| Сторінки (26/2546): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Красень серпень на порі,
Літо у розгарі...
Квіти у моїм дворі
Квітнуть кучеряві...
У садку вже дозрівають
Яблука і груші,
Із - під листя виглядають
Сливи прехороші...
Морква є і огірки,
Кавуни і дині,
Патісони, кабачки,-
Дозріва все нині...
Я щоранку поливаю
Городину й квіти,
Їх наснагу відчуваю,
Вони ж бо, як діти...
Кажуть в серпні ще не раз,
Спина й ноги мліють,
Та втрачать не можна час,
І мати терпіння...
Сонце світить золоте,
І птахи літають,
Хоч і вітер бува дме,
Мрії не вмирають...
Жаль, що літо до кінця,
В серпні добігає...
Осінь шле свого гінця,
До нас поспішає...
Мине літо розмаїте,
Осінь прийме зміну,
І хоч осінь теж цвіте,
Все ж відчуєм зиму...
Наперед не будем ми
Осені лякатись,
Нині серпень на порі,
Повід є всміхатись...
В серцях іскри ще горять,
Руки й ноги в силі...
В серпні дні не схолодять,
Будем ми щасливі...
Красень серпень на порі,
Літо у розгарі,
І в садку моїм й в дворі,
Силуети браві...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2022
Знову кличуть мене ті стежки,
Де колись ми з тобою ходили...
Відпливли, пролетіли роки,
Коли ми і дружили, й любили...
То нічого, що в зморшках чоло,
Й білим снігом покрилися скроні,
Пам"ятаю усе, що було,
Хоч не все, що хотіли збулося...
Спохмурніла, й схилилась верба,
Як і ми, вона теж постаріла...
Лиш у річці прозора вода,
Наша річка жива,хоч й зміліла...
Все у пам"яті знов ожило,
Очерет щось шепоче колоссям...
Не сумую за тим, що було,
Чи було, а чи тільки здалося?..
І снують, повертають думки,-
Любі серцю у спогадах роки...
Притуляюся я до верби,
і здається, твої чую кроки...
Ось підійдеш...Торкнешся руки,
Вітер нам розкуйовдить волосся...
Наші мрії, надії й думки...
Жаль, що все відпливло, відбулося...
Наша річка, і наша верба,
Мовчазні наших зустрічей свідки...
Не журюся...Та все ж я сумна,
А на серці і солодко, й гірко...
І живу я давно вже одна,
Як верба уже й я постаріла...
А тебе вже в цім світі нема,
Та і річка, на жаль вже зміліла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2022
Україно, Україно,
нене, моя нене...
Люблю дуже тебе, рідна,
й думаю про тебе...
Йде війна, і ти біднієш,
і бідніють люди...
Люди терплять і ти стерпиш,
як завжди і всюди...
Якби були в мене сили,
пішла б воювати...
Якби були в мене крила,
летіла б спасати...
Та на жаль люди безкрилі,
і я теж безкрила...
Та й стара вже я і сива,
вже й жити несила...
Та я все - таки держуся,
читаю й пишу я...
І надіюсь, що діждуся,
що ти будеш вільна...
Ти для мене така рідна,
як діти й онуки...
Хоча нині ти і бідна,
стерпиш усі муки...
Дасть Бог сили, переможим,-
путлера й росію...
Усе зробим, відбудуєм
і добро посієм...
Потерпи ще наша нене,
все для тебе зробим...
Відбудуєм міста й села,
й працювати будем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2022
Війна в нашім краї,-
нам у душі б"є,
додає печалі,
і нам стає зле...
Росіяни злії,-
і були, і є...
Хочуть вбити мрії,
і загребти все...
Коварні, жорстокі
йдуть у нас бої,
у лісах широких
плачуть журавлі...
Знищують повсюди
і села, й міста...
Убить Україну
путлера мета...
Та ми не дозволим
наших убивать,
в росію погоним,
як кузькіну мать...
Чи вони нелюди,
сови і сичі,
убивають всюди,-
і вдень, і вночі...
Та вояки наші,
не бояться їх...
Зомбовані раші
вже тікають скрізь...
ПЕРЕМОГА буде
звісно, що за нами,
знають про це люди,
і я разом з ними...
Жаль, що я не можу,-
з ними воювать...
Тому й намагаюсь,
я про них писать...
Вірю в ПЕРЕМОГУ,
(всім вірити треба...)
Покажем дорогу
росіянам в небо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2022
Чи знаєте, добрі люди,
чого я журюся?..
На дорогу біля двору,-
дивлюся й дивлюся?..
Виглядаю, виглядаю,
а його немає...
Кого люди не жалують,
того й Бог карає...
Боже, Боже, твоя воля,-
кому що давати...
Кому красу, світлу долю,
кому розум дати...
Ніжне серце, очі - зорі
і веселу вдачу...
Кому ж даєш лише горе
і печаль впридачу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Чого явір серед двору,
стоїть похилився...
А верба, що біля нього
опустила листя...
Гнеться явір, верба гнеться,
гілля опускає,
на її зелене листя
роса випадає...
У дворі там і калина
чогось потемніла...
Тільки ніжная ромашка
квітне білим-біло...
То не явір нахилився
за впалим листочком...
А то батько зажурився
за своїм синочком...
Не верба то біля хати
вкрилася росою...
За синочком бідна мати
вмилася сльозою...
Не калина потемніла,
молода дружина...
А ромашка, ніжно - біла,
то його дитина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Ось і липень добігає
до свого ужє кінця...
Вже на п"яти наступає,
серпень тихо й без гінця...
Сад притих і трави сиві,
хоч на них блищить роса...
Хмари в небі неспесиві,
і навкруг диво - краса...
І хоч сонечко на зиму
свої промені схиля,
до тепла літо чутливе,
і природу звеселя...
Кажуть: в серпні спина мліє,
зерно спіє, як співа,
хто у серпні попрацює,
той збере усі дива...
В серпні кажуть, серпи гріють,
а вода вже холодить...
І городина дозріє,
лиш встигай усе зробить...
В серпні літо теж цікаве,
й вистача в ньому тепла,
сонце в ньому іще гріє,
й додає всьому добра...
Липень й серпень це ще літо,
є і радість, і дива,
у них все ще розмаїте,
й завершаються жнива...
Не журіться, добрі люди,
ще далеко до кінця...
Буде ще тепло усюди,
можна випить ще й винця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022
Мені з хмарами
кучерявими
захотілося теж політать,
та безкрила я,
тут земля моя,
і без крил неможливо літать...
Ось сиджу пишу,
про свою біду...
Ні, не буду про неї писать...
Та все ж з мріями
незбагненими,
хоч в уяві я буду літать...
Полечу туди,
не знаю куди,
Хочу світ я увесь обійнять...
Щоб побачить все,
що навколо є,
Ще й фантазію треба включать...
Отак і сиджу,
фантики роблю.
Їх на вітер піду відсилать...
Хай вони мені
все розвідають,
Буду з ними у мріях літать...
Я давним - давно
вже одна живу...
Лише в снах я умію літать...
І сумління є,
і неспокій б"є,
Та люблю я фантазувать...
Так було і є,
це єство моє.
Обирає для мене всю суть...
Вірю я собі,
і мріям своїм...
І вони мене в світ цей ведуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
Душа мені шепоче,-
пиши про все, що хочеш:
про птахів і про звірів,
і про людей чарівних...
І знов душа шепоче:
пиши в спокої й тиші...
І я пишу охоче
й пісні я, і вірші...
Бува пишу і прозу
загадки і казки...
А ще бува й прогнози,
знов за рядком рядки...
Буває посилаю
написане кудись,-
в газети, чи журнали,
і в інтернет сюди...
Бува писать вдається,
а то буває й ні...
Чи то муза сміється
і мстить за щось мені...
В такі часи невдачі
перестаю писать...
Думки несу гарячі
невдачам на показ...
Невдачі відступають
сердиті і сумні...
і вже не заважають
вони писать иені...
Буває перешкоди
засядуть і душі,
немає насолоди
тоді писать вірші...
Тоді писать бросаю,
шукаю щось нове...
З захопленням читаю
своє і не своє...
А як стомлюсь читати,
іду тоді надвір,
щоб там спостерігати,
й додати нових мрій...
Вернуся я з надвору,
і чую клич душі...
Пишу про все, що хочу,-
казки, пісні й вірші...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
Моя, Україно, ти ж нам ніби мати,
Чому ж ти пустила врага знов до хати?
Чи ти опустила знеможені руки,
Поглянь, бо ж у тебе люди терплять муки...
Чому розділила ти, мамо, суспільство,
На бідних й багатих, скажи мені рідна?
В нас люди чудові, ти добре це знаєш,
Чому ж ти їх рідна, та й не захищаєш?
Чому, моя нена, ти стала убога?
Земля в нас багата, природа чудова...
І люди трудящі, багаті душею,
Горжусь я тобою й твоєю сім"єю!
І села, й міста, і великі, й маленькі,
Всі люди красиві, і діти,й старенькі,
Тебе поважають і люблять безмежно,
Для тебе все роблять завжди обережно...
Та якось так сталось, що ми помилились,
І втратили те ми, чим завше гордились...
І владу обрали собі не завзяту,
І нині страждаєм,і не знаєм за що...
Влада ж мало дбає за люд і країну,
А дбає про себе і свої родини...
Мало дуже дбала за війско й оборону,
Гуляла, співала, мріяла про нове...
А Путлер все бачив, підтягував військо,
Все блище і блище,до кордону, звісно...
І вибрав момент він вигідний для нього,
Вторгнення здійснив, бо ж був він готовий...
Вже майже півроку війна нас вбиває,
Невже наша влада нічого не знає?
Та знає, звичайно, та думає мало,
Чи то не уміє, чи їй не цікаво?..
А люд убивають російські солдати,
Гребуть все, що можуть, дітей викрадають,
Везуть їх в росію, для чого не знаю,
І мабуть тому я не сплю і страждаю...
Коли це скінчиться, я звісно не знаю,
Дивлюся новини,і сльози ковтаю,
Бо про війну я з дитинства ще знаю,
Тому і сьогодні я владу благаю,
Війну зупинити весь світ я прохаю...
Сидить наша влада у офісах теплих,
Вгодована, сита і має підлеглих,
Ще й їй доставляють усе необхідне,
Людське не болить їм, усе вірогідно...
Хай владі підкинуть мої ці зізнання,
Та я не боюся,уже й покарання,
А може усе-таки світ зрозуміє?..
Ми прагемо миру усі, як умієм!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Колись в дитинстві я давно
в поле ходить любила,
квіти збирала там собі
і лікарські рослини...
Про них повідала мені
моя бабуся Настя...
Найближче до душі мені
була чогось кульбабки...
Там де хотіли, там й росли,
біля будинків близько,
біля доріг і у садках,
чи високо, чи й низько...
Заготовляли восени,
в ній найцінніший корінь,
у тюки упаковували їх,
обтягнені шпагатом...
Хорошим лікарським ще був
звичайний подорожник,
багаторічний трав"яний,
в нім найцінніше листя...
А ще ромашки лікарські,-
аптечна і духм"яна,
у заготовки більше йшли,
звичайно тут вже квіти...
І горобина, і сосна,
смородина, крижовник,
тисячолистник і кабак,
чебрець, а ще й черемха,
і чистотіл, й шипшина,
і череда, і ще, й ожина...
Фіалки, толенянки,
смородина й малина,
пустирник,пулинь і сонтрава,
клубніка,ще й кропива,
і звіробій, і липа...
Усе сушилось і в"язалось,
в коморі все-усе вкладалось,
а при потребі звідти бралось,
і диво - ліки з них робились...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Ось і промайнула середина літа,
І я вже відчула осінь над плечима...
Якось тишком - нишком повіяла вітром...
Та ще й диво - свистом пронеслась над світом...
Звісно, ще зарано осені приходить,
Та вона настирно холод нам приносить...
А літо не хоче її пропускати,
Спекою охоче ділиться затято...
Та ще має літо козирі чудові...
І їх шито - крито посила медові...
Радіє природа і люди радіють,
Сприяє погода і баштани спіють...
Літа середина уже промайнула,
І кожна людина мабуть це відчула...
Та все ж ще у літа часу є достатньо,
Щоб довести світу, хвилюватись рано...
Вітер ще не свище, злегка повіває...
А бува й жарище на землю пускає...
Та воно й не дивно, це ж усе ще літо,
І тепло, й жарище панує над світом...
Прийде час і літо відпливе у хмари,
І його замінить осінь величава...
В осені, як в літі ще густіші хмари,
Осінь нам добавить і роботи й слави...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
Сьогодні день чудовий,-
теплінь і благодать,
і літо, і погода,
ну, як тут не співать...
І сонечко привітне
нам світить з висоти,
тепло його елітне
нам додає краси...
Це липень пречудовий,
тепла нам додає,
і сонце кольорове
проміння шле своє...
Я підставляю руки
під тії промінці...
І забуваю муки,
держу їх у руці...
Дозріли вже черешні
й смородина в садку,
і груші вже нарешті
теж додали смаку...
Це літо розмаїте
дарує нам красу,
радіють йому діти,
і я його люблю...
І днів таких чудових
ще липень принесе...
А змінить його серпень,
й повториться усе...
Буває липень, звісно
і дощиком поллє...
Та дощик той, як пісня
нам настрій підійме...
За липнем прийде серпень
такий же чарівний...
І спини не зімліють,
хоч холодом й війне...
І в липні, і у серпні
не можна час втрачать.
Бо те, що втратиш влітку,
назад вже не впіймать...
Отож бо не втрачаймо,
ми часу ні на мить...
Бо те, що втратиш нині,
того вже не догнать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022
На городі бузина,
а в Києві дядько...
І тепла, й дощу нема,
плачуть мама й татко.
За бідою знов біда,
вірить, чи не вірить...
І війна іде нова,
мірять, чи не мірять?..
Наші їдуть, ваші йдуть,
та ж ви не далеко,
наші ваших підвезуть,
і всім буде легко...
На дощ хмар іще нема,
лиш вітер гуляє,
він ламає бузину,
баба діда лає..
Дід мовчить, лише скрипить,
певне він щось знає...
А у нас знову біда,
прийшла за бідою,
кудись ділася вода,
вмиємось росою...
На городі бузина,
а в Києві дядько,
і біда є, і війна,
і нам жити важко...
І полегшання нема,
нам звідки чекати,
тож берем лопати ми,
і йдемо копати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022
В неспокої я проснулась,
мені снилася зима...
Я у сні своїм крутилась,
в неспокої ледь жива...
Тишком - нишком ще полежу,
все в порядок укладу...
Погашу в душі пожежу,
і з пам"яті прожену...
Так вже склалась моя доля,
я одна давно живу...
Як тополя серед поля,
я постійно когось жду...
Чи то сина, а чи доньку,
чи когось з онуків теж,
приготую щось смачненьке,
пригощатиму безмеж...
Може хтось усе ж приїде,-
хоч на день, чи хоч на час,
і як сонечко пригріє,
так бувало вже не раз.
Дітей й внуків розумію,
своїх справ в них є тьма.
Ображатись не посмію,
та і поводів нема...
Вони часто мені дзвонять,
і я вдячна їм за це...
Мої очі сльози ронять,
умивають все лице...
Та чогось ніяк не влежу,
швидко схоплююсь й іду...
Загасю в собі пожежу,
й на гостину їх знов жду...
Знаю я, вони приїдуть,
доки я іще жива...
І обнімуть, і пригорнуть,
і повернуть всі дива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Спіть, мої дітки, любі, рідненькі,
в вічному, чорному сні,
я поспіваю для вас колискові,
так як колись невесні...
Згадую вас, мої рідні щоденно,
як я писала для вас...
Слухали ви всі мої колискові,
в зоряний лагідний час...
Ніби ми вкупі із вами летіли,
в сонячні теплі краї,
нам було добре, ми все розуміли
думи і мрії ясні...
Не повернуть вечори ті чудові,-
ранки і ночі, і дні...
Знову пишу я для вас колискові,
тільки журливі й сумні...
Не допоможе цілюща водиця,
час не вернути назад...
Буду співати я вам колискові,
хай вони в вічність летять...
Так уже склалася ваша недоля,
що ви так мало жили...
Одне за одним пішли у неволю,
лагідні, милі мої...
Може ви їх, мої любі почуєте,
там у "своїх"небесах...
Може їх хмари там вам заспівають,
в небесних отих парусах...
Там біля вас вже є нові могили,
ваших батьків рідних чад...
Батько і тесть, і бабусенька мила,
сумно мені жить без вас...
Спіть, мої рідні, в небесних просторах,
в зоряні ночі ясні...
Я поспіваю для вас колискові,
й стане тут легше мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2022
Місяць липень не останній,
він у літа - середина...
Знають це усі дорослі,
знає кожна це й дитина...
Кажуть, в липні в дворі пусто,
так за те, у полі густо...
І хоч сонце йде на зиму,
ми у липні всі щасливі...
Бо ж у липні кожен знає,
все у ньому дозріває,-
помідори, й огірки,
і цибуля, і часники...
Сонце, вітер і вода,
та буває й чехарда,
бо якщо хтось прозіває,
то й врожай не позбирає...
А за липнем прийде серпень,
спинка в серпні буде мліть...
і дощі ще вередливі,
воду щиро будуть лить...
В серпні в мене в дворі пусто,
на городі за те густо,-
кавуни шикарні й дині,
на городі господині...
Поруч з ними огірочки,
ніби їхні сини й доньки,-
пишні, гарні, чарівні,
довподоби все мені...
Я все вміло обробляю,
а бува і поливаю,
бо дощі чогось не йдуть,
бур"яни лише ростуть...
Місяць липень не останній,
він красивий і цікавий,
на врожаї він багатий,
і на овочі врожайний...
Середина липень літа,
додає наснаги й квіту...
А для мене він, як друг,
і не зменшить ходу круг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Ростуть дерева в батьківськім садочку,
і щовесни цвітуть вони й цвітуть...
В кожній сім"ї, де є сини і доньки,
батьки старіють і діточок ждуть...
Любі діти, рідні і кохані,
виросли ви справжніми людьми...
Пам"ятайте, ви з батьками завжди,-
кожен час і де б ви не були...
Стають батьки, можливо, старомодні,
Здається вам, не так вони живуть...
Пам"ятайте завжди і сьогодні,-
вічно вони вас додому ждуть...
Любі діти, рідні і кохані,-
вибирайте вірну в житті путь...
Пам"ятайте вічно батьки з вами,
і не можна вам цього забуть...
Хоч старенькі стали мама й тато,
й вам здається важко їм з дітьми...
Ваш приїзд для них це справжнє свято,
не забувайте внуків привезти...
Любі діти, рідні і кохані,
хоч давно дорослі стали ви...
Та везіть дітей до тата й мами,
поверніть їм трішечки весни...
І батьки щасливі тим сьогодні,
що здорові діти їх зросли...
Приїздіть до них частіше в гості,
щоб в цім світі ще вони жили...
Любі діти, рідні і кохані,
відданістю рідних дорожіть...
Руки батька й добрі очі мами,
У своїх серцях ви завжди бережіть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022
Вже відспівали солов"ї,
не чутно вже й зозулі...
Та сонце радужне вгорі,
радіють йому люди...
Літа чудова вся пора,
природа величава,-
свої нав"язує права,
а для людей це зваба...
Якби й війни вже не було,
і краща стала влада,-
жило б і місто, і село,
і жить було б цікаво...
І горя й бід менше було б,
щось кожен день цікаве,
в людей натхнення б ожило,
і зникло б зло лукаве...
А якби й влада в нас була,
наповнена мізками,
мир і свободу берегла,
й росія б не злякала...
Ми ж українців - козаків,-
нащадки волі й слави,
не допустили б москалів,
щоби людей вбивали...
Ми винуваті, люди всі,-
у наших негараздах,
що вибирали ми не тих,
хто про країну дбав би...
Війна наш люд знов убива,
нищить усі структури...
Й коли закінчиться війна,
нам невідомо, люди...
Ще слава Богу в нас бійці,
сміливі вірні друзі...
Ми довіряємо їм всі,
хоча й живем в напрузі...
А ще терпіти вмієм ми,
і живемо в надії...
Здобудем перемогу ми,
повернем людям мрії...
Все стане на круги свої,
праця для нас, то свято...
Будуть простори голубі,
й ми будем ще співати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2022
Спішать мої думи, як коні,
з минулого знову сюди...
Не втримати їх на припоні,
вони поспішають завжди...
Природа співає і плаче,
міняє свої береги... ,
Буває вона навіть скаче
й мене затягає кудись...
Туди, де мені геть не зручно,
і рве мене геть на куски...
Мені стає боляче й сумно,
болять в мене зуби й мізки...
І вирватись я дуже хочу,
та сили вже в мене малі...
З"являються думи пророчі,
і я поклоняюсь землі...
Земля моя все розуміє,
дорогу вперед відкрива...
Та я все ж чогось ще боюся,
хоч знаю, що то дрин - трава...
До Бога тоді я звертаюсь,
і помочі в нього прошу...
В гріхах своїх, звісно, я каюсь,
і чую, що я ще живу...
Спинити думки не збираюсь,
вони ж ніби діти мої...
Я їм і землі поклоняюсь,
й мені стає легше тоді...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
Ой, нулі, мої нулі,
ви надокучили мені...
В холодильнику нулі,
і в кишені, й в гаманці...
Ніби ж пенсія нормальна,
заплатила комунальні,
залишились копійки,
та жива я все таки...
Хоч напруга в душі є,
бо ж реальність дістає:
і війна, і безпорядки,
і життєві всі загадки...
Ноги й руки щось болять,
бува хочеться й кричать,
розбудити треба совість,
влади нашої негодність...
Хоч і щедре нині літо,
і всім хочеться радіти,
та нулі не дозволяють,
свого звершення чекають...
А нулі, усі нулі
надокучили мені,
замінить на позитив,
не хвата у мене сил...
Я зізнаюся сьогодні,
хоч нулі, як я голодні,
негаразди подолаю,
всі нулі повикидаю...
А вони оті нулі,
надокучливі такі,
і мене не покидають,
і про себе заявляють...
Так з нулями і живу,
може з ними і помру...
Про нулі тоді забуду,
і спокійно спати буду...
Я зізнаюся сьогодні,
хоч нулі ті і голодні,
негаразди подолаю,
всі нулі повикидаю...
Без нулів я буду жити,
добро сіять і творити,-
і для себе, й для людей
в мене вистачить ідей...
А нулі, усі нулі,
надокучливі такі,
заміню на позитив,
віджену весь негатив...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2022
А ні розваг, ні компліментів
вже не чекаю більше я...
Не буде вже й аплодисментів,
така моя нині карма...
Вже не ходжу я у крамницю,
до друзів теж я не хожу...
Лиш телевізор, як зірниця,
дивлюся, слухаю, живу...
Хотіла б я підти у поле,
порозглядати все навкруг,
та не пускають мене болі,
які в собі давно терплю... ,
Бачу на вулиці людей я,
що кожен день кудись ідуть...
Та я ходить уже не можу,
мрії й думки у світ ведуть...
Моє життя біжить до краю,
хоч дещо я усе ж роблю.
Працюю в себе на городі,
собаку і кота кормлю...
Мої розваги, мої книги,
і телевізор теж мій друг...
А ще газети, й нові книги,
не замикають ще мій круг...
Стало у мене менше друзів,
у них свої справи й діла,
по телефону я спілкуюсь,
дзвонять і друзі, і рідня...
А ще цікаві є сусіди,
хоч молоді, та добрі всі...
На них надіятися можна,
вони поможуть у біді...
Моє життя біжить до краю,
ну що поробиш так бува...
Діти й онуки всі дорослі,
й у них свої справи й діла...
Вони мене не забувають,
дзвонять постійно всі щодня,
дзвінки я з радістю приймаю,
і відчуваю, що жива!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2022
Вже п"ятий місяць нас тривога,
а ні на мить не покида...
Важка нам випала дорога,-
до світла, миру і добра...
Гримлять, гудуть усі пороги,
проснулись зорі в небесах,
прийшли з росії знов погрози,
над кожним містом і селом...
І знов гримлять вогневі точки,
війна жорстока, огнева...
Ідуть солдати наші мовчки,
усе живе війна вбива...
Хоч наші всі і насторожі,
ворог підступний, та ще й злий...
За ворогів дії ворожі,
кажу я їм усім: "Не смій!"
Росії сипляться ракети,-
на наші села і міста,
Нашим ракети не секрети,
війна важка ця і крута...
Колись батьки нас захистили,
вели з фашистами двобій...
Нині прийшли до нас рашисти,
наші сини ідуть у бій...
Усе навкруг пала грозою,
ідуть бої важкі й круті...
Пішла б і я може до бою,
та сили маю вже слабкі...
Та я молюсь за всіх до Бога,
прошу його нас зрозуміть,
така нам випала дорога,
хочемо в мирі й правді жить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2022
Роз"їхались діти,..спорожніла хата,
Виросли й онуки, у містах живуть,
Жде їх, виглядає посивіла мати,
Їй здається, й квіти без них не цвітуть...
Похилилась хата й хвіртка біля хати,
цямрини трухляві, барабан скрипить...
Спохмурніла вишня, постаріла мати,
сумно й одиноко їй у світі жить...
Стала на стежині, що веде до хати,
бігали тут дітки до її гнізда...
А тепер лишилось їй лише чекати,-
вісточок від внуків, від дітей дзвінків...
А ще їх у гості завжди виглядає,
яблука і груші у фартух збира.
Приїжджайте, діти, вас вона чекає,
вже й узвар зварила, й пиріжків спекла...
Дозріва калина, пахне рута - м"ята,
чорнобривці й айстри, ось - ось зацвітуть...
Вікнами моргає і зоріє хата,
і вона, і мати вас давно вже ждуть...
Ваш приїзд для неї, то найбільше свято,
про вас її мрії і її думки...
Поспішайте, діти, вас ́́чекає мати́,
щоб не вкрили стежку́дикі бур"яни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2022
Чотири місяці війни,
ні, нас вони все ж не злякали...
Стали сильнішими ще ми,
свої позиції втримали...
Чотири місяці війни,
ми свою стійкість показали...
Хай пам"ятають вороги,
що ми сильнішими всі стали...
Чотири місяці війни,-
свою країну захищали...
І наші доньки і сини,
уже й героями ставали...
Чотири місяці війни,
усьому світу показали,
що наші воїни - орли,
орків в росію відправляли...
Чотири місяці війни,-
Європу всю переконали,-
в Євросоюзі будем ми,
з повноправними думками...
Чотири місяці війни,-
втрати й печаль ми відчували...
Не опустили руки ми
і ще сильнішими ставали...
Так як було і є завжди,
із споконвіку усі знали,
що українці справжні ми,
в боях завжди перемагали...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2022
О, літо, літо, ти вразливе,
несеш і радість, і печаль...
До болей і розваг чутливе,
та викликаєш в мене жаль...
А я ж тебе дуже чекала,
так, як садки, ліси й гаї...
Думала з піснею зустріну,
на нашій праведній землі...
А ти війну не зупинило,
хоч знаєш, що війна то зло...
І орків ти теж не спинило,
й нам стало важче, ніж було...
Страждають в нас дорослі й діти,
і села наші, і міста...
Орки вбивають наші мрії,
сіється зло і пустота...
А я щодня молюся Богу,
і тебе, літечко, прошу:
освіти воїнам дорогу,
а я посвяти напишу...
Я вірю в те, що Бог почує,
твоє прохання і моє...
Тоді ми всі і відсвяткуєм,
й тобі подякуєм за все...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2022
22.06.1941 року
Сьогодні закінчили школу,
всім класом пішли за село...
І йти не хотілось додому,
так гарно навколо було...
І трепет, і щем відчували,
і думи лягли на чоло...
Гітара сміялась, співала,
і радісно, й сумно було...
Шептались закохані пари,
ранкова здіймалась імла,
коли пролунало над ставом
стращне для всіх слово - війна...
Всі хлопці зійшлися докупи,
тривожно забились серця,
схвильовані поруч подруги:
"Невже це насправді війна?"
Спіткнулась, завмерла гітара,
і туга на душі лягла.
Отак і пішли понад ставом
всім класом до центру села...
Із хат вже виходили люди,
співать перестали півні,
й собаки неначе поснули,
і вулиці стали сумні...
Зійшлися усі до контори:
й дорослі, й старі, і малі...
І сумно було, як ніколи,
ніхто вже не спав у селі...
І голос гримів Левітана,
так чітко лунали слова...
І діти, й жінки заридали,
почувши жорстоке: "Війна!"
Ще сонце світило привітно,
і вірить ніхто не хотів,
що так закінчилось дитинство,
наповнене світлих надій...
Був червень...Тривожна година,
у кожного думка одна:
"Що буде? Й коли це скінчиться?"
Ось так починалась війна...
24. 02. 2022 р.
24 - го лютого,-
знов почалась в нас війна,
в час вже нового супротиву,
росія її почала...
А влада нова не зізналась ,
що не готова вона...
В офісах десь заховалась,
спокій на захист взяла...
Лютий то був у спокої,
влада усе сприйняла...
Зовсім була не готова,
Та все ж до уваги взяла...
Не думали ми й не гадали,
що буде в нас знову війна...
Та випала нам така доля,
війна ж бо завжди є біда...
Чи то наша влада ще спала,
чи то їй війна не болить...
Та війна її все ж налякала,
й вона почала що робить...
Четвертий вже місяць минає,
війна усім людям болить...
Вона ж бо усе убиває,
і людям стає важче жить...
Коли це скінчиться, не знаю,
і що нас в майбутньому жде...
І путлер наш край убиває,
а ми захищаєм своє...
Отак і живем, виживаєм,
і журимось, й плачем бува...
Бо наших війна убиває,
страждають і села, й міста...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
Я давно живу у горі,
мов в страшному сні...
Вже не світять мені зорі,
тяжко жить мені...
Сонце більш мене не гріє,
тепла не дає...
Завмирає в тяжкім горі,
серденько моє...
Не голубить теплий вітер,
ласки не дає...
Місяць промені ховає,
світла не дає...
Не радує синє море,
спокою нема...
Залишаюсь в своїм горі,
а в душі зима...
Ранки вже давно всі чорні,
і похмурі дні...
Вечори колись ласкаві,
вже давно сумні...
Стали довгі літні ночі,
як червневі дні...
Болить серце в мене й очі,
й не спиться мені...
Радості майже не бачу,
на серці печаль...
Все журюся я і плачу,
туга мені й жаль...
27 минуло років,
як сина нема...
Поряд з ним його дружина,
а я ще жива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022
Я сумую, сину, що не прийдеш літом,
що в теплому світі щастя не прийде...
Що більше ніколи з акації квітом,
зірка твого щастя для нас не зійде...
Не зійде ні літом, не зійде й весною,
не відчути в хаті її і в саду...
Тільки вся родина вмиється сльозами,
весна в наш будинок принесла біду...
Ти ж бо наш рідненький загинув весною,
коли вже проснулась від сну вся земля...
Вмилася берізка зі мною сльозою,
вона переплаче, та тільки не я...
Вже багато років стрічаю з журбою,-
і весну, і літо, й зима промайне...
Вже нам не зустрітись, синочку з тобою,
і нам не побачить ніколи тебе...
Вже 27 років з тих пір промайнуло,
та давно й дружини твоєї нема...
Якось я навчилась із болямии жити,
хожу до могилок й стою, як німа...
Роз"їхались діти, спорожніла хата,
вже давно, синочку, я живу одна...
Поруч із твоєю, там могила тата,
а я все частіше буваю сумна...
Часом приїжджає ваша доня, сину,
про тебе й Танюшу все вона пита...
Я розповідаю все про вас, мій сину,
і вона сумує так, сину, як я...
Уже ваша доня, синочку, доросла,
в неї усе добре, уже є й сім"я...
Звісно що буває це нині не часто,
я її стрічаю і радію я...
Звісно, що за вами, я дуже сумую,
щось змінити, сину, не зможу вже я...
Тому вашій доні, я дуже радію,
і знов відчуваю, що я ще жива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2022
Понад степами, понад лугами,
пливе ще літо поперед нами...
Ми усі миті літечка ловим,
і прославляєм трудом і словом...
Я намагаюсь вловить моменти,
висловить літу ще й компліменти...
Для мене в літі усе привітне,
усе буяє, співа і квітне...
І чую пісню про диво - літо,
і пишу вірші, й посвяти літу...
Літо красиве, тепле, привітне,
мене чарує все в цьому літі...
Ловлю моменти усі цікаві,
і піддаюся літнім забавам...
За всім чарівним спостерігаю,
і все красиве в себе вбираю...
Таке чудове усе й повітря,
в садках дерева й кущі привітні...
Ночі короткі, але й цікаві,
Дні пречудові, сповнені слави...
Не пропускаю я ні хвилини,
любуюсь літом й стаю щаслива...
Усе красиве, свіже чудове,
й навіть повітря стає медове...
Вловити хочу усі моменти,
і повторити ще й компліменти...
І всі я миті літа ловлю,
бо його дуже - дуже люблю...
Літо красиве, теплом багате,
та в ньому треба ще й працювати...
Лінощі літо не полюбляє,
а працелюбство все поважає...
Літо красиве це кожен знає,
і я цим літом дуже втішаюсь...
Вже перший місяць іде до краю,
А я вже й липня дуже чекаю...
Кажуть в народі: у дворі пусто,
та за те в полі усього густо...
І хоча сонце піде на зиму,
літечко в липні додасть нам сили...
Понад степами, понад лугами,
спішить вже літо поперед нами...
А я всі миті літа ловлю,
бо дуже літо завжди люблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950872
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.06.2022
Сину мій і моя доню,
внуки й правнучата,
як же хочу, мої любі,
я всіх вас обняти...
Час великий, невблаганний,
кудись поспішає;
він напевне і не знає,
як люди страждають...
Від війни і від розлуки,
і від бід, й від горя...
У їх згадках давні роки,
журливими стали...
Збігли швидко диво - роки,
цікаві й ласкаві...
Важкі стали мої кроки,
ще й журливі стали...
Десь сховалися квітчасті,
з ними й мої мрії...
Ніби я купалась в щасті,
де ж це все поділось?..
Слава Богу, що хоч літом,
світить сонце й гріє...
Я дивлюся у віконце,
може ж хтось приїде?..
Та у вас свої турботи,
я це розумію,
і молюся за вас Богу,
і про зустріч мрію...
Чи діждуся, не діждуся,
на все Божа воля...
І то плачу, то сміюся,
така моя доля...
І читаю, і пишу я,-
і вірші, і прозу...
Та чекаю й виглядаю,
на своїм порозі...
Так життя моє минає,
в радості й печалі...
Й лише Бог напевне знає,
як то буде далі...
А я дуже, дуже хочу
зустрітися з вами...
Надивитись і почути,
голосочки ваші...
Слава Богу телефони,
ще нас виручають...
І мені всі ті розмови
жить допомагають...
Сину мій і моя доню,
і невістка, й зятю...
Я вам довіряю,
І до себе на гостину
вас усіх чекаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2022
Давно я народилася,
багато літ живу...
Боюся зупинитися,
бо як спинюсь помру...
Усе життя у поспіхах,
спливав за роком рік,
в роботі і у досвітках,
не рахувала літ...
І праця, і сім"я моя,
сніданок і обід...
Майже завжди спішила я
і пізнавала світ...
Спинитись не боялася,
та й часу не було...
Багато працювала я,
щоб все навкруг цвіло...
І праця моя, й поспіхи
в минуле відійшли...
Лишились лише спогади
про ті роки й часи...
За вік свій наробилася,
у праці знов живу,
я працею втішаюся,
вперед з нею пливу...
Уже не поспішаю я,
літа мої, літа,
хоч ще мені й не віриться,
що я уже не та...
В городі колупаюся,
і в хаті, і в садку,
спинятись не збираюся
я на своїм віку...
Сьогодні я зізнаюся,
що білий світ люблю...
Хоча вже й спотикаюся,
лише вперед іду...
Вмирати не збираюся,
хоч важко нині жить...
Сльозами не вмиваюся,
чари ловлю щомить...
Отак не поспішаючи
я все ж таки живу...
Судьбі я довіряючи,
надіюсь не впаду...
Давно вже постаріла я,
давно ж бо і живу...
Не розстаюся з мріями,
вони всі на виду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022
Кожну пору року
з любов"ю стрічаю...
В тиші загадковій,
я їх проводжаю...
в кожній порі року,
є загадки свої...
Як їх розгадаю,
стають, як нові...
Люблю я природу
і її загадки...
В будь - яку погоду
шукаю розгадки...
Якщо розгадаю,
то дуже радію,
і навіть буває,
щаслива стаю я...
Загадки цікаві
у кожній порі,
я їх розглядаю
бува й до зорі...
Якщо в небі хмарки,
зорі затуляють,
я тії загадки,
у пам"ять вкладаю...
Іду з ними в хату,
за стіл я сідаю...
І всі ті загадки
на папір викладаю...
З"являються вірші,
казки і поеми...
І знов я щаслива,
буваю й весела...
Пишу і радію,
сміюся і плачу...
Загадкам я вірю,
і вірю в удачу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2022
Святий Боже, Святий міцний,
Святий безсмертний, помилуй нас...
Ангельською піснею її називали тому,
що її співали святі ангели...
Молитву потрібно читать три рази на честь
трьох облич Святої Трійці-Бога батька, Бога - сина і Духа святого...
Так, як у цій молитві, слово святий повторюється три рази,
то вона називається "трисвятою"...
Із цим святом я вітаю всіх землян,
миру й злагоди бажаю і собі, і вам...
Хай здійсняться ваші мрії, зичу всім,
і не буде більше воєн в світі цім...
Щоб були здорові і красиві всі - усі,
у любові жили й вірі всі завжди,
й не було б щоб більше воєн і вражди,
панував щоб в світі поклик доброти,
і здоровими щоб діти в нас росли...
І щоб влада наша дбала про усіх,
а не все лише про себе золотих,
не було щоб крику й гаму навкруги,
щоб життя було цікаве в нас завжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Мені тебе ніколи не забути,-
синочку мій, як сонечко ясний...
І голос твій ніколи не почути,
в мріях й думках для мене ти живий...
У білім мареві ти ще зі мною,
і все частіше бачу тебе в снах...
Кудись ми поспішаємо з тобою,
а ти ж давно, синочку, в небесах...
Моє життя вже котиться до краю,
не знаю чи зустрінемось ми там...
Та я тебе і нині виглядаю,
в реальності, а ще частіше в снах...
Буває в снах з тобою розмовляю,
твою усмішку бачу в своїх снах...
А то бува здається я блукаю,
і в розпачі ниряю в небесах...
Зі снів таких не хочу повертатись,
у снах моїх, синочку, ти живий...
Готова я у снах навік лишитись,
і голос твій почути молодий...
На жаль, тебе ніколи не вернути,
завтра на цвинтар я до вас прийду...
Татусь з тобою поруч лежить, сину,
а я одна давно вже тут живу...
Твій брат у Польщі, а сестра в столиці,
ну що поробиш в кожного своє...
А я одна лишилася в Долинській,
і хоч і важко все ж таки живу...
Не ображайся ти на мене, сину,
що я на цвинтар рідко вже хожу...
Не вистача у мене уже сили,
отак, синочку, нині я живу...
Мені тебе ніколи не забути,
хіба лише тоді, як відійду...
Поки живу вас пам"ятати буду,
а прийде час і я до вас прийду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022
Зелена в нас влада, зелена,
усе вона тягне під себе...
Допоки у владі сидить,-
буде людям важко всім жить...
Зелена в нас влада, зелена,
обіцяла щастя нам зелене...
Та знов люди в бідності живуть,
і бува на владу вже й плюють...
Зелена в нас влада, зелена,
а в людей життя невеселе...
Апетити у владі ростуть,
і у цьому влади ції суть...
Зелена в нас влада, зелена,
і уже, як рута химерна...
Лізе як оса в наші очі,
крутиться, як муха в окропі...
Зелена в нас влада, зелена,
усе вона робить для себе...
І спішить - і туди, і сюди,
і нема у неї біди...
Крутиться ця влада для себе,
і знаходить все, що їй треба,
люди усі в бідності живуть,
і багато з них уже і мруть...
Зелена в нас влада, зелена,
а у людей туга скажена...
Хоча в справах влада й нульова,
та покищо нової нема...
Зелена в нас влада, зелена,
зелена, як рута химерна...
Ще два роки буде зеленіть,
а тоді вже зможем замінить...
Допоки ця зелень у владі,
буде лише стогін в народі,
бо ж ця влада вміє говорить,
людям простим важко нині жить...
Зелена ця влада, зелена,
і війну вона не зупинила...
Та збідніли села і міста,
і в людей зникає доброта...
Мудрі люди владі цій казали,
щоб кордони краще укріпляли...
Та Зе влада знову повторяла,
що війни не буде, так казала...
А тим часом путлер з росії,
розпочав війну в Україні...
Нищить вона села і міста,
а зелена влада спочива...
Зелена в нас влада, зелена,
уже стала майже нікчемна...
За людей мало так дбає,
і лише себе захищає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2022
Війну Путін розпочав,
в наші двері стукає...
Хоч його ніхто не звав,
на всю силу грюкає...
Стукай, грюкай, враже наш,
ми тебе зустрінемо,
будеш плачучи тікать,
увесь світ це чутиме...
Не уб"єш ти наш запал,
воювать ми вміємо,
маєм вірності закал,
як належить стрінемо...
А що будеш ти тікать,
ми це гарантуємо,
і своїх всіх посіпак,
до Ростова вигонем...
Розберися з ними сам,
що вони за воїни...
Налаштуй на тарарам,
так, як в вас положено...
А до нас більше не рвись,
тобі заборонено,
ти став схожий на нарциз,
та ще й приморожений...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2022
Не можна землю продавать,-
Тарасове я чую,
Бо вам же без землі
погано усім буде...
Бо у землі жива
козацька слава й сила...
І чим, скажіть мені,
вона вам не вгодила...
Як землю продасте,-
вам гріх від Бога буде...
Буде ні се, ні те,
і щастя не прибуде..."
Як хліб була земля,
всім додавала сили...
вела у майбуття,
і все на ній родило...
Допоки є земля,
жива буде країна...
Без неї нам петля
давитиме невпинно...
Отож і я кричу,
допоки маю сили:
"Не смійте продавать,
найкраще, що є нині...
Мине час і війна,-
колись усе ж скінчиться...
І матінка Земля,
усім нам усміхнетьчя..."
І повторюся я,
й кричатиму щосили:
"Допоки є земля,
жива буде країна !.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2022
Наташа, Наташа, Наташа,
як добре, що ти в мене є...
Сергійко загинув, а Слава
давно уже в Польщі живе...
І внуки у мене цікаві,
Лариса і Віка, і Влад,
І Ліза, я всім кажу: "Браво!"
Це мій найвагоміший клад...
Є в мене уже й правнучатко,
Сюзаночка сонце ясне,
маленьке, цікаве дівчатко,
багатство усе це моє...
Роз"їхались діточки рідні,
давно вже одна живу я...
Вітри дмуть і західні, й східні,
мій захист - це хата моя...
Щодня мені діточки дзвонять,
і внуки подзвонять бува...
Хоч очі бува сльози ронять,
та все таки я ще жива...
Одна вже давно в своїй хаті,
біди в цьому, звісно нема,
І, мабуть усе було б добре,
якби не страшна ця війна...
На жаль, нам війну не спинити,
війна ж то завжди є біда...
І важко усім нині жити,
і виходу в нас теж нема...
Політики в нас слабкуваті,
ведуть нині нас в нікуди...
Сидять у верхах, як у хаті,
не знати, які в них думки...
Колись же їм люди казали,
вкріпляти кордони пора,
і військо своє ще навчати,
допоки не йде ще війна...
Та чули від них воювати,
пока не настала пора,
бо треба дороги вкріпляти,
легкою була б щоб їзда...
А путлер всім цим скористався,
і військо своє спорядив,
війну розпочав біснуватий,
напевне він *** все ж син...
Три місяці йде вже війна ця,
страждають старі і малі...
Не видно війні кінця - краю,
спокійні у нас владарі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022
Час нині збігає так стрімко,
старіє природа і я...
Зажура в очах і ще й смуток,
й задума на плечі ляга...
Роз"їхались діти й онуки,-
у них уже сім"ї свої...
А в мене болять ноги й руки,
і очі в зажурі сумні...
Були ж колись мрії цікаві,
робота хороша й сім"я...
Нічого тоді не боялась,
й сама ніби квітка цвіла...
Заплутались мрії у смуток,
і довго не можу заснуть...
Буває веду я рахунок,-
і часу, і смутку, й журі...
Мене виручає мобілка,
так добре, що вже вона є...
Розмови веду я постійно,
і легше відразу стає...
Хоч важко вже жить в самотині,
я тугу ховаю свою...
Поводжуся я терпеливо,
отак в самоті і живу...
Буває, що смуток розвіє,-
увага і внуків, й дітей...
Й надія мені душу гріє,
й мені підкидає ідей...
Тоді я за стіл поспішаю,
беру я і ручку, й папір,
і думи свої викладаю,
отак й появляється твір...
І смуток тоді мій минає,
радію й пишаюся я...
Написане потім читаю,
й читає моя вся рідня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2022
День столиці в нас сьогодні,
та сумний в столиціі вид...
Чуть годилося б любові,,
не пісні лунають - свист.
Бо ж життя й там неспокійне,
вороги спать не дають...
Та святкові людей мрії,
все ж освітлюють всім путь...
Життя Києва в любові,
оживає і живе...
І я чую усі зови,
і це радує мене...
Там в столиці моя доня,-
і працює, і живе.
І онучка пречудова,
й правнучаточко мале...
Посилаю дар любові,-
у словах своїх усім -
києвлянам пречудовим,
й незнайомим і своїм...
Живіть в мирі, києвляни,
бережіть місто своє,
хай любов ваша не в"яне,
й своє місто береже...
Привітання від усюди,-
вже до Києва летять,
лиш мовчить чогось Європа,
не вітає києвлян...
Чи злякалася росії,
чи їй рот закрила мла,
чи змінила свої мрії,
чи нема добра й тепла...
Не віта Києв росія,
зрозуміло, йде війна...
Обламала волі крила,
і у путіна вона...
Та і наша слабка влада,-
проковтнула свій язик...
Їй вважається знов зрада,
то й боїться говорить...
Даль малюють димом труби,
я не марю і не сплю...
А столиця , моя люба,
й я її дуже люблю!
День столиці в нас сьогодні,-
не веселий, й не сумний...
І годилося б і владі,
щось нове в цей день відкрить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
Квітучий день в мене сьогодні,-
дзвонила вся моя рідня...
Хоч і не свято в мене нині,
та я радію, як дитя...
Я не шукаю нині рими,
вони самі до мене йдуть...
Я відчуваю в собі сили,
і пізнаю життєву суть...
І я ловлю у душу рими,
швидко кладу їх на папір...
Чую тепло цієї днини,
ось допишу й піду надвір...
Мене фантазія вловила,
а може я її знайшла...
І на папір я положила,
неперевершені слова......
Отак і вірш я написала,
і буду нове щось писать...
Можливо напишу поему,
допоки зрима благодать...
Радію я, що зір чудовий,
я бачу в дзеркалі себе:
уста вишневі,чорні брови,
як небо чисте голубе...
Квітучі дні завжди чудові,
думки пливуть у майбуття,
хоч і не свято в нас сьогодні,
ловлю я суть життя - буття...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2022
Нині у тиші я живу,
одна, як муха сиротою...
І знаю я чому мовчу,
чому укрита німотою...
Це одинокості права,
мене зробило безязику...
Багато літ живу одна,
і так за роком пливуть роки...
Немаю з ким я розмовлять,
і так від ночі і до ночі...
Люблю читати і писать,
болять і руки, ноги й очі...
А розмовлять немає з ким,
хіба що з котиком рудим...
А чи з собакою надворі,
і так сьогодні, як і вчора...
І завтра також буде так,
і в дні наступні, знов щоденно...
Не знаю збутись цього як,
життя вже, звісно, не пісенне...
Отак у тиші і живу,
одна неначе у тенетах...
Та я не плачу й не кричу,
як на безлюдних десь планетах...
Такий життєвий маю рок,
змінити щось уже не можу...
Тихенько йду за кроком крок,
й нікого, звісно, не тривожу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2022
Під Гаєм хтось Огонь покинув,
Чи подорожній там, чи косарі були,
Чи, може, вівчарі картопельку пекли.
Вітрець моторненький прилинув,
І потихеньку роздував...
Розжеврився Огонь, аж іскри кидать став,
"Ой Гаю, Гаю зелененький! -
Промовив він, пускаючи димок, -
Чи бачиш ти, який я вдавсь тепленький?
В холодний час нагрів би весь Гайок...
Мене покинули, мою забули службу;
Коли б вітрець не був, то, може б я погас,
Скажу тобі під цей веселий час:
Чому б з тобою нам не поєднати дружбу?
Всю нічку я б тобі світив
І видненько було б, хто б не ходив,
Чи звір який у гущині сховався,
Чи злодій уночі з сокирою підкрався...
І знали б нас, як двох братів,
І я б горів, і ти б шумів,
Не турбувало б нас ніяке лихо враже,
Чи правду я кажу - нехай вітрець нам скаже."
"Авжеж, що так!" - піддакнув їм вітрець,
Усюди вдатний молодець.
Недовго думав Гай, на брехні спокусився,
Не знаючи того, який Огонь дружок.
Вітрець їм зразу прислужився;
Мерщій поніс Огонь в Гайок
І на суху поклав полянку.
Світив Огонь всю нічку аж до ранку.
Попереду він за сушню узявсь
І потихеньку став тріщати,
А як вітрець, підлиза, розгулявсь,
Тоді вже всюди став палати
І братика свого не пожалів:
І обпалив його, і обсмалив.
Пропав Гайок, аж жаль було глядіти!
Мов чорная мара стоїть,
Вже більш йому не зеленіти
І краю рідного не веселить.
Молодіж любая,надія наша, квіти!
Пригадуйте частіш ви баєчку мою;
Цурайтеся брехні і бійтеся дружити
З таким приятелем, як той Огонь в Гаю.
Автор байки Леонід Глібов, записана з вуст автора його другом
Ол. Ам.Тишинським 24 жовтня 1893 року, а вже 29 Глібова не стало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022
Я не боюся забуття,
в цім світі усе тлінне...
Минають люди, як вода,
мину і я, то не біда,
світ існувати буде...
Цей світ цікавий, знаю я,
є небо, сонце і земля,
найбільша цінність - люди...
Весною все росте, цвіте,
але ж усе й минає...
Весна вже до кінця іде,
а літо нас чекає...
І я спішу, і не грішу,
чогось ще жду, чекаю,
планую щось і щось роблю,
що ще прийде , не знаю...
Надія й Віра в мене є,
й прийдешні дні, без воєн...
А час спішить, кудись тече,
хоч він мені і не пече,
все ж радості чекаю...
Вірю, що з часом мир прийде,
з ним вернеться і спокій,
і зникне сум глибокий...
Ось і сьогодні вже весни,
останні дні спливають,
І все навкруг росте, цвіте,
і сонце з неба світить...
І я радію, що живу,
наперекір невзгодам,
іду вперед, сиджу, пишу,
хоч світ цей і жорстокий...
І вірю я, що весь непотріб відійде,
й будуть щасливі люди...
Я не боюся забуття,
й боятися не буду...
Скільки відміряно мені,
стільки і жить я буду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022
Я не скаржуся на долю,
хоч вона в мене й сумна...
Пересилюю всі болі,
я в цім світі не одна...
Є у мене внуки й діти,
і правнучка уже є...
І є повід порадіти,
і розважити себе...
Є і друзі, і сусіди,
і знайомі вчителі,
земляки мої цікаві,
і колишні школярі...
Є колеги по роботі,
і старі, і молоді,
серед них є загадкові,
всі хороші і прості...
Хоч стрічаємось ми рідко,
та спілкуємось таки...
Інтернет і телефони,
сумувати не з руки...
Я не скаржуся на старість,
в ній цікавинки все ж є,
і поліпшує мій настрій,
кожен день нове щось є...
Та й домашні маю справи,-
і в будинку, і в дворі...
І город я обробляю,
завжди в будь - якій порі...
Діти й внуки часто дзвонять,
сумувати не дають...
А як треба допомога,
то й посилочки пришлють...
Я не скаржуся на долю,
і старості не боюсь...
і щодня молюся Богу,
й до землі йому клонюсь...
Не за себе прошу Бога,
а за внуків і дітей...
і за мирную дорогу,
для усіх простих людей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2022
Ішли степом, понад гаєм
двоє козаків...
Потомились, кажуть: "Сядем,
треба відпочить..."
Пишне дерево з гілками
стояло в степу...
Не змовляючись думками
сіли в холодку...
На бандурі один грає,
другий слухає...
Та один з них помічає,
смерть до них іде...
Він і каже: "Утікаймо,
вона ж нас уб"є!"
Другий каже: "Почекаймо,
може промине!..",
Смерть же їх не проминула,
підійшла до них:
"Ось і вас я вже впіймала
волоцюг таких!.."
"Не лякайтесь, добрі люди,
бо це не про вас,
це було так у минулім,
нині інший час!"
Нині нас вбивають орки,
путлера "орли"...
Наші воїни щоденно
женуть їх туди,
звідки вони не прохані,
до нас і прийшли...
А буває і вбивають,
вони ж вороги...
І нехай запам"ятають,
нас не перемогти!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2022
Виший, мамо, сорочку мені...
Я давно вже хотів просити,
Щоб на грубому полотні
Та таку, щоб не зміг зносити!
Виший, мамо, сорочку мені,
Щоб на ній колосилось жито
Розцвітали сади на ній,
Щоб в достатку і в мирі жити!
Виший мамо сорочку мені...
Навесні, як кують зозулі,
Щоб зігріла на чужині,
Та таку, щоб не брали кулі!
Виший мамо сорочку мені,
Як Дніпро наш весною скресне,
Як поляжу, десь, на війні –
В тій сорочці, візьму й воскресну!
Автор Еміль Дубров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022
Зеленіє поле, Вже ж бо їй на зміну
зеленіє гай... поспішає літо,
Весна поспішає, квітами сповите,
ось - ось її край... і дозрілим житом...
Як дозріє жито,
зберемо врожай,
буде у нас свято,
грай, музико, грай...
Буде у нас радість,
хліб і каравай...
Гарно нам весною, Сонце посилає
гарно буде й літом, тепло, бува й жар,
розквітнуть у літі, буде у нас свято,
його диво - квіти... грай, музико, грай...
Буде шито - крито,
хліб і коровай.
Будуть друзі й гості,
рідня і сусіди...
Будемо співати,
будемо й радіти...
Гарно нам весною, Як усе поробим
а літом ще краще, будемо співати,
з думами святими, і себе, й країну
поєднаєм щастя... будем величати...
Зеленіє поле,
зеленіє гай...
Вечірняя зоре,
щастя нам додай...
А найбільше щастя,
як війни не буде...
Будем працювати,
і жити, як люди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022
Чогось я дуже стомлена сьогодні,
і туга на душу, і мізки лягла,-
чи це тому, що втратила я друга,
вже поміж нами небо і земля...
І давить, і тривожить мене туга,
і гіркота на душу вже лягла,
бо кращого у мене вже не буде,
і втрата ця для мене вже важка...
Мені його ніколи не забути,
для мене був він, як найбільший скарб...
А іншого шукати я не буду,
щоб потім і його не довелось втрачать...
Ми з ним були неначе побратими,
хоча і в різних ми містах жили...
Дзвонили часто друг до друга,
і задоволені завжди були...
І ось його уже не стало й вже не буде,
у розпачі моя нині душа,
і давлять мене сльози й туга,
і я не можу прочитать йому свого вірша...
Я знаю, що сумувать за ним я буду,
у пам"яті не зітреться біда...
Прощай, мій вірний любий друже,
допоки я живу, то й пам"ятати буду...
Я знаю, що тебе ніколи не забуду,
якщо там можна, то і ти мене згадай...,
І вірші, і посвяти писать буду,
жаль, що ти не зможеш їх читать...
Цей друг мені заочним лише був,
любов до віршів нас здружила...
Як важко вимовити слово "був",
й не віриться, що вже його не буде...
Спокійно спи, мій друже, там,
а прийде час і я туди прибуду,
не знаю, чи зустрінемось ми там,
та поки я жива, тебе я не забуду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2022
Вже нарешті я почула,-
дзвінке радісне: "Ку - Ку!"
Це зозуля прилетіла
відпочить в моїм садку...
Я на лавочку присіла
розглянулась на боки,
у садку вона сиділа,
і кувала залюбки...
Припізнилася незвично,
ще такого не було...
Та кувала все ж "лірично",
а чому не зна ніхто...
Посиділа, покувала,
й полетіла все таки,
може і вона почула,-
про війну десь балачки...
А можливо і злякалась,
невідомо це мені...
Чи з бідою десь зустрілась
та зраділа все ж весні...
Я зозулі тій зраділа,
її слухати люблю...
Вона довго ще сиділа,-
в веснянім моїм садку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2022
Солов"ї, солов"ї, Убиває ж війна,
заспівайте мені, а весна ж є весна...
хай почую я вас І хоч рани печуть,
у останній свій час... хочу спів ваш почуть...
А весна ж знов красна,
і безмежжя в степу,
я губами ловлю
кожну краплю живу...
Ніби каплі дощу Не зникає ж любов,
впали в нашім садку, хоч і рани страшні,
я зозулю прошу: я почуть хочу знов
"Покукукай Ку -Ку!" кукування твої...
Чи то дощ, чи роса,
невідомо мені,
вгорі світять в красі
зірочки вогняні...
На землі уже я, Не почую вже я
майже мертвий лежу, голоси весняні,
така доля моя вже свідомість моя
через кляту війну... не належить мені...
Буду я в небесах
зустрічати весну,
до живих лише і снах,
може я ще прийду...
Жаль матусю мою, А вона ж мене жде,
залишилась одна, вигляда, вигляда,
в її долю сумну не діждеться вона,
вже не прийде весна... бо мене вже нама..
Солов"ї, солов"ї,
я не чую вже вас,
душа й мрії мої
вже пливуть в небесах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2022
Кажуть, що за царя Хмеля,
людей було жменя,
А за царя Панька,
була земля тонка,
як її пальцем ткнеш,
то й воду тоді п"єш...
Чи так, а чи не так було,
я у книжках читаю...
Та ще й тримаю я весло,
що нас веде у далі...
Терпимо болі від розлук
із рідними своїми...
І не жалієм ніг і рук,
працюєм, що є сили...
В роботі старість доганя,
уже й не поспішаєм,
Бува й спиняємось щодня,
тоді й відпочиваєм...
Наше життя, це як похід,-
від Сходу і до краю...
У кого вдалий отой Схід,-
все буде добре й далі...
Ми працею усі живем,
працюючи, співаєм...
А прийде час і ми помрем,
і ви, і я це знаю...
Над Римом висить неба тінь,
й знамена перемоги...
Мені ж вчувається вже дзвін,-
важливої дороги...
Живем все більше для дітей,
для внуків і правнуків,
сповнені мрій й нових ідей,
бува долаєм й муки...
На жаль життя йде до кінця,
то плачем, то співаєм...
І не чекаємо гінця,
кінець самі стрічаєм...
Про свої болі і жалі,
рідним своїм не кажем,
долаєм прикрощі самі,
та часом й помираєм...
Поки живі, готові йти
тернистими стежками,
мусимо хрест свій донести,-
до неба і до ями...
Фантазувати вмієм ми,
і днями, і ночами...,
Допоки сон нас не зморив,
пливемо десь у далі...
Дякуєм Богу, що живем,
хоч й важко нині жити...
Мудріші, звісно, ми стаєм,
уміємо й любити...
Хоч з кожним днем все важче йти,
та ми йдемо ногами...
Хотілося б мету оту,
погладити руками....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2022
На ліжку холоднім,
на рідній землі,
вмирав піхотинець
знайомий мені...
Я бігла до нього,
його щоб спасти,
та сил не хватило
добігти туди...
Не знала я точно,
де він помирав...
Ніхто про те місце
не відав й не знав...
А я поспішала,
боялась спізнитись,
помогти хотіла
тому піхотинцю...
І довго я бігла,
стежину шукала,
його б врятувала,
та я не добігла...
Спіткнулася, впала,
піднятись не встигла,
помер піхотинець,
пілотка лишилась...
На згадку пілотку
його залишила,
мені ж бо здалося
пілотка то сина...
Та ось хтось постукав
у моє віконце...
Схопилася швидко
від променів сонця...
Нарешті проснулась,
і все зрозуміла,,
пілотка то батька,
у сні мені снилась...
І я у ту нічку
вже більше не спала,
пілотка ж бо тата
мене налякала...
А може й не тата,
а чийогось сина,
пілотка звичайна,
мене розбудила...
Чи того піхотинця,
чи когось другого,
пілотку і сон той,
не забуть ніколи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022
Хтось десь сказав,весна - жура,
а ви не вірьте...
Хоча по - різному бува,
та радості все ж більше...
Весна ж бо радістю сія,
і квітнуть квіти...
На те ж вона і є весна,
щоб сіять і радіти...
Хоч чуєм ми війни жалі,
не опускаєм руки....
Ловим дива ми весняні,
і відганяєм муки...
Чула не раз, як десь підчас,
лилися голосіння...
Перемага весна той час,
і додає уміння...
А нам війна несе журу,
й те,що цвіте пов"яне...
Та я усім тоді кажу,
що з часом легше стане...
Колись же скінчиться війна,
у це я щиро вірю...
Згине як буря весняна,
і люди, й я зрадію...
І будем жить ми, як завжди,-
у правді і любові...
Ловити подихи весни,
й сни бачить кольорові...
І якщо хтось не те сказав,
пробачать йому люди...
То він чогось не врахував,
і радості прибуде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2022
Давно живу я у Долинській,
тут пахне м"ятою трава...
Вдихаю я повітря чисте,
знаходжу радужні слова...
Долинська, ти моя пречиста,
такої більш нігде нема...
Люблю тебе ніби з дитинства,
тут друзі є й моя рідня...
Тут працювала я у школі,
і задоволена була...
І дуже вдячна своїй долі,
що тут й щасливою була...
Роки у вирій відлітають,
та все ж допоки я жива,
люблю її і все, що маю,
друзі і дім, і всі дива...
Найбільше диво, звісно люди,
таких мабуть нігде нема,
щирі і лагідні, й розумні,
красиві й гарні, як весна...
Я тут пізнала щастя й горе,
давно на пенсії вже я...
І дуже вдячна своїй долі,
в Долинська - радість вся моя...
У іншім світі мої рідні,-
і мама, й чоловік, і син...
Та спогади все ж більше світлі,
і вічний спокій буде й мій...
Давно живу я у Долинській,
тут пахне м"ятою трава.
Повітря тут завжди пречисте,
цікаві люди і дива...
На цвинтарі для мене місце,
поруч із рідними людьми...
Там поховають мене рідні,
й спокійно буде там мені...
Та я вмирати не спішу ще,
живу на пенсії давно...
Вдихаю я повітря чисте,
ніби дивлюсь якесь кіно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2022
Доброго дня, моя діалогівська сім"я...Давно вже я вам не писала, а
ось сьогодні надумалося написать про свій пенсійний бюджет, думаю що
з цим стикаються усі пенсіонери, та можливо й не лише вони...У наш
скрутний час буває й гірше.
Так от мій бюджет - це моя пенсія, інших доходів я не маю, бо ж живу
уже на 83 році життя. Нинішня моя пенсія це 5000 гривень, це ніби й
нормальна сума,
та все ж бувають і спотикачки, особливо в зимовий час, бо ж платіжки
забирають мало не всю пенсію, маю майже 49 років трудового стажу і
великий будинок, бо ж колись моя сім"я складалася з 6 осіб, це мій
чоловік, я , троє наших дітей і мама, та так вийшло, що мама і
чоловік, і старший синок (загинув на шахті в м. Кривому Розі ще у
важких 90-их роках) уже давно в іншім світі, молодший син живе у
Польщі, бо там живе його донечка, а моя донька живе і працює у Києві,
бо там живе її донька зі своєю сім"єю.
Якось була спробувала не опалювать весь будинок, щоб зменшити виплати
за комунальні, та швидко й відмовилася від цієї затії, бо почали
відпадати потолки і відставати від стін шпалери, то отож у зимовий час
майже вся пенсія іде на виплату комунальних. Сплачуючи комунальні з
жахом думаю про тих стареньких у яких мінімальна пенсія, а життя це ж
не лише комунальні, а й витрати на їжу, купівлю самого необхідного для
життя, а ще ж і на ліки потрібні гроші,де вже тут думати про комфорт,
та різні забаганки...Отож і виходить, що не живемо, а животіємо...
Дякуючи вашій, і нашій газеті отримала скидку за комунальні на 25%, це
хоч і невелика, а все - таки підмога...Знаю, що декому ще важче ніж
мені і співчуваю...
Хотілося б щоб і уряд подумав за таких людей, та у них своїх справ,як
кажуть у народі "повен рот", їм не до нас, точніше сказать "своя
сорочка ближче і вагоміша"...
А ще від таких турбот буває втрачаємо спокій, страждаємо від безсоння,
а іноді й кричати хочеться... В крамниці майже не ходимо,бо ж буваємо
прямо в "захопленні" від цінників, дивимося на них і очам своїм не
віримо, вчора була одна ціна, а сьогодні вже інша і значно вища від
попередньої. Думаю, що оця матеріальна скрута діє на всіх людей
похилого віку, я наприклад, буває не можу заснути...
Слава Богу, що в мене діти дбайливі і уважні, присилають посилки у
яких є все, що мені потрібно...Ось так і живемо, точніше сказать
виживаємо, та все ж,як кажуть у народі: "Держимо фасон"...
Вибачте, якщо я щось не так написала...
З повагою Валентина Бугрій з містечка Долинська,Кіровоградської області.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2022
Чим більше знаєш, тим більше можеш,-
відомо всім це і мені...
І вік при цьому не завада,
таке можливе на землі...
І хоч мені багато років,
та я навчаюсь й до тепер,
щодня роблю хоч кілька кроків,-
у кожен ранок, вечір й день...
Ловлю новини в свої вуха,
і їх обдумую завжди.
Комар не заважа і муха,
що тут літають туди - сюди...
Афер в житті не допускаю,
живу я з правдою завжди...
А коли плачу, чи співаю,
то уникаю ще й біди...
Щодня пишу я і читаю,
й по телевізору дивлюсь...
А як нове щось десь узнаю,
то ще й легенько усміхнусь...
Не може все людина знати,-
відомо всім це і мені...
Та хочу більше я пізнати,
поки живу ще на землі...
Та ще, зізнаюся, й цікаво,
щодня пізнать хоч щось нове...
І я, повірте не лукавлю,
переконання це моє...
Чим більше знаєш, тим більше можеш,
це моє правило просте...
Знання щоденно як приможеш,
то й жить красивіше стає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2022
Неспокійно якось спала,
відчувала в серці біль...
Ніби я у парку "Слави"
з ворогами бачу бій...
І снаряди рвуться близько,
кулі навколо свистять,
а мій тато з автоматом
в бій веде своїх солдат...
Все змішалось: час і люди,
я дивлюся на той бій,..
і гукаю що є сили:
"Я з тобою, рідний мій!"
Я торкаюсь обеліска,
через шум і тріск, і свист,
чую голос тата близько,-
рідний, впевнений, чіткий:
"Що ти, доню, Боже правий,
сюди, донечко, не йди,
захищать вас наше право,
ти ж додому поспіши!
Дома ждуть тебе бабуся,
старший брат, мала сестра,
і хвилюється матуся,
а ти, доню, тут одна...
А до мене, неможливо,
навіть думати не смій!
Ти пробач, що так вже вийшло,
ми ведем смертельний бій..."
В тім бою татко загинув,
і його весь батальйон,
тільки де його могила
не повідав навіть сон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2022
Поговори зі мною, тату,
хоча б у снах поговори,
хоч кілька слів, хоч не багато,
мені про себе розкажи...
Я пам"ятаю тебе, тату,
хоч і мала тоді була,
коли пішов ти воювати,
як почалася та війна...
З мамою ми тоді лишились,
ой, як же страшно нам було,
коли фашисти увірвались,
у наше лагідне село...
Нам довелось бути "під німцем",
ми всі жахи перенесли...
Без хати ми тоді лишились,
в великій бідності жили...
Кінця війни тоді чекали,
вірою сповнені були...
І тебе, тату, виглядали,
та не вернувся ти з війни...
І хоча жити було важко,
ми все робили, що могли...
І в нас лишився лиш на згадку,-
єдиний лист твій із війни...
Уже немає мами й брата,
і я живу у самоті...
А мені хочеться знов, тату,
почуть слова твої прості...
А ще мені приємно, тату,
що ти приходиш в мої сни...
З тобою легко розмовляти,
згадувать пройдені шляхи...
І я донині пам"ятаю,-
сумні ті роки, ночі й дні...
І я пишу, тату, посвяти,
казки і вірші, і пісні...
Посвяти і тобі, і брату,
бабусі, мамі і сестрі,
синочку і невістці, й свату,-
ви всі у пам"яті живі...
Приходь у сни мої, мій тату,
розпорвідай і говори,
мені ж бо хочеться все знати,
тому й прошу: "Поговори!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2022
Поклонитись усім матерям,
нам годилося б сьогодні...
Що могли, вони все дали нам,
освятили добром і любов"ю...
Моя матусенька Поліна,-
давно лежить уже в землі...
Я перед нею на коліна
стану в зажурі у ці дні...
Вона мене з братом ростила,
(тато загинув на війні...)
Для нас матуся все робила,
щоб ми здоровими росли...
В колгоспі все життя робила,
і ланковою там була...
Корів колгоспний теж доїла,
й лише дня нас вона жила...
Матуся нас дуже любила,
ми помагали, як могли,
життєвим мудростям учила,
і ми слухняними були...
Її турботу відчували,
ми з братом все своє життя,
усе матусі помагали,
і планували майбуття...
Мама вдовою залишилась,
ще ж молода вона була,
та заміж йти вже не хотіла,
пам"ять про татка берегла...
Уже давно мами немає,
та й брата теж уже нема...
В згадках моїх вони витають,
допоки я іще жива...
Матусю я не забуваю,
її я згадую щодня...
Усе добро я пам"ятаю,
хай буде їй легка земля...
Піду на цвинтар я сьогодні,
гостинці мамі понесу...
Добре, що час нині погодний,
і я туди якось дійду...
Там поруч з мамою синочок,
і чоловік мій там лежать...
Я їх провідаю сьогодні,
й хороше щось буду казать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2022
Люблю життя й години праці,
чи на городі, чи в садку...
Ніби купаюся в палаці,
або у річці, чи в ставку...
А вечорами я читаю,
або вірші й казки пишу,
і телевізор не включаю,
і вже нікуди не спішу...
Думки з"являються щомиті,
я записати їх спішу...
Вони й малі є, і великі,
я на папір їх всі кладу...
Любо мені і серце б"ється,
думки складаю у рядки...
А ніч мені ніби сміється,
і заглядає у шибки...
Та я вже ночі не боюся,
вона як подруга мені...
Ну, а коли уже стомлюся,
спати вкладаюся тоді...
У снах буває мені сняться,-
мама, бабуся і мій брат...
А коли ранком я проснуся,
щаслива я була у снах...
Я снів багато пам"ятаю,
вони снують в моїх мізках...
Їх записати намагаюсь,-
я і у прозі, і в віршах...
Отак живу: пишу й працюю,
допоки сила в мене є...
Пишу, читаю й не сумую,
таке життя нині моє...
Можливо щось й не так роблю я,
та і пишу може не те...
Та все ж допоки ще живу я,
моє буття все ж не пусте...
Любов свою й години праці
успадкувала від батьків...
Жити у хаті, як в палаці,
напевне Бог мені звелів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2022
З щастя й горя моя доля,
скувалась якось...
Як тополя серед поля,-
я живу ще ось...
Негаразди я долаю,
як і люди всі...
І минуле пам"ятаю,
держу в голові...
Намагаюсь не грішити,
і Богу молюсь...
Скільки зможу буду жити,
і писать також...
Є у мене діти й внуки
і я їх люблю...
Болять ноги в мене й руки,
як важке роблю...
Діти й внуки вже дорослі,-
в них своє життя...
Приїжджати часто в гості,
заважа війна...
Слава Богу є мобілки,
та ще й інтернет...
Подолання перешкоди,
додає ефект...
Розмовляємо щоденно,
сили додаєм...
Вірим в щастя достеменно,
отак і живем...
Хоч багато мені років,
не сумую я...
Не рахую своїх кроків,
ряст топчу ще я...
З щастя й горя моя доля,
так життя мина...
Як тополя серед поля,
я все ж не одна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2022
Ні, не забуть мені ніколи,-
страхів минулої війни...
А в нас війна іде й сьогодні,
вбиває радощі весни...
Тоді війну розпочав гітлер,
хотів Європу підкорить...
Нині війну розпочав путлер,
щоб українців усіх вбить...
Або зробить усіх рабами,
нищить і села, і міста...
Та правда все ж стоїть за нами,
хоч ситуація й складна...
путлер за гітлера хитріший,
людське йому не до лиця...
Та ще ж і час нині складніший,
й не видно нам його кінця...
Страждають і дорослі, й діти,
і села, і міста, й поля...
Притихли птиці, й навіть квіти,
страждають люди і земля...
Вчора від мене недалечко,
Тимково станції нема...
Стиснулось болями сердечко,
бо там живе й моя рідня...
Я набираю в телефоні
по черзі їхні номери...
Вони мовчать усі й сьогодні,
в мене аж серце завмира...
Кажуть, що путлер нині хворий,
чекає операції...
Його замінить якийсь новий,
в такій ось ситуації...
Та кажуть новий ще страшніший,
добра від нього не чекай,
він убивати нас готовий,
і наш не здоланий ще край...
І з кожним днем стає все гірше,
болить і серце, і душа...
Страждань стає все більше й більше,
за що ж нам доля отака...
Ні, не забуть мені ніколи,-
страхів минулої війни...
Та те, що робиться сьогодні,
страшніше навіть від чуми...
І все ж я вірю українцям,
бо переможимо все ж ми...
Бажаю всім я повні вінця,
наснаги й жити без війни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2022
Я давно живу одна,
й мені важко...
І буваю я сумна,
бува й страшно...
Діти й внуки в мене є,
і правнучка...
Та у них життя своє,
ще й далеко...
Вони дзвонять всі мені
та й щоденно...
Хоч в них справи є свої,
і проблеми...
І робота у них є,
і турботи...
Звісно в кожного свої
будні й свята...
Та й у мене справи є
на городі...
Та й у хаті і в дворі
є робота...
Потихенько я хожу,
шкандибаю...
І порядки навести,
поспішаю...
З телевізора дивлюсь
я новини...
А ще й Богу я молюсь,
без провини...
А дітей і внуків я
знов чекаю...
Та у кожного сім"я,
я це знаю...
Де взялася ця війна
не потрібна...
Третій місяць йде вона
не підзвітна...
І ніхто нас не пита
про роботу...
Своя в кожного мета,
і турботи...
Важко жити вже одній,
відчуваю...
Та у розпачі ще я
не буваю...
Розумію я дітей
і онуків...
Та наповнююсь ідей,
я без скуки...
Я давно живу одна,
й не сумую...
І читаю, і пишу,
ще й жартую...
І хоч я уже стара,
та не плачу...
Не впійма мене жура,
чую й бачу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022
Незабутнє Перше Травня,-
було в нас одне на двох...
На рушник тоді ми стали,
повні мрій всіх і думок...
Йшли роки, а ми любили,
і у злагоді жили...
Троє діток народили
і щасливими були...
Як давно це відбулося,
не минули ми й біди...
Старший син тоді загинув,
зореносної весни...
Дуже нам тоді боліло,
й не спинить було біди...
Ми обоє посивіли,
і у розпачі жили...
Нас це горе об"єднало,
в нього донечка мала,
ми її до себе брали,
й вона в спокої росла...
Час спливав і ми старіли,
для онуків вже жили...
Та невістка захворіла,
і на той світ відійшла...
Ти не стерпів втрат і болей,
відійшов за ними й ти...
Де взялися в мене сили,
щоб все це перенести...
Двадцять два предовгих років,-
я живу вже знов одна,
жду онуків яснооких,
та буваю і сумна...
Їх же четверо у мене,
і правнучка уже є...
Хоч живуть усі далеко,
й телефони в усіх є...
І сьогодні в Перше Травня,-
я на цвинтар знов піду...
І гостинців всім поставлю,
й про життя все розкажу.
Все наладилось поволі,
та прийшла нова біда,
знов війна у нас сьогодні
наший спокій убива...
Важко жити всім сьогодні,
та Надія не вмира...
Усі дії в нас повільні,
жаль, що я уже стара...
Та я вірю українцям,
у них сили вистача,
додадуть тим злим рашистам,
упадуть хай сторчака...
І сьогодні, як учора,
в нас іде та зла війна...
Пересилити всі болі
нам весна допомага...
Перше Травня незабутнє,
мене в світі цім трима...
А ще діти наші й внуки,
додає сил нам весна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2022
Походила по росі босоніж,
і зробилося мені веселіш...
Появилися слова пречудові,
написалися вірші в мене нові...
Сіла я за стіл і написала,
у рядочки прості все поклала,
бо писати я люблю, ще з дитинства,
мої помисли прості, й ніби чисті...
Я любила і люблю свою мову,
довіряю я завжди мові й слову,
І з дорослими, й дітьми розмовляю,
що сказати їм завжди я теж знаю...
Кожне слово в нашій мові є важливе,
і привітне, і сумне, й щепетливе...
Мудростей у кожнім слові є багато,
А вислови із тих слів є крилаті...
Яка ж гарна й чарівна наша мова,
підбираю і ловлю кожне слово...
Вибрані диво - слова кладу в вірші,
та і в прозу їх пишу веселіше...
Мудрість слів у суєті не втрачаю,
і багато чарівних слів я знаю,
Підкоря слово мене красотою,
і воно в мені живе з добротою...
Довіряю я йому все, що знаю,
В кожнім слові магнетизм відчуваю,
Усе здається є в нашій мові,
а ще хочу його чуть у вимові...
Коли чую виступм в нашій раді,
мені хочеться їм дать ще поради,
щоби мова в них була, як картинка,
а не хрюки, як в крота або й свинки...
Хочу я порадити їй і всім
вимовляти всі слова, як амінь...
Не потрібні викрутаси в нашій мові,
і були в нас всі - усі,щоб здорові...
Щоб закінчилась війна вже сьогодні,
і щоб знали люди всі свою мову...
Досконале і красиве кожне слово,
і вживали всі слова загадкові...
Походила по траві босоніж,
і зробилося мені веселіш...
Зайшла в хату я скоріш за стіл сіла,
написати новий вірш захотіла...
Завтра знову я піду на подвір"я,
може нову тему там знайду, як повір"я...
Може десь я там найду якісь перли,
вірю я що вони там є, як і зерна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2022
Буває, що б"ють "барабани",
і сон пропадає кудись...
Здається, що то вже тумани,
ведуть людей вдаль і увись...
Ховаються люди в підвали,
і терплять: і злидні, і глум...
Мізки в головах уже встали,-
єство переходить у сум...
Тремтять бува руки і ноги,
і очі сльозяться бува,
звертаються люди до Бога,
в молитвах душа ожива...
У головах щось гуде дзвінко,
не знати і звідки взялось,
і біль дістає до печінки,
а може почує все Бог...
І страх не відходить в підвалах,
бо й там лише злидні і сум...
І мрії кудись повтікали,
життя стає схоже на глум...
Хтось плаче, хтось кличе, хтось слуха,
а в душах благання і гнів...
Ну де ж він узявся той путлер,
що військо послав на наш двір?..
З підвалу виходити страшно,
бо там невідомість і страх...
Надійніше все ж у підвалах,
і це перед Богом не гріх...
Хтось вийде усе ж із підвалу,
розвідку якусь проведе...
Малеча сидить біля мами,
чи скоро усе це мине?..
Таке ось у нас сьогодення,
страждають старі і малі...
Та вистоять все ж таки треба,
заради життя на землі...
Колись же війна ця скінчиться,
відновимо втрачене все...
І буде весна у столиці,
і щастя до всіх ще прийде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2022
І знов вона до нас прийшла,-
весна красна, жадана,
радості мало додала,
бо йде війна погана...
Гудуть чужинські літаки,
і додають нам болей...
Це путлер шле свої полки,-
на наші світлі долі...
Та все ж весна робить своє,
тепло несе незмінне...
І вже вертають журавлі,
в гніздо своє нетлінне...
Вже розпустили і садки
свої, як крила гілля...
А там цвітуть диво - квітки,
чекають всі весілля...
Ми вже діждалися тепла,
нам веселіше стало...
Якби закінчилась війна,
то ми б і заспівали...
Складаєм нові веснянки,
й самі собі співаєм...
А ще й працюєм залюбки,
й таланти розвиваєм....
Крім того й молимося ми,
й благаєм знову Бога,
щоб повернув мир між людьми,
і світлу дав дорогу...
Війну якби ще зупинив,
і путлера, звичайно...
І нашу владу щоб навчив
робити все путяще...
Те, що минуло відпливло,
ми, звісно, пам"ятаєм...
Весняне гріє нас тепло,
кінця війни чекаєм...
І знов вона до нас прийшла,
натхненна і цікава...
Радості трішки додала,
І свято величаве!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022
Добрий день, у добрий час,
зі світлим святом, вітаю вас...
Весна й Великдень - це чудово,
тож будьте, люди, усі здорові...
Великдень, свято особливе,
Христос воскрес і ми щасливі...
Якби й війна вже закінчилась,
та ще й в цім світі все обновилось...
Любить життя кожної миті,-
Ісус Христос нам заповів...
Хоч не завжди буваєм ситі,
та це не є великий гріх...
Головне бути справедливим,-
у своїх вчинках і думках.
Помисли праведні і чисті,
вони ж, як сонце в небесах...
З Святом Великодня вітаю,-
добрих людей усіх - усіх...
Хай воно сили обновляє,-
для справ Господніх всіх земних...
Хай прийде Мир в кожну оселю,
як промінь сонця чарівний,
й настане час для всіх веселий,-
у день цей чистий і ясний...
Христос Воскрес! Я всіх вітаю,
і гарних вістей усім бажаю,
хай Божа ласка всіх зігріває,
і лиш хороше все посилає...
Здоров"я, сили на довгі роки,
все було добре і без мороки,
уваги рідних кожної днини,
щоб всі відчули, що ви щасливі...
Будьте веселі всі і красиві,
і щоб вас рідні ваші любили,
сусіди й друзі, щоб поважали,
а бід і горя, щоб ви не знали...
Христос Воскрес! Радіймо, люди!
Живімо в мирі й радості всюди...
Христос нас всіх оберігає,
що буде далі лиш він і знає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022
Українці гожі, щирі,
і завжди гостинні...
Працьовиті і дбайливі,
розумні й сміливі...
Вміють думать й працювати,
і відпочивати...
І співати, й жартувати,
і не ображати...
Є у них ще особливість,
ознаки і риси,-
це увага і сміливість
справжньої людини...
Наполегливість і твердість,
та ще й сила волі...
І потрібна, звісно, й стійкість
в визначені долі...
Якщо треба захищати,-
терпіння й готовність...
А як треба воювати
готові й на подвиг...
За народ і за країну
йти завжди готові...
Бережливі, не амбітні,
зважливі і горді...
Кому треба допомога
надають у всьому...
Вірять в правду і у Бога,
і власному дому...
Воріженьок не бояться,
своє захищають...
А коли сили втрачають,-
з гордістю вмирають...
Отакі то українці
в моїм розумінні...
І горжуся завжди ними
я в своїй країні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022
Мамо - голубко, я все пам"ятаю,
важко було тоді всім...
Вижили ми, а хати не стало
в нашому ріднім селі...
Мамо - голубко, усе ти стерпіла,
і не схилялась в журбі...
З братом мене ти уміло ростила,
вдячні були ми тобі...
Жаль мені, мамо, тебе вже немає,
ти вже давно у землі...
А я до тебе постійно звертаюсь,
й легше стає так мені...
Мамо - голубко, ми все розуміли,-
тата убила війна...
І німчура нашу хату спалила,
нову ти, мамо, звела...
Мамо - голубко, ти спиш і не знаєш,
важко вже жити й мені...
Болі у тілі й душі поселились,
мрії і думи сумні...
Мамо - голубко, проснись, подивися,
я вже живу у журбі...
Все я терплю, і майже не плачу,
важко й мені, як тобі...
Мамо - голубко, прости нас із братом,
що ми невдячні були...
Часом бувало непослухи мали,
та все ж у правді жили...
Мамо - голубко, вже й брата немає,
сумно, матусю, мені...
Сил уже в мене лишилося мало,
хилить життя до землі...
Мамо - голубко, живу вже одна я,
діти далеко живуть...
Так як і ти,теж сумна я буваю,
думи в минуле ведуть...
Мамо - голубко, я все пам"ятаю,
згадую все, що було...
Важко було, але ти нас любила,
й ми відчували тепло...
Мамо - голубко, на цвинтар піду я,
пасочки вам понесу...
Поряд з тобою там син й чоловікі мій,
прощення я попрошу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2022
Ой, весно, весно,-
миром воскресни,
хлібом і сіллю,
миром й застіллям...
Додай всім людям
добра усюди,
тепла і квітів,
з дощем і вітром...
Принеси людям
хороші вісті,
хай буде радість:
в селі і в місті...
Хай кожен воїн
тепло відчує,
життя без воєн
й любов панує.
Богу молюся
я за здоров"я,
щоб всі військові
були здорові...
Молюсь, щоб кожний
захисник гожий,
був і веселий,
живий й здоровий...
Ой, весно, весно,-
миром воскресни,
медом і хлібом,
весняним квітом...
На тебе, весно,
усі надії,
на мир і щастя,
всі мої мрії...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2022
Тривожний час, кожна година,
нині важкі ідуть бої...
Моя чудова Україна,
тобі віддам я сили всі свої...
Вітри весни мене не спинять,
й ті літаки, що кружать угорі...
І та війна,мене не змінить,
і злії путінськії владарі...
Наші тримають оборону,
готові й землю обійнять,
і за дорогою дорогу,
землю й країну захищать...
Хай не надіється росія,
і її путлер, як павук...
Тривоги в нас він не посіє,
не виб"є зброю з наших рук...
Не я, а діти мої й внуки,
уже пішли нас захищать...
Взяли вони вже зброю в руки,
і ворогам їх не здолать...
Тривожний час і дні розлуки,
та ми умієм рідних ждать...
Минуть бої, скінчаться муки,
день перемоги відзначать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2022
Я завжди наповнююсь думками,
минуле згадую й пливу у майбуття...
Хочу все висловить словами,
хоча вже я і стомлена життям...
А за вікном весна буяє,
мої думки снують у тишині...
Весна - красна, це кожен знає,
і хочеться незвичне чуть мені...
Неспішно йду я на подвір"я,
щоби відчуть всі співи весняні...
Земне й дзвінке "Ку - Ку!" зозулі,
і солов"їні трелі чарівні...
Я з задоволенням сприймаю,-
дарунки від природи весняні...
Сама себе завжди втішаю,
живу і поклоняюся землі...
У небі хмари кучеряві,
незвідана навкруг диво - блакить.
А на землі гойдає трави,
і вітер весняний про щось шумить...
Буває схоплюють на крила
хвилясті співи диво - журавлів...
Весняна казка вічно мила,-
зринає крізь отой хвилястий спів...
Я насолоджуюсь весною,
і поповнюю сили я свої...
І вже живу не в самотині,
бо й квіти усміхаються мені...
Підсніжники, крокуси, нарцизи,
а скоро зацвітуть бузки й садки...
І щось вже призабуте зрине,
і в мене з"являться нові рядки...
І повернусь тоді я до кімнати,
і покладу усе в свої рядки...
Й напівзабуте пригадаю,
коли і я цвіла, як ті квітки...
І хоч у нас війна триває,
не знаю я її як зупинить...
Ще слава Богу, що весна буяє,
і хочеться і жити, і творить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2022
У моє віконце
заглянуло сонце,
його диво - промінці,
побігали по щоці...
Я відчула їх тепло,
а з ним, звісно, і добро,
розплющила очі,
а нема вже ночі...
Схопилась з постелі,
узяла гантелі...
Зробила зарядку,
усе по порядку...
Потім одягнулась,
в черевики взулась...
Вийшла на подвір"я,
і почула півня...
Він уже проснувся:
"Ку-ку-рі-ку!"-крикнув...
Курей й гусей розбудив,
свою справу він зробив...
За-ко-ко-ка-ли курки,
за-шу-шу-ка-ли гуски...
А з садка уже; "Ку! Ку!",
це зозулі в рань таку...
Слава Богу,що весна,
усім радість додала:
і дорослим, і малим,
і птахам, і звірям всім...
Роздивляюсь навкруги,-
жити здорово таки...
Весна сили додає,
хоча в кожного своє...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
Кажуть у народі:
там де сильна влада,
там і люди сильні,
і сильна держава...
А ми помилились,
коли вибирали...
нині помилки ті
важко виправляти...
А Путін хитрющий,
усе це помітив,
послав своє військо,
щоб нас убивати...
Слава Богу, люди,
усе зрозуміли,
піднялися всюди,-
свій край захищати...
Говорили люди
президенту часто,
що треба кордони
завше укріпляти...
А той лише слухав,
та махав руками,
бо він не збирався
ні з ким воювати...
Довірливі люди,
йому довіряли,
і вірили дуже,
що він на все здатний...
Я всім пропоную,
згадати минуле, -
що більше двох років,
не робив нічого...
Їздив в Буковель він,
проводив вечірки...
Про усе знав Путін,
й скориставсь моментом...
Тому нині й маєм
те, що заслужили,-
гинуть наші люди,
і міста, і села...
Нині й президент вже
взявся за роботу,
та трохи запізно,
зважив на моменти...
Скільки болей й горя
несе війна людям,
спасибі що військо
захища щоденно...
І я довіряю
війську, як всі люди,
вистоять зуміє,
наше військо всюди...
Важкі у нас втрати,
є нині щоденно,
а з кого питати,
знають всі й поети...
"Як в нації вождів нема,
тоді вожді поети..."
Це не мої слова,
поета Маланюка...
В народі кажуть недарма:
"Там де сильна влада,
там і люди сильні,
і сильна держава!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2022
Моя чудова,Україно,
проти Росії ти мала...
Та у тобі такі є сили,
яких, мабуть, ніде нема...
В тобі пісні і наші люди,
в працю залюблені завжди...
В містах і в селах линуть всюди,
яких ніде не чуєш ти...
А там де пісня, там і сила,
знають усі про це давно.
З піснями в нас ростуть і крила,
співає місто і село...
І не зламати нас Росії,
бо у нас люди, як стіна...
Хай не надіється Росія,
бо і вона нас не злама...
Пісні породжують відвагу,
відвага нам допомага...
Ми не лякаємось туману,
який Росія посила...
Здолаєм ми російську силу,
країна в нас на всіх одна...
І не здолать Росії плину,
не переможе нас вона...
Горжусь тобою, Україно,
й буду гордитися завжди...
І хоч немаю вже я сили,
допоможу вникнуть біди...
Моя найкраща, Україно,
такої більш нігде нема...
Думками я до тебе лину,
непереможна ти моя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2022
В першім класі пам"ятаю,
вірш свій перший написала,
і подружкам прочитала,
і їх цим зачарувала...
І з тих пір пишу й пишу,
і,здається, не грішу,
і казки, вірші й пісні,
й до вподоби це мені...
В школі всіх я дивувала,
бо щодня я щось писала:
і серйозне, і смішне,
і веселе, й чарівне...
Жаль, що я не зберігала,
усе те, що я писала...
В творах я свої цитати
не боялась виставляти...
Вчителі мене хвалили,
однокласники любили,-
особливо все смішне,
і казали:"Пиши ще!"
І, звичайно, я писала,
своїх друзів забавляла...
Вчителі все розуміли,
і мене завжди хвалили...
В інституті, як навчалась,
то і там завжди писала...
викладачі мені казали,
що не той я фах обрала...
Математиком я стала,
її в школі викладала...
Про вірші не забувала,
і завжди я їх писала...
Щоб була я молодою,
не сиділа б і дня дома...
Пішла б я теж воювати,
Україну захищати...
Та, на жаль, я вже стара,
сили й крил в мене нема...
Тому дома я сиджу,
і вірші, й пісні пишу...
А бува пишу і прозу,
й передбачливі прогнози...
В інтернет їх виставляю,
і у ЗМІ їх висилаю...
Доки не було війни,
друкувались в ЗМІ вони...
Земляки моє читали,
і мене всі вихваляли...
Нині вже вірші свої,
я нігде не висилаю...
Бо ж війна нині іде,
І печаль, й біду несе...
Та ще віра в мене є,
наш народ не підведе...
Переможимо я знаю,
буде радість в нашім краї...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2022
Живемо ми нині у тривозі,-
Є любов і смерті, і вогні...
А мої думки знову в дорозі,
Вдячна я і людям, і весні...
Ми війни цієї не чекали,
бо війна і правду убива...
Та Росія на наш край напала,
і тривог, і болей додала...
Не злякати нас нині нікому,
ми на захист підемо усі...
Не допустим ворогів ніколи,
бо країна в нас на всіх одна...
Стеляться для нас нові дороги,
українці не з лякливих всі...
Пододаєм будь - які пороги,
будемо щасливими в весні...
Відійшла зима й її морози,
відійде із часом і війна...
А весна додасть нові прогнози,
бо на теж і є вона весна...
Закликаю до роботи,люди,
вистачить на неї у нас сил...
У весни роботи є усюди,
ми не втратимо весною крил...
Зацвітуть знов яблуні і груші,
і покличе нас усіх весна...
Заспіває вітер про Катюшу,
відійде надіюся й війна...
Думаю, що зійдуть всі тривоги,
миру нам додасть диво - весна...
Поламаєм ворогу ми роги,
В нас і без війни робіт хвата...
Зрозуміли ми давно науку,
як країну рідну захищать...
Не простягнем росіянам руку,
працювать уміємо й стрілять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2022
І знов війна...Нема спокою,
Путін схотів світ підкорить...
Долає світ він із злобою,
Людське йому вже не болить...
Шаліє він, як вовк зимою,
а сам у бункері сидить...
Мрія його не є людською,
більшого хоче досягнуть...
Його безумство очевидне,
та треба все ж його спинить...
Його бажання нам не звичне,
та нас йому все ж не убить...
Ми стали грізною стіною,
На захист міст і сіл своїх...
Щодня готові ми до бою,
і йому нас не зрозуміть...
Хоч почалась війна зимою,
триває вже аж 20 діб...
Не дамо Путіну спокою,
на весь його подальший вік...
Дивитись боляче навколо,
війна живе все убива...
Ми переможемо в двобою,
на нашім боці всі права...
І цей двобій всеь світ вже бачить,
а дехто нам й допомага...
Путіну вже й ворони крячуть,
а він війну все ж не спиня...
Впертість його, мабуть від звіра,
якого світ вже не сприйма...
За нами Бог, Надія й Віра,
допомагає нам й весна...
І вірю я у перемогу,
віра ця світ мій окриля...
Словом своїм я допомогу
шлю воякам нині щодня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
Небо синє і безкрає
і веселка в ньому грає...
Ожили річки й моря,
усміхнулася весна...
А у нас знову біда,
затяжна іде війна...
Цю війну веде Росія,
знову Путін скаженіє,
війська свої посилає...
Сам у бункері сховався,
може він уже й усрався...
Він забув, а чи не знає,
Україну не здолає...
Піднялася Україна,
показала свою силу...
Не пуска врага до хати,
і не дума помирати...
Воскресає Україна,
нездоланну має силу...
Ворогів всіх зневажає,
і в боях перемагає...
Отож,Путін не радій,
і не шли на нас синів...
Не надійся ти ніколи
не вернутись їм додому...
Хтось поляже в боротьбі,
хтось потоне у воді...
Не дійти їм до Карпат,
не забудь про Сталінград...
Отож, Путін, не сиди,
свої плани відміни,
якщо хочеш в мирі жить,
росіянам всім служить...
Угамуй свій дикий пал,
ти слабенький генерал...
Українці люди сильні,
проти них ти все ж безсильний...
Небо синє ще заграє,
переможемо, я знаю...
Хоч важка ця перемога,
та все ж наша це дорога...
Жаль, руйнівна ця війна,
і людей щодня вбива,
міста знищує і села,
кожна доба невесела...
Наші все це розуміють,
воювати вони вміють...
не відступляться ніколи,
до самої Перемоги!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2022
Кожна війна - це катастрофа,
відомо всім це і мені...
І її наслідки глибокі,
важкі і простору, й землі...
І все це справжня, люди,правда,
в кожного погляди свої...
Призупинила наша влада,
свої вечірки чарівні...
Вільно жили, про себе дбали,
не спали, певне, вороги...
І наступ вдало готували,
наші ж дивились диво - сни...
Їм зауваження робили,-
розумні люди - трударі...
Вони ж спокійно споглядали,
і в кулуарах, і в дворі...
Не раз Зеленському казали,
розумні люди правдарі...
Щоби границю вартували,
і укріпляли знов її...
Та наша влада не зважала,-
на зауваження такі... ,
Де вони спокою набрали,
не зрозуміло це мені...
А коли "грім" усе ж ударив,
взялись за голови вони...
І зрозуміли, що проспали,
і не минути вже біди...
Заворушились, заспішили,
все ж не розбіглись хто куди...
Що помилялись зрозуміли,
після холодної води...
Страждає ненька Україна,
і люди, й діточки малі...
Вбиті міста й цілі родини...
Хто відповість за їх жалі?..
Як телевізор я дивлюся,
сльозами умиваюся,
бо що таке війна, я знаю,
в моїм житті була вона...
Кожна війна - це катастрофа,
мо" зрозуміє влада вся...
І її наслідки глибокі,
усе розставлять на місця...
Невинні жертви не вернути,
хто відповість за цю біду?..
Я владарів буду питати,
якщо звичайно доживу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2022
У одній місцині, на краю села,
бідна але дружна родина жила.
Чоловік і жінка 10 дітей мали,
а землі - земельки було у них мало.
Працюівали зранку і вдень, і вночі,
і щоб не померти, трудилися всі...
Добре працювали, жартували вміло,
а ще танцювати і співати вміли...
Десь після роботи сядуть біля хати,
на вечерю пісну страву подає їм мати.
Дружно похльобають, і ще й пожартують,
пісні поспівають, а ще й потанцюють...
Та однрго разу в дім прийшла біда,
захворіла ненька, а ліків нема...
Старшенькі дівчатка відвари робили,
маму напували, їй дуже годили...
Та тії відвари щось не помагали,
і померла жінка, і не стало мами.
Поселились в хаті горе і біда,
сумували діти, що мами нема.
Зникли сміх і жарти, вже й не танцювали,
та пісні журливі іноді лунали...
По сусідству з ними жив поважний пан,
він не любив співу і сам не співав...
Цілу торбу грошей батькові давав,
щоб одну дитину той йому віддав.
Про розмову дітям батько розповів.
"Хто піде до пана?" - запитав він їх.
"Буде той там їсти хліб і калачі,
спати на перині і вдень, і вночі."
Діти були бідні, але горді й дружні.
Сказали, що жити в пана буде сумно...
Жити йти до пана ніхто не схотів,
разом з дітлахами і батько радів.
Та був той вельможний і упертий пан,
він іншу угоду їм запропонував:
"Я вам торбу грошей все - таки віддам,
тільки не співайте, наказую вам!"
Торбу він з грошима кинув на поріг,
і додому швидко не пішов, побіг.
Всі діти мовчали і дивились вслід.
Та раптом почули дивовижний спів,
то найменший хлопчик тихо заспівав,
батько схопив торбу і пана догнав.
Віддав йому торбу і горда сказав:
"Співанки дитячі я не продаю,
і вам ваші гроші назад віддаю!
Для вас цінні гроші, а для нас - пісні,
їх співати будуть діточки мої!"
Знову біля хати лунали пісні,
слухали їх люди усі у селі...
Любі мої діти і внуки хороші,
хоча і потрібні у житті нам гроші,
та від них не завжди іде доброта,
пісня ж живе вічно, як людська душа...
P/S: І хоча сьогодні йде у нас війна,
та співайте, люди, і нині щодня...
Хай почує Путін і уся Росія,
що ми живі люди, й жива УКРАЇНА!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022
З 8 березня вітаю
я усіх жінок...
І тепла, й добра бажаю,
я повен мішок...
День сьогодні особливий
для усіх жінок...
Будьте всі - усі щасливі,
й звісно без морок...
Привітають вас всі рідні,
і друзі також...
І на півночі, й на півдні,
й звідусіль, отож...
Чоловіки подарунки,
звісно дають вам...
Від дітей прийдуть пакунки,
до снаги всім нам...
У серцях ваших гарячих,
запала вогонь...
В чоловічих і в юначих,
буде ще й поклон...
Будьте всі - усі щасливі,-
в кожен день і час...
І вражаюче красиві,
звісно повсякчас...
Хай всього в вас буде в міру,-
спокою й тепла...
І здійсняються всі мрії,
на усі літа...
Хай оточує любов"ю,
вас ваша рідня...
І наповнює по повній
щоденно весна...
З 8 березня вітаю
я усіх жінок...
Нехай здійснються бажання
всі без перешкод...
Нехай пісня весни лине,
для усіх вона...
І нехай навіки згине
будь - яка війна...
Не дивіться телевізор,
там іде війна...
І у снах нехай не сниться,
нам усім вона...
Я зізнаюсь, що боюся
цієї війни...
Чи то Путін геть сказився
цієї весни...
Телевізор я дивлюся
нині у сльозах...
Богу увесь час молюся,
й не сплю по ночах...
Вже війна у нас триває
тринадцятий день...
Україна ще тримає,
ворогів щодень...
Та помимо негараздів,
триває життя...
І в сьогоднішнє це св"ято,
вірю звісно я...
Всіх жінок я закликаю,
вірьте й ви, як я...
Віра завжди помагає,
в кожного своя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2022
У тім, що війна йде,
ми всі винуваті...
Не того, що треба,
в президенти вибирали...
Справжнім президентом,
ні, клоун не стане,
бо він лиш за себе
завжди дбав і дбає...
Транжирив він гроші
наліво й направо,
І на Буковелю,
і ще й на асфальти...
А треба ж було все ж
про захист подбати,
і армію сильну
в Україні мати...
Тепер по асфальту
ідуть воріженьки,
а армія наша
давно вже слабенька...
У цьому вина вся
є Зе президента...
І гнів наш народний,
і кара небесна...
Слабак президент наш
у військових цілях...
Йому до вподоби
гулять в Буковелях...
Судить преЗЕдента
потрібно негайно,
цього інциндента*
треба вгамувати...
Отож повторюся,
пора та настала,
щоб влада здоровою
у нас знову стала...
Я свої емоції
ніяк не вгамую,
і я за країну
словами воюю...
На більше у мене
нема уже сили,
бо я вже старенька,
і зламані крила...
І я закликаю,-
молодих гарячих,
на захист країни,
пора усім стати...
* інцидент - пригода, подія, випадок ( звичайно неприємні),
непорозуміння, зіткнення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2022
Зупинити Путіна, зупинити,
йому українців не убити...
Українці сильні й мужні люди,
це відомо всім і всюди...
Богом їм дано жить й творити,
на своїй землі все робити...
Здавен - давних вільні люди,
і боротися за правду будуть...
Зупинити Путіна, зупинити,
усі люди мають право жити,
і своє майбутнє будувати,
а майбутнє не можна вбивати...
А війна сучасне убиває,
і в майбутнє людей не пускає,
сім"ї і родини розлучає,
і про це все людство знає...
Зупинити Путіна, зупинити,
бо війни бояться усі люди,
українці всі і росіяни,
європейці, азіати і цигани...
А війна ж то біда всього світу,
вона убиває все у світі...
І у ній страждають дорослі, й діти,
плачуть і дерева, й трави, й квіти...
Зупинити Путіна, зупинити,
я прошу підмоги всього світу,
бо якщо він Україну здолає,
то він всю Європу подолає...
А щоб цього Путіна, зупинити,
треба всьому світу в набат бити...
Бо війна це найстрашніше горе,
додає скорботи й болей море...
Я за всим, що діється спостерігаю,
та сама біду оцю не здолаю...
Слава Богу молодь, та й дорослі,
не жаліють сил своїх а ні трохи...
Хоч сьогодні й прощена неділя,
Путіна й Росію я не прощаю,
за їх і ненависть, і свавілля,
як всі українці я це знаю...
А якби були у мене сили,
то я би і дома не сиділа,
а пішла би пішки воювати,
та на жаль нема де сил узяти...
Тому ось сиджу і гадаю,
чим би я змогла помагати?..
Захищають мою Україну,
зять мій і онучок уміло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2022
А ми вважали їх братами,
а вони стали ворогами...
Вони пішли на нас війною,
і нищать все вже за собою...
В містах вони усе руйнують,
і убивають, і мордують...
Людей, як звірі убивають,
і все навкруг б"ють і ламають...
Я вірю : нас їм не здолати,
ми вмієм край свій захистити...
Стали стіною кам"яною,
вмиваєм кров"ю не водою...
Бо ж українці не лякливі,
веселі, добрі, не злобиві...
Вміють постояти за себе,
знають це люди, земля й небо...
А ми вважали їх братами,
а вони стали ворогами...
Ми їм ніколи не пробачим,
вони відчують це й побачать...
Бо Україна в нас єдина,
і кожен з нас її дитина...
Не пуститм ворога до хати,
зумієм геть його прогнати...
На Київ боляче дивитись,
навіть будинки похилились...
Люди стіною усі стали,
мужньо наш Київ захищали...
Я все по телеку дивилась,
не раз сльозами я умилась...
Жаль, що немаю уже сили,
лише думками туди лину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2022
На землю впала ніч,
і тиша навкруги...
Птахи сховались пріч,
і не гудуть жуки...
Сховався Місять спать,
нема ані зорі...
І їм усім під стать,
ще сплять десь комарі...
І небо, і земля,
уже відпочива...
А я дивлюсь в вікно,
і бачу я кіно,-
усю земну красу,
яку я так люблю...
І люди, і село,
уже давно всі сплять,
і хороше мені,
усе це пригадать...
Так жаль,що вже давно,
скінчилось те "кіно"...
В містечку я живу,
вірші й прозу пишу...
Та ось тишу оту
злий вітер зупинив,
і телевізор мій
новини сповістив...
Важкі новини ті,
війна знов почалась...
Слова ніби прості,
химерія якась...
Це Путін скаженів,
не спав, мабуть, й не їв,
бо Україну він,
терпіти не умів....
Та українці всі,
все ж не злякливих є,
на захист піднялись,
не віддадуть своє...
Четвертий день бої
без перериву йдуть...
І боляче мені,
що я не біля них...
У мене в голові,
і в серці щось пече,
бо уявляю я,
як там всім гаряче...
Серед захисників
і зять мій , і онук...
А я молюсь за всіх,
щоб ворог швидше здох...
На землю впала ніч,
та я не можу спать,
бо всі мої думки,
там, де війна іде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2022
Війна, війна...Сирітські долі...
І кров, і смерть...Тече сльоза...
Нам скуштувать довелось горя,
Дитинство вкрала в нас війна...
Й тоді війна була кривава,
як в пеклі люди всі жили...
Діти дорослими ставали,
гіркий спізнали "смак" війни...
На наших очах людей вбивали,
як в рабстві всі тоді жили,
всі негаразди і печалі,
на плечі й душі й нам лягли...
Свинцеві кулі й нас лякали,
та ми стерпіти все змогли,
кували зброю, працювали,
і йшли дорогами війни...
Розпорядилася так доля,-
все довелося спить до дна,-
голод і страх, і присмак крові,
дитинство вкрала в нас війна...
Уже в нас скроні побіліли,
пам"ять лишилася жива...
І працювать, й любить уміли,
та нам і нині снить війна...
Війна, війна...Сирітські долі...
І кров, і смерть...Пече сльоза...
Вірили ми, що вже ніколи,
не прийде в світ наший війна...
Років багато вже минуло,
та не забулося ніщо...
Тривога та завжди зі мною,
війна - найбільше в світі зло...
Та знов до нас війна торкнулась,
несе печалі й болі нам...
Жорстокістю нам обернулась,
і б"є по душах і серцях...
Вторгнення здійснила Росія,
(не дамо Путіну радіть),
нехай вражду свою десь сіє,
а нас йому не подолать...
І вірю я, як люди всі,
ні, ми не станим на коліна,
і Путіну, й його вражді,
покажемо, що є в нас сила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2022
Я чую дзвони весняні,
вони дзвенять уже в весні...
В поривах вітру й небесах,
пливуть у селах і містах...
І я радію дзвонам тим,
і прислухаюся до них,
вони бринять в моїй душі,
і я пишу про них в вірші...
Уже в зимі немає сили,
тому і дзвони задзвонили...
І я дзвонам тим радію,
і про красу, й тепло вже мрію...
Піднялося вище сонце,
загляда в моє віконце,
ще й тепло несе у хату,
щоб і в хаті чаклувати...
Я тепло те відчуваю,
на вулицю поспішаю...
Весняні бачу картини,
їм радію, як дитина...
Зорить весна вже очима,
та і сонце вже не блима...
Красу тиша розлива,
цю красу несе весна...
Я збуваюсь туги й суму,
і ловлю весняну думу...
Відчуваю, зникли болі,
вірю в успіх я і долю...
От якби нині з весною,
вірус зник разом з війною,
від зимової наруги
не лишилось щоб і туги...
Бачу я весни картини,
знов радію, як дитина...
І природа теж радіє,
вітер спогадами віє...
я спогади зупиняю,
про майбутнє вже гадаю...
Призначаю час роботам,
переповнююсь турботам...
В серці ревному моєму,
стає тепло, як весною...
Усміхаюся собі,
й поклоняюся весні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2022
Добіга до кінця вже зима,
та у нас знов спокою нема...
Брехливі й невдячеі прогнози,
а в нас від них течуть сльози...
Неспокій несе знов Росія,
готова наш край захопить...
І зброя її заскрипіла,
а нам її треба спинить...
Підтримує нас все ж Європа,
хай ворог зубами скрипить...
Прийде допомога й від Бога,
Й ми зможем свій край захистить...
І зброю розправим, як крила,
щоб волю свою відстоять...
У єдності нашій є сила,
і буде наш ворог дрижать...
"Ну, досить! - ми скажем Росії,-
не лізь ти до нас, не чіпай,
у нас і наснага є й сила,
є чим захистити свій край!"
Дивуюся Зе президенту,
його запевнанням й речам,
чи не розуміння моменту,
не вірю його я словам...
Дивуюся я і Росії,
куди її Путін веде?
Співпраця з Л/Д це є мрія,
вона мир і совість уб"є...
Донбас і Луганськ - Україна,
хай Путін порив свій уб"є...
Не станемо ми на коліна,
і не віддамо ми своє...
Чекають нас випробування,
нам стійкості не позичать...
Росії не вбить нас ніколи,
ми вмієм себе захищать...
Росія ратифікувала
договір про співпрацю з Д/Л...
Напевне вона вже забула,
ніхто не віддасть їй своє...
Донецьк і Луганськ - Україна,
увесь білий світ знає це...
І тут ні причому Росія,
забув лише Путін про це...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022
Нема в світі краще втіхи,
як онуки наші й діти...
І турботи з ними, й сміху,
і є повід порадіти...
З ними й рай бува, й печаль,
Смуток теж бува, на жаль...
Хто у дітях бачить рай,
той найбільше знає й дбай...
Кожен день є щось хороше,
не завжди вистача грошей...
Та у тому зла нема,
літо, осінь, чи зима...
У будь - яку пору року,-
є розрада, є й морока...
Та буває і тривога,
і молитви є до Бога...,
Ще розмови є щоденні,-
в дні святкові і буденні...
Знов робота є й турбота,
і в неділю, і в суботу...
А бува й біди хильнеш,
а то й радість до безмеж...
Ще бувають й речі дивні,
треба й нерви мати сильні,
щоб було усе гаразд,-
і сьогодні, й повсякчас...
Доки діточки маленькі,
вони туляться до ненька...
А коли попідростають,
то й розмов бува вникають...
Не цікаво їм вже з нами,
в них свої думки і справи...
А якщо щось не вдається,
біль їх нам передається...
Діти й внуки дорогі,
та у них думки свої...
Намагаємось мовчать,-
Їхні болі й нам болять,...
На останок напишу,
я своїх дуже люблю:
і онуків, і дітей,
і правнуків вже тепер...
Нема в світі краще втіхи,
як онуки наші й діти...
Вистачає в нас ідей,
справжніх виростить людей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2022
У ці дні Небесну Сотню,
певне згадують усі...
Вчора, завтра і сьогодні,
ми вклоняємося їй...
Хоч минули дні і роки,
від важких отих подій,
робим ми подальші кроки,
і вдаємося до дій...
Й помилки звичайно робим,
й виправляємо ми їх...
і повторюємо знову,
та й вчимося ми на них...
І багаті збагатились,
ми мовчали й мовчимо...
Помилок ми наробили,
та все ж якось живемо...
І війна, що йде на Сході,
зміна влади й не одна...
Не в одному вже поході
Україна побула...
Як загарбник вже Росія,
чи як вовк, чи як палач,
Україну вбити мріє,
викликає в людей страх...
Знов напруга на кордоні,
з кожним днем вона зроста,
люди там, як у загоні,
ситуація складна...
Як послухаю новини,
страх єство все огорта...
Треба все ж десь взяти сили,
щоб вернулась доброта...
На сусідку, на Росію,
де управу нам знайти?
Прості люди мають мрію,-
без брехні жить, й без війни...
Та, на жаль нам не вдалося,
свою владу вгамувать...
І тому мені здається,
владу треба вже мінять...
Не за це Небесна Сотня,
в небуття тоді пішла...
Треба всім уже сьогодні,-
проявити завзяття...
Нині нам вже зрозуміло,
боротьба знов почалась...
За життя своє й країни,
доведеться воювать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2022
І знов мені не весело,
і серденько болить...
Життя мого перевесло
вже до кінця біжить...
Я найчастіше згадую,-
дитинство чарівне...
Було воно, пригадую,
хоч бідне, не сумне...
І брат мій і матусенька,
й молодша ще сестра...
І милая бабусенька,
й калина і верба...
І берег біля річеньки,
і чиста в ній вода...
І вишенька, як свічечка,
і скошена трава...
Город великий сповнений
надії і добра...
Сусід старий насуплений,
і вуса, й борода...
За річкою ліс* з травами,
там паслась череда...
І сповнена забавами
гуляла дітвора...
В річці ловили рибу ми,-
і щуки, й карасі...
Їх смажили й варили ми,
й щасливі були всі...
Усе з часом змінилося,
коли ми підросли...
Вже щуки не ловилися,
подоросліли ми...
Роз"їхались, розбіглися
долі свої шукать...
У пам"яті лишилася
дитинства благодать...
Той час вже не повернеться,
не вернуться літа...
Спогади не завершаться,
допоки я жива...
"Ліс" - так називали ділянку десь у 2, чи й 3 гектари,
на якій колись у давнину був ліс, а за мого дитинства ділянка
покрита травою, на якій випасали люди своїх корівок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2022
Ще заспівають солов"ї,
в моїм садку, я вірю...
Я сили віднайду свої,
й "Ку! Ку!" - я ще почую...,
Вже до кінця біжить зима,
весна повіє всюди...
Можливо й вірус відійде,
повеселіють люди...
А поміж ними, десь і я,
весну стрічати буду...
Хоча й старію знову я,
та ще й радіти буду...
Залишу смуток у зимі,
зітру з обличчя сльози...
І поброджу ще по росі,
такі мої прогнози...
Піду до річки, і в воді,
побачу щось ще нове...
Й мені згадається тоді,
моє дитинство босе...
Залишу біль без вороття,
а спокій приголублю...
Ще буде в мене майбуття,
не осуждайте,люди...
Я розумію, що стара,
лину все більш в минуле,
коли була я молода,
планую ще й майбутнє...
Почую співи солов"я,
й дзвінке: "Ку - Ку!" зозулі...
Запах весни відчую я,
вдихну на повні груди...
Те що минуло, не вернуть,
це знають усі люди...
А спогади мої живуть,
як дмуть вітри усюди...
Отож, чекаю солов"їв,
і не стомлюсь чекати...
І сили я верну собі,
терпіть умію й ждати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2022
До кінця добіга вже зима,
та в людей знов спокою нема...
Їх і вірус ляка, і війна,
може радість додась нам весна...
Вітерець у гаях вже гуляє,
і природу усю звеселяє...
Нема снігу уже і морозу,
і хороші вже маєм прогнози...
Розсипає вже небо блакить,
щось в повітрі,здається кипить...
Горобці розпустили хвости,
а синички розкрили роти...
Відійшли в нікуди холоди,
а тепло поспішає сюди...
Хоч зима ще тепла не пуска,
та зима відступа, відступа...
Я радію природі такій,
хоч буває у ній вітровій...
Та весна натягла паруси,
не боїться вона вже зими...
І садки розпустили гілки,
і вони теж чекають весни...
І ніхто вже зими не боїться,
бо весна поспіша білолиця...
І радіють і люди, й природа,
просять в Бога вони допомоги,
щоб минули і вірус, й війна,
і красива прийшла вже весна...
До кінця добіга вже зима,
і надія в людей ожива,
що минуться усі негаразди,
і цікаво все буде, як завжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2022
В ніч Стретіння є таїна,
відійти зимі пора...
І погода вже грайлива,
та чогось я все ж сумна...
Я сиджу одна в хатині,
чую я вітрів жалі...
Стає легко, як дитині,
і радію я весні...
Вони стрінуться сьогодні,
десь, напевне, в небесах...
Катаклізми ці погодні,
я не можу розгадать...
Зорить з неба Місяць красно,
ніби їде на коні...
Зірки котять небом вдячно,-
в синій радужній імлі...
Я ж чомусь оце згадала,
як колись у давнину,
мама якось розказала,-
і про голод, й про війну...
З братом слухали уважно,
мами розповідь оту,
як в тридцяті роки тяжко,
голод всім приніс біду...
Як вмирали брати й сестри,
і журилися батьки...
І готові були вмерти,
щоб лиш діточки жили...
З дев"яти дітей лиш двоє,
якось вижили таки...
Ну, а семеро померли,
в ті важкі такі роки...
Пригадались в день Стретіння,
й свої болі і жалі...
Що в свій час і ми тремтіли,
і від голоду тоді...
Молюсь Богу я щоденно,
У всіх прощення прошу,
що вони лежать в могилах,
а я якось ще живу...
Розгадати в день Стретіння,
ті таїни, ну ніяк...
Буду ждать благословіння,
Бог підкаже мені так...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2022
Усе мина без вороття:
дитинство, юність, зрілість...
Бува приходить каяття,
на жаль, буває й підлість...
Дитинство в кожного своє,
навчання в школі, звісно...
І кожен з нас вперед іде,
й нам не буває тісно...
Юність нам сили додає,
веде в безмежні далі...
І ми їй дякуєм за все,-
без смутку і печалі...
А в зрілість труд понад усе,-
для себе і родини...
І кожен з нас свій хрест несе,
і світ терпець шліхує...
Терпіть доводиться усе,-
і радощі, і болі...
Та в нас і впевненність росте
в своїм життєвім полі...
Торує кожен з нас свій шлях,-
у вірі і надії...
І намагається без втрат,
здійснити свої мрії...
У кожного цей шлях є свій,
важкий бува доволі...
І ні на чий не схожий він,
та все - таки в любові...
І більшість з нас його дола,
по - своєму, звичайно...
А тут і старість підступа,-
крива або й охайна...
Усе мина без вороття,
мине колись і старість...
І підуть всі у небуття,
а з нами вмре і заздрість...
І я кажу собі й усім:
"Терпіть, терпець шліхує...
І не кажіть, що це кінець,
надія все врятує!"
Усе мина без вороття,
зникають звірі й люди...
Підуть усі у забуття,
а земля й небо будуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2022
День сьогодні особливий,
День Святого Валентина...
Валентин не був ревнивий,
додавав всім людям дива...
Див багато є у світі,
найчастіше, звісно, в літі...
Ці дива люблять усі,-
і дорослі, і малі...
Я усіх - усіх вітаю,
щастя й радості бажаю...
Хай любов тих об"єднає,
хто кохання в серці має...
Хай минають негаразди,
і війна зникне назавжди...
Вірус втече з України,
й буде радість у родині...
Міста й села розвивались,
й за кордоном не сміялись...
Щоб Росія вгомонилась,
і війною не грозилась...
Може я і повторюся,
та цього я не боюся...
Нехай буде все гаразд,-
і сьогдні й повсякчас...
Щоб натхнення було в дії,-
і в дорослих, і в малих...
Щоб лунав веселий сміх,
бо ж сміятися не гріх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2022