| Сторінки (2/139): | « | 1 2 | » |
Я гадав на цвіті білім
У вишневому садку,
І в прозрінні запізнілім
Бачив доленьку гірку.
Я гадав. Разом із квітнем
Посміхалася земля.
В небі чистім, у блакитнім
Цвіт хмариною кружляв.
Я стояв, дививсь востаннє,
Заповзав у душу щем.
Цвіт гадання, цвіт прощання
Десь впаде слізьми – дощем.
Сльози ті, з небес пролиті,
Змиють доленьку гірку.
Я гадав на білім цвіті
У вишневому садку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2014
А верби плакали до ранку,
Котились сльози рясно з віт.
Про Україну - полонянку
Тепер вже знає цілий світ.
Її, у власному полоні
Роздіту, биту і сліпу
Несуть у прірву дикі коні
По вже запроданім степу.
І почорніло небо синє,
Не в’є гнізда підбитий птах,
Не чуть трембіт на полонині,
Лиш стогнуть дзвони по церквах.
Лише правителі неситі
Народну кров, мов воду, ллють
І по двадцятім вільнім літі
Вже душі людські продають.
А верби плакали до ранку,
Котились сльози рясно з віт.
Про Україну - полонянку
Тепер вже знає цілий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495346
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.04.2014
Не обійме, не пригорне
Травень травами мене.
Моя мрія ілюзорна
Непомітно промайне.
Промайне і тихо згасне,
Мов комета уночі.
А горіли ж так прекрасно
В божім храмі дві свічі.
Дві свічі—два серця милих,
Дві душі—і цілий вік.
В травах срібних та похилих
Віри зрікся чоловік.
Він пішов і загубився,
Втратив розум, часу лік.
І просився, і молився
Бідний грішний чоловік.
Бачив він пречисті храми,
Чув церковний передзвін
І несло його вітрами
Божевільних перемін.
Безталання непроворне,
Гасне сонце осяйне.
Не обійме, не пригорне
Травень травами мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495133
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2014
Вже несказанне довгождане
Весни дихання чуєм ми,
Мов віск свічі, все тане, тане
Останній сніг ції зими.
Весна – красуня незабаром
В човні казковім припливе
І обдарує Божим даром
Усе земне, усе живе.
Зрадіє звір, комаха, птиця,
Проснеться все і зацвіте.
І знов, як завжди, повториться
В природі таїнство святе.
І піде новою ходою
Биття закоханих сердець.
І ми збагнем тоді з тобою,
Що є початок і кінець.
Ми-- лише спалах, мить на світі,
Розтанем ми, як сніг зими.
Шануй же весни вже прожиті,
Нову щосили обійми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495053
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2014
Як же швидко відцвів невблаганно
Наш садочок, закоханий в шлях.
Я сьогодні піду рано—рано
Чисті роси збирати в полях.
Щоб позбулась ти смутку, відчаю
По тім цвіті, що скинув наш сад.
В чистих росах тебе я скупаю,
В тиху ніч покажу зорепад.
Я осиплю тебе пелюстками,
Тих троянд, що червоним цвітуть,
Я до щастя відкрию всі брами,
Ти—щаслива! Такою і будь.
Будем слухать з тобою відлуння
Весен тих, що нажаль не вернуть.
Не журися за ними, красуня,
Ти—красива! Такою і будь.
Як же швидко відцвів невблаганно,
Зачарований шляхом, наш сад,
Диха осінь за літом рахманно,
Вже обійми розкрив листопад.
І покриється листям дорога,
І зберуться у вирій птахи.
Я прощення проситиму в Бога
За сподіяні нами гріхи.
Також Бога я буду благати,
Щоби знову розквітнув наш сад,
Щоб барвінок стелився до хати
І троянди гойдав палісад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494927
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.04.2014
В які краї роки дитячі
Помандрували назавжди?
Їх світлу мить на фото бачу:
Верба і я, і гладь води.
Дивлюсь за річку—верболози
Таємним військом постають,
І чомусь зараз давлять сльози,
Відкласти фото не дають.
Що думав я тоді дитина?
Що бачив я у тій красі?
Що там русалка—не людина -
Босоніж ходить по росі?
Там причаїлась дивна казка,
Гніздо для щастя птиця в’є,
Там перемога—не поразка,
Там воля радість роздає.
В які краї роки дитячі
Помандрували назавжди?
І я збагнув, чому я плачу -
То вже не я коло води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494816
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.04.2014
Давно очІкуване свято –
Летить на мерзлу землю сніг,
І він легкий, пухкий, лапатий,
Немов дівочий перший гріх.
Усе накрила повінь біла,
Безкрайній спокій в душу ліг,
Природа крила розпустила,
Перетворившись в білий сніг.
Зима відкрила чисті храми,
Полотна віхола пряде,
І поле хреститься вітрами,
І клен молитися іде.
Я стану також на коліна
Перед оцим безмежним світом,
На мить почую запах сіна
І засумую я за літом,
І запечалюсь за квітками,
Яких зірвати я не зміг.
Зима відкрила чисті храми -
Летить на грішну землю сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494670
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.04.2014
Заплітає роси в коси
Ранок жовтим травам.
Гуси жалібно голосять
Над півсонним ставом.
Їм із півдня вже дорога
Довгі руки простягла.
І хоч просить простір в Бога
Пригірщ сонця і тепла,
Все міцніше холодами
Осінь землю обійма.
За далекими гаями
Вже ворушиться зима,
Приміряє одіяння,
Де оздоба лід і сніг.
Гуси плакали востаннє –
Довгий шлях на південь ліг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494587
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.04.2014
Не бийся в смутку, моя мамо,
Мете осіннє помело,
А в мене все, усе так само
Лишилось все, як і було.
Холодний морок, голі стіни,
Короткий спалах сліпих снів,
І не торкнулись переміни
Душі моєї, почуттів.
Здуваю сміття хвацько з слова,
Та бачу лиш німе кіно,
Там-- мішура, пуста полова,
Де мусить бути вже зерно.
Я дую ще, і знов так само,
Безсило подих затиха.
Я так боюсь безвір’я, мамо,
Від нього крок лиш до гріха.
Іржуть за рогом чиїсь коні -
Хтось хвалить долю, хтось кляне -
Летять крилаті в ранки сонні,
Несуть когось, та не мене.
А в мене все, усе так само.
З села-- у місто, знов в село,
Ти не журися, моя мамо,
Це просто осінь, так було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2014
В небі-- ключі. В небі--і ключі.
Плачуть ключі журавлинні.
Не говори, ти помовчи.
Випий небесної сині.
В небі-- ключі. В небі-- ключі
Тягнуться довгою низкою.
Не говори, ти помовчи,
Стань на хвилину берізкою.
Вересень вдень, вдень і вночі
Шив їй дбайливо убрання.
Не говори, ти помовчи,
Осінь в берізки остання.
Як же болить давній поріз,
В рані ятриться глибокій,
Знає лиш ліс—батько беріз -
Той, що вартує їх спокій.
Не говори, ти помовчи,
Випий небесної сині.
В небі-- ключі. В небі ключі
Обрії креслять осінні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494352
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.04.2014
Ні я не лізу за слівцем
В чужі шухляди та кишені,
Малюю дійсність олівцем
Простим, як світ в своїм буденні.
Ви вибачайте, що давлю
До зламу часто на графіт,
То долю я свою ловлю
І все життя пишу їй звіт.
Та що їй звітів писанина –
Нікчемне царство крапок, ком..
Вона горить, мов та калина
В осінню пору над ставком.
То манить чудом казки дивним,
То раптом щезне—через мить
Печальним криком журавлинним
Із піднебесся закричить.
Не хоче доля злитись з словом,
Боїться слів тісних кайданів.
Їй краще там, за видноколом,
Накрившись ковдрою туманів,
До сходу сонця спочивати
І в снах пливти в безмежний світ.
Я ж олівця повинен брати
І знову їй писати звіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494210
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.04.2014
Сушити весла вже пора.
Здобутки маю, маю втрати
І більш не хочу на ура
Притьма круті бар’єри брати.
Встаю вночі, виходжу з хати,
Довкіл снують химери дивні.
Я ж буду так один стояти,
Аж поки вдарять в ранок півні.
А як погасне наді мною
Свіча останньої зорі,
Зіллюся, світе, я з тобою
В твоєму лихові й добрі.
І, може статись, на світанні,
В цю мить, в цей час, саме тепер
Візьму найважчий і останній,
Ніким не взятий ще, бар’єр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2014
Цвіте садок, як море піниться.
О вишне! Панно білолиця,
Як ти не прагла б, не зупиниться
Часу незламна колісниця.
Як ти не прагла б, не вблагати
Час повторить життєву путь,
Здобутку радість, біль утрати
Не повернуть, не повернуть.
Лиш пам’ять здатна змусить згадку
Розправить спогадів крило,
І зможем ми тоді спочатку
Пройти крізь те, що вже було.
Все буде так і знов не так,
Ледь ми минуле перегорнем,
І зацвіте червоним мак
У червні теплим ранком сонним.
І я проснусь, молитись стану:
Помилуй, Боже, нас, спаси!
Я покладу на свіжу рану
Листок, холодний від роси.
Тобі, Всевишній, я молюся,
Один Ти сієш благодать!
З Тобою наново я вчуся
Любить, ненавидіть, прощать.
Не плач же, Панно білолиця,
Ти відцвітеш—цвістиме мак,
Все завтра знову повториться,
Все буде так і знов не так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2014
Постаріла вулиця,
Посивіла мати.
Клен крислатий журиться -
Він не може стати
Журавлем крилатим,
Щоб осінні сни
В небі розстилати
І чекать весни.
Постаріла вулиця,
Посивіла мати.
Вечір тихо тулиться
Сутінком до хати.
Скоро спустить нічка
Темнеє рядно,
Зір перейде стрічка
В золоте руно.
Ляжуть люди спати,
Клен сильніш зажуриться,
Посивіла мати,
Постаріла вулиця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2014
Було недавно, ще учора
Від передач, реклам і кліпів
Моя уява, квола й хвора,
Жадала спокою і ліків.
В безмежнім просторі та часі
Я загубився, заблукав
І в неприглядній іпостасі
Перед собою сам постав.
Торкнулась горла гостра бритва,
Спинилось серце, дух завмер.
І плач, і стогін, і молитва
В один клубок сплелись тепер.
Як смертно я боявсь вінчання,
Добра поєднання і зла,
Колючий присмерк на світанні
Не обіцяв удень тепла.
І я лежу—лежу без дії
Людським стражданням збитий з ніг,
І на мої вологі вії
Ляга холодний перший сніг
Я ще живий і сніг ще тане,
І я кричу, лечу в віки,
А плем’я гине, плем’я в’яне -
Нові гулаги, соловки.
З газет продажних та екранів
Нам про рожевий чешуть світ,
А ми раби німі у кланів,
Під корінь ріжеться наш рід.
Озирнуся—подивлюся,
Вечір станув, знову ніч.
Жити страшно, жить боюся,
Де ти, Січ? Де ж ти, Ілліч?
Один-- далеко в мавзолеї,
А та-- глибоко у землі,
А ми раби. Раби. Плебеї.
Тавро в нас рабське на чолі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2014
Подайте, людоньки, ціпок
Мені, злидарську торбу дайте,
І я піду, за кроком крок,
Лише не гудьте і не лайте.
Нехай сухар черствий в торбині,
Чорнозем міряє ціпок,
Я—жебраком по Україні –
За кроком крок, за кроком крок.
О ви, вельможі ясночолі,
Нові буржуї та пани,
Я вовком витиму у полі,
Де замість жита-- бур’яни.
Хай здичавію, відіб’юся,
Забуду батьківський поріг,
Додому більш не повернуся,
І Бог простить мені цей гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493620
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.04.2014
Спорожніла скриня,
В ній добра нема.
Люд до одуріння
Довела богиня -
Ринкова богиня -
Гірша, ніж чума.
А на річці човен.
Осінь вже в гаю.
Був же край цей повен.
Цвів добром і словом.
Опустів. Лиш спомин
Душу рве мою.
Вітер віє – хвилю гонить,
Човен далі все пливе.
І розтоптано червоне
Мовчазне і завжди сонне
Покоління трудове.
А за річкою, далеко,
В сивій димці -- інший світ.
І летять туди лелеки,
І всміхаються смереки
Зелен – листом їм у слід.
І на чемне, на слухняне,
На людське лягає тінь.
Помолюся – легше стане,
Потім знову серце ранить
Вир життєвих перемін.
Так від холоду і спеки
Не буятиме тут цвіт,
А лелеки так далеко,
І заплакали смереки,
Сльози впали долу з віт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493537
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.04.2014
Позліталися ворони:
«Кар-р-р!»-- з землі до самих хмар.
І ніхто їх не прогонить -
Свято в них, у них базар.
Що купити і продати
На цім торжищі ворон?
Обдурити, більш урвати -
Діє тут один закон.
Знавіснілі далі сміло
Творять свій страшний бедлам,
І здається, ніби діла
Вже й нема до того нам.
Наша мрія, наша віра
Нагло кинуті на брук.
Чи існує в світі міра,
Міра сліз людських і мук?
Вже дозріло й перезріло,
Мов полин, гірке вино,
Воно може б не боліло,
Коли б вчора—не давно.
Воно може б не боліло,
Коли б лиш не за живе:
Не чуже, це-- наше діло,
Наше тіло ворон рве.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493414
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2014
Захід малиновий. Берег калиновий.
В далечі синій-- замріяний шлях.
Як я люблю тебе, край мій ожиновий,
До одуріння в душі і очах.
В святості вічній бачу я грішний
Муки безмежні, звитяги святі,
І недаремно дав нам Всевишній
Йти по одному з тобою путі.
Сльози пекучі, лихо в дорозі,
В темній ковбані завтрашній день.
Я ж, як в поезії, шукатиму в прозі
Нашої долі світлих знамень.
Хтось розсміється, скаже, що марно,
Губиш ти дарма літа молоді.
Жити безбожно, жити безкарно
Стало вже нормою в нашім бутті.
Ніччю глухою мучить безсоння,
Котиться в прірву знехаяний світ,
Так від безправ’я, від беззаконня
В серці болючий лишається слід.
Захід малиновий. Берег калиновий.
В далечі синій-- замріяний шлях.
Край мій окрадений, край мій ожиновий,
Зламані крила, зранений птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2014
З ладу в лад—душа не рада,
Не продаться б сатані,
Все сильніше п’ята влада
В спину дихає мені.
Я упав, та мушу встати,
Зняти біль з людських сердець.
Руки ж крутить, хоче п’ята
Задум звести нанівець.
Друга краде, краде перша,
Третя з бандою злилась,
Вся держава-- чорна верша,
З неї вибратися зась.
Друга зовсім ожиріла,
Третя крові обпилась,
Перша дишел натворила,
А четверта продалась.
Ці гріхи не замолити,
Марна віра в чудеса.
Все покрали і схопити
Пройди хочуть Небеса.
Українські чисті, сині,
Знані в світі цім здавна.
Скільки ж треба в нас людині,
Щоб нажерлася вона?
Перша, друга і четверта.
Третя, п’ята! Хай вам біс!
Я кричу: «Вітчизна мертва!»
Задихаючись від сліз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
Котиться колесо. Котиться колесо
Вниз по життєвому тлі.
Буднів безрадісних полоси, полоси,
Як данина грішній землі.
Ти-- вже не спереду, ти-- вже за колесом,
Кінь твій стомився, ти-- не в сідлі,
І неприємним, улесливим голосом
Хтось обіцяє нам рай на землі..
В спину штовхає—тіло поточиться,
Ти-- не людина, і лише на мить
Хворому серцю страшенно захочеться
В небо піднятись і полетіть.
Там, в піднебессі, за синіми хвилями
Інший там вимір і простір, і час!..
Тільки так хочеться бути щасливими,
Щоб на землі не знущалися з нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
Наївний мешканець оселі,
Слуга розп’ятої мети,
Ти віриш владцю-- пустомелі,
Що в цій окраденій пустелі
Оазис можна ще знайти?
Його немає. Марні мрії.
Цей край покинула вода.
Тут світле все, мов ніч, чорніє,
Ще не народжене мертвіє
І так безслідно пропада.
Тут царство злодіїв суворе,
Ціпки сліпих та плач калік,
Тут все привчене до покори,
Несе мовчазно своє горе
Із року в рік, із року в рік.
А ти так мучився, у спразі
Проводив Богом даний час.
Поглянь довкола—скільки грязі,
А з неї лізуть, лізуть князі
І крадуть честь святу у нас.
Заплачуть владці, скажуть: «Грішні»
І знов до нитки обберуть,
І підуть в блуд , в банкети пишні,
А нам залишать тії вишні,
Що безнадією цвітуть.
Останнє тягнуть із оселі,
Здирають шкіру з сироти
Бездушні владці ненажерлі.
В краю цім гірше, ніж в пустелі,
Оазис в ньому не знайти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492927
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014
Чорна безнадія,
Нам ціна-- мідяк.
А душа сіріє,
А душа німіє,
Не помре ніяк.
Сатаніє влада,
Крутить дідьків млин:
Президент і Рада –
Хто з них більше вкраде,
Той і "справжній син".
І такому "сину"
Довгих років п’ять
Можна Батьківщину -
Рідну Україну -
Сміло продавать.
А в лиху годину
В енний день і час
В куплену «хатину»
У чужу країну
Він втече від нас.
Так було і буде,
Бо такі ми є,
Схаменіться ж люди!
Подивіться люди
На життя своє!
Чорна безнадія
І"терпіть!" - наказ,
Знівечена мрія,
Влада, як повія –
Все, що є у нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492891
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2014
Либонь сказився, чи нажився,
Своєю смертю ти не вмреш.
А може розуму лишився,
Що проти шерсті преш і преш.
Он той, поглянь, веде рукою
По шерсті ніжно, ніжно так.
І в нього шпак кричить совою,
А рак—то заєць, а не рак.
А шкапа в нього стала ланню.
Життя в нас клас—всьому « амінь!»
І вже осла ведуть на стайню,
Туди, де мусить бути кінь.
Мабуть сказивсь! Таки сказився.
Сказивсь дивак під старість літ.
Невже ти бачить не навчився
На чим стояв…стоїть цей світ?
Невже не зриш тієї грані,
Де вже ішак, мов кінь ірже?
А ошуканець - владець в клані
Свої лимони стереже?
Хотів він чхати і плювати
На наших дочок і синів.
Он сатаніють бюрократи,
Жадають більших хабарів.
А президенти – диригенти
Щосили дурять бідний люд,
Банкіри луплять з нас проценти,
Бандити чинять самосуд.
Та чи про все оте розкажеш?
Про муки всі розповіси?
Куди не ткни і не промажеш,
Помилуй, Боже, і спаси.
Хтось сліпо вірить, вірить в Путнє,
Було б там Путнє,а то так,
Одна лиш мова про майбутнє,
Де паном стане і бідняк.
Ну досить вже, наговорився
І сунеш ніс в сусідський дім.
Мабуть ти й справді не навчився,
Як треба жить на світі цім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Слава! Слава і хвала,
Хто має думку, я ж - без думки.
Цим захотілося Орла,
А тим Тризубця – недоумки!!!
Кому потрібні в цьому світі
Тризубці ваші та орли?
Тепер голодні та роздіті;
Взяли вас просто й розвели.
Проте мните, що ви багаті.
Ганьба та сором від людей!
Прокинься, панство, в вашій хаті
Нема вже вікон і дверей.
І скоро черга прийде даху.
Розкриє Ганс, а може Сем,
І - в рабство сина - бідопаху,
Красуню доньку - у гарем.
Нехай довіку там конають,
Мовчать, що вільними були.
І отаке – то витворяють
Тризубці наші та Орли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Кричить, мов навіжений: «Віра!»
Проймає страх-- вже шепче: «Майна…»
Нікчемна шкапа ница й сіра,
Конюшня чорна, неохайна.
Так завжди є в інертних націй.
Від сліпоти життя їх-- драма,
Вони в екстазі від овацій,
Коли на трон саджають хама.
Навколо нього блюдолизи,
Оті, що кров народну п’ють,
Країну вивести із кризи
Їм жадність, тупість не дають.
О, цей набридлий спів про кризу
В державі « вічно—молодій»
Дає можливість блюдолизу
Безкарно коїть злочин свій.
Чому ж їх Бог не покарає,
Щоб в них пропав жадоби хміль?
Одна людина помирає -
Вже сльози, горе, смуток, біль.
А тут мільйони до загину
Нездари куці привели,
Розділи матір-- Україну!
Коли ж нажруться вже? Коли???
Коли всміхнеться щастям доля
Оцій землі, обдертій вкрай?
Коли з свого зберемо поля
Багатий, гідний урожай?
Щоб не топтали навіжені,
Нікчемні, сірі шкапи нас,
На вбогім нашім сьогоденні
Велить поставить крапку час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492504
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.04.2014
До двадцятої річниці незалежності.
…сонце світить (Світить, та не гріє) –“
Т.Г.Шевченко
Сонце світить, та не гріє,
Скоро склеють людям ласти.
Той старіє, той дуріє,
Той і вміє, що лиш красти.
В груди б’є, з трибуни пада
України вірний син,
І його підтрима Рада,
Бо один же крутять млин.
Сонце світить, та не гріє,
Прогнівили видно Бога,
Кожен добре розуміє,
Що таке воно й до чого.
Одурили, обікрали…
По двадцятім вільнім літі
Голодранцями ми стали,
Тим і знані в цілім світі.
Сонце світить, та не гріє,
Все сплюндровано, пропаще,
Чи не хоче, чи не вміє
Україна жити краще?
Сонце світить, та не гріє,
Склеють, склеють людям ласти.
Той старіє, той жиріє,
Той боїться, щоб не впасти.
Одурили, обікрали…
По двадцятім вільнім літі
Голодранцями ми стали,
Тим і знані в цілім світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492418
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.04.2014
Справи кепські, страх погані.
Де було це і коли?
Всі солдати олов’яні
До одного полягли.
Полягли в смертельній битві
На війні якійсь малій.
Їх згадають у молитві
На процесії святій.
Пом’януть – та і з кінцями,
Більше сій і більш роди.
Їх залишать із батьками,
З матерями назавжди.
І затихнуть в церквах дзвони
Аж до нових літургій,
І прийматимуть закони
Повні пафосу й надій.
За красивими словами
Прийдуть знов діла пусті,
Так буває завжди з нами
В олов’яному житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492271
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.04.2014
Переді мною порожнеча -
Нема землі, немає неба.
Не допоможе крик і втеча,
Бо не втечеш ти сам від себе.
Немов в долоню-- гострий цвях,
Залізним крюком-- за ребро,
Крильми махає чорний птах,
Ганьби лишаючи тавро.
Я вже знесилів від безумства,
До краю випита снага,
Від пересудів і чаклунства
Більш амулет не помога.
Куди поділась тая сила?
Чом рятівливий блиск погас?
Все ближче, ближче чорні крила
Махають жахом раз у раз.
Я ж хочу сонця!Хочу вітру!
Землі бажаю!Прагну неба!
Та стала бідною палітра,
Щоб відтворить самого себе.
Бридка гнітюча порожнеча,
Єство моє—в її руках,
І як грядущих бур предтеча,
Крильми махає чорний птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2014
Життя гіркого повну чашу
Я буду пити сам до дна,
І не залаюсь в матір вашу,
Бо ні при чому тут вона,
Що вкрай нахабні, ненаситні
З’явились ви на Божий світ,
Що прапори жовто – блакитні
Для вас лиш ширма двадцять літ.
Не плакать хочу—а радіти,
Не плазувати—а летіть,
Де ж ви, Вітчизни чесні діти?
Ви Україну захистіть.
Вона так мучилась, страждала,
Її життя—важка пітьма.
Ти вільна, ненько, вільна стала,
А щастя в бідної нема.
Немає щастя, нема долі,
Повітря-- волі молодій,
Лиш страшно вітер виє в полі,
Колючий вітер – буревій.
Та за вишневими садками
Усе мовчить, усе німе.
Так хто ж нежадними руками
Тебе, о нене, обійме?
І поведе у світ широкий,
І підійме у славну вись?
Твій сон нестерпний, сон глибокий!
Молю тебе! Проснись!Проснись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492042
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.04.2014
Їх краще б не співати
Сумні мої пісні,
Босоніж крокувати
Їм завжди по стерні.
Загублена порада,
Прокляття звідусіль.
Журбою листопада –
У сніжну заметіль.
Із срібла та кришталю--
Пустий палац душі,
Повінчаний з печаллю,
Несе поет вірші:
Ногою -- у провалля,
Прониже тіло струм.
Збирайте причандалля --
Вас поведуть на глум.
Вас поведуть на шворці,
Як водять тих хортів.
Вам-- місце на гальорці,
Вам --доля батраків.
Моліться на розп’яття,
Взивайте до Христа!
Ах сестри, і ви, браття,
Сторіччя відліта.
Чому ж ми на узбіччі
В багнюці стоїмо?
Нам диха холод в вічі,
І ми-- не живемо.
Нас гноблять і ламають
На протязі віків,
Чужі й свої тримають
На шворці, мов хортів.
1999
,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491959
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.04.2014
Де ви? Де ви? Вас не чути,
Кривоноси, Гонти славні.
Кожен прагне обманути,
Свій народ в дугу зігнути
І посісти місце в клані.
Мені так шкода тих падлюк
Одітих в шкіру нову модну.
Де ти? Де ти, Кармелюк?
Вже народ стомивсь від мук,
Гідність вкрадено народну.
Крикне хтось : «Ану тихіше!
Розійшовся, зовсім, вкрай.
Он розумник, бачиш,,пише:
Все в нас клас, хороше лише,
Не життя, а сущий рай.
Ти б згадав ще Пугачова,
Спартака із давнини…»
От тоді б еліта нова,
Українська безтолкова
Враз наклала б у штани.
Знову б світ тоді сміявся,
Взрів оказію нову,
Як недавно реготався,
Коли кожен клан змагався
За гетьманську булаву.
Нею ж зручно так махати:
Круть - уліво, вправо - круть.
Що Вітчизна, рідна мати?
Стерпить все – їй не звикати -
Драли ті, хай ці деруть.
А ти терпи, молись, забудеш.
А як згадаєш, то прощай.
Ти промовчиш, ти не осудиш.
За це у рай найпершим будеш,
Не у земний, в небесний рай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491787
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2014
Жиріє панство упаковане.
Де здерти, вкрасти чує нюхом,
А ти, бідняцтво недожоване,
Ослабло тілом, впало духом.
Іду до бідних-- їх когорти -
Я, не вагаючись і мить,
І кров точу, точу з аорти,
Щоб справедливість оживить.
Яка це вада-- чорна бідність,
Убогий дім, нікчемний крам…
Та честь, порядність, людську гідність
Я владцям хижим не продам.
Дістануть злидні—знов дорога.
Піду, забуду, пропаду.
Так пройде рік, і я до Бога
На крок ще ближче підійду.
В чужім краю важке батрацтво,
Та вдома гірше в сто разів,
Коли ти бачиш, як бідняцтво
Перетворили на рабів.
Воно би може не боліло,
Не став би плакать я і вить,
Та душать нас, щоб не кортіло
Шукати правду, гідно жить.
Їм-- ананас, а нам-- кислиці,
Нам-- темінь чорну, їм-- салют.
Дивіться, смерди, як в столиці
Державний твориться уют.
Які вельможі! Яке панство!
Який розмах! Який політ!
Куди тим німцям! Ось слов’янство
З демократизмом пре у світ.
Всьому є край. І цій розмові,
Мабуть, прийшов уже кінець.
А панство знов нап’ється крові,
Щоби не схуднув гаманець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491721
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2014
Всього-то й світу, що село.
Вмира село в часи ці ниці,
Ні шкіл, ні ферм, як не було,
Покрали все оті-- з столиці.
Хоч лобом бийся, вовком вий,
Де взять від лиха панацею?
Немов з мечем пройшов Батий
Цією бідною землею.
І я завив, вночі не спиться,
Так бач, ніхто цього не слуха.
Ах ти, далекая столице,
Ох ти, близька страшна розруха.
На неї гляну—заридаю -
В яку безодню впав мій край?
Я вас, столичних, презираю
За ваш пекельний дикий « рай»,
За ваші співи повсякденні
Про медом мазане життя.
Пусті, нікчемні теревені,
Та й тих не втнете до пуття.
А пам’ятаєте: село…
Обжнивки…Свята…Вечорниці?
Де ж ділось все, мов не було?
Украли все оті-- з столиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491559
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.04.2014
Мабуть даремно мову вів я
Про долю вкраїнську собачу,
Та на своє, на безголів’я,
Я «завтра» більш не передбачу.
Засмічена моя оселя,
І не готує страви піч.
Навколо шкіриться пустеля
І серце рве холодна ніч.
Донбас і Крим, і ви, Карпати,
Волинь, і ти, скажіть, чому
Такі убогі наші хати?
Кому потрібно це? Кому???
Вкраїно мила, рідна мати,
Ти занедбала «Заповіт»!
Та як же можеш ти пускати
Таких злодюг на білий світ?
На їхні морди глянуть бридко!
Під зойк і плач сиріт, калік,
Тебе окрадено-- до нитки,
Тебе запродано-- навік.
Невже ти рвалась із полону,
Від лона зріднених сестер,
Щоб жить без права, без закону
І буть злидаркою тепер?
Я обезсилів, захворів,
Мене гнітить життя собаче.
Ти все, мій друже, зрозумів?
А хто не зміг, той хай пробачить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491535
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.04.2014
Які ж смішні ми малороси.
То все «але» в нас, то «якби».
Воюють владці - кровососи,
А ми - знаряддя боротьби.
Мабуть солодка кістка влади,
Із маком владницький пиріг,
Всі, мов скажені, сунуть в ради
Один одного валять з ніг.
Уже не колють, не кусають,
Мов люті пси на шмаття рвуть.
Прощає Бог. Ці ж не прощають.
Загонять, здавлять, підло вб’ють.
Щоби жилося, краще кралось,
З трибун проллють єлей – слова
Про те, як чесно їм дісталась
Гетьманська славна булава.
А ти мовчи! Мовчи та слухай:
«але», «якби», добавлять «щоб».
Щоб не чесалось, дужче чухай
Собі потилицю та лоб.
Покажуть дулю - нюхай! Нюхай!
Ти це робив роки, віки!
Сідницю теж свою почухай,
Там - головні твої думки.
Які ж смішні ми – малороси,
З отим «але», з отим «якби».
Гризуться клани - пси-барбоси,
Один в одного рвуть чуби.
Сміється світ, мені ж не смішно,
Заплакать хочу, закричать:
«Сміятись з вбогих, люди, грішно!»
Така вже в нас, "хохлів", печать.
Таку вже маєм, бідні, долю -
Продатись, здуру, за п’ятак.
І знов чекаєм тую волю,
Вона прийде, як свисне рак.
Ах малороси, малороси,
З своїм «але», з своїм «якби»,
Як довго нас, наївних, носить
В бісівськім вирі боротьби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491427
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2014
Я --все. Я-- вся. Я-- пуп Землі!
Куплю я Сонце, Місяць, хмари.
А ви, убогі та малі,
Що вам Париж, Нью - Йорк, Канари?
Вас, ницих, доля не пригорне,
Поки ви спали—її вкрали.
Та навіть Крим і море Чорне
Для вас уже чужими стали.
Так хай гризуть вас лихо й злидні,
А ми-- в багатстві, ми-- у славі.
Ні! Не потрібні бідні в Відні,
Вас засміє поляк в Варшаві.
Англієць, німець чи француз
Не хоче мати справи з вами.
А я--цабе, козирний туз,
Я-- на Гаїті чи Багами
Махну , лиш з’явиться бажання.
Володар я цього життя,
Тому гребу у вас останнє
Без співчуття і каяття.
Поставлю вас я на коліна,
Зроблю немилим білий світ.
Ви живете -- це вже причина,
Щоб мордувати весь ваш рід.
Від сліз та болю мати втіху,
Під корінь нищити прекрасне,
Дітей лишати щастя, сміху,
Майбутнє вкравши і сучасне.
Ми-- все. Ми-- вся. Царі Землі.
Що краще є, ніж наше братство?
А ви, убогі та малі,
Прийміть, як дар, кайдани, рабство.
Вклоняйтесь низько. Славте! Славте!
І вірте-- вродить скоро рясно.
В церквах свічки старанно ставте
За наше здравіє прекрасне.
Нам багатіти—вам бідніти
І будь-що будь.В такий- то час
Вам треба, бідним, зрозуміти:
Ми-- все. Ми-- вся. Боги - для вас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491296
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2014
1
Я повернусь сюди нескоро,
А мо’ зовсім не повернусь.
Хтось інший поле моє зоре,
А я в безмежжі розчинюсь.
Продовжить, мною розпочаті,
Та незакінчені діла,
І будуть в нього провожаті,
Яких мені ти не дала,
Моя нікчемність безталанна,
Неросторопність, сліпота.
Ах, ліра, панно самозвана,
Водночас грішна і свята.
Скупа, мені ти дарувала
Лиш темну ніч, а потім вдень
За ніч ту душу роспинала,
Щоб я забув жагу пісень.
2
Якби ж хоч мізер, краплю з хмари,
Лиш грам цілющої води,
Та що ти візьмеш з віку – скнари,
Суди його чи не суди?
Не дасть, бо жадним народився,
Одів у чорне білий світ,
Щоб мовчки Богу ти молився
І став сліпим від бід, мов кріт.
Щоб не ходив з добром у гості,
Пустив безчестя щоб за стіл,
Цей вік поривом диким злості
Взяв душі наші на приціл.
Не стане гад орлом крилатим,
Зведе метелика павук.
Я ж серцем, серцем розіп’ятим
Щосили тру неправди брук.
3
Здається все—грабіж закінчено,
Лисніють морди пройдів сито,
Прекрасне, лагідне-- скалічено,
Ну й що із того, що не вбито?
Воно живе і ледве диха,
Не підведеться більш з колін,
Знать обпилось, нещасне, лиха
Під час «великих перемін».
І захлинулось гіркотою,
Пішло босоніж по стерні,
І блонда тінню ледь живою
У ці «щасливі вільні» дні.
Дивись—дотягне свого віку
І піде прямо в Божий рай,
Щоб там сховать ганьбу велику
Тих, хто збезчестив рідний край.
А діти, діти та онуки!
Вам сонце так і не зійшло.
Візьміть кийки, візьміть у руки,
Злякайте мороку крило!
Я повернусь до вас нескоро,
А мо’ й зовсім не повернусь.
Хтось інший поле моє зоре,
А я в безмежжі розчинюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491194
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.04.2014
1
Мої найкращі побажання,
Вам зичу щастя та добра.
Рішить шекспірівське питання
Прийшла, мабуть, моя пора.
Настане час. Порвемо пути!
На тім стояв я і стою.
Я знаю точно: бути, бути
Колись Добру в моїм краю.
Немов красу ясну дівочу,
Моя земля, тебе люблю.
Тобі я щастя, щастя хочу!
Про це я Господа молю.
Молю удень, молю ночами,
Моя душа кричить: «Пора
Відкрить державні чисті брами,
Стелить дороги для Добра».
І тих доріг нове дихання,
Я серцем радісно вберу,
Віддам усе, віддам останнє
І буть повік в добрі Добру.
Воно наллє снаги у груди,
Подвоїть силоньку мою.
Тепер я певен: буде! Буде!
Колись Добро в моїм краю.
2
Мої найкращі побажання,
Вам зичу щастя та добра,
Не смійтесь лиш з мого зізнання -
Іще не бачив я Дніпра.
Не бачив гордого Славути,
Святої вічної ріки,
Щоб їй в Добрі назавжди бути
Кров проливали козаки.
3
І сонце криваве ховалось за хмари,
І сльози у море відносив Дніпро,
Палили татари, пекли яничари
Народу Вкраїни нехитре добро.
Та знову вставали, трудились, мов бджоли:
Поля колосились, всміхався Дніпро.
І гордий я тим, що народ мій ніколи
Не прагнув загарбать сусідське добро.
Для щастя ж потрібно не так вже й багато:
Привілля та миру, шматочок землі,
В вишневім садочку побілена хата
Та добрая слава у ріднім селі.
А потім вже «братья» обсіли круками,
Тополіі поволі пішли в «тапаля»…
І так все роками… і так все віками…
Ще й досі ридання луна звідтіля.
4
І дав же Бог того терпіння!
Душа від болю завмира -
Трудились цілі покоління,
А у дітей нема Добра.
Іще не бачив я Славути,
Не кланявсь я іще Дніпру.
Та знаю точно: бути! Бути!
В моїм краю колись Добру.
5
Які надії, сподівання,
Як все сприймалось на « ура!»
Здавалось, ось воно-- світання,
Ось волі справжньої пора.
І прапори жовто – блакитні
По всіх усюдах зацвіли,
І враз з’явились… хлопці спритні,
Взяли Добро і… розтягли.
Хоч би ж собі, а то за море,
В чужі далекії краї.
Ох, хлопці, хлопці, з вами горе!
Свої ви ніби й… не свої.
Ні, не творить, а руйнувати
Батьки пустили вас на світ,
Зробили пустку ви із хати,
Зганьбили Вкрайну, її цвіт.
Не боїтеся навіть Бога,
Його Всевишнього Суда,
Все мало,мало, більше, «многа»,
А там, хай святиться вода!
Нечистий вивів цю породу!
І зло людське цим увінчав.
Не зна історія народу,
Де б свій свого живцем зжирав.
Що ті татари?Та Тевтонія?
Тебе ж твій вирід обікрав.
О Україно! Скорпіонія!
Крізь сльози я тебе назвав.
Себе ти хочеш обманути,
В пітьмі блукаєш, мов мара.
Та знаю точно--мусить бути
Для Тебе теж Пора Добра!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491187
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.04.2014