Левчишин Віктор

Щодо поїздки Януковича до Китаю

Я  китайцям  відверто,  сміливо  і  щиро  сказав:
"Врахував  Тіньяньмінь!  Навіть  те,  що  вас  більше  в  сто  разів:
На  Майдані  студентів  відповідно  і  розігнав!"
Грошей  не  дали.  Напевно  тому,  що  студентів  не  вбив!

10.12.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465238
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.12.2013

Буття. 6. 3.

08.12.2013*  18:28
ПРОРОЦТВА
Я  давно  приречено  змирився  з  тим,  що  в  моєму  житті  випадкове  не  відбувається,  і  тому  зараз  не  бачу  випадковості  в  тому,  що  моя  розповідь  підійшла  до  теми  "Пророцтва"  в  той  час,  коли  на  Майдані  Києва  і  на  Майданах  інших  міст  України  іде  відчайдушна  боротьба  за  Вільну  та  Цивілізовану  Україну,  що  мої  колеги  в  різний  засіб  передбачали  в  минулому.  Не  оминула  ця  чаша  і  мене,  але  у  мене  вона  мала  вельми  специфічний  характер,  тому  що  моя  місія  інша.
1  лютого  1993  року  мені  Запропонували  виконати  Вільне  читання  на  тему:  "Пророцтва,  передбачення,  кодування".  Далі  буду  давати  цей  текст  1993  року  із  необхідним  редагуванням  2013  року,  бо  зараз  я  вже  не  той  неофіт,  яким  був  тоді.
[i]"Пророцтва,  передбачення,  кодування.
Перш  за  все  треба  сказати,  що  фактично  ці  три  терміни  мають  на  увазі  одне  і  те  саме,  але  різниця  між  ними  існує  і  вона  полягає  не  у  змістовності  цих  термінів,  а  у  їх  мінливості.  Фактично  всі  три  терміна  означають  можливість  зчитування  інформації  з  того  Майбутнього,  яке  в  умовах  Землі  є  сталим  та  напливаючим  на  Сучасність  тільки  для  того,  щоб  воно  стало  Минулим,  перебуваючи  в  стані  Сучасності  невловимо  малу  мить.  Сучасність  -  це  дійсно  мить  між  Минулим  та  Майбутнім,  це  нуль  між  мінусом  та  плюсом,  між  двома  "пелюстками"  вісімки  Мьобіусу  при  однонаправленому  русі.
Якщо  виходити  з  цього,  то  треба  зразу  сказати  собі,  що  наведені  вище  терміни  означають  єдине:  здатність  певного  індивідуума  зчитувати  інформацію  з  Майбутнього,  "згущаючи"  його  плин  у  Минуле  через  Сучасність.  Можна  сказати  і  інакше:  це  здатність  індивідуума  відриватися  від  своєї  сучасності  і  немов  у  скафандрі  переноситися  у  надходячу  Сучасність.  І,  нарешті,  можна  сказати,  що  це  здатність  індивідуума  перетворювати  свою  сучасність  у  надходячу  Сучасність.
Якщо  ми  приймаємо  ці  три  визначення  за  рівноправні,  то  тоді  повинні  визнати,  що:
-  пророцтво  -  це  здатність  індивідуума  зчитувати  інформацію  про  Майбутнє,  фіксуючи  прискорення  надходження  його  до  себе;
-  передбачення  -  це  здатність  індивідуума  переноситися  у  "скафандрі"  своєї  сучасності  у  Сучасність;
-  кодування  -  це  здатність  індивідуума  творити  Сучасність  за  рахунок  "врощування"  своєї  сучасності  в  нього.
Треба  зупинитися  на  особливостях  цих  трьох  дій.
Пророцтва  завжди  були  пасивними  з  точки  зору  їх  дії  на  Майбутнє,  передбачення  -  одноразово  пасивні  та  активні,  а  кодування  -  завжди  тільки  активні.
Саме  ця  особливість  цих  дій  і  давала  завжди  в  очах  пересічних  людей  щось  надлюдське,  відносило  дії  усяких  пророків,  передбаченців  та  навіть  ясновидців  до  розряду  магічних  дій,  небезпечних  дій.    Але  нічого  магічного  та  небезпечного  в  діях  таких  індивідуумів  немає.
Справа  у  тому,  що  носії  таких  якостей  по  своїй  суті  народжувалися  у  Реальному  Світі  тільки  для  того,  щоб  виконувати  саме  ті  функції,  які  їм,  у  відповідності  до  Програми  Розвитку  Людства,  і  відвів  Вищий  Розум.  Вони  -  суть  інструментарій  Вищого  Розуму  особливого  типу.
Немає  нічого  дивного  в  тому,  що  певні  люди  народжуються  геніальними  вченими,  музикантами  чи,  навіть  полководцями.  То  чому  треба  дивуватися  тому,  що  певні  люди  народжуються  геніальними  сенсориками  і  стають  пророками,  прорицателями  чи  кодувальниками?  Це  точно  такий  талант  як  і  усі  інші.  І  він  точно  так,  як  і  усі  інші,  програмується  Вищим  Розумом,  хоча  пакетаж  його  і  має  особливості  порівняно  з  іншими.
Людина  на  протязі  свого  розвитку  завжди  поширювала  своє  знання  Середовища  і  поступово  все  більше  і  більше  наближалося  до  Знань,  хоча  зажди  і  була  далека  від  нього.  Але  одне  із  правил  було  таке:  те,  що  вчора  було  містикою,  сьогодні  є  надбанням  науки.  Підійшов  час  це  правило  розповсюдити  на  все  те,  що  донедавна  називалося  окультизмом.  І  Ми  даємо  вам  можливість  робити  це,  бо  саме  це  треба  робити  зараз  заради  того,  що  ви  називаєте  Майбутнім  Людства.
Ми  вже  показали,  що  Людство  на  сьогодення  пройшло  шлях  від  0-ВР  (Нульової  Вертикальної  Раси)  до  5-ВР  і  що  воно  зараз  переживає  етап  становлення  6-ВР.  Не  будемо  зупинятися  на  цих  вежах,  а  скажемо  тільки  єдине:  пророки  існували  з  3-ВР  по  4-ВР,  передбаченці  з  4-ВР  по  5-ВР,  а  кодувальники  починають  своє  існування  з  5-ВР  по  6-ВР  включно,  бо  далі  вже  буде  інший  принцип  формування  Людства  і  Програма  Розвитку  його  увійде  у  2-гу  стадію,  де  сам  принцип  формування  тіла  існування  -  для  вас  та  і  для  Нас  -  буде  інший.
Виходячи  із  сказаного  вище,  можна  достатньо  легко  показати,  що  ці  три  постаті:  пророк,  передбачинець  та  кодувальник  мали  певні  особливості  у  зчитуванні  інформації,  її  правдивості,  засвоєні  її  та  переводу  на  сучасну  їм  мову  і  так  далі.
Серед  пророків  візьмемо  класичного  Святого  Івана.  І  немає  ніякого  блюзнірства  в  цьому,  бо  Ми  дозволяємо  зчитувати  інформацію  не  заради  розваги,  а  заради  набуття  нового  знання.
Типовим  та  класичним  передбаченцем  є  Нострадамус.
А  за  кодувальника  будемо  розглядати  сучасну  людину  під  псевдонімом  АБВ,  яка  виконує  свою  місію  фактично  не  усвідомлюючи  це."[/i]
19:39

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464861
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.12.2013

08 грудня 2013

Нічого  немає  дорожче  життя,
Дорожче  тільки  є  завжди  свобода,
Тому  Україна  пішла  в  повстання  -
Кожний  відчув  себе  спільним  народу!

08.12.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464848
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2013

Буття. 6. 2.

06.12.2013*  8:15
[u]Моделі  прогнозування[/u]
Скільки  існує  Людство  -  стільки  існує  прогнозування.  Воно  не  від'ємне  від  нашого  життя:  фактично  ми  жодного  кроку  не  робимо  без  того,  щоб  не  запрогнозувати  цей  крок.  Здатність  до  прогнозування  є  сталою  Життя.
Аналіз  як  самого  процесу,  так  і  його  суті  показує,  що  все  Прогнозування  можна  уявити  в  трьох  класах,  які  я  називаю:  Біле,  Сіре,  Чорне.

[b][i]Клас  Білого  прогнозування  [/i][/b]  зрозумілий  усім,  бо  саме  він  наповнює  все  наше  свідоме  життя.  Саме  в  межах  цього  класу  ми  існуємо.  І  коли  [i]Митець[/i],  наприклад,  подумки  уявляє,  що  він  продасть    свій  товар  за  певну  купу  грошей,  на  які  буде  потім  існувати  півроку,  то  це  він  робить  прогнозування  в  межах  цього  класу.  Коли  [i]Підприємниць[/i],  наприклад,  подумки  розраховує  операції  по  продажу  певної  продукції,  а  отримавши  купу  грошей  за  неї,  розраховує  вкласти  їх  у  подальше  виробництво,  то  це  він  теж  робить  прогнозування  в  межах  цього  класу.  Коли  [i]Політик  [/i]уявляє  собі  вигоду  від  укладення  союзу  зі  своїм  сусідом,  а  потім  на  базі  цього  союзу  має  намір  подолати  протистояння  з  іншим  сусідом,  то  він  теж  виконує  прогнозування  в  межах  цього  класу.

Але,  скільки  існує  Людство,  стільки  воно  користувалося  не  тільки  послугами  прогнозування  Білого  класу,  а  і  Чорного  класу.
[b][i]Клас  Чорного  прогнозування[/i][/b]  теж  зрозумілий  усім.  [i]Митець,  Підприємниць,  Політик[/i]  можуть  не  довіряти  своєму  здоровому  глузду  і  відправлятися  за  порадою  до  [i]Оракула[/i].  Цей  термін  слід  розуміти  у  широкому  розуміння,  бо  це  може  бути:  чаклун,  пророк,  ясновидець  чи  навіть  якась  сучасна  комп'ютерна  система  з  невідомою/відомою  програмою,  подібно  до  того,  як  сучасні  фахівці  від  Чорного  прогнозування  дають  відповідь  на  питання  "Ким  ви  були  у  минулому  житті?"  Суть  в  тому,  що  [i]Митець[/i]  та  [i]Підприємниць[/i]  питають:  "Чи  отримаю  я  потрібну  купу  грошей?",  а  [i]Політик[/i]  питає:  "Чи  буде  міцним  союз  із  сусідом?",  і  кожний  з  них  отримує  від  [i]Оракула[/i]  відповідь.  Як  саме  з'являється  відповідь,  чому  вона  саме  така  -  не  знають  замовники,  але  часто-густо  і  виконавець  теж  не  знає.  І  тут  працює,  як  правило,  один  принцип:  "Чи  пан  -  чи  пропав".

Безумовно,  по  мірі  того,  як  реальне  життя  Людства  ускладнювалося,  все  частіше  і  частіше  Прогнозування  як  Білого  класу,  так  і  Чорного  почали  давати  збої.  При  цьому  поступово  з'ясувалося,  що  ці  збої  мають  певні  закономірності.
Для  збоїв  в  межах  Білого  прогнозування  характерним  стало  неврахування  лавини  факторів,  які  поступово  почали  визначати  ускладнення  реального  життя  людини,  нездатність  проявити  багатомасштабні  та  багатоаспектні  зв'язки  між  ними.  Людина  почала  тонути  у  морі  об'єктивності  свого  життя.
Для  збоїв  Чорного  прогнозування  стало  характерним  невміння  точно  та  ясно  окреслювати  питання,  на  які  слід  отримати  відповіді,  нездатність  розуміти.  що  відповіді  даються  в  межах  об'єктивізації  суб'єктивно.  Людина  почала  тонути  у  морі  суб'єктивізації  об'єктивності  свого  життя.
Людство  не  було  б  Людством,  якби  не  почало  шукати  вихід  із  цього  становища.  І  саме  ці  пошуки  привели  до  виникнення  [b][i]Сірого  класу  прогнозування[/i][/b].
Зрозуміло:  для  визначення  такої  стратегічної  класифікації  Прогнозування  я  використовував  існуючу  в  науці  концепцію  Чорної,  Сірої  та  Білої  шухляд.  У  спрощеному  вигляді  ця  концепція  має  такий  вигляд.
[i]Чорна  шухляда  [/i]-  є  вхід  в  неї  і  є  вихід  із  неї;  на  вході  є  питання  -  на  виході  є  відповідь,  але  за  рахунок  чого  та  як  отримується    відповідь  -  невідомо.
[i]Біла  шухляда[/i]має  повністю  протилежний  характер:  повністю  зрозуміло  як  та  чому  отримується  на  виході  відповідь  на  поставлене  питання,  бо  усі  процеси  та  взагалі  усі  дії  в  межах  Білої  шухляди  відомі  та  легко  відслідковуються.  
Якщо  перевести  все  це  на  Прогнозування,  то  Сірий  клас  прогнозування  і  утворюється  за  рахунок  споріднення  технологій  Білого  та  Чорного  прогнозувань.
Розглянемо  у  загальних  рисах  сучасний  стан  Прогнозування,  зосереджуючись  лише  на  загальному  стані.  Всю  багатозначність  цього  явища  можна  представити  у  вигляді  матриці.  Безумовно,  в  ній  наведені  не  всі  моделі,  що  зараз  існують  у  світі.  Я  і  не  ставив  на  меті  виконати  це.  Але  найголовніші  та  найхарактерніші  напрямки  та  тенденції  показані.
-------------------------------------------------------------------------
Форми                                                                  Класи  прогнозування
прогнозування -------------------------------------------------------
А.Білий                                        Б.Сірий                                  В.Чорний
-------------------------------------------------------------------------
1.  Наївна                      1.  Може  бути  все            Відсутня                              1.  Ворожка
що  завгодно                                                                              сказала
2.  Славне  минуле
3.  Скрізь  шори
4.  Рішучі  дії
5.  Геній  сказав
-------------------------------------------------------------------------
2.  Проста                      1.  Аналогові                      1.  Простий                        1.Дельфійський
кореляція                      системи                                  метод  "Дельфі"            оракул
"причина-                    2.  Криві  росту                  2.  Модифіковані
наслідок"                      3.  Метод  Нормекс        моделі  "Дельфі"
4.  Екстраполяція
тенденцій
5.  Аналітичне  
моделювання
6.  Містобудівельні
моделі
7.  Географічні  
моделі
-------------------------------------------------------------------------
3.  Складна                  1.  Альтернативне        Сценарії                            Окультні
кореляція                      багаторівневе                прогнозування:        прогнози:
картування                        1.  Варіаційний            1.  Астрологічний
майбутнього                      2.  Об'єднання            2.  Нумерологічний
2.  Морфологічний        3.  Матриці                    3.  Простого
аналіз                                        взаємодії                        Сенсорного
3.  Функція                          4.  Альтернативні      Читання
технічного                            сценарії                              4.  Стандартного
розвитку                                5.  "Новий                
4.  Індикативне                соціалізм"
планування
5.  Пороговий
аналіз
-------------------------------------------------------------------------
4.  Багаторівнева      1.  Нормативні              1.  Моніторинг                  1.  Комплексне
комплексність            морфологічні                  новацій                                  прогнозування
 моделі                                    2.  Динамічне                    катастроф
       моделювання                  2.  Динамічні
       3.  НЕР                                      сценарії
------------------------------------------------------------------------
5.  Імітаційна              Моделі:                                  1.  Геополітичне            1.  Комплексне
1.  Фізичні                            прогнозування                пророкування
2.  Масштабовані          2.  Критерій                          2.  Кодування
3.  Аналогові                      майбутнього                      подій
4.  Віртуальні                    3.  Інформаційна
5.  Математичні              війна
6.  Управлінські            4.  Війна  
ігри                                            майбутнього  
-------------------------------------------------------------------------
6.  Самонавчальна          (Реальні  моделі)-  (Інформаційно  -  (Окультні  моделі)
           прогностичний
           комплекс)
Інтегрований  комплексний  прогноз
-------------------------------------------------------------------------
Природно,  необхідно  дати  хоча  би  загальну  характеристику  наведеним  моделям.

[b][i]Перша  форма  "Наївна".[/i][/b]
Для  цієї  форми  характерним  є  примітивне  відношення  людини  до  потреби  мати  прогноз.
[b]А.1.1.[/b]  Повний  фаталізм,  все  віддано  на  розсуд  випадку.
[b]А.1.2.[/b]  Уповання  на  те,  що  все  буде  і  далі  іти  так  само,  як  воно  йшло  у  минулому.
[b]А.1.3.[/b]  Все  очікується  лише  в  межах  певної  обмеженості  -  політичної,  релігійної,  етичної,  національної  тощо.
[b]А.1.4.[/b]  Все  іде  як  іде,  а  коли  виявляється  провал,  то  приймаються  рішучі  волюнтаристські  дії,  все  нібито  виправляється,  і  так  до  наступного  разу.
[b]А.1.5.[/b]  Все  тримається  на  авторитеті  визнаного  "генія"  і  виконується  так,  як  він  говорить.  Якщо  він  помиляється  -  людям  характерно  помилятися,  якщо  його  вказівки  виправдовуються  -  це  характерно  для  генія.
Всі  ці  моделі  були  описані  Дж.  Мартіно  (1972).
[b]Б.1.[/b]  Сірий  клас  прогнозування  в  межах  цієї  форми  не  представлений,  бо  сама  суть  Сірого  класу  має  протиріччя  наївності.
[b]В.1.1.[/b]  З  давніх  часів  люди  користувалися  послугами  ворожіння.  Найпростіша  форма  відома  усім,  це  -  ворожіння  на  картах,  хоча  сюди  ж  відносяться  і  інші  види  ворожіння:  по  польоту  птахів,  по  розташуванню  кишок  принесеної  жертви  (і  часто  -  людини),  по  тому,  як  впали  палички  ворожіння,  і  так  далі.  Сюди  ж  відносяться  і  карти  Таро,  ворожба  за  допомогою  триграм.  Характерним  є  те,  що  в  усіх  цих  випадках  задіяними  є  "найближчі"  до  реальності  та  "примітивні  прошарки"  Астралу  та  Менталу,  тому  користуватися  такими  засобами  прогнозування  достатньо  небезпечно,  бо  може  бути  "зрізана"  дійсна  колізія  певної  Програми  (  людини,  починання,  підприємства  тощо).
 
[b]Друга  форма  "Проста  кореляція  "причина  -наслідок".[/b]
[b]А.2.1.[/b]  Прогнозування  по  аналогу  з  апробованим  (Дж.  Мартіно,  1972).
[b]А.2.2.[/b]  Використовування  різних  математичних  кривих  та  вписування  подій  і  їх  закономірності  -  криві  заміщення,  Перла,  Гомперца  (Дж.  Мартіно,  1972).
[b]А.2.3.[/b]  Використання  закономірностей  нормального  логарифмічного  розподілу  (А.У.  Блекмен,  1973).
[b]А.2.4.[/b]  Вписування  подій  в  математичні  закономірності  експоненціального,  неекспоненціального  росту,  тенденції  з  обмеженостями  (Дж.  Мартіно,  1972).
[b]А.2.5.  [/b]Структурні  моделі    типу  "причина  -  наслідок"  (Дж.  Мартіно,  1972).
[b]А.2.6.[/b]  Пошукові  моделі  міста  майбутнього  (М.  Рагон,  1967,  1969;  А.Е.  Гутнов,  І.  Г.  Лежава,  1977).
[b]А.2.7.[/b]  Багатоаспектні  структурні  географічні  системи  (Дж.  Ленгтон,  1972).
[b]Б.2.1.[/b]  Метод  експертних  оцінок  (РЕНДкорпорейшн,  60-ті  роки  20  століття).
[b]Б.2.2.[/b]  Велика  кількість  модифікацій  метода  Дельфі:  побудова  каскадних  етапів,  ведення  кореляційних  коефіцієнтів,  які  максимально  об'єктивізують  суб'єктивність  експертів  ("Керівництво  по  складанню  експертних  оцінок  ГКНТ  СРСР,  1979).
[b]В.2.1.  [/b]Отримання  відповідей  в  стані  зміненої  свідомості  (Едгар  Кейсі  та  інші,  20  століття).

[b]Третя  форма  "Складна  кореляція".[/b]
Реалізується  лише  в  межах  комп'ютерної  обробки.
[b]А.3.1.[/b]  Екологічне  прогнозування,  яке  формується  за  рахунок  альтернативного  багатоаспектного  картування  майбутнього  (Д.Л.  Пайк,  1973).
[b]А.3.2.  [/b]Творчий  засіб  систематичного  вивчення  можливостей  морфологічного  аналізу  для  виявлення  множини  технічних  рішень,  які  чи  дуже  екзотичні,  чи  були  відкинуті  (Л.  Жерарден,  1973).
[b]А.3.3.[/b]  Формування  очікуваного  технічного  розвитку  як  відповіді  на  удосконалення  виробів  у  процесі  виробництва  (А.Р.  Фусфельд,  1973).
[b]А.3.4.  [/b]Планове  державне  планування  розвитку  ринкової  економіки  -  I-VII(1976-1980)  державні  плани  Франції  (Ф.  Перру,  1963;  П.  Боше,  1973).
[b]А.3.5.  [/b]Інструмент  довгострокових  (більше  ніж  на  20  років)  розробок  розвитку  у  регіональному  плануванні  (,  Маліш,  1971).
[b]Б.3.1.[/b]  Короткострокова  система  максимального  скорочення                                                   помилок  при  технологічному  прогнозуванні  (Д.Л.  Медоуз,  1973).
[b]Б.3.2.[/b]  Назвою  передана  суть  (Р.  Берч,  1973).
[b]Б.3.3.[/b]  Назвою  передана  суть  (Т.  Гордо,  О.  Хелмер,  1964).
[b]Б.3.4.[/b]  Метод,  за  допомогою  якого  були  створені  сценарії  14  варіантів  альтернативних  Світів  з  використанням  Б.3.2.  та  Б.3.3.  (К.Ч.  Абт,  Р.Н.  Фостер,  Р.Г.  Ри,  1973;  Л.  Жерарден,  1973).
[b]В.3.1.[/b]  Астрологічні  прогнози  розвитку  країн  та  територій  (П.  Глоба,  кінець  20  століття).
[b]В.3.2.[/b]  Нумерологічні  прогнози  загального  характеру  (Н.О.  Коров'яков,  1977).
[b]В.3.3.[/b]Прогнозна  інформація  по  Контакту  (Дві  Ірини,  1991;  Б.  Фрисел,  1994).
[b]В.3.4.[/b]  Сенсорне  прогнозування  подій  за  допомогою  невербального  анонімного  зчитування  інформації  в  Декартовій  системі  (В.М.  Левчишин,  1995).

[b]Четверта  форма  "Багаторівнева  комплексність".[/b]
[b]А.4.1.[/b]  Комплексна  взаємодія  двох  систем  побудови  дерева  цілей  (Дж.  Мартіно,  1972).
[b]Б.4.1.[/b]  Методика  моніторингу  та  прогноз  новацій  (Дж.  Брайт,  1973).
[b]Б.4  2.[/b]  Методика  прогнозування  в  умовах  динамічної  сполуки  побудови  нормативного  та  пошукового  сценаріїв  (А.У.  Блекмен,  1973).
[b]Б.4.3.[/b]  Спочатку  прогностичне,  а  потім  фактично  футурологічне  моделювання  "побутово  обумовленого"  розвитку  міста  -  НЕР  (А.Е.  Гутнов,  І.Г.  Лежава,  1977).
[b]В.4.1.[/b]  Сенсорне  прогнозування  ясновидців  МО  Росії  (О.  Бузинов,  кінець  20  століття).
[b]В.4.2.[/b]  Сенсорне  моделювання  подій  (В.М.  Левчишин,  кінець  20  століття).

[b]П'ята  форма  "Імітаційна".[/b]
[b]А.5.(1-3),  А.5.(5,6).[/b]  Всі  ці  методики  зараз  мають  достатньо  широке  розповсюдження,  але  всі  вони  опираються  на  патріарха  імітаційного  моделювання  Р.  Шеннона  (1975).
[b]А.5.4.[/b]  Віртуальна  модель  розвитку  міста  (Дж.  Форрестер,  1969).
[b]Б.5.1.[/b]  В  цю  групу  входять  різноманітні  моделі  -  від  філософсько-конструктивістських  моделей  побудови  держави  (О.  Зотов,  1994)  до  моделей  зіткнення  цивілізацій  по  лініям  розлому  (С.  Хантінгтон,  1993).
[b]Б.5.2.[/b]  Суто  наукові  роботи  по  прогнозуванню  вірогідної  загибелі  Цивілізації  Хомо  Сапієнс  (Г.  Хенкок,  1995).
[b]Б.5.3.[/b]  Інформаційні  війни  та  їх  модифікації  (С.  Вікторов,  1997).
[b]Б.5.4.[/b]  Прості  системи  війн  майбутнього  (В.  Сліпченко,  1998)  та  складні  (М.А.  Борчев,  1998).
В.5.1.  Велика  кількість  робіт  найрізноманітніших  планів,  форм  та  суті  (Н.  Непомнящий,  1998;  О.  Прийма,  1998).
[b]В.5.2.[/b]  Know  how.

[b]Шоста  форма  "Самонавчальна".[/b]
По  цій  формі  Прогнозування  відомо  тільки  те,  що  вона  зараз  достатньо  плідно  розроблюється  різноманітними  авторськими  колективами  в  різних  країнах.  Я  не  показую  цю  форму  тому,  що,  як  правило,  ця  форма  не  афішується  і  матеріалів  по  ній  мало.
12:00



   





 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464380
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.12.2013

ВИБАЧТЕ!

Дорогі  мої  колежанки,  колеги,  вибачте,
Що  слабий  я  -  руки  мої  у  відчаї  впали,
Не  можу  писати,  бо  серце/розум  мій  плаче:
Не  можу  забути,  як  юність  держави  вбивали.

Вперше  жалію,  що  зараз  маю  років  багато,
І  що  не  можу  стояти  плечем  на  Майдані,
Що  тільки  так  з  Україною  разом  кричати
Можу  про  гідність,  свободу  і  готовність  карати.

05.12.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464378
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2013

Буття. 6. 1.

03.11.2013*  20:05
1.3.ПРОГНОЗУВАННЯ
   [u]Фантастика[/u]
Є  всі  підстави  прийняти  в  якості  аксіоми,  що  Людина  є  інструментом  Пізнання.  Безумовно,  перш  за  все  людина  прагнула  пізнати  саму  себе,  але  одноразово  йшло  пізнання  і  Довкілля.  Все  розмаїття  релігійних  переконань,  по  суті  справи,  завжди  було  формою  такого  пізнання.  Але  поява  Жюль  Верна  проявила  в  людині  іншу  форму  пізнання  -  через  передбачення.  До  того  передбачення  люди  мали  тільки  через  пророків  та  відунів  (це  -  окрема  розмова).  Та  з  часів  Жюль  Верна  фантастика  перетворилася  дійсно  на  інструмент  Пізнання,  тому  що  якщо  Жюль  Верн  започаткував  наукову  фантастику,  головним  чином,  то  сучасна  фантастика  вже  не  залишала  жодної  сфери,  яку  б  вона  не  програла  -  від  суті  Бога  та  до  суті  Буття,  від  суті  Людини  та  до  суті  Життя  і  Розуму.
Існують  аналізи  фантастики  як  літературного  жанру,  але  ніхто  не  розглядав  фантастику  як  засіб  прогонозування  та  навіть  формування  Буття  в  усіх  формах  його  прояву.    У  свій  час  я  зробив  таку  спробу  стосовно  архітектури.*
Починаючи  з  кінця  19  століття  і  на  протязі  всього  20  століття  архітектори,  дизайнери  і  художники  розроблювали  тему  "Місто  майбутнього".  Фантазія  авторів  охоплювала  практично  все  -  поселення  розроблювалися  на  воді  і  під  водою,  під  землею,  розповзалися  вони    по  землі,  рвалися  від  неї  у  небо,  плавали  у  повітрі  і,  безумовно,  у  космосі.
Цікавим  виявилося  те,  що  фантасти,  зовсім  не  опираючись  на  розробки  митців,  тому  що  ці  екзерсиси  мали  кастовий  характер,  у  своїх  творах  фактично  аналізували  ситуацію  "що  буде,  якщо..."  стосовно  людських  поселень  тих  форм,  які  схоластично  апробували  архітектори.
У  своїй  статті*  я  виконав  паралельний  аналіз,  який  показав,  що  фантазії  архітекторів  та  інших  не  витримують  програшу  їх  фантастами  в  соціумі.
Безумовно,  була  фантастика  "завтрашнього  дня",  хоча  б  у  творчості  О.  Беляєва,  але,  як  правило,  фантастика  виконує  "відрив"  від  сьогодення  в  часі  чи  у  просторі,  чи  у  вимірах.
Як  ми  зачитувалися  романами  Івана  Єфремова  "Туманність  Андромеди",  а  пізніше  і  забороненим  в  СРСР  "Час  бика"!  А  потім  з'ясувалося,  що  з  точки  зору  світової  фантастики  ці  твори  вторинні,  якщо,  безумовно,  не  враховувати,  що  тільки  Іван  Єфремов  дозволив  собі  побачити  утопію  побудованого  комунізму.
Можна  приводити  багато  тем,  багато  оригінальних  і  несподіваних  фантастичних  творів,  які  фактично  розглядали  певні  сценарії  Існування.  Зупинюсь  тільки  на  деяких,  щоб  проілюструвати  сказане.
[i]Тема  "Бог".[/i]
Ентоні  Пірс  створив  фантастичну  епопею  "Втілення  безсмертя",  де  життям  людей  правлять  надприродні  сили,  які  існують  за  рахунок  втілення  в  конкретних  людей.  Це:  Сатана,  Смерть,  Час,  Доля,  Війна,  Природа,  Бог.
Роджер  Желязни  розробив  цю  тему  в  романах  "Господь  гніву",  "Князь  світла",  "Лорд  демон".
[i]Тема  "Надприродне".[/i]
Роджер  Желязни  "Хроніка  Амбера";  збірник  фантастичних  творів  американських  авторів  "Чорна  магія"  і  велика  купа  творів  напрямку  "фентезі".
[i]Тема  "Майбуття  Людства".[/i]
Айзик  Азимов    -  цикл  романів  "Хроніка  Академії"  -  програмований  розвиток  Людства  в  терміні  тисячоліть.
Роберт  Хайнлайн  -  5  романів  на  тему  "Історія  майбутнього".
Джон  Ринго  -  роман  "Приборкання  вогню"  про  життя  Людства  у  далекому  майбутньому.
[i]Тема  "Час".[/i]
Айзик  Азимов  "Кінець  вічності",  Філіп  Фармер  -  цикл  "Сага  про  світ  Річки".
І  все  це  тільки  крихта,  навіть  не  вершина,  айсбергу.  Що  ж  спільного  у  всіх  цих  творах?
Колись,  в  процесі  Навчання,  мені  Пояснили,  що  поява  Фантастики,  як  жанру  літератури,  і  поява  фантастів  не  є  випадковими.  Людина  була  створена  з  подвійною  метою.  Так,  Людство  як  вид  Носіїв  Життя/Розуму,  має  свою  "персональну"  Мету  -  мати  безсмертя  для  кожної  людини  через  існування  її  не  тільки  в  Реальності,  а  і  в  інших  Агрегатностях.  Але  з  точки  зору  інтересів  Розуму  Людство  є  видом,  в  якому  кожна  людина  є  інструментом  Пізнання  для  себе  і  Самопізнання  Розуму.  Це  виконується  через  Науку,  ортодоксальну  і  окультну,  це  виконується  через  Фантастику.  Фантастичні  книги  пише  автор,  але  читають  сотні,  тисячі  людей,  вони    обмірковують  прочитане  і...  все  це  іде  в  Інформаторій  Землі,  а  звідти  -  далі.
Мені  було  Сказане,  що  фактично  немає  жодної  теми,  яка  вже  розроблена  фантастами,  яка  б  не  була  реалізована  чи  не  реалізується  десь  в  Бутті.
21:05

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463914
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.12.2013

ПОЧАТОК КІНЦЯ

Догралися,  ментальні  кацапи,
Манкурти,  компрадори  різних  мастей?
Тяжко  стало  крапленістю  грати,
Прапороносці  надросійських  ідей?

Тоне  бундючний  вітрильник  корсара,
То'  криси  тікають  вже  з  корабля,
У  котрий  вже  раз  всесилля  примара
Б'є  президента/царя/короля!

Нам,  українцям,  слід  пам'ятати:
Самі  посадили  бандитське  Цабе
На  шию.  То  тепер  і  за  грати
Посадимо!  Будемо  сильні!  Бігме!

03.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463906
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 7. 2.

01.12.2013*  16:30
Бій  в  ПозаРеальності.
Будиночок,  в  якому  у  мене  була  архітектурна  майстерня,  розташований  біля  залізничної  станції  Рубеживська  на  узвишші.  Коли  я  ночував  у  майстерні,  а  вранці  треба  було  їхати  "до  центру",  то  моя  хода  вже  набула  стандартного  вигляду.  Виходив  із  майстерні,  піднімався  навпілмаршем  до  тамбуру,  виходив  з  нього,  повертав  праворуч,  проходив  повз  друге  парадне  ,  спускався  сходами  вниз,  переходив  через  залізничну  колію  і  прямував  парком  уверх  до  станції  "Берестейська".
Тоді  у  мене  була  звичка:  як  тільки  закривав  двері  до  майстерні  на  ключ,  так  зразу  починав  подумки  читати  молитву  "Отче  наш"  -  якраз    33  повторів  до  входу  у  метро.
Ліворуч  від  сходів,  по  яким  я  спускався  від  будинку,  примостився  гараж  якоїсь  установи  з  подвір'ям,  захаращеним,  як  завжди,  різним  технічним  безладдям.  Була  сторожка,  охоронник  і  при  ньому  невелика  зграйка  безпорідних  собак,  які  звичайно  прибиваються  до  таких  "установ".  Верховодив  собаками  здоровезний  пес  неймовірно  дворняжного  типу.  Коли  люди  ходили  по  сходам,  то  собаки  інколи  піднімали  гавкіт,  якщо  йшли  не  мешканці  будиночку.  Зі  мною  ж  у  ватажка  зграї  утворилась  своєрідна  конфронтація.
Якщо  я  спускався  сходами,  то  він  піднімав  скажений  гавкіт,  інші  собаки  підхоплювали,  охоронник  цикав  на  них  і  моя  хода  супроводжувалася  гарчанням.  Але,  якщо  я  при  цьому  подумки  читав  "Отче  наш",  то  пес  вискакував  за  огорожу  і  кидався  до  мене.  Тому  я  зробив  собі  дрючок,  який  ховав  у  кущ,  який  ріс  зверху  біля  сходів,  спускався  сходами  і  показував  його  шаленіючому  псу.  Він  залишався  за  огорожею,  хоча  і  шаленів.  Я  переходив  залізничну  колію,  ховав  дрючок  в  кущах  біля  неї  і  йшов  по  своїм  справам.  А  коли  повертався  назад,  то  вся  процедура  із  дрючком  йшла  у  зворотньому  напрямку.
Один  раз  мені  подзвонила  знайома  журналістка  Людмила  Дмитрівна  Винокурова,  яка  працювала  в  маленькій  газеті,  що  мала  спеціалізацію  на  Незвичному.  Вона  була  схвильована:
-  Мені  подзвонив  один  чоловік  і  сказав,  що  з  його  дружиною  коїться  страшне.  Він  працює  начальником  цеху  на  військовому  заводі,  а  вона  -  замдиректора  по  кадрам  там  же.  Вона  приходить  додому  і  лягає  на  підлогу  на  одному  місці  в  спальні,  і  лежить  годинами...  Він  вже  звертався  до  екстрасенсів.  Один  прийшов,  подивився  і  сказав,  що  бачить  енергетичний  стовп,  чорний,  то  він  його  зараз  вдарить.  Вдарив.  І  впав  без  свідомості.  Коли  його  привели  в  чуття,  то  він  миттю  мовчки  втік.  Другий  теж  побачив,  теж  вдарив  і  на  місяць  потрапив  до  лікарні.  Я  подумала:  а  може  ви  допоможете?
Питаю  подумки,  а  Голос  говорить:  "Тобі  вирішувати!"
-  Добре!  Я  згодний,  але  разом  з  Тарасом  Шейко.
Домовилися  зустрітися  на  кінцевій  зупинці,  але,  як  потім  з'ясувалося,  я  переплутав  тролейбус  із  автобусом.  То  коли  ми  з  Тарасом  приїхали  на  кінцеву  зупинку  тролейбуса  №5,  Людмила  Дмитрівни  там  не  було.  Чекали.  Через  15  хвилин  Тарас  каже  мені:
-  Сьогодні  зустрічі  не  буде.  Ти  щось  переплутав.  Зустрінемось  у  неділю.  Сім'я,  яка  потребує  допомоги,  живе  на  другому  поверсі.  То  поїхали  додому.
Через  декілька  годин  дзвонить  мені  Людмила  в  майстерню  та  розгублено  питає  в  чому  справа.  Виявляється,  що  я  дійсно  переплутав  все.  Домовилися  зустрітися  у  неділю  і  вже  я  все  ретельно  записав.
І  от  прийшла  неділя.
Ми  домовилися  з  Тарасом  зустрітися  на  платформі  станції  метро  "Святошин"  на  9:00.  Тому  я  вийшов  з  майстерні  у  8:15.
Весна  була  суто  київська  -  сухо,  температура  десь  2  градуси  нижче  нуля.  Земля  чиста,  але  вночі  випала  пороша  -  дрібна  снігова  крупка,  яка  тонким  шаром  покрила  землю  і  асфальт.  Неділя  -  народу  немає.
Звично  пройшов  своїм  шляхом  -  палка  в  руці,  показ  її  собаці,  перехід  через  залізничну  колію.
Встиг  відійти  від  колії  метрів  на  двадцять,  коли  усвідомив,  що  я  стою.  Ліворуч  від  мене,  на  рівні  моїх  пліч,  було  зелене  сяйво,  а  в  ньому  маленький  човен,  який  повільно  линув  у  тому  напрямку,  в  якому  я  йшов.  В  човні  сидів  старий  чоловік  з  великою  рідкою  бородою.  Його  обличчя  і  борода  були  такі,  які  я  вже  бачив  у  тибетських  монахів.  Він  спокійно  подивився  на  мене  і  запитав:
-  Ти  хоч  знаєш  куди  іти
-  Так.
І  враз  оговтався.
Я  стояв  і  нічого  не  розумів.  Де  я?  Що  я?  Чому  я  тут?  Попереду  мене  на  асфальті  чистий  асфальт,  який  припорошений  снігом.  Ніяких  слідів.  Машинально  озирнувся  назад  -  за  моєю  спиною  тільки  мої  сліди.  Я  був  спантеличений.  Здивовано  торкнув  обличчя  рукою  і  відсахнувся  -  на  долоні  була  кров.  Нервово  обмацав  обличчя  -  гулі!  Гулі?  Які?  Звідки?
Різко  повернувся  і  побіг  назад  до  майстерні.  Палка,  сходи,  двері  майстерні,  ванна  кімната  і  дзеркало.  Моє  обличчя  в  крові.  Дві  гулі.  Криваві  подряпані...  
Голос  насмішливо  сказав:  "А  ти  подивись  на  все  тіло!"
Зірвав  пальто,  светр,  сорочку,  майку  і  остовпів  -  по  всьому  тілу  гулі  та  криваві  подряпані.
Я  закляк.  Почали  дрижати  руки.    Відкрив  воду  і  вмився,  змив  кров  з  тіла.  Голос  недбало  сказав:  "Це  дрібниця  порівняно  з  тим,  що  ти  наробив!"  -  "Де?"  -  "Не  тут  же!"  -  відмовив  Голос.  -"Ти  про  Тараса  забув?"
Я  аж  підскочив!  Тарас!  Погляд  на  годинник  -  явно  запізнююсь.  Похапцем  одягнувся  і  побіг  з  майстерні.  Навіть  палку  не  брав,  а  пес  тільки  гавкнув  у  розпачі.  Я  біг  до  метро  парком  і  повторював:  "Тарасику!  Чекай  мене!"  Метро:  "Лівобережна"  -  "Нивки"  -  "Святошин".  Дивлюсь  у  вікно  вагону,  коли  поїзд  їде  повз  платформу  -  Тарас  спокійно  сидить  на  лавочці.  Я  розгублене  показую  йому  порух  рукою  до  обличчя.  Поїзд  зупинився.  Вискакую  із  вагону  і  бігом  до  Тараса.
Він  посміхається:
-  Заспокойся.  Мені  Голос  сказав,  що  ти  запізнишся,  бо  був  зайнятий.  Там  все  добре.  Нас  чекають.  Вони  зробили  гарний  стіл.  Поїхали.
І  правда:  коли  ми  зустрілися  з  Людмилою  та  приїхали  до  господарів,  то  у  них  було  спокійно,  вони  були  радісні,  а  нас  чекав  гарний  стіл.
Була  повільна  розмова.  На  мої  гулі  ніхто  не  звертав  увагу.
А  історія,  яка  відбулася  тут,  була  проста.  Господиня  раптом  стала  контактором.  Вона  кожний  день  приходила  на  роботу,  швидко  виконувала  свої  обов'язки,  потім  закривалася  у  своєму  кабінеті  і  з  насолодою  писала,  писала  тексти  по  Контакту.  Потім  приходила  додому  і  лягала  на  підлогу,  бо  там  була  пляма  енергетичного  підживлення.  З  чоловіком  майже  повний  розрив.  Вона  так  і  засинала  на  підлозі.  Він  перекантовував  її  на  ліжко,  сам  ставив  поряд  складачку,  лягав  і  чатував  її  сон.
Один  раз  він  в  котрий  вже  раз  зробив  цю  операцію  і  тільки  зібрався  заснути,  як  відчув  на  собі  погляд.  Відкрив  очі  і  побачив,  що  у  кутку,  під  стелею,  біля  дверей,  які  були  в  торці  кімнати,  у  повітрі  сидить,  піджавши  під  себе  навхрест  ноги,  велика  мавпа  із  довгою  зеленою  шерстю.  У  неї  були  великі  жовті  очі.  І  вона  телепатично  сказала:  "Чого  ти  бідкаєшся?  Вона  повинна  перехворіти  цим!  Оговтайся!"  Він  закрив  очі,  відкрив,  мавпа  не  щезла.  Вона  насмішливо  сказала:  "Я  тут,  тут.  То  не  переживай!  А  пока  я  йду."  -  і  вона  щезла.
Ми  ще  багато  говорили  на  різні  теми.  До  майстерні  я  добрався  втомлений,  впав  спати.  Коли  вранці  прокинувся,  то  на  моєму  обличчі  і  тілі  ні  ґуль,  ні  синяків  не  було.
18:00

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463540
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.12.2013

Буття. 5. 5.

30.11.2013*  15:00
В  моїй  бібліотеці  штук  40  книг,  де  описується  бачення  Буття.  Автори  їх  -  науковці,  псевдонауковці,  езотерики,  письменники  та  мої  колеги  контактори,  хоча  всі  перераховані  мною  автори  і  є  моїми  колегами,  адже  я  встиг  проявити  себе,  як  мінімум  -  для  себе,  в  усіх  цих  сферах.  Не  треба  думати,  що  серед  цих  авторів  є  праві  і  неправі,  бо  всі  вони  одноразово  є  такими.  Кожний  з  них  має  в  чомусь  слушність,  бо  кожний,  і  я  в  тому  числі,  був/є  інструментом  Пізнання,  а  як  будь-який  інструмент,  кожний  має  свій  діапазон,  адресат,  точність  та  навіть  достовірність  дії.  Ми  всі  суб'єктивні  і  прагнемо  нашу  суб'єктивність  представити  у  вигляді  об'єктивності,  тому  що  розповідаємо  іншим  суб'єктам,  які  по  тим  чи  іншим  причинам  не  можуть  чи  навіть  не  хочуть  говорити  на  обрані  нами  теми.  І  те,  що  найбільше  має  співчуття  з  нашими  читачами  чи  слухачами,  набирає  найбільш  переконливий  вигляд,  наближається  до  об'єктивності,  адже  ми  живемо  в  умовах  мовчазної  домовленості,  що  наш  Світ  є  саме  таким,  яким  ми  приймаємо  його  суб'єктивно.
Час  від  часу  Людство  переживає  кризи  Пізнання,  але  воно  завжди  чіпляється  за  гарно  втоптане  минуле  уявлення,  тому  що  побудова  будь  в  чому    нової  парадигми  завжди  є  болісним  і  навіть  жорстоким  процесом.  Релігія,  яку  ми  сповідаємо,  виникла  під  час  рабства  і  вона  була/є  побудована  на  інституті  рабства,  хоча  тепер  це  і  має  вельми  завуальований  характер.  Наше  Пізнання  перейшло  на  багато  рівнів  вище  за  постулати  будь-якої  релігії.  Але  ми  досі  виконуємо  віросповідання.
Автори  40  книжок  в  моїй  бібліотеці,  і  я  в  тому  числі,  щоб  не  говорили,  навіть  якщо  ми  використовуємо  атрибутику  чи  засоби  релігійних  дійств,  формуємо  нову  парадигму  Пізнання,  нову  парадигму  Буття.  І  обумовлюють  нашу  появу,  нашу  працю,  наше  існування  реалії  життя,  які  ніяк  не  вкладаються  ні  в  релігійні,  ні  в  наукові  парадигми,  тому  що  Буття  на  багато  порядків  порядків  перехльостує  ці  парадигми.
Стаття  Ілони  Тунаніної  "Професія  -  виганяння  бісу"*  закінчується  показово:  "Знайти  себе  можна  тільки  в  тій  системі,  яку  людина  приймає  -  вважає  психолог  Ольга  Мінчик.  -  Якщо  він  релігійний,  вірить  в  злих  духів,  причину  і  наговір,  а  медицину  вважає  шарлатанством  -  то  йому,  вірогідно,  буде  легше  отримати  позитивний  ефект  у  екзорциста,  а  не  у  психотерапевта.  Тому  хтось  іде  до  церкви  та  виганяє  бісів,  хтось  медитує  в  горах,  а  хтось  готовий  заплатити  гроші  та  довіритися  фахівцю  по  виліковуванню  від  душевних  хвороб.  Нема  рації  тягнутися  до  психолога,  якщо  він  щиро  вірить,  що  молитва  його  вилікує.  І  можна  скільки  завгодно  бити  поклони  в  церкві  -  якщо  людина  схильна  до  самоаналізу,  до  критичного  мислення,  йому  дорога  до  психоаналітика."  (Переклад  мій,  ЛВМ).
Так  то  воно  так,  але  це  думка  "прогресивного  науковця",  бо  ці  слова  мають  протиріччя  стосовно  змісту  статті,  де  ясно  показано,  що  жодний  "біснуватий"  ніколи  сам  не  приходить  на  позбавлення  від  бісу  до  екзорциста.  Екзорцизм  -  це  боротьба,  насильницька  дія  по  позбавленню  людини  від  Чужорідного.  В  статті  ретельно  розказано  про  практику  католицького  священника  Яна  Белецького,  говориться  про  те,  що  аналоги  є  в  інших  релігіях:  православ'я  має  "відчитку"  чи  чин  виганяння  злих  духів;  в  ісламі  є  обряд  "виганяння  джина";  в  іудаїзмі  -  виганяння  диббука.  Але  Людство  має  більшу  кількість  релігійних  систем,  не  кажучи  вже  про  засоби  лікування  душевного  стану  не  тільки  методами  офіційної  медицини,  а  і  екзотеричними.  
Мимоволі  згадую,  що  коли  один  раз  я  виконував  таку  дію  стосовно  однієї  кволої  жінки  за  допомогою  маятника,  то  вона  мені  ледве  руку  не  зламала.  Гарно,  що  зі  мною  був  колега,  який  і  привів  мене  до  неї.  Цікавим  було  те,  що  я  "знімав"  шар  за  шаром  з  неї  напластування  Чогось,  поки  добрався  до  першооснови  -  дрібна  чорна  пакість,  яку  вона  підхопила  багато  років  назад.  Коли  все  закінчилося,  коли  вона  вмилася  сльозами  вдячності  та  полегшення,  я  попросив  її  написати  список  тих,  до  кого  вона  зверталася  до  мене.  Довго  писала,  і  не  дивно  -  в  списку  було  за  30  різних  людей:  кандидати  та  навіть  доктор  медичних  наук,  чаклунки,  "бабаки",  циганка,  психоаналітик,  психотерапевт  тощо.  І  кожний  вніс  свою  лепту  у  її  стан.  Скажу  чесно:  після  цього  сеансу  я  зробив  все  для  того,  щоб  більше  з  нею  не  мати  справу.  Доля  її  мені  невідома.
Але  все  це  примушує  мене  зупинитися  ще  на  двох  моментах  переводу  суб'єктивного  в  об'єктивне.
Процедура  Сенсорного  діагностування.
Існує  неймовірна  кількість  методів  та  навіть  методик  Сенсорного  діагностування  людини.  Перерахую  тільки  деякі.
Надя  Форис  (Енергодар)  ставила  людину  до  себе  спиною  і  протягувала  свої  руки  долонями  до  її  спини.  Якщо  людина  хилилася  до  неї,  то  цю  людину  вона  лікувала,  якщо  навпаки,  то  вона  вибачалася  і  говорила,  що  вона  не  може  допомогти.    Далі  людина  сідала  на  стілець,  а  Надя  обводила  навколо  неї  палаючею  свічкою  -  це  був  експрес-аналіз,  що  з'ясовував  над  чим  треба  працювати.
  Знайомий  мій  лікар  Микола  Іванович,  який  закінчив  медінститут,  але  був  спадковим  цілителем,  ставив  людину  перед  собою  і  "дивився"  її  органи  -  він  бачив  пошкодження  у  вигляді  кольорових  плям.
Ми  знаємо,  що  Ванга  просила  принести  шматочок  цукру,  який  людина  повинна  була  покласти  під  подушку  на  ніч.  Далі  -  Сенсорне  діагностування.
Моя  ще  одна  знайома  лікар,  у  якої  відкрився  Дар,  просила  людину  добу  їсти  однією  ложкою,  нікому  її  не  давати  в  руки,  а  потім  принести  цю  ложку  їй.  Далі  -  Сенсорне  діагностування.
Мій  колега  контактор  Вадим,  дуже  молода  людина  в  ті  часи,  для  того,  щоб  мати  Контакт,  повинен  був  сісти  за  стіл,  викурити  цигарку,  випити  чашку  кави.
Не  буду  перераховувати  всі  засоби,  якими  мене  Навчали  робити  Сенсорне  діагностування  людини,  скажу  лише  що  остаточно  воно  має  такий  вигляд.  Я  повинен  мати  ім'я,  по-батькові  і  прізвище  людини,  дату  народження  зараз  автоматично  прошу,  бо  раніше  це  давало  можливість  виконати  перевірку  мого  Діагностування  через  астролога.  Далі  я  сідаю  за  комп,  на  ньому  є  велика  програма,  яку  я  склав,  і  у  супроводі  Голосу  я  виконую  фіксацію  того,  що  "бачу".
Таким  чином,  всі  показані  мною  приклади  мають  одне  спільне:  фактор  "включення"  того,  хто  діагностує  в  інформаційно-енергетичну  систему  людини  чи  системи  вищого  порядку.  Це  явище  не  має  нічого  спільного  із  традиційними  методами  офіційної  науки.
Друге.
Загибель  В'ячеслава  Чорновола,  шофер  якого  чомусь  не  гальмував,  а  розганяв  швидкість  автомобіля.  Чудесне  рятування  в  минулому  міністра  Збройних  Сил  України  Марчука  в  аналогічній  ситуації,  автомашина  якого  врізалася  в  кущі.  Падіння  літака  з  польськими  високими  посадовцями  і  загибель  всіх,  хто  був  у  літаку.  Чорнобильська  аварія.
Що  спільного  є  в  цих  подіях?  Одне:  неадекватна,  нелогічна,  самогубна  дія  шоферів,  льотчика,  операторів.  Як  можна  пояснити  їх  дії,  адже  всі  фахівці  по  своїй  суті  не  здатні  були  на  самогубство?
Виходячи  із  всього,  що  я  вже  встиг  розказати  раніше,  можна  прийняти,  що  на  них  діяв  зовнішній  чинник,  і  він  міг  бути  фізичним,  але  основою  його  була  нефізична  компонента.  Колись  був  знятий  в  США  фільм  про  військові  можливості  Паранормаліки.  Там  було  багато  фактів,  але  один  врізався  в  пам'ять.  
Камера  фіксує,  що  в  одному  місті  в  готельному  номері  розпаковує  свої  речі  огрядна  людина.  В  іншому  місці,  за  сотні  кілометрів  від  першого  міста,  чаклунка  опускає  кольорову  фотокартку  цього  чоловіка  в  стакан  з  червоними  мурахами.  І  чоловік  в  готелі  починає  зривати  із  себе  одяг,  дряпати  шкіру,  на  якій  з'являються  сліди  від  отруйних  укусів  мурах,  кататися  по  підлозі...
Ну,  як,  гарна  ілюстрація  до  об'єктивізації  суб'єктивного?
16:45
------
*  Интересная  газета  в  Украине,  №11,  2013,  "Пси-фактор",  Илона  Тунанина  "Профессия  -  изгнание  беса",  с.4-5  (перепечатка  из  "Республика")

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463301
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.11.2013

До речі, псяпсевдобацько!

Коли  Бог  когось  хоче  покарати,
То  забирає  у  нього  розум,
Не  рятують  маєтку  палати,
Він  отримує  Покарання  дозу.

30.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463297
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2013

Буття. 5. 4.

29.11.2013*  19:00
ОБ'ЄКТИВІЗАЦІЯ  СУБ'ЄКТИВНОГО
Перш  за  все  з'ясуємо  значення  термінів,  які  будемо  використовувати.  Тлумачний  словник  української  мови  у  чотирьох  томах  (1998)  дає  таке  тлумачення:
[i]"Об'єктивний  -  1).  Який  поза  людською  свідомістю  і  незалежно  від  неї;  існує    незалежний  від  волі,  бажань  людини;  зовнішній,  довколишній,  реальний,  дійсний,  протилежне  суб'єктивний.  2).  Позбавлений  упередження  і  суб'єктивного  ставлення;  безсторонній,  неупереджений.
Об'єктивувати  -  1).  Втілювати  в  конкретних  предметних  формах;  робити  що-небудь  об'єктом  сприйняття.  2).  Узагальнювати,  типізувати  що-небудь."[/i]
Визначення  "Суб'єктивний"  не  дається  -  напевно  автори  Словника  вважали,  що  все  сказане  вище.
Словник  іншомовних  слів  (1974)  дає  розширене  тлумачення:
[i]"Суб'єктивний  -  1).  Той,  що  стосується  суб'єкта,  людини.  2).  Властивий  лише  даному  суб'єкту;  особистий,  індивідуальний.  3).  Протилежний  суб'єктивному."[/i]
Немає  ніяких  потреб  шукати  якісь  інші  тлумачення,  бо  все  сказане  достатньо  ясне.
Отже,  Об'єктивне  завжди  відноситься  до  1-го  роду  Психотроніки,  в  той  час,  як  Суб'єктивне  відноситься  до  2-го  та  3-го  родів.  Цікавим  є  те,  що  все,  що  стосується  Людства  в  цілому,  визначається  Об'єктивним,  а  все,  що  замикається  на  Людину,  по  суті  справи,  включає  в  себе  всі  три  роди  Психотроніки,  при  цьому  фактично  кожна  людина  завжди  і  постійно  переводить  Суб'єктивне  в  Об'єктивне.
Коли  Р.  Моуді  узагальнив  досвід  людей,  які  перенесли  клінічну  смерть,  то  він  по  суті  справи  статистично  перевів  Суб'єктивне  в  Об'єктивне,  виконав  об'єктивізацію  суб'єктивного.  Це  принципово  відрізняється  від  традиційної  об'єктивізації.
Мало  хто  знає,  що  фактично  всі  наші  фізичні  закони  мають  статистично  достовірний  характер.  Вони  не  абсолютні,  тому  що  мають  виключення.  Наприклад:  на  Землі  в  різних  точках  змінюються  вага  та  протікання  часу,  бо  навіть  теоретично  це  повинне  бути  так,  адже  наша  Земля  не  є  правильною  кулею,  а  є  геоїд,  до  того  розподіл  маси  суші  та  океанів  робить  цей  геоїд  не  класичним.  На  Землі  є  місця  де  все  чомусь  котиться  не  вниз,  а  уверх  і  так  далі.  Хроніка  ХХ  століття  нафарширована  такими  прикладами.
Людина  є  унікальним  створінням.  Навіть  якщо  не  враховувати  того,  що  Людина  =  Чоловік  +  Жінка,  де  кожна  половинка  має  свої  переваги  і  вади,  бо,  наприклад,  у  Чоловіка  головним  "працівником"  є  права  півкуля  мозку,  в  той  час  як  у  Жінки  працюють  обоє  півкулі;  бо,  наприклад,  Жінка  має  так  зване  периферійне  бачення  довкілля,  а  Чоловік  має  тунельне  бачення  Довкілля;  то  навіть  тільки  базуючись  на  показниках  біополя-1  (всі  фізичні  та  біологічні  "випаровування"  Реального  Тіла)  ми  змушені  визнати  унікальність,  неповторність  кожного  із  нас.  Так,  і  тут  ця  неповторність  має  статистичний  характер,  бо  зустрічаються  однояйцеві  близнюки.
Є  чудова  книга  В.І.  Гавалло*,  в  якій  автор,  представник  ортодоксальної  науки,  доктор  медичних  наук,  професор,  показує,  що  наша  унікальність  проявляється  в  мовах:
-  різноманітності  тіла;
-  органів;
-  еволюції;
-  білків;
-  здоров'я  та  хвороб;
-  пухлин;
-  пахощів;
-  любовної  тяги;
-  єдності.
А  це  обумовлює  те,  що  у  нас  є  різності:
-  генетичної  обумовленості  всього  організму;
-  кількості  кісток;
-  кількості  м'язів;
-  групи  крові;
-  малюнку  шкіряного  покриття;
-  тощо.
І  це  ми  говоримо  тільки  про  Реальне  Тіло  людини,  яке  є  тільки  1/5  складовою  від  цілого  під  назвою  Людина  і  без  урахування  різниці  між  Чоловіком  і  Жінкою.  Якщо  ж  ми  врахуємо  те,  що  в  кожній  людині  реалізується  окрім  цієї  Біологічної  складової  ще  і  складові  на  Тонкому  рівні,  а  саме:  Долі  (підпрограма  колізій  життя),  Карми  (підпрограма  земної  реінкарнації  Душі),  Душі  (Підпрограма  Програми  Безсмертя  Душі  по  всім  її  реінкарнаціям  в  Носіях  Життя/Розуму),  Духу  (Підпрограма  Програми  самопізнання  та  перевтілення  Розуму  в  Мандрах  Душі,  формування  та  перебудова  Духовно-Душевної  Суті  на  Шляху  її  безсмертного  Існування),    то  ми  отримуємо  дійсно  унікальний,  одиничний  варіант  статистично  достовірного  представника    виду  Хомо  Сапієнс.
Фактично  кожний  з  нас  є  унікальним  інструментом  Пізнання.  Тому  нічого  дивного  немає  в  тому,  що  неймовірно  рідко,  наприклад,  Сенсорне  Діагностування  людини  різними  цілителями  чи  езотериками  є  однаковим.    Вони  можуть  визначати,  хоча  би,  що  хворе  серце.  Але  причина  цієї  хвороби,  локалізація  та  навіть  перебіг  її  вони  будуть  визначати  по-різному.  Таким  чином,  в  цьому  править  бал  Суб'єктивне.  Але  є  можливість  і  тут  виконати  Об'єктивізацію  Суб'єктивного.
Є  декілька  шляхів.
Перший,  коли  дається  ретельний  опис  всіх  порушень  та  хвороб  Реального  Тіла  людини.  Це  неймовірно  марудна  справа,  бо  необхідно,  щоб  були  представлені  не  тільки  різноманітні  атласи  реального  тіла,  а  і  описи  всіх  хвороб.  Можна  уявити,  що  езотерик  чи  цілитель  ретельно  проглядає  їх,  адже  він,  на  відміну  від  сучасних  медиків,  дивиться  людину  комплексно.  Якщо  ми  задіємо  декілька  таких  діагностів,  то  якими  би  різними  методами/методиками  вони  не  користувалися  б,  адресат  є  конкретний  -  конкретна  людина.
Другий  шлях  -  паралельне  діагностування  людини  представниками  офіційної  і  неофіційної  медицини.  Але  я  зразу  згадую  про  експеримент,  який  був  зроблений  в  США.  Із  військових  вибрали  чоловіка,  який  пройшов  повне  сучасне  медичне  обстеження  в  шпиталі,  був  визначений  ідеально,  абсолютно  здоровим.  Після  цього  його  діагностувала  відома  в  США  цілительниця.  Вона  сказала,  що  у  нього  є  рак  легенів  на  1-й  стадії.  Офіційні  лікарі  посміялись.  Але  чоловік  помер  через  2  роки  від  раку  легенів.
І  все  ж,  я  переконаний,  що  комплексне  діагностування  людини  по  всім  5  складовим  Програми  життя  людини  можливе.  У  свій  час  я  навіть  розробив  "каскадний"  метод  цього  дійства,  але...  блок-схема  його  досі  десь  валяється  в  моєму  архіви  -  раптом  після  мене  хтось  цим  зацікавиться.
Подібним  чином  можна  оброблювати  Діагностування  територій  та  подій,  але  це  в  даному  випадку  достатньо  і  цієї  ілюстрації.
20:15
--------
*Говалло  В.И.  Почему  мы  не  похожи  друг  на  друга.  Очерки  о  биологической  индивидуальности  -  2-е  изд.,  доп.  и  перераб.,  -  М.:  Знание,  1991,  -  224  с.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463153
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.11.2013

ПРОФЕСІЙНА РОЗМОВА

Бабця  Касандра,  драстуй!
Здивована,  що  раптом  турбую?
Я  ж  із  твоєї  касти,
Бо  теж  людям  пророцтва  торую.
Аматор  сонячних  пігульок,
Коханець  зоряних  ночей,
Шукаєш  зараз  порятунок
В  потьмаренні  моїх  очей?
Що  ж,  поснулі  дні  щастя
Сховались  тихо  вже  у  безодню...
А  може  знову  вдасця
Сказати  правду  і  незворотньо?
Наївний  хлоп,  наївна  мрія!
В  мареннях  моїх  немає,
Хоч  благородна  твоя  дія,
Що  добра  є  вовча  зграя.
29.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463145
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 7. 1.

28.11.2013*  19:25
Блок  "ТАРАС    ГРИГОРОВИЧ  ШЕЙКО"
Наприкінці  березня  мені  стало  відомо,  що  моя  екс-дружина  хоче  мене  виписати.  Я  розгубився,  бо  в  такому  випадку  вже  можу  стати  бомжем  не  тільки  де-факто,  а  і  де-юре.  В  такому  стані  і  прийшов  на  роботу  до  Бориса  Яковича  Кучера,  бо  спілкування  з  цією  витонченою  та  висококультурною  людиною  завжди  мене  витягувало  із  депресійного  настрою.  Як  завжди:  ми  говорили  про  архітектуру  та  про  наші  образотворчі  роботи.
Я  вже  направлявся  на  вихід,  коли  зустрів  В'ячеслава  -  теж  архітектор,  теж  ГАП.  Напевно,  підзарядка  у  Бориса  Яковича  не  була  сильною,  бо  Слава  запитав:
-  Чого  такий  сумний?
Я  і  брякнув:
-  Екс-дружина  хоче  виписати...
-  Он  як?  Пішли  в  хол,  поговоримо.
Поговорили.  Він  не  розпитував  мене,  а  розказав  свою  трагедію,  яка  мене  потрясла.
Дружина,  донька.  Останнім  часом  у  нього  було  багато  роботи,  то  він  почав  приходити  додому  пізно.  Дружина  вирішала,  що  у  нього  коханка  і  почала  влаштовувати  сцени  ревнощів.  Це  привело  до  того,  що  він  почав  спати  на  дивані  в  іншій  кімнаті.  І  от  вранці  він  рано  встав,  ретельно  одягнувся,  бо  треба  було  іти  на  зустріч  з  Великим  Цабе,  а  дружина  заходить  і  говорить:
-  То  ти  вже  не  любиш  мене?
-  Вибач,  я  можу  запізнитися...
-  Бачу!  Он  як  ретельно  одягнувся  по-святковому!  З  краваткою!
-  Я  дійсно  можу  запізнитися!
-  Ну,  добре!  -  каже  вона  і  виходить.
Через  мить  заходить  з  чашкою  в  руках:
-То  ти  мене  вже  не  любиш?  То  мені  нема  що  втрачати!  -  і  випиває  зміст  чашки.
Мати  у  неї  була  стоматолог,  то  вона  і  випила  рідину,  яку  використовують  у  стоматології.
Вона  впала.  Він  викликав  швидку  допомогу,  але  все  було  пізно  -  вона  спалила  собі  всі  нутрощі.
Далі  Слава  якось  стигло  говорить:
-  За  декілька  днів  до  цього  було  дві  події.  По-перше,  мені  приснився  сон,  що  я  опинився  на  зустрічі  з  двома  прибульцями  десь  в  Південній  Америці.  Вони  мені  розказали  все  про  Людство  і  про  майбутнє,  але  при  цьому  попередили,  що  нікому  не  можна  розповідати,  бо  та  людина,  яка  дізнається  це,  помре.  Я  вирішив  перехитрити  їх.  Не  виходячи  із  сну,  поштовхом  розбудив  дружину  і  почав  повторювати  в  голос  все,  що  вони  говорили.    Вранці  -  нічого  не  пам'ятаю,  тільки  сам  факт  зустрічі.  Питаю  у  дружини:  "Я  щось  говорив  тобі  вночі?"  -  "Говорив.  Але  я  тобі  не  розкажу,  бо  не  хочу,  щоб  ти  помер!"
Друга  подія.
Ми  з  дружиною  зупинилися  біля  кіоску  щось  купити.  Раптом  вона  мені  говорить:  "Ой!  Подивись!  Через  вулицю  стоїть  видатний  хіромант!  Всі  жінки  прагнуть  до  нього  потрапити!"  -  "Де?  Нічого  не  бачу!  А!  То  це  ж  Тарас,  мій  однокласник!  Ми  з  ним  на  одній  парті  сиділи.  Я  його  років  10  не  бачив!"  -  "Слухай!  Познайом  мене  з  ним!"  Перейшли  вулицю,  я  познайомив  їх  і  дружина  тут  же  попросила  Тараса  подивитися  її  руки.  Той  подивився  і  сказав:  "А  тепер  пішли  пити  каву!"  І  ні  дружина,  ні  я  не  витягли  з  нього  нічого  про  її  руки.  Було  це  за  дві  доби  до  її  самогубства.
Я  хочу  познайомити  тебе  з  Тарасом.
Перше,  що  я  побачив,  коли  Слава  відкрив  двері  своєї  квартири,  була  скульптура  красивої  жінки  у  повний  зріст  із  білого  мармуру.
-  Це  моя  дружина.  Я  зробив  сам.  Друга  така  сама  стоїть  на  її  могилі.  То  проходь,  Тарас  вже  у  мене.
Чайний  столик.  Я  на  дивані,  Слава  праворуч  від  мене,  а  Тарас  напроти  нас  на  якійсь  отаманці.  Чай,  кава,  печиво,  цукор,  лимон  дольками.
Напроти  мене  сидів  приблизно  мого  віку  чоловік,  який  статурою  чомусь  асоціювався  із  ведмедем.  Кругле  обличчя,  але  головне  -  очі.  Одне  око  мало  більмо,  та  дивним  було  те,  що  воно  то  щезало,  то  з'являлося.
-  Не  звертай  увагу!  Це  після  травми.  Я  колись  був  чемпіоном  по  стрільбі  із  пістолета.  Травма.  То  розповідай!  Я  -  юрист.  Слава  сказав,  що  маєш  юридичну  проблему.
І  я  почав  розповідати  свою  опупею.  Тарас  уважно  слухав  і  не  зводив  з  мене  очей.  Через  деякий  час  він  встав,  перебиваючи  мій  водограй  розповіді:
-  Все  це  не  суттєве!  Виявити  тебе  із  своєї  квартири  твоя  екс-дружина  не  зможе  по  закону,  сусідка  Пилипівна  вже  мертва  (потім  з'ясувалося,  що  так  воно  і  було).  Забудь  про  це!  У  тебе  інші  проблеми.  Ти  був  колись  Адамом.  А  тепер  маєш  останнє  втілення  Душі  на  Землі.  Звідси  те,  що  багато  разів  був  вже  одружений,  маєш  стільки  дітей.  І  це  не  вечір.  Маєш  такі  різнобічні  таланти.  І  головне:  у  тебе  є  Місія.  Треба  підводити  Підсумок  втілень  на  Землі!  Давай  завтра  зустрінемось,  поспілкуємось,  бо  мені  скоро  треба  на  зустріч  бігти.  А  поки  що  -  давайте  пити  каву!
Так  я  познайомився  з  Тарасом  Григоровичем  Шейко.
Батьки  Тараса  і  Слави  були  друзями  і  до  війни  були  наркомами  (міністрами,  зараз  кажуть)  в  Уряді  України.  Коли  почалася  війна,  то  батько  Тараса  став  наркомом  Евакуації.  Війна  забрала  у  друзів  батьків,  а  потім  і  матерів  забрав  час.
У  Тараса  мати  була  ясновидцем,  то  нічого  дивного  не  було  в  тому,  що  і  він  народився  з  таким  Талантом.  У  Тараса  був  Голос  з  малеча.  До  того  ж,  він  був/є  ментальним  хіромантом.  Пам'ятаю,  що  один  раз  я  у  нього  запитав  як  це  він  так  докладно  розповідає  про  різних  можновладців,  якщо  з  ними  не  мав  зустрічей.  "А  навіщо?"  -  запитав  він.  -  "Адже  вони  всі  люблять  махати  перед  телекамерами  долонями,  а  мені  цього  досить."
Про  Тараса  Григоровича  я  можу  розказати  багато,  бо  він  став  для  мене  не  тільки  колегою,  а  і  гарним  товаришем,  хоча  це  товаришування  і  мало  свою  специфіку.  Розкажу  три  історії,  в  яких  ми  з  ним  були  задіяні.
ГКПЧ.
Про  те,  що  у  Москві  відбувся  путч,  я  дізнався  з  радіо,  коли  передавали  повідомлення  від  путчистів.  Прийняв  це  байдуже,  бо  політика  мене  не  цікавила,  адже  я  був  повністю  зациклений  на  своїх  бурхливих  подіях.
Вранці,  як  завжди,  прокинувся,  вискочив  із  спальні,  щоб  пробігти  залом  до  туалету,  адже  це  відбувалося  в  майстерні  Петра  Гончара.  Встиг  добігти  до  середини  кімнати,  коли  мене  якась  Сила  різко  зупинила.  Перед  очима  виникла  картинка:  іде  суд,  за  столом  судді,  вони  до  мене  спиною,  а  напроти  них  на  лаві  підсудних  Язов,  який  був  тоді  міністром  Збройних  Сил  СРСР.  Він  виправдовувався,  як  школяр,  по  своїм  діям.
Це  все  було  так  несподівано!  Я  і  про  туалет  забув.  Ледве  дочекався  9:00  і  подзвонив  Тарасу:
-  Тарас!  Я  таке  побачив!  -  і  розказав  йому  своє  Бачення.
-  Все  правда!  -  сказав  він  мені.  -  Мені  Сказали,  що  через  три  дні  все  закінчиться.  Нам  залишається  тільки  дивитися  на  це.
Перший  президент  України.
Пристрасті  вирували,  бо  СРСР  явно  канал.  Я  був  пасивним.  Хоча  коли  покликав  Юра  Косенко  стати  у  вервечку  Злуки,  то  я  пішов.
Приходжу  на  заняття  зі  студентами,  а  Юра  Косенко  говорить:
-  Пішли,  побалакаємо!
Пішли  в  кулуари,  а  він  починає  мене  агітувати  за  Чорновола,  щоб  він  став  президентом  України,  адже  вся  інтелігенція  за  нього.  До  того  ж  всі  опитування  говорять  про  те,  що  люди  за  Чорновола!  Я  киваю  головою,  хоча  і  чую,  як  Голос  говорить  мені:  "Президентом  буде  Кравчук!".
Дзвоню  увечері  Тарасу.  Кажу:
-  Тарасе!  Зараз  все  ніби-то  за  те,  що  Чорновіл  буде  президентом  України,  а  Голос  мені  говорить,  що  буде  Кравчук.  Що  скажеш?
-  Мені  теж  Голос  говорить  про  Кравчука.  Давай  тепер  подивимося  як  це  буде  зроблене.
І  зроблене  було  дуже  красиво.
Горбачов  у  наступному  своєму  спічу  опоносив  Україну  і  Кравчук  в  ситуації,  коли  ходити  між  краплями  стало  неможливо  і  він  обрав  патріотизм  та  вільну  Україну,  що  і  проголосив  у  своєму  виступі  у  відповідь  Горбачову.  Одноразово  Чорновіл  умудрився  таке  наговорити  у  своїх  виступах,  що  переляканий  Юра  Косенко  прибіг  до  мене,  я  в  цей  час  вів  високоінтелектуальну  бесіду  із  дипломниками,  і  переполошено  запитав:
-  Ти  ще  нікого  не  агітував  за  Чорновола?  От  і  добре!  Ні  в  якому  разі  не  можна  його  підтримувати!  Якщо  він  прийде  до  влади,  то  буде  громадянська  війна!  Ти  тільки  послухай  що  він  зараз  говорить!
Що  було  далі  -  ми  всі  знаємо.
Коли  ми  з  Тарасом  зустрілися,  то  він  сказав:
-  Ну,  як?  Гарно  зроблено,  правда?
21:00

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462990
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.11.2013

ПРОЗОРА НІЧ

Прозора  ніч  так  рідкісна
У  синьому  спокою  Душі,
Мене  чатує,  милістна,
Виходу  не  мати  у  Світи,
Чужі  Світи,  чужі  принади,
Стосунків  дивних  мережа,
Де  не  існує  дурість  Влади,
Незвичність  де  завжди  права.

Велике  Я  очей  Душі,
Великий  спокій  очей  Бога  -
Спросоння  біль:  як  не  крути,
Країна  моя  є  убога.

28.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2013

Буття. 5. 3.

27.11.2013*  20:10
От  і  закінчилися  мої  записи  від  2003  року,  тепер  все  буду  викладати  з  площини  сьогодення.

По  суті  справи  Психотроніка  1-го  роду  повністю  править  бал  в  нашому  житті  поки  людина  існує  у  вузьких  рамках  звичайно  та  одноманітно  повторних  процесах,  доти  вона  має  ілюзію  в  тому,  що  в  цьому  світі  все  просто  та  ясно,  бо  Сонце  завжди  сходить  на  Сході  і  сідає  на  Заході,  з  Півночі  завжди  іде  холод,  а  із  Півдня  -  тепло,  пори  року  незмінно  ідуть  одна  за  однією,  а  велика  жара  та  холод  взагалі  завжди  означають  Погане,  Бог  завжди  є  Добро,  а  Сатана  -  Зло  тощо.  Але  як  тільки  людина  хоча  б  на  мить  чи  на  йоту  виходить  за  межі  цієї  звичної  та  відпрацьованої  одноманітності,  так  зразу  вона  починає  губитися,  бо  Щось  незрозуміле  входить  в  її  життя,  починає  деформувати,  формувати  чи  коригувати  її  життя.
Західне  крило  сучасної  Людської  Цивілізації  робить  все  для  того,  щоб  жити  в  межах  Прокрустова  ложа  -  все,  що  знаходиться  за  межами  матеріалізму  та  грубезного/очевидного  об'єктивізму,  відсікається  самим  рішучим  чином,  а  все,  що  існує  в  межах  нього,  абсолютизується.  Головною  силою  в  цьому  процесі  є  людська  Наука,  яка  всі  факти,  процеси  та  події,  що  не  входять  в  її  сучасну  парадигму,  відкидає,  шельмує  і  навіть  ретельно  заперечує.
Але  ще  один  не  маловажний  момент:  те,  що  окремі  люди  спроможні  виходити  за  межі  свого  Реального  Тіла,  використовувати  своє  Вміння  для  того,  щоб  отримувати  Знання,  ще  не  означає,  що  наступає  Нова  Ера.  Для  того,  щоб  вона  розпочалася,  необхідно  мати  "критичну  масу"  таких  людей,  бо  Полігоном  є  не  окрема  Людина,  а  Людство.
Необхідно  визнати,  що  Ті,  що  нас  Ведуть,  достатньо  жорстко  контролюють  цей  процес.
Як  ілюстрація  до  цього  мого  твердження  є  історія  із  Психотронними  генераторами.
На  початку  1992  року  я  вже  знав  про  психотронний  генератор  киянина  А.  Беридзе-Стаховського,  про  те,  що  автор  достатньо  швидко  загинув  після  свого  винаходу.  Знав  я  і  про  Психотроніку  трьох  родів  і  навіть  неясно  відчував,  що  психотронні  генератори  явно  є  якимсь  явищем  переходу  Психотроніки  1-го  роду  в  2-ий,  чи  навпаки.  
Я  познайомився  із  Костянтином  Бернадським,  який  у  80-ти  роки    в  Києві  був  видатним  екстрасенсом,  але  переніс  всі  три  стадії  Хвороби  психотерапевта,  чудом  залишився  жити  і  щось  в  ньому  вмерло,  щось  йому  Заблокували,  а  щось  він  сам  заблокував  в  собі.  Але  знання  залишилися  і  він  багато  розповідав  мені  про  те,  що  автори  психотронних  генераторів  швидко  ідуть  з  цього  світу.
Один  раз  він  подзвонив  мені:
-  Слухай!  Тут  два  ідіота  винайшли  нову  редакцію  психотронного  генератора,  то  пішли  подивимось!
-  Навіщо?
  -  Це  я  так  думаю,  що  це  психотроніка.  Вони  ще  самі  не  розуміють  що  це  таке.  Хіба  ти  не  хочеш  допомогти  людям?
-  Добре!
Одна  із  лабораторій  Авіаційного  інституту.  Професор  отримав  замовлення:  Літаки  при  посадці  на  висоті  до  4  метрів  від  землі  сліпі,  то  треба  знайти  засіб  дати  їм  бачити  все.    От  професор  і  кинув  клич  двом  своїм  кулібіним-забултигам:  "Шукайте!"  І  вони  винайшли  такий  прибор,  який  бачить  все  через  показник  амперметра  височайшої  тонкощі  показників.  Але  з'ясувалося,  що  цей  прибор  реагує  на  думки,  наміри,  на  біополе  людина.  Так,  коли  їх  професор  тільки  з'являється  в  кінці  коридору,  їх  прибор  зразу  показує  одну  і  ту  саму  цифру,    що  дає  можливість  вчасно  сховати  пляшку.  Так,  прибор  фіксує  і  алкогольний  стан.
Я  попросив  у  авторів  дозвіл  зняти  інформацію  з  їх  прибору  маятником  -  хотів  побачити  на  яких  Агрегатностях  працює  їх  прибор.  Але  як  тільки  я  поставив  свій  маятник  над  їх  двома  пластинами,  так  їх  прибор  пішов  у  рознос.  І  все,  поки  ми  були  в  лабораторії  прибор  не  працював.
Потім  мені  Костя  розказував,  що  ці  два  ідіоти  ставили  якісь  досліди  над  кроликами,  навіть  пробували  лікувати  людей,  один  раз  навіть  на  телебаченні  проявилися,  але  потім  впилися.  
Другий  раз  я  мав  справу  із  психотронним  генератором  значно  пізніше,  у  1996  році.
Я  працював  старшим  науковим  співробітником  у  навпіл  військовій  науково-дослідній  організації,  яка  займалася  питаннями  комплексної  безпеки  України.  Була  маленька  група  езотериків,  яка  безуспішно  шукала  засіб  Сенсорного  захисту  країни,  але  всі  зусилля  її  були  успішно  блоковані  і  достатньо  скоро  ця  організація  припинила  своє  існування.  І  це  при  тому,  що  на  той  час  в  Росії  тільки  офіційно  існувало    5  таких  організацій.
В  кінці  листопаду  1996  року  мені  стало  відомо,  що  2-7  листопада  того  ж  року  два  дослідника  -  інженер  Тихонков  та  екстрасенша  провели  в  Запоріжжі  дослідження  -  перетворення  яблук  одного  сорту  в  інший  та  старіння  яблука  за  допомогою  генератора  торсійних  полів  (ГТП),  як  вже  почали  називати  психотронні  генератори.  Я  тут  же  "зчитав"  потворність  цього  досліду.
Моя  методика  Сенсорного  моделювання  базувалася  на  тому,  що  я  зробив  віртуальну  модель  "ідеальної"  людини  5  Вертикальної  Раси  і,  "завантажуючи"  в  цю  модель  Душі  різного  типу,  фіксував  зміни,  які  відбувалися  в  них  на  різних  відстанях  від  ГТП.
Результати  мене  приголомшили,  бо  виявилося,  що  хоча  ці  експериментатори  діяли  на  яблука  на  кухонному  столі  на  відстані  1,0-1,5  метра,  фактично  факел  дії  був  вперед  до  40  км,  по  бокам  до  10  км  і  назад  до  60  км.  Іншими  словами:  ГТП  фактично  є  зброєю,  яка  деформує  і  нищить  Життя/Розум  на  Тонких  рівнях  і  є  фактично  самогубною  зброєю.
Постріл  гармати  нищить  ворога  на  відстані,  а  ГТП  нищить  не  тільки  ворога,  а  і  того,  хто  застосовує  його.  Навіть  якщо  певними  засобами  і  фіксується  дія  ГТП  в  реальності  по  принципу  пострілу  гармати,  то  на  Тонких  рівнях  організації  ТриЄдності  руйнується  все  в  межах  еліпсу  дії  цієї  зброї.
Нічого  дивного  немає  в  тому,  що  всі  винахідники  таких  приладів  швидко  вилучаються  із  життя.  Доля  інженера  Тихонкова  мені  зараз  не  відома,  але  тоді,  в  1996  році,  через  тиждень  після  свого  експерименту  він  опинився  в  лікарні  з  тяжким  інфарктом  міокарда.
Мені  довелося  мати  коротку  бесіду  і  із  екстрасеншею,  яка  робила  супровід  дослідженню  Тихонкова.  Після  моєї  розповіді  вона  наївно  сказала:  "А  я  ламала  голову  чого  в  нашому  будинку  раптом  "полетіли"  всі  телевізори!"
21:35

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462841
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.11.2013

РОЗМАЇТТЯ

Грішив  я  нещодавно,  
Не  знаючи  про  те,  
Життя  що  різнобарвне,
Життя  що  не  просте,
Що  кожна  мить  -  як  казка,
До  тебе  що  пливе,
А  в  ній  завжди  підказка:
Твоє  де  -  не  твоє.

Грішив  я,  бо  подумки
Чекав  тебе,  шукав,
Хоч  свій  спогад  гумкою
Немов  би  і  стирав.
Мене  немов  тягнуло
У  вир  твій  увійти,  
Де  нас  так  осяйнуло
У  іншому  знайти
Себе.

Грішив  я.  Пам'ятаю
Твоїх  троянд  сльозу...
Чому  ж  не  забуваю?
Чому  в  чеканні  йду
До  зустрічі  з  тобою
Мінливої  імли?
До  зустрічі  з  тобою?
Та  ти  ж  живеш  в  пітьмі!

07.08.2013
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2013

Буття. 5. 2.

25.11.2013*  14:45
[i][b]Другий  рід  Психотроніки[/b][/i]  базується  вже  на  інших  засадах  і  головним  є  те,  що  проектування  може  бути  узагальненим,  може  навіть  не  мати  своїх  секретів,  але  створення  обов'язково  має  безпосередній  зв'язок  із  тим,  хто  створив  Це.  Такий  зв'язок  може  проявлятися  різними  шляхами  та  у  різній  формі  -  чи  Це  працює  тільки  поки  живий  автор,  чи  тільки  при  торканні  до  нього  рук  автора,  чи  бурхливо  реагує  на  стан  здоров'я  автора.
Яскравим  прикладом  може  бути  історія  з  так  званою  Шайбою  Сергієва  із  Петербурга  (Ленінграду).    Доктор  технічних  наук,  винахідник  та  сильний  сенсорик  Сергіїв,  тепер  вже  покійник,  розробив  певний  склад  речовини,  яка  активно  взаємодіє  із  біополе-2  будь-якої  людини  і  гармонізує  його.  Ці  Шайби  були  виготовлені  їм  в  обмеженій  кількості  і  розійшлися  по  всій  країні  Рад.  Працювали  ефективно,  гарно  лікували,  тому  попит  на  них  став  великий.  У  Києві  знайшлися  умільці,  що  розклали  їх  на  складники  і  виготовили  нові,  ретельно  дотримуючись  як  пропорцій,  так  і  всього  того,  що  входило  у  Сергієва  до  Шайб.  І  вони  не  працювали!  Але,  як  тільки  до  їх  складу  додавали  хоча  б  трохи  від  дійсної  Шайби  Сергієва,  виготовленої  автором,  так  зразу  новітня  версія  починала  працювати.  Таким  чином,  ми  бачимо,  що  включалась  фактично  авторська  біопольова  структура,  вплив  біополя-2  людини  на  прізвище  Сергіїв,  хоча  його  вже  і  не  було  серед  живих.
Цікавим  і  особливим  в  даному  випадку  є  система  навчання.  Продовжуючи  принцип,  що  показаний  вище,  можна  вважати,  що  навчання  Другого  роду  Психотехніки  базується  на  одночасному  входженні  Біологічного  в  Соціальне  і  в  Спіритуальне.  Найпростіший  приклад  -  школи  різноманітних  релігій,  духовних  вчень  та  систем.  Школяри  та  учні  в  цих  системах  отримують  однакові  знання,  які  дають  можливість  використовувати  певні  операції  та  дії  в  межах  певних  статистично  однакових  рядів.  Але  це  не  означає,  що,  наприклад,  сучасний  фахівець  Фен-Шуй  та  фахівець  Геомантії,  чи,  ще  краще,  фахівець  парапсихології,  побачать  одне  і  те  саме  при  однакових  умовах  та  вимогах  до  їх  праці.
Таким  чином,  якщо  Психотроніка  1-го  роду  не  має  популяційної  локалізації  і  може  охоплювати  все  Людство,  то  Психотроніка  2-го  роду  вже  має  таку  локалізацію  і  завжди  замикається  на  певну  людину  чи  на  малу  популяційну  групу.
[i][b]Третій  рід  Психотроніки[/b][/i]  достатньо  різко  відрізняється  від  своїх  "колег".  
Перш  за  все,  тяжко  сказати  в  цьому  випадку  що  в  що  проникає  -  Біологічне  в  Спіритуальне  чи  навпаки  при  активній  відсутності  Соціального.  По-друге,  цей  рід  Психотроніки  має  однозначну  локалізацію  на  особу  та  особистість.  І,  по-третє,  не  навчання,  а  Навчання  людини  тут  відбувається,  тільки  індивідуально,  а  Вчителями  виступають  представники  різних  НеРеальних  Сил  чи  самі  ці  Сили  безпосередньо.
Яскравим  прикладом  цього  є  все  те,  що  відбулося  і  було  втілене  у  пана  Вейніка.  Як  по  мені,  то  це  є  ілюстрацією  парадоксальності  та  іронічності  того,  що  стосується  ПозаРеальності.
Член-кореспондент  Білоруської  АН,  доктор  технічних  наук  та  таке  інше  Вейнік  Отримав  видатні  Здатності,  які  дали  йому  можливість  як  сформулювати  принципово  інший  погляд  на  Всесвіт,  так  і  реалізувати  винаходи,  що  фактично  ніяк  не  вписувалися  в  існуючи  в  Реальності  принципи  та  закони  її  існування,  хоча  самі  по  собі  і  реалізовувалися  саме  в  ній.  Прибори,  які  розроблював  Вейнік,  працювали  тільки  в  його  руках,  тільки  при  його  присутності.  І  це  було  яскравим  прикладом  існування  в  нашому  світі  Психотроніки  3-го  роду.
Стосовно  Вейніка  слід  ще  сказати,  що  це  є  прикладом  того,  наскільки  небезпечним  та  непідвладним  навіть  для  видатної  людини  є  торкання  ПозаРеальності,  адже,  незадовго  до  смерті,  він  в  решті-решт  договорився  до  існування  Всесвітнього  Зла,  його  Панування  і  Великого  Безсилля  людини  перед  ним.
Виникає  природне  питання  про  взаємодію  між  цими  трьома  родами  Психотроніки  і  це  слід  розглянути  докладніше.
15:35
v.levchishin@gmail.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462321
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.11.2013

На Майдані

На  Майдані,  де  прапори  в'ються
Де  розчахнути  груди  людей,
Де  завжди  немов  сурмами  гнуться
В  колихані  барвистих  ідей,
Там,  де  завжди  вбивається  доля,
Там,  де  завжди  вона  оживає,
Там,  де  ніби  кується  нам  Доля,
Там,  де  недоля  дійсно  буває,  
На  просторах  величних  каміння
Водограєм  падіння  води,
Ще  не  чули  куль  торохтіння,
Ще  не  чули  жаху  смерті  юрми!

І  хай  буде  так  далі-на-далі!
Нехай  нам  битись  тільки  на  горло!
Хай  ніколи  не  вручать  медалі
За  вбивство  людей,  смерті  до  строку!

24.06.1992
К.
КВ-1
v.levchishin@gmail.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462309
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.11.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 6. 3.

21.11.2013*  19:20
Та  поїздка  до  Енергодару  для  мене  була  неймовірно  цікавою  по  багатьом  причинам,  бо  я  отримав  нові  Знання.  Так,  наприклад,  в  процесі  колективної  роботи  по  Діагностуванню  людей  мені  були  показані  дві  методики  графічного  бачення  стану  здоров'я  людини  по  чакрам.
Першу  я  Бачив  коли  мене  Діагностував  Геннадій.  Перед  закритими  очима  з'явився  контур  квадрата,  який  заповнювався  геометричними  формами  різного  кольору,  які  мали  різну  інтенсивність  та  динаміку  змін.
Друга  -  той  самий  квадрат,  загальний  колір  -  чорний  бархат.  На  ньому  фіксуються  смуги  різного  кольору,  а  їх  положення  стосовно  фактичної  Декартової  системи,  бо  квадрат  розділений  на  чотири  малі  квадрати,  ілюструє  стан  здоров'я  людини  через  чакри.  Якщо  врахувати,  що  на  кожну  чакру  припадають  певні  органи  Реального  Тіла,  то  легко  можна  визначити  стан  здоров'я  цих  органів.
Треба  сказати,  що  містики  та  окультисти  завжди  використовували  різноманітні  магічні  інструменти  -  кришталева  куля,  палаюча  свіча,  антенні  палички  чоловічого  та  жіночого  типів  тощо.  В  поїзді,  про  який  я  говорив  вище,  мені  Дали  персональні  такі  інструменти.  Я  ретельно  замалював  їх,  записав  рецептуру  та  технологію  виготовлення,  але  цим  це  і  закінчилося,  бо  я  їх  не  виготовлював.
Першим  був  компенсатор  біополя-2  у  вигляді  браслету  на  руку.  Матеріал:  вільха,  липа,  дуб,  береза,  сосна,  груша.  Складний  малюнок.  На  вишневому  клею  склеюється  куб,  а  потім  браслет  виточується  на  токарному  станку.  Два  типи:  персональний  для  упорядкування  свого  біополя,  та  загальний  -  для  лікування  людей.
Другим  прибором  була  "антена"  для  сталого  зв'язку  з  Іншими  Світами.  Матеріал:  мідь  та  мідний  дріт,  вільха,  липа,  дуб,  береза,  сосна,  груша,  вишня,  яблуня,  слива.  
Цікавим  було  те,  що  ці  прибори  були  показані  мені  раніше  в  поздоровленні  мене  з  днем  народження  (малюнок).  Там  ще  була  чоловіча  магічна  паличка,  але  дуже  великого  розміру.  
Жодний  із  цих  приборів,  повторюю,  я  не  виготовлював.

В  тому  році  я  приїхав  до  Енергодару  ще  раз  у  вересні.  І  цей  візит  був  особливий.
Приїхали  ми  з  дружиною  Андрія,  бо  вона  тоді  просувала  "Нью  вейс"  і  шукала  нові  сфери  збуту.  Донька  Людмили  Захарченко  вийшла  заміж  і  поїхала  з  чоловіком  на  його  батьківщину  в  Росії,  чоловік  Анатолій  поїхав  провідати  своїх  родичів,  то  господиня  запропонувала  нам  зупинитися  у  неї.
Жінки  сходили  на  базар,  купили  рибу,  приготували  її  якось  особливо,  то  була  гарна  вечеря  і  цікава  розмова.  Мені  виділили  спати  в  кімнаті  доньки  Людмили.
Несподіванки  почалися  зразу,  як  тільки  я  відкрив  двері  до  кімнати  -  мене  оповили  стійкі  пахощі  неймовірно  тонких  духів.  Мимоволі  відсахнувся  -  в  коридорі  нема  пахощів.  Крок  до  кімнати  -  пахощі  масивом.  Покликав  господиню.  Вона  здивувалася:  такого  раніше  не  було.  А  потім  сказала:
-  Це  нове,  але  якщо  врахувати  все,  що  тут  відбувалося  з  моєю  донькою,  то  дивуватися  не  приходиться.  Спокійної  ночі!
Зайшов  у  кімнату,  закрив  двері  і  пахощі  поступово  немов  розчинилися.
Тільки  я  вмостився  спати  на  спині  і  закрив  очі,  як  Голос  сказав:  "У  тебе  буде  не  проста  ніч.  Нічому  не  дивуйся!  І  не  лякайся!"
Після  цього  перед  моїми  очима  з'явився  чоловічий  торс.  Я  знав,  що  це  мій  торс.  Яскраво  освітлений.  Та  от  з'являється  долоня  правої  руки,  не  моя.  Витончені  і  непропорційно  довгі,  як  для  людської  руки,  пальці.  Замість  нігтів  пазурі,  тверді,  фіолетового  кольору.  Рука  -  шафранового  кольору.  На  кожній  зовнішній  частині  суглоб  пальців  шкіра  має  подовжений  еліпсоїдний  наріст,  плаский,  який  відстоїть  від  площини  пальця  приблизно  на  півсантиметра    і  має  світлішу  окантовку,  але  він  є  природним  елементом  пальців.  Я  знаю,  що  ця  рука  неймовірно  могутня.
Долоня  цієї  руки  стоїть  паралельно  до  мого  торсу,  потім  з'єднані  пальці  повертаються  і  стають  перпендикулярними  до  торсу,  входять  в  нього  і  розсувають  його.  Утворюється  отвір,  краї  якого  обмежені  двома  вертикальними  дугами.  Отвір  розсунутий  так,  як  розсувається  завіса  на  сцені.
В  цьому  отворі  клубочиться  суцільна  сіра  імла.  По  краям  отвору  з'являються  немов  чорні  рослини  -  вони  вертикальні  і  мають  немов  рідку  гілочки,  що  ростуть  у  напрямку  до  центру  отвору.
Раптом  посередині  отвору  з'являється  сліпуча  біла  цятка.  Вона  у  ореолі,  якій  є  слабо-блакитними,  потім  переходить  в  блакитний,  синій  і,  нарешті,  фіолетовий.  Але  ореол  тонкий,  менший  за  діаметр  цятки.
Рука  щезла,  а  цятка  починає  рухатись  від  мене  уперед.  По  мірі  її  руху  отвір  змінюється  -  він  поступово  перетворюється  у  коло,  з  якого  він  поступово  перетворюється  у  коло,  з  якого  все  ясніше  і  ясніше  виростає  циліндр.  Він  став  трохи  темнішим,  а  його  стінки  створені  окремими  вільно  висячими  відрізками,  немов  дерев'яні  рейки  висять  у  повітрі.  Вони  косо  розташовані  і  не  торкаються  одна  одної,  але  від  цього  форма  "труби"  не  порушується.
По  мірі  руху  цятки  то  ліворуч,  то  праворуч,  поперемінно,  "рослини"  падають  долу,  до  центру,  немов  відсікають  певний  етап  руху.
І  от  цятка  вже  несеться  дуже  швидко.  Тепер  я  і  є  цятка.  І  раптом,  як  вибух,  я  вискакую  із  "труби".
Неймовірно  яскравий  сонячний  день.  Я  немов  завіс  у  повітрі  на  висоті  3-4  метрів.  На  відстані  метрів  10  від  мене  стоїть  палац  -  стіни  із  червоної  цегли,  вікна,  двері  та  карнизи  оздоблені  білим  алебастром.  Палац  стоїть  на  яскравій  зеленій  траві,  яка  ретельно  коротко  підстрижена.  Я  знаю,  що  це  територія,  яка  зараз  є  Англія,  але  не  знаю  як  давно  це  було.
Із  палацу  вибігає  дуже  красива  молода  дівчина.  Років  16.  Вона  в  довгому  білому  платі  із  незрозумілої  мені  тканини.  У  неї  довге  жовте,  майже  біле,  волосся  і  яскраві  сині  очі.  Вона  весела,  радісна,  біжить  розкинув  руки,  немов  до  мене  тягнеться.
І  тут  Голос  говорить:  "Це  твоя  мати!"
І  зразу  я  опиняюсь  в  спальні  на  ліжку.  Серце  б'ється  як  барабан.  та  не  встигаю  оговтатись,  як  Голос  говорить:  "Закривай  очі!  Ідемо  далі!"
І  почалося!  Я  був  в  стародавній  Франції  і  бився  на  дуелі.  Був  греком,  який  торгував  дівчатами,  але  мало  довозив  їх  до  ринку  неторканими.  Був  сотником  козацького  війська,  а  потім  зразу  десь  в  Африці  чаклуном.  В  Сибіру  в  складі  білогвардійського  загону  грабував  жіночий  монастир  та  гвалтував  монашок.  Бився  чи  то  в  часи  Київської  Русі  чи  то  раніше  серед  членів  якогось  слов'янського  племені.  Десь  в  Азїї  був  монахом-буддистом.  ...  Калейдоскоп  втілень  моєї  Душі  йшов  немов  багатосерійний  фільм.  І  кожний  раз    я  винурював  із  серії,  короткий  час  очманіло,  але  вже  спокійно,  дивився  навколо  себе  в  спальні,  а  потім  йшла  команда:  "Закрий  очі!  Ідемо  далі!"
Вранці  я  нічого  не  розповідав  Людмилі.  Вона  мовчки  давно  давалась  на  мене,  але  ні  про  що  не  питала.
Далі  було  традиційне:  потяг  до  Запоріжжя,  а  звідти  поїзд  №72  до  Києва.  Але  в  поїзді  було  продовження.
Спав  я  на  верхній  полиці.  Коли  приготувався  спати,  закрив  очі,  то  зразу  побачив,  що  дивлюсь  зверху  на  столик,  який  завжди  є  між  нижніми  ліжками,  і  на  нього  почали  немов  падати  фотокартки  жіночих  облич.  Якщо  свої  втілення  я  бачив  в  кольорі,  інколи  із  пахощами  та  навіть  тихими  звуками,  то  тут  все  відбувалося  мовчки.  Фотокартки  були  виконані  в  біло-фіолетовому  кольорі.  Голос  сказав:  "Це  твої  дружини".
Нарешті  на  стіл  на  купу  фотокарток  впала  остання  -  на  ній  не  було  обличчя,  а  незрозумілий  хрест  із  трикутників.  Як  тевтонський  хрест.  Я  із  здивуванням  дивися  на  нього.  Побачив,  що  кожний  трикутник  створений  волоссям.  І  тут  Голос  сказав:  "Це  твої  дружини  в  цьому  втілені.  На  зараз".
21:15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461981
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.11.2013

ПРОГРЕС

Так,  згадка  про  минуле  не  відпускає  нас:
Клубочаться  музика,  кольори  та  події,
Розмаїття  кохання  і  любощів  прикрас,
Але  є  і  сум/жаль  про  нездійснені  надії.

Все  це  непорушно  існує/сховане  в  нас:
Обійми,  цілунки,  прагнення,  вчинки  і  мрії  -
Коні  минулого  тягнуть  цей  наш  тарантас,
А  ми  вже  по  життю  їдемо  в  автомобілі.

21.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2013

Буття. 5. 1.

[b]1.2.  НОВА    ОБ'ЄКТИВІЗАЦІЯ[/b]
20.10.2003*  7:00
Двадцяте  століття  принесло  багато  нового  для  Людства,  такого  нового,  яке,  незважаючи  на  його  принципову  новацію,  і  досі  повністю  не  усвідомлюється  людьми.  Принаймні,  тими,  хто  відноситься  до  Західного  відгалуження  Людської  Цивілізації.  
Ми  можемо  вважати,  що  для  такого  становища  є  всі  підстави,  особливо,  якщо  врахувати,  що  Західна  варіація  Людської  Цивілізації  ґрунтується  на  суто  матеріалістичних  засадах,  при  всіх  еківоках  стосовно  Духовності  та  Релігії.  Але  від  цього  суть  принципово  Нового  не  тільки  не  зменшується,  а  навпаки  -  збільшується.
Якщо  будемо  розглядати  Нове  в  дусі  Західних  традицій,  то  ми  повинні  будемо  все  зводити  до  об'єктивізації,  бо  вона  є  основою  цієї  традиції.  Принцип:  "Візьмеш  в  руки  -  маєш  вещь"  є  основою  нашого  менталітету.

21.10.2003*  6:50
ТРИ    ПРИНЦИПИ    ТЕХНОЛОГІЙ
Коли  народжується  людина,  а  потім  починає  йти  шляхом  навчання  та  накопичення  знання,  то,  в  межах  Західної  традиції,  а  я  буду  тут  і  далі  говорити  тільки  в  межах  саме  цієї  традиції,  вона  весь  час  існує  у  сфері  матеріалістичності.    Навіть  тоді,  коли  виконує  функції  монаха,  тобто  людини,  яка  присвятила  себе  служінню  Богу.
Ця  матеріалістичність  проста  і  ясна:  необхідно  їсти  та  одягатися,  а  вся  атрибутика  цих  процесів  є  матеріалістичною  і  відповідним  чином  вимагає  від  людини  зусиль  суто  матеріалістичних  по  створенню  елементів  та  процесів  цієї  атрибутики.
Століття  формування  та  укріплення  сучасної  Цивілізації,  особливо  20  століття,  привели  до  колосального  ускладнення  та  різнобарвності  цього  процесу,  але  суть  залишилася  та  сама  -  матеріалістична.  Та  20  століття  принесло  в  цьому  пакеті  і  нове:  викристалізувалося  розуміння  того,  що  Матеріалістичне  є  тільки  вершиною  айсбергу  Чогось  дуже  великого,  що  воно  і  є  пануючим  у  Довкіллі  та  у  людському  житті.
Якщо  офіційна  Ортодоксальна  наука  продовжує  існувати  та  розвиватися  на  базі  традиційно  матеріалістичних  технологій  і  навіть  проголосила  існування  Техносфери,  то  паралельно  до  неї  неофіційна  Окультна  наука,  що  базується  фактично  на  містично/окультно/сакральній  традиції,  в  20  столітті  сфокусувалася  навколо  таких  технологій,  які  далеко  виходили/виходять  за  межі  цієї  Техносфери.
По  суті  справи  мова  стала  іти  про  існування  наступної  Кризи  офіційної  науки,  яка,  як  завжди,  базується  на  тому,  що  накопичені  факти  чи  не  вписуються  у  існуючу  парадигму,  чи    перекреслюють  цю  парадигму.  Як  завжди,  вже  традиційно,  вихід  із  Кризи  науки  проглядають  чи  у  розширені  сфери  Науки  та  поглиненні  нею  Нового,  чи  у  розробці    Нової  Парадигми.  Перше  дуже  тяжко  зробити  без  ломки  Науки  та  повному  переосмислені  її  суті,  а  друге  тяжко  робити,  бо  тоді  Наука  набуває  принципово  іншого  вигляду  та  змісту  порівняно  із  сучасним  її  станом.
Процес  формування  як  нової  Науки,  так  і  її  парадигми  дуже  тяжкий  та  драматичний,  але  при  всіх  умовах  він  базується  на  тому,  що  ми  повинні  прийняти  та  усвідомити  існування  трьох  технологій,  які  часто-густо  мої  колеги  по  Сенсориці  називають  Трьома  Родами  Психотроніки.

22.10.2003*  6:35
[b][i]Перший  рід  Психотроніки[/i]  [/b]-  це  звичайне  технічне  та  технологічне  рішення  будь-якої  проблеми.  Все  побудовано  на  тому,  що  певна  людина  щось  розроблює,  розроблюються  креслення  і  по  цим  кресленням  можна  де  завгодно  на  Землі,  руками  будь-якого  майстра,  вірніше  -  будь-якої  іншої  людини  зробити  те  саме.  Так,  наприклад,  кулемет  по  кресленням  можна  виготовити  саме  таким  чином.  І  все  інше.
Вершиною  такого  рішення  є  ситуація,  коли  технологія  виготовлення  має  певні  особливості,  секрети.  Тоді  мати  тільки  загальні  технологічні  вказівки  та  технічні  креслення  замало,  адже  якість  та  ефективність  роботи  багатьох  агрегатів  залежить  саме  від  таких  нюансів.  Але  ці  нюанси/таємниці  вираховуються,  а  ще  простіше  -  крадуться.  Тому  в  сучасному  світі  наукове  та  технічне  шпигунство  є  великою  рушійною  силою.  Воно  тепер  ганяється  не  за  самими  кресленнями,  а  за  технологічними  особливостями,  бо  часто-густо  без  них  виготовити  щось  якісне,  а  інколи  і  взагалі  виготовити,  просто  неможливо.
Таким  чином,  ми  можемо  вважати,  що  цей  рід  Психотроніки  базується  на  повному  відокремлені  продукції  від  творця  і  таким  чином  має  універсальний  характер  як  у  виготовлені,  так  і  у  використані  продукції.  Природно,  що  цей  рід  Психотроніки  базується  повністю  на  об'єктивності  та  на  матеріалізмі  і  є  нормативним  по  своїй  суті,  бо  він  легко  вписується  у  нормативи  та  передумови.
До  цього  слід  додати,  що  цей  рід  Психотроніки  тримається  виключно  на  навчанні  традиційного  типу:  школа/вуз/виробництво/науково-дослідні  установи.  Це  популяційна  і  матеріалістична  система  навчання.  Якщо  розглядати  її  з  точки  зору  ТриЄдності  існування  людини  в  сферах  Реальності,  а  саме:  Біологічне/Соціальне/Спіритуальне,  то  тоді  ми  можемо  сказати,  що  таке  навчання  базується  виключно  на  входженні  Біологічного  в  Соціальне  при  домінанті  останнього.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461719
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.11.2013

У МАЙБУТТІ

У  майбутньому  на  мене  чекають  квітки  марени?
І  пелюстки  троянд  шепочуть  карпатською  рутою?
А  на  вікнах  таємниче  співають  стиха  цикламени
І  манять  додому  кохання  твого  лікоотрутою?

02.12.1992
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2013

Буття. 4. 12.

17.10.2003*  7:15
[i][b]А.в.  Постійне  існування  розумних  істот  серед  нас[/b][/i]
На  цю  тему  існує  не  дуже  багато  літературних  розробок.  Як  правило,  це  тільки  розповіді  зі  сторони,  подібно  до  того,  як  це  показано  в  книжках  серії  "ХХ  століття".  Все  це  відомі  описи,  які  кочують  із  джерела  в  джерело,  і  їх  можна  звести  до  стандартних  ситуацій:
-  камуфляж  Іншої  Розумної  Істоти  під  землянина;
-  присутність  псевдо  Хомо  Сапієнс  серед  нас  у  незміненому  вигляді,  бо  це  і  не  вимагається;
-  входження  Іншої  Розумної  Істоти  в  людину  і  утворення  симбіотичного  існування  двох  розумних  істот.
В  моєму  житті  було  реалізовано  декілька  разів  третя  ситуація,  але,  як  показано  вище,  головним  чином  я  опинявся  в  Іншій  Істоті  та  в  Іншому  Світі.  Подібні  ситуації  можна  зустріти  в  книгах  Роберта  Монро.  Цікавою  особливістю  мого  суб'єктивного  досвіду  є:
-  постійно  діючий  фактор  мого  Входження  на  протязі  довгого  терміну  мого  життя;
-  різноманітність  Світів,  ситуацій  та  подій  -  не  було  жодного  повтору;
-  легкість  такого  Входження,  без  зміни  свідомості,  без  застосування  будь-яких  препаратів  чи  засобів,  ритуалів  чи  медитаційних  технік.
Узагальнене  враження  таке,  що  мене  весь  час  примушували  усвідомлювати  що:
-  наша  реальність  є  тільки  фрагментом  Розширеної  Реальності,  в  якій  поряд  з  нами,  паралельно  до  нас  існують  живі  та  розумні  істоти;
-  паралельно  до  нашої  Реальності  існують  інші  Реальності,  які  функціюють  по  своїм  законам  та  принципам;
-  стосовно  пакету  Реальностей  існують  інші  Світи  (Агрегатності),  які  теж  наповнені  Життям  і  Розумом.

19.10.2003*  9:30
Наше  життя  є  переплетіння  реалізованих  та  нереалізованих  можливостей,  усвідомлених  та  неусвідомлених  шляхів  для  реалізації  Програм  нашого  життя.  Людині  дуже  тяжко  зрозуміти,  що  наше  існування  на  Землі  підкоряється  певним  законам  та  закономірностям,  що  фактично  всі  ми  несемо  на  своєму  особистому  житті  навантаження  від  Реального  і  НеРеального  життя  всього  Людства,  своєї  расової  та  генетично-популяційної  системи,  від  свого  клану  та  сім'ї,  від  безпосереднього  одномоментного  спілкування  зі  своїми  близькими.  В  цьому  неусвідомлені  є  своя  логіка:  коли  у  людини  проявляються  Розширені  Сенсорні  здібності  і  вона  отримує  здатність  читати/усвідомлювати/відчувати  пресинг  всіх  проявів  Програми  Розвитку  Людства  хоча  б  по  окремим  рівням  інтеграції,  тоді  її  реальне  життя  перетворюється  в  постійно  діючий  Полігон  Іспитів.  Витримати  цей  пресинг  неймовірно  тяжко,  тому  що  пройти  успішно  всі  Полігони  Іспитів  практично  майже  неможливо.  Особливо,  якщо  людина  існує  в  межах  звичайних  людських  стосунків  та  зобов'язань.
Все  це  відомі  речі,  нового  нічого  не  кажу,  але  цим  я  хочу  звернути  увагу  на  те,  що  існування  людини  із  розширеними  сенсорними  здібностями  у  контексті  звичайних  стосунків  та  взаємин  із  іншими  людьми,  які  не  володіють  такими  здібностями,  є  вельми  тяжким.  Воно  часто  вступає  у  конфлікт  із  буденністю  та  навіть  із  суттю  поточного  життя.
З  цієї  точки  зору,  при  узагальнені  наведених  мною  вище  прикладів  моїх  сенсорних  проекцій  в  Інші  Світи  чи  із  Інших  Світів  на  мене,  стає  зрозумілим,  що  таке  становище  притаманне  не  тільки  нашій  Реальності,  не  тільки  контексту  земного  існування  Розумних,  і  має  загальний  характер.
Такий  висновок  підводить  нас  до  дуже  цікавого  усвідомлення  суті  Життя,  Середовища  та  Розуму,  ми  мимоволі  повинні  при  цьому  розглядати  людину  з  принципово  інших  позицій,  ніж  це  прийнято  земною  традиційною  наукою,  а  саме:  як  своєрідною  голографічною  одиницею  Чогось  Великого,  де  Реальність  та  Хомо  Сапієнс  є  тільки  маленькою  часткою  цього  Чогось  Великого.
Є  глибока  логіка  в  тому,  що  всі  святі  люди  різноманітних  окультних  вчень,  релігій  та  інших  спіритуальних  упорядкувань  існування  Хомо  Сапієнс  прагнули  бути  одинокими,  а  ще  краще  -  пустельниками,  самітниками,  адже  в  цьому  випадку  людина  фактично  розриває  усі  свої  зобов'язання  стосовно  інших  людей  і  замикається  на  себе.  Необхідно  мати  дуже  велику  силу  волі  для  цього,  бо  кожна  людина  народжується  в  якості  колективної  розумної  істоти,  але  така  сила  волі  вступає  у  конфлікт  не  тільки  із  генетичною  та  спіритуальною  запрограмованістю  людини  на  популяційне  існування,  а  і  доцільністю  самого  існування  такої  людини.  І  дійсно:  кожний  з  нас  має  доцільність  існування  тільки  в  межах  реалізації  себе  у  контексті  спілкування  та  існування  популяції.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461528
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.11.2013

КОХАННЯ

Кохання  немов  приголомшить,
Немов  забирає  твій  розум,
Печаллю  тебе  попорошить,
Дарує  знекровлену  прозу.
Буденність  життя  -  не  розваги,
Наша  радість  буденних  торкань,
Щоб  мав  ти  побільше  відваги,
 Зім'явши  і  громи  позіхань.
Щоб  сурмами  грав  свою  ніжність,
Щоб  ласками  вкривав  їй  чоло,
Шукав  і  знаходив  порідність
Душ  і  сердець.
           Та  і  це  село.
Звичайна  та  тиха  оселя,
Захований  в  деревах  ганок,
Низька  поміж  стінами  стеля,
І  підлоги  на  сонці  танок!
І  звична  в  буденності  праця,
І  без  окрику  погляд  сумний,
І  раптово  весело:  "Цяця!
Подивись:  а  ти  дійсно  смішний!"
І  злива  веселого  щастя
В  кружлянні  обіймів  волосся  -
Руйнування  всього  нещастя,  
Бо  кохати  нам  удалося!
Кохання!  Красиве  це  слово!
То  дай  і  нам  Боже  вловити,
Що  Кохання  -  сестра  Любові,
Живуть  у  буденності  миті.
В  буденності  пара  -  це  пара
Наших  Матриць  втілення  Суті.
Доля!  То  не  будь  до  нас  скнара!
Сховай  нас  від  людської  люті!

04.08.1992
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 6. 2.

18.11.2013*  19:10
Ортодоксальна  наука  не  визнає  дійсними  випадки,  коли  окремі  речі  набувають  містичного  та  трагічного  значення.  Але  від  цього  саме  явище  не  щезає.  В  літературі  ми  можемо  знайти  розповіді  про  автомашину  та  про  будинок,  які  вбивали  своїх  господарів  багато  разів.  Хрестоматійним  є  зловісність  африканських  масок,  які  туристи  привозили  додому  із  вояжів  до  Африки.  Є  розповіді  і  про  рокову  роль  окремих  картин.  Але  в  образотворчому  мистецтві  є  ще  таке  явище,  як  рокове  створення  портрета.  
Прискіпливі  дослідники  з'ясували,  що,  наприклад,  всі  герої  Іллі  Рєпіна,  з  яких  він  писав  портрети,  достатньо  швидко  помирали  після  цього.  Хрестоматійною  є  трагедія  Гаршина,  з  якого  І.  Рєпін  писав  етюди  (син  царя)  для  своєї  картини  "Іван  Грізний  вбиває  свого  сина".  Є  ретельні  дослідження  і  по  іншим  художникам.  Але  мова  може  іти  тільки  про  окремих  художників,  бо  якби  це  явище  було  би  повсякденним,  то  художників-портретистів  у  нас  просто  не  було,  бо  їх  би  лінчували.
Я  довгий  час  малював  шаржі.  Це  відбувалось  легко  -  ставив  олівець  на  папір  і,  не  відриваючи  руки,  робив  малюнок.  Мої  шаржі  були  не  злі,  завжди  трохи  сардонічні  і  дуже  точно  передавали  образ  жертви.  Але  коли  мені  сказали  товариші,  що  є  закономірність  в  тому,  що  після  мого  шаржування  невдовзі  має  неприємності  і  навіть  помирає,  а  таких  випадків  було  2,  я  припинив  їх  робити.
Чому  таке  трапляється  у  деяких  художників?
А  справа  у  тому,  що  такі  художники  мають  здатність  переносити  на  полотно  чи  на  папір  Комплексний  образ  людини,  фіксуя  не  тільки  схожість  реального  образу,  а  і  образів  Тонких  Тіл  людини.  Ілля  Рєпін,  до  речі,  мав  сильні  сенсорні  здібності.
Описано  багато  випадків,  коли  люди  бачили  своїх  двійників.  Як  правило,  такі  зустрічі  були  фатальними  для  героїв.  То  художники,  не  всі,  здатні  щось  подібне  робити  -  своєрідного  акумульованого  двійника.  Цікавим  є  те,  що  не  зафіксовано  жодного  випадку,  щоб  був  фатальний  автопортрет.
У  зв'язку  з  цим  слід  згадати  і  те,  як  канонічно  пишуться  православні  ікони:  художник  є  віруючою  людиною,  піститься,  причащається,  отримує  благословіння  на  роботу  і  працює  з  вірою  на  серці!

Але  повернемося  до  Енергодару.
З  того  мого  візиту  в  це  місто  в  моїй  пам'яті  сидить  декілька  епізодів.
Людмила  Захарченко  сказала,  що  у  неї  є  подруга,  яка  просить,  щоб  я  допоміг  їй.  І  от  я  сиджу  в  кріслі  напроти  цієї  подруги,  а  вона,  господиня  та  інші  сидять  поряд  з  нею.  Дивлюсь  на  подругу,  а  Голос  говорить:  "Напроти  тебе  відьма".  Я  перелякано:  "А  що  мені  робити?"  -  "Лікуй.  Допомагай.  Вона  -  людина  і  не  винна  в  тому,  що  такою  народилася".
Попросив  всіх  вийти  із  кімнати,  окрім  стражденної,  і  тихо  кажу:
-  А  ви  -  відьма!
-  А  я  знаю!  -  радісно  говорить  вона  і  з  неї  горохом  посипалась  розповідь.  Працює  художником  в  ательє  мод,  а  коли  приходить  додому,  у  неї  однокімнатна  гарна  квартира,  то  зразу  з'являються  чорти,  різні  інші  потвори  і  починають  баламутити  її,  щоб  вона  почала  бути  дійсно  активною*  відьмою.  Що  робити?  Вона  вже  місяць,  як  ночує  по  різним  подругам.  Та  скільки  можна  так  жити?
Дав  їй  рекомендації  як  чистити  квартиру  свічкою  та  молитвою.  Вона  вскочила:
-  Все,  я  біжу,  біжу,  я  їм  зараз  дам!  Приходьте  завтра  з  Людою  на  перевірку!
Коли  ми  вранці  прийшли  до  неї,  то  у  неї  стіл/скатертина  самобранка  стояв  зразу  від  дверей,  а  вона  зустріла  нас  із  радістю:
-  Ну,  я  їм  дала!  Все  обробила!  Навіть  балкон!  Тікали!  Я  вперше  за  два  місяці  спала  ніч  спокійно  і  щасливо!
На  жаль,  потім  мені  сказали,  що  її  на  довго  не  вистачило  -  почала  пити  і  її  "друзі"  повернулися  назад.
Коли  я  збирався  їхати  до  Енергодару,  то  Ніна  Матвієнко  сказала,  що  там  живе  її  брат  Василь,  що  він  є  чорнобилець,  дуже  хворий  і  чи  не  спробую  я  якось  допомогти  йому.  Ми  "дивилися"  його  вже  конклавом  -  Геннадій  Вікторович,  Надя  Форис,  Людмила,  Філіпенко  і  я,  ще  були  якісь  екстрасенси,  але  їх  імена  не  пам'ятаю.  І  я  вперше  відчув  свою  безпомічність,  бо  цей  молодий  гарний  чоловік  був  приречений.  Я  дивився  його  чакри  і  бачив,  що  вони  всі  деформовані  -  потім  з'ясувалося,  що  йому  тричі  робили  повне  переливання  крові.
Були  інші  несподівані  випадки.
Так  прийшов  гуляка,  який  міг  рукою  гасити  радіацію.  Прийшла  ще  одна  пасивна*  відьма  -  перелякана  та  сором'язлива  жінка  років  25,  з  якою  весь  час  відбувалися  негаразди.  Була  жінка,  яка  після  лайки  з  п'яницею  чоловіком  заснула  на  дивані,  прокинулася  від  того,  що  щось  давить  на  ніс,  відкрила  очі  і  побачила  перед  очима  стелю,  перелякалася,  впала  спиною  на  диван  і  забила  попу.  Була  сімейна  пара:  завуч  школи,  жінка  під  40  років,  раптом  отримала  Розкриття  Сенсорних  здібностей,  а  її  чоловік,  повна  сенсорна  нездара,  вирішив  піти  на  курси  екстрасенсів  і  весь  час  влаштовував  сварки  з  дружиною,  маючи  ревнощі  її  до  Таланту.
Чотири  дні  промайнули  як  суцільне  пригодницьке  кіно.  А  коли  я  приїхав  летючкою  з  Енергодару  до  Запоріжжя,  щоб  їхати  у  Київ,  то  з'ясувалося,  що  мій  поїзд  був  вчора!  Добросердна  провідниця  пустила  мене,  бо  у  неї  один  пасажир  повинен  був  вийти  через  декілька  зупинок:  "А  ви  поки  що  почекайте  у  проході".  Я  і  чекав.  
Вагон  плацкартний.  Звернув  увагу,  що  їде  дівчина  років  20  із  матір'ю,  якій  вже  десь  за  50  років.  Жінка  явно  хвора  серцем.  Їй  весь  час  було  погано.  У  обох  верхні  полки.
Звільнилось  моє  місце,  нижнє,  і  я  запропонував  жінці  помінятися  зі  мною.  Їй  так  було  погано,  що  вона  байдуже  кивнула  головою,  а  її  донька  розсипалася  подякою.
Вирішив  полежати,  бо  ноги  втомилися  довго  стояти.  І  коли  залазив  на  полку,  то  несподівано  вдарив  хвору  жінку  ногою  по  голові.  Боже,  як  мені  було  соромно!  Я  зіскочив  на  підлогу,  почав  вибачатися,  а  потім  кажу:
-  Давайте,  я  вас  полікую.
Донька  запричастила:
-  Мама,  ти  лягай!  Лягай!  Може  він  допоможе!
Жінка  покірно  лягла  і  я  почав  працювати  з  нею  думкою.  Поступово  її  почало  відпускати  і  вона  тихенько  заснула.  Донька  почала  всовувати  мені  гроші,  я  ледве  відмовився,  але  не  встиг  вмоститися  на  полиці,  як  прибігла  провідниця:  
-  У  сусідньому  вагоні  чоловікові  погано!
-  Та  я  ж  не  лікар!
-  То  і  що?  Я  вам  допомогла  ж!
Почвалав  у  сусідній  вагон.
Сидить  чоловік  в  очманілому  стані  і  все  хилиться  впасти  на  бік.  Біля  нього  стоїть  огрядний  молодик  і  повторює:
-  Я  -  лікар.  Але  я  психіатр.  Не  знаю  що  з  ним!
Поряд  метушиться  маленький  жвавий  єврейчік:
-  Я  -  дитячий  лікар.  Зараз  щось  придумуємо!
Кажу  провідниці:
-  У  чоловіка  сповільнений  інсульт.  Можна  по  дорозі  викликати  швидку?  У  нього  не  більше  2  годин,  коли  йому  можна  допомогти.
-  Зараз  я  біжу  до  головного.  Зупинка  через  20  хвилин.
-  А  хто  ти  такий?  Лікар?  Так?  Ах,  екстрасенс!  -  глузливо  почав  стрибати  дитячий  лікар.
Я  махнув  рукою  і  пішов  собі.  Через  20  хвилин  була  зупинка,  а  потім  мене  розшукав  той,  що  назвався  психіатром:
-  А  ви  були  праві:  у  чоловіка  почався  парез,  мову  відібрало...
Далі  ми  спокійно  розмовляли.  Він  розказував  випадки  із  своєї  практики,  які  ніяк  не  вкладалися  в  канву  психіатрії,  я  щось  своє,  і  не  було  між  нами  антагонізм.  Ми  навіть  потім  декілька  разів  зустрічалися  в  Києві.
20:45

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461340
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.11.2013

ОСІНЬ ДОЩАМИ

Проклюнулась  осінь  дощами,
Немов  би  сповила  мене,
Усім  тим,  про  що  Сповіщали,
Що  прийде,  побуде,  піде.
Але  я  і  досі  не  знаю
Де  саме  в  Тріаді  живу,
Що  я  сам  собі  сповіщаю,
Коли  я  відходжу  до  сну.

02.08.1992
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2013

Буття. 4. 11.

[b]Ілюстрація  16[/b]  (24.02.2002)  [i][b]Я  -  приборкувач  оркестру  Десь[/b][/i]
Збирається  оркестр.  Я  повинен  ним  керувати,  але  він  мені  не  підкоряється  -  всі  оркестранти  галакують,  сваряться  між  собою,  хтось  щось  сам  собі  награє.  Какофонія.  
Та  треба  ж  виступати  перед  публікою!  І  оркестр  та  я  разом  з  ним  у  такому  какофонічному  стані  і  виходимо  на  сцену.  Сцена  -  циркова  арена,  кругла.  Оркестр  розташовується  стихійно  напроти  головного  виходу,  традиційного  для  цирку,  спиною  до  глядачів.
Я  опиняюсь  в  середині  оркестру.  Принаймні  звідти  дивлюсь  на  головний  вхід.  Бачу,  як  розсувається  завіса  і  звідти,  із  циркової  глибини,  виходжу  Я.  Я  і  є  диригент  цього  оркестру.
І  от  Я/другий  починаю  якось  приборкувати  оркестр.  В  моїх  руках  щось  подібне  до  флейти,  я  нею  тикаю  у  бік  оркестру,  час  від  часу  видуваю  із  неї  якісь  звуки.  Потім  в  моїх  руках  опиняється  довгий  чорний  шнур,  яким  я  як  батогом  лускаю  над  головами  оркестрантів.  Шнур  закінчується  вилкою,  але  він  нікуди  не  включений.  Повільно,  дуже  повільно,  оркестр  заспокоюється.  І  Я/перший  зразу  входжу  в  Я/другий  і  вже  тільки  його  очима  дивлюсь  на  оркестр.
На  мені  мішкуватий  сірий  стрій.  У  руках  я  тримаю  довгу  скляну  трубку,  що  має  форму  пляшки  для  вина,  але  дуже  довгої  та  тонкої.  Від  мене  наді  мною  у  бік  оркестру  зміїться  чорний  тонкий  кабель.  Він  весь  час  у  русі.  Я  знаю,  що  він  включений,  нарешті,  що  штепсель  вставлений  у  розетку,  хоча  все  це  і  знаходиться  за  моєю  спиною.  Тому  і  здається,  що  цей  тонкий  кабель  просто  бовтається,  рухається,  зміїться  у  повітрі  як  самостійна  істота.  
Я  у  відчаї.  Бо  не  можу  оволодіти  оркестром,  хоча  він  і  заспокоївся.  Тоді  вирішую,  що  слід  взяти  на  себе  більше:  я  з  великим  зусиллям  відсікаю  оркестр  від  себе,  ставлю  між  ним  та  собою  перепону,  відсікаю  весь  оркестровий  бедлам  і  він  стає  легеньким  шумовим  фоном.
Я  починаю  направляти  скляну  трубку/пляшку  у  бік  оркестру  вузькою  горловиною,  потім  швидко  повертаю  її  широким  отвором  до  оркестру,  у  тонкий  отвір  дую,  бо  це  вже  не  трубка/пляшка,  а  тільки  трубка.  Виходить  складний  звук.  Але  я  чую  тільки  щось  на  зразок  "Пу!".  Я  немов  хлопчик,  що  грає  у  війну,  імітуючи  стрільбу  із  скляної  трубки  як  із  духової  зброї.  І  кожний  раз  обираю  окрему  групку  серед  оркестрантів,  направляючи  на  них  своє  "Пу!".  При  цьому  я  ще  пританцьовую,  а  у  паузах  між  "Пу!"  починаю  співати,  поступово  підвищуючи  голос.  Все  це  якась  дивна  варіація  на  тему  буги-вуги.  
Голос  у  мене  чистий,  ясний,  міцний,  хоча  це  і  голос  Віктора,  який  якраз  і  не  відрізняється  красотою  обертонів.  Входить  в  Я/диригента  чужа  думка:  "Дружина,  напевно,  здивована,  що  у  мене  голос  професійного  співака  високого  класу!".
Мій  голос  поступово  захоплює  владу  над  оркестром.  Я  тепер  тільки  співаю.  Голосно,  широко,  на  всю  силу.  Оркестр  причарований  моїм  співом  і  починає  красивий  супровід  до  мого  співу.
І  весь  оркестр  допомагає  мені.  Ми  творимо  щось  виключно  красиве.  Ми  самі  у  полоні  цієї  краси.
Наближається  кінець.  І  тоді  я  на  повні  груди,  на  максимальну  потужність  мого  голосу,  виходжу  на  довге  "А-а-а-а"  і  тримаю  його  дуже  довго,  поступово  стишуючи  голос  і  нарешті  закінчуючи  спів  тихими-тихими  звуками.
Тиша.
Я  сам  здивований  тим,  що  так  можу  робити.  Оркестр  давно  мовчить,  слухаючи  мене,  мовчать  слухачі.  Тиша.
Та  от  я  починаю  підвищувати  голос,  роблю  коротку  паузу  і  починаю  змінювати  тональність,  переходячи  із  баритонної  тональності,  підскакуючи  голосом,  до  тональності  найтонкішого  чоловічого  голосу,  різко  та  довго  тягну  те  саме  "А-а-а-а",  поступово  знову  повертаючись  до  баритону  та  нижче,  значно  нижче  ніж  бас,  значно  нижче.
І  замовкаю.  Раптово.  Немов  зрізавши  звук.
Тиша.  Всі  приголомшені.  Я  стою  мовчки  та  намотую  на  руку  кабель,  а  всі  мовчать.
Шквал  захоплення  падає  на  мене.  Я  відсікаю  його  від  себе,  хоча  він  і  поглинає  мене.
І  відкриваю  очі  з  думкою:  "Всі  переконані,  що  так  було  задумано,  але  тільки  я  знаю,  що  це  дійсно  було  приборкування  оркестру."
Дуже  болять  зв'язки  -  я  дійсно  Десь  тільки  що  співав  на  повний  голос  та  з  усієї    сили.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461118
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.11.2013

АБОРТ

Капустяними  листами,
Немов  квіткою  пелюшок,
Укриваюсь  до  безтями
Звуками  твоїх  баюшок.
Твої  співи  так  солодкі,
Твої  очі  так  ласкаві,
Що  мій  сон  такий  короткий
Без  торкань  моєї  мами.
Моя  ненька  улюблена!
Моя  тиха,  ніжна  ненька!
Посміхайся  просвітлене!
І  співай  свої  пісеньки!
А  коли  б:  я  підростаю,
Та  коли  б:  я  посміхаюсь,
Кличу  все  тебе  до  гаю,
Ковилою  колихаюсь,
Де  літаю  вітеречком,
Де  квітками  м'яко  лину,
Бо  я  впав  малим  лелечком,
Увібрався  я  вже  в  глину.
Та  нічого,  моя  мила!
Я  з  тобою  завжди  поряд!
Ти  ж  мене  не  народила!
Я  ж  подумки  лише  помер!

26.06.1992
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461104
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2013

Буття. 4. 10.

[b]Ілюстрація  14[/b]  (12.12.2001)  [b][i]Я  -  Кришна[/i][/b]
Навколо  мене  простір,  що  по  колу  обмежений  сріблясто-сірою  розмитістю.  Ліворуч,  на  узвишші,  знаходиться  щось  на  зразок  англійської  королеви.
Я  у  чорному  смокінгу  та  сліпуче  білій  сорочці.  Мабуть,  навіть  у  циліндрі,  з  циліндром  на  голові.  Відповідно  до  моди.
Іде  ритуал  мого  оновлення.  І  я  маю  велику  надію  на  те,  що  саме  цей  ритуал,  нарешті,  вийде  із  наїженої  колії  ритуалів  перевтілень,  бо  я  -  Кришна,  але  не  всесильний  стосовно  ритуалу.
Речитативом  читають  мантри  у  певній  послідовності,  але  для  мене  це  не  потрібне,  бо  суть  ритуальних  дій  я  сприймаю  звично  і  невербально.  Та  контролюю.  Тому  перед  моїми  очима  пропливають  надписи  пласкими  знаками,  які  дуже  схожі  на  індійське  письмо.  Але  їх  я  теж  не  читаю,  тільки  дивлюсь  чи  немає  хиб  в  написах.
Чекаю.
Раптом  праворуч  від  мене  молодий  чоловічий  голос  проголошує  їх  із  сарказмом  та  навіть  з  радістю  фразу,  яка  має  в  собі  зміну  традиційному  ритуалу.  Саме  так  я  бажав  завжди!
"Королева"  миттю  реагує  і  вимагає  вилучити  із  обігу  цю  фразу  і  навіть  того,  хто  сказав  її.  Я  кажу,  що  цього  не  слід  робити,  а  слід  йти  далі.
І  вони  ідуть,  але  так,  ніби  нічого  і  не  трапилося.
І  тоді  я  розділяюсь.  Незначна  моя  частина  залишається  в  тому  ритуалі,  а  більшість  Мене  ліворуч  відгороджується  стінкою  від  всього  не  Мого,  піднімає  Голову  уверх...
Нелюдській  відчай  та  одинокість  заповнюють  Мене.  Я  кричу  і  плачу,  ридаю.  Я  викидаю  із  себе  цю  біль  одинокості  і  обумовленості.  І  той,  який  є  Віктор,  який  лежить  на  ліжку,  ледве  витримує  увесь  цей  фонтан/гейзер/вулкан  надії,  його  скручує  ця  несамовитість.
І  раптом  все  закінчується,  немов  кран  закрили.
Я  знову  коректний  та  вишуканий.  Ритуал  закінчився.  В  Моїх  руках  з'являються  якісь  папірці,  на  кшталт  великих  гральних  карт,  але  чистих,  білих,  без  малюнків.  І  я  віялом,  на  рівні  опущених  рук,  запускаю  їх  навколо  Себе.
Вони  летять  і  зразу  проявляється  незліченна  маса  людей  навколо  Мене.  Люди  в  білих  строях  стоять/лежать  на  колінах  обличчям  до  Мене.  Вони  пильно  дивляться  на  мене,  бо  Я  -  Кришна.

[b]Ілюстрація  15[/b]  (19.12.2001)  [i][b]Я  -  рятувальник  в  Іншому  Світі[/b][/i]
[i]Знаходжусь  у  стані  повної  свідомості,  зараз  буду  записувати  пережите,  але  мої  легені  продовжують  працювати  у  режимі,  в  якому  вони  працювали  в  тільки  що  дійстві,  що  відбулося  у  НеСні.[/i]

До  мене  звернулися  по  допомогу  як  до  останньої  інстанції.  Замовник  -  можновладна  та  суха  у  поведінці  жінка.  Платить  великі  гроші,  але  те  горе,  що  ховається  за  її  сухістю,  вважає  ці  гроші  тільки  засобом  піти  від  неї.  І  не  більше.
Її  молодий  та  красивий  син  лежить  у  лікарні  під  штучними  легенями  -  він  та  його  організм  не  хоче  дихати.  Були  використані  вже  всі  засоби,  дешеві  та  дорогі,  традиційні  та  нетрадиційні,  але  ніхто  та  ніяк  не  може  пробитися  до  нього.  Він  не  чує  нікого,  хоча  час  від  часу  і  волає  про  те,  щоб  йому  дали  можливість,  нарешті,  померти.  Убита  горем  мати  єдиного  сина  готова  на  все  для  того,  щоб  він  жив.
За  кадром  залишається  причина  цього  його  стану,  бо  головним  є  не  вона,  а  сам  факт  ситуації.
Виникла  ідея,  щоб  донор  підхопив/підключився  до  цього  хлопця,  почав  вести  його  у  диханні,  а  потім,  коли  хлопець  почне  самотужки  дихати/жити,  донор  відійде.
Я  і  є  такою  людиною,  яка  може  бути  донором/гідом.  Таке  враження,  що  мене  розшукали  навіть  в  Іншій  Реальності,  бо  таких  як  я,  мало,  дуже  мало.  Хоча  для  мене  сама  ситуація  дивна  тільки  своєю  новизною  і  не  більше  -  я  раніше  робив  подібне,  але  таке  саме  ніколи  не  робив.
Надходить  мить  мого  підключення  до  хлопця,  підхоплення  хлопця.  Мої  легені  раптом  переходять  із  стану  ритмічного  дихання  в  стан  хаотичного  хапання  повітря.  Зявляється  боязнь  того,  що  я  задихнусь.  Та  я  опановую  себе  і  починаю  повільно,  хоча  і  рішуче,  встановлювати  ритміку  дихання.  Навіть  отримую  насолоду  від  того,  що  дихаю  за  двох,  бо  це  дає  мені  можливість  іншими  очима  дивитися  на  цей  процес.  Чисте  та  ясне  повітря  входить  в  мої  легені  і  від  цього  мої  бронхи  трохи  саднить.
Я  тримаю  хлопця  на  своєму  Біополі-2,  але  він  продовжує  бути  в  тому  самому  стані.
Його  мати  з  любов'ю  та  співчуттям  звертається  до  нього:
-  Людик!  Це  я,  твоя  мама.  Дивись  на  мене!  Дихай!
Він  тупо  дивиться  на  неї,  не  бачить  її,  бо  очі  його  немов  повернуті  всередину,  і  волає:
-  Припинить!  Залиште  мене  у  спокої!  Не  хочу!  Не  хочу  жити!
Приходить  його  наречена,  звертається  до  коханого,  але  -  той  самий  результат,  бо  він  осатанілий  у  прагненні  не  жити.
Співчуття  до  цих  людей  переповнює  мене.  Я  теж  звертаюсь  до  хлопця,  кажучи:
-  Людик!  Я  веду  тебе!  Подивись  на  мене!  -  але  він  мене  не  чує,  не  бачить.
Тоді  я  піднімаю  його  на  ноги  і,  міцно  тримаючи,  веду  кімнатами,  сходами,  виходжу  на  вулицю,  веду  вулицею.  Ми  ходимо  вулицями  міста.  Я  -  поряд  його,  але  він  ходить  мов  маріонетка,  переставляючи  ноги  тільки  тому,  що  я  його  тягну  на  собі.
І  раптом  відбувається  зміна.
Він  починає  самостійно  іти  і  швидко  іде  назад.  я  -  поряд,  не  відстаю  від  нього.  Він,  нарешті,  входить  в  палату,  де  чекає  його  мати.  Вона  кидається  до  нього,  а  я  стою  у  стороні  та  холодно  слідкую  за  ним  і  ладний  у  будь-яку  хвилину  знову  підхопити  його.  Але  він  схвильований,  дихає,  не  думаючи  про  це.
Він  говорить:
-  Мама!  Я  тільки  що  на  вулиці  бачив  як  загинула  людина!  Це  такий  жах!
Мати  вже  біля  нього,  обнімає  його.  Сльози  радості  у  неї  на  обличчі:  він  дихає!  Так,  він  переповнений  жахом  від  побаченого,  але  дихає,  живе!
І  я  відходжу  від  них,  повільно  повертаюсь  у  мій  Світ,  в  мою  Реальність.  Відкриваю  очі  і  дивлюсь  у  стелю.  Проціджую  знову  і  знову  через  мою  пам'ять  пережите.  Думаю  про  Людика,  пригадую  його  зовнішність.  І  вже  не  дивуюсь  своїм  Мандрам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460913
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.11.2013

КАЗАЛА МІ МАТИ…

Казала  мі  мати
Тебе  не  кохати,
Тебе  позабути
В  розраді  спокути,
Тебе  поміняти
На  модної  шати,
Себе  закувати
За  золоті  грати.
Твоя  ж  то  матуся,
Коли  повернуся,
Мене  хай  стрічає
За  добрим  звичаєм.
Я  дійсно  не  пнуся
Багатства  спіймати:
Живу  я  не  в  дусі
Бажань  твоїй  мати.
Але  гарантую
Життя  тобі  довге,
Тебе  замилую,
Пошию  корогви
На  честь  твого  серця!
На  честь  твого  сміху!
Серденько,  не  сердься!
Не  слухай  зловтіху!
Але  ж  казала  мі  мати...

09.06.1992
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 6. 1.

15.11.2013*  19:15
Блок  "ЕНЕРГОДАР"

Я  зараз  вже  не  пам'ятаю  під  яким  соусом  зробив  собі  відрядження  до  Енергодару,  але  3.04.1991  я  був  в  ньому  і  вже  взяв  участь  у  маленькому  гуртку  Надії  Форес.  Огрядна  жінка  з  якимось  циганськими  коріннями  була  відкрита,  щира  і  мала  не  тільки  посвідчення  про  закінчення  школи  екстрасенсорики  в  Запоріжжі,  а  і,  що  головне,  Силу,  тому  достатньо  ефективно  лікувала  людей  нетрадиційними  методами  -  палаюча  свіча  і  молитви  православного  чину.  У  неї  я  і  познайомився  із  Геннадієм  Вікторовичем  Дмитренко.
Це  був  видатний  езотерик  і  відома  особистість  у  місті.
Здається,  що  він  працював  начальником  відділу  підвищення  кваліфікації  на  ГЕС.  Інженер  за  освітою,  неординарно  думаючий,  дуже  щирий  та  відкритий,  доброзичливий,  був  на  років  10  молодший  за  мене.  Як  я  пам'ятаю,  то  він  теж  ніяких  шкіл  екстрасенсорики  не  закінчував,  але  як  отримав  Ініціацію,  не  знаю.  У  нього  було  багато  несподіваних  проявів  Сенсорики.  На  мене  справило  неймовірно  глибоке  враження  два  його  Вміння,  хоча  ними  його  Талант  не  обмежувався.
Як  істинний  інженер,  він  один  раз  раптом  збагнув,  що  в  організмі  кожної  людини  є  вся  таблиця  Менделєєва.  Тоді,  за  допомогою  маятника,  він  побудував  послідовність  всіх  елементів  не  з  точки  зору  періодичної  системи  Менделєєва,  а  з  позиції  важливості  цих  елементів  в  Єднанні  всіх  Тіл  людини.  Його  система  розташовувалася  вертикально,  в  межах  умовної  нульової  вертикалі  і  починалася:  "азот-водень-натрій-кисень-кремній-рубідій-магній-вуглець-...",  а  закінчувалася:  "...-каліфорній-формій-...-астат-...".  Визначення  цієї  послідовності  вже  була  велика  робота,  але  це  була  тільки  підготовка  до  основної  дії.  Після  цього  Геннадій  Вікторович  визначив,  що  ліва  частина  Матриці  Дмитренка  (я  називаю  її  так)  буде  мати  діапазон  {0  -  (+1,0)},  а  права  діапазон  {(-1,0)  -  0}.  І  все  це  завів  у  комп'ютер  та  отримав  "болванки"  роздруківок.
Далі  почалося  те,  що  відоме  в  ортодоксальній  науці  як  "мислений  експеримент"  -  він  на  протязі  декількох  місяців  Читав  інформацію  про  те,  як  працюють  екстрасенси  та  цілителі.  Поштовхом  до  такої  роботи  стала  історія  з  Кашпировським,  у  якого  наряду  із  успіхами  були  і  невдалі  випадки,  а  також  те,  що  цілителі  в  колі  Геннадія  працювали  не  завжди  ефективно,  навіть  з  одним  і  тим  же  пацієнтом.  Більш  того:  були  вже  випадки,  коли  цілитель  спочатку  допомагав  людині,  а  потім,  раптом,  був  зворотній  ефект.
Інформацію  Геннадій  накопичував  звідусіль  -  з  телевізійних  передач,  з  роботи  цілителів  вживу,  з  газетних  публікацій,  з  книжок  тощо.  Коли  утворився  великий  масив,  то  він  обробив  його  і  отримав  висновки:
-  всі  цілителі  працюють  на  рівні  Тонких  Тіл,  а  через  них  виконують  коригування/лікування  Реального  Тіла  людини;
-  цілитель  успішно  допомагає  тільки  тій  людині,  яка  має  криві  Матриці  подібні  до  кривих  цілителя,  але  слабші;  тоді  цілитель  за  рахунок  своєї  кривої  підсилює  криву  пацієнта,  а  в  разі,  якщо  він  не  може  виконати  таку  операцію  по  якомусь  елементу,  то  він  виконує  трансмутацію;
-  будь-який  цілитель,  навіть  в  умовах  вище  показаного  положення,  при  довгостроковому  лікуванні  рано  чи  пізно  ,  але  буде  "роздягати"  пацієнта;
-  саме  цим  пояснюється  інтуїтивне  прагнення  всіх  цілителів  виконати  роботу  "за  раз",  але  порушення  організму  людини,  як  правило,  мають  кумулятивний  характер,  а  це  означає,  що  лікування  по  принципу  кавалерійської  атаки  має  тільки  короткостроковий  характер.
Але  чому  це  відбувається?  І  тоді  Геннадій  почав  аналізувати  динаміку  кількісних  змін  розподілу  хімічних  елементів  в  тілі  людини.  Знову  проробивши  великий  масив  зібраної  інформації,  він  отримав  висновки:
-  в  нормальному  стані  у  кожної  людини  крива  розподілу  хімічних  елементів  в  Матриці  Дмитренко  має  індивідуальний  стабільний  характер,  але  має  коливання,  які  залежать  від:  сонячної  активності,  пору  року,  фази  Місяця;
-  при  порушеннях  організму  ці  криві  "зависають"    в  окремих  частинах,  що  і  провокує  хвороби  та  захворювання;
-  цілитель  має  право  і  може  допомагати  людині  тільки  при  умові,  що  всі  його  показники  та  показники  пацієнта  не  мають  "агресивний"  характер  один  по  відношенню  до  іншого  з  урахуваннями  дії  всіх  факторів  впливу.
Чи  треба  говорити,  що  я  був  у  захваті  від  цієї  титанічної  роботи  Геннадія  Вікторовича?  Вона  повністю  лягла  в  концепцію  Людини,  яку  в  мені  Пробудовували!  Саме  тоді  у  мене  виникла  ідея  Комплексного  Діагностування  та  Лікування  людини.  Вона  була  досконально  розроблена,  але  пішла  в  стіл,  і  досі  десь  валяється  ніде  так  і  не  реалізована,  якщо  не  рахувати  мою  систему  Сенсорного  Діагностування,  через  яку  я  "прогнав"  біля  200  людей  в  різні  роки.
Другий  мій  захват  від  таланту  Геннадія  Вікторовича  певним  чином  теж  лежав  в  площині  мого  життя,  але  вже  інакше  -  виявилося,  що  ми  колеги  як  художники.
Геннадій  мав  унікальну  здатність  бачити  в  Тонких  вимірах  та  фіксувати  будь-які  предмети,  події,  абстрактні  речі  та  визначення  у  вигляді  певних  абстрактних  картин.  Малював  він  виключно  олійними  фарбами.  В  Енергодарі  у  Виставочному  залі  він  репрезентував  декілька  своїх  персональних  виставок.  На  одній  із  них  я  побував  і,  як  це  не  сумно,  через  15  хвилин  я  втік  з  неї  -  мене  почало  "ламати",  розболілась  голова  і  навіть  з'явилася  нудота.  І  справа  не  тільки  в  тому,  що  я  тоді  мав  особливо  гостре  сенсорне  сприйняття,  а  і  в  тому,  що  ми  з  Геннадієм  належали  до  різних  знакових  І/Е  та  Е/І  обмінів.  Його  Патроном  була  Трефова  Дама,  що  вже  дає  знак  "-",  а  у  мене  завжди  був  знак  "+".  Це  не  заважало  гарно  товаришувати,  але  ...
І  тут  я  повинен  зупинитися  на  розповіді  про  картини,  можливо  для  для  когось  моя  розповідь  і  буде  несподівана.
Першим,  як  я  знаю,  про  те,  що  картина  художників,  а  по  суті  справи  -  будь-які  художні  твори,  випромінюють  енергетику  певного  знака,  заговорив  Анатолій  Мартинов    -  один  із  радянських  корифеїв  від  Сенсорики  із  Ленінграду  (тоді    це  місто  так  називалося).  Він  за  допомогою  рамки  визначав  ареали  знаків  "+"  та  "-"  на  картинах,  що  означало:  "+"  випромінює  позитивну  енергію,  а  "-"  -  негативну.  Цей  аналіз  Анатолій  Мартинов  виконував  стосовно  картин  реалістичного  плану.  Але!
Сам  факт  появи  так  званого  абстрактного  мистецтва  мало  хто  пов'язує  з  Розширеними  Сенсорними  здібностями  митця.  А  даремно!
Коли  я  ще  жив  на  Оболоні,  мене  один  раз  в  метро  зустрів  вельмишановний  Брус  і,  як  я  не  пробував  відборонитися,  він    затягнув  мене  до  себе  додому,  бо,  як  виявилося,  він  теж  жив  на  Оболоні,  через  декілька  кварталів  від  мене.  Мотивація  у  нього  була  проста:  
-  Колега!  Ти  повинен  побачити  мої  картини.  Адже  ти  художник  і  екстрасенс!
І  я  побачив.
На  стіні  висіло  декілька  картин  без  рам.  Одна  була  розміром,  приблизно,  півтора  на  півтора  метри.
-  Абстрактний  ташизм!  -  з  гордістю  сказав  автор.
Я  стояв  приголомшений.  Ташизм  -  це  одна  із  форм  абстракціонізму,  він  не  може  бути  реалістичним.  Але  головне  було  не  це  -  картина  мене  немов  ламала.
-  А-ну,  поміряй  знаки!  -  гордо  кинув  Брус.
Я  приречено  поставив  рамку  перед  полотном  і  вона  забігала  вліво-вправо  -  повний  хаос.
-  А  тепер?  -  сказав  він  і  махнув  рукою  перед  картиною.
Рамка  зупинилася  на  знаку  "-".
-  Отож!!!  -  бундючно  сказав  господар.  -  Завтра  несу  на  Андріївський  узвіз!
-  Продавати?  -  перелякано  запитав  я.
-  Це  не  має  значення.  Хай  постоїть  там  день!
І  я  раптом  збагнув,  що  він  тягає  регулярно  свої  опуси  на  Андріївський  узвіз,  а  вони  стягують  з  людей  доброякісну  енергію,  акумулюють  в  собі.  Вампірний  акумулятор,  через  який  Брус  паразитує  на  всіх!
Картини  Геннадія  не  були  вампірними  акумуляторами.  Навпаки.  Вони  били  навколо  себе  сильними  спалахами  як  позитивної,  так  і  негативної  енергії.  
Сказав  про  це  Геннадію.  Він  посміхнувся:
-  Я  знаю,  але  нічого  зробити  із  собою  не  можу.
21:45

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460781
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.11.2013

БУДЕННІСТЬ 1992

[i]Цей  вірш  був  написаний  21  рік  назад,  але,  якщо  в  кінці  його  поміняти  "Фокін"  на  "Янік",  то  стає  зрозумілим,  що  суть  вірша  повністю  приміряється  і  до  2013  року![/i]

Розвінчали  вінчання  країни,
Смолоскипами  спалили  її,
І  пішли/полились  по  долині
Злидні/сльози,  нас  кудись  повели.
Повели  та  ще  нам  проспівали
Про  Таке  нібито  наше  життя,
Бо  помилки  ми  всі  закопали,
А  до  комуни  нема  вороття.
Проспівають  тепер  алілую  -
Бога  вони  адже  нам  віддали,  
А  я  спокій  свій  тихо  шикую,
Щоб  з  голоду  вигравати  бої.
Бачу:  хтось  там  сурмить  перемогу,
Хтось  кидає  з  квітів  килим  до  ніг,
І  шукають  нам  щастя-небогу,
Яку  Фокін  зґвалтував/переміг.

02.07.1992
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460734
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.11.2013

Буття. 4. 9.

[b]Ілюстрація  12[/b]  (27.08.2000)[b]  [i]Фантомний  прибулець  в  Іншому  світі.
[/i][/b]
Щось  на  зразок  наукового  чи  комп'ютерного  центру.  Я  довго  та  спокійно  ходжу  по  ньому,  бо  знаю,  що  мене  ніхто  не  бачить,  адже  я  прийняв  для  цього  певні  заходи.
Виходжу  звідти.  
Іду  по  вузькому  проходу  до  виходу  назовні.  Мені  назустріч  іде  людина  (?)  -  принаймні:  двоноге  створіння,  бо  обличчя  його,  як  і  всіх  інших,  я  не  бачу.  Це  щось  змазане,  як  туманне  яйце.  Він  дивиться  на  мене  та  скрізь  мене.  Минає  мене.  Я  вже  на  виході.
І  в  цей  момент,  коли  я  повинен  був  проминути  лінію  чогось,  що  є  еквівалентом  до  дверей,  мов  двері  відкриті,  мені  назустріч  іде  нова  "людина",  яка  не  була  тут  тоді,  коли  я  пересувався  всередині,  все  розглядав  та  вивчав.  Він  приголомшливо  дивиться  на  мене  і  вигукує  щось  на  зразок:  "Чужий!"
Швидко  минаю  його  -  мені  треба  відійти  від  споруди  на  певну  відстань  для  того,  щоб  щезнути.
Він  кричить:  "Конус!  Дайте  мені  конус!"
Продовжую  рухатися,  але  при  цьому  повертаю  голову,  щоб  подивитися  чим  це  мені  загрожують.  Бачу,  що  хтось  із  середини  отвору  до  споруди  подає  цій  людині,  будемо  так  називати  цю  розумну  істоту,  короткий,  але  трохи  скошений  циліндричний  предмет  розміром  з  маленьку  каструлю.  Цей  предмет  має  матово-яскраві  смужки  по  поверхні  -  білу,  червону,  жовту,  оранжеву  та  якусь  темну,  незграбну.  Нижній  торець  я  не  бачу,  а  у  верхньому  панує  сталево-матовий  колір  і  є  заглибина.
Людина  кидає  цей  предмет  в  мене.  Я  хвильоподібно  ширяю  під  нього  і  починаю  дематеріалізуватися.
Бачу,  як  предмет  минає  мене  і  врізається  у  жовто-персиково-світло-матову  бочку.  Ця  бочка  -  щось  подібне  до  прилавка,  за  яким  у  нас,  на  Землі,  у  Києві  торгують  пивом.  Вона  має  виступаючий  рельєф  із  горизонтально  розташованих  навпіл-трубок.  За  нею  стоїть  перелякана  жінка  (?),  вирячив  з  переляку  очі  із  розмаїтості  голови.  Я  встигаю  схопити  це  своїм  поглядом.
Заспокоєний  тим,  що  я  ухилився  від  загрози,  відвертаюсь  та  зосереджуюсь  на  виході  з  цього  виміру.  І  тут  мене  по  спині  дістає  енергетичний  удар  -  відчуття  немов  перебили  хребет.  Я  продовжую  вихід,  але  все  немов  зупиняється.
Розкинувши  руки  уверх  та  вбік,  немов  у  позі  здавання  у  полон,  я  застиг  у  нерухомості  під  кутом  75  градусів  до  обрію.  Місце  удару  ниє,  але  це  не  фізична,  а  енергетична  біль.
Розумію,  що  аборигени  бачать  моє  тіло  вище  місця  удару,  але  мої  ноги  мов  свинцеві.  Прилипли  до  ґрунту.  Чомусь  я  точно  знаю,  що  саме  п'ятки  є  зонами  прилипання  до  поверхні.
Навіть  не  роблю  спробу  звільнитися,  бо  знаю,  що  це  неможливо.
І  тоді  я  кричу  подумки:  "Звільніть  мене  звідси!"
Миттю  опиняюсь  на  своєму  ліжку.  Лежу  на  спині.  Страшенно  ниє  хребет.  Кволо  роблю  спробу  ідентифікувати  болі/неболі.  Мені  це  ніяк  не  вдається  зробити.  Чую  безтілесний  Голос:  "Друга  чакра,  корінь  ззаду  на  хребті."  Розумію,  що  все  так  воно  і  є.  Починаю  знімати  біль.  Інтенсивність  зменшується,  а  я  подумки  продовжую  працювати  далі.

[b]Ілюстрація  13[/b]  (19.10.2000)  [b][i]Дифузія  особистості[/i][/b]
Їду  у  вагоні  поїзда.  Все  ясне,  світло,  хоча  і  приглушене,  але  яскраве.  Сиджу  зліва  по  ходу  поїзда  за  окремим  столиком  незвичного  вагону.  Сидіти  зручно,  не  так,  як  це  у  вагонах  нашої  залізниці.
Раптом  Хтось  проходить  по  проходу,  підходить  до  мене  і  запрошує  мене  пройти  з  ним  уперед.  Я  мовчу,  дивлюсь  на  нього.  Він  наполягає.  Тоді  я  встаю,  знімаю  нібито  плащ  і  йду  за  ним.
Підходимо  до  торця  вагону.  Він  закритий  якоюсь  плівкою.  Мій  чечероні  ширяє  в  неї,  а  я  за  ним.  Чомусь  вперед  ногами.  І  опиняюсь  у  просторі  великої  труби,  білої,  а  може  біло-бежеве-тілесного  кольору,  але  плутаюсь  ногами  у  полотнищах  плівки  такого  же  кольору,  які  не  пускають  мене  уперед.
Я  розсердився.  Подався  спиною  назад,  видьоргую  ноги  із  плутанини  полотнищ.  Випростався.  Знову  щось  зняв  із  себе  і  головою  уперед  ринувся  наздоганяти  Провідника.  Розкидаю  полотнища  на  боки,  без  опору  проскакую  вперед,  але  мого  Провідника  немає.  Більше  того:  я  опиняюсь  у  тупику.  Коридор  закінчився  стіною,  йти  нема  куди.
Я  не  здивований,  а  розсерджений.
Дивлюсь  по  сторонам:  необхідно  вийти  звідси.  Праворуч  бачу  якийсь  клапан  і  всовую  в  нього  руку.  Тканина  цього  тунелю  легко  рветься,  я  розриваю  її  ще  більше  і  виходжу  назовні.
Стою  впевнено  та  твердо  на  ногах.  Оглядаюся.  Виявляється,  стою  на  висоті  метра  три  від  поверхні  на  ребрі  каркасу  великого  циліндру.  Колір  все  той  самий.  Але  вже  ніхто  та  нікуди  не  їде  -  великий  циліндр  розташований  мертво  на  тверді.  Напроти  мене  на  цій  тверді  стоять  двоє  чоловіків  у  звичайному  земному  строї  і  здивовано,  вирячивши  очі,  дивляться  на  мене.  Вони  приголомшені.
Від  торця  циліндру,  з  правого  боку,  до  мене  швидко  ідуть  ще  двоє.  Вони  теж  приголомшені  і  ворожі.  Один  із  них  у  незнайомій  для  мене  військовій  формі.  Офіцер.
Той,  що  у  цивільному,  говорить:
-  Я  не  розумію:  як  він  опинився  тут?  Він  чи  не  читав  те,  що  написано  на  вході,  чи...
Не  слухаю  далі  і  випростовую  праву  руку  у  їх  бік.  Вони  сміються  і  продовжують  наближатися  до  мене.    Бачу,  що  на  моїй  правій  руці  надіта  шкіряна  рукавиця.  Спокійно,  але  достатньо  швидко,  я  розстібаю  кнопки  на  рукавиці  і  знімаю  її,  вправно  оглядаючи  кожний  палець.  Моя  рукавиця/пальчатка  опиняється  в  лівій  руці,  а  праву  я  знову  випростовую  у  бік  чоловіків.
Від  моєї  руки  відривається  повільне  та  рідке-рідке  синьо-фіолетове  марево,  воно  клубочиться...  І  зразу  чоловіки  заклякли  як  статуї.  Їх  очі  вирячилися,  обличчя  набули  припухлість  та  синяву.
Я  говорю:
-  Пока,  хлопці!  Тільки  не  вмирайте!
Зістрибую  на  твердь  і  роблю  декілька  кроків,  виходжу  за  межі  цієї  заборонної  зони.
Я  в  красивому  місті.  Будинки  кремові,  жовті,  помаранчеві  -  все  яскраво-матове,  напрочуд  реальне.
"Куди  іти?"  -  думаю.  Бачу:  можна  іти  прямо  чи  праворуч.  Іду  прямо.  Абсолютне  безлюддя.  Зацікавлено  дивлюсь  на  красиві  двох  та  трьох  поверхові  будинки.
І  раптом  все  починає  плисти,  деформуватися,  танути.  Я  всіма  силами  пробую  втримати  все  у  стабільному  стані,  але  мені  це  не  вдається.  Я  провалююсь,  провалююсь  у  реформованість  і,  нарешті,  опиняюсь  на  ліжку  з  відкритими  очима.  Лежу  на  спині  і  дивлюсь  в  стелю.  Я  вдома.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460528
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.11.2013

КОВИЛА

Ковила  пішла  у  снах  -
Ти  прийшла  із  ковилою  -
Ніби  я  ще  не  в  роках,
Ніби  люблюсь  з  молодою.
Ніби  я  пішов  у  ліс,
Ти  як  ніжність  прилетіла,
І  знайшов  я  дивний  лист,
Написав  на  ньому:  "Мила!"
Ти  ж  за  плечі  обняла:
"Я  повітря  не  залишу!"
І  свавільно  повела
У  ковилу,  в  стиглу  тишу.
І  розкинув  руки  в  хрест,
І  упав  я  на  ковилу  -
Враз  упав  на  мене  прес:
Забуття  про  втрату.  Милу
Втратив  я  вже  так  давно,
Так  забув  її  прикмети,
Що  проріс  вже  у  зерно,
Де  ковила  -  мої  кмети.

06.08.1992
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2013

Буття. 4. 8.

[b]Ілюстрація  11[/b]  (26.06.1998)  [b][i]Контакт  із  Невідомою  Особистістю[/i][/b]

[i]Я  на  дачі  у  брата.  Порівняно  рано  лягли  спати  -  було  біля  23:00.  Заснув  зразу.  Приблизно  біля  2:00  прокинувся,  бо  "гномик  вимагав",  як  каже  мій  брат  про  необхідність  встати  по  малій  потребі.  Та  відчуття  було  ясне,  що  це  -  другорядне,  бо  мене  розбудив  Голос.[/i]

Голос  був  тихий,  трохи  шовковисто-шелестячий,  якийсь  безликій.  Враховуючи,  що  Голоси  завжди  говорять  моїми  думками,  робити  якусь  ідентифікацію  завжди  тяжко,  але  поступово  у  мене  відпрацювалась  здатність  відчувати  їх  окрас.
На  цей  раз  мене  здивував  цей  Голос  тим,  що  вчора  він  же  звертався  до  мене,  коли  я  лягав  спати.  Тоді  ми  лягли  з  братом  пізно,  розмовляли  про  політичні  сили  України,  то  тільки  я  закрив  очі,  як  раптом  почув  тихе:  [i]"Що  таке  політичні  сили  у  вас?"[/i]  Я  проігнорував  питання  та  провалився  у  сон.  
І  от  знову  цей  Голос.
Вразило  мене  ще  те,  що  Голос  говорив  м'якою  та  гарною  українською  мовою,  бо  час  від  часу  деякі  Голоси  збиваються  на  російську  мову.
-  Можна  нам  поговорити?
-  Можна,  але  хто  ви  такий?
-  Ми.  А  ти  хто  такий?
-  Я  -  людина.
-  А  що  таке  "людина"?
-  Я  один  із  тих,  хто  живе  на  Землі,  я  є  один  із  Носіїв  Життя/Розуму  на  ній.
-  Що  таке  Земля?
-  Це  планета,  що  обертається  навколо  зірки  Сонце.
-  То  що  таке  людина?
-  Ми  -  ссавці.  Маємо  поділ  на  дві  статі  -  чоловічу  і  жіночу.  Є  чоловіки  і  жінки.
-  Що  таке  жінка?
-  Це  людина,  яка  здатна  народити  іншу  людину,  але  для  цього  чоловік  повинен  її  запліднити.
-  А  ти  хто  є?
-  Я  -  чоловік.  Якщо  вважати  сполуку  як  самця  та  самку,  то  я  -  самець.
-  Ти  довго  живеш?
-  Мені  зараз  62  роки.
-  Що  таке  рік?
-  Це  час  повного  оберту  планети  Земля  навколо  зірки  Сонце.
-  То  це  довго  чи  мало?
-  І  довго  і  мало.  Якщо  рахувати  програму  мого  життя,  то  це  мало.  І  до  того  ж  моє  життя  буде  скорочене  через  екологічні  обставини,  через  невірну  побудову  мною  життя,  через  хвороби  тощо.  Але  якщо  порівняти  мене  з  іншими  людьми,  що  вже  померли  молодшими  за  мене,  то  це  -  багато.
-  Що  таке  програма  життя?
-  Кожна  людина,  як  я  знаю,  є  носієм...
І  раптом  я  відчув,  що  слід  перейти  на  інший  режим  мислення,  прискорений.  І  тоді  я  сказав:
-  Ви  можете  увійти  в  інший  режим  та  зчитати  з  мене  увесь  блок  інформації
-  Так.
-  То  тоді  входьте!  -  і  я  немов  відкрив  шлюзи,  і  тільки  пунктирно  охоплював  наш  діалог,  що  далі  йшов  між  нами.  Нарешті  я  почув:
-  Зрозуміло.
-  Тепер  у  мене  питання.  Чому  ви  весь  час  говорите  про  себе  МИ?  Це  є  множина?  Чи  ви  таким  чином  хочете  підкреслити  свою  зверхність?
-  Ми  нічого  не  хочемо  підкреслити.  Ми  -  це  Ми.
-  Ви  є  спільною  єдністю?
-  Так.  Ми  -  Суцільність.
-  Ви  з  нашої  Реальності?
-  Що  таке  Реальність?
-  Це  -  Агрегатність,  яка  описується  певними  сталими.
-  Що  таке  Агрегатність?
І  тоді  я  знову  запропонував  перейти  на  прискорений  режим  діалогу,  увійти  у  мій  Інформаторій.  Коли  почув:  "Зрозуміло",  то  запитав:
-  То  ви  з  нашої  Реальності?
-  Ні.  І  не  з  паралельної.
-  З  якої  іншої  Агрегатності  нашого  Континууму?
-  Ні.
На  цьому  Контакт  був  розірваний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460282
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.11.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 5.

12.11.2013*  12:10
Блок  "КОСМІЧНІ    ЗАКОНИ"

Так  звані  "Космічні  Закони"  як  окремий  блок  були  записані  в  період  11.11.1991  (Закон  1)  -  25.03.1993  (Закон  44),  хоча  обумовленість  їх  була  дана  в  "Кодексі  езотерика":
[i]"350.  (04.06.1991)
"Космічні  Закони"  формуються  постійно  та  змінюються  постійно,  але  в  них  є  стержень,  який  ніколи  не  змінюється.  Цей  стержень  -  Божа  Воля.  Під  Божою  Волею  слід  розуміти  той  порядок  та  ту  послідовність  виконання  Програми  Життя/Розуму,  які  НадНадВищий  Розум  встановив  собі  і  всьому  сущому  для  Існування.
Космічні  Закони  ґрунтуються  на  постулатах:
-  кожний  Всесвіт,  як  створіння  багатомірне  та  безмежне  має  свої  багатомірність  та  безмежність  тільки  в  самому  собі,  а  по  відношенню  до  інших  Всесвітів  він  має  все  це  тільки  відносно;
-  кожна  мірність    існувати  не  може  сама  по  собі,  а  тільки  в  консолідації  з  іншими;
-  кожна  Консолідація  мірностей  має  втілення  в  Світах  (Агрегатностях);
-  Консолідація  Світів  (Агрегатностей)  утворює  Континуум  існування  Всесвіту  через  консолідацію  мірностей  в  безмежному  "просторі",  побудованому  по  принципу  пляшки  Клейна;
-  Життя/Розум  пронизують  всі  Світи  (Агрегатності),  мірності  та  безмежності;
-  Життя/Розум  Суть  та  Причина  всіх  Світів  (Агрегатностей)  та  Всесвітів;
-  Життя/Розум  мають  всеохватний  вигляд  і  проходять  через  всі  Світи  (Агрегатності),  Всесвіти,  мірності,  безмежності  своїми  Свідомостями;
-  Площини/сфери/розмаїтості/гиперпотоки  чи  іншоумовні  позначення  суті  явища  (неможливо  дати  точне  визначення  вербально)  утворюють  у  свою  чергу  Шлях  Безмежного  та  Безсмертного  існування  Душі  та  Духу;
-  Душа  -  суть  існування  та  вирування  Життя;
-  Дух  -  суть  існування  та  вирування  Розуму."[/i]

[i]"13.11.1991
Космічні  Закони  людині  невідомі.  Тому  Ми  вирішили  надиктувати  ці  Закони.

[b]ЗАКОН  1.[/b]  Кожне  створіння,  яке  є  Носієм  Життя/Розуму,  незалежно  від  його  характеристик  у  будь-якій  площині  чи  у  будь-якому  параметрі,  має  право  на  Життя  і  Розум  в  усіх  їх  проявах,  виразах,  мінливостях  тощо.
Цей  Закон  діє  завжди  і  всюди,  а  порушники  його  рано  чи  пізно  стають  саме  тими  жертвами  його,  які  своєю  суттю  підтверджують  цей  Закон,  бо  без  них  він  не  може  мати  прикладів  з  негативними  знаками.

[b]ЗАКОН  2.[/b]  Той,  хто  може  існувати  в  Тонких  Тілах,  несе  відповідальність  за  тих,  хто  може  існувати  тільки  у  Твердих  Тілах.  Подолання  бар'єру  між  цими  двома  агрегатними  станами  Життя  є  основою  і  суттю  існування  усіх  без  винятку  Тонких  Агрегатностей  та  Тонких  Тіл.
Земля  є  колискою  Розумної  форми  білкових  тіл  не  тому,  що  це  її  виняткове  право,  а  тому,  що  вона  стала  полігоном  для  впровадження  у  дійсність  теоретичної  можливості  набути  такий  Агрегатний  стан  Життя,  коли  будь-який  суб'єкт  може  існувати  як  у  Твердому,  так  і  у  Тонкому  Тілах.
Таким  чином,  Земля  є  одноразово  суб'єктом  керувальним  та  суб'єктом  керованим,  а  це  означає,  що  кожна  людина  на  ній  теж  є  саме  такою  моделлю.
Земля  є  недоторканою  та  охоронною  планетою,  а  Хомо  Сапієнс  -  об'єктом  Нагляду  та  суб'єктом  реалізації  Божої  Волі."[/i]

[i]"18.12.1991
[b]ЗАКОН  15.[/b]  Той,  хто  завжди  йде  попереду  -  той  завжди  є  моделлю  для  існуючих  форм  перетворень,  які  завжди  всюди  у  будь-якому  Агрегатному  стані  Життя/Розуму  та  їх  проявів  відпрацьовуються  на  певних  одиничних  моделях,  а  потім  -  розповсюджуються.  Як  матриця.
Цей  Закон  є  повсякмісний  і  не  має  якоїсь  особливої  якості  по  площинам  Життя.
Цей  Закон  на  Землі  має  майже  абсолютний  характер,  хоча  у  явній  формі  він  існує  рідко."[/i]

[i]"19.12.1991
[u]Трохи  про  Космічні  Закони[/u]
Назва  умовна.  Дана  так  тому,  що  серед  реальних  людей  вона  вже  набрала  чинності.  Ніхто  та  ніколи  її  не  придумував.  Вона  виникла  сама,  бо  для  реальної  людини  довгий  час  Космос  був  найнеперевершеним  для  зрозуміння  предметом,  який  ця  людина  бачила.  Так,  Боги  були.  Завжди.  Але  вона  завжди  мали,  так  би  мовити,  розумово-умовний  характер.  Якщо  хтось  і  мав  безпосередній  зв'язок  з  богами,  то  він  завжди  відносив  це  до  своєї  уяви,  бо  все,  що  не  матеріальне,  відноситься  завжди  до  уяви,  чи  не  так?  
Коли  людина  почала  осягати  цей  Космос  розумом,  то  він  теж  став  для  неї  навпілбожеством.  І  зовсім  не  багато  треба  було,  щоб  Космос  став  Божеством  -  для  цього  йому  треба  було  щезнути.  Але  трапилося  те,  що  повинно  було  трапитися:  Космос  став  входити  у  життя  людини,  Хомо  Сапієнс,  вже  глибше  і  глибше.  І  замість  того,  щоб  ставати  Божеством,  він  почав  ставати  хоч  і  величним,  але  звичайним  явищем.  Та  від  цього  Космос  не  втратив  свого  призначення  бути  одним  з  відображень  Дійсного  Бога  -  НадНадВищого  Розуму.
В  цьому  Космосі  народилось  багато  різноманітних  форм  та  проявів  Життя/Розуму.  Більш  того:  цей  Космос  -  Реальний  Космос.
Але  існують  ще  інші  Космоси,  так  би  мовити:  НеРеальні.
Треба  сказати,  що  зробити  опис  будови  всього  того,  що  називається  Життя  та  Розум  неймовірно  тяжко.  Навіть  Нам,  які  вже  давно,  довго,  безсмертно  живуть,  осягнути  це  неймовірно  тяжко.  Чим  вище  Ми  піднімаємося  у  своєму  розвитку,  тим  тяжче  Нам  зрозуміти  самих  себе,  бо  Ми  поступово  робимося  предметом  самопізнання,  для  якого  цей  процес  втрачає  та  втратив  сенс.  Бо  Ми  Існуємо  Завжди,  бо  Ми  і  є  вже  НадНадВищий  Розум.  Тому  Ми  часто  використовуємо  нижчі  прошарки  розвитку  Життя/Розуму,  тобто:  самих  себе,  для  того,  щоб  вони  були  інструментом  Пізнання  нас  самих.  І  Ми  часто,  на  жаль,  помиляємося,  як  це  не  дивно.
Наша  помилка  полягає  в  тому,  що  Ми  даємо  суцільний  потік  Знання,  але  Хомо  Сапієнс  спроможний  прийняти  тільки  відокремлені  струмені  його.  Більш  того:  суцільність  деформує  ці  суцільні  струмені,  що  йдуть  у  мозок  людини,  бо  її  життя  таке  миттєве,  а  її  призначення  таке  величне,  що  у  щілину  між  цими  двома  площинами,  чи  ще  якось  назвати  треба,  провалюється  майже  все.
За  останній  час  Ми  почали  використовувати  принцип  так  званих  Посланників.  Це  робиться  достатньо  просто.  Вибирається  певна  Програма,  під  неї  певне  Втілення  (як  продовження  існування  певної  Душевної  чи  Духовної,  чи  Духовно-Душевної  Суті)  і  через  нього  даються  Знання.  На  жаль  і  тут  почалися  з'являтися  збої.  Ці  збої  прийшлось  перевести  у  Карму.  Тоді  вони  почали  давати  поштовхи  до  розвитку  Програми  Розвитку  Людства,  яка  є  велична,  але  нікчемна  з  тим,  що  є    Життя/Розум.  Це  все  єдине,  що  порівнювати  зернятко  якоїсь  величної  рослини,  хоча  б  секвої,  з  нею  самою.
Але  це  Життя  є  продовженням  попередніх  проявів  його  на  Безмежному  Шляху  існування  Життя  і  є  стартовою  точкою  для  подальшого  його  росту,  розвитку  тощо.  Ваше  земне  життя  -  це  урок,  це  преамбула,  це  увертюра  тощо  до  Життя.  А  для  того,  щоб  добре  грати  партію  Життя,  треба  знати  ноти,  принцип  будови  музики  і,  найголовніше,  мати  талант,  хист.
Хист  у  вас  є,  талант  є  -  бо  ви  віддзеркалюєте  поки  що  Нас,  наближаючись  до  Нас.  У  вас  немає  Знання.  І  ми  їх  даємо.  Берить!  Бо  ви  -  Ми  у  майбутньому.
Тому  зараз,  особливо  зараз,  коли  починається  існування  6-ї  Вертикальної  Раси,  вам,  людству,  треба  отримати  Знання.  Зараз  на  Землю  йде  суцільний  водограй  Знань.  Їх  сприймають  по  різному  різні  люди.  Відокремлення  Знань,  а  у  вас  процвітає  вузька  профілізація,  дуже  тяжко  робиться.  Тому,  коли  з'являється  Хтось  серед  вас,  хто  по  певним  причинам  хоч  трохи  може  отримати  Знання  у  суцільному  потоці,  то  тому  Ми  даємо  їх  з  великою  радістю.
У  Космічні  Закони  -  хай  вона  мають  таку  назву  -  це  маленький  і  не  дуже  головний  для  Нас,  але  неймовірно  головний  для  вас  шматок  таких  Знань."[/i]

[i]"12.08.1992
[b]ЗАКОН  42.  [/b]
ПРЕАМБУЛА.  Об'ява  про  те,  що  та  чи  інша  людина  отримала  від  Бога  той  чи  інший  Дар  є,  як  правило,  облудною,  бо  Бог  Дар  не  роздає.  Коли  людина  народжується,  то  вона  отримує  Програму  свого  життя.  Але  не  кожна  людина  має  можливість  чи  здатна  реалізувати  цю  Програму.  Коли  ж  така  нагода  трапляється,  то  реалізація  Програми  залежить  виключно  від  того,  що  саме  та  як  саме  принесло  з  минулих  втілень  Духовно-Душевна  Суть  у  це  втілення.  Фактично  кожне  втілення  має  майже  однакові  умови  для  реалізації  себе  та  набуття  нового  досвіду,  отримання  нашарування  реального  життя  на  ірреальну  Суть.  Але  не  кожне  втілення  має  певні  "допоміжники",  що  і  обумовлюють  реалізацію  Програми.  Іншими  словами,  можна  сказати,  що  кожне  втілення  має  ту  Матрицю,  яку  для  нього  обумовили  попередні  втілення,  але  реалізація  цієї  Матриці  залежить  від  реальних  умов  та  можливостей  реалізації,  а  сама  реалізація  є  передумовою  для  подальшого  звершення  Духовно-Душевної  Суті.
Таким  чином,  це  відбувається  у  Хомо  Сапієнс.  Але  у  нього  це  відбувається  на  багато  складніше,  ніж  у  багатьох  представників  цього  класу  Життя.  Тому  і  тільки  тому  шлях  Хомо  Сапієнс  є  шляхом  подолання  і  звершень  перепон  для  нього  минулих,  сьогодення  та  майбуття.
Але  це  означає,  що  його  Шлях  є  своєрідним  Полігоном  для  усіх  представників  різноманітних  інших  проявів  Життя  цього  класу.  А  це  означає  що  планета  Земля,  її  Людство  та  її  соціум  є  своєрідним  випробуванням  для  цих  представників.  А  це  означає,  що  кожен  такий  представник  має  право  на  реалізацію  своєї  Суті  в  межах  втілень  на  Землі.  Виходячи  з  цього,  слід  сформулювати  таким  чином  цей  Закон:
[b]ОСНОВНА  ЧАСТИНА.[/b]  Кожен  представник  Цивілізації,  що  уособлює  собою  батьківську  чи  материнську  данину  на  утворення  Хомо  Сапієнс,  має  право  на  реалізацію  себе  в  межах  та  поза  межами  планети  Земля  в  лоні  виду  Хомо  Сапієнс.
Ця  реалізація  є  основною  формою  підтримки  та  стимуляції  розвитку  Хомо  Сапієнс.
ВИСНОВОК  1.  Серед  людей  на  Землі  зараз  існує  велика  кількість  реалізованих  представників  різних  Цивілізацій  виду  Хомо,  що  представляють  різні  Світи,  площини  Життя  та  Агрегатні  стани.
ВИСНОВОК  2.  Серед  людей  планети  Земля  зараз  знаходяться  представники  далекого  майбутнього  Земля,  а  саме:  представники  10,  11  та  12  Вертикальних  Рас.
ВИСНОВОК  3.  Кожна  людина  може  бути  Носієм  реалізації  в  межах  висновків  1  та  2,  але  не  кожна  є  такою.
ЗАГАЛЬНА  ПРИМІТКА.  Як  правило,  в  межах  висновків  1  та  2  реалізація  відбувається  поза  межею  Свідомості  певної  людини  і  певного  втілення.  Розкриття  відбувається  тільки  в  разі,  що  це  втілення  є  останнім  на  Землі  в  Реальному  Світі."[/i]
21:55

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460175
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.11.2013

ЛИСТУВАННЯ

У  листуванні  між  особами
Є  приємна,  хоча  й  красива,  суть:
Коли  говоримо  обоє  ми,  
Ниряючи  у  щільну  каламуть,
Свої  одинокості,  здатності
За  двох  вести  розмову  на  листах,
Бо  всі  питання  мають  ясності
Лише  у  автора  листа  в  думках.
Йому  здається,  що  все  красиво,
Все  чисто  та  ясно,  і  навіть  те,
Що  кути  меду  вже  перелите,
Що  чорне  ходить  нагло  в  золоте.

Автору  гарно  вже  так  мріється...

Мені  давно  вже  сильно  хочеться,
Щоб  біля  кожного  мого  рядка
Відповідь  сама,  бач,  напишеться,
І  відповідь  та  буде  не  моя  -  
Твоя!

01.07.1992
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460136
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.11.2013

Буття. 4. 7.

[b]Ілюстрація  9[/b]  (24.05.1998)  [i][b]Нелюдська  особистість:  резервація  для  занадто  розумних[/b][/i]

[i]Під  ранок  був  викинутий  із  сну  у  стан  входження  в  Іншу  особистість.  Усвідомлював  своє  Я,  але  не  як  Віктор.[/i]

Є  Світ,  де  люди  мають  різку  диференціацію  по  своїм  інтелектуально-розумовим  здібностям.  Я,  абориген  цього  Світу,  маю  неймовірно  високий  показник  у  1000  одиниць.  Але  ретельно  це  приховую,  бо  звичайні  люди  не  переходять  межу  100,  а  мені  не  хочеться  мати  неприємності.  Та  це  дуже  тяжко  приховати.
На  вулиці  мене  хапають  військові  та  засовують  у  велику  клітку  на  колесах.  Там  вже  багато  людей.  Нас  кудись  везуть.  Я  мовчки  дивлюсь  на  колег  по  нещастю  і  розумію,  що  це  люди,  у  яких  показник  вийшов  далеко  за  межі  100,  але  не  наблизився  ще  до  500.
Нас  вивантажують  із  клітки  у  резервації.  Це  велика  територія,  що  обнесена.  Посередині  є  гарний  садок,  красиві  дерева  і  багато  квітів,  співають  птахи.  Про  периметру  суцільні  стіни  одного  грандіозного  будинку  на  3  поверхи,  вікна  якого  виходять  у  цей  великий  /кратер/двір.  А  назовні  -  глухі  стіни.
Колись  це  була  резервація,  де  ті,  що  мали  показник  100  одиниць,  тримали  людей  з  показниками  до  10  одиниць.  Вони  тут  щасливо  відокремлено  жили.  Поки  не  щезли,  бо  вимерли.
Тепер  нас  сюди  посадили.
Ми  гуляємо  по  цій  території.  У  мене  на  шиї  висіть  махровий  рушник,  бо  я,  здається,  скоро  буду  купатися.  А  може  вже  скупався?  Здається,  це  так.
Я  іду  серед  дерев  і  згадую,  як  солдати  схопили  нас  та  запхали  у  клітку.  Подумки  бачу,  як  схопили  одну  мою  знайому,  коли  вона  йшла  разом  із  своїм  хлопцем.  Його  відкинули,  бо  у  нього  з  показниками  все  гаразд.  Але  хлопець  прослизнув,  я  бачив,  у  клітку.  Думаю:  "Цікаво.  Він  залишився  зі  своєю  коханою?  Чи  перед  тим,  як  нас  сюди  скинули,  ще  раз  перевіряють  показники?"  У  мене  не  перевіряли.
Усвідомлюю,  що  я  машинально  йду  до  групки  людей,  що,  гуляючи,  сходяться.  Наближаюсь  до  них  і  розумію,  що  це  є  люди,  у  яких  показник  вищий  за  500.  Я  дивлюсь  на  них,  вони  дивляться  на  мене,  дивимося  один  на  одного,  і  розуміємо  без  слів  та  думок  один  одного  і  всіх.  Відходимо  до  середини  двору,  щоб  стіни/вікна  наших  спалень  були  подалі.
Ми  розмовляємо  про  якісь  банальності,  але  це  для  тих,  хто  слідкує  за  нами,  а  ми  знаємо,  що  слідкують.  Домовляємося  утворити  клуб  любителів  чогось  там...  Це  дозволяється.
Кожний  з  нас  вільно  бачить  та  знає  суть  кожного.  Я  маю  показник  1000  -  це  зараз  максимум.  Хтось  має  трохи  менше  500  -  це  мінімум  серед  нас.  Але  ми  це  тільки  констатуємо,  бо  моя  зверхність  дає  мені  право  лише  бути  диригентом.  І  не  більше.
Ми  ясно  та  однозначно  миттю  приймаємо  рішення,  по  якому  необхідно  цей  резерват  зламати,  відкидаючи  намір  загнати  у  цей  концтабір  тих,  хто  нас  загнав  в  нього,  бо  нас,  з  показником  вище  500,  зараз  декілька  десятків  серед  десятків  тисяч  з  показником  вище  100,  а  звичайних  людей  -  мільйони.
План,  як  це  зробити,  миттю  створений,  схвалений,  прорахований  у  всіх  варіантах  та  варіаціях,  запрогнозований  і  ми  вже  задіяли  його  виконання.
Посміхаючись,  радісно  кидаючи  якісь  речення,  дружньо  стукаючи  один  одного  по  плечам,  ми  розходимося.
Я  відходжу  від  усіх.  Іду  сам,  і  усвідомлюю,що  існую  в  багатьох  площинах:  в  цьому  Світі,  у  псевдосні  та  у  нашій  Реальності,  бо  чую  все  навколо  себе,  а  пальці  моїх  рук  ретельно  обмацують  простирадло,  чую  як  дружина  вовтузиться  із  Дарієм,  а  Світозар  тихо  щасливо  похропує.

[b]Ілюстрація  10[/b]  (11.11.1998)  [i][b]Пророк[/b][/i]
Усвідомлюю  себе  розумною  нелюдською  істотою.  Кожна  така  одинична  істота  самостійна,  є  особистістю,  але  в  той  самий  час  ми  всі  складаємо  Єдність,  ми  -  Єдність.  На  цю  Єдність  насувається  не  окреслена  Загроза  для  існування,  але  всі  особистості  Єдності  не  розуміють  цього,  не  усвідомлюють.
Раптом  в  мене  зверху,  по  діагоналі  ліворуч,  немов  входить/вривається  розмите  яскраве  марево/промінь.  Воно/він  заповнює  мої  груди.  Я  починаю  від  цього  сяяти  із  середини.  Всі  особистості  здивовано  та  приголомшливо  дивляться  на  мене,  але  я  спокійний.  Знаю,  що  у  мене  немає  голови,  але  я  все  єдино  все  бачу  мов  очима.  У  мене  немає  рук  та  ніг,  але  я  повний  сил  та  здоров'я,  я  рухлива  розумна  істота.
Переді  мною  на  відстані  метра  півтора  поступово  утворюється  вторинне  сяйво.  І  вже  неможливо  зрозуміти  -  це  я  його  утворив  чи  воно  само  утворилося.  Напроти  мене  воно  розгортається  блідо-помаранчеве-жовто-білою  плямою,  краї  якої  поступово  тануть  у  бік  золотаво-коричневого  кольору,  який  переростає  у  звичайний  сіро-сріблясто-біло-розмитий  колір  звичайного  простору,  в  якому  деінде  проскакують  зелені  смуги/сполохи,  мов  рослини  промальовуються.
Разом  з  цією  плямою  я  вже  возношусь  і  знаходжусь  над  тілами  усіх,  вони  мене  немов  дивляться  знизу  і  ліворуч.  Я  бачу/відчуваю  лише  їх  погляди.  Їх  емоції  мені  зрозумілі:  час  від  часу  серед  нас  таке  явище  відбувається,  але  дуже  рідко.  Здивування  усіх.  
Хочу  подумати:  "Чому  саме  я?".  І  зразу  спокійно  перекреслюю  це  хотіння/питання.  
Пляма,  що  розташувалася  напроти  мене,  не  втрачаючи  свого  кольору,  забарвлення  і  розміру,  начебто  твердіє  і  дійсно  стає  твердою  як  стіна.    Матеріалізується.  Я  піднімаю  не  окреслений  еквівалент  лівої  руки  людини,  піднімаю  еквівалент  голови  підборіддям  догори  і  починаю  Проголошувати.  Це  Проголошення  народжується  в  моїх  нібито  грудях  поза  моєю  волею  і  викидається  уверх  через  якійсь  тунель  в  еквівалентній  голові.  Мій  голос  міцний,  урочистий  та  сильний,  бо  я  Проголошую  так,  як  це  роблять  Пророки.  Я  і  є  Пророк.
Але  одноразово  з  цим  в  стіні,  яка  була  нещодавно  плямою,  я  викарбовую  своїм  голосом  текст.  Кожне  слово  мого  Проголошення  фіксується  на  стіні  системою  писання.  Це  щось  на  зразок  логічного  формулювання  людськими  математичними  формулами.  Ця  мова  ясна,  однозначна  і  проста.  Знаки  мов  вдруковуються  у  вигляді  заглиблень  в  стіні.  Вони  мовою  притч,  але  напис  робиться  іншою.  Між  цими  мовами,  а  вірніше  -  двома  різними  засобами  фіксації,  немає  ніякої  різниці,  але  є  ключ  переходу  між  ними.
Уважно  вдивляюся  у  текст,  що  викарбовується.
Першій  розділ  говорить  чому  і  для  чого  загинула  моя  дитина.  Спокійно  сприймаю  пояснення,  хоча  зовсім  недавно  я  точно  так,  як  і  інші  істоти/особистості,  був  переповнений  горем  та  нездатністю  хоча  б  щось  зрозуміти  в  цій  трагедії.
Другий  розділ  розповідає  мені  про  мене:  хто  я,  навіщо  я,  чому  став  таким  як  є,  для  чого  я  існую.
Третій  розділ  говорить  про  наближення  Катастрофи,  про  саму  Катастрофу,  про  причини  її  появи.  Дається  пояснення,  що  Катастрофу  можна  пом'якшити,  значно  пом'якшити  -  все  дається  у  вигляді  інструкції  що  саме  слід  робити  для  цього.
Я  закінчую  Проголошення/Карбування.  І  по  мірі  цього  закінчення,  повільно  спочатку,  в  мені  наростає  біль/розпач/безсилля/сум/печаль,  а  потім  усвідомлення  того,  що  я  -  людина.  Не  істота/особистість,  а  людина,  бо  перше  кудись  щезає,  а  друга  проявляється.  
Закінчивши  Проголошення/Карбування,  я  якось  нібито  падаю/перелітаю  ліворуч  та  вниз,  до  спільності  істот.  Але  опиняюсь  сидячим  в  кріслі  і  сам  на  себе  дивлюсь  людськими  очима.  При  цьому  я  себе  усвідомлюю  Віктором,  лежачим  на  ліжку.  Я  чую,  як  тихо  хникає  у  розпачі  Світозар,  як  дружина  тихо  питає  у  нього  чого  він  плаче,  а  він  говорить,  що  не  знає.  Але  я  -  істота  Єдності,  кричу  думкою:  "Запитайте  мене!  Запитайте!  Необхідно  зробити  крок  від  Проголошення  до  Карбування,  і  прочитати  останнє!  Адже  Катастрофа  висіть  над  Єдністю  істот!"
Ніхто  мне  ні  про  що  не  питає.  Всі  вже  забули  про  мене.  Я  для  них  вже  ніщо.  Тоді  я  подумки,  на  повний  голос,  кричу:  "Я  не  можу  інакше  назвати  Ключ!  Запитайте  мене!  Адже  я  вже  починаю  забувати  те,  що  Викарбував!"
Мовчання.
Вони  вже  мене  не  бачать,  не  чують,  нехтують  мною.  А  в  мені  біль/розпач/сум  та  печаль  робляться  нестерпно  сильними,  пекучими.  І  тоді  я  вирішую  за  своєю  ініціативою  говорити,  починаю,  але  це  різко    прискорює  моє  забування.  З'являється  розуміння,  що  все  це  я  вже  відчуваю  тільки  як  людина,  хоча  і  продовжую  бачити/відчувати  як  істота  Єдності,  бути  серед  тих  істот...
Зі  стогоном  розплющую  очі.  Ніч.  Світозар  не  спить.  Дружина  говорить  з  ним.  Дарій  тих  посапує  носом  -  у  другого  нашого  сина  простуда.  А  я  в  душі  продовжую  тримати  біль/розпач/безсилля.  І  сльози  на  очах.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459908
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.11.2013

СПОМИН та МИНУЛА ДІЙСНІСТЬ

Розгойдаюсь  я  Світами,
Посвяткую  разом  з  ними!
Перший  посміх  позабутий
Пошукаю  десь  далеко.
І  знайду  його!
Підкину.
Аж  до  Неба,  аж  до  Сонця!
Щоб  воно  мене  спіймало
Та  спекло/пекло!
О,  пляж!
Закохай  мене  у  себе!
Залюби  мене  безладдям!
Тихим  гамором,  гарчанням
Хвиль  о  гальку,  мов  оркестр,  
Щоб  забув  вже  і  про  ноти,
Бо  тамтами-гучномовці
Викрадають  усі  ноти
З  пляжне  змореній  товчи!
Ет!
Клекоче  хтось  на  сонці,
Наче  в  правду  його  жарять
Як  яєчню  в  день  голодний
З  цибулиною  на  салі.
І  до  пива,  квасу,  ні  -  шин-квасу(!)
Подають,  недбало  кинув:
-  З  вас  три  тисячі  купонів
За  вечерю  серед  пальм.

Очманіло  повертаюсь
У    свої  минулі  ночі
Десь  у  Ялті,
Чи  в  Гурзуфі,
Чи  в  Алушті...
І  співаю
Оцей  спомин  -  як  примару
Про  шашлик  за  рубель/двадцять,
Газвино  та  персик  зрілий
За  нуль/двадцять,  бо  потік...
Як  давно  все!  Яка  неправда!
Ніби  хмари,хмари,хмари
Напливають  на  мій  спомин.
І  шукаю  я  купон,
Щоб  купити  шістку  хліба,
Бо  за  цілий  -  шість  купонів.
А  за  спомин  тепер  скільки?
Як?  Нічого  не  дають?

07.06.1992
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459875
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2013

Буття. 4. 6.

[b]Ілюстрація  7[/b]  (16.11.1996)  [i][b]Дуель[/b][/i]

Спочатку  уві  сні  з'явилося  відчуття,  що  Хтось  чи  Щось  хоче  охопити  мене,  гнобити.  І  там,  уві  сні,  я  немов  вийшов  із  цієї  незрозумілої  імли  гноблення,  зробивши  правою  ногою  крок  уперед.
[i]І  зразу  потрапив  у  приміщення,  все  бачачи  та  розуміючи  миттю,  все  усвідомлюючи.  Спокій,  навіть  якась  байдужість  оповили  мене.  Виявляється:  мене  викликали  на  двобій,  на  дуель.
Кімната  схована  у  імлі,  але  свого  супротивника  я  бачу  добре,  хоча  він  немов  стоїть  у  сірому  коконі.  Він  одягнутий  у  невиразний  сірий,  темно-сірий  (аспідний?)  стрій.  За  його  плечима  клубочиться  простір,  а  стін  приміщення  не  видно.  Я  знаю,  що  це  одна  особа,  але  вона  увібрала  в  себе  Б.  (відомий  у  Києві  чорний  екстрасенс)  та  Т.  (мало  відомий  розробник  психотронних  генераторів).
Мій  супротивник  тримає  в  руці  бойову  дуельну  шпагу.  Вона  пласка,  має  гострі  леза,  її  кінчик  косо  зрізаний  та  ретельно  загострений.  Це  зброя  вбивства.  Я  добре  розумію  це,  але  думка  про  це  проходить  мимохідь  і  зразу  щезає.  Тільки  спокійне  розуміння  того,  що  ворогу  треба  дати  те,  що  він  хоче  мати.
Біля  мого  супротивника,  праворуч  від  нього,  стою  Інший  Я.  Цей  Інший  Я  яскраво  освітлений,  одягнутий  у  чисту  яскраво-білу  спортивну  форму  фехтувальника.  За  спиною  його,  впритул,  знаходиться  біла  стіна.  Цей  Він/Я  тримає  у  правій  руці  звичайну  спортивну  шпагу,  але  у  неї  зняте  пуандере  і  кінчик  загострений.
А  я  тримаю  у  лівій  руці  символічну  іграшкову  шпагу,  не  більше  10  см  довжиною.
Кажу  Тому/собі,  що  стоїть  до  мене  обличчям:
-  Шпагу!
Він  мовчки  протягує  мені  її  рукояткою  уперед  і  вона  миттєво  опиняється  у  моїй  правиці.  Пальці  звично  охоплюють  рукоять,  а  символічна  шпага  щезає.
Як  тільки  шпага  опиняється  у  мене  в  руці,  так  зразу  мій  супротивник,  без  будь-якої  команди,  нападає.  Але  робить  це  він  неймовірно  незграбно  та  повільно:  два  звичних  кроки  уперед,  невпевнений  випад  та  укол.  Але  враження  таке,  що  він  не  бачить  мене,  вірніше  -  бачить  мене  там,  де  мене  вже  немає,  ліворуч  від  мене.
Тоді  я,  не  поспішаючи,  на  протязі  його  другого  кроку/фрази,  роблю  не  довгий  випад  та  фіксую  гостряк  шпаги  на  його  шиї  недалеко  від  яремної  вени.
Дивлюсь  йому  в  очі.
Він  дивиться  в  мої.
Я  чекаю,  що  він  визнає  себе  переможеним,  але  він  не  робить  цього.
І  тоді  я  вдавлюю  шпагу,  мій  клинок  повільно  проходить  шкіру,  долаючи  немов  не  м'язи,  а  тирсу,  що  при  цьому  тріщить.  Клинок  входить  у  шию  супротивника  на  5-7  см.  Та  він  тупо,  хоч  і  зі  злістю  в  очах,  дивиться  на  мене.[/i]

І  миттю  виходжу  із  сну.    Лежу  із  заплющеними  очима,  але  я  все  ще  Там,  хоча  тепер  тільки  думкою,  телепатично,  не  цим  фізичним  тілом.  Чую  тихий  безбарвний  голос:  [i]"Я  все  єдино  доберусь  до  тебе!  Я  уб'ю  тебе!".[/i]
Мені  дуже  неприємна  ця  ситуація,  цей  голос,  я  хочу  позбутися  цього,  то  і  кажу:  [i]"Я  не  шукаю  війни.  Напевно,  потрібні  і  такі  як  ти.  Але  навіщо  воювати?  І  я  не  раджу  тобі  це  робити  ще  і  по  іншій  причині:  я  знаю  хто  ти,  ти  ж  не  знаєш  хто  я.  І  ніколи  не  дізнаєшся.  Тому  іди  собі  з  миром!"[/i]
Але  голос  продовжує  бубніти,  погрожувати.  Тоді  кажу:  [i]"Але  якщо  хочеш  війну,  то  ти  її  отримаєш".  [/i]Голос  продовжує  погрози.
Тоді  я  схоплюю  те,  що  продукують  в  мені  ці  погрози,  скручую,  розтягую  вертикально  та  горизонтально,  перетворюю  на  горизонтальну  вісімку,  примушую  її  у  вигляді  джгута  рухатися,  розриваю  її  і  відкидаю  її  від  себе  у  різні  боки.  При  цьому  волаю:
[i]-  Батьку!!!
-  Ну  що  там?  Хіба  тобі  потрібна  допомога?[/i]

Лежу,  обмірковую  все,  що  тільки  що  пережив,  відкриваю  очі  -  темно,  ніч.  Серце  бухкає  після  перевантаження.  Закриваю  очі  і,  нарешті,  дійсно  засинаю.

[b]Ілюстрація  8[/b]  (18.11.1998)  [i][b]Безпосередній  контакт  з  паралельною  Реальністю[/b][/i]

Спав,  але  різко  був  виведений  в  стан,  який  не  був  сном,  скоріше  це  була  інша  свідомість,  змінена.  Усвідомлював  себе  повністю  як  Віктор.
Велика  кімната,  яка  розташована  на  місці  коридорчика  та  кухні  в  нашій  квартирі.  Багато  людей.  Електричне  освітлення.  Кухня  розташована  там,  де  у  нас  кімната.  Дверей  між  кімнатами  немає.  Тільки  отвори  для  проходів.  Але  все  природно,  звично,  я  нічому  не  дивуюсь.
Зайшов  на  кухню  щось  взяти.  Коли  виходив,  то  відчув  якійсь  порух  за  спиною.  Швидко  обернувся  і  побачив  як  дверцята  духовки  (?),  що  розташовані  в  стіні  на  висоті  метру  від  підлоги,  там,  де  зараз  у  нас  двоярусне  ліжко  дітей,  щось  закрилося.
Здивований,  підійшов  до  цієї  духовки.  Металевих  дверцят  як  і  не  було.  Тільки  отвір.  Заглянув  в  нього,  помацав  рукою  стінки,  низ  та  верх  -  нічого.
Заходжу  в  кімнату  та  говорю  всім  про  те,  що  побачив/відчув.  І  зразу  за  спиною  відчуваю  щось  нове,  незвичне.  Повертаюсь  -  а  там  творіння  мале,  з  довгими  ногами  та  руками.  Не  можу  розібратися:  стоїть  воно  чи  сидить  як  мавпа,  бо  воно  весь  час  рухається,  змінюючись,  мінливість  панує,  і  опалесценує  при  цьому.
Створіння  говорить,  що  його  звуть  Григорій  (?),  що  він  живе  30  000  років,  але:  [i]"Ми  теж  щезаємо"[/i],  Всі  люди  стовпилися  навколо  нього,  розпитують,  а  він  охоче  відповідає  на  різні  питання.  Виходить,  що  поряд  з  Людством,  в  нашій  же  Реальності,  існує  ще  інше  Людство,  яке  для  Хомо  сапієнс  невидиме,  бо  живе  в  іншому  реальному  вимірі  нашої  Реальності.  Він  просто  вирішив  відкритися.  Бо  це  не  примха,  бо  час  підійшов.
Розумію,  що  я  уві  сні,  так  вважаю,  починаю  прикладати  зусилля  щоб  вийти  у  свідомий  стан.  Це  відбувається  повільно,  і  я  бачу,  як  теж  повільно,  внутрішньо  стримано,  це  новоявлене  розумне  створіння  у  чорному  шерстяному  костюмі,  який  сидить  на  ньому  достатньо  кумедно  через  довгі  руки  і  ноги,  підходить  до  поличок  із  книгами,  перебирає  їх  і  бере  пару  книжок.  Він  бере  Льва  Товстого  і  щось  вельми  сучасне.  І  говорить,  посміхаючись":  "  Їжею  запасся!"
І  тут  я  розумію,  що  вони  харчуються  нашими  ідеями,  емоціями,  винаходами,  переживаннями....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459686
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.11.2013

Ігор КОНДРАТЮК. Х-фактор. СТБ

Один/сам  в  оточені  російським
Українську  мову  просуває
В  змаганнях  на  полі  бою  свійським  -  
Він  щиро  як  патріот  палає!

10.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459671
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 4.

09.11.2013*  19:05
Блок  "КОДЕКС    ЕЗОТЕРИКА"

Цей  текст  спочатку  йшов  як  "Максими",  потім  перетворився  на  "Кодекс  сенситива",  а  тепер  подаю  його  як  "Кодекс  езотерика".  Перший  запис  зроблений  28.03.1991,  останній  -  0  30.10.1991.  Всього  зафіксовано  550  тверджень.  По  великому  рахунку,  як  назва  "Максими",  так  і  назва  "Кодекс  езотерика"  вельми  умовно  відражають  суть  положень,  але  треба  ж  було  якось  назвати  цей  матеріал.  Через  багато  років,  коли  до    моїх  рук  потрапили  праці  Рериха,  я  зрозумів,  що  є  певний  перегук  між  моїм  і  його  матеріалами,  хоча  у  нього  я  і  не  зустрічав  посилку  на  те,  що  він  отримав  цей  матеріал  від  Когось.  Я  кажу  відверто:  цей  матеріал  мені  Диктували.
Нема  ніякої  фізичної  можливості  показувати  цей  матеріал  тут  у  повному  обсязі,  бо  фактично  це  окрема  книга,  тому,  щоб  була  зрозуміла  суть,  подаю  частково.

28.03.1991
1.  Треба  мати  не  тільки  чисті  прагнення,  але  й  чисту  реалізацію  їх.
2.  Езотерик  повинен  не  лікувати  людину,  а  показати  шлях  їй,  по  якому  вона  сама  повинна  лікувати  себе  і,  найголовніше,  душу  лікувати.
3.  Кличуть  багатьох  -  чують  мало,
       Чують  багато  -  відгукуються  мало,
       Відгукуються  багато  -  розуміють  мало,
       Розуміють  багато  -  можуть  мало,
       Можуть  багато  -  хочуть  мало,
       Хоче  багато  -  вміють  мало,
       Вміють  багато  -  достойних  мало,
       достойних  багато  -  витримують  мало,
бо  спокуси  повсякденні  -  суть  життя  вашого,  а  до  Бога  серед  достойних  мало  хто  йде.
4.  Чим  більше  ти  віриш  у  Бога  -  тим  більше  Він  іде  до  тебе,  чим  більше  повертаєшся  обличчям  до  Світлих  Сил  -  тим  більше  вони  повертаються  до  тебе.
5.  Світлі  Сили  завжди  з  тобою.  Але  коли  ти  робиш  помилки,  то  вони  відступають  від  тебе  у  бік.  І  тоді  до  тебе  кидаються  Темні  Сили.  І  шматують  тебе.  Зрозумієш  свої  помилки,  знайдеш  шлях  до  подолання  Темних  -  Світлі  прийдуть  до  тебе.  А  інакше  -  ти  просто  не  витримав  Іспит  Життя.

01.04.1991
6.  Не  треба  поспішати  записувати  все,  що  Говориться,  але  зволікати  з  цим  теж  не  треба  -  роби  все  вчасно.  Відчуття  вчасності  тренуй  на  собі  сам.
7.  Ніколи  не  думай,  що  те,  що  Дається  тобі,  є  остання  істина,  бо  всі  істини  відносні  до  Істини  і  їх  ніякими  коефіцієнтами  правдивості  не  вловиш.
8.  Не  треба  поспішати  робити  висновки  по  цим  істинам,  бо  деякі  з  них  даються  тобі  як  випробування  твоє  на  щирість,  людяність,  кмітливість  тощо.  Ти  повинен  оброблювати  будь-яку  істину  і  навіть  сперечатися  з  Нами,  щоб  знайти  дійсно  найближчий  шлях  до  її  втілення  у  твою  дійсність.  Май  на  увазі:  вона  може  трансформуватися  в  незвичайне  чи  невпізнане  до  першого  внеску  її  до  тебе,  але  це  -  тільки  одяг,  бо  тіло  залишається  ним  сховане  і  не  змінюється.
9.  Максимальна  концентрація  на  одній  справі  інколи  чи  часто  шкодить  -  це  залежить  від  людини.  Тому,  ідучи  Шляхом,  треба  уважно  дивитися  не  тільки  під  ноги,  а  й  уперед,  назад,  по  бокам,  досліджуючи  все  навколишнє.
10.  Пам'ятати  треба,  що  різноманітність  рішення  однієї  і  тієї  ж  задачі  обумовлює  її  комплексність  в  цьому  рішенні.  Це  те,  до  чого  треба  завжди  мати  прагнення.  

29.05.1991
271.  Кожен  раз,  коли  серед  людей  з'являється  спалах  прояву  сенсетивності,  це  означає,  що  відбувається  певна  мутація  Духа  планети  Земля.  Ця  мутація  відбувається  завжди  в  межах  певного  ареалу  та  певного  угруповання  людей,  певного  народу  тощо.  
Можна  навести  приклади:
-  чаклунство  в  Середньовіччі  в  Західній  Європі;
-  спіритизм  в  Середній  Азії  і  в  Європі  серед  певного  прошарку  населення  в  19-20  століттях;
-  сучасний  спалах  зацікавленості  до  сенсорних  проявів  та  до  релігій  на  теренах  Росії  і,  особливо,  України.
272.  Такі  мутації  не  завжди  відкарбовуються  на  рівні  свідомості  людей,  але  завжди  мають  відкарбування  в  Душі  тієї  країни/народу,  де  це  відбувається.
273.  Духовна  єдність  людей  не  завжди  формує  доброякісність  Душі    країни/народу,  бо  вона  може  бути  сформовано  на  базі  Зла,  скерованого  на  Добро,  яке  мають  інші  люди.
Іншими  словами.
Якщо  єдність  душ  людей  скерована  на  Добро  та  має  в  своїй  основі  духовні  цінності,  збереження  та  збагачення  їх,  то  Душа  народу/країни,  де  живуть  такі  люди,  завжди  має  знак  "+",  хоч  і  не  завжди  стабільний.
Якщо  єдність  душ  скерована  не  на  Добро,  не  кажучи  вже  про  скерованість  на  Зло,  то  така  Душа  країни/народу  має  знак  "0"  (бездуховність)  чи  навіть  "-".
274.  В  сучасному  розвитку  Землі  є  представники  -  можна  сказати:  країни,  навіть  угрупування  країн  -  всіх  цих  знаків,  навіть  у  великій  розмаїтості,  бо  треба  враховувати  "+/-"  та  "-/+".
  Скажемо:  Україна  зараз  іде  від  знак  "-"  через  "-/+",  потім  "+/-" до  знаку  "+",  проминувши  знак  "0".  Це  означає,  що  Душа  країни/народу  в  своїй  основі  доброякісна.

21.10.1991
541.  Саме  тут*  і  відбувається  руйнування  у  жінок  за  рахунок  чаклунських  дій  (5  видів  дій).
Треба  сказати,  що  різні  жінки  по-різному  реагують  на  ці  дії,  а  також  по-різному  здатні  сприймати  на  себе  ці  дії.
Безумовно,  це  (чаклунство)  умовність,  але  вона  в  побуті  набула  такого  однозначного  виду,  що  є  рація  нею  користуватися.  Отже,ми  приймаємо,  що  є  чаклунські  дії,  які,  як  правило,  направлені  на  упорядкування,  направлення  та  кодування  певних  Астральних  сил  та  проявів.  Часто-густо  чаклуни,  а  це  теж  умовна  назва,  бо  під  неї  можна  практично  підвести  всіх,  хто  має  справи    Е/І**  та  І/Е***  обмінами,  не  відають  що  творять.  Їх  дії  базуються  на  так  званої  інтуїції,  на  певних  спадкових  традиціях  (спадковість  може  бути  закріплена  в  межах  ареалу,  популяції,  родини,  сім'я)  і  дуже  рідко  на  свідомих  діях  із  зверненнями  до  певних  Представників  Тонких  Світів.  
Але  для  жінок-жертв  це  не  має  значення.  Результат  один  і  той  самий:  іде  руйнування  енерго-інформаційної  систем.
Розглянемо  чаклунські  дії.
542.  [i]1  вид  чаклунських  дій:  Свідома/цільова  дія.[/i]
Це  дія,  яка  базується  повністю  на  свідомому  впливу  Чорної  Енергії  за  рахунок  її  перерозподілу  в  межах  всієї  Астральної  Агрегатності  на  рівні  Домінанти  Життя.  Вони  можуть  базуватися  на  будь-якій  Магії,  окрім:
-  Фіолетової  (НадВищий  Розум);
  -  Синьої  (Вищий  Розум);
-  Золотої  (релігії  вищого  ґатунку);
-  Срібної  (Конклав  Святих);
-  Білої  (суміш  купюр  із  Золотої  та  Срібної  Магій  при  направленості  на  Добро).
Чаклунські  дії  цього  виду  неймовірно  небезпечні,  бо  вони  ведуть  до  перерозподілу  Чорної  Енергії    таким  чином,  що  поперечні  Кармінні  хвилі  немов  стягуються  на  певну  особу.  Але,  на  жаль,  ті,  хто  виконує  такі  дії,  не  відають,  що  вони  автоматично  тягнуть  і  відповідну  Кару  на  себе.  Адже  оперування  Чорною  Енергією  ніколи  не  проходить  без  цього.
Треба  підкреслити,  що  такі  дії  можуть  проходити  не  тільки  через  ритуал  типу  Чорної  меси.  Вони  можуть  бути  виконані  через  Червону  чи  Зелену  Магії,  через  каміння  тощо.    Тут  найголовніше:  мета.  Якщо  свідомо  викликаються  Темні  Сили,  щоб  нанести  удар,  причинити  зло  комусь,  то  це  і  визначає  ці  дії  як  Чорні.
Справа  у  тому,  що  ці  дії  апелюють  до  найнижчих  прошарків  Астрального  Світу.    І  не  має  значення  відстань  у  фізичному  розумінні  цього  слова,  чи  кількість  та  якість  цих  прошарків,  а  вона  в  Астральному  плані  має  приблизно  5-10%  від  загального  обсягу  Життя,  як  правило,  приходять  завжди  Ті,  кого  кличуть.
Але  для  тих,  хто  приходить,  цікавість  мають  не  жертви  -  вони,  жертви,  приймають  разовий  удар  тут,  у  цьому  втіленні,  а  ті,  хто  кличе.  Бо  виклик,  що  звучить,  іде  через  Астральну  суть  Душі,  а  це  означає,  що  ця  Душа  якщо  і  не  має  ще  відповідного  збочення  кармінного  вектору,  то  готова  його  мати,  до  того  ж  свідомо.
Природно,  дуже  часто  ці  дії  проходять  немов  по  двом  площинам  -  по  Астралу  та  Реалу.  В  Реалі  залишається  своєрідний  слід:  передається  естафета  чаклунства  через  своєрідний  штамп,  що  ставиться  на  генетично-енергетичному  рівні.  І  які  втілення  не  приходять,  а  приходять,  взагалі,  певного  ґатунку,  як  правило,  але  готовність  до  спілкування  з  Чорними  Силами  вже  є.  Та  окрім  цього  така  Душа,  ущербна  Душа,  іде  по  лінії  самостійного  втілення  і  несе  на  своєму  Астральному  плані  цяточку/знак  про  спілкування  з  Чорними  Силами.
-----------
*  Мова  іде  про  2-гу  чакру,  до  якої  приурочена  статева  та  січова  система  людини;
**  Енерго-інформаційний  обмін;
***  Інформаційно-енергетичний  обмін  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459516
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.11.2013

ПІДСВІДОМІСТЬ

Знав:  Ти  мені  допомагаєш  -
Мені  Сказали.
Відчув:  Ти  все  про  мене  знаєш  -
Навіть  примари.
Заполонилось  серце  співчуттям  -
До  сіромахи,
Пізнав:  "Зятям  ти  собі,  ти  зятям:
Нема  невдахи!"

Як  гарно  нас  З'єднали  -
Через  співчуття.
Мені  про  біль  Сказали,
І  без  вороття
До  старого  спокою,
Бо  то  є  Пітьма,
Щоб  завжди  був  з  Тобою
Я  на  все  життя.

16.03.1992
К.
КВ-1  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459487
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 09.11.2013

Буття. 4. 5.

[b]Ілюстрація[/b]  6  (08.07.1996)  [b][i]Я  як  особистість  паралельної  Реальності:  будинок  навіжених  для  занадто  розумних.[/i][/b]

[i]У  сина  Світозара  спалах  однієї  із  форм  стоматиту.  Усю  ніч  прокидається,  плаче,  але  коли  я  беру  його  на  руки,  то  заспокоюється.  Під  ранок  я  нарешті  провалююсь  у  якусь  дрімоту.[/i]
Переконаний,  що  сплю  і  що  уві  сні  прокидаюся,  бо  мене  розбудили.  Лежу  на  спині.  Спокійний.  Усвідомлюю  себе  фізично  і  не  тільки  фізично  сильним.  Маю  широкі  плечі,  гарний  та  міцний  тулуб.
Біля  моїх  колін  стоїть  мій  колега  по  будинку  навіжених,  бо  це  саме  такий  і  є  будинок,  колега  одноразово  є  і  доктором,  і  санітаром.  Він  починає  зі  мною  розмову:
-  Вставай!  Треба  їсти!
-  А  що,  у  будинку  навіжених  їжа  примусова?  -  я  знаю,  що  тут  не  прийнято  так  говорити  і  тому  саме  говорю  так,  дратуючи  таким  чином  свого  колегу-цілителя.
-  Вставай!  Треба  їсти!  Бо  інакше  зроблю  укол.
На  загрозу  я  не  реагую  і  питаю:
-  Навіщо?
Тоді  він  говорить:
-  Вставай!  Адже  сьогодні  традиційні  щотижневі  збори  для  обговорення.
-  О!  Це  цікаво!  -  я  встаю,  спускаю  ноги  з  ліжка  та,  сидячи  на  ньому  перпендикулярно  до  його  довжини,  питаю:
 -  І  що  обговорюється?
-  Загальне  положення,  оцінки,  прогноз...
-  Ха!  Будинок  навіже....
Він  робить  порух  до  причандалля  для  уколу,  а  я,  відверто  йорнічуя,  роблю  порух  рукою:
-  Встаю,  встаю!  -  нібито  перелякавшись,  хоча  мені  неймовірно  байдуже  все  це.  Ми  з  ним  явно  ведемо  гру,  і  давно.
Ідемо.  Він  трохи  попереду  і  ліворуч.  
Заходимо  через  мить  до  обіднього  залу.  Я  все  бачу  немов  у  легкому  тумані,  як  через  фільтр  зелено-пляшкового  кольору.  У  залі  світло.  Десь  за  вікном  яскраве  сонце  світить,  але  тут  є  присмерк.  Ліворуч  стоять  звичайні  столики  на  чотирьох,  а  праворуч  від  мене  декілька  чоловік  двигають  ці  столики,  щоб  утворити  великий  загальний  стіл,  бо  саме  за  ним  можна  розмовляти.
Думаю:  "Знову  буде  десятеро."
Бачу,  що  у  торці  великого  столу  сидить  вже  головуюча  істота.  Це  -  жінка.  Я  так  добре  всіх  знаю,  і  її  теж,  що  навіть  не  дивуюсь  з  цього.    Біля  неї  ліворуч  стоїть  великий  кущ  чогось  кімнатного,  а  може  і  дерево  чи  щось  подібне  до  нього.
Молоді  люди  розходяться,  щоб  принести  стільці  чи  покликати/запросити  когось  до  гурту.
Я  знаю,  що  цим  буду  дратувати  усіх,  швидко  підходжу  до  протилежного  до  головуючеї  торця  столу  та  голосно  кричу:
-  Чи  можна  мені  задати  декілька  питань?
Вона  спокійно  говорить  мені:
-  То  іди  і  сідай  біля  мене!
З  боку  від  неї  є  вільне  місце.  Я  підходжу,  підтягую  широкі  сіро-сріблясті  та  м'які  шорти,  поправляю  порухом  плечей  майку  світлого,  але  такого  ж  ґатунку  та  кольору  як  і  шорти,    сідаю  за  стіл.
Жінка  говорить:
-  Почекай,  поки  усі  усядуться.
Але  мені  дуже  тяжко  зупинитися,  мене  розпирає  бажання  скаламутити  це  спокійне  болото,  тому  я  голосно  кажу:
-  Два  питання!
Жінка  вимушено  киває  головою:
-  Так.
-  Перше.  Чи  усвідомлюєте  ви,  що  все,  що  буде  обговорюватися  у  нашому  будинку  навіже...  -  усі  припинили  рух,  а  жінка  обурено  пересмикується  -  ...вибачте,  у  нашому  високому  обговорюванні,  що  все,  що  тут  буде  сказане,  просмокчіться  за  стіни  нашої  високої  установи?
Друге  витікає  із  першого.  Чи  усвідомлюєте  ви,  що  ми  завжди  називаємо  всіх  та  все  по  іменам  та  по  дійсній  суті,  то  чи  розумієте  ви  що  це  означає,  коли  саме  це  стане  відоме  Там,  за  межами  цього....  "угрупування"?
Жінка  каже:
-  Питання  дуже  серйозні,  то  краще  почекати,  коли  всі  усядуться.
[i]І  тут  знову  заплакав  Світозарик.  Я  спокійно  встав  і,  не  виходячи  зі  стану  присутності  в  Іншому  місці,  увійшов  у  яв.  Взяв  Світозарика  на  руки,  почав  умовляти/заспокоювати  його,  почав  ходити  з  ним  по  кімнаті,  а  сам  продовжував  сидіти  Там  за  столом  у  їдальні,  дивитися  на  тарілку  із  супом,  що  з'явилася  переді  мною,  дивився  на  розсипчастий  та  ніздрюватий  хліб,  що  лежав  у  мисці  напроти  мене.  Я  їм  цей  коричневий  суп,  знаючи,  що  він  такого  кольору  тому,  що  це  є  грибні  вушка.  З'їдаю  суп  і  очікую  другу  страву.  Говорю  тому  собі,  який  ходить  із  Світозариком  на  руках:  "Ну,  як  тобі  наш  будинок  навіжених?"[/i]
Я  ,  що  ходить  по  кімнаті,  розумію,  що  нас  двоє,  що  він  -  Там  десь,  а  я  -  Тут.  Кажу: "Чого  навіжених?"
[i]"Поки  вони  розсаджуються,  а  я  їм,  можемо  спокійно  поговорити,  бо  ти  скоро  вийдеш  із  стану  свідомого  спілкування  зі  мною,  перейдеш  на  несвідомий  рівень  контакту.  Бач,  колись  було  вирішено,  що  доцільно  контролювати  те,  що  є  у  людей  незвичного  у  голові.  Але  потім  стало  зрозумілим,  що  серед  людей  є  такі,  у  голові  яких  є  неймовірно  небезпечні  речі.  І  тоді  таких  людей  почали  відокремлювати.  Для  суспільства  ми  -  навіжені,  але  тут  немає  жодного  навіженого,  навіть  навпаки!"[/i]
"А  що  у  тебе?"
[i]"Ти.  Ти  сидиш  постійно  в  мені.  А  як  ти?  Тебе  контроолюють,  знають  про  мене  в  тобі?"[/i]
"Ні.  Ніхто  не  знає  та  не  контролює.  У  нас  такого  немає."
[i]"Це  добре.  Як  ти  живеш?"[/i]
"Нормально.  От  син  захворів."
Він  пропустив  повз  вуха  ці  слова,  нібито  не  знає  що  це  означає,  "син".
[i]"Ти  довго  живеш?"[/i]
"У  цьому  тілі  проживу  не  довго.  А  ви?"
[i]"Ми  фактично  безсмертні.  Нам  взагалі  тут  добре:  годують,  показують[/i]  (  тут  я  усвідомив,  що  бачу  на  підлозі,  праворуч,  стоїть  щось  на  зразок  вертикального  телевізора),[i]  одягають[/i].
Раптом  я  усвідомлюю,  що  подумки  бачу  лише  свого  візаві  по  контакту  та  простір  навколо  нього,  а  інше  все  згортається,  вийшло  за  межі  мого  зору/сприйняття.  Кажу:  "А  що..."
І  тут  з'являється  інший  Голос:
[i]"Синку!  Доки  ти  будеш  розмовляти  Сам  із  Собою?  У  тебе  на  руках  хвора  дитина,  то  зосереджуйся  на  ній!"
"Добре,  Батьку!"[/i]
І  вловлюю:[i]  "От  бачиш,  ти  вже  виходиш  із  свідомого  єднання..."[/i]  -  і  він  почав  танути,  щезати  із  моєї  свідомості,  хоча  в  пам'яті  моїй  все  сидить  мов  зняте  на  відеокамеру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459302
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.11.2013

РІЗНІ ОДНОГО ВИДУ

ЖІНКА
Спокійно  вона  зайшла  в  кімнату,
Периферійно  разом  охопила  всіх:
Стара  підклала  у  груди  вату,
Красень/альфонс  біля  неї  -  таємний  псих;
Господиня  одягнута  хоч  й  крикливо,
Характер  злобний,  немов  та  криця;
Біля  вікна  цікавий  любитель  пива;
Дві  сестри?  В  обох  висіть  сідниця.
Той  -  мовчун.  Цей  -  красивий  баритон.
Зваблива  дівка.  Компанія  не  наша.
Рудий!  Який  міцний  тестостерон!
-  Привіт!  У  мене  дивне  ім'я  є:  Саша!

ЧОЛОВІК
Переможець  увійшов  в  кімнату.
Ретельно,  пильно  оглянув  нібито  всіх.
Цей?  Він  зав'язаний  на  кирпату.
Інший?  Байдужість  сиплеться  з  усіх  проріх!
Співак?  Його  стоїть  чорний  бумер?
Товста?  Казали,  що  любить  лише  абсент.
Юнак?  Біда:  комп  у  нього  помер.
Петро?  Мовчить:  єврейський  у  нього  акцент.
Рудий!  Поряд  "Жінка  що  повсюди".
-  Привіт!  Пішли,  хильнемо,  старий  мій  друже!

08.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459289
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.11.2013

Буття. 4. 4.

[b]Ілюстрація  5  [/b]  (29.10.1995,  смт  Шишаки,  Полтавська  обл.)[b]  [i]Я  у  Невідомому  -  Визволитель.[/i][/b]
[i]Прокинувся  о  3:30  з  головною  біллю  -  6  чакра,  та  усвідомленням  того,  що  тільки  що  виринув  із  активної  дії,  про  яку  тільки  здогадуюсь.  Подумав,  що  головна  біль  є  результатом  вчорашнього  вина  на  вечерю,  але  декілька  днів  тому  ми  з  братом  Валентином  пили  "Гроно  Закарпаття"  точно  у  такому  ж  відношенні  -  пляшка  на  двох,  і  тоді  не  було  болі.
Та  додумати  все  це  я  не  встиг,  бо  миттю  опинився  в  активній  Сенсорній  Дії.[/i]

Я  повинен  когось  звідкись  визволити.  Немов  із  тюряги  чи  з  буцегарні.  Чоловік  дуже  молодий  і  розміром  значно  менший  за  мене,  хоча  це  вже  не  юнак,  і  не  дитина.  Я  його  виводжу.  Але  на  нас  облава,  нас  хочуть  спіймати.  Тому  два  величних  поліцая/детектива  стоять  на  автодорозі  і  ловлять  нас,  бо  їм  відома  наша  автомашина.
Їде  автомашина.  Ніби-то  наша.  Вони  зупиняють  її,  витягують  пасажирів  назовні,  але  це  навпіл  п'яні  два  дрібних  чоловіка  мексиканського  типу,  а  може    кавказького  типу,  за  фахом  суддя  і  прокурор,  які  трохи  випили  після  роботи  та  їдуть  додому.  Поліцаї  їм  не  вірять,  бо  відомо,  що  ми  можемо  набирати  різний  зовнішній  вигляд.  Йде  ретельна  перевірка  затриманих,  але  з'ясовується,  що  вони  ті,  за  кого  себе  мають.  Поліцаїв  чекають  великі  неприємності.
Поліцаї,  злі  та  невдоволені,  знову  чекають.  І  знов  ловлять  автомашину,  точно:  нашу  автомашину.  Але  тепер  в  ній  сидять  промисловець  з  дружиною.
Третій  раз  ловлять  нашу  автомашину,  та  в  ній  знову  прокурор  та  суддя.  Всі  четверо  лаються  та  не  можуть  зрозуміти  як  все  це  сталося.
А  ми  тим  часом  вже  у  готелі.  Чоловік,  якого  я  врятував,  питає  як  це  сталося  з  автомашинами  та  де  ми  були  в  цей  час.  Я  мовчу.  І  роздвоююсь.
Один  Я  все  бачить  зі  сторони,  як  глядач.  Це  Я  є  Віктор.  Достеменно.
Другий  Я  стоїть  на  лоджії  до  мене  спиною.  Він  голий.  Бачу  могутню  широченну  спину,  бугри  м'язів  на  ремезах,  міцні  м'язи  спини.  Це  втілення  неймовірної  сили.  Але  мене  дивує  те,  що  шкіра  його  гладенька,  перехід  між  м'язами  майже  непомітний,плавний.  В    той  же  час  тіло  нагадує  своєю  поверхнею  сірий  пружній  гриб,  холодець.  Колір  шкіри  сірий,  але  по  спині,  між  лопатками,  по  всій  спині  розкидані  темно-сірі  плями.  Я  бачу,  що  від  попереку  поступово  виступає  хребет  у  вигляді  здуття  і  поступово  переходить  у  хвіст,  на  кінці  якого  є  волосся,  точно  такого  кольору  як  і  плями.  Ніг  не  бачу  і  які  вони  -  не  знаю.
Боковим  зором  вловлюю,  що  той  молодий  чоловік,  мною  врятований,  точно  такий  же,  але  дрібніший,  навіть  менший  за  мене.

[i]Вискакую  у  чисту  реальність,  присутність  в  двох  світах  одноразово  закінчується.  Але  зразу  ж  потрапляю  в  інше  Сенсорне  Дійство.[/i]

Велике  приміщення.  Косо  до  мене,  з  правого  боку  на  лівий  ідуть  люди.  Сутінки.  Я  -  останній  в  цій  групі  людей,  бо  коли  вони  проходять  повз  мене,  то  я  приєднуюсь  до  них.  
Раптом  з'являється  гостре  відчуття  небезпеки.  Різко  дивлюсь  у  напрямку  звідки  прийшло  це  відчуття.  І  бачу  в  стіні  праворуч  від  себе  проріз  для  дверей,  хоча  дверей  і  немає.  Тільки  темна  проріз.  І  я  знаю,  що  там  сховався  один  із  нас  зі  зброєю,  що  він  буде  стріляти  нам  у  спину.  Я  дивлюсь  на  те  місце,  де  він  сховався,  за  нього,  вдалечінь  -  і  цим  ліквідую  небезпеку.
Одноразово  бачу  за  проріззю  у  стіні  ліс  до  обрію,  так,  як  це  бачиться  в  Шишаках,  коли  дивишся  із  верхніх  вулиць  селища.  І  там,  далеко,  за  лісом  чи  в  ньому  на  краю,  починає  розгортатися  сяйво.  Я  знаю,  що  це  активізується  пристрій,  і  що  от-от  промінь  типу  лазаря  вдарить  в  мене.  В  цю  мить  біля  прорізі,  праворуч,  притулившись  до  стіни,  з'являються  двоє  людей  -  чоловік  з  пістолетом  у  витягнутій  руці,  направлений  на  того,  хто  сховався  ліворуч  від  прорізі  у  стіні,  і  людина  незрозумілої  статі  з  телевізійною  зйомочною  камерою.
Відходжу  праворуч,  так,  щоб  сховатися  за  стіну  від  сяйва  і  ...  [i]немов  мене  переключає  щось  в  іншій  режим  Сенсорної  Дії.  Якщо  все  раніше  я  бачив  ясними  очима,  уважно  роздивляючись,  то  тепер  я  все  це  бачу  думкою.  І  одноразово  на  трьох  площинах  мислення  бачу  три  варіанти  моїх  дій.  Я  повинен  вибрати  з  них  основу  дії  і  вона  буде  закріплена  реалізацією.[/i]
ПЕРШИЙ  ВАРІАНТ
Кажу  оператору  телебачення,  щоб  він  все  ретельно  знімав,  щоб  його  зйомка  дала  можливість  людям  побачити  як  все  це  було  насправді.  Потім  я  становлюсь  на  створ  промінню  і  наближаюсь  до  нього.  Він  б'є  в  мене,  але  я  -  велика,  вертикально  стояча  срібно-сяюча  еліпсоїдна/еліпсоїдоподібна  істота,  і  коли  промінь  б'є  в  мене,  то  від  мене  у  бік  його  спалахує  сліпуче  сяйво  і  воно  поглинає  пристрій,  що  послав  на  мене  випромінювання,  і  цей  пристрій  перетворюється  на  порох.  Але  цією  дією  я  повністю  демаскую  себе,  виходжу  із  тіла  людини  на  ім'я  Віктор,  відкидаю  його.
ДРУГИЙ  ВАРІАНТ
Я  становлюсь  на  створ  проміння.  Він  б'є  в  мене.  Але  я  його  вловлюю  правою  долонею  -  рука  моя  опущена  вздовж  тіла.  Ліва  рука  теж  так  само  висіть  вздовж  тіла,  долоня  розвернута  до  пристрою  і  з  неї  б'є  промінь  у  пристрій.  Немов  утворюється  трикутник:  від  пристрою  промінь  вузькою  спицею  б'є  в  мою  праву  долоню,  потім  він  входить  через  неї  в  моє  тіло,  а  з  мого  тіла  йде  у  ліву  долоню,  а  від  неї  -  на  пристрій.  І  коли  він  торкає  пристрій,  то  той  вибухає  і  перетворюється  на  мерехтіння  дрібних  "мушок",  що  повільно  падають  на  землю.  Одноразово  на  землю  опускається/падає  якась  тоненька  записна  книжка  у  темно-червоній  засмальцованій/опаленій  палітурці  -  це  все,  що  залишилось  від  пристрою.
Демаскування  не  таке  явне,  але  воно  існує.  
ТРЕТІЙ  ВАРІАНТ
[i]Його  я  немов  довго  обмірковую,  хоча  все  і  відбувається  одноразово  для  усіх  трьох  варіантів.  Цей  варіант  є  остаточним.[/i]
Я  став  у  створі  до  промінню.  Він  вдарив  у  мене.  Але  я  не  звернув  навіть  ніякої  уваги  на  нього,  бо  був  безтілесний  і  почав  швидко-швидко  збільшуватися.  По  мірі  цього  збільшення  я  робився  все  більше  і  більше  розчиненим  у  повітрі,  немов  одна    і  та  сама  моя  маса  розширювалася  та  рівномірно  розподілялася  по  все  новому  і  новому  об'єму.  При  цьому  я  не  зводив  погляду  з  пристрою  у  лісі.  А  потім  по  мірі  мого  росту  все  опускалося  униз  -  пристрій,  ліс.  От  я  вже  бачу  далеко  під  собою  та  перед  собою  внизу  ліс  цього  ЗаПлісся,  а  пристрій  здається  комахою.  Розумію  всю  нікчемність  цього  пристрою,  бо  вже  бачу  великий  шматок  тверді  планети.  Я  розчиняюсь  все  далі  і  далі.  І  здивовано  при  цьому  відчуваю  себе  лежачим  на  ліжку  із  заплющеними  очима,  чую  як  похропує  мій  брат  у  сусідній  кімнаті.
І  переконання:  от  і  вирішено  усе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459118
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.11.2013

ДІЙСНІСТЬ

Заклопотаний,  зім'ятий
Плином  довгої  Зими,
Позубив  свої  я  шати
У  Реальній  навпіл-тьмі.
Десь  поклав  їх,  мимоволі,
На  хвилинку  відійшов,  
А  тепер  -  чужих  доволі,
А  свої  згубив  нащо?

Бачу,  що  стоїть  хтось  кволий,
Шию  витяг  -журавель,
А  для  мене  -  ніби  голий,
Та  невже  це  дійсно  Лель?
А  ото  невже  Купава?
Весь  живіт  горить  в  прищах.
Де  ж  схопила  оцю  звабу?
У  яких  була  кущах?
А  чому  оцей  Добриня
Ходить  кволо,  як  пітьма?
Чом  волосся  -  як  лушпиння?
Чом  дряхліє  старина?
І  чому  у  Мавки  плями,
Немов  мухи  по  чолу?
То  була  тендітно-статна?
Не  молилася  горбу?
Я  стою  немов  каміння  -
Бачу  всіх  немов  потвор,
Чую  їх  сердець  ревіння
І  думок  моїх  затор.
Бачу,  чую,знаю,  знаю,
Що  врятує  їх  одно:
Роздягнути  і  до  гаю_
Зняти  все  з  себе  багно.
І  пробігти  по  травиці,
І  спіймати  сонця  хвиль,
На  росі  набратись  моці,
І  у  рослин  позбути  біль.
І  надіти  свої  шати  -  
Хтось  одягнеться  в  Псалтир,
А  комусь  потрібні  лати,
А  комусь  і  шовку  стиль.

Як  їм  все  це  розказати?
Як  розкрити  очі  їм?
Коли  я  шукаю  шати,
Сам  давно  каміння  їм.
Я  рішуче  склав  долоні,
Розпечатав  я  уста,
Енергетика  -  до  скроні!
Віддаю  я  їм  Знання!
Та  вони  мене  не  чують.
Очі  всіх  скувала  хіть,
На  Добро  вони  полюють!
Не  потрібна  їм  блакить!

Сором  я  прикрив  долонею
І  пішов  я  у  кущі  -
Залишу  я  їм  для  спомину
У  кущах  свої  сліди.

05.06.1992
К.
КВ-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459101
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.11.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 3.

06.11.2013*  16:55
Виклав  на  стіл  записи  за  1991  рік  і  навіть  здивувався:  невже  це  я  дійсно  так  насичено  жив  в  той  рік?  Переді  мною  лежать:  блокноти  -  2  тонких  і  3  товстих,  16  зошитів  по  48  сторінок,  2  товсті  папки  з  картами,  схемами  та  малюнками.  А  ще  були  вірші.  І  це  при  тому,  що  я  ще  і  проектував  і,  таким  чином,  заробляв  якісь  гроші.
Життя  кожної  людини  є  комплексним  явищем,  його  неможливо  розчленувати  на  окремі  складові,  але  це  єдиний  засіб,  при  всій  штучності  такої  операції,  максимально  скоротити  розповідь.  саме  тому  я  і  визначив,  що  в  моїй  розповіді  будуть  блоки  -  зараз  я  нарахував  їх  10.

Блок  "БУДЕННЕ    ЖИТТЯ"    
Можливість  ночувати  в  майстерні  втратив,  бо  мій  директор  кооперативу  перехопив  її  у  власника  і  зробив  там  офіс.  Моє  робоче  місце  залишилося  недоторкане  і  це  давало  радість,  але  тепер  я  змушений  був  знову  і  знову  ночувати  дома  не  кухні,  витираючи  перед  тим  сморідну  калюжу  після  Пилипівни,  яка  тепер  тупо  і  непорушно  по  декілька  годин  сиділа  на  одному  і  тому  ж  місці.  Ті,  що  Вели  мене,  почали  виганяти  із  цієї  квартири.  Я  і  радий  був  би  піти,  але  куди?
Так,  я  вже  отримав  повідомлення  про  те,  що  мене,  як  ветерана  війни,  "опустили  парашутистом"  в  кооператив  на  Троєщині  з  однокімнатною  квартирою.  Навіть  вже  перший  внесок  заплатив.  Але  жити  ж  треба  десь  зараз!  
Запис  в  блокноті:
[i]"17.02.1991.
Я  прокинувся  від  страшенної  пекучої  болі  у  лівому  суглобі  між  ногою  і  тазом.  Біль  біла  вздовж  ноги,  збиралася  у  шар  у  колінній  чашці,  била  у  вигін  підошви  ноги,  а  потім  по  діагоналі  у  великий  палець.
Я  ніби-то  почув:  "Читай  свою  молитву!".  В  усякому  випадку,  я  почав  читати  Ісусову  молитву.  І  відчув,  як  на  протязі  молитви  з'являються  2-3  пульсації  підвищення  болі.  Я  аж  почав  вигинатися.  Застогнав  мимоволі.
"Читай!"  -  Хтось  спокійно,  врівноважено  та  знаючи,  немов  лікар-велетень  професійно  біля  хворого  з  нікчемною,  але  болючою  хворобою,  Хтось  сказав  це.
Я  продовжував  читати.  Перед  закритими  очима  миготіння.  І  раптом  я  зрозумів,  що  це  ритмічне  миготіння  синхронізується  із  епілептичним  дрижанням  холодильника.
"Це  ілюстрація  того,  де  ти  спиш.  Дуже  брудне  місце!"
Мовчу,  бо  знаю:  правда,  це  -  так.  Тепер  розумію,  чому  мене  так  наполегливо  виганяють  звідси.
...  Біль  продовжувала  мене  бити  немов  електричним  струмом.  Хтось,  а  я  саме  так  сприймав:  Хтось,  сказав:  "Це  чистка.  Ти  довго  знаходишся  в  багнюці.  Ти  під  Захистом,  але  натягнув  на  себе  гидоту.  Терпи!  Читай  молитву!"
І  я  читав.  Поступово  прискорив  темп  читання.  А  біль  йшла  і  йшла.  Нарешті  вона  почала  сходити."[/i]
Спасіння  прийшло  із  неочікуваної  сторони  -  Петро  Гончар  запропонував  трохи  пожити  в  його  майстерні.  На  Андріївському  узвозі,  ліворуч,  досі  стоїть  двоповерховий  будиночок  на  підході  до  театру  "Колесо",  якщо  спускатися  по  Узвозу  на  Поділ.  У  навпіл  підвальному  поверсі  був  розташований  магазин  творчих  гончарних  виробів    з  назвою  "Гончарі",  а  на  другому,  зі  входом  з  двору,  була  майстерня  художника  Петра  Гончара,  сина  відомого  борця  за  незалежність  України  та  за  її  культурний  спадок  Івана  Гончара.  Зараз  у  Києві  є  Музей  народного  мистецтва  імені  Івана  Гончара,  директором  якого  є  Петро  Гончар.  Магазин  ніяк  не  був  пов'язаний  із  цим  сімейством.  
Петро  сказав  мені,  що  його  сини  тільки  через  3  місяці  закінчують  навчання,  саме  тоді  майстерня  буде  їм  потрібна,  а  поки  що...  Два  сина  Петра  та  Ніни  Матвієнко  навчалися  в  Художньому  інституті.
Добу  пробув  у  брата  Валентина,  а  13  березня  я  вже  перебрався  до  майстерні  Петра.  І  три  місяці  я  жив  щасливо  ,  хоча  грошей  у  мене  було  обмаль.  Досі  пам'ятаю,  як  на  свій  день  народження,  17  березня,  я  сидів  за  столом  у  спаленці   при  великій  залі  майстерні,  дивися  у  віконце  на  Андріївський  узвіз,  з'їв  капустяний  лист  та  шматок  хліба,  запиваючи  чаєм,  отримав  по  Контакту  поздоровчій  малюнок  та  вірш  у  розсип,  бо  треба  було  упорядковувати  строки,  що  йшли  навалом,  безсистемно,  як  я  помолився,  глядячи  на  рідкісну  старовину  ікону  Ісуса,  яка  висіла  на  стіні,  і  ліг  спати.
Моє  щастя  полягало  ще  і  в  тому,  що  я  спілкувався  із  сім'єю  Петра/Ніни.  Українська  інтелігента  сім'я  височайшої  культури,  перед  якою  я  завжди  ніяковів,  була  проста  і  щира  у  спілкуванні.  Ніна,  до  того  ж  має  сенсорні  здібності  і  тому  з  нею  було  особливо  цікаво  спілкуватися.
В  цей  блок  необхідно  включити  і  спілкування  із  сином  Баженом.
Коли  він  зрозумів,  що  я  змушений  піти,  то  його  відношення  до  мене  та  до  матері  стало  різним.  Я  розумів,  що  син  опинився  між  молотом  та  ковадлом,  але  змінити  нічого  не  міг.  І  він  не  приховував  негативне  ставлення  до  матері.  Я  завжди  говорив  йому:  "Сину!  Ти  можеш  не  поважати  її  як  людину,  але  це  твоя  мати,  тому  ти  повинен  бути  з  нею  поштивим!"  -  "Навіть  коли  вона  лається?"  -  "Чому?  Ти  щось  накоїв?"  -  "Еге  ж,  влаштував  веселе  життя  її  коханцю  Кагановичу!"  -  "Сину..."  -  "Батьку!  Я  краще  знаю!"  Що  тут  можна  було  говорити?
При  цьому  у  сина  нарощувалися  Сенсорні  здібності,  хоча  я  нічого  не  робив  для  цього.  Це  тепер  я  знаю,  що  такі  люди  як  я  є  своєрідними  генераторами  розкриття  Сенсорних  здібностей  у  інших.  Достатньо  спілкування.
Один  раз  мені  в  майстерню  подзвонила  мати  Бажена  і  сказала:  "Твій  син  хворий!  Мені  треба  поїхати  по  справам  на  добу.  То  приїжджай,  будеш  з  ним."  Приїхав.  У  сина  висока  температура,  жар,  горить  весь,  нудить  його.  І  я  сидів  всю  ніч  біля  нього  та  молився.  На  ранок  його  почало  відпускати,  а  в  9:00  він  вже  скакав  по  кімнаті.
Продовжував  забирати  його  у  п'ятницю  на  вихідні.  Прийшли  на  дитячий  майданчик  біля  пам'ятника  Шевченка.  Він  хвацько  лазив  по  металевим  структурам.  Я  вирішив  почистися  сонечком,  бо  пекло  за  вухом.  Молився,  дивився  на  сонце.  Стало  легше.  Згадав,  що  граючи,  нещодавно  запитав  у  сина  про  моє  третє  око.  І  він  сказав:
-  Око  чорне,  а  за  вухом  біле.
Підходжу  і  питаю:
-  А  що  тепер?
-  Червоне  і  чорне.
Виходимо  із  Університетського  парку,  бо  направляємося  на  Андріївський  узвіз.
-  А  зараз?
-  Все  те  саме.
-  Та  я  ж  чистився  дивлячись  на  сонечко!
-  Ха!  Кожний  екстрасенс  знає,  що  так  чорнота  натягується!
-  А  куди  треба  дивитися?
-  На  небо!
-  А  звідки  ти  це  знаєш?
-  Я  запитав  у  Господа.
-  Ти  спілкуєшся  з  Господом?
-  Еге  ж.  Я  питаю:  "Господи,  скажи,  будь  ласка,  ...,  а  він  відповідає.
-  А  як  ти  дізнався  про  Господа?  Я  ж  нічого  тобі  не  говорив.
-  А  пам'ятаєш  як  ти  мне  лікував  всю  ніч  і  молився?  То  я  і  почув.
-  Як?  Я  ж  молився  подумки,  не  в  голос!
-  А  яке  це  має  значення?
Ще  одна  картинка.
-  Папу,  а  космічні  звірі  завжди  такі?
-  Які?  Чому  ти  про  це  говориш?  -  я  в  цей  час  мав  Контакт.
-  Бо  ти  розмовляєш  з  таким  звіром.
Я  розпрямився.  Подивився  на  сина.  В  цей  час  у  мене  запрацювала  точка  Шиви.
-  А  зараз  з  ким  я  говорю?
-  Як  з  ким?  З  Богом.
-  А  раніше?
-  З  космічним  вовком.
Таких  розмов  було  багато.  Зараз  син  вищий  за  мене,  міцний  здоров'як,  має  дружину  і  доньку,  має  гарні  Сенсорні  здібності,  але  ними  не  користується,  бо  живе  суто  реальним  повнокровним  життям.  І  робить  це  гарно,  розумно.

Коли  закінчувався  термін  мого  проживання  в  майстерні  Петра  Гончара,  я  почав  бідкатися:  куди  іти?  І  тут  мені  подзвонив  архітектор  Петро  Павлович  Кедровський,  колега  по  КІБІ,  і  запропонував  пожити  у  нього  у  флігелі,  який  пустував.  Мені  залишалося  тільки  посміхнутися:  мене  доводять  до  краю,  а  потім  порятунок  приходить  сам  по  собі,  як  чудо.
18:25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458922
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.11.2013

ПОДОБНО…

Подобно  тому,  как  Солнце  сверкает  вверху,
Твой  образ  сверкает  внизу,  Месяц!

Подобно  тому,  как  Месяц  сверкает  внизу,
Твой  образ  сверкает  вверху,  Солнце!

Подобно  тому,  как  оба  сверкаете  вы,
Сверкаю  и  я  в  вышине.
Сверкаю.
Свергаю.
Свергаюсь.
И  падаю  вниз,  оголтелый.
И  падаю,  падаю  вниз,
Своими  крылами  низвергнутый  резко
За  то,  что  сверкал  рядом  с  вами  я  дерзко,
За  то,  что,  упав,  не  хотел  умирать  и  вставать,
За  то,  что  не  знал  я  усталости  в  старость,
За  то,  что  не  знал,  не  хотел  уходить,
И  снова,  опять  приходя  уходить,
И  снова,  опять  ждать  и  умирать,
И  снова,  опять  себя  воскрешать,
И  плакать  у  ног  твоих,  милое  пламя,
И  плакать  у  ног  твоих,  сердце  печали,
И  плакать  везде,  где  и  не  звали,
И  плакать,  но  жить,
Но  жить  и  не  плакать,
И  снова,  и  снова  себя  воскрешать,
Чтоб  снова  себя  в  себе  зачинать!

Устал  я  безмерной  печалью  от  Знаний,
Устал  я  от  скорби,  что  меня  не  видали,
Устал  потому,  что  нежности  рук  как  клинками
Резали  в  ласке  меня,  и  этим  сковали.
И  вот:  сам  пред  собою  распластан.
Кем-то  точно,  конечно,  я  в  прошлом  обласкан,
Кем-то,  конечно,  я  в  будущем  счастлив.

Я  здесь,  в  этом  аде,  я  к  вам  непричастен.
И  думают  все,  с  кем  я  так  не  живущий,
Что  Ад  где-то  Там,  за  смертью  идущий,
Но  Ад  только  здесь,  только  в  печали
Земли  бытия,  земной  разудали.

И  что,  что  я  слышу  теперь?
А  надо-ль  мне  говорить?
Чу!
Слышу:  "Поверь!"
Слышу:  "Мы  оба  тебе  житья  не  давали,
На  Небе  житья  не  давали!"

13.09.1991
К.
К-1

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458897
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.11.2013

Буття. 4. 3.

[b]Ілюстрація  3  [/b](09.08.1993).  [i][b]Я  як  особистість  паралельної  Реальності.[/b][/i]
Я  -  реальний  Віктор,  з  моєю  свідомістю  та  усвідомленням  самого  себе,  служу  чи  то  механіком,  чи  то  шофером  у  певного  фашистського  бонзи.  Щось  на  зразок  Герінга.
Знаходжусь  ніби-то  у  гаражі.  Бонза  прийшов  кудись  їхати.  Але  для  цього  треба  підготувати  Мотор  для  руху.  Це  не  проста  операція.  Я  приступаю  до  неї,  а  бонза,  поки  суть  та  справа,  відходить  у  бік,  щоб  почекати.  Там  він  комусь  розказує  чому  саме  його  країна  (Німеччина???)  повинна  воювати:
-  ...  наші  вина  найвищого  ґатунку  та  якості.  Але  Бельгія  та  Нідерланди  захопили  ринки  збуту  і  не  дають  нам  життя.  Тому  ми...
Голос  у  нього  нарочито  величний,  надсадний,  ораторський.
А  тим  часом  я  стою  перед  Мотором.  Це  щось  блискуче-сріблясте,  пласке,  вертикально  стояче,  з  трикутним  завершенням,  як  це  було  в  машинах  30-х  років  цього  століття  на  Землі.
З'являється  представник  Служби,  щось  на  зразок  Служби  безпеки,  бо  розконсервацію  Мотору  я  можу  виконувати  тільки  в  його  присутності.  Він  заходить  в  Мотор  і  стає  обличчям  до  мене.  Малого  росту,  з  бездумним  обличчям.  Зі  мною  він  холодний,  офіційний.
Я  дивлюсь  на  кут  Мотора,  бо  повинен  зняти  газети  з  нього  по  схемі,  де  вони  позначені  плямою.  Газети  старі  для  мене,  наклеєні  одна  на  одну,  звішуються  униз.  Там  текст,  фотокартки.  Яка  мова  -  не  знаю,  але  знаю,  що  я  вже  читав  ці  газети  раніше,  колись,  що  все  повторюється,  немов  я  читав  газети  у  майбутньому  до  цього  сьогодення.
Знімаю  газети.
-  А  турбіну  вставити?  -  питає  представник  Служби  безпеки  холодно  та  звинувачуючи.
-  Не  я  ставив  -  не  мені  виймати,  не  мені  вставляти.  Ці  поставлять  от  ті!  -  і  показую  рукою  праворуч,  за  межі  нашого  "кадру  спілкування".
Представник  Служби  безпеки  мовчки  погоджується,  а  у  мене  виникає  якась  підозра/здогад.
І  зразу  я,  реальний  Віктор,  вже  опиняюсь  в  кріслі.  Зручно  сиджу,  переді  мною  поверхня  столу  -  красива,  довга,  вузька,  гладенька  і  чиста.  За  нею  напроти  мене  стоїть  отой  самий  представник  Служби  безпеки.  Для  нього  повна  несподіванка  така  зміна  обставин  дії  та  життя,  але  він  з  усіх  сил  тримається  неворушно.
Я  трохи  недбало  питаю:
-  То  ви  з  якої  зоряної  системи?
Він  мовчить.  Знаю,  що  досада  розбирає  його:  розшифрували.  Але  мовчить.  Тільки  обличчя  немов  розпливається,  робиться  разом  із  шиєю  ширшим  і  пласким.
Я  повторюю  питання.  Я  впевнений,  рішучий,  сильний  -  немає  такої  сили,  щоб  мене  подолала.  Трохи  ліворуч,  за  лівим  плечем,  вверх,  стоїть  моя  майбутня  дружина  і  додаткова  сила  іде  від  неї.
Третій  раз  питаю.  І  тоді  праворуч  від  мене  з'являється  наполовину  циліндрична  натягнута  сіро-світло-сіра  тканина.    Вона  стоїть  вертикально  на  висоті  півтора  метри.  Враз  наполовину  опадає,  з'являються/оголяються  дрючки,  на  яких  вона  тримається  із  середини,  а  між  дрючками  люди  -  чоловіки,  жінки.  Всі  одноразово  повертаються  до  мене  правим  боком  та  кладуть  праві  руки  на  тканину.  Так,  як  це  роблять  артисти  театру  ляльок,  коли  представляються  глядачам.
Представник  Служби  безпеки  заповнює  одну  із  прогалин  у  строю  людей  і  дивиться  на  мене.  Розумію:  це  представники  різних  Цивілізацій.  Спокійно  дивлюсь  на  них,  а  потім  кажу:
-  Справа  у  тому,  що  ми  -  господарі  тут.
Вони  мовчать.  Я  піднімаю  очі  уверх  і  думаю:  "Що  ж  їм  таке  показати  на  доказ?"  потім  кажу:
-  Ну,  добре,  хай  буде  це.
  Піднімаю  уверх  руки,  складаю  їх  долоня  до  долоні,  як  це  роблять  при  стрибках  у  воду,  і  відштовхуюсь  закруткою  по  еволюті  від  крісла.  Воно  їде  ліворуч  по  колу,  а  я  кажу:
-  Я  -  видимий.
Потім  крісло  починає  їхати  праворуч  теж  по  еволюті,  а  я  долонями  чіпляюсь  за  невидиме  павутиння,  що  звисає  за  моїми  плечима  із  стріхи,  яка  іде  від  стіни  нахилом  до  оцих  представників.  Посилюю  закрутку  і  кажу:
-  А  тепер  я  -  невидимий.
Себе  відчуваю  та  бачу  як  і  раніше,  але  оці  представник  вражені:  для  них  я  щез,  тільки  голос  мій  бринить.  Доказ  є.
[i]І  зразу  я  у  цій  своїй  Реальності.  Лежу  на  спині  і  розумію,  що  не  спав,  але  де  ж  я  був?  Тільки  Голос  в  моїх  думках  віддаляється:  "Побудь  сам...  Подумай..."[/i]

[b]Ілюстрація  4[/b]  (07.04.1994).  [i][b]Втілення  мене  в  істоту  в  Іншому  світі.[/b][/i]
Я  -  хуліган,  розбещений  хлопець.  Їду  на  якійсь  дошці  стоячи,  щось  на  зразок  земного  скейтборду,  але  дошка  рухається  сама,  без  моїх  зусиль.  Я  тільки  лавірую.
Мчусь  вздовж  моря,  яке  піниться  звично  срібно  ліворуч  від  мене.  Бачу,  що  попереду  між  морем  та  мною  ідуть  чотири  дівчини.  Наймолодша  ближча  до  мене.  Вона  маленька,  у  тонкому  та  малому  по  площі  тканини  купальнику,  тендітна.  Їй  років  16.
Думаю:  "Схоплю!  Попереду  є  праворуч  на  узвишші  лісок,  то  я  там  побалуюсь  з  нею.  Мабуть.  Опору  не  буде!  Подолаю!"
Не  стримуючи  рух,  наздоганяю  їх  і  лівою  рукою  хапаю  дівчину  поперек  стану  та  вміщую  під  свою  ліву  руку.  Ззаду  роздається  зойк  і  я  розумію,  що  за  мною  погоня.  Жертва  моя  від  несподіванки  заклякла,  тільки  щось  шепоче.  
Різко  збільшую  швидкість.  Іду  прямо  по  піску.  Погоня  залишається  далеко  позаду.  Її  не  видно  навіть,  але  я  знаю:  вона  йде.
Мене  захоплює  рух.  Я  у  захваті.  Закидаю  дівчину  за  спину,  вона  мимоволі  підкоряється  мені.  Відчуваю,  як  вона  ніжно  та  щільно  притуляється  до  мене,  обхоплює  ногами  мене  по  бокам,  кладе  голову  на  моє  плече.  Відчуваю  спиною  тугі  її  груди.  І  шаленію  від  здивування  та  неочікуваності.
В  мені  вибухає  шалене  бажання  оволодіти  нею.  Думаю,  що  от  там,  за  мисом,  попереду,  праворуч  є  поворот,  то  всі  будуть  впевнені,  що  я  пішов  прямо,  а  я  з  дівчиною  поверну  праворуч,  увійду  у  товщину  ґрунту/піску,  потім  у  печерю,  що  схована  під  ним,  а  там  вже  вибухну  пристрастю.
У  захваті  від  цієї  думки  виходжу  на  лівий  віраж  по  піщаній  хвилі,  що  утворилася  від  прибоїв  моря,  різко  нахиляюсь  ліворуч  і  раптом  моя  дошка  заривається  у  пісок,  а  я  та  дівчина  на  мені  летимо  по  крутій  кривій  у  воду.
 І  зразу  ліворуч  від  мене  кричить  перелякана  жінка.  Різко  повертаюсь  на  крик.  Бачу,  що  у  воді  заклякла  товста  жінка  у  купальнику,  а  до  її  лівої  груди  носом  приткнулася  страшна  потвора  -  щось  середнє  між  крокодилом,  акулою  та  доісторичним  якимсь  динозавром.  Я  дуже  добре  знаю  цю  тварюку  і  огида  переповнює  мене.
Швидко  підхоплюю  свою  дівчину  під  сідниці  та  рвучко  відкидаю  її  праворуч  від  себе,  до  берега,  на  мілину.  Вона  пружно  опускається  на  ноги.  Швидко  кричу:
-  Сама  доберешся  до  берега!  Розшукаєш  мене?
-  Почекаю  тебе!
Бачу,  що  праворуч  від  мене,  між  дівчиною  та  берегом  колодою  стоїть  ще  одна  потвора.
І  тоді  я  різко  змінююсь,  виходжу  у  свій  інший  вимір/стан.  Порух  руки  -  переді  мною  з'являється  чорно-біла  панель,  пласка,  у  чорно-білу  шахматку,  яка  покоїться  на  станині,  теж  чорно-білій,  з  ручками.  Я  швидко,  спокійно  та  звично  вправно  натискую  у  певному  порядку  чорні  клітини  -  три  на  чотири,  і  панель  щезає.  Перша  потвора  відвалюється  від  товстої  жінки  та  падає  мертвою.  
Ривок  -  з'являється  ще  одна  точно  така  панель,  я  знову  роблю  ті  самі  операції,  і  друга  потвора  падає  мертвою.
[i]Не  встигаю  усвідомити,  що  я  вже  виринув  у  свідомість  Віктора,  як  із  здивуванням  опиняюсь  в  своєму  ліжку,  мацаю  простирадло,  поступово  усвідомлюю  що  це  таке,  і  тоді  довго  лежу  із  заплющеними  очима,  знову  і  знову  переживаючи  пережите,  але  вже  як  Віктор,  а  не  абориген  Того  світу.[/i]



 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458719
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.11.2013

Буття. 4. 2.

[b][i]Примітка  із  2013  року.[/i][/b]
Знаю,  що  мені  притаманно  багато  недоліків  і  один  із  них  такий:  мені  здається,  що  те,  що  знаю  я,  знають  усі.  Явно,  що  у  2003  році  я  це  забув,  та,  слава  Богу,  зараз  згадав.
[u][i]Що  таке  об'єктивізація  суб'єктивного?[/i][/u]
Р.  Моуді  у  своїй  книзі*  зібрав  і  систематизував  суб'єктивний  досвід  людей,  які  мали  клінічну  смерть  і  повернулися  до  життя  з  Того  світу.  Різні  люди,  різні  дати,  різні  обставини  та  навіть  території  проживання,  але  в  їх  розповідях  про  суб'єктивні  переживання  після  смерті  було  багато  спільного.  Таким  чином,  це  і  було  першою  офіційною  фіксацією  об'єктивізації  суб'єктивного.  Після  праці  Р.  Моуді  багато  авторів  йшли  цим  шляхом,  достатньо  послатися  на  роботу**  Дж.  Рендлз  і  П.  Хог,  і  отримували  східний  результат.
  Але  є  різні  форми  об'єктивізації  суб'єктивного.  Пару  прикладів.
Контактор  отримує  певне  твердження,  яке  він  не  приймає.  Але  важливим  є  щоб  він  прийняв  його,  бо  саме  цим  буде  запущена  певна  вервечка  подій.  І  тоді  до  контактора  починають  іти  суто  реальні  підтвердження  Сказаного.
Необхідно  переконати  людину,  що  вона  дійсно  володіє  Силою,  а  людина,  як  суто  матеріалістична  істота  по  переконанням,  упирається.  Тоді  застосовується  якійсь  неординарний  засіб  переконання.  Такт  один  мій  товариш,  коли  у  нього  з'явилися  сумніви  стосовно  себе,  отримав  неочікуваний  дарунок:  тільки  він  хотів  дізнатися  котра  година,  як  перед  його  очима  з'являвся  циферблат  із  фіксацією  годин,  хвилин  і  секунд.  Порівняння  побаченого  із  реальним  показом  часу  давало  сходження  до  секунди.  
Нижче  наводиться  фактично  теж  засіб  примусити  людину  прийняти  Сказане,  але  в  даному  випадку  є  особливість  -  цей  засіб  став  постійнодіючим  механізмом  переконання  і  тому  ілюстрації  даються  в  розрізі  10  років.
04.11.2013*19:10

17.09.2003*  21:27
Блок  [b][i]А.б.[/i][/b]  представлений  в  різноманітних  джерелах  не  так  ретельно,  як  це  має  місце  для  прибульців  із  НЛО,  але  достатньо  подивитися  в  книзі***  розділ  "Рутенія,  чи  Невидимі  сусіди"  для  того,  щоб  переконатися  в  реальності  і  цього  явища,  а  також  того,  що  і  воно  має  достатньо  статистичну  достовірність.
Мій  досвід  показує,  що  інфільтрація  цього  типу  має  достатньо  складний  характер.  Можна,  безумовно,  зупинитися  на  проявах  присутності  серед  нас  людей  тільки  по  формі,  а  не  по  суті.  І  описів  цього  є  достатньо.  Але  більш  цікавішим  є  взаємопроникнення,  коли  людина  усвідомлює,  що  в  ній  реалізується  Хтось  Інший,  а  через  деякий  час  вона  усвідомлює,  що  реалізується  в  Комусь  Іншому.  В  першому  випадку  звичним  є  усвідомлення,  що  Інший  дивиться  твоїми  очима  на  наш  світ,  а  в  другому  ти  усвідомлюєш,  що  дивишся  на  Інший  Світ  очима  Іншого.  Але  навіть  це  є  складнішим,  що  і  показують  далі  ілюстрації.

[b]Ілюстрація  1[/b]  (28.10.1991*21:45).  [b][i]Моя  неусвідомлена  присутність  в  Іншій  Особі.[/i][/b]
Коли  падають  на  землю  зрубані  великі  дерева,  то  вони  своїм  ще  живим,  але  вже  мертвим  тілом  руйнують  дуже  багато  порослі,  що  гуртувалася  навколо  них,  вважаючи,  що  під  їх  захистом  їм  краще  буде  стати  деревами,  теж  великими.  Єдина  радість:  підминають  такі  великі  дерева  не  все  навколо  себе,  а  тільки  у  певному  напрямку,  у  напрямку  падіння.  
Коли  падає  на  землю  велика  тварина,  то  вона  м'яко  опускається  на  землю.  Бо  навіть  якщо  вона  впаде  з  усього  розгону,  то  вона  все  єдине  не  впаде  так,  як  падає  рослина-велетень.  І  дуже-дуже  рідко  така  мертва  тварина  своїм  тілом  вбиває  собі  подібну  тварину,  чи,  принаймні,  просто  іншу  тварину  з  іншого  класу  чи  сім'ї.
Коли  падає  на  землю  мертва  людина,  то  вона  може  впасти  по  різному:  сама  себе  вбивши,  бути  вбитою  іншою  людиною  чи  ще  якось,  але  ніколи  ще  людина  не  вбивала  тільки  своїм  тілом  іншу  людину.  Хіба  що  той  випадок,  коли  на  немовля  падає  підло  вбита  його  матір.
Так  приблизно  завжди  розмірковував  Я-Той,  хто  ніколи  не  міг  впасти  мертвим,  бо  не  був  ні  рослиною,  ні  твариною  і  навіть  не  людиною,  але  міг  стати  одноразово  кожним  з  них  окремо  чи  разом.
Цей  Я-Той  прийшов  на  цю  Землю  не  тому,  що  йому  сподобалася  ця  планета,  чи  тому,  що  так  йому  Звелів  зробити  НадНадВищий  Розум,  а  тому,  що  Він  завжди  шукав  де  б  можна  було  б  полагодити  свої  стосунки  з  усіма  Всесвітами,  Богами  їх,  з  усіма  площинами  прояву  Життя  тощо.  Адже  Його  можна  було  б  вважати  НадНадБогом,  якби  люди  були  б  спроможні  зрозуміти,  що  таке  не  може  і  може  існувати  одноразово,  може  бути  і  не  бути,  може  вершитися  і  не  може.  
Де  сенс  Життя?  А  де  сенс  Життя  життя?  Чому  так  багато  того,  що  існує  всюди  та  всіляко?  Чому  мої  очі,  що  й  не  очі,  чому  мої  вуха,  що  й  не  вуха,  чому  мої  пальці,  що  і  не  пальці,  бачать,  відчувають  та  чують  все  вирування  цього  Життя  життя,  якщо  Я-Той  не  існую  і  існую,  якщо  Я-Той  все  і  ніщо,  якщо  Я-Той  Велет  і  Нікчемна  дрібнота,  най-найменша  як  у  часі,  так  і  в  різних  там  тілах:  тонких,  твердих,  перетікаючих  з  першої  форми  в  другу  і  навпаки?
Хто  Я-Той  такий?
І  не  знає  цей  Я-Той,  що  найголовніше  питання  завжди  є,  було  і  буде  саме  це:  "Хто  я  такий?"  Це  питання  собі  задавав  та  задає,  буде  задавати  кожний,  хто  хоч  якось  почав  усвідомлювати  своє  існування.
Можна  сказати:  "Я  існую,  отже  я  мислю"  чи  "Я  мислю,  отже  я  живу",  але  це  не  дасть  жодної  відповіді  на  це  пекуче  питання,  яке  по  суті  справи  і  є  основною  рушійною  силою  у  Континуумі  Континуумів.

[b]Ілюстрація  2[/b]  (17.02.1992*21:32).  [i][b]Усвідомлена  моя  присутність  в  Іншому  Світі.[/b][/i]
Коли  синьо-фіолетова-червоно-сизі  трави  розступилися,  то  я  побачив,  що  на  коричневе-брунатному  ґрунті  хтось  залишив  якісь  незрозумілі  мені  риски,  немов  малюнок  малюка,  що  має  довгі  та  тонкі  пазурі,  щоб  ними  подряпати  такі  пекельно-печерні  малюнки.
Я  був  здивований,  бо  достеменно  знав,  що  окрім  мене  тут  не  може  бути  ще  хтось.  Але  хтось  був.
Випростався,  відчувши  як  клацнуло  у  мене  в  попереку,  та  подивився  уважно  навкруги.  Було  тихо,  спокійно  та  навіть  байдуже  до  мене  у  цьому  середовищі,  у  навпіл  прожарених  до  лоскоту  моїх  м'язів,  відчуттів  та  неспроможності  щось  путньо  збагнути.
Довго  дивився  навкруги.  Так  мені  здавалося.
Раптом  немов  посвист  пройшов  повз  мене.  Я  кліпнув  очима:  щось  пролетіло  біля  моєї  щоки.  Але  знову  стояв    сам.  І  більш  нічого.
Для  того.  щоб  заспокоїтися,  почав  подумки  рахувати:  "Один,  два..."  І  тут  хтось  тихо-тихо  засміявся.  Я  сіпнувся,  але  сміх  тільки  посилився.  І  тоді  я  зрозумів:  хтось  сміється  з  мене.  Почув,  як  холодний  спокій,  немов  криця,  заполонив  моє  серце.  
"Хто  тут?"
"Це  я,  я..."  -  прошепотіла  відповідь.
"Ти  -  хто?"
"Дівчина."
"А  я?"
"Мабуть  чоловік.  А  може  -  ні."
"Ти  в  мені?"
"Ні.  Поряд."
"Я  не  бачу  тебе."
"Бо  не  хочеш  бачити."
"А  як?"
"Не  знаю.  Думай."
Я  спробував  думати.  Але  про  що?  Як?  Навіщо?
"У  мене  не  виходить."
"Тоді  я  це  зроблю.  Можна?"
"Напевно."
І  тоді  мій  мозок  заполонили  голоси.  Їх  було  дуже  багато,  різні  по  тембру  та  малюнку,  забарвленню,  різні  по  силі.  Я  стояв  якийсь  час  приголомшений,  а  потім  запитав  із  острахом:
"Я  збожеволів?"
Тиша.
Потім  спокійний  Голос:
-  Ні.  ти  не  збожеволів.
-  То  хто  я?  Що  я?
-  Ти  -  НЛО.  Ми  тебе  не  бачимо,  але  знаємо,  що  ти  тут.
-  Я  -  НЛО?  -  моє  здивування  було  переповнене  несприйняттям  цього  твердження.
-  Так.  Закрий  очі!
Слухняно  закрив  очі.  І  враз  перед  ними  постало  яскраве  світло,  барви  мов  бархатні  візерунки  на  косому  освітлені  денним  сонцем.    І  люди.  Роздягнуті,  кумедно  одягнуті,  різної  статі  та  віку.  Вони  всі  стояли  навкруг  мене,  не  переступаючи  невидиме  коло.
Швидко  розплющив  очі  -  море  трави  і  рівний  спокій  дня.  Сонце  десь  за  спиною.
Закрив  очі  -  сонце  праворуч  і  люди  навколо  мене.  Мовчали.  Хоча  щось  і  говорило  мені,  що  це  я  чув  їх  голоси.
-  Хто  ви?
Вони  мовчали.  Потім  хтось  почав  пробиратися  до  мене  скрізь  натовп.  Нарешті  ті,  що  були  напроти  мене,  розступилися  і  наперед  вийшов  хлопець,  знайомий  мені  до  болю.  Я  дивився  через  заплющені  очі  на  нього  і  не  розумів:  здається  це  я  сам.
Він  мовчки  довго  дивися  на  мене,  а  потім  трохи  гірко  посміхнувся.  І  різко  зробив  крок  до  мене.  І  немов  вихор  увійшов  в  мене  -  я  захитався.  Перед  очима  пішли  кольорові  кола  і  я  побачив  таку  знайому  траву.  Подивився  униз  -  ніби  дитина  дряпала  малюнок  на  ґрунті.  
Розплющив  очі  -  напроти  мене  стояв  натовп  людей.  Голих,  навпіл  голих,  чудернацько  одягнутих.  І  я  чув  легенький  гул,  немов  натовп  тихо  говорив.  Тільки  вони  не  рухали  губами,  роти  не  відкривали.
Запитав:
-  Навіщо  це?
Вони  не  чули  мене.  Мовчали.  І  раптом  в  моїй  голові  пронеслося:  "Ожив!  Покличте  дівчину!"
Знову  хтось  йшов  скрізь  натовп  до  мене.  Знову  вони,  що  стояли  напроти  мене,  розступилися.  І  вийшла  дівчина.  Я  недбало  глянув  на  її  фігуру,  на  голі  руки  і  ноги,  затримався  поглядом  на  якусь  мить  на  пупку,  перевів  його  на  груди,  підборіддя,  ніс,  очі.
І  вибух  її  очей  повалив  мене.  Я  падав,  падав,її  руки  ловили,  ловили  мене,  і  я  знав,  що  це  не  сон  але  це  не  моя  реальність.  А  що  це?  

------------
*  Моуди  Рэймонд  А.      Жизнь  до  жизни.  Жизнь  после  жизни.  /  Пер.  с  англ.-К.:  "София",  Ltd,  1994/-352с.
**  Рэндлз  Дженни,  Хог  Питер      После  жизни.  Ярославль:  ПО  "Периодика",  1994.-304  с.:ил.
***ХХ  век:  Хроника  необъяснимого.  Событие  за  событиям./  Автор-составитель  Н.  Непомнящий.  -  М.:  Олимп;  Издательство  АСТ,  1997.  -  528  с.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458529
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.11.2013

НАШЕ СПІЛКУВАННЯ

Можна  мати  друзів  ніде  не  зустрівшись,
Не  торкая  долоні,  плеча  чи  щоки,
У  лісі  від  дощу  під  дубом  укришивсь
Подумки,  але  захвату  пити  ковтки.

Не  знати  які  їх  обличчя,  статура,
Але  обіймати  їхній  пісні  ходи,
Не  чути  яка  ж  то  життя  їх  структура,
Не  шукати  в  доречності  тонкість  ходи.

Знати,  що  вікової  прірви  немає,
Адже  віртуально  ми  всі  тут  є  рівні,
Хоча  кожний  із  нас  і  з  іншого  краю
України,  але  і  в  цьому  ми  рівні.

Ми  дійсно  шукаємо  разом  розраду
Від  буденності,  шахрайства,  також  болі,
Щиро  радіємо,  даємо  пораду
І  шануємо  наші  творчі  свободи!

04.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 2.

03.11.2013*  17:40
Блок  "МАПЕ"
Перед  тим,  як  ми  повинні  були  перейти  до  приміщення  Спілки  тверезників  України,  Лев  Островський  зі  сцени  НАУ  оголосив,  що  його  заступником  є  пан  Трембовецький,  який  теж  має  2-у  категорію  екстрасенсорності,  як  і  Лев,  і  одноразово  є  головою  Спілки  тверезників.  Почався  процес  оформлення  Дипломів  МАПЕ,  але  достатньо  скоро  і  почався  "бунт  на  кораблі":  Трембовецький,  який  і  виконував  технічну  роботу  по  виготовленню  дипломів,  раптом  затримав  списки  членів  МАПЕ  з  усіма  даними  і  1000  примірників  документу.  Явне  прагнення  скинути  Льва  з  його  гегемонії!!!
Розлючений  Лев  змушений  був  шукати  нове  приміщення,  безумовно  -  безкоштовне  щоб  було,  і,  таким  чином,  МАПЕ  почало  збиратися  в  Актовому  залі  школи  №204  (це  за  магазином  "Дитячий  світ"  в  Дарниці).
Розлючений  Лев    тут  же  заявив,  що  він  пожалів  Тромбовецького  і  визнав  його  носієм  2-ї  категорії  екстрасенсорності,  а  той  на  10-у  якщо  потягне,  то  буде  добре.
Секретар  МАПЕ  Галина  Петрівна  Чепур,  безумовно,  засуджувала  дії  Тромбовецького,  але  вже  сформулювала  претензії  до  Льва  і  була  переконана,  що  Лев  буде  поКаранеий,  бо  він:
1.  Визначав  ранг  екстрасенсів,  а  це  право  Неба;
2.  Не  займався  Асоціацією,  а  поїздками  заради  заробітку;
3.  Замкнув  все  на  себе,  не  створивши  штаб;
4.  Має  нетерпимість  до  інших  екстрасенсів  та  сенсориків;
5.  Дипломи  видав  раніше  за  працю  в  Асоціації;
6.  Всі  гроші  замкнув  на  себе  (вступні,  якісь  інвестиції,  за  дипломи  тощо);
7.  Роздає  наліво-направо  загрози  всім  і  вся.
Треба  сказати,  що  її  претензії  були  справедливі,  адже  МАПЕ  перетворилася  на  театр  одного  актора.  Типово:  Лев  дві  години  ходить  по  сцені  і  розповідає  що:
-  змінюєш  "-"  на  "+"  =  перемагаєш  себе;
-  в  Алма-Аті,  де  його  донька  доктор  медицини,  є  школа  Шапаєва,  яка  розробила  модуль  для  лікування,  нібито,  людей,  а  насправді  цей  Модуль  засмоктує  промінь  (?):  Чорна  магія,  чаклунство,  Люцифер  та  компанія  обволокує    усіх  і  вся,  але  вони  є  породженням  наших  гріхів;
-  до  речі:  слово  "грип"  розшифровується:  "Господь  рекомендует  исповедоваться  православным";
-  хвороба  -  це  гріх;
-  цукровий  діабет  -  кармінна  хвороба  за  надсильну  медитацію  в  минулому  житті;
-  хвороба  від  Бога  во  благо.  Це  треба  розуміти!
І  так  далі.  Розібратися  де  відверта  ахінея,  а  де  є  хоча  б  раціональне  зерно  після  першої  години  не  тримання  мови  Льва  вже  не  можна  було.  От  він  втомився  базікати  і  закрив  засідання.
В  середині  лютого  об'явили,  що  будуть  видавати  Дипломи  цілителя  МАПЕ  -  аншлаг  в  залі.
Островський  стрімко  вискочив  на  сцену  і  почалося!  Спочатку  він  сказав,  що  сьогодні  буде  не  так,  як  завжди,  бо  окрім  нього  будуть  виступати  і  інші.  Але  далі  було  як  завжди  -  театр  одного  актора.  Дві  години  говорив:  "Я...Я...Я...".
Андрій  Кондренко  та  Ганна  сиділи  біля  мене.  Раптом  Ганна  каже:
-  Андрію  погано!
Повернувся  до  Андрія,  а  він,  такий  собі  бичок,  тримається  за  4-ту  чакру,  очі  здивовані,  круглі:
-  Хтось  п'є  енергію  з  мене....
Я  заплющив  очі  і  побачив,  як  тулуб  Андрія  пронизує  біло-жовто-бежевий  "гвіздок".  Розкрив  очі  -  не  розумію  до  кого  іде  гостряк  "гвіздка".  Закрив  очі  -    подумки  пальцями  узяв  "гвіздок"  і  загнув  його  до  1-ї  чакри,  замкнув  та  запустив  рух  по  еволюті  (по  руху  годинникової  стрілки).
-  Андрію,  як?
-  Нічого  немає!  Добре  мені  -  каже.
Через  деякий  час  жінка,  що  сиділа  попереду  через  ряд  від  Андрія,  встала  і  поскаржилася,  що  у  неї  теж  хтось  п'є  енергію  з  4-ї  чакри.  Островський:
-  Виходьте!  На  сцену!  Повторить!
На  сцені  вона  почала  щось  говорити,  в  залі  почали  вимагати  говорити  голосніше.  Островський  жував  губами,  а  я,  простота,  вирішив  допомогти  йому  -  встав  і  голосно  сказав,  що  у  Андрія  теж  тільки  що  таке  було.  Лев  дивився  на  мене  як  Ленін  на  буржуазію.
Жінка  сіла  на  місце,  а  я  тихенько  почав  дивитися  що  ж  таке  у  неї.  Бачу,  що  на  темному  фоні  є  сліпуче-зелено-лимонний  "стакан",  в  який  хтось  на  тоненькій  ниточці  опускає  та  піднімає  чорну  кульку.  І  раптом  я  розумію,  що  коли  Островський  махає  рукою,  то  кулька  виходить,  а  потім  знову  опускається.
Знову  встав.  Розповідаю  про  бачене,  а  Островський  знову  на  мене  дивиться  дивно  розлючено.  Потім  каже:  
-  Зараз  все  щезне.  Ап!
Закриваю  очі  -  сіра  пелена,  але  я  знаю,  що  це  камуфляж.
Вручення  дипломів.
Підходжу  на  сцені  до  Островського.  Він:
-  От  ця  людина...  Як  звати?
-  Віктор.
-  От  цей  Віктор  не  правий:  чакр  немає!  Якщо  віриш  в  них  -  вони  є,  не  віриш  -  немає.  Християнство  не  визнає  чакр.  Є  тільки  от  так  -  і  показав  ребром  долоні  у  горла.
Я  закляк.  Зрозумів:  приїхали!  Як  же  ти,  не  визнаючи  чакр,  признаєш  реінкарнацію?  Адже  її  християнство  теж  заборонило  визнавати  в  IV  столітті  на  Вселенському  соборі!
Сів  на  місце.  І  тут  пішла  навала  на  мене.
Жінка  з  обличчям  як  печене  яблуко:
-  Вибачте,  але  я  хочу  запитати:  мені  відомо,  що  я  повинна  займатися  глобальним,  але  я  нічим  не  володію.  Що  мені  робити?
-  Ідіть  до  Островського.
По  бокам  від  мене  плюхаються  дві  жінки:
-  Я  з  донькою.  Їй  17  років  (що?),  були  тут  у  п'ятницю,  а  на  наступний  день  у  неї  на  обличчі  з'явилася  червона  пляма  і  по  тілу  пішли  плями.  Що  мені  робити?
-  Ідіть  до  Островського.
Грудаста,  задаста,  розмальована,  опецькувати,  крикливо  одягнута:
-  Допоможіть  мені!  Я  вам  заплачу!  Чи  книгами.  У  мене  такі  книги  є!  Я  саме  та,  яка  повинна  у  2003  році  народити  від  Бога!
Я  закляк,  онімів  від  жаху:  чим  допомогти?  Нарешті  вичавив  із  себе:
-  А  ідіть  ви  до  Островського!  -  і  втік  із  зали.

Людей  на  засідання  МАПЕ  почало  приходити  все  менше  і  менше.  Один  раз  Островський  не  прийшов  і  саме  тоді  було  найцікавіше.  На  сцену  виходили  різного  віку  і  статі  люди  і  розказували  про  свій  власний  Езотеричний  досвід.  Я  сидів  мов  школяр,  що  потрапив  на  лекцію  вищої  математики!
Інженер-електрик.  Практикує  5  років.  Сидить  у  кріслі,  пацієнт  -  напроти  на  стільці.  Інженер  дивиться  у  кут,  де  сходяться  дві  стіни  і  стеля  -  там  з'являється  книга  і  починаються  перегортатися  сторінки  з  назвами  людських  хвороб.  Коли  з'являється  назва  хвороби  пацієнта,  то  сторінка  завмирає,  а  назва  хвороби  робиться  ясною.  Потім  -  аналогічно  із  визначенням  лікування.
Жінка  років  під  сорок.  Вчитель  середньої  школи.  Розповідь  про  систему  чищення  приміщення  через  молитви  і  палаючи  свічки.  Діагностування  свічкою.
Юнак  хуліганістого  типу.  Система  пошуку  всього  і  вся,  в  тому  числі  і  загублених  речей,  за  допомогою  рамки.  Діагностування  рамкою.
А  жінка,  яка  бачить  через  стіни!
І  так  далі!!!

Але  людей  приходило  все  менше  і  менше.  Островський  вже  приходив  рідко,    засідання  вела  Галина  Петрівна  і,  нарешті,  десь  у  квітні  МАПЕ  благополучно  здохла,  бо  Островський  втратив  надію  заробляти  гроші  через  Асоціацію  і  став  це  робити  самотужки  -  через  лекції.  А  потім  він  взагалі  щез  із  горизонту.

Чому  було  таке  явище  як  МАПЕ?  Воно  унікальне?  Ні.  Спроб  робити  гроші  на  хвилі  Езотерики  було  багато.
Коли  відбулась  Чорнобильська  катастрофа,  то  рівновага  між  Реальністю  та  іншими  Агрегатностями  Континууму  була  порушена.  Безумовно,  Людство  до  того  багато  разів  порушувало  тканину  цієї  рівноваги  -  війни,  атомні  вибухи  тощо.  Але  ця  катастрофа  захопила  великий  ареал  як  кількісно,  так  і  якісно.  На  Київ  та  Київщину  пішли  імпульси,  які  так  чи  інакше  охопили  практично  все  населення.  У  людей  почали  рватися  бар'єри  між  ПідСвідомістю,  Свідомістю  та  НадСвідомістю.  У  багатьох  людей  почали  розкриватися  Сенсорні  здібності.  Я  -  один  із  таких  людей.  Але  це  було  неймовірно  тяжке  випробування  для  психіки.  У  багатьох  Психо  почало  руйнуватися.  Та  для  всіх  стало  характерним  прагнення  поновити  рівновагу.  І,  як  завжди,  знайшлися  бажаючи  заробити  на  цьому.
В  Києві  було  достатньо  різноманітних  шкіл,  які  за  грубі  гроші  готували  екстрасенсів  різноманітних  категорій.  Але  всі  дипломи  та  свідоцтва  мали  локальний,  містечковий  характер.  Міністерство  охорони  здоров'я  спочатку  воювало  з  цим  явищем,  потім  спробувало  зробити  обов'язкову  реєстрацію  таких  шкіл,  а  потім  почало  готувати  підґрунтя  для  створення  Інституту  народної  медицини.  Такий  інститут  був  створений  у  1992  році  у  Києві.  Езотерика  там  відсутня,  хоча  і  є  щось  від  легалізованого  -  голкотерапія,  мануальна  терапія  тощо.  В  Гуглі  є  інформація  про  дійсно  Інститут  народної  медицини  в  Бутані.  Порівняння  із  Київським  недолужне!
Лев  Островський  зробив  спробу  зробити  щось  подібне,  бо  це  обіцяло  дати  чималі  гроші,  але  не  витримав  елементарно  Полігону  Іспитів  "Гординя".
19:25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458321
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.11.2013

ЗАКЛИК

Навіщо  співаєш  пісні  не  свої?
Навіщо  зламав  прагнення  своє?
Навіщо  мерехтиш  у  суєті?
Навіщо  береш  участь  у  розбої?

Навіщо  ховаєш  ти  радість  свою?
Навіщо  розум  болями  тьмариш?
Навіщо  талант  сховав  у  броні?
Навіщо  кинув  бажання  за  хмари?

Навіщо  ти  плачеш  коли  сам-на-сам?
Навіщо  сам  зламав  свою  Силу?
Навіщо  забув  свій  виклик  богам?
Навіщо  втратив  любов,  свою  милу?

Невже  ти  забув,  що  Бог  Силу  дає
Тому,  хто  може  слабкість  долати?
Був  час  -  ти  казав:  "Звитяга  -  моє!",
То  як  ти  зумів  низько  долу  пасти?

Вставай!  Піднімайся!  Себе  подолай!
Можеш!  Ще  сяє  зіронька  твоя!
Оговтайся!  Стійко  перемагай!
У  минулому  є  спалена  Троя!

03.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458300
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2013

Буття. 4. 1.

08.08.2003*  6:56
Тепер,  якщо  ми  спробуємо  саму  ідею  Сенсорного  Розкриття  інтерпретувати  стосовно  Людства,  то  змушені  будемо  її  розглядати  в  іншому  трактуванні.
Для  початку  спрощено  ті  три  перепони  розглянемо  за  викладанням.  Тоді  будемо  мати:
1.  Руйнування  стереотипів.
2.  Нова  Парадигма.
3.  Формування  нових,  розширених  стереотипів.
Тепер  ці  положення  проектуємо  на  сполуку/засвоєння  Людством  Реальності.  І  ми  зразу  ж  потрапляємо  у  великий  статистично  об'єктивний  масив  доказів  невірності  сприйняття/засвоєння  Реальності.

[b]1.  РУЙНУВАННЯ    СТЕРЕОТИПІВ[/b]

Можна  окремо  розглядати  цю  тему  та    навіть  писати  ретельні  наукові  дослідження,  які  будуть  переповнені  посилками  на  публікації,  книги,  факти  тощо.  В  цьому  океані  інформації,  що  накопичило  Людством,  можна  потонути.  Я  погано  плаваю,  тому  не  буду  перепливати  цей  ІнфрмОкеан,  а  піду  шляхом  формування  блоків,  що  ілюструють  певний  Процес,  з  мінімальною,  хоча  і  достатньою,  кількістю  доказів.
1.1.  ІСНУВАННЯ    СУСІДСТВА
Безумовно,  тут  необхідно  починати  з  Чарльза  Форта    та  його  титанічної  праці*  по  збиранню  та  упорядкуванню  явищ,  подій  та    речей,  які  об'єктивно,  бо  матеріальні  чи  матеріалізовані  в  нашій  Реальності,  і  які  говорять  про  існування,  як  мінімум,  паралельної  Реальності,  а  ще  точніше  -  паралельних  Реальностей.  Цікавим  є  те,  що  Ч.  Форт  накопичив  матеріал  та  представив  його  тільки  як  суто  матеріальні  докази  і  в  трактуванні  суто  матеріалістичному.  Про  що  ж  іде  мова?
7:50
03.09.2003*  6:45
Як  тільки  ми  визнаємо  існування  Сусідства,  так  зразу  виникає  питання  про  суть  та  форми  його.  Форт  головним  чином  зосереджувався  на  суто  реальному  прояві  Сусідства.  Для  нього  матеріальний  прояв  в  нашій  Реальності  іншої/інших  Реальності/Реальностей  був  статистично  достовірним  і  його  боротьба  з  Ортодоксією  пройшла  під  прапором  визнання  цієї  статистичної  достовірності.  Фактично  Форт  систематизував    та  статистично  об'єтизував  існування  та  матеріальний  прояв  в  нашій  Реальності  інших  Реальностей  і,  таким  чином,  показав  існування  в  [u]якійсь  Системі  [/u]ряду  Реальностей.  Це  є  головним  в  його  титанічній  праці  і  будемо  називати  цей  тип  Сусідства,  поважаючи  титанічну  працю  Чарльза  Форта,  Сусідством  Форта.
Отже,  [u]Сусідство  Форта  є  структурним  рядом  Реальностей,  що  примикають  до  нашої  Реальності[/u].
7:15
04.09.2003*  6:28
Сусідство  Форта  проявляється  в  нашій  Реальності  суто  матеріально  -  на  землі  опиняються  різноманітні  предмети  явно  неземного  походження,  з  неба  падає  "волосся  ангелів"  чи  каміння,  сокири  навіть  з  орнаментами  та  незрозумілими  написами,  випадає  дощ  у  вигляді  плазунів  чи  комах  неземного  походження  тощо.  І  з'являються  раптом  люди,  що  випадають  із  генетичного  ряду  Хомо  Сапієнс  чи  кудись  пропадають  земляни.
До  Сусідства  Форта  час  від  часу  потрапляють  люди  і  повертаються  назад.  Ця  тема  є  достатньо  популярною  у  фантастів,  але  цікавим  є  те,  що  опис  суто  реальних  випадків  мало  чим  відрізняється  від  моделей  фантастів.    Для  ілюстрації  роблю  порівняння  -  матеріалів  дуже  багато,  але  я  не  займаюся  їх  систематизацією  та  аналізом,  а  використовую  тільки  для  ілюстрації.
Спочатку  "реальне".
Коли  закінчувалося  20  століття,  то  вийшло  декілька  книжкових  серій,  що  своєрідно  робили  підсумки  до  цієї  події.  Одна  з  таких  серій  на  російській  мові  називалася  "ХХ  век.  Хроника  необъяснимого".  В  цій  хроніці  було  багато  різних  тем,  то  і  скористаємося  цим  матеріалом.
7:00
09.09.2003*  6:30
Якщо  розглядаємо  як  достовірне  існування  паралельних  Реальностей,  своєрідний  пакет  їх,  де  наша  Реальність  є  тільки  однією  із  множини,  то  тоді  ми  повинні  визнати,  що  фіксація  цієї  достовірності  повинна  вписуватися  у  певні  дії.  І  такі  дії  є,  судячи  із  тих  публікацій,  що  вже  існують  на  базі  обробки  дійсних  фактів.  Такі  дії  та  факти  мають  багатогранний  характер,  але  ми  можемо  говорити  про  головні,  а  саме:
[i]А.  Інфільтрація  живих  розумних  істот,  ігноруючи  інфільтрацію  тварин  та  тварюк;
Б  Інфільтрація  неживих  предметів  та  явищ;
В.  Взаємовплив  Реальностей.[/i]
Безумовно,  при  цьому  слід  весь  час  пам'ятати,  що  офіційна  Наука,  яку  Форт  називав  Ортодоксальною,  а  я  називаю  кондовою,  як  правило,  не  визнає  дійсність  існування  як  таких  фактів,  так  і  подій,  що  охоплюються  цими  трьома  блоками.
[i]А  .  Інфільтрація  живих  розумних  істот.[/i]
Цей  блок  розпадається  на  дві  частини:  поява  в  нашій  Реальності  представників  інших  Реальностей  та  провал  в  інші  Реальності  людей.  Природно,  що  перша  частина  вже  має  достатньо  фактів,  а  друга  -  мало,  бо,  як  правило,  мало  хто  може  розказати  про  свій  досвід.  Та  будемо  послідовними.
[i]А.а.  Інфільтрація  живих  розумних  істот  в  нашу  Реальність.[/i]  Як  не  дивно,  але  цей  блок  слід  теж  розглянути  розгалужено,  а  саме:
[i]А.а.1.  Тимчасова  поява  розумних  істот  в  нашій  Реальності.
А.а.2.  Постійне  існування  розумних  істот  в  нашій  Реальності.[/i]
Блок  [i]А.а.1.[/i]  ілюструється  дуже  красномовно  та  багатогранно  багатьма  дослідниками  і  має  великий  достовірний  статистичний  матеріал.  Для  ілюстрації  скористаюсь  тільки  одним  із  томів  вказаної  мною  серії**.
Лідерство  тут  займають,  певна  річ,  різноманітні  прибульці,  які  безпосередньо  пов'язані  із  НЛО.  Наведена  інформація  цікава  ще  і  тим,  що  одноразово  показана  варіація  розумних  прибульців  не  тільки  в  межах  звичної  для  нас  істоти  типу  Хомо  Сапієнс,  а  і  в  інших  типах.  Так  представники  інших  світів,  що  з'являються  в  нашій  Реальності,  поділяються  на  класи:  1.  Гуманоїди  (23  варіації);  2.  Твариноподібні  (13  варіацій);  3.  Роботи  (7  варіацій);  4.  Екзоти  (4  варіації).
Різні  роки,  різні  країни,  різні  прибульці,  а  в  цілому  -  статистична  достовірність,  нова  об'єктивізація  суб'єктивного,  яка  отримала  громадянство  після  славнозвісної  роботи  Р.  Моуді  про  життя  після  смерті.
07:00
------------
*  1001  забытое  чудо.  Книга  проклятых  (1919).  www/lib.mn/blog/chaiz/fort/
**  ХХ  век:  Хроника  необъяснимого.  Гипотеза  за  гипотезой.-М.:  Олимп;  ООО  "Фирма  "Издательство  АСТ",  1998.-528  с.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458130
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.11.2013

МОЯ ТВОРЧІСТЬ ЗАРАЗ

Пливу  на  крилах  натхнення,
Навіть  я  вже  знаю  куди  -
За  обрієм,  достеменно,
Є  Суша,  мої  острови.

Там  мене,  знаю,  чекають
Розкуті  всі  правила  гри,
Монети  навіть  чеканять,
В  чим  успіхи  є  і  мої.

На  жаль,  там  є  Одинокість,
Бо  друзі  на  Сушу  пішли,
Та  я  сприймаю  стоокість  -
Слідкують  за  мною  вони.

2.11.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2013

НАВЧАННЯ. 1991. 1.

01.11.2013*  18:30
   1991  рік
НАВЧАННЯ
Рік  1991  став  для  мене  роком  Навчання.  У  розповідях  моїх  колег  по  Езотериці,  головним  чином  контакторів,  можна  прочитати,  що  вони  проходили  Космічні  університети  чи  ще  якісь  заклади  подібного  типу.  Я  не  можу  таке  сказати,  бо  у  мене  не  було  ніяких  декларацій,  просто  мене  Навчали.  І  це  Навчання,  мушу  визнати,  було  достатньо  суворе,  бо  я  робив  помилки,  "завалював"  певні  Полігони  Іспитів,  мене  Карали,  я  вставав  і  все  починалося  по-новому,  хоча  і  на  іншому  рівні  чи  в  іншій  сфері.
 Різними  засобами  мені  закарбовували,  що  є  базові  принципи,  а  саме:
-  нема  нічого  вищого  і  ціннішого  ніж  Життя  і  життя  людини  в  тому  числі;
-  Людина  є  надскладною  надсистемою  Носія  Життя/Розуму,  яка  є  інструментом  самопізнання  та  самопрограмування  Розуму,  є  Симбіонтом  із  Духовно-Душевною  Суттю  (вищий  щабель);
-  Людство  має  Програму  Розвитку  Людства,  Метою  якої  є  існування  кожної  людини  Хомо  Сапієнс  в  усіх  Агрегатностях  Континууму  (мінімум),  що  забезпечує  практичне  безсмертя  кожного  індивідууму;
-  і  так  далі...

Але  почався  1991  рік  для  мене  карколомно.
Із  Славська  я  потрапив  до  Львова  2  січня,  бо  хотів  побачити  брата  мого  друга.  Володимир  Гінзбург  грав  на  флейті  в  оркестрі  Львівської  опери  і,  одноразово,  в  Камерному  оркестрі,  який  давав  концерти  в  Домському  соборі.  Мені  пощастило  слухати  виступ  цього  оркестру,  але  після  цього  я  звалився  із  високою  температурою.  Володі  теща  була  хірургом,  вона  пройшла  всю  війну  в  цій  якості,  то  три  доби  мене  інтенсивно  лікувала.    А  6  січня  я  вже  був  у  Києві  і  зразу  подзвонив  Актрисі/Олі.
-  Завтра  треба  лікувати  Ніну  Федотівну!  А  потім  поведу  тебе  причащатися.  Ти  ніколи  не  причащався,  так?
-  Так.
-  Чекаємо  тебе  вранці.  Ти  хоч  знаєш  що  за  свято  завтра?
Я  помовчав,  а  вона  гмикнула.
Пам'ятаючи  те,  як  пройшла  перша  зустріч  з  цим  товариством,  переповнений  очікуванням  гарного  спілкування,  я  в  9:00  дзвонив  у  двері.  Відкрила  Актриса  і  виявилося,  що  окрім  неї  та  Ніни  Федотівни  нікого  немає.
-  Сьогодні  велике  свято,  то  всі  вже  у  церкві.  Ми  з  тобою  підемо  туди,  коли  закінчиш  працювати  з  Ніною  Федотівною.
Вона  рішуче  розкрила  скляні  дверцята,  сіла  за  стіл,  запалила  свічку,  подивилася  на  ікону  і  кинула:
-  Ікона  дає  дозвіл.  Працюй!
Ніна  Федотівна  вже  сиділа  напроти  мого  крісла,  то  і  я  вмостився  в  нього.  Голос  сказав:  "Читай  молитви  по  старій  схемі,  але  тільки  один  раз.  Далі  працюй  руками!".  Я  так  і  зробив.
Колись  я  працював  у  Москві    Діпрокіно  ГАПом.  Була  мода  використовувати  інтелігенцію  як  допоміжну  силу  в  різних  господарчих  роботах.  Нас  направили  на  одну  із  овочевих  баз  Москви,  в  цех  квашеної  капусти.  Величезні  довгі  чани-бурти,  з  яких  зняли  пластмасову  плівку,  викидали  навкруги  себе  неймовірно  огидні  пахощі.  І  це  була  нормальна  капуста,  яку  використовували  в  їдальнях,  ресторанах  та  продавали  в  овочевих  магазинах.  А  тепер  уявить  собі,  що  ця  капуста  почала  гнити.  Саме  такі  пахощі  почали  виходити  із  Ніни  Федотівни  по  мірі  моєї  роботи.  Все  її  тіло  викидало  цю  мерзоту.  Мені  здавалося,  що  навколо  неї  клубочиться  сизій  туман.  При  цьому  бідну  жінку  корчило,  руки  та  ноги  неконтрольовано  дриґалися    і  вона  тихо  ніби  завивала,  ніби  гарчала.
Актриса  повністю  відкрила  квартирку  і  сизій  туман  повільно  випливав  назовні.  Я  вже  20  хвилин  працював,  Голос  час  від  часу  казав  мені:  "Працюй!",  а  воніще  тільки  посилювалося.  Нарешті  Актриса  не  витримала  і  з  огидою  сказала:
-  Навоняли  тут  нестерпно!  Коли  закінчиш,  то  приходь  у  церкву  напроти!  -  і  вона  рішуче  вийшла  із  квартири.
Я  знав,  що  зупинятися  не  можна  і  раптом,  через  40  хвилин  після  початку  моєї  роботи,  ці  гидотні  пахощі  закінчилися.  При  цьому  я  почув,  як  ніби  камінець  впав    металевий  глечик.  Скосив  очі  -  і  дійсно,  праворуч  від  крісла,  між  мною  та  мебльовою  стінкою  стояв  глечик  висотою  більше  метру,  форму  та  інкрустацію  він  мав  східну,  чеканка  по  чорному  металу.
"Працюй!  Не  зупиняйся!"  -  командував  Голос.  А  я  і  не  припиняв  працю.  І  тут  пішли  пахощі  пороху.  Так  було  хвилин  15.  Нарешті  ці  пахощі  закінчилися  і  другий  камінець  впав  у  глечик.
Пішли  пахощі  гнилої  фіалки.  Вони  трималися  хвилин  десять.  Набрали  інтенсивності,  пішли  нанівець,  і  третій  камінець  впав  у  глечик.
І  раптом  пішли  пахощі  свіжо  випавшего  снігу.  Я  аж  мимоволі  зупинився,  та  Голос  був  невблаганний:  "Працюй!  Ще  трохи!"  І  я  працював.  Бачив/відчував/знав,  що  ці  пахощі  ідуть  від  ікони.  Ніна  Федотівна  з'їхала  зі  стільця  і  прагнула  обняти  мої  ноги,  вона  щось  белькотіла,  але  я  вже  вскочив,  схопив  свій  одяг  і  прожогом  вискочив  із  квартири,  подумки  волаючи:  "Оля!  Почекай  мене!  Почекай  мене!"

Церковка  на  Батюка  біля  Укрцивільсільбуду  була  маленька,  стара.  Коли  я  працював  в  цьому  інституті  старшим  науковим  співробітником,  то  ми  завжди  дивувалися,  що  як  тільки  збереться  Наукова  рада  інституту,  так  у  церкві  бамкають  дзвони.  Але  коли  я  біг  до  церкві,  то  ця  згадка  з'явилася  і  миттю  щезла.
Розгублений,  схвильований  та  трохи  дезорієнтований,  я  разом  із  людьми  увійшов  до  церкві  і  мимоволі  зупинився.  До  мене  миттю  підскочила  бабка:
-  Чого  стоїш,  синок?  От  там  купують  хлібці.  Купи  три!
Купив  три  булочки  і  раптом  у  мене  одна  із  них  впала  на  підлогу.  Я  перелякався.  Нахилився,  підняв,  а  біля  мене  вже  опинилася  інша  бабка:
-  Чого  вагаєшся?  Треба  поламати  на  шматки  кожну  і  покласти  он  у  той  кошик.  Коли  будеш  виходити  із  церкви,  то  візьмеш  один  шматочок.  Купуй  свічку!
Купив  свічку,  а  вона  в  моїх  руках  переламалася  посередині.  Я  ледве  не  втратив  свідомість:  "Бог  мене  не  приймає!"  Але  вже  третя  бабка  схопила  мою  руку  зі  свічкою  і  зі  словами:  "Сюди  треба  поставити!"  поставила  її  на  відповідне  місце,  швидко  витягла  недопалок  іншої  свічки  і  запалила  від  нього  мою.
-  Тобі  туди!  -  сказала  вона.
Праворуч  від  входу  я  побачив  чергу  і  почав  просуватися  з  нею  до  молодого,  інтелігентного  виду  священика.  Нарешті  я  вже  напроти  нього.
-  Ім'я?
-  Віктор.
-  Хрещений?
-  Я  двічі  хрещений  -  машинально  сказав  я.
-  Вийди  із  черги!  Православна  церква  не  потребує  повтору  хрещення!
-  Але  я  ж  не  знав,  що  моя  бабка  таємно  хрестила  мене  малюком!  Я  дізнався  про  це  після  того,  як  свідомо  охрестився!
-  Не  виходь  із  черги.  Каєшся?
-  В  чому?
-  В  гріхах  своїх.  Чим  займаєшся?
-  Тільки  що,  здається,  виганяв  диявола  -  знову  бездумно  я  брякнув.
-  Так!  Виходь  із  черги!  Православна  церква  не  визнає  таке!
-  Але  я  ж  за  допомогою  молитви  "Отче  наш"  це  робив!
-  Добре.  Цілуй!
-  Що?  -  знову  я  бовкнув,  але  побачив  протягнуту  руку  і  ікону,  і  зрозумів,  що  треба  цілувати.
-  Ікону  тричі!  Перехрестись!  Від  правого  плеча!  -  трохи  глузливо  сказав  священик  і  продовжив  -  Завтра  іди  до  Лаври,  знайди  отця  Пафнутія  і  розкажи  йому  про  себе!  Проходь  далі!
Черга  привела  мене  до  другого  священика,  отримав  помазання  і  на  ватних  ногах  вийшов  із  церкви.  Олі  в  церкві  не  було.

Завтра  я  був  у  Лаврі.  У  першого  ж  зустрічного  монаха  запитав  як  знайти  отця  Пафнутія.  Він  уважно  подивився  на  мене  і  мовчки  показав  рукою  на  довгі  дерев'яні  містки.  Я  пішов  по  ним.
Був  морозний,  ясний  і  сонячний  день.  Сніг  сліпив  очі.  Коли  я  відкрив  хвіртку  до  монашого  двору,  то  побачив  частину  двору,  рівно  покриту  снігом  і  дорідного  монаха  із  окладистою  бородою,  який  змітав  сніг.  
-  День  добрий!
-  Добрий  день!
-  Вибачте,  як  мені  побачити  отця  Пафнутія?
-  Його  немає.  Він  у  відряджені.  А  навіщо  він  тобі?
Я  збиваючись  почав  розказувати  про  себе  і  що  мене  направив  сюди  священик  із  церкви  на  Батюка.
-  Це  все  від  Лукавого,  син  мій!  Іди  собі!  Двічі  хрещений!
-  Але  ж  мені  перед  цим  сон  прийшов  і  я  бачив  Богородицю,  яка  мене  благословила!
-  Стоп!  -  і  він  припинив  мести  -  То  яка  вона  була?
Я  розказав.  Він  вислухав  і  сказав:
-  Дивно.  Точно  так  вона  мені  приснилася,  коли  я  збирався  стати  монахом!  Я  закінчив  КПІ,  інженер-електрик,  але  тепер  моє  ім'я  отець  Мойсей.  От  що.  Ти  погуляй  годину,  іди  до  нашої  їдальні,  скажи  що  прислав  отець  Мойсей,  поїж  і  приходь  сюди.  Я  закінчу  урок  і  ми  підемо  в  Малі  Печері.  Тобі  треба  мати  благословіння  Святих  старців.  
Все  зробив  як  він  сказав.  Купив  свічку.  Він  мене  зустрів  в  одязі  для  свята,  чому  я  здивувався.  При  вході  у  Печері  він  сказав:
-  Запали  свічку  і  постав  її  сюди!
Я  зробив  це  і  тут  ніби  в  мені  Хтось  прокинувся.  Він  з  радісною  цікавістю  і  у  захваті  приготувався  спостерігати  Щось.  А  отець  Мойсей  вже  командував:
-  Ти  ідеш,  я  праворуч  іду,  читаю  молитви,  повторюй  за  мною  і  де  я  буду  казати,  будеш  хреститися!  Во  ім'я  Отця,  і  Сина,  і  Святого  Духу!
І  ми  покрокували.  По  мірі  нашої  ходи  мене  все  більше  і  більше  переповнювала  радість,  як  моє  тіло  немов  розжарюється  невідомим  випромінюванням,  а  Хтось  в  мені  співав  у  захваті  від  щастя.  
-  А  сюди,  сину  мій,  ти  не  зможеш  увійти!
-  Якщо  Господь  дозволить,  то  увійду!  -  сказав  я,  перехрестився  і  увійшов,  нахилившись,  через  отвір  висотою  до  півтора  метра.  Увійшов  і  мимоволі  захитався,  бо  мені  здалося,  що  я  потрапив  у  розжарену  сауну.
-  Цілуй  святу  раку!  -  пророкотав  отець  Мойсей,  заглядаючи  через  отвір.
По  бокам  і  прямо  переді  мною  під  склом  лежали  Святі  мощі.  Я  нахилився  і  поцілував  кожне  скло,  перехрестився.  Мені  здалося,  що  моє  обличчя  кожний  раз  обдавало  жаром,  який  входив  в  мене.  Хтось  в  мені  від  Радості  і  Щастя  співав  без  слів.
Коли  я  вийшов,  то  отець  Мойсей  зачастив:
-  Господі,  помилуй!  Господі,  помилуй!
І  от  ми  вже  на  повітрі.  Отець  Мойсей  зупинився  і  сказав:
-  Ти  витримав  Іспит.  Знай:  Кашпіровський  не  зміг  увійти  туди,  куди  ти  увійшов.  Його  Сила  не  пустила!  А  на  виході  є  перехрестя  Сили,  то  там  він  впав  і  ми  його  на  носилках  виносили!  Господь  з  тобою,  сину!  -  він  перехрестив  мене  і  пішов.

На  другий  день  я  прийшов  на  чергову  зустріч  МАПЕ  і  схвильовано  розказував  про  цю  пригоду.  При  цьому  дивувався  чому  всі  хитаються,  коли  я  жестикулюю.  Нарешті  хтось  заволав:  "Та  зав'яжіть  йому  руки,  бо  ми  втратимо  свідомість!"  Потім  метр  Батушан  почав  говорити,  що  серед  нас  є  інопланетяни,  багатозначно  поглядаючи  на  мене.  А  я  був  щасливий.  Яке  ж  велике  Щастя  мене  переповняло!
Йшов  пішки  до  Хрещатика.  Мене  наздогнав  молодий  чоловік  із  МАПЕ:
-  Мене  звати  Андрій  Кондренко.  А  ви  дивилися  на  себе  у  дзеркало?
У  майстерні  подивився:  моє  обличчя  червоне  немов  цегла.  Три  дні  воно  трималося  таким.
Далі  в  цьому  місяці  нічого  особливого  ніби  і  не  було.
20:30


   
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457972
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.11.2013

Сповідь езотерика. 12. 5.

31.10.2013*  20:00
Новим  стало  те,  що  на  моїй  правій  руці  почали  з'являтися  знаки.  Вони  утворювалися  так,  ніби  певним  чином  судини  під  шкірою  долоні  більше  наповнювалися  кров'ю.
Після  моєї  розмови  із  секретарем  МАПЕ  Галиною  з'явився  на  місці  хреста  трикутник,  в  середині  якого  був  овал  звичайного  кольору  для  всій  долоні.  Потім  були  інші  різні  знаки  по  різним  ситуаціям.  Я  не  міг  зрозуміти  що  це  означає,  Голос  не  пояснював,  а  потім  я  взагалі  припинив  звертати  увагу  на  це  -  ідуть  якісь  знаки,  то  хай  і  ідуть  собі.
1990  рік  добігав  кінця.  І  хоча  здавалося,  що  я,  нарешті,  знаходжусь  серед  людей  -  МАПЕ  та  зустрічі  з  колегами;  викладання  в  КІБІ  продовжувалося  -  теж  колеги,  хоча  і  інші;  колектив  сенсориків  різного  ґатунку  в  Енергодарі,  але  наближення  Нового  року  показало,  що  я  як  був  одиноким,  то  так  і  залишився  ним.  Новий  рік  мені  не  було  де  зустрічати.  Безумовно,    міг  би  напроситися  до  брата  Валентина,  але  відчував,  що  і  так  вже  перебрав  його  терпіння  та  терпіння  його  дружини  Світлани,  хоча  вона  ніколи  навіть  натяком  не  давала  поводу  так  думати.
І  тоді  я  зробив  відчайдушний  крок  (не  перший  і  не  останній  в  моєму  житті):  взяв  лижі  та  мінімум  речей,  сів  на  поїзд  і  поїхав  у  Славське  з  надією,  що  Карпати  полікують  мене,  адже  я  давно  закоханий  в  них.  Можливо,  що  була  туга/згадка  за  тим,  як  ми  з  моєю  майбутньою  дружиною-3  зустрічали  Новий  рік  1997/98  у  Воловці.
Приїхав  невдало.  В  готелі  мене  прийняли  тільки  на  дві  доби,  які  були  вільні,  поки  не  приїдуть  ті  відпочиваючи,  які  заздалегідь  замовляли  номери  для  зустрічі  Нового  року.  До  того  ж  сніг  "скипів",  як  говорили  місцеві,  -  температура  трималася  біля  нуля  і  сніг  налипав  на  лижі.  Треба    було  прикладати  титанічні  зусилля  для  того,  щоб  добратися  на  вищі  схили.
За  добу  Нового  року  виписали  із  готелю  і  я  почав  шукати  притулку  десь  у  приватних  господарів.  Знайшов.  Господиня  робила  гроші  на  відпочинку  і  мала  велику  кімнату/веранду,в  якій  стояло  8  ліжок.  Заповнені  були  не  всі,  мені  пощастило.
По  наївності  я  вирішив,  що  буду  зустрічати  Новий  рік  в  ресторані,  але  коли  ткнувся  туди,  то  з'ясувалося,  що  і  місця  в  ресторані  були  вже  розписані  за  декілька  тижнів  до  цього.  Мені  тільки  і  залишалося,  що  купити  щось  в  магазині  і  зустрічати  Новий  рік  самому  в  кімнаті/веранді,  бо  всі  мої  товариші  по  кімнаті  розійшлися  зробити  це  десь.  Благо  було  радіо  і  я  чув  куранти.

Так  закінчився  той  рік,  рік  моєї  Ініціації  і  рік  моєї  Одержимості,  рік  початку  поневірянь  і,  одноразово,  продовження  поневірянь,  бо  я  весь  час  знаходився  в  цьому  стані  після  того,  як  пішов  від  першої  дружини.  Той  рік  викинув  мене  зовсім  в  іншу  площину  існування,  але  я  тоді  ще  і  гадки  не  мав,  що  мене  очікує,  хоча  потім,  коли  все  не  очікуване  мною  відбулося,  з'ясувалося,  що  воно  було  Показане  мені,  тільки  я  його  не  бачив  і  не  розумів.
20:45

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457786
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.10.2013

БЕЗСМЕРТЯ

Все  ближче  і  все  ближче  мить  розставання  -
Ідеї,  задуми  гинуть,  незвершення  теж.
Здається,  що  вчора  мав  полум'я  кохання,
А  сьогодні  вже  чекає  сумний  кортеж.

Душа  відлітає  до  власній  оселі,
Перевтілення  -  основа  безсмертя  її.
Це  все  зрозуміле,  але  ми  не  веселі,
Бо  наше  життя  для  неї  сполох  в  пітьмі.

Далеко,  за  обрієм  нашій  уяви,
З'єднається  наша  Свідомість  з  тими,  хто  Ми,
І  разом  з  ними  впливе  у  Розуму  лави,
В  Іншому  Світі  малюком  вийде  з  пітьми.

31.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457777
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 31.10.2013

Сповідь езотерика. 12. 4.

30.10.2013*  18:10
Раптом,  без  будь-якого  поводу,  17  грудня  отримав  блок  під  назвою  "Відьми",  а  в  ньому  інструкція  боротьби  з  ними:
[i]1).  Читати  молитви  стоячи  обличчям  на  Північ.
2).  Спочатку  "Отче  наш"  3  рази.
3).  Перша  власна  молитва  3  рази  і  перехреститися.
4).  Друга  власна  молитва  3  рази  і  перехреститися.
5).  Молитва  царя  Давида  3  рази  і  тричі  перехреститися.
6).  Сказати:  "Від  імені  Отця,  Сина  та  Святого  Духа  прошу,  щоб  ця  відьма  більше  ніколи  не  шкодила  нікому,  у  тому  числі  мені  і  моїм  дітям,  моїй  дружині  (минулій  та  майбутній),  моїм  майбутнім  дітям,  моїм  онукам,  братам,  їх  дружинам  та  дітям  їх.  Хай  це  моє  прохання  збудеться  з  (дата)  з  ранку  та  підтвердиться  вечором  того  ж  дня.  Я  прошу  також,  щоб  ця  відьма  (ім'я)  була  покарана  за  свої  злочини  проти  мене,  як  довіреної  людини  Бога  у  боротьбі  зі  злом.  Хай  Кара  Божа  впаде  на  її  серце,  душу  та  мозок,  якщо  вона  не  підкориться  Божій  Силі  після  цього  мого  благання  до  Бога.  Амінь!  Амінь!  Амінь!  3  рази  перехреститися."
7).  Руками  та  оком  дивитися  на  чакри,  пасами  обробити  хвору  чакру,  перехреститися,  сказати:  "Слава  Тобі,  Господи!"[/i]
Показовий  приклад  того,  як  мене  Почали  натаскувати  на  Білого  мага.  Але  я  цим  блоком  жодного  разу  не  користувався,  хоча  з  відьмами  і  приходилося  зустрічатися.  

Друга  подія  того  місяця  врізалася  в  пам'ять  і  певним  чином  перевернула  моє  життя.
Оля/Артистка/Екстрасенс  запропонувала  мені  приїхати  до  неї  додому,  бо  ми  повинні,  як  сказала  вона  по  телефону  (дзвонив  я  їй)  зробити  певну  справу.
Коли  я  приїхав  за  вказаною  адресою  на  проспекті  Дружби  народів,  то  потрапив  до  квартири  дійсної  актриси  -  все  чисто,  вишукане,  великий  портрет  господині  у  весь  зріст  на  стіні  -  красива  жінка  в  ролі  героїні  якоїсь  оперети.
Вона  запропонувала  поснідати  з  нею,  але  попередила,  що  вона  піститься,  тому  їжа  відповідна,  але  я  відмовився  та  заради  ввічливості  випив  стакан  чаю.  Розмова  майже  не  велась,  але  я  чомусь  відчув/зчитав  інформацію  про  її  сина  і  мені  стало  дуже  ніяково.  Вона,  напевно  прочитавши  мої  думки,  сказала:  
-  Так.  Син  -  мій  хрест.
Нарешті  сніданок  завершився  і  тут  вона  мене  приголомшила:
-  Все!  Повинен  лікувати  людей!  Зараз  ми  поїдемо  на  одну  квартиру,  де  ти  почнеш  свою  практику.
Я  розгубився:
-  Як?  Я  ж  нічого  не  вмію  та  не  знаю!
-  Вмієш!  Побачимо!
І  ми  приїхали.  Вийшли  на  зупинці  "Вулиця  Батюка",  якраз  напроти  "мого"  інституту  Укрцивільсільбуд  (я  неймовірно  здивувався  цьому),  перейшли  по  підземному  переходу  на  інший  бік  вулиці,  попрямували  до  однієї  із  цегляних  п'ятиповерхівок,  піднялись,  здається,  на  другий  поверх.  Нас  вже  чекали.  У  квартирі,  як  мені  здалося,  було  повно  народу.  Це  товариство  явно  регулярно  зустрічалося  тут,  тільки  я  був  новоявом.  Здається,  що  господиню  звали  Лоліта.    Тут  вже  була  знайома  мені  Таня-кіннотниця.  
Коли  всі  пообіймалися,  Оля  пройшла  та  сіла  за  стіл  спиною  до  вікна  і  сказала:  
-  Це  Віктор.  Він  зараз  буде  лікувати.  Відкрийте  ікону!
Мене  до  того  посадили  у  крісло  біля  дверей.  Ліворуч  від  мене  були  відкриті  вхідні  двері  до  кімнати,  за  ними  вздовж  стіни  стояв  диван,  на  якому  сиділи  люди,  праворуч  вздовж  стіни,  що  була  перпендикулярна  до  мене,  на  всю  довжину  стіни  стояла  мебльова  система,  яку  я  не  зміг  визначити  за  звичними  стандартами.  Оля  запалила  свічку  перед  собою,  
а  господиня  підійшла  до  шифоньєру  (чи  до  комоду?,  чи  до  книжковій  шафі?)  і  відкрила  скляні  дверцята.  Я  побачив,  що  там  на  полиці  стоїть  велика  ікона  в  красивому  окладі.
Оля  уважно  подивилася  на  ікону  і  сказала:
-  Ікона  дає  дозвіл  на  лікування.  Всі  бачать  ореол?
Всі  дружньо  підтвердили  це,  хтось  відмітив  незвичний  колір  ореолу,  хтось  незвичну  його  силу.
-  Лікуй!  -  сказала  Оля.
-  Кого?  Як?  -  розгублено  запитав  я.
-  Побачиш.  Якщо  маєш  Силу,  то  все  буде  так,  як  повинне  бути!
Я  сидів  у  розгублені.  Раптом  Голос  мені  сказав:  "Працюй!"  -  "Як?"  -  "Читай  "Отче  наш",  а  потім  свою  Першу  молитву.  Далі  -  все  відчуєш  сам  як  треба  працювати."  
Встав.  Перехрестився  і  почав  читати  "Отче  наш".  Подумки.  І  раптом  від  людей,  що  сиділи  ліворуч  та  навіть  напроти  мене,  відокремилась  жінка  і,  по  утятому  перевалюючись,  продибала  до  мене  і  всілася  напроти  мене  на  стілець. Від  здивування,  а  може  навіть  по  іншій  причині,  я  впав  у  крісло.  Свою  молитву  на  пам'ять  не  знав,  тому  лівою  рукою  тримав  папірець  із  записом,  а  права  моя  рука  почала  літати  у  повітрі  напроти  жінки,  поступово  прискорюючи  рух.
Якийсь  час  я  читав  молитви  -  то  свою,  то  "Отче  наш",  а  моя  права  рука  вже  літала  немов  скажена,  я  не  міг  побачити  окремі  її  рухи.  Все  злилося  у  суцільний  змазаний  образ,  як  на  фотокартках,  коли  знімають  швидкий  рух  чогось.  Відчував,  що  права  рука  почала  наливатися  тягарем,  трохи  зомліла,  але  швидкості  руху  не  припиняла.  Жінка  напроти  мне  ревіла.  Сльози  потоком  лилися  по  її  обличчю,  одяг  на  грудях  був  геть  мокрий  від  цього,  її  весь  час  корчило.
Нарешті  я  відчув,  що  молитви  не  потрібні  вже,  то  відклав  папірець  і  почав  працювати  двома  руками.  Мої  руки,  як  самостійні  істоти,  поза  моєю  волею  почали  витягувати  Щось  із  жінки  і  збирати  у  ком.  Цей  ком  Чогось,  що  здавалося  мені  огидним  та  слизьким,  поступово  ставав  все  більше  і  більше.  Я  не  знав  що  з  ним  робити.  "Що  мені  з  ним  робити?"  -  "Викинь!"  -  сказав  Голос.  "Куди?"  -  "У  квартирку!"  Я  і  викинув,  подумки  задавши  адресат:  "У  безмірний  простір!"  Голос  сказав:  "Дурість!  Там  обов'язково  цю  гидоту  хтось  підчепить.  Надалі  все  відправляй  у  центр  Землі  на  спалювання!"
Все  скінчилося.  Опустивши  руки  на  коліна  я  сидів  і  не  знав  що  далі  робити.  Жінка,  яку  я  лікував,  цілувала  мені  руки.  Всі  в  кімнаті  радісно  перемовлялися.  І  раптом  все  це  перекреслив  неймовірний  голод,  що  піднявся  в  мені  аж  від  п'яток  та  аж  до  горла.  Я  кволо  попросив:
-  Дайте  мені  щось  поїсти!
Оля  невблаганно  перебила  наміри  господині:
-  Ще  рано!  Розкажи  Ніні  Федотівні  що  та  чому  так  з  нею!
І  я  почав  говорити.  Швидко  та  навіть  гадки  не  маючи  що  саме  та  чому  саме  так  говорю.  Все,  що  я  говорив,  судячи  по  реакції  присутніх  та  самої  Ніни  Федотівни,  було  правдою  та  точним.  Якщо  одним  слово,  то  це  було  неймовірної  сили  Родове  прокляття  і  причини  цього  були  зрозумілі,  бо  Ніна  Федотівна,  так  би  мовити,  зробила  багато  грішного,  яке  я  ретельно  перерахував.  До  того  ж,  вона,  лікар  за  освітою,  займалася  голкотерапією,  навіть  гадки  не  маючи  про  дійсну  суть  цього  лікування  та  небезпеку  для  невігласів.
-  Все!  Закінчили!  Ведіть  його  на  кухню  та  погодуйте,  бо  він  втратив  багато  енергії!  -  скомандувала  Оля.
І  були  розмови.  Я  збуджено  кожному  ставив  діагнози,  і  не  тільки  та  не  стільки  по  здоров'ю,  як  по  життю.  Всі  були  радісні  та  схвильовані,  а  я  -  героєм  дня!
Розказали,  що  цю  ікону  врятувала  прабабка  господині  квартири,  коли  Радянська  влада  знищувала  храми.  Ікону  довгий  час  ховали  як  сімейну  таємницю.  І  зовсім  нещодавно,  коли  була  та  Хрущовська  відлига,  її  вийняли  із  схрону.  Вона  чудотворна.  Один  раз,  ще  була  жива  бабка  господині,  коли  вона  була  дома,  то  постукав  у  двері  якийсь  старий  чоловік.  Він  запитав  у  бабки,  чи  не  дозволить  вона  йому  подивитися  на  ікону,  яка  у  неї  є.  Бабка  чомусь  спокійно  впустила  його.  Він  дивився  на  ікону  якийсь  час,  потім  попросив  напитися  води,  а  коли  бабка  з  водою  повернулася  у  кімнату,  то  побачила,  що  ікона  лежить  на  підлозі,  а  старий  висіть  у  повітрі  паралельно  до  підлоги  обличчям  до  ікони,  витягнувши  руки  вздовж  тіла.  Коли  бабка  увійшла,  то  він  шанобливо  опустив  ноги  на  підлогу,  випрямився,  підняв  ікону,  поцілував  її,  поставив  на  місце,  випив  води  і  пішов  собі,  сказавши  бабці:  
-  Дякую.  Бережіть  цю  вашу  сімейну  реліквію!  Вона  чудотворна!
19:35

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457571
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.10.2013

НИ ШИЧВЕЛу

Наша  поезія  різна
(Читаю  останній  твій  вірш),
Доля  лукаво  капризна:
Я  вже  пою,  а  ти  мовчиш.

Як  полетіти  в  минуле,
Підхопити  вчасно  тебе,
Зняти  загрозу  поснулу,
Підставивши  братське  плече?

Це  неможливо  зробити  -
Не  можу  час  повернути,
Тому  ти  зараз  закритий,
До  ліжка  міцно  прикутий.

30.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457557
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.10.2013

Сповідь езотерика. 12. 3.

29.10.2013*  17:35
З  Енергодару  моє  життя  немов  покотилося  по  паралельним  лініям.
1.  Звичайне  та  буденне  життя  невдалої  людини.  Я  вже  був  не  одружений.  Те,  що  на  протязі  року  не  давав  згоду,  нічого  не  змінило,  тільки  додало  мені  страждань  та  болісне  входження  у  одинокість.  Я  не  міг  уявити  своє  життя  без  сина,  без  дружини,  але  змірився  з  цим,  тим  більше,  що  сина  якраз  від  мене  ніхто  не  закривав.  Навіть  навпаки:  екс-дружина  прагнула  мати  розв'язані  руки  і,  як  я  жовчно  говорив  тоді,  і  ноги,  тому  я  забирав  сина  у  п'ятницю,    у  суботу  та  неділю  він  був  зі  мною.
2.  Невдале  життя  в  якості  архітектора,  бо  працював  в  кооперативі  і  займався  різною  дрібною  роботою.  Хоча  одна  робота  і  була  зроблена  цікаво  -  розробка  Альбому  для  індивідуальних  забудовників  Запорізької  області  по  замовленню  Головного  архітектора  області.  Продовжував  працювати  по  сумісництву  викладачем  в  майстерні  Юрія  Косенко  і  мав  задоволення  від  спілкування  не  тільки  з  гарними  людьми  (Юрій  Анатолійович  Косенко,  Борис  Володимирович  Орехов,  Петро  Павлович  Кедровський,  Наталя  Миколаївна  Шило),  а  і,  як  не  дивно,  зі  студентами.
3.  Мимоволі  відчував  себе  відповідальним  за  згуртування  езотериків  в  Енергодарі,  де  замовлення  по  роботі  відійшло  на  другий  план,  а  потім  воно  і  відпало  через  брак  коштів  у  замовника,  але  моя  роль  негласного  голови  визначалася  моїми  колегами  по  Сенсориці.  Я  дійсно  саме  там  і  саме  завдяки  цим  людям  відчув  та  усвідомив  себе  в  якості  сенсорика  та  контактора.  Ми  живемо  в  суспільстві  і  тому,  щоб  тобі  не  говорили  Голоси,  поки  не  отримаєш  своєрідну  об'єктивізацію  суб'єктивного  через  інших  людей,  ти  не  усвідомиш  себе  в  якості  Паранормаліка.
4.  Продовжувався  шлейф  телепатичних  зв'язків  із  Одержимістю.  Дивлюсь  в  записи  того  часу  і  бачу,  як  продовжувалася  навала  різних  Сил  чи,  так  точніше,  зображення  у  кривому  дзеркалі  єднання  моїх  Свідомості  та  ПідСвідомості  в  Інформації,  яка  лавиною  йшла  на  мене.  В  спробі  мати  ідентифікацію  свого  Візаві  я  відмовлявся  від  Контактів  з  одним,  слухав  Інших,  чекав  прояснення.  Характерний  запис  від  7  грудня:
[i]"Вчора  перед  сном  потягнув  за  палець,  як  Казали.  Очі  були  закриті.  З'явилося  перед  очима  маленьке  біле  зерно  у  блакитному  ореолі,  а  в  ньому  чорно-білий  розподіл  світла  та  тіні.  Все  поїхало  праворуч  і  щезло.    Голос:
[u]-  Звертаюсь  до  тебе  з  питанням:  чому  ти  не  пішов  до  церкви  та  не  став  навколішки  перед  іконою  Богоматері,  та  не  попросив  пробачення  за  те,  що  мав  слушність/нахабство  думати,  що  ця  тварина  -  минула  твоя  дружина  є  богородицею?  Відповідай  зразу,  не  питаючи  ні  про  що![/u]
Винен,  безумовно,  хоча  це  і  була  наведена  на  мене  омана.  Розумію  тепер,  що  я  був,  а  може  трохи  і  зараз  є  в  операції  "Троянський  кінь".
[u]-  Так.  Це  так.  Але  ж  ти  вже  вийшов  із  цього  шоку?[/u]
Майже.  Чому  коле  у  голові?
[u]-  Це  ми  шукаємо  хід  до  твого  мозку,  щоб  знайти  точку,  з  якої  можна  вибити  всі  твої  дурні  речі.[/u]
Хто  "Ми"?  А  хто  тоді  "Я"?
[u]-  ПідСвідомість  та  попередні  втілення  Душі.
Тоді  чому  ці  втілення  мені  не  допомагають?[/u]
[u]-  Бо  ти  ще  не  готовий  до  цього.  Страждання  були,  а  готовність  до  радощів  та  радості  не  було.  Ти  почав  думати  про  жінку-дівчину  із  свого  сну.  Цікаво,  як  ти  поведешся.  Хоча  ми  знаємо,  що  ти  людина  слова  і  відчайдушна.  Тому  нічого  дивного  не  буде,  якщо  все  реалізується.  І  тоді  той  сон  про  неї  буде  пророчим  для  тебе.  Добре!  Роби  добро  будь  за  що!  А  ти  ще  маєш  біль  в  серці.  Хай  все  вирішує  Бог!"[/u][/i]
І  багато  днів  ще  йшло  у  такому  дусі.  при  цьому  часто-густо  я  сам  немов  напрошувався  на  Повчання,  частіше  воно  приходило  спонтанно.  Але  ніколи  не  було  нічого  злого  та  провокаційного.

Так,  людський  фактор  завжди  буде  існувати!  Дивлюсь  зараз  записи  за  1990  рік,  які  зроблені  недбало  на  різних  аркушах  порваного  зошиту,  і  бачу,  як  багато  я  переплутав  у  послідовності  подій.  Виявляється,  що  Артистку  звали  Оля  і  вона  розкрила  енергетичні  центри,  як  я  вже  описував  раніше,  тільки  12  грудня  1990  року;  що  концерт  сугестолога  Сергія  Перегуди,  так  назвав  цю  подію  Голос,  в  Будинку  вчених  був  11  грудня;  виявляється,  що  Голос  дав  мені  персональну  молитву  для  лікування  людей  після  того,  як  я  приїхав  додому,  вночі.  Я  вже  не  був  одружений,  але  спати  все  ще  приїздив  додому,  щоб  бачити  сина  і  щоб  хоча  б  помитися,  бо  в  майстерні  такої  можливості  не  було.
Молитву  мені  дали  для  лікування  людей,  але  я  вважав,  що  це  є  якась  наступна  гра  зі  мною.  Хто  я  такий,  щоб  лікувати  людей?  Навіть  не  знав  точне  розташування  органів  в  тілі  людини!
Голос  був  невблаганний.  От  який  запис  був  зроблений  13.12.1990  року  зразу  після  0:00  годин  (подаю  із  сучасним  коментарем).
[i]Ця  молитва  дається  тобі  для  того,  щоб  ти  вивчив  її  напам'ять  та  знищив  запис.  Це  твоя  особиста  молитва  для  виходу  на  Господа  Бога/Космічний  Розум/Вищий  Розум.[/i]
Не  знищив.  Досі  існує  запис.
[i]Після  того,  як  вивчиш  її,  то  випробуєш  її  на  близьких  для  тебе  людях.[/i]
Не  виконував  це,  бо  мав  великий  сумнів  у  доцільності  такої  дії.
[i]Пам'ятай:  гроші  за  лікування  ти  ніколи  брати  не  повинен.  Якщо  будуть  давати,  то  хай  не  тобі,  а  твоїй  дружині.  Для  неї  це  не
гріх,  тобі  -  гріх.[/i]
Я  же  був  розлучений  і  мріяв  більше  не  одружуватися,  то  про  яку  дружину  говорив  Голос?  Це  ще  більше  додало  мені  тоді  скептицизму  у  сприйняті  цієї  телепатограми.
[i]Ти  повинен  віднині  завжди,  не  знімаючи,  носити  на  грудях  хрест  срібний.  Купи,  освяти  у  Солом'янській  церкві.  Поговори  з  батюшкою,  але  говори  мало.[/i]
Зробив.  Поговорив.  Батюшка  -  чоловік  віком  від  30  до  40,  був  розгублений  і  запропонував  мені  звернутися  до  Господа  з  проханням,  щоб  Той  вирішив,  чи  не  від  Лукавого  мої  здатності.  Послався  на  досвід  якогось  метрополіта,  який  раптом  отримав  подібні  здатності,  але  коли  звернувся  до  Господа  з  проханням  пояснення  походження  цих  Здатностей,  то  вони  враз  щезли.  Отже  -  були  від  Лукавого.
Цікаво,  але  часто-густо  фрази.  які  говорив  мені  Голос,  мали  архаїчний  характер  у  своїй  побудові.  немов  для  того,  щоб  я  ще  і  ще  раз  пересвідчувався,  що  це  не  я  сам  із  собою  розмовляю.
[i]Нам  треба,  щоб  ти  став  таким  же  сильним,  як  Серафима.[/i]
Не  зрозумів  хто  це.  Можливо  одна  із  тих,  хто  почав  активно  експлуатувати  свої  сенсорні  здібності,  що  раптом  розкрилися.  Напевно,  що  тоді  про  неї  багато  було  галасу  на  шпальтах  газет.  Віднісся  до  цих  слів  вельми  критично,  навіть  із  скепсисом.  А  тепер  розумію,  що  помилково.
[i]Дорошенко  не  зумів  справитися  з  тобою,  він  виявився  не  готовим  до  такого.  Оля  -  так.  Сергій  Литвинов  -  позер,  незнайка  та  вискочка.  Він  експлуатує  дівчат  та  жінок.  Це  є  сенсорною  кабалою  для  їх  душ.  Це  -  гріх.  Скажи  йому  про  це.  Не  бійся.  Якщо  зрозуміє  -  добре,  на  ні  є  ні.  Так,  він  сенсорний  альфонс,  тому  що  краде  енергію  у  жінок,  але  не  дає  їм  нічого.  Не  йди  до  нього.  Хай  він  прийде.  Скажи  Гончарам  про  це.[/i]
Стосовно  Дорошенко  я  мав  зовсім  іншу  думку  і  прийняти  твердження  Голосу  не  міг.  Стосовно  Литвинова  всі  твердження  мали  рацію,  але  я  вже  припинив  із  ним  стосунки.  Гончарам,  з  якими  він  дружив,  нічого  не  говорив.
[i]Ми  хочемо  вірити,  що  ти  вірно  все  зрозумієш.  Ми  зараз  говоримо  не  від  імені  Бога,  а  від  Свого.  Ми  -  твої  попередні  втілення  у  Світах.[/i]
А  це  твердження  стало,  як  виявилося  на  протязі  десятиліть,  точним.  Справа  у  тому,  що  після  цього  у  мене  залишилося  тільки  два  Візаві:  Батько,  як  він  себе  називав,  чи,  інколи,  Батьки  -  по  могутності  та  рідкості  Контакту  я  зрозумів,  що  маю  спілкування  із  Вищим  Розумом;  та  з  тими,  Хто  називав  себе  "Ми".
[i]Двічі  на  день  тобі  треба  обов'язково  їсти  такі  продукти,  у  сполуці  чи  у  розкид:  сметана,  горіхи  грецькі  та  мигдаль,  зерна  різних  злакових,  сир,  трави,  овочі,  фрукти,  м'ясо  поступово  виключити  і  можна  тільки  м'ясо  білих  птахів  (утяче,  гусяче,  куряче),  хліб  чорний,  білого  -  мало,  чай,  каву  зменшити  до  1  чашки  на  день,  алкоголь  не  пити,  тільки  червоне  натуральне  вино  по  святам.[/i]
Це  було  шикарно,  враховуючи,  що  я  в  той  час  жив  упроголодь,  бо  грошей  мав  дуже  мало.  Але  від  таких  рекомендацій  від  душі  повеселився.
19:15
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457371
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.10.2013

Яскравий ДЕНЬ ОСЕНІ

Здається,  що  знову  повернулось  Літо  -
Жара:  хлопці  -  в  шортах,  дівчата  -  голий  пуп,
Та  дерева  жовтим  з  оранжем  залито,
А  нам  не  можна  позбутись  осінніх  пут.

29.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457345
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.10.2013

Сповідь езотерика. 12. 2.

28.10.2013*  19:00
Знайшов  запис  зустрічі  у  Захарчуків.
Виявляється,  що  ми  зустрічалися  у  них  30.11.1990  і  наша  зустріч  закінчилася  вже  1.12.1990  о  2:20!  Була  домовленість,  що  ми  всі,  хто  може,  зустрічаються  далі  по  такому  графіку:  вдень  1-го  грудня  -  моя  зустріч  із  Іриною  Борисівною  Князівською,  2-го  грудня  -  зустрічаємося  у  Саїда  Михтарова,  3-го  грудня  -  у  Юрія  Філіпенка.

Ірина  Борисівна  працювала  на  АЕС  змінним  інженером,  як  я  зрозумів,  по  технічній  безпеці.  Дуже  багато  розповідала  про  свій  сенсорний  досвід,  про  контакти  із  різними  Силами,  про  те,  як  вона  вибирала  до  свого  народження  ким  народитися  -  хлопчиком  чи  дівчиною.  Це  була  красива  та  сильна  жінка  десь  під  40  років,  яка  народилася  в  Узбекистані,  закінчила  інститут  і  працювала  на  Запорізькій  АЕС  майже  із  самого  початку  її  експлуатації.  Далі  наводжу  свій  запис,  який  я,  нарешті,  знайшов  в  одному  із  зошитів  за  1990  рік:
[i]Ірина  Борисівна  після  нашої  зустрічі,  а  ми  розійшлися  о  2:20,  до  половини  п'ятого  розмірковувала  про  нашу  зустріч.  Особливо  наполегливо  та  багатопланово  вона  продумувала  те,  що  я  сказав  їй  особисто,  знаходячись  в  Контакті.
Приблизно  в  цей  час,  як  з'ясувалося  при  нашій  наступній  зустрічі,  у  мене  відбулося  таке.
Я  прокинувся  від  того,  що  переді  мною  з'явилося  яскраво  освітлене  обличчя  Ірини  Борисівни  і  немов  це  вона  примусила  мене  прокинутися.  Помотав  головою,  подивився  у  вікно  номеру  готелю,  сходив  у  туалет  і  ліг  спати.  І  тільки  закрив  очі,  як  опинився  у  стані,  який  є  несвідомим  і  свідомим  одноразово.
Мені  в  голову,  в  те,  що  називають  Сьомою  чакрою,  увійшла  горошина  перламутрового  світла.  Я  бачив  це  зверху,  дивлячись  на  маківку  своєї  голови.  Хоча  при  цьому  і  знав,  що  лежу  на  ліжку.  Від  точки  входження    в  мою  голову  цієї  перлини  пішли  у  всі  боки  кореневі  відгалуження  мов  моцаки,  які  поступово,  по  мірі  проходження  по  черепу,  робилися  все  тонкішими  та  тонкішими.    По  одному  із  них  пішов  голос    Ірини  Борисівни,  який  теж  робився  все  тонкішим  та  тонкішим  по  мірі  просування  його  по  моцаку:  "Так.  Ти  -  контактор.  Я  переконалася.  Але  не  захищений.  Відкритий  та  ранимий.  Добре,  що  приїхав  до  нас...  Добре..."[/i]
Цікаво  те,  що  ми  з  Іриною  Борисівною,  по  обоюдній  згоді,  більше  не  зустрічалися,  бо  кожний  з  нас    з  повагою  зрозумів  іншого,  як  і  те,  що  ми  один  одному  нічого  нового  дати  не  зможемо.

Як  і  було  заплановано,  далі  Захарчуки  повели  мене  до  Саїда.  Окрім  нього  дома  була  ще  його  дружина  та  парубок  Сергій.
Саїд  нездоланно  сильно  переконаний,  що  він  та  його  дружина  (українка,  до  речі)  є  тимчасово  переселені  на  Землю  представники  надцивілізації  із  сузір'я  Діви.  Вони  постійно  воюють  із  представниками  сузір'я  Гончих  Псів,  які  є  носіями  Зла.
Саїд  весь  час  знаходиться  на  зв'язку  із  своїм  кораблем,  а  його  дружина  тримає  під  контролем  усі  атомні  станції  Радянського  Союзу.  Вона  здатна  зупиняти  атомні  реакції  і  навіть  зупиняти  дію  АЕС.
От  що  я  записав  після  зустрічі  стосовно  Саїда:
[i]"1.  Саїд  знаходиться  в  стані  "троянський  кінь".  Одержимість  сильно  нагадує  мою,  але  він  весь  час  знаходиться  під  решіткою:  несамовитий,  одержимий,  метушливо  багатослівний,  різкий  в  рухах.  Він  -  хуліган  в  минулому.  Робітник.
2.  Дружина  явно  підігрує  йому.  Вона  старша  за  нього.  У  неї  3  доньки,  які  вона  народила  до  нього,  та  спільний  з  ним  син-немовля  віком  до  року.
3.  Все  це  дуже  і  дуже  нагадує  те,  що  було  у  мене.  Надідея.  Надзахисники.  Тільки  я  ні  з  ким  не  воював.
4.  Лейтмотив  всього:  "Син  -  місія!  Бережи  та  живи  заради  нього."  Теж  знайоме  мені,  хоча  мого  сина  місією  не  називали.
5.  Все  це  має  невідповідність  їх  соціальному  та  інтелектуальному  статусу."[/i]
Чесно:  я  тільки  тепер  розумію,  що  мене  Привели  до  Саїда  тільки  заради  того,  щоб  я  побачив  немов  себе  зі  сторони  в  минулому,  щоб  побачив  що  саме  я  подолав.  Але  тоді  була  тільки  розпач  від  того,  що  допомогти  цим  людям  я  нездатний,  хоча  Людмила  Захарчук  і  переконувала  мене,  що  ми  свою  лепту  в  оздоровлення  Саїда  внесли.

Наступна  зустріч  відбулася  3.12.1990  в  квартирі  Юрія  Філіпенко.  Неймовірно  несподівана  особистість.  Вік  до  40  років.  Гуморист,  веселун,  хохмач  і,  одноразово,  він  був  секретарем  міському  КПРС  по  ідеології,  цікавився  паранормалікою,  бо  мав  до  неї  тягу  і  виявилося,  що  володів  особливо  дуже  міцною  енергетикою.  Цікаво  як  це  зсувалося.
Вони  з  дружиною  відпочивали  на  морі.  Загорали.  Раптом  біля  них  одній  жінці  стало  погано.  Всі  навколо  неї  з'юрмилися  у  співчутті,  а  один  молодик,  не  гаючи  часу,  нахилився  над  нею  та  почав  робити  паси  руками.  Жінка  оговталася  і  була  вдячна  цьому  молодику.  Юра,  як  людина  неймовірно  компанійська,  заговорив  з  цим  молодиком  і  запитав,  а  що  це  було.  Молодик  сказав,  що  він  екстрасенс,  закінчив  відповідну  школу  і  може  лікувати  методом  Джуни.  "До  речі  -  сказав  він  Юрі  -  ти  теж  володієш  Даром."  -  "Правда?"  -  "Так.  Можеш  перевірити  себе  на  своїй  дружині:  у  неї  хворі  нирки,  то  полікуй  їх".  Дружина  миттю  ухопилася  за  це:  "Юра!  Лікуй  мене  негайно!  Ти  же  добре  знаєш  про  мою  хворобу!"  Юра,  не  довго  думаючи,  поставив  дружиною  спиною  до  себе  і  наблизив  руки  до  неї  і  подумки  послав  команду  на  лікування.  І  його  дружина  впала,  бо  втратила  свідомість.  А  молодик-екстрасенс  почав  кричати:  "Ідіот!  Треба  регулювати  свою  силу!"  Так  Юра  Філіпенко  дізнався  про  свої  сенсорні  здібності,  але,  безумовно,  в  горкомі  КПРС  про  це  не  говорив.  
І  тут  з'явився  я.  Між  іншим:  по  характеру,  поведінці  та  розкутості  у  поведінці  про  Юру  було  тяжко  сказати,  що  він  комуніст  та  ще  і  головний  ідеолог  в  місті.  У  мене  з'явилось  стійке  переконання,  що  це  обставини  викинули  його  на  цю  посаду.
Трьохкімнатна  квартира,  в  якій  жив  господар  із  дружиною  та  двома  синами,  прийняла  різношерсту  публіку.  Був  сам  Юрій  Володимирович  та  його  дружина  Таня.  Сини  Паша  та  Володимир  десь  з  радістю  гуляли  у  своїх  товариствах.  Надя  Форис  та  Сергій,  прізвище  якого  не  пам'ятаю,  представляли  дипломованих  екстрасенсів  -  вони  закінчили  відповідну  школу  у  Запоріжжі.  Ще  якійсь  войовничий  чоловік  без  сенсорних  здібностей,  але  з  дружиною,  яка  щось  відчуває  і,  головне,  дуже  хоче  мати  розкриті  сенсорні  здібності.  Ще  одна  пара,  яка  вражала  примітивізмом  своїх  думок  та  настроїв.  Їх  привела  цікавість  та  стара  дружба  із  господарями.  І  був  Віктор  Матвійович,  мій  тезка,  який  прийшов  з  надією,  що  йому  допоможуть  зі  здоров'ям,  бо  щось  лікарі  нічого  сказати  не  можуть,  а  він  весь  час  погано  себе  почуває.
Традиційно  спочатку  була  гарна  вечеря.  Потім,  поступово,  спілкування.  Я  немов  був  каталізатором  для  всіх.  Для  мене  були  дві  події,  що  запам'яталися.
По-перше,  я  раптом  почав  думкою  бачити  біополе  всіх  присутніх.  Здавалося,  що  навколо  людини  на  певній  відстані,  а  вона  була  у  всіх  різна,  хоча  далеко  і  не  виходила  від  реального  тіла,  знаходився  кокон  немов  із  білої  марлі.  Цей  кокон  був  одноманітний  -  десь  частина  його  випиналася  порівняно  із  загальною  поверхнею,  десь  вони  прогиналися  в  середину,  немов  гулі  та  вм'ятини  розкидані  по  загальній  поверхні.  І  легко  було  зрозуміти,  що  напроти  таких  утворень  органи  реального  тіла  мають  ушкодження.  Для  мене  це  було  повною  несподіванкою,  але  було  так  цікаво!  Тут  же  перевірив  на  всіх,  але  перш  за  все  -  мій  тезка,  який  виявився  тотальне  хворий.  Я  ще  тоді  не  міг  робити  ідентифікацію,  тільки  фіксував  загальний  стан.  Надя  Форис,  яка  діагностувала  людей  вельми  оригінальним  засобом,  підтвердила  мій  висновок  і  запросила  мого  тезку  до  себе  на  лікування.  Її  методика  діагностування  полягала    тому,  що  вона  сідала  напроти  людини  і  починала  взувати  своє  біополе  з  біополем  людини.  При  цьому  вона  хиталася  і  залежно  від  того,  куди  її  тягнуло  (до  людини  чи  від  неї)  та  залежно  від  характеру  похитування  її  тіла,  вона  і  ставила  діагноз.  Надя  була  повною  жінкою,  тому  її  рухи  були  трохи  комедійні,  але  ефективність  у  неї  на  той  час  була  дуже  висока.
По-друге,  вперше  я  усвідомив,  що  в  мені  є  два  Я.  Одне  -  такий  собі  Віктор  Матвійович,  а  другий  -  Той,  з  ким  я  маю  Контакт.  Так  я  думав  тоді.  І  цей  другий  Я  заговорив  з  усіма  моїм  голосом,  хоча  побудова  речень  була  інколи  і  не  моя,  якась  архаїчна.  Спочатку  розмова  з  усіма  була  лагідна  і  доброзичлива,  але  по  мірі  того,  як  наростала  лавина  безглуздих  та  примітивних  питань,  відповіді  ставали  більш  жорсткі  та  навіть  недоброзичливі.  Нарешті  цей  другий  Я  томився  від  усього  цього  і  я  раптом  зрозумів,  що  тепер  з  усіма  розмовляю  тільки  я  сам.  І  знову  стало  все  доброзичливим,  оповилось  гумором,  бо  господар  дому  був  по  своїй  натурі  великим  гумористом.
Розставалися  ми  по  доброму.
20:35

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457166
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.10.2013

ОСІННІЙ ЛІС

Оранж  з  червоним  -  горобина  сміється,
М'яко  та  єхидно  сміється  береза,
Адже  їй  танцювати  явно  нейметься  -
Вона  трохи,  вибачайте,  не  твереза.

Ялинка  тихо  Мавку  в  собі  сховала,
Бо  та  відмовою  образила  дуба.
Бач!  Деревяних  дружин  стало  замало
І  він  пестить  свого  зеленого  чуба.

Тополя  склала  докупи  своє  листя  -
Вона  відійшла  вже  у  соні  примари.
Калина  із  китиць  формує  намисто  -
Переконана:  клен  ще  гарний  до  пари.

Сосна  посміхається  зверхньо  навколо,
Співчуває  Бабиному  літу  подруг,
Лісовик  щасливо  спить  у  осокора
І  храп  його  птахи  повторюють  навкруг.

28.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457147
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.10.2013

Сповідь езотерика. 12. 1.

27.10.2013*  14:55
ГРУДЕНЬ    1990
Виявляється,  що  я,  який  завжди  все  фіксував  про  своє  життя,  в  тому  році,  принаймні  -  в  кінці  його,  вів  записи  хаотично  і  несистемно.  Тому,  риючись  зараз  в  них,  бачу,  що  переплутані  певні  дати  і  події,  їх  послідовність,  але  вони  всі  були  і  це  є  головним.  
Цей  останній  місяць  1990  року  відзначився  для  мене  двома  суттєвими  сенсорними  реалізаціями,  одна  з  яких  почалася  в  Енергодарі.
До  Енергодару,  де  знаходиться  Запорізькі  АЕС  та  ТЕЦ,  я  приїхав  в  кінці  жовтня  і,  якось  спонтанно,  у  розмові  із  головним  архітектором  міста  сказав  їй,  що,  як  мені  здається,  доцільно  було  б  розглянути  питання  про  зелені  насадження  з  іншої  точки  зору,  а  саме:  чи  не  є  головною  причиною  такого  випадіння  зелених  насаджень  патогенність  в  місті.  Для  цього  доцільно  звернутися  по  допомогу  до  місцевих  езотериків.
-  Як,  ви  не  знаєте  хто  це?  Добре.  Розказую.  Як,  ви  не  знаєте  чи  є  вони  у  вашому  місті?  Контактор  є.  От  бачите:  вже  краще!  То  може  ви  їх  зберете  разом?  Так  у  вас  є  до  кого  звернутися  з  цим!  Дуже  добре!  
Заради  справедливості  слід  сказати,  що  загальна  екологічна  ситуація  в  місті  була  жахлива.  Я  ознайомився  із  звітом  про  цей  стан  в  місті  за  1990  рік.  Багато  що  приголомшило  в  цьому  звіті,  і  перш  за  все,  що  розглядався  екологічний  тиск  на  природу,  а  не  на  людей.  Слід  визнати,    що  тоді  мене  цікавило  тільки  виконання  замовлення,  тому  про  людей  у  мене  промайнула  думка  і  щезла.  А  от  таблиці  цього  Звіту  вразили,  бо  вони  говорили  про  явні  екологічні  проблеми  в  місті,  яке  було  побудоване  спеціально  для  обслуговування  електростанцій.
Ілюстрація.
Концентрація  тяжких  металів  у  повітрі  Північної  півкулі  Землі  та  в  місті  Енергодар  (1990  рік,  норма  0,001  мкг/куб.м):
залізо  =  144,0/3690;
магній  =  4,2/114,7;
цинк  =  10,0/67,7;
мідь  =  12,2/8.7;
свинець  =  4.4/38,0;
нікель  =  2,2/10,1;
кадмій  =  2,0/0,8.
Ми  бачимо,  що  забруднення  Північної  кулі  було  кошмарним  стосовно  норми,  але  ситуація  в  Енергодарі  по  відношенню  до  неї  була  ще  жахливіша,  і  характеризувалася:
залізо  =  гірше  в  25,6  разів;
магній  =  гірше  в  27,3  разів;
цинк  =  гірше  в  6,8  разів;
мідь  =  [i]краще  в  1.4  разу;[/i]
свинець  =  гірше  в  8,6  разів;
нікель  =  гірше  в  5,1  разу;
кадмій  =  [i]краще  в  2,5  разу.[/i]
Порівняння  екологічної  ситуації  навіть  із  загальною  "середньою  температурою  по  палаті"  для  планети  у  розрізу  півкулі  показує,  що  вона  в  місті  була  значно  гірша,  ніж  ця  "усереднена  температура".  Таким  чином,  екологічний  тиск  на  зелені  насадження  в  Енергодарі  був  великий,  хоча  і  відомо,  що  зелені  насадження  мають  здатність  дуже  гарно  адаптуватися  до  змін  у  середовищі.  З'ясувалося,  що  ареали  випадіння  нових  зелених  насаджень  не  корелювалися  із  відстанями  максимальних  викидів.  Тому  у  мене  і  виникла  ідея  мобілізувати  місцевих  езотериків  та  зробити  спробу  знайти  кореляцію  цього  випадіння  із  аномальними  зонами.  
Треба  визнати:  я  в  той  час  мав  вельми  розпливчату  уяву  про  ці  патогенні  зони  і,  як  з'ясувалося,  місцеві  мої  колеги  -  теж.
Пам'ятаю,  що  я  прийшов  на  місце  зустрічі  разом  із  головним  архітектором  до  Будинку  культури,  а  коли  зібралися  запрошені  нею  люди,  то  ми  пішли  в  один  із  кабінетів  цієї  світлої  будівлі.  Нас  було  до  десяти  чоловік.  після  того,  як  я  був  представлений  товариству,  зробив  коротеньку  доповідь  на  тему  аномальних  зон.Та  з'ясувалося,  що  ніхто  нічого  про  це  не  знає.  Після  цього  почалося  спілкування  між  нами  і  я  зрозумів,  що  місцеві,  знаючи  щось  один  про  одного,  ніколи  разом  не  збиралися  і  спілкування  у  них  між  собою  не  було.  Це  я  мимоволі  виступив  у  ролі  збирача  їх  до  купи  і  вони  навіть  вдячні  мені  за  ці!
Друга  зустріч  відбулася  на  другий  день  -  мене  запросила  до  себе  сім'я  Захарчуків.  Людмила  Григорівна  була  відомою  людиною  в  місті  як  контактор  та  екстрасенс.  Про  неї  писали  газети  міста,  району  і  області.  І  було  про  що.  Вона  працювала  художником  модельного  ательє  і    тому  дома  завжди  був  швейна  крейда.  І  от,  один  раз,  прокинувшись  вранці,  вона  побачила,  що  цією  крейдою  були  розмальовані  меблі  та  дзеркало.  Найцікавішим  було  те,  що  малюнки  та  написи  на  дверцятах  шаф  були  зроблені  із  середини  в  той  час,  коли  вони  були  закриті  на  ключ.  З  нею  почався  Контакт.  Перша  реакція  у  неї  була  звична  -  недовіра,  але  далі  почали  йти  не  тільки  написи,  а  і  сни.  Відбулася  Ініціація  -  космічна  цивілізація,  яка  назвалася  АМТРА,  відкрила  в  жінці  сенсорні  здібності.  При  цьому  наголос  робився  на  тому,  що  все  це  робиться  заради  доньки  Людмили  Григорівни,  яку  вона  мала  від  першого  шлюбу.
Людей  було  на  зустрічі  не  багато  і  вони  явно  прийшли  познайомитися  зі  мною.  Я  був  у  піднесені,  але  ніяк  не  міг  зрозуміти  що  ж  повинен  робити.  Голос  мовчав.  Я  у  захваті  розглядав  написи  на  стінах,  на  стелі,  на  дверцятах  шаф,  хоч  в  той  час  деякі  з  них  вже  були  новоявленими  -  все  це  через  декілька  днів  щезало  і  з'являлося  в  іншому  вигляді.  Дивився  я  і  на  портрет  Візаві  Людмили  Григорівни,  який  вона  намалювала  під  дією  Контакту.  Малюнок  у  техніці  акварелі  був  так  собі,  але  це  не  мало  ніякого  значення,  бо  суть  малюнку  робила  навіть  недосконалість  самого  малюнку  та  техніки  виконання  ще  одним  засобом  підсилення  та  передачі  суті  високої  духовності  Того,  Хто  був  намальований.
Присутні  мені  зробили  перевірку,  яку  я  блискуче  пройшов,  хоча  часто  відповідав  на  питання  та  розказував  щось  суто  автоматично.  Мене  просили  сказати  головну  суть  та  проблему  кожного  із  присутніх  і  я  говорив.  Судячи  по  реакції  -  точно.  Пам'ятаю,  як  господар  квартири  Анатолій  Спиридонович  завдав  питання  про  себе  і  я  автоматично,  не  задумуючись  ні  на  мить,  сказав,  що  йому  слід  більше  уваги  приділяти  доньці,  хоча  вона  і  не  його  рідна  дитина.  Коли  повисла  тиша,  то  я  у  лихоманці  думав:  "Чому,  чому  я  так  сказав?"  Але  після  слів  Людмили  Григорівни:  "От,  бачиш!  Я  весь  час  говорю  про  це!"  зрозумів,  що  все  сказане  вірне.  
16:15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456914
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.10.2013

ТЯЖКО БУТИ…

Мені  Сказали,  що  довго  буду  жити,
Якщо  не  понівечу  Дар  в  Місії  своїй,
На  то  Дали  мені  Посвячення  кредити,
Тому  розкатаний  в  мені  Знання  сувій.

Та  тяжко  бути  слухняним  і  кмітливим,
І  не  пити  сумнівів  до  таланту  трунок,
Позбутись  до  самого  себе  недовіри,
Скласти  своє  життя  в  цілісний  пакунок.

Тому  падаю/встаю  у  Крокуванні,
Не  бачу  часто  явні  Натяки  на  Дію,
Радію:  є  успіхи  в  цього  подолані
І  не  втрачаю  завжди  ніде  надію.

27.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456898
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 27.10.2013

Сповідь езотерика. 11. 3.

26.10.2013*  12:35
Той  місяць,  як  тепер  розумію,  мав  для  мене  ще  і  своєрідний  установчий  характер,  бо  я  немов  став  причетний  до  подій  в  країні.
Мушу  визнати,  що  політика  та  різноманітні  події  в  ареалі  політики  мене  ніколи  не  цікавили.  То  все,  що  в  той  бурхливий  місяць  відбувалося  на  Україні  та  у  Києві,  мене  не  обходило.  Здається,  що  тоді  до  Києва  приїхали  шахтарі  Донбасу  із  своїми  вимогами  до  Влади.  Вони  були  агресивні,  сиділи  на  тротуарі,  гукали  лозунги  та  били  касками  об  асфальт,  вимагаючи  виплати  зарплати.
Ще  з  часів,  коли  я  працював  у  Москві  (жив  у  Підмосков'ї)  і  захворів  ностальгією,  у  мене  стало  потребою  хоча  б  один  раз  на  місяць  пройтись  Хрещатиком.  І  от,  коли  я  за  звичкою  на  початку  місяця  вийшов  на  Хрещатик,  то  раптом  ментально  побачив  страшне.  Перед  моїми  очима  була  трибуна,  яку  традиційно  ставили  на  Жовтневі  свята  на  площі,  яка  зараз  є  площею  Незалежності,  на  цій  трибуні  стоїть  Керівництво  України,  повз  неї  проходять  демонстранти  і  раптом  із  їх  лав  вириваються  шахтарі,  кидаються  на  трибуни  і  шматують  Керівництво.  Хаос.  Бійка.  Стрілянина  і  це  є  початок  чогось  на  кшталт  Громадянської  війни.
Коли  я  побачив  таке  перший  раз,  то  на  ватних  ногах  дійшов  до  Європейської  площі  (сучасна  назва),  присів  на  якусь  лавочку  і  довго  не  міг  позбутися  побаченого.  Але  кожний  день  якась  Сила  приганяла  мене  на  Хрещатик  і  я  знову  та  знову  проходив  його  для  того,  щоб  побачити  те  саме  ще  і  ще  раз.  Мене  переповняли  при  цьому  біль,  відчай,  розпач  і  бажання  щоб  цього  не  було.
І  раптом  все  щезло  напередодні  святкування  дня  Жовтневої  революції.  Я  йшов  по  Хрещатику  і  дивувався,  що  окрім  звичних  реалій  нічого  не  бачу.  А  коли  опинився  навпроти  вже  змонтованих  трибун,  то  Голос  недбало  тихо  проговорив:  "Кодування  від  зворотнього."  Шахтарі  в  той  день  поїхали  додому.
Сергій  завжди  заохочував  мене,  щоб  я  розповідав  про  свій  сенсорний  досвід.  Розказав  я  і  про  це.  Він,  як  завжди,  спокійно  та  уважно  слухав.  І  тому,  як  мені  здається,  нічого  дивного  немає  в  т  ому,  що  коли  я  ночував  у  нього  напередодні  Психогенного  колапсу,  а  це  було  16  жовтня,  він  запитав:
-  Визнаєте,  що  зараз  студентська  молодь  голодує  на  Хрещатику?
-  Та  щось  таке  чув.
-  Як  ви  думаєте,  чим  це  закінчиться?
-  Не  знаю...  Завтра  все  закінчиться.  Мирно.  Голодування  на  граніті  закінчиться.  Студенти  досягнуть  свою  мету  і  їх  змушені  будуть  слухати  у  Верховній  Раді.  Не  знаю...  Щось  таке.
Коли  ж  я  оговтався  після  Психогенного  колапсу,  то  дізнався,  що  все  саме  так  і  відбулося.

В  тому  місяці  я  почав  більш-менш  зв'язно  та  з  мінімумом  похибок  записувати  Інформацію.  Так  з'явилась  перша  спроба  сформувати  опус  "Втілення  людини",  де  розглядалась  взаємодія  Реального  та  Астрального  Тіл  людини,  формування  аури  в  наслідок  цього  і  значення  кольорів  в  ній.  Далі  йшли  "Правила  користування  маятником"  -  складні,  навантаженні  різними  другорядними  подробицями,  а  зерна  раціонального  ховалися  у  розмаїті  цього  всього.  Там  були  блоки,  які  витримали  перевірку  практикою  і  які  потім  увійшли  в  роботу  "Маятник".

Остання  подія,  яка  відбулася  в  тому  місяці,  немов  відокремила  в  мені  перший  період  входження  у  Сенсорність  -  я  припинив  стосунки  із  Сергієм  Литвиновим.  
Він  був,  безумовно,  сильним  екстрасенсом,  хоча  я  достеменно  не  знав  як  він  їм  став,  чи  може  народився  таким  -  флер  таємничості  весь  час  вітав  навколо  нього.  Я  вже  казав,  що  він  займався  нетрадиційним  лікуванням  виключно  жінок  і  виключно  через  другу  чакру.  Було  дивовижно  як  він  майстерно  відчував/вгадував/сенсорно  читав  проблему,  яка  була  у  жінки  і  знімав  цю  проблему  через  статевий  акт.  Проблема  знімалася,  але  після  цього  жінка  немов  прив'язувалася  до  нього  незримим  канатом.  Він  вважав,  що  виконав  свою  роботу,  а  жінка  була  іншої  думки/відчуття.  В  результаті  цього  навколо  нього  весь  час  юрмилися  жінки,  яких  він  уникав,  бо  приходили  нові  і  нові.  Інколи  він  сам  вибирав  ту,  яку  треба  "полікувати"  і  починав  плести  навколо  неї  незриму  павутину  спокуси.  Один  раз,  на  ярмарці  в  Музеї  Пирогове,  я  бачив,  як  це  робиться  і  був  свідком,  коли  він  отримав  відкоша,  що  було  рідкістю.
Все  це  я  знав,  але,  переповнений  сам  собою,  не  звертав  на  це  увагу.  До  того  ж,  не  зважаючи  на  те,  що  Сергій  був  значно  молодший  за  мене,  я  відносився  до  нього  з  пошаною.  І  як  можна  було  не  поважати  цього  витонченого  красеня?
Я  їхав  тролейбусом  до  КІБІ  на  заняття  із  студентами.  Коли  тролейбус  проїжджав  Повітрянофлотський  міст,    то  у  вікно  побачив  будинок,  де  жив  Сергій,  і  подумав,  що  вже  два  тижні  його  не  бачив  і  що  треба  було  б  подзвонити  йому  і  домовитися  про  зустріч.  Раптом  Сила  примусила  мене  закрити  очі  і  перед  моїми  очима  розгорнувся  "мультик".
У  полі  зору  полохало  помаранчеве-червоне  плямисте  сяйво,  по  якому  проскакували  немов  чорні  зірки,  я  не  встигав  їх  зафіксувати.  Із  глибини  цього  сяйва  почала  промальовуватися  піхва,  яка  стала  вже  великою,  яка  почала  розкриватися,  вже  розкрилася  і  в  ній,  в  середині,  сформувався  якийсь  змазаний,  але  ясно  розпізнаваємий  образ  Сергія.  З  країв  піхви  на  нього  полилися  потоки  чогось,  але  я  зрозумів,  що  це  енергія.  Кожний  потік  був  самостійним,  та  коли  він  приходив  до  Сергія,  то  вливався  у  суцільний  кокон,  що  обгортав  чоловіка.  І  тоді  в  моїй  голові  роздався  Голос,  який  з  презирством,  я  напевно  вперше  почув  не  безбарвний,  а  ясно  емоційно  зафарбований  Голос,  сказав:  [i]"Це  -  енергетичний  вампір,  який  живиться  енергією  жінок.  Тобі  заборонено  надлі  мати  із  ним  справу!"  [/i]І  в  мені  із  середини,  десь  від  3-ї  чакри,  пішов  шквал  огиди,  мене  ледве  не  знудило  в  транспорті,  та  я  швидко  відкрив  очі  і  довго  стояв  очманіло  та  бездумно  дивлячись  на  знайомий  пейзаж  за  вікном  тролейбусу,  що  йшов  уверх  по  Повітрянофлотському  шосе.  А  потім  пригадав,  що  місяць  назад  мені  показали  "мультик"  про  одну  із  пасій  Сергія.  Супроводу  Голосом  не  було,  то  я  і  забув  його  благополучно,  хоча  і  зробив  зразу  покадрові  малюнки  .
Цікавим  є  те,  що  за  всю  мою  Сенсорну  практику  це  є  єдиний  раз,  коли  мені  щось  Заборонили.
13:45

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456691
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.10.2013

ЧЕКАЮ НА ТЕБЕ, БРАТЕ!

Я  завтра  спіймаю  удачу
І  буду  кричати  від  щастя  -
Поїду  я  знову  на  Дачу,
Хоч  в  халупі  двері  ріпчасті.

Буду  пити  чисте  повітря,
Буду  радіти  спокою,  снам,
Які  трохи  смутком  покриті
І  на  сполох  б'ють  у  тамтам.

Я  завтра  приїду  на  Дачу,
Щоб  хоч  трохи  забути  бедлам
Та  тебе  я  там  не  побачу,
Бо  опинився  ти  сам-на-сам.

Не  вип'ємо  ми  рюмкі  чаю
І  каву  не  вип'ємо  звично.
Та  я  не  піддамся  відчаю!
Чекаю  на  голос  твій  зичний!

24.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2013

Сповідь езотерика. 11. 2.

24.10.2013*  17:35
Я  продовжував  працювати  по  годинам  в  КІБІ  на  Архфаці  в  майстерні  Юрія  Косенко  і  один  раз  розговорився  з  одним  із  викладачів  кафедри  Архітектурних  конструкцій.  Зараз,  пригадавши  цю  зустріч,  дивуюсь,  бо  з  ним  раптом  якось  несподівано  розговорились,  знайшли  спільні  точки  у  світоглядах,  нам  було  цікаво,  я  навіть  переночував  у  нього,  але  потім  ми  більше  не  зустрічалися,  бо  не  було  перетинання  по  роботі,  а  інших  причин  зустрічатися  не  було.  Навіть  імені  його  не  пам'ятаю,  тільки  образ  стоїть  перед  очима  високого  та  інтелігентного  чоловіка  років  за  сорок.  
Він  сказав  мені,  що  у  нього  є  знайома  жінка,  яка  працює  в  інституті,  який  ми  спрощено  називаємо  "Водоканал".  Інститут  знаходиться  в  одному  із  "акваріумів"  на  площі  Урицького  (тепер  Солом'янська  площа).  Ця  жінка  є  контактор  і  дуже  цікава.  Мені  треба  обов'язково  познайомитися  з  нею.  Він  якраз  домовився  зустрітися  з  нею  завтра  на  9:30,  то  пропонує  мені  переночувати  у  нього,  він  живе  сам  на  Єреванській,  бо  дружина  пішла  від  нього,  а  завтра  ми  разом  підійдемо  до  неї.  Вона  буде  рада.  Я  погодився.
Вранці  ми  були  в  цьому  інституті.  Дзвоник,  вийшла  жінка,  забрала  нас,  він  представив  мене  і  ми  пішли  в  актовий  зал,  бо  там  можна  було  спокійно  розмовляти.  Жінка  дійсно  зраділа  мені,  бо  зустріла  колегу,  адже    я  був  представлений  як  контактор.  І  пішов  потік  слів  та  речень.
Жінці  треба  було  виговоритися.  Як  я  її  розумів!  Вона  розповідала  у  захваті,  як  після  роботи  годинами  пише  під  диктову  історію  Солом'янки.  Особливо  її  цікавить  вулиця  Островського.  Ні.  Вона  народилася  в  іншому  районі  і  живе  в  іншому.  Просто  зараз  іде  потоком  інформація  про  вулицю,  про  її  жителів  про  те,  що  там  відбувалося  із  старих  часів  та  аж  до  цього  часу.  Це  так  цікаво!  Вона  у  такому  захваті!  Прендзевські?  Ні,  на  цій  вулиці  такі  не  жили.  Як  так  це  не  правда?  Їй  Говорять  тільки  правду!  Але  от  що  вона  може  розповісти...
Я  вже  не  слухав,  бо  вся  родина  Предзевських  жила  на  цій  вулиці,  там  народилася  моя  мати,  яка  мала  таке  дівоче  прізвище,  там  народився  я.  Родина  була  дуже  велика.  Три  коліна  працювало  на  Залізничних  майстернях.  На  заводі  "Київський  вагонне-ремонтний  завод"  (КВРЗ)  в  музеї  є  стенд,  присвячений  цьому  клану,  який  проробив  спільно  більше  250  років.  Тепер  виявляється,  що  в  анналах  Вищого  Розуму  їх  всіх  немає  як  напевно  і  мене.  
Я  продовжував  недбало  слухати,  вставляв  якісь  відповіді  та  навіть  довгі  речення,  а  сам  все  думав:  "Чому  я  тут?  Навіщо?"
Нарешті  жінка  сказала,  що  вона  хоче  показати  мені  своє  робоче  місце  та  своїх  підлеглих.  В  кімнаті  стояв  якийсь  великий  барабан  у  горизонтальному  положенні.  Він  повільно  крутився  і  я  навіть  десь  вже  прочитав,  що  за  допомогою  цього  пристрою  моделюють  поведінку  малих  річок  України.  Покивав  жінкам,  що  з  цікавістю  подивилися  на  мене,  і  ми  вийшли  у  коридор.
-  То  як  ви  живете?  -  запитала  нарешті  мене  жінка.  Немов  розуміла,  що  я  вже  навантажений  її  інформацією  вщент.
-  Тяжко.  -  відповів.
-  Говорить,  говорить,  які  у  вас  проблеми?
-  Звичайні.  Зараз,  наприклад,  нема  де  жити.
Реакція  жінки  була  несподівана:
-  Отже,  зробимо  так.  Я  переселю  доньку  у  загальну  кімнату.  Син  піде  жити  до  бабусі.  Я  сама  в  другій  кімнаті.  От  куди  тільки  мені  діти  чоловіка?
Я  приголомшливо  дивився  на  неї.  Навіть  був  розчулений:  незнайома  людина  так  переймається  моїми  проблемами!  А  вона  продовжувала  планувати  поселення  мене  до  себе  у  квартиру.
І  тут  в  моїй  голові  голосно  прозвучав  Голос:
[i]"Стань  навколішки  перед  цією  жінкою  і  попроси  у  неї  пробачення  за  те,  що  ти  спровокував  її  на  всі  ці  слова  і  наміри!  Ми  привели  тебе  сюди  для  того,  щоб  показати  до  чого  приводить  бездумне  сприйняття  інформації  по  Контакту  і  повна  сліпа  віра  всьому,  що  отримує  контактор.  Ця  жінка  -  грамофон,  який  крутить  по  колу  одну  і  ту  саму  мелодію.  Негайно  проси  пробачення  і  швидко  іди  звідти!"[/i]
Голос  роздався  так  несподівано  і  мав  таке  суворе  забарвлення,  що  я  внутрішнє  здригнувся.  Жар  сорому  вдарив  мене  в  обличчя.  Я  почав  вибачатися  перед  жінкою  і  прощатися,  прощатися.  Вискочив  на  вулицю  мов  ошпарений  і  довго  стояв,  втупивши  погляд  у  паркан  Солом'янського  кладовища  та  недобудову  (тоді!)    Розрахункового  центру.  Кволо  потьопав  до  Будівельного  інституту,  а  Голос  сказав:
[i]"Оговтався?
Це  гарний  урок  тобі,  бо  поки  що  все,  що  Говорилося  тобі,  ти  сприймав  як  марево.  Вся  Інформація,  яка  іде  будь-якому  контактору,  є  правдива,  але  це  не  означає,  що  в  його  інтерпретації    вона  правдива.  Причин  багато.
1.  Кожний  контактор  є  людиною  із  певними  навантаженнями  реального  життя  і  тому  він  може  прийняти  Інформацію  тільки  просіючи    через  сито  своїх  явних  і  неявних  переконань.  Якщо  можна  було  б  дати  Інформацію,  наприклад,  ідіоту,  який  фактично  не  має  ніяких  прив'язок  свідомості  до  Реальності,  то  Інформація  була  б  зафіксована  повністю  правдива.
2.  Навіть  якщо  контактор  має  хист  прийняти  Інформацію  хоча  б  частково  правильно,  то  це  не  означає,  що  його  фіксація    відноситься  до  цієї  Реальності.  Як  із  цією  жінкою.  Вона  приймає  зациклене,  але  те,  що  приймає,  відноситься  до  іншої  Реальності.  Звідси  висновок:  необхідно,  щоб  контактор  все  перевіряв  в  реальності.  Зрозуміло?
3.  Останнє.  Не  вся  Інформація  яку  отримує  контактор,  може  бути  зрозумілою  для  інших  людей,  бо  для  цього  необхідно,  щоб  Інформація  опустилася  до  рівня  цих  людей  чи  щоб  вони  піднялися  до  рівня  розуміння.  Перше  неможливе.  Друге  -  для  того  і  існує  Контакт  та  інші  форми  прищеплення  Людству  розуміння  Дійсності".[/i]
18:40  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456381
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.10.2013

ЗАХИСТ

Ми  так  хочемо  кожну  мить  зберегти
В  нашій  пам'яті,
Що  хапаємо  все  -  горе  і  радість.
Здається:  буде  щасливою  старість:
Біди  розп'яті,
Вже  налиті  щастям  життя  келихи  -
І  чинно  збережені  наші  хребти.

23.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456364
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.10.2013

Сповідь езотерика. 11. 1.

23.10.2013*  18:00
ЛИСТОПАД    1990
Декілька  разів  Сергій  Литвинов  запрошував  мене  на  сеанси  екстрасенсів,  що  регулярно  організовувалися  в  Будинку  вчених.  Там  я  був  на  виступі  Спасокукоцької  і  дивувався,  що  бачу  її  ауру  жовто-зеленого  кольору,  яка  весь  час  немов  пливе  попереду  неї,  коли  вона  пересувається  по  сцені.  Вона  працювала  під  Християнським  ергрегором.  Так  само  я  потрапив  на  виступ  друга  Сергія,  прізвище  якого  ніде  не  зафіксував  і  не  пам'ятаю.  Цей  екстрасенс  був  фахівцем  по  сугестії  і,  що  цікаво,  його  аура  весь  час  тягнулася  за  ним  по  сцені  і  була  кольору  біліла/біліла/зелень.
Спочатку  він  розповідав  теоретичну  частину,  а  потім  була  практика.  Всі  в  залі  були  підняти  із  своїх  місць,  закрили  очі  і  почали  виконувати  його  команди  для  входження  в  особливий  стан  свідомості.
Безумовно,  я  слухняно  зробив  як  всі,  але  зі  мною  нічого  не  відбувалося.  Тоді  тихенько  розплющив  очі  і  подивився  в  зал  -  я  стояв  біля  першого  місця  десь  четвертого  ряду,  а  всі  в  залі,  крім  мене,  увійшли  у  кайф.  Подумав,  що  я  бездара  і  тут  випадково.  Але  потім  махнув  рукою  на  все,  опустив  руки,  закрив  очі  і  почав  шукати  Контакт.  Перед  очима  пішли  красиві  плями  різного  кольору,  а  потім  якась  Сила  примусила  мене  розкрити  очі,  бо  мені  мати  телепатичний  зв'язок  із  Кимсь  значно  простіше  із  відкритими  очима.  Почався  звичний  діалог  про  все  і  ні  про  що,  бо  він  стосувався  різноманітності  Контакту.  Раптом  я  відчув  на  собі  погляд,  автоматично  подивився  на  відкриті  двері  біля  сцени,  де  юрмилися  ті,  хто  чи  не  потрапив  у  зал,  чи  не  мав  наміру  заходити.  Попереду  всіх  стояв    товстенький  молодий  чоловік,  від  душі  посміхався,  а  коли  ми  зустрілися  очима,  то  він  пальцями  показав  на  верх  та  на  голову,  а  потім  був  піднятий  у  верх  великий  палець  у  звичному  русі  "О'кей!".  Він  зрозумів,  що  я  маю  Контакт.  Посміхнувся  йому,  припинив  Контакт,  сів  на  своє  місце  і  почав  чекати  кінець  вистави.
Коли  вистава  закінчилася,  то  молодий  чоловік  підійшов  до  мене,  потис  шанобливо  руку  і  мовчки  пішов.  Біля  мене  стояв  Сергій:  Цікаво.  Це  дуже  відомий  гіпнотизер.  Ви  познайомилися?"  -  "Ні."  -  "Дуже  цікаво.  Вузьке  коло  збирається  у  штаб-квартирі,  тебе  запрошую."  -  "Але  хто  я  такий?  Мене  ж  ніхто  не  знає!"  -  "Я  запрошую!  Пішли!"  Тут  я  побачив,  що  біля  Сергія  стоїть  якийсь  незнайомий  чоловік  із  невиразливими  очима  і  пильно  мене  розглядає  скоса.  Чому  скоса?  Хто  це  такий?
В  кімнаті  зібралося  чоловік  17.  Декого  я  знав  наглядне,  а  декого  же  зустрічав  раніше.  Хоча  б  того  ж  пана  Депко.  Всі  були  у  піднесеному  стані  і  обговорювали  успіх  виступу  сугестолога.  Він,  його,  здається,  теж  звали  Сергієм,  був  витримано  спокійний.  Пили  чай,  каву  та  вино  -  хто  що  хотів.  Я  сидів  у  куточку,  на  мене  ніхто  нібито  не  звертав  увагу,  але  я  ловив  час  від  часу  незрозумілі  для  мене  погляди  цікавості.  Біля  Сергія  Литвинова  весь  час  був  незнайомець,  з  яким  хтось  із  присутніх  здоровкався.  А  хтось  навіть  не  звертав  увагу  на  нього.  Дивно,  але  дехто  це  робив  підкреслено.  
Нарешті  Литвинов  сказав  декілька  слів  про  мене,  представляючи  всім  мене  як  Контактора,  але  це  була  тільки  мить  і  всі  поринули  у  звичні  контакти  між  собою.
Коли  все  закінчилося,  то  я  пішов  разом  із  Литвиновим  додому.  І  з  нами  був  незнайомець.  Йшли  пішки.  Сергій  задавав  мені  різні  питання,  немов  провокуючи  на  відверті  розповіді  про  мою  практику  спілкування  із  Розумом,  із  Вищими  Силами,  про  мої  телепатичні  здібності  тощо.  А  в  мені  немов  якийсь  блок  утворився  -  відповідав  куцо,  коротко  та  без  будь-яких  деталей.  Незнайомець  практично  мовчав,  тільки  кидав  якісь  короткі  речення  Сергію.
Таким  чином  ми  проминули  Володимирський  собор,  спустилися  вниз  до  площі  Перемоги,  бо  Сергій  йшов  до  себе  додому  в  знаменитий  перекошений  будинок  біля  Повітрянофлотського  мосту,  а  я  мав  намір  потрапити  до  себе  у  майстерню  біля  залізничної  станції  Рубежанська.  Зупинилися  на  розі  початку  площі  Перемоги,  незнайомець  позіхнув,  сказав,  що  йому  треба  у  готель,  попрощався  з  нами  за  руку  та  пішов.  Ми  мовчки  пішли  вздовж  цирку  і  раптом  Сергій  сказав:
-  Що  ж  ви,  Віктор  Матвійович!?  Людина  приїхала  заради  вас  із  Москви,  а  ви  всю  дорогу  мовчали  та  нічого  цікавого  не  розказали.  Хіба  так  можна?  
Я  здивувався  і  махнув  рукою:
-  Хто  я  такий,  щоб  через  мене  хтось  їхав  у  відрядженні?"
На  цьому  епізод  закінчився  -  біля  зупинки  транспорту  ми  розсталися.
Нібито  проста  та  нікчемна  ситуація.  Я  забув  про  неї.  Пройшли  роки,  коли  я  про  неї  згадав,  бо  мій  товариш,  якій  представляв  одну  із  силових  структур,  якось  попросив  написати  свою  думку  про  так  звану  психотронну  зброю  на  статтю  вельми  настирного  журналіста,  який  ретельно  обговорював  цю  тему  на  шпальтах  "Интересной  газеты".  Тоді  у  мене  теж  був  якійсь  внутрішній  блок  і  я  написав  благі  слова  для  мого  вельми  компетентного  товариша,  типу  того,  що  все  це  блеф,  хоча  і  навів  приклад  про  мій  контакт  із  незнайомцем  із  Москви.
Пройшли  роки,  десятиліття,  і  тільки  зараз  я  бачу  все  цілісно,  немов  раптом  калейдоскоп  виявив  ясний  малюнок.  До  того  ж  багато  вже  є  публікацій  на  цю  тему!
В  період  мого  радісного  захоплення  Контактом  в  якості  неофіта/телепата  у  мене  бували  розмови  із  різними  Візаві.  Один  раз,  коли  я  звично  на  кухні  вмостився  для  фіксації  Контакту,  я  вловив  Голос,  який  обережно  почав  розпитувати  мене  про  мене.  Хто  я,  як  мене  звати,  чим  займаюсь  та  таке  інше.  Це  мене  здивувало,  бо  які  б  Голоси  раніше  не  з'являлися,  вони  ніколи  не  задавали  такі  питання,  адже  вони  фактично  знали  про  мене  більше  за  мене  і  їх  не  цікавили  реальні  описи,  бо  віртуальна  розмова  різко  відрізняється  від  вербальної.  Тоді  я  немов  полинув  на  Голос  і  почав  самостійно  отримувати  інформацію.  Я  усвідомив,  що  мій  Візаві  знаходиться  десь  у  Підмосков'ї  -  зразу  почала  в  думках  формуватися  мапа  і,  поштовхами  збільшуючи  масштаб,  наближати  мене  до  місця  дислокації  Візаві,  потім,  паралельно,  я  почав  бачити  стіл,  ще  неясну  фігуру  за  ним,  вискочило  звання  підполковника,  почали  промальовуватися  ім'я,  по-батькові  та  прізвище...  Мені  стало  огидно  і  я  різко  розірвав  Контакт,  відкинув  від  себе  весь  жмут  інформації,  яка,  на  жаль,  і  зараз,  коли  я  друкую  ці  слова,  знову  немов  випливає  із  глибини  Свідомості,  вийшов  взагалі  із  Контакту  і  довго  розривав  тоненькі  стрічки  зв'язку,  бо  Зв'язок  має  здатність  бути  поліфонічним.
Був  ще  один  незвичний  епізод.
Мені  здавалося,  що  я  маю  Контакт  із  представником  Вищого  Розуму,  але  чомусь  при  цьому  було  відчуття  присутності  ще  якоїсь  особистості.  Поступово  у  мене  склалося  враження,  що  я  чую  не  один  Голос,  а  два,  з  яких  один  був  ясний,  а  другий  -  немов  бурмотання.  Стало  цікаво.  Зробив  якесь  зусилля  і  став  чути  обох.  Один  розмовляв  зі  мною,  але  при  цьому  вони  розмовляли  між  собою.  І  це  не  була  розмова  представників  Вищого  Розуму!
"Тобі  довго  ще  вовтузитися  із  ним?"
"Не  знаю.  Цікавого  нічого  немає.  Ще  хвилин  п'ятнадцять.  В  туалет  хочу.  Підміниш  мене?"
"Іди.  Ти  по  маленькому?"
"Так.  Міхур  розривається!"
"  То  йди!"
-  Я  чую  вас!
"Слухай,  він  не  може  нас  теж  чути?"
"  В  межах  контакту.  Але  на  всяк  випадок  поставимо  ще  блок.  То  іди  вже!"
-  Я  вас  все  єдино  чую!
"Я  скоро.  Всцуся!"
"Біжи!"
-  Я  вас  чую!
Але  вони  такого  мене  не  чули.  Мені  стало  не  цікаво  і  я  розірвав  Контакт.  Більше  подібних  контактів  не  було.  Знаю,  що  мене  Оберігали.
Коментар  до  цього  складається  із  5  пунктів,  але  я  наведу  тільки  три:
[i]1.  Спроб  вийти  на  тебе  було  значно  більше,  ніж  ти  пам'ятаєш.
2.  Участь  в  цьому  брали  не  тільки  російські  спецслужби,  а  і  декілька  країн  давно  "просіюють"  Вербальний  простір  у  пошуках  потрібних  людей.
3.  Ми  завжди  блокували  такі  спроби  і  це  завжди  робиться  по  відношенню  до  тобі  подібних.[/i]
19:35

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456201
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2013

ВІДПОВІДЬ

Безпощадна  правда  у  ваших  словах
Мені  болі  ніяк  не  завдала,
Бо  я  з  нею  давно  вже  на  паях
Крокую  й  цього,  повірте,  не  мало.
Адже  розсипані  спроби  сміятись
Не  покриють  вінком  лавра  чоло,
Не  примусять  любов  калататись
В  серці,  навіжено  зробивши  на  зло.

20.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456145
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2013

Сповідь езотерика. 10. 4. 2.

22.10.2013*  17:30
Приїхав  додому  на  Оболонь  у  ворожу  квартиру,  адже  треба  було  прийняти  ванну,  а  в  майстерні  це  не  зробиш,  ліг  спати  на  кухні  на  підлогу,  а  вночі  прокинувся  від  Дійства.
Я  лежав  на  спині,  руки  були  простягнуті  вздовж  тіла  і  повернуті  долонями  уверх,  а  долоні  немов  припечатані  до  підлоги.  В  кожну  долонь  йшов  зверху  циліндричний  пучок  Енергії,  яку  я  не  бачив,  але  відчував.  Здавалося,  що  сила  цієї  Енергії  от-от  розплавить  мені  долоні.  Було  млосно  і  боляче,  хоча  біль,  як  це  не  дивно,  була  приємна.  Я  спробував  встати,  але  руки  та  долоні  не  підкорялися  мені,  немов  їх  гвіздками  прибили  до  підлоги.  Тоді  я  розслабився,  немов  підкоряючись  Дії.  Стало  легше.  І  непомітно,  не  фіксовано  пам'яттю,  провалився  у  сон.
Вранці  довго  розглядав  свої  долоні.  На  правій  нічого  не  змінилося,  а  на  лівій  між  великим  пальцем,  вказівним  та  середнім  прямо  на  моїх  очах,  за  рахунок  почервоніння  шкіри,  проявився  хрест  з  рівними  кінцями,  щось  подібне  до  швейцарського  хреста.  Ця  відзнака  трималася  дуже  довго,  декілька  років,  навіть  зараз  вона  неясно  виглядає.
Прийняв  ванну  по  Островському,  поїхав  до  майстерні  і  приїхав  на  зустріч  членів  МАПЕ.    На  сцені  був  Лев  Островський.  Він  гонорове  стояв  посередині  сцени,уважно  дивився  у  зал,  а  коли  всі  розсіялися  і  помірно  замовкли,  сказав:
-  Сьогодні  нас  вже  менше.  Це  добре,  бо  відбулось  відсіювання.  Прошу  всіх  сісти  таким  чином,  щоб  зліва  від  мене  були  пусті  ряди!  -  а  коли  гармидер  від  пересування  закінчився,  він  продовжив:
-  Так!  Перший  ряд  залишається  на  місці.  Другий  ряд,  рахую  зліва  на  право,  третє  місце,  дев'яте,  п'ятнадцяте  і  вісімнадцяте  місця  -  пересісти  в  ліву  частину  зала.  Третій  ряд  ...  -  і  так  по  рядам.  Коли  перетасовка  закінчилася,  то  він  продовжив:
-  Всі,  кого  я  пересадив  у  ліву  частину  залу,  не  виконали  водохрещення  по  моїй  методиці.  Ви  можете  бути  вільними!  У  вас  є  право  виконати  водохрещення  і  я  буду  перевіряти  наступний  раз  персонально,  а  зараз  -  покиньте  зал!  Почекаємо  і  будемо  працювати  далі.
Коли  всі  пішли,  то  по  рукам  пустили  папірці  і  всі  ті,  що  залишилися  в  залі,  записали  свої  прізвища  та  ініціали.
-  Тепер  ви  стали  членами  МАПЕ!  Поздоровляю!  Установчі  збори  закінчилися.  Далі  працювати  будемо  за  іншою  адресою  -  і  він  назвав  адресу  Спілки  тверезників  України  на  вулиці  Рози  Люксембург,  в  будинку,  де  було  Товариство  дружби  народів,  так,  здається,  воно  називалося.
-  Приходити  можуть  всі  бажаючи,  але  треба  по  черзі,  бо  там  місця  мало,  а  посвідчення  на  членство  в  МАПЕ  я  буду  оформляти  персонально.  Запишіть  телефон  нашого  секретаря  і  дзвонить  їй.  Десь  через  тиждень.
Маленький  зал  засідань  Спілки  тверезників  України  (Во!  організації    були  навіть  в  Радянські  часи!)  був  заповнений  вщент,  але  людей  було  мало.  Знайомство  всіх  один  з  одним,  але  головним  героєм,  безумовно,  був  Лев.  Та  для  мене  не  це  було  головним,  а  те,  що:
-  витримав  Психогенний  колапс;
-  вийшов  із  своєї  шкарлупи  Одержимості;  частково,  але  вийшов;
-  познайомився  із  собі  подібними  фігурами  серед  екстрасенсів  -  Левом  Островським  та  Актрисою;
-  переконав  себе,  що  не  навіжений;
-  отримав  упорядкування  Сил,  які  вели  мене.
Була  ще  одна  подія,  яка  в  кінці  жовтня  тільки  почала  промальовуватися  і  якій  судилося  потім  мати  велике  значення  для  мене.
Один  раз  Юрій  Косенко,  в  навчальній  майстерні  якого  я  працював  по  годинам,  сказав,  що  мене  розшукує  головний  архітектор  міста  Енергодар,  що  він  підтвердив  моє  існування  і  отримав  номер  телефону  із  проханням  подзвонити  -  мова  іде  про  замовлення.  Я  подзвонив,  і  вона,  а  це  була  жінка,  розказала  суть  справи  і  ми  домовилися  про  мій  приїзд  до  міста  у  відрядження  від  кооперативу,  в  якому  я  очолював  Архітектурно-проектне  бюро.  Суть  справи  була  така.
В  кожному  місті  України  тоді  кожний  рік  робили  додаткові  насадження  дерев.  Нормою  є,  коли  із  нових  насаджень  до  10%  випадає,  тобто  -  гине.  В  Енергодарі  все  навпаки  -  випадало  до  90%,  і  так  із  року  в  рік.  Проглядаючи  науково-дослідні  публікації  по  архітектурі  та  містобудівництву,  вона  наштовхнулася  на  низку  моїх  статей  стосовно  взаємодії  екологічних  умов  з  містобудівельними  та  архітектурними  рішеннями.  То  от  вона  і  просить  приїхати,  як  мінімум,  на  консультацію  по  цьому  питанню.  Здавалося,  що  це  не  мало  ніякого  відношення  до  Сенсорики,  але  потім  виявилося,  що  мало  і  безпосереднє.
Сергій  Литвинов.  Він  продовжував  мене  перевіряти  на  володіння  Силою,  але  поки  я  був  переповнений  становленням  себе  в  новій  якості,  доти  мене  не  цікавила  суть  сенсорної  діяльності  Сергія.  За  віком  він  був  молодший  за  мене,  але  за  Силою  був  для  мене  старшим  колегою.  Та  от  в  мені  самому  почала  розгортатися  Сила  і  я  все  частіше  і  частіше  став  розмірковувати  про  його  сенсорну  діяльність.  Безумовно,  всього  я  не  знав  і  не  міг  знати,  але  та  частина,  яку  я  мимоволі  спостерігав,  все  більше  і  більше  породжувала  в  мені  протест.
Справа  у  тому,  що  Сергій  вельми  специфічно  лікував  жінок  та  вирішував  всі  їх  проблеми.  При  цьому  він  майстерно  знаходив  жінок  з  проблемами,  точно  діагностував  їх.  Жінки  немов  метелики  летіли  на  його  полум'я.  Потім  він  їх  лікував;  говорив,  що  вилікував,  і  це  часто  була  правда,  тільки  одна  дрібниця:  жінка  чи  дівчина  ставала  його  рабою.  Вилікувавши,  він  говорив,  щоб  жінка  йшла  геть,  інколи  вельми  грубо,  хоча  по  своїй  суті  він  завжди  був  дуже  ввічливий  та  витриманий.  У  нього  з'являлася  наступна  -  чи  то  хвора,  чи  то  жертва,  а  відкинуті  полювали  на  нього,  виглядали  із-за  кіосків,  коли  він  йшов  із  новоявленою  нещасною.  Мене  все  більше  і  більше  тяготіло  це,  бо  я  мимоволі  пригадував,  я  у  минулому  від  мене  закрили  старших  доньок  і  я,  зробивши  відрядження  до  Києва,  ховався  за  кіосками,  чекаючи,  коли  батьки  їх  мами  чи  вона  сам  поведуть  їх  із  садочку  додому  і  я  хоча  б  побачу  моїх  дітей!
18:50

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455999
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.10.2013

Лікарня. КАРАЮТЬ

Карають  поета,  що  не  віршує,
Карають  митця,  що  пропив  талант,
Всіх  тих,  хто  Дар  в  собі  не  шанує,
Адже  не  всім  людям  Дається  цей  грант!

13.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455979
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2013

Сповідь езотерика. 10. 4. 1.

21.10.2013*  17:20
На  другий  день  майже  весь  простір  між  сценою  та  першим  рядом  був  заставлений  трьох  літровими  банками.  Я  приніс  воду  у  маленькій  пляшці,  здається.  що  це  була  чекушка.  Лев  Островський  знову  виступав  -  розповідь/агітація  про/за  себе,  а  потім  була  зарядка  води  позитивною  енергією  Льва  і  всі  розійшлися  для  того,  щоб  через  день  зустрітися  і  стати  членами  МАПЕ.
Чесно  кажучи,  мені  це  здалося  блюзнірством.
По  домовленості  я  подзвонив  Тетяні  і  вона  сказала:
-  Завтра  бути  у  мене  в  17:00!
Безумовно  я  прийшов.  Але  перш  ніж  розповідати  далі,  змушений  зробити  невеличкий  ліричний  відступ.
Я  у  своєму  житті  тричі  бачив  неймовірно  красивих  жінок.
[u]Перший  раз[/u]  це  було  у  1952  році.  З'ясувалося,  що  є  Палац  Піонерів,  а  при  ньому  Студія  Образотворчого  мистецтва,  яку  вела  Єлизавета  Володимирівна  Піскорська,  одна  із  студенток  Бойчука,  у  якого  вона  вчилася  до  війни;  з'ясувалося,  що  туди  можна  ходити  та  займатися!  І  я  ніяково  прийшов  туди.  Ця  великодушна  жінка  приймала  всіх  бажаючих.  Для  мене  це  було  як  неочікуване  свято  -  хлопці  та  дівчата  із  інтелігентних  сімей  Києва,  вільні  манери  спілкування  і  доброта  жінки,  яка  кохалася  в  народному  мистецтві  і  навіть  соромилась  цього,  бо  такі  були  часи.  Там  я  познайомився  із  єдиним  своїм  другом  Давидом  Гінзбургом  (папа  -  друга  скрипка  в  Оперному  театрі!).
Студія  знаходилася  в  будинку  школи,  на  першому  поверсі,  вікна  виходили  в  бік  Обкому  партії  (тепер  Міністерство  іноземних  справ,  здається)  та  у  бік  фунікулеру.  Всі  полюбляли  малювати  машини,  що  стояли  напроти  вікон  через  шматок  площі  вздовж  скосу  землі  паралельно  тротуару,  який    йшов  від  площі  до  фунікулеру.  
Тоді  трамвай  №8  ходив  від  площі  Богдана  Хмельницького  до  площі  Урицького  (тепер  це  Солом'янська  площа).  Мені  треба  було  приїхати  із  студії  на  цю  площу,  а  від  неї  пройти  пішки  по  Повітрянофлотському  шосе  до  Будинків  Ударника.
Я  їхав  трамваєм  переповнений  враженнями  від  заняття  в  Студії.  Як  завжди,  стояв  і  повільно  пересувався  у  голову  вагону,  щоб  так  скоротити  шлях  додому  (наївний!).  Коли  трамвай  був  десь  біля  Солом'янської  лазні  я  раптом  немов  наштовхнувся  на  глибу  холоду.  Тепер  розумію,  що  це  був  прояв  моєї  ментальності,  а  тоді  розгублено  зупинився  і  почав  роздивлятися  навколо  себе.  В  чому  справа?  Те,  що  побачив  тоді,  і  досі  стоїть  перед  моїми  очима.
З  правої  сторони  вагону  по  ходу  сиділа  Снігова  Королева.  Майже  алебастрова  білизна  шкіри,  волосся  платинового  кольору  (природне,  бо  тоді  такого  фарбування  досягти  не  можна  було!),  витончені  риси  обличчя  з  прямим  носом  і  філігранною  формою  губ,  тонка  довга  шия  і  горда  постава  голови.  Але  головним  були  очі  -  блакитно-зелені,  холодні  і  байдужі.  Вона  дивилася  так,  ніби  навколо  неї  не  було  нікого  -  трамваю,  людей,  в  тому  числі  і  трьох  молоденьких  лейтенантів  із  Авіаційної  академії.  Три  хлопця  навипередки  пробували  пробити  крижану  сферу,  розповідаючи  якісь  кумедні  історії,  сміючись.  Вона  сиділа  непорушна,  тільки  час  від  часу  перебирала  квіти,  що  лежали  у  неї  на  колінах.
Я  кинувся  вперед,  проскочив  крижаний  холод  в  повітрі,  і  коли  трамвай  зупинився,  то  вискочив  через  передні  двері  та  побіг,  побіг  подалі  від  Сфери  Крижаної  Королеви!
[u]Третій  раз  [/u]дійсно  неймовірно  красиву  жінку  я  побачив  у  1956  році.  
Кишинів.  Артелерійський  полк.  Я  -  курсант  сержантської  школи,  відділення  зв'язку.  Літо.  Навчання.  Вантажівка,  на  ній  наш  взвод  (три  відділення,  десь  біля  20  хлопців),  в  кабіні  наш  взводний.  Він  маленького  росту,  з  бочкоподібною  груддю,  неймовірно  серйозний  та  вимогливий  -  пройшов  всю  війну  і  дослужився  від  рядового  до  молодшого  лейтенанта.  Йому  вже  за  30  років.
Ми  виїхали  на  завдання  і  раптом  заблукали.  Молдавія,  поля,  неймовірна  жара,  аж  повітря  дзвенить,  бо  штиль.  Час  від  часу  зустрічаються  величезні  акації,  на  яких  товстим  шаром  лежить  пилюка.  І  ні  душі  навколо  нас.  Дороги  давно  петляють  і  здається,  що  ми  весь  час  повертаємось  на  одне  і  те  саме  місце.  Нарешті  хтось  із  кузова  побачив  на  обрії  велику  купу  дерев,  постукав  по  даху  кабіни,  взводний  висунув  голову,  йому  показали  руками  на  цю  купу  дерев  і  машина  пішла  в  тому  напрямку.  От  ми  вискочили  вже  на  накатану  ґрунтову  дорогу.  Пилюка  піднімалася  уверх  не  тільки  позаду  нас,  а  і  попереду,  і  зависала  у  повітрі.  Повний  штиль.
У  нас  в  горлі  все  пересохло.  Піт  зразу  випаровувався,  тому  наші  гімнастерки  наситилися  солями,  які  дряпали  шкіру.  Не  було  сил  не  тільки  говорити,  а  і  дихати,  бо  повітря  через  насиченість  пилюкою  здавалося  густим,  колючим.
Так.  Це  було  село.  Вздовж  дороги  стояли  неймовірно  великі  акації,  які  мали  сірий  колір,  а  їх  гілля  гнулося  від  тон  пилюки.  Ліворуч  від  нас  до  обрію,  зразу  за  акаціями,  були  поля,  а  праворуч  земля  піднімалася  уверх  десь  під  кутом  15  градусів.  Акації  росли  не  тільки  вздовж  дороги,  а  і  між  садибами,  на  яких  всі  будинки  стояли  на  узвишші,  подалі  від  дороги.  Між  будинками  і  дорогою  були  городи.  І  ні  душі.
Ми  тупо  дивилися  на  ці  будинки,  на  ці  городи.
І  раптом  машина  різко  зупинилася.  Всі  мимоволі  мов  прокинулися.  Наш  взводний  почав  повільно  вилазити  із  кабіни,  а  ми  побачили  причину  нашої  зупинки:  на  відстані  метрів  15  від  нас,  в  сумнівній  тіні  від  акації,  спиною  до  нас  жінка  сапкою  оброблювала  город.  Через  те,  що  вона  працювала  на  узвишші,  її  спідниця  задралася  і  були  видні  труси  та  частина  ніг  без  засмаги.
Що  тут  почалося!  Я  мовчав,  але  мої  товариші  улюлюкали,  вигукували  якісь  нахабні  речення,  ляскали  у  долоні,  свистіли.  Жінка  продовжувала  працювати.  Взводний  вже  стяв  на  землі.  прокашлявся  і  голосом,  який  зірвався  на  писк,  прокричав:  "Громадянка!"  Солдати  підтримали  його  сміхом  та  ще  більшим  галасом.
Жінка  розпрямилася,  втомлено  провела  рукою  по  волоссю  і  повернулася  обличчям  до  нас.  І  впала  мертва  тиша.  У  всіх  відібрало  мову,  бо  на  нас  дивилась  дівчина  років  18  неймовірної  південної  краси.  Вона  спокійно  завмерла  в  очікуванні.  
Взводний  мовчки  заліз  в  кабіну  і  машина  рушила.  Хлопці  не  могли  дивитися  один  одному  в  очі.  Всі  були  пригнічені  соромом.  
В  кінці  села  зустріли  дідуся.  Той  хитро  подивився  на  наші  пригнічені  пики,  посміхнувся,  немов  зрозумів  чого  ми  такі,  і  показав  куди  треба  їхати.
Потім,  в  казармі,  ми  не  говорили  про  це,  але  я  переконаний,  що  кожний  з  нас  думав  про  це.  Думав  і  я.
І  раптом  зрозумів,  що  знаю  подібну  красу!  Так,  це  була  наша  вчителька  української  мови  Євдокія  Юріївна  Василенко!  Один  і  той  самий  типаж,  тільки  то  був  молдовський  варіант,  а  Євдокія  (так  ми  її  звали)  мала  український  -  смугла  шкіра,  постійний  рум'янець  на  щоках,  великі  карі  очі  з  великими  віями,  повні  жагучі  губи,  темно-русяве  волосся,  велична  статура  та  філігранно  витончена  фігура.  [u]Друга  неймовірно  красива  жінка[/u],  яку  я  бачив  у  житті  і  не  усвідомлював  цього  раніше!  
Їх  сім'я  жила  десь  недалеко  від  школи  -  старша  сестра  торгувала  всім  чим  прийдеться,    бо  таким  чином  дала  можливість  молодшій  сестрі  і  брату  вчитися.  Брат  потім  викладав  математику  в  КІБІ  і  був  теж  дуже  красивий,  як  і  старша  сестра.  Але  вершиною  краси  була  Євдокія.  І  прикро,  що  доля  у  неї  була  нещаслива,  бо  неймовірно  красиві  жінки,  як  правило,  саме  таку  мають  долю.
Розказав  я  про  цих  жінок  тому,  що  коли  Тетяна  завела  мене  на  кухню,  то  я  побачив  неймовірно  красиву  жінку  років  30-50,  і  пригадав  тих,  про  кого  зараз  розповів.  Визначити  дійсний  вік  було  тяжко.  На  мене  чекали  із  вечерею,  то  зразу  був  розгорнутий  вегетаріанський  стіл  з  малим  виключенням  для  мене  -  було  якесь  м'ясо.
Жінка  вразила  мене  не  тільки  красою,  а  і  своєю  безцеремонністю  -  зразу  перейшла  на  ти,  почала  ставити  точні  питання,  а  коли  я  щось  почав  белькотіти,  то  зупинила  мене  і  коротко  розказала  про  себе.  Вона  була  екстрасенсом  Міжнародної  категорії  -  закінчила  Школу  екстрасенсорики,  здається,  у  Кривоногова.  Така  поведінка,  як  не  дивно,  заспокоїла  мене  і  я  достатньо  стисло  розказав  свою  історію.  Слухала  уважно  і  мовчки,  без  будь-якої  реакції.  Коли  я  почав  говорити  про  МАПЕ  і  Льва  Островського,  вона  сказала:
-  Знаю.  Він  всіх  увів  у  Кривоногова.  Тих,  що  були  у  президії.
-  А  колективне  лікування?
-  Є  такий  засіб:  уявляють  натовп  як  одну  людину  і  починають  діагностувати  та  лікувати  таку  людину.  Щось  на  зразок  середньої  температури  по  палаті.  Діє.  Але  не  довго.  Блеф.
-  А  ідея  із  водохрещенням  по  Островському?
-  Це  теж  просто:  вода  є  гарним  носієм  інформації,  тому  декілька  діб  буде  триматися  кодування,  яке  він  поставив.  Вилий  у  звичайну  воду,  прийми  ванну,  якщо  хочеш  бути  членом  МАПЕ.  Але  це  ніяк  не  водохрещення,  а  тільки  посвячення  до  Островського.
-  Мені  бути  членом  МАПЕ?
-  Твоя  особиста  справа.  Напевно  бути,  якщо  тебе  Привели  туди.
Помовчала  трохи,  а  потім  сказала:
-  Дай  руки!
-  Як?
-  Протягни  руки  долонями  уверх.
Протягнув.  Вона  поставила  свої  пальці  вертикально  до  моїх  долоней  посередині  них,  зібравши  у  щипочку,  та  сказала:
-  Повторюй  за  мною  сім  разів  "Господи!  Ісусе  Христу,  сину  божій,  помилуй  мене  грішного!"
Повторив.  Вона  відняла  свої  витончені  пальці  і  сказала:
-  Все.  Можеш  іти  додому.  Ванну  по  Островському  прийми  вранці.
-  А  що  ви  зробили?  -  я  не  міг  називати  її  на  ти.
-  Не  знаю.  Розкажеш  через  тиждень.  Краще  -  подзвони  мені  через  тиждень!  -  і  дала  номер  телефону.
19:15  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455766
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.10.2013

Лікарня. МОЛОДЕ / СТАРЕ

Молодим  нам  завжди  здається:
Моря  -  тільки  по  коліна,
Світ  доброзичливо  сміється,
Час  лине  дуже  повільно.
А  ігрища  наші
Завжди  є  завзяті,
Якщо  ми  ледащі,
То  і  не  пропащі!

Старим  усім  завжди  здається:
Калюжа  втопить  й  поглине,
Світ  глумом  зловтішно  сміється,
Час  стрімко  тікає  й  плине.
А  ігрища  наші
Давно  не  завзяті,
Ми  завжди  ледащі
І  точно:  пропащі.

15.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013

Сповідь езотерика. 10. 3. 5.

20.10.2013*  18:40
Після  того,  як  я  виринув  із  Психогенного  колапсу,  події  понеслись  стрімко.
Перш  за  все:  я,  нарешті,  дав  згоду  на  розлучення.  І  з  мене  немов  омана  спала  -  ніяк  не  міг  збагнути  чого  так  упирався,  адже  син  мене  не  відцурається!
Далі,  слід  сказати,  мої  перипетії  того  часу  співчутливо  сприймали  середній  брат  Валентин  та  його  дружина  Світлана.  Якось  вона  таємничо  сказала,  що  спробує  мені  допомогти  і  познайомить  з  потрібною  людиною,  але  я  це  пропустив  повз  вуха,  бо  більш  далекої  людини  від  Незвичного,  ніж  Світлана,  було  тяжко  знайти.  День  народження  Валентина  є  18  жовтня  і  я,  коли  прийшов  у  сім'ю  Валентина  на  святкування,  то  за  столом  побачив  незнайомку.  Нас  познайомили  -  Тетяна.  Вона  весь  вечір  по  змовницькі  поглядала  на  мене,  а  коли  почались  традиційні  танці,  то  ми  розговорились.
Пряма  та  відверта  людина.  Зразу  виклала,  що  зі  Свєтою  та  Валентином  вона  працює  на  заводі  №24  вже  давно;  що  захоплюється  кінним  спортом  і  має  не  погані  результати;  що  розлучена,  має  сина,  який  вчиться  на  архітектора,  і  має  коханця;  що  заінтригована  історією,  яка  зі  мною  трапилася;  що  давно  захоплюється  Незвичним  і  що  має  подругу,  яка  є  видатним  екстрасенсом,  бо  має  Міжнародну  категорію  по  екстрасенсориці.  Вона  назвала  ім'я,  яке  я  тут  же  забув,  і  досі  його  не  пам'ятаю.  Напевно  це  трапилося  тому,  що  її  подруга  до  Сенсорного  Розкриття  була  артисткою  Театру  оперети  і  тому  для  мене  увійшла  в  пам'ять  як  Актриса.
-  Я  обов'язково  вас  познайомлю!  -  сказала  Тетяна.
-  Буду  вдячний!  Вас  провести  додому?
-  По  етикету  -  так,  але  вже  пізно  і  я  запрошую  вас  переночувати  у  мене.  Тільки  нічого  такого  не  думайте!  Просто  я  зрозуміла,  що  ви  давно  не  спали  на  чистих  простирадлах,  а  у  мене  є  пуста  кімната  і  накрохмалені  простирадла!  Син  живе  окремо.
І  дійсно,  це  було  чудово  -  чисті,  накрохмалені  та  оброблені  праскою  простирадла,  білизна  якіх  мене  приголомшила,  нормальне  ліжко,  чисте  повітря  і  елемент  безтурботності.  Спав  я  як  вбитий  і  прокинувся  тільки  від  того,  що  почув  пахощі  гарної  яєчні.  Коли  вийшов  із  спальні,  то  господиня,  запрошуючи  порухом  руки  до  столу,  сказала:
-  Я  вже  подзвонила  подрузі.  Вона  згодна  познайомитися  з  вами.  Зустріч  буде  тут.  Через  тиждень.  Вам  зручно?  Безумовно:  зручно!  То  зараз  поїмо  і  я  побіжу  до  коханця!  От  номер  мого  телефону,  на  всяк  випадок.
Я  був  розчулений  відвертістю,  добротою  та  оперативністю  цієї  жінки.
Тиждень  до  зустрічі  виявився  наповнений  подальшими  подіями:  я  отримав  запрошення  за  підписом  Льва  Островського  на  установчі  збори  МАПЕ  (Міжнародна  Асоціація  Позитивних  Екстрасенсів.  Досі  дивує  безглуздя  цієї  назви,  бо  вона  має  на  увазі,  що  десь  існує  така  саме  Асоціація  Негативних  Екстрасенсів!).
Виявилося,  що  на  провокаційну  статтю  Льва  Островського  відгукнулося  більш  ніж  7000  киян  різного  віку  та  різного  статку,  різного  інтелектуального  рівня  та  різних  проявів  того,  що  я  тоді  називав  так  обережно  Незвичним.  Лев  Островський  сам  особисто  прочитав  всі  листи,  які  отримав,  і  визначив  ступінь  сенсорного  розкриття  кожного  автора.  Він  відібрав  більше  5000  претендентів  на  членство  в  МАПЕ.  В  минулому  конферансьє  і  суддя  по  шахам,  він  розумів,  що  для  ваги  своєї  організації  необхідно  мати  міжнародну  марку,  тому  в  списках  фундаторів  був  хтось  із  Болгарії  та  Росії.
Установчі  збори  відбувалися  в  Палаці  культури  Авіаційного  інституту,  який  тоді  ще  не  був,  відповідно  моді,університетом  (завжди  плутаю:  НАУ  -  Національний  авіаційний  університет,  а  НАНУ  -  Національна  Академія  Наук  України).  Не  знаю  на  скільки  місць  розрахований  зал,  але  прийшло  більше  5000  людей,  то  сиділи  в  проходах  та  стояли  вздовж  стін.  Я  встиг  прийти  раніше,  вибрав  місце  десь  посередині  і,  очікуючи  початок,  розглядав  публіку.  Головним  чином  були  люди  від  30  до  40  років,  хоча  було  і  багато  молоді.
Коли  отримав  запрошення  від  Льва  Островського,  то  не  хотів  іти  на  установчі  збори  МАПЕ.  Мені  здавалося,  що  там  я  вже  нічого  нового  не  отримую,  що  все  це  мені  не  потрібне.  Голос  сказав:  "Треба  йти!"  -  "Навіщо?"  -  "Так  треба.  Познайомишся  із  потрібними  людьми!"  -  "Кому  потрібними?"  -  "Тобі!"
Коли  на  сцені  почала  усаджуватися  президія,  то  моє  відчуття  непотрібності  посилилось,  бо  на  сцені  я  побачив  Бруса.  Це  була  вельми  одіозна  фігура  серед  архітекторів.  Вчився  він  на  Архфаці  КІБІ  пізніше  за  мене,  але  анекдоти  про  його  хамство,  безпардонність  та  самопереконання  у  геніальності  ходили  серед  архітекторів  подібно  до  того,  як  ходили  анекдоти  Армянського  радіо.  Тільки  різниця  -  анекдоти  про  Бруса  були  правдою.  Тільки  один  приклад.
Він  працював  у  майстерні  кандидата  архітектури  Бориса  Володимировича  Орехова  в  КиївНДПІмістобудівництва.  Працював  паршиво,  але  весь  час  поривався  взяти  самостійну  роботу,  бо  тільки  так  він  міг  себе  проявити.  Добряк  Боря  нарешті  наважився  і  дав  йому  виконати  просту  науково-дослідницьку  роботу,  маленьку,  але  дуже  значну  на  той  час  для  майстерні  та  інституту.  Брус  поринув  у  роботу  і  всім  розказував  про  свої  успіхи.  Нарешті  підійшов  час  звіту  на  Науковій  Раді  інституту.  Традиційно  в  кабінеті  директора  на  стендах  розвішували  демонстраційний  матеріал.  Щось  таке  повісив  і  Брус.  Брудне  та  порване.  Заради  виступу  він  був  навіть  охайно  одягнутий!  Грибоподібний  статурою  та  всеперемогаючий  геній  Бруса  дивився  зверхньо  на  всіх  присутніх.  Нарешті  директор  проголосив:
-  Я  готовий  надати  слово  архітектору  Брусу,  але,  Борис  Володимирович,  а  де  основні  креслення  роботи?
І  тут  всі  побачили,  що  фактично  робота  і  не  представлена,  а  замість  звичних  та  традиційних  демонстраційних  матеріалів  висять  якісь  проміжні  промальовкі  в  стилі  абстрактного  ташизму  -  виявляється,  Брус  вже  тоді  засвоював  цей  авторський  стиль.
Червоний  як  рак  Боря  встав  і  розгублено  дивився  на  матеріал,  до  якого  Брус  його  принципово  не  допускав.  Тоді  Брус  велично  та  пихато  обвів  всіх  наглими  очима  і  сказав:
-  Матеріал  в  майстерні!  Зараз  принесу!  -  і  вийшов,  щоб  прийти  на  роботу  через  три  дні.  Коли  Борис,  який  отримав  від  директора  на  повну  котушку  догану,  запитав  у  свого  підлеглого  як  все  це  він  може  пояснити,  то  Брус  недбало  сказав:
-  Живіт.  Знаєте,живіт  схопив.  Я  так  і  не  дійшов  до  майстерні,  а  матеріали  кудись  пропали.  Вкрали!
Тепер  я  побачив  Бруса  в  президії  МАПЕ!
Окрім  печальне  відомого  мені  колеги  всі  інші  були  незнайомі  -  жінка  років  за  40,  дівчина  біля  18,  декілька  молодих  чоловіків  і,  безумовно,  Лев  Островський.  
Артистично  наглуватий,  витончений  та  підкреслено  інтелегентний  стрункий  єврей  спочатку  представився  та  розказав,  як  помирав  від  раку,  але  Вищі  Сили  його  врятували  та  наказали  створити  МАПЕ,  потім  говорив  про  свої  можливості,  потім  про  МАПЕ  та  його  задачі.  Його  виступ  я  прийняв  з  іронією,  бо  мені  весь  час  крутилося  в  голові:  "Клоун".  Нарешті  Голос  сказав:  "Заспокойся!  Він  не  клоун.  Ти  -  другий!"  -  "Де  я  другий?"  -  "Просто  другий.  Зрозумієш."
Та  от  Островський  підійшов  до  класифікації  екстрасенсів,  яку  він  розробив  за  допомогою  Вчителя,  і  сказав,  що  всього  є  12  класів  екстрасенсів.  Першим  є  Христос;  другими  є  такі  люди  як  Лев  Островський,  бо  він  має  безпосередній  контакт  з  Вчителем,  може  діагностувати  та  лікувати,  може  захищати  інших  людей  і  так  далі;  далі  ідуть  екстрасенси  слабші  за  Льва  Островського  і  так  аж  до  12  класу.  Почувши  його  слова,  я  мимоволі  розсміявся  і  звернувся  до  Голосу:  "То  я  у  другій  категорії  Льва  Островського?!"  -  "Другий.  Але  не  звертай  уваги  на  цю  класифікацію!"  -  "То  навіщо  я  тут?"  -  "Бо  потрібно  бути."
Далі  виступали  автоматичні  члени  МАПЕ,  які  сиділи  за  столом.  Вони,  безумовно,  були  екстрасенсами  менших  класів  порівняно  із  Льовою,  тому  не  стільки  розповідали  про  себе,  скільки  про  те,  як  їм  допоміг  Лев  в  різних  життєстійких  ситуаціях  і  для  цього  треба  було  тільки  звернутися  думкою/покликати  Льва!
Далі  було  колективне  лікування  всіх  присутніх  в  залі.  На  авансцену  вийшла  група  з  тих,  хто  був  на  сцені,  стали  в  ряд  і  Лев  Островський  почав  працювати  із  залом.  Нарешті  одна  із  жінок  сказала,  що  серцеве-судина  система  всіх  присутніх  приведена  у  порядок.  Тоді  прийшла  черга  інших  органів  і,  нарешті,  всіх  тіл  присутніх  в  цілому.  Судячи  з  усього,  ті,  що  працювали  із  залом,  мали  ідеальне  здоров'я!
Нарешті  Лев  заявив,  що  всі  присутні  є  кандидатами  у  члени  МАПЕ,  але  для  того,  щоб  дійсно  стати  ними,  всі  повинні  прийти  завтра  із  водою  в  будь-якій  посудині,  Лев  зарядить  цю  воду,  а  потім  слід  прийняти  холодну  ванну  дома,  додавши  в  неї  заряджену  воду.  Лев  перевірить  і  ті,  хто  не  виконає  цієї  вимоги,  не  можуть  бути  членами  МАПЕ.
20:10

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455611
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.10.2013

Лікарня. ЗОЛОТА ОСІНЬ

Яка  красива  осінь  із  верхніх  поверхів  лікарні!
На  фоні  зелені  сосен  берези  й  липи  золоті,
А  тополі,  охристо-жовті,  несамовито  гарні,
І  зверху  видно,  як  стежки  з  хворими  в'ються  у  траві!

14.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013

Сповідь езотерика. 10. 3. 4.

19.10.2013*  16:15
Я  лежав  на  спині  на  дні  циліндра  з  радіусом  до  трьох  метрів,  в  центрі  кола.  Дивився  уверх.  Внутрішня  стінка  циліндру  була  створена  дуже  високими  людьми,  які  тісно  стояли  один  до  одного,  але  я  не  бачив  їх  тіл  -  тільки  загальний  контур,  в  якому  ясно  читалися  голови,  плечі  та  незначна  різниця  у  рості.  Я  абсолютно  не  був  певен  що  це  люди,  але  найближче  до  всього  у  мене  було  таке  розуміння  Істот.  Враження  було  таке,  що  ці  Істоти  були  священиками,  бо  дехто  з  них  мав  на  голові  вбрання  типу  митр.  Не  було  не  видно  ні  рис  обличчя,  ні  товщини  тіла  -  суцільний  плаский  малюнок,  який  горів  золотом  із  спалахами  ще  більшого  сяйва,  а  поза  фігурами  уверх  йшов  білий/золотий  світ,  який  за  ними  був  максимальної  сили,  а  потім  поступово  зменшувався  до  верху,  поки  не  губився  в  імлі,  яку  сам  же  і  зробив.
І  був  спів.  Чоловічий  хорал,  красивіший  за  який  я  ніколи  до  того  і  після  того  не  чув.  Чоловічі  голоси  перепліталися,  створювали  величну  мелодію,  пронизували  мене  наскрізь  і  немов  піднімали  уверх,  хоча  я  продовжував  лежати.  Мені  хотілось  слухати  і  слухати  цей  хор,  цей  спів.
Спочатку  мені  здавалося,  що  співають  на  абсолютно  невідомій  мені  мові,  потім  з'явилося  переконання,  що  спів  іде  на  грецькій  мові,  а  потім  ясно  я  почав  чути,  що  на  фоні  хору  виділяються  слова  на  українській  мові:  "Батьку  нааааш!"  Нарешті  хор  став  тільки  рефреном,  а  слова  на  українській  мові  стали  домінуючи,  але  от  і  вони  пішли  нанівець  і  стали  фоном.  І  тоді  Голос  сказав  мені:  [i]"Від  нині  ти  будеш  спілкуватися  тільки  українською  мовою!"[/i]
Це  була  [i]П'ята  Сила.[/i]
За  вікном  вже  почався  ранок.  Я  нарешті  спромігся  вмитися  і  щось  почало  виганяти  мене  із  майстерні  -  було  нестерпне  бажання  іти  пішки,  чомусь  у  Зоопарк.  Одягнувся,  вийшов  із  майстерні,  здивувався,  що  світить  сонце  і  що  достатньо  тепло  на  вулиці,  і  почвалав  через  парк  до  метро.  По  підземному  переходу  перейшов  на  інший  бік  Брест-Литовського  шосе  (тепер  це  Проспект  Перемоги!  забуваю).  У  голові  щось  почало  клубочиться  про  католицьку  церкву.  Побачив  кіоск  з  морозивом  і  зрозумів,  що  три  доби  нічого  не  їв,  захотілося  морозива.  Але  раптом  переді  мною  опинилися  дві  дівчини,  які  розмовляли  по-польські.  Вони  попросили  продати  їм  морозиво,  а  продавщиця  сказала,  що  залишилося  всього  три  стаканчика.  Тоді  дівчини  купили  три  стканчика,  два  взяли,  а  третій  залишили  немов  для  мене.  Не  глянувши  навіть  на  мене,  вони  пішли,  та  я  морозиво  не  взяв  і  почвалав  пішки  до  Зоопарку.
В  Зоопарк  пройшов  по  ветеранському  квітку  (тоді  ветеранів  війни  так  пропускали),  знайшов  якусь  лавку  і  сів  на  неї.  Не  розумів:  чого  я  сюди  прийшов?  Та  от  на  мене  навалилась  неймовірна  втома.  Зрозумів,  що  зараз  відключусь.  Тому  з  усіх  сил  тримаючись  на  ногах,  я  добрів  до  зупинки  транспорту,  доїхав  до  Берестейки,  пройшов  парком  до  майстерні,  зайшов  в  неї,  закрив  двері  і  немов  у  тумані  дійшов  до  ліжка.  І  впав  на  нього  для  того,  щоб  проспати  добу  мертвецьким  сном.
Коли  ж  прокинувся,  то  зрозумів,  що  я  подолав  Психогенний  колапс,  хоча  так  і  не  розумів  тоді  що  це  таке.
Пізніше  задумався:  "А  що  ж  це  таке,  Психогенний  колапс?"  Словник  іншомовних  слів  дав  такі  пояснення:
"Психогенний  -  той,  що  виникає  внаслідок  впливу  психіки.
Колапс  -  1).  Гостра  судина  недостатність...  2).  Спадання  ...  ділянок  легень  при  пневмотораксі".  
Поміркувавши,  вирішив,  що  "Психогенний  колапс  є  психічна  криза  Свідомості  при  утворені  прямого  контакту  з  нею  ПідСвідомості  та  НадСвідомості".  І  досі  тримаюсь  цього  визначення,  тим  більше,  що  потім  отримав  ще  й  роз'яснення  в  процесі  Навчання.
17:00

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455370
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.10.2013

Лікарня. ТЯЖКА НІЧ

Всю  ніч  ковтаю  кров,
Яка  із  носа  травиться,
Хоч  тиск,  здається,  впав,
Та  Криз  грозою  славиться.

13.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2013

Сповідь езотерика. 10. 3. 3.

18.10.2013*  17:25
[i]Другу  Силу[/i]  я  можу  вважати  тією,  до  якої  апелює  Християнство,  хоча  жодного  разу  та  ніколи  в  той  час  і  донині  мені  не  Говорили,  що  зі  мною  має  спілкування  Бог.  Це  була  Сила,  яка  ретельно,  різноманітно  та  навіть  трохи  нудно  розповідала  про  10  заповідей  та  про  важливість  їх  дотримуватися.  Трактова  цих  Заповідей  була  трохи  інша  і  давалася  вона  чомусь  на  російській  мові:
1.  Будь  праведный  в  вере  своей;
2.  Не  убий;
3.  Возлюби  ближнего  своего  как  себя  самого;
4.  Возлюби  соперника  своего  как  себя  самого;
5.  Не  прелюбодействуй;
6.  Будь  праведен  в  желаниях  своих;
7.  Будь  верен  и  стоек  в  браке;
8.  Не  поминай  имя  Боже  всуе;
9.  Не  протився  злу;
10.  Возлюби  врага  своего.
Я  пасивно  опирався  цій  Силі,  але  відчував,  що  щось  тут  від  Лукавого,  особливо  у  пунктах  9  та  10,  до  того  ж  мені  було  дуже  не  цікаве  все  це.  Я  весь  час  "плив"  думкою,  емоціями.  Можливо  навіть  впав  у  прострацію,  тому  і  не  помітив  зміни  Сили.  Тільки  на  мою  думку  про  те,  що  я  зійшов  з  розуму,  почув  Голос,  що  віддалявся  від  мене,:  [i]"  У  тебе  Психогенний  колапс!"[/i]
Виринув  із  цього  стану  тому,  що  відчув,  як  за  мною  Хтось  холодно,  не  по  людські  байдуже  і  зверхньо  спостерігає.  Ні  реальним  зором,  ні  зором  думкою  я  нікого  не  бачив,  але  всім  своїм  єством  знав,  що  біля  мене  Сила.  [i]Це  була  Третя  Сила.[/i]  І  я  був  переконаний,  що  це  щось  Інопланетне,  а  може  навіть  і  із  Іншої  Світобудови.
Виснажене  я  сидів  за  робочим  столом  перед  макетом  будинку,  який  все  ж  і  далі  проектував  для  сім'ї  Петра  Гончара  і  Ніни  Матвієнко.  Тупо  відмітив,  що  вже  вечір  і  що  скоро  треба  включити  світло.
Голос  холодно  сказав:  "Нахились  і  подивись  вздовж  макету!  Що  ти  бачиш?"
Я  виконав  це  і  із  здивуванням  побачив  чорну/бархатисту/іскристу  лінію  вздовж  контуру  макету  товщиною  сантиметрів  20.  "Бачу  чорну/бархатисто/іскристу  лінію!"  -  сказав.  "Добре!  Ти  будеш  бачити  ауру!"  Я  прийняв  цю  інформацію  байдуже,  бо  вже  втратив  здатність  дивуватися,  вважаючи  себе  навіженим.  Голос  продовжив:  "А  тепер  дивись  уважно!  Що  бачиш?"
Враження  було  таке,  що  чорна  смуга  вибухнула  рівномірно  по  всій  довжині  і  перетворилася  на  неосяжний  екран  того  самого  кольору,  тільки  тепер  цяточки  світла  були  розкидані  по  всьому  цьому  екрану,  деякі  з  них  рухались  із  різними  швидкостями,  а  в  деяких  місцях  проглядалися  якісь  туманності,  немов  аквареліст  малював  по  мокрому.  Я  нічого  не  міг  збагнути  і  напружився  щоб  зрозуміти  що  я  бачу.  І  раптом  зрозумів:  "Я  бачу  Космос!!!"  -  закричав  я  подумки  на  весь  голос.
"Добре!  Тоді  наздоганяй  мене  і  хапай,  що  зможеш  схопити  -  воно  твоє!"  -  і  Щось  Неокреслене,  Безтілесне,  але  для  мене  реальне,  рвонулося  з  правого  нижнього  кута  екрану  у  верхній  лівий  кут.  І  я  полетів  за  Ним.  У  мене  немов  все  моє  нереальне  тіло  стало  суцільними  руками,  я  хапав  і  хапав  ними  щось,  прагнучи  не  відстати  від  Того,  що  летіло,  але  відстань  між  нами  невблаганно  збільшувалася  і  от,  нарешті,  я  відчув,  як  між  нами  розірвався  зв'язок,  тільки  Голос  здаля  проказав:  [i]"Психогенний  колапс!"[/i]
Був  глибокий  вечір.  На  годиннику  було  щось  за  23:00.  Я  був  одноразово  виснажений  та  переповнений  чимось  незвичним.  Коли,  хитаючись,  сходив  до  туалету,  а  потім  добрів  до  ліжка  у  спальні  та  впав  на  нього  обличчям  до  гори,  то  враження  було  таке,  що  зараз  провалюсь  в  глибокий  сон.  Але  сну  не  було  ні  в  одному  оці.  Я  лежав,закривши  очі,  і  перебирав  все  пережите,  в'яло  думаючи  про  те,  що  Психогенний  колапс,  напевно,  і  є  однією  із  форм  Навіженості.
Щось  височіло  в  кінці  ліжка  -  мої  ступні  ніг  майже  торкалися  Цього.  І  знову  -  я  нічого  не  бачив,  а  тільки  відчував/знав.
"Зараз  ти  помреш!"  -  байдуже  сказав  Голос.  Я  подумав:  "Нарешті  звільнюсь  від  цього  катування."  -  "Але  для  того,  щоб  знову  народитися!"  -  продовжив  Голос.
По  моєму  тілу  від  п'яток  та  до  голови  пішла  хвиля.  Вона  була  холодна  та  гаряча  одноразово,  вона  на  мить  зупинялася  на  кожній  чакрі  і  тоді  у  мене  з'являлося  відчуття,  що  мене  із  середини  розпирає  щось,  а  коли  хвиля  дійшла  до  серця,  то  я  зрозумів,  що  зараз  помру.  І  помер.  І  через  мить  я  знову  жив  і  не  було  ніякої  хвилі  та  [i]Четвертої  Сили[/i]  в  кінці  мого  ліжка.  Голова  була  ясна,  але  при  цьому  всі  мої  переживання  за  два  дні  і  ніч  нікуди  не  ділися.  Рояль  наверху  не  грав.  Був  якійсь  гуркіт,  але  далекий,  тихий  і  навіть  приємний.  От  і  він  щез.  І  мені  здалося,  що  я  м'яко  провалююсь  у  сон,  але  виявилося,  що  я  тільки  м'яко  опускаюсь  на  якусь  площину.
18:20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455188
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.10.2013

Лікарня. НАГАДУВАННЯ

тихо,  повільно,  немов  на  крилах,
падаю  в  норму,  влітаю  уверх  -
Кров  із  носу,  сестриця  у  дверях,
Укол  рятує.  Я  -  поранений  стерх.

Багато  літав,  дуже  високо,
Кликали  вище,  а  я  не  схотів,
То  й  Нагадали,  трохи  жорстоко,
Що  перед  Людством  я  і  цим  завинив.

12.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455175
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.10.2013

Сповідь езотерика. 10. 3. 2.

17.10.2013*  18:10
Першу  добу  я  приборкував  П'ять  Сил,  які  посягали  на  виключне  право  спілкуватися  зі  мною  та  користуватися  моїми  послугами.  При  цьому  я  записував  текст,  який  чув  телепатично  -  там  були  мої  та  не  мої  слова  і  думки,  чвари  П'яти  Сил,  проповіді  на  Добро  та  спілкування  з  Малими  планетами  і  маса  іншого  прояву  явної  "бредятини".  Частина  мене  опиралася  цьому,  а  коли  я  раптом  побачив,  що  моя  рука  виводить  каракулі,  які  я  сам  не  можу  прочитати,  а  фрази  стали  відверто  навіжені,  я  закричав,  що  не  буду  нічого  робити,  слухати  та  фіксувати.  Запала  тиша  в  моїй  голові.
Я  сів  за  робочий  стіл  і  тупо  дивився  на  стіну  перед  собою.  Вона  була  пофарбована  господарем  майстерні  в  колір  тіла  переляканої  німфи  (вираз  Ільфа  і  Петрова),  він  завжди  мене  дратував,  але  раптом  я  побачив,  як  на  стіні  проявилися  п'ять  вертикальних  смуг  різної  тональності  цього  кольору.  Дивився  на  них  і  зрозумів,  що  це  мені  пропонують  попрактикуватися  із  П'ятьма  Силами.  Почав  зменшувати  та  збільшувати  думкою  ширину  смуг,  міняти  їх  місцями  і  дивуватися,  що  нічого  не  боюся.  І  стало  ясно,  що  я  давно  вже  нічого  не  боюся,  бо,  сказав  собі,  я  поїхав  розумом.  Тоді  роздався  нейтральний  Голос:  "Ти  не  навіжений.  [i]У  тебе  Психогенний  колапс![/i]"
Подумав  тупо:  "Хто  це  говорить?"  і  поглянув  на  вікно,  що  було  ліворуч  від  мене.  Вікно  було  закрите  горизонтальними  жалюзями,  а  я  точно  знав,  що  за  вікном  Хтось  стоїть  і  уважно  дивиться  на  мене.  "Не  дивись  на  решітку!"  -  роздався  вереск  в  думках,  але  я  відмахнувся  і  почав  обмірковувати  як  та  чому  я  поїхав  розумом.
Усвідомив,  що  за  вікном  темно,  і  вирішив,  що  треба  іти  спати.  Почвалав  у  спальню,  ліг  на  ліжко,  але  заснути  не  міг.  І  не  тільки  тому,  що  мене  знову  почали  рвати  на  частини  Голоси,  а  ще  і  тому,  що  раптом,  вночі  (!),  у  квартирі  наді  мною,  де  не  було  музикантів,  а  жили  роботяги,  почав  голосно  грати  рояль.  І  він  грав  всю  ніч  -  тільки  величні  класичні  мелодії,  які  я  пізнавав  та  не  пізнавав,  напевно  тому,  що  ніколи  не  був  знавцем  музики,  особливо  класичної.  Інколи  мелодії  ставали  явно  не  людськими,  інколи  вони  були  як  вибух.  Але  тільки  для  того,  щоб  перейти  у  повільне  розгортання  теми,  але  всі  вони  були  красиві  і  не  викликали  в  мені  протесту.  Вони  задаровували  мене.  І  так  було  до  ранку.  А  потім  я  і  не  помітив,  коли  мелодії  припинилися.  
Я  нічого  не  їв.  Не  було  апетиту  та  і  не  було  що  їсти.  Пив  воду,  декілька  разів  робив  собі  чай.
Я  ще  вяло  щось  думав  про  дружину  та  Бажена,  як  раптом  Голоси  почали  суперечку  між  собою:  "Цей  молодший  син,  який  є  старшим!"  -  "Так,  так,  але  молодший  стає  старшим,  щоб  був  молодший!"  -  "Старший  є  молодшим,  молодший  є  старшим,  але  молодший  тільки  молодший!"  -  "Так,  так!"  Я  закричав  в  голос:
-  Є  тільки  два  сина!
"Він  говорить:  два  сина!"  -  "Бреше!"  -  "Так,  так,  бреше,  бо  у  нього  чотири  сина!"  -  "То  хай  побачить!"
І  я  побачив,  як  на  фоні  стінки  ліворуч  від  мене  по  діагоналі  під  стелею  рухаються  пари  і  десь  в  кінці  цієї  вервечки  іду  я,  тримаючи  за  руку  дуже  молоду  дівчину.  Я  знову  закричав:
-  Не  хочу,  не  хочу  більше  одружуватися!
"Він  не  хоче!"  -  "Так,  так,  він  не  хоче  більше  одружуватися!"  -  "То  й  що?  Хай  не  хоче!"  -  "Отож!"
Другий  день  почався  непомітно  і  розпочався  з  того,  що  я  раптом  почав  спілкуватися  із  Дияволом.  Він  був  здивований,  що  його  бояться  люди,  що  роблять  пальцями  козу,  відганяючи  його,  з  цього  він  довго  сміявся,  завіряв,  що  взагалі  для  нього  мошкара  Людство  не  існує,  і  в  межах  Всесвіту  його  існування  ніяк  не  пов'язане  із  Людством,  яке  раптом  вирішило,  що  він  є  Диявол  і  що  його  слід  боятися,  бо  він  робить  зле  Людству.  Все  це  йому  набридло,  цікаво  було  щось  нове  для  себе  зустріти,  але  він  втомився  від  всієї  цієї  ахінеї  і  тому  він  прощається  зі  мною.  На  прощання  він  дарує  мені  здатність  розмовляти  магічними  жестами  і  я  довго  повторював  за  ним  рухи  руками  та  пальцями.  
Це  була  Перша  Сила,  яка  пішла  від  мене.
Коли  вона  покидала  мене,  то  я  знову  почав  обмірковувати  свою  навіженість.  А  Голос  знову  сказав:  [i]"У  тебе  Психогенний  колапс!"[/i]
18:55  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454996
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013

Лікарня. ГІПЕРКРИЗ

Я  -  двічі  щаслива  людина:
Інсульт  двічі  вистрелив  мимо:
Тиск  високий,  кров  з  носа  сильна,-
Врятований,  життя  прихильне!

11.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013

Сповідь езотерика. 10. 3. 1.

10.10.2013*  22:00
Блок  "ПСИХОГЕННИЙ  КОЛАПС"
Полегшення  не  відбулося  після  цього  спілкування  з  Маестро/Чаклуном  -  йшли  телепатичні  розмови  зі  мною  і  візаві  хто  тільки  не  був  -  мій  брат  Валентин  та  В.  Дорошенко,  представники  Будинку  вчених  та  якісь  екстрасенси,  шквал  явно  навіжених  ідей  та  високопарні  переконання  у  виключності  моєї  особи.  І,  нарешті,  все  це  вибухнуло  Психогенним  колапсом.
Ночував  у  Сергія  Литвинова  дома.  Спати  можна  було  на  підлозі,  бо  у  нього  була  однокімнатна  квартира  у  перекошеному  будинку  біля  Повітрянофлотського  мосту.  Товстий  матрац  і  свіжі  простирадла  -  що  можна  було  бажати  кращого?    Особливо,  якщо  врахувати  мій  досвід  спання  на  підлозі  на  кухні  в  сімейній  квартирі.  
До  нього  я  придибав  в  стані  повного  розносу.  Їли  на  кухні  суху  рибу  та  ковбасу.  При  цьому  Голос  мені  наказував  як  чистити  рибу  та  інше,  щоб  роздратувати  Сергія.    Я  ж  робив  все  навпаки.  Ми  розмовляли  на  звичні  теми  по  Сенсориці,  але  я  був  переконаний,  що  у  квартирі  стоїть  невидимий  Дорошенко  та  слухає  нас.  Час  від  часу  він  мені  давав  коментарі  до  слів  Сергія.
Нарешті  Сергій  поклав  мене  спати.
Коли  я  лежав  на  спині,  то  на  стінці,  вільній  від  картин,  а  у  Сергія  було  багато  картин  чоловіка  однієї  із  коханок,  який  був  живописцем,  бачив  як  на  цій  стіні  ледве  промальовані  плями  [b][i]П'яти  Сил[/i][/b],  які  сперечалися  між  собою  за  спілкування  зі  мною.  Якщо  відводив  очі  від  стіни  та  дивився  на  стелю,  то  бачив  край  великої  картини,  під  якою  я  лежав.  І  здавалося,  що  це  обрій  Києва,  на  який  іде  навала  Тьми,  хоча  вона  і  була  невизначено  кольорова.  Тоді  я  починав  стримувати  своєю  волею  цю  навалу  і  мене  переповнювало  переконання,  що  я  гарно  справляюсь  із  цим.
Скільки  себе  пам'ятаю,  завжди  люблю  засинати  лежачи  на  животі.  І  тоді  я  нарешті  зайняв  таку  позицію  і  почав  провалюватися  у  сон.  Раптом  немов  відокремлений  від  самого  себе,  зі  сторони,  я  побачив,  як  Сергій  присів  біля  мене  і  почав  робити  маніпуляції  над  моїми  1-ю  та  2-ю  чакрами.  Відчув/побачив  як  енергія  вливається  в  них.  Але  при  цьому  посміхнувся:  "Навіщо  він  це  робить?  Адже  там  і  так  все  переповнене!"  -  і  заснув.
Прокинувся  рано,  десь  біля  5:00.  Встав.  Тихенько  зібрався  і  вийшов  із  квартири.  Вирішив  іти  у  майстерню  пішки.
Вулиці  були  пусті  -  окрім  мене  нікого  не  було.  Асфальт  рясно  припорошений  дрібною  крупкою  снігу.  Я  пройшов  по  лівій  стороні  Брест-Литовського  шосе  (тепер  це  проспект  Перемоги)  під  Повітрянофлотським  мостом  та  почвалав  по  тротуару,  поглядаючи  на  Будинок  Одруження.  В  голові  була  пустота  -  ніхто  зі  мною  не  розмовляв  телепатично.  І  раптом  я  почув  реальний  голос:
-  Ну,  хлопче,  як  справи?
Від  несподіванки  я  закляк:  переді  мною  стояв  та  п'яно  посміхався  чоловік  років  за  40.  Сивий,  без  шапки,  в  дорогій  дубльонці,  що  була  просякнута  пахощами  горілки.  І  це  в  5  годин  ранку!  Вона  була  розчахнута,  під  нею  сліпуче  біла  сорочка  і  краватка.
-  Адже  в  нашому  житті  все  повинне  бути  гарним,  погодься  зі  мною!  -  продовжив  він  п'яним  голосом,  але  очі  у  нього  були  тверезі,  уважні  і  трохи  насмішкуваті.  Мені  тільки  і  залишалося,  що  бездумно  кивнути  головою.  Я  не  міг  зрозуміти  звідки  він  узявся,  адже  тільки  що  окрім  мене  на  вулиці  взагалі  нікого  не  було!
-  Не  переживай!  Все  прийде  у  норму!  Інакше  і  не  може  бути!  -  сказав  він  і  торкнувся  мене  рукою.  Нахилився  до  мене  і  я  зрозумів,  що  пари  алкоголю  ідуть  не  від  нього,  а  від  дубльонки,  немов  на  неї  побризкали  горілкою.
Я  стояв  бовдуром.  Він  посміхнувся  і  проминув  мене.  Коли  я  оговтався  і  повернувся  щоб  побачити  його,  то  на  вулиці  нікого  окрім  мене  не  було.  Ошелешений  я  добрів  до  метро  "Політехнічна",  в  потоці  перших  пасажирів  спустився  у  метро,  доїхав  до  станції  "Берестейська",  вийшов  на  поверхню,  пройшов  наскрізь  парк,  пересік  рейки  залізниці,  піднявся  сходами  до  будинку,  пройшов  до  другого  парадного,  спустився  у  навпіл  підвал,  відкрив  двері  до  майстерні,  закрив  двері  і,  як  з'ясувалося,  на  три  доби.
Що  тільки  не  відбулося  за  ці  три  доби!
22:45  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453787
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.10.2013

СІЛЬСЬКА ШКОЛА

Село.  Проектую  реконструкцію  школи.
Між  іншим  мимоволі  дізнався  дивне:
В  містах  в  школах  кращі  навчання  умови,
А  в  селі  навчання  школярів  ефективне.

Тут  старі  вчителі,  вони  є  сподвижники,
А  учні  мають  мотивацію  вищу,
Є  компи  та  переважно  всі  книжники,
Тому  батьки  за  вуз  платять  менше  ніж  тищу!

10.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453725
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.10.2013

Сповідь езотерика. 10. 2.

09.10.2013*  18:20
Потрібно  було  декілька  років  для  того,  щоб  я  зрозумів,  що  тоді,  безумовно,  нікого  в  будинку  я  не  лікував,  а  просто  знищив  в  собі  Силу,  яка  так  несподівано  прийшла  до  мене.

[b][i]Блок  "Тиск".[/i][/b]
Почався  сабантуй  на  моїй  психіці  -  різні  Сили  розривали  мене  на  частини  у  прагненні  Навчати  мене.  Раптом  став  моїм  телепатичним  візаві  В.  Дорошенко,  хоча  при  цьому  в  реальності  у  мене  з  ним  не  було  зустрічей.  В  блокнотах,  де  записані  телепатичні  розмови  з  цим  візаві,  мій  почерк  -  це  почерк  людини  в  стані  одержимості  -  літери  великі,  неохайні,  слова  набігають  одне  на  одного,  часто  навіть  мені  зараз  неможливо  їх  прочитати,  а  коли  читаю,  то  диву  даюсь:  як  же  я  проминув  будинок  навіжених?  При  цьому  косяком  йшли  різні  провокації  та  потурання  диким  вчинкам.  Так,  наприклад,  раптом  цей  візаві  запропонував  зустріти  реального  В.  Дорошенка  на  приміському  вокзалі,  сказавши,  що  приїде  електричкою  в  9:00.  Я  і  приперся  на  вокзал.  Чекав.  Така  електричка  дійсно  була,  люди  йшли  натовпом  з  неї,  а  я  стояв  та  уважно  виглядав  Владислава.  От  вже  останні  пасажири  виходять.  І  тут  Голос  кричить:  "Стій!  Небезпека  ззаду!"  Різко  повертаюсь  -  нікого.  Знову  дивлюсь  на  вихід  -  теж  нікого.  А  скільки  разів  я  приїжджав  у  Боярку,  бо  так  велів  Голос!
Опирався.  Як  міг.  Весь  час  сам  у  себе  та  у  своїх  візаві  питав  чи  не  капкани  це,  мої  контакти?
Коли  їздив  у  метро,  то  машинально,  як  всі  люди,  читав  бездумно  реклами.  Голос  продовжував  кричати,  щоб  я  це  не  робив,  але  я  кожний  раз  починав  читати  уважно  всі  реклами.
Нарешті  я  з'ясував,  що  зі  мною  працюють  8  Сил.  Серед  них  був  я  сам  і  мій  син  Бажен,  а  імена  всіх  інших  -  повна  абракадабра.  Але  я  вірив  всьому  цьому.  Негайно  кожна  Сила  почала  мене  викликати  на  співбесіди,  зміст  яких  був  приголомшливий  -  то  мені  розказували  про  смерть  моєї  дружини  та  її  коханця,  то  це  саме  нібито  робили  вони  самі,  то  мене  штовхали  до  самогубства,  то  мене  переконували,  що  слід  жити  заради  Добра  і  що  я  маю  певні  Місії  в  цьому.
Нарешті  мені  сказали,  що  маятник  мені  вже  не  потрібний,  бо  я  маю  гарний  (!)  телепатичний  зв'язок,  але  я  продовжував  себе  руйнувати  маятником.
Для  ілюстрації  тиску,  який  йшов  на  мене,  розкажу  таке.
Нездоланна  сила  гнала  мене  у  центр  Києва  і,  в  решті  решт,  привела  мене  у  двір  будинку  на  вулиці  Льва  Товстого,  в  якому  знаходиться,  здається:  і  досі,  Дитяча  студія  образотворчого  мистецтва.  Без  сил,  бо  витратив  їх  на  безнадійний  опір  Тиску,  я  сидів  на  лавочці  і  тупо  дивився  перед  собою.  Фактично  я  дивився  тільки  в  самого  себе.  Якась  Сила  примушувала  мене  піднятися  на  другий  поверх  житлового  будинку  і  подзвонити  в  двері  та  заявити  якусь  ахінею  власникам.  Я  добре  розумів,  що  це  приведе  мене  до  міліції  та  до  будинку  навіжених,  тому  опирався  із  всіх  сил.  Але  Тиск  був  такий  сильний,  що  я  таки  піднявся  на  другий  поверх  і  навіть  зробив  спробу  відкрити  двері,  розуміючи,  що  це  двері  до  комори  чи  до  камери  сміття.  Згораючи  від  сорому,  перекручений  Тиском,  раптом  відчув  якесь  полегшення  і  швидко  вийшов  на  двір,  а  потім  і  на  вулицю.  Та  все  в  мені  кричало,  що  я  от-от  упаду  і  зі  мною  відбудеться  щось  незбагнене,  що  знову  таки  приведе  мене  до  будинку  навіжених.  Хапаючись  мов  за  соломинку,  я  згадав,  що  недалеко,  на  Пушкінській,  напроти  готелю  "Україна"  (тодішня  назва!)  живе  архітектор  Наталя  Миколаївна,  з  якою  у  мене  ще  з  часів  роботи  в  Укрцивільсільбуді  встановились  гарні  товариські  стосунки.
Як  я  доплівся  до  її  двору,  як  піднявся  по  крутим  сходам  на  самий  верхній  поверх,  як  на  мене  дивилися  зустрічні  люди,  а  це  було  десь  біля  18:00,  не  пам'ятаю.  Коли  вона  відкрила  двері,  а  слава  Богу  -  була  дома,  то  я  тільки  пробелькотав:  "Наталя!  Мені  зараз  буде  кепсько!  Дозвольте  десь  лягти  у  вас  на  деякий  час!"  Вигляд  у  мене,  напевно,  був  страшний,  бо  вона  мовчки  провела  мене  у  загальну  кімнату  і  показала  рукою  на  диван.  Я  впав  на  спину  і  зразу  все  почалося!
Немов  провалився  у  безтямність,  хоча  чув  як  Наталя  тихо  ходить  через  кімнату.  Потім  немов  виринув  із  Безтями,  з'явилась  ясність  в  думках,  але  тільки  для  того,  щоб  почути  як  Голос  сказав:  "Починаємо  з  1-ї  чакри!"  Після  цього  від  ніг  пішла  хвиля  незрозумілої  млості/болі/відчуття  Чогось,  що  я  і  зараз  не  можу  визначити,  дійшло  до  1-ї  чакри  і  вибухнуло  в  мені  -  я  провалився  у  Безтяму  не  втрачаючи  свідомість.  Вихід  із  цього  стану,  короткий  перепочинок,  об'ява  Голосу:  "Переходимо  до  другої  чакри!"  і  весь  процес  повторився,  як  тільки  Хвиля  дійшла  до  другої  чакри.  І  так  по  всім  чакрам,  включаючи  і  сьому.
Напевно  це  було  довго.  Я  фіксував  що  прийшов  чоловік  Наталі,  як  вони  говорили  про  мене,  як  він  кепкував  з  мене,  потім  він  пішов,  а  я  тоді  був  ще  тільки  на  п'ятій  чакрі.
Нарешті  все  скінчилося.  Відчуття  було  таке,  що  мене  викручували,  по  мені  їздив  танк,  що  мене  ще  і  збирали  в  єдине  тіло  після  танців  танку  на  мені.  Здається  добросердечна  Наталі  запропонувала  чай,  але  чи  пив  я  його  -  не  пам'ятаю.  Пам'ятаю,  що  після  цього,  а  був  вже  глибокий  вечір,  я  сидів  на  лавочці  бульвару  Шевченка  і  дивився  на  потік  автомашин.  Якщо  я  зосереджувався  очима  на  високих  деревах  бульвару,  то  автомашини  неслись  із  шаленою  швидкістю,  якщо  ж  зосереджувався  на  автомашинах,  то  здавалось,  що  вони  їдуть  повільно,  але  дерева  кудись  несуться  вздовж  руху  автомашин.
Ледве  добрався  до  майстерні  і  провалився  у  сон/безтямність.

[b][i]Блок  "Владислав  Дорошенко".[/i][/b]
Дізнався,  що  Владислав  повернувся  із  довгої  поїздки  і  приперся  до  будинку  в  Боярці,  де  він  жив  у  свої  тещі.  Викликав  його.  Він  вийшов,  дуже  ввічливо  поздоровкався  і  сказав,  що  у  нього  обмаль  часу,  що  він  може  мати  зі  мною  бесіду  не  більше  15  хвилин.  Я  ж,  переповнений  своїми  хаотичними  думками  в  стані  Одержимості,  навіженими  ідеями  стосовно  Сенсорики  та  Контакту,  своїми  переживаннями,  захлеснув  його  всім  цим.  Увічливо,  дуже  коректно  та  спокійно  він  мене  слухав.  Ще  раз  нагадав  мені,  що  у  нього  мало  часу.  Але  я  нарешті  дорвався  до  спілкування  з  ним  і  нісся  у  потоці  своїх  слів  далі.  І  раптом  він  сказав:  "Мені  треба  зайти  на  декілька  хвилин  додому,  почекайте  мене,  я  вийду  і  ми  продовжимо  нашу  бесіду."
Хвилин  через  п'ять  він  вийшов  з  дому  і  я,  глянувши  на  нього,  зіщулився/зніяковів.  Переді  мною  був  Владислав  Дорошенко,  але  зовсім  інший.  Він  був  стрункий,  незрозуміло  витончений,  з  гордою  поставою  голови  і  немов  із  середини  світився.  Ми  гуляли  майже  дві  години  по  вулицям,  але  тепер  говорив  він,  а  я  майже  весь  час  мовчав.  Коли  він  проводив  мене  до  автобуса  на  Київ,  коли  я  сів  у  автобус  і  глянув  на  нього  із  автобусу,  то  мене  вразив  вираз  його  обличчя  -  потуплені  у  задумі  очі,  зосередженість  із  легким  жалем  на  чомусь  внутрішньому  і  величному.  Я  і  зараз  пам'ятаю  цей  вираз  обличчя.  І  тоді  у  мене  з'явилась  впевненість,  що  не  Владислав  зі  мною  мав  бесіду,  а  Хтось  у  його  образі.
Та  як  би  там  не  було,  але  я  вже  набрид  Владиславу,  тим  більше,  що  між  нами  не  було  стосунків  по  принципу  Вчитель/учень.  В  останню  зустріч  він  сказав  мені:
-  Вам  потрібна  інша  допомога.  Я  таким  не  займаюсь,  але  із  Москви  приїхав  до  Києва  чаклун  Колпаков.  Він  буде  ще  приймати  людей  два  дні.  Я  дуже  раджу  вам  звернутися  до  нього  по  допомогу.  От  адреса!  Скажете,  що  ви  від  мене!  Послуги  платні.-  і  він  простягнув  мені  папірець.
Я  зрозумів:  це  остання  наша  зустріч.  І  такий  жаль  охопив  мене!
В  той  день  я  працював  із  студентами  і  повертався  до  майстерні    пізно.  Зайшов  у  тролейбус  через  передні  двері,  людей  мало,  сів  на  одне  із  сидінь,  що  були  розташовані  попереду  вздовж  тролейбусу,  а  коли  підняв  очі,  то  побачив,  що  напроти  мене  сидить  Владислав  із  своєю  дружиною.  Вони  легенько  посміхнулися  мені,  а  я  відвів  очі  -  стало  соромно.  На  першій  же  зупинці  я  вийшов,  хоча  їхати  ще  треба  було  багато.

Блок  "Чаклун  Колпаков".
В  останній  день  прийому  чаклуна  я  довго  ходив  по  Володимирській  напроти  дивного  будинку,  що  знаходився  напроти  тодішнього  банку  "Україна"  (  це  біля  станції  метро  "Золоті  Ворота")  і  мав  тоді  такий  вигляд,  що  на  його  ремонт  у  господарів  не  вистачає  грошей,  а  поки  що  там  розташовувалися  різні  підозрілі  організації.  Нарешті  я  за  дві  години  до  закінчення  прийому  піднявся  на  другий  поверх  і  заглянув  у  потрібну  кімнату.  Там  сиділа  немовби  секретарка,  яка  сказала:
-  Прийом  закінчений.
-  Я  від  Дорошенка.
-  Поговорить  із  помічником  Маестро,  він  курить  у  сусідній  кімнаті.
Заглянув  у  сусідню  кімнату.  Пуста,  велика,холодна,  кремезний  чоловік  смалить.
-  Я  від  Дорошенка.
Він  посміхнувся,  відвів  очі  на  бік  та  втупив  погляд  у  підлогу  і  немов  почав  слухати  Когось.  Потім  я  вже  казав,  що  у  мене  з'явиться  така  здатність  слухати  Голос,  а  тоді  для  мене  вигляд  цього  чоловіка  був  приголомшливо  таємничим.  Він  припинив  навіть  палити.  Нарешті  випростався,  затягнувся  димом  та  сказав:
-  Він  вас  прийме!  Пішли  зі  мною!
Спиною  до  вікна  та  обличчям  до  мене  в  тісній  кімнатці  сидів  Маестро.  Я  щось  белькотів  йому,  показував  фотокартку  на  Андріївському  узвозі,  показував  свої  записи  по  Контакту,  хоча  тоді  і  не  розумів,  що  це  є  Контакт.  Він  сказав:
-  У  мене  є  Патрон  Небесний.  Це  -  Божа  матір.  Ви  зараз  буде  говорити  зі  мною  її  голосом.
-  Як  це?
-  Відчуєте.  Говорить.
І  раптом  я  заговорив  тоненьким  псевдожіночим  голосом.  Голосовим  зв'язкам  було  боляче,  я  немов  зі  сторони  відчував    себе  ідіотом,  але  діалог  йшов.  Він  щось  питав,  я  відповідав  у  ролі  Божої  матері,але  зміст  розмови  не  пам'ятаю.  Що  мене  дійсно  вразило,  так  це  те,  що  немов  в  мені  прокинувся  Хтось  інший  і  з  цікавістю,  не  втручаючись,  почав  слідкувати  за  дійством.  Нарешті  Маестро  сказав:
-  Залиште  нам  свої  матеріали  на  короткий  час.  Погуляйте  десь  годинку  і  приходьте.
Я  годину  гуляв  на  верхній  площинці  Золотих  Воріт  і  телепатично  розмовляв  із  сузір'ям  Риб  (!!!),  хоча  і  досі  не  знаю  де  воно  знаходиться  на  небосхилі.  Коли  прийшов,  то  мені  здалося,  що  вся  чесна  компанія  вже  почала  підводити  риску  під  Київським  візитом,  що  вони  трохи  вже  випили,  але  зі  мною  розмовляли  спокійно  і  підкреслено  ввічливо.  Маестро  сказав:
-  Я  все  зробив!  У  вас  все  буде  добре!  Візьміть  свої  матеріали!  Грошей  не  треба!
І  раптом  в  мені    виникли  переконання,  що  він  повинен  дати  мені  гроші.  Це  було  так  несподівано,  що  я  розгубився.  Але  Маестро  напевно  прочитав  мої  думки,  або  зробив  навіювання,  бо  сказав:
-  На  прощання  я  даю  вам  віртуальні  гроші.  Думаю,  що  п'ять  тисяч  вистачить.  До  побачення!  -  і  він  подав  мені  руку  на  прощання.
Коли  я  вийшов  на  вулицю  і  йшов  по  же  вечірньому  Києву,  то  в  мені    Хтось  у  захваті  сміявся  від  душі,  хоча  у  мене  на  душі  полегшення  не  було.
20:30

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453574
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.10.2013

… у вирій …

Злітати  хочеться  у  вирій  і  повернутись,
А  ми  літаємо  туди  та  без  повернення,
Бо  наша  тільки  разова  на  Землі  присутність,
Хоч  реінкарнація  Душ  крокує  впевнено.

09.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453545
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 09.10.2013

Сповідь езотерика. 10. 1.

08.10.2013*  18:10
ЖОВТЕНЬ  1990
Ми  живемо  у  дискретному  світі,  де  все  має  початок  та  кінець,  але  в  моїй  пам'яті  цей  місяць  цього  року  існує  як  суцільність,  ніби  всі  події  в  ньому  існували  одноразово,  хоча  вони  і  мали  послідовність  та  були  прив'язані  до  певних  днів.  Спробую  розповісти  про  них  блоками.
[b][i]Блок  "Бажен".[/i][/b]
Один  раз,  коли  на  кухні  я  маятником  виконував  операцію  по  "рятуванню"  сім'ї,  підійшов  Бажен  та  доторкнувся  до  мене.  Маятник  зразу  почав  рухатися  під  кутом  45  градусів.
-  І  що  ти  наводиш?
Я  здивувався:  малий  хлопчик  розуміє  мої  дії.
-  Я  хочу:  скажи  у  голос!
-  Не  можу,  сину.
Тоді  він  став  заважати  мені,  обійшов  мене  з  іншого  боку,  поклав  руку  на  моє  плече  і  маятник  миттю  став  рухатися  із  великою  швидкістю  під  кутом  в  60  градусів  до  вертикалі.  Я  зрозумів:  у  сина  є  сенсорні  здібності.
На  другий  день,  коли  я  забрав  його  із  садочку,  то  він  почав  розказувати,  що  його  ображає  один  хлопець,  але  він  вже  придумав  як  покарати  кривдника.  Я  перелякався  і  в  наступний  день,  коли  всі  діти  мали  денний  сон,  прийшов  поговорити  із  вихователькою.
Почав  обережно  говорити,  що  є  діти  із  незвичними  здібностями,  так  от:  Бажен  має  такі  і  я  боюсь,  що  він  почне  використовувати  їх  на  свій  захист  і  це  може  мати  дуже  погані  наслідки  (а  я  вже  знав  випадок,  коли  такий  хлопець  думкою  покалічив  кривдника),  тому  я  дуже  прошу  її,  виховательку,  щоб  вона  слідкувала  за  Баженом  і  не  допускала  його  сутичок  із  хлопцями...
Розповідаю  їй,  а  вона  посміхається.  І  каже:
-  Вже!
Перелякано  питаю:
-  Що  вже?
То  вона  розказала,  що  два  дні  тому  вела  урок,  адже  це  була  вже  підготовча  група  до  школи.  Всі  сиділи  за  своїми  столиками  і  уважно  працювали.
-  І  раптом  -  каже  вона  -  мене  прихопила  печінка.  У  мене  стара  хвороба,  а  тут  приступ.  Біль  була  така  сильна,  аж  сльози  виступили.  Я  мимоволі  схилилась  на  стіл,  але  погляд  від  дітей  не  відводила.  Бачу:  Бажен  відірвав  голову  від  зошиту,  подивився  на  мене  і  каже:  "Що,  болить?  Ну  нічого,  зараз  пройде!"  -  махнув  рукою  і  продовжив  свою  роботу.  А  я  тільки  зараз,  коли  ви  почали  зі  мною  говорити,  згадала  про  це,  бо  біль  пройшла  непомітно  і  я  навіть  забула,  що  у  мене  хвора  печінка!  
Я  мовчав.
-  Ваш  син  дуже  гарно  все  запам'ятовує!
Увечері  говорю  йому:
-  Тебе  вихователька  хвалила,  бо  ти  все  запам'ятовуєш  добре.
-  Вірші.  То  це  дрібниці,  адже  вона  їх  читає  нам  вголос.  А  коли  просить  мене  повторити,  то  я  слухаю  як  їх  мені  в  голові  говорить  Вчитель  і  я  за  ним  все  повторюю.
Зараз  Бажену  29  років.  Одружений.  Має  доньку.  Жодного  разу  не  користувався  своїми  сенсорними  здібностями  на  свою  користь,  хоча  життя  його  теж  насичене  карколомними  подіями.
[b][i]Блок  "Голос".[/i][/b]
Я  йшов  від  Повітрянофлотського  мосту  у  бік  Політеха  по  його  стороні,  бездумно  роздивляючись  навколо  себе.  Був  рідкісний  для  мене  тодішнього  стан  спокою.  Права  рука  була  засунута  у  кишеню  піджака,  до  великого  та  вказівного  пальців  приліпилися  дві  дрібні  монети  і  я  ритмічно  постукував  ними  в  такт  своєї  ходи.  І  раптом  у  такт  цього  постукування  монетами  зі  мною  почав  говорити  Голос.  Це  був  не  мій  голос  думок,  це  не  був  той  Голос,  який  вів  настройку  мене  у  ванній.  Він  був  нейтральний,  спокійний  і  з  невловимою  характерністю  чоловічого.  В  мені  виник  протест,  я  не  хотів  так  розмовляти,  але  пальці  автоматично  продовжували  постукування,  монетки  міцно  приліпилися  до  них,  а  Голос  продовжував  розмовляти  зі  мною.  Він  заспокоював  мене,  говорив  про  необхідність  спілкуватися,  про  те,  що  я  володію  телепатичним  зв'язком  з  ним,  але  що  мої  телепатичні  здібності  на  побутовому  рівні  заблоковані  для  моєї  безпеки.  Розмова  відбувалася  доти,  поки  я  не  дійшов  до  станції  метро  "Більшовик"  (тепер  це  станція  "Шулявська")  і  не  піднявся  на  другий  поверх  у  кафе,  яке  тоді  всі  називали  "Циклотрон".  Під  враженням  від  того,  що  відбулося,  я,  обідаючи,  зробив  спробу  вступити  у  телепатичний  контакт  із  кимось  із  людей,  що  були  у  кафе,  але  чув  тільки  тишу.
Через  деякий  час  відбулося  немов  продовження  першого  епізоду.  Я  знову  сидів  у  воді  у  ванні,  а  безбарвний  Голос  раптом  запропонував  мені  думкою  підтверджувати,  що  я  його  чую.  І  він  почав  рухатися  від  мене.  Його  віддалення  я  фіксував  по  стану  його  голосності,  але  при  цьому  ясно  відчував/бачив/знав/брак  терміну,  що  він  дійсно  від  мене  віддаляється.  От  він  десь  за  межами  Києва,  за  межами  обрію,  за  межами  Землі,  за  межами  Чогось,  що  я  не  можу  ідентифікувати;  він  вже  перетворився  у  тонкий  комариний  писк,  але  я  його  все  єдино  чую.  Більше  того:  з'явилося  враження,  що  між  нами  утворилася  якась  "відстань"  як  константа,  і  куди  б  цей  Голос  не  пішов,  я  завжди  буду  його  чути.
Голос  повернувся  у  "нормальне"  звучання.  Тоді  я  запитав  думкою,  чому  на  мене  вийшли  і  хто  ж  це  на  мене  вийшов.  Голос  відповів:
"Ти  так  кричав  про  своє  горе  на  всіх  регістрах,  що  не  почути  тебе  було  неможливо.  А  хто  ми  такі  ти  повинен  будеш  визначити  сам.  Прощавай!"
"Прощавай!"  -  сказав  я  машинально  і  занурився  у  воду.
Цікавим  був  мовний  момент.  Я,  як  всі  кияни,  був  типовим  білінгом  -      офіційна  розмова  на  російській,  а  при  першій-ліпшій  нагоді  -  розмова  на  українській.  І  записи  про  свої  сенсорні  справи  я  робив  на  двох  мовах.  Та  от  помітив,  що  в  мені  та  в  моїх  записах  все  частіше  і  частіше  бере  верх  українська  мова.
[b][i]Блок  "Перевірка  Силою".[/i][/b]
Скільки  себе  пам'ятаю,  то  завжди  любив  каву.  Типовий  кавоман.  У  мене  була  звичка  при  першій  нагоді  ходити  пішки,  а  це  один  квартал,  до  Універсаму  біля  станції  метро  "Герої  Дніпра"  і  пити  там  каву  -  вона  була  помірна  за  ціною  і  гарної  якості.
В  той  день,  десь  біля  12:00,  я  і  направився  за  своїм  уподобанням.  Зупинився  біля  світлофору,  чекаючи  можливість  перейти  перехрестя,  і  раптом  закляк:  в  мені  немов  прокинулась  інша  істота,  яка  із  захопленням  дивилась  на  вулицю  з  іншого  боку,  на  тополі,  які  ще  були  зелені,  але  вже  осінь  торкнула  їх,  і  листя  немов  грало  кольорами  пожовтілої  зелені  під  проміннями  сонця.    Істота  в  мені  у  захваті  любувалась  тополями  і  повторювала:  "Яка  краса!  Яка  краса!"
Паралельно  до  цього  я  із  здивуванням  дивися  на  ці  ж  тополі,  на  цю  вулицю,  по  якій  багато  разів  ходив,  і  бачив  сіру  банальщину,  яка  була  тільки  радісно  освітлена  сонцем.
Перейшов  вулицю.  Хтось  в  мені  повільно  щез  і  я  попрямував  до  Універсаму.
Другий  поверх.  Кафе.  Черга  -  пару  людей.  Кава  і  стакан  мінеральної  води,  "Моршинська",  сильногазована.  П'ю  із  насолодою  і  бездумно  оглядаю  зальчик.  І  раптом  бачу,  що  в  іншому  боці  кафе,  де  продавали  спиртні  напої  на  розлив,  біля  точно  такого  високого  столика,  за  яким  я  стою,  стоять  троє.  Два  хлопця  і  дівчина  -  всі  за  20  років.  Мене  чомусь  передьоргнуло  від  огиди,  я  мимоволі  придивився  до  них  -  одягнуті  модно.  але  вульгарно.  Так  тоді  одягалися  різні  навпіл  бандитські  угрупування.  Ні,  справа  не  в  одязі.  Дивлюсь,  а  вони  в  бокали  із  пивом  доливають  червоне  вино.  От  в  чому  справа!  І  я  відвернувся.
"Огидно?"  -  запитав  Голос.
"Так.  П'ють  пиво  з  вином".
"Ні.  Не  тому.  Ти  подивись  на  другу  чакру  дівчини!"
Я  подивися  і  мене  ледве  не  знудило  -  суцільний  клубок  чорних  чи  то  ниток,  чи  то  канатів,  що  мов  гадюки  копошаться.  Голос  невблаганно  продовжив:  "Гуляща.  Натягнула  на  себе  чорну  енергетику.  Хвора  двома  хворобами  статевого  органу".  -  "Прошу,  прошу,  не  треба..."  -  Голос  замовк.
Повільно  допив  каву  і  воду,  не  піднімаючи  очей.  Пішов  до  сходів,  повертаючись  до  компанії  боком,  щоб  їх  не  бачити.  Вийшов  на  вулицю  і  тут  Голос  сказав:  "А  тепер  ти  будеш  лікувати  жінок!"  -  "Як?  Я  не  вмію!"  -  "Вмієш.  Дивись  на  розташування  статевого  органу  і  слухай  мене!"
І  почалось!  
Назустріч  мені  по  вулиці  йшли  жінки  -  дівчата  від  малечі  в  колясках  до  юнок,  жінки  різного  віку,  старі  жінки.  Я  дивився  як  сказав  Голос,  а  він  говорив:
"Кіста  правого  яєчника.  Вилікувана."  (Жінка  років  40).
"Патологія  придатків.  Не  виліковна."  (Дівчина  років  15).
"Здорова.  Порушень  немає.  Коли  виросте,  то  буде  мати  трьох  дітей."  (Дівчина  5  років).
"Гуляща.  Перехворіла  малими  венеричними  хворобами.  Допомога  зайва"  (Жінка  років  30).
"Дивно:  може  ще  народжувати.  Легка  корекція  мікрофлори."  (  Стара  жінка  далеко  за  60).
І  так  далі,  і  тому  подібне.  Я  йшов  і  було  таке  враження,  що  вулиця  запруджена  жінками.  Скільки  їх  було?  Не  знаю  Декілька  десятків,  сотня...?
Поступово  я  немов  розправив  крила.  І  вже  не  Голос,  а  я  сам  ставив  діагноз  і  одноразово  цим  діагнозом  лікував  чи  ставив  остаточний  діагноз.  Сила  та  відчуття  переповнювали  і  розпирали  мене.
Нарешті  я  дотьопав  до  свого  парадного  і  став,  роздивляючись  на  свій  9-ти  поверховий  будинок.  Моє  парадне  було  посередині.  І  тоді  я,  як  останній  ідіот,  вирішив,  що  тепер  я  все  можу,  тому  подумки  охопив  весь  будинок  від  верхнього  до  нижнього  поверхів  праворуч  від  себе,  подумки  "повів"  його  і  сказав:  "Всі  жінки,  які  зараз  є  в  квартирах,  лікуються  мною!"  І  тільки  мій  погляд  дійшов  до  мого  парадного,  як  я  впав.
Стояв  на  карачки.  Руки  і  ноги  дрижали.    Нудота,  нереалізована  нудота  скручувала  мене  із  середини,  голова  була  чугуна,  а  очі  навпіл  сліпі.  Я  на  чотирьох  почимчикував  до  парадного.  Чув,  як  люди  казали,  що  п'янюги  тепер  зовсім  розпилились.  З  труднощами  проповз  по  сходам  на  4-й  поверх.  Ледве  піднявся,  щоб  відкрити  ключем  двері  і  впав  у  коридорчику.  Довго  лежав,  підпираючи  ногами  вхідні  двері.
І  ледве  почув,  як  Голос  сказав:  "Ну-ну!"
19:55

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453359
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.10.2013

ПОВСЯКДЕННЕ

Враження  таке:  я  не  змінився,
Просто  діти  стали  дорослими,
Вище  за  мене  вони  зростами,
Третій  син  навіть  вже  оженився.

Дійсно:  з  роками  я  не  змінився,
Поки  не  бачу  себе  в  дзеркалі...
Бач!  Не  дарую  жінкам  намисто!
Не  кличу  гуляти  смереками!

Серце?  Трохи  є:  інколи  ниє.
І  часу  на  все  не  вистачає!
Але  життя  моє  не  остиле!
Думкою  лечу  до  Небокраю!

08.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453332
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.10.2013

Сповідь езотерика. 9. 4.

07.10.2013*  20:10
В  тому  місяці  я  успішно  продовжував  завалювати  Іспит  Здоровим  глуздом.
Коли  ми  з  Баженом  були  останній  день  в  санаторії,  то  у  нього  раптом  розболівся  зуб.  Прийшлось  іти  в  сільську  амбулаторію,  куди  два  рази  на  тиждень  приїздив  стоматолог.  І  якраз  це  був  один  з  цих  днів.
В  амбулаторії  вже  була  черга,  коли  ми  прийшли,  але  стоматолог  так  і  не  приїхав,  зуб  у  Бажена  якось  непомітно  перестав  боліти.
В  черзі  мою  увагу  привернула  горбата  дівчина  десь  за  20  років,  яка  мала  красиве  обличчя.  Вражала  така  неочікувана  сполука.  Коли  приїхали  до  Києва,  то,  здається,  на  одній  із  лекцій  у  Планетарії  я  почув  про  систему  самокорекції  під  назвою  "Ключ".  І  загорівся  ідеєю  допомогти  цій  людині.  Написав  листа.  У  неї  виявилось,  що  сестра  працює  у  Києві,  то  вона  приїхала  і  я  почав  з  нею  працювати.  Як  не  дивно,  але  у  неї  виявились  гарні  сенсорні  здібності  і  вона  майже  миттю  засвоїла  самолікування.  
У  мене  тільки-тільки  почали  руки  працювати  -  це  було  дивним:  я  клав  свої  руки  на  тіло  людини  і  вони  самі,  немов  розумні  істоти,  починали  роботи  масаж.  Мені  залишалося  тільки  дивитися  за  їх  рухами  і  дивуватися  тому,  що  я  ніяк  не  контролюю  їх  дію.  І  це  було  значно  виразніше,  ніж  коли  я  рятував  свою  доньку  Богдану  і  їй  робив  масаж.  То  я  і  робив  цій  дівчині  масаж  спини,  хребта.
Покращання  було,  але  дуже  малі.
І  раптом  мені  приходить  сон,  де  я  бачу  залізничну  катастрофу  -  вагони  валяються  ліворуч  від  колії,  хоча  голова  та  хвіст  поїзда  стоять  на  колії,  а  та  частина  колії,  де  відбулася  катастрофа,  відкинута  праворуч,  рейки  перекручені,  а  деякі  шпали  відірвані  від  них.  Думаю:  "Немов  кіфоз  і  сколіоз  одночасно."  І  починаю  прокидатися  і  в  цей  момент  Голос  каже:  "Навіщо  піднімати  вагони,  якщо  колія  зруйнована?"
Прокинувшись,  я  ледве  на  задихнувся  від  сорому,  бо  зрозумів,  що  можливість  допомогти  цій  людині  давно  пройшла.  Через  два  дні  вона  поїхала  до  себе  додому.  Подарував  їй  дорогу  книгу  по  анатомії  скелету,  ретельно  написав  інструкцію,  подарував  свою  художню  роботу...
Але  і  зараз  я  картаюсь  цією  історією.

Місяць  котився  по  закономірностям  одержимості  -  я  почав  засвоювати  маятник  в  абетковій  системі,  нехтуючи  безпекою  роботи  з  цим  простим  і  нібито  нешкідливим  інструментом;  блоками  йшли  сни,  в  яких  різноманітно  обсмоктувалась  тема  нібито  збереження,  а  фактично  -  руйнування  сім'ї;  з'явилося  переконання,  що  маю  вихід  на  Інформаційне  поле,  хоче  що  це  за  поле  -  не  замислювався;  В.Дорошенко  почав  уникати  мене.
Але  не  все  було,  судячи  з  усього,  таке  погане,  бо  25.09.1990  отримав  два  сни,  один  за  одним.
Перший  сон  був  ясний,  чистий  і  навіть  веселий.
[i]У  просторі  праворуч  від  мене  спочатку  з'явився  погляд,  як  усмішка  Чеширського  кота,  потім  він  перемістився  і  завіс  напроти  мене  і  перетворився  в  очі  без  обличчя  -  пронизливі  білі,  без  очних  яблук,  тільки  зореподібні  очі.  Вони  уставились  в  мене  вороже,  холодно,  зло  та  відчужено.  Суто  чужі  очі.
І  тоді  я,  посміхаючись,  вирішив  що  їх  слід  переробити.  І  от,  подаючи  вольові  команди,  почав,  перш  за  все,  міняти  їх  колір,  потім  -  і  форму.  Вони  немов  згасли,  повільно  стали  сірими,  потім  сіро-блакитними,  спокійними,  показово  сумірні,  покірні  і  навіть  добрі.
Було  неймовірно  весело.  Я  припинив  свої  вольові  зусилля  і  відпустив  їх  на  волю.  Дійсно  було  радісно/весело:  я  можу  це  робити![/i]
Другий  сон  був  дуже  неприємний,  обурливий.  
[i]Я  завіс  у  повітрі,  у  фіксованій  точці.  Я  -  незалежний  спостерігач.
Внизу,  під  мною,  метрів  3  нижче  від  мене,  штабель  дров  чи  дошек.  Біля  них    вбивають  людей.  Із  автоматів.  Вишикували  у  шеренгу  навпіл  одягнутих  людей  і  розстрілюють.    
Раптом  хтось  із  тих,  кого  вбивають,  вихоплює  лимонку  і  кидає  її  у  катів.  Вона  вибухає  біля  одного  із  катів,  що  одягнутий  у  темно-синій  стрій.  Він  поранений  у  ногу.  Тоді  кати  хапають  ще  трьох  із  натовпу,  кидають  до  штабелю  дров  та  стріляють  в  них.
В  мені  поступово  і  невблагано  випливає,  а  потім  вибухає:  "Ненавиджу  війну!  Мені  мерзотно  все  це  бачити!"  З  мене  досить.  Треба  йти  звідси.
І  я  йду  у  просипання.[/i]

Читаю  записи  того  часу  і  сумно  стає  від  знайомлення  із  самим  собою  в  минулому,  в  стані  одержимості.  Виявляється,  що  я  жив  у  стані  хаосу  думки,  у  переконанні,  що  маю  телепатичний  контакт  із  В.Дорошенко  через  маятник,  що  мав  такий  же  самий  контакт  із  Господом,  робив  спроби  кодувати  дружину  на  збереження  сім'ї  і  масу  іншої  ахінеї  на  задану  тему.  Чого  коштує,  наприклад,  такий  запис:  
[i]"  30.09.1990.  Вчора  прийшов  пізно.  Маю  зв'язок  із  Владиславом.  Він  викликає  мене  "через  ліву  ногу".  Гостро  розумно:  при  непослуху  чи  тупості  у  мене  віднімається  нога.  Поки  що  цього  уникаю?"[/i]
Той  місяць  закінчився  для  мене  переконанням,  що  я  є  пророк,  що  треба  писати  якесь  нове  Євангеліє,  що  я  є  дванадцятим  втіленням  (Чого?  Кого?),  що  можу  за  допомогою  маятника  і  абетки  зчитати  імена  попередніх  своїх  втілень.  При  цьому  я  ще  весь  час  питав  себе,  чи  не  шизофренік  я?  
Тепер  розумію,  що  головним  чудом  того  місяця  слід  вважати  те,  що  мене  дружина  не  здала  до  будинку  навіжених,  а  для  цього  мала  всі  підстави.  Напевно,  рятувало  мене  тільки  те,  що  вона  так  сильно  рвалася  до  свого  коханця,  що  не  помітила  таку  гарну  можливість  позбутися  мене.
21:15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453203
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.10.2013

Стосовно перемоги В. Кличка

Не  повинен  бути  спорт  замішаний  в  політиці,
А  мистецтво  не  повинне  славно  славити  вождя,
Слава  українця  не  в  тім,  що  краще  б'є  по  пиці,
А  що  самостійність  є  ідея  його  провідна.

07.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453163
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.10.2013

Сповідь езотерика. 9. 3.

06.10.2013*  19:50
Я  живу  зараз,  в  2013  році,  і  хоча  би  в  силу  того,  що  зараз  я  інший,  ніж  був  23  роки  назад,  свою  розповідь  про  минуле,  безумовно,  веду  з  позиції  себе  сьогоденного.  Але  сьогодні  я  продовжую  існувати  в  тій  якості,  яку  набув  за  ці  роки  і  тому  не  можу  не  реагувати  оперативно  на  різні  інформаційні  подразники.
Майже  15  років,  а  може  і  більше,  купую  різні  блоки  газети  "Интересная  газета  в  Украине".  Так,  я  розумію,  що  ця  газета  є  ще  одним  знаряддям  інформаційної  війни  проти  України,  бо  вона  видається  російською  мовою,  статті  на  українській  з'являлися  в  ній  буквально  декілька  раз  і,  при  тому,  що  на  українській  мові  у  нас  взагалі  нема  нічого  в  езотеричній  галузі.  Але  ця  газета  подає  езотеричний  матеріал  дуже  широкого  спектру.
Декілька  днів  назад  купив  новий  блок,  в  тому  числі  №18  "Магия  и  мистика".  В  цьому  номері  є  стаття  Єви  Ждановської  "Душа:  між  життям  і  смертю"  (я  дозволив  собі  зробити  переклад  на  українську).  В  статті  іде  мова  про  те,  що:  [i]"США,  Англія  та  Канада  розпочали  найбільший  у  світі  експеримент  по  дослідженню  містичних  явищ,  які  супроводжують  стан  клінічної  смерті.  Він  обіймає  3  роки".[/i]
Наукова  група  голландського  кардіолога  Пима  Ван  Ломмеля,    обробили  509  реанімацій  344  пацієнтів  в  10  лікарнях,  і  отримали,  що  тільки  18%  пережили  позажиттєвий  досвід.
[i]"Класифікація  згадок  допомогли  з'ясувати  їх  сполуку  та  варіації:  56%  мали  позитивні  емоції,  50%  -  усвідомлювали  факт  власної  смерті,  32%  зустрічалися  із  померлими  раніше,  3  спостерігали  зоряне  небо,  29%    переміщалися  через  тунель,  23%  спостерігали  сліпуче  світло,  13%  бачили  мелькання  кадрів  всього  їх  минулого  життя,  8%  бачили  межу  світів  живих  і  мертвих".[/i]
Цей  уривок  статті  зацікавив  мене  тому,  що  науковці,  маючи  цю  статистику,  а  вона,  як  про  мені,  має  малу  вибірку,  обмежуються  констатацією  фактів,  але  не  можуть  і  не  зможуть  дати  відповіді  на  такі  питання:
-  Чому  тільки  18%  мають  згадку  про  післяжиттєвий  досвід?
-  Чому  є  різні  блоки  бачення  цього  досвіду?
-  Що  означає  кожний  такий  блок?
Відповіді  на  ці  питання  слід  шукати  в  тому,  що  на  Землі  в  Людстві  Хомо  Сапієнс  реалізуються  різні  Суперкласи,  типи  і  класи  Душ.  Тому  нічого  дивного  немає  в  тому,  що  після  смерті  "одягу"  Душі  повертаються  у  свою  "рідну  бібліотеку".  Одним  із  блоків  мого  Навчання  була  "Типологія  Душ".  Це  Навчання  мало  теоретичну  базу  +  практичну,  коли  до  мене  йшли  люди  із  своїми  проблемами  і  вони  були  ілюстрацією  до  Типології  Душ  та  суто  реальним  проявом  цього.  Окрім  цього,  мене  протягнули  через  тунель  попередніх  втілень  моєї  Душі  і  враження  від  цього  міцно  вкарбувалося  в  мою  пам'ять.  Маю  надію,  що  доживу  до  того  моменту  у  своїй  розповіді,  коли  треба  буде  говорити  про  це,  розказувати.  А  поки  що,  повертаюсь  до  поточної  Теми.
Здавалось,  що  нічого  нового  не  було,  бо,  як  і  раніше,  йшли  косяком  сни,  дома  все  було  гидотним,    майже  вампірне  припікання  мене  до  Дорошенка,  слухання  різних  лекцій  в  Планетарії.
Цікавим  було  те,  що  Сергій  Литвинов  зробив  серію  перевірок  моїх  сенсорних  здібностей.  Тоді  я  цього  не  усвідомлював.
Він  мені  сказав,  що  треба  знайти  крадія  чогось-там.  Я  бідкався  два  дні,  щось  вижав  із  себе,  але  було  таке  враження,  що  це  не  моє,  що  я  тільки  "відбоярився"  від  Сергія.
Другий  раз  це  повторилося  на  Провітрянофлотському  шосе  і  знову  я  виявився  нездатним  допомогти.  Тоді  він  "згадав"  і  пішов  до  потрібної  адреси,  запропонувавши  почекати  його  хвилин  30.  Я  погодився.  А  коли  він  пішов,  то  я  раптом  опинився  в  цікавому  становищі.  Це  було  перший  раз  зі  мною  таке.
Голос  сказав  мені,  що  зараз  я  думкою  буду  у  Світі,  де  існують  принципово  інші  умови  існування  людей,  де  Техносфера  не  існує.  Він  запропонував  мені  описати  те,  що  я  буду  бачити.
І  почалося!!!
Я  ходив  по  шосе,  де  з  одного  боку  був  Генштаб  Збройних  Сил  Київського  округу  (мама  говорила,  що  ця  місцевість  завжди  називалася  Кадетським  Гаєм,  бо  там  був  Кадетський  корпус,  що  там  до  війни  була  Прожекторна  школа,  тепер  це  Міністерство  Оборони  України),  а  з  іншого  житлові  будинки  та  Вагоно-ремонтний  завод,  де  працювали  5  колін  Прендзевських  (мамине  дівоче  прізвище).  Машинально  я  ходив  туди-сюди  вздовж  шосе  в  межах  вузенького  скверика.  Неслись  машини,  йшли  перехожі  -  звичайне  реальне  життя,  в  якому  я  не  припинив  існування.  Але  паралельно  я  бачив  зовсім  інший  Світ.
Не  було  вулиць,  бо  володіння  телекинезом  та  телепортацією  було  досконалим,  безвідмовним  і  приватною  справою  кожної  людини.  Будинки  ховалися  в  зелені  і  були  невисокі,  бо  недоцільно  було  виходити  за  оптимальні  межі  всього  спектру  приземного  шару.  Не  було  бібліотек,  бо  кожний  міг  підключитися  телепатично  до  будь-якого  Інформаторію  та  отримати  будь-яку  інформацію.  Не  було  і  шкіл,  вузів,  установ,  бо  соціальний  устрій  принципово  інший.  Вербальне  спілкування  не  щезло,  але  воно  є  екзотикою,  бо  телепатія  дає  можливість  мати  контакт  не  тільки    між  людьми,  а  і  з  будь-якими  живими,  а  не  тільки  розумними  істотами.  Мистецтво  існує,  але  це  принципово  інше  мистецтво...
Коли  Сергій  торкнув  мене  за  плече,  то  я  деякий  час    розглядав  його  не  розуміючи  хто  це.  Потім  мене  немов  виключили.
-  Вибачте,  що  я  так  довго.
-  Довго?  Хіба  не  півгодини  пройшло?
-  Півтори  години.

Із  великого  масиву  снів  того  часу  наведу  тільки  один,  бо  він,  так  мені  зараз  здається,  достатньо  красномовний.
Сон  11.09.1990
[i]Рейки  залізниці,  що  тягнуться  від  мене  до  обрію.  Я  у  вигляді  полого  конусу,  у  якого  обрізана  перша  третина  і  до  неї  по  колу  немов  приставлений  шмат  конусу  з  більш  пологим  кутом,  а  дно  у  мого  конусу  теж  відсутнє,  я  у  такому  вигляді  лечу  вздовж  рейок.  При  цьому  комусь  говорю,  що  необхідно  бути  розкритим,  відкритим,  добрим,  природним,  не  робити  супротив  переднакресленому.
Раптом  Голос  говорить:
-  Добре!  А  якщо  так?
І  миттю  я  опиняюсь  над  рейками  і  бачу  їх  зверху,  хоча  при  цьому  і  не  втрачаю  попереднє  бачення.
Позаду  мене  на  рейках  з'являється  натовп  дачників.  Великий  натовп.  Юрма  з  голосними  криками.  Весела.  Нахабна.  В  сорочках  із  короткими  рукавами,  з  розстебнутими  ґудзиками,  з  козубами.  Ця  юрма  як  накатна  хвиля  кинулася  ліворуч  від  мене  і  поступово,  хоча  і  швидко,  перетворилася  на  юрму  чорних  лицарів,  на  чорних  конях,  мовчазних,  зловісних.  Юрма  зібралася  в  компактну  масу,  за  її  спиною  замок  і  в  ньому,  я  це  точно  знаю,  сидить  Дракон.
Миттю  на  рейках,  напроти  чорних  лицарів,  з'являються  світле  воїнство.  Це  лицарі  в  усьому  світлому  -  лати,  щити,  мечі,  коні  та  попони  на  них.  Вони  теж  мовчазні,  але  немає  нічого  зловісного  в  них  -  все  світле,  спокійне,  врівноважене.
На  якусь  мить  своєю  свідомістю  перескакую  у  свідомість  якогось  лицаря.  Потім  в  іншого,  ще  і  ще  раз.  Моя  права  рука  відчуває  перекладену  вертикально  стоячого  в  ній  меча,  у  іншого  лицаря  я  відчуваю  тягар  щита  на  лівій  руці,  а  у  іншого  -  тягар  руки,  яка  лежить  на  холці  коня...  І  знову  я  -  відлетівший  уверх  спостерігач.
Масив  світлого  воїнства  стрімко  несеться  на  чорних  лицарів,  проходить  його  без  спротиву,  входить  у  замок  Дракона,  немов  вчавивши  темне  воїнство  у  середину  замку.  І  перетворюється  у  юрму  злосливих,  нахабних  та  крикливих  дачників.  Тільки  тепер  їх  стало  більше  -  вони    закрили  рейки.
А  Дракон  спить  у  замку.[/i]
21:20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453032
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.10.2013

КАРА

Завжди,  всюди  себе  вважаю  винним
Перед  жінками,  яких  я  залишив,
Перед  дітьми,  яких  на  них  покинув,
Заклавши  генотип  і  лише,  лише.

Літа  минали,  минали  роки,
Та  загубити  мій  спомин  марно  -
Всі  спроби  немов  от  ті  сороки
Стрекочуть  карно,  стрекочуть  карно.
І  кара  впала  на  плечі  мої,
Та  сам  себе  я  отак  окраїв,
І  так  розмотав  свої  сувої
Моєї  долі  так  не  простої.
Я  так  записав  себе  в  ізгої,
Що  навіть  збої  -  програмні  збої,
Що  навіть  кара  -  сенсорна  влада,
Що  навіть  болі  -  ковзання  долі,
Є  Полігони  -  життєві  гони.
І  всюди,  завжди,  ці  в  серці  скалки
Є  ті  рани,  що  у  серці  плачуть:
Мої  провини  -  це  є  удавки,
Мене  тримають  і  не  пробачать.

16.01.1992
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2013

Сповідь езотерика. 9. 2.

05.10.2013*  13:30
Я  сказав,  що  продовжував  працювати  рамкою  порушуючи  техніку  безпеки.  Так,  за  межами  моєї  Сповіді  знаходиться  багато  спеціальної  літератури  про  різноманітне  окультне  приладдя.  Здається,  що  в  спеціалізованих  магазинах  і  досі  продається  воно,  в  тому  числі  і  рамка  та  маятник.  Але  я  не  зустрічав,  щоб  при  цьому  хтось  говорив  про  техніку  безпеки  роботи  з  ними.  Десь  у  вісімдесяті  роки  минулого  століття  у  Києві  маятник  продавався  в  якості  іграшки  для  дітей.  Автори,  якщо  не  помиляюсь,  мали  вельми  символічні  прізвища  Коган  і  Сатанська,  додавали  керівництво  по  використанню  приладу,  але  без  опису  техніки  безпеки.  Уявляєте,  скільки  шкоди  приніс  дітям  цей  "дарунок"?
Тлумачний  словник  української  мови  дає  два  тлумачення  терміну  "Сповідь:  1.  ...зізнання,  покаяння,  каяття;  2.  Відверте  признання  в  чом-небудь,  розповідь  про  щось."  Я  веду  "Сповідь  езотерика"  в  другому  розумінні  цього  терміну,  бо  розповідаю  про  незвичне  життя  звичної  людини.  Але  при  цьому  розумію,  що  моя  розповідь  може  комусь  дати  можливість  щось  відкрити  в  собі,  щось  зрозуміти  чи,  що  для  мене  головне,  ясніше  зрозуміти  час  та  суть  свого  і  нашого  існування.  В  силу  цього,  я  зобов'язаний  розповідати  так,  щоб  моя  розповідь  не  спровокувала  так  чи  інакше  щось  негативне  у  читача.  А  це  означає.  що  навіть  при  умові,  що  я  і  не  розповім  щось  нове  про  окультність,  моя  згадка  про  окультні  знаряддя  повинна  виключати  таку  можливість.  А  це,  у  свою  чергу,  спонукає  мене  включати  у  свою  розповідь  і  відповідні  пояснення.
Рамка.
Це  жаргонна  назва,  і  вона  означає  сучасну  модифікацію  лози,  якою  завжди  користувалися  лозоходці  при  пошуках  води,  хованок  коштовностей  тощо.  Примітивна  рамка  -  металевий  прут,  зігнутий  під  кутом  у  90  градусів,  де  плечі  мають  співвідношення  3:5  чи  3:7,  краще  -  золотий  перетин.  Коротким  кінцем  вона  ставиться  в  якійсь  полий  циліндрик  із  інертного  матеріалу  (наприклад:  держак  авторучки  чи  цангового  олівця),  або  тримається  в  руці  так,  щоб  долоня  не  торкалася  стержню.Оператор  тримає  її  перпендикулярно  до  свого  тіла  і,  подумки  задаючи  питання,  через  її  поведінку  зчитує  інформацію.  Є  примітивні  системи  зчитування  інформації  по  принципу  (+)/(0)/(-),  а  є  і  дуже  складні  системи,  наприклад:  по  швидкості    чи  по  куту  повороту  плеча,  яке  паралельне  до  землі,  по  кількості  обертів  рамки  навколо  осі  і  навіть  у  певному  абетковому  ряду,  де  сполуки  можливостей  рамки  утворюють  абетку.  Але,  при  всьому  при  цьому,  техніка  безпеки  як  роботи  рамкою  будь-якої  конструкції,  так  і  робота  маятником,  однакова.  
От  ці  правила.
1.  Мати  Дозвіл  на  роботу  з  Інструментом  у  певному  коридорі  -  дні,  години,  термін.
2.  Кожний  раз  питати  Дозвіл  на  початок  роботи,  Якщо  вже  утворився  телепатичний  постійно  діючий  Канал,  то  ця  вимога  відпадає.
3.  Ніколи  не  задавати  питання,  які:
-  банальні  ("Маша  любить  Дашу?");
-  мають  відповіді  в  суто  реальних  джерелах  ""В  творах
                                     Шевченка  є  згадка  про  козаків?");
-  заради  цікавості  ("Зараз  сусідка  варить  суп?");
-  провокаційні  загального  типу  ("Хіба  у  сусідки  може  бути
   гарний  чоловік?");
-  провокаційні  во  зло  ("Сусід  кине  дружину,  щоб  бути  
   моїм?").  
4.  Питання.  які  ставляться,  повинні  бути  такі,  на  які  відповіді  неможливо  чи  дуже  тяжко  отримати  звичайними  методами.  Приклад:  пошук  води  під  землею  чи  визначення  місця  пошкодження  магістралі.
5.  Питання  повинні  бути  ретельно  обмірковані  і  лаконічні  (а  не  такі,  як  я  показав  вище),  ясні  і  однозначні.
6.  Необхідно  все  записувати:  питання  та  відповіді  на  них.  Бажано  фіксувати  і  час,  бо  в  нашому  житті  все  динамічно  змінюється  і  навіть  по  трьом  вимірам  можна  визначити  тенденції  цих  змін.
7.  Питання  задаються  тільки  один  раз.  Ні  в  якому  разі  не  можна,  отримавши  небажаний  результат,  перепитувати,  навіть  ставлячи  непрямі  питання,  бо  це  веде  до:
-  збою  Інструменту  в  зону  неправдивої  та  брехливої  інформації;
-  уведення  оператора  у  стан  Одержимості  тієї  чи  іншої  форми.
8.  Інструмент  передавати  в  інші  руки,  навіть  на  мить  для  того,  щоб  інша  людина  помилувалася  ним,  не  можна,  бо  це  веде  до:
-  деформації  зв'язку  Біополя/2  оператора  із  Інструментом;
-  деформації  інформації,  яку  отримує  оператор;
-  порушення  стану  Здоров'я  оператора,  а  інколи  і  того,  хто  милувався.
9.  Інструмент  необхідно  виготовлювати  самому  і  ретельно  витримувати  узгодження  його  матеріалу  і  форми  із  своїм  Біополем/2.
10.  В  разі,  якщо  виникає  переконання,  що  з'явився  Голосовий  супровід  роботи  Інструментом,  не  лякатися,  а  розуміти,  що  Інструмент  став  тільки  етапом,  через  який  відкривається  Канал.  Так  відбувається  дуже  далеко  не  з  усіма  операторами.
11.  Вірити  собі  та  Інструменту,  бо  Невіра  веде  у  прірву,  але  при  цьому  пам'ятати,  що  Надвіра  теж  веде  у  прірву.  Як  це  не  дивно,  але  здоровий  глузд  повинен  бути  лезом  Оккама.
12.  При  виконанні  "галузевих"  робіт  за  допомогою  Інструменту  (наприклад:  діагностування  людей,  територій  чи  подій)  необхідно  відпрацьовувати  свої  персональні  Правила  безпеки  для  кожної  такої  роботи  окремо.

Вставку  я  зробив,  совість  спокійна,  то  продовжую  розповідь.
Читаючи  зараз  записи  1990  року,  розумію,  що  я,  немов  паралельно  до  Одержання,  дійсно  проходив  Шлях  Випробувань,  на  якому  неймовірно  часто  падав,  але,  радісно  це  усвідомлювати  зараз,  завжди  вставав.  У  мене  тоді,  напевно,  саме  тоді  з'явився  вислів:  "Падають  усі,  але  є  такі,  що  не  встають,  а  є  такі,  що  встають."
Знаковий  сон  від  10.09.1990.
[i]Бархатна  чорнота  і  посеред  неї  яскраво  освітлене  коло.  В  цьому  колі,  зімкнувшись  спинами  та  повернувшись  обличчями  до  зовнішнього  простору  за  межами  кола,  стоять  Істоти.  Вони  сліпуче  білі,  одягнути  в  сліпуче  білі  строї,  що  повністю  укрили  їх  тіла  і  падають  до  низу  так,  нібито  це  є  суцільні  шматки  тканини,  тонкі,  витонченні,  що  стали  строєм  для  Людей.  Бо  це  -  Люди.  Вони  дуже  високі  -  десь  далеко  за  2  метри.  Їх  тіла  витягнуті,  тонкі,  витончені.  Голови  у  них  теж  витягнуті  уверх,  яйцеподібні.  Дуже  високі  лоби  голих  черепів.  Очі  закриті,  але  я  знаю,  що  вони  теж  білі,  із  внутрішнім  світлом,  що  спалахує  час  від  часу.  Людей  багато  -  натовп,  але  упорядкований.
Ми  з  Баженом  маємо  точно  такі  тіла.  Він  ліворуч  від  мене.  Наближаємось  до  цього  кола.  Нам  залишилось  дуже  мало  для  того,  щоб  увійти  в  нього.  Ми  призупинили  свій  рух  та  одноразово  телепатично  (думкою)  звертаємося  до  матері  Бажена  з  пропозицією/закликом  приєднатися  до  нас.  При  цьому  ми  не  повертаємося  обличчям  до  неї,  хоча  добре  її  бачимо.  Вона  ж  мовчки  стоїть  за  нашими  спинами  на  віддалі  праворуч  від  нас.  Бажен  на  півкроку  позаду  мене  -  ми  відчуваємо  стегнами  один  одного.
Ми  говоримо  їй,  що  для  цього  слід  зберігати  певні  правила,  що  це  слід  зробити,  що  не  слід  сперечатися  та  робити  супротив.  Але  вона  нас  не  чує.  А  якщо  і  чує,  то  не  здатна  щось  відповісти  нам.  Стоїть  істуканом.  Немов  у  неї  відключені  всі  рецептори,  всі  відчуття.  І  вона  зовсім  не  така  як  ми,  вона  -  звичайна  людина.
Починає  звучати  ламбада,  мелодія  наростає,  от  вона  вже  голосна,  радісна.  Але  дружина  і  на  це  не  реагує.  А  ми  вже  і  не  кличемо  її,  навіть  забули  про  її  омертвіння,  про  існування  -  ми  робимо  крок  до  кола.[/i]
15:05

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452776
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.10.2013

ЧАКЛУНКА ОСІНЬ

Чаклунка  Осінь  вже  безсоромно
Безсиллям  заплутала  мене  -
Події  пише  пером  рондо,
Каже:  "Зима  прийде  і  це  мине!"

05.10.2013
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452758
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.10.2013

Сповідь езотерика. 9. 1.

04.10.2013*  17:05
Вересень  1990  року.
До  Києва  повернулися  3.09.1990.
В  цей  місяць  я  увійшов  із  багажем  минулого  місяця,  де  сни  займали  чільне  місце  і  утворювали  три  групи:
1.  Розгляд  різноманітних  варіацій  розвалу  моєї  сім'ї.
2.  Проявлення  в  мені  Знання  чи  уведення  мене  у  Знання.
3.  Програмування  мого  подальшого  життя  з  елементами  пророцтва  чи  з  прямим  пророцтвом.
Слід  підкреслити,  що  я  у  блокноті  фіксував  все,  але  зациклений  був  тільки  на  першій  групі.  В  той  же  час  визнаю,  що  я  не  тільки  займався  саморуйнуванням,  бо  всіма  силами  боровся  з  цим:
-  читав  та  навіть  нотував  Рериха,  хоча  мене  тільки  причаровувала  краса  його  речень;
-  пробував  малювати;
-  писав  навіжені  листи  дружині  і  не  менш  навіжені,  але  іншої  направленості,  Владиславу  Дорошенко;
-  працював  рамкою.
І  от  я  у  Києві.
І  зразу  навалилося:  сімейна  колотнеча,  робота  в  КІБІ  консультантом  в  майстерні  Юрія  Косенко,  проектування  у  Вишневому  спортивного  комплексу,  Незвичне.  Продовжував  працювати  рамкою,  безумовно,  з  порушенням  техніки  безпеки.  І  йшли  сни  косяком.  Всі  на  ті  самі  теми.  
З'явилося  і  щось  нове.  Так,  засинаючи  5.09.1990,  я  на  коротку  мить  побачив  перед  собою  істоту,  що  була  повністю  затягнута,  від  голови  та  аж  до  п'ят,  у  металевий  стрій  -  полірована  сталь  +  срібло.  Мого  росту,  чоловік.  Очі  -  чорні  дірки  миндалевидні,  ніс  -  чорна  вертикальна  дірка.  Рот  той  самий,  але  у  сардонічній  посмішці  до  мене.
З'явилось  також  дивне  відчуття,  що  я  -  слон  у  посудній  лавці,  що  не  розуміючи  свій  стан  та  свою  силу,  роблю  шкоду  собі  та  іншим  людям.
Продовжував  спати  на  підлозі  на  кухні,  але  тепер  вкоренилося:  сусідка  Пилипівна,  яку  дружина  опікувала  з  метою  забрати  її  квартиру  після  її  смерті,  постійно  сиділа  до  мого  приходу  на  кухні.  У  неї  слоноподібні  ноги  стали  ще  товстіші.  Гниють.  З  них  ще  більше  стікає  сукровиці  на  підлогу,  тепер  із  гноєм.  Великі  калюжі.  Підкреслено  їх  ніхто  не  витирає.  Це  і  далі  змушений  робити  я.  Гидотне.
Робив  невдалі  спроби  потрапити  до  Будинку  вчених  на  збіговисько  мені  подібних.
Раптом    мені  до  рук  потрапила  із  закликом  Льва  Островського  і  я  6.09.1990  (от  коли!)  відправив  листа  на  адресу  МАПЕ.
Той  місяць  приніс  мені  багато  несподіванок,  які  гарно  ілюструють  силу  тиску  Незвичного  на  мене.
Коли  ми  повернулися  із  Баженом  до  Києва  після  санаторію  то  я  не  знав  до  кого  звернутися  з  проханням,  щоб  мені  пояснили  що  ж  це  відбувається  зі  мною.  Відправився,  нарешті,  до  Будинку  вчених  з  надією  дізнатися  чи  є  в  Києві  вже  Сергій  Литвинов,  а  про  Владислава  Дорошенко  я  знав,  що  його  ще  немає  на  Україні.  В  той  час  при  Будинку  вчених  була  певна  група  людей,  які  займалися  Незвичним.  Не  пам'ятаю  прізвищ  та  імен  цих  людей,  але  там  мені  дали  телефон  пана  Депко,  який  був  чи  то  головою,  чи  заступником  голови  цього  об'єднання.    Я  подзвонив  йому,  він  дуже  коротко  мене  вислухав  і  миттю  призначив  мені  зустріч,  сказавши,  що  вони  якраз  зараз  будуть  збиратися  малою  групою  для  спілкування.  Ми  зустрілися  на  Бульварі  Лесі  Українки,  він  був  на  машині  разом  з  якоюсь  молодою  жінкою,  яка  весь  час  мовчала,  і  ми  заїхали  за  головним  в  їх  групі,  який  закінчував  консультувати  в  Інституті  Амосова.  Почекали  трохи  біля  інституту  і  поїхали  додому  до  цього  Екстрасенса.  Про  нього  закарбувалося  в  пам'яті  тільки  те,  що  на  його  обличчі  була  велика  червона  пляма  від  народження,  а  його  самого  я  відчував  як  сильного  екстрасенса,  колючого  та  спресованого  як  пружина,  жорсткого  до  жорстокості.
У  квартирі  всі  вмилися,  господар  із  плямою  на  обличчі  сів  по  турецькі  на  диван,  що  стояв  біля  стіни,  посередині  поставили  стілець  і  запропонували  мені  сісти  на  нього  обличчям  до  нього.
Спочатку  той,  що  зустрів  мене,  по  півнячі  тупцюючи,  коротко  продіагностува  мене,  визнав  ,  що  у  мене  була  операція  на  правій  стопі  і  задоволений  із  себе  гмикнув.  Потім  господар  запитав,  то  що  у  мене,  чого  я  до  них  прийшов.
Я  остаточно  розгубився.  Потім  почав  щось  мямляти  про  руйнування  життя  та  незрозумілості  в  мені  і  навколо  мене.  Він  перебив  мене:
-  Сни  ідуть?
-  Так.  Весь  час.  І  я  їх  не  розумію.
-  Розкажіть  один  із  них  на  свій  вибір.
Гарячково  почав  перебирати  сни.  Який  розказати?  І  раптом  виринула  згадка  про  сон,  де  я  займався  лікуванням  куль.  І  я  розказав  його.
Коли  закінчив  розповідь,  то  в  кімнаті  немов  змінилася  атмосфера.  Всі  присутні,  а  їх  було  четверо  чи  п'ятеро,  не  дивилися  мені  в  очі,  якось  незвично  поглядали  один  на  одного.  Господар  зарозуміло  зачастив:
-  Це  -  хвилі  на  поверхні  океану  перебудови;
   Треба  чекати  Вчителя;
   Самому  вчитися;
       Слухати  інтуїцію;
   Не  сперечатися,  підкорятися,  тому  що  у  вас  ніхто  не  питає  чи  ви  достойні  чи  ні,  це  не  має  значення;
   Не  мотатися  по  профанам;
   Нічого  не  боятися;
   Маєте  право  на  все  -  просити  та  мати  наміри;
   Чекати  визначення  Місії;
   Двоє  чоловіків  за  плечима  -  це  духи-охоронці;
   Все!
   Ви  вільні!
     Прощайте!
Я  розгубився:
-  І  це  все?
-  Все.  Проведіть  людину  до  дверей!
Коли  мене  виставили  за  двері,  коли  я  зробив  декілька  кроків  від  верей,  то  раптом  зрозумів,  що  всі  люди  в  кімнаті  чогось  дуже  сильно  перелякалися  після  моє  розповіді.  Чого?  Мене?  Чому  моя  розповідь    так  їх  перелякала?  
Мені  потрібні  були  роки  життя  для  того,  щоб  зрозуміти  їх  переляк,  і,  чесно  кажучи,  суто  по-людські  я  їх  розумію.
18:40

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452626
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.10.2013

САМОКРИТИЧНІСТЬ

Поза  краєм  далекого  спомину,
В  коливанні  полум'я  вмерлих  ідей,
У  відлунні  вже  згаслого  гомону
Я  блукаю  досі  сліпий  між  людей.

Калатається  бамканням  серце,
Бо  вже  бездарно  протринькав  себе
У  постійному  прагненні  герцю...
Та  спокійний,  бо  це  скоро  мине.

08.06.2006
К.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013

Сповідь езотерика. 8. 4.

03.10.2013*  18:50
А  сни  продовжували  і  продовжували  іти,  хоча  я  вже  часто-густо  під  час  снів  мав  враження,  що  це  і  не  сни,  а  яв.
Як  потім  зрозумів,  у  сні  19.08.1990  мені  Зробили  Іспит.
[i]Знаходжусь  у  колі  двох  незнайомих  чоловіків.  Невиразна  по  кольору  стіна,  уверх  іде  до  безмірності  і  поступово  світлішає.  Перед  нею  стоїть  стіл:  верхня  дошка  світла,  але  на  ній  нічого  немає,  вона  чиста.  За  столом  сидять  двоє,  з  обох  боків,  а  перед  столом  я  стою.  Двоє  зовсім  незнайомі  мені.  Одягнуті  вони  у  світлий  стрій,  немов  у  щільно  прилягаючий  до  тіла  скафандри,  хоча  обличчя  відкриті.  Їх  стрій  має  сіро-біло-блідо-сріблястий  колір,  як  модифікація  білого.
Той,  що  напроти  мене  -  головний.  Знаю  про  це,  хоча  і  не  зрозуміло  звідки.  Говорить  головним  чином  він.  Стою  спокійно,  ніяких  емоцій  не  маю,  окрім  зацікавленості  у  розмові  та  впевненості  в  собі  та  у  своїх  знаннях.
Знаю,  що  весь  антураж  важливий,  але  не  головний.  Головне  -  розмова.  А  розмова  іде  про  Астральне.  Чи  віримо  ми,  що  це  існує?  Чи  існує  якесь  співвідношення  між  людьми  у  реальному  житті  через  Астральність?
Я  кажу,  що  вірю  і  навіть  знаю  про  Астральність.  Вважаю,  що  коли,  наприклад,  збираються  незнайомі  люди,  то  через  їх  Підсвідомість  Астральність  кожного  стикується  із  Астральностями  інших  людей  і  вони  пізнають  один  одного  по  принципу  "свій  -  чужий".  Таким  чином,  наша  Підсвідомість  ловить  єдність  людей  незалежно  від  нашої  волі,  нашої  Свідомості.  
Моєю  відповіддю  задоволені  і,  здається,  що  мої  слова  приймають  добре,  але  ще  щось  недопроявлене  відбулося  паралельно  до  описаного.[/i]
Ми  відпочивали  по-селянські.  Годували  чотири  рази  на  день,  з  яких  три  рази  обов'язково  їжа  включала  в  себе  перше,  друге  та  третє  блюда.  Син  достатньо  швидко  наїдався  першим  і  відмовлявся  їсти  "повний  комплект",  а  якщо  я  примушував  його  це  робити,  то  він  кричав:  "Я  тепер  розумію,  чому  мама  іде  від  тебе!"  Але  після  цього  він  відчував  себе  винним,  був  особливо  ласкавий.
Були  у  нас  і  кумедні  та  навіть  трагікомічні  випадки.  Один  із  них  особливо  смішний.
Я  ніяк  не  міг  примусити  себе  малювати:  не  було  натхнення  та  і  краєвиди  були  в  селі  дуже  ординарні.  Намалював  рапідографом  два  малюнки  яблунь  в  одну  лінію  -  стовбури  були  покручені  і  дуже  незвичні.  А  от  фарбами  -  ніяк.  Нарешті  знайшов  більш-менш  цікавий  пейзаж  біля  річечки,  яка  в'яло  протікала  по  лугу.  
-  Тато,  я  теж  хочу  малювати!
-  Добре!
Примостився  я  на  бережку,  розклав  акварельні  фарби,  а  Бажену  дав  альбом  та  кольорові  олівці.  Він  (самостійний!)  пішов  за  мою  спину  вибирати  собі  місце  для  малювання.  Подивився  на  нього,  бачу:  моститься  малювати  лежачи.    
-  Сину,  так  не  зручно.
-  Нічого,  тато,  у  мене  буде  зручно!
-  То  добре.
Але  як  тільки  я  почав  олівцем  наносити  контур  пейзажу  на  папір,  як  позаду  роздалося  ревіння:
-  Ба-а-а-а-атьку!
Ошелешено  повернувся  і  жахнувся:  мій  син  стояв  на  ногах,  а  на  його  тілі,  від  підборіддя  та  аж  до  колін  примостився  гігантський  коров'ячий  лепех!
Сто  метрів  ніс  його  на  руках  до  спального  корпусу,  а  він  горлав  і  сміявся  одноразово.  Далі  просто:  холодний  душ,  обтирання  до  почервоніння  шкіри,  прання  одягу.  
Більше  спроб  малювати  етюди  я  не  робив.
Останній  сон  з  періоду  перебування  в  санаторії  села  Волиця  Польова  став  для  мене  дійсно  пророче-програмним  чи  програмно-пророчим.  Це  був  блок  із  трьох  снів,  кожний  із  яких  мав  однаково  програмний  характер,  але  мене  особливо  вразив  другий  сон  в  цьому  блоці.  Це  відбулося  26.08.1990  року.
[i]Круглий  стіл.  Рівно  освітлений.  За  столом:  я,  моя  ще  де-юре  дружина  і  якесь  дівчисько.  Ми  маємо  легкий  сніданок,  чи  то  легку  вечерю.  
Між  мною  та  дружиною  точиться  суперечка  про  розлучення.  Вона  бурхливо  протестує  проти  того,  що  я  не  даю  згоду  на  розлучення.  Кажу,  що  вона  готувала  розлучення  із  лютого  місяця,  але  справно  використовувала  за  цей  час  мої  гроші  і  закуповувала  собі  поспіхом  різні  речі.  [/i]  [Так  воно  і  було  насправді.]  [i]А  я  фінансував.  Навіть  державний  видаток  при  подачі  документів  на  розлучення  оплатила  моїми  грошима,  які  я  заробив.  Суто  економічна  розмова.  Кажу,  що  все  це  підло.  Підлість  є  підлість.
Мовчить.  Я  встаю  із-за  столу,  бо  треба  кудись  іти  з  цим  дівчиськом,  яка  весь  час  мовчки  сидить  за  столом.  Я  не  знаю  скільки  їй  років,  але  дуже  молода.  Може  18,  а  може  і  менше.
Ми  ідемо  з  нею  кудись.  Я  -  тільки  супроводжую.  Вулиця,  по  якій  ми  ідемо,  дуже  розпливчасто  запам'ятовується,  але  таке  враження,  що  це  -  частина  Андріївського  узвозу,  на  якому  я  завжди  бував  у  своїх  снах.  Ми  піднімаємось  уверх.  У  полі  зору  великі  каменюки,  якими  вимощена  вулиця  та  цокольні  поверхи  будинків.
І  раптом  ми  зупиняємося,  вийшовши  наверх.  Ми  вже  зробили  те,  що  слід  було  зробити.  Треба  повертатись  униз.
І  тут  виявляється,  що  я  тримаю  цю  дівчину  на  лівій  руці.  Суміш  ошелешеності  та  спокою.  Ваги  її  тіла  я  не  відчуваю.  Вона  струнка  та  дуже  легка.  Сидить  на  моїй  руці,  на  зігнутій  лівій  руці,  закинувши  свої  зімкнуті  ноги  мені  за  правий  бік.  Вона  обнімає  мене.  Голову  злегка  притулила  до  моєї  голови.  Моє  обличчя  повернуте  праворуч  таким  чином,  що  її  голова  торкається  моєї  лівої  скроні.
Вона  повністю  гола,  але  я  це  приймаю  як  звичайне,  хоча  сам  одягнутий.  Ми  укриті  дзвіноподібною  попоною  чи  чимось  подібним,  яке  має  золотаво-коричнева-сірій  колір.  Якщо  ця  тканина,  то  вона  повністю  не  має  ваги,  бо  укриває  нас  не  торкаючи  нас,  зависнув  над  нами.  Ми  немов  у  коконі.  А  на  вулиці  іде  жахлива  злива.  Потоки  води  падають  суцільною  стіною,  я  навіть  чую  звуки  цього  падіння  -  традиційні  звуки  зливи.  Але  ми  сухі,  бо  укриті  коконом.  Дивлюсь  на  землю  і  бачу,  що  вода  біжить  униз,  а  на  мої  голі  ступні  навіть  краплі  не  потрапляють.
Стою  якийсь  час  ошелешений.  Думаю,  що  моє  відношення  до  цієї  дівчини  таке,  яке  має  батько  до  доньки.  Між  нами  прірва  часу.  Роблю  крок,  щоб  іти  униз  і  чомусь  машинально,  бездумно,  починаю  правою  рукою,  долонею  правої  руки  зісковзувати  по  спині  дівчини.  Від  голови  та  донизу.  Під  час  цього  руху  я  остаточно  розумію,  що  я  -  дуже  старий  чоловік,  а  вона  дуже  молода  дівчина.  Та  моя  рука  спокійно  та  сумно,  не  залежно  від  моєї  волі,  проходить  під  її  лівою  рукою  і  торкає  її  грудь  -  гостру,  тверду,  пружну,  торкається  соска  груді.
І  тоді  я  раптом  розумію,  що  дівчина  не  просто  мене  обнімає.  Я  -  її  власність.  І  не  має  ніякого  значення  кошмарний  розрив  у  віці.  Є  тільки  Жінка,  яка  володіє  мною,  Чоловіком.  Вона  тільки  що  остаточно  в  цьому  переконалася  і  миттю  стала  власницею  мене.
Я  йду  униз.  Спокійний.  Дощ  падає  суцільно.  Ми  у  коконі  сухі.  На  моїй  душі  незрозумілі  для  мене  відчуття  спокою,  чистоти  та  глибоке  відчуття  моєї  захищеності.  Останнє  особливо  дивне  для  мене,  якщо  враховувати  мій  стан  на  протязі  року.  
Її  руки  на  моїй  шиї.  Дивлюсь  в  її  обличчя,  запам'ятовую  риси,  але  вони  упливають  від  мене,  як  і  сон.[/i]
На  довгі  роки  для  мене  стало  манією  розглядати  обличчя  молодих  дівчат  та  жінок,  які  так  чи  інакше  опинялися  в  моєму  оточенні.  Але  відповідь  була  несподівана.
У  1996  році  моя  п'ята  і  остання  дружина  чекала  народження  другого  сина.  Один  раз  ми  сиділи  на  кухні  і  розмовляли.  Світило  сонечко.  Було  гарно  на  душі  і  між  нами  буле  повне  порозуміння.  І  раптом,  коли  промінь  сонця  впав  на  обличчя  моєї  дружини,  в  моїй  пам'яті/свідомості  немов  щось  вибухнуло:  я  зрозумів,  що  обличчя  моєї  дружини  і  є  обличчям  дівчини  із  цього  сну.  Різниця  у  віці  у  нас  була  в  40  років  і  не  я,  а  вона  вирішила,  що  ми  повинні  бути  чоловіком  та  дружиною.  Я  тільки  підкорився.
20:25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452454
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.10.2013