| Сторінки (5/457): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Неба сталеве ложе,
хмар олов'яні брили.
Що ж буде далі, Боже?
Чим же ми нагрішили?
Шепіт молитви тихий
знов не почує небо.
Зморює душу лихо.
Знаю, триматись треба.
Сніг осіда на скронях.
Воля на все Господня.
Тільки чому безсоння
тягне в свою безодню?
Тільки чому так тяжко
вірити у найкраще?
Мир, полохлива пташка,
гине у хижій пащі.
Знов накриває небо
хмара зловісно-сіра...
Скільки ще крові треба,
щоби наситить звіра?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2023
Усе потроху: відчай, гнів та втома
сплелися у грудневому вінку.
Не сніг, а попіл тихо, невагомо
кружляє у мінорному танку.
Із дня у день війна врожай збирає,
"брати" нас "визволяють" від життя.
Кінця і краю безуму немає,
і прериває біль серцебиття.
Долаємо ми біди крок за кроком,
безрадісних думок літає рій.
Останні дні цього важкого року
стікають у імлу гірких надій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2023
Зимових рим торкнутись серцем,
вдивитись у імлу окрест,
де кожне снігове зеренце –
як чиста благодать з небес,
сплести з рядків собі відраду,
і загубитись у снігах,
забути про огидну зраду,
про безпорадність, біль та страх...
Хмарини, що пливуть транзитом,
сніг сиплять зверху залюбки,
щоб вкрити білим оксамитом
усі безрадісні думки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2023
Виліз з печери дракон рано зранку:
"Хочу смачненького щось до сніданку.
Нумо, злітаю в сусіднє містечко,
в те, що за лісом моїм недалечко.
З голоду пузо бурчить ненаситне."
Крила розправив – і в небо блакитне.
Тільки злетів – і натрапив на дрони,
(що це за штуки такі незнайомі?)
А на підльоті до самого міста
кулі щільненько лягли, як намисто.
Міцно прилипли на шию лускату,
(добре, що кулі – не ядра з гармати).
Шию почухав дракон і подумав:
"Хто цю війну недолугу придумав?
Вже небезпечно літати драконам –
небо відкрите ракетам та дронам.
Треба скоріше назад, у печеру.
Їстиму, мабуть, картоплю печену.
Нічого йдумати про полювання –
Вже під питанням моє існування.
Тут Лісовик нещодавно заходив
й скаржився: в лісі розтяжки знаходив,
ледь обминув небезпечну ділянку,
й випив від стресу настоянки склянку.
Баба Ягуся давно у печалі:
спати не може старенька ночами:
бахкають голосно бісові "гради".
Тільки і є, що у мріях розрада.
Думає бабця: награються люди,
й знову в окрузі беспечно всім буде,
знову часи повернуться спокійні.
(Люди ж не зовсім усі безнадійні?)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2023
Сльози сивих небес знову падають вниз,
вимивають з куточків душі всю золу.
За три кроки до прірви, людино, спинись,
знайди сили в собі опиратися злу.
Стилий вітер доносить то стони, то плач
і приносить уламки загублених мрій.
Ти того, хто образив, людино, пробач,
а того, хто замерз – обійми, обігрій.
Якщо є, що сказати – не бійся, скажи,
відшукай найщиріші для цього слова.
Хай розтали давно сподівань міражі,
ще маленька надія у серці жива.
Коли стогне душа від пекельних новин,
коли інші забули про слово святе,
обери ти одну з сотні тисяч стежин,
що до се́бе самого тебе приведе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2023
Світ вибухає, і б'ють рикошетом уламки.
Пил осідає на пам'яті в сутінках сірих.
Хвиля війни розбиває надій наших замки.
Дай, Боже, сили, щоб в нас зберігалася віра.
Серце непроханих сліз не соромиться, плаче.
Доль ниточки́ обривають безпристрасні мойри.
Ллється ледь чутна мелодія з неба, неначе
хтось награє на органі сонату мінорну.
Свят вже немає, лише насторожені будні,
б'ємся в тенетах життя, як пташині підранки.
Більшості з нас вже не віриться в світле майбутнє.
Світ вибухає, і б'ють рикошетом уламки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2023
Чому не люблять листопад
ні мама, ні сестра?
Хоча тепло пішло на спад,
чудова це пора!
Немає мух, немає ос,
і сонце не пече.
Летить листок, як альбатрос,
й сідає на плече.
Дорослі – просто диваки,
не бачать цю красу,
а листячка – на всі смаки,
додому їх несу:
червоні, жовті, охряні –
однакові знайдіть!
Дорослі, дійсно, всі чудні –
забули як радіть.
Нехай замрячить в сірі дні –
відкиньте сум та щем,
в вас парасольки є складні –
танцюйте під дощем!
Ілюстрація: Ольга Громова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2023
У кисеї туманних снів
чіткіше виявлялась осінь:
крізь віти холод струменів,
вже недалеко час снігів –
садок вже оголився зовсім.
А дим багаття тихо плив,
виписуючи дивні руни,
поміж сумних вишень та слив,
які птахам дивились вслід
й перебирали вітру струни.
Завмер неначе часоплин
між мовчазних дерев поснулих,
та де-ніде горить кармін
на гілочках тонких бруслин
як спомин про тепло минуле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2023
Я закохуюсь в осінь знову,
в листопад, у сльотаву млу.
З нею тиху веду розмову
та радію її теплу.
Я радію туманам сивим,
і задумливим вечорам,
і погодам усім плаксивим,
й щедрим, добрим її дарам.
Час біжить кудись невблаганно,
безум дійсності б'є під дих...
Начаруй мені, осінь-панно,
спокій в серці та днів ясних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2023
Захворів на грип Ведмедик.
Як його нам лікувать?
З лап стягнули білі кеди
та поклали в ліжко спать.
Ми знайшли і бинт, і вату,
ще термометр та йод.
Треба горло замотати,
вітамінку вкласти в рот.
Наш Ведмедик був слухняний,
мовчки все від нас терпів,
та ментоловий льодяник
проковтнути не зумів.
Лікували, лікували
чим могли і як могли.
Тільки довго жалкували
що шприця ми не знайшли.
А поставили б укола –
зразу б хворий наш ожив...
Ми подивимось навколо:
може ще хтось захворів?
Фото з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2023
Сіре небо все нижче та нижче,
до землі присувається ближче.
І здається, що хмари навмисно
над будиночком нашим зависли.
Схожі хмари з сумними думками.
Розкуйовджені злими вітрами,
прилетіли до нашого краю,
наче птаства схвильована зграя.
В хмар під крилами – грім, блискавиці,
ще холодна прозора водиця...
Ось, гроза вже гримить і гуркоче,
мабуть, всіх налякати нас хоче.
Стукотять, б'ють по даху краплини,
не зупиняться ні на хвилину.
На грозу у віконце дивлюся,
і чомусь я її не боюся:
далі хмари посунуться стрімко
і шукатимуть інші будинки.
Трохи там повисять над дахами
й далі рушать своїми шляхами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2023
ПОМСТА ДВОХ СЕСТЕР
Дві сестри, наче день та ніч,
протилежності "так" та "ні".
Дві – сукупності протиріч,
дві згорали в однім вогні...
Він з'явився, неначе тінь,
наче кара для них обох.
А очей його глибочінь,
мабуть, звабила багатьох.
Він був втіленням всіх уяв,
він був літом серед зими...
Хоч нічого не обіцяв,
але входив обом у сни.
Його сміх – кришталевий дзвін,
його погляд – це океан.
Та в медових речах – полин,
у думках – лиш сухий бур'ян.
Ну, обрав би з сестер одну,
та гуляти хотів з двома.
Вів свою хитромудру гру,
бо душа, як гнила пітьма.
Все дражнив, все сміявся з них:
— Запалили вогонь в мені
Я обох би вас взяв для втіх.
Ви подумайте. Чом би й ні?
Я на завтра чекаю вас.
Не запізнюйтеся, молю...
Був у звабленні – геній, ас,
всім дівчатам казав "люблю".
***
Що ж зробили ці дві сестри?
Вони відьму знайшли одну:
— Ми бажаємо злої гри,
наші долі дві на кону.
Відьмі золото принесли,
віддали все, що в них було.
І чаклунка взяла дари. –
Вмить у комині загуло,
спалахнув у печі вогонь.
Щось варила стара в котлі.
Трави терла поміж долонь,
доставала з полиць бутлі,
з них потроху в котел лила
розтирала у ступі мак,
все у варево додала
і сказала дівчатам так:
— Ви позбавитесь почуттів,
Бо кохати такого – зло.
Посміятися з вас хотів,
в ньго сотні жінок було.
Ось, тримайте міцний відвар,
по тринадцять ковтків зробіть,
з вас спаде почуттів тягар,
ви розлюбите хлопця вмить.
У відварі вуста змочіть.
Поцілує він котрусь з вас –
все, покараний буде вмить,
зразу зміниться ловелас.
Як? Побачите там самі.
Вам сподобається, авжеж.
Тільки все це робіть в пітьмі,
не подіє вдень зілля вже.
Сестри вийшли, немов у сні.
— Що ж, не треба втрачати час.
Він заплатить тобі й мені,
ох, пригода чекає нас.
Місяць висвітив постать. — Ось,
він на місці. Ходім скоріш.
Хоч би дійство це нам вдалось,
може, стане цей світ чистіш.
— Ви обидві прийшли? Я знав! –
Хижо парубок посміхнувсь.
Ближчу дівчину обійняв
й поцілунок зірвав із вуст.
Й раптом... що це? Здригнувся весь,
обволок силует міхур,
у якому молодик щез,
і з'явивсь замість хлопця... щур.
Звір підскочив, змахнув хвостом
і до лісу побіг чимдуж.
Був обгавканий диким псом
й прошмигнув між кущів, як вуж.
Дві сестри посміхнулись вслід,
(звеселила подія ця):
— Що ж, знущатись було не слід,
й розбивати чужі серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2023
Нія́кі вони не звірі,
бо звірі не нищать світ.
Ні розуму в них, ні віри –
притиснув їх рабський гніт.
Ці нелюди – витвір раші,
це їхня підступна суть.
Вже повна терпіння чаша,
скипає у серці лють.
Ні, людського в них немає.
Ні честі, ані добра.
Бо навіть звіряча зграя
мудрішого обира.
Пройдисвіти й ліцеміри,
яких ще не бачив світ.
Ніякі вони не звірі,
тварин ображать не слід!
Картина Олега Шупляка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2023
Сумні дощі осінні неминучі,
як неминучий в серці тоскний щем.
Опале листя й айстри, ще квітучі,
смиренно мокнуть під рясним дощем...
Думки кружляють з вітром невагомо
про вічність, про загублене святе,
а на душі гірка безмежна втома,
яку цей падолист не замете.
Весь білий світ накрив колючий морок,
закрили хмари неба височінь.
А ближній твій – тепер заклятий ворог,
й руїни на місцях булих святинь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2023
І знов це дійство, так мені знайоме:
серед своїх стурбованих думок
відлуння слів збираю невагоме,
щоб знов сплести римований вінок.
Кому? Навіщо? Що із ним робити?
Тепер не час, здається, для віршів.
Але, як жити, як на світі жити
без цих простих, але важливих слів?
Рядочок за рядком плету... молитву.
Римую повні вірою слова.
Дай, Боже, пережити нам цю битву,
дай Боже, щоб душа була жива.
Щоб Україна встояла й розквітла,
молюся знов, щоб Бог її зберіг.
На рубежі між темрявою й світлом
слова встають як долі оберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2023
Ходять по колу ті ж самі тривожні думки,
десь у далеких куточках душі завмирають.
Не розумієш: хвилини минули? Роки?
А за вікном вже осіння зоря догоряє.
Як і колись, стане порохом листя дерев,
знову настануть часи холодів і зневіри.
Котяться часу колеса невтримно вперед,
(як усвідомиш, як швидко – мурахи по шкірі).
Швидко... Та тільки не там, де війна:
миті подовжують втома, чекання, напруга,
нерви натягнуті, наче сталева струна
та за домівкою й рідними болісна туга.
Так, все змінилося: плани в житті та думки.
Більше насичує простір мінорна тональність.
Не розумієш: хвилини минули? Роки?
Це все війна. Незбагненна пекуча реальність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2023
Зір перестиглі грона,
неба гречаний мед...
Серпень зійшов зі трону –
час наш біжить вперед.
Холодом віють ночі,
спека проймає вдень...
Бджоли гудуть робочі,
коників передзень...
Начебто все, як влітку,
тільки-но де-не-де
ли́стяна жовта мітка
раптом з гілок впаде.
Тільки-но тоскна нота
з'явиться у віршах.
Осені перший дотик
в себе вбере душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2023
Мчить повз світів чужих незримо,
повз усвідомлення людей
величність Час, поперемінно
даруючи то запах тлінний,
то вітерець нових ідей.
Мчить швидко Час... Літа і зими...
Земних смертей й народжень сонм.
А ми розшукуємо винних
у помилках своїх й чужинних,
життя сприймаючи як сон.
Бажання, прагнення та мрії
ковтає Час, стуляє круг.
Він поруч з нами всюди тінню.
"Спішіть", — шле тихе шепотіння.
Час – кат і лікар. Ворог й друг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2023
Голову схилив додолу сонях,
техніка гуркоче на полях...
Літо ще тримаємо в долонях,
ще до холодів далекий шлях.
Тільки небо іноді заплаче,
і проллються сльози каяття.
Вийде сонце знов жовтогаряче,
щоб теплом наповнити життя.
Вечори серпневі ніжать квіти,
вітерець розносить аромат.
Тільки сум в душі нема де діти,
тільки серцю боляче від втрат...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023
Між літом та осінню – сонні часи,
осине дзижчання у затінках саду,
вітрів перестиглих сухі голоси
та низки надій на штрихах зорепаду.
Між літом та осінню тягнуться дні
із присмаком яблук, солодких, медових.
І натяк на холод у кожному сні,
і перший опалий листочок кленовий.
Між літом та осінню – безліч думок,
що падають сумно у пам'яті лузу,
слова що складаються знов у рядок
і ноти нового осіннього блюзу...
Картина Олега Шупляка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2023
ГРИБИ
(вільний переклад за мотивами "Гриби" Кіри Костенко)
В сирості, у траві,
мертві де стовбури,
там, де трухляві пні,
тихо ростуть гриби.
Чорні – немов хрести,
білі – як той кумис,
бурі, немов хвости
злих гостроносих лис.
Кожен з них повен чар,
кожен – у тьму портал.
Густосмердючий пар
робить в землі провал.
Світ щоб не став ребром,
Землю щоб не згубить,
Діва спішить з серпом
голови їм косить.
Встане – світліш зорі,
кине в котел гриби...
Б'ються нетопирі
в стіни всі три доби.
Вітер, сильніш стократ,
вмить рознесе пари
над черепами втрат,
над куполами мли.
Духа грибного біс
мечеться, наче тінь
і накриває всіх
хвилями злих видінь.
Образів дикий сонм
силу якусь дає,
наче дарує сон,
той, що життя і є.
В центрі цієї гри
варить грибний узвар
Діва, світліш зорі,
Діва, хазяйка чар.
Ну, а пізніш вітри
коло засіють знов,
щоб не забуть дари
давніх своїх основ.
Вічність тій ворожбі,
чари беруть в полон –
лізуть з землі гриби,
щоб не скінчився сон.
Оригінал:
В космах глухой травы,
в сонмах слепой воды
там, где стволы мертвы, -
тихо растут грибы...
Черные — как кресты,
Белые — как кумыс,
красные - как хвосты
злых остроносых лис.
Каждый — источник чар,
в каждом из них — портал...
Жжет ядовитый пар
лысой земли провал.
Сила живет в любом,
И чтоб не дать ей сгнить -
Дева идет с серпом
головы им рубить...
Встанет — светлей зари,
бросит в котел грибы...
Бьются нетопыри
в бревна ее избы,
и поднимает вихрь
этот священный смрад
над куполами пихт,
над черепами врат...
Просится в жуткий пляс
бешеный дух грибной
и накрывает нас
вязкой своей волной,
как вездесущий звон
зовом в ушах дрожит,
дарит нам яркий сон -
тот, что зовется “жизнь”...
Так беконечность лет
варит грибную взвесь
Дева - что лунный свет...
Дева - что смоль небес...
Ну а потом ветра
вновь засевают круг
в тайном сплетеньи трав,
в лунном свеченьи рук...
Сотни кругов судьбы
ждут на полях времен -
Это взошли грибы,
чтоб продолжался сон....
Художник: Олександра Дворникова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023
(казка)
— Що ти робиш, парубче, у лісі?
Тут далеко зовсім від села.
Верст, мабуть, чи сім, а чи то вісім.
Щось далеко стежка завела.
Ти хіба не знаєш, що я відьма?
Не з лякливих? Свататись прийшов?
Хочеш спати у моїх обіймах?
Чи, гадаєш, знайдеш тут любов?
Не лякає, що на мене люди
кажуть "клята відьма" чи "Яга"?
Мабуть, дуже важко їм збагнути,
що та відьма всім допомага.
Чув, що я красива? Що із того?
Чи в селі дівчата не такі?
Хочеш відьму?.. Не сміюсь я з цього,
тільки ви слабкі, чоловіки.
Не такий ти? Добре, є умова –
треба скласти шлюбний договір:
ти мені не зраджуєш ніколи,
у порядку держиш хату й двір.
Ще моїх котів не ображаєш,
бачиш, в мене їх аж цілих сім.
Виконаєш все це, як вважаєш?
Що ж, тоді запрошую у дім.
За дружину буду тобі, хлопче,
бо й мені потрібен чоловік.
Завтра повінчаємося, хочеш?
І тобі не зраджу я вовік.
***
Місяць промайнув... і другий... третій...
В лісовій хатині мир та лад.
Відьма Василина та Вікентій
посадили яблуневий сад.
Чоловік почистив двір, криницю,
весь бур'ян на грядках прополов.
Василину називає "киця"
та пісні співає про любов.
Якось він промовив Василині:
все спитати в тебе я хотів:
чом не заведеш ти у хатині
кішку для усіх своїх котів?
— У котів моїх були огріхи,
ще зарано їх усіх прощать.
І нехай тепер вони для втіхи
лижуть свої... лапи та мовчать.
***
Якось Василина промовляє:
— Я піду до лісу дня на три –
трав цілющих деяких немає.
Ти ж сходи до матері й сестри.
Хай вони мене не люблять й досі,
все одно, вони – твоя рідня.
То ж сходи до родичів у гості,
хай не кажуть, що ти в них свиня.
Чоловік торбину став збирати,
як до лісу жінка вже пішла.
"От зрадіють і сестра, і мати,
ще... дівчат знайомих пів села"
***
Василина зілля назбирала,
корінців усяких та кори.
Йшла додому – серце завмирало:
не було б ніякої біди.
— Де ти, милий? Я прийшла із лісу.
Тиша. Сім котів у метушні.
Ні, не сім... котів, здається, вісім.
Ах, Вікентій, клявся ж ти мені.
Ти ж хотів буть відьмі чоловіком,
а не знав, що зраджувати – зась!
Буть котом тобі тепер довіку.
Відтепер у мене вісім вас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023
Він був сивим, як той полин
чи пухнастих кульбаб голівки,
не лякавсь дощових краплин
та босоніж любив мандрівки.
Миті літа сачком ловив
і складав про запас на зиму.
Із метеликами дружив,
розмовляв з усіма у риму.
Свій картатий піджак носив,
наче фрак дорогий концертний,
разом з вітром співав без слів
і шукав свою зірку вперто.
Був довірливий, як дитя,
вірив в те, що йому все вдасться
і за довге своє життя
склав багато віршів про щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2023
Підпалені наші крила,
немає ні сну, ні тиші.
Зла хмара країну вкрила,
і стали часи темніші.
Край неба цвіте криваво –
для когось зоря остання...
Триває війна без правил,
і смерть не здолать коханню.
В руїнах завмерли храми,
розстріляні вщент ікони.
Орду не спинили брами,
ридають надривно дзвони.
В степах не джмелі та квіти,
кружля над землею ворон –
тілами всі трави вкриті,
і душі злітають вгору.
І знову над сином мати
схилилась в німому крику...
Немає в нас варіантів –
здолаємо зграю дику!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2023
"А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт."
(Ліна Костенко)
Такі часи: мовчить натхнення ліра,
а замість слів – зітхання тихий схлип.
Якась вже і до Бога недовіра –
у млі згасає віри смолоскип.
Не бачимо нові відкриті брами,
не віримо в пророцтва та вірші.
Ікони потьмянішали у храмі
сумної української душі.
Та треба жити. Треба якось жити,
зібрати крихти всіх булих надій.
В програмі зло збирає зараз "мито",
але, я вірю, виправиться збій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2023
Вечір. Небо стало тьмяне.
Місяць з небом тет-а-тет.
Біля річки тихо тане
церкви строгий силует.
Ніжний дзвін вечірній лине,
будить сонну далечінь...
Ніч у червні швидкоплинна,
повна теплих сновидінь.
Зорі падають в заплаву,
сріблом тішиться вода.
В цю вдивляється виставу
верб зелених череда.
Мерехтять вогні далекі,
а повітря – аж п'янить.
Дзьоба клацанням лелека
прославляє літа мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2023
(переклад)
Так мало часу залиши́лось
у пізніх слів.
Віршів лади, як божа милість,
в ночах без снів.
Поміж рядків все більш помітна
тривоги тінь.
І все оманливо-неміцно
в обіймах стін.
І все незримо тане, тане
у тихій млі.
Ах, янголе, що буде з нами? –
Скажи мені.
Оригінал:
Игорь Маркес "Так мало времени осталось..."
Так мало времени осталось
У поздних слов,
Для них нашёлся полустанок
В ночах без снов.
И вот всё чаще в междустрочье
Тревоги тень,
И всё обманчиво-непрочно
В объятьях стен.
И всё незримо тает, тает
В безмолвной тьме,
И ангел дни опять считает,
Склонясь ко мне…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2023
"Якби ж то молодість все знала,
якби ж то старість все могла"...
Згадаємо: жили так мало
серед батьківського тепла.
Були малі – хотілось волі:
скоріш, скоріш в дорослий світ.
Й росли, здавалося, поволі,
і не пускали нас в "політ".
Жили, оперювались, вчились.
І все, як слід, у нас було.
Коли дитинство закінчи́лось –
собі обрали ремесло.
Гадали, що не буде важко,
життя співатиме нам в такт.
Та скатертиною в ромашках
чомусь не вистилався тракт.
Були невпевненими кроки,
кружляв сумлінь безжальний рій.
Та з кожним часом, з кожним роком
ми добували досвід свій.
Багато шишок набивалось,
коліна збиті від падінь.
Але потроху набувалось
багато різних цінних вмінь.
Кому цей досвід передати?
Нащадкам? Слухають вони?
Їм інтернет – і батько, й мати.
Поради? – Боже борони!
І не сказать, що непутящі.
Хоча й не слухатимуть нас,
для них бажаємо найкраще,
хай йдуть в майбутнє, в добрий час!
Світлина з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2023
Сперечалися на кухні морква та буряк:
хто в борщі найголовніший, в кого кращий смак.
Долучилась і картопля: — Перший овоч – я!
Буде борщ пустий без мене, повная дурня!
Аж розсердилась капуста: — Перший овоч – ти?
Не дістане без капусти борщик смакоти!
Тут й цибуля підхопила суперечки суть:
Без піджарочки моєї і борщу не буть.
А перчина крутобока винесла плакат:
"Додаю борщу я завжди дивний аромат!"
Голос подали томати: — Ну, а як без нас?
Хто нас може замінити, може, ананас?
І петрушка з кропом кажуть: ми потрібні теж.
Додаєм смаку ми страві. Друзі, так? — Авжеж!
Тут промовила квасоля: — Що тут за біда?
Для борщу ми всі важливі. Борщ без нас – вода!
Всі погодилися з нею. Гвалт швиденько вщух.
Мирно борщ варивсь в каструлі... Вийшло смачно! Ух!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2023
Рак любив усі пісні:
і веселі, і сумні
і зібрав із жабок хор,
заспівали щоб фольклор*.
Жабки із усіх країн
сперечались п'ять годин:
скрекотали та скакали,
навіть лапками махали:
— "Ріббіт", "кокуі", "кра-кра!.." **
Сварка силу набира:
"Правильно співати як?"
А у Рака переляк!
Каже жабка-італійка:
— "Кра-кра-кра", дуреп-то скільки,
що не знають, як співать,
їх на сцену не пускать!
Жабка із В'єтнаму: — Ва!
От де правда вікова,
точно знаю: "ва-ва-ва",
кожна жабка так співа!
Жабка зі Стамбулу: — "Врак!" –
Правильно співати так!
А японка: "Керо-керо"!
Маєте дурні манери!
А угорка: — "Брекеке"!
Що за свари? Що таке?
— Тільки "ріббіт"! — (це англійка).
Як не "ріббіт" – буде бійка!
— "Крок-крок-крок", – іспанка каже,
мабуть, Рак вам всім покаже:
ви співаєте не так.
— Годі, все, – промовив Рак.
Я вас слухати втомивсь.
Наче в пеклі опинивсь.
Всі кричать на свій манер.
Спільний хор, мабуть, помер.
Україночка: — "Кум-кум",
Раче, хоч мені ти кум,
та скажу тобі: дарма
назбиралась ця юрма.
Всі співають як хотять –
очерети всі тремтять.
Заспіватиме фольклор
рідний наш, зі ставу, хор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2023
Півень зранку кукуріка, соловейко тьохка,
горобець в кущах цвірінька, свинка в сажі* рохка.
Кіт нявчить, собака гавка, коники цвіркочуть,
кізка мекає в сараї, бо доїтись хоче.
Кінь ірже, ґусак ґелґоче, мукає корова,
качка крякче, курка квохче – весело навколо!
Голуби весь час буркують, десь кує зозуля...
А у нас всі в хаті чують: плаче капризуля:
— И-и-и, – кричить маленька Ліза та про щось белькоче
і про манну кашу зранку слухати не хоче.
*саж – надвірна споруда для свиней
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2023
Затопило простір безголосся –
і птахів цвірінькання не чуть.
Небо хмарне в річці розлилося,
наче срібна невловима ртуть.
Раптом вихор звився у повітрі,
захитав причалений баркас...
Всі відтінки сірої палітри
бог дощу зігнав докупи враз.
Диригент змахнув рукою вміло –
гуркіт грому рикнув хижаком.
Дощ ливнув – ріка у мить скипіла
дивовижним пінним молоком.
Блискавиць палаючі софіти
осявали землю навкруги.
Небо вмить змогло оскаженіти,
наче там зіткнулись всі боги...
Чисте листя, вимита травиця
і землі вгамована жага...
Полетіла далі громовиця,
і веселки вигнулась дуга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2023
Гинуть воїни наші, жінки, малюки у колисці...
Другий рік ми ховаємо рашею вбитих людей.
Повстають на поранених люттю серцях обеліски...
Скільки днів ще триватиме безум цей, скільки ночей?
Ми втрачаємо рідних та друзів не тільки від зброї.
Як послухаєш деяких з них, так підскакує тиск:
вони вірують свято у путіна, в "руські" устої –
й більш немає в нас рідних та друзів. Це теж обеліск.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2023
Солодкий запах липи.
Червневий буйноцвіт.
За мир німа молитва,
надій стрімкий політ.
На хвилях часоплину
замішаний настій.
І присмаки полину
у посмішці простій.
Вдивляєшся із болем
у довгі списки втрат:
хто пав на полі бою,
кого замучив кат.
І бачиш все ясніше:
уразливе життя.
Бажаєш тільки тиші
та трохи співчуття.
Крізь біль та жах струмує
наш час, як та вода.
Свій голод не втамує
напівгнила орда.
Ми, сам на сам з війною,
долаємо свій шлях
з молитвою німою
та вірою в серцях.
Війна, сирени й... квіти –
це несумісна суть.
Та знають навіть діти,
що Перемозі буть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2023
День похмурий гірчить полинно.
Зранку дощ, та під вечір ясно...
Життя котиться безупинно,
Хоч зажурене, та прекрасне.
У душі – то імла, то світло,
і волосся все більше сиве...
Хай димами гірчить повітря,
та ми віримо в наші сили.
У природі обов'язково
за весною приходить літо.
Ось і травень минув бузковий...
Скільки нами вже пережито!
Ми на рік цей надію маєм,
що нам мир принесе в долонці:
над палаючим небокраєм
перемоги засяє сонце!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2023
Повні жмені зірок ніч насипала в небо,
заясніли вони світлячками надій.
А по озеру снів линув місячний лебідь
і торкався тихесенько крилами мрій.
Над Землею пливла найблаженніша тиша,
а під росами низько схилялась трава.
І здавалось: ця ніч – за казки чарівніша.
Чути, десь у садку соловейко співа…
Це та ніч, де весна зустрічається з літом.
Це та ніч, коли сняться лише віщі сни,
а сузір'я цвітуть перламутровим цвітом,
залишаючи в нас відчуття таїни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2023
Бьёт май в гремящие тимпаны,
в азарт вошедший озорник...
Лиловый куст сирени-панны,
дрожа, под струями поник.
Шумит, бесчинствует, смеётся
с небес летящая вода,
к цветущим гроздьям пылко жмётся,
цветы срывая без стыда.
И ливень, кипенью бурлящий,
грома вплетая в жизни нить,
с напором страсти настоящей
смог вмиг сирень ошеломить.
И та, дождю себя вверяя,
пропала в дымке нежных грёз,
для поцелуев подставляя
лицо, всё мокрое от слёз.
Художник Сергей Смирнов "Сирень под дождём"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984239
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.05.2023
Простір матово-чорнильний.
Срібне вкраплення зірок...
Промінь, Місяця посильний,
з підвіконня робить крок
і крадеться по кімнаті,
насіває світлі сни.
Насінини всі крилаті,
кожна повна таїни.
Грає чарівну сонату
Ніч на клавішах зірок.
І почнеш ти засинати,
змотуючи сни в клубок.
Потім щось легке та гарне
зв'яже з пряжі янгол снів...
Місяць. Зорі. Ніч безхмарна
й пісня місячна без слів.
Ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2023
Ізнов потрапляю у пекло безсонних ночей,
де роздумів шворки зплітаються в темні клубки,
де тіні минулого зиркають з темних печер
й витягують з пам'яті давні мої помилки.
Всі світлі надії лежать під покровами мли,
вгризаються кігтями в тіло тривог хижаки.
А замість мети залишилася купка золи,
змінилося все, стало в світі усе навпаки.
Життя по складах розбираєш в умі по ночах,
і знов його суть вислизає, неначе вода.
Набралася втома, і блиску немає в очах,
обтяжує, тисне на психику спільна біда...
Дощить безперервно, неначе весна – не весна.
Затягує душу у вирву невтішних подій.
Ледь чутно бринить сподівання тоненька струна,
та вітер приносить легкі аромати надій.
Душа заніміла... та десь з потаєнних глибин
винирює проблиск маленький живого тепла.
Закі́нчився дощ, за вікном духмяніє жасмін...
Життя, все ж, прекрасне – я істину цю осягла.
Ілюстрація: Пуханова Лариса "Жасмін"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2023
Чудовий сон – ми вдвох: онук і я.
Весь парк у квітах... Гойдалки та сміх...
У вітах чути співи солов'я.
А в нас багато часу є для втіх:
гуляти ми пішли на цілий день...
Солодка вата, кульки, самокат,
пташкам насіння кидали з кишень
і смакували з пляшки лимонад...
Милуюся онуком недарма:
біляве янголятко наяву.
Та ось, дивлюсь, а хлопчика нема –
(десь заховавсь?) Його, злякавшись, зву,
вигукую улюблене ім'я.
Малюк біжить, сміється, обійма...
Яке ж це ніжне, лагідне хлоп' я,
онук... якого в світі ще нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2023
Розповім вам небилицю. Хоч повірте, хоч і ні.
Жив в палаці у столиці цар в далекій давнині.
Сумував той цар безмірно, бо грошей в скарбниці – зась!
— Хай бояр покличуть вірних, може хто пораду дасть.
І один боярин сивий підійшов до трону вмить:
— Дам пораду я важливу: оповісник хай спішить
І в усіх куточках царства хай узнають новину:
«Нагородить цар півцарством, він віддасть його тому,
Хто історію розкаже, у якій цікава суть.
Як у відповідь цар скаже: "Ні, того не може буть",
То тому винагороду цар віддасть, нема проблем.
Хай він буде ким завгодно, хоч купцем, хоч ковалем.
А як скаже цар: "Я вірю", то тоді усе майно,
Хоч маєток, хоч квартиру відбере цар все одно.
Гроші всі, худоба, хата – пропаде це все у мить.
В кого є талант брехати – до палацу хай спішіть!»
Ви ж, величність ваша, людям так кажіть: "Я вірю, так".
Цар кивнув: "Це не безглуздя, розум в тебе є, однак.
Дам тобі винагороду, бо пораду добру дав.
Хитрість цю зробити згоден. Я вже думав, що пропав.
***
Вість по царству рознеслася, у палац спішить народ.
Й хитра справа почалася: кожен прагне нагород.
Вже такі дурниці бають, смішно їм самим стає.
Цар на те відповідає: "Вірю, все це так і є."
Вже цареві відписали три маєтки, млин, ставок,
Сім кабанчиків на сало й невеличкий хуторок...
Казначей рахує гроші (швидко повниться казна).
— Щось збрешіть ще, любі гості! Пощастить чи ні – хто зна?!
Та бажаючих не стало. Розійшовся вже народ.
Цар добра зібрав чимало. І до того ж без турбот.
Тут хлопчина десь узявся: — Мабуть, спробую і я.
— Де тобі! — Хтось засміявся. — Прокляне тебе сім'я,
Бо залишиться без всього й сам ти підеш голим в світ.
Посміхнувсь він: — Та нічого, — й капелюхом витер піт.
До палат царевих входить: — Здрастуй, царю, ось і я.
Так негарно все виходить, зачекалася сім' я:
Пригадай, минулим літом ти, мій царю, був у нас,
Мандрував тоді по світу, й твій зламався тарантас.
На постій в нас зупинився, срібла віз пообіцяв
І тому я тут з' явився, щоб обіцяне віддав.
— Що? Того не може бути! — В голові щось в тебе є?
— Як таке приємно чути! То півцарства вже моє?
Цар схопивсь: — Та ні, це правда! А самого аж трясе.
— Що забув, то це не вада, срібла віз давай – і все.
Залишай собі півцарства, я й без нього проживу,
А віз срібла – це багацтво, долю виправе криву.
Слово дав – тримати треба. Цар відсипав срібла віз.
— От потрапив я в халепу! Не було таких ще криз!
А боярина старого, що мені пораду дав
Заміню на молодого, щоб казну не роздавав.
Шкода, хлопець вже поїхав, був би справний секретар...
Більш про "вірю чи не вірю" не хотів і слухать цар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2023
А віз буття все котиться по небу,
зірковий пил розсипавши в імлі.
І в нас в усіх єдина є потреба:
щоб мир настав скоріше на Землі.
Відлуння мрій заплуталося в хмарах,
а безпритульний холод – у очах.
Ми знов та знов тримаємо удари,
щоб віднайти один-єдиний шлях.
Дай, Боже, перемоги Україні
й багатого й щасливого життя!..
Скриплять колеса воза без упину:
вперед, з часів прадавніх – в майбуття.
Ілюстрація: Олег Шупляк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2023
Приморське містечко. Зелені бульвари.
Приїхала в місто засмучена пара.
В них донька хворіє, маленька Тереза.
І лікар порадив морське узбережжя.
Та тільки в дитини покращень немає.
Тереза все більше та більше страждає...
Зали́шивши няню з дочкою малою,
батьки – до крамниці швидкою ходою
(купити даруночок хворій дитині,
хай тільки радіє Тереза віднині).
Побачили ляльку в маленькій крамниці:
у сукні шовковій, сама білолиця,
на щічках кругленьких – рум'янець рожевий
і локони світлі. (Мабуть, недешева).
Зайшли: — Добрий день. У вас лялечка гарна.
Хотіли б купити її. — Все це марно.
Вона не для продажу, а для вітрини.
Щось інше купіть для своєї дитини.
— Хотілося б цю. Це для хворої доні.
Дивіться, до нас вона тягне долоні.
— І справді, – в хазяїна вигнулись брови, —
Гаразд, я продам з однієї умови:
Якщо лялька стане дочці не потрібна,
або стане вигляд у неї не гідний,
то ляльку тоді принесете до мене.
До речі, ім'я цій красуні – Божена.
Божену Тереза із рук не спускала.
Із лялькою їла, із лялькою спала.
Потроху дівча почало підійматись,
частіше із ранку батькам посміхатись.
А лікар, який лікував цю дитину,
промовив: — Це дуже незвична картина.
Були у Терези невтішні прогнози,
а зараз – одужання вже на порозі.
Ще тиждень – і буде дитина здорова.
Ну все, я пішов, прощавай, чорноброва.
Батькам він сказав: — Це все море й повітря.
Відступить хвороба вже скоро, повірте.
І ось, вже Тереза по саду гуляє,
а ляльку в кімнаті саму залишає:
— Вона некрасива, волосся кудлате,
обличчя облуплене ще й жовтувате..
Не хочу я більше з Боженою грати.
Матусю, її прибери із кімнати!
І жінка побачила: дійсно, страшненька.
(Це дивно, бо лялька була прегарненька).
І тут пригадала прохання старого:
"Я ляльку продам з однієї умови:
Як стане Божена жебрачці подібна,
її поверніть, якщо вже не потрібна".
Маленька крамниця. Старий за прилавком.
Старий не простий – чарівник він за фахом.
Повернену ляльку тримає в долонях:
— Ти знов не жалкуєш себе, моя доню.
Він тулуб розрізав у ляльки швиденько
і вийнув з червоного шовку серде́нько.
Воно розкуйовджене ще й блідувате,
зі швів вилізає наповнення з вати.
— Ти серця свого не жалкуєш ні трішки!
Коли ти вже станеш, Божено, мудріша?
Зітхнувши, заліз до таємної сховки
й дістав звідти клаптик червоного шовку.
Він викроїв й зшив для Божени серде́нько
і вставив у груди: — Все, будеш новенька!..
З мережива сукню пошив й пелерину –
й Божена ізнов прикрашає вітрину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2023
Бригантини снів пливуть
по морях нічних.
Днів минулих каламуть
втілюється в них.
Бачить кожен уві сні
особистий стрім.
Буде віщим сон чи ні –
зовсім річ не в тім.
Іноді підказки в снах,
іноді – дурня.
А бува насниться жах,
дика маячня.
Та останнім часом в нас
жах прийшов у яв,
переповнивши запас
всіх нічних уяв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2023
Чи було, чи тільки снилося,
що цвіла колись весна.
Сонце ясне закотилося,
щастя вкрала в нас русня.
Хмари сунуть над країною –
у бутті відбувся збій.
Зло повзе на нас лавиною –
йде із ним смертельний бій.
Не громи гуркочуть-сваряться–
це війни смертельний рик...
Перемога оркам мариться –
тільки буде їм гаплик!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2023
— Мурко, це ти? Брудний, побитий...
Ну, дай тебе я обійму.
Дивися: це – всі наші діти,
(я їх пізніше підізву).
Де ж ти блукав, смугаста морда?
Я очі виплакала всі!..
Он, діти вже біжать по сходах,
всі семеро, в усій красі!
— Це всі мої? Не може бути!
Лише один на мене схож.
Не хочу знов в сімейні пути...
Ой, ой, не бий мене! — Ото ж!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2023
Залиши́ли життя "на потім" –
сьогодення гнітить тягар.
Нині й мед – гіркото́ю в роті,
бо все суне орда почвар.
Вже давно світом зло керує,
на Землі так багато драм.
Молитви наші Бог не чує,
і ми з бідами сам на сам.
У снігу, у багні, у поті –
карта долі в нас так лягла.
Залишивши життя "на потім",
ми б'ємося з ордою зла.
Тягарем навалилась втома.
Дні тривожні... Чекання... Біль...
Як же хочеться нам додому...
Перемога – єдина ціль!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2023
Тонкою скибочкою дині
крізь хмар легких нерівний стрій
по хвилях неба темно-синіх
плив світлий місяць молодий.
В ніч перетворювався вечір.
Улігся вітер спочивать.
Затихли клекоти лелечі,
скрізь розлилася благодать.
Із квітами садків вишневих
перекликалися зірки.
І, Ніч, казкова королева,
кормила віщі сни з руки.
Здавалося, земля волога
життям напитувала сни...
А нам всім снилась Перемога
серед квітучої весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2023
Мертве місто у кільці війни.
Темні вікна, вибиті шибки...
Страх липкий нічні вбиває сни,
ще й сліди залишить на роки.
За кільце не вибратись ніяк.
Хто є хто – тут сумнівів нема.
А свічки підвальні ріжуть мрак –
відступає у кутки пітьма.
Тануть з воском всі минулі дні,
не повернеш мирний час назад.
Нас вбивають просто без вини.
Дня нема без грізних канонад.
Театр абсурду, танці на кістках,
Втрати, втрати, всюди кров та біль.
І руїни, де царює жах.
Зберегти життя – єдина ціль...
Мертве місто у кільці війни.
Темні вікна, вибиті шибки...
Досі страх пронизує всі сни,
ця полинна пам'ять – на роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2023
Просто будь. Нічого більш не треба.
І якщо ти поруч – все гаразд.
Хай насунуть хмари на пів неба,
і громи гуркочуть раз-по-раз.
І нехай здіймає буря хвилі,
будь-якій зарадимо біді.
Це нічого, що обоє сиві,
залишились душі молоді.
А раз так – нема чого жалітись.
Ми переживем всі холоди.
Не здолає сніг бузкових китиць.
Просто будь зі мною назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2023
У шафі старенькій, стулившись боками,
дрімають книжки́, а в них сотні історій.
Стоять, наче лицарі, мовчки, роками,
чекають на вас, читачі, як на долю.
Розкажуть вони про сміливих героїв,
про принців, драконів... Візьміть їх скоріше:
книжки від товстих до самої малої
хотять, щоб їх люди читали частіше.
Цінують книжки з давнини і донині,
усі вони повні пригод загадкових
й чекають завжди́, щоб вести́ по стежині
у світ неймовірний історій казкових.
Ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
Сум'яття думок і заплутаність сенсу.
Доріг перехрестя.
То сонце яскраве, то бурі та стреси,
то орків нашестя.
Йдемо по тунелю, шукаючи світло,
куди ж нам подітись?
Ось, знову садочки вишневі розквітли...
А нам би зустрітись,
сказати важливі слова, обійняти,
загоїти рани.
Вважали раніше, що часу багато. –
Це хибна омана.
Якими шляхами блукаємо світом? –
Маршрут невідомий.
Шукаємо істину несамовито,
мчимо "на червоний".
А треба коханим дивитись у очі,
щоб серцем зігрітись.
Та тільки війна у обличчя регоче.
А нам би зустрітись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2023
Вечір гасить світло.
Все навколо спить.
У Дніпрі привітно
хвиля плескотить.
В небесах гніздиться
срібний Місяць-птах.
В'яже ніч на спицях
наш наступний шлях.
Місто замовкає –
сонна благодать.
Вогники пірнають
у річкову гладь.
На хмаринках тихо
сни пливуть до нас,
де немає лиха,
де ще мирний час...
Картина Світлани Прокопало "Дніпро"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2023
День народження у лева.
Розпорядження цареве:
Щоб музи́ки у обід
Грали весело, як слід!
Поні грав на ксилофоні,
Зебра – на акордеоні.
Бив джейран у барабан,
Маракасом тряс баран.
Пума, сидячи на гілці,
Награвала на сопілці,
А хохлатий какаду
Дмухав голосно в дуду.
Мавпа у яскравій майці
Бринькала на балалайці.
У тамтами стукав слон,
Бас щипав хамелеон.
Тарілками дзенькав зайчик,
Тамбурин трусив тушканчик.
Кожен грав, як тільки міг.
Тільки... лев від шуму втік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2023
БЕЗСОННЯ
Нічна ріка тече кудись нервово,
в ній спогадів гойдається вода.
А роздуми кружляють, наче сови,
й тривога повсякденна не спада.
Нанизую думки на нитку ночі –
кінця та краю ниточці нема.
У темряві літають поторочі –
подій минулих блякле сінема.
Під ранок майже раптом все зникає,
пливе свідомість, наче у смолі.
І спиш – не спиш... Вже ніч дішла до краю,
додавши тільки зморшки на чолі.
Картина: Пінтор Ніколас "Безсоння"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2023
Я перестала висипатись.
(А хто спокійно зараз спить?)
Куди від дійсності сховатись,
якщо душа весь час болить?
Нема для спокою причини
(війна – який до біса лад?),
якщо ховаємо щоднини
загиблих хлопців та дівчат.
А горе в чашу часу ллється –
її не випити до дна.
Тому несправжньою здається
ця вкрита попілом весна.
Але промінчики весняні
всім шторам зла не затулить.
І Перемоги день настане,
і Україна буде жить!
Картина Агостино Арривабене
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
В королівстві Цукорокко,
Де жили всі без нудьги,
Головна ріка Сиропка
Затопила береги.
Розлилася вшир водиця,
Наробила всім біди.
Повінь – зовсім не дурниця.
Всі тікають хто куди.
Шоколадки та іриски
Пліт будують з "сі-сі-стік"*.
Підбирається вже близько
Той сиропковий потік.
Зайченята з шоколаду
Скачуть до Цукрових гір.
Рятувальники від влади
Роздають усім зефір:
Тих, хто плавати не вміє
Він врятує від біди...
А ріка все скаженіє,
Вже пів міста у воді!
Аж до вафельних палаців
Підбирається вода:
– Гей, містяни, всі на працю,
Бо стіна вже осіда,
Тріснула грильяжна плитка!..
У столиці крики, шум.
Роздає накази швидко
Сам король Рахат-лукум.
***
Із льодяників загони
Генерал Еклер веде.
Всі здолає перепони,
Вихід всюди він знайде!
Влаштувавши переправу,
Двох солдатів підізвав:
— Ви дізнайтесь в чому справа,
Повінь цей всіх здивувув.
Не було раніш такого,
Щоб Сиропка розлилась.
Вирушайте у дорогу.
Йдіть! Щоб справа вам вдалась!
І Дюшес із Барбарисом
Рюкзаки зібрали враз
І на кониках з ірису
Мчать виконувать наказ.
***
Скачуть, скачуть вздовж потоку,
Вже втомились скакуни.
Бачать: впали у Сиропку
Карамельні валуни,
Річку перегородили –
Їй текти нема куди.
Що ж, причину дослідили.
Як позбавитись біди?
Каже Барбарис Дюшесу:
Винен тут Солодкогриз.
Він від голоду чи стресу
Нам зробив такий сюрприз.
Хитрий він й злодійкуватий.
Дім у нього – це нора.
Мабуть, нор нарив багато –
І розсипалась гора.
Впали валуни у воду –
От тому й переполох.
Та усунути цю шкоду
Не під силу нам удвох.
А Дюшес відповідає:
— Слухав я міські плітки
Й чув: старенька проживає
У лісах біля ріки.
Кажуть, що вона все знає,
Курагою, наче, звуть.
— Ну, в нас виходу немає.
Ми повинні в неї буть.
Скачуть не одну годину.
Вечоріє. Скоро ніч.
Раптом чують запах диму:
— Хтось тут поруч топить піч.
Бачать: прянична хатина.
Тут стара живе, мабуть.
Подивилися у вікна:
Приймуть їх чи проженуть?
Двері бабця відчинила:
— Хто прийшов до мене, га? —
І рукою поманила:
— Прихистить вас Курага.
Зараз, трохи почекайте –
Самовар мій закипить.
Їжте, пийте й спать лягайте,
Завтра будем говорить.
І льодяники на ранок
все старій розповіли.
Їм вона після сніданку
Дала гілку омели́
Й каже: — Ось чарівна гілка.
Вам вона покаже шлях.
Буде вам вона за стрілку
У лісах і у полях.
Приведе аж до дракона,
Звуть його Наполеон.
Найдобріша він персона,
Хоч на вигляд і дракон.
Допоможе він у справі.
Хто могутніший, ніж він?
Ну, вперед, солдати браві,
Й передайте мій уклін.
Попрощалися з старою
Два льодяники – й в похід.
Слідують за омело́ю.
Гілка їх веде на схід.
***
Довго їхали чи швидко,
Бачать: гір високих склон.
Немалу печеру видко.
Мабуть, там живе дракон.
Раптом гори затремтіли
І почувся грозний рик:
— Хто ви і чого хотіли?!
Барбарис аж ледь не втік.
А Дюшес – той не злякався:
— Добрий день, Наполеон!
Й Барбарис вперед подався:
— Вас вітаємо, дракон!
Привезли уклін від бабці,
Звуть стареньку Курага.
— Як вона там поживає?
Її знаєте хіба?
— Нам вона допомагала
Та направила до Вас.
— О, тоді це вже не мало, —
Все кажіть, не гайте час.
І льодяники дракону
Все, як є, розповіли.
— Серед річки перепона?
Добре, що мене знайшли.
Це для мене не питання,
Перепону приберем.
Тільки вам я дам завдання:
За́гадку з солодких тем.
Не казала вам старенька,
Що я за́гадки люблю?
Відгадайте-но швиденько
Мою за́гадку одну:
Що у світі найсолодше?
Дайте відповідь скоріш.
— Так, питаннячко хороше.
Може, це ізюм киш-миш?
Шоколад? Медовий пряник?
Мармелад? Халва? Ірис? –
Сипле назвами льодяник,
(той, що звався Барбарис).
А дракон почухав вухо,
Посміхнувся і сказав:
— Відповіді я прослухав:
Ти, солдате, не вгадав.
Може, друг твій відгадає? —
До Дюшесу він звернувсь.
— Звісно, відповідь я знаю,
Та промовити боюсь,
Бо це їсти неможливо.
— Що? — Пита Наполеон.
— Може, відповідь і дивна,
Найсолодше в світі... сон.
— Ти вгадав, льодяник бравий.
Твоя відповідь – не бред.
Вирушаймо, часу мало.
Ви – на спину – і вперед!
Ось, на спині у дракона
Два льодяники летять.
— Он туди, Наполеоне,
Бачиш, скали мерехтять.
І дракон спустився нижче
Й сів на березі ріки.
— Роздивлюся якнайближче
З карамелі острівки.
Це з-за них у королівстві
Повінь стався, видно це.
Тут одне потрібно дійство:
Розтопити їх – і все.
Виконаю обіцянку.
Тільки де ж Солодкоїд?
Як пальну вогнем з горлянки –
Вмить піджарю на обід.
Це Солодкоїд почувши,
Вилізає вмить з нори:
— Що за методи, прибульці?
Принесли б мені дари –
І не треба йти у наступ.
Сварки, бійки – це пусте!
Про зубну я мрію пасту.
Ви мені її дасте?
Я залишу рідні гори,
Бо набридла карамель.
І піду робити нори
Посеред Цукрових скель.
І дракон тут здивувався:
Як звірятко це карать?
— Ще з таким не зустрічався! —
Й заходився реготать!
— Ось, візьми і пасту, й щітку —
Зуби треба берегти.
— Ох, поважив ти сирітку,
Зміг мені допомогти.
Вмить Солодкоїд зібрався,
Взяв дари — і зразу втік.
А Дракон з вогнем погрався –
Відновив ріки потік.
Валуни всі вмить розтали,
Як Дракон вогнем дихнув.
— Допоміг я вам у справах?
Обіцянку не забув!
— Здравий будь, Наполеоне,
Ти нам дуже допоміг!
А тепер нам час додому.
— Залишайтесь на ночліг.
Незабаром сонце сяде.
Не поїдете ж у ніч?
Пригощу вас мармеладом
Й ліжко дам вам, звісна річ.
— Згодні ми, Наполеоне.
Заночуємо тоді.
Завтра вирушим додому.
— От і добре. Ну, ходім.
А на ранок із Драконом
Розпрощались молодці.
— Все, ми їдемо додому.
Дуже дякуєм тобі!
Ти тепер наш друг найкращий.
Ну, бувай, Наполеон!..
В посмішці розкривши пащу,
Довго їм махав Дракон.
***
Повернулися солдати –
Чують скрізь святковий шум.
Запросив їх у палати
Сам король Рахат-Лукум:
— Ви герої, безумовно,
Заробили ордени. —
Обійняв обох любовно:
— Вам відпустка до весни!
Цілий місяць святкували
Всі у селах та містах
І героїв прославляли
У баладах та піснях.
В королівсві Цукорокко
Все спокійно, як завжди.
Річка головна, Сиропка,
Більш не коїла біди.
*сі-сі-стік – м'яка карамель у вигляді соломинок
Ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
Був час ранкових кавових сонат –
і кавоварка задзюрчала скерцо.
Вдихаю кави дивний аромат –
і хвиля щастя огортає серце.
Над чашкою легкий зміїться пар,
виписуючи кільця та зігзаги...
Кладу думки на кавовий вівтар
та набуваю тиху рівновагу.
Хтось виростив, хтось смажив, хтось змолов –
і ось, п'ю каву з чашечки простої.
Ковток – і я народжуюся знов,
як Афродіта з піни золотої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023
"Війна – це вам не з бубном танці", –
так кажуть, хто її торкнувсь.
Трясе країни в лихоманці,
неначе світ перевернувсь.
В наш вік – брехня та лиходійство
цвіте махровим цвітом знов.
Націлені знаряддя вбивства
на мир, на людяність й любов.
І страх шукаючи на дотик,
вгризаються ракети в ціль.
Бажання крові – як наркотик.
Життя – безумний водевіль.
У рік вже склались дні та тижні,
та не вщуха сирен виття.
Сплетіння вибухів та тиші,
з'єднання смерті та життя...
Нема кінця та краю горю,
і не стихають молитви.
Хоч знов збирає сили ворог –
ми зможемо відповісти!
Не звиктися з війни страхів'ям –
вбиває душу кожна мить...
І янгол з крил роняє пір'я,
нас намагаючись укрить.
Картина Олександра Ворошиліна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2023
Що любить грудень? – Каву з коньяком,
гарячий чай з лимоном та імбиром
із додаванням меду за смаком
і бутерброд з м'яким вершковим сиром.
Ще любить плед пухнастий та м'який,
різдвяника вазон на підвіконні,
з ліхтариків й зірок декор міській,
із рідними розмови телефонні...
Останній місяць року нас несе
вперед, до мрій повз береги журливі
і свято вірить в те, що, попри все,
чекають нас дні вільні та щасливі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022
У вушко голки протягнути нитку,
що сплетена з в'язких зимових снів
і зшити день, і вибігти за хвіртку,
і засміятись пухкості снігів,
і вслухатись у тишу цю глибоку,
що огортає коконом село.
Вдивитися: куди не кинеш оком –
усі простори снігом замело.
Відчути серцем, як зима ворожить,
гортаючи морозні сторінки,
і знову закохатись у світ Божий
і вірою наповнити думки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2022
Збувається мета – казковим ніжним пухом
наповнюється світ від неба до землі.
Дерева надягли блондинчасті перуки,
й пливуть у срібну даль будинки-кораблі.
Сутулиться ліхтар на сніжому подвір'ї
та блимає ледь-ледь, немов немає сил,
а біля ліхтаря кружляє біле пір'я —
це Бог там, угорі, перину потрусив.
На чистих сторінках, які гортає вітер,
з'являються рядки засніжених поем.
Турбується мороз, щоб їх ніхто не витер,
не зачеркнув пером, не позмивав дощем...
Стежини замело, шляхи позасипало
в казковий край, який примріявся давно.
А мрійників, як я, у світі є чимало,
що дивляться у ніч крізь затишне вікно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2022
Сиропом темним ніч загусла,
і зорі сяють над селом,
а у м'якій колисці русла
заснув Дніпро солодким сном.
Десь хвіртка скрипнула – і тиша.
Ніхто ніде не гомонить,
і чутно, як на дворі миша
у сіні тихо шурхотить.
У дім, де стиглих яблук запах,
який буває восени,
тихенько на котячих лапах
крадуться вересневі сни.
Ілюстрація з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022
Якщо тебе поранять, милий,
(все може бути на війні)
до тебе прилечу на крилах,
мені ти тільки подзвони.
Якщо ти іншу покохаєш –
кажи, мовчання не спасе.
Не думай, що мене вбиваєш,
бо правда – вища над усе.
Якщо втечеш ти з поля бою,
то скаже дівчина люба:
вона не буде із тобою,
бо боягуз – завжди ганьба!
За мотивами Йосипа Уткіна "Если будешь ранен, милый"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2022
Сукно небесне дряпаючи гі́ллям,
колишуться оголені тополі.
Це вітер їх гойдає своєвільно,
й дерева на морозі захололи.
Їх схлипування, тоскні та нечутні,
лягають на легкі, прозорі ноти –
і вже звучить ледь чутно сніжна лютня,
щоб став м'яким морозу гострий дотик.
Нехай в цю зиму фарби невеселі,
нам грудень надає маленьку втіху:
зимові невиразні акварелі
доповнені мелодією снігу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2022
На полотні грудневих днів
пейзажі зовсім не веселі.
Останній лист в землі зотлів,
і мочить мокрий сніг оселі.
Відлига змінює мороз,
і на душі то стинь, то мряка.
На тлі сумних життєвих проз
верзеться маячня усяка.
Неспішно тягнуться дими
до хмар, що мороком налиті,
але чекаємо всі ми
Різдвяних свят, неначе діти...
Ілюстрація: Наталі Чарова "Сльота"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2022
У світ війни відкрились брами:
зійшлися зло й добро в двобої.
Хапаєш спраглими губами
повітря, що спеклось від горя.
А темні хмари гасять світло,
з них сипляться залізні гради.
Пожеж кроваві квіти квітнуть,
і смерть наспівує рулади.
Війна і ти злились в єдине –
немає іншого початку.
Свій розум не втрачаєш дивом,
а на чолі – страждань печатка.
Зійшлися зло й добро в двобої...
Думки до Бога простягаєш,
і серце, що роздерте болем,
лише молитвою зшиваєш...
Колючій вітер вовком виє,
і небо дивиться суворо...
Кто темні брами ці закриє? –
Ми всі разо́м. І дуже скоро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2022
Холодному бреду раздольно
в ненастье, что шлют небеса.
А сердцу и горько, и больно,
ведь рвутся надежд паруса.
Вокруг – напряжённые лица:
и тесен, и хрупок наш чёлн,
но он не спешит раствориться
в безумном неистовстве волн,
несётся по бурному морю,
пытаясь бороться с бедой,
с судьбою неистово спорит,
взлетает над пенной волной!
И пусть неизбежны потери,
пусть реквием буря поёт,
но всё-таки хочется верить:
мы выстоим, нам повезёт!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967896
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.12.2022
Час підхоплює тривогу
І несе її вперед.
Морок – в чорта, світло – в Бога.
Й ми між ними посеред.
За межу подій не вийти.
Буде так, як має буть.
Бити клятих московитів
Ще довгенько нам, мабуть.
Бій у спеку, у негоду,
Сон уривками вночі...
І сидить, чека нагоди,
Янгол смерті на плечі.
Днів буремних круговерті,
Куль трасуючих пунктир...
Ми стійкі, завзяті, вперті –
Ми воюємо за мир!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2022
Кішка – хазяйка в домі.
Так повелося здавна.
Крок її невагомий,
ходить велично й плавно,
хитро примружить очі,
зробить із них щілину,
пісеньку промуркоче,
вигне граційно спину,
суне свій носик всюди,
ну, а якщо хворієш –
ляже тобі на груди,
бо лікувати вміє.
Впевнені всі у цьому:
кішка – створіння дивне.
Вона – головна у домі,
ти – лиш її людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2022
Перевели на час зимовий стрілки.
Скінчилось літо бабине, на жаль.
Вже запасли припас на зиму білки,
і на городах зібрано врожай.
І тоне день у смутку листопаду,
крізь віти саду цідиться туман.
У храмі неба сонячна лампада
підсвічує пташиний караван,
який летить туди, до небокраю,
сховатися в небесні комиші,
Землі останній клекіт посилає
і смутком залишається в душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2022
Маски зірвані.
Світ над прірвою.
Сльози катяться –
не спинить.
Дні загублені.
Ми розгублені:
як триматися?
Що робить?
Ролі зіграні.
Долі вибрані.
Щось трапляється
повсякчас.
Зло пручається,
розростається
метастазами
у серцях.
Мрії сковані,
вглиб заховані –
з неба хмарного
ллється біль.
Дні спотворені.
Ми нескорені,
Бо ми знаємо
нашу ціль.
Ілюстрація: Олег Шупляк "Помста"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2022
Нам сниться сон. Кошмарний довгий сон
про морок, що узяв нас у полон.
Ми уявити досі не могли,
що стане мало нелюдям землі,
що їх малий плюгавенький король,
народу мозок взявши під контроль,
породу орків вивів марки "зет"
й повів у бій під прикриттям ракет.
І ті пішли, мерзота всіх мастей,
вбивати та калічити людей,
спустошувати села та міста
без розуму. (Орда – і є орда).
Хоч довга ніч, але світанку буть!
"Король" у бункері, (там пострілів не чуть).
Тремтить, бо відчуває свій кінець.
Його орда вся зійде нанівець,
бо не змінити злу сценарій "сну",
не відмінити сонячну весну.
Розбиті будуть нечисті полки,
додому прийдуть наші козаки.
Нам сниться сон. Кошмарний довгий сон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2022
ВЕЧІРНІЙ ДОЩ
Акварельний вечір.
Дощ, як тихий сон.
Кину плед на плечі,
вийду на балкон.
Сіють смуток хмари.
Блимає ліхтар.
Тіні, як примари,
лижуть тротуар.
У дворі – нікого.
Дощик шурхотить.
Та лише тривога
давить та гнітить –
серденько холоне...
Смуток відпущу
й протягну долоні
крапелькам дощу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2022
Зжирає світ безжальний Мо́лох,
стають темніші дні.
Всесвітній розум б'є на сполох:
планета у вогні!
Конфлікту камінь впав у воду,
і кола далі йдуть.
В огні війни немає броду,
гірка у цьому суть.
Часи тривогою прошиті,
в душі гніздиться страх.
Земля летить ще по орбіті,
загублена в зірках.
Не може буть, щоб гриб пекельний
здійнявся до небес!
Щоб не здійснився жах смертельний,
гальмуйте свар процес!
Гасіть пожежу злого сказу,
хай вщухне війн вогонь!
Повстаньте, люди миру, разом,
не стійте осторонь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2022
Минають дні, і я минаю з ними.
Вже згасли зорі юної весни.
Попереду дощі й холодні зими,
а по ночах – сумні й тривожні сни.
У небуття пливуть часи неспішно,
в осінній келих ллється тихий щем.
Роняють віти листя безутішно,
всі перевиті бісерним дощем.
Ліниво хмари тягнуться на захід,
вологий вечір плечі обійма...
На горобині так багато ягід –
мабуть, сувора видасться зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2022
Світ, до якого ми звикли, щезає потроху.
Інші часи настають, надзвичайно складні.
Звикнути треба, прийняти нову цю епоху,
хоч і лякають наповнені смутою дні.
Серце не може забути спокійне минуле.
Як же прийняти нове божевільне життя?
Наче з моста нас у річку глибоку штовхнули.
Випливе хтось, ну, а інший піде в забуття.
Тижні спливають за тижнями хмарно, тривожно –
все намагаєшся жити сьогоднішнім днем.
Тільки новини вгризаються в мозок безбожно,
і замість спокою в серці – безвихідний щем.
Нас, наче човник легкий, зносить зміни цунамі,
потім шпурляє із силою вниз з висоти.
Тільки фінал не дописаний в нинішній драмі –
все під питанням: чи ми зможемо іспит пройти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2022
Я знаю: все колись мине.
Скорботний сум в очах розтане,
повітря, свіже та хмільне,
не буде пахнути димами.
Зростуть на спалених полях
нові хліба золотокосі,
і зна́йдеться нарешті шлях,
що не змогли знайти ми досі.
Життя замінить свій окрас:
свинцеве стане кольоровим.
І буде мир, і буде час
не для прокльонів – для любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Годину цілу свого пса
Я вчив казати "ковбаса".
Хоч тренувався знову й знов,
Навчивсь він тільки складу "ков".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Ця математика сумна,
її вивчали ми роками:
на час поділена війна,
а мир та спокій – за дужками.
У ступінь зведена імла
брехні, ненависті й цинізму,
та вилучений корінь зла,
який дорівнює фашизму.
Ця математика з'їда,
як важко нам її сприймати!
Рівняння задає біда,
і множаться щоденно втрати.
І вже нема прямих кутів
у геометріі абсурду:
поламані хребти мостів,
і стали попілом споруди.
Не захистити світ хрестом:
тривають дні зі знаком "мінус".
Сирени виють за вікном,
розносячи тривоги вірус.
Нам щось доказують чини,
та теорема їхня хибна.
Ця математика війни
народам світу не потрібна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Примруженим оком вдивляється місяць у місто,
де тіні, як сонні вужі, обплітають двори.
А зорі у небі розсипаним скляним намистом
виблискують, наче сигналять землянам згори.
Ця ніч, як всі інші, повільно розтане на ранок,
і літній світанок знов зшиє уривки надій.
Лише не зітре, не загоїть болючії рани,
які все сильніш кровоточать від певних подій.
І поки ще можемо дихати вільним повітрям,
і поки питання про долю не стало ребром,
давайте ми знімемо з себе облуди опліття,
давайте наповнимо душі любов'ю й добром.
І навіть у ніч безпросвітню, в години розпуки,
насамперед треба усім залишатись людьми.
Бо тільки любові й добра нерозривні сполуки
зуміють пройти крізь важке божевілля війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022
Покотився серпень
яблуком медовим.
Знемагає серце
недозрілим словом.
Брід не відшукати
у морях розпуки.
Замість яблук – втрати
падають у руки.
Час вплести надії
у вінки з колосся.
Кров, біда та мрії –
все переплелося.
Тьмяним сяйвом зорі
у горнилі неба.
Ці часи суворі
пережити треба.
Нам би зла позбутись
та зцілити рани,
благості торкнутись
спраглими губами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022
Горить наш хліб! Вже поле – попелище.
(Навмисно палять ниви москалі) .
Горить наш хліб! Багатство найцінніше
Лежить як сірий саван на землі.
Під час війни засіяли це поле.
Все ж, сподівались: буде урожай...
Горить наш хліб! І серце плаче кров'ю:
Коли ж війні підступній буде край?!
Горить наш хліб! Так боляче дивитись,
Як наші люди боряться з вогнем.
І уві сні такому не наснитись...
Щоб ти, москалю, сам згорів живцем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2022
Гадали ми: сильніше неможливо
Ненавидіти вас, російські пси.
Але ненависть наша так скипіла,
Як не було у давнії часи.
Ви вдарили вночі негідно, підло
По мирно сплячих селах та містах.
Мабуть, у мирі жити вам обридло
Чи Україна в вас вселяє страх?
Тому, що ліг тягар війни на плечі,
Неначе лава, наш скіпає гнів!
Дитинство вкрали ви у всій малечі,
Позбавили старих спокійних днів.
Ви вкрали в нас весну та світлі мрії.
Весна прийшла, та тільки не для нас.
У світі вас ніхто не розуміє,
Московія – це Мордор без прикрас.
Чекають нас попереду ще весни,
А ви всі потонули у імлі.
Країна наша розцвіте, воскресне,
А ваша – так і буде у гниллі.
За час війни ми стали всі сильніші
Й мудріші на сто років уперед.
І зрозуміли ми найголовніше:
Ми – нація, народ насамперед!
Козацькі гени зринулись у крові,
Перетворивши нас у моноліт,
Щоб ми пройшли крізь зарості тернові
І стерли всюди ваш кривавий слід.
Немає в вас вже людського нічого:
Не вбий – така є заповідь Христа.
Вас будемо ненавидіти довго
За вбитих, за зруйновані міста,
За немовлят, народжених в підвалах,
За кожен спопелілий хлібний лан.
За долі, що війна ущент зламала
Ми вам могильний викладем курган.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Нас кромсає війна. Ми всі густо просочені нею.
Кожна днина присипана попілом горя та втрат.
Гонить вітер дими над побитою "градом" землею,
і ще довго їй снитися буде відлуння гармат.
У серцях не вщухають лютневі колкі́ заметілі,
і не може зігріти тепло від минулих років.
А у венах не кров – струм ненависті б'ється у тілі:
над країною в'ється гурма двоголових круків.
Час зібрати в кулак весь наш дух, нашу силу та волю
та розбити ненависну зграю ворожого зла.
Біла чайка здолає навислу над нею недолю,
сонце вийде з-за хмар – і розтане зловісна імла.
Ілюстрація: Олег Шупляк "Чайка"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
Кожен день живемо́ у якомусь химерному сні,
а реальні події не зовсім вкладаються в розум.
Час неначе завмер, стали довгими-довгими дні,
й дуже мало втішають військових експертів прогнози.
На цій клятій війні ми втрачаємо кращих синів.
Кровоточать, болять Україні нанесені рани.
Не втекти, не забути жахіття обпечених днів,
і, здається, в якийсь інший вимір відкрилися брами.
Скільки стерто життів, покалічено, зламано душ!
Тільки жорнам війни не змолоти країну на попіл! –
Чуєш, пісня звучить про калини похилений кущ,
і лунає подвійне "гей-гей", як у ворога постріл
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022
Вигадують умови гри
і доля наша, й час.
Свинцево-чорні кольори –
пріоритетом в нас.
На стику всіх подій – війна,
повсюди біль та кров.
І як натягнута струна –
звучання молитов.
А небо – в спалахах грози. –
Весь світ тріщить по швах...
І плачуть давні образи
в розбомблених церквах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022
Дивувалась кішка:
— Люди дивні трішки,
на сніданок мишку
їсти не хотять.
Ніч я полювала,
мишок наскладала,
а хазяйка Алла
почала кричать.
Довго дуже Алла
охала, зітхала.
Щоб це озачало? –
Миші свіжі всі!..
Вдень робила Алла
вправи із вокалу.
Замість "няу-няу" –
"До - мі - фа - до - сі".
Дивна дуже Алла:
ляльку колихала,
розмовлять навчала,
лялька ж – не жива!
Пестила би кішку,
кішки – цікаві́ші,
вуса й хвіст розкішні.
Чи я не права́?
Ілюстрація: Марія Павлова "Дует"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Безсонна ніч вся повна тоскних дум,
в клубок сплелись нитки надій та суму.
Вдихнеш – і знов війни гіркий парфум –
здригнеться серце, начебто від струму.
Як пережити змін тяжкі роки?
Як вижити в буремній круговерті?
А Час перегортає сторінки́ –
народження та скорбні дати смерті.
Ніч. Не заснути. Крутяться думки:
розлуки, біль та втрати, втрати, втрати...
На полотні життя – криві стібки:
хтось у "війнушку" вирішив пограти.
Не повернути колесо подій.
Вдивлямось крізь коло у майбутнє:
чи крізь війни кривавий буревій
побачимо правдиве, справжнє й сутнє?
Ілюстрація: Василь Долгов "Колесо часу"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022
Ми не будемо битись в істериці й падати духом.
Хтось так дуже хотів, щоб народ наш і скиглив, і скнів.
З-за свинцевих небес голос Бога звучить дуже глухо,
ми стаємо жорсткіші, все більш відчуваючи гнів.
Крізь колючі дощі, крізь повітря отруєне згарищ
ми йдемо все вперед, в майбуття прорубаючи шлях.
Духи предків встають із полів стародавніх ристалищ
та ідуть з нами в бій, щоб війни був зничтожений жах.
Навіть прах з наших рідних могил силу нам посилає,
українська земля – найдавнішій з усіх оберіг.
А тому у орди шансів зовсім ніяких немає,
кожен третій з ординців уже в нашу землю поліг.
Час мине, і в повітрі гримітимуть тільки-но грози,
ми за тишу та мир зараз платимо вищу ціну.
Буть довго ще гоїтись рани та сохнути сльози...
Хай покарані будуть всі ті, хто приніс нам війну!
Ми не будемо битись в істериці й падати духом:
нами вказаним шляхом рашистськії йдуть кораблі.
І хоча з-за небес голос Бога звучить дуже глухо,
наша сила – у вірі й у нашій священній землі!
Картини Олега Шупляка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022
Чи думав прадід мій, солдат,
який дійшов до стін Берліну,
що прийде знов фашистський гад
на нашу неньку Україну?
Що чиркне дурень сірником –
і спалахне війни багаття,
що лють в серця вповзе вужом,
і розпадеться мир на шмаття;
що стане біль та смерть людей
для вояків російських – сміхом,
а постріляти у дітей
вважати будуть за потіху?
І б'є сучасний світ в набат:
"Що ще росії заманеться?.."
Чи думав прадід мій, солдат,
що так усе перевернеться?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2022
Коли духмяний вечір крадькома
бузковим пензлем розмалює небо,
знов усвідомлю сумно, що сама,
а я не можу, милий мій, без тебе.
Чи йдуть дощі, чи сонце припіка,
у серці грають спогадів орга́ни.
Все йдуть та йдуть по пам'яті пісках
моїх думок неспішні каравани.
І як, скажи, уникнути тужби,
яка мене і досі роз'їдає?..
Вже за вікном воркують голуби...
Так непомітно ніч пройшла... Світає...
Присвячується всім жінкам, які втратили коханого
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2022
Гніздиться ніч у сірій млі,
і вже відчутна тиша.
Пристали хмари-кораблі
до церкви на узвишші.
У низині́ туман лежить
кошлатим алабаєм.
Остання вечора блакить
ховається за гаєм...
Вже скоро, скоро світла мить
на нашу землю зі́йде.
Чекання свята вже п'янить:
Христос в серця уві́йде.
Вгорі небесна глибочінь
ховає таємниці...
І линуть дзвони вдалечінь
з церковної дзвінниці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2022
(притча)
Стара кузня біля тракту.
В ній коваль працює,
щось кує. Та тільки раптом
хриплий голос чує:
— Добрий день, ковалю славний!
Є до тебе справа.
Бачу: ти працюєш вправно –
це тобі забава.
Припинив коваль кувати:
— Хто тут заважає?
Бачить: постать в чорних шатах,
й косу ще тримає.
Трохи моторошно стало:
"Смерть прийша за мною,
А я жив на світі мало." –
Все ж, махнув рукою.
— Що прикажете робити?
Помолитись Богу? —
Каже Смерті він сердито. —
Чи зразу в дорогу?
— Ти хіба хворієш, хлопче?
Чи набридло жити?
Чом ти вмерти зараз хочеш? —
Ще не час тужити.
Я прийшла не за тобою.
Я прийшла по справах:
В мене труднощі з косою –
лезо треба править.
Наточити, порівняти —
бач, яке кривеньке.
— Це я можу обіцяти,
буде, як новеньке!
Он, на лаві почекайте,
мабуть, притомились?
Тільки мене не чіпайте,
мовчки щоб дивились.
До роботи хлопець взявся,
виправив ту косу.
— От і все, — аж засміявся
й простягнув Безносій.
— Скажу чесно, я боявся
косу в руки брати,
липким страхом перейнявся –
це ж знаряддя страти.
Скільки нею повбивали
душ за стільки років...
Смерть тут скочила із лави,
стала руки в боки:
— Скільки? Як вважаєш, хлопче?
Скільки я згубила?
— Та не знаю, — той бурмоче
й відступа безсило.
— Щоб ти знав, дурний ковалю,
це я зараз сива.
А була колись, як краля,
ніжна та красива.
Тих, хто вмер, я зустрічала,
позбавляла болю,
Як їм далі буть, навчала
та вела з собою.
Я нікого не вбивала,
не робила злого.
Душам я допомогала
вибрати дорогу.
Я не вбивця, як вважають.
Вбивці – це ви, люди.
Одне одного вбивають
в світі всюди, всюди!
З помсти, з заздрощів, за гроші,
ні за що, буває.
Вам вид крові – найсолодший.
Це я добре знаю.
Я це все спостерігала –
сльози з'їли очі,
темні коси посивіли.
Стала – потороча.
Люди, ви свої провини
валите на мене.
Так, срашна я стала нині
й одяг в мене темний,
не бруднитися щоб кров' ю
тих, кого зустріну.
Я дивлюсь на вас з журбою:
скільки ще загине...
Все, піду, я. Скільки винна
за твоє кування?
Зупинив її хлопчина:
— Є до вас питання:
якщо ви не є такою,
як це кажуть люди,
то навіщо ж із косою
ходите усюди?
— Дві дороги доглядаю, —
тяжко Смерть зітхає, —
та ж, яка веде до раю,
густо заростає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022
(казка)
На бурштиновому троні молодий сидів король
Та з нудьгою на обличчі грав свою буденну роль:
Слухав кволо та безвільно від придворних всі плітки,
Відриваючи повільно на троянді пелюстки...
"І навіщо стільки років прагнув бути королем? –
Сам собі я заподіяв купу справ нудних й проблем."
Він занурився надалі в давніх спогадів крутіль.
Наче й був присутній в залі, та далеко був відтіль...
Він, малий, живе в бабуні... Ось біжить від ворогів...
Ось пливе в чужинській шхуні до далеких берегів...
Ось він бореться із левом і встромляє в серце ніж...
Ось його вже кличуть Лео, він вже воїн (це пізніш)...
В королівстві був він бранцем, де король тираном був.
Втік пізніше до повстанців, славу й почесті здобув:
Клан прогнав змієголових, вбив тирана-короля
Та був обраний народом. Вже Ільзим – його земля.
Так, він вдячний за довіру, тільки в серці знову сум.
Вже багато років миру, та чому ж він повен дум?
Крізь життя він йшов сміливо, як крізь грізний буревій...
"Хто я? –Думав дратівливо... Ах, мені би знову в бій!.."
Вірний зброєносець Корро підійшов та запитав:
— Друже, щось якийсь ти кволий, ти якимсь незвичним
став.
— Я і сам це, Корро, бачу. Щось кортить – не знаю що.
Королем мене вважають, ну а я, мабуть, ніщо...
Цілий день все Лео думав про нудне своє життя.
— Цей палац, корона, слуги – все непотріб, все сміття!
Як мені бракує волі, мандрів, навіть небезпек!
Не бажав такої долі, все мені вже впоперек.
Влада щось в мені змінила. – Глянув в люстро на стіні:
— Це не я, якесь страшило з цяцькою на голові!
Досить гратись в можновладця, зовсім про життя забув!
У короні "сита паця". Зовсім я таким не був!
Щось душі моїй бракує... Вийшов Лео на балкон...
— Що це? Дівчина танцює... Може це чарівний сон?
В сяйві місячного світла стан звивається гнучкий...
Наче казка тут розквітла, вечір зразу став жаркий.
— Хто ти, дівчино, одначе? Як потрапила в садок?
— Повелителю, пробачте! Вам завадив мій танок?
— Милувався я тобою. Ближче тільки підійди.
— Була б вдячна, мій королю, якби ви дали води.
— Зможеш влізти по ліані, що плететься по стіні?
— Мій королю, не питання, дуже легко це мені.
Танцівниця, наче змійка, по ліані піднілась
Й молодого чоловіка спокушати прийнялась.
Мимохідь король у люстро у велике зазирнув.
Скасував він зразу зустріч, танцівницю відштовхнув.
— Жінко, геть пішла з палацу, настрій мій змінився враз.
— Повелителю, що з вами? — Тільки, прошу, без образ.
Я не той король, якого ти б хотіла цілувать.
Сам себе, крота жалкого, я не в змозі упізнать.
Загорнулась жінка в хустку і, насупившись, пішла...
Підійшов король до люстра: "Ти, напевно, витвір зла!"
І одним міцним ударом зразу дзеркало розбив.
Сів на ліжко й незабаром провалився в сон без сил...
Радник вбіг, немов побитий: — Мій королю, в нас біда!
Усипальниця відкрита! Йде на нас мерців орда!
Я чуткам таким не вірив. Виявляється, дарма.
Недаремно виють звіри. Пробудилася пітьма.
Страх миттєво розлетівся, і столиця вже не спить.
Молодий король підвівся. Начепив корону вмить:
"Хоч мені ця роль обридла, ще побуду королем".
— Корро, швидко – зброю, сідла... Злість в мені горить
вогнем.
Коней вправно загнуздали та помчали прямо в ніч.
— Ось і бою ми діждали! Де ж ті монстри з потойбіч?
Біля стін гробниці бачать: йде на них огидний мрець.
— Хай страховисько пробачить, він зустріне свій кінець!
З піхов меч король виймає, мчить на нечисть... Помах...
Хрясь!
Меч, як блискавка літає. Тільки монстра вбити – зась!
Вбити мертвого не можна. Він і так давно помер.
Стало воїнам тривожно. Гра скінчилася тепер.
Мрець у драному лахмітті йде в полоні злісних чар.
— Це огидне страховіття – наш король-тиран Брутар!
Вбитим був одного разу – вб'ю тепер тебе я знов!..
Не виходить... От, зараза! Корро, вбік, у тебе кров!..
Мрець потроху наступає... Корро пам' ятник розбив.
Розхитали вдвох надгробок – камінь монстра й
розчавив.
Сіли трохи відпочити. — Корро, дай перев'яжу.
— Та нічого, буду жити. Я тобі отак скажу:
Треба армію послати для обстеження гробниць.
Одягнути всіх у лати – це не пошуки дрібниць.
— Так, ти правий, друже Корро... Повертаймо у палац.
Все роз' ясниться вже скоро. Вранці – воїнів на плац!...
Військо вирушило з ранку до зруйнованих гробниць.
Всіх трусила лихоманка (крім окремих одиниць).
Це не жарт – серьозна справа, зараз ворог – це мерці...
Підійшли і зліва, й справа – зброя в кожного в руці.
Запалили смолоскипи – в усипальницю ввійшли.
Саркофаги всі відкриті... тіл ніяких не знайшли.
Давні пращури Брутара зникли. Все це недарма.
Каже Корро: — Ці почвари породила зла пітьма.
— Спорожніли всі могили. — Чути вигуки бійців. —
Але що ж за темна сила розбудила всіх мерців?..
***
А в цей час в своїх палатах чаклував нестямний маг.
В ковпаку, у чорних шатах, весь у за́палі наснаг.
Раптом чує: — Що так довго? Досі ще король не мій.
— Довго, доню? – Це нічого. Не завада це для змій.
Вже підняв мерців Брутара – мій виконується план.
Ці напівгнилі почвари добру справу зроблять нам.
Я роблю цікаву штуку. З неї точно буде толк.
Зникне сум твій та розпука. Вдя́гнеш ти весільний шовк.
***
Обдивившись всю гробницю, каже радник королю:
— Темні чари – не дурниці. Я це дуже не люблю.
Схоже, знаю я, хто винний: чорний маг Табур Морох.
В нього замок старовинний. Там живе з дочкою вдвох.
А король відповідає: — Бачив замок я здаля.
Я до нього завітаю, хай приймає короля.
— Будьте з магом обережні. Він підступний та жорсткий.
— Буду вівчливим безмежно. Але ж підданий він мій.
І чого він там чаїться? Що, від страху там застряг?
— Короля він не боїться, бо він дуже сильний маг.
Особистість небеспечна. Він чаклує на крові...
— Я дізнаюсь, безперечно, що у мага в голові.
***
Дня наступного, із ранку, Лео спішився з коня.
Увійшов у браму замку... Ні, ніхто не зупиня...
Ось хазяїн, в темній залі... — Вас вітаю, мій король!
І, хоч вас ми не чекали, не в тягар нам ваш контроль.
"Скільки магів тут у залі?... Он, праворуч постать ще...
Он, ще третя збоку далі... " Враз Леону стало зле.
— Не хвилюйся, мій королю, це дзеркал звичайне скло.
Я тебе позбавлю болю. Ось, відчуй моє тепло...
Він отямився не скоро... Як давно він тут сидить?
Думав він: Табур – це ворог, все змінилося у мить.
— Друже мій, Табуре, дивно: ти представ у множині.
— Це було провокативно, ми у світі – не одні.
Наших сутностей багато. Сам хіба не помічав?
— Так, це люстро все прокляте! Бачив в ньому, ким я
став!
— Що ж у дзеркалі лякає? То хіба не твій двійник?
— Я і сам тепер не знаю, — відповів король й поник.
Іноді мені здається, що у ньому я – не я.
Наче хтось у склі сміється, а ім'я – чуже ім' я.
— Лео, знай, що "я" – омана, "я" – це все, що є в тобі.
Всі досягнення, всі рани, що розтанули в імлі.
Із усим своїм майбутнім та минулим ти – це ти.
Все, що є у тебе сутнє – все проявиться в тобі.
Як гадаєш, хто людині справжній ворог? – Це він сам.
— Як це "сам"? Це дуже дивно. Я не вірю цим словам.
— Як вважаєш, мій королю, що у світі справжнє зло?
"Я" утебе під контролем? Глянь в чарівне срібне скло.
Відбивається там чванство, грубість, зрадництво та
злість.
Що, королю мій, ти бачиш? Риси не твої? Чиїсь?
Так, коли це люди бачать, кажуть: дзеркало криве.
— Що, Табуре, все це значить? Хто у люстрі тім живе?
Тільки тим завжди я буду, ким себе вважаю сам.
Сам себе віддам до суду, сам собі пораду дам.
— В тебе сумніви з'явились, що у дзеркалі не ти?
Бо зненацька там відбилось те, що варте гіркоти?
— Твої загадки набридли. Все, Табуре, досить слів.
Он, вже зорі в небі зблідли. Швидко час так пролетів...
Раптом увійшла до зали дівчина та й каже: "Ах,
Тато, я чому не знала, що король у нас в гостях?"
— З того часу, як зустрілись, всі думки лише про вас.
Мій королю, ваша милість, відновити дружбу час.
— Ви з дочкою вже знайомі? Це Кассава, можна Кас.
— Так, тоді я був у втомі, був не дуже вдалий час.
— Ми продовжимо знайомство. Може, чарочку вина?..
Не чекав він віроломства й випив келих свій до дна.
Мимоволі потягнувся до Кассави, обійняв.
Ледве дівчини торкнувся – божевільним зразу став.
Час неначе зупинився... В очі впала пелена...
Як у спальні опинився? Що тут трапилось? Хто зна?
Як радів Табур у замку! Все здійснилось, як хотів!..
Лео вийшов на світанку з купой різних почуттів:
"Як я міг таке вчинити? Що зі мною? Підлий маг!
Все це треба припинити... — Друже Лео, що не так?
Чом смурний ти, мій королю? Не сподобалась дочка?
(А сам думку все мусолить: не зірвався би з гачка).
Подивись на себе в люстро. Подивись на світ людський.
Ну, не будь таким похмурим, а то вигляд твій жалкий.
Маг, розсунувши фіранку, показав магічне скло.
Там, в прозорому серпанку бачить Лео давнє зло.
Вся історія планети відбувалась на очах:
Війни... Битви... Кров, скелети... Охопив Леона страх...
Знову він розплющив очі – в люстрі тільки він й Табур.
— Що це там за поторочі? В голові моїй сумбур.
— Все, що бачив ти у люстрі – так насправді і було.
Це така природа людства: воювати, сіять зло.
— Ні, у кожної людини є щось світле у душі.
Не такі ми вже й тварини... — Ой, королю, не сміши!
Подивися сам на себе: ось твій істинний портрет.
Лео глянув... — Ні, не треба, це дикунський сілует.
— Це твоя природня сутність. Ти – чудовисько, дивись!
— Ні, Табуре, це не слушність... І подумав: "відвернись".
Лео швидко відвернувся та сказав в ту саму мить:
— Я з собою розминувся, бо душа моя болить.
Відчуття таке у мене – душу дзеркало краде.
— Може й так, сказати мушу... Може, то душа і є...
— Все, піду я, — мовив Лео. Можна, заберу я Касс?
— З неї вийде королева, і тобі вона як раз.
***
По закінченню двох тижнів, в сяйній пишності одеж
В місті, з півночі на південь, кінний рухався кортеж.
Всі містяни проводжали насторожено його.
Короля всі поважали. Чужеземець? Ну то й що?
Правив досі справедливо. Ну, а далі буде як?
Королева – що за дива? Може бути в нас повсяк...
— Мій королю, можна хліба? — руку простягнув жебрак.
— Варта! Взяти – і на дибу! Із зухвалим – тільки так!
Як затьмарити посмів він свято сво́го короля?..
— Став ти дуже дратівливим, — Корро тихо промовля.
Кілька днів — і ти вже інший. Друже, далі буде що?
Відповів король гнівливо: — Корро, геть! Бо ти – ніщо!
Шум піднявсь серед народу: — Як змінився наш король!
Королева, хоч при вроді, та у неї хибна роль.
— Він король, і може взяти за дружину будь-яку.
— Нам здавалось: будем мати владу зовсім не таку...
***
У палаці молодята посварились в перший раз:
— Знову бачу люстро кляте! Де взялося? Знаєш, Кас?
— Моє придане, звичайно. Батько нам подарував.
— Прибери його негайно! Він його зачарував!
— Не хвилюйся, милий Лео! Ти у дзеркало вдивись:
Ти – король, я – королева... Краще дужче пригорнись.
Почутиям своїм віддайся! Йди до мене! Я – твоя!
Люстра більше не лякайся... Ну, скажи моє ім'я...
***
Пробігають дні за днями... Лео в люстро знов вдививсь:
— Наче, я такий же самий? Чи то трішечки змінивсь?..
Помічали всі навколо: Лео зовсім іншим став.
Завдавав народу болю без законів, без підстав...
Справи всі свої закинув, про державу вже забув.
Всю країну мрак поглинув. І народ це враз збагнув.
Його армія без діла п'є, гуляє в кабаках...
А Кассава все раділа: сильні чари в цих шибках!
"Вже король змінився дуже. Скоро наш здійсниться
план.
І хоча ми з ним – подружжя, тільки мій дорожче клан" .
Кас до люстра доторкнулась: — Все у нас, як треба йде.
—
Та зловтішно посміхнулась: скоро людство все паде...
Лео падав в дику злобу. Та йому вже все одно.
Втратив він людську подобу. Не король вже він — лайно.
Магу все це до вподоби, руку об руку він тре:
В королівської особи скоро владу відбере...
***
Лео пив у тронній залі, та почув зненацька він:
— Що з тобою, ти не знаєш? Хто завдав тобі цих змін?
Був ти друг мені найліпший в битвах та серед розваг.
А тепер – ти зовсім інший, і я знаю: винен маг.
— Досить, Корро! Як посмів ти потривожити мене?
І не вчи мене, як жити, все проходить, все мине.
— Так, мине... разом з тобою. Та прокинься, врешті решт!
Знову стань самим собою, мага ж – взяти під арешт!
Ти, з тих пір, як був у замку, наче розум загубив.
Від країни – вже уламки.. Душу ти свою зганьбив.
Про мерців дізнався в мага? Ти ж за тим ходив туди?
— Я знайшов там інші блага: жінку дивної краси.
Все! Я більше не дозволю свого тестя ображать.
І тебе я не неволю, можеш йти, не заважать.
Про мерців ти не нагадуй, бо вони давно пішли.
І цьому я дуже радий. Ці страшні часи пройшли.
— Ні, страшні часи настали. У твоїй країні – зло!
Так ще люди не страждали! Маг – нещасть всіх
джерело!
Був у тебе друг єдиний, та і того вже нема.
У лиху твою годину ти позвеш мене... дарма.
***
Незабаром їде містом розцяцкований кортеж.
Королева, всі мінистри, охорона їде теж.
Зустрічає всюди тиша королеву й короля.
А напруга – все сильніша. Раптом – пісня: "Ой-ля-ля!
Був король у нас чудовий, та в тенета він попав,
Враз зігнувся, як підкова та рабом у жінки став!"
— Хто посмів?! Схопить нахабу! У темницю! Швидко, ну!
— Боягуз ти, наче баба! Вийдуть люди на війну!..
Співака схопила варта, попід руки повели.
— Короля гнівить не варто, то ж в'язницю засели.
Не вгамується сміливець: — Правду гратами не вб' єш!
Сподіваюся, чужинець, ти опинишся там теж!
***
Повернулися в палати... Чують: вулиці гудуть:
— Наш король вже гідний страти! Не ховайся! Люди
йдуть!..
А Табур в цей час радіє: наближається кінець!
Бо давно вже думка зріє: надягнуть скоріш вінець.
Лео вийшов на терасу: там внизу народ шумить:
— Короля хапайте зразу, бо настала помсти мить!
Вбіг король назад, у спальню: — Що тепер робити, Кас?
— Біжимо в кімнату дальню, там є схов, не знайдуть
нас...
Лео в дзеркало поглянув: Що це? Ледь свій стримав
крик –
Наче з сірого туману, вийшов з дзеркала двійник.
Раптом кинувся на Лео та у люстро потягнув.
Посміхнулась королева – прикидатись час минув.
Лео з двійником боровся, ще ледь-ледь – і він би впав.
Вже занурився по пояс... Ось, ще трохи – і пропав.
Раптом чує голос Корро: " Я прийшов як посланець"...
Він побачив все і скоро кинув в люстро камінець.
Розлетілось скло у друзки, і двійник розсипавсь теж.
— Корро, ми ж з тобою друзі? — В цьому випадку –
авжеж!
Може, я тобі завадив? — Ні, від смерті врятував.
— Так, хоч ти мене і зрадив, я тобі поспівчував.
– І за те тобі я вдячний. Наче, спала пелена.
Був я дуже необачний. Маг тут винний і... вона, –
Обернувся до Кассави... Що це з нею? Все обман.
Як же, друже, був ти правий. Це змієголових клан.
У дружини – не обличчя, а зміїна голова.
– Так, вже цілих півсторіччя наша раса ледь жива.
Ми із батьком все зробили, щоби людство побороть... —
Корро спис метнув щосили – той в її встромився плоть.
І змієголова впала, тільки встигла прохрипіть:
— Владу ви свою проспали, нас тепер не зупинить.
Дзеркало тебе згубило, попрощайся із життям.
А що я не доробила – твій народ все зробить сам.
Він на тебе злий, королю, що тепер тебе спасе?
— Так, йому завдав я болю, але виправлю усе!
— Смерть мене вже не лякає, бо здійснився мій каприз.
Знай, на тебе ще чекає несподіваний сюрприз.
З батьком довго чаклували у гробницях по ночах,
Чарами мерців підняли та сховали в болотах.
А тепер це мертве військо йде все лавою на вас.
Час розплати дуже близько, все... – Кассави погляд
згас.
— Ні, не права ти, потворо, я не вмер, я ще живий.
І я виправлю все скоро, в мене настрій бойовий!..
Вчасно вбив змеюку, друже. Був під чарами весь час.
— Розізлив народ ти дуже. Чуєш, он, народу глас?
Корро виглянув назовні: — Так, народ шумить, гуде...
— Ти такий вже самий зовні, вдача нас не підведе! —
Й Корро вивів на терасу короля і так сказав:
— Дивувався я щоразу: як король нікчемой став.
Ось що виявив я, друзі: не король то був, двійник.
Справжній – ось він, без ілюзій. (Лео був неподалік).
Вбита хибна королева. Не змогла вона втекти.
Ти скажи щось людям, Лео. Доведи, що ти – є ти.
— Мій народе, — мовив Лео, – З вами знову ваш король.
Згуртуватися нам треба – нам важка дісталась роль:
Із болот йде до столиці армія гидких мерців.
Треба вибрати найшвидче самих відданих бійців.
– Ми усі з тобою, Лео! Хай живе король в віках!
Чи мерців боятись треба? Розберемо по кістках!
— Підіймаємо гвардійців... Корро, коней! Уперед!
Вершники та піхотинці всі зібралися в момент.
Піднялися всі містяни, з ними лідер їх, співець. —
Наш король, він знову з нами! Що для нас якийсь там
мрець!
— Нас чекає славна битва за країну, за Ільзим!
Прочитаємо молитву – і вперед! Удачі всім!
Вже дісталися край міста. Бачать: суне із болот
Мертва армія гноїста. Сполохнувся весь народ.
І досвідченим гвардійцям стало теж не по собі.
Лео крикнув: — Ми – не вівці! Краще вмерти в боротьбі!
Захищаємо країну, ну-мо, сили зберемо!
Побороли ж клан зміїний, й мертвяків всіх зметемо!
Й почалася битва славна. На мерців народ повстав.
Вояки рубались вправно, та... ніхто не вигравав.
Зі своїм мечем сріблястим Лео – в гущі ворогів.
Допоміг співцю не впасти, від потвори захистив:
— Жити ти, співець, повинен, зараз зброю віддаси.
Твій талант потрібен нині – оспівати ці, часи.
Відійди й дивись уважно та фіксуй-но кожну мить.
Знаю, бився б ти відважно, та не всім так таланить:
В тебе дар – пісні складати, не твоя і битва ця.
То ж іди спостерігати програш кожного мерця.
Й знов король у гущі бою. Меч його – і тут, і там.
Він веде всіх за собою, як належить королям.
Вили, списи, арбалети – проти війська темних сил.
Не лякають вже скелети – люди трощать їх у пил!
Все, здалося – перемога! Розтрощили всіх мерців.
Тільки звідки ж ця тривога розлилась серед бійців?
Лео глянув: а із сходу підіймається імла.
– Там столиця! Гей, народе, ще не вмерла сила зла!
Щось там коїться у місті! Швидше, люди, всі туди!..
Вже дійшли до Лео вісті: монстр вийшов із води.
Всі квартали біля моря він нещадно зруйнував.
Корро мовив: — Все це горе нам чаклун начаклував.
— Що ж, навідаюсь до замку. Треба все це припинить.
Бо залишаться уламки. Чуєш, море як шумить?
— Обережніше будь, друже, бо чаклун — великий маг.
— Корро, це мені байдуже, в мене більше переваг.
Лео ринувся до замку, взяв сокиру бойову.
Із воріт зробив уламки – і до зали, у пітьму.
Там у темній чорній залі – нерухомо маг стоїть.
— Мій королю? Не чекали. Що ж, настала правди мить.
— Правди, кажеш? Правда в тому, що тебе прийшов я
вбить.
— Правда людям невідома, то ж я можу пояснить.
Хай не знищив я столицю, та я знищу короля.
Це вже більш не таємниця: править нині буду я.
— Досить, магу, розмовляти, досить нам терпіти зло.
Приготуйся вже до страти. А Табур вказав на скло:
– Подивись на це, королю, це двійник твій, впізнаєш?
Зараз все йому дозволю, а його вже ти не вб'єш,
Бо себе не можна вбити, ви із ним – єдина суть.
— Він же в люстрі був розбитий?! Ні, чаклун, тому не
буть!
Лео глянув на створіння: ні, не зовсім він двійник.
В ньго в рисах – озвіріння. Що ж, дивися, чарівник.
Замахнувшись на потвору, Лео кинувся вперед.
— Завершиться це вже скоро! Буде, магу, й твій черед!
А Табур Морох скривився: —Можеш різать і колоть,
Скільки б ти із ним не бився, а себе не побороть.
Знищить він тебе, королю, він – все зло, що є в тобі.
— Ні, чаклун, я не дозволю злу завдати біль мені!
Лео кинувся до бою, та двійник – хоробрий теж.
Лео міцно стиснув зброю: — Зараз ти, потворо, вмреш!
Та не просто побороти зло, що виросло в тобі.
Твій двійник стоїть навпроти (це, немов, в якомусь сні).
Лео злість взяла на себе: — Як я міг творити зло!
Це нестерпно, це ганебно! Це все винне кляте скло!
Він зібрав останні сили й навпіл монстра розрубав.
Руки й ноги затремтіли, і король ледь-ледь не впав.
Крикнув маг: — Це неможливо! Зло в собі не можна
вбить!
— Що ж, вважай, що сталось диво, треба ще тебе добить!
Маг позадкував до люстра, очі долу опустив.
Лео мовив: — Було круто, — й в скло сокиру запустив.
Люстро чарівне розбилось, розлетілось на шматки.
Маг злякавсь та розгубився:" Обійшов він всі пастки".
Лео меч підняв сріблястий – й маг лишився голови.
Затремтів тут замок часто, й Лео вигукнув: "Біжи!"
Ледве вибіг він із замку – той розсипався у пил.
Глянув Лео на уламки: "От і все,", — і впав без сил.
***
А у місті що робилось? – Монстра людям не спинить...
Тільки дзеркало розбилось – море склом зробилось
вмить.
Раптом скло це розкололось – пролунав над морем
дзвін.
Тут роздався монстра голос – наскрізь склом пробитий
він!
Море знов зробилось тихим, монстра злого більш нема.
— Все, немає більше лиха, щезла чарівна пітьма.
— Це король! Йому вдалося побороти чари зла!
— Де ж він? Чом немає досі? Чи не вбили дзеркала?
Корро зразу заспокоїв: — Ми не будемо чекать.
Він та ще з десяток воїв короля пішли шукать...
Замок де? – Немає замку, – Корро зтиха промовля.
Незабаром на уламках відшукали короля...
Він отямивсь через тиждень. Корро поруч був всі дні.
—Лео, є у тебе стрижень, ти пройшов часи складні.
Як здолав ти злого мага? Розкажи, що там було?
— Так, була це не розвага. Я розбив чарівне скло.
Бився там з самим собою, це важкий був, друже, бій.
Сподівався маг, що вмру я, влаштувавши цей двобій.
Тільки сам з життям простився, втратив голову свою.
А, як вмер – то враз змінився, вигляд істинний набув.
Більш нема змієголових, їхні голови — в музей.
І, якщо я вже здоровий, вийду зараз до людей.
Вийшов Лео на терасу — люди почали кричать.
— Люди, в нас немає часу, треба місто будувать.
Монстр, з глибин піднятий магом, шкоди місту наробив.
Всі ви билися відважно, тільки вам забракло сил.
Треба місто відродити. Згодні ви зі мною? — Так!
Треба ж десь містянам жити, зруйнував все підлий маг!
— Згинув ворог наш затятий! Будуть мирними всі дні.
Хочу ще вас запитати: чи ви вірите мені?
Я, мабуть, якийсь невдаха, не зумів зміюк впізнать.
Може, іншого монарха ви хотіли би обрать?
— Всі ми можем помилятись, ні, ми віримо тобі.
Й люди почали вклонятись: — Ти – король наш
назавжди!
Слава Лео! Лео слава! Ти – спас місто, ти – герой!
Хай живе в віках держава й наш прославлений король!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2022
Кiнцугi*
В обра́зах ми зламали щастя замки,
кохання чашу розтрощили вщент...
Дбайливо позбираю всi уламки,
змочу в сльозах кожнiсiнький фрагмент,
всю змию бiль та розпачi гiркоту,
шматочок до шматочка прикладу.
Додам прощення нiжну позолоту –
та приведу наш горщик до ладу...
Нема людей у свiтi досконалих.
Всi трiщини та сколи у життi –
слiди вiд вчинкiв, вдалих чи невдалих,
в життєвiй чашi – шпари золотi.
* – Кінцугі – японське мистецтво реставрації керамічних
виробів за
допомогою лаку, отриманого з соку лакового дерева (уруси),
змішаного
з золотим, срібним або платиновим порошком. Філософська
основа
мистецтва кінцугі полягає перш за все в тому, що поломки і
тріщини
невід'ємні від історії об'єкта, і тому не заслуговують забуття і
маскування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022
Життя шляхи не м'яко стеле,
безжально долю тче.
Господній млин повільно меле,
а Час тече, тече...
Чи є весна? Її цвітіння
убив рашистський кат.
Настане час збирать каміння,
настане час розплат.
У цій весні гіркій, холодній
ми з Богом сам на сам...
Все перемеле млин Господній,
воздасться ворогам!
Ілюстрація: картина Олега Шупляка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2022
Не можу я писати про війну –
забракло слів відточено-пекучіх.
Не пишеться також і про весну –
думки про Маріуполь та про Бучу,
про смерті у зруйнованих містах,
про рідних, що розкидані по світу.
Думки не залишають навіть в снах,
довбають мозок мій несамовито.
Не можу... Світ в мені перевернувсь.
Таранить час розбурхану свідомість.
Здається, віз життєвий похитнувсь
й везе кудись у млисту невідомість.
Молитви та запалені свічки
гальмують безпорадності завію...
А за вікном вишневі пелюстки
відроджують і віру, і надію.
Ілюстрація: картина Яни Фефелової
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022
Давно хотiв Гiпопотам
вiдправитись в круїз.
— Хiба таких не маю прав?
Це давнiй мiй каприз.
На довго справу не вiдклав,
до кас мерщiй чкурнув,
купив квиток на пароплав
та радiсно зiтхнув:
— Побачу врештi-решт Стамбул,
Нью-Йорк та Амстердам,
бо зовсiм я нiде не був.
Та й каже дiточкам:
— Я повернусь, утрiть слоьозу,
гiрких не треба слiз.
Я вам з круїзу привезу
даруночок-сюрприз...
Дiтей, дружину обiйняв,
валiзу взяв свою
та сiв на бiлий пароплав.
Cказав усiм : ”Адью”!..
Минає час. Без телеграм,
без жодних звiсток днi...
— Де любий наш Гiпопотам?
Як довго ми самi!
Та ось（подяка небесам!）
причалив пароплав.
По трапу йде Гiпопотам,
нiде вiн не пропав!
На шиї виснуть дiтлахи,
дружина обiйма.
Вiн посмiхається: — Кхи-кхи,
чекали недарма.
На землю ставить дiтлашню:
— Вам тато щось привiз.
Валiзу зараз вiдчиню –
там є для вас сюрприз.
Валiзу з гордiстю вiдкрив...
— Ай-яй! Бiда! Бiда!
Сюди гостинець положив,
а тут... одна вода.
В краях далеких бачив снiг –
це бiле диво з див.
Натiшитися ним не мiг,
привезти й вам хотiв .
Вiз снiгу парочку валiз
з краiни, де льоди.
А, виявляється, привiз
звичайної води?
Повз випадково проповзав
старенький Крокодил.
Вiн довго-довго реготав,
а далi пояснив:
— Ти в школу, друже, не ходив,
у тому вся бiда.
Нiхто тобi не пояснив,
що снiг – i є вода.
Життя ти в Африцi прожив
й не бачив снiг, дружок.
Даремно вчитись не любив
та не читав книжок.
— Так, так, — зiтхнув Гiпопотам, —
здолаю цю бiду.
Хоч перерiс я по лiтам,
а вчитися пiду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022
Неможливо увесь час бути у стресі. Хочеться відволіктись від сумних релій сьогодення. Посміхниться.
Бабка Йожка у газеті подала об'яву,
Що шукає чоловіка. Отака уява:
Щоб стрункий був, кучерявий, до того ж багатий,
Бо набридло їй самотній жити в темній хаті...
Одружитися з Ягою щось ніхто не хоче.
Більше того, всі у лісі весело регочуть:
"З глузду з' їхала Ягуся у свої-то роки:
Чепурится, вії маже та рум'янить щоки!
Нареченого чекає. Розум є у бабці? "
Тільки в хатку до бабусі хтось постукав вранці.
— Хто там стукає у двері? Може, наречений?
— То Кощій прибув до тебе, – каже котик вчений.
— Що тобі, Кощію треба? Я тебе не звала.
— Прочитав, Яга, об'яву. Ти ж її давала?
— Ти читав її уважно? КУЧЕРІ де в тебе?
— Я стрункий, та ще багатий! Що тобі ще треба?
А як кучері захочеш, то куплю перуку.
— То заходь, бо вже оглухла від гучного стуку.
Запросила в дім Кощія, дивиться уважно:
У багатому каптані, весь такий поважний.
"Може, дати шанс Кощію? Він, таки ж, не бідний. "
— Що ж, давай порозмовляєм, далі буде видно.
— Що мені, Яігусю, скажеш? – той Ягу питає,
Ну а сам до свого серця руку притуляє. —
Я давно про тебе знаю: ти розумна й хитра,
По ночах літаєш в ступі, бо не любиш світла.
Це мені все до вподоби, я і сам не проти
По ночах разом літати зовсім без турботи.
Не займу багато місця в ступі: я худенький.
— Я б із радістю б літала, був би молоденький.
— Молоденький? Ти ж не дівка, а старенька баба.
Нареченому такому кожна була б рада.
Ти подумай про весілля, ми з тобою – пара.
Молодий тебе не візьме, не витай у хмарах.
— Добре, добре, я погоджусь, ти мене умовив.
— По руках, моя Ягусе, я ловлю на слові.
— Де сяткуємо весілля? В місті в ресторані?
— В ресторані? А навіщо, ти ж не я́кась пані.
Відсвяткуємо у замку, в мене місця досить.
— А ти сукню мені купиш? — Ну, тебе заносить!
Ну яка ще, в біса, сукня? Ти і так красива.
Все мене задовольняє, хоч стара та сива.
— А обручку подаруєш золоту, з камінням?
— Начаклуй сама, як схочеш, (володієш вмінням).
Розлютилася тут бабця: — Геть з моєї хати!
Як такого скупердяя можна покохати?
Краще буду я самотня, ніж з тобою жити.
Вийти заміж за жаднюгу – все життя згубити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022