| Сторінки (3/259): | « | 1 2 3 | » |
У хатині край села
живе дівчинка мала.
Раді всі в родині
Палагняк Христині.
Вона часу не марнує -
за артистами слідкує
почина фантазувати,
рухи всі копіювати.
Тому й чути часто сміх –
веселить Христина всіх:
бігає, танцює
та ще й аплодує.
Тато садить на коліна
й каже: «Чудо - не дитина:
вміє, як і я, співати,
ще й вірші декламувати.
Вчиться всього на льоту…
Дуже я її люблю -
мою солоденьку
крихітку рідненьку».
Мама « щастям» називає,
як до серця пригортає
милу донечку - перлинку,
дорогу свою Христинку.
Доня ненці помагає -
іграшки свої складає.
Росте помічниця,
мамина зірниця.
А бабуся заплітає,
казочки розповідає.
Тішиться вона малятком,
своїм любим янголятком.
Любить бабцин скарб писати
і книжки перегортати -
вчиться так Христинка -
золота пір’їнка.
Христя доброю зростає
і батьків цим окриляє -
з усіма дружити рада
їхня втіха та відрада.
Цілий день дівча питає -
залюбки відповідає
кожний як, чому і де –
щебетушка ж в них росте.
Вся родина Христю любить,
і ласкає, і голубить,
ясним сонцем величає,
без розмов її скучає.
Дітям всі добра бажають,
всіх найкращими вважають,
бо кожна дитинка
то чиясь кровинка.
Обожнюють своє чадо
дідусь, бабця, мама й тато.
Для них їхні діточки -
то чарівні квіточки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346607
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.06.2012
У небі хмаринка кудись поспішає,
А моя онучка росте – підростає.
В лузі кожна квітка догори, вверх пнеться,
А у мене внучка бігає, сміється.
Над городом ластівка низенько літає,
А моя онучка книжечку гортає.
Голуб до голубки на даху воркує,
А у мене внучка весело танцює.
У куточку кішка мордочку вмиває,
А моя онучка голосно співає.
В небі ясне сонечко всіх навколо гріє,
А у мене внучка казочками мріє.
Ввечері зірничка з вишини моргає,
А моя онучка спатоньки лягає.
Соловей щебече в саду на калині
Не дає заснути маленькій Христині.
Місяць кинув промінь на маленьку ручку.
Понад все на світі люблю свою внучку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346606
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.06.2012
Баю – бай, моє внучатко,
Любе, миле ластів’ятко ,
Оченята закривай –
Міцно – міцно засипай.
Ніч прийшла на землю тихо,
Хай тебе минає лихо.
Зорі сяють з вишини –
Шлють тобі казкові сни.
Хай, малюк, тобі насниться
В полі золота пшениця,
Чиста з джерела водиця,
Долі у руках жар-птиця…
Ще нехай присниться сонце,
Що проміння шле в віконце,
Синя річка, зелен гай…
Спи, дитинко, засинай.
Баю – бай, тебе гойдаю,
Колискової співаю.
Тобі щастя та здоров’я
У Всевишнього благаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346339
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.06.2012
Ой люлі, ой люлі, люлі,
Прилетіли до нас гулі.
Сіли гулі на воротах
В червонесеньких чоботах.
Стали гулі воркувати -
Владу казочку казати.
Ой люлі, ой люлі, люлі,
Прилетіли до нас гулі.
Сіла гуля на віконці
У вишиваній сорочці.
Стала вона воркувати
Сон – дрімоту прикликати.
Ой люлі, ой люлі, люлі,
Прилетіли до нас гулі.
Сіли гулі на колисці
В калиновому намисті.
Стали гулі воркувати -
Мого внучка колисати.
Ой люлі, ой люлі, люлі,
Позлітались до нас гулі.
Колискової співати,
Щастя – долю віщувати,
Божу Матінку благати
Це дитя охороняти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346338
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.06.2012
Мій онучок Владик
підріс й Владом став,
а за кілька років
буде Владислав.
Ввічливий та добрий,
любить ігри й спорт.
Залюбки знання всі
він бере на « борт».
Жвавий та рухливий,
любить гамір й шум,
бігає, танцює,
розганяє сум.
Любить ліс та гори,
річки, море, гай…
Знає вже чимало
про свій рідний край.
Мій старанний внучок
тішить всю рідню,
та найбільше в світі
матінку свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346146
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.06.2012
У малого зебреня
вся смугастая рідня.
Більш нема такого дива –
смужка чорна, смужка біла.
Хвіст неначе у осла,
ледве грива відросла,
на коника дуже схоже,
тільки ростом менше, може.
Табуном в степу пасеться
і галопом десь несеться,
землю копитом збиває,
як від хижаків тікає.
Ти його ураз згадаєш,
як шосе перебігаєш:
лиш по « зебрі», безперечно,
переходити безпечно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346141
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.06.2012
Має метрів п.’ять на зріст,
довгі ноги, плями, хвіст.
Коли шию натягає,
верховіть дерев сягає.
Поїдає залюбки
листя, гілля, колючки…
Вмить язичок півметровий
це зірвати все готовий.
Легко їжу досягти,
а води напитись – ні.
Щоб попала хоч краплина,
мусить стати на коліна.
Чи широко класти ноги,
щоб напитись без підмоги.
Не ляга вночі на бік _
спати стоячи привик.
Довга шия заважає,
як від ворога тікає.
Зате видно звисока
всі маневри хижака.
Між вухами, без проблеми,
ростуть ріжки, мов антени.
Хоч заховані під шкіру,
колять недруга у спину.
З друзями як розмовляє –
кряче, фиркає і чхає,
мукає або храпить,
та не хоче мовчки жить.
Ця тварина проживає
Там, де тепло лиш буває,
де слони та носороги
у саванах топчуть ноги.
А бізони й кенгуру,
зебри й антилопи гну
мирно стадами пасуться
і бігом у даль несуться.
Вже нема підказок більш…
Про жирафа оцей вірш.
Ще раз його перечитай -
тварину цю запам ‘ятай
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345913
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.06.2012
В світі слон індійський є.
Мабуть, в Індії живе.
Сам великий, мов гора
Його любить дітвора.
Руки хобот заміняє -
фрукти із дерев зриває.
Може хоботом й трубіти
та фонтаном воду лити.
Мудрий, добрий, сильний звір…
Друже, ти мені повір,
як в саванах він біжить,
то земля навкруг двигтить.
Наче опахала, вуха,
слон у спеку ними дмуха.
Радо людям помагає –
вантажі перетягає.
Любить жити, де тепло,
відрізняє зло й добро.
На сторожі бути звик,
бо назавжди ледь не зник.
Із давен його ганяли,
через бивні убивали.
Та пройшли вже ті часи -
й вихід із біди знайшли.
Про слонів почали дбати,
стали їх охороняти.
Якщо ж більше хочеш знати,
Мусиш книги погортати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345912
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.06.2012
Жу-жу-жу-жу, жу-жу-жу,
Із дзвіночком я друж-жу.
Коли сумно – з ним пограюсь,
Коли страшно – в нім сховаюсь.
Дощик стане накрапати –
Парасольку мож-жу мати.
З нього я й роси нап’юся
І нектаром пригощуся.
У дзвіночку добре спати –
Мож-же він мене гойдати.
Ніж-жно – ніж-жно забринить
Й оченята враз приспить.
Дмухне вітер – шелестить
І до сліз цим веселить,
Тихо казочку розкаж-же.
Чи цікаве щось покаж-же.
Облітаю все навкруг
І мерщій спішу на луг,
Де чека мене друж-жочок
Фіолетовий дзвіночок.
Друж-жбі дуж-же радий я.
Задоволена й рідня.
Щиру правду вам каж-жу.
Жу-жу-жу-жу, жу-жу-жу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345745
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.06.2012
Із квіточки на квітку
Весь день перелітає
Та вміло сік солодкий
Із них для нас збирає.
Квітучі липи, гречку
В околицях шукає,
Від ранку і до вечора
Нектар переробляє.
У вуликах на сотах
З сім’єю мед складає,
А потім ще за всім цим
Старанно доглядає.
Непроханого гостя
Враз жалом відлякає.
Хоча сама й маленька-
Відважною буває.
Дбайливо й без упину
Весь час вона працює…
Та трудівниця – бджілка
Й секунди не змарнує.
Уся в своїх турботах
Дзижчить собі тихенько,
Коли її зустрінеш,
То обминай скоренько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345743
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.06.2012
Кажуть, що у річці Ніл
живе страшний крокодил.
Довгий, круглий мов труба,
ще й зелений, як трава.
Як роззявить свого рота,
вмістить там півбегімота.
Не відпусте просто так,
й маскуватись він мастак.
Не впізна його ніхто –
річкою пливе багно.
Коли ж берегом гуляє,
свою здобич виглядає.
І на суші, і в воді,
в очереті чи траві
причаїться - й ні телень,
так чатує цілий день.
Звірині навколо лихо –
підкрадеться тихо – тихо,
й оком навіть не моргнеш -
в його пащу попадеш.
Він хвостом уб’є й коня,
розрива когось щодня,
легко перекусить кості,
бо у нього зуби гострі.
Жертви їсть і сльози ллє:
шкода, мабуть, їх стає.
Тільки ти йому не вір –
Крокодил - підступний звір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345514
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.06.2012
Боже, будь милосердним. Прости і помилуй.
Знаю: грішна. Й покути благає душа.
Я не вбила, не вкрала, та знаю –
Не прожити в наш час без гріха:
Може, в свята колись щось робила,
Може, в піст не завжди стереглась,
Може, діток не добре учила ,
Від обману я не вбереглась.
Може, брата не так доглядала,
Рідним мало допомогла,
Батька й матір не так шанувала -
Я старалась, як вміла й могла.
Може словом своїм чи ділом
Болю й кривди завдала комусь.
Та навмисних образ не хотіла!
О Всевишній, я щиро клянусь.
Я зверталась до тебе лиш в скруту,
Не ходила молитися в Храм,
А тепер ось відкрию серце
І за все це одвіт тобі дам.
Увійди назавжди в мою долю
Та спасіння своє пошли.
Грішну душу, що збилась з дороги,
Ти на істинний шлях наверни.
Научи мене з вірою жити,
Не чинити ніякого зла,
Научи мене всіх любити
І зробити побільше добра.
Научи не шукати користі,
Підставляти щоку під удар,
Научи з ближнім завжди ділитись
Й від лукавства мене ізбав.
Научи мене всіх прощати,
Як прощаєш, Владико, сам.
Хліб насущний не дай осквернити
Й без опіки мене не остав.
Отче, вислухай це покаяння,
Що з відкритої ллється душі,
Втіху, ласку, благословення
З свого Царства на мене зішли.
Відведи всі напасті та болі
Або сили додай їх знести
І, простивши мене, о Боже,
Ти святим Хрестом осіни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345513
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2012
Десь у хащі серед гір
Проживає дивний звір.
Це не вовк, не зайченятко,
Не ведмідь, не лисенятко.
Має вуса й дужий хвіст,
Ще й до будівництва хист.
Вміє плавати, пірнати,
Міцні греблі будувати.
Зуби в нього, мов пила,
Не біда, що тільки два.
Валить він дерева спритно-
Навкруги тріски лиш видно.
Інженером люд зове-
Швидко стовбури гризе,
Гілочки стяга донизу,
Дамби роблячи із хмизу.
До води сплавляє все.
Глину теж туди несе.
Річку враз перегородить,
Береги навкруг затопить.
Любить серед ночі їсти
Кору, гілки, листя гризти.
З’єднує ходи з норою,
Вхід маскує під водою.
Має гарний кожушок…
Здогадавсь, хто це, дружок ?
На гербі Канади видний,
Хоч до миші він подібний.
У Червоній Книзі вид,
Бо з планети ледь не зник.
Отож знатимеш тепер:
Дивний звір цей - то бобер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345322
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.06.2012
Ніби синя стрічка, через поле й гай
Поспішає річка у далекий край.
Увібравши в себе із струмків води,
Пробива завзято довгії шляхи.
І про все, що бачить, розповідь склада,
Хвильками-устами тихо промовля:
“Я з землі прорвалась чистим джерелом,
Рушила по лісу, стала потічком.
Потім мандрувала, вилась поміж скал,
Бігла, простувала через греблі й вал.
Землю напувала, буйно щоб цвіла,
Для звірят у спеку втіхою була.
Сонечко вмивала ранньої пори,
Освіжала хмарки залюбки вгорі.
Пестила веселки райдужну дугу,
Сповила в тумани вербу молоду.
Човники гойдала на своїм плечі,
Проводжала в вирій журавлів ключі.
Ясночолий місяць та ясні зірки
Срібло промивали у моїй воді.
Ну а про малечу нічого й казати -
Їй з моїх обіймів ліньки вилізати…
Ну а зараз мушу обрій наздогнати,
Щоб його нарешті добре покупати. ”
І помчала річка в невідому даль,
Кинувши на коси голубу печаль.
Підтюпцем прямує через поле й гай,
Щоб ще більш дізнатись про свій рідний край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345321
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.06.2012
На горнятку з порцеляни
Сидить зайчик мальований
Всім навкруг розповідаю,
Що з тим косооким маю.
Коли я частуюсь соком,
Підкрадається він боком
Й заглядає потихеньку,
Чи не лишу хоч крапельку .
Наливаю з м’яти чаю -
Головою він киває ,
Мружить очі та зітхає,
Пару вухами пускає.
А як я смакую юшку,
Опускає в неї вушко!
От усім й розповідаю,
Що з тим зайчиком я маю.
Проковтну трішки компоту –
Загляда мені до рота,
Вусами мене лоскоче-
Вишні, мабуть, також хоче.
П’ю холодную водичку -
Надува кумедно щічку.
Він напився б “ Пепсі “ схоже
Дотягнутись лиш не може.
Молока не допиваю,
Бо ще зайцю залишаю.
Мама не буде сваритись –
З другом мушу ж поділитись.
Про звірятко треба дбати –
Так мене учила мати.
Не біда, що мальоване,
Зате миле і кохане.
Усміхається матуся…
Я ж до неї пригорнуся
Й залюбки розповідаю,
Що з тим зайчиком я маю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345126
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.06.2012
Народження життя… Це ж просто диво!
Он квітка, розпустивши пелюстки,
Свої обійми простягнувши сонцю,
Голівкою киває навкруги.
А ось, поглянь, метелик із личинки
Свої барвисті крильця розпустив
І, з подивом навколо роздивившись,
На луг зелений швидко полетів.
Там, у ліску , облизує лосиха
Народжене руденьке лосеня,
А в озері барахтається жваво,
Переродившись знову, жабеня.
Десь із яйця вилуплюється пташка.
І, ледь в гнізді позбувшись шкарлупи,
Іще мокренька, несмілива й квола,
А вже відразу змахує крильми.
Людське дитя… З’явившись в світ у муках,
Воно кричить і плачем промовля :
“ Матусю, пригорни скоріш до серця
Своє ще безпорадне немовля!”
Зародження життя – невичерпна криниця,
Що з неї б’є навкруг жива вода,
Природи – чародійки таємниця,
З якої сива вічність вигляда.
Енергія зірок й магічна сила,
Що Всесвіт залюбки подарував,
Щоб культ краси, гармонії й любові
На Голубій планеті процвітав.
Любе життя – це Господа веління,
Це задум, що його він воплотив,
Й ніхто не сміє піднімати руку
На те, що так дбайливо Він створив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345124
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2012
Коли народиться людина -
Засяє зірка в вишині
І Хрест кладе Господь на плечі,
З яким мандрує у житті.
Дорога стелиться під ноги,
Де є початок і кінець
Та визначені всі зупинки
Й таланти, що дає Отець.
Коли народиться людина -
Малює Всесвіт у ту ж мить
На двох долоньках крила долі,
З якою має вона жить.
Здоров’я, розум, щастя й врода –
Все виважено до кінця…
І ангел з раю прилітає
Із місією від Творця.
Хай зірка довго не згасає
І ноша легкою буде,
Хай Бог завжди допомагає,
А шлях до успіху веде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344987
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.06.2012
Ой ти вербо, вербо молодая,
Чом стоїш, вербиченько, сумная?
Чом над ставом тихо похилилась
І у чисту воду задивилась ?
Вітер приліта чесати коси,
Личко умивають зранку роси,
Сонечко ласкає тебе днями,
Соловейко розважа піснями.
Місяць одяга вночі у срібло
Й розкида по вітах перли дрібно,
Став поїть холодною водою,
У тумані розмовля з тобою.
Виросла ти, вербо, гарна й пишна.
То ж чому ти вродою не втішна?
Чом же, кралечко, так болісно зітхаєш
І на явір часто поглядаєш?
Явір молодий калину обіймає,
Щось шепоче їй, до серця пригортає.
Ти ж засмучена схилилась над водою
Наодинці з мріями й журбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2012
В лузі зозуля тихо кувала
Із гілки на гілку перелітала,
Крилами ранішні роси збивала –
Долю правдиво комусь віщувала.
Ой ,ти зозуле ,пташка сіренька
Чи ж буде дівчина в парі з миленьким,
Чи ж буде доля в неї щаслива,
Чи ж буде любов її та незрадлива?
В лузі зозуля довго кувала
Її зітхання луна повторяла,
В квітах чар – зілля швидко ховала
Завітну мрію чиюсь кодувала.
Ой ,ти зозуле, пташка сіренька,
Чому рахуєш літа так сумненько?
Чи ж безнадійні палкі сподівання
Невже ж розіб’ється чисте кохання?
Не куй ,зозуле, в лузі раненько,
Не ятри сумом дівоче серденько,
Не бентеж душу своїм віщуванням,
Не розголошуй про юне кохання.
Ой ,ти зозуле, пташко сіренька
Розваж дівчину, як рідна ненька,
Розбий тривоги, печалі й туги -
Нехай у цілунку зустрінуться губи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2012
Бува, життя ударить, мов обухом ,
Дволикість й зло чатують навкруги,
Обман плете свої підступні сіті,
Жадоба й заздрість зиркають з пітьми. .
Зловісна плітка каламутить сонце,
Потворна помста підкида сиріт,
Зневіра заглядає у віконце
І відчай підступає до воріт.
Байдужість розливається навколо,
Жорстокість хижо жертву вигляда…
Бува, що часом навіть не помітиш,
Коли у дім твій вкотиться біда.
Та найстрашніша, мабуть, чорна зрада,
Що вбивчим трунком душу напува,
Коли у спину завдає удару
Знайома добре з потиску рука.
Та зрада –незагойна рана в серці,
Яка щомиті ниє та болить,
Бо ж не забути, скільки щастя й лиха
Нам разом довелося пережить.
Бо ж не злічити, скільки сліз та крові
Підступна зрада нишком пролила,
В довіри крила нагло обпалила,
У віри корінь тихо підсікла.
Не оправдати жалюгідну душу,
Що безсоромно згубу підкида,
Й без докорів сумління войовничо
На шиї іншого мотузку затяга,
Що без вагання продає Вітчизну,
Кохання, дружбу, свою віру й рід ,
Що, крики совісті заглушуючи зиском,
Переступає Божий заповіт.
Що без жалю, без страху і без честі
На цьому світі поміж нас живе,
Що, як й колись, за срібнії монети
Христа цілунком ницим продає.
Не розумію нинішнього Юду,
Що наповняє хвацько гаманця,
Закон Творця неписаний, забувши,
Що каже:” Не нашкодь, не збільшуй
в світі зла! “
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344769
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.06.2012
Напившись досхочу, земля
Води приймати вже не хоче.
Та дощ, не дивлячись на це,
Її промоклу й далі моче.
Калюжі скрізь: і тут, і там…
Їх обійти вже неможливо,
А хмари небо затягли
І плачуть, плачуть так тужливо.
Їх сльози з шумом до річок
В потоках звідусіль стікають,
А ті – виходять з берегів,
Бо всі вмістити сил не мають.
Пливуть дерева та кущі,
Підмиті й вирвані з корінням.
Бурхливі ріки їх несуть
Кудись із рокотом й шипінням.
Зелені луки та поля
Перетворились на озера.
Вода, вода, вода навкруг,
Неначе зла якась химера.
З тривогою чекають всі,
Коли ж закінчиться негода
Та повінь тихо відійде…
І уповають лиш на Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344565
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.06.2012
Падає дощ за вікном,
Пасмами слізоньки сіє,
Разом із вітром навкруг
Холодом й вогкістю віє.
Сірі хмаринки вгорі
Тяжко і гірко ридають.
З суму вони вже давно
Краплями з неба стікають
Хлюпає дощ надворі,
Зливами тужно зітхає,
Плеще завзято в дахи,
Ллє і ніяк не вщухає.
Б’є по калюжах він знов
З вечора і до світанку.
Краю негоді нема –
Пасмиться безперестанку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344564
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.06.2012
Є миті, які не минають ніколи,
Які залишають у пам’яті слід ,
Які викликають і радість, і сльози,
Які ранять серце й розтоплюють лід.
Є люди, яких ми безмежно кохаєм,
Яким віддаємо усе без вагань,
Які нам приносять і втіхи, і муки,
Надію на щастя і розпач страждань.
Слова є прекрасні, як рози червоні,
Які будять мрію, які пестять слух.
Але і такі є що кривдять й руйнують,
Калічать людину, ламають їй дух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344313
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2012
Як важко, боляче й нестерпно,
Коли у дім приходить смерть
І, взявши рідного в обійми,
Зло рине в чорну круговерть.
Коли ні слова не промовлять
Навіки стулені уста,
І вже нічого не торкнеться
На грудях складена рука.
Коли тебе не бачать очі,
Що виглядали кожну мить…
Як важко, боляче й нестерпно
З утратами такими жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344312
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2012
У пам’яті візьму з собою високі гори, що димлять,
І чисті води кришталеві, що з гір, співаючи, біжать.
Ліси казково урочисті, що манять шумом верховіть,
Розповідаючи тихенько про тайни вже минулих літ.
І гомін пташок на світанку, косулі блискавичний біг,
І сяйво снігу, що на Сніжці, як марево, велично ліг.
Назавжди серце полонили потоки, скали і ліси…
Частина Польщі – Ярковіци – куточок райської краси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344138
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.06.2012
За хребтом – хребет… Скільки око сяга,
Простяглись величаво Судети.
Незворушно вершини рядами стоять,
Як у варті почесній кадети.
Скали гордо у вись піднімають свій торс,
Ненароком розкидавши брили.
Потічки, що у далі незнані спішать,
Набираючись росту і сили.
Водопади гаптують невидимо шаль,
Підкидаючи бризки грайливо,
І у танці шальному несуться у даль
Чисті води… Хіба ж це не диво?!
Тягнуть крони до сонця прадавні ліси,
Таємниці сховавши навколо.
Повні спокою, величі, чарів, краси
Манять всіх хоч на мить в своє лоно.
Ніби з казки пейзажі прийшли у наш час.
У полон взяли серце і душу.
І тепер, де б не була я, мрію про вас,
Хоч у снах – та вас бачити мушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344137
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.06.2012
За океан шукати долі,
Як і тому багато літ ,
Мандрують, нене, діти твої,
Не витримавши злиднів гніт.
Умов для праці в ріднім краї,
Держава й уряд не створили,
Тому і попиту немає
На їх таланти, досвід, сили .
У себе вдома, милий Боже,
Їм вже набридло животіти!
Бо на одну свою зарплату
Не можна у достатку жити .
Ніхто, працюючи сумлінно,
Сім’ю утримати не в силі -
Зростають ціни та податки
Так, що вже й дні стають немилі.
Невігласи до влади рвуться ,
Їм тільки б скрізь покерувати -
Що залишилось - розікрасти,
Донищити, доруйнувати.
На заробітки, в закордони
Твій цвіт, країно , виїжджає,
Бо на своїй землі батьківській
Роботи й талану не має.
Лишаючи свої родини,
Далеко їдуть працювати.
На чужині, в тяжких умовах,
Гірку копійку заробляти.
Зростають діти без матусі,
Без її ніжності й турботи,
Без строгої науки батька,
Який десь гнеться від роботи.
Образу й страх щоб погасити,
До чарки діти тягнуть руки.
Розбій, наркотики, розпуста
Стають їм втіхою від скуки.
І розлучаються подружжя -
Руйнують відстані родини…
Але чи в праві хто судити
Сум й біль самотньої людини.
Допоки ж будуть українці
По всьому світу працювати?..
Чи не пора вже , Україно,
Про свій народ почати дбати!
Порядок й лад скрізь навести,
Гармонію в життя внести…
Щоб не схотілося нікому
Надовго їхати із дому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343946
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.06.2012
Розірвалося намисто
У темної нічки.
Розсипалось зірочками
По небу й дну річки.
Ходить нічка тихесенько,
Зірочки збирає
Та собі на допомогу
Дрімка прикликає.
- «О ти, Дрімко – друже,
Прошу тебе дуже:
Поможи на ниточки
Нанизати зірочки.»
Дрімко їй відповідає,
Що роботу пильну має -
Співатиме колисанку,
Для Катрусеньки до ранку.
Нічка стомлено зітхнула
І до Дрімоти гукнула:
«Коли твоя ласка,
Поможи будь-ласка.»
«Помогла б тобі охоче.
Та спати дівча не хоче.
Катериночку колишу.
Як її саму залишу? »
Сонька нічка попросила:
«Я така уже безсила.
Може, хоч ти зможеш -
Й мені допоможеш?»
- «Про Катюшу мушу дбати -
Їй казки розповідати.
Легенько гойдати,
Вушко лоскотати».
Кличе нічка сон вусатий:
«Поможи зірки зібрати.»
Сон шепоче їй: «Не можу,
Бо Катрусю потривожу.
Не відійду ні на мить –
Хай дитина міцно спить.
Й росте здоровенька,
Щаслива, гарненька…»
- «Ваша ласка дива творить.
Катю в сни казкові водить.
Ви дитину доглядайте,
Сон її охороняйте.
Кропітка у вас робота –
Про Катрусеньку турбота.
То ж не смію заважати.
Все сама буду шукати.
Та сьогодні геть втомилась
До світанку ж я трудилась.
Вже піду відпочивати.
Завтра знов прийду збирати.»
Ніченька таке сказала,
Всім рукою помахала .
Й поспішила на хмаринку
На м’якесеньку перинку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343944
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.06.2012
Нарешті сонце вийшло із-за хмар
І з вишини яскраво засвітило,
Холодну землю і усе навкруг
Своїм промінням лагідно зігріло.
Все ожило, зазеленіло вмить,
Барвисті квіти стали розквітати,
Прокинувшись, метелики й жучки,
Після зими почали скрізь літати.
Прийшла весна, яку чекали всі.
Пташки піснями гучно зустрічають
Її величний поклик до життя
Та одами на всі лади вітають.
Вона постала у своїй красі:
Сади оділа в ніжно-білі шати,
Травою застелила всі луги,
Убрала землю, як дитину мати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343764
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.06.2012
Прекрасну Землю Бог створив
І для людей її відкрив,
Щоб люд про неї добре дбав,
Красу і користь з неї мав.
З тих пір час збіг в тисячоліття
Й спіткало Землю лихоліття –
Прогрес прийшов в усі кутки,
І це – реальність – не чутки.
Своїм втручанням скоро він
Природу дуже скрізь змінив –
Постали фабрики й заводи,
А хімія – наш лідер моди.
Машини, прилади та струм …
Цей результат учених дум
Позбавив нас тяжкої муки,
Звільнивши від роботи руки.
Але, на жаль, процеси нові
Не всі такі вже і чудові.
Є наслідки катастрофічні
Екологічні та етнічні.
Із труб високих валить дим,
Не видно сонечка за ним.
Радіаційний фон росте –
Гніздо пташини там пусте.
Кислотні падають дощі
І палять листя на кущі.
І мертвою стає земля.
Там не зачати немовля.
Калік багато тут і там,
Живе все нищить смок і гам.
Бездумно нищаться ліси
Й куточки райської краси.
Брудні стоять міста та села,
Течуть відходи у озера.
Сміття на берегах річок,
Там вже не в’ється потічок.
Капризи клімат видає –
Мінливим дуже він стає.
То вітер й буревії дмуть,
То громи б’ють , то зливи ллють.
Вдень сонце, наче піч, пече,
Солоний піт з усіх тече,
Вночі ж від холоду все мерзне
І не один вид, мабуть, щезне.
Й від парникового ефекту
Ми маєм негативну лепту.
Бо ж тане вічний льодовик,
До потепління що не звик.
А замість хвилі океан
Із нафти плями котить нам.
І в тому чорному багні
Смертельна пастка, мов в вогні,
Для риб, тварин морських й птахів,
Для велетнів і малюків…
Довкілля наше скрізь і всюди
У небезпеці! Винні – люди.
То ж чи не час за розум взятись
І над Землею не знущатись.
Почати всім про неї дбати,
Щоб і повітря, й воду мати.
Щоб розквітали буйно квіти,
Щоби росли здорові діти,
Щоби країна рідна наша
Була б достатку повна чаша.
Нам Землю б вберегти зуміти –
Повинні всі це розуміти,
З природою у дружбі жити
Й нащадкам в спадок залишити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343763
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.06.2012
Підростає онук – сміх та гамір навкруг,
Щастям й радістю повниться хата…
Та це миле, допитливе, жваве дитя
Немовлям залишилось без тата.
Чи в годину лиху він з’явився на світ,
Чи у долі якось провинився,
Що так легко й без сумніву батько сказав:
“Із дитиною я помилився”.
Не щемить його серце, душа не болить,
Що не бачить він рідного сина.
Що продовжувач роду, кровинка його
Відбуває прокляття? Провину?
Що не знає хлоп’я сильних батьківських рук,
Його строгості, вміння, турботи .
Слово - ” Тато” для нього всього тільки звук…
Й зникне радість в обіймах скорботи.
По щоці пробіжить жалю й смутку сльоза –
Витру нишком, не бачив щоб внучок.
Та зникає печаль, як від сонця роса,
Після дотику лагідних ручок.
Підростає онук – сміх та галас навкруг,
Ніби місяць у хаті сіяє.
Та оце найдорожче у світі дитя
Без батьківської ласки зростає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343507
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2012
Відходить осінь у минулий рік,
зима взялася володорювати…
І в цей момент прийшло дитя у світ
та почало своє «у-а» співати.
Цей спів чи плач летів в небесну вись,
шукав до серця матері стежини.
Й почався відлік всіх земних діянь
цієї крихітки – маленької людини.
Дивився місяць тихо крізь шибки,
мугикав вітер ніжну колискову,
на щастя, долю, успіх, довгий вік
малятку малював мороз підкову.
Яскраво посміхалися зірки,
ніч приглушила шум міський та стук…
Медсестри сповивали немовля.
То хлопчик був. І був то мій онук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343505
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.06.2012
«Моя помилка - Тимошенко»-
Сказав з екрану президент.
Де ж Ви були, що Ви зробили
Щоб виправити інцидент?!
Чи ж личить голові держави,
Не кажучи вже про мужчин,
В своїй поразці , як дитина,
Шукати в комусь суть причин.
Ще Він сказав цілком серйозно
Що буде соромно нам всім
За вибори у цьому році
Й наступника передусім.
Скажу від себе особисто –
Не можу твердити за Всіх –
Але самі свою програму
Перетворили Ви на сміх.
То ж, перш ніж в голос ображатись,
Соромити усіх підряд
На себе варта подивитись
Й свої діла, що стали в ряд.
Чи щось вдалося завершити
З обіцяного до кінця?!
Терпіння людське не безмежне…
Вам лицемірство ж до лиця.
Руки спочатку опоненту
Подати не хотіли Ви.
Та потім, навіть, обнімали,
Забувши принципи свої.
Справі Гонгадзе ніби щиро
Хотіли Ви покласти край.
Натомість просто поспішили
На дачу у Карпатський рай .
Бандитам тюрми обіцяли.
Та, мабуть, тюрем тих нема.
І радикальних змін в країні
Очікували ми дарма.
Бандити – їздять в «лімузинах»,
В шикарних ресторанах п’ють,
Людей посеред дня вбивають,
Безкарно глумляться й крадуть.
Верховна Рада – не працює.
Скажіть чия в цьому вина?
То хтось трибуну заблокує,
То форуму у них нема.
Всі депутатські привілеї
Ви мали зменшити давно.
Та пальцем й не поворухнули,
Щоб припинити це кіно.
А Ваші заклики останні…
Ви ж просто зрадили Майдан!
І всім демократичним силам
завдали в спину кілька ран.
Самі Ви рейтинг опустили
Та знищили авторитет.
І, мабуть, пізно намагатись
Свій зберегти пріоритет.
То ж не народу буде стидно,
А сором мав би гризти Вас.
Бо Ви слова лиш розкидали
Зганьбивши цим довіру й час.
За Ваш обман і бездіяльність,
Що проявили Ви не раз,
Давно мені вже дуже стидно,
За те що вірила у Вас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343299
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.06.2012
Поезія – це не лише слова
І речення, народженні думками,
Не рими й фрази, що вночі та вдень
Із серця ллються на папір рядками.
Поезія – не тільки мова , звук,
Куплети, що сплелися у суцвіття…
Це України нашої краса,
Народу слава і його ж страхіття.
Поезія – це, мабуть, крик душі,
Це почуття, які керують нами.
То ж хай надія віра та любов
У моїх віршах будуть поруч з вами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2012
Є на Землі один куточок чарівний у своїй красі.
Там верби Луква заплітає у голубій своїй косі.
Дністер до моря котить хвилі, Діброва з вітром гомонить,
На пагорбі, мов на сторожі Пантелеймона Храм стоїть.
Неподалік руїни Замку завмерли з Княжої Доби…
І досі вчені там збирають загадок повні короби.
Там Лімниця із гір несеться через долини та поля –
Усе там рідне і знайоме, бо то мій край, моя земля!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343104
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.06.2012
На правім березі Дністра,
Де Луква біг кінчає,
Лежить моє рідне село,
Немов відпочиває.
Серед усіх подібних сіл
Лиш тим воно різниться,
Що залуквянам по ночах
Воно частенько сниться.
.
Усі дороги та стежки
З дитинства тут знайомі,
І серцю пам’ятні місця
Лише мені відомі.
Кущі калини під вікном,
Сади в квіту весною
І батьківський святий поріг,
Куди вертаюсь знову.
Хати чепурні, школа, клуб,
Стрілецькая могила
Й джерела чисті, із яких
Я часто воду пила.
Поля, Діброва, Вивіз, Рінь…
Усе до болю рідне –
Просте вкраїнськеє село,
Турботи й шани гідне.
До цього місця на Землі
Мої думки прикуті .
Своє село ,де б не була,
Не зможу я забути.
Малий куток Галичини,
Що Долею дається,
Залуква, рідна сторона,
Що отчим краєм зветься.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343103
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.06.2012
Рушничок на щастя
Мати вишивала.
Всі свої надії
В кольори вплітала.
Що червоний колір –
Любов й добра доля.
Червона калина,
Що росте край поля.
А зелений колір –
Життя шлях широкий
І дуб, що у лісі,
Міцний та високий.
Синій – літнє небо
Та волошки в житі,
Ласка, ніжність, радість
В узорі зашиті.
Жовтий - колір сонця,
Стиглої пшениці,
Тепла і достатку,
Затишку дещиці.
Ну, і чорний колір –
Смуток та жалоба…
«Щоб було їх трішки», -
Просила у Бога.
Рушничок на щастя
Вишивала мати,
Щоб своїй дитині
Все найкраще дати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2012
Не щебечи, соловейку, вночі на калині,
Не рви серце на шматочки молодій дівчині.
Бо поїхав її милий турка воювати,
Залишив свою кохану сльози проливати.
Виглядає чорноброва козака з походу.
Та нема від нього звістки: канув наче в воду.
Може, в битві з ворогами віддав душу Богу,
Може, в чужій сторононьці вже й забув небогу?!
Та невже ж він міг забути всі місячні ночі
Й проміняти стан тендітний і уста дівочі?
Та невже ж він міг забути свою обіцянку,
Яку дав, коли прощались у садку до ранку:
Що повернеться до неї із війни швиденько
Ще не встигне затужити милої серденько.
Що приїде і пригорне її біля тину,
А вона йому пов’яже вишиту хустину…
Виглядають карі очі козака щомиті,
Заплітають сум в узори шовковії ниті,
По щоці сльоза гаряча з розпачу стікає,
І стук копит дух у грудях щоразу стискає.
Болю й щему додає соловей дівчині,
Що співає усю нічку в саду на калині.
Ходить стежками сердешна, де з милим ходила…
Та його вже, молодого, забрала могила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2012
Кущ калини посадила мати
Біля хати, недалеко від вікна,
Щоб могло її дитятко міцно спати,
Щоби доля завше світлою була.
Щоб дала калина міць ,здоров’я, силу,
Дарувала вроду, щастя, радість і добро,
Щире серце й вдачу справедливу,
Щоб її маля минало люте зло.
Як калина ранньою весною,
Щоб і доня її пишно розцвіла –
Вітер грався б русою косою
І пестив, налиті свіжістю уста.
Очі щоб були, як синь озерця,
Чорні брови – вигнутий шнурок.
Щоб із личка не зникав ніколи
Рум’янець достиглих ягідок.
Щоб співала, наче соловейко,
Що всю ніч кохану розважа …
Посадила мати кущ калини,
Біля хати, недалечко від вікна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2012
У всіх народів на Землі
скрізь і завжди буває –
людина лине в вишину,
як тільки виростає.
Хоч ненька й відпускає в вись,
щемить біля серденька,
бо назавжди для неї ти –
кровиночка рідненька.
І як би високо тебе
не піднімали б крила,
для мами ти на всі часи
її дитина мила.
Й хоч твої скроні сивина
сніжком вже притрусила,
ти залишаєшся « малим» -
така матусі сила.
Поки живуть твої батьки,
допоти й ти – дитина -
їхня надія, радість, біль,
їх світло, їх родина.
Куди б тебе не занесли
вітри чи громовиці,
вертайсь частіше до батьків,
де росяні травиці.
Схили ти голову свою
до мами на коліна,
й помолиться вона в душі
за дочку чи за сина.
Подяку Богові складе
за твій політ удалий
й за ті роки, що на плечах
неначе квіт опалий.
З любові й ніжності вона
сльозу проллє напевно,
відпустить знов тебе у вись
й чекати буде ревно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2012
В Рогатині дівча було…
Багато часу вже спливло.
Проте, хоча й віки минули,
Про ті події не забули.
В Лісовських донечка росла,
Вона, мов квіточка, цвіла.
Вродлива, мудра і тендітна,
До всіх ласкава і привітна.
Священик – батько втіху мав.
Настуні він освіту дав…
Час плив, неначе за водою,
І стала юнка молодою.
У церкві дзвони гучно б’ють.
До шлюбу наречені йдуть.
Та не судилось їм кохати,
На рушничок весільний стати.
Зчинився галас, метушня,
Розбіглись гості та рідня.
На місто вороги напали
Й Настусю у ясир забрали.
Парубки за шаблі взялись
Дівчат відбити намагались.
Але, немов страшні примари,
Перемогли їх яничари.
Багато крові пролилося,
Багато горя розійшлося…
Красуню ж на базар везуть,
В палац султанський продадуть.
На чужині, у неволі
Не скорилась лихій долі.
Почала Коран гортати,
Мову, звичаї вивчати.
Через розум свій та вдачу
Завдала туркам задачу:
Адже славна Роксолана
Полонила Сулеймана.
Він безмежно закохався
І з вкраїнкою побрався.
Так рабиня піднялася
Й жити далі узялася.
А імперія Велика
Всім несла багато лиха.
Жалю не було в османів,
Душогубів – бусурманів.
Вони землі розоряли,
У неволю людей брали,
Села і міста палили,
Руйнували, крали, били…
Та султанша, що вплив мала,
Батьківщину захищала.
Слухав Сулейман дружину
І не нищив Україну.
Не ходив на нас ордою,
Не розливав кров рікою,
Не спустошував він села,
Щоб була мила весела.
Роксолана ж діло знала –
Непомітно керувала –
Отчий край охороняла,
Злі напади зупиняла.
Хоч й прийняла мусульманство,
Не зреклася християнства.
Не зганьбила свого роду
Й українського народу.
І допоки вона жила -
Землю рідную любила.
Намагалась їй служити.
Хоч й доводилось тужити,
Ті роки давно минули.
Роксолану ж не забули.
Цілий світ про неї знає,
І яскравий приклад має.
Якщо в тебе дух незламний,
Будеш ти над горем владний,
Зможеш, як і наша Настя,
Принести і мир, і щастя.
Знести всі випробування,
Пережити всі страждання,
Слід в історії лишити,
Рідним краєм дорожити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342493
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.06.2012
Природа мстить за хаос і блюзнірство,
За зрубані й сплюндровані ліси,
За гори понівечені та річки,
За знищену гармонію краси.
Природа мстить за звалища й відходи,
Сміття навкруг й незорані поля,
За надра, що спустошуєм віками,
І за наругу, що зазнала вся Земля.
Природа мстить кислотними дощами
Та вітром що зриває з хат дахи.
Потопи, зсуви, засухи, обвали,
Важкі хвороби… Й це не всі жахи!
Природа мстить ?! А, може, захищає
Від наших злодіянь сама себе
Й за розум взятись людство закликає,
Застерігає так усіх – мене й тебе.
Попереджає - завтра буде пізно!
І новий день… Він може не прийти,
Якщо провокувати катаклізми
І компроміс не зможемо знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342492
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.06.2012
Я хочу забути про біль і печалі,
Позбутись зневіри, страждань і жалю.
Та сльози свої осушити не в силі -
І кривди сама собі цим завдаю.
Я хочу лишити позаду всі біди,
Втекти від наруги, образ, самоти.
Та в пам’яті стерти щем суму не вмію -
І в грудях вирує бій зла й доброти.
Я хочу відкритись для щастя й любові,
Сміятись, радіти і жити, як всі.
Та пустка в душі так минає поволі -
І в серці не гояться давні рубці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2012
Твоя любов – пусті слова,
Лиш обіцянки й більш нічого.
І почуття твої – полова,
І слово честі – тільки пшик.
У тебе сльози геть фальшиві,
Дволика і черства душа.
А розповіді всі про щастя
Не варті й мідного гроша.
Твоє кохання – то облуда,
Ілюзія чи то міраж,
Моєї долі й так важкої
Підступний і крутий віраж
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342254
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2012
Віками гноблений і гнаний,
Народе волелюбний мій,
Ти марив про щастя й свободу,
Ішов через терни до мрій.
Наблизилась мить довгождана,
Піднявши завісу років -
Майдан загудів, наче вулик,
Зібравши люд з різних кутків.
Прокинулась віра в народу
І гордість піднялась з колін,
Прибита й поругана правда
Зросла з-під уламків й руїн.
Усі гомоніли: « Нарешті
Молитви почув наш Творець !
Будемо, як люди, й ми жити,
Приходить диктату кінець! »
Та радість тривала не довго -
Затьмарив надії знов крах:
Зрада та розчарування
Посіяли відчай і страх.
Невже всі зусилля Майдану
Здола політичний обман
Й гонитва за владою й грішми
Країну загонить в туман.
Розквітне жах й хаос двовладдя,
Нужда зазирне до осель,
Безправ’я, корупція, рекет
Дорвуться до владних крісел.
Вкраїнськую мову сплюндрують
Якої не зрікся Тарас,
Вкраїну на кусні поділять,
Піклуючись ніби про нас.
Приносять народ знову в жертву,
Шукаючи більшу користь.
Слова знов розходяться з ділом…
Усе це було вже колись.
Коли ж наведе вже порядок
У лавах своїх Президент,
Довіру людей оправдає
І “виплатить свій дивіденд ”.
Чи скоро ж народні обранці
Згадають про лихо навкруг,
Про дані свої обіцянки Й
Й розірвуть ворожості круг?!
Коли ж моя рідна Вкраїна,
Позбудеться врешті тенет
І, вирвавшись з пут беззаконня,
Почне прямувати вперед.
Чи ж скоро кохана Вітчизна
Розквітне, як райський куток,
Й, забувши про кризи й розбрати,
Надіне достатку вінок.
Коли вже народ мій дістане
Все те, що так довго чекав,
І слава його засіяє
В сузір’ї великих держав.
Терпіти наругу несила!
Брехні мав би бути вже край.
О Боже, спаси Україну!
Й страждати їй більше не дай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342066
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2012
Я хочу зазирнути у майбутнє,
але моя уява крил не підійма,
Бо злиднями страшного сьогодення
занадто вже обтяжена вона.
Боюсь угледіти там риси невиразні
чи контури розмиті, нечіткі…
Та роздуми нав’язливо – печальні
напрочуд виявляються чіткі.
І я спрямовую свій погляд у майбутнє –
німіє серце, завмира душа,
Холодний обливає піт й від жаху
волосся піднімається з чола.
Бо там – густа пітьма навколо
все щільно крилами своїми огорта,
Скрізь відчувається скорбота сивочола
і стогін всі приглушує слова…
Куди подівся нарід волелюбний?
Чом похилився наче скошена трава,
Чому покрились мороком й туманом
чепурні наші села і міста?
Хто забруднив гаї, поля, озера?
Поділась де гармонія й краса?
Чому над багатющою землею
економічна криза нависа?
Хто винен, що вмирають немовлята,
що старість незахищена така,
Чом з гнізд не вилітають пташенята,
а світ знівечила безжалісна рука?
Хто скаже, чом обман у нас панує,
чом безробіття буйно проросло,
Дволикість, ворожнечу, бездуховність
виплескує на вулиці воно.
Поміж людей хто густо сум посіяв?
Не чути сміху серед лихоліть…
Народе мій, чи ж про таке ти мріяв,
вдивляючись у глибину століть?!
З тривогою розглядую майбутнє.
Де ділись наші мудрії мужі,
Що захищали самовіддано країну,
в якій родились, у якій зросли?
Що дбали про народ, як про родину,
що піднімали край свій із руїн,
Що прославляли чесністю й терпінням
свою державу серед всіх країн?
Майбутнє наше – повна невідомість
та ще жевріє іскорка одна ,
Що у душі підтримує надію.
Моя Вітчизно, ти іще жива!
Ти встанеш гордо, наберешся сили
і скинеш з плеч усе тобі чуже.
Вкраїно, ти жила і будеш жити!
Я завжди буду вірити у це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342064
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.06.2012
Хтось давно так сказав:
«Не роби ти добра
То й не зроблять тобі
Ані кривди, ні зла.
Душу рвати навпіл
Не буде гіркота,
І не вилізе боком
Твоя ж доброта.
І серденько у грудях
Не буде щеміти,
І у світі тобі
Буде легше прожити.
Через щедрість свою
Не будеш жалкувати,
Через підлість людську
Знову й знов сумувати.
І в обличчя тобі
Менше будуть плювати.
Та й довіру твою
Будуть менше топтати.
Над тобою не будуть
Злії люди сміятись.
Не будеш тоді й сам
Плакати – побиватись.
Без думок, що печуть,
Будеш краще ти спати.
Та й міцніше здоров’я
Тоді будеш сам мати.
І за хліб, що даси, –
Не дістанеш каміння…»
Кинув сумніву хтось
Повну жменю насіння.
Що з прадавніх часів
Поміж люд проростає
Й не робити добра
Увесь час закликає.
Кожний з нас у житті
Ці слова говорив.
Хтось частіше, хтось ні
Злу невдячність корив.
Що, на жаль, все живе.
І живе серед нас,
Вибираючи жертву
Собі повсякчас.
Та завжди у комусь
Оживає добро
І долає крізь біль
Скупість, заздрість та зло.
І всупереч фразам
По землі все ж мандрує,
Милосердя та ласку
Й надалі дарує.
Не даремно сказав хтось,
Мабуть, також давно:
«Лиш добро та любов
Можуть знищити зло».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341751
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.06.2012
Кожний з нас сусідів має.
Про стосунки з ними дбає.
В тих, що мешкають навпроти,
Свої норови й турботи.
Свої цінності й химери…
Є порядні , є й мегери.
Є такі , що лиш існують,
І плітками світ годують.
Є , що часу не марнують -
За всіма навкруг пильнують,
Провокують бійки й сварки,
Навіть рідним дають парки.
Є, що в школі вчителюють,
До розуму апелюють.
Але такту ніц не мають,
Як додому повертають.
Хоч й стараються небоги,
Не виходять в педагоги .
Мало лиш дипломи мати –
Треба дітям серце дати.
Приклад треба показати,
Як ближнього шанувати.
Є нахаби й лицеміри,
Які лізуть в усі діри,
В очі тобі заглядають,
Потім в плечі ніж встромляють.
Є такі, що не зважають,
Коли сварки затівають
Чи біжить мала дитина,
Чи іде стара людина ...
Вони лайки сиплять рясно.
Виробляють голос красно.
І радіють знавісніло,
Що зробили чорне діло.
Є , що мучаться у тузі,
На подвір’ї чи у лузі,
Ну кого б обматюкати,
Проклясти та оббрехати,
Скривдити , пообзивати,
Із землицею змішати.
Є , що по ночах крадуться,
На чужих полях «пасуться».
А до себе не пускають ,
Злим собакою лякають,
Часто владу викликають,
Усіх «брудом обливають».
Є, яким не догодити,
Як в достатку будеш жити.
З заздрості тебе сплюндрують -
Підтюпцем в суд помандрують,
Там сльозу брехливу пустять -
Справу чергову запустять.
Є такі , що скрізь готові
Взяти участь у розбої.
Марно винного шукати -
Зиск і вигоду щоб мати,
Вони будуть нападати,
Ще й побої йти знімати.
Може, так і треба жити –
Із собою лиш дружити,
Лиш про себе завжди дбати,
Всіх за дурнів круглих мати?
Тільки жаль таких сусідів,
Що в житті своїм лиш нидів.
Дні минуть. І перед Богом,
За незвіданим порогом,
Треба буде врешті стати
Та за все відповідати.
За роки які прожили,
За усе , що ви зробили,
На вазі що переваже?!
На суді Господь що скаже?
Треба думати вже нині
Ляжеш з чим у домовині ,
По собі який слід лишиш ,
В кармі дітям що запишеш.
Тож чи варто марнувати
Шанс , який ти можеш мати.
Щоб його не загубити,
Спробуй скрізь добро творити,
Поважати всіх навколо,
Не ганьбити сиві чола,
Людям шкоди не робити,
Закон Божий не ломити .
Щоб нащадки спокій мали
І гріхів не відбували .
Не гніви Владику неба
Та роби все так, як треба.
Всім зумій ти побажати,
Що і сам хотів би мати.
Завжди будь напоготові
Жити в злагоді й любові,
Зла не збільшуй в цьому світі,
Не плети підступні сіті,
У душі гнів не плекай ,
Милостиню роздавай…
Спокій, щастя та достаток -
За усе це лиш завдаток.
Ну, а вічне Царство Боже
Розрахунком стати може.
То ж буде тобі в потребі,
Як опинишся на небі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341750
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.06.2012
Кажуть, що невістка, то не є родина !?
Для мене ж , як рідна синова дружина.
Навіщо їй болю й кривди завдавати,
сваритись, кричати, злити, ображати
Адже можна в мирі та злагоді жити
й не свою дитину, як дочку, любити.
Добрим словом, ділом їй допомагати,
як треба – тактовно їй щось підказати.
Від щирого серця її приласкати,
відкрити обійми, ще й поцілувати.
Щоб в нашій родині не чулась чужою,
щоб цвіла, як квітка, ранньою весною.
Щоб в житті не знала туги, суму, горя,
щоб була щаслива з моїм сином доля.
Щоб вона « купалась» в турботі та ласці,
щоби дні минали, як у добрій казці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2012
(Слова на музику С. Ткачука
“ Вишиванка”)
Тихо мати сина колисала,
Ніжно над колискою співала.
Свої мрії виливала в пісні.
І були ті мрії різні-різні.
Виростай, соколе, любий сину мій.
Хай рясніє доля зорепадом мрій,
Хай барвінком стеляться твої літа
Й щастя буде щедрим, як густі жита.
Мати колискової співала,
Ще й сорочку сину вишивала.
Душу всю вкладала в вишиванку,
Не зімкнувши очі аж до ранку.
Вилетиш із рідного гнізда, дитя,
Вмить підхопить, зачарує вир життя.
Цвіт калини, шум діброви, синь ріки
Пронеси, мій сину, в серці крізь роки.
Вишивала мати, вишивала.
Всю палку любов в узор вплітала.
Вишивала сонце й небо голубе -
Хай ота сорочка береже тебе.
Набирайся сил, кровиночко моя,
Нездоланна віра хай буде твоя.
І посеред моря райдужних надій
Не лякають громовиці й буревій.
Виростай же, сину мій, синочку,
Вишиваю я тобі сорочку.
Тільки все шовковими нитками
На щасливу доленьку від мами.
Пам’ятай, синочку, завжди пам’ятай
Свою матір рідну і свій рідний край,
Землю українську, на якій живеш,
Все, що ти Вітчизною своєю звеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2012
Наперекір всім бідам і тобі
Я буду мріяти, надіятись, радіти,
Любити світ, творити лиш добро,
У долю вірити… Я буду просто жити!
Щоб не плакати, буду сміятись,
Жартувати, співати пісні,
Буду вірити і сподіватись,
Що всміхнеться ще доля й мені.
Що зустріну нарешті я щастя,
Заблукале в далеких світах,
Що розквітне барвінком кохання
І на моїх тернистих шляхах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2012
Ти зігнув мене, та не зламав,
Я піднімусь за покликом долі,
Витру сльози, крізь біль усміхнусь
Й до майбутнього рушу поволі.
Ти удару так сильно завдав,
Що весь світ почорнів в ту ж хвилину,
Але сили зберу я свої
Й за веселкою в небо полину.
Ти кохання моє потоптав,
Понівечив і душу, і мрію,
Та хай Бог не карає тебе
Я ж у серці сплекаю надію.
Я розвію свій розпач і сум
Й, відродившись погожої днини,
Буду слухати спів солов’я
Й милуватися квітом калини.
Я зумію простити тебе,
Бо любила так щиро, так палко…
Що пройшло, не повернеться вже,
Лиш того, що не збулося, жалко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2012
Спи, дитинко, засинай,
Оченята закривай.
Стихло все уже давно,
Заглядає ніч в вікно.
Барви всі вона сховала,
Землю в чорний шарф убрала,
Тихо скрізь володарює,
До раночку хазяйнує.
В шатах зоряних ступа,
Сон навколо навіва,
Носить усім дрімоту,
Навіть Мурчику – коту.
Розкидає сни чудові -
І прості, і кольорові:
Про краї далекі й різні,
Про пригоди дивовижні.
Про озера та ліси
Незрівнянної краси.
Про веселку й небеса,
Тайни, чари й чудеса.
Про квітки та про звірят
І про дивних пташенят,
Про усе, що є на світі,
Що приносить гарні миті.
Місяць з вишини сіяє -
Залюбки їй помагає.
Зорі в небі мерехтять.
Заколисують малят.
То ж часу, дитя, не гай,
Поскоріше засинай,
Щоб поринути в казкові
Ніжні звуки колискові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
З палітри художника
Фарби втекли
І якось на хмарку
Забрались вони.
Та хмара на фарби
Почала бурчати:
«Ну як вам не соромно
З дому тікати.
Не можна самим
Малюкам мандрувати,
Напевно, давно вас
Почали шукати.
Мерщій повертайтесь!
Ховатись – не гоже.
Вернутись назад вам
Мій син допоможе.»
Послухав дощ хмару
І став накрапати.
Зробив він драбинки
Від неба до хати.
Почали втікачки
Додолу спускатись
І стали вони
У воді розчинятись.
74
Зрадів теплий дощик:
«Яким став я гарним –
Червоним, зеленим…
Таким різнобарвним».
Тут сонечко вийшло
Дощівкою вмитись
Й на диво незвичне
Почало дивитись.
Фарби з переляку
Спинились й засяли
І сім кольорів з них
Веселкою стали.
Ти зможеш на фарби ці
Й сам подивитись,
Як вдасться веселці
На небі з’явитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
У селі життя вирує,
Кожний якось хазяйнує,
І подвір’я кожний має…
Там так весело буває!
«Ко-ко-ко, ку-ку-рі-ку!
Досить спати на боку», -
Будить півник усіх зранку,
Щоб устигли до сніданку.
Півень гордо походжає,
За курми він наглядає.
Як знайде якусь зернину,
Зразу кличе всю родину.
Качка – крячка у турботі,
Цілий день вона в роботі –
Каченят своїх пильнує,
Їх і поїть, і годує…
Гуси вийшли на подвір’я,
Чистять дзьобом біле пір’я.
Гуртом вони ґелґотять.
«Ґа-ґа-ґа», - усі кричать.
Індик від пихи надувся.
Він у шпори нині взувся.
Не схотів з ніким дружити,
Мусить всюди сам ходити.
Свиня рохкає в болоті
Із стеблиною у роті:
«Ванни різні я приймаю -
Про своє здоров’я дбаю» .
Коза мекає й стрибає,
Всі дерева обгризає,
Роги вниз свої опустить
І до себе не підпустить.
Ремиґа траву корова:
«Пастись я завжди готова.
І тому, на радість вам
Молока багато дам».
Б’є копитом білий кінь -
Біг би він собі на рінь.
Та господар не пускає –
До роботи поганяє.
На порозі м’явкав кіт:
«Я для всіх тут наче війт,
Скрізь ходжу, мишей ловлю,
На подушках в хаті сплю».
Пес на прив’язі гарчить:
«Щось ти забрехався, кіт!
Я усіх охороняю
Й керувати право маю».
Ось такий він, сільський двір.
Завжди гамірно на нім.
Місця всім тут вистачає,
Господиня про всіх дбає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341030
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.05.2012
В давнину була сорока
Чорна, а не білобока.
Скрізь вона собі літала
Й без упину скрекотала.
Раз втомилась мандрувати
Й стала думати-гадати:
«Треба, мабуть, відпочити –
До кумасі заскочити».
Довго вона не вагалась
І до кумоньки подалась.
У віконце залетіла
Й ненароком в муку сіла.
Зразу ж стала скрекотати,
Де була, розповідати.
Почала крильми махати,
Навкруг муку розсипати.
Заспокоїтись кума
Попросила. Та дарма!
Гостя й далі розмовляла,
Коїть що, не помічала.
Довго-довго скрекотала –
Все з мішка порозсипала.
Як нарешті вгомонилась,
То за голову схопилась.
Взялась швидко прибирати,
Муку крилами збирати.
Розізлилася кума
І сороку прогнала.
Та собі геть полетіла,
Але стала трішки біла.
Й досі так вона літає
Із пір’їн муку стрясає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341027
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.05.2012
Лечу думками через океан,
Несу тобі частинку свого серця,
З якого розливається любов,
Як талі води навесні з озерця.
Душею лину я у дальню даль.
Несу привіт із рідної Вкраїни,
Де у ночі співають солов’ї
І всюди квітне пишно цвіт калини.
Обіймами лечу на материк,
Де мають відродитися надії,
Спішу розкрити їх із вірою у те,
Що здійсняться, нарешті, твої мрії.
Цілунком лину ніжним і сумним.
Його не спинять відстань, час, негода.
Здоров’я, щастя, успіх, довгий вік
Для тебе я благатиму у Бога.
Голубкою лечу на край землі.
Не знають втоми материнські крила.
Несу своє благословення, щоб воно
Твоєї долі підняло вітрила.
Словами лину я в чужі краї.
Несу підтримку і тепло родини,
Щоб ти не відчувала самоти
В розлуці з нами жодної хвилини.
Промінням сонця я лечу крізь млу,
Щоб ласкою всі дні твої зігріти,
Щоб освітити всі шляхи й стежки,
Якими будеш, донечко, ходити.
Зорею лину ясною туди,
Де ніч все тихо хусткою накрила.
І, пильно стежачи навкруг із вишини,
Оберігатиму твій сон, дитино мила.
Сховаю від усіх я тугу й жаль
І сміхом замаскую свої сльози,
Й молитимусь, щоб, рідная, тебе
Скрізь обминули всі життєві грози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2012
Скоріш у світ поезії поринь.
У дивний світ, що музою сповитий,
Що перлами думок й суцвіттям слів
Для тонкої душі завжди відкритий.
У світ, де є пісенне джерело,
Щоби торкнутися смарагдів поетичних,
Зайти у Храм гармонії й краси,
Що зведений у вись з рядків ліричних.
Скоріше в світ поезії поринь.
В світ щирий, загадковий і барвистий,
Який в серцях калиною цвіте,
У світ безмежний, світ духовний, чистий.
У світ, що існував в усі часи.
Одвічний світ, що тайною покритий,
Світ, що в полях волошками росте,
Світ ранішніми росами умитий.
Скоріш у світ поезії поринь,
Окрилений ненавистю й любов’ю,
Заквітчаний барвінком й колоском,
Освячений вогнем, омитий кров’ю.
У світ, в якім не хиляться дуби,
Де мальви зацвітають біля хати,
Де солов’ї щебечуть по ночах,
Де є Вкраїна, є дитина й мати!
Скоріше в світ поезії поринь.
Щоб мова українська зазвучала,
Що мудрістю своїх легенд й пісень,
Народ тисячоліттями навчала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2012
Дається Життя нам, щоб Бога шукати.
Шукати у вчинках, в думках, навкруги.
Шукати завжди, у словах, у природі,
У людях, що поруч, в самому собі.
Радійте життю кожну мить, кожну днину.
Гріха не чиніть, не розсіюйте зло.
Цінуйте добро, щирість та справедливість.
Любов бережіть, бо крихка наче скло.
Дається нам Смерть, щоб знайти врешті Бога.
Знайти із ним Радість та Спокій Душі.
Знайти Правду, Світло у темнім тунелі,
Яким нам до Божого царства іти.
Не варто про Смерть й Судний день забувати.
Вони так зненацька приходять завжди.
Тоді життю іспит складаємо Богу –
Гріхів та діянь розгорнувши листи.
Не треба боятися смертного часу.
До нього рушаєм, з’явившись лиш в світ.
Та треба старатись Життя так прожити,
Щоб легко знайти потім Вічності слід.
Нам Вічність дається, щоб Бога пізнати.
Пізнати як Батька, Творця, як Любов.
Пізнати як Мудрість, Терпіння, Чесноти…
Як Храм у який повертаємось знов.
Життя, Вічність, Смерть… Вони тут! Завжди поруч.
Вони час від часу торкаються нас.
Але народитись чи вмерти ми можем
Лиш тільки у Богом призначений час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2012
Моя рідна мово,
що ж буде з тобою?!
Сплюндрують у котре
й накажуть «молчать»?!
Російською в нашій
страждальній державі
наш лідер та уряд
почнуть скрізь «кричать»?!
Книжок буде більше
на мові російській
і телеканали
всі будуть «вещать»?!
І мову чужу для нас,
мову гнобителів
від тебе, рідненька,
почнуть «защищатьт»?!
Українська мово!
Іронія долі –
в своїм ріднім краю
не маєш ти волі.
Цькували тебе
і татари, й поляки.
Із світу зживали
жиди й австріяки.
Із тебе знущались
угорці та німці.
Тепер ігнорують
самі ж українці.
Москаль витісняв
із твоєї ж оселі –
часи були грізні,
страшні, невеселі…
Ніхто не скорив,
хоч й рубали коріння –
Тарасове слово
кидало насіння!
І ти проростала
в серцях євшан-зіллям,
злітала увись
і неслася довкіллям.
Пшеницею-житом
в полях наливалась,
в неволі піснями
навкруг розливалась.
В Гулагах ночами
бриніла в бараках.
Та сил набиралась
у мальвах і маках.
З руїн піднімалась,
калиною квітла,
вела українців
крізь терни до світла!
Барвінком стелилась,
дзвеніла у думах,
народ піднімала
та грала на сурмах..
О, рідная мово,
живи, не скоряйся.
В Карпатах, в Донбасі,
в Криму розвивайся.
На Півдні та Сході,
на морі та суші
любов’ю і світлом
запалюй ти душі.
Лунай милозвучно
в містах і у селах,
сіяй, як корона,
в смарагдах і перлах.
Лиш зрадники можуть
свого відцуратись,
вкраїнського, рідного
слова боятись.
То ж чуйся ти вільно
у рідній країні.
Принось славу, користь
і честь Україні!
Злітай над Землею
високо, крилато.
Хай буде у тебе
скрізь друзів багато!
З прадавніх глибин
ти росла – проростала
і ні перед ким
на коліна не встала!
То ж, горда й співуча,
моя, рідна мова,
в сьогоднішній час
не згуби ані слова.
На всій земній кулі
лунай, не зникай
і націю нашу
завжди прославляй!
О, рідная мово,
моя солов’їна.
У кожному слові
твоїм – Україна!
Ти сил набирайся
з води та роси,
у піснях дзвени,
повна мрій і краси.
Живи у віках,
йди від роду й до роду,
як скарб, як душа
і держави й народу.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340407
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2012
Якщо колись зіткнетеся з бідою,
Якщо з нещастям стрінетесь в житті,
Чи лихо звалиться на голову горою –
Хай Бог і люди допоможуть вам тоді.
Хай впевненість, що є на білім світі,
Людина рідна, що завжди чека.,
Додасть вам сили й мужності прожити
Без гніву, без образ, прокльонів й зла.
Не дайте впасти, звикнутись з журбою,
Зійти комусь із вірного путі .
І не просіть у долі лиш спокою -
Сумними стануть ваші дні тоді.
Підтримуйте того, у кого скрута,
Шануйте, любі, розум, совість, честь,
Презирство й зверхність - то гірка отрута,
Женіть їх із життя свойого геть.
До всіх і завше будьте справедливі,
Діліться щиро з іншими добром.
Допомагати старшим не лініться,
Не бійтесь крапель поту над чолом.
Не лихословте, не кричіть даремно
І не ятріть образу, а чи біль,
Ненависть не виношуйте таємно –
Роз’їсть вам душу й серце, наче сіль.
Не скривдіть немічного, хворого, каліку,
Обманом не вишукуйте користь,
Не привикайте до гультяйства й шику,
Щоб соромно не стало вам колись.
Не забувайте свого роду, Бога,
Не заздріть тим, що досягли вершин.
У кожного в житті Якими наділи своя дорога,
То ж не шукайте втоптаних стежин.
Любов хай буде ваша незрадлива,
Хай обминуть зневага та ганьба,
Хай мрія кожного виповнює красива
Й надії цвіт не в’яне надарма.
Хай ваші людяність, розсудливість, терпіння -
Ніщо ніде й ніколи не схита,
Хай вам здоров’я, щастя, добрі долі
Пошле Господь на многії літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2012
Якби могла, то прихилила б небо
До ніг твоїх, дитинонька моя
І досягла б тобі частинку сонця,
Щоб не згубила долю зла пітьма.
Зробила б все, що може лиш зробити
Всесильна й вічна мамина любов,
Щоб ти не знала самоти й обману,
Зневіри, зради, розпачу, обмов.
Якби могла – з грудей вийняла б серце,
Щоб відганяло лихо та біду,
Щоб стало твоїм вічним оберегом
На все життя: на радість і журбу.
Усе, що маю, – все би я віддала
Без зайвих слів, без крихітки вагань,
Щоби тебе, дитино, захистити
Від кривди, болю та розчарувань.
Якби могла – подарувала б Всесвіт,
Зіткала б шаль із сяйва всіх зірок,
Веселку заплела б у твої коси,
Зорею прикрасила б твій вінок.
В букет зібрала б я найкращі квіти,
Щоб радість наповняла твої дні,
Щоб все було безхмарним і прекрасним,
Як у Раю, як у казковім сні.
Якби могла … Але, на жаль, не можу!
І тільки прошу в нашого Творця,
Щоби до тебе повернулось щастя,
Щоб смуток зник навік з твого лиця.
Молю в Марії – Матері Ісуса, -
Щоб узяла тебе під свій покров,
Щоб завжди в скруту душу зігрівала
Безмежна й щира мамина любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2012