| Сторінки (2/120): | « | 1 2 | » |
Поміж вулиць «таракани»
Завелись в столиці;
Геть у чорному ширяють
У шоломах лиця.
Нова нація якась –то,
Може, то є - клони?
Вони з’єднані з кийками
Може, є й патрони…
Всі гуртом вони крокують –
Хмарами, ордою;
Очі страшні, чимсь налиті –
Якоюсь бурдою.
Хто клонує «тараканів»?
З якої сідниці?
Бо чомусь на таке місце
Схожі їхні лиця.
Чи, й свою подати в жертву?
Може, кращі гени?
Стане місце на обличчі
«ОДУХОТВОРЕННИМ»?
Жаль, мою мабуть не візьмуть –
Бо не та «фактура»;
І не вирячені очі,
Й не така «фігура»…
То ж у кого вид підходить, -
Жертвуйте «спокойно»;
Може й вам колись та вцілять
«ТАРАКАНОБОЙНО»!
(04 грудня 2013 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703781
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2016
Світле Христове Воскресіння!
Ти наше чудо,
Ти – спасіння!..
Спасіння світу,
Омовення душ наших грішних,
їх прощення…
І ми радієм,
Плекаємо велику всі надію,
що Ти спасеш нас,
Господи, померши,
А, потім, несподівано
воскресши.
На Тебе ми надії покладаєм;
Тебе ми просимо,
ми молимо, благаєм…
Звертаємось: хтось раз у рік, хто – часто;
Хто – радий на коліна навіть впасти
перед тобою, Господи:
-Прости!
Мене невірного і грішного :
-Прости!
Гукаєм голосно,
шепочемо тихенько…
І сподіваємося, що почує ненька Твоя нас –
Богородиця рідненька.
Чи чує хто, а чи не чує
молитву ту, що тут шепчу я
в твоєму храмі:
-Господи, прости!
- Дай спокій в серце змучене
і строго не суди!
Терпіння і смирення, Господи, прошу я;
Надію маю, що мене Ти чуєш.
Прощаєш, Господи, Ти нас,
коли ми гірко плачем;
І дивишся згори, коли на нас –
та ми Тебе не бачим!
Святе Христове Воскресіння!
Ти – наше чудо,
Ти – спасіння!
Ти дивишся на нас з НЕБЕС:
-ХРИСТОС ВОСКРЕС!
-ХРИСТОС ВОСКРЕС!
(19 -20 квітня 2009 р.) Л. Б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663193
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.05.2016
Белая Луна,
расскажи мне сказку,
Чтоб уснуть могла я
без любви и ласки…
Белая Луна,
спой мне колыбельную
Чтоб приснилась мне дорога-
лунная, белая…
Белая Луна,
будь мне Провидением,
Чтоб не маялась я в мире этом
бледным привидением…
Белая Луна,
стань подругой вечною,
Проведи меня по жизни ты
тропинкой млечною…
Далеко подруженька,
не добраться, - рОдная,
Будто не роднАя ты мне сестра,
а - сводная…
Тускнет лик твой бледный
в дымчатом рассвете;
Не пришлось уснуть, сестрица,
в твоём белом свете…
Солнце день подарит –
круговерть, тревоги;
Словно не бывало
той белой дороги…
Лик твой растворится
в утреннем тумане;
Бледная сестрица, -
вновь меня обманешь…
( 3-6.07. 2015 г. Л.Б.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596604
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.07.2015
Аэропорт… Донецк… Пески…
Вся Украина -
Наш новый Сталинград;
И точка «М», и Илловайск…
И всё – руины,
Что превратили мир наш в ад!
Мы дышим, мы поём,
танцуем…
Мы строим в нашей жизни лад;
И выбираем мы холуев
Кровавый выдав им
мандат.
Спросили ль мы у мертвецов:
-Имеем право мы на это -
Бездумно…
И не слыша слов -
всех мудрецов,
слепцов,
поэтов?..
(ноябрь 2014) Л.Б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551314
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 13.01.2015
НЕ ВТРАЧАЮЧИ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ…
(публікація до місцевої газети)
Людська Гідність – це найважливіша зброя, яку не потрібно купляти, виготовляти, витрачаючи великі кошти. Людська Гідність – це те, чого найбільше бояться вороги та ті, хто бажає приспати та вкрасти нашу одвічну українську Людську Гідність. Народ, який має свою унікальну древню історію та являється колискою не однієї цивілізації, нині знаходиться в занепаді духовному, моральному та фінансовому завдяки братам, сусідам та загарбникам. А – чому? Тому, що ніхто не бажає бачити нас міцними, здоровими, вродливими, освіченими; Україну – молодою, міцною, прогресивною та успішною. Також, сумно відзначати, що розпорошуємо нашу духовну спадщину тому, що маючи історичне міцне мудре та древнє коріння, ми чомусь дуже легко втрачаємо нашу Людську Гідність та легко хилимося туди, куди нас хилять підступні «вітровії» – недруги. Ніби і міцне коріння, але буйні вітри нас хилять та ламають. А – чому? Бо нашу праслав’янську та козацьку Людську Гідність приспали наркотичним сном байдужості ті «вітри», які безсоромно користуються здобутками та «простяцькою» довірливістю трударів, тобто нас – простого люду.
У людини - гідної себе та не байдужої, не знімеш останню сорочку; не обдуриш; не пустиш за вітрами з пустою торбиною. Людська Гідність – це «одяг» для душі. Зодягнена Гідністю душа не схилиться, не засне, не замерзне, не зломиться від лихого льодового північного вітру та й від наших вітчизняних «буревіїв» брехні, корупції, зневаги. Не зломляться віти наші - ні старі та крихкі, а ні молоденькі та тоненькі.
Тільки від нас залежить, чи потрібна нам ота Гідність, чи спатимемо і далі. Зазначу лише одне: щоб змінювати щось у собі, а чи в суспільстві, потрібно спочатку віднайти для себе мотивацію. Тобто постановити собі запитання: «Чи, потрібно мені це? Чи, бажаю я змінюватись? Чи, бажаю я змінити щось для себе, чи – для своїх нащадків? Чи, зрештою потрібна мені ота Гідність? Чи, гнутимусь і далі, а коли вже зігнуть – то нехай і ламають?!»
Ото ж, дорогі мої земляки, мабуть таки час у ці зимові трагічні часи, коли за вікном хуга, десь далеко кров, голод, сльози, - відірватися думкою та очима від російського, чи закордонного серіалу та гірко, до пробиття сльози, задуматися; віднайти саперну лопатку та копнути глибше. А «мо...», щось і викопаємо? Дасть Бог - не завіють ті вітри байдужості десь за обрій, на край цивілізації нашу древню, мудру, горду націю. Нас гнуть, - а ми виживаємо; нас ламають та знищують, - а ми відроджуємося!
Нині наше найперше завдання – відродження нашої історичної української – русинської Людської Гідності. Нині народжується в муках українська історична духовна цивілізація. То ж не будемо осторонь самих себе! Ми маємо право на мрію, але ми маємо право і на Людську Гідність. Без високої духовної гідності не можливе здій-снення мрій про покращення нашого майбутнього та відновлення принципу справедливості для того, щоб не виживати, а – жити…
09.12.2014 р.
Людмила Богуславська.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550995
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.01.2015
До річниці Революції Гідності.
(до місцевої газети)
Пройшов рік, такий важкий, такий довгий, але як одна мить - промайнув. Що змі-нилося за цей драматичний рік? Крім того, що іде важка Велика Визвольна Народна Війна та продовжується Революція Незалежності та Гідності. Кінця ні першої ні дру-гої - не видно. Крім того, що з’явився той народ, який жертвує своє серце, свої кошти, свої харчі, речі та зрештою своє здоров’я і життя. Але, враження таке, що ми маємо дві країни та різних людей. Жителі села Іванівка зібрали у районі рекордну кількість допомоги нашим бійцям. І мені чомусь здається, що там не віднайшлося людини, яка сказала, як один заможний чоловік (підприємець) сказав мені під час збору коштів на місцевому ринку: «Законами України жебракування заборонено!». Дуже боляче, коли чуєш: «Не розказуй нічого про війну, про новини! Я не хочу чути, навіть телевізор не включаю бо у мене голова від тієї війни починає боліти!» Такі речі я чула і тоді, - рік тому. А іноді дехто і гірше висловлювався як то: « А щоб там усіх перестріляли, хто їх туди посилає, чого вони туди пруться!» Страшні речі, але – досить мовчати! Я не хочу більше мовчати, бо очі бачать, а вуха чують. І від того, ча-сом, ой який сум бере та жах! І не тільки від того. Не сила жити в «паралельній реа-льності». Десь там існував Майдан. Одні за свій кошт та своїми силами боронили Гідність нації. А тим часом наша древня, славетна, козацька земля сотнями постача-ла «заробітчан» «тітушок» боронити «хозяйське» награбоване у них же майно. Як кажуть у народі: «Чому дурні – бо бідні. Чому бідні – бо дурні!» Та – байдужі. Чи не така байдужість спонукала до того, що пройшов рік, а навкруги нічого не змінилося. А голови, як боліли – так і болять. І у тих, хто дивиться ті новини І, впевнена, що і у тих – хто не дивляться. Бо проблеми у всіх спільні. Люди, огляньтеся навколо! Що ви побачите? Невже, якісь зміни? Чи хто запитав себе, а чому? Де поділася наша гідність, яка ніби і почала народжуватись? Заснула? Чи – приспали? Найкращих та найгідніших повбивали та вбивають далі. Багато можна сказати, та- мало слухати. Святі старці колись говорили вірянам: «Не спи душа, бо проспиш Царство Небесне». А від себе лише додам: Віднайдіть люди очі, бо із закритими очима дуже швидко можна заблукати. А ми і так блукаємо вже сотні років на своїй, але не на своїй землі. Бо її захопили «пришельці». А ми – лише «примари». Якщо таки і надалі спатимемо.
Українці донині були об’єктом, але поступово перетворюємося на «Суб’єкта Гідності». Чи може спляча душа відчути свідомо себе «Суб’єктом гідності»? Питаймо себе та зробімо висновки. Чи, не болітиме голова у наших нащадків у майбутньому? Чи винайде хто нових таблеток від того головного болю? Світ – живе, але ми – виживаємо (чи – доживаємо?). І життя чомусь крокує мимо наших порогів. Я вірю, що багато моїх співвітчизників, як і я відчуваємо гордість, що ми – українці не дивлячись, що нині такі важкі часи. Будьмо гідними наших героїв. Найкраща пам’ять про них –це створення тієї країни про яку вони мріяли і за яку пішли на Небеса. Герої – не вмирають! Слава Україні!
20.10. 2014 року Людмила Богуславська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550991
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.01.2015
Евтушенко, Вознесенский…
Но, король - Высоцкий.
Лучше не было нам песни,
Где всё было в точку.
…Надежды нет, что иные придут;
И пройдут твой путь,
Твой путь пройдут;
И дальше тебя,
дальше тебя пойдут…
Ты остался в нас;
Ты – крутой вираж;
Круче нет тебя
и - сегодня…
Время – «застой», ну, а мы с тобой
Так вираж теперь видим - редко.
Жизнь – не та, и не те – теперь –
Всё так гладко, мирно и крепко…
Некому закрутить вираж:
Что – то в жизни этой не ладно…
Все красиво играют, красиво поют;
Всё звучит очень складно и сладко.
Ты – не формат;
Формат – не ты;
Слово твоё -
Крик души…
Колея твоя, то вела меня,
То горячий свой след теряла;
И мы шли за тобой,
Шли упорно, как в бой…
Невзирая на время и лица
Помогла ты нам,
Помогла ты нам,
Помогал людьми становиться.
Песня твоя – не допетая,
Белый танец - не дотанцован…
Променял ты жизнь безшабашную
На безумную небыль свою.
День за год ты прожил,
И свой век ты отжил:
То згорая, то вскипая,
С нами ты не прожил…
Мы твои все дети –
семдесятилетья…
Ты учил нас слушать,
Ты учил нас слышать
тысяч, тысяч, - летья…
Ты учил нас видеть
мир и добродетель,
следовать во всём…
За тобой мы пели
всё, что не умели;
и не знали всё что…
И - зачем живём?
Мы все вновь молодые;
Мы все вновь заводные –
Только звук мы услышим,
Голос твой надрывной…
Забываем про годы,
Про плохую погоду,
Про нерадость – невзгоды,
И про то, как живём…
То – смеёмся, то – плачем;
То – на кухне судачим
Под твой голос родной.
И не верим, что нет тебя…
Нам всегда ты живой!
(26 января 2008 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475168
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 26.01.2014
Гей, козаче, веселий приймаче!
Не журися, не печалься
У полоні вражім.
Гей, козаче, веселий чумаче!
Не корися, схаменися –
Хай мати не плаче.
Гей, козаче, чубатий байраче!
Не хилися від наруги –
Хай вороний скаче…
Гей, козаче, гордий отамане!
За тобою іде військо,
Війська, як тумани…
Народиться воно з поля,
Із димів та згарищ,
Що віються Вкраїною,
Ворог – не товариш!
Твої друзі дух та воля,
А товариш – правда.
За правду, та честь, та совість
Нині твоя варта.
Ми на тебе покладаєм
Всю нашу надію;
Про свободу, честь та совість
Стара мати мріє…
І жона твоя і діти
Десь тебе чекають;
Та надію, козаченько,
Всі на тебе мають.
Торуй дух свій, торуй совість,
Та свій шлях далекий;
Пам’ятай, що вдома діти,
На даху - лелеки…
Не барися та вертайся –
Там тебе чекають;
Та сумної на покуті
Пісні вже співають.
Повертайся та не гайся,
Неси добру звістку;
Щоб (нарешті) (у своїй хаті) на покуті,
Як господар сісти!
(15 грудня 2013 року) Л.Б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469221
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.12.2013
Щасливий той, хто має щастя,
Яке попереду біжить;
Щасливий той, хто мав би впасти –
Воліє встояти та жить;
Щасливий той, хто не здається -
Долає підступи життя;
Щасливий той, кому минеться –
Й за гріх воздасться за життя!
Щасливим будь на цьому світі;
Душею чистою живи;
Не бійся підступів жахіття;
Смиріння в ГОСПОДА проси…
Торуй шляхи, крокуй під гору, -
Хай вітер свіжий в спину б’є…
Але, як станеться до бою –
Рука хай вража не уб’є.
Нехай здригнеться в ту хвилину,
Коли підніметься вона;
Най дух землі трима героїв,
Та дух героїв підійма!
(10 грудня 2013 року). Л.Б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465425
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.12.2013
Стояв десь «беркут» на дорозі,
У холод, у мороз на розі
Тих вулиць, де стояли ми -
Щасливі радісні та на сторо́жі
Від тих, хто наші є брати…
Як сталося таке? О, Люди?!
Що далі в Україні буде,
Коли йдемо́ ми брат на брата?
Чи, матері́ родили вас,
Під маски чорні ті запхали,
Кийки та газ у руки да́ли?..
Невже, не всі ми українці?
Чи, «сталінградні» вбивці – німці?
Як можна руку підіймати
Чи, на сестру, а – чи на брата?
Ми на своїй землі вигна́нці;
Нам залиши́ли пісні й танці…
Та думку й голос відібрали;
Майбутнє в нас давно вже вкрали:
Чи - злодії, а чи – хтось інший?..
Хто йде на нашу землю – той грабує;
Волання наше геть не чує.
Хто ж ми за люди – українці,
Не ймем ладу́ в своїй сторінці?
Чи, геть безсилі, чи – бездухі,
Що влада наша нас не слуха?
Ніби, нормальні руки й ноги,
Та стоїмо ми край дороги…
Лиш іноді ми десь співаєм,
Але, для чого – геть не знаєм!
(09 грудня 2013 року). Л.Б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465044
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2013
Поміж вулиць «таракани»
Завелись в столиці;
Геть у чорному ширяють
У шоломах лиця.
Нова нація якась –то,
Може, то є - клони?
Вони з’єднані з кийками
Може, є й патрони…
Всі гуртом вони крокують –
Хмарами, ордою;
Очі страшні, чимсь налиті –
Якоюсь бурдою.
Хто клонує «тараканів»?
З якої сідниці?
Бо чомусь на таке місце
Схожі їхні лиця.
Чи, й свою подати в жертву?
Може, кращі гени?
Стане місце на обличчі
«ОДУХОТВОРЕННИМ»?
Жаль, мою мабуть не візьмуть –
Бо не та «фактура»;
І не вирячені очі,
Й не така «фігура»…
То ж у кого вид підходить, -
Жертвуйте «спокойно»;
Може й вам колись та вцілять
«ТАРАКАНОБОЙНО»!
(04 грудня 2013 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464207
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.12.2013
Зупиніться, зупиніться,
Зупиніться, люди!
А то – страшно, а – то гірко,
А то – й «больно» буде!
І «накажем», і «покажем» –
Ой, ви ж стережіться!
Хто ви такі, що хочете
Повстати в столиці?
Ви – не люди! Ви – не живі!
В вас не вільні й діти…
Живіть тихо, «по закону»
Годі вам «триндіти»!
Не бастуйте, не гуртуйтесь,
В хатах десь сидіте;
Їжте сало та горілку
Та так і живіте!
Вам СВОБОДИ геть не треба,
ВОЛІ – не чекайте!
Бо кийки напоготові
Та чорні куфайки…
То ж слухайте ви уважно
Мене, мої діти!
Сидіть тихо і терпляче –
Більше не скуліте!..
А то - ой, як я покажу –
Сліз не оберетесь;
Вріжу, стрельну, вмажу, скажу –
З переляку вмрете!..
Отакі ми речі чуєм…
Чи – слухать –не слухать?
Воля ваша, громадяни:
Чи - стоять, чи – рухать?
Чи, рухатись далі кудись?
Чи – спати лягати?
А, чи з’їсти кусок сала
Та й ся запивати?
Вибір маємо ми з вами:
Чи, думать – не думать?
Чи, робити – не робити?
А чи, «з дуба рухать»?
Чи, слухати дивні речі;
Чи, боятись, може?
Чи, чекати милість Божу –
Може, Він поможе?
Помолімося ми, БРАТТЯ,
Та й самі вбираймось
В кожушину та валянки –
В дорогу, НЕ ГАЙМОСЬ!
(04 грудня 2013 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464206
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.12.2013
Я поїду до Китаю,
Можна випити там чаю;
Можна втікти із столиці,
Бо набридли вже ті лиця,
Що страйкують і волають…
А ще й хліба вимагають;
Лікування та навчання;
Про людське життя питання…
Що сказати, відповісти?
А – де стати? А – де сісти?
Я поїду до Китаю
У китайців щось спитаю…
Йду до війська з теракоту:
З теракоту мізки й ротИ;
З теракоту руки й ноги
Стоять міцно край дороги…
З теракоту у них яйця,
То – не злидні, то – китайці…
То ж порадьте, любі друзі,
Як встояти в цій нарузі?
Що нахабам тим зробити?
Чим роти їм затулити?
Щоб стояли і мовчали;
Не скиглили, не скавчали…
Так як ви, любі китайці,
Та не кидали більш яйця…
Я поїду до Китаю…
Що спитати в них?
НЕ ЗНАЮ…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464068
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2013
Сьогодні дощ, а завтра буде сонце;
Сьогодні дощ постукує в віконце…
Впущу його в кватирку,
А там – і сонечко прогляне крізь хмаринку.
Дощ розповість нам пісеньку сумну;
Співатиме він всю ніч серенади:
То вщухне, - тиша затремтить,
То - віє вихром проливним,
Вмиваючи усі земні принади…
Не бійтеся дощу,
Нащо його ганьбити?
Дощ – це примара:
Ось він є, а далі – мріємо про нього…
Що ж робити?
Такі ми люди:
Все не так нам невдоволеним
на цьому світі…
( 10 жовтня 2009 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451688
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.09.2013
Я розповім вам казку
Про Вашу шану і ласку,
Про Вашу любов і повагу,
Про Вашу хоробрість, відвагу…
Колись то було, у давнину,
У ту, «найсивішу» днину,
Коли не було ще нічого,
А слово було - у Бога…
Те слово сказане бУло,
І всі світи відчули,
Що сонце світить починає,
Що вітер пісню співає…
І зорі засяяли дзвінко,
Почавши нову сторінку,
Яку ми досі читаєм,
А прочитавши - вмираєм…
Сумна виходить ця казка…
А, де ж та любов і ласка,
Яку ми так марно чекаєм,
А, не дочекавшись - вмираєм?..
Створив, Ти нас Боже, намарно,
Подумавши, мабуть, гарно,
Ти склав все до купи міцно,
Та й полишив світ навічно.
А нині, ми тут воюєм,
Нікого й нічого не чуєм;
Нікого й нічого не любим,
Лиш всі і про всіх ми судим.
Пошли Ти нам, Господи, ласку,
Закінчити добре цю казку;
Звернутися, Боже, до Тебе,
Підняти очі до Неба…
Прошу , Тебе я, благаю,
Осанну Тобі співаю;
Згадай Ти про "ту" людину,
І про "ту" далеку днину…
Дай розуму ти нам, Боже,
А далі, то ми вже зможем
Усе на землі зрозуміти,
Бо все ж, ми Твої всі діти!
І з’явиться, може, та ласка,
І добре закінчиться казка;
І будемо всіх ми любити,
Та щастя і славу творити.
Ти, Боже наш, всемогутній!
І бачиш ти, як нам скрутно,
Без розуму світлого Твого,
І шляху прямого, ясного…
Того, що веде до Тебе!
Того, що веде до Неба!
(05. 04. 2008 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451666
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.09.2013
Що курличуть журавлі
відлітаючи
Вітчизні своїй убогій?
Чи прийдеться колись
вклонитися
Знову ненці своїй у ноги?..
Відряджа – споряджа
проводжаючи;
Лист осінній сльозою пускає;
За вітрами в тепло
відлітаючи,
Що тривожить їх у світах дальніх?
Відлітайте! Щасливого
вітру вам,
Ви, журавки мої сизокрилі…
Проводжає одвічна
МАТИ вас
Десь у вирій,
У вирій,
У вирій…
(08. 09. 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449730
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.09.2013
Ніч морозна, холодна і темна…
Ми з тобою в ту ніч ідемо;
Заглядаємо у вікна СВІТУ:
Там не сплять, там - яскраве світло…
Ми з тобою блукаєм бездумно,
На душі нам з тобою сумно;
Зоглядаємо знов у віконця –
Там давно уже світить сонце…
Хто не спав там цієї ночі?,
Що безсоння йому напророчило?
Що тривожить і снує марево?
А, чи спиться, що сниться зморено?
Я блукаю, в ті сни заглядаю,
І ту путанку розплітаю;
Марю теж: то вві сні, то з просоння,
Де ж подіти тебе безсоння?
Ти з’єднало мене із СВІТАМИ,
Ти чаруєш – вируєш віками…
І, як сходить на небі місяць,
Я мандрую з тобою у вічність.
Ніч гаряча, духмяна, літня…
Заглядаю в освітлені вікна;
Дехто світить, аж до осоння…
Що тривожить вас із просоння?
Чи, не спиться через кохання;
Чи, тривожить старість рання?
А, чи може, думки про вічність,
Та про цінності ті, що одвічні?..
Он палац над рікою освітлений:
Хто не спить там у ніч цю вітряну?
Лист осінній жбурляє буремно
Вітер холодний у вікна темні.
Тут безсоння знов оселилось:
-Йди від мене, зроби мені милість…
Не прошу я тебе - благаю,
Але милості не чекаю;
Знаю, ти скажеш мені з просоння:
-Навіки твоє я – БЕЗСОННЯ…
( лютий 2010 р. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2013
Росичі й русини,
Поляни й древляни;
Предки наші сиві,
Й нинішні кияни!
Древній мій народе,
Щирі українці!
Чи, забули – хто ви?
-Наливай, по вінця!
Повпивались зболено
Злиднями й брехнею;
Мрієте знедолено,
Марите ви нею…
Чи шукає правди хто?
Що, душа бажає? –
Вірності і щирості?
Що, нас всіх чекає?..
Продаємо голос свій
За сотню криваву;
Продавати вміємо
І тата, і маму…
Невже ж задля цього ми
На світі живемо,
Щоб не знати: хто ж то ми?
Куди всі ми йдемо?
Блукаєм примарами
Без роду й коріння,
Нині розсіваємо
По світах насіння.
Там, десь, вкорінилося
Майбутнє народу;
Чи чуємо голос ми
Предвічного роду?
Чи стане колись нам
Усього по вінця?
Проснемось, згадаємо,
Що ми - УКРАЇНЦІ?..
Я маю надію,
Що так колись станеться,
Інакше безродними
В світі зостанемось...
( січень 2010 року ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449285
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.09.2013
Страху вже, люди, в вас нема,
Але ще й досі всі бояться,
Що десь там світить Колима
І відбере у вас хтось щастя.
Що ж боїтеся всі ви так,
Якого щастя загубити?
Чи годен хтось забрати в вас
Те серце, яке вміє ще любити?
Доки живе воно та і доки здатне битись,
Не допустіть йому в брехні отій згубитись,
Що розцвіла немов в хлібах тернина,
Бо ваша та любов отам загине…
Загубиться між тернами й лушпинням,
Зів’яне в будяках десь попідтинням;
Любов сердешна щемна і тендітна
Не зможе в ній розквітнути, як квітка.
Хто вчив нас відділять зерно від плевел;
І бачити брехню там, де напевно
Вам кажуть, що то правда, правда…
Отак живем, - з віків і донедавна.
Сьогодні правду геть уже убили,
Та серце ваше любить і любило,
Хоч і давно від того почорніло:
Що бачило і бачить нині
у цій стражденній Україні.
Розділенні ми з вами нині На тій і іншій половині;
І ділять далі нас усіх,
Як тих телят на випасах…
Всі кольорові нині ходим,
І наклепи ми з вами зводим
один на одного:
Хто більше вкрав, та хто добріший;
І, хто з плеча віддасть вам більше
добра свого…
Яке ж до них ми маєм діло?
Та фартухи на нас наділи:
Червоні, сині, кольорові…
Тож: «Будьмо! Гей! Усі здорові!
Під дудки кольорові танцювати…
*************
О! Добрі люди!
Нас доведуть,
Що битись будем ми між собою
За добро те панське…
Забули, що колись учила мати:
-Живи своїм ти розумом, маленький,
Не слухайся недобрих « дядь»,
І будь же розумненький;
Щоб не зчинив десь бійку,
Та не потрапив у тюрму -
Ти матінку послухай лиш одну…
***********************
Ото ж! Чим же послужим нині
Своїй ми ненці – Україні,
Як будем слухать різних дядь:
-І там не стій! І тут не сядь?!
Один ми одного вже годні погубити-
Бо кольори не можем поділити:
І там і тут не знаєм за що жити,
І діточок голодних чим кормити.
Та кольоровий пан казав: « Кожуха дам!..» -
І ми готові все йому простити;
І, повдягавши фартухи,
За той кожух ми ладні битись…
…А серце здатне ще любити…
Та загубилося воно –
У словоблудді, словобрехні;
І дивляться на нас ТІ - ВЕРХНІ:
Коли приступим до стіни,
Яку між нами збудували;
І, чи - заклякнемо ми там,
А, чи - стіну оту повалим?..
( квітень 2010 р.)
****************
Невже, ніколи ти не помирав;
Невже, ніколи геть ти не відходив;
Згубивши всі параметри дороги,
Якою все життя ти крокував?.
(20 травня 2012 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449281
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.09.2013
Дарую вірші ці простяцькі –
Чи хто читає їх тепер?
Чи друг, чи брат їх прочитає,
А, чи суддя, чи, може, мер?
Кому потрібне моє слово,
Яке з небес мені летить;
Душа згорьована у кого
І плаче тужно, і тремтить?
Пусті слова перебігають,
Один від одного летять.
Що можуть ті слова?
Чи змусять: кричать, і плакать,
і співать?..
Щоб душу всю перевернути,
По іншому побачить світ –
По іншому потрібно чути
Світи, які повз нас пливуть.
Я чую кроки важкелезні
Отої нашої ходи;
Ступня широка і кремезна,
І плач землі - КУДИ?
- КУДИ?
Куди ідемо ми рядами,
Куди тупцюєм важко так?
Під ноги дивимось… Очима
Шукаємо ми там п’ятак…
О! Хтось знайшов!
І радий дуже,
Тепер в житті
Все буде так!..
Пів світу ти за гріш той купиш,
А вже за тридцять – цілий світ!
Але, поглянь, он там – в калюжі
Грошина ще одна блищить.
Схиляєшся, щоб хтось не бачив,
В болоті порпаєшся…
Ось! - твоя шалена вдача –
Знов купка мідяків знайшлась.
А далі – то вже шаленієш,
Від гордості і плачеш - млієш:
Планету всю купити можна,
Якщо знайти калюжу схожу…
Ось так складається той вірш,-
Біжить він сам,
Лиш я пишу то…
ЧИ, МОЖЕ ХТОСЬ ЙОГО
ПОЧУТИ?..
(07 травня 2009 року).
***************************
Я прощаю рідню на папері;
Як простити їх своїм серцем?
Ще – жива, але відступилися:
Хто - від бездушшя,
а хто – по інерції!..
***************************
Не рождаются поэтами,
А, поэтами всё же становятся;
Жизнь научит наверное этому,
Если душа постепенно обновится…
(09. 09. 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449094
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.09.2013
Я люблю тишу ночі,
Коли дихається легко;
Коли подих зимний,
Холодний і терпкий…
Я люблю тишу ночі,
Коли пишеться легко;
Коли вітер співає,
І ожеледь шерхне…
Я люблю тишу ночі,
Коли думається легко;
Коли згадуєш минуле,
Молишся з предками…
Я люблю тишу ночі,
Коли плачеться легко;
Коли линеш у світи,
Та каєшся Н Е Б У…
( серпень 2012 року ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449091
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.09.2013
М А М А, что – бы ни было,
всегда детей прощает;
в душе своей и для души своей
оправдает…
Но, дети не должны маму прощать,
потому, что не могут
обижаться…
Если есть в них душа,
они всегда маму чувствуют
и понимают,
ибо, не может вершина АЙСБЕРГА
обижаться,
что основа находится в ледяной воде…
Без этой воды не будет
и самого АЙСБЕРГА,
и его длинной (или короткой) дороги,
Что – бы растаять, и в итоге,
поделиться на части…
(15. 07. 2012 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397776
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.02.2013
Когда зовёт к себе мама –
не откажи;
Когда просит о помощи мама –
не откажи;
Когда мама плачет, не дай ей плакать –
утри слёзы!..
Когда маме грустно –
развесели;
Когда маме не с кем поговорить –
поговори;
Когда маму некому утешить –
утешь её;
Когда мама тебя пытается
учить, наставлять – учись;
Потому, что другого случая
может не быть…
И, если ты человек – может быть
горько и больно
до конца дней твоих,
что когда – то она
в этом нуждалась,
но ты этого не сделал!..
(03. 07. 2012 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397775
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 03.02.2013
Если, боль какая завелась, обида или страх, или иная проблема – с людьми го-ворить нужно. Не молчать! Не кипятить в себе! А то, и душа выкепеть может. Оста-нется от человека одна оболочка, футляр, в который сам себя человек когда – то заснул, а вынуть забыл. Человеку продолжает казаться, что он сильный, остаётся сильным; а он – слаб, ибо в внутри всё выкипело. Пустота! Стержня – нет! Люди без стержня сливаются в обезличенные массы. Ими легко руководить; их легко зомбировать, ибо им всё равно, что вокруг происходит. С виду зти люди спокойны, вроде – как самодостаточны; иногда успешны, веселы и, даже беззаботны. Это с виду! То, что видят такие, как и они. Но, со стороны, человеку зрячому с умными видящими глазами, тому, кто не растерял, а укрепил, приумножил за жизнь свой внутренний мир – очень просто видны такие люди. Тяжко жить человеку зрячому среди таких людей. Нужно упорно молчать. Жить, как пчёлка среди трутней. Но пчёлка не созидающая материальное, но созидающая духовное, то, что созидает душу, уплотняя её и укрепляя внутренний стержень человека. С виду он слаб, уязвим, беспокоен; особенно чувствителен ко лжи, хамству, пустоте и дури. Но, чем тяжелее труд над собою, тем непоколебимей его убеждения и более плотной и стойкой к порокам ( безразличию, злу, бездушшю, стяжательству, невежеству) становится его душа. О таком человеке говорят: человек со стержнем.
Не забудьте, с чего всё начиналось. Молчание – золото! Но, иногда, говорить нужно! С людьми, с собой, с книгой, с бумагой ( то - есть с пером), с игрушкой, с поварё-шкой… Что – бы не выкепеть! ( 12.04. 2012 год).
******************
Моменты истины должны бать у человека, когда он слышит себя, слушает себя, делает анализ и выводы и начинает жить по – новому, с учётом совершённых ранее ошибок; изменившись к лучшему… ( 13. 03. 2012 год).
*******************
Одного желания мало для достижения своей цели. Желание должно перехо-дить в мотивацию (зачем?); мотивация трансформируется в действие (каким способом действовать?); которое и приведёт к цели. Иного пути нет, ибо цель будет неосущест-вима. ********************
Жизнь – это борьба: где честная схватка, где жестокая потасовка или соревнование. Но, иногда, всё – же нужно брать « тайм – аут», что бы проанализировать уровень своих дострижений или своих проигрышей, что бы перевести дух и продолжить то, что влечёт вперёд к намеченой цели. ( 15. 03. 2012 год).
*********************
Благородство – это свойство не ума, а – души. (древняя мудрость)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395597
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 26.01.2013
Отряхни с души твоей
горькую пыль;
То, что уплыло с твоей жизнью –
быль…
Поросла сорняком и увяла
любовь;
Стынет от этой мысли
кровь…
Стелется вдаль твой нелёгкий
путь;
Себя, нелюбимую, взять
не забудь…
Закрой, моя милая, за собой
дверь;
Никому не нужна ты, Голубка,
теперь…
И, когда позовёт тебя Боженька
В РАЙ,
Ты легонько и с радостью
умирай…
Отстрадала, отмучилась ты,
поверь;
Уходи, ты уж видела эту
дверь…
Ты тихонько, без скрипа
её закрывай;
Ты прости меня, милая,
И - ПРОЩАЙ!..
(20 января 2013 года).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394146
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.01.2013
Шукаю правди
стільки я живу,
Шукаю, віднайти
ніяк не можу...
Стоїть над нею хтось
десь на сторожі,
Щоб люд простий
не міг її знайти...
Дай, Боже, люди,
й Вам її шукати;
Іти вперед,
а не безсило спати…
Той, хто шукає –
зрештою, знаходить;
Той, хто крокує –
все ж кудись
приходить…
(12.01.2013 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392115
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.01.2013
Вритме танца:
танго, диско;
Жизнь уходит
день за днем –
И «песню года»
уж поём…
Как комета:
век за веком,
День за днём;
мы все пляшем
И поём,
но – живём…
Любим, дружим
и – воюем;
Пъём и курим
и – целуем;
Убиваем, оживляем,
но – зачем?
И, спросить –
Угодить – бы,
но – кому?
И задуматься – бы
Людям -
ПОЧЕМУ?
Что влечёт нас
В этом мире,
и – куда?
Век ушедший,
ГОД УШЕДШИЙ,
Что сказать тебе?-
ПОКА!
Приходи опять
К нам в гости;
Пусть звучат,
Звучат вновь
ТОСТЫ…
Вот ушло уж
Столько лет;
Что сказать
Им всем? –
ПРИВЕТ!..
(03. 01 2009 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389444
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.01.2013
Це свято так жадане,
вічне,
Воно несе любов
одвічну;
І радість цих хвилин
магічних Чекаємо ми всі
щорічно…
Давайте, друзі, ми
сьогодні
Відправим біди
у безодню;
Почнемо знову все
спочатку,
І з радістю і дружно
разом,
Піднімем вгору
овну чарку!..
За майбуття!
І за красу!
За дружбу вірну!
Прошу Вас, друзі любі,
Підтримати мене…
Салют! Vivat!
сьогодні нам!..
Тримаймося! Єднаймося!
Борімося! Любімося!
Завжди людьми
зовімося!..
А, решта –
то вже стане нам:
і щастя, і добра, і волі…
Тож, будьмо ми усі –
здорові!
Будьмо! Гей!!!
(14.12.2008 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2013
Ой, Правдонько – правдо,
Де ти поживаєш?
Де твоя родина?
Де ти спочиваєш?
Ми тебе шукаємо,
Та знайти не можем;
Мабуть на цю справу
Ми життя " положим".
Ходим по конторах,
По судах ми ходим,
І по радах також –
Та знайти не можем…
Де ж тебе шукати,
Ти, рідненька наша?
Підкажи нам сірим,
А ми вже розкажемо
Іншим українцям,
Які також ходять Від суда до хати;
З хати до контори;
Та незнають,бідні,
До якої пОри…
Отак ми з дочкою
Шукали ту правду,
І прийшлось потрапить
В Богуславську раду…
Там з нас посміялись,
І знущались грубо;
Думали: ми тут – же
Та і дамо дуба.
А ми не злякалися
Зовсім того сміху;
Та й живі зосталися,
І пішли без спіху.
Думаєм: ще довго
Тепер жити будемо,
Щоб повідать людям
Про знущання грубе.
Ну, а де ж та Правда?
Де ся спочиває?
Кажуть баби в церкві,
Що її – немає…
Кажуть, в ясну днину
Думала білити,
Свою ловку хату
Стала чепурити.
Узяла драбину,
Вилізла під стелю;
Та вітер повіяв,
Узяв за кудЕлю…
Тут Правда й упала
З тієї драбини;
Вбилася та Правда
За ясної днини.
А, нині настали
Деньки вже темненькі,
Бо не має в світі
Вже нашої неньки.
Ой, Правдонько – правдо!
Що ж ти наробила?
Нащо ти сиріток
Своїх залишила?..
Де ж тепер шукати
Тебе в Україні?
Мабуть за кордони,
У світи полинем.
…Поїхали діти…
Та там і зостались –
Мабуть, чужа правда
Забезпечить старість.
Ну, а ми тут будемо
Усі сиротинами;
Мабуть вже на ТОЙ СВІТ
ЗА НЕЮ ПОЛИНЕМО…
(11. 07. 2008 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378604
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.11.2012
УКРАИНА, моя – невеста!
УКРАИНА – священное
место!
УКРАИНА – вовек молодая;
УКРАИНА – всегда ты ДанАя
Тебя любят, тебя -
ненавидят…
Но, всегда под сбой тебя
видят;
Вы любите её, не забывая,
УКРАИНА - МОЯ, РОДНАЯ!..
( 11.11. 2012 г.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376977
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 11.11.2012
О, судьбы! О, люди!
Я Вас не забуду;
Я помнить Вас буду,
И Вам сострадать!
Вас пели поэты,
И песни уж спеты,
Но, ваших трагедий
Конца не видать…
О, Зритель Ты наших
Сердец многострадных!
Что видишь Ты сверху?
Нам долго ль страдать?
Иль верить в судьбу нам
И плыть по теченью?
Иль взять нам всем вместе
И страсти унять?
Мы сУдим, гадаем,
О чём – то мечтаем;
Но самого главного
Нам не понять:
Судьба нам данА,
И все наши страданья,
Той мерой, которую
Можно поднять.
Но, мы негодуем,
И всё мы воюем;
Судьбу мы всё хаем,
Не понимая, что все мы -
строители
судеб
своих!..
(06 апреля 2008 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376229
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 07.11.2012
Полёт во сне и наяву…
Полёты в детство,
я – плыву…
Плыву над судьбами, годами;
Плыву над реками, лесами;
Плыву над горами, полями…
Иль было это? Или – нет?
Кто даст ответ?
Кто даст ответ?..
Но, незабвенно будет это -
Полёт души, полёт поэта.
То было детство,
но – полёт?..
Полёт – живёт;
полёт – живёт…
Живёт в душе…
Среди людей - не скажешь это…
Что - полёт поэта?
Фантазия, смех,
да и - только;
Какая с этого всем польза?
Так не бывает,
Что дитя летает;
Так – не бывает;
Так – не бывает…
(Людмила Б. июнь 2008 г.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376228
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 07.11.2012
Холодна кава в мене на столі;
Схолола, чорна, як моє кохання…
Холодна кава в мене на столі;
А вже пора, чи – пізня, а чи – рання…
Загублена у часі, мов в пітьмі,
Блукаю лабіринтами утіхи;
Не мов би уві сні, чи в забутті,
Тягну життя свого я за спиною мІхи…
Холодна кава в мене на столі;
Ні пару, й аромату вже не має…
Холодна кава в мене на столі;
Чому ж так серце гучно калатає?..
Невже ж схолонути воно,
Як ота кава – так і не зуміло?
Надія – не вмирає…
А – життя… Як аромат від кави
ВІДЛЕТІЛО…
(04.11. 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2012
Я вчу свою душу,
Я вчу своє серце;
Не можу я жити;
Не можу я вмерти…
Шкода, що навчити
Нікого не можу;
Лиш душу свою
Я безпечно тривожу.
Давно відболіло;
Давно вже відмерло;
Але я все мрію,
Все мрію я вперто…
Чи знищити можна
Коріння у мрії,
Хоча посивіле
Вже серце німіє?
Я вчу свою душу,
Я вчу своє серце;
Не можу я жити,
Не можу я й вмерти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2012
Не можу віршувати я не щиро,
Та словам щирим де тим взятись,
Коли не має в душі миру –
Потрібно жити і сміятись…
Живеш, і дихаєш, й смієшся;
Кроваві сльози тОго сміху
З очей змертвілих тихо ллються,
Хто порахує їхню міру?
Чи висохнуть колись ті сльози,
Яких ніхто ніде не бачить?
Я плакать добре вмію щиро,
Та сміху щирому де взятись?...(03.11.2012)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375457
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.11.2012
Мій вибір,
то – моє натхнення;
Моя надія
й одкровення.
Що є той вибір?
чи – життя?
А, чи – майбутнє,
співчуття?..
Кому? Кого? Чому?
Для чого?..
Навіщо? ЗАдля?
Чи, для кого?
Стою на роздоріжжі я,
Чи для гріхів,
чи – каяття?
Чи, вгору – вниз?
Чи, вправо – вліво?
Чи, вправний вибір?
А, чи вміло
його зроблю я?..
Стою на роздоріжжі я…
То, що ж обрати:
ГРІХ, ЧИ – КАЯТТЯ?..
(03листопада 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375455
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.11.2012
Живот живой (жизнь)
И семени себе Мы вправе требовать,
Для вечного преданья…
И мирозданья Вечного в себе;
И продолжения,
И созиданья…
Мы – девы, жёны…
Мы – основа БЫТИЯ;
Мы зиждем мир,
И душ мы созиданье.
Где мы – там жизнь,
Где жёны – там душа,
Пленительницы
Вечного страданья.
Любви - основа
И – фундамент страсти;
И дружбы тайной
Тёплого участья.
Терпенья, радости
ОСНОВА;
И всё сначала –
снова, снова…
Лететь в веках
Сквозь поколенья,
звёзды, дали –
Всегда готова,
ты всегда готова…
И - я, и – ты;
И мы все вместе,
Всегда – невесты;
Мы – всегда невесты.
Поём и плачем,
Ни о чём судачим;
Терпим, терпим,
И – снова плачем…
-Живите долго
В поколеньях,
В чужих словах,
И в чужих мненьях…
Любите крепко, ярко,
жгуче;
Любите только –
самых лучших.
Желаю всем,
Себе желаю:
От жизни той
Безмерно таять.
Растаять в дух –
В ДУХ ПОКОЛЕНИЙ…
И здесь не может быть
двух мнений!!!
(30 января 2008 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375237
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.11.2012
Спіраль часУ, закручена спіраль…
Нема кінця, та і нема початку.
Куди вдедеш ти? –
мабуть в небуття?
А, може, до Предвічного Зачатку?
Що ти несеш на завитках своїх?
Невже, кінець життя мого земного?
Танцює ВСЕСВІТ,
все навкруг кружля;
І не спіраль то є, а – КОЛО…
Як розірвати безкінечний «КРУГ»,
В якому ні кінця, а ні - початку?
І, як пройти
дорогу цю життя,
Коли, і не було того зачатку?
Я чую шум віків;
Я бачу плин життя;
Але, не відчуваю
радості від тОго…
Що ми таке?
Хто ми такі?
І живемО на цій землі
для чОго?
Кого спитать?
І, що почуть?
Ми намагаємося
всі віки щоденно…
І вирушаємо
Ми зранку в «путь»;
І повертаємося вже тоді,
як темно…
Темно в душі,
Темно в думках;
А, часом, і в очах
уже темніє.
Так і живЕмо,
Так і плине час;
І серце в грудях
з часом тим німіє…
Мертвонароджені,
Глухі, німі, сліпі;
Бредемо , з часом тим,
Один за Одним – тУжно.
Куди він заведе нас?
У які «СВІТИ»
Ми намагаємось
Іти за ним так дружно?
І схаменутись людям вже немає сил
Ота спіраль поглинула…
Навколо, де не глянь – усі
Ми ходимо по замкненому КОЛУ…
Як розірвати безкінечний « круг»,
І подивитись один одному у вічі?
Що нам потрібно всім зробить,
Щоб повернути ту спіраль одвічну?
Звернути б нам усім з того шляхУ,
І розігнути зігнути ті спини;
Відчути радість сонця і дощу;
І – непогоду, і – пожожу днину.
Назустріч один одному піти;
І подивитись кожному у вічі;
Спитати дружно:
- Як Ви живетЕ?
Чи, може, пообідати Вам нІчим?
Але, ніяк не можна розігнути
Ті спини, зігнуті предвічною
СПІРАЛЛЮ;
І знову відправляємося в путь
З лицем, закритим чорною
ВУАЛЛЮ…
(30. 06. 2008 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375223
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.11.2012
Жизнь состоит с противоречий,
Разных народов и наречий;
И разных мыслей,
разных мнений…
И – недоросль,
и тут же – гений;
И – добрый люд,
и злой народ –
Живёт, живёт,
идет вперёд…
Мы любим всех,
и любим все…
Салют! Успех!
и – невезений
Мы видим массу,
массу мнений:
И трудолюбия, и страсти,
и молчаливого участья;
И безразличия молчанья;
И безразличия сужденья;
И слышим все мы –
мненья, мненья…
А, где же жизнь?
где праздник счастья?
А, где любовь?
и, где участье?
Мы обсуждаем, ненавидим;
И всё в чужих делах
мы видим.
Опомниться бы надо вместе,
И вспомнить о былом,
о – чести…
О совести, о сожаленьи –
И тут не может быть
двух мнений.
Я Вам желаю, люди, счастья
Душевного тепла, участья;
Я Вас люблю, я всё прощаю;
О доброте душевной я мечтаю.
Живите радостно,
Светло, певуче;
И пусть всё будет
В Вашей жизни
ЛУЧШЕ!..
(25. 06. 2008 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375110
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 02.11.2012
Есть два пути,
Есть две дороги-
куда идти?
Мои тривоги
жгут душу мне…
Кто поведет нас
По пути нам
предназначенном?
Как нам идти?
Куда идти,
и, что назначено?
Искать, искать,
И находить –
вот жизни истина.
Но тяжело ль
Искать тот путь?
Ох, да! –
немыслимо!
Зачем искать?
Ты посмотри:
дорог тех тысячи…
Но ты – иди,
Но ты – ищи,
ищи ту ИСТИНУ…
Она дана тебе,
Тебе дана –
единственна!
Только тебе
Открыть твой путь
она намерена;
Не бойся отойти
От дней
размеренных.
Что бы найти свой путь
Среди чужих
дорог,
Не бойся окунуться
В мир страстей
И множество
тревог.
Только блуждая
По путям – дорогам
Своей истины,
Найдеш покой
В конце дороги
жизненной.
Но, все ж нельзя
В покое жить,
В тепле и радости
Мы в жизни очутить
должны
Страстей всех
сладости.
Пролить все слёзы,
И пройти дороги:
Все до единой –
От порога,
до порога…
Тогда, и в голове
Твоей засветится
Звезда сознания
И памяти –
сердечности.
Идите в путь смелей
И ничего не бойтесь;
Не поворачивайтесь
Никогда назад,
не беспокойтесь,
Что страшно впереди,
Что неизвесность
Вас там ожидает…
И, вот, ваш страх
уж – тает, тает…
Желаю вспомнить
Свою песню –
Пусть в трудный час
Она в пути
сопровождает.
Я не желаю
Вам прямых дорог,
Такого в жизни –
не бывает;
Но, путника
Всегда Господь
сопровождает.
Кто смело держить путь,
Тому дорога
весело даётся;
Уходять беды все,
И радость
остаётся…
Идите, едьте,
маршируйте;
Летите, прыгайте,
танцуйте…
И – пойте, пойте;
всюду – пойте!
И крепко на ногах
все стойте!
Пусть не шатается
под ними мир…
…но, вот – летит
ПЛАНЕТА…
А ты идеш, идеш по ней;
И шаг твой слышен –
ГДЕ – ТО,
ГДЕ – ТО…
(13. 09. 2008 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375101
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 02.11.2012
Революція ти наша,
Що ж ти наробила?
Моє серце соціальне
Ти взяла, й – розбила…
Розтоптала наші душі,
У грязь замарала;
Запалила, запалала,
Та й, як лід – розтала.
Ми на тебе сподівались,
Мали всі надію,
Що покращиш
ти наш побут,
Всю – кулінарію…
Ми – ходили, ми – кричали,
Горлали в три горла:
-Януковича, ну – геть!
Бо – людина чорна.
Ну, а Ющенко – світляк,
Добра він людина;
Побудує нам усім
Вільну Україну.
А, чи справдились тепер
Наші сподівання?-
Запитала я себе
У годину ранню.
Ой, лишень, нема й нема
Нового нічого;
Та й не хочу я хвалити
ОтОго – старОго.
Ні – нОвого, ні – старОго…
З чим же ми зостались?
Хто нам, вільним українцям
Забезпечить старість?
Ні роботи, ні зарплати
ЛЮдської немає…
Та, щасливий українець
В автомати грає.
Він танцює, він співає;
Місто все вирує:
Замість обіду й вечері –
Ми гуляння чуєм.
Мабуть, «власті»
в нашім місті
Вирішили строго:
Замість доброї вечері –
Вистріли у небо…
Замість спокою і щастя –
Чужеє весілля;
День і ніч лунає в місті
Гульня та похмілля.
П’єм – гуляєм, п’єм – гуляєм –
І - немає краю;
Гудуть голови похмільні,
А ми все гуляєм…
Мабуть добре на майдані
Всі ми верещали;
Революцію ми нашу
Дружно захищали.
А, тепер, мовчати будем,
Що ж тепер тут скажеш?
Електорат депутатам
ЩО нашим накаже?
-Щоб були усі нам чесні
І добрії люди;
А ми вас уже до смерті
Рідних не забудем.
Шануйтеся, кохайтеся
В депутатській справі;
А, за вас ми потім в церкві
Свічечку поставим.
Що ми можемо вам дати
За добро за ваше?
Ось те й майте,
що нам сірим
З плеча пана ляже.
Оте й крадьте, і діліться -
То ваше все буде;
А ми, люди, тримаймося!
Тримаймося, ЛЮ – ДЕ!..
(13. 09. 2008 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373929
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.10.2012
Моя сніжинка,
Моя половинка!
Лечу за тобою
Вдаль за зорею…
Лечу я нівроку
Багато вже років…
Піймала! Вловила!
Поталанило!..
ВтримАти не вміла,
Не розуміла:
Зорю – не вловити;
Дощу – не пити…
…Знов далі летіла;
В небі зустріла;
Удвох танцювали,
Кружляли, співали…
Гроза налетіла,
Та й нас злякала;
Танок розірвала,
Тебе знов забрала…
А я все літаю
Ту зірку шукаю;
Мою половинку.
Блакитну сніжинку
Крізь перли холодні
Далеких галактик
Лечу я вперед;
І – ніщо тут характер.
Назад озиратись –
Погана прикмета;
Лечу я вперед,
Як вогненна комета.
Дала тобі доля
Щастя таке…
Чи - щастя, чи – горе?
…А – зорі, ті – зорі…
Крізь них все літаю,
Не пам’ятаю:
Тебе віднайшла я,
Чи – загубила?
Лиш, довго тужила,
І – гірко тужила…
(12. 12. 2008 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Боль моя!
Чужое состраданье,
Я иду с тобою
на свиданье.
Ты – моя!
И мне ты дання;
Но, зачем тебе
желанна я?..
Что, судьба,
Уж так сурова ты?
Что же не сбываются
мои мечты?
Отпусти меня,
Я люблю тебя;
И на волю выпусти,
о,судьба моя!
Изболелась я,
Исстрадалась вся,
Ничего в душе
не осталося…
Может быть
возвращение;
Может боли
прощение?
Нет, не я
возвращаюсь;
И не с болью
прощаюсь…
Танец белый
бесконечный мой,
Танцую я, -
словно – иду в бой…
И танцуем мы
Все - втроём,
втроём:
ТЫ - СУДЬБА,
Я, и - БОЛЬ МОЯ…
Людмила Д. (03.01.2009 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372029
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.10.2012
Летить пилюка прямо в вічі;
Летить і в вуха,й в мої мізки;
Летить і звідти…
І зі всюди…
Летить вона - туди
й – сюди…
Чим же прикритися від неї?
Куди ж ту голову сховать?
А. чи мішка мені надіти;
А, чи чкурнути під
«кровать»?..
Якою мовою мовчати?
Яким «язИком» говорить?
А, чи пора мені кричати,
Щоб ту пилюку
зупинить?..
Втопились в ній ми вже
по вуха;
ПотОнули, та й сидимо…
Нас закопають в ту пилюку;
Та ми всі й далі
МОВЧИМО…
(15 жовтня 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371986
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2012
Полетіла пташка золотая Не в вікно, і не в ворота
РАЮ…
Те, за чим вона летіла,
І за чим у неї серце мліло,
То - примара,
мара, мара, мара…
І було те все її не пара…
Вона мліла, плакала,
раділа,
Але, далі, й далі
все летіла…
Там світи видніші,
Легше там літати;
Видно звідти всіх:
І – батько там, і – мати.
Все там є, що дороге
до болю;
Що не візьмеш ти ніяк
уже з собою.
З чим же ти зосталась,
Пташка золотая?
Що візьмеш з собою Ти в ВОРОТА РАЮ?
Ти тендітні крильця
Сонцем обпалила;
І від того жару
Почорніли крила.
Боже ж мій, Сердешний!
Що ж ти наробила?
Нащо так висОко
В небо залетіла?
Що тобі до того,
Що в світах над нами,
Там – холодні зорі
Сяють вже віками…
Все було, і буде
У світах далеких;
Чи, згадають люди
Пташку цю маленьку?
У надіях мліла,
Кружляла, летіла…
Десь на квітку сіла… КОМУ, ЯКЕ ДІЛО?..
( 07. 12. 2008 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371524
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.10.2012
Гостра льодинка,
Снігу краплинка;
Впала у око,
Застряла, вколола…
Ніби, маленька, А зла наробила:
Захолодила серце кохане,
Любиме, жадане,
І – не зігріти…
Любов буде тліти,
А – не горіти;
То – пахнути буде,
А, то – смердіти…
Від цьго народжуються
Іноді діти…
А, що любов та?-
Звикла терпіти;
Іноді, плакати;
Бува, - радіти…
Як ту льодинку
З ока дістати?-
Плаче на покуті
Сидячи мати…
Закам’яніло і заніміло
Серце без радості,
Льодом покрилось…
Де їй дістати
Вогню такого:
Палкого і ніжного,
Дуже жаркого?
Щоб розтопити
У оці льодинку;
Зігріти, розтанути Ту половинку.
Але – немає вогню такого:
Палкого, жаркого;
Яскравого – того, що
Світ осяває;
Душі заблудші
До щастя вертає…
Ото ж, і живемо
На цьому світі:
Не так, щоб жити,
А, так, щоб тліти…
(10.01. 2009 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371304
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2012
Зоря світів,
Зоря ти рання;
Невінчана зоря
кохання…
Несеш ти в простір
Срібну ту стрілу,
Яка вражає
Прямо в серце…
А серце у вогні згорає…
Вогонь той:
То – палає,
Часом, зовсім затухає…
Де береться він?-
не – знаєш…
І, куди зникає згодом?...
І ти знов
його шукаєш,
І - палаєш, і - згораєш…
Навіщо все це
на світанні
тої юності?
…І зрання,
Ти ідеш його шукати,
Щоб - палити;
щоб- палати…
Нехай палає
той вогонь одвічний;
і пам’ятає серце полум’я
хвилин магічних…
Нехай очистить серце
від туману,
І душу безталанну
від обману.
ПолУду із очей
Нехай розвіє вітер;
І правду віднайдуть вони
Моїх нерівних літер.
Для чого все,
Кому про це відомо?
Чому зарані так
Ми ідемО із дому?
Що ми шукаємо,
І віднайти не можем?
А, віднайшовши,
Душу ми тривожим…
Чи, варті тОго
Пошуки ті ранні,
Щоби виходить з дому
На світанні?
Проходить день,
І все життя проходить…
Ось, і яскраве сонце
Вже заходить.
Чи, віднайшли ми те,
Що так шукали?
Чи, загасили те,
Що так палало?
А, чи відчули радість
Ми від того,
Що все життя
Просили так у БОГА?
Ото ж, радійте знов,
Вставайте зрання;
Шукайте знову
Ту "стрілу кохання"…
Хай вцілить Вас
Вона до болю;
І забирає вже
На заході
З собою…
( 24 січня 2009 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2012
Я іду по дорозі далеко;
Проліта наді мною лелека…
То примарилося мені уві сні;
А, чи, може, було – навесні?
Чи, донизу ішла я,
Чи – вгору?
Чи – в вечірню,
Чи в ранішню пору?
А, чи близько ішла,
Чи – далеко;
Що курличе мені
Той лелека?
І для чого мені
Та дорога,
Що веде вдалечінь –
Від порога?
Хто жене мене звідси,
Зі світу;
І від кого
Чекаю привіту?
Хто зупинить? Кого я спитаю:
-Де іду,
І, чого я шукаю?
Що згубила
На цьому я світі?
Де знайду
На питання ці відповідь?
Що я хочу почути,
Пізнати?
Того нині не можу
Я знати…
То ж, чи сплю я,
Чи, марю – не знаю…
Лиш – блукаю,
блукаю,
блукаю…
( 3 квітня 2009 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371059
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.10.2012
Мне повезло, Все в жизни было:
Была любима,
И любила…
Что уж теперь?
О чём жалеть?
Зачем об этом
Песни петь?
Ведь все прошло…
Без сожаленья
Пишу об этом…
И терпенья не занимать мне
Что б понять,
Что б в этой жизни
Всё принять.
Но, почему так тяжело?..
Зачем любили и мечтали?
Зачем всё это потеряли?
Зачем мы все не сберегли?
Зачем не видим впереди
Прямой и ровной мы дороги,
Но, видим беды и тревоги;
И ласковый любимый взгляд
Так помнится?..
Его ты ищеш;
И рыщеш ты по жизни, Рыщеш, словно пантера…
И острым взглядом,
Умом своим
Ты видиш вглубь
Своей Вселенной;
И слышен дух любви
нетленной…
Но, очень уж
неуловим…
И поворачиваеш нос
по ветру,
Поймать его – не удалось…
Ну, что ж?
Пантера, рысь ты
Или – птица?
Быть может,
Вновь тебе - влюбиться?
Или, уж так
Век доживать?..
КАК – ЗНАТЬ?
КАК – ЗНАТЬ?
КАК – ЗНАТЬ?..
( 24 января 2009 года).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370880
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 14.10.2012
Что в празники дАрим,
Или в любой ПУРИМ? –
Себе, а также и другим желаем?..
-Пошли нам, Бог, судьбу;
А, может, и любовь,-
Ты должен быть любим;
Об этом смертные мы все мечтаем…
Но, как же далеко
Желанья наши от Благого Бога,
Как песня «Сулико»
От дорогого мне порога…
Прошу: « Услыш Ты, Господи,
мои молитвы,
Что посылаю ввысь –
но, не слова, а – титры»…
Люблю и влюблена
я в жизнь;
Сама себе я говорю –
МОЛИСЬ!
Молись о тех,
кто не имеет счастья;
Молись о тех,
кто не пришел к причастью;
И об осиливших свой путь-
ты помолиться не забудь…
Всем счастья и любви проси у Бога;
И всем желай придти
к ЕГО порогу.
Люби сама весь мир
и будь любима; Неси достойно в мир
ты своё имя;
А в праздники дари
то, что имееш;
И сей по жизни,
что давно уж сееш…
Надейся, что взрастёт пажитник;
И в каждом доме будет сытно:
И хлебом; и теплом – любов’ю;
и – добротой…
А, Я ОБ ЭТОМ ПОМНЮ!..
(09. 10. 2012 год).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370869
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 14.10.2012
Що таке добро? Це почуття, дія, відчуття чи помисли? Мабуть, що все це разом створює передумови народження добра в душах, наслідком чого зазвичай стають добрі дії. Добра дія без добрих помислів – нездійсненна. А без почуття і відчуття добра – чи можуть бути добрі помисли? Добрі помисли з’являються у високоорганізованої душі, яка знаходиться на шляху розвитку; пошуку в собі добра, та відчудження неприйняття зла.
Пошук – це стан душі, яка не є стабільною константою. Людина час від часу спить, або відпочиває. А душа не спить ніколи. Вона працює, ширяє у Всесвіті і вишукує в ньому те, що їй потрібно на даному етапі розвитку.
Тіло розвиває душу. Голова – то є частина тіла. З одного боку керує голова, тіло вимагає своє, а душа, або страждає від того, чорніє та всихає; або радіє, світлішає та звеличується. З того всього виникають дії та справи. Якщо голова мислить, аналізує, керує позивами тіла; сприймає виховання, навчання; контролює інстинкти, то і дії відповідні - запрограмовані на добро.
Що є добро? Чи завжди воно добре і солоденьке? Чи може, іноді, виглядає збоку безжальним і жорстоким? Іноді, бездіяльність та байдужість, небажання вчиняти жорстко – стає більшим злом і приводить до негативних наслідків, ніж активні дії в агресивній формі, які направлені на попередження зла та лихих дій. Звичайно, цього краще уникати. Але спокійне бездієве споглядання зла – це теж - зло. Байдужість, небажання бачити неприємні речі, замовчування, покривання, брехливість, зухвалість, агресивна реакція на зауваження - ведуть до негативних дій, які є тим, що називається ЗЛО. Іноді, воно не очевидне оточуючим, здебільшого тим же, хто не хоче і не бажає нічого бачити. Суспільство поступово сліпне, закривається від «бачення» світу і себе у ньому меркантилізмом. Бог мамона керує нині світом. Тільки «зрячий» може зберегти духовність, людяність, любов справжню, а не фальшиву « напоказ», добро душевне.
Деяких індивідуумів, які вміють щось бачити і напророчити, називають екстрасенсами. Це ті, хто вміє виставляти себе напоказ. Але багато мудреців вкладали своє бачення світу, свої роздуми та знання в книги; накопичували досвід, аналізували його.. То є криниця пізнання добра ( хоча книги бувають різними). Зло пізнавати не потрібно: воно і так рядом. Тому пізнавши мудрість мудреців та мудрість Божу, можливо таки наблизи-тися до пізнання добра. Впустити його в свою душу через серце, голову та думки, які нарешті почнуть зароджуватись в тій голові. Життя почне збагачуватися досвідом; сердешний камінь буде поступово розчинятися в новоздобутій мудрості, а серце з льодяного скептичного і зневіреного перетвориться в зворушене любов’ю; засіяне добром; просвітлене « Божественною Блогодаттю».
Пізнання зла – це пекло і тут, на Землі, і там – за небуттям. Але і пізнання добра – труд неймовірний. Здобуваючи його, відразу ж потрібно і віддавати, бо залежане добро втрачає свою якість. Воно потрібне тут і зараз, а не колись – в майбутньому…
( травень 2012 року)
Людмила Богуславська.
***************************
Одягти хрест легко. Іти на ХРЕСТ – важко. Навіть Христос плакав, як ішов на ХРЕСТА. Але мусимо іти на ХРЕСТА щоденно… Хто ховається від нього, від того сховається Христос. У кожного свій ХРЕСТ ЩОДЕННИЙ. Найголовніший наш ХРЕСТ – це ПРОЩЕННЯ І ЛЮБОВ. Прощення людини, але так, як – би ГОСПОДЬ простив. Не людину ображену (ображаючу), або правила знехтувані бачачи, а ГОПОДА відчуваючи. Перед ним всі дії скоюючи. БОГ – ЦЕ ІСТИНА.
*******************
ЖИТТЯ – це випробовування, які ти повинен переборювати. В першу чергу самого себе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369097
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.10.2012
Ти пересилила мене,
Від успіху цвітеш і пахнеш…
Дивлюся, й сум бере мене –
Бо геть не втну,
чого ти прагнеш?..
Нема мети, нема шляху…
Але, о, ГОСПОДИ! Я – БАЧУ!
Я бачу, що торуєш шлях
Той, за яким
давно я плачу!..
( 10.09. 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368111
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.10.2012
Життя твоє, як зорі у всесвіті:
Одне, неповторне, далеке і цінне…
Але, зірки є різної щільності:
Хто – мегащільний,
хто - малої щільності…
Малі і щільнІ – тримаються міцно,
Ніби, кулак, світ тримають вічно…
Велика нещІльна планета у космосі
Розсипатись може від
кожного поштовху…
Ото ж і літають за нами комети,
Колись, давно, - великі планети;
Майже, нічого вже з них не зосталось,
Але, ще боляче
можуть вдарити…
Ото ж, і вся користь
Від них, - літаючих;
Та, ми не будемо
Жити втікаючи!..
( 15.09. 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368108
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.10.2012
( онучці на 5 роковини)
Дівчинка маленька!
Гарненька, розумненька!
Зі св’ятом ми вітаєм,
З народженням твоїм!
Хай сонце й радість сяє
В найкращих оченятах;
Освітлює серця нам,
Всім рідним і чужим…
Щоб щастя оселилося,
Й було з тобою завжди
Ми ДІВУ НАШУ МАТІР
Запрошуєм в твій дім.
Нехай не полишає
ВОНА тебе любові;
Своєї найдобрішої,
Ми просимо ЇЇ…
Дай, МАТІНКО МАРІЄ,
Своє благословення
Цій дівчинці маленькій,
Любимій і гарненькій…
А ми тобі бажаєм,
Щоб ти була на втіху
Хороша і слухняна –
На радість нам усім!
( 8 січня 2009 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2012
Яка важка дорога вгору:
Від Сталіна й голодомору,
До перестройки і незалежності –
Такі разючі дві протилежності.
Навкруг гранітні міцні пороги,
Нас випробовує ота дорога;
Немов – би Дніпро то, а, може, Рось
Бере на витримку когось.
Тепер ми йдЕмо, та йдЕмо вгору;
І в ранішню, і в вечірню пору…
Так бачити хочеться синє небо -
Назад оглядатись постійно не треба.
Тупцюємо ми , та тупцюєм на місці;
Побачити вдень нам хочеться місяць;
Та, місяць той - недосяжно далеко,
Ми котимося донизу легко…
Цілі століття: до низу, й до низу…
Гріхи свої тягнем, мов, купи хмизу;
До низу легко іти, навіть, з грузом;
До низу котимося ми юзом, юзом…
І знову, вгору іти хочеться –
Та, дехто на місці все топчеться,
й топчеться…
А, дехто, геть іти не бажає,
І на ту гору вже не зважає.
Там сонце, там хмари, там вітер,
там місяць;
Там сяє вогненне марево ВІЧНОСТІ,
Яке нас лякає, яке нас тривожить,
Але, вже іти туди дехто не може…
Стриножені ноги, і зв’язані руки;
Душа вже віддана на поруки.
Для чого втрачатись,
для чого трудитись;
Для чого тепер починати молитись?
А, може, вже пізно? А, може, ще рано?
Як же на шлях я той праведний
стану?..
Можна лиш довго й безпечно гадати,
Та так довіку на нього не стати…
Отак міркувала під стукіт коліс;
Поїзд, гойдаючись, вдалечінь ніс…
Дощ за вікном, гроза, ніч;
Але, не в тому,
не в тому річ…
(травень, поїзд Чернівці – київ 2009 рік).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367987
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.10.2012
Ты уезжаеш,
Я – возражаю!
Ты уезжаеш,
Я – провожаю…
Я люблю и тоскую
Уже сейчас,
Несмотря, что твой взгляд
Вдали ещё не угас…
Расставаться с тобой
Мне уже не резон;
Нашей жизни разбитой
Слышу я перезвон.
Звон разбитых сердец;
Звон разбитых надежд;
Я ищу вновь предлог
Задержать твой отъезд.
Что ж, езжай,
Жизнь не в наших руках;
Уезжай…
Всё! Простимся, пока…
Но, как всегда, В последний день
Масса дел,
Тревоги тень…
Беготня,
Непонималка;
Крики, споры,
Перепалки…
Праздник,
Звон колоколов;
Всё смешалось,
Будь здоров!..
Вот и всё…
Тебе пишу я,
Где – то там,
В пути читай…
Но – пока,
прости,
прощай!..
( 09 июня 2009 года).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367716
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.09.2012
…А, судді – хто?
О! ВИ – ІУДИ!
Вас розвелось! –
Без вас – нікуди!
Що судите нині?
Що радите нині
Яка є користь
Від вас людині?
Правду украли,
Сховали і вбили;
Із правди кормушку
Нині зробили…
Одні – карають,
Інші – судять;
Про захист згадати
Я теж не забуду…
Що більше неправди – Тим злішають судді,
Багатшає захист,
Біднішають люди.
Часи швейцарські
Геть всі повдягали;
Ціну своїм справам
Досі не склали.
НащО ТІ закони,
і всі кримінали,
Якщо тепер справи
Цінуються « нАлом»?
У доларах – гривнях
Купуєм свободу;
Чи збили машиною,
Чи, втопили у воду…
А, може, завода
У кого украли?
Чи, маму із дітками
По світу пускали…
Яка різниця,
ЩО їм судити:
Хто більше платить –
Тому і жити…
Навіщо кодекси
Ті писались,
Закони в рядочки
Рівненько складались?
Читай, хоч направо.
Хоч з права на ліво –
Нічого не висудиш
Ти на диво!..
Отримає правду
Той, хто багатий;
І хату у бідного
Можна забрати.
Послухайте, добрі люди!
Досить вже платити;
Їм зарплати нащо платять?-
Мусять так судити!
По книгах, та по законах,
Божим правим сУдом;
Ми надію покладаєм,
Що колись так буде!.. (10 листопада 2009 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367713
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.09.2012
Я розповім вам казку
Про Вашу шану і ласку,
Про Вашу любов і повагу,
Про Вашу хоробрість, відвагу…
Колись то було, у давнИну,
У ту, «найсивішу» днИну,
Коли не було ще нічого,
А слово було - у Бога…
Те слово сказане бУло,
І всі світи відчули,
Що сонце світить починає,
Що вітер пісню співає…
І зорі засяяли дзвінко,
Почавши нову сторінку,
Яку ми досі читаєм,
А прочитавши - вмираєм…
Сумна виходить ця казка…
А, де ж та любов і ласка,
Яку ми так марно чекаєм,
А, не дочекавшись - вмираєм?..
Створив, Ти нас Боже, намарно,
Подумавши, мабуть, гарно,
Ти склав все до купи міцно,
Та й полишив світ навічно.
А ми тепер тут воюєм,
Нікого й нічого не чуєм;
Нікого й нічого не любим,
Лиш всі і про всіх ми судим...
Пошли Ти нам, Господи, ласку,
Закінчити добре цю казку;
Звернутися, Боже, до Тебе,
Підняти очі до Неба…
Прошу, Тебе я, благаю,
Осанну тобі співаю;
Згадай Ти про ту людину,
І про ту далеку днину…
Дай розуму ти нам, Боже,
А далі, то ми вже зможем
Усе на землі зрозуміти,
Бо все ж ми Твої всі діти!
І з’явиться, може, та ласка,
І добре закінчиться казка;
І будемо всіх ми любити,
Та щастя і славу творити.
Ти, Боже наш, всемогутній!
І бачиш ти, як нам скрутно,
Без розуму світлого Твого,
І шляху прямого, ясного…
Того, що веде до Тебе!
Того, що веде до Неба!
(05. 04. 2008 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367449
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.09.2012
Жахливий зрив…
То те, що сталось…
Життя чиєсь там обірвалось,
І душі наші там зостались
Оплакуючи ту гірку зорю без сліз…
Зоря -в землі ,зоря -на небі;
Зоря - у душах , скрізь зоря гірка зорить;
І забирає в сиву « НЕБІЛЬ »
Тих, хто замріявся на мить…
І немовлята, і дорослі;
І добрі, і лихі -всі там…
А скільки тих, хто не народжений,
Як данність іншим десь світам…
На відкуп, як « калим» …
Так, як тоді -колись,
У сиву давнину
«Калим» ми віддавали:
І нареченими і дітьми…
І йшли вони по всьому світу в ярмі…
За гріх наш тяжкий той « калим»…
А, що ж тепер ми маєм з вами?-
За той же гріх -« калим» -
Гірка « звізда» -ПОЛИН
(20 квітня 2011 року).
*****************************
Пройде це все, як ніч та чорна,
Розвіється туман і мла…
І ми сторінку перегорнем,
Господь спита -
-Де ти була?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2012
Почуття – це те, чим живе наша душа; чим вона живиться. Почуття раптово спалахують і раптово затухають. Іноді, виникають і народжуються дуже повільно, десь із повітря – нізвідки. Існують, існують… Іноді розпалюються, потім затухають і знову розпалюються… Це може продовжуватись безкінечно. Якщо, виникає пристрасть і не зникає миттєво, не затухає, мабуть, тоді це почуття і перероджується в кохання. А, коли це кохання поєднує людей, зігріває і продовжує довгі роки полум’яно палати їхні душі, то це вже – любов. ЛЮБОВ – поняття вічне і є носієм почуття вічного («есть основой мирозданья» рос.).
Почуття бувають добрі і лихі: любов і ненависть; пристрасть і кохання; під-лість і заздрість. Нині заполонили душі людей почуття марнославства і вседозволеності. Почуття вирують, збурюють людську душу на добрі вчинки і на лихі…
Почуття – це основа людського буття; це субстанція невидима, аморфна, але реально існуюча, якщо одна особа може відчути стан душі (почуття) іншої особи; це – «дещо» на дотик і неосяжне людським розумом. Поняття незрозуміле і загадкове. Звідки воно з’являється і, куди потім зникає? Як безмежна доброта перетворюється у всепоглинаюче зло? Чому так трапляється? Як поєднується в одній людині? Чого більше: добра, чи - зла?
І, що нарешті перемагає?
Людина – це клубок почуттів; найчастіше суперечливих, полярно протилежних. І ми, іноді, не можемо зрозуміти, що насправді ми відчуваємо. Людину вперто, у всі віки, навчають, що вона – цар природи. Але подивишся, і бачиш: не кожен може зрозуміти себе і свої відчуття – почуття; загадковий світ у собі. Більшість взагалі туди ніколи не заглядають. Так і продовжують жити царями: відчуває в собі крик – кричить; відчуває потребу ображати – ображає; а чи – бити; а чи – красти; або, навіть – проклинати… Як би не хотілося про це згадувати, але трапляються в нашому суспільстві і такі явища. І було так завжди у всі віки. Тим і відрізняємося ми від інших істот на планеті Земля, що відчуття і почуття заполонили наші тілесні оболонки, ходять по планеті, керують бажаннями, які спонукають нас до певних закономірних дій, які породжені певними почуттями. Добрі почуття породжують такі ж бажання і дії. А злі, недобрі – навпаки… Виникає запитання: «А чого більше в людині та в людства вцілОму?» І ти розумієш, що існує добро і зло. І третього не данО. Добро, або є, або його немає. Якщо воно є, то його ні сховати, ні прикрити неможливо: завжди відчутне і всепоглинаюче; його так мало у світі… Якщо трапляється добро на твоєму шляху, ти завжди відчуєш. І хочеться купатися в ньому вічно, як у сонячному промінні. Зло – холодне і колюче. Буває явне і приховане. І горе тому, хто потрапляє в лабіринти зла прихованого. Це – пастка, яка поглинає, вбиває, розкладає душу. Найчастіше потрапляють у неї люди з добрими почуттями, а тому довірливі незахищені від зла. Сильні люди ті, що вміють бачити, відчувати - намагаються оминути приховане і явне зло. Іноді, їм це вдається. Хоча, я вважаю це явище рідкісне.
Почуття можуть розвиватися за принципом трансформації, поступовості: від добра - до добра ще більшого, і – навпаки… Іноді, почуття (різні) виникають раптово, «на рівному місці» і викликають у нас сильні емоції і, за тим дії, яких ми самі від себе не очікували. Це мабуть одна з найбільших загадок людини як такої, та її душі. Іноді це несе за собою негативні наслідки.
Звичайно, хто задумується сьогодні над тим, які вирують в його душі по-чуття? Ми цього не навчені; нІколи про це думати… Та й – навіщо?.. Хто бажає сьогодні по добрій волі в собі копирсатися? А, страшно як! Що викопаємо, якщо копатимемо? Що знайдемо, не дай Боже, якщо шукатимемо? Невже, панує суцільне лицемірство відносно самих до себе? Як страшно копати ту глибоку яму в собі любимому та ненароком дізна-тися, що ти злий і недобрий; жадібний і заздрісний… А, перекопавши все від краю до краю, так і не знайшовши в собі любові до ближнього і дальнього; щедрості, співчуття; навіть, просто – душевного спокою.
Ото і маємо: почуття в нас вирують, а ми все мовчимо. Копати глибоко не хочемо, а розповідати про свої почуття – нікому не можемо. Мовчимо, німіємо, і від того вони, оті почуття, стають «все кращими». Внаслідок чого закриваємося, згортаємося, покриваємося залізобетонною оболонкою, ніби цисти паразитів (хто не знає: яйця деяких паразитів покриті хітиновою оболонкою і так існують, доки не потраплять у відповідне, придатне для розвитку середовище). Не дуже гарне порівняння, але, я вважаю, точне. Так я пишу, як бачу. А те, що бачу – те і пишу… Відчуваю, що мовчати не можу. Веду розмову з папером… А, може, ще з ким?
Аналізуй свої почуття, навчись здійснювати подорож до себе. Лікуй свою душу. Недобрі почуття не перетворюй у наміри, а наміри – в дії…
( літо 2009 рік).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367208
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.09.2012
Пишу я просто й зрозуміло…
Як можу я іще писати?
Бува, «не в рифму», неуміло,
Бо хочеться усе сказати…
Багато вистраждано і відбуто;
Але, запИтань – не злічити.
Чим довше ти живеш відкрито,
Тим більш відчуто і відпито…
Чуття і відчуття…
Як воєдино це зібрати?
Кому віддати почуття,
Щоби чуття не мучили завзято?
Летить усе у небуття…
Ну, що ж? Так тому має бути;
Але, скажу вам: «Незабудьте,
Не все відлине в забуття!»…
То ж, не жалійте!
Тому – БУДЬТЕ!
Не бійтеся! І не забудьте! -
ВАС ТРЕБА ТУТ!..
(25.09. 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367203
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.09.2012
Уж осень за окном…
Упал последний лист,
И стынет по утрам
Звук песни лебедей
прощальной;
И в серебристой мгле
Мерцает белый ключ…
Люблю я этот час:
Природы остыванье;
Как будто пред грозой
Неуловимый звук стоит,
Но он не слышен нам,
Лиш миг успокоенья дарит…
Как рады солнышка
Лучам так редким;
Ценнее тем они
Серебряной монетки,
и золотой,
Которые мы копим
И под подушки прячем…
Кто видит в этом
Мерзкий дождь,
А, кто – грибной
И тихий мелкий
дождик,
Несущий мир душе
В наш ласковый мирок…
Душа моя покоя ждёт,
И сердце от покоя осени
Всё тает, тает…
И прелесть эта
всё прощает…
А, лист последний
всё кружит,
И вдаль по ветру
улетает…
( 24.10. 2008 год)
Людмила Богуславская
Богуслав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367063
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 27.09.2012
Що не прийде нова влада –
Все не так працює:
Як міль’ярди заробляти
Для себе мудрує…
Опозиція їх тут же
За руку хватає,
Про усі гріхи їх смертні
Нам розповідає.
І - лається, і – сердиться,
Тупає ногами;
І ми тут же всі вірим,
Що вони там – хами.
Що про нас вже геть не дбають;
Думати не хочуть;
І лиш свій карман глибокий
Все топчуть і топчуть.
«Перебрати» їх потрібно?..
Ми-«перебираєм»;
Та нова вже опозиція,
Новий уряд лає:
-і не такі вони, і ні сЯкі;
Й робити не хочуть;
Українську нашу гідність
Всі топчуть, і топчуть…
А ми схвально киваємо, і з цим усі згідні:
Не працює знову уряд
Наш шановний, рідний.
Отак крутимось ми з вами,
Як білка в колЕсі
І живемо безкінечно –
То в - ж…пі, то – в стресі…
Невже ж то ми заслужили
Всі життя такого?
І – волаєм, і – всіх лаєм;
І – згадуєм Бога…
Що не прийде нова влада,
Нас вона не чує;
Знов знищує Українців,
На кістках танцює.
І далеко чути танець
Той по всьому світу
Торохтять ті кості голі,
Й нікуди нам дітись…
Гуде луна від тих танців,
І ми всі танцюєм;
Вип’єм чарку, з’їмо сала,
Й нічого не чуєм…
Ой, Ви! Гей, Ви! Добрі люди!
Годі танцювати!
Чи, не пора усім нам
Борги віддавати?
Кожному, і усім нам
Потрібно мінятись;
І на ту «гнилу» ЄВРОПУ
Перестать кивати…
Хто поїхав, той побачив -
Інша там ментальність;
І не та звучить там пісня,
Не такий там танець…
Поважати своє рідне
Учать там малого;
І закони захищають
Кожного старого.
Не вмирають старі люди;
Й молоді – не хочуть…
бо лікує медицина,
І власті – робочі…
Хто прийшов до управління –
Ніщо не міняють;
Про добробут своїх рідних
І країни – дбають…
То, невже ж ми такі темні,
І дикі всі люди,
Що краще на душі нам стане,
Як гірше всім буде?..
І – боремось, і – навчаєм
Всі один однОго;
Але душу не міняєм,
Не віримо в БОГА…
Заповів Господь усім нам
Кожного любити;
І жити для іншого,
Як для себе жити.
Хто згадає ту заповідь?
Для кого писалось?
Чи, залоїлись мізки наші
Горілкою й салом?..
Може, краще, про любов
Потрібно згадати;
І віддати її іншим.
Геть усім віддати…
Полюбити дітей малих,
Й нашу Україну;
Та плекати її славу,
Як малу дитину.
Ідіть, слова мої, мої думи,
Поміж малі діти;
Та й дорослих научайте
Як на світі жити…
Не зухвало все пишу я,
А – з горя, і – з болю.
Може, хто мене почує,
І стане до бою…
Не – з владою, не – з іншими,
А, з самим з собою.
-За любов і добру душу,
Встанемо до бою!...
(20. 02. 2009 року).,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367060
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.09.2012
Прискорення часу,
Прискорення світу…
Куди поспішаєш,
Чи, швидше доїдеш?
Чи зможеш дійти
До ніжного слова,
До погляду ніжного,
І до любові?..
Хто переможе
З часом в двобої;
Для чого спішу я
Разом з тобою?
Прискорення часу,
Прискорення СВІТУ…
Нас забирає…
Чи – швидше доїдем?
Дорога темна,
Слизька і мокра…
Летиш ти у ВСЕСВІТ,
Я – разом з тобою…
Для чого спішити?-
Вже ми не знаєм…
А, може, відповідь
І не шукаєм?.. (08.01. 2009 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366830
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.09.2012
Туман сьогодні, День сумний,
і дощ…
Але, ти чуєш вітер,
Бачиш сонце,
що ж?..
Чому твій зір не бачить
Цю глибоку
НІЧ?
А серденько палає,
Ніби древня
ПІЧ?..
Хто підкидає туди хмиз,
Чому вона
пала?
Веселий вогник
Виграває там
завжди,
І пісня вітру
Там завжди
луна…
Чи, взяти зАслонку залізну,
І зачинити
ПІЧ?
Невже колись потухне
Той вогонь веселий, і
настане НІЧ?..
І черінь захолоне,
Розвалиться
та ПІЧ?..
Та, мабуть, то не страшно,
І не в тому
РІЧ:
Туман розтане;
Дощик – перестане,
І сонечко розвіє
НІЧ…
А іскра сонячна розпалить,
Колись новеньку
ПІЧ…
(14 лютого 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366829
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.09.2012
Я ляжу в гріб колись,
за дня…
Й лежатиму там струнко
і сумирно…
Дай, Боже, щоб померла
з каяттям;
Процес пройшов цей тихо,
мирно…
Я мрію, щоб ніхто не пив,
Не заїдав мою кончину
Лиш тихо й мирно я спочину,
Та в третій день піду за тин…
Не плакали, щоб не жаліли,
Та в горі тихо не німіли;
Просила я про це не раз,
Бо я зібралася не враз…
Я все збиралась,
та й збиралась;
Піввіку все я готувалась;
Просила ласки і любові;
Душа ледь – ледь в мені
трималась…
Але ніхто тому не вірив,
Господь все часу мені міряв,
І, відчуваючи ту міру,
Під нею з трепетом жила…
Співала, і вірші писала;
Дітей ростила, і кохала;
Та, мабуть, мало вміла й мала
Бо – не коханою була…
Ні – дітьми, і – ніким на світі…
І, серед миру одиноко,
Нікому я не впала в око,
Хоча й з родиною жила.
Ось, так! Усе пройшло
й скінчилось…
Без толку все те
завершилось,
Без успіху і щастя й мови…
То ж будьте геть усі
здорові!..
Живіть щасливо і багато;
Дай, Боже, щоб зуміли ви
Не повторить « тії судьби»,
Що так спекла мені всю душу.
А я іти вже далі мушу…
( 23.09. 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366607
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.09.2012
Повдягали ми сорочки
Вишиті хрестами;
Та й не знаєм, що робити,
Й, що зробили з нами.
То – співаєм, то – танцюєм;
Гладдю вишиваєм;
А, як жити далі в світі –
Зовсім ми не знаєм…
Дали в руки і тризуба,
Прапор жовто – синій;
А червоні всі символи
Поховали в скрині.
Наша люба Україна –
Вільна й незалежна;
Та у простих громадян –
Думка протилежна.
Україну не ґвалтує
Ну, тільки ледачий…
А вона рідненька ненька –
Все плаче та й плаче…
Незалежна від достатку,
Від законів також;
Від поваги,від уваги,
Та від «слуг» ледачих.
Тих, хто вибрані народом;
Тих, хто нам слугують;
Хто проблеми дрібні наші
Геть ніяк не чують.
Лікувати їм би вуха
Потрібно в лікарні;
Ну, а нам – голосувати –
Думати всім гарно!
Хто достойний – недостойний;
Хто менше нам бреше;
Хто не тільки потилицю,
А й лоба вже чеше…
Ось такий наказ вам, люди –
Виборцями будьте;
Про майбутнє дітей ваших
Прошу – не забудьте!..
( листопад 2009 року ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366605
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.09.2012
************************
Життя прожите пролетіло…
Ні дать, ні взять –
пройшло життя…
Але, десь мушу брати сили,
Щоб не зіржАвіли чуття…
************************
Я Вас прошу, Ви не сумуйте! Ваш сум мені
так боляче щемить…
Десь має бути й Вам утіха,
Хай серце Ваше
від кохання лиш болить…
(20. 09. 2012 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012
Лінія, проведена між нами…
Простір мій – розділені світи…
Вітрильник одинокий в океані,
З якого вже не можу я зійти.
Рояль мій там…
Я граю в мріях ночі…
Про щастя та любов;
Про зиму й осінь…
Перебираю клавіші,
Та заніміли пальці…
Гортаю ноти старі пожовтілі –
Та їх не бачу…
Лине мелодія щастя й любові –
Її я не чую…
Лиш вітер та буря
В океані тому – вирують…
Гойдає той човен океан вічний,
І я там гойдаюсь;
Та йти поміж люди землею стійкою –
Не намагаюсь…
Рояль мій у морі бурхливому,
Там десь лишився…
Прислухайтесь, музика лине крізь бурю –
Співає щастя…
Злітає ластівкою в небо,
Камінням падає до низу;
Дзвенить, гримить і мерехтить,
Згорає, ніби купа хмизу.
Фантазією музика ця зветься:
Лунає, плаче, виє та мовчить…
Дивлюсь вперед, але закриті очі…
З закритими очима легше жить…
( 8 листопада 2009 року).
**********************************
Я знаю, що я роблю;
Я знаю, кого я люблю;
А, ви, не судіть мене –
Бо все в цьому світі мине!..
(вересень 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366376
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.09.2012
Мене минуле не відпускає,
Хоча іду я давно вперед.
Та я не відаю, що там чекає,
А те минуле бере своє…
Тримає міцно, ніби, за горло;
І там, І тут, навкруги, ніби чорно. Десь світло сяє, але далеко… А я літаю, немов, лелека…
Лечу вперед, та стою на місці; Та ось, з-за хмари засяяв місяць; І, ніби, видно навкруг вже стало, Та того світла стає замало…
Зірок не видно, не видно сонця;
Дивлюсь я й далі у те віконце:
Немов кіно, там пливуть картини;
Дивись: он там - я мала дитина…
Щось, невесела така картина,
І нещаслива ота дитина;
Поміж народу вона там блукає,
Де місце призначене Богом -
не знає…
А далі, що фільм нам отой покаже? Дивись: стільки всього було, що тут
скажеш?
І радість, і танці, й пісні і похмілля…
Чи бачиш там щастя, чи просто – дозвілля?
А нині ти в кадрі, ну геть невесела,
Шляхи кружляють, міста і села;
Кудись ти їдеш, і щось ти робиш,
Та зрозуміти Н А В І Щ О? - не можеш.
Те саме роблять усі на світі:
Життя віддають своє внукам, дітям;
Живуть, радіють, сміються, плачуть;
Та, лиш, навіщо все те не - не бачать…
Ходжу, блукаю: то в пекло спускаюсь,
То - злітаю до РАЮ…
Дивлюся вперто - себе там не бачу,
Сміюся рідко, а більше - плачу.
Знайти б свій шлях, навчитись жити,
Щоб щастя бачити і не тужити;
Радіти б навчитись на цьому світі…
Хто скаже, біди куди подіти?
Мов рання зима: сира і холодна
Ця туга щемна, така неприродна;
Ніхто їй не вірить, не помічає,
Усім навкруги вона заважає…
Кричу, благаю - ніхто не чує,
Лиш радість для себе кожен готує.
Їм хочеться жити бездумно і легко;
Не чути про РАЙ і не бачити пекло…
А я вже втомилась по колу ходити;
Де місце моє? Як його заслужити?
Чи довго, о ГОСПОДИ! - маю блукати;
Не відаю того…
ТА, ЯК МЕНІ ЗНАТИ?..
( 24 листопада 2009 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366106
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2012
Гріх – це те,що робити не можна; те, що Бог Вседержитель робити забороняє. ГРІХ – це те, що Всевишній засуджує нині і те, що Він судитиме, коли прийде на те час. Наразі ми, майже завжди, і , майже всі, добре знаємо, коли робимо щось не те і не так… І. що це називається - ГРІХ. Незалежно від того: віруюча людина чи – ні, але деякі знання на цю тему в суспільстві є. І, коли хтось грішить, він, майже завжди, про це знає. Навіть тоді, коли ту Біблію не читав і своїми очима не бачив.
Дуже відомий ГРІХ - «осуждение» ( рос.) Це «дійство» ходить поміж людьми, як примара: дивишся – ніби його і немає, бо всі знають про негативність цього явища, засуджують його; іноді – тихо, а, іноді – голосно. А, при скоєнні злочинних і гріховних дій, прикладають пальчика до рота і говорять: «Т-с-с… Засуджувати не можна; сміття з хати виносити не можна. Нехай все буде так, як є. Тільки, аби про скоєне ніхто не дізнався. Бо – осудить…»
Хто зацікавлений в такій позиції ? Найбільше той, хто вчиняє негарні речі, тобто - неморальні, гріховні. А далі йдуть близькі, які ці неподобства бажають прикрити, сховати від суспільства. Це породжує безкарність, повну свободу дій.
За віки гріховність полонила суспільство і проросла в ньому у всіх напрямках так, що людину як особистість, яка не має страху в очах і дивиться з надією ясними очима в майбутнє – не зустрінеш.
Коло замикається і переростає в клубок, який клубочиться світом; росте і поширюється. І, врешті, покриває світ. Утворюється отой парниковий ефект, про який,
іноді, говорять в наукових колах. Але та оболонка навкруг Землі є наслідком гріховної бездумної діяльності людини. І складається вона з декількох шарів: не тільки диму реаль-ного ( хімічного), а також з енергії лихих душ, гріховних думок, які потаємно накопичуються в душах, в сім’ях, в родах… За товстими стінами. І, врешті – решт, пізно чи рано таки піднімається вгору… Там все це накопичується, ущільнюється. Далі (в космос) воно не відходить, а давить, давить на згорьовану живу Землю. Земля починає задихатись і намагається струсити здути вітрами – буревіями цей тягар. І – здує. Пізно, чи рано, коли наступить межа терпінню.
Ось така вимальовується невесела картина в очах у того, хто це бачить. І невесело від того на душі. І хочеться розповісти про те всім і кожному… А – немає кому!
На тебе дивляться, як на примару. А в очах читаєш: «Чи вона з глузду з’їхала?» Ото й залишається тільки одне: викладати слова свої та думки – роздуми на папері. А папір, як говориться – все витримає.
Отже: як з цим боротися? Як розірвати замкнене коло гріховності та лиха від нього? На перший погляд, ніби, формула проста: засуджувати явище гріха в людині, а не людину у гріху. І тоді, я вважаю, гріх виявлений та нейтралізований. Коло, деяким чи-ном, розмикається.
ГРІХ творити забороняє сам Всевишній. І таким чином Він його засуджує. А людина створена за подобою Божою і тому, ми смертні, судити один одного не можемо.
Ми не знаємо: як і коли буде спокутаний грішною людиною її гріх і, яку міру кари вона за нього отримає. Може, Бог Вседержитель дуже грішного пожаліє і пошле йому більшу кару і той гріх буде врешті спокутаний. А інші – малі і незначні будуть накопичуватись горами і вре-шті задушать власника своїм тягарем. Але, складність виникає в тому, що ця, я вважаю, аксіома не доводиться до свідомості людини ( суспільства). Чому так сталося? Чия це вина? Хто повинен цим займатись? Отже, запитань більше ніж відповідей…
Найперше питання на порозі людського шляху: ГРІХ як явище і його розуміння. Друге питання повинно бути: як із цим явищем боротися? Без осмислення і озвучення – боротьби ніякої не буде. Формула: « Не суди, то й не судимий будеш!» - вона правильна. І дотримуватись її потрібно. Але боротись із самим ГРІХОМ як явищем і ГРІХОМ в людині конкретній – потрібно. Мовчки споглядати зло, дивитись,як воно проростає і глядіти себе, тобто стояти осторонь, недопустимо. Можливо тут потрібна коректність і високість душі; інтелігентність і любов до людей. Особливо, до тих, до грішних… Добра мати любить дитину ту, що дурніша, хворіша, бідніша. Так повинно бути в суспільстві.
Звичайно, не всі будуть з моїми словами згідні, бо є приклади інші. Але, різниця в тому, що повинно бути не так, як є. А, повинно бути так, як повинно бути…
Як написано в тій головній Книзі Буття. Писалося не для когось абстрактного, а конкре-тно для нас. Для кожного з нас. Дуже лячно і гірко стає від того, що живемо не так. А так, як потрібно не живемо. І життя те минає і проходить повз нас осторонь; усміха-ється потаємно і махає рукою. Мовляв: "Пока! Живи, як знаєш! По життю твоєму і дано буде тобі"... ( літо 2008 рік).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366040
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.09.2012
Родниковая вода,
ты в перёд бежиш,
куда?
Что влечет тебя вперёд,
что влечёт,
что влечёт?..
Где начало и конец?
где души твоей
венец?
Что рассказываеш нам
там и сям,
там и сям?..
Я бегу, бегу с тобой,
чтобы встретиться
судьбой;
Я догнать её хочу,
я - шепчу,
я - лечу…
-Погоди, не спеши ветерок,
ветерок;
-Не гони ты ручеёк,
ручеёк…
И легко лечу я вслед,
А его со мной уж нет - убежал,
убежал Но, неуж - то утеряла
я истоки родника?
Я - летела,
я - искала…
Но - пока,
пока,
пока…
( 25. 08. 2008 год ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365786
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 22.09.2012
Сумні вірші, тяжкі слова –
Ніби обух по наковальні…
Що нас чекає - десь підвал?
А, чи в Сибір дорога дальня?
Ми люблячі твої всі діти,
НЕНЬО,
Але, невідаємо геть –
куди ідемо!..
За наші кроки - не туди
чека нас кара;
Невже, ВКРАЇНО, за любов
підем за хмари?..
**************************
Старенька мати у віконце плаче,
Але, через віконце те
ніхто не бачить…
-Не плач матусю, і твоя десь плаче,
Та тільки ТИ тогО давно вже
теж не бачиш…
( 12 вересня 2012 року ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365783
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.09.2012
Сегодня уже не секрет, что человек имеет не только тело, но дух и душу. Тело - тленно и большой ценности не имеет. А душа - создание Божие ( Богодухновенная сущность ), Божий Дух, без котрого не родится человек и не живет… Душа, однажды созданная - бессмертна. Она, как чистый сосуд приходит в этот материальный мир и, если человек исполняет волю Божью - там присутствует Бог ( который Вездесущ ). Но за каждую конкретную душу в этом мире идет война злых темних сил, ибо она используется ими как вместилище демонов и разной прочей нечести, кото-рая обладает разумом и скверным характером. Человек стает зависимым от чего-то; имеет зави-симое поведение. Человек знает, что чего-то делать ( говорить, пить, курить, убивать…) нельзя, но постоянно это делает. Часто люди готовы в своих действиях винить кого угодно, но не себя. Борьба тяжела. Тот, кто пытается бороться, должен идти до конца, иначе победы не будет. Будет пустая толкотня и никакого результата. Жизнь не удается; человек и окружающие - все несчастливы; постоянный всплеск в окружении адреналина, который притягивает к такому человеку еще больше бесов; или абсолютное безразличие ко всему окружающему и происходящему. Это результат истощения человека уже давно прижившимися сущностями. Человек и его душа подавлены полностью. Есть тело – оболочка, а душа – вместилище демонов. Это не человек. Это – зомби. Глаза у такого человека выпучены, или широко открыты, но - пустые. Трудно, а чаще совсем невозможно там увидеть мысли. У такого человека очень плохая память. В народе о таком раньше говорили: « пустая голова».
Получить сущность можно отовсюду . Нынче телевизоры, компютеры и средства масовой информации - наибольшая ловушка душ ( произведение демонизма ). Только очень умный чистый человек может использовать эти средства с пользой для себя. Но это очень опасно. Овладение че-ловеком и воздействие на психику почти стопрцентное. Чему – бы ни пытался человек научиться в своей жизни, главное - это научиться очищать свою душу от всего, что прилепляется к ней, пытает-ся овладеть или уже овладело. Нету трудней науки и тяжелее труда.
Используя такие приемы как:
1. Изучение духовной литературы;
2. Чтение умных книг, анализ и делание выводов, изучение чужих ошибок и чужих пороков;
3. Самокопание, самоанализ;
4. Постоянная тренировка ума, включение мозгов в любой конкретной ситуации;
5. Не разрешать себе идти на поводу ни людям ни обстоятельствам - можно постепенно стано-виться лучше, чище, светлее.
Даже, если жизнь тяжела, болезни замучили, проблемы одолели, человек постоянно работающий над очищеним и укреплением своей духовности, осветляется внешне, чувствует себя светлее изнутри. Светлее и легче. В народе говорят: « Гора с плеч !» Такого человека видно: он целеустремлен, светел, спокоен; не боится завтрашнего дня; в глазах нет безысходности и взгляда « загнаного зверя ». Такой человек не боится смотреть прямо в глаза, не боится поделиться своей искоркой; не боится, что ее станет менше.
Все люди делятся на две категории: те, кто осознает свои ошибки с достоинством, с чувством вины, с искренними извинениями и идет дальше уже иным - чище, умнее, светлее; и на тех, кто тупо идет дальше. Исправляется тот, у кого идет внутренняя борьба с собой, со своими не-достатками, с недостатками мира; ищущий внутреннюю чистоту, внутреннюю свободу от внеш-него мира, от самого себя. Смотрите себе в глаза. Сдайте себе екзамен и идите дальше! Только - вперед и вверх. Ни шагу – вниз! Думайте чаще, прежде чем ступить ( сказать, сделать…) Это сто-ит того! Поверте!
( 1-5 мая 2012 года).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365713
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 21.09.2012
Що таке свобода? Чи однозначне це поняття? Поширене розуміння поняття свобода, зазвичай асоціюється з протилежним поняттям /антонімом/ - неволя. Але, свобода повинна вести до того, що людина має більше волі, щоб активно розвиватись духовно; здобувати знання, які доступні лише у вільному суспільстві; активно навчатись для подальшого служіння тому ж таки суспільству. Свобода для розбещення особистості - це анархія, яка веде до вселенського розбещення і занепаду того ж таки суспільства.
Є таке поняття - свобода вибору. Кожен має ту свободу вибору і, зрештою, обов’язково здійснює вибір. Іншого не дано. Свобода вибору ніколи, нікого і ніде не оминула.
Вона непідвладна ні часові, ні території; ні світським, ні релігійним громадам. Від свободи вибору не сховатись. Існування кожної істоти можливе лише тоді, коли вона має свободу вибору і, зрештою, здійснює свій вибір: подумати – не подумати; промовити – промовчати; кричати - не кричати; вчитись – не вчитись; підніматись духовно, чи опускатись безвісти.
У тваринному світі цей вибір здійснюється за допомогою інстинктів, вікової інтуїції, можливо, іноді, якимсь чином, обмірковано. А homo sapiens / людина думаюча/, тобто - розумна, відрізняється тим, що свій вибір повинна здійснювати розумно, обмірковано відроджуючи втрачену тисячоліттями розвитку цивілізації, інтуїцією, та повертаючи її на добрі справи.
Діяти та жити за інстинктами – це остання справа, можна сказати – тваринна.
То ж, чи не прийшов час на піку розвитку цивілізації, задуматись над цим, почати аналізувати свої дії та здійснювати свій вибір кожної миті обмірковано. Я не кажу, добрий той вибір, чи – ні. Але обмірковування та аналіз - це основа вибору; це те, що робить людину людиною. А лихі дії засновані на інстинктах можна змінити на добро завдяки обмірковуванню та здійсненню свободи вибору, тим самим звільняючись від тиску інстинктів; здобуваючи свободу вибору, а отже свободу для душі, яка стає легка, рухлива, бо зменшується тягар інстинктів, які обтяжують душу і тіло.
Любов – це БОГ. БОГ – це любов! Це та сила, яка створила та утримує ВСЕСВІТ та нас нерозумних у тому ВСЕСВІТІ. Дуже мало в нас любові, отже – мало БОГА. Отже таке нетривке та непевне наше існування. З любов’ю створив нас Господь і для любові. Але відразу людина про це забула, бо отримала свободу вибору, яким шляхом іти по життю: спокій, вічність та праведність; чи тернистий шлях пізнання добра і зла. То ж вибір був вільним і здійснений, очевидно, без обдумування, аналізу та сумніву на користь другого. Спокій, добробут,
впевненість було непоціновано і за такі дії було отримано смерть, страждання, хвороби, голод, піт на чолі і зло, яке повсякчас пізнаємо. А добро пізнавати мало хто бажає. Чому так стається? Тому, що зло - воно тут, поряд, навкруги; рідне, любиме, близьке серцю. А, добро? Де воно? Його потрібно здобувати, вишукувати десь на закутках душі, там де його давно вже немає, бо, зрештою, загубилося, розпорошилося в віках… Щоб віднайти те добро потрібні титанічні зусилля, але ми вже далеко не титани. Добро – звеличує. А – зло? Зло робить « членів» суспільства дрібними, меркантильними, нікчемними.
Отже, що то є та СВОБОДА? Теоретично є поняття - воля та неволя. А все реш-
та, то повсякчас - свобода вибору. Перехрестя, на якому стоїть людина вічно…
( літо 2010 р. – лютий 2011 р.)
Кожна справа, дія, бажання людини повинно базуватися на внутрішній філософії. Жодна дія, яка ні на чому не базується, ні до чого світлого доброго не приводить.
Філософія дії - це, як підтекст художнього твору. Твір без підтексту - пустий; не виховує автора, а також того, хто його споглядає, слухає, читає і т. д…
Людина без внутрішньої філософії пуста, як пусті її дії. Бути людиною - філософом - це, очевидно, дар Божий. Якщо людина здатна глибоко сприймати світ, мати відкриту душу до навчання, виховання, така людина здатна вкладати філософію в свої вчинки. Знаючи природу своїх вчинків, людина здатна за них відповідати.
( червень 2012 р. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365706
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.09.2012
МОВЧАННЯ - золото ( східна мудрість ), але, почасти, ні дочого воно не приводить. Мовчання - антипод крику, як плюс і мінус. Тому вони існують поряд. Ні мовчання, ні крик - не є конструктивними. Крім мовчання затворників, пустельників, мудреців, які усамітнюються для самовдосконалення і не існують на той час активною особистістю суспільних відносин. Як можна мовчати в сім’ї роками батькам, у яких є діти? Пізно, чи рано це призведе до зриву, до негативу, до крику. Конструктивом є розмова. Але не розмова заради розмови ( болтовня на рос. мові ), а розмова, заради розуміння один одного, когось іншого, а не тільки себе. Розмова контрольована, очищена мізками ( фільтрована ). Дехто опустився до такої «планки» життєустрою, що втратив можливість структурування та «фільтрування» розмовного процесу. Дехто розуміє чи відчуває це та, іноді, мовчить, або замовкає зовсім, опускаючись морально; втрачаючи поступово цікавість до навколишнього, але в душі мовчки постійно вимагаючи уваги до себе і неймовірно страждаючи від того, що її не отримує. Бо ніхто його не чує. Та і сам тієї уваги атрафованою душею віддати вже не може. Навіть, коли б і схотів віддати щось, то не зможе: не знає як, та не має чого… (читачу! мова йде не про гроші, якими так усі налякані, коли чують слово: «Віддай!», і такі спокійні, коли промовляють: «Дай!» ). Є інші особи: в яких рот не закривається. Краще б вони мовчали! Не маючи ніякого підґрунтя, духовного морального очищення, навчання, судять і повчають; контролюють заради того, щоб завжди можна було робити все, « що – хочу, коли – хочу і де – хочу»; і завжди опоненту (в тому числі і батькам ) можна сказати: « Сам дурак!»
В моїх словах не особиста образа. Ні в якому разі! Це багаторічний досвід, осмислення, опитування, аналіз. Це те, про що бояться і не сміють сказати вголос ті, хто мовчать. Я знаю, що мій одинокий голос «вопиющего в пустыне» ніхто не буде слухати. Тому - пишу! Я - тут! Я - в цих рядках. Я - в цих словах. Я - мертва, чи жива тілом, але я завжди жива в своїх думках; в своїх слабких безрезультативних діях - потугах змінити світ; в моїх поезіях та в цих рядках. Якщо є в мені якась примарна, або реальна сила, то я її вкладаю в ці рядки . Нехай збереже вона їх, передає з рук в руки, з покоління в покоління… Нехай доходить моє слово до тих сердець, які зчерствіли та змертвіли; нехай навчає моє слово тих, хто бажає стати кращим, світлішим; змінюватись постійно та достойно пройти свій земний шлях.
Тільки і тільки на це я використовую свої знання і свою силу. Шкода, що декому цього не зрозуміти… А більшість мого слова боїться … А, чого боятись? Живіть чесно та прямо, як дорога до святого Миколая, єпископа Мир Лікійських, який спочиває в місті Барі ( південь Італії ), і боятись мого слова не прийдеться.
( 03. 06. 2012 року, м. Богуслав ).
***********
Системність. Все, що не є системним, порушує результативність. Тільки система в навчанні, в діях, в житті, у вірі, в самоаналізі, в самовдосконаленні - призведе до очевидного результату. Все, що виконується не системно, час від часу, не є результативним. Набуті навички втрачаються, розпорошуються. Почасти, все потрібно починати спочатку. Оскільки, не завжди виникає таке бажання, то досягнуте взагалі можна втратити назавжди.
************
Дуже страшно запитувати у людини те, на що вже чуєш відповідь. Але ти не віриш собі, своєму страшному передчуттю, і все ж, наважуєшся спитати. І, як же складно почути те, що вже чув. ************
Не помиляється той, хто нічого не робить. Але бездіяльність, іноді, (майже завжди) - найбільша помилка. ***********
Смерть та бідність не страшні. Але, сумно, коли гості, друзі і рідні розходяться і гаснуть свічки….
( червень 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365347
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.09.2012
Кажуть: « Бог - це любов». Чи може бути гармонійне щасливе людське життя без Бога? Я вважаю - такого не буває. Без Духа Божого людина не знає, як жити сьогодні; що чекає її в майбутньому; до кого звернутися за порадою зі своїми проблемами, звідки отримати надію… Особливо тоді, коли немає рідних; або вони десь далеко; або ти відчуваєш, що їм не потрібний. Якщо не така вже і очевидна і явна ця допомога ( є люди, які не добачають, не відчувають чудес, які посилає нам Господь), але заспокоєння, умиротворення ми завжди отримаємо в храмі. Це, мені здається, відчує кожен. А спокій в душі, навіть тимчасовий, - це вже багато і велике благо для людини ( дитини) і в плані психіки, і в плані здоров’я. Це перший крок до Бога. Те, що він може дати кожному. А далі - то твій шлях. Ти вирішуєш: потрібен тобі Бог? Але ти потрібен ЙОМУ завжди. Він бачить і любить кожного з нас, хто бачить душею і любить ЙОГО світ, ЙОГО чудеса, ЙОГО велику допомогу. Таких людей не багато. Багато є тих, хто говорить, що вони вірять в душі. Що ще потрібно? Я вважаю, така віра - це омана; це бездумна відмовка, яка немає нічого спільного з вірою. Коли ти привселюдно стаєш на сповідь, стаєш на коліна, іноді плачеш привселюдно - цим ти стаєш обличчям до Бога. Тобі не соромно. Не соромно перед людьми. Отже, не соромно показати на весь світ віру свою. Ти не соромишся Бога і Він не відвернеться від тебе, коли прийде твій час. Ти дивишся в очі на іконі, лик святий дивиться в очі тобі. Утворюється розмова, зв’язок із всесвітом. Без храму і цього зв’язку - віри не буде; розмова із святими нашими і Господом не відбудеться.
То де ж тоді віра? Яка вона, якщо людина соромиться Бога? Дехто відмовляється тим, що в церкві всі дивляться на тебе ( знімають узори). Може, є такі, що і дивляться. Є в людей очі, то вони і дивляться. Але, хто йде до Бога виконати свої молитви, свою службу - той цього не бачить ( або не звертає уваги). Віруючому немає коли думати: « Хто, як на нього дивиться?» Бо потрібно зосередитись, поклонитись святиням, помолитись і виконати все те, з чим ти прийшов до храму; зосередитись на сповіді, з благоговінням прийняти святе причастя.
Отже, спокій, зосередження в собі, зв’язок з ВИЩИМИ СИЛАМИ - це те, що є Бог. А Бог є любов. А любов і душевний спокій - це основа нашого буття. Без віри, в нашому прагматичному неспокійному світі, ні спокою, ні любові досягти неможливо.
Хто вірить, той намагається виконувати заповіді Божі. А вони - є закон. Вони несуть в світ любов і спокій. Але ж мало хто вірить, і мало хто на ці заповіді зважає. А , не потрібно ніяких законів придумувати, якби ті заповіді виконувались. Законодавства: і кримінального, і цивільного - не потрібно. Бо, суспільство, яке жило би по тих заповідях ( законах ), було би ідеальне; і злочинності би не було, і хвороб багато зникло. Люди стали би здоровими: не палили, не вживали алкоголю та наркотиків; не крали, не вбивали…
А, кому це вигідно? Добре вдумайтесь в цей факт. Куди подітись юридичній машині, медичній, фармацевтичній; керівним апаратам, політикам? Все це зникло би само собою.
Ото, був би комунізм! «Божественне» суспільство. Мабуть так і будувалось воно Господом. Але не справдили ми Його надії. Звертаємо все на злі сили, які нами керують… А - певно! Керують! Бо ми не хочемо впустити в душу Господа , стати перед Ним на коліна і просити: «Господи! Навчи мене Тебе любити і поведи за собою по світу!»
Бог заповідав людям виконувати заповіді Його - і буде збережена природа, погода: дощ і сонце - все буде своєчасно і земля родитиме всього доволі: «Если вы будете слушать заповеди Мои, которые заповедаю вам сегодня, любить Господа Бога вашого и служить ему от всей души вашей, то дам земле вашей дождь в свое время, ранний и поздний; и ты собереш хлеб твой, и вино твое, и елей твой; и дам траву на поле твоем для скота твоего. И будете есть и насыщаться… Берегись, чтобы не обольстилось серце ваше… И тогда воспламенится гнев Господа на вас, заключит он небо, и не будет дождя, и земля не принесет произведений своих, и скоро погибнете с доброй земли, которую Господь дает вам». ( Второзаконие гл.11, ст.ст. 13 – 17 ).
« Вот, я предлагаю вам сегодня благословенние и проклятие: …если послушаете…, если не послушаете… и уклонитесь от пути, который заповедую…» ( то же, ст. 26 – 28 ).
- Звичайно, скажете ви, ці заповіді давались іудеям як обраному народові.
Як вчиняли вони у всі віки – ми вже бачили. А тепер ті заповіді, хіба не стосуються кожного з нас? Всього людства? Нинішній хід історії ми теж вже бачимо. Всі чекають дружно кінця світу і бояться його. А, чому? Чому ми кожним своїм кроком, кожною думкою, словом, діями своїми, так вперто намагаємось його пришвидшити? Якщо, невиконання законів Божих несе пустелю на землю, то, чи не приносить те пустелю в людські душі? Дивишся, людина ніби є, але всередині нічого немає. Одна їжа…Те, що зранку і до вечора туди кладеться. А, що кладеться в голови, в душі? А, чому навчаємо нащадків? А, що залишимо після себе на землі? Розруху в душах, розруху навкруги? Невже, не прийшов час покласти цьому край, взятись всім за розум? Не спасати свою окрему душу ( хто віруючий ), а взяти один одного за руки ( за душі ) і передавати свою віру по ланцюгу, віддавати шматочок її іншому, як заповідав Ісус своїм учням нести вість благу по всіх землях давши їм різні мови.
Певно, Ісус також говорив: « Не мечите бисер перед свиньями…». Але ж в кожного є маленькі діти, онуки, дитяча душа ще не зіпсована, піймати її, доки вона чиста, вільна від зла і гріха. Як гарно дітки сприймають Бога! Як радісно стає в тебе на душі! Хто – хто, а я, слава Богу, це пізнала завдяки своїм маленьким онукам. Деколи було важко. Потрібне терпіння. Це теж неабияка праця ( фізична, душевна ). Але радісно на душі, коли є результати. Як те дитя молиться, сповідується, причащається Божественних Таїн! Це ні з чим не зрівнянні радісні почуття! Немає більшої радості, ніж споглядати цю картину. Бачити в їхніх очах сяйво, радість, благоговіння.
« Пам’ятайте, що Бог є! Нічого в житті не бійтеся! Бійтеся тільки одного Бога. Бійтеся тільки одного - гріха! А все інше з Божою допомогою пройде!» / митрополит Філарет./
«Я запрошую багатьох, але приходять небагато…» « Навіть волосинка не впаде без волі Божої…» / Писання /.
Маю надію, що мене хтось зрозуміє, повірить моїм ( і не моїм ) словам, наслідуватиме на цьому нелегкому, але такому благодатному шляху. Дай, Господи, нам терпіння і смирення в пошуках благодаті Твоєї! Прийми, нас грішних, такими, які ми є ; і допоможи, нам грішним, стати кращими, чистішими від гріхів наших!
Тримаймося! Шануймося! Вірмо!
Ми всі улюбленці Божі - прямуймо за НИМ!
( грудень 2007 року, Італія)
ЦЕРКВА ХРИСТОВА - це віра в ХРИСТА - сина Божого, проповідування ЙОГО слова, наслідування ЙОГО традицій. Ісус проповідував народам принципи життя в любові, чистоті духовній та душевній; все те, що потрібно людству для збереження високоморальності, людяності, віри в Єдиного Бога та в Божественне походження людини, що веде до збереження людства на планеті Земля та людей, як цілісної духовної структури, спорідненої Богу.
ІСУС ішов в народ та віддавав людям свої знання, особливо тим, хто хотів їх от-
римати з вуст Христа та милість з Його рук. То ж, чому і церква, і віруючі нині замкнулися в собі і соромляться іти в народ, «погрязший в пороках» та гріхах, наслідуючи Христа; а згодом Його апостолів, яким було заповідано іти в світи та в народи.
Люди ідуть до церкви – це добре. Їх - мало. Це - погано. Але: де нині нащадки апостолів? Була рання церква - були апостоли. Повмирали. Повбивали. Церкви плодяться, як гриби. Фальшиві «апостоли» ( так звані ) з’являються. А де нині істинні подвижники, які не ділять майно, політику та інше; віра яких базується на моралі правди та любові; і йдуть вони в народ, як Христос та Його учні?.. Невже, якимсь Вселенським Собором хтось це відмінив?.. Скільки людей, стільки доріг до Бога" Бога ( 05. 04. 2012 року, Богуслав ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365342
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 20.09.2012
Холодно и неуютно –
без тебя…
Хмурится мрачное утро -
без тебя…
Печально и одиноко -
без тебя…
Лес молчалив и задумчив -
без тебя…
И солнечный лучик не ярок –
без тебя…
Не радует вовсе подарок –
без тебя…
Неспешно иду я, уныло –
без тебя…
И раннее утро не мило –
без тебя…
Как мне прожить этот вечер –
без тебя?..
Кажется, что он вечен –
без тебя…
( 14 октября 2009 г. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365189
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.09.2012
Роси в Росі купалися всі… Роси росилися і золотилися В сонячному промені
у всій красі…
Пісня росянкою в водах росилася,
І золотилася, і сріблилася;
Над Россю низесенько тихо стелилася:
-Чи чули те всі?
а, чи бачили всі?..
Роси сміялися;
Роси купалися;
Роси стрічалися у Росі…
Верба вмочила у водах коси,
А під вербою зріли ті роси…
Роси росинками, срібла сріблинками
Зріли і ніжили берег Росі…
Роси веселкою в сонці сміялися,
І танцювали, і колихалися
У водах зтуманеної Росі…
( січень 2011 рік ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2012
Колись у світ прийшов Король,
І знав до щастя він пароль;
Ключі від Раю мав в руках,
Про владу мріяв у віках…
Ключі в руках тримав він міцно,
Печать на лобі гарну мав;
І усмішку свою ліричну
За поглядом сумним ховав…
Король землі, Король Планети;
Король лісів, морів і рік;
Але в письменників, поетів
Король був - інший чоловік…
Король душі, Король правдивий,-
Чи , зна/є/ Його хто, чи стрічав?
То - невідоме нині диво.
…Та Той Король давно мовчав…
А наш мав все: і вежі, й дачі;
Лише не бачив, як ми плачем,
Коли, нема чим « пообідать»…
Але, нащо йому те « відать»?
Він такий радий і веселий:
Його міста всі і всі села;
Що там народ той?- Скоро вимре!
Він, як «КОРОВА» - її вим’я!..
Кажуть, Корова - звір священний,
Але, народ живе тут темний;
Що він священний, те - не знає,
Бо в школі того не навчають…
І дома їм про те не кажуть,
Лиш зрідка губи салом мажуть;
А, що горілки ллють довільно,
Тому й народ живе похмільно.
А, що ж Король?—поважний, в сажень,
Що знов народу він розкаже? –
Що в королівстві все спокійно,
Та, що «діла» ідуть надійно…
Все добре в королівстві нашім.
І ми із вами також скажем.
-Дай Боже, виборів діждати,
Та й пісню знов таку ж співати!..
(26.01.2011 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364970
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2012
Суддя судив життя святе –
Життя отримане від Бога;
Суддя судив, і суд про те,
Що в вічність є Його дорога…
Суддя судив, і думав він,
Що найвеличніший у світі;
Суддя судив, але не він
Христа відправив у предвічність…
Суддя судив, віддав Христа,
Заклав його заради слави;
Суддя судив, розп’яв Христа –
Чи то - знічів’я, чи - з забави…
Суддя судив… І його суд
Був найжахливішим у світі;
Суддя судив, та не Христа –
Себе судив на муки вічні…
(06.01.2011 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364968
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2012
Таких, здається, ще багато…
Таких, як я – розхристаних,
без слів…
Блаженних, змучених, як тато;
Він теж в житті
чогось хотів…
Не бачив світу… Але - бачив
Весь світ, у всі його кінці;
Розповідав мені багато;
Та й іншим, тим,
хто слухати хотів…
Нелегко жити в світі
зрячим,
Хоча й з закритими очима;
Живу, дивлюся, мислю
й плачу,
Та й знов розхристана
ітиму…
( 10.09.2012 року ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2012
Ангели відлітають…
Чому? Куди? І за чим?
Навіщо нас покидають,
Куди нам без них іти?
Ми лишаємось сиротинами,
Блукаючи попідтинням;
Сновигаючи примарами,
Відлітаємо у світи…
Хто – АНГЕЛАМИ,
А, хто МАРАМИ…
ХТО -- КУДИ,
ХТО – КОЛИ…
( 16.09.2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2012
Немає слів, щоб пожаліти…
Бо хто ж навчив вас тим словам?
Але, рідненькі мої діти,
Вам серце все ж таки віддам!..
Воно залишиться із вами,
Коли я в далечінь піду…
Гаряче щире серце мами;
Я буду жити, я – не вмру!..
(15.09.2012року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2012
Я навчаю себе не плакати;
Я навчуся зАново жити;
Я навчу себе сміятися,
Співати, радіти і не тужити…
Хто не слухає - ну, що ж?
Розуміти мене не бажає….
Як би плакати не прийшлось,
Коли зачинять ворота РАЮ...
( 15.09. 2012 року ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364500
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.09.2012
Ты пересилила меня,
И, что же с этим мне поделать?
И, что же это за фигня –
Жизнь рассыпается,
как мелочь...
Ты созидая и творя,
Так ничего не сотворила.
Если, какая – то фигня
Все это взяла и –
разбила…
А, может, неподвластен мир,
Вся жизнь, и все его законы?
Или мелка твоя фигня,
В руках не доллары –
купоны?..
*****************************
Не рождаются поэтами,
А, поэтами всё же становятся;
Жизнь научит наверное этому,
Если душа постепенно обновится…
( 09.09. 2012 г. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364352
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.09.2012
Превозношение себя
Самим собой,
или другими;
И царственна твоя особа,
И превосходно твоё имя…
Но, превосходство – большой грех:
Хто будет первым,
тот последний;
Не знаеш ты ещё тех мук,
Что съедят душу и все нервы…
Кто ниже был, тот сохранил
Движенье вверх
хоть перед смертью,
И вы, любимые поверте –
неважен взлёт,
Но тяжко умирать
в оверстье…
( 09. 09. 2012 г. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364349
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.09.2012
Ночь темна,
И метель мятежна…
Ночь темна,
Но, метель надежды –
Замела, закружила,
Завыла, запела,
Унести в никуда – не успела…
Ночь бела,
И фонарь качается…
Ночь светла,
И никак не кончается;
Мелкий снег
На свету отражается,
Все кружит и поет до утра…
Ночь надежд,
Мир уснул, или в грезах…
Ночь надежд…
Тишину или грозы -
Ты наутро нам даришь;
Радость дашь, иль печалишь,
В день грядущий, завьюженный день…
Ночь уж тает,
А, грезы витают…
Ночь уж тает,
Мечты улетают
В предрассветный туман,
В серомлечную тьму,
И я следом за ними лечу…
День вот – вот,
Постучит уж в окошко;
День вот – вот…
-Подожди хоть немножко;
Не тревожь наши сны,
Тени спят до весны –
Только вьюги напевы слышны…
Вот уж день –
Солнца песнь и капели…
Вот уж день –
Бури все отгремели…
Тень холодной зимы,
Страхи, томные сны
С тьмой ночной далеко улетели…
То ли явь?.. То ли сон?..
Не во сне ли? –
В песне бури и вое метели
Слышим птиц перепевы,
Весны перезвон,
Не спеши прогонять
этот сон…
( 16 марта 2010 года)
::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::
О, годы! Летят, как колесо,
А я в нем белка;
Бегу вперед, иль - не вперед?-
Кручу судьбы своей тарелку…
( декабрь 2011 г. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364189
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.09.2012
Якщо страждає хтось один,
Якщо одне дитя десь плаче;
Для чого всі оті слова?
Невже ніхто того не бачить?
Для чого ми страждаєм тут
На голубій оцій планеті?
І перетворюється нежиття
В скупі рядки нових поетів.
-Все буде добре, скажуть нам!
-Не бійтеся і не страждайте;
І пильність нашу тим присплять:
-Живіть, танцюйте і співайте…
А, що співати й танцювати –
Те громадянам геть не скажуть;
Ось Ніколаєва із пляжу десь витягнуть,
І нам покажуть!..
І – стоїмо, й – радіємо…
То ж Ніколаєв! Чудо! Диво!
О! А салюти! Як же мило!..
Багато, гучно і красиво…
Ну, що ж радійте, люде!
Та разом з тим уже забудьте
ХТО Є ВИ?
І ЗВІДКИ ТУТ ВЗЯЛИСЬ?..
І ми в екстазі всі сплелись
У тисячній товпі сюжету,
Та й далі думаєм
"ПРО ЭТО"…
( 08 вересня 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363908
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.09.2012
Від достатку завертаються
мізки; Від достатку завернеться
вся планета;
Нам би совісті, о Господи,
трішки,
Та й замислитися вже
« Про Это»…
Иль на русском
родном языке,
Чи, на мові державній -
єдиній…
Нема слова
назвати все те,
Що твориться
в моїй країні…
Патріотами звемо себе,
Невідомо, хто є
насправді;
Совість схована десь
у куток,
А душа, що ж без неї
прагне?..
Спрагле тіло бажає ЧОГО?
Чи, напитись
Отрунку – трунку?..
А, чи слова міцного
мого -
Невідомо, якого
ґатунку?..
Смертні сплять і у день,
І вночі;
Я забула вже,
як то спати.
В світі плодяться копачі, -
Не відняти у них
Лопати…
( 08 вересня 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363901
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.09.2012
Росичі й русини,
Поляни й древляни;
Предки наші сиві,
Й нинішні кияни!
Древній мій народе,
Щирі українці!
Чи, забули – хто ви?
-Наливай, по вінця!
Повпивались зболено
Злиднями й брехнею;
Мрієте знедолено,
Марите ви нею…
Чи шукає правди хто?
Що, душа бажає? –
Вірності і щирості?
Що, нас всіх чекає?..
Продаємо голос свій
За сотню криваву;
Продавати вміємо
І тата, і маму…
Невже ж задля цього ми
На світі живемо,
Щоб не знати: хто ж то ми?
Куди всі ми йдемо?
Блукаєм примарами
Без роду й коріння,
Нині розсіваємо
По світах насіння.
Там, десь, вкорінилося
Майбутнє народу;
Чи чуємо голос ми
Предвічного роду?
Чи стане колись нам
Усього по вінця?
Проснемось, згадаємо,
Що ми - УКРАЇНЦІ?..
Я маю надію,
що так колись станеться,
Інакше безродними
в світі зостанемось…
( січень 2010 року ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363727
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.09.2012
Віддали ми в концесію
Донецьким країну,
А самі десь за кордони,
У світи полинем.
Ой – Ви! Гей – Ви! Козаченьки!
Стільки ж вас зосталось?
Чи ж забули свого роду,
Що ж із вами сталось?
Мову рідну не шануєм,
Та й пісні забули;
А все інше – то й не кажу…
Що про те ви чули?
І співали, й танцювали,
Кохались – любились;
Шанувались, з сусідами
Майже не сварились.
А нині,- що сталося
Із моїм народом?
Все лаємось, та й лаємось –
Не знайдемо броду.
Загубились ми у світі,
Все шляху шукаєм;
Та, куди бредемо сумно
Ми з вами не знаєм.
Що ж розгублені такі ми?
Що в житті шукаєм?
Все чекаєм, хто дорожче
Голос наш придбає…
Ото вже розбагатієм,
Прийде до нас щастя;
А то, й даром віддаємо –
Комусь – то він здасться!
Невже, люди, вам саменьким
Голос той не треба?
Невже мовчки щастя ваше
Впаде вам із неба?
Доки здатні ви мовчати-
Плакати прийдеться;
Може, пийте сирі яйця, –
То й голос знайдеться!
Прислухайтеся! Не вперше!
Я про те кажу вам;
Досить голос продавати! –
Ось про що прошу я!
За шарфики, та шапочки,
Курточки та ручки;
За гривенний та полушку –
То ж тепер так - мучтесь!
І не плачте, й не благайте –
Голос не повернуть;
Може, новий появиться,
Голосніш, як перший. / первий /
То й спробуйте голосити…
А, щоб замовчали –
Нехай платять,
Як не платять, то щоб - повставали!
Не мовчіть та - повставайте
Всі проти комуни,
Що сплелася в міць над нами
Під знаком ФОРТУНИ.
Їм ФОРТУНА, а нам з вами
ДУЛЯ кругла й велика;
Чи ж забули, хто ми з вами –
ЖІНКИ Й ЧОЛОВІКИ?!
Що десь діти гірко плачуть
Голодні й холодні;
Не вигуляні і не ситі,
А геть - безпородні…
Що там в школах тих навчають –
Аби - відчепились;
Аби, раби дурні - сірі
Мовчечки плодились.
Ось така поема в мене
Нині народилась;
Хто почує слова мої –
Скажіть же на милість?
Чи в газеті друкувати? –
Та й зборів - немає…
Полякалось геть начальство -
Ніде не пускає…
Такий голос непотрібен, Та й нас їм не видно;
Хтось почує мене, може…
Колись – принагідно…
( 20 лютого 2010 р. ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363721
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.09.2012
Я розповім вам казку
Про Вашу шану і ласку,
Про Вашу любов і повагу,
Про Вашу хоробрість, відвагу…
Колись то було, у давнину,
У ту, «найсивішу» днину,
Коли не було ще нічого,
А слово було - у Бога…
Те слово сказане було,
І всі світи відчули,
Що сонце світить починає,
Що вітер пісню співає…
І зорі засяяли дзвінко,
Почавши нову сторінку,
Яку ми досі читаєм,
А прочитавши - вмираєм…
Сумна виходить ця казка…
А, де ж та любов і ласка,
Яку ми так марно чекаєм,
А, не дочекавшись - вмираєм?..
Створив, Ти нас Боже, намарно,
Подумавши, мабуть, гарно,
Ти склав все до купи міцно,
Та й полишив світ навічно...
А ми тепер тут воюєм,
Нікого й нічого не чуєм;
Нікого й нічого не любим,
Лиш всі і про всіх ми судим.
Пошли Ти нам, Господи, ласку,
Закінчити добре цю казку;
Звернутися, Боже, до Тебе,
Підняти очі до Неба…
Прошу, Тебе я, благаю,
Осанну тобі співаю;
Згадай Ти про ту людину,
І про ту далеку днину…
Дай розуму ти нам, Боже,
А далі, то ми вже зможем
Усе на землі зрозуміти,
Бо все ж ми Твої всі діти!
І з’явиться, може, та ласка,
І добре закінчиться казка;
І будемо всіх ми любити,
Та щастя і славу творити.
Ти, Боже наш, всемогутній!
І бачиш ти, як нам скрутно,
Без розуму світлого Твого,
І шляху прямого, ясного…
Того, що веде до Тебе!
Того, що веде до Неба!
(05. 04. 2008 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363484
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.09.2012
Дарую вірші ці простяцькі –
Чи хто читає їх тепер?
Чи друг, чи брат їх прочитає,
А, чи суддя, чи, може, мер?
Кому потрібне моє слово, яке з небес мені летить;
Душа згорьована у кого
І плаче тужно, і тремтить?
Пусті слова перебігають,
Один від одного летять.
Що можуть ті слова?
Чи змусять: кричать, і плакать,
співать?..
Щоб душу всю перевернути,
По іншому побачить світ –
По іншому потрібно чути
Світи, які повз нас пливуть.
Я чую кроки важелезні
Отої нашої ходи;
Ступня широка і кремезна,
І плач землі - КУДИ?
- КУДИ?
Куди ідемо ми рядами,
Куди тупцюєм важко так?
Під ноги дивимось… Очима
Шукаємо ми там п’ятак…
О! Хтось знайшов!
І радий дуже,
Тепер в житті
Все буде так!..
Пів світу ти за гріш той купиш, А вже за тридцять – цілий світ!
Але, поглянь, он там – в калюжі
Грошина ще одна блищить.
Схиляєшся, щоб хтось не бачив, В болоті порпаєшся…
Ось! - твоя шалена вдача –
Знов купка мідяків знайшлась.
А далі – то вже шаленієш,
Від гордості і плачеш - млієш:
Планету всю купити можна,
Якщо знайти калюжу схожу…
Ось так складається той вірш,-
Біжить він сам,
Лиш я пишу то…
ЧИ, МОЖЕ ХТОСЬ ЙОГО
ПОЧУТИ?..
(07 травня 2009 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363483
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.09.2012
Театр - то драма і комедія,
Театр - біль і щем душі;
Театр - одвічна то трагедія
І без початку. Й без межі…
Які там драми межи смертними! –
І боги і царі - всі там.
Та лиш, виходять звідти мертвими
Ті, хто рожденний, - мертвим став.
О! Та поезія вируюча!
Безплотний доторк до душі;
І філософія, мандруючи,
Складає думку у вірші.
Віршую я від безпритульності,-
Як вічний пилігрим світів;
Підмостками театру вічного,
І не століть, і не віків…
Театр життя, театр довершений,-
Актора шлях ще не завершений;
Та, маски носимо ми всі,-
І не в театрі, а в житті…
ГЛЯДАЧ - воістину,
Над нами істинний,
А ми актори у світі лиш;
І драма й опера - сюжет відомий нам
У Києві й Лондоні; а он там - Париж!
Що ми вартуємо, що знов мудруємо?
Сценарій писаний, новий сюжет…
Сплелись всі долі й лінії в театрі тіней,
Чи прийде край тій виставі, колись?
Хто зніме з нас маски?
А, що там за ними?
О! Глянути страшно!
Носіть їх, носіть!..
Гадає поет над питанням тим вічним:
Чи в масках тих жити,
Весь вік їх носить?
Чи, може, з підмостків зійти
І виставу скінчити,
Навчитись без масок тих жити
І душу у світ безкінечний відкрить?..
Радіти і плакать,
Сміятись - любити;
У очі навчитись усім нам дивитись:
Не грати - а жити, не грати - а жить!
Немає вже часу носити ті маски,-
Не світлі, а темні сьогодні вони;
Театр - то не наше життя, невідоме;
А нам геть не так всім судилося жить!
Чого ж боїмося, Немов, ми на сцені? Хто нас так лякає?-
Невже, Той ГЛЯДАЧ?-
СУДДЯ наш суворий
І нам невідомий,
За все, що зіграли ми –
Ставить печать.
У Книгу записані всі наші ролі,
І Ангели їх не встигають читать;
І білі і темні супутники наші
Над книгами тими безплотно сидять…
Сторінки задумливо вічно гортають,
Ваги на столах перед ними стоять;
І ролі в театрі життєвих історій
На тарілках тих терезів лежать…
Суддя вже і кару усім нам придумав,
За все нам прийдеться відповідать;
Театр той земний, з’ясувалось, - історія,
Спектаклю - кінець. Тож, пора –
Замовчать!
Та, все ж я скажу ще два слова
акторам:
-Знімайте вже маски, не видно
ж бо вас,
Безплотні ви є на підмостках
Ілюзій –
Нема більше сил те все бачить
І знать…
( березень – квітень 2010 р.)
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363325
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.09.2012
Що курличуть журавлі
відлітаючи
Вітчизні своїй убогій?
Чи прийдеться колись
вклонитися
Знову ненці своїй у ноги?..
Відряджа – споряджа
проводжаючи;
Лист осінній сльозою пускає;
За вітрами в тепло
відлітаючи,
Що тривожить їх у світах дальніх?
Відлітайте! Щасливого вітру
вам…
Ви, журавки мої сизокрилі…
Проводжає одвічна
МАТИ вас
Десь у вирій,
У вирій,
У вирій…
(08. 09. 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363321
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.09.2012
Танок зірок і сонця золоте проміння
нас радує…
Купаємося ми
в ясній його усмішці…
Життя й тепло несе нам
сонечко ясне;
І ми від радості тієї
співаєм пісню…
…Вітерець акомпанує, гримлять
за хмарою літаври;
І дощ рябенький щось лопоче,
Що розповісти він нам хоче?
Невже, про далечінь віків?
А, може, про туманність
тисяч років,
Яка несеться без зупину?..
І ПРОРОКІВ,
Що передвіщали цю щасливу днину?..
Або, про ненароджену дитину…
А, може, про народжену,
ЄДИНУ В СВІТІ? –
КОГО ми зрадили успішно:
Танцюєм і співаєм пісню;
І любимо свою родину
У цю – таку веселу днину?..
Про що розповіда природа
ВЕСЕЛОМУ
ЦЬОМУ НАРОДУ?..
(05.07.2008 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363161
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.09.2012
Коли живеш ти на землі,
І знаєш, що є щастя,
Навіть, коли тобі самій
Відчуть(и) його не вдасться…
Радій тому, що воно є,
І, що комусь дісталось;
Хтось візьме крихітку собі,
Але й тобі зоставить.
Радій тому, що є чуже
Людське на світі щастя,
Тоді одвічний Господь Бог
Зменшить твої нещастя.
Тобі нести свого хреста –
Великого й тяжкого,
Але, не забувай сьогодні ти,
Звертатися до Бога…
Підкаже ВІН тобі твій шлях,
Твою дорогу ранню;
І з радістю в душі підеш
Сьогодні на світанні.
Неси добро, неси красу;
Любов неси у ВСЕСВІТ;
Торуй свою, тільки свою
Оту дорогу в щастя.
І, щоб в усіх наших людей
Те щастя оселилось,
Треба, щоб у нас за них
Серце веселилось.
Викорчувати заздрість нам
З сердець всім потрібно;
Та й радіти за сусіда:
Колись, - принагідно …
Отоді й тобі прийде
Згодом та удача;
А то плаче Україна,
Плаче все, та й плаче…
Доки плакати ми будем(о),
Скажіть, добрі люди?
Може, ми добріші з вами
Давайте вже будем(о)?
Не зло – заздрість будяком
Нехай проростає,
А прощення і любов –
Барвінком засяє…
Отакі мої слова…
Це – думка поета.
НУ, а ваша, що душа
ДУМАЄ
ПРО
« ЭТО» ?..
( 13 .09. 2008 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363159
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.09.2012
Я люблю тишу ночі,
коли дихається легко;
Коли подих зимний,
холодний і терпкий…
Я люблю тишу ночі,
коли пишеться легко;
Коли вітер співає,
і ожеледь шерхне…
Я люблю тишу ночі,
коли думається легко;
Коли згадуєш минуле,
молишся з предками…
Я люблю тишу ночі,
коли плачеться легко;
Коли линеш у світи,
та каєшся Н Е Б У…
( серпень 2012 року )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362863
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.09.2012
Летять не вміючи журавлята,
Очолити їх вирішив
В І Н…
Не впевнені в них ще крилята –
В І Н вперед їх хоробро
повів…
На землі затісно стало:
То – під воду, то – вгору,
ввись…
В поєднанні В І Н із природою,
Душі їхні в коханні
злились…
Хто затвердження легітимного,
Хто Овідія в цьому
бачить…
Та від сцени такої інтимної
Ми внизу тут сміємось, -
АЖ ПЛАЧЕМО!..
( 08 вересня 2012 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362859
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.09.2012