Серго Сокольник

АНОНС моя пісня на радіо ПРОМІНЬ

Друзі!  Знаходьте  в  НЕТі,  слухайте.  Радіостанція  ПРОМІНЬ,  28.10.2017,  час  22.00,  програма  Нота  Епохи.  Народна  артистка  України  Світлана  Мирвода  дає  інтерв"ю  і  виконує  вперше  на  радіо  пісню  ЛАКРІМОЗА  ВІЙНИ  (сл.  мої,  муз.  О.  Лісінчука)
***відеокліп  з  піснею  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755317

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757671
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 29.10.2017

Розстели мені постіль…

Розстели  мені  постіль  кохана.
Розстели.
Розвели  наші  долі  тумани,
Розвели...

Цим  туманам  сліпа  недові-
ра  ім"я,
Їм,  поганим,  любов  не  потріб-
на  моя.

Так  далеко  від  тебе  я  мешкав
на  біду...
Я  в  тумані  загублену  стежку
Віднайду,

Віриш,  ні?...щось  заглибився  тріш-
ки  у  щем...
Зачекай  мене,  люба,  на  ліж-
ку.  Я  ще...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117102600717  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017

МІЖВІКОВЕ

Йди,  кохана,  на  руки  до  мене,
Притулись  до  моєї  щоки.
Слово  "літо"  нараз  однойменне
Із  коханням...  Це  здогад  такий...

Посивілі  розпущені  коси
Помережили  неба  блакить.
Так,  кохана.  Це  осінь.  Це  осінь
У  віконце  твоє  стукотить.

Ще  палають  вечірні  заграви,
Сублімована  пристрасті  суть,
Та  нічні  наполохані  трави
Набирають  осінню  росу,

Щоб  уже  не  зайнятись  вогняно,
І  очікують  холод  зими...
Йди  на  руки  до  мене,  кохана.
Притулись...  І  мене  обійми...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117102400769  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017

Три долі краплі…

Три  долі  краплі  вогняні
Упали  у  твої  долоні
На  перехресті  дивоснів,
Немов  дощі  на  підвіконня.

І  перша  крапля  то  життя
В  його  скорботі  та  стражданні.
А  друга  час  без  вороття.
А  третя-  суму  поєднання

Із  радістю  тепла  очей,
В  яких  антонімом  морози...
І  річка  вічності  тече,
В  якій  водою  дивосльози,

У  забуття  казки  нічні.
І  придивляється  до  тебе
Він,  над  яким  витає  німб...
Три  долі  краплі  впали  з  неба...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117102000803  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756219
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.10.2017

АНОНС. Романс ЛАКРІМОЗА ВІЙНИ

Запрошую,  друзі.  Мій  романс  у  виконанні  неперевершеної  народної  артистки  України  Світлани  Мирводи  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755317

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755418
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 15.10.2017

Романс ЛАКРІМОЗА ВІЙНИ + відеокліп

https://www.youtube.com/watch?v=vtqzaOyOKvg

ЛАКРІМОЗА    ВІЙНИ
романс
***слова    пісні,    покладені    на    музику    в    співпраці    з    композитором    О.    Лісінчуком.    Виконує    Народна    артистка    України    Світлана    Мирвода***

Дощ    у    вікні
Тобі    дзвенить,
Немов    по    клавішах    соната.
Ти    відчуваєш    мій    прихід
З    доріг    війни
Крізь    дощові    вологі    грати...
І    ти    одна.    
І    ти    одна,
І    разом    більше    нам    не    бути...
Ось    так,
Під    дощову    сонату,
Листа
Останнього    писати
З    країв,    яких    не    повернутись.
Не    дивина.
Іде    війна,
І    дощ    стікає,    наче    смуток...

А    дощ    іде,
І    часу    плин
Зіграє    музику    розлуки.
Під    лакрімози    перелив
На    клавесин
Кладу    твої    зігріті    руки...
І    не    проси,
І    не    проси,
Мене    недовго    зачекати...
Прости
Мене,    моє    кохання!..
Той    бій
Для    мене    був    останній,
Бо    я    знесиленим    солдатом
Прийшов    сюди...
Та    маю    йти
Крізь    дощові    вологі    грати...


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2017
Свидетельство    о    публикации    №117081600768    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755317
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 14.10.2017

СВІТОРОЗДІЛ

Кров"ю  зрошений  шлях...
І  її  ми  іще  відіп"єм
У  свинцевих  полях,
Здобуваючи  щастя  своє.

Від  землі  проростем
З  насінини.  Змужнілі  в  бою,
Підемо  навпростець,
Здобуваючи  долю  свою.

Підійшов  часоплин
До  відмітки  років  вогняних.
Встань,  людино,  з  колін!
Повні  груди  повітря  вдихни!

У  свинцевих  полях
З  кулі  зерня  у  крицю  зрости!..
...і  парує  рілля-
Світорозділ,  якою  іти...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117101101060

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754764
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.10.2017

РОЗТОПЛЮЄТЬСЯ КАМІН…

***пісенно***

Розтоплюється  камін,
І  Вас  огорта  тепло.
Ви  нині,  мадам,  самі.
Усе,  що  болить-  пішло...

За  пам"ять  яскравих  стріч
Налийте,  мадам,  вина!..
Чорнилом  розлитим  ніч
Між  нами,  немов  стіна...

До  Вас  не  знайти  доріг.
Стежини  кроплю  свої  
Я  кровію  босих  ніг,
Та  не  віднайти  її,

Дороги  до  наших  душ,
Дороги  до  наших  тіл.
У  темряві  я  бреду...
...о,  як  я  тебе  хотів

Відпити,  немов  вина
Шаленого  уночі,
Простуючи  навмання!..
Мовчіть  про  любов!..  Мовчіть!..

...Розпалюється  камін...
...у  відблиску  дива  з  див
Ми  тінями  на  стіні  
Поєднані  назавжди.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117100610735  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2017

ТОРКНУЛОСЬ ДУШІ

Як  безнадія  холодом  думок
Нагадує  про  часу  швидкоплинність...
І  твій,  і  мій  нездійснений  дзвінок
Вечірнім  дзвоном  над  полями  лине

Крізь  перепони  сірої  доби.
Бо  за  вікном  тумани,  ніби  взимку...
На  підвіконні  зерня  голуби
Клюють,  лише  подай...  Тупі  тваринки...

Торкнулась  скроні  таїна  знання,
Що  літо  не  повернеться  ніколи,
І  до  вподоби  мудрість  вороння
Що  за  наїдки  не  зречеться  волі.

А  душу  зігріва  містичність  плес.
Їх  обігріє  сніговим  покровом.
І  я  би  міг...  Та  не  судилось  без
Твого  тепла...  Щоб  ти  була  здорова...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117100406230  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2017

А ти відчувала?. .

Ти  відчувала?..
Холодне  "бувай"  під  склепінням  осінньої  ночі...
Привидом  спалах
-швидше,  авто,  пролітай!-  долю  прорізав  пророче...
Відчаю  гами,
Ніби  весь  світ  обваливсь...
І  під  ногами
Листя  осіннього  слиз...
Доброї  ночі  вам,  Вулиці
Міста,  в  якому  колись
Час  мій  у  вічність  обнУлиться!..
Ні...  Зачекай  трохи,  пліз!
Місто  містично  відлунює  музику  Ліста
Під  відлітаючий  лист...  
Ніччю  цією  торкнусь  потаємного  змісту
Сенсу  розлуки,  коли  
Що  не  збулось,  повернулось
Нотами  стомлених  вулиць
Міста,  де  час  не  обнулиться  долі  назло!..
Доле,  ти  чула  це?...  Та  обійшлось.  Обійшлось...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117092700928  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2017

Останній порив любові

Любов  минула.  Сірий  смуток  ліг
На  віти  снів,  похилені  безсило...
...ти  прихились,  до  мене  притули
Своє  вологе  і  жадане  тіло!..

Ми  знову  поєднаємо  серця,
Немов  тоді,  коли  були  щасливі,  
Із  потаємних  виймемо  дверцят
Минулої  закоханості  диво,

І  згоримо,  мов  смолоскипи  два,
Чи  сірники,  що  дівчинку  зігріли
У  Андерсена  казці...  Ожива-
ють  відчуття,  які  ми  відпустили

До  Вирію,  куди  лелечий  клин
Летить  згорілим  попелом  минулих
Казкових  снів!..  І  знову  я...  Один...
І  ти  одна...  Все.  Скінчено.  Забули.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117092400620  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2017

ГРА І ГРАТИ МЕТЕЛИКА

Метелик  програв.  І  не  знає,
Для  чого  в  ігри  кохання  полону
У  долі  грати  просив.

У  гратополон  потрапляє...
Метелику,  нащо  ти  свічки  вогонь
Крильцем  своїм  загасив?

З  часів  Вавілона  і  Фів
Здається  кохання  в  архів,

Коли  воно  перегора...
Кохання-  це  грати?  Чи-  гра?

...бо  десь,  у  заплідненій  ночі
Від  думки  тієї,  що  станеш  моя,  
Лиш  руку  в  ніч  простягни,

Зі  мною  кохатися  хочеш...
І  грати...  Програй  у  уяві  як  яв
Зустрічі  сон  чарівний!..

-Грайливий  метелик  нічний,
На  позов  лети  вогняний!

Я  свічку  тобі  запалю.
Незгасну.  Я  грати  люблю.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117092100982  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751600
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2017

ЗДІЙСНИЛОСЬ. маленька поема

Ця  ніч  віршування  відточує  стиль.
Неначе  чорнило  розлите  на  стіл,
Вона  тобі  в  душу  втіка,  ніби  жах,
Що  вірш  не  напишеться...  Пишеться...  Ах...
.....................................

Складаються  зорі.  Підходить  пора...
Ще  тоне  у  мороці  твій  Катр-Бра,
Ця  битва  з  собою  у  рівності  сил...
Ти  здатись  на  милість  себе  не  просив.

Ти  інше  просив...  І  збігає  рядок,
Неначе  на  душу  ляга  холодок,
Що  пОкровом  речення  жар  укрива,
На  успіх  приречений...  А  голова

Від  думи  йде  обертом...  Може,  не  йде,
А  просто  тяжіє  від  гіперідей,
Які  ти  чорнилами  виллєш  у  світ...
...і  нудить  від  пам"яті...  Пам"яті  від

Розправонашіптувань  ницих  нездар,
(Як  серце  твоє?  Ще  тримає  удар?)
Обмежених  дурнів...  Їм  не  зрозуміть-
Що  вдіяно-  того  не  в  силах  змінить

Вже  й  сам  Господь  Бог...  На  оцій  ось  землі,
Що  заздрісний  недруг  тобі  опалив,
Руками  у  опіках  маєш  творить.
Саджати  троянди  свої.  Боронить

Цей  клапоть,  аби  що  нове  проросло,
На  щастя  (а  ім  на  загибель)  зійшло,
Бо  броду  одвіку  нема  у  вогні.
(...як  точка  опори  потрібна  мені,

Щоб  зсунути  землю.  Та  вкрали  ж.  Нема.  
І  Гоголь  Великий  сказав  недарма
На  те  запитання-  Ну  що  на  Русі?
-ТА  КРАДУТЬ!..)  А  судді...  Та  Боже  впаси

Лихого  суддівства...  І  куплене  все.
Навіщо  той  вірш?..  Написав  би  ессе
Про  те,  як  підсудки  судили  ягня...
Чи  байку...  Дожити  б  до  СУДНОГО  ДНЯ,

Щоб  бачить,  як  суддів  судитиме  Суд...
Гаразд.  Я  римовано  це  занесу
До  твору.  Хай  судять  прийдешні  роки...
Роки...  Чи  віки...  Бо  потрібні  віки,

Можливо,  щоб  якось  змінити  цей  стан,
Як  вовка  голодного  судить  баран...
Гаразд.  Повернемось  до  наших  бара...
...лягло,  мов  влите.  Викладати  пора

У  простори  нету,  прозоро-ясні,
І  темні,  немов  заговорена  ніч,
Чорнилом  розлита  у  дУші  одвіч.
Живи,  у  життя  відлітаюча  РІЧ!!!

Бий,  бубон  шамана,  немов  барабан,
Буди  Валенштейнів  роз"єднаний  стан!
Хай  заспані  сови  злітають  із  віт
І  творять  у  мороці  ниций    політ!

Хай  жовті  їх  очі  словами  сліпить,
Словами,  нікому  яких  не  спинить!
Які,  наче  сонце  осяють  цей  світ!..
Це  яв?  А  чи  сон  це?..
..................................
Втомився  я  від...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117092006975  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751419
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.09.2017

ЕРОТИКА ОСІННЬОЇ ПРИРОДИ

***оригінальний  сюжет***

Дерева  в  золоті  горять,
Передзимове  диво...
Летить  осінній  листопад
Кружляючи  звабливо,

Немов  закоханих  красунь
Танок  п"янкої  втіхи,
Що  зібралися  у  лісу
Повальсувати...  Тихо

Одні  дерева  перед  ін-
шими  знімають  шати,
Бо  як  же  ж  хочеться  і  їм
Інтимно  вальсувати...

Та  згодом,  оголивши  стан,
Стоять  зніяковілі...
Зима  стидобу  їх  бажань
Вдягне  у  шати  білі.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117091500999  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2017

Відлітала Душа…

*філософія  смутку...*

У  зірковості  шат,
Без  потреби,  в  нічну  каламуть
Відлітала  Душа,
Осягнувши  Всесвітню  Пітьму.

Не  до  Раю...  Чому?
Бо  до  Неба  ніхто  і  не  звав.
Так  буває...  Ромул
Рема  теж  без  потреби  вбивав...

Сльози  Вічність  проллє
На  засипані  рани  Землі...
Безнадійний  проект-
Передчасність  розпАду  на  тлін.

Незбагненних  Зірок
Коловерть  невблаганна  Небес...  
Все  здійснилося.  ОК.
Світ  довіку  залишиться  БЕЗ...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117091210924  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2017

НЕПОБОРНЕ. Маленька експериментальна поема (16+)

"перелив  теми",  авторські  знахідки

Роздуває  майданом  минулого  тлін...
Скільки  часу  чекати  ще  маємо,  блін,
Дощ  очищення?..  Чи  він  проллється  колись
На  піарореклами  скопичений  слиз?..
.....................................................
Нам,  поетко,  окремо  це  пить  до  кінця...
Ми  по  вінця  у  "темі".  ...то  вип"єм  винця,
І  подумаєм  краще  про  згаяний  час...
Я,  хай  буду  ледащо,  "зірвуся"  нараз
Із  тобою  в  ночей  кіптяву  смоляну,
Де  за  станом  речей  я  тебе  роздягну
І  кохатиму  так,  що  заухає  сич...
Ти  не  проти?  То  як?  Поринаєм  у  ніч?
...і  розцвітить  пітьму  світляків  однострій
(це  дорогою  плинуть  нічні  ліхтарі
Вздовж  шосе,  що  за  місто  на  місце  подій
Нас  несе  у  машині...)  Надія  надій
Позабути  на  час  про  огиду  війни,
Що  чужий  папуас*  нам  підкинув  у  сни,
Без  якої  у  когось  "мозгі  набєкрєнь"...
...слухай  голос  нічних  потаємних  пісень,
Що  співатиме  птаха  таємна  тобі...
-трохи  остраху-стрАху  в  собі,  далебі,
Ти  відчуєш,  немов  би  жагучий  прилив...
...як  пульсує  тік  крові,  коли  я  скінчив,
Ця  богині  Кохання  людська  данина!...
Ти  оголена  вся...  І  поголена...  На-
солодившись  тобою  п"яніє  душа...
Час  побути  рабою...  -Послухай  вірша,
Що  писав!..  -"Я  втомилася,  сплю,  відчепись"?!)))
-Він  не  "квітометАфорячий",  не  боїсь))))))))))
В  нім  і  трактор  Тичини  не  диркає,  ні))))))))
Еротичний...  У  ньому,  немов  у  вогні,
У  горнилі,  що  плавить  залізо  з  руди,
Той  шалений  порив,  що  привів  нас  сюди
Пити  вранішні  роси  осінніх  лісів,
Щоб  ходили  ми  босі  стежками  дідів,
Пізнавали  арійську  свою  давнину
В  шалі  пристрасті...  Скоро  іти  на  війну,
Бо,  дивись,  неозоро  кривавіє  Схід,
І  зриваються  зорі  в  останній  політ,
І  можливо,  ця  ніч  подарована  нам
Наостанок...  І  ранок...  Налиймо  вина,
Того,  з  присмаком  крові,  що  в  землю  пішла,
Об"єднаєм  любові  підвладні  тіла,
ВідтворИмо  її,  мов  жертовний  обряд.
Хай  тепер  наші  рими  жагою  горять
Непогасно  свої  надбання  боронить...
.......................................................
Що  загадано,  маємо  вчасно  здійснить.  


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117090600939  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2017

ЗЛОЧИН ОСЕНІ

 ***оригінальна  тема***

Впалий  лист  течія  понесла  по  воді,
Наче  свідок,  тікаючи  з  місця  подій,
Прихопив,  мов  злодюга,  чужий  гаманець...
Першим  злочином  осінь  іде  навпростець,

Щоб  у  трав  польових  відібрати  життя,
І  птахи,  що  це  бачать,  у  вирій  летять,
Бо  не  хочуть  засвідчити  слідчим  зими,
Як  дари  заповітні  збирались  людьми,

Про  забави  закоханих  жаром  ночей,
Що  у  травах  ховали  від  пильних  очей
Двоєднання  принаду  оголених  тіл...
...щоб  у  сховища  злитки  зібрать  золоті

Осінь  зірве  з  дерев  позолоти  парчу,
Та  птахи  відлетіли,  їх  свідчень  не  чуть...
Льодом  річку  скує  виконавець-садист,
Покаравши  за  перший  украдений  лист.

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117090100880

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748653
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2017

Без назви. Містичне

Знов  зозуля  кує
Під  вербою...  Були-  рахували...
Де  ж-бо  щастя  моє
Із  тобою?..  Життя  роз"єднало...

Копи  лічить  Ілля...
У  гаю  холоднішають  ночі...
Часу  плин.  ...битий  шлях
Наших  зустрічей  ніби  зурочив

Потаємний  мольфар,
Той,  що  оком  зорить  унікуди
І  наслідує  дар
Двічі  пить  материнськії  груди.***

Я  до  нього  піду
І  на  погляд  його  темноокий
Погляд  свій  накладу
Та  свої    позагадую  вроки.

Хай  поверне  мені,
Що  забуте  було  під  вербою,
І  запещені  дні  
Від  зозулі  для  нас  із  тобою

Ще  плекатимуть  час,
І  кохання,  мов  вербові  коси,
Овиватиме  нас...
...тільки  ноги  порізані  босі

Перев"яжеш  мені
Оберегом  лляної  тканини...
...Через  Нав  уві  сні
Стежку  долі  знаходимо  нині,

Мов  нічні  крадії,
І  звільняєм  набутих  уроків
Ми  стежини  свої.
Куй,  зозуле.  На  довгії  роки...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117083006523  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748499
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 30.08.2017

ВМИРАВ МЕТЕЛИК. притча

***оригінальний  сюжет***

Вмирав  метелик  у  воді.
Картав  свою  необережність,
Бо  перетнув  межі  безмежність...
Чи  Божий  суд  лишив  надій...

Ми  хто?  Ми-  в"язні  Чорних  дір...
У  тріпотінні  крил  казкових
До  неба  не  злетіти  знову.
Вода...  Це-  Горизонт  подій.

...а  риба  знизу  підпливла,
Свої  сповільнюючи  рухи.
Той  Світ,  сп"янілий    від  задухи,
В  якому  жити  б  не  змогла,

Він  був  її  годівником...
Теж  парадокс.  Межею  краю
Єднань  світів,  яких  немає...
Для  всіх  єдиний  outcome...

...і-  раптом  бачить  два  крила,
Що  є  принадою  для  вобли...
-станцюй  останній  пасодобль!!!-
ВОНА  НАЖИВКУ  УЗЯЛА.

...гачок  вийматись  не  хотів...
І  Бог-  рибалка  був  веселий...
...лежав  на  березі  метелик,
Померлий  в  кращім  із  світів.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117082500819  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747799
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2017

ОСЬ ТАК, ДІВЧИНКО…

Двоєдині  у  лоні
Поскінчались  казки,
І  не  ті  у  долоні
З  неба  впали  зірки,
Що  про  щастя  говорять...
Залишилась  сама.
Прийде  осінь.  І  скоро.
А  за  нею  зима,
Де  впадати  у  відчай
Безнадійно...  Облиш.
Сніг  плекатиме  вічність,
І  залишиться  лиш
Ненатхненно  писати
Недолугі  рядки,
І  нікчемно  гортати
Із  життя  сторінки,
Де  багаттям  палаєш
У  жадання  раю...
...ти  колись  прочитаєш
Цю  сторінку  свою,
Що  сховалась  у  стопці
Вікової  дурні,
Мов  дівча  поміж  хлопців
У  юначім  вбранні...
Хай  засне  у  книжині
Занотований  біль,
Що  належить  віднині
Вже  не  тільки  тобі.
Ти  це  мала  би  знати
Про  кохання...  А  втім...  
Книгу  вкинь  у  багаття
Із  осінніх  листів.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117081900929  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2017

Отакусіньке (чи атакусінькі)

На  фронті  міць.
Та  фронт  міцніє  тилом.
(а  по  тилах  мерзота  залягла)
-піди  пройдись,
Та  видери  бадилля...
-та...  Краще  погламурю  у  "ай  лав"...
-що  скиглиш?  Осінь?
Та  була  завжди.
Кохання  просиш-
То  до  мене  йди.
Чому  з  дурниці  пучить,  
Ще  й  пихато,
Літературовуменс?..
Літобрату
Цвірінькотиш  осінні  ай  лав  ю?
Ща  коньяку  наллю  і  відіп"ю,
І  запитаю...
Та  не  чую  згоди-
Зі  мною  до  Льодяного  походу
Чи  підеш  ти,  бинтів  набравши  торбу?
Дай  поцілую  в  губи!  
Виплюнь  "Орбіт",
Як  той  неоціненний  дар  Європи...
Та  ні...  Не  підеш...
То  іди  до  .пи...
А  я  піду,  одягнутий  у  дим,
Немов  у  віддзеркалення,  один,
Крізь  поле,  зголоднілий,  голий,  босий,
Між  блокпостів  химерних  хмарочосів,
Туди,  де  може,  люди  є  живі...
Бо  тут  живих  немає,  се  ля  ві.
Убиті  марно  у  життя  двобої.
Бо  всі  так  гарно  є  недособою,
Немов  сідниці,  сховані  в  штани...
На  фронті  міць...
Готуйся  до  війни.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117081500710  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2017

Подарок

***конкурсное  стихотворение  на  фестивале  ИНТЕРЕАЛЬНОСТЬ  2017  с  обязательным  использованием  строки  НО  САМЫЙ  ЦЕННЫЙ,  ВСЕ-ТАКИ,  ПОДАРОК***

Окончен  бал.  Мой  праздник.  День  рожденья.
Все  разошлись.  Я,  выбившись  из  сил,
Как  генерал  прошедшего  сраженья,
Веду  подсчет  трофеев...  И  могил...

Как  взрыв,  звонок.  Ты  встала  на  пороге,
И  сердце  замерло.  Я  задохнулся...  Не
верю...  Верю...  В  чудо...  Боги,  Боги!..
Из  снов  былых  явилась...  Как  во  сне,

Мой  дар  Богов...  Я,  словно  пролетарий,
Среди  награбленного...  Нужного  ли?..  Нет?..
Но  самый  ценный,  все-таки,  подарок
Тобой  дарованный  здесь,  на  пороге,  мне.

Колодой  карт  нам  выпали  дороги.
Я  выиграл,  поэт  и  баламут,
Среди  подарков  звездные  пороги,
Те,  на  которых  я  тебя  приму.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117081407749  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746086
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.08.2017

ЗІ СМУТКОМ ПРО ГОЛОВНЕ

Безнадія  в  очах.
Ось  іще  відіп"ю  і  завию.
Під  горілки  "гранчак"
Я  стеблину  гризу  деревію...

Десь  минули  бої...
Чи  минули?  Та  ні.  Не  минули...
Думи,  думи  мої!..
Ви  під  лиха  піснІ  не  поснули?

Вовчий  вий  у  полях-
Передвісник  великої  смути...
Приховай  переляк.
Те,  що  станеться-  не  оминути.

Перейди  чорторий,
Де  життя  коло  вічності  ходить,
Де  шалені  вітри
Носять  рвані  братерські  угоди,

Терикони  увись
Підійняли  долоні  до  манни...
Тільки  ні!..  Роздивись-
Це  ж  одвічні  козацькі  кургани.

Мов  із  двох  половин
Воз"єдналася  волі  потреба.
Там  орел  степовий
Шлях  орлятам  показує  в  небо,

Подароване  всім...
Синє  небо  на  жовтому  полі...
Цей  небесний  посів,
Що  зростав  би  на  щастя  і  долю,

Лиш  зібрати  в  кулак
Силу  волі  усім,  як  одному...
Наче  так...  Та  не  так.
Бо  ножами  фронти  по  живому,

Бо  формують  думки
Хто  полями  одвік  не  ходили,
Бо  біжать  пацюки,
Ніби  човен  водою  накрило,

Бо  могили  дідів
Продають,  мов  ділянки  під  дачу...
...не  чіпай!..  Відійди!..
Всім  віддячу.  Комусь-  не  пробачу.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117080800904  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745184
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.08.2017

ВОЄННА ЗАМАЛЬОВКА

Цей  терикон-  загроза  повсякчас
З  очима  чорними  непереможних  дотів,
І  не  одну  покласти  можна  роту,
Якщо  накажуть  штурмом  брати  вас,
Ті  доти.
А  степ  немов  справля  медовий  спас...
І  рій  бджолиний  сповнений  роботи...
І  так  об  берці  м"яко  треться  котик...
І  ти  в  житті  іще  не  накохавсь...
Ну  що  ти...
Гніздечка  будували  навесні
У  очереті  пари  фазанів...
Не  підійдеш.  Недоторканні.  
-Міни!..
І  в"яже  смак  полином  гіркота.
І  терикон  загрозливо    постав,
Немов  рубіж  останній
України...

***примітка.  В  цьому  вірші  мені  закидали  зміну  ритму.  Підтверджую,  так,  зміна  ритміки  мною  введена  навмисне  для  образності  зміни  думок.  Я  так  робив  і  у  деяких  своїх  творах  великої  форми.  Я  експериментую.***



©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117080200825

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744414
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.08.2017

СВОЄ ОСОБИСТЕ

Як  засліплює  тінь!..
Парадокс...  Голова  колообертом.
Ще  не  верне  на  скін,
Та  й  не  ранок...  Неначе  лечу,
Я  ходжу  по  житті
У  крилатих  сандалях,  не  в  чоботах,
І  зриваю  квітки,
Та  ніколи  нараз  не  топчу.

На  Парнас  відішлю
Віршування.  У  серці  оселі  є
Породілля  віршів,
Хоч  тяжіє  від  них  голова...
Україну  люблю,
Ніби  лебідь  кохану  підстрелену,
І  країни  чужі
Не  цікавлять,  ну  дивні  дива.

До  під”йому  легкий-
На  війну  чи  на  свято  однаково.
Якось  твором  привів
Дворянина  відверті  слова-
Що  епосі  отій
Зрозуміле  пояснення  знакове-
Як  за  волю  чужу
Він  колись  від  нудьги  воював,

Бо,  здавалось,  свою
Було  годі  і  думати  вибороть,
Хоч  зірниці  її
Прорізались  туманом  оман.
І  палав  часоплин,
Мов  вогонь  негасимо  під  зливами...
Як  же  важко  коли
Прагнеш  волі,  якої  нема...

Відпускаю  усіх,
Що  каміння  із  пазухи  викине.
Хто  до  мене  добром-
Сторазово  добро  повертав.
Я  любитель  утіх,
І  жіноцтво  таємно-  усміхнене
Я  оспівую.  Про
Свій  характер  нерідко  писав

У  ліричних  віршах...
І  любовних...  І  трохи  ніяково
Незбагненних  усім...
А  для  чого  писати  вірші?
І  волію,  душа
Щоб  під  римою  свіжою  плакала,
І  втішалась...  А  втім-
Нині  сумно  чомусь  на  душі.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117073105793

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744195
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.07.2017

ЕРОТИЧНИЙ АКТ (16+ )

***трохи  незвичне  структурно.  трохи  доросле  і  жорстке)))***

Є  бажання,  жадана,  позбутися  спліну?
Накажу  невблаганно-  мерщій  на  коліна,
І  вогненний  екстаз,  як  бувало  не  раз,
Ремінцем  на  тріпотно-оголену  спину
Упаде,  ніби  кара  одвічних  богів!
Це  тобі  раз  у  раз  додавало  снаги
Жити  далі,  терпіть  битовухи  тупло
У  реалі...  Реальність  оголення  ло-
на  (я  "на"  виділяю  окремо-  візьми!-  
Наче  "на..."-  посилання  "у  темі"  людьми)))
Це  розпущена  квітка,  а  я  квітникар,
Що  нерідко  зрізає  бутони  у  дар
Щиросердній  Венері,  богині  з  богинь...
Бачиш  берег?  У  шалу  втіка  береги
Річка  пристрасті  з  назвою  дива  із  див...
Громовиця  і  блискавки...  Злива!..  
Скінчив.

***для  тих,  кому  тема  ремінця  аж  надто  не  близька,  пропоную  заміну  по  тексту-  кошеням  (мишеням,  цуценям)  на  оголену  спину...))))***

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117072800925

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743796
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.07.2017

ШПИГУНУ

Є  у  тебе,  шпигуне,  душа?
Чи  її  розміняв  ти  на  розділи
Циркулярів,  доган  і  пошан,
Чи  на  вірші,  що  пишуться  прозою?
Світ  подій  у  твоєму  житті
Очі  випалить  нам,  непосвяченим,
Мов  мета,  до  якої  іти...
І  стороннім,  того  не  побачити,
Як  ти  був  у  житті  чим  не  є...
Як  коханок  кохав  не  кохаючи...
Як  тебе  за  усердя  твоє
Поважали...  Навряд  поважаючи...
Ті  країни,  де  жив,  ти  "зливав"
За  наказом...  Чи  просто  з  огидою.
"Прогинався"...  І  в  очі  плював...
Мов  сновида  ти  йшов  за  сновидами,
Що  весь  світ  унікуди  вели,
Ніби  ввечері  курку  на  сідало,
Часоплином  життя  розділив
На  служіння  трухлявому  ідолу,
Що  розіб”єш,  як  час  надійде,
Мов  зневір”я,  прикрите  молитвою...
Де  сховалась  душа  твоя?  Де,
Під  якими  могильними  плитами,
Що  й  самому  вже  не  підійнять?
Чи  під  смокінг  залізла  бомондовий?..
Що  питати?..  Життя,  твою  мать.
Світ  сумує  за  Джеймсами  Бондами.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117072700923

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743628
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.07.2017

ПОЛІТ ІКАРА

Зирить  бараном  
Здуріла  від  подиву  хмара...
-Славтесь,  баклани!!!-
Ви  свідки  польоту  Ікара!

Вперше  людина
Злітає  у  вічності  небо.
Спалить  промінням
(людини  у  небі  не  треба)

Цензоросонце
(на  світло  із  темряви  вивело
В  сонцеполон-
Це  вже  очі  усім  воно  виїло)

Глянь-но,  коханко,
На  тіла  крилатооголеність
В  ритміці  танку
З  Ікаром  у  небо-  що,  go?  Ні?

Тільки,  безкрила,  ти
Заздрісно  дивишся  мило,
Як  і  роззявлені
З  подиву  риб"ячі  рила,

Чайки  крилатооблізлі,
Що  послідом  море  засіяли,
Дивляться  дзьобовідгризло,
Хвостами  прикрившись,  мов  віялом,

Як  пломеніючи  люттю
Кат  сонячний,  згідно  наказу
Крила  Ікарові  
Палить  і  палить...  Зараза...

Знизу  Дедал  
Хитромудро  осуджує  муки  ці-
“Нижче  лети!
Я  ж  казав  тобі-  слідуй  інструкції!”

-”Щоб  ви  сказилися!
Буду  літати  де  хочу”-
Буркнув  Ікар
У  сліпучопалаючі  очі...

Сонце  розплавило
Віск,  що  утримував  пера
Крилець  Ікарових.
Звіт  зачитав  на  папері-

“Крекнув  Ікар...
А  Дедал  долетів  до  мети.
Слідуй  інструкціям!
Нижче!  Ще  нижче  лети”-

Хмаробаранець...  
Пробекав  (чи-  тупо  проблєяв)-
“Успіху  функція-
Низько  літать  над  землею”.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117072000842

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742748
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.07.2017

ЖЕРЕБ КИНУТО

ще  рожеві  світанки  малиноводзвонові
на  церков  куполи  посідали  спочить
щоб  тубільців  розважить  молитвами  оними
та  прибульці  пливуть  їх  вітрил  не  спинить
молитовним  благанням  відомого  імені
бо  вже  прокляті  чути  совині  пісні
бо  в  корови  вже  кров  витікає  із  вимені
і  не  пить  молока  ні  тобі  ні  мені
бо  розірвано  ніч  від  старців  кожушиною
аж  до  судного  дня  покриваючу  світ
без  упину  палаючі  кидаєм  шини  ми
і  читаєм  осмислено  твій  заповіт
а  тебе  ми  робили  прокрустовим  ідолом
і  поверх  покривали  сувоями  лжі
все  відкрилося  час  коректурою  видалить
всю  облуду  бо  ми  стоїмо  на  межі
та  світанки  рожеві  змінились  загравами
що  кривавим  потоком  заповнили  світ
випав  жереб  зіграти  за  істини  правилом
у  якому  основою  твій  заповіт


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117071505454

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742184
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.07.2017

А я сьогодні…

А  я  сьогодні  у  сумній  спокуті
Проводжу  ніч.  І  келих  на  столі
Світ  місяця  ввібрав,  немов  цикуту...
Його  ще  пить...  Аби  лиш  не  пролить,

Немов  сльозу,  цей  витончений  трунок
По  тій,  спливаючій  в  нічну  пітьму
Зі  склянки,  мов  останній  поцілунок,
Який  на  пам"ять  назавжди  візьму

В  дороги  даль,  проторену  внікуди...
Вона,  можливо,  приведе  кудись,
Де  ніби  дотик  стриманий  розбудить
Ті  почуття,  що  відійшли...  Молись

Цій  рідині-  ти  в  себе  увібрала
Сум  спомину  за  тою,  що  пішла...
Я  п"ю  за  те,  щоб  пам"ять  не  вмирала...
Я  п"ю  за  те,  щоб  пам"ять  ожила...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117071100893

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2017

ВІРТУАЛЬНО-ВІДЬМАЦЬКЕ

***у  формі  діалогу***

Завмираючий  клич
Вовкулака  у  такт  солов"ю...
Здистильовану  ніч
Без  смаку  я  отак  відіп"ю,

І  в  холодній  пітьмі
Вітерець  від  крила  кажана
Доторкнеться...  Амінь!
Десь  на  мене  чекає  Вона,

Та,  якої  бажав
Все  життя  подарунком  Небес.
Прохолодою  жах  
Мов  травою  по  кісточці...  Без

Черевиків,  босий,
Я,  прочанин,  до  тебе  іду.
Прохолода  роси
Ніби  сльози  відьмацькі  в  саду.

Приворотна  трава,
Як  стерня,  поколола  мене.
Проростає  крізь  твань
Випадкових  ІНЕТу  тенет

Ця  трава,  що  її
Ти  відвар  подавала  мені.
Це  життя  чи  Аїд?
Поза  гранню  чекаєш  чи  ні?

..............................
-Я  чекаю  тебе,  мій  відьмак.
Бачиш,
Як  втрачаєш  своє,  то  ще  як
Плачеш...

З  віртуалом  у  відьом  така  
Вдача-
Розміняти  чи  здать  у  прокат
Важче

Приворотний  для  тебе  настій,
Ніж
Непосвяченій,  іншій,  простій...
Ніж,

Цей  обставин  одвічний  уділ,  
Ріже
Наших  снів,  наших  душ,  наших  тіл
Ніші,

У  яких  ми  ховаєм  своє
Щастя.
Віртуал  нам  бува  надає  
Час  цей...

То  відпить  віртуалу  спіши
Смутком
Час  роз"єднань  для  тіла  й  душі...
Outcome.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117070401043

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2017

Щось сумно…

Щось  сумно...  Щось  сумно,  кохана...
Кохана...  Якої  нема.
Бинтуй-но  запалену  рану
Новий  еротичний  роман,

В  якому  коханню  на  зміну
Новим  подарунком  Небес
Зцілю  я  свій  сум  неодмінно!..
В  якому  не  буде  тебе...

Там  стомлені  будуть  світанки
На  зміну  ночам  вогняним,
І  рана  в  малесеньку  ранку
Затягнеться...  Разом  із  ним

Я  спробую  час  швидкоплинний
У  келих  вина  перелить...
Та  рана...  І  присмак  полину...
Як  пам"ять  про  тебе  гірчить!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117070100849

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2017

КОРОЛЬ. Монолог божевільного) ) )

Римський  форум  спочине...  І  їжа  на  смак
Щось  не  той...  Без  упину,  мов  зграя  собак,
Всі  щось  тявкають...  -Досить  політики,  блін!!!
Хто  її  розуміє?  Бодай  би  один...
Хто  сліпий-  той  не  бачить.  Ти  бачиш,  авжеж?
Доїда,  не  інакше,  корупція  вже
Цю  країну.  Та  є  виконавці  на  роль,
Що  всім  ролям  є  роль.  Я,  панове-  король.
"Демократія"  натовпу  зігнутих  спин-
Наче  вариво  з  накипом  "бидлотовпи",
Що  прикрив  уподобані  ласі  шматки...
Нам  супець  не  сподобався...  Вихід  який?
Маю  вихід!..  Не  той,  де  висить  вказівник
Однойменний...  Узяв  би  ото  і  утік...
-Ціцерон,  Катіліну  мерщій  відпусти!
Ти  ж  не  Цезар...  А  той  накрутив  би  хвости...
Демократія  демосу  мрія  пуста,
Бо  злодюг-олігархів  за  вим"я  дістать
Дасть  вказівку  єдинонародний  контроль...
Візитівка  його-  Український  король.
Він  (це  я)  розгрібатиме  Авгієв  гній...
Тільки  дайте  за  це  королеву  мені!
І  бабла,  щоб  за  щось  існувати  було.
І  палац...  Київ  все  ж-таки  вам  не  село...
Жаба  даве?  Придурки,  я  що,  ідіот
На  халяву  пісні  вам  співати?..  Майн  готт!..
«У  веснянім  саду  соловей  тьох-тьох-тьох»-
Бонапарт  з  Прокурором  співають  удвох...
І  нехай...  Бюрократії  менше  стає,
Де  король  регулярного  джасу  дає,
Бо  монархи  народам  дешевші  таки.
Демократи...  Свободи...  Для  дурнів  байки...  
Я-  король!  Рятувати  країну  пустіть!
Не  купити  мене  за  "відкати"  пусті.
Хто  бажає-  біжи  по  свячені  ножі!..  
...на  останній  спиняюся  психомежі...
...я  король.  Та  не  цим  лиш  банкую...  Мине.
В  божевільні  надійно  лікують  мене.
Якось  вийшло,  що  маю  писати  я  дар
Гарні  вірші...  Аби  не  почув  санітар...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117062610036

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739484
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 26.06.2017

Коловерть. Любовно-ліричне

Спить  сон-  трава  в  лісах  і  жито  коситься
У  коловерті  незворотності  подій,
І  відійшла  весна  у  смуток  осені,
Мов  лист  жовтіючий,  що  сплинув  по  воді.

Вже  небеса  здіймаються  загравами,
Немов  багаття  з  тогорічної  трави...
Та  у  коханні  розставання  правило
Не  є  прокляттям.  Як  надходить  час-  пливи

У  ті  краї,  де  дихається,  мріється,
Де  ти  повернеш  все,  що  спалене  дотла,
Де  душі  втаємничено  зустрінуться,
Якою  б  довгою  розлука  не  була,

Де  від  Перуна  блискавиці  вогнищем
Ти  запалаєш  знову,  наче  сухостій...
Все  буде  добре.  Біль  від  втрати    пройде  ще.
От  тільки  спомини-  пустіть  мене!..  Пустіть!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117061801038

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2017

Про кохання як воно є

Як  стікає  my  love
З  віт  дерев  на  алеї  у  парку...
Дощ  пройшов,  мов  біда,
Омиваючи  ноги  мені.

Я  тобі  дарував
Все,  що  мав.  Від  кохання  до  сварки.
Мій  сприймаючи  дар,
Ти  кохала  реально  чи  ні?

Чи  кохання-  тотем,
Розмальований  фарбами  літа
Примітивністю  тем
Екзальтацій  пікантності  ню?

Все  не  те...  Вже  не  те...
Ти  уміло  не  вміла  любити)))
Хоч  виписуй  патент
На  вогонь,  що  горить  без  вогню.

Промінь  ліг  на  чоло-
Хмар  завіса  розірвана  храму.
І  стікає  любов,
Мов  у  ринву  потік  дощовий.

Що  було-  відійшло.
Дощ-  це  висновок,  сприйнятий  нами,
Де  основа  основ
Пошук  свіжих  кохань.  C”est  la  vie.
.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117060510682

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017

НІЧНЕ ОДКРОВЕННЯ

Ковтає  Сонячне  Яйце  кошлатий  віл
На  ймення  Морок  без  повернення  назовні,
І  Місто  світиться  розсипаним  на  стіл
Вугіллям  тліючим  чавунної  жаровні

З  його  принадою  палить  єретиків,
Які  змінити  праісторію  жадали
Сумної  карми  транформації  віків,
Що  Сонце  схованим  у  вічності  тримала,

Немов  заклад  Богів,  що  грали  в  «кості»  ним,
І  під  жаровнею  віками  гріли  кості,
А  понад  жаром  безнадії  сивий  дим
В  безодню  неба  плив...  А  вихід  ніби  осьде-

Яйцем  би  Сонячним  те  викатати  все,
Що  на  кістках  століть  прокляттям  їли  черви
Сумного  Міста...  Тільки  з"їдене  Яйце-
Вугіллям  смажена  для  Мороку  вечеря.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117060410270

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736485
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.06.2017

ХТО У МЕНЕ В БАНЦІ?

***Написано  в  співавторстві  з  поетесою  Надією  Капінос***


А  у  мене  в  банці-хто?
Хто  у  мене  в  банці?  Хто?
Не  вгадаєте  ніхто-
Хоч  за  бублика!
В  мене  в  банці  -
Справжнє  свято  -
Дитинчата  -  жабенята
Пустотливі  і  хвостаті
Звірі  -  пуголовки)

Як  до  річечки  ходила-
Їх  у  банку  заманила...  
Поживіть  тепер  у  ній  
На  віконечку...)
Ми  малятам  -  жабенятам
Ква-ква-ква  співаєм  з  татом,
Заглядає  через  скло
Ясне  сонечко)

Та  чому  сумні  і  кволі?...
Може  -  хочете  до  школи?
Чи...  Цукерочку  смачну  
З  полуничкою?
-  нам  цукерка  не  смакує...
Ми  за  Жабкою  сумуєм...
За  вітрами,  очеретом
Та  річкою...

Просять,  просять  мама  й  тато-
Доню,  треба  відпускати
Твоїх  друзів  колобоких
До  матінки.
Мама-  Жабка  жабеняток
Має  музиці  навчати,
І  щоб  весело  плигати-
Гімнастиці.

Відпусти!  Не  будь  уперта!
Ми  прийдемо  на  концерта
До  ріки,  де  верболози
Хитаються,
І  веселі  жабенята
Будуть  нам  пісні  співати,
І  з  тобою  від  душі
Привітаються.

Я  ще  трішки  посумую,
Бо  за  друзями  жалкую,
Та  як  треба,  що  поробиш-
Пливіть!
На  концерта  завітаєм!
...Ми  ще  діти.  І  бажаєм
В  щасті  й  радості
Під  сонечком  жить.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117052310689  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734740
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.05.2017

ПИЙ ВИНО, МОЯ ДІВО!. . ( 16+ )

***трохи  гротеск***

Пий  вино,  моя  діво  бентежачих  снів!
Ти  сьогодні  грайливо  належиш  мені,
Розіп"ята  на  ложе,  немов  на  хресті...
Ми  неначе  удвох  пропливаємо  Стікс,

Де  ознака  екстазу  чомусь  глибина
Саме  дна...    Пий  до  дна...  Наливаю  вина
Вже  укотре  тобі.  Це  вино  пізнання.
Я  тебе  пізнаю.  Ти  мене.  Навмання,

Мов  по  стежці  вночі  у  безмісячну  ніч
Відчуттями...  Кричи  свій  пронизливий  клич,
Наче  вивела  з  лісу  доріженька  в  день!..
Все  ти  виголила...  Вся  гладенька...  Ніде

Не  поколеш...  Оголення  тема  гладка,
Ніби  шлях  у  зіркову  богему...  Така
Ти  належиш  мені.  І  найвищий  екстаз-
Це  залежність...  То  вип"єм  за  неї  ще  раз!...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117052009668  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2017

ТАНКІСТАМ

Все!  Пиши-  не  пиши  нам...
За  наказом  у  ніч
Вирушають  машини
Бронетехніки.  Клінч.

У  смертельному  герці
Загартованих  лат
Танго  з  кулею  в  серці.
Бронебійний  снаряд...

Кров  із  потом-  солона
Суміш...  Бути  біді.
Ось  проходить  колона
Через  Стікс  по  воді.

Під  ревіння  моторів,
До  якого  ти  звик,
З  неба  падають  зорі
На  дороги  рушник.

Час  воєнної  ери
Надійшов,  далебі.
Підійми,  офіцере,
На  погони  собі!

Захистять,  мов  у  колі,
Обереги  броні.
Розірвалася  доля.
ДО  і  ПІСЛЯ  війни-

Стане  міряти  сили
Повоєнне,  нове,
Те  життя...  Хто  дожили.
Хтось  і  не  доживе.

Викинь  сумнів  подалі
В  придорожній  кювет.
Ти-  з  креміння  і  сталі.
Мить  атаки.  -ВПЕРЕД!!!


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117050801052  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732373
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.05.2017

Танго дороги

Поцілунку  вологого  глянцю
Тендітне  торкання...
Фрази  зайві...
Піддавайся!  Танцюємо  танці  
П"янкого  кохання,  
Ніби  в  сяйві
Світла  місяця...  Дівчинко,  хочеш,
На  руки  до  мене
Впасти  нині?
Фар  зустрічних  фіксуючий  розчерк...  
Бажання  шалене
У  машині...
Ліхтарів  стоголовистих  очі
Лякливо  втікають
В  морок  ночі...
Просто  зараз  у  мороці  хочеш
Поринем  до  раю?
Знаю-  хочеш...
Сплине  ніч,  нам  дарована  Богом,
Оман  міражами
Зблисне  ранок...
Ми  станцюємо  ТАНГО  ДОРОГИ,
З"єднавшись  губами
Наостанок.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117043000240  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2017

ДОЛЯ БЕЗ ДОРІКАННЯ. Маленька поема

***маленька  філософська  поема***

Доля  без  дорікання
В  камені...  Жанна  Дарк
Вкотре  зі  здивуванням  
Переглядає,  як  
Муху  прадавню  гарно
Капсулював  бурштин...
.....................................
-сумніви  мають,  Жанно,
Що  не  відьмачка  ти.
Зрада  і  треті  півні
Будуть  і  поготів.
Витримаєш  катівню
Із  запитань  попів.
Друзі  із  ворогами-
Плевели  і  зерно-
Склали  у  орігамі
Тіло  твоє  давно,
Вільноневільна  пташко...
-душу  вітрам  відкрий!...
...як  же  літати  важко
В  полум"ї  власних  крил!..
Долею  обійняти
Світу  металобрухт...
Полум"ям  запалати-
Не  заплямує  бруд,
Що  полетить  у  спину.
-звільнений  Орлеан...
-трон  короля-  дофіну...
-спіймана  у  капкан...
-Ви  не  спроможні  так  лі-
тати!-  останній  крик...
...у  бурштиновій  краплі
Спати  тобі  повік
Статикою  атлантів
На  постаментах  тих,
Що  історичних  фактів
Місцем  обрав  бурштин,
Поверх  якого  автор
Випише  ці  слова-
ЛЮБИШ  СВІЙ  МЕЧ  І  ПРАПОР-
СПРАВА  ТВОЯ  ЖИВА.
..................................
...і  наостанок  слова,
Наданого  мені:
ЦЕ  НЕ  НОВЕ,  ПАНОВЕ-
В  ДОЛІ  ГОРІТЬ  ВОГНІ...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117042211931  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730038
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.04.2017

ПРИПИС. сюр

Я...  Боєць  у  окопі...  Чи  п"яний  таксист...
Маю  клопіт...  Від  жаху  завмер  парадиз,
Бо  у  зіграній  ролі  читаю  сумній
В  книзі  долі  прописаний  припис  мені...
...на  світанку  зоря  запалає  вогнем,
Та,  можливо,  до  ранку  не  стане  мене,
І,  відходячи,  встигну  вловити  услід
Парадигму,  де  заходом  може  є  схід,
Ілюструючи  думи  холодні  тумани,
Посивілі  від  суму,  мов  локони  мами...
...у  кружлянні  хурделиць  злітаючи  вниз,
У  душі  закапелок  мерщій  загляни,
У  якому  тримають  незроблені  справи,
Що  згорять  у  останнього  сходу  заграві,
І  дівчИна,  тобою  не  створена  мати,
Та,  не  встигнеш  якої  вже  доцілувати,
Гляне  з  дОкором,  хіттю  і  сумом  услід...
...та  палає,  палає  нисходження  схід,
Де  летіти  увись  чи  донизу  далеко,
І  з  собою  не  братимеш  навіть  молекул...
...аксіома  застиглості  кави  глясе
Сенсу  коми  невігластва  втому  несе.
В  світлі  звільнення  думи  і  чистих  ідей
Увійду  в  безкінечної  істини  день.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117041001097  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728121
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.04.2017

Рецензія на одну з моїх книг

Рецензія  на  одну  з  моїх  "ранніх"  книг  "Одвічність...  бажання"  (2014р.)

У  театрі  Слова

Дуже  радію  кожній  світлій,  розумній  публікації  його  творів,  які  Сергій  Сокольник  розміщує  в  соціальних  мережах.  Саме  там  ознайомився  з  його    поетичними  набутками,  які  бувалий  літератор  виставляв  на  оглядини  своїм  читачам.    
Однак,  мова  усе  ж  піде  про  книгу  автора  під  назвою  «Одвічність…  бажання»,  яку  той  видав  2014  року,  і  де  «поселив»  під  одним  «дахом»  декілька  десятків  різноманітних  за  жанрами  творів,  розділивши,  наприклад,  поезію  на  поеми,  інтимну  (любовну)  лірику,  а  також  на  філософську,  громадянську  лірику,  байки,  притчі  та  пісні.  Є  в  цій  книзі  й  декілька  творів  «малої»  прози.
У  всьому  цьому  «арсеналі»  впадає  в  око  розмаїття  творчого  доробку  на  теми  рідного  краю,  нашої  батьківщини,  її  історії  та  природи.  Виокремлю  лише  декілька  з  них:

Куди  твій  шлях  лежить,  країно
Величних  предків,  давніх  Вір?
Куди  високий  погляд  лине
З  полів,  степів,  з  Карпатських  гір?

Куди  прямуєш  ти,  небого,  
Нерідко  зраджена  дітьми?
У  забуття?  До  перемоги?
У  спокій  ситої  пітьми?
……………………….
Куди  ж  ти  линеш?  Відкривай
Путі  відвернення  руїни,
Шляхи  до  щастя  прокладай!
Бо  щастя  є.  Ми  ним  не  ситі.

Жага  прадавня  в  нас  живе.
І  доля  наша  в  оксамиті
Небесних  таїн  не  спливе.
І  буде  мир.  І  буде  свято.
І  ще  притисне  до  грудей
Нас  Україна  –  рідна  Мати.
Прямуй.  Ми  –  вірим.  Ми  –  ідем.
(Із  вірша  «Дума  про  Україну»)

         Тут  вистачає  всього  –  і  відчаю,  і  болю,  і  віри.  Щоб  зрозуміти  глибину  думки  автора,  його  чуттєві    переживання  за  долю  держави,  її  майбутнє,  ознайомимося  з  іще  декількома  рядками  із  вірша  під  назвою  «Люби  Україну»:

Люби  Україну.
Люби  не  за  сало,
Чи  те,  що  в  садочках  співа  соловей.
Твори  Україну,
Щоб  вільною  стала.
За  неї  ще  будуть  жорстокі  бої.
Люби  Україну,  
Люби,  як  коханку,  
Не  будеш  кохати  –  покине,  піде.
Люби  її,  милу,  
Від  ранку  до  ранку,
Нехай  вона  прихисток  в  тобі  знайде.  
Люби  Україну!
…………………
         Як  бачимо,  структура  речень  у  Сергія  Сокольника  проста,  але  не  завжди  спрощена:  в  них  усе  зрозуміло  навіть  без  словесної  пишності,  зате  проглядається  щира  турбота  про  найголовніше;  його  слово  справжнє,  нефальшиве.  Апелюючи  до  душі  читача,  він  по-батьківськи  дбайливо  готує  його  думку  про  образ  України-Матері,  в  якій  би  завжди  знаходилося  місце  для  моральних  чеснот,  а  також  чистого  духовного  світу.
Зібрані  в  книзі  –  і  не  тільки  в  ній!  –  вірші,  відображають  глибокі  почуття,  духовні  та  філософські  пошуки,  які  переживає  українське  суспільство.
         Сокольник  не  ховається  за  словами  –  й  не  прагне  цього  робити!  –  коли  йдеться  про  принципи  власної  поетики.  У  його  поезії  простежуються  концептуальні  підходи,  які  суголосні  відтворенню  його  внутрішнього  світу;  у  ній  осмислюється  любов,  родине  щастя,  самотність,  розпач,  шляхетність,  пошуки  сенсу  життя  та  інші  вічні  проблеми,  які  завжди  хвилюватимуть  людину.

         От  взяти  хоча  б  його  вірш  «Клінічна  смерть.  Одкровення»,  в  якому  цілий  світ  тривоги  і  болю:  
 
Шприц.  Лампи  світ.  Укол  новокаїну…
Масаж  сердечний…  Нитевидний  пульс…
У  вухах  дзвін.  Сьогодні  не  загину.
Не  дочекаєтесь.  Сьогодні  не  загнусь.
Не  дочекаєтесь.  Я  дещо  бачив.  Бачив
Тріпотних  крил  засмучений  політ,
Немов  судомини  і  дрож  сердець  тремтячих.
Останній  плач,  що  линув  їм  услід
Я  відчував.  Та  нецікаво  навіть
Це  дійство.  І  могутній  линув  Глас:
           –  Нема  кінця!  І  от  моя  уява
Вернулась  в  світ,  щоб  заспокоїть  вас  –  
Кінця  нема.  Кінець  –  всьому  початок.
Із  джерела  нап’єшся  ти  води
За  разом  раз.  Ти  питимеш  багато,  
Хоч  і  не  зможеш  бути  там  завжди.
Шприц.  Лампи  світ.  Укол  новокаїну…
Масаж  сердечний…  Нитевидний  пульс…
І  одкровення  в  серце  б’є  невпинно…
Я  повернувся.  Знову  повернувсь.

         Його  слова  звучать  своєрідно,  глибинно,  чутливо  і,  як  у  наведеному  вірші,  навіть  жахно.  
         Може  тому,  що  особливість  його  творів  полягає  в  майстерно  збудованих  діалогах  та  сюжетах.  Ця  простота  і  зосереджує  увагу  читача,  і  спонукає  до  мислення.  Для  контрасту  наведу  російськомовний  вірш  «Котенок»,  тема  і  зміст  якого    –  для  чутливого  серця:

Не  могу  позабыть,
Хоть  и  время  прошло.
Как  сердечная  боль…
Как  порез  остро-тонкий.
Как  тогда  не  успел
У  взбесившейся-злой,
Озверелой  собаки,
Отобрать  я  котенка…
Я  спасти  не  успел,
Он  глядел  на  меня,
Не  мигая  глазами…
И,  казалось,  я  с  ним,
Вместе  с  ним  умирал…
Это  детство  мое
Истекало  слезами…
Не  могу  позабыть,
Как  с  укором  глядел
Он  тогда  на  меня,
Тихо  с  миром  прощаясь…
Словно  что-то  сказать
Мне  тогда  он  хотел,
Нечто  мне  передав,
В  детский  Рай  улетая…
Я  не  смог…  Не  успел…
Отчего  не  успел?
Это  совесть  во  мне,
Словно  рана,  зияет.
Это  –  точка.  Пробел.
Мой  котенок  во  мне
На  руках  умирает…

         Любислов  і  віршотворець  Сергій  Сокольник  має  свою  яскраву  поетичну  інтенцію,  яка  проявляється  в  конкретному  прагненні  впливу  на  свого  читача  за  допомогою  змісту  самого  слова,  його  семантики,  пов’язаної  зі  значенням  слів  і  складових  частин  речення,  де  чи  не  кожне  слово  має  своє  значеннєве  поле  й  чуттєве  забарвлення.  
         В  окремих  його  творах  перше-ліпше  пояснення  образу  випливає  із  дії,  де  означені  час,  місце    і  тривимірна  протяжність  над  землею.  Така  «просторінь»  особливо  проявляється  в  його  поемах,  котрі  мають  спокійне  й  розважливе  забарвлення:

Прадавнє  піски  замітають  пустелі…
Ми  мудрість  розкопуєм  серед  пісків,
І  радо  пізнаєм  журливі  й  веселі
Прадавнього  сходу  надбання  віків.
(Із  поеми  «Дівчина  і  юнак»)  

Або  ось  декілька  рядків  із  вірша-поеми  «Сирени»,  який  має  дещо  інше  смислове  спрямування:
Юначе,  коли  ти  пливеш  до  мети
І  бурі  свист  чуєш  у  вухах  –  
Руками  ти  вуха  міцніш  заклади  –  
І  пісні  Сирени  не  слухай!

                   Ти  їх  омини.  Обминувши  –  пробач.
                   Прямуй  собі  далі  у  море.
                   То  помста  Сирен.  То  їх  гнів.  То  їх  плач.
                   Дівчаток,  що  звідали  горе…

         Загалом  як  жанр,  що  розвивається  на  межі  епосу,  лірики  й  драми,  синтезуючи  в  собі  їх  характерні  засоби  та  прийоми,  поема  для  Сергія  Сокольника  залишається  чи  не  найпродуктивнішим  жанром.
         Очевидно,  що  автор  полюбляє  його  за      багатство  на  художні  засоби  (епітети,  метафори,  порівняння  тощо),  а  ще  за  можливість  віршованою  формою  передавати  яскраві  події  і  непересічні  характери.  Може,  тому  й  написав  їх  зо  два  десятки.
         Однак  при  цьому  йому  вдається  зберігати  власний  голос,  власну  інтонацію,  в  яких  вмонтовані  впізнаваність  і  ерудованість.
         Утім,  це  стосується  й  ліричних  творів,  де  автору  почасти  й  не  без  успіху  вдається  розкладати  слова  в  солов’їні  гнізда,  де  вже  з  часом  вигулькують  свіжі  голоси  очікуваних  словоспівів.  
         Його  ліричний  голос  можна  передати  хоча  б  такими  рядками  із  вірша  «Не  благай  про  кохання,  не  треба»:

Покотилося  сонце  по  небу
В  неозорій  ясній  вишині…
Не  благай  про  кохання,  не  треба.
Не  потрібно  вже  цього  мені.
Он  на  сонце  насунули  хмари…
У  гаю  не  щебечуть  пташки…
Розчинилось  кохання,  мов  мара.
Відійшло.  Хай  лікують  роки
Нашу  біль.  І  сльозинки  солоні,  
Світло-чисті,  мов  пам’яті  щем,
Покотились  дощем  у  долоні…
Повновісним  осіннім  дощем….
         Як  було  сказано,  ліричних  творів  у  Сергія  Сокольника  багато.  Лише  в  уже  згаданій  книзі  їх  майже  дві  сотні.  Талановитий  та  ерудований  лірик  зодягнув  у  святкові  шати  чимало  з  написаного.  Він  уміло  творить  хвалу  життю,  тішиться  з  його  дарів  та  оспівує  сонцесяйні  дива  природи,  її  світло  і  силу.  До  того  ж,  його  ліричний  голос  завжди  свіжий  та  оригінальний,  чим  і  привертає  увагу  читача.
         Ці  ж  слова  стосуються  й  текстів  пісень  автора,  які,  щоправда,  мають  забарвлення  смутку  і  печалі.  Це  визначення  має  місце  навіть  у  назвах  твору:  «Козацьке  прощання  з  дівчиною»,  «Зимние  СМСки»,  «Ночь  любви  перед  войной»,  «Тривожне»  та  пісня-присвята  синам  України  «Чорна  піхота».  Ось  декілька  рядків  із  вірша  «Козацьке  прощання»:

Моя  ти  люба  зіронько,  
Побудь  іще  зі  мною.
Як  боляче,  невесело
Розстатися  з  тобою.
Моя  солодка  ягідко,
До  серця  прихилися.
Неначе  теплим  сонечком,  
Любове,  освітися…

         На  завершення  хоча  б  в  декількох  словах  слід  зупинится  й  на  прозі  автора,  яка  представлена  в  книзі  чотирма  оповіданнями:  «Випадок  на  полюванні»,  «Томка»,  «Відьма»  та  «Зеленые  глаза».  Практично  всі  сюжети  взяті  із  оточуючого  нас  життя,  а  тому  мають  мотиви,  що  виросли  із  неминущих  смислів  та  гасел,  ніжного  доторку  сонячного  проміння,  багатоликості  людей  і  природи  та  багато  чого  іншого,  що  виблискує,  злітає,  співає  й  єднає  усіх  читачів  на  нашій  грішній  і  благословенній  землі.  Все  –  як  «у  театрі»  його  Величності  Слова.

Федір  Чужа,  член  ради  Спілки  літераторів  «Славутич»  м.  Кременчука

25.03.2017  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727027
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 03.04.2017

Маленька ода маленьким жінкам (16+)

О,  маленькі  жінки!
Моє  серце  стрілою  пробите!
Ці  принади  крихкі
Ваших  тіл-  як  же  вас  не  любити?

Ах,  тендітність  свята
В  ореолі  розкаяних  грішниць...
І  приречений  стан
На  хресті  розіп"ятої...  Вічність

Вам  дарує  небес
Всю  прихильність...  І  я  подарую
Вам  навічно  себе...
-Підійди,  я  тебе  розцілую

У  вологі  вуста,
Диво  дивне,  величне  в  малому...
...Подих-  ТАК!  ...Шепіт-  ТАК!
...Я  в  тобі,  мов  у  всесвіті  всьому...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117033100491  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2017

РОЗСВАРИЛИСЬ…суб"єктивне

В  безталанності  є  талан...
Щось  було...  А  можливо  ні...
Ми  писали  кохання  план
Акварелькою  на  стіні,

Медом  мазані...  Та  бджола
Наздогнала.  Укус...  Абсцес...
Може  ти  це  сама  взяла
І  ганчіркою  стерла  все?

Що  сказати  тобі  про  нас?
Ми  любові  бучний  контракт,
Мегазоряний  мезальянс,
Розірвали,  мов  мирний  пакт.

Ворушити  тепер  старе-
Тема  перших  газетних  шпальт-
Танцюристкою  кабаре
Виконання  балетних  па.

Наші  вибачення  пусті
Запізніли,  ти  це  затям.
Що  пробачення  у  житті,
У  якому  нема  життя?

Дивовижний  сердець  анклав
Рятувати  не  маю  сил.
Я  пробачення  не  чекав.
Я  пробачення  не  просив.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117032900900  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2017

ПОЕТ ( 16+ )

Маю  честь  представити  оповідання  командира  волонтерського  підрозділу  "Вбережу",  шанованого  мною  Ігоря  Верчука,  у  якому  виступаю  в  ролі  дійової  особи
*********************************************
ПОЕТ  (16+)

Поет  вже  знав,  як  йому  бути  та  що  читати  .  Сотні  сумнівів,  які  ще  тільки  ось,  ніби  зграя  скажених  псів  чіплялась  до  мізків  і  вигризала  їх,  та  так,  що  від  того  аж  ставало  порожньо  в  голові,  відійшли  геть.  Опановував  себе,як  міг.  Ну  хіба  ж  не  зрозуміють  його,  колишнього  воїна-афганця,  вже  теперішні  вояки?  Все,  треба  йти  на  сцену,  геть  сумніви!  Буде  читати  «Інквізицію»  -  про  життя,  любов  та  смерть,  де  нема  ні  правих,  ні  винуватих.…  
Нестерпне  сяйво  рампи  не  давало  змоги  бачити  обличчя  й  очі,  а  без  цього  він  не  зможе  читати.  Щурячись  від  світла,  підійшов  до  мікрофона  ,  привітався.  І  не  впізнав  свого  голосу  -  мікрофон  спотворював  інтонації  та  відтінки,  змінював  значення  слів.  Так  видавалось  Поетові.  Тому,  вибачившись,  зійшов  зі  сцени  просто  в  залу.  Одразу  стало  спокійніше  на  серці.  Глянув  на  ряд  праворуч  від  себе  для  впевненості,  чи  слухають,  прикрив  повіки  так,  що  могло  видатись,  ніби  нічого  не  бачить  і  не  чує.  Почав:

–Їх  у  в’язниці  зібралось  чимало  жінок,  дівчат,  зовсім  малих  дітей.  Вона  ж  все  ніби  осторонь  стояла,  долоні  пригорнувши  до  грудей.  ЇЇ  як  відьму  на  поталу  видав  слизький,  пихатий,  жадібний  сусід…

Крізь  прикриті  повіки  пильно  стежив  за  залою.  Слухають,  хоча  й  не  до  кінця  розуміють,  до  чого  це  все.  Продовжив:

-…  Все  зазіхав  на  цноту,  зненавидів,  коли  не  зміг  ні  взяти,  ні  купить.  Був  допит.  Кат  зриває  одежину  …Вона  покірно  показала  вмить  таємні  родимки,  сказала,  що  хотіла  звести  сусіда,  і  все  місто  підпалить…Любила  зло  робить,  колодязі  труїла,  любила  шабаші  та  кров  дітей  смоктать  –  бо  так  боялась,  що  її  тендітне  тіло  кліщі  залізні  будуть  шматувать.  Благала,  щоб  її  не  катували,  і  всі  зізнання  хутко  підписала.

Поет  споглядав,  як  сотні  пар  очей  вже  з  інтересом  слухали  і  чекали,  що  ж  буде  далі.  А  он  та  жінка  неймовірно  яскравої  вроди,  здається,  сержант  із  третього  ряду,  здавалась  такою  ,  ніби  ця  історія  про  неї,  ніби  вона  це  вже  пережила,  можливо,  не  тепер,  а  колись.

-Суворі  судді  милосердя  проявили  –  лише  до  вогнища  дівчину  присудили.  Кат  вивіз  з  зали  і  повів  до  ганку…Чекати  їй  не  довго,  лиш  до  ранку.  І  в  анфіладі  темній  ,  де  роїлися  загиблі  душі  та  останні  їх  думки,  вона  рукою  ніжно  доторкнулась  до  катової  сильної  руки…  І  темна  ніч.  Вона  не  може  спати  –  їй  жаль  себе  –  цнотливу,  чарівну…  Шкода  загинуть,  хлопця  не  пізнати,  з  коханцем  не  провести  ніч  одну!..  Та  линуть  кроки.  Ніч  же  ще.  Так  скоро?

Висока  постать  Поета  згорбилась  від  власних  слів-так  перейнявся,  а  ген  той  хлопець  у  далекому  притемненому  кутку  залу  геть  байдуже  слухав,  чи  й  не  слухав,  а  про  щось  своє  думав.  То  й  хай  собі,  тож  іншим  цікаво!  Провів  рукою  ніби  розкриваючи  простір:

–  Відкрились  двері.  На  порозі  кат.  Бере  за  руку  дівчину  й  виводить  у  темну  прохолоду  анфілад…  У  темному  кутку  вони  лиш  двоє.  Такий  він  сильний  .  А  вона  слабка…Здригається  вона,  і  відчуває  як  пестить  тіло  катова  рука…  Чека  на  площі  вогнище.  Невпинно  спливає  час.  Життя  відійде  з  ним…  Вона  зняла  поволі  одежину  і  на  коліна  стала  перед  ним…  Ці  відчуття…  Як  поклики  до  раю…  Це  упоїння  катовим…  міцним…  Неначе  кров  із  неї  випиває…  Вона  на  ньому…  І  вона  під  ним…  А  там  –  лежать  знесилені  в  нестямі,  солодким  сном  забувшись  чарівним…

Поет  відкрив  повіки  -  зазвичай  серед  інших  слухачів  хтось,  саме  на  цьому  місці,  та  й  видавлював  із  себе  дурнуватий  смішок.  Було  ж  на  одній  із  вечірок,  куди  Поет  прийшов,  чого  вже  там  гріха  таїти,  підзаробити  :  один  пузань  почав  масно  іржати,  чим  ввів  Поета  в  дикий  шал.  Він  тоді  добре  роз’юшив  пику  пузаню,  напідпитку  трохи  був.  Бо  ж  напоїв  було  на  шару,  хоч  впийся...  Але  ці  ні,  ці  слухають!  Особливо  дівчата  –  зв’язківці  та  медики,  того  й  дивись,  ще  заплачуть.  Та  ні,  вони  ж  воїни,  тут  їм  не  до  сліз  .

–  Нарешті  кат  її  за  плечі  підіймає.  І  ледь  одягнена,  вона  іде  за  ним.  Куди  веде?  Невже  ж  таки  на  волю?  Дарунок  жити?  Справдиться  невже?  Ні  .  До  в’язниці  знов  її  заводить  –  «Відпочивай  до  ранку.  Скоро  вже…»  Лягла  вона  спокійно  і  лежить.  Все  відбулось.  Чи  варто  далі  жить?  На  ранок  кат  прийшов.  Узявши  її  грубо,  до  зали  вивів.  Руки  їй  зв’язав.  Відвіз  до  вогнища,  та  до  стовпа  із  дуба  залізними  цепами  прив’язав.  І  люди  бачили,  коли  вогнем  завзята,  вона  в  сльозах  дивилася  на  ката…  Вона  не  плакала  від  болю,  не  кричала,губами  поцілунок  лиш  послала…  …  …

Поет  ніби  злився  із  залою.  Відчуття  повного  єднання  передувало  успіху.  Очі  глядачів  співпереживали  і  вимагали  продовження.  Багато  хто  не  розумів,  як  таке  могло  бути.  Командири  в  першому  ряду  пошепки  пригадували  страшні  історії  інквізиції,то  й  не  дивувались  словам  Поета,  а  ось  інші  можливо  вперше  чули  про  таке  …

–  В  бридкій  харчівні,  осторонь,  окраєм  Кат  заливає  трунком  очі,  проклинає  свою  роботу.  Та  робить  її  потрібно.  Допоки  відьми  –  боронитись  необхідно…  Зробив,  що  міг…  Він  милосердно  відьмі  подарував  жіноцтва  пізнання…  Що  ж  серце  заболіло  з  того  дня?  І  все  болить…В  душі  забракло  сил…  І  в  смутку  очі  п’яні  розглядають  ту  жменьку  попелу,  що  висипав  на  стіл…

Закінчив,  провів  руками  по  обличчю  і  …  шквал  оплесків  ошелешив  і  підніс  Поета.  Йшов  із  зали  й  тішився,  бо  ж  його  поезія  потрібна  тут  цим  людям  в  одностроях!  Праця  недаремна  !  Вслід  ще  звучали  оплески  ,  хтось  вигукнув  «браво».

***в  нарисі  використана  поема  «Інквізиція»  Серго  Сокольника***.
***коллаж-  з  поїздки  на  фронт  з  концертами  у  складі  волонтерського  підрозділу  з  Народною  артисткою  України  Світланою  Мирводою***

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725534
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2017

ВЕТЕРАН. оповідання

Двері  метро  зачинились.
Був  день  і  у  вагоні  не  було  надто  людно.  Полковник  втомлено  взявся  за  поручень.  Зі  станції  Хрещатик  хвилин  двадцять  до  Академмістечка,  а  там  автобусом-  у  Пущу-водицю,  до  передмістя  Києва.  До  ветеранського  "афганського"  госпіталя  Ясна  поляна.
А  там  чекає  смачна  вечеря,  дружня  партія  в  більярд,  тепла  бесіда  з  сусідом  по  палаті,  звісно  ж  із  "зарезервованою"  з  цього  приводу  (тільки-  тсс!!!  Щоб  суворі  лікарі  не  помітили!!!)  пляшечкою  "Георгіївського"  коньячку...  Та  зі  споминами...  
І  душа  покотиться  в  рожевий  рай,  і  біль  споминів  потроху  відпустить...  
У  полковника  був  важкий  день.  Окрім  зустрічей  і  справ  він  заїхав  покласти  квіти  на  Майдан,  до  невеликого  пам"ятничка  біля  фонтану.  Навіть  не  пам"ятничка.  Легкої  стели  з  фотографіями...  Які  близькі  обличчя...  Який  важкий  бойовий  шлях...
Зараз  із  пам"яті  на  нього  дивились  очі  тих,  ще  зовсім  не  старих  хлопців,  з  ким  колись  доля  зводила  його  в  минулому  з  гарячою  назвою  Афганістан...  Скільки  років,  а  наче  вчора...  
...а  потім  доля  знов  звела  їх  на  Майдані,  в  афганській  палатці  за  сценою,  куди  вони  зібрались  за  позовом  серця.  Бо-  люди  немолоді,  терті  життям,  звиклі  багато  до  чого...  В  тому  числі  і  до  несправедливості  життя,  коли  треба  доказувати  пихатому  чиновнику  свої  елементарні  права  людини,  яка  воювала...  І  до  корупції,  коли  треба  "підмазувати"  того  ж  пихатого  чиновника,  щоб  він  легше  сприйняв  оті  твої  "невід"ємні  права"...  
Та  не  можна,  не  можна  звикнути  до  факту,  коли  в  твоїй  країні,  куди  ти  колись  повернувся  з  печального  краю  крові  і  сліз,  за  наказом  влади,  яка  привласнила  і  покрала  в  цій  нещасній  країні  геть  усе  можливе  і  неможливе,  б"ють  нещадно  до  смертовбивства  киями  дітей,  студентів,  цвіт  молоді.  Б"ють  лише  за  те,  що  вони  насмілились  мати  свою  думку  відносно  долі  держави,  думку,  відмінну  від  цієї  ось  прогнилої  наскрізь  "влади  у  страусячих  туфлях"...
І  ветерани  вийшли  тоді  на  Майдан.  Вийшли  не  з  гаслами,  не  з  прапорцями.  Вийшли,  щоб  просто  підтримувати  порядок,  не  давати  п"яницям  і  провокаторам  пролити  ще  нової  крові.  Вийшли,  негодуючи,  що  з  їхніми  дітьми,  а  в  декого  і  з  онуками,  не  дай  Боже,  може  повторитись  те  саме...  
А  гасла...  Європа...  Азія...  Бачили,  бачили  вони  чимало  крові  на  полях  боїв  і  в  Європі,  і  в  Азії...  І  всюди  вона  була  одного  кольору.  І  одного  смаку...  Червона.  І  солона.  Мов  солдатський  піт...
І  були  бої...  І  все  повторилось...  Тепер  серед  міста...  Кулі,  газ,  гранати...  Поранені...  Вбиті...
На  стелі  фото  тих,  кого  вже  нема.  А  хтось  живий  і  воює....  В  тій  самій  "афганській"  роті  батальйону  "Айдар"...  В  інших  частинах...  А  хтось  допомагає  бійцям.  ставши  волонтером...  Бо  часи  змінились.  Прийшла  біда  на  Українську  землю.  І  країну  треба  рятувати.
Бо-  війна...  Війна...
...два  місця  на  дивані  у  вагоні  звільнились,  і  полковник  присів.  Роки  є  роки,  від  побаченого  серце  розболілось  і  він  потягнувся  за  валідолом  до  кишені.
Раптом  хтось  не  надто  чемно  "плюхнувся"  поряд,  доволі  незграбно  задівши  ногу  полковника.  Полковник  глянув  убік  і  побачив  молодого  хлопця,  що  вмостився  на  сидінні  поряд.  
"Хоч  би  вибачився,  чи  що..."  -  подумки  буркотів  полковник,  зпідлоб"я  позираючи  в  бік  хлопця-  "може  й  п"яний...  Війна  йде,  а  тут  молодь  гуляє,  катається  собі...  Мажори..."
Хлопець  сидів  мовчки,  теж,  мабуть,  заглибившись  у  власні  думки.
"Та  ні,-  заспокоїв  полковник  сам  себе-  більше  позитиву!..  З  ким  не  буває...  Все  ж  ти,  хлопче,-  оте  саме  омріяне  "молоде  покоління",  на  яке  вся  надія  країни...  За  кого  ми  й  воювали  тоді,  як  не  за  тебе?..  Дід  воював,  батько...  Всіх  знайшли  свої  війни...  Чому  ж  біда  така,  що  на  цій  сонцесяйній  землі  кожне  покоління  знаходить  своя  війна?  То  будь  вже  здоров,  хлопче...  Та  й  не  мажор  ти...  Мажори  ото  на  "мерсах"  їздять,  а  не  підземкою...  Просто  був  би  ти  чемнішим..."
...розчинились  двері  і  серед  інших  пасажирів  до  вагону  зайшла  дівчина...  Ні,  вона  зовсім  не  була  мамою  з  дитиною.  Чомусь  у  міському  транспорті  всі  давно  вже  позвикали  до  того,  що  жінка  чи  дівчина  без  дитини  може  й  постояти...  Та  офіцерський  "лоск",  отой,  ще  з  минулих  небагатих,  проте  достойних  часів  таки  дав  себе  знати.  Оте  особливе  виховання,  що  його  в  військовому  училищі  надали  вчителі,  для  яких  пойняття  "офіцерська  честь"  було  не  пустим  звуком...
І  полковник  підійнявся,  щоб  запросити  дівчину  сісти.  
Дивна  річ,  але  одночасно,  якось  трохи  наче  вайлувато,  підійнявся  і  молодий  хлопець,  який  їхав  поряд.  Обоє  трохи  здивовано  глянули  одне  на  одного  і  одноголосно  запропонували  дівчині  сісти...
Дівчина  з  подякою  глянула  на  обох,  чемно  кивнула  і  опустилась  на  сидіння...  
Одне  місце  пустувало  ще  деякий  час,  допоки  у  ньго  з  розгону  не  плюхнувся  якийсь  не  надто  симпатичний  тип,  та  і  полковник,  і  хлопець  залишились  стояти.
Звичайно  ж,  ніхто  з  них  не  бажав  виглядати  слабшим.  Так  і  стояли  до  кінцевої,  як  виявилось  для  обох,  зупинки  Академмістечко.  
Потяг  зупинився,  двері  вагону  розчинились,  і  обоє  зробили  крок  до  виходу...
І  тут,  виходячи,  у  дверях  хлопець  знову  трохи  задів  боком  полковника.  Полковник  глянув  хлопцеві  в  очі.  Хлопець  у  свою  чергу  глянув  на  полковника.  Іхні  погляди  зустрілись,  та  в  них  не  було  неприязні.  Обоє  усміхнулись.
"Ну  що  ж  це  ти,  хлопче"-,  не  стримався  полковник  з  легкою  посмішкою-  "таки  пий  у  міру,  чи  що...  Якийсь  розкоординований  ти  весь...  Мабуть,  в  армії  не  служив  (неслужба  в  армії  в  радянські  часи  була  ганьбою,  тому  полковник  вжив  такий  трохи  незвичний  вираз  з  минулого)
"Вибачте..."-  хлопець  якось  сором"язливо  усміхнувся,  весь  знітившись-  "вибачте...  Я  після  поранення...  Їду  на  лікування  в  Пущу-  водицю,  там  є  ветеранський  госпіталь,  якщо  знаєте.  Там  багато  госпіталів-  є  "афганський",  є  Ветеранів  війни...  До  нього  я  і  їду...  У  мене  протез,  ноги  нема...  Вчусь  оце  ходити  на  протезі  без  палички.  Важко  поки  що.  І  боляче.  На  міні  підірвався...  Був  бійцем  добробату  на  сході...

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117032406443

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725289
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2017

КУПИ МЕНЕ. оповідання

Сезам,  зачинись!
...кам"яні  двері  зачиняються  і  морок  печери  охоплює  шукача  скарбів...
Господи,  ну  як  важко  боротись  з  ранковим  недосипом,  особливо  коли  ти  півночі  читав...
Ці  східні  сюжети  ще  й  досі  у  напівсонній  голові,  і  голова  у  вагоні  метро  сама  собою  хилиться  на  плече  у  той  час,  як  тіло  затиснуте  між  інших  тіл  у  людській  тисняві  ранкового  "піку"...
Голова  хилиться  на  плече...  Дотик...  Голова  торкнулася  голови...  
Погляд!..  Твій  спантеличений,  трохи  здивований,  трохи  вибачливий  дівочий  погляд...
Які    очі...  Який  жертовний  погляд...  Де?..  Де  я  тебе  бачив,  цей  неповторний  погляд  східних  очей?..
Десь...  у  минулому...  в  одному  з  прожитих  життів...
Вагон  хитається  і  наші  тіла  мимоволі  торкаються  одне  одного,  крізь  легкий  літній  одяг    дотик  пружних  дівочих  грудей  відчувається  гостро-оголено...  Ця  ранкова  чуттєвість,  залишена  у  ліжку  сама  на  себе  через  потребу  їхати  по  справах...
По  справах...  Які  ж  у  нас  з  тобою  були  справи,  чарівна  незнайомко,  в  тому  нашому,  давно  прожитому  минулому  житті?
Де  ми  зустрілись?
"Двері  зачиняються...  Наступна..."  
Так.  Наступна!!!  
Я  саме  обирав  собі  наложницю  на  невільницькому  ринку  сходу...
Ти  була  наступною,  бо  перша  мені  не  сподобалась.  А  ти...
Знову  хитнуло  вагон,  я  мимоволі  торкнувся  тебе  рукою...  Ти  не  відсахнулась...
Чому?  Бо  ти  невільниця.  Тебе  покарають  за  непокору.  І  я  зараз,  заплативши  за  огляд,  маю  повне  право  торкати  тебе...  І  ще...  Ще...  Цей  твій  погляд-  ах  ніяк  не  погляд  остраху...  В  ньому  прохання,  погодження  і  все  зростаюча  зацікавленість...
Я  не  спішу...  Бо  нікуди  спішити...  
"Станція..."  Ой  як  ще  не  моя...  Час  у  мене  є...  Людей  у  вагоні  меншає,  проте  ми  не  віддаляємось  одне  від  одного...
Літо...  У  легкому  відкритому  взутті  ми  майже  босі...  Вагон  тремтить  (чи  це  ти  тремтиш?)  і  наші  ноги  мимоволі  раз  по  разу  торкаються...
Що  ж  я  ТАМ  робив  з  тобою  ще?  Власне,  все,  що  дозволив  продавець...  Ти  була  дорогою  дівчиною...  Незаймані  дорогі...  Їх  дозволяють  оглядати  обережно...  І  я  відчував...  Як  я  тебе  відчував!..
Відчував  взаємний  потяг  твого  тіла,  здригання,  бажання  належати  саме  мені.  Бо  я  таки  гарний.  Краще  бути  проданою  гарному  чоловіку...  Це  зрозуміло...  Та  було  щось  іще...  
Це  був  акт  таїнства.  Таїнства  взаємної  згоди...  Бо  коли  я  розплатився  і  ми  йшли  чужим  східним  містом  до  готелю,  у  якому  я  мешкав,  я  відчував  легкі  пожаття  покірної  руки,  за  яку  я  тебе  тримав...  І  ми  обоє  були  щасливі...  Я-  гарним  придбанням...  А  ти?  Теж  гарним  придбанням...  За  яке  не  платила,  але  яке  поза  сумніву  отримала...  Чемна,  вихована  невільниця  сходу...
"Станція..."  Мене  шарпнуло...  Замріявся,  дивись...  Моя  станція...  Господи,  у  які  часи  ми  живемо!..  Як  щастя,  бува,  непомічене,  стрімко  пролітає  обіч  нас...  І  ми  його  не  встигаємо  ні  вловити,  ні  впізнати,  ні  насолодитись  ним...  
Я  стрімко  прямую  до  виходу.  Остання  мара  напівсну  вилітає  з  голови  геть.  Справи,  справи!..  Тепер  я  весь  у  справах...
Обертаюсь...  Я  не  міг  не  обернутись...
Останній  погляд...  Які  очі...  І  я  читаю  в  них-  як  ти  хочеш,  щоб  я...  Купив  тебе...  І  забрав  із  собою.  Забрав  геть  із  цього  безглуздого  життя  з  його  обтяжливою  свободою,  просмерділими  повітря  самобіглими  екіпажами,  фастфудівськи-бридкою  їжею,  безглуздо-однорідною  працею...  Забрав  у  той  наш  минулий  дивовижний  східний  світ  казки,  насолоди,  кохання...  Бо  це  дівоче  щастя-  НАЛЕЖАТИ...
Та  я  не  можу.  Бо-  НЕ  МАЮ  ЧАСУ.  Тобто  наш  час  вже  вийшов...  ТОДІ...  
"Двері  зачиняються..."  Самобіглий  килим  несе  мене  кудись  угору,  геть  з  печери  Алладіна...  Геть  від  полишеного  найдивовижнішого  зі  скарбів...
...я  спиною  відчуваю  той  твій  останній  погляд,  у  якому  благання-  куди  ж  ти,  хлопче?  
Купи  мене!..
23.03.2017


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117032300984  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725067
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2017

ПОРАНЕНИЙ

***твір  присвячено  чарівній  жінці,  патріотці,  мужній  волонтерці,  Народній  артистці  України  Світлані  Мирводі,  з  якою  я  мав  честь  бути  з  концертами  на  фронті***

Ти  сьогодні  до  болю  губу  закусив.
Ти  не  вийдеш  із  бою,  не  маючи  сил.
Ти  заслаб.  Твоя  кров  витікає  із  ран.
І-  ПОРА.  Ти  поранений.  Так.  Ти  поран...

Ти  акорду  і  ритму  не  взяте  баре.
Автомат  ненаситно  патрони  жере.
Розвідгрупа  "нарвалась",  бо  видав  туман.
А  гітара  в  казармі  сумує  сама.

Хай  засне,  мов  кохана.  Її  не  буди.
Ти  у  гості  до  Хель  назавжди  відійди.
Бо    Беркана  пішла  годувати  ворон.
...автомат  доїдає  останній  патрон...

Ти  метелика  кокон  крилатих  ідей.
...супротивника*  око  в  тумані  знайде...
То  запрошуй  у  хату  на  званий  обід.
На  останню  гранату.  Усім.  І-  собі.

*як  варіант  ТЕПЛОВІЗОРА  ОКО...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117032101404  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724687
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.03.2017

ЕРОПАНОПТИКУМ ( 16+ )

Слухай,  де  твій  IQ?
Дівся  з  життя  кудись  ти?
Вивчим  електрику,
Як  енциклопедисти.

Нервом  грози  тремтить,
Мов  породілля  дива,
Неба  тонка  блакить...
Будь  сміливіша,  діво!

Виливом  у  реал
Шал  водоспаду  ночі...
О,  дощовий  фінал!-
Будь  обережним,  хлопче!

Хмар,  ніби  тіл,  злиття...
Імпульсом  відізветься
Вписана  у  життя
Тензометрія  сексу.

Блискавка  вдалині
Лементом  у  колисці...
Ми  у  нічнім  вікні-
Дані  на  самописці.

Еропаноптикум
Експерименту...  Втома...
Опір,  напруга,  струм-
Згідно  Закону  Ома.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117031301507  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2017

ТАКА ОТ КВІНТЕСЕНЦІЯ. *трохи дивне*

Як  світить  місяць  вдалині,
СИГНАЛОСИНГЛЯЧИ  мені!..
Оце  писатиму  про  віти,
Які  коханням  враз  освітить,
І  про  якесь  метафоряче...  
Наче...
ТЬФУ  БЛІН!..
Та  встань!  
Та  встань  уже  з  отих  колін,
Бо  буревієм  дах  зірвало,
Бо  час  ще  є.  Та  часу  мало...
.....................................
Лай*но  в  поетоіпостасі,
Ти  знаєш,  як  скавчать  на  пласі?
Що?  Не  здогадуєшся?  Жуть...
Тобі  я  дещо  розкажу...
.......................................
Він  був  поет.  Все  наче  просто.
Коли  вели  його  на  розстріл,
Він  вже  не  нив...  (раніше  нив...)
Вдихав  чарівний  смак  весни

І  все  бажав  (стрілять-  не  вішать)
Аби  усе  здійснили  швидше,
Бо  насолодою  для  ката
Дивитись,  як  комусь  чекати

Приходу  Мороку...  І  Діва
(комусь  ще  є  до  нього  діло?)
Десь  заголосить,  Сонцесяйна...
Принаймні,  виглядав  охайно.

А  як  його  Душі  Нетлінній
На  розстріл  встати  на  коліна?..
І  тут...  Помилування...  -Кате!..
Тебе  волів  би  розірвати!..

Чи  не  тебе...  Ти  ж  виконавець...
Ми  десь  брати  з  тобою  навіть,
Бо  виплеснем  у  світ  із  шалом
Усю  ненависть  до  "рішали",

Що  нас  обох  лишив  "настрОю"
(поет  і  кат  не  ходять  строєм)
А  дівці  що  ж?  Не  голосити?
Іти  вареники  ліпити?

Це  замість,  щоб  ото  з  піаром
Упитись  трауру  нектаром?
І  скиглить  потім  повсякчас
"Як  я...  Як  я  любила  вас!!!..."

Отак...  Поламані  прожекти...
...........................................
Та  ти,  ПОЕЗІЄЕЖЕКТОР,
Не  розумієш,  що  кажу  я...
Іди...  Бо  ПОМ"ЯНУ  "У  СУЄ..."

 


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117030700977  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722026
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2017

ТИ ПРОСТИ МЕНІ, НІЧ…

Ти  прости  мені,  Ніч,
Що  волію  кохання  бажати...
Щиросердно  прости,
Бо  бажання-  у  звичці  людській.

Звичайнісінька  річ-
Все  говорячи,  щось  приховати,
Як  ховає  мотив
Сутність  пісні  на  мові  чужій.

Зоресяйна,  пробач,
Що  в  долонях  не  втримаю  зорі,
Ті,  які  ти  мені
Зорепадом  жаги  пролила.

Ти  зірками  не  плач,
Не  губи  їх  даремно...  I'm  sorry...
Саме  час  по  одній...
За  любов...  Із  твого  джерела...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117022613536  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2017

ЧОМУ НЕМА?. . експериментальний сонет

*експериментальний  сонет  у  нетипово  мінорному  виконанні.  Авторські  знахідки*

Чому  нема  (у  плині  світ  зіскніє...)  
Того  казкового,  що  зветься  mon  ami  ?
Бо  ниє  там...  По-під  ребер"ям  ниє
Прадавнє  таїнство,  обізване  людьми

Коханням,  що  безсмертними  Богами
Одвік,  здавалося,  дароване  було
До  людства  днів  останніх-  Вічна  Прама...
А  нам  з  тобою-  ні,  не  випав  долі  лот...

Цей  смуток  віддзеркалить  час  осінній.
І  по  стіні  змалюють  наші  тіні
Фінальну  мить  Ромео  і  Джульєтти...

Сумний  альянс  поетки  та  поета...
Цей  декаданс  відійде  з  нами  в  Лєту...
Його  ми  вип"єм,  мов  цикуту  нині.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117022600376  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2017

ТВОЄ ВАТЕРЛОО. Експериментальний сонет

*експериментальний  сонет  з  грою  іншомовних  слів*  

Що  скажеш  ти,  Камбронне?  Битва  Ватерлоо
Вже  нами  програна...  і  сліпне  вечір  наче...
І,  мабуть,  саме  час  настав  почесній  здачі,  
Бо-    а  la  guerre  comme  а  la  guerre.  І  що  такого?

Наполеон  не  зміг...  То  не  твоя  провина,
Що  поле  це  сумне  усіяно  синами
la  France  est  belle.  Дні  наші  злічені  не  нами.
Невже  ж  з  Імперією  Гвардія  загине,

Зганьбивши  здачею  свою  військову  честь,
Чи  з  честю  разом  відійде  в  минуле?
О,  ти,  Камбронне,  зараз  будеш  просто  Best!..

Час  перемовин  вийшов.  Далі  буде  смерть.
Бігбен  небесний  ллє  його,  мов  кулі.
Відповідай  їм-  merde!  Нехай  вбивають.  -Мerde!

Нижче  даний  вірш  приведено  з  показником  розміру  і  з  транскрипцією  іншомовних  слів

(13)  Що  скажеш  ти,  Камбронне?  Битва  Ватерлоо
(13)  Вже  нами  програна...  і  сліпне  вечір  наче...
(13)  І,  мабуть,  саме  час  настав  почесній  здачі,  
(13)  Бо-  а  ля  гер  ком  а  ля  гер.  І  що  такого?

(13)  Наполеон  не  зміг...  То  не  твоя  провина,
(13)  Що  поле  це  сумне  усіяно  синами
(13)  Ла  франс  іс  белл.  Дні  наші  злічені  не  нами.
(13)  Невже  ж  з  Імперією  Гвардія  загине,

(12)  Зганьбивши  здачею  свою  військову  честь,
(11)  Чи  з  честю  разом  відійде  в  минуле?
(12)  О,  ти,  Камбронне,  зараз  будеш  просто  Бест!..

(12)  Час  перемовин  вийшов.  Далі  буде  смерть.
(11)  Бігбен  небесний  ллє  його,  мов  кулі.
(12)  Відповідай  їм-  мерд!  Нехай  вбивають.  -Мерд!

*Історична  довідка
Коли  у  битві  при  Ватерлоо  наполеонівську  армію  було  розбито  англійцями,  одному  з  карі  Гвардії,  під  командуванням  генерала  П.Камбронна,  англійський  полковник  запропонував  здатися.  «Гвардія  гине,  але  не  здається!»  —  відповів  Камбронн,  додавши  міцне  нецензурне  слово.    Французькі  гвардійці  віддали  перевагу  смерті  аніж  полону.

**Іншомовні  вирази  
а  la  guerre  comme  а  la  guerre  (фр)-  на  війні,  як  на  війні
la  France  est  belle  (фр)-  прекрасна  Франція
Мerde  (фр)-  лайно
Best  (англ)-  кращий


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117022301527  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719910
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2017

Божественна трагедія

Світостворення  мить-
Цей  написаний  Богом  роман...
Світло  ллється  з  пітьми,
Хоч  усім  заправляє  пітьма.

Ухнув  з  мороку  сич-
Зорепадом  життя  пролило.
І  настали  ЧАСИ
Із  БЕЗЧАССЯ...  Незаймане  ло-

но  бажає  жаги,
Тої  сили  з  провалин  пітьми...
І  натхнення,    і  гидь
Те  і  те  обиралось  людьми...

Той  адамів  ковток-
Щось  не  той...  Не  за  планом  пішло...
Ну  а  далі  потоп-
Це  навіщо  потрібно  було?

Ірреальний  засів-
Сипле  дощ  зорепади  війни
І  чекають  усі
Дня  Останніх  Божествених  жнив...

Розіп”ятя  хрестів
При  дорогах...  І  Божі  Сини...
Хто  їм  так  повелів,
Щоб  по  силах  обрали  вони

Хто  найлегші,  хто  ні,
Ті  хрести,  що  на  долі  лягли?..
І  породжує  ніч
Квінтесенцію  пензля  Далі...

В  ЧАСІ  мариться  МИТЬ
Зруйнувати,  що  набудував,
І  болить,  і  болить
Геніальна  Його  голова...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117022000773  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719381
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2017

ВІДНОСНО ПЕРЕБУВАННЯ АФЕРИСТІВ НА САЙТІ

Для  тих,  хто  не  розуміє,  що  робиться  на  сайті  (а  поети  ж  наче  люди  мислячі,  тобто  мають  щось  розуміти)
Схема  афери.
Заходить  на  сайт,  назвемо  так,  ЧхОРТ.
Починає  втиратись  в  довіру  і  виясняти  "ху  із  ху".  Як?  Нахабно.  Бо  воно  ніби"кореХтор".  Навскидку-  "Тут  кома!  Тут  крапка!  Тут  слово  не  те."(насправді  по  більшій  частині  "з  дуба",  ніякою  справжньою  коректурою  тут  і  не  тхне,  та  то  таке)))  Оте  нещасне  "поет",  кому  кидають  ті  месиджі,  думає  як  у  фільмі  "За  двома  зайцями"  про  Голохвастова  приблизно  таке-  "ЯКИЙ  РОЗУМНИЙ!!!  Аж  страшно..."  
Далі  шукаються  "вороги".  З  кого?  Правильно.  З  незалежних  людей  з  чіткою  позицією  стосовно  погляду  на  "бєзобразія".  Одним  махом  досягаються  дві  мети-  дискредитація  цих  людей  найбруднішими  методами  і  засівання  загального  страху.  Всі  дивляться  і  трусяться,  аби  не  "заділи"  їх.  Бо  адмін  же  ж  наче  дозволяє  ЧхОРТУ  все.  Паралельно  таким  чином  іде  дискредитація  самого  адміна.
Одночасно  шукаються  "друзі".  З  кого?  Правильно,  престо  з  недалеких,"обіжених",  обійдених  увагою  тощо.  Ну  а  в  таку  "дружбу"  ВХІД  РУБ.  ВИХІД  ДВА.  Дехто  просто  не  розуміє,  у  що  саме  вліз.  Життя  не  навчило.
І  ось  вже  йде  МАНІПУЛЯЦІЯ  ДУМКОЮ  САЙТУ.  Паралельно  і  сам  сайт  виставляється  в  негарному  вигляді  (можливе  й  таке  замовлення)  Серед  загального  оціпеніння  і  мовчання.  Тут  хотілось  би  звернутись  все  ж  з  короткою  тезою  до  собратів  по  перу-  ГОСПОДА,  МНЕ  СТЫДНО  ЗА  ВАС)))
Ну  і  далі  можна  приступати  до  втілення  частини  другої  плану,  тобто  саме  до  ГРОШОВОЇ  АФЕРИ,  тут  повторюватись  не  буду.
Маленьке  особисте  добре  побажання  адміну-  винесіть  "флудилку",  ЧАТ  десь  за  межі  загального  перегляду.  Хай  хто  хоче  ботає  там  що  хоче,  замість  того  щоб  витратити  час  з  користю  на  творчість.
Дякую  за  розуміння

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718733
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 17.02.2017

СХІДНЕ ( 16+ )

***легка  мелодійна  еротика***

Ніч  напнула  зірок
Споконівчний  казковий  шатер.
Глянь  у  карти  таро-
Ти  моя  одаліска  тепер.

Мов  солодкий  шербет,
Я  поволі  тебе  відіп"ю,
Як  уміє  поет...
Увійди  у  оселю  мою!

Не  забий  об  поріг
Білі  ноги-  проекції  снів...
Ти  сьогодні  в  шатрі
Танцюватимеш  гола  мені.

У  шандалі  свічки
Нам  освітять  омріяний  Рай...
Ти  сандалі  легкі
І  туніку  додолу  скидай!

Наче  шкіра  змії,
Переливисте  тіло  твоє,
Що  очами  я  їм,
Екзотичності  шал  надає,

І  тендітно-тонка,
Наче  плющ,  що  чинару  обвив,
В  бранзулеті  рука,
Цей  нестриманий  тіла  порив,

На  моєму  плечі
Нагородою  Шаха  лежить.
Ми  удвох  уночі
Помремо  і  повернемось  жить...

В  переплЕтенні  тіл
Мов  орнамент  на  килимі-ми...
...це  одвіку  віків
Називається  щастям  людьми.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117021601236  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017

До дня Виводу військ з Афганістану

Твір-переможець  Шевченківського  конкурсу  літ.  спілки  "Славутич"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718313
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2017

ПОДАРОК КО ДНЮ ВЛЮБЛЕННЫХ

Баллада  о  любви

Неба    серый    тоннель
Божьей    карой    разверзнут    во    мгле...
.........................................
Не    споет    менестрель
Песнь    Любви    о    Священной    земле,

Чей    несчастный        удел-
В    безвременьи    века    коротать.
Где    талант    не    у    дел,
А    народу-    скорбеть    и    роптать.

Ах,    оставьте.    Каков
Управитель-    таков    и    народ.
Это    мир    дураков-
Хлеба...    Зрелищ...    Наполненный    рот...

Кухня...    Церковь...    Постель
С    накопленьем    измен...    Се    ля    ви...
Лучше    спой,    менестрель,
Песню    Песен    о    Вечной    Любви!
...........................................
Королева    и    трон-
Как    изящны    по    форме    рога...
У    Эвиты    Перрон-    
Словно    самый    покорный    слуга.

В    одиночество    впасть-
Смерть    сурово    сжимает    лассо.
Нет    Эвиты,    и    власть
Истекает    водою    в    песок...

У    дворца    Мальмезон
Замедляется    времени    ход.
Страстный    Наполеон
Жозефине    в    объятья    падет.

Запылает    Москва-
Нрав    Империи    жЕсток    и    крут.    
Жозефина    мертва,
И    Еленою    остров    зовут...

Ах,    Елена...    Забыл-
Это    имя    реально...    Она
Для    Булгакова-    быль...
Как    реальны    любви    имена...

Это    словно    в    раю-
Мир    любви    вдохновенье    несет.
Гвиневеру    свою
Прославляет    в    боях    Ланселот...
.........................................
Ну    а    Мы,    как    же    Мы
Из    слияния    эро-стихий,
Из    разорванной    тьмы
Извлекаем    с    тобою    стихи?

Небо    падает    в    ночь,
Где    Эрато    нам    стелит    постель.
Ты    мне    можешь    помочь
Наносить    на    рисунок    пастель,

Словно    сладкую    боль
В    недрах    тела    собой    изловив...
Мы    напишем    с    тобой
Повесть    светлую    нашей    любви...

Мы    с    тобою    взойдем
Как    на    трон,    на    Голгофу.    Взойдем.
Мы    отстроим    наш    дом,
Так    построенный    плохо.    Наш    дом.
...........................................
А    страна...    Что    страна?..
Бесноватый-    беснуется    пусть.
Правит    бал    Сатана,
Этот    мир    изучив    наизусть.

Пусть    Святая    метель
Заметает    изгнивший    фасад!..
...........................................
Песню    пой,    менестрель,
Наполняя    любовью    сердца.


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2016
Свидетельство    о    публикации    №116010901548    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718143
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2017

ІЗ РОЗКІШНОЮ ПАННОЮ… ( 16+ )

***Трохи  екзотичне***

Із  розкішною  панною
(хоч  голівка  пуста)
До  Нірвани  ми  падали
У  кружлянні  листа

Віртуозного  па-де-де
(не  зваяє  Роден...)
Ти  ще  вдягнена  де-не-де...
Трохи  згодом-  ніде.

Провалились  до  рання  ми
В  матіолові  сни
Із  розуто-  торканнями
Ніг  струнких  білизнИ....

А  за  ІНШИХ  ОБСТАВИН  я
Ще  тебе  нахилю...
Ах  ви  ж  ІНШІ  ОБСТАВИНИ...
Я  також  вас  люблю...

За  пікантними  стравами
(ти  на  блюді  курча,
мною  міцно  приправлене)
Ми  проводимо  час.

Перелитий  у  келих  сум-
Порожніюче  зник...
Переконливість  голосу-
Видатний  показник

Розділитися  нАдвоє...
Поєднатися  знов...
Ах  ти  ж  гріхопривабливе
Пізнавання  основ,

Як  наповнений  золотом
Розкусити  горіх-
Чоловічий  обов"язок
(Чи  солодкий  наш  гріх...)


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117020800987  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2017

Натхненний сон з коханою ( 16+ )

У  проекціях  снів,
Де  літають  бажання  фантоми,
П"ються  вина  міцні
І  обличчя  фатально-знайомі,

Що  поглинув  Молох,
Світлотінню  тендітно  спливають,
Ми  з  тобою  удвох
Від  розливу  жаги  спочиваєм.

Колисає  Морфей
Наш  перформанс  із  тіл  опіковий,
Де  я  був  корифей...
Сон  утоми...  Ну  що  ти  накоїв?
 
Ми  неначе  одне
У  одного  поновлюєм  сили...
Ти  мене...  Це  мине...
Вже  минуло...  Прокинулась,  мила?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117013001469  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2017

ВСЕ САМЕ ТАК…

Все  саме  так,  як  і  було
В  часи,  що  вже  були  минули,
Коли  пройшов  буреполом
Поверхнею  земної  кулі...

Згорілий  сад...  Зими  нема...
І  чорним  болем  відізветься
Цей  кров"ю  скраплений  туман,
Мов  настрій  згарища  у  серці,

Яке  затиснуто    в  війни
Лещата  з  броневої  сталі...
І  пада  чорний  сніг  рясний...
Реагувати  перестали

На  те,  що  світ  осліп,  оглух
До  наших  стогонів  і  криків...
І  коло  замкнене  навкруг.
Воно  й  було  таким  одвіку.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117012901125  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715186
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.01.2017

ПОЗДОРОВЛЯЮ ЧАРІВНИХ ТЕТЯН (і пісня) ) )

Поздоровляю  любих  Тетян  з  їхнім  чарівним  днем.  Дарую  пісню  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714128  Ваш  Серго  Сокольник)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714382
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 25.01.2017

ТЕТЯНИН ДЕНЬ. Пісня

***Ритм  вальсу.***

Снігом  сипле  цей  день
Ніби  сріблом  дзвінких  монет,  
І  ім"я  те,  з  яким  мене
Так  об"єднує  доля,
Теплим  святом  прийде.
Я  сьогодні,  немов  студент,
Зустрічаю  Тетянин  день
В  цьому  дружньому  колі.

ПРИСПІВ
День  Тетянин,  День  Тетянин...
Хай  вино  ллється  в  келих  зі  жбану!..
Знов  сьогодні  я  юний  і  п"яний
В  день  Тетянин...  (2  рази)

День  давно  догорів.
Ми  п"ємо  золоте  вино
За  чарівних  Тетян,  і  за
Нашу  молодість  мовим!
За  дружин,  матерів
За  кохання,  що  прийде  знов,
І  нехай  на  щоці  сльза,
Це  від  щастя,  панове!

ПРИСПІВ
День  Тетянин,  День  Тетянин...
Хай  вино  ллється  в  келих  зі  жбану!..
Знов  сьогодні  я  юний  і  п"яний
В  день  Тетянин...  (2  рази)


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117012401240  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2017

ЯК ТИ ЖИВЕШ?. .

Як  ти  живеш,  моє  кохання,
Що  закотилось  за  світи,
Мов  Сонце  світообертанням,
Мов  під  підлогу  "золотий"?..

На  кухні  куховариш  "кофій"...
...І  з  телемедіа  гряде
Той  світ,  де  від  антиутопій
Вже  не  сховатися  ніде.

Десь  там  "слони  ідут  на  сєвєр"-
Не  синтепонові,  живі,
І  Че  Бура...  Гевари  плем"я
"Заміси"  роблять  на  крові,

Де  логіки  шукати  марно,
Де  кітч  із  фейком  комільфо,
І  пари  в  парності  непарні,
"бо  як  в  Європі"...  Охохо...

А  десь  сховався  за  снігами
Той  світ  "реалу",  де  колись
Ловили  щастя  ми  руками,
Мов  Сонце...  І  не  опеклись...

Та  стигне  кава...  І  на  рани
її  "бальзам"  не  до  пуття.
Ти  поринаєш  невблаганно
У  мегаофісність  життя,

Де  ті  ж  "пойняття",  що  у  ЧАТі
З  тролячої  інет-попсні...
Ну  а  мені...  Мені  "не  катить",
Та  й  нецікава  ти  мені

Без  тих  поєднань  у  нестямі
Де  Пекло  й  Рай...  І  ми...  Авжеж,
Зміліла  річка-  не  Цунамі.
Та  все  ж...  Та  все  ж...  Як  ти  живеш?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117011701295  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2017

СВІТЛО МІСЯЦЯ ( 16+ )

***трохи  еротичне.  трохи  пісенне.  трохи  новаторське***

Світло  Місяця...
Диво  Місяця...
Як  же  до  лиця
Ніч  тобі  оця!

Ізотерика...
Ми  в  казковім  сні.
Час  збирати  ка-
мені-  на  мені...

Дивомістика
В  сяйві  Місяця...
Контур  тіла  сріб-
но  засвітиться,

Той  наліт  від  літ,
Що  лишає  слід,
В  сяйві  Місяця
Не  помітиться,

Навіть  не  питай.
Краще  відлітай
У  п"янкий  розмай,
В  еротичний  край...

Місяць  за  вікном...
Зоряний  політ...
Знову  нам  обом
По  сімнадцять  літ.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117011301482  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2017

БАТЬКІВСЬКЕ. Майже молитва

Струни  нервів  дзвенять  налякано-
Чуєш?  Ні?
Знов  дитятко  мале  заплакало
Уві  сні...

Знову  ніч  проведеш  невесело...
Херувим...
Ти  невдягнена  і  нечесана
Понад  ним...

Я  на  відстані...  Я  на  відстані...
Полем  дим...
Не  знайду  собі  нині  місця  я-
Ти  прийди

У  думки  мої,  заколисане
Як  засне,
Берегинею  ти  записана
В  долі  нерв...

Бережи  дитя...  І  люби  його,
Мов  мене-
І  моє  життя  куля  і  вогонь
Омине.

Зігріватиме  вас  з  малютиком
Світлий  Бог.
Хоч  душею  би  доторкнутися
Вас  обох...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117011101161  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2017

Ностальгійне

Вітер,  заблукалий  у  ярах,
Розігнав  минулого  туман,
Нас  порозкидавши  по  світах,
Із  яких  повернення  нема.

Цей  туман,  немов  вітчизни  дим,
Наче  серця  сум  на  чужині.
Так,  туди  відходять  поїзди,
Тільки  вільних  місць  немає.  Ні.

Мов  дитину  кволу  на  руках
Ми  нестимем  крізь  розлуки  біль
Присмаку  грудного  молока,
Що,  мов  Віра,  мешкає  в  тобі,

Той  недобудований  фасад
Планів  мрії,  стертих  нанівець,
І  відлиги  вранішня  роса
Не  зігріє  холоду  сердець.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117010801788  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710929
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2017

Я розмалюю сірість року…

***настроєве  зимове***

Коли  хурделиця  жорстоко
Із  підданих  збирає  дань,
Ми  розмалюєм  сірість  року
У  кольори  своїх  бажань.
Вогонь  розпалимо  каміну...
Переведеться  нанівець
Зимовий  смуток  безпричинний,
Зігрітий  полум"ям  сердець,
Які  запалено  коханням,
Зійшовшим,  ніби  дар  Богів,
У  ці  часи  передостанні,
Що,  наче  море  з  берегів,
Води  невпинним  сьомим  валом,
Мов  кара,  лине  на  поля...
Ще  зупиняти  цю  навалу...
Та  час  ще  маємо...  То  ля-
жемо  в  сплетінні  тіл  на  килим,
Що  пахне  оберемком  трав
Духм"яно-літніх...  Бачиш,  мила-
Це  я  в  душі  тобі  зібрав,
Щоб  ти  в  часи  оці  жорстокі
Творила  лет  весняних  крил,
Я  розмалюю  сірість  року
В  свого  бажання  кольори.

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117010301438

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2017

Знаєш, десь у раю…

...знаєш,    десь  у  Раю
Розквітають  сади  яблуневі,
Що  спокусу  дають
ГріхопАду  Адаму  і  Єві...

...я  тебе  пізнаЮ
Мов  плоди,  що  зростають  на  гіллі...
...чуєш-  нерви  здають,
Наче  струни  вібрують  у  тілі-

Переміна  часів,
Не  найкращі  часи  для  кохання.
Я  тобі-  Гречкосій...
Може  перший...  Можливо-  останній...

Мов  богині  Землі
Ти  подоба...  Ти  Макош  і  Мати...
Переломлений  хліб...
І  майбутнього  сім"я  сприймати

Це  одвіку-  віків
Доля  жінки,  солодко-  зваблива-
Чарівний  перелив
Дарування  дитячого  дива-

Не  інакша  ніяк
У  часи  буревійно-вітрОві.
...бо  у  яблука  смак
був  солоним...  Із  присмаком  крові.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116122801325  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2016

ЛИС І МІСЯЦЬ. Маленька поема-діалог

Поема  створена  в  співавторстві  з  поетесою  Надією  Капінос

Мов  темна  безодня  замерзлі  діброви...
І  Місяць  у  небі  фатально  завис...
І  промінь  загляне  навряд  світанковий
У  нору...  Старий  помираючий  Лис,

Думками  спливаючи,  Місяцю  скаже
Про  час  той  далекий,  коли  лисеням
Тулився  до  мами...  Змужнілий,  уважно
Чекав,  готувався  до  дивного  дня

Коли,  сонцесяйно-вогненна  цариця,
Мов  осені  барви,  до  нього  прийшла
Шукаючи  щастя,  тендітна  Лисиця...
Та  кляті  мисливці...  Густіє  імла,

І  сльози,  останнього  подиху  сльози,
По  тій,  до  якої  тобі  не  дійти,
Хоча  би  собаки  всі  збились  в  облозі...
Хоча  всі  капкани  б  тобі  обійти...

Його  лисенята  до  іншого  лісу
Шукати  удачі  давно  подались...
Кому  розказати?..  Кому  пожалітись?..
Лиш  Місяць  у  небі  уважно  завис...

Він  Місяцю  скаже,  як  хоче  туманом
По  місячній  стежці  до  неба  зійти...
Та  тіло  ще  важить...  Ще  рано...  Ще  рано...
А  Місяць  так  дивно...  Так  тепло  світив...
...............................................
...ховає  ніч  і  обриси,  і  риси,
І  срібло  ллє  на  дно  гірських  криниць.
І  чутно...  Чутно...  Б"ється  серце  Лиса
Під  вічним  сяйвом  зоряних  лисиць,

Які  одвіку  мчать  кудись  по  колу
Стежками  неба...  Та  сріблястих  спин
Не  бачить  Лис  -  поСИвілий  і  кволий...
...Я  -  Місяць.  І  самотній,  як  і  він.

Я-  Місяць.  І  гойдатиму  до  ранку
Чи  сон...чи  спогад?  -  те  серцебиття...
Рудий  малюк...  Гайда  впіймати  мамку
За  довгий  хвіст!..  Нора,  весна,  життя,

Нора,  весна,  життя,  кохання,  постріл,
Нора,  весна,  життя,  весна,  життя...
А  потім...  потім...  потім...  потім...  потім...
Самотній  Лис.  Як  я...  Без  вороття...

...Все  відбулось:  і  мрії,  і  кохання.
Він  -сивий...  Срібний  -  я...  Немов  брати...
І  ця  зима  йому  -  мабуть  остання:
Вже  йдуть  по  сліду  Вічності  Хорти

На  білосніжнім  Божім  полюванні-
Від  нього  смертним  годі  утекти.
А  за  межею  -  та,  мов  зірка  рання,
Руда  і  сонцесяйна...  як  і  ти,

Мій  дивний  Лисе...  Справді,  зачекалась
Тебе  десь  там  -  де  ні  рушниць,  ні  сліз.
Та  поки  поряд  пострілу  не  сталось-
Я  -  срібний  Місяць.  Ти  -  мій  Сивий  Лис.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116122510902  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708671
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 26.12.2016

ЗОЛОТА РИБКА

Вірш  створено  у  співавторстві  з  поетесою  Тетяною  Череп-Пероганич

Хтось  котиться  кОлобом...  Вирвано  ріпку...
Дожерла  Ворона  свій  сир  залюбки...
В  акваріум  змолоду  вкинуто  Рибку...
В  палаццо  шаблонне...  (Читайте  казки!..)

Заграють  на  стінках  смарагдові  зблиски,
Мов  сто  Алладінових  скарбопечер...
I'm  sorry!..  Зупинка!..  Чому  не  на  місці
Те  риб’яче  серце,  що  жаром  пече?

В  перснЯх  золотих  годувальника  руки
Із  кормом  корисним...  Візьми,  оближи!..
І  множиться  від  бездіяльної  муки,
Доводить  до  сказу  той  риб"ячий  жир...  

Єдине  бажання,  якого  від  тебе
Жадає  ловець  -  ти  його  назавжди...
Зникають  під  псевдо-  неоновим  небом
Таємні  бажання...  Хвостом  по  воді...

Чотири  стіни...  Як  їх  Рибці  здолати?!
Хіба  у  думках,  а  чи  може  у  снах?
Свої  не  розкриє  господарю  карти-
Бажання,  комусь  навіваючі  жах…

VIP-зона  –  і  тут  головна  він  персона!
Із  рибки  свободу  зідрав,  як  луску…
Чотири  стіни  –  до  мети  перепона,
Ти  чим  заслужила  покару  таку?      

Сама,  мабуть,  винна...  Дала  себе  взяти...      
Пірнула  в  акваріум  –  розум  був  де?!
Краса  ця,  у  воду  стікаюча,  клята,  
А  як  врятуватись  –  немає  ідей...

Вона  молода.  Їй  би  треба  любити!  
Та  й  імідж  у  рибки  –  рабиня  бажань.
Як  в  Господа  волі  тепер  заслужити,
Позбутися  як  «золотих»  домагань?

Хвилюється  –  хвилі  хвостом  розганяє,
Не  вірить,  що  дійсністю  стане  мета,
Бо  через  четверту  із  стін  споглядають
На  неї  два  хтивих  очиська  Кота…

...стрибок  в  невідомість  з  обридлого  блиску...
Де  Рибка?  Хазяїн  знічев’я  тупив.
Босоніж  наскочив  на  риб’ячу  кістку...
Кіт  ситий...  Погрався  скоріш...  Недоїв...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116122410955  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2016

ЛАКРИМОЗА ОСЕНИ

Стихотворение  создано  в  соавторстве  с  поэтессой  Натальей  Цыгановой

Разливается  красками  вечности
Отгоревший  огнем  листопад
Наших  встреч  календарной  беспечности...
И  уже  не  воротишь  назад
Это  диво  процесса  познания,
Что  на  жизни  разлито  холсте
Примитивом  картин  Пиросмани.  Я
Дорисовываю  в  темноте
Одиночество  ветренно-  зимнее,
Словно  вдаль  уходящий  трамвай,
И  подернута  савана  инеем
Память  сердца...  Но  все  же  жива...

Неслучайных  случайностей  вестница
Не  щедра  на  покой...  значит,  мы
Не  могли  в  этой  жизни  не  встретиться...
Взяв  сердца  друг  у  друга  взаймы,
Мы  совсем  не  учли-  все,  что  временно-
На  губах  постоянством  горчит.
И  трамвай  на  холсте,  неуверенно
Зазвенев  в  посеревшей  ночи,
Растворится  в  предутреннем  мареве
На  последнем  из  тысяч  колец
В  листопаде,  сгорающем  в  зареве
Двух  рассыпанных  в  искры  сердец...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116122300208  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2016

Годівниця

Як  втілення  пташиної  ганьби,
Якій  польоту  воля  і  не  сниться,
Вгодовані  і  ситі  голуби
Боками  труться  біля  годівниці.

Їх  творчий  голод  поклику  ущух.
Докіль  годують-  жерти  будуть  доти,
Усе  одно,  з  брудних  чи  чистих  рук...
Хоч  наче  ж  мають  крила  для  польоту,

І  особисто  можуть  щось  знайти
Без  “кіпешні”  приниження  у  зграї.
Автівки  давлять,  ловлять  їх  коти,
Немов  пташиній  гідності  навчають...

У  зграї  легше.  Невід"ємний  дар-
Ця  сіра  маса...  Тільки  б  не  відбиться...
А  знаєте...  МЕНІ  ЇХ  НЕ  ШКОДА.
Ех  ви  ж,  мої  невільно-вільні  "птиці"...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116122101017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707688
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2016

ВІЙНА

Сьогодні  мене  сповістила  моя  добра  подруга,  що  на  війні  загинув  її  брат  Ярослав.  Вірш  викладено  на  його  честь.  Похиліть  знамена.  Вічна  пам"ять  Герою.

 Подивись    у    холодні    зіниці    війни.
 Що    у    них?    Як    побачиш-    повік    не    забудеш.
 Це    безвиході    сум,    мов    наліт    сивини.
 Це    за    рідними    смуток,    мов    рана    у    грудях.
 Це    з    товариша    смертю    відкритий    секрет,
 Що    безсмертя    скінчилось.    Його    вже    не    буде.
 Шлях    до    Бога,    позначений    в    зблисках    ракет...
 І    стежина    під    ними...    стежина    в    нікуди.
 Що    ти    пишеш,    коли    ти    цього    не    пізнав?
 Не    вдихав    гнІйних    ран    той    тампоновий    смуток.
 Ти    в    медроті    в    палатці    сирій    не    лежав,
 Усіма,    навіть    Богом    самим    позабутий.
 Ні.    Війна-    це    не    вірш    про    веселе    життя.
 Хоч    воно    й    не    без    того.    І    Чарз*...    І    горілка...
 І    наказ...    За    наказом    ти    втратиш    життя.
 Чи    відкупишся    іншим.    Війна    ж    бо    оскільки...
 Це    печаль.    Бо    не    знаєш    ти    долю    свою.
 І    не    скоро    вертатись    на    отчі    пороги...
 І    з    губи,    що    її    закусив    у    бою,
 Смак    солоний    стікає.    Твій    смак    перемоги.

 *хто    був    в    Афгані    (та    й    не    тільки)-    той    знає.


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2015
 Свидетельство    о    публикации    №115051100296

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707301
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.12.2016

ОРФЕЙ І ЕВРІДІКА. Маленька поема-діалог

Поема  створена  у  співавторстві  з  поетесою  Тетяною  Череп-Пероганич

У  людства  далеко  не  кращі  часи...
Спинись  і  послухай  оті  голоси,
Що  чути,  неначе  потік  джерела...
Немов  поцілунок,  торкнеться  чола

Кохання  одвічного  спомин  віків...
І  кожен  шукає  до  нього  шляхів...
Та,  хоч  буревієм  шляхи  замело,
Кохання  надія  вінчає  чоло.
..........................................
…  Моя  Еврідіко,  чому  я  не  зміг
Дотриматись  слова  –  
Ще  крок  –  і  поріг…
Ступили  би  з  мороку  в  царство  любові.
Як  жаль,  що  розтануло  все  на  пів-слові…
На  ложе  любові  поклав  би  тебе…
Та  де  ти,  кохана,  тепер?  Де  ти?  Де?

А  тілу  так  хочеться  втіху  відчути…
Із  Царства  ж  Аїда  назад  не  вернути…
Ти  там,  а  я  тут.  Тішу  спомином  серце:
Коли  ми  удвох…  Щастя  дощиком  ллється…
Як  хвилі  на  морі  –  одна  до  одної  -  
Отак  ти  і  я…    
Двоєднання  з  тобою…

Цілунками  пестив  би  знов  твої  груди…
Тепер  тільки  спогадів  музика  всюди…
....................................................

І  спомином,  повним  п’янких  протиріч,
Відлунням  у  горах  нашіптує  ніч...
....................................................
-  О  ні...  Ну  не  міг  ти,  Орфею,  чекати,
Допоки  ми  вийдемо  з  царства  пітьми...
Твій  розум,  затьмарений  місяць  Гекати,
Накази  Аїда  здолати  посмів...
Нездійснена  мрія...
Та  я  розумію...

А  як  ми  кохалися...  Вуглики  жару-
Твої  поцілунки  на  тілі  рясні...
Як,  втомлений  шалом,  ти  грав  на  кіфарі,
А  я  танцювала  в  оголенні  снів...
І  дихали  груди...
Цього  вже  не  буде...

П”янкий,  наче  ночі  царя  Валтасара,
Твій  погляд  востаннє  пекельним  вогнем
Обпік  мене  всю,  спопеляючи  жаром...
О,  як  же  ти  прагнув...  Ти  прагнув  мене...
Мене  вже  немає...
Та  я  вибачаю...

Немає...  І  лиха  я  шепіт  сприймаю...
Глумління  розпусти...  Йому  залюбки
Приниження  гідності...  Знаю...  Я  знаю-  
Вакханки  розірвуть  тебе  на  шматки,
О  мій  кіфареде,
Мій  мащений  медом...
.............................................
Розлука  приходить,  коли  не  чекаєш.
Спочатку  знаходиш  –  а  потім  втрачаєш.
Печальні  минулі  історії  вчать

Нас  слово  тримати,  аби  не  втрачать…  
Аби  не  губили  ніколи  повік  
Орфеї  коханих  своїх  Еврідік.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116121703487  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707038
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 17.12.2016

Як годинник відмірює час… ( 16+ )

Як  годинник  відмірює  час,
Наче  жах  на  підлогу  пролив...
І  все  менше...  Все  менше  у  нас
Тих  моментів,  що  варті  віків...

Ніч  тягуча,  мов  ризький  бальзам,
Ложе  нам  колисає  в  пітьмі...
Душ  єднання,  підвладне  тілам...
-Притулись  і  мене  обійми,

Моя  феє  божествених  снів,
У  яких  я  немов  у  раю!..
...і  веління  бажань,  голосні,
Наче  цокіт  годинника,  п"ють

Із  коріння  калгану,  міцний,
Що,  мов  я,  проростає  в  тобі,
Довгодіючий  шалу  настій...
Наскрізний  проникаючий  біль...

Вся  жадаєш  ти  тілом  своїм
Долучитись  основи  основ...
Наче  жертву  прадавній  друїд,
Я  приймаю...  І  світла  любов

В  парі  з  темним  бажанням  іде,
Обійнявшись  останнім  злиттям...
Як  нечемно  сповіщує  день
Хід  годинника...  Смерть...  І  життя...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116121112731  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2016

Йшов на скін сірий день…

***експериментальне***

Йшов  на  скін  сірий  день-
Снігова  пелена  проковтнула...
Дзень-  дзелень...  дзень-дзелень...
До  вечірньої  дзвони  зовуть...

Скільки  теплих  сердень-
ок  пташиних  зігріти  забула
Мати-мачуха,  тем-
на  буремно-  п"янка  каламуть...  

Скільки  трупиків  пір"-
ячко  снігу  покровами  вкрило,
Мов  бажання  літа-
ти  про  випадок  всякий  убив

Холод  вітру  зневір"-
я.  І  в  небо  молитва  летіла
Побажанням  остан-
нім-  ЗРОБИ  ЦЕ!..  ЗРОБИ  ЦЕ!..  ЗРОБИ!..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116120400840  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704579
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.12.2016

Можливо, востаннє…

Знову  ми  віч-на-віч,
Як  умовлено.  Звідки  той  щем?
Розірвалася  ніч...
Пролилася  холодним  дощем...

У  осінніх  полях
Заблукало  кохання.  Дивись-
Нами  пройдено  шлях
Від  СЬОГОДНІ  до  того  КОЛИСЬ

У  минуле...  Ми  там
Омивались  у  щастя  дощах.
Повернулись.  Пропа-
Ло  бажання  у  хтивих  очах.

І  можливо  востан-
Нє  ти  нині  моя.  То  іди
Споминати  кохан-
Ня,  шо  вже  відійшло  назавжди.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116120101021  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2016

Пісня кохання ( 16+ )

***мелодійно***

Будь  зі  мною.  Будь  зі  мною-
Голим  серцем,  душею  розутою.
І  почутою  ти,  і  розкутою
Будь  зі  мною  сьогодні  такою.

Будь  моєю.  Будь  моєю!
Тіла  жар  двоєднання  палаючий,
Ніби  єдність  металів  сплавляючий!..
Так  ти  прагнула  миті  цієї...

Граєм  ролі.  Граєм  ролі,
Ті  що  грати  Ерато  загадує
Еротичного  шоу  принадами
Ці  тіла  наші  сплетені  голі.

Будь  Такою!..  Будь  такою!..
Ти  не  те  що  під  платтям-  під  шкірою
Оголившись  дівочості  мірою
Можеш  бути  самою  собою.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116112901131  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2016

ЕПІКУРЕЙСЬКЕ. Маленька поема ( 16+ )

Безлисті  кущі  у  судомині  корчить
Від  теми,  що  вітром  накладено  порчу
На  їх  існування  в  буремному  світі...
Ну  що  ж...  Ми,  філософи,  чаєм  зігріті

Удвох  біля  вогнища...  Думи  прозорі...
Ми  ловим  чашкАми  залізними  зорі,
Що  падають  з  неба  думками  ясними...
Думки  про  війну...  Ми  вже  звиклися  з  ними...

Про  підлість  думки...  Про  брехню...  Про  сміливість...
Щоб  хтось  у  майбутнє  з  минулого  вивіз
Країну,  що,  бачиш,  у  світі  існує,
Та  світ  її  голосу  ніби  не  чує,

Бо  втомлений  світ.  І  воєнні  новини
Сприймає,  немов  особисті  провини
Отих,  що  воюють.  Жалійтесь  на  себе...
...І  пара  від  чаю  у  зоряне  небо

Зліта,  мов  молитва  Богам  споконвічним...
Ні.  Нас  не  торкнеться  розпечений  відчай,
Неначе  з  багаття  злетіла  жарина...
Моя  поетесо!  Філософе!  Спину

Мою  обійнявши,  торкнися  губами
Неголених  щік...  Сум  не  прийде  за  нами,
Бо  зло  із  добром  наче  ходить  по  колу
У  мандрах  світів...  Філософії  школа

Сприймається  легше  буремної  ночі...
Та  допито  чай...  Ти  кохатися  хочеш?
Пішли  до  намету!  Хай  світ  зачекає
Летіти  в  безодню,  допоки  кохаю

Твоє  я  від  хтивості  вигнуте  тіло...
Он  знову  нам  зірка  в  долоні  злетіла
На  щастя,  на  долю...  Ходімо  скоріше!..
Ти,  світе,  без  нас  свої  справи  вирішуй!..

Нехай  диспутують  Боги-освітяни,
Чи  можна  тебе  ще  привести  до  тями,
А  ми  у  нестямі  сплетемось  тілами-
Прогресу  сумнівному  антиреклама,

Як  гаяти  час  не  на  війни  чи  працю,
Не  на...  Бо  і  так  він  давно  вже  у  ср.ці,
Здурілий  від  крові  фантом  недобитий.
А  нам  із  тобою  кохатись.  Любити.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116112701198  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2016

РОЗДУМИ І ДУМИ ПІД ПЕРШИЙ СНІГ. Маленька поема

Завірюха  куражить...
Снігом  сипле  на  рани...
...сніг-  не  попіл  від  сажі
Шин  згорілих  Майдану....
Сніг  минулі  події
Устилає  покровом.
І  нічого  не  вдієш...
Це-  "Священна  корова".
...чавлять  автоколеса
Приморожені  грудки,
Наче  груди  в  інцесті  
На  зупинці  маршрутки...
...в  завірюсі  капслоком
Світло  близиться  лиха
Усебачачим  оком...
.......................................
Ось  автобус  під"їхав...
-Чи  водій  дурнуватий?..
-Зупиняйся  вже,  клятий!..
........................................
...як  же  ж  люблять  таланти
На  Русі  "зупиняти"...
...Легко  пісню  вчавити-
Мов  ногою  на  груди...
...як  нескладно  ступити
На  стежину  облуди...
-Ти  квиточка  не  купиш-
Щирять  морди  нещирі.
Титулована  тупість
І  суцільна  зневіра...
"Розторбили"  відзнаки
По  "своїх"  кабінетах.
...чи  сміятись,  чи  плакать
В  Україні  поету?..
У    фужери  фуршетів
Зорі  падають  з  неба.
Там  немає  поетів.
Бо-  ПОЕТІВ  НЕ  ТРЕБА.
.......................................
...сніжна  твань  каламутна
Забинтовує  відчай...
........................................
Від"їжджає  маршрутка
За  маршрутом-  у  вічність.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116111411725  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700593
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 14.11.2016

Конгеніально-літературне

Іде  на  скін  осінній  день
У  беззмістовності  пісень
Про  те,  що  є...  Чи  майже  є...
І  ти  брехню,  мов  правду  п"єш,
І  так  минає  день  життя,
Що  відійде  у  забуття,
Коли  б  не  ВІН...
Бо  у  душі  
Неначе  дзвін-
Це  йдуть  вірші
З  порталу  космосу-  тобі...
І  серце  відпускає  біль...
Дзелень-дзелень...  
Немов  дзвінок,  
Що  закликає  на  урок,
Тебе  несе  в  фантазій  край...
Ти  хвилювання  не  ховай...
Прийми  пологи  у  душі-
Ось-ось  народяться  вірші,
І  ти  у  них,  немов  дитя,
Летиш  у  мрії  забуття...
Дзелень-дзелень...
Іде  трамвай  
З  останнім  вигуком  "бувай  !"
З  його  відкритого  вікна,
З  якого  дивиться  ВОНА,
У  ті  часи,  де  сонця  світ
І  так  позаду  мало  літ...
У  ті  краї,  де  світлі  сни,
Де  мама  і  нема  війни...
І  відійшов...  І  вже  нема...
І  в  серце  наповза  пітьма...
В  його  розстібнутий  кошІль
Сумні  складаються  вірші...
Дзелень-дзелень-
Це  дзвін  по  нас.
Бо  неодмінно  прийде  час,
Коли  в  зав"язаний  кушак
Вкладем  останнього  вірша,
І  відійдем  у  ті  краї,
Де  всі  написані  твої
Вірші  своїм  живуть  життям...
А  ти?..
Чи  був?..
Чи  жив  ти  сам?..

..................................................

Деякі  моменти  вірша

Наголос.
-посилання-сайти  УКРАЇНСЬКИЙ  ЛІНГВІСТИЧНИЙ  ПОРТАЛ,  також  додатково  УКРАЇНСЬКИЙ  ЦЕНТР  (обсудження  теми  на  форумі)
називний  вірш  вірші́  
родовий  ві́рша  вірші́в  
давальний  ві́ршу,  ві́ршеві  вірша́м  
знахідний  вірш  вірші́  
орудний  ві́ршем  вірша́ми  
місцевий  на/у  ві́рші,  ві́ршу  на/у  вірша́х  
кличний  ві́ршу*  вірші́*
Окрім  цього  існує  літ  прийом  ПЛАВАЮЧОГО  НАГОЛОСУ,  згідно  якого  мають  право  на  життя  як  вІрші,  так  і  віршІ)
Стосовно  ЗАСТІБОК  НА  КОШЕЛІ
Поясний  кошіль  у  минулі  часи  САМЕ  МАВ  ЗАСТІБКИ,  "молнії"  з"явились  на  рубежі  19-20  ст.  і  їх  тоді  ще  не  застосовували  до  гаманців.  Вони  були  на  тужурках  гонщиків  і  авіаторів.
Слово  КУШАК  у  вірші  має  символічний  зміст.  Спітама  Заратустра,  коли  йому  Бог  Блага  (по  близькій  аналогії  в  Християнстві-  Бог-  Отець)  запропонував  будь-що  у  подарунок,  обрав  пояс  (КУШТІ,  звідки  походить  трохи  трансформоване  слово  КУШАК.  Слово  АРІЙСЬКЕ,  індоєвропейсько-санскритне,  себто  САМЕ  НАШЕ,  рідне)  І  згідно  з  цим  на  людині  може  бути  не  надягнуто  нічого,  окрім  поясу,  з  ним  людина  має  відходити  і  до  іншого  світу.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116110901170  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2016

Моє любе дівча… *мелодійне* (16+)

Моє  любе  дівча,
Ми  сьогодні  зустрінемось  знову...
Буде  зустрічі  час,
Час  на  сльози,  цілунки,  розмови

Чим  жили...  Час  на  те
Чим  бажаємо  жити  довіку.
Бо  кохання  цвіте.
Бо  без  жінки  нема  чоловіка.

Притулись,  притулись!
Мов  бальзамом  пролийся  на  рани!
Похились,  похились,
Ковилою  в  осінні  тумани...

Будем  пити  цей  час
Цілу  ніч...  Хто  її  нам  відміряв?
Вже  із  ночі  до  нас
Хижо  тягнуться  руки  зневіри

І  з  провалля  пітьми
Нас  настромлюють  місячні  ріжки...
То  ж  за  руку  візьми,
І  підемо  по  срібній  доріжці.

Не  лякайся,  мала-
Це  у  вікна  вистукує  злива.
Віддавайся!..  Ай  лав!..
Так  тендітно...  Ми  знову  щасливі...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116110612269  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2016

Хеллоуин. Акт.

Хеллоуин.  Акт.

Темный    Ангел    в    ночной    полудреме    летел...
Утомленно    и    сонно    в    чары    действа    глядел,                                                        
Как    осенние    ведьмы    в    липкой    тине    болот
Брали    хлад    омовенья    в    свой    последний    полет...

Над    печальной    землею    Ангел    Зла    пролетал
В    состояньи    покоя...    Озирал?    Надзирал?
И    шалунья,    в    чьем    сердце    черный    клекот    ворон,
Совершала    в    почтеньи    реверанса    поклон...

И    иная,    которой    уж    касается    тлен,
Что    сменила    с    позором    свой    талант    на    домен,
Расслоенная    телом,    но    еще    хороша,
Обнаженно    хотела,    чтоб    коснулась    душа

Этой    матрицы    мрака,    этих    глаз    седины...
Вдруг    завыли    собаки    на    рожденье    луны...
Утомленный    увидел...    Как    покровом    накрыв...
Индульгенцию    выдав...    Ей    грехи    отпустив...

Над    болотною    тиной    стон    оргазма    витал...
Утомясь    Хеллоуином    в    темный    край    улетал
Он,    осенней    идилии    положивший    конец...
Тьму    в    ночи    осветили    искры    женских    сердец...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697874
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 31.10.2016

Ми листя

Злий  вітер  лютує.
Це  осінь  багряно-барвиста
Данину  із  листя  виплачує  літу...
Почуйте  наш  клич!

Ніхто  нас  не  чує.  
Ми  листя.  Ми  зірване  листя.
І  вітер  недолі  нас  носить  по  світу.
Ми  вже  відійшли.

На  дереві  гарно
Висіти,  вчепившись  у  віти,
Та  нам  не  судилось  у  спокої  жити,
Бо  стовбур  гнилий.

Триматися  марно.
І  нам  на  багаттях  горіти.
Ми  ляжем,  собою  встеляючи  плити
Загиблих  надій.

Що  ж,  дерево-мати,
Ти  підеш  також  на  багаття,
Та  й  нікому  буде  вже  цим  перейматись.
І  тільки  колись,

Неначе  відплата
За  наше  тобою  прокляття,
Дитина,  можливо,  підійме  погратись
Загублений  лист...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116102501030  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696724
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.10.2016

Вечір… Кава…

Вечір...  Кава...  Я  мрію...  Десерта  доїв...
Ніч  розвісила  зорі  у  небі...
Місяць  хмарку  роздражнює  сяйвом  своїм-
Ох,  воздасться  йому  по  потребі...

По  потребі...  Чогось  потребує  душа...
(Тіло  стерпить...  Сьогодні-  самотність)
Кришталево-  очищений    відзвук  вірша
Проливається  в  серця  безодню...

Хмарка  здобич  доїсти  у  небі  спішить-  
Повний  місяць...  Немов  баракуда...
Сум  зі  смутком  торкнули  ті  струни  душі,
Без  яких  і  натхнення  не  буде,

Без  яких  наче  є  ти,  а  наче  нема...
Для  яких  особливі  закони...
...Скільки  часу  розтринькав  отак  задарма,
Не  почувши  сріблястого  дзвону...

Скільки  слів,  що  вінком  не  сплелися,  отак
Свого  часу  (не  свого...)  прогавив...
...Хмарка  місяць,  підступно-  зрадливий  хижак,
Мов  десерт  дожувала  до  кави.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116102200731  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695940
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2016

Поки кохаю…

Скінчилось  кохання...  Буває...
Чому  ж-бо  сумую?..  Пустіть!-
Я  римами  порозкидаю
Слова  непотрібно-пусті.

Я  зважую  (ні,  не  зважаю...)
Цю  важкість  у  серці.  Пройшло...
В  майбутнє  своє  від"їжджаю
З  кохання  всім  бідам  назло...

І  спомин-  мені  допомога
(Доїдеш-  за  опис  засядь!..)
...Містично  обабіч  дороги
Фантоми  бігбордів  висять,

І  кличуть  мерщій  завітати
В  секс-шопи  нових  почуттів
Коханням  пограти...  Та  ґрати
Мене  не  пускають  оті-

Картини  під  назвою  "Спомин
Того,  що  уже  відійшло"...
І  оmen,  майбутнього  оmеn
Неначе  минулого  клон,

У  дзеркалі  заднього  виду
Тебе  намалює  нову.
Оце  загальмую  і  вийду...
Бо  поки  кохаю-  живу.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116101705579  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2016

Експресивний акт*** ( 16+ )

***Вірш  експериментаторський.  Авторські  знахідки.  Трохи  хуліганисте

Сріблястий  місяць  хмарку  обійняв
Своїм  серпом,  і  стиснув  невблаганно,
Як  ще  ніхто...  Лиш  я  тебе  стискав
В  своїх  обіймах  так,  моя  кохана!..

І  я  всю  ніч  жагу  дівочу  пив,
Нічний  кажан,  крилом  торкнувши  шию...
Я  пив  сьогодні,  наче  кров  упир
Твоє  кохання,  о  моя  повіє!..

Скінченність  входжень....  Може,  й  нескінчен-
Не  з"єднання  роз"єднань  без  упину-
Це  так  нечемно...  Ах,  який  нечем-
Ний  я  господар,  о  моя  рабине!

Ти  віддаєшся  вся.  І  весь  небес-
Ний  світ  в  очах  на  мить  неначе  меркне,
Як  я  в  тобі...  Пробач,  не  можу  без
солодкого...  Моя  ти,  блін,  цукерка...

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116101301089

*малюнок  Надії  Капінос  до  однієї  з  моїх  книг

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2016

Без тебя. Памяти Светланы

Догорающий  вечер.  Вдали
Грань  небес  и  земли  покрывает
Эфемерностью  кисти  Дали
Свет  луны...  Я  тебя  вспоминаю...

Свет  луны...  Ирреальности  свет
В  отражении  влаги  туманной
Как  извечное  ДА  или  НЕТ...
Света...  Светлое  имя-  Светлана...

Здравствуй,  милая!  Грустно  тебе?
Обжилась?..  Или,  может-  хреново?
Что  ты  кушаешь  ТАМ  на  обед?
Все  же  коливо  схожее...  С  пловом...

Без  тебя  опустела  земля...
Ты  во  снах  появляешься  редко.
Я  опять  начинаю  с  нуля.
Все  с  нуля...  Нулевая  отметка.

Ветерок-  словно  тело  твое
Ощущением  бархата  кожи
Прикоснется...  А  помнишь,  живьем
Мы  ловили  сердечные  дрожи?..

Как  стелили  нам  ночи  ковры,
На  лугу  у  реки  до  рассвета?..
Этот  пройденный  Крым...  Или  Рим...
Это  гугл*  нашей  памяти,  Света...

Да,  еще...  Чем  могу  удивить?
Что  заехал  сегодня  подарок
Я  ребенку  чужому  купить
В  магазин  канцелярских  товаров?..

Он  не  мой...  И  она  не  моя...  
Это  песня,  что  так  и  не  спелась.
Ты  прости,  что  я  к  вечеру  пьян.
Это-  так...  Чтобы  сердце  согрелось.

*прим.  ГУГЛ-и  поисковик  и  число  10  в  сотой  степени


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116101100883  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693714
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2016

Побажання

-Ай!  Кохання  зрадливого  біль-
Гострим  лезом  у  серце!..  -Буває...
Ти  до  друзів  зайди  на  обід
І  відчуй,  як  тобі  попускає...

Як  минуле  тебе  дістає,
Мов  тарантули  в  душу  залізли-
Хай  летить  пережите  твоє
Капелюхом  в  безодню  під"їзду!

Викинь  те,  що  уже  відійшло,
Відібравши  лиш  пам"ятні  днини,
І  сердечний  нехай  ехолот
Проміряє  безодні  глибини,

У  які  полетить  шкереберть
Той  непотріб,  щоб  не  повернувся.
Підпиши  йому  вирок  на  смерть....
Випив?  Легше?  Дивлюсь-  посміхнувся...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116100810423  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2016

По мосту. Литературное. Андеграунд

Зажмурили  покоем-  раскрученный  хит...
На  поминки  по  коим  писались  стихи,
О  которых  у  неких  понятия  нет,
У  которых  на  неких  заточен  сюжет

В  тайном  смысле  событий?  Подводим  черту
Этой  мысли-  ведите  меня  по  мосту
Над  пропахшей  тоскою  рекою  огня
В  состоянье  покоя  до  судного  дня.

Я,  согласно  Авесте,  гордыню  забыл.
Небо  рушится  с  треском  в  прозрения  пыль.
В  отраженьи  зеркальном  реки  нагота
Аморальна...  Не  сбросьте  случайно  с  моста.

По  ложбине  реки  вьется  огненный  смерч
Лжепоэзии...  Надо  бы  силы  беречь...
И  струится  по  дну  призывающий  зов
Слабоумия  мастоученых  ослов.

Мост  из  литер-  вся  литературная  дурь.
Ну  а  впрочем-  пустите.  Я  сам  перейду
На  жмурами  отмеренный  берег  реки...
Вы  поверили?  Ах,  дураки,  дураки...

«Тот,  никем  не  бывавший,  поэтом  бывал.
Кем-то  ставший  поэтом  бывать  перестал»-
Вывел  формулу.  С  нею  за  мост  и  уйду.
Кто  все  это  оформил-  горите  в  аду.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116100711116  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693089
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 07.10.2016

Я і ти. Трохи літературне

НедОпитий  бокал
І  з  кайфом  сигарета...
Останній  ночі  шал
Поетки  і  поета...

Скривавлено-  ясний
Над  долею  світанок.
Ми  входимо  з  пітьми
У  наш  останній  ранок

На  битву,  мон  амі,
За  світло  воювати.
...як  хороше  в  тюрмі
За  стінами  ховатись...

Словесна  мішура...
Тісні  занадто  стіни...
Дай  руку!  Бо  пора
Виходити  із  тіні.

Ти  будеш  не  одна
З  прикритою  спиною.
І  битва  ця  страшна,
Бо  саме  є  війною,

Війною  за  світи,
За  голови,  за  правду...
...Загинем  я  і  ти...
...І  сил  у  нас  забракне...

...І  світу  не  змінить?..
...У  майбутті  прозорім
Хай  вітер  шепотить
Уривки  наших  творів,

Убитих  за  талан
Поета  й  поетеси,
І  Сонце-  капелан  
По  нас  відслужить  месу.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116093001110  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2016

Експресивне до зустрічі***

***Вірш  експериментаторський.  Авторські  знахідки

Ніч  попереду  ціла.  Моя  чарівна
Діво  мила,  іди  до  нічного  вікна,
І  розкривши  його,  наче  душу  свою,
Подивись,  як  пітьма  серед  ночі  вою-

Є  за  право  поглинути  наші  світи,
І  відчуй,  як  долаю  припони  дійти
Я  до  тебе,  спіткаюсь,  блукаю  в  пітьмі...
Зірку  з  неба  чекаю...  Сигналом-  ТИ  МІЙ!

Обізветься  айфон,  мов  промінням  маяк.
Як  же  ти  мене  хочеш!..  А  я  тебе  як!..
Сил  нам  дайте,  Боги,  пережити  цю  ніч
Поодинці!..  Та  я  вже  сиджу  на  полич-

Ці  вагону.  Білет  затискаю  в  руці...
Ці  припони  даруємо  ночі  оцій,
Крізь  яку,  мов  метелик  на  світло  лечу...
Світло  наших  надій...  Я  почув...  Я  почув...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116092800999  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2016

ОСЕНЬ. Маленькая философская поэма

Я  философ.  Фиксирую...  Фото...  Мольберт...
Осень  сИрая,  рад  ли  хоть  кто-то  тебе?..
Я  твой  облик  храню
В  жанре  НЮ...
..........................................
Ты-  ребенок,  и  ты  ожидаешь
Интереснее  жизнь  во  сто  крат
Школьно-детской...  Внезапно  узнаешь
Эту  первую  горечь  утрат...
Вскоре  бабушка  больше  не  спросит-
Что  ты  кушал?  Как  ножкам-  тепло?
Это  осень,  ребеночек.  Осень.
Все  уходит.  И  детство  ушло...
.................................................
Ты-  певец  неизменных  желаний.
Лавра  в  мире  не  хватит  покрыть
Монументов  свершенных  познаний
Эту  прыть...  Поубавилась  прыть...
И  ты  смотришь  в  свинцовую  просинь,
Как  на  лес  всполошЕнный  Макбет...
Это  осень,  неистовый...  Осень
Пробирается  в  душу  к  тебе.
...............................................
Наши  встречи,  желанная...  Встречи,
Чередою,  как  вечный  парад...
Только  лист  опадает  на  плечи,
И  тебе  я,  как  прежде,  не  рад.
В  ночь  студеную  песни  уносит
Ветер...  Мы  их  уже  не  споем...
Это  осень,  любимая...  Осень
Постучала  в  окошко  твое.
..........................................
Путь  неблизкий  сомкнулся  в  кольцо.
Осень  истово  дует  в  лицо,
И  бросает  к  ногам  листопад
Ветром...  Осень,  ну  кто  тебе  рад?..
Сладок  знания  яд...
Может,  все-таки-  Я?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116092300616  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690291
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.09.2016

Нам не час… ( 16+ )

Нам  не  час
Куштувати  прощання  із  сумом  в  очах...
Хоч  би  раз
Звідав  хто  це  кохання,  "зриваюче  дах"...
Килимів
Дотик  ніжний  до  тіла,  неначе  трави...
Я  зумів
Стать  на  ТИ,  хоч  хотіла  ти  бути  на  ВИ,
І  від  шалу
По-під  стінами  одяг  розкидано  весь,
І  сандалі
Ми  шукатимем  потім  закинуті  десь...
І  у  хаті  
Дух  бажання  парфумо-коньячний  завис...
Волохаті
Павуки  до  світання  вдивляються  вниз,
На  підлогу,
Де  ми  сплетені  голі,  мов  муха  й  павук...
Босоногі
По  холодній  підлозі-  до  ванночки...  Бульк!-
Ми  у  ванну,
І  кохатись,  немов  в  омовінні  ріки,
Пан  і  панна...
Волохатих  не  треба  нам  тут  павуків.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116091801006  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2016

Пересохший родник… Сюр

Пересохший  родник...
А  ведь  сколько  испито  когда-то...
В  подсознаньи  возник
Калькулятор,  считающий  даты
Наших  встреч...

Дрожь  твоих  преклоненных  коленей
В  ожидании  сладкого  плена...
Это  бред....  Между  нами  стена...
Я  один.  Ты  одна.

Я  на  праздник  Ильи
Колос  ржи  дистиллирую  каждый,
И  настой  спорыньи
Исцелит  виртуальную  жажду
Наших  встреч...

И  увижу  тебя  на  коленях
Отражением  эхо  вселенной
Тайны  жизни,  испитой  до  дна.
Я  один.  Ты  одна.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116091500916  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689021
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.09.2016

ГІКСОС. Маленька поема

Навіщо,  гіксосе,  ти  прагнеш  Єгипту,
Покинувши  землі  арійського  краю?
У  люті  морози  (поглянь  манускрипти)
Теплішого,  ніж  Батьківщина,  немає

Священного  слова...  Коней  табунами,
Жінками  прекрасними  ти  володієш,
Та  знову  і  знову  впиваєшся  снами
Земель,  у  яких  твоя  втілиться  мрія

Боїв  і  походів,  величних  руйнацій
Сп"янілих  від  крові  володарів  світу...
Ти  станеш  початком  нових  генерацій
Що,  зрештою,  будуть  для  всіх  заповітом,

Як  треба  ставати  жорстоким  тираном
І  вчити  від  жаху  схилятися  нижче...
І  порох  віків,  мов  кремована  рана,
Тобі  ще  надасть  запитання-  навіщо?..

Навіщо?  Бо  носиш  в  собі  Олександра,  
Колумба,  Кортеса...  Ще  й  Гітлера  треба?..
Ні...  Ти  не  мандруєш.  Це  втомлені  мандри  
Прочанами  босими  линуть  по  тебе.

Чи,  може,  ти  падаєш  нині  в  безодню,
А  думаєш-  птахом  у  небо  здійнявся?..
До  ложа  Єгипту  навіщо  сьогодні
Ти  хтивим  коханцем  нарешті  "дірвався"  ?

Спливають  віки.  І  пісками  пустелі
Тебе  замітає.  Це  катарсис...  Трансфер...
Колись  на  одвічності  пам"ятній  стелі
Написано  буде-  "Твій  задум  не  вдався..."

Можливо.  Історії  зникла  потреба.
Майбутнім  ти  матимеш  право  сказати-
"Я  може,  на  час,  та  здіймався  у  небо.
Що  ви  розумієте?...  Ви...  Не  крилаті..."


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116090700609  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688388
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.09.2016

Двійники в дзеркалах…

Двійники  в  дзеркалах
Нашій  пам"яті  сплачують  мито...
...вже  не  склеїти  скла
Тих  бокалів,  дощенту  розбитих,
Із  яких  ми  пили
Наш  напій,  що  удвох  готували
В  найщасливішу  мить...
...на  підлозі  розбиті  бокали
Будуть  різати  нам
З  болем  ноги,  скривавлено-босі,
І  роз"ятрений  шрам
Буде  кров"ю  стікати  у  осінь,
Що  підступно  прийшла
В  наші  душі  і  ось  розлучила...
...двійники  в  дзеркалах
Нам  і  досі  всміхаються  мило...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116083100641  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2016

Ну и пусть…

Дело  к  осени.  Мы
Через  это  проходим  однажды.
В  мир,  теряющий  смысл,
Отплывает  кораблик  бумажный.

Я  у  кромки  воды-
Пассажир  на  корабль  безбилетный.
Дождь  смывает  следы
Этой  связи,  возможно,  последней.
 
Опускается  лист,
Обреченно  кружась  над  водою...
Вот  и  все.  Разошлись.
Мы  не  встретимся  больше  с  тобою.

Будет  медленно  век
Перемалывать,  чем  дорожили,
И  опустится  стек
На  былое,  что  прежде  сложили,

Словно  домик  из  карт,
Лишь  колода  была  шулерская...
Пусть  любовный  азарт,
Словно  карта  в  воде,  уплывает

Тайной  вязью  дорог,
Не  отмеченных  картою  этой...
...И  упавший  листок
Уплывает  корабликом  в  Лету.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116082400882  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685649
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.08.2016