| Сторінки (2/169): | « | 1 2 | » |
Ти терпнеш у підземнім переході.
Почує хтось твій біль, а може й ні…
У тебе все від Бога. Ти не злодій,
але не твій портет у неї на стіні.
Ти віриш в зорепади і в Пегаси.
В очах у тебе майже цілий світ.
Гітару й серце маєш – дві прикраси
і байдуже, про що бурчить живіт.
І тісно твоїм крилам в переході.
Ба, навіть ніяк розгорнути їх.
Під ноги сиплеш бісером мелодій,
тих, що від Бога, що від серця, що своїх...
Ти завтра знову прийдеш на ці сходи
і знову згорнеш білі крила на спині,
а дивні розсипи твоїх мелодій
ще довго будуть снитися мені.
Давай, поете, ми розгорнем крила!
Сьогодні я запрошую в політ.
Я теж раніше по землі ходила,
а зараз - для польоту цілий світ!
Не видно неба. Інший вимір. Паралельний.
Таких шляхів не кожному дано.
До раю зазвичай шляхи пекельні.
Про це вже всім відомо, і давно.
Зітхнули чорні сутінки над нами
й поплив перед очима білий світ,
і небо похитнулось під ногами -
це я тебе запрошую в політ.
Бруківка вулиць зашепоче під ногами
про той політ, в моєму, чи в твоєму сні
Це потім ми поснем між сторінками,
і, може , хтось знайде нас поміж ними, може й ні…
Воскреснеш в першій стрічечці молитви,
де з мрій нових зринають чудеса.
А ніч стелилась, мов тоненьке шитво,
там, де в намиста нижеться роса.
Благословенні в Бога ті октави,
благословенні ті обертони,
що виринають з серця не для слави
і розгортають крила на спині.
12.11.2009.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686662
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.08.2016
Бетонні вертикалі тримають небеса.
Ніхто не помирає, ніхто не воскреса.
Ніхто не відчиняє - давно не чутно стук.
Ніхто не відпускає - не вистачає рук
тримати, зігрівати давно немає чим.
Лишилось доживати без видимих причин.
Лишилося вдихати кадіння пилу й смогу.
Нам нічого втрачати - у нас не було бога.
Нам нікуди ходити, ніхто нас не почує.
Нам нікуди втікати. Спогаданому всує ми винні забагато...
Нас нікому прощати, та все ще може статись.
Чи вимолити вдасться хоча б одну причину
щоранку прокидатись?
27.01.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683149
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.08.2016
Дочекайсь мене, хатко,
я повернуся скоро.
Поцілую віконця,
посміхнуся до сонця
й до весняного ранку.
До стіни притулюся,
і, я вірю у диво,
що мов крила здіймуться
твої білі фіранки.
І скажу тобі тихо -
Я люблю тебе, хатко,
і доброго ранку!
А іще попрошу -
обійми мене, хатко -
мені боляче!!! Дуже!!!
Я жити ще хочу.
Я не хочу вмирати.
Тож візьми моє серце,
поклади за ікону,
загойдай мене сном світанковим.
Залікуй мої рани,
зашепчи мої болі,
поверни мені здатність прощати.
Й на твоєму порозі
обірвуться дороги.
Мені нікуди більше втікати.
Бо на світі для мене немає
ріднішого дому, ріднішої печі,
ріднішої хати.
14.01.2008.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678028
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2016
Я була на порозі,
я по краю ходила.
Я її упізнала.
Я їй в очі дивилась.
А вона посміхалась
і тихенько раділа,
що уже дочекалась.
...А мене врятували.
Відтягнули від краю.
А вона аж скипіла,
а вона засичала -
Що, ідеш? То й іди!
Я тебе дочекаюсь.
Ось і знову по краю
Я іду, мов по нитці.
Ой, які ж бо страшнючі у неї зіниці!
Та невже це не сон?
Та невже це не сниться?
Я по краю іду,
по натягнутій нитці.
І я чую ефір,
він гримить водоспадом.
Я по краю іду.
Я не впаду! Не впаду!!!
Не дивися на мене,
не радій запопадом.
Я по краю іду -
Я не впаду! Не впаду!!!
18.01.2008.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678016
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2016
Что ж ты лошадь мой несчастный спотыкаешся?
Аль еда тебе кака была не подана?
Мне же ехать срочно надо,
что ж ты подлая коняга надо мною измываешся?
Ну, скачи, давай, стервозная уродина!
Что ж ты машешь головою, как собака сувенирная?
Али конюх спёр овёс и ты голодная?
То-то тявкал он вчера, собака, что ты жирная...
Ну, скачи, давай, моя породная!
Ну, давай, не мне ж тебя учить
с рыси на галоп переходить.
Не вздыхай! Я полчаса уже бока твои чешу!
Завтра надо конюха прибить.
Я у тебя помощи прошу.
А ещё, вдруг, милостью твоей прибудем вовремя -
всё тебе, змеиной дочери прощу...
26.07.2007.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677805
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.07.2016
Щось було, а щось і ні...
Намлюю на вікні
все, що бачила в-ві сні.
Блискітками-зірочками
з розпростертими руками
я когось благословлю
і з перлинами-роками
щось знайду, щось загублю.
Загравала із життям.
Задзеркальними стежками
прожила життя без тями,
а й сльозини не проллю.
Щось буває, а щось - ні.
Політаю на слоні.
Наяву, а чи в-ві сні,
погуляю по стіні.
Тиха свічка на вікні
заливається сльозами,
сповідається мені.
Я у першому ряду!
Я усе тепер побачу!
Я тепер усе пробачу,
тільки більше не прийду...
Щось ще буде, а щось - ні.
Я з розпушеним хвостом,
на скаженому коні,
дораховуючи дні.
Захлинаюся життям!
Я колись любила жити!
А тепер рахую дні
і... лишаюся у сні.
Другорядні? Основні?
Хто сьогодні ви мені?
І чого сюди прийшли?
Ви були, чи не були,
чи приснилися мені?
Краще б було це в-ві сні -
так спокійніше мені.
День невимовно блискучий,
як гачечок на блешні.
Чи боротися за нього,
а чи здатися мені?
2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677801
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.07.2016
Я битимусь вітром у шибку,
ходитиму попід стіни.
Знаєш, я може швидко
вже зовсім тебе покину.
Нап"юся гіркого болю,
несподівань і дива,
згадаю тебе з любов"ю.
Ти здумаєш -
О, щаслива...
Потішишся ще за мене.
А там вже і не згадати...
А я у-ві сні над зеленим,
над полем буду літати.
Чи жайвором, а чи вітром,
чи просто собі душею...
До тебе, до рідної хати
я буду брести межею,
збиваючи коти-поле.
Чи будеш мене чекати
під коника вічне соло?
Чи будеш мені стелити?
Чи будеш мене вкладати?
чи будеш мене ночами
і гріти і зігрівати
так, як колись бувало,
коли мене рідні руки
вкривали і зігрівали?
І вогників відблиски в грубці
мені на стіні танцювали.
Здавалося - танець вічний.
Здавалося - так і буде...
А можна я повернуся?
І більше нікуди. Нікуди.
Були б ще дідусь і бабуся...
І хто б мені теє чудо?
І хто б мені теє щастя?
Тоді б я нікуди. Нікуди.
Забулися б всі напасті,
зітерлися б з пам"яті болі.
Я буду ночами ходити
під стіни твої схололі.
У снах у своїх неспокійних,
з далеких доріг,в блуканнях.
Без Надії так безнадійно...
Жаль, вмерла вона не остання.
07.04.2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2016
І по цей бік гора, і по той бік гора...
І пролягло поміж горами горе.
Була пора, з горою сходилась гора -
тепер гора з горою навіть не говорять.
Не пишуть, не гукають, не чекають.
Одна одної не згадають і імен.
І день за днем так гірко проживають
й дедалі більше забувають день за днем.
І по цей бік гора, і по той бік гора.
Стояти так прадавню мають звичку.
Була пора - з горою бачилась гора,
а це вже рік який, між них тумани понад річку...
10.03.2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676284
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.07.2016
Ось так. Загублено одплачеться душа.
Обшарпаного серця одкровення.
Життя нам часто варіантів не лиша.
І ми як кола на воді зеленій.
Зникаємо, відходимо все далі -
на наші відстані ніхто вже і не зважить.
І нам ніяк, що нас не відшукали,
а ким були ми, нам востаннє скажуть над прірвою.
І то не все,далеко.
Якусь формальщину, що так на інші схожа.
Щоб ми не розсмерділися у спеку,
чи на морозі не померзли перехожі.
Звикаємо знаходитись подалі
від бажаного, бажаних і любих.
Однак, за що ж ви за життя нас поховали?
Чи так з людьми вчиняють добрі люди?
На воду колами. Нам звична тая дія.
Нас звичні справи вперто поглинають.
І долі з долями зіграють в безнадію.
А схаменешся - вже і загортають...
07.04.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674079
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.06.2016
Он вороння над містом.Може воно й на сніг...
Може на добрі вісті, а може й ні...
Тільки летить, літає над пожовтілим світом.
Плаче, чи закликає додому літо.
Довго до весен, довго, жити, чи доживати.
Бабця молиться Богу,щоб ще хоч день, та мати.
Бабця в кутку шепоче наївні свої слова.
А з-під її хустини - ніби в снігу трава.
Сива бабуня, сива. Добре, що хоч жива.
Хоч би іще дожити. Де ми там, поміж всіх?
Де ми у цьому світі?
Тільки із неба сніг...
Навіщувало птаство там, у вчорашнім дні.
Ой, намололо снігу у небеснім млині!
Холодно, зимно, тихо... Із димарів дими.
Тихо підкралось лихо. Тихо посеред зими.
Бабця моя сивенька мала цю ніч останню.
Бабця моя маленька сіла від здивування,
що молитов замало,
щоб дотягти до рання.
Видихнула і досить! Душечка по-під сніг.
Більше ніхто не попросить щастя для нас усіх.
Лиш вороння у небі вихором закружля.
Як нам тепер без тебе?!!
Тільки мовчить земля...
30.03.16.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674072
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.06.2016
Вона казала - От піду у вишеньки
і засміють вас люди на цім світі.
Не вмієте ні жити, ні робити.
Усе грозилась, що піде у вишеньки.
І ні до кого буде прихилитись.
І що? Не так? Холодна невідомість...
Безжально так мені глитає душу
той біль, мені залишений натомість.
Ми втратили. Ми втратили Надію і зв"язок.
Усе збулося, ще й найгіршим чином.
Заквітнуть знову скоро вишні і бузок
там, де вона знайшла собі спочинок.
У вишеньках. У вишеньках вона тепер.
Ходи, шукай, а вже не озоветься.
І мертвим заздрить той, хто ще не вмер.
Бо якось так - і не вмирається, і не живеться...
04.03.2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666267
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2016
Гойда, гойда, гойда-ша...
Чи там тіло, де душа?
Чи там тепло, де живу?
Чи прийдеш, як позову?
Уві-сні чи наяву
пішла киця по водицю -
впала слізка у траву.
Впала друга, третя, п"ята...
Як так жити і ховати,
як забути-забувати?
В лісі є зелена хата
Там поснули ведмежата.
Може й біль там свій присплю.
Люлі, люлі, люлі-лю.
Вийду боса на ріллю
та й піду грозою,полем...
Поле-болем, полем-болем.
Переплутала? Ба ні!
Не згорає біль в вогні.
Гойда, гойда, гойда-ша,
тіло спить, а де душа?
Гойда, гойда, гойда-ша...
Крізь громи і блискавиці
пішла киця по водицю.
Може впала, може ні...
Рідне серце у труні!
Падав сніг на поріг.
Кіт зліпив собі пиріг,
заховався під плащем.
Киця мокне під дощем!
Гойда, гойда, гойда-ша
Не там тіло, де душа!
Раз, два, дерева.
Три, чотири - в серці діри.
П"ять, шість - мало сили.
Я живу, так як навчили.
Гойда, гойда, гойда-ша
Не там тіло, де душа.
26.11.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666105
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2016
Твоя забавка смикати шнурок.
Усе, що з"їм, витягувать назовні.
Ти кажеш, з цього я отримую урок
і користь є від цього безумовна.
Твоя забавка вибивать стільці,
коли у роздумі гіркому стану вище.
А ти повиснеш на ногах, щоб я міцніше,
міцніше виснула на мотузці.
Твоя забавка... От би хто почув...
Тягнуть мене за пуповину по дорозі.
Твоя забавка - я, поки живу.
Ти споглядаєш, як я погибаю.
Час роззирнутися. Шукай собі нову.
Я болю майже вже не відчуваю...
17.01.2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666101
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2016
Дрімотно...
Ще тримаюсь за думки.
У теплім молоці шматочок меду.
Мороз знадвору розмальовує шибки,
не хочеться вилазити з-під пледу.
Дрімотно.
Може так і прийде ніч.
Повисне мороком над рушниками вулиць.
А я у сон... Сповзає плед із пліч,
Мороз до шибки поцілунки тулить.
Дрімотно... Тепло... Губляться думки...
Вітри в кватирку тиснуться холодні
і зошит ковзає додолу із руки,
і я лечу до сонної безодні.
08.01.2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2016
Впаду і вигріюсь в порожньому сліду.
Триматись на ногах все важче й важче.
Все більше місць, куди я не прийду, чи не дійду
і все частіше хочеться у хащі...
Ні, не втекти.
І з шляху я не збилась,
а щоб урятувати, зберегти,
те, що від мене ще мені лишилось.
Впаду і спалахну в твоїх слідах -
крутитимусь папером обгорілим.
Дідуню, чуєш? В мене біль і страх.
Страх перед світом цим не білим,
де я продовження тієї, що не любить
й того, що замість мене хтів би сина...
Я вільний підневільний диво-птах,
згораючий дотла.
А пам"ятаєш, я людиною була?
В нових сандаликах, із бантиком у кісці.
О, як тоді багато я могла -
Із рук твоїх злітати в небо чисте,
сміятися на ввесь, тоді ще білий світ
і хлюпатися щастям через вінця.
Я пам"ятаю достеменно, що була,
коли ти лив мені зеленку на колінця,
а я кричала - дуй дідуню, дуй!!!
Мені боліло, але я жила...
Хтось скаже - що ти, так же не годиться!
А я з корінням вирвана була!
Лиш іноді ночами щастя сниться -
Польоти, сміх, далеке "йди-йди-йди"...
Моє маленьке щастя не для всіх
Ще й досі я не плутаю сліди...
А скільки років плакати не гріх?
Дотла. Дотла! І гріх бажати більше!
Горіти серцем, вірою і віршем...
15.11.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633743
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.01.2016
У своїм новім абсолюті
пам"ятаю звичну гонитву свою
за крихтами суті.
А що, коли я в Раю,
де всі образи забуті?
Залиті дощами, забиті грозами
в землю минулого часу.
А що,коли спочатку було дієслово?
І ми усі прикуті
до ланцюгів існування дієсловами?
І кожен тихенько тоне посеред своєї драми.
О, ми давно вже не кажемо мамі, де в нас болить!
Боже! Боже, я тут трохи поп"ю!
У мене одне крило не летить...
Може загою...
І хто мені заповів, що я тут мушу?
Чий же я заповіт?
Черговий абсолют за спиною!
Якщо я в Раю, то чому слід обривається на краю?
Боже! Боже, скільки випито каламуті!!!
А ніби й не так і багато літ...
І з кожним кроком важчі усе ланцюги.
... Може ніколи і не зрозумієм, які ми усі безцінні,
які дорогі.
А життя топить піч не дровами!
Бачиш, які хмари? То майбутні наші примари
випадуть десь снігами.
Бо життя топить піч не дровами...
Як багато вже ми не скажемо мамі!
Як багато ми вже не сказали!!!
Ланцюгами прикуті до однієї із версій моралі.
Ми приречені. Надто повітря мало.
Боже, я тут ще трохи поп"ю.
Крило... Якось зламалось було.
А потім хтось прочитає сліди на краю абсолюту
і дрібні фотофакти і їх каламутне тло.
Боже, а правда, що існуть люди?
Хмари-примари так оповили світ,
що хочте - дивіться, хочте - живіть.
Одначе, не горять в печі ланцюги.
Чому нам ніхто не каже, які ми усі безцінні,
які дорогі?
Може тому, що прикметник не дієслово?
Отже, я п"ю, чи напоєна?
Болю, чи загоєна?
Прикметники діють,чи ні?
На краю абсолюту, чи на абсолютнім краю?
У життя вогні будемо ми дровами, чи дієсловами?
Чи майбутнє потягне по нашому попелу
гострі свої плуги?
І чому нам ніхто не каже, які ми усі безцінні,
які дорогі?...
05.01.2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633651
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.01.2016
Образи, обрАзи, образИ
Як тобі на цьому перехресті?
Як малечі, вхлипавшись сльози?
Як дорослій, не згубивши честі?
Берегом в безвітряних ночах
мочиш ноги в місячному сріблі,
бачиш у передранкових снах
свої мрії - і живі, й загиблі.
Як тобі на цьому п"ятачку?
Хто їх міряє й вирішує, що досить?
Як тобі в гарячому піску?
Як тобі у вітрі стоголосім?
Як тобі стекти із колоска
зерням перестояним, серпневим?
Як тобі, коли чиясь рука
шарпоне тебе за голі нерви?
Як тобі дивитись в небеса,
випасати баранці-хмарини,
коли зовсім поруч десь дзвенить коса,
щось викошує - чи дні, чи конюшину...
Як тобі в сузір"ї Диво-пса,
коли ти дрібненька, як мачина
котишся по всесвіту траві?
Як тобі, коли вже не дитина?
Як тобі, коли не всі живі?
Змоги, перемоги і незмоги...
Як в Мороза діда у торбині -
хтось тебе витягує за ноги
і кричить - "Го-го! Ги-ги!Диви! Людина!
ВідплачУ, відплАчу, від плачу...
Обірвусь комашкою у тишу.
ЗалишУ запалену свічу.
Клопоту нікому не залИшу.
05.12.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2015
Гарні зміни! Гарні новини!
Історія миє кості, зберігає шматини себе самої.
Що б там не говорили.
Іноді зовсім не лишається сили!
І тут ми чуємо - "Сила в репості!"
А перевірити ніколи - в мене гості.
Стережися своїх роздвоєнь,
коли на гостину приходять таємні гості.
Історія пише їм ролі -
як вже вміє...
Он хтось, щоб мимоволі сказати йому "привіт"
позбавити злості і залишитись у свідомості,
а хтось - щоб довго дивився услід,
коли ти зникаєш у своїй невідомості
А інші, коли ти вже зовсім дрібна цятка
у своїй високості, змусять почати усе спочатку
А хтось залишиться просто на відстані мрії...
Гарні зміни! Гарні новини!
Ні, я тобі не пишу!
Іноді бувають такі хвилини...
Випити б кухоль дощу, запиваючи всі провини -
свої і ...
Та що я таке кажу?...
Більше ніхто не винен!
Та й яке кому діло до того,
що іноді зовсім не лишається сили
вберегтись від роздвоєнь доріг, думок,
коли сам собі суд і сам собі кат
і серце спалахує, наче трут
і це лише одна із твоїх автострат ,
які нікому крім тебе і не болять.
Ти ще тут?
Не плати за порушені межі.
Тут мені нічого і не належить.
А був би у мене кут!
Не такий глухий, щоб хоч трохи із нього чути
(не читай відчувати)
Я б могла із нього кричати,або співати,
або просто тихенько бути.
Хоча, просто бути - мені малувато...
Я так не вмію.
От, щоб можна було без болю!
І хто там пише ті ролі,історія, чи драматургія?
Одначе, так не буває, щоб зовсім без плати.
Коли ти хоч щось десь винен - важко буде забувати...
За добру справу не давши плати.
Сама собі автор сумнівного культу
із автострати. Це mea culpa.
Куди втікати, щоб не зловили мене на правді?
Іноді зовсім не лишається сили!
Коли дивишся вниз із мосту,
хочеться мати крила, або хоч згадати,
як-то їх мати.Оте відчуття!
Жаль, що ми давно не святі!
Цікаво, чи можна літати на відчутті?
2.12.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626095
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.12.2015
Боги не чують. Сплять собі боги.
Пили нектари вчора із горла.
На їхню гору випали сніги
і годі сподіватися тепла.
Якого не кури тепер їм зілля,
богам учора добре так пилось!
У них сьогодні може вже й похмілля...
А що, як огірочка не знайшлось?
От і не чують. Ми тепер самі.
Чи варто рушить тишу молитвами?
Де допомога у божественнім ярмі,
коли ми вкотре давимось словами?
03.12.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625786
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.12.2015
Ти знаєш, дощі сюди ходять часто...
Не люблю й не ношу парасольок,
хоча, маю одну.
Квітчасту.
Чи сховає мене від болю?
Чи врятує мене від крику?
Чи заплатить мені любов"ю
за мою нелюбов велику?
Вчора дощ... отой, отой самий...
був жорстокіший, аніж завше -
він збігав по душі струмками
і блищав мене всю пронизавши.
Мокрий холод... І ти його знаєш...
Все ганяв дрижаки по спині.
Може й краще. Я так забуваю.
Так - я просто замерзла шматина.
Знаєш, дощ і сьогодні, знову...
В тебе теж? - дивовижні направду збіги!
Мокрі пальці судомить з болю...
Я до чого? - ти теж зараз з дому підеш
Не забудь, візьми парасолю...
01.02.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624326
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.11.2015
Дивись! Дивись, за вікнами весна!
Усе, що може, квітне, розквітає,
а в мене навіть квіточки нема,
щоб я могла життя назвати раєм.
Дивись! Дивись, із неба ластівки
в зелене жито падають, пірнають.
Стурбовані, стривожені такі!
В них є причини.В мене їх немає.
Дивись! Дивись, за вікнами жнива!
Комбайни повз поважно пропливають,
а в мене навіть полечка нема
лиш трохи жита в пазусі ховаю.
На "МОЖЕ", на "КОЛИСЬ", якесь із тих життів,
в яке не кожен і повірить схильний.
Де білий чубчик вирине з хлібів
і Бог благословить його всесильний.
Сміюсь... Сміюсь! Усе, що в мене є
Цей сміх і трохи жита за душею
Моє життя! Життя моє!
Збирайся з силами
На посівну...
З зорею.
10.11.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2015
Там соловейко щебетав
і я дрімала тихо в конюшині
В духмяних пахощах іще невикошених трав
Там соловеко...
Як же він співав!
Немов вивчав нові й нові коліна,
немов би на життя благословляв.
А я була мала така дитина,
що із найвищих благ у світі
була мені ота вечірня конюшина
і соловейко, і зірки, і літо,
і матіола й бджілки на квітках.
Там соловейко... Я давно не там.
Є що згадати із собою сам-на-сам,
а погукати нікуди пташину
і літо, і зірки, і конюшину...
10.11.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2015
Змерзають руки втримати кермо свого польоту
"від", чи "до"? ...Не знаю...
Лишається покинуте гніздо.
Не боляче нітрохи від розлуки.
Ніхто не знає.
Я також не знаю.
Чи я наздоганяю, чи втікаю,
у майбуття вриваючись без стуку.
Змерзаю в душу - це анестезія
і бажана спокою запорука.
Я вмію танути і я горіти вмію,
але сьогодні, тут, чомусь змерзають руки.
Змерзає світ. Розхлюпалось тепло,
негідним роздане. Негідними спожите.
Мене ще так недавно не було,
а вже і холод. Та такий, що аж не жити.
10.11.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620093
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.11.2015
В порожній дім приходять лиш листи.
І падають , і падають у скриньку -
хтось пише їх... Хтось пише їх тобі.
А хтось приносить і ніяк йому не ліньки.
Підходить близько - вікна вже сліпі
і двері глухо тиснуться у стіни.
А хтось усе несе листи тобі -
прості листи словами не простими.
Ти думаєш - нема кому чекати.
Боїшся стати кроком в порожнечу
сліпо-глухої і схололої за вічність хати,
яка ще може й сердиться за втечу.
Боїшся павутиння і завісів скрипу,
боїшся старості і зморщок стін старих.
Боїшся впасти на порозі і заплакать тихо.
Старі листи... Старі листи пригорнуться до ніг.
Ти перший після них за стільки років
по цьому дому кроки перейшов.
Старі листи, далекі й невідомі,
давно живуть, де ти себе знайшов.
Страхи перемагаючи і болі
ти сам сюди, як лист старий дійшов
і крізь щілину впав без болю долі,
збудивши тишу стуком підошов.
І лиш підлога холодом студила,
щоб ти вставав горіти, гріти, жити...
Листи старі, щоб ними піч топити
і щоб вогонь в печі не загасав.
Кому горіти, а кому лиш душу гріти...
На те й листи, щоб спогад зігрівав.
25.10.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2015
Ти щось шукаєш у моїх словах -
і як стою, й куди я подивлюся.
Ти намагаєшся вловити, де мій страх
і хто мій Бог, якому я молюся...
Ти щось гадаєш, думаєш думки,
а я вже навіть не передбачаю.
Все передбачено давно.
Всі передбачені такі,
що навіть і не віриться, що так узагалі буває.
Мені все більше нічого сказати.
Немає навіть і бажання.
Мені все більше нічого ховати.
Ці кінці у воді, напевне, вже й останні.
Що ти роздивишся і що ти там побачиш?
Немов крізь паморозь в зимовому вікні.
Ти хочеш вірити. Ти хочеш знати, що ти значиш.
А мені байдуже. Все байдуже мені.
30.08.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619989
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.11.2015
Змирюся знову.
Скільки ще отак,
Дивитися у прірву над собою?
Рахованих зірок перевіряти стрій.
Змирюся знову
із собою і з тобою.
і може навіть, ще спроможусь на розмову.
Тобі б почути.
Може бути ніч...
І буде тихо - ні вітрів, ні болю.
А я лежатиму на дні і горілиць,
спокійно розмовлятиму з тобою.
А що,як буде день, дзюрчатимуть струмки,
Дзижчатимуть комахи у повітрі.
Ти не почуєш...
Помахом руки я заміню усі слова свої нехитрі,
не казані ніколи, чи давно.
Я коливатимусь листком на теплім вітрі.
Мовчатиму, коли така пора, що чути не дано.
І де той день, коли спочатку було слово?
Змирюся знову.
В світ одне вікно -
над головою,
над життям.
Кайфово...
05.11.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619042
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2015
Ти ніби збираєшся повертатись.
Поливаєш квіти, стелиш випрану скатертину.
Ти ніби не востаннє сьогодні з хати.
Ти ніби маєш вийти десь на годину.
Ніби тобі хліба, чи спіральки від комарів,
чи просто, десь трішечки погуляти.
Ти ніби сидиш і на себе чекаєш у хаті
Ось ти почуєш кроки, відчиниш двері,
вийдеш собі назустріч, насипеш вечері,
а потім буква за буквою, на папері,
писатимеш вічного свого листа.
Яка була в тебе доля...
Яка непроста...
І боляче як без міри було тобі.
І вечір холодний, сірий, за тебе заплаче в трубі.
Ти ніби збираєшся повертатись...
Наче у тебе попереду ще безліч днів...
Інакше,навіщо це все тобі?
Навіщо ти все це робиш?
Невже тобі ще не досить, що з болю твого гіркого
лиш ти і вітер в трубі голосить?
Невже тобі цього не досить?
Живеш плачучи...
Ти вмієш тихо, майже беззвучно.
Покинеш ключі, хтось ввійде без стуку.
На щастя, більше не ти...
Буде варити їсти, підлогу мести
і білити стіни...
Вижене твоїх котів із хати під три чорти,
читатиме друзям вічні твої листи.
Для сміху...
а ти...
Ти плакатимеш.
За все життя ти навчилась плакати тихо.
07.07.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592237
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.07.2015
Ні, я не важу і не нарікаю
і не кляну спотворену судьбу.
Лиш кістку кину внутрішньому стражу,
щоб не пішов війною на юрбу.
Тримай, мій стражу! Заробив ти харчу -
так відчайдушно боронив мій дух.
Мене нема, і тим-то вже й не плачу.
Аби від лишків хтось іще отак гонив би мух...
Гризи, мій стражу, тут тобі і праця
й сякий наїдок - що уже змогла...
Ти мій суворий безтілесній свідок,
що і в неволі вільною була...
Гризи, мій стражу! Що тобі міщани?
Вони - заручники суєт,
А я ще встану, я іще повстану -
тобі судилось бачити мій злет.
Ти їх не збореш, ти їх не наставиш.
Тобі й повчати права не дано.
Себе лиш випатраєш, збавиш.
А їм байдуже! Їм усе одно!
Так, покосились їхні ідеали.
Такий несусвітенний перекос!
Мовчи, мій стражу! Нас з тобою мало.
Таке життя, що більше не знайшлось...
Ні, я не важу і не нарікаю...
Я висновком сумним собі стелю -
Я маю силу! Я ще силу маю!
Мене лишень приспали і я сплю!
А ти гризи, із тріском, щоб не міцно
мені спалось й спалось не назавжди.
Юрби повік тупим не збореш тиском,
Повік не спиниш хибної ходи.
Отож, гризи і знай свою роботу.
Не забувай про місію свою.
Одну тобі звіряю лиш турботу -
Згадай мені колись, що не навік я сплю...
03.12.10.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511004
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2014
А против слов и нет защиты!
Слов тех, кто не боится ими ранить.
Послушали - и вы уже убиты.
И слов тех стрел уже никто из сердца не достнет...
05.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507152
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.06.2014
Я не отдам тебе память
О тебе. О себе.
Буду держать руками,
как голубей...
Как белобрысого сына
буду её качать,
буду писать картины,
чтобы не забывать.
Буду ходить по крышам
под звездопадом.
Буду любить и слышать -
это мне надо.
Я не отдам тебе память,
что не о нас теперь.
Буду держать руками
туда закрытую дверь,
Буду смеяться, плакать,
буду кому-то врать,
но не отдам, однако...
Не отобрать память мою, как душу
и тяжело дышать
выбросившись на сушу
буду с её глубин,
Буду вязать конвертик
бантиком голубым.
Буду летать сквозь дали,
чтобы никто не видел,
плакать не от печали -
ты ведь меня не обидел...
Ты меня просто встретил.
Я проходила мимо,
сквозь непрогретый ветер,
мягко отдушенный дымом.
Ты меня просто видел.
Я когда-то была.
Ты меня не обыдел.
Я бы так не смогла...
Взять на себя обиду -
камнем на душу груз
Да, я спокойна с виду,
такая вся тихая грусть...
Но память отнять не пробуй.
Это моё теперь!
Это моё до гроба!
Но... отпускаю дверь.
Я ведь совсем не воин,
Мне не идут доспехи.
Будь за меня спокоен.
Всё в этой жизни - вехи.
05.06. 2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503706
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.06.2014
Где не видно тебе дорог,
где усталое сердце спросит -
Что наделал ты? Как ты мог
ценность жизни так прочь отбросить?
Где не слышно ни звука, ни...
Всё ль тобою услышано было?
Где же главное среди возни?
И на главное ль тратил ты силы?
Где остались пустые следы,
чем заполнишь сквозящие дыры?
Дождь нальёт туда грязной воды
и промоины сделает шире,
или сам ты туда упадёшь,
заполняя собою пустоты?
Сам наполнишь, с краёв перельёшь
Дождь оставив без вечной работы...
Так и водится, что следы
остаются, а мы уходим.
Вслед нам плачут или смеются
или льют дождевую воду...
И живём под своим крестом
Без раздумий,что будет после.
Что оставил ты в мире том,
где всегда был желанным гостем?
Остановишься посмотреть,
прикоснёшься к тому, что было
и захочется умереть.
...Или снова наполнят силы.
04.06.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503696
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 07.06.2014
Почините мне сердце, мастер!
Что-то стало оно сдавать.
Вдруг возжаждалось ему счастья.
Только где ему счастья взять?
Я его принесу горячим
и оставлю у Вас остывать.
Не пугайтесь, что вдруг заплачет,
когда я не приду забирать...
04.06.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503481
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.06.2014
Я - сама собі тиша.
Димно від сліз у очах...
Я виплакуюсь віршем,
переборюю страх.
Я - сама собі віра.
Вірю. Вірую.
У серці латаю діри,
дні рахую до вирію...
Я - сама собі правда.
Правда тепер не ти мені!
Правду римую до зради,
а в зради немає імені...
Я між білими стінами,
вікнами, знову чистими,
плачу, очима сірими,
серце єднаю з вістрями...
Так! Заграю із лезами!
Лише вигострюй їх
до дня душі незалежності.
Лишится тільки сміх.
Викотиться, покотиться,
в поросі задріма.
Хочеться. Жити хочеться.
Тільки життя нема...
30.05.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502396
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2014
Коли світи зійдуться у розмові,
підхопляться вітри й слова нестимуть...
Та, чи почуте буде кожне слово?
І, чи почуте буде саме тими?
Коли той світ надривно зашепоче,
схиляючись над вістрями безодні...
Та ні... Той світ туди не хоче -
то все вітри, що так на головні слова голодні.
Такі розмови рвати на шматки!
Отак безжалісно не шкодувати...
То все вітри! Вони такі. Такі!
І світ над прірвою не важко розгойдати.
Коли світам ніяк вже без розмови,
обпечені гарячими вітрами,
чи хоч один знайде потрібне слово,
щоб іншого у прірву не загнати?
19.05.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499956
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2014
Зачем тебе эти строчки?
Держаться за них так больно
и прыгать с точки на точку,
как с кочки на кочку,
до самой команды "Вольно!"
Зачем тем тебе грех иллюзий?
Зачем тебе треск проекций?
И рядом как-будто люди
болото гребут в совочки.
Обжечься - посыпят солью
И слёз им твоих не надо,
и боли твоей подавно...
Не стоиш болотной кочки,
а умереть - так рано...
И выть из-под пуда соли -
Свободы мне! Воли! Воли!
Лице обрати, Иисусе!
И выше не чаю протекций,
Моля о последнем чуде.
Да будь то хоть пуля в сердце!
Да пусть хоть совочком в темя!
А рядом какбудтолюди
считают какбудтовремя...
И нечему тут меняться,
и некому гнать волну,
сбивать в баррикады кочки,
остановить войну.
Войну хоть кого-то с кем-то.
сберечь, то что было до раны
и честь за шаг до бесчестья,
и жизнь, если смерти - рано...
Пусть строчки сожгут ладони!
Горелого запах будет.
Но пусть те какбудтолюди
не видят моих агоний.
10.05.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498616
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.05.2014
А ти втратиш її...
Вона випаде з серця, мов квітка,
покружляє в повітрі холоднім.
Переступиш її... тільки, ще не сьогодні...
Зараз ти ще милуєшся тілом,
зараз ти ще в очах, як у зорях.
Та й вона ще знаходить сили,
ще виблискує в нових уборах.
Ти тримаєш її...Так неміцно, не сторожко, просто...
Пальців кінчики ледь доторкнулись.
Ще кіно, ресторани і гості.
Ще сьогодні ви разом проснулись.
Сяйво сонячне ваше і більш нічиє!
А вже кроки були.То тобі не здалося, не вчулось,
як підходила Та,ЩоБереНайцінніше...
А вона ще тобі посміхнулась!А вона ще тобі найрідніша...
Та ти втратиш її!
Так неміцно тримав у обіймах,
так не сторожко спав уночі.
Був занадто, занадто спокійним.
Де вона, коли ти встаючи,
вранці сонця боїшся до болю?
Де вона? Коли каву п"ючи,
навіть крихти не зітреш зі столу...
Де вона?
Вже не молиться вслід на порозі.
Де вона?
Та... спочила. Спочила у Бозі.
Де вона?
Ти розштурхаєш тишу набридлу,
вітер плутатиметься в фіранках.
Погляд скочить по хаті...
НЕМА!
Все це зараз , тепер,
А раніше, забув,
як на кожне запитання "Хто це?",
ти казав - А... Та, просто...
Коханка...
23.04.14.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014
На ворога сокиру наточу,
дмухну на лезо подихом-правилом,
вдихну фіалок синіх з-під дощу
і на моїй землі мені додасться сили.
І не ходили б ви сюди з мечем,
бо ми отут усюди -
шепочемо у листі, у Дніпрі течем...
Такі звичайні й незвичайні українські люди.
Й не пхали б носа в справи у чужі!
Які в нас вдома ваші інтереси?
Кажіть! Бо ми нагострим ще й ножі
й буде тоді й за Крим, і за Одесу...
Дітей гойдали, молотили хліб,
з покон-віків ворожою й своєю кров"ю землю поливали...
То вам чого? Вам крові нашої, чи ви своєї принесли?
Чи, просто, бігли полякати їжачка?
То в нас вже й їжачки не ті пішли...
Та що там говорити,
з вами все одно, що рити із свиньми...
Ви - вороги! Це ви до нас з мечами!
Ви кажете - брати! Каїн і Авель теж були братами.
"Тайожний" гітлер ваш і ви - його ціна
І він давно за все вже платить вами.
Чому фашисти - ми, коли від вас війна?
В історію ввійшли два чорта, зачепившися хвостами.
Один в вас був, ви й другого собі взяли.
Ну... то тепер вже два чорти із вами!
Але, чорти нікого ще до раю не втягли.
То й вас потягнуть до своєї мами...
Якби в вас хоч попи, як божі люди -
молилися б за вас,
а не ділили б награбоване і сіяли розбрат.
А так, як врахувать попів, то вже й не два їх буде.
Моліться ж хоч самі.
І, краще, йдіть собі в Расєйщину назад.
11.04.20014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491713
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2014
Ну, і що ти із нею зробив?
Із своєю, казав, країною...
За що стільки людей перебив?
За що стільки невинних гине?
Маєш удосталь, здається, всього -
дякуй людям на добрім слові.
А виявляється, мало тобі того?
Ще захотілося м"яса і крові?
Ще не липне тобі на губах,
кровосіся ненависна, клята?
Ще не досіяв і смерть і страх?
Породила яка звіромати
звіросина на світ такогo?
Дай же, Господи кату страти!
"Око за око" - це ж десь із твого,
Із твоїх настанов, мій Боже?
То чому вже стільки закрилось очей?
Хто нам звіра скарать допоможе
і його звіренят проклятих,
що за нього на все готові?
У мережах висять і в чатах -
ловлять крапельки теплої крові,
лижуть гузно тирану при владі.
Хай їм буде по їхній правді!
Материнські плачі й прокльони
стануть платою за ті зради
честі й гідності просто людської.
Воювати - то воювати!
Крові доброї, то й крові лихої!
І заморяться їх нащадки
рахувати усі коліна,
до яких прокляла їх мати
підло вбитого снайпером сина...
20.02.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480702
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2014
Знову ми так звично навпроти.
Такі незвичайні…
Звузились надзвичайно між нами широти.
Між нами чашки кавові, чашки чайні.
Між нами гаряче чайне цунамі.
І знову я, звісно не проти,
хоча б сьогодні дізнатися, хто ти?
Поки не набридне, і я не крикну –
Годі кави і чаю! Годі!!!
А ти… Що ти зробиш, коли я вийду з твоєї моди,
так у чужу і не увійшовши,
відчувши тягар остогидлої плоті?
Ти можеш довше…
Дивитися в очі?
Ти знаєш, де вони в мене?
Та ще завваж, вони не зелені,
як очі твоїх вчорашніх премій,
від котрих твоя втеча торкає мене за плечі,
коли я життя тримаю у жмені.
Хочеш зернину його дрібненьку,
важезну, мов Всесвіт в своїм апогеї?
Хоча… Що я таке кажу?
Може тобі вистачає й своєї…
Така суєта на світі!
Це десь між нами, між нашими кавами і чаями.
Так суєтно й страшно, хоч іноді й гаряче.
Але, пам'ятаю, й за те була вдячна
даруючи щось і довго марячи чимсь незвичайним,
не кавовим… Не…
І час вже не той, щоб гукати мене,
коли залишився лиш мізерний привід.
Та й прийду не я вже.
Хіба що, мій привид…
20.09.2013.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477915
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.02.2014
Я знов повірю в новорічну казку
і вихолоджу серце на морозі лютім.
Зайду у маркет, щоб купити маску,
аби не додалось моїх страждань невинним людям.
Агов! Привіт! Чудової вам днини!
Хай буде лад у вашому житті!
Не фараона, і не блазня, і не якоїсь там тварини,
прошу, продайте мені маску звичайної байдужої людини.
Такого собі зомбі у миру…
Й хай перетвориться життя на гру!
- Яка ціна, ви кажете?
Беру!
Що ж, маско, вірна подруго моя,
ти знаєш, чом тебе придбала я?
Ти маєш тут мені заприсягти,
що будеш людям спокій берегти.
І порухів душі й велінь дурного серця
моїх, повік не зрадиш ти.
Чужого горя не спізнаю
і біль чужий переступлю.
Аби відчути, що звикаю,
а далі вже не відступлю.
Тоді життя буде легким
і без боргів, без зобов'язань
іще один життя байдужий в'язень
піде байдужим світом цим.
Сивенький дим запаленого вірша
комусь про щось розкаже більше,
ніж надруковані слова.
І чи на ліпше, чи на гірше,
на світі творяться дива,
а іноді твориться щось і більше.
І на якімсь життєвім крузі,
Чи на пекельнім, (де впіймають),
зірвуть тебе лиш справжні друзі,
ті, що не судять, що прощають…
І не почують сперечань,
не дорікнуть нічим на світі.
Життя – це поле, жито, брань
і його треба просто жити.
Яка то маска, скаже друг,
Ти переплутала всі ролі!
У тебе ж погляд не потух!
У тебе й маска скривиться від болю…
На вітер гроші?
То й будь ласка!
Не жаль мені ні папірця!
А ви повірили у маску?
Та, все ж, це – казка.
Просто казка…
05.12.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475644
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.01.2014
Поцілунок не до руки,
пропозиція не до серця…
Шлях до помилки надто легкий,
але хтось і на нім надірветься.
Було слово не до душі,
чи душа була не до слова…
Написалися недовірші –
пропозиціїї не до відмови.
А тепер в мене недорай.
Ти ще раю мого не бачив!
Забувай мене, забувай…
А я спогад про тебе страчу.
І тоді в мене буде рай!
Не з банальних раїв отих.
Буде яблук по виднокрай …
І не братиму з рук чужих!
Я мабуть зажилась надміру
у чужих недоспаних ночах…
Все життя була не до миру,
та й тепер до миру не хочу!
Недоградус у недовині –
перекисло життя, невдало.
І навіщо це недомені? -
я чужому "не йди" сказала.
На порозі поснуть сліди,
недопогляди не долинуть.
Тисну в дверях оте "не йди",
а душа стоїть на колінах…
Тільки дотик не до руки
все ще будить мою несвідомість.
Недовіршів недорядки
по собі залишу натомість.
15.01.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474946
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.01.2014
Привіт, розкрилена музико!
Такий у тебе безневинний вид…
Чи ж це не ти женеш мої думки, мов сарни дикі,
Що вони миттю оббігають білий світ?
Ти можеш говорити, що захочеш,
Бо ти така, що хочеш – те і втнеш.
Це через тебе мені мало ночі!
Сама не спиш і іншим не даєш…
Сама ж, мабуть, в м'якій перині
Аж до обіду сниш про канти,
Віддавши цитру кастелянту…
А ввечері знайдеш людину
І починаєш катувати!
І байдуже, що хоче спати.
Ти, все ж, примушуєш писати!
Я вже стомилась від диктату!
Я хочу спати! Чуєш?!!
Спати!!!
27.11.2009.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474929
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.01.2014
Давно вже всі завчили твої жарти,
Давно нікого не дивуєш ти…
А може, дивувати і не варто,
Нехай звикають до твоєї німоти.
Нехай звикають до чужого слова,
До свіжих струменів нових.
Нехай, до чуба підійнявши брови,
Вслухаються в нових отих.
Тобі б лиш затінків і тиші…
Та ти ж насправді не такий!
Чомусь в коморі не ведуться миші,
А у душі зелений змій…
Ти міг би ще комусь сказати…
Та тобі ж скажуть – Тьху, дурний!
І ти вирішуєш – мовчати!
Щоб думали, що й ти такий…
І ти живеш отак, віками,
Чужих чекань покірний пес!
Чужі думки стають тобі панами.
Своїх же зрікся й кинув десь.
Змирись із тим, що ще здивуєш
І буде байдуже тобі.
І те, що ти іще відчуєш,
Й не снилось навіть тій юрбі…
27.11.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474119
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2014
От і не думай. В них нема спасіння...
У тих думках великий сум
і біла паморозь осіння
холодний проганя по тілі струм.
І хто де був, і як тепер,
І як ще день, ще місяць, може навіть…
Минуле вмерло, ти в собі помер -
ніхто і спомину не справить.
А що, як більше?
Загребуть і без лопат!
Схоронять душу, міцно затолочать.
Твоя могилка з іншими у ряд,
а зверху напоказ слізьми помочать.
Та ти не думай, сил не трать дарма.
Не там й не тут оте твоє спасіння.
Бо добре там, де нас нема…
А тут лиш біль… А тут лиш сум
і біла паморозь осіння.
29.11.2013.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471221
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2014
Скажу, що не чую…
Тебе захищу від себе.
Дивитимусь в очі, щоб ти повірив.
Якої ще правди тобі треба?
Щоб ти потім яму собі вирив?
А може й мені…
Жаль трохи того поганого миру,
Хоч, жертви і там ті самі…
А з нами, що далі буде із нами?
Одне скажу - серед нас
один пацифіст як мінімум.
Отже мабуть не на цей раз.
Не цими життями,
не цими муками,
і смертями, мабуть, не цими.
Скажу, що не чую.
Скажу, що не бачу.
Комусь хоча б буде захист.
Хоч, може, й гарна була б війна…
Та краще я до того винних страчу -
Я ж знаю, де і чия вина.
Одна гільйотина ні в чому не винна,
думає, до чого усі ці драми,
коли будете там усі?..
Я змовчу, що я давно вже там.
Фарби й самі загуснуть
й палітра розкришиться у руці.
Бачиш, які малюнки?
Баталіст із мене ніякий…
Та й портретист теж.
Малюю себе – виходить собака.
Сидить і виє на полотні,
аж Бог не спить і сусіди.
Усім усе чути.
Закінчилась фарба
мені-картинці на дрібку отрути.
Щастю немає меж!
Хоч вівці цілі - вовки голодні.
І я - глуха, сліпа і дурна.
Хоч, може, і гарна була б війна…
07.12.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464791
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2013
Утікатиму із тих днів.
Сині краплі із чорних стрілок…
Скільки мовлено зайвих слів!
І останнє – неначе вирок.
Зашпаровуючи поріг,
збитий, може десь трохи і мною,
Ти мене у собі переміг,
щоб без мене лишитись зі мною.
Я невміло гашу вогні.
Я багато чого не вмію…
Скільки часу від слова «ні»,
поки я розіллю олію?
І потягнеться юзом світ
поза виміри, поза міри -
Я купую колючий дріт,
обгороджую свою віру…
В те що я себе перемогла -
Синя крапля на вістрі стрілки.
В те що вигорить слід до тла,
коли ще дохлюпну олійки…
І горітиме все вогнем!
Синім може… А що такого?
Все минає. І це мине.
Й що ж це я, як дитя, їй Богу?
10.11.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459773
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.11.2013
Береш платню і ближнього сльозою
уславлюєш свою злиденну суть?
Ще не забув, якою брав рукою?
І скільки брав? Дивися ж, не забудь.
Бо то ціна сльози чужої.
Знай ціну ту. Тебе за неї ж розіпнуть…
Ті, хто давали, хто платили,
у очі мило так світили, колись ще порахують твої жили,
а потім стомляться, зітхнуть і скажуть: -
«Та завіщо ж ми йому платили?!»
Як бачиш, мир – то геть не рай.
Сьогодні платять – завтра погубили.
Отож, раніше обирай, не йди як дурень той, на вила.
Я і сама десь тут, між цими й тими -
це моя роль в ще неостанній драмі.
З заплющеними бачу я очима
тебе з нечистими руками.
А що продав? А що придбав?
Копійка свіжа й більш нічого!
Як від людей ти очі заховав,
То спробуй, заховай їх ще й від Бога…
10.01.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409547
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.03.2013
Тихенько вечір шелестить травою,
Чи, може, кішка в темноті ступає…
Нечесно, кішко, хтось повівся із тобою.
Така вона, людська натура:
Так палко любить й стрімко забуває.
Твій вечір – холод, голод, блохи і кліщі.
Коліна теплі вимрієш до ранку.
А вранці – дощ! Бо осінь, почались дощі –
Усі твої, з початку й до останку.
Зелені очі. Триколор. Любові море!
Тобі б мурчати в хаті десь, в господаря на пузі…
Ти ж – під чужим вікном, голодна й хвора,
А ми повторюєм усе – «Собаки і коти – чотирилапі друзі!»
А ти мурчиш мені так віддано сьогодні!
Немов востаннє… Чи таки востаннє?
Я розумію голод, бо була голодна.
Тепер мій голод вчить – «Віддай останнє!»
Сьогодні знову вечір. В мене ковбаса.
Невже сьогодні марно я тебе гукала?
На нашім місці я застала пса…
І, чи не вперше, не погодувала…
Агов! Двоногі браття!!! Маєте кота?
З ким ділите насущну ковбасу?
Вам зрозуміла істина проста?
Чи я до вас її сьогодні донесу?...
Дай Бог! Дай Бог тобі здоров'я, кішко!
Носи хвоста поважно й гордовито.
А потім ми зустрінемось, помуркаємо трішки,
І ти… І ти підеш до мене жити.
20.09.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404558
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.02.2013
Мне некого и нечем поминать –
Останутся, кто должен был остаться.
А я учусь её не узнавать,
Чтобы при встрече, вдруг не испугаться.
Мне нечего оставить. Я – никто.
Легко отринуть от вчерашней славы.
И, может быть, лет этак через сто,
Воскресну ради чьей-нибудь забавы.
Мне нечего и некуда спешить.
Я требник наизусть и все каноны…
Так хочется понять, зачем мне жить.
В ответ лишь крики, вопли, стоны…
Мне некого пустить вперёд себя,
В предателях не часто отмечалась.
Но, если ошибаться – то любя,
Чем, если б не любя не ошибалась…
20.09.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404510
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2013
А завтра, що, буде пізно?
На дорогах зустрічних
надто завізно, щоб, хоча б завтра ...
- А чому так критично?
І хто там, у нас,
на дорогах зустрічних?
Чи що?
- Більше, ніж все, насправді.
- Так вже і все?
- ...Може і все...
В крайньому разі, надто на те схоже...
- А зараз що?
Вихопиш думку з потоку зустрічних
несподівань.
далі нестимеш, чи може, кинеш
і брязне у когось за плечима,
і тектиме під ноги
краплями червоними і густими...
- Ні, мабуть нестиму...
До самого ...
- А до чого?
До обміну надсвітами,
коли болі вчорашні
здадуться святами?
Озирнись, подивись,
з ким це ти зачепилась хрестами
біля підніжжя мовчань чи звуків.
Здається, кілька звичних, легких рухів
і знову у кожного свій хрест,
і вільні серця, і вільні руки...
А далі що?
- Сади, пустелі...
І думкам в голові тісно:
Чи буде життя за шматком стелі,
чи за стіною?
- Озирайся частіше,
хто поруч з тобою!
Бо не так вже і добре,
коли ти спиною,
а тебе у політ зі скелі ...
І, хоча , не святі, звісно,
ліплять, творять,
не на те, щоб ми били потім,
перетворюючи на звичку
те, що не варто.
Коли янголи сплять,
одне одного ставим на карту
і, як виграєм, чи програєм,
потім питаєм :
- А далі що?
- Головне — розуміти ,
хто про що і хто чим дише,
поки ще не пізно.
І, хоча, на дорогах зустрічних
надто завізно,
щоб комусь зручніше робити вигляд,
що сонце в очі...
- То й нехай, коли хтось так хоче!
Коли хтось розгубивсь
на межі правди!
За що ж так критично?
Головне — що усе насправді!
02.02.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398291
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2013
И вот, опять...
Мне, наверное, нечего здесь искать.
Я и так тут многое не беру...
Да и то, что беру, утекает в дыру
между ладоней,
не по причине дырявых рук,
а по причине агоний,
под чей-то неровный стук.
И вот, опять ...
Я, наверное, просто пришла поиграть,
но не в свою попала игру.
А кто у вас тут гуру?
А, Вы посторонний, тоже...
Хорошо. А то, я подумала, это Ваш снег
холодом колет по моей коже...
Почему холодно так всегда, когда я человек?
Так и хочется опять потерять
в эту игру свой разбег, забег
в глупой попытке стать...
И вот опять ...
Попытка не ...
Кто мне может сказать,
пока я человек и это мне не ...
Перестаньте мне на руки наступать,
а то я не ...
А, Вы просто помогаете мне искать!
Мне бы свечу,
и я бы могла Вас послать,
или уйти сама...
И багажа не брать.
Так, налегке,
под чей-то привычный стук,
сквозь меню или подменю.
На что нажать, чтобы сменить игру?
Извините, я на минуточку, под кору,
к мозгу.
Я обещала его навещать,
иногда согревать теплом ладоней...
И вот, опять
Некуда убежать от агоний!
И эта ещё погоня...
― Свечи! Только у нас! Сколько вам штук?
― Мне — одну!
― Ну и ну!
― А разве эта игра больше одной стоит?
Можете ставки удвоить.
На ваш век...
Почему же в душе, так плачет и воет, пока я человек?
― Что Вас беспокоит?
― А Вы, значит, гуру?
― Нет, я здесь посторонний.
― Почему посторонние здесь?
Как вы попали ко мне под кору?!
Вы здесь весь, или ещё где-то есть?!!!
Вы мне решительно надоели.
Я вас сейчас уберу
выстрелом из ...
Да нет, это уже было ...
И, ведь, попытка не ...
Да и мне почему-то не по -
этично
Но это лично...
Ах, не лирично!
Не более боли...
Или Вам уже не ...
Да и что тут скажешь, когда вы уже ...
и мне даже ...
А! Вот и меню!
Вот и моя игра!
Знаете, здесь всё есть
и ничего не надо искать.
Вот, и до жизни рукой подать.
Вот и моя стража.
А Вас тут и не было даже!
Да, здесь на всех по лаже,
если, вдруг, я не …
удержусь, или ...
Здесь вам не то, что там,
у вас.
Здесь всё ещё в силе ...
Но Вас я буду помнить.
Буду Вас вспоминать,
А то что, если вдруг опять …
27.01.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396002
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.01.2013
Як далеко сьогодні від антики!
У мистецтві мистецького мало.
Є мистецтво, а в нім деградантики,
А митців майже зовсім нестало.
Ми не вільні і душі нам припнуто -
вивіряємо кожен рух,
аби зайве стільцями не скрипнути,
не подразнити панський слух...
І вже звично нам шиї підставити
під важкий і короткий ланцюг!
Ми даємо собою правити,
граєм ролі покірних слуг...
Не вдає вам, що вже загралися?
Осоружне вже те грання!
Хто насправді ми? Що з нами сталося,
що пустилися навмання?
Чуєш, світе злиднів і дешевої ковбаси?!!
Може ми лиш того і гідні щоб для нас співали труси?!!
Може, ну її, всю ту антику, десь подалі, щоб і не бачити?
Ну, безцінні мої мутантики, чи здалося, чи й справді плачете...
Плачте, плачте, щоб душі танули!
У плачі надірвіться хоч.
Наші предки на нас не ставили.
Наші предки любили дощ...
Наші предки вклонялись сонечку,
в них красною була весна,
А у нас чумачечші коники.
А у нас — що не він, то вона!
Мужики без всілякого сорому
рясно гемби помадять за люстрами!
Що Содоми ті із Гоморрами.
Просто дяді не впорались з “чуствами”...
Та хіба ж воно стане за рало,
чи підтрима беззахисну пані,
як воно лише нігтя зламало,
а штани вже дивися і ... мокрі...
Ой, далеко ж сьогодні від Антики -
Не доскочити, не докрикнути!
Незважайте на деградантиків
і не дай вам Ярило, звикнути.
Всіх життя поховає у вихорі,
не для всіх навіть стане землі
у безмежно-тісному вимірі,
Де великі жили як малі.
Плачте, плачте, над нами дітоньки!
Перед вами у нас вина.
Хай же стане на всіх вас житонька
І весна щоб була красна.
Помоліться за нас до сонечка,
щоб за нас не не карало вас.
Ну, бувайте, синочки й донечки!
Нам в далеку дорогу час.
16.12.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393647
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2013
Гойдалась ніч, гойдались зорі, ліхтарі.
Дерева плакали, стогнали, наче хворі.
І може й правда, а чи то мені здалося,
що плакав янгол десь далеко угорі.
Сум”яття духу, переповнені тарелі...
Чи правосуддя, а чи просто сон у руку?
Я мало не тону у чорній акварелі!
Мені б втекти! А залишаюся без руху!
Присутність? Може і була...
Хай навіть не було, та дуже відчувалось.
І пив смолу свою диявол із горла
й молився янгол, аби я трималась.
Дивися, не віддай! - лунало звідкись.
Дивися, не згуби! - я чула за спиною.
Овва!!! Та в мене море свідків!
Що ж заважає злитися з юрбою?
Кричати? Голос! Де мій голос?!!
Ні, це не мій !!! Та де ж тут справедливість?
Остання витримка надвоє розкололась.
А потім дурість приймуть за сміливість...
То, може, мало плакав і молився янгол?
І у присутності я вкотре помилялась?
Коли весь світ гойдався у нічному танго,
я душу й пальці в кров зірвала - так трималась...
15.01.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392814
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.01.2013
Сплять тумани в своїх ровах,
Гублять роси по конюшині,
І нічний неспокійний птах
Перелистує хмари сині …
А чи місце у вас тут є,
Щоб не просто коптити небо?
Можна місце мені моє?
Та й прошу ж,не заради себе …
Бачу, ділите… Вже віки!
І без сорому, і невтомно!
Бачу, все у вас тут навпаки,
Все по-тихому - автономно!
Лиш небес не діліть на два –
Арифметика тут не діє!
Тут спочатку були слова
Так і досі … Чи хтось посміє?
Отже, кожному небо своє!
Ми такі забагатогранні!
В нас у грудях по серцю є,
Та чомусь не співпали грані …
Кожен житель повинен тут
Лиш зростити собі по дубу,
Учинити над ближнім суд,
І за око – вибрати очі, а за зуба – вибити зуби.
Ми заслуги несем в зубах,
Надриваємось ще на старті,
А удома приватний страх
Нам шепоче, чого ми варті.
Ми іще на диво живі,
В нас у кожного по планеті !
І будують серця криві
Й зайві лінії на портреті.
Геометрія дивних ліній
Так невтомно малює долю,
А програє прямій і рівній,
Що відпустить душу на волю!
А останній лише зітхне,
Вип'є кави зі своїм страхом -
Не любили вони мене,
Ці тупі, тонкошкірі невдахи.
Вечорами мулький стілець
Буде тиснути нижче спини –
Він зітхатиме – «Хай йому грець!
Та, таки ж, не хлібом єдиним!»
Отже, правду казав той невдаха,
Що один не воїн у полі,
Що один – у небі не птаха
І один – не король на троні
Хтось із вас іще просто є.
Просто чухається, просто мріє …
Хоче – плаче, а хоче – у небо плює,
А очей підійняти не сміє.
Мовчки корчаться наші стежки
У судомних потоках часу –
Он де черга – дають мотузки,
Он де інша – в сіреньку масу.
І розпачливо зойкнув час,
Аж живопис завмер на стінах!
Там світанки іще без нас.
Нас немає ще. Ми ще вільні!
08.08.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392590
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.01.2013
Мені веснилося у січні!
Мені так крокуси цвіли…
І гіацинтова величність
Чекала першої бджоли.
Мені так рясти пахли терпко,
Такі стелили килими.
І так було на серці легко,
Немов би й не було зими.
Мені веснилось – так нестерпно!
На подив всіх календарів!
Весна, ліщинова і вербна,
Прийшла із спогадів, чи снів?
… З зими лиш витопки…
Мерва…
А інша половина людства
Усе ще зиму прожива…
Мені ж веснилося напрочуд!
Скажіть, з якої дивини,
Чому я так у весну хочу?
Чому так хочеться весни?
… А може то яка омана?
…Цвітіння крокусів і лоз…
Життя, що було Богом дане,
Бере собі лихий мороз?
Так от, звідкіль тепло весняне!
І ці грайливі промінці!
Замерзла я! Щаслива й п’яна,
А звідки ж пелюстки в руці?
29.11.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2013
Мало що в світі змінилось за наших часів.
Люди — такі ж дикуни, як і були раніше.
Сьогодні шанують, а взавтра наварять із тебе борщів
Й судитимуть, що в попереднього м”ясо було ніжніше...
Бійтесь кумирами бути для цих дикунів!
Не обирайте земної слави.
Вам не покажуть спочатку киплячих котлів,
А будуть лиш в очі світити лукаво.
Не значить нічого, що ви у борщі не смачні,
Що ви у кашне й черевики у вас зі шнурками.
Вам доля кипіти у тих дикунів в казані
І бути їм харчем — не були б вони дикунами!
Так мало змінилось за довгі мільйони років:
Подоба людська ще є сховищем хижої суті.
І гилять, як завше, ногами невірних богів -
Тоді лише босі були, а тепер дикуни вже взуті!
Ти можеш зробити в цім світі мільйони чудес,
І манни для них досхочу натрясти із небес...
...Лиш трохи ослабнеш, стомившись від їх забаганок -
І ти вже не бог, а вечеря, обід, чи сніданок.
Лиш помстою серця свого не брудніть!
Ви сильні, а сильні її не жадають.
Вогонь в дикунів як горів, так горить.
Ви ще у пошані і вам іще ладан кадить?
(Дикунство ще сите. Когось доїдає .)
А далі, дивись, і дикунство щодня тепер манни жадає.
Щоранку встаєш від гарчання дикунських кишок.
Тепер тебе “боже” ніщо не сховає!
Оце тобі “боже” земної пошани урок!
- А що це ти, “боже”, ще манни для нас не натряс?
І діти он наші від голоду тихо конають...
Чи чув, лиходію? Ти наш! Ти — для нас!
Ми хочемо манни! Ми хочемо раю!!!
...А років так через, якесь дикуня,
Що вчора молилось і щедро кропило тебе “Neskafe”,
Підійме на тебе хижацьке своє лапеня
І ... знову кінець твій. Аутодафе.
13.01.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391755
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.01.2013
Місто штовхає мене у сніг,
М"яко стелить і боляче б'є,
Знову підхльоскує мій біг,
Їсть моє тіло і кров мою п'є.
Люди поглядами і словами,
Мов би сіллю і батогами,
Змушують жити,
Приводять мене до тями.
Люди хрестяться на дзвiниці,
Тонни свічок переводять в церквах,
А вийдуть — і ближньому вирвуть зіниці
З метою на інших навіяти жах.
Люди носять чужі стигмати.
Мабуть скачані з інтернету.
Там багато можна скачати -
Подумаєш - ніч якусь не поспати!
Місто рятує мене від мене.
Я - недовірлива і невдячна...
Так, у нас із ним не взаємно,
Я не врятую його. Однозначно.
Місто засвічує світлофори -
Можна, не можна, так, ні...
Місто бере над людьми гору -
Сьогодні голубить,а взавтра позбавить платні.
Місто вкрало мене в мене
І продавало мене, продавало, -
Кому погодинно? Кому поденно?
Декому навіть задарма давало.
В міста мене залишилось мало -
Зовсім трішечки, на самому дні.
Що ж залишилось мені із мене?
Що ти лишило мені?
Боже! А дай мені трішки сонця!
Холодно, боляче й так абстинентно!
Хоч кілька доз, кілька порцій
І я доживу свій діагноз латентно.
Місто любить своїх героїв!
Вже багатьох залюбило до смерті.
Безцінних, беззахисних, дивних гоїв -
Дешевших за фото й статтю в газеті.
Люди, а ви любите місто?
Любимо, аж до смерті! Любимо, аж до сліз!
І дітки люблять наші обдерті,
Надто, коли в холодильнику пусто,
В квартирі тісно,
Й рахунків в кутку врожайний покіс.
Місто годує людей хлібом
Кого із руки, а кого з кулака
А потім їх згодує хасидам
Що голова, коли легка рука?
Місто вкриває мене снігом,
Місто вдягає мене в біле,
Місто дарує мантію з віхол.
Я не беру. Я ще не простила.
16.02.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391753
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.01.2013
Тобі вже час! - вони тобі казали.
Тобі вже час! - ти вірив їм і вірив...
Чи в тебе сил, чи досвіду замало,
щось принести заради блага миру?
Тобі вже час! - видзвонює у вухах.
Тобі вже час! - вривається крізь сни.
І відміняють ближні, що є духу,
середній рід твоєї Однини.
Ти їхній, чи вони твої?
Вони за тебе у своїй конформній суті.
Обліплюють тебе ,мов лишаї ,
і чешуться, доводячи до люті.
Тобі вже час! - кують немов зозулі
і вибивають з рук останню ліру,
для того, може ,щоб було чим дати дулі
зрадливим радникам, що не від твого миру.
Зозулям п'яним, що надривно, в спину,
кують тобі, для чого ти живеш.
Під самий дзьобик, від душі іще людини,
за все,за віру і за ліру,
за все, до чого вже чи доживеш...
Ти тут хоч трохи відпочинеш.
І скручено годинникові в'язи!
Це подарунок для іще людини
від власника нової метафази.
Тобі лишилось вибілити стіни
до власної своєї білизни,
нагріти до тепла іще людини
і не впустити рід чужої множини!
02.05.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390743
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2013
Плачеш раніше втрати
про втечу за межі тіла.
Думка була — “Втікати!”
Лиш не знайшлося сили...
Ні, це не зовсім сни,
хоч і не зовсім явність.
Двері лише штовхни -
не відпусти у давність,
де впізнаєш чи ні
відстань напівтону,
дощики на вікні,
і ще щось, таке завіконне...
Щось знайоме таке,
не похмуро-залізобетонне,
напівсонно-тепло-легке,
Безборонне і беззаборонне.
Дихай, щоб ще хтось жив.
Той,хто тебе заради
щось у душі носив
не припустившись зради.
Дихай, щоб ще хтось чув
видих і вдих твій, наче
Часу і Простору зсув
більше нічого не значить.
Встигнеш іще до страти...
Випустиш, впустиш, втратиш...
Прийнято межі мати
і святкувати втрати.
Трохи борщу, горілки,
локшини, кисілю...
Трохи квіток на могилку,
трохи слідів на ріллю.
“Ні, це не зовсім сни” -
Ще долітає ззовні
І краплі дощу рясні,
І ще щось,
Таке завіконне...
16.12.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390734
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2013
Сумний мій янголе,
У чім твоя провина?
За що покарано тебе
Земним життям?
Сумний мій янголе,
Чом світу половина
Тебе не відпуска
З своїх життєвих драм?
Мабуть не так тобі
У цім нестерпнім світі,
Де вперто холоди
Обвітрюють серця
Заручників життя,
Приречених прожити
Без сповіді й без мрій,
Без віри й каяття.
Сумний мій янголе,
Щоб виплакати драми,
Даровано буде
Іще одне життя -
Один маленький шанс
В борні зійтись з вітрами,
На гострі відчуття
Пошматувати час.
Тримаєш у руках
Абетку мрій схололих,
З абзацами думок,
Таких не янголиних…
Не відаєш про страх,
Не чув про мартиролог -
Ти мало не пророк
У цих земних хвилинах.
Як вирок – суєта,
Земних шляхів орхестра,
Судома тіл і душ –
Агонія життя…
Юродивий поет
Зігріє в анапесті
Й розіп’єте на двох
Останнього пиття.
Сумний мій янголе,
Щасливого польоту!
Цей світ, тобі чужий,
Замолить давній гріх.
Тобі вже не чекать
Тут благ аерофлоту -
Не забрудни об мир
Пречистих крил своїх.
08.11.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386901
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.12.2012
Гаряча липнева тиша
Задушно вповзає в дім,
Димлять перестиглі вишні,
Забувши про холод зим.
А скромна цикадка знову
Наплаче своїх октав,
Стрибне у жарінь вечорову,
Відлунням сипне поміж трав
І серця відозва лунко
Калатне на поклик той –
Як добре, що взяв цикадку
Собі до ковчега Ной!
Пірну в матіоли сонні
Від вічних земних потреб,
А місяць сьогодні вповні
Небесний гаптує креп.
Далеким світам на подив,
Гарячим серцям на згадку,
В сонаті земних акордів
Ніде поставить крапку…
В полоні липневих марев
У коника служба чесна.
І я під його розарій
Сьогодні помру і воскресну.
29.11.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2012
Піди, скажи їм, що не винен,
Що чистий перед ними, мов кришталь.
Що не робив і половини
Того, за що ти ними був осуджений. На жаль.
Піди, скажи, що душу маєш чесну,
І прощення проси за те, що не робив.
Тобі повірять… лиш коли воскреснеш…
От, тільки б не забув і воскресив!
Нічна молитва витопить на біле
Душі твоєї невгасиму піч.
А люди просто б подивились
На відблиски вогню серед юрби облич.
Ото вона і є – байдужість!
Юрби бездумної єднання.
Лиш не кажи їм, що воскреснеш,
Бо слово те буде останнім.
06.01.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383545
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2012
Це - сюжет, у який ще життя не вдихнули,
Малювання іще неживих картин,
Дні, що їм ще голів не зітнули,
Це - дорослий ще твій не син...
Це твоя чи моя агнозія?
Ми тепер не побачимо втрат!
Ми сліпі, але хтось прозріє
Від твоїх чи моїх порад.
Тінь сліпа, але ходить поруч...
Хто показує тіні шлях?
Білої сутності чорний покруч,
Наших крил вже чужий розмах.
Як відбитки реалій давніх
Перегорнем майбутні дні.
Не буває людей поганих,
А бувають раби брехні...
Це твоя чи моя агнозія?
Це на двох перекошений світ?
Хто із нас сьогодні прозріє?
Хто натрапить на істини слід?
Ось тобі твій новий початок,
Ось тобі твій майбутній шлях,
Мікрокосм - це малий порядок,
А брехня - це вибір невдах.
Я - сюжет, проста імовірність...
Написали - і я живу.
Я - чужа перевірена вірність,
Що живе у чужім "Наяву".
Перепрошую за втручання!
Сутність горнеться в темну тінь...
Я - не перша і не остання,
Серед ще неживих картин.
14.01.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383544
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2012
Не чую. Не бачу. Не дихаю.
Білі обійми сну…
Падаю в білу віхолу –
От хоч тепер засну!
Не чую, не бачу, не дихаю -
Смерттю від болю врятована.
Я була дуже стомлена
Мріями, болями, втіхами…
Alea jacta est! -
Все як у сивій давності.
Жухне старий анапест
Хворий моєю уявністю.
Я іще майже тут.
Доля рахує вильоти.
Ті, хто іще живуть,
Вперто шукають вигоди.
Alea jacta est!
Вимолю в Бога спокою,
А хтось понесе мій хрест
Стежкою чи дорогою…
11.11.2010
Alea jacta est! - (лат) жребий брошен
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383478
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2012
Швиденько так дні збігають,
Тихо скрадаються ночі,
Ранки світанками сяють,
Люди кудись поспішають,
А я не хочу...
Лащиться час біля ніг,
Каже слова пророчі,
Хтось когось переміг,
Знову хтось першим прибіг,
А я не хочу!
Ой спориші-стежки!
Сиплю долю з руки,
Сльози виїли очі!
Хтось порахує роки,
А я не хочу!!!
А угорі ластівки
Крильцями небо лоскочуть,
Небо дістати хочуть,
А я не хочу!
Долі зерно з руки...
Висходять віршів рядки –
Не зашкодять холодні ночі!
Віршики жити хочуть!!!
А я …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383477
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2012
Проводиш поглядом, стоїш,
Ніхто тепер ні перед ким не заборгує!
І, чуєш, не журись, облиш,
Душа, відпущена кудись собі простує.
І келих, вибитий із рук,
Перелетить через дорогу,
І звільниться душа від мук
В чиємусь злеті, чи в падінні із нічого...
Забутим підкидьком кричить
Життя, спроваджене на муки.
Хоч не забуде, та простить,
І погляд злий, і здійняті до бою руки.
Шмагай же душу, хай вона болить!
Хай рветься на шматки й не забуває,
Що в світі цьому ще живе, і ще дожити має,
Коли нагайчині сліди загояться й позаростають.
І певна будь,усе іще здійсниться !
Лиш зрідка біль отой, дитячий і не дуже
Знічев'я візьме і присниться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380043
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2012
Стаккато дотиків дощу -
Одвічний плач ще рідної планети.
Давай же разом, і щоб досхочу.
Приб"ємо куряву минаючи жилети.
Стаккато - коротко, тривожно, різкувато,
Упевнено, серйозно, мокро, чисто,
Для тих, кому нема чого ховати.
А потім прийде їхнє "променисто"!
Освячення холодні, теплі, вічні,
Все миють світ для "наших" й "перших стрічних".
Що їм життя на дотики порвати?
Велика сила вічного стаккато...
У сіру повсть, холодну й хмаркувату
Дбайливо загортає силуети,
Ми щось втрачаєм, починаєм забувати,
Ми навіть не спроможемось на "де ти?".
Стаккато - коротко, тривожно, нелірично,
Ми поспішаємо нічого не сказати.
Ми перелякані, нечесні і не вічні.
Ми вже звикаєм і втрачати й забувати...
Ми плутаєм своє й чуже хронічно,
Ми призначаєм дні чужої страти,
Ми загадкові,нерозумні, фантастичні,
І лізем в бруд від кожної освяти.
То головне, мабуть, не плутати нічого!
Лиш віру і хоробрість треба мати.
А ще упевненість дощу нічного
І променистість денного стаккато.
Ми різні й різними живеться нам життями -
Неввічливі, байдужі, лінькуваті,
А ще є ті, кому навічно й до нестями
І ті, кому нема чого втрачати.
Стаккато - рвучко, сяюче, і чисто!
Останнє, неритмічне і безцінне,
Заслужене, приватне, променисте,
Благословенне, вічне і нетлінне.
27.11.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380039
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2012
Може вчується десь тобі шепіт,
А чи думки чужої політ,
А чи крил янголиних трепет,
Чи привидиться посмішки квіт?
Може в райдуги ходиш ти снами,
Може молишся, терплячи біль,
Може ти захлинувся піснями
Серед тисяч бурхливих застіль?
Може ти розгубив свої втіхи
В міжпланетних ланах неозорих,
Чи зажив собі слави, чи сміху
Запаливши мільйони наднових?
Може ти в заграванні безпечнім
Зрадив долі своєї вінець?
Може сміхом своїм недоречним
Засмутив ти чимало сердець?
Може, прийшлий ти з іншого світу,
Мандрівник по чужому шляху?
Ти сказати хотів, говорити,
А потрапив в юрбу глуху…
Може вірив ти доброму серцю,
А воно не для тебе зайшлось,
Чи зійшовсь у нерівному герці
Й перемоги тобі не знайшлось?
Може сон твій – суцільний неспокій?
Може слово за зброю обрав -
Де і сила, і правда, і докір,
Без прикрас, без різьби, без оправ…
Може прагнув усіх діамантів,
Поспішав, а тобі не туди,
Чи один із життя арештантів,
Його в’язень без хліба й води?
Може вдвох на шляху було тісно,
Чи пісень не співпали тони?
Настромила на вістря дійсність
Розпочатої кимось війни?
Хай не завжди здіймаються крила,
Хоч і знаєш напевно, що є.
Напинає хто мрії вітрила,
Той отримає щастя своє.
Той, хто вперто і пристрасно вірить
У свій злет, понад всіх суєт,
Той, хто думку із серцем помирить,
Перемоги пізнає секрет!
(У судомно застиглих зіницях,
Де ще вчора промінчик ховавсь,
Залишилась навік таємниця,
Як в політ переможець здійнявсь.)
03.05.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379410
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.11.2012
День через світ, світ через день...
Друже привіт! Друже привіт!!!
Куди я іду? Йду в незвичайний світ –
В світ, що наснивсь давно,
В світ одкровень.
Крок, іще крок,
Швидкість у тиші.
Що не впізнав? Я вже не та?
...Так, я змінилась! ...Я – інша...
Крок, іще крок,
В щастя, що буде,
Друзі,привіт! Друзі, привіт!!!
Друзі, це ті, хто не судять.
Крок, іще крок,
Зорі мережать долю...
Світ замуркоче, як кіт –
Друже, привіт! Друже, привіт!!!
Відстань – звичайна справа!
Друже, як ти живеш?
Друже, живи цікаво!
Де б ти не був, тільки б почув
Крик на ввесь світ:
Друже, привіт!
...А це, ось, тобі на згадку...
Це, щоб ти міг...
Це, щоб ти міг,
Завжди, коли захочеш,
Усе почати спочатку.
Ночі краєчок я загорну,
Щоб ще хоча б хвилину
Бачив ти світ
Й хай через відстань лине:
Друже, привіт!!!
День через світ,
Сонце проміння підносить,
Навіть, якщо знайдеться той,
Хто скаже про мене «нема» -
Не переймайся дарма!
Хай тобі вітер приносить
Через усенький світ
Друже, привіт!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376783
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2012