| Сторінки (2/120): | « | 1 2 | » |
Сьогодні дощ, а завтра буде сонце;
Сьогодні дощ постукує в віконце…
Впущу його в кватирку,
А там – і сонечко прогляне крізь хмаринку.
Дощ розповість нам пісеньку сумну;
Співатиме він всю ніч серенади:
То вщухне, - тиша затремтить,
То - віє вихром проливним,
Вмиваючи усі земні принади…
Не бійтеся дощу,
Нащо його ганьбити?
Дощ – це примара:
Ось він є, а далі –
мріємо про нього…
Що ж робити?
Такі ми люди:
Все не так нам невдоволеним
на цьому світі…
( 10 жовтня 2009 року).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362710
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.09.2012
Стій під дощем:
він стрілами струмків
тебе пронизує…
Стій під дощем,
коли нагряне він
згори до низу…
Стій під дощем,
коли вирує буря… Стій Стій під дощем -
тебе він урятує…
Ті стріли чисті і прозорі,
відсвічуються в них
холодні зорі.
Кристали десь у майбутті
зустрінемо колись в житті…
Той дощ чарує,
дощ рятує: від недуші,
від нежиття. Та від туги,
і каяття…
( 20 серпня 2009 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2012
Заметіль осіння
Падолист кружляє;
Жовтий лист зриває –
В небіль відганяє…
Серце крає холод
І туман похмурий;
Та внутрішній голос
Наспівує сумнів:
-А, чи буде тепло?
-А, чи прийде літо?
-Чи засяє сонце,
Землю щоб зігріти?..
Вихор жовтолиста
Прикрашає землю,
І в лице жбурляє
Пригоршню буремну.
Я іду на зустріч
Вихру золотому,
Дощ холодний в очі –
Я тікаю з дому.
Буревій віщує:
-Будуть в житті зміни;
Громовиця мовить нам:
-Буде дощ осінній.
Очищає землю
Ця природна буря
Від бруду душевного,
Від літнього блуду…
Нанесла нам влітку
Спека втіх без межі,
Осінь омиває нас
Від тої пожежі…
Вітер прямо в очі
Свище навіжений;
Йду я проти ночі –
Що чекає там мене?..
( 14. 10. 2009 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362506
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012
Дом - полная чаша
Был у меня,
Друзья и товарищи,
И кумовья…
Дела шли отлично,
Достаток приличный,
Имела я даже
Автомобиль личный.
Веселые праздники,
Шумные застолья,
Устраивать была возможность
Позволить мне…
Надежды на счастье,
Счастливую старость…
И, что же сегодня
Взамен мне осталось?
Куда подевалась
Вся радость, веселье?
Уж нет эйфории, -
Осталось – похмелье…
Все выпито было,
Все съедены торты,
И все окончательно
Сказаны тосты.
Да, будет все так!
Что о прошлом жалеть?
Зачем же успехам былым
Песни петь?
Учись жить без них:
И без тех и без этих;
Учись не за них –
За себя быть в ответе.
Их много, и разные все,
Ты – одна,
Красивая, гордая
И – умна…
Что же несчастна на этом ты свете?
Помочь как тебе?
Я спрошу – ты ответь мне!.. (10. 2009 г.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362503
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 06.09.2012
Кажуть люди: « Кінець світу
Скоро всім чекати» -
То ж, навіщо нам із вами
Вірші ще писати?
Може, краще всім поетам
Пера поскладати,
Та й віршованих рядочків
Більш не друкувати?..
Може, в «люлі» повлягатись,
Та й кінця чекати?
Нащо думати, творити?.. -
-Їсти, пити й спати?
Полякалось наше людство,
Та так усі й роблять:
П’ють та їдять, та гуляють –
Та й стають хоробрі…
І кінця тоді не страшно,
Й думати не треба
Про каяття та про душу
Та ГОРІШНЄ НЕБО…
Наївшися та напившись –
Думати несила…
Ось: тут, за спиною –
Вже й «нечиста сила»…
Споглядає – заглядає,
Попідруки водить;
Та тихесенько - легенько
У «люлю положить».
Лежи собі: « Люляй – люляй»,
Як мала дитина;
Хай присниться тобі опівночі
Лихая година…
Лиш не думай, та не живи,
І вір тільки в мене;
Я ж тебе любитиму,
Як рідная неня.
А я ж то вже постараюсь
Дати тобі й грошей,
І пляшечку, і дачечку,
І друзів хороших…
Вони ж тебе і виведуть
У люди й в достаток;
А, декому, вже по блату –
Найбільшенький статок.
Усе майте, що хочете,
Що душі завгодно,
Аби вона, злиденная
Спала «СКІЛЬКО ВГОДНО!»
( 15 серпня 2012 року.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362259
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.09.2012
Электричка, словно птичка,
Ты летиш вперёд… Куда?
Словно птичка – невеличка,
Всё вперёд, вперёд… ну, да!
Ты назад же неумееш:
Всё вперёд, вперёд летиш;
Рельсы, как муку ты мелеш,
И стучиш, стучиш, стучиш…
Ты на рельсах – словно птичка,
А внутри – тяжеловоз.
Сколько вывезла старушка,
Сколько повидать пришлось!..
Люди едут на работу,
И в жару, и в непогоду;
И – обратно, подустав,
Тот же ищут вновь состав.
И на дачу, и к родне;
И в столицу, и обратно;
Хоть не очень и приятно
Так, как очень неопрятно!..
Сетуем и недовольны,
Но ведём себя привольно:
Будто, утром, завтра в семь –
Не поедем мы совсем.
Видиш: вот сидит старушка,
Вся судьба в её глазах.
На руках кроха – девчушка
Задремала вся в слезах.
Старец согбенно склонился,
На заморыша похож;
А, когда – то, лет так тридцать,
Видно был красив, пригож…
Все невзгоды и разрухи
На плечах его видны;
А морщины, словно, реки –
Им не видно глубины…
Ордена – медали дома
Все в шкафу, небось, висят;
Может, гул аэродрома
Вновь ревёт в его висках?..
Что ж, сиди, жди полустанка
Всей дороги полевой;
Или, может, все – же встань – ка,
И – иди, иди домой…
Передай свой груз здоровым
И красивым, молодым;
Для которых та дорога
Въётся вгору, словно, дым.
Они весело уселись
Стайкой пёстрою в углу,
И смеялись, дружно пели,
Всякую несли пургу.
Беззаботно, безудержно
Бъёт энергия от них,
Тут – бы, может, и закончить,
Завершить мой скромный стих…
Но продолжить всё – же надо,
Пока стук колёс не стих;
Ветер рассекает смело, -
Смотрит вдаль наш машинист…
Всё он видит, глаз намётан,
Им назад не отступать;
На работу, и с работы,
И – опять, опять, опять…
В школу, к доктору в столицу –
Едут, едут эти лица…
Сколько ты перевидала,
И – устала, ох – устала!..
Но с утра, и спозаранку,
Ты опять на полустанке,
Где –то в поле, иль в лесу…
Полустанок жизни нашей…
Всё колёса твои пляшут:
Стук, стук, стук…
Да стук, стук, стук –
ТЫ НЕ ЗНАЕШ МОИХ
МУК!..
(8-9 мая 2009 года).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362257
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.09.2012
Иду я в бой - сама с собой…
И нету у меня уже терпенья…
Но бесконечен этот бой,
И я прошу у Господа смиренья.
Смиренья - нет. Он не даёт…
Как жить мне дальше?
Что с собой поделать?
И ветра шум, и мельниц вой;
И мне важна любая мелочь.
Я не могу переступить:
И через – то, и через – это…
Что для миров судьба поэта,
И незаконченный тот бой?..
Великий Дон, что был, Кихот,
Он воевал с теми ветрами,
Которые воюют с нами;
И не видать конца сражений…
Сервантес, дон, вот он - был гений!
Он видел: бесконечен бой…
И вот – воюем мы с судьбой!
Но, превозмочь не можем мы
Превратности своей судьбы.
И – ветра шум, и - мельниц вой!..
Зачем
воюем
мы
с судьбой?
( 03. 07. 2008 год)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361899
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.09.2012
Железная леди, железная…
Ты – нынешняя или – прежняя?
Где растеряла несокрушимые
доспехи свои?..
Была ты по жизни уверенна,
И не всегда умеренна:
В надеждах, в страстях
и в любви…
Ты думала, раньше,
что прежде
Осуществятся надежды:
Что можно что – то построить,
Трудиться, чего – то добиться;
И снова, и снова -
трудиться…
…Так пробежали годы…
Осталась ли та порода,
И та ли сейчас, ты - леди,
Иль взгляд твой уже - погас?
Смотрю я в себя, и - вижу,
Что многое - ненавижу,
Что жизнь, вроде, та же,
что прежде,
Но я, почему – то, не та…
И, вроде – бы, всё на месте;
И, вроде – бы, те же песни;
И люди, всё те же бродят,
Но, вроде – бы, и не - те…
Так, что же, железная леди,
Ты в проигрыше или в победе?
Что скажеш себе ты, леди;
Что чувствуеш ты сейчас?
Пишу я вам, люди строки,
Что б помнили вы истоки;
Своей же начало песни,
И голос ваш - не погас.
Пусть песня звучит эта ладно;
Слова в ней поются складно;
Мелодия рвется в небо,
А жизнь прожита, как – небыль:
Легко, воздушно, успешно,
незабвенною этой песней…
Пусть ввысь устремится
белою птицей;
Я сброшу оковы,
легко моё слово;
Железа уж нету,
и слово поэта
Осталось от леди –
легко,
как птичье
перо…
( 23. 08. 2008 год )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361898
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.09.2012
Мій АНГЕЛ знімає крила,
І полетить в нікуди;
Тінь його змарніла
Кличе й мене туди…
Немає за що ухопитись,
Щоб за тобою летіть;
Втрачені мої мрії
Втрачена лише мить…
Що ж ти зі мною робиш ( дієш ),
Нащо кличеш мене?
Тінь твоя ніби марево
Сьогодні повз мене майне…
АНГЕЛЕ мій безкрилий,
Скажи, Ти куди летиш?
Чи буде той шлях угору,
Чи шлях той до низу, лиш?
Прощай, моя Тінь безплотна,
Чи стрінемось ми колись?
Може, повернешся з крилами?
-Десь, там , за мене молись!
(21 квітня 2010 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361802
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.09.2012
Горять хрести на цвинтарі в поліссі,
Розп’яті душі на хрестах горять;
І попелом років могили вкриті
З землі, мов, очі чорні, до небес
зорять…
Земля та мертва, мертві ті могили;
Згоріло все, що найдорожче там було,
Лише одну вогнем не зачепило –
Могилу матушки…
Згоріло все: дерева чорні,
Чорніють цвинтарем хрести;
Пусте село дощент згоріло –
Як далі жить? Куди іти?
Один лиш хрест непочорнілий,
Віночка фарби майорять;
Рушник новенький там біліє,
Старий священник вже німіє –
Немає сил: «Воскрес !..» - співать…
Христос воскрес! - А, ми - померли…
І над могилами завмерли
Зігнувши спини, очі – долу,
Прийшли сюди, ніби додому
справляти тризну…
О! Байдуже! А, що було?
Що далі, друже?
Немов мерці, зійшлись усі
Аби тут випить, пообідать,
Роз’їхатись, і геть не відать:
Що далі буде? Як нам жить?
Чи, за минулим тим тужить?
А, чи життя нове почати?
Ожити і дітей вінчати,
Ростити внуків,
Будувать міста / нові/…
Та знов, весна…
І знов та тризна стоїть довкола,
І воскресіння те Христове
Пече нам душу...
І все буття замкнулось колом,
Лиш обгорілі ті хрести
Стоять обабіч України…
Як жити далі жити
в цій руїні?..
( 22 квітня 2010 року )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361800
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.09.2012
Цілюща, родюща;
Співала - навіщо?
Летіла, благала,
Мріяла - заколихала…
Ой! Що то сталось?
Ловила - піймала
Ластівку - пташку;
А, сонце - сідало…
Так високо в небі
На заході - небіль;
Я - там, і я з вами,
Та ви вже не з нами..
Пишу я, малюю;
Прошу - та не чують;
А мрії, ті мрії
В світах десь ночують…
Палання, згорання,
І звечора, й зрання;
Заграва світання,
І знов те літання…
Ой, ластівко - сестро,
Ти маєш свободу,
Танцюєш у небі,
Співаєш негоду…
О! Високо в небі
Легке те кружляння;
Співання - кохання,
Прощання, мовчання…
( 22. 05. 2009 р. )
Богуслав
Людмила Богуславська.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361613
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.09.2012
Ти - гола на снігу, замерзла;
Душа твоя давно вже вмерла;
Танцює танець холоду холодний світ…
Опав давно духмяний цвіт,
Лиш білий вельор паморозі лишив…
Дрижить імла,
Тріщить зима,
Скрижалі холоду
Тримають міцно душу…
Скриплять фігури льодяні,
Скрипіння те навкруг лунає;
Той лід рипить, ніби кришталь,
Коли по серцю хтось ступає…
Нема шляху, щоб обійти
Закам’янілий той шматочок,
Але крокують прямо всі
І ту льодинку топчуть, топчуть…
Замерзла, й гола на снігу,
Але ніхто того не бачить;
Холодний лід у них в очах,
Вони давно уже не плачуть.
І ти ридала ще колись,
Ті сльози омивали душу; Але мороз скував сльозу, -
Без сліз тепер я плакать
мушу…
( 2 грудня 2009 р. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361609
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.09.2012
Страху вже, люди, в вас нема,
Але ще й досі всі бояться,
Що десь там світить Колима
І відбере у вас хтось щастя.
Що ж, боїтеся всі ви так,
Якого щастя загубити?
Чи годен хтось забрати в вас
Те серце, яке вміє ще любити?
Доки живе воно та і доки здатне битись,
Не допустіть йому в брехні отій згубитись,
Що розцвіла немов в хлібах тернина,
Бо ваша та любов отам загине…
Загубиться між тернами й лушпинням,
Зів’яне в будяках десь попідтинням;
Любов сердешна щемна і тендітна
Не зможе в ній розквітнути, як квітка.
Хто вчив нас відділять зерно від плевел;
І бачити брехню там, де напевно
Вам кажуть, що то правда, правда…
Отак живем, - з віків і донедавна...
Сьогодні правду геть уже убили,
Та серце ваше любить і любило,
Хоч і давно від того почорніло:
Що бачило і бачить нині у цій стражденній Україні.
Розділені ми з вами нині На тій і іншій половині;
І ділять далі нас усіх,
Як тих телят на випасах…
Всі кольорові нині ходим,
І наклепи ми з вами зводим
один на одного:
Хто більше вкрав, та хто добріший;
І, хто з плеча віддасть вам більше
добра свого…
Яке ж до них ми маєм діло?
Та фартухи на нас наділи:
Червоні, сині, кольорові…
Тож: «Будьмо! Гей! Усі здорові!
Під дудки кольорові танцювати…»
О! Добрі люди!
Нас доведуть,
Що битись будем ми між собою
За добро те панське…
Забули, що колись учила мати:
-Живи своїм ти розумом, маленький,
Не слухайся недобрих « дядь»,
І будь же розумненький;
Щоб не зчинив десь бійку,
Та не потрапив у тюрму -
Ти матінку послухай лиш одну…
Ото ж! Чим же послужим нині
Своїй ми ненці – Україні,
Як будем слухать різних дядь:
-І там не стій! І тут не сядь?!
Один ми одного вже годні погубити-
Бо кольори не можем поділити:
І там і тут не знаєм за що жити,
І діточок голодних чим кормити.
Та кольоровий пан казав: « Кожуха дам!..» -
І ми готові все йому простити;
І, повдягавши фартухи,
За той кожух ми ладні битись…
…А серце здатне ще любити…
Та загубилося воно –
У словоблудді, словобрехні;
І дивляться на нас ТІ - ВЕРХНІ:
Коли приступим до стіни,
Яку між нами збудували; І, чи - заклякнемо ми там,
А, чи - стіну оту повалим?..
( квітень 2010 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361235
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.08.2012
Прадревня Рось,
Бурхлива й самотічна;
Твоя розмова
Тиха і одвічна.
В усі часи співала
Пісню непокори,
Яка злітала до небес
З гранітних урвищ вгору…
Порогами бурхливими
Несла потоки;
І шепотіла в плесах
Тихим током…
В зеленому вінку
Ти шелестіла сповідь
Про древню Русь
Та сиву давнину;
Славетну благородну
Просідь,
Та чистоту – багатоводність…
Пороги не були
Непереборними:
Вони шалено вирували;
Вони уяву хвилювали;
Могутній плин ріки несли…
І дух козацький підіймали
У всі часи, у всі віки…
Топтали землю цю татари,
І турки, й інший –
Хто хотів…
Та знову й знову повставала
Вона із видимих руїн.
Але руїна в душах наших
Залишилася на віки;
Та плине час,
Летять століття,
Невпинна течія ріки.
Не зупинили ні татари,
Ні турки,
Ні заїзжий лях…
Та, мабуть, таки наша влада
Зупинить тої Росі шлях.
Не однієї тільки неї,
Таких річок незрахувать;
Невже чекає нас пустеля?
Не козаків – рабів
Ми рать…
Що принесла ти нам, ріка,
Із тих часів - у ці віки?
Козацький , вільний,
Сильний дух?
Вперед твій плин?
Куди той рух?..
А, може, всохнеш ти, ріка,
Пороги лиш залишиш нам -
оголені...
На спомин,
Не козакам –
Рабам?..
( неголеним )…
( 20 листопада 2009 року ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361227
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.08.2012
Ніч морозна, холодна і темна…
Ми з тобою в ту ніч ідемо;
Заглядаємо у вікна СВІТУ:
Там не сплять, там - яскраве світло…
Ми з тобою блукаєм бездумно,
На душі нам з тобою сумно;
Зоглядаємо знов у віконця –
Там давно уже світить сонце…
Хто не спав там цієї ночі?,
Що безсоння йому напророчило?
Що тривожить і снує марево?
А, чи спиться, що сниться зморено?
Я блукаю, в ті сни заглядаю,
І ту путанку розплітаю;
Марю теж: то вві сні, то з просоння,
Де ж подіти тебе безсоння?
Ти з’єднало мене із СВІТАМИ,
Ти чаруєш – вируєш віками…
І, як сходить на небі місяць,
Я мандрую з тобою в вічність.
Ніч гаряча, духмяна, літня…
Заглядаю в освітлені вікна;
Дехто світить, аж до осоння…
Що тривожить вас із просоння?
Чи, не спиться через кохання;
Чи, тривожить старість рання?
А, чи може, думки про вічність,
Та про цінності ті, що одвічні?..
Он палац над рікою освітлений:
Хто не спить там у ніч цю вітряну?
Лист осінній жбурляє буремно
Вітер холодний у вікна темні.
Тут безсоння знов оселилось:
-Йди від мене, зроби мені милість…
Не прошу я тебе - благаю,
Але милості не чекаю;
Знаю, ти скажеш мені з просоння:
-Навіки твоє я – БЕЗСОННЯ…
( лютий 2010 р. )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2012
Сьогодні дощ, а завтра буде сонце;
Сьогодні дощ постукує в віконце…
Впущу його в кватирку,
А там – і сонечко прогляне крізь хмаринку.
Дощ розповість нам пісеньку сумну;
Співатиме він всю ніч серенади:
То вщухне, - тиша затремтить,
То - віє вихром проливним,
Вмиваючи усі земні принади…
Не бійтеся дощу,
Нащо його ганьбити?
Дощ – це примара:
Ось він є, а далі – мріємо про нього…
Що ж робити?
Такі ми люди:
Все не так нам
невдоволеним
на цьому світі…
( 10 жовтня 2009 року)
Богуслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2012
Хіба я хочу -- мушу це писати;
Хіба я хочу -- мушу це сказать;
Я мрію про кохання вже співати,
Але сумні слова летять,
летять, летять…
Я мрію ту поему завершити,
Яка із вуст моїх щовечора летить;
І в день оспівувати вітер,
Що зупинився радісно на мить…
О! Мить та незбагненна і тривожна;
Сльоза життя на сонці мерехтить;
І я хвилююсь і дивуюсь тому,
Що зупинилась та сльоза на мить…
Але життя на мить не зупинити,
Ото й горю, бо я не можу тліти;
Життя це змусило перо моє тремтіти,
Слова гіркі із уст моїх летять..
Я мрію все сказать вам, українці,
Повідати журбу на цій сторінці;
Усі думки і біль свою сюди покласти,
А потім на коліна перед вами впасти.
За те, що, може щось не так відчула;
За те, що, може, щось не так почули;
За те, що, може, щось не так зробила;
Чи, може, радість в слові десь згубила…
Простіть за все, що в книзі цій пишу я,
Що сумно я буття оце віщую…
Що можу я пером моїм змінити? –
А ні мовчати я не можу, та й не сила говорити…
Ото й пишу...
Чи буде хто читати?
Я вас люблю!..
Тому й не можу
я мовчати…
(26 квітня. 2012 рік.)
Богуслав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359944
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.08.2012
Немає сил у мене Боже,
Немає сил усе тягти;
Не знаю, хто мені поможе
Ті сили в світі віднайти.
І плачу і сумую я,
Знайти ту поміч намагаюсь;
Але десь ділася сім’я,
Як ти живеш – геть не питають…
Гріхи мої вже не дають
До Тебе, Боже, дотягтися;
А змучена моя душа
Мені наказує - молися!
Молюся мовчки - слів нема;
Молю сльозами - Ти не чуєш;
Згорьована моя душа
Пішла від мене - десь горює…
Чи попідтинням—попідлюдом,
Чекає - може я забуду
Брехню, облуду, зло і горе,
І сліз горючих - море, море!..
І не за себе, а за всіх:
І за старих , і малих діток;
За зраджених в брехні одвіку,
Залишених в Твою опіку…
О, милий Боже !
Я - Твоя!
Не знаю, чи достойна того…
О, милий Боже !
Вірю я,
Що муки є - моя дорога!
О, милий Боже !
Збережи, Ти в мені віру
В честь і правду…
І справедливості я прагну;
І про любов сердешну мрію;
І маю в серці я надію,
Що мене, Боже , не залишиш,
У книгу віри Ти запишеш…
Прости мене за мої муки;
За зраду, зло і за розлуку;
Зневіру, відчай, сум душі;
Слабкого тіла непокору,
Дорогу вниз, дорогу вгору…
Прости, мій Господи, прости!
Візьми до себе, відпусти,
Мої гріхи, що гнуть до низу,
Тягну я їх, мов купи хмизу…
Душа злетіти вгору прагне,
Та за плечима крил забракло,
Бо , Ангел мій десь відлетів,
Забрав з собою мої крильця…
А я схилилася на бильця
Над виром древньої ріки,
Яка мій дух несе потоком
Бурхливим , грізним, сильним током;
Туркоче, виє, плаче, стогне…
Душа навпомацки пливе,
Навпроти хвиль, навпроти вітру…
І я, розхристана одвіку,
Стою над прірвою буття;
Шукаю відповідь: «Навіщо,
Мені дароване життя?»
Життя моє -- терпець без межі;
Навкруг брехні до неба вежі –
Не побороть – переступить;
А серце плаче і кричить,
Але ніхто того не чує…
Бездушшя світом ген мандрує;
Тупцює по душі, по тілу;
І мовить: «Що мені за діло?
Ти плачеш – плач!
Ти молишся - молись!
Але до розуміння - не просись!»
«Себе лиш рідних розумієм,
За себе молим , плачем, мрієм…
А ти нам -- нащо? Не така!
Ти нам давай лиш п’ятака,
І то побільше, почастіше…
А ми тебе, рідненьку, втішим
І ласкою, і добрим словом;
І побажаємо здоро’я тобі міцного,
Довгих років,
Щоби питала знов пророків:
--Скажіть, навіщо я живу?..
А ті поглянуть строго знову,
І скажуть мовчки: «Йди до Бога!
Він перший нас, Він знає все,
Лише мовчить і нам не каже…»
Ось так вони мені всі скажуть.
А я, лише, піду знов світом
Шукать у кожного привіту,
Та вряд знайду…
Та вряд знайду…
27 вересня / 2 жовтня 2011 рік.
Богуслав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359943
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.08.2012
-Прийде зоря, настане ВОЛЯ,-
Промовив десь один поет.
А я скажу: « Уже доволі!
Чекать віками той сюжет »…
Зоря приходить і відходить,
Але, до ВОЛІ не дістать,
Ніхто не знає, де та ВОЛЯ,
Яка в тієї ВОЛІ стать…
Невже та ВОЛЯ вся жіноча?
А, де ж із нею чоловік?
Сховавсь у ВОЛІ десь за спину,
Та й там сидітиме весь вік?
Гей, ВОЛЯ! Де ж тебе шукати?
Чи на дорозі окружній?..
Чекає за вікном десь мати,
І батько досі посивів
Чекаючи тебе із блуду;
Розвій нарешті вже облуду
Із затуманених очей…
Або зійди до нас ти грішних,
Або сама вже не гріши;
Це вже стає не надто смішно,
Коли ти маниш нас віки…
Гей! ВОЛЯ! Де ж тебе шукати?
Я за тобою мушу йти;
Бо посивіли батько й мати
З вікна вдивляючись в СВІТИ…
( 03. 01. 2011 р. Богуслав).
****************************************
Где пам'ять о себе найти,
Как мне создать сей час ее стоки?
Что сделать, как прожить
Подаренные ГОСПОДОМ мне годы?...
( декабрь 2011 года ).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357649
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.08.2012
Поезія мовчить,
І проза замовкає;
У тиші мусим/о/ жить,
Хоча її немає…
Та тиша в душу б’є,
І в вуха тиск безжальний;
Віщує непокору,
І шлях в дорогу дальню…
Я чую пісню слів,
Коли пишу й віршую;
Дивуюсь я не раз
Тим, хто її не чує.
Збираємо добро,
І граєм та співаєм;
Світ міцно ловить нас,
Та ми того не знаєм…
Міцні тенета в’єм, -
Самі того не бачим;
І все, чомусь, не так, -
Ми плачем, плачем, плачем…
Я чую спів віків,
О! Він мене дивує;
Там музика душі,
Яка мене чарує…
Де нині мудреці,
Хто не впійманний СВІТОМ?
Vivat! Тим, хто ще є,
І тим, хто бачить ЗВІДТИ…
Нас нерозумних,
Меркантильних і бездушних...
-SOS! - Чую я…
СПАСІТЕ НАШІ ДУШІ !!!
(2010 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357647
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.08.2012