| Сторінки (4/383): | « | 1 2 3 4 | » |
Вона йому дарувала вірші,
І він так тішився тим дарунком!
Рядки чуттєві, п’янкі і віщі
Вживав по краплі духмяним трунком.
Вона йому дарувала ніжність,
Дівочі зваби, солодкі муки,
В принадах тіла бажань нестримність
Вивчав від зустрічі до розлуки.
Вона йому дарувала щастя!
Спиняла час і знімала втому.
Хвилини пристрасті – як причастя!
І не хотілося йти додому…
Вона йому дарувала збірки
Своїх поезій. Хотів радіти…
Та жодну з них не доніс до хвіртки,
Усі в смітник, бо – дружина й діти.
Вона йому дарувала вірші…
Вона йому дарувала ніжність…
Вона йому дарувала щастя…
Усе в смітник…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2015
Я б дуже хотіла вважати себе молодою,
Але відлетіли у вирій мої журавлі.
Ще мрію: повернуться! Де там… Не стане травою
Суха ковила з ікебани на Вашім столі.
Ще гарні вуста, повні груди, не вицвіли очі,
І вводить в оману легка і грайлива хода,
На руку і серце хоч зараз знайдуться охочі,
Але… Блиск в очах – не від щастя, то серце рида.
Я знаю багато – настільки, що легше б убити,
Набили оскому шампанське, обійми, диван…
А Ви фантазуйте, даруючи вірші і квіти,
Чим міг закінчитися наш нетривалий роман.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619169
рубрика: Поезія,
дата поступления 07.11.2015
Кудри золотые, синие глаза,
Русская равнина – рожь да бирюза.
На меже берёзки белый сарафан.
Перезвон к обедне кличет прихожан.
Голос ясный, звонкий – чистый златоуст!
Покатилось сердце под ракитный куст,
Приняла с надеждой мать сыра земля…
В городе парнишка пишет вензеля.
С горки на салазках – только ветра свист!
Вниз легко и в радость, пой же, гармонист!
Жизнь – одно мгновенье! Нараспашку грудь!
Чем яснее звёзды, тем короче путь.
Скорби и сомнений черни не понять.
Эх ты, мать Россия! Пить бы да гулять!
В очаге страданий, боли, кутежа
Вспыхнула, сгорела Родины душа…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2015
Видаляю історію листування
І блокую адресу твою у скайпі.
Але як би, змінивши налаштування,
Стерти місто побачень на серця мапі?
По одній видаляю твої світлини:
Піднімаєшся в гори в Єрусалимі,
З аквалангом пірнаєш в морські глибини
Чи на яхті долаєш шляхи незримі,
Піраміди єгипетські на долоні,
Ледь іскриться-сніжить новорічна Прага,
Каравани застигли в німім поклоні –
То в повітрі бринить чудернацька сага,
Нескінченна, як хвилі на Мертвім морі,
І солоно-гірка, як сльоза на віях…
Я тебе вириваю нещадно з долі,
Виморожує серце лиха завія.
Я тебе видаляю, чавлю потроху,
Але пам’ять зависла: не нищить файли.
Повертаюсь в минуле, Царю Гороху
Замість віршів смиренно малюю смайли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2015
Вы самый живой, настоящий из всех, мне знакомых.
Пускай Вы актёр, но кино – не обман, а игра.
Я знаю, что роль – воплощенье киношных законов,
Но вижу в героях Ваш свет, Ваши искры добра,
И Вашу любовь, и открытость подзвёздному миру…
Неужто бывают такие мужчины сейчас?
Нет, я не о том, что обычно присуще кумиру:
Таинственный образ, пленительный взор тёмных глаз,
Изогнутость губ в ослепительно-свежей улыбке…
Да, это у Вас не отнимешь, к тому же ещё
Вы молоды! Всё впереди! Совершайте ошибки,
Но шпагу не прячьте в шкафу с мушкетёрским плащом.
Вы очень красивы! Наверное, знаете сами,
Но, думаю, это Вас только немного смешит:
«Хорошая внешность? Спасибо красавице маме!»
С красивыми лицами, правда, сейчас дефицит.
Восточные скулы, изысканный профиль точёный,
Особый шарм ямочки Вам на щеках придают,
Но дело не в том: в Вас пылает огонь восхищённый,
Влюблённый, восторженный, страстный – сердечный салют!
Вы так непосредственны, искренни, что невозможно
Не верить Вам – в жизни, на сцене, в театре, кино.
Творите, Риналь! Быть героем в реальности сложно,
Но именно это, уверена, Вам суждено.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588929
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 21.06.2015
Зустрічає пасажирів на столичному вокзалі
Напідпитку вже о п’ятій в камуфляжі чоловік.
Не соромлячись, тормосить напівсплячих в темній залі:
«Я поранений на сході! Я герой – ваш захисник!»
Стукіт милиці, як постріл, проникає у свідомість,
Жаль замінює відраза: як він може? От же гад!
Я роки вже його знаю. Інвалід, та мав би совість!
Без ноги, бо втрапив п’яний він під потяг, не під «Град»!
Бабця зморщена з хустинки дістає зім’яті гривні:
«Ось, синочку, скільки маю… Бережи тебе Господь!»
Наші люди милосердні, добрі, щирі та наївні:
«Сам-один живеш? Адресу запиши мою, приходь!»
Витирає нишком очі. «Наш Славуньо у полоні.
Обіцяють поміняти, – плаче бабця. – Дав би Бог!»
Та «герой» уже не чує: є на пляшку «Оболоні»!
На горілку також вділить черговий добренький «лох».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588616
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.06.2015
Ненавижу неопределённость!
Неотвеченные смс,
Не понятно: страсть или влюблённость,
Отношений крах или прогресс?
Сгоряча не поднятые трубки
И пари: кто первый позвонит,
Затаённость в собственной скорлупке
Без причин для ссоры и обид,
Незаконченные разговоры,
Недоговорённые слова,
Непроизнесённые укоры,
Фальш улыбок, мыслей кутерьма…
Потому как вроде понимаешь:
Мы не будем вместе, всё, конец!
Но зачем-то медлишь и не знаешь,
Где поставить точку…
Может, не…?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588615
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.06.2015
Что вообще ты знаешь обо мне?
Я для тебя – мечта, картинка детства.
Ты столько лет счастливым был вполне
Без моего притворства и кокетства.
Ты в памяти хранишь один сюжет:
Твой лучший друг и я… Несправедливо!
С тех пор прошло, наверное, сто лет!
Пора изъять анкеты из архива.
Ты и не знал, мечтая обо мне,
Томясь неутолённостью желаний,
Что я тебя любила! Что во сне
В игре запретной взглядов и касаний
Ты был так близок… Если бы ты знал,
Что всё, о чём мечтал, могло быть явью…
Но я играла в «Нет», и ты играл…
А хочешь бонус твоему тщеславью?
Я начала тогда писать стихи,
Всё о тебе: признания и грёзы…
Моя рука дрожит в твоей руке…
Ты на щеках мои целуешь слёзы…
Я помню всё! Твой каждый тёплый взгляд,
Прикосновений редкие мгновенья…
Твои слова мне душу бередят,
Рождая искры нового влеченья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585976
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.06.2015
Вместе с тобой улетели стихи,
Ритм разорвав, как ненужные путы.
Дни опустели, горьки и легки –
Радость и боль, благодать и грехи, –
Падают зёрнами в чётках минуты.
Оцепенение. Боль. Пустота.
Капля за каплей вода точит камень
В сердце. Сбиваюсь, считая до ста,
Снова и снова, с пустого листа
Силюсь прочесть, что теперь будем с нами.
Не проклинаю, не плачу, не жду:
Блудных мужей не впускают обратно.
В поисках рифмы срывая звезду,
С новым героем в луга упаду,
И не единожды, а многократно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585620
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.06.2015
Тільки сонце встало, вмилося росою,
Йде косар на луки з гострою косою,
Холодить стежина босі ноги вранці,
Йде косар на луки в білій вишиванці.
Жайвір в піднебессі, в травах перепілка
Слухають, завмерли, як співа сопілка,
Виграє дударик, кличе-закликає,
А роса на сонці швидко висихає.
Шуг і шуг литовка, пролягли покоси.
Берегом дівчина розплітає коси,
Сонце припікає, в річці прохолода…
Не дає косити та дівоча врода.
Очі як черешні, темні і блискучі.
– Де ти забарилась? За тобою скучив!
На траві шовковій простелю намітку,
Буду цілувати дівчину-лебідку.
Приспів:
Не мни трави, косарику,
Тобі ж її косити,
Не руш мене, дударику,
Не вільний ти любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2015
Нужно научиться быть немного проще:
Зря не волноваться и не ждать звонка,
Быть с друзьями мягче, а с врагами – жёстче,–
Только, слава Богу, нет врагов пока.
Жить без обязательств, никому не веря:
Можно положиться только на себя.
Знать, что за находкой следует потеря,
Но любить. А как же можно не любя?
Нужно быть с тобою нежной и манящей,
Но, целуя страстно, в сердце не впускать.
Та, что ты придумал, лучше настоящей,–
Радуйся! А правду стоит ли искать?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582573
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.05.2015
Можливо, колись я забуду тебе:
Смак вуст, поцілунків вогонь,
І очі, як небо ясне, голубе,
І ніжну беззахисність скронь,
Забуду твій запах і голос п’янкий,
Стук серця і лагідну силу руки…
Можливо, я знову колись полюблю.
В зелених чи карих очах
Шукатиму скалку твого кришталю.
Долоні на сильних плечах
Тремтітимуть від нетерпіння, жаги:
Чи бути тобою йому до снаги?
І, з іншим пірнувши у вир насолод,
Кохання плекатиму в нім.
Та звичну кінцівку один епізод
Не змінить у фільмі старім.
Тож, скинувши зайве, чуже без стиду,
Я в пам’яті знову тебе віднайду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2015
Мой любимый! Мой бывший… Тебя отпускаю…
И в последний раз мысленно нежно ласкаю…
Для тебя – майский день, мне – дожди и ненастье…
Я тебя отпускаю. Дай Бог тебе счастья!
Чтоб играть в неизвестность, я взрослая слишком.
Я тебя отпускаю, мой вечный мальчишка.
Доктор-время залечит душевную рану.
Назовём это просто случайным романом.
Будут сниться мне руки твои, мой любимый,
Ты хотя бы во сне будь моей половиной!
И пускай сладкий сон уплывает дурманом…
Для тебя это было всего лишь романом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581037
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.05.2015
Тендітна дівчина з очиськами газелі
Сама за столиком. Ти мрієш про цілунки
І смак принадних вуст солодкої «мамзелі» –
Та креслиш палко на серветці візерунки…
Ця жінка з поглядом підстреленої лані –
Зім’ята плоть і у синцях тонкі зап’ястя –
Лежить, розтерзана, як здобич, на дивані,
А ти, спустошений, не відчуваєш щастя.
Міледі з гордою поставою левиці
Така холодна, що і віскі замерзає,
В очах крижинки, непохитна, наче з криці,
Тобі єдиному обійми розкриває.
Вона з тобою кошенятко – не пантера,
Але ти смалиш невдоволено цигарку,
Дресирувальника вдаєш чи режисера.
Кого тобі бракує ще у зоопарку?
Ця незбагненна жінка так тебе кохала!
Балансувала між світів на гострім лезі.
Але тобі самої пристрасті замало:
Чоловікам смакує курка – в майонезі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2015
Утро в комнату струится,
Мне давно уже не спится,
Но я глаз не открываю:
Пусть любимый мне приснится.
Ярко вспыхнула зарница,
Как волшебная Жар-птица,
И во сне я улыбаюсь:
Пусть любимый мне приснится.
Разные мелькают лица –
Не могу остановиться!
Но как мантру повторяю:
Пусть любимый мне приснится!
Угораздило влюбиться!
Знаю: сон не повторится,
Всё пройдёт. Но умоляю:
Пусть любимый мне приснится…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578286
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.05.2015
Не хочу тебе!
Не люблю!
Але не можу відмовити.
Ти їдеш мені назустріч
Півтисячі кілометрів.
Від гостроти
Твого бажання
Лускають колеса –
Одне за одним.
Ти затримуєшся в дорозі,
Адже коліс так багато,
І всі вони лопають,
Вибухають.
І ти вибухаєш гнівом,
Лускаєш від нетерпіння,
Змінюєш ненадійну гуму
І знову телефонуєш,
Тримаючи мене на гачку,
Як золоту рибку,
Яка мусить виконувати
Твої бажання.
Твої бажання
Прості і прозорі,
Як рибальська сітка,
В якій ти мене тримаєш.
Твої бажання
Чоловічо-тваринні:
Їсти, спати, кохатися.
Їсти – більше, ніж спати,
Спати – більше, ніж кохатися.
І я, твоя золота рибка,
Мушу їх задовольняти:
Готую тобі гарячу ванну –
З пінкою (я ж золота!),
Замовляю суші
(Я ж рибка!).
Але ти не любиш
Сирої риби.
Ти б не відмовився
Від гарячої юшки.
Розпинаєш мене
Просто на столі,
Гарячу і мокру,
Перчену, як добра юшка.
Їси і кохаєшся –
Одночасно.
Вибухаєш – і лускаєш,
Як рибний міхур
Чи як останнє колесо,
І засинаєш.
Тоді я вільна.
Непотрібна тобі
Золота рибка,
Яка виконала
Всі бажання.
Я не кохаю тебе!
Але не йду.
Бо не хочу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578238
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 01.05.2015
Я не шкодую ні за чим:
Було – й нехай.
Ти найсуттєвіша з причин
Моїх зітхань.
Таємних зустрічей політ,
Кохання вигаданий світ
Без обіцянок і надій…
Уже не мій.
Ні, я не плачу, не молю!
Залиш мене.
Хай досі я тебе люблю –
І це мине.
В твоїх засмучених очах
Згасає страчена свіча.
Наллю два келихи вина,
Один – до дна…
Ти посміхаєшся мені
З усіх світлин,
А очі темні і сумні…
Ти сам-один.
Троянди в’януть у саду,
До тебе я не підійду.
Бліде обличчя у вікні…
Не треба, ні.
Не обіцяли, не клялись,
Та ти чекай,
Що ми зустрінемось колись –
І знов за край…
Шепочуть зерна на полях,
І мерехтить Чумацький Шлях,
У хмарах місяць-молодик
Цнотливо зник…
Я не шкодую ні за чим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2015
На улицах несбывшихся мечтаний
Кружит осенних листьев карнавал –
Сухой водоворот воспоминаний…
Я не пришла, ведь ты меня не звал.
Наверное, хотел, но не решился,
О чувствах мне рассказывал в стихах.
Казалось иногда, что ты влюбился,
Но между строк – сомнения и страх.
Не знаю до сих пор, чего боялся…
Единственный, любимый мой, родной!
Мне с детства в сновидениях являлся,
И я мечтала стать твоей женой.
Ждала, что позовёшь – и я приеду
К тебе в арбатский низенький подвал,
Сегодня, завтра, в будущую среду –
Но до сих пор ты так и не позвал.
И я пришла сама, без приглашенья,
Почувствовав душою пустоту,
Чтоб положить (не надо утешенья!)
Две розы на надгробную плиту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568728
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.03.2015
21 березня світ відзначає Всесвітній день поезії. У Гутояцьковецькій ЗОШ І-ІІ ступенів це свято стало традиційним: по-перше, ми дуже любимо поезію і шануємо її творців, по-друге, багато учнів займаються в літературній студії «Ліра» і самі вчаться писати вірші.
Напередодні свята, у п’ятницю, в останній день перед канікулами, літературна студія «Ліра» запросила всіх бажаючих до спілкування. Цікаво було почути думку сучасних дітей стосовно поезії та особистості поета. Як з’ясувалося, більшість учнів вважає День поезії загальним святом, адже «всі люди якщо не пишуть, то читають вірші!», крім того, анонімне анкетування виявило, що в нашій школі 90% учнів і учителів пробували віршувати. Гадаю, що приблизно такий самий відсоток усіх людей хоч раз у житті писали вірші (чи хоча б намагалися), тому День поезії – справді всенародне свято. З чим ми вас і вітаємо!
Під час спілкування зі школярами з’ясувалися цікаві речі, якими хочу поділитися з широким загалом.
Насамперед, ось як діти визначають саме поняття поезії:
поезія – це красиві римовані речення, які передають гарні думки;
– це дуже гарні слова;
– це мудрість;
– це вірші з натхненням;
– це найкращі рядки, слова, які вчать любити, цінувати все, що нас оточує;
– це душа, розрада;
– це всі твори, які людина пише від серця.
Поет для дітей – це людина, яка пише вірші, пісні;
– у якої дуже розвинена уява;
– обдарована людина;
– яка пише про любов, природу ;
– яка пише твори від душі;
– яка викладає на папір свої думки і фантазії;
– творець поезії.
На моє прохання діти намалювали словесні портрети поета і поетеси. Ось які вони, на думку моїх школяриків.
Поет обов’язково розумний, навіть мудрий, начитаний, з життєвим досвідом, талановитий, відчуває природу, світ, добрий, чесний, вигадливий, безкорисливий, сердечний, чуйний, ніжний, доброзичливий, сонцесяйний (як сказала одна дівчинка), гарний на вроду, високий, вишуканий, з гарними манерами, з вусами, в окулярах і навіть з ручкою в руці («бо ж як він запише вірш, який несподівано народиться в його голосі?»).
Поетеса в дитячих очах – це розумна жінка, яка пише вірші, «по-своєму цікава», гарна, хороша, мудра, музикальна, мелодійна, природня, чутлива, вигадлива, добра, чарівна, незрадлива, веселкова, надійна, інколи відчужена і трішечки божевільна.
Що ж, я знаю багатьох поетів і поетес і можу підтвердити: діти майже в усьому мають рацію!
Цікавими були відповіді на питання: «Якщо до поета приходить муза, то хто приходить до поетеси?» Діти вважають, що до поетеси приходить музон, натхнення, фантастика, музика, природа, мелодія, кохання, натхненниця, поет і навіть – Бетховен! Особисто я до такого б не додумалась!
Під час анкетування виявилося, що діти не розмежовують поетів і прозаїків, всі вони для них – письменники. Тому коли потрібно було назвати улюбленого поета (не українського!), на першому місці опинився Марк Твен. Можливо, тому що пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна викликають захоплення в усі часи.
На мій подив, багато учнів улюбленим поетом визнало Мацуо Басьо (другий у рейтингу). Першу ж сходинку посів, як і очікувалося, Олександр Пушкін, третю – Михайло Лермонтов. Також були названі Франческо Петрарка, Вільям Шекспір, Олександр Твардовський, Адам Міцкевич, Ду Фу, Лі Бо, Данте Аліг’єрі, Генріх Гейне, Йоганн Гете.
Що ж стосується українських поетів, то тут – жодної інтриги. Найулюбленіший – Тарас Шевченко! Всього на один голос поступилася йому Леся Українка, а третє місце розділили Володимир Сосюра, Василь Симоненко і Олександр Олесь. Багато хто любить Івана Франка, Павла Тичину, Максима Рильського, Ліну Костенко, також серед названих були Олена Пчілка, Наталя Забіла, Іван Котляревський, Євген Гребінка, Дмитро Павличко.
Останнім завданням було записати віршовані рядки, які першими спадуть на думку. І виявилося, що майже у чверті дітей у голові лунають незабутні Шевченкові рядки: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть…» Це так прекрасно!
Багато також написали «Реве та стогне Дніпр широкий…», «Мені тринадцятий минало…» Я от думаю: це так минулий ювілейний рік Шевченка вплинув чи у всіх малих (і не тільки) українців Шевченко в голові?
Крім згаданих, діти назвали такі вірші: «Із янголом на плечі» І. Малковича, «Гаї шумлять» П. Тичини, «Світе тихий…» Т. Шевченка, «Лебеді материнства» і «Ти знаєш, що ти людина…» В. Симоненка, «Мне грустно, потому что я тебя люблю…» М. Лермонтова і навіть сонет Ф. Петрарки «Благословенні будьте, день і рік…» та інші.
Сподіваюсь, результати анкетування спонукають до роздумів. Та сьогодні, у День Поезії, бажаю всім людям – поетам у душі – мати невтомні крила за плечима і усмішку на вустах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568325
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 21.03.2015
Если меня вдруг не станет,
То… ничего не случится:
Будут всё так же от ветра стонать провода,
Так же мелькать километры,
Снег под лучами искриться,
А по весне забурлит по дорогам вода.
Новые будут победы,
Взлёты, падения – что же,
Жизнь продолжается, двигаться нужно вперёд.
Женщины рядом с тобою
Будут нежнее, моложе –
Лучше меня – и красивые: брови вразлёт!
Если меня вдруг не станет,
Сможешь вздохнуть с облегченьем
И продолжать свой привычный извилистый путь,
Как по реке полноводной
С тихим, спокойным теченьем…
Что было с нами и не было – лучше забудь.
В доме тепло и уютно,
Всё хорошо! Но вот только
Мало на сутки двух пачек тебе сигарет.
И по утрам просыпаться
Станет немыслимо горько
Из-за того, что на почте моих писем нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566941
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.03.2015
Ты сердишься, и значит, ты не прав.
Мне остаётся только улыбаться.
Ты злишься, а мне хочется смеяться,
Дразнить тебя – милее всех забав!
Бросаешь трубку – стонет пустота,
Но мне ли одиночества бояться?
Ты ждёшь, я буду плакать? Нет, смеяться!
Что делать, я давно уже не та…
Не девочка, наивности полна,
Влюблённая и глупая дурёха.
Ей без тебя когда-то было плохо…
Теперь – смеюсь – я верная жена.
Ты можешь мне звонить и не звонить,
Сердиться, ненавидеть, обижаться –
Не сможешь больше ты со мной расстаться
И никогда не сможешь разлюбить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566142
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2015
Немає сенсу вимагати вірності
Від того, хто повінчаний з дорогою.
А я, в своїй вимогливій надмірності,
Заручена з печаллю і тривогою.
Він міряє кохання кілометрами,
Я – митями до зустрічі наступної.
Він бореться з глибокими заметами,
А я жахаюсь пристрасті підступної.
Він думає і бачить все по-іншому,
Сприймає просто, чітко, невигадливо,
Досвідчений: у випадку найгіршому
Знаходить вихід – швидко і розважливо.
Він скрізь буває – мапи розмальовані,
Позначені дороги серпантинами.
Не дивно, що дівчата зачаровані
Хотіли б називатися дружинами.
Йому так шкода їх, недоцілованих –
В гарячих грудях серце спопелилося –
Змарнілих рано, скутих і знервованих…
Життя одне – ще скільки нам лишилося?
Йому жінки принадні усміхаються,
Я не ревную – це не має значення.
Нехай його дороги не кінчаються,
Бо рідний дім – єдиний пункт призначення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2015
Солодких снів тобі в чужому місті,
Хай буде тепло й лагідно на серці,
Хай не тривожать сон погані вісті,
І підморгне хтось гарний у люстерці.
Нехай подушка буде лебедина,
Щоб не боліла голова на ранок,
І хай присниться та, твоя єдина,
З якою геть не бажаний світанок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2015
Люблю тебя сейчас! Не завтра. Не всегда.
Что будет, наперёд загадывать не буду.
Ты камень, ты – скала. Я – быстрая вода:
Сегодня обниму, а завтра позабуду…
Хочу тебя! Сейчас! Возьми меня скорей!
Пока в глазах туман и сердце замирает…
Не бойся утонуть, зачерпывай и пей –
Родник моей любви не скоро иссякает…
Немножечко растай, смешав с моей водой
Хранимое внутри живительное семя,
И прорастёт любовь раскидистой ветлой
На выжженной скале – и остановит время.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562716
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015
Слизька сіра мряка захоплює місто,
Сіріють будинки і нидіють люди.
Вдягаю яскраво-червоне намисто,
Багряну троянду чіпляю на груди.
Троянда жива, трохи коле шипами,
Тонкий аромат її ледве вловимий.
В тумані шукаю побачення з Вами,
Впізнайте мене – невідомий, красивий.
У сірій юрбі, парасолями вкритій,
Відчуйте мій погляд смарагдово-ніжний –
Стою на розпутті у сукні відкритій,
І грає пелюстками протяг навстіжний.
А люди повз мене проходять байдужі,
Однакові, сірі, неначе примари.
Знайдіть мене! Сріблом засяють калюжі,
І сонячний промінь проб’ється крізь хмари…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015
Ти пробач мені, хлопче, що з Богом тебе відпускаю,
Не охоплюю з криком халяви солдатських чобіт,
Не реву, як поранений звір, – до грудей притискаю,
«Отче наш» проказавши під стогін далеких трембіт.
Ти пробач мені, хлопчику! Йдеш ти, а я залишаюсь
В божевільній судомі буття від новин до новин.
Я за тебе молюсь! Я тобою на світі тримаюсь!
А ти вижити мусиш, в кривавий потрапивши млин.
Бережи себе, рідний, заради майбутнього сина!
Він іще не родився, та мусить з’явитись колись.
Повертайся живий! Так чекає на тебе родина!
Досить плакати, нене! Ти вір – і за сина молись!
...................................................................
Ти пробач нам, солдате, за теплі і чисті постелі,
За вечерю смачну, в порцелянових чашечках чай...
В нас немає війни, не зруйновані «градом» оселі,
Тільки ясно горить перед образом Божим свіча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2015
Я тебе отвечу: «Да»,–
Потому что поезда
Редко ходят к вам туда –
Не доеду никогда…
Я тебе киваю – да!
Отцветает резеда,
Ждёт у чистого пруда
Разомлевшая скирда.
Манит тёплая вода,
Отражается звезда…
Ах, остаться б навсегда!
Жаль, настанут холода…
Пруд накроет корка льда,
Как прозрачная слюда,
Замерзают невода –
Это горе – не беда!
И без всякого стыда
Отвечаю снова: «Да!»
Зря тогда была горда –
Недотрога, вереда.
Не идут – летят года!
Клятвы – это ерунда!
Я давно согласна, да!
Ну, какой же ты балда!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558184
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 08.02.2015
Привет! – И серый день преобразился!
Умылось солнце, показалось из-за туч.
Привет! – Улыбкой ласковой разлился,
Зажёг румянец на щеках весёлый луч.
Привет! – Полузабытый голос в трубке,
И от смущения растаяли слова.
Привет! – Вдруг жарко стало в полушубке,
Хотя мороз плетёт снежинок кружева.
Люблю! – Хочу сказать, пусть через годы,
Огонь признаний твоё сердце обожжёт.
Зачем?.. Потерян ключ, забыты коды…
Прощай, любимый! Пусть Господь вас бережёт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558149
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.02.2015
Сьогодні я почула: «От за що
Ми маємо боротись, воювати?
За Україну? Та вона ніщо
Не зможе більше громадянам дати.
Війна, розруха, долар дорогий…
А Президент?! Нема вождя-месії!
Ні, воювати нам не до снаги,
Одразу краще здатися Росії».
Печуть до сліз ті зрадницькі слова.
Невже і досі в когось хата з краю?
Чи маряться їм Путін і Москва –
Синоніми вгодованого раю?
Так, покоріться, голови схиліть –
В ярмо! Навіки! Клякніть на коліна!
Були рабами ви впродовж століть,
Спливала кров’ю ненька Україна.
Та, слава Богу, меншає рабів,
І українці знов стають до зброї.
Настане час – і весь народний гнів
Спрямують на загарбників герої.
А ті, хто зневажає рідний край,
Для кого українська – «дика» мова,
Нехай ідуть від нас за небокрай –
Де «Руський світ», де править дядя Вова.
На вас чекають мирний Магадан,
Якутія і Колима з Сибіром.
Миліша за Вітчизну вам Орда?
Хіба тримаємо вас? Їдьте з миром!
А нам ставати з ворогом на прю
(Страшний він, але ми сильніші духом!),
Як мріялось Шевченку-Кобзарю,
Багряному та іншим відчайдухам.
Пора скінчити еру лихоліть,
Голодоморів, нищення і болю.
Не поступайтесь, браття, зупиніть
Загарбницьку політику-сваволю!
Були б ми разом, не могла б Москва
Розбій чинити у квітучім краю.
Де схована гетьманська булава,
Що здатна розігнати вражу зграю?
Любов, надія, віра – все в нас є.
Борімося – за Україну-мати!
Та поки «вата» в нас не зогниє,
Нам буде важко ворога здолати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555392
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.01.2015
Умирати ніхто не хотів,
І ніхто не хотів воювати,
Але привиди свіжих хрестів
Гнали хлопця із теплої хати.
Там, на сході, глибокі сніги
І мороз мінус двадцять, напевно.
Та я зможу. Тремтіть, вороги!
Не моли мене, мамо, даремно.
Я піду. Хто, скажи, як не я,
Боронитиме рідну Вкраїну?
Найдорожче на світі – сім’я!
Збережімо ж наш рід, Батьківщину!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555388
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.01.2015
Так тихо, що чутно, як падає сніг –
Сріблясто-іскристий, пухнастий, лапатий,
Вкриває сліди від малесеньких ніг,
Що стежку топтали від хати до хати.
«Христос народився! Славімо його!» –
Віншують дзвінкі голосочки дитячі,
Бажають здоров’я, достатку – всього,
Що можуть вмістити сердечка гарячі.
І сходить на землю з небес благодать,
Теплом огортає, неначе дитину,
А люди в оселях любесенько сплять.
Хай Бог береже від незгод Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549635
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2015
Люди просили-молили снігу.
В ніч новорічну здійснилось диво:
Сніг замітає під саму стріху!
Незадоволені? Це ж красиво!
Люди просили-молили гроші.
Дурні! У Бога таке не просять!
Бог милосердний: «Беріть, хороші!» –
Повні кишені паперу носять.
Люди просили-молили щастя –
Бог дарував у період скрути:
«Град» переживши – російське «здрастє»,
Щастя – коханих у трубці чути.
Люди просили-молили миру.
Все недогода. А може, досить?
Зводимо в небо молитву щиру.
Страшно: хто завтра чого попросить?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2015
Мені би встигнути дожити
Хоч до Різдва.
Нехай вже зібрані пожитки
І всі слова
Неначе сказані, одначе
Ще щось трима...
Ні, то не очі – серце плаче.
Зима? Зима.
Мені би встигнути почути
Колядників,
Води свяченої черпнути
І від гріхів
Омити душу, грішне тіло,
І в небеса
Нехай би щастя полетіло –
Яка краса!
Мені би встигнути дограти
Останню роль:
Нарешті Грея цілувати…
Так, я Ассоль!
А може, й справді покохати
Хоча б когось?
І не боятися розплати…
Якби збулось!
Мені би встигти дописати
Останній вірш.
Ні сліз, ні горя, ні розплати –
Аби не гірш…
А краще – книжечку дитячу:
Казки, дива…
Якщо пишу – і знову плачу,
То ще жива…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2015
Коли рахунок йде не на роки,
А кожна мить – благословення Боже,
Прийшла пора забути про страхи,
Невпевненість і роздуми: «А може…»
Залишені всі справи «на колись»,
Відкладені «про свято» гарні сукні…
Не буде більше свята, зупинись!
І озирнись навколо: дні марудні
В очікуванні кращого життя
Скінчились майже. Не твоя провина.
Та зрозумій – за крок від небуття, –
Що ти нікому і ніщо не винна!
Вдихни на повні груди вітер змін
І чхай, як хтось нахмурить брови грізно.
Палаци мрій підняти із руїн,
Почати жити – не буває пізно.
Хай день чи два, але щаслива будь!
Здійсни свої таємні забаганки!
Дізнайся, чи м’яка на дотик ртуть,
Чи витримають двох дитячі санки,
Яка на смак бурулька весняна,
Чи сніг солодкий, як цукрова вата,
Що то за диво – східна чайхана,
І як це – бути жінкою пірата,
Куди душа мандрує, поки спиш,
Чи брешуть хлопці, що ти перша краля,
Абсент як діє і чи ти злетиш,
Якщо стрибнеш у глибину провалля…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014
А ти знову їдеш, коханий, даруєш розлуку.
Остання розмова – «мобільний» зігрівся в долоні.
Ти їдеш, коханий! Стискаю (хоч подумки!) руку
І бачу: блакитний струмочок пульсує на скроні.
Я знаю твій запах – амбре ледь пожухлої глиці,
Кохане обличчя люблю – до найменшої зморшки.
На нашій галяві незбирані всохли суниці…
Вкладу до листа пам’ять літа – духмяні волошки.
В розлуці з тобою не знатиму миті спочинку,
Щоб час пролітав непомітно, берусь до роботи:
Сплету з павутиння мереживну білу хустинку,
Від місяця – срібла, від сонця візьму позолоти,
Блакиті – з небес, від барвінку – зеленого блиску,
Червоних ниток – не з троянд: крапля крові проллється.
Нехай я від того не матиму жодного зиску,
Аби ти, коханий, зберіг її в кутику серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543615
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2014
Здавалось, без мене зупиниться потяг,
Закінчаться рейки, зіб’ються вагони,
Квитки, непотрібні вже, видує протяг,
Засипле сміття спорожнілі перони.
А потяг прямує за розкладом далі,
Не знає нових чи колишніх кумирів,
Підкорює вперто складні магістралі:
Життя – безперервний потік пасажирів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543614
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2014
Ты явился на Андрея Первозванного,
Ворожея-ночь тебя мне нагадала,
До порога довела немного пьяного
От прошитого дорогами вокзала.
Не стучал, ведь у меня всегда не заперто:
Заходи, бери, что хошь! Украсть-то нечего…
Сгрёб в охапку, улыбаясь, перво-наперво –
Не укрыться от тебя, широкоплечего,
Не сбежать, не оттолкнуть… Губами жаркими
Мою волю выпивал – и я растаяла…
Баловал опять признаньями, подарками,
Чтоб простила, до утра тебя оставила.
До утра… Ах, не кончайся, ночка зимняя!
Но пришёл рассвет – и сказки вмиг попрятались.
Не останешься, родной? Так увези меня,
Чтоб чужие и постылые не сватались.
И чего ещё ждала от безобразника?
Замела следы твои змея-позёмка.
Бог с тобою, уезжай! А я в честь праздника
Назову Андреем нашего ребёнка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543367
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.12.2014
Потроху, але невблаганно минає життя,
Краплинами щастя чи болю мій час витікає.
Здається, природний процес – відійти в небуття,
Чому ж тоді розпач лещатами серце стискає?
«Я ще молода, аби вмерти!» – ридає душа?
Та ні, я змирилась, що сорок – достатньо для жінки.
Синочок дорослий і шляхом своїм вируша,
А інші… Поплачуть – і справлять багаті поминки.
Нехай замітає могилку жорстока зима,
Стирає мій слід на землі. Чи можливе щось гірше?
Я буду щаслива (життя прожила недарма!),
Якщо після мене залишиться декілька віршів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543358
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2014
Муза полетіла, їй зі мною нудно:
В кокон загорнувшись, в сутінках сиджу.
Змінювати карму довго і марудно,
Вогника немає, іскри, куражу.
«Де твоя харизма?» – подруга питає.
Справді, де? Не знаю, чи вона була
Хоч колись? І Муза знову відлітає.
Їй потрібні душі. Душі – не тіла.
Я не ображаюсь, Музу розумію:
Зараз їй співає пристрасний поет.
От вона, харизма! Розмалює мрію,
Перетворить в казку пізній тет-а-тет.
В келиху шампанське пінним водограєм,
Стиглі полуниці, блимає свіча…
А у мене пахне сушеним розмаєм,
Яблучне варення і без цукру чай.
Муза полетіла, нудно їй зі мною:
Знає кожне слово з довгих одкровень.
Порожньо без неї… Пташкою нічною
Скнію над папером – і анітелень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540263
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2014
Твой бархатный голос в багряном огне листопада,
В опавшей листве, в сладком шёпоте тёмных аллей…
Далёкое эхо: «Не надо, любимый, не надо…» –
Рассыпалось бисером слёз… Где сейчас ты, Андрей?
Стоишь, как мечтал, за штурвалом просоленной шхуны –
Бродяга-пират, благородный владыка морей?
А может, умами страны управляешь с трибуны?
Ты счастлив? Но нет, ведь тебе всего мало, Андрей.
В заброшенном парке – осенняя грустная сказка,
Печально прощаясь, мечты облетают с ветвей.
На нашей скамейке поблёкла зелёная краска,
Но видно царапины: сердце и «Р. + Андрей».
Ажурным узором снежинок искрится ограда.
По первому снегу протопчешь следы до дверей,
Закружишь, смеясь: «Что ж ты плачешь? Неужто не рада?»
Года пролетели, а ты всё такой же, Андрей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540249
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.11.2014
Вперше відчуваю справжню Незалежність,
Вперше я святкую щиро, від душі!
Синь небес і поля золота безмежність
Майорять – і серцем я пишу вірші!
Гноблена віками Україна-мати
Перший крок зробила в світле майбуття.
За її свободу борються солдати,
Віддають герої на війні життя.
Скроплена сльозами, кров’ю Перемога.
«Слава Україні!» – до небес бринить.
Миру всім уклінно просимо у Бога,
Хай над нами сяє сонячна блакить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519318
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2014
Козацькі столиці зрівняли з землею
І навіть літописи переписали,
З Руси-України зробили Расєю,
А нас, українців, хохлами назвали,
Або малоросами. Є росіяни –
Росії Великої діти законні.
А ми байстрюки? Нерозумні слов’яни –
Беззахисно щирі, тому безборонні.
Ми все перетерпимо – хочемо миру,
Не воїни ми – трударі, гречкосії.
Але не просіть нас вклонитись кумиру –
Вождю, переможцю народів Росії.
Ми з вами сусіди, навіщо сваритись?
Для чого кричати: хто в ліс, хто по дрова?
Забудьмо образи! Давайте миритись!
Близькі в нас культура, історія, мова.
Могли би йти разом! Як боляче знати:
Шляхи наші зараз, на жаль, розійшлися…
Колишні брати вже – ворожі солдати,
І цілить у серце підступний убивця.
Для вас ми фашисти, «укропи», «свідомі»…
Укроп не боїться жука-колорада,
Знайде шкідника в українському домі –
І знищить! Усіх! До останнього гада!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519025
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2014
Пролетіло літо непомітно,
Наче ластівка над синім плесом,
Осінь на порозі, вірогідно
Жовте листя знову стане стресом.
Золото кістяк старого парку
Від очей приховує цнотливо.
Вітер відшукав таємну шпарку,
Роздягнув підступно і зрадливо.
Затуляють віти кострубаті
Голизну старенької тополі.
Не дивіться, юні і пихаті!
Не знімайте! Досить вже! Доволі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2014
Ланцюгами обітниць ми скуті з тобою довіку,
Поступово втрачаємо смак і усі відчуття.
Відлітають невпинно в минуле години без ліку,
Як вода крізь пісок, витікає з нас радість життя.
Телефонний зв’язок – переривчаста кардіограма,
Де вагоме мовчання і пустопорожні слова.
Від стріли Купідона гниє незагоєна рана,
Лікар-час не лікує, дивуюсь, як досі жива.
Голос твій не бринить – шелестить, наче вітер у мушлі.
Загубила обручку в піску. Ти давно вже не мій...
Залишаю наш острів, пробач мені… Хвилі бездушні
Підмивають фундамент палацу нездійснених мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2014
Принесіть йому прапор наш чорно-червоний,
Хай завжди майорить на героя могилі.
Плаче мати, в журбі захлинаються дзвони,
І курличуть над ним журавлі білокрилі.
Принесіть йому соняхів сонячні квіти –
Він поліг серед них на кривавому полі.
Притулились до мами заплакані діти,
І лунає салют командиру Миколі.
Не соромляться сліз бойові побратими –
«Плине кача» звучить… Не вмирають герої!
Всіх полеглих за волю вважають святими.
А живим завтра знову ставати до зброї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517960
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.08.2014
Уговори меня поехать на Бали.
Я поломаюсь для проформы, но поеду.
Мы будем радоваться каждому рассвету
И пить шампанское, встречая корабли…
Уговори меня поехать на Бали!
Ты говоришь, я как вулкан Гунунг-Батур:
Пылаю страстью, ненасытна и опасна?
Твоим желаниям и чарам неподвластна,
Пожар в саду холодных мраморных скульптур –
Ты говоришь, як как вулкан Гунунг-Батур?
Ах, Серирита! Благодатная река –
Священный лотос, бугенвиллеи, чампака…
А ты скучаешь без Днепра, ромашек, мака
И слышишь пение родного ручейка.
Ах, Серирита! Благодатная река!
Хочу теперь поехать на Мадагаскар,
На остров Пасхи или Яву, на Канары!
Ведь не вернёшь костёр, палатки и гитары,
Не ощутишь годов студенческих угар…
Хочу! Давай хотя бы на Мадагаскар…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513486
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.07.2014
Ты несчастен, но я не лекарство –
Расслабляющий лёгкий наркотик,
Чтоб на время забыть о мытарствах,
Метко бросив отравленный дротик.
Изливая проблемы и беды,
Очищаешь загнившие раны
И под утро находишь ответы
На вопросы… в изгибах желанных…
Обновлённый, счастливый – уходишь,
Подготовленный к новым свершеньям,
Обо мне забывая, находишь
Антипода моим отраженьям.
Не надолго. По свету скитаясь,
Не любовь оставляешь – проклятья.
За подпиткой ко мне возвращаясь,
Веришь: жду, распростёрши объятья.
Уходи. Не святая Тереза.
Надоело быть доброй и милой.
Я из камня теперь, из железа –
Не согнёшь. Даже ты. Даже силой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513484
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.07.2014
Ти гадав, я не вмію просити пробачення.
Тепер можна. Пробач мені, милий!
Мої вчинки, слова зараз втратили значення,
Навіть ти проти смерті безсилий.
Ти читаєш цей лист – мій пік егоїстичності:
Я не хочу, щоб думав погано.
Повертаюся знов, за законом циклічності,
І твоя буду, пізно чи рано.
Не в обіймах – в думках, світанковому маренні,
Я твоя – у віршах, безтілесна.
Білі крила смердять трохи, в пеклі присмалені,
Ти ж молись: не дай Бог, щоб воскресла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2014
Мірно цокає годинник,
Відміряє час до смерті.
Невідомо звідки виник
Янгол і слова відверті
Перетворює на миті
Та складає їх в години,
Дні, любов’ю оповиті
В колі друзів і родини.
В день відстроченої дати
Підкори свою вершину –
Зможеш в янголі впізнати
Вірну, люблячу дружину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2014
Настирливі краплі дощу тарабанили по підвіконню. Тонка жерсть голосно протестувала проти такої сваволі. Надія Петрівна терпляче полежала ще з десять хвилин, марно сподіваючись, що забивання цвяхів у мозок ось-ось припиниться, і ввімкнула світло. На круглому циферблаті старенького будильника стрілки повільно просувалися до горішньої позначки. «Це ж я через декілька хвилин почну останню чверть століття, – подумалося. – І коли життя збігло?»
За вікном шуміла злива. Недаремно от уже два дні ноги крутило.
Надія Петрівна простягла руку до столика, потягнула до себе аптечку, що завжди розміщувалася у зоні доступу, – про всяк випадок, адже частенько підводило серце. Дістала упаковку вати, відірвала клапоть і скрутила дві кульки. Може, вата хоч трохи притишить барабанний дріб дощових крапель…
Вимкнула світло, лягла знову. Зашуміло у вухах. Від вати? Чи тиск піднявся? Не треба було пити вина, але ж зять наливав: «Та пийте! У сімдесят п’ять усе вже можна! Скільки там Вам залишилось!» І справді, скільки? От тільки б не бути лежачою, краще одразу вмерти…
Чомусь пригадались Зінині очі. Як вона зиркнула на Миколу, зятя велебного, який безцеремонно за столом зробив зауваження: «Менше юшки треба в ложку набирати!» – коли вона ненароком крапнула на скатертину. Руки дрижать, що ж поробиш… Дочка вдала, ніби й не чує, зате Зіна, невістка, сполотніла і до кінця святкової вечері не скуштувала більше жодної страви. А потім, у цій же кімнатці, обіймала її і плакала: «Мамо! Як Ви тут живете? Чому терпите знущання? На трьох поверхах місця не знайшлося, що вони Вас у курнику оселили? Повертайтесь додому, мамо! У нас житимете!» «Та ні, тут добре, – заспокоювала невістку, як могла, – мені краще окремо, спокійніше…» Насправді, була рада, що має окреме приміщення, хай і дійсно перероблене з курника. То й що? Курей не тримають, взагалі його мали знести, та тут вона нагодилася, то й побудував зять для неї окрему хатинку: кімнатка, кухонька – скільки їй треба? Єдине погано: не знає, куди себе подіти цілими днями. Городу донька не тримає – зять має гроші, аби жінка не псувала манікюр. Щоправда, все подвір’я у клумбах. Надія Петрівна, як тільки приїхала, посіяла чорнобривці, майори, нагідки і матіолу, навмисно взяла свого насіння, аби часточку Долів перевезти аж під Київ. Що то було! Катя зверещалася, усі сусіди, мабуть, чули: «Що ти зробила з моєю альпійською гіркою?! Ти ще б гною з-під «рідної корови» захопила! Мамо, ти нічого не тямиш у квітах, то й не лізь!»
Вона й не лізла. Ні до квітів, ні до дітей, ні до онуки. Сиділа цілими днями то в хаті, то під хатою. Спочатку вишивала, незважаючи на поганий зір, але потім нитки скінчилися, а купити нових не допросишся. Сусіди поховалися за високими заборами, онучка відгородилася навушниками, навіть Катя відмахується: «Ой, мамо, ніколи мені з тобою сидіти, у мене справи!» Одна Надія Петрівна «безсправна». Чи то безправна?
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами…
Як добре розуміла вона тепер Шевченкові вірші! Що тільки не передумала за час вимушеного байдикування…
Гарне життя прожили вони з Василем, двох дітей виростили, весь час працювали в поті чола. Самі пережили напівголодне повоєнне дитинство, тож хотіли, аби діти ні в чому не знали нестачі. Особливо молодшеньку, Катрусю, пестили. Дівчатко росло таке гарне! Хлопчикові що треба? Пару штанів і сорочок, м’яч футбольний і велосипед. А дівчинці – і суконьки, і бантики, і модні черевички… Щоправда, Катруся з віком ставала все вибагливіша, потребувала не простих речей – імпортних, дорогих, то вони з Василем собі у всьому відмовляли, аби донечці догодити. Поки до школи ходила, ще нічого, а як стала студенткою, то кожних вихідних – плачі, істерики: «Нащо ви мене народили, якщо не можете нормально забезпечити? У чому я ходжу? Як селючка! З мене всі дівчата у групі сміються!» Що ж робити? Треба доцю рятувати! От і тримали худобу, свині, пасіку, навіть лікарські трави сушили і здавали, тільки б дітям було добре.
Коли Сергій одружився, стало трохи легше. Невістка Зіна допомагала у всьому, та й характер мала злагідний, одразу стала своєю в родині. Сапає на городі чи сіно горне – співає, годує домашню живність, корів доїть – примовляє лагідно, а як їсти готує чи в хаті прибирає, то так весело щебече, що у всіх посмішки з’являються і настрій гарний. Одна Катя не любила невістки, обзивала Зіну «пампухою», бо та була маленька і пухкенька, на відміну від високої та худої Катерини. І в очі сміялася: «Ти, Зінко, недотепа! Не могла чоловіка кращого знайти, не такого селюка, як мій брат? Хоча куди тобі з твоєю зовнішністю… От я вийду заміж тільки за багатого!»
Так і зробила. Але не завжди багатство приносить щастя. Приїжджала Катерина до батьків завжди з плачами, останніми словами обзивала чоловікових батьків, жалілася, що не люблять її, бо вона з бідної родини. Чи то правда була, чи просто Катя не могла ні з ким ужитися через свій характер?
Тим більше сердилася, бачачи, як дружно живуть Сергій і Зіна з батьками однією великою родиною. Сварилася з матір’ю: «Ти чого бавиш Зінці дитину? Мені свекруха не бавить!» А невістку постійно доводила до сліз, чіпляючись до кожної дрібниці. «Добре тобі, Зінко! – не зморювалась повторювати. – Живеш тут, як у Христа за пазухою. Моя мати тобі їсти готує, дитину глядить. Все вам, вся пенсія! А мені що? Збулися дочки й раді!»
Зіна терпляче зносила Катрині «набіги», які повторювалися щонайменше двічі на рік. Поживе Катя в селі з місяць, знудиться – та й повертається до чоловіка. Жодного разу він по неї не приїхав…
Змахує сльозу Надія Петрівна, згадуючи, як слухалась доньку: до онучки не підходила, віддалялась від невістки. Та розуміла і не лізла в душу, приймаючи нові правила співжиття. Менше стало в хаті радості, та й які веселощі, якщо донечка так страждає в невістках? Щоправда, недовго після того жили діти разом з ними. Після народження другої дитини тісно стало чотирьом в одній кімнаті, от і віддали їм батьки порожню Катеринину. Катя як дізналася, одразу прилетіла. «Що, дочка вже вам не потрібна? Вижили з хати? Все синові! Все невістці!»
Сергій не сперечався. Того ж дня знайшов квартиру в Дунаївцях і перевіз родину. Хоч і дорого було сплачувати оренду, але все на краще: до заводу, де працював майстром, п’ять хвилин ходу, Дімка пішов до школи, Оленка – в садочок, скоро і Зіна знайшла роботу.
Спочатку часто навідували батьків, але ті переймалися тільки тим, як би побільше грошей для Каті наскладати. Останньою краплею стали Дімкові іменини.
Дідусь з бабусею дуже любили старшого онука, адже Дмитрик народився і виріс у них на очах. Надія Петрівна завжди з гордістю повторювала, що це вона Дімку вибавила. Онук теж відповідав взаємністю і навіть писав листи, якщо довго не виходило приїхати в село.
Так от, на перший Дмитриків ювілей – 10 років! – дідусь з бабусею купили йому шкільний костюм. Дуже пишалися, що онука прийняли до гімназії – найкращого навчального закладу міста, то й не пошкодували грошей на обнову для свого улюбленця. До 1 вересня якраз залишався тиждень, копали картоплю в селі, тут і святкували день народження. Катя копати не приїжджала ніколи, тільки «збирала дань». От і того дня приїхала машиною, щоби завантажити мішки з картоплею і городиною. Коли побачила, який подарунок зробили батьки племіннику, розплакалась: «Ви мене не любите, мою дитину не любите! Все тільки тим, дунаєвецьким, пхаєте!» Мати кинулася втішати донечку, та ж нервувалася все сильніше і нарешті виголосила: «Ноги моєї тут більше не буде! Вибирайте: я чи вони!»
«Що ж я могла сказати? – картала себе Надія Петрівна. – Вона ж моя донечка! Хай заспокоїться, а там все буде добре…» Але добре вже не було. Зіна більше не приїжджала. Щоправда, Сергієві не перешкоджала відвідувати батьків, навіть гостинці передавала. Дмитрик також їздив з батьком і городи обробляти, і сіно заготовляти, ремонтували огорожу, садок підчищали та й інше. Хіба мало роботи в селі? А на свята Сергій привозив батьків до міста, Зіна накривала на стіл, і вони знову, хай ненадовго, ставали великою дружною родиною…
Коли помер Василь, прийшлося продати половину господарства, але й тому, що залишилося, Надія Петрівна не могла дати ради. Дуже допомагав Сергій, приїжджав двічі-тричі на тиждень. А вона навіть не спитала ніколи, чи має гроші на дорогу. Всю пенсію складала для доньки, всі гроші, копійка до копієчки. Коли ж син поїхав на заробітки, бо Дмитрик закінчував гімназію і треба було грошей на подальше навчання, Надія Петрівна відчула справжню скруту. Поступово розпродала худобу, віддала людям городи, могла обробити тільки декілька соток біля хати. Нічого вже Каті давати… Тоді донька закомандувала продати обійстя. «Заберу тебе до нас. А їздити сюди – неблизька дорога. Сусіди хату по цеглинці розтягнуть!» Послухалась…
Майже ніколи не бачила Надія Петрівна, як син плаче. Тільки на похороні Василя, і вдруге, як хату продавали. «Не продавай, мамо! – просив. – Хочеш, я гроші частинами тобі сплачуватиму, не маю зараз. Але віддам поступово. Я ж народився тут, виріс! І син мій у цій хаті перші кроки робив. Ось у цій кімнаті тато наш помирав, і я тут хочу померти…» Сама плакала, але Катя сказала продавати.
Що вже тепер… Минулого не зміниш. Давно втекла би додому, якби було куди повернутись. Може, й справді послухатися Зіну? Вона хороша, не попрікатиме колишнім. Але куди? Їм самим тісно у двокімнатній квартирі. Ще й пенсію перевела на банківську картку і Каті віддала. Як же тепер, забирати? Не насмілиться… Видно, доведеться і помирати тут, на чужині.
Стислося серце від раптової думки: чужі! Ніколи досі не замислювалася про те, що сім’я доньки так і не стала для неї рідною. Навіть гірше: рідна кровиночка, Катруся, теж якась чужа. Не розуміє матері, цінності й поняття у них зовсім різні. Катя ніколи не згадує дім, у якому народилася, рідне село, не сумує за братом, а до племінників їй взагалі байдуже. Чи любить вона хоч когось? Свого чоловіка? Доньку? Її, матір? Знає відповідь Надія Петрівна, проте відмахується від неї – краще не знати…
Світає. Насилу ранок! Так хочеться почути півня! Посміхнулась сама до себе, згадавши про вату. Відчинила вікно, впустивши до кімнати ранкову вологу прохолоду. Якби перед вікном вишеньку посадити чи калину, щоб заступала сіру громаду величезного будинку…
Човгаючи розтоптаними, старенькими (ще з дому) капцями, вийшла надвір. Хмаринки на сході золотилися, з-за високих парканів вставало сонце. Надія Петрівна любила цю ранкову пору, коли район мирно спав, не горлала музика від сусідів, не гурчали машини по дорозі, не сварилися Микола і Катя, навіть собаки не вили і не гавкали на перехожих. Можна було, закривши очі, уявити, що ти вдома…
Надія Петрівна вдихнула на повні груди свіже вологе повітря, і раптом серед різноманіття пахощів відчула рідний, домашній запах, терпкувато-солодкий і п’янкий. Це серед азалій зацвіли дивом уцілілі чорнобривці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498184
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.05.2014
Прикоснуться к твоим губам
Опустевшими фразами…
Драгоценным, скупым словам
Отвечала отказами…
Плавной речи густой поток
Затопил все извилины…
Отыскали чудес исток
И лежим обессилены…
Не кисельные берега,
Не речушки молочные –
Трав медовых стога, стога…
Заклинанья непрочные…
Постепенно теряешь власть,
Тяжелеет молчание…
Много мёда – уже не всласть.
Поцелуй… на прощание…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497716
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.05.2014
Порожні очі колишніх друзів,
В серцях ненависть, двобій словами –
Страшна реальність вже без ілюзій,
Що ми насправді були братами.
Одне коріння – давнішня пісня.
Любов і єдність – лиш на папері,
Де замість спроби порозуміння
Стріляють, б’ються, ламають двері…
Повстали люди – і брат на брата
Іде війною, безжально, грізно, –
Підступний задум тирана-ката.
О, схаменіться! Бо буде пізно…
Вже гинуть діти, вогонь палає,
Ридає мати: «Ще скільки? Доки?»
Заціпеніли. Ніхто не знає,
Коли ж в країні настане спокій.
Криваве сонце понад горою,
І мироточать святі ікони…
Отямтесь, люди! Складайте зброю,
Щоби над вами не били дзвони!
Брати і сестри, усі народи,
Для кого рідна свята Вкраїна, –
Заради миру дійдемо згоди!
У нас Вітчизна одна-єдина!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497235
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.05.2014
Я камінчик гострокутний,
Незручний, смішної форми,
Незалежний і розкутий,
Не обтесаний до норми.
Я камінчик, не цеглина!
В рівний ряд не укладаюсь.
Як не огортає глина,
Знов уперто витискаюсь.
Знаю: викинуть. «Ледащо!
Геть! Такого нам не треба!»
Хай жбурляють. Справжнє щастя –
Хоч на мить злетіти в небо!
Може, я уламок зірки?
Чи астральна надістота?
Змушений чужі одвірки
Підпирати – теж робота…
Чудернацький і химерний?
Унікальний! Гей, пасивні!
Де митець – не будівельник,
Хто оцінить ексклюзивність?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2014
Недільний ранок будить запахом смачним –
Це мама з досвіту вже тісто замісила
І пироги пече. «Які, матусю? З чим?
Коли спечуться?» Дочекатися несила!
Сміється мама, розпашіла від плити,
І обіймає нас солодкими руками…
Пройшли роки. Ми розлетілись у світи
І не щороку приїжджаємо до мами.
Життя вирує! Не спинитись ні на мить!
Та мати діток не замориться чекати.
Запахне здобою – і серце защемить.
Лишаю все, лечу до батьківської хати.
Сміється вікнами вона серед снігів,
Ввійду – теплом охопить подиху святого…
Матусі рідної рум’яних пирогів
Солодкий смак з мого дитинства золотого…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2014
Інтелігент в потертому картузику
Плодами свого саду торгував.
Не закликав, мугикав щось під музику
І решту до копієчки давав.
Базар клектав, шалено галасуючи,
Сюрчав до когось міліціонер,
А він чекав, схвильовано пантруючи,
І раптом все затихло, світ завмер.
Вона не йшла – пливла понад прилавками.
Красуня! Фея! Мавка чарівна!
Дійшла до ятки з лікарськими травками –
Навпроти. В серці розцвіла весна!
Тонка, тендітна, в золоті кучерики…
Якби ж торкнутись ніжної руки…
І так йому схотілось – до істерики! –
Забути з нею про свої роки.
І про дружину, вічно невдоволену,
Про сірість днів, безрадісність ночей,
Відчути щастя, радість недозволену,
Тягар обітниць скинувши з плечей.
Аж помолодшав. «Яблука по акції!
Беріть, красуне! Нині все для Вас!»
Та не чекав подібної реакції:
«Не хочу яблук. Краще ананас!»
І поки перетравлював претензію,
Вона пішла. Адреси й не просив…
Сказавши сам собі: «Пора на пенсію…» –
За бік червоний яблуко вкусив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494694
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.04.2014
* * *
Сенс життя в тому,
що воно має свій кінець.
Франц Кафка
Живи і насолоджуйся життям!
Люби його! І буде тобі щастя!
Немає правил, лиш одне затям,
Важливіше за сповідь, за причастя,
Що жодна мить не має вороття,
Свій шлях земний ніяк не пройдеш двічі,
Розкаяння не змінить майбуття:
Залишиш слід – чи пляму на узбіччі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493683
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2014
На прощанье улыбнусь: «Пока!» –
Хоть «Прощай!» точнее и честнее.
Мчится до сих пор через века
Дон-Кихот к прекрасной Дульсинее.
Полчища врагов побеждены,
Но встают всё новые задачи.
В статусе невесты – не жены –
Дульсинея ждёт его – и плачет,
Что фату давно изъела моль,
Платье пожелтело и поблёкло,
Дедом стал отверженный король…
В окнах башни трескаются стёкла.
Верность – замечательный предлог
Прятаться от жизни в старом замке.
Жаль, что удержать меня не смог
Образ Дон-Кихота в фоторамке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492788
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.04.2014
Вона прийшла у цей світ нікому не потрібною – і пішла нікому не потрібною. Сімнадцятирічна, не встигла народити ту єдину людину, якій була б потрібною насправді. Але, можливо, доля вберегла її не зачату навіть дитину від продовження непотрібності?
Народжена у ненависті й прокльонах, одразу ж залишена матір’ю, яка не хотіла її, не чекала, не дала собі жодного шансу полюбити крихітку, вона не знала материнського тепла, була позбавлена природного почуття захищеності, позбавлена дитинства.
Її бабуся, щоби прогодувати себе й онуку, працювала на двох роботах, тому дівчинка призвичаїлась до самотності, була не по роках самостійною й хазяйновитою. Змалечку звикла сама себе обслуговувати, не потребувала допомоги, вміла все: і їсти приготувати, і сукню зшити, і укол зробити старенькій бабці. Вступила до університету, теж сама, училася старанно – заради підвищеної стипендії. Все робила добре, адже давно зрозуміла, що робить для себе, переробляти нікому.
На похорон зійшлося багато людей, всі плакали – і хвалили її. Казали, яка вона була добра, гарна, відповідальна, старанна… Але ніхто не знав її по-справжньому. Ніхто не зазирав у її душу. Всі думали лише про себе: і подруги, які ділилися з нею секретами, і хлопець, над яким нависло звинувачення у вбивстві, і навіть бабуся, котра залишилась тепер зовсім самотня. Мати не прийшла. Не знала? Чи не хотіла знати…
Вона завжди була взірцем – для однокласників, сусідських дітей, подруг, яким знервовані матусі ставили її у приклад. Доросла не по роках, дивувала знайомих самостійністю і виваженістю суджень, урівноваженістю характеру, обдуманістю вчинків. Тому так жахливо було бачити її розтерзане тіло у труні, метатися думками в пошуках винуватців, намагатися знайти причину загибелі, зрозуміти, чому саме вона…
Позбавлена любові ще в утробі матері, вона не знала ніжності обіймів рідних рук, які захищають від величезного ворожого світу. Жодного разу не відчувала, як тануть страхи, відступає зло, коли просто притискаєшся до мами, вдихаючи заспокійливий запах найближчої тобі істоти, яка любить тебе не за щось, а тільки тому, що ти є…
Зовні самодостатня, майже ідеальна, всередині вона була розгубленою пораненою дівчинкою, яка шукала захисту, родинного тепла, кохання… Зустрічалася з Олегом, 25-річним чоловіком, добрим, серйозним, відповідальним. Усі вважали його гарною партією для сирітки. Олег теж, і не мріяв про кращу дружину. Звісно, вони одружаться. Хай тільки вона закінчить університет.
Вона любила Олега. Мабуть… Бо що вона могла знати про кохання? Він дорослий, надійний, впевнений у собі. Навіть, занадто впевнений…
Сергій – зовсім інший. Ніжний, чутливий, лагідний… Не казав, що потрібно зачекати, що вони мають спочатку стати на ноги, а одразу запропонував жити разом. Після кількатижневого спілкування в Інтернеті приїхав – і став частиною її життя. Поки що таємною. Їздила до нього – не розчарувалась. Декілька зустрічей – і вона погодилась на переїзд. От тільки як Олегу сказати?
У той день – останній день її життя – вона прощалася. До вечора була з найкращою подругою на пляжі: купалися, засмагали, ділилися таємницями. Тобто, подруга ділилася. Вона ж не звикла відкривати комусь душу.
Ввечері зателефонувала Олегу – не відповів. Одягла найкращу сукню – червону – і прийшла сама. Дзвонила у двері, телефонувала знову і знову – безрезультатно. Звідки їй було знати, що Олег спить п’яний, адже її наречений не захоплювався спиртним. Але так склалися обставини, що саме того дня йому довелося «обмивати» з керівником новокуплене авто. Серед ночі хлопець прокинеться, побачить неприйняті виклики, але передзвонювати буде вже пізно.
Вона мала попрощатися з Олегом. Пояснити. Серце розривалося між двома чоловіками, і ніхто не міг порадити, нікому навіть розказати! Хіба вона знала, як краще? Відчувала, що Сергій ближчий їй, але ж Олег – перший…
Вранці – автобус, вже й квиток куплений, речі зібрані. Але як поїхати, не попрощавшись? Не пояснивши? Не вибачившись? Як дочекатися ранку, якщо так холодно у душі, гризуть сумління і непевність?
Тому й зраділа появі Славка, Олегового сусіди, погодилась піти на дискотеку, а потім і на квартиру до одного з нових знайомих, продовжити святкування. Тільки б не залишатися наодинці з внутрішнім суддею, бо що ж відповідати на його питання?..
Славко десь дівся, натомість з’явилась дівчина господаря квартири, приревнувала, почала сварку. Ця ситуація була настільки нереальною, не схожою на сцени з життя пай-дівчинки, що неможливо було не розсміятися. Це був останній сміх у її житті. Розгнівана дівка накинулася з кулаками, дряпала, смикала за волосся, почала душити. Майже не опиралася, – таким несподівано жорстоким був напад. Не вірила, що це відбувається з нею насправді. Втрачаючи свідомість, побачила маму, але та відвернулася і пішла геть…
Отямившись і зрозумівши, що накоїли, молоді люди намагались очутити дівчину, напуваючи її водою. Проте зробили тільки гірше – втопили. Недовго думаючи, відвезли і викинули ще тепле тіло біля лікарні. Чергова медсестра бачила, як під’їжджала машина, але не вийшла, не поцікавилась, що то гупнуло перед входом. Тільки вранці знайшли понівечений труп у святковій червоній сукні…
Всі плакали. Найбільше, мабуть, Олег, якого продовжувала мордувати підозрами міліція. Але недовго. Після приїзду Сергія перестав ходити на цвинтар. Ридав Сергій, який встиг придбати велике двоспальне ліжко, готуючись до переїзду коханої. Ллє сльози самотня бабуся, втративши надію, що вбивцю таки знайдуть. А от чи плакала мати? Чи хоч на мить стислося її серце? Хтозна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492728
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Жоржин та айстр вирує карнавал.
Спекотні дні, та вже холодні ранки.
Давно пошерхла висохла трава
В копицях, де будили нас світанки.
Ти глянеш – я очей не підійму.
Спитаєш, як живу, – лиш посміхнуся.
Ранети лунко гупають в траву…
Мар’яна Львівна. А була Маруся.
Туман солодкий хмарою накрив.
Блакить очей коханих – вище неба.
Чому ж так сталось? Просто розлюбив?
Ні, краще не кажи, прошу, не треба!
Торкнешся – я очей не підведу.
Змахну сльозу зрадливу – й посміхнуся.
Зацукрувались яблука в меду.
Мар’яна Львівна. Лиш тобі – Маруся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014
Присвячується екіпажу морського тральщика «Черкаси
На Донузлаві точиться війна
З підступними російськими «братами».
Блокують шлях затоплені судна,
В облозі корабель, та правда з нами!
Заманюють оманливі слова
Під прапор до російських окупантів,
Бо мріє білокам’яна Москва,
Щоб Київ жив тепер під бій курантів.
Тремтить на вітрі вражий триколор,
Стирчать зловісно бортові гармати,
А ми беззбройні несемо дозор.
Наказ: «Триматись! До кінця стояти!»
Не можу я стріляти в росіян!
Брати ми! Як могли про те забути
Політики, що розробляли план
Захоплення? До суду вас, іуди!
З сестри-Росії збоченці-чини
Зробили завойовницьку країну.
А як же люди – доньки і сини
Великого народу? До загину
Не змити крові братньої з долонь..
Чи ми для того знищили фашистів,
Щоб розпалити знов війни вогонь
Заради примхи схиблених рашистів*?
На Донузлаві точиться війна.
Не рівні сили, але ми єдині.
Не переміг московський сатана.
Я присягав на вірність Україні!
*Рашизм – разновидность тоталитарной, фашистской идеологии, симбиоз основных положений фашизма и сталинизма. Одной из основ является идеология РПЦ духовной теории о «богоизбранности» русских… Рашизм является нарушением принципов международного права, навязыванием миру своей версии исторической правды с точки зрения и интересов России (http://ru.wikipedia.org/wiki/Рашизм).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488518
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2014
Від найбільшого кохання залишається кострище –
Без упевненості, віри, без дзвінка чи без листа.
Я стою на роздоріжжі, халамидник-вітер свище,
Хмари купчаться, і тисне попід груди самота.
Блякнуть очі, в безнадії розчиняється рум’янець,
Плечі горбляться старечо… Що попереду? Туман…
Сірий попіл, ледве теплий, завершивши дивний танець,
Осідає на волосся… Догоріло… Все обман…
Досить нидіти! Минуле – павутинками на скронях
Назавжди, та попіл сивий швидко змиється дощем.
Щастя іскорку останню затискаючи в долонях,
Я відчую, як накриє хтось турботливо плащем…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2014
Два сусіди мирно жили,
Сад, город – межа в межу.
Їли борщ, горілку пили –
По сто грам, для куражу.
Риболовля, полювання,
Разом на шашлик гайда!
Так до вечора ізрання –
Друзі не розлий вода!
Та сподобалась Івану
Жінка друга Василя –
Василина. Як дурману
Він обпився. «Ні, моя
Василина мусить бути!» –
Так собі постановив.
Дружбу вирішив забути,
План підступний розробив.
Поки Вася на роботі,
У сусідоньки Іван
«Зависає»: то на плоті,
То на кухні – як тарган,
Не позбудешся! Цілує,
Компліменти шепотить,
Перспективи їй малює,
Як у щасті будуть жить.
Василина геть здуріла,
Вірить Ваньчиним словам,
Ніби янгола уздріла!
Ох, і клятий той Іван!
Раз Васько прийшов з роботи,
А на ліжку – ліпший друг
«Пре» дружину! «Вася, что ты,
Мы ж соседи! Ну, без рук!
По согласью! Василина
Референдум провела
И ко мне со всей скотиной
Вместе с хатой отошла».
Хоч Василь наш не з лякливих,
Та сповідує закон,
Референдумів зрадливих
Він не знає лексикон.
Що робити? В псячій буді
Жити, поки «друг» Іван
З Василиною у блуді
Тертиме його диван?
Ванька ж не дає проходу:
«Обижаешься? А зря!
Я с тобой в огонь и в воду!
Мы же лучшие друзья!»
Взяв тоді Василь ломаку –
Вітром здуло «дружбана»!
Василину попід ср…ку
Вигнав. Вийшла їй мана,
Та запізно… Не потрібна
Вже Івану – без зусиль.
Попідтинню плаче, бідна…
Може, й зжалиться Василь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486913
рубрика: Поезія, Співомовка
дата поступления 20.03.2014
У блискучих зіницях твоїх відбивається місяць:
Два кружала жовтавих моє затуляють обличчя.
Ти мовчиш загадково. Скажу тобі, тільки не смійся:
Ти для мене – дорога життя, я ж для тебе – узбіччя.
Ти мені – океан: величезний, бурхливий, бездонний,
Непідвладний нікому, де я – непомітна краплина.
Тільки ти зрозумій: океан без краплини – неповний!
Обіймаєш, жартуючи: «Та ж ти моя половина!»
Половина… чи чверть… одна восьма… Хіба це важливо?
Віддаю себе всю! Ти поблажливо жертву приймаєш.
Б’ється місяць на друзки. Нехай! Я сьогодні щаслива!
Ніч коротка… Ти завтра зустрінеш мене й… не впізнаєш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2014
Бринить павутинка… Осіннє тепло
Останню дарує розраду.
Лоскоче за шию грайливе стебло
Костриці, і чути із саду,
Як гупають яблука лунко в траву –
Червонолаковані кулі…
Туляюсь щокою до ґрунту – живу!
Почути б ще кукіт зозулі…
Рябої віщунки давно вже нема,
І нікому літ нагадати.
Попереду – сива самотня зима.
Чи весну побачу, як знати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2014
Шановні автори та усі небайдужі!
Пересилаю на ваш розсуд звернення Президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна.
"Сьогодні Україні, як ніколи, потрібна моральна, розумна, просвітницька національна книга. Однак економічна, внутрішньо і зовнішньополітична криза, різке падіння купівельної спроможності й втрата значною масою населення потягу до читання робить існування української книги як інструменту нарощування людського капіталу і видавничої галузі України як культурної індустрії вкрай проблематичним.
У цих умовах заплановане новим Міністерством фінансів скасування податкових пільг стане смертельною ін’єкцією не тільки українській книзі, а й цивілізованому майбутньому України.
У зв’язку з цим Правління Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК) підготувало звернення на ім’я В. о. Президента України О. Турчинова та Прем’єр-міністра України А. Яценюка.
Запрошуємо вас долучитися до підписання цього звернення. У разі вашої згоди просимо надіслати повідомлення на електронну адресу УАВК upba@ukr.net, зазначивши прізвище, ім’я, по батькові та посаду підписанта.
Просимо вас звернутися з проханням до авторів, з якими ви співпрацюєте, підписати це звернення, а також до діячів культури та освіти вашого регіону.
Щиро розраховуємо на ваше приєднання.
Ми плануємо вручити звернення адресатам із переліком прізвищ тих, хто його підпише,
19 березня 2014 року".
В. о. Президента України
О. Турчинову
Прем’єр-міністрові України
А. Яценюку
ЗВЕРНЕННЯ
Усі роки незалежності влада в Україні системно і цілеспрямовано знищувала все, що працює на розвиток національної самосвідомості, культури, інтелекту народу. Сьогодні немає сумнівів, що це була руйнівна стратегія, спрямована на соціальну, політичну і культурну деградацію населення, перетворення народу на середовище, яким легко маніпулювати. Однією з головних причин цього стало ігнорування владою національної книги як найважливішого інструменту сучасних соціальних комунікацій, творця моральної, культурної, мислячої людини.
Двадцять років в Україні нищили інфраструктуру національної видавничої справи та книжковий ринок, витісняли на маргінеси державної політики питання читання та самоосвіти, знищували найважливіші системотвірні жанри національної книги: науково-популярну, соціально-політичну, наукову, навчальну книгу — все, що працює на формування світоглядної позиції людей, їхнього внутрішнього світу, без чого неможливе створення соціальної, моральної, інтелектуальної, патріотичної платформи для осмисленого буття. Усі роки системно згорталося, а іноді на кілька років поспіль припинялося фінансування бібліотек для поповнення фондів вітчизняною книгою. Нищення вітчизняної книги відбувалося на фоні необмеженої експансії російської книги на вітчизняних теренах. В окремі роки частка української книги на вітчизняному ринку сягала лише 5–7 %, навіть у «найкращі часи» вона не перевищувала 20 % ринку...
Єдине, що давало змогу українській книзі виживати останні 12 років, — це податкові пільги для суб’єктів видавничої справи, яких, усупереч постійному спротиву виконавчої влади, вдалося домогтися широкій культурній, письменницькій, видавничій громадськості.
Завдяки пільгам, які, до речі, існують в усіх країнах ЄС, вітчизняним видавцям вдавалося підтримувати виробництво хоча б у межах однієї книги в рік у розрахунку на одного мешканця країни. У світі випуск 2,5 книги в рік на одного мешканця країни вважається нижнім порогом, після якого починається незворотна моральна, культурна, інтелектуальна деградація населення. Це означає, що Україна протягом двадцяти років існує в стані гуманітарної катастрофи, стрімко втрачаючи людський потенціал, спроможність ефективно розбудовувати українську економіку, відроджувати наукову, технічну, технологічну могутність держави.
І тому вжиття адекватних заходів із забезпечення ефективного розвитку національного книговидання — це сьогодні вже не питання бізнесу, а питання забезпечення капіталізації людського потенціалу країни, необхідного для її розвитку на сучасній інтелектуальній і технологічній основі, інтегрування України у світову економіку знань, адекватної відповіді на виклики інформаційної цивілізації. Однак, судячи з усього, нове керівництво Міністерства фінансів у своєму баченні майбутнього України не вважає людину головним капіталом країни, а питання нарощування якості кадрового ресурсу, його культурної, освітньої, наукової, технічної підготовки базовим елементом її розвитку. Саме так ми розцінюємо пропозиції Міністерства до програми діяльності уряду, якими передбачено скасування проекту Державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції та читання на 2014–2018 роки та податкових пільг для вітчизняних суб’єктів видавничої справи.
Розбудова нашої держави без повернення книги у суспільство, а відповідно і розвитку морального, культурного, наукового, інтелектуального потенціалу народу України — нездійсненна ілюзія, неприпустима стратегічна помилка.
У зв’язку з вищевикладеним та з урахуванням завдань заявляємо про необхідність таких заходів:
1. Розроблення Державної стратегічної програми щодо відродження національного книговидання та повернення читання в українське суспільство.
2. Подовження термінів пільгового режиму оподаткування для вітчизняних суб’єктів видавничої справи.
3. Розроблення термінових заходів щодо розвитку в Україні системної гуртової та роздрібної торгівлі вітчизняною книгою.
4. Створення фінансових і законодавчих умов для системного поповнення фондів бібліотек українською книгою.
5. Розроблення національного проекту «Соціально-політична книга», зорієнтованого на підготовку та масове видання творів, які у доступній для пересічного українського читача формі будуть доносити інформацію про політичну та економічну ситуацію в Україні, результати діяльності органів влади щодо реформування економіки, соціальної, правової та гуманітарної сфер.
Вважаємо, що тільки всебічно розвинена, моральна, культурна, з багатим інтелектом особистість спроможна побудувати гідне майбутнє для себе і своєї країни. А формування такої особистості неможливе без відродження стратегічної ролі книги в суспільстві.
1. Афонін О. В., президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.
2. Теремко В. І., директор видавничого центру «Академія», м. Київ.
3. Сенченко М. І., директор Державної національної установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова».
4. Красовицький О. В., генеральний директор видавництва «Фоліо», м. Харків.
5. Круглов В. В., директор видавництва «Ранок», м. Харків.
6. Строля В. Й., головний редактор видавництва «Балтія Друк», м. Київ.
7. Карасьов В. І., директор видавництва «Знання», м. Київ.
8. Будний Б. Є., директор видавництва «Навчальна книга — Богдан», м. Тернопіль.
9. Скляр С. В., головний редактор видавництва Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», м. Київ.
10. Прибєга Н. Д., директор видавництва «Мистецтво», м. Київ.
11. Ковальський В. С., генеральний директор видавництва правової літератури «Юрінком Інтер», м. Київ.
12. Дубас О. П., президент видавництва «Генеза», м. Київ.
14. Герасименко В. В., директор ДП «Преса», м. Київ.
13. Сосса Р. І., директор ДНВП «Картографія», м. Київ.
14. Коваль О. А., президент Громадської організації «Форум видавців», м. Львів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485876
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 15.03.2014
Сидів на троні бегемот –
Зубатий гольтіпака.
Вважав за бидло свій народ –
Бо ж неук був, бідака.
Ним керували звіддаля
Зелені крокодили,
І він за довгого рубля
Прислужував щосили.
Все віддавав: ліси й поля,
Моря, річки і гори.
Писав таблички: «Мой земля!» –
І будував забори.
Коли ж урвався всім терпець,
Прогнали бегемота
(Він сам собі зробив «капець») –
Прокинулась сволота.
Гієни вити почали
І гавкати шакали,
Що всіх чужинцям продали:
«Часи страшні настали!»
Як правив лютий бегемот,
Сиділи у болоті,
Заціпившись, закривши рот –
Хто ж слово дасть голоті?
Зате тепер, коли тиран
Далеко,осміліли,
Почали бити в барабан
І зуби нагострили.
Все їм не так, усі не ті:
«Чому руда лисичка?
Ведмідь – тупий, орли – «святі»
І журавель, як тичка.
Ніхто не вміє керувать!»
І рвуться воювати.
«Адна у нас Расєя-мать!
Хапайтє автамати!»
Вже землю ділять, роздають,
І каркає ворона:
«А може, хай до нас пришлють
Сусідського дракона?»
Дракон триглавий раз – і є,
Сичить, вогнем лякає,
А дурні все кричать своє:
«Фашизм перемагає!
Он-он побіг! Ні, полетів!
Тримай його, до скону!»
Кого ж, не знають й поготів…
І моляться дракону…
Вони не небезпечні, ні,
Ці горе-патріоти,–
Задурені. Еге ж, дурні!
Ох, стільки ще роботи!
Рабів драконячих зловить,
Забрати автомати
І крокодилів приручить –
Хай будуть меценати.
Коли ж настане мир і лад
В прекраснім нашім краї,
Дракон повернеться назад –
Бо зуби поламає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485547
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 13.03.2014
Памяти Елены Батищевой
Не нужно слов. Давайте помолчим.
Она ушла, покоя не нарушив,
Не потревожив трепетом свечи,
Не бередя друзей больные души…
Она ушла, растаяла, как снег
Весенним днём на солнце, испарилась
На небеса… Земной закончив бег,
В иных мирах звездою заискрилась…
Прости, Господь, её за все грехи,
Что вольно иль невольно совершила.
И нас прости… Останутся стихи
И памяти бессменная вершина…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485008
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 11.03.2014
Чи ти мені потрібен, я не знаю…
Збираючи слова в потворну зграю,
В останню мить їх стримую. Мовчу.
Сміюсь від болю й плачу досхочу.
Ти можеш бути пристрасним і ніжним,
Зачарувати поглядом безгрішним,
Пролізти в серце в’юнищем-вужем
І штрикати по-зрадницьки ножем.
Я не наївна: добре розумію,
Що серце віддаю потворі-змію.
Моя любов – тобі порожній звук.
Але ніщо не родиться без мук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2014
Я верю, что не напрасно – погибшие на Майдане.
Их кровь на брусчатке улиц останется навсегда
Трагичным напоминаньем живым о преступном клане,
Стравившем нас, украинцев, без совести и стыда.
Глазами Небесной Сотни потомки глядят с надеждой
На наши дела, стремленья: за что проливали кровь?
Клянёмся: мы станем чище! Ничто уж не будет прежним!
С Господним благословеньем очистит наш мир Любовь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484687
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.03.2014
Пишу тобі на мокрому піску,
Як скучила! Без тебе порожнеча…
Перетворилась на в’язницю втеча,
Загрузши у солодкому гріху.
Тікаючи у чорноморський рай,
Шукала не розваг, а порятунку,
Та, скуштувавши ягідного трунку
Із рук чужих, пливу за небокрай…
Врятуй мене! Допоки я жива…
Бридкі обійми, погляди немилі!
Пече байдуже сонце. Пінні хвилі
З піску безжально злизують слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2014
Коли плаче розхристана мати над тілом дитини –
Юнака синьоокого, вбитого на барикадах,
Коли діти співають під кулями Гімн України,
На кривавім снігу не згасає вогонь у лампадах, –
Я не можу писати, не бачу рядків за сльозами,
Рветься серце на площу, охрещену свято Майданом,
Де на кожному метрі тепер – рушники з образами,
І червоних тюльпанів гора височіє курганом.
Як на прощу, ідуть на Майдан: поклонитись загиблим,
Скласти шану живим, уцілілим, за всіх помолитись.
«Хай живе Україна!» – повторюю голосом хриплим.
Якщо вірять мільйони, то бажане має здійснитись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484034
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.03.2014
Ти думаєш, дівчино: щастя – не мить, а вік.
Весна розквітає, буяє твоя краса.
Найкращий у світі – він, обраний чоловік!
Ти ґрунту не бачиш – схиляються небеса.
Ти з радістю, жінко, на гору несеш свій хрест,
Під аркою райдуг стежина лежить твоя.
Щоденні турботи – реальний життєвий квест,
Ти ж вмієш почути – крізь стогони – солов’я.
Ти віриш, бабусю, у вічність краси й добра,
Всотавши цю віру від матері з пелюшок.
На синьому небі (настане колись пора)
Збиратимеш зорі в мереживний фартушок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2014
Добрий день! Вітаю, любий тато!
Як живеш? Привіт тобі з Одеси!
Написала я листів багато,
Та не шлю. Куди? Нема адреси.
Чи здоровий? Вдруге одружився?
Може, в мене братик чи сестричка?
Ти сьогодні знов мені наснився...
Я не плачу. То осіння мжичка…
Я тебе не бачила ніколи,
Не лишилось жодної світлини.
І не ти водив мене до школи,–
В тебе ж наче не було дитини…
Не тебе я татом називала,
Не тобі звіряла таємниці,
Бісером серветки вишивала
І збирала стиглі полуниці…
Ти не думай, я була щаслива!
І вітчим мені був гарним татом.
Тільки часом думка неможлива
Жевріла: «Побачити б! А раптом?..»
Вже давно доросла, й поторочі
Обминають, коли ласка Божа…
Тільки б зазирнути в рідні очі!
Правду кажуть: я на тебе схожа?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2014
Привет! Вот это встреча! Как живёшь?
И у меня всё в норме, слава Богу!
Работаю всё там же, понемногу
Воспитывать пытаюсь молодёжь.
Что ты смеёшься? Да, она меня,
Конечно же, намного больше учит.
Но хватит, я боюсь, тебе наскучит
Педагогическая болтовня.
Ты на машине? Ладно, подвези.
Живу… Ах, да, забыла: ты же знаешь.
Спасибо за «красавицу»! Смущаешь!
Но лучше не рассматривай вблизи…
Что вечером? Конечно, занята.
Иду в театр. Как с кем? С любимым мужем.
Не стоит приглашать меня на ужин –
Всё в прошлом, я давно уже не та.
Клялась? Ты тоже клялся, ну и что?
Нечаянно женился, по залёту?
Ой, не смеши! Не жалко ни на йоту!
Всё, перестань! Останови авто!
(Пощёчина). Ты думал, идиот,
Что поцелуешь – и я вмиг растаю?
Что до сих пор надеюсь и мечтаю,
Как ты ко мне вернёшься? Да? Развод?
Что ж, разводись, а я-то здесь при чём?
Ради меня? Огромное спасибо!
Я никогда об этом не просила,
Теперь подавно… Стал ты богачом?
И мне спешишь об этом сообщить?
Ты в юности намного был умнее,
Теперь несёшь сплошную ахинею.
С чего ты взял, что можно всё купить?
Да, я любила! Только всё прошло…
На лоскуты разорванное платье
Сшить можно, но найти противоядье
Отравленному сердцу не дано…
Приехали. Я не люблю конфет,
Спасибо! Правда, ничего не нужно!
Мне дорога утраченная дружба,
А на любовь теперь иммунитет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476540
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 02.02.2014
Не забудь мене, мій милий!
Хай вітри гудуть щосили,
Замітаючи дороги,
Нагнітаючи тривоги.
Ти далеко, любий друже,
То й нехай, мені байдуже!
Адже біля мого серця
І твоє щасливо б’ється.
Пам’ятай мене, мій милий!
Щоб дощі не загасили
Іскри нашого кохання
І на зустріч сподівання.
День за днем і рік за роком
Ти збираєшся в дорогу,
Я чекаю-животію,
Не втрачаючи надію.
Ти згадай про мене, милий,
Коли голуб білокрилий
Залетить в твоє віконце –
І в очах погасне сонце.
Полетить душа до раю
Чи до пекла, я не знаю,–
Будь спокійний, любий юдо,
Я про тебе не забуду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2014
… І всі кричали, швиргали слова,
Неначе кулі, – злість у них, ненависть.
Шмагали Правду, били – ледь жива…
Хлисти образ в руках лихих звивались.
В сліпих очах зображення туман
Спотворював – кривава ейфорія!
І кожен бачив яв свою – обман,
І вурдилась розбурхана стихія.
Між барикад «воюючих сторін»
Металась Правда, крила простирала,
Щоб захистити! Марно. Тільки дзвін
І клацання закритого забрала.
На брата брат безжально наступав,
Бо кожен вірив свято: Правда з ними!
Та чобітьми розтерзану топтав
І множив зло «діяннями благими».
Невже убили? Ні, вона жива.
Хай поки не змогла різню спинити, –
Вознеслася, щоб правду і права
Майбутнім поколінням освітити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475672
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.01.2014
Переклад вірша Скептіка «А дождь всё льёт…»: http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=46323&poem=100203
Прийшов до тебе знов,
Встав під вікном,
Навіював любов
Духмяним сном.
Просив: «Передзвони!»
Та у вікні
Жест сумний –
Ні.
Дивлюся у вікно:
У тебе гість.
Ти з ним уже давно?
Нещадна вість.
Тебе просив-молив:
«Виходь надвір!»
Дощ полив…
Ні…
Приспів:
А дощ все ллє та ллє,
Ніби по нервах б’є.
Де ти, моя любов?
Побачу тебе я знов?
Дощ твій змиє слід,
І в серці не жар – лід.
Лиш не мовчи, молю,
Я дуже тебе люблю!
Де ти, моя Душа?
Тебе нема.
Пізно вже, поспішай!
Іде зима…
«Станеш моєю ти?»
Горю в огні!
Як завжди –
Ні.
А дощ все йде, кінця
Сльоті нема.
В душі негода ця,
Немов туман.
«Не йди! – просив. – Сумні
Без тебе дні!»
Знов мені –
Ні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474329
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.01.2014
Я знов у твоєму дворі,
Знайомці старі – ліхтарі –
Затьмарюють місяць, моргають мені співчутливо.
Гадаю, ти також не спиш,
В холодному ліжку лежиш,
Шукаєш зірки на похмурому небі мрійливо.
Вмить небо пролилось дощем,
Змиваючи розпач і щем
З розбитого надвоє, згіркло-зболілого серця.
Здалося можливим, як сон,
Почути знайомий рінгтон,
Сказати: «Кохана! Давай все спочатку… Не сердься…»
Свинцеві краплини дощу
Б’ють боляче: «Ні! Не прощу!»
І хмариться небо, гуркочуть загрозливо грози.
Молюся: «Прости мені гріх!»
Якби розрівняти я міг
Ті дві борозни, що на личку залишили сльози…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2014
Змиває дощ кружальця конфеті,
Уривки мішури лоскоче вітер,
Зривається, мов має на меті
Освідчення сплести з промоклих літер.
Ялинку-кралю винесли надвір,
Недбало застромивши на городі.
О, як він міг – поганець! Бузувір! –
Таку красу залишити негоді?!
Ще вчора лився вогників потік
І струменіла золотава цівка,
Сховали зірку на прийдешній рік –
Стирчить тепер поламана верхівка.
Жахлива доля королев краси!
Втрачає пружність і жовтіє глиця...
О, вітре! На край світу занеси!
Хай іній знову на гілках іскриться!
В минулий час немає вороття.
Остання згадка – серпантину згортки
І залишки солодкого життя –
Спустошені цукеркові обгортки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2014
Ты хотел быть моим королём –
Я искала прекрасного принца.
Обжигал губы злым Январём –
Я в Апреля хотела влюбиться.
Ты дарил мне багряный закат –
Я мечтала о нежном рассвете.
Одевал в чёрный шёлк и агат –
Я ходила в экрю маркизете.
Ты любил полумрак и камин,
Я – залитую солнцем террасу.
Утопал в рыхлых волнах перин –
Я с тобой не уснула ни разу:
Не бывало ни ночи, ни дня
Без войны, состязаний на ложе!
Я любила тебя, ты – меня,
Даже в этом с тобой мы не схожи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472150
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.01.2014
Остался только тонкий аромат
Моих духов на шёлковой подушке…
Не совершён таинственный обряд
В старинной покосившейся церквушке.
Напрасна смерть оплавленных свечей,
Ненужным оказался виртуозно
Составленный обет. Ты вновь ничей.
Моим уже не станешь. Поздно! Поздно…
Ты думал, увозя меня от всех:
Родных, знакомых, любящих, любимых,–
Венчанием искупишь давний грех?
Напрасно, милый, нет незаменимых!
Хранить на теле отпечатки ласк,
Тепло ладоней на прохладной коже –
Все эти годы? Нет уж, Бог подаст!
Тому, кто был когда-то всех дороже…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472102
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.01.2014
Насолоджуючись гарячим шоколадом і відносним спокоєм, доки чоловік і син ще не прокинулись, я сиділа у найдальшому кутку колиби і спостерігала крізь вікно за ранковим життям «Буковелі». Незважаючи на ранній час, відпочивальники снідали і вирушали до підйомників, а дехто навіть уже встиг покататись. Сама я не велика прихильниця лижного спорту, на відміну від моїх хлопців, але люблю Карпати у будь-яку пору року, тому із задоволенням проводжу з родиною тут вихідні. Що може бути кращим за свіже гірське морозне повітря, коли…
– Добрий ранок! Можна до Вас підсісти? – перервав мої роздуми чоловік у червоно-чорному комбінезоні. Приблизно мого віку, середнього зросту, русявий, приємні риси обличчя, ямка на підборідді… Не дочекавшись моєї відповіді, він підсунув стілець і сів. Тут тільки до мене дійшло, що я навіть не привіталась.
– Вибачте, замислилась! Мабуть, ще не прокинулась! – пожартувала. – Добридень! Звісно, сідайте!
Щось невловимо знайоме було в цьому чоловікові, та я не могла зрозуміти, що саме. На когось він був схожий. Цілий день вчора до нього приглядалась (думала, що непомітно, але він, мабуть, «засік). На вигляд «дуже позитивний» (високий критерій моєї оцінки): приїхав з дружиною і двома дівчатками – мабуть, доньками, бо на нього схожі – років 15-ти і 12-ти (наскільки взагалі я розбираюсь у віці сучасних дітей). Постійно разом з родиною, вчив молодшу кататися на сноуборді, а ввечері з дружиною весело відплясував на танцях. Щоправда, ми швидко пішли спати, бо мої хлопці таким не захоплюються, але побаченого було досить, аби цей незнайомець викликав у мене повагу і симпатію.
– Пробачте, може, я помиляюсь… Вас звуть Ріта?
– Так, а що?
– І Ви з… (тут він назвав назву мого рідного міста, так що я впевнилась, що не марно вчора на нього витріщалась).
Виявилось, що ще Андрій Пасічник, мій колишній однокласник. Правда, вчився він зі мною лише до дев’ятого класу, а потім переїхав кудись, але залишив по собі незабутні спогади! Це він під час «Зарниці» так напився, що класна керівничка не змогла привести його до тями, і санітарній команді довелося таскати його на ношах по всьому лісі. Після того його хотіли вигнати зі школи, але батьки пообіцяли, що він сам піде після 9-го класу. А на екзамен з математики він приніс до школи пістолет і наказав учителю поставити всьому класу п’ятірки. Хіба таке забудеш? З нами все літо тоді працювали міліціонери і психологи… Андрія, звісно, вигнали, але свідоцтво про освіту видали, мабуть.
Згадуючи ті шкільні пригоди, ми весело реготали.
– Чесно кажучи, Андрію, ми всі були впевнені, що тобі одна дорога – до в’язниці. Не ображайся…
– Та я й сам тепер розумію… Просто у мене мати була дуже «крута», з усіма могла домовитись: і з викладачами, і з «ментами». Коли мені було чотири роки, вона лишила мене на батька, а сама подалась на три роки до Словаччини на заробітки. Можеш собі уявити, яке то було життя: батько пив, а я робив, що хотів: зранку пішов, ввечері прийшов, навіть в садочок перестав ходити.
Побачивши мої круглі від здивування очі, Андрій розсміявся:
– Бачиш, я ще з дитинства був самостійний! Тобто, нікому не потрібний…
Перед тим, як мені йти до школи, повернулась мама. Розвелась з батьком, бо той зовсім спився. Потім вони ще десять років то сходились, то розходились, але толку вже не було.
До шостого класу я добре вчився, математику любив, а потім мати знову подалась на заробітки, вже до Туреччини. Присилала гроші, ми з батьком їх швидко пропивали. Раз на півроку мама приїжджала, несла до школи ящик горілки і пакет ковбаси – і мене не виганяли. Зі школи я мало що пам’ятаю. От тебе не забув: ім’я в тебе дуже гарне – Маргарита! І взагалі, ти мені подобалась: хоч і була відмінниця, носа не дерла, як інші, завжди допомагала на контрольних, списувати давала. До речі, як ти зараз?
– Та добре, – посміхаюсь, – хіба не бачиш?
Після короткого звіту про моє особисте життя і професійну діяльність Андрій продовжив розповідь. А у мене перед очима пройшло все моє щасливе життя… Та я навіть уявити не могла, що хтось із однокласників міг так жити, як Андрій! Здається, ми навіть не знали, що він, по суті, був кинутим напризволяще. Навпаки, трохи заздрили, що у нього грошей багато, одяг тільки імпортний, «прибамбаси» різні круті… Вчився погано, школу пропускав, на дискотеки приходив п’яний, але щоб постійно таке – не уявляли. Так, після тієї історії з пістолетом були в шоці, але Андрій з батьками переїхав кудись, і ми більше не бачились.
– Мати купила квартиру в Вінниці, якось дуже дешево, і ми туди переїхали. Вона взагалі була природжена спекулянтка: вміла дешево купити і дорого продати, «крутилась» – і їй таланило, до того ж мала дар домовлятись з усіма, хто був їй потрібен. Трохи тих якостей і мені передалося.
У Вінниці мати «встромила» мене до технікуму, за гроші, звісно. Там мене теж щосеместру виганяли, і мама залагоджувала «питання» так само горілкою і ковбасою. А що ти хочеш? Був початок дев’яностих: порожні магазини, рекет і спекуляція. Поки мати заробляла гроші, я пиячив, бувало, і до міліції потрапляв за бійки. Мама завжди рятувала, а коли закінчив технікум, почала брати з собою. Привозила з Туреччини товар, а потім ми їздили райцентрами, продавали. І чим ми тільки не торгували: від килимів до спідньої білизни, навіть золотом!
Через деякий час я почав сам «промишляти»: продавав у Москві яблука, які ми з друзями крали по сільських садах, потім возили сир, назад цигарки. Раз із двоюрідною сестрою накупляли різних дрібниць і поїхали продавати до Словаччини, а звідти пригнали дві автівки. Так, є що згадати…Хто знає, чим би це все закінчилось, якби мама не вийшла заміж за словака. Вона переїхала до нового чоловіка і мене забрала. Декілька місяців я ще «крутився» між Словаччиною і Україною, бо у Вінниці залишалась моя дівчина.
Ми жили з Людою по сусідству, але не помічали одне одного. Вона на рік молодша, то коли ми познайомились, їй було сімнадцять. Під час чергового материного вояжу до Туреччини я влаштував так звану «вечірку»: ми з другом збирались погуляти. Він прийшов з двома дівками, одна з них і була Люда. Після того ми почали зустрічатись, але я не сприймав її всерйоз. І коли через півроку мусив виїжджати з матір’ю до Словаччини, просто сказав їй: «Па-па! Я їду! Не сумуй, крихітко!»
Коли ж ми розстались, мені почало її бракувати. Я вигадував різні справи, аби тільки поїхати в Україну: то машину треба було продати, то ще щось «вкрай важливе». Тиждень я витримував без Люди, а тоді три тижні сидів у Вінниці, і так три місяця підряд. Розумів, що так не можна, що потрібно влаштовуватись у Словаччині, але не міг без коханої. Тоді я запропонував Людмилі поїхати зі мною, але її мати поставила умову: дозволить доньці поїхати, але тільки після весілля. Звісно, я «викручувався», як міг: казав, що ми разом тільки півроку і потрібно краще пізнати одне одного, що ми ще молоді, що у нас немає грошей. Тоді моя люба теща пішла на поступки: запропонувала покликати священика, аби ми взяли шлюб, і цього їй буде досить. Мудра жінка, вона боялась, що за півроку донька повернеться – вагітна і нікому не потрібна.
Я погодився. Зателефонував матері й повідомив, що завтра одружуюсь. Мати була проти! Вона так сварилась, що я змушений був кинути слухавку. Люда з бідної родини, її мати – проста вчителька (тут я сумно посміхнулась), я ж – навпаки (тут я посміхнулася знову: так, навпаки, в усьому). Звісно, ми повінчалися. Та коли приїхали, не зустріли підтримки. Всі були проти нас: і друзі, і рідні вважали, що я поспішив, і що Люда використала ситуацію, щоб мене «окрутити». Мати взагалі була налаштована вороже, так що ми змушені були самі знімати житло.
Перші роки подружнього життя були жахливі! Ми постійно сварились, я гуляв і «бухав», а Людка щомісяця збирала валізи. Щоправда, ми одразу змушені були офіційно зареєструвати шлюб, інакше тут не можна було. Та для мене це вже не мало значення. Мені було 19 років, я звик до вільного життя і гадав, що нікому нічого не винен. І раптом все змінилось: треба було ходити на роботу, щоби утримувати дім, забезпечувати дружину, сплачувати рахунки. А Словаччина – це не Україна. Тут «крутитись» не вийде, тут потрібно «пахати». Пару місяців я ще на щось сподівався, а як виповнилося двадцять, пішов на першу в моєму житті роботу – в шахту. Перший рік працював на поверхні, а наступні чотири – під землею. Робота важка, я до того не звик, ще й мови не знав. Мати допомагати не хоче, з Людою постійно сваряться – пекло, а не життя! Після роботи піду з мужиками, нап’юся – і легше, здається. Жінка плаче, а мені байдуже! І як вона не пішла тоді від мене, досі дивуюсь. Мабуть, любила дуже. Та й повертатися було соромно.
Через два роки народилася донька. Ще з півроку я «бухав», більше за звичкою, та поступово кинув. Одразу з дружиною стосунки налагодилися, а там і рідні побачили, що шлюб мені на користь. Тоді-то й настав перелам у моєму житті. Зараз мені дивно згадувати, як я міг так жити, але не приховую нічого. Навпаки, усім розповідаю, може, комусь допоможе мій досвід.
– То ти вже не працюєш у шахті? – питаю одуріло (нічого собі історія життя!).
– Та ні, давно вже! За п’ять років у шахті я вивчив мову, з’явилися нові друзі, тож перейшов на іншу роботу – у теплиці, слюсарем-ремонтником. От там-то мене навчили дисципліни! Піти я не міг, бо вдома маленькі діти (тоді вже й друга доця народилась, між ними різниця – два з половиною роки), рахували кожну копійку, бо ж за все треба платити, а жінка в декретній відпустці. Ті шість років у теплицях стали для мене справжньою школою життя, так що коли через сварку з господарем довелося звідти піти, я був готовий до любої роботи.
Зараз я працюю постачальником на швейній фабриці. Довів, що вмію не тільки працювати, а й думати: зекономив їм немало коштів, так що мене на роботі цінують, я отримаю високу зарплату. Нарешті почав жити так, як мріяв! Тим більше, дружина в Словаччині отримала освіту, взяла в банку кредит і відкрила косметичний салон. За чотири роки всі борги ми сплатили, тепер Людмила – найкращий косметолог у нашому містечку, заробляє вп’ятеро більше за мене! Я нею пишаюсь! Уяви, навіть до спортзалу почав ходити, аби їй було приємно на мене дивитись! – сміється.
Ми довго ще розмовляли з Андрієм про сімейні справи, про рівень життя у Словаччині й Україні, аж доки наші рідні не попрокидались і не спустилися до колиби. Перезнайомились і далі відпочивали разом. Більш приємної та люблячої пари, ніж Андрій та Люда, годі було й шукати! Та Андрієва розповідь все не виходила у мене з голови. Воістину, незвідані шляхи Господні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471907
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.01.2014
Ему нравилось имя Алёна:
Звуки пели весенней капелью,
Золотистыми листьями клёна,
Хороводились мягкой метелью.
Это светлое, звонкое имя
Выговаривал с дивным блаженством,
А носительница, как богиня,
Представлялась ему совершенством.
Разве мог он представить, наивный,
Что на свете Алён миллионы?
Он влюблялся! И с привкусом дивным
Проходили сквозь сердце Алёны,
Оставляя кто вкус шоколада,
Миндаля, кто пачули и перца…
Всё напрасно! Лишь имя – услада,
Ни одна не затронула сердца.
В бесконечном «алёноромане»
Он поставил последнюю точку –
И женился на девушке Тане,
А Алёной назвал свою дочку.
Не одна из Алён утверждала:
«В мою честь!» – ошибаясь наивно,
За Алёнку бокал поднимала!
А он просто любил это имя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471607
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.01.2014
Порожній вечір ще один, порожня ніч.
Сумний світанок з голови стягає ковдру,
Туманом сивим колошматить сіру вовну
І, підібгавши хвіст, ховається у піч.
Книжкові шафи, не витримуючи знань,
Старечо стогнуть, і мигтить настільна лампа.
Стискає серце самоти кігтиста лапа –
Убивця тиха запізнілих поривань.
П’ю чай із чашки темно-синьої – його,
Широка ручка береже тепло долоні…
Безмірне горе покриває сріблом скроні –
Я не фарбуюсь. Не живу. Нема чого…
Коли пішов за небокрай, спинився час,
Зітліло сонце, на туман розклалось небо.
На тому світі я зігріюсь коло тебе.
Смерть – не кінець, якщо вогонь в душі не згас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2014
Я кохала його, а він мене просто жалів. Так було завжди, з дня нашого знайомства. Пам’ятаю, мені тоді було п’ять років, а йому – дев’ять. Він жив на сусідній вулиці, але в інший бік від дитячого садка, тому я його й не знала.
Так ось, у той знаменний день, який визначив наші подальші стосунки на багато років наперед, Андрій (саме так звуть мого героя) грав з хлопцями у футбол на дорозі біля свого подвір’я. Футбол – це дуже відносна назва для тієї гри з м’ячем: гравців було семеро, ворота – одні, і грали хлопці за власними правилами, осягнути які було не під силу моєму дитячому розуму.
У той самий час рука долі штовхнула мене за ворота. Не підозрюючи нічого лихого, я виїхала з подвір’я на новенькому велосипеді «Зайка-2» і вирушила у «кругосвітню подорож» прилеглими вулицями. На перехресті за мною погнався злющий кудлатий собака, і я з усієї сили крутила педалі, намагаючись відірватись від того страхіття. Вилетівши на сусідню вулицю, не встигла навіть зрозуміти, що сталося, як опинилась у канаві разом з велосипедом. Тобто, під велосипедом. З переляку навіть не здогадалась заплакати, хоч нестерпно боліли розбиті лікті й коліна. І тут з’явився він – мій герой! Стягнув з мене велосипед, потім витяг мене з канави, діловито оглянув розбиті коліна: «Нічого, до весілля заживе!» Покликав хлопців, які встигли розбігтись навсібіч після влучного удару Андрія (так, це саме він замість воріт поцілив у мене), і вони на руках занесли мене до колонки. Власноруч промив садна, приклав подорожник, лише тоді оглянув постраждалий велик. Нічого тому не сталося, тільки ланцюг треба було поправити.
Поки Андрій займався велосипедом, я очей не могла відвести від гарного високого чорноволосого хлопчика. Закохалась одразу! А він ставився до мене, як до дитини (у нього була менша сестра мого віку): завів додому, закачав велосипед на подвір’я, погладив по голові і зробив «пібіп» моєму носикові: «Будь обережна, мала!»
З того часу я щодня каталась сусідньою вулицею, щоби побачити Андрія. Але він не звертав на мене жодної уваги. А через деякий час взагалі зник – переїхав з батьками до райцентру.
Ми зустрілись через десять років. Дивно, як можуть бути пов’язані людські долі…
У п’ятнадцять я була досить дорослою і самостійною, без мене не обходилась жодна дискотека. Андрій же, хоч і був уже студентом (до того ж, так само гарним і високим), у компанії був тихим, непомітним, сором’язливим з дівчатами. Потоваришував з хлопцями з рідного села і почав приїжджати до нас на дискотеки. Хтозна, чи впізнала б я його, якби історія не повторилась.
Того вечора до мене причепився п’яний Кальмар, тридцятирічний чолов’яга, який нещодавно повернувся з чергової «відсидки». Не надіючись на чиюсь допомогу, я спробувала єдиний можливий для мене спосіб захисту: тікати! Але меткий (недарма на зоні дали таке прізвисько) Кальмар підставив ногу – і я з усього розмаху гепнулась на бетон танцполу, здираючи в кров лікті й коліна. Приготувавшись до найгіршого, з подивом усвідомила, що ніхто на мене не навалюється, замість того почула звуки боротьби. Так, мене врятував Андрій. Відгамселивши вдвічі ширшого за нього Кальмара, примусив його вибачитись переді мною, а потім (як колись!) витирав мені сльози і лікував рани. З того часу Андрій став моїм другом і охоронцем. Вважав своїм обов’язком супроводжувати мене на дискотеку, терпляче чекав, поки я «настрибаюсь», а потім проводжав додому. Ми годинами гуляли вулицями, тримаючись за руки, і розмовляли. Андрій ділився найпотаємнішими думками і мріями, я знала про його проблеми і досягнення, удачі та негаразди. І він все про мене знав. Крім одного: що я його кохаю…
Неочікувано Андрія призвали в армію (відрахували з університету за бійку), на проводи він мене чомусь не запросив. Я страшенно образилась! Адже вважала себе якщо не його дівчиною, то хоча б найкращою подругою. Та сердилась недовго, до першого листа. Андрій не вибачався, нічого не пояснював, просто писав, що скучив і як йому мене бракує. Я була щаслива! Деякий час... Хоч листи приходили регулярно, не було в них того, що потрібно 16-річній дівчині – кохання! Щоправда, сповнені були дружніх почуттів, щирої зацікавленості й уваги, але ні натяку на закоханість.
Через деякий час я дізналась, що мною цікавиться Андрієва мати (до речі, владна жінка на високій посаді). Довідавшись, що ми листуємось, вона загорілась бажанням нас одружити: «Андрійко такий непутящий, а Ірочка – дівчинка серйозна, розумниця, гарна пара моєму бовдуру». Можливо, інша на моєму місці зраділа б, але не я. Тоді я вже остаточно втратила надію на те, що Андрій мене покохає, то для чого все? Я перестала відповідати на його листи. Спочатку це було важко, та поступово образ ідеального хлопця розсіювався і тьмянів. До того ж, випускні іспити, потім вступ до університету не залишали часу на сумні роздуми.
Коли Андрій повернувся додому, я точно не знала. Жила у гуртожитку, з колишніми друзями майже не бачилась, в селі з’являлась двічі на місяць, нікуди не виходила. Звичайно, думала про нього, але вже в минулому часі…
Пройшло двадцять років. За цей час я встигла вийти заміж, народити двох дітей і розлучитись. І навіть стала бабусею. Незважаючи на те, що подружнє життя не склалося, я почувалась цілком щасливою і задоволеною життям: робота приносить задоволення, дітьми пишаюсь, тішуся онучкою, спілкуюсь з друзями, багато подорожую. Що ще потрібно для щастя? Чоловік? Так, мабуть. Але де ж його взяти? Всіх добрих давно розібрали, так що я потихеньку звиклася з думкою, що старість зустрічатиму на самоті.
І от одного разу в Інтернеті натрапила на фото Андрія: помічник депутата, давав інтерв’ю під час передвиборної кампанії. Змужнів, але так само гарний, як і раніше. Не знаю, що на мене найшло, та я знайшла його дані й написала коротенького листа, щось на кшталт: «Привіт! Ти, мабуть, мене не пам’ятаєш, але приємно було побачити тебе через стільки років», – і він відповів! Писав, що дуже радий мене зустріти, що нічого не забув… Це мене насмішило: що не забув? Що він взагалі знав?
Ми почали спілкуватися в Інтернеті. Дивно, але спочатку мені було до нього байдуже: що було, те загуло. Тим більше, я знала, що він одружений, сину 12 років. Проте ми давні друзі, чи не так? Та коли Андрій подзвонив… Я почула його голос – і втратила голову. Ніби й не було двадцяти років…
Ми передзвонювались декілька місяців, розмовляли про все на світі, годинами «висіли на телефоні». А потім він приїхав – і все закрутилось! Почуття, що тліли стільки років, спалахнули всепоглинаючим багаттям. Для мене існував тільки він, мій Андрійко! Ми прокидалися пізно, насолоджувалися сніданком і йшли гуляти. Щодня блукали вулицями нашого старовинного міста, вивчаючи його – і одне одного, відпочивали то в крихітній кав’ярні, то під зводами величного костелу, то в парку або ж на березі Смотрича. Це було так романтично і не схоже на все моє попереднє буття. Здавалося, що до того я не жила, а існувала…
Андрій розповів, що був дуже засмучений, коли я перестала писати йому, не міг зрозуміти, що сталося. «А коли повернувся з армії, все хотів зустрітися з тобою і спитати: «Чому?» Навмисно приїжджав у твоє село, обходив усі бари, але тебе не було ніде». – «Чому ж не прийшов додому?» – «Вирішив тобі не заважати». – «У чому не заважати? Я не зустрічалась ні з ким». – «Чого ж?» – «Тебе чекала». – «Чому ж не відповідала на листи? Все могло бути інакше!» Так, мабуть. Але хіба можна змінити минуле?..
Два тижні промайнули казковим сном. Андрій повертався додому із «санаторію», моя відпустка теж закінчилась. Прощаючись, не могла стримати сліз. Моє щастя, моє життя залишало мене! Вже сідаючи за кермо, коханий тепло посміхнувся: «Прошу, не плач! Ти ж знаєш, що колись ми обов’язково будемо разом. Сидітимемо на лавочці – старенькі – і лузатимемо зернята…»
А ще через місяць Андрій спитав, чи можна до мене переїхати. Назавжди.
Втратила мову від щастя! Та раптом думка: «А дружина?»
– А що дружина? Вона мене не кохає, і ніколи не кохала. Це я проходу їй не давав, от вона і погодилась. І шкодує тепер, мабуть… А ти мене любиш так, що аж страшно! Можу я другу половину життя прожити з людиною, яка мене кохає? Хочу, щоби ти була щаслива! – і стільки в його словах було самозречення, що мене аж пересмикнуло. Виходить, Андрій вирішив зробити мене щасливою? Ціною власного родинного благополуччя? За мить уява намалювала знайому картинку: я реву, а мій герой мастить мені коліна «зеленкою»…
Хіба можна «зеленкою» лікувати душевні рани? Тим більше, краденою… І як можна жити з людиною, знаючи, що вона тебе не кохає? Насолоджується любов’ю, використовує твої почуття, дозволяючи себе любити, а сам мріє про іншу! Та ж він хоче просто помститися дружині! Показати: «Бачиш, як мене кохають? А ти втратила!..» Бути зі мною із жалості – і жаліти себе, дітей, дружину, а потім звинувачувати мене у всіх негараздах.
Ні, ми не можемо бути разом! Андрій не зрозумів. «Хіба не про це ти мріяла все життя?» Ні, не про це. Я мріяла, щоб він мене кохав…
Звісно, Андрій повернувся до дружини, і все у них гаразд. А зі мною не спілкується, навіть ніколи з днем народження не привітає. А чи й знає, коли той день народження? Одне добре: спогади про нього перестали бути гостро-болючими. Може, тому що я подорослішала? Давно пора, пенсія скоро! Це вже я жартую. Так, коли дивишся на світ просто, не через призму невдалих спроб і втрачених надій, життя видається барвистим, цікавим – прекрасним! Не знаю, чи зустріну я ще колись людину, яку зможу щиро покохати, та впевнена: ніколи більше не дам приводу для жалості…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471326
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.01.2014
Весняний день, і сонце вперше припікає,
Сніг розтопився блискавично, як не був.
Калюжі скрізь! То й що? Взуття хай намокає,
Весна ж! Страждає той, хто шубу надягнув.
Я ж зранку в курточці легкій, спідничка-міні,
Яскрава сумочка, модельні чобітки…
Від сонця мружачись, у дзеркалі-вітрині
Дивлюсь,як витріщаються чоловіки.
Мені ж до них байдуже! Їду зранку в гості.
Тролейбус швидко підійшов, от дивина:
Людей в салоні небагато, вільний простір,
Я на площадці задній взагалі одна.
Аж раптом хлопець дуже гарний десь узявся,
Став поряд, близько. І хоч не було людей,
Так ніжно, ніби ненароком, притискався,
Що ледь не вистрибнуло серце із грудей.
Та я тримала марку: горда, незворушна,
Не помічала наче хлопця інтерес.
Аж важко дихати! І стало якось душно.
Так ось який він – весняний любовний стрес!
Моя зупинка. Я виходжу, він лишився,
А я гадала, що за мною побіжить…
Дивлюся: в сумочці замок чомусь відкрився –
І гаманця немає! Зрозуміла вмить,
Що той меткий красунчик – злодій кишеньковий.
Та ж я студентка, гроші тільки на проїзд,
А для злодюг сюрприз – записка у три слова.
От бідний, від розчарування, мабуть, скис!
Я так сміялась, що аж гикавка напала!
От же ж дурна! Та ще дурніші «королі»!
Я у думках йому вже серце віддавала,
А він позарився на два моїх рублі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471289
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.01.2014
Словами гострими ти колеш моє серце
І в кров, що крапає, домішуєш отруту:
Наперсток злості, чорних ревнощів відерце,
Відрази кухоль, точиш краплями цикуту…
Спостерігаєш хижо, як від болю корчусь,
Як вигинається в судомах ніжне тіло.
Ти, як безжалісний мольфар, навівши порчу,
Слідкуєш ревно, щоб по-справжньому боліло, –
І насолоджуєшся! Безсоромно, гостро, –
Жіночі стогони дарують плотську втіху.
Ти маніяк? Невже, скажи, не можеш просто
Задовольнити хіть подібно чоловіку?
Щоб під тобою я стогнала і звивалась,
В тобі, єдиний, розчинялась без вагання,
Від насолоди – не від болю вигиналась,
А серце навпіл розривалось від кохання!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471107
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.01.2014
Экспромт на замечательное стихотворение Владимира Волина "Её звали Полина": http://www.stihi-tsebrenko.ru/proizvedenija/1-o-lyubvi/e-zvali-polina.html#c
Его звали Владимиром. Странный немного – поэт!
Говорил обо всём, о любви – ни единого звука.
Он любил танцевать, целоваться, ещё – менуэт.
Я не против, конечно, но жить с ним – ужасная скука.
Каждый день – то же самое: робкие взгляды, стихи…
Извращенец немного – не грудь целовал мне, а спину.
Я терпела в надежде, что Вова попросит руки,
Он молчал. Ну и Бог с ним! Другого нашла я мужчину.
Мне не важно совсем, беден он или очень богат,
Пусть не пишет стихов и зовёт не Полина, а Полька, –
В его крепких объятьях то рай сладострастья, то ад…
О Володьке забыла, о нём не жалею нисколько!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470585
рубрика: Поезія, Литературная пародия
дата поступления 06.01.2014
Лёгкой шалью снег укутывает плечи,
Бриллиантами искрится в волосах.
В жёлтом свете фонаря укрылся вечер,
И замёрзли стрелки в башенных часах.
На твоих ресницах пухом лебединым
Обвели снежинки белую кайму,
Покрывают кружевами и фатином,
Тихо тают. Или плачешь, не пойму…
В чёрном небе кое-где мигают звёзды
Сквозь пушистые окошки снежных туч,
Жемчугами замерзают капли-слёзы,
Пьяно пляшет на ветру янтарный луч.
Скоро полночь. Предпоследняя минута
Бесконечности равна для тех, кто ждёт.
Лишь тому, кто сердцем чист и верит в чудо,
Дед Мороз подарит счастье в Новый год!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470583
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.01.2014
Я видела в горячечном бреду,
Как ты однажды знаменитым станешь,
На твой концерт инкогнито приду,
И ты меня, конечно, не узнаешь.
Изысканный костюм небрежно смят,
Удавка-галстук брошен мимо стула…
Напрасно твой поймать пытаюсь взгляд:
Ты высоко! Не смотришь… Вельзевула
Играешь роль, поёшь самозабвенно,
Не замечая восхищённых лиц,
Отрава растекается по венам –
Самовлюблённость. Глупеньких девиц
Тебе давным-давно обрыдли ласки,
Приелась слава, деньги – мишура…
А помнишь, как в селе писались сказки,
И были бесконечны вечера…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470352
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 05.01.2014
Раз поїхала на курси
Вчителька Маруся.
Чи забрала всі ресурси,
Сказать не беруся,
Із родинної скарбнички,
Тільки її Вася –
То законний чоловік –
«Назад не вертайся!» –
Так промовив на дорогу,
Благословив жінку,
Коли з рідного порогу
Бігла на зупинку.
Бо до того зо три дні
Ображався й дувся:
– Що за вигадки такі?
Нащо тобі курси?
Як поїдеш в інститут,
Швидко домовляйся,
Підмастивши там і тут,
Додому вертайся!
– Що ти, Васю! Так не можна!
В нас так не буває!
Під час курсів пара кожна
Розуму навчає!
Окрім того, відмічає
Староста сувора
І завжди перевіряє,
Чи насправді хвора.
Та на всі ті аргументи
Вася не зважає.
Можеш плакати, хоч вити,
Він не розмовляє.
У Хмельницькому пожити
Довелось Марусі,
Пішки защораз ходити,
А не на маршрутці
Їздити аж на Озерну,
Бо немає коштів:
Вчить Василь дружину чемну –
Не привозить гроші.
Та нічого! Не добити
Злиднями освіту,
Святим духом буде жити –
Диво всього світу!
Економити на їжі
Звично вже Марусі.
Зранку бублики несвіжі –
І весь день у русі!
На обід курсантки-дами
Вип’ють кави з чаєм,
Перекусять пиріжками –
Світ здається раєм!
Мюслі, юшка на олії,
Яблука із медом
Забезпечують Марії
Добову потребу
Вітамінів, мінералів
І жирів з білками.
Збулась зайвих кілограмів,
Що росли роками.
Вечорами у кімнаті
Маша не сиділа,
На концерти (що безплатні)
І в театр ходила.
Вивчила архітектуру
Обласного центру,
Також вуличну скульптуру
(Без жодного центу!).
Тож таких корисних курсів
Годі пошукати:
Тут методику і успіх
Змушують вивчати.
Піднімають дуже рівень
Власної оцінки,
Щоби прагнули вершини
І йшли без зупинки!
Переповнена знаннями,
Сповнена натхненням,
Попрощалась з вчительками
Й вільним сьогоденням,
Повертається додому.
Там Васько коханий
Теж навчався: як корову
Обійти, сметану
Як зібрати, як зварити
Дітям манну кашу…
Тож додумався зустріти
Вася свою Машу.
На автобусі приїхав,
Мнеться, виглядає.
От і рейсовий під’їхав,
Вася вже чекає!
Пасажири всі виходять,
Маня теж із ними,
Але Вася не знаходить
Рідної дружини.
Глядь, красунечка сміється –
Вишукана панна.
Василеве серце б’ється:
– Ви це, Марь-Іванна?
Погляд мудрий і глибокий,
Впевнена постава,
Рівні плечі, зріст високий –
Просто Шиффер Клава!
Бачить Вася: не амеба –
Леді йде до хати!
А прекрасній жінці треба
Руки цілувати!
З того часу все інакше
В Мар’їній родині:
Що найкраще, спершу завше
Жінці і дитині.
Чоловік допомагає,
Дбає про господу,
Маня діточок навчає
І пильнує вроду.
Щира дяка інституту –
ХОІППО – хто в курсі!
Не впадайте в розпач, скруту –
Приїздіть на курси!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470351
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 05.01.2014
Я не отвечу на твои призывы:
Прости, довольно гадко и – смешно.
Прошло влечение давным-давно,
Недолго наши чувства были живы…
Не волшебство – иллюзия любви,
И ты – не маг, а фокусник умелый:
Напополам распиливая тело,
Не тронул сердца. Браво, мон ами!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469260
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.12.2013
Заснув метелик на листку монстери
(Чи, може, вмер, отруєний дурманом?).
Спить на долоні хтивої химери,
Приваблений гнучким принадним станом.
А за вікном – мороз і вітровії.
Свобода – для любителів екстриму.
Яка різниця: леді чи повії?
Йому б лише перечекати зиму…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2013
Чи можна не любити Новий рік?! Свято, на яке всі чекають – по-дитячому, з надією на диво, казкові зміни, наївно вірячи, що Новий рік принесе нове життя: нові враження, нові знайомства, нове кохання… І для тебе, оновленої, настане нове щастя!..
Тетяна не любила. Не завжди, звичайно. О, раніше вона теж захоплено повторювала новорічне вітання-заклинання: «З Новим роком! З новим щастям!» – від якого зараз її аж пересмикує. Так, вона не любить Новий рік, просто ненавидить! Взагалі б його не святкувала, якби не маленька донечка. Але ж Оленка не винна, що в її мами не склалися стосунки з Дідом Морозом…
Погляд вкотре зачепився за фотокартку в простенькій рамці: вона в саморобній короні поряд з Дідом Морозом – усміхнені, щасливі! Всі фотокартки сховала подалі від очей (і від бажання пошматувати на маленькі клаптики!), навіть весільний портрет, а на цю рука не піднялася. Тепер і поготів не могла зняти, бо ж це фото – Оленчине улюблене. Донечка щоразу, прокинувшись, усміхалась до нього і, мило гаркавлячи, вимовляла: «Мій тато – Дід Молоз! А мамуся – класуня!» Оленочка чекала Нового року і вірила, що тоді прийде її тато – і Таня не могла наважитись зруйнувати цю дитячу мрію. Донечка ще мала для жорстокої правди і розчарувань… Після довгих роздумів жінка вирішила замовити Діда Мороза в агентстві. Цього року хай буде так, а потім життя покаже. Донечка подорослішає і зможе зрозуміти…
Те фото було зроблене в новорічну ніч – чарівну ніч зародження її кохання. Таня, тоді ще студентка, зустрічала Новий рік з подругами у гуртожитку. Знайомі хлопці, запрошені на святкування, привели Діда Мороза – справжнього, з бородою, в червоній шубі й пухнастій шапці, який розважав усіх дитячими віршиками й анекдотами, вигадував конкурси, змагання та ігри. Вдягнувшись у маскарадні костюми, вони ходили з кімнати в кімнату посівати, витягли усю компанію на вулицю грати в сніжки, а потім влаштували святкову дискотеку. Дід Мороз виявився 18-річним хлопцем на ім’я Олег, дуже веселим і привабливим. У Тані – єдиної з компанії, не було хлопця, тому само собою вийшло, що Олег став її кавалером на цю ніч. Дівчина була від нього в захваті – мабуть, це і є кохання з першого погляду.
Молоді люди почали зустрічатись, а навесні Олега забрали в армію. Таня два роки вірно чекала коханого, жила від листа до листа. Олег повернувся – і невдовзі зіграли весілля. Тані дали кімнату в гуртожитку, Олег влаштувався на роботу в таксопарк. Нібито, все чудово, живи і радій! Таня одразу завагітніла. А чоловік, замість того, аби носити дружину на руках, почав умовляти її позбутися дитини: «Ми ще дуже молоді, треба пожити для себе». Проте жінка не послухалась. Чого б це вона мали вбивати дитинку? Першу, від коханого чоловіка. Олег не сперечався, але й радості майбутнього батьківства за ним не спостерігалось. Постійно пропадав на роботі, часто брав нічні зміни. Щоправда, коли народилась донечка, сам дав їй ім’я – Олена. Таня не сперечалась. Головне, що Олег – її коханий Олег! – брав донечку на руки й тішився, як вона на нього схожа – просто викапаний він у дитинстві! Проте вдома він з’являвся всі рідше і рідше, а коли приходив ночувати, страшенно дратувався, що мала плаче. Ну, ніякого спокою! Не дасть відпочити! Він же так наробився у дві зміни!
На Новий рік Таню чекав сюрприз – Олег сказав, що працюватиме в новорічну ніч, його черга. Але не повернувся на вранці, ні під вечір. Не знаходячи місця від тривоги, жінка зателефонувала в таксопарк і дізналась, що Олег на роботі вже два дні не з’являвся. Обдзвонила всі лікарні, морги, дала знати батькам – його і своїм, ніби відчувала біду. Проте біда підкралась зовсім з іншого боку… Вранці 2 січня Олег прийшов за речами. З порога повідомив, що давно кохає іншу. Він зустрічав з нею Новий рік, бо Олена (так звуть його кохану жінку) вважає, що з ким Новий річ зустрінеш, з тим його і проведеш. Він все вирішив: з Нового року у них починається нове життя.
Таня, ніби в трансі, дивилась, як Олег збирає речі. Тримала сплячу донечку на руках, не в змозі поворухнутись. Єдина думка пульсувала: «А як же я? Як я залишусь сама з дитиною?» І коли Олег уже готовий був вийти за поріг, раптом упала на коліна, обхопила його ноги і завила-закричала, що не може без нього жити, що вистрибне з вікна разом з дитиною. Він такого не чекав. Розгубився страшенно: «Мене ж Оленка під під’їздом чекає…» Ридала жінка, верещало налякане немовля – і він відступив: «Добре, я залишусь. От тільки Оленці скажу, щоб додому їхала…»
Той Новий рік Тетяна запам’ятала назавжди, гіршого бути не може. Навіть наступний, коли Олег таки пішов, був не таким чорним і гірким…
Цілий рік вони якось жили. Якось… Таня плакала цілими днями, Олег почав прикладатися до чарки, аби прийти додому і завалитись спати, не чути докорів дружини, не бачити її змарнілого обличчя. Знову декілька разів поривався піти з сім’ї, але Тетяна зупиняла, вкотре падаючи навколішки і погрожуючи самогубством. Під час п’яних «розбірок» Олег розповів дружині, що ніколи її не кохав. Напередодні їхнього знайомства посварився з дівчиною і пообіцяв, що почне зустрічатися з першою зустрічною. Такою і стала Таня. Так, вона подобалась йому – скромна, лагідна, привітна. Але ж не було у ній вогню, пристрасті – звичайна домашня квочка. Два роки в армії було приємно отримувати її листи, але подумки він постійно був з іншою, коханою. А коли повернувся, дізнався, що дівчина вийшла заміж, і собі вирішив одружитись, негайно, на зло їй, хай знає! Варіантів не було – Таня ж чекала на нього два роки!
Як не дивно, батьки не перечили його одруженню: давно вважали Таню невісткою. Весілля пройшло навдивовижу весело, і Олега не полишало відчуття дивної гри, фарсу, ніби це все не насправді, не з ним, не на все життя. Коли ж жінка сказала, що вони чекають дитину, Олег по-справжньому злякався. Йому 20 років! Він не готовий бути батьком, вірним чоловіком! Він ще не нагулявся! От скільки гарних дівчат навколо! І що, всі вони для нього – табу? Ні, з цим Олег не збирався миритись, і коли одна з його постійних пасажирок запросила «на каву» – пішов, не замислюючись про наслідки. Дівчину звали Оленою, була вона в «його стилі»: висока, струнка, хижо гарна, незалежна і пристрасна, до того ж мешкала сама у двокімнатній квартирі – мрія, а не коханка! Олег проводив з нею весь вільний час, намагаючись не згадувати вагітну дружину – сіреньку мишку, яка без нього й кроку боялася ступити, виконувала усі його забаганки, дивлячись закоханими очима.
Коли дружина була у пологовому будинку, Олег молився, щоби дитина народилася мертвою – це б розв’язало йому руки. Натомість, народилася здорова дівчинка – як на замовлення (бо всі казали, що має бути хлопчик, то якось Олег сказав, ніби жартома, що хоче тільки дівчинку: «Якщо народиш хлопчика – знайду іншу!»), і навіть назвали її на честь його коханки.
Олега вдома все дратувало: і дитина пхинькає, і кімната маленька, і жінка без манікюру і зачіски… Але піти з родини все ж таки наважився не сам – Олена наказала. Щоправда, цілий рік розривався між сім’єю і коханкою: вдома жінка плаче, а Олена сердиться, губи дує. Так би і бігав туди-сюди, якби Тетяні терпець не урвався…
Таня довго не розповідала нікому про те, що діється між нею і чоловіком. Аж раптом приїхала Олегова мама, поглянула на невістку, яка так схудла, що вітром носить, і все зрозуміла, хоч Таня спершу і казала, що Олег знову на чергуванні. Плачучи, жінка все розповіла свекрусі: і про коханку, і про те, що Олег вже декілька разів збирався їх залишити, а вона зупиняла, навіть про те, що часом приносить бутерброди, зроблені коханкою, аби й вона навчилась такі робити, і ще багато чого вона робить не так, як його Олена… Свекруха, мудра жінка, порадила: «Не тримай його. Хоче йти – хай іде. Все одно життя не буде. Може, зрозуміє… А сама ти не залишишся. Ти – моя донька, Оленочка – моя онучка. Все буде добре!»
Таня повірила і якось заспокоїлась. І коли перед Новим роком Олег вкотре почав збирати речі, без сліз спакувала йому валізу. Чоловік одразу не повірив: «Я йду, чуєш?» – зупинився біля дверей в очікуванні. «Йди. Досить з мене новорічних сюрпризів», – і зачинила двері.
Плакала, звісно, всю новорічну ніч, але вже без страху й відчаю.
Було важко. Проте донечка росла, і це додавало сил. До того ж, допомагали батьки, і свекор зі свекрухою теж, навіть Олегова сестра, студентка, приїздила на вихідні, щоби побавитися з племінницею і дати Тані трохи відпочити. Олег не спілкувався ні з ким. Батьки одразу попередили, щоби ноги його коханки в їхньому домі не було: «Ти наш син, ми любимо тебе, але у нас вже є невістка, іншої нам не треба. Тому приїжджай сам, коли хочеш, але ту гадюку не привозь». Образився. Матері серце боліло, але вона тримала слово.
Минув рік. Олег жив з Оленою, щоразу переконуючись, що вона – не кохання його життя. Пристрасть потроху охолола, вишукані канапки приїлися, і хижа краса почала дратувати. До того ж, Олена почала влаштовувати скандали, вимагаючи, щоби Олег офіційно розлучився з Тетяною і одружився з нею. Вони навіть ходили вибирати обручки і весільну сукню. Це було невдалою ідеєю: коли Олена вийшла у весільному вбранні, Олег побачив замість неї – Тетяну. Маленьку дівчину з наївними блакитними очима, яка дивилась на нього так ніжно і закохано, як ця вишукана тигриця ніколи не зможе. Бо вона не здатна так кохати – самовіддано і щиро…
Піддавшись вимогам Олени, чоловік пішов додому за свідоцтвом про одруження. Відчинив двері власним ключем (от непутяща Танька, навіть замок не змінила!) і застиг на порозі. Зі стіни дивились на нього щасливі очі Тані – смішної дівчинки в короні, – і все життя промайнуло перед очима. Невірна кохана, вже напівзабута… Далека новорічна ніч… Весела Танька з мінливими вогниками в блакитних очиськах… Сто чотирнадцять її листів, які дарували тепло і душевний спокій під час служби в армії… Весілля… Маленька Оленка в нього на руках… І сповнені болю й тривоги мамині очі…
Що ж він наробив? Він навіть не згадав про день народження донечки!
З фотокартки дивилась Таня – не осуджуючи, не зневажаючи, нічого не вимагаючи – щасливо! Бо поряд був він. Раптом Олег відчув: він теж був щасливий поруч з нею. От тільки не розумів того…
Замість того, щоб шукати документи, взяв фотоапарат. Переглядав кадри, ніби прокручуючи назад Танине життя: от вони з донечкою катаються на санчатах, тут їдять морозиво в «Макдональдсі», а це святкують Оленчин день народження… Збільшував обличчя рідних – і серце стискалось: як він за ними скучив!
Переглянув усі знімки, несвідомо шукаючи поряд з Танею якогось чоловіка – не знайшов. Трохи полегшало. Може, все ще можна повернути? Згадав, що наробив – і вжахнувся! Ні, такого не можна пробачити…
Олена влаштувала скандал, дізнавшись, що Олег не подав на розлучення. А він і радий був, зібрав речі й пішов. Лише в дверях повернувся: «Пробач…» «Ти не повернешся більше?» – зрозуміла дівчина. «Ні», – і зачинив за собою двері. Олена не тримала. Горда. Вона ж не Таня…
Олег поселився у батьків. Не міг наважитись зустрітися з Танею. Боявся, що вона прожене, скаже таке, після чого він не зможе вже повернутись. Пішов у дитячий садок побачити доньку. Вихователька знала його, пустила. Діти якраз гралися на майданчику. Оленка малювала щось патичком на снігу. Олег підійшов, присів біля донечки:
– Привіт!
– Пливіт! – відповіла маленька.
– Що ти робиш?
– Пису лист татові.
У Олега стиснуло горло.
– І що ти пишеш?
– Сьоби тато плиїхав на Новий лік!
Олег не витримав:
– Я вже приїхав! Я твій тато!
Оленка подивилась підозріло і втекла до виховательки:
– Ти блесес! Мій тато – Дід Молоз!
Вихователька показала жестами, що Олегові пора піти. Він йшов, не бачачи дороги, сльози застилали очі. Плакав, мабуть, уперше, відколи себе пам’ятає. Та найгіршим було розуміння того, що він сам винен, сам зруйнував своє щастя, знищив щасливе майбутнє своєї родини…
Перед Новим роком до Тані зателефонувала Олегова мама і запросила на свято. Спочатку Таня вагалась, чи варто. Але ж Олега там точно не буде, то чого ж сидіти в місті?
– От тільки я вже для Оленочки Діда Мороза замовила…
– То відміни замовлення. У нас свій Дід Мороз буде. Збирайся, Танюшко, тато за вами вже виїхав.
На свято зібралась уся родина: Олегові батьки і сестра з нареченим, Тетянині батьки і брати, двоюрідна сестра з дітьми. Вперше за останній час Таня відчула себе по-справжньому вдома. Весело жартуючи, прикрашали кімнату, накривали на стіл. Діти бігали навколо ялинки і чекали, коли ж під нею з’являться подарунки.
Пролунав дзвінок – і до кімнати увійшов Дід Мороз. Не встиг він проказати: «По всьому світу я ходив…», – як Оленка з криками «Татусю! Пливіт!» вже застрибнула йому на руки. Дід Мороз помітно захвилювався, але продовжив виступ – з Оленкою на шиї.
«Його ж ніхто не попередив», – занепокоїлась Таня, але, побачивши, що актор не проти такого повороту подій, пішла далі накривати на стіл. Десь через півгодини, коли все було готово, Таня повернулась до кімнати. Діти водили хоровод навколо ялинки, її Оленка тримала Діда Мороза за руку і щасливо сміялась. Дід Мороз був уже без рукавиць, і Таня помітила на його руці обручку. Та й сама рука здалась дуже знайомою. Придивившись, Таня мало не зомліла: це ж Олег! Знову обман! Як вони могли брехати їй! Ледве стрималась, аби не закричати: не хотіла лякати малечу. Через декілька хвилин злість почала відступати, і Таня змогла спокійно роздивитись навколо. Люблячі усміхнені обличчя, ласкаві погляди – справжня родина! І щаслива Оленка, яка дочекалася татуся…
І тут Олег підійшов до Тані і встав перед нею на коліна:
– Танечко, я дуже перед тобою завинив. Я знаю, що таке неможливо пробачити. Та прошу тебе: спробуй, будь ласка! Сьогодні новорічна ніч – час, коли все можна змінити. Я обіцяю всі наступні Нові роки зустрічати з тобою і Оленочкою. Бо ти моя Снігуронька, ти моя королева!
Невідомо звідки в Олегових руках з’явилась корона – і він, вставши, вдягнув її Тані.
– Моя мама – кололева! А таточко – Дід Молоз! – стрибала навколо батьків Оленка.
Таня плакала, ховаючи обличчя у ватну бороду Діда Мороза. Вона давно пробачила чоловікові. Тепер готова була впустити знову його у своє життя, тільки б очі Оленки світилися щастям… Тільки б її і його батьки були спокійні і здорові… Тільки б відчувати, як близько б’ється його серце… Тільки б він не випускав її з обіймів… Ніколи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464733
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.12.2013
Наталі Мазур
«Душа на кінчику пера» –
Як влучно! Бо в її основі
Не вигаданий біль, не гра,
А серця кров – у кожнім слові.
З’явилась зірка – Наталі,
Засяяла на небосхилі.
Стоїть ногами на землі,
В очах – хмаринки легкокрилі.
Душа – із диво-джерела
Родини, батьківської хати,
Вогненні зернята добра
Посіяла з любов’ю мати.
Политі радісним дощем,
Замайоріли чорнобривці,
Вплітаючи душевний щем
У кожне слово на сторінці.
В її віршах – осінній сум,
Замріяність весни дівоча,
І літніх днів чуттєвий струм,
І тиша зимова пророча,
І райдуги, і журавлі,
І соловейко в тихім гаї…
Сама, як квітка, – Наталі
Волошкою в стерні блукає…
Мабуть, прийшла її пора
Снувати музику із тиші,
Аби на кінчику пера
Душа народжувала вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463216
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.11.2013
Тебе с ней весело, легко, прикольно,
Нескучно, карнавально, рок-н-рольно!
Открыта и бесхитростна – ребёнок!
Неугомонный миленький чертёнок!
Её прикосновения и ласки
Естественно-нежны, сияют глазки –
И ты летишь! Сквозь ураганный ветер!
Забыв мгновенно обо всём на свете.
С ней так легко всегда! А та, другая,
Всё усложняла, медленно сжигая
Доверие в огне непониманья,
Живя всегда на грани расставанья.
Любовь на острие щекочет нервы.
Ты не единственный, ты только первый.
Нашла другого, хоть тебя любила.
Уехала. Исчезла, не звонила.
Забыть тебя ей было невозможно,
А быть с тобой – невероятно сложно.
С другим, напротив, просто и спокойно,
И выглядит союз вполне достойно.
Ты думаешь о ней, вернуть пытаясь
Былое счастье, снова возвращаясь
В мечтах назад. Но дважды в ту же реку
Войти нельзя – ни просто, ни с разбегу…
Переверни истлевшую страницу,
Дай шанс другой на фото проявиться.
Живи и наслаждайся в настоящем!
Любовь проходит. Это тоже счастье…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462566
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.11.2013
Рік тридцять другий-тридцять третій – дати,
Які нащадкам варто пам’ятати:
Кривавим чоботом Вкраїною терор
Пройшов, приніс страшний голодомор.
Хотіли опустити на коліна.
Вмирала – не здавалась Україна!
Забрали все: ячмінь, пшеницю, жито –
Стогнала, та продовжувала жити.
Не доведи Господь нікому знати,
Як діток убивала рідна мати,
Рятуючи від муки, бо несила
Дивитись, як їх люта смерть косила.
Голодна смерть – пекельна, найстрашніша:
Повільна і жахлива – найлютіша!
Не витримавши, розум утрачали
І навіть людожерами ставали.
Не геноцид хіба?! Мільйони вмерлих!
Та спогади про те хотіли стерти,
Історію життя переписати
І злочин свій надійно приховати.
Але народу пам’ять непогасна
Передає знання нащадкам вчасно,
Щоб спогадів потік невпинно лився,
Щоб жах ніколи той не повторився.
Ви свічку запаліть на підвіконні,
Хай блимає-горить у кожнім домі,
У кожнім серці жевріє свічадо –
Скорботи символ, заповіт нащадкам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462202
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.11.2013
Ты так обрадовался моему звонку,
Как будто целый год мечтал о встрече!
Вздох не сдержала – подмигнули свечи,
Воспоминания взметнулись к потолку
Фантасмагорией теней и отражений…
Луна... Пляж опустевший… Двое на песке…
Дракон зелёный на лопатке и руке
Скользит изящно траекторией движений…
Тепло ладоней… Изощрённость нежных губ…
Огонь желания… Солёный привкус кожи…
И наслаждение!.. до сладострастной дрожи…
Рассвет над морем… Завтрак – дольки канталуп…
Прошло… Из памяти сотри и в море выбрось!
Как я смогла, когда ты больше не звонил…
Другого жду – того, кто сердце оживил.
Ему звоню. Вот только номером ошиблась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461768
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 20.11.2013
Відлетіла душа почорнілим дубовим листком,
Але він не упав, не зламався – міцна серцевина.
Ще, здається, недавно був ніжним зеленим ростком,
А тепер сам собі величезна сумна домовина.
Смерть йому не страшна, він прожив навіть більше, ніж міг:
Потрухлявіли пні – від ровесників лишена згадка.
Він боровся з життям за життя – і таки переміг!
Проростуть жолудята, і рух розпочнеться спочатку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2013
Для женщины счастье – быть слабой и хрупкой,
Капризным цветком или нежной голубкой.
Отдамся мужчине – в надёжные руки!
Послушных глупышек берите в супруги:
Вы будете гением, супергероем,
Всегда лучше всех – настоящим плейбоем!
Мечтаю воздушной и гибкой лианой
Обвиться вокруг мускулистого стана.
Пусть избы горят и беснуются кони,–
Вы слабых созданий оставьте в покое!
Вперёд! Защищайте, решайте проблемы
И нам посвящайте стихи и поэмы…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460149
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 12.11.2013