Світлана Моренець

"ЯКБИ ВИ ЗНАЛИ, ПАНИЧІ…"

[i]"Якби  ви  знали,  паничі,
де  люди  плачуть  живучи..."
Т.  Шевченко[/i]


Вам  чутно  стогін,  "паничі"?  –
Старенькі  плачуть  живучи,
що  їх  ведете  до  кончини,
шукаючи  нові  причини,
щоб  здерти  ще,  хоч  копійчину,
на  себе  –  вражую  личину.
Десятки  маючи  палаців,
ви  до  чужої  гривні  ласі,
тож  звикли,  всівшись  "на  горі",
в  три  шкури  дерти  хабарі.

Ні,  не  зворушить  цих  "панів"
і  біль  солдатських  матерів,
що  день  і  ніч,  і  щохвилини
тривожаться  за  свого  сина,
і  на  колінах  молять  Бога
вернуть  до  отчого  порога,
хоч  би  й  каліку,  та  живого
синочка  милого  свойого...

Та  що  вам,  нелюди,  до  того...

Вам  невідоме,  "паничі",
вдовине  горе.  Плачучи́,
їй  в  безнадії  виживати.
На  мужа  –  ні́чого  чекати,
вже  не  побачаться  вони,
"панове",  з  вашої  вини,
бо  він  уже  давно  зітлів
у  Іловайському  котлі,
який  бездарні  генерали
від  ліні  й  тупості  програли.
Чи  за  злочинне  "незнання"
комусь  понизили  звання?!
Щоб  захистити  свій  кагал,
ви  не  створили  трибунал,
бо  вже  потрапили  б,  убогі,
у  пекло,  не́чисті  на  роги.

І  ви  не  чули,  "паничі",
як  плачуть  діточки  вночі?
Вам  навіть  ліньки  уявити,
як  в  бідності  без  батька  жити.
До  Бога  моляться  сирітки,
щоб  чудо  сталося,  і  зрідка,
якщо  не  явно,  то  у  сні,
їх  цілували  татусі.
Та  більше  не  пригорне  тато,  
не  захистить  від  супостата,
зроще́нного  в  своїй  землі.
(І  як  же  їх  нечиста  сила
на  цій  святій  землі  зростила?!)
В  біді  свій  край  татусь  не  кинув,
в  бою,  в  Дебальцевім,  загинув
за  дім,  за  неньку-Україну
й  за  тебе,  вражий,  підлий  сину,
за  вас,  вгодованих  і  ситих,
бундючних  і  гоноровитих!
Він  добровольцем  був,  за  що
звання  "учасника  АТО",  –
я  не  кажу  вже  про  медалі  –
ви  й  посвідку  йому  не  дали,
щоб  кровію  политі  гроші
забрати  на  свої  розко́ші.

Сів  за  Дебальцевський  кошмар
якийсь  бездарний  генерал?!

Невже  не  ясно  вам,  "пани",
що  ви  –  в  тенетах  сатани?
...  Проте,  які  із  вас  пани?..

Тож,  казнокради  і  злодії,  
хабарники  і  лиходії,  –
всі  знайте:  люди  проклинають
хапуг,  що  совісті  не  мають.
Порив  ненависті  знайде
й  на  ваші  голови  впаде.
В    раю  ви  пекло  розвели,
свій  край  до  прірви  довели,
награбувавши  тут  мільйони,
їх  заховали  за  кордони...

В  народу,  хоч  тривкий  терпець,
та,  як  урветься,  вам  –  кінець!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2016

ОСІННЯ МЕЛАНХОЛІЯ

Сьогодні    і  сонце,  і  дощик,  і  сніг,
й  пориви  нервового  вітру,
що  листячко  вихором  сипле  до  ніг,
знебарвивши  саду  палітру.

З  останньої  сили  листки  за  життя
тримались  іще  на  світанні,
та  ось  –  на  землі  вже...  і  без  вороття.
Шепочуться  журно  востаннє.

Вишіптують  тихо  безмежний  свій  жаль,
бо  вирок  –  жорстокий,  до  болю:
зрадливе  гілля,  наче  знявши  вуаль,
жбурнуло  їх  в  ноги  недолі.

Збираю  красу  цю  в  яскравий  букет,
а  листя  –  живе,  ще  не  вмерло!
Шепочу  їм  вдячні  слова  тет-а-тет,
аж  серце  стріпнулось...  Ох,  нерви...

Не  хочу  прощатись...  І  подих  завмер...
Що  ж,  попри  усі  негаразди,
ви  будете  жити!..  у  вірші  тепер.
Я  тут  пропишу  вас  наза́вжди.

                                     03.11.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2016

Когда-нибудь…

Моим  родным,  близким,
                                               дорогим  

Когда  я  стану  лишь  воспоминанием,
грустинкой  в  ваших  душах  и  глазах,
не  изводите  вы  себя  страданием,
глуша  боль  сердца  в  скорби  и  слезах.

Вы  не  печальтесь,  что  меня  уж  нету,
а  радуйтесь,  что  с  вами  я  была,
мечты  делила,  звезды  и  планету,
проблемы,  беды,  боли  и  дела.

Судьба  была  и  мачехой,  и  сводней,
умела  хлестко  и  жестоко  бить,
держа  то  птицей  в  клетке,  то  свободной,
в  награду  дав  бесценный  дар  –  любить.

И  я  любила.  Как  я  жизнь  любила,
вбирая  жадно  звуки,  краски,  свет!
За  все,  что  мне  она  преподносила,  –
"Спасибо,  Небо!"  –  мой  звучал  ответ.

И  добрая,  и  злая  –  "жінка  з  перцем",
открытая,  как  степь,  для  всех  ветров,
друзей  любила  чистым  верным  сердцем,
презрев  рвачей,  мерзавцев  и  врагов.

Не  выносила  дрязги,  ложь,  безверие
и  зависти  змеиный  хищный  взгляд,
без  меры  алчность  и  высокомерие,
и  подлости  ранящий  душу  яд.

Не  чтя  посты  иль  титулы  и  звания,
сердечность  возведя  на  пьедестал,
таланты  уважала  и  призвания,
и  в  их  осуществленьи  –  твердость,  сталь.

Людей  любила,  многое  прощая,
хотела  всех  понять,  обнять,  согреть,
от  грешной  грязи  душу  защищая,
прощенной  и  прощая,..  улететь...

Чтобы,    покинув  милую  планету,
на  ваших  лицах  видеть  я  могла
не  скорбь  и  слезы,  что  меня  уж  нету,
а  радость  от  того,  что  я  была...

                                         15.09.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697952
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.11.2016

* * *

Шумить  шалений  вітер  –  не  заснеш.
Безсоння.  Щоб  розвіятись  хоч  трохи,
я,  під  улюблену  "Елегію"  Массне,
пишу...  пусте,..  якісь  окремі  строфи,
обірвані  розхристані  рядки,
емоцій  вихлюп,  здогад,  підсвідоме,
нізвідки  –  несподівані  думки...
Та  враз  зринає  щемне  і  вагоме,
той  –  з  потайних  куточків  –  дивоцвіт,
безцінний,  наче  скіфські  діадеми,
що  засліпляв  собою  цілий  світ
і  не  вміщався  в  станси  і  поеми...
І  зазвучить  душевний  камертон
магічним  голосом  міфічної  сирени...

А  в  унісон,  чарівний  баритон  –
"О,  где  же  вы?.."  *  –  виспівує  рефреном...

*  –  слова  з  "Елегії"

                                                     29.10.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697353
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2016

ОСІННІЙ ВАЛЬС

Позолочене  осінню  місто
остудив  крижаний  аквілон*,
і  чарівна  краса  падолисту
у  зимовий  попала  полон.
Замело  береги  й  тротуари,
сніг  кружляє,  немов  пелюстки,
і  на  білім,  до  болю,  муарі
вистеляють  орнамент  листки.

Приспів.

Осене,  ти  не  журися,  не  плач,
зиму-суперницю  щиро  пробач,
з  жовтнем  іще  натанцюєшся  сальс,
ще  закружляє  у  вихорі  вальс.

Так  в  житті,  мій  коханий,  буває  –
це  простий  рівноваги  закон  –
після  розквіту  щастя,  розмаю,
враз  повіє  різкий  аквілон.
І  стискає  у  відчаї  серце,
що  кохання  пішло  назавжди...
Жар  і  холод  –  в  одвічному  герці,
в  наших  душах  лишають  сліди.

Пр.

Ти  не  журися,  коханий,  не  плач
і  за  весь  смуток  прости  і  пробач...
Ще  не  затихли  оркестри  для  нас,
ще,  наче  крила,  нестиме  нас  вальс.

                                         *аквілон  –  назва  північно-східного  (північного)
                                             холодного  вітру  в  древній  міфології.
                                                             
                                                             27.10.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2016

ВІЙНА І СЛОВО

Які  страхітні  ці  раптові  зміни  в  світі  –
по  всій  планеті  підриває  мир  війна!
Тенетами  терору  оповитій
землі  вже  сниться  мирна  давнина.

Коли  зашкалює  критична  маса  болю
за  одурілим  людством,  що  в  безодню  йде,  –
німію,  здаючись  на  Божу  волю,
молюсь  в  надії  –  вихід  Він  знайде.

Мала  піщиночка  не  може  світ  змінити,
який  звірячі  орди  тягнуть  до  кінця.
Мій  Боже!  Я  не  можу  їх  спинити...
але  ж  і  не  мовчу,  як  та  вівця,

йдучи  покірливо  в  отарі,  безголово.
Супроти  орків  дав  мені  Ти  не  картеч,
а  мирну  і  не  вбивчу  зброю  –  слово,
безкровний,  та  меткий  двосічний  меч.

Тож  часто  пишуться  такі    болючі  строфи
й  моли́тви,  щоб  не  сталась  ядерна  зима,
бо  може  світ  –  за  крок  до  катастрофи...
А  іншої  планети  в  нас  –  нема...

                                                 26.10.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696857
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.10.2016

НЕ ПОСПІШАЙ, МІЙ ЛИСТОПАДЕ!

В  свитинку  вбрана  золоту
біжить  стежинка.
На  самоті  в  міськім  саду
гуляє  жінка.
Там,  де  людський  потік  і  шум
враз  не  нахлине,
у  царство  спогадів  і  дум
вона  полине.
Навіє  їй  осінній  сад
те,  що  й  забула,
і  спогадів  тих  зорепад
несе  в  минуле,
де,  як  травневі  солов'ї,
вона  співала,
і  де  любов  знайшла  її  –
у  дар  дістала.

А  спогади  уже  пливуть
крізь  біль,  страждання,
переосмислюється  суть
і  сподівання...
Навіяв  місяць-вітровій
і  грішне,  й  чисте.
Не  остуди  її  надій
лиш,  Падолисте!..
В  полоні  спогадів  брела
в  заду́мі  жінка,
в  глибоку  осінь  завела
її  стежинка...
О  Листопаде,  приласкай,
теплом  підтримуй.
Не  відлітай!  Не  відпускай
в  студену  зиму...

ПРОГРАШ
і  повторюються  останні  4  рядки.



11.10.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2016

НАВІЯНЕ ОСІННЮ

У  кожного  життя  –  своя  Весна,
яка  до  зір  на  крилах  підіймає,
і  Осінь...  Нам  нагадує  вона,
що  в  цім  житті  короткім  все  минає.

Між  ними,  мов  казковий  карнавал,
п'янить  вином  жарке,  жагуче  Літо  –
кохання...  Та,  на  жаль,  не  вічний  бал,
за  щастя  доля  вимагає  мито.

І  вже  дарує  гіркоту  хвилин  –
ваш  милий  задивився  на  молодшу,
хоч  ви,  неначе  ягідки    калин,
з  морозу  стали  тільки  більш  солодші.

Радіймо  осені  своїй.  І  хоч
з  холодним  листопадним  вуаяжем,
та  ще  далеко  нам  до  потороч,
яким  зима  на  душу  снігом  ляже.

Кохай,  якщо  в  осінній  часоплин
іще  звучить  дуетом  ваша  пісня,
і  небо  не  розсік  лелечий  клин
на  те,  що  мали  "до"...  і  стане  "після"...

                                                       18.10.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2016

ЗА ВСЕ СПАСИБІ, ОСЕНЕ, Т

Ридає  осінь  сивими  дощами
і,  тремтячи  від  холоду  і  вітру,
виспівуючи  невеселі  гами,
фарбує  світ  в  безрадісну  палітру.

Люблю  плачі́в  осінніх  стоголосся.
Вмостившись  в  кріслі,  загорнувшись  пледом,
пишу.  В  задумі  тереблю  волосся
і  гомоню  тихцем  з  похмурим  небом.

Віч-на-віч  –  осінь  і  осіння  жінка,
що  згадує  колишній  шарм  і  чари.
Нам  личить  смутку  тихого  гірчинка,
то  ж  і  п'ємо  його  –  по  вінця  чару.

Відкрию  їй  всі  накипілі  болі,
як  і  вона,  я  сірість  змити  мушу
та  негаразди  відпустить  на  волю.
І  тиха  сповідь  ця  очистить  душу.

Полишить  біль  із  тугою-журбою,
а  серденько  відчує  доторк  щастя,
коли  настане  злагода  з  собою
і  мир  в  душі,  мов  опісля  причастя.

А  завтра...  Та  хто  зна,  що  вчинять  завтра
ці  дві  непередбачувані  пані?
Візьме  в  полон  краси  осіння  мантра
чи  може  заховаються  в  тумані?

Засяє  осінь  в  барвах  аплікацій,
а  жінка  –  від  заливчастого  сміху?..
Спасибі,  осене,  за  шквал  емоцій,
дари  природи,  за  душевну  втіху.

10.10.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2016

ОСІННІЙ СМУТОК

Мов  сльози,  листя  сиплячи  додолу,
сумує  липка,  хилячись  до  сну,
що  доля  змусить  голу  й  захололу,
в  замерзлих  снах  чекати  на  весну.
Я  пригорнулася  до  неї  тихо,
її  жура  –  це  мій  таємний  біль:
–  Втрачаєш  ти  красу  –  хіба  то  лихо?
Це  ж  ненадовго,  бо  весняний  хміль
заграє  в  соці,  розбудивши  вітки,
ти  забуяєш  краще,  ніж  була.
Моя  ж  краса  розтанула  навіки,
зів'яла,  відспівала,  відцвіла.
І  з  кожною  весною  ми  нарі́зно
чекатимемо  неминучих  змін:
до  мене  –  старість  підступає  грізно,
тебе  ж  ще  довго  не  торкнеться  тлін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2016

УКРАЇНА ЖДЕ

Замовкли  вірші,  а  слова,  стомившись,
змарніли  і  знесилено  мовчать,
серед  брехні  й  облуди  розгубившись,
наклали  на  уста  свої  печать.

Не  віднайшла  в  думках  своїх  бентежних
слів,  що  ніхто  сказати  не  зумів:
мов  зброя  –  гострих,  силою  –  безмежних,
від  котрих  блуд  закляк  би  й  онімів.

З  пера  течуть  гіркі  чорнильні  сльози
від  безладу  і  вбогості  життя,
Дамокловим  мечем  висять  загрози
над  волею  і  мирним  майбуттям.

Від  сорому  й  чорнило  червоніє,
що,  вкотре,  не  змогли,  не  спромоглись
здійснити  предковічну  світлу  мрію
про  волю,  силу,  розквіт,  злет  увись.

Здавалось,  до  омріяного  щастя
лишається  один  маленький  крок...
Та  знову  –  промах:  недолугі  власті,
розгул  хижацтва...  Болісний  урок,

що  справжня  влада  –  це,  без  заперечень,
не  власного  збагачення  пора,
а  місія  висока  самозречень
заради  краю  рідного  й  добра.

Керманичам,  яким  своя  держава,
могутня  й  сильна,  –  це  пріоритет,
навіки  гарантована  і  слава,
і  шана  наша,  і  авторитет.

О  де  ти,  НАШ  майбутній  Вашинґтоне,
великих  пра...  пра...  прадідів  онук?
Спіши!  Спіши,  бо  у  болоті  тонем,
наївшись  обіцянок  вище  вух.

Країна  жде,  розшарпана  штормами,
згуртуй  народ,  в  якого  сили  –  тьма!
І  Боже  правий,  будь  завжди  із  нами!
Без  Тебе  перемоги  в  нас  –  нема.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688423
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.09.2016

ЛЕТИ, МІЙ СОКОЛЕ!

                                         Внуку
Роки  проносяться,  спішать
пір'їнками  в  бурхливім  вирі,
і  час  настав:  своїх  пташат
ми  проводжаємо  у  вирій.

В  незвіданість,  у  далечінь
їх  ваблять  мрії  і  дороги,
нас  огортає  смутку  тінь,
беруть  в  полон  журба  й  тривоги.

Коли  онуки  йдуть  в  світи,
розлуки  не  бува  без  болю.
О  Боже,  шлях  їм  освяти,
щасливу  дарувавши  долю!

Лети  ж,  соколику,  увись,
гартуй  характер,  дух  і  крила,
крізь  перепони  всі  прорвись,
щоби  невдача  не  скорила.

В  буденнім  вареві  життя
не  втрать-бо  вроджені  чесноти,
щоб  не  терзало  каяття,
шануй  і  множ  свої  цінноти.

Шукай,  мій  лебеде,  шукай
свою  єдину  в  цілім  світі,
кохання  справжнього  пізнай  
чарівні,  неповторні  миті.

Лети,  журавлику!  Долай
дороги  нелегкі,  далекі,
але  завжди    в  свій  дім  вертай,
як  вірні  поклику  лелеки.

В  свій  зранений,  та  рідний  край,
де  волі  дух  і  щирість  в  слові,
де  спогадів  дитячих  рай
і  скарб  родинної  любові

безмежної,  без  тіні  чвар,
де  корінь  твій  і  пуповина,
і  найцінніший  Божий  дар  –
матуся,  татко,  Батьківщина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2016

А МАМИН МАК ВІДЦВІВ…

Який  духмяний  повіває  вітер!
Він  зранку  встиг  зробити  безліч  справ:
всім  квіточкам  ранкові  сльози  витер,
з  тополі  пуху  жменями  нарвав,
дмухнув  –  береза  коси  розпустила,
злахматив  кетяги  бузковому  кущу,
ще  й  просушив  птахам  намоклі  крила
від  грозового  раннього  дощу.
Прогнав  неквапно  грозові  хмарини  –
і  глянула  усміхнена    блакить,
роздмухав  маку  дикого  жарини,
аж  полум'ям  червоним  сад  горить...

Цей  мак  навіяв  спогади  крилаті...
Їх  підхопив  пустунчик-вітерець
й  поніс  привіт  далекій  рідній  хаті,
прямісінько  в  дитинство  навпростець.
Й  так  захотілось  серцю  мимоволі,
щоб  він  приніс  з  щасливої  пори  
той  запах  квітів,  що  збирала  в  полі,
і  що  матуся  сіяла  в  дворі!

Під  вечір  повернувся  мовчки,  тихо,
лиш  крадькома  десь  листям  шарудів,
минаючи  мене,  як  мишка  –  лихо...
Та  винувато  враз  прошепотів,
що  не  приніс  ТИХ  запахів  квіткових  –
дитинство  не  повториш,  як  кіно,
розтанув  слід  від  мрій  моїх  казкових,
а  мамин  мак  відцвів  давним-давно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2016

*****

Проснувся  вмитий  росами  світанок
під  спів  колоратурний  солов'я.
Легка,  як  вітер,  я  лечу  на  ґанок,
бо  при  мені  –  лише  душа  моя,
яку  не  встигли  загнуздати  плани  –
тягар  обов'язків  дрімає  ще  –
спішу  в  мій  сад,  красу  спивать  доп'яну,
аж  поки  подих  перехопить  щем.

Дерева,  квіти...  –    в  нас  своя  розмова
на  рівні  духа  потаємних  струн.
Я  розумію  їх  без  звуку  слова,
як  відьма  –  таємничість  древніх  рун.
Шепочуть  в  росах  мерехтливих  трави,
що  янгол  слізки  тут  вночі  згубив,
що  в  нетрях  вже  підрісшої  отави
кипить  життя  –  театр  комедій,  див.

Про  болі  проскрипів  старезний  берест,
поскаржився  на  остеохондроз,
у  затінку  поблід  низенький  верес  –
без  сонця  в  нього  авітаміноз.
Тюрбан  султанський  одягли  піони
і  похилили  голови  від  дум,
стрункі,  нап'яливши  по  три  корони,
іриси  –  ці  не  відають  про  сум.

У  когось  –  спрага,  хтось  над  кимось  висне,
комусь  тут  мокро,  хтось  від  сонця  вмлів...
Безмежне  розмаїття  –  барвам  тісно
в  цім  царстві  незрівнянних  кольорів.
Мій  любий  сад,  –  сімейства,  види,  клани  –
найперше  хоббі,  мій  пріоритет.
Вони  мені  диктують    мої  плани,
задаючи  шалений  ритм  і  темп.

Поохаю,  жаліючись  на  втому,
що  осідлали  всі  мене...  А  втім  –
немає  від  природи  краще  дому,
коли  живеш  в  гармонії  із  ним.

28.05.  2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2016

СЛОВА НЕ УВ'ЯЗНИТИ ВАМ ЗА ГРАТИ!

ТЮРЕМЩИКАМ    СВОБОДИ    СЛОВА

У  вимірах  безмежності  та  вічності,
і  в  межах  піднебесної  юдо́лі,
я  –  крапелька  у  нуртовинні  дійсності,
занесена  в  цей  світ  по  Божій  волі
із  безвісти,  з  нізвідки,  з  царства  Ха́оса.
Молекула  в  людському  океані,
несусь  на  хвилях,  поки  з  волі  Хроноса
розвіюся  в  космічному  тумані.

Та  я  ще  є!  З  веселки,  смутку,  сніжності
я  –  мікросвіт!  Малюсінька  планета
із  морем  болю,  із  рікою  ніжності,
з  материками  мрій,  бажань...
В  тенетах
байдужості  та  зла  навкруг  –  пручаюся,
свій  біль  і  гнів  виковуючи  в  слові,
брехливі  пута  рвати  намагаюся,
щоб  край  звільнився  для  добра  й  любові.

А  хтось  це  слово  повелів  стриножити,
цим  знищивши  малюсіньку  планету.
Та  нас  –  багато,  тисячі!  Не  зможете
всіх  упіймати  в  морі  Інтернету!

Бандитам  –  владу,  вілли,  недоторканість,
свободу  вже  кидаєте  за  грати.
Девіз  ваш  справжній  –  наша  упокореність.
Та  душу  і  слова  –  не  розстріляти!
Рік  37-ий  більше  не  повториться!
Хамелеони...  Зрадили    Майдани.
Історія  завжди  ривками  твориться.
Чи  встигнете  зібрати  чемодани?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668465
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.05.2016

ХРАМ ГРОБУ ГОСПОДНЬОГО (ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО) . Закінчення

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663057#commlist1

Голгофа...Гору  тут  ви  не  побачите,  вона  ніби  огорнута  храмом,  схована  в  ньому.
Йдемо  до  місця  розп'яття.  Нині  тут  знаходиться  православний  притвір,  в  глибині  його  –  розп'яття,  перед  яким  стоїть  невеликий  відкритий  престол  з  закритою  задньою  стінкою.  Під  престолом  –  срібний  диск  з  отвором.  Так  позначили  місце,  де  був  вкопаний  хрест  з  розіп'ятим  Ісусом.
Смерть  на  хресті  –  це  XII  зупинка,  остання  в  земному  житті  Ісуса  Христа.
Неважко  уявити,  з  якими  почуттями  і  думками  стояли  ми  біля  цього  місця.  
Я  не  берусь  їх  описувати...  Нема  таких  слів...
Трішечки  оговтавшись,  стаємо  на  коліна,  щоб  доторкнутись  до  срібного  диска.  Хрестимось,  молимось  і  прикладаємо  руку.  А  в  центрі  диска  –  отвір.  Не  знаючи,  що  робимо,  цікавість  заставляє  засунути  туди  руку.  Як  потім  нам  пояснили,  це  ми  доторкнулися  до  вершини  Ґолґофи.
Ліворуч  і  праворуч  на  підлозі  побачили  чорні  диски  –  відмітка,  де  стояли  хрести  із  закатованими  злочинцями.
Ставимо  свічі,  роздивляємось  ікони  та  панно,  фотографуємо  (дозволено).
З  мокрими  очима    спускаємось  вниз,  щоб  іти  в  печеру  Гроба  Господнього.
Ротонда  з  великим  куполом.  Саме  сюди  збираються  люди  і  ми  бачимо  її,  коли  транслюють  сходження  Благодатного  Вогню.
В  ротонді  розташована  Кувуклія  (Анастасіс,  що  означає  Воскресіння).  Невелика  мармурова  споруда  над  печерою  Гроба  Господнього.  Перед  Кугуклею  у  кам'яній  вазі  знаходиться  кам'яна  півсфера,  що  символізує  центр  землі  (її  пуп).  І  хоч  настрій  –  важкий,  але  ж  як  не  торкнутися  пупа  землі?!  Кожен  робить  це  залюбки.
Кувуклія  має  2  притвори.  Перший  –  притвор  Ангела.  Адже  Ангел  відсунув  камінь,  що  закривав  вхід  до  Гробу  Господнього.  Частина  цього  священного  каменя  знаходиться  посеред  каплиці  і  служить  престолом  під  час  літургій  на  Гробі  Господнім.  В  цій  каплиці  знаходяться  і  відкидні  віконця  для  передачі  Благодатного  Вогню  у  Велику  Суботу.
Мармуровий  портал  відділяє  каплицю  Янгола  від  Гробу.  Ліворуч  входу  зображені  жони-мироносиці,  праворуч  –  архангел  Гавриїл  з  простертими  руками,  а  вгорі  –  напис  грецькою:  "Чого  шукаєте  живого  серед  мертвих?  Його  нема  тут.  Він  воскрес".
Портал  такий  низький,  що  зайти  можна,  лише  схилившись  у  низькому  поклоні.  Впускають  не  більше  двох.  За  порядком  стежить  монах.
Малесеньке  приміщення,  половину  якого  займає  кам'яне  ложе.  Тут  поклали  Ісуса,  загорнутого  в  плащаницю...  Тут  Він  лежав,  тут  –  воскрес.  Мурашки  –  по  всьому  тілу,  аж  боляче...
Кам'яне  ложе  також  покрите  мармуровою  плитою,  боголюбні  паломники  різними  способами  відламували  шматочки  "на  пам'ять".
Під  час  літургій,  ложе  Христа  служить  жертовником.  Зараз  на  ньому  стоять  вази  з  ліліями.  На  мармуровій  полиці  над  ложем  –  3  ікони  воскресіння.
Стоїмо  мовчки,  навіть  подихи  завмерли.  Молимося,  дякуємо  Господу  за  Його    подвиг,  просимо  прощення  за  себе,  рідних...  за  весь  рід  людський.
Низько  вклоняємося  і  виходимо  з  Кугуклі.
Кілька  хвилин  приходимо  до  тями,  струшуємо  оціпеніння,  вертаємося  через  тунель,  довжиною  в  2000  тисячі  років...
Біля  Кугуклії  купуємо  свічі,  точніше,  пучки  тоненьких  свічок  білого  та  коричневого  кольору,  їх  по  33  в  кожному  пучку  (вік  Ісуса).  Щоб  освятити  їх,  досить  обпалити  Священним  Вогнем,  що  горить  в  каганці.
Потім  ідемо  до  плити  Помазання,  розкладаємо  свої  хрестики  та  іконки  для  освячення...
Мрія  збулася  –  ми  попали  до  святих  місць  на  прощу.  Мабуть  на  мені  був  центнер  гріхів,  бо  відчуваю  таке  полегшення...  аж  до  спустошення...
Так  часто  буває,  коли  мрія  здійсниться.
Чи  колись  попаду  ще  сюди?  Дуже  хотілося  б,  але...  навряд.
Підсвідомо  кладу  долоні  на  груди,  ніби,  щоб  втримати  пережите  в  серці.
Спасибі  Тобі,  Господи,  за  цей  безцінний  дар!

30.04.2016  р.

Дорогі  мої  одноклубники!  Всі  ці  описи  –  це  мій  маленький  дарунок  Вам  до  свята  Воскресіння  Божого.  Я  дала  Слово  Богу,  що  поділюся  баченим  з  людьми.  Господи,  я  виконала  обіцянку.
Зі  святом!  Хай  хранить  Господь  всіх  вас  і  Україну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663090
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 30.04.2016

Свята земля. ХРАМ ГРОБУ ГОСПОДНЬОГО (ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО)

До  Храму  йдемо  вузесеньким  християнським  кварталом,  перетвореним  в  суцільну  лавку  церковних  товарів.  Ми  вже  попереджені,  що  купувати  все  треба  саме  тут,  бо  найдешевше.
Спішно  перебираю  в  пам'яті  всіх,  кого  хочемо  порадувати  малесенькою  пам'яткою  про  Святу  землю:  наш  любий  батюшка,  жінки,  що  служать  в  церкві,  родичі,  знайоміі...  всі,  любі  моєму  серцю  парафіяни,  що  стали  вже  ріднею...
В  розпачі,  стою  розгублена.  Дуже  багато  виходить!  Як  з  такими  пакунками  ходити  по  святому  місцю?!  Гід  –  спасибі  їй,  стільки  разів  вчасно  підказувала!  –  заспокоїла:  завтра  будемо  на  Іордані,  там  все  придбаємо.  Тож  нашвидкоруч  вибираю  кілька  мініатюрних  іконок,  пару  наборів  з  пляшечками  Іорданської  води,  єлею  та  ладану,  йдемо  до  храму.
За  переданнями  Храм  побудований  на  місці,  де  був  розіп'ятий  Ісус,  похоронений,  де  Він  воскрес  на  третій  день.  Місце,  що  знаходилось  колись  за  межами  Єрусалима,  вже  вшановували  перші  християни.  Але  в  70  році  християни  були    знищені  імператором  Титом,  а  Єрусалим  повністю  зруйнований.  Відбудову  почав  імператор  Адріан,  але  вже  як  місто  Елія  Капітоліна,  і  на  місці  Гробу  була  побудована  церква  Венери  (135  р).
Перший  християнський  храм  був  збудований  за  наказом  цариці  Єлени,  і  з  того  часу  став  одним  з  найдорожчих  храмів  для  християн  всього  світу  –  місцем  прощ.  Це  був  великий,  багато  оздоблений  мармуром,  мозаїками  і  металевим  литтям  храм  –  цілий  архітектурний  комплекс,  що  включав,  окрім  означеного,  церкву  Животворчого  Хреста,  церкву  Єлени,  круглий  Анастасіс  (Воскресіння)  над  гробом  і  навіть  могилу  Адама  (туди  ми  не  попали).  На  освячення  храму  (в  335  р.)  приїхав  сам  імператор  Костянтин.
Храм  неодноразово  страждав  від  набігів,  а  в  1009  році  був  повністю  зруйнований  Халіфом  Аль-Хакімом,  а  християни  –  знову  знищені.
Відновили  храм  і  багато  оздобили,  Хрестоносці.  Процвітав  він  і  за  часів  правління  султана  Сулеймана  Розкішного  (згадайте  Роксолану).  За  його  наказом  був  розширений  і  зміцнений  мур  навколо  міста,  що  стоїь  по  сьогоднішній  день.
Храм,  що  постає  перед  нашими  очима  –  споруда  1810  р.  Це  великий  храмовий  комплекс  з  кількома  церквами,  монастирем  і  безліччю  приторів.  Храм  поділений  між  6  конфесіями,  між  якими  часто  точаться  суперечки  навіть  бійки.  Години  служб  строго  розподілені.
Відомо,  що  останні  5  зупинок  на  шляху  Віа  Долороза  –  мученицькому  хрестному  шляху  Ісуса  до  Голгофи,  знаходяться  саме  в  храмі.  Заходимо  до  приділу,  що  називають  Х  зупинка  –  Розділення  риз.  Пам'ятаєте:  "І  розділили  ризи  мої..."  В  мовчанні  віддаємо  шану.
Заходимо  до  храму.  Шумно,  багатолюдно.
Недалеко  від  входу,  прямо  на  підлозі  лежить  гранітна  плита  Помазання,  захищена  від  паломників-любителів-сувенірів  товстою  мармуровою  плитою.  За  єврейським  звичаєм  тут  Ісуса  помазали  смирною  перед  тим,  як  покласти  в  гріб.  Цього  каменю  торкалося  тіло  Ісуса.  Святе  місце!  На  ньому,  виходячи  з  Храму,  ми  освятимо  наші  хрестики  та  іконки  (  на  ізраїльській  землі  нема  нашого  обряду  освячення,  там  освячує  сама  земля,  камінь  чи  вода,  до  яких  торкався  Ісус).
За  каменем  на  стіні  –  велике  мозаїчне  панно,  де  зображені  всі  події  від  зняття  Ісуса  з  хреста  до  покладення  в  гріб.
По  сходах  піднімаємось  нагору...  на  Голгофу...

30.04.2016  р.  (далі  буде).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663057
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 30.04.2016

Свята земля. ХРАМ МУК ХРИСТОВИХ (закінчення)

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662667

Заходимо  і...  з  сонячного  ранку  попадаємо  в  густі  вечірні  сутінки,  які  огортають  нас  смутком.  Ведикий  зал  з  багатьма  колонами,  мозаїчними  полотнами  і  кольоровими  вітражами,  через  які  не  проникає  денне  світло.  12  куполів,  кожен  з  яких  символізує  країну-забудовника.
Сині  з  золотими  зірками  купольні  стелі  нагадують  про  скорботну  ніч.
Перед  алтарем  в  формі  чаші  знаходиться  фрагмент  скелі,  на  якій  молився  Ісус.  Інша  частина  каменю    знаходиться  зовні,  впритул  до  стіни  храму.  Поскільки  сам  храм  –  францисканський,  то  православні  моляться  біля  зовнішньої  частини  храму.  Але  хто  через  2  тисячі  років  може  точно  сказати,  на  якій  частині  каменя    молився  Ісус?  Для  мене  –  це  не  суттєво,  переконана,  що  весь  камінь  увібрав  його  енергію.
Скеля-чаша  обрамлена  металевим  кованим  вінком,  що  символізує  терновий  вінок.  Навкруг  каменя  на  стільцях  сидять  люди  в  глибокій  задумі,  помітно,  що  думки  їх  знаходяться  зовсім  в  іншому  часі.  Неймовірна  тиша  створює  урочисту  атмосферу.  Сила  смутку  –  неймовірна!
Над  самим  алтарем  –  велике  мозаїчне  полотно,  на  якому  зображений  Ісус  Христос,  що  сидить  на  камені  в  глибокій  задумі.  Ніби  магнітом,  полотно  притягує    увагу.  Вдивляюся  уважніше  і  зупиняюсь  приголомшена:  скільки  ж  скорботи  в  цій  Людині!!!  Який  вселенський  сум  іде  від  Нього!  І  скорбота...  Боже,  яка  скорбота!  Вона  пронизує  наскрізь.  І  вперше  –  чомусь  вперше!  –  я  усвідомила,  що  Він  –  Лю-  ди-на.  Богом  Він  стане  на  Небі,  а  тут  ніщо  людське  не  було  чужим  для  Нього.  Скільки  ж  внутрішньої  сили  і  воістину  божественної  свідомості  треба  було  мати,  щоб  іти  на  те,  що  Його  чекало!
Уявила  себе  на  Його  місці...  Та  я  тікала  б  світ  за  очі,  та  я  б  від  жаху  здатна  була  б  в  мишачу  нірку  влізти!    А  ВІН...
І  таке  невимовне  співчуття  охопило  мене,  такий  жаль  і  водночас,  розумуння  Його  величі!!!  Господи,  Ти  йшов  на  такі  муки  ради  нас,  ради  мене!  А  ми...  а  я...  Які  ж  ми  нікчемні,  в  порівнянні  з  Твоєю  чистотою  і  величчю!  Сором  і  біль  спазмом  перехопили  подих.  Всі  зусилля  оволодіти  собою  були  марними.  Плечі  здригалися,  сльози  потекли  річкою  і  я  заридала.  О,  як  я  плакала!  Вискочила  з  Храму,  сховалася  за  колоною  і  так  солодко-гірко  ридала  навзрид,  як  плачуть  діти  за  втраченим...  Неймовірний  жаль  і  біль  виливались  ріками  сліз.  
Мені  було  соромно,  що  не  могла  взяти  себе  в  руки.  Так,  я  –  знатна  плакальниця,  але  ж  не  невростенік!  Та  ридання  не  припинялись.
Підійшла  наша  гід,  обняла  за  плечі...  вона  розуміла,  що  зі  мною.
"Я  забыла  предупредить,  что  тут  многим  "срывает  крышу".  Не  стесняйтесь..."
Не  встигла  вона  це  вимовити,  як  з  храму  вилетів  мій  чоловік  і  сховався  за  дальню  колону.  Я  бачила,  як  від  ридань  здригалось  його  плече.  А  він  у  мене  –  зовсім  не  плакальник!  Він  теж  відчув  той  біль.
Що  не  кажіть,  а  ВОНО  є!  Ота  неймовірна  енергія  страждань  чи  благодаті,  яку  відчувають  справжні  екстасенси  через  десятиліття.  Що    казати  про  божествену  енергію?!  Вона  проникла  в  землю  і  камінь  на  тисячоліття,  і  її  можуть  відчути  навіть  такі,  як  я.  Пам'ятаєте,  як  я  розповідала  про  благодать,  що  відчувала  на  Іордані?  Є  енергетика  благодаті,  є  енергія  болю...  Вселенського.  Я  її  відчула  на  собі.
Сумні,  задумливі  та  мовчазні  виходили  люди  з  нашої  групи.    Зачепило  і  їх.  А  одна  парочка  вийшла  так,  ніби  з    прогулянки  по  базару.  Ось  такі  ми  всі  різні...
Далі  їхали  мовчки,  говорити  не  було  сил.  Всі  погрузилися  в  себе.  Мабуть,  як  і  я,  відчували  сором  за  себе,  за  багатьох  інших.  А  ще  –  сумнів:  чи  варті  ми  такого  подвигу?..

29.04.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662926
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 29.04.2016

Свята земля. У ХРАМІ МУК ХРИСТОВИХ

Відомо,  що  останні  години  перед  арештом  Ісус  Христос  провів  з  учнями  в  Гетсиманському  саду  (так  говорять  нам  Євангелія  від  Матвія,  Марка  та  Луки).  Коли  ж  учні  поснули  неподалік,  Він,  залищившись  сам-на-сам,  сидів  на  широкому  камені  в  тяжких  думах.  Ісус    ЗНАВ,  що  попереду  чекають  жахливі  тортури  і  смерть,  тож  в  Ньому  боролися  людина,  що  боялась  і  не  хотіла  цього,  і  божественна  воля,  що  вела  до  них.  Сповнений  болю,  Ісус  віддався  на  волю  Отця  свого:  "Отче  мій!  Якщо  не  може  оминути  мене  чаша  ця,  щоб  не  пити  з  неї,  –  хай  буде  воля  Твоя!"
Саме  на  цьому  місці  (біля  підніжжя  гори  Єлеон)  збудована  найкраща  в  Єрусалимі  церква,  що  має  кілька  назв:  ХРАМ    МУК    ХРИСТОВИХ,  базиліка  Боріння,  а  ще  –  церква  ВСІХ  НАЦІЙ.  Перші  2  назви  –  зрозумілі,  остання  ж  говорить  про  те,  що  в  будівництві  храму  приймали  участь  багато  країн  світу.  Попередні  храми,  збудовані  на  цьому  місці  в  IV,    VIII  i  XII  століттях,  руйнували    час,  землетруси,  війни.
Храм  не  схожий  на  наші  церкви,  а  ні  на  католицькі  костели.  
Велика  світла  сучасна  споруда,  дуже  гарна  зовні.    Одразу  кидається  в  вічі  велике  яскраве  панно  над  входом,  де  в  червоних,  синіх  та  золотих  тонах  зображений  Ісус  Христос  з  людьми,  що  моляться,  бо  для  них  Він  –  єдина  надія.  Перед  входом  –  4  групи  колон,  увінчані  фігурами  євангелистів.  Церква  має  12  куполів,  не  схожих  на  церковні,  до  яких  звикли  ми.  Кожен  з  куполів  присвячений  одній  з  країн-засновників  будівництва.  Оливи  Гетсиманського  саду  майже  торкаються  стін  храму.  Частина  каменю,  на  якому  молився  Ісус,  знаходиться  всередині  храму.
Уявіть,  що  ви  –  на  моєму  місці.  Що  б  ви  відчували?..
В  грудях  –  тріпоче  пташка,  я  стислася  "в  жменьку".  Молюся...  переводжу  подих,  ніби  маю  пірнути  на  морську  глибину...  Заходимо...
               ...  і  з  сонячного  ранку  попадаємо  в  густі  вечірні  сутінки,  які  одразу  огортають  незбагненним  смутком.  Ведикий  зал  з  багатьма  колонами,  мозаїчними  полотнами  і  кольоровими  вітражами,  через  які  не  проникає  денне  світло.  Сині  з  золотими  зірками  купольні  стелі  нагадують  про  скорботну  ніч.
Перед  алтарем  в  формі  чаші  знаходиться  фрагмент  скелі,  на  якій  молився  Ісус.  Інша  частина  каменю  виходить  за  стіни  храму.  Поскільки  сам  храм  –  францисканський,  то  православні  моляться  біля  зовнішньої  частини  храму.  Але  хто  через  2  тисячі  років  може  точно  сказати,  на  якій  частині  каменя    молився  Ісус?  Для  мене  –  це  не  суттєво,  переконана,  що  весь  камінь  увібрав  Його  енергію.
Скеля-чаша  обрамлена  металевим  кованим  вінком,  що  символізує  терновий  вінок.  Навкруг  каменя  на  стільцях  сидять  люди  в  глибокій  задумі,  помітно,  що  думки  їх  знаходяться  зовсім  в  іншому  часі.  Неймовірна  тиша  створює  дивовижно  урочисту  атмосферу.  Сила  смутку  –  неймовірна!
Над  самим  алтарем  –  велике  мозаїчне  полотно,  на  якому  зображений  Ісус  Христос,  що  сидить  на  камені  в  глибокій  задумі.  Ніби  магнітом,  полотно  притягує  ближче.  Вдивляюся  уважніше  і  зупиняюсь  приголомшена:  скільки  ж  скорботи  в  цій  Людині!!!  Який  вселенський  сум  іде  від  Нього!  І  скорбота...  Боже,  яка  скорбота!  Вона  пронизує  наскрізь.  І  вперше  –  чомусь  вперше!  –  я  усвідомила,  що  Він  –  
Лю-  ди-на.  Богом  Він  стане  на  Небі,  а  тут  ніщо  людське  не  було  чужим  для  Нього.  Скільки  ж  внутрішньої  сили  і  воістину  божественної  свідомості  треба  було  мати,  щоб  іти  на  те,  що  Його  чекало!
Уявила  себе  на  Його  місці...  Та  я  тікала  б  світ  за  очі,  та  я  б  від  жаху  здатна  була  б  в  мишачу  нірку  влізти!    А  ВІН...  Безгрішний...  У  розквіті  літ  мав  іти  на  тортури  і  смерть...  Ради  грішників,  які  бездумно  і  безсоромно  поганили  землю  злодіяннями,  заздрістю,  підлістю  і  продажністю.  Ради  них  віддав  свою  безгрішну  душу...  
І  таке  невимовне  співчуття  охопило  мене,  такий  жаль  і,  водночас,  розумуння  Його  величі!!!  Господи,  Ти  йшов  на  муки  і  смерть  ради  нас,  ради  мене!  А  ми...  а  я...    Ми  не  змінилися  на  краще.  Які  ж  ми  нікчемні,  в  порівнянні  з  Твоєю  чистотою  і  величчю!  Сором  і  біль  спазмом  перехопили  подих.  Всі  зусилля  оволодіти  собою  були  марними.  Плечі  здригалися,  сльози  потекли  річкою  і  я  заридала.  О,  як  я  плакала!  Щоб  не  порушити  тишу,  вискочила  з  Храму,  сховалася  за  колоною  і  так  солодко-гірко  ридала  навзрид,  як  плачуть  за  найдорожчими...  Неймовірний  жаль  і  біль  виливались  струмками  сліз.  
Мені  було  соромно,  що  не  могла  взяти  себе  в  руки.  Так,  я  –  знатна  плакальниця,  але  ж  не  невростенік!  Та  ридання  не  припинялись.
Підійшла  наша  гід,  обняла  за  плечі...  вона  розуміла,  що  зі  мною.
"Я  забыла  предупредить,  что  тут  многим  "срывает  крышу".  Не  стесняйтесь..."
Не  встигла  вона  це  вимовити,  як  з  храму  вилетів  мій  чоловік  і  сховався  за  дальню  колону.  Я  бачила,  як  від  ридань  здригалось  його  плече.  А  він  у  мене  –  зовсім  не  плакальник!  Він  теж  відчув  Той  Біль.
Що  не  кажіть,  а  ВОНО  є!  Ота  неймовірна  енергія  страждань  чи  благодаті,  яку  відчувають  справжні  екстасенси  через  десятиліття.  Що    казати  про  божествену  енергію?  Вона  проникла  в  землю  і  камінь  на  тисячоліття,  і  її  можуть  відчути  навіть  такі,  як  я.  Пам'ятаєте,  як  я  розповідала  про  благодать,  що  відчувала  на  Іордані?  Є  енергетика  благодаті,  є  енергія  болю...  Вселенського.  Я  її  відчула  на  собі.
Сумні,  задумливі  та  мовчазні  виходили  люди  з  нашої  групи.    Зачепило  і  їх.  Лише  одна  парочка  вийшла  так,  ніби  з    прогулянки  по  базару.  Ось  такі  ми  всі  різні...
Далі  їхали  мовчки,  говорити  не  було  сил.  Всі  погрузилися  в  себе.  Мабуть,  як  і  я,  відчували  сором  за  себе,  за  людство.  А  ще  –  сумнів:  чи  варті  ми  такого  подвигу?..

©  Зі  збірки  "Любові  й  болю  береги",  2019  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2016

Свята земля. СВІТЛИЦЯ ТАЙНОЇ ВЕЧЕРІ

             За  стінами  старого  Єрусалиму,  на  вершині  Сіонського  пагорба  стоїть  будівля,  свята  і  для  євреїв,  і  для  християн.  Щоправда,  ту  древню,  як  і  збудовані  пізніше  царицею  Єленою  та  Хрестоносцями,  зруйнував  час.  Ми  вже  бачимо  будівлю  францисканців,  датовану  XIV  ст.
На  першому  поверсі  –  єврейська  святиня  –  гробниця  царя  Давида.
Я  визнаю  право  євреїв  шанувати  свого  вінценосного  предка.  Харизматичний  цар,  що  гарно  грав  і  співав  свої  похвальні  Псалми  Богу,  був  сильним  державотворцем,  що  значно  розширив  межі  держави,  збудував  і  укріпив  свою  столицю  Єрусалим,  перевізши  до  неї  святі  Скрижалі  Заповіту...
За  безліч  написаних  ним  покаянних,  подячних  і  похвальних  Псалмів,  що  увійшли  до  Біблії,  шанують  його  і  християни.  Що  відчувала  я,  стоячи  біля  саркофагу  царя  Давида?..  Біль  отих  сліпих  і  калік  есеїв,  вбитих  за  його  наказом,  та  ще  десятків  тисяч  інших,  безневинно  вбитих  в  загарбницьких  війнах.  А  ще  –  страх,  відчай    і  сльози  знедолених,  які,  з  його  вини,  втратили  рідних  і  домівку...
Це    що  ж  виходить?!  Загарбуй  чужі  землі,  вбиваючи  десятки  тисяч  нещасних,  ріж  їх,  пали  і  трощи  житло,  волю  і  долю...  заведи  собі  гарем,  прелюбодій,  відбери  жону  Вирсавію  у  відданого  тобі  полководця  Урії,  підло  пославши  того  на  вірну  смерть...  –  а  потім  пиши  покаянні  пісні,  хвалячи  Бога  –  і  ти  стаєш  ледь  не  святим  на  тисячі  років??!
...  Тому  без  захоплення  читаю  Псалми,  прости  мене,  Боже!

На  другому  поверсі  будівлі  –  світлиця  Тайної  (Таємної)  Вечері,  святе  для  християн  місце.  Її  ще  називають  Сіонською.  Ходимо,  роздивляємось...
Я  перебираю  в  пам'яті  всі  відомі  мені  полотна  Тайної  Вечері,  від  Леонардо  да  Вінчі  до...    –  нічого  спільного  зі  світлицею  не  знаходжу.  Час  змінив  усе.  Та  й  хто  міг  сказати,  як  тут  ТОДІ  було  насправді?  Будівничі  не  дуже  турбувалися  про  автентичність,  навіть  великий  Леонардо  трохи  схибив,  намалювавши  Вечерю  за  європейським  столом,  хоча  в  Євангеліях  згадується,  що  в  ті  часи  їли  сидячи,  а  частіше,  лежачи  («...Он  возлежал...»)  на  підлозі.
Врешті  –  не  це  важливо.  Тому,  відсторонившись  від  присутніх  і  всього  світу,  даю  волю  уяві.  Адже  тут,  за  Святим  Переданням,  відбулося  стільки  подій!..
В  цій  світлиці  Ісус  Христос  омив  ноги  своїм  учням,  давши  приклад  всьому  світу:  ким  би  ти  не  був,    не  піднімайся  над  іншими,  не  стався  зверхньо;
саме  тут  Ісус  Христос  святкував  Паску,  останню  в  своєму  земному  житті;
причастивши  своїх  учнів  хлібом  та  вином,  повідав  про  таїнство  (тому  і  Тайна)  Євхаристії;
востаннє  Ісус  побесідував  з  учнями  і  висловив  передбачення,  що  в  цю  ніч  хтось  з  учнів  видасть  Його  під  арешт,  зауваживши  Петру,  що  і  той    тричі  зрадить  Його.
А  потім...  після...
Тут  налякані  апостоли  перебували  під  час  і  після  розп'яття  Ісуса;
сюди  мироносиці  принесли  їм  звістку,  що  Ісуса  нема  в  гробу;
і  надалі  учні  збиралися  в  світлиці  після  Воскресіння;
тут  їм  явився  Ісус;
саме  тут  на  учнів  зійшов  Святий  Дух;
в  цьому  ж  приміщенні  почали  хрестити  перших  християн,  а  згодом  –  проводити  перші  Богослужіння  –  Літургії...
Важко  охопити,  усвідомити,  уявити  все  те,  що  відбувалося  тут  2000  літ  тому.  А  ще  важче  повірити  собі:    я  знаходжуся  на  тому  місці,  де  стільки  разів  бував  Ісус!!!  На  серйозних  обличчях  присутніх  написане  те  ж  саме:  всі  стараються  збагнути...  незбагненне...
В  усіх  історичних,  тим  паче,  в  святих  місцях,  хочеться  доторкнутися  до  стіни,  каменя  чи  води,  ніби  вбираючи  в  себе  часточку  тих  подій,  того  часу,  тої  енергії.
Звичайно  ж,  до  стін  торкатися  не  можна,..  та  хіба  ж  втримаєшся?
Крадькома  прикладаю  долоню  до  стіни  світлиці,  ніби  припечатавши  в  пам'яті  бачене.  Назавжди...

©  Зі  збірки  "Любові  й  болю  береги",  2019  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2016

*****

Як  завиває  на  холоднім  вітрі
чийсь  сиротливий  до  трагізму  сум!
Мов  згублена  душа  тремтить  в  повітрі
і  тяжко  тужить  від  скорботних  дум.
Як  побивається  і  як  страждає,
яка  безвихідь  у  стражданні  тім!
Від  співчуття  аж  серце  завмирає...
Чи  пережитого  майнула  хижа  тінь?

Чого  ти,  серденько,  забилось?
Не  згадуй!  То  тобі  наснилось...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2016

Свята земля. ЄЛЕОНСЬКА ГОРА (закінчення)

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659729#commlist1

Наступна  зупинка  –  каплиця  Вознесіння.  Чесно  кажучи,  в  цій  подорожі  мене  часто  не  лише  дивувало,  а  й  обурювало  якесь  байдуже  ставлення  до  святих  місць.  Здавалося  б,  що  на  місці  Вознесіння  Господнього  з  вершини  гори  Єлеон,  тут  повинен  стояти  найвеличніший  у  світі  храм.  Замість  цього  ми  бачимо  малесеньку  восьмикутну  капличку  сірого  кольору.  І  в  цій    капличці  зберігається  (за  переданням)  святиня  –  камінь  з  відбитком  стопи  Ісуса  Христа.  Друга  частина  каменю,  з  відбитком  другої  стопи,  знаходиться  в  мусульманському  храмі  Аль  Акса.  Це  й  не  дивно.  Хто  править  в  краї,  той  і  захоплює  цінності:  і  мечеть  побудували  на  місці  Другого  Храму  (найбільшої  єврейської  святині),  і  пів  каменя,  священного  для  християн,  стирили.  
Зупиняємося  біля  монастиря  ПАТЕР    НОСТЕР  (з  лат.  –  Отче  Наш).  Ви  вже  зрозуміли,  що  монастир  побудований  на  місці,  де  Ісус  Христос  навчав  учнів  і  народ,  як  треба  молитися:  «Отче  наш...»
В  монастирі  зберігаються  великі  керамічні  таблиці  з  молитвою  «Отче  наш»  більш,  як    140  мовами  світу.  І  хоч  всі  вони  виконані  на  одинакового  розміру  плитах,  облямовані  одинаковим  орнаментом  і  на  всіх  написана  одна  і  та  ж    молитва,  але  українською  –  найкраща!  То  ж  своєю  ріднесенькою  шепочу  тихесенько:  «Отче  наш!  Дякую  Тобі,  що  дарував  мені  щастя  –  побувати  на    святих  місцях!»
Відвідали  ми  і  гробницю  Богоматері,  про  що  я  напишу  до  свята  Успіння  Пресвятої  Богородиці.    Потім  був  храм  Мук  Христових,  атмосфера  якого  настільки  пройняла  душу  і  серце,  що  про  це  мусить  бути  окрема  розмова.  Скажу  лише  (щоб  мене  не  поправляли  знавці),  що  цей,  самий  красивий,  храм  називаєть  ще  базилікою  Боріння,  або  церквою  Всіх  Націй.
Треба  віддати  належне  нашому  чудовому  гіду  –  вона  добре  продумала  нашу  програму.  Знала,  що  розтривоженим  нашим  душам  після  храму  Мук  Христових,  потрібна  буде  спокійна  прогулянка  на  природі.  А  природа  –  ось  вона,  поруч,  під  самою  стіною  храму.
І  це  –  ГЕТСИМАНСЬКИЙ  САД,  відома  з  Біблії  Гефсиманія.  Знаходиться  він  біля  самого  підніжжя  гори,  вище  долини  Кедрон.
В  ті  часи  велика  частина  гори  Єлеон  була  засаджена  оливами.  Нині  ж  Гетсиманський  сад  –  це  невеличка  територія,  трішки  більше  гектара,    де  ростуть  старезні  (і  не  дуже)  оливи.
Якось  не  дуже  впевнено  гід  сказала,  що  деякі  з  цих  дерев,  маленькими,  могли  бачити  Ісуса  Христа.  Як  же  хотілося  вірити  в  це!  О  Інтернет,  інколи  я  тебе  ненавиджу!  Ти  розвіюєш  легенди,  в  які  так  хочеться  вірити!  Так  сухо  ти  констатуєш:  за  даними  рентгенологічного  аналізу  найстарішим  оливам  –  не  більше  900  років...
Та  інакше  і  не  могло  бути,  адже  римляни,  стерши  Єрусалим  з  лиця  землі,  вирубали  і  всі  оливи.  Тож  дерева,  що  ростуть  в  саду,  не  могли  бачити  Ісуса  з  його  учнями,  але  їх    бачили  прямі  предки  цих  дерев.  Вони  були  останніми  свідками  страждань  Ісуса  в  ніч  перед  арештом,  коли,  передчуваючи  близькі  жахливі  тортури,  в  ньому  боролися  людська  природа,  що  не  хотіла  мук  і  смерті,  і  божественна  воля,  яка  вела  до  них.
Учні  спали  (на  відстані  кинутого  каменя),  а  Він  залишився  сам-на-сам  у  своїй  скорботі.  Поруч  були  лише  оливи  Гефсиманіі...

16.04.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659874
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 15.04.2016

Свята земля. ЄЛЕОНСЬКА ГОРА

Як  тільки  її  не  називають:  гора  Єлеон,  Єлеонська,  Оливна,  Оливкова,  Олійна  (так  переклав  словник  «Масличная»)  Гар  га  Земтім  (івріт).  Я  також  буду  називати  її  по-різному.
Оливна  гора  –  це  передмістя  Єрусалима,  знаходиться  за  межами  старого  міста.  Невисока,  близько  800  м,  вона  є  природним  відмежуванням  Єрусалима  від  Іудейської  пустелі.
Мікроавтобус  підвозить  нас  до  самої  оглядової  площадки.    Виходимо  і...  вмліваємо  всі,  мимоволі  «охаючи»!  Перед  нами,  як  на  долоні,  Кедронська  долина  і  старий  Єрусалим,  з  його  старезним  височенним  муром  з  багатьма  воротами,  збудованим  бозна  коли,  а  оновленим  за  наказом  султана  Сулеймана.
Кидаються  в  вічі  мечеті  –  Купол  Скелі  і  Аль  Акса,  побудованої  на  місці  священного  для  євреїв  Храму,  а  далі...
Але  про  це  –  в  свій  час.  Зараз  поговоримо  про  саму  гору,  адже  вона  –  одне  з  тих  місць,  що  найчастіше  згадується  в  Євангеліях  і  є  священною  як  для  християн,  так  і  євреїв  та  мусульман  всього  світу.  Саме  на  цій  горі  Ісус  Христос  навчав  учнів  і  народ  молитися,  плакав,  передбачивши  руйнацію  Єрусалима,  молився  перед  арештом,  тут  був  зраджений  Іудою,  з  цієї  гори  він  вознісся  на  небо.  На  цій  горі  знаходиться  гробниця  Богородиці,  а  в  підніжжі  гори  –  гробниці  Авесалома  (сина  царя  Давида)  та  пророка  Захарії.
Саму  гору  від  старого  Єрусалима  відділяє  долина  Кедрон,  де  ще  з    часів  Першого  Храму,  що  будували  Давид  і  Соломон,  євреї  почали  хоронити  своїх  померлих.  Цвинтар  розширився  (біля  150  тисяч  могил)  на  саму  Єлеонську  гору  і  займає  досить  велику  її  частину.  Це    велика  честь  –  бути  похороненим  тут,  адже  саме  сюди,  як  вважають  євреї,  має  прийти  Месія.
Намилувавшись,  наохавшись,  пофотографувавши  все,  їдемо  оглядати  святі  місця.  Одразу  кидаються  в  вічі  такі  звичні  для  нас  золоті  куполи  храму  Марії-Магдаліни  (російської  православної  церкви).  Красива  світла  споруда,  але  туди  нас  не  ведуть:  її  нема  в  нашому  вкрай  перегруженому  графіку.  Їдемо  по  горі,  зупиняючись  на  15-20  хв.  біля  святих  місць.
ДОМІНУС    ФЛЕВІТ  (з  лат.  –  Господь  плакав).  Православні  називають  її  церквою  Сліз  Господніх.  Невеличкий  католицький  храм,  купол  якого  має  форму  краплі.  За  Євангелієм  від  Луки,  Спаситель,  їдучи  до  Єрусалиму,  зупинився  на  цьому  місці  в  задумі  і  заплакав,  передбачивши  страшну  подальшу  долю  Єрусалиму.  В  храмі  нас  підводять  до  вікна.  Вважають,  що  саме  з  цієї  точки  Ісус  дивився  на  Єрусалим.  
Дійсно,  приблизно  через  40  років  (в  70  році),  римські  легіони  не  лише  зруйнували  Другий  Храм,  а  й  зрівняли  Єрусалим  із  землею.

16.  04.2016  р.
(Далі  буде)

На  світлині  Єлеонської  гори  видні  храми  Мук  Христових,  Марії-Магдалини  і  єврейський  цвинтар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659729
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 15.04.2016

КВІТНЮ, ПІДКАЖИ!

Шумить  рясний  квітневий  дощ,
теплу  ворота  відчиняє,
змиває  сірі  будні  з  площ,
закляклу  зелень  підіймає.

Проснулась,  струшує  земля
від  холоду  заціпеніння,
несміло  трави  розстеля,
неквапно  будячи  цвітіння.

Художник-квітень  тут  і  там
малює  ніжні  акварелі:
вже  бризнув  зеленню  лісам,
віночки  одягнув  морелі,

то  нареченої  фату
в  садах  примі́ряв  абрикосам,
плакучим  вербам  у  ставку
прополоскав  зелені  коси.

Розсипав  котики  в  гіллі  –
пухнасті,  зараз  замуркочуть!
Пташині  зграї,  журавлі
гніздяться,  цвірінчать,  клопочуть.

Фіалки  у  садах  п'янять,
нарциси  –  прямо  під  віконцем,
тюльпанів  келихи  дзвенять,
вітаючи  тепло  і  сонце...

Природа  –  благодатний  дім,
безмежні  покриви  квіткові!
...  А  десь  –  війна,  розриви,  дим,
земля  вся  в  ранах  й  людській  крові.

Там  в  душах  –  страх  і  зло...  зима...
І  це  –  в  моїй  Вкраїні-неньці!
Для  пташки  місця  там  нема,
вони  також  –  переселенці...

.

Людино!  Може  зайва  –  ти?
Для  благ  творе́нна  Небесами,
ти  злом  отруюєш  світи...
Що  коїться,  брато́ве,  з  нами?!

04.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2016

НАРОДЖЕННЯ ВІРША

Десь,  поза  гранню  свідомості,
в  сферах  світів  невідомих,
враз  набирає  вагомості
ЩОСЬ,  що  вловив  підсвідомо:

слово...  пунктирами  –  обриси...
думки  політ  ефемерний,
щоб  із  аморфності  –  в  образи
тихо  ліпитись  химерні.

Теми  проклюнулись...  Зримими
стали  поміж  міражами.
Думи  у  зграї  із  римами
стрімко  літають  стрижами.

Серце,  із  слів,  що  вже  –  хмарами,
вибере  влучні,  коштовні,
сенсом  наповнить  і  чарами,
пензлем  торкнувши  духовним.

10.04.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2016

НАЗАРЕТ. Храм БЛАГОВІЩЕННЯ (закінчення)

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657667

Дивне  відчуття  не  полишало  мене:  за  якусь  годину  «машина  часу»  двічі  переносила  нас  туди-сюди  через  тисячоліття.  Спочатку  із  сьогодення  ми  потрапили  в  «печерну»  епоху  (перший  поверх).  У  великому,  тьмяно  освітленому  залі  (під  час  богослужінь  він  добре  освітлюється),  увага    всіх  була  прикована  до  маленької  печери  –  справжнього  житла  Сім'ї.  Ті  кам'яні  стіни  ніби  випромінювали  таємниче  тепло,  що  гріло  душі,  і  з  того  полону  не  хотілося  звільнятись.  Ми  все  кружляли  біля  неї,  торкалися,  молилися,  осмислювали:  ось  тут  бігав    хлопчик,  яких  мільйони...  але  зовсім    інший,  бо  вже  носив  в  собі  Божу  Силу  і  Мудрість.
Але  ж  –  нам  пора...  Піднімаємось  всього  на  пару  десятків  сходин  (другий  рівень)    і  переносимося  в  сучасність.    
Західного  типу  франкісканська  базиліка.    Строгість  ліній,  багато  світла,  височенний  купол  незвичної  форми,  фрески  –  гарно!  ...  Але  отой  магічний  дух  залишився  біля  печери...
Сидимо  на  лавках  (це  ж  католицький  храм,  сиди  –  донесхочу!),  роздивляємось,  фотографуємо,  запам'ятовуємо.  Привертають  увагу  кілька  полотен  –  не  то  чиїсь  портрети,  не  то  ікони    Богородиці.  Вони  сильно  відрізняються  від  наших  канонічних.  Служитель  пояснює  нам:  це  ікони  Богородиці  від  різних  країн  світу.  Каже,  що  в  дворі  храму  є  галерея,  де  їх  багато,  в  храмі  всі  не  помістилися.  Тихесенько  ходимо  по  храму  (служби  нема),  роздивляємося  фрески  та  ікони.  Потім  ідемо  в  двір.
Перш  за  все,  шукаємо  нашу.  Мусить  же  бути  від  України.  Є!  Ось  вона!  Знайшли  одразу.  І  хоч  виконана  в  кращих  традиціях  совдепії...  але  ж  наша!  Як  же  в  далеких  землях  гріє  душу  своє,  рідне!  Аж  в  горлі  заспазмувало!  
Надивившись,  сфотографувавши,  йдемо  дивитися  всі  інші.
Тут  –  дарунки  країн  світу  від  Уругваю  до  Індонезії.  Під  кожною  іконою  –  табличка  з  назвою  країни.    Де  б  ми  ще  побачили  Богородицю-японку  в  кімоно,  чи  Богородицю-тайку  в  диковинному  сарафані  з  браслетами-чотками  на  оголених  до  коліна  ногах?  Дивина!!!  Самі  екзотичні,  фотографуємо.  Дома  таких  точно  ніхто  не  бачив.
Виникає  співчуття  до  християн-японців-чи-індонезійців.  Здається,  вони  не  можуть  в  повній  мірі  відчути  силу  нашої  віри,  як  ми  –  буддизм  чи  індуїзм.
Але  це  знає  лише  Бог...
А  ми  дякуємо  Всевишньому  за  даровану  можливість  через  2  тисячоліття  «доторкнутися»  до  життєвого  шляху  Ісуса  Христа  і  Богородиці,  ступати  по  цій  землі,  де  ходили  Вони...

7.04.2016  р.

Зі  святом  Вас,  мої  любі!  Хай  Пресвята  Богородиця  пошле  мир  на  нашу  землю  і  в  наші  душі!  
Вітання  всім  і  найкращі  побажання  від  @NN@,  вона  щойно  завітала  до  мене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657846
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 07.04.2016

НАЗАРЕТ. Храм БЛАГОВІЩЕННЯ (продовження)

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657581#commlist1

Назарет  мало  чим  відрізняється  від  інших  ізраїльських  маленьких  містечок:  невисокі  будівлі  із  світлого  каменю,  небагата  рослинність  (інколи  –  екзотична),  чистота,  гарні  дороги.
Місто,  де  відбулося  Благовіщення  і  де  провів  дитячі  і  юнацькі  роки  Ісус  Христос,  місцеві  називають  Нацрат.  Саме  тому  Ісуса  часто  називали                  «а-ноцрі»  –  житель  міста  Нацрат  (аналогія  нашому  –  киянин,  черкащанин).
В  місті  є  2  храми  Благовіщення.
За  апокрифічним  протоєвангелієм  від  Якова,  перший  раз  архангел  Гавриїл  явився  Марії  біля  джерела,  де  вона  набирала  воду.  На  тому  місці  побудували  православну  церкву  Благовіщення  зі  святим  колодязем.
Нас  же  везуть  до  католицької  базиліки  Благовіщення,  побудованої  над  печерою,  де  жила  Свята  Сім'я.  В  той  давній  час  природні  печери  (гроти),  яких  було  чимало  в  вапнякових  горах,  широко  використовувались  незаможним  населенням  як  житло,  як  загони  для  худоби,  для  захоронення  мертвих.  В  одній  із  таких  печер  жили  Йосип  з  Марією  та  Ісусом.  І  їх  житло  –  це  єдине  із  святих  місць,  стосовно  якого  немає  ніяких  суперечок  між  конфесіями,  –  це  дійсно  житло  Марії  та  Йосипа.
Перший  храм  над  печерою  був  побудований  в  той  же  час,  що  й  інші  святині  (у  Єрусалимі  та  Віфлеємі),  другий  –  в  часи  Хрестових  походів.  А  в  1969  році  була  збудована  сучасна  католицька  дворівнева  базиліка  –  один  з  найбільших  храмів  на  ізраїльській  землі.
На  першому  рівні  знаходиться  найсвятіша  частина  храму  –  печера,  де  жила  Сім'я.  Саме  туди  ми  йдемо.  Вистоявши  чергу,  як  і  в  інших  храмах,  заходимо  до  гроту.  І,  як  в  інших  храмах,  мимоволі  починає  тривожитися  серце,  відчувається  легеньке  тремтіння  рук,  хоч  на  вид  –  це  простий  кам'яний  грот  з  необтесаного  каменю,  майже  не  прикрашений.  Але...
Аби  камінь  міг  говорити,  скільки  б  він  нам  розповів!!!  Переконана:  камінь  –  складова  живої  природи,  яка  на  своїх  кристалічних  решітках  записує  і  зберігає  все,  що  відбувається  навколо,  як  на  кристалах  комп'ютера.  Колись  людство  навчиться  «розмовляти»  з  каменем...  і  здригнеться  від  почутого...
Долонею  торкаюся  жорского  каменю  і  шепочу:  «Ти  лиш  не  забувай!  Колись  розкажеш  нашим  внукам  всю  правду...»
Тут  же,  в  гроті,  знаходиться  білий  мармуровий  престол,  в  центрі  якого  латиною  нанесено  напис:  «Тут  слово  стало  плоттю».  Це  місце,  де  стояв  архангел  Гавриїл  перед  Марією.  Люди  підходять,    моляться...  Молимось  і  ми...  Про  що?  А  що  просять  у  Богоматері?  Здоров'я  та  щастя  дітям  і  родині,  миру  та  злагоди  в  сім'ях,  в  краї,  в  світі.  Бо  це  –  фундамент  життя  людського...

6.04.2016  р.    (Далі  буде)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657667
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 06.04.2016

НАЗАРЕТ. . Храм БЛАГОВІЩЕННЯ

Після  тяжкої  безсонної  ночі  в  дорозі  та  емоційно  і  фізично  перенасиченого  дня  в  Єрусалимі  та  Віфлеємі,  зовсім  знесилені  вирушаємо    до  Назарету.  Там  ми  маємо  ночувати.
Прощаємося  з  нашим  неповторним  гідом  –  кандидатом  історичних  наук,  колишньою  співробітницею  Ермітажу,  яка  вже  17  років  живе  і  працює  в  Ізраїлі.  Тактовна,  ерудована,  про  таких  кажуть  –  «ходяча  енциклопедія».  Побачивши  нашу  щиру  зацікавленість,  вона  не  пропускала  жодного  історичного  місця  чи  будівлі,  збагачуючи  нас  цікавою  інформацією.
Залишаємось  з  водієм,  який  не  знає  жодної  мови,  окрім  арабської.  Тож  їдемо  мовчки:  спимо  чи,  проснувшись,  споглядаємо  яскраві  гірлянди  вогнів.  Як  потім  з'ясувалося,  то  були  іорданські  міста  і  села.
Пізно  вночі  добираємось  до  готелю  й...  провалюємось  в  сон.  І  лише  вранці,  коли  за  нами  приїхав  інший  вже  гід,  взнаємо,  що  ось  тепер  ми  їхатимемо  до  Назарету,  а  ночували  ми  в  Тверії,  що  на  Галілейському  морі.
Який  жаль!  Хоч  би  руки  вмочили  в  морі  Ісуса!  Та  нас  заспокоїли:  це    буде.
Дорога  Тверія-Назарет...  Що  то  значить  –  мініатюрна  країна!  На  кожному  кроці  –  історичні  місця.  Їдемо  через  Кану  Галілейську,  бачимо  храми  на  тих  місцях,  де  Ісус  творив  свої  чуда  перетворення  води  в  вино  і  зцілення  словом.  Згодом  споглядаємо  здалеку  гору  Фавор,  де  сталося  друге  Преображення  Господнє...  Кожен  занурюється  в  свої  думи,  згадуючи  описи  цих  подій  в  Біблії.  Згадуємо...  і  не  віримо  собі,  що  ми  доторкаємось  поглядом  цих  місць.
І  ось,  нарешті,  Назарет...

(Далі  буде...)            6.04.2016  р.

         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657581
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 06.04.2016

ЧИЯ ВИНА?

Чом,  Боже,  скільки  ненависті  в  світі?
Чи  Ти  не  всіх  по  Образу  творив?
Земля  здригається,  мов  риба  в  сіті,
від  зла  людського...    Нерви  –  на  розрив!

Чи  в  Тебе  стала  в  дефіциті  глина?
Не  хочеш  переводити  дарма?
Бо  факт  є  факт:  добряча  четвертина
людей  планети  зліплена...  з  багна.

Невже  вони  –  це  також  Твої  діти?
А  темряву  в  їх  душі  хто  вселив,
щоб  множити  злобу  і  горе  в  світі?
Вина  Ліліт?  Вона  за  них  в  одвіті?
...  Де  правда,  Боже?  Хто  таких    створив?

28.03.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2016

ПОЕТАМ

Кудись  летять,  спішать,  несуть,
мов  коні  нестриножені,
з  хаосу  вихопивши  суть,
думки  твої  стривожені.

Від  них  хміліє  голова...
Потічками  незримими
в  рядки  вливаються  слова,
заквітчуючись  римами.

Один  у  лабіринти  йде,
в  злоби  тенета,  ницості,
а  хтось  до  сяйва  сонць  веде
по  Аріадни  ниточці,

торкнувшись  емоційних  струн,
візьме  в  полон  ліричності,
занурить  у  магічність  рун,
в  глибинну  мудрість  вічності.

Якщо  у  віршах  –  каламуть,  
то  доля  в  них  печальная,
а  хтось  освітить  людям  путь
кометою  осяйною...

Поете!  Легкості  не  жди,
коли  нещастя  –  річкою,
але  будь  світочем  завжди.
Будь  променем!  Будь  свічкою!

25.03.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2016

НАДІЇ САВЧЕНКО

Чарівна  диво-усмішка  ласкава,
а  очі  променіють  бірюзою  –
таким  жінкам  на  віллах  пити  б  каву,
під  шепіт  океанського  прибою.

Тебе  ж  магнітом  тягне  в  пекло  воєн
потреба  –  захищати  і  спасати.
Маленька  амазонка,  смілий  воїн,
ти  вибрала  тяжке  життя  солдата.

В  анналах  пам'яті  копатись  нам  довіку,
шукаючи...  не  факт  –  лиш  вірогідність,
знайти  такого  ж  духом  чоловіка,
що  проявив  ту  ж  витримку  і  гідність

у  кодлі,  де  навкруг  –  ненависть  чорна,
брехня  пекуча,  аж  скипає  розум,
нестерпний  голод  і  судилищ  жорна,
знущальний  фарс  та  істеричний  безум,

зміїний  яд  і  вовтузня  запекла
над  вироком...  Та  Надю  не  зламали!
Як  гордо  ти  пройшла  всі  кола  пекла!
Як,  сміючись  їм  в  «рожі»,  гімн  співала!

Їм  не  почути  просьби,  скарги,  стогін,
ці  істини  не  здатний  раб  сприйняти:
якщо  ти  вільний,  ти  і  в  клітці  –  воїн!
Не  повзає,  народжений  літати!

Незламна  сила  і  любов  бездонна
до  України,  мужність  –  без  трагізму...
Ти  полонила  світ,  мов  Примадонна
Всесвітнього  театру  стоїцизму!

НАДІЄ  наша  світла  і  незламна,
улюблена  народна  героїне!
Усім  ти  показала:  нездоланна,  –  
як  ти,  –  непереможна  Україна!

23.03.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653880
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 23.03.2016

ДО ПОЕЗІЇ

***
Поезія  –  це  барви  світу  в  слові
і  музика  емоцій,  почуттів,
це  ніжний  трепет  голосу  любові,
чутливої  душі  сердечний  спів.

***
З  Твоїх  обіймів  вирватись  несила,
і  магнетизму  не  перемогти,
коли  Пегаса  нездоланна  сила
заносить    у  незвідані  світи!

***
Солодкий  і  п'янливий  Твій  полон,
коли  перевернеш  словесні  гори,
знайшовши  те  Єдине,  що  і  впору
по  суті,  і  по  римі  ляже  в  тон.

***
В  Тобі  –  і  пісня,  й  мудра  філософія,
емоцій  космос,  серця  глибина,
кохання  чари  і  бажань  утопія,
багатства  світу,  легкість  неземна,
колючість,  ніжність,  барви  веселкові...
Поезіє,  весь  світ  –  в  твоєму  слові.


21.03.2016  р.

З  Днем  Поезії  вітаю  наше  вельмишановне  братство!
Натхнення,    творчих  успіхів  зичу  всім  вам!  
Нехай  крилатий  Пегас  нетерпляче  гарцює  
під  вашими  вікнами,  а  Муза  нашіптує  
чарівні  вірші.
МИРУ  в  душах  і  в  нашім  стражденнім  краї!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653305
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.03.2016

ТИ ЩЕ ЛАСКАВЕ

[i]"Как  ты  ко  мне  добра!  Ещё  добра.
То  женщину  отнимешь,  то  врага...
Я  понимаю,  жизнь,  как  ты  права.
Отнять  все  сразу  –  это  так  жестоко!"
Игорь  Шкляревский[/i]

Ласкаве  ще  життя  моє  –  нівроку,
не  відібрало  зразу  все  –  по  кроку,
розбійно  а  чи  нищечком,  буває,
воно  близьке  і  звичне  викрадає.

Куди  завіялись,  скажіть  на  милість,
безпосередність  і  дитяча  щирість?
Зір  не  сягають  мрії  та  бажання,
розтанули  казкові  сподівання,
надія  на  феєрію  зникає,
любов  шаленством  вже  не  обпікає.

То  батька,  молоденьким  ще,  забрало,
то  матінки  рідненької  не  стало...
То  відбере  улюблену  роботу,
коханого  увагу  чи  турботу...

Ті  втрати  все  течуть  гірським  потоком,
бо  взяти  враз  і  все  –  було  б  жорстоко,
такої  не  знести    душі  наруги.
А  так  –  то  ворога  візьме,  то  друга,
обпалюючи  почуття  і  душу,
мов  рибоньку,  що  кинуло  на  сушу...

Проте,  жену  я  геть  думки  лукаві,
бо  ти,  життя  моє,  іще  ласкаве.
На  тебе  не  жаліюся,  не  пла́чу,
бо  ще    люблю,  ходжу  ще,  чую,  бачу,
душа  за  хмари  пташкою  літає,
а  серденько  тріпоче  та  співає.
Ще  світу,  мов  дитя,  дивуюсь  щиро,
прощаю  зло  і  відпускаю  з  миром.

Іще  театр  відвідати  охота,
кипить-горить  в  руках  уся  робота,
і  з  насолодою  я  п'ю  з  коханим  каву...
О!  Ти,    життя,  нівроку  ще,  –  ласкаве!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653283
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2016

Пандори ящик носимо в собі? (усмішка)

Оце  був  вибух!  Де  воно  взялося?
Так  затишно  в  своїм  кутку  жилося,
де  я  терпляче  –  біла  і  пухнаста  –
в  собі  ховала  смуток,  горе,  щастя.

Та  ось...  єхидне  слово  зачепило  –
Пандори  скриню  враз  ривком  відкрило
і,  мамо  рідна!..  Ти  б  і  не  впізнала
чи  очі  десь  від  сорому  ховала,
почувши,  ЩО  "дитя"  наговорило
із  "грацією  й  личечком"  горили!

...  В  яких  шпариночках  ума,  душі  чи  тіла
ховається,  до  часу,  темна  сила,
щоб  вибухнути  гейзером  підземним?..
Як  тісно  в  нас  сплелося  світле  й  темне...

19.02.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652692
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.03.2016

ТАКІ РІЗНІ МОМЕНТИ… А ВСЕ ЦЕ – ЖИТТЯ

Потрапили  на  очі  аркуші  з  записами  різного  часу.
Цікаво,  які  протилежні  настрої  часом  володіють  нами.
І  все  це  –  ми.

***
Веселкову  палітру  землі,  неймовірно  барвисту,
прагне  в  себе  ввібрати  душа  моя  аж    до  краплини,
і  всю  музику  світу  –  від  грому  до  шепоту  листу,  –
щоб  на  крилах  до  неба  здіймала  її  щохвилини.

***
Бездумний  погляд  прикувала  стеля,
в  душі  –  ані  шелесне...    хоч  раптово...
Яка  ж  в  мені  несходжена  пустеля!!!
А  як  було  буремно,  веселково...

***
В  незвіданості  нетрях,  без  просвіту
шукаю  відповіді  наяву  і  в  сні:
я  –  порошиночка  в  безмежжі  цього  світу,
то...  як  цей  світ  вміщається  в  мені?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2016

ПРОБУДЖЕННЯ

Ну  здрастуй,  саде,  чорний  мій,  печальний!
На  фоні  неба  сірого,  здаля,
диковинні  петрогліфи  наскальні
різьбить  твоє  покручене  гілля.

В  нім  заблукалий  вітер  грає  фуги  –
єдину  музику  у  цій  глуші.
Гуде  мій  сад,  вивільнюючи  тугу
і  холод  скрижанілої  душі.

Він  сторожко  вдивляється  у  мене
з  німим  питанням:  «Де  ж  це  ти  була,
коли,  обдерши  листячко  червлене,
зима  в  обійми  мертві  узяла?
Покинула!  Сама  в  тепло  сховалась,
в  полон  віддавшись  радощам  міським.
Уже  й  забула,  як  ти  милувалась
моїм  цвітінням  й  запахом  п'янким...»

–  Все  пам'ятаю,  друже  мій  чарівний!
У  буйстві  барв  ти  –  майстер,  маг,  факір!
І  в  щедрості  тобі  немає  рівних,
ти  –  наймиліший  на  землі,  повір!

Торкаюся  до  кожного  деревця,
що,  мов  соматі*,  впали  в  небуття,
і  шлю  усім  тепло  зі  свого  серця,
і  силу  для  пробудження  життя.

–  Прощайся,  любий,  з  тугою  й  журбою.
До  сну  твого  наступної  зими
плекатиму,  милуючись  тобою,
радіючи,  що  нерозлучні  ми.  

Ти  подаруєш  тінь  свою  і  вроду,
спів  соловейка  й  переспів  дроздів,
своїх  плодів  духмяну  насолоду,
в  які  наллєш  –  неначе  в  нагороду  –
свою  любов,  солодшу  від  медів.

[i]*соматі  –  в  індуїзмі  і  в  буддійській  практиці  –
стан  людини,  коли  особливими  медитаціями  досягається  вихід  душі  із  тіла.  
На  певний  час  призупиняються  всі  обмінні  процеси  (як  у  дерев  зимою).
Пробуджуються  спеціальними  методами.
[/i]
10.03.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2016

УКРАЇНСЬКІ МАДОННИ

***
О  україночко,  землі  моєї  скарб,  –
красуня,  особистість,  мрія-жінка!
Забракне  у  майстрів  і  слів,  і  фарб,
душі  і  вроди  відтворить  відтінки.

***
Віки  переплели  в  тобі  стократ
духовність,  ніжність  й  смілість  амазонки,
і  мудрість,  що  позаздрив  би  Сократ,
красу  і  щедрість  рідної  сторонки.

***
Від  раночку  варила,  прала,  мила,
всіх  годувала,  зміну  відробила...
Легенький  макіяж  –    вона  вже  донна,
очей  не  відвести  –  з  картин  Мадонна!

***
Дружина  вірна,  господиня,  мати,
яку  ще  в  світі  треба  пошукати...
Краси  й  ума  дало  їй  Небо  вволю...
лише  забуло  про  достойну  долю.

***
В  труді,  у  боротьбі  за  виживання,
крізь  війни,  голод,  вбоге  існування,
провалля  бід  і  темряви  роки,
ти  все  ж  Мадонною  ідеш  через  віки!

5.03.2016  р.

Дорогі  мої  землячки!  З  прийдешнім  святом!
Хай  Небо  благословляє  вас  з  родинами!
Ви  –  найкращі!!!  Пам'ятайте  про  це.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2016

ДУША ПОЕТА (монорима)

Поету  силу  слова  та  ідеї
дали  боги  Олімпу.  А  Психея*  –
Душа  поета  –  наче  орхідея,
ввібрала  світу  барви    й  світло  Тейї.

В  Душі  цій  ликів,  як  в  божка  Протея,
а  настроїв,  як  рук  у  Бріарея.
Вона  –  родюча,  плодовита  Гея
і  витончена,  ефемерна  фея.

Гіпнозом  володіючи  Морфея,
чарує  милозвучністю  Орфея,
дарує  мудрість  від  зірок  Астрея,
бо    в  ній  –  скарби  безцінні  Гіріея.

Коли  ж  химерна  воля  Гіменея
остудить  її  холодом  Борея,
то  мстиво  заговорить  в  ній  Медея
чи  відьма  і  спокусниця  Цирцея.

Є  в  ній  і  прозорливість  від  Фінея,
жертовність  героїчна  Мінекея...
Творити  здатна  подвиги  Тесея
Душа  поетова  –  метеличок-Психея.

*  Психея  (гр.  міфол.)  –  втілення  людської  душі.
Зображалась  метеликом  чи  дівчиною  з  крилами  метелика.

Далі  по  тексту  –  імена  богів,  велетів  чи  царів  гр.  міфології.
В  кожному  рядочку  коротко  розкрита  їх  сутність.

           29.02.  2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647878
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.02.2016

БУДЖУ В СОБІ ЗВІРА

Загроза  неприємностей  нависла,
як  не  в  колоду  вріжуся,  то  в  пень...
І  я  похнюпилась,  рознюнялась,  розкисла,
немов  осінній  непогожий  день.
Ще  й  в  клубі  тролів  напади  зловтішні...
Невже  мій  стоїцизм  –  всього  лиш  блеф?
Зашкутильгав  мій  оптимізм  колишній?..
Порви  все  в  шмаття!  Пригадай,  ти  ж  –  лев!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646292
рубрика: Поезія,
дата поступления 23.02.2016

ЗИМА 2014 р. МАЙДАН

Вірш  опублікований  в  збірці  революційної  поезії
"Говорить  Майдан",  2014  р.

Зима  великої  тривоги,
обману  і  розчарувань,
снігів,  морозної  облоги
і  затяжних  протистоянь,
бунтів,  небаченого  руху
протестних  настроїв  людей.
Зима  випробування  духу,
стратегій,  тактик  та  ідей,
брехливості  й  цинізму  влади,
«тітушок»  звірств,  їх  формувань,
судів  продажності  та  зради
і  міліцейських  катувань.
Пора  розділення  народу
на  «наших»  і  на  «бандюків»,
кристалізації  породи
хоробрих,  вірних  вояків.

Сплелися  у  борні  в  єдине:
майданів  масова  хода,
сварки  і  розбрат  у  родинах,
і  штурм  судів,  частин,  ОДА,
рух  запальний  автомайданів,
прицільний  обстріл  барикад,
закличний  гуркіт  барабанів
і  газів  сльозогінний  чад,
і  героїчні  силуети
на  тлі  шаленого  вогню,
дими  пекельні,  водомети
і  дух,  сильніший  за  броню,
і  лють  катів  –  та,  до  безтями,
до  втрати  людських  почуттів!..
Зима,  оплачена  життями
незламних,  відданих  синів  –
НЕБЕСНОЇ  святої  СОТНІ...
І  біль...  І  сльози  –  на  роки...
Для  краю  втрати  незворотні,
вони  –  Герої  на  віки!

Зима  снігів,  политих  кров'ю,
і  світ  вражаючих  подій,
зима,  освячена  любов'ю,
освітлена  вогнем  надій.
Зима  у  пошуках  дороги
з  провалля  –  в  світле  майбуття,
мільйонних  молитов  до  Бога
за  Україну,  за  життя!
Людської  Гідності  вимога,
зима  пробудження  від  сну
і  сподівань  на  Перемогу  –
зима  надії  на  Весну!

Лютий  2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016

НЕ ЗАБУДЕМО!

МИ  ПАМ'ЯТАЄМО!
Початок  чорних  днів  над  нашим  краєм,
що  з  волі  звіра  виллються  в  роки...
Ми  перед  тими  голову  схиляєм,  
хто  вкарбувався  в  пам'ять  на  віки.

Народ,  що  досі  рани  не  загоїв,
ховає  біль  і  сльози  з-під  повік...
Поповнився  наш  Пантеон  Героїв
у  дні  ті  СОТНЕЮ...  –  НЕБЕСНОЮ  навік.


І  ПЕРЕМОЖЕМО!
Аби  ж  ми  знали:  вже  прийшла  біда,
що  в  маячні  привидітись  лиш  може!
Війни  смертельна  руйнівна  хода
по  наших  землях...  Не  залиш  нас,  Боже!

Два  роки  горя,  втрат,  тривожних  снів  –
жертовну  дань  за  мир  платити  треба.
І  вже  не  сотня  –  тисячі  синів
журавликами  відлетіли  в  Небо.

Від  ворога  не  жди  добра  чудес,
дурний  сусід  вселяє  всім  тривогу...
Єднаймося  в  молитві  до  Небес!
На  боці  правди    Бог
в  борні  за    перемогу!

18.02.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2016

А в нашій РАДІ – цирк на дроті

***
Знов  цирк  на  дроті  у  Верховній  зРаді  –
всіх  обвели  круг  пальця  три  Жерці...
Не  буде  толку,  єдності  у  владі,
поки  державою  керують  «гаманці»!

***
Цинічно  зрежисована  комедія
по  хитрому  сценарію  «верхів»
переросте  для  них  в  трагікомедію,
бо  свій  народ  вважають  за  «лохів».

***
У  нетрях  не  буває  світлих  див,
«договорняк»  глобальний  все  рішив,
обманом  чорним  свій  здійснивши  план  –
продовжити  ганебний  «деребан».

17.02.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644622
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.02.2016

Кілька слів до Поезії

(катрени)

***
Я  –  не  поет...  але  і  не  зеро.
Святих  азів  Поезії  навчаюсь
і  пробним  недосвідченим  пером
лиш  ніг  Її  Величності  торкаюсь.

***
Поезія...  До  неї  Рубікон
і  Цезар  не  зумів  би  подолати.
Сама  воліє  жертву  обирати
у  магнетичний  слів  і  рим  полон.

***
Солодкий  і  п'янливий  твій  полон,
коли  перевернеш  словесні  гори,
шукаючи  єдине  те,  що  впору
по  темі  і  по  римі  ляже  в  тон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2016

ТЕБЕ НІКОЛИ НЕ ЗАЛИШУ Я

Десь  на  краю  всіх  днів,
за  горизонтом  снів,
на  рубежі  життя  –
вічне  невороття...
Я  відлечу,  мов  птах,
в  край,  що  наводить  страх,
та  залишу́,  як  цвіт,
мого  кохання  світ.

Почуй,
я  листям  шепочу  твоє  ім'я,
і  голос  мій  –  у  пісні  солов'я.
Відчуй
мій  дотик  ніжний  краплями  дощу...
Я  біль  до  твого  серця  не  впущу!

Все,  що  не  так,  –  пробач.
Лиш  не  сумуй,  не  плач!
Доки  живе  твоя
пам'ять  –  з  тобою  я.
Боляче?  Став  свічу  –
янголом  прилечу,
захистом  буду  я,
лиш  прошепчи  ім'я...

Прийду
я  навесні  фіалками  в  саду
і  в  мандри  в  нашу  юність  поведу...
Впаду,
зорею  пролетівши  милий  двір,
коли  прийде  серпневий  падозір...
Не  край
ти  серця  свого,  як  поли́шу    світ,
поглянь:  навкруг  –  кохання  мого  слід,
і  знай,
тебе  самого  не  залишу  я,
бо  навіть  в  квітах  –  посмішка  моя...
 любов  моя...

12.02.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2016

РОЗСИПАНІ ПАЗЛИ

Кімнату  сонцем  заливає  ранок...
Летить  сумною  піснею  з  двора
матусі  оксамитове  сопрано,
збудивши...  Рано...  спить  вся  дітвора.

Нашвидкоруч  заплівши  туго  коси,
морквинку  з  грядки  вирвавши,  спішу,
біжу  босоніж,  збивши  срібні  роси
із  килима  густого  споришу.

Ховаюся  від  матінки,  мов  заєць,  –
у  мене  море  невідкладних  справ!
Витягую  з-за  пазухи  окраєць  –  
не  розкришити  б  хлібчик  серед  трав,

бо  це  –  для  рибок.  Он  вже  ціла  зграйка
ганяє  крихти,  мов  хлоп'ята  м'яч...
Між  горобцями  цвірінчлива  сварка,
війна  за  хліб,  як  агресивний  «квач»...

Малий  бичок  стрибає  біля  тину,
йому  вламала  теж  маленький  шмат,
за  що  дістала  штурхана  у  спину,
ще  й  до  стіни  припер,  маленький  кат...

Вишукує  щось  песик  в  своїх  сховах...
ллю  молочко  котам  біля  дверей...
он  півень  кукурікає  на  дровах,
танцюючи  фламенко  для  курей...

До  моїх  крихт  вже  котяться  курчатка...
Гукнув  поштар,  і  з  торби  з-за  плечей
дає  листа...  із  сургуча  печатка...
Ех,  прочитати  б!..  та  не  вмію  ще...

Матуся  в  двір  пташиною  влетіла
у  світлім  платті...  Я  завмерла,  бо
вона  така  красива,  стрункотіла!
Найкраща  в  світі!  Правда!  От...  –  їй-бо!

Розмови  тихі  за  столом  щоденні,
де  на  стільцях  оббивку  час  протер...
Тоді  було  все  звичне  і  буденне,
та  невимовно  дороге  тепер...

8.02.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2016

Я ВЧОРА ВБИТИЙ…

Не  могла  не  подати  цей  вірш.
Його  написав  мій  чоловік,  Олександр  Моренець

Важкий  солдатський  запах  поту
проліз  крізь  тютюновий  дим,
і  сон  змінився  на  скорботу,
і  я  відчув,  що  не  один
в  своїй  кімнаті  серед  ночі...
І  бачу  –  поруч  хтось  сидить...
І  заглядає  просто  в  очі,  
І  починає  говорить:

«Мене  нема...  я  вчора  вбитий...
Та  ось  прийшов,  бо  хочу  взнать:
чому  одним  –  так  легко  жити,
а  іншим  –  тяжко  й  помирать?»

А  я  мовчав,  боявся  слова,
лиш  бачив  сірий  камуфляж...
І  «камуфляж»  промовив  знову:
«Снаряд  влетів  до  нас  в  бліндаж...
Накрило  всіх,  ніхто  не  вижив...
Ти  чув  колись,  як  "Град"  реве?..
О  22-ій,  після  їжі,..  
дививсь  ти  шоу  по  ТВ.
А  ми,  розірвані  на  шмаття,
вже  залишали  білий  світ
із  янголами  в  білих  платтях...
А  нам  всього  по  20  літ...

Ну  що  ж,  не  хочеш  говорити...
Мабуть,  не  знаєш,  що  сказать...
Кого  ж  спитать  –  чом  легко  жити
й  чому  так  тяжко  помирать?..»

Автор  –  Олександр  Моренець
07.02.2016  р.
Не  можу  переконати,  що  йому  варто  публікувати
вірші.  А  Ваша  думка?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642029
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.02.2016

МИ – УКРАЇНЦІ

***
Я  –  українка  за  національністю!
Як  моря  величезного  краплинка,
несу  код  предків  духом  і  ментальністю...
До  мозку  у  кістках  я  –  українка!

***
Чи  є  у  світі  нам  подібна  нація?
Як  віл,  працює,  солов'єм  співає,
хоч  нищили  навали  й  радіація...  
Та,  мов  дитя,  про  лихо  забуває.
А  пам'ятала  б  про  Батурин,  Крути,
не  знала  б  і  сьогоднішньої  скрути!

***
Ми  з  древності  народ  –  сміливий,  дужий,
багатий  на  таланти,  мудрість,  вроду...
Аби  ще  й  –  монолітний,  небайдужий  –
хто  б  не  розбився  об  таку  породу?

1.02.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640386
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.02.2016

***

Сказане  жодним  чином  не  стосується  нашого  
шанованого  товариства.

***
Не  лізьте  із  ногами  в  мою  душу!
Вона  і  так  розказує  про  мене,
немов  на  сповіді.  Як  цінність,  мушу
святе  оберігати,  сокровенне.

***
Щоб  в  голові  не  виросла  корона,
зі  скепсисом  на  себе  я  дивлюся
і  –  це  найліпша  самооборона  –
найпершою    із  себе  посміюся.

***
Колюча?  –  Так!  Як  в'їдлива  зараза,
нестримністю  всіх  зачепи́ть  зумію.
Вам  стало  трішки  легше?  І  образа
почала  танути?
Чудово!
Я  радію.

***
Без  злої  думки  щось  мелю́  пусте,
легке  і  незначуще,  мов  полову,
забувши,  що  необережне  слово
шипом  в  чужому  серці  проросте...

30.012016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639811
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.01.2016

В ПОЛОНІ СПОКУС (усмішка)

Від  лютого  до  листопаду
тружусь  на  дачі  «до  упа́ду».
І  в  празники,  у  вихідні
кручусь,  як  білка,  день  при  дні.

Зими  діждалась.  Чао,  дача!..
Стаю,  мов  ситий  кіт,  ледача.
Серед  спокус  –  як  на  габі...
я  програю́  нерівний  бій:
жую  та  клацаю  програми
і...  набираю  кілограми.

Так  місяць,  другий...  Все!  До  бою
із  лінню  і  сама  з  собою!
Щоб  організм  мій  не  зачах,
почну  з  зарядки...  десь...  на  днях.
Планую:  біг  на  стадіоні,
серйозні  зміни  в  раціоні,
здоров'я  лікувати  вади,
прийнявши  супермодні  БАДи,
прогулянки  щодень,  ні  –  ліжку!
Табу  –  на  крильця,  стейки,  ніжки,
ні  –  м'ясу  смаженому!!  Ну...  –
хіба  одненьку  відбивну...
Не  спокусять  мене  ковбаси!
Та  цей  рулетик...  –  ніжний,  ласий...
А  качка  з  яблуками?!  Пряна,
така  просмажена,  рум'яна,
і  запах    переймає  дух!

Щоб  апетит  хоч  трохи  вщух,
почну  несмачно  готувати...
Тут  муж  почав  протестувати,
немов  не  з  тої  встав  ноги.
Ну,  що  ж?  Спечемо  пироги,
та  я  до  них  не  доторкнуся,
бо  ж  за  фігуру  вже  боюся...
Хіба  оцей...  такий  пухкенький,
смачнющий  (гад!),  такий  гарненький!
Від  смакоти  вже  тану,  млію...
І  наминаю!  І  «говію»!

А  милого  смішать  дилеми,
мої  терзання  і  проблеми:
«Дурниця  –  лишні  кілограми!
Уже  весна  не  за  горами.
Прощай  зима,  тож  –  здрастуй,  дача!
Непосидюща  твоя  вдача
проснеться,  як  було  це  завше.
Нікому  спокою  не  давши,
мов  на  мітлі,  знов  понесешся
і  лише  взимку  схаменешся!»

Не  хоче  він  будити  «лихо».
Тож  пухну...  аби  в  домі  –  тихо.

28.01.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2016

Зверхність

О  зверхність,  гонор,  два  отруйні  жала!
Високу  й  добру  душу  –  так  вважала  –
без  зла  необережним  словом  зачепила...
Вона  ж  кільцем  здушила  і  впустила
отруту,  що  вражає  серце  й  розум...
Пихата  зверхність  зла,  не  важить  дозу
принизливих,  болючих  звинувачень,
тебе,  як  ворога,  вже  нищить  без  пробачень,
щоб  ти  нікчемність  власну  усвідомив...

Для  зверхності  закрила  двері  дому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016

Острів Балі (закінчення)

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638024#commlist1

З  гірської  (без  вибоїн!)  траси
дух  переймає  краєвид  –
вершини,  рисові  тераси
і  пальми,  вперті  в  небозвід,
дахи,  мов  квіти,  з  черепиці...
Що  б  варто  перейняти  нам  –
це  в  кожнім  дворику    –  каплиці
і  злим,  і  добрим  божествам.
Тут  поважають  заповіти:
щодень  –  молитви  до  богів,
щодень    дарунки  –  фрукти,  квіти,
щоб  не  накликати  їх  гнів...

Дивують  страви  в  дивних  блюдах,
папая,  манго,  мангустін...
Найглибше  враження  –  це  люди,
мов  діти,  щирі  і  прості.
Шанують  ваші  інтереси,
свої  зумівши  зберегти,
немає  тут  війни  конфесій,
зуміли  злагоду  знайти.
Тут  храм  будистський,
індуїстський,
і  мусульманський,
католицький,
і  протестантський  –  щільно,  в  ряд
стіна  до  стіночки  стоять.
Всі  розуміють,  що  до  Бога
у  кожного  –  своя  дорога,
тож  не  нав'язують  вимог,
для  всіх  суддя  єдиний  –  Бог.

О  буйство  барв,  що  надихає!
Душа  вбирає  кожну  мить...  
Та  вже  мій  рідний  край  гукає,
у  серці  спогадом  щемить...

Я  з  легким  смутком  залишаю
(«Прощай!»  –  тихенько  шепочу)
екзотику  чужого  раю...
І  в  рідну  зиму  вже  лечу.

На  світлині,  зробленій  з  машини  (на  швидкості),
ви  бачите  типовий  двір:  на  передньому  плані  –
каплички  злим  і  добрим  богам,  
за  ними,  житловий  будинок  (на  даному  кадрі  –
не  видно).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2016

Острів Балі

(подорож  2012  р.,  лютий  місяць)

Від  всіх  негод,  що  налетіли,
втікаємо  на  край  землі,
щоб  в  тропіках  погріти  тіло,
на  тихім  острові  Балі.

Посеред  вод  –  шматочок  раю,
де  вічне  літо  круглий  рік,
де  бірюзові  хвилі  грають
із  дня  у  день,  із  віку  в  вік.
Спекота  –  все  знімаєш  з  себе,
(для  лютого  –  «потрясна»  річ)!
Зеніт  там  навпіл  ділить  небо
й  на  рівні  частки  день  і  ніч.

В  густющих  заростях  бамбука,
в  мілких  і  теплих  болотах
звучать,  незнані  досі,  звуки  –
чи  стогне  звір,  чи  квилить  птах...
Це  –  острів  гір,  озер,  вулканів,
що  зрідка  дихають...  ласух-
макак,  бурундучків,  варанів
та  парків  рідкісних  папуг.

Незвичний  острів  манить  в  мандри,
у  загадковий  кличе  храм,
де,  ледве  чутно,  линуть  мантри
із  уст,  в  простих  сорочках,  лам.

В  містечках  забуваю,  де  я:
вздовж  вулиць  –  виставка  скульптур,
немов  художня  галерея,
конґломерат  кількох  культур.
А  вибір  –  ломляться    помости:
із  кістки,  з  дерева  різне́,
із  каменя  в  три  людських  зрости,
і  філігранне  та  дрібне...

(далі  буде)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2016

Холера-люстро!

Чи  проступає  на  обличчі
моя  недосконала  суть,  
чи  то  роки  сміються  в  вічі
й  страховиськ  маски  вже  несуть?

Як  не  міняю  ракурс,  позу,
та...  замість  личка  бачу  "рожу".

Холера  –  люстро!  Наче  здуру,
красуню  у  мені  не  бачить,
показує  карикатуру...
Паскудний  раночок,  одначе!

20.01.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637198
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.01.2016

НА РІЧЦІ ЙОРДАН

З  Назарету  ми  вирушаємо  на  р.  Йордан.
За  українськими  мірками  відстані  між  історичними  місцями    в  Ізраїлі  –  зовсім  маленькі,  тож  дорога  буде  недовгою.
Місце  хрещення  Ісуса  Христа  (за  переданнями  –  Віфавара)  знаходиться  недалеко  від  Мертвого  моря,  та  нині    це  спірна  територія  між  Іорданією  та  Ізраілем.  Через  натягнуті  стосунки  між  країнами,  паломників  з  Ізраїлю  пускали  на  святе  місце  лише  19  січня.  Тому  за  рішенням  уряду,  в  Ізраїлі  відкрили  символічний  центр  хрещення  –  Ярденіт.
Коротко  про  р.  Йордан.  Починається  на  півночі  країни  біля  гори  Хармон,  по  базальтовій  ущелині  тече  до  Галілейського  моря.  До  речі,  так  його  називають  лише  християни,  а  місцеві    –  Тіверіанське  озеро,  або  оз.  Кіне́рет  (арфа)..  Так  ось,  р.  Йордан  протікає  Галілейське  море,  не  змішуючи  свої  води  з  водою  моря  (так  пише  святе  Писання)  і  далі  несе  свої  води  до  Мертвого  моря.
Недалеко  від  витоку  Йордану  з  Галілейського  моря  (озера)    розташований  Ярденіт,  зі  зручно  облаштованими  підходами  до  води,  душевими,  магазином.
Заходити  в  воду  лише  в  купальниках    не  дозволяється,  тому  нас  одразу  ведуть  в  магазин,  де  ми  купуємо  ритуальні  сорочки:  білосніжні,  вільні,  довгі  –  20$,  з  малюнком  Ісуса  Христа    –  трішки  дорожчі.  Вибираємо  найкращу,  накуповуємо  іконок  для  друзів,  хрестики,  святу  воду.    Далі  –  душ  (білосніжні  рушники  дають  напрокат),  переодягання  і  –  в  священні  води.
Води  ріки  –  тихі,  спокійні.  Про  лікувальні  властивості  цієї  води  вказано  в  Писанні.  Тут  лікували  проказу,  а  в  часи  Візантійської  імперії  вважалось,  що  вода  лікує  від  багатьох  хвороб.  В  неї  навіть  занурювали  одяг,  щоб  оберігав  від  хвороб,  оприскували  кораблі  для  щасливого  плавання.
Обличчя  у  всіх  схвильовані.  Нехрещених  тут  хрестять,  в  нашій  групі  таких  нема,  тому  –  лише  омовіння.  А  для  мене    і  це  –  табу,  бо  маю  температуру  вище  38°,  а  на  вулиці  +  17°.
Спостерігаю,  як  натхненно,  ввійшовши  в  стан  спілкування  з  Богом,  ідуть  омиватися:  кожен  шепче  свою  молитву,  хреститься  і  пірнає  в  воду  з  головою.  І  так  –  тричі.  Відчувається,  що  всі  глибоко  пройнялися  значимістю  моменту.  Виходять  з  води  урочисто-сяючими,  емоції  зашкалюють.  Постоявши  на  березі,  повіривши  в  реальність  події,  йдуть  переодягатися.
А  я  милуюсь  берегами,  п'ю  чисте  повітря  і  стараюсь  запам'ятати  все-все.  Енергетика  тут  –  неймовірна!  Заходжу  в  воду  по  кісточки,    омиваю  руки  і  обличчя,  легенько  окроплюю  себе,  просячи  у  Бога  і  водиці  здоров'я  і  сили  духу.
Прохолодно,  та  день  –  сонячний.  Красиві  зелені  береги  віддзеркалюються  в  воді,  в  якій  табунами  повільно  плавають  здоровенні,  до  1  метра,  соми  –  поважні,  неполохані.  Євреї  не  їдять  рибу  без  луски,  тому  для  сомів  тут  –  рай.
Пофотографувавши  все,  що  було,  сіла  на  деревину.  Неймовірне  відчуття  спокою  і  дитинної  блаженної  радості.  Сиджу,  посміхаюся  і  сяю  радістю  і  щастям.  Бачу,  що  до  мене  наближається  така  ж  радісна  душа  –  чарівна  розкішнотіла  жінка,  що    світиться  від  щастя.
"Да,  вы  это  чувствуете,  сразу  видно.  Это  –  удивительное  место,  необыкновенное!"  –  промовила  вона  у  відповідь  на  мою  посмішку.
Землячка!  Розговорились.
Кілька  років  тому  лікарі  винесли  їй  вирок:    рак...  безнадійна...  медицина  безсила.  Хтось  підказав:  на  Йордан!  Це  була  соломинка,  за  яку  вхопилася  рідня.  Скинувшись  коштами,  повезли  в  Ізраїль.  Кожен  день  носили  на  омовіння,  пила  святу  воду...  і  молилась,  прощаючи  всіх  і  все,  просячи  подумки  прщення  в  усього  світу.  А  дома  молилась  донечка  і  всі  рідні.
"И  вот  результат!"  –  промовила  сяючи,  кокетливо  покружлявши.
"Каждый  год  мы  ездим  сюда.  Во  многом  себе  отказываем,  экономим,  но  едем.  По-другому  уже  не  можем,  ведь  я  тут  родилась  заново.  Это  чудодейственное  место!!!"
Підійшли  чоловік  з  донечкою  і  всі  троє,  взявшись  за  руки,  пішли  до  води.  Мої  земляки  з  Донецька,  хай  щастить  вам!
У  кожного  є  свої  світлі  місця  щастя.  Одне  з  моїх  було  на  Йордані.  Це  коли  в  душі  –  тепла  зіронька  благодаті  світить  і  гріє  тебе.  І  ти  любиш    весь  світ!

18.01.2016  р.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2016

ПРОЩАЙ, ПЕЧАЛЬНИЙ РІК!

Прощай,  печальний  для  країни,
рік  втрат  і  болю,  рік  війни,
підривів,  обстрілів,  руїни  –
бліц-планів  кодла  сатани!

Ти  проявив,  хто  служить  чорту,
а  хто  –  держави  захисник:
ми  "кіборгів"  з  аеропорту
запам'ятаємо  навік
і  всіх,  хто  зміг  стіною  стати
на  захист  наших  рубежів
від  озвірілих  супостатів  –
козацький  дух  не  зубожів!

Фантоми  міст,  як  з  фільму  жахів,
полита  кровію  земля
Дебальцева  і  Волновахи  –
слід  "дружньої"  руки  кремля,
Піски,  Авдіївка  і  Щастя,
де  онімів  щасливий  сміх,
біль  Маріуполя...  Чи  вдасться
перелічити  болі  всіх?!

Рік  мужності  та  героїзму
всіх  воїнів  й  простих  людей
й,  водно́час,  –  наглого  цинізму
і  хватки  хижої  властей,
розбою  й  підлості  змагання,
продажності  суді́в,  інтриг,
убивць  і  зрад  непокарання,
хабарництва  тяжких  вериг,
афер  заправських  казнокрадів,
що  здивували  б  цілий  світ...  –
грабіж  небачених  масштабів
зам'яли...  і  затерли  слід...

Рік  зубожіння  міліонів
задля  збагачення  "крутих",
рік  обкрадання  батальйонів
в  тилу  і  на  передових,
тих,  що  під  кулями,  хто  смерті
щомиті  дивиться  в  лице...
У  війн  печальній  круговерті
до  стінки  ставили  за  це!
Але  нема  в  нас  трибуналів  –
занадто  вигідний  дохід
верховних  сірих  кардиналів,
тож  "контрабандить"  з  ними  схід...

Кульбіти  цін,  комізм  дотацій
і  крах  довіри  у  людей,
карикатурність    і-люстрацій...
Це  –  рік  розтоптаних  ідей
Майдану  і  Героїв  Сотні...
а  замісць  вбивць  –  лиш  "подання"...
Розчарування  незворотні
і  біль  наш,    що  росте  щодня!

Така  невтішна  вийшла  "штука":
не  зрушимо  із  місця  ми
допоки  лебідь,  рак  та  щука
"руля́ть"  розбитими  саньми.

І  буде  безлад  й  суперечка,
й  сидітимем  –  ні  в  сих,  ні  в  тих,
доки  не  розум  наш,  а  гречка
нам  вибирає  рульових.

Так,  для  одних  ти    був  кривавим,
але...  комусь  приніс  життя,
любов  чи  щастя,  був  яскравим,
надію  дав  на  майбуття.

Дасть  Бог,  назвешся  найлихішим
серед  наступників  твоїх,
а  як  візьмеш  всі  болі  й  гріх,
то  станеш  в  спогадах  світлішим...

Що  було  добре  –  не  забудьмо!
Хай  згинуть  лихо,  горе,  гнів!
Тримаймось  купи,  браття!  Будьмо!
Діждемося  щасливих  днів...

14.01.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635722
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2016

Український солітер*

Рубаї

***
Еліта  владна?!    –  Зборисько  негідних
хапуг,  хитрюг,  злодюг...  і  їм  подібних,
що  ціп'яком*  всмокталося  в  країну
й  жирує  на  крові́  мільйонів  бідних.

***
Народна  влада  це?  Чи  влада  супостатів,
котрі  не  ставлять  в  гріш  життя  солдатів?
Чужих  дітей  беззбройних  шле  під  кулі,
ховаючи  своїх  за  мур  палаців.

Катрени

***
Прозріли  вже  Обама  і  Європа,
яка  Вкраїною  керує  владна  ж*опа.
Найгірший  ворог  –  внутрішній,  не  явний,
що  тихо  підриває  мур  державний.

***
Хао́с,  бедлам**...  А  в  нім  –  кубло  зміїне
сповзлось,  сплелось  у  владний  клан  країни.
Гризуться,  душать,  не  жаліють  яду...–
таку  ось  маємо,  брато́ве,  владу...

*солітер  (ціп'як)  –  кишковий  паразит,  
довжиною  10  -  15  метрів,  що  може  жити  до  20  років,  
виснажуючи  людський  організм;

**бедлам  –  безладдя  (в  переносному  значенні).

11.  01.  2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634947
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2016

ТИ, МИЛИЙ, НАЧЕ НА ДОЛОНІ

***
По  усмішці  читаю,  по  очах...
Ти  в  мене,  милий,  весь  –  як  на  долоні.
Кохання  твого  вогник  не  зачах.
А  мій?..  Та  я  весь  вік  –  в  твоїм  полоні!

***
Ми  вже  –  у  володіннях  листопада.
Я  все  частіш  турбую  Господа:  "Спаси!
Без  нього  не  горітиме  лампада
любові  й  ніжності.  Молю,  не  загаси!"

***
Як  лагідно  зорі́ють  твої  очі,
яке  тепло  дарує  серця  жар...
В  долоньках,  крізь  буремні  дні  і  ночі
ми  пронесли  безцінний  Божий  дар.

8.01.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2016

СВЯТА ЗЕМЛЯ. ВІФЛЕЄМ (закінчення)

І  ось  вона  –  Свята  печера...
З  вертепом  –  мало  співпадінь.
Врочисто-тиха  атмосфера...
Я  тут?  Чи  в  царстві  сновидінь?

Низький  вівтар,  лампад  півколо
і  срібна  Зірка  на  землі,
на  мармурі,  що  загадково
відсвічує.  Все,  як  в  імлі.

Стають  до  Зірки  на  коліна.
Це  тут  родилося  Маля
святе,  тож  з  Божого  веління,
святі  і  Зірка,  і  земля.

Тут  –  перший  порух,  перший  подих.
У  ті  секунди  Він  не  знав,
які  стражденні  муки...  подвиг
жорстокий  люд  приготував.

В  ці  миті  не  було  у  мене
думок,  а  ні  про  неба  спів,
про  зірку  віщу,  як  знамення,
волхвів,  овечок,  пастухів...

Торкнувшись  Зірки  на  підлозі,
відчула  в  серці  сум  і  біль,
схилились  плечі  у  знемозі,
а  на  губах  відчула  сіль.
Ось  тут  родилося  Дитятко,
пречисте,  наче  свіжий  сніг,
приречене  (ще  до  початку!)
за  нас  страждати,  за  весь  світ.

Я  не  змогла  спинити  сльози
й  від  Зірки  руку  відвести,
шептала:  "  Господи  Ісусе!
Прости!  За  всіх  прошу  –  прости!
Прийми  уклін  наш,  Божа  Мати,
за  Сина,  за  твоє  Дитя,
який  прийшов  нас  не  карати,
а  рятувати  для  життя.
Та  як  подякувать  Дитині?!
Які  принести  каяття,
що  довели  світ  до  загину,
а  Він  спасе...  своїм  життям?!!"

Покірно  голову  схилила,
Зорі  торкаючись  чолом...  –
і  стрепенулась  оніміла
душа,  огорнута  теплом.
Це  ж  Сила  Божа  тут  витає!
Освячена  на  всі  часи,
пода́ла  Зірка  знак:  "Прощає!
Лиш  в  серці  зірку  не  згаси..."

І  туга  серце  відпустила,
в  душі  скорботи  зникла  тінь,
і  світла  легкість,  наче  крила,
мене  підняла  із  колін.
Збулась  моя  завітна  мрія!
Десь  із  перетину  світів
дихнула  в  душу  ейфорія,
немов  з  Небес  почула  спів...


А  повертаючись,  мовчали,
лиш  серця  слухали  биття,
в  якому  глибоко  сховали
святі  і  світлі  почуття...


Святая  Зіронько  Різдвяна,
Зігрій  дорослих  і  дітей!
Я  ж  бережу  тебе,  кохана,
як  скарб  у  серці...  –  для  людей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633881
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 06.01.2016

СВЯТА ЗЕМЛЯ. ВІФЛЕЄМ, част. І

Годинки  дві  в  Єрусалимі,
і  шлях  лежить  у  Бейт  Лехем*.
Ми  спішимо  до  Палестини,
дотримуючись  строгих  схем
проїзду.  
Кожен  прикордонник
озброєний,  немов  у  бій,
та  нам  всміхаються:  паломник  –
країни  основний  "надій"**

Вже  тридцять  сім  віків  відоме
маленьке  місто  Віфлеєм  –
земля  Давидового  Дому***,
де  він  родився  й  став  царем.
Пророкував  прихід  Месії
пророк  Міхей  –  в  Давидів  Дім,
тож  доля  привела  Марію,
щоби  дитя  родити  в  нім.

Та  непривітні  були  стіни
містечка  з  пре́дковим  ім'ям...
В  печері,  на  соломі-сіні
знайшла  притулочок  Сім'я.
І  за  пророцтвами  Завіту,
родилось  сонечко-маля,
майбутній  наш  Спаситель  світу,
Ісус  Христос  –  Його  ім'я.

Пройде  аж  понад  три  століття,
зведуть  тут  християнський  храм,
що  взнає  воєн  лихоліття,
та  вистоїть,  на  зло  вітрам.


А  ось  і  він...  Зовсім  незвичний.
Без  позолот,  властивих  нам...
Та  святістю  подій  величний,
намоленістю  славен  храм.
А  скромний  вигляд...  Що  тут  вдієш?
Єленин****  спалений  був  храм,
котрий,  узнавши  про  подію,
відбудував  Юстиніан*****.
І  ось,  мов  Боже  повеління  –  
ПІВТОРИ  ТИСЯЧІ  РОКІВ
ТУТ  БЕЗПЕРЕРВНО  ЙДЕ  СЛУЖІННЯ
ДО  НАШИХ  НИНІШНІХ  ВІКІВ.


"Врата  смирення"...  Йдуть  в  поклонах
в  низенький  вхід  (на  місці  брам,
щоб  вороги  на  своїх  конях
не  оскверняли  Божий  храм).

Тут  три  конфесії,  громади.
Свою  ми  легко  віднайшли  –
вівтар,  ікони  і  лампади  –
в  молитвах  шану  віддали

і  –  в  чергу,  мов  ріка.  Стояння
на  сходах  у  Святе  Святих  –
в  Печеру...  Тиша  і  мовчання,
здається,  й  серця  стук  притих.

Завмерли  і  душа,  і  подих...
стиснулась  –  боляче  вустам
від  хвилювання...  Мов  на  сповідь
перед  Ісусом...  сам  на  сам...


*Бейт  Лехем  –  євр.  назва  Вифлеєму,
(перекл.  як  "Дім  Хліба");

**Вифлеєм  живе  за  рахунок  паломництва;

***Дім  Давида  –  так  в  Біблії  згадується
Вифлеєм;

****Єлена  –  мати  царя  Костянтина  Великого,
за  повелінням  якого  вона  розшукала
святі  місця  і  звела  перші  християнські  храми.
Храм  Різдва  в  Вифлеємі  освячений
31  травня  339  р.

*****Юстініан  І  –  візантійський  імператор,  
який    відбудував  храм  Різдва,  спалений
в  529  р.  під  час  повстання  самаритян.

Далі  буде  ч.  ІІ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2016

СВЯТА ЗЕМЛЯ (передмова)

 (Із  циклу  поезій  та  розповідей  "СВЯТА    ЗЕМЛЯ")

От  якось  так  воно  в  житті  виходить:
коли  зла  доля  довго  верховодить
і...  раптом  робить  щедрий  реверанс,
здійснивши  найсвятішу  твою  мрію,
ти,  приголомшений,  неначе  й  не  радієш,
а  тихо  входиш  в  оніміння  транс.

Безсилою  здається  людська  мова,
ти  розумієш  всю  нікчемність  слова,
бо  для  святого  –  надто  всі  прості.
Я  намагалась  їх  знайти  –  даремно...
Сім  років,  як  сходила  Святу  землю,
проте  мовчала...  всі  слова  –  пусті.

Але  дари  Небес  ховати  –
необачність,
щоб  Там  не  сприйняли  це  
за  невдячність,
достойних  слів  не  віднайшовши,
все  ж  почну...

З  дороги...
Повз  пустелю  Іудейську,
Солоне  (Мертве)  море,  Галілейське,
минаючи  Ієрихон,  Кумран...
Попе́реду  –  вже  поділюсь  секретом  –
ще  буде  Віфлеєм  із  Назаретом,
а  на  останок  –  річка  Іордан,

та  за́раз  шлях  лежить  в  Єрусалим.
Попри  безсонну  ніч,  не  можу  спати,
ВСЕ  хочу  бачити...  й  історію  згадати:
Єрусалим  –  у  древніх  він    –  Салім*.

Так,  в  глибині  п'яти  тисячоліть
Сіон-гора  сховала  слід  єссеїв**,
та  чує  плач  їх  тридцять  сотень  літ,
як  впав  Салем*  під  тиском  іудеїв.

Давид  тут  сіяв  смерть  і  безліч  драм,
здобув  столицю  (і  повідав  світу),
а  Соломон  воздвигнув  Перший  Храм
з  ковчегом  і  скрижалями  Завіту...

Рушалімум,  Урусалим,  Шалем,
Аль-Кудс  Святий  та  Ієрушалаїм  –
це  "місто  миру",  палене  вогнем,
разів  шістнадцять  знищене  на  камінь.

Було  набігів  –  як  на  небі  зір:
і  Навуходоносор  Вавілонський,
і  цар  персидський  –  будівничий  Кір,
а  потім  –  Олександр  Македонський,
була  там  влада  Риму  на  віки,
а  далі,  від  Халіф  Омара  ханства,
Єрусалим  уже  –  Аль-Кудс  Святий,
столиця  ісламату,  мусульманства.
Династії  єгипетських  царів
змінили  хрестоносці  і  мамлюки.
Шалем*  то  будувався,  то  горів,
невпинно  переходячи  з  рук  в  руки***,
аж  поки,  на  чотириста  років
попавши  під  імперію  Османів,
розпався  він  на  декілька  шматків,  
на  частки    іудеїв  й  мусульманів.

Отож  єврейський  й  мусульманський  світ
ніяк  не  вийдуть  з  затяжної  кризи,
і  на  біблейських  землях  сотні  літ
не  гоїться    борні  кривавий  слід,
все  ділять...  як  колись  Христові  ризи.

Судилися  занепад  і  розкві́т
колисці    давніх  світових  релігій,
де  біль  Голгофи  приголомшив  світ,
затьмаривши  руйнації  набігів.
 
*  Салім,  Салем,  Шалем  –  давні
назви  Єрусалиму  (в  різних  джерелах).
**  єссеї  –  доєврейське  населення  Іудеї,
які  в  кінці  ІІІ  тисячоліття  до  н.  е.  заснували
Єрусалим,  спочатку  відомий  як  Салім  або  Ієвус.
***  більше  80  разів    Єрусалим  
захоплювали  війська  різних  держав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2016

В Новорічну ніч (експромт)

По  вінця  білого  вина  наллю  в  бокал,
чарівну  музику  включу  –  з  небес  вокал,
запалю  свічі  на  столі  й  гірлянд  вогні,
щоб  трохи  настрої  піднять  тобі  й  мені.

Згадаємо  пройдешній  рік,  всю  ту  біду,
що  із  собою  він  приніс...  Наш  біль  вкладу
в  безодню  туги  і  жури,  що  сотні  літ  –
за  волю  –  наче  данину,  платив  нарід.

Моменти  щастя  віднайду  –  були  й  такі,
хоч  і  нагадують  вони  отих  птахів,
що  випадково  залетять  в  твоє  вікно...
Та  Небу  дяку  віддамо  ми  все  одно.

А  тост...  Щож,  просто  я  скажу:  "За  МИР!  За  нас
в  країні  нашій  без  крові́.  За  світлий  час!
Щоб  сльози  висушив  усі  прийдешній  рік,
а  Бог  для  всіх  благословив  щасливий  вік."

(Експромт  новорічної  ночі)

Миру,  любові,  злагоди,  щастя  і  добра  зичу  всім  вам
і  землі  нашій  !  З  Новим  роком!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632817
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.01.2016

Ой, не так воно буває, як хотілося…

В  унісон  Діду  Миколаю:  
"Щоби  не  самотній  цей  вік  скоротати".
Цей  його  вірш  нагадав  про  мій,
написаний  давно.  

Колись,  біля  джерела  люди  посадили
плакучі  вербички.  З  роками  джерело  
засохло,  берег  розорали,  тож  верби    
ростуть  серед  поля.
 
Серед  поля  дві  вербички
похилилися,
дві  плакучії  сестрички
засмутилися:
"За  що  нас  лихая  доля
посадила  серед  поля?"  –
все  журилися.

Біля  ставу  дуб  із  кленом
з  вітром  граються,
на  красу  сестер  зелених
задивляються,
мріють  стати  вербам  тінню,  
до  сумного  шепотіння
прислухаються.

"От  би  нам  до  дуба  з  кленом
поселитися,
на  могутні  їх  рамена
похилитися,
досхочу  б  води  напитись,
вволеньку  наговоритись,
надивитися..."

Ой,  не  так  воно  буває,  
як  хотілося,
а,  де  доля  випадає,  
там  родилися...
Вітер  трощить  їхні  віти,
зрідка  дощ  дає  їм  пити  –
так  судилося...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632308
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 29.12.2015

Запізнилась Зимонька, запізнилась…

Ця  нерішучість...  смуток  ув  очах
захмарено-зажурених  –  аж  темний,
зсутулена  від  ноші  на  плечах
й  невтішний  плач...  дощами  плач  щоденний.

"Ну  де  ж  Зима?!"  –  обурені  всі  ми.
"В  погоди  геть  не  зимова́  натура!"
За-хво́-рі-ла!    Застуда  у  Зими.
Погляньте,  нежить  і  температура
занадто  вже  висока  –  просто  жар!
Вся  посіріла,  у  легеньких  шатах...
так  втупилася  в  зірку  із  Стожар,
що  спішно  стала  вже  Весна  на  чатах.

Зимі  ж  пригадується,  наче  в  сні,
та  казка,  як  колись  її  стрічали  –  
Михайло*  віз  на  білому  коні,
а  люди,  мов  царицю,  віншували...

Давайте  й  нині  Зимоньку  гукнем,
(бо  надто  ця  хвороба  докучає!),
ще  й  "Зимонько-снігуронько"  утнем,
припросимо  до  трав'яного  чаю,
одягнемось  в  найкраще  із  обнов  –
прийде  ж  бо  в  гості  білосніжна  врода!  –
розкажемо  їй  про  свою  любов,
як  зачекались  дітки  і  природа...

Почувши,  що  вона  жадана  тут,
полегшено  зітхне  Зима  снігами...
І  полетить,  мов  янголятка,  пух,
укривши  сплячу  землю  килимами...

*  Існувала  народна  прикмета,  
що  зима  приходить  після  21  листопада,
(свято  Архістратига  Михаїла).

28.12.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632048
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.12.2015

ОЙ ПРОПАЛА ДЕСЬ ЗИМА! (усмішка)

Ніц  порядку  вже  нема,  
все  догори  дриґом!
Геть  відмовилась  Зима
порошити  снігом.

Йде  Різдво,  а  за  вікном
ще  панує  Осінь.
Що  ж  це  діється  кругом?
Де  хазяйку  носить?

Де    хурделична  пора
з  крижаним  прогнозом?..
Ой  пропала  десь  Зима
разом  із  Морозом...

Ні!  Ти,  Грудень,  –  не  мужик!
Загубив  коханку!
Січень  свисне  –  прибіжить,
затремтить  на  ґанку.

Місяць  згаявши,  вона
хутко  схаменеться,
відіграється  сповна!
Тяжко  нам  прийдеться!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2015

ПЛАЧУТЬ ІКОНИ (переспів)

Коли  вперше  почула  пісню  
"ПЛАЧУТ    ИКОНЫ"
у  виконанні  Сергія  Мефодєва  –  
перехопило  горло....  
Голос,  що  несеться  в  небо,  щире  
виконання,  болюча  актуальна  тема...
Мені  захотілося,  щоб  її  почули  ВСІ.
Мій  вільний  переспів  подала  
не    так  для  оцінки,  а  щоб  почули  пісню.


ПЛАЧУТЬ    ІКОНИ  (переспів)

Від  початку,  до  старіння  –
не  змінити  долю  нам,
помилкове  розуміння,
що  подібні  ми  богам.
Та  сценарії  небесні  –
непрочитані  дива,
все  сплелося:  грішне  й  чесне  –
добра  без  горя  не  бува.

Приспів:
Плачуть  ікони,  плачуть  святії
за  наші  біди,  гріхи  земнії,
дзвони  гудуть,  здригаються  хрести...
Знак  подають  нам  –  зупинитись
і  на  колінах  помолитись:
"Господи,  прости!  Господи,  прости..."

Ти,  зневаживши  закони,
преш  до  цілі  напролом,
на  шляху  всі  перепони
розбиваючи  чолом.
Все  нажите  принагідно
на  Той  Світ  не  ві́зьмеш  ти...
Краще  б  нам  навчитись  гідно
хрест  свій  до  кінця  нести́.

Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630960
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.12.2015

ЯКЕ ЗЛОВІЩЕ КАРКАННЯ ВОРОН!

Під  зле,  пророче  каркання  ворон,
вона  приречено  бреде  на  Стіксу  берег,
де  вже  ліхтар  запалює  Харон,
розвіюючи  сумнів:  випав  жереб
нещадний...  Серце  обварив  окріп  –
страшний  вердикт  прорік  безжальний  фатум...

Пір'їнка  ти  у  волі  злих  вітрів,
коли  верша́ть  з  Небес  таємний  задум...


21.12.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2015

ЧИ НЕ ЧУЖЕ Я ТУТ ЗАЙМАЮ МІСЦЕ?

Щоденний  поспіх,  божевільний  ритм,
з  хаосом  у  постійному  двобої,  –
чи  ми  не  розминемося  з  собою,
чи  розгадаєм  власний  алґоритм,
програмний  смисл?
           У  кожному  зерні
вкодована  належність  роду,  виду,
призначення  й  властивість  індивіду...
Яке  призначення  твоє  на  цій  землі?
Мчимося  вітром  крізь  своє  буття,
не  в  змозі  на  хвилину  зупинитись,
задуматись,  осмислити,  вдивитись:
чому  ТОБІ  дароване  життя?

Настане  мить  за  дар  відповісти́.
Заступляться  за  душу  Сили  Вищі,
якщо  ми  не  дарма́  займали  місце
й  правдивість  цього  вдасться  довести..

18.12.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629666
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 18.12.2015

Вечір-художник

Ніч  ще  готує  зоряні  одежі,
а  вечір  їй  малює  акварель...
Пере́лив  кольорів  –  за  грань,  за  межі,
на  барвах  –  Реріха    й  Деґа  дуель!

Під  силу  замальовка  лиш  обра́нцям,
таланту  геніального  митця...
Рожевий  відсвіт  міниться  багрянцем,
за  мить  –  спалахує  палітра  вся.

Магічність  кольорового  розмаю
бере  в  полон  і  погляд,  й  почуття...
сльозинку  котить...  подих  переймає
феєрія  космічного  буття.

                 Вечір  16.12.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629216
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.12.2015

УКРАЇНІ (катрени)

***
Неначе  сонце  вранішню  росу,
вбирала  серцем  я  твою    красу...
Тепер  лиш  можу  про  твій  біль  співати,
коли  ти,  Ненько,    на  хресті  розп'ята...

***
Нелегко  це,  зізнатись  мушу,
приймати  біль  Твій  в  мою  душу:
від  втрат  синочків...  –  жаль  пекучий,
від  пасинків  –  злобу́  ядучу...

***
Надія  й  реальність  –  в  постійному  герці,
від  смерті  й  розрухи  земля  вже  кровить.
Розтане  тоді  лиш  крижина  на  серці,
коли,  моя  Нене,  тобі  відболить...

                           15.12.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2015

НІ ТЕ – НІ СЕ…

Скупе  на  сніг  сьогодні  сіре  небо,
ледь  сіє  щось  таке...    ні  те  –  ні  се...
Мені  ж  морозу,  сніговію  треба!
Надіялась  –  по  вікна  занесе,
я  від  усіх  замкнусь,  заго́рнусь  пледом,
мов  грілка,  цуцик  вмоститься  до  ніг,
поп'єм  чайку,  він  –  з  пряником,  я  –  з  медом...
і  ляжуть  вірші  щедро,  наче  сніг.

Пірнаєш  у  фантазії  по  вуха,
як  за  вікном  гуляє  завірюха...
Коли  ж  воно  –  ні  ллє,  ані  мете,
то  й  пишеться  тоді  –  ні  се,  ні  те...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628485
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.12.2015

ВСЕ – НЕ ДАРМА! (експромт)

Відповідь    І.  Терену  на  вірш  "ФІЗИКА  І  ФІЗІОЛОГІЯ  СУЩОГО"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627488

Ні,  не  дарма  потратили  Ви  днину!
Якщо  впаде,  хоч  зе́рнятком,  в  людину
Ваш  біль  чи  мудре  слово,  чи  талан,
то  та  ж,  комусь  незрозуміла  та́їна  –
теорія  відносності  Ейнштейна  –
розсіє  вже  зерно  на  цілий  лан.

Новий  врожай  –  нехай  через  роки́  –
заглушить  те,  чим  "гидували  козаки".

                         9.12.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627528
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2015

"СОВА" І "ЖАЙВІР"

"Просинайся,  милий!  Встало  сонце,
розбудивши  світ  краси  і  див!
Росами  засяяв  під  віконцем  
квітів  веселковий  перелив!

Жайвороночком  душа  співає,
в  за́хваті  вітаючи  весну!"
...  Та  "сова"  моя  сопе,  куняє,
неспроможна  виповзти  зі  сну...

В  вушко  нашепчу  слова  ласкаві,
хмаркою  м'якою  обніму,
пінкою  духм'яною  на  каві,
сон  прогнавши,  настрій  підніму...

"Мили-и-ий!  Вранці  сили  за  плечима  –
з  легкістю  гору́  переверне́!"
Сонно  буркнув,  глипнувши  очима:
"Зранку  –  і  веселе...  От  дурне!..

Ну  яка  краса,  як  спать  охота?!"
Й  "відключився"...  Я  здаюсь...  не  зву...
Наче  піднімати  бегемота,
так  будити  на  зорі  сову...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627040
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.12.2015

ШТОРМИТЬ УКРАЇНУ

Пливем  в  благенькому  човні
по  океану  долі.
Штормить...  Допливемо́  чи  ні?
І  швидко  чи  поволі
підемо  на  глибоке  дно,
бо  води  лихоманить,
в  бортах  –  пробоїни  давно
(сусід-пірат  таранить),
наш  капітан  щось  "не  кує,
не  меле"  і  команда...
У  всіх  великий  сумнів  є:
команда  це  –  чи  банда?
Щораз  якийсь  оліґофрен
не  той  підніме  парус,
тоді  в  човна  –  критичний  крен
на  борт,  по  третій  ярус...
Ще  боцман  й  штурман  заодно,
постійно  мутять  воду...
Отож,  куди  ми  пливемо́  –
до  Заходу  чи  Сходу  –
вже  толком  і  ніхто  не  зна:
туди-сюди  бовта́нка
під  шквал  піратського  лай.на
із  рупорів...  і  з  танка.

А  в  їх  кублі  –  ажіотаж!
Все  зважують  бандити:
чи  взяти  нас  на  абордаж*,
чи  зо́всім  потопити?

Хоч  на  човні  в  нас  зброя  є...  –  
з  часів  царя  Гороха,  –
та  штаб  команди  не  дає
ушкварити...  Хоч  трохи!

Не  в  змозі  зупини́ть  війну,
шлемо́  ми  SOS  всім  друзям.
Вони  ж  –  піратам:  "Ну-ну-ну!
Стурбовані  ми  дуже!"
Лиш  зрідка  рятівні  круги
кидають  нам  на  воду...
з  вимогою,  щоб  ми  тягли
принизливу  "угоду".

Нова  біда,  й  тут  діло  –  швах**:
керманича  команда
через  пробоїни  в  бортах
тягає  контрабанду!
Крадуть  усе,  що  на  човні,
від  харчу  до  вугілля,
і  цій  ординській  чортівні
сплавляють...  мов  з  похмілля!
У  них  з  піратами  –  ґешефт***
(хто  знає,  так  судачить).
Ні  наш,  ані  піратський  шеф
впритул  цього  не  бачать!
Поки  матроси  у  бою
відстоюють  кордони,
команда  вигоду  свою
кує  –  краде  мільйони!
Скоріш  нажитись  на  війні!
А  ледве  замаячить
хоч  тінь  загрози  вдалині  –  
то  хто  їх  тут  побачить?
На  власних  яхтах,  літаках
втечуть  поза  кордони,
де  вже  давно  свій  мають  дах,
рахунки  і  схоро́ни...

Загнився  зародок?..  –  аборт
перерива  вагітність...
Гнилу  команду  –  геть!  За  борт!
Спасемо  човен  й  гідність.

З'єднався  у  біді  народ  –
матроси  й  пасажири  –
рятують  аварійний  флот
всі  разом,  без  ранжирів.
Готові  тілом  і  грудьми
пробоїни  закрити...
Вони  лишилися  Людьми,
і  їх  вже  –  не  скорити!

Потрібний  курс  разом  знайдуть,
і  з  небезпечних  плавань
крізь  шторм  свій  човен  поведуть
у  мирну  світлу  гавань!

*  абордаж  –  зчіплення  з  ворожим  судном  (спосіб  ведення  бою);
               **  швах  (нім.)  –  поганий,  слабкий;
               ***  ґешефт  (нім.)  –  вигідна  спекуляція.

                             1.12.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625251
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 01.12.2015

ГОЛОДОМОР – ЗБРОЯ МАСОВОГО ЗНИЩЕННЯ

Не  треба  зброї  проти  незахищених,
снарядів  чи  військових  батальйонів.
Нелюдський  голод  –
й  чверть  країни  знищених,
у  муках  замордовані  мільйони.

Народе  мій,  зневажений,  ображений!
І  голодом,  і  в  тюрмах  катуванням
ти  "братом"  навіженим  в  серце  вражений,
а  на  устах  твоїх  –  печать  мовчання
під  страхом  смерті...  Та  її  зриваємо.
Облудні  бре́хні  довгі,  та  не  вічні.
Жах  не  повториться!  Ми  пам'ятаємо,
бо  палить  біль  ваш  в  наших  душах  свічі...

                                   28.11.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2015

СИЛА МИСТЕЦТВА (катрени, експромт)

***
О  [b]Музико[/b],  поезіє  у  звуках!
Мелодії  краса,  немов  жадане  слово,
стискає  серце  у  солодких  муках,
відроджуючи  душу  для  любові.

***
[b]Живопис[/b]  –  барвів  магія  чарівна.
Зір  заворожить...  –  слово  заніміє,
якщо  талант  божественного  рівня
життя  вдихнути  в  полотно  зуміє.

***
[b]Поезія[/b]  –  це  барви  світу  в  слові
і  музика  емоцій,  відчуттів,
це  ніжний  трепет  голосу  любові,
чутливої  душі  сердечний  спів.

                                     26.11.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624078
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 26.11.2015

ДУМИ МОЇ, ДУМИ… (рубаї)

***
Що  ми  запишемо  в  душі  святу  скарбницю?
Щоденну  боротьбу  за  їжу  і  водицю?
О  ні!  Там  –  краплі  щастя,  віра,  болі  втрати
й  любові  глибина́,  немов  без  дна  криниця.

***
У  метушні  буття  час  непомітно  плине,
тож  ми  бездумно  тратимо  хвилини...
Настане  мить,  що  враз  життя  розтрощить,
немов  коло́са,  зліпленого  з  глини.

***
Життєвий  досвід,  радощі,  печалі
карбуються  у  пам'яті  скрижалі...
Життя  не  мало  б  ані  крихти  смислу,
не  вкарбувавши  слід  в  космічні  далі.

25.11.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623812
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 25.11.2015

СТЕЖКА НА ДВОХ

Як  зір  на  небі,  стільки  і  доріг
в  палкій  любові  брали  свій  початок...
Сьогодні  вже  побігла  за  поріг
стежинка  для  чарівних  молодяток.
Вузесенька,  бо  ще  живе  лиш  мить,
у  парі  ви  ступили  перші  кроки,
та  хай  цю  стежку  Бог  благословить,
щоб  витись  їй  щасливо  довгі  ро́ки!
Щоб  радість  і  любов,  і  море  втіх
на  стежці  тій  вам  доля  посилала,
лунав  щасливо  молодого  сміх
і  наречена  сліз  не  проливала.
Долати  стежці  тій  хиткі  містки
і  перевали,  щоб  до  хмар  дістати,
в  широку  магістраль  перерости
і  дітками    малими  обростати...

Нехай  веде  вас  доля  до  зірок
і  вибирає  лиш  легкі  дороги!
Та  не  забудьте:  стежечка  на  двох
взяла  початок  з  батьківських  порогів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2015

ПЛАЧ ОСЕНІ. Листопад.

Наче  жінка,  що  зрадою  вражена,
мов  ударом  в  лице  навідлі́г,
всі  дарунки  зриває  ображено
і  жбурляє  зрадливцю  до  ніг,
сум  і  розпач  долаючи,  зболена,
обдираючи  злото  з  гілля́,
стогне  Осінь,  безжально  оголена,
крах  жіночий  відчувши  здаля.

Плаче  Осінь  дощами  печальними.
Заблукавши  в  холодних  вітрах,
падолистами  вкрила  прощальними
незворотності  відчай  і  страх...

                               20.11.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622546
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.11.2015

В ЧАРАХ ТУМАНУ

З'єднала  небо  із  землею
молочна  пелена  туману.
Гублю́,  огорнута  імлою,
реальність,  падаю  в  оману.

Туман  украв  картину  світу:
сховав  у  білий  морок  звуки,
людей,  споруди,  барви  цвіту,
осінній  ліс  і  поле,  й  луки,

і  сонечко,  і  кущ  драцени...
Химерні  контури  магічні
в  німій  завмерли  мізансцені
а  чи  в  дрімо́ті  летаргічній.

Мов  лебідь  тихою  водою
нечутно  плаває  по  колу,
меланхолійною  ходою
чаклун  приспав  усе  довкола...

Ворони  крик  різкий  раптовий,
роздерши  марево  ілюзій,
полон  розрушив  загадковий,
з  туманних  вирвавши  колізій.

                             Ранок,  17.11.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2015

НІ, Я – НЕ ФАТАЛІСТ! ТА ВСЕ Ж…

***
Живем  з  надією  на  щастя  ми...
Вселенські  ж  Сили  у  своїх  анналах*
нотують  ігри  шахами-людьми...
із  Ними  ж  запланованим  фіналом...

***
Нам  Небо  пише  долі...  не  пером...
Ми  –  неспроможні  їх  цілком  змінити.
Та  вірою,  любов'ю  і  добром
якусь  із  стежок  можна  відмолити...

*аннали  (лат.)  –  літописи

16.11.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621486
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 16.11.2015

СІМЕЙНИЙ СКАНДАЛ

(Жарт...  без  претензії  на  Поезію.)

Скажи  лиш  раз...  і  лагідно,  без  крику...
Ні-і-і-і!!!  Ти,  мов  дятел,  все  довбеш,  довбеш!
О,  не  буди  в  мені  ти  кішку  дику!
Слова  мої,  як  кігті,  –  пропадеш!

І  не  підхо-о-одь!!!  Бо  вже  не  зупинити,  
коли  несе  розбурхана  стихія!
Чи  бурю  зупинити  хто  зуміє?
Чи  блискавку  посміє  хто  згасити?
Та  я  уже  сама  себе  боюся!
...Щас...  вибухну  зарядом!..  й  вгомонюся...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620707
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.11.2015

МОЯ ТИ МОВО СИРОТИННА… (повторно)

Моя  ти  мово  сиротинна!
Ну  за  які  такі  гріхи
тебе  плюндрують?  Безневинна,
наругу  терпиш  вже  віки.

Рідкі  обра́нці  тебе  пестять,
ще  вільно  дихаєш  в  селі...
Чому  ж  запроданці  безчестять?
Чи  ти  не  на  своїй  землі?

Чом  містянин  тебе  не  знає?
Чому  соромиться  розмов?
А  світ  перлиною  вважає
посеред  сотень  різних  мов...

Не  боячися  кари  Неба,
затюканий  дрібний  ханжа
геть  відрікається  від  тебе,
соромиться,  немов  "бомжа"...

На  жаль,  це  масові  моменти  –  
утрата  пам'яті  й  ума.
Альцґеймера  тяжких  клієнтів
не  тисяча,  не  дві,  а  тьма!

Чому  великому  народу
так  тяжко  вберегти  своє?
Отямтеся!  Без  мови  роду,
якого  племені  ми  є?

                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2015

НА ВІЙНУ ПІШОВ МІЙ МИЛИЙ (мелодія Віктора Охріменка)

Сум  сердечний  мій  тужливий
ти,  сопілонько,  зіграй...
на  війну  пішов  мій  милий
захищати  рідний  край...
Я,  голубкою,  щоночі
все  лечу  на  сонця  схід,
в  волошкові  глянуть  очі,
відмолити  їх  від  бід.

Приспів:
Розгорну́  в  півнеба  крила,
наче  янгол,  обійму...
Щоби  втома  не  зморила  –
я  її  собі  візьму.

Ой  ти,  скрипочко  чарівна,
заспівай  йому  вві  сні,
що  чекаю  його  вірно,
що  –  в  молитвах  день  при  дні  –
посивіла  рідна  мати,
батько,  спохмурнівши,  вмовк...
що  пуста  без  нього  хата...
жде  рідня  й  малий  синок.

Розгорну  в  півнеба  крила,
наче  янгол,  обніму...
Якщо  куля  зачепила  –
я  твій  біль  собі  візьму.

В  чорних  вирвах  житнє  поле,
"градом"  зорана  стерня...
Мій  козаче,  мій  соко́ле,
ти  –  мій  захист  і  броня!
Жду  тебе  із  поля  бою,
наче  милості  Небес!..
Що  б  не  сталося  з  тобою,
знай,  що
Я    ЛЮБЛЮ    ТЕБЕ!

Розгорну,  як  пташка,    крила,
на  порозі  обійму...
Бог  простить,  що  я  молила,
проклинаючи  війну...

                                           6.11.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2015

КАЛИНОНЬКА НЕОПАЛИМА

Ну  й  осінь!  Жовтень  –  ні  на  що  не  схожий...
Невже  він  десь  –  яскравий  і  шалений?
Мороз  нежданий,  як  немилість  Божа,
геть  обморозив  листя,  ще  зелене.

Сади  зчорніли,  скорчившись  від  болю,
обвисли  і  похнюпилися  крони
приречено  сумні,  покірні  долі
підступній...  мов  накаркали  ворони.

Природа,  увібравши  горе  краю,
дощами  плаче,  вже  й  втрачає  віру,
що  ве́рнуться  колись  всі  барви  раю...
Вони,  як  наші  будні  –  чорно-сірі...

І  лиш  калина  сяє.  Милий  світе,
це  ж  наша  купина́  неопалима!
Тріпоче  кущ:  "Все  буде  добре,  вірте!
Я  –  символ  України  –  незборима!"

                         29.10.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616884
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.10.2015

Я – МОВ КОТОМ ПРИМ'ЯТИЙ ГОРОБЕЦЬ… (експромт)

Експромт  з'явився  тільки-що,  під  час  переписки  з  Nino27  
про  наше  болісне  сприйнаття  сучасних  подій.
Дякую,  Ніно!

Я  –  мов  котом  прим'ятий  горобець,
обскублений...  (Чи  він  міняє  пір'я?)
Події  зводять  мрії  нанівець,
замкнувши  в  рамки  дому  і  подвір'я.
Запа́л  вогненний  у  душі  погас,
я  заземлилась  на  буденнім  крузі...
Не  дружить  із  заземленим  Пегас,
безлика  сірість  –  нецікава  Музі.
Сель  клопотів  затягує  щомить...

Глибинна  ж  течія  несе  на  чисту  воду...
Ковток  повітря...  серце  відщемить
й  відчує  знов  натхнення  і  свободу.

                     27.10.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616393
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.10.2015

ДОКІР НЕБА

Стомився  день.  Напився  вдосталь  сонця
і  впав  у  тишу  вечра  п'янку.
Найперша    зірка  в  склі  мого  віконця
тремтить,  мов  у  магічному  танку,
і  тихою  котячою  ходою
заводить  нічку,  мирну,  без  страху́,
і  слід  свій  вистилає,  мов  слюдою  –
безмежжям  зір  Чумацького  шляху.

У  "вчора"  йде  щоденна  мелодрама.
Крізь  безгомінну  зорепадну  ніч
лечу  думками  до  нічного  храму.
Там  запалили  міріади  свіч
безгрішні  душі,  що  достойні  Неба.
Притягуючи  погляд,  як  магніт,
знак  подають:  в  житті  світити  треба,
згоряючи,  немов  у  свічці  гніт.


Шукаю  наших  вояків  зі  Сходу,
із  СОТНІ  хлопців  –  воїнів  добра,
що  не  вернулись  до  сімей  з  походу,
сказала  Доля:  "В  Небо  вам  пора!"
Чи  призвичаїлися  до  нового  Дому?
І  бачу  в  них,  безстрашних  у  боях,
розгубленість,  до  шоку,  сіру  втому
і  за  ріднею  смуток,  біль  і...  страх.

І  я...  ховаю  очі...  Що  сказати?!
Що  в  їх  домівках  радості  –  ні  дня?
Без  чоловічих  рук  старіють  ха́ти,
зігнулася  від  горя  сива  мати,
сльозам  вдовиним  –  вік  не  висихати,
сиріткам  –  батьківської  ласки  більш  не  знати  –
на  виживання  кинута  рідня...

Байдужість  --  незборима  наша  вада,
що  ранить  душі  вбивчо,  як  снаряд!
Зажерлива  і  знахабніла  влада  –
що  їй  до  того,  чий  загинув  брат,
татусь  чи  син  чужий?!  Їх  чад  немає
в  окопах.  В  золотих  "цяцьках",
"мажор"  в  Парижі,  в  Лондону  гуляє...  --
а  принц  англійський  служить  у  військах!

Таке  кощунство  не  знайдете  в  світі  –
на  го́рі  наживатись,  на  війні!
На  фронт  здають  бабусі  по  копійці  –
"верхи"  крадуть  мільярди    у  тіні́.
Ми  ж  мовчимо.  Знов  "наша  хата  скраю,
нас  не  торкнулось...  горе  обійде
манюнє  щастячко  мойого  раю..."
А  як  зачепить?  Захист  де  знайдеш?

Ой,  не  мовчімо,  браття!  Не  здаваймось!
Не  на  Майданах  –  час  не  той  уже  –
на  кожнім  місці  спуску  не  даваймо,
бо  зло  вже  анакондою  повзе!
Щоб  потім...  там,  на  Небі,  не  зустріти
пекучий  біль  у  воїна  очах...
Нам  Україну  зберегти  б  зуміти,
й  дух  нації  щоб  знову  не  зачах.

Світліє  небо,  тихо  тануть  зорі.
Збираю  в  стіл  заплаканий  папір...
А  нас  із  Неба,  в  вічному  дозорі,
сканують  очі  правди...  В  них  –  докі́р...

                           Вересень,  2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2015

ЕКСПРОМТ на вірш "СПИНИВСЯ ЧАС" Віталія Назарука

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615123

О  ні!  Ще  не  спинився  час,
хоч,  зрідка,  завмирає  серце.
Твої  вірші  звучать  для  нас,
як  милозвучне  світле  скерцо.

Ще  сотні  чарівних  пісень
ти  принесеш  на  дужих  крилах!
Злітай  у  вись  щомить,  щодень,
оспівуй  край  свій,  серцю  милий!

                   22.10.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615236
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.10.2015

СОРОМ УКРАЇНИ

Як  в  Содомі  –  блудно  і  огидно!
Просвітку  –  не  чутно  і  не  видно...
Мати  Божа!  Що  ж  це  насувається?
Все  сміття  до  влади  пробивається!
Не  достойні  саги  а  чи  повісті,  
а  таке...  без  честі  і  без  совісті,
мов  безликі  маски,  непроявлені
чи  брудними  справами  знеславлені,
невідомо  як  і  звідки  взялися...
Де  ж  розумні  й  чесні  подівалися?
Тупомордя  нагле  неприкрито
рветься  до  всевладного  корита,
а  на  лобі  вже  тавро  накладене:
"ПОСПІШАЮ  ВКРАСТИ  НЕДОКРАДЕНЕ"...

В  чварах  Україна  задихається,
а  народ...  На  що  він  сподівається,
масово  продаючись  за  сотню?..
Топчемось  по  нашій  світлій  СОТНІ
й  тисячах  загиблих  і  поранених
(через  тих  же  темних,  одурманених)!
Оповиті  обіцянок  хмарою,
досі  залишаємось  отарою.
Ніби  й  болю  напились  по  вінця  ми,
та  не  стали  досі  українцями,
якщо  знову  банду  собі  виберем...
Сором  України  –  наші  вибори!

                             21.10.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614856
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.10.2015

ВИ – ДАР ЧИ КАРА?

Вірші  мої  нестворені,
рими  іще  нескорені,
болем  сердечним  краєні,
ждете  свій  час,  затаєні,
щоб  стрімголов,  безбоязно
вирватись  слізно-болісно
відчаю  зойком  здушеним,
гнівом...  чи  криком  змученим...
Або  ж,  зігрівши  ласкою,
зачарувати  казкою...
Чи  прозвучати  тризною,
втрати  печаллю  грізною...
Час  пронизавши  поглядом,
тепло  війнути  спогадом,
силою  мрій  незборених
далей  торкнутись  зоряних...
Вірші  ще  недоплекані,
думи,  ще  недоплакані,  –
ребус,  в  мені  вкодований
в  мрії  й    бажання  схований,
зрійте  до  часу  вишнею,
щоб  прозвучати  піснею,
чарам  кохання  –  одою,
ще  й  із  щасливою  кодою.

Сумнів  витає    хмарою:
даром  ви  є...  чи  карою?

                   26.08.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2015

ВПІЗНАЙ СЕБЕ

В  березні  місяці  я  написала  кілька  епіграм  з    підназвою  "впізнай  себе".
Сама  ідея  сподобалась  Касьяну  Благоєву  і  він  запропонував
продовжити  разом  цю  справу  (щоб  не  так  страшно  було,  коли  битимуть).
Пан  Благоєв  активно  пише  (читайте  "Впізнай  себе  1,  2,3,4"),  тепер  і  я  маю  можливість  знову  продовжити  цю  тему,  правда,  тепер  не  як  епіграми,  швидше,  як  штрихи  до  портретів.  А  всіх  бажаючих  прошу  долучатися.

ВПІЗНАЙ    СЕБЕ

                    ***
Тут  все  є:  рими,  зміст,  модерність,
багата  о́бразність,  майстерність...
та  за  всім  цим,  сказати  мушу,
мов  за  щитом,  тримає  душу.

                     ***
Від  його  ві́ршів  я  кайфую,
бо  й  глибину,  і  смисл  в  них  чую.
Ні  вичурності,  ні  "полови",
мов  перли  й  почуття,  і  слово.

                     ***
Колючий,  жалить    в'їдливим  сарказмом...
то  ніжним  словом  горло  стисне  спазмом,
і  видно:  вихор  бід  розбитим  скельцем
поета  ранить  в  небайдуже  серце.

                   28.07.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596442
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.07.2015

У ДРЕВНІХ ФІВАХ, ЄГИПЕТ (віршована розповідь)

Столиця  древніх  єгиптян...
Я  –  в  Фівах...  і  собі  не  вірю,
що  доторкаюсь  до  життя,
яке  пішло  у  небуття
за  тисячі  літ  до  Каїру.

Луксор  –  сучасна  назва  це,  
а  древні  –  стверджують  архіви  –
його  назвали  Уасет,
в  історії  ж  це  –  знані  Фіви.
Четверта  тисяча  років
від  тих  далеких  днів  минає,
проте,  руйнація  віків
Єгипту  велич  не  здолає.
Коли  північні  племена
в  лісах  за  здобиччю  гасали,
тут  карбували  письмена
і  диво-храми  будували,
що  й  по  цей  день  гадає  світ,
кому  завдячуєм:  талантам,
чий  дар,  немов  надлюдський  зліт,
а  чи  прибульцям?..  чи  атлантам?
Та  свідки  –  лиш  на  небесах
безмовні  віковічні  зорі,
що  знають:  дивні  чудеса
творились  в  Фівах  (уЛуксорі)...

Так,  час  наніс  багато  ран,
та  древні  залишили  зна́ки:
візитка  міста  –  чудо-храм  –
руїни  древнього  Карнака*.
Сто  тридцять  велетів-колон,
що  тягнуться  до  піднебесся,
взяли  навічно  у  полон
заблудлі  тіні  двох  Рамзесів**.
Витають  духи  поміж  стін
Аменхотепа**  і  Тутмо́сів**,
ховаючись  від  світла  в  тінь
напівзруйнованих  коло́сів.
І  сфінкси  вахту  ще  несуть  –
їх  в  честь  Амона***  поселили,
пригадуючи  Хатчепсут**
і  чарів  Нефертарі****  силу.

Тут  барельєфи  й  письмена,
що  на  колонах  карбували,
усі  достойні  імена
нащадкам  на  віки́  сховали...

Проте,  життя  земного  цвіт
в  ті  давні  дні  не  шанували,
то  ж  фараонів  з  юних  літ
до  царства  мертвих  готували.
На  другім  березі  ріки,
де  в  горах  сонечко  сідало,
там  довгі  ро́ки  на  віки́
для  мертвих  місто  будували.
Од  рання  і  до  пізніх  зір
раби  трудилися  в  темниці,
в  громаді  вапнякових  гір
довбали  царськії  гробниці,
що  наче  візою  були
у  інший  світ.  Щоб  там  впізнали
небіжчика  –  його  діла
й  портрет  на  стінах  малювали.
Царів  –  о,  скільки  їх  було!
Рамзеси  –  шостих  і  дев'ятий  –
їх  вічне  віднайшли  житло.
А  скільки  ні?  Хто  може  знати?
Ще  бозна  скільки  тут  осель,
то  ж  "стережуть"  скарби  і  кості
два  велети  з  гранітних  скель
в  десятки  чоловічих  зростів...

Іду  Долиною  Царів,
торкаюсь  кам'яних  гігантів,
мов  причащаюсь  від  дарів
неперевершених  талантів.

                 *  Карнакський  храм  –  комплекс  храмів  і  споруд,
                               що  будувались  протягом  багатьох  віків.
                 **  Рамзеси  І  та  ІІ,  Тутмоси  І,  ІІ,  та  ІІІ,  Амінхотеп,  Хатчепсут  –                  фараони,  за  правління  яких  будувався  храм.
                 ***  Амон  –  верховний  бог  древніх  єгиптян.
                 ****  Нефертарі  –  дружина  Рамзеса  ІІ.

                                                                   2008  р.,  2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2015

ДОПЕКЛО!!!

Ось  так  буває:  образилась  щойно  на  одного  шанованого  поета...  
а  "розрядилась"  на  рекламі,..    котра  таки  дістала!
Перепрошую  за  деяку  грубість  експромту.

В  мене  з  головою  неполадки
чи  реклама  знахабніла  вкрай?
Хоч  ховайся!  Памперси,  прокладки,
"презики"  і  секс-таблетний  рай,
що  від  імпотенції  спасіння,
тичуть  "панацею"  від  здуття...

Предки  ж  –  без  реклами  –  мали  вміння
не  заср*атись,  зберегти  коріння
нації,  що,  з  Божого  веління,
тисячі́  рокі́в  дає  життя.

Гроші  –  ось  у  чому  справа!
І,  попри  всі  біди  у  державі,
йде  знущання  над  людьми  й  ефіром...
Жадність...  –  зло,  котре  не  знає  міри.

                                               2.  02.  2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591201
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 02.07.2015

ІЩЕ ЛЮБЛЮ. (на мелодію Віктора Оха) .

Музика  Віктора  Охріменка

Вже  стільки  сходжено  стежками
і  бездоріжжями  життя...
Як  хвиль  у  морі,  так  між  нами
любові,  болю  й  каяття...

Пр:
Роки,  мов  птахи,  пролітають,
до  хмар  зросла  твоя  верба...
На  осінь  літо  повертає,
та  серце  обмина  журба,
бо  руку  я  твою  тримаю
і  поки  разом  ти  і  я.

Торкаєш  ти  моє  волосся  –
і  шумовинням  в  серці  кров...
Налитим,  визрілим  колоссям
хвилюється  іще  любов.

Пр:
Без  тебе  тягнуться  години
і  зміст  життя  втрачає  нить...
Щомить  до  тебе  серцем  лину,
і  голос  трепетно  бринить...
Ховаю  в  серці,  як  перлину,
любові  кожну  світлу  мить...

                                     25.06.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2015

Поки в'ється життєва дорога

Все  частіше  вертаюсь  туди,
де  ступила  в  житті  перші  кроки,
що  в  душі  залишили  сліди
від  дитинства  на  довгії  ро́ки,
де  змивали  і  тінь  від  біди
безтурботності  чисті  потоки.

Зачекай!  
                         Не  ховайся  в  туман,
карооке  веселе  дівчатко!
Я  –  майбутнє  твоє,  не  обман...
Дай  же  руку!  Пройдемо  спочатку
                           всі  стежини...  спочатку...

Обійдем  всі  куточки  двора,
де  всміхались  матусині  квіти,
щебетала  сільська  дітвора,
і  від  вишень  вгиналися  віти...
Мамин  голос  позве  нас  здаля  –
найрідніший,  найкращий  у  світі!

Відгукнись!
                               Повернись  хоч  на  мить,
світла  юносте,  цвіт  неповторний!
Не  озвалась...  Лиш  вітер  шумить
і  сумує,  як  звуки  валторни,
                               що  життя  –  неповторне.

Коли  ро́ки  вповільнюють  кров
і  сміються  над  нами  з  люстерця,
ми  в  дитинство  вертаємось  знов,
мов  по  воду  святого  джерельця,
що  відроджує  сили  й  любов
і  лікує  поранене  серце.

Не  тікай!
                           Ще  хвилинку  зажди,
моє  миле  дівча  босоноге!
Ти  –  мов  совість  моя  назавжди,
доки  в'ється  життєва  дорога...
                           поки  в'ється  дорога...

                           24.06.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2015

А МИ ВСЕ ЛОВИМ ВІТЕР В ПОЛІ

                   ***
В  людей  украли  мрію  про  красу,
натомість  –  клопіт  лиш  про  хліб,  комірне...
Забрали  б  ще  повітря...  висоту,
і  нас  розплющить  в  площину  двомірну.

                   ***
Та  це  ж  талант!  Отак  уміти
брехню  і  правду  перевити,
наобіцявши  рай,  свободу,
обдерти  всіх...  а  кінці  –  в  воду...

                   ***
Усі  в  нас  –  "за  народ!",  усі  –  порядні,
допоки  не  займуть  верхи  привладні...
Сумні,  брато́ве,  повороти  долі:
хоч  не  дурні,  а  ловим  вітер  в  полі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589470
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.06.2015

NN (сумний портрет)

Він  –  жвавий,  нічогісінько  –  від  трупа,
хоча  похоронив  в  собі  Бідструпа*,
прозаїка  також  –  забракло  сили  –
й  поета...  –  оковита  в  ньому  вбила.

Бог  дарував  задатків  повний  кошик,
реалізації  ж  –  зеро  чи...  десь  на  грошик...
Втопив  дар  божий  в  забаганках  грішних,
то  ж  поїдом  гризе...  –  не  лікті  –  ближніх!

Бідструп  Херлуф  (1912-1988рр)  –  всесвітньо  відомий
датський  художник-карикатурист  
(більше  5000  малюнків  та  коміксів).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589133
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.06.2015

НЕ ВІДМИВАЄ ЧАС НА ДУШАХ ПЛЯМИ

Проходить  час  крізь  мене,  мов  крізь  скельце,
лишивши  світлі  згадки...  рани...  плями...
Черпаю  силу  з  Божого  Джерельця,
щоб  змити  плями  із  душі  та  серця
і  освітлитись.
                                           Рани  заживуть,
їх  ча́с  загоїть  у  рубці  і  шрами
на  згадку  про  помилки,  втрати,  драми,
що  всіяли  мою  гріховну  путь...

Та    чи  відмиє  час  на  душах  плями,
щоб  світло  Сонця  й  Духа  не  закрили?
Бо  ж  анемія  хутко  вразить  крила...
Душі  знекриленій  не  віднайти  дорогу
до  Вічності,  до  Дому  і  до  Бога,
тож  каменем  шубовсне  у  безодню,
у  невідомість  темну  і  безводну,  –  
а  там...  А  там!  О,  Боже  мій,  що  там!?
Від  страху  аж  скоцюрбилося  серце...

Лети  ж,  мій  час,  крізь  мене,  як  крізь  скельце,
лиш  душу  борони  від  темних  плям!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2015

НЕ ОТДАМ!

Витиеватые  узоры
на  окнах  рисовала  ночь,
ветров  морозных  злые  хоры
остатки  неги  гнали  прочь.
Все  слезы  выплакали  свечи,
и  темени  сомкнулся  круг...
И  холодок  обнял  за  плечи
без  губ  твоих  и  жарких  рук.
Как  воры,  смутные  сомненья
вползали  в  душу:  был  ли  ты
или  Морфей  послал  виденья,
храня  от  страха,  пустоты?

Аэропорты  и  вокзалы...
ждать  странника  –  судьба  моя.
Мое  сердечко  снова  взял  ты,
и  бедной    Пенелопой    я
тоскую  в  долгом  ожиданьи,
лелея  сладкие  мечты
о  теплых  ласках  и  вниманьи,
что  так  дарить  умеешь  ты...

Я  пленница?    Да!  Но  в  угоду
богатству,  жизни  без  проблем,
за  иллюзорную  свободу
я  НЕ  ОТДАМ  свой  сладкий  плен!

         
         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585903
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.06.2015

"СЮРПРИЗ"

К  чему  б  придраться?  Вдруг  попустит  сразу...
(с  утра  несносно  мучает  мигрень)...
Ах  вот  ОНО!  Я  вспомнила:  ни  разу!..
ты  никогда  мне  не  дарил  сирень.
Любимый  запах!  С  детства.  С  "до  пеленок".
Без  этого  букета  –  дом  мой  пуст!
Ну,  что  ж  ты  оплошал  так,  мой  миленок?
Пойду,  куплю  сама...  и  целый  куст!
Нет,  два...  Иль  пять?
                                                         Бог  улыбнулся,  видно,
и  по-мужски  восприняв  мой  каприз,
чтоб  не  было  мне  грустно  и  обидно,
"внедрил"  среди  махровых  сорт  "Сюрприз"...

Не  первый  год  приятно  удивляют
иль  цветом,  иль  пушистостью  цветки,
но  все  перед  "Сюрпризом"  застывают  –
там  дивные,  с  каймою,  лепестки.
Как  деточек  люблю  и,  всех  балу́я,
от  запахов  пьянею  каждый  день.
Спасибо,  милый!  Как  тебя  люблю  я
за  то,  что  ты  мне...
                                                           не  дарил  сирень!

На  фото,  сделанном  бездарным  фотографом,  –  мой  "Сюрприз".
Не  удалось  передать  дивное  сочетание  пурпурно-лилового  цвета  в  белой  каемке.  Увы,  я  только  учусь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585513
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.06.2015

ЧИ ДОЧЕКАЮСЬ?. .

Немов  зі  стану  нотного  всі  ноти
розкидав  шквал  розлючених  вітрів,
краде  життя,  мов  тать,  мої  цінно́ти
і  втрати  гіркоту  вливає  в  спів.

Вже  барвами  не  виграю́ть  у  слові
емоції  співочої  душі...  –
бліді,  як  міль,  німі,  потухлі  й  кволі
мовчать...  і  не  нашіптують  вірші.

Чи  дочекаюсь  сонячного  вітру?
Чи  понесе  ще  до  зірок  Пегас,
щоб  запалити  неживу  палітру?
Мо'      вогник  серця    не  наза́вжди    згас?

                                       3.06.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2015