| Сторінки (2/169): | « | 1 2 | » |
Коли доля писала тобі сторінки,
додаючи барвистих туди ілюстрацій,
то гортались вони і без руху руки,
без якоїсь зайвої праці.
Там родини, веселе дитинство твоє,
школа, дівчина, радість побачень...
З малюка там доросла людина стає
Ось сторінка, де мама плаче...
А сторінки з весіллям немає.
Мама так обіймала востаннє,
захлиналась від горя і сліз.
А тепе під тобою тане
сніг і шумить верболіз.
І круки розгортають крила,
позирають нервово униз,
бо то смерть тобі в груди влетіла.
Це про неї шумить верболіз.
Кров тече, сторінки зліпила,
що були після маминих сліз.
Де були б і весільні світлини,
і багато щасливих днів, і велика, дружна родина.
Все оте, чого так хотів.
Був у тебе в дитинстві котик.
Білий котик, чорненький хвіст.
Ти востаннє відчув його дотик...
Ти не бачив, що то верболіз.
Й не побачиш...
З очей-озер лиш останні сльози доплачеш.
Бо не жив.
Народився й вмер.
Сторінки на вітрах підсохнуть -
Кров їх склеїла всі в одну.
Про великий життєвий подвиг
і жорстоку, страшну війну.
12.01.24.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2024
Трохи магнію, трохи калію
і ніяких тобі судом!
І ніякої смерті безжальної,
і ніяких попів з хрестом.
І ніяких махів кадилами,
і ніяких копань землі,
І дуби залишаться цілими,
і нікуди б мене не несли...
Хоч було б не важкою це справою,
віднести мене на той світ.
Бо харчуюсь, здебільшого, кавою
і вже майже плаский живіт.
А то може іще ви скажете,
що розжерлася, запливла.
Сподіваюсь, не будете важити,
та я худнула, як могла...
Трохи магнію, трохи калію,
трохи може іще чогось -
І ніякої смерті безжальної.
Не сьогодні. Мені здалось...
12.01.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2024
Знову клени засиплять листям мої стежки,
Не короткі й не довгі, а саме такі,
щоб мені ними нікуди не втрапити, не прийти
і такі, щоб їх ніхто і ніколи не зміг знайти,
і якими мені звідси не втекти. Не втекти...
Не долине ізвідси голос, хоч як кричи...
А хто й міг би почути, подумає, що здалося.
Листя кленів укотре засипле мої плачі,
а хтось думатиме, що дощ, що то просто осінь.
Там, де сиплють каштани мереживом на тротуари,
візерунчасто стелять зустрічним м'які шляхи,
хтось блукатиме поміж осінніх марив, коли дров дубових, міцних, знову закурять мокрі дахи.
Тиша вкотре голос поглине,
чи підхопить холодний вітер.
Осінь... Осінь над нами лине.
Дощик сіється, місяць світить...
12.10.2022.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024
Мої листи - порожні папірці.
Мої вітання - літер вільні зграї.
Щасти тобі, синичко, у руці!
У тій руці,котра тебе тримає.
Щасти тобі, синичко, в теплій жмені,
що навіть уві сні не слабить хвату.
А пам'ятаєш листячко зелене?
А пам'ятаєш дерево крислате?
А пам'ятаєш весняні хори,
веселі піднебесні трелі,
гарячий вітер літньої пори,
над головою небо, а не стелю?
Бувай, синичко! Хай тебе не б'ють
у груди клітки металеві ґрати.
Тобі там, може, і води наллють,
як будеш гарно пісеньку співати...
Співай, синичко! Пісня над усе!
На волі чи в неволі тішить душу.
Хай твою пісню вітер рознесе.
Бувай, синичко! Вже летіти мушу.
11.01.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024
Я візьму тебе із собою.
Я завжди тебе з собою беру.
І якщо тобі це видасться грою,
то для мене це геть не схоже на гру.
Це одна із версій моїх анатомій.
Вся із спогадів і прощань.
Ближче сонце - почнеться повінь.
Дивно, як люди бояться своїх бажань,
де пророцтва скінчаться, слова затихнуть,
де, як знатимеш правила, бонус тобі подвоять.
Я візьму із собою єдину свою втіху.
І за захист вона мені стане, чи може й за зброю.
Люди... Люди, вони від природи нещирі.
Вони вірять у бога, що придумали вчора самі
і дивуються, що їм по вірі,
і оспівують волю у рабськім ярмі.
В них нічого для тебе немає.
І для мене немає теж.
Вони навіть мене не знають.
Не кажи їм. Не переконаєш. Не перепреш.
Чи знання, чи пророцтва розбудять рано,
перехилять ківш у пітьму.
Спогад надто пекучим стане
і надовго позбавить сну.
Я ж дивлюся у скло спітніле,
як за ним пролітає світ.
Я зробила це. Я зробила...
Й тепер знаю, як це болить.
18.09.22.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2023
Закохавсь у Свічку Торшер.
В ту, що у сусіднім вікні.
Мало від кохання не вмер,
ніби й сам горів у вогні.
Як сідає сонце і ніч
накрива все чорним плащем,
він впізнає між сотень свіч
ту, свою, що спалить ущент.
Хай би відстань хоч якою була,
хай хоч хто б поміж них стояв,
він би з нею згорів дотла,
нею жив би і з нею вмирав.
Мів би сніг, чи лило б дощем,
чи найшла б хмара грозова,
дивиться, де Свічка сходить плачем,
хилиться додолу її голова.
Але з місця він ніяк не зійде,
ані кроку він не зробить у ніч.
Може й свічка його зовсім не жде
й не почує, хоч би як не поклич...
Хоч візьми й розетку спали,
хоч би з відгорілим шнуром...
Та чи разом бути б могли,
поруч за тим самим вікном?
Чи палив би хтось їх обох?
Чи не стало б питань ще більше?
Чи якби горіли удвох,
хтось би не горів яскравіше?
Мав Торшер думки отакі,
хоч тьмянів за Свічкою світ.
Й поки поринав у думки,
в Свічці догорав її гніт...
В день останній Свічка з вікна
полум'я здіймала увись.
Тихо помирала вона,
а коханий просто дививсь...
01.10.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2023
Колись і я не втримаюсь за те, що зараз тримаюсь.
Відпущу мрії, не вхоплюсь за простягнуту соломину
і мене осудять ті, хто нічого не знають.
Ті, що й раніше вироками штурхали в спину.
Буде нестерпно жаль. Я шкодуватиму, що не знайшлося сили,
що моє немовчання не допомогло.
Шкодуватиму, що допомоги не попросила,
бо тоді мені здасться, що так можна було...
Так я позбавлю цінне його значень.
Так моє найдорожче втратить свою ціну.
Але більше ніхто не побачить, як я плачу
і як не сплю, бо боюся того сну.
А поки що ще знаходжу собі розраду -
саджаю в землю прутики і чекаю від них плодів.
Може хоч один із них виросте і зміцніє так, щоб мене прив'язати
і я за нього протрималась ще хоч кілька днів.
Я, звісно, дякую... Дякую за добре слово, за соломину, за все. За все.
Моя вдячність, дужча за мене, житиме вічно.
І, хоча це нікому користі не принесе,
та я завжди так робила. Просто звичка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2023
Отже, у справжнього значно стійкіший смак.
Справжнє забути, виявляється, неможливо.
Як не старайся забути, а все ніяк.
Але, на жаль, час не робить із боягузів сміливих.
Від справжнього як не ховайся у тінь,
випече тебе із найглухішого закутка.
Виповзе раптом із найміцніших скринь,
зрине і в серці раптово, чи просто серед рядка.
Стане, мов привид, посеред дороги і так стоїть.
Хочеш - об'їдь, а хочеш, зламай йому ноги...
Ні за те, ні за інше, воно ніколи тебе не простить.
Воно за таке не прощало іще нікого.
Це такий світ. Тут завжди оберуть несправжнє...
Бо воно дешеве, чи геть нічого не варте.
Боягузи, життям за несправжнє платіть,
поки справжнє стоїть і чекає страти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2023
За вікном, на бетоннім паркані,
дивна істина, чи настанова,
у масштабі гіперекрану.
І нема там зайвого слова.
Що мав автор отой на думці,
що так сміливо поділивсь
відкриттям, невідомим науці?
Може сам колись помиливсь?...
Може вітер, лихий і дужий,
що до стриманості не звик,
штанину бідоласі спаплюжив?
Намочив йому черевик?
Атмосферно-урологічний
синтез вразив його думки.
Й все стражденне і неліричне
взяло й вилилось у рядки.
А паперу не було й близько
і ніде не валявсь картон.
Та й ногам може було слизько...
Отоді й врятував бетон!
Наче древній пророк в скрижалі,.
він вписав свою мудрість в віки.
На папері не всі б читали.
Хто б читав оті сторінки?
Навіки! Поколінням згадка -
Не повторюйте помилок!
В спеціальну ховайся хатку,
щоб від вітру ти не промок.
P.S.
Ця одна із сентенцій давніх,
пережити могла б віки
якби світ не носив вандалів,
що вапном залили рядки...
27.09.22.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2023
Скоро я постарію і забуватиму легко
те, що так цінувала і чим жила...
Не порахую днів до весни, не впізнаю лелеку.
Забуду навіть, якою раніше була.
Мої пристрасті захолонуть, посядуть
мертвими світлячками у ранній мороз.
Мої вірші - сирітки обіймуться і плакатимуть у шухлядах,
а потім перетворяться на мертвий, обшарпаний стос.
А іще - я тебе забуду. ...Чи відчую я, як спорожніє мій світ?
Добре, що ти не відчуєш тих змін...
Поруч, як і раніше, житимуть люди.
Може, дасть Бог, ми до смерті поглухнем і не почуєм, чий буде першим дзвін?
У нестерпного прожитого і не прожитого гострі грані, гострі кути.
Легко перетворити життя на сумніви і на втечі.
Коли я постарію, прийде те, від чого вже не втекти
і стануть геть неважливими життєво важливі речі...
11.09.22.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2023
Я дурний! Я згинув за кохання!
Як побачив я оту красу,
сила волі кинула остання
і дарунок я вже їй несу.
В неї очі... Бачили б ви диво!
Я іще здаля в них потонув!
О, яка ж вона... Яка ж вона красива!
Як поглянув - дихати забув!
Все забув! Ім'я своє, адресу
і ту панну, що подобалась матусі...
Навіть апетит мій зник від стресу!
Цілий день живу на Божім дусі.
Як магніт, вона мене манила
й я, немов оте сліпе теля...
Я ж не знав, що то моя могила
і втікала із-під ніг земля...
Я з поклоном, я ж із серцем чистим!
Навіть думки задньої не мав.
А вона вхопила, стала гризти -
Так у неї в лапках і сконав.
Я той образ, світлий і коханий,
назавжди поніс у небуття.
Кажете, у вас душевні рани?
А мене позбавили життя...
22.09.22.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2023
Таких висот я не сягну...
Не кожен може так про їдло.
Хоча б про стравоньку одну.
Хоча б про борщ, чи про повидло,
чи кашу манну...
Ні... Я не зможу так про їдло.
Ні, я не зможу і про манну.
Ні про сарделі, ні щербет,
ні про лососевий хребет,
ні про шкварки, ні про рулет,
ніяк не витворю сонет.
Таланту мало й мізків теж
на те препильне міркування.
Все думаю, одне але ж -
Як оспівати хоч один мені продукт для харчування?
Хоча б якусь свинячу ногу,
чи хліб з гірчицею, чи кріп...
Боюсь, коли засну, їй Богу,
продовжиться мій божевільний тріп
гастрономічного відтінку,
що десь, краєчком, та й залип
в незнану звивинку - кривинку,
в якусь нерівність мозкову,
його ландшафту злу глибинку.
І я тепер з оцим живу...
А напишу-но про кисіль!
Бери каструлю, вишні, сіль...
Ні! Сіль, це трохи не туди.
Бери каструлю, лий води,
вишень, іще яких ягід,
скоріш докидай-но туди.
Крохмаль із цукром розведи
і, як гарненько закипить,
вливай в каструлю все туди.
Лишень помішуй, не забудь!
Кисіль кипить, а ти ним - круть!
Щоб він там рухався, ходив,
щоб не присів, не пригорів.
Отак, хвилинок п'ять, чи сім
й знімай з вогню, на радість всім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2023
Нікому не кажи, як боляче живеться.
Нікому не кажи, як в'ється в серці біль.
Нікому не кажи, бо хтось такий знайдеться
і твою слабину візьме собі за ціль.
Живеш собі й живи... Вдивляйся в морок ночі,
світанки пий до дна і пам'ять бережи.
Й чи птах тобі співа, чи грім лихий гуркоче,
радій тому, що є й нікому не кажи...
Нікому не кажи, які твої бажання,
щоб мрія не втекла за обрії, в світи.
Нікому не кажи, живи, немов востаннє
й щасливий будеш тим, що вдасться зберегти.
22.10.22.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2023
Позови меня через тёмный лес,
чтобы я боялась и не пришла.
Чтоб узнала я - в мире нет чудес.
Чтоб осталась я там, где и жила.
Позови меня через болота,
чтоб в дороге я утонула.
Чтоб узнала я - истина проста
и уснула я в бархате намула.
Позови меня через острый кряж,
чтобы ноги я в пути исколола.
Чтобы кровь моя реками текла
через бесконечное поле...
Позови меня через темноту,
через зимнюю злую вьюгу.
Чтобы сбилась я, чтобы не дошла.
Чтоб не встретились мы друг другу.
Позови меня через времена.
Пусть среди безвременья стыну.
Пусть иду к тебе. Пусть иду одна.
Пусть я не дойду. Сгину.
23.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849152
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 23.09.2019
Сьогодні я дивилася в ріку -
швидку, бурхливу, ненаситну річку.
У ній не задрімаєш, як в ставку.
Вона не джерельце і не криничка.
Рве береги, викручує коріння.
Її весняність непрозора й хижа.
У бурім холоді виблискує проміння.
Дивлюсь їй в очі, а вона мені -
Ти - їжа!
Я таких, як ти, з'їдала сотнями.
Вечері і сніданки з таких, як ти, я мала за везіння.
Не все ж мені голодною текти.
Не все ж мені живитися корінням.
Сполохалась і ледве одвела...
Я ледве відвела від неї погляд.
Вона у далі води понесла.
Недобре по собі залишила на спогад.
Я ще піду. Я ще перепитаю.
Торкну рукою течію стрімку.
Чи то голодна річка погукає...
Я думала, я рішення приймаю.
Я ж просто йду до пащі хижаку...
24.04.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838374
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2019
Жизнь заставит нас пересмотреть
тяготения, убеждения
и, возможно, наши старые мировоззрения
будут в огне гореть.
И, хоть жизнь не даётся одна,
повторно ничего не прожить.
Наша паника никому не нужна.
Мы не можем даже терпения одолжить.
То, что вчера невозможность ужалила нас
и не давала дышать,
может стать сегодня возможным
и мы сможем это принять...
И беспринципность здесь ни при чём,
хотя, принцип не такое уж твёрдое вещество.
Надо просто привыкнуть к этому миру,
где жизнь бьёт ключом. По голове.
Исправляя всякий раз твоё естество.
Ей противно смотреть на бесконечную череду твоих колебаний.
Там, где можно было десять раз сгореть,
ты гниёшь, как овощ какой-то поганый,
не приняв решения ни жить и ни умереть.
Жизнь толкает тебя,
не давая тебе облениться.
И кусает тебя любя -
не пора ли тебе определиться?
Ей реально тошно от твоих завываний.
Жизнь считает, что если очень хочется, то можно.
И, как ни крути, но за этим
стоит великое множество выживаний...
05.04.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838350
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 10.06.2019
Гірчать меди, гірчать слова і сльози гіркотою
отруюють щодень моє безумство.
І ллються сльози. Ллються вже рікою.
Не плаче той, у кого в серці пусто.
Порожнім дзвоном збаламутиш Всесвіт.
ще раз, чи два той дзвін когось підійме,
поки гірка ріка не понесе тебе у безвість
й ти зрозумієш, де на світі справжні війни.
Де справжній біль, де справжнє щастя маєш,
чого безглуздо не зберіг...
Де те, що мав придбати, те втрачаєш.
Де те, що обіцяв, того й не зміг.
Усе, що маєш - втрата, втрата, втрата.
Сліди заковані у кригу і не тануть.
Лиш в серця у мого нічого не забрати.
Того, чого разом зі мною і нестане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838264
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2019
В больничный потолок вжимался взгляд усталый,
а ты всё пела, в тишине звеня.
Я слушала тебя. Душою подпевала,
а ты мне возвращала часть меня.
Ту самую невинную далёкость,
спокойную, согретую, как сон.
Через больничный двор, его глухую пропасть,
меня держал на свете песни звон.
Мне так нужна была та песня в пору эту.
Весенний твой молебен за окном -
гимн возрождению, весне, теплу и свету.
Под эту песню вспоминала Дом.
Веранда, виноград, большие окна...
Вишнёвый цвет за западным окном -
Мой дом, где всё легко и всё возможно
и дедушка заждался за столом...
Всё проносилось памятно и больно,
спать не давая, выжигая душу.
Поёт синичка радостно и сольно
и всё, что я сейчас могу, так это слушать...
23.04.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838260
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.06.2019
Что зря судить о том, чего не знаем,
Чего нам, может быть и не дано.
Боясь обжечься бегаем по краю
Без осознанья, что обжечься суждено.
В неведеньи, возможно, наша сила.
Мы, может быть, и живы потому,
Что что-то не познали, не вкусили.
Возможно, даже суть саму…
Но так ли всем нужны её прозренья,
Сродни двери открытой к жерновам?
Не каждый стерпит ясности мышленья.
Не каждый ясность придаёт словам.
Решив собрать крупицы в этом мире,
Имея голод злой, неутолимый,
Мы смотрим в мир пытливее и шире.
Меняемся, становимся другими…
И ревностно храним свои находки.
Мы одиночны, наши встречи редки.
Мы буйно искренни и искренне мы кротки.
Нам жизни мало. Век наш быстротечен.
Взять, понести – вопрос не в этом даже.
Впитать, взрастить себя на этом.
Но, не с кем говорить. Кому об этом скажешь
Душою, а не вычурным куплетом?
В незнании, возможно, силы больше.
Невежественной, грубой, даже косной.
И легче б мне жилось, а может быть и дольше,
Не стань я миру задавать вопросы.
Я сожалею. Да, я сожалею
О той неистовой пытливости и страсти.
О том, что жить как люди не умею,
Что не стремлюсь к известности и власти.
Но больше всех, больней и неизбывней
То самое большое сожаленье –
Я жажду продолжать, так, как пустыня жаждет ливня,
Но нет возможности ученья и уменья…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837339
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 02.06.2019
Давай залезем выше.
Научимся смотреть
на жизнь с высокой крыши,
без страха умереть.
Нам становиться подле
страшнее, чем уйти.
Мы пляшем в хороводе,
по вечному пути.
А с высоты нам станет
виднее и безумней.
И нас на край потянет
под колокол латунный.
Под звон небесно-синий,
под зной и ветер вольный.
В пересеченьи линий
мы ощутим, что живы,
разбуженные болью...
04.04.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833193
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.04.2019
Закохався кіт у пташку...
Так її любив,
Навіть клітку їй замовив
з вербових прутів.
Відпущу тя, політаєш,
тільки, щоб я знав.
Повернутись в клітку маєш
для моїх забав.
Я люблю тебе, пташино,
аж нетямлюсь весь!
Хочеш, буде в нас дитина,
а як ні, то без...
Я для тебе, пташко мила!
Я усе тобі!
Будем жити ми в палаці -
брами голубі.
Ми з тобою заживемо!
Будеш в мене пані.
Жити будемо окремо,
бо пташок щось не любить мама.
Тобто, як не любить... Любить,
тільки лиш інакше .
І, як довго їх не видить,
То дуже вже плаче...
Отже, я сьогодні те,
а завтра щось інше...
Хочеш, буду тобі другом,
а може і більше...
Все казав хижак пухнастий,
аж сам собі вірив.
Обіцяв пташині щастя
й потай зуби шкірив.
Сиди, пташечко у клітці,
тьохкай, розважайся.
А до інших не ходи.
З іншими не знайся.
Знаєш, пташко, це любов!
Я це відчуваю.
Щастя, що тебе знайшов,
птахо моя з Раю!
Вчора сон мені наснився -
солов'ї і ліс...
Ти до мене прихилилась,
Гладиш мені хвіст...
Що, не вмієш? Нема чим?
То нічого, люба.
Якось я змирюсь із тим.
Якось воно буде...
Може будем, може й ні,
жити ми з любов'ю.
Але, чув я, три гнізда
дають за тобою.
Три гнізда, та ще й дупло,
та ще й ліс за яром...
Хай кохання б і було,
але щоб не даром.
Чи ж за дурно я тебе,
цілувати маю?
Я вже й так тебе, пташино,
місяць обіймаю.
Їсти я тобі приніс
десь аж зо-два рази.
Маєш вірити мені
й не мати відрази.
Маєш тьохкати мені
для приємних вражень і чекати маєш.
Як захочу, то прийду,
а як ні, то знаєш,
Я така собі тваринка -
волелюбна й хитра.
Як шануєш, то шануй!
Ні - то ноги витру.
Можу ображатись я.
Ще як занервую...
Хочеш, буде в нас сім'я,
а як ні, то чуєш,
Ти дурна тоді будеш,
як мене не схочеш.
Щастя свого не збагнеш!
Що ти там лопочеш..?
Хочеш, щоб було кохання,
щоб душа у душу?
Годі, пташечко. До рання!
Я вже бігти мушу.
Ми сьогодні з моїм татом
дивимось мишбол.
До сверблячки хочу знати,
хто заб'є там гол.
Кіт махнув хвостом і щез.
Пташка слізку ронить.
Ніби сотні тисяч лез
хтось у серце встромить.
Що ж кохаєш ти, дурна,
того волоцюгу? -
ніби й думає вона,
та чекає... Друга...
Може завтра, чи в четвер,
прийде та обійме.
Не приходить... Може вмер? -
Бідкається сильно.
Промайнула вже й неділя.
В клітці ні зернини.
Покидають пташку сили,
мало не загине.
Коте, коте! - кличе пташка.
Де ж ти пропадаєш?
Коте, чуєш, мені важко,
а ти і не знаєш...
Як не кликала пташина
і як не гукала,
не відчув її коханий
те, що помирала.
Пташка дзьобик опускає
у холодну воду.
Слізки річкою збігають
і змивають вроду.
Плаче пташка, наріка,
не пускає клітка.
Приліта синичка якось -
Я твоя сусідка.
Я живу на тій сосні,
що за другим буком.
Та й сумні ж твої пісні
про горе й розлуку!
Я могла б допомогти,
чи розрадить співом,
чи комашку принести,
чи ще яким ділом...
Все сумує пташка, й так,
наче не почула,
що дала синичка знак,
наче натякнула.
Набігає сон на пташку
та й додолу хилить.
Вже і плакати не може,
бо не має сили.
Якось аж струснулась вся
клітка дерев'яна.
По-під клітку кіт простяг
своє тіло п'яне.
З пташки сон злетів умить.
Від щастя не диха.
Пісня з дзьобика летить.
Кіт лиш гримнув - "Тихо!
Тут співаю тільки я,
бо талановитий.
Ми сьогодні в солов'я
похрестили діток.
Соловей все наливав,
я потроху сьорбав.
Потім з гілки я упав
і сюди пришкорбав.
Знаєш, втома річ така,
що тобі б мовчати.
Де б ледащиця така
мала втому знати?"
Пташка знітилась, стоїть,
ніби дерев'яна.
І себе втішає - Цить,
просто котик п'яний...
От проспиться і на все
він тверезо гляне.
Може їстки принесе,
що вкраде у мами...
Й провалилась пташка знову
в забуття голодне.
Все ще вірила котові,
тій істоті шкодній.
Прокидалася від снів
і тяжких, й тривожних.
Кіт під кліткою смалив
цигарки безбожно.
Напустив серйозний вид
і насупив брови.
- Я піду. Прийду в обід.
Не згадуй злим словом!
Пташка поглядом услід
провела котище.
Щось казав він про обід...
В шлунку голод свище.
День до вечора. І ніч
заповзла у клітку.
Вже совиний чути клич,
а кота не видко.
Оселився смуток злий
в пташки у голівці.
Бачить - черв'ячок лежить
Прямо на долівці.
Не повірила очам.
Ледве дотяглася.
Слава! Слава всім богам!
Є на світі щастя!
Тільки морок і туман
клітку заливають.
Зір на небі цілий лан,
а кота немає.
І який вже там обід?
Ніч, як дзвін порожня.
Де ти, любий? Де ж ти, кіт?
Це ж здуріти можна!
Що, як пес його лихий
розтягнув по полю?
Чи потік забрав стрімкий? -
Плаче пташка з болю.
І як думка та тяжка
душу вкрай з'ятрила,
враз побачила кота.
- Як ти, моя мила?
Що, не рада? Я прийшов.
Трохи запізнився...
Та вела мене любов!
- ...Де ти так напився?
Я з усіх оцих тривог
мало не здуріла.
Мали ж спати ми удвох.
Я і місце гріла.
Я чекала, ще в обід,
як ти й обіцяв.
А тебе простиг і слід.
Чом ти не сказав,
Що усе буде не так,
що змінились плани?
І приповз, немов хробак
і брудний, і п'яний...
От негідниця така!
Прямо як на зло!
Ну, ходив до Хомяка...
Там було бухло.
Трохи вкинули удвох,
поки було вжитку.
Але ж потім, свідок Бог,
я до тебе, в клітку.
(Далі буде. Угорі перед текстом аудіо файл з повною версією.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824053
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 04.02.2019
И горю и не горю -
вроде некого тушить...
Я признаюсь декабрю,
что не ведаю, как жить.
И теку, и не теку -
берега мелькать устали.
Я похожа на реку,
убегающую в дали.
И стою, и не стою.
Забываю-убиваю.
Когда полностью убью,
посмеюсь, иль зарыдаю.
И бегу, и не бегу -
сердце убегать устало.
Сберегу, не сберегу
это странное начало.
И горю, и не горю -
остывать огню когда-то.
Я признаюсь январю,
что была ему не рада.
И лечу, и не лечу...
Говорят, что лечит время.
Ты посмотришь вслед ключу -
мы летающее племя.
И люблю, и не люблю -
странная формулировка.
Я молилась февралю,
только было мало толку.
И горю, и не горю -
слева море, справа суша.
Я молюсь календарю
за поруганные души.
И горю, и не горю...
Без огня нет дыма тоже.
Я прощаю декабрю,
что родил меня без кожи.
Не горел - не остывай.
Это как-то лицемерно.
Забывая забывай,
чтоб не быть тебе мне верной.
Я и плАчу, и плачУ -
не хочу в долгу остаться.
Буду даже палачу
улыбаться. Улыбаться...
18.03.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823709
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 01.02.2019
Незабутня, незабутня...
Не знайшов - не загубити.
Не відчуєш невідчутне,
хоч би скільки жив на світі.
Хоч би йшов, чи хоч би падав,
хоч би віявся з вітрами,
Незабутню, незабутню
ти не знайдеш за слідами.
Хоч би слізьми захлинувся,
хоч би крик гримів громами.
Хтось згубився. Хтось забувся.
Ти помилишся слідами.
Ти підеш туди, де зовсім
не було її ніколи.
Хоч поколеш ноги босі,
де й вона свої колола...
Але скільки б не ходив ти
по колючому безмежжі,
хоч би скільки ноги бив ти,
хоч дивився б вниз із вежі,
що сягає хмар і вітру,
звідки видно все довкола -
не знайдеш на цьому світі
і на тім її ніколи.
Незабутня. Незабутня.
Неприкаяна. Горінням
зігрівала, поки була
хоч для когось воскресінням.
Крига топиться і тане,
сонце гріє дужче й дужче.
Незабутня йде світами
через предковічну пущу.
22.12.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823538
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.01.2019
Я зупиню тебе і слухатиму тишу,
яка зависне поміж нами.
Не шурхотітимуть ні спогади, ні миші.
І вірш замре десь поміж сторінками.
Я зможу. Не таке іще могла.
Хай з дуру. Хай дурницю. То й нічого.
Хай час зупиниться, очиститься шкала
і ми з тобою перестанем дратувати Бога.
Я відчуватиму, що холод, що кінець
нам із тобою. А по нім нічого.
Свої жнива провадить вічний жнець.
Іще одне стебло йому під ноги.
Я зупиню наш недоладний бій,
позбавлений хоч би якого змісту.
Лиш починати більш не смій,
як зберегти не маєш хисту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823463
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.01.2019
П.З.Т. - (1926-1993)
Посвіти мені, посвіти!
Вкотре я не бачу дороги.
Може ти мені... Може ти
прийдеш на допомогу?
Принеси мені, принеси
світла звичного, як бувало.
Та й часи тепер! Та й часи...
Вже й шкодую, що доживала.
Говори мені, говори!
Я крізь безвість простягну руки.
Догори мені! Догори!
Від нестерпності. Від розлуки.
Говори мені. Говори,
що раніше давало спокій.
Хай не довго, хай до пори.
Я так довго не чула кроків.
Забери мене! Забери!!!
Спогад тисне вузлом на шиї.
Догори мені. Догори.
Лиш з тобою. Сама не смію.
Моє серце! Мій ясний квіте!
За що ти мене тут полишив?!!
Так, як ти навчив мене жити,
не живуть тут. Ціниться інше...
Зачекай мене! Зачекай...
В мене швидкості ще не досить.
Там, де ти, там мені і рай.
То не я. То душа так просить...
30.01.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823407
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2019
Унести бы мне с собою
эти старые порядки,
ощущение покоя
и уйти бы без оглядки.
Унести бы мне с собою
миллионы лет рассветов,
незабытый взгляд с любовью
и божественное лето.
Взять бы мёда запах сладкий,
голоса, родные сердцу,
пчёлок звон и свист цикадок.
И закрыть за ними дверцу.
Всё в душе сберечь навечно.
Унести, коль жизни нету.
В путь небесный, звёздный, млечный.
Ближе к счастью, ближе к свету.
30.01.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823365
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.01.2019
Я боюсь его тени под своими ногами.
Мне, наверное, поздно молиться.
Я вчера своё постное заливаю слезами.
Почему же так трудно проститься?
Почему же прощение легче и светлее прощанья,
что подобно мучительной смерти?
Жизнь продолжив - продлю умиранье,
приближая нежизнь на свете.
На любителя перспектива,
или хохма на дурака...
Но храню в себе всё, что живо,
чтя умершее. А пока
засыпать не уткнувшись носом
в безусловное чувство.
Всё прощая - и глупость, и косность.
И бояться. Бояться проснуться.
Представлять, ощущать, прикасаться
и последним мгновением стать.
До скончания века прощаться.
Забывая - не забывать.
Я могу за волной потеряться.
Врать с улыбкой и в сны убегать.
И расставшись не расставаться.
Умирая - не умирать...
28.01.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823140
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.01.2019
Пане Боже, твої дороги,
що нікому не знати їх...
Не беру з собою нікого
в свій, напевне останній, забіг.
Не молюся. Немає сили.
Не прошу. І ти знаєш, чому.
В світ дивлюся, раніше милий -
Кожен день, як за кару й тюрму.
Щоб раніше колись почула,
що по світі іде неживий,
не повірила б, не збагнула...
Воскреси мене! ...Чи добий...
Біль, як ніж зазира до серця.
Рахувала удари і збилась.
Де у мертвім життя візьметься?
Де у рештках знайдуться сили?
Позбуваюсь життя й адреси.
Часу плин сліди замиває.
Де живу, я і досі не знаю.
Знаю тільки, де помираю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823060
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.01.2019
Сиділи хлопці у корчмі.
Знайшовся привід "вжити".
З початку самого вони
за зустріч стали пити.
Яскраві відчуття були
і все було чудово.
Наступну чарку підняли
друзяки за здоров'я.
Коли до третьої дійшли,
то саме дощ пішов.
І знов друзяки підняли
по третій. За любов.
А потім, скільки їх було,
ніхто не рахував.
Лилося річкою бухло
і швидко час минав.
Прощались друзі й кожен з них
додому почвалав.
Одному вдома жіна зло
сказала - "Алконавте!
Ніхто не випив все бухло.
То й ви, напевне, збавте.
Немає хліба на столі,
нема в коморі сала.
Кохання тоне у бухлі!
Та що ж тобі все мало?
Та доки ж пити ти будеш
і приповзати синім?
І відчаю немає меж!
А винен хто? Ти винен!
І не торкайся, відійди!
Іди, де був, тварино!
Тобі бухло замість води!
Забув, що є дитина! "
І так вона тим допекла
п'янюгу чоловіка,
що піднялась його рука.
Рука важка й велика.
І довго бив, і не спинявсь.
Не стало чутно й звуку.
Пішов до крана, умивавсь,
обмив від крові руки.
Заповз у постіль і заснув,
і ніч доспав до ранку.
Що було ввечері - забув.
Лежав, чекав сніданку.
Але на кухні тиша з тиш.
Холодна й неласкава.
Не цюка по дощечці ніж,
не пахне звідти кава...
Проспавсь. Дивується усе,
Що так жона сачкує.
Що каву в постіль не несе
і мужа не частує.
Зібрався з силами Іван,
піднявся із дивану.
Через маленький коридор
хотів потрапить в ванну.
І крок за кроком він ступав
у коридор із зали.
Перечепивсь за щось і впав.
Лиш матюки лунали.
Що клята жінка до ладу
не приведе оселю.
От, хай-но я її знайду!
І скручу їй і змелю!
Зіперсь на руку, роззирнувсь,
за що перечепився.
І раптом, мало не схибнувсь.
Дивився і дивився.
Лежала Галочка його
з відкритими очима.
Довкола крові натекло...
В кутку побачив сина.
Малий ні слова, ані сліз.
Лиш зблід весь і стиснувся.
Іван сполохався, відліз
й від спогаду вжахнувся.
Згадав, що вчора з ним було,
і як текло за комір
лихою річкою бухло,
і як прийшов додому.
Й яка була Галинка зла,
текли у неї сльози.
Як докоряла, як кляла,
не чуючи загрози.
А потім все згадав Іван.
Як бив все знов і знову.
Як пив гіркеньку із горла
за щастя й за любов...
Така любов. Лиха і зла.
Як від горілки в хаті
не сохне борода в козла
й смердить ним у кімнаті.
А скажеш щось - отримаєш
й по голові, і в плечі.
І сліз немало вилиєш
в "любовній" колотнечі.
Ще як обійдеться слізьми,
вважай, що пощастило.
Як залишатися людьми
комусь не стало сили.
А вже, як дужчі почуття,
то кров летить по стінах.
Тебе позбавивши життя,
він скаже, що не винен...
І знову келих "За любов!"
десь підійметься в світі,
де жертву кат собі знайшов
і присягнув любити...
20.01.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822991
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.01.2019
Давай поснемо. Баю-бай...
І біль відступить трохи.
Як вже не жити - засинай.
Приспім переполохи.
Давай поснем насамоті.
Чи ще нам хто і треба?
За нас не встояли святі,
але відкрили небо...
Усе, що мала, віддала.
Стекло і відпустила.
Ім'ям тебе не назвала,
бо нас не захистили...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821098
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2019
Проводи меня на вокзал,
или, может быть в аэропорт.
Просто, чтобы огромный зал,
много шума и минимальный комфорт...
Чтобы я там никого не знала
и чтобы меня там никто не знал.
И чтобы я с лёгкой душой уезжала,
и чтобы ты меня больше не ждал.
Чтобы что-то случилось,
чтобы стало понятно,
что жизнь не остановилась
и что нету пути обратно.
Проводи меня и оставь.
Ни отправки не жди, ни взлёта.
Был тебе не по нраву мой нрав.
Может пусть теперь буду не я?
Может, пусть это будет кто-то?
22.12.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820819
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.01.2019
Он делает меня мягче
и я становлюсь похожа на сонную игуану.
На такой скорости жизнь ощущается ярче
и не так болят душевные раны.
Он делает меня теплее.Он греет меня изнутри.
Он чем-то похож на тебя,
но ты так не умеешь.
И ты его не увидишь, как ни смотри.
Он, может быть мне поможет.
Может быть он меня спасёт,
когда твоя совесть отпустит вожжи
и тебя понесёт.
У меня останется только он,
когда ты не уследишь за своим языком.
Имя его - прогестерон.
Но для тебя это ни о чём...
22.12.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820816
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.01.2019
Направду, як багаття не пали,
а я усе не нагріваюсь.
Чи ще й загріюся коли?
Уже й не вірю, і не сподіваюсь.
Надворі плюс і двадцять п'ять у хаті...
Я намагаюся відчути те тепло.
Та так нетепло, наче помирати!
Яке ж, мій Боже, студить мене зло?
Усе ховаюся у ковдри і у пледи,
у добрі спогади і у думки гарячі.
І мама каже - Ти візьми кориці, меду...
А я послухаю її, поплачу...
Не той ти, мамо, холод лікувати
мене навчаєш.
Тебе шкодую, бо мені ти - мати.
Тому ти так багато і не знаєш.
І знов від холоду згортаюся в клубочок.
Немає місця холоднішого на світі!
А я - лише під ковдрами горбочок.
І їм мене ніколи не зігріти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2019
Видел бы ты свои глаза,
когда пытаешься соврать, или схитрить...
В моей душе наростает гроза
и мне больше не хочется жить.
Как отвратительна твоя "ложь во имя добра"!
Но, удивительно, я принимаю правила
и молча смотрю,
какой будет дальше твоя игра.
Видел бы ты моё сердце,
когда ты пытаешься соврать, или схитрить.
Что ты там делаешь? Как ты там оказался?
Господи! А ведь до этого, как мне хотелось жить...
Но Ты дал мне убийцу,
чтобы быстрее проблемы решить.
У некоторых убийц достаточно милые лица,
что даже порой не верится, что он приходит тебя убить...
Видел бы ты свою душу, когда пытаешься схитрить, или соврать!
Когда моя задыхается, как рыбка на суше.
Чему только я удивляюсь?!!
Ведь ты пришёл убивать...
Не смотри мне в глаза, когда пытаешься схитрить, или соврать.
Вот такой тебе мой совет.
Когда я выйду из этой игры и начну уходить,
не смотри мне в глаза. И даже вслед.
23.12.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820423
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.01.2019
Не жаль тобі? Життя проходить повз,
а ти сидиш на березі і плачеш...
Який же звір тобі до серця вповз,
що за сльозами світу білого не бачиш?
Якого звіра підпустила до душі,
що зло болюче висіяв, мов стріли.
Берись за розум, сльози посуши
і те зроби, чого раніше не посміла б.
Не помстою, взаємністю воздай.
Сторицею, отак, як завше, звично.
А хто й який збиратиме врожай -
На те один закон. Найсправедливіший і вічний.
07.01.19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820398
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2019
Одягаючи намисто,
не дивитися униз...
Засинає рідне місто.
Може й я засну із ним...
Може я спинюсь, затихну.
Може я стомилась дуже.
Позбираю зорі-крихти
й подарую тобі, друже.
Простягатися востаннє
та клясти себе, дурну.
Співчувати людям раннім,
що торкнуться мого сну.
Може я стомилась дуже.
Може я й хотіла далі.
Не дізнаєшся, мій друже,
про мої тяжкі печалі.
Ще до всього. До намиста.
Я хотіла говорити.
Розказати, розповісти.
Та усі поглухли чисто...
Може відчай пересилив.
Захотілося прикрас.
Мала я намисто й мило
та й очистилась ураз.
Може я сюди уперто
йшла усі свої роки.
Це розплата за відвертість,
за розхристані думки.
Може я тужила дуже.
Не мирилась з лихом світу.
Ти не знав мене, мій друже,
й того, як хотілось жити.
Одягаючи намисто...
Душать сльози, душить спогад.
Так хотілось розповісти,
та довкруг нема нікого.
11.11.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813743
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.11.2018
Лапками бий, моя жабко дурна!
У молоці холоднім.
Нікого в цім світі у тебе нема.
Поруч лиш звірі голодні.
Лапками бий! Зупинятись не час!
Може й зіб'ються вершки.
Дно відчувала ти тілом не раз
і спогади мала тяжкі.
Лапками, жабко! Підмоги не жди!
Нікому рятувати.
Втрапила ти до тяжкої біди,
сльози навчилась ховати.
Лапками, жабко! Забудь про усе.
І тих, хто тебе забували.
Лиш праця нагору тебе піднесе.
Є віра, як сили замало...
Все забувай! Як і зрада, й брехня
поруч горнулася хижо.
Лапками, жабко! І стане горня
маслом наповнене свіжим.
Згадувать досить минуле тяжке,
як сльози текли по колінцях.
Лапками, жабко! І масло легке
тебе піднесе під вінця.
27.10.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813734
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.11.2018
Тут більше нікого немає.
Заглянь хоч по різні боки.
І пустка відлунням кидає
у стіни, у двері, в шибки...
Тепер не житло, а місце
порожнє, а жити кому?
Не прийдуть ізвідси вісті
й нікого не збудять від сну.
Тут порожньо. Трохи шпалерів
ще вітер зі стін не обдер.
І згадок дрібненькі папери
встелили підлогу. Хтось вмер.
Хтось може й не жив іще зовсім.
Було може й не на життя...
Не сталось чогось. Не збулося.
І холод долоні простяг.
Невигріті стіни облізли.
Не втримали без тепла...
І вигорять очі безслізно,
що кров'ю надія стекла.
Немає. Нікого немає.
Хоч легко, та боляче дуже.
Чужому не скажеш, а свій не спитає.
...А що, коли й справді, байдуже?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2018
Ми обираємо, і знову щось не те...
Не може вкотре так немилосердно нещастити!
Береш, як повне. Дивишся - пусте...
Й минає так одне за другим літо.
Ми поспішаємо. Невчасно мовчимо.
Невчасно кажемо, не те відповідаєм.
Ми повз проходимо, в неспокої спимо.
Забути хочемо, але не забуваєм.
Нас гра затягує, захоплює сюжет.
Загрались діти у доросле божевілля.
Займається за ожередом ожеред.
Ми палимо мости, щоб не кортіло.
І знову розіллється білий день
на чорно-сіру незабутню повість,
на купу непробачень, незбагнень.
Та, чи розбудить хоч у комусь совість?
09.09.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806934
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.09.2018
Закон збереження тепла
либонь сьогодні вперше не спрацює.
Чи то заснула фізика була,
чи то тепло вдавало, що не чує...
Закон збереження... А що там берегти?
І не розгледиш ані з склом, ні з ліхтарем.
Черпнеш - на денці, нічого й нести.
А скільки слів було порожніх! Скільки тем!
Закон збереження уперше не зберіг
нікого і ніщо від катастрофи.
Впаде в сліди холодний, мокрий сніг.
Напишуться холодні, гострі строфи.
Закони є. Законності нема.
Порушники не виснуть при дорозі.
Ще нікому чіпляти. А дарма...
Не вберегли тепла, то спочивайте, грішники, у Бозі.
20.03.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806916
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.09.2018
Останній сніг останньої зими...
Ховаються вітри у простирадлах.
Понад дахи летять чадні дими
і губляться у небі, у свічадах.
В останні дні мені й тепло не в радість.
Росте і підростає страх в мені.
І тиша тим страхом уміло править.
І порятунків не знаходжу і в-ві сні.
Немає тут. Немає там. Немає далі.
А ті, що є, то як вас називають?
Чому раніше швидше убивали,
а зараз так катують і терзають?
Із пастки в пастку... Клопіт лиш мені.
А той, хто дужчий, знову відмовчиться.
Я вкотре повторю - "Останні Дні".
Чи буду винна, в тому, що здійсниться?
Позбав же мене, Господи, вини!
Або й життя... Я годна заплатити!
Або приспи. Даруй чарівні сни.
Лиш щоб не мучитись й так люто не боліти!
Останні дні приходять і приходять.
Останні дні мене вбирають злісно.
На жаль, у дужчих зараз слабкість в моді.
...Яка сумна, яка жахлива дійсність!
28.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806740
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.09.2018
Никого нет. Ничего нет.
Режет глаза свет.
Даже смотреть невмочь.
Был бы ещё кто,
было бы мне как?
Станет ли кем-то никто?
Станет ли умным дурак?
День подходит к концу.
Сырость стоит и мрак.
Надо бы свет зажечь...
Но я оставлю так.
Буду смотреть в ночь,
сквозь непроглядный мрак.
Буду ходить в сны,
плотно закрыв дверь.
Мысли мои ясны,
как память моих потерь...
31.08.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806732
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.09.2018
Люди добрые проснутся.
Людям нечего бояться.
Их проблемы не каснутся.
Люди будут улыбаться.
Потеряйтесь, злые мысли,
злые действия и планы.
Люди путаются в числах.
Люди, склонные к обману.
Не устать бы нам от жизни.
Не измучиться в дороге.
Дни везения капризны,
если нет подмоги Бога.
Просыпаться утром рано
и держаться белых линий.
Избегая ссор и брани,
для которых нет причины.
Добрым, добрым утро будет!
Будут дни гореть весельем.
Берегите это, люди!
Так ли трудно? Неужели?
06.08.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806624
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.09.2018
Когда холодные фонари вздыхают паром
и нет ничего быстрее моей души.
Я просто ищу зачем, чтоб после было не даром.
Хоть после так и выходит. Не даром. Но за гроши...
И хоть ничего нет чище
умытого небосвода -
Добра от добра не ищут.
Но как постоянна природа!
Мы очень пред ней виновны.
Мы многое ей должны.
Фонарь не видит дороги,
как мы не видим вины...
И мы отражаемся лживо
в чужих представленьях о нас.
И нет доказательств, что живы,
и не скор еще смертный час.
Нам просто. Мы всё испортим.
На свой испоганим манер.
Нам это на вроде спорта.
Сбегаем от высших мер...
И пъём из запретных кубков,
и бъёмся в закрытую дверь.
Никем и не быв, по сути.
Никем не являясь теперь.
Нам нечего. Мы ничтожны.
Одно большое ничто.
Возможности невозможны.
Но, кто-то может по сто...
А после закончит литром.
И будет хоть час себе
казаться блатным и хитрым.
И станет себе палачом. И станет себе арбитром...
Нам некогда жить. Мы знаем.
Мы умные, будто черти.
Хоть многого не понимаем
ни в жизни своей, ни в смерти.
Усталым фонарным дымом
над нашей дорогой тянет.
А мы не нужны. Не любимы.
Привычно гремим костями.
На этой дороге странной,
по сути, совсем не нужной,
друг другу залижем раны,
пока у нас общие нужды.
Пока нам немного близко.
Пока нам чуть-чуть по пути.
Пока полна наша миска,
и мы разрешим подойти.
А что нам ещё? Мы всё видим!
Нам светит фонарь великий!
Мы тянем судьбу за нити
и рвём фонари за блики.
Мы - истина! Мы - неволя!
Мы - свет! Мы - навоза куча.
Мы трогательны до боли
и беспристрастны, как случай.
Однажды... Быть может, однажды,
умрём, разуверившись в счастье.
Поняв, что так будет с каждым,
когда нечему станет случаться...
Мы искренней злой капели,
что скоро прогонит стужу.
Мы злы еще с колыбели.
У нас примитивные нужды.
Мы стали себе врагами.
Мы предали то, что свято.
Мы выбрали это сами.
Нам большего и не надо!
11.08.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806535
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.09.2018
Тон, тон, полутон. Сон, сон, полусон...
Стали мы все другими.
Где ты, любимый мой аккордеон?
Мой глубоконеобходимый.
Сон, сон, полусон.
Сила зеркального мира,
улыбка счастливых времён,
жизни ушедшей сила.
Тон, тон, полутон.
Я тебя не забыла.
Это же песня о том,
как я тебя любила.
Сон, сон, полусон.
Снова во сне говорила.
Всё о тебе и о том,
как я тебя любила.
Сон, сон, полусон.
Всё повторяется в мире.
За то, что так верила всем,
я себя не простила.
Тон, тон, полутон.
Это случилось не с нами.
И закончилось как-то вдруг
кошмарными полуснами.
Тон, тон, тон, полутон!
Чёрная с белым пьеса.
Или белая с чёрным пятном
заупокойная месса?
Сон, сон, полусон.
Холод последнего часа.
Памятью прежних времён.
Прощай. Я желаю тебе
Шуберта, Глинки и Брамса.
01.06.07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806173
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.09.2018
Тон, тон, напівтон...
Цвіт опадає запівніч.
Де ти, коханий мій, акордеон?
Де твої тремоло дивні?
Сон, сон, напівсон.
Гріх невідпущений давній.
Каміння чужих корон.
Ролі чужі роздані.
Сон, сон, напівсон
теплим накриє небом.
У мене немає тебе.
Немає мене у тебе.
Тіні чекають стоять
Мого пробудження дату.
Можу лише уві-сні
тебе на руках тримати.
Тон, тон, напівтон!
Хай не скінчиться ніколи.
Чорне і біле навіки разом -
душі мелодій пускають на волю.
01.06.07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806084
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.09.2018
Раз раввин старий, пейсатий
із святим отцем напару поїхали по машину
не далеко і не близько.
Аж в місто Самару.
Привезли...
Блискуча цяцька сяє номерами.
Що ж... Ні цвяха вам, ні жезла!
І Господь із вами!
Та стомивсь раввин в дорозі,
пішов у покої.
А отець скропив машину святою водою.
(Від усякої там порчі і долі лихої.)
Вранці чеше ребе пейси худою рукою.
Аж святий отець вбігає у його покої:
Убий мене, вражий сину, а я пам'ятаю, -
Вчора була ця машина з довшою трубою!
04.06.07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806019
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 09.09.2018
Межа засохлого поля,
глухі солов'ї в гаях...
Віддала життя за волю,
пішла по засохлих полях.
Відбитки чужих печалей
і осуд чужої любові...
Ми виграли, чи програли? -
Засумнівалися знову.
Які ж ми у Бога простенькі!
Та ми ж просто щастя хотіли...
Тягнули долоньки маленькі
і синього птаха ловили.
Чи час нарікати на долю?
І в чому нам винен той птах?
Життя віддавати за волю
це - вибір, це - вчинок. Це - шлях.
Чи довго б ще в піжмурки грали
із долею дурні сліпі?
Життя за волю віддала,
та й далі пішла собі.
По волі, по світі, по травах.
Каміння, поля, болота...
Себе на життя обікрала.
Є воля. Немає життя.
29.08.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805828
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.09.2018
Моим почерком листик исписан.
Только я его не узнаю...
Что-то из неотправленных писем,
или то, что потом я спою?
Непокорные волны мыслей.
На ладони соврал узор.
Спета песенка. Время вышло.
Стайка неотправленных писем
из окна вылетает во двор.
Не жалейте неотправленных писем!
Их когда-то кто-то споёт.
Очень многие что-то пишут,
когда им хиромантия врёт.
И когда непокорные мысли
у стены на расстрел стают,
кто повинен, что время вышло?
Кто повинен, что линии врут?
Даже если прекрасный почерк,
даже если там море истин,
даже если в них "opus magnum",
Не жалейте неотправленных писем.
08.06.07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805826
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.09.2018
Лежать в Москві старенькі мощі.
Таке добро, що жаль ховати!
Кремезна постать серед площі
не дасть нащадкам забувати
як усіма він верховодив,
як вчив примножувать добро...
Які-то зайчики наводив
на чесне членство партб'юро!
Він вже не дивиться на мене
з свого портрету на стіні.
Комусь ще й досі вождь і Ленін.
Але, мабуть такої "честі"
не заслужити вже мені.
Сумна історія й печальна,
як нищить час усе безжально.
І у глубі єловой рощі,
у центрі міста, серед площі,
вершиться ще одна із драм.
Жорстока доленька яка!
Йому й поскаржитись несила.
Болить його бетонне тіло,
тече бетонний черевик.
Потіскався вождівський лик!
Та тільки радість голубам,
що певне сплутали з Франсіском
і дуже радо гадять часто
то на чоло, а то на галстук.
З ялинок тягнеться рука.
То вождь махає нам "пока".
Така історія "печальна",
як нищить час усе безжально.
01.01.10.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805776
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.09.2018
Однажды надо будет умереть,
оставив след на пыльном перекрестке.
И глупые, безумные подростки
распишут готикой твой памятник седой.
Не будет ощущения потери
и расставание не будет тяготить.
Когда закроют за тобою люди двери,
вздохнёшь спокойно, что не надо больше жить...
И успокоятся нелепые беседы
и споры глупые с упрямою судьбой.
На все вопросы вдруг отыщутся ответы.
Скользнёт по холмику закатный луч косой.
И ничего. И никому. И ниоткуда.
Вселенской тишиной и благостью объят.
Увидишь, наконец, куда пойдут те люди,
однажды, завтра не найдя тебя.
Все те, кто не давали жить спокойно.
Из-за которых недоспал и не дожил...
Они, возможно, лучшего достойны,
чем ты, который преданно служил...
Однажды стоит просто умереть.
Остановиться, отдышаться, отдышать.
Увидев жизнь, принять, как данность, смерть.
Конец закономерный свой принять.
Мир безразличный глазом не мигнёт.
Слезу не выдавит, уж рыща жертвы новой.
Не плачь о том, что жизнь твоя пройдёт,
а радуйся, что сделать смог ты то,
что для тебя они не могут.
Не готовы...
28.08.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805642
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.09.2018
Коли чого в руках не маєш,
То не хвалися, що твоє;
Що буде, ти того не знаєш,
Утратиш може і своє.
Не розібравши, кажуть, броду,
Не лізь прожогом перший в воду,
Бо щоб не насмішив людей;
І перше в волок подивися,
Тоді і рибою хвалися,
Бо будеш йолоп, дуралей.
І. Котляревський. "Енеїда".
Ні з роя, ні з городу толку нема!
Тільки думкою багатіли...
А виходить - усе дарма.
То хотіли, чи не хотіли?
Ні бджоли, ні стебла...
На дорогах бур'ян.
Може й пасіка б загула,
в голові якби не дурман.
Отже, рано хвалитись грушками,
коли пазуха ще пуста.
Хочеш мати - тримайся руками
і ні за що не відпускай.
Поки вулик пустий і в нім бджіл не велось,
то і меду чекати дарма.
Думав маєш, а то тобі лише здалось.
Із розмов і думок завше толку нема.
08.04.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805635
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.09.2018
Коли ти почуєш голос знайомий,
коли упіймаєш знайому тінь,
тоді ти відчуєш мій потяг додому.
Мій потяг у небо, в його височінь.
В гарячого вітру ім"я не спитаєш.
Шляхи розійдуться по різні боки.
Ти пішки не прийдеш туди, де літають
й того, в кого крила, не візьмеш руки.
У пір"ячко біле гронутися на ніч
так мило і любо, що слів не знайти.
Добраніч, мій світе. Мій любий, добраніч.
Тобі я щоночі кажу з висоти.
Коли ти почуєш, чи може лиш здасться,
той голос знайомий минулого днів.
Не думай, не згадуй. Не в спогадах щастя.
А щастя тим стати, ким бути хотів.
03.04.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805428
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.09.2018
Так судомно втискає спогад
у вбивчу м"якіть колишніх днів.
Бо колись не було нікого.
Тільки потім лиш... Мак зацвів.
Цвів недовго, чи може й мало.
Може, стільки лиш, як хотів.
Тільки потім когось нестало
й Мак в снігах не збере пелюстків...
Сонях вірив, що прийдуть весни,
щоб промінчик у листі грав.
Мак був гарний, але нечесний.
Що казав - усе забував.
Мак був дивний.Сьогодні наче
він серйозний і все таке...
А на завтра в дурмані плаче.
Так, життя у всіх нелегке.
Сонях вірив, що дні за днями
Мак зросте і зміцніє квіт.
Але Мак то смітив пелюстками,
то мовчить, то душа болить...
То і зовсім не дасть собі ради.
Вітер хилить, у землю гне.
Сонях думав - Чого заради
Маче, ти морочиш мене?
Нащо я тобі денно і нощно
сяю сяєвом ста сердець?
Не зростеш. Не підтягнешся, точно.
Бо не хочеш. Всьому кінець.
Маче, Маче! Тонкий, порожній...
Цвіт згубив, в голові туман.
Має дані такі не кожен.
А живеш ти, наче бур"ян.
Скільки б я не світив, не сяяв,
не вкривав тебе від дощу,
ти мене то дурив, то лаяв.
То забудешся досхочу...
Маче, Маче, дурна одначе
ця затія твоя була.
Що тобі, що твій Сонях плаче
від твого несвідомого зла?
Квіте, квіте! Колишня радість.
Зберегти хоча б свій іще,
поки зливи осінні впадуть
на моє неміцне плече.
Поки час мій стече, пропаде,
маю зерня зростить своє.
А тобі лише дам пораду -
Бережи те, що в тебе є.
І себе бережи, й насіння.
Може кращі в вас будуть дні
після того, як я з корінням
вже простягнуся на рядні
і мене в обмолот затягне
із законів життя якийсь.
Тільки соняхом бути не прагне
той, хто соняхом не родивсь.
Ти згадаєш про нашу днину.
Може й я згадаю її.
Був ти, Маче, мені до коліна,
а хотів зі мною сім"ї...
Біологія проти, Маче!
Проти фізика, проти Час.
Різні види і різні вдачі
й різні плани були у нас.
Маче, Маче, хіба хто плаче
по тому, чого не було?
Маче, Маче, чужим одначе
мені поле твоє було.
Мені сяяла інша доля.
Іншим вітром гойдало лист.
Не забуду того ніколи,
як з тобою ми не збулись.
Різні види і різні долі.
Різні погляди й різний зріст.
Не забуду того ніколи,
як між нами зростав гостролист.
Як вигострювались списами
грізні будні, святкове зло.
Гостролист зростав поміж нами.
І багато його було...
І кололи мене у тіло
гострі стрілки його хвилин.
Захищатися ми не вміли.
Ми беззахисними були.
Гостролист шурхотів на вітрі,
коливався примарним тлом...
Сонях вірив, а Мак був хитрий.
Може в цьому і було зло?
Тож коли ти дрібний і хитрий,
і твій підступ не має меж,
хоч не кидай слова на вітер -
Не божися, що підростеш.
Та й доріс би... Ото було б дивно!
І яка б то пара була...
А яке вже було б насіння
з Напівсонця і Напівзла...
18.03.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805426
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.09.2018
Чи ти прийдеш, щоб я тебе чекала?
Чи, може, мені вбити календар,
щоб навіть залишків зими нестало?
І доки ще триматиму удар
від ближніх й дуже ближніх - чорт би їх...
Немає навіть слів...
І світ замерз. Зимує, холодіє...
Як не проси, а він ще не веснів.
Чи ти прийдеш, щоб я жила тобою?
Щоб було грітися, і сонячно у душах.
Щоб жити у ладу з тобою і з собою
і щоб ніхто мій спокій не порушив.
Мені весни! Весни мені! Сьогодні!
Сьогодні крапель, і громів, і листя!
Душа голодна на весну. Як дикий вовк голодна.
Чи ти прийдеш, щоб із тобою ми збулися?
21.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798357
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.07.2018
Відшаровується душа скривавленим шматтям.
І червоні сліди на стінах...
Добре, що цього ніхто не побачить.
І, якщо поверх одягти квітчасте плаття,
то ніхто й не побачить, які з тобою відбулися зміни...
Ніхто не побачить, як ти випадаєш сама із себе,
як перейми лихі витискають із тебе той біль,
який так ніколи і не піде із тебе.
Бо немає на світі таких зусиль,
щоб нарешті усе відійшло і забулось.
Щоб нарешті сталося оте-го "нарешті".
Щоб розплуталась плутанина слів, пуповин і вулиць.
І більше ніколи дурного до голови не брати.
Щоб лишилися тільки ти, Сонце і квітчасте плаття,
яке від усіх заховає біль відшарувань,
твою надзвичайну справжність і причини твоїх мовчань...
06.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798191
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.07.2018
Чекань не буде. У відкладеного сиру
малі можливості, твердий характер, вдосталь часу.
Він вилежить, чи вистоїть для себе віру,
органолептику і міць боєприпасу.
І відчуття в лисиці будуть дивні.
І змішані, й нестерпні і наївні,
коли стоятиме під дубом довгі дні,
глушитиме пориви інтенсивні.
І всяк дуритиме ворону.
Не знаючи, що вже тепер ворони не такі й дурні.
А сир... А сир, він взагалі ніщо не винен.
В провинах сиру не шукайте теми.
Хоч, може, лисові й не добрі ті новини.
Але, на що нас прирекли, то тим ми і стаємо...
27.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798189
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.07.2018
Коли було мені ніяк - було ще добре.
Як з'ясувалося, то ще чудовий стан.
А зараз - то сумний Тілець, то вбита Кобра.
То світ вперед і безнадійно час відстав.
Ось-ось мене відпустять і впіймають.
Ось-ось мене не втримають і зрадять.
Вже вкотре погляд відведуть і заховають
та ще й мене у всьому звинуватять.
Коли було мені ніяк, то було добре,
поки не розбудили силу й слабкість.
Задурюю себе, що я хоробра,
та тим переконанням знаю вартість.
Одначе, сумно, що прийде нечесність...
Була би чесність, якби мала честь.
А так, прийде і підштовхне мене у щезність.
Щоб і останній слід за мною щез.
28.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797831
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.07.2018
У спорожнілому світі
простору більше і менше змісту.
Ти думаєш, нащо жити?
Нащо тобі усе це?
Їсти, щоб жити, чи жити, щоб їсти?
Порожні будинки.
В порожніх вікнах ніхто не чекає.
Порожні свята, мертві ялинки...
Хтось обіцяв не вмирати, але забуває...
І так тобі, наче після зради.
І, наче, аж десь перед смертю.
По порожнечі водити очима -
Чого заради жити, чи вмерти?
Порожня душа, порожнє село, порожнє місто.
Дзвін гуде крізь тумани.
Порожнє саме не наповнить нічого змістом.
Лиш ще раз дзенькне, смикнеться,
коли ще когось нестане...
21.03.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797694
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.07.2018
Останні дні. Чи теплі, чи не теплі...
Не гріє сонце і не тане.
І я, мандруючи крізь часопросторові петлі
дивлюся в душі, в очі...
І так триватиме напевне доти,
аж поки вже й мене нестане.
Останнім дням згодовую останнє
і зерня, і тепло, і божевілля.
Проміння сонячне не тепле, гостре, раннє.
Останні дні, останнії зусилля.
Останні. Господи! Коли писав Ти долю,
гострив перо, щоб серце виривати?
Щоб аж отак мене судомило від болю?
Чи Ти на те мене створив, щоб потім убивати?
Останніми. Останніми ночами
небес полотна зоряно-квітчасті
я мов шпалери рватиму руками,
Щоб потім знову не отямитись у пастці.
28.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797687
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.07.2018
Неба! Неба! Неба очам.
Щоб надивитись на все життя,
або й на смерть усю...
Солі! Солі! Солі на злам.
Коли закінчаться сили,
буде лиш небо і ми.
Серце роз'ятрене, вирвані жили...
Й ніхто не карає нікого.
Ніхто не йде до тюрми...
Всі довкола святі та божі!
Бачать в люстерках німби.
А я дивитимусь з-за огорожі
і не жива і не мертва ніби.
Так, як хотіла, буде усе.
Тиша, бузки, пташина...
І небо хмари свої несе.
А я у нього очима...
Так мені мало тебе у житті!
Завше було високе.
Гнули і тисли в землю "святі"
кожного місяця, кожного року.
Треба, треба, треба іще
простору і високості.
Небо, чуєш? Приходь іще
вічно до мене в гості.
09.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797650
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.06.2018
І зустрінеш, і не зустрінеш.
І побачиш, і не побачиш.
І дороги проляжуть рівно,
врівноваживши силу значень.
І далекі близькі моменти
фотофактами до архіву.
І обвітрені дні дощенту.
Справа воля, а серце зліва.
Відгримить по шляхах непевних,
перевірить на небезпеку,
протестує на наявність душі душевність
і на те, чи і справді далеко.
Далі й далі... Не доля й доля.
От згорнутися б у краплину!
І дощем звідсіля якнайдалі.
Стати дощиком в ріднім полі.
Вітре, вітре! Здіймайся дужче!
Щоб підняти мене над болем,
над словами, над скороминущим.
Над неїденим пудом солі.
Вітре, вітре! Рятуй від щастя!
Від того, що лише у слові.
Хай закрутяться вихором масті,
ноти, вулиці, jovi, Bovi...
Хай летить усе. Дай же сили
покидати і забувати.
Як же мало в житті я просила.
Як багато маю віддати.
І не тим, й не тоді, й не тому.
І, напевне, не те. Та хто зна?
Забери мене, вітре, додому
крізь завісу сніжно-морозну.
Не тримаєш - то і не маєш...
Не тримаюсь, бо порожнеча.
Руки-крила в повітрі мають.
Хто не втримає, той не має.
Забери в мене, вітре, згадки.
Дай забути усе незабутнє!
Сил нема починати спочатку
й зберігати порушену сутність.
06.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797478
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2018
Ворона народила соловейка
й була здивована тим яснооким дивом.
Яке воно безпечне і маленьке...
Яке воно без всіх причин щасливе!
Іще не зіп"ялось на лапенята,
а вже щось тьохкає собі потроху.
Хіба такі воронячі пташата? -
казали родичі й хотіли проковтнуть бідоху.
Ворона і сама давалась диву...
То гордість прокидалася, то апетит...
Так, не була вона пташатком тим щаслива
і, часом сумнівалась, що воно злетить.
Усе росло пташатко солов"їне.
І жовтий чубчик, і ясні очиці.
Ще день, чи два, і пір"ячко удіне.
А все ніяк в ворони мови не навчиться.
Ворона "Кар!" йому, а воно з ляку сяде,
покліпає, аж мало не оглохне.
А потім дасть таки своєму переляку раду,
та налаштується, та як візьме, як тьохне!
А потім ще, і ще... Та й полилися трелі,
та й пов"язалися в тополях у гіллі.
Вороні соромно, що хоч втікай з оселі.
Йому ж малому "тьох" та "ті-лі-лі"...
Якось ворона, борячи інстинкти
голодного і хижого нутра,
сказала, - "Знаєш, що? Збирайся синку.
Здається щось, що вже тобі пора.
Як не шануєш нашого закону,
то мав би вже збиратись помаленьку.
Я все чекала, що ти виростеш в ворону,
але, що день, то більше бачу соловейка.
На мою голову не знаю де ти взявся!
Хто зніс мені оце дурне яйце?!!
Та краще б ти утік і заховався
і більш ніколи у цей край не повертався.
І, краще, уночі іди собі тихцем.
Я бачу, крильця в тебе ще і недорослі.
Та ти й само ще жовтороте й балухате...
Та, завтра брат приїде мій у гості.
І що я йому маю показати?
Що я вродила? Господи, помилуй!!!
Нас засміє воронячий весь рід!
То лиш мені ти іще трохи милий.
А брат що скаже? А якщо ще прилетить і дід?"
У соловейка сльози в пол горохом.
Лиха була матуся, але люба.
Він звик і полюбив її потроху.
Та й рушив до люстерка, вискубти щоб чуба,
того, що вибивався ще з-під пір"я.
Жовтенького... Не чорного, на згубу.
Щоб не принести розбрату
й не рушити воронячого миру.
Здавалося - летів... Та лише падав.
Непевні крила ще не знали лету.
Чи доля то така, як від ворон не згинеш, то від гадів?
І що таке земне життя - не знав секрету.
Ворона-мати вже і не згадала.
Крутила чуба і смалила сигарету.
Такого сина... А такого сина мала!
Співучого такого і естета.
Дрібний із метр землі не доторкнувся.
Вчепився кігтями, забивсь об деревину.
А все йому ще мамин голос чувся -
"Іди із дому! Забирайся, сину!"
І де, і хто тепер мене пригорне?
І хто зігріє, як ворона-мама?
Хто захистить отак, як її крила чорні
і хто навчить боротися з вітрами?
А ранок близько. Скоро прокидатись
почне уся вороняча родина.
Згадав малий, що треба заховатись,
втекти ізвідси, бо напевне, що загине.
Не зможе й разу каркнути на захист.
Не зможе довести їм, що рідня...
Забув і солов"їну, і акафист,
лиш "Господи помилуй", аж до дня.
Моливсь про крила, про безпеку, і про захист.
Про те, що ще не знав височини.
Усе лилися трелі з глибини
дрібного, сірого, невинного пташати.
І, може Бог почув, а може рідна мати,
що їй вдалося серцем розпізнати,
що сином той співець їй був.
Таки вдалось сердешній їй згадати
про те, що хтось украв яйце у неї був.
Що було троє, а лишилось тільки два...
Що день такий був - стала слабувати.
в той день боліла в неї голова.
Десь "проворонила". Пробачте каламбура...
Та пам"ятала те яйце і не забула.
Лише не вірила вона в такі дива.
Щоби ворона, і щоб солов"їне,
взялась висиджувать, і вивела пташа.
А потім, щоб вона його не з"їла,
щоб підростила, хоч і дала після одкоша.
І стала мати все йому співати.
І як страждала, як себе кляла,
що проворонила кровиночку із хати
й яка весь час засмучена була.
Що кається, що хоче доростити,
що хоче дати все, чого не мав.
От тільки треба звідси вже летіти,
щоб харчем своїм "родичам" не став.
Синок зривавсь з гілля і падав в листя.
Качався там. Не було лиш кота...
Й години і хвилини так тяглися.
Була везуча солов"їна простота.
Гукала мати із кущів сусідніх -
"Давай-но, сину! Хоч би осюди!
Моє маля! Мій хлопчик! Бідний, бідний!"
Носила йому в дзьобику води.
Зривавсь малий і знову падав й падав.
Ба, інший вже б зневірився у всім.
А він життю і рідній мамі радий
боровся за життя й не голосив.
Лиш трохи сліз згубив у тому листі.
Та іще трохи пір"я відросло.
Воно б ще день в воронячій колисці,
то й крильце вже б надійніше було.
"Нічого... Та нічого." - Все себе втішає.
Хто не страждає, той і не літає.
О, скільки натерпівся він жахів,
щоб мати кращу долю і батьків,
які не скинуть, а пригорнуть радо...
І лапки плутались у довгій у траві.
Аж раптом зрозумів, що полетів.
І крикнув - "Мамо, будемо живі!"
Якій лише кричав, і сам не знає.
Чи чорній тій, дзьобатій, неласкавій,
чи тій, сіренькій, що молилась поруч,
що все просила не кидати справи
й дивилася й праворуч і ліворуч
і щоб ні пес, ні кіт, ні гад який
не вполював вже несподіваного сина.
Щоб завжди чути спів його щасливий.
Одна раділа. Інша що робила?
Гостей чекала, сорому позбувшись.
Крутила чуба, дзьоба фарбувала,
гостинно каркала, уся мов сич роздувшись.
Нелегко в світі жити. Ой не легко...
Коли в воронячім гнізді ти - не ворона.
А як з"ясується, що ти ще й соловейко,
хіба що Бог лиш стане в оборону.
Як ти мале, безкриле й жовтороте
злетиш з гнізда всім хижим на поталу,
якщо не втрапиш часом "матері" до рота.
Так, випадково... З голоду, чи з жалю,
не з"їсть тебе ота горласта пані.
В воронячім гнізді ти матимеш печалі,
коли ти соловейко й солов"їні в тебе дані.
І солов"їха плачеться не кожна.
Не кожна і ріднею опізнає...
Так, народитись у гнізді в ворони можна, і соловейком.
Та не кожен виживає...
01.03.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797473
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 29.06.2018
Остановите здесь!
Этот момент, возможно, лучше всех предыдущих.
И для меня будет честь опять оказаться среди маложивущих.
И, возможно, не все поймут и мне опять туда непонятной, непонятой...
Но, может, в этом и суть...
Уйти отсюда, где не живу, туда, где не живут тоже.
И какая разница, где не жить?
И где лучше, как знать?
Главное, что если не жил, то тебе и не умирать.
26.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791405
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.05.2018
От бач... А ти казав весна, весна...
І скоро підем, назбираєм рясту,
й трава підійметься зелена і рясна,
й немов у вир зелений в неї зможемо упасти.
Й синичка і собі про сани й віз,
про те, що вже тепло не за горою.
А вчора, раптом, перемет в подвір"ї зріс
холодною і білою стіною.
Сніжило день, сніжило другий, третій,
все запинаючи у білу безнадію,
усе ховаючи у білій круговерті.
Північний вітер своє збіжжя сіє.
А ти казав - Весна! І крига скресла,
й нагадував мені думки весняні.
Казав щось про човни, пісні і весла,
про солов"їні трелі перші п"яні.
Та ба... Не ми писали ті закони,
що зим і весен регулюють дійство.
І знову сипле сніг. Земля холоне.
А я від нього в сон, де вже давно зелене листя.
20.03.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786880
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2018
І я, напевне, до війни не стану.
Бої згриміли давньою порою.
Як маю я збороти в дурня шану,
то краще мирно згину без пошани тої.
І я напевне поступлюся чимось, чи кимось...
То ніхто не зважить.
А що? Подумаєш... Лиш хтось когось не втримав.
Не втримав, то й не втримав. Що тут скажеш?
Комусь би й втрата... А комусь нічого.
Звичайний день, звичайна суєта.
Війни не буде. Кожному дорога дана своя
і дано в руки кожному хреста.
Нести, тягти, чи кинути в знемозі.
Не помилитися б у виборі потреб.
За що боротися у дурня на дорозі?
Хіба, щоб з ніг не збив і не замучив ще б...
То давня пісня про злиденні душі.
Лихі, голодні і нешанобливі.
Погано їм, коли не нищать і не душать.
Хоча самі лякливі і брехливі.
За що війну? За що здіймати галас?
За що хапатися, за чим тягнутись мушу?
За тих, що пальця не ударили об палець,
щоб зберегти і не понівечити душу?
20.03.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786879
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2018
Забуте багаття знайшла за горою.
Ще жевріла в ньому жарина.
Я думала - трохи погріюсь, постою.
Холодна-бо видалась днина.
Тепла було мало. Вітри холодили,
шмагали у очі до сліз.
Я трохи лиш хмизу йому наносила
і вогник з жарини підріс...
Горіло, горіло. Топило, топило
довкола і криги й сніги.
Лиш руки нагріла, а серце зітліло
і темінь лягла навкруги.
Заграй мені, Доле! Співай мені, світе!
І лютим дощем упади.
Багаття гасити, мене воскресити,
принести живої води.
Нікому б не знати такої спокути!
Тай я б собі мирно жила,
якби не підклала жариночці труту
й добра не чекала від зла...
20.03.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784734
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2018
Завмерла. Причаїлась у чеканні душа обвітрена і шмагана брехнею.
Ніщо не радує. Ані проміння раннє, ні тихий вечір, ні нічне мовчання.
Навіщо так зрадливо і брехливо ведуться люди із людьми?
Недбалі...
Все, що згадую, всі спогади сумні.
Та краще б не було вас.
Краще б вас не стало.
20.03.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784728
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2018
Тебе мне нечего сказать.
И глаз твоих я не боюсь.
Нет смысла от тебя скрывать,
где в этот час я нахожусь.
Из тишины и остыванья
составишь ты наш диалог.
Простым взаимопониманьем
мы отдадим друг другу долг.
Не стоит долгих разговоров
закономерное свиданье.
Из миллионов приговоров
мой - исполнение желанья.
Не стыдно мне. Не больно мне.
Ведь встреча эта обезболит...
Огонь, погашенный во мне,
возможно, встречи этой стоит.
Терять мне нечего сейчас.
И нет меня ни у кого...
Есть ожидание у нас.
Двоим нам хватит одного.
Мне больше нечего сказать.
Твой взгляд и прежде я встречала.
Не трудно будет мне узнать
свой новый Шанс Начать Сначала.
12.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776596
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.02.2018
У прочинені двері
протяги повсякчас.
Студять душу, вечерю,
студять майбутній час.
Чи зачинити б варто
і начіпляти замків...
Чи краще б і не відчиняти,
не слухати зайвих слів.
Протяги ходять днями.
Протяги ходять вночі.
Можна було б... Ключами...
Та загубила ключі.
Така як була. Роззява.
Вистигнеш і замреш.
Протяги мають право.
Вже чи і забереш.
Можна зібрати каміння,
назводити барикад...
Тільки не маю вміння.
Та й сил моїх стане навряд.
11.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776420
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2018
Час швидкості, необережності і порушення правил.
І, хоча чужого страху і не подолати,
того, кому ти спину свою підставив,
того, кого тобі до кіця життя забувати.
Час рішень. Час зрушень. Час порятунків.
Можна казати, а можна робити справи...
Час виходу із-за теплих своїх лаштунків.
Час палити мости і шукати нові переправи.
Десь поруч. Десь зовсім поруч.
Поруч з шляхами, мостами. Водами вічних рік
я тихо тектиму торкаючись берегів руками.
Я відбиватиму сонце, перетворюючись на суцільний блік.
Я сліпитиму тих, хто ховається в страх
і чекає з неправди обжинків.
Так. Один у небі не птах.
Але ж, і слова - не вчинки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776170
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.02.2018
У полоні. У пастці. У...
Я вдивляюсь у кожну мить.
Розбираю себе по частці,
з"ясувати щоб, де болить.
Я у хаосі переосмислень.
День до ночі рівняти дарма,
як і будні від"ємних чисел.
Ще науки такої нема.
Із сьогодні у вчора... Й дивно.
Несподівно, що аж ну.
Те, що вчора було ще рівне,
починає нерівну війну.
Може, краще б я борщ зварила,
може, краще б спекла пиріг.
Та у пастці життя не миле.
А війну починати - гріх?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776164
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.02.2018
Знаходиш у темряві блиск мішури...
Вона заховає сором.
Чого ти чекаєш з нечесної гри?
У неї закон суворий.
І кількість, і якість ніяк тут не в ряд.
Окремі, полярні поняття.
Знаходить лиш сам собі, хто чого варт.
Одначе... Сірник - не багаття.
І блиск мішури манить теж до пори.
До першого спільного завтра.
Чи вихід шукатимеш з дивної гри,
чи доказ - Сірник - не ватра?
23.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775681
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.02.2018
Вітер здуває слова
із паперових плотів.
В рік, де не прийдуть жнива.
Тільки покоси слів
стануть уладнаним хаосом
вздовж і впоперек днів,
де я вже буду парусом,
що відбілів й відболів.
Що за надумані пристрасті
нас зігрівали в мороз?
Що за далекі близькості
у вигляді порцій і доз?
Як же я те все витерплю?
Скільки, щоб все забулося?
Чим я із серця витоплю
те, що раптом відчулося?
Ой, ви гарячі стануми!
Ой, ви киплячі плюмбуми!
Може ми цілим станемо,
з вами ми цілим будемо?!!
Може ми зварим-виварим
зимні ті недоречності?
Ті, що не стали вибором,
оті злочинні безпечності...
Вітер слова вишарпує...
Буде листок листком.
Краплі важезні крапають.
Хімія. Сплави. Лом...
06.02.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775658
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.02.2018
Посеред неба похмурого
хтось ще запалить світило...
Хто буде тим драматургом?
В кого знайдуться сили
на героїчний ремейк -
переписати сценарій.
Хто генератор ідей?
Хто воскреситель парій?
Хто нам сипне тепла
в наші холодні згоди?
Хто він, той ворог зла?
Хто модератор погоди?
Маєш хорошу роль,
маєш блискучі шати.
Батько у тебе король,
а Мельпомена - мати.
Бачиш, яке життя?
Хтось натискає кнопки,
хтось поживку шука між сміття,
хтось скаче по сцені гопки.
Хтось зп"яну прийме за квазар,
в своїй несвідомій муті,
звичайний у парку ліхтар
й повію, зітерту до дір
за зірку - Орнелу Муті...
Бачиш, життя яке?
Таке нелогічне по суті
й водночас цікаве таке -
повне принад і спокути...
Автора! Автора!!! Хто сценарист?!!
Що йому зроблять - не знаю...
Може віддячать за хист,
може у пір"я вкачають?
Може зірвуться на свист.
Хто вони, натовп, чи зграя?
Світлом стікає софіт,
ще хороводять ролі.
У бутафорських борід
не заведеться молі.
Це нелогічно! Абсурд! -
Хтось закричить із зали.
Це дурисвітів гурт!
Ми десь ремарку проспали!
Автора!!! - плаче зал.
Падає сніг несправжній...
Паніка. Тиснява. Гвалт.
Крики - На дибу блазнів!
Хтось таки все ж прозрів!
Автору буде на пера.
Кат не згадає слів,
бо хтось задушив суфлера.
Сцена горить, мов трут,
тепло усім, аж жарко.
Погода робиться тут,
де хтось поплутав ремарки.
Бачиш, яке життя?!!
Хижо зчепились драми,
корони летять на сміття,
б"ються попи хрестами...
Маєш хорошу роль,
маєш сяючі шати.
Який без корони король?
Яка з Мельпомени мати?
Встати, бо суд іде!
Зараз почуємо вирок!
Зала надсадно гуде
болем відбитих нирок.
Встати! Бо суд іде!
Це боротьба зі злом!
Хтось вже на шиї судді
мантію в"яже вузлом.
Плачеш? Тобі болить?
Бачиш годину вражу?
В тебе лишилась мить -
Вимоли антуражу.
Занавіс! Чий це труп?!!
Це вже четверта дія!
Киньте жебрачці "руб",
поки ще сцена тліє...
Занавіс! Плачуть всі!
Тиснява, гуркіт, лайка...
Це життя у його красі,
чи просто шалена байка?
22.02.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775522
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2018
"Думайте сами, решайте сами
Иметь или не иметь
Если у вас нету тёти, то вам её не потерять
И если вы не живёте
То вам и не, то вам и не
То вам и не умирать
Не умирать... "
(Александр Аронов)
Я не втрачу тебе, хоч готова до будь-яких в світі втрат.
І не зраджу, бо нічого не знаю про зраду.
І покаже життя, хто насправді чого в ньому варт
й допоможе думки привести до ладу.
Я не втрачу тебе. Я не знаю, хто ти є насправді...
Я дивлюся й не бачу і рада своїй сліпоті.
Я пробачу тебе, за несказану мені правду.
В світі просто усе. Тільки ми в нім якісь непрості.
Я не втрачу тебе. Я радію безрадісним будням,
нижусь сонцю на промені слізьми й душею.
У присутності власній я майже відсутня.
Я не втрачу тебе. Я ніколи не була твоєю.
31.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774434
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.01.2018
Коли ти сонях, ти хоча б знаєш, куди дивитись, у який бік...
Ти не маєш більше потреби, окрім сонця, дощу і неба.
І вже, дивись, і ти соняхом бути звик.
І то суть є твоя і найбільша життєва потреба.
Коли ти сонях, ти яскраво живеш. Надто швидко.
Ти чекаш світанків і маєш багато світла.
Тобі нічого думати, хто ти і звідки,
бо немає для тебе крім рідного поля кращого житла.
Коли ти сонях, ти не просто сонцезалежна квітка.
Ти - розумна істота, що знає, чого їй треба.
Ти яскраво живеш, хоч і занадто швидко,
але час цей увесь ціле сонце світить для тебе.
31.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774398
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2018
Чи ти чекаєш? Чи боїшся знати,
що я сюди вже може й не прийду?
Чи ти мене чекаєш, хато?
А що, як я дороги не знайду?
А що, коли твоє чекання стане
мені останнім шансом на життя?
Мені до тебе перейти світами
і рвати душу, і зв"язки, й взуття...
Чи ти чекаєш? Я не чую серця
твого. Чи ти моє почуєш?
Чиє на звук чийого озоветься?
А що, коли і ти вже не врятуєш?
Чекай мене несамовиту із світів!
Чекай. Куплю насіння матіоли,
і скатертину, і ліхтарик, щоб горів...
...Чи може, не повернуся
ніколи.
25.01.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773223
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.01.2018
Згорів у Осені пиріг
й потягся дим над світом білим.
І смуток їй на серце ліг,
хоча й раніше пироги горіли.
І жовті коси посивіли.
Тумани жовті плечі оповили...
Не пахне пирогами. Тільки дим.
Не пощастило пані з пирогами!
Ба, нічим зустрічати холод зим
і нічим смакувати вечорами.
Дими над світом і ясні тумани
тепла шукають, стеляться до ніг.
Рясними Осінь плачеться дощами.
Зима жбурляє їй у очі сніг,
за те, що не частує пирогами.
Що на гостину йде Зима,вклоняється в поріг
а Осінь їй - Пробачте, пані, в мене саме,
як бачите, оце, згорів пиріг...
25.12.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773084
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.01.2018
Злетівши залишитися.
Коли гроза і червень.
Дивитись ізгори на зболений непотріб.
На непотрібний більш клубочок нервів.
Так, тут тепліше значно.
От де він, комфорт!
Тут все забудеш, що було приємно, цінно, смачно.
Забути б ще, де вихід звідси, порт.
Заплив? Політ? Чи щось середнє проміж...
Таке божественне і солодко-бузкове,
в якому ти летиш-пливеш й не тонеш.
Й ні дна, ані поверхні - царство сонне.
Безмежна радість порятунку миті.
Все, що внизу - минуло безнадійно.
Й ця висота, що щастям перелита,
так заспокоює і внутрішні спиняє війни.
23.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772958
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2018
Запам"ятовуючи назавжди
дрібні моменти світлих істин,
лишаючи в душі сліди
і сподіваючись, що чисті.
Запам"ятовуючи суть,
вкарбовуючи в пам"ять радість,
до того часу, як знайдуть
й ніхто нікого не розрадить.
Я - пам"ять. Я вбираю більше,
ніж в мені може поміститись.
А дехто і не знає навіть,
що може пам"ятатись, снитись...
Я заберу, чи залишу
моменти світлі, одкровення...
Ще не замовкла. Ще пишу.
Гірке у пам"яті натхнення.
Я заберу з собою те,
чого ніхто й не знає навіть.
Комусь ніщо, комусь святе
і те, чого не забувають.
23.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772950
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2018
Земля всотає нас, як дощ.
Як теплу зливу після спеки.
Хоч різні ми, а всі підем,
як вийшлі з моди саундтреки.
З землі узятий в землю йдеш...
Який ти слід на ній лишаєш?
Клянеш ти, чи благословляєш?
Кому себе ти віддаєш?
Земля обійме нас, як всіх
і міцно до грудей пригорне.
Як рідних діточок своїх.
Як білих пересельців в чорне.
05.07.2007.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772636
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2018
Блимають вікон сузір"я іскристі.
Я - мандрівна, подорожня планета.
Теплий всесвіт рідного міста
й вітер зустрічний для вдалого злету.
Кожним кроком, душею і тілом
я проростала у пори асфальту.
Більше простору й сили крилам.
Менше роздумів - Варто-не варто.
На обереги розірвано тіло.
Кожному буде тепер талісманчик.
Дякую дуже. Мені відболіло.
Десь народився новий горлапанчик.
Маленьке, на щастя приречене тіло
і серця великого вистачить всім.
Як прийде твій час, щоб тобі не боліло,
що люди із тебе влаштують безлім.
Хтось збереже, хтось закине у сховок.
Хтось під порогом простелить шматину.
Те, що лишилось від твоїх обновок,
що визначало тебе, як людину...
Дякую, місто, за небо і зорі,
сутінки й зблиски зустрічних тіл.
Щедрі дарунки твоїх алегорій
ще додадуть комусь віри і сил.
Тепло... Мені іще тепло на диво.
Щось назавжди буду мати від тебе.
Заздрять... А заздрять, тому що щаслива.
В мене ж бо Всесвіт, і крила , і небо!
Хто це там горне до серця шматинку?
Хто це там мліє від трему і щему?
Облиш. Це колись поділили людинку...
Не варто й розмови. Це справді не тема.
06.11.2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772467
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2018
На згарищі життя
димком ще в"ється спогад.
Болюче каяття,
обвуглені пороги
і знахідки сумні
на довгу й незабутню...
Ні, не на пам"ять, ні -
на муку на майбутню.
Туманами спливають
ілюзії реалій.
А завтра хай вгадають,
кого із нас не стало.
Приб"є дощами попіл,
останній жар схолоне.
Лиш болю вища проба
у крикові потоне.
Тополі сумовито
розгойдують чубами
над тими, кого вбито
не смерттю, а життями.
Плачем, слізьми, дощами
стечемо в повсякденні.
Аби зійшли з роками
там паростки зелені.
Лиш сон якийсь, чи згадка
мені з"являтись звик -
як в вірші ставлю крапку
й запалюю сірник...
14.03.10.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772453
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2018
Дивиться вечір в ніч... Очі великі, сині,
а із мішка, з-за пліч, сиплеться по хмарині.
А із мішка зірки. Вечір, немов дитина.
Хто б то йому сказав, що в дірах його торбина...
Вечір ступає в ніч... Кроки м"які, холодні.
Плаче над світом сич. Діти його голодні ніч перетнуть плачем.
Вечір заходить в ніч, а із мішка за плечем
зорі летять в безодню...
Я у єдиний кут, що ще вцілів від віку,
тиснуся із плачем і думка - не випасти б тільки.
Скільки там ночі ще? Поруч хмарки, як хвильки.
Небо поруч тече, я у мішку тремчу,
а десь на сході ранок палить свою свічу.
Ніч розтрусила іній, вбрала дахи в кришталь
Я в торбі дірявій, синій дивлюся на схід, у даль.
26.12.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772275
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2018
Як у казці. Кину клубок
та й піду за клубочком услід.
І тоненький клубочка шовк
поведе мене далі у світ.
Як у казці. Жили-були...
Лиш казково не все було.
Не летіли... Крила тягли,
бо летіти сил не було.
Як у казці. Піди туди,
а куди - не знає ніхто.
Може я оте саме яйце,
котре мишка торкнула хвостом
й баба плаче, а дід мовчить.
Зачепи, то пошле до біса.
Шовк тонкий із-під ніг тече
Синя стрічечка. Полем, лісом...
Нова казка, нові сторінки.
Стрічний вітер в очах пече.
Ілюстрації від руки...
Синій шовк біля ніг тече
Казка пишеться
йдуть роки...
01.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772161
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2018
Слухаю сонця схід.
Слухаю. Серце терпне.
Слухаю білий світ.
Як вичерпується невичерпне...
Слухаю, як живеш,
слухаю, як вмираю.
Слуху немає меж.
А кожен із нас - має.
Знаю, вони є...
У завіконнім світі.
Може тобі туди?
Туди, де мені не жити.
Хтось іще й досі там
бавиться в ігри дивні,
в те, що у мене спам.
Можливості лиш не рівні.
Слухаю цей світ.
Кажуть, у ньому люди.
Кажуть комусь "привіт".
А далі... Що далі буде?
Слухаю день, ніч...
Кожен свою правду
іншим несе настріч.
Я ще даю собі раду...
Вже і не бачу, і вдих
робиться не щоразу
Маю крізь сльози сміх
і не тримаю образи.
Слухаю ще і ще...
Пастка аудіала.
Хось когось не знайшов.
Просто адреси - замало.
12.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771056
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2018
Нема нікого. Тільки я і ти...
І ніч стікає пасмами у шибку,
й летять крізь неї зоряні світи -
комусь повільно, а для кого й швидко...
Нема нікого. Тільки ти і я.
М"якою тишею постелено підлогу.
З тобою ми не друзі, не сім"я,
ні в чому не клялися перед Богом.
Ця ніч не перша. І звикаю я.
Хоч, може, вже звикати і не хочу.
Та ти мій... Ти мій.
Ти - мій Кіт!
Ти біль приспиш і лиха замуркочеш.
09.01.18.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770376
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2018
Ночные звонки отдирают мои сны,
как пластырь от голых нервов.
Как-будто соревнуются, кто первый,
кому повезёт удивить меня больше.
Кому повезёт удивить меня всех сильней.
А может я не нуждаюсь во вдохновенной такой ахинее,
которой вам так для меня не жаль.
А может мне снится луна в полнеба,
голуби, крошки хлеба, река-хрусталь...
Знаете, как после этого будет мне вас не жаль?
Как мне будет больно от содранной кожи
и разрушенной сонной жизни?
Но, разве вас это тревожит...
Снова вы на подъём легки
кнопки жать, посылать гудки.
За что вы их посылаете в такую даль
и в поздний такой час?
Знаете, я уже ненавижу вас!
15.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769771
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.01.2018
Хочется придти и остаться жить.
Своей жизни здесь встречать начало.
Слушать музыку и окна мыть,
забывать о том, что вспоминалось.
Пауков гонять, смотреть на фото,
старые, из прошлых жизней кадры.
Так упорно забывая что-то
и с азартом налегать на швабру.
Избавляться от следов, от слёз, от боли,
самым ценным упиваясь до угара.
Кто-то скажет - Подменили тебя, что ли?
Вновь душа твоя свернётся от удара.
Непонятною, непонятою течь
не отсюда бурною водою.
Дома греют стены, греет печь,
греет то, что для меня и есть любовью.
Оставаться. На своих местах!
Руки прочь от нового начала!
Я забыла что такое страх.
Я бы многое позабывала...
В окнах молнии , за дверью злятся грады,
ночью сердца гром посреди ясной души...
Но не надо меня спрашивать, куда ты
и просить меня - Хоть изредка, пиши...
Я писала, я бумагу изводила,
не спала, не видела, как жить.
Боль терпела и лекарства не просила.
Натерпелась. Можно и убить?
Мне так нравится, я тут дышу свободно.
Утром бурей птицы за окном.
Скажете, так нынче жить не модно?
Должен ли вам нравиться мой дом?
Ладно, место найдено, я дома.
Здесь мне лучше дышится, живётся.
И сейчас не надобна мне помощь.
Не помогут - как-то обойдётся.
24.08.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769421
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.01.2018
Там, де прийшла зима,
там, де засох Серет...
Там, де сили нема
кроки робити вперед.
Там, де живеш,як ніч.
Ранків давно не було.
Ставила сотні свіч,
а сонце не йшло й не йшло...
Вимісила боліт,
виміряла шляхів,
так, що немилий світ.
Так, що немає слів.
Іноді ти мовчиш...
Я дослухаюсь. Ще...
Ніби і не болиш,
та якийсь дивний щем.
Ніби іще живу.
Ніби іще дивлюсь...
Пальцями за стіну
міцно собі вчеплюсь.
Думаю - Що воно?
Темінь... Невже навік?
Коротке німе кіно,
де ти мені міриш вік...
Де я дивлюсь у бік,
там, де колись, раніш,
бачила сонця лик
й теплий писався вірш.
А вчора, якось, дивлюсь -
а пересохло ВСЕ...
Ніщо не трима. Зірвусь
і вітром мене знесе.
Іноді ти мовчиш...
Іноді я мовчу.
Пишеться зимний вірш
і я за вітром лечу.
29.12.17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768682
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.12.2017
Здесь никто не становится ближе...
Может слишком был взрыв большим.
Разлетаясь друг друга не слышим,
даже если громко кричим.
Всё равно, что тихонько дышим.
Здесь никто никому не нужен.
Список дел подменяет жизнь.
В безвоздушном пространстве кружим,
будто ищем потерянный смысл.
Разлетаемся пылью звёздной.
Кто сияньем, кто просто хламом...
Убиваем в попытке выжить.
А потом - умираем сами.
Здесь никак не сойтись. Всё дальше
нас уносит вселенский ветер.
Не воротишься, как не вертись.
Слишком мало чудес на свете.
15.11.2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760640
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.11.2017
І як тобі у себе за бортом?
Де серед безлічі чужих реальних порятунків
ти намагаєшся знайти свого фантом.
Ти може звикнеш, бо тобі вже п"ється хвиля
і ти звикаєш до її смаку.
Не маєш спокою, не маєш волі і не маєш сили.
Смиренння, і того нема...
Дарунків стільки, а тобі не до смаку!
Отак. Борти високі і холодні.
Сама собі ти незвичайна вись.
Акули поруч хижі і голодні.
То порятунки від життя.
Молись!
17.07. 2012.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742089
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.07.2017
І Дніпро не розрадив, і Ятрань мовчить...
Бездіяльність жорстокіш дії.
Я не відаю, що просить.
А ще, може й просити не смію.
Що ж ти, Дніпре, мовчав тоді,
як блукала твоїми пісками,
і як пальці ломило в холодній воді,
як торкалась душею й руками?
Що ж ти, Дніпре, мовчав тоді?
Що за тиша довкруг стояла?
Я лишила тобі слідів і
на пам"ять пісочку взяла...
Тисла в жмені холодну грудку,
мокрий холод студив мене.
Не зцілив ти мене від смутку.
Не почув. Не побачив мене.
Ятрань вилась настріч змією,
зазирала у очі прямо.
Я лишуся навік твоєю.
...Може вириєш мені яму?...
Може сказишся, чи здурієш,
чи ушквариш шаленого танцю,
а розрадити ти не вмієш.
Може бачимось ми востаннє?
Чи востаннє не бачимось...
Хто зна?
Стало пізнім, що було раннє.
І тепер понад нами грози...
Пам"ятаєш, була розмова?
Я раділа тобі, як сонцю!
Може я отут, в ополонці,
доберу свого із тобою...
Я повз тебе, а ти повз мене.
Вдаємо байдужість незграбно.
Що ж ... Зіграй, моє щастя, без мене.
Ти зрадій, коли я не рада.
От і все. Моє серце тихне. Даленіє.
Не озиратись!
Як же жаль!!! Забувати не вмію.
А іще - не люблю прощатись.
08.05.2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736280
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2017
Печально... Подморожены асфальты
и скользкие, как стоптанная жизнь.
У пса соседского глубокое контральто,
с большой охотой повторяется на бис.
Печально... Я зимы младенец синий -
обманутый, окоченевший.
И нету цвета синего противней.
И хуже нету жизни надоевшей.
23.12.2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708446
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.12.2016
Дощ ходитиме на гостину,
забиватиме краплі за комір.
Осінь листя жбурне у спину.
Ти подумаєш - перевтома...
Дощ назустріч тобі так радо.
Затулятимешся і йтимеш
захолоджений листопадом.
Квіти візьмеш, або покинеш...
Он, примара твоя надвечір
йде назустріч, а ти не бачиш.
Дивовижні творяться речі!
Хочеш плакати - і не плачеш.
Дощ поплаче за твій неспокій,
дощ залиє сліди і згадки.
Я прокинусь зі словом - "Доки?"
й починатиму все спочатку.
Дощ застелить усе довкола,
поле зору в мачину стисне.
Щоб я більше ніколи... Ніколи!!!
Й сірий спокій в дощах зависне.
Я не маритиму сонцями.
На стежину стару нікроку.
Дощ над нами, між нами, з нами...
Та й дощить же! Дощить нівроку!
02.10.2013.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688529
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.09.2016
Приходити, приходити, приходити...
І торохтіти кроками по сходинках.
І серцем безнадійно битися у двері,
що навіть влітку залишаються холодними.
Я так майстерно вмію собі шкодити!
Так значно краще, ніж вмирати на папері.
Дивитися, дивитися, дивитися
в вікно забетоноване минулими...
Навчитися. Навчитися учитися.
Згорілі спогади вважаються минулими.
Проходити, проходити, проходити.
Ковзати привидом повз все, що надто дорого.
І спокою укотре не знаходити.
Лишатися собі найбільшим ворогом.
Не бачити, не бачити, не бачити!
Робити вигляд надто вже стомилася.
Не плакати. Не плакати. Не плакати.
Щоб хоч душа в сльозах не розчинилася.
19.06.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688526
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.09.2016
Першоістини, першоправди, плутанина артерій сонних...
Захлинаються перікарди в своїх подихах асинхронних.
Подолавши чужу стратосферу, обгорілим уламком болю,
прожену із душі химеру і забуду до снів паролі.
Дуже важко почати знову, що старанно так забувала.
Та не зраджу жодному слову. Навіть тому, що не сказала.
Я тепер найчужіша на світі! Не долинуть думки сторонні.
Я на спогади сію квіти. Незахищені, безборонні...
У обіймах артерій сонних задихаюсь, тихенько гасну
аритмічно і асинхронно.
Допомога прийде.
Не вчасно...
29.01.2011.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686764
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.08.2016
В неспокої, в шаленому виру,
я проживу і теж колись помру.
І хтось колись також собі не візьме мої кішки,
а хтось візьме...
Комусь лиш будуть смішки.
Хтось жартома потоне у гріхах,
об"їсться п"яних зерен синій птах,
здуріє й вчепиться життю за віжки.
І той, хто мав би вже перетворитися на прах,
ще житиме, лиш постаріє зовсім трішки.
А ти ще віриш у людей,
у їх безглузду маячню
і весь непотріб їх ідей?
Бо я вже ні.
Я тут, в яблукопаді,
в своїй затриманій весні,
сама у себе долю краду.
Й не те, щоб весело мені,
й не те, щоб смішно до упаду -
Я дні люблю оці ясні,
позбавлені мирського чаду
я тут, в весні, чи у-ві сні.
Це мій стопкадр яблукопаду.
А там... Та не журись!
Я теж колись помру.
Птах стверезіє, впустить віжки.
Так схоже це усе на гру...
Лиш як назвати?
Кішки-мишки? Мишки-кішки?
Того уже не доберу...
А ти ще віриш у людей
й тому собі не візьмеш мої кішки.
31.08.2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686760
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.08.2016
Сонно гойдається тінь твого земного буття.
Спогад минулих світлин оберіга почуття
Знову на вибір політ, колом іде білий світ.
В просторі вимір чужий. спокій порушить не смій.
Виболить смуток гіркий у переході за край.
Шлях обираєш ти свій, я залишаюсь, бувай!
Спалах земного буття кортко зблисне в світах
і піде далі в життя той, хто не знає про страх.
Витерпиш грози спокус,їхні солодкі меди.
Потім лиш я повернусь. Знов повернуся сюди
Зустріч лише від розлук. Більше причини нема.
випусти птаха із рук, не замори задарма.
Здійсниш бажання чужі, чи необачність свою.
Я на останній межі чашу на двох розіп"ю.
У рівноденні своїм хтось схаменеться, хтось ні.
Мріям всміхнеться своїм хтось у пророчому сні.
Райдуги виведуть в світ дощики юні, рясні
Все відійде й відболить, як у щасливому сні.
Знов тебе зраджено в снах. Хай тобі це не болить.
І хай повсюдно в світах прощення здійсниться вмить.
(Мало медів на віку. Більше негоже просить.)
Хтось висіває життя у непрогрітій добі...
Серця непевне биття щось не підкаже тобі.
Ворог безликий не спить, множить печалі людські.
Думаєш, що лише мить, а за спиною віки.
Не зупиняється час, тихо продовжує хід.
Лиш оглянувся і враз вже покидаєш цей світ.
Як відпитати шляхів, тих, що раніше ходив?
Там, де сюрчать стрибунці, там, де кульбабка в руці...
Листом впадеш серед трав, вистелиш нові стежки.
І не журись, чи згадав той, кому множиш роки.
Хтось в передзвоні сердець вчує знайоме биття.
Не освятивши вінець зрадить закони життя.
Вирок і розтин сумлінь перелякає когось
судом нових поколінь те, що іще не збулось.
Вигуби помсту в душі, хай вона більш не прийде
і на тремтіння свічі рідна душа підійде.
Відстань вимірює шлях. спомин забутих стежок...
Те, в що повірив у снах - перший до вибору крок.
Не обережно живеш. Справді, не так, як хотів.
Пісню свою проживеш, навіть не знаючи слів.
Берег спалахує в снах сріблом причалів, портів.
Білий зажурений птах тихо пір"їнку зронив.
Обраний завтрашнім днем силу в пір"їнці знайде.
Той, кого ми оберем, вибору гідний буде.
Хочеш - ні слову не вір. Хочеш - живи, як живеш.
Я залишаю свій твір. Потім для себе знайдеш.
Латана стежка в світи білим лататтям рясним.
Поруч вже будеш не ти. Поруч чужий буде йти.
Гірко буде до плачу. Схочеться зрадить словам.
Знай, що я поруч лечу і на поталу не дам.
Мірку зняли на життя, на парадокси земні.
Я загублю почуття, не повертайте мені.
Холодно стане в душі, будеш потроху звикать.
Тільки оте "напиши" буде на світі тримать.
Там, де зречешся вогню, буде несила іти.
В самім краєчку шляху поглядом стрінешся знов
з тим, хто не знає страху,з тим, хто вже шлях цей пройшов.
Зникнеш опівдні, мов тінь, під передзвін голосінь.
Втеча у холод віків - справді не те, що хотів...
20-21.02.2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686680
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.08.2016