| Сторінки (3/300): | « | 1 2 3 | » |
Щоденник емігрантки
Що ви знаєте про острів Терсейра? Хіба те, що загубився він посеред Атлантичного океану. І те, що Терсейра, один із дев'яти, які входять у центральну групу архіпелагу Азорських островів. Ось і я знала лише це, аж поки...
Аж поки літак не приземлився на цьому невеличкому, за нашими материковими вимірами, клаптику землі. Сів він з третьої спроби. Бо в цей день тут була така негода, як кажуть в нас на Україні: добрий господар і пса на вулицю не вижене. Мушу зізнатися, що страшенно боюся літати, роблю над собою надзусилля, аби зайти в літак. Я непитуща людина, одначе в літаку випиваю все, що пропонують, так би мовити, для хоробрості. У літаку Лісабон-Терсейра алкоголю не пропонували і моя твереза голівонька пережила такий стрес, що вже й зі світом білим попрощалася. Та рано, рано нам ще туди... І тут, на землі ще робота не завершена. Отож, з Божою поміччю, колеса літака торкнулися землі, пасажири заплескали в долоні. Я перехрестилася, подякувала Господу за щасливе приземлення і вийшла у новий для мене світ.
Терсейра. Квіти, квіти, квіти. Вони є повсюдно. У той час, коли я вперше ступила на острів, цвіли гортензії. Стільки квітів не бачила більше ніде в світі. Пишні букети, здавалося, вітали всіх, хто завітав сюди. Дощ тривав довго, не переставав падати й на другий день. Вже пізніше довідалася, що тут така погода, дощова, вітрова - це звичне явище. І ось, нарешті, сонце виспалося і ліниво вийшло із своєї "барложки" ( я так називаю і свою спальню: моя барложка). Сонце і океан. Вранішнє сонце і вранішній океан. Коли говорять - рай на землі, то я пригадую собі цей день і цю картину. Тихий, якийсь аж покірний океан і сонце задивлене в нього. В цей день не було жодної хвилі, вода була чиста, чиста. Видно було зграйки маленьких рибок, які, може й думали: чим би то поснідати... З берега закидав вудочку запечений сонцем і морем рибак. Такий, як ото в Хемінгуея. Може Ернест свого старого змальовував з його предка. Хтозна. Чоловік щораз витягував невеличку рибину і радісно звертався до мене: оля, оля, оля. І ще щось говорив на зовсім чужій і незрозумілій мові. Я у відповідь йому усміхалася і думала: звідки він взяв, що я Оля? Боже мій, яка дивна мова, - ще тоді думалось мені, - та я ж ніколи в світі її не вивчу. А вже на другий день я дізналася, що оля - це зовсім не ім'я. Так звертаються, коли хочуть тобі сказати: дивись, дивись....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536605
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.11.2014
Вже котру ніч підряд, лише заплющу очі,
Хтось відчиняє скриню й витягує фантоші.
Ці лялечки покірні, на довгих шнурівках,
Їх міцно хтось тримає в доглянутих руках.
У ляльок сумні очі, знайомі аж до болю,
Й обличчя дуже схожі на наші із тобою.
Хтось тягне за шнурки і ми кудись рушаєм,
Він щось говорить вголос, і ми це повторяєм.
В потішних ковпаках, в яскравім макінтоші,
Кричать у залі нам: бравіссімо, фантоші.
хххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
А потім - в скриню нас і порахують гроші.
Життя... воно - театр. І ми у нім - фантоші.
Оксана Максимишин-Корабель
12 листопада 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2014
Старе кафе у Львові на Вірменській,
Там жінка-осінь грала на віолі,
А за вікном уже потоп Вселенський,
І під дощем впізналися дві долі.
Стара, як світ кав'ярня. Ром у каві.
Стояли на столі осінні квіти,
І руки в тебе теплі та ласкаві,
Такі одні на цілім білім світі.
Приспів:
Знов хризантеми квітнуть розмаїто.
Для себе листопад їх приберіг.
Їм добре з ним. Їм не потрібне літо.
Вони пробачать все... і навіть перший сніг.
Гірчила кава, кава на Вірменській
Віола струни рвала у душі...
Життя у тебе, як Собор Вселенський,
У мене ж тільки квіти і вірші.
Приспів:
А хризантеми квітнуть розмаїто.
Для себе листопад їх приберіг.
Їм добре з ним. Їм не потрібне літо.
Вони пробачать все... і навіть перший сніг.
Оксана Максимишин-Корабель
8 листопада 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2014
Катам українського Народу
Сльози моєї не побачиш, кате,
Ти сина вбив і вбив тоді й мене.
До нас прийшов, аби у бруд втоптати
Усе, що для людини є святе.
Сльози моєї не почуєш, кате,
Я вчила сина землю берегти.
А що тобі казала твоя мати,
Коли ішов непроханим сюди?
Сльози моєї не діждешся, кате.
Нащадки наші відімстять тобі.
Готові ми за землю помирати,
У праведній й священній боротьбі.
Сльози не дочекаєшся, забродо,
Бо сильна кров у нас тече.
Ми були, є, й залишимось Народом,
Адже Вкраїна в нас - понад усе!
Оксана Максимишин-Корабель
3 листопада 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534431
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2014
А хризантеми квітнуть розмаїто.
Для себе листопад їх приберіг.
Їм добре з ним. Їм не потрібне літо.
Вони пробачать все... і навіть перший сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2014
Що ж то коїться між нами, брати-українці
Що ж то коїться між нами, брати-українці?
Хто сусіду во лжі топить, а хто і в гноївці.
Брат на брата ножа точить, інший плюне в душу,
А той мислить: хоч не з'їм, та вкусити мушу.
Що ж то діється між нами, як то далі жити ?
Один лізе у парламент, щоб собі вгодити.
Другий бреше, наче пес й не ховає очі,
Він тебе, як бідну липку обідрати хоче.
Що ж то сталося із нами, чи гонор згубили?
А чи совість, щоб мовчала, у собі убили.
Один гине на війні, другий - бенкетує,
За мільйони людських грошей весілля справує.
Що ж то буде з нами потім, як спитають внуки:
Чом ви земленьку віддали у чужії руки?
Де ви були, чом ви спали у тепленькій хаті,
Як лани вам плюндрували москалі прокляті?
Що ж то сталось українці... Зчерствіли коли?
Боже, дай нам буть Народом і стати Людьми.
Оксана Максимишин-Корабель
31 жовтня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2014
Долина нарцисів
Вона була графиня, а він - гончар простий.
У неї повні скрині, у нього дім пустий.
У неї іменини, їй діаманти милі ...
А він з шматочка глини зліпив нарциси білі.
Прибули гості пишні, вже й музика звучала,
Та молода графиня усе його чекала.
Їй дарували перли, троянди та іриси.
А очі все шукали того, хто ніс нарциси.
Їм ніч накрила ложе цнотливими квітками.
Прийшло до них кохання з безцінними дарами.
І руки шаленіли, й не знали губи втоми...
Він був для неї лицар, а не гончар-сірома.
А зранку їй сказали: не пара він графині,
Хоч очі в нього гарні, та руки завше в глині.
Та жити без любові графиня не хотіла...
Упала на долину і стала цвітом білим.
Приспів:
Подаруй мені, милий, долину нарцисів,
Де кохання у травах й легендах живе.
Подаруй мені, милий, долину нарцисів,
Де сльоза білим квітом весною цвіте.
Оксана Максимишин-Корабель
29 жовтня 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2014
...Ридала скрипка, грав на ній афганець
Сусід колишній, що вернувсь без ніг.
Ти кинув долар у відкритий ранець.
І очі опустив, а він би так не зміг.
Прийде година - не заснеш до ранку.
У пам'яті спливе ще епізод:
Коли стоїш ти на своєму ганку,
А йде німий, показує на рот.
Ти зрозумів, що просить він поїсти.
Над ним запотішався у душі.
Ти чоловік був. Ти - на своїм місці,
А він - каліка, зайвий на землі.
Упаде спогад на старечі плечі,
Як зрадив друга на своїм віку.
Він був не пара їй, до речі,
Але вона всміхалася йому...
Ти не щасливий був із нею в шлюбі.
Вона опустить очі і мовчить...
Лиш раз сказала: що ти їй не любий.
Її давно нема, а слово все болить...
Приходить ніч, вони стоять до ранку.
Кохана, друг. Жебрак йде мимохідь,
Солдат безногий вбраний у афганку.
А ти не спиш й повторюєш: Простіть.
.... Приходить час і мусиш оглянутись.
Позаду що? Сумління б'є, як ток.
Якби знаття, що можна ще вернутись.
...Та виписав Господь всього один квиток.
Оксана Максимишин-Корабель
20 жовтня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2014
Ніколи вовк не буде псом. Така порода.
Бо воля вольная мені - це нагорода.
Мене не можна у вольєр. Стріляй у груди.
Готовий я прийняти смерть. Служить не буду.
Мій ліс, моя земля. А ти - з капканом.
Хіба ти знаєш, як кровить від нього рана.
Я лапу перегриз, гляди. У пастку втрапив,
А потім мстив тобі завжди, хоч був без лапи.
Ну, що стоїш, твоя взяла. Лиш добре цілься,
Ти, знаєш, нам з тобою вдвох, не буде місця.
Родився вільним на землі. А ти - заброда.
Ніколи вовк не буде псом. Така порода...
Оксана Максимишин-Корабель
17 жовтня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2014
Дія третя
Київ. У світлиці перед княгинею Ольгою стоїть її неповнолітній син Святослав. Він у чомусь провинився, тому й стояв з опущеною головою.
Ольга
Святославе, сину мій, кінець тепер твоїй забаві.
Ти бачиш, вороги не сплять
І топлять Київ наш в неславі.
Святославе, єдиний мій, біда над нашим руським краєм.
Віднині вже готуйся в бій.
Древлян звести зі світу маєм.
( Заходить Свинельд. Він хоче щось сказати, але показує очима на Святослава )
Ольга
Нехай все чує, нащадок Ігоря єдин,
Тепер дружинник він, а не дитина.
Хай знають всі: за батька мститься син.
Кажи усе!
Свинельд
Прийшли древляни із дарами. Багато їх.
Ішли з весільними піснями. І чувся сміх.
Казали кланятись низенько. Тобі до ніг.
Ще кажуть, щоб було весілля... допоки сніг
Ольга
Буде весілля. Готуй, Свинельде, забаву,
Якої ще не видів світ
(Княгиня засміялася, але якось так недобре...)
Побачить з Києва заграву
Древлянський весь поганий рід.
Усіх у баньку, най розмліють,
Ще й медом добре напоїть.
Хай суперечити - не сміють.
... А потім... баньку підпаліть!
(Свинельд відкланявся. А незадовго аж до княжого терему долітали іскри від пожежі та чулися страшні крики людей, які горіли заживо. На другий день княгиня зібрала дружину у великий похід.)
Далі буде
Оксана Максимишин-Корабель
10 жовтня 2014 рік
Португалія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529064
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 10.10.2014
ПІСНЯ 1
Ох, і мокре було літо
Землю всю дощем полито.
Комариськам - справжній рай.
Плодяться, нема їм спину.
А кусають... руки, спину,
Про пощаду й не благай.
У роду не без відміни,
Народилось якесь інне
В сім'ї злющих комарів.
Лапки, ротик, очка є.
Тільки кровиці не п'є.
Тато з горя аж здурів...
Як-то так, всі кровопийки:
Дідо, баба, цьотки, стрийки.
Лиш воно, як глум з сім'ї.
Вже терпіть його не сила
Може, мама блуд вчинила,
Крові хлепнула з свині...
Вчора гості були в хаті,
Кровці море - вся із знаті,
Війт ще свиту приволік.
... Воно губи зашпилило,
Ліпше би ся не вродило
Не було б в роду калік.
Відколи святився світ
Весь нормальний був їх рід.
Жили дружно, пили кров...
А щоб хтось книжки любив,
Траву їв і росу пив...
Геть з обійстя й будь здоров!
Попід паху взяв "Букварик"
З хати вилетів комарик.
Ганьба й стид таке дитя,
Най йде пріч, отой знайдух,
Хоч до біса, хоч до мух.
З дому - геть! Без вороття!-
Навіть, подушки не дали,
Все майно братам роздали:
" Голий йди у білий світ, -
Так сказав рідненький тато, -
Я тебе не хочу знати...
Ти ж бо вчений індивід".
Дали ще й бухана в плечі.
І не схлипнули, до речі,
За ученим комарем.
Бідний отрок помолився,
Капко слізками умився
Й мовив: "Що ж, не пропадем"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529022
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.10.2014
... А тим часом в Іскоростені за столом у трапезній сидять князь Мал та його воєвода й повірений Сорог. Вони повернулися з вдалого полювання. Уже встигли добре пообідати та випити по кухлю меду.
Мал
Сорого, знаєш, як вона мені приснилась...
Як в лані були в неї очі.
Вона на мене так дивилась...
А я шептав їй: Ольго, хочу
Одну тебе. Їй простогнав про свою муку...
Мій друже, я їй все сказав:
Коли він брав тебе за руку,
Я, Ольго, тричі помирав.
(Сорог наливає ще меду. Випили )
Сорог
Князю, чи причаровано тебе
Ольга, Ольга... Вона тобі лиш сниться.
Ти лиш поклич, люба піде
Мал
Не хочу я в руках синиці.
Сорог
Іди у капище, молись Стрибогу.
Проси, щоб мукам вже прийшов кінець.
Склади офіру, що приємна богу,
А потім Доброславу кликни під вінець.
Вона давно ізсохлась за тобою.
І дівка добра, й з білого ребра.
Їй пасувало би назватися жоною
Древлянського великого князя.
Мал
Мій милий друже. Як тобі сказати...
Любові полум'я не просто загасить.
Іду у бій, а чи лягаю спати,
А в грудях так щось тисне і болить.
Її побачив з вінчиком в волоссі ,
У платті, що як ліс було зелене.
Її маленькі ніжки були босі
Вона всміхалась, але не до мене...
( Мал встав з-за столу. Підійшов до вікна. Замріяно )
...Зате тепер, як Ігор вже в могилі
Скажу: Люблю, - прекрасній я княгині
І буду гладить руки її білі,
І очі буду цілувати сині сині...
(Почувся тупіт коня. Мал побачив у вікні гінця з Києва. Крикнув служниці)
Уже до мене. І в тій хвилі
Нехай зайде цей післанець!
Поглянь, як мчав, аж кінь у милі
(Сорог не встаючи з-за столу каже)
Та князю, трохи май терпець.
( Заходить посланець. Вклонився. )
Мал
Вже говори! Й усе до слова,
Княгиня каже що, мені....
За добру вість візьмеш корову.
А схочеш, то бери і дві.
Посланець
Для тебе, князю, звістку добру
Привіз із Києва гонець.
Сказала Ольга слово: Добре!
Я з Малом стану під вінець.
( Мал засміявся. А гонець продовжував)
Древлянський князю, я летів
Сказать, щоб ти прислав іще сватів.
До нас прийде хай знать твоя,
Бо в нас традиція така.
далі буде
Оксана Максимишин-Корабель
8 жовтня 2014 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528669
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 08.10.2014
Дія третя
Велика світлиця у теремі княгині Ольги. За столом серед воєвод сидять Свинельд та вчитель Асмуд. Усі в очікуванні трапези. На стіл замість хліба княгиня кладе великий камінь.
Ольга
Воєводи, ось вам камінь. Вгощайся, Асмуде.
І ти, Свинельде, їж. Цей камінь, то є ваша страва.
Не варті хліба вже за те, що ви за князя не мстите.
Для мене ж лучче смерть, аніж неслава.
(Воєводи опустили очі)
Ольга
Скажіть, як далі маєм жити,
В отій для Києва ганьбі?
(Свинельд піднімає очі. )
Свинельд
Усіх древлян треба убити!
На вірність поклянемсь Тобі.
(Княгиня задоволено всміхнулася)
Ольга
Копайте яму. Величезну яму. І всіх - туди
Нехай веселої співають моєго Ігоря кати.
А потім трамбуйте, трамбуйте цю тать.
Щоб знали на Київ, як руку здіймать...
(Воєводи поклонилися і вийшли. Княгиня до ранку стояла у вікні. Вдивлялася у ніч. Нічого не було видно. Та Ольга знала, що Свинельд припильнує, аби глибоченну яму приготували до сходу сонця. А вже зранку у світлицю зайшов Свинельд)
Свинельд
Усе скінчилося, княгине. Вони в могилі.
Забагли землі київської, то й мають.
Ольга
Слова твої, Свинельде , милі.
Древляни всі тепер сконають.
(Княгиня задумалася )
Пошли гінця у їх двори. Хай скаже : Ольга жде у гості,
Багаті хай несуть дари. Ми ж тут попаримо їм кості ...
(Добрине! Княгиня кликнула служника)
Щоб завтра з бані йшли дими, аби не було в древлян злості.
Ти дубом баньку накали. Бо то ж поважні будуть гості...
Далі буде
Оксана Максимшин-Корабель
6 жовтня 2014 р
Португалія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528260
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 06.10.2014
Драматична поема
Княгиня Ольга
Завіса піднімається, тонка і темна, наче вдовина вуаль
Дія перша
Стоїть княгиня Ольга, мов закам'яніла. Перед нею на колінах поранений воїн-вістун.
Ольга не плаче. Лише до болю затиснула кулаки. На її обличчі, здавалося, не було ані кровинки.
Ольга
Ти знаєш, що роблять з тими, хто приносить лихі вісті?
Та говори, бо мусиш говорити, хоча я знаю все сама...
Приснився сон мені: князь Ігор у древлянськім місті
І під ногами не то кров, не то вода. Не до добра цей сон,
не до добра...
Воїн-вістун
Княгинечко, біда, страшна біда. Убили Ігоря древляни.
Кричали, щось там про овець й побори понад їхні сили.
(Витирає рукавом цівку крові, що стікає з голови і засліплює око)
Кричали, що порожні чани, життя їх стало вкрай погане.
Ольга
Кажи, не рви невідомістю жили. Я хочу знати, як убили!
Воїн-вістун
Ми йшли, як завше, весело. І сонце нам світило,
Таке у листопаді сонце - дивина.
Хтось із дружини крикнув: дасть Ярило
До вечора ще меду та вина.
Зареготались всі, от тільки князь наш був
Сумний такий, немов судьби печать
На нім відбилась, чи погибель чув,
Бо смерть дає завжди про себе знать...
Хтозна.
А потім ми зайшли у місто. Забрали хутро, мед і віск.
Вони дали нам все, віддали все нам ті древляни,
От тільки в їх очах з'явивсь недобрий блиск.
Та волхв щось шемрав про погане...
( Воїн-вістун притишив голос, запнувся )
Я нагадав собі тепер, я все згадав:
Як не уб'ємо вовка, то винесе нам всю отару,-
Древлянський волхв таке шептав.
Дажбог зіслав на князя кару,
Убити Ігоря сказав.
(Воїн-вістун плаче)
Княгинечко, страшнії муки прийняв твій муж.
За руки князя прив'язали до двох дерев. І били
О, як його били. Та він все жив, та він був дуж.
Дерева потім нахилили, дерева потім відпустили...
(Княгиня похитнулася. Але не впала. Втрималася на ногах. А вже за мить вона стояла твердо. Її красиві очі палали ненавистю і рішучістю. )
Ольга
Я втратила усе: і землю й небо. Навіщо жити, коли без тебе...
Та я древлян умию кров'ю, клянуся нашою любов'ю.
( Воїн-вістун поклонившись, виходить із світлиці. Княгиня залишається сама. )
Ольга
Вдова. Яке страшне це слово - вдова.
І ложе подружнє - холодна могила.
Ще вчора з тобою, а нині - сама.
Як далі бути, коли й жити несила...
(Княгиня закриває обличчя руками. Плаче )
А пам'ятаєш, Ігоре, оту ріку, де вперше стрілися з тобою.
Ти ще сказав: таку красу, я мушу взяти із собою.
А я - невинне ще дівча, від сорому почервоніла...
Поглянь, як золото моя коса, від горя нині стала біла.
( Плаче...)
А потім були наші ночі, стояли свічі на сторожі.
Світились щастям наші очі... Я відімщу, Перун поможе.
(Почувся голос служника. Княгине, до вас післанці)
Княгиня
Хто там, хто там ще прийшов незваний,
Коли оплакую я мужа ?
(цей же голос)
Древляни. Княгинечко, стоять древляни.
Нехай заходять. Я вже дужа!
(Входить декілька чоловіків. Видно, що вони з вищої когорти. Вбрані в дорогий одяг. В руках тримають дари. Один з них кланяється Ользі і починає промову)
Посланець
Княгине, знамо, що ти - овдовіла. І Русь твоя осиротіла.
Це горе, і не горе це... Жоною Мал тебе назве.
Не гоже, щоб твої лани були без мужньої руки.
(Ольга до болю затиснула кулаки, зціпила міцно зуби, закрила очі. В ту мить вона була схожа на левицю, яка готувалася до стрибка. Але це тривало лише хвилю. А вже за мить, вона лагідно усміхалася. І голос її був тихим та покірним.)
Княгиня
Велика честь мені припала, за князя вашого, за Мала.
Піду за нього. Й дуже радо, назву тепер його я - Ладо...
Ну, що ж, готуйте нам весілля, хмільне таке, до божевілля.
(Післанці дуже зраділи. Загомоніли. Поклали до ніг Ольги подарунки. )
Княгиня
Отож, весілля славне буде! Та ви спочиньте, добрі люди,
Вже слуги й ложе постелили, коштовним бархатом накрили...
А завтра вдарим по руках.
(Ольга задумалась, а потім, наче щось пригадала)
Тільки ось що... не на ногах прийдіть ви у мою світлицю.
Вас принесуть, бо так годиться стрічать поважаних сватів...
Сідайте в човен, що на нім
Ви припливли....
Дія друга.
Древлянське місто Іскоростень. На одному з дворів стоїть піч. Дівчина помішує дерев'яною ложкою у великому глиняному казані пшоняну кашу. До неї підходить літній чоловік. Це батько дівчини .
Батько
Доброславонько, ти чула донечко, яка новина,
Отого упиря, що загребущу мав лапу,
Побила вже тяжка година.
Привели на площу й роздерли, як жабу.
(Жінка здивувалася, аж ложка випала з рук)
Доброслава
Про кого тату кажете, невже про Ігоря?
Не буде забирать скотину,
Не буде розлучать родину,
Не принесе древлянам горя....
(Чоловік радісно киває головою)
Молитви вислухав наш бог,
Я вже давно його просила,
Овечим сиром задобрила
О, дякую тобі Стрибог.
Нарешті, будемо спокійні.
Отари маємо де пасти,
Та й ліс не дасть нам ще пропасти.
І будем, таточку , ми - ві -іільні!
(Доброслава закрутилася в танку і закрутила батька.Чоловік усміхаючись, випручується з обіймів)
Батько
Важай, бо каша пригорить....
На стіл постав новенький посуд,
Та дівко, гов, бо вже димить
( обидвоє зі сміхом підбігли до казана)
Сусідів кликну, мед будемо пить....
(На подвір'я заходить молодий хлопець. Він схвильований.)
Батько
О, Благомир прийшов, заходь, мій сину.
Які новини? Старійшина, що там казала?
Благомир
Ще сонце не зайнялося на днину,
Пішли посланці сватать Ольгу за Мала.
Доброслава
Щось мені не до душі замисел такий,
Але й поганий мир, лучче за добру війну...
А ти щось, мій братику, нині сумний.
Сідайте за стіл, я сусідів гукну.
( Заходять сусіди і поки Доброслава накриває на стіл, що знаходиться в саду, люди бесідують)
Яким- то правом, Ігор прийшов у землю древлянську свобідну?
Але, най там. Мав усе, що лиш хотів. І хутра й меди.
Завжди давали данину не бідну,
Коні усе те заледве тягли.
А він другий раз до нас навернувся...
Причепився,як реп'ях, що бочка із медом мала.
Ми йому : князю, нарешті, щоб ти захлиснувся...
Потому взяли, та й роздерли. Вертатись - прикмета плоха.
Оксана Максимишин-Корабель
Далі буде
3 жовтня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527937
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 05.10.2014
Думи мої передумані ночами.
Сни мої, кимось навіки зурочені.
Вже за вікном у росі полуниця,
Думи мої, ну чому вам не спиться?
Ще ж небеса днем прийдешнім не журяться,
Перші тумани над полем ледь куряться.
Пахнуть, як миро трави некошені,
Думи мої, ви ж як гості непрошені.
Ніч загубилася в пазусі літа,
Жовтий метелик вже виспався в квітах.
Думи мої переплакані ночами,
Сни мої вами навіки зурочені.
Оксана Максимишин-Корабель,
10 липня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2014
СИНУ
... А нині знову сон такий:
Минулий серпень, трави в росах.
І ти, мій сину, як живий,
Клепаєш дідову ще косу.
В два голоси співали ми
Про Львівський замок, партизана.
... Там рік нам було до війни,
А пісня вже була , як рана.
У вічі глянула тобі,
Вкраїни доля в них відбилась.
Вони були сумні - сумні.
... Останнє ж літо залишилось.
Я бачила, як чорний птах
Летів над нашим тихим садом.
... Земля топилася в сльозах,
Усе живе убило градом.
І завжди буде сон такий,
В нім сивини немає в косах.
І ти , мій рідний, ще живий
Ідеш траву косити в росах.
Оксана Максимишин-Корабель
серпень 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527390
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.10.2014
Весни не мав я і не мав я літа.
Та й осінь стріну не в своїм саду.
Війна... Війна не десь на краю світа.
Війна в краю, до болю що люблю.
Стою на смерть за долю України.
За вишиті хрестами дороги й рушники.
Борюся за степи й Карпатські полонини.
Й за спокій тих могил, де наші козаки.
Приблудо, зайдо, варваре зі Сходу.
Вкраїнський дух нікому не зламать.
Уб'єш мене... В піснях мого Народу
Я в свято й будень стану оживать.
Твої зірки давно не мають сили
Над вервичкою і моїм Хрестом.
Ти "гради" й "буки" кидав що є сили,
Я ж бачив бузьків над своїм селом.
Вони летіли сумно так у вирій.
Зробили коло над моїм двором.
Не "кру" кричали. А просили : "Вижий".
... І полетіли в небо. Вслід за вожаком
Оксана Максимишин-Корабель
3 вересня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527384
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.10.2014
Там, в іншому житті, ти пив каву
з кубиком льоду,
Слухав новини про спорт і погоду.
Десь були війни, пожежі, цунамі
І землю трусило поблизу Панами.
Там, в іншому житті ти пив каву
з дрібкою кардамону,
Програло "Динамо" французам "Ліону".
Краватка не в тон і запонки не стильні.
По радіо кажуть: дощі завтра сильні.
Там, в іншому житті, ти пив каву
із краплею рому,
А десь рвались бомби І вже хтось без дому.
У тебе наради, доклади й проблема...
Не рішена знову Ферма теорема ...
Там, в іншому житті ти пив каву і мріяв
про море,
А десь були війни, а десь було горе.
У тебе скінчився флакон "Фарингейту",
Обмовився знову Вітя по- Фрейду.
Там, в іншому вимірі, ти пив каву
під музику Баха.
Читалася знову Айтматова "Плаха".
Там на життя ще красивий ескіз...
І ще "Плине кача" звучало без сліз.
Оксана Максимишин-Корабель
20 вересня 2014 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527103
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.10.2014
На життя в тім бою мало шансів було.
Смерть за градом котилась по полю.
Двадцять весен твоїх десь у небо пливло.
Хрест важкий нам уписаний в долю.
На життя в тім бою був один лиш квиток.
Ти накрив мене, брате, собою.
А ще вчора на двох мали хліба шматок
І водиці ковток теж надвоє.
На життя в тім бою вийшов в Бога ліміт.
Там дорога стогнала від болю.
Я не бачив тебе, але знав, що ти вслід
Йдеш за мною за землю і волю.
На життя в тім бою дав ти право мені.
На обличчя лягла тінь спокою.
Я анафему склав цій проклятій війні,
Що мене розлучила з тобою.
Оксана Максимишин-Корабель
16 вересня 2014р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527100
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.10.2014
Дали Сократу випити цикуту.
(Мислителів не люблять дотепер)
А він стояв так просто і розкуто.
Платон шептав: "Без тебе, як тепер?"
Стояв Сократ, як скеля бита морем.
(Ще Греція не плакала за ним)
Сиділи учні, просто вбиті горем,
Життя тікало, бо життя - це дим.
Уже думки заплутала цикута.
(Сказав Платону, а чи написав)
"Це, друже мій, така тяжка покута
Що знав лиш те... Нічого я не знав."
Пішов Сократ отруєний Елладою.
Куди пішов? Свої він плани мав.
... Клянуся вам, Афіною Палладою,
Сократ усе, усе на світі знав.
Оксана Максимишин-Корабель
6 червня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503713
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.06.2014
Ніколи в Петрика не буде тата,
Бо й Петрика не буде на землі.
На Сході вбили юного солдата.
Заледве двадцять, а уже в труні.
Два кадри із життя, коротка стрічка.
Дитинство, юність і уже - кінець.
Не він тепер посватає Марічку,
Йому ж судився з терену вінець.
Два кадри із життя і титри, титри...
У пояс трави, він малий біжить.
Забіг у юність, далі - чорні титри...
Ну, як же так, йому б ще жить і жить.
Останній кадр, весна і квіти,
Сумні такі, заплетені в вінки.
І музика, як схлип, так плачуть діти,
Так плачуть ненароджені сини.
... І все, екран зчорнів, як доля,
Розстріляна із "братньої" руки.
Солдат поліг за правду і за волю,
Бо з діда-прадіда вкраїнці - не раби.
Ніколи в Петрика не буде тата,
Бо Петрика не буде на землі.
Закрились сині очі, як блавати,
Як води Світязя красиві та одні.
Оксана Максимишин-Корабель,
4 червня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503336
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.06.2014
Ой, з-за гори хмаронька
Визирає.
Скоро буде зливонька
Проливная.
А по дощику зростуть
Травоньки,
Заховають нас, та від
Славоньки.
А по дощику будуть
Квіточки,
Вже ідуть селом про нас
Пліточки.
На веселочку сіла
Бджілочка,
У жита біжить
Перепілочка.
А по дощику стало
Тепленько,
Пригорни мене, моє
Серденько.
Коли будуть в нас твої
Сватоньки?
Вже пора тобі мене
Братоньки.
Ой, трава, трава, та й
Зеленая.
Будеш дівонько, не
Шлюбленая.
Я послав сватів до
Багачечки,
В неї хата є, став і
Качечки.
Вже й весіллячко в нас
Ладується,
У неділеньку дзвін
Зачується.
Ой, бодай-би ти, мій
Козаченьку,
Цілував оту тлусту
Каченьку.
А, бодай тобі, мій
Коханочку,
Привиджалась я аж до
Раночку.
Будеш мучитись ти мій
Ладоньку,
За оту свою страшну
Зрадоньку.
Оксана Максимишин-Корабель
3 червня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2014
"Любочко, вимий тарілку,
Шкарпеточки всі поскладай.
Віршика вивчи про білку.
Па-па, я пішла, не скучай."
"Добре, мамусю, все знаю,
Тільки не буду сама.
Я тут приятельку маю,
Зветься Гаврошка вона."
Мама лиш вийшла із хати,
Кицька уже на столі: -
"Давай будем разом скакати,
Ура! Ми, нарешті, самі."
Стрибали, аж впала полиця.
Всі тарілки розбилися в пух.
Під диван заховалася киця:
"Гаврошко, вилазь, я твій друг.
Давай, краще в хованки грати,
Ховайся від мене скоріш.
Раз.. два... три... йду шукати
... Ой, гепнув додолу сервіз...
Це нічого, Гавросю, буває.
На дурниці і часу не гай.
Я тобі на каструлі зіграю,
А ти - "няв" своє вголос співай."
Потім Любочка чаю попила,
А подружці налила вершків.
Два горнятка новеньких розбила,
Й банку збила із-під огірків.
Опісля учились подружки,
Як рибки у ванні пливти.
Під вечір взялись самотужки
Торт мамі з медом пекти.
Налили сметани в бритванку,
Насипали цукру й муки.
Щось там ще було у дзбанку,
Теж полилося туди...
Бритванку запхали в духовку:
"Ой,ой, Гавросю, димить.
Ану, заглянімо в кладовку.
Там банка із медом стоїть.
Полиєм згоріле медочком.
Ням, ням скаже мама тоді.
Як добре, що в мене є дочка,
Росте помічниця мені."
День був по вінця турботи.
Ключ повернувся в дверях.
То мама вернулась з роботи.
... О, Боже, не кухня, а жах!
Усе почорніло від диму.
Тарілки побиті усі.
Пробіг хтось замурзаний мимо.
... Не вдався сюрприз далебі...
І очка готові у доні,
Ще мить і уже до плачу:
"Мамусю, пробач все Гавроні.
А торт я ще завтра спечу."
Оксана Максимишин-Корабель
березень 2014р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2014
Було. Він дихав мені в п'яти.
Ще крок. Ось-ось наздожене.
Не мною був той світ проклятий,
Та він ловив, чомусь, мене.
Торкнувся вже мого рамена,
Запхав у спину пазурі.
І дихання його скажене,
Пекло, як в праведнім вогні.
Світ захотів мене в галеру,
Де раб і слова не іме.
Там страх не менше за холеру,
В душі вбиває все живе.
А я утік. У крові ноги...
В траву поранений упав.
То ж напишіть, заради Бога,
Що світ ловив, та не впіймав....
Оксана Максимишин-Корабель
26 травня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2014
Була собі земля, що звалась - Атлантида.
І де ота земля? Тепер знаку нема.
Атланти жили там. Красиві люди з виду,
Та що з тої краси, коли в душі пітьма.
А що з тої краси, коли душа, як хмара.
Там ідоли чужинські для них були - Боги.
І мова сохла. Всохлась. І стала, як Сахара,
Не проростає ж Слово, без чистої води.
Атланти віддавали копалини і совість,
Ліпили собі друзів із тятих ворогів.
За центи продавались ( та це й для нас не новість),
..."Причалив" кінь з Трояну до злотих берегів.
А люди,навіть браму, чужинцям отворили.
Та впало синє небо на голови заброд.
І хвилі. Чорні хвилі, цю Атлантиду вкрили
... Це зраджена земля втопила свій народ.
Оксана Максимишин-Корабель
21 травня 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500496
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.05.2014
Стояла хата, вся у лопухах.
Забіджена, під стать госпосі.
Село гуло. Село казало: "Ах,
Капарниця, аж пір'я у волоссі."
Усі обійстя, наче писанки.
Сади побілені, як є на Україні.
А в неї лиш два пси і бур'яни,
А в неї очі, як дощі осінні.
Чужа. Й по-нашому ні, ні.
Все мерзла та ходила боса.
Вселилась жінка по-весні
В халупу, що була до зносу.
"Хіба нам шкода. Най жиє, -
Постановили баби в церкві.
Обійстя є. І дах ще є,
А господари давно мертві."
Колись там жили два брати,
Але загинули в Афгані.
За ними сохли всі дівки.
Привезли в чорнім їх тюльпані.
Вона прибилась в той же рік.
Пішла одразу на могилу.
Лишилась в них на цілий вік,
Та все по-своєму робила.
Чужа. Бо двір у бур'янах.
Чужа, бо квіток не садила.
Чужа, бо Бог її - Аллах,
Ще й жила так, гейби не жила.
Роки пройшли і ця чужа
Зібралась, видно, помирати.
Шептались люди: от чудна,
І вперше всі зайшли до хати.
"Я вже давно вам не чужа, -
І лились сльози, наче ріки.
Ви всі мені давно рідня,
Я ж мала звідси чоловіка.
Мене там звали Фатіма.
А він зі мною залишився .
У нього очі - небеса,
І він на мене так дивився...
У нас був день і була ніч,
А потім з братом їх убили.
То я й пішла із дому пріч,
У вашу землю, де мій милий.
Я йшла у дощ, я йшла у сніг,
Збивала ноги аж до крові.
Мені ваш Хрест, таки поміг,
Нема релігій у любові.
Ви говорили, що чужа.
А я терпіла і мовчала.
Мені давно його земля
Своєю вже навіки стала.
Так славно було з вами тут:
Сади, пісні - це Україна.
А там - каміння, там не жнуть,
Там кожна в радість бадилина."
Вона померла. Фатіма,
Ота, що жила, як не жила.
Жінки зітхали: хоч чужа,
А нас по-справжньому любила.
Оксана Максимишин-Корабель
16 травня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2014
(Героям України, які загинули у боротьбі з ворогом)
Народе, плач, уже його нема.
Убили вороги твою дитину.
Він був надія й совість був твоя.
Не вмів кохати лиш наполовину.
... А ти його у забуття - не смій!
Від болю, мій народе, онімій!
Вкраїно, плач, уже його нема.
Де була кров, там виросте калина.
В сади твої сумна прийшла весна.
Настала в нашім домі зла година.
... А ти його у забуття - не дай!
Від жалю, Україно, заридай!
Дівчино, плач, уже його нема.
Він не візьме тебе за білі руці.
Не шлюблена, а вже - вдова,
Не вінчана, а вже в розлуці.
...А ти його і мертвого люби.
Від люті, хай сконають вороги.
Оксана Максимишин-Корабель
6 травня 2014 рік війна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497224
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.05.2014
Чорна вишиванка
Виший мені, мила,(2р) чорну вишиванку.
Скоро буде, рідна, (2р) наш останній бій.
Ти клади узори (2р) до самого ранку,
Хай печаль і радість (2р) заридають в ній.
ПРИСПІВ:
Вишиванка чорна, жалібна сорочка.
Вороги лютують. Вороги не сплять.
Може й сиротою стане завтра дочка...
Маскалю ж Вкраїни зроду не видать.
В чорній вишиванці(2р) схоронили тата.
Сховали могилу (2р) Сибірські сніги.
А нині знов землю(2р) орда топче клята...
Про любов й розлуку,(2р) в вишитті скажи.
ПРИСПІВ:
Чорна вишиванка, сумна наша доля:
Катують за прапор, вбивають за Гімн.
Хіба то життя, без мови й без волі,
Як раб прогинатись у домі своїм.
Споряди в дорогу, (2р)чорну вишиванку.
Скоро наш останній (2р) і священний бій.
Помолись, кохана,(2р )і скажи Іванку:
"Батько за Вкраїну(2р)нині згинув твій".
Оксана Максимишин-Корабель
30 квітня 2014 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496087
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.05.2014
Дві мами
( Сповідь на Великдень 1980 року)
Запалася паска старій Катерині.
Годила, місила, а паска - на сміх.
Ще й голуб печальний усівсь на цямрині.
Прийшов, видно, час, щоб сповідати гріх:
Доню, сідай на маленький ослоник.
Кличуть додому мене небеса.
Думка тікає, сполоханий коник...
Рідна, прости, я не мама твоя.
Прикмета погана: запалася паска.
Мені в рік той двадцять іще не було.
Хтось тихо застукав: коли б ваша ласка,
Хлібчика трошки, ми не їли давно...
У нас переднівок і голод на Сході.
Жінка в світлицю уже не зайшла.
Впала сердешна у нас на порозі.
Впала і встати уже не змогла.
І, раптом, хтось пискнув, наче котятко...
На ганку сиділо маленьке дівча.
Голодне й худеньке, оте янголятко,
Воно ще не жило, а вже помира.
Узяла на руки легесеньке тіло:
Ти будеш щаслива, дитинко моя.
А жінка в той вечір, як свічка згоріла.
Від голоду вмерла ненька твоя.
Та й треба нам було біду якось пхати.
Я все клопоталась, щоб добре тобі.
Свати приходили й до нашої хати,
І всі з гарбузами вертались сумні.
А нині удруге запалася паска.
Ще й мати твоя так просила у сні...
Вона говорила: якщо б ваша ласка,
То хлібчика трошки дайте мені...
Зібралась в дорогу стара Катерина.
Сорочку вишивану нову вдягла.
Донечко, рідна, ти знати повинна,
Що мама із Сходу у тебе була...
Оксана Максимишин-Корабель
16 квітня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493107
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.04.2014
Райські плоди не смакують Івану,
Проситься в тіло козацька душа.
В пояс вклонився єдиному пану: -
"Боже, прости отамана Сірка.
Хочу на землю, бо лихо там коїться...
Віддав побратимам правицю мою.
А рана кровить , а рана не гоїться.
Я ж ворогів й без руки зупиню.
Уже супостати над мовою глумляться,
Як каламуть стали води Дніпра.
А гетьмани б'ються, а гетьмани чубляться,
В кого коштовніша є булава.
Господи, дай мені тільки цю нічечку.
В шапку насиплю святої землі.
У церкві маленькій поставлю я свічечку
І помолюся, мій Боже, Тобі.
А потім піду до смертельного бою,
Напущу мани на московськую рать.
Серце своє лиш тоді заспокою,
Як буде орда з України тікать.
Шабля святилася в ніч Маковія,
Ще пам'ятає вона мій розмах.
Снігом і влітку чужинцям завію,
Сірко-характерник галдує в боях".
Райські плоди не смакують Івану,
Рветься на землю козацька душа.
...Господи, ніч, дай ту ніч отаману,
Бо вже зачекалась Вкраїна Сірка.
Оксана Максимишин-Корабель
11 березня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491960
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.04.2014
Три роки на острові Терсейра ( Азорські острови) були, наче в якомусь сні. Маленький клаптик землі посеред величезного океану. Весь у квітах, усмішках, і згадується присмак солоного вітру на губах. Уже в перші дні дізналася, що тут проводять фешти ( святкування), які завершуються глибоко за північ. Родзинкою тих святкувань є одна особливість. Коли вже всі добряче підігріті вином і сонцем, випускають дебеленьких бичків. Подекуди, їх тримають на довгому шнурі, а, подекуди, биків просто випускають у натовп. На запитання, що би те все означало, місцевий священик повідав таку історію: у часи, коли на Португалію нападали іспанські війська, лише Терсейра не була завойована.Одна вдовиця мала величезне стадо биків. І коли завойовники висадилися на острів, жінка випустила на них розлючене стадо. Бики гнали чужинців до океану, багато ворогів загинуло під копитами розлючених тору, інші попадали з кручі і потопилися. З тих пір на Терсейрі бик, як в індії корова, жодне свято без нього не обходиться. До чого це я? Та все ж до ситуації в Криму. Може і нам би так, биками ... по руських окупантах...
Оксана Максимишин-Корабель,
журналіст
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488481
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 27.03.2014
У древній Храм в чужій країні
Прийду на сповідь до Христа.
Прости, Спасителю, бо тяжко
болить непрощена душа.
Все суєта суєт земная,
мине і радість, і печаль.
Лиш свічечка горить, палає,
показує дорогу в рай.
Умив Пилат від Правди руки,
юрба кричала: Розіпни...
Хотіли бачить Його муки
сліпі Ізраїля сини.
А Він воскрес. Пішов у небо,
святою кров'ю нас обмив,
Усі гріхи Він взяв на себе
невинний грішних відкупив.
Проситиму в старому Храмі
перед розп'яттям в самоті:
Прости за те, що розпинають
Тебе тепер вже у душі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2014
Копай, побратиме, для мене могилу,
Додому вертаю в дубовій труні.
А ще заспівай мені пісню ту милу,
Про землю святу, де вода й солов'ї.
Живи, побратиме, бо мусиш за мене
Садок посадити й зростити синів.
Дивись, яке жито зійшло в нас зелене,
Ти тільки сюди не пускай ворогів.
Я вже, побратиме, на правді у Бога,
А ти на землі тільки в правді живи.
Моя обірвалася рано дорога,
Ти сина свого моїм ім'ям назви.
Розрадь, вірний друже, згорьовану маму
І батька мозолисту руку стисни.
... Копай, побратиме, копай мені яму,
Востаннє мій брате, мені догоди.
Оксана Максимишин-Корабель
22 березня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487419
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.03.2014
Вчора зателефонувала моя давня приятелька. Вона вже давно живе на Півночі Португалії. Те, що вона мені розповіла, одночасно і розсмішило, і змусило задуматись. Приятелька без вступного слова( на кшталт: як ся маєш, що робиш), з ходу запитала: " Що скажеш про інцидент Бенюка та Мірошниченка з головою НТКУ? " Я, звісно, одразу почала високопарно про неприпустимість подібного тощо.... Приятелька тираду терпіла не довго: - " Скажи, Оксано, чи є кінець у людського терпіння? І продовжила свою історію, - ми з давен давен збираємося на природі великою компанією, яка складається із вихідців Східної, Західної України, Росії, Молдови. Не можу сказати, що ми дружимо, так, піддружуємо. І ось, десь приблизно два місяці тому, ми знову зібралися на природі. Я кромсала продукти на олів'є і прислухалася до розмови. Вона, звісно, стосувалася подій на Майдані. Спочатку все було досить толерантно, одначе, однієї миті товаришка Натаха почала висловлюватися некоректно про хлопців з Майдану, обзивати всіх майданутими, аж піна з рота йшла, як у стеклого скунса, коли згадала "бендерівців". Я, у покромсаний салат спокійно вмішала третю банку майонезу, взяла баняк за вуха... Підійшла до хабалки і так майже без емоцій, без слів , мовчки перевернула свою ювелірну роботу їй на голову. Всі оніміли. " Я оніміла від розповіді приятельки також. Треба знати мою товаришку, вона й голосу ні на кого не дозволяла собі підвищити...
" Ти знаєш, Оксано, думала, що після цього мене ніде не будуть запрошувати. А, ні, запрошують. Тільки більше не дозволяють собі говорити гидоту про землю, яку я люблю понад життя. Принаймні, в той час, коли я присутня. А ще - мені тепер не довіряють різати олів'є..."
Оксана Максимишин-Корабель,
журналіст
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487375
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.03.2014
( мамі, яка росла сиротою)
У бабусиних зморшках, здавалось,
Зібрався весь світ.
А на старості, бува, запитає:
мій шлюбний на небі
самотній од літ,
що ж то буде, як прийду до нього,
а він, недай'бо, мене й не впізнає?
Із портрета в світлиці він вдивлявся у неї роки,
Замаєний в рушники і зілля духм'яно-свячене.
Розвела їх війна.
Від "небабської" праці, бувало, не чула руки,
Лиш на свята схлипнеться:
“Як тобі там, Василю, без мене...”
Ледь за юність було, як пішов за поріг.
І пішов, щоб уже не вернутись ніколи.
А вона все чекала з почорнілих від смутку доріг.
Й похоронку від себе і дітей сховала в стодолі.
Роки-рисаки пробігли по ній,
по обличчі, по косах, по долі з хрестами.
Закрутилось вдовине життя в пісно-сірий сувій,
Ще й портрет чоловіка трохи вицвів з роками.
Моя бабця прожила довге життя.
А коханого в тридцять війна їй забрала.
І коли відходила у краще життя,
Щоб впізнав Василечко у Бога прохала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486955
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.03.2014
Навіщо так собі пожартувала хвиля?
На острів мій закинула без віз
Мужчинку голого, який лежав без бриля,
А сонце тут таке, що пражить ніс.
Сплела з ліани капелюха.
Кокос розбила. Дала пить.
Потерла трохи зимні вуха,
Прийшов до тями. Буде жить.
Зварила юшку. З'їв рибину.
...І скривився: - Не те на смак,
Якби туди шматок свинини,
Та втерти б грубий ще буряк...
А я йому так догоджаю,
Віддала, навіть, свій гамак.
Печу, варю, всю ніч гойдаю,
Він цілий день лежить навзнак.
Говорить, що естет від роду,
Ще каже - голубих кровей.
Не хоче і за зимну воду,
Бо воду носить лиш лакей.
А ввечері дістав захцянку,
Забаг опеньки лісові.
То я, дурна, з самого ранку
Облазила тут всі кущі.
Чи я здуріла, вільна птиця.
Він тільки свисне, я лечу.
І головне, не для годиться,
Щиренько так йому годжу.
То, певно, я перемолилась
Святому з моря Нептуну.
Раз Робінзона попросила,
То вже, що дали, те й люблю.
Оксана Максимишин-Корабель
19 березня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486938
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.03.2014
Родила землиця, всього буде доволі.
Є повні комори вівса і зерна.
Де челядь? Працює щось нині поволі:
"Ану, до роботи! Все видно з вікна."
Вбрала сорочку, ледь зчепила у грудях,
У рижу косу білу айстру вплела.
Ходять плітки розмаїті по людях,
Що осінь-поміщиця сама не своя...
То плаче дощами, то сонцем сміється,
І хризантеми їй так до лиця.
І як тій поміщиці так удається,
Щоб в зрілому віці така красота.
Вийшла на ганок статна і сміла,
Яблуко спіле у руки взяла.
Ця осінь, як жінка, нарешті дозріла,
Щоб випити келих терпкого вина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2014
Забула. Стерла все із пам'яті
... і раптом гілочка жасмину.
Хтось вирвав просто так, натішився,
А потім на дорозі кинув.
Рятує час. Він добрий лікар,
затягує глибокі рани.
.. Хтось думав, що жасмин загине,
а він, на диво, й не зів'янув.
Згадалося барвисте літо,
нехай вернуть його не вдасться.
Та гілочка у білім квіті
згадала аромати щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2014
Накуй, зозуле, ще годочок.
Бо, кажуть, вмієш віщувати.
Ще раз... іще хоча б разочок...
Рік у житті - це так багато.
Не все написане - важливе,
Багато слів сказать ще мушу.
А ти - створіння незлобливе,
Пташинко, кукай, не рви душу.
Напевно, добре тобі жити
Зозулею в зеленім гаю,
Та ти не вмієш так тужити,
Як я, за милим, рідним краєм.
Чому замовкла? Де твій голос?
Років для мене стало жаль...
А дома зараз стигне колос
І в маминих очах печаль.
Простіше, пташко, тобі жити
Не знаєш смутку і жалю,
Та ти не вмієш так любити,
Як я, Вкраїноньку свою.
Накуй, зозуле, ще годочок,
Бо так важливо ще мені
Побачить хату і садочок
І батька очі голубі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2014
Палагна прозою стелила.
Якась вона йому зима.
Тамта ж піснями говорила,
Аж рвало жили те: - Іва-а-а.
В Марічки коси пахли медом.
А голос... Матінко Свята...
То не птахи, що нудять небом,
Вона співала те: - Іва-а-а.
А та, Палагна, шлюбна жінка
Чужа. Чужа йому душа.
Хоч молода, та старовінка,
Січе, як снігом те: - Іва-а-а.
Марічка в ніч свою останню,
За зіркою у небо йшла.
Там вітер трембітав прощальну,
Вона ж шептала тихо: - Йва-а-а.
І він почув. І біг крізь гори,
Коханню перешкод нема.
Лише ріка глибоке горе,
Сміялась вслід: - спізнивсь, Іва-а-а.
Палагна просто говорила,
А він віршів хотів. Дива.
Лише Марічка так уміла,
Порвати серце тим: - Іва-а-а.
Оксана Максимишин-Корабель
17.03. 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2014
Приснився сон мені...
що я - не я. І ти - мені не брат.
А в хаті нашій зайда оселився...
І ти йому, здавалось, навіть рад,
ще й кусником хлібини поділився.
З світлиці виніс він всі образи,
а сам усівся на старім ослоні...
Ми перед ним, як два раби
схилили голови у низькому поклоні.
Він рушником втер чоботи свої,
отим, що доля вишита на ньому.
Він наказав співать чужі пісні,
а потім зазіхнувся ще й на мову…
Плював і глумився він з нас,
а ми - швиденько утирались.
І слава Богу, що давно помер Тарас...
Бо ми би перед ним й не оправдались.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486242
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.03.2014
Йой, діти, що будем робити,
Зійшли пшениці, наче море.
Чи дасть нам маскаль те спожити,
Чи танком врожай переоре.
А я за коня заплатила,
Бо гріх, щоб поля перелогом.
Насіння в сусіда купила,
...Чи ж має той "брат" в серці Бога?
Синочку, підеш воювати,
А хто ті жита припильнує?
Чи й вернеш, рідненький, до хати
Ох, серце біду моє чує.
По радіо нині казали,
Що хочуть нам Крим відібрати.
Та, най би Сибір свій орали
Не дай'Бог полізуть в Карпати.
Ой, чи й діждем жито жати,
Чи звезем в стодоли...
Пожурилася старенька,
Та й пішла у поле.
Оксана Максимишин-Корабель
10 березня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486239
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.03.2014
Залишу нині я печаль у чистім полі,
А звідтам принесу любимі квіти.
Коли прийдеш, скажу тобі: доволі.
У тебе є сім'я, робота, діти.
Ромашки і волошки переплетені колоссям.
Неправда, що коханка від кохати.
Ти любиш бавитись моїм живим волоссям,
А те, що серце не живе, не хочеш знати.
Був нині вітер в полі сильний.
Він гнув додолу колоски і квіти.
А я подумала: він, як і ти - безсилий
В житті моєму що-небудь змінити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2014
Що це було.... не знаю й досі.
Якесь безумство крові, рук, очей.
І запах літа у твоїм волоссі,
Й солодка втома від недоспаних ночей.
Що це було... тепер вже не важливо.
Тоді я жив, а нині – не живу.
Світило сонце , навіть, в зливу
Й серед усіх зірок тебе я бачив лиш одну.
Я цілував пелюсточку троянди,
Вона так пахла медом, як твої уста.
Тоді я думав, що так буде завжди.
І нам вінчальним Храмом стануть небеса.
Що це було... а це було - кохання.
Як гріх, як постріл, як магічна мить.
Тобі віддам і серце без вагання.
Бери, воно живе. Воно іще болить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2014
Львів.Трамвай, як завше зранку,
Ледве " чмиха "з Погулянки.
"Двійкою " інтелігенти
Добираються до центру.
... По одежі,прямо скажем,
Видно вчительку зі стажем.
Й він убраний був по-моді,
Як інджінєр на заводі.
Вона глипнула на нього,
Й втупилася у підлогу.
...йой, йой, розчепірилася, як периця
Пазушка у нагавицях...
Трохи вчителька не вмліла
І біліла, й червоніла...
Потім перевела дух
І сказала дядьку вслух:
- Прошу пана, зачиніть ( вниз скосила очі )
двері в вашім магазині, бо бери, що хочеш...
Пан стидливо відвернувся
від жінки спиною.
Пазушку прикрив трикляту
лівою рукою...
- Що ж побачила таке,
у його ширінці?, -
(дав запитання просте він культурній жінці).
- Прошу пані, а директор
був на своїм місці?
Чи нараду він проводив,
Чи сидів у кріслі?...
- Ні, директора не було!
Де? Хто ж його знає.
Лиш вантажник на мішках
П'яний спочиває...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485635
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 14.03.2014
Вчора стрінула куму (зветься пані Текла).
Я вам кажу: баба-чорт,вийшла родом з пекла.
У політиці вона, жінка компетентна.
Повідала по-секрету...(й Там! має агента):
"Є один таємний пункт, у вчорашній "згоді".
Хто бажає, буде жити, на справжній свободі."
"Кумцю, Текле, розкажіть (газет не читаю)...
Може й я би скористала, а про те, не знаю."
"Підписали той указ, на "большому" рівні,
стануть всі, хто того прагне, від Вкраїни вільні...
Забезпечать "там" усіх: "довольствие" повне...
Кірзяки, куфайка, ломик..." "А, питання мовне?"-
( запитую у куми те, що наболіло)
"Нащо тобі тая мова? Язик, ото, діло".
"А, житло... Дадуть житло?" "Кумо, ви - нахалка,
певно, що так: супер-люкс,зветься комуналка."
"Ну, а як.... ото до вітру?" "Витримати годі,
( моя кума аж скипіла): звісно де. В городі!"
"Де ж то, Текле,таке благо,й мріяти не смію?"
"Ой, кумо, ви баба темна...Звісно де! В Росії!
У Сибір та Воркуту дорогу відкрили."
"Ні, я краще у Європу,"- впираюсь щосили.
"У Європу?! Ти здуріла! Кепели відбило?
Лезьбіянки поналазять, га, що будеш робила?
Завтра геї "понаедут" вхаплять тобі хлопа,
Буде тобі, тоді кумцю, старенька Європа!"
"Текле, жінко, прошу тебе, молю і благаю,
забери туди з собою всю нечисть із краю..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485631
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 14.03.2014
Нене рідна, Україно,
Хіба може мати
Посилати на чужину
доленьки шукати.
Та чи я у тому винна,
Що не мала долі,
Я би небо прихилила
до твоєго поля.
Стала би я жайворонком,
Лиш тобі співала.
А ти мене, як байстрючку
в чужий край погнала.
Я у тім краю далекім
Калину садила.
А вона, на моє горе
та й ся не прижила.
Поливала, доглядала...
А вона - всихала.
То душа моя, Вкраїно,
В чужині вмирала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485396
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2014
Побратиме, рідний брате,
як у бою згину,
Положи мені на груди
червону калину.
Нема волі споконвіку,
москаль нас мордує.
Хоче земленьки святої,
я му відвіную.
Відвіную рівно стільки,
стане на могилу.
Ще пізнає пес брехливий
козацькую силу.
А при цьому повіншую,
всиплю аж по вінця.
Буде знати москаль клятий
щедрість українця.
Ще й аркана си притупну
на вражій могилі.
Ще ми, брате, запануєм
на Вкраїні милій.
Святу сповідь я прийняв,
а як, брате, згину
Бери мою шаблю в руки
й борони країну.
Оксана Максимишин-Корабель
12 березня 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485382
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.03.2014
Снилася хата біленька, в ній мама і тато.
І запах городу приснився багатий.
Там соняхи й мальви схилились до тину,
Й чекала сусідка вже другу дитину.
У сні я вплітала волошки у коси.
У жменьку збирала всі вранішні роси.
Співав соловейко і краяв серденько.
Витьохкував зрання про чиєсь кохання.
А тут і зозуля почала кувати,
Пророчити долю, роки дарувати.
У сіно духм'яне я впала щаслива.
Ці запахи дому - це дивнеє диво...
Лиш груша старенька од вітру скрипіла,
Неначе сваритись зі мною хотіла:
Чому полетіла від рідної хати,
На кого лишила і маму і тата.
Коли слова я старалась дібрати,
Вже ранок постукав і сон став тікати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2014
...Ішли ми за руку з тобою,
той ліс пахнув дивом лиш влітку.
Згадалась верба над водою,
й тремтіння трави-однолітки.
І раптом .... сунична поляна.
Так гарно буває у раю.
А, може, то "Fata morgana",
розплющимо очі - нічого немає.
Не було це щастя примарне,
ягоди справжні й червоні.
Аж небо раділо безхмарне,
й суниці, як серце в долоні.
В'язали в пучки стебельцята, -
найкращий букет на землі.
…Сунична поляна багата,
чомусь загубилась в житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2014
... Ось і все. До хати вернулась сама.
Перший раз повернулась без нього...
Хто придумав це слово - вдова.
Як змиритись із рішенням Бога.
Тиша в покоях така, аж бринить.
Хлипає небо, вже й плакать не годне.
Ранок за трохи. Та, як пережить
це ліжко, як одр, сумне і холодне...
Кажуть, що рік буде серце скиміти. Дива...
а дальше як бути: фотографії й квіти.
Та пам'ять у ній завжди буде жива,
тільки спогади гостро не будуть боліти.
... Світанок вітають пташки - це життя,
співають так голосно, весело сміло.
Вони лиш птахи, їм і діла нема
до жінки, що вчора лише овдовіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484936
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.03.2014
Ти не коханка, а кохана.
Попрошу зорі нас звінчати.
Так пізно Богом мені дана,
Тепер не страшно й помирати.
ПРИСПІВ:
Зійшовся клином білий світ/ 2 р
Чи має значення , у кого скільки літ.
Нехай війною йде весь білий світ/ 2 р.
А я знайшов, тебе єдину, через стільки літ.
Давно у мене сніг в волоссі.
І на обличчі мудрість літ.
Якби не ти, не знав би й досі,
Що може так зійтися клином світ
ПРИСПІВ:
Прости, мій Боже, це кохання.
Його усі піддали цензу.
Віддам життя їй без вагання.
Без неї жить немає сенсу.
ПРИСПІВ:
Зійшовся клином білий світ/ 2 р.
Немає значення у кого скільки літ.
Нехай війною йде весь білий світ./2р.
А я знайшов, тебе єдину, через стільки літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2014
В затишному кафе іде своє життя.
Хтось каву п'є, а хтось читає пресу.
А я прийшов сюди сьогодні сам.
Десь в небі загубив кохану стюардесу.
Хто п'є вино, а хто - шампано.
Цей курить фіміам, а той - кальян.
Лише сьогодні я від горя п'яний.
Віддав я стюардесу синім небесам.
В маленькому кафе іде своє життя.
Хтось каву з цукром п'є, моя ж нехай гірчить.
Вона мені призналася, що небо лиш кохає.
Я відпустив її. Нехай собі летить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2014
Син Божий знав, що завтра на Голгофу.
І будуть книжники Його судить.
Була весна. Був сад такий прекрасний.
Він жить хотів. О, як хотів Він жить.
Припав устами до землі. Впав на коліна,
А сад співає, сад - цвіте
О, Боже, милий, чаша ця незмінна,
Якщо можливо, хай мене мине.
Аж піт кривавий впав з чола на землю.
І стало тихо так, замовк пташиний спів.
Я знаю, Боже, жив тут не даремно,
Та станеться усе, як Ти того хотів.
Вже чути кроки. Дасть цілунок Юда
А Гетсиманський сад чомусь тремтить:
Життя прожив я чесно, без облуди
Навчав людей, як в серці з Богом жить.
Якщо можливо, хай минує чаша
Наповнена по вінця гіркоти.
Та хай звершиться те, не як бажаю,
Смиренно сприйму все, як хочеш - Ти.
... Була весна. І сад розцвів, як диво.
Та вже юрба розлючена біжить.
Сад Гетсиманський був такий красивий
Ісус так жить хотів. О, як хотів Він жить.
Оксана Максимишин-Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484755
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2014
У Вільшаниці ще тій, що була до "Сірки",
Жили собі дві куми, плели лапті й плітки:
- Йой, Мариню, чи ти чула, що Котів Миханьо
Ходить рік вже до Пирчів, вертається зрання.
- Що ти кажеш, Катерино? Ото є новина.
Певно, Пирчева донька буде мав дитину...
- Слухай, Касю, забігмлюся, вона, певно, "груба ",
Треба тому Миханеві добре нам'ять чуба.
- А ти чула, Маринейко, як кожної ночі,
Щось в стодолі верещить, потім ся регоче?
... Руки бабів вільшанецьких до плетіння стеклі,
Справуються з роботою, як чорти у пеклі.
Плетуть лапті і кобельки для купців столичних,
А язики у той час, аж вилазять з пельки.
- Ой, кумо, щось буде з того певно, немаленьке,
Бо я вчора підгледіла твого Петра в Ксеньки.
- Та де би мій єдиначок хтів ту шабелину,
То він шукав вивід качок, що з подвір'я згинув.
- А твоя, Мариню, донька верталася зранку,
Була в спідниці пом'ятій, певно, від коханка...
- Не кажи, кумо, дурного, бо ти любиш пльотки,
Посилала'м свою Пазю на Коти до цьотки.
- А я маю щось тебе кумцю запитати:
Чом-то колись на світанні йшов витринар з хати?
Чи в корови твої Зірки вим'я все боліло,
Чи мав той витринар ладний, яке інне діло...?
- Йой, Кацехо, стуль си писок, я ж не хочу знати,
Чом ходили в твою хату щовечір солдати.
Я й тоді тя не питала, чи війна зачалась,
Як прапорщика з полігону у тебе застала...
- Ой, кумо, пощо то треба старе споминати...
...Але файні часи були, є про що згадати...
Оксана Максиммишин-Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484481
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 09.03.2014
Пахне хлібчиком мамина хата.
Теплий, рум'яний, щойно з печі.
А в дзбаночку париться гілочка м'яти.
Обрус вишиваний уже на столі.
Тато на вулицю щораз виходить.
Сніг, білий сніг на маленькі двори.
Випить наливочки нині не шкодить,
Радість у хату - їдуть сини.
Пахне дитинством батьківська хата.
Дороги, невдачі - все по заді.
Додому, до дому, до мами до тата,
Де рушники й образи на стіні.
Сніг, пишний сніг усю стежку засипав.
Батько вже тричі її відгорнув.
Жовтим пісочком до фіртки посипав,
''Слава Ісусу'' першим почув.
Приїхали діти. День народження в мами.
Бабусю обняли внучатка малі.
"Слава Богу на віки" за тата і маму,
"Слава Богу на віки" за рай на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2014
Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав за вами.
Лиш в чистому полі ревіли гармати,
І зорі вмивались сльозами.
( повстанська пісня)
Світку білий, чорний з диму
Ніч, як день і день, як ніч.
Ви вмирали, дзвони грали,
Воля й правда йшла на січ.
Приспів:
Україно, Україно, плач за ними і тужи,
Вже не вернуться до хати твої красені-сини.
Україно, Україно, плач за ними і тужи,
Грудку земленьки святої їм на груди положи.
Сніг гарячим був від крові,
Світе мій, чи вже не мій...
Ви вмирали, дзвони грали
Честь і віра йшли у бій.
Приспів:
Україно, Україно, шаль вдовину одягни
Вже не вернуться до тебе твої хлопці-козаки.
Україна, Україна в серці зраненім жила.
Це за тебе, Україно, краща сотня полягла.
І монах ще зовсім юний,
Став старим у ніч оту.
Ви вмирали, дзвони грали.
Зло й добро зійшлось в бою.
Приспів:
Україно, Україно, ти за них живи й люби.
Вже не вернуться до дому твої вірнії сини.
Україно, Україно, ти їм пісню заспівай:
Ви вмирали, дзвони грали, онімів з розпуки край....
Оксана Максимишин-Корабель
7 березня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484279
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.03.2014
Підсніжник вигулькнув сердитий:
- Я ще би в ковдрі подрімав,
Лише зігрівся снігом вкритий,
А хтось мені ту ковдру вкрав.
- Не я... не я, - відперлась білка,
В мене перинка є своя,-
і плиг собі на верхню гілку, -
то, певно, злодійка кума.
Лисиця очі завернула: -
Чужого й в руки не візьму.
Сорока, може, потягнула....
Ви ж винуватите лису.
Скок, скок, уже до ока: -
Напраслину зводиш, кумась.
Я пташка чесна, білобока,
Тепер тобі до мене - зась.
Зчинився лемент на осонні.
Де ділась ковдра? Де вона?
Лиш сонце плескало в долоні:
- Вставайте всі! Прийшла весна.
Оксана Максимишин - Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484278
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.03.2014
(силуети з Майдану)
Стара гармошка, добрий голос має,
Із нею дід Іван не розлучався вік.
Вже й руки задубіли, а він грає,
Ще й бубен б'є ( хтось флягу приволік)
"Не журися, Україно, встали козаченьки,
Закипіла злість у грудях, згинуть воріженьки.
Вистачить вже пити кровцю із простого люду,
Для сміливців, щоб не змерзли нашу грати буду:
“Лента за лентою набої подавай,
Вкраїнський повстанче в бою не відступай!"
Гармошка слухається, притиснув до серця,
На пальці дмухнув, трохи відійшли:
"Ану, рідненька, всип ще більше перцю,
А ти, бубністе, весело бубни...
“Не журися, Вкраїнонько, упадуть кайдани,
Бачиш, скільки твоїх діток вийшло на Майдани.
Виженуть, дай Боже завтра, московського Юду.
Я ж до самого світання нашу грати буду:
Лента за лентою набої подавай,
Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!"
Гармошка тішиться, гармошка марша грає
Народу, що убив в собі раба.
Бубніста бубнить, весь Майдан співає
Аж пара йде від людського тепла:
"Не печалься, Україно, скоро буде свято,
Заживемо в своїм краї достойно й багато.
Скинем з трону кабанів, як з очей полуду,
Хай мороз тріщить на дворі, нашу співать буду:
Лента за лентою набої подавай,
Вкраїнський повстанче в бою не відступай!"
Оксана Максимишин - Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484088
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.03.2014
Він був, казали, боже-вільний.
Писав полотна так, як жив.
Розмішував страхи й печалі,
Щось, навіть, неземне ложив.
Мазок, іще мазок. Тут - темним.
Кафе в Парижі ще не спить.
Автопортрет. Уже без вуха
Душа - не тіло, гірш болить...
Сумна палітра. Лиш картопля
В руках нещасних бідняків.
А там - вдивляються у вічність
Нервові соняхи з-під брів.
Любов? А де вона? В полотнах
... Їм вслід плювалися усі.
Вона - повія, значить, винна.
Що в нього лінії криві.
Автопортрет. Повний скорботи.
Хоч би малюнок хто купив.
Лиш кілька центів за роботу.
Купили би, то він би жив...
А так... вже краще в Лету.
Із смутком глянув на мольберт
Мазок. Останній тільки чорним.
Бо в чорному стрічають смерть.
Він жив й писав свої картини
Без правил, без пересторог.
Безумець. Геній. Вільний в Бога
Непризнаний в свій час Ван Гог.
Оксана Максимишин-Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484086
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 07.03.2014
Тарасе, плачеш разом з нами...
На домовини впали матері.
Ну як же так? В твій час було те ж саме,
Й тепер могили свіжі на землі.
Кобзарю, вбили вірменина.
Він, як молитву твій "Кавказ" читав.
Заплакала за ним вся Україна.
А кат московський руки потирав...
Забрали все. Ще й насміхались з Тебе.
До "Заповіту" втерли кірзяки.
Продали землю, ще хотіли - небо,
На Храмах наших ставили зірки.
А ти хотів, щоб квітла Україна.
Вона й цвіла за владним парканом.
А наша поселялася родина
На цвинтарях новеньких за селом.
В ту ніч, Тарасе, я не спав. Молився.
І дзвін Михайлівський просив: не руш!
В ту ніч у ката біс вселився,
Його купили за великий куш.
Тебе віддали у солдати.
Нам снайпер в голову стріляв...
Скажи, Кобзарю, мушу знати,
Хто нам недолю таку дав.
... Врага не буде супостата
Скажи, коли? Скажи мені.
Коли ж то будуть син і мати
вже на оновленій землі.
Оксана Максимишин-Корабель.
26 лютого 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483830
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2014
Печально в церкві догоряли свічі.
Молилася Марія над Христом.
А він, безвинний, їй дивився в вічі.
Й кадило гіркло над селом.
Стогнав і звав уже безсило
Недільний дзвін, як у біду набат.
Вкраїнонько, хіба ти так грішила,
Що йде війна, а не весна в твій сад.
Думки полинули далеко,
Туди, де діда кликнула війна.
В той рік на гніздах плакали лелеки,
І маму стали звати - сирота.
Бабуня в тридцять зодяглася в смуток,
Закам'яніло серце і душа.
А я в альбомі тридцять незабудок
Під фото свого діда віднайшла.
Печальні в Храмі догоряли свічі.
І жив Ісус на праведнім хресті.
Дивилась Матір в Його вічі.
Й кадилом пахло на селі...
Оксана Максимишин - Корабель
5 березня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483829
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 06.03.2014
Нині в нашім курнику була шура-бура.
На індиків ювілей громада прибула.
Секретарка-куріпочка усіх записала,
Хто за ким вітати має, кому честь припала...
Співать індику "фірамби " гуся запустили,
Гелготати він умів, хоч робив впівсили.
Ликнув гусь води з стакана: пересохло горло,
Букет в руки, конверт в жменю, крякнув раз гонорно.
Зайшов сміло в кабінет, хоч й тряслося воло:
- Я, навіки вам є друг, - розпочав промову.
Індик так надув папулі й вибалушив очі:
- Ти конверт сюди давай, дурно не гелгочи.
"Порахував " подарунок, кинув до шуфляди:
- Що ж, гусаку, файний презент, бачить тебе радий.
Іди собі восвоясі, рішу твоє діло...
Хто там ще вітати має? Приступайте сміло....
Другим півень записався до " важного тіла ",
Він герой був серед курок, а в житті - несмілий.
Всім гаремом когута виряджали кури,
Що ж купити ювіляру, як в бюджеті - дзюри?
Склалися всі по яйцю, вийшла майже копа,
Пір'я дали на костюм, треба ж вбрати хлопа.
Зайшов Петя в кабінет, витягнув записку...
А індик так скривив варги, ніби дав по писку:
- Мені оди не читай, а давай коперту,
Які яйця? Що ти верзеш? Не тре тут концерту.
В когута зі страху голос застряг у жолудку...
- Я, тобі Петре, згадаю цю з яйцями "шутку".
Секретарка-куріпочка добре знала діло,
Когута взяла за плечі, витрутить зуміла.
...Х то там далі солізянта вітать записався?
- Качур з області приїхав, - хтось в юрбі озвався.
Бач, приїхав, навіть квітку вирвав по дорозі
Індик гостя обласного стрінув на порозі.
Квітку, як медаль вчепив на великі груди:
- Вип'єм, качуре, з тобою, ми ж - великі люде.
Куріпочці два рази повторять не треба,
Відчинила в шафі двері, а там... все що треба.
Стіл ломився від закусок, їж-пий, все що хочеш
Індик з качуром гостились до глупої ночі.
... А тим часом у приймальні від запахів мліли.
Та покинуть ювіляра тварини не сміли.
Барану пообіцяв індик всемогутній,
Що "рішить " його питання, відчепляться трутні.
А осел жив при надії, що індик поможе,
І поставить на кордоні головним сторожем.
Схрумкала давно букет ангорська крольчиха,
Прийшла вітать ювіляра, щоб не зробив лиха.
Лиш свиня, на те й свиня, рохкала сердито.
Вона - дама породиста, й рвалась до корита.
... Нині в нашім курнику шура-бура була.
Не робіть великих очей, що про це не чули.
Бо давно "за моду "взяли індики пихаті
Святкувати ювілеї у державній хаті.
Оксана Максимишин - Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483637
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.03.2014
Кажуть люди, гроші в місті можна заробляти,
Ну а жінку у селі потрібно шукати.
Що то жінка із села: роботяща й гожа.
А що вродою вона, як розквітла рожа.
Жила собі в Бердихові одна молодиця.
Господарство все на ній, худібка і птиця.
Мала діток. З чоловіком мило говорила,
Наварила й напекла, ще й сто грам налила.
Чоловік зарплату справно клав в копілку - качку,
Але якось обмовився, що має "заначку".
Жінка ледве дочекалась, щоб хлоп пішов з хати.
І взялася до роботи "заначку"шукати.
Де ж ті гроші він ховає, може, під матрасом?
Чи в стодолі заховав, під бутлем із квасом?
Знайшла гривні в шлапаках . Бо баба - то сила.
Гроші взяла до кишені, шлапаки спалила.
Край віконця собі сіла, така, хоч до рани.
Бо то правда, роблять гроші чудо із жінками.
Йде Іван, уже веселий, як завше з роботи.
А вона йому з порога: Йван, маєм клопоти.
Шлапаки хтось нам украв, що дірка на дірці,
Ті, які ти ще купив, як робив на "Сірці".
Кому то ті шкаралуби могли знадобитись...
Може, й в хаті що пропало, треба б обдивитись.
Чоловік аж втратив мову, почав заїкатись.
Мерщій кинувся у сіни шлапаки шукати.
Чує жінка,що Іван мало не вмирає,
Тлумиться, як чорт по сінях , шлапаки шукає.
- Та, Іване, не гризися, є й добра новина:
Купку грошей я знайшла на порозі в сінях.
Певно, злодій загубив, бо встрашився Бровка,
Буде в хаті на Великдень чудова обновка.
Куплю хідники до хати, занавіски в маки,
А той злодій в старих капцях, най іде до с...ки кіна.
Я ще тобі з гострим носом куплю модні мешти,
Страчу завтра на базарі всі гроші до решти.
Історію про ті капці в селі кожен знає.
А Іван тепер від жінки грошей не ховає.
Оксана Максимишин - Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483632
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 05.03.2014
( в пам'ять Устимка, його голуба каска стала легендою)
Лежала каска кольору блавату.
На ній криваві маки розцвіли.
Вже не ховав сльози рідненький тато:
- Устимку, стій. Без мене в рай не йди.
... І Каїн Авеля убив,
бо голос в брата був дзвінкіший.
Й за те, що Авель просто жив,
й за те, що мамі був миліший.
Лежала каска - голубеньке небо.
Прострелена, як доля молода:
- Мій, батеньку, я би прийшов до тебе,
але вона мене чомусь не вберегла.
... І Каїн Авеля убив.
Де заповідь - не вбий? Усує.
Там ж сатана від сміху вив:
-Ти ж бачиш, Боже, я - паную.
Лежала каска голуба, як мрія.
У вічність рвалась праведна душа.
В ту ніч зі Сходу вітер віяв.
В ту ніч у небо краща сотня йшла.
... І Каїн Авеля убив.
Від крові брата витер руки.
...Там голуб так тоді тужив,
що рвалось серце від розпуки.
Оксана Максимишин-Корабель
3 березня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483423
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2014
Два мисливці, два куми, в ліс пішли на лови.
Трохи випили вони... і пішла розмова:
- Якби зараз тут ведмідь заревів щосили
Ще й голодний той ведмідь, щоби-сьте робили?
- Петре, я є хлоп, а не Гануня, витягну пістоля...
просто в око... і на смерть. Така його доля.
- Нє, забули-сте пістоля , й рушниці немає.
А ведмідь на ваші п'яти, куме, наступає...
- Ну, то встромлю я тесака ведмедеві в шию.
Вчора я пацє прирізав, я це діло вмію.
- Ніц нема. Усе забули, навіть, старі вили.
А ведмідь все наступає. Га, щоби-сьте робили?
... Йван дзигара докурив, лисину почухав.
Як зацідить куму справа, просто в ліве вухо.
- Я не "пойняв", чий ви кум? (лупнув Петра зблизька)
Сучий сину, кажіть правду, - мій, чи ведмедиська?!
Оксана Максимишин - Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483409
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 04.03.2014
На хуторі Батоги,
Що в лісі сховався,
Жив собі один старий,
Що Гаврилом звався.
Мав Гаврило купу грошей,
Ставок і криничку
І захтілося йому
Файну молодичку.
Молодичка щоби була
До кохання, як вогень
І поля щоб доглядала,
Ще й співала б цілий день.
Ну а ввечері худібку
Порала б раденько,
Стадо корів подоїла,
Й до кухні швиденько.
Вареничків наварила,
Накраяла сала.
І Гаврила б пригорнула,
Ще й поцілювала.
Та де таку Гаврилові
Знайти добру жінку.
На Батогах є три баби,
Та й ті старовінки.
І зробив собі в газеті
Гаврило рекляму:
Що шукає файний хлоп
Свого серця даму.
Жеби була молода,
Щоб спереду й ззаду,
Аби мала на губах
Червону помаду.
Приїхала до Гаврила
З міста молодиця.
Білолиця, чорноброва,
Лагідна, як киця.
Став щасливим наш Гаврило
Як на сьомім небі.
Молодиця біля нього
Робить все, що треба.
І худібка доглянута,
Й городи задбані,
А що палка до любові,
Не до вповідання.
...А в неділю якось раз
Запалила свічку,
І зробила Гаврилові
Романтичну нічку.
Самогоночки налила
В стакани гранчасті,
І папір якийсь дала,
Щоби підпис скласти.
І Гаврило підписав,
Бо повірив дівці.
Але ліпше б він втопився
За хлівом в гноївці.
Бо вже зраня молодиця
Гарпією стала,
І старого ловеласа
З обійстя прогнала.
А мораль? Мораль проста:
Як хочеш любові,
То готуйся старий діду
Доживати в рові.
Оксана Максимишин - Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483204
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.03.2014
Не скажу, в якім селі,( здогадайтеся самі).
Два куми горілку пили. І так мило говорили:
- Куме, вас люблю, як брата.
Разом з вами - в будень й свята...
...Ваша жінка, пані Слава, до душі мені припала.
Я давно хотів спитати: ким із вами могли б стати,
Якби я таке зробив... вашу жінку "полюбив"?
Були б з вами - ворогами?
- Що ви, куме, розум з вами.
... Закусили хлібом з смальцем. Кум допитується дальше:
- Може, ми б породичались, якби теє... ви дізнались?
- Пек, вам, цур, яка рідня, вип'єм, куме, "на коня".
... Випили ще й на "кобилу",- кум запитує вже сміло:
- Ну, скажіть, не ятріть душу, достеменно знати мушу,
Як із вашою... "спізнаюсь" , ким для вас я стати маю?
- Наливайте. П'єм до дна, нащо вам оця дурня...
...Файна моя... Ваша ліпша, що там говорити.
Будем тоді з вами, куме, ми нарешті - КВИТИ.
Оксана Максимишин - Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483201
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.03.2014
Земле рідненька, була б ти радше бідна.
Латана свитка і міллю побитий кожух.
Може, тоді би ти була свобідна,
Може, тоді не вбивали б твій дух.
Родила би кукіль, а не пшеницю,
Вінчала голівоньку лиш бадиллям.
У спадок давала мізерну дещицю,
То, певно, би й легше жилося синам.
А так, що не кинь, усе сходить.
Як медом намазані землі й гаї.
Ласі к чужому вмостились заброди,
Діти ж у приймах вікують твої.
Земле моя, була б ти радше бідна,
Не вишивана, а сіряк сіряком...
Може, б тоді твоє слово погідне
Звучало, як пісня над власним двором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482998
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.03.2014
Ми вже ніколи не завернем в поле,
засіяне словами із брехні .
На ниві тій стерня ноги не коле,
та хліба там не буде на столі.
Там в соловейка є фальшивий голос,
за пісню йому кинули пшона.
І пнеться до небес пустезний колос,
в якому ані віри, ні добра.
Стезя на ниві тій веде в нікуди,
нема довкола вод із джерела.
Там очі в сіячів повні маруди,
а в жниварів ножі замісь серпа.
Там в перевесла заплітають сльози,
глевкий з набутку того коровай.
Над ланом лиш вітри і грози,
і смерть збирає урожай.
Ми нині взялися за руки.
Гіркий до правди й волі путь.
Та ми ідем крізь втрати й муки.
Бо Україна - це найвища суть.
Оксана Максимишин-Корабель
20 лютого 2014р.
Мамо, не плач, я повернусь весною
( присвячую матерям загиблих героїв)
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Оксана Максимишин-Корабель
12 лютого 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482996
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.03.2014
Весна прийшла!Вона, таки, прийшла!
Хоч припізнилась, може й ненароком.
І, навіть, вишенька мала
Уже розквітла вперше цього року.
********
Весна! Вона ввірвалася в сади й поля,
Задихалася від швидкого бігу.
О, як зраділа їй земля,
Бо так уже втомилася від снігу.
***********
Весна! Прийшла весела і хмільна.
Де була й з ким? Кому до того діло.
Вона права. Ну, бо вона ж - весна.
Що їй плітки. Була із ким хотіла.
********
Весна! На ложе втомлена упала.
Від щастя засміялася квітками.
Пташиним стоголоссям заспівала.
Щаслива і закохана безтями.
********
Весна! Вдягнулась у зелено - ніжні шати.
Бузком волосся довге заквітчала.
Вернулась лиш під ранок, щоб поспати.
Гадають люди: з ким, ото романсувала.
***********
Весна! Шалено-гарна і розкута.
Як любить, то уже до краю.
Дощем заплаче, то покута
За вітер зраджений з розмаєм.
**********
Весна! В очах бажання до життя.
Така зведе з ума, кого захоче.
Запалить в серці ніжні почуття.
І утече. А ти роби, що хочеш.
*************
Весна! Ввімкнула спів пташок на повний голос.
У парфум із конвалії убралась.
Косу заплела в стиглий колос.
І вітру молодому засміялась.
***********
Весна! З травички виткала запаску.
Сорочку вишила дубовим віттям.
Спекла на свята добру паску,
Намалювала писанок на радість дітям.
*********
Весна! Де була довго так, із ким стояла.
Роботи в полі непочатий край.
Вже й квітень надворі , ну а вона - проспала.
І снилось небо синє їй і молодий розмай.
***********
Весна! Нехай пліткують, хай їй "миють плечі" .
Ну, а вона - прекрасна і бажана.
Вона така - одна. Вона весна, до речі
шалена, гарна, молода і трішки п'яна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482690
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.03.2014
Ще вчора я була напівжива,
з безвиході ридали рідні діти.
Вони біди напилися сповна.
А я так прагнула ще жити.
Сусіда в двері заглянув,
почав уже й майно ділити.
Мій смертний стогін десь зачув.
А я хотіла ще пожити.
Він панахиду заплатив,
завчасно дзвони стали бити.
Ще й чорним дзеркало накрив.
А я боролася, щоб жити.
Печальний споглядав Тарас,
з портрета, що віками вмитий.
А я із ложа піднялась.
Бо я ще мусіла пожити.
І я пішла! Ще крок... ще крок,
святу водицю стала пити.
А діти витерли сльозу. Бо знали -
Мама буде жити.
Оксана Максимишин-Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482689
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.03.2014
Ходила боса по стерні,-
хіба то біль? Болить і гірше.
Свою печаль, свої жалі
розповідала тільки в віршах.
Була вона завжди сумна,
слова леліяла, як діти.
Замислена і мовчазна...
А ще - любила дуже квіти.
Йшла у ліси, дивилась в небо,
приречена, але жива.
Їй щастя більшого не треба,
як слово йшло із-під пера.
Ходить любила манівцями,
Чугайстер їй віночки плів.
Це там, закоханий безтями
Лукаш про Мавку розповів.
Аби не плакати - писала.
Талант, як плата за життя?
І, як Касандра, добре знала,
що рано піде в небеса...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2014
Не даруй, ти мені, орхідеї.
Гарні квіти країни чужої.
Бо люблю я ніжні лілеї
Чистий запах Вкраїноньки мої.
В'януть швидко чужі орхідеї.
Їх квіти спадають слізьми додолу.
А ти принеси мені білі лілеї,
Як згадку про щастя рідного дому.
Примхливі та горді чужі орхідеї.
Недовго їх квіти радують око.
А ти принеси мені білі лілеї,
Неначе додому вернусь ненароком.
Холодні та пишні оті орхідеї.
І барви чужі в них, і аромати.
А білі лілеї розкажуть тихенько,
Що дома чекають батько і мати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2014
Чи хтось засудить жінку Лота,
Хотіла глянути востаннє-ж бо, на дім.
Чекала звична у садку робота
І хліб печеться. З комина, он дим.
Хотіла жінка, хоч краєчком ока
Поглянути, чи квіти розцвіли.
І чи скрекоче на гіллі сорока,
Ще й пес чомусь завив. Не кликнув би біди.
Ну, як не оглянутись молодиці,
Щаслива була там із Лотом і дітьми
І рушники, і образи в світлиці
Надії на прийдешній день були.
Поглянула. Кому біда із того.
І скам'яніла. Грець із тим.
Та, навіть, кам'яна вдивляється в дорогу,
Яка веде в рідненький дім.
Як жінка Лота щораз оглядаюсь
На хатку білу в яблуневім квіті.
І,певно, й скам'яніла б, - не покаюсь,
Бо лиш за погляд все віддам на світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482159
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2014
https://www.youtube.com/watch?v=Uv87ndGHZqs&feature=youtube_gdata_player
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481975
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.02.2014
Лише безсонниця - подруга
Приходить, як собі захоче.
Вже й північ. Вже й година друга...
Світає... Голуб за вікном вуркоче.
Ми мовчимо собі із нею,
Про те, що в кожної болить.
Вона - про зрадника Морфея,
Який давно не нею снить.
Я теж ні слова не говорю,
У неї - клопоти свої.
Навіщо знати їй, що зорі
У чужині такі чужі.
Давно зріднилися ми з нею.
Я, навіть, каву їй роблю.
Вона - потужить за Морфеєм,
А я - за вишнею в саду...
Кудись щораз виходить зранку
Від кави й спогадів хмільна.
Не проводжаю коліжанку,
Вночі повернеться вона...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2014
БІЛА ВОРОНА
На жменьку зерна злетілись ворони,
в них крила чорнющі, як в осені ніч.
От тільки вона: смішна й безборонна
біла ворона кинулась пріч.
Галдять, б'ють об землю дзьобами,
ще б пак: манна з неба паде.
Лиш біла ворона, цей клопіт для мами,
подалі від стаї самотня бреде.
Хто дужчий, той виживе. Знайде потраву.
Всім вкупці воронам легше бідить.
А білу-дурну, що вдає з себе паву,
не пустять у стаю, щоб з чорними жить.
Така, як не всі... Вона розуміла.
Для неї у лісі співають дуби,
і жайвора мову вивчить зуміла,
і любить, як пахнуть весною сади.
Ну, де ж ти узялась, з якої планети?
Чорним батькам, як на голову сніг.
Вже змалку хотіла літать, як ракета,
за мрії такі, тебе брали на сміх.
Таких, як не всі, б'ють і штуркають в плечі,
бо мало хто може злетіть на Парнас.
А світ кольоровий й донині, до речі,
бо білі ворони живуть серед нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481907
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2014
Вставай. Ходімо, синку мій, до дому
...До тебе йшла. А вслід собака вив...
Віддай мені, віддай свій біль і втому.
Я витримаю все, лиш ти би, рідний, жив.
Ти не дивися страшно так у хмари,
У синім погляді відбився чорний світ.
Я не благатиму на вбивцю кари,
Бо доста вже землі Вкраїнській бід.
Пробач, синочку, любий мій, Іванку,
Щось мої мислі не туди, де слід.
Я фото гладила твоє до ранку,
...А потім вість страшну приніс сусід.
Йому не вірю.Ти ж сказав - повернусь,
Ще дід учив триматись за слова.
Ну, як же так. Сказав - повернусь,
А сам лежиш у ранах голова.
Коли ти виріс? Вчора ще не було
В твоїм волоссі й нитки сивини
А, знаєш, сину, моє серце чуло,
Як ти поранений просив води.
Святої трошки принесла з Йордану,
Тряслися руки, хлюпалась вона.
Ти пий, синочку, рідний мій, Іване,
Вона врятує.То ж свята вода.
Вставай. Ходімо, сину мій, до дому,
Я знову хустку в ружі одягну...
Забудемо про біль і втому,
Благаю, не лишай мене одну.
Оксана Максимишин-Корабель
21 лютого 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481004
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2014
Ми вже ніколи не завернем в поле,
засіяне словами із брехні .
На ниві тій стерня ноги не коле,
та хліба там не буде на столі.
Там в соловейка є фальшивий голос,
за пісню йому кинули пшона.
І пнеться до небес пустезний колос,
в якому ані віри, ні добра.
Стезя на ниві тій веде в нікуди,
нема довкола вод із джерела.
Там очі в сіячів повні маруди,
а в жниварів ножі замісь серпа.
Там в перевесла заплітають сльози,
глевкий з набутку того коровай.
Над ланом лиш вітри і грози,
і смерть збирає урожай.
Ми нині взялися за руки.
Гіркий до правди й волі путь.
Та ми ідем крізь втрати й муки.
Бо Україна - це найвища суть.
Оксана Максимишин-Корабель
20 лютого 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480810
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2014
Мамо, не плач, я повернусь весною
( присвячую матерям загиблих героїв)
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Оксана Максимишин-Корабель
12 лютого 2014р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479241
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.02.2014
Велике місто. Всі десь поспішають:
хто на роботу, хто - мерщій до хати.
Лише вона стоїть собі одна.
Актрису перестали впізнавати.
Старенький капелюх, як пам'ять про роки
і ті часи, коли кричали: "Браво!".
Як швидко все спливло...
коли? А були ж і овації, і слава.
Театр. Афіша. Там вже не вона.
Там іншим квіти кидають на сцену.
Вона стоїть трагічна і сумна
служителька й рабиня Мельпомени.
Сказав колись Шекспір: життя - театр...
Остання роль. Віват, актрисо, біс.
Для когось сцена - це лише антракт.
Для вас “Finita la comedia” і занавіс.
Оксана Максимишин-Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014
Старенька продавала незабудки.
В очах її і біль, і втома.
Є троє діток, та усі забудьки,
Лиш пес і кіт чекають дома.
Букетики свої вона тримала
в запечених від праці й сонця ручках.
Й про чоловіка, вже покійного, згадала
й про те, що швидко виросли онучки.
Старенька продавала незабудки.
У хусточку в'язала дрібні гроші.
Синочку б шарф купити не забути,
і донькам подаруночки хороші.
Я теж купила в жінки ніжні квіти.
І притулилася до них губами.
Не треба щастя більшого на світі,
як знати, що чекає дома мама.
Оксана Максимишин-Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014
Не шукай ти її у мені.
Бо не схожа ні краплі на неї.
В неї очі сумні - голубі,
А у мене – зелені й веселі.
Не шукай ти її у мені.
Не порівнюй уста і волосся.
Я даю тобі втіхи земні.
З нею в хмарах літать довелося.
Не шукай ти її у мені.
Хоча й кажуть. що схожа на неї.
Я ромашки люблю польові.
А ти їй дарував орхідеї.
Не знайдеш ти її все одно.
Що минуло пора вже забути.
Я вливаю життя у вино.
А вона додавала отрути...
Оксана Максимишин-Корабель
Літо 2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2014
( силуети з Майдану)
Зайшла у світлицю. Встала на коліна
перед образами в синіх рушниках.
Молитва тихенька, одвіку незмінна:
"Господи, рятуй нас! Ти ж - на небесах."
Вбралася в новеньке. Що давно придбала,
( думала із Богом зустрітись в новім).
Сто гривень в кишеньку, що на смерть складала.
Колодку на двері. Прощай, рідний дім.
Дорога далека. На цвинтар би треба,
сказати Михайлу, най завтра не жде.
Три роки минуло, як він уже в небі,
Вона ж кожен день йому квіти несе.
-"Куди така вбрана? Неначе до Храму,"
сусіда з-за хвіртки навпочіпки став.
-"Іду я в столицю. Поцілую ту браму,
й Михайлів Собор, що людей рятував.
Ти завтра піди на могилу до мого,
скажи, що поїхала в Київ стара.
І передай: там потрібна підмога,
тим, хто повстав, щоб Вкраїна була.
Спати не можу. Пече мене в грудях,
най ліпше мене ті анцихристи вб'ють.
Копали, били, скакали по людях...
Сусідо, скажіть, як з гріхом тим жиють?"
...Вийшла аж ген, за село, Катерина,
у зморшку глибоку скотилась сльоза.
"Ісусе, Вкраїна нам жити повинна."
Ще раз помолилась. Й на Київ пішла.
Оксана Максимишин-Корабель
Грудень 2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478210
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.02.2014
На небі було зранку синьо,
а потім, там таке творили...
Дві хмари бились довго й сильно,
за вітер молодий, що так любили.
Одна, як гримнула сердито:
- Я з ним живу, а ти - не смій.
Тебе Перуном буде вбито,
а вітер знову стане мій...
А друга - блискавки метнула:
- нехай розсудять небеса,
я перший раз щаслива була,
ця ніч вартує і життя.
Ми з ним літали понад морем,
він хвилями для мене грав...
Любов моя для тебе - горе,
бо він мене вже покохав.
... Негода всіх людей злякала,
як сльози полились дощі.
Лише вона когось чекала,
ця жінка в білому плащі...
На небі нині знову синьо,
а в неї - злива на душі.
Її давно вже він не любить,
цю жінку - в білому плащі.
Оксана Максимишин-Корабель
Весна 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2014
Вона була відмінницею в школі.
Косички дві. І скрипочка в руці.
Лиш погляд не дитячий в Олі
І ще тягар дорослий на душі.
Кому розкажеш біль й образу,
Як вчора посеред двора
Сусідські хлопці, от зарази,
Кричали вслід: "Байстря, байстря ".
Слова-каміння в малі груди:
- Ну де твій тато? Га? Катма?
... А мама говорила, що він любить
Лиш часу все приїхати нема.
Маленька, сліз не треба градом.
Іще зарано знать тобі,
Що в світі є брехня і зрада,
І діти у татусів є чужі...
Байстря... а злість яка у слові.
Сльоза скрутилась, аж пече.
Бувають же й слова у мові,
Що зачіпають за живе.
І скрипочку, цю першу зброю,
( Бог силу дав, хоч мало літ)
Підняла із землі й пішла війною
На хлопчаків і весь жорстокий світ.
А зранку в школі на лінійку
Як Жанну д'Арк її вели
Розбила ж губу, бо Андрійку
Відмінниця, а бач куди...
... Вона була тихонею у школі
Тоненькі ручки, очі голубі.
Та більше не кричали в спину Олі:
Байстря. Боялись ... далебі...
Оксана Максимишин-Корабель
Весна 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2014
"Гірко" співали вам на весіллі,
щоб солодко в світі жилося.
...А ти не зі мною… якесь божевілля
її вже ти гладиш волосся.
Розбилася чарка від туги й розпуки,
а всі говорили - на щастя.
Так серце моє розриває розлука,
його вже зцілити не вдасться.
"Гірко" кричали, щоб солодко в шлюбі.
А ти - цілував її сміло.
На тому весіллі мені, як тій чарці
розбитись на друзки хотілось...
Оксана Максимишин-Корабель
Літо 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477750
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.02.2014
Очима стрілись на пероні
Літа пройшли. Літа. Літа...
Ми перед часом безборонні
І вже чужі та посторонні,
Сховали погляд за слова.
-"Привіт. Кого стрічаєш?
Квіти... А я тюльпани не люблю.
Ромашки... Дивно, пам'ятаєш...
Що кажеш, пам'ять добру маєш?
Я ж все забула і живу..."
-"Он поїзд мчить. Його чекаєш...
Хоча б на хвильку припізнивсь.
Скажи, щаслива? Спокій маєш.
Постій ще мить... Куди тікаєш,
А я в житті от заблудивсь...
Робота. Дім. Усе не миле,
Якби тоді було знаття,
Що птахом житиму безкрилим,
Злетіти в небо бракне сили,
Бо ти пішла без вороття."
-"Пішла у ніч. І цьому рада,
Тоді ж, як Фенікс ожила.
Вважаєш, що це була зрада?
Не треба слів. Пуста бравада.
Зате я душу вберегла."
Очима стрілись на пероні:
-"Прощай. Уже пора, уже пора".
Слова колючі, наче в броні.
Давно ми люди посторонні.
І ти - не ти. І я - не та...
Літо 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2014
Був вчора океан: тули до рани.
Легенькі хвильки. Просто благодать...
Маленький човнику, це лиш омана.
Шукай мілку ріку. Вона тобі під стать.
Куди? Куди пливеш супроти ночі.
Не виживеш. Погибель там твоя.
Він Тихим зветься лише поза очі,
А в тебе, човнику, ні весел, ні руля.
Він розбиває всіх об буревії.
Від злої пристрасті конають кораблі.
Він - океан ... страшна стихія.
Навіщо, човнику, така любов тобі.
Іще не пізно корму завернути.
І ти це добре знаєш. Та усе ж...
Ця місячна доріжка - путь в нікуди,
ти вже приречений по ній пливеш... пливеш…
Оксана Максимишин-Корабель
Літо 2013р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2014
На скрипці грав старенький дід
Без нот мелодію вокзальну.
Я їхала в далекий світ,
Тому і грав таку печальну.
Копійка впала. Не почув.
Хтось кинув, наче відчіпного.
Вокзал спішив, як вулик гув.
У суєті не до старого.
А скрипка плакала про те,
Що роки, як ті бистрі ріки.
Біжать, пливуть не знати де,
Не вернуться уже й вовіки.
Легке тремтіння у руках.
Йому ніхто не крикнув: "Браво!"
І тільки капелюх в ногах
Ще пам'ятав тріумф і славу.
Старий скрипалю, зачекай.
Я скоро повернуся з далі.
Тоді веселої заграй
Мені на Львівському вокзалі...
Оксана Максимишин-Корабель
Літо 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2014
Ще дві години... наш останній шанс.
Цей рейс затримали небесні сили.
Та літо вже доспівує романс
з дощем і вітром рве натужно жили.
Лиш дві години... і мене нема.
Залишиться у небі лиш доріжка.
Сльоза, як дощ упала крадькома.
Самотня осінь впрягується в віжки.
Цих дві години, як саме життя:
змінити можна, та спинити годі.
Коли потрібних слів чомусь нема
літак злетить при будь-якій погоді.
Оксана Максимишин-Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477288
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.02.2014
ДЗВІНКА
...десь застогнала знов трембіта,
на вулиці почувся сміх.
Душа моя буде горіти,
Чи й буде прощений мій гріх...
Олексо, все село плюється,
коли іду до джерела.
А серце в мене б'ється, б'ється,
вже й в церкву входжу крадькома.
Оле..., кажу собі: - Востаннє:
й приходжу знов, приходжу знов.
Може, Мольфар най дав би зілля,
щоб умертвить мою любов.
А, може, бабку яку знаєш,
щоби від тебе відвернуть.
Плати, що скаже, - гроші маєш,
бо скоро й на цвинтар знесуть...
Олексику, я шлюбна жінка,
немає ліпшого газди...
Для всіх удень - Штефана жінка,
а смеркне, - то біжу сюди.
Ти думаєш, Штефан не знає,
я ж стелю ліжко лиш йому.
А він мовчить, і не питає:
куди іду... До кого йду...
ДОВБУШ
... Ксеню, люба Ксеню. Я був у Мольфара.
Казав, щоб боявся тебе, як вогню.
Не може смерека бути груші пара,
через тебе, Дзвінко, я завтра умру.
Гуцули сміються... хіба ж вони знають,
яка в Черемоші нестримна вода,
як тяженько гори уночі зітхають,
бо у них, - камінних, також є душа.
Гуцули сміються... хіба ж вони знають,
як м'яко на ложі з карпатських квіток,
до церкви не пустять... нас небо звінчає,
з тобою лиш, Ксеню, сягаю зірок.
І бабка-знахарка уже не поможе,
бо кулю із срібла вилив Штефан.
А трави сховають моє смертне ложе,
Й Чугайстер лиш буде заводить аркан.
Оксана Максимишин-Корабель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477287
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.02.2014
Руслані Лижичко
( силуети з Майдану)
Твоя країна нині біла-біла
І чиста-чиста, випав перший сніг.
А ти - стоїш. Ти - вистоїш.Ти - сміла!
Сніжинки, а не квіти падають до ніг.
"Іще не вмерла! І не вмре ніколи!"
Вже не співаєш, а наказуєш їй жить,
Бо віра помережана із болем
Над Києвом, як правдонька летить.
Вони б хотіли вбить тебе, як Жанну.
Як Жанну д'Арк, щоб не звучав твій спів
Ці інквізитори Вкраїнського Майдану,
Оті "свої", що гірші ворогів.
Бояться, як кати в Руані...
Й тебе б на плаху повели
За пісню, що летить вже на світанні:
"Вставай, народе! Волю не проспи."
Вони аж марять, щоб захрип твій голос,
Бо чистий, як Карпатське джерело.
Та він дзвенить, як небо й стиглий колос,
Та він звучить безувірам на зло.
Русланонько, Русланочко. Руслана,
Співай, борись, бо Київ не Руан.
Ти нині наша українська Жанна,
Та на судилище не дасть тебе Майдан.
Твоя країна нині біла-біла.
На кров упав чистенький сніг.
Ти - України пісня сміла.
Ти пісня, що не падає до ніг.
Оксана Максимишин-Корабель
6 грудня 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477045
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2014
СВОБОДУ ЗАКУВАЛИ В КАНДАЛИ...
І впала на Вкраїну чорна тінь.
І Юда той самий, лише в обнові.
Вже й кат гарцює, наче стеклий кінь
В передчутті нової крові.
Свободу закували в кандали.
Вона ще йде, та падає від болю.
А люд обутий в постоли
З останнього хапається за волю.
І над Йорданом ллється коляда
Сумна-сумна від хати і до хати.
Бо, навіть, слово вже знайдибіда.
На нього вже готові каземати.
Упала на Вкраїну чорна рать.
Неначе Вельзевул вернув на землю:
"Свободу в простолюдинов отнять!
Ее в рабах я больше не приемлю."
А Воля йде. Вже не одна.
Із нами йде від Заходу й до Сходу.
Вона в душі у нас жива,
Тому і звемся ми - НАРОДОМ!
Оксана Максимишин-Корабель
19 січня 2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477041
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2014
Пишаюся Тобою, мій народе!
Ти - Велетень, а не маленький гном.
Від страху заховалися заброди
В Міжгір'ї за високим парканом.
Стоїть Народ! Як мур! Бо в нього - Правда
За Україну, за дітей і за батьків.
Стоїть народ! Будує своє Завтра
Без підлих, ненаситних януків.
Мороз на дворі. Та серця гарячі.
Лютує беркут. Тридцять срібняків
Заплатять їм. І скажуть: "це без здачі
За кров народних бунтарів."
Іде народ! На Київ йде, як лава...
До хрускоту стиснувши кулаки
З Тернополя, зі Львова, Станіслава
Й зі Сходу йдуть в столицю козаки.
Пишаюся Тобою, мій Майдане,
Де славні правнуки своїх дідів.
За Україну! За народ! І сили стане
За те, щоб бити нас уже ніхто не смів
Оксана Максимишин-Корабель
2 грудня 2013 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476789
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2014
Тебе я бачив, діду , на світлині.
А ще при хрещенні дали твоє ім'я.
Тебе убили зайди у долині,
За те, що віру мав, хатинку і коня.
Прийшла біда в той рік до твого краю.
Усе, що ти беріг, топтала кірзяком.
Тебе убили діду, я це знаю,
Бо вибрав смерть, а не життя рабом.
Казала бабця: в мене твої очі,
У них відбились небеса.
Ти з лісу вийшов раз супроти ночі,
Аби відпразнувать рожденного Христа.
Стояв дідух, як сторож на покутті,
У хаті сумно лилась коляда.
І гіркнув мед в той рік чомусь у куті,
Ти дякував, що дочекавсь Різдва.
Свіча тремтіла. Жив Ісус в яскині.
Лляну сорочку вишиту убрав.
...Тебе убили, діду, у долині.
На тій землі, що так її кохав ...
Оксана Максимишин-Корабель
17 січня 2014 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476787
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2014
МЕНІ НАСНИЛОСЬ, ЩО ВОНИ ЗУСТРІЛИСЬ...
Мені наснилось, що вони зустрілись
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій. "
"Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"
"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш
... Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."
"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.
Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."
"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."
... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
" За Україну нас вбивають, брате мій."
Оксана Максимишин-Корабель
29 січня 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476548
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2014
Сьогодні, сину, мене хоронили
(монолог батька " беркутянина")
Сьогодні, сину, мене хоронили
разом із тим, що ти його убив.
Твій сад не прийметься.І вишенька зчорніла,
яку торік з тобою я садив.
Навіщо жити? Вкрилося ганьбою
й прокльонами твоє ім'я.
Я так гордився, сину мій тобою,
а нині вслід: це ж батько упиря...
Ти зводив дім. Я мріяв про онука,
(той постріл всім життя переверне).
Душа поранена - страшна, пекельна мука,
ти в нього цілився. А вбив - мене.
Казали, він мав карі очі,
казали, що Шевченка так любив.
А, знаєш, він прийшов тієї ночі,
щоб запитать, за що ти його вбив...
Сьогодні того хлопця поховали,
він був Вкраїни справжній син.
Його мільйони, чуєш, проводжали.
Я ж в путь останню йшов один.
Оксана Максимишин – Корабель
27 січня 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476547
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2014
Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
а, є - знедолений вкраїнський люд.
І є сім'я - "міжгірських" ненажерів ,
захочуть -милують, а схочуть, то й уб'ють.
Брати зі Сходу, плачем разом з вами,
коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами,
в моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють.
А батько твій не може самокрутку
від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час, сльозу ховає хутко,
біда не в нас. Та в нас також болить...
З Донецька - ти, а я живу у Львові,
приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
я іншого, мій братику, боюсь.
Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
мовляв, хай чубляться "презренные рабы."
У мене на столі лиш картоплина,
а ти, хто-зна, чи й вчора їв.
...Я вже не хочу, щоб моя родина,
й твоя також кормила упирів!
Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є "міжгірських" людожерів,
то не вони... А ми - одна Сім'я!
Оксана Максимишин-Корабель
16 грудня 2013 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476417
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.02.2014