| Сторінки (26/2546): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Час так швидко минає,
невідомо куди...
А я знову чекаю
і тебе, і весни...
Хоч напевне я знаю,
ти не прийдеш сюди...
Та весну я чекаю
в ній піду у степи...
Буду йти і радіти,
що ще можу іти...
І степи всі любити,
жаль,не прийдеш вже ти...
Всі печалі і болі,
я в степи віднесу...
Буду дякувать долі,
я за те, що живу...
Час так швидко минає,
я не знаю куди...
Та я віру ще маю,
що діждуся весни...
А весна допоможе
подолати жалі...
Вірю я що поможе,-
усім людям й мені...
Бо ж весна чарівниця,
не залишить в біді...
І вона мені сниться
на яву і у сні...
Вже чекати не довго,
дочекаються всі...
Може декому й модно,
жити нині в зимі...
Всіх людей закликаю,
поклоніться весні...
Вона чує, я знаю,
тож довірьтеся їй...
І моліться ще Богу,
і клоніться землі,
Щоб вказали дорогу,
усім людям й мені...
Щоб війну зупинила,
вірус зник щоб кудись...
І щоб влада робила,
для народу хоч щось...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2022
В східних степах не орана,
земля не тим засіяна,
та не зерном засіяна,
а кулями і бомбами...
Здавна земля окроплена,
потом людей зволожена,
було дощами й сльозами,
і кровію сполохана...
Колись була і там земля
людським життям захоплена,
була вона житами вся
й пшеницями наповнена...
Нині ж стоїть не орана,
а болями окроплена,
гарматами і бомбами,
а не дощами й громами...
Була земля притоптана,-
і тракторами, й конями,
вітрами й сонцем мріяна,
славилась буйно хлібами...
Нині земля поорана
не тракторами й плугами,
знову вона поорана,-
війною злою й бідами...
Лежить земля не орана,
житами не засіяна,
овесами й пшеницями,
і не освітлена зірницями...
Пробач, земле, не орана,
людською кров"ю вмивана...
Ми ще тебе відновимо,
й хлібами ще засіємо...
Ворога переможемо,
в Росію їх повернемо...
Засіять все ми зможемо,
хлібами веселковими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022
Ось, ось проснуться сиві ниви,
і зашумлять ліси й гаї...
Скаже природа: вийди, вийди,
і поклонись весні й землі...
І вийдуть, вийдуть люди в поле,-
золоті ниви засівать...
А поле те, неначе море,-
природи справжня благодать...
Те що посіяне у осінь
буде ловить ту благодать...
А кожен справжній вже господар
нове все буде засівать...
І оживе блакитна нива,
здорова й гарна, як весна...
Неначе золотом обвита,
весела, гожа, чарівна...
Ну як, скажіть, тут не радіти:
весна - це радість і дива...
Сійся, родись пшениця, жито,
тепло лови і жди жнива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022
Порох є, дамо вогню,
відновимо гідність...
Відстоємо честь свою,
проженемо підлість...
Не надіється хай Зе,
що уникне кари...
Кулаки нехай гризе,
тіка в кулуари...
Вже несила нам терпіть
всю несправедливість...
Нехай чує увесь світ
Правді й Миру вірність...
Ми уміємо терпіть
до пори, до часу...
Не дозволемо сидіть
бездіяльній владі...
Он майдан уже гуде,
не зли людей, владо...
Сонце правди ще зійде,
не допустим зради...
Порох є, дамо вогню
цій зеленій владі...
Відстоємо честь свою,
Незалежність й Правду!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2022
Ще не співають солов"ї,
і не кують зозулі...
Та вже вчуваються мені,-
весни вітри і бурі...
В містечку я давно живу,
Долинською що зветься...
І кожну мить я щось ловлю,
і все мені вдається...
Та за селом сумую я,
за мамою і татом,
на жаль можливості нема
зустрітись мені з братом...
Погодками були ми з ним,
і розмовлять любили,
і ще й ділилися усим,
й про все ми говорили...
Косили ми самі траву,
і сіно ми сушили,
живність кормили всю свою,
і рибу ми ловили...
Тата і мами вже нема,
та вже немає й брата,
тому в душі моїй зима,
лиш згадок є багато...
У снах своїх вже бачу я,-
село своє і хату...
У ній жила моя сім"я,
на щедрість вся багата...
І літа я ось знову жду,
в село поїхать мрію...
Щоб поклонитися селу,
допоки ще живу я...
Ще заспівають солов"ї,
і закують зозулі...
Весна всміхнеться всім й мені,
зникнуть вітри і бурі...
Як би ще й вірус відійшов,
й війна щоб закінчилась,
і мир у кожен дім прийшов,
і правда, щоб вернулась...
Тоді б всі люди зажили,
і стали б всі добріші...
Співали люди всі пісні
І стало б все хороше...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2022
Хоч ще лютий і лютує,
та й весну він уже чує...
Він лютує недарма,
до кінця біжить зима...
А відомо ж, що зима,
стрінеться з весною.
У зими тепла нема,
і мало спокою...
Кажуть: лютий гострокутий,
в цім біди, звісно, нема,
чи він взутий, чи роззутий,
відступа в ньому зима...
Я кажу: "Ти не лютуй,
а весні зустріч готуй,
зиму треба проводжати,
а весну вже зустрічати..."
Лютий сердиться щоднини,
і лютує, що є сили,
він не хоче відступати,
хоче ще посвяткувати.
Ці щоденні перепалки,
є природи забаганки...
Переможе їх весна
і красива, й запашна...
Ще й багата на квітки,
так як осінь на сніпки...
І хоч лютий вітром дме,
час до Великодня веде...
Отож, лютий, не лютуй,
ховай сани, віз готуй,
відкривай весні ворота,
бо тепла усім охота...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2022
Одинокість, моя одинокість,
вже минула моя диво - осінь...
Зима в хаті мене прикувала,
щоби я на подвір"ї не впала...
Та я все - таки йду на подвір"я,
а там сніг пролітає, як пір"я...
Я за всим поспостерігаю,
і сніг білий той позамітаю...
Одинокість, моя одинокість,
не зламаєш мене ти ніколи...
І хоч мало вже маю я сили,
Як пишу, то здається є крила...
Діти й внуки щодня мені дзвонять,
і гостинці частенько привозять,
Щось робити мені помагають,
і про болі мої розпитають...
А найменший на лікаря вчиться,
хірургія йому і в снах сниться...
Цього літа його випускний,
і хірург в мене буде вже свій...
Він і нині мені помагає,
які ліки приймати він знає...
Не страшні мені будуть болячки,
і не буду я лазити рачки...
Як всі люди я буду ходити,
й потихеньку щось буду робити...
І я вірю мене одинокість,
не зламає мене вже ніколи...
Бо ж і лікар у мене найкращий,
і до всього він завжди путящий...
Я працюю, пишу і читаю,
і задачі буває рішаю...
Педагог я, та ще й математик,
та до того ж я ще і флегматик...
І спокійно я дійсність сприймаю,
і старішим бува помагаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2022
Благословіть продовжити свій звіт,
сказать своє вагоме слово:
Про Україну, край, сім"ю і рід,
І про людей повести мову...
Ще про життя, стосунки, почуття,
про побут, болі й тривоги...
Про різні перепетії буття,
і радісні, й сумні дороги...
І про любов прості мої слова,
печаль, розлуку і безсмертя...
Про те, що відчува моя душа,
і що бринить струнами серця...
Я вже не можу не читать й писать,
це Бог таку призначив долю...
І я готова людям все віддать,
хоч на старечім своїм полі.
Та я й не вмію вже мовчать...
в своїй незвіданій ще долі
Я вдячна Богу, людям і собі,
і небу, і землі, й природі,
що дали дар писать вірші мені,
в будь - який час й при любій погоді...
Мій кожен вірш від серця і душі,
пишу допоки ще є сила,
хоч відчуваю рани у душі,
все витіка струнами серця...
Не все вже гладко у моїм житті,
були і спокій, й втрати сили,
та я живу на перекір біді,
і намагаюсь зберігати спокій...
А струни серця знов живуть в мені,
і я, як завжди, їх збираю.
І хоч хилюся вже я до землі,
щодня я і пишу, й читаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2022
Я знову згадую тебе,
дні й вечори наші цікаві...
І докоряю я себе,
що я тебе не врятувала...
Багато років прожили,
з тобою, милий, було добре...
Дітей у світ ми вдвох вели,
сповнені щастя і любові...
І мені, милий, дуже жаль,
що ти прожив все ж мало років...
У інший світ ти відійшов,
знайшов ти вічний уже спокій...
Сьогодні був би це твій день,
це день народження твойого...
Спекла я торт і ось тепер,
сиджу одна у неспокої...
22 роки вже нема,
тебе, коханий, в нашім домі...
В душі і на очах сльоза,-
все за тобою, за тобою...
І я на цвинтарі була,
гостинців я тобі поклала...
Біля могили я й сосна,
тебе із святом привітали...
Нині сиджу дома одна,
з твоїм портретом розмовляю....
І хоча знову я сумна,
твоє тепло я відчуваю...
Діти роз"їхались давно,
в них свої сім"ї, свої долі...
А я дивлюся у вікно,
без тебе сумно мені, Толю!
Я знову згадую тебе,
кожного дня ти є зі мною...
Дивлюсь у небо голубе,
це додає мені спокою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2022
Ніченька темна, зірок нема,
Місяць із неба ніби морга,
Хоче сказати святі слова,
Як мати сина з війни чека...
Син після бою в окопі спить,
Садок і мама йому знов снить,
Сняться і ранки, і теплі дні,
І він щасливий у цьому сні...
Мамині очі карі - ясні,
Думки пророчі, мрії живі,
Молиться Богу знову вона,
Щоб закінчилась швидше війна...
Хай вража куля його мина,
Ні, не потрібна мамі війна...
Оберігає хай дух святий,
Щоб син вернувся живий,міцний...
Ніченька темна, зірка зійшла,
і у віконце мамі морга...
Мамі не спиться, щось сну нема,
Вона синочка з війни чека...
Думками лине на Схід вона,
Чом затяглася оця війна?..
Хочеться їй війну спинити,
В мирі і правді,й спокою жити...
Ніченька темна, зірки зійшли,
Не треба людям ції війни.
Бо там синочки, і йдуть бої,
А це загроза сину її...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2022
21 століття набрало вже ходу,
його катаклізми усім нам відомі...
І вірус буяє, й війна йде на Сході,
і що буде далі, це нам невідомо...
Хотілося б дуже, щоб все було добре,
і наша Зевлада не стала на зраду.
Й сусідка Росія притишила ходу,
У неї сьогодні проблем вистачає,
вона ж своє військо на кордон збирає.
А наша Зевлада біди в цім не бачить,
для захисту знову нічого не робить.
Нам повідомляє, що все на контролі,
чи розум згубили, чи душі холодні...
А в чому контроль той ніхто з нас не знає,
мабуть у мізках їх повітря гуляє...
Європа загрозу бачить й розуміє.
І нам пропонує свою допомогу...
А наша Зевлада мовчить, як німа,
канікули раді вона об"явля...
А ми, прості люди, вже чуєм тривогу,
і тільки Зевлада не робить нічого...
Вкріпити границю потрібно негайно,
щоб не стало пізно, й не стало погано...
І я повторюся: Тривога, Тривога,
гуртуймося, люди, для для миру й отпору...
Готова кричать я: Тривога, Тривога,
топтати країну не пустим нікого...
А своїй Зевладі ми скажемо гідно,
робіть все негайно, задля перемоги...
Якщо ж не дай,Боже, війна знову буде,
нікчемна ця влада в Росію хай їде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2022
За старих часів сім"ї були такі великі,що деколи людей з однаковими іменами в них налічувався не один десяток. Щоб уникнути плутанини при розмовах, називаючи людину за ім"ям, обов"язково додавалося слово, що позначало ступінь спорідненості. Сучасні сім"ї в основному нечисленні, та й далеко не всі знають, що окрім найближчих родичів: братів і сестер, бабусь і дідусів, тещі і свекрухи, є в них ще шуряки, дівери, зовиці. Хто це?
Дід (дідусь) це батько батька або матері.
Бабуся (бабця) - мати батька або матері.
Двоюрідний дід - дядько батька або матері.
Двоюрідня бабуся - тітка батька або матері.
Онук (онучка) - син (дочка) дочки або сина по відношенні до діда або бабусі.
Відповідно двоюрідний онук (онучка) - син (донька) племінника або
племінниці.
Племінник (племінниця)- син (дочка) брата або сестри (рідних, двоюрідних,
троюрідних). Відповідно дитина двоюрідного брата (сестри) - двоюрідний
племінник, троюрідного брата (сестри) - троюрідний племінник.
Онучатий племінник (племінниця) - онук (онучка) брата ( сестри).
Дядько (дядя, дядечко) - брат батька або матері, чоловік тітки.
Тітка (тьотя, тітонька) - сестра батька або матері,по відношенню до
племінників, дружина дядька по відношенню до його племінників.
Двоюрідний брат - той, хто знаходиться в спорідненні по дідові або бабусі з
дітьми їх синів і дочок.
Троюрідний брат - син двоюрідного дядька або двоюрідної тітки.
Єдиноутробні (брат, сестра) - ті, у яких спільна мати.
Єдинокровні (брат, сестра) - ті у яких спільний батько, але
різні матері.
Зведений брат (сестра) -брат (сестра) по вітчимові аба мачусі.
Свекор - батько чоловіка.
Свекруха - мати чоловіка.
Тесть - батько дружини.
Теща - мати дружини.
Сват - батько або родич одного з подружжя по відношенню до батьків або
родичів іншого.
Сваха - мати або родичка одного з подружжя по відношенню до батьків або
родичів іншого.
Зять - чоловік дочки, чоловік сестри, чоловік зовиці.
Невістка - дружина сина по відношенню його батьків. Дружини двох братів -
також невістки між собою. За невістку вважається також дружина
чоловікового брата.
Дівер - рідний брат чоловіка.
Шуряк - рідний брат дружини.
Зовиця - рідна сестра чоловіка.
Своячка - рідна сестра дружини.
Свояк - чоловік своячки.
Мачуха - дружина батька по відношенню його дітей від іншого шлюбу, нерідна
мати.
Вітчим - чоловік матері по відношенню до її дітей від іншого шлюбу, нерідний
батько.
Пасинок - нерідний син одного з подружжя, що доводиться рідний іншому.
Падчерка - нерідна дочка одного з подружжя, яка доводиться рідною іншому.
Прийомний батько ( мати) - ті хто усиновили, удочерили кого - небуть.
Прийомний син ( дочка) - усиновлені, удочерені кимось.
Прийомний зять ( приймак) - зять, що прийнятий у сім"ю дружини.
Кум, кума хрещені батько і мати по відношенню до батьків хрещеника й один
до одного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2022
Доброго дня, місяцю Лютий,
хоч ти холодний і гострокутий...
Та я тебе все ж поважаю,
та ще й з тобою дружити маю...
Я відчуваю весни вже подих,
хоч в тобі, Лютий, нема тепла...
Та ще і сніг з землі не сходить,
та наближається весна...
Хоча ти, Лютий, ще й зимовий,
та все коротший ти від усіх,
сніги холодні весною пахнуть,
радість породжують і сміх...
Хоча частенько ти ще лютуєш,
та невелика в тім біда,
бо ти й весну вже добре чуєш,
і відступа в тобі зима...
Я часом чую,питає Лютий,
чи добре кожен із нас взутий...
Бо прийде марець також холодний,
і вітряний, та ще й болотний...
Має ще Лютий й свої прикмети:
це і метелиці, й замети,
й вітри холодні бува дмуть,
в цьому напевне Лютого суть...
Та щоб там хто не говорив,
так певне Бог все сотворив,
що й сніги пахнуть вже весною,
і прийде Марець уже з водою...
Та ми не будемо журитись,
і з Лютим мусимо дружити... ,
Переживем його капризи,
і березневі діждем сюрпризи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022
На зиму я злоби немаю,
та все ж чекаю вже весни...
Жду я її і виглядаю,
ціную я її й люблю...
Зима теж гарною буває,
і Новий рік теж у зимі,
й снігами білими вкриває,
і до снаги все це мені...
Та ще ж зимою світить сонце,
і хоч тепла з нього нема...
Та, як загляне у віконце,
стає красивою зима...
Я насолоджуюсь красою,
іду за всім спостерігать...
На жаль бува нема спокою,
вірус й війна вміють вбивать...
Та й влада лиш про себе дбає,
статки свої знов збільшувать...
А за людей геть забуває,
як простим людям виживать?..
Собі канікули зробила,
"перетрудилася", мабуть...
Терпіть її немає сили,
а люди в бідності живуть...
Зимою свята пречудові,
ну, хто ж не любить їх стрічать?
Весни діждатися готові,
так що аж хочеться співать...
Люблю весняні усі свята,
Великдень свято чарівне...
Весна й роботою багата,
та не лякає це мене...
Уже і лютий місяць завтра
вступає у свої права.
Це вже його почнеться варта,
за ним закінчится й зима...
А лютий, звісно, полютує,
він же коротший від усіх...
І хоча він і гострокутий,
та викликає в мене сміх...
Не спинити час нікому,
отож лютий не лютуй,
не хвилюйся ні від чого,
до весни сніги готуй...
І сприймай усе вагомо,
і не сердся, і не злись,
не змінить тобі нічого,
своїй долі підкорись...
Полютуєш ти не довго,
всього 28 днів...
Не злякаєш ти нікого,
як, напевне, ти хотів...
Через рік знов час настане,
будеш знов ти панувать...
Все міняється місцями,
і не варто сумувать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2022
Нині спокою нема,
в України долі...
Вірус злий і ще й війна,
на життєвім полі...
Відчуваю бува й я,
душа моя плаче...
А чого не знаю я,
без причин неначе...
А бува нестримний сум
у душі буяє...
Ще й погода, як на гріх,
вітром обвіває...
Бува й відчай огорта,
аж дух забиває...
І нервова суєта
думать заважає...
Так із сумом я й живу
вже багато років...
Болі й прикрощі терплю
в долі синьоокій...
А щоб зникли глум і сум,
я за стіл сідаю,
щось з мізків і своїх дум
писать починаю...
Пишу прозу і вірші,
і казки буває...
Стає легше на душі,
і біль той зникає...
Діти й внуки в мене є,
та живуть далеко...
В них життя - буття своє,
та і їм нелегко...
Ще й невдячна ця зима
з снігами й дощами...
Знаю прийде ось весна
з теплими деньками...
Знають всі і знаю я,-
весна прийде вчасно...
Як мине вірус й війна,
все буде прекрасно...
А сьогодні ще зима
весело гуляє...
Хоча спокою й нема,
весна забуяє...
Нині ж спокою нема,
в моїй Україні...
і не винна в цім зима,
мабуть всі ми винні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2022
Зелені пігмеї, зелені,
Мають апетити шалені...
Готові людей всіх побити,
І спокійно в світі цім жити...
Та ми, українці, хоробрі,
Україні рідній ми вірні,
Готові зелених пігмеїв,
Прогнати далеко до "фені"...
Не чекають хай порятунку,
Покладемо всіх їх на купку...
Бо ж вони собаки скажені,
Мають забаганки химерні...
Досить простолюду терпіти,
Бо пора достойно всім жити...
Отож, закликаю вас, люди,
Піднімаймо всіх і усюди...
Опір улаштуєм пігмеям,
А з ними всім жабам зеленим...
Хай швидше тікають в Росію,
І там свою справу посіють...
Заставим тікать до Ростова,
Така це народу умова...
Оберемо справжню вже владу,
Не допустим до неї зраду...
Зелені пігмеї, зелені,
Всі ваші зусилля нікчемні
Утікайте швидше й далеко,
Більш нам не потрібна зеленка...
* Пігмеї (грецьке, буквально величина з кулак)
!)За уявленням стародавніх греків: карлики, що жили в
якійсь далекій південній країні.
2)Низькорослі племена, які живуть у лісах Габону,
Камеруну, Центральноафриканської Республіки, Заїру,
Руанди.
3)Переносно пігмей - дріб"язкова, нікчемна людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2022
Від гарного слова я сил набираюсь,
Ніколи й ніде я слів не цураюсь...
Люблю я читати, люблю і писати,
Від цього і радість і щастя пізнати...
, Пишу я і прозу, та все ж більше вірші,
Писать намагаюсь, щоб було не гірше...
Написане часом, в пресу посилаю,
А потім у пресі й своє я читаю...
Писать почала я ще в першому класі,
І друзям, звичайно, писала посвяти...
Свої я цитати у творах писала,
Вчителі хвалили, а я посміхалась...
Писала й тоді, коли в вузі навчалась,
Серйозне писала, й таке, щоб сміялись
Мені було легко писать і навчатись,
Й приємно від друзів похвали стрічати...
А потім у школі коли працювала,
Хоч я й математик, та знову писала,-
Смішне і цікаве, курйозне й серйозне,
Мені і колегам й учням було добре...
Писала і дітям своїм і онукам,
І друзям, й сусідам, і всім своїм рідним...
Багато вже років, я пенсіонерка,
Та знову пмшу я, хоч вже і старенька...
Зізнаюсь по правді, боюсь зупинитись,
Своїм опонентам, не вмію коритись...
Можливо мене десь хтось і полає,
Та я пишу знову, й на те не зважаю...
Від свого писання я сил набираюсь,
Хоч вже і до смерті мабуть наближаюсь...
І те, що пишуть інші, я також читаю,
Бо труд і таланти люблю й поважаю...
Я ще на останок всім хочу сказати,-
Не треба лякатись, а треба писати...
Якщо в вас до слова є що написати,
Сідайте до столу писати й писати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2022
Україна і Росія
Колись дружними були...
Хто ж роздор нині посіяв,
що на крок ми від війни...
Чи то Путін розгнівився
за якісь наші гріхи...
Чи народ російський злиться,
розбрат сіючи й страхи...
Та народ тут ні при чому,
не бажає він нам зла...
А причина певне в тому,
що у владах кутєрьма...
Чи немає влада глузду,-
і у нас, і там у них...
Чи шукають вони блуду,
а чи розум їх притих...
Ніби з виду, то розумні,
мають довгі язики...
Та їх дії вже бездумні,
а в мізках вже колючки...
Чи то винні суперечки,
як й куди далі іти...
Не ті вибрали доріжки,
і не взмозі з них зійти...
Українці й росіяни,
поруч нам вперед іти...
Президентів вгамувати,-
ми повинні все таки...
Що ж це діється в цім світі,
хто підкаже владарям...
Що війна, горе найбільше,
й не потрібна вона нам...
Що таке війна, я знаю,
я її пережила...
І з дитинства пам"ятаю,
що війна додає зла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2022
В поважнім віці нині я живу,
перемагаю болі й втому...
Хоч на роботу вже я не спішу,
працюю помаленьку дома...
Люблю я ранки світлі і ясні
і світанкову ранню прохолоду...
І нині я живу уже в зимі,
щоденно п"ю і молоко, і воду...
Читаю я газети і книжки,
й загадки пізнаю природи...
Гортаю книг вагомі сторінки,
і відчуваю насолоду...
Давно уже нікуди не ходжу,
болять постійно мої ноги...
Прозу, казки й вірші пишу,
й спостерігаю я природу...
У небо я із заздрістю дивлюсь,-
на розмах крил птахів в польотах...
Постійно я вже Богові молюсь,
і знов живу я у турботах...
Турбуюся про внуків і дітей,
дзвінків від них завжди чекаю...
Відкрите моє серце для людей,
спілкуюсь з друзями дзвінками...
Город я доглядаю, сад, і двір,
і живність я свою годую...
І білченя, собака й котик мій,
кормлю я їх і доглядаю...
Отак у самотині я й живу,
й не нарікаю я на долю...
І білий світ, й природу я люблю,
і насолоду відчуваю, й волю...
То не біда,що я живу одна,
є телевізор і газети, й книги...
Хоча й буваю іноді сумна,
реальність це, а не інтриги...
Який мені відміряв Бог наш вік,
як і всі люди, я не знаю...
Давно у іншім світі чоловік,
я ж потихеньку шкандибаю...
А прийде час, тихенько відійду,
нічого ж вічного немає...
Та все ж допоки я іще живу,
я все що маю звеличаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2022
Через річку у селі
кладочка вузенька.
Раз зустрілися на ній
два цапки раненько...
Один каже: "Поступись!
Мені швидше треба!"
Другий: "Це ти мені поступись,
я ж старший від тебе!"
І зчепилися цапки
на кладці рогами.
Штовхалися, аж гуло,
тупали ногами.
Кладка ж мокра від роси,
(Цапки ж вперті зроду)
Посковзнулися вони.
й шубовснули в воду.
Та на жаль й серед людей
на цапків є схожі,-
непоступливі, лихі,
заздрісні, ворожі...
Не встиг Зе упитись владою,
а час волає: "Вже твій фініш!"
P/S:Вибачайте, та й у нас
діється щось схоже:
ПреЗЕденту в нас тепер
ніяк не сидиться,
Порошенку дотепер
зі злобою мститься...
Написала баба Валя,
чи сподобалось, чи ні...
Може трохи й перебрала,
вибачайте читачі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2022
День Соборності сьогодні
в моїй Україні...
А я дома, як в полоні
з думами своїми...
Я дивлюсь всі телешоу
на чолі з елітою...
А сусідка вже корову
назвала Лолітою...
Жаль нема в мене корови,
є лиш кіт й собака,
Я щоденно чую шоу,
лише м"яу з гавками...
Ми збідніли вже докраю,
бо ж ми не еліта...
І не знаєм чи зумієм
діждатися літа...
Слава Богу, що вже скоро
зима ця відійде...
В весняну і літню пору
природа розквітне...
Легше буде тоді жити,
може й вірус відійде...
Працювать будем й радіти,
бо тепло для нас святе...
Шоу, шоу, всюди шоу
на чолі з елітою...
Сидимо всі, як в полоні
і про літо мріємо...
Обіцянки, ця - ця - цянки,-
вже закінчились давно...
Чуєм тільки перепалки,
не потрібне і кіно...
День Соборності сьогодні,
Свято визначальне...
і не хлопаєм в долоні
й не шлемо похвальне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2022
За селом у полі, струнка, білокора,
обвіяна вітром берізка стоїть.
У тиші й спокої, в незмінній покорі
під нею хлопчина давно уже спить...
Широкі простори йому відкривались,
стелились доріжки тепла і добра,
та мрії й надії його обірвались,
за мить все забрала життя течія...
Іде до берізки матуся в зажурі,
і дуже їй важко усе зрозуміть:
Чому таке сталось, і що далі буде,
і як їй без сина у світі цім жить?..
Довіку у неї журба не розтане,
і вітер, і втома її не спиня...
Берізку погладить і легше їй стане,
здається, що з сином вона розмовля...
І літом, й весною вона поспішає,
її не спиняє і осінь, й зима...
З любов"ю берізку вона доглядає,
і смутком сповиті і очі, й уста...
Давно вже збіліли її мрії й роки,
болить в неї серце і стогне душа...
Повільні і тихі стають її кроки,
печаль не минає і біль не згаса...
Отак вона й ходить, така її доля,
уже і тривога її не ляка...
І сина, й невістки у неї немає,
а є лиш могилка й берізка струнка..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2022
Вогонь горить, вода кипить,
зима у вікна стукає...
Нема куди мені спішить,
сиджу з своїми думами...
Все розглядаю я навкруг,
і свої думи думаю,
яка ж чудова в нас земля,
з степами незабутніми...
Отож, бери і обробляй,
і засівай пшеницями,
свою країну прославляй,
врожаями великими...
Не треба їхать за кордон,
і тут робота знайдеться...
Своя земля і рідний край,-
сторицею окупиться...
А ще живи, й не поспішай,
у інший світ устигнеш ще...
Працюй, пиши,люби, читай,
або захоплюйсь квітами...
А як останній час прийде,
все ж не втрачай ти спокою,
бо смерть нікого не мине,
буває й насолодою...
У іншім світі будеш ти,
лежать в землі у спокої...
Може зустрінуть там свої,-
з повагою й поклонами...
Допоки ж ти іще живий,
про смерть не треба думати...
І кожну мить життя лови,
клади у пам"ять купами...
Горить вогонь, кипить вода,
зима у вікна стукає...
Війна трива, вірус стриба,
влада про нас не думає...
Вона себе задовольня,-
між вихідними й буднями...
Її й зима вже присипля
красою незабутньою...
Вогонь горить, вода кипить,
і тиша навкруги...
В моїх думках весна вже снить,
шепчу: "скоріш іди..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2022
Дивлюсь я телепередачі,
читаю пресу в тишині...
. Коли неправду чую й бачу,
то стає боляче мені...
На жаль неправди вистачає,
і знову боляче мені.
Що в нас панують всі багаті,
а бідні плачуть у селі...
А я сиджу у своїй хаті,
неначе злодій в заперті,
можу лише спостерігати,-
ранком, у день і у ночі...
З дитинства вірую у Бога,
молюсь йому і дотепер.
Бува іду в якусь дорогу,
й молюся, щоб ніхто не вмер.
Сьогодні свято Водохреща,
священу воду я пила,
вона цілюща і безпечна,
мені вже сили додала...
На жаль боротися за правду
у мене сил уже нема...
Не допустить нам треба зраду,
не спинить нас брехня й зима...
А молодих я закликаю,
і зрілих теж дуже прошу,
давайте змінимо цю владу,
відновим правду на яву...
Досить уже нам всім терпіти,
ми ж українці все таки...
В набат готова я вже бити,
як колись наші козаки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2022
Якже хочеться вернутись
у дитинство чарівне.
Хоч і бідне, та пречисте,
і голодне, і просте...
Своя хата, своя стріха,
і село рідне своє,
і матуся, й її втіха,
не знайти нині нігде...
На війні воював тато,
й німчура в селі була...
У вогні згоріла хата,
де війна, там і біда...
Мама хату будували,
помагали їй і ми,
у колгоспі працювала,
ждала тата із війни...
Не вернувся з війни тато,
десь загинув у бою.
Збудувала мама хату,-
з болю, суму і жалю...
У нестатках ми зростали,-
на траві, і на воді,
хоч малі, та працювали,-
на городі і в дворі...
Напівголі, часто босі,
працювали від душі,
помагали ми матусі,
їли каші і борщі...
Наполегливо навчались,
були ж справжні школярі,
і співали, й посміхались,-
у біді і у добрі...
Школа нам допомагала,
друзі всі і вчителі.
І знання, й втіху давала,,
ми росли в її теплі...
Школа, друзі і навчання
довподоби нам були...
Прагли ми всі до пізнання,
і здоровими росли...
Якби ж можна повернутись,-
у дитинство чарівне,
і у ньому заблудитись,
і відчути знову все...
Та, на жаль, це неможливо,
не бува таке ніде...
А у згадках все можливо,
з них ніщо не відійде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2022
Прийшла "похоронка",
вже сина немає...
Де його могилка
матуся не знає...
Життя зупинилось,
загинув синочок...
Ні, це не приснилось,
і повний був розпач...
Залишила хату,
і двір залишила...
Пішла в світ за очі
шукати могилу...
Дійшла вже до річки,
для чогось спинилась...
Ступила два кроки,
й води вже торкнулась...
Та раптом почула
рідний голосочок:
"Не треба, бабусю,
я сина синочок!"
Вона аж здригнулась,
і мало не впала,
назад озирнулась,
як вкопана стала...
Зі шляху до неї
маленький біг хлопчик,
вона придивилась,-
невже це синочок?..
За хлопчиком гарна
спішила дівчина...
"Пробачте, - сказала,-
я сина дружина!
Не встиг познайомить,
ну так уже сталось,
на фронті, звичайно,
ми з ним об"єднались!"
І мати спинилась,
до жінки вернулась,
про все розпитала,
і їм усміхнулась...
З тих пір ці дві жінки
вже не розлучались,
онук і невістка
у неї остались...
Змінилось життя їх,
добром засвітилось,
страждання і болі
в минулім лишились...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2022
Пам'яті сина Сергійка та невістки Тетянки
Сину, мій сину, рідна дитино,
(Небо й тепер голубе)...
Кожної миті, кожної днини
Згадую, сину, тебе.
Літо злетіло, коси збіліли,
Віє у душу зима,
А я чекаю і виглядаю,
А тебе, сину, нема.
За тебе,сину, й твою дружину
Серце болить і душа...
Ваша дитина, моя перлина,
Втіха й надія моя.
Ви не прийдете, я все це знаю,
Вас не пускає земля.
А я чекаю і виглядаю,
Так пролітає життя...
Серце зболіло, душа зніміла,
Не виліковує час...
За що ж нас доля так покарала,
Осиротила нас..
Смутку й печалі нам вистачає,
Дуже важкий нині час.
Лиш відновляють і зігрівають
Спогади, діти, про вас.
Все пам'ятаю, вас запевняю,-
Небо й тепер голубе.
Сил не втрачаю, Бога благаю
Щастя для внучки земне...
Вже ваша доня, дітки, доросла,
Має свою вже сім"ю,
І працьовита, і прехороша,
й я її дуже люблю...
Хоч і не часто все ж приїжджає,
в гості до мене вона,
Йдемо на цвинтар, вас поминаєм,
виливаємо тугу свою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2022
Якби можна було
на той світ лист послать,
я б тобі, мій синок,
не стомилась писать...
26 вже років,
, тебе, сину, нема,
і дружина твоя
за тобою пішла...
Я б писала щодня,
чи хоча б в місяць раз,
і про доньку твою,
я б писала щораз...
Вже доросла вона,
і сім"я в неї є,
все про тебе пита,
й про матусю свою...
І до мене вона,
приїжджає не раз,
і про вас все пита
кожен раз, повсякчас...
Сиротою зросла,
моя радість й печаль,
що обох вас нема,
нам невимовно жаль...
До могилок до вас,
я сама не дійду,
та із нею завжди,
помаленьку іду...
Якби можна було
усе вам розказать,
було б легше і нам,
а можливо і вам...
Спіть спокійно ви там,
дуже любим ми вас,
віддамо лист вітрам,
щоб віддав його вам...
День народження твій,
буде завтра, синок,
я спекла вже пиріг,
віднесу завтра вам...
Хоч і важко мені,
донесу до могил,
поклонюсь до землі,
ти відчуєш це, син...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2022
Ох зима ця - і вітер, і віхола,
і доріжки, й стежки замела...
А до мене онуки приїхали,
і я з радістю їх обняла...
Не злякали і вітер, й хурделиця,
хоч від них і спокою нема...
Сніг сухий покривалами стелиться,
я онуків своїх прийняла...
Не з пустими руками приїхали,
а гостинців мені привезли...
Мені спокій і настрій поліпшили,
і мене вони теж обняли...
За столом ми всі разом вечеряли,
і розмови вели без кінця...
Думки й мрії враз стали веселими,
пили чай без горілки й винця...
Розмовляли до пізнього вечора,
не хотілося й спати лягать...
Залишили на завтра ще дечого,
бо пора вже настала нам спать...
Ранком ми повставали всі весело,
і сніданок готовили ми...
Час збігав, як весняне перевесло,
й ми чудові розмови вели...
І зима ця і вітер, і віхола
настрій нам не змогла зіпсувать...
Та онуки мої все ж поїхали,
буду знову я їх виглядать...
Розумію, онуки студенти ще,
їм потрібно знання здобувать...
Та, спасибі, що все ж то приїхали,
їх я буду чекать й виглядать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2022
Покликало кохання,
окрилений мотив...
Старече вже зізнання,
нам додало надій...
Взялися ми за руки,
продовжуєм життя...
Не буде більш розлуки,
в нас спільне майбуття...
А хмари в небі тихі,
моргають з висоти,
прозорі, срібно - чисті,
вони такі як ми...
Хай сніг із неба сипле,
і вітер дошкуля...
Ніщо нас не зупинить,
бо ми тепер сім"я...
Не перебить кохання
морозам і снігам...
Такі наші зізнання
призначені лиш нам...
І стежка в нас з тобою
на двох тепер одна,
окрилена любов"ю
в серцях у нас весна...
На жаль наші надії,
хвороба замела...
І знову я самотня,
як і колись була...
Вернулись мої болі,
і каверзи буття...
Угодно було долі,
пізнать журбу життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2022
Йде, пливе хурделиця полями,
і мороз у мене на вікні...
Я сиджу з замерзлими думками,
а душа горить, як у вогні...
Ох зима!..Як жити стало важко,
одиноко й сумно на душі,
скам"яніли руки, і безжально
гне мене все нижче до землі...
Інеєм покрились мої скроні,
все частіш сльозини на очах
дошкуляють і вітри, й морози,
зморшки на чолі і на устах...
Ніби вчора обрії палали,
сонце у зеніті, і було,-
дні і ночі щастям не згасали,
все із добротою заодно...
І хоч я сумую, та не плачу,
витримаю цю довгу зиму,
я весни діждуся, й не розтрачу-
Віру і Надію, я живу...
Йде, пливе хурделиця полями
холодно в природі і в душі,
я сиджу з замерзлими думками,
і пишу свої нові вірші...
І хоч жити стало дуже важко,
витримаю й холод, і зиму...
Вірус відійде, весна наступить вчасно,
і зустріну я нову весну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2022
Різдв"яна ніч, священа ніч
і тиша навкруги...
А я сумна дивлюсь на світ,
дітей жду і весни...
Бачу озера білих хмар
і місяць з висоти,
мені моргає, ніби пан,
і каже: "Не спіши..."
І я молюсь на схід, до хмар,
де місяць з висоти:
"Лети, молитво, ніби птах,
до рідних долети!
Може почують голос мій,
й пришлють мені привіт!"
Місяць німий,хмари німі,
не посилають звіт...
А навкруги дощі й сніги,
і ллється з неба знов...
Та не втрачаю я снаги
і чую вже дзвінок.
Різдв"яна ніч, казкова ніч,
дзвінок від доньки знов...
І не страшна зима і сніг,
увага є й любов...
Різдв"яна ніч, казкова ніч,
і тиша навкруги...
Дивлюсь по - новому на світ,
наповнена снаги...
Надіюсь й вірю, що Різдво,
допомагає всім...
Від Бога шле привіт воно,
і від дітей мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2022
Господи - Боже, ждемо допомоги,
щоб пережити важку цю зиму...
Вірус підступнмй підстрибує радо,
допоможи відігнать цю хулу...
Вірус, війна знов ведуть нас в безодню,
треба й себе нам, і край зберегти,
дай, Боже, пораду і милість сьогодні,
тобі ж бо під силу всім нам помогти...
Дай усім людям надію і силу,
щоб пережить і цей вірус, й війну,
і донести усю правду і віру,
не втратить надію і силу свою...
Щоб ми жили і діток ростили,
впевнено їх повели в майбуття,
і щоби ми не розтратили сили,
а працювали, й жили допуття...
Господи, молимось до тебе ми знову,
просим почути молитви людські...
Дай нам Любов і Надію, і Віру,
і ми завжди будем вдячні тобі...
Жити нам треба, щоб діток зростити,
і передати їм досвід й Любов,
і всіх премудростей їх нам навчити,
і відвернути нещастя всі знов...
Господи - Боже, почуй нас благаю,
будем молитись до Тебе завжди...
Ти не залишиш нас вірю і знаю,
Ти відведеш нас від горя й біди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2022
Новий рік ми вже зустріли,
і пили за нього, й їли...
Телевізор всі дивились,
і співали, й веселились...
Рідних й друзів ми вітали,
все найкраще їм бажали,
на гостину запрошали,
й привітання їх приймали...
В Новім році всім трудитись,
і дружити, й не сваритись...
А від влади вимагати,
для країни працювати...
Набивать досить кишені,
бо пошлемо всіх до "фені",
нових виберемо кращих,
що не будуть більше красти...
Для людей щоб працювали,
не гребли собі, й не крали...
все робили для народу-
кожен день, в любу погоду...
Щоб країна розвивалась,
і вже більш не спотикалась...
Щоб Росія не сміялась,
і вбивать не намагалась...
Щоб Донбас і Крим звільнили,
справедливість відновили,
щоб усе було гаразд,-
і сьогодні, й повсякчас...
Новий рік - чудове свято,
принесе щастя багато,-
і дорослим, і малим,
і стареньким, й молодим...
З Новим роком всіх вітаю
і найкраще все бажаю,-
будьте, люди, всі здорові,
і веселі, й пречудові...
Хай буде радість в кожнім домі,
оберігає хай всіх Бог,
і нехай завжди буде з нами,-
Віра, Надія і Любов!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2022
Зима несе сум глибокий,
сніг іде...
А весна блакитноока
все ж прийде...
Прилетять птахи додому,
час прийде...
Від зими в людей утома
відійде...
Я надіюсь дочекаюсь
теж весни.
І на краще сподіваюсь
все таки...
Зацвітуть кущі й дерева
у садках...
У природи є потреба
зацвітать...
Підніметься вище сонце
в небесах...
І відкриються "віконця"
у серцях...
Подобрішають всі люди
від тепла...
І наповняться в них груди
від добра...
Тож чекаймо, мудрі люди,
всі весни
Залунають від усюди
знов пісні...
За весною прийде літо,
як завжди...
Зацвітуть чудові квіти,
отож, жди...
В житті нашім знову буде
круговерть...
Та і радості прибуде,
зникне смерть...
І здоров"я всім додасться,
будем жить,
Буде радість, сміх і щастя
в кожну мить...
Дочекаємось весни ми
вірю всі...
Будем знову ми щасливі
у теплі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2021
Йде, пливе хурделиця полями,
і мороз у мене на вікні...
Я сиджу з замерзлими думками,
а душа горить як у вогні...
Ох зима, як жити стало важко,
холодно і сумно на душі...
Скам"яніли руки, і безжально
гне мене все нижче до землі...
Інеєм покрились мої скроні,
все частіш сльозини на очах...
Дошкуляють і вітри, й морози,
зморшки на чолі і на устах...
Ніби вчора обрії палали,
сонце у зеніті і було,-
дні і ночі щастям не згасали,
все із добротою за одно...
Снігом все засіяло навколо,
і вітри холодні знову дмуть.
Не спинить снігів мені ніколи,
холод і сніги - це зими суть...
Йде, пливе хурделиця полями,
холодно надворі і в душі...
Я сиджу з замерзлими думками,
і пишу нові свої вірші...
І хоч мені сумно, я не плачу,
витримаю цю важку зиму,
і весни діждуся, не розтрачу,-
Віру і Надію... Я Живу!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021
Життя не легка штука,
є друзі й вороги...
Болять і ноги, й руки,
та живемо таки...
І вірус не спинити,
й війна на Сході йде...
Навчилися терпіти,
весна усе ж прийде...
Не дбає за нас влада,
в неї справи свої...
Зникає щодня правда,
ховається в імлі...
Весною краще буде,
і легше звісно жить...
Хоч ми і прості люди,
прощать вмієм й любить...
Хоч до весни й далеко,
ми вміємо чекать...
І жити нам не легко,
та доведеться ждать...
Хоч ждати і не легко,
у холоді й біді...
Рідні живуть далеко,
і справи в них свої...
Та ми усе ж не плачим,
вперед готові йти...
Бувають і невдачі
від холоду й біди...
Час не стоїть на місці,
веде нас уперед,
в кожнім селі і місті,
влаштуємо "парад"...
Життя усе ж триває,
і бути ще весні,
а тим, хто заважає,
скажем амбітне -НІ!
Хай висновків чекають,
хочаби до весни,
бо люди не прощають
і зрад їх, і брехні...
І Новий рік зустрінем,
а потім і Різдво...
І владі цій невірній
сміятись не дамо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935053
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2021
Ти мене ждеш, я вже не жду,
ти не прийдеш, а я прийду,
тільки пробач я не спішу,
на цій землі ряст ще топчу...
Ти там лежиш в теплій землі,
я тут живу давно в зимі...
Спокій там твій Бог береже,
а я тут свій сама держу...
На цвинтар я вже не дійду,
та тут тобі все розкажу...
На твій портрет часто дивлюсь,
і Богу я щодня молюсь...
І Новий рік буду стрічать,,
знову одна в тиші мовчать...
Сама себе буду вітать,
а від дітей дзвінків чекать...
А прийде час, я відійду,
може тебе я там знайду...
Ну, а пока я ще живу,
на цій землі ряст ще топчу..
Ти мені ждеш, а може й ні,
нема як взнать тут на землі...
На цвинтар все ж якось дійду,
і там тобі все розкажу...
Тебе прошу не ображайсь,
чую твоє : " Не поспішай!"
Я й не спішу, та прийде час,
може там Бог з"єднає нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021
Ось і минула моя осінь,
вже обняла мене зима,
предовгі ночі й часом сльози,
і знову спокою нема...
А мені сумно, й навіть гірко,
й наспокій душу огорта,
Буває холодно і сумно,
минула осінь золота...
Та я змиртися все ж мушу,
ну, що ж зима, то є зима...
Нові з"явилися турботи,
й спокою, звісно, знов нема...
Знов додає зима скорботи,-
вірус, неправда і війна...
І додались нові турботи,
і радості чогось нема...
Зима нову дарує долю,
і знов ідилія сумна,
і огорта мене неволя,
та ще ж і довга ця зима...
Все ж якось зиму перебуду,
не вічна ж все таки вона...
Весну чекати, як всі буду,
прийде із часом знов весна...
В зимі я вижити зумію,
вона ж й хорошою бува,
і я ще з нею подружуся,
й скажу їй лагідні слова...
Надіюсь, що зима почує,
й не буде дуже допікать...
І стане лагідною дуже,
й мене не буде ображать...
Отак надією й живу я,
що ще діждуся я весни...
Весна мене може почує,
додасть наснаги без біди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2021
Пелюстки любові,-
радощі і болі,
діти наші й внуки...
зустрічі й розлуки...
Найкращії квіти,
онуки і діти...
Не потрібний клад,
коли в сім"ї лад...
Від одної матки,
та не одні дітки,
частіше хороші,
а бувають й гірші...
Підростають діти,
розквітають квіти...
Минають роки,
старіють батьки...
Малі діточки,
ясні зірочки,
а як підростають,
клопоти зростають...
І батько, і мати
працюють багато,
діти усе бачать,
і радіють, й скачуть...
А ще люди знають,
що добрії діти,-
на ноги поставлять,
а лихі з ніг звалять...
Як є добрі вісті,
то й душі на місці,
а як нема ладу,
то шукай пораду...
А найбільший клад,
коли в дітях лад...
Які мамка й татко,
таке й їх дитятко...
Пелюстки любові,
як усі здорові...
Діти і онуки,
зустрічі й розлуки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2021
Поговори зі мною, мамо,
хоча б у снах поговори,
так, як колись у нас бувало,
коли ми в трьох в селі жили...
Ти так любила, моя мамо,
зі мною й братом говорить,
ми і пісні з вами співали,
хоч нам і важко було жить...
Біди зазнали ми немало,
тато загинув на війні,
село від болей завмирало,
ні, не забуть цього мені...
Хата у нас в війну згоріла,
дивом лишились ми живі,
та ти усе робить уміла,
а ми ж були тоді малі...
Ти у колгоспі працювала,
в сараї ми тоді жили,
і хату якось збудували,
й не раз голодними були...
Ой,мамо, рідна моя мамо,
ти нас ростила у біді...
Ми хоч малі, та помагали,
і виживали на воді...
Татка і ти, і ми чекали,
та не вернувся він з війни...
А ми листи йому писали,
і посилали в нікуди...
У школі гарно ми навчались,
їсти варили й щось пекли...
І жартували, і сміялись,
і невгамовними росли...
Давно тебе, мамо, немає,
і брата теж уже нема...,
А я ще якось шкандибаю,
ляка мене війна й зима...
Живу я, мамо в самотині,
пишу вірші, казки й пісні...
Все пам"ятаю я донині,
посвяти я пишу й тобі...
Дякую Богу, що є пам"ять,
і я у світі цім живу,
маю і клопоти, і радість,
дітей чекаю і весну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2021
Білий колір загадковий,
розуміємо це ми,
і просить його готові,
і у неба, і в зими...
Білим кольором постійно
заворожуємось ми...
Цього річ він випадково
десь сховався від зими...
Уже місяць перший зимний
добігає до кінця,
наполегливий і мирний
не прислав навіть гінця...
Ми чекати вже стомились,
загубила сніг зима...
Чи то біле закінчилось,
чи ідилія сумна...
Нема віри вже і волі,
замість снігу йдуть дощі...
Вже живуть, як у неволі
і дерева, і кущі...
Та ще є у нас надія,-
на два місяці зими...
В січень й лютий наша віра,
й що зима все ж не німа...
І посіє нам гостинці
білим кольором зими...
І як дітки у колисці
ще порадуємось ми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2021
В багатих є усе, що треба:
гроші, машини, хороми...
А бідні блище все ж до неба,
про них пишу я у вірші...
І хоч роки швидко минають,
у праці, болях й суєті,
сліди нащадкам залишають,-
у мові, пісні й доброті...
На жаль хороше все минає,
душі наповнює печаль,
буває сил не вистачає,
не відновить минуле, жаль...
Хоч ми й звертаємось до Бога,
у владі злодії в верхах...
У простолюду біль й тривога,
і в селах наших, і в містах...
Куди йдемо, бува й не знаєм,
фальшиві в нас поводирі...
На долю часом нарікаєм,
сидемо дома, як в норі...
А треба вже на сполох бити,
допоки ми іще живі,
Волю і Правду відновити,
виставить вимоги нові...
Досить зневагу цю терпіти,
допоки мудрість є в мізках...
Ми маєм право краще жити,
ми заслужили це в трудах...
Й на працю право усі мають,
якби не вірус і війна,
менше тривоги було б мабуть,
страшною не була б зима...
Та ми ж до всього й терпеливі,
і витримка ще є у нас,
владу цю видалить зумієм,
і буде все у нас гаразд!
Отож, я повернуся знову,
не треба більше нам мовчать,
ми переповнені любов"ю,
і владі нас не подолать...
Та нам багатства і не треба,
нам вдосталь те, що у нас є...
Ми ближче все ж таки до неба,
І Гордість,в кожного з нас є...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2021
У кожної людини вона є своя,
Це книга чудова, їй назва - життя!..
Життя нам природа і Бог визначали,
А Тато і Мама його дарували...
Вони ж підібрали нам гарні ім"я,
Про нас піклувалася наша сім"я...
Від предків дістали ми гени чудові,
Красу від природи, і силу, й здоров"я.
А прізвище наше нам в спадок дісталось,
А тато і мама трудились, старались,
Ростили, навчали, до праці привчали,
Нас дуже любили й пишалися нами.
І в школі нас добре учили - навчали,
І здібності наші завжди розвивали.
Тямущі росли ми, батьків шанували,
Училися добре й завжди працювали.
Жили й живемо ми на рідній землі,
І прозу життя ми складаєм самі.
Прямі і тернисті в цій прозі дороги,
Долаємо смуток, і біль, і тривоги.
Та ми - оптимісти, не втрачаєм надії,
Несем в майбуття свої помисли й мрії,
І дітям, й онукам не зрадим ніколи,
І Вірі, й Надії, і Справжній Любові!
Від воєн, розрух і ворога злого,
Країну свою захистити готові,
Щоб кращим ставало і наше життя,
І наших онуків, й дітей майбуття!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2021
Щомиті крутиться планета,
не відчуваємо це ми...
Пора вже розірвать тенета,
щоб стати справжніми людьми...
Ми на своїм життєвім полі
здолали безліч вже доріг...
Пізнали радощі і болі,
а за порогом, знов поріг...
Переступаємо, як можем,
хоч і повільно, все ж ідем,
і слабшим ще допомагаєм,
і слово в світ ми знов несем...
Бува отримуємо й гулі,
вже сотні верств здолали ми,
думки свої ми маєм й мрії,
хоч і живем уже в зимі...
Ішли крізь бурі і отави,
тишу крушили і льоди,
врожаї поспіхом збирали
і залишалися людьми...
Бували і в пекельнім гулі,
дощі нас мили і сніги...
Як в правовірному Стамбулі,
успіхів все ж ми досягли...
Щомиті крутиться планета,
а разом з нею, звісно, й ми...
Війну і вірус, і тенета,
вірю, здолаємо ще ми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2021
Сонце не гріє...Мороз припікає...
Грудень скріпив вже свої всі права...
А на на небесному хмурім екрані,
Хмари свої змалювали дива...
Світиться свіжістю білий серпанок,
Час обганяючи, січень спішить...
Не поспішаючи йде до нас ранок,
Новому дню пора двері відкрить...
Магія ранку мій сон розганяє,
На зимовому її алтарі...
Що буде далі ніхто з нас не знає,
А за вікном знову сніг на порі...
Дуже б хотілось, щоб все було в міру:
Мороз і слякоть, і вітер, і сніг,
Щоб не здавався цей світ хмуро-сірим,
Не заморозив навколишній світ...
Грудень скінчиться...Вогнем запалають,-
Душі людські і ялинки святі...
В новому році усі забажають,
Щоб появилися сили нові...
І щоб покращилась в кожного доля,
Радість до кожного серця дійшла,
Загартувалась наснага і воля,
І в небуття відійшла війна зла...
Падають, падають нові сніжинки,
Вулиці вкрили і все у дворі,
Не поскупились на білі картинки,-
Радість усім, а найбільш дітворі...
Грудень у другій своїй половині
Свят всім добавить й хоч трішки тепла,
І уквітча новорічні ялинки,
Тільки б закінчилась швидше війна...
Час, ніби кінь боязливо вухами,-
Зменшує дні, додає уночі...
Зима упевнено іде стежками,
І в закрома заглядає усі...
А якщо серцю і холодно, й пусто,
Не винувата у цьому зима,
Бо негараздів насіяно густо,
Вже вісім років йде клята війна...
Будем надіятись й Бога молити,
Щоб не суворою була зима...
І щоб змогли цю війну зупинити,
В Новому році жить в Правді й без зла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2021
Осінь вже своє все відспівала,
і зимі весло передала...
Пам"ять мої думи воскресає,
я ловлю й вкладаю до вірша...
Кажуть у народі, все минає,
і йому на зміну нове йде...
Кожна пора року своє знає,
і зима щось нове принесе...
Осінь все до купи собирала,
і рахунки теж всьому вела...
Хоч зима й колючою буває,
та за нею ж прийде і весна ...
Тож не будем, друзі, сумувати,
бо й в зимі цікавинки теж є:
Новий рік хоч трішки дня доточить,
й білизною звеселить усе...
Сім погод зима додасть на дворі:
крутить, мутить, віє і мете...
В небі хмари затуляють зорі,
вітер рве, ще й зверху часто ллє...
Грудень землю грудить, хати студить,
Січень сніговий морозить все,
Лютий і лютує й весну чує,
Березень весну нам приведе...
Тож зими три місяці святкують,
ну а потім відійдуть у тінь...
А весною світ увесь зігріють,
і тепла відчуємо всі дзвін...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2021
Ой зима, ой зима,
ти холодна й німа,
холод твій і морози,
війна,вірус і сльози...
Вже багато років
в людських душах журба,
бо у нас, там на Сході,
восьмий рік йде війна...
А ще ця пандемія,
все до нас загляда,
і людей убива,
і надії, і мрії...
А за вікном зима,
з нею мороз і вітер,
спокою теж нема,
й далеко квітень...
А це ж лише початок
предовгої зими,
Грудень дає завдаток,
вижити мусимо ми...
Ми плакати не звичні,
терпіти вміємо ми,
грудні минуть і січні,
діждемося весни...
Весною заясніє,-
і простір, і земля,
і людство звеселіє,
весна ж додасть тепла...
Отож і ти зимо - зима,
людей вже не лякай,
чи косо, а чи криво,
весни й тепла чекай...
Ой зима, ой зима,
ти холодна й німа,
не залякать тебе нас,
весна прийде в свій час...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2021
Ось цей вже рік безмірний
до краю добіга,
Яким буде наступний
ніхто із нас не зна...
Хотілося б, щоб кращим
і веселішим був...
Приніс побільше щастя,
щоб Бог нас всіх почув...
Важким був двадцять перший,
це звідала і я...
Дай Боже, щоб побільше
приніс людям тепла...
Прогнози невідомі,
у трепеті земля,
бо з Півночі новини
лякають нас щодня...
Там Путлер невгамовний
поглядує здаля...
І задум його підлий,
нам спокій убива...
А в нас свої проблеми,
йдемо вже до нуля,
бо уряд наш зелений
нам сонце затуля...
А ще нам заважає,-
і вірус, і війна,
з нас кожен відчуває,
що спокою нема...
Неправда, брехні, злидні,
постійна суєта,
і безробіття нині,-
реалії буття...
І нинішня ця влада,
не мертва й не жива...
Про все лише балака,
пусті її слова...
Пора нам щось міняти,
всі розуміють вже...
І Пороха вернути,
він зможе зробить все...
Можливо в новім році
налагодиться все...
Створить дії пророчі,
і захистить себе...
І відновити правду,
уже пора давно...
Змінить нікчемну владу
відкрить нове вікно...
Бо ж українці гідні
на краще майбуття...
Вітри повіють східні
покращиться життя...
І рік вже двадцять другий,-
нам стукає в вікно...
Він справжній і реальний,
не сон це, й не кіно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2021
Вітер шумів, а хмари плакали,-
осіннім затяжним дощем.
А ми з тобою все балакали:
і ніч, і дві, і ще, і ще...
Ті хмари нам світили маками,
і не було тому кінця,
вони здавалися нам знаками,
то Бог нам слав свого гінця...
Ночі злітали, хмари плавали,
а наші праведні серця,
повні любові і ми марили,
так буде завжди до кінця...
І нам з тобою вже здавалося,-
стало світліше за вікном...
Життя нарешті посміхалося,
з тобою нам лише удвох...
Ми не розвієм цю ідилію,
що ми придумали самі...
Хай дощ іде, а ми щасливії
з тобою вдвох на цій землі...
Так жаль, що все уже минулося,
ти відійшов у інший світ...
Мені ж на згадку залишилося,
найкращий наш з тобою слід...
Давно одна я залишилася,,
та ти у пам"яті живеш...
І я молюсь, як і молилася,
що ти у сни мої прийдеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2021
Червоніє калина
знов в дворах і садках...
Доглядає онука
і не спить по ночах...
У калини листочок
знов колишеться в сні...
"Виростай, будь щасливий,
ти на рідній землі!"
Ягоди на калині
знов блищать у росі...
Проводжає онука,
він всміхається їй...
У калини листочок
знов колишеться в сні...
Не барися, онучку,
у чужій стороні...
Червоніє калина,
знов тепер, як колись...
Внук шепоче бабусі:
"Повернусь, не журись!"
У калини листочок
знов тріпоче у сні...
Їй здається синочок,
усміхається їй...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2021
Червоніє калина
у садках і дворах...
Вигляда мати сина,
і не спить по ночах...
У калини листочок
захитався у сні.
Забарився синочок
у чужій стороні.
Ягоди на калині
заблищали в росі.
В матері появилась
сивина у косі...
У калини листочок
захитався к сні:
"Як живеш ти, синочку,
у чужій стороні?"
Червоніє калина
знов тепер, як колись...
Мати благає сина:
"Повернись, повернись!"
У калини листочок
знов тріпоче у сні...
Не вернувся синочок,
спить в чужій стороеі...
Стали довгими ночі
і похмурими дні...
Доглядає калину
і живе, як у сні...
У калини листочок,
знов тріпоче у сні...
Десь загинув синочок
у чужій стороні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2021
Спокійно, тихо крадеться зима,
Все покриває білий сніг і іній.
Я знов одна сиджу біля вікна,
Спостерігаю я зими творіння.
Дивуюсь я, як іній - пелюстки
Ніжно збілили і кущі й дерева.
Зима - реальність, це вже не чутки,
А білий колір у зими - це кредо.
Синичка пурхнула біля вікна,
І загойдались чудернацькі тіні,
Я вражена - це казка, це - зима,
І білий сніг, і цей казковий іній.
І шум доріг затих у далині,
Білі стежки, і вулиці, і хати...
Білі світіння в кожному вікні,
Зима убрала все у білі шати.
І все пливе у білім цім раю,
І час пливе, й нечутно його плину...
І я радію, що в зимі живу,
Неначе в казці білого жасмину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2021
Не забувай: село своє, чи місто,
в якім дитинство все твоє пройшло.
Можливо там було тобі і тісно,
та і комфортно, й гарно там було...
Не забувай: ту школу, де навчався,
й немало друзів в тебе там було...
І може там в любові ти зізнався,
й те почуття у світ тебе вело...
Не забувай: садок, подвір"я й хату,
Про батьківську турботу пам"ятай...
І дякуй мамі і своєму тату,
усе життя про це не забувай...
Не забувай: стежки ті і доріжки,
які вели тебе у майбуття...
Поїдь туди, або піди і пішки,
переконайсь, що все там допуття.
Не забувай:сусідів своїх й друзів,
і ігри ті, в які ви грали всі...
А ще долину, береги і річку,
де ви купались й тішились в красі.
Не забувай ті вечори цікаві,
і вогнище, яке палили ви,
пекли картоплю, й не були лукаві,
і які ви щасливі всі були...
Не забувай: ті вулиці і хати,
холодні зими і білі сніги,
цікаві весни й осені багаті,
що додавали сили і снаги...
Не забувай: ті зустрічі крилаті,
які проводили через роки...
Щирі розмови й висновки багаті,
вони чудовими були таки...
Не забувай:ті помисли пречисті,
які тебе завжди вперед вели.
Не забувай калину у намисті,
і те, в якій ви бідності жили...
Не забувай, тобою дане слово,
бібліотеку й клуб у вихідні,
свій випускний і рідну свою мову.
і як співали ви нові пісні...
Не забувай: ти дідуся, й бабусю
і згадуй ти про них усе частіш.
А ще дядьків і тіток, й всю родину,
не відкладай на потім, роби скоріш...
Не забувай: село всоє, чи місто,
в якім дитинство все твоє пройшло,
Не забувай, допоки ще не пізно,
щоб в пам"яті твоїй все ожило...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2021
Хтось знаходить в звуках диво,
до душі комусь пісні...
Звуки і пісні це диво,
диво є в кожнім вірші...
Щедрість осені люблю я,
не страшать мене дощі...
Війна й вірус заважає,
й убива дива в душі...
Жаль, що осінь добігає...
до кінця уже ось - оссь...
Зима двері відчиняє,
я боюсь її чогось...
Та нічого не змінити,
час не можна зупинить.
Доведеться все стерпіти,
й зиму якось пережить...
Я надіюсь, що не втрачу:
віру, сили й оптимізм,
а ще вірю я й в удачу,
до весни прокладу міст...
Напишу про осінь - диво,
не один ще диво - вірш...
Перейду зимову ниву,
до весни піду скоріш...
Я люблю й пісні, і звуки,
та ще й прозу, і вірші.
Хоч болять у мене руки,
напишу я ще й пісні...
Не люблю невдячну владу,
що не дбає про людей,
її жадність, та ще й зраду,
і роботу без ідей...
Осінь добіга до краю,
і зима вже поспіша,
Якось виживу я знаю,
й напишу про все вірша...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2021
Перон, вагон...Любов прощання,
і трепет губ, і звук розлук,
можливо зустріч ця остання,
в серцях за стуком знову стук...
Довга розлука і чекання,
віра у щастя і любов...
В листах й дзвінках нові зізнання,
переживання знов і знов...
Ось і мелькнув вагон останній,
не відірвать з перона ніг...
Чи будуть зустрічі й зізнання,
не скаже день, промовче ніч...
Час на місця усе розставить,
він ніби лікар чарівник,
діагноз правильний поставить,
як Місяць в небі золотий...
А час спливе, він не лукавить,
і кожну мить оберіга,
його розлука не цікавить,
він ні нащо не наріка...
Цінуйте, люди, час і волю,
у правді й совісті живіть,
не нарікайте і на долю,
любов і дружбу бережіть...
Перон, вагон...Любов, прощання,
в передчутті довгих розлук,
віра, що зустріч не остання,
в серцях обох не стихне стук...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2021
Зою, подружко ти мила,
чом мене опередила,
ти ж молодша на 7 літ,
чом зів"яв твій диво - світ?..
Гарна ти була й весела,
доброзичлива, красива...
Ти як Зикіна співала,
світ любила й працювала...
Люди тебе поважали,
тепла й радості бажали,
і твій спів, й тебе любили,
ще скажу й боготворили...
Щира ти була й правдива,
і відкрита, й не злобива,
сина й доньку народила,
дала розум їм і крила...
Завтра похорон у тебе,
жаль, що пройде він без мене,
не доїхать вже мені,
ти пробач за це мені...
Мені жаль, що так все сталось,
ще зустрітися бажалось...
Ти ятровочка моя,
помолюсь за тебе я...
Спи спокійно в вічнім сні,
у селі, в своїй землі.
Нехай буде земля пухом,
Ми тебе тут не забудем...
Будем згадувать частенько,
твої рідні там і ненька...
З ними стрінися, чи ні,
Не відомо це мені...
Зою, подружко моя,
не забуду тебе я...
Жаль, не буду вже дзвонити,
сумно мені буде жити...
P/S: *ятровка дружина чоловікового брата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2021
Запалю свічку, покладу окраєць хліба
І сіль в солянці на своїм столі...
Хай стогін лине аж до неба,
Той плач я чую на моїй землі...
Коли малі просили в мами їсти,
А мама пухла вже лежала на землі...
У хаті пустка, і нема що їсти,
Поїли все, що мали злидарі...
Вмирала мати і маленькі діти,
Село вмирало і журились квіти,
І навіть трави висохли в дворі,
Молились всі, ставали на коліна,
Просили в Бога їм допомогти...
Та Бог мовчав, не чув моління,
Чи може був безсилий помогти?..
А діти вже не мали сили, щоб кудись піти...
Кричали, плакали, ридали,
Влада не чула, не чули і в Кремлі,
У хаті смерть і голод чатували
Вмирали всі й дорослі, і малі...
Лиш місяць й зорі стогін чули,
Та помогти нікому не могли....
Десь у гаю кричали сови,
Своє улюблене : "Пу-гу, пу-гу!"
Село людей своїх втрачало,
Поскаржитися не було кому,
Лише сільське начальство знало,
Та допомоги не давало і воно...
Вмирали люди,і село вмирало...
І скільки їх померло в ті роки?
Історія про це напевне знає,
Та висновки ми робимо таки...
Запалю свічку, покладу окаєціь хліба,
І сіль в солянці на своїм столі,
Хай стогін лине аж до неба,
Той плач я й нині чую на землі...
Хай буде він наукою нового покоління,
Й нехай його почують владарі,
Бо ж з часом у людей закінчиться терпіння,
І буде бій жорстокий на землі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2021
Вітер мені шепоче:
"Зима, зима, зима!"
А я в зиму не хочу,
вона мені німа...
Всміхнулось з неба сонце,
і хмарка чарівна,
дивлюсь через віконце,
там осінь чарівна...
Почула як в віконце
постукав вітерець,
і промені від сонця,
сплели мені вінець...
Я схоплююсь з постелі,
ті промінці ловлю,
вони як каруселі,
і я їх теж люблю...
Виходжу на подвір"я,
розглядуюсь навкруг,
там листя, ніби пір"я,
за кругом робить круг...
А дні нині короткі,
кудись вони спішать,
а вечори солодкі,
пора уже йти спать...
Дивлюсь а вгорі зорі,
всміхаються мені,
так ніби - то на морі,
хвилі води ясні...
А вітер знов шепоче:
"Зима, зима, зима!"
Я вірити не хочу,
що осінь відплива...
Не хочеться прощатись
із осенню мені,
я їй хочу зізнатись,
буду чекать її...
А дні спішать невпинно,
зникають за бугром,
я з осені у зиму,
піду з вітром разом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2021
Ой,ладушки, ладусі,
ми були в бабусі,
хліб їли з кисілем,
змагалися з Василем...
Хто скоріше із нас з"їсть,
той ще їстиме й пиріг...
Ладушки, ладки,
їли ми й оладки,
їх бабуся напекла,
ще й узвару подала,
хто скоріше усе з"їсть,
той ще їстиме горіх...
Ладушки, ладки,
ми ще їли й кашку,
додала вона нам сили,
ми й котика пригостили,
котик швидко усе з"їв,
і побіг гулять на двір...
Ладушки, ладусі,
гарно було в бабусі,
ми наїлись, відпочили,
подякувать не забули,
усі страви похвалили,
все зібрали і помили...
Ладушки, ладки,
пора діткам спатки,
ми додому побігли,
руки й ноги помили,
і вклалися спатки
на свої кроватки...
Ладушки, ладки,
гарно було спатки,
і у снах нам приснилось,
що ми гарно наїлись,
і в цей день ми не бились,
а сміялись й веселились...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2021
Осінь вже до краю добігає,
А зима спішить на зміну їй,
Пам"ять мої думи воскрисає,
Я ловлю й кладу усе у вірш...
Кажуть у народі все минає,
І йому на зміну нове йде,
Кожна пора року своє знає,
І своє щось нове принесе...
Осінь все до купи вже збирає,
І рахунок свій вона веде,
Хоч зима й колючою буває,
Та за нею все ж весна прийде...
Тож не будем,люди, сумувати,
Бо ж в зимі цікавинки теж є,
Новий рік хоч трішки дня добавить,
Й білизною тугу замете...
Сім погод зима сіє на дворі,
Крутить, мутить, віє і мете,
Хмарами затулить усі зорі,
Мутить, рве і зверху часом ллє...
Грудень землю грудить, хати студить,
Січень сніговій морозить все,
Лютий і лютує, й весну чує,
Березень весну нам приведе...
Тож зима три місяці святкує,
Потім відійде усе ж у тінь...
А весна і світ увесь зігріє,
І її відчуємо ми дзвін...
Якось ми зиму перезимуєм,
І весни діждемося усе ж,
Залюбки з весною потанцюєм,
І з любов"ю приймемо також...
Тож не будем, люди сумувати,
Все негоже скоро відійде,
Будем перемоги відчувати,
Вдача нам на поміч ще прийде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2021
За селом у полі струнка, білокора,
Обвіяна вітром, берізка стоїть.
У тиші й спокої, в незмінній покорі
Під нею хлопчина давно уже спить...
Широкі простори йому відкривались,
Стелились доріжки тепла і добра,
Та мрії й надії його обірвались,
За мить все забрала життя течія.
Іде до берізки матуся в зажурі,
І дуже їй важко усе зрозуміть:
Чому таке сталось, і що далі буде,
І як їй без сина у світі цім жить?..
Довіку у неї журба не розтане,
І вітер, і втома її не спиня,
Берізку погладить і легше їй стане,
Здається, що з сином вона розмовля.
І літом,й весною вона поспішає,
ЇЇ не спиняє і осінь,й зима.
З любов'ю берізку вона доглядає,
І смутком сповиті і очі, й уста.
Давно вже збіліли її мрії й роки,
Болить її серце і стогне душа,
Повільні і тихі стають її кроки,
Печаль не минає і біль не згаса.
Отак вона й ходить,така її доля,
Уже і тривога її не ляка.
І сина, й невістки у неї немає,
А є лиш могилка й берізка струнка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931600
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2021
Сумні мелодії й пісні,
цьогоріч осінь нам диктує,
я їх ловлю й кладу в вірші,
та осінь нові вже віщує...
І хоча осінь золота,
війна і вірус нагнітають...
Сумують села і міста,
І лише мрії не згасають...
На місці топчемося всі,
вакцина нам не помагає...
Крила широкі і міцні,
Неправда влади нам ламає...
Сумні мелодій й пісні,
ніхто із нас їх не співає...
Сидимо дома, як в гнізді,
так жаль, що крил у нас немає...
Ми просим: Осінь, зупини,-
сумні мелодії нам слати,
ти їх приспи, чи прожени,
ми спокійніше будем спати...
Сумні мелодій й пісні
передай недолугій владі,
і негаразди, й болі всі,
нехай і там усі пізнають...
І ми не будемо мовчать,
Підемо впевнено на владу,
Нам є про що її спитать,
заставим відновити правду...
Сумні мелодії й пісні
нехай ще влада поспіває,
а якщо скаже вона: ні,
то хай монатки собирає...
І йде туди, звідки прийшла,
статки свої людям лишає...
Хай попрацює, як і ми,
а праця совість повертає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2021
Ой, лелеки - лелечата,
візьміть мене на крилята,
понесіть мене туди,
де нема війни й біди...
Де тепло є і повага,
і земля добром багата,
де співають солов"ї,
і зникають всі жалі...
Де в річках чиста водиця,
щоб могла її напиться,
де нема злоби й брехні,
теплі ночі й світлі дні...
Там де люди всі порядні,
не злобиві і не жадні.
Там де вірусів нема,
й не холодна де зима...
Де садки є і діброви,
і всі люди там здорові,
всі працюють залюбки,
і у владі не "жуки".
Зупинились лелечата,
покружляли біля хати,
крильми мені помахали,
та нічого не сказали...
Мабуть знають лелечата,
чом сумна у мене хата,
бо живу я в ній одна,
й на порозі вже зима...
Полетіли лелечата,
опустіли двір, і хата,
буду ждать їх до весни,
вірю вернуться вони...
Хоч й далеко до весни,
буду ждать я їх завжди,
я зустріну їх з любов"ю,
це додасть мені здоров"я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2021
Колобок (українська народна казка в поетичній інтерпретації )повторно, у відповідь на казку Таїси Діброви, яка мені дуже сподобалася.
Чи недавно, чи давно,
На Україні це було.
Там дід з бабою жили,
Й дуже бідними були.
Якось дід після роботи
Сів на лаву спочивать,
І сказав: "Мені дай, бабо,
Щось смачненьке скуштувать!"
"Що ти, діду,- каже баба,-
Де смачне тобі узять?
Наварила супу й каші,
Бери їж і йди вже спать!"
"Ні, так, бабо, не годиться,
Не піду сьогодні спать,
Доки мені на вечерю
Не даси смачне зжувать!"
"Що ти, діду, причепився,
Де смачне тобі узять?"
А він знову: "З борошенця
Пиріжків спечи штук п'ять!"
"Пиріжків? - Оце придумав,
І начинку ніде взять."
"То спечи мені, старенька,
Колобок - один, не п'ять!"
"От причепа, так причепа,
Борошенця ніде взять!"
"Там, в засіці, у кладовці,
Трохи можна назмітать."
Пішла баба у кладовку,
Борошенця назмітать,
Ну, а дід пішов по дрова -
Треба ж бабі помагать.
Баба тісто замісила,
Дід ще дрова підклада,
Накінець скінчили діло,
Дожидають колобка.
Вдався колобок на славу -
Гарний, ніжний, запашний.
На віконце дід поставив,
Щоб він трішечки простиг.
Колобок з вікна - на призьбу,
І із призьби - знову скік,
Не залишивсь в баби й діда,
Покотивсь швиденько в ліс.
Він доріжкою вузькою
Скаче, скаче ще й співа...
А назустріч вже до нього
Зайчик з лісу поспіша.
Не вдалося полювання,
Він голодний повертавсь,
Аж тут колобок рум'яний
На путі йому попавсь.
Зразу зайчик став веселий,
Усміхається усім:
"Колобок, - говорить зайчик,-
Зараз я тебе вже з'їм!"
"Що ти, зайчику, мій друже,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе хочу дуже
Свою пісню заспівать!"
Зайчик кліпає очима
І не знає, що сказать,
Потім знизує плечима,
Каже колобку; "Співай!"
"Втік від баби я й від діда,
Геть заморяться шукать,
А тепер втечу й від тебе,
Не зумієш ти догнать!"
Доки зайчик спів той слухав,
Колобок геть покотивсь,
Тепер чухай, зайцю, вуха,
Колобка ти вже наївсь.
Колобок знов по доріжні,
Скаче далі й знов співа,
А назустріч уже з лісу
Вовк до нього поспіша.
Не вдалося на вівчарні
Вовку голод заморить,
Колобка він, як побачив,
В животі як забурчить!
Каже він цьому маламу:
"Досить вже тобі скакать,
Повечерять дуже хочу
І піду додому спать..."
"Що ти, вовчику, мій друже,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе хочу дуже
Свою пісню заспівать!"
Вовк потилицю почухав
І хвостом ще помахав,
Потім мить іще подумав
І сказав: "Ну що ж співай!"
"Втік від баби я й від діда
І від зайця теж я втік,
А тепер втечу й від тебе
Он туди, у правий бік!"
Доки вовчик його слухав,
Колобок вже досвід мав,
Він не чухав собі вуха,
Поспівав і маху дав.
Знову скаче, знов веселий,
Від усіх втекти зумів.
А назустріч волохатий
Ведмідь вийшов з-за кущів.
Із веселої гулянки
Вчора пізно повернувсь,
А сьогодні ще й не снідав,
Довго спав, пізно проснувсь.
Після сну бродив по лісу
І ще більше зголоднів,
Не знайшов нічого з'їсти,
Аж тут колобка зустрів.
Витер лапою чуприну,
На доріжці він присів,
І сказав цьому малому:
"Зараз я тебе вже з'їм!"
"Що ти, братику, мій друже,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе хочу дуже
Свою пісню заспівать!"
"Ну й дива у лісі цьому,
Як це можна зрозуміть?
Що сказать цьому малому -
Найсильніший - я, ведмідь!"
Колобок веселий глянув,
Все по-своєму пойняв,
Зупинивсь перед ведмедем
І співать йому давай:
"Втік від баби я й від діда,
І від зайця теж я втік,
І від вовка, від дружбана,
І від тебе скочу вбік!"
Волохатий його слухав,
Гладив лапою живіт.
Колобок веселий дуже,
Поспівав і зразу ж втік.
Знову скаче по доріжці,
Знов веселий і співа.
А назустріч уже з лісу
Лиска хитра вибіга.
Зранку дуже довго спала,
Не варила, не пекла,
Аж тут бачить на доріжці
Рум'яного колобка.
Облизала хитро губи,
Прицмокнула язиком.
І сказала: "Мій ти, любий,
З'їм тебе я перед сном!"
"Що таке страшне говориш,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе, для подруги,
Хочу пісню заспівать!"
Ліве око хитра мружить
Крутить весело хвостом:
"Ну, давай, пісню послухать,
Теж не зайве перед сном!"
"Втік від баби я й від діда,
І від зайця теж я втік,
І від вовка, й від ведмедя,
І від тебе скочу вбік!"
Ця ж хитруня йому каже:
"Можеш ще раз заспівать,
Та поближче сядь до мене,
Стала я недочувать!"
Розпустив дурненький вуха,
Сів близенько й став співать,
А та його хап швиденько,
Проковтнула й пішла спать...
Ви вже, дітки, зрозуміли,
Колобка вам не впіймать,
Повечерять не забули?
То ж пора і вам вже спать!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2021
А час біжить, як і вода
Бурхливими потоками,
Й свої сліди він заміта,-
І днями й, звісно, роками..
І нам той час не зупинить,
Хоч іноді і хочеться,
І повернуть, й призупинить,
Нікому з нас не можиться...
Усе життя у русі ми,
Нема коли спинятися,
І живемо поміж людьми,
І терпимо,і молитись...
Усе навкруг живе, цвіте,
Ми всі моменти ловимо,
І не сумуємо про те,
Що щось не те десь робимо...
А ще шукаємо тепло,-
Під сонцем і під зорями,
Й самі собі творим добро,
Так, щоб не бути хворими...
Чи то вода наші літа
Думками переповнює,
Чи осінь диво-золота
На міцність випробовує?..
Та ми научені життям,
Усе таки досвічені,
Не здаємося ми літам
Вже мудрістю наповнені...
А час біжить, ніби вода,
Бурхливими потоками,
Хоча це, звісно, й не біда,
Та нам буває й холодно...
Не зупинить нам, звісно, час,
З дитинства ми це знаємо,
Та час вже й не лякає нас,
Ми ще пожить бажаємо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2021
Зима іде. Немає газу,
Вугілля тільки піввідра.
Вода не йде до унітазу,
В бюджеті світиться діра.
В кишенях вітерець гуляє,
Ковід, лупа, грибок, прищі...
І Мосійчук уже не бає
Про те, як варяться борщі...
І сало дороге, і крупи,
Без масла каші і супи...
Вже час зібратися до купи,
І дати клоунам під ди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2021
Яке ж неспокійне,
У нас сьогодення,
Де взяти терпіння,
І сили, й натхнення?...
І ця пандемія,
Й війна йде на Сході,
Аж світ вже німіє,
Від бід у народі...
А ще й катаклізми
Бувають в природі,
Ждемо переміни,
В собі і в народі...
Де взявся цей вірус,
Загнав усіх в хати,
І мінус, знов мінус,
Нам треба долати...
Роботи немає,
І грошей немає,
Як далі нам жити,
Ніхто вже й не знає...
У більшості з нас є,-
Квартира, чи хата,
Платить комунальні,
Як завжди багато...
Шукаєм зачіпки,
Щось хочем продати,
Щоб ті комунальні,
Нам вчасно віддати...
А треба ж ще й їсти
Нам з чогось варити,
Бо ж треба нам вижить,
Й сім"ю накормити...
Важке сьогодення,
Та ми не німієм,
Шукаєм, знаходим,
Живем і радієм...
І молимось Богу,
Щоб все було добре,
Ідем у дорогу,
Шукаєм підмогу...
Усім я сьогодні
Від душі бажаю,
Набратись терпіння,
Й всі біди здолати...
Тож будьте здорові,
Хоча й небагаті,
Сидіть собі дома,
В своїй рідній хаті...
Із часом відійдуть,
Усі негаразди,
Лиш треба нам вірить,-
Все буде прекрасно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2021
Нам для щастя багато не треба:
Тільки сонце ясне й синє небо,
Справедливість у нашій країні,
Щоб у владі були люди сильні,
Не гребли щоб собі щогодини,
Щоб не плакали люди невинні,
Щоб в усіх була гарна робота,
Й від державців повага й турбота...
Щоб війну цю нестерпну скінчили,
Не вбивали людей вже невинних,
Повернулись сини щоб додому,
Щоб була справедливість в усьому...
І щоб вірус цей зник назавжди,
Щоб в безпеці всі діти росли,
І до школи ходили, й навчались,
Щоб з бідою ніколи не знались...
Молоді і старі не хворіли,
І співать, й танцювати хотіли,
Щоб жили всі у дружбі і мирі,
І були всі здорові й щасливі...
Нам для щастя не треба багато,
Була в кожного квартира, чи хата,
І на краще буда щоб надія,
І здійснялася кожного мрія...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2021
В мене четверо онуків,
Внучки три і один внук,
Народились в дев"яностих,
Все було і стук, і грюк...
Усі внучки мають сім"ї,
І правнучка уже є,
Три живуть на Україні,
В Польщі теж одна живе...
Хоч від мене і далеко,
Виручає телефон,
Я чекаю, як лелека,
Як спішу на марафон...
Приїжджають хоч не часто,
В них своє, звісно, життя...
Я радію й мені класно,
І немаю сум"яття...
Я завжди чекаю літа,
Бо ж приїде з них хоч хтось,
І радію я і квіти
Й все наладиться якось...
Діти внуки й правнучатко,
Я завжди чекаю вас,
Ви для мене янголятка,
І сьогодні, й повсякчас...
До невдач немаю злості,
Вихід з них завжди знайду,
Мої внуки вже дорослі,
Я постійно всіх їх жду...
Хоч старі у мене кості,
Помаленьку все ж ходжу,
Як приїдуть внуки в гості,
Пиріжків я напечу...
Наварю узвару й каші,
І салат якийсь зроблю,
І гостинці прийму ваші,
Я ж вас всіх дуже люблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021
Двір,садок і хата біла,-
Це не жарт, це яв жива,
Непогода надоїла,
Так, на жаль, часом бува...
Люблю осінь - чарівницю,-
За усі її дива,
Хоч бува і небилиці,
Посилає нам вона...
Я люблю спостерігати,
Й ловить осені дива,
Малювати і писати:
І малюнки, і слова...
Уже місяць йде останній,
Осінь тихо відплива,..
Її подих вже прощальний,
Вітер з сумом обвіва...
Жаль, змінити неможливо,
Це для нас не новина
І останнє справжнє диво,
Потихенько відплива...
Двір, садок і хата біла
Вже сумують, як і я,
Хризантема захворіла,
Розумію її я...
Всім, напевне, зрозуміло,
Осінь тихо відплива,
Листя жовте потемніло,
Бо ж ось - ось прийде зима...
Вітер з гаєм розмовляє:
"Не сумуй мій друже!"
Зима гай не долюбляє,
Бо він їй байдужий...
Двір, садок і хата біла,-
Не дуже й сумують,
Вчас зими теж буде біло,
Й вони спати будуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2021
Ми забуваєм запах хліба,
М"яса і сала не їмо,
Ще, слава Богу, є картопля,
А то вже вимерли б давно...
Ми не їмо ковбас і риби,
І, навіть, тюльки не їмо,
Живем у рідній Україні,
Точніш, існуєм, не живемо...
Делікатесів теж не з"їли,
Не п"єм горілку і вино,
Нам не дають давно зарплати,
А ми все ж якось живемо...
А цього ж року все вродило:
Жито, пшениці і буряк,
Та ми, пробачте, як ті свині,
Їмо не те, живем не так...
Ми ще звемося українці,
Картоплю їли і їмо,
А м"ясо й сало урядовці,
За нас вже з"їли все давно...
Дітям цукерок не купляєм,
Не даєм гроші на кіно,
Й для них картоплю жарим, варим,
Й здоров"я хочем, щоб було...
Де вже там думать за культуру,
Чи як підвищить інтелект,
Книги здаєм в макулатуру,
І не виписуєм газет...
Немає діла вже нікому,
Як на роботу ми йдемо,
Ні, не живем ми в світі цьому,
Лише існуємо давно...
Не дай нам, Боже, захворіти,
Ліків нема за що купить,
Можливо скажуть депутати,
Як же у світі далі жить...
Нам обіцяють вимкнуть світло,
Не дати воду і тепло...
Чи там вгорі всі подуріли?
Ми й так вже скоро помремо...
Не допоможуть нам в цім світі
Ні мер, ні партсекретар,
Вони вгодовані і ситі,
А нам, хоч з голоду вмирай...
Не страшно нам тепер померти,
Як так у світі цьому жить,
Та й обіцяє мер Котенко
Допомогти похоронить...
Написано в 90-х роках, і прочитано на міському мітингу...
Не осудіть прошу суворо, писалось майже на ходу,
Коли навчання припинили, й на мітинг йшли в центр міста...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2021
Не довго музика лунала,
Силач не довго танцював,
Осінь слова вже диктувала,
Поет їх слухав і писав...
Дещо і я собі вловила,
І записати вже спішу,
Слова в рядочки положила,
А ще про дещо й промовчу...
Ще довго музика лунала,
Вітер осінній замовчав,
Осінь дощами умивала,
Поет і слухав, і писав...
Музика осені цікава,
Я її слухаю й ловлю,
Забава це, чи не забава,
Та я про неї все ж пишу...
Музика осені звучала,
Вітер все чув і завмирав,
А я задумана стояла,
І навіть кіт мій замовчав...
Ловила музики отави,
На груші голуб воркотів,
Хоч і змарніли уже трави,
Голуб про це мабуть не знав...
Допоки музика лунала,
І дощ, і вітер замовчав,
І я стояла, і мовчала,
Вітер із листям танцював...
Ще довго музика лунала,
І кіт задуманий сидів,
І за всім спостерігала,
І чула музику і спів...
Я коли в хату повернулась,
І сіла вражена за стіл,
Сама до себе усміхнулась,
І написала новий вірш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2021
За тридзвоном, знов тридзвон,
Хоче Зе ще йти на трон...
З Лукашенка бере приклад,
І надіється знов виграть...
Люди добрі, українці,
Не сидіть в норі - хатинці,
Піднімайте весь народ,
Зупинити Зе - тридзвон...
Не зробіть знову помилки,
Щоб не стало знову гірко,
Не допустимо Зе - владу,
Проженем усіх за зраду...
Обіцянки ця- ця - цянки,
Ми вже чули і не раз,
І провладні забаганки,
Виставляють повсякчас...
Всі у владі багатіють,
Що є краще всі їдять,
Ну, а бідні знов бідніють,
І голодні бува й сплять...
Зупинити їх тридзвон,
Не пустити знов на трон,
Вибрать справжніх вже пора,
І для правди, й для добра...
Зе - імпічмент і негайно,
Час не можна нам втрачать,
Зе - нам ворог, пам"ятаймо,
Та і Рада нам чужа,
Не веде нас до добра...
Ми ж бо люди - працелюби,
Правда в нас на всіх одна,
Нас не спинять вражі люди,
Україна - наша мати, наша рідна сторона...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2021
Листопаду люди раді,
Хоч це осінь, не весна,
Й холод бува на заваді,
Вірус є, та ще й війна...
Я не знаю в кого й як,
В моїм саді листопад,
Тихо стало на порозі,
І по - різному в дорозі...
Листопаду баби раді,
В хатах більш вони сидять,
Дехто лізе вже й на піч,
Слава Богу довша ніч...
Бува тихо в листопаді,
І в будинку усі раді,
Менше шуму у дворі,
В школі вчаться школярі...
В листопаді є й пригоди,
Зміни, звісно, у природі,
Ще не зникла позолота,
До зими готуй ворота...
Хоч буває й прохолода,
Це природи така мода,
Не зима ще в листопаді,
Бува й мороз на леваді...
Я не знаю хто і як,
Та люблю я листопад,
В нім цікавинок багато,
І вже топиться у хаті...
Ще буває в листопаді,
Як у травні на параді,
Голуби дикі літають,
Нам наснаги добавляють...
Я люблю спостерігати,
Все, що є у листопаді,
Мені все в нім до душі,
Й легко пишуться вірші...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2021
Не ходжу вже на роботу,
Хоч за нею і сумую,
І живу у світі цьому,
І надії не втрачаю...
Мені, звісно, бува сумно,
Що суспільству не потрібна,
Просинаюся не пізно,
І живу, як птаха вільна...
Я ловлю усі моменти
У безмежному просторі,
Не чекаю компліменти,
Живу тихо, як у морі...
Споглядаю я природу,
Чисте вдихую повітря,
На городі я працюю,
І нікому не підзвітна...
Колупаюсь в інтернеті,
Там знаходжу щось цікаве,
І ловлю живі моменти,
І з собою не лукавлю...
Все частіш пишу я вірші,
Й книги, звісно, я читаю,
І пишу я оповідки,
І казки бува складаю...
З телефоном теж дружу я,
Дзвонять рідні мені й друзі,
І завжди я пам"ятаю,-
Не одна я в цій окрузі...
Телевізор теж дивлюся,
Дітей й внуків виглядаю,
І радію, і любуюсь,
Коли хтось з них приїжджає...
Ще забула написати,
Що й пісні люблю складати,
Їх співають друзі й діти,
Це мені приємно знати...
Не ходжу я на роботу,
Та не дуже вже й сумую,
Не одну маю турботу,
І пишу я, і працюю...
Як зуміла написала,
Вам про себе баба Валя,
Все по правді я писала,
І нічого не збрехала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2021
Доборолась Україна,
До самого краю,
Гірше ляха свої діти
Її розпинають...
(Тарас Шевченко)
Сумно, сумно, аж за край,
Україні славу,
Не можна втрачать,
І її негайно пора відновлять
Дожилися, діждалися
Від нової влади,..
Вибирали, сміялися,
Страждаєм від зради...
Сум й печаль нам додається,
З кожним днем всебільше,
Уже й доля з нас сміється,
Та стає все гірше...
І війна, що йде на Сході,
Наш цвіт убиває,
І ще й вірус десь узявся,
Знов люди вмирають...
Наша влада недолуга
За людей не дбає,
А найбільша їх "заслуга"
Себе звеличає...
Та й не тільки звеличає,
Все гребе під себе...
Збільшить статки поспішає,
Це її потреба...
Безробіття, безгрошів"я,
Владу не турбують,
В неї руки, ніби крила,
І беруть, й грабують...
І не видно кінця краю
Усім людським бідам,
І сміється влада, й творить,
Грубістю зі сміхом...
Вже давно пора цю владу,
Всю, звісно, звільнити,
За гріхи їхні і зради,
В тюрми посадити...
Нову вибрати нам владу,
Просту й справедливу,
Оживити Україну,
І кожну людину...
Сумно, сумно, аж за край,
Підіймаймось, люди,
Виганять усіх зайд,
І наводить лад...
"...І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний не вечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю..."
(Тарас Шевченко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2021
Пробралась осінь до осель,
Садки трохи засмучені.
Нові акорди для пісень
Вітрами вже озвучені...
Коротші стали уже дні,
А ночі дуже довгими.
Майже щодня ідуть дощі,
І мрії стали хмурими.
Все менше сонця і тепла,
Птахів концерти стишились...
І запах слив не долина,
Бо й їх вже не залишилось.
Дощова осінь цьогоріч,
Такі от недоречності...
Букет осінніх протиріч,
Клубок із заперечностей.
Мороз калину ущипнув,
Городи уже скопані...
Листопад крила розгорнув,
Й стежки його вже стоптані.
Та осінь я усе ж люблю,
Хоч мрії вже обпечені...
Моменти осені ловлю,
Складаю нові речення.
Для мене осінь - не журба,
Я нею не засмучена...
Ночей і днів мина тяжба,..
Я з осінню заручена...
Спостерігаю я навкіл,
Дивуюся, любуюся,
Вражають кольори листків,
І я до них віншуюся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2021
Люди, погляньте,
Земля, мов казка,
Природа втішна,
Живіть будь - ласка!
І небо синє,
Й Сонце яскраве,
Тож будьмо сильні,
Життя ж прекрасне!
Нам воно дане
Лиш раз в цім світі,
Отож, радіймо,
Як ранні квіти...
Хочеться жити,
Добро творити,
Читать, писати,
І працювати...
Жити у правді,
Вірить, любити,
Вірус прогнати,
Війну спинити...
Слабшим від себе
Допомагаймо,
Бог бачить з неба,
Благословляймо...
Люди, розгляньтесь,
Жива природа,
Повітря свіже,
Осінь чудова...
Треба дружити,
Вірить, творити,
Нове шукати,
Світ прославляти...
Життя людини
Буває й дивним,
Та є в них право
Бути щасливим...
Треба в цім світі
Дива ловити,
Садки і квіти
Щиро любити...
Тож будьмо дужі,
І не байдужі,
Дружить, любити,
Й у мирі жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2021
Не спішіть, мої роки,
Дуже вас благаю,
В голові снують думки,
Записать їх маю...
Та, на жаль, мої роки,
Щось мене не чують...
І летять, як і думки,
В просторах танцюють...
На папір я їх кладу,
Кожної години,
І вірші, й прозу пишу,
Я майже щоднини...
Я радію, що встаю
З постелі щоранку,
Свою живність накормлю,
Ще й зроблю зарядку...
Не роботу вже не йду,
Я пенсіонерка,
На городі все згребу,
Щоб був, як цукерка...
До будинку провернусь,
Наведу порядки,
Квіти хатні всі поллю,
Наварю вівсянки...
І поснідаю, й поп"ю,
Чи кави, чи чаю...
Ручку в руки я беру,
Знов писать сідаю...
Так ідуть за днями дні,
Місяці і роки,
І не сумно жить мені,
Хоч я й одинока...
Від дітей прийму дзвінки,
Та ще й від онуків,
Оживуть мрії й думки,
Зникнуть болі й муки...
Щодня Богу я молюсь,
! його благаю,
Зупинить поміг війну,
Й вірус цей незванний...
Хоч спішать мої роки,,
Я їх не спиняю...
А свої мрії й думки,
На папір вкладаю...
Так складаються вірші,
І проза буває,
А ще я пишу й пісні,
Й сама їх співаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021
В Клубі Поезій гарні поети,
І вірші пишуть, оди й сонети.
Кожен по-своєму пише й склада,
Та все ж є тема - на всіх одна.
Важка, постійна, невдячна тема:
Війна і вірус... Кому це треба?..
І вам не треба, й мені не треба,
Стогне земля і плаче небо...
Рвуться снаряди і свистять кулі,
А куля ж кажуть буває й "дура"...
Влучити може навіть в дитинку,
Ну в чому ж винна ота кравинка?..
Хороші діти...Совість і спокій,
Відійде вірус, не стане воєн.
Спокій в країні, щастя в родині...
Ну що ж ще треба, скажіть, людині?..
А там, на Сході, знов ріки крові,
І ще й руїни кілометрові...
Як же там людям нині живеться,
Коли ж їм доля вже усміхнеться?..
Чому ж є люди, що хочуть воєн,
Їх не цікавить, що буде потім?..
Тільки б побільше їм захопити,
Та й вони ж вічно не будуть жити?!.
В природі часто бувають грози,
Дощі і бурі, складні прогнози...
Та ненадовго, грози проходять
І люди швидко лад скрізь наводять.
Хоча буває страшна стихія,
В людей є віра, надія й мрія...
З часом відійде усе погане,
І Мир, і спокій знову настане.
Хочемо жити в спокої й Мирі
І щоб всі люди були щасливі.
Війна і вірус, від них лиш болі,
Нехай не буде вірусів й воєн!
Та дуже ж довго треба чекати,
І наші діти йдуть воювати...
Немає сили далі нам ждати,
Треба всім миром ворога гнати!
Чуєте зов наш, вороги кляті,-
"Свої" й чужинці, пани пихаті.
Візьмемо зброю ми в свої руки,
Геть будем гнати всіх вражих круків!
А ще ми Бога будем просити,
Щоб зникнув вірус в усьому світі,
Щоб жили люди в Мирі й Любові,
Щоб наші діти росли здорові...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2021
Сергійку, синочку,
Устань, подивись,
Доросла вже донька,
Ти б нею гордивсь,
Вона самостійна,
Сім"ю уже має,
До мене не часто,
Та все ж приїжджає...
Про тебе, синочку,
Вона все питає...
І я їй, звичайно,
Все розповідаю:
Про тебе й про Таню,
Про діда Івана,
І про твого тата,
Давно й їх немає...
Є фото від зятя,
Твого, мій синочку,
Йдемо ми на цвинтар,
Біля вас постоєм,
Про все вам, синочку,
Ми розповідаєм,
Чи чуєте нас ви,
Ми, звісно, не знаєм...
У смутку живем ми,
Постійно, синочку,
Та все ж я радію,
За мою онучку...
У ній ніби бачу,
Тебе і Танюшку...
Частенько я плачу
Ночами в подушку...
Якби ж було можна
Ділитись роками,
Своїми, синочку,
Поділилась би з вами...
Не знаю, чи дійде
Моє вам послання,
Та я прошу небо
Його передати,
Тоді спокійніше
І жить буде, й спати...
Сергійку,синочку,
Й невісточко, Таню,
Допоки живі ми,
Ви будете з нами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2021
Вже доходить до краю життя,
За минулим неллю гірких сліз,
Не чекаю добра вороття,
А шукаю я помислів зміст...
Що було, те давно відпливло,
Хоч у пам"яті все ще живе,
І дитинство, і школа, й село,
Як було найрідніше, так й є...
Слава Богу, що пам"ять чіпка,
І ще очі мої променять,
Хоч проворність уже не така,
Хочу я добром світ засівать...
Час життя непомітно мій стік,
Й неможливо вернути назад,
Відійшли вже давно в інший світ:
Чоловік і матуся, і брат...
Спочивають у вічному сні,
І невістка моя, і синок,
І хоч боляче дуже мені,
Я за кроком роблю новий крок...
Хоч слабкі уже сили мої,
Та немає діяльності меж,
Я живу і все в радість мені,
І цей світ я любдю до безмеж...
Заважа пандемія й війна,
І неправда від влади іде,
Та я вірю, що прийде весна,
Й перемога народу гряде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2021
ПРЕЗИДЕНТ ЗЕЛЕНСЬКИЙ -- КАТАСТРОФА ДЛЯ УКРАЇНИ… (проза)
Україно, Україно, подивись на себе.
В твоїй хаті сидить ворог і сміється з тебе…
Тарас Шевченко
Навіть уявити важко, як міг наш багатостраждальний народ віддати
свої голоси на Президентських виборах клоуну…Не так давно весь світ
сміявся з нас, що Президентом був зек, тепер ми дали повід, щоб з нас
сміялися через те, що ми обираємо Президентом клоуна. От тільки нам
буде не до сміху, а скоріше до сліз. Бо ж Президентство недосвіченого
в політиці коміка може повернути нас в ті страшні 90–і роки, за які
навіть при згадці мороз по шкірі пробігає. Недаремно ж кажуть, що на
переправі коней не міняють, а ми міняємо, та ще й на гіршого…
Чому Зеленський, як Президент – катастрофа для України здравомислячим
людям зрозуміло. Хтось може заперечить мені, що не святі горщики
ліплять, що мов усьому можна навчитися. Так, але на це потрібний час,
а він не працюватиме на нашу користь…Ось тому перемога Зеленського
призведе до згубних наслідків для України. Керувати державою, це не
горшки ліпити, і не людей смішити. Так, усім нам відомо, що
популярність коміка у нас велика, і спричинена вона не стільки гарним
гумором, як більше невдоволенням українців нашою владою. Люди
вважають, що потрібні нові обличчя, нові сили. З цим я не сперечаюсь.
Але ж було аж 39 претендентів і вибір міг бути зовсім іншим. Можливо
на багатьох Зеленський справляє враження порядної людини, хоча оті
відкриті насмішки над Україною і її людьми, ніяк не говорить про його
порядність. А ще ті його нинішні висловлення, від яких віє грубістю,
або навіть кричущою дурістю і зазнайством. Та найголовніше все ж таки в його
недосвіченості, як політика, господарника, дипломата. Недаремно ж
хтось із зарубіжних дипломатів, після розмови з ним висловився про
те, що вони думали, що він нуль, а виявилося, що він повний мінус.
Якщо його все ж оберуть, не доведи, Боже, у другому турі в країні може
виникнути хаос, бо ж пану Зеленському треба буде вести перемовини з
МВФ, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку, в
яких він не розбирається зовсім. І ніякі помічники радники, та консультанти тут
не допоможуть. Лідери інших країн та інвестори займуть очікувану
позицію. А ще ж українські олігархи, які в деякій мірі відійшли в
тінь, скористаються недосвіченістю Президента, щоб повернути свої
позиції. В тому числі і Коломойський, хоч він і спонсор Зеленського,
та зробить все для того, щоб не лише повернути Приватбанк, а ще й
доб'ється компенсації за так би мовити втрати… А ще ж не забудьте про
корупціонерів… До чого це призведе не важко здогадатися, це і спад
ВВП, і відновлення, чи то поглиблення тіневої економіки, збільшення
безробіття, скорочення торгівлі з Європою. І знову наш люд хлине за
кордон у пошуках кращого життя, в тому числі полинуть і ті молоді
люди, які так стійко стоять за Зеленського. А ще ж реформи, вони теж
заморозяться, так як пан Зеленський уяви не має, як змінюється
суспільство, економіка та й політика теж… А ще ж не забудьте про
Путіна. Той зі своєю свитою буде в захваті і він не впустить
можливості більш ефективно продовжити вторгнення в наші українські
території…Не знаю, як кому, а мені здається що з пана Зеленського
вийде дуже слабкий Президент. І як кажуть у народі: Путін буде в "шоколаді". А Україні нині потрібний сильний
Президент і Верховний Головнокомандуючий, а не слабак. Ми можемо і
далі успішно продвигатися до вільної Європи, або ще швидше відкотитися
під імперську п'яту Росії… Вибір за нами, 21.04.2019р. !!!
Україно, Україно, що з тобою сталось,
Свої люди гірше ляха тебе ображають…
ID: 832385
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.04.2019 19:35:04
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2021
Для мене школа і життя, і доля,
В ній працювала я багато літ.
Тепер лиш в снах: колеги, учні, школа,
Клином для мене в ній зійшовся світ...
Бачу колег усміхненні обличчя,
І погляди привітні і ясні...
Чи наяву, чи це мені лиш сниться
У доброму і лагідному сні?..
Чого гріха таїть?..Суспільством призабуті,
Про наш добробут тільки балачки...
А ми ще вміємо і мріять, і радіти,
Хоч і обсіли нас нестатки й болячки...
Та не про це сьогодні моя мова,
Знову побачить хочеться мені:
Школу і клас, і школярів чудових,
Слова почути щирі і прості...
Для мене школа і життя, і доля,
Там мої друзі: учні, вчителі...
Школа моя, життя мого основа,
Про неї мрії й думи всі мої...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2021
Колекція
Колекція
Світлини
Друзі
908 друзів
Angelina Zinshenko
Владимир Мисюня
Таня Радло
Тетяна Федоренко
Таня Таран
Світлана Нагорна
Наталія Майстренко
Ольга Костючок
Альона Лаур
Конфіденційність · Умови · Реклама · Вибір реклами · Файли cookie · · © Facebook, 2021
Дописи
Валентина Бугрій
23 год ·
Поширено серед: _Ваші друзі
Відцвітають квіти ,опадає листя,
Бавиться, кружляє в жовтій тишині.
Вже моя калина одягла намисто
Осінь йде до мене на баскім коні.
Сонечко сідає...
Рано вечоріє...
Вдалечінь відходить лагідне тепло.
Світло мого дому в вікнах янтаріє,
Відбитки лукові в осінь простягло.
Засинають квіти...
Тишина і спокій
Тягнуться вечірні тіні без кінця.
Місяць небом котить...
Замріяні зорі,ніби наречені, линуть до вінця.
Вулиці безкраї в сірому просторі,
Яблуками пахне пора золота...
Лине ніжна пісня юності й любові
В молодість далеку мене поверта.
Нам тоді здавалось, юність наша вічна
Про щось шепетіла над ставком верба.
В спогад повернула мене чиясь пісня,
Я єством відчула, ожива душа.
Роки пролетіли, відспівало літо...
Осінь жовтокоса мене обняла. Давні мої мрії в тиші не розмито...
Осінь, моя Осінь, Осінь золота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2021
Пора, пора…
Я намагаюсь зрозуміть,
Що в цьому світі стало?..
Чому між нами, між людьми-
Добрих людей так мало?..
За те багато у нас є,
Отих, що люблять красти,
Добра від них, звісно не жди,
Лихої жди напасті.
Вони засіли там, вверху,
І рвуться лиш до влади
Гроші лопатами гребуть,
Й великі мають вклади,
І лимузини, й хороми,..
Одягненні із шиком-
Костюми, плаття і штани,
Пісні у них лиш пики...
І партій в них, не зрахувать,-
Усякі блоки й спілки,
А бідним людям віддають-
Від бубликів лиш дірки...
Працюють так собі, чуть - чуть,
Про себе добре дбають.
І більш за день один гребуть,
Ніж люди в місяць мають.
А ще ж в них бізнес гарний є,
Фірми дають прибутки,
Земля і надра, й банки - їх,
А ми для них - придурки...
Делікатеси теж для них,
Курорти, світські спілки,
І кров людську вони вже п'ють,
Ще більше, ніж горілку.
Мені здається, що й війна,
Для них також забава,
Бо ж наживаються й на ній,
Таке у них є право...
Отож, я й хочу зрозуміть,
Чому ж такеє стало?
Усе забрали й загребли,
І їм все мало, й мало...
А простим людям й заробить
Не завжди є де гроші,
І животіють, не живуть,
Хоча вони й хороші.
Пора вже, люди, нам пора-
Цю напасть зупинити,
Послать подалі...І щоб ми
По - людськи могли жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021
Вже мені осінь вишиває клени:
Багряним, жовтим, золотим,
А ще так хочеться, щоб вишила зеленим,
Промінням осяйнула голубим.
Я, як природа, прагну втіхи,
Джерельної напитися води,
Каштани падають і падають горіхи,
Воркують тихо дикі голуби.
Осінній вітер ще в дорогу кличе,
Та я не взмозі вже за ним спішить.
Зима з-за обрію настирливо курличе,
Я з осені у зиму іду жить.
Стоїть зима у мене на порозі,
Вже вкрила коси сріблом сивина,
Та не лякають і вітри, й морози,
Лякає те, що знову йде війна.
А що таке війна я добре знаю,
Приходить вона в сни, як наяву,
Тривоги й болі знову відчуваю,
Ну як же зупинити цю війну?..
Довгі дороги вже я подолала,
Та світять мені сонце і зірки.
І повість я свою не дописала,
Хоч вже за обрій котяться роки.
Отож пишу, пишу, як вишиваю,
Свого життя вагомі сторінки,
Дітей і внуків завжди виглядаю,
Джерельно-чисті лагідні струмки.
Живу одна, роздумую, читаю,
Пишу казки, вірші,пісні,
І насолоджуюсь поезією й піснями,
Хоча думки й реалії сумні...
Може й не все я встигну написати,
Війна на Сході душу обпіка...
Та хочу я онукам передати-
Наснагу й велич кожного рядка...
І нехай осінь вишиває клени:
Багряні, жовті, золоті...
Ще будуть ранки свіжі і рожеві,
А ночі й дні спокійні і ясні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2021
Обрій у мареві передвечірньому,
Сонце замріяне зачервоніло,
І опускається нижче і нижче,
В просторі зарево, сонячні блиски.
Стоїть під деревом жінка задумана,
З своїми мріями, з своїми думами,-
Все про дітей і про онуків,
Вітер губатий сердито дмуха.
Листя від вітру зашелестіло,
І загойдалися вечірні тіні...
Приклада жінка до чола руки,-
Може там їдуть діти й онуки.
Ось і автобус з гори спустився
І біля жінки він зупинився.
Серце колотиться, в голові дзвони...
Вже відчинилися двері салону.
Вийшли із нього всі пасажири,
Жінка хвилюється, втрачає сили...
В душі надія враз обірвалась,
А серце болем різким озвалось.
Ні...Не повірила...І до салону
Миттю заскочила...Нема нікого...
Зійшли всі люди: чужі й сусіди,
Водій до неї: "Що ви хотіли?"
Вийшла...Не бачила, де ділись люди.
Плечі опущені, здавлені груди...
Пошкандибала сумна додому,
Вже не потрібна вона нікому...
Нараз побачила: в дворі машина,
Донька із зятем і сім'я сина.
Дзвін став малиновий, зникли печалі...
Діти приїхали...Все заспівало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2021
Клавдія Кирилівно,
Моя перша вчителько,
Я за свої успіхи завдячую вам...
Ось сьогодні знову я
В спогади прилинула...
У роки далекії, ті післявоєннії,
Коли ви навчали й помагали нам
Хоч давно минули вже
Весни мої й осені,
Лину я у спогади
Й пам"ять бережу...
Ви були найкращою,
Доброю й умілою...
Теплом переповненні,
Й хоч було нам голодно,
А зимою й холодно...
Ви були готовими
Всім нам помогти,
Не забуть ніколи нам
Тепла й доброти..
Нам бувало радужно,
З Вами зустрічатися,
Вчитись і навчатися,
В ті важкі роки,
Класи переповнені,
Не парти, столи
Старших і молодших, як із братом ми...
Та ви розуміли нас,
Лагідно всміхалися...
І раділи ми...
В класі було затишно,
Хоч бувало й холодно,
Ви допомагали нам,
В світлі теплоти...
Жаль, що вже далеко,-
Ті дитячі роки...
Та ми щирим спогадом,
Згадуємо Вас...
І той важкелезний і голодний час...
Книг не вистачало нам,
Й зошитів, і ручок, й олівців також...
Та ми все учили, і тоді,
Й донині завдячуєм Вам...
Вашою увагою
Й теплими похвалами,
Зошитами й книгами,
Буквами і цифрами,
Ми сонцем світилися,
Й синіми чорнилами,,
Ручками із перами,
Пізнавали світ...
Дяку посилали ми,
Звичайно все Вам...
Клавдіє Кирилівно,
Хоч Вас вже й немає,
Дяку посилаємо і нині ми Вам!
В небеса далекії,
Разом із лелеками,
Прийде час зустрінемось,
Може з Вами й там!..
Клавдіє Кирилівно,
Наша перша вчителько,
Вічна пам"ять Вам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2021
Ось і літа день останній,
Вже прощатися з ним нам пора...
Чи почує він благання,
Щоб залишив нам в осінь тепла...
Літо тепле, розмаїте,
І вже осінь до нас поспіша,
Не зів"янули ще квіти,
Та сумує за літом душа...
Красна осінь вже з снопами,
Хоч буває вона і сумна,
Переповнює думками,
Що і осінь додасть нам тепла...
Осінь завше, ніби мати,
Додає і наснаги, й добра,
Тож не будем сумувати,
Як весна вона гарна бува...
Прошу в літа, в день останній,
Залишити для нас всіх тепла,
Не буває тепло зайвим,
Й не була, щоб для людства тісна...
Ну, а літу, в день останній,
Побажаємо не сумувать,
Час збігає неупинно,
Будем ми його знову стрічать....
Ось і літа день останній,
Ми готові його проводжать,
Хоч і сумно нам сьогодні,
Обіцяєм його ще діждать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2021
Котиться, котиться літо,
Тиша і спокій в садку,
Пахнуть і трави, і квіти,
Й яблука ніби в медку...
Я їх в відерце збираю,
І на терасу несу,
Там я на стільчик сідаю,
Їх на купки розкладу...
Кращі у миску складаю,
Завтра онукам пошлю,
Старанно решту помию,
З них я варення зварю...
Запах від них неймовірний,
Що аж захоплює дух.
Хвилями котиться сильний,
Ловить і степ його, й луг...
І таємничі надії,
В серці проснулися знов,
Сповнені стали всі мрії,
Ніби вернулась любов...
Час не потрачений марно,
В праціі минуло життя...
Запахи яблук тих гарно,
Ще поведуть в майбуття...
Пахнуть і трави, і квіти,
Так, що захоплює дух...
Внуки дорослі і діти,
Правнучка мила й правнук...
Хоч і минає вже літо,
Осені я не боюсь...
Не відцвіли мої квіти,
Осені я підкорюсь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2021
Я не хочу прощатися з літечком,
Бо ж комфортно у ньому мені...
Почуваюся в ньому крилатою,
Усі митті його я ловлю...
Вліті тихо буває і гамірно,
Та мені усе це до снаги,
І працюю у ньому я лагідно,
Не втрачаючи сили свої...
Не сиджу я у ньому у затінку,
А запаси на зиму роблю...
І природу, і землю, як матінку,
І тепло, і дощі я люблю...
А воно ж пролітає на крилоньках,
І спинити не можна його...
Та і час його теж не чекатиме,
І не втрутиться в душу мою...
Хоч прощатися з літом не хочеться,
Та закони природи такі,
Все приходить, відходить за обрії,
Як і наші і дні, і роки...
Як і всі попрощаюся з літечком,
До Землі я йому поклонюсь,
Восени мені ним ще пахтітиме,
Шанобливо її я прийму
Не гайную у ньому й хвилиноньки,
Заготовки на зиму роблю,
Не втрачаю ні дня, ні годиноньки,
Працювати завжди я люблю...
Хоч у мене нема тії силоньки,
Що колись вона в мене була,
Та не втратила я свої крилоньки,
Слава Богу, що я ще жива...
Я не хочу прощатися з літечком,
Є у мене ще в ньому діла,
І з-за обрію осінь вже світиться,
Та й вона ще красива бува...
Ще рахунки свої вона виставить,
І тепло у ній також ще є,
І краси в неї, звісно, ще вистачить,
І любов"ю ще нас осяйне...
Різнобарв"ям природу вкриватиме,
І дощами умиє не раз,
Та Любов"ю всіх нас обійматиме,
І я вірю, все буде гаразд...
Хоча осінь і лагідна, й світиться,
Та ще в літечку хочу побуть,
І прощатися з ним ще не хочеться,
Та стежки все ж у осінь ведуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
В однім класі мудрий вчитель
Учнів всіх навчав.
Як розв'язувать рівняння
Він їм показав.
Клас уважно дуже слухав,
В зошити писав,
Лиш Іван косу до парти
Сусідці в'язав.
Зрозуміли усі учні,
Склали алгоритм.
А Іван уже сусіду
Показав язик.
Два рівняння учні сміло
Розв'язали самостійно.
А Іван у цей же час
Майстрував якийсь каркас.
Вчитель весело поглянув,
Учнів запитав:
"Чи є, діти, у вас питання,
Хто ще не пойняв?"
" Зрозуміли всі. чудово,-
Каже вчитель -Молодці!
А тепер Іван на дошці
Зробить висновки прості!"
Вийшов Іван до дошки сміло,
Крейду в руки взяв,
І рівняння, що на дошці
Довго розглядав.
І подумав:"От улип...
От тобі й попався".
П'ятірнею лоба витер,
За рівняння взявся.
Він його і так, і сяк
Розглядав очима,
І руками його гладив,
Дістав і плечима.
Як розв'язувать його
Наш Іван не знає,
На сусіда і сусідку
Скоса поглядає.
А ті дивляться на нього,
І сміх їх аж душить,
Може видумщик Іван-
Те рівняння вкусить.
"Ну ж мо,ну ж мо, ну,Іван,
Не хитре ж рівняння.
Як же будеш ти рішать
Домашнє завдання?"
В кожнім класі певне є
Отакі Івани.
Не навчились розв'язать
Жодного рівняння...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2021
Для мене школа - і життя, і доля,
В ній працювала я багато літ.
Тепер лиш в снах: колеги, учні, школа,
Клином для мене в ній зійшовся світ...
Бачу колег усміхнені обличчя,
І погляди привітні і ясні...
Чи наяву?..Чи це мені лиш сниться,
У доброму і лагідному сні?..
Чого гріха таїть?..Суспільством призабуті,
Про наш добробут, тільки балачки...
А ми ще вміємо і мріять, і радіти,
Хоч і обсіли нас нестатки й болячки...
Та не про це сьогодні моя мова,
Знову побачить хочеться мені:
Школу і клас, і школярів чудових,
Слова почути щирі і прості...
Для мене школа, і життя, і доля,
Там мої друзі: учні, вчителі...
Школа моя - життя мого основа,
Про неї мрії й думи всі мої!..
ПЕРШОКЛАСНИК
Першокласник повернувсь
Перший раз зі школи.
Каже: "Більше не піду,
Я туди ніколи!"
"Це ж чому?" - його пита
Стурбована мама.
"Там питають лише те,
Чого я не знаю,
Ще й читати, і писать,
Теж там заставляють.
Говорити ж вмію я,
Так не дозволяють!"
ЧЕРЕВИКИ РІЗНІ
Павлик в школу раз прийшов
В черевиках різних,
Один чорний, аж блищав,
Ну, а другий - білий.
Вчитель глянув, посміхнувсь,
Каже: "Йди додому,
Перевзуйся і мерщій
повертайсь до школи!"
Павлик каже: "Ну гаразд,
Перевзуюсь, звісно,
Тільки вдома в мене теж
Черевики різні!.."
КУЛАКИ
В однім класі міцний учень,
Задавака, хоч куди,
Учню меншому від себе
показував кулаки.
І казав йому в"їдливо:
"Подивися ти сюди,
Як ударю і як двину,
Полетиш хто зна куди!"
Подивився менший сміло
На великі кулаки,
І сказав: "Не хитре діло,
Коли в голові вавки!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2021
Чи є щось краще на землі
Любові, Миру й Щастя,
Вони гамують болі всі,-
Вчора, сьогодні й завтра...
Любуюсь дарами землі,
Дерева, люди, квіти,
Усе належить всім й мені,
Осінь, весна і літо...
Такі чудові, всі мої,
Розкішні диво - квіти,
Мають і здібності свої,
Чарують світ щомиті...
І хоч троянди відцвіли,
Квітник ще мій буяє:
І чорнобривці запашні,
Піони, айстри,мальви, ...
Квіти мої, мій сонця світ,
Краса з красот й утіха,
Нема і болей, і гризот,
Коли втішаюсь ними...
Коли дивлюсь, дивлюсь на них,
За болі забуваю,
І зойки чую їх і сміх,
Коли їх поливаю...
Отак щодня на них дивлюсь,
Ще й з ними розмовляю,
І лагідно їм усміхнусь,
Вони все чують, знаю...
Квітами сповнене життя,
Легшим для мене стане,
І додаються відчуття,
Що квіти про це знають...
Отак на старості життя,
Я світ їх розумію,
І з ними легшає буття,
І світ мій рожевіє...
Можливо краще них щось є,
Походи, сині далі,
Я відчуваю в них своє,
Менше стає печалі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2021
"Радощі і чорну днину,-
Все я з вами розділю...
Любите ви Україну,-
Я ще більше її люблю!..."
(Павло Тичина)
УКРАЇНО! УКРАЇНО!
Мені рідна й дорога,
З перших крапель твого зову,
Я вклоняюся щодня!..
День сьогодні в нас святковий,
До снаги він нам усім,
І йому, як ніжним дзвоном,
Я схиляюся до ніг...
Сонце встало раним-рано,
Розбудив всіх віщий дзвін,
Нам усім сьогодні дано,-
Свято радості зустріть...
День святого подолання,
Без тривог і без біди,
День любові і єднання,
Всенародної доби...
Україно, Україно,
Рідна матінко моя,
З перших крапель твого зову,-
Все роблю, щоб ти цвіла...
Жаль, що мало маю сили,
Моє в осені життя,
Та не зламані ще крила,
Все зроблю для тебе я...
30 років - це важлива дата,
Праці і звитяги, і дерзань,
Україно, рідна моя мати,
Для тебе сил мені не жаль...
Україно, Україно!
Донька я навік твоя,
І хоч я давно вже сива,
Прославляю тебе я!..
І до поки ще жива я,
В тобі світ мій і жура,
І щоб ти була щаслива,
Працюватиму ще я...
Україно, Україно,
Українське в нас єство,
Об"єднаєм воєдино,
Місто, селище й село...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2021
Яке ж гаряче було літо,
Стояло, як на парусах,
Зоріли дні, дерева, квіти,
Блакить у небі й в берегах...
І ранки свіжі і веселі,
І дні чарівні, запашні,
І зміни радужні, миттєві,
Все до вподоби всім й мені...
і вечори блакитні, гожі,
Місяць і зорі угорі,
І дні і щирі, і погожі,
І ночі тихі чарівні...
Так жаль, що швидко все минає,
Уже і осінь на порі,
Війна іде, й вірус буяє,
Щодень у владі хабарі...
Якось ще люд наш виживає,
Хоч і біднішим знов стає...
Надія й Віра помагає,
Хоч щодень втрати у нас є...
Уже і з літечком прощання,
Життя у осінь нас веде,
Чи буде з осінню вінчання,
Й куди вона нас поведе?..
Птахи в політ уже готові,
Бачу щодня я їх ключі,
І фарби нові кольорові,
Нові писать будем вірші...
Яке ж гаряче було літо,
Все ближче осінь у путі...
До школи знову підуть діти,
Знання потрібні всім в житті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2021
Як часом дивлюся новини,
Ухмилки на владних устах,
Мене мимохідь огортає,
Якийсь несподіваний страх...
З очей враз зникають зірниці,
А з серця сумир"я святе...
Чому усе більше кислиці,
До правди нам шлях заміта?..
У влади постійні пишноти,
У розкошах, звісно, живуть,
До рідного краю й голоти,
Немає поваги, нічуть...
Живуть вони, звісно, у златі,
Забули давно за людей,
У тім запанілім болоті,
Немає для люду ідей...
Забули свої обіцянки,
Що зроблять усе для людей,
Та їх обіцянки - цяцянки,
Усе лиш для них і гостей...
Проснуться пора вже нам, люди,
І скинути влади тягар....
Очистити силою всюди,
Як той не потрібний "товар"...
Тож скинем з очей всю полуду,
Геть виженем всіх за рубіж,
А можна віддати й до суду,
За їхню неправду й грабіж...
Ми щирі усі українці,
Не втопимо мрії святі,
І нам не потрібні чужинці,
Своє в нас добро до душі...
До згоди, до купи, до гурту,
Зберімо негайно усіх,
Нам вистачить мудрості й духу,
Зневіру змінить на успіх!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2021
Уже з літечком прощання,
Наближається ось - ось,
Є на осінь сподівання,
Що покращає хоч щось...
Літечеко було цікаве,
Хоч було в нім і сумне,
І війна, що йде на Сході,
І ще й вірус цей також...
Не було літо лукаве,
Гріло сонце золоте,
Небо синню покривало,
І дощами мило все...
Вже готові до прощання,
І природа, й люди всі...
Хоч надовго розставання,
Є надії в нас прості...
Є на осінь сподівання,
Що мине усе лихе,
Прийде радужне єднання,
Це сьогодні головне...
Осінь йде неначе панна,
Барвами все осяйне,
Диво-диво кольорами,
Естафету перейме...
Хочу осінь попросити,
Щоби лагідна була,
Негаразди пережити,
Усім людям помогла...
Прошу літечко в останнє,
Не ховать своє тепло...
Не змивать наше чекання,
Щоб добро завжди жило...
Прошу осінь , я як панну,
Не пустити в душі зла,
Мою мрію цю останню,
До зими щоб зберегла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2021