Маргарита Шеверногая (Каменева)

Інвалід

Для  нього  монітор  –  вікно  єдине  в  світ,
Де  рух  і  почуття,  привабливі  дівчата…
Під  ніком  Супермен  самотній  інвалід
Штурмує  сторінки  в  мережах,  блоги,  чати.

Він  там  супергерой!  Дотепник-гуморист,
Розумник  і  поет  –  з  позиченим  обличчям:
Всі  фото  –  не  його.  А  поетичний  хист,
Характер,  почуття  –  суцільні  протиріччя.

В  реальному  житті  ні  друзів,  ні  розваг.
Кохання?  Тільки  «вірт»  –  влаштовує  безплідність:
«Життя  поза  життям  –  одна  із  переваг!»
……………………………………………....................
Діагноз  непростий  –  душевна  інвалідність.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2013

Сильна жінка

Її  сліз  не  побачить  ніхто  і  ніколи,
Вона  горда,  міцна,  наче  з  криці.
«Почуттів  не  показуй!  –  то  знає  зі  школи.  –
Неважливо,  в  селі  чи  в  столиці».

Сильна  жінка!  Упевнено  шляхом  крокує,
Піднімається  вище  і  вище,
Величезним  загоном  підлеглих  керує,  –
Ось  вершина!  А  там  вітер  свище…

І  не  можна  сховатись  нікому  за  спину,
Вся  увага  прикута  до  неї,
Неможливо  розслабитись  ні  на  хвилину  –
Це  такі  наверху  привілеї?

Вона  завжди  найкраща!  Приваблива,  стильна,
Неймовірно  красива  і  гожа,
Працьовита,  розумна,  уважна  і  пильна  –
Взагалі  ні  на  кого  не  схожа!

Таким  людям  на  світі  живеться  непросто:
Хтось  позаздрить,  хтось  мовчки  осудить.
Та  вона  зберігає  життєвий  свій  простір,
Ігнорує  людські  пересуди.

Сильна  жінка!  А  хочеться  бути  слабкою,
Не  замислюючись,  тихо  жити,
До  міцної  руки  притулитись  щокою  –
І  забутися…  Просто  любити…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2013

Бійтеся байдужого…

                             Не  бійся  ворогів  –  у  гіршому  випадку  вони  можуть  
                         тебе  вбити.  Не  бійся  друзів  –  у  гіршому  випадку  вони  
                         можуть  тебе  зрадити.  Бійся  байдужих  –  вони  не  вбивають  
                         і  не  зраджують,  але  тільки  з  їхньої  мовчазної  згоди  існують  
                         на  землі  зрада  і  вбивство.  
                                                                                                                                                                       Б.  Ясенський


Робочий  день  добігав  кінця,  коли  до  бухгалтерії  зазирнув  симпатичний  молодий  чоловік.  Побачивши  Юлю,  він  несміливо  наблизився  до  її  столу.    
–  Доброго  дня,  Юліє  Василівно!    Що  там  з  моїм  відрядженням?
–  Нічого!  
–  Тобто?  –  розгубився  молодик.  –  Ще  не  нараховані  гроші?  Та  ж  уже  декілька  місяців  минуло!
–  Вони  й  не  будуть  нараховані!  У  Вас  документи  були  не  в  порядку.  А  тепер  вже  пізно  щось  робити,  Ви  по  наказу  не  пройшли.
–  Як  не  в  порядку?  –  зблід.  –  Я  чотири  тижні  був  у  відрядженні,  привіз  усі  чеки,  квитки,  путівки…
–  А  в  наказі  була  помилка!  Дата  не  та!  Я  ж  Вам  казала!
–  Так…  Але  ж  я  ходив  до  керівника,  він  мав  переробити  наказ  …
–  Та  не  переробив.  А  Ви  навіть  не  зайшли,  не  спитали!
–  Пробачте,  я  не  знав…
–  А  хто  має  знати?  Вас  тут  повно!  Я  що,  за  кожного  повинна  думати?
–  То  що  ж  мені  робити,  Юліє  Василівно?  Це  ж  дві  тисячі  гривень!  
–  А  раніше  Ви  де  були?
Поступово  до  юнака  дійшло,  що  немає  ніякої  надії  повернути  витрачені  гроші,  з  відчаєм  у  голосі  він  промовив:
–  Хіба  це  моя  провина?
Юля  розсердилась:
–  І  не  моя!  Що  Ви  хочете?  Іншим  разом  будете  знати,  що  документи  потрібно  перевіряти  –  у  семиденний  термін!  –  підкреслила.
Чоловік  пішов  до  виходу,  опустивши  голову.  Ловив  на  собі  співчутливі  погляди  інших  бухгалтерів.  Їм  шкода  було  юнака:  працював  на  виробництві  другий  рік,  але  був  серйозним,  відповідальним,  з  рядового  інженера  став  помічником  начальника  відділу  збуту  –  гарний  кар’єрний  старт.  Щоправда,  дивний  трохи:  після  роботи  поспішав  додому,  на  «корпоративи»  не  залишався,  по  барах  з  хлопцями  не  «зависав»,  навіть  до  дівчат  не  залицявся,  хоч  у  свої  «майже  тридцять»  був  неодружений.  Ніхто  із  сердобольних  жінок  і  не  здогадувався,  що  Віктор  (так  звали  юнака)  живе  один  з  хворою  матір’ю.  Мама  пережила  вже  два  інфаркти,  третій  –  попередили  лікарі  –  буде  смертельний.  Тому  хлопець  намагався  не  затримуватись  на  роботі  і  весь  свій  вільний  час  проводив  удома.  Він  навіть  хотів  відмовитись  від  посади,  щоби  не  їздити  у  відрядження,  але  дуже  потрібні  були  гроші  на  лікування.  Тому  наймав  сиділку,  коли  змушений  був  їхати,  і  по  декілька  разів  на  день  телефонував  додому.  
А  зараз  Віктор  особливо  відчував  брак  коштів:  мама  знову  лежала  в  лікарні,  але  вже  в  травматології  (зламала  руку,  вкотре  втративши  свідомість).  Він  так  розраховував  на  оплату  відрядження!  Не  міг  повірити,  що  з  ним  могли  так  вчинити.  Спершу  хотів  звернутись  до  директора  чи  у  профспілку:  може,  є  якась  можливість  повернути  гроші?  Але  головний  бухгалтер  пояснила,  що  все  марно.  Час  минув,  тепер  хіба  що  можна  винних  шукати.  Ні,  Віктор  того  не  хотів:  хіба  йому  стане  легше,  якщо  комусь  дадуть  догану?  Одного  не  міг  зрозуміти:  чому  Юля  не  попередила  вчасно,  що  у  нього  якісь  проблеми  з  документами?  І  чому  всі  інші  бухгалтери  мовчали?  Як  можна  було  знати  про  негаразди  і  не  допомогти?  Невже  люди  справді  настільки  байдужі  одне  до  одного?  

Юля  йшла  додому,  бурмочучи  під  ніс  прокляття.  Чорти  б  узяли  того  Віктора  Євгеновича!  Це  ж  треба  прийти  під  кінець  дня  і  так  настрій  споганити!  Ще  й  з  неї  винну  зробити!  Он  як  колежанки  співчутливо  на  нього  дивились!  Мабуть,  засуджують  її.  А  коли  вона,  бачачи  того  інженеришку  в  коридорі,  не  раз  підсміювалась:  «Ти  бач,  бігає  тут,  а  не  зайде,  не  спитає,  що  з  його  відрядженням!  Ну-ну!»  –  товаришки  теж  хихотіли  разом  з  нею,  жодна  пальцем  не  поворухнула,  щоб  його  попередити.  А  тепер,  бач,  які  добренькі,  а  вона  зла!  Ні,  Юля  не  почувалась  винною.  Вона  не  зробила  нічого  поганого.  Звичайно,  могла  б  зателефонувати,  попередити  вчасно.  Навіть  могла  б  сама  перейти  в  сусіднє  крило  і  нагадати  керівнику  про  необхідність  переробити  наказ,  але  ж  це  не  входить  до  її  обов’язків!  Робити  добро?  З  якого  дива?  А  їй  хтось  колись  робив  добро?  Та  й  взагалі,  хай  думають,  що  заманеться!  Їй  байдуже!  
Ця  фраза  була  останньою:  заглиблена  у  думки,  Юля  не  помітила  автівки,  що  вилетіла  з-за  рогу  просто  на  неї…

Віктор  знов  навідував  маму  в  лікарні.  Кістки  в  тієї  зростались  погано,  виникли  певні  ускладнення,  тому  жінка  перебувала  у  стаціонарі.  Син  щодня  проводив  з  нею  декілька  годин:  вони  гуляли  в  парку,  адже  «сердечникам»  дуже  корисні  піші  прогулянки.    Сьогодні  мати  завела  розмову  про  дівчину,  яка  перебуває  у  їхньому  відділенні.  
–  Уяви  собі,  її  ніхто  не  навідує!  Бідна  дівчинка  лежить  у  комі,  підключена  до  апаратів,  –  геть  сама!  В  окремій  палаті,  звичайно,  під  наглядом  лікарів.  Але  ж  вона  так  може  ніколи  не  прийти  до  тями.  Потрібна  підтримка  близьких  людей,  а  у  неї  немає  нікого.  Я  хотіла  зайти  –  не  пустили.  Кажуть:  можна  тільки  родичам.
Жінка  все  бідкалась,  а  Віктор  раптом  відчув  страшенну  холоднечу.  Який  жах!  Сама-самісінька  в  порожній  кімнаті…
Завівши  маму  до  палати,  хлопець  звернувся  до  чергової  медсестри:
–  У  вас  тут  дівчина  лежить  у  комі,  можна  мені  глянути?  
–  Ви  маєте  на  увазі  Озерську?  Взагалі-то  не  можна…  Та  ходімо!
Медсестра  добре  знала  Віктора,  тому  не  відмовила.
На  ліжку  лежала  білява  тендітна  дівчина,  така  бліда,  що  обличчя  майже  зливалося  з  подушкою.  
–  Юля?  –  впізнав  Віктор.  –  Що  з  нею?
–  Складна  черепно-мозкова  травма.  Її  машина  збила.  Дивно:  руки-ноги  цілі,  а  от  голова…  А  ви  що,  знайомі?
–  Вона  моя  наречена,  –  навіщось  збрехав  хлопець.  І  доки  медсестра  «опрацьовувала»  інформацію,  взяв  дівчину  за  руку.
Рука  була  легка  і  напівпрозора,  а  на  зап’ястку  билась  блакитна  жилка…

Уже  четвертий  тиждень  Віктор  навідував  Юлю.  Сидів  біля  її  ліжка,  розповідав  про  те,  як  пройшов  його  день,  про  новини  на  роботі,  читав  вірші,  навіть  співав  тихенько.  Знав,  що  коматозні  хворі  усе  чують,  і  намагався  «висмикнути»  дівчину  з  тенетів  смерті.  Знайомі  дивувалися,  навіщо  то  йому  потрібно,  хіба  мало  власних  проблем?  Він  і  сам  не  знав,  але  не  міг  дивитись  байдуже  на  бліде  личко  з  впалими  щоками,  блакитні  тіні  під  очима,  ледь  прикриті  довжелезними  віями…  Тримаючи  її  руку,  Вітя  молився,  щоби  дівчина  видужала,  прийшла  до  тями  –  а  все  інше  не  важливо…

Юля  топилась.  Холодні  води  швидкої  річки  несли  її,  раз  у  раз  накриваючи  з  головою.  Жах  скував  усе  тіло,  вона  не  могла  навіть  порухатись.  Поряд  у  воді  теж  були  люди,  але  кожен  намагався  боротися  зі  стихією  самотужки.  Юля  бачила  їхні  сині  обличчя  і  намагалась  триматися  подалі.  Найстрашнішим  же  було  те,  що  по  берегах  річки  було  повно  народу.  Люди  гуляли,  смажили  шашлики,  співали,  цілувалися  –  і  всім  було  байдуже,  що  в  річці  хтось  гине.  Ніхто  не  збирався  їх  рятувати!  Дівчина  не  могла  цього  зрозуміти.  Намагалась  кликати  на  допомогу  –  жодної  реакції!  А  потім  розгледіла  їхні  очі  –  і  жахнулась!  Зіниці  були  порожні,  одна  лише  фраза  пульсувала  в  них:  «Мені  байдуже.  Мені  байдуже…»
Юля  заплющила  очі.  Приготувалась  до  найгіршого.  Раптом  відчула,  що  хтось  тримає  її  за  руку.  Гарний  юнак,  навдивовижу  знайоме  обличчя…  Віктор?  Тепло  його  руки  зігрівало,  давало  надію.  Дівчина  відчула,  що  може  рухатись.  З  усієї  сили  погребла  до  берега,  спираючись  на  його  руку,  не  зводячи  з  хлопця  очей.  Ще  трохи,  ще…  «Ти  зможеш,  маленька!  Ти  сильна!»  Так,  вона  змогла!
Віктор  і  Юля  дивились  одне  на  одного  –  і  в  обох  по  щоках  котилися  сльози…

Ще  довго  Вітя  годував  кохану  з  ложечки  і  вчив  ходити,  але  все  те  було  з  радістю,  надією  і  великою  любов’ю.  
А  як  же  мама?  –  спитаєте  ви.  Відповім:  найкращі  ліки  для  материного  серця  –  це  коли  дитина  її  щаслива!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457800
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.10.2013

Восемь часов любви

Любовь  не  подвластна  законам  ни  света,  ни  темени,
Пусть  солнце  садится,  Земля  остаётся  в  тени,
Не  можешь  в  песочных  часах  ты  замедлить  бег  времени  –
С  невинной  улыбкой  легонько  их  набок  сверни.
Застынут  песчинки:  секунды,  часы  или  месяцы,
Замрут  поезда,  самолёты,  суда,  города.
Пусть  сходят  с  ума  астрономы,  астрологи  бесятся,
Сейчас  ты  со  мною,  пусть  время  замрёт  навсегда!

Восемь  часов  любви  –  словно  единый  миг.
Восемь  часов  без  сна  –  в  сердце  опять  весна.
Восемь  часов  без  слёз  –  в  облаке  дивных  грёз.
Восемь  часов  любви  –  счастье  моё,  живи!

В  улыбке  –  запасы  твоей  нерастраченной  нежности,
На  несколько  жизней  нам  хватит  тепла  и  огня,
Но  даже  за  гранью  не  спрятаться  от  неизбежности,
Судьба  не  подарит  любви  ни  недели,  ни  дня.
Покрепче  меня  обними,  поцелуй  на  прощание,
Снимаю  с  тебя  бремя  клятвы,  измены  печать.
Часы  поднимаю,  беззвучные  пряча  рыдания:
Пора  возвращаться  и  миру  тебя  возвращать.

Восемь  часов  любви  –  словно  единый  миг.
Восемь  часов  разлук  –  медленный  сердца  стук.
Восемь  часов  потерь  –  в  это,  прошу,  не  верь!
Восемь  часов  любви  –  счастье  моё,  живи!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457021
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.10.2013

Він кохав її частинами…

Він  кохав  її  частинами  –  
не  цілком:
Зранку  в  шкіру  був  закоханий  –  
молоком
Пахла  смачно  і  так  солодко,  
мов  зефір,
Ніжна,  тепла  і  гладесенька  –  
кашемір!

За  сніданком  руки  милої  
шанував
За  порядок,  що  на  кухоньці  
панував,
За  млинці,  його  улюблені  –  
від  душі,
Щиро,  з  вдячністю  присвячував  
їм  вірші.

Голос  тихий,  слово  лагідне  
теж  любив,
Раз  по  двадцять  на  роботу  їй  
сам  дзвонив,
Просто  слухав  і  наслухатись  
він  не  міг,
Особливо  ж  був  закоханий  
в  чистий  сміх.

Він  дурів  від  милих  ямочок  
на  щоках,
Від  тонких  і  вправних  пальчиків  
на  руках,
Довгі  вії,  очі  синії  –  
океан,
І  волосся  непокірного  
ураган.

Та  найбільше  хлопця  вабило  
в  ній  оте,
Що  словами  не  описане,  
ну,  ніде…
І  якось  на  піку  пристрасті  
він  сказав,
Що  її  за  цю  родзиночку  
покохав.

А  коли  один  залишився,  
зрозумів,
Що  кохання  не  зберіг  своє,  
не  зумів,
Що  щасливим  вже  не  буде,  ні,
він  без  неї,
Бо  бракує  не  чогось  у  ній  –
а  всієї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456945
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 27.10.2013

Ти чекаєш…

Ти  чекаєш  на  неї  у  Львові,
У  просоченій  запахом  кави
Невеличкій  квартирі.  Чудові
Акварелі  на  стінах.  Октави  
Фортеп’янно-засмучених  звуків
Тихо  линуть  з-під  пальців  тремтячих…
Ти  чекаєш…  Омріяний  стукіт
Мелодійно-легкий,  нетерплячий
Причувається  тільки.  Фіранку
Ти  запнути  забув,  виглядаєш
Крізь  вікно  легковажну  панянку,
Що  забула  дорогу…  Ти  граєш
П’єсу  Лігеті,  ніжно-звабливу,
Розплескавши  тривогу  і  втому,
Просиш  подумки  любку  зрадливу
Повернутися  швидше  додому.

А  красуня  п’є  каву  у  кнайпі,
Де  скрипаль  мучить  скрипку  старанно,
І  спілкується  з  кимось  у  скайпі  –
Ніжно-приязно,  та  невблаганно.

Розгулялася  осінь  над  містом,
Крутить  хмари  цариця  багряна,
Засипає  стежки  падолистом…
В  тебе  знов  збігла  кава  духмяна!..

Ти  чекаєш  на  неї  і  досі,
Щем  надії    ховаєш  в  романсі.
Ти  чекаєш.  Заплакану  осінь
Вітер  ніжно  кружляє  у  вальсі…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2013

Я гадала, все пройшло давно…

Я  гадала,  все  пройшло  давно.
Зм’якло  серце,  спогади  болючі  –
Кадри  чорно-білого  кіно…
Все  пройшло.  І  раптом  ти:  «Я  скучив!»

Ніби  не  було  образ  і  зрад,
І  не  пропадав  на  двадцять  років.
Ти  не  чоловік  мені,  не  брат,
То  чому,  скажи,  життя  уроки

Ігнорую  і  впірнаю  знов
У  минуле,  ніби  в  ополонку?
Не  пливу!  Прямісінько  на  дно
Затягає  в  спогадів  воронку.  

І  хоч  знаю:  ти  не  назавжди,
Знову  зрадиш,  –  подумки  благаю:
«Ще  не  час!  Ще  трохи,  ще…  зажди…
Зачекай!    Я  так  тебе  кохаю!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2013

Отпускаю тебя

Отпускаю  тебя,  потому  что  люблю.
Не  держу,  не  цепляюсь.  Нельзя  кораблю
На  причале  стоять  слишком  долго  в  порту  –
Обрастает  ракушками  по  животу.

Отпускаю  тебя.  Уезжай,  улетай!
Ты  со  мной  никогда  не  построишь  свой  рай,
Где  тепло  и  не  дует,  спокойно,  светло,
Ведь  я  птица  ночная,  воронье  крыло…

Отпускаю  тебя.  Ни  о  чём  не  прошу.
Доверяю  смятение  карандашу:
С  каждым  словом  его  уменьшается  жизнь,
Плавно  грифель  стирается…  Камень  с  души!

Отпускаю  тебя.  Если  можешь,  прости,
Что  со  мной  задержался,  что  сбился  с  пути.
Собрала  узелок,  ты  возьми,  не  забудь.
Посидим  на  дорожку.  Прощай.  В  добрый  путь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454085
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.10.2013

Безразличие

Мне  давно  всё  равно,  где  ты,  с  кем.
Не  пришёл  ночевать  –  нет  проблем!
Даже  лучше,  когда  не  пришёл:
Мелодраму  смотрю,  не  футбол.
И  не  нужно  готовить  обед:
Борщ,  котлеты,  пюре,  винегрет…
И  никто  не  командует:  «Спать!»,
До  утра  можно  книгу  читать,
Телевизор  смотреть  –  всё  подряд,
Брать  в  постель  шаловливых  котят,
По  мобильнику  долго  болтать,
Интернет  только  мой  –  благодать!
…………………………………………


Я  на  завтрак  готовлю  омлет.
Но  зачем?  Ведь  тебя  дома  нет…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454061
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.10.2013

Снежная королева

Всё,  вроде,  по-старому,  и  ничего  не  случилось,
Вот  только  нет  смеха  в  холодном  простуженном  доме.
Хрипит  телефон,  и  в  мобильнике  что-то  накрылось,
И  стрелки  часов  чуть  трепещут  в  мучительной  коме.

Любимая  ваза  оплакивает  хризантемы,
Мельчайшими  иглами  иней  впивается  в  кожу.
Искрится  хрусталь  тайных  слёз  на  моей  диадеме  –
Отчаянно  гордостью  искорки  света  морожу.

Меня  подчинить  своей  воле?  Пустое  занятье!
Пускай  превращаюсь  я  в  снежную,  но  –  королеву!  –
Не  в  бабу,  послушную  тёплым  рукам    и  объятьям,
Что  тает  от  счастья,  не  в  сказочную  полудеву  –  

Снегурочку  нежную,  что  в  облака  улетела,
Когда  попыталась  однажды  отречься  от  воли…
Из  льдинок  колючих  стараюсь  сложить  неумело
Ту  формулу  счастья,  которую  мы  раскололи…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453535
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.10.2013

Це через тебе…

Дівчинка  ляльку  била,
Суконьку  шматувала,
Боляче  і  щосили
Коси  їй  виривала.

Дівчинка  ляльку  била:
–  Ти  була  неслухняна!
Манку  і  борщ  не  їла,
А  коли  мама  п’яна,
Ти  утікала  з  хати,
Маму  лякала  й  цьоцю*!

Це  через  тебе  тато
Взяв  собі  іншу  доцю!

*  Цьоця  (діалект.)  –  тітка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2013

Гра в квача

Під  гойдалкою  плакало  дівча.
–  Забилась  дуже?  Де  болить?  –  спитала.
–  Та  ні,  ми  просто  гралися  в  квача,
І  я  програла.  Знову  я  програла!

–  Ну,  ти  й  даєш!  –  від  серця  відлягло.  –
Квач  –  то  не  страшно.  Мусить  хтось  програти.
Мале  дівчисько  подивилось  зло:
–  Програй  сама!  Тепер  ти  –  квач!  Я  –  спати!

Не  дуже  смішно…  Так,  тепер  я  квач,
На  дні  життя  раптово  опинилась.
Мій  шлях  –  стежина  болю  і  невдач.
От  тільки  сльози  лити  розучилась.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2013

Щасливий світ

Я  хочу,  щоб  кохання  –
Як  той  шампунь  дитячий  –
Було  без  сліз!
Щоб  наші  сподівання  
І  крапелька  удачі  –
Реальний  мікс!

Щоб  ранок  починався
Із  сонячним  промінням  –
Геть  жалюзі!
Щоб  апетит  змагався
Із  шлунку  бурмотінням
Не  на  вазі!

Щоб  бігти  на  роботу
Із  щастям  на  обличчі  –
І  так  щодня!
Щоб  навіть  у  суботу
Даїшник  на  узбіччі  –
Моя  рідня!

Щоб  стати  на  пуанти,
Мов  справжня  балерина!
Аристократ
Дарує  діаманти
(Бо  ж  я  найкраща,  прима!)
На  сто  карат!

Щоб  світом  мандрувати,
А  в  Римі  та  Парижі  –
Своє  житло,
Щоранку  відчувати
Під  круасани  свіжі  
Його  тепло…

Щоб  всі  були  здорові
І  прагнули  прожити
По  двісті  літ!
В  достатку  і  любові
Щоб  виростали  діти!
Щасливий  світ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449744
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2013

Справжнє кохання завжди переможе

Спека  того  літа  була  неймовірна!  Марина  стояла  в  черзі  за  квитками,  затиснута  між  широкими  спинами  спітнілих  дядьків,  яким  теж  конче  треба  було  потрапити  на  хмельницький  потяг.  Задихаючись  від  важкого  «аромату»  гарячих  тіл,  намагалася  втриматись  на  ногах,  проте  в  голові  запаморочилось,  перед  очима  побігли  різнокольорові  кола,  і  свідомість  підступно  залишила  Маринчине  тіло…
Прийшла  до  тями,  відчуваючи  знайоме  поколювання  в  кінцівках,  і  через  морок  забуття  поступово  проявились  тонкі  риси  смаглявого  обличчя,  чорне  хвилясте  волосся,  карі  очі  із  золотавими  промінчиками,  завжди  веселі,  а  тепер  чомусь  стурбовані…  «Аслан?  Чи  це  мені  привиджається?»  Ні,  таки  він:  тримаючи  голову  дівчини  на  своїх  колінах,  радісно  посміхається:  «Ну,  й  налякала  ти  мене,  маленька!»
Аслан…  Ніби  й  не  було  тих  двох  років…  
Їхнє  знайомство  було  неминучим:  жили  в  одному  студентському  гуртожитку,  до  того  ж  він  щовечора  стрибав  у  неї  над  головою  (займався  кунг-фу  і  тренувався  в  кімнаті,  що  була  розташована  якраз  над  Марининою).  Дівчина  вчилась  на  першому  курсі  філфаку,  днями  пропадала  на  лекціях  і  в  бібліотеці,  а  вечорами  «зубрила»  латину,  сидячи  на  підвіконні  між  поверхами,  бо  в  кімнаті  подруги-старшокурсниці  не  розуміли  такої  «тяги  до  знань».
Аслан  декілька  вечорів  спостерігав  за  гарненькою  першокурсницею,  бігаючи  сходами,  доки  наважився  підійти.  
Вони  подружились  одразу:  з  першого  слова,  з  першої  усмішки.  Уже  через  декілька  днів  хлопець  і  не  уявляв,  як  він  жив  раніше  без  теплого  погляду  її  зелених  очей,  без  ямочок  на  завжди  усміхненому  личку,  без  дзвінкого:  «Привіт!  Де  ти  був  так  довго?  Я  скучила!»  Навіть  не  пригадає,  як  вперше  її  поцілував:  все  було  так  природно,  так  просто,  ніби  вони  все  життя  були  разом…
Проте  Марина  закоханість  юнака  сприймала  дещо  інакше.  Аслан  видавався  їй  занадто  юним,  янгольськи  чистим.  Сама  ж  поряд  з  ним  почувалась  дорослою  і  досвідченою.  Не  хотіла  серйозних  стосунків,  відповідальності:  їй  же  всього  17,  треба  вчитись,  а  не  про  хлопців  думати!  Та  як  сказати:  «Давай  залишимось  просто  друзями!»,  якщо  бачиш  в  очах  юнака  справжній  вогонь  почуттів?  Боялась  його  образити,  не  знала,  як  пояснити,  чому  вони  не  можуть  зустрічатись.  А  може,  навпаки,  дуже  добре  розуміла,  що  ще  трохи  –  і  сама  втопиться  в  його  очах,  віддасться  почуттям…  Що  тоді?  Ні,  не  можна!  
Нічого  не  пояснюючи,  почала  уникати  хлопця.  Навіть  у  шафі  ховалась,  коли  Аслан  приходив  запросити  її  на  побачення.  Він  довго  не  міг  зрозуміти,  аж  доки  Марина  не  застосувала  «важку  артилерію»:  Сашка  з  артучилища,  незмінного  її  шанувальника.  Робила  вигляд,  що  зустрічається  з  курсантом,  а  сама  краєм  ока  спостерігала,  як  від  болю  темніє  Асланове  обличчя…
Намагалась  не  думати  про  хлопця,  не  згадувати…  Дивно,  що,  навчаючись  в  одному  корпусі,  вони  майже  не  перетинались:  юристи  займали  аудиторії  другого  поверху,  а  філологи  були  на  третьому.  До  того  ж,  Аслан  виїхав  з  гуртожитку,  винайняв  десь  квартиру  і  у  студмістечку  не  з’являвся…  
І  ось  він  тут,  поряд.  Ще  кращий!  Подорослішав,  змужнів.  Турботливий,  уважний.  Доки  Марина  приходила  до  тями,  придбав  їй  квиток  до  Хмельницького,  а  потім  викликав  таксі  й  відвіз  додому.  
У  кімнаті  було  порожньо:  подруги  нещодавно  поїхали  на  канікули,  здавши  речі  до  камери  схову.  Вікно  без  фіранок,  порожні  шафи,  голі  стіни,  не  прикриті  матрацами  пружини  ліжок…Тільки  Маринин  куточок  поки  що  залишався  невеличким  обжитим  острівцем.  До  завтра.
Дівчина  ніяково  посміхнулася:
–  Вибач,  навіть  чаєм  тебе  не  можу  пригостити:  посуд  вже  здали.
–  То  ходімо  до  моря,  погуляємо.  Ми  ж  так  давно  не  бачились!
Прогулянка  затяглась  до  пізнього  вечора.  Вони  розмовляли,  згадували  минуле,  сміялися…  І  так  хороше  було  триматися  за  руки!  Вечеряли  в  невеличкому  кафешантані,  нічим  не  відрізняючись  від  інших  закоханих:  так  само  сиділи  навпроти  одне  одного,  так  само  щасливо  посміхались…
Аслан  розповів,  що  відкрив  школу  східних  єдиноборств,  і  вже  купив  квартиру.  
–  От  тільки  не  подобається  жити  самому…
Марина  посміхнулась:
–  Так  звик  до  гуртожитку?
–  Та  ні,  не  в  тому  річ.  Я  мрію  прийти  з  роботи  –  а  вдома  ти  на  мене  чекаєш…
Марина  здивовано  підняла  очі,  та  Аслан  не  дав  і  слова  мовити:
–  Я  кохаю  тебе!  З  першої  зустрічі!  Ніхто  мені  не  потрібен  більше,  тільки  ти,  Мариночко!  Я  й  радий  був  би  тебе  забути,  та  не  можу.  Пробував  з  іншими  зустрічатися:  от  ніби  й  гарна  дівчина,  але  ж  не  ти…  
Марина  не  знала,  що  сказати.  Розуміла:  треба  його  зупинити.  Але  неможливо  було  противитись  бажанню  бути  з  ним,  слухати  його,  цілувати…
–  Будь  моєю  дружиною!  Присягаюсь:  я  кохатиму  тебе  до  скону!  Носитиму  на  руках!  Ти  нічого  не  будеш  робити,  я  сам  все  умію:  і  підлогу  мию,  і  борщ  варю.  Тільки  будь  зі  мною!  Кохай  мене!
І  дівчина  відчувала,  що  кохає,  по-справжньому.  І  не  хотіла  думати  про  завтрашній  потяг…  
Вони  до  ранку  блукали  алеями  старого  парку,  а  схід  сонця  зустрічали  на  порожньому  пляжі.  Зморені,  але  неймовірно  щасливі,  міцно  притискаючись,  аби  не  змерзнути,  спостерігали  народження  нового  дня.  Вірили,  що  ось  саме  тепер  народжується  і  їхнє  щастя…
Розставалися  ненадовго:  у  Аслана  була  запланована  важлива  зустріч,  а  потім  вони  зустрінуться,  пообідають  і  він  проводить  Марину  на  вокзал.  А  поки  дівчина  може  відпочити.  
Проте,  залишившись  сама,  Марина  не  змогла  заснути.  Все  думала,  як  пояснити  нареченому  (до  якого,  до  речі,  мала  їхати  сьогодні),  що  покохала  іншого.  Так,  дівчина  була  заручена.  Її  наречений  був  гарною  людиною,  вона  поважала  його,  але  не  відчувала  шаленого  кохання.  Погодилась  на  шлюб,  бо,  по-перше,  так  хотіли  її  батьки,  а  по-друге,  була  впевненою  у  його  надійності:  він  був  ідеальною  кандидатурою  на  роль  чоловіка  та  батька  її  дітей.  Тепер  же,  зустрівши  Аслана,  зрозуміла,  що  не  зможе  жити  без  кохання.  Могла  б  і  не  їхати,  проте  вчинити  так  вважала  безчесним:  вона  поїде  і  поговорить  з  Олексієм,  пояснить  йому  все  –  і  повернеться.  А  от  чи  розповісти  про  це  Асланові?..
Терзання  були  марними:  Аслан  не  прийшов  її  проводжати.  Не  розуміючи,  що  сталося,  Марина  до  останнього  виглядала  коханого.  А  потім  у  вагоні  не  плакала,  тільки  намагалась  пригадати  кожне  слово,  кожний  погляд,  кожний  дотик…
У  день  весілля  йшов  дощ,  і  не  швидкоминуча  літня  злива,  а  тягучий  по-осінньому  хлющ.  Тому  ніхто  не  дивувався,  чому  у  нареченої    поганий  настрій…
Спочатку  Марина  хотіла  все  розповісти  Олексієві,  але  не  наважилась.  Та  й  що  розповідати?  Що  закохалась?  Але  ж  нічого  не  було…  Аслан,  мабуть,  теж  так  вирішив…
До  РАГСу,  як  вимагає  звичай,  наречені  їхали  в  окремих  машинах.  Біля  входу  вже  стояли  автівки.  «Мабуть,  не  ми  одні  сьогодні  одружуємось»,  –  промайнула  думка.  Не  чекаючи,  поки  їй  відчинять  дверцята,  Марина  вийшла.  Найближчий  джип  раптом  зірвався  з  місця,  підкотив  впритул  до  дівчини,  і  з  нього  вистрибнув…  Аслан!  Підхопив  розгублену  дівчину  на  руки  і,  блідий,  з  тремтячими  губами,  спитав:  «Ти  кохаєш  мене?»  Марина  не  відповіла,  тільки  обхопила  парубка  за  шию  і  заплакала.  Тоді  Аслан,  не  випускаючи  її  з  рук,  стрибнув  до  салону  –  і  машина  зірвалася  з  місця.  Розгублені  гості  застигли,  а  шокований  наречений,  вже  колишній,  підняв  з  мокрого  асфальту  весільний  букет…
Що  далі?  Далі  було  життя.  Звичайне,  людське.  Не  безхмарне,  але  та  страшна  злива  була  в  Марининому  житті  першою  і,  дай  Боже,  останньою.  
Пройшло  вже  двадцять  років.  У  Аслана  й  Марини  троє  синів  і  донечка,  і  всі  вони  добре  знають  родинну  легенду  про  зіпсований  годинник,  вірних  друзів  і  викрадення  нареченої.  А  також  щиро  вірять  у  те,  що  справжнє  кохання  завжди  переможе,  тому  що  ні  гроші,  ні  бізнесові  зобов’язання  не  зроблять  людей  щасливими!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449351
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.09.2013

Мастер

Он  был  художником.  Так  романтично!
Красив  и  статен,  как  античный  бог.
Бунтарь  по  духу  –  круто!  Эксцентрично!  
Ковал  катаны,  пил  горячий  грог,
Писал  стихи,  наследуя  Вийона
(Ведь  как  и  тот,  знал  цену  сухаря),
Пел  под  гитару,  изучал  Платона,
Мечтал  пройти  на  яхте  все  моря…

Она  с  рождения  любила  море
И,  как  Ассоль,  всё  ожидала  Грэя.
Художнику  –  на  счастье  иль  на  горе  –
Понравилась  наивностью  своею.
Хотя  и  не  спешила  покориться,
Боготворила  Мастера  влюблённо!
На  вкус  они  –  как  сахар  и  горчица,  
Зато  Марго  летала  окрылённо!

Когда  он  пел,  восторженно  внимала,
Читал  стихи  –  из  глаз  катились  слёзы.
Варила  чай,  стирала,  убирала
И  мыла  кисти.  Но  в  мечтанья-грёзы
Свои  любимого  не    посвящала.
«Ты  лучше  всех!»  –  ему  шептала  нежно.
Не  слушал.  Кто  она?  Чего  пристала?
Бесстрастная.  И  смотрит  так  безгрешно…

Художнику  нужна  была  другая:
Чтоб  страстно,  горячо  его  любила!
Невинная  и  слишком  молодая,
Марго  такой  порыв  не  оценила.
Она,  как  муза,  вдохновлять  хотела,
Стать  для  него  единственной  мечтою,
А  Мастеру  её  хотелось  тела,
Не  ангела,  не  музу  под  луною…

Она  ушла,  храня  в  душе  надежду
И  веру  в  то,  что  Мастер  –  самый  лучший.
А  он  смеялся,  разбросав  одежду,
И  называл  тот  день:  «Несчастный  случай».
И  Князя  Тьмы  она  не  навестила,
Взлетела,  всем  ветрам  опять  открыта.
Ты  понял,  Мастер,  что  в  любви  лишь  сила?
Она  была  Марго  –  не  Маргарита.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449294
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 15.09.2013

Во мне живут десятки разных женщин…

       И  откуда  ты  всё  знаешь  –  
такая  маленькая?..
                                                       Ольга  Миничева

Во  мне  живут  десятки  разных  женщин
Из  поколений  прошлых  и  веков:
От  нищенок,  вульгарных    деревенщин
До  оседлавших  нимбы  облаков
Эфирных  муз.  От  каждой  понемногу
Заимствую  пороки  и  плоды
Земных  трудов,  неясную  тревогу
И  вдохновенья  слабые  следы.
Мне  ничего  придумывать  не  нужно,
Успеть  бы  то,  что  знаю,  записать.
Поэзия  рождается  натужно,
Или  снисходит  Божья  благодать,
Но  я  пишу,  не  ожидая  славы,
Цепочку  фраз  в  истёртую  тетрадь...
Отведавшие  сладостной  отравы  
Из  кубка  муз  –  не  могут  не  писать!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449172
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.09.2013

Не хочу напівпочуттів і напівправди…

Вільний  переклад  вірша  Нікі  Неві  «Я  не  хочу  жить  в  получувствах,  в  полуправде...»
http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=46586&poem=118763

Мені  набридли  напівбіль  і  напіврадість,
Давно  нудоту  викликає  напівсвятість,
Я  хочу  темряви,  не  мороку  нічного,  
Бульдога  хочу,  а  не  песика  смішного.

Не  хочу  напівпочуттів  і  напівправди,
І  випадкових  напівпоглядів  півзради.
Грішити  й  каятись  –  і  то  наполовину.
Напівкохана?  За  яку  напівпровину?  

Не  буду!  Зможу!  Досить  вже  напівпричастя!
Пробач,  та  я  не  вірю  зовсім  в  напівщастя…
І  не  питай  мене  тепер,  як  я  посміла,
Бо  народилась  я  не  вполовину  –  ціла!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2013

Справжня насолода

Чоловіки  дарують  насолоду?
Бідненькі  ті,  хто  справді  так  гадає
І,  не  знайшовши,  хто  оцінить  вроду,  
Нещасні  ходять.  А  життя  минає…

Щодня  собі  робіть  маленьке  свято:
Білизна  гарна,  зачіска,  парфуми…
Себе,  кохану,  балувати  варто,
А  некоханій  –  чоботи  із  гуми!

Мені  ж  найбільша  насолода  –  ванна,
Духмяна  піна,  квіти  і  шампанське,
Ароматичні  свічі…  Справжня  панна,
Аристократка  ніжить  тіло  панське.

Та  ну,  не  смійтесь!  Краще  релаксуйте:
Масаж  кінцівок  з  ягодами  годжі,
Спа-процедури  на  собі  відчуйте,
Щоб  знову  стали  юні,  свіжі,  гожі.

Олія  ши,  малина,  диня,  слива,
Гібіскус,  амбра,  ківі,  голубика…
Духмяна  і  розніжена  –  щаслива!
Ну,  а  тепер  вже  можна  й  чоловіка!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448192
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.09.2013

Zero

«Почему  не  звонил?»  –  «Ну,  а  ты  почему  не  звонила?»  –  
«Я  ждала»  –  «И  я  ждал,  чтобы  ты  поняла  наконец:
Без  меня  ты  никто».  Изумлённо  засохли  чернила,
Нежность  искренних  слов  превращая  в  летящий  свинец.

Точно  в  цель!  Я  –  никто…  Выраженье  до  боли  знакомо!
Твой  предшественник  –  муж  –  убеждал  меня  в  этом  не  раз.
Я  была  половиной  его  –  и  сбежала  из  дома.
Половина  ноля  –  правда,  ноль  (понимаю  сейчас)!

Я  никто  без  тебя??  Ядовитую  пулю  поймала
Кровоточащим  сердцем…  Довольно  с  меня  королей!
Умножая  на  ноль,  свою  жизнь  начинаю  сначала.
Знай:  один  –  очень  мало  без  рядом  стоящих  нулей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447411
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.09.2013

Свидание (на стихотворение Хуго)

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445116

Сидишь,  как  истукан,  и  смотришь  в  рот,
А  я  давлюсь  пирожными,  не  смея
В  глаза  взглянуть.  Ну,  просто  анекдот:
Король  глухонемой  –  слепая  фея!

Не  представляю,  как  себя  вести:
Быть  скромницей  иль  ветреной  кокеткой?
Унылые  приличия  блюсти,
Чтоб  не  прослыть  распутной  сердцеедкой?

Ты  мне  не  безразличен,  потому
Строга  с  тобой  и  как  бы  неприступна.
Вдруг  откровенно  взгляд  приподниму,
А  ты  подумаешь:  «Легкодоступна!»?

Я  не  хочу,  чтоб  первый  тет-а-тет
С  тобою  стал  свиданием  последним,
Страдая,  соблюдаю  этикет,
Не  будь  хоть  ты  ребёнком  пятилетним!

Закончен  ужин.  Стрелки  на  часах
Вздохнули  наконец-то  с  облегченьем.    
Но  ты  сбежал,  простившись  впопыхах,
И  не  пытаясь  проявить  влеченье…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445146
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.08.2013

Не держу

Не  держу,  уходи...  Уходи!
Глупо  в  доме  удерживать  ветер:
Всё  разрушит.  Пусть  льются  дожди,
Очищая  от  грязи  и  сплетен
Обгоревшую  книгу  судьбы  –
И  непонятые  тобой  строки,
И  пустые  страницы  мольбы,
И  скандалы,  обиды  и  склоки  –
Всё  пусть  смоет,  последнее  «ять»,
Чтобы  на  белоснежных  страницах
С  чистой  совестью  кровью  писать
Жизнь  сначала  –  в  лучах    и  зарницах!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444458
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.08.2013

Хозяину магазина «Русская тройка» на Арбате

Скажите,  Андрей,  
                                                   Вы  скучаете  по  Украине?
Не  снится  степей  
                                                 бесконечность  в  толкучке  Москвы?
Вы  русский  вполне,  
                                                   украинского  нет  и  в  помине,
Но  кажется  мне:  
                                                 Вы  не  самый  счастливый,  увы…


Уверенный  взгляд  
                                                 и  осанка  хозяина  жизни.
А  годы  летят,  
                                     и  всё  меньше  родных  и  друзей.
Всё  вроде  путём,  
                                             и  не  гложет  тоска  по  Отчизне.
Но  песни  поём  
                                         украинские,  правда,  Андрей?


Забыты  давно  
                                     терриконы  шахтёрского  края.
Чуть  брезжит  панно  
                                                 полустёртых  свиданий  и  встреч…
Табу  на  «обратно»!    
                                                     Но  сердце  опять  замирает,
Когда  на  Арбате  
                                               звучит  украинская  речь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444446
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.08.2013

Письмо

[i]
Мой  дорогой  далёкий  друг-мужчина!
Писать  тебе  есть  веская  причина:
Без  глаз  твоих  ни  жить,  ни  есть,  ни  спать
Мне  невозможно!  Я  хочу  встречать
С  тобой  зарю  и  провожать  закат,
Ловить  тайком  восторженный  твой  взгляд,
Рука  в  руке,  дыханье  в  унисон,
Прикосновенья  вызывают  стон…
Знать  не  хочу,  что  значу  для  тебя,
Пока  лечу  вперёд,  тебя  любя,
Необратимо  погружаюсь  в  топь  –
Накрыла  с  головой  меня  любовь!
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2013

Ты, конечно же, сможешь уйти…

Ты,  конечно  же,  сможешь  уйти,
Разрывая  полотнища  дней
На  растрёпанные  лоскутки,
На  обрывки,  лохмотья  страстей.

Ты  уйдёшь,  невзирая  на  стон
Потерявшей  надежду  души.
Издеваясь,  молчит  телефон…
Старый  номер  сменить  поспеши.

Недотрогу-любовь  взаперти
Не  держи,  а  уж  лучше  добей!
Ты,  конечно  же,  сможешь  уйти,
Ведь  остаться  намного  трудней.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441007
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.08.2013

Хай буде так

Забути,  все  забути!  Назавжди.
Ми  більше  не  повернемось  туди,
Де  кожний  подих  повнився  тобою.
Ти  переможець  дивного  двобою
Між  жалістю  і  самолюбуванням,
Зрадливими  словами  і  мовчанням…

Мовчало  серце.  Пінились  слова,
За  стільки  років  згіркла  пахлава
Твоїх  речей.  Ти  не  дзвонив  ні  разу.
За  гордістю  ховаючи  образу,
Уважно  сповідь  слухала  –  і  знову
Втрачала  волю,  принципів  основу…

«Не  треба!  Ні!  Не  хочу!»,  –  шепотіла,
Але  під  тиском  молодого  тіла
Розкрилась,  для  обіймів,  для  жаги  –
Раптово  повінь  топить  береги,
Невідворотно,  стрімко,  без  упину…
Хай  буде  так,  як  є…  Хоч  на  годину…

Жіноча  мудрість?  Первісний  інстинкт?
Заплутаний  моральний  лабіринт.
Не  люблячи,  кохання  дарувати,
Жаліти  і  образи  пробачати,
І  рятувати  (хай  життя  минає!)  
Тих,  хто  про  тебе  завтра  й  не  згадає…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2013

Потопельник

Коли  сонячний  промінь  проб’ється  крізь  товщу  води,
Ненароком  освітить  замулений  наполовину,
Невідомо  коли  потонулий,  мабуть,  назавжди
Для  суспільства  утрачений  за  невідому  провину,

Гарний  навіть  на  дні  і  міцний,  яким  був  за  життя,
Та  самотній  тепер,  не  потрібний  нікому,  без  пари,
Через  чорну  невдячність  приречений  до  забуття,
Філософськи  витримуючи  злої  долі  удари,

Течією  з  верхів’їв  принесений  в  наші  краї,
Де  в  струмках  відбиваються  верби  плакучі  та  клени,
Полонений  води,  але  вірний  служитель  землі  –
Велетенського  розміру  гумовий  чобіт  зелений.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2013

Чупа-чупсом проник ледокол… (На стихотворение Е. Юхницы)

На  стихотворение  Е.Юхницы  «И  губами  с  колен  одеяло,  Разошедшись,  целуя,  рвала…»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437205

Написано  в  соавторстве  с  Низкой  Музой

Завернувшись  в  старьё-одеяло,
В  одиночку  сосал  чупа-чупс.
Сладкоежка!  Давай  для  начала,
Демонстрируя  искренность  чувств,
Шоколадом  намазывать…  бюст!

Нет,  сама  раздеваться  не  стану,
Не  заводит  такая  игра…
Поддаваясь  шальному  дурману,
Одеяло  срываю:  жара!
Закипает  котёл…  Всё,  пора!

Под  футболкой  искал  шоколадку,
Разорвал,  испугался!  Прикол!..
Убегать!  Я  подножку!..  Так  сладко
Ты  облизывал  острый  ментол…
Чупа-чупсом  проник  ледокол…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437358
рубрика: Поезія, Литературная пародия
дата поступления 14.07.2013

А він про тебе думав перед смертю…

КладОвище.  Спекотна  літня  днина.
Вінки,  букети,  жалісні  слова.
Усі  в  сльозах:  і  учні,  і  родина.
І  тільки  ти  проститись  не  прийшла…

Ти  добре  знала  про  його  кохання,
Та  уникала  ніжних  одкровень.
Мабуть,  жаліла.  Це  ж  любов  остання  –
Яскравий  промінь  в  листопадний  день.

Його  кохання,  пристрасне  і  ніжне,
Було  невчасне  і,  мабуть,  смішне
В  твоїх  очах,  –  незрозуміле,  грішне.
Чи  взагалі  ти  думала  про  те?

Він  старшим  був  на  цілих  півстоліття.
То  й  що?  Любов  не  знає  перепон.
Вдихнув  тебе  –  жасминове  суцвіття  –  
І  втратив  назавжди  спокійний  сон.

Була  ти  поряд  –  він  іще  тримався:
Статечний,  мудрий  і  неговіркий,
Лиш  інколи  мрійливо  посміхався,
Шукаючи  очима  профіль  твій.

Коли  ж  ти  переїхала,  раптово
Зіщулився  і  якось  постарів.
Про  зустріч  мріяв:  хоч  єдине  слово!
Чи  лист  від  тебе…  Марно  поштарів

Він  виглядав  з  омріяним  конвертом,
Аби  дружина  перша  не  взяла…
Ти  ж  не  писала.  І,  якщо  відверто,
Не  думала  про  нього.  Не  могла  

Його  своїм  коханим  уявляти.
Дідусь,  та  й  годі  –  чесно,  без  образ.
Закоханий?  ШкодА!  Поцілувати  
Із  жалості  дозволила  лиш  раз.

Акт  милосердя  –  лагідно,  нехтиво…
(Кохання  поважати  –  то  не  гріх).
Він  в  час  останній  згадував  щасливо
Вишневий  присмак  юних  вуст  твоїх…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437155
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2013

Зачем я тебе?

Ты  любишь  моё  имя  –  не  меня!
С  восторгом  повторяешь:  «Маргарита!»
Стихи  твои  –  надёжная  броня,
За  рифмами  и  ритмом  правда  скрыта.

Мечтаешь  обладать  моей  душой
И  в  памяти  надолго  поселиться,
Не  видя  недостаток  небольшой:
Я  не  журавль  и  даже  не  синица…

Моя  любовь  –  не  выигрышный  приз,
Её  ни  заслужить  и  ни  добиться.
Зачем  тебе  актриса  из  актрис,
Видений  сладострастных  кружевница?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436890
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.07.2013

Ти хочеш?

«Ти  хочеш?»  –  хлопчисько  мені  простягнув  абрикоси  –
Дві  кулі  янтарні.  А  теплі!  Наповнені  сонцем.
Смішний,  клаповухий,  з  кирпатим  облупленим  носом  –
Став  першим  знайомим  і  вірним  моїм  охоронцем.

Щоліта  в  село  до  бабусі  –  ніякого  Криму!
Життя  без  батьків  ще  відтоді  не  було  бідою.
З  ватагою  друзів  –  на  річку  чи  в  ліс,  для  екстриму
Баштанні  набіги.  Смачні  кавуни  з  поля  бою!

Артемко  був  поряд  завжди,  всім  ділився  по-братськи:
Півпазухи  яблук  чи  сонях,  надвоє  роздертий…
«Артем  плюс  Альона»,  –  на  дереві  вирізав  хвацько.
І  досі  той  напис  на  клені  старім  –  напівстертий…

І  я  напівстерта  давно,  зблякла  і  розчинилась
В  обіймах  зрадливих,  брехні,  у  сльозах  та  образах…
В  село  повернутись  схотіла  –  нарешті  здійснилась
Бабусина  мрія.  Та  пізно…  Чому  ж  не  одразу?!

«Ти  хочеш?»  –  в  розкриті  долоні  лягли  абрикоси
І  цвіркнули  соком  солодким…  «Альонко,  –  шепочеш,  –
На  луки  гайда!  Перестояли  вже  сінокоси!»
Смішний,  клаповухий…  Коханий!..  А  ти?  Ти  ще  хочеш?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2013

Колись я проклинатиму цей день…

Колись  я  проклинатиму  цей  день…
Зустрів  мене  на  мокрому  вокзалі,
Уник  майстерно  слізних  одкровень,
Тамуючи  цілунками  печалі.

Валіза  й  кошик  мокли  під  дощем,
Торт  взагалі  лишився  у  вагоні…
Ми  цілувались  під  твоїм  плащем  –
Самі  на  спорожнілому  пероні.

Не  розмикали  рук  ми  ні  на  мить:
Ані  в  таксі,  ні  в  ліфті,  навіть  в  душі;
Коли  бажання  пристрасно  бринить,
Закохані  до  поглядів  байдужі.

Вечеря  в  номер…  Стиглих  полуниць
Солодкий  сік  на  незасмаглій  шкірі…
І,  лежачи  на  ліжку  горілиць,
Вживати  намагалися  «Дайкірі»…

Ніч  промайнула  подихом  одним  –
І  знов  перон.  Лишилось  півгодини…
Мені  на  південь,  на  півострів  Крим,
Тобі  –  в  село,  до  вірної  дружини.

Ти  не  зі  мною  вже,  думками  там,
Вигадуєш  брехню  правдоподібну,
Важливіший  тепер  синенький  штамп
За  почуття…  Так  боляче  й  огидно!

Ти  поспішаєш.  До  купе  забіг,
Валізу  кинув.  Куций  поцілунок
Холодних  вуст.  «Дзвонитиму  тобі,
Та  не  щодня»,  –  сумнівний  подарунок…

І  знову  дощ…  Хай  змиє  всі  сліди
Злочинних  вчинків!  Ні,  йому  несила…
Картатимусь  віднині  й  назавжди:
Заради  чого  забруднила  крила?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013

Утренняя прогулка

Из  глубины  лазурно-синих  волн
Выныривает  солнце  золотое,
И  раздаётся  мелодичный  звон
Тончайших  лучиков.  На  дно  морское
Им  опуститься  трудно,  там  вода
Переливается  зелёным  перламутром
И  высится  песчаная  гряда…
Брожу  одна  по  пляжу  ранним  утром,
Пока  прозрачный  воздух  не  прогрет,
Не  обжигает  пятки  раскалённый
Песок,  пока  ещё  храпит  сосед,
С  позавчера  стремительно  влюблённый,  
Пока  свободен  пляж  от  жарких  тел,
Потеющих,  поджаренных  местами...
Бродить  одной  –  безрадостный  удел,
Мечтая  о  случайной  встрече  с  Вами…
Бросаюсь  в  набежавшую  волну,
Прохладой  струй  лобзающую  тело,
И  представляю:  ласточкой  вспорхну,
Пока  душа  совсем  не  омертвела,
И  полечу  в  лазоревую  даль,
Где  небеса  сливаются    с  волнами…
Преодолев  пронзительный  мистраль,
Мне  суждено  соединиться  с  Вами…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435493
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.07.2013

Под одеялом (на стихотворение Е. Юхницы «Под одеялами соприкасаются…»)

(на  стихотворение  Е.Юхницы  «Под  одеялами  соприкасаются…»)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435402#com1929367

Под[i]  одеялами  соприкасаются  ножки.
Под  одеялом...  :  «А  ты  не  снимаешь  сапожки?»
Перевернулась  на  спинку,  искрит,  озорная,
Мне,  шепотком:  «Ничего!  Ничего  не  снимаем!»
Жарко  и  странно,  с  одетой  «капусткой»  балуньей
Под  одеялом  играть  в  плясуна  и  плясунью.
Тесно,  одежда...,
             совсем,  как  в  метро  в  часы-пики
В  шейку  дышала  не  раз  незнакомая  чика.

Что  же  ты  ждёшь  от  меня,  слов  каких  и  деяний?
Под  одеялом    –  одетые  –  скоро  устанем...
05.07.2013  г.



Да,  я  шалун[/i]ья  и  выдумщица!  Что  ж  плохого?
Вдруг  разыграть  захотелось  –  смешного  такого!
Прямо  в  сапожках  и  шубке  юрк  под  одеяло!
А  ты  глядишь  обалдело:  «Вот  это  начало!..»

Рядом  прилёг  осторожно,  погладил  мне  ножки
Через  колготки.  «А  ты  не  снимаешь  сапожки?»
Страстно  шепчу:  «Ничего!  Ничего  не  снимаем!»
Милый,  давай  хоть  немного  ещё  поиграем!

Тесно  и  жарко…  Укрытым,  нам  воздуха  мало.
Нежно  целуя,  сними  поскорей  одеяло.
Трудно  дышать!  Расстегни  на  груди  моей  шубку,
Блузку…  О,  да,  хорошо!  Теперь  стягивай  юбку…

Не  останавливайся,  продолжай  окрылённо
Освобождать  от  одежды  последней…  Влюблённо
И  целомудренно,  в  неге  глаза  прикрывая,
Я  наслаждаюсь,  в  объятьях  твоих  улетая…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435473
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 05.07.2013

Не нужно мне придумывать грехи…

Не  нужно  мне  придумывать  грехи,
Их  у  меня  и  без  того  в  избытке.
Читая  мои  выдумки-стихи,
Не  подвергай  себя  сомнений  пытке.

Моя  душа  –  загадка  для  тебя?
Не  только  для  тебя,  поверь,  я  знаю.
Зачем  её  разгадывать,  дробя
Единый  образ  на  пичужек  стаю?

Я  разная!    Предсказывать  меня  –
Зачем?  –  неблагодарное  занятье.  
Для  глаз  чужих  достойная  броня  –
Прозрачное  гипюровое  платье.

То  в  маске  гейши  нежная  Ассоль
Или  принцесса  под  ослиной  шкурой,
Я  забавляюсь  вновь,  играя  роль:
То  Ковалевская,  то  дура  дурой.

Актриса,  ведьма,  зла  или  добра  –
Когда  влюблён,  не  думаешь  об  этом.
Единственно,  что  важно:  не  игра
Моя  любовь  к  тебе!  Теплом  и  светом

Я  наполнять  готова  каждый  миг,
Быть  для  тебя  открытой  и  манящей,
Прекрасной  героиней  старых  книг,
Загадочной,  простой  и  настоящей…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435234
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.07.2013

Можно влюбиться с первого взгляда…

Можно  влюбиться  с  первого  взгляда,
С  первого  звука,  с  первого  слова,
Сразу  напиться  сладкого  яда,
Не  дожидаясь  слова  второго.

Он  самый  лучший!  –  страстно  поверить,
Не  проверяя,  без  доказательств,
И  безрассудно  сердце  доверить,
Не  опасаясь  лжи  и  предательств.  

Всё  отдавая  и  отдаваясь,
Быть  беззащитной,  слабой,  открытой,
То  умирая,  то  возрождаясь,
В  грёзах  тонуть  и...  вдруг  стать  забытой,

Неинтересной  и  тривиальной:
Нежные  «барби»  вышли  из  моды…
Чтобы  стать  нужной  (и  сексуальной!),
Веру  в  любовь  отправьте  в  отходы!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434815
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.07.2013

От виртуальной любви не рождаются дети

Не  присылай  мне  по  скайпу  цветы,
Лучше  нарви  полевых  маргариток,
И  не  дари  виртуальных  открыток  –
Сладких  пилюль  против  чувств  нищеты.

«Лайкаешь»  фото  и  ставишь  мне  «Класс!»,
И  аватар  осыпают  сердечки…
Не  присылай  мне  в  подарок  колечки,
А  подари  Арктур  и  Волопас.

В  небе  ночном  отыщи  ту  звезду
В  левом  колене  гиганта,  и  тайно
Ты  обними  меня  как  бы  случайно…
Мой  астроном,  позови,  я  приду!

Вкус  нежных  губ  и  мой  запах  узнай,
Их  не  отыщешь  нигде  в  Интернете.
Мы  далеко?  Не  рождаются  дети
От  виртуальной  любви.  Приезжай!


Арктур  –  альфа  Волопаса  –  считается  третьей  по  яркости  звездой  на  всей  небесной  сфере.

Волопас  –  одно  из  самых  красивых  созвездий,  лучше  всего  видно  с  апреля  до  сентября.  В  ясную  и  безлунную  ночь  в  созвездии  Волопаса  можно  наблюдать  невооруженным  глазом  около  90  звезд,  но  только  8  из  них  имеют  величину  больше  4m.  Соединенные  линиями,  они  образуют  удлиненный  многоугольник,  в  вершине  которого  находится  звезда  Арктур.  Очень  трудно  в  этой  геометрической  фигуре  увидеть  человека,  который  держит  в  правой  руке  огромную  дубину,  а  левой  рукой  натягивает  поводки  двух  яростно  ощетинившихся  собак,  готовых  наброситься  на  Большую  Медведицу  и  разорвать  ее,  как  изображали  созвездие  Волопаса  на  старинных  звездных  картах.  В  левом  колене  человека  –  Волопаса  –  и  находится  звезда  Арктур.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434591
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.07.2013

Я призначила тобі побачення…

Я  призначила  тобі  побачення,
Подзвонила  перша,  безсоромно,
Всі  умовності  не  мають  значення:
Раз  на  рік  я  вирвалася  з  дому.

Ти  зрадів  (чи  так  лише  здавалося?),
Кажеш:  «Скучив!»  В  голосі  надія…
Як,  коханий,  з  нами  таке  сталося?
Бути  разом  –  нездійсненна  мрія.

Літній  вечір,  аромат  жасминовий
Викликає  спогади  далекі:
Я  наївна,  ти  ж  дорослий,  стриманий,
Але  танеш,  наче  лід  від  спеки…

Дві  години  у  таксі  замріяно,
Ніби  крізь  роки  лечу  в  минуле.
Все  життя  чекала  безнадійно  я,  
Прагнула  забути  –  не  забула.

Уявляю  солодко:  зустрінемось,
Пригорнуся  ніжно…  Твої  очі
Світяться  коханням.  «І  не  дінемось  
Ми  нікуди…»  –  щось  в  душі  шепоче.

О,  це  щастя!  Справжнє!  Тільки  крадене.
Ти  ж  не  любиш,  так  лише,  жалієш!
Що  згубили  ми,  не  буде  знайдене…
Повертайте,  водію,  скоріше!

Так,  вертайтесь,  я  не  передумаю,
Досить  жити  крихтами  надії!
Ватру  згаслу  в  серці  не  роздмухаю:
Навіть  попіл  здули  вітровії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2013

Не мой

Я  знаю,  ты  давно  уже  не  мой.
Наверное,  и  не  был  никогда
Моим.  Всё  только  талая  вода  –
Не  слёзы…  Небо  плачет  синевой.  

Не  мой.  Как  больно  это  понимать!
Тепло  руки  печатью  на  плече,
Твоя  улыбка  в  солнечном  луче  –  
Целует  и  приносит  благодать.

Вернуть  бы  дни,  когда  ты  был  моим
Или  хотел  моим  навеки  стать!
Но  остаётся  только  лишь  мечтать…
Твоя  любовь  рассеялась,  как  дым…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433059
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.06.2013

Разве можно меня бросить?

Разве  можно  меня  бросить?
Я    не  камень!
В  волосах  искрится  проседь  –  
В  сердце  пламень!
Предпочтёшь  конфетку  перцу?
Прочь  с  дороги!
На  пути  к  родному  сердцу
Сбила  ноги.
Опираюсь  я  на  палку,
Шкандыбая.
Всё  равно  меня  не  жалко?
Всё  теряя,
Разрушаю  снова  замки,
Рушу  стены!
Горсть  песка  –  твои  подарки.
Рвутся  вены…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431576
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.06.2013

Ще один останній раз…

Щоразу  думаю:  ну,  все,  останній  раз!
Та  добре,  ще  один,  передостанній!
При  кожній  зустрічі  впадаємо  в  екстаз.
Люблю  тебе!  Є  логіка  в  коханні?

Нехай  я  знаю:  ти  давно  уже  не  мій,
І  все  обман:  і  погляди,  й  цілунки.
Одне  молю:  хоч  душу  ранити  не  смій,
Ще  не  придбала  бідній  обладунки.

Навчи  мене,  як  жити  без  солодких  мрій
Про  те,  як  в  парі  будемо  до  скону.
Прошу  тебе,  коханий,  вкотре,  зрозумій:
З  останніх  сил  тримаю  оборону…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2013

Кому оставишь отчество?

Вкус  пепла  на  искусанных  губах  
И  поцелуев  безразличие.
Твои  скупые  ласки  впопыхах    –
И  боль,  и  страсть,  –  поправ  приличия.

Так  безрассудно  отдаюсь  во  власть
Неодолимого  желания
Владеть  тобой,  увлечь  тебя,  украсть!..
Но  тщетны  все  мои  старания.

Владеешь  мной  –  полночи…  А  потом
Чужой…  Такси…  И  одиночество…
Любовь  стряхнёшь,  как  прах,  при  входе  в  дом…
Кому  оставишь  имя-отчество?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431295
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.06.2013

Любовь умерла (хокку)

Любовь  умерла

На  скамейке  садовой…

Приходит  зима…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429812
рубрика: Поезія, Рубаи, хокку, танка
дата поступления 06.06.2013

Любовь не умерла

Я    прокричу:  любовь  не  умерла!
Твержу,  хотя  сама  почти  не  верю.
Давно  погас  огонь.  Одна  зола…
Нет  кислорода  за  закрытой  дверью…

Я  не  живу.  Я  мумия  с  тех  пор,
Когда  узнала  о  твоей  измене.
Не  отрицал.  Последний  разговор  –
Твой  монолог  на  опустевшей  сцене.

Да,  виновата:  растворясь  в  тебе,
Я  превратилась  в  тень  –  туманный  сгусток…
Молитвам  отдаюсь,  не  ворожбе,
Но  даже  в  церкви  холодно  и  пусто…

Мне  день,  как  ночь.  И  ночью  не  светлей:
Ни  звёзд,  ни  месяца  на  небосклоне.
Лишь  рассыпает  трели  соловей.
Открыть  окно?  Пусть  музыка  наполнит

Пустынный  дом,  где  только  горький  стон
Порой  звучит  ненужной  колыбели...
Любовь  придёт!  Надежде  в  унисон
Звучит  душа!  
………………  Мне  б  только  встать  с  постели…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429807
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.06.2013

Все буде добре! Реальна казка

Колись  давно  в  якійсь  країні  жили  собі...  
Так  починається  багато  казок.  Я  хочу  розповісти  ще  одну.  Але  дія  відбуватиметься  не  «колись  давно»,  а  зараз,  не  «в  якійсь  країні»,  а  в  нашій  рідній  Україні.  І  казковим  персонажем  може  стати  будь-хто  з  нас...
Так  ось,  жили  собі  двоє  друзів,  Віталій  та  Максим.  Обидва  добре  вчились  у  школі,      займалися  спортом,  грали  в  одному  музичному  гурті.  Сиділи  за  одною  партою,  жили  по  сусідству  –  з  ранку  до  ночі  разом.  Ділилися  всім:  і  речами,  і  думками.  Здавалось,  ніщо  не  може  завадити  їхній  дружбі.
Та  одного  разу  (як  і  повинно  бути  в  казках)  сталося  щось  незвичайне...
Повертаючись  після  тренування  додому,  хлопці  почули  десь  з  верхівки  дерева  зойки.  Здивувалися,  але  не  злякались.  Придивившись,  помітили  якусь  людину,  що  висіла  на  гілці,  зачепившись  одягом.  Довго  не  розмірковуючи,  полізли  на  височенне  дерево,  відчепили  хлопчиська  (як  їм  здавалось),  без  пригод  спустились  на  землю  –  і  тільки  тут  добре  роздивилися  врятованого.  Це  був  дідусь  з  довгою  білою  бородою,  у  темно-синьому  халаті  із  золотими  зірками  та  такому  ж  ковпаку.  Тільки  на  зріст  він  був  як  десятирічний  хлопчик.
–  Ти  що,  з  маскараду  втік?  –  спитали  хлопці.
–  О  ні,  вельмишановні  мої  рятівники!  Я  втік  від  злого  чарівника  Муфаси.    Він  не  такий  могутній  маг,  як  я,  зате  молодший  та  спритніший.  Він  вибив  з  моїх  рук  чарівну  паличку,  тому  я  й  опинився  в  такому  непристойному  вигляді.  Дякую  вам,  добросерді  та  відважні  юнаки!  Назвіть  мені  ваші  імена,  аби  я  мав  змогу  віддячити  моїм  рятівникам!
–  Це  ліліпут  з  цирку,  точно  тобі  кажу,  –  прошепотів  Максим  другові  на  вухо.  
Хлопці  вирішили,  що  у  цього  циркача  стрес,  тому  не  сперечалися  з  ним,  назвали  свої  імена  і  запропонували  відвести  його  додому.
–  О  ні,  дякую,  вельмишановні  Віталію  та  Максиме!  Я  вже  не  потребую  вашої  допомоги.  Навпаки,  хочу  допомогти  вам.  Назвіть  мені  найзаповітніші  ваші  бажання  –  і  вже  завтра  їх  буде  виконано!
Хлопці  розуміли,  звичайно,  що  чарівників  не  існує,  але  такі  пригоди  щодня  не  трапляються;  тому,  майже  не  роздумуючи,  вони  «підіграли»  славному  дідусеві.
–  Я  хочу  здоров’я  для  всіх  членів  моєї  родини,  –  сказав  Віталій,  у  якого  вже  давно  і  безнадійно  хворіла  мама.
–  А  мені  –  багато    грошей!  –  побажав  Максим.  
–  Добре  подумайте,  хлопці,  –  застеріг  чарівник,  –  бо  бажання  можуть  бути  небезпечними!
Хлопці  не  змінили  рішення,  в  душі  підсміюючись  з  дивного  дідуся.  Тоді  він  тричі  плеснув  у  долоні  –  і  зник.
«Знову  якісь  циркові  штучки»,  –  вирішили  хлопці  й  поспішили  додому,  бо  вже  й  так  довго  затримались.
Наступного  ранку  Віталій  прокинувся  від  незвичайних  пахощів.  Замість  запаху  ліків  у  квартирі  чувся  аромат  пиріжків  з  яблуками,  а  з  кухні  лунав  мамин  спів.  Зірвавшись  із  ліжка,  хлопець  влетів  на  кухню  і  побачив  маму,  рум’яну,  веселу,  гарну,  що,  пританцьовуючи,  поралася  біля  плити.  Схопив  на  руки  її,  легеньку,  мов  пір’їнку,  –  і  закружляв  по  квартирі...
А  Максим  прокинувся  від  незвичайної  тиші.  Дуже  здивувався,  бо  щоранку  його  батьки  сварилися,  обговорюючи  якісь  фінансові  справи  або  висуваючи  претензії  один  до  одного.  Максим  не  переймався  цими  «баталіями»,  звик  за  стільки  років.  І  раптом  тиша  –  якась  холодна,  смертельно  небезпечна...  телефонний  дзвінок...  Повідомили,  що  батьків  більше  немає,  вони  загинули  в  автомобільній  аварії,  повертаючись  після  якоїсь  презентації...  Тепер  він  –  єдиний  спадкоємець...
Повірили  хлопці  в  реальність  чарівника  чи  ні  –  яка  різниця!  Але  відтоді  життя  їхнє  дуже  змінилось.
Віталій  закінчив  школу  із  золотою  медаллю,  вступив  до  університету  на  факультет  фізичної  культури,  невпинно  тренувався,  швидко  досяг  високих  результатів  у  спорті,  став  олімпійським  чемпіоном.  Весь  світ  лежав  біля  його  ніг!  Віталій  дійсно  був  щасливою  людиною!  Чого  ще  може  бажати  людина,  фізично  і  духовно  здорова,  яка  досягла  гармонії  з  собою  та  оточуючими!  Всі  його  любили,  пишалися  ним,  бо  люди  завжди  тягнуться  до  щасливих,  успішних.
Якщо  і  були  колись  фінансові  труднощі,  то  тепер  вся  родина  про  них  забула.  Хіба  можуть  бути  бідними  працьовиті,  талановиті  й  –  найголовніше  –  здорові  люди?
А  життя  Максима  склалося  інакше...
Посумувавши  за  батьками,  Макс  швидко  зрозумів,  що  тепер  він  сам  собі  господар,  все  залежить  тільки  від  нього...  Ніякого  контролю  й  купа  грошей  –  величезне  випробовування  для  юнака.  Перед  Максимом  відчинялися  всі  досі  зачинені  для  нього  двері.  Спочатку  бари,  дорогі  ресторани,  шикарні  готелі,  казино...  Навіщо  вчитись,  якщо  все  можна  купити!  Єдине,  що  ще  якось  пов’язувало  хлопця  з  минулим  життям  –  музичний  гурт.  Тепер  він  міг  найняти  «найкрутішого»  продюсера,  «розкрутитися»...  Концерти,  гастролі,  «круті»  клуби,  «фанатки»,  готові  на  все,  наркотики...
Віталій  деякий  час  був  поряд,  підтримував  друга  після  загибелі  батьків.  Намагався  стримувати  Максима,  але  в  кожного  свій  шлях...
Одного  ранку  Максим  прокинувся  в  дешевому  мотелі,  подивився  у  дзеркало  і  –  вжахнувся!  На  нього  дивився  немолодий  уже  чоловік  (а  насправді  Максу  нема  ще  й  25-ти!),  шкіра  сіро-зеленого  кольору,  вся  в  зморшках,  під  очима  синці  та  набряки,  поріділе  волосся,  у  роті  не  вистачає  кількох  зубів  і  тхне  так,  що  хочеться  «освіжитись»,  на  руках  сліди  від  уколів,  та  й  руками  ці  патики  назвати  важко,  сам  худий,  виснажений,  згорблений,  трясеться...  «Ні,  не  піду  перевірятись  не  СНІД,  краще  житиму  спокійно!»  –  промайнула  думка.
–  І  це  ти  називаєш  «спокійно»?  І  це,  по-твоєму,  «жити»?  –  пролунав  давно  забутий  голос,  і  з’явився  невеличкий  дідусь  у  синьому  халаті,  ґаптованому  золотими  зірками  (ви  ж  не  забули,  що  це  казка?).
–  Знову  галюни,  –  сказав  Макс  уголос.
–  Ні,  я  не  примара.  Примара  –  життя,  змарноване  тобою.  Я  не  буду  проповідувати  тобі  здоровий  спосіб  життя.  Навряд  у  твоєму  становищі  це  допоможе.  Людині,  що  настільки  не  шанувала  своє  здоров’я,  своє  життя,  однин  шлях  –  у  могилу.  Але  я  відчуваю  відповідальність  за  тебе.  Це  я  виконав  твоє  бажання,  що  привело  тебе  на  поріг  смерті.  Я  не  передбачив,  що  людина  не  завжди  може  витримати  тягар  великих  грошей.  Але  якщо  зараз  ти  зрозумів,  що  найголовніша  цінність  у  світі  –  це  здоров’я,  що  здоров’я  не  купиш  ні  за  які  гроші,  що  тільки  здорова  людина  вільна  у  виборі  свого  майбутнього  –  у  тебе  з’явиться  другий  шанс  у  житті.
Максим  спромігся  тільки  кивнути...
Прокинувшись  уранці,  Максим  здригнувся:  страшний  сон!  У  квартирі  було  напрочуд  тихо...  Раптом  телефонний  дзвінок:  «Ваші  батьки  в  лікарні.  Дізнавшись,  що  ваша  фірма  –  банкрут,  вони  мало  не  загинули.  Але  тепер  стан  їхнього  здоров’я  задовільний...  Все  буде  добре».
«Все  буде  добре»,  –  луною  обізвалося  в  Максимовому  серці.  –  Все  тепер  буде  добре...»
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429326
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.06.2013

Колискова для синочка

Сонечко  сідає  за  зелений  гай,
Мама  виглядає:  «Спатоньки  лягай!»
Чисть  ретельно  зубки,  личенько  вмивай,
Любий  мій  синочку!  Баюшки-бай-бай!

Затанцюють  зорі  за  твоїм  вікном,
Хмара  їх  накриє  лагідним  крилом:
«Засинайте,  ясні!»  –  і  за  небокрай
Полетиш  на  хмарці!  Баюшки-бай-бай!

Місяць-місяченьку,  в  очі  не  світи!
Любо  тобі,  друже,  в  хмароньках  плисти.
Човником  сріблястим  в  небі  покатай,
Розкажи  нам  казку!  Баюшки-бай-бай!

Спи,  маленьке  щастя!  Янгол  прилетить,
Буде  сторожити,  доки  мама  спить.
На  добраніч,  любий!  Міцно  обіймай
І  заплющуй  очки,  баюшки-бай-бай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429307
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.06.2013

Весенняя гроза

Мы  встречаемся  в  дождь  всегда,
Гасим  в  комнате  верхний  свет,
Пусть  незримой  стеной  вода
Отделяет  от  всех  –  нас  нет.

Струи  хлёсткие  по  стеклу,
Вспышки  молний  тебе  в  ответ.
Поцелуев  чужих  сотру
Ядовито-кровавый  след.

В  полумраке  не  видно  глаз,
Диалог  обнажённых  тел
Не  выносит  фальшивых  фраз.
Я  прошу:  честен  будь  и  смел!

Давай  выйдем  с  тобой  под  дождь:
Струи  липкую  смоют  грязь
Тайной  встречи,  измены  ложь
И  преступную  нашу  связь.

Не  могу  больше  лгать,  пойми,
Оставляя  жизнь  на  потом!
Только  руку  мою  сожми…
Нам  ли  страшен  весенний  гром?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429149
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.06.2013

До сходу сонця

     Сірі  тіні  наповнювали  кімнату.  Ширилися,  збільшувались,  заполоняли  увесь  вільний  простір.  Орисі  здавалося,  що  сіра  волога  тягуча  маса  проникає  навіть  у  легені,  не  дає  дихати,  від  того  голова  зробилася  важкою  і  порожньою,  як  дзвін.  Більше  години  жінка  сиділа  в  заціпенінні,  важко  спираючись  на  край  великого  обіднього  столу.  Раніше  за  ним  збиралася  вся  родина:  вона  з  чоловіком,  діти,  батьки.  Тепер  же  не  було  нікого,  лише  вона,  як  сновида,  сиділа  у  темряві,  стискаючи  долонями  гарячу  голову…
     З  Іваном  прожила  двадцять  років  у  мирі  й  злагоді,  виростили  двох  синів,  та  хвороба  забрала  її  чоловіка.  Залишившись  удовою  у  неповних  сорок  років,  Орися  недовго  тужила:  симпатична,  привітна,  гарна  господиня,  як  кажуть,  «працевлаштована  і  упакована»,  –  через  рік  зійшлася  з  Йосипом.  
     Йосип  –  повна  протилежність  її  Івану:  запальний  та  гордий,  досі  красивий,  небайдужий  до  чужих  жінок,  так  що  Орися  не  переставала  його  ревнувати.  Проте  і  до  неї  був  уважним,  дарував  квіти  й  на  рукав  носив,  та  й  до  хлопців  ставився  по-доброму.  Пропонував  Орисі  розписатися,  але  та  відмовилась:  «Мене  і  статус  удови  не  коле!»  Якби  ж  то  вона  знала…
     Прожила  з  Йосипом  «на  віру»  п’ять  років,  а  виявилось,  що  не  можна  було  йому  вірити…  
     Відправивши  на  заробітки  свою  дружину  Марію,  п’ятдесятирічний  чоловік  відчув  себе  парубком.  Жінка  гарувала  у  далекій  Італії,  а  він  катав  дівчат  на  новенькій  автівці,  придбаній  на  її  кревні.  Доньку  видали  заміж,  тож  ніяких  клопотів!  От  тільки  старенька  мати  постійно  хворіла  і  потребувала  догляду,  але  ж  не  чоловіча  то  справа,  тому  Марія  найняла  доглядальницю.  І  навіть  коли  Йосип  розлучився  з  нею,  мотивуючи  тим,  що  два  роки  не  бачив  жінки,  Марія  продовжувала  присилати  гроші  для  хворої  свекрухи.  Платила  доглядальниці  й  тоді,  коли  Йосип  перейшов  жити  до  Орисі,  шкодуючи  його  матір,  з  якою  прожили  в  одній  хаті  майже  тридцять  років.  Що  було  в  душі  кинутої  жінки,  Орися  не  знала,  могла  тільки  уявити,  проте  не  співчувала  суперниці:  так  їй  і  треба!  Сама  винна:  не  сиділося  вдома,  хотіла  за  кордон!  
     Тепер  же  Марія  повернулася.  І  уявіть  собі,  назад,  до  Йосипової  хати!  Сама  доглядала  його  матір,  зробила  ремонт  –  і  не  збиралася  забиратись!  Спочатку  Орисі  було  байдуже,  навіть  підсміювалася  з  Маріїної  «тупості»,  коли  та  на  всі  зароблені  гроші  купила  квартиру  доньці,  взамін  діставши  згоду  на  довічне  проживання  у  старій  хаті.  Та  коли  Йосип  почав  усе  частіше  затримуватись  у  матері,  возити  онучку  (разом  з  колишньою  дружиною)  то  в  цирк,  то  в  місто  на  морозиво,  жінка  захвилювалась.  Сварка  за  сваркою,  ревнощі  й  недовіра  призвели  до  того,  що  Йосип  зібрав  речі  й  повернувся  до  батьківської  хати.  
Такого  Орися  не  чекала.  Як  міг  він  проміняти  її,  красуню,  на  стару  бабу?  Не  інакше  як  Марія  поробила!  Сама  кинулась  по  ворожках,  ті  обіцяли  повернути  Йосипа,  а  він  все  не  вертався  й  не  вертався.  Чого  тільки  Орися  не  вигадувала:  і  хворою  прикидалася,  дзвонила,  що  напилася  пігулок  і  помирає,  погрожувала,  що  повішається…  Йосип  приїжджав,  заспокоював,  пояснював,  що  не  кохає  жінку,  але  вони  ж  брали  шлюб,  у  них  донька  і  онучка,  –  Орися  не  хотіла  слухати.  Впадала  в  істерику,  верещала  й  кидалася  битись.  Йосип  не  затримувався.  А  Орися  сходила  плачем,  голосила,  як  за  небіжчиком,  і  кляла.                    Проклинала  страшно  і  Марію,  і  Йосипа,  і  весь  їхній  рід.  Не  кохала  вже,  та  не  могла  змиритись,  що  її  кинуто.  Мріяла  повернути  Йосипа  –  і  кинути  самій,  посміятися  з  нього,  зневажити.  Виношувала  страшні  плани  помсти,  ні  про  що  не  могла  більше  думати,  з  життєрадісної  та  гарної  жіночки  перетворилася  на  лиху  відьму.
     Сини  вже  давно  повтікали  з  хати  до  бабусі,  подруги  і  колеги  уникали  Орисю,  не  в  змозі  витримати  спалахів  гніву  та  потоку  суцільного  негативу.  Залишившись  наодинці  з  гнівом  і  болем,  зраджена  жінка  все  більше  опускалася:  не  слідкувала  за  собою,  не  прибирала,  не  готувала  їжу,  навіть  на  роботу  майже  не  ходила,  постійно  брала  лікарняний…
Сьогодні  ж  Орися  вирішила  зробити  «хід  конем»:  зателефонувала  колишньому  співмешканцеві,  запросивши  на  останню  розмову.  Не  плакала,  не  кричала  –  і  Йосип  обіцяв  приїхати.  Цілий  день  прибирала  в  оселі,  готувала  святкову  вечерю  (з  морепродуктами  –  відомими  афродізіаками),  зробила  манікюр  і  святкову  зачіску,  вдягнула  нову  сукню  з  декольте  і  туфлі  на  високих  підборах  –  тобто,  застосувала  всю  відому  їй  жіночу  «зброю».  Вперше  за  останні  дні  почувалася  впевненою.  От  тепер  уже  Йосип  точно  повернеться!  Ну,  не  може  та  пенсіонерка  Марія  бути  їй  суперницею!  
     Та  з  кожною  годиною  впевненість  потроху  розчинялась  у  нових  сумнівах,  смеркалося  за  вікнами  –  і  сірий  морок  прокрадався  у  зболену  душу.    Не  телефонувала  вже,  не  дивилася  на  годинник,  тихо  сиділа  за  столом,  вглядаючись  у  невелике  кругле  люстерко  зі  збільшувальним  склом,  перед  яким  нещодавно  підфарбовувала  вії.  Спостерігала,  як  неприродно  збільшені  очі  розпливаються,  повільно  розчиняються  у  темряві,  зникають…  І  зникає  вона  сама,  невидима  для  світу…
Не  житиме…  Не  топтатиме  більше  її  душі  брудними  чоботами…  Не  належатиме  нікому!..
     Несподівано  фари  освітили  зашторені  вікна  –  під’їхала  машина.  Орися  схопила  зі  столу  ніж,  міцно  стиснула  в  долоні  –  до  болю,  до  заніміння…  
Йосип  швидко  зайшов  до  кімнати,  ввімкнув  світло  –  і  переляк  на  обличчі  змінився  роздратованістю.
     –  Ти  чого  сидиш  без  світла?  Я  аж  злякався,  думав,  з  тобою  щось  сталося!
     –  Зі  мною  все  вже  сталося,  Йосипе…  Хіба  може  бути  гірше?
     –  Ой,  не  починай!  Кажи  вже,  чого  кликала,  бо  я  дуже  поспішаю…
     І  справді,  навіщо  кликала?  Орися  вже  не  пам’ятала.  Дивилась  на  колись  коханого  чоловіка  –  і  не  впізнавала.  Де  ніжність  в  очах?  Де  захоплення,  вогники  бажання?  Він  навіть  не  помітив  ні  святково  сервірованого  столу,  ні  її  нового  принадно-хвилюючого  образу…  Чужий.  Тонкі  губи  кривляться  у  їдкій  посмішці…  
     Забракло  повітря.  Потемніло  в  очах.  Обличчя  Йосипа  страхітливо  вурдилося,  пішло  зеленими  хвилями…  Рот  роззявлявся,  випльовуючи  слова,  але  Орися  нічого  не  чула.  Бачила  лише  єдине  місце  на  грудях,  де  мало  б  битися  його  серце…  Кам’яне  серце…  Хіба  може  людина  жити  з  кам’яним  серцем?  Ні,  не  може.  Не  повинна.
     Орися  зробила  крок  уперед,  перехопила  ніж  правою  рукою.  Йосип  закляк.  Перелякано  дивився  на  тонке  блискуче  вістря  –  і  не  міг  навіть  поворухнутися:  такими  страхітливо-порожніми  були  Орисині  очі…
     –  Дідусю,  де  ти  так  довго?  –  несподівано  дзвінко  пролунало  у  загрозливій  тиші:  до  кімнати  забігла  чотирирічна  Йосипова  онучка.  –  У  мене  ж  кульки  поздуваються!  
     Орися  схопилася  за  лезо  ножа,  ніби  намагаючись  втриматись  на  поверхні  свідомості.  Не  відчувала  болю,  тільки  бачила  густо-червоний  струмочок,  який  повільно  оповивав  руку.  І  десь  за  сірим  мороком  –  обрис  чоловічої  спини  і  дитячий  крик:  «У  тьоті  кров!  Кров!»  Кров…
Уже  десь  під  ранок  Орися  прийшла  до  тями.  Встала  з  підлоги,  бридко  переступила  через  побурілу  пляму  на  килимі,  згорнула  зі  столу  наїдки  разом  зі  скатертиною  і  пожбурила  у  смітник.  Туди  ж  полетіла  святкова  сукня,  постільна  білизна,  нарешті  фотокартки.  Підпалюючи  багаття  ароматизованою  свічкою,  жінка  сумно  посміхнулася:  використовується  не  за  призначенням…
     Обличчя  на  фотокартках  роздувалися  і  зникали,  весело  розлітались  іскринки,  розганяючи  останні  передсвітанкові  сірі  тіні.  Сходило  сонце…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428985
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.06.2013

Останній дзвінок

На  світлу  пам’ять  Миколі  Володимировичу  Гамулі

Останній  дзвінок  пролунає  сьогодні  без  Вас
Тужливо  і  дзвінко  над  дахом  старенької  школи.
Звучатиме  музика,  ми  затанцюємо  вальс,
Та  Вас  запросити  не  зможемо  більше  ніколи.

Минув  майже  рік,  але  біль  від  утрати  не  згас,
Ваш  образ  в  серцях  неможливо  ніким  замінити.
Наш  вічний  директоре,  ми  не  забудемо  Вас!
Були  Ви,  як  батько,  а  ми  –  і  колеги,  і  діти.

На  кожному  камені  школи  –  тепло  Ваших  рук,
Куди  не  поглянь,  Ви  до  всього  доклали  зусилля.
Зла  доля  спинила  раптово  розмірений  стук
Найкращого  серця  –  і  всіх  нас  позбавила  сили.

Пробачте  нам,  любий,  учителю  наш  дорогий,
Якщо  ми  колись  перед  Вами  хоч  чимсь  завинили!
Ви  знали  усе,  і  усе  Вам  було  до  снаги,
Ми  Вашу  шляхетність  і  чесність  найбільше  цінили.

Прощатись  пора,  прилетіли  по  Вас  журавлі,
І  цвіт  яблуневий  в  саду  осипається  рясно.
Спочиньте  нарешті!  Прийміть  наш  уклін  до  землі,
А  пам’ять  про  Вас  в  нашій  школі  ніколи  не  згасне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427208
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.05.2013

Оксані

І  знову  день,    і  сонце  на  душі  –
Блищать  очей  твоїх  прозорі  скельця.
Пролились  благодатнії  дощі
На  тріщини  порепаного  серця.

Живильною  вологою  добра
Врятуєшся,  наповнишся  по  вінця,
І  проросте,  коли  прийде  пора,
З  вогненного  насіння  блискавиця.

Хай  кожна  мить  веселкою  сія,
А  в  небесах  звучить  тобі  осанна!
І  музикою  ніжною  ім’я
Твоє  переливається:  «Оксана…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2013

Згадай мене

Продавши  честь  за  пару  мідяків,  
Шукай  натхненно  серед  інших  зраду,  
Складаючи  реєстр  земних  гріхів.  
Та  лиш  одне  прошу:  мене  не  згадуй.  

Свій  шлях  торуючи  пунктиром  сліз,  
Їх  джерело  брудним  квачем  розмазуй.  
Готуй  із  душ  загиблих  прес-реліз,  
Та  лиш  одне  прошу:  мене  не  згадуй.  

На  п’єдесталі  в  гордій  самоті  
Нове  життя  в  подробицях  вигадуй.  
Твої  думки  –  піднесено-святі!  
Та  лиш  одне  прошу:  мене  не  згадуй.  

Коли  ж  зберешся  в  спокій  відійти  
І  осягнеш  блаженну  потойбічність,  
Згадай  мене!  Руйнуються  світи?  
Для  покаяння  Бог  дарує  вічність…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2013

Вікна

В  чужому  вікні  світло  завжди  тепліше,
Здається,  за  ним  –  щасливіше  життя.
Дивлюсь,  як  виставу.  Проте  наймиліше
Вікно,  за  яким  живе  наша  сім’я.

Тут  штори  завжди  легковажно  відкриті,
Лунають  веселі  й  гучні  голоси  –
Нічого  таємного.  Чисто  помиті
Шибки  усміхаються!  Ти  попроси

Зашторити  вікна  і  зменшити  гучність,
Якщо  чуже  щастя  дратує  когось.
На  жаль,  процвітає  принизлива  штучність
Стосунків,  чуттів…  Та  тобі  не  здалось,

Що  краще  б  нам  вікна  усі  відчинити?
Від  сонця  й  дощу  не  ховатись  за  склом,
Учитись  любити  людей  і  дружити,  
І  щастю  радіти  за  кожним  вікном!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2013

Я тебе розлюблю

Я  тебе  розлюблю,  коли  з  клена  останній  листок
Облетить  і  впаде,  умираючи,  просто  під  ноги.
Ти  розтопчеш  безжально  красу,  не  сповільнивши  крок,  
Не  помітиш  мене  і  не  звернеш  з  прямої  дороги.

Я  тебе  розлюблю,  коли  снігом  засипле  сліди  –
Паралелі  блукань  у  життєво-сумній  круговерті.
Ти  пішов  –  і  в  душі  поселились  навік  холоди,
Щоб  зігрітись,  палю  на  долонях  признання  відверті.  

Я  тебе  розлюблю,  коли  з  попелу  марних  надій  
Проростуть  ніжні  квіти  кохання  –  нової  отрути,
На  п’янкий  аромат  налетить  рим-віршів  спраглий  рій…
Я  тебе  розлюблю!  Але  так  і  не  зможу  забути…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2013

Весняні метаморфози

У  лісі  учинився  страшний  переполох!
Що  ж  сталося?  Єдиний  струмочок  пересох?
А  може,  там  пожежа?  Невже  усім  кінець?!
Та  ні,  там  об’явився  приблудний  жеребець!

Самиці  показились,  неначе  ґедзь  вкусив:
Одразу  посварились  –  нечистий  спокусив!
Забувши  про  родини,  про  честь,  за  жеребцем,
Виляючи  хвостами,  ганяють  підбігцем,

Змагаються:  хто  швидше  потрапить  у  хлівець,
Котру  із  них  найпершу  покриє  жеребець.
Свиня,  лисичка,  мавпа  і  навіть  горда  лань
Потрапили  на  поле  принизливих  змагань.

Ірже  і  б’є  копитом  від  захвату  самець,
І  гордо  походжає,  мов  справжній  жеребець.
Жінки  весною  п’яні,  немов  од  вишняка,  –
Це  ж  треба  закохатись  в  бридкого  віслюка?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425266
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.05.2013

Цвіт щастя

Смарагдовий  килим  духмяних  зарошених  трав
Шовковими  стеблами  ніжно  лоскоче  нам  п’яти.
Ти  з  дому  мене  рано-вранці  сьогодні  украв
На  луки  травневі  цвіт  щастя  казковий  шукати.

Промінчики  перші  підсвічують  краплі  роси,
Вкриваючи  луки  іскристим  вогнем  самоцвітів.
Тамуємо  подих,  милуючись  дивом  краси,
Шукаючи  цвіт  неземний  –  найпрекраснішу  з  квітів.

Хто  бачив  цвіт  щастя?  Рожевий,  блакитний  –  який?
Як  можна  знайти  дивовижу,  котрої  не  знаєш?
Але  я  упевнена:  щастя  бутон  –  золотий!
Вогненний,  гарячий  –  в  кишеню  такий  не  сховаєш!

Давно  загубили  на  луках  буденне  взуття,
І  одяг  потроху  скидаємо,  змоклий  до  нитки.
Я  знаю,  коханий:  в  минуле  нема  вороття,
На  сонці  паруючи,  швидко  зникають  відбитки.

Волога  тканина  принадно  окреслює  стан,  
Хвилює  прозорість  бажань  і  відверта  чуттєвість…
В  траву  опускаємось,  ніби  пірнув  в  океан…
Спиняється  час...  Довжиною  в  життя  ця  миттєвість…

Розморені  сонцем  і  щастям  наповнені  вщерть,
Оновлені  духом,  як  після  святого  причастя,
Нарешті  сприйматимемо  золоту  круговерть
Пухнастих  кульбабок…Так  от  ти  яка,  квітка  щастя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2013

Осколки

Разбила  зеркальце  случайно,
Твоё  заметив  отраженье
В  его  глубинах,  и  печально
Пыталась  каждое  мгновенье
Недолгих  трепетных  свиданий
Соединить  в  большое  счастье,
Но  лишь  мозаика  страданий
Сложилась  из  осколков  страсти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423262
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.05.2013

Напишіть мій портрет

Напишіть  мій  портрет,  геніальний  юначе!
Доведіть  полотном  винятковість  свою.
Не  проситиму  сукню  Шанель  чи  Версаче,
Перед  Вами  відкрита,  як  Єва,  стою.

Знаю,  звикли  писати  натурщиць  принадних,
А  не  літніх,  спотворених  часом  жінок  –
Всемогутніх!  В  коханні  лише  безпорадних…
Не  чіпляйте  на  мене  лавровий  вінок,

Не  давайте  ні  скіпетра,  ані  корони  –
Гордовита  постава  і  так  видає
Силу  духу  і  владу,  що  всі  заборони
Відкидає  у  прагненні  взяти  своє.

Ні,  не  треба  того!  Покажіть  мою  ніжність
І  беззахисність  щирих  палких  почуттів,
Затушуйте  білилами  хижу  амбітність,
А  вандейком  коричневим  –  відблиск  гріхів,

Що  в  очах  проявляються  на  фотокартках
І  в  зіницях  палають  кривавим  вогнем.
Я  богиня?    Що  ж,  згодна.  Але  не  Астарта,
Хочу  бути  Афіною:  менше  проблем.

Намалюйте  мені  золотаве  волосся,
Довге-довге,  блискуче  –  розплавлена  мідь,
На  високім  чолі  хай  думок  стоголосся
Не  залишить  ні  сліду,  натхненно  бринить

Хай  сльоза  на  цнотливо  опущених  віях,
Ніби  символ  беззахисності  й  чистоти…
Я  не  плачу  ніколи,  хіба  що  у  мріях
Можу  бути  слабкою.  Давайте  на  «ти»?

Чи  зумієш  в  картині  своїй  передати
Мої  мрії  –  звичайні,  жіночі,  прості  –
Про  єдиного,  хто  би  зумів  покохати
Мене,  голу  і  босу?  Так,  ніби  пусті

Всі  рахунки  у  банках  і  знову  я  бідна.
Що  смієшся?  Не  бачиш:  я  тричі  плюю,
Не  зурочити  щоб,  бо  мені  необхідно
Хоч  у  чомусь  довести  значимість  свою!

Але  на  полотні  намалюй  просто  жінку  –
Неймовірно  прекрасну  (найкращу  з  жінок!),  
Яка  перегорнула  тридцяту  сторінку
Книги  свого  життя.  Скільки  ще  сторінок?

Прошу  талію  знову  зробити  тонкою,
Груди  пружними,  стегна  округлими  теж,
Щоб  кохання  жага  струменіла  рікою
Від  портрета  –  талант  твій  не  матиме  меж!

За  роботу  тобі  наперед  заплатила,  
Дуже  щедро,  повір:  як  полотен  за  сто.
Цю  картину  твою,  живописця-світила,  –
Мій  портрет  –  не  побачить  ніколи  ніхто.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2013

Полнолуние

Опять  в  полнолунье  сбежали  испуганно  сны.  
В  холодной  постели  со  мной  лишь  любимица-кошка.
И,  заякорившись  за  ветви  ближайшей  сосны,
Луна  золотистой  рекой  полилась  сквозь  окошко.

Безвольно  тону  в  неожиданно  сладких  волнах,
Таинственный  запах  свободы  запретной  вдыхаю.
«Тони  без  меня!»  –  отдираю  с  усилием  страх
От  веры  в  любовь  и,  спасённая  светом,  всплываю.

По  лунной  дорожке  я  выйду  легко  на  карниз  –
Знакомый  маршрут.  Помню,  как  ты  кричал  от  бессилья
Меня  удержать.  Потому  и  ушёл…  Прыгну  вниз!
Я  не  разучилась  летать!  Зря  ты  жёг  мои  крылья…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422954
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.05.2013

Чистий четвер

Прокинусь  до  сонця  сходу,
Води  наберу  з  криниці,
Омию  цнотливо  вроду
Під  сяйвом  зорі-сестриці.

Вберуся  у  вишиванку,
До  Господа  помолюся,
Благаючи  на  світанку,
Хай  змиє  вода  цілюща

Гріхи  і  усі  хвороби,
Мою  заспокоїть  душу,
Пробачить  невмілі  спроби
Кохати…  А  далі  мушу

Прибрати  оселю  гарно,
Помити  шибки  чистенько,
З  монетами.  Бо  ж  не  марно
Навчала  з  дитинства  ненька,

Що  в  Чистий  четвер  на  свято  
Збуваються  всі  прикмети:
Хто  хоче  грошей  багато,
Хай  сипле  в  відро  монети

І  з  радістю  прибирає.
У  Чистий  четвер,  до  речі,
Знайти  Бог  благословляє
Загублені  здавна  речі.

Та  як  не  вставала  зрання,
Як  Господа  не  просила,
Так  і  не  знайшла  кохання,
Що  змолоду  загубила…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2013

* * * Л. О.

З-під  коліс  гадючиться  дорога,  
Шурхотять  старенькі  лисі  шини…
Ти  давно  уже  не  просиш  в  Бога
Сили  для  підйому  на  вершини.

Тих  вершин  могло  бути  чимало:
Бізнес  чи  політика,  наука,  –
Але  доля  круто  обламала:
Знов  підніжжя  і  гірка  розпука.

Починати  все  спочатку  треба,
Крок  за  кроком  наближати  мрію.
Ти  ж  не  бачиш  сенсу,  замість  неба
Поринаєш  в  сіру  безнадію.

Та  згадай  солодкий  смак  свободи,
Що  вдихав  колись  на  повні  груди.
Хто  хоч  раз  перемагав  негоди,
Той  щасливим  без  вершин  не  буде!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2013

Я тобою хронічно хвора…

Я  тобою  хронічно  хвора,
З  цим  діагнозом  вже  змирилась.
Знов  загострення  відучора:
У  припадку  кохання  билась,
Піна  з  вуст,  як  у  істерички,
І  стигматів  відкриті  рани,  –
Бо  за  вікнами  електрички
Промайнув  силует  жаданий…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2013

Вот повезло!

Мой  первый  муж  был  редкостным  подонком:
Картёжник,  бабник,  вор,  но  жил  красиво.
Меня  он  соблазнил  ещё  ребёнком,
Потом  женился  –  и  на  том  спасибо!

Наш  брак  был  изначально  обездолен,
Как  сочетанье  храма  и  бедлама.
Супруг  был  неизменно  недоволен,    
Зато  меня  любила  его  мама!

Второй  был  так  далёк  от  абсолюта,
Что  сердце  быстро  я  ему  разбила:
Ушла  к  другому.  Ненавидел  люто!
А  мамочка  его  меня  любила.

Брак  с  третьим  был  ошибкой,  несомненно,
С  четвёртым  тоже  время  зря  теряли.
Хочу  забыть  обоих  непременно,
Но  до  сих  пор  дружу  с  их  матерями.

Свекрови  мне  –  защита  и  опора,
И,  как  ни  странно,  меж  собою  дружат.
С  их  опытом,  уверена  я,  скоро
Подыщут  мне  очередного  мужа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422244
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 01.05.2013

Ещё одна ночь в сети

Вся  жизнь  моя  прошла  за  эту  ночь:
Рожденье  чувства,  счастье,  ликование,
Терзания,  попытки  превозмочь
Саму  себя  –  и  радость  обладания

Тобой,  любимый!  Телом  и  душой…
И  снова  –  неизбежность  расставания.
Благословим  же  интернета  сбой
За  невозможность  разочарования!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422205
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.05.2013

Не прощаю измен

Не  прощаю  измен  –  вот  такой  у  меня  недостаток.
Не  сержусь  и  не  злюсь,  на  предателей  зла  не  держу.
Ложь  калёным  клинком  оставляет  в  душе  отпечаток,
Выжигая  любовь,  –  и  я  молча,  без  слёз  ухожу.

Меня  можно  предать,  но  единожды,  больше  не  дамся,
Запираюсь  на  ключ.  Зря  стучите  в  закрытую  дверь!
Не  просите  простить.  Не  открою,  опять  не  поддамся
Неправдивым  словам  лже-друзей.  С  меня  хватит  потерь!

Я  могла  бы  понять  –  постараться!  –  изменчивость  мужа:
Надоел  старый  борщ  и  романтики  просит  душа…
Но  измену  друзей  –  никогда!  Нет!  В  душе  моей  стужа.
В  крышку  гроба  с  доверием  гвоздь  я  забью  не  спеша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421365
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.04.2013

Метелик на долоні

В.К.:  "Ти  ніби  метелик  на  моїй  долоні!  Я  боюсь  поворухнутись,  сказати  щось  не  те,  аби  ти  не  щезла…»  

Наблизитись  до  тебе  я  намагаюсь  тихо,
Аби  не  сколихнути  повітря  ні  на  мить.
Вже  руку  простягаю,  та  знову,  як  на  лихо,
Ти  крильця  розправляєш  –  метеличок  летить!

Завжди  безпечну  відстань  між  нами  зберігаєш:
Тобою  милуватись  я  можу  віддаля,
Торкнутися  ж  ніколи  чомусь  не  дозволяєш.
Я  буду,  обіцяю,  сумирним,  як  маля!

Не  дихаючи  майже,  долоню  підставляю,
Метелик  невагомий  обтрушує  пилок,
Лоскоче  ніжно  руку…  Я  подумки  благаю:
Продовжся,  мить  чарівна,  на  нескінченний  строк!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2013

Початок пригоди

В  калюжі  черевичок  загубився  –
Лакований,  з  малесенької  ніжки.
Хтозна,  як  він  в  болоті  опинився,
Але  не  засмутився  ані  трішки!

Виблискує  і  сяє  ніжним  глянцем,
До  перехожих  бісики  пускає.
Вони  його  вважають  твані  бранцем,  
Та  він  того  серйозно  не  сприймає.

Масне  багно  йому  –  цілющі  ванни!
А  що  самотній  залишивсь,  без  пари,
Так  то  печаль  замріяної  панни,
Що  губить  повсякчас  аксесуари.

Гарненький  черевичок  у  калюжі
Лишився  чистим  –  незнищенна  врода!    
Хай  заздрять  чи  жаліють  «небайдужі»  –
Для  нього  це  захоплива  пригода!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2013

История болезни, а вернее - лечения

Лечим  от  ринита  Риту,  а  вернее  -  Маргариту.  Дополнеение  к  рецептам  Амелина.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419465

Однажды  два  страшных  бандита
Напали  в  подъезде  на  Риту
(Узнали,  где  Рита  живёт),
Связали,  заклеили  рот
И  в  старый  заброшенный  дом
Её  затащили  вдвоём.
Безжалостно  Риту  пытали:
К  компьютеру  не  подпускали!
Но  мучали  детку  напрасно:
На  всё  была  Рита  согласна.
Тогда  оба  страшных  бандита
Сказали:  «Красавица  Рита!
Давно  мы  мечтаем  с  тобой
Одною  заняться  игрой».
«О,  да!  –  улыбнулась  бандитам
Счастливая  пленница  Рита.–
Давно  бы  так!  Только  откройтесь,
Кто  вы.  Я  не  сдам,  вы  не  бойтесь!»
Бандиты  любезно  представились
И  сразу  же  Рите  понравились.
Один  –  Амелин  из  столицы,
Красавчик  лет  эдак  за  тридцать.
Второй  –  Анатольевич,  в  маске,
Лицо  он  скрывал  из  опаски,
Что  могут  одесские  урки
Узнать  в  нём  противника  «Мурки».
Да  только  мечтала  напрасно
О  приключении  страстном
Несчастная  пленница  Рита  –
Лечили  её  от  ринита!
Два  взрослых  красивых  мужчины
Её,  безо  всякой  причины,
Решили  из  дома  забрать,
Чтоб  с  ней  в  докторов  поиграть  –
Причём  без  малейшей  эротики!
По-русски,  без  всякой  экзотики
Лечили,  бедняжку,  лечили,
А  сами  рецепты  учили,
Как  от  ринита  избавиться
И  в  медицине  прославиться.
Таблетками  Риту  кормили,
Подкожно  вакцину  вводили,
Пипеткой  закапали  нос  –  
Трудились  «врачи»  на  износ!
Насосом  ей  нос  продували
И  кислород  подавали,
От  каждой  такой  ингаляции
Была  Рита  в  полной  прострации…
А  наши  красавцы  стараются,
Всё  вылечить  Риту  пытаются,
Надёжно  запасшись  терпеньем.
И  вдруг  снизошло  вдохновенье
На  мученицу  Маргариту
(Вернее,  на  бедную  Риту).
И  сразу  её  доктора
Вскричали  победно:  «Ура!»,
Подсовывая  бедолаге
Чернила  и  кипу  бумаги.
Но  только  вы  не  расслабляйтесь,
Запомнить  рецепт  постарайтесь:
Всегда:  и  в  жару,  и  в  мороз
Продутым  держите  свой  нос!
А  вдруг  забурлит  кислород,
Так  вы  не  пугайте  народ
И,  чтобы  помочь  организму,
Готовьте,  пожалуйста,  клизму!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420106
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 22.04.2013

Цвіт мого кохання

В  дивовижному  сні  розквітає  кохання  до  тебе,
Крізь  незримі  світи  проростає  до  самого  неба,
Міріадами  зір  розгоряється  на  небосхилі,
Ароматом  п’янить,  проти  нього  ми  двоє  безсилі.

Ми  безкрилі  з  тобою,  лиш  з’єднані  разом  –  крилаті!
Жебраки  по  одному,  а  поруч  коли  –  ми  багаті.
Без  твоєї  душі  і  моя  –  не  душа,  половина,
Навіть  з  сонцем  яскравим  –  похмура  і  сірая  днина.

Ні  хвилини,  ні  миті  не  можу  без  тебе  прожити.
Так  не  можна!  Але  ж  я  не  вмію  інакше  любити.
Віддаю  себе  всю,  без  остачі,  від  краю  до  краю.
Якщо  хочеш,  бери!  А  я  кращої  втіхи  не  знаю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419880
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2013

Гефесту

Ты  сковал  мне  кандалы
Из  небесного  металла.
Не  милы  давно  балы,
На  которых  так  блистала!

Кандалы  под  платьем  жгут,
Страстью  огненной  пытают,
Восхитительных  минут
Очертанья  выжигают.

Отблеск  адского  огня
Отражается  румянцем.
Цепью    пламенной  звеня,
Я  кружусь,  пытаясь  в  танце

Хоть  немного  остудить
Раскалённые  оковы,
Что  лишь  раны  бередить  
И  терзать  меня  готовы.

Но  всё  ярче,  всё  сильней
Разгораются,  пылают
Кандалы  любви  твоей,
Изнутри  меня  сжигают.

Превращаюсь  в  столб  огня,
Замирают  звуки  скрипки  –
Искорками  из  меня
Разлетаются  улыбки!

Дымным  облачком  душа
К  твоей  кузне  вознесётся,
Осторожно,  не  спеша,
Горсткой  пепла  обернётся.

Пусть  смешаешь,  не  узнав,
С  углями  в  своём  горниле…
Страсть  единожды  познав,
Предпочту  горенье  гнили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419731
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.04.2013

Краплиста пісенька

На  небі  веселка-місток  горить.
Ти  вийди,  коханий,  хоча  б  на  мить.
Зустрінемось,  любий,  на  п’ять  хвилин,
Як  злива,  пройду  –  і  ти  знов  один.

Крап-крап,  дощик  вщухає.
Мила  кохає  чи  не  кохає,
(Крап-крап,  дощик  вщухає)
Ти  не  дізнаєшся…


Веселкою  з  неба  тобі  всміхнусь,
Ти  будеш  чекати  –  не  повернусь.
Мене  виглядатимеш  до  зими.
Не  мокни,  коханий,  не  пара  ми.

Крап-крап,  дощик  вщухає.
Мила  кохає  чи  не  кохає,
(Крап-крап,  дощик  вщухає)
Ти  не  дізнаєшся…


Ти  камінь  твердий  –  я  жива  вода,
Думками  старий,  а  я  молода.
Хмаринкою  в  небо  злітаю  знов,
Вода  камінь  точить  –  така  любов.

Крап-крап,  дощик  вщухає.
Мила  кохає  чи  не  кохає,
(Крап-крап,  дощик  вщухає)
Ти  не  дізнаєшся…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418776
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2013

Любовь и «Феррари»

Иду  по  двору,  как  модель  из  журнала:
«Отпадную»  новость  сегодня  узнала,
Что  утром  пригнал  из  салона  мой  парень
Мечту  –  не  авто:  красный  «Энцо  Феррари»!

Сто  снимков  «отфоткала»  на  его  фоне!
Мне  все  позавидуют  в  нашем  районе!
Пищат  малолетки,  подружки  в  угаре:
Несёмся  мы  с  парнем  на  красном  «Феррари»!

Теперь  макияж  у  меня  только  хищный:
Кровавые  губы  подходят  отлично
Под  цвет  ярко-красный  спортивной  модели.
Носить  буду  «шмотки»  от  Скиапарелли!

Недолго  продлилась  моя  эйфория:
Любимый  назвал  «железяку»:  Мария!
Теперь  не  меня,  а  машину  балует,
И  то,  что  я  плачу,  его  не  волнует!
 
Он  ей  покупает  шампуни  и  гели,
Чтоб  фары  любимой  счастливо  блестели.
Он  даже  с  ней  спит!  Как  бы  вдруг  не  украли
Его  дорогую  красотку  «Феррари»!

Меня  не  прельщают  такие  реформы!
По  вкусу  ему  итальянские  формы?
Хочу,  чтоб  любили  –  не  просто  катали:
Я  не  интерьер  для  салона  «Феррари»!

Я  с  парнем  расстанусь,  забуду  иуду!  
Научена  опытом  горьким,  я  буду
Мужчин  выбирать  по  любви  –  не  по  моде:
К  соседу  уйду  на  базальтовой  «Шкоде»!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418417
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 14.04.2013

Аллерго-невротический ринит

Который  день  меня  не  держат  крылья,
В  мозгах  –  сквозняк  и  гул  колоколов…  
Кромсаю  фразы,  строфы  от  бессилья
Создать  шедевр  из  вакуума  слов.

Какой  шедевр?  Единственную  строчку!
Нет,  не  могу!  Опять  в  ушах  звенит…
На  мне  как  на  поэте  ставит  точку
Аллерго-невротический  ринит.

Диагноз  многим  не  вполне  понятный.
Что  это?  Насморк?  Или  нервный  срыв?
Воображенье  пишет  неприятный
Портрет  с  распухшим  носом  или  взрыв

Эмоций  отрицательных  (с  посудой,
Запущенной  умело  под  балкон,
С  осколками,  разбросанными  всюду,
А  сверху  –  дребезжащий  телефон…)

Нет,  всё  не  так,  к  большому  сожаленью:
Дышу  с  трудом,  эмоций  –  ни  одной.
Тупая  боль  препятствует  волненью,
И  нет  стихов,  когда  в  душе  покой.

Судьбу  поэтов  с  гаснущим  либидо,
Наверно,  суждено  мне  повторить.
Невольно  поднимается  обида:
В  чём  провинилась?  И  как  дальше  жить?

Мне  доктор-лор,  светило  медицины,
Сказал,  похлопав  нежно  по  плечу:
«Красотка,  Вам  не  хочется  мужчины?
Я  это  непременно  излечу!»

Какая  связь,  представьте  на  мгновенье:  
Стихи  и  нос,  влеченье  и  ринит?
Без  воздуха  впадает  в  исступленье  –
Без  вдохновения  –  любой  пиит!

Вот  вам  рецепт,  как  выйти  из  застоя
(Им  пользуется  издревле  народ):
Продуйте  нос  (движение  простое)  –
Пусть  мозг  обогащает  кислород!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418272
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.04.2013

А колись я була дурненькою…

Я  розумна  і  дуже…  звичайна:
Делікатна,  вродлива,  охайна,
Незворушна,  усміхнена,  горда  –
Як  дружина  англійського  лорда.

А  колись  я  була  дурненькою,
Злою  рюмсалкою  маленькою,
Півгодини  –  принадна  гурія,
А  весь  інший  час  –  наче  фурія!

Я  могла  бути  дратівливою,
Непокірною  і  ревнивою,
Темпераментно-норовистою,
Запальною,  винно-ігристою,  

То  веселою,  то  журливою,
Нерозважливо-пустотливою,
Екзальтовано-незбагненною  –  
Будь-якою,  та  небуденною!

Лише    з  ним  я  була  квітучою,
Як  троянда  –  ніжно-колючою,
Чарівною,  від  щастя  п’яною,
Бо  тоді  я  була  коханою…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2013

Дважды два

Я  живу  в  раздвоенном  мире...
Как  бы  дважды  два  –  и  четыре…
Разум  твёрд  и  категоричен:  
«Что  тут  думать?  Ответ  логичен!»
А  душа  в  небесах  летает,
Алогичностью  завлекает:
«Может  быть,  в  энном  измеренье
Два  помножить  на  два  –  варенье?
Или  чай  зелёный  с  лимоном?
Или  бархатка  с  медальоном?»
Я  не  знаю,  кого  мне  слушать!
Только  с  разумом  очень  скучно,
А  душа  шалит  в  поднебесье:
«Что  тут  думать?    Умри  –  воскресни!
Дважды  два  –  это  дважды  с  милым
Неземную  любовь  вкусила!
Сколько  счастья  при  этом  будет?
Плюс  –  поймёт,  минус  –  всё  забудет,
Умножай  на  секунды  страсти
И  дели  жизнь  свою  на  части,  
Не  считая,  какие  доли
Больше,  меньше  –  не  всё  равно  ли?»
Ты  прости  меня,  разум  строгий,  
Что  сбиваюсь  опять  с  дороги!
Дважды  два?  Сосчитаю  срочно!
Но  не  ноль,  это  знаю  точно!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416603
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.04.2013

Дарунок пародистам

Забуваю  звичайні  слова:
Або  кляті  вірші,  або  смайли.
Не  тримає  віршів  голова,
Зберігаю  комп’ютерні  файли.

У  мережі  несправжніх  світів
Загубилась  свідомість  реальна.
Ти  –  не  ти,  ну,  а  я  й  поготів  –
Кішко-янголо-птаха  банальна.

Ти  не  кажеш  мені:  «Я  люблю!»  –
Надсилаєш  пульсуюче  серце.
Знову  смайл…  Я  півночі  не  сплю,
Вишиваю  і  каву  п’ю  з  перцем.

Замість  голки  –  отруйний  язик,
Словобісер  чіпляю  охоче.
В’януть  вуха,  але  ти  вже  звик
Чути  симф-какафонію  ночі.

Засинаючи,  зовсім  не  сплю:
З  павуками  мандрую  в  інеті.
Не  лякайтесь,  я  кайф  не  ловлю:
Ви  іще  не  були  в  «Казконеті»!

Загубила  ім’я  в  магмі  слів.
Галатея?  Маргоша?  Маруся?
Не  вбивайте  моїх  тарганів:
Я  без  них  докорінно  звихнуся!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416338
рубрика: Поезія,
дата поступления 07.04.2013

Ты сегодня уйдёшь в никуда

Ты  сегодня  уйдёшь  в  никуда,
У  тебя  на  душе  листопад…
Мёрзнут  лужи  с  каёмками  льда,
Отражая  решётки  оград.

В  хороводе  кленовых  аллей
Вновь  закружит  бег  времени  вспять.
Ты  о  прошлом,  прошу,  не  жалей,
Вызывая  виденье  опять

Светлоглазой  девчушки  смешной
(Кто  она,  я  о  том  умолчу),
Что  по  парку  гуляла  с  тобой,
Прижимаясь  тихонько  к  плечу.

Тихим  счастьем  светились  глаза,
Серый  день  озарив  синевой…
Затерялась  в  морщинах  слеза:
Не  её  называешь  женой...

Моцион  завершив  перед  сном,
Ты  внезапно  отыщешь  скамью,  
На  которой  в  восторге  немом
Нацарапал  впервые:  «Люблю».

Больно  сердце  сожмётся  в  груди:
Невозможно  былое  вернуть.
Но  ты  верь  всё  равно,  чуда  жди!
И  тогда  сквозь  осеннюю  муть

Неожиданно  лучик  блеснёт,
И  к  скамье  тихо  выйдет  на  свет
Та,  что  прошлое  счастье  вернёт
Через  тридцать  потерянных  лет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416337
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.04.2013

Душа щемить

Впірнула  в  твою  душу  –  на  цілу  ніч.
Але  вертатись  мушу,  тому  не  клич.
Я  знаю,  ти  шляхетний  –  мене  забудь!
Та  ні,  молю,  не  слухай!  Зі  мною  будь!

Ти  сонцесяйний,  ніжний!  Моє  життя!
Мій  янгол  білосніжний  –  без  каяття.
Самотній  вовкулака,  тамуєш  біль,
Зализуючи  рани,  –  і  сиплеш  сіль...

Без  мене,  точно  знаю,  не  пропадеш.
Тримаю  і  втрачаю  –  життя  без  меж!
Цілуєш  ніжні  руки,  смакуєш  мить.
Востаннє  ллються  звуки…  Душа  щемить…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416097
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013

Будь честным

Будь  честным  со  мною.
Будь  честным  с  собою!
Не  любишь  –  не  бойся  сказать.
Я  плакать  устала,
Мне  времени  мало
Бессмысленно  верить  и  ждать.

Найди  в  себе  силы,
Пожалуйста,  милый,
Проститься!  Возьми  телефон,
Кинь  ссылку  мне  в  «личку»,
Пиши  на  страничку,
По  скайпу,  в  «агент»,  на  айфон  –

Возможностей  куча!
Впустую  не  мучай,
Меня  не  держи  про  запас.
Ступай  себе  с  Богом!
Пусть  наша  дорога
Разделится  прямо  сейчас.

Хранить  твои  фото
В  надежде  на  что-то
Смешно,  но  я  их  не  сожгу.
Засохший  листочек,
Письмо  в  пару  строчек
В  архиве  любви  сберегу.

Не  будет  прощанья.
Твои  обещанья
Быть  рядом  со  мною  всегда
Предательски  тают.
И  я  не  узнаю,
Когда  ты  ушёл  в  никуда…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416095
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.04.2013

Немыслимый полёт

Наслаждаясь  пьянящим  теплом
Обречённо-невинного  тела,
Он  летел  в  поднебесье  орлом,
Круг  за  кругом  парил…  Захотела

Его  нежная  жертва  взлететь,
Отдаваясь  во  власть  хищной  птицы,
Трепетала,  боясь  не  успеть,
От  восторга  дрожали  ресницы!

Старый  беркут  был  мудр  и  силён,
Но  сильней  желторотая  птаха:
Всё  исполнишь,  когда  ты  влюблён,
Безрассудно,  бездумно,  без  страха…

Уст  лобзающих  алый  кизил
Возбуждал  ожиданием  боли…
Он  решился  и  тело  пронзил,
В  небеса  унося  за  собою.

В  его  цепких  и  острых  когтях,
Извиваясь  в  плену  сладострастья,
Умирало-рождалось  дитя
В  терпкой  муке  недетского  счастья.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415660
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.04.2013

В сизом облаке горьком табачного дыма…

В  сизом  облаке  горьком  табачного  дыма,
Взгляд  направив  в  себя,  ты  сидишь  за  столом.
Пляшут  образы  той,  что  навеки  любима,
Но  исчезла,  растаяв  за  чёрным  окном.

Боль  как  будто  ушла  из  разбитого  сердца,
Но  саднит  по  ночам  зарубцованный  шрам,
И  ты  снова  не  спишь.  Приоткрытая  дверца
Твоей  памяти  путь  открывает  стихам.

Пусть  прольются  они  на  бумагу  слезою,
Зашипят,  испаряясь  в  душевном  огне,
Пролетят  лёгкой  дымкой  над  грешной  землёю,
Твою  прошлую  боль  растворяя  во  мгле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414957
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.04.2013

Сто листів за дві доби

Сто  листів  за  дві  доби  –
Абсолютний  наш  рекорд!
Відтепер  мої  раби  
Internet  Explorer,  Word.

Відпочити  не  даю
«Клаві»  й  мишці  ні  на  мить:
Третю  ніч  уже  не  сплю,
То  нехай  ніхто  не  спить!

Павутину  мрій  сную,
Зачаровуючи  знов,
Тобі  серце  віддаю  –
Це  не  гра  в  онлайн-любов!

Пролетіли  вихідні,
В  понеділок  на  роботу.
Набирайся  сил  ці  дні:
Знов  зустрінемось  в  суботу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414864
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.04.2013

Літературний оргазм

Ще  вчора  ти  був  просто  чоловік.
Не  мій.  А  чий,  мене  не  хвилювало.
Ти  до  жіночої  уваги  звик  –
Ще  б  пак,  Поет!  Це  трохи  діставало.

Та  що  мені?  Ідеш  своїм  шляхом,  
Закохуєшся  і  складаєш  вірші.
Здавався  ти  брутальним  мужиком.
А  вірші  –  що  ж?  У  мене  теж  не  гірші!

Як  наші  паралельні  два  світи
Раптово  перетнулися,  не  знаю.
Не  пам’ятаю!  Тільки  якось  ти
Заполонив  моє  єство  до  краю…

Спочатку  щирим  словом  здивував
І  зацікавив  рідкісним  акцентом.
Маленькими  ковточками  вживав
Мої  думки,  присмачені  абсентом.

Зелений  заборонений  напій
Потроху  викликав  чудне  бажання
Злетіти,  опинившись  серед  мрій
Зеленооких  муз  твого  кохання.

Ти  усміхався,  впізнаючи  вплив
П’янких  словосполучень  і  метафор:
Коли  перед  очима  світ  поплив
І  затягло  мене  у  вир  анафор,

Синекдох,  метонімій,  порівнянь,
Епітетів,  гіпербол,  перифразів,
Ти  поманив  у  світ  хмільних  бажань,
Де  кришталевий  блиск  сльозинок-стразів

Звабливо  мінився  веселкою  чуттів:
Веселощів  і  суму,  здивування,
Від  спеки  –  до  північних  холодів,
Від  щастя  –  до  розчарування.

Солодкими  словами  цілував,
Плечей  торкався,  ніжно  пестив  груди,
Рядками  непомітно  роздягав
(Приємно,  як  уміють  словоблуди),

Розпалював  невидимий  вогонь,
Голубив,  піднімаючи  на  хмари,
І  я  вже  не  соромилась  того,
Що  грав  моїми  струнами  гітари…

Так  хороше!  Злітаю  до  небес!
Смак  на  вустах  твоїх  віршів  фактурний…
Ти  як  ПОЕТ  в  очах  моїх  воскрес!
Це  перший  мій  оргазм  літературний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414508
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.03.2013

Открытое письмо любимому мужу

Я  с  тобой  расстаюсь  восемнадцатый  раз,
А  ты  занят  был  –  даже  не  понял.
То  на  кухню,  то  в  спальню  таскаю  матрас,
А  ты  спишь,  как  сурок,  ты  спокоен.

Я  сержусь,  я  тебе  объявляю  бойкот,
Я  молчу  по  три  дня  –  ты  не  в  курсе!
Ты  приходишь  с  работы  –  будь  проклят  завод!  –
Перекусишь  –  и  спать,  без  дискуссий.

Я  вчера  переставила  нашу  кровать,
Чтоб  тебя  озадачить,  и  в  ванне
Постелила  себе.  Может,  будешь  искать?
Не  заметил  –  уснул  на  диване!

Как  вниманье  твоё  на  себя  обратить,
Я  придумала:  пригоршню  соли
В  борщ  насыпала!  «Вкусно?  Ещё  посолить?»
«В  самый  раз».  Ну?  Обидно  до  боли!

Может,  просто  любовника  мне  завести?
Привела.  Ну  и  что,  догадайтесь?
Ноль  реакции!  Лишь:  «Дорогая,  прости,
У  нас  гости?  Я  спать.  Развлекайтесь».

Мне  подруги  завидуют:  «Вот  повезло!
Не  мешает  и  деньги  приносит!»
А  я  тупо  сижу,  всем  подругам  на  зло,
Не  гуляю.  Но  крышу  мне  сносит!

Чтоб  тебя  не  убить,  не  свихнуться  с  тоски,
Я  пишу  –  психиатра  советы
Исполняю  –  в  надежде,  что  эти  стихи
Напечатают  вскоре  газеты.

И  тогда  прочитаешь  с  любимых  страниц,
Как  скучаю…  Не  надо  ответа!
Я  не  много  прошу,  лишь  одно:  обними  
Перед  тем,  как  уснуть  до  рассвета.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413736
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 29.03.2013

Мечты

Я  с  детства  покорить  мечтал  вершину  эту,
И  вот  ступил  на  пик  заветного  хребта,
Но,  глядя  свысока  на  сонную  планету,
Подумал  горько:  «Всё,  исполнилась  мечта».

На  яхте  бороздил  просторы  океана,
Гарпуном  подстрелил  гигантского  кита.
Всю  землю  обогнул!  А  в  сердце  ноет  рана:
«Сбылась  ещё  одна  заветная  мечта…»

Лет  двадцать  снилась  мне  шикарная  красотка!
Теперь  она  со  мной,  и  сожжены  мосты:
В  постели  у  меня  немолодая  тётка.
И  всё  бы  ничего,  да  кончились  мечты.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413602
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 29.03.2013

Хочу хотіти!

Хочу  хотіти!  Кохати,  кохатися!
Їсти  і  пити,  дивитись,  сміятися,
Слухати,  чути  і  все  розуміти,
Мати,  сприймати,  бажати,  воліти!

Мушу  чекати,  сидіти,  вслухатися,
Знов  шепотіти,  мовчати,  боятися?
Ні,  я  кричатиму,  буду  волати,
Репетувати  і  протестувати!

Хочу  летіти,  парити,  здійматися,
Палахкотіти,  співати,  навчатися,
Не  животіти,  а  жити,  любити,
Прагнути,  вміти,  писати,  творити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013

Міжзоряне кохання

[i]
Как  хорошо,  что  ты  живешь.
Я  рад,  что  есть  ты  в  этом  мире.
И  знаю,  ты  меня  найдешь,
Средь  миллиардов  душ  в  эфире.
И  Бога  за  тебя  молю.
Ты  лишь  живи!  Живи  на  свете!
Все  потому,  что  я  люблю,
Единственную  на  планете!!!
                                     Скептик

http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=46323&poem=99595
[/i]

Коханий  мій,  шукаю  я
Тебе  давно  серед  сузір’їв!
Не  знаю,  хто  ти,  і  ім’я  
Твоє  не  названо  в  ефірі.
Але  веде  орієнтир  -
Трасуючих  вогнів  бажання  -
До  тебе.  І  між  чорних  дір,
Приваблена  вогнем  кохання,
Я  проведу  свій  зореліт
І  прилечу  зорею  з  неба.
Тебе  серед  земних  боліт
Знайду  –  і  кращого  не  треба!
Стан  мужній  ніжно  обів’ю:
Скінчилась  зоряна  гонитва!
Себе  до  краплі  віддаю...
Почута  Господом  молитва…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013

Похититель сердец

И  похитил  сердечко  украдкою,
Воплотивши  чужую  мечту…
                                                                   А.Чайковский.  «Вор»

С  девушкой  красивою    просто  познакомиться!
Всё  равно  развратная,  что  уж  церемониться?
Но  мне  тело  нежное  брать  неинтересно,
Если  не  влюбилась  –  никакого  секса!

Подожду,  старательно  подготовлю  почву:
Окружу  вниманием,  серенаду  ночью
Под  балконом  девушки  пропою  умело,
Страстным  взглядом  юную  раздевая  смело.

Рыцарем  таинственным,  романтичным  странником
Я  вскружу  ей  голову,  сам  себя  обманщиком
Чувствуя,  предателем,  вором,  похитителем
Сердца  беззащитного  –  гадким  соблазнителем!

И  держа  в  объятиях  деву  обнажённую,
После  страстной  ночи  счастьем  окрылённую,
Слизывая  с  плечика  след  от  шоколада,
Буду  сомневаться:  а  оно  мне  надо?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412778
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.03.2013

Я така красунечка!

Нескінченний  вірш

Я  така  красунечка!
Я  така  гарнюня!
Ластівка,  ласунечка,
Сонечко,  манюня!
Хто  на  мене  дивиться  –
Серденько  тріпоче.
Кожний,  хто  зустрінеться,
Одружитись  хоче.
Я  себе,  розумницю,
Бавлю  і  лелію.
Не  спішу  на  вулицю,
Пестощів  волію.
Спиночка  заморена
Мліє  під  масажем,
Вийду,  перетворена
Гарним  макіяжем.
Загадкова  посмішка,
Зубки,  наче  перли.
Мачо  всі  в  захопленні,
Добре,  хоч  не  вмерли!
Віями  пухнастими
Прикриваю  очі
І  думками  власними
Я  ділюсь  охоче:

Я  така  красунечка!
Я  така  гарнюня!
Ластівка,  ласунечка,
Сонечко,  манюня!
(і  т.д.  –  нескінченно)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411939
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 24.03.2013

В хуртовині снів

Завиває  завірюха  за  вікном,
Засипає  снігом  світ  до  виднокола,
Запорошує  очиська-зорі  сном,
Заколисує,  загойдує  спроквола.

Заметіль  сніжить-вирує  навкруги,
Сніговій  чухрає  змучені  дерева,
Хуга  виє,  люто  б’ються  вітрюги,
Запинає  небосхил  кошма*  свинцева.

Та  нехай  сердита  віхола  січе
І  мороз  плете  на  вікнах  візерунки,  –
Тепло  нам.  Схилюсь  на  лагідне  плече…
В  хуртовині  снів  солодші  поцілунки…


*Кошма  –  повстяний  килим  з  овечої  вовни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013

Родинна реліквія

В  основу  поеми  покладено  історію  родини  Щербатих,  записану  за  спогадами  Михайла  Івановича  Щербатого  (1927  -2009).

Коротка  біографічна  довідка

Івана  та  Марію  Щербатих,  батьків  Михайла,  а  також  найстаршу  доньку  Олену  «розкуркулили»  та  вивезли  на  заслання  в  Іркутську  область.  Четверо  дітей:  Михайлик,  Марічка,  Івась  та  Яся  –  залишилися  на  піклування  бабусі  Ганни  Щербатої.  Лихоліття  пережив  один  Михайло,  інші  діти  померли  протягом  1936-1937  років.
Олена  Щербата  вийшла  заміж  і  залишилась  в  Іркутську.
1937  року  Іван  і  Марія  втекли  на  Україну.  Іван  загинув  у  дорозі,  а  Марія  таки  добралася  в  рідне  село  Млаки.  На  другий  день  її  знову  заарештували.  Більше  живою  Марію  ніхто  не  бачив  …

Марія.  Рік  1913-й

Дівчата  на  посаг  готують
На  постіль  м’які  подушки,
Сорочки  з  натхненням  гаптують,
Спідниці,  хустки,  рушники.

А  я  вишиваю  старанно
На  білім,  як  сніг,  полотні
Поета  портрет…  Нещодавно
У  сні  він  явився  мені.

Сумними  були  його  очі,
У  зморшках  високе  чоло…
Прокинулась  я  серед  ночі  –
Не  сплю,  сну  немов  не  було.

Сум’яття  мене  охопило:
Не  просто  він  гірко  зітхнув…
Провидець-поет  (осінило!)
У  душу  мені  зазирнув!

Чи,  може,  майбутнє  віщує?
Нещастя  в  прийдешньому  дні?
Мені  він  біду  пророкує
Чи  рідній  моїй  стороні?

Не  день  і  не  два  вишиваю,
Сиджу  від  зорі  до  зорі,
Прискіпливо  схожість  шукаю
З  портретом  його  в  «Кобзарі».

Коли  пишуть  образ,  читають
Молитви,  співають  псалми,
А  губи  мої  промовляють
Рядки  з  «Гайдамаків»,  «Княжни».

Вишневий  садок  коло  хати…
В  човні  Гамалія  пливе…
Дітей  заколисує  мати…
Дніпро  сивий  стогне,  реве…

Олена.  Рік  1934-й

Іркутськ.  Зима.  Морозні  ранки.
Студені,  злі,  жахливі  дні.
Ліс  валимо.  Смола  –  сніданки.
Вже  третій  рік  на  чужині.

Життя  в  бараку.  Стіл  і  нари.
Спимо,  закутавшись  в  рядні.
Одна  розрада  нам  (без  кари)  –  
Портрет  Шевченка  на  стіні.

Ти  теж,  Тарасе,  був  в  засланні,
В  фортеці  Орській,  у  степах.
Шукав  відраду  в  малюванні
І  в  заборонених  віршах.

Як  зміг  ти  довгих  десять  років
В  неволі  бути,  в  чужині?
І  в  казематі,  де  п’ять  кроків  –
Життєвий  простір…  Що  ж  мені?

Я  не  одна,  батьки  зі  мною.
Заслали,  бо  ми  –  «куркулі».
Лишились  з  бабкою  старою
Сестрички  й  братики  малі.

Були  у  батька  дві  корови,
І  кінь,  і  добрий  шмат  землі…
Робили  всі,  хто  був  здоровий,
За  те  й  назвали  –  «куркулі»…

Яке  багатство?  Тільки  діти,
Кохання,  злагода  в  сім’ї.
Навчали  рідний  край  любити  –  
Тепер  страждайте  в  чужині!

Життя  триває  і  в  Сибіру.
Коли  прийшла  моя  пора,
Батьки  мене  благословили
На  шлюб  портретом  Кобзаря.

Його  матуся  вишивала,
Коли  ще  дівкою  була,
І,  як  ікону,  шанувала,
В  заслання  теж  портрет  брала.

В  часи  важкі  Кобзар  дивився
Похмуро  з-під  навислих  брів,
Зі  мною  плакав  і  молився,
Без  слів  все  добре  розумів.

Наче  казав:  «Порвіть  кайдани!
І  будьте  вільними  людьми!
Омийте  кров’ю  серця  рани!..»  –
Твій  заповіт  почули  ми!

Марія.  Рік  1937-й

Садок  вишневий  коло  хати,  
Хрущі  над  вишнями  гудуть…
Співає  колискову  мати,
Брати  на  вечорниці  йдуть.

Духмяно  пахне  матіола,
Буяють  рясно  паничі…
Наснилося…  Сніги  довкола.
І  туга  чорная  вночі…

Кричатимеш?  Та  хто  почує?
Хто  пожаліє  в  чужині?
Від  розпачу  мене  рятує
Портрет  Шевченка  на  стіні.

Щомиті  мариться  Вкраїна,
В  садах  заквітчане  село,
Оселя  батьківська,  родина…
До  часу,  поки  люте  зло

Не  оселилось  в  нашім  краї,
Не  полонило  мій  народ.
Надія  в  серці  не  згасає
Звільнити  землю  від  заброд.

Та  поки  треба  виживати
Дітей  заради  і  батьків.
Кедрову  живицю  збирати,
Валити  ліс,  топтати  сніг…

І  мріяти  про  Україну,
Плекать  надію,  що  життя
Чекає  краще,  і  родину
Відродимо  із  небуття…
                                                   ***
Якимось  дивом  в  цей  далекий  край
Пробився  лист  із  батьківського  дому.
Писала  мати:  «Гарний  урожай
Зібрали  люди.    Та  невже  нікому

Немає  діла,  що  дітей  моїх
Десь  у  Сибіру  силою  тримають
І  морять  голодом?  А  діти  їх
Без  матері  хворіють  і  страждають!»

Писала  мати,  що  помер  Івась,
Синочок  мій  найменший,  янголятко…
Стиснуло  серце,  туга  піднялась,
Все  почорніло…  А  мої  дівчатка?!

Марічко!  Ясю!  Бідні  ви  мої!
Михайлику!  Хоч  ріжте  по  живому,
Не  можу  більше  жити  в  чужині!
     –  Іване!  Ми  тікаємо  додому!

Збиратись  легко,  як  нема  нічого.
Всього  й  добра,  що  було  на  мені.
Зняла  портрет  поета  дорогого:
Не  залишати  ж  Батька  в  чужині!

Далекий  шлях!  Не  дай  вам  Боже  знати,
Як  пробиратися  ворожою  тайгою,
Голодному  й  холодному  блукати,
Живитися  лиш  думкою  святою

Про  світлий  час,  коли  уся  родина
Обніметься,  зіллється  воєдино,
І  вільна,  незалежна  Батьківщина
Розправить  крила.  Слався,  Україно!

Не  тиждень  і  не  два  ми  з  чоловіком
Гущавиною  лісу  продирались.
Обходили  житло,  як  звірі  дикі,
Людей  зустріти  дуже  ми  боялись.

Але  чого  боїшся  –  не  минути,
Просіка  нам  дорогу  перетнула.
Пішов  Іван  мій  першим,  ризикнути
Прийшлося…    Та  одразу  я  почула

Цокіт  копит  і  окрики  сторожі:
«Стой!  Кто  таков?»  Від  жаху  заніміли.
Побіг  Іван!  Та  постріли  ворожі  
Коханого  навіки  зупинили…

Заклякла  між  дерев…  Де  взяти  сили
Не  закричати  з  розпачу?!  Спинились
Над  тілом  вершники,  обов’язок  здійснили:
Уважно  документи  роздивились

І  потягнули  тіло  бездиханне,  
За  ноги  прив’язавши  до  коня.
Востаннє  бачу  личенько  кохане…
Пробач!  За  те,  що  жити  мушу  я!

До  темряви  в  гущавині  сиділа
І  тільки  поночі  наважилась  повзти.
Де  кров  його  пролита  червоніла,
Знайшла  рушник,  що  кинули  кати,

Замащений  і  кровію  политий.
На  грудях  цю  святиню  збережу
І  принесу  осиротілим  дітям,
Як  пам’ятку  про  батька  покажу…

Михайло.  Рік  2007-й

Життя  прожити  –  з’їсти  пуди  солі.
Ще  більше  солі  виплакать  в  сльозах…
В  житті  моїм  біди  було  доволі,
Такого  не  розкажеш  і  в  казках!

Бабуся  замість  мами,  замість  тата,
Батьки  в  неволі  десь  на  чужині.
Ми  звемося  «куркульські  песенята»  
Серед  однолітків  у  рідному  селі.

Авжеж,  куркульські!  Ми  такі  багаті!
Картопля  в  озібках  щоденно  на  столі!
Хліб  не  щодня…  Але  ж  в  куркульській  хаті!
Маємо  чоботи  –  на  чотирьох  одні…

Троє  дітей:  мій  братик  і  сестрички,
Вмирали  в  муках  на  очах  моїх…
Рядном  накрити,  принести  водички  –
Що  ще  тоді  зробити  міг  для  них?

Три  горбики  на  цвинтарі  могильні…
Стоять  перед  очима  назавжди
Івась,  Марічка,  Яся…  Рідні!  Бідні…
До  смерті  я  ходитиму  туди.

Лишилась  в  мене  ще  сестра,  Олена,
Найстарша,  що  поїхала  з  батьками.
Побачимось  аж  через  тридцять  років,
Ні  тата  вже  не  буде,  ані  мами…

Як  зараз  пам’ятаю  день  осінній:
Прийшла  матуся,  чорна  і  страшна.
Очі  запалися  і  губи  сині,
В  волоссі  вже  біліє  сивина.

Матусю  рідна!  Щастя  дочекались!
Мене  не  відірвати  від  грудей!
Та  ненадовго…    Ввечері  прощались
Назавжди.    На  могилках  у  дітей…

Забрали  просто  з  цвинтаря,  катюги!
Поплакати  не  дали  за  дітьми...
В  кайданах  руки,  наче  у  злодюги…
Востаннє  бачили  матусю  ми.

Загинув  тато...  Мати  розказала
Про  смерть  його  і  про  останні  дні…
Портрет  Шевченка  з  болем  показала:
Кров  батьківська  на  білім  полотні!

Заповіла  мені  його  хранити
І  як  зіницю  ока  берегти.
Родинну  цю  реліквію  цінити,
Історію  нащадкам  донести.

З  тих  пір  уже  пройшло  років  немало.
Змінились  люди,  звички  і  пісні…
Життя  нове,  щасливіше  настало  –
Незмінний  лиш  Шевченко  на  стіні!

Він  дивиться  розумними  очима.
Сумний.  Суворий.  В  душу  зазира…
Він  –  моя  совість,  янгол  за  плечима,
Що  змушує  нас  жити  для  добра.

Батьку  Тарасе!  Я  перед  тобою
Звітую  за  діяння  поколінь.
Давав  надію,  закликав  до  бою,
Допомагав  піднятися  з  колін!

Пожовкло  полотно  і  колір  вицвів,
Кров  батьківська  –  сліди  від  плям  руді…
Рук  материнських  найцінніший  витвір,
Його  своїм  нащадкам  заповім!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411648
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 23.03.2013

Прошло очарованье ночи…

Прошло  очарованье  ночи.
Очнулся  ты.  Исчезла  я.
Как  нам  друг  другу  напророчить,
Что  мы  вновь  лучшие  друзья?

Мы  понимаем  это  оба,
Недаром  дружим  с  юных  лет.
Признания  в  любви  до  гроба
Сотрём  из  памяти.  Их  нет.

И  не  было.  Был  только  вечер,
Гитара  –  и  твои  глаза…
Любовь  –  мгновение?  Иль  вечность?
Пишу  –  и  катится  слеза…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410891
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.03.2013

Не люблю поэтов

Я  поняла  вдруг:  не  люблю  поэтов!
Люблю  парней  понятных  и  простых,
Не  сочиняющих  в  ночи  сонетов,
Не  знающих,  как  из  словес  пустых
Сплести  обманный  образ  и  арканом
Пленять  воображенье  юных  дев,
Стихами,  как  предательским  капканом,
Ловить  сердца  их,  зубьями  поддев,
Но  не  желая  видеть,  как  струится
Из  раненого  ими  сердца  кровь,
Как  бы  не  зная,  всё  равно  напиться
И  вдохновенно  воспевать  любовь!

Я  точно  знаю:  не  люблю  поэтов!
Пред  ними  женщине  не  устоять.
Под  звуки  полонезов,  менуэтов
Умело  начинают  соблазнять
Речами  безопасными  вначале,
Чтоб  осторожность  женщин  усыпить,
В  огромной  многолюдной  бальной  зале
Плетут  речей  невидимую  нить,
Окутывая  женщину,  как  в  кокон,
Лишая  воли,  и,  презрев  мораль,
В  холодном  помещении  без  окон
Срывают  с  лиц  тончайшую  вуаль…

Я  всех  поэтов  просто  ненавижу!
Стихи  читая  только  о  любви,
Я  их  хочу…  услышать…  Но  не  вижу
Ни  одного  поэта!  От  тоски
С  ума  схожу.  Чем  хуже  я,  скажите,
Тех  дам,  которым  вы  принадлежите?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410605
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 20.03.2013

Я вернулась!

Я  любила  тебя!  До  вчерашнего  дня.
Ты  кумир  мой,  и  ангел,  и  солнце!
В  глупом  сердце  моём  было  столько  огня!
А  сейчас  –  только  жар.  Там,  на  донце…

Не  могу  объяснить…  Просто:  всё,  не  люблю!
Что  ты  сделал,  понять  не  пытайся.
Я  не  знаю  сама.  Только  ночью  не  сплю,  
Чтоб  не  снился.  Уйди!  Убирайся!!

Постараюсь  забыть  глубину  твоих  глаз.
Будто  в  омут,  я  в  них  окунулась.
Я  тонула,  звала,  но  меня  ты  не  спас,
Утопил...  Я  смогла!  Я  вернулась!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410520
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.03.2013

Метафизическое

Твои  глаза  –  как  чёрная  дыра.
Кто  попадёт  в  их  зону  притяженья,
Орбиту  поменяет  навсегда,
Забудет  о  процессе  торможенья.

Мой  обжитой,  пусть  небольшой,  мирок,
Мной  созданный  с  любовью  и  трудами,
Летит  в  неясность  –  за  витком  виток,
Притянутый  цыганскими  глазами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410330
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.03.2013

Шикарні груди

–  Оце  так  зустріч!  Треба  ж,  двадцять  років!
Ти  все  такий  же!  (Трохи  постарів…)
Але  тобі  так  личить  джип  «Черокі»!
Це  візитівка  модних  лікарів?
Та  я  жартую!  Просто  дуже  рада
Тебе  зустріти  через  стільки  літ!
Посидіти  десь?  Добре!  А  нарада  
Хай  зачекає.  «В  мене,  кхе,  бронхіт!»

Сашко,  ти  пам’ятаєш,  як,  студенти,
Ми  підкоряли  гору  Джемерджі?
Такі  не  забуваються  моменти:
Обірвані,  бруднющі,  як  «бомжі»,
Долали  ми  і  скелі,  і  застуди.  
А  ти  ще  й  мій  рюкзак,  бува,  носив!
–  Звичайно,  пам’ятаю!  Твої  груди  –
Такі  шикарні!  –  надавали  сил.

Від  репліки  його  почервоніла  .
З  Сашком  знайомі  ми  давним-давно,
Нас  туристична  секція  здружила.
Так,  зустрічались,  бігали  в  кіно,
На  пляж  ходили  і  на  дискотеки,
В  театри,  розмовляли  про  життя…
Виходить,  в  мого  скромного  колеги
Були  до  мене  ніжні  почуття?

–  Сашко,  а  пам’ятаєш,  як  в  театрі
Від  групи  усієї  мусив  ти
Букет  подарувати?  Я  в  антракті
Тебе  навчала,  як  його  нести
І  що  сказати…  А  ти  «відкаблучив»:
При  всіх  букет  мені  подарував!
–  Еге,  комсорг  мене  ще  довго  мучив!
То  й  що?  Твій  бюст  мене  зачарував!

Що  ж  це  таке?!  
                             -  А  ще  щось  пам’ятаєш
Із  нашого  студентського  життя?
–  Як  ти  в  басейні…  (От  собі  і  маєш!)
О,  що  за  незабутні  відчуття!
Ти  на  змагання  з  плавання  ходила,
І  кожний  з  хлопців  Господа  благав,
Щоб  ти  хоч  раз  купальник  загубила,
Що  груди  так  принадно  облягав!

Змінити  треба  цю  дражливу  тему.  
–  А  як  під  час  судових  експертиз
Ми  дослідили  істинну  екзему
І  вибороли  разом  перший  приз?
Пригадуючи  ті  жахіття  трупні,
Переключились.  Та  він  знов  про  те:
–  На  сцені  ти  була  в  червоній  сукні  
З  глибоким  і  звабливим  декольте…

Невже  я  не  розгледіла  кохання?
Сашко  мене  так  пристрасно  любив!  
Помимо  волі  вирвалось  зітхання:
Чому  ж  він  крок  назустріч  не  зробив?
–  Ти  пам’ятаєш?..
–    Як  таке  забути?
Розчулилася…  Тут  Сашко  мені
Освідчився:
–  Твої  шикарні  груди
І  досі  в  снах  являються  мені…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410020
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.03.2013

Птица-тревога

Ничего  не  случится  с  тобой  до  рассвета,
И  за  день,  пишешь  ты,  ничего  не  случится.
Но  тревога  опять,  как  полночная  птица,
Больно  сердце  клюёт,  ожидая  ответа.

Позвоню,  напишу,  посмотрю  твои  фото.
Ничего  не  случилось,  ты  прав,  как  обычно…
Но  тревога-печаль  встрепыхнётся  привычно,
Расцарапает  в  кровь  мою  душу  за  что-то…

Даже  знаю,  за  что  я  терплю  эту  муку.
«Нерешительность  –  хуже  греха»,  –  меня  учишь.
Верю,  с  лёгкостью  ты  эту  птицу  приручишь.
Ей  насыплешь  зерна.  Протяни  только  руку…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410017
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.03.2013

Маргарита

Мелодией  надорванной  струны,  
Акафистом  пылающего  лета,  
Романтикой  мерцающей  волны,  
Гармонией  любви  была  согрета;  
Алмазами  по  Млечному  пути  
Рассыпана,  сложилась  из  обломков;  
Идейно-идеальная,  прости,  
Тебя  не  сохраним  мы  для  потомков.  
А  почему?  Ведь  для  любви  открыта  жемчужина  морская  –  Маргарита.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409715
рубрика: Поезія, Акростихи
дата поступления 17.03.2013

Я так хотела быть с тобой

«Гефест  мой  нищий  ...
                               Я  так  хотела  быть  с  тобой!»
                                                   А.Прежеголинский

Я  так  хотела  быть  с  тобой!  
Я  знала,  как  раним  и  хрупок  
Мной  охраняемый  покой  
Из  плохо  склеенных  скорлупок.  

Вокруг  –  гирлянды  бледных  лиц,  
Тобой  пригретых  ненароком.  
Для  их  простреленных  глазниц  
Ты  был  неузнанным  пророком.  

Ты  с  ними  хлеб  делил  и  кров,  
Кроил,  как  мог,  ломтями  сердце.  
Взамен  –  лишь  тлен  чужих  оков,  
От  всех  болезней  –  водка  с  перцем.  

Но  счастья  вылечить  тебя  
От  одиночества  разрухи  
Ты  не  дал  мне,  себя  губя,  
Отдал  другому  на  поруки.  

Ты  был  поступком  этим  горд!  
Ну,  как  же,  глупая  девчонка...  
Когда-то  взрослая  Марго  
Тебе  «спасибо»  скажет  звонко…  

Прошли  года.  «Спасибо»  нет…  
Мурашками  по  нежной  коже  
Струится  глаз  любимых  свет…  
Опять  есть  Я  и  ТЫ…  И  что  же?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409711
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.03.2013

Ты напишешь портрет …

Ты  напишешь  портрет  
                           дельфинёнка    с  печальной  улыбкой.
В  нашей  комнате  свет  
                           преломляется  гранями  тьмы.
Леденящий  уют  
                           оказался  фатальной  ошибкой.
Свой  последний  приют  
                           отыскала  в  мерцаньи  луны.

Ты  нескоро  поймёшь,    
                           что  остался  с  немым  отраженьем,
Вызывающим  дрожь  
                           осязаньем  пустой  наготы.
Ненавидя  любовь,  
                           разрушая  мечты  воплощеньем,
Ты  создашь  меня  вновь  
                           из  осколков  чужой  красоты…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409129
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.03.2013

Я убила тебя

Я  убила  тебя.  Превратила  в  кровавое  месиво
Дорогое  лицо  –  косметический  бренд  от  «Жиллет».
Бросив  бритву,  взяла  пистолет,  улыбаясь  насмешливо:
«Так  кому,  говоришь,  ты  купил  на  Багамы  билет?»

Я  ответа  не  жду,  вырвав  лживый  язык  предварительно,
Чтоб  себя  не  травить  ядовитой  фальшивостью  фраз.
Пистолет  разрядив  тебе  в  грудь,  прошепчу  доверительно:
«Медвежонок,  скажи:  кто  теперь  самый  главный  у  нас?»

Это  просто  отпад!  С  наслажденьем  меняю  оружие:
Автомат,  пулемёт,  огнемёт…  Вдруг  шаги  за  спиной.  
Блин,  опять  не  прошла!  Не  снимая  наушников,  мужа  я
Чмокну  в  щёку.    «Сейчас  доиграю,  иди  руки  мой!»

Увлекательный  квест!  Но  что  делать?..  На  кухне  старательно
Накрываю  на  стол  и  уставшего  мужа  кормлю.
«Ты  летишь  на  Багамы?  Устал?  Отдохни  обязательно!»
Медвежонок  храпит,  развалившись.  Я  плачу.  Не  сплю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409127
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 15.03.2013

Я стараюсь воздвигнуть вокруг нас стеклянную стену…

Я  стараюсь  воздвигнуть  вокруг  нас  стеклянную  стену,
Будет  солнце,  тепло,  вид  на  море  и  дивный  покой.
Я  согласна  платить  за  уют  наивысшую  цену:
Отказаться  от  воли  и  здесь  запереться  с  тобой.

Насажу  на  балконе  сирень  в  офигительных  бочках,
Маргаритки  в  горшках,  колокольчики  и  васильки,
Андалусские  травы  развешаю  в  милых  пучочках,
Чтобы  пахло,  как  дома...  А  ты  вдруг  завоешь  с  тоски!  

Я  тебя  развлекать  буду  вечером  страстным  фанданго.
Не  испанка  –  и  что  ж?    Хочешь  танго,  канкан  иль  стриптиз?
Ты  от  страсти  дрожишь!  Но  тошнит  от  бананов  и  манго,
И  плевать  ты  хотел  на  таинственный  мой  магнетизм…

И  однажды  сбежишь  от  меня,  захватив  лишь  гитару,
Вдохнёшь  запах  степей,  окунёшься  в  солёный  прибой,
Среди  пьяных  друзей  с  наслажденьем  раскуришь  сигару
И,  счастливый,  споёшь,  как  мы  здорово  жили  с  тобой…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408805
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.03.2013