| Сторінки (18/1735): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
ЗНАК БІБЛІОТЕКИ
В молодіжній бібліотеці зробили Свято Книги і попросили мене якось відмітити це свято. Я і зробив цей знак. Це, безумовно, не екслібрис, але і не етикетка. Для мене тоді це було дуже цікавим тому, що з'явилася нагода створити/засвоїти нову для мене форму малої графіки. До того ж, я тоді активно засвоював техніку офорту.
Офорт, діаметр 50 мм, 1979 рік.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526290
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.09.2014
Позавчора, здається, що це було позавчора, я був приголомшений публікацією Яни Сілецької-Васильєвої про те, що поетеса нашого Клубу, яка ховається під псевдо "Вразлива", видала збірку своїх творів, яка на 80% була крадіжкою. Наводився довгий список авторів, які повинні були знати, що їх твори побачили вербальний світ (збірник віршів), а не віртуальний (наш Клуб) під іншим іменем. Я миттю відреагував на це у коментарі, як і інші колеги по Клубу, але добу ніяк не міг заспокоїтися. Нарешті сьогодні вирішив ще раз прочитати наведений список і прочитати вкрадені твори - адже кожний з нас має свою тематику і свою манеру, тому, наприклад, твори В. Назарук (у нього було вкрадено аж 3 вірша!) не можна переплутати з творами той же Вразливої. Але мої наміри виявилися нездійсненими, бо виявилося, що автора на ім'я Яна Сілецька-Васильєва вилучено із Клубу.
У зв'язку з цим виникає два питання:
1. Якщо Яна Сілецька-Васильєва сказала правду, то чому зникло із шпальти Клубу її твердження?
2. Якщо Яна Сілецька-Васильєва навела поклеп на таку собі неймовірно талановиту поетесу, то чому зникло із шпальти Клубу її твердження?
Відсутність відповідей на ці питання примушують багато про що задуматися, але є одне питання, про яке, судячи з усього, автори нашого Клубу не думають, чи мало думають, чи взагалі не беруть до уваги.
Справа в тому, що Клуб є віртуальним утворенням, як і все, що існує в Мережі (в Інтернеті), в якому ми, автори, проявляємо свою суто вербальну творчість. Відбувається перетин Вербального і Віртуального, а це різні іпостасі Інформації.
Будь-яка творчість будь-якого митця, живописця чи графіка, скульптора чи дизайнера, письменника чи поета тощо, які споконвіку виконували свою творчість в межах суто реального/матеріального світу, упорядковується законами про авторське право, яке в різних країнах захищається, хоча і з різною ступеню Захисту. При цьому ми маємо декілька ситуацій, які показують ступінь небезпеки втрати авторського права:
- КРАДІЖКА. Це коли твір банально крадеться у авторів. Наприклад, відомий випадок, коли промисловий шпигун вкрав кальки з паризького дому моделей нового одягу і він був викинутий на світовий ринок азійською фірмою раніше за французів.
- ПЛАГІАТ. Банальне привласнення чужого твору - дивись визначення у Вікіпедії. Від банальної крадіжка він відрізняється тим, що має багато форм існування. Наприклад, в Радянському Союзі звичним явищем було коли начальник поступово витісняв виконавців і фактичних авторів Чогось, та виявлявся автором Цього. Можна пригадати видатних письменників Брежнєва та Януковича, яким книжки писали "чорні раби" за гонорари. Зараз аналогічно пишуться кандидатські та докторські дисертації.
- ЕПІГОНСТВО. Це витончений взірець поєднання перших двох форм, коли фактично нібито нічого і не вкрадено, але фактично виконаний переспів якогось видатного твору чи манери, чи техніки тощо. Епігонство теж має багато форм. Досі пам'ятаю, як дуже давно потрапив в Ленінграді (тепер це - Петербург) на виставку дипломних робіт майстерні видатного російського живописця Мойсеєва - до десяти робіт було виконано в манері Метра, навіть тематика була в межах його Творчості.
При бажанні, враховуючи, що закони все ж таки захищають авторське право, можна вступити у нерівну боротьбу за свій пріоритет чи за свою гідність, тим більше, що часто-густо в нашому світі це тепер гарно пов'язується з грошима, навіть виграти справу, але все це втрачає зиск коли ми входимо у Віртуальне поле, тому що ми потрапляємо в зону, де фактично сама суть існування Мережі обумовлює принципово інше відношення до Авторства - автор, який розміщує свою творчість в Мережі, повинен розуміти, що після цього він фактично втрачає своє авторство, бо його роботу завжди можна без його відома тиражувати і навіть видавати у вербальній формі.
Зрозуміло, що більшість із нас показує свою творчість в Клубі тому, що не має іншої можливості сказати про себе чи про свою творчість. Я, наприклад, десятиліттями писав вірші суто для себе, бо для мене це була одна із форм емоційної самодисципліни, наряду із малюванням. Тепер, коли мені багато років і коли я не знаю коли саме приєднаюсь до Більшості, я прийняв переконання моїх близьких робити таку віртуальну публікацію. До того ж з'явилося відчуття, що я немов собака на сіні - а раптом комусь буде приємним познайомитися із моєю творчістю. При цьому я добре усвідомлюю, що те, що я проявляю на шпальтах Клубу, фактично втрачає жорстку прив'язку до мене. Але все це - суто моє, персональне. Щось подібне про позиції інших авторів мені сказати тяжко.
Але я переконаний, що випадок, який був проявлений Яною Сілецькою-Васильєвою, незалежно від конкретної відповіді на два питання, які я поставив вище, повинен примусити кожного автора гарно усвідомити, що прояв його творчості в Мережі автоматично ставить його творчість під загрозу Крадіжки чи Плагіату (дехто із авторів навіть пишається. коли його переспівують епігони!).
Є ще один момент, про який мало хто думає,: "А яка головна Мета появи Мережі?" Мені хочеться поговорити на цю тему, але при умові, що цей мій текст проявить таку потребу для моїх колег.
З повагою до всіх
Левчишин Віктор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526267
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.09.2014
Мала графіка Г.2.1.
Екслібрис Авдєєнко В.
Це був взагалі перший мій екслібрис, який я виготовив.
Є такий київський скульптор Володя Онищенко. Окрім того, що він митець, то він ще і великий колекціонер екслібрисів, які збирає так, як інші збирають марки. У нього відпрацьовані різні форми поповнення своєї колекції, і одна із форм - замовлення екслібрисів. Саме так він і замовив мені екслібрис для свого приятеля. При замовленні він підкреслив, що просить відобразити такі моменти: ця людина є класним фотохудожником, який спеціалізується на фотографуванні голої натури - це у нього хобі та фах одноразово!
Потім я зробив багато екслібрисів до колекції Онищенко В., але цей, перший був для мене як відкриття нового віконця в новий світ.
Техніка: цинкографія (примітивна), розмір 75 х 75 мм.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525851
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.09.2014
Нам Шепочуть, та ми - не чуємо;
Нам Говорять, ми - чуємо шуми;
Нам Кричать, дивуємось: де це гримить?
Нас Штовхають, ми впевнені: врочення;
Нас Кидають, ми: Боже, рятуй раба свого!
І ми помираємо, гадки не маючи,
Що це Розум нам шепотів не як рабам,
Щоб ми мирно жили, часу не гаючи,
Не тягнучи суть людини і Людство на злам!
Липовий Скіток
25.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525841
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.09.2014
НЕЗНАЙОМІ ЛЮДИ. Д.1. Віртуальна форма
Фактично мова іде про виконання робіт на замовлення, які можна класифікувати по трьом типовим напрямкам:
- віртуальна форма;
- мала графіка;
- синтетична форма.
Коли я виконував такі роботи, то ставив певні вимоги до замовника. Найпростіше: розповідь про людину, яку необхідно відзначити, чи про події, які необхідно виразити.
Далі - приклади.
Д.1. Віртуальна форма
Це - словесна форма виконання замовлення. Вірші чи проза, каламбури чи парафрази відомих висловів та тем - тут все іде та активно працює на ідею дати можливість фактичному замовнику, а саме це є головним, показати свою повагу до винуватця події.
АНТОНОВ О.К.
По рекомендації мого гарного товариша до мене звернувся чоловік, який був особистим приятелем видатного авіаконструктора Антонова О. К.
Наближався день народження цієї видатної людини, а його приятель вже не міг нічого оригінального та красивого придумати на цю подію. Тому і прийшов до мене, бо йому казали...
Задача була проста, бо на Україні всі знали Антонова О. К., навіть я, далекий від авіації та тих високих прошарків суспільства та науки, знав загальний шарм цієї людини. Тому я і виготовив текст псевдотелеграми, який і передав замовнику. Пішла вона адресату чи ні - не знаю, але замовник був задоволений, як і я гонораром.
ИЗ СИБИРИ И ТЕХАСА,
ИЗ БОРНЕО, АБАКАНА,
ИЗ ТБИЛИСИ И МАДРАСА,
ОТОВСЮДУ!
Я
РОЖДЕННЫЙ, ПОДОБНО АФИНЫ РОЖДЕНЬЮ, ИЗ ТВОЕЙ ГОЛОВЫ,
ПОСЫЛАЮ ПО ПОЧТЕ СВОИ ПОЗДРАВЛЕНЬЯ И ЗЕМНЫЕ ЦВЕТЫ,
ЧТО РАСТУТ ГДЕ ЖИВУ, ГДЕ ЛЕТАЮ, ГДЕ Я В НЕБЕ ТИТАН.
ПОЗДРАВЛЯЮ, ОТЕЦ!
ОБНИМАЮ!
Я ТВОЙ СЫН, Я ТВОЙ АН,
06.02.1979
*****
ЧУДУЖНЫЙ А. М.
Це було дуже незвичне замовлення.
Одна моя співробітниця попросила написати поздоровного вірша для її приятеля із іншого міста. Про нього вона сказала: це - видатний хутровик, майстер своєї справи, він дуже гарний бізнесмен (це в ті часи!), гуморист, любитель кепкування, в тому числі і в його адресу, вміє шанувати себе та інших людей, цінує оригінальність і несподіваність, дуже поважає людей, які все це мають по відношенню до нього, тому замовниця просить... Він за національністю єврей, гордий з цього, але не відноситься до тих євреїв, які ставлять себе вище за інших чи весь час говорить про свої негаразди та пригнічення з боку інших націй та народів.
І от що у мене вийшло на базі такої увідної.
У лесного Миши
Ренегат сыниша -
Не дерет шкур с папы,
Но
Не сосет и лапы.
Говорит Аркаша:
"Ты не бойсь, папаша!
У сиамской Мурки
Я снимаю шкурки,
У волчицы Маши
Беру хвосты "не наши",
У бобрихи Любы
Срезаю все для шубы,
У зайчихи Клавки
Мех не плох на плавки,
Но нутрия Джанетта
Экстра-клас на это!
Эх!
Коньячку хвачу грамм двести -
Так и глажу всех по шерсти!
Плохо, что для Норки
Средство только в порке...
А сейчас мой цимис тонкий:
Я пасу штук пять овечек -
Модно, дорого в дубленке...
Но нам не чуждо человечье!"
Прослезился лесной Миша
И прошамкал в голос кволый:
"Держи шкуру, мой сыниша,
Похожу-ка и я голый!"
06.07.1980
Замовниця заплатила гонорар, але відмовилася брати вірш, бо з її точки зору це була образа для її приятеля. Я здивувався: адже витримав всі атрибути, які вона мені описала!
********
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525621
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.09.2014
Г. Близькі люди. Картка
Зараз дуже мало треба для того, щоб послати близьким людям поздоровні картки у власному виконанні - для цього є Інтернет, електронна пошта і дуже прості графічні можливості виконати свій задум у віртуальному вигляді. Безумовно, якщо твої друзі та рідні мають комп'ютери і вихід до Інтернету. Але навіть якщо вони цього не мають, то ти можеш своє творіння надрукувати на принтері і відправити традиційною поштою чи, що теж вельми доступно, вручити людині із рук в руки. В далекому 1980 році нічого подібного не було.
Наближалося 8 березня. Тоді це було одне із обов'язкових свят, еталонне свято, в якому радянські чоловіки робили один раз на рік радянським жінкам день розвантаження! Були традиційні поздоровні картки, головним чином в прямому чи прихованому ура-патріотичному вигляді, а мені так хотілося зробити щось оригінальне, своє. Тому і була виготовлена "болванка", на якій я мав честь для кожної близької мені людині писати персоніковані поздоровлення.
Малюнок олівцем був "козою", з якої через скло було зроблено 10 заготівок. Потім по конвеєру темперою було виконане зафарбування.
З того часу збереглася тільки одна картка, яка була для мене взірцем. От саме її я і показую.
Повторюю: зараз подібна річ виконується просто і доступно, тому і показую свій взірець - а раптом це буде комусь підказкою.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525387
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.09.2014
Бач: холодом раптом як повіяло!
Десь явно вже ходить суворий Дід Мороз
І розкидає хуртовини віяло,
Від якої стогне в болоті рогоз.
Замріяно застигло товариство дубів,
Веліти сосни саркастично сміються -
Для них ми є збирачі нікчемні грибів,
В яких радість одна - комарі вже не в'ються.
Липовий Скіток
23.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525382
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.09.2014
Г. Близькі люди. PF
В графічному мистецтві є цілий розділ, який називається "Мала графіка". В нього входять різноманітні картки, гральні карти, екслібриси і так далі, в тому числі і "PF", що абревіатурою означає термін на французькій мові, який перекладається як "на випадок". Це міжнародне маркування.
Традиційно картки з позначкою "PF" виготавлювалися художниками для поздоровлення людей свого кола з Новим роком, потім художники почали виконувати це як замовлення і, як правило, ці картки мали малу серію. Пізніше можна вже зустріти не тільки новорічні мотивації, але правило "на випадок" залишилося.
В минулому я грішив і на цій ниві - виготовлював такі поздоровлення рідним та друзям. Нижче наводжу в якості прикладу картку для мого середнього брата.
Цифра біля літер PF стоїть цифра, яка означає порядковий номер у списку виготовлених мною PF. Там же стоїть прізвище автора. Така традиція для PF. Далі - прізвище того, для кого виготовлене PF. Це - обов'язковий момент.
Зміст PF, як правило, визначається автором цієї малої графіки, але він, звичайно, пов'язаний чи із світосприйманням автора, що не дуже добре, чи із світосприйманням того, кому призначається картка, але завжди в інтерпретації автора картки. В той же час стандартним є відображення символіки років, які міняються на чатуванні нашого життя, наприклад - по знакам Зодіаку чи по східному календарю.
У 1989 році мій брат Валентин дуже сильно переймався усіма подіями, що відбувалися тоді в СРСР. Надходив 1990 рік, який, здається, був роком Вогняної Коняки за східним календарем. Тому у мене і є коняка головною дієвою фігурою в композиції. Брат давно писав вірші - тому кінь дається у вигляді Пегасу. Те, як брат сприймав тоді сучасні події, показане через кістяк Пегасу та наповнення його шлунку - явна двозначність: чи то такий Пегас СРСР переварює Леніна, чи то він от-от його народить як немовля.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524911
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.09.2014
Дощик грає- хмари плачуть
По сонячних, хоч осіннім дням,
Запрягають сумну клячу
В карету печалі млявих плям
Сірого ходу між дерев
Туману та холоду міну...
Швидко додому! Обігрів
Чекає нас біля каміну!
Липовий Скіток
21.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524902
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.09.2014
В. ТОСТИ
Тости - це окреме мистецтво, в якому є навіть свої віртуози - тамади. Я тут, здається, нічого нового не можу запропонувати до уваги читачів. Але, на жаль, дуже пізно я зрозумів, що мої сховані до пори - до часу розширені сенсорні здібності проявлялися ще до того, як відбулася моя Ініціація (1991 рік).
Випадок, який я приведу нижче, мені тяжко однозначно визначити навіть зараз, з вершини прожитих років в багатозначній якості. Це було передбачення чи кодування? Не знаю. Можливо, що хтось із читачів краще за мене це зробить, то я просто розповім про що іде мова.
Тост, який я оголосив на честь молодят Тані Анушиной та Жені Кривобокова 16.06.1977 року, прочитавши свій вірш:
Ушла.
Впервые.
Кусая губы.
И затерялась в тлпе исканий.
Неуж-то я настолько грубый?
Неуж-то так словамы ранил?
Сам.
Раздавлен.
Прикрыты двери.
И стены давят немым укором.
Я жду.
Часы.
недели.
К полу прижат сврим позором.
Пустая ярость, пустое сердце,
Пустые разума глазницы.
Я жду.
Но звуки где-то, где-то...
Пеньковый галстук вяжут спицы.
Я жду.
Но нет шагов.
Но нет холодного привета.
Что с ней?
Среди врагов?
Среди друзей?
Междово лето...
Медово лето...
Так выпьем же, друзья и товарищи, за то, чтобы У Тани и Жени никогда не было бы ничего подобного ни в медово лето, ни во все последующие лета!
[i]Молодята поїхали до Сімферополя, народили там доньку, а через рік розлучилися; вона повернулася до Києва, він залишився у Сімферополі.[/i]
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524520
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.09.2014
Повільно старіє будинок -
Стіни сідають, цегла тріщіть,
Та згадка проектних картинок
Тримає ще м'який колорит
Співучої вдачі фасадів,
Як і радісний сміх дітвори,
Фанфарність сімейних парадів,
Як і квітами вкриті двори.
На Землі всевладне старіння -
Заквашений на ньому прогрес,
От чому юнацьке горіння
Проходить швидко, хай йому грець!
Лиш існує все в минулому,
Як і плин цих віршованих слів
В нашому світі поснулому,
Як примара в реальності снів.
Липовий Скіток
18.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524505
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.09.2014
В секторі було правило, що для кожного, хто щось святкував, інші робили персональні дарунки - головне було одне: дарунок повинен був бути цікавим і не дорогим по вартості. Виходячи з цього я і зробив Валері Городському відповідний дарунок - у вигляді короткого оповідання про нього.
В цьому оповіданні було обіграно те, що Валера був у секторі штатним політичним інформатором - в ті часи всі науковці повинні були бути членами компартії і активно брати участь у побудові комунізму хоча би розповідями про це. Нагадую: все відбувалося 27 травня 1977 року.
В ті часи абсолютно всі наукові роботи в СРСР виконувалися на російській мові. Я був білінгом - дома розмовляв на рідній українській, на роботі - на російській. Оповідання для Валері було написане на російській, але зараз я маю задоволення показати його загалу на українській.
КОШМАРНИЙ СОН
Рівно в 9:00 Валерій Якович Городський - Валера, як його мило називають друзі відповідної статі (інші ласкаві імена, які він чує з інших вуст, ми не називаємо!) - тихо прослизнув на робоче місце і м'яко опустив своє багатостраждальне, вибачте, тіло на подушечку, яка лежала на стільці. Розпластавши долоню правої руки над столом, він машинально кинув оком на пальці - всі були цілі. Лівою рукою він відкрив портфель і трепетно витягнув "Правду". Ножиці вже світилися в очікуванні роботи і він з вдячністю до цього очікування взяв їх у руки - через деякий час вирізка із газети про нерукотворне ЦеВе (Цінна Вказівка) обережно була вставлена у швидкозшивач. Цей швидкозшивач беріг в собі абсолютно всі публікації (жаль, тільки центральні!) по даному питанню і трималися Валерою за звичаєм на другій полиці - ключ ні в якому випадку не довіряти аспіранту Горбіку! - сейфа. Але вчора увечері він брав його додому - треба було ознайомити з цими матеріалами дружину Майю та ретельно вивчити і виявити по етиці особливість поведінки чоловіків при зустрічі з болгарами (в очікуванні творчої поїздки до Болгарії!). Виявилось, що про болгар в матеріалах швидкозшивачу нема нічого, про етику теж не згадується, а про такі тонкощі як стосунки із жінками - тим більше... Вивчення першоджерел на російській мові не мало успіху, а на вивчення цього на українській мові вже не залишилося часу - треба було вже іти на роботу.
Закривши швидкозшивач та побідкавшись на предмет відсутності у сьогоднішній пресі матеріалів до другого швидкозшивача, в якому Валера зберігав все, що стосується Ще Більше Цінних Вказівок (на російській мові це звучить дуже переконливо: ЕБеЦеУ), він відкашлявся. В кімнаті зразу повисла гробова тиша і його товариші-колеги звернули свої та чужі погляди на нього. Він ще раз відкашлявся і почав розповідати про матеріал, який вирізав та розташував у швидкозшивачі. Голос його був насичений глибинною поштивістю та трепетом, красномовність окутувала слухачів кольоровістю та глибиною думки - природно, що коли він закінчив говорити, то роздалися довгі, переходячи в овацію, аплодисменти. Колега Левчишин навіть розплакався, а шефиня-колега Панченко навіть крикнула: "Браво!́́ Так тримати!" Це був повний та природний успіх.
Валера встав, витер лоб, розкланявся та недбало сказав: "Дякую. Дякую. Наші справи ясні, мета виявлена - за роботу, товариші!" Він зразу сів на місце, трохи поспіхом, бо зрозумів, що це, так би мовити, із іншої опери та слова іншого героя, але його товариші це не помітили, бо вже жадібно накинулися на виконання наукових тем еН-один та еН-два.
Раптом відкрились двері і секретарка директора просунула голову:
- Вас просить Сам!
Валера підскочив на місці від несподіванки і навіть упустив ручку. Але це не завадило йому тихо та поштиво:
- Йду...
По коридору він пройшов з гордо піднятою головою, але через одну із дверей роздався отруйний голос: "Хідерланд нещасний!" і він миттю похнюпився.
До кабінету він зайшов, як то кажуть, на цирлах, не змінюючи позу відкрив двері кабінету директора - одну, потім другу, прикрив їх , ці двері, та миттю став іншим: плечі отримали орлиний розмах, підборіддя випнулося, очі почали кидати блискавки, а звичайно вип'ячений живіт став міцним та стращаючим тараном - прямо від дверей він гаркнув:
- Що, знову запарка?
Господар кабінету боягузко прошепотів:
- Рятуйте, дорогий мій! Рятуйте!
- Ну, що там трапилося? - Валера недбало відсунув крісло та всівся за стіл нарад, поклавши на стіл ногу на ногу. Абсолютно непомітно в його пальцях опинилася цигарка і він очікувано подивився на господаря. Той поспішно чиркнув сірником. Сірник зламався. Валера не став очікувати другу спробу, а клацнув дорогою, з діамантами, запальничкою.
- Не тягни, не тягни кота за хвіст!
- Розумієте, Валерій Якович, тема наша еН-1, від якої ви та сміливо та вчасно відмовилися...
- Знаю, знаю, продовжуйте!
- ... горить...
- Маю надію, що не синім полум'ям.
- В тому-то і справа, що синім!
- А що цей бовдур?
- Ви маєте на увазі Того? - господар показав пальцем уверх перед собою.
- Саме це!
- Він умив руки та почав розводити своє власне полум'я!
- Яка вірогідність глобальної пожежі?
- Я...я...
- Ну! Сміливіше!
- Дев'яносто процентів...
- Ви що, з глузду з'їхали? Дивиться: я бегу гучку і пишу: десять!
- Так просто? - господар ледве не подавився від захвату.
- Так! - Валера недбало посміхнувся та подивився на розпластану на столі праву руку - пальці були на місці, їх ніхто не відбив - Але я поїду...
- Розумію, розумію, дорогий Валерій Якович, ви маєте на увазі Болгарію...
- Хоча би.
- Але ви не...
- Нікуди я не дінусь! - Валера подивися на господаря як на невідомо що - Але зниження на ще на відсотків п'ять гарантую!
- Як же вам віддячити?
- Розрахуємося! - Валера встав та повернувся, щоб іти.
- Валерій Якович! А як бути з цими ящиками мінеральної води?
- Якої?
- Вам з Болгарії прислала Катя.
- А-а-а... Дарю! Пийте! - і він вийшов.
В передпокої його наздогнав господар та прошепотів:
- А як бути із зафарбуванням полум'я?
- Пофарбуйте білилами!
- Геніально!
Він тихо і м'яко прослизнув на своє робоче місце. Розпластав долоню правої руки над столом, він кинув машинальний погляд на пальці - всі були цілі. Лівою рукою він трепетно розкрив портфель і не менше трепетно витягнув "Правду". Ножиці вже блищали в очікуванні роботи, але він не поспішав брати їх до руки - йому здалося, що пальці правої руки пам'ятають якесь рукостискання, а може і цілування їх значимою особою. Він знову і знову дивися на злощасні пальці і в його душу крадієм входило дивне відчуття, що він спить. Немов перевіряючи себе, він підняв голову:
- Я зараз прочитаю вам, мої дорогі товари...
На нього цикнули і він зрозумів, що це не сон, а те, що було раніше - дійсно сон. На серце лягло полегшення, але одноразово і розчарування: а він вже вирішив не мити праву руку! Зрадівши, він бадьоро випалив:
- Ну, я вчора дав прикурити директору! - по кімнаті прокотився сміх. Валера заспокоївся: день почався традиційно!
*******
Валерій Якович Городськой в кінці минулого століття втратив сина - той поїхав до Ізраїлю. Потім довго лікував дружину - вона була скрипалем і мала звичайну хворобу кісток, потім він її загубив - вона померла. Тоді Валера поїхав до сина в Ізраїль, пожив там трохи і теж помер.
Нехай єврейський рай буде завжди для нього домом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523890
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.09.2014
Я вже сам втомився від своєї сумної оповіді під назвою "Інфаркт", як і від суму від перипетій, які зараз переживає Україна, як і від свого шкутильгання по життю під тягарем хвороби. Захотілося повернутися до тих часів, коли ми були переконанні, що життя прекрасне, що ми щасливі, бо народилися та живемо в найкращі часи в найкращій країні світу. Мені простіше за все зробити таке - повернутися до розповідей про свій досвід робити несподівані речі близьким, і не тільки, людям.
Отже, продовжуємо посміхатися.
Б.1.2. Складний сценарій
Це окремий та самостійний шмат роботи, який включає в себе пошук ідеї, розробку її, виготовлення не тільки самого сценарію, а і всіх атрибутів до нього, передбаченим цим сценарієм, і, нарешті, втілення його в життя.
В моїй практиці було декілька таких сценаріїв, але краще за все показати обсяг та суть такого сценарію на прикладі святкування 50-річчя з дня народження архітектора Городського Валерія Яковича, з яким я тоді працював разом в науковому секторі санаторно-курортного проектування Київського НДІПмістобудування.
Сценарій передбачав включення всіх працівників сектору в святкування, а також виготовлення портрету ювіляру (це був офорт), орденів і медалей та відповідних положень до них, а також відповідних літературних гуморостичних "виробів".
Сектор розташовувався в двох кімнатах, що і було обіграно сценарієм. Він був реалізований наступним чином.
1. Через хвилину після того, як ювіляр прийшов на роботу, а це відбулося в 10:00, а не в 9:00, як звично, всі співробітники миттю зібралися в кімнаті, в якій Валера Якович не сидів.
2. По моєму сигналу всі вишикувалися в потилицю один до одного та святково вступили в кімнату, де Валера вже встиг стати біля свого робочого столу. Порядок слідкування був такий:
- Женя Кривобоков, тоді аспірант, з дарунком в руках;
- науковий співробітник Сисоєва Тетяна Юріївна з квітами в руках;
- науковий співробітник Таня Шовкопляс з портретом ювіляра в руках;
- науковий співробітник Світлана Бродецька з орденами та медалями, які живописно розташувалися на подушці, на якій ювіляр кожний день сидів за робочим столом;
- я з Наказом в руках.
Наш шеф Тамара Федотівна Панченко гордо сиділа за своїм робочим.
3. В кімнаті всі вишукалися в ряд перед ювіляром. Я зачитав Наказ. В процесі читання С. Бродецька прикріпляла ордена і медалі на груди (і не тільки!) ювіляра. Після кожного прикріплення - цілунок.
4. Після закінчення читання Наказу Т.Ю. Сисоєва вручила квіти ювіляру. З поцілунком.
5. Таня Шовкопляс вручила квіти і теж поцілувала.
6. Женя Кривобоков вручив дарунок та потиснув руку ювіляру вище ліктя!
7. Я об'явив офіційну частину закінченою.
Підступні жінки обмалювали обличчя Валери відбитками губ, що і було передбачене сценарієм, а він був неймовірно вдячний. Валера завжди володів гарним почуттям гумору, тому все це він приймав ейфорійно. Безумовно, він зажадав, щоб була фотокартка, на якій він стоїть обвішаний орденами та медалями в оточені колег. Його прикрашав і нагрудний знак "Від куржінок" - малось на увазі "від курортних жінок", натяк на наше поле діяльності. Так цей негідник умудрився тихо підмалювати в середині слова літеру "в", що ми побачили тільки тоді, коли надрукували фотокартки.
Ескізів медалей та орденів у мене не збереглося, але у себе в архіві я знайшов два літературних опуси, які і наводжу. Один - в межах цього тексту, другий - окремо.
ПРИКАЗ № 50
от 29 мая 1977 года
по поводу кандидата архитектуры Городского В.Я.
29 мая 1927 года у известного украинского рускоязычного поэта еврейского происхождения Якова Городского (входил в когорту фундаторов украинской советской литературы) родился безвестный мальчик.
Дальнейшая жизнь этого мальчика, нареченного Валерием, показала, что лавры папы будут использоваться им только в кулинарных целях.
По этой причине указанный мальчик начал искать свой путь в жизни и стал архитектором, позже - кандидатом архитектуры с литературным уклоном.
Найденный им талант максимально расцвел в стенах вверенного здесь института.
Старший научный сотрудник, кандидат архитектуры, архитектор Городской В.Я., показав себя образцовым проектировщиком, а затем и научным сотрудником, образцовым общественным деятелем, а затем и семьянином (по справкам из отдела кадров за ним скакания в гречку не числится, официально)
НАГРАЖДАЕТСЯ:
- Медалью за взятие Минска (место работы после окончания архфака КИСИ);
- Медалью за освобождение Карпат ( в научном смысле);
- Медалью за объединение Черноморского побережья Крыма (курортное дело);
- Почетным знаком "Вечный редактор" (стенгазеты);
- Большим орденом "Почетный яйцеметатель" (было дело в ресторане "Театральный" при застольи в честь получения премии);
- нагрудным знаком "От куржен".
В связи с вышеизложенному ПРИКАЗЫВАЕМ:
1. Вывесить тов. Городского Валерия Яковлевича при входе в сектор.
2. Рабочий день 27 мая считать не рабочим, а городским.
3. Наградить тов. Городского В.Я. пятьюдесятью поцелуями и поручить их виподнить на челе юбиляра:
- от администрации - тов. Клюшниченко Е.Е., зам. директора по науке;
- от парторганизации - тов. Гавею А.Ф., зам. секретаря парторганизации;
- от профсоюзов - тов. Вандаловской Е.И., член профкома.
Недирекция.
ПРИМЕЧАНИЕ
Официально дирекция института не поздравляла в приказе юбиляра и никаких премий не выдывала.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523649
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.09.2014
ПОЧАТОК ЖИТТЯ В НОВИЙ ЯКОСТІ
29.04.2014 мене виписали із Лікарні.
Останній раз я почув суперечку Дими (той, що лежить напроти мене через прохід) із Світланою Володимирівною. Він надсадно жалівся весь час, що йому забороняють палити і пити каву. На ввічливі пояснення лікаря він зреагував брутально:
- Як вийду звідси, так зразу почну смалити і каву каву буду пити! Щоб ви не сумнівалися!
На цю ескападу вона відреагувала спокійно і втомлено:
- Що ж, це ваше життя і ваше право. Але у нас вже був випадок, коли такий герой таємно пішов палити. Ми довго його шукали, поки не знайшли на дальніх сходах з недопалком у заціпенілих пальцях. Мертвим. Тютюн звужує судини. Але це ваше життя і не я їм розпоряджаюсь, а ви.
За мною приїхав син Бажен на бусі (так він називає свій мікроавтобус). Я не вірив, що можу пройти довгий коридор до ліфта, але пройшов. А найтяжче було подолати 30 метрів до автомашини на дворі - біль примушувала іти зі швидкістю черепахи. Я тоді ще не знав, що тепер такий темп буде постійним для мене. Син, як завжди, шуткував і підначував мене, дома мене чекали ще два сина із обідом, а я сидів мовчки і не міг навіть посміхнутися. Так було.
Далі просто - дільничий кардіолог, явка через кожні 10 днів на перевірку з обов'язковим аналізом крові та кардіограмою, з альбомом, в якому я фіксував свій тиск та послідовність ковтання пігулок. І так три місяці. Стандартна процедура.
Марина Дмитрівна, мій дільничий кардіолог, - мила та досвідчена фахівець, зразу запропонувала оформляти інвалідність: виявляється, що той, хто пережив інфаркт автоматично вважається інвалідом. Але бути інвалідом де-факто не означає бути їм де-юре. Та я відмовився від цього, бо я - ветеран війни і більших пільг, ніж маю, мати не буду.
Почалось у мене життя в стані повільного видряпування - кажуть, що рік треба виходити із цього стану. Вірю.
Мимоволі зробив декілька висновків стосовно моєї хвороби.
1. Ми, люди, неймовірно легковажні стосовно свого здоров'я. Так, теоретично ми знаємо, що у розвинутих країнах смертність від серцево-судинних хвороб стоїть на першому місці, в таких випадках вона займає більше 50% від усіх смертей, але ніхто не задумується про те, що це стосується його, переш за все!
2. Ті, хто потрапив в лабети цієї хвороби, не вірять, що це дуже серйозно. Так, тяжко прийняти, що з тобою все відбулось по принципу виключення електрики - горіла лампа і раз - не горить! Але іншого шляху немає!
3. Людина, яка перенесла інфаркт, може жити далі, але не так, як вона жила до того - тепер необхідно кожний крок зважувати і остаточно для себе прийняти, що Життя - це Дар, який необхідно берегти!
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523489
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.09.2014
13.09.2014
Дивлюсь і бачу: останні записи в моєму блокноті за час перебування в Лікарні. Навіть дивно, що так мало записував, хоча робив це, відверто кажу, тільки заради того, щоб тримати себе на плаву.
28.04.2014 ознаменувався для мене двома подіями.
Перша - персональна. Явно переборщив з ходою на "довгу" дістань = 3 рази ходінням по коридору аж до кабінету професора Дудки та довгим сидінням за компом. Дорвався. Тому була біль. Помучився трохи перед сном.
Друга - печаль для всіх. Молода жінка, яка ще не досягла 30 років, вирішила, що вона вже здорова і що вимоги лікарів є дурною перестраховкою, тому вона сама спустилася на 1-й поверх сходами, щоб купити ліки, якщо нема родичів, то це роблять няні, піднялася вже ліфтом на наш поверх і.... спасти її лікарі не змогли. Людина загинула через свою дурість.
Наш палатний лікар Світлана Володимирівна доброзичлива, але один раз ввічливо зірвалася, коли наші "герої" порушили її вимоги по лікуванню - багато ходили, пили воду. Нерозумно вели себе.
ІВАН
Він прийшов до нас із Кардіології. і його поклали на "моє" місце.
Маленького росту, великий живіт, весь переповнений метаболічною водою. Суцільний набряк. Вік - під 50.
В молодості явно був красунчиком - досі ретельно розглядає себе у дзеркальце та чепуриться. Волосся чорне, маленькі вусики. Під очима темні плями. Голос тонкий, близький до жіночого. Працює заступником начальника каскаду водопостачання Києва. Розмовляє з хибами логіки, інколи говорить відверті дурниці, але переконливо. Розмовляє українською, пересипаною суржиком.
Другий інфаркт: 2005 рік - передня стінка, зараз - задня. Дуже слабовільний. Задихається, бо серце погано працює. Жахливий діабет. Воду треба пити дуже мало, а він, особливо вночі, нібито таємно, смокче з пляшки.
Дружина неймовірно некрасива тілом та обличчям. Товсті окуляри. Малий зріст. Короткі ноги та великий живіт, майже до колін. Вперше таке бачу. Уявляю, як Іван шикарно стрибав колись у гречку!
Приходять син, вагітна донька з чоловіком. Зять відноситься до Івана значно краще, ніж його син - шанобливо і навіть трохи запобігливо.
Враження таке, що після першого інфаркту Іван весь час лікується, бо по його розповідям зрозуміло. що він побував в усіх лікарнях та санаторіях України нашого профілю, але собою не займався, бо дуже слабовільний. А навіщо? Його повинні лікувати! Адже він дозволяє це робити!
В одну із ночей ледве не помер. Витягнула Світлана Володимирівна - якраз була черговим лікарем по відділенню. Вона була розлючена. Дивно було бачити цю врівноважену жінку в такому стані, але вона жорстко казала Івану:
- Ваше життя у ваших руках! Це ваше життя! Я повинна розказати вам що та як робити, щоб воно не перервалося. Але робити ви повинні! Робити! Та ви порушуєте все! І стало різко гірше. Значно гірше! Та в решті решт, у мене є сім'я, діти, то чому я повинна брати на себе те, що знаходиться у ваших руках? Не хочете жити - робить і далі так! Всі мої зусилля марні!
Іван мовчав. А що тут можна сказати?
На наступний день я виписався і подальшу долу Івана, як і всіх моїх колег по палаті, не знаю.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523277
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.09.2014
Олексій Васильович
Так звали мого сусіда ліворуч, ліжко якого було біля вікна і вважалося привелейованим, бо: по-перше, відстань між ним та вікном була достатньо широка, щоб можна було поставити стілець, а по-друге - давала можливість першим отримувати свіже повітря з вулиці, коли вікно було відкрите, адже жара добиралася і до нашого 5-го поверху.
Мій сусіда побув в такій якості декілька діб і виписався, а я перебрався на його місце - по праву старшинства за віком, тим більше, що ніхто і не збирався міняти свої місця, окрім мене.
Спілкувалися ми з Олексієм Васильовичем тільки два повноцінних дня, але якось зразу між нами виникла довіра.
Чоловік могутньої статури, хоча і з животиком - нічого дивного: діабетик з великим стажем. Другий інфаркт, перший був у нього 15 років назад і він лежав в цій самій палаті, теж біля вікна, тільки на іншому ліжку.
Його день починався з того, що він ретельно виміряв прибором рівень цукру в крові, а після сніданку повторював цю процедуру. Лікування своє сприймав з гумором, але до лікування своїх колег по палаті відносився підкреслено серйозно.
Віком десь за 50 років, мав великий життєвий досвід. Майстер спорту і член збірної України з великого гандболу, кандидат технічних наук - закінчив мій рідний Київський інженерно-будівельний інститут, але сантехнічний факультет, один із ведучих спеціалістів України в галузі вентиляції, вільно володіє англійською мовою, енциклопедично освічений і гарний розповідач.
Але для нас з ним з'ясувалося цікавим інше: він володіє розширеними сенсорними здібностями. Ми дуже обережно розмовляли на цю тему, повільно намацуючи спільну толерантність, але коли це відбулося, то ми відвели собі душі. Багато нового було для мене від нього я багато було нового для нього від мене.
Наприклад: він познайомив мене із системою "Мудра", а я йому розповів про 5 Програм, що реалізуються в людині. Коли мене схопила при ньому кондрашка, то він вийшов тихо в коридор, а потім повернувся і сказав: "Прочитав: у вас все буде добре!" А коли я став адекватним для розмови, він сказав: "Я запитував і мені Сказали, що ви видряпаєтесь!" Отже, у нього теж є Голос.
Попрощалися ми дуже доброзичливо. На прощання він сказав мені: "Ви перший, з ким я наважився говорити про свої Здібності".
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523070
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.09.2014
Поборники справедливості/правди лікують:
Лікарі помирають від того, що лікують.
Липовий Скіток
12.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523061
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.09.2014
Він скоротив собі життя
Дозировкою каяття.
К.
11.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522848
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.09.2014
ВАСИЛЬ
Праворуч від мене, біля дверей лежить Василь.
Дебелий. Зріст десь 193 см. Товстий та з пузом. Волосся росте у нього зі спини на груди довгими рідкими міцними волосинами, на плечах вже сиве, тому здається, що над ним плаває білий ореол - він весь час ходить у білій майці чи, що частіше, до поясу голий. Жарко.
Голова маленька, очі майже поросячі, але по-українські хитрі і розумні. Голос має дужий і тільки інколи розмовляє пошепки. Часто говорить по телефону - йому теж часто дзвонять. Розмовляє виключно народною українською мовою, інколи непомітно вставляючи російське "бл..ь". Хоча і має вищу освіту.
Його рингтон та мобілці "Гімн України".
Дуже любить розказувати історії, але обов'язково із подробицями: де, хто як живе, як стояла хата колись і як вона стоїть тепер, де стоїть/стояв колодязь, дерева, як кого звали та яке родичанство у героїв його розповіді...
Ветеринар за освітою і займав високі посади в різних м'ясних організаціях. Останній рік працював на Книжковому ринку Петрівки охоронцем, бо сільське господарство луснуло.
Приїжджає дружина - мала, хитруща, швидка в рухах, компанійська і доброзичлива. Два сина, з яких один зараз є велике цабе - заступник Когось в Чомусь на рівні держави.
Інфаркт отримав на рівному місці - не хворів, тягав мішки з картоплею і раптом стало якось ніяково. В минулому дружина сина, з якою гарні стосунки, ну, ви знаєте, вона ще приходить із сином, хоча і розійшлись, то от, вона викликала швидку. І все - виявили інфаркт. Але це виявилося не все - діабет виявили. Для Василя це було взагалі несподіваним. Трохи перелякався. А тут ще і запалення легень, як у всіх інфарктників!
Лікується легко, з гумором, який часто буває "народним". Дуже уважний до інших хворих і завжди прагне якось допомогти, хоча і ховає свої болі за мовчанням. Біль проходить - тоді він надолужує впущену можливість розповісти наступну історію із свого і не тільки життя.
Стосунки з лікарем гарні, поважні, бо він слухняно виконує усі настанови.
Критичний, але патріот України до мозку кісток.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522847
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.09.2014
ПЕРЕДБАЧЕННЯ.....
Я друкую ці строки зараз, 08.09.2014, коли вже оголилося багато чого у боротьбі України за Незалежність проти Росії, тому особливо для мене несподіваним є читати записи із Реанімації, коли я практично не мав ніякого зв'язку із зовнішнім світом, бо не дивився телебачення і не читав газет. Отже...
Сон від 25.04.2014
[i]На чомусь сидить жінка в темному строї, а біля неї ще хтось знаходиться. Жінка жаліється, що їй та її тварині не дають працювати і грошей не дають. Тому собака нещасний. А це - білий бульдог.
Дивлюсь і бачу, що до металевого штиря, що вбитий в землю, за ошийник приторочений пес неймовірної худоби - кіста та шкіра, і голодний до того, що навіть мовчить. Бачу, що біля нього стоїть кружка з водою. "О! Мені потрібна вода!" - я беру кружку і переливаю темну воду собаки собі у портфель. Мало. А перед собакою стоїть ще жерстяна прямокутна посудина, вертикальна, із заоваленими кутами. Там є чиста вода. Хочу зачерпнути води, щоб налити її собаці в кружку, але бачу, що там багато білих розмитих контурів черв'яків, якихось паразитів.
Тоді виливаю воду із свого портфелю з думкою: "Щоб нічого мого із нього не випало!" Не випадає. Тепер треба....
Починаю поступово прокидатися, а у супровід до цього Голос говорить: "А собаку слід поступово відгодовувати!" - і я бачу перед собою, тепер вже тільки думкою бачу красивого та сильного білого пса. І без ошийника. І це бультер'єр.[/i]
Прокинувся. Ранок: 6:10. Вирішую Поспілкуватися.
- То я можу завдати питання по цьому сну?
[i]* Так. Можеш. Вже задав. Ради, що зумів зрозуміти та зафіксувати сон.[/i]
- Пес - це українська армія?
[i]* Так.
Наша відповідь така. Це відбудеться. Після виборів Президента України почнеться повільна, але планомірна робота по очищенню та формуванню нової Армії. Це буде не простий і не дуже коректний навіть процес, але буде. Так: допомога США та Європи, але Армія України буде своєрідним новим словом, бо вона структурно і по суті буде відрізнятися від існуючих Армій. Перш за все: вона не буде багаточисленою, але дуже мобільною і озброєною найпередовішими технологіями захисту, бо Захист буде її головною парадигмою.
Цю Армію зараз виношують в собі деякі військові і невійськові середнього віку, які почали гуртувати навколо себе молодь. Прізвищ та конкретних осіб не будемо називати, але люди Гриценко та компанія в їх число не входять. Це - принципово інші люди будуть.[/i]
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522258
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.09.2014
Шарм залишився моїм віршем
Від поглядів твоїх на мене -
Закрило шию твою кашне,
Ти боялась, що ця мить мине.
Щось питала про перемоги,
Немовби я жигало якийсь,
Про зрізані у мене роги,
Сміялась: "Шуткую! Ти не бійсь!"
Я не боявся. Тільки втома
Від одинокості гнітила:
Давно, давно не мав я дома,
І не торкала рука мила.
Казали, що ти є розпуста -
Було все байдуже. Я думав:
"Не омине її капуста!
Ніяка не врятує гума!"
Потім за доньку, Богом дану,
Боровся з твоїми сестрами,
Та ви вкрали в мене Богдану
Під лайку брутального оркестру.
Старе: втрачав дітей я і раніше,
Та не ламав мене відчаю водограй,
Хоч боляче завжди, чуєш, Лишенько? Лише
Казав тихо: "Боже, мене за біль не покарай!"
К.
08.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522241
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 08.09.2014
ЗЕЛЕНА МАГІЯ МЕНТАЛЬНО
Увечері 23.04.2014 я сидів в ліжку і записував вірші. Практично всі ми сиділи так, бо в цьому положенні біль у серці найменша. Кожний з нас займався своїми справами - хтось читав, хтось слухав в навушниках музику, хтось закрив очі і медитував, але всі ми насторожено відчували один одного, бо давно вже склалася звичка спостерігати так, адже якщо комусь робиться зле, то слід негайно натиснути на дзвоник і викликати медсестру, а якщо вона забарилась, то голосно покликати її. Хоча який у нас голос? Адже коли нам зле, то ми ледве шепочемо.
Раптом я відчув, що навколо мене змінився простір - став темніший, трохи похитується. А от і цяточки з'явилися перед очима. Я ледве встиг сказати: "Щось мені не так...", як мої сусіди вже натиснули на кнопку дзвоника. Прибігла медсестра. Перше: вимір тиску. 80 на 60! Я здивувався: завжди була гіпертонія, а тут гіпотонія прорізалася!
Медсестра навіть лікаря не кликала - укол якийсь і ноги вище голови. Полежав так хвилин 20. Нібито все пройшло. Але ні - біль в грудях іде хвилями, загальний стан теж немов хвилями то погіршується, то покращується. Я зрозумів, що не зможу спати ніч. І тоді раптом прийшла ідея скористатися Зеленою Магією, але ментально.
Між дачним масивом, де знаходиться наша Дача, і річкою Ірпінь, знаходиться поле, луг. Колись це була пойма Ірпеню, тепер луг, прорізаний меліоративними каналами та торфяником між ними. Шмат вільного простору метрів 700 шириною. За річкою трохи вільного простору і ліс. Гарний, міцний ліс. В який ми завжди ходили по гриби. На самому початку нашого дачнування цих грибів було багато і різноманітно. Я брав до 50 видів! Ніколи із лісу не йшов з пустими руками. Але тепер грибів мало, а видів тим більше, хоча осінню через рік і є гарний врожай опеньок.
Якщо перейти річку в брід, то є два входи в ліс. Ми, як правило, користувалися лівим: йшли повз паркан цехів лісництва і заходили, перш за все, в царство великих і старих дубів. Зразу немов мінялося повітря і я завжди відчував, як мене обгортає воно своєю життядавністю.
Окрім цього, увечері, при заході сонця, ми любили ходити на поле і любуватися небом - відкритий простір, вітерець, хмари, що живописно бігли по небу, зміна зафарбування цих хмар проміннями сонця, яке повільно хилилося до обрію - все це зачаровувало нас своєю красою і усвідомленням величчі куполу неба над нами.
І от я вирішив зробити спробу допомогти собі цим. Подумки почав іти через поле до річки, милуючись небом, потім швидко промайнув шлях до дубів і зупинився на початку їх володіння. Я звернувся до них з проханням допомогти мені і немов почув/відчув згоду. Я говорив: "Прана дубового лісу допомагає мені долати біль і хворобу серця!" Ще з часів моєї роботи над дисертацією я знав про лікувальний ефект перебування людей із хворобами серцево-судинної системи в дубовому лісі (переконливі роботи доктора Гейхмана!), тому занурювався подумки у фітонцидний фон цього лісу.
Всю ніч я перебував в такому стані. У мене трохи голова хиталася від утоми, але я не знав що це - утома дійсно чи той знаменитий стан сп'яніння в лісі, коли заходиш в нього вперше після довгої перерви. Вдень все надолужив - спав навіть без звичного легкого болю в грудях.
Ефект такого самолікування тримався декілька днів. Під враженням його я написав декілька віршів. Але поступово він ставав все меншим і меншим - у мене явно не вистачало сил тримати ментальне навантаження.
Але цей досвід був цікавим.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522057
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.09.2014
Здивований, бо у своїх архівах
Знайшов листи колись люблячих дружин -
Бач: я був коханим, ходив в кумирах,
То як і чом не оминув Зради мін?
К.
06.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522043
рубрика: Поезія,
дата поступления 07.09.2014
Все наше життя біля нас три сестри,
Старожитні звали: парки чи мойри,
Старша, Надія, веде нас до мети,
Середня, Віра сліпа, каже як йти,
Щоб нарешті Любов в коханні знайти.
К.
06.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521897
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.09.2014
ПЛАТА №5
Отже, мене другий раз перевели із Реанімації, тепер в палату № 5.
Світлана Володимирівна Корнієнко наш лікар. По окремим натякам роблю висновок, що у неї ще є одна палата під наглядом, а може і більше.
Струнка. Десь років біля 30. На вигляд. Коротка стрижка. Обличчя не красиве, але дуже приємне - весь час бісі в очах і в погляді, усміхається часто і щиро, має своєрідне почуття гумору. По усьому видно, що професіонал високого рівня. Розмовляє російською.
Підкреслено акуратний одяг - білий фірмовий, інколи якийсь елемент салатовий.
Коли робить огляд хворих, то вимагає повну тишу в палаті. І зрозуміло - вона явно вміє, прослуховуючи грудну клітину людини, визначати нюанси діагнозу.
Говорить м'яко, навіть правду.
Нас палаті шестеро.
Якщо зайти в палату із коридору, то посередині є прохід, від якого ліворуч та праворуч по три ліжка. Прохід упирається в холодильник, який розташований між двома великими вікнами.
Праворуч від цього проходу лежить Григорій Луговий. 52 роки. Середнього росту, фігура спортивна, рухи врівноважені, точні. Акуратист, хоча освіта - не має навіть середньої школи. Мовчазний, але один раз розговорився і розказав про свою долю, про долю сім'ї. Разом із дружиною працював на Троєщині двірником. А взагалі - бульдозерист-меліоратор, механізатор.
Інфаркт для нього повна несподіванка - фактично вже маючи інфаркт працював кувалдою 4 дні, поки не звалився.
Дуже любить свого онука, у якого певні вади з мовою. До нього приходять дружина і донька з онуком. Ведуть себе дуже коректно і спокійно.
Діагноз: обширний інфаркт.
Бідкається, що не не зможе тепер працювати фізично, бо тільки це і вміє робити.
Мова українська, правильна, хоча час від часу проскакують русизми.
Посередині правого ряду лежить Дмитрий Мороз. Львів'янин, який 16 років живе у Києві. Фігура якась деформована. Чорноволосий, волосся густе і ясного чорного кольору, хоча і має 57 років. Окуляри. Погані зуби. Демагог і той, хто все і вся засуджує.
Львів не любить, як і українську мову. Фактично противник самостійності України і ратує за російську мову та самостійність Донбасу.
Інженер по металу. Безробітний.
Малого росту.
До нього приходять дружина і донька років 15. Дружина - звичайна жінка, якою він потурає як хоче, і тому, напевно, вони весь час "диркаються" між собою.
Донька красива і весь час зиркає очима - явно входить в стан визрівання. Сильно любить батька.
У нього теж обширний інфаркт, з яким він ніяк не може примиритися і весь час через це порушує вимоги лікування. Страшний курець та любитель міцної кави. Протестує проти порядків в Реанімації і в палаті, бо весь час говорить що він здоровий, але коли біль скручує його, то мовчить.
Любитель бульварної літератури, яку йому регулярно приносить дружина.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521470
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.09.2014
Ця осінь кров'ю омита,
Болі багряної вибухом Зла,
Смерть забирає податковоє мито,
І все це заради двоглавия пельки орла,
Що зв'язав воєдино Візантійську підступність,
Жорстокість всевладну Золотої Орди,
Фанатичну покору і тупість
Російської рабства ходи.
К.
04.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521453
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.09.2014
КОНТАКТ
Нарешті, 17.04.2014 я наважився вийти на Контакт.
- Чи можу я розмовляти з Вами?
[i]* Так. Можеш.[/i]
- Можу питати і отримувати відповіді?
[i]* Так.[/i]
- На всі мої питання?
[i]* Так. На всі.[/i]
- І вони будуть правдиві, будуть коректні?
[i]* Відповідно до коректності твоїх питань.[/i]
- Спочатку: про Україну. Я відрізаний зараз через хворобу від інформації і тому практично нічого не знаю. Чим закінчиться протистояння між Україною та Росією?
[i]* Буде так, як Ми говорили раніше - Росія буде фактично самознищена. Та Росія, яка має споконвічні імперські замашки/прагнення/дії, буде знищена саме цим. Мова навіть не іде про дію Європейського альянсу, мова іде про те, що Росія давно прогнила із середини, бо корупція в неї вже стала не тільки практикою, а і ідеологією.[/i]
- А якщо я прошу Вас сказати мені стосовно мого здоров'я? Адже я прошу про це.
[i]* Теж нічого нового. Операцію робити не будеш. Пройдеш курс лікування. А далі ти повинен будеш стати на шлях дієти і розчинення бляшок сенсорним методом. Ти провинен прожити ще мінімум 10 років, але це дійсно залежить виключно від тебе.[/i]
- Що робити мені з грошима? Адже пенсія мала, а замовлень немає.
[i]* Ми думаємо, що дещо зміниться. Поки що не звільняйся з організації, де працюєш. Будуть зміни. По пенсії теж. На жаль, треба чекати.[/i]
- Що означають мої сни?
[i]* Відповіді ти і сам знаєш. Бажаємо успіху. Із завтрашнього дня підеш дуже повільно на поправку. Ми.[/i]
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2014
Чоловіки маленького росту - деспоти:
Франко, Муссоліні, Гітлер, Сталін, Путин, прости його, Господи!
Заздрощі до високого звичного росту
Понукають їх мільйони людей вести до смерті, до погосту.
Тільки власні велич і життя у них цінне
І для них не має значення скільки мільйонів людей загине.
Фанатично маніакальний їх кретинізм -
Це є основа всобачиться в Історію через геростратизм.
К.
02.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521044
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.09.2014
Ніч 16/17.04.2014
Мене завжди захоплювало, як мене Навчали - примушення максимально працювати самостійно над темами, які задавались, а також метод так званого Завантаження, це коли прокидаєшся вранці і раптом розумієш, що в тобі за ніч накопичений масив інформації, яка робить все для того, щоб вирватися на волю. Сідаєш і автоматично пишеш, і дивуєшся, мимоволі, бо зміст цієї інформації для тебе робиться ясним якраз в процесі його фіксації.
Бувало і так, що розмова із Візаві робилася повільною і цим мене отягала. Тоді я казав: "А можна в іншому режимі?" - "Можна" - і я опинявся в стані, коли думки неслися неймовірно швидко одним пакетом. І це був Діалог! А потім я десь сидів, дивився в якусь точку у просторі очима без погляду, а в мені проявлявся Діалог.
Із цього ж розряду і були ситуації, коли я робив дурниці і мене Карали. При цьому, як правило, йшов масив снів, в яких все трималося на натяках, які я повинен був зрозуміти, як і суть своїх помилок чи невірних висновків.
Коли потрапив до Реанімації, коли більш-менш прийшов в себе і набув здатність критично розглядати себе, то весь час в мені крутилося питання: "Що я зробив чи не зробив для того, щоб мене так сильно Вдарили? Однозначно: коли мені шепотіли, говорили і навіть кричали, я це не чув! То що ж таке я пропустив?"
Мене перевели із Реанімації в палату №5, в якій в першу же ніч прийшли сни.
[i]Я стою в аудиторії.
Ліворуч за партами легкого амфітеатру сидять молоді люди, праворуч на легкому узвишші сидить якась молода жінка. Вони, молоді люди, виконують і пробують упорядкувати сенсорне діагностування цієї людини. Якийсь час слухаю їх какофонію, а потім стаю між ними та цією жінкою і починаю викладати суть свого вчення, тобто - систему Оро чи ВіктОро.
- Ви можете, будете, повинні діагностувати людину по-різному, бо ви різні, але від цього суть людини не міняється - в кожній людині реалізується 5 Програм.
Перша - Програм а Душі, яка, наприклад, невідомо звідки прийшла на терени Землі. Ця Програма у людини прив'язується до головного мозку і серця.
Друга - Програма Душі на Земному шляху її руху, по інкарнаційному шляху. По ній кожна людина автоматично, успішно чи ні - це інша справа, але автоматично опрацьовує все те, що було напрацьовано в минулому житті...[/i]
Прокидаюсь. Тихе та повільне чвалання до туалету. Вже можу сам! Повернення. Засинаю і потрапляю в ту саму аудиторію для того, щоб прочитати цю лекцію в повному обсязі.
Вранці прокидаюсь і розумію, що мої езотеричні обов'язки ніхто з мене не знімав, а я їх почав нехтувати.
Другий сон прийшов в цю ж ніч, але під ранок.
[i]Я з кимось повинен отримати квартиру у висотному сучасному будинку. У мене в руках ключ від квартири №2.
Я вже на верхньому поверсі цього будинку.
Хол. Великий хол. Світла підлога із великих керамічних плиток. Стіни теж світлі, але враження таке, що вони облицьовані кам'яними плитами. Яскраве освітлення. Все радісне.
Хол не прямокутний, а чи Г-подібний, чи Z-подібний в плані. Багато дверей. Над ними красиво написані номери квартир. Біля дверей на підлозі сидять щасливі люди, які вже отримали право на квартири. Всі чогось чекають. Святкування!?
У когось питаю: "Де квартира два?" - "Так вона вже зайнята!" - кажуть мені. Але я все ж шукаю її. Знаю, що це повинен бути надпис над дверима "2145". Не находжу. Більше того: дивлюсь на номер над дверима, ясно його бачу, починаю читати його, але все розпливається перед очима...[/i]
Чесно кажу: не зразу до мене дійшло, що мені Показали, що для мене ще рано іти на Небо...
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520877
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.09.2014
У Клубі багато є вчителів -
Я теж грішив колись навіть цим,
Тому першого вересня мотив
Давно мене в лабети захопив.
Але я вперше в школу не пішов
До сина - перший/останній дзвоник,
Бо маю ярмо хвороб оков,
Увечері ж відкриємо корок!
Вітання посилаю я всім,
Колеги/поети/колежанки,:
"Україна вільна понад усе!
А ми всі в ній пани і панянки!"
К.
01.09.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2014
ТІ, що РЯТУЮТЬ
Андрій Васильович зовсім спокійний, вайлуватий, нібито заторможений. Але як лікар - рішучий експериментатор. Можливо тому, що має велику вже практику.
Мені сусіда із 7 палати, який зараз лежить з четвертим (!) інфарктом, розказував, що Андрій Васильович витягнув його із прірви, загнавши в нього разом із традиційним комплексом ліків наркотик.
- Віриш? І все! Я вийшов із стану пекучого болю!
Вірю, бо зі мною Андрій Васильович зробив те саме і ефект був той самий. Майже. Бо були напливи легкого болю ще добу!
Оксана Ярославівна - черговий лікар. Як всі лікарі тут, молода, десь біля 30. Типове обличчя українки з трохи кирпатим носиком та темними очима. Волосся темне, фарбоване, але дуже делікатно це зроблене. Губи повні, майже не видно помаду. Дуже приємний погляд - спокійний, врівноважений, викликає довіру. Таке враження, що професія і це кошмарне навантаження на психіку ще не перекреслили її природну доброзичливість. Викликає глибоку довіру до себе.
Обручку не носить.
Вишнево-червоний, трохи світліший ніж у Андрія Васильовича, фірмовий костюм лікаря від якоїсь закордонної фірми, а тут всі лікарі носять такі фірмові костюми, сидить на її стрункій фігурі так, нібито був на неї пошитий.
До речі: про костюми.
Всі лікарі, повторюю, носять фірмові лікарські костюми - штани та піджаки одного крою. Стрій різного кольору - темно-вишневий, вишнево-червоний, бірюзовий, зелений, білий, ніжно-блакитний... І жінки-лікарі час від часу міняють своє вбрання. Воно завжди ретельно випрасуване, чисте і тільки цим викликає автоматично повагу до людини, яка так одягнута. Цікавим є те, що це стосується абсолютно всіх лікарів і медсестер, хоча одяг у останніх відрізняється від лікарського - по одягу зразу розумієш хто перед тобою: лікар чи медсестра.
І ще: при такому вбрані нічого дивного немає в тому, що всі, хто носить його, підкреслено ввічливі, уважні і неймовірно рідко втрачають над собою контроль!
Медсестра Марина. Років під 20. Струнка. Волосся зібране в куделю на потилиці. Миле і спокійне обличчя. Очі світлокаштанові - рідкий колір. У мого середнього брата такі. Незворушна і врівноважена в усіх обставинах обслуговування хворих. При нагоді радісно і щиро сміється. Легка летюча хода.
Її змінниця - жінка років під 60. Згорблена. Сива. Хода шаркуна. Повільна. Скрупульозна і ретельна. Не розуміє і не прощає промахи молодих. Ольга Іванівна.
Дві різні за віком та досвідом медсестри, але як вони вправно виконують свої обов'язки! Я мимоволі любувався цим і казав собі: "Професіонал завжди є професіоналом!"
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520315
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.08.2014
Непомітно втрачаємо не мету - цікавість,
Непомітно підповзає змія Байдужість,
Але хтось до молоді має раптом заздрість,
А хтось плекає в собі гонорову хорунжість.
К.
29.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520305
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.08.2014
Субота.
Знову будинок навіжених. Але консиліум лікарів приймає рішення, як мені здалося, застосувати рішучі дії: жінку, яка весь час кричить від болю, за згодою родичів, садять на наркотики. І це немов притишило всіх інших страждальців.
Вітя нагло та демонстративно пробує прямо в палаті запалити цигарку і мила та врівноважена медсестра Марина зі словами: "Придурок" виштовхує його в коридор, а з коридору в туалет. Все це він сприймає із усмішкою переможця. Повертається в палату взагалі як тріумфатор. Довго мовчить, завмерши на своєму ліжку, а потім починає комусь дзвонити по мобілці - говорить навіть майже зв'язно і використовує мало матюків.
Жора теж говорить мало. Тільки пригощає ЕБА наїдками.
Я лежу мовчки,читаю, пишу. Біль є, але слабий, як пам'ять про нього.
Вечір спокійний. Родичі хворих сидять чинно біля ліжок, але більшість стоїть, бо на ліжко сідати не можна, а табуреток обмаль.
Нас в палаті дев'ятеро.
Засинаю спокійно і сплю майже без болі. Відчуваю гордість за сина Бажена: він кинув заради мене все своє господарство під Києвом, приїхав та накупив ліків, в тому числі і спрей "Нітромінт".
ПОНЕДІЛОК - ДЕНЬ СУМУ
Вітю і Хроплячого перевели до палат і здавалося, що день буде ординарний, якщо такі дні можливі в подібних неординарних медичних закладах.
Завідувача відділенням робила обхід. Черга Жори. Вона стоїть біля нього і вони спокійно обговорюють його лікування. В цей час праворуч від мене якийсь молодий лікар вузького профілю, який прийшов консультувати хворого, знайшов спільну мову із відвідувачем цього хворого на ниві футболу. Обоє забули про хворого, про те, що це - палата, і голосно почали у захваті обговорювати останній матч когось з кимсь.
Тетяна Миколаївна поглядала на них, але вони були у своїй стихії, тоді вона не витримала і зробила їм зауваження. І тут Жора вигнув шию в бік порушників і суворо сказав:
- Мовчать! Здесь люди больные!
Я здивувався: точно як Шакал підбрехував Шархану!
Жора з ранку продовжував відстоювати своє чоловіче право ходити до туалету самостійно, а не на каталці та ще із супроводом нянечки. Черговий лікар - спокійний, але суворий стосовно лікувальних правил, весь час його зупиняв і відправляв до ліжка.
Пройшов обід. Жора знову почав чапати до туалету. Лікар, навіть не дивлячись на нього, тільки реагуя на звук човгаючих ніг, запитав:
- Ви куди?
- В туалет.
- Зараз покличу няню.
- Тоді не треба. Потерплю! - ображено сказав Жора і повернувся до свого ліжка, сів на нього. Гарно поїв чорнослив, випив кефірчик, розказуючи всім як корисно їсти чорнослив та пити кефір. Ліг на ліжко, щоб поспати після обіду і... раптом захрипів.
Лікар якраз проходив повз нього, направляючись в лікарську кімнату, яка розташована в торці палати, то миттю кинувся до Жори. На його вигук тут же з'явилася медсестра. Дефібрилятор, укол, праця руками!
- Відкрийте очі! - наказав лікар, ляскаючи Жору по обличчю - Ви мене розумієте?
Жора відкрив очі і лікар сказав:
- Ви в сорочці народилися! Ви тільки що пережили клінічну смерть!
Жора щось белькнув і раптом лікар разом з медсестрою швидко повезли ліжко із Жорою у відсік надекстреної допомоги. Ми не зразу зрозуміли, що Жора не погодився із лікарем і, як сказав його сусіда, поїв чорносливчику і пішов у Космос.
Всі прийняли смерть Жори із сумом, розуміючи, що суворі правила лікування вистраждані саме такими випадками. Але мені було сумно ще і від того, що я сприймав Жору вельми іронічно - нічого дорожчого за життя немає, а ми, люди, всі маємо свої недоліки!
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520145
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.08.2014
Бувало: я хмарою плавав над степом,
Інколи соколом падав на жертву,
І жертовно горів, вбитий поклепом,
Навіть сльозами падав на землю мертву.
Мене позабули ворожі кайдани,
Та вітчизняні завжди величали,
Ненавиділи пересічні і пани,
А ім'я моє завжди забували.
Часто дивуюсь, що так досі живучий -
В народах, в країнах усіх проявляюсь:
Моя парадигма нова, завжди круче,
По ній я живу і ніколи не каюсь.
На потребу з мене роблять ікону,
Бо я вже мертвий, а мить вимагає,
Хоча жив я не заради поклону,
Не на потребу банальності зграї.
К.
28.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520128
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.08.2014
ВРЯТОВАНИЙ
Ліг спати спокійно, але поряд зі мною чоловік років 50 страшно хропів, тому я півночі не спав. Цьому чолов'язі повезло: в день свого ювілею в 50 років замовив кафе, всі друзі вже сповіщені, а тут - інфаркт! Але лікар на швидкий допомозі зразу зробив йому укол якогось препарату, якого нема навіть в реанімації як НЗ, і його рубець розсмоктався. Але храп його, могутній і настирний був нездоланний.
В результаті цього дійства у мене у 2:30 з'явився біль в грудях, а потім я "поїхав".
Все те саме: пекучий біль, віднімає руки/ноги, слабкість, млость. І все це таке, що я не можу навіть пальцем поворухнути, щось сказати. Досвідчена медсестра почула мої спроби покликати її і покликала Андрія Васильовича, який саме чергував. Він прийшов і спокійно дав декілька команд. Вимір тиску, рахування пульсу. Щось мені декілька разів вкололи. І я опинився в дивному стані. Вирахував логічно, що мені в тому числі вкололи наркотик.
Все моє тіло всередині заповнила яскрава іскриста зерниста структура, яка почала розширятися, але при цьому моє тіло не руйнувалося.
Раптом я усвідомив, що немов лежу на животі, в той час, як ясно знав, що лежу, як і всі мої колеги по інфаркту, на спині - інша поза просто недопустима!
Лежить моя суть на животі і має зір не очима, а всією своєю суттю, всім моїм тілом. Зовнішня оболонка мого новоявленого "тіла" складається із щільно підігнаних один до одного сріблястих темних квадратиків. Але це мені не цікаво, бо я бачу, зором зверху, що нижня частина мого "тіла" складається із блискучих срібних квадратиків розміром, приблизно, 20 на 20 см, а може навіть і 50 на 50 см. (Це зараз по пам'яті я пробую наблизити їх розмір до зрозумілого, але Там для мене це не мало значення).
Праворуч, напроти моїх грудей, розташований мій пекучий біль. Він займає пляму із квадратиків з нерегулярним абрисом. Я з цікавістю дивлюсь на нього і спостерігаю, як повільно ці больові квадратики кольору чаю перетворюються у звичні для мене квадрати сріблястої блискучості. Процес іде до середини цієї плями. І біль зменшує свій ареал, пропадає.
На якусь мить я відійшов від цього спостереження, щоб побачити себе по зовнішній поверхні, побачив і зразу повернувся назад, до спостереження локалізації і щезання болі.
" Я існую немов у двох площинах" - думаю - "А може це є тільки площини певного об'єму?"
Та мої філософські роздуми починають щезати, бо щезає біль, бо мене тягне у тенета сну, я розумію, що засинаю і дійсно засинаю.
Вранці Андрій Васильович посміхнувся і сказав, що все добре, а по поведінці медсестри та нянечок я зрозумів, що він врятував мене. І було це для нього звичною роботою.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519690
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.08.2014
Десь, за межами нашій Свідомості,
Існуємо ми як Ідея
В єднанні наших знайомостей,
Де ми є Всесвітів всі галереї.
К.
26.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519680
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.08.2014
П'ЯТНИЦЯ
Для мене все вже звичне - спав більш-менш нормально, болі були помірні. І завідувач вирішила, що мене можна перевести до ординарної палати.
Завідувач відділенням Тетяна Миколаївна. Взагалі- то завідувачем відділення є Тетяна Віталіївна, але вона пішла у декретну відпустку, то Тетяна Миколаївна є виконувачкою обов'язків.
Висока, витончена, струнка, років під 40. Обличчя витончене, не красиве, бо гостроноса і гостроока, але це той випадок, коли краса не має значення, бо у неї певний професійний шарм і, головне, явна харизма.
Ходить в усьому білому - халат, штани, шкарпетки, м'які мокасини. Одяг ретельно випрасуваний.
Кожний день робить обхід хворих - дивиться історії хвороб, слухає у хворих серце і легені (при інфаркті звичним є порушення легенів, бо приходиться багато лежати без руху), міряє пульс, розмовляє із хворими. Все спокійно, врівноважено і доброзичливо.
До речі: доброзичливість. Це - головне, що є в поведінці медичного персоналу відділення. Тільки декілька разів я чув, як якісь нянечки, які приїхали працювати сюди із-під Києва, на когось рявкали та кидали грубощі. Але це був виняток. Якщо враховувати з якими хворими приходиться працювати персоналу, то мимоволі схиляєшся перед цими людьми за Мужність!
СУБОТА
Палата № 7 "Інваліди війни". Чотири місця. Це особливість, бо в усіх палатах по 6 ліжок. Мене поклали сюди, бо я - учасник війни чи, що звичне з часів Советікуса, ветеран війни.
Лежать: стара людина 88 років, можливий учасник Другої Світової;
молодик років 25, явно не воював ніде; чоловік віком в 52 роки - з п'ятим інфарктом.
Трохи поспілкувалися.
В палатах вже на каталках не возять, бо хворі вже мають право ходити самі, то я і пішов сам в туалет. А вночі - жахливий приступ стенокардії. Я стогнав, майже втрачав свідомість від сильного болю в грудях, руки\ноги німіли...
Мене швидко-швидко покотили прямо на моєму ліжку, а тут всі ліжка на колесах, назад, в Реанімацію, але тепер вже в бокс із спецобладнанням, в, так би мовити, в зону надрятування.
Все, що зі мною робили, сприймав у навпіл марені. Усвідомлював, що є уколи, таблетки треба жувати, є киснева маска і що поряд за тканою завісою стогне/кричить від болю, страшно надривно кашляє жінка, яка окрім інфаркту ще має діабет десь в останній фазі.
Під ранок якось оговтався і мене звідти перекотили на "рядове" місце - я опинився з іншого боку тієї завіси, біля якої лежав раніше.
Жора і Вітя почали мовчати. Тільки перший час від часу кидав в нікуди фразу: " Мій живіт запакований в подводной лодке, только гази идут, и все!" Вітя же почав мовчати, бо потроху почав усвідомлювати де він і чого він тут.
Але тепер з'явився інший герой.
Коли привезли цю людину, то я вирішив, що йому років 90. Малий ріст, кістки та шкіра, запалий рот та очі такі ж, лиса голова в ореолі великих волос на потилиці. Жах. Його поклали на те місце, на якому я лежав спочатку.
І от він заговорив.
Типовий класичний кацап. Козлиний голос із виговором десь із середини Росії.
Привезла його дружина - огрядна, без претензії, але добротно одягнута, років 60, гарне кучеряве волосся і підсліпкуваті очі. Привезла і кинула - миттю змилася! А де ліки?
Виявилося, що цьому ЕБА (Едуард Борисович Абикабиков - во прізвище! Від слів "аби та каби") 77 років, "не повних!" - він весь час додавав, коли питали про вік.
- Сестра! Поищите мне где-нибудь спортивные штаны! Что? У вас нет их? Безобразие! Как это, у вас нет таких штанов? Я в трусах лежу!
- Хворий, помовчить!
- Молчу, молчу! Есть таблетки от головокружения?
- Помовчить!
- А то, знаете, упал и нет человека. Нет человека - нет проблемы!
- Та закрийте рота в решті-решт! Я не можу з вас кардіограму зняти!
- А она вылечит? Знаете...
- Няня! Закрийте йому рота!
Няня миє підлогу і не звертає увагу на теревені хворих - вона вже тут всякого надивилася. медсестра з гріхом навпіл зняла кардіограму і покотила свій апарат далі, а ЕБА націлився вже на няню:
- Так! Найдите мне катетер! Не могу помочиться! Как, у вас нет катетера? Дайте катетор!
Доктор рятує няню і підходить до бузувіра, щоб поміряти тиск у нього. Він ниє криком доктору:
- Катетор! Дайте катетор! А это лечится? Я уже буду здоровый? Мне уже легше?
Доктор мовчки та скорботно відходить від нього. В цю мить приходить дружина хворого - купила ліки, але не все, що треба. Швидко пішла. Він не встиг зреагувати на її візит, але тепер кричить:
- Катетер! Позвоните мне домой! У вас нет моего телефона? Почему у вас нет моего телефона? Почему у вас нет катетора? Ничего нет у вас!
А в палаті тим часом почався бедлам.
Черговий лікар, Андрій Васильович. Років під 50. Він за віком найстарший серед лікарів відділення. Малого росту, гарно збитий, спокійний і навіть трохи флегматичний. Обличчя зразу нагадує єврейський типаж, хоча коли дивишся йому в його карі очі, то розумієш, що в них нічого єврейського немає. Судячи з усього, має колосальний професійний досвід.
Він сидів за столом чергового і ретельно вивчав історії хвороб хворих. А навколо нього....
На моє місце в спеціальному відсіку привезли чоловіка після бодуну, страшного бодуну. Інфаркт. Пульс 150. Рятують. Андрій Васильович спокійно командує медсестрами, йому допомагають лікарі із палат, але з'ясовується, що у цієї людини багато імплантацій на руці, багато інших болячок. То збіглися різні вузькі фахівці.
А поряд з цим чоловіком жінка продовжує волати від болю - вона повністю на інсуліні, у неї в повному розносі печінка та нирки, то біль страшний. І це при віці менше 50 років!
А в цей час Жора розповідає свої опупеї на флоті та в житті.
А в цей час Вітя криє матом всіх і вся, бо він не розуміє, чому йому не дають можливість смалити так, як він звик - часто і в кімнаті, тобто - на ліжку.
А в цей час ЕБА чіпляє всіх із персоналу з тим, що його катетер погано працює ( побігли і взяли в борг в іншому відділені!) і чи не може хтось йому відсмоктати. І взагалі: хто скаже йому коли він буде здоровий? Інфаркт задньої стінки це добре чи погано?
Я лежав в цьому бедламі мовчки. І мовчки дивувався. Те, що мені і моєму брату Валентину завжди давали на 10-15 років менше, ніж ми маємо, я звик. Але я ніколи не думав, що така прірва є між нами та більшістю наших одноліток. Цим людям по 70, 75 років, а вони фізично і розумово руїни...
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519316
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.08.2014
Вранішнє сонечко ласкаво гріє,
Немов лагідність кохання забутого,
І дяка, що життя ще володіє
Мною, хворобами щільно вже скутого.
Подяка моя молодшому сину,
Адже він підпирає ретельно мене -
Ліпить мене немов для глечика глину
Поки сильний біль в мені не промине.
Дача
24.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2014
Медсестра Люба
Середнього росту із втомленим обличчям, красиві, суто українські риси обличчя - із тих, яких малюють: сірі очі, русе волосся, витончений довгий череп і спокійна вдача у погляді.
Мимоволі розговорилися, бо при ній бігає по палаті мала Софія, 4 роки.
- Ми із Прилук. Та тут багато із Прилук. Чергую через дві доби на третю. 2 000 гривен. Ні, є ще син 11 років. Чоловік робить. Одна зарплата за квартиру. 2 000 гривен. Живемо. Вчора трохи запізнилася, бо ледве доперла картоплю з Прилук - передача батька. Прилуки? Роботи немає. Щоб влаштуватися на роботу медсестрою, треба дати 1 000 доларів. А тут? Бери хоч дві ставки. Софійку нема на кого залишити. Чоловік забере її десь в 10 вечора.
Софійка носиться по палаті, по коридору. Вона жвава і компанійська. Мама когось везе на кріслі до туалету - Софійка допомагає їй. Мама робить укол - Софійка поряд. Канючить: "Дозволь мені до бабушки піти" - це тільки що привезли нову бабцю на рятування, а сама уважно дивиться, як мама працює. Потім біжить до бабці, якій 91 рік, щось їй щебече, та відповідає і сміється, явно пересилюючи біль. Повне порозуміння малого і старого!
Я сів у ліжку, звісив ноги , бо м'яке місце від лежання ниє - мені 6 годин тримали крапельницю. По проходу пробігає Софійка. Раптом зупинилася, різко повернула голову до мене, уважно подивилася і запитала з надією:
- Пісять хочеш?
Я посміхнувся:
- Ні.
- Жаль! - і пробігла, адже вона так хотіла мені крісло привезти!
Росте майбутній гарний лікар за покликанням!
Цей день, четвер, ознаменувався скандалом, навіженим скандалом, який закотив мій тезка.
Прийшла його дружина. Вона кожний ранок приходить годувати і ублагати його. Опецькувата жінка років 50, в товстих окулярах, з припухлими очима і таким же носом, ротом, обличчям. Лагідна, тиха, відповідальна. Він зустрів її відповідним чином.
- Мама! Де... бля... де... как его... как.. бля...где? Принесла? Дай! Дай!
- Витя! Тут еда!
- Мать твою я ..! Где... бля...понимаешь? Понимаешь, мама?
Він орав у весь голос, рився в сумках з їжею, яку вона принесла і не звертав увагу на хворих, нянечок, медсестер і лікаря. Я дивися на них і почав розуміти які це мужні і відповідальні люди, медперсонал, які за мізерні зарплати мають справу з такими тяжко хворими.
Вітя продовжував скандал і від того, що він говорив своїй дружині, у мене волосся ставало дибки.
На шум заглянув у палату лікар, якого тільки що хтось покликав і він вийшов із палати. Враження було таке, що лікар нібито тільки що виринув із свого замкнутого світу.
- Що таке?
Вітя зразу накинувся на нього:
- Де? Понимаешь? Куда... ну... єто... где... зачем...бля? Мама! Ті что... не понимаешь...я сейчас как дам...бля!
- Що він хоче?
- Смалити. Він курець неймовірний.
- То вивезіть його на качалці!
- Не дається.
- То виведіть його в туалет під руку, відкрийте вікно і хай посмалить!
Повернувся Вітя тихий, бо тепер він матюкав всіх і дружину не на повний голос. І довів дружину до того, що їй стало кепсько, їй швидко зробили кардіограму укол і лікар сказав:
- Голубонько! Та вам треба самій лікуватися!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519151
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.08.2014
Рук оніміння. Ніч ламає плечі.
Сон і прокидання - мене калічать.
Погляд: чи не кінчається ізо-мік*?
Кожний крок рахувати давно я звик.
Ранок. І розписаний кроками день -
Іти спокійно від борень до борень -
Творчо і цей день мені теж прожити,
Знову Еверест у собі скорити.
Дача
23.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519146
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2014
Напроти мене в моєму відсіку своєрідна ніша. Пуста. Раптом няні тягнуть і ставлять ліжко в неї. А от і пацієнт на цю койку.
Типовий пивний живіт у чоловіка нижче середнього росту величаво чапає, шаркаючи ногами та розмахуючи руками. Коли я його побачив, то перед очима чомусь з'явився образ Шакала із мультфільму Диснея "Мауглі", а також пронеслась думка: "Кусок!" Я здивувався: "Чому така асоціація?" Можливо тому, що маленька голова із рідким сивуватим волоссям, очі маленькі, запалі, в темному ореолі шкіри. Але при чому тут асоціація із старшинами в Армії, яких ми звали Кусками, бо вони вправно все тягнули до себе?
Чоловік ліг, його дружина, явно молодша за нього, пішла додому, він трохи помовчав-помовчав, потім сів на ліжку, переодягнувся у спортивний одяг - особливо мене вразило, що він чомусь замість чорних адідасовських шкарпеток надів адідасовські білі...
І почався словесний понос!
Враховуючи, що він одне і те саме повторював декілька разів в день в перші дні, простіше за все показати, як два мої сусіди зійшлися в дуелі. Віктор Михайлович час від часу змушений був робити паузи, але Георгій Андрійович говорив без зупинну.
Обоє говорили на київському говорі російської мови, інколи проскакував суржик і навіть окремі українські слова.
Розпочав Жора.
- Так от: мене звати Жора! Новый Гитлер! На кого прёшь? На свой народ! Все мало! Прошёл Северный флот. Я здесь лягаю на дно. Пришвартовался. Лег на грунт! Порядок во флоте!
Мама! От была женщина! Детей на копы и вперед! По всей Украине гоняли. Окопы копали.
Старший браит умер пару дней назад. Офицер был! Могучий! Инсульт. Воевал всюду: Эфиопия, Алжир, Сомали, Въетнам, не говоря уже про соцстраны - Польша, Германия, Венгрия, Чехословакия... Могучий офицер!
Тут вступає в дію мій тезка:
- Понял... это...бля_дь...как его...говорю...бля...вот бля...бля твою мать... ти понял? Понял...наверное...я понял...говорю... давай...бля... уже визьми...бля... бля_дь твою мать. Я понял. Жора!
- Я и говорю: бля_дь! Решил учения сделать Северного оборонительного - штурм береговой охороны. На баркасах. Вода холодная. Скверное море. Камни. Валуны. Баркасы - пиииии-ец! По пояс атака. Результат - вси санатории Крыма и Сочи завалены - простуда легких и яиц! Жуть. Разве не бля_дь?
_ Это самое... бля... конечно...можешь? сейчас как дам....бля....где? можна бля....не понимаешь? Бля! Х-р з тобою! Понял? Я понял. Понял.
- Вот я понимаю женщина! Отец погиб на фронте. Друг в штабе. Мать меня - в Нахимовское, брата - в Суворовское. Он так пошел. Во офицер! Всюду воевал. Я вернулся к матери из Нахимовского. Помогать. Потом флот. Подводный. Северодвинск. Весь север. Лег тут на грунт. Почему не в госпитале? Там - ерунда - отже: старшина чи мичман, бо в госпиталь кладуть від майора і вище! - надо быть самостоятельным. Как Екатерина. Вторая. Во женщина! Молодчина! Во пацан Льончик!
- Бля... понимаешь...Понял? Х.. його возьми! как бы... вроде...Погял? Бля...бля...бля...
- Льончик был блуд. Льончик сказал - все уважали Льончика! Отсидел, досрочно освободили Льончика. Все рады. Сказал участковому - участковый довольный. Порядок. Три брата но Льончик главный. Подрядил грузовик, навантажил станки, забил баки и.... ну и что, что поймали? Льончик сказал - Льончик вышел, все ждали. Хе-хе. А сейчас?
- Понял... Бровары....бля..бля...бля...бля...Птонял? Курва... мама придет.... Агов...говорю...бля можна?
- Все. Семдесят пять. Лег на грунт. Жена, говорю, тебе только 55, лечись. Лечится. Внучка в Техасе. Во! Умная. Компьютер так и чешет. Четыре года. Штат Айова. А что у нас?
О! Доктор! Скоро меня будут лечить? Как куда я встаю? В туалет! Почему нельзя? Утка? Вы издеваетесь!?
- Говорю... бля...мама где? бля...
Черговий лікар спокійно та врівнроважено:
- Хворі! Припинить матюкатися і готуйтесь до огляду! Зараз завідувач прийде!
Пауза, а потім все починається програватися із початку.
Я розумів, що це хвороба проявляється в людях, але їх дуель, яка припинялася лише коли в полі їх поглядів з'являвся медперсонал, вимотувала мене. Слава Богу, що мій тезка пішов на поправку і це миттю проявилося в його лексиконі, а Жора зосередився на боротьбі за право самостійно ходити до туалету. Це давало йому можливість значно розширити діапазон свого словоблуддя.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2014
У мене колись була наречена,
Яка потім мені стала дружиною,
Я ж став для нею бідою вкоченою -
Хтось нібито наслав на нас причину.
Роки пролетіли, лину до фінішу,
Здобутки були, були і сороми,
І топило мене цією сумішшю,
Дітей але маю "повні хороми".
Та наречену мав лише на початку
Крокування в кульбітах в цьому житті,
Тому фото її тримаю на згадку,
Що ми кохались і були молоді.
Дача
21.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2014
3. ПАЛАТА РЯТУВАННЯ
Нарешті усвідомив себе.
Я на койці. Праворуч на фоні білої тканини стоїть моя крапельниця. Ліворуч на койці лежить якийсь чоловік років 55 і на всю горлянку викидає із себе незв'язні слова в суміші з матюками.
Це був перший мій сусіда. Унікум!
Виявляється, що Віктора Михайловича, майже повний мій тезка, привезли за добу до мене в стані страшного бодуну (похмілля) із інфарктом та інсультом одноразово. І, саме з нього я мав можливість переконатися, що хвороби, з якими потрапляють сюди люди, як правило, оголяють внутрішню суть людини.
Шофер. Відповідний рівень інтелекту.
Мені розповідали, що коли його привезли, то він буянив. Змушені були прив'язати його за ноги та руки до ліжка, бо він не давав ні зняти кардіограму, ні зробити рятувальні уколи. При цьому він на всю лужену горлянку (чому не став диктором на радіо?) пробував розказати лікарям, медсестрам та нянечкам, які копошилися навколо нього, хто вони такі, хоча в його словах окрім відбірного російського мату можна було тільки розібрати "я понял". Улюбленим його словом, яким він вправно оперував, мов диханням, на автоматі, було "бл_дь".
Мені дозволили подзвонити синам. Першим приїхав Бажен, хоча і живе за Києвом.
Лікування. З'ясувалося, що все просто.
Є державний заклад в стані "жуть!", є чудові лікарі - головним чином віком до 40 років. Але повністю відсутні ліки, які родичі хворих повинні купувати. Взагалі є якийсь мінімум для швидкої допомоги, як це і було використано в моєму випадку, але це є разова можливість для екстрено небезпечної ситуації. Але не в лікуванні.
Ліки слід купувати в аптеці. І тут починається дивна історія.
В лікувальному корпусі є дві аптеки - одна на першому і одна на другому поверхах. Найдорожча - на першому. Але при в'їзді до лікарні є поліклініка, в ній теж є аптека, і в ній ті самі ліки коштують ще дешевше. Та якщо пройти квартал по вулиці, то потрапиш до аптеки однієї із аптечних мереж Києва, де ті самі ліки будуть коштувати ще дешевше. Чи треба казати де саме купують ліки, коли часто-густо термін рятування людини рахується на хвилини?
Середа.
Виявляється: я потрапив до лікарні у вівторок!
Поступово біль щез, я заснув і спав, як не дивно, нормально.
Ранок зустрів мене матюками сусіда.
Нижче середнього росту, гарно збитий, дрібні риси обличчя, підборіддя гостре і видається уперед, ніс малий, гострий, разом із підборіддям десь попереду мають точку сходу своїх гостряків. Шкіра людини, яка постійно працює на повітрі, міцно засмагла. І зрозуміло - шофер. Він - єдина моя розрада на цей момент.
Лікувальний процес в палаті відпрацьований як треба - послідовність та врівноваженність рятування не змінюється. Вранці пробігає медсестра і побіжно оглядає усіх. Потім няня виносить "утки", у кого вони є, і ретельно протирає підлогу мокрою шваброю. Черговий лікар, який іде зі зміни чергування, міряє всім тиск і при потребі коригує пульс ліками.
Лікарі, медсестри і навіть няні суворо слідкують, щоб всі лежали в ліжках - природні потреби чи роблять в "утки", чи няні возять хворих до туалету на катафалках. І в цьому є глибокий сенс, як показала печальна практика за час мого перебування там.
Велика палата пілястрами розділена на три блоки, з яких один для кризових випадків. Ліжка розділяються високими зсувними полотнищами із білої міцної тканини. Таким чином утворюються немов відсіки на два ліжка. Чоловіки та жінки згруповані , але кількість жінок менша. Треба мати на увазі, що це палата рятування, в якій стандартно тримають хворого три чи п'ять днів, залежно від прогресу. Далі - в палати, де жінки та чоловіки розділені.
По великому рахунку, всіх інфарктників можна поділити на певні категорії:
- ті, що не доїжджають до Реанімації;
- ті, хто успішно лікується за три доби, а потім - в палату інтенсивної терапії;
- ті, хто проходять все це за більший строк, а потім потрапляють в палату;
- ті, хто із Реанімації приєднуються до Більшості;
- ті, хто робить це із палат;
- ті, що через 21 день виписуються додому для того, щоб під наглядом дільничого кардіолога проходити курс реабілітації на протязі 3-х місяців.
Я, як показало подальше життя, обіймав третій пункт та останній пункти в цьому переляку.
Їжа. Годують просто: три рази на день каша (вівсяна, гречана, ячмінна), пару шматків хліба (білий чи чорний на вибір), чай без цукру. Така їжа не дає можливість померти від голоду, але дає можливість скинути зайву вагу. Абсолютна більшість хворих відмовляється від неї, бо родичі тягають домашні наїдки. В усіх палатах стоять холодильники.
Після їжі всі ковтають таблетки, які медсестра розкладає по персональній системі кожному заздалегідь, запиваючи хто чим - водою чи чаєм без цукру.
Новий лікар, який приходить вранці і заступає чергувати на добу, обходить всіх хворих - міряє тиск, слухає серце і легені, дивиться які ліки завдав його попередник, коригує їх список, дає родичам список ліків, які слід купити, коротко розмовляє із хворими.
Далі - крапельниця, аналізи крові, сечі, консультації вузьких фахівців, при потребі УЗІ та МРТ - все по повній програмі і все за рахунок держави.
Увечері - знову обхід лікарем хворих, таблетки після їжі, крапельниця, виміри тиску...
Привезли бабусю віком 91 рік. Я не бачу її, бо вона, як і всі ми, лежить за тканиною перегородкою, але чую її зичний голос:
- Времена пошли! Вызвали скорую, везут меня. Бах! Катастрофа! Врезалась машина в нас. Вызывают другую скорую. Перегружают меня в неё и опять меряют давление, снимаю кардиограму. Говорю: дома мерили, мерили и снимали в скорой, а вы опять! Надо - говорят. Привезли меня сюда. В приемной снимали кардиограму, а вы опять снимаете! Безобразие! Пять раз снимали кардиограму! А я одна!"
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2014
Їх буде як і є - четверо,
Бо п'ятий вже покараний.
Вони повинні стати на коліна,
Благати марення пощади
При свідках.
Свідки: твої сини, дружини.
Єдиний засіб рятування - твої слова,
Що будуть звернуті до Бога
З проханням дати дозвіл на пощаду.
Але!
Ніхто із них ніколи не піде на це!
Вони не здатні мати каяття,
В умовах навіть смерті близьких,
Тортур душі та навіженості розпуки!
Тому і покарання буде/є таким жорстоким.
Суть його забудь!
Забудь слова, що обумовили цю Волю Бога!
Не смій більш навіть натякати десь,
Що ти до цього був причетний!
Хоча і в якості слухняного, німого свідка.
Твоя печальна доля спотворено буде у дзеркалах
Їх душ, спотворена, доведена до краю,
Коли вони благати будуть смерть,
Як ти благав, а Ми не дали,
Бо жити ти повинен.
Вони не мають права жити, та жити будуть,
Бо їх життя є право на тортури, покарання.
Це - все.
Затверджене.
І схвалене Всіма.
Порятунок - стати на коліна і тебе благати.
Пам'ять сумлінь не має право мати!
Доброта, як бісер, свиням не потрібна,
Тому страждають хай!
А порятунок треба заслужити
В стражданнях та душі тортурах.
Все!
Перегляду не підлягає!
К.
К-3
Х.2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518485
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 20.08.2014
2. ШВИДКА ДОПОМОГА
Так-сяк дотьопався до Нового року. Зустрічали ми його вдвох із молодшим сином Дарієм і я вперше тільки пригубив шампанське - пляшка досі стоїть у нас на поличці не випита.
Після Нового року пішли пригоди: пекучий біль під горло, швидкі допомоги, кардіограми не виявляють інфаркт, ставиться діагноз: міжреберна невралгія, бо при диханні чи при русі тілом вибух болі... Лікарі додому, купа ліків, майже прикований до ліжка. Пропозиції лягати в лікарню відхиляю, чесно кажучи, тільки тому, що знаю, що молодший син не зробить без моєї допомоги переддипломну роботу в Художній школі.
Нарешті більш-менш себе почуваю нормально, умовно нормально.
У мене вистачає сил 7.04.2014 в банку відкрити рахунок, бо Замовник попередив, що буде перераховувати гроші за проект, а на наступний день я потрапляю в халепу.
Почував я себе добре, то і вирішив вдень піти купити собі ліки. Мене трохи дивувало те, що я не відчуваю вже звичної болі в грудях, що моя хода не провокує виникнення болю, але все єдине я був обережний в ході, часом від часу робив контрольні зупинки і прислухався до свого відчуття в собі.
Перейшов через одну проїзну частину вулиці, потім через трамвайну колію, потім по пішохідному переходу на другу частину вулиці. Зайшов до аптеки і купив ліки, але вже біля віконця продажу ліків відчув себе кепсько: млість, слабість. Вирішив, що у мене різко впав тиск. Таке у мене вже бувало і я заради цього пив каву. Допомагало.
Обережно-обережно перейшов на другий бік проїзної частини вулиці, тихо додибав до критої зупинки транспорту і сів на кутову лаву. Поклав одну ногу на лаву. Відчуваю: зараз зомлію. Подумав: "Не може бути!" і зразу здивувався, що вздовж мого зору лежить в шар гравій. Виявляється: я таки впав, бо втратив свідомість.
Люди біля мене. Гомонять. Хтось підсовує мені таблетку валідолу, хтось кричить, що треба викликати швидку допомогу. Закриваю очі - так завжди роблю, коли мені погано.
Чую, що хтось шарпає мої груди там, де у внутрішній кишені куртки лежить гаманець. Лап по кишені - гаманця немає! Вскакую і миттю розумію, що саме цей молодик тільки що витяг у мене гаманець. Кидаюсь до нього і кричу: "Віддай гаманець! Там документи!" Грошей там було не багато, десь до 70 гривен, але там у мене завжди є документи, які не поновлюються - хоча б посвідчення Учасника бойових дій! Він починає тікати. Я - за ним. Він перестрибує через огорожу висотою десь в 1,2 м із труб, я - за ним. Хапаю його за модний шкіряний піджак. Кричу: "Віддай гаманець! Там документи!" Біля нас миттю збираються люди. Я хитаюсь, тримаюсь з останніх сил, мене підхоплюють під пахви, але я не відпускаю молодика. Чую, як якась жінка голосно каже: "Так це ж відомі тут наркомани! Наркоман!" - підвищує вона голос.
І тут злодюга каже: "Так от твій кошельок!" і засовує його мені в ліву бокову кишеню куртки. Я хапаю гаманець, стискаю його намертво правою долонею, думаю, що мої документи врятовані, про гроші навіть і не думаю і починаю падати.
Жінки мене підхоплюють, волочать до лави транспортної зупинки, садять і тримають, бо я завалююсь. В цей час чую:
- Швидка приїхала!
Через вії ледве бачу розмито, що напроти мене стоїть машина швидкої допомоги, а з неї виходить фігура в червоній фірмовій куртці і говорить:
- О! То я вас знаю! Адже я вас в минулому році відвозив до лікарні із носовою кровотечею! Допоможіть мені його завантажити у машину! - звернувся він до людей, що скопилися навколо мене.
В машині почався кошмар.
В середині мене немов виникала якась повітряна куля, вона розпирала мене і я з гиком робив спробу позбутися її. Спазми нереалізованості випинали мене. Лікар питав щось, я щось ніби відповідав, мені робили якісь перевірки, якісь проби, машину підкидало на наших знаменитих дорогах і біль, яка з'явилася в грудях, починала нестерпно пекти мене із середини.
- Та сховайте свій кошельок! - почув я. Виявляється, що лікар пробує витягти мій гаманець із моєї руки. Нарешті я дозволяю це зробити, він кладе його мені в кишеню і демонстративно застьобує її. Я все це фіксую і зразу провалююсь у пароксизм болю.
Нарешті ми приїхали на вулицю Запорожця. Третя лікарня. Тут я раніше лежав під час кризу із носовою кровотечею. Тут мій середній брат лежав із інсультом - паралізована права частина тіла. Тут 17 років назад народився мій молодший син Дарій.
Мені здавалося, що гірше, ніж було під час транспортування, вже не буде, але я помилявся. В Приймальному покої зі мною дійсно стала катастрофа.
У мене відібрало руки і ноги, вони стали ватними - я не міг ними управляти. Мої руки клали мені на живіт, а вони немов ганчірка сповзали та звішувалися немов тканина. Мене розпирав за грудинною страшний пекучий біль. Я тихо стогнав і просив щось зробити, щоб зняти біль.
Наді мною копошилися лікарі - роздягали, щось кололи, бризкали чимсь під язик, після чого почало промальовуватися полегшення.
І я замовк.
Слабкість не давала можливість щось говорити. Я немов заціпенів.
Кудись везли ліфтом, потім коридорами і, нарешті, я опинився в Реанімації, яку тепер делікатно називають Палата інтенсивної терапії.
Якісь папірці я підписував ще у затьмареному стані.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518320
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.08.2014
Добротою торується в пекло дорога -
Клавесин Куперена грає сакрально,
І поштиво сміється потвора дворога,
У намір Добра Зло сховавши злорадно.
Любов'ю торується в пекло дорога,
Адже сяйво її засліплює очі,
В обіймах пекельна ховається Кога
І плюндрує Любов безжалісний злочин.
Кохання торує дорогу до пекла,
Бо зажди ховає у пестощах зраду,
І вбиває себе класичний Алеко -
Вбите Кохання: спереду, збоку й ззаду.
К.
10.07.2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2014
Дача - як жінка: вимагає уваги, подяки,
І ображається, коли тебе поряд немає,
Кропивою хворіє без тебе і будяками,
Й при зустрічі непокорою тобі дошкуляє.
Точно як жінка, каже, що вона все розуміє:
Ти зрадив десь з іншою. то її звати Хвороба?
Он як! А вона тут деревами давно хворіє!
Купував її, то клявся бути вірним до гробу!
У печалі говориш, що два тижні ми маємо,
Що ці дні віддаєш їй на колінах у служінні,
Що прикрим розором єднання наше ми краємо,
Бо вірним ти їй був завжди, вірний їй і донині.
Вона флоксами, бузиною, кизилом киває,
\І приречено ховає сум в хмарах сонячних днів -
Вона про прийдешнє, сердега, нічого не знає,
Як і я про себе в ньому не знаю і поготів.
Дача
18.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518111
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.08.2014
1. КРИЗ
Декілька років назад я раптом зрозумів, що вранці, коли ми із синами ідемо на маршрутку, почав відставати від них. Це було дивно, адже раніше я завжди йшов попереду, а вони десь позаду теліпалися!
Після того, як десь у років 30 припинив займатися спортом, у мене явно проявилася недостача фізичного навантаження. Вихід виявився простий - багато ходити. Що я і робив. Вік в 30, 40, 50, 60 років, а я запросто ходив пішки, правда - при потребі, з одного кінця Києва на інший. Наприклад: від заводу "Більшовик" на Троєщину. Мені, безумовно, було далеко до архітектора Валі Моравського, який кожний день ходив пішки на роботу та з роботи з Оболоні до району Центрального автовокзалу, на вулицю Батюка. Але я ж тільки знімав фізичне недовантаження і тільки час від часу!
Далі - більше: почав з'являтися біль в грудинні, коли йшов швидко. Я знав свою особливість: колись міг стояти на фехтувальній доріжці по 4-6 годин, але ніяк не міг бігати навколо стадіону під час розминки. А тут щось незвичне.
Далі було просто: лікар, визначення - ішемія, стенокардія. Якийсь час порежимів - ретельне слідкування за тиском, ліки по схемі, певна обережність, а коли все більш-менш упорядкувалося, то все повернулося на кола свої. Єдине: по рекомендації однокласника почав носити в кишені корвалмент і коли припікало, то клав горошину під язик і через хвилин 1-3 все проходило.
Так промайнули роки.
І раптом на початку жовтня минулого року пішла кров із носу. Швидка. Двічі. Пропозиція лягти в лікарню. Я - ні, бо як же я молодшого сина Дарія самого залишу дома? Єдине: викликали старшого сина Світозара від його дружини.
Але вночі 10 жовтня кров пішла юшити. Знову швидка в 6:20. Я з подивом дивився, як у мене з носу фонтанує кров, як вона на підлозі швидко густіє.
Лікар швидкої допомоги каже:
- У вас тиск 250 на 120! Густа кров! Вам неймовірно повезло, бо крововилив пішов через ніс! Ви уникнули інсульту! Хлопці, негайно батька в лікарню! Хто з вас поїде з нами?
Поїхав Світозар.
Це була, якщо не помиляюсь, п'ятниця. Мені щось нашвидкуруч зробили - уколи, туронда (так зветься скручений бинт в ніс) на дві ніздрі, але тиск стрибає то вниз то уверх, кров іде в середину, і так субота та неділя. Уколи, якісь ще лікувальні засоби, а кров не зупиняється. І втратив я тоді десь більше 1,5 літра. Мені було та погано, що я зробив у блокноті наосліп запис: [i]"Якщо це мої останні дні, то, діти мої, я вас дуже любив і люблю. Будьте щасливі і візьміть від мене тільки гарне у своє життя. Тато."[/i]
Нарешті якось добрів до понеділка - зразу активні дії. Лікар-навуходоносор професійно поставив туронду і кров припинила іти, уколи по ясній схемі, почав по Дозволу себе лікувати (а раніше такого Дозволу не бувало!).
Прийшов до мене брат Валентин, сини регулярно ходили...
Дома я був вже 20 жовтня, до дільничого лікаря став на облік 21-го і в той же день дізнався, що у мого брата Валентина інсульт - йому не повезло як мені.
Поступово я увійшов у стан помірної норми.
Цікавим було те, що перед кризом за декілька днів до нього я бачив пророчі сни, але не зрозумів їх. Розуміння прийшло пост-фактум.
Десь за 5 днів до криза був такий сон.
[i]Не промальована молода жінка, яка обличчям стоїть до мене, ображає/таврує стару жінку, яка стоїть до мене спиною. Стара одягнута у довгополий халат/плащ із каптуром на голові. Мені стало жаль її. Підходжу до неї і приголублюю, обнявши. І раптом відчуваю, що під моїми руками потріскують її кістки, немов м'язів майже немає, а є так-сяк з'єднаний кістяк. Я думаю: "Дивно, немов це смерть обнімаю."[/i]
Через два дні прийшов інший сон.
[i]Я щось роблю. Знаю, що ліворуч від мене і за моєю спиною якась жінка хоче привернути мою увагу. Нехтую цим. Підходжу до вікна, щоб щось роздивитися. Раптом впритул до вікна між мною і вікном втуляється молода жінка. Вона нахабно демонструє себе. Молода, радісна, провокаційна поза. Я байдуже кажу:
- Як вас звати?
Вона повертається до мене обличчям, на якому радість, задоволення, щира посмішка і навіть пропонування себе мені, і каже:
- Вава!
Перепитую:
- Вова?
- Ні! Вава!- і життєрадісно сміється.[/i]
Отже, я переніс криз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518103
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2014
17.08.2014
Дача
[b]ІНФАРКТ
0.Попередньо[/b]
Колись, неймовірно давно, хоча і здається, що це було вчора, аж у шістдесяті роки минулого століття, я був заочним аспірантом в КиївНДПІмістобудівництва. В той час я проектував реконструкцію кардіологічного санаторію в Алушті (Робочий Куточок), був переповнений специфікою лікування хвороб серцеве-судинної системи (ССС) і тому обрав карколомну, з точки зору науковців, тему дисертації: "Екологічна парадигма формування санаторне-курортних комплексів для лікування серцеве-судинних хвороб".
Новий санаторний блок, що я проектував, хоча і почали будувати, був похований - і слава Богу, бо серед моїх малочисельних проектів це був саме той, за який автору через деякий час робиться соромно. Тему моєї дисертації два роки не затверджувала Наукова рада інституту. Теодор Кун тільки-тільки ставав відомим на радянському науковому просторі з концепцією "парадигма - загальнонаукова система поглядів", його архітектори-науковці не читали, бо це ж наука про науку. Термін "екологія людини" був теж диким для них, хоча і виник в Америці в 20-ті роки 20 століття А ув'язка всього цього в містобудівництві та архітектурі на фоні санаторне-курортного лікування взагалі здавалася непотрібно фіглярською.
Через декілька років члени Наукової ради інституту почали навипередки змагатися за те, хто з них є більш екологічний, навіть почали використовувати моднячий термін "парадигма". Я встиг накрапати статей в декілька разів більше за необхідний мінімум для кандидатської, десь на 90% виконав "показуху" до дисера, але... Мене виключили із "лав Партії" "за оставление двух детей в двох семьях" (офіційне визначення) і ні про який захист дисертації вже не могло бути і мови.
Дисертацію, як і все у своєму житті, робив ретельно. Досі у мене лежать 35 товстих зошитів, де накопичений матеріал про залежність стану здоров'я хворих ССС від екологічних факторів. Одна мудра людина сказала, що будь-яку наймудрішу наукову роботу можна виразити простою фразою, то ідея моєї дисертації в такому випадку має такий вигляд: проектувати та будувати об'єкти для лікування хворих ССС треба таким чином, щоб при цьому хворі весь час знаходилися в комфортних параметрах всіх екологічних факторів, які діють на людину, бо хвороба ССС є фактично втратою людини адекватно реагувати на зміну параметрів екологічних факторів в Довкіллі.
Тоді я був дока в цьому питанні, але і гадки не мав про те, що пройдуть десятиліття і я в буденному житті наступного століття сам стану ілюстрацією до положень моєї дисертаційної концепції.
Такий довгий та здалеку вступ до моє розповіді є доцільним тільки тому, що, звично-звично, коли зі мною трапилася халепа, то я, з одного боку, все сприймав спокійно та врівноважено, розуміючи все що відбувалося зі мною, а з іншого боку я був звичайним таким собі пересічним хворим - достатньо безтурботним, достатньо обмеженим в оцінці того, що відбувалося, в чомусь навіть безглуздо примітивним.
Та коли до мене все ж таки дійшло, що я дійсно знаходжусь у скруті і що при цьому є врятованим, то в мені, ніби-то вже похований, науковець взяв верх і я почав робити собі поплавок. Такою соломинкою/поплавком для мене стало те, що в Інфарктному реанімаційному відділенні я кожний день робив записи в зошит про повсякденне життя відділення та ще писав вірші.
Надивившись на те, як безтурботно хворі відносяться до себе, особливо у дохворобливий період, зразу вирішив: коли видряпаюсь, то розповім про своє входження в інвалідність, адже всі, хто переніс інфаркт чи інсульт, автоматично стають інвалідами, з надією, що може когось і надихну обережно відноситись до себе, до свого життя.
В лікарні мене вразило:
- безвідповідальне відношення людей до свого здоров'я;
- неймовірно погані умови, в яких відбувається лікування;
- неймовірно високий професіоналізм та висока відповідальність лікарів та медсестер;
- неймовірно високі вартості ліків, які хворі повинні самі купувати;
- самовіддане відношення до мене моїх молодших синів.
Про це я і буду розповідати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517891
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.08.2014
Співає пісню Світозар,
Співає пісню прокидання,
Життя розпалює він жар,
Наспівує свої бажання,
Щоб мама швидко узяла
Його із ліжка, не потрібні,
Просякнуті штанці зняла -
Провірила улови рибні,
Бо він вночі в штанях спіймав
Велику та зубасту рибу...
Він нею тато годував
І мамі теж відрізав скибу..
К.
19.04.1995
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2014
Давно, давно ми були молодими.
І зорі мерехтіли нам завзято.
По Життя скелі сходи ми добили -
Пануючу висоту нами взято!
Багато загинуло в цій атаці.
Хтось навіть не зміг естафетнуть дітям.
Хтось немов чорнило на промокашці,
А хтось взяв присвяту служити миті.
Нас на вершині мало - одиниці.
Кожний отримав перемогу Пиру.
Бо мало було розуму і міці,
А часто-густо хисту і клавіру.
Ми дивимося зверху у минуле,
Ми бачимо помилки і поразки,
І знаємо: бажання не поснуло
Давати молоді в житті підказки.
Не слухають поради наші діти,
Хоча, як ми колись, і безоглядні,
На них чекають свої шипи/квіти,
І тільки перші кроки безпорадні.
Ми молоді були. І от - вершина
Чекає переможців: місця вдосталь...
Кожний самотужки в далі полине...
Життя кінчається... Все дуже просто...
К.
06.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515940
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.08.2014
Дивний сон:
Відчуття позабуті,
Торкання тихе руки,
Гамаюн -
Її вуста розкуті:
Вона - провісник злуки,
Вона - ворожка Злуки.
К.
15.02.2014
*******
"Гамаюн" 128 х 128;
Офорт; 1978
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515532
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.08.2014
Щасливі ті, що кохання пронесли скрізь життя,
В сплетінні їх руки не бачать старості зморшок,
Сиве волосся та досі сильні їх почуття,
В єднанні вони стають і на життя поріжок.
К.
04.08.2014
*******
"Щасливі разом" 130 х 130;
Офорт; 1978
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2014
ПЕРЕДМОВА
Спочатку я вважав себе контактором, потім сенситивом і, нарешті, враховуючи всілякі різноманітності сенсорної роботи, почав вважати себе езотериком.
В різні часи я Читав Прийдешнє. По різному. Колись 20 грудня записувався прогноз на наступний рік і ховався в шухляду для того, щоб 20 грудня витягнути його та перевірити із дійсним перебігом подій. Підраховувався коефіцієнт достовірності, він був 80-85%. Досі не знаю чи це високий показник. Пам'ятаю, що найбільше враження на мене справив прогноз про те, що Бразилія стане космічною державою та про те, що фільм України прокотиться по світу і набере багато нагород. І це підтвердилося. Бразилія дійсно зробила тоді свою космічну програму, а "Голодомор" дійсно прокотився по світу.
Ще у минулому столітті, коли я працював короткий час в навпіл відкритій організації оборонного типу, я зчитував багато інформації про нетрадиційні війни. В газеті "Час" ми разом із Герасименко О.В. подали класифікацію таких війн і почали розповідь про них. Але це був писк миші у вируванні життя Біосфери.
Багато років я Зчитував інформацію про 3 Світову війну. Він осідав в моїх зошитах і нікуди не йшов. Напевно, так треба було.
Колись у мене була закономірність: мене Піднімали в 4:00 - 4:20 і Диктували інформацію. Поступово це перетворилося на потребу просто записувати те, що в мене вже було Завантажене. А пізніше, вже традиційно, мені стало не цікаво це виконувати і тому це немов завмерло.
От вже місяців 10, як мені приходиться боротися із хворобами, що пішли, природно, навалою на мене. Ночі тяжкі - стрибає тиск, давить стенокардія, а дві ночі назад мене теліпало як коров'ячий хвіст. І раптом з'явилося відчуття, що треба записати певний Текст, що мене Спонукають це зробити. Що я і зробив.
Не знаю, можливо я і подам далі матеріал по 3-й Світовій війні, який приходив до мене раніше, але поки що подаю той, що прийшов до мене останнім.
29.07.2014
27.07.2014* 03:25
РАШИЗМ. ТРЕТЯ СВІТОВА ВІЙНА
Цей Запис виконується як Кодування подальших подій в Україні та Європі.
Третя Світова війна в традиційному вигляді недопустима, але задача, яку вона повинна була б вирішити - знищення Росії як жандармської/поліцейської/імперської держави не тільки не знята, а і набула своєї актуальності ще більше. Тому 3 Світова війна почалася і вона іде не в традиційному вигляді - її дійсно слід назвати Гібридною.
Її гібридність є значно ширшою та глибшою, ніж уявляють її апологети, а також і всі держави/учасники, що вже втягнути в її орбіту. Можна сказати, що фактично тільки США давно вже почали це усвідомлювати, але їх Демократичність, як це не дивно, заважає їм стати активним керівником протиборства з цим Новоявом.
Ця війна почалася з боку Росії проти своїх сусідів.
Прихід Путина до влади є закономірним, бо це завершує послідовність розвитку Російської імперії: імперія царату - радянська імперія - путинська імперія. Можна сказати інакше: імперський шовінізм - більшовистський шовінізм - російський шовінізм. Можна дати і третє визначення, яке буде основополагаючим: російсько/ординська ідеологія - більшовистсько/комуністична ідеологія - рашизм.
Таким чином, ми маємо соціально-політичний розвиток/відхилення від програми Розвитку Людства по логічній схемі: фашизм/нацизм, комунізм/рашизм.
Історики/теоретики будуть багато досліджувати це, але головне зараз інше: Росія і Рашизм розв'язали Третю Світову війну. Вона формально почалася з Грузії, Чечні. Україна - це тільки наступний етап її розвитку.
На жаль, так звана світова спільнота ніяк не здатна усвідомити, що Історія іде по спіралі, все більше і більше закручуючи цю спіраль - адже, якщо розглядати джерела світових війн, то їх першоосновою завжди була/є Росія. І мова іде не про те, хто перший натиснув на курок, яка держава перша розпочала бойові дії, бо ці дійства завжди обумовлювалися Росією.
При всіх ізуверствах Британської чи Іспанської імперій, вони, по великому рахунку, базувалися на Прогресі, в той час, як Рашизм, як історичне явище, базувався/базується на примітивізмі Золото-Ординського панування. Фактично Рашизм народився в Московії, а Петро Перший тільки почав його оформлювати в сучасні псевдоєвропейські одяги/строї. Тому Рашизм значно старший за Фашизм та Комунізм.
Ця новітня навала на сучасну Людську Цивілізацію теж закономірна, бо на цьому етапі її розвитку, на переході від 5-ї до 6-ї Вертикальної Раси і відповідного переходу від 5-ї Цивілізації до 6-ї, повинна бути знищена інституція Війни.
Україна не випадково стала ареною, з якої почалася широкомасштабна Третя Світова війна. До речі: Перша Світова війна дала сумарно масове вбивство людей, Друга Світова до цього додала одноразове тотальне знищення великих мас людей, третя Світова увела в дію тотальну гібридність воєнних дій, коли домінантою є констеляція нетрадиційних війн.
Україна. Форпост Європи по відношенню до Рашизму, фактично зразу після Богдана Хмельницького стала ареною цієї боротьби. А хіба якась інша територія/країна/нація могла бути кращою ареною? Польща? Прибалтика? Кавказ? Історичний екскурс говорить, що "Ні!". Саме на Україні, як на полігоні, на дослідницькому майданчику, відпрацьовував Рашизм свої дії. З цієї точки зору дуже цікаво зробити аналіз цих дій, але це - дисертація якогось видатного історика.
Цікавим є те, що формування України як самостійної держави теж унікальне і не випадкове. Обумовлене. Простіше за все це показати через її Президентів.
Перший, Кравчук, - мирно оформив їх самостійність, перевівши/трансформавши український рашизм у псевдонаціональну гідність. Фактично національна ідея і націоналізм були мирно ́обезглавлені.
Другий/третій, Кучма, - ретельно зруйнував внутрішню державність України і довів національну суть до абсурду. Викликав/обумовив підйом національного протесту. Помаранчева революція.
Четвертий, Ющенко, - на хвилі національного руху прийшов до влади і свідомо/несвідомо довів країну до бандитської основи широкого та всебічного проникнення рашизму в суть держави. Обумовив перевід Рашизму в Україну на рівень держави. Зрадив Національну ідею.
П'ятий, Янукович, - відвертий ставленик Рашизму, логічно/послідовно/систематично довів державу до стану краху і розпочав війну Росії/Рашизму проти України, як території/країни/народу. Обумовив виникнення Революції Гідності.
Шостий, Порошенко, - прийшов до влади на хвилі народного обурення як носій Революції Гідності.
Прізвища Президентів могли бути іншими, але суть їх та їх дій обумовлена Коригуваннями Програми Розвитку Людства та необхідністю знищення Рашизму.
Нема необхідності говорити про те, що Україна, багатостраждальна спадкоємиця Київської Русі, платить дорогу вартість за виправлення Програми Розвитку Людства, за становлення Людства як Мироносної системи Носіїв Життя/Розуму.
Багато з того, що буде нижче сказане, було фіксоване тобою 20, 15 та 10 років тому назад, але це не має значення, бо, як завжди, Історію, дійсну Історію Людства, пишуть не вкарбовані в неї діячі, а невідомі Людству Координатори та Кодувальники, члени Ради Землі.
Отже, Говоримо стисло:
1. Третя Світова війна закінчиться повним крахом Росії та її розпадом.
2. Рашизм, як система розвитку Людства, буде засуджена та знищена на корені, але за це неймовірно дорого заплатить не тільки Росія, а і Україна та Європейська спільнота.
3. США ще більше виграють від розвалу Росії і не тому, що вони це обумовили, бо всі їх санкції - дрібниця стосовно Монстра Рашизму, а тому, що мимоволі є невразливими для Рашизму, що не можна сказати про Європейську спільноту.
4. Порошенко, вірогідно, увійде в Історію Людства як людина, яка стане першим загальноєвропейським лідером, яка свідомо та послідовно, часто абсолютно в сфері нерозуміння іншими, нанесе основного та глибинного удару Рашизму.
Він, вірогідно, увійде в Історію Людства як дійсно видатна особистість, яка закладе першооснови формування України як ведучої у Світі європейської держави принципово нового устрою/укладу/суті.
5. Україна, як держава, буде переможцем Рашизму, але це відбудеться при умові, що її Президент, Порошенко, витримає Навантаження і буде жити, бо Рашизм вже відкрив полювання на нього. Необхідно підкреслити, що зараз в українському національному естаблішменті є достатня кількість тих, хто здатний підхопити у нього прапор з рук.
6. Україна буде цілісною державою. Більше того: є дуже висока вірогідність, про що було Сказано тобі в минулому столітті, що навколо України може виникнути своєрідне міжнародне утворення, своєрідна буферна зона по відношенню до Рашизму, бо він буде давати відрижку десь років 100 після свого розвалу. Це, вірогідно, будуть країни від Болгарії та аж до Прибалтики включно. Своєрідне новоявлене федеративне об'єднання, але основи цього будуть унікальні і навіть неочікувані.
7. Рада Землі дозволяє/рекомендує опублікувати це.
04:37
08:20
РАШИЗМ - від англонізованої вимови Раша (Rusia). Термін тут визначає особливе соціально-етичне переконання широких верств нації, не залежно від інтелектуально-етичного та соціально-економічного розвитку окремих особистостей, у своїй величі і праві визначати долю інших націй, народів, країн. Основою цього явища є:
1). низький етично-культурний рівень розвитку основної популяційної маси;
2). різке розшарування популяції по інтелекту, де тільки окремі групи мають високий статус;
3). імперський погляд всіх і вся;
4). ідеологія щасливого рабства, яка покоїться на переконанні про богообраності "царя/батюшки" не залежно від форми організації Влади;
5). агресивність та нетерпимість не тільки до інших націй, народів, популяційних груп, а і до власних іншомислячих;
6). повне зрощування Релігії та Влади по принципу бізнесового партнерства;
7). різке розшарування населення по багатству (узагальнений термін), де більшість є бідні;
8). комплексне гноблення, як основа зовнішніх стосунків;
9). вседозволеність по принципу "я - це інша справа;
10). переконання в богообраності всього свого - Влади, країни, нації, території;
11). нагла брехня, як основа ведення будь-яких справ як зовнішніх, так і внутрішніх, фарисейство;
12). повне презирство до життя особистості та Життя як Домінанти.
РАШИЗМ - явище всеосяжне і окремими проявами характерне для окремих країн, народів, націй, популяційних груп, але в повному/завершеному обсязі найбільш яскраво реалізоване в Росії.
08:43
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514213
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.07.2014
Б.Сценарії
Якось непомітно, але в ті часи, в часи очікування розвалу СРСР, було дуже модно та звично святкувати все і вся. Але святкування по своїй суті були різні і, наприклад, чийсь ювілей поступався тільки святкуванню Нового року чи раптом упавшей на колектив премії. Тому для таких видатних подій я непомітно почав застосовувати сценарії святкування.
Ці сценарії умовно можна поділити на Простий та Складний, що я і проілюструю нижче.
Б.1. Простий сценарій
Б.1.1. Борис Якович Кучер
Борис Якович тоді працював ГАПом в КиївНДПІмістобудівництва.
Є одна дуже цікава закономірність стосовно архітекторів: вони по суті свого фаху мають енциклопедичне мислення і, як мінімум, часто-густо проявляють себе в іншомірних галузях мистецтва. Архітекторами за освітою були: письменник Віктор Некрасов, поет Андрій Вознесенський, музикант Макаревич, художник Богаткин... Борис Якович був представником старої, післявоєнної школи і тому нічого дивного не було в тому, що він поряд з архітектурною майстерністю писав гарні вірші і видавав їх, добре малював і влаштовував персональні виставки в Республіканському Будинку Архітектора...
І от прийшов його день народження - 50-річний ювілей.
Святкування відбувалося в холі, куди виходили двері декількох приміщень майстерні №2, де він працював, і в цьому холі завжди відбувалися святкування. В той час райком партії почав закручувати гайки стосовно відкритого вживання аквавіти, то посередині холу стояв великий чан, в якому вирувала гаряча кава, а біля нього стояла велика кількість кружок. Коли я сказав Борису Яковичу, що не буду кружками пити каву, то він тихо відповів мені: "Вітінька! Там п'ять пляшок відбірної української горілки!" Кава і в правду була смачна.
На самому початку святкування всі столи в каре вздовж стін. Керівник майстерні прочитав наказ директора стосовно ювілею БЯКа, а потім вступив у дію мій сценарій. Він був такий:
[b]1-й голос[/b]
Архитектор! Архитектор!
Покажи свои проекты!
Подключи для нас проектор -
Покажи свои объекты!
И признайся нам тотчас,
Юбиляра не боясь,
Что хотел бы в свои каки
У него украсть без драки?
[b]2-й голос:[/b]
Я хочу у него вдохновенье украсть,
Чтоб от цоколя* в рост человека
Этажамы взметнуться и ими упасть,
Возвеличив себя, а не греков!
3-й голос:
А мне нравится его изящество красок
В перспективах, сработаных для "халтуры"** -
Карнавальных неистовство пенится масок!
Сердце бьется в объятиях высокой культуры!
[b]4-й голос:[/b]
А мне лишь надо зарплату его!
Эх, упьюсь я тогда до упаду!
Не о нем - обо мне снимут кино!
А ему я воздвигну ограду!
[b]5-й голос:[/b]
Нет! Послушайте! И это друзья?
Даже красть ничего не умеют!
Каждый росчерк, каждый росчерк пера
Заберу у него и взлелею!
Это я, не он, построю дворец -
Пусть вокруг и мендалится роща!***
Завидовать будет каждый стервец:
Гениально и проще не можно!
[b]6-й голос:[/b]
Ша! Мне дайте сказать!
Раз пошла здесь у нас распродажа!
Эх, коль брать, так уж брать!
Таланты с неудачами даже!
[b]7-й голос:[/b]
Ха-ха! Шельмец! Он талант заберет!
Но поэта, художника взлеты -
Тебе никто ничего не дает -
Я освою, смеясь до икоты!
[b]1-й голос:[/b]
Колеги! Какая беспечность!
Вашу жадность никак не унять!
Я бы взял его человечность!
И дай Бог мне под ней устоять!
Так да здравствует Человечность талантливого человека - юбиляра нашего - Бориса Яковлевича Кучера! Гип-гип-ура!
28.11.1979
--------------
Примітки:
* Одна із перших робіт БЯКучера був будинок із гранітним цоколем у 2 м;
**БЯКучер, як і всі архітектори, завжди десь якось підробляв, це називалося "робити халтуру", хоча фактично всі робили цю "халтуру" краще, ніж основну роботу;
*** В майстерні №2 майже навічно був прописаний проект "Мигдальної рощі" в Алушті; хто тільки не полоскав свої таланти в цьому проекті і, нарешті, його віддали БЯКучеру для рятування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512517
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.07.2014
А.1.7. Сазонов Віталій
Віталій був журналістом і в цій якості працював в УкрНДПІцивільсільбуді.
Балакучий, настирний, шанобливий та грубий, нахабний та ввічливий, всезнаючий дійсно і рідкісний профан - в цій людині все було перемішано, переплутано, все це вирувало в ньому і активно шукало свою аудиторію, своїх поштивих слухачів.
Ми з ним часто радо спілкувалися і радо лаялись, бо деякі його вчинки були для мене немов червона ганчірка для бика.
У 1983 році на його день народження я зробив для нього ескіз екслібриса, вірніше - екслібрис в одному примірнику, а собі залишив кальку, з якої і зроблений представлений тут малюнок.
Тоді у всіх в героях ходив Євгеній Сазонов - ще один псевдоживий герой того часу зі шпальт "Літературної газети", який явно був онуком Козьми Пруткова. Я і обіграв спорідненість двох Сазонових.
А.1.8. Мій брат Валентин (в Клубі псевдо НИ ШИЧВЕЛ).
В нашій сім'ї було неухильне правило: дні народження всіх відмічали регулярно. Ми, брати (нас троє, молодший - художник), завжди прагнули якось особливо це зробити. Але кожний рік щось оригінальне придумувати для брата на протязі усього життя тяжко. Тому до його 50-річчя я готувався довго.
Дарунок мій був оригінальний.
Колись, років 35 назад я запроектував брату дачу, а він справно і навіть до останнього часу будував її. То я зібрав всі негативи цього процесу, починаючи від голої ділянки, а потім від заливки фундаменту та аж до нашого святкування умовної завершеності цього процесу, надрукував фотокартки за всі роки та виготовив експозиційну розкладку на трьох планшетах розміром 400 х 400 кожний. Це був історичний фотоогляд Будівництва Дачі!
Окрім цього, знаючи його пошану та любов до В. Висоцького, під час відрядження до Москви біля пам'ятника поету на кладовищі купив кольорову фотокартку пам'ятника Висоцького, яка продавалася тільки там. А до неї вже написав вірша (Придачин - один із друзів мого брата). Вірш явно побудований на емоціях, пересипаний паузниками і, як говорив мій брат, невдалий, але я тоді писав вірші тільки для себе, в скриньку столу, а мій брат вже був членом Літературного товариства любителів поезії! То він мав право мене критикувати!!!
Ты видишб Высоцкого Вову,
Застывшего класиком вдруг.
Для всех его хриплое слово
Звучит как товарищ и друг.
Очень жаль, что Высоцкому Вове
Не пришлось справлять юбилей,
Но ты - классику товарищ по крови
Окружен алкоголем,
едой,
родней
и сонмом друзей.
Восхищаясь Высоцким, Вовой,
Ты вдруг начал печатать стихи...
На Пегасе ездок ты не новый,
Но не летал против воли стихий.
Ты спроси у Высоцкого Вовы:
"Какова правда-кривда Удачи?"
И услышишь:
"Это как дача!
Много пота и крови,
И усилий в придачу.
И Придачин.
Опонентом Придачин".
Я согласен с Вовой Высоцким:
Только так!
Без ура-патриото-раз этак идей!
Стихосборником броским
Ты отметишь столетний свой юбилей!
22.10.1980
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512358
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.07.2014
Планерую.Бо крилами тяжко махати.
Минаю ліси, рілля, розкидані хати.
Сіла тікають, міста і Київ пихатий.
Над ними ще лечу я, бо поки крилатий.
К.
11.02.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512349
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.07.2014
А.1.6. Болотов Григорій Іванович
УкрНДПІсільцивільбуд.
Григорій Іванович, Гриша, був начальником Відділу громадських споруд в Науковому відділенні цього інститут і довго та наполегливо робив дисертацію - посада зобов'язувала. Нарешті він зробив її та захистив.
В таких випадках на винуватця події сипалися поздоровлення від інших відділів та від колег - кожний випедренювався як міг. Головне: дійсно показати свою пошану.
Я звернув увагу, що зразу після захисту Гриша змінив зачіску і почав ретельно голитися, що раніше не спостерігалося. Тому я розшукав старий шарж на нього, потім нашвидкуруч виправив дзеркалку відповідним чином і мав честь презентувати йому своє творіння. Вже навчений, я зробив все у двох примірниках і, таким чином, це збереглося в моєму архіві.
Останній раз Григорія Івановича зустрічав десь років 5 тому назад - він тоді був у мундирі Цивільного авіаційного флоту, бо викладав в Національному Авіаційному Університеті, бо там тепер теж готують архітекторів, вузького профілю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511901
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.07.2014
А.1.5. Шульгін І. Д.
УкрНДПІ сільського цивільного будівництва.
Ігор Дмитрович був головним спеціалістом по сантехніці у Відділі по перебудові сіл, яким командував кандидат архітектури Рогожин Г. М.
З цією людиною було не все так просто, бо всі достеменно знали, що він підслуховує розмови, перевіряє всіх і вся, пильнує та доносить начальству про підлеглих. Колись таких людей називали сексотами від словосполуки "секретный сотрудник". У Ігоря Дмитровича це просто було в крові. Але! День народження у людини є днем народження! Та всі хотіли, щоб якось був зроблений хоча би натяк на неподобство його поведінки, що і замовили мені зробити.
І от що я зробив.
В той час не було комп'ютерів і ми всі працювали чи за каульманами, чи на столах під кутом лежали дошки, на них була натягнута леска, по якій уверх-вниз ходила рейсшина для проведення горизонтальних ліній, а вертикальні лінії проводилися під трикутники. Дерев'яна рейсшина, дерев'яні трикутники. В шафі я побачив купу поламаних трикутників. Еврика!
Із поламаних трикутників я зробив макет дерев'яного сортиру в масштабі 1:25. Такого, який звичайно ставлять в селах в кінці будівель, там, де починається город. На одне очко. Все було зроблене ретельно, відшліфоване, покрите лаком. Двері із вирізаним сердечком. Мініатюрні завіси та клямка із зовні та в середині! Односкатний дах мав покриття із металу! У дірку клозету була вставлена пляшечка в 250 г дуже дорогого імпортного коньяку.
Зранку, до приходу Ігоря Дмитровича на роботу, на його столі була зроблена композиція із гарних квітів. В середині стояв макет сортиру та на дорогому папері було надруковане Звернення, зміст якого наводиться нижче.
[b][i]Уважаемый Игорь Дмитрович Шульгин![/b]
В день Вашего рождения в качестве внедрения по теме[/i] " Разработка рекомендаций по совершенствованию инженерного оборудования в проектах планировки и застройки сел с учетом социального и демографического развития различных типов сел на основе обобщения материалов обследования каждого населенного пункта"***
[i]ПРИМИТЕ
этот скромный, но символичный дар от сотрудников-коллег!!!
Функциональный выбор данного сооружения в качестве презента был продиктованый :
- Вашей специальностью;
- Условиями и местом, равно как и областью приложения Ваших знаний;
- Типичностью встречаемости данного сооружения в сельской местности.
Выбор материала для данного сооружения продиктован научным характером Вашей деятельности.
Тщательность исполнения сооружения олицетворяет высокий современный уровень сельского проектирования и строительства.
[b]Обращаем Ваше внимание на то, что внутри этого сооружения находится истина![/b]
Исходя из вышесказанного мы и расписываемся в своем уважении к Вам:[/i]
(подписи всех сотрудников Отдела)
[i]Дано в Киеве, 15.04.1980г.[/i]
-----------------------------------
*** Примітка:
1. Коньяк він тоді забрав, а сортир викинув з 10 поверху на вулицю.
2. Назва наукової теми була взята саме та, в якій фігурант був виконавцем Теми. Во зубодрбільні наукові ( а може псевдонаукові?) теми були тоді!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511888
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.07.2014
А.1.4. Іванисько Анатолій
Все той самий відділ Тамари Панченко. Толя - молодий спеціаліст: закінчив архфак Львівської Політехніки - типовий представник Львівської школи не стільки в архітектурі, як у графічному дизайні, хоча тоді ще цей термін не був у вжитку.
В Толю закохалася наша співробітниця Свєта, старша за нього, вона оточила його любов'ю, пошаною та добробутом, і якщо врахувати, що хлопець був сиротою, ріс без матері і батька, то чи треба говорити, що він опинився в райських умовах. Народили доньку Олю.
Підійшов день народження мого героя. Довго не могли зрозуміти що ж йому подарувати, бо у Свєти він як кіт в маслі катався. І раптом я згадав: він безшабашно мріє мати автомашину!
Ми купили шикарну чеську книгу "Автомобілі 20 століття", на якій я зробив відповідний напис.
Эти машины красивы,
Красивы, как наша мечта -
Плавно и радостно плыли б
В каждой из них: Света,
Оля
и я.
Рессоры мягко качают,
Приемник как Света журчит,
Охапки цветов под колеса бросают -
то Кучер* с бригадой бежит.
Мне жалко, жалко беднягу:
Девять десятков - не возраст любви!
А грудь холодит мне медаль за отвагу -
Я сорок годочков деньги копил.
Иванысько Анатолию
на
день рождения
от
его товарищей
и
коллег
дарится эта книга!
А по их просьбе
Левчишиным В.М.
сочинен
этот
стих.
9.06.1978
для
11.06.1978
----------------
* Кучер Борис Якович - відомий київський архітектор, ГАП, Толя починав працювати у нього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511712
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.07.2014
А.1.3. Гінзбург Володя
Це рідний брат мого друга Давида, який помер після Чорнобильської катастрофи - працював у Москві дизайнером, сім'я, син, приїхав до мами у Київ, пішли купатися, скупалися, вийшли з води та сіли на пісок, Давид протягнув руку, показуючи на дерево: "Я його малював ще коли був в Образотворчій студії!" і впав - серце зупинилося.
Володя на 10 років молодший від нас, він завжди дивився на нас як на своєрідний еталон. Не справедливо - ми були ті ще хлопці. Але реноме є реноме - батько у Давида і Володі був другою скрипкою в Оперному театрі Києва!
Після смерті Давида ми з Володею зблизилися більше, ніж було раніше. Одружився він на львів'янці, яка була донькою відомого у Дніпропетровську генерала часів Другої світової війни (там йому стоїть пам'ятник), народили доньку. Був дуже гарним музикантом - грав у Львівському оперному театрі. Дружина і донька - теж музиканти.
До дня народження Володі я зробив йому звичайний екслібрис (цинкографія, глибокий друк, 60 х 60) та знак до нот (цинкографія високий друк, 14 х 36).
В екслібрисі показав: шаржовану портретну схожість, національність, безбожжя, його музичний фах, абсолютну любов до музики.
Володя із сім'єю давно живе в Німеччині. Вже пенсіонер. Декілька разів приїздив до Києва - на могилу батька та до Львова - могили його матері та тещі. Ми зустрічалися. Казав, що мої акварелі у нього висять на поштивому місці на стіні. Ми переписувалися, але через моє особливо карколомне життя після 2004 року я листи не писав.
Така от історія.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511710
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.07.2014
А.1.2. Сельцер Н. Й.
У 1978 році і трохи далі я працював в Київському НДПІ містобудування - спочатку у відділі кандидата архітектури Бориса Володимировича Орехова, а потім у кандидата архітектури Панченко Тамари Феодосівни, яка давно вже стала доктором архітектури.
І от до відділу Панченко Т. Ф. в кінці 1978 року прийшов на дозволені тоді два місяці праці на рік пенсіонер Наум Йосипович - в минулому керівник Архітектурно-планувального відділу №1 цього ж інституту, архітектор, який пішов на пенсію до моєї появи в цьому інституті. Ця людина вразила мене молодістю і неординарністю свого мислення, своїм світосприйманням. Безумовно, я не міг не зреагувати на цю людину і при першій же нагоді зробив це.
Цей приклад привожу тому, що нижче буде показані два різних проява мого відношення до цієї людини.
Треба сказати, що в ті благословенні часи в Інституті та у Відділах цього Інституту, хоча я знаю, що так було по всім подібним установам СРСР, робилися сабантуї по всім випадкам.
На честь Нового року 1979 я зробив поздоровлення всім моїм колегам, а Науму Йосиповичу присвятою був вірш.
Зараз я розумію, що вірш тримається тільки на емоції, а тоді це не було для мене важливим. Цікавою була несподівана подія.
Після того, як я прочитав вірша, то всі постукали в долоні, ввічливо, Наум Йосипович сказав дяку і я сів, щоб взяти стопку коньяку. Але раптом встала дівчина, яка приїхала до нас на практику із Харкова. Вона взяла аркуш з цим віршем у Наума Йосиповича і заново прочитала його. Ми всі, в тому числі і я , були приголомшені - геніальний вірш! Мовчання. Здивовані погляди на мене. А дівчина сором'язливо сказала, що вона є лауреатом України серед декламаторів!
Так я вперше зрозумів, що є вірші для читання очима, а є для читання голосом, і що не завжди вони є тотожніі.
Что молодость?
Года?
Стремление испить любовь до дна?
И в хохоте веселья пьяном
Старинные ломать устои рьяно?
Нет!
Что старость?
Года?
Сгоревшая любви свеча?
В тоске занудливый галдеж:
Не та теперь,
Не та пошла ведь молодежь!"?
Нет!
Есть молодые старики,
Что в двадцать лет не лирики,
Душою вялые, пустые,
И сердцем опостылые.
Так что же молодость?
Жизнь!
Сверкающая, бурлящая для нас!
Жизнь!
Наполненная радостью открытий дня!
Жизнь!
В обыденном фанфарный глас!
Жизнь!
Что людям отдана до дна!
Так будем жить, храня задора россыпи,
Как их хранит Наум наш Осипович!
Не будем мы стареть и сердцем,
Как не стареет эН О Сельцер!
БУДЕМ!
Через два роки він знову прийшов на два місяці дозволеної тоді пенсіонерам праці до відділу Т. Ф. Панченко і ми 4 вересня 1980 року всім відділом відсвяткували його 70-річчя.
Необхідно було зробити щось таке, що відповідало би моменту і я адаптував маловідому тоді серед інтелектуалів Молитву.
Сегодня, 4 сентября 1980 года, Науму Иосифовичу исполняется 70 лет!
Мне не довелось работать под руководством юбиляра, но я благодарю свою Судьбу за то, что она дала мне возможность житейски общаться с этим мудрым молодым человеком! Я не оговорился: молодым! Ибо всем сердцем, устремлениями, широтой и высотой мысли Наум Иософович необыкновенно молод. Это - редкий дар!
В этот юбилейный день, в эту юбилейную минуту, я - далеко не фаталист и абсолютный безбожник, обращаюсь к своей Судьбе с Молитвой: дай мне силы быть подобным Науму Иосифовичу!
Судьба!
Я старею и буду стариком! Удержи меня от фатальной привычки думать, что я должен сказать что-либо по любому поводу и в любом случае! Упаси меня от стремления выправить дела каждого! Сделай меня думающим, но не нудным, полезным, но не властным!
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
При обширном запасе мудрости кажется обидным не использовать его целиком, но я хочу сохранить хотя бы несколько друзей к концу жизни!
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
Сохрани мой ум свободным от подробного изложения бесконечных деталей, дай мне крылья достичь цели! Опечатай мои губы для речей о поражениях, неудачах, болезнях и недомоганиях! Они возрастают и любовь повторно рассказывать о них становится с годами все слаще. Я не смею просить милость не наслаждаться рассказами о горестях других, но помоги мне сносить эти рассказы терпеливо!
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
Я не смею просить об улучшении памяти, но прошу о возрастающей человечности, когда окажется, что моя память столкнулась с мощью памяти других. Преподай мне блистательный урок того, что и мне случается ошибаться!
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
Сохрани меня разумно приятным. Я не хочу и не могу быть святым - некоторые из них слишком трудны для совместной жизни, но и кислые люди - одна из вершин творения диявола.
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
О, Судьба!
Не лишай меня возможности видеть хорошее в неожиданном месте и неожиданные таланты в людях и не забирай у меня силы говориь им об этом!
Дай мне силы быть подобным Науму Иосифовичу Сельцеру!
*****
Наум Осипович захворів і мені довірили відвезти йому додому гроші і якісь презенти. Я побачив його хворим, лежачим в оточені ліків та різноманітного причандалля лікування. Ми гарно поспілкувалися і раптом я побачив стопку книг на французькій мові, підручник самонавчання та великий французько-російський словник. На моє мовчазне запитання поглядом, Наум Осипович сказав:
- Я завжди мріяв прочитати хроніку Наполеона в оригіналі. А мови не знав. І часу не булою. Тепер вивчаю.
- Ця хроніка є на російські?
- Здається нема, як і на українській. Іврит? Не знаю цю мову. Ідиш? Фактично теж не знаю. Адже я виріс в Радянському Союзі.
- То як французька?
- Перший том зараз почав читати! Тяжко, але цікаво!
От яка це була людина!
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511559
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.07.2014
Клас А. Близькі та знайомі люди
Нижче наводяться 7 типів рішень в цьому класі:
А.1.(1- 8). Персони;
А.2. Образи;
А.3. Сценарії;
А.4. Тости;
А.5. Поздоровні картки;
А.6. Екслібриси;
А.7. PF.
А.1.1. Ермолаїв О.О.
У 1974 році я ще працював у Москві в Діпрокіно і був головним архітектором проекту реконструкції Мосфільму.
Окрім фахової унікальності цей інститут славився тоді ще і вируючим творчим життя - багато архітекторів та дизайнерів регулярно брали участь у художніх виставках інституту, працювала постійно діюча від Спілки архітекторів художня студія "Ню".
Виставки організовували навіть на такі дні, як День сміху. Тут і наводжу одну із моїх робіт на такій виставці (всього тоді у мене було більше десятка подібних робіт).
В даному випадку мій персонаж Єрмолаїв О.О. був у минулому актором одного із ведучих Московських театрів. Почав втрачати голос - став режисером цього театру, майже втратив голос - став адміністратором цього театру, онімів - прийшов працювати до Діпрокіно у техвідділ; поступово поновив голос на 50% і в 1974 році був призначений Генеральним директором МосАтракціону. Неймовірно навіжений рибалка і любитель/знавець анекдотів.
Шарж прийняв зі сміхом та гумором, бо гумор був його найголовнішою рисою. Розказав якийсь анекдот і поки ми ще працювали разом, відносився до мене з підкресленою повагою та доброзичливо.
З цією людиною у мене пов'язана і кумедна історія.
В кінці травня 1972 року Ричард Ніксон прилетів до СРСР. На подібний випадок все було ретельно прораховано - всі організації Москви, від наукових та проектних інститутів та аж до заводів, були приписані до певних шматків шосе, по якому в різних ситуаціях ходять вельмишановні кортежі. Ми інститутом стали на свою ділянку за 2 години до появи кортежу Гостя. Партійні боси слідкували за тим, щоб ми не скупчувалися, стояли в ряди, то якось ми прилаштувалися: Єрмолаїв став посередині і ми мовчки слухали його сиплий голос, коли він розказував вервечку анекдотів, потім вибухали сміхом, замовкали, а він навіть не посміхнувшись чекав, коли всі заспокоюються. Для того, щоб розказати наступний анекдот.
Я стояв в третьому ряду. Для того, щоб було зручно все бачити та чути, заліз на парапет із цегли висотою десь з пів-метри. Єрмолаїв стояв напроти мене.
Хвилин за 30 до того, як з'явився кортеж Президента США, а ніхто не знав коли він з'явиться, це я визначаю термін пост-фактум, Єрмолаїв почав розповідати серію анекдотів на тему "Прізвища народів світу з точки зору російських матюків". Він пройшовся по Європі, Азії, Африці, двом Америкам, по Радянському Союзу. Ми всі вже навіть не могли сміятися, тільки гикали. Сльози сміху лилися по обличчям. Хтось потім признався, що від сміху навіть помочився в штани.
Партійний бонза інституту шипів на нас, міліціонери, що стояли перед нами в першому ряду махали руками та матюкалися, і ми всі, нарешті, нібито заспокоїлися. Кортеж Президента якраз показався праворуч від нас. І в цей момент я раптом зрозумів, що Єрмолаїв пройшовся по всім республікам СРСР, але проминув росіян. Президентський кортеж вже почав їхати проти нас, але я не міг не запитати Єрмолаєва: "А як буде прізвище росіянина?" І Єрмолаїв, не відриваючи погляду від кортежу, що вже якраз мав середину напроти нас, недбало миттю кинув: "Іван Гавнов". І в мені із середини вибухнув сміх. Я не втримався на ногах і впав на всіх, хто стояв переді мною. Стала куча-мала.
Я тоді був членом партії і мені зразу же, на другий день, поставили на вид за безвідповідальну поведінку.
*******
Єрмолаїв О.О.
Дружній шарж. 120 х 150;
папір, туш, перо; 21.03.1974
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2014
Кохання щире. Весілля. Народження дітей.
Війна і загибель чоловіка у концтаборі.
Одинокість. Життя заради своїх, чужих дітей.
Тихе життя, не участь у країні гамору.
Улюблений син, норовиста донька, онуки.
Сільське життя і раптовий крах, коли син помер -
Ніхто і не бачив материнські сльози, муки,
Як в ній кричав та плакав сліпий Гомер.
Її онука скоро буде сама бабуся...
В моїй пам'ятні теща завжди жива,
То я при згадці завжди їй вклонюся,
Хоч і пережив вже сивини жнива.
К.
13.07.2014
*******
"Сонечка" 300 х 400;
папір, акварель;
28.07.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511266
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.07.2014
13.07.2014
ВСТУП
Шановне товариство!
Робота, яку я маю честь показати вам, була оформлена в закінченому вигляді у 1999 році. З того часу вона валялась в одній із моїх тек - я забув про неї і тільки сьогодні, шукаючи загублений малюнок, наштовхнувся на неї.
В Клубі багато поетів достатньо красиво і багатозначно використовують форму віршування у вигляді Поздоровлення. Але для мене ця форма спілкування давно набула значно ширшого значення. Більше того: у свій час я мав навіть певне реноме серед шанувальників моєї здатності робити людям несподівані красиві знаки поваги та уваги. Саме по цій причині, а також враховуючи різноманітність мого досвіду, я взяв на себе нахабство назвати свою роботу майстер-класом, бо чомусь вірю, що моя розповідь когось та наштовхне на потребу бути оригінальним не тільки у віршуванні.
Маю надію, що, як мінімум, я повеселю чесне товариство Клубу та його гостей.
1. ЗАГАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ
Починаючи з 1967 року та аж до кінця 20 століття я при нагоді для своїх емоційних потреб чи на замовлення, часто з непоганою оплатою чи безкоштовно, виконував різноманітне оформлення дарунків, сувенірів та поздоровлень на різний випадок для різних людей.
Якщо зробити узагальнення цього мого досвіду, то тоді можна вивести певні закономірності цієї моєї творчої діяльності. Безумовно, я переконаний, що завжди знайдеться людина, яка розширить палітру, якою користувався я, тому ніяк не можу сказати, що мій досвід є якимсь еталоном. Його слід розглядати як своєрідне включення читача до творчих пошуків на ниві Радості.
Як правило, коли наступає момент виразити своє відношення до близької людини, до колеги чи до людини, яку поважають, то зразу виникає питання: "Що та як подарувати?" І не має значення які саме події необхідно відзначити - день народження, весілля, успішний захист дисертації, народження дитини чи онука, отримання чергового військового звання, ювілейна виставка митця, професійна міжнародна зустріч, фахові навчання на рівні держави чи на рівні міждержавному тощо. Але питання одне і те саме: "Що та як подарувати?"
Майже всі перераховані випадки життя були мною опрацьовані.
До цього слід додати, що психологічно кожна людина в таких випадках очікує чогось незвичного, бо це ж стосується її особисто, вона в цьому є центром, на який "працюють" всі інші люди. А це означає, що для такої людини є фактично образою отримання чогось типового, що звично зустрічається де завгодно. Точно так є образливим, якщо, наприклад, на фаховій міжнародній зустрічі господарі на знак пошани до гостей дарують усім якийсь однаковий сувенір - хоча би всім набридливу Матрьошку. Але якщо кожному із гостей дістається унікальна Матрьошка, то тоді цей дарунок набирає виключного значення.
Таких міркувань/нюансів можна навести дуже багато.
Для мене виконання таких замовлень завжди розпадається на два класи:
А. Для людей та обставин, які мені гарно чи хоча би достатньо знайомі;
Б. Для людей та обставин, які мені зовсім незнайомі.
Необхідно відмітити, що я ніколи не працював так, як працюють багато художників, коли виконується сувенір на аноніма. Я розглядаю такі сувеніри лише як базовий матеріал. [b]Переконаний: будь-який дарунок чи поздоровлення, чи навіть сувенір, завжди повинні мати суворий адресат - конкретну людину.[/b]
Поступово у мене відпрацювалися певні критерії, за якими я виконую такі роботи. Вони незалежні від класу, в якому я працюю, хоча клас А завжди обумовлює мою безкоштовну роботу, а клас Б - за винагороду.
Ці критерії такі.
[b]1. Унікальність[/b]
Людина, якій адресована моя робота, повинна абсолютно бути впевнена, що це тільки їй вона адресована і що ніколи та нікому вона не буде зроблена повторно.
[b]2. Оригінальність[/b]
Ця робота повинна бути несподівана для людини і різко посилити закріплення в пам'яті людини та інших людей подію, до якої ця робота приурочена.
[b]3. Інтимність[/b]
В роботі повинне відображатися щось таке, що притаманне для цієї людини і більше ні для кого.
[b]4. Гумор[/b]
Це обов'язкова вимога, бо саме так максимально розкриваються глибинні нашарування людяності та життядавчості в кожному з нас.
[b]5. Сарказм чи навіть кепкування[/b]
Кожний з нас живе в оточенні інших людей, має свої недоліки, про які всі пам'ятають навіть тоді, коли людина робиться Нобелівським лауреатом, то слід дати можливість по-доброму посміятися з цього іншим людям.
[b]6. Доброзичливість[/b]
При будь-яких умовах, навіть якщо той, кому присвячена робота, є людиною, м'яко кажучи, не дуже гарною, слід звертатися до його відчуття гідності та гордовитості.
[b]7. Простота та природність[/b]
Як правило, дорогими є не дорогі за кошторисом подарунки, а прості, дешеві, але несподівані. Тому ніколи не слід йти по шляху великих грошових витрат.
[b]8. Високий професійний рівень рішення[/b]
Ніякої недбалості! Все необхідно робити ретельно та професійно, з високою якістю!
[b]9. Творчий пошук[/b]
Це вже критерій для мене: я ніколи не повторююсь, хоча використання одних і тих же форм навіть потрібне, та тільки не штамп!
[b]10. Власне задоволення[/b]
Це вже моє, егоїстичне: я повинен отримати радість і задоволення від виконання цієї роботи.
Далі приводжу приклади того, як саме ці мої критерії були використані в конкретних випадках, але спочатку - декілька слів про загальний стан моїх робіт в галузі "Поздоровний дизайн" (мій термін).
Слід сказати, що приблизно третина з того, що я робив, не мала авторських дублікатів, бо я пізно зрозумів, що це є цікавим і для мене, а не тільки для адресатів, тому, як це не прикро, але деякі цікаві приклади мого мистецтва у галузі "Поздоровний дизайн" розсіяні по адресатам. Знаю, що дещо при необхідності можна у них взяти для дублювання, але з кожним роком це робиться все більше і більше проблематичним, бо мої адресати активно приєднуються до Більшості.
Всього за ці роки мною було зроблено біля сотні робіт. А може і більше. Зараз дещо з них в моєму архіві мають вигляд ескізів, які хоча і можна довести до товарного вигляду, але це мене зовсім не цікавить. Хоча деякі з прикладів. які я буду приводити, пройшли саме такий шлях реанімації.
Безумовно, кожна така робота має певний контекст. Тому, уявивши, що в даному випадку адресатом моєї розповіді буде людина, яка не знає цього контексту, до кожної роботи буде даватися пояснення.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511192
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.07.2014
25.03.1993
[b]ЗАКОН 44.
Кожна Новація у коригуванні, корекції та переробці будь-якої Програми Розвитку будь-якої Цивілізації чи сонму Цивілізацій, не залежно від Агрегатності та Континууму, завжди базується на діяльності певного одиночного представника цієї одиниці Ієрархії не залежно від масштабу та обсягу цієї Новації.
Носієм такої Новації чи Новацій завжди є Духовно-Душевна Суть, яка базується виключно на Душі Основного типу, яка проходить поточність своїх випробувань, виховань та зросту в межах Життя не залежно від його Циклу чи Закрутки.
Це - абсолютний Закон.
Виняток виключений.[/b]
[u][i]Висновок 1.[/i][/u]
Душі Основного типу є потенційними носіями цього Закону.
[u][i]Висновок 2.[/i][/u]
Той, хто володіє такою здатністю та усвідомлює це, повинен знати, що його унікальність є надунікальною.
[u][i]Висновок 3.[/i][/u]
Носій такого типу Духовно-Душевної Суті, після того як період усвідомлення самим собою себе закінчується, перебудовується відповідно до масштабу та обсягу Задачі, яку він виконує.
*******
ЗАВЕРШЕННЯ
13.07.2014
Це був останній Закон, який мені тоді Надиктували. Початок Диктанту датується 13.11.1991, закінчення = 25.03.1993. За цей час багато чого трапилося в моєму суто реальному і суто нереальному житті, але мене завжди дивували послідовність та логічність того, що мені Казали. Завжди, коли я сідав робити запис, то не знав про що та як саме буде іти мова, і це завжди переповнювало мене очікуванням незвичного, на мене опускалася якась радість/ейфорія і глибоке задоволення від того, що я робив. Чесно: не знаю, чи мої колеги по цеху щось подібне переживали, але в літературі я не зустрічав описи подібного до моїх переживань.
Якщо уважно придивитися до текстів Законів, які вже закінчені тут, то можна побачити, що поступово змінювалися певні переконання та значення термінів. Найсильнішим було послідовна ілюстрація, що Бог, в тому розумінні, як це уявляє собі релігійна людина, не залежно від конфесії чи навіть форми релігії, є тільки Посада в Ієрархії НадВищого Розуму. Ця ідея розвивалася для мене на протязі десятиліть, а до неї примикали найрізноманітніші пояснення нестиковок офіційної чи, як її називав Чарльз Форт, ортодоксальної Науки. Тільки один "елементарний" приклад.
Сучасна наука багато говорить про так звану Темну матерію, будуючи найфантастичні теорії про неї, про її суть. Але, якщо прийняти за основу, що Реальність, в якій ми Існуємо, є тільки однією із Агрегатностей Континууму, то тоді стає зрозумілим, що "подавляюча маса" інших Агрегатностей і створює цю Темну матерію, як і є зрозумілим те, що ми з мірками Реальності не можемо ідентифікувати цю Темну матерію.
Подібних несподіванок у мене записано дуже багато. Деякі з них вже перекочували із Окультної сфери Науки в Ортодоксальну сферу і мені було завжди цікаво спостерігати як це відбувається.
Здається, що я не помиляюсь, коли думаю, що Теоретичне Навчання у мене закінчилося якраз десь на початку 1993 року, а далі була вже Практика, яка за станом на зараз стала вже майже в минулому. Але як приємно перебирати горошини споминів і час від часу розуміти, що ніщо не пропало і ніщо не забуте.
Прикро, що кожна людина на кінець свого життя набуває максимальну силу у своїх знаннях та вміннях, але це є закономірністю нашого існування. Принаймні: зараз.
*******
"Інопланетянка" 300 х 400;
папір, акварель, кольорові олівці;
09.10.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511142
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.07.2014
12.08.1992
[i]Закон 42.[/i]
[i]Преамбула
Об'ява про те, що та чи інша людина отримала від Бога той чи інший Дар, є, як правило, облудою, бо Бог Дар не роздає.
Коли людина народжується, то вона отримує Програму свого життя. Але не кожна людина має можливість чи здатна реалізувати цю Програму. Коли ж така нагода трапляється, то реалізація Програми залежить виключно від того, що саме та як саме принесло з минулих втілень Духовно-Душевна Суть у це втілення. Фактично кожне втілення має майже однакові умови для реалізації себе та набуття нового досвіду, отримання нашарування реального життя на ірреальну Суть. Але не кожне втілення має певні "допоміжники", що і обумовлюють реалізації Програми. Іншими словами, можна сказати, що кожне втілення має ту Матрицю, яку для нього передумовили попередні втілення, але реалізація цієї Матриці залежить від реальних умов та можливостей реалізації, а сама реалізація є передумовою для подальшого звершення Духовно-Душевної Суті.
Таким чином це відбувається у Хомо Сапієнс сапієнс. Але у нього це відбувається на багато складніше, ніж у багатьох представників цього класу Носіїв Життя/Розуму. Тому і тільки тому шлях Людини є шляхом подолання/звершень перепон для нього минулих, сьогоденних і прийдешніх.
Але це не означає, що його шлях є своєрідним Полігоном для усіх представників найрізноманітніших інших проявів Життя цього класу. А це означає, що планета Земля, її Людство та його Соціум є своєрідними випробуваннями для цих представників. А це, у свою чергу, означає, що кожен такий представник має право на реалізацію своєї Суті в межах втілень на Землі.[/i]
[b]ЗАКОН
Кожен представник Цивілізації, що уособлює собою батьківську чи материнську данину на утворення Хомо Сапієнс сапієнс, має право на реалізацію себе в межах та поза межами планети Земля в лоні Людства.
[/b]
[u][i]Висновок 1.[/i][/u]
Серед людей на Землі зараз існує велика кількість реалізованих представників різних Цивілізацій класу Хомо, що представляють різні Світи, площини Життя та агрегатні стани.
[u][i]Висновок 2.[/i][/u]
Серед людей планети Земля зараз знаходяться представники далекого майбутнього Землі, а саме: представники 10, 11 та 12 Вертикальних Рас.
[u][i]Висновок 3.[/i][/u]
Кожна людина може бути носієм реалізації в межах висновків 1 та 2, але не кожна є такою.
[u][i]Загальна примітка.[/i][/u]
Як правило, в межах висновків 1 та 2 реалізація відбувається поза межею Свідомості певної людини і певного втілення.
Розкриття відбувається тільки в разі, що це втілення є останнім по шляху/вервечці втілень на Землі у Реальному Світі.
29.08.1992
[b]Закон 43.[/b]
[i]Преамбула
Коли перший-ліпший уповноважений від Вищого Розуму, а їм є будь-який представник агрегатних станів починаючи з 7, зосереджує свої зусилля на певному ареалі Буття, то він має можливість достатньо швидко та глибоко зосереджувати достатні сили на певних точках для подавання допомоги тим розвоям Життя, які він веде та контролює. Але жодна його дія не реалізується при цьому безпосередньо від нього та ним, бо він є Стратегом, а Виконавці всі ті, хто це виконуючи Росте.[/i]
[b]Закон
Жоден Куратор не має права та не може бути безпосереднім Виконавцем своїх рішень, бо виконавці завжди - представники нижчих агрегатних сил та, перш за все, аборигени.
Порушення цього Закону веде до деструкції, але Закон ніколи не порушується.[/b]
[u][i]Висновок.[/i][/u]
Звернення до Бога завжди є пряме, але Бог ніколи не приходить до Реальної людини безпосередньо.
*******
"Душа неприкаяна" 90 х 258;
папір, авторучка;
09.10.1973
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510974
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2014
Дві половинки величі Людини.
Яка велика різниця між нами!
Жінки красою, ха!, беруть вершини,
Чоловіки торують шлях умами.
Брутальний чоловік з красою мавпи
Грошима, звично, полонить красуню.
Нівроку, що він на життєвій мапі
Грошима її зраду не усуне.
Полонить, бач, коханням правдолюбця
Красуня з витонченим смаком, ґречним,
Та де гарантія для однолюбця,
Що він в нагоді і не стрибне в гречку?
В Людському океані половинки
Існують довільно в просторі/часі,
Де є чоловікам єдині жінки,
Жінкам - чоловіки, в Броуна масі.
І вибух/Радість виникає в Світі,
Коли єднаються ці половинки,
Бо Коханням вони в Людину злиті,
Що і є суттю Чоловік плюс Жінка.
К.
12.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510956
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.07.2014
[b]Закон 41.[/b]
[i]Преамбула
Найважчим завжди є усвідомлення того, що все, де та в чому ти живеш, не обмежується тільки звичними тобі вимірами, проявами та витворами Життя.
Для людини є звичним існування її світу у чотирьох вимірах, але людина рано чи пізно бачить, чує, розуміє, що цими чотирма вимірами її світ не обмежується.
Залежно від належності конкретної людини до конкретної Вертикальної Раси її існування обумовлюється певною кількістю вимірів.
Для "пересічної" людини, тобто: для людини 2-ї чи 3-ї Раси в сучасній Цивілізації все дійсно обмежується цими вимірами. Людина 4ВР вже починає засвоювати спонтанно та рідко свідомо Астрал. Епізодично! А людина 5ВР вже не тільки засвоює Астрал та Ментал, але і починає це робити майже свідомо. Це означає, що принаймні додається ще 2 виміри. Але ж Астрал та Ментал мають свої, притаманні тільки їм виміри і таким чином кількість вимірів для людини 5ВР буде: 4 + (nA + nM)Кінд., де: n = кількість вимірів додаткових, Кінд. = коефіцієнт індивідуального засвоєння цих вимірів людиною.
І це правило існує для всіх створінь/Носіїв Розуму![/i]
[b]ЗАКОН
Кожен представник кожної Цивілізації Роду Хомо та йому подібних Родів завжди існує як представник свого Роду, своєї Цивілізації та своєї Суті. Кожне представництво має свою кількість та якість проявів вимірів існування у цьому представнику. Він є узагальненням всіх представників Роду для всіх агрегатних станів.[/b]
Це - основні показники. Для Людини ще є: народ, нація, територія - як каркаси, ієрархічність по вервечці втілень Духовно-Душевної Суті (Душі).
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510508
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.07.2014
Небо на обрії от-от заплаче,
Ліс вже готовий ці сльози прийняти.
То пішли по гриби, сину, юначе?
Одяг гарний, не дасть нам промокати!
Тату, не потрібна нам ескапада!
Мокре обличчя і дихання мокре.
Ми вчора ходили там до упаду.
Ми не малюємо разом вже вкотре!
Добре! Де начерки, що вчора робили?
Ти - акварель? То я - олійна пастель.
А може додаси хоч трохи біліла?
Як хочеш! Як хочеш. Застосуй хоч гель.
К.
10.07.2014
*******
"Гроза пройшла" 348 х 235;
папір, пастель + олійна пастель;
05.06.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510488
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.07.2014
10.08.1992
[b]Закон 40.[/b]
[i]Преамбула
Кожний раз коли Людина чи будь-яка інше розумне створіння Хомо вважає, що Царство Життя замикається тільки на нього, то воно мимоволі потрапляє у лабети ситуації, з якої виходу в межах світогляду цього створіння немає.
Це говорить лише про те, що це створіння є самозакоханим, що воно стає чи вже стало на шлях самоліквідації, бо саме через такі обставини свого світогляду воно потрапляє у тупиковий напрямок розвитку.
Кожне розумне створіння повинне рано чи пізно зрозуміти, що не може існувати щось у Всесвіті чи у Космосі в єдиному екземплярі. Будь-яке явище, а особливо Життя, завжди створюється НадВищим Розумом не як унікальне явище, а як модифікація вже існуючого явища. Окрім цього слід враховувати і те, що ніщо, ніколи та ніде не створюється заради самого процесу Творіння. Все завжди має Мету.
Зі стародавніх часів людина питала себе та Бога: "Навіщо я існую?" Бог мовчав. Сама ж людина ще не здатна була зрозуміти, що її питання до Бога завжди передчасні.
Іншими словами: кожен у Житті завжди повинен бути готовим отримати відповідь на головне питання свого Буття: "Навіщо я існую? Куди ми ідемо? Хто ми?" Але відповідь він почує та отримує тільки тоді, коли буде готовий до цього.[/i]
[b]ЗАКОН
Кожний представник кожної Цивілізації будь-якої площини, Світу, агрегатного стану та будь-якого прояву Життя завжди існує до певного моменту як первісна форма Вищого Розуму.
Для певного створіння Розуму стан Вищого Розуму є станом Імаго.
[/b]
[u][i]Висновок 1.[/i][/u]
Для Хомо Сапієнс сапієнс НадВищий Розум є Імаго його існування.
[u][i]Висновок 2.[/i][/u]
Враховуючи, що Хомо Сапієнс сапієнс є створінням багатомірним, його Імаго є багатомірним/багатогранним. Тому Шлях до Імаго для Людини є шляхом засвоєння агрегатних ніш, відведених для неї Творцями.
[u][i]Висновок 3.[/i][/u]
Ніколи та ніхто ще не міг уявити чому та на скільки глибоко сидить так звана боротьба Добра та Зла в Хомо Сапієнс.
Все, що пов'язане з біологією Хомо, є представником Зла, все, що пов'язане з Тонкими агрегатними станами, є представником Добра. Але все це в Людині переплетене, взаємопроникле та взаємопов'язане, бо саме така структура суті Людини дає йому можливість крокувати шляхом до Імаго, долаючи саму себе.
Для Людини, як Носія Життя/Розуму, завжди є початком Нуль Вертикальна Раса, а закінченням, тобто станом Імаго, є Абсолют. Але кількість Вертикальних Рас від 0 до Абсолюту у різних Світах, Цивілізаціях і навіть для індивідуумів різне.
*******
"Хіба Пан помер?" 300 х 440;
монотипія; 03.07.1976
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510323
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.07.2014
Я - черепаха в кімнаті-панцирі,
Через вікно виглядаю назовні -
Вийти назовні можу, у принципі,
Але жара! І мої м'язи з нею не згодні.
Все тіло моє протестує проти засилля.
Тиск крові стрибає то уверх, то вниз.
Гаряче/жорстоке повітря. Біля
Вентилятор руйнує сонця каприз.
Жара! Але я їй, бач, завжди вдячний,
Бо в холоді буду в щасті її колихати.
Вітерець! Північний. Але ще лячний.
Вибрики природи терпінню нас мають навчати!
К.
09.07.2014
*******
"Жара" 300 х 400;
папір, акварель;
30.07.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510267
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.07.2014
07.08.1992
[b]Закон 38[/b]
[i]Преамбула
Кожний, хто хоча би один раз, хоча би подумки, хоча би з передсердя звернувся до Бога, був почутий. Але це не означає, що почуте було варте того, щоб Бог звернув на це увагу. Бо, коли людина звертається до Бога, то їй, як правило, погано живеться чи щось трапилося погане з нею.
В той же час, коли навіть людина у стані радості каже: "О, Боже! Як красиво!", то це теж звернення до Бога, але і тут Бог не завжди звертає увагу на це, хоча чує Він ВСЕ!
Справа у тому, що є критерій, по якому Бог чує та звертає увагу на звернення до нього людини. І цей критерій простий:
- все, що у помислах людини направлене не на особисту користь та приватну користь, а направлене на благо усього Людства Землі, буде почуте та буде прийняте Богом.[/i]
[b]ЗАКОН
Ніхто та ніколи не має права звертатися до Бога з проханням допомогти йому, бо така допомога прийде тільки тоді, коли прохання вбирає в себе ідею допомоги Людству.[/b]
Але людина позбавлена здатності враховувати критерій цієї допомоги у допомозі йому.
[i][b]Висновок 1.[/b][/i]
Інколи страждання однієї людини означають Добро для інших.
[u][i]Висновок 2.[/i][/u]
Не завжди треба просити Бога те, що вже маєш.
[u][i]Висновок 3.[/i][/u]
Ніколи не проси збагачення, бо воно є отрута тобі, хоча інколи воно прийде до тебе, бо потрібне буде всім.
10.08.1992
[b]Закон 39.[/b]
[i]Преамбула
Кожен раз, коли хто-небудь з розумних істот порушує певні свої табу, які вона та її Цивілізація постановили самі для себе, то це порушення має значення тільки для цієї істоти та її Цивілізації. Таке порушення можна пояснити багатьма причинами, але найчастіше такий випадок говорить про те, що певне табу вже закінчило свою працю по обмеженню та регламентації розвитку істот Цивілізації та її самої. Тому це табу поваинне бути замінене на інше, яке розширює межі існування та розвитку істот та Цивілізації їх, але це не означає, що система табу існує завжди та повинна існувати завжди. Ця система завжди існує на початку крокування розвитку Цивілізації і відсутня при її остаточному сформуванні.
Тому і саме тому ця система табу є тимчасовими, хоча і необхідним явищем.
Але окрім розвитку певних Цивілізацій, існує ще розвиток певних Континуумів, куди Цивілізації входять. В межах Континуумів система табу не існує, бо не можливо звести до єдиного порозуміння тих, хто має різну мораль, духовно-душевну будову, Духовно-Душевну Суть та, що найголовніше, структуру вбирання в себе витворів та втілень НадВищого Розуму.
Тому і саме тому в межах Континуумів завжди існують певні Кодекси Законів, що рекомендують стосунки між Цивілізаціями. Ці стосунки завжди базуються на обов'язковому дотримані цих Законів і не може бути мови про їх порушення, бо будь-яке порушення завжди веде до Покарання, яке діє як окремий інститут Волі НадВищого Розуму. Це Покарання базується не на застосуванні Сили, а на позбавлені її. І це на багато суворіше, ніж застосування Сили.[/i]
[b]ЗАКОН
Всі стосунки між різними проявами Життя, не зважаючи на їх агрегатні стани, площини та агрегатності, між Цивілізаціями завжди будуються на базі Кодексу Законів, які Ми умовно для Землі та її сучасного стану розвитку називаємо Закони Буття.
Відхилення від цих Законів, не кажучи вже про порушення, автоматично веде до Покарання, яке втілюється у Позбавленні цієї Цивілізації чи її окремого представника Сили, що є в ньому від НадВищого Розуму.[/b]
[u][i]Висновок 1.[/i][/u]
Земна Цивілізація підійшла до здатності зрозуміти це.
[u][i]Висновок 2.[/i][/u]
Земна Цивілізація чує це, але не розуміє.
[u][i]Висновок 3.[/i][/u]
НадВищий Розум звелів вчити окремих представникі Земної Цивілізації цьому.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510144
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.07.2014
Таємна ніч у Львові...
Тут дійсно колись я був.
Тому все так знайоме,
Навіть площі Ринок гул.
Кава "Біля Діани",
Хід проспектом Свободи...
Ниють пам'яті рани
І проявляють коди,
Що відкривають згадки
Про гонор молодості -
Про Львів, Косів, колядки...
Щем за ними до млості!
К.
08.07.2014
*******
"Таємна ніч у Львові" 254 х 208;
папір, олійна пастель, гуаш;
12.08.1962
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2014
31.07.1992
[b]Закон 36[/b]
[i]Преамбула
Ніхто та ніколи не має права знати, що все його майбутнє можливе в один момент перетворитися на минуле. Ніхто окрім Людини, окрім Хомо Сапієнс сапієнс. Бо тільки в його уяві , в його Свідомості та в його Програмі Розвитку існує обов'язковий термін, який обумовлює геть усі процеси у тому Світі, який люди назвали Реальним.
Ці процеси мають зворотний зв'язок. І для того, щоб поновити чи переробити той чи інший витвір, Нам зовсім не треба повертати термін існування Реального Світу та Реальності назад, бо для Нас все це існує завжди Зараз. Тому Ми завжди коригуємо не тільки Майбутнє Хомо Сапієнс сапієнс, а і його Минуле, хоча для людей Минуле завжди здається стабільним. Ця Наша здатність є унікальною тільки з точки зору Людини, а з Нашої точки зору це звичайна та банальна операція.
Але останнім часом, завдяки змушеному випередженню у розвитку окремих представників Хомо Сапієнс сапієнс по шкалі Вертикальних Рас, утворилася загроза, що можуть серед них з'явитися такі, що будуть здатні коригувати не тільки Майбутнє, а і Минуле.
Тому Ми приймаємо і вже прийняли цей Закон, який забороняє будь-яке коригування Минулого, але дозволяє будь-яке коригування Майбутнього, хоча і в межах Основної Програми Розвитку Людства.
Ця заборона розповсюджується на усіх сенситивів усіх рангів та щаблів, окрім тих, кому по Нашому рішенню надається спеціальне право на таке коригування. [/i]
[b]ЗАКОН
Жоден представник Хомо Сапієнс сапієнс рівня Розкриття та Підключення до Інформаторіїв Дев'ятого рівня включно не мають права коригувати Минуле та Майбутнє; Десятого рівня - Минуле, а рівня 11 мають право виконувати таке коригування по спеціальному Дозволу.
[/b]
[u][i]Висновок 1.[/i][/u]
На Землі таким чином утворюється Ієрархія Кодувальників Майбутнього та Минулого.
[u][i]Висновок 2.[/i][/u]
Кожен сенситив повинен обов'язково знати цей Закон, бо його дії можуть мимоволі зачепити заборонені щаблі.
[u][i]Висновок 3.[/i][/u]
Кожен, хто має право на коригування Минулого, має право робити це тільки по Дозволу, отриманому від НадВищого Розуму.
03.08.1992
[b]Закон 37[/b]
[i]Преамбула
Падаючи на землю, лист будь-якого дерева, що скидає листя, завжди вже відпрацював своє призначення для подавання відповідних чинників дереву. Але цей лист тепер буде служити іншим та інакше: його будуть їсти комахи та різні інші рослини, коли він перегниє та здобрить собою ґрунт.
Точно так кожне створіння у Світобудові, що не має безсмертя, рано чи пізно проходить певні перетворення, спочатку відслужить своєму господарю, а потім іншим, навіть собі подібним.
Але для Носіїв Розуму є виняток. І він полягає от в чому.[/i]
[b]ЗАКОН
Кожний Носій Розуму, незалежно від його сфери, суті та прояву існування, завжди входить у непорушну спілку Життя і не має права нехтувати цим. Його місія в цьому полягає перш за все в утворенні та підтримці всього ланцюгу оновлення, розвитку та перетворення Життя Розумом без будь-яких компостних ознак у взаємовідносинах з собі подібними без огляду на походження, агрегатний стан, сферу існування, прояв Життя тощо.[/b]
Для умов Землі це означає, що самогубство є забороненим точно так, як і будь-який паразитизм однієї людини на іншій у будь-яких проявах цього.
[u][i]Висновок[/i][/u]
В умовах Землі цей Закон порушується весь час і простіше прорахувати коли він не порушується, ніж навпаки.
*******
"Сплячий джин",
папір, олівець;
1992
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509887
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.07.2014
В старості час летить як скажений.
Прокинувся. Ліки. Щось з'їсти. Знову ліки.
Вірші і малюнки. Щось з'їсти. Знову ліки.
Прати. Посуд. ТіВі. Щось з'їсти. Знову ліки.
Насичений день, хоч і безликий.
Лягаю нарешті. Думкою стрімко лечу.
Минуле. Спокій. Зима. Карпати.
Завмерли тонкі/міцні смереки.
Навпілсон. Політ мені по плечу.
І роки мені зараз не грати -
Адже давно відлетіли мої лелеки.
К.
07.07.2014
*******
"Воловець. Смереки" 320 х 440;
папір, темпера, ручка "металік";
Січень 1978
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509851
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.07.2014
29.07.1992
[b]Закон 34[/b]
[u][i]Вступ[/i][/u]
Цей Закон є необов'язковий для усіх людей, але обов'язковий для Посвячених (Ініціанованих).
[i]Преамбула
Кожен раз, коли людина починає якусь нову справу, то вона обов'язково питає саму себе про те, як піде і чи взагалі піде у неї ця справа. Такий звичай йде споконвіку. Іншими словами, кожна людина, володіє в тій чи іншій мірі Даром передбачення. Але, як правило, це передбачення замикається тільки на цю людину і тому вона вважає, що це не передбачення, а щось інше. В той же час можна уявити, що мільйони отаких маленьких грудочок-людей випромінюють навколо себе певні ритміки/вібрації, які усі геть є одномоментними та одноунікальними. Якщо у певних таких збудниках відбувається зівпадіння з більшою-меншою точністю, то тоді відбувається резонанс і ті люди, що потрапляють в нього, отримують чи не отримують ними передбачене в масиві.
Але від таких людей, що не відаючи навіть цього, утворюють певну, навіть якщо і тимчасову, але певну єдність, як від каменя, що кинули у стоячу воду, йдуть кола. І ці кола завжди йдуть доти, доки не зустрінуться з іншими колами від іншого угрупування людей. Тоді може відбутися наступне зівпадіння і буде наступний резонанс, вже більш вищого гатунку, але цей процес піде далі, і далі, і далі.
Це є вельми специфічний солітон.
Та серед людей завжди були, є та будуть, не залежно від ступені розвитку Людства, люди, які самі вже є такими збудниками того, що люди називають передбаченням.
Треба знати: це тільки здатність до вібраційного викиду, а не сам викид![/i]
[b]ЗАКОН
Здатність Хомо Сапієнс сапієнс до вібраційного викиду передбачення замірюється шкалою від 0 до 1,0, якщо це враховувати через безрозмірний коефіцієнт, а у абсолютному вимірі це утворює 12 рівнів.[/b]
За станом на зараз у Людини існує 3 класи здатності передбачувати, а саме:
1-й клас в межах (К = 0-0,5 х 0-6 рівень); це є повсякденна практика пересічних людей;
2-й клас в межах (К = 0-0,5 х 6-12 рівень); це практика різноманітних езотериків;
3-й клас в межах (К = 0,5-1,0 х 6-12 рівень); це практика різноманітних видатних езотериків, в тому числі і Кодувальників подій.
[u][i]Слідство 1[/i][/u]
Не знання цього Закону не знімає, як завжди, відповідальність за дії сенситива, навіть якщо його дії неусвідомлені.
[u][i]Слідство 2[/i][/u]
Майбутнє потенційно формується всіма і окремими людьми. І головними формувальниками майбутнього є не ті люди, що входять в історію, а, як правило, не відомі Історії дійсні формувальники Майбуття.
[u][i]Слідство 3[/i][/u]
Цей Закон діє тільки у тісному взаємозв'язку із Законом 35.
[b]РЕМАРКА із 2014 року [/b]
Людство не усвідомлює чи, принаймні, Людська Наука в усій її красі не усвідомлює, що всі перебіги подій на Землі в межах Людських Цивілізацій фактично формуються трьома головними солітонами в їх перехрещені, а саме:
- діями, які описані в цьому Законі;
- постійним коригуванням Програми Розвитку Людства на рівні особистостей під час сну, коли особливо яскраво відбувається дія цього Закону;
- так званим Законом натовпу, коли популяція того чи іншого розміру починає вести себе як єдиний організм.
В Історії Людства можна по пальцям перерахувати випадки, коли такий Вузол солітону Несвідомого працював на Добро, але ситуацій, коли це працювало на Зло, безліч. Із новітньої історії можна привести єдинодушність німців під час Гітлеризму, аналогічна єдність поплічників Культурної революції в Китаї чи поплічників Пол Пота, єдинодушність росіян в Путинській Росії.
[b]Закон 35[/b]
[i]Преамбула
Кожний, хто хоча би один раз мав справу з будь-яким незвичним явищем, знає, що це явище завжди має вираз, притаманний тільки сприйняттю його цією людиною.
Це пояснюєть по різному, але головне: пояснюють нібито відсутністю Загальної корекції Вищих Сил.
Часто можна чути здивування тим, що будь-яка людина, яка стала на Шлях Підключення та Розкриття завжди має одного чи декілька , але своїх Вчителів. Пояснюють це по різному, але головне в цьому от що: кожна людина унікальна і тільки в цьому її найголовніша місія при Реальному житті.
Але кожна людина, хоче вона того чи ні, сприймає навколишнє Довкілля не тільки своїми реальними рецепторами, а й Тонкими. Це сприймання завжди вписується у певний Закон, який регулює як сам факт, так і сам процес цього сприймання.[/i]
[b]ЗАКОН
Довкілля сприймається Хомо Сапієнс сапієнс, а також більшістю представників Реальних Світів, через здатність реалізовувати свою переробку Довкілля за допомогою своїх психоформ.[/b]
Усі люди по цій ознаці вписуються у три великих класи:
1 клас = ті, що передбачають події;
2 клас = ті, що формують події;
3 клас = ті, що можуть виконувати перше та друге.
Кожний клас описується формулою, яка тут опущена, але загальне значення класів визначається в межах безрозмірного коефіцієнту таким чином:
1-й клас = К = 0-0,095;
2-й клас = К = 0,095-0,95;
3-й клас = К = 0,95-1,00.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509665
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.07.2014
Храм православний стоїть серед дерев,
Костел як свинарник стоїть майже поряд -
Совьєти майстри були робити Зле,
Давити/нищити український нарід.
Тридцять років пройшло, як побачив оце.
Цікаво: щось докорінно змінилось?
Обрій за Стиром має нове лице?
Невже повернулась назад справедливість?
К.
06.07.2014
*******
"Луцьк. Обрій за Стиром" 480 х 360;
папір, акварель; 16.06.1985
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509632
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 06.07.2014
Ми кажемо, що мова у нас солов'їна,
І на увазі маємо мову класичну,
Якою не говорить кожна людина,
Бо говір і говірки - справа нам звична.
Ми забуваємо, що мова вібрує,
Адже розлита на теренах нації,
Її варіації кожний з нас шанує -
Слово в ній тверде, м'яке, шипить чи клацає.
Дітей, звичайно, нам носить птах із далека,
Назва його мінлива: чорногуз чи гайстер,
Бузько, бусол, боцень, боцюн, босич, лелека,
Та для українців він символ, щастя майстер.
Симфонію мови ведуть лемки, гуцули,
І галичани, поліщуки і таврійці,
Бойки, литвини... Коріння ми не забули!
А в мелодиці мови ми як італійці.
Наша різність багатостраждальної мови
Єднає зараз так, як раніше ніколи,
Бо ворог знову напав, багатоголовий,
Споконвічний, підлий, ворог нашої мови.
К.
05.07.2014
*******
"Українська мова" 360 х 480
папір, акварель, кольорові олівці,
ручка "металік";
Лютий 2000
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509473
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 05.07.2014
Смерть
Невблаганна,
спокійна,
але заклопотана,
Нарешті торкнулася серця мого,
І любов, що жевріла під попелом,
Сконала.
Дзеркальце
Не спітніє під диханням,
Не всміхнеться раптовому променю.
Остаточно все розчавлене,
Не почути тепер навіть стогону!
Десь з третини дороги до смерті цієї
Ти прокляла мить нашої зустрічі...
Дивак:
я довго шукав панацеї!
От і знайшли мене.
Везучий!
От і маю Іншої руки,
Інші очі, раді мене милувати,
Але зустріч нашу не хочу забути,
Як і не можу проклясти.
Я перед Долею долу схиляюся,
Цілую Долі долоні,
Бо зустріч з тобою щастям каралося,
Хоч дихання смерті було біля скроні.
Смерть,
Невблаганна,
Спокійна,
З холодом попілу,
Нарешті торкнула серце моє
І любов,
Жалюгідна та заклопотана,
Вмерла.
К.
01.08.1977
*******
"Печаль Горгони" 216 х 325;
офорт; 08.10.1977
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2014
Наше життя - велика глиба споминів,
Які тікають кожний день у минуле.
Так живемо, згадками обдаровані
Про успіх, кохання і різні загули,
Про щастя дитинства, безглуздя юнацтва,
Інтелекту польоти і патріотизм,
Про звитягі наші, не наші, козацтва,
Про війни і мир, Всесвіт, Буття, Реалізм.
Наше життя - глиба минулих емоцій,
Переплетіння любові, кохання і болі,
Ніжних торкань, сліз, щастя захвату моці,
Сплетіння кожедення нашої Долі.
К.
04.07.2014
*******
"Я.1960" 135 х 1909;
папір, олівець; 1960
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509265
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2014
Ранок і вже півні проспівали,
Десь радіо голосно тріскотіть.
Я не сплю? Зачарований вами
Готую до зустрічі дрескоти?
Та ні! Це дійсно мій про ранок сон!
Дерева обрієм клубочаться,
Над ними хмар пливе/тягнеться клон...
А мені прокинутись хочеться!
К.
03.07.2014
*******
"Ранок. Липовий Скіток" 278 х 172;
папір, акварель, вугіль; 24.08.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2014
Всі події тікають в Минуле -
Героїчне, ганебне, поснуле.
Напливають новітні турботи -
Прийдешнє так встановлює квоти.
Та коли Підлість з Минулого б'є,
То ти стогнеш/кричиш: "Це не моє!"
І безсило схиляєшся долу,
Бо сам створив тоді свою Долю.
К.
03.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509053
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.07.2014
04.07.1992
[b]Закон 31.[/b]
[i]Преамбула
Кожен раз, коли Людина отримує від Вищих Сил певні Знання, то вона мусить, хоче того чи ні, проходить через випробування цих Знань на собі, бо тільки пропустивши їх через свою Свідомість та серце, через свій інтелект, вона зможе адаптувати ці Знання до свого Реального Світу та віддати їх людям.
Тому Ми завжди даємо ці Знання дискретно, по малим корпускулам, бо тільки так можливо їх засвоїти Людиною. Все це в умовах для інших представників Розуму це робиться інакше, але в межах цього Закону.
[/i]
[b]ЗАКОН
Вищий Розум, не залежно від Його належності до Ієрархії, завжди дає Знання своїм Учням з різних проявів та форм Життя тільки малими, послідовними дозами.
Учень повинен ці Знання сприймати спокійно і не вимагати більшого. Бо Вчитель завжди краще знає Що та Скільки треба дати Учню.[/b]
[u][i]Висновок[/i][/u]
Навчання - це послідовний процес накопичення Знання та Вміння.
[b]Закон 32.
Кожен, хто є Учнем, повинен завжди сумлінно сприймати своє Учнівство. Позіхання на тягар процесу Навчання є неетичним та неестетичним явищем.
Тільки Вчитель знає, скільки та що саме може витримати Учень, бо Учень себе як правило не знає.[/b]
[b]Закон 33.[/b]
[i]Преамбула
Коли падають зрізані дерева, то завжди падають гілляки, листя, бруньки (якщо це весна), квіти (якщо це літо), плоди (якщо це осінь). Але ніколи разом зі зрубаними деревами не падає той, хто зрубав. Якщо не рахувати випадки, коли він сам підлазить під падаюче дерево.
Якщо уповільнити час існування будь-якої машини і вона поступово перетвориться у мотлох не тому, що застаріла за технологією, а тому, що її іржа проїла, то така машина перетворюється у руїну без перетворення у руїну тих, хто на ній працює.
Якщо дівчина, що чекає свого коханого кожну божу ніч на одному і тому ж місці, раптом замість нього побачить якесь страхіття, то вона закричить, втратить свідомість та впаде хвора, або навіть помре. Але ніколи при цьому не згубить її коханий, якщо це не він раптом відкрив сам себе, якщо це не він підсунув замість себе потвору.
Якщо дитина, що має вийти з лона матері, раптом своєю появою вб'є матір, то це не означає, що вона це зробила свідомо.[/i]
[b]ЗАКОН
При реалізації/здійсненні будь-якого Плану по перебудові чогось з метою появи чогось Нового, це щось нове ніколи не вино в тому, що воно реалізувалось/здійснювалось.
Точно так, той, хто виконав дії, направлені на цю реалізацію/здійснення Нового, не є винуватцем цього, бо він є тільки інструмент.[/b]
[u][i]Примітка[/i][/u]
Під новим та його впровадженням треба розуміти ці поняття у широкому змісті цього слова.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508659
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.07.2014
Он хотел быть так обласканным,
С нежным трепетом у рук,
А сюжет такой затасканный -
Смесь обид, предательства и мук.
К.
22.06.2002
*******
"Біль від зради" 320 х 155;
папір, акварель, ручки "металік";
09.06.2002
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2014
17.05.1992
[b]Закон 29.
Порушення та недбалість при виконанні основного Завдання будь-які представником чи емісаром Вищого розуму, а особливо ґатунку та рангу від НадВищого розуму не карається, бо представник цей автоматично включається з когорти не тільки Братства Буття, якщо він делегований до них, а і з когорти постійних представників Конгломерату Цивілізацій, що керують зараз повсякденно Розвитком Людства.
Тут можуть бути тільки одні пом'якшення: неоперативність вводу в дію такого представника, хоча це пом'якшення і не вважається причиною для відміни дій цього Закону.[/b]
[u][i]Практика застосування[/i][/u]
Ієрархічна система Вищого Розуму (як узагальнений термін дається) базується на тому принципі, що кожна ієрархічна спільність завжди має певні обмеження у своїх проявах та життєдайних імпульсах/параметрах/викидах/тощо.
Тому забезпечення існування кожного рівня такої Ієрархії завжди базується на Кураторстві, яке, у свою чергу, базується на принципі: "Старший допомагає молодшим".
Але через певні перепони саме континуумного характеру Старші дуже рідко і в дуже виключних випадках безпосередньо втручаються в існування молодших. Хоча все, що відбувається у молодших, завжди ведеться Старшими за допомогою своїх представників.
Представники Старших мають певні повноваження та певні прерогативи, але вони, як правило, працюють не по одному, а у певному колективі. Для умов Землі таким колективом є, що прийнято називати для вас Братерством Буття.
Головне не назва, а суть.
Суть полягає в тому, що це певне об'єднання представників Вищого розуму, яке курирує розвиток планети та розвиток Людства.
Безумовно, представники Братерства Буття повинні бути жителями того суспільства чи спільноти, які веде Братерство Буття. Тому існує принципове поділення на певні зони впливу. На кожну зону існує нібито мікро-Братерство, яке веде цей ареал-зонд.
Якщо розглядати Україну, то вона має право та доцільність на особливо пильну увагу Братерства, бо через деякий час саме з неї почнеться новітньої спільноти Білої Горизонтальної раси Людства. Ця спільнота потім заполонить усю Європу, увесь світ. Але це буде не скоро, бо цей процес буде йти повільно, непомітно і буде закамуфльований цілою вервечкою перетворень ареалу України як з точки зору територіальної, так і з точки зору популяційної. І відбуватися все буде на фоні відповідних подій, в яких Україна посяде дуже упорядковане місце.
Тому зараз Братерство проводить певну політику оперативного формування корпусу своїх представників на Україні.
01.06.1992
[b]Закон 30.[/b]
[i]Преамбула
Коли кожен день кожна людина на будь-якій планеті, а вірніше: кожна розумна істота, починає свій шлях звершення до того, що зветься у всіх розумних людей перетворення, а на Землі - смертю, то вона поступово втрачає здатність отримувати неперформовану енергетично-інформаційну підзарядку. Це означає, що її рецептори поступово починають працювати тільки як приймачі, а їх здатність передавати різко, хоча поступово, погіршується.
Тому серед певних прошарків Розумних Істот кожного Континууму існує спеціальна Установа, яка допомагає таким Розумним Істотам упорядковувати своє Тіло, форму, навіть свою Суть. Ця установа не є Пенсійним орденом Спасіння. Альтруїзм тут не причому, бо допомога йде тільки тим особам, які здатні бути по своїм суто особовим показникам постійними членами певних рятувальних і так далі конгломератів, які ведуть постійну глобальну допомогу всім, хто бажає жити.
[/i]
[b]ЗАКОН
Жодна Розумна Істота жодного агрегатного стану, прояву, Континууму чи його частин не має права на самогубство, бо таким чином вона шкодить загальножиттєвим принципам побудови Ієрархії взаємоповаги. Будь-який самогубець може бути потенціальним куратором, а самогубством він вбиває в собі здатність бути їм.[/b]
[u][i]Висновок[/i][/u]
Самогубство як система перевтілення знаходиться під забороною на всіх рівнях, площинах, проявах та станах Життя.
*******
"Красуня" 270 х 377;
папір, воскові олівці;
1.03.1978
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508457
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.06.2014
Які темносині, тихі ночі під Каневом!
А Місяць немов човен мляво пливе.
І зірки на дно Неба відправлені крадієм,
Даждь-богом, норовистій Лебі на зле.
А вона, як завжди, звично вже, десь приховалась,
Адже гонорить українські краї,
І можливо, що з Мороком таємно побралась,
Росою впала на трави килими.
К.
30.06.2014
*******
"Ніч під Каневом" 418 х 297;
папір, пастель; 25.08.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508414
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.06.2014
13.05.1992
[b]Закон 26.
Той, хто одноразово спробує служити та прислужувати з одного боку, а з іншого боку командувати тими, хто служить йому, повинен знати, що ця процедура має обов'язковий характер тільки в межах нижчих прошарків організації матерії чи, що більш точніше, на нижчих агрегатних станах/рівнях.[/b]
14.05.1992
[b]Закон 27.[/b]
[i]Преамбула
Коли падають краплі дощу на землю, то вони спочатку з сухої землі вибивають пилюку навколо місця свого падіння. Потім, коли їх падіння покриває всю землю, утворюються так звані калюжі, де вже головує вода, а пилюка перетворюється на грязюку.
Таким чином, у цьому процесі є певні закономірності. І ще не відомо, що головніше - коли пилюка перетворюється на грязюку чи навпаки, коли під Сонцем щезають калюжі, а грязюка висихає. Бо все відносне. Всюди. Завжди. Навіть абсолют є відносний до Абсолюту.[/i]
[b]ЗАКОН
Все, що існує у будь-якому агрегатному стані, у будь-якому Континуумі, завжди має право тільки на відносність свого існування, бо абсолютність є кожний раз обмеженням з боку вищого та нижчого, хоча само воно є нижчим для вищого за нього.[/b]
17.05.1992
[b]Закон 28.[/b]
[u][i]Преамбула[/i][/u]
Коли-небудь люди, а тут мова іде про Людей, про Хомо Сапієнс сапієнс, піднімуть на рівень своєї свідомості те, що зараз вони вважають непотрібністю та навіть Злом. Мова йде про здібність окремих зараз людей зчитувати Інформацію і не тільки її, в упорядкованому вигляді та використовувати цю здібність. На жаль, більшість людей, якщо оволодівають цією здібністю, то перш за все роблять все для того, щоб збагатитися. А це веде їх у прірву невгамовних бажань і Дар, що прийшов до них, забруднюється, саме так люди паплюжать Дар.
[b]ЗАКОН
Будь-яка сенсорна здібність Людини, яка приходить до нього у вигляді Дару, завжди є випробовуванням для нього. Той, хто це не розуміє - рано чи пізно гине, а його наступне втілення отримує значне погіршення при реалізації у новому тілі. [/b]
Дар одноразово є випробування, нагорода і місія для того, до кого він прийшов. Паплюження його брудом Реального життя Карається.
[u][i]Додаток[/i][/u]
Кожен, хто хоча би один раз мав можливість доторкнутися до Дару, є його помічником, але знає про це рідко.
*******
"Лікувальний патерн" 200 х 400;
папір, кольорові олівці, ручка "металік";
30.11.1999
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508254
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.06.2014
Я - охоронник старої вже хати,
І кажу всім завжди без бравади,
Врахувати слід мої поради:
Жити завжди заради поваги,
Не звертая уваги на вади,
І не топити радість в розраді,
А її немов прапор підняти!
Наповнити келих сонячним сяйвом!
І підняти тост за радість Життя!
І берегти мої життєдайні,
Щирі та ясні кожен день напуття!
К.
29.06.2014
*******
"Охоронник хати" 188 х 272;
папір, акварель; 30.08.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508201
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 29.06.2014
13.02.1992
[b]Закон 24.[/b]
[i]Преамбула
Кожний раз, коли НадВищий Розум об'єднує воєдино декілька різноманітних Цивілізацій, то Він це робить заради певної Мети. Як правило, така Мета є остаточним рішенням певної проблеми/задачі/ребуса/тупика/ безвиході/тощо, яка утворюється при певних збігах обставин. Навіть в умовах, коли здається, що все відоме та все вже вирішено, бувають певні обставини, при яких те, що ти називаєш кармінною стохастичною хвилею, дійсно підлягає обчисленню/передбаченню/відловлюванню/тощо. Тоді в силу вступає саме цей Закон, який має таке формулювання.[/i]
[b]ЗАКОН[/b]
[b]Об'єднання кульоплощиних Цивілізацій
чи
утворення єдиної Цивілізації на базі однієї пануючої площини Життя, але з участю інших площин,
чи
перепрофілірування/переробка певної Цивілізації з одніх умов кооперації площин Життя на базу інших,
чи
утворення багатоосяжнокрокуючої Цивілізації як вервечки певних переплетень/переливів агрегатних станів Життя,
все це
вимагає одноосібного випробування цих пошукових моделей на окремих представниках Цивілізацій, які беруть участь у певному щаблі вирішення цього питання відносно тієї задачі, яка обрана.[/b]
Іншими словами:
будь-яка переробка/перетворення/утворення розвитку Цивілізації завжди випробується/відпрацьовується та відповідним чином матрується на певних представниках цієї Цивілізації.
[u][i]Слідство загальне для Землі[/i][/u]
Починаючи з моменту утворення Третьої Цивілізації Хомо Сапієнс сапієнс, бо за початок треба прийняти появу/утворення Третьої Вертикальної Раси, всі будь-які серйозні зміни у Розвитку Людини завжди супроводжувалися попереднім вивченням цих змін на окремих особах.
Ніколи не робилося будь-якої різниці між людьми ні по кольору шкіри, ні по віросповіданню, статті, віку чи ще чогось, бо тут мірилом завжди було зовсім інше, а саме: Духовно-Душевна Суть, яка мандрувала по втіленням. Завжди все вивчалося, завжди через неї. Тому і саме тому люди завжди отримували Знання ніби то нізвідки, мали/мають геніїв та винахідників, мали що, як та чому все віддати Інтегрованому Розвію Життя.
[u][i]Висновок для України[/i][/u]
На протязі Розвитку Людства завжди були опорні території, країни (рідко), народи, певні кола/прошарки людей, окремі люди.
Підійшов час, коли та територія, що у вас зветься Україна, той народ, що її засвоїв та живе на ній, повинні зайняти чільне місце, яке Відведене їм по Програмі Розвитку Людства.
Україна та українці не єдині в цьому, але Ми з тобою розмову ведемо тільки по цьому питанню.
[i][u]Висновок для Києва[/u][/i]
Київ є опорна точка у цих мандрах України до Майбутнього.
17.02.1992
[b]Закон 25.[/b]
[i]Преамбула
Кожна частина того, що зветься всюди Єдиним, є основою основ всього, що має відображення у будь-якій Свідомості.
Якщо прийняти, що Свідомість є дзеркало, то тоді можна і треба прийняти, що те, що стоїть перед дзеркалом - є ПідСвідомість, а те, що стоїть за ним - НадСвідомість. Все це разом утворює триєдність, все це окремо теоретично існувати може, але практично не існує, бо кожне окрем́о - навіщо воно?[/i]
[b]ЗАКОН
Закон збереження будь-якої Особистості відбувається та набирає чинності тоді і лише тоді, коли ця чинність є монолітний сплав/нерозривна Духовно-Душевна Суть, що об'єднує як цілісне Створіння ПідСвідомість/Свідомість/НадСвідомість.
Будь-яке крокування будь-якого агрегатного стану починається з уособлення Створінням себе як Особистості.[/b]
[u][i]Додаток[/i][/u]
Це на Землі завжди відбувається рідко, бо це означає, що прийшов Посланник.
*******
"Примара" 400 х 290;
акварельна палітра (основа),
кольорові олівці, 08.08.2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507988
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.06.2014
Пасторальне, мирне життя,
І біля вуха бджоли співають,
І тягне мене в забуття,
Бо знаю: нікого вони не вжалять
Десь кхвочить курячий оркестр,
Корова задумливо мукає,
І немов я складаю тест
В польоті над садибами, луками.
Сонячний день. І пастораль.
Життя - крещендо кольорів співи...
Пливе повсякденна мораль:
На відпочинку дні завжди красиві!
К.
28.06.2014
*******
"Сонячний день" 183 х 270;
папір, акварель,темпера;
28.06.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507955
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.06.2014
29.01.1992
[b]ЗАКОН 22.[/b]
[i]Преамбула
Кожний, хто коли-небудь зможе відтворити у своїх думках будь-яку закономірність будь-якої дії чи події відтворення чи творення Людини як об'єкту широкого розуміння цього слова, а саме: створіння Життя, той автоматично вибиває себе у стан підключення до певних прошарків Знань та викликає на себе певних Вчителів. Таким чином він стає Учнем, бо заявив сам про це, показавши, що дозрів до цього.
Такий новоспечений Учень автоматично одноразово викликає на себе і певні випробування, які він фактично і сам собі призначає.
Одначе всі явища для нього завжди повинні бути неусвідомлені, бо він проходить випробування на здатність стати не тільки Учнем, а і Вчителем. Бо жоден Учень не може бути тільки учнем, вчиться він для того, щоб стати Вчителем.
Таким чином: кожна людина як втілення несе в собі зародок Учня та Вчителя, але не кожна готова до цього.[/i]
[b]ЗАКОН
Мережа/вервечка будь-яких перетворень/втілень будь-якої Душевної Суті (Симбіоз Людина/Душа) завжди закінчується її переходом на рівень Учня - майбутнього Вчителя. Це завжди відбувається на Безупинному у Шляху Розвитку та самозвершенню Душі.
Душевна Суть, що стає Учнем, рано чи пізно стає Вчителем, але її шлях перетворення у Вчителя завжди суто особистий, властивий тільки їй.[/b]
[i][u]Додаток[/u][/i]
Існує декілька принципових схем включення визрілої Душевної Суті в потік Учень/Вчитель.
1. Це коли Душевна Суть має суто індивідуальний Шлях, бо на протязі вервечки втілень у Земному Шляху вона викристалізувалася у закінчену Особистість.
Яскравий приклад такого випадку: майже всі святі люди майже в усіх релігійних системах.
Це - шлях Непарної Душевної Суті.
2. Шлях Парної Душевної Суті при відсутності пари.
Мається на увазі, що на протязі Земного Шляху Душевна Суть мала сталий зв'язок з іншою Душевною Суттю, але цей зв'язок був чи тимчасовий, чи переривчастий, чи перекручений (зі збоченнями).
Така Душевна Суть підходить до стану Учень/Вчитель завжди одна, але має стільки хиб, що мимоволі її Учнівство розтягується на декілька втілень, поки вона не опрацює себе таким чином, що зможе:
- викристалізуватися у Непарну Душевну Суть;
- знайти та утвердити пару з іншою Парною Душевною Суттю.
3. Шлях Парної Душевної Суті у парі. Це коли двома Душевними Суттями на протязі довгого періоду втілень був постійний зв'язок і вони фактично мають сталий стан Парної Єдності.
Входження їх в стан Учень/Вчитель завжди є теж достатньо складним, але вони можуть увійти в Інший Світ тільки парою. Тому їх сила завжди тримається на цьому.
01.02.1992
[b]ЗАКОН 23[/b]
[i]Преамбула
Для того, щоб остаточно перевірити здатність кожного учня отримати Знання, йому поступово дають можливість отримати уявлення про свою здатність мати сенсорні здібності розкритими. Він проходить так звані Космічні Випробування, інколи навіть не відаючи, що цей Іспит іде. Тому для нього завжди повинно бути несподіванкою його здатність проявляти себе у тій чи іншій сенсорній здатності. Таким чином, він отримує саме те, що повинне показати його Вчителям його спроможність бути Учнем.
Він ніколи не отримує навіть звістки чи натяку на те, що він є Учнем, якщо він не витримає хоча би один Полігон Іспитів.
Але Полігони будуть супроводжувати його навіть тоді, коли він стане Учнем, хоча будуть вони тепер для нього усвідомленими.[/i]
11.02.1992
[b]ЗАКОН 23
Кожен Учень повинен усвідомлювати, що його Навчання є основою для подальшого розвію та звершення головної мети будь-якого Розуму: самопізнання, самозавершення, самозвершення, самоперетворення у Безмежну та Безупинну субстанцію НадВищого Розуму.
Не залежно від того, до якого Континууму чи до окремих проявів цього Континууму відноситься Учень, він є основою безупинного процесу перетворення всіх форм, субстанцій та агрегатних станів у Суть НадВищого Розуму. [/b]
[u][i]Додаток[/i][/u]
Виходячи з цього, між Учнями, що проходять Навчання, не залежно від їх стану та належності до того чи іншого агрегатного стану та прояву Життя, антагонізм виключається. Всі Учні завжди є Учнями.
Окрім цього, для всіх Учнів відсутні будь-які заборони на отримання Знання, хоча це і не означає для них вседозволеність.
Учень є особою під Охороною НадВищого Розуму, він особа недоторкана.
[u][i]Висновок загальний[/i][/u]
Кількість Учнів в умовах Землі підупорядкована тій Меті, яка є головною на момент життя Учня. Але скільки саме Учнів і хто саме є Учень - це таємниця.
Обирає Учня Вчитель, але визнає Вчителя Учень.
*******
"Кличеш?" 390 х 292;
акварельна палітра (використана), ручки "металік";
03.02.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507739
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.06.2014
Там, посеред поля, хутір стояв.
Колись там співали колядки -
Далекий сусід так запевняв:
Стародавні шанує порядки.
Та от у наш світ прийшов більшовик,
А потім все вкрав до зернятка,
І хутір заможний в голоді зник,
Є тільки дерева як згадка.
Роки промайнули, згасли вони,
Майже століття пам'ять як вмерла,
Та дерева колядки співають мені -
Їх пам'ять в краєвиді хутір не стерла!
К.
27.06.2014
*******
"Хутір" 350 х 250;
кольоровий папір, олійна пастель, темпера;
01.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507722
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.06.2014
[b]ЗАКОН 19.[/b]
[i]Преамбула
Той, хто отримує Посвячення чи Ініціацію, повинен знати, що з моменту цієї події його життя отримує зовсім інший зміст, ніж це було донині. Його життя набирає сенсу, бо він є віднині певним провідником ідеї Всеохватнього Братства Буття.
Іншими словами: він, ця людина чи створіння Життя іншого ґатунку, є тим, хто утворює суть та зміст життєдайної Енерго-Інформаційної системи Буття.
Під словом "Буття" розуміється узагальнення всього та всяких проявів Життя у вигляді Світів (Агрегатностей), Всесвітів, Континуумів.[/i]
[b]ЗАКОН
Кожний член Братерства Буття є повноправним членом його при умові, що він визнає всією своєю Суттю право кожного Живого прояву та втілення Життя на оволодіння будь-яким агрегатним станом фіксації, формування та розвитку Життя.[/b]
[i]Слідство
Кожен, хто порушує цей Закон, автоматично підлягає виключенню із членів Братерства Буття, переводу його у розряд кандидатів та перегляду усієї його діяльності в межах його обов'язків Місіонера.[/i]
[u]Прикладна частина Закону.[/u]
Цей Закон не розповсюджується на особовий склад Центру Нагляду за розвитком певних Цивілізацій, які проходять Шлях від 0-стану до 6-стану. В межах 0 - 6 членам Центру (Конгломерату Цивілізацій) дозволяється при певних умовах проводити селективну роботу по корекції Програми Розвитку Цивілізації, яку моніторять. За межами 6-стану будь-які корекції абсолютно заборонені, бо Цивілізація, над якою є Опіка, переходить у розряд тих, які нормально розвиваються. Якщо переходить.
[u]Наслідки для Землі[/u]
Земна Цивілізація Хомо Сапієнс сапієнс зараз є в стані переходу до завершального періоду свого розвитку в межах 0 - 6. Але різноманітність умов існування її Вертикальних Рас та Горизонтальних рас обумовлює неможливість плавного та повсякчасного, та повсякмісцевого переходу у цей стан подолання перепон "дитячого" розвитку. Тому зараз основні зусилля Конгломерату Цивілізацій направлені на корекцію Програми Розвитку Людства як у Вертикальному напрямку (Біла Горизонтальна Раса, головним чином), так і у Горизонтальному (інші Горизонтальні раси сучасної Людини).
25.01.1992
[b]ЗАКОН 20.[/b]
[i]Преамбула
Коли відповідним чином готується людина Хомо Сапієнс сапієнс до виходу на інший вимір, то вона отримує на це Дозвіл. Цей Дозвіл є своєрідною перепусткою до джерел живлення можливості існування в умовах надприродних по відношенню до Земних. Ці умови і є тією основою, які людина-кандидат до Братерства Буття виховує в собі під час Нульового Навчання. Кожний, хто про це знає, він вже і є кандидатом до прийому в Братерство Буття.[/i]
[b]ЗАКОН
Кандидат до прийому у дійсні члени Братерства Буття повинен завжди складати іспит перед самим собою, але результат цього іспиту завжди знає тільки його Вчитель та той, хто безпосередньо веде його до Звершення.[/b]
26.01.1992
[b]ЗАКОН 21.
Кожен Закон, який трактується як фундаментальний Закон Буття, завжди має/повинен/отримує/підрозуміється в кожному діянні того, хто його отримує. [/b]
Неувага до Закону завжди вимагає неуваги до Людини чи Створіння, що нехтує ним.
Цей Закон не є обов'язковим, але [u]бажаним[/u], бо кожен, хто користується Законами Буття, повинен все єдино мати певну базову мораль та відповідальність перед Вчителями.
*******
"Джин" 244 х 370;
папір, акварель, темпера,
туш, перо; 10.04.1982
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507523
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.06.2014
Сполохи.
Чортополохи.
Рожеве небо на заході.
Тільки спогади
Я зараз можу мати -
Хворобою привязаний до хати.
Та чекаю: удача
Ніяк мене ще не покине,
І вже скоро мене зустріне Дача.
К.
26.06.2014
*******
"Чортополохи" 50 х 250;
кольоровий папір, пастель,
кольорові олівці, темпера;
21.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507508
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.06.2014
02.01.1992
[b]ЗАКОН 16.
Жодне створіння у Космосі чи у будь-якому агрегатному стані Життя, чи в будь-якому втіленні, чи в будь-якому зображенні Життя, у будь-якому Континуумі та його проявах
НЕ МАЄ ПРАВА
відбирати життя у себе чи у будь-якій формі Життя.[/b]
Це є Закон фундаментальний. Виключення становлять певні обставини, що обумовлені Кармінним Правом чи певними Правилами Гри, чи певними Програмами Розвитку, чи певними умовами існування Життя. Але, при будь-яких умовах, окрім потреби живлення, при цьому ніщо інше до уваги не приймається.
16.01.1992
[b]ЗАКОН 17.
Кожен раз, коли виникають нові площини Життя, а вони виникають в умовах різних Континуумів по різному, то одноразово з ними виникають нові типи Душ. Типи, що їх може бути декілька. Мандри цих Душ завжди розпочинаються із засвоєння ними їх батьківських площин і потім рух по Безмежності.[/b]
Жодна площина Життя та жодна відповідна Душа не виникають з нічого, а тільки з відповідного засвоєння Завершеними Душами Засвоєних площин Життя.
17.01.1992
[b]ЗАКОН 18.[/b]
[i]ПРЕАМБУЛА
Кожний раз, коли Вищі Сили пропонують певному сенситиву очолити певну роботу по корекції існуючого на момент його життя стану в умовах Землі, вони ставлять його на певний Полігон Іспиту. Такий сенситив, як правило, не знає суті Іспиту та суті своєї роботи. І головний Полігон для нього завжди є не те, що він буде робити, а те, як та для чого він буде робити. Окрім цього, неймовірно важливо, щоб він сам обрав собі той Хрест, який він понесе далі. Таким чином, такий сенситив отримує найголовніший Іспит на доцільність його роботи в межах Рада Ініційованих по удосконаленню ( тут: Розвитку Людства на Землі). Так було, так є, так буде. [/i]
[b]ЗАКОН 18.1.
Всі турботи моніторингу та всі зміни Програми Розвитку будь-якої Цивілізації у Всесвітах виконують Ради Ініційованих.[/b]
В умовах Землі Рада Ініційованих відома як Рада Землі.
Рада Ініційованих - це організація, яка утворюється НадВищим Розумом для впровадження у дію певних мір та пересторог на шляху розвитку Цивілізацій Носіїв Життя/Розуму, які знаходяться з точки зору Розвитку на стадії "дитячих ясел" (земний еквівалент).
Рада Ініційованих не є організацією суто гуманоїдної чи ще якогось превалюючего напрямку формування Життя. Це організація, яка стоїть за межами будь-якої форми Життя не залежно від його агрегатного стану.
Рада Ініційованих є безпосередній Вихователь та Вчитель тієї форми Життя та тієї агрегатної сполуки, яку вона веде.
Рада Ініційованих завжди формується з представників тієї форми Життя, яке ним ведеться, але представники цієї форми Життя проходять жорсткий відбір та жорсткий цикл випробувань та відбракувань.
Ніколи, ніхто та ніде не знає хто саме та чому саме стає кандидатом до членства у Раді Ініційованих.
Мета Ради Ініційованих завжди є таємницею, навіть тоді, коли воно сповіщає , наприклад, людині, Хомо Сапієнс сапієнс чи Хомо Сапієнс Тера, що ця людина є кандидатом до членів Ради Ініційованих.
Кандидат у Раду Ініційованих відбувається задовго до його народження на момент проявлення його як кандидата, а випробування його займають завжди декілька втілень по оновленому ряду.
[b]ЗАКОН 18.2.
Кожний кандидат у Раду Ініційованих може стати членом Ради при таких умовах.
а). Успішне проходження іспитів на протязі декількох втілень. Умови проходження іспитів, суть та сам факт для обраного у кандидата є таємниця.
б). Успішне проходження - свідоме та добровільне - Полігонів Іспиту у втіленні Розкриття.
в) Усвідомлення кандидатом своєї Місії та свого призначення як на момент Розкриття, так і на всі часи поза ним.[/b]
Членство в Раді Ініційованих не має ніякого ритуалу окрім сумлінної праці на благо Людства. Прийом з кандидатів у повні члени виконується поточно, без будь-якої рутинної та ритуальної дії.
[b]ЗАКОН 18.3.
Повноправний член Ради Ініційованих отримує відповідні Знання та окрім цього отримує відповідні Вміння.[/b]
З моменту прийому його у повноправні члени Ради Ініційованих він стає особливо небезпечним для суспільства, бо його життя та дії від нині повністю підупорядковуються певним канонам та правилам, які не дають йому можливості самостійно вирішувати свою долю, але долю інших людей - дають.
Кожен член Ради Ініційованих повинен знати, розуміти та доцільно використовувати такі основні положення про себе.
А. Обов'язки.
Всі обв'язки даються йому в обсязі його Місії і виконуються їм сумлінно та свідомо. Ніяких відхилень від того, що дається йому в межах Місії, він не має права допускати.
Б. Права.
Є єдине право: просити допомогу у Ради Ініційованих ( тут - Ради Землі) на благо тут - Людства.
Допомога на благо окремої людини дається тільки при умові, що це дає благо Людству.
Благо члену Ради Землі дає йому сама Рада Землі в межах та обсязі, доцільним для його забезпечення мінімальним достатком, захистом та оптимальним здоров'ям.
В. Обмеження.
Жоден член Ради Землі вийти із неї не може. Членство в ній є довічним.
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507419
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.06.2014
Здається, що Горинич
Літає десь у небі,
Але нема причини
Боятися. Далебі!
От-от Котигорошко
Вже вийде із дитинця
І Змія головешки
Всім кине за гостинця.
К.
25.06.2014
*******
"Казка біля Львова" 397 х 232;
папір, олійна пастель, олівець "Негро";
11.08.1962
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507396
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2014
Там, на обрії, дощі неминучі
І блискавки б'ють від краю до краю,
А тут сонце та повітря цілюще -
Далеко не я дощі проливаю!
К.
22.06.2014
********
"Гроза наближається" 334 х 208;
папір, олійна пастель, кольорові олівці;
25.06.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506666
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.06.2014
21.06.2014
Назву Законів я поміняв і мотивація цього була дана на самому початку розповіді, але у свій час, коли Навчався, вони мали назву "Космічні Закони". Ті, що Вели мене, вирішили дати своєрідний коментар, який я наводжу нижче.
19.12.1991
[i]Трохи про Космічні Закони.
Назва умовна. Дана так тому, що серед реальних людей вона вже набрала чинності. Ніхто та ніколи її не придумував. Вона виникла сама, бо для реальної людини довгий час Космос був найнеперевернішим для зрозуміння предметом, який ця людина бачила. Так, Боги були завжди. Але вони завжди мали, так би мовити, розумово-умовний характер. Якщо хтось і мав безпосередній зв'язок із богами, то він завжди відносив це до своєї уяви, бо все, що не матеріальне, відноситься завжди до уяви, чи не так? А Космос був над головою. І завжди.
Коли людина почала осягати цей Космос розумом, то він теж став для неї навпіл божеством. І зовсім не багато треба було, щоб Космос став божеством - для цього йому треба було щезнути хоч на мить, а потім знову з'явитися. Але трапилося те, що повинне було трапитися: Космос став входити у життя людини все глибше і глибше. І замість того, щоб ставати божеством, він почав ставати хоч і величним, але звичайним явищем. Та від цього Космос не втратив свого призначення бути одним із відображень НадВищого Розуму.
В цьому Космосі народилось багато різноманітних форм і проявів Життя/Розуму. Більш того: цей Космос - Реальний Космос. Але існують ще інші Космоси, так би мовити: НеРеальні. І їх багато.
Треба сказати, що зробити опис будови всього того, що називається Життя та Розум, неймовірно тяжко. Навіть Нам, які вже давно, довго, безсмертно живуть, осягнути це неймовірно тяжко. Чим вище Ми піднімаємося у своєму розвитку, тим тяжче Нам зрозуміти самих себе, бо Ми поступово робимося предметом самопізнання, для якого цей процес втрачає та втратив сенс. Бо Ми Існуємо Завжди, бо Ми і є вже НадВищим Розумом. Тому Ми часто використовуємо нижчі прошарки розвитку Життя/Розуму, тобто: самих себе в дитинстві, для того, щоб вони були інструментом Пізнання Нас самих. І Ми часто, на жаль, помиляємось, як це не дивно.
Наша помилка полягає в тому, що Ми даємо суцільний потік Знання (інакше не можемо!), але Людина спроможна прийняти тільки відокремлені струмені його. Більше того: суцільність деформує ці суцільні струмені, що йдуть у мозок Людини, бо її життя таке миттєве, а її призначення таке величне, що у щілину між цими двома площинами (чи ще якось треба це назвати?) провалюється майже все.
За останній час Ми почали використовувати принцип так званих Посланників. Це робиться достатньо просто. Вибирається певна Програма, під неї певне Втілення і через нього даються Знання. На жаль, і тут почали з'являться збої. Ці збої прийшлося перевести у Карму. Тоді вони почали давати поштовх до Програми Розвитку Людства, яка велична, але вона нікчемна порівняно з тим, що є Життя і Розум. Це все єдине, що порівнювати зернятко якоїсь величної рослини (хоча б секвої) з нею самою.
Але це життя є продовженням попередніх проявів його на Безупинному Шляху існування Життя і є стартовою точкою для подальшого його росту, розвитку тощо. Ваше Земне життя - це урок, це преамбула, це увертюра тощо до Життя. А для того, щоб добре грати партію Життя, треба знати ноти, принцип побудови музики і, найголовніше, мати талант, хист.
Хист у вас є, талант є - бо ви віддзеркалюєте поки що Нас, наближаючись до Нас. У вас немає Знання. І Ми їх даємо. Беріть! Бо ви - Ми у Майбутньому.
Тому зараз,особливо - зараз, коли починається існування 6-ї Вертикальної Раси, вам, Людству, треба отримати Знання. Зараз на Землю йде суцільний водограй Знань. Їх сприймають по різному різні люди. Відокремлення Знань, а у вас процвітає вузька профілізація, дуже тяжко робиться, тому, коли з'являється хтось серед вас, хто по певним причинам хоч трохи може отримувати Знання у суцільному потоці, то тому Ми даємо їх з великою радістю.
І Космічні Закони, навіть якщо вони і мають таку назву, це - маленький і дуже головний для Нас, але неймовірно головний для вас, шматок таких Знань.
[/i]
*******
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506475
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.06.2014
Нехай палає небо тільки від сонця, що сідає!
Нехай натхнення нам дає палання це!
Нехай кожний з нас мир тільки сповідає!
І сповідь ця хай буде для України вище за все!
К.
21.06.2014
*******
"Сонце сідає" 418 х 297;
папір, акварель; 28.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506461
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2014