| Сторінки (5/423): | « | 1 2 3 4 5 | » |
З безумством такої напасті
Зуміла б упоратись я,
Якби не манила до щастя
Ця посмішка мила твоя.
Коли б не ці лагідні руки,
Якби не медові вуста,
Не знала б солодкої муки
Душа, і холодна й пуста.
Коли б не віршів самоцвіти,
Що збуджують всі почуття,
Без тебе змогла б я прожити,
Та що то було б за життя?
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2014
Осінь - краля золотоволоса,
В люстро річки тихо загляда…
Пам’ятаєш, мій коханий, роси?
Пам’ятаєш? Ніч, місток, вода…
Край чарІвний, де ми зустрічались
В ті літа щасливі, золоті,
Де в коханні вічнім присягались,
Мов на Біблії, на тій воді.
Та ріки моєї чиста просинь
В сиву далечінь спливла давно.
Літо відцвіло, минає осінь
І зима вже стука у вікно...
Закружляли жовті заметілі.
Нас з тобою доля розвела,
Швидкоплинні роки пролетіли
З іншим, без любові і тепла.
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2014
Рання осінь буває такою,
Коли, де-не-де, в кронах беріз
Блисне іскрою лист золотою,
Наче в жінки, іще молодої,
Перша паморозь в розкоші кіс.
Сяють жовті, духмяні гвоздики,
Чорнобривці на сонці горять,
В синім небі хмарки ясноликі
Та птахів заклопотаних крики
І засмучених соняхів рать.
Чути в лагіднім «бабинім літі»,
Перший подих осінніх вітрів.
Все збулось, та ще хочеться жити,
Щоби хтось у холодному світі
Твою душу коханням зігрів.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518000
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.08.2014
Бывает так, что вдохновенье
Нас озаряет лишь на миг –
И все! Пегас уже притих
И не вернуть души горенье!
Измерь каратами мгновенья,
Не растеряй, не упусти.
И ночью сну скажи: «Прости!»
Лови минуту вдохновенья!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517697
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.08.2014
Нас чарує нічний зорепад.
Аж горять чорнобривці та айстри.
Дня і ночі різкіші контрасти.
Плаче стиглими сливами сад.
З павутини сплелася вуаль,
А підвіски – із грон винограду.
Прохолоди розкішну розраду
Дочекались. А літа нам жаль!
Осінь нову приміряла шаль –
До лиця їй убрання барвисте
І вінок із кленового листя!
Грає коник – зелений скрипаль...
У красі розчинилась печаль!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517517
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.08.2014
Стає вдовою молода дружина.
Осиротіли діточки малі…
А чи отрима пенсію за сина
Ця посивіла мати у селі?
Яке «АТО» рятує Україну?
Пора назвати справжні імена!
Ідуть бої. Руїни. Люди гинуть!
Хіба оце, панове, не війна?
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516879
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.08.2014
Кременчугской поэтессе
и певице Раисе Пурс
Слепая женщина стихи слагает
И стыдно нам становится тогда -
Нам, зрячим, оптимизма не хватает:
И все нам плохо. Все у нас – беда...
Слепая женщина слагает песни.
Притом, не унывая никогда!
Непросто ей, но все же, интересно –
Споет романс, и горе - не беда!
Не зрячая, она не просит скидок,
Она любить умеет и прощать.
Что из того, что неба ей не видно?
Душою все умеет распознать!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516682
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 10.08.2014
В неповних сімнадцять років доля закинула мене до Кременчука. Рано лишившись сиротою, я мусила сама пробивати дорогу в житті. Може саме тому, ніколи нікого не боялась, майже кожного дня пізно повертаючись до свого гуртожитку з вечірньої школи.
Одного зимового вечора, коли міцний мороз та рвучкий вітер розігнали всіх по домівках, я спокійно йшла сама по зовсім порожніх вулицях.
В яскравому світлі поодиноких ліхтарів починала свій божевільний танок перша заметіль. Заворожена тим дивним видовищем, не відразу помітила, що хтось мене наздоганяє.
Озирнувшись, побачила худорляву, якось хижо зігнуту, постать. Щоб перевірити своє недобре передчуття, пішла швидше. Незнайомець майже біг за мною, і я вже відчувала за спиною його важке дихання. І тоді, я вперше злякалась. Хотілось бігти, тікати щодуху. Та додому було ще дуже далеко.
« Не втечу, наздожене,» – промайнула думка. І тоді якась вища сила, яку ми називаємо інтуїцією і не завжди до неї дослухаємось, підказала мені це неординарне рішення.
Ще сама не розуміючи навіщо, я раптом зупинилась, повернувшись до нього, на добре освітленому місці.
Чоловік майже налетів на мене, і на якусь мить закляк від здивування.
Подивилась прямо на нього. Нічого втішного я там не побачила. Розпашілий мисливець в азарті погоні за жертвою. Обличчя потенційного злочинця: низький лоб, високі надбрів’я, глибоко посаджені очі хижо поблискували, вузька щілина рота, квадратне виступаюче підборіддя. Холодний жах поволі охоплював мою душу, яка вже зовсім «пішла в п’ятки».
І раптом, несподівано для себе, я йому посміхнулась і помертвілими гу-бами вимовила тремтячим голосом:
– Добре, що я вас тут зустріла. Так страшно іти самій!
І ось на моїх очах з чоловіком почала відбуватись дивна метаморфоза.
З тьмяної глибини його холодних очей несподівано проглянуло щось людське, жорсткі губи розтяглися в посмішку, а обличчя стало якимось розгубленим і вже не таким страшним.
Випнувши впалі груди, розправивши вузенькі плечі, він взяв мою тремтячу руку і промовив хрипким голосом:
– Зі мною можеш бути спокійною. Мене тут всі бояться. Може чула про Жору-Одесита? То це я. Для тебе – просто Жорик. Не бійся, я проведу тебе аж додому.
І він мене дійсно довів до дверей мого гуртожитку. По дорозі я чомусь, розповіла йому трохи про своє життя.Він уважно слухав,не перебиваючи і нічого не запитуючи.
На прощання, Жора шляхетно вклонився і кумедно шаркнувши ногою, сказав так лагідно, як тільки зумів:
– Якщо тебе хтось колись скривдить, звертайся прямо до мене, – і пішов геть.
Через кілька днів я знову побачила його біля нашого гуртожитку в гурті п’яненьких розв’язних парубків, що брутально лаялись та чіплялись до перехожих дівчат.
Коли я, з острахом, проходила побіля них, Жора сказав:
– Пацани, запам’ятайте цю чувіху. Якщо хтось при ній скаже хоч одне погане слово, будете мати справу зі мною!
Більше він не попадався мені на очі і я про нього май-же зовсім забула у вирі напруженого життя.
Та якось, один з моїх друзів, неохоче зізнався, що його перестріли якісь підозрілі типи та попередили, щоб він ні-коли не ображав мене. Доволі наляканий кавалер кудись хутко зник. Потім попереджали й інших. Так несподівано у мене з’явилась таємна охорона, якій я була не дуже й рада, бо моїх прихильників значно поменшало, а ті сміливці, що залишались, були зі мною аж надто чемними. Жора мене не забував, і , як тепер кажуть, «кришував» аж до заміжжя.
А коли ми до упаду, танцювали на вулиці на моєму весіллі, до нас несподівано підійшов якийсь чоловік з величезним букетом біло-рожевих півоній. Я його навіть не відразу впізнала: гарно одягнений, зніяковілий – Жорик! Він привітав мене, вручивши букет, і, недобре зиркнувши на мого новоспеченого чоловіка, сказав:
– Ти, напевно, і не знаєш, яка дівчина тобі дісталась! Не раджу тобі її кривдити. Дивись мені! – і раптом по його щоці сповзла скупа сльоза.
– Та ну вас! – сказав Жорик і зник так же блискавично, як і з’явився. Більше ніколи в житті я його не бачила.
Вже пізніше я часто ламала голову над цим феноменом, намагаючись зрозуміти, чому тоді сталася з ним така метаморфоза.
Може тому, що вперше в його невдалому житті, від нього не відсахнулись, а звернулись за допомогою, як до хорошої людини, повірили в нього?
Мабуть тоді, несподівано для самої себе, мені вдалося зачепити в його здичавілій душі якісь потаємні струни глибоко захованої людяності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516476
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.08.2014
О, где ты, Ангел?
С моего плеча
Куда-то скрылся,
Видно, сгоряча…
Я без тебя
Страдаю, пропадаю,
Зову тебя,
А имени не знаю.
Необходимо мне
Твое тепло
Твоя защита свыше
И опора…
О, Ангел!
Время «отпуска» прошло –
Лети скорее –
Встречу без укора!
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516246
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.08.2014
Ідуть у небуття
І місяці й роки...
Холоне почуття
І магія руки.
І образу того,
Що хвилював мене
Згасає ореол –
Лиш іноді майне...
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2014
Хоронила любовь
В почерневшие строки –
От печали стихов
Онемели слова...
Ты на тризну пришел,
Поседевший, высокий,
И не знаешь того,
Что любовь то – жива…
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515619
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.08.2014
Мой пушистый котик Яшка
От жары устал, бедняжка!
Оценив комфорта эру,
Спит у кондиционера.
Я коту сказала: «Киска!
Не ложись к нему так близко.
Может ведь беда случиться –
Здесь недолго простудиться!»
Яшка глаз открыл: «Ну вот!
Я же ведь сибирский кот!»
Он, зажмурившись, зевнул,
Повернулся и... уснул!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515395
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 04.08.2014
Яка благодатна серпнева вода –
Гамує і спеку, і спрагу!
Світлину хмаринки на хвильці гойда,
Вливаючи в душу наснагу.
Замріяні полчища очеретів
Чуби молоді розпустили.
Вітрець, що погратися з ними хотів,
Приліг десь, збираючи сили.
Лише дітлахів галаслива орда
Цей райський порушує спокій!
І заздрісно сонце на все погляда,
Втомившись на вахті високій.
Усе ми за щастя готові віддать!
Благаєм його молитовно.
Смарагдова ж річка води благодать
Усім роздає безкоштовно...
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515183
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.08.2014
Її повне ім’я було складне і вишукано-красиве – Ліліанна. Життя, мабуть, пожартувало, вкинувши це ніжне створіння в наш складний жіночий колектив, наче в осине гніздо, прямо з Одеси-мами.
Коли чоловік привів її вперше, влаштовуючи до нас кур’єром, у наших пліткарок на деякий час відібрало мову.
Пройшовши по два рази кожного дня з документами установленим маршрутом по великій території автозаводу, Ліля по-дитячому гірко плакала на грудях у кожного, хто мав необережність близько підійти чи поспівчувати.
Вона не любила ходити пішки. Не любила наскільки, що два рази на день, в години «пік», трамбувалась в переповнені тролейбуси, щоб проїхати дві зупинки до роботи чи додому. І їй це завжди вдавалось, хоч при цьому, з ін-ших дверей, зазвичай, випадало два-три чоловіки.
У вільний час вона дуже любила розглядати себе в невелике кругле люстерко, запитуючи: «Правда ж, я дуже гарна?» Її мама, корінна одеситка, була розкішною-єврейкою, а батько – росіянином, блондином під два метри, зросту, капітаном першого рангу. Від них Ліля дістала чарівну зовнішність: темно-карі, аж оксамитові, добрі очі на білому, ніби аж мармуровому, личку з правильними рисами, в поєднанні з природно-світлим волоссям. Але чи не найбільше привабливим був її ніжний, в міру дзвінкий, зовсім юний голосок.
Її гарна мова була щедро пересипана колоритними одеськими словечками та гумором. Була Ліля дуже інтелігентною жінкою, бо навіть коли хотіла про когось сказати недоброзичливо, то називала «медузою» чи «тюлькою», що дуже потішало наших гострих на язик жіночок, які з часом, полюбили Лілю за її лагідний характер.
Коли, зглянувшись на її страждання, начальник перевів Лілю секретарем-машиністкою, керівники з усього заводу почали збігатись до нас, щоб познайомитись із власницею того неповторно-милого голосочку, що відповідав їм по телефону.
В нашому великому службовому кабінеті стояло тринадцять столів, за якими працювали симпатичні, як на підбір, молоді жінки та дівчата. Ліля сиділа трохи окремо в закуточку, за сейфом, боком до дверей.
Ввірвавшись до кімнати, чоловіки, приємно вражені такою кількістю привабливих жінок, питали:
- А хто з вас секретарка? – всі показували в закуток. Заглянувши туди, чоловіки розгублено задкували і хутко зникали за дверима, викликаючи веселий сміх наших співробітниць.
Правду кажучи, їм було чого злякатись, бо на стільці, звисаючи з нього на всі боки, височіла якась безформна гора сяючої плоті, увінчана чарівною голівкою. Величезні груди лежали на столі, живіт – сягав до колін, слонові ноги не влазили під письмовий стіл і були викладені збоку. Вага цього чарівного створіння сягала за сто п’ятдесят кілограмів!
Працювали ми у відділі збуту автомобільного заводу. В ті, історично не такі вже й далекі, радянські часи, до нас з’їжджались представники з усіх кінців величезної тоді країни – Радянського Союзу, щоб отримати по рознарядках з Москви автомобілі та запасні частини.
З ночі займали вони чергу і вранці шикувались у нашому довгому вузькому коридорі так, що йдучи в свої кабінети, ми змушені були проходити через цю шеренгу. Коли ж «пропливала» Ліля, їм доводилось буквально влипати в стіни, а їхні нижні щелепи дружно відвисали. Якось, ідучи позаду неї, я чула, як літній узбек, загубивши від подиву свою тюбетейку, тихо промовив:
- Какой курдучний жєнщін! – і потім він ще декілька разів заглядав до нашого кабінету, щоб досхочу намилуватися на Лілю.
Вона ж сама ніколи не комплексувала через свою зовнішність та надзвичайну увагу з боку чоловіків, бо їй було до цього не звикати. Адже в єврейських сім’ях така "розкішна" жінка була особливою гордістю для чоловіка. Вона з гордістю розповідала нам, як на одеських пляжах збирались навколо неї юрби хлопців, особливий зохват викликала вона серед негрів та арабів.
– Мої подруги повиходили заміж за негрів, – говорила Ліля, – але, щоб я, така ніжна квіточка, спала з негром? Та ніколи!
А ще хвалилась, що в юності була майже худою, бо носила всього-навсього тільки 56 розмір.
В ті складні часи, Ліля мала проблеми з одягом, проте умудряючись шити і в'язати все на замовлення, завжди була пристойно одягнена. От тільки з білизною було їй дуже важко.
Коли я збиралась в чергове відрядження до Москви, Ліля тихенько попросила мене привезти бюстгальтер з магазину «Богатир»:
- Тільки, щоб він на мене прийшовся, поміряйте його, будь-ласка, собі на голову, – невинно дивлячись на мене, сказала Ліля.
Я отетеріла:
- Як ти це собі уявляєш? Я – в Москві міряю бюстгальтер на голову! Боюсь, що після цього, я не скоро повернуся!
Тоді Ліля написала на папірці якісь свої розміри.
Коли я показала той папірець продавчині в магазині «Богатир», очі у дівчини стали квадратними і вона сказала:
- На жаль,таких розмірів не буває!
- Як то не буває? – запитала я.
- Що ж це виходить? Жінка така є, а розмірів у вас не буває? А ще - столиця!
Я купила найбільший, що знайшовся на складі, але він, звичайно, виявився замалим для Лілі.
Та все ж, найбільше вона страждала від невгамовного «вовчого» апетиту.
З’ївши на обід цілу курку з помідорами, майже через кожну годину пила чай з булками та бутербродами і всеодно, постійно була голодною.
Чоловік боровся з цим, як умів, намагаючись обмежити її в їжі, чи примусити більше рухатись, та Ліля так гірко плакала, що він відступався, а потім зовсім покинув її з донькою, яка, до речі, обіцяла стати токою самою.
Скоро Лілю скоротили з роботи, і останнім часом вона вже завсім не могла рухатись, продала всі меблі, все пішло на їжу, яку приносили сусіди та колишні співробітники. Донька її тоді вже навчалася у Києві.
Ми всі співчували їй, та нічим не могла цьому зарадити. Ліля померла від ожиріння, не доживши навіть до п’ятидесяти років. Ніде не знайшовши такої нестандартної домовини, поховали її в великогабаритному ящику , які виготовлялись для відправки запасних частин на експорт. Оббили його блакитною матерією. Всі, чомусь, ховали очі та крадькома плакали.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515005
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.08.2014
Южные ночи
Были короче
Жаркого дня.
Милые очи!
Не было мОчи
Спать у меня.
Запах магнолий…
Губы от соли
Были горьки.
Грезы Ассоли –
Счастья и боли,
Были близки.
Море ласкало,
Галька шуршала,
Звезд огоньки.
Я и не знала,
Что ожидало
Море тоски…
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514823
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.08.2014
Невольно слёзы льются с глаз,
Душа щемит и замирает...
Звучит божественный романс,
Воспоминанья пробуждает.
О той несбывшейся любви –
«Высокой степени безумства»,
Что не вернуть, как ни зови,
Лишь бередит былые чувства…
О, как он сладостно звучит,
Романс, когда-то позабытый,
И словно найдены ключи
К той дверце, что давно закрыта.
А там, в души ларце святом,
Хранится тайной сокровенной
Былого счастия фантом –
Высокий дух любви нетленной.
Так было суждено, поверь!
Когда-то вы с мечтой расстались,
Чтоб в тишине ночной теперь
Стихи прекрасные рождались!
Романс божественный звучит,
Сквозь годы светится улыбка,
Но болью в памяти горчит
Непоправимая ошибка.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514505
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.07.2014
Люблю я сяючі, веселі
ХмаркИ і грізно-величаві,
Ранкові, ніжні акварелі,
Яскраві заходу заграви!
Люблю розгледіти химеру,
Або фігуру ідеальну,
Як у оленя, чи пантеру
Складеться хмарка геніально.
Коли безодню таємничу
Усіють миготливі зорі,
Майстриня, що зоветься ніччю,
Магічні вишиє узори.
А місяць, що у сріблі блиску
Султанно сяє з небокраю,
Як у гаремі одаліску
Найяскравішу обирає.
Буває на душі тужливо...
Тоді доречно пригадати
Над нами неосяжне диво –
Лиш варто голову підняти!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2014
Нежной юности первое лето...
Нас манил неизведанный путь.
Ты изысканный, синий букетик
Протянул и шепнул: «Не забудь».
Мчалось время, как птица на крыльях.
Груз проблем я устала нести…
Мне шикарней букеты дарили –
Незабудки теперь не в честИ.
Хоть судьба разбросала по свету
И уже не найти нам следа,
Самый маленький в жизни букетик
И глаза твои помню всегда.
Сказку первой любви вспоминаю
И бывает, взгрустнется чуть-чуть…
Где ты, с кем ты и жив ли, не знаю,
Но сквозь годы звучит: «Не забудь!»
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514199
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.07.2014
Панорама вечірнього неба
Захопила зненацька мене,
Як кохання пригасле до тебе
Десь за обрієм тихо сяйне...
І згасає, вже зовсім згасає,
Вбите чорними хмарами зрад
І, здається, надії немає –
Облетів, зажурився наш сад.
Та освітиться вранішнім сонцем
Все навколо, немов оживе.
І в погасле від суму віконце
Ще загляне кохання нове!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2014
Этюд
Жара, жара…
Без отдыха, с утра!
Расплавились и испарились мысли
И в небе легким облачком повисли.
Лишь слабая надежда остается,
Что дождиком стихов оно прольется
Когда-нибудь. Ну а пока – жара.
Не освежают даже вечера…
Жара. Невыносимая жара!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513808
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 27.07.2014
Туристическая группа собиралась для поездки в Сочи на вокзале поздно вечером. С интересом рассматривали друг друга, так как все были с разных предприятий и до этого никогда не виделись. Последним, шаркающей походкой, подошел старик – согбенная маленькая фигурка в линялом заношенном плащике. Глаз не видно было за нависающими седыми бровями. Провожала его такая же древняя старуха в потёртых одеждах, наверное, жена. Она смотрела с такой жалостью, будто отправляла его на верную смерть. Всё давала ему какие-то наставления и заботливо запахивала шарфик на старческой шее мужа. Я подумала: «Господи! И куда же он едет в таком возрасте!» Мне тогда показалось, что ему лет сто.
Когда мы садились в прицепные вагоны «Кременчуг-Адлер», старичок, каким-то образом, оказался в вагоне первым. Его соседкой по купе была молодая женщина с кондитерской фабрики. Понемногу знакомились. Старичка звали Ефимом Львовичем, его соседку – Катей.
Катя угостила всех фабричными карамельками и Ефим Львович, громко чавкая, смаковал дармовое угощение.
Утром Катя пожаловалась, что ночью старичок приставал к ней с нескромными предложениями. Я ей, конечно, не поверила, но когда мы вечером сошли на перрон вокзала в Сочи, не узнала Ефима Львовича. Он был в красной рубашечке, стройный и ловкий, с красивыми седыми кудрями. Из-под мохнатых бровей неожиданно ярко бле-стели бойкие чёрные глаза. Он сразу помолодел лет на тридцать, и тут же возглавил нашу группу, заявив, что он здесь уже третий раз в этом году и попросил называть его просто Фимой.
Впереди шла молодая девица в мини-юбке. Она оглядывалась, явно кого-то поджидая.
Фима, взяв меня за локоть, зашептал с еврейским выговором:
– Смотги! Загаза, кгутится. Заметила интегесного мужчину – меня! – и, мстительно оглянувшись на симпатичную Катю, добавил:
– А она ещё пожалеет, что побгезговала Фимой. А с Фимой надо дгужить. Вот вы все едете сюда тгатить деньги, а я – загабатывать, и я здесь хогошо загабатываю. Вы все деньги потгатите и пгидёте к Фиме, а Фима даст, почему не дать хогошим людям под хогоший пгоцент? А ей пегедай, пусть не подходит – не дам!
Я спросила:
– А как же Вы здесь зарабатываете?
Фима доверительно сказал:
– Тебе откгою секгет: я выиггываю в кагты у севегян на пляже! Вот как надо отдыхать!
Едва оставив вещи на предоставленных нам квартирах, мы собрались вместе, чтобы осмотреть вечерний Сочи.
Фима молодым козлом прыгал впереди так, что мы с трудом за ним успевали. Он кричал:
– За мной! К могю. К могю! – и быстро проскочив широченный центральный пляж, на ходу снимая одежду, нырнул в тёмную уже воду и кричал оттуда:
– Идите все купаться! Вода пгекгасная!
Был конец сентября. В Кременчуге было дождливо и холодно, а здесь был такой тёплый вечер, и мы стали робко входить в удивительно тёплое и ласковое море, спотыкаясь на скользких камнях.
Фима уже заплыл далеко.
Когда все вышли на берег, оказалось, что на радостях Фима потерял свои часы. Долго искали, но так и не нашли.
На следующий день мы с головой окунулись в курортный отдых: купанья, концерты, экскурсии на Эльбрус, Домбай, озеро Рица!. Фиму мы потеряли из виду – он ходил на свою «работу». Уходил очень рано – приходил очень поздно.
А однажды вечером, сияющий Фима пригласил нас всех на праздничный концерт в еврейский театр. Оказывается, был еврейский Новый год – «Рош-а-шана». Фима купил всем билеты и угощал нас в буфете еврейскими деликатесами. Он выглядел совершенно счастливым и еще более помолодевшим.
Отведя меня в сторону, сказал:
– Я здогово загаботал. Кому нужны деньги – пгисылай ко мне! Двоих с Вогкуты ободгал, как липок!
А ещё через день, я увидела Фиму на пляже с двумя девицами, явно нестрогого поведения.
Вечером нарядный Фима в новом белом костюме и красной рубахе, пробегая мимо меня, крикнул:
– Я – в гестоган, с дефочками!
Весёлой компанией возвращались мы в Кременчуг.
А когда вышли на перрон, последним, охая и согнувшись дугой, вылезал из вагона немощный дряхлый старик. Его снова нельзя было узнать. Это был Фима – великий игрок и великий артист.
Встречала его древняя и нищенски одетая жена.
И только я знала, что в старомодном, потёртом чемоданчике Фима привёз десять тысяч рублей – по тем временам, большие деньги.
Проходя мимо, Фима оглянулся. На одно мгновение седая старческая бровь приподнялась, и выглянул озорной чёрный глаз, подмигнул мне, и тотчас же спрятался.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513618
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 26.07.2014
Горько сомкнуты губы,
А в глазах твоих грусть.
Он не понял. Не любит.
Он ушёл? Ну и пусть!
Ведь душе не поверил…
Так бывало не раз.
И оставил за дверью
Настоящий алмаз.
Засверкала б, запела
Ты в любимых руках,
Но всего лишь успела
Вылить чувства в стихах.
Вытри жгучие слёзы –
Он был явно не тот.
Верь, сквозь бури и грозы
Настоящий придёт.
Тот, заветный, о ком ты
Знаешь всё наперёд.
Кто улыбку Джоконды
С твоих губ не сотрёт!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513401
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.07.2014
Чорна буря всю ніч вирувала:
Він поринув у чари чужі...
Все зламала й уламки злизала –
Ій поживи здавалось замало!
Тихо, темно і порожньо стало,
Наче смерч, прокотився в душі.
Щастя – краплі, а болю – багато...
Той, хто любить, усе віддає!
Тільки, гріх свою гідність карати,
І комусь, після підлої зради,
У пекельнім вогні дарувати,
Світле й ніжне, кохання своє...
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513202
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.07.2014
Разрушенный дом и заброшенный сад,
Где в юности часто гуляли.
«Антоновских» яблок дразнил аромат,
И мы их с тобой собирали.
Умолкли в ту пору в садах соловьи,
Но все же, забуду едва ли,
Как пахли «антоновкой» губы твои,
Что робко меня целовали...
Я помню те губы, те яблоки, сад
И запах «антоновки» нежный...
А сердце стучало в груди, как набат,
В душе пробуждая надежды.
Но вскоре, судьба увлекла тебя вдаль,
Умолкла сердец наших песня.
С тех пор, на меня навевает печаль
«Антоновки» запах небесный...
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513008
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.07.2014
Були для пари створені колись.
У часі загубилися з тобою.
Із долею ставали до двобою.
Поранені, нескорені – зійшлись!
І не було рідніших у житті,
Бо хто ще міг ясніше розуміти?
Беззахисні. наївні, наче діти,
Жили у чарівному забутті.
Ти – юності яскравий ідеал,
Царевич із бабусиної казки,
Король поезії, маестро ласки!
Та пізно я знайшла цей ареал...
А ще банальні заздрощі богів!
Вони такого щастя не прощали – .
Творили перешкоди і обвали
Минулого несплачених боргів...
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2014
Про тебе мріяла ночами,
А вчора, хочеш вір – не вір,
Я хвилі ніжної печалі
Тобі направила в ефір.
І ось маленьке сталось диво:
Зумів прийняти хвильки ці,
Бо зранку, змучено-щасливі,
Вже поряд йшли рука в руці.
Сади достиглими плодами
Вітали липень у дворі.
Витали голуби над нами,
Неначе янголи, вгорі..,
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2014
Емоції били через край. Ми впізнавали і не впізнавали один одного. Обійми, поцілунки, радісні вигуки, сльози.
Це була зустріч випускників через сорок років. Багато з них зустрічались і раніше, але мені не пощастило закінчити з ними школу і тільки зараз мене знайшли і запросили на це свято. Тому до мене була особлива увага. Скільки теплих слів я почула! Вони пам’ятали про мене навіть такі дрібнички, які я сама вже давно забула. Серед цього шква-лу радості, запитань, сміху, я випадково наткнулась на чийсь уважний погляд.
Осторонь від усіх, стояла якось несвятково одягнена, занедбана худенька жінка зі змарнілим обличчям і дивилась прямо на мене сумними сірими очима, які здались мені знайомими. Я підійшла і запитала:
– Хто Ви?
Жінка посміхнулась:
– Я – Зіна. Хіба не впізнаєш?
Зінка! Невже це вона? Її дійсно важко було впізнати. І тут все пригадалось.
У нашому 1-А класі навчалась дочка важливої персони – першого секретаря райкому КПРС , тоді всемогутнього володаря району. Звали її Зіна, але всі, недолюблюючи, по-заочі називали її Зінкою.
Бліда, хвороблива, вона ніколи не сміялась.. Вираз її личка був такий, ніби вона тільки-но скуштувала оцту. Її мама була завучем школи. Завжди надзвичайно елегантно одягнена і з таким же, як у Зіни, кислим виразом обличчя.
Зараз я розумію, який то був «тяжкий хрест» для вчителів молодших класів. До школи від Зіниного дому було метрів зі сто, але її завжди за ручку приводила няня – дуже гарна обличчям дівчина Катя.
Навіть на шкільних перервах, коли ми весело бігали на подвір’ї школи, вчительки обступали Зіну з усіх сторін, оберігаючи, щоб бува хтось з бешкетників не зачепив, або, не дай Боже, не штовхнув це тендітне створіння.
Стоячи так, вони голосно вихваляли її гарне новеньке вбрання, бліде ніжне личко та акуратні тонкі кіски з надзвичайно великими бантами.
Зіні це дуже подобалось і вона ніколи з нами не бавилась. Коли ж, іноді, захопившись своїми жіночими розмовами, вчительки на якийсь час відволікались від її особи, Зіна починала тихо хлипати, промовляючи:
– Мені нудно!
Тоді перелякані жінки починали хором її втішати, а деякі навіть цілували в бліді щічки, і скоро Зіна заспокоювалась.
А що вже говорити про оцінки! Зіна не відзначалась особливими здібностями, але треба було зробити з неї відмінницю, першу ученицю! Наша вчителька Уляна Михайлівна дуже старалась: вона невтомно вихваляла на уроках Зінину охайність, її гарний почерк і зошити, показуючи нам, як зразок, їхні яскраві обкладинки.
Іноді, нудьгуючи на уроках, Зіна діставала з гарного портфелика небачених гутаперчових ляльок в розкішному вбранні, зі справжнім волоссям, майже живими очима, що кліпали віями Тоді всі дівчатка дивились тільки в її бік, а Уляна Михайлівна, нервуючи, гримала на нас і погрожува-ла викликати батьків.
За все це Зінку не любили учні, та, придивившись до неї, я помітила, що її сірі очі завжди були сумними і наче заплаканими. Мабуть, всі ці дитячі скарби, коштовні іграшки, не могли замінити батьківської уваги та тепла, яких вона була майже зовсім позбавлена через велику зайнятість її поважних батьків. Мені було якось підсвідомо жаль її.
Тільки одного разу вона посміхнулась і навіть розхвилювалась, коли на уроці ручної праці ми робили паперові іграшки.
Зіна, з допомогою Уляни Михайлівни, швиденько вирізала з червоного глянцевого картону кругле яблуко, приліпила до нього зелений паперовий листочок і почала бавитись своїми ляльками, а вчителька показувала нам і вихваляла те яблуко, як найкращу іграшку.
Я намалювала на білому картоні струнку дівчинку, розфарбувала їй личко, волосся і вирізала ножицями. Із синьої обкладинки старого зошита зробила коротеньку пишну сукню з мереживцем унизу і отвором для голови. Одягла на ляльку. Ніжки обгорнула срібною фольгою. Вийшли черевички.
Уляна Михайлівна уважно роздивлялась наші роботи і мою ляльку показала всьому класу.
На перерві Зіна вперше звернулась до мене, якось не сміливо попросивши зробити їй таку ж ляльку. При цьому очі її вперше розгорілись, а бліді щічки трохи зарум’янились. Я, звичайно, погодилась, бо робила таких ляльок всім подружкам.
Наступного дня я подарувала Зіні таку ляльку і дві паперові сукні: синю та рожеву.
Зіна довго милувалася тією лялькою, а на останньому уроці передала мені якийсь пакуночок.
Розгорнувши папір, я завмерла: то була моя мрія – коробка кольорових олівців, цілих 32 штуки, всіх відтінків, і майже новеньких!
Уляна Михайлівна швидко підійшла і, відібравши їх у мене, повернула Зіні зі словами:
– Не можна роздавати такі гарні речі. Твоя мама буде невдоволена!
Зіна зблідла, встала і мовчки вийшла з класу. Вчителька розгублено сіла і теж замовкла. Я тихо плакала.
Через деякий час, у клас увійшла завуч Лідія Семенівна, за руку із Зіною. Всі встали і вчителька також.
Лідія Семенівна, привітавшись з нами, взяла з доньчиної парти олівці і підійшла до мене. Лагідно посміхнув-шись, простягла їх мені:
– Ти талановита дівчинка, малюй для всіх! – сказала вона і погладила мене по голові.
Після того випадку, Уляна Михайлівна стала виділяти мене після Зіни, як теж хорошу ученицю.
І ось, через багато років, я вдивлялась в її обличчя. Вираз його був таким же безродісно-кислим, як і раніше. Зіна поскаржилась на своє життя. Чоловік, кар’єрист, одружив-шись з донькою партійного боса, після смерті тестя, покинув її. Дітей не було. Її вчительської зарплатні не вистачало та гарне вбрання, економити вона не вміла, і виявилась зовсім безпорадною в цьому житті.
За нашим імпровізованим столом Зіна сіла біля мене. Випивши келих вина, позеленіла зовсім і, діставши жменю пігулок, проковтнула, запивши їх водою.
– Зовсім хвора печінка та шлунок, - сказала вона і додала:
– А знаєте, як я завжди вам усім заздрила!
Всі здивувались, і, здається, тільки я її зрозуміла.
Вже прощаючись, вона сказала:
– А знаєш, як довго я берегла ту твою картонну ляльку! Як я плакала, коли Катруся, випадково спалила її! Я називала ту ляльку твоїм ім’ям.
Я запитала з цікавістю:
– Та чому ж вона була для тебе такою дорогою? В тебе були іграшки, які нам і не снились!
Зіна сумно посміхнулася:
– Всі вони були фабричні, холодні, а ту ляльку ти зробила тільки для мене. А ще, знаєш, в мене ніколи не було подруг, та й зараз немає. Можна, я буду тобі писати?
Я дала їй свою адресу, але листа від неї не отримала – вона так і не навчилася дружити.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512445
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.07.2014
Пригорнуся душею
Я до рідного слова –
Те, що в’їлось іржею,
Облетить, як полова.
Заструмує джерельце
Наймилішої мови.
З нею входять у серце
України основи.
«Кобзаря» почитаю
І, укотре, заплачу...
Як умію і знаю,
Поділюся, читачу:
- Наша мова чудова,
Це – держави зіниця!
А для лірика – слова
Невичерпна криниця!
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512275
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.07.2014
Безмятежно вращалась планета…
Где-то звездочка тихо зажглась.
Было жаркое, яркое лето –
В этот день я на свет родилась!
18.07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512134
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.07.2014
І зневажена, і придушена,
Переслідувана не раз,
Ти – єдина моя віддушина
Для душі у жорстокий час.
Засліпила нажива очі нам –
Інші цінності у житті.
Ти, поезіє, вже похована
В незаслуженім забуття.
Та шпаринки собі вишукуєш,
Межи сповнених жаху, шпальт.
Диво-пагонами вигулькуєш,
Проростаючи крізь асфальт.
Бо загальновідома істина –
Що у світі минає все!
І краса лиш одна, воістину,
Світ і душу іще спасе!
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511991
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.07.2014
«Обречен он был при этом
Жизнь в безвестности влачить,
Чтобы звание «Поэта»
После смерти получить...»
Нила Волкова
Почему на свете нет
Должности такой – «поэт»?
Есть дизайнер и художник,
Есть корректор и сапожник
И литературовед –
Все есть, только не поэт!
А родился ты поэтом,
Так помалкивай об этом.
«В стол» стихи себе пиши,
Для друзей и для души.
И о чем угодно. Всласть.
Но не трогай только власть.
А не то, метлу дадут,
Иль «подальше» упекут.
Может, кельму* сунут в руки,
Чтоб не «умничал» со скуки.
Отказались все газеты
От колонки для поэтов.
Хочешь выпустить ты книгу?
Но тебе покажут «фигу»
И издатель, и богач,
Хоть ругайся, хоть заплачь. –
Так что, слава интернету –
Дал отдушину поэту!
2013
*кельма - мастерок штукатура
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511646
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.07.2014
Зачарована, знову
Душею тону
Я у блискавці слова,
У магії фрази...
І метафор чудові
Скарби сипону,
У поезії мову
Порину в екстазі!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511512
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.07.2014
Любимого я не держала
И гирей не висла на нем.
Я счастья ему пожелала,
Забыв о несчастье своем.
Но только, когда мы прощались,
Шепнула: «Скорей уходи!»
И губы мои улыбались,
Но сердце стонало в груди.
Еще, по-предательски, слезы
Волной подкатили к глазам.
Как сок по коре у березы,
Струились по бледным щекам.
Его отпустила на волю
И крылья в дорогу дала –
Искать неизвестную долю
От нежности и от тепла…
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511286
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 14.07.2014
Не пишеться… Поезіє, пробач!
Новини все страшніші і все гірші.
Під вибухи і материнський плач
В душі моїй не розцвітають вірші!
Де корінь зла у дикій цій війні?
Розкриє час злочинні таємниці –
За Україну полягли сини,
Чи за чиїсь великі інвестиції?
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511189
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
На нашій вулиці більше року пусткою стояла хата покійної бабці Оришки, у якої не виявилося спадкоємців.
Одного ранку, йдучи з друзями купатись на річку, ми помітили, що з димаря тієї хатини в’ється легкий димок.
Стало якось моторошно, можливо, то бабусина душа навідалась до свого земного обійстя? Ми зупинились трохи поодаль і продовжували крадькома спостерігати за тим по-двір’ям.
Раптом старі двері зі скрипом розчинились і на порозі виникло дивне видіння в вигляді молодої дівчини, може років на три старшої від нас. Її шкіра була такою білою, аж ніби світилась зсередини, а розпущене хвилясте волосся сяяло на сонці, неначе вогнистий водопад, бо воно мало рідкісний яскраво-медовий відтінок. Очі також були незви-чайні: великі, променисто-зелені, ніби прозорі стиглі вино-градинки. Їі ністільки не псувало симпатичне ластовиннячко на насику та щічках і напрочуд пасувала світло-зелена легка сукня.
Я, нещодавно прочитавши «Лісову пісню» Лесі Украї-нки, прошепотіла:
– Та це ж Мавка лісова! Саме такою я її собі уявляла, тільки що волосся не зелене… Але ж воно таке гарне!
Дівчина розчісувала довге волосся якоюсь небаченою тоді щіткою з ручкою та люстерком назовні. Потім вправно заплела товсту косу, яку майже двічі закрутила віночком навколо голівки, закріпивши шпильками, і ніби враз подо-рослішавши, перетворилась на чарівну молодичку.
Диво продовжувалось. Розправивши руки, наче крила, дівчина раптом легко зіскочила з ганку і закружляла по споришевому килиму великого двору в чудернацькому танці. Здавалось, що маленькі босі ніжки не торкаються землі, вона немов літала по зеленому подвір’ю.
– Женю! Де ти там? – почувся молодий чоловічий го-лос, і на ганок вийшов юнак, теж рудий, але з темнішим відтінком, та з мужніми рисами приємного обличчя.
Побачивши той танок на спориші, радісно засміявся, підбіг до рудої чарівниці, підхопив її на руки і поніс до хатини, цілуючи її розчервоніле личко.
Ми, ледь отямившись від здивування, побігли по домівках, аби хоч щось про них довідатись.
Мама не захотіла нічого мені розповідати і суворо заборонила навіть підходити до того двору. Та, звичайно, скоро ми про все дізнались.
Дивно, але хлопця також звали Женею. Ця юна руда пара не могла не привернути до себе загальної уваги. А їхнє палке кохання зворушило навіть найсуворіших наших жіночок, котрі намагались їм хоч чимось допомогти: хто принесе глечик молока, хто трохи яєць, картопельки, а то і декілька вареників в горнятку, чи теплих пиріжечків з вишнями.
Молода Женя дуже ніяковіла, відмовляючись від тих гостинців, бо їм нічим було віддячити людям. Євген тільки-но влаштувався десь на роботу. Та сусідки залишали харчі на ганку, бідкаючись:
– Вони ж зовсім ще діти! І господарства ніякого немає, як же вони проживуть?
Якраз на ту пору, почали дозрівати перші плоди на величезній старій абрикосі, що росла біля хати бабусі Оришки. Вночі здійнявся вітер, і вони градом посипались на дах та подвір’я. Вранці, вийшовши з хати, Женя не впізнала свого двору: зелений килим був рясно розцвічений жовто-гарячими духмяними абрикосами. Дитячій радості Жені не було меж. Вона їла їх і не могла наїстись. Мабуть, на її ба-тьківщині не росли ці звичні для нас фрукти. Здається, тоді вони харчувались виключно абрикосами. Женя пригощала ними всіх сусідів та дітлахів, і сердилась, коли хтось випадково наступав на них ногами.
Потроху освоївшись, вона розповіла сусідам таку історію: Євген виріс у дитячому будинку, а сама вона була із заможної родини кадрового військового, і було їй всього шістнадцять років.
Покохавши один одного до нестями, вони не знайшли порозуміння у батьків дівчини, які категорично заборонили їй зустрічатися з «дитдомівцем».
В розпачі, молоді закохані вирішили втекти якомога далі від дому. Женя продала свої прикраси, подаровані батьками та родичами, а Євген вже тоді працював і мав деякі заощадження.
Прихопивши найнеобхідніше, придбали квитки на потяг, який відправлявся першим з ранку. Сталося так, що їх супутником в купе виявився наш сусіда дядько Микола. Познайомившись із молодою та симпатичною парочкою, запропонував їм зупинитися в нашому мальовничому робітничому селищі, де можна було знайти роботу, а головне, стояла пусткою, нікому не потрібна, ще зовсім міцна хата покійної бабці Оришки.
Закоханим сподобалась дядькова пропозиція. Так вони потрапили на нашу вулицю.Дядько Микола допоміг полагодити стару покрівлю, навчив їх розпалювати пічку, бо вони, міські жителі, нічого не тямили в сільському побуті.
Жені виявилися дуже веселими та компанійськими. Дуже скоро їхнє подвір’я стало ніби центром відпочинку для нашої молоді, що під вечір сходились і сідали на стовбур величезного старого дерева, поваленого бурею, сухим гіллям якого, молодята топили пічку. Юнак виносив на ганок патефона та декілька платівок, і починались танці.
Женя напрочуд гарно танцювала і охоче вчила всіх бажаючих, навіть нас, ще не дорослих дівчаток.
Сама ж вона тими вечорами була, наче казкова русалка. Струнка та тендітна, одягнувши якесь незвичайне, створене власними руками вбрання з легкої світлої матерії, заколовши на плечі живою жовтою трояндою великий газовий шарф, розпускала своє чудове волосся, яке сягало їй нижче пояса, переливаючись у місячному світлі. А коли вони вдвох з Євгеном танцювали танго чи вальс, яке то було захоплююче видовище!
Та все хороше, на жаль, колись закінчується.
Одного недільного ранку, патріархальну тишу нашої вулиці порушив гуркіт мотору. Здіймаючи хмари пилу, повз нас повільно проїхав сірий легковий автомобіль і зупинився біля двору, де жили наші молодята.
З автомобіля майже вистрибнув високий худорлявий військовий з якимось неприродно червоним та злим обличчям. Потім незграбно вибралась маленька кругленька жіночка в якомусь чудернацькому капелюшку, в дорогому, небаченому в наших краях, вбранні, обвішана коштовними прикрасами, наче новорічна ялинка. Вона була бліда, з червоними, заплаканими очима.
Жені, взявшись за руки, вийшли назустріч, з білими, мов стіни хатини, обличчями.
Чоловік, підскочивши до них, рвучко схопив дівчину за руку, штовхнувши юнака в груди так, що той, від не сподіванки, ледве не впав. Витягнувши дівчину за ворота, майже бігцем повернувся назад і заволав щосили:
– Я тебе попереджав, негіднику, голодранцю, щоб ти і близько не підходив до нашої дитини, а ти що накоїв? Тепер тобі кінець!
Нервовим рухом вихопив з кобури пістолета і почав наводити на хлопця.
Той не зрушив з місця, тільки обличчя його якось потемнішало, і він тихо промовив:
– Вбивайте! Все одно, без неї не зможу жити.
Чоловік зводив курок. І раптом, наче руда блискавка, промайнула перед нашими очима. Високий, дзвінкий голос. ніби розрізав мертву тишу:
– Таточку, не треба! Зупинись, благаю! – то Женя зі своїм розпущеним волоссям кинулась на груди, закривши коханого, і саме в ту мить пролунав постріл.
Звідусіль до двору збігались на допомогу люди, та було вже занадто пізно. Поволі, розмикаючи останні обійми, дівчина сповзала на землю.
Євген ще не зрозумів, що сталось, кликав її, цілував, намагався підвести, зрештою, впав на її тіло, здригаючись від німого ридання.
З якимось нелюдським, жалібним криком, ніби поранена чайка, впала на землю мати.
Озвірілий військовий, здається нічого не розумів і не бачив, крім свого ворога. Пелена червоного туману застиляла йому зір і розум. Він знову намагався поцілити в похилену голову вбитого горем юнака, та два дужих парубки, непомітно підкравшись, вибили пістолет та міцно скрутили паском руки військового за спиною.
– Лікаря! Лікаря! – кричала мати.
Та де було взяти у нас того лікаря? Телефону ні в кого не було, швидкої допомоги також не було тоді в нашій лікарні. Побігли до єдиного медика, що жив неподалік, ветеринара. Послухавши пульс, заглянувши у вічі дівчині, він сумно схилив голову, знявши капелюха.
Всі навколо тихо хлипали. Голосила тільки мати, сидячи на траві, рвучи на голові волосся, таке ж руде, як у дочки. На зеленій траві, розметавши яскраві коси, лежала, як жива, наша сонячна Женя. Тільки вуста її вперше нам не посміхались.
Хтось велосипедом поїхав до центру, і скоро з’явилась міліція та лікарі. Всю сім’ю забрали і більше ми їх не бачили.
Бабина хата, з часом, почала розвалюватись. Хтось повитягував вікна, двері, розібрали стару покрівлю, і хата ніби світила ребрами стропил. Тільки цвіли біля дороги у високій траві руді тигрові лілеї, яскраві та ніжні, мов та сонячна дівчина. Вони нагадували людям про давню жахливу подію, і проходячи повз здичавілий двір, кожен швиденько хрестився.
Нас розкидала доля по світах. Та якось, навідавшись до своєї малої батьківщини, я почула від людей, що колись з’явився на тому подвір’ї ще не старий, але вже зовсім сивий чоловік. Поклав біля ганку букет жовтих троянд, потім довго сидів похиливши голову.
Нарешті хтось упізнав у ньому Євгена. Здавалось, за якісь десять років він постарішав на ціле життя.
Дядько Микола запросив його до себе, щоб трохи пригостити , але Євген нічого не захотів їсти, тільки попрохав кухоль води.
Напившись, розповів, що батько Євгенії, отямившись та зрозумівши, що накоїв, збожеволів, а мати померла від серцевого нападу. Євген завербувався на Крайню Північ, де працював і жив самотньо, бо так і не зміг забути свою кохану Женю. Мабуть, від постійної туги тяжко захворів, і приїхав попрощатись з цим місцем, де був колись щасливим єдиний раз в своєму невдалому житті.
На прощання сказав, що не довго йому залишилось жити і, подарувавши дядькові Миколі свого годинника, попросив, щоб поливали іноді ті тигрові лілеї, бо то, виявляється, Женя посадила їх біля подвір’я того незабутнього літа.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511061
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.07.2014
Пока ему я оды пела,
И сердце рвала пополам,
Очаровать его успела
В глубоком трауре мадам.
Мадам, мадам, мадам.
Ах, эта бедная мадам!
И сразу предал, все забыл он,
Как только лишь едва-едва
Холодным взглядом поманила
Подзагулявшая вдова.
Вдова, вдова, вдова.
Ах, эта странная вдова!
Пускай идет. Страдать не стану
Всем этим сплетницам назло!
Но сожалеть не перестану,
Как той вдове не повезло.
Не повезло, не повезло.
Ей, как и мне, не повезло!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510979
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.07.2014
Ну oт і все. Тепер я далі, далі.
Тебе, чужoгo, більше не люблю…
Перед яснoю пам’яттю печалі
Я тільки тихo гoлoву схилю.
Бo ця любoв oбoм зрoстила крила,
Але злетіла тільки я oдна…
Тебе звичайна жінка пoлoнила,
А я oбрАзу дoпила дo дна
Усю, дo найгіркішoї краплини.
Тепер уже і рана зажива.
Бринить у небі туга журавлина,
Бoлять усі несказані слoва.
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510639
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.07.2014
Я летіла до тебе. Летіла!
Сподівалася – станеться диво:
Між снігами прокинеться літо,
Де все квітне, і люди – щасливі,
Де я душу змогла б відігріти.
А тепер... тільки зламані крила!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2014
О, эта гордость женская!
Не даст она расплакаться
Или упреком высказать,
Что мучает и жжет!
Смеемся беззаботно мы
И шутим так отчаянно…
А там, в душе израненной
Щемит и плачет
Боль!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510305
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 09.07.2014
Високої поезії сонети,
Кохаючи, присвячувала Вам!
А Ви, в собі вбачаючи естета,
Співали оди іншій. Під «сто грам»...
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510227
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.07.2014
Напиши про удачі відсутність
Похвалися добром «через край»...
Але щастя свого на вселюдність,
Не подумавши, не виставляй!
Люди добрі усе зрозуміють,
Не відмовиш їм у співчутті.
Та не всі вони щиро зуміють
Порадіти за тебе в житті...
Щастя часто від заздрощів гине,
То ж, не треба його – у віршІ.
Цю реліквію дорогоцінну
Бережи у скарбниці душі!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509997
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.07.2014
Ты недолго в невестах ходила:
Женихов было – хоть отбавляй…
А один был особенно милый,
Обвенчал вас обманчивый май.
И весёлая свадьба гремела,
«До упаду» плясали друзья.
Ты со свадьбы сбежать захотела,
Но решила, что поздно, нельзя!
«Горько! Горько!» - все гости кричали,
А им вторил весенний гром.
Отчего твои руки дрожали?
Горько было на сердце твоём.
Да, жених был весёлый, и милый,
Ко всему относился легко,
Но совсем не его ты любила,
А любимый был так далеко!
Никого с тобой не было рядом,
Кто бы добрый мог дать совет.
Ты подумала: «Может, так надо?»
«Завязала» себе белый свет.
Но бежала слеза на улыбку,
Ты печаль прикрывала фатой,
Будто знала: за эту ошибку
Дорогою заплатишь ценой!
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509772
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 07.07.2014
Зелена молодіж у барах
Крізь соломинки смокче «муть».
«Тузи» пузаті на Канарах
«Текілу» та «Мартіні» п’ють.
А виснажені та старенькі,
«Кравчучки» тягнучи риплять,
Щоб і онуків молоденьких
І «пузанів» нагодувать.
Хоча вони не уявляють,
Як взяти ту сапу до рук,
Та споживати полюбляють
Свіженький, з грядочки, продукт.
Кому дістанешся ти, земле,
Як ці старенькі перемруть?
Китайці з’їдуться, напевне,
І «кров» із тебе всю доп’ють!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509582
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.07.2014
Його душа мені близька.
Його вуста такі смачні,
А сильна й лагідна рука
Майстерно струни всі торка
І будить музику в мені
У ночі й світлі дні!
Для нього взимку я розквітла,
Закон порушивши земний,
І зігрівала теплим світлом
Та ніжним сяйвом семицвітним
В холодні дні і в час нічний
Життєвий шлях його складний.
Не тільки магією тіла
І медом губ, і шовком рук
Його я втримати хотіла...
На той олтар я все зложила:
Скарби душі і серця стук,
І ніжний сміх, і стогін мук.
Я все життя його шукала.
Напевне, він іще не зна,
Яка стихія та навала,
Взяла в полон і поєднала,
Без нього скрипка - мовчазна,
Бо він – смичок, а я - струна!
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509331
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.07.2014
И вот этот день долгожданный настал.
С утра и прическа готова.
Наверное, так собиралась на бал
Впервые Наташа Ростова.
Из ситца веселого новый наряд.
Глаза твои ярко сияют.
Гремит танцплощадка и девочки в ряд,
Партнёров себе поджидают.
Волнуясь, с подружкою милой своей
Ты тоже стоишь, замирая.
Боишься ты взрослых и смелых парней,
А музыка льётся, играет.
Совсем незнакома ни с кем ты из них.
Слезинки из глаз выступают.
И вот, словно принц, самый модный жених –
О нём все девчонки вздыхают.
На редкость красивый, высокий студент.
Он здесь на каникулах, вроде.
Тебя приглашает в последний момент
И всё! От тебя не отходит.
Завистливый шёпот и сплетни подруг.
Как бабочка, сердце порхает.
Не видишь ты взглядов сердитых вокруг.
Домой он тебя провожает.
Луна разливает свой сказочный свет.
Вдруг парень тебя обнимает.
Тебе ещё нет и шестнадцати лет.
От страха душа замирает.
Ещё он хотел с твоих девичьих губ
Сорвать поцелуй, самый первый,
Но так показался развязен и груб,
Что сдали звенящие нервы.
Влепила пощечину ты сгоряча
Завидному этому принцу.
Роман был окончен, ещё не начав
Своей самой первой страницы.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509170
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.07.2014
Це смарагдове листя,
Все просвічене вранішнім сонцем!
Причепились до вишні
Виноградні сивіючі грона.
Павутинка іскриться,
Вся росиста в просвіті віконця,
Коли подихом ніжно
Пустун-вітерець її троне...
Не згинаються лози,
За опори хапаються зранку.
Я від правди сумної
В цім раю забуваюсь на мить.
І висушує сльози
Виноградна чудова альтанка,
А ще потім, зимою,
Ароматним вином пригостить.
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508980
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.07.2014
Жизнь, как вода в песок, текла.
Одну, другую звал ты милой.
А рядом женщина жила,
Что больше всех тебя ЛЮБИЛА!
Ты даже капельки тепла
Ей не дарил. И не просила.
Она всегда тебя ждала
И просто так тебя любила.
Как путеводная звезда,
Тебе дорогу освещала…
Когда ж угасла навсегда,
На свете неуютно стало.
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508640
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 01.07.2014
Зачем в родословной моей
Намешано столько кровей:
От гордой «панянки»
До страстной цыганки,
Колдуньи бескрайних степей?
Раздвоенность сводит с ума.
Порою, не знаю сама,
Откуда всё это?
Влечёт вольный ветер,
А снится дворцов кутерьма!
Проносится время, звеня.
Не легче мне день ото дня –
В моей родословной
Смешались сословья
И мучают гены меня!
Бываю с тобою нежна,
Бываю, как лед, холодна –
Сегодня – «панянка»,
А завтра - цыганка,
Прости, не моя в том вина.
Хоть жарко в груди от огня,
Но гордость остудит меня.
Какое мученье!
Ищу облегченья,
Поэзией душу пьяня!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508476
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 30.06.2014
Скажи мені, порадь, де взяти сили,
Щоб те страшне кощунство пережить,
Коли її, чуже і хиже, тіло
Тебе, мою святиню, осквернить?
Як давлять душу смутку чорні брили!
На серці, мов лещата крижані...
Невже ті руки, що мене любили,
Вже пестять іншу? Господи! О, ні...
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508386
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.06.2014
В жерлі божевільної війни
Мимоволі душу відпускає,
Проникає у короткі сни
Геніальна опера весни –
Соловейка арія лунає
У нічному мареві війни…
Травень 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508113
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.06.2014
Зачем эти черные кудри
И синие искры в глазах?
Заели проклятые будни,
Да так, что вздохнуть нельзя.
Оставить бы все заботы,
Красивый наряд одеть,
На «Боинге» самолёте,
На отдых бы улететь.
Туда, где такие зори,
Где грусть разлетится в прах,
Где пальмы, песок и море,
Так близко, а не в мечтах.
Там бронзой покроются руки,
Зажжется огонь в крови,
И моря волшебные звуки
Прошепчут: «Жи-ви, жи-ви!»
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507914
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.06.2014
Я щирішого слова не знаю,
І нехай все на світі мовчить,
Коли Ліну Костенко читаю,
Там гармонія вічна звучить.
Там красою природною дише
Кожне слово, магічне й просте,
Поетеса душею їх пише,
Я ж, вклонитись їй хочу за те!
І хмарину, і білу хатину
Змалювала в барвистих тонах,
І пташину, і дивну шипшину
Та кохання безмежний розмах.
Як захоплює доля трагічна
Чарівниці Марусі Чурай!
Цей безсмертний роман історичний
Прославляє Полтавський наш край.
Є поетів великих багато,
Мабуть, і геніальніші є,
Та у Ліни слова всі крилаті,
Возвеличують рідне, своє!
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507671
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.06.2014
Рондо
Звучат Ахматовой стихи –
То льётся музыка с небес!
Они, как кружева, легки,
Но каждый звук имеет вес.
Там слышен шум морских стихий,
Слегка скрипит сосновый лес,
И горечь лет её лихих,
И шарм изысканных повес.
Приоткрывая мир чудес,
Звучат Ахматовой стихи…
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507581
рубрика: Поезія, Рондель
дата поступления 26.06.2014
Всё прекрасно на этой планете;
Даже серая груда камней,
И былиночка каждая летом,
И снежинка на шубе моей,
Соловьиные трели весною
И пылающий в небе закат,
Блик волны под волшебной луною,
В белопенном цветении сад.
Пёстрой бабочки хрупкие крылья,
Полевые цветы в хрустале…
Если этого вы не любили,
Вы не жили на нашей Земле!
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507243
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 25.06.2014
Неширока, мальовнича річка робила в цьому місці крутий поворот, де затишно розташувалися три наші маленькі вулички під влучною загальною назвою «Зелений Кут». Відділені від промислового району річкою, вони буквально потопали в зелені садів. В нашому степовому краї люди дуже шанували дерева і всіляку рослинність.
Майже в кожному дворі пишались темнолисті вишні, сливи та кучеряві абрикоси, які весною милували нам зір пишним буянням білопінних крон, влітку тішили рясними ягодами, а восени горіли різнобарв’ям яскравого листя.
Замість парканів, усі подвір’я були обсаджені з вулиці розкішними кущами бузку, калини, шипшини, та бузини. Вздовж центральної дороги велично здіймались в небо осокори, тополі, клени та акації.
А скільки тут було квітів! Під вікнами, в палісадах, на клумбах красувались вишукані троянди, пишні жоржини, чорнобривці, айстри, а біля дворів – гордовиті красуні-мальви, всі стіни, пеньки та стовпчики були рясно оповиті блакитними та рожевими квітами «кручених паничів».
Я вдячна своїй суворій долі вже за те, що мені випало щастя зростати в цьому зеленому райському куточку.
Нам, післявоєнній, хворобливій, напівголодній дітворі завжди було там чим підживитись.
З ранньої весни, на стовбурах вишень ми знаходили нарости поживного глею, серед трав – їстівні «калачики», біля берегів витягали з води солодке коріння молодого рогозу, а коли починали плодоносити дерева, проблем з хар-чуванням для нас уже не існувало: там жменька ягід, там декілька цукристих духмяних абрикос, десь ще недозріле, та вже смачне яблучко і ціле море шовковиці. Та і вдома тепер частенько бували на столі смажені карасі, на яких мама навчилася ставити ятір, а ввечері на мене чекала склянка дуже корисного молока від нашої рябої кізоньки Берізки. Але найсмачнішим мені видавався «гостинець від зайчика» - окраєць свіжого, запашного пшеничного хліба. Це був довісок до хлібної норми, яку матуся, відстоявши з ночі довжелезну чергу, приносила із магазину і говорила, що це зайчик передав для мене.
Та були й неприємні хвилини, коли вранці та увечері матуся, затиснувши мене колінами (щоб не втекла), наливала з великої темної пляшки цілу столову ложку густого смердючого риб’ячого жиру, який я з відразою ніяк не вміла проковтнути, бо він так і просився назад! Але це були єдині ліки, які безкоштовно видавались тоді дітлахам, рятуючи нас від рахіту та інших грізних недугів.
Добре гартувала нас річка, в якій ми, наче ті каченята, хлюпались із травня майже по жовтень .
Зростали ми з братом без батька, хоча це й не було рі-дкістю в ті часи, бо в багатьох родинах батьки загинули на війні, але ж наш – був живий і, пройшовши всю війну, аж до Берліну, не мав жодного поранення! Його, високого, гарного, мабуть, оберігала якась вища сила, як генофонд, щоб було кому збільшувати населення, значно поріділе пі-сля війни та голодомору.
І наш батечко таки сумлінно виконував ту «високу мі-сію», переходячи від одної жінки до іншої, залишав симпатичне, хоч і незаконнонароджене потомство, аж доки, нарешті, втомившись. не зупинився, десь у сьомої жінки, з якою розписався і нажив ще двох законних дітей.
Мій старший брат, мабуть, сумував за батьком, бо крадькома бігав до нього в гості, я ж народилася без нього, не знала його і панічно боялась, коли він іноді заходив до нас напідпитку і ганявся за мною, щоби взяти на руки.
Мама самотужки будувала хату, бо в бабусиній вже не було для нас місця: повернувся після служби в морфлоті мій дядечко. Ми жили в ще недобудованій хаті і мама не хотіла більше приймати батька, який часто приходив до нас, стукав у вікна, двері, навіть стріляв під вікнами.
Одного разу, коли мами не було вдома, брат, якому ледь виповнилось шістнадцять років, швидко зібрав свої речі і, знайшовши мене серед дітвори, сказав:
– Передай мамі, що я поїхав на Донбас.
Хоч і було мені тоді всього шість років, я відчула, що відбувається щось надзвичайне, вчепилася за нього і, плачучи, просила, щоб діждався матері. Але він сказав, що скоро відходить поїзд і поспішив на станцію.
Потім ми з мамою, задихаючись, пробігли майже три кілометри, встигли заскочили до вагона, з якого виглядав наш Анатолій, попрощались.
Пам’ятаю, як зблідла і відразу постарішала моя гарна матуся. Два дні пролежала вона повернувшись до стіни, відмовляючись від їжі, яку приносила бабуся. І тільки на третій день, коли вночі весь біль вилився потоком сліз, вона підвелася, наче після тяжкої хвороби, і перебувала в такому стані, аж доки отримала листа з Донбасу, що все гаразд. Брат вступив там до ремісничого училища, потім працював у Макіївці, звідти ж його призвали до Армії.
Таким відчайдухом він залишився на все життя. Не ва-гаючись, переїхав з сім’єю на роботу до Кременчука, не прижившись, подався до Ленінграду, маючи будівельну професію, одержав там квартиру, яку потім, коли клімат не підійшов дітям, так же легко покинув і подався до Криму, де остаточно осів у радгоспі-мільонері, що спеціалізувався на вирощуванні рису. Там відразу ж одержав гарний ко-тедж і через два роки вже мав новеньку вишневу «Ладу».
Брат завжди шукав і знаходив, де можна добре заробити.
Я ж була зовсім іншої породи: матеріальні блага ніколи для мене багато не значили, було б найнеобхідніше – і з мене вистачало.
Я була мрійницею і фантазеркою. Рано відкривши для себе захоплюючий світ книг, поринула в нього назавжди.
Читала все, що тільки потрапляло мені на очі, Швидко перечитавши всі книги зі шкільної бібліотеки, записалась у районну дитячу, а з дванадцяти років вже просилась і була записана в бібліотеку для дорослих. Купуючи влітку підручники, я ще до початку занять прочитувала і майже знала їх на пам’ять. Це була моя розрада, мої університети.
В школі була відмінницею і захоплювалась майже всим: літературою, математикою, спортом, малюванням – і ніяк не могла віддати перевагу чомусь одному, то ж, кожен з учителів, котрі проводили позакласні заняття в гуртках, доказував мені, що саме його предмет у мене виходить найкраще і треба йому приділити найбільшу увагу.
Не знаю, чи всі вчителі в ті часи були настільки само-відданими, чи тільки нам так пощастило, бо наші – були фанатично захоплені кожен своїм предметом і віддавали цьому весь свій час, в тому числі, і вільний. Для нас залишалось загадкою: коли вони встигали виховувати власних дітей та займатись домашніми справами?
Коли моя матуся, підірвавши здоров’я на будівництві своєї хатини, померла після тяжкої хвороби та невдалої операції, і я в п'ятнадцять років залишилась практично одна, школа підтримала мене і морально, і матеріально. Та, на жаль, не вдалося мені закінчити школу з моїми улюбленими вчителями та друзями. Разом із сім’єю брата, де я тоді жила, довелося переїхати до Кременчука.
Так закінчилось моє дитинство, та це вже зовсім інша історія.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506940
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.06.2014
Відшуміло, відболіло
І від серця відлягло.
Душу ніби відпустило,
Рану наче затягло.
Незалежна і мінлива,
Я ступаю по землі,
Та чомусь, я не щаслива
Почуття мої в імлі.
Знаю, іншої любові
Вже не буду я «раба».
Згасли пізні, вечорові
Щастя, ніжність і журба.
Може, буду ще востаннє
Тихо Господа молить,
Знову спраглими вустами
Цю отруту пригубить...
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506802
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.06.2014
Згадалось, як були найближчими з тобою,
Як плавились від ніжності серця...
А зараз – ми чужі. В холодному двобої.
І тільки пам’ять плаче без кінця.
Спустошена душа сумує за минулим.
Байдужості твоїй підігрую злегка.
Поранений мій птах! Всі почуття заснули.
Мелодія сумна лунає здалекА.
Ти іншій понесеш всі вишукані ласки,
Тій, чий нещирий сміх забути не хотів.
Все буде, як у нас. Не буде тільки казки.
І сяйва, і тепла високих почуттів.
Ти Музою обрав ту «цяцю невелику».
Поезія з небес пригнулась до землі...
Бо що ти оспівав? Її «звірині» крики.
Бур’ян. Неурожай. Та трусики її...
У кожного із нас тепер своя орбіта:
Для «зіроньки» вона десь ближче до висот,
А тій потрібен раб на дачу, і не віда,
Який «метеорит» упав їй у горОд!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506592
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.06.2014
Буває дивна сила слова.
Як снайпер цілив у народ,
За кадром хтось на сленгу мовив:
«От, блін! Та не стріляй, урОд!»
І снайпер підхопив рушницю,
Подався з пагорба бігцем.
А ту промовлену «дурницю»
Обрамлять пам’яті вінцем...
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506350
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.06.2014
Эти добрые советы
Начинающим поэтам:
Чтоб стихи звучали классно,
Дай, как можно больше, «гласных».
Если есть «согласных» стык.
Спотыкается язык…
Вот примеры: «оН Нашел»,
Еще хуже: «поП Пришел».
От ехидненькой улыбки –
Проверяй сто раз ошибки,
А от критики «уколов» -
Просто, не рифмуй глаголов!
Повторять чужое рад?
Это будет плагиат!
И необходимо нам бы
Различать хорей и ямбы.
Если есть талант «от Бога»
Да теории немного,
Ты тогда, при всем при этом,
Скоро сможешь стать поэтом!
Ну и главное: пиши
Не для славы – для души!
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506062
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.06.2014
«...А предки в сни
Являються пророчі,
Бо носить кожен з нас
Безсмертні їхні очі...»
Ніна Данько м. Кременчук
Не знаю я, ким ви були,
Мої прапращури родинні,
Чи сіті з рибою тягли,
Чи пасли кіз на полонині?
Не знаю, також, де жили.
Ніхто вже з вас не заговорить.
Здається, ви із гір зійшли,
Бо наче вдома, я у горах.
І ще гадаю, що колись
Ви теж страждали від задухи,
Бо звідки ж у мені взялись
Ця сила та свобода духу?
Давно сховала вас земля,
Та відчуваю до нестями –
Ви озиваєтесь здаля
Моїми тихими словами.
І бачу, наче наяву,
Які пройшли ви лихоліття.
За вас усіх тепер живу
У двадцять першому столітті!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505850
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.06.2014
У густій блакиті неба
Вражено заціпеніли
Хмари – білі циппеліни:
Задивилися на тебе.
І завмерла наша річка,
Бо куди текла, забула...
Може, хвильками відчула
Справжнє, щире, споконвічне?
Мій засмаглий янгол милий
Обійняв мене крилАми
Світла ніжність поміж нами
Все живе заворожила.
Утекли журба та лихо,
Як мені ти посміхнувся.
Очерет лиш колихнувся,
Щось прошепотівши тихо...
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2014
Транспорт был дорогами убитый
И так долго ждать его пришлось…
Дребезжал, как старое корыто,
Но местечко, все-таки, нашлось.
Я устала в этот день на диво
И нигде не ладилось ни в чем.
- Вы, мадам, изысканно-красивы, -
Вдруг сказал мне кто-то за плечом.
- Не смотря на прожитые годы,
Вы вошли, и в сердце грянул гром!
Вы – восьмое чудо у природы,
Даже с этой сумкой и ведром!
Выпил я на отдыхе немного –
Не посмел бы обратиться к Вам:
С виду, Вы такая недотрога,
Гордая и строгая мадам!
Вы светлы, чисты и благородны,
Несмотря на этот антураж,
И к лицу так здОрово подходит
Ваш дорожный, легкий макияж.
Ваша шляпка, ситцевое платье –
Просто восхитительный наряд!
И теперь согласен все отдать я
За улыбку Вашу и за взгляд.
Я, мадам, заметил, между прочим,
Вы молчите, а ведь я хотел
И старался, знайте, очень-очень
Вас отвлечь от Ваших грустных дел.
Вот, Вы улыбнулись и признаюсь.
Я, как будто, встретился с мечтой…
Здесь я выхожу, а Вам желаю:
Оставайтесь навсегда такой!
И хотя мы незнакомы были,
Говорил он, в общем, пустяки,
Но домой летела, как на крыльях!
Хорошо, что есть Вы – Мужики!
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505539
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 16.06.2014
Ясноока і пишноволоса,
А душею, ніби теплий день,
Увійшла ти у життєву осінь
І внесла мелодії пісень.
Ще не заснувала павутина
Зморшками високого чола.
Як часу «відродження» картина,
Ти у «літо бабине» була.
Сяяли, неначе зорі світлі,
Ніжні очі, сіро-голубі.
Почуття, негадано розквітлі,
Невимовно личили тобі!
Може, не була така щаслива
І у юний весняний розмай...
Жінко, ти - п’янке, осіннє диво,
Посмішкою долю зігрівай!
Бо від тебе відвести не в змозі
Погляди захоплені усі.
Зимонько, затримайся в дорозі.
Дай ще їй пожити у красі!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2014
Не знаю, що у мене з цього вийшло,
Вам, читачі мої, про це судить.
Хотіла в ці недосконалі вірші
І почуття, і душу перелить.
Я намагалась. Може, не зуміла?
Чомусь, скупа вродилась на слова...
Та в ці рядочки втілити хотіла
Все те, чим я щаслива і жива.
Сказати, як цей світ увесь любила,
Про радість, горе і про вас усіх
Якщо в душі десь струни зачепила,
То, може, й не дарма писала їх.
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505182
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2014
Яке щастя, коханий! У темряві зла,
Я надіятись не перестала -
Все шукала тебе. І, нарешті, знайшла,
В подарунок за віру дістала.
Ти осипав мене діамантими слів.
Ти бальзамом п"янких поцілунків
Обезсилену душу мою напоїв
І заграв на пробуджених струнах!
Віртуоза, як ти, ще не знала в житті,
Не любила так палко нікого...
І злилися чуття у однім Почутті -
До коханого, друга і Бога!
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505096
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.06.2014
А он, я помню, был-
Серебряный туман.
Меня заворожил
Чарующий обман,
И голову кружил
Поэзии дурман...
Но он свое отжил,
Красивый наш роман.
А улицами плыл
Серебряный туман.
Дай, Господи, мне сил
Не угодить в капкан!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504927
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.06.2014
Зелена благодать
В дорозі недалекій.
Своєї річки гладь
Впізнаєш за версту
І можеш привітать
Знайомого лелеку
І соняха погладь
Голівку золоту.
Он "кручений панич"
Подерся на ворота,
Квітками засинів,
Неначе в ті літа...
Ти спогади поклич -
І ось вона, скорбота,
З твоїх тривожних снів
Хатинка-сирота.
Вона тепер чужа,
Та цвинтар недалеко.
Ще буде сліз і слів
Біля того хреста...
І знову проводжа
Тебе сумний лелека
Та сивих полинів
Щемлива гіркота.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504705
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.06.2014
Етюд
Зранку - ні хмаринки!
Росяні стежинки.
Вишеньки червоні
На жаркім осонні
Про своє, жіноче,
Стиха гомонять,
Як уста дівочі,
Солодко блищать...
В травах для мене
Коник зелений
Тихо і ніжно
Щось виграє,
А під листочком,
Наче в таночку.
Павученятко
Сітку снує.
"Скільки нам жити?" -
Зозуля кує.
В розпалі літо -
Слів не стає...
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504590
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.06.2014
Все дощем довгожданим умито
І не втримати яблук гілкам!
П"ю на травах настояне літо,
Як цілющий, від Бога. бальзам.
Гладіолуси, юні гусари -
Тріумфально увінчана рать!
Неохоче розсунулись хмари,
Щоб веселки міраж показать.
Чи сміється, чи солодко плаче
В сяйві сонця заквітчаний сад.
Тихо струшує листя тремтяче
Світлих крапель дзвінкий зорепад.
А троянди стоять гордовито,
Бо вони тут зманіжена знать!
П"ю на травах настояне літо -
Розцвітає в душі благодать!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504119
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2014
В переповненому дачному автобусі сьогодні незвично тихо. "Штатний" жартівник Микола Халява сидить на зручному місці,
але, чомусь, мовчазний та похмурий.
- Що це з тобою, Колю? - запитала я, стоячи поряд на одній нозі, між клунками та порожніми відрами.
- Ет, краще не питай! Вчора зателефонував товариш, сповістив, що в мене всю капусту хтось вирізав... А яка ж була гарна капуста! Всі заздрили. От і зурочили!
Ми поспівчували Миколі і стривожено притихли , хвилюючись за свої, ще необгороджені ділянки. Тим більше, що всі ми ще тільки вчилися щось вирощувати. А капуста особливо дивувала та тішила серця дачників, перетворюючись майже на очах, з дрібнесенької насінинки в сріблясто-зелену велику квітку, а потім, змикаючи листя, вже нагадувала великий бутон троянди і нарешті, зав"язавшись в тугеньку голівку, обрамлену розкішним листям, викохувалась в омріяну круглу, здоровезну капустину!
На зворотньому шляху Микола Халява стояв у кутку автобуса вже значно веселіший і, навіть, жартував із сусідами.
-То мабуть, тебе розіграли і капуста твоя вся ціла, що ти такий веселий? - запитала я .
-Та ні! Капусту таки зрізали, гади! - і враз, прояснівши обличчям, додав:
-Але ж не тільки в мене, а й на всьому нашому кутку, то вже й не так досадно!
Я потай посміхнулась, подумавши: "Не багато ж потрібно нашій людині, щоби втішитись! Достатньо лише знати, що погано не тільки їй! Такий він - наш менталітет!"
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503946
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.06.2014
Сонети і вірші,
Високі, благородні.
Цих вишуканих фраз
Мереживо і блиск -
Усі вони прийшли
Із витоків народних
Та з тих пісень, що нас
Взяли в полон колись.
З бабусиних казок,
Тих мудрості уроків.
Цікавих та страшних,
Де добрим був кінець.
То був найперший крок
З усіх наступних кроків
До цих вершин святих
І творчості взірець.
Та ще із "Кобзаря",
Що ми колись відкрили.
Як Біблію його
Читаєм все життя.
Поезій тих зоря
З дитинства освітила
До рідного всього
Високі почуття.
З дитиною брела
Нещасна Катерина,
Пробуджуючи в нас
І співчуття, і щем...
А, може, то була
Красуня-Україна,
Обдурена не раз
Підступним москалем?
Шевченківські віршІ ,
Вони тепер - народні,
Бо над усе любив
Вкраїну наш Тарас.
Молився від душі,
Щоб на краю безодні
Свавілля зупинив
Народ і гідність спас!
Яка б вона була,
Сучасна Україна,
Якби не той фольклор,
Що наш народ зберіг?
І, може, б не цвіла
Так мова солов"їна,
Якби не став "Кобзар",
Як вічний оберіг...
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503631
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.06.2014
Життя палітра промениста
Дає натхнення і снагу:
Химерна хмарка в небі чистім,
Сосна - по пояс у снігу...
Осіннє золото берези,
Веселки сяючий міраж,
Щемливі звуки полонезів,
Балету чари і кураж.
І все ж, приваблюють найбільше,
Навік карбуються в душі,
Аж просяться в новели, вірші
Людей цікавих типажі.
Все неповторне розмаїття
Їх вчинків, прагнень, поривань,
Солодких таємниць палітра -
Кохання, захвату, страждань!
І ось тоді натхнення чисте
Проходить в творах, як курсив.
Душі палітра промениста -
Найдивовижніше із див!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503335
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2014
На розі двох вулиць базарчик зробили.
Мов лялечки, сіли в рядок бабусі.
I ціни на збіжжя такі заломили,
Втікають і хрестяться всі покупці.
Але «бізнес-леді» на те не зважають,
Політику цін вони твердо ведуть:
«Хіба ви не чули, що доляр стрибає?
«Iнхляцїя», спека, дощі не ідуть!»
I де ж ви навчились отак торгувати,
А совість та сором у Вас іще є?
З своїх же сусідів три шкури здирати.
Хіба ж ваша курка валюту клює?
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503120
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 04.06.2014
Випробування для дачників починались уже в дорозі. Завжди знаходилось декілька чоловік, які ледь запхавшись до автобусу, починали голосно репетувати, щоб негайно позакривали всі вікна і люки, бо вони не переносять протя-гів. В тридцятиградусну (зранку) спеку автобус перетво-рювався на пересувну сауну. Спресовані тіла пасажирів стікали потом і злипались. Через п’ять хвилин вже не було чим дихати. І тільки, коли хтось втрачав свідомість, дозво-лялось відчинити якесь вікно.
Сидячим пасажирам всі відкрито заздрили і тихо нена-виділи. Але, щоб опинитись серед тих «щасливчиків», де-які дачники прибували до місця відправлення автобусу за півтори-дві години і вперто стояли, дожидаючись свого «зіркового» часу.
Зате який же був «кайф» першими з довжелезної черги заскочити до салону, вибрати найзручніше місце з тіньово-го боку і потім, спостерігаючи, як товпляться і пресуються інші, давати поради, як стати щільніше, щоб якомога біль-ше людей могло поміститися, а то й милостиво взяти на руки сумку, чи дитину в симпатичної жінки, або відштовх-нути чиюсь поклажу, вередливо заявивши, що у вас хворі коліна.
Але головний прикол був у тому, що дорога до наших дач займала всього 30-40 хвилин. Та від цього їх «кайф» не зменшувався.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503037
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.06.2014
Поринаю в акорди мінорні –
У душі, наче скрипки звучать,
А на серце наклали печать
Ці непрохані ревнощі чорні...
Заховаю подалі страждання,
Хай нещирістю трохи грішу,
Я жартую і вірші пишу,
І знаходжу всьому виправдання
Ідеалу свого не порушу:
Розумію – це слабкості мить.
Та чому ж так нестерпно болить?
Розриває мелодія душу...
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502705
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.06.2014
Зустрічати зорю світанкову
Ми на берег забутий прийшли...
Поєднала нас річенька знову,
Як у лагідну воду ввійшли.
Не могла відірватись від тебе
Та від шовку твоєї руки...
Пропливали у мареві неба,
Наче лебеді, білі хмарки.
І тамуючи пристрасті спрагу,
Упивалися ніжністю ми.
В нескінченну поринувши сагу,
Як фантоми, були між людьми.
Наші душі цей день святкували,
Відновивши до щастя мости.
А на варті кохання стояли
Щільно велетні-очерети!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2014
І зітхнула полегшено жінка –
Босі ніжки цілує земля,
Оксамитовим пилом стежинка
Вистеляє їй шлях у поля.
Тут, купаючись в тиші спочинку,
Вже душа іменини справля –
Навіть жайвір, маленька пташинка,
Дзвінко в небі життя прославля.
Це розради щаслива хвилинка!
(Добиралась для цього здаля)
Ласкам вітру лице підставля,
В тихім раї відроджена жінка…
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502111
рубрика: Поезія, Рондель
дата поступления 30.05.2014
Давно вже відцвіли в небі радісні салюти перемоги над фашистською Німеччиною. Потроху відбудовувалось майже до тла зруйноване місто.
Василина отримала крихітну кімнатку в комунальній квартирі. Прикрасила її мережками, вишиванками, кімнатними квітами. Затишний вийшов куточок.
Запальна в роботі, симпатична жінка привернула увагу серйозного чоловіка-вдівця, який запропонував їй свою руку і серце. Та хіба ж могла вона зрадити тому єдиному, кого кохала, хто дав їй таке коротке та незабутнє довоєнне сімейне щастя? Одне тільки затьмарювало їхнє життя – не було діток, а Василь так мріяв про сина! І хоч з 1942 року перестали надходити їй ті омріяні фронтові листи-трикутнички, хоч надійшла їй відповідь з «польової пошти», що Василь «пропав без вісти», вона всім серцем відчувала, що Василь живий, чекала і вірила, що колись він повернеться, може з далекого полону, може калікою, а вона прийме його, яким би він не був.
І таки дочекалась … листа. Не вірила своїм очам – його почерк. Так і є, він – живий! Лист був з далекого Поволжя. Тремтячими руками ніяк не могла розпечатати конверта, а розпечатавши, довго ніяк не могла нічого прочитати, бо сльози радості застиляли очі. Та радість була недовгою. Василь писав, що просить пробачити його,і що в полоні зустрів та покохав іншу, в них тепер двоє дітей. А в кінці написав, що хворіє, а ще про те, що вони дуже голодують, бо в Поволжі страшні засухи та неврожаї.
Довго Василина читала того листа. Довго не могла нічого втямити, доки не зрозуміла страшного та непоправного: Василь більше її не любить, в нього інша жінка, діти.
Пекуча образа, розпач поволі стискали Василину смертельними обіймами. Вона не бачила для себе ніякої можливості жити далі. Зняла мотузку, на якій сушила білизну. Стала ходити по кімнаті, придивляючись, де можна повіситись. Очі блукали по стінах, доки не зупинились на маленькій іконці, що висіла в кутку, прикрашена вишиваним рушником. То був подарунок покійної матусі.
Василина впала на коліна перед тією іконкою, і невпинним потоком полилися сльози. Пригадалась забута молитва та мамині слова, що самогубство – найтяжчий гріх, який може навіки занапастити душу.
Прийшла до тями вже під вечір. Через всю гіркоту образи, підтримуючи в ній іскру життя, пробивалась одна думка: «Все ж таки він живий! Нехай він з іншою, але він не загинув, він живий! Її Василь – хворий! І голодний. А ще, в нього двоє діток! Це ж його діти, про яких він завжди так мріяв! І вони теж голодують».
Довго ще плакала Василина над своєю лихою долею.
Потім почала збирати посилку, намагаючись економити зі своїх небагатих робітничих пайків, та все ніяк не могла достатньо зібрати. Тоді згадала про свій останній скарб – єдину святкову сукню, яку голодуючи, зберегла, щоб в ній зустріти свого Василька.
Помилувавшись нею, погладила рукою на прощання ніжний зелений шовк. «Для чого вона мені тепер?» - промайнула гірка думка.
На базарі вдалось обміняти цю сукню на чималий шматок рожево-білого сала з духмяною шкіркою. Василина сама вже давно забула його смак, та навіть не посміла скуштувати хоч трішки.
Обливаючись сльозами, ретельно пакувала у ящичок харчі, загортаючи в пергаментний папір. Потім, подумавши трохи, ще втиснула в вільний куток останній шматочок цукру та грамів з двісті цукерок «подушечок» (для його діток). Хотіла ще написати йому листа. Довго сиділа над чистим аркушем паперу, та так і не знайшла потрібних слів. Віднесла на пошту.
Відповіді від Василя вона так і не одержала.
Та місяців через три він вперше після довгої розлуки, вночі прийшов до неї, став навколішки біля ліжка і якимось хрипким, не своїм голосом говорив, наче стогнав: «Прости мене, Васько, прости, прости!» – і цілував її руки моторошно-холодними губами. Василина прокинулась від нестерпного болю, що пронизував її серце, і зрозуміла: цієї ночі Василя не стало.
Через деякий час прийшов лист, в якому незнайомим почерком його нова дружина сповістила про смерть Василя. Вона просила пробачення за все і щиро дякувала за ту дорогоцінну посилку, яка врятувала життя їхнім дітям, хоч і не змогла врятувати Василя, ще з концтабору хронічно хворого. До конверту було вкладено фото двох хлоп’ят-близнюків, як дві краплі води, схожих на свого батька. Ще жінка писала, що відкривши ту посилку, Василь заплакав і ледве промовив: «Вона – свята жінка, Катю! Молись за неї!»
Василина прожила самотньо майже до дев’яноста років, і завжди на її столі, поряд з весільним фото, стояла в гарній рамочці фотографія двох хлоп’ят.
Коли я запитала, хто ці дітки, вона ніяковіючи, розповіла цю історію, а в кінці, заплакавши, додала:
– Може ви вважаєте мій вчинок божевільним, але я таки врятувала його синочків, вони десь вже виросли і продовжать його рід на землі.
Доглядали Василину сусіди, вони ж і поховали її.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501912
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.05.2014
Несподівано незбагненно зародившись
В найпотаємніших глибинах душі
Поволі піднімаючись
Могутньою хвилею
Охоплює все єство
Наповнюючи очі сліпучим сяйвом
А серце – нестримною повінню
Невимовної ніжності
І тоді з легесеньких
Наче подих вітру
Дотиків пальців та губ
Починає творитися
Найчарівніше в світі диво –
Мелодія кохання!
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501857
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 28.05.2014
Ще ніколи, здається, акації
В травні буйно отак не цвіли!
Ну, а ми на прощальне побачення
З гіркотою й надією йшли.
Місто все захмеліло від пахощів,
Що цілющі, неначе бальзам.
Збожеволіли бджілки від радощів,
Поцілунки дарують квіткам.
Ось старенька прабабця-акація,
Наче в юності, «жару дала»!
То ж, найбільша від бджіл делегація
На прийомі у неї гула.
І, дурманом солодким захвачені,
Охололі серця ожили:
Цілувались, як в перше побачення.
Розлучитись ніяк не могли!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2014
«...Усе було й перебуло,
А ця любов – як холодно без неї!
Як поцілунок долі у чоло,
Як вічний стогін пам’яті моєї...»
Ліна Костенко
Любове! Ти складна була.
Гіркі були твої розлуки.
Ти рай земний мені дала,
А також, всі пекельні муки!
В безвихідь розпачу вела.
Небесну втіху дарувала,
А скарб душевного тепла
Холодним снігом замітала.
Ти, може, десь іще жива?
Хоча, здається, зовсім згасла...
Та ні сльозам, а ні словам
Того не повернути щастя.
Ти нерозважлива була –
Печаль залишила на згадку.
Та я б і душу віддала,
Щоб пережити все спочатку
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2014
Что сказать о проклятой войне?
Кто в невинных смертях виноват?
И обидно, и больно вдвойне,
Что на брата «окрысился» брат!
Ведь на деньги народной казны
Эти подлые «игры» ведут.
Из разграбленной, бедной страны
Областями народы бегут…
Но куда ты собрался, к кому,
Трудовой и суровый Донбасс?
«Приживалок» в богатом дому
Незавидна и жалка судьба!
Мы в неравном, но правом, бою
Украину родную спасем
В европейскую влившись семью,
Мы на зависть Вам всем заживем!
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501216
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 25.05.2014
В спогадах знов оживає
Дружний десятий наш клас.
І через роки лунає
Перший хвилюючий вальс.
Перший наш, з танцями, вечір,
Музика ніжна лилась.
Коси спускались на плечі –
То був мій зоряний час.
Милий, високий хлопчина
Ніжно мій стан обіймав,
Мов два крила за плечима,
Я була – юність сама.
Доля той вальс обірвала,
Кинула в інші світи.
Та ні на мить не згасала
Зірка моєї мети!
В моді були вже чарльстони,
Твісти і шейки були,
Вальси забуті «бостони»,
А рок-н-роли гули.
Я ж у душі зберігаю
Лиш неповторний той час.
Світлим акордом лунає
Перший мій зоряний вальс.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501097
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2014
Все сяє в безхмарному небі,
Малесенька річка біжить,
І я, пригорнувшись до тебе,
Прошу зупинитися мить.
В затоках дрімає латаття,
Слабкий вітерець пролетів,
Лиш матінку дикі качата
Все кличуть із очеретів.
Я, наче та губка, вбираю
Цю тишу і ніжність твою.
Нема мені іншого раю,
Ніж той, де з тобою стою.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2014
Коли, років сорок тому, автозаводчанам розподіляли перші дачні ділянки, зчинився справжній ажіотаж. Нероз-бещеним приватною власністю радянським людям здава-лось дуже престижним стати господарем власної дачі. Звичайно ж, омріяні діляночки неродючої землі, між затокою Дніпра і сосновим лісом, дістались не «простим смертним». В ті часи дачна справа була для більшості городян зовсім новою. Вони звикли проводити свій вільний час, виїжджаючи моторними човнами, веселими компаніями, на мальовничі Дніпровські острови, з рибною ловлею, юшкою та пляшкою «біленької».
Тож, деякі з них, навіть не здогадувались, що дача – це не тільки нова розвага та престиж, але, насамперед, кропіт-ка і виснажлива праця.
В нашому колективі дачні ділянки отримали: начальник цеху, його заступник, парторг, голова профкому та, мабуть, для відводу очей, один слюсар, безвідмовний робітник, «ударник комуністичної праці» і «майстер на всі ру-ки».
Всі ділянки розташовані поряд. Парканів, дерев, кущів, альтанок ще не було. Не було і водогону, так що вода була великим «дефіцитом» і зберігали її у великих металевих діжках, які також були не в кожного. А перші колонки з’явились у найхозяйновитіших дачників, яких за це дуже поважали сусіди. Все було, як на долоні. Про дачні казуси та пригоди в цеху розповідали майже анекдоти, якими ті-шився весь колектив.
Так, побудований одним із перших, нашвидкуруч, без фундаменту, будиночок парторга під час зливи, провалився в пісок по самі вікна. Будиночки всі будувались по стандарту, і коли котрийсь великий начальник побудував двоповерховий, то «Народний контроль» примусив його розібрати другий поверх, що дуже втішило сусідів.
Коли заступник начальника пізно повертався з дачі своїм автомобілем «копійкою», з лісу раптом вискочив ро-злючений вепр і напав на машину, побивши іклами капот.
А оскільки заступник був високим, симпатичним чо-ловіком, що користувався успіхом у жінок, довго жартува-ли, що то чергова шанувальниця гналась за ним і влашту-вала сцену ревнощів.
Начальник виявився чи не найменш пристосованішим до земляних робіт. Правда, сміятися над цим мало хто на-важувався. Але він швидко зорієнтувався і почав доручати всі важливі дачні операції своїм підлеглим.
Слюсар відпрацьовував «високе довір’я», розкидаючи чорнозем та перегній по городу боса.
Моя колега, Галина Іванівна, весела, працьовита жінка, голова профкому, виявилась його найближчою сусідкою, і діставалось їй найбільше «відповідальних доручень», бо вона ще й мала досвід, обробляючи чималенький город на маминій садибі.
Сама вона була зовсім не в захваті від цього сусідства. Доводилось висаджувати розсаду ще й на ділянці боса, пі-дживлювати, підгортати. Вона вболівала за його город бі-льше, ніж за свій, бо добре знала, що їй буде, коли в нього урожай виявиться не найкращим. Наш амбітний начальник цього не пробачить.
Одного понеділка, вранці бос зайшов до нашого кабі-нету явно без настрою. Сердито зиркнувши на всіх, голос-но запитав Галину Іванівну:
– А чому це в тебе в діжці вода така смердюча? Дру-жина в ній вмилась ввечері, а я заліз скупався, то ще й досі все тіло так свербить і смердить, що ніякий душ не зарадив, а в жінки почервоніло й розпухло обличчя!
Галина Іванівна то червоніла, то блідла і все нижче схиляла голову.
– Я поміняю воду, – нарешті тихо сказала вона і ви-скочила з кабінету.
Занепокоєна її станом, я знайшла Галину на іншому поверсі, де вона лежала головою на підвіконні, плечі її здригались. Я злякалась, чи не істерика? Та коли я обняла її, щоб заспокоїти, Галина підняла обличчя і я зрозуміла, що вона помирає від сміху:
– Я, я…, ой, не можу! В тій діжці я розчинила для підживлення рослин двоє відер свіжого пташиного посліду. Ой, не можу! Я ж забула що бос завжди купається в моїй діжці. Дивись! Не проговорись, бо він же з’їсть мене без солі!
Цього дня всі старались, по можливості, уникати зу-стрічі з босом, який весь час люто чухмарився та бризкав на себе улюбленим одеколоном «Красная Москва».
Від цього, коктейль запахів в його кабінеті був таким, що всі відвідувачі мерщій вибігали звідти, закриваючи носи руками, та чхаючи.
Ми з Галиною Іванівною крадькома переглядались та давились від сміху.
І, чомусь, мені здавалось, що, зовсім не випадково приготувала моя колега таку «ванну» для нашого боса, бо дуже вже він її «дістав» на тій дачі.
Через три дні на його ділянці вже була своя колонка і стояла новенька величезна діжка з водою.
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500702
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.05.2014
Мальовниче містечко стояло,
Заглядаючи в русло ріки,
I про нього завжди пам’ятали,
Пропливаючи в Січ, козаки.
На порогах їх «чайки» тріщали,
«Обережніше, кремінь! Ти чув?»--
Так вони своїм друзям кричали,
А вчувалося всім: «Кре-мен-чук!»
А коли сотник Кремінь навалу
Ненависних татар відігнав,
«Кремінь чук» – тут фортецю назвали,
А Славута – Дніпром тоді став.
Те містечко росло, будувалось,
Стало долею, домом для нас,
Бо невпевнених, юних приймало.
Наче рідну, зустрів мене «КрАЗ».
Кременчук! Його парки, бульвари,
А навколо соснові ліси.
Не спотворили навіть базари
Чарівної тієї краси.
А Дніпро! Золоті його пляжі
I зелені його острови --
Рай земний, бо інакше не скажеш!
Мабуть, згодні зі мною і Ви?
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500699
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.05.2014
«...Кажуть люди я сама,
Наче квіточка...»
Андрій Демиденко
У світі славні ви з правіку,
Як і земля квітуча ця.
Віночки, коси та очіпки
І зачіски вам до лиця.
Як бджілки, дома у турботі.
Не присідаєте й на мить...
Чаклунки в танці, а в роботі
Усе в руках у вас горить.
На вроду пишні, наче панни,
В коханні ніжні та палкі,
Наталки, Юлі, Роксолани,
На вдачу спритні та меткі.
Колись сиділи ви на тронах
І не боялись в бій іти.
Та не одній із вас корону
Сміливо можна одягти!
Незламні духом, наче криця.
То ж, вірю, що настане час,
І жити буде, як цариця,
На Україні кожна з вас!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500495
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.05.2014
Десь пригнало з краю світу
Хмару, чорну і важку,
Закружляв тополю вітер
У шаленому танку.
Сипонули з неба кулі,
По дорозі – вже ріка!
Град з дощем, немов утнули
Бойового гопака.
Аж від страху полягали
Молоді дерева ниць!
Небо краяли й кромсали
Гострі шаблі блискавиць.
Вибухав і розсипався
Над сполоханим усім,
Басовито реготався
Навіжений «дядько Грім».
А земля, що мліла довго
Від надмірного тепла,
Життєдайну цю вологу,
Захлинаючись, пила!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500301
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.05.2014
Десь чув Іван, що по чотири жінки
В Малі дозволено чоловікам!
Подумав: «От же ж, бісові личинки!
Щастить же цим піратам-дикунам!
Я б не відмовився, якби повік
Були чотири в мене жінки милі.
Та їх в Малі годує чоловік,
А тут… якби жінки мене кормили!
Одна поснідать пропонує плов,
На срібній таці друга вносить каву,
А третя – чарочку! І про любов
Четверта пісню завела лукаву!»
Отут Іванко трохи зажуривсь:
Чи зможе він усім їм дати раду?
Бо рідко щось, в ряди-годи, колись,
До жінки в спальню став він заглядити.
А далі вже задумався всерйоз:
«А що, коли у всих них підуть діти?
Тим дикунам не страшно – впав кокос
І є вже що погризти і попити.
Не той тут клімат! Дуже важко нам
На рідній Україні стало жити.
То ж, хай їм грець усім отим жінкам.
Дай, Боже, хоч Параску обслужити!»
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500101
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 20.05.2014
смт Семенівці, Полтавської обл.
ПРИСВЯЧУЮ
Як битва Полтавська зі шведом була,
Семенівський полк там стояв край села.
Там, кажуть, дівчата, мов ружі, цвіли.
У війську ж були не монахи – орли!
І звідти гарненьке потомство пішло:
Біляві, руденькі – веселе село!
Семенівка– селище так і назвали.
Часу вже з тих пір промайнуло немало.
І дуже цікава там склалась картина:
Жили ми, неначе велика родина.
Було там багато сімей росіян,
А поряд – весела чота молдаван...
Матуся моя – білоруска була,
Ще й німець тихенько приживсь край села.
Єврейка Рахіля, красуня-модистка,
Нас музики вчила – була піаністка,
А Яків Баглай був «від Бога» дантист
І гумором сипав, як справжній артист.
Циганочка Магда жила біля річки.
Татарка Фатьма їй була за сестричку.
Люблю ту малу батьківщину свою,
Зростала у тому зеленім раю.
Там люди, хоч бідні, душею багаті,
Справляли весілля та зводили хати,
Гуртом проводжали в останню дорогу,
І вчасно приходили на допомогу.
Не стерлися з пам’яті давні роки –
На цвинтар старий не забуті стежки.
На давніх могилках, самотніх, незнаних,
Де нікому вже фарбувати хрести,
Вони насадили конвалій духмяних,
Які не дають бур’яном зарости.
І кожну весну в поминальнії дні
Цвітуть квіточки, наче сльози рясні.
Коли поминаю матусю свою,
Над ними, в скорботі, я часто стою.
Хоч доля розкидала нас по світах,
Та ми прилітаєм, як з вирію птах,
Буває, на днину, чи хоч на часину –
Вклонитись землі цій, на світі єдиній!
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499921
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2014
Вода нашу вулицю, мов обіймала,
Милуючись цвітом вишневих садів.
«Зеленим Кутом» наш район називали,
А станція звалась «Веселий Поділ».
Ці назви яскраві їм так пасували,
А річці маленькій не так повезло:
«Кривою Рудою», чомусь, обізвали,
Та кращої в світі для нас не було.
Вона карасями усіх годувала,
Сухим очеретом вкривала дахи,
А в спеку таку прохолоду давала!
Росли там домашні та дикі птахи.
Зеленими вербами зір милувала,
Зимою ходили по ній навпрямки,
І ще ж, дітям ковзанкою слугувала,
А влітку ми хлюпались в ній, мов качки..
Міцними, засмаглими швидко зростали,
Зими не боялись, холодних вітрів,
I перше кохання над нею стрічали,
Милуючись дивом її берегів.
До неї я їду завжди на пораду,
Сюди я і радість, i смуток несу.
Я дякую, річко, тобі за розраду,
За спогади милі, за вічну красу.
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499711
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 18.05.2014
Тещі мусили возить
Ми харчі частенько:
Не хотіла в місті жить
Немічна старенька.
Тільки потяг став рушать,
Сполошилась Женя:
--Я ж забула мамі взять
Ліки від мигрені!
В сумці нишпорить своїй –
Пусто, як на диво!
І єдине, що при ній,
Це – контрацептиви.
Я сказав: - Хай їх поп’є,
Шкода – невелика,
Бо полегшення дає
Тільки віра в ліки.
За це діло взявся сам
І зробив рекламу:
- Чудодійні ліки Вам
Ось дістали, мамо!
Теща ледве на ногах
Того дня трималась.
Жінка в сумнівах, в сльозах
Тиждень весь каралась.
А в наступний наш візит
Теща зустрічає:
- Чи пігулок привезли? –
Від воріт гукає.
- Я ж бадьора ось яка! –
Аж танцює ненька:
-
- Може, вийду за Панька?
Сватає давненько!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499521
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 17.05.2014
Не дивуйтесь, якщо я заплачу,
Бо у пам’яті знов постає,
Безтурботне, мов сонячний зайчик,
Босоноге дитинство моє.
Я в бабусі розраду шукала
У старенькім вишневім саду.
Там природу і світ пізнавала,
І не відала ще про біду.
Iз осіннього жовтого листя
Дивний одяг робила лялькам,
А з калини й пасльону – намисто
Та сережки сільським дітлахам.
А в п'ятнадцять сама залишилась,
Не доросла, та вже й не мала.
Так дитинство моє закінчилось,
По колючій стерні я пішла.
Хоч лякала незнана дорога
В невідоме тоді майбуття,
Та завдячую людям і Богу
За пристойно прожите життя.
Добрі люди мені зустрічались,
Мабуть, доля мене берегла.
Їм віддячить завжди намагалась.
Як би, люди, без вас я жила?
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499309
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2014
У Всесвіті без меж
Людина, як пилинка,
У безмірі часу
Життя – єдина мить!
Та милосердно все ж,
Дарована сторінка
Свою вписати суть
В літописи століть.
Не кожному із нас
Дається хист і слава,
Але під силу всім
Душею світ зігріть.
Без розкоші й прикрас
Хай промайне яскраво
В безмежності віків
Життя коротка мить!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499067
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.05.2014
З ранку старшокласник Петя
Вже блукає інтернеті.
На курорті мама з татом,
За онуком приглядати
Ще учора прибула
Бабця здалеку, з села.
Вранці Петю пригостила,
Посуд гарно перемила,
І хотіла ще, як слід,
Борщ зварити на обід.
Але що ж його робити?
Треба дещо докупити…
– Збігай, Петрику, благаю.
Я ж нічого тут не знаю!
Відповів бабусі Петя:
– Не турбуй мене дарма,
Бо коли я в інтернеті,
Хоч я й тут, мене нема!
– Що ж воно така за штука? –
Запитала бабця внука.
– Ти, бабусю, темнота…
Інтернет, це – красота!
Бо, якщо він є у тебе,
То й борщу варить не треба.
Бабця трішки засмутилась:
«Бач, які тепер діла!»
На портрет перехрестилась,
Відпочити прилягла.
А годині десь о третій
Захотілось їсти Петі.
Він бабусю став будити:
– Думаєш мене кормити?
А бабуся здивувалась,
І зпросонку аж злякалась:
– Ти ж сказав, що в тім «тернеті»
Є готове чисто все.
Думала, що звідти, Петю,
Хтось і їсти принесе!
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498875
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 14.05.2014
Реклама, реклама, неначе зараза,
Від неї сховатись не можна ніде.
Якісь екстрасенси, цілителька Аза,
Кохання поверне, біду відведе.
I порчу знiмає iз цілого роду,
Найтяжчу хворобу лiкує за мить.
I як не дурили пронози народу,
Він знову до Ази юрбою біжить.
Ой, люди довiрливi! Душі прекрасні,
Чи зніме з вас порчу отой екстрасенс?
А зніме він ваші останні прикраси,
Ще й бідні кишені у вас потрясе!
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498581
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 12.05.2014
Поцілуй мене, любий,
Більш нічого не треба.
Не прошу я у Бога
Собі іншого дива:
Лиш ці руки і губи,
Подаровані Небом,
Щоб на мить, чи на довго,
Ще була я щаслива.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498455
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.05.2014
Опоздали на минутку,
Но не стал автобус ждать.
И теперь нам до маршрутки
Здесь придется «загорать».
Неопрятное селенье –
Грязи, мусора полно,
Потому и населенье
По домам сидит давно.
И пустынно, и уныло –
Негде глаз остановить!
А досадно – все постыло,
Волком хочется завыть.
Нет отрады для поэта…
Только нет, постойте, вру:
Драма странного пакета
Вдруг открылось на ветру.
Кто-то выкурил «беднягу»
Из укромного угла.
Трепетал прозрачным флагом
Среди сонного села.
Псом бродячим он метался
По дороге меж авто,
Под колеса всем кидался –
Не притормозил никто…
Он искал того, кто бросил.
Был до края обозлен,
Тыкался в кабины носом,
Рвался в окна и в салон.
Равнодушием убитый,
Он, как будто бы устал,
Только край один открытый
Воздух горестно хватал…
Вдруг промчался внедорожник
И воздушною волной
Зацепил неосторожно,
Увлекая за собой.
Он отчаянно взметнулся,
Вроде этого и ждал –
Из последних сил рванулся
Но, конечно, не догнал!
И в тоскливой безнадеге
На обочине прилег,
Подышал еще немного,
И, сложившись, изнемог…
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498322
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.05.2014
Довідка: в 1943 році поблизу села Келеберди, Кременчуцького району, радянським командуванням було влаштовано підставну переправу, як відволікаючий маневр. Сюди звезли тисячі сімнадцятирічних юнаків, які не мали ні шинелей, ні зброї, навіть, в більшості, зовсім не вміли плавати. Майже всі вони потонули чи загинули під шквальним фашистським вогнем, а в іншому місці радянські війська, в цей час, змогли форсувати р.Дніпро...
По формі, як чобіт негострий,
Окреслена Келеберда,
Немов Апенінський півострів,
Її омиває вода.
Земля ця, багата і славна –
Рожевих гранітів дива!
Цей ласий шматочок ще здавна
Спокою комусь не давав.
Була в сорок третьому році
Ріка тут від крові руда.
Про все це на кожному кроці
Нагадує Келеберда.
Без форми і, навіть, без зброї
Синочків спіткала біда:
Сімнадцятирічних героїв
Оплакує Келеберда.
Звіріла фашистська навала –
Два дні та дві ночі підряд
Смертельним вогнем поливала
Беззахисних, мужніх хлоп’ят.
Були вони юні та вперті,
«Своїх» дожидались здаля.
Змішались на «Острові смерті»
З кістками метал і земля.
На цій переправі-підставі
Трималися, скільки змогли,
Щоб берег і лівий, і правий
Радянські війська зайняли.
Стоять у священнім покої
І церква, і «хрест», і вода...
Шанує загиблих героїв
Відновлена Келеберда.
«Кінь» в бронзі схиливсь до водиці,
А поряд – гранітрий «Кобзар»,
У траурі чорні дзвінниці
І сяє новенький вівтар.
В Дніпрі їхня братська могила,
Навколо – соснові ліси...
В заплавах рясніє від лілій,
Аж серце щемить від краси
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497948
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.05.2014
Ветеранам ВОВ
Посвящается
Молодцы, ветераны!
Хоть болят ваши раны,
Наступают болезни –
Жизнь у вас нелегка!
Вы привыкли сражаться,
Никогда не сдаваться,
Это, право, полезно,
Что закваска крепка!
Уж состарились дети.
Вы живёте на свете
Так, как должен по жизни
Боевой офицер,
За себя и за павших!
Ведь для правнуков Ваших
Вы служенья Отчизне
Самый лучший пример!
Уходить ещё рано.
Так держать, ветераны!
За Победу поднимем
Фронтовые сто грамм!
Дай нам, Господи, тоже
Жизни, в чем-то похожей,
За Ваш подвиг, родные,
Низко кланяюсь Вам!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497797
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 09.05.2014