних бажань, простих. І терпку
Я п”ю холодну каву гірку.
Поворожу на кави гущі, -
Задам своє питання суще:
Чи доля там, бува, не спить?
Щоб не прогавити ту мить,
Коли вона, як сонце, зблисне,
Ввіллється в серце, наче пісня,
І поцілує, ніби Бог.
Та й буде кава вже на двох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
Душа проситься в політ,
Зупинитися не може.
Бо такий цікавий світ!
У рядках його я множу.
Я сапою залюбки
(Пальцем по клавіатурі)
Прополю свої рядки,
Постираю вірші хмурі.
Ще – занудні, ще – такі,
Де римую «очі – ночі»,
Ще занадто вже липкі, -
Пісня липнути не хоче.
Ще я радості собі
Дозаправлю на природі.
І з собою в боротьбі
Сумувать не буду, годі.
О, який чарівний світ! –
Сонце, небо, зорі, місяць.
Цей прекрасний дивоцвіт
Мрію у вірші «повісить».
Ну, як щось воно не те –
Десь рядок кривий чи рима,
Чи десь кома пропаде,
Чи ще - млість якась незрима,
То лопату я візьму
І скопаю знову грядку.
Свої літери в рядку
Поскладаю по порядку.
Щоб помножити цей світ
Й дарувати його людям, -
Запустити у політ
Мрії замість сірих буднів.
Душа проситься в політ,
Зупинитися не може.
Бо такий натхненний світ!
У рядках його я множу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360867
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2012
То сонце, то знов затіває щось вітер.
Це осінь свистить у сопілку бордового смутку.
І хмари зібралися зі всього світу,
За вікнами в хатах – у пляшках і банках – закрутки.
Та що нам той дощ? Він – не завжди, не всюди.
Пройде, й знову хмари побігли зі швидкістю світла,
Як дикий табун австралійських верблюдів.
Ось тільки були ще, гриміли – і знов їх не видно.
А ось вам і сонце. А ось вам і квіти, -
Осінні, яскраві. Вібрують відтінки повітря.
Художник – без пензля, музИка – без скрипки.
Це – осінь ласкава і ніжна, як зірка досвітня.
Двірник, як солдат у боЮ, - із мітлою.
За золотом листя шикують ряди в тихім парку
Борці за свободу дерев, борці із листвою.
І нудиться зрізаний кущ хризантеми огарком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360841
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.08.2012
А чи бідність – це те, що боятися треба найбільше?
Із роками, коли всі полиці заставлені вартісним шматтям,
Розумієш, від бідності – втік, а чи маєш щось інше,
Що цвіте у душі, щоб відверто себе чи когось не картати?
Бо якщо є в найважчі моменти кохана людина,
Що простягне і руку, і навпіл свою може зрізати душу,
Ти – живий. А не той, непотрібний, із брудом в судинах,
Що зронив почуття, як непотріб, у першу ж брунатну калюжу.
Та бува, налаштуєш життя, і опинишся в пеклі.
То й до келиха лихо з сум”яттям заставлять, на гріх, зазирнути.
Чи потрібні комусь несумісні із радістю жертви ?
Чи тебе не чекають батьки, діти, друзі й маленькі онуки?
Хіба можна хворіти і пити, й висіти на межах,
Що завжди розділяють життя і некликані пазурі смерті,
Розкидати шматки хоч маленького беззастережно,
Хоч маленького щастя в житті, хай хоч трохи й потертім, подертім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2012
У вечірнім серпанку
Зайшлися в плачу чорнобривці!
З пелюсток, ще гарячих,
Спадає холодна сльоза.
Задощило ще зранку.
Тепер чорнобривцям не спиться,
Бо, маленьким, їм лячно,
Не вЕрнеться літо назад.
Ще замріяні очі
Вдивляються в плесо річкове.
І ще ранками мрієш
Скупатись в холодній росі.
Ще душа твоя хоче
У літо, та осені слово
Було твердим, що вдієш.
Ступитись її не проси.
Чорнобривці, не плачте.
Ще весни нахлинуть казкові.
Обережно насіння
В долоню складу, як сльозу.
Ви у ньому неначе
Зберете проміння жаркого
І духмяного літа,
Його невимовну красу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360628
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.08.2012
Ти не проси мене, ти не проси мене, ні,
Щоб я забула про ті чарівні вечори.
Як я караюся, що не вдалося мені
Їх зберегти. Не поміг мені вітер з гори.
Не забарилася осінь, ця пані смішна.
Думає, що ми – удвох, як тоді, як тоді.
Вже разом з вітром з гори виповзає зима.
Зараз же – дощ, по камінню – краплинок потік.
Чи то краплини з дощу, чи то, може, сльоза
Якось зронилася, вітер під гору заніс.
Разом з дощем і мій смуток щеза. Так, щеза.
Щось шепотів тільки в осінь одягнений ліс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2012
Доля – доленька нащось рахунків
Цілу купу мені накидала.
Напилася що гіркого трунку,
Хіба мало мені, хіба мало?
Як випробування, мені доля
Присилала біду без кур”єра, -
Покарання мені. О, сваволя
Долі дивної, чисто тер”єра.
Чи ж випробування – покарання?
Об питання спіткнулася чисто.
Може, це – із небес посилання
Без конверту? Калина намистом
Пересипала листя зомліле
Чи від спеки, а може, від вітру.
Я з питанням своїм наболілим
До калини прийшла, із нехитрим.
Шепотіла в задумі калина,
Що випробування, це – для того,
Щоб задуматися, чи ж то глина –
Почуття, де немає святого?
Ми рахунки сплатили сповна вже.
Доля – доленька, будь благодушна.
Може, доля нам коня запряже
Й спалить спогади ті осоружні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2012
Люблю я вечір. Небо між домами
Рожево-жовте – спілий абрикос.
Вже день зовсім вузьким, тоненьким стане.
Он на даху – хмаринок рівний стос.
Всі справи вдень закінчені. Чи добре,
А чи погано їх зробили, що ж…
Вечеря у тарілці захолоне,
Бо ми так задивилися на дощ,
Що раптом, ніби з абрикоси соком,
Линув з солодким шумом, заспівав.
І так тихенько бризнув, ненароком: -
Співаймо разом, не ловіте гав!
Ми й не ловили. Не ловили, звісно.
А ну її, вечерю. Дощ – і ми.
Вечеря й дощ – поняття несумісні.
Любов тихенько зблиснула крильми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360118
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.08.2012
Заинтригованная стуком и вращением столов,
Я спиритизму посвятила время.
И неисправленных ошибок бремя,
Что канули в пространственные дыры, очаги миров,
Вытаскиваю, как учил Кардек,
Из времени течения на брег.
И ночь прошла, к закату – день, а мне бы счастья – хоть глоток.
Налей мне счастья ведьмовский напиток.
Ошибки времени мне заглушить бы.
Я справлюсь. Пусть плывет из времени, ушедшего в судьбу, поток.
Приворожу я дугами бровей
И ясным взглядом. Счастья мне налей.
Чужие духи, помогите, вызываю, дайте знак.
Тарелка крутится, глухи все духи.
В отчаяньи я заломила руки.
Налей не слов пустых, а счастья до краев (не расплескать!).
О спиритизме напишу памфлет.
О счастье – тоже. Есть оно. И нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359897
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 26.08.2012
За рікою сонце тихо сіло,
Заховалося, як хліб – у піч.
(Як бабуся моя це робила,
Хліб пекти – була звичайна річ).
Золотаві хвилі так спокійно,
Щось шепочучи, у далину,
Як роки, тихесенько попливли.
Пахне з берега букетом полину.
Ой ти, річка, ти, моя подружка,
Я до тебе йду, як до сестри.
Прошепчи мені, сестра, на вушко,
Знаєш, де він? Може, знаєш ти?
А вона: - Не знаю я, не знаю,
Стерла хвилями його сліди.
Запитай у поля чи у гаю.
Не приходив більше він сюди.
Не згадаю, мила, не згадаю.
Бо у мене є й своя журба.
Бачу вже, ген – ген з-за небокраю
Підступає зимонька – зима.
А думки жалять, як скорпіони: -
Розійшлися як два береги?
Хоч ріка живе років мільйони,
Розказати їй не до снаги.
А за островом гуркоче місто,
За мостом – Хрещатик, Лавра ще.
Щось у серці спогадами стисло,
І сльоза непрохана пече.
Та мабуть, це рибкою злетіла
Мить з років і плюснула в лице.
А у небі осінню бриніла
Павутинка, здута вітерцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2012
Ми в країні якихсь парадоксів живемо.
Виникають на рівному місці проблеми.
Ось – отруєна річка, і ліс, й мирне поле.
Я би бачить таке не хотіла б ніколи.
Все в нас є – чорноземи масні, ріки, гори,
І шепоче щось хвилями – мріями море.
І сусід мій, що гасить об стіну цигарку,
І дівчата, що, сидячи в чистому парку,
Із насіння лушпиння кидають під ноги.
Я люблю Україну, хоч мала я змогу
Десь поїхати в інше життя, щасливіше.
Та хто мОє життя на чужині напише?
Не поїхала. Боже, як можна покинуть
Землю цю? Тут – моє стародавнє коріння.
Потім жити, караючись, плачучи, що ви!
Та ж тут – рідні могили. І сосни – як щогли.
І лілеї замріяні сяють у річці.
У Карпатах далеких – величні смерічки.
А мій Київ – всіх міст руських лагідна мати.
Що ще кращого можу для серця я мати?
Не поїду. Хай там десь намазано медом.
Мені меду чужого (гіркого) не треба.
Бо у мене в саду он на соняхах – бджілки.
І з долоні горіхи беруть в парку білки.
Щирі люди, такі мелодійноголосі.
У озерах купають берізоньки коси.
І рідня моя – поруч. І це – Батьківщина.
Моя рідна країна, єдина. Єдина!
Парадокси здолаємо. Нам це – не вперше.
І нехай наша доля щось трохи прибреше.
А чи ж ми зрозуміти не годні – ми ж люди,
І життя без любові до краю не буде!
/З Днем Незалежності, який ми повинні зробити справжнім/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359549
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2012
Вони були закохані, ці двоє.
Він їй казав: - Зоря моя, з тобою –
Без їжі й без води, лише з любов"ю,
У радості, зі щастям і бідою.
Ходи сюди, тендітна моя квітка.
Я на руках, і завжди, а не зрідка
Носитиму із рана і до рана
Тебе без втоми. Вір мені, кохана.
І бУло все – фата і біле плаття,
Як цвіт лілеї в пишному лататті.
Все, як у казці, і вона – принцеса,
Й він – принц, хоч без коня, - зі щирим серцем.
Жили собі. І бігли сірі будні,
Коли – яскраві, а коли – й марудні.
Та солодощі визвали оскому.
Йому все рідше мріялося дому
Потрапити. Вона ж з нудьги зів”яла,
Хоч ніби все для щастя й згоди мала.
Та збіглися до дому чорні кішки.
Й дороги розійшлися спершу трішки,
А потім – геть. Жили в раю обоє,
І раю не помітили. З журбою
Враз стрілися. Із нею й залишились.
Боротись за любов не стало сили.
Пішли шукати. Хто – нового принца,
А хто – принцесу. Та журба – по вінця.
І час пройшов, стрибнув. Проплив струмочком.
Уже й онуків народила дочка.
Вона – одна, і він – один, як палець.
Принцеса й принц їм якось не попались.
Життя минуло. Сивина на скронях
Густа, як листя на зелених кронах.
В куточках душ любов не помирала.
Ховалася від гордощів кинджалу.
Вона звела їх, ця любов запізня.
Знов стиха лине вже знайома пісня: -
Іди до мене, моя рідна квітка.
Носити буду завжди, а не зрідка
Я на руках тебе, моя кохана.
Я знов знайшов тебе. І сяє ранок.
Тепер єдина їх турбує тема: -
Чому ж вони зістарились окремо?
Вони жили у раю. Жили в раю.
Чому його не бачили, хто знає?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2012
Фіолетові айстри сьогодні принесла
Своїй мамі старенькій, як осені подих.
Та ще осені ранньої, ще миле серце
Не було у зажурі, що осінь приходить.
Обійняли ці квіти її руки рідні.
Пелюстки фіолетові ніжні, тендітні,
Бо ще сяяли шати зелені і срібні
Не жаркого, та все ж таки в серпні ще літа.
Ці усміхнені айстри – як давній той спогад
Про життя, що пішло вже за обрій, за межі,
Де лишилися дім, чоловік, його погляд,
Що тепер разом з айстрами з саду – у серці.
Та зажурені очі засяяли світлом,
Як побачила квіти, що любить, як небо.
Хай радіє матуся любові і літу.
Їй тепло моє й квіти так треба, так треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359299
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.08.2012
Я – не трибун, не критик, не політик,
Не Цицерон – ще «перли» з моїх вуст
Не здумали у простір полетіти,
І не акула я пера, як Прус.
Та я кричу – і сором не здолає
Мене, слабку, бо слабкість вже пройшла: -
В моїй країні, в ріднім милім краї
Настала дивна (чи дурна?) пора.
Піду я вивчу мову гагаузьку.
(Мо”, документ мені на ній пришлють?)
До стелі – словників, і труд – не людський
Всі мови світу вивчити. Та ж лють
Охоплює, що мова ця - «теляча»,
Затерта, ніби це – жупан, до дір.
Я з нею народилася! І плачу,
Так плачу, що порушився мій зір.
Піду до лікаря, хай окуляри
Пропише, щоби врешті я змогла
Читати й зрозуміти (чи ж нездара?)
Те, що спада з «високого пера».
Земля - велична, горда, неділима.
Не треба більш бездарних тих ідей.
Бо мова має бути лиш єдина,
Щоб об”єднала всіх своїх людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359109
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.08.2012
А я своїм дітям – і батько, і мати,
Я, волею долі – обидва батьки.
І бУло би добре до смерті не знати,
Як муляють бік чоловічі кістки,
Хоч я – у спідниці (та іноді й в штанцях).
Як кінь, я скачу без підков і сідла.
І десять разів в день, а може, і двадцять
Я гирі тягаю (і як я змогла?).
О, ця бізнес – леді, мадам, а чи пані,
Із ранку й до вечора – дикий галоп.
Ще – біг зі стрибками, в болото пірнання.
О ні, не давай собі, мила, зарок,
Що буду я жінка – підбори високі,
Тихенька хода і стрункесенький стан.
Та хай йому, вже ті щоденні зароки,
То – завжди в самій собі хитрий обман.
Та ні: стан – стрункенький й підбори – високі,
Та повагом плентатись часу нема.
І знову – алюром, а потім – галопом,
Як сон, пролітають весна і … зима.
І знову – вперед. До вершин сподівання,
До самих високих вершин, йо-ма-йо!
Ну все, я побігла, бо не до зітхання.
(Чому ж у душі так бува порожньО?).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2012
Дивились ролика – смішнішого на світі.
Сміялись всі ми – і дорослі, й навіть діти.
Проте, не знаю, ніде правди справді діти,
Чи цій події так потрібно порадіти?
Там у народ пішов один кореспондент
З питанням: - Хто у нас в країні прези дент?
Вірніш, запитання було про кандидата.
Кому народ простий хотів скоріш віддати
З натхненням свої кревні голоси
(Та розповім, не смикай й не проси).
Назвали всі одного кандидата,
Якого чомсь по-різному так звати.
видалено
(Після перегляду відео з Youtube про країну Мумба-Юмба)
/вірш не несе ніякого смислового навантаження/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358950
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.08.2012
Хіба ранок люблю я за те, що він – теплий, весняний, осінній?
Я ці ранки чекаю й люблю лиш за те, що приходять щоденно.
Чи люблю я тебе, бо ти – гарний, розумний, чи вільний, чи сильний?
Я люблю тебе, рідний, за те, що, як ранок, приходиш до мене.
Ти приходиш у сни і вриваєшся вітром в відкриту фіранку,
І дощем не сумним, прохолодним гарячим дощем обіймаєш так тепло.
Я у запаху айстр і у смаку вишневому тішуся зранку.
Бо ти – квіти і вишні, і дощ… Що так плаче надворі нестерпно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2012
А тут – ще не осінь, ще літо, та тиша.
Лиш мушлі пусті річка в хвилях колише.
І прибрані купи на березі смІття,
А зламане дикими сапієнс віття
ВербИ, що у дзеркало річки дивилась,
Вже й те потихеньку собі відновилось.
В густім очереті сидять черепахи,
В кущах знов з”явилися злякані птахи,
Куріпки та й ящірки швидкісні теж.
На озері – мирний качиний кортеж.
Колись було зелено, вільно і тихо,
Та берег спіткало невидане лихо –
Навала людей, шашликів і машин,
(Не можу згадати без сліз цих картин).
Зі псами і без, у купальниках й без.
Та літо минуло, і той безлад щез.
Ось мідії «вушка», намазані сріблом,
Чекають, пусті, чи зими, чи мене,
Щоб я з них картину зробила. Потрібно
Згадати, що літо завжди промайне
Секундою в вічності, наче хмарина,
Ось тільки була – і вже хмарки нема.
Ще гріє серпнева задощена днина,
Та там, за кущем, причаїлась зима.
А рибки під берегом, як цуценята,
Маленькі, грайливі, тулились до ніг.
Не слухають маму, не слухають тата,
Лиш ті відвернулись – і шасть за поріг!
Ще й музика змовкла в кафе біля річки!
О щастя, о тиша, лиш плюскотом хвиль
І шепотом верб розмовляє одвічне
Зі мною це щастя. Чи щастя, чи біль.
Я тут медитую вже двадцять пять років.
Беру я енергію річки і хмар,
Що мчать недалеко, за тисячу кроків,
І схожі на звірів, людей і примар.
Ось вітер повіяв, і смуток із серця
Втопився в прозорій холодній воді.
Вітаюся з річкою: - Люба, не сердься,
Тебе забуваю. Не так, як тоді, -
Із ним ми сиділи щовечора разом
І гладили хвилі, красиві й живі.
Та то було іншим життям, іншим часом.
Колись це було. Зараз ми вже чужі.
Я знову приходжу сюди споглядати
Природи красу та ще спокій води.
Ось поруч щось чайка хотіла сказати,
Мабуть, те, що осінь прийшла і сюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2012
Мое, я знаю, «завтра» - это вечность,
Которая черна и холодна, как правда.
А что оставлю – смех, росу в траве, рассветы,
Но встречу тишину. Мы там – бессмертны.
И это есть благая весть.
А все ясней прозрачные закаты,
Понятней грома мощные раскаты.
Внизу деревья шелестят листвою.
И короток их век из зелени, цветов и хвои, -
Живут они потом в угле
И шелестят душою.
А в отзвеневшем жаворонком небе,
Что расстилает комья ваты над людьми,
Парят, разморенные, в неге,
Как парусники в море, журавли.
Дождавшись ночи, шепчут звезды,
Которые сверкают краше бриллианта,
Что на твоей руке забыт,
Как крик, как стон, забыт, как шепот,
Как моря прошлогодний ропот.
Слеза твоя растает на реснице, как звезда
Исчезнет в предрассветной дымке.
На вкус та дымка сладка и горька,
Как смех, сомненья, разочарованья.
И растворяется, как вдохновенье.
А ночь уступит солнцу день,
Что вырвался из клетки снов и мрака.
И так до бесконечности шагов
По той дороге, что приводит в вечность.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358330
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 18.08.2012
Сны умчались, педали крутя в велогонке,
Соревнуясь с Луною, известной в пространстве спортсменкой.
Мчат к финалу – развязке, а может, к рассвету.
Все тревожной растоптано тьмой,
А быть может, судьбой,
Которая тщетно искала кольцо или два у Сатурна, -
Чтобы ими украсить прозрачные пальцы,
Или, может, напялить на пяльцы,
Чтобы вышить саван.
А в глухих неземних закоулках,
Которые снами назвали,
Ходят те, что разденут тебя догола, кожу сняв.
А бывает, те сны забывают дорогу
И растают, приткнувшись вон там, за порогом,
Ничего не поведав о том, что Сатурны
Точно так же мертвы,
Как и сны (что о кольцах), сумбурны,
Будто тени, пугают за каждым кустом.
Но с Сатурна – немыслимый свет.
И сквозь голое серце
Проткнулось кольцо.
Что-то холод мне дышит в лицо.
И пятно на Луне мне напомнило крик среди ночи,
Когда сны
Из кошмарных провалов не могут добраться до света.
Разве это Луна? Нет, ловушка для душ,
Холодильник для голых сердец.
Хорошо, без колец.
Хорошо для холодных сердец,
Не проткнутых насквозь
Из холодного космоса облаком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358227
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 18.08.2012
Не пахла в чашці вже застигла кава,
Та дівчина терпляче так чекала,
Бо він казав: - Чекай мене, кохана,-
Коли про зустріч домовлялись рано.
Вона сиділа, а його нема,
І душу огорта журба німа.
Перед очима – мила СМС: -
Моє кохання лине до небес!-
Та літери хитаються зі страху,
Чи ніби брейк вистрибують мурахи.
Чом не прийшов? Яка тому причина?
Ой лишенько, напала скарлатина?
А, може, ще (сказати я боюся)
Спинили його повінь, землетруси?
Розпочалася революція, війна?
Чи в лапи динозавру, що з Дніпра
Зненацька вискочив і з”їв його, попав?
Де милий мій, куди ж це він пропав?
Чекає довго. Вже й не в перший раз,
Шукаючи причини повсякчас,
Хоч знає, що причина там єдина –
У нього вдома діти і дружина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2012
Ось день пішов собі за обрій,
Сховалися дерева в морок.
А сонце, що зайшло за гори,
Запалює вогонь на морі.
І запалали раптом хвилі
Вогнем не жарким, та яскравим.
А хмари до вогню поплИвли
Погріти бік – і лівий, й правий.
Та тільки я туди погрітись
Не допливу, не стане сили,
А так же змерзла… Дивоцвіти
Вечірнє небо рясно вкрили.
Спокійне море стогне з жалю.
Та не жалій, пісок ще теплий.
Я дня нового почекаю.
Тепло на ранок сонце клепле.
Я чула, крила є у мрії.
І у любові є, - зростила.
Я не скажу, чи так. Не вірю.
Журба ж моя зростила крила.
Моя журба коли буває
Сидить в гніздечку, як лелека,
Тихенько крила поскладає
І не тікає десь далеко.
Пісок щось шепотів закляклий.
Слідів не видно, тільки крила
Зашерхотіли. Прогулятись
Журба без мене полетіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2012
А хто сказав – самотності нема?
Вона ніколи не зникала. І не зникне.
Бува, якесь дивнюще почуття –
Любов (його так називати звикли)
Поманить пальцем, й поготів.
Бува, чіпляєшся за неї, бо хотів
Скупатися в ранкових пелюстках рожевих,
А пелюстки – із мертвого паперу.
Попити разом кави. Дивишся – не з тим
Ту каву замутили. Тільки дим
Лягає від колишніх тих пожеж.
Авжеж.
Родився сам і помираєш сам.
Старався збудувати з кимсь вігвам,
Де там!
Хтось поруч пробіжить – так гупа,
Що закладає просто вуха.
А хтось затримається трохи,
Поколупається у мозку, як в гороху.
Й піде собі. Із повним розумінням,
Що виконав свій борг. Насіння
Посіє десь комусь для чогось. І для кого
Просив ти милості і прощення у Бога?
А то ілюзія обійме – чисто мама,
І знов на двох – ранкова кава.
Та очі ширше, поруч – лиш фантом,
Зігнутих під кутом набір стрибучих хромосом.
І знову трагікомедіядрама.
Закрилась брама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2012
Я знаю, я – не я, і воля не моя.
Хтось рухає мої нейрони і запускає серце, та не я.
Хтось каже: - Їсти.
І ключиком невидимим заводить,
Щоб йшли, куди не хочу, ноги.
А я – лиш тінь,
Крізь мене світло не проходить.
І завжди я була, і є, і буду,
Бо вже ж, як тінь, таки існую.
Лиш слід із серця на асфальті
Брунатний (зсохла в шкірку кров).
Йому є вирок – нові страти,
По - піонерськи будь готов!
А я згубила лік віків,
Відколи рани не загоєні щемлять.
Та хай.
За тисячі парсек - мій дім
Там не придумали ножів із лезом гострим,
З трьома рядами зубців акуратних.
Й брунатні плями неприємні
Не липнутимуть до підошв.
Бо там я – світло.
За тисячі парсек.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357738
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 16.08.2012
Вона хоче дізнатись причини
Того болю, що взнала душа.
А чи знайде свою там провину,
Чи провина прийшла не чужа?
У кожного – своя біда,
Її відплаче, відрида.
Її до серця не тулила мати,
Та й батька марно не піде шукати.
Тому й не вірить у любов людську.
Та десь в душі, в маленькому кутку
Пакується надія. В Космос,
Де тиша. Кличе ніжний голос
Придуманого уночі пілота,
І скаже дівчина: - В душі – пустОта,
Приспів:
Я полечу до Місяця й назад,
Квитка вже маю, також і надію,
Що полетиш зі мною, милий,
В чудовий рай, де зорепад.
Вона щЕ не згадає у часі,
Шматок щастя в потоці обмов.
У житті, як в пустелі, на пласі –
Закривавлена вбита любов.
В пустелі зрад-шматочки скла.
Плодів довіри не знайшла.
Її ніколи не любили друзі,
Вона ходила лиш по темній смузі.
Довіра вмерла вже давно, пішла.
То ж ризикнути дівчина могла. -
Пакується валіза. Зорям
Вона всміхнеться. Знає напрям.
Та просто далі від обману й зради.
Обняти милого, йому сказати:
Приспів:
Я полечу до Місяця й назад,
Квитка вже маю, також і надію,
Що полетиш зі мною, милий,
В чудовий рай, де зорепад.
Savage “To the Moon and Back”
She's taking her time making up the reasons,
To justify all the hurt inside
Guess she knows from the smile and the look in their eyes
Everyone's got a theory about the bitter one.
They're saying, "Mamma never loved her much"
And, "Daddy never keeps in touch
That's why she shies away from
human affection"
But somewhere in a private place
She packs her bags for outer space
And now she's waiting for the right
kind of pilot to come
And she'll say to him She's saying.
Chorus:
I would fly to the moon and back if you'll be...
If you'll be my baby
Got a ticket for a world where we belong
So would you be my baby?
She can't remember a time when she felt needed
If love was red then she was color blind...
All her friends they've been tried for treason
And crimes that were never defined
She's saying, "Love is like a barren place,
And reaching out for human faith
Is like a journey I just don't have a map for".
So baby's gonna take a dive and
Push the shift to overdrive
Send a signal that she's hanging
All her hopes on the stars...
What a pleasant dream Just saying...
Chorus.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357525
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.08.2012
(Неканонічні)
Не хвилюйся ти,
Якщо тебе не знають.
Хвилюйся про те,
Чи вартий ти того, щоб
Тебе впізнали.
***
В душі людини
Є діра, яка стає
Завбільшки з Бога.
І кожен сам ту діру
Заповнює, як здатен.
***
Від чого біжу,
Здогадуюся завжди.
Чого шукаю,
Ніколи я не знаю.
Ніхто мені не каже.
***
Подивись – в тобі
Живуть думки, як вдома.
Думки ті стануть
Твоїм життям, якщо їх
Ти пустиш до польоту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357524
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 15.08.2012
О, ваши очи! Не найду покоя,
В жару я мерзну, днем – неясен свет.
Хотел связать бы со своей судьбою
Я вашу. Дайте, дайте мне ответ!
А ваши очи – просто изумруды.
Но изумруды – холодны, как снег.
А ваши очи – теплые запруды,
Вглядеться – выше всех иных утех.
А ваши руки – всех снегов белее,
Не видел я нежнее тех снегов.
Я, как ребенка, буду их лелеять,
И целовать их с верностью готов.
А голос ваш, наверное, как песня
Звучит в ночи, как шепот тихих волн.
Я вас люблю, ведь вы – моя невеста?
В ответ:- Ах, бросьте и подите вон!
Вот вы пришли. То карканье вороны
Мне было слышать выше моих сил.
Тепер пришлось держать мне оборону,
А я быть нежной как же вас просил!
Я так хотел увидеть ваши чресла,
Увидеть стройный (как береза) стан.
Тепер сижу без сил я просто в креслах,
Душа скрипит (расстроенный баян).
Вы прямо в ухо что-то мне кричали,
Какая злая в девятнадцать лет!
Вы мне сказали:- Не было б печали,
Так вижу вас, столетний хитрый дед.
Мне – девяносто! Не сердись, молю я.
А Интернет – для всех, то – не секрет.
Найти себе невесту молодую
Мне все равно поможет Интернет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357226
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 14.08.2012
О, гарно як! Все – тільки вперше.
Цілунки матері, пізнання світу -
Вперше.
Потічки сліз, що виллються в ріку.
А потім вперше хтось набреше
(А ти ж іще не знав, правдиві брешуть),
Не знав, що час загубиться в піску.
А ще трава зелена вперше
М”якенька висохне, та так раптово
Здерши
Всю шкіру з ніг. Суха цупка стерня
Зітре надії всі на «легше».
І стомляться, як у пустелі вершник,
Всі спогади про лагідність буття.
Бувають вперше радість, муки,
Життя і смерть, і зустрічі, й розлуки,
Рани.
А потім і останнє
Першим стане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357225
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.08.2012
Сьогодні падали зірки, як сливи,
А хто бажання загадав, щасливий.
Чи бачив хтось подібних див –
Той цілий кошик зір і слив?
Сто зір – та ж кошика і не підняти.
Чи можна так багато загадати?
Не справдилось очікування, злива
Ті сливи разом з зорями залила.
Ось дощ пішов – не зоряний, а справжній.
У зір вночі нагальні інші справи.
А дощик краплі всеньку ніч
Так щедро сипав навсібіч,
На спраглу землю розкидав, як милість.
Бажання ж нездійсненними лишились.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2012