| Сторінки (5/496): | « | 1 2 3 4 5 | » |
В Єгорчика є власні літаки.
Машин всіляких навіть не злічити.
Літає, їздить. Може й вас навчити
І, звісно ж, покатає залюбки.
І не біда, що цей колісний парк
Єгорчиними губками диркоче.
Зате він сам розкручує, клепа.
Коротше – ремонтує все, що хоче.
Дивлюсь на внука й іграшки свої
Вилущую зі спогадів батистових.
Чим бавились маленькі плаксії
У пору повоєнного дитинства?
Купованого в мене не було –
Єдина лялька в платтячку з обрізків.
Мостила в кукурудзі їй житло,
А качанам плела рожеві кіски.
Вишукувала в яблуні чудес,
Що крізь вікно дивилася у хату.
Та потухав до всього інтерес,
Як дарувала Мурка кошеняток.
У холод ними гралась на печі,
А влітку пригортала на горищі –
Таких м’якеньких, теплих, незахищених,
Зворушливих, манюніх кудлачів!..
У серці давні радощі бринять.
І раптом бачу – світиться Єгорчик.
У ньому, як в машинці, теж – моторчик,
А в рученятах диво – кошеня!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2014
Митрофанівна продає
Добрі яблука, апельсинчики.
Кошик має. А в ньому є
Безпритульним котам гостинчики.
Пританцьовує в дутишах.
(Це такі чобітки чи валянки)
Закоцюбла! Але душа
Все ще тепла.
З базарувальників
Кожен радо це поміча,
Бо душа прогляда у вчинкові –
Митрофанівна собача,
Приморожене, куфайчинкою,
Загорнула, мов дитинча.
Відігрітий у сповитку,
Цуцик біди унеможливлює.
І не дивно, що в цім кутку
Задоволені всі торгівлею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2014
Морозний вітер щедрими гостинцями
Хотів причарувати юну ніч.
На західне вікно червоні китиці
Пришив до штори.
Шубу з власних пліч
Приніс в хороми і під ноги кинув їй,
Наставив скрізь персидського бузку.
Заздалегідь з ниток пухкого інею
Зв’язав хустину теплу і легку.
Почав у стелю вгвинчувати купками
Алмази. Так старався! І не знав,
Що Молодик усміхненими губками
В цей час красиву нічку цілував.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2014
Верба плакуча зайняла в душі
Щемкий, не надто сонячний куточок.
На березі, крім неї, п’ять чи шість
Красунь таких – мабуть, сестер чи дочок.
Але найбільше вразила вона –
Якраз ота верба, що в парі з хмелем.
Стоїть, немов покірлива жона,
Бо намертво злилася їхня зелень.
І хміль багаторукий ні на мить
Не відпуска її з міцних обіймів.
Не тільки влітку, а й серед зими
Обожнює свої удалі прийми.
Вінок їй сотворив на голові.
Він обласкавив гілочку їй кожну
І стан обвив, де можна, де й не можна,
Як люблячий і ревнивий чоловік.
Здавалось би, що є такі мужі,
Усе живе лиш порадіти схоче.
Але погляну – і щемить в душі
Отой не надто сонячний куточок.
Бо не вдається вже не помічать
За лоскітними кучерями в росах,
Як розкошує на чужих плечах
Лиха личина хитрого альфонса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2014
Прости мені, зіронько-хато,
Невольну невірність мою.
Тебе залишаю. Стою
Провинно в дворі
І скорблю –
Чи згою колись цю утрату?
І яблуні, вишні, простіть.
І ти, край городу калино!
Не хочу вростати – повинна,
В гіркий поворот у житті.
Закутана в біле земля.
І біло над нею.
Це значить –
Грядки, рідні кущики, сплять
І туги моєї не бачать.
Інакше б здригнулись в цю мить,
Не вірячи в зустріч останню,
Та сніг над оцим розставанням
Летить, і летить, і летить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540686
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2014
І знову довгим поглядом чомусь
Простежую з вікна крізь віти голі,,
Як ветхий, акуратненький дідусь
Вигулює руду шотландську коллі.
На двох їм – сто. А ніби ждуть чудес.
Вона – позаду кроків на чотири.
Помалу, спотикаючись, іде,
Немов до ніг прив’язані по гирі.
Їй дошкуляє на доріжці лід.
Їй від ворон залітних непошана.
Та коллі йде, похитується п’яно
І раз у раз читає рідний слід.
На лавці в них заслужений привал.
Хазяїн, як завжди, її причеше,
Промовить підбадьорливі слова.
І щось вона по-своєму набреше.
А потім дибулятимуть назад.
Їх проводжатимуть очима люди.
Я теж дивлюсь. І набіга сльоза –
Сумна сльозинка з відблисками чуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2014
Біжить маршрутка сірим полотном.
Немовби строчить. Та немає сліду.
Я їду в ній. Дивлюся у вікно
І краєм ока – ще й на двох сусідок.
Блондинисті. Обом за п’ятдесят,
Та видно, що натужно молодяться,
Однак принад пишнота не спаса,
Бо визирає там, де слід сховаться.
Хоч не самі, не приглушають звук.
Навперебій якійсь Ірині заздрять:
Що в інститут проліз таки онук…
До зятя люд тече, бо знаний майстер…
Бач, хата нова! І машина є!
В усьому Ірці щастя аж поперло!
За віщо Бог усе це їй дає?!
Та ще й батьків не няньчить – вже померли!..
Слова тверді і круглі, мов горох.
На Ірку чи на Бога в них образа.
Та я уже не слухаю цих двох –
Пече вогнем остання їхня фраза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2014
У серце матері закрався біль –
Вже котрий день дзвінків нема від сина.
Думки, як риби, плавають в журбі.
Вже не одна скотилася сльозина.
Сама набрала номер раз і два.
І ще. Та знову, знову монотонно
Байдужий голос завчені слова
Проказує про недосяжну зону.
Ну що з ним? Занедужав? Чи біда?!
Знов тягнеться рука до валідолу.
Знов морок ночі в хату забріда
І тиша розсідається довкола.
І скільки буде ще таких ночей,
Задивлених у найріднішу душу?!
Сама у чомусь винна? Як пече
Мовчання, схоже не на жар – на стужу!..
Та ось, як з того світу вже, дзвінок:
– Привіт! Це я. Ну як ти? Все нормально?
Чого мовчав? Та я… Невже давно?
Живий! Не плач. Була поїздка дальня…
Та не спинити материнських сліз.
Біжать собі. І в них тривога тане.
І ніби розчиняються жалі.
Хоч це не вперше й, мабуть, не востаннє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2014
Покинуло гніздечко галченя:
Чи стало тісно, а чи просто впало?
Однак ціленьке. Дибало помалу
Навколо перекошеного пня.
Іще не знало, мабуть, що то – страх.
Зате його матуся добре знала.
Не тямлячи себе, над ним літала
І крилами вистрілювала жах.
Щораз крильми черкала по землі
І по стіні високого будинку.
І знову припадала до дитинки,
Мов кликала з собою у політ.
І стільки в тім було пташиних мук!..
Жаліли перехожі бідну матір.
А дехто вголос заздрив галченяті,
Але не кожен розумів – чому?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2014
«В живому світі, - промовляє дід, -
Найрозумніша твар, здається, - квочка:
Три тижні самозречення в гнізді
І місяць виховання по садочку.
Таку матусю краще обійти.
Вона і нянька, й страж пухнастим дітям.
Нерідко дізнаються і коти,
На що спроможний дзьоб і кострі кігті.
А далі – все!
Курчата вже самі
Нехай подбають, що і де клювати…
А як в людей?
Це ж треба так уміть,
Що, поки й руки згорне, «квокче» мати?!
Для рідних чад готова на будь-що,
Бо «крила» настовбурчені постійно.
«Зернят», а то й коштовний «черв’ячок»,
Як знайде, теліпа у їхні стіни.
Все пригорта, щоб тепло їм було.
Все вдовбує в їх голови науку.
А там, дивись, під затишним крилом,
Як є здоров’я, просторо й онукам.
Та не завжди в ціні той світлий дар,
Хоч до дітей колись це, може, й дійде.
Колись. А роки плинуть, як вода…»
І я зітхаю, слухаючи діда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2014
Життя – це нерозгадана галактика,
Завуальований наземний космос.
Він весь у русі.
Весь із граней-клаптиків.
І кожен клаптик той – метаморфозний.
Жонглює час хвилинами й століттями,
А маг неперевершений – природа
Розцвічує усе і верховодить –
На власний смак влаштовує погоду:
Десь може вдарити,
А десь – жалітиме…
І виграє світ клаптиками-гранями.
Бува, що викладає з них картини,
Де шанобливо, світло, філігранно,
Та більше – із жагою покарання
Показує людину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2014
Жила бабуся. А тепер нема.
Про неї хата згадує і плаче,
Бо зовсім розхворілася, німа.
По іншому уже і зветься – дача.
Чия? З набігів досі не збагне.
А думи гіркнуть, нахабніє відчай.
І хата вкотре диво рятівне
Шукає в закапелочку за піччю.
Засохла м’ята – найдорожчий скарб
З душі хоч ненадовго зніме камінь.
І ожива в пучечку врода фарб,
Що пахне й зараз рідними руками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2014
Дощу неупевнені кроки.
Мов стежку намацує костур.
Так, ніби дідусь одинокий
До родичів дибає в гості.
Туди, де його ждуть не дуже.
Чи й зовсім не ждуть.
Він не знає.
І холодно, й темно.
Калюжі
Не бачить, то й не обминає.
У нього думки про спочинок,
Про слово привітне, вечерю.
Чи встигне?
Збігають хвилини…
Хоча й не заперли ще двері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521424
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2014
Стоять біля хати старі ясени.
Гілками вітри підстригають вони.
В одного до стовбура тулиться близько
Гніздечко, неначе маленька колиска.
Як сонце косу заплітало весні,
З гніздечка лунали веселі пісні.
А потім в сім’ї підростали пташата.
Учились тут жити і вчились літати.
Справляли б і досі турботи свої,
Та осінь прогнала в тепліші гаї.
І журиться ясен, у хмари питає:
Чи діток його в чужині хто гойдає?
Чи кривди і болю ніхто не завдав?
Чи є там зернята і чиста вода?
Він кожної миті про них пам’ятає,
Гніздечко мале біля серця тримає.
Сніги не страшні, і мороз – не біда.
Він з вирію добрих вістей дожида.
Іздалеку вчує дзвінкі голосочки,
Надіне для зустрічі нову сорочку.
Не так уже й довго чекати весни…
Весь час йому заздрять брати-ясени,
Бо щастя такого відчуть неспроможні –
Їх крони гудуть, мов оселі порожні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2014
Іще недавно тут жило сільце,
Худобу пасло, сіяло пшеницю
І мало у руках все ту ж синицю.
Його куфайка пахла чебрецем.
Але прийшов сюди безумний кат
(Так хочеться назвать тодішній лад),
Повитягав живцем із нього жили.
Не вберегло сільце дворів і хат,
Однак, померши, тінь свою лишило –
Густющий, наїжачений терник,
Щоб хтось лихий крізь нього не проник,
Бо плуг підлизується ближче й ближче
До горбиків болючих кладовища.
А ще отут з’явився осокір.
Він підростає гострий, мов докір,
Як пам’ятник чи неспалима свічка
За упокій душі.
Сільце хай невеличке,
Але душа його не знала мір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2014
Присунулась з городу літня жінка.
Ні, не стара,
Це літа вщерть у ній –
Немов дітей, виношує ужинки
Від снігу і до снігу –
День при дні.
Поріг діждався – сіла на хвилинку,
А погляд спотикнувсь у вишині,
Де місяця срібляста половинка
Між хмар застряла, наче в борозні.
Точнісінько – ти ба! – її мотика.
Така ж, напевне, гостра і важка,
Грядками відшліфована, велика,
Хоч, правда, там вона без держака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014
Мене спинило незнайоме поле.
Поглянуло, мов блиснуло кинджалом.
Сумне, голодне і давно неголене,
Воно під лісом, осторонь, лежало
І всіх питало, хто отут проходив,
За що його так тяжко покарали?
Забули. Не дали на зиму одягу –
Тож вкрилось бур’яном, немов чувалом.
Вже й глухне від студених дум і тиші.
Чому? Годило ж і селу, і місту.
Невже ця зрада ще когось і тішить?..
Ну що могла я полю відповісти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2014
В жадібний труд заточене
Село без парадних площ,
Салом старим затовчене,
Надійне, неначе борщ.
Знов закипа політика.
Бризки летять і сюди.
Не стерти селу їх віхтиком,
Як слід брудної води –
Рани украй роз’ятрились.
Глянеш – суцільний біль.
Кривавить село розпатране.
І бризки оті – мов сіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2014
Червоні маки у піснях живуть,
Але не хочуть жити у букетах.
Ці маки люблять жито і траву…
Та я про інші –
Біло-фіолетові.
Здається, ніби вчора,
Не колись,
Вони прописку мали на городах
Законну.
Вдень сузір’ями цвіли
І в неба, мабуть, викликали подив.
Бо так біліло рясно на грядках!
І справді, наче в дзеркало дивилось
На себе небо.
А любов людська
До маку мала непорочну силу.
І за красу,
І за смачне добро –
Як торохтіли в маківці зернята!
Як наминались!..
Зараз інша роль
В зернят.
Ще більша – у соломки –
Ката.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2014
Високу липу вітер обтрусив,
Не залишив їй жодного листочка.
Та мало.
Знову торсав і грозив –
Проскочити не міг повз неї мовчки.
Він мокро видихав своє: «Відд-а-а-й!
Віддай мені усе добро осіннє!..»
Вона ж стояла тиха і бліда,
В крилятах цвіту пестила насіння.
Нехай іще в домівці…
Не пора…
Не гоже в світі порожньо літати…
Без кореня лишиться дітвора…
Яка ж тоді із неї буде мати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2014
За хатами ні вогника ніде,
Та в абажурі неба світла вдосталь.
Зірки, немов свічки в руках людей,
Хто жив до нас – заплутано чи просто.
Там, серед них, тримають світлячки,
Напевно, й ті, кого колись я знала.
І довга думка з присмаком гірким
Над кожним іменем фіксує спалах.
Стількох нема вже рідних, дорогих!
Відколи канули вони у вічність,
Усе ще розбігаються круги.
І я стою в них – тихих, опівнічних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2014
Я змалку чула:
Круглий Місяць – ворог.
У нього погляд хворий і важкий,
Тож на ніч вікна затуляють шторами,
А матері ховають пелюшки,
Аби не підсвітило їх проміння.
Та я в лихе не вірила чомусь.
Ввижалося у Місяцевих змінах
Ознаки не одної – різних муз.
Бажаючи їх трішки розпізнати,
Відкрила навстіж вікна уночі.
І Місяць обійшов усю кімнату,
Ще й дав мені від радості ключі.
В тій радості очікування дива
І трепет мрій, кохання таїна –
Ніяких бід.
І я була щаслива.
Цвіла моя сімнадцята весна.
З тих пір, як в серці смуток наростає,
Я захищаюсь в казки на краю –
Тихенько відлітаю… Відлітаю
До Місяця.
У молодість свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2014
Димить над грушею старий триніжок –
Надвірна кухня наша по війні.
Бабуся локшину дрібненько ріже,
Дає на пробу смужечку мені.
Сушило сонце ту скупу соломку,
А стерегли і я, і горобці.
Вони – в надії виприснути ловко
Із-під дубця в моїй малій руці.
В компанії із нами й сорок сьомий
Голодними очима також їв
Цей харч, що схожий був на
січку жому,
Та відібрати все-таки не смів.
Жалів, напевне.
А кого – не знаю:
Чи нас з бабусею, чи горобців…
Текла весна – бездушна і безкрая.
І не було в ній хлібних острівців.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2014
[i]Пам’яті Г.І. Кравченко
[/i]
Як гірко, як сумно,
Галино Іванівно,
Іти на останній,
Прощальний урок
До Вас.
День із чорним безжальним тавром
З’явився, мов гість, –
І страшний, і незваний.
У нього свій голос.
А Ваші уста
Німі.
Хоч, здається, шепочуть беззвучно,
Що донька єдина тепер – сирота,
А з нею теж – сироти
Всі Ваші учні.
Весна обіцяє і цвіт, і тепло,
А Ви того цвіту уже не побачите.
Та довго дзвенітиме знань джерело,
Що Вашим великим талантом позначене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2014
Я пам’ять запалю, як шнур бікфордів.
Нехай вогонь в минуле побіжить
І розметає днів прижовклих орди
До тої ледь помітної межі,
Де молодість моя красива й горда,
Наївна, ще не зраджена ніким,
В кохання несподівані акорди
Вслухається і з мрій плете вінки.
У снах до неї пробиваюсь вкотре,
А наяву вдалось хоч би на мить…
Біжить в минуле пам’ять – шнур бікфордів.
Беру сірник. А раптом пощастить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2014
Мого села знайомі старики,
Я знала вас і дужих, і красивих,
А нині вас, як волосинки сиві,
Безжалісно висмикують роки
З помолоділих вулиць, ніби з кіс.
Та й переносять під гіллясту липу,
За нашу річку, із тужливим схлипом,
Де найстрашніший більшає укіс.
Як павутинки бабиного літа
Підхоплює вас потойбічний вітер.
Він так пронизливо, так гірко віє.
І я все дужче й дужче сиротію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2014
Святвечір, ніби лагідний дідусь,
В село дістався вже саньми, не возом.
Попоною конячку вкрив гніду
І тупає несміло на порозі.
Спішу назустріч двері відчинять:
«Заходьте, Щедрий Вечоре, до хати!
Для нас завжди Ви – дорога рідня.
Погрійтеся та будемо сідати
До столу. Там узварець і кутя
На покуті у сінові принишкли.
Є пиріжки і є міцне пиття –
Пригостимо наливкою із вишень.
А потім поговоримо про те,
Що для людини є найбільшим щастям?
Чому нас вабить нице і пусте,
Коли добра та совісті додасться?
Усе, як є, відверто поясніть.
Нам так потрібне Ваше мудре слово,
В якому дух живе тисячоліть,
Освячений колись Різдвом Христовим».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2014
Ти все струмиш, кринице, під вербою!
І зруб той самий, з жовтої лози.
Ми стільки літ не бачились з тобою,
А ти така ж – прозоріша сльози!
І стежечка, дідами проторована,
Не заростає. То чудовий знак.
Ти світлу радість людям роздаровуєш.
Мені б – отак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2014
Дитинство. Доброславівська гора.
Під нею луг з курчатами кульбабок.
Кишить в ласкавій сині дітвора –
Це ніжить Ворскла піонерський табір.
Спрожогу б залетіти і собі,
Щоб пуголовком бовтать мілководдя!
Та замість цього признаюсь вербі,
На березі, де мрії мої ходять.
А ходять вони в дальньому ярку.
Поміж корів… І раптом відчуваю,
Що я їх вперше ні за що не лаю…
Кусаю полининочку гірку,
Й чомусь здається, що вона солодка…
А кропива за нашим огородом
У китичках. Бо саме зацвіла…
Я ладна була бігти до села
Десяток верст. І в лопухи упасти.
У найрідніші. Як в обійми щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2014
Мені здавалось, неба парасолю
Вершок тримає нашої тополі.
Він так далеко був од шпоришу,
Що, думалось, отих листочків шум
Зірки та хмари, може, тільки й чують…
І нині, вкотре, думкою лечу я
До тих найтонших, але гордих віт,
Якими править зовсім інший світ…
Тоді ж, давно-давно, у ніжнім віці
Мені гілки тополя, наче східці,
По черзі підставляла. А рукам
Свої з усіх боків давала руки –
І ближчали поволі пісні звуки
Усе ще недосяжного вершка.
Внизу ж чомусь здрібніли наші кури.
На блюдце стала схожою баюра.
А Тузик став, як плюшевий ведмедик.
А мамине обличчя, ніби… з крейди.
А потім в руки мамі та ж тополя
Дубець дала… З мого сміялась болю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2014
Бабуся моя найбільше
Любила червоний колір.
Як літо – грядки розпише
Духмяним вогнем красолі.
Робота будила рано
Її та і нас нерідко:
«Як гарно зоря убрана!
В червоне! Вставайте, дітки!»
Лукавила. Треба ж гнати
Лисуху туди, під обрій.
І гладили винувато
Нам голови руки добрі.
У глиб років задивляюсь
З крутої вершини часу –
І здогад ураз проймає,
Що й досі живу запасом
Любові, яку у спадок
Рідненька подарувала
До мудрості ласки саду,
До креслень магічних рала.
Тепер я напевне знаю,
Чому поклоняюсь полю
І погляд чом завмирає,
Як стріне червоний колір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2014
Як відкриваю пам’яті завісу,
Шукаю світлу стежку для мандрівки.
В дитинство йду, де мама паску місить,
Де лепехою встелена долівка.
Біжить доріжка інша через мрії –
У юнім цвіті кожна бадилинка.
Я теж – весна. Страждати ще не вмію.
І тут прошу у пам’яті зупинки.
А потім довго в тих літах постою,
Що колисали доню і синочка.
У затишку спинюсь під добротою
Людей, з якими йду життям ладочком.
І хай стежки ці водять мене довше,
Нехай слова підказують для віршів…
Я бережу для споминів хороше.
А що погане, пригадають інші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2014
Вже заростають до цехів путі.
Доріжки – теж.
Змаліла вкрай довіра.
Робочий люд в базари перетік,
Неначе обернувся в іншу віру.
Куди не глянь – торги, торги, торги.
І їх дедалі ширшають круги.
Біля крутих домів і невеличких
Бородавками ліпляться крамнички,
Бо, схоже, люди вже відчули смак –
Терпима, навіть легша, справа нова.
Навіщо докладати рук, ума,
Як можна продавати вже готове,
Привезене із тридесятих царств?
Блискуче, жаль, що рідному не рівня.
Нам ніколи творити із-за чвар,
Що розкошують на найвищім рівні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
Приміряю на себе час
Так, немов приміряю одяг.
Він пошитий по новій моді.
Шви – без припуску на запас.
Ця тканина – не шовк, не льон,
А якийсь підозрілий синтез.
Як він довго буде носитись?
Чи хоч витримає сезон?
Чом такі сумні кольори?
Розібрали вже веселенькі?
Хочу ніжних для себе й неньки
І яскравих – для дітвори.
Я розпитую торгашів
І дивлюся на себе в люстро.
Одяг – час…
Він пасує шустрим.
І не кожній личить душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2014
Фарбує місто зношене лице.
Аякже! Грим і каменю потрібен.
Краси жадає. Особливо центр,
Бо, як відомо, не єдиним хлібом…
Ховає візажист – веселий квач
Набридлі зморшки, сивину і шрами.
І ось уже й усмішка ожива
І мовби юність прогляда місцями.
А новий град подалі вироста –
Елітні дачі і котеджі, й замки.
Сказав би цар відомий: «Ліпота-а-а!»
Живуть там сущі королі і дамки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2014
У совісті людини, як у Місяця,
Є схований, покритий млою, бік,
І темні почуття на ньому місяться –
То те, то інше мучить цілий вік.
Розплачуємось.
Хльосткою лозиною,
Бува, гризоти всі розженемо,
Ще й змиємо спокутною сльозиною
Сліди –
Душа освятиться немов.
Аж сонце перегнеться, щоб заглянути:
Чи на тім боці справді зникла тінь?
Та знову, знов погойдується маятник
Гріхопадінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2014
Я плачу рідко.
Як телеекран,
Бува, зворушить неслухняний спокій,
Чи несподівано слова-пророки
Пірнуть на саме дно чуттів глибоких,
Або краса аж запорошить око…
Від особистих я не плачу ран.
Ховаю у собі чомусь той біль.
Хоч іноді такі бувають дози,
Що, мабуть, википають в ньому сльози,
Чи ніби вимерзають.
У тривозі
Біду тримаю доти під гіпнозом,
Аж поки зішкребти лишилось сіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2014
Здається, другом був старим учора.
А нині вже новий, та тільки – ворог
Із поспіхом напівзнайомим, ситим.
Либонь, кожух навиворіт носив ти –
Зручну для маскування одежину
(І він, де треба, м’яко так пружинив).
Та ось, нарешті, скинув, бо пригріло…
І я дивлюсь на тебе чорно-біло:
Думкам не жаль, а серце не прозріло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2014
Дерева на цвинтарі все ж не такі,
Як в лісі чи просто на волі.
У думи заглиблені, негомінкі.
Здається, струмінчики болю
Сльозяться по стовбурах, мов по щоках.
Та тільки не вниз, а угору,
Як соки від кореня.
Туга людська
Деревами цими говорить.
У шелесті чується: «Вічний покій…» -
Слова відхідного паролю…
Дерева на кладовищі не такі,
Як в лісі чи просто на волі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2014
Ми різні. Ми – холерики, сангвініки.
Ми також меланхоліки, флегматики.
Так ділимось. Але ця систематика
З якогось дива обминула циніків.
Несправедливо! Можуть і образитись,
Здається, їх порода – найврожайніша.
У них отруйність погляду – вражаюча,
Лінивий голос може тільки мазати.
Чи дьогтем, чи багном – для них однаково.
Кого й за що? Це теж не має значення.
Якби був привід. Хоч на зерня макове.
Напакостять в душі і… до побачення.
Зневага, злість, як змії переплутані.
Ворушаться безсонно в душах циніків.
Там павутина, пил та вічні сутінки…
Відкрити б вікна та пройтися віником!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2014
Звикаємо до комп’ютерів,
І щоб телефон – в кишені,
До різних модерних утворів,
До слів якихсь навіжених.
На все поглядає звисока
Примхлива, крута сучасність.
Їй хочеться просто висікти
Цнотливість, без зиску щастя.
Вимірює тільки холодом
Колишнє і навіть славу…
Я списую це на молодість
Або й дитинство держави.
Дозріє. Смаки очистяться.
Вуста живі й електронні
Зуміють-таки навчитися
Цінити своє достойно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503168
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2014
Пісні мого народу, мов птахи,
Які злітають високо у небо
З бетонних вулиць, хуторів глухих,
Їм простору неміряного треба.
А ще їм треба чистого тепла,
Тепла, яке повинно бути в душах.
О як тоді пісні розвеселять!
І непідробно як вони затужать!
Розкажуть про кохання, про гріхи
(І вольні, і невольні) гірко й щиро,
Про долю нашу безпросвітно сіру,
Про шлях до щастя з цього крутовиру…
Пісні мого народу, мов птахи,
Та їх ніколи не заманить вирій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2014
Звичайно, добре жити в гарній хаті.
Тим паче, влітку. Наче той курорт.
Своя держава із бузком патлатим,
З доріжкою-шнурочком на город.
Там босі ноги зріст перевіряють
Живого килимка із шпоришу.
Там горобців приручена вже зграя…
Але чому думки ці ворушу?
Мабуть, тому, що мій високий поверх
Землі не чуючи, вже посивів.
Втішає тільки, що зелений говір
В квартирку ллється прямо
з вуст вербових
І можу я сусідку цю з любов’ю
Погладити по голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2014
Мене життя ненавидіти вчить.
Навіщось викладає цю науку.
Для дослідів підсовує сполуки
З розчарувань жорстоких і багнюки.
Жбурляє в душу зради каменюки.
А потім ще й питає, чи болить?
Болить! І я про це йому кричу.
Життя ж чекає, щоб сказала тихо,
Що вже промчав крізь
мене чорний вихор,
І я холоднокровно кличу лихо
Для когось. І вирощую утіху,
Щоб потім смакувати досхочу.
О ні! Такого, мабуть, не навчусь.
Хоч зло мені і вишкіряє пащу,
Своє диктує. Тільки я нізащо
Не здамся. Ще сумління – не
пропаще,
Ще дихаю надіями на краще…
В тугу спіраль пружиною скручусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2014
По стресу йду
неначе по райдузі.
Над нею спека звисла
вбивчим градусом.
Ані дощу, ні вітру.
Пеклом дихаю.
Внизу цвітуть стежки.
Але – під кригою!
Мов сотнями їдких очей
виблискують.
Я ковзаю і…
падаю за рискою,
Що ніби обростає
павутиною
Й не пахне золотою
серединою.
Перед очима
колір фіолетовий.
А далі чорний –
хитромудре плетиво,
Як хиже дно
болота ненаситного…
Та я підводжусь.
Рвуся до блакитного!
Моїй душі здаватися
не велено.
Десь там надія світить –
смужка зелені…
Хоч і шляхом
немислимого опору
Я перейду цю райдугу –
упоперек!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
Нас меншає. Катастрофічно меншає!
Це – гола правда. Не якісь перешепти.
Геометричну ввімкнено прогресію…
Нас, ніби листя жовте, смерть вичесує,
Бо по злобі їй, мабуть, кимсь донесено,
Що в Україні п’яти Ахіллесові
Обидві! І що йде ногами босими,
Минувши літо, із весни – до осені.
Ще молода. А коси, ніби в попелі,
Віночком синьо-жовтим перехоплені.
З усіх боків отруйні стріли ціляться.
Ще трохи – і пора шукати милиці.
Всі дивляться. І всі відводять погляди.
А Україна щулиться від голоду.
Й від холоду. Найближчого. Від нашого.
Невже вогонь сердець у нас погашено?
Невже ми помирати тільки вміємо
І порожнечу бавимо під віями?!
Не віриться! Не віриться! Не віриться!
Це не про нас! Цей сон колись
увірветься!
Але коли?! Свій хист цінуєм дешево…
Поки що нас катастрофічно меншає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2014
Я не люблю коротке слово «екс».
Воно, як постріл з полум’ям і димом.
Заряди не бувають холостими
При цьому. Й не трапляється чудес.
Не влучити у ціль недопустимо.
Інакше не доречне слово «екс».
Я не люблю безжальне слово «екс».
Воно завжди символізує жертву.
Щоб виринуть йому, щось мусить вмерти,
Чи до землі спуститися з небес
І сподівання чоботом розтерти.
Cюди цілком годиться слово «екс».
Я не люблю лукаве слово «екс».
Воно мені нагадує удавку.
І десь внизу під нею є підставка,
Щоб потім, коли буде інтерес,
З-під ніг прибрати – і гряде відставка.
В такому разі теж говорять – «екс».
Я не люблю вчорашнє слово «екс».
Воно, як щебінь в золотій оправі,
Як згаслий шик у ряботинні слави,
Чи нібито на пенсії прогрес
І на якісь права не має права.
Й тоді безпомилково кажуть – «екс».
І ненавистю пахне слово «екс»,
Якщо воно торкається любові.
На ньому виступають краплі крові,
Й коли об дружбу точить кігті стрес,
Бо чавить серце ведмедище-прес,
І ми на божевільний крок готові!..
Хоча б подовше не почути – «екс».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2014
Немов підступна людина,
Лукавить із нами час:
З добром підсуне торбину,
Покаже безліч прикрас
І тішиться, нам віддавши
Здоров’я, вроду, любов.
Ми думаєм, що назавжди.
Насправді ж – тільки в борг.
Колись підкрадеться тихо,
А то й зі свистом примчить,
Й відніме усе із примхи
Неспішно або – за мить.
Здійме для годиться шапку,
Та навіть крихти збере.
Поставить останню крапку
Або точніше – тире.
Від нього таїться годі.
Він кожного дістає,
Бо час – найспритніший злодій
З усіх, що на світі є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2014
Ми живемо, ніби граємо в шахи,
Дошки не видно. І все ж вона є.
Повзаєм кволо по ній, як комахи…
Це коли доля за віщусь поб’є.
Іноді пурхаєм, крила відчувши,
Дивимось зверхньо на тих, що внизу.
І позичаєм нечистому душу.
Це як на слабшого маємо зуб.
Чорні клітинки і білі клітинки.
Строго по черзі – ні більш ані менш.
Жаль, що між ними нема перетинків.
Значить, всліпу не намацаєш меж.
Правда, не кожному мацать потрібно.
Можна начхать на порядок увесь,
Сміло ходити і косо, і рівно.
Це коли ти не хто інший, як ферзь.
І пішаки дріботять однобоко,
Завжди з оглядкою, тихі й малі,
Та претендують ураз на високість,
Як доплазують до ніг королів.
Хами й пани… Все так древньо й банально.
І не відразу узнать, хто є хто.
Різні фігури. Ворожі – безжальні.
Це коли раптом зажмуть у куток.
З жахом тримаємось на волосині,
Але як тільки загроза мине,
Міцно накручуєм власну пружину,
Щоб вже самим провернуть хід конем.
Часом багато кладеться на плаху.
Це коли іншого ходу нема…
Ми живемо, ніби граємо в шахи.
Й вірим, що скажем самі: шах і мат!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
У світі неміряно дива усякого.
І що не країна – то й власний феномен.
Скажімо, японці закохані в сакуру,
Підносять її до небес, до оскоми.
Яка ж унікальність?
Таке собі дерево,
Що цвіт незів’ялий скидає раптово
І злиднем неначе стає,
Але нерви
Приємно лоскочить ця гола обнова.
І так щовесни.
А крім того, образливо,
Що сакура їхня не відає плоду.
Оце дивина!
Та чи варто їй заздрити? –
Хоч родичка вишні, а ягід не родить.
Далеко японській до вишеньки нашої!
Бо травень від неї втрача навіть мову!
А липень рубінами щедро прикрашує!
Та й листячко царське –
Не гірше лаврового!..
Дива і по цей, і по той бік екватора –
Малі і великі, сумні й веселящі.
Та скрізь і завжди,
Як дитина для матері,
Своє, доморощене диво –
Найкраще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2014
Немає нічого вічного.
Все мелеться в жорнах часу,
Перетікає у відчай,
В злорадості викрутаси,
У біль утрати, у злочини,
В байдужість, у ранні зморшки,
Зсипається бляклим борошном
В шпарини душ заболочених…
Це – правда, людьми помічена.
Та цівка є й інша з жорен –
У світі не все трагічно
Перетирається в чорне.
Ніякі корунди-камені
Не сточать ні дух, ні слово.
Тому й миготять незаймані
Із жорен і віра, й мова.
І пам’ять, любов незвичні
Життя своє куцо мірять.
Немає нічого вічного?
Я в твердження це не вірю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2014
Хвалилась ворожка,
Що скаже про мене всю правду,
Що картам її двісті літ.
І вони всевидющі,
Що їм зрозуміле
Майбутнє життєвого прядива.
І всі таємниці вони,
Мов насіннячко, лущать.
Хвалилась ворожка
І пильно дивилася в очі.
Дивилась, а потім
Усе зрозуміла. Замовкла,
Бо завтрашню долю
Я бачити просто не хочу
Крізь карти
Чи будь-які інші
Подібні біноклі.
У долі свій розсуд.
Нехай так все буде, як буде.
Щасливі моменти полохані –
Чарів бояться:
Можливо, десь близько,
І раптом схитнуться, заблудять?
Або навпаки:
Біди сплять,
А безпутне гадання їх збудить? –
І ось уже – тут!
Бо ніколи вони не баряться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2014
Якби сказав хтось інший,
Не повірила б.
А так…
Ростуть край берега трійнята –
Двох верб земля вродила
Темношкірими,
А поміж них –
Осику білувату.
І хоч різниця є
Між цими расами,
Ніхто не зайвий.
Просторо в одежках.
Утрьох своїми бавляться
Прикрасами –
То котики чіпляють,
То сережки.
В тяжкі часи
Не міряються владою –
Сплітаються гілками
Воєдино.
І це, звичайно,
Матір-землю радує…
Завжди отак би
І в людських родинах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2014
Шатром високим ясен відшумів.
Встелило стежку листя тополине.
І раптом серед згаслих кольорів
Налита сонцем, свіжістю – калина!
Сховалася за списи лозняка
Од вітру чи від погляду лихого.
Медовий жар зібрала в ягідках
І гіркоту осінньої тривоги.
Живий рум’янець дихає теплом.
Немов дівчатко молоденьке, гоже.
Намисто гарне літо їй дало,
А осінь відібрать ніяк не може.
Повеселішав поруч з нею гай.
Навколо ніби пісня тиха лине.
Гори, гори, подовше не згасай,
Красо землі вкраїнської, калино!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2014
Надя.
Надюша.
Надія Єгорівна.
Вся у роботі –
З грядками, курчатами.
Хвірточка скрипне –
І вас зустрічатиме
Погляд усміхнений –
Сонячно-зоряний.
Дивно сусідам:
Звідкіль вона черпає
На кожен день
Пригірщ світлої радості?
Та ще й поділиться нею.
Не черствіє
Ніжна душа –
Ні лукавства, ні заздрості.
Адже сама –
Не багачка з хоромами –
Сотка городу
Й хатиночка-крихітка.
Каже, їй досить,
Аби лиш здоровими
Діти були
І вдалось їм приїхати.
Весело крутить колодязне колесо.
Слово дзвенить!
В мене ж думка нахлинула:
Той, хто говорить, так щиро і голосно –
Гарна людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2014
[i]Вірній подрузі М.А.Чирві[/i]
Моя Маріє, ти – дочка весни.
І так помітно, що на неї схожа.
Як і весні, тобі нема ціни.
Як і вона, ти все на світі можеш.
Бо рідкісний від неї маєш дар –
Квітневу чисту душу – повну сонця.
Тому ти завжди будеш молода
І бризкатимуть радісні емоції
На всіх, на все, до чого будь-коли
Рука твоя чи серце доторкнеться.
Мабуть, нема на світі похвали,
Яка тобі не личить.
Озоветься
В тобі чиясь і втіха, і печаль.
Безвинних захистиш,
Слабких не судиш.
Тому так часто до твого плеча
З надією схиляються всі люди.
Як жаль, що швидко шелестять літа.
Хай скривдити вони тебе не сміють.
Для нас усіх ти, як жива вода.
І я люблю тебе, моя Маріє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2014
Сміються іноді, що в азіатів
Пісні прядуться прямо на ходу –
Як очі є, то є про що й співати.
Що бачать, те відразу ж і гудуть.
А я з такого ж приводу сміюсь
Сама із себе.
Хо не азіатка.
А помічаю за собою хватку:
Угледівши орла, а хоч змію
Чи інше щось,
Аби лиш здивувало,
Торкнуло в серці крапку, що співа, -
І думка одягається в слова,
Яких чомусь завжди буває мало.
Отих, які без фальші заспівали б
І точно змалювали відчуття.
І я шукаю.
І вві сні шукаю
Прості слова, що дивну силу мають.
А з нею, може, й піснею злетять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495459
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
Нам показує небо мільйони зірок
І самотніх, і ніби сімейних,
Що тримаються купи:
Кудись – ні на крок.
Сім’ї – знані.
Ще й мають імення.
В мене теж є улюблена зірко рідня –
Ромб – як виписаний з геометрії –
Вздовж і вшир – точні мірки від центру.
Посередині – зірка…
Мабуть заміжня,
По боках – дві красуні
На рівні плечей.
Сяють молодо. Як діаманти.
Зверху й знизу також –
Цвіт прекрасних очей.
Може, зірка для них – рідна мати?
І всі крайні чотири її бережуть?
Не дарма ж ромб поставлено руба?
Звідси й зброя подвійна,
Подібна ножу
Чи якомусь гігантському зубу?
Я на зорі ці змалку дивлюсь, як молюсь.
Щось кажу їм своє, щось питаю.
І вони відкривають для дум своїх шлюз.
Ніби вірять, що їх прочитаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014
У небі є стежка
Між ніччю і ранком.
І я опиняюсь на ній все частіш.
Служницю немов
Чи підкорену бранку –
Туди мене зве непіддатливий вірш.
На стежці отій строга муштра
Від слова.
Невидиме ж – обрисів певних нема.
Я вчуть його мушу на дотик, на смак,
На музику, запах,
На честь і на совість.
Не завжди вдається така насолода.
Коли ж відгукнеться єдине –
Воно.
Це слово у день відчиняє вікно
І разом із сонцем до мене виходить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2014
Був монастир колись у нашім краї.
Його хрести носив охтирський герб.
Цей монастир здавався короваєм,
Покладеним на клечання із верб.
Він підіймався на горі високій
І круглій. Справді, як чудесний хліб
Із проскурами – банями. Бароко
Пишніло і на ликах флігелів.
Тепер лише картини дівні й згадки
Оберігають велич ту й красу,
Бо стіни, всі ікони, всі лампадки
Пощезли. Не злякав і божий суд
Отих, котрі взялись карати віру
І наразились на людський проклін.
Тож на горі, мов поголили шкіру.
Вціліли тільки башта й диво-дзвін.
Дзвін якось навіть страшно тут лишився.
Він вислизнув, утік від скидачів.
Шугнув з вершини в річку. Утопився.
Де саме, річка знає, та мовчить.
Не признається, хоч не раз шукали.
Та віриться, що все ж таки віддасть,
Бо воскресає монастир помалу,
Як після стужі порість молода.
Він знов, як фенікс-птиця з попелища,
Відродиться, щоб славити Творця –
Ніхто не здатен вирубати, знищить
Того, що вкорінилося в серцях.
Тут храми знову золотом засяють,
Немов і не було тяжких перерв.
І люди вгледять схожість з короваєм,
Покладеним на клечання із верб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494800
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2014
У казці мовиться:
При лютім горі
Потрібно вийти на високу гору,
Аби відкрилися простори світу –
Там горе вивіє розумний вітер.
У нас же гір нема.
А бід – немало.
Щоб не скоритись їм,
Щоб легше стало,
Трапляється,
Іду з душевним болем
На рівне, стіл неначе,
Рідне поле.
Там теж зіркі
Всі сторони чотири.
І я в такі хвилини
Майже вірю,
Що на Землі стою –
Якраз у центрі –
В рожевому, як мрія, еспарцеті.
А поруч хліб шумить –
Пшениця, жито.
Це звідти вирине
Живлющий вітер.
І силу дасть,
Щоб загнуздати лихо.
Тоді й розступиться
Моя безвихідь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014
Кричать, кружляють над млином граки.
І чується обурення в тих криках –
Вони сюди летіли напрямки,
Бо на зиму їх звично ждав і кликав
З країв холодних щедрий клаптик цей.
А зараз непривітно зустрічає.
А зараз в нього скривджене лице –
Ані машин, ані людей немає.
І свіжі пні біліють від тополь.
Як жаль тих сідал!
Бо задовольняти
Могли всю зграю.
Вівся з них контроль
За ненавмисним розсипом зерняток.
І де ж тепер діждатися весни?!
Шукати інші доведеться прийми!..
Граки кричали.
А новий смітник
Це чув і розгортав для них обійми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494611
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014
Подейкують, що іноді в лісах
З’являється істота чудернацька.
З’являється нізвідки і зненацька.
У жилах їжачись містичний жах,
Як десь майне такий людино звір,
Чи, може, навпаки – звіролюдина –
Кошлатий велет з дикої родини,
Сучасності гнучкій наперекір.
І хто він?
Загадковий дух лісів?
Химера на подобу вовкулаки?
Не чули, щоб ричав або ж балакав.
Та, певне, взагалі не знає слів.
Не заженеш такого у куток,
Бо раптом зникне,
Між дерев розтане.
Ні куля не бере, ані капкани.
І схованки не вивідав ніхто.
Він, може, не тутешній?
Сам не свій?
Натрапив хід в реальність невідому.
На нас погляне
І спішить додому –
У, певно, кращий –
Паралельний світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2014
Задивляюсь в лице природи.
А воно, як журлива пісня.
А воно беззахисно горде –
І провалююсь в час первісний –
В час, коли не такі дерева,
Як тепер, підпирали небо –
Між гігантів папоротевих
Надгінкі височіли.
Щебет
Стоголосий аж під зірками
Славив світ між зелених шатів.
Звір ходив – многолик так само,
Та природі хотілось мати,
Крім таких, ще й дитя розумне,
Щоб утіха була й опора,
Щоб ділити з ним сум і сімнів
І радіти. Й долати горе.
І знайшлося таке зернятко.
І здавалось – одне-єдине.
Аж дрімуче було спочатку,
Потім – схоже щось на людину.
Колихала його природа
Довго-довго. Й тепер колише,
Бо хоч виросло, та не годне
Для розсудку. Маля. Не більше.
Усміхається сиротинно.
Прикида – ще ростити скільки?
Чи не думає, що людина –
Її молодості – помилка?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2014
Раділи поверненню спритні шпаки.
Бджолу передражнював заспаний шершень.
І вже викликали бабусю грядки
Цієї весни на побачення перше.
Привітно кивали їй вишні здаля.
І пір виглядав, як смарагдовий спалах.
Знайомі калоші пізнала земля.
І липла з боків. Так, немов цілувала.
Вже виткнулись шильця тугі часнику.
Петрушка горнулась до рук біля стежки.
О, скільки ті руки на довгім віку
Вбирали город цей в зелені мережки!
На вигляд і двісті їм років дасте.
Вони кожну грудочку тут перетерли.
Чорніли,
шершавіли,
тріскались,
терпли,
Але їх щораз нагороджував серпень
І червень,
і липень,
і вересень – теж…
Мов діти, навкруг пустували вітри.
Як сніг нерозталий, хустина в горошок.
І хтозна що гріло: чи сонце згори,
Чи, може, проміння бабусиних зморшок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2014
[i]Моїй сестрі Вірі
[/i]
– Спиш – не живеш! –
До себе промовля,
Як «Отче наш…». За всякої погоди.
Навколо Сонця крутиться Земля.
Вона – навкруг сараю і городу.
Коли фарбує напівсонний день
Краєчок неба в колір апельсина,
Вона уже збирається і йде
Навідати свою Березку, свинок.
Лопата, відра, сіно і вода
Відразу оживуть, як доторкнеться.
Ця магія не просто вже дається,
Та все-таки чомусь не набрида.
Хліб і до хліба. Майже все – своє.
Це так. Але трапляються моменти,
Коли цей клопіт чимсь таким стає,
Що змушує захоплено завмерти.
Як негри, вчора ще були грядки.
І ось їх вижила зелена раса.
Задивиться – і радісні думки
Усе похмуре непомітно згасять.
Курча-кульбабка – чудо у руці
І запашні наперстки із малини,
І яблука у райдужних перлинах…
Це схоже так на щастя промінці.
І знов турбота неспокійно зве
Мою сестричку на її орбіту,
Де гарно їй і де не бачить світу.
Чи й справді: спиш – це значить – не живеш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2014
Старесенька, порожня, неприкаяна.
Чи молодість була, чи й не була?
Свого творця – найпершого хазяїна
Давно уже вона пережила.
І, мабуть, на роду її написано
Піти від того часу по руках.
Хтось жив – не жив.
Хтось перекроїв присінок,
Хтось у мокву дурив латками дах.
Боліли ноги десь внизу, в фундаменті.
Дрижало тіло все від лихоліть.
Уже давно й глуха.
Та ще при пам’яті.
Скоцюрбившись, навколішки стоїть.
І знов чужі прискіпливо обмацують.
Це значить знову, вкотре, продають.
Які ж тепер за неї асигнації
Дадуть?
А може, й зовсім не дадуть.
Яке іще її чекає лишенько?
А втім, нехай.
Хіба не все одно?
Аби лиш не зрубали рідну вишеньку,
Що дивиться в заплакане вікно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
І місто, й річка названі однаково.
(Це річка поділилася ім’ям).
Тутешній люд їй три століття дякував
За те, що добродушна течія
Показувала, де карась ховається
Чи навіть сом.
Як маєш хист – лови!
Стачало всім –
Хто в смушку, хто в фуфаєчці.
А береги носили шовк трави.
І, кажуть, так було до ери хімії.
Вона природі всукує своє –
Таке, що ані втопить, ані вимиє,
Не прополоще й не пережує.
А в наші дні вже не прогорне й повінню.
Де в місті річка обнімає центр,
Як острови – пластмасові штуковини.
І вітер часто там дає концерт.
Бо жаб нема.
Про рибу вже умовчую.
Волає річка тлінно про біду.
Дарма!
Вода біжить, та не промочує
Ні глухоту, ні сухість людських душ.
Хоча шумують на святки гуляння
Якраз у центрі града.
Саме – тут.
Всім байдуже, що плаче водокрут.
І гасять хміль нерідними таранями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
Напівживий хлівець, неначе бомж,
Зимує в товаристві реп’яшиння.
Потріскалась упоперек і вздовж
Благесенька, із глини, кожушина.
А дах, як з очерету капелюх,
Прострелений сирітськими роками,
Чорніє незагойними дірками,
Заманює сюди із неба пух.
Не треба ані рук, ані мітли.
Всередину пух сам себе натрусить,
Аби внизу наметики росли.
Хлівцю здається, то біліють гуси.
Великі й теплі. Як було колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014
Неначе сиве пасмо з-під платка,
Соломи віхоть вибився з-під стріхи.
Вчепилась в нього вітрова рука
І безугавно шарпає для втіхи.
Під голим і цибатим бур’яном
Гримаса болю призьбу покривила.
Когось шукає більмами вікно,
Вдивляється, але знайти несила.
Підвладні тільки спомини. Іскрять
Жаринами в печі. Над ними й досі
Застуджена сопілка димаря
Ночами по-вдовиному голосить.
Тримає віра: кроки дорогі
Почує ще хоч раз, хоч наостанку,
Та лиш по черзі топчуться сніги
Й дощі на перекошеному ганку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014
Воював з наших місць солдат
У чужому Афганістані.
І знайшла його там біда –
Невидюща, глуха і п’яна.
Ой, не тільки його знайшла.
Рвала часто життєві струни.
Проводжала гірська імла
Запечатані мертво труни.
Над маленьким селом квилив
Чорний птах про страшну посилку.
Плач рідні поплив, простеливсь.
Тужно мати кричала: «Синку!»
Сумно клали вінки жалю
І стискались серця від болю.
Потім був прощальний салют
І солдатським іменням поле
Нарекли.
І з’явився знак
Край дороги,
Щоб кожен бачив,
Пам’ятав, як чиясь війна
Клала в землю життя юначі…
Відцвіла не одна весна.
Пелюстки порозносив вітер.
І вже звикло поле сивіти
Полинами, де був той знак.
Він тепер вже не монумент –
Букв нема.
Обсипалась «шкура».
Кажуть, винний в тому
Цемент.
І були не ті штукатури.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Народ села на присадибних сотках
Копав картоплю.
Мій новий сусід
На цуценя чуже дер мідну глотку
І яблука гнилі жбурляв услід.
Десь після того на грядках у мене
З’явилось те нещасне собача.
Здавалося, воно мене вивча,
Гіпнотизує поглядом нужденним.
Насмілилось скорочувати кола.
Нарешті на бадиллі коло ніг
Лягло.
Худенький хвостик за пиріг
Затанцював.
Напевне, хлібосолом
Таким ось чином визнано мене.
Чи чимось ще.
Сусід через дорогу
Знов щось кричав сердите і брудне.
І, може, вперше у житті спрожогу
Мала приблуда гавкнула.
На нього.
Із-за лопати в мене.
Як з-за рогу,
Та в голосі тім чулась перемога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Відскакує нацькована сокира
Від груші, від її столітніх жил.
І знову рветься виконати вирок,
Бо нічиїм життям не дорожить.
Кров дерев’яна бризкає – осколки
Шершавої і теплої кори.
Окільцювали… «Бо немає толку», -
Комусь новий хазяїн говорив.
Це й справді так. Яка утіха з дички?
Пасе в грядках свою кошлату тінь.
І хоч солодкі восени гнилючки,
Однак не ті, що хочеться, не ті…
Від струсу у очах зелених віття
Палахкотять зловіщі каганці.
Вже не озветься корінь з того світу
До листя, що конатиме на цім.
Немислимо пече шкарпетка гола.
Здається, тіло у смолі кипить.
Душа питає в Бога кожну мить:
«Ну смерть – так смерть. Але навіщо голод?
Навіщо ним до купи дров мостить
Дорогу?..» І вже пізно щось просити.
Вже дичці й Бог не зможе підсобити…
Хапає спрагло простір голубий.
Поверх осель вдивляється у цвинтар,
Де пам’ять стереже горбок небритий
Того, хто цілий вік її любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014
– Вже березень підріс.
Пора б ходити,
А він ще й досі в білих пелюшках, –
Промовила бабуся несердито,
Знімаючи насіння із кілка.
Тягла й тягла з бездонної торбини,
Мабуть, стонадцять вузликів зернят:
– Ось кріп, ось щавлик, огірочки, дині.
А це з отих малих гарбузенят,
Що дітлахам на іграшки годяться.
Ростимуть з цього ось перчини злі…
Торкали ніжно зашкарублі пальці
Розкладене багатство на столі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014
Як жаль: не ті уже городи зовнішньо,
Бо їх покинула зелена муза.
Буріє-сохне безголовий соняшник,
Спустошена сивіє кукурудза.
Жерстяно пошепки щось кажуть вітрові
(А більш ніхто сюди тепер не ходить).
Так голо-порожньо.
Й вони – обідранці
Безсило торсають свою свободу
Старечим листям.
А вона з досадою
То одбивається, то ніби манить…
І знову щось мені оце нагадує…
І справді.
Зараз так живуть селяни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2014
Йому років, як в маківці зерняток,
Пухнастий вус біліший молока.
Лице з корою можна порівняти.
І жилам тісно на сухих руках.
І лавка та ж, і дід на ній незмінний –
Куфайка, чоботята, капелюх –
Він влітку навіть цим вдяганкам вірний,
Бо кров не гріє, сповільнивши рух.
Зате думки ясні і гострі очі.
Він бачить все і пам’ятає все.
І власним глуздом осягнути хоче,
Що час на зміну давнині несе.
В жнива колись виспівували коси,
До клунь трусились на возах снопи.
Для каші в ступах очепурили просо,
Перекликались у селі ціпи.
А нині скрізь в пошані залізяччя.
Рукам – полегкість, а землі – біда.
Це при бажанні вгледить і незрячий.
В колодязях не та уже вода.
Похвально, що побільшало асфальту,
Що творить газ у хатах чудеса,
Але ж незгойні лишаї від нафти
У полі завелися і лісах.
Занапастили всячиною ниви.
Змарніло й Ворскли плесо голубе.
Земля не може, хоч і жаліслива,
Вже людство захистити. І себе…
Колись гарніш були дівчата вбрані,
Строгішою була для всіх мораль…
Чи, може, й справді зараз так погано?
Чи дідусеві молодості жаль?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2014
Затерплі спини вулиць, площ
Під кригою, немов під цинком.
І метушиться сивий дощ
Так, ніби хоче вмити жінку
Оту, що якось дивно йде,
Неначебто під руку з вітром.
Немов дитя, біля грудей
Тримає бережно півлітру.
Не помічає ні сльоти,
Ні поглядів відверто косих.
Вона бреде в свої світи
І в долі вже добра не просить.
Уже зітерлася межа
Між блудом, соромом віджитим.
Хтось кине вслід? «таких не жаль!»
Але кого ж тоді жаліти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
Нерідна, а в погляді ласки джерельце.
Мов ластівка, біля хлоп’яти снує.
Голівоньку тулить шовкову до серця,
Сорочечку білу, як сніг, подає.
Не випустить з хати, не нагодувавши.
Не рідна. А хлопчик дитячі жалі
У неї на грудях виплакує завжди.
Несе їй і радощі перші свої.
Ось вийшла надвечір з воріт виглядати.
Побачив. Біжить звіддаля, що є сил.
Як сонце, сміється не мачуха – мати.
І сяє навстріч їй не пасинок – син.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
У повоєнні зими в хуторах
Солома житня заміняла дрова.
До скирт колгоспних навіть дітвора
По неї сніг топтала вечоровий.
І їхала солома на плечах.
Слабких плечах –
Вдовиних і сирітських.
При цьому кожен «кінь» такий
Мовчав,
Щоб, не дай Боже!
Упіймав об’їждчик.
Зате, коли вдавався цей похід
І біля печі бухкалася в’язка,
Здавалось, розсипалась низка бід
І починалась
Майже справжня казка.
Бо тіні танцювали по кутках,
Як жадно піч
Облизувала верчики.
Пахтіла солодушка з буряка,
Картопля ощасливлювала вечір.
А заметіль?
Нехай собі гуде…
Подушка тепла…
Чимсь укрила мати…
І снилося, що з поля
Скирта йде.
Сама.
Щоб стати ближче коло хати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2014
Паски пекла бабуся наша двічі –
Перед Великоднем і Проводами.
Високі, пишні, сонячно загнічені,
Із білими солодкими хрестами.
Це був не клопіт.
Швидше – чародійство.
Передсвятковий наставав гармидер.
Пихтіло, чмокало пахуче тісто
В діжі із дерева на двоє відер.
Бухтіла піч жовтогарячим ротом,
Нутро тазочків лоскотали смальцем.
Повсюди пурхали проворні пальці –
Сміялась над нестатками голота.
З нас кожен знав свою примітну паску
І ждав, коли рогач її обійме,
Щоб на черінь посадовити стійма,
І слухав, як бабуся просить ласки
У Господа, зворушливо і тихо,
Аби ніхто з її земного дому
Дупла не мав у хлібові святому,
Бо вірила, що це віщує лихо.
А як Всевишній гріх за кимось знає,
То хай уже її за всіх карає.
Вона за всіх покається і стерпить.
Бабусенька… Криничка невичерпна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2014
Мене збудив посеред ночі сон
Безцеремонно.
І кольнув у серце
Тим видивом.
Невже він мав резон?
Бо запекло, немов хапнула перцю.
А в сон цей напросилося село.
Моє село.
Журливе. Без мелодій,
У нас майдану в центрі не було.
Натомість був
Один на всіх колодязь.
Тримав у дзьобі журавель відро.
Усім черпав свій скарб,
Якщо потрібно.
Розгонисто плескав студене срібло
В колоду із неміряним нутром.
А потім з інтересом споглядав,
Як з паші спрагло тупотіло стадо,
Як відбивала дзеркалом вода,
Його вода! Численні очі раді…
І ось цього колодязя нема.
Лиш виїмочка мокра.
Як печатка.
Невже забракло в когось там ума?!
І вкотре сон прокручую спочатку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2014
Я застала ще оті літа,
Коли в селах сіяли коноплі –
Ярого смарагду ряснота
Ніби ліс!
Порівняно з картоплею.
До струмка рогізного від хат,
Мов живі, сповзали смуги-джунглі.
Як вздовж них прогонила гусят,
То робились очі в мене круглими –
Жах стрибав на плечі! –
Нас, малих,
Залякали старші лоскотарками
Що в коноплях начебто жили.
І це краще діяло, ніж сварки.
Уявлялось, як рукате щось
Схопить!
Втягне в хащі!
Залоскоче!
Сльози – марні.
Скільки б не лилось…
То ж стояли хащі не толочені.
Та зате вдавалось досхочу
У зелену,
З сім’ячка, олію
Хліб вмочати!..
Ніби й зараз чуть
Пахощі її.
Стоїть ввіччю
З тим добром
Бокатенька сулія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2014
Цій сивій груші бозна-скільки літ.
Завжди сумна.
Як навіть май одягне
Її святково,
Філігранний цвіт
Щораз не медом, а журбою пахне.
Бо стереже віддавна три гробки
Тут, на городі.
Не на кладовищі.
Вони їй вже нагадують грядки
Малесенькі і, може, трохи вищі.
І часто сняться трійко дітлахів
Отих, що голод їй поклав до схову.
Хлоп’ята лізуть до її верхів…
У пелену грушки дівчатко ловить…
Сміються? Плачуть?
І за всі роки
Не підросли.
Такі ж, як в тридцять третім…
Здригнуться запечалені гілки,
Чи забуття уздрівши, чи безсмертя.
І знов застигнуть, дивлячись униз.
Хрести. Барвінок…
Знову пам’ять сушить
Зсередини, неначе костогриз,
Не дерев’яну – материнську душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490031
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.04.2014
Мій дорогий дідусь Омелько Савич
(А в паспорті він звався Омеляном)
В житті не мав ні почестей, ні слави.
Він був звичайним, як усі селяни.
Знав достеменно, що землиці треба.
Слухняною була в руках лопата.
Перекладати гній в бурти не гребував,
Радів, коли добра цього багато.
У жнивний час його коса з грабками
Рівнялася до двох чи й трьох звичайних.
Йшов першим. Так, як ходять криголами.
І це для багатьох було повчальним.
Сини на фронті. То й за них старався.
Він здалеку привіз дерева-сливи,
Він няньчив їх – і прийнялись на диво,
Усенькому селу були окрасою.
Ніхто не скаже, щоб він люто сердився
Або ж когось насварював, примушував.
Проста людина лагідного серця –
Він світлу мав, завидно чисту душу.
Як зараз бачу, воду на коромислі
Через колгоспний сад несе неквапом.
І, як ніколи, розумію помисли,
Якими жив – до болю не фасонисті.
І на папір цей сльози мої капають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2014
Спускаються думки в глибини пам’яті
І дріб’язки безцінні дістають…
Ось я мала. На річці. Де купальня
І де корови смачно воду п’ють.
В усьому стаді наша Козька старшою.
Яскрава, як розлущений каштан.
Характер в неї гордий, аж монарший.
Йде на чолі, за нею – череда.
А молоко! –
Не голуба водичка.
Відстоїться – пів глечика вершків!
Від Козьки ждали років сім телички,
Але вона приводила бичків…
А онде Марта тітчина розграфлена
Великими латками на боках.
Здається, можна вчити географію
По тих її рябих материках…
Цей спомин щемом, як льодком,
прихвачений,
Та в почуття він сяєва налив.
А слів нема.
Вони або вже втрачені,
Або таких і досі не знайшли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2014
Той день живий. Завжди скраєчку в пам’яті,
Не тулиться до значення – «давно»…
Колгоспний сад, весною щойно зайнятий,
Нагадував за обрисом вікно.
На місці «скла» - іще прозорі яблуні,
А «рама» - то шипшина і бузок.
На перехресті хижка перехняблена.
Навколо неї – вуликів разок.
І біля тої крихітної пасіки
Могилу потривожили дядьки.
Вони тоді оці солдатські насипи
В один збирали – довгий і гіркий.
Як грунт лопати перестали дзьобати,
Усі дивились, як на пирії
Дурненька Марфа приміряла чоботи,
Відклавши вбік роззявлені свої.
Всміхалася до себе, примовляючи:
- Якраз!.. І не великі… Й не малі…
А глибоко були!.. Душа не заяча…
Нехай іще походять по землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2014
Сумую за тобою, отча хато.
Моя ти скрине з лагідним теплом!
Ти вікнами уміла усміхатись,
Коли я поверталась у село.
Терпляча дошка на старенькім ганку
Вискрипувала начебто слова.
Вчувалось: «Слава Богу, що жива!..»
І напливали ноти колисанки.
Отак завжди. Щось в грудях калатало
Дзвіночком.
Смачно у печі гуло.
І я з плечей не плащ – літа скидала,
Немовби їх і зовсім не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2014
Попід гору стежечка вузька,
Ніби проділ на голівці русій…
Стільки літ, а я все не зберуся,
Щоб пройти не тільки у думках
Знову по далекій тій стежині,
Що вела додому навпростець.
Там наш двір, як бідний удівець,
Що утратив сили і терпець,
Бур’яном заріс, немов щетиною.
І в шипшини – давньої сусідки
Наростає проти мене гнів.
Вже втомилась коло двору бідкатись.
Гострить кігті – праведна бандитка,
Щоб колись віддячити мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2014
Моє село у юну пору
Взяло і вибігло на гору.
І там завжди схотіло буть.
Тому його Високим звуть.
А навкруги поля, поля –
Цвіте, врожаїться земля.
Хліба, наскільки бачать очі,
У береги доріг хлюпочуть.
Внизу склом річечка синіє.
Село в ній коси влітку миє.
Сюди дівчат збира, мов цвіт.
І хлопців шле за ними вслід.
На лузі верби ходять босі,
У фартушки збирають роси.
А всі сади і всі гаї
Не проминають солов’ї.
Моє село дзвінке, робоче
Зійти з гори ніяк не хоче.
Високий вибрало поріг
І бачить з нього сто доріг.
Далеко видно, хто як сіє,
Як жне і хто чому радіє.
У нього поруч небеса
І вся навколишня краса.
Колись давно, у юну пору,
Взяло і вибігло на гору.
Отут йому повіки буть.
Село Високим люди звуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2014
Життя обібрало,
Немов на базарі циганка –
Мов граючись, запросто,
Без умовлянь і гіпнозу,
Сміялось і множило
Різні свої забаганки,
Творивши в мені
Несподівану метаморфозу.
І як же звикать без усього,
Що так я любила –
Бо світ, ще недавно зелений,
Присипався попелом,
Бо враз у моїх сподівань
Поламалися крила,
А ночі і дні
Чорнотою життя перехоплені?..
І знову ці нишпорки…
Треба якого ще золота?!
Усе дороге
Вже в кишенях циганських,
Між складками.
Весь блиск віддала –
Не зуміла відбити нападки.
І тільки того, що в душі,
Удалось не дозволити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2014
Ми, людство, чий незрілий плід?
Тут випадково чи навмисно?
Ми, як мурахи, на Землі,
Але, їй-право, не корисні,
Бо свій неоціненний дар –
Найбільший у живому – розум
Перетворили на радар
Для зла.
І стали в хибну позу
До неба, грунту, до води.
А значить, і самі до себе.
Наш геній стільки наплодив
Нещасть!
А нам ще більше треба.
В’єтнам, Ірак чи Карабах…
Глузд захворів.
Салюти смерті.
Ще й в’язне в пилки у зубах
Зелена мантія планети.
Землі вже зраджує терпець.
В житах круги малює космос,
Немов отямитись нас просить,
Бо межі очі напрямець
Він рубоне!
А може, й стронцій
З-за рогу вцілить у життя.
І не впізнає мертвим Сонце
Своє улюблене дитя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2014
Трапляються такі моменти,
Коли в долонях цілий світ,
Коли надії ще живі
І ще якісь можливі злети.
Тоді здається – літ стіна
Понижчала –
Тонка й прозора.
А серце молодості вторить,
Всі біди легко обмина.
І віриться, що стачить сили
На все, що хочеться
Й хотілось,
Що будуть радості бали…
Не знає розум віку тіла,
Якщо нічого не болить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2014
Ви не дивуйтесь, що в моїх піснях
Багато росних трав і ніжних квітів.
Я їм сестра. Створила нас весна.
І народилися ми разом – в квітні.
Буяння квітів – не лише краса,
Хоч і вона в житті багато значить.
Без цвіту яблуні плодів не колисать
І житнім колоскам зерна не бачить.
Є цвіт в труді, і я його люблю.
Він – усьому прекрасному початок.
Допоки житиму, ніколи не втомлюсь
Красу землі і праці величати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487811
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2014
Це неправда, що я живу
Лиш на зламі нових століть –
Дарував мені батько-час
Іменини і в товщі літ,
Бо в мені вони і тепер,
Бо десятим якимсь чуттям
Пробиваються в сущі дні
Попередні мої життя.
Зазирає іноді в сни
Листя мамонтових дерев.
Часом душу мою вночі
Древнє озеро забере,
Щоб покласти в долоні хвиль
Чи в латаття буйного цвіт…
А навколо могутній ліс
По коліна у сон-траві.
Та не тільки дива краси
В пам’ять просяться. В гущі тій
Тінь жорстокості, тінь чуми,
Тінь кріпацтва, грабунків тінь.
Чуть, як корчиться Чорний Шлях,
Тяжко тоне Великий Луг.
По невиплаканих сльозах
Січ Козацька іде в імлу.
Пролетять, промайнуть літа.
Може, вирину в них колись.
Я б хотіла, щоб хоч тоді
Лик землі моєї дививсь
Не крізь моторошний туман,
Що складає світло й тепло,
А щасливо і гідно щоб
Україні моїй було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487810
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.03.2014
Вкраїнонько, тобі лиш двадцять три –
Чарівна личком і зваблива станом.
Зі щастям би віч-на-віч говорить!
А ти на повен зріст ніяк не встанеш.
Вже й пут нема. І наче вільний рух,
Але назад чомусь. І ти не рада,
Бо вказує дорогу бізнес-крук,
Що намостив гніздо собі у владі.
Назносив хмизу, пір’я звідусіль,
Та найчастіш цурпалля ніс зі сходу.
І висидів біду для міст і сіл.
Саджав на вила правду і свободу.
Ти майже гола. Все із тебе зняв.
Навчитель – крук сусідський – двоголовий.
У них обох напохваті брехня.
І явно вже обидна прагнуть крові.
Їм хочеться порвати на шматки
Прекрасне тіло! Обернути в жертву!
Трьома дзьобами розклювати, зжерти!
Або хоча б ввібрати в болячки.
Але тобі не до лиця ярмо -
Гніздо уже шматується на клоччя.
Пора хазяйнувати в домі отчім
Самим - тримати праведне кермо.
[i]Червень 2014 р.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486696
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2014
Сьогодні Україна – як вулкан,
Що завжди був, та донедавна – сплячий.
Не раз на грім зривався і … змовкав,
Терпінням погамований волячим.
І ось не просто закурівся дим –
Вогонь рвонув у багатьох куточках!
Бо рівень всенародної біди
Вже перейшов оту, найвищу, точку.
Кипить Майдан, ледь стримуючи лють,
І владу плавить з низу до вершини,
Бо наш, одвіку роботящий люд
(Ганьба!) - шукає хліба по чужинах.
Бо часті і густі князі й князьки
Вуста і очі зав’язали правді,
Мерщій розперезали пояски
І безборонно крадуть! Крадуть! Крадуть!
Уже корито вишкребли до дна,
Добро порозпихали десь по норах.
Не встигли – то в міжгір′ях вирина
Чи по хатках модерних коло моря.
Клекоче гнівом Київський Майдан.
Серця мільйонів пломенять сьогодні.
І ллється кров гаряча – не вода!
Уже пішла у небо перша сотня.
Схиляються державні прапори.
Чорніє Україна у жалобі.
А тут сусід хижацьки нагострив
На нашу землю свій кремлівський чобіт.
Та ми – в сідлі. Шевченків заповіт:
«Борітеся …» утвердити повинні.
Ми волю збережем! Бо з нами світ.
А він скандує: «Слава Україні!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2014