| Сторінки (6/592): | « | 1 2 3 4 5 6 | » |
Бігти в ліс і дико вити!!!!
Свобода... Вірити і Любити...
Ламаються грифелі й пера!
La Loba espera
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2012
Агій! Як я довго не писала… Певно, що зіткнулася з тим, що зараз твориться у нашому спільному світі. Щось таки відбувається, чимось пахне у повітрі. Щоранку , виходячи на вулицю, напружую свої ніздрі автоматично і стримую порив просто перекинутися через пасок і гайнути вовком до лісу. Подалі від цього запаху – задушливого і страшного для мене, як для Дикої. Ходжу по вулицях і бачу людей, що схожі на свічки, які ось-ось догорять. Жодної тобі посмішки, жодного натяку на життя у очах. Мороз по шкірі, волосся дибки і волога паволока на повіках. Хочеться ридати безпричинно і втікати звідси якнайшвидше!
Таке врження, що магічність нашого прострору втрачається, витікає у якусь невидиму дірку, або хтось краде те все звідси, просто у нас з-під носу! У одному невеличкому місті є стільки загадок і місць сили, що й за рік не обійдеш. І тут, шалене відчуття, що це все зникає, позбавляючи мене і таких, як я сили і натхнення. Невже ніхто не чує?
Перестають снитися сни, у яких можна відшукати відповіді, і в яких можна спілкуватися без перепон. Я лежу без сну вже другий день і перемотую в голові плівку усіх останніх подій. Викладаю з них дивну мозаїку, перекладаю елементи з одного місця на інше, щоб ясніше бачити картину і стомлююсь, як ніколи. Таке враження, що постійно потіють шкла окулярів – щось заважає ясно бачити.
Пройшло всього якихось 7 днів після випробовування, а світ перевернувся докорінно. Та що там казати, коли у моєму житті усе стало з ніг на голову, чи, може, навпаки, з голови на ніг. Хто його зна, що тут правильніше. От і зараз, примушую себе писати, ніби продираюся крізь тернові хащі. Думки плутаються, руки не втримують пера, всидіти на місці не можливо. Щось чи хтось не дає викладати потрібне на папері. Щоночі потроху формується думка, для чого Дракон тут, у нашому світі. Але ніяк не може народитися до самого кінця. До пологів ще зовсім трішки, а у мене відчуття, що не доношу її. От же ж!
В такому випадку може допомогти лише Віра. Безумовна віра в те, що відбувається і в своє місце у Всесвіті.
Прокидаюся раніше, щоб встигнути на певне місце у певний час, щоб сісти у повній Тиші і медитувати до того часу, поки не заспокоюся і не зможу діяти далі.
З моїх долонь потиху починає струменіти енергія – золота і блакитна. Сонце і земля. Вогонь і вода. Пропускаю крізь себе усе, що можу – дерева, дзвін крижинок, дивні фігури з хмар, вітер, який пнеться до тіла, любов, траву, яка прокинулась в насінинах і тільки-тільки зачинає співати під землею. Я чую ту пісню і розумію, що мушу стати тією травою, аби набратися тої сили , що з легкістю простромлює саму Землю, не зважаючи ні на що. Не задумуючись, не стримуючись, не сумніваючись, чесно. Це і є Призначення? Так – це саме воно. Відчуття, які переповнюють, переливаються, вихлюпуються за вінця душі і Впевненість у тому, Що і для чого ти робиш.
Закінчую медитацію тим, що бачу точку в небі, яка рухається у мій бік, збільшуючись у розмірах і тим самим збільшуючи мою віру. Не передати словами захоплення від споглядання Дракона, який літає! Я зникаю, розчиняюся в тому почутті – його польоту і свободи. Часами, мені здається, що я щаслива уже від того, що побачила його Крила і на тому й можна закінчувати мою пригоду. Але, на жаль, початок – це ще далеко не все…
***
Сни
Після медитації у снах почалися прояснення. Таке враження, ніби хмари розступаються у небі, показуючи Сонце. Серед усіляких дрібниць і хаосу, які снилися останнім часом – це сновидіння мало зміст і наповнення. Мені наснилося, що їдучи машиною додому, зупиняюся спитати коротшого шляху. Стою на пагорбі і бачу натовп білоголових старців у лляних одежах. Волхви!!! Моє серце сповнилося трепетом, неначе стало метеликом, розправило крильця і залоскотало зсередини –« прокинься!». Волхви повільно йшли і повагом схиляли голови зустрічним людям. Мені ж захотілося вклонитися глибоко і коли випросталася, побачила кілька пар прозорих гострих очей, що пронизливо дивилися на мене. Я зробила крок назад і спіткнулася. Оглянула себе з ніг до голови і зойкнула, прикривши рота долонею. На мені була така ж лляна одежа, як і на всіх. Волхви запитально дивилися, наче чекали чогось від мене. Я ошелешено кліпала очами, нічого не розуміючи. Поки один з сивочолих не підійшов до мене впритул і вклав у руку невеличку скриньку. «Проведи обряд!» І за одну мить в моїй голові промайнуло десятки мислеобразів, калейдоскоп з хвилин та секунд мого майбуття. І Сила. Така неймовірна сила заполонила моє єство, що здавалося мене піднесло над землею. Волхви вклонилися,тепер вже мені. І я прокинулася.
Прокинулася з відчуттям реальності після сну. Так, ніби все трапилося зі мною насправді. Я навіть помацала голову, чи нема там, часом обруча, що підтримує моє волосся. Нема…
Потягнулася і встала з теплого ліжка. Щоб, як завше зранку піти зустріти Сонце. Підстрибом побігла по сонній алеї, думаючи про те, що наснив нині Дракон. Часом мені видається, що наші сни з»єднані невидимими мостами, але ми ще не в силі сповна керувати собою в них. Добре, що хоч дають якісь підказки, хоча й, іноді, досить туманні і незрозумілі. Я дивилася на пружок Сонця і , ніби тихе усвідомлення правильності дій полегку розливалося у моєму тілі. Хтось вчасно і ціленаправлено вкладав певні слова в мою голову і йдучи додому, я вже точно знала що й для чого маю зробити.
Ще здалеку, підходячи до свого будинку, помітила щось під дверима. Підійшовши ближче з острахом присіла, щоб роздивитися, що воно таке. Яким же ж було моє здивування, коли на власному порозі я побачила скриньку зі свого сну!!! Тремтячими руками повільно розкрила її. Перо, невеличкий камінь, блакитна пляшечка з рідиною і недопалок воскової свічки. Я різко закрила скриньку і оглянула подвір»я в пошуках насмішника. Знаючи наперед, що це ніякий не жарт. Все, що зі мною відбувається є правдою, на жаль, чи на щастя…
Я вирішила порадитися з Даною щодо дивного сну. Дана ж , у свою чергу, почала розповідати свій сон. Дивно, але у її сні було застереження для мене – чекай якогось обману, або несправедливості! Їй наснився середньовічний світ, галявина біля лісу і я, що прямую в той ліс за Драконом. Дана відчуває, що щось іде не так, але я , у сні, вірю , що там, куди іде Дракон – безпечно і для мене. Тільки перед самим лісом Дана, яка залишилася на пагорбі, бачить, як з істоти, схожої на Крилатого, сповзають навіяні чари і назустріч мені виходять шестеро головорізів. Мені нікуди втекти. Дана розуміє, що нічого не встигає зробити і щосили кричить про допомогу! Благо, що її чує справжній Дракон, який тренується поруч зі своїми друзями. Він поспішає до лісу і зав»язується бійка. Мене рятують. Кінець сну. Вірніше , далі якісь обривки з зовсім інших реальностей…
Мене тривожить цей сон. Не можу зрозуміти, що він може означати. Розповідаю Дані про своє і показую скриньку. Яким чином у цьому світі зробити правильно обряд для об»єднання стихій? Як пояснити людям, що мені потрібно від них? Їхня внутрішня енергія і віра. Їхнє натхнення і емоції. Їхній творчий потенціал і суміш стихій у душі… Ідея приходить сама собою. Я ляскаю себе по чолі! От дурепа!
-Данко, малюй афішу, я зроблю психологічний тренінг по стихіям! Людям не обов»язково знати для чого вони збираються. Основне, щоб вони відкрилися! А там діло піде, як по маслу!
- От ти голова! – усміхається Дана.
- І Дракона треба. Саме у нього збиратиму весь Енергетичний Потік - там є куди. Бо я точно всього в собі не втримаю. Хм… Придумаю щось, аби затягнути його…
- думай-думай, Чарунко моя!
***
У нашому світі є багато техногенності. Ось і повідомлення у невеличких коробках телефонів – одні з таких речей. Скористаюся! «Вчитимешся рунам?»
«Так!!!!)))))»
Скидаю до мішечка сердолікові камінці і йду на зустріч. Як завжди, тільки штовхаю двері у забігайлівку, де мене чекають, як в одну мить волосся моє стає ще рудішим, пояс стягується до максимуму, зникають окуляри і хода моя стає повільною, сторожкою, як у звіра. Цегляні лабіринти ведуть мене до них. За столом споживають м»ясо Дракон і Лаба. Від другого відчуваю невловимі фібри невдоволення. Не зважаю, бо маю на меті інші справи. Вітаюся і кладу мішечок на стіл. Помічаю в очах цікавість і дитячу радість! Ну що ж, подивимось. Колись мені показали гру на інтуіцію – Гра Потоку. Висипаю усі 25 камінців на дерево і вибираю одну руну. Тепер по одній витягуємо решту помаранчевих камінчиків так, щоб на столі залишилася одна руна – та, яку я загадала. Неймовірно! Я не помилилася у ньому!!! Наш Дракон іще той інтуїт – сім разів з десяти. Я ще такого не бачила. Сиділа навпроти і усвідомлювала свою гордість за нього, як за власного дорослого сина Так легко… Цікаво, що воно буде далі.
Лаба нервував. То спостерігав за нашими діями, то брав участь у витягуванні камінців. Йому треба було йти до свого вчителя, але він ніяк не хотів залишати Дракона зі мною. Мене це дивувало, але я й надалі не надавала цьому великого значення. Кожному своє. Я маю турбуватися про ріст Дракона і переходитиму перешкоди, якими дивними чи важкими вони не були б… Лаба ображено залишив нас. І ми, через інший вихід ввійшли у наш час. Я бачила, що Дракона це вже не дивує, навіть навпаки, забавляє. Складалося враження, що він просто бавиться, наче дитина новою іграшкою. Ой, юначе-юначе, якби ти знав, що на тебе чекає… хто зна , чи тішився би так тоді…На жаль не можу одразу викласти все, як на духу. Мушу все робити поступово. Крок за кроком. А що, як він не витримає чи здасться посеред дороги? Що тоді робитиму з усіма тими таємними знаннями, які збираюся передати? Тихо слухаю звичайні розповіді юного хлопця про життя, про сім»ю, про мрії. І ловлю себе на дивному спокої, якого не відчувала вже давно. Мені стає ніяково… Бо помічаю, що мій Дракон раптом починає рости, якась невловима мить відділяє його від дорослості. Чи маю право? Хто зна? Робитиму тільки те, що підказує серце.
***
За день проявився сон Дани.
Учень знахаря у цьому світі вчився бути лікарем. Людина, яка ступала крок в крок за Драконом, оберігала його і опікала. Як на мене, аж занадто. І ,раптом, з»являється хтось, хто провокує його ріст і дає усвідомлення його особливості. Що трапиться, коли Дракон відчує себе, стане собою і зможе літати? Що тоді буде з людиною, яка приречена бути на землі?
У кожній людині є дві сторони. Завжди. і сильніша та сторона, яку людина починає годувати. Не рідко, у доброї людини виникають ситуації, які провокують на погані думки. Порція заздрості, зневіри, болю і, дивись, з душевного друга чи вірної дружини витягуються такі неймовірно негативні речі, що видається, ніби ти вперше цю людину бачиш.
Ну що ж, якщо серед випробовувань для Дракона, знайшлися випробовування і для мене, то чому б і його другу не постати перед якимось вибором?
Отже, учневі знахаря прийшлося не легко. Адже я помітила в його найближчому другові Дракона. Невідомість лякає найбільше. А Лаба більш за все боявся втратити друга, бо як ніхто інший знав, що таке самотність та покинутість. Одного разу він мало не втратив його і не хотів відчути таке вдруге. З іншого боку, він теж вважав себе особливим, а значить теж мав таке саме право на знання, як і Дракон. Він попросив мене, щоб я вчила його теж. На жаль, я не могла цього зробити і не могла пояснити, що можу вчити лише того, хто є пов»язаним з моєю душею в минулому житті. Я можу показати шлях тому, хто призначений мені зверху, чи кому призначена я. Але як пояснити це людині, яка закрита і нічого не чує крім внутрішніх образ? Ніяк! Колись я вчилася і доходила до всього сама самісінька. Не маючи наставника, мала брати собі за вчителя саме Життя, Природу, Небо, Бога і сама себе. Скільки відкриттів я зробила за своє не таке вже й довге життя! І зробила їх самостійно. Тому й просто розповіла про це Лабі, говорячи, що я нічого не приховую, що дам відповіді на любі поставлені ним запитання. Спостерігай і вчися! Все в твоїх руках!!!
Не чує! От же ж! Не чує ні мене, ні друга, ні самого себе, а відтак і Бога в собі. Не вірить нікому. І не вірить в себе.
Він почав агресувати і протестувати, не розуміючи, що сам починає руйнувати дружбу, яку так довго викохував. Його душа захворіла і вкрилася тоненькою крижаною плівкою. Де-не-де почала чорніти. Він погрожував, що не здасться так просто, що якщо я його не вчитиму, то він знайде когось іншого. І зовсім не виключено, що той інший буде Чорним. Мені стало зле від власного безсилля і від думок, які почали з»являтися в моїй голові. Зло породжує зло. Так було завжди. Але дурниці робити людині ніхто не заборонить!
Я довго роздумувала і вирішила, що не хочу стати причиною їхнього розбрату. Призначення призначенням, але мною керує хтось Вищий, тому прислухаючись до любої душі своєї, написала :«Мабуть мені не варто було відкриватися. Я подумаю, як зникнути, щоб не зруйнувати вашу дружбу і нікому не завдати болю. Я зробила помилку…»
Пан, або пропав! Я кинула бомбу у його серце. Свобода вибору – страшна річ. У кожної людини є вибір. Все у нашому світі зумовлено, і лише в одній точці збережена свобода волі – людина або стане сама собою, або відмовиться від себе. Це – єдиний вибір. І від нього часто залежить все.
Вибирай, Лабо. Це твій шанс. Останній і найважливіший… і що б не було, я вірю в те, що ти вибереш правильно.
Ви собі не уявляєте, яка я була переповнена щастям, коли у відповідь отримала :» Не зникай! Ти потрібна йому. Вчи його. Я постараюся змінитися…ти ж казала, що у мене це вийде!»
Він обрав шлях до себе! Ще одна перемога у цьому світі. Ще одна душа на вагах Правди…
Забігаючи наперед, скажу, що за один тиждень Лаба змінився так, що й не впізнати. Дійсно , Бог являє Себе лиш в тій степені, в якій шукач може витримати Його сяяння. Лаба почав світитися. І, якось, сидячи в парку на лавці навпроти нього, ми з Драконом стали свідками Дива. Позад Лаби раптом у небо вистрілили два білі крила! О, Боги! Він був Янголом!!!!!!! І навіть не підозрював про це!
Шлях до себе може виявитися настільки важким, але настільки цікавим, що в кінці дороги ми забуваємо про труднощі, які випали на нашу долю, апросто насолоджуємся і пишаємось пройденим шляхом і вдячністю за цей безцінний дар – Бути Собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2012
Вовчиця.
Виривається.
Набирає обертів.
Не стримаю, певне...
Не клич надаремно.
Не збурюй даремно.
Не вий,
щоб на Тебе ішла.
Вовчиця.
Виривається з мене.
Навпроти очі зелені
з вертикаллю зіниць...
Розженись!
І лети!!!
Чи до тебе дійти
Як до Волі?
Потроху, поволі
Слід в слід.
Тріснув лід.
Крига сходить.
Твої очі доводять
до того,
що
не стримаю, певне...
Не клич надаремне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2012
Твоя думка про мене, як північне "цілую"
Заблукала чомусь у тенетах доріг...
В паралельних світах наші душі мандрують,
щоб у Цьому мене ти побачити зміг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2012
Сьогодні Сонце
кучеряве
і заспане,
немов дитя.
Вставати з ліжка
геть не хоче!!!
Сорока здалеку
скрекоче -
Розповідає про життя..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2012
Клепсидра з піском.
Час біжить,
обмежений
сам собою.
Вітри у
Клепсидрі Часу
зносять скелі
і стирають сліди.
Ватри заграв
щоранку
й щоночі
пересипаються
зверху вниз.
Як колись...
Вода точить камінь
в Божих долонях,
долаючи Час.
Це про нас...
Ти зараз кажеш,
що все віддав би
За останню піщинку Правди...
То бери!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2012
Рука в кулак!
І кісточки біліють.
Б"ю щосили,
щоб не розридатися
в плече.
В Твоє плече...
В самотності
дві сторони-
Боюся і сміюсь.
І Мить
за стрекозині крила
Пальцями ловлю.
Люблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
Стабільність
Віри у Тебе.
Відкритись
і ніколи
не захищатись.
не боятись Любові.
Сонце в колі
наших рук.
Я збережу Тебе від мук
і помилОк.
Тільки Крок
зроби назустріч.
В цьому світі
є річ,
що ніколи не
зникне -
Стабільність
Віри у Тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
Вийду в поле
Три тополі
Три сосни
Кликну вітер
З-за спини.
Візьму віти
Дихай звідти
Дми сюди!
Зловлю крила
де любила
там утну
Сяду верхи на мітлу!
***
В чистім полі
Три тополі
Три сосни
Звідки рушила - верни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323547
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2012
Безмежжя Сонця
Літери й звуки падУть
В поштивий уклін.
***
Народжую Мить.
А твої крила дрижать.
Падають зорі.
***
Крига скресає.
Крізь сотні космічних льє
Йде боса Весна.
***
Тремчу мовчанням.
Уста, як печаті слів.
Ридаю без сліз.
***
Слухаю тишу.
Всотую запах тебе.
Всоте прощаю...
***
Розпукла брунька
Налилася Любов"ю
Тут точно є Бог...
***
Тримаєш руку
Я засинаю в тобі
Спокоєм стану.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2012
Цівками
Сонце
у щільність Весни.
Летом синиці
мене обійми.
Промені тихі
мечем розітни.
Прометей
любить вогнем
у бартках долонь.
Охолонь!
Він кохає
Крилатих!
В капелюхах крислатих
воскресли дерева...
Потреба
дивитись на хмари -
Примари ілюзій...
Ми з тобою,
далеко,
Не
Друзі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2012
Тихо...
У снах
Я загУблюся
в "свОїх" стінах.
Так захотіла.
І лабіринтами думок
Прямую до
Знаків зверху.
Щоб не померти?
Але ж не має смерті!
Є Життя!
Є Простір,
Де Час секунди колише...
І Тиша...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2012
Перемішались сон і реальність.
Венера вкотрЕ цілує Юпітер.
ТвОє дивне ім"я, твоЯ незвичайність
І мОє вміння Тебе розбудити.
Перемішались вигадки й правда.
Повний Місяць танцює з зірками.
Візерунки душі знову Чую...Я - Рада!
Яснобачення - серцем. Дотик - руками.
Перемішались новели і ритми віршІв.
Світ зплітається з тиші галактик.
Я відшукала свОю Розу Вітрів
В пісні крил - посерЕдині такту...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321869
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2012
Писати-писати,
Думки твої читати.
Печаті ставити
на руки.
Реагувати.
Звуки
Драконячої пісні.
Опісля...
Писати-писати,
Поглядом питати
дозволу на
Польоти кольорові
Я вчуся в школі
твоїх емоцій і думок.
Дикий шок!
І зцілення натомість...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2012
Зустріну
Полином полину
у лляну тканину,
В найтемнішу нічку,
В найяснішу днину
В душу зазирну,
Серця не покину,
В тіло, наче в глину,
Я Любов вдихну...
В ще одну весну...
***
Посмішки-діти!
Як не радіти?
Зорі, як квіти...
В долонях, як рОси,
Поезії босі,
Зриваю у небі
Вплітаю в волосся -
Розчісую коси.
Вдалося!
Вдалося...
Щоб нам велося...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321324
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
Сни
У нашій мові існує цікаве слово – «снити». Активне таке слово. Не «мені наснилося», а «я наснила». Схоже слово є в німецькій мові. Мені видається, що ми дійсно можемо наснити собі багато чого і навіть те, чого потребуєм у даний відрізок часу. Лягаючи, дозволила своїй душі вибрати шлях самій. Занадто багато навколо запитань, щоб напружуватись і пробувати щось контролювати. Просто заплющила очі.
Перше – це звук води. Тихий і стійкий. Я просто сиділа і слухала його. Надзвичайна вічна пісня. Жодного повторення мелодії. Завжди однаково прекрасна природня музика. Чому ми так рідко слухаємо її?
Враження, ніби ти потрапив у Ніде. І навколо нічого, крім Простору. І лише протяги часу ширяють навколо, закручуючись, наче кольорові хвилі навколо тебе. Що таке гравітація? Те, що тримає нас, не дає полетіти? Земне притяжіння ніщо проти наших внутрішніх гравітацій! У мене зроду не було крил, але я знаю, що таке відчуття польоту і чому усі люди прагнуть його... є одиниці, для яких саме це є Суттю. Літати і втілювати свій політ в усе, що є навколо них і в усе до чого вони торкаються. Я щаслива, що Вищі Сили дозволяють мені зустрічати таких людей, що світяться з середини...
Розплющую очі у іншому сні. Знову пробую бути Драконом. Перевтілюю своє тіло у Його, повторюючи рухи, особливо хрускіт шиєю. Потягуюсь. Добре, що хоч вогнем ще не дихаю! Переплавляю свої думки у Його. Намагаюсь відчути усе, що зараз відбувається в осередку вогняного хаосу в Його нутрі. Ще мить! І я на деякий час пливу з Ним, без гравітації.
«Страшно. Такого не буває. Мабуть, це існує лише у мене в голові. Це фантазія. Дійсно! Так, я точно знаю, що я зовсім не такий, як усі. Завжди знав. І знав, що ніхто ніколи не зрозуміє цього в мені. Чому саме зараз? Навіщо перевертати мій звичний світ з ніг на голову? Я й сам не знаю, чого хочу. І хто я? Мрія може залишатися всього лиш мрією. У мені стільки замків і перепон, що не знаю чи варта їх взагалі чіпати. Це те, чого я не проконтролюю нізащо! Я, часом, просто забуваю, що щось постійно тягне мене кудись, що десь існує якесь Призначення. Я відпочиваю, коли у віртуальній грі на час перетворююся у лицаря і щосили нищу мечем ворогів! Коли ці звуки призводять мою суть до рівноваги. Коли вслухаюся у слова пісень, що викликають у мене дивні стани спогадування. На що я сподіваюся тоді? Розглядаю свої руки – молоді, міцні, які не по слухах знають , що таке сила удару. Чому спиняю їх? Чому всередині можу постаріти за мить і чутися старим сивим старцем, що може гори вергнути своєю незворушністю? Звідкіля це все? Звідки стільки питань? Де відповіді? ..страшно... Я малим притискався до берези і живився від неї силою та набирав енергії. Ніколи не забуду цього відчуття, коли міцно обіймаєш стовбура, наче матір і неосяжний Спокій заповнює тебе цілком. Разом з тим вселяється така дика і первозданна енергія, що спинити мене не міг ніхто. Тоді я був справді щасливим... Де це поділося зараз? І цей дивний перстень... Мені лячно, але я знаю, що він точно мій. Мені, добре, коли одягаю його на пальця лівої руки. Так, ніби він завжди там був. Він додає впевненості. Але ж впевненість – це ще,далеко, не все...
Мені б хотілося заховатися від усіх за непроникним панцирем, щоб ніхто-ніхто не торкався мого серця і моїх таємниць, мого дитячого спокою і мрій. Хто сказав, що я Дракон? Хіба це видно по чомусь? Мені цікаво... І хто має право стверджувати це і бачити мене по-іншому ніж я це дозволю? Де я дав тріщину у захисті? І що тепер маю робити? Ну, ні! Ну звідки, все-таки, беруться ці питання? І що маю спитати у неї?..»
Овва, юначе! Повертаюся. Я вірю в Тебе, Драконе! Відчуй себе. Почуй себе. І не бійся...повернення до себе завжди пересипане запитаннями та сумнівами, як ягоди цукром. Але є ще й таке, мудрість з народу :«Сумніваєшся – не роби, а робиш – не сумнівайся»
***
Сон третій цеї ночі. Навколо надзвичайно світло, аж очі ріже. Нічого не видно через це. Спокійно всередині. Навкруги лише звуки пісні льоду, який тріскотить своїми обіймами, створює щілини для того, щоб Сонце ввійшло у нього – вічні коханці...
- Ти можеш поставити мені лише три запитання зараз, на які я спробую відповісти. Ні більше, ні менше у цьому місці.
- Я не знаю з чого почати...
- Думай, хлопче. Я чекаю.
- Ти – відьма?..
- Так...
- А я... Я – дракон?..
- Для мене – так. Третє? Останнє...
Ну що, Драконе, готовий до другого випробовування? Третє запитання – твоє випробовування. Існують запитання, які дуже важко поставити. І я, як ніхто, добре знаю про це? Що твориться у твоїй душі? Боїшся образити мене? Відчуваю себе катом у цю хвилину – намагаюся зазирнути уявно в очі, але не можу через занадто яскраве
сонце. Це сон. І я чекаю на питання, яке примусила народитися в твоїй голові. Кинула словами ще тоді на святі, знаючи, що рано чи пізно ті слова дійдуть до Тебе, просякнуті думками інших людей і їх намаганнями. У чому випробовування спитаєш потім Ти? Воно з трьох частин – дві твої і дві мої. Так, саме так і не інакше. Твоя перша частка – це відчути, чОму і кому Ти віриш і довіряєш більше – іншим чи самому собі, своїй інтуіції. А друга – це частка правди – чесно задати це запитання, не зважаючи ні на що, щоб просто дізнатися Правду, якою б вона не була... Розумієш?
На мою долю теж перепало, не хвилюйся! Перше – це правдиво відповісти на те, що Ти спитаєш, що б Ти не спитав.. І друге – ніколи більше так не робити – не намагатись керувати Тобою, чи робити будь-що, що виходить за рамки твоєї честі і чесності! Пробач... Ти вільний у своєму розвитку і рості. І не всі методи, які підходять іншим, обов»язково мають підійти Тобі...
- Ти спитав, я – відповіла. Наш час скінчився... До зустрічі у якійсь з реальностей, Драконе!
Цікаво, чи ми двоє пройшли це випробування?..
***
2012
У нашому світі у мене є друзі. Багато друзів. Всі вони, неначе мої частинки. Я можу з кимось не бачитися рік-два, але ми не перестаємо бути друзями через це. Друзі надихають мене, а я , сподіваюся, надихаю їх.
Одна з них, найближча – Дана. Не бачилася з нею з тиждень і чую, що бракує спілкування. Адже я всередині - палаюча вогняна ватра, а Дана – джерело з живою водою. Тож ми доповнюємо одна одну, як ніхто. Наші душі настільки близько поруч, що ці дві стихії гармоніюють разом і допомагають – я підштовхую її до дій, а вона – заспокоює мої наглі пориви. Тож поскидала усіляких ласощів в торбу і подалася до Дани – по Живу Воду для себе!
Дана живе біля мого найулюбленішого місця Сили, тому спочатку прямую догори по стежці, щоб вклонитися молодому Ярилові в небі і тихо посидіти біля Потоку Світів – набратися тепла і ясності. У моїй голові рояться ідеї, думки, спогади. Їх настільки багато, що я не знаю, куди їх подіти і як на зло жодного шматка паперу, щоб занотувати, зберегти на потім. Вони переповнюють мене на стільки, що відчуття наповненості приносить якесь незрозуміле дике задоволення. Моя Вовчиця зарухалася всередині. Проситься погуляти. Давненько вже не чула її. Невже Дракон розворушив? Не час ще, маленька. Зачекай трошечки. Стає добре... Прямую по Воду.
Дана тішиться моєму приходу! Розповідаю їй про Дракона. І про Вовчицю. У Дани така ж Риба усередині! Ми розуміємся з пів слова. Наше спілкування, наче дивний танець Води і Вогню. Слова перетікають краплями у іскри, а ті в узори сніжинок, потім у шиплячі вуглики під кінець розмови. Мені хочеться поділитися з нею усім, що у мене є всередині, бо вона зрозуміє. І прийме... завжди. Для мене ця дружба така , ніби я пірнаю у море з головою, розплющую там очі і вбираю у себе усю ту синь, прохолоду і спокій. Ця дружба – наша спільна своєрідна молитва цьому життю. Вертаюсь додому переповнена щастям. І роздумами.
Що таке дружба для Дракона? Наскільки знаю по собі, у нас є кілька спільних рис (у людей-Драконів, людей-Вовків, людей, які мають тотеми, Відьом та Відьмаків) - це загострене почуття справедливості та чесності, інколи, навіть, аж засильне. Нелюбов до натовпів і людних місць. І надсильна інтуіція.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2012
Переливами, перемогами, перельотами
Дивні погляди з інших світів і вікон.
В сон занурююсь. Знову з польотами...
Доброго Вітру Тобі! Дракон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2012
***
Сни
Уночі мені наснилося, що я сплю у яйці. Велетенському, білого кольру. Воно покрите сіткою ліній, як шляхами на старовинній карті. Скажу чесно, такого тотального спокою я ще не відчувала ніколи. Хіба що в утробі, але ці спогади настільки далекі, що їх треба витягувати з зусиллям. Але то байдуже, бо у сні, я лежала згорнувшись, притулившись грудьми до колін, а голову поклала на схрещені руки. Навкруги існувала лише Тиша. Я навіть не прислухалась до себе, бо й так все було прекрасно чути! Я розуміла хто я, що маю робити і куди рухатися.
У сні я була собою і маленьким драконеням. Я мала хоч трішки побути Ним, аби почати відчувати Його думки і вібрації. Мусила провідчувати всі Його страхи, щоб знати чим допомогти. Так, я почала відчувати місця, де намітилися крила, там було боляче і неприємно. Це як... от ніби у вас зуб ріжеться! Розумієте? Свербить, болить і постійно очікуєш бажаного результату.
Почала розминатися. Організм Дракона зовсім не схожий на наш, тому й відчуття зовсім інші. Суглоби не слухаються, немов шарніри якісь. Не звикла ще, мабуть. Ну нічого, це вперше, а я ж досить швидко адаптуюся до нових умов.
Повіки зелені і грубші, ніж у людини. Щоб розплющити очі довелося доволі довго смішно крутити головою і щось там нерозбірливо мугикати, допомагаючи собі лапами. Звук розплющення був дивним і смішним. Я аж пащу розтягнула – незручно правда виявилося. Світло в очі! Фуф! Раптовість того сяяння примусило ступити крок назад. Відчути сильний прилив адреналіну, чи що там замість нього у драконів. І саме в цю мить я почула серце. Враження, що у тобі сидить кілька драммерів і щосили гасять долонями по найрізноманітнішим барабанах, різної величини і тембру звуку. В сучасному світі мені б видалося, що я втрапила на д»н»б вечірку. (Обожнювала колись! Ммм...) Я почала пританцьовувати, наскільки це могло вийти у драконеняти. Правда від цього стало легше відчувати тіло і усвідомлювати його як своє власне. На деякий час.
Сон був таким яскрави м, що , прокинувшись, я не зразу зрозуміла, де я. А кістки так крутило, ніби цілу ніч провела на виснажливому тренуванні, а не у ліжку спала. Ну, але, що не зробиш і не витримаєш заради цінного досвіду? Чи не так? Пора рухатись далі! Посміхнулась і виповзла з-під ковдри. В реальне життя.
***
2012р
Окрім всього, що твориться в моїй голові і того, що трапляється зі мною цілком містично, існує ще й цілком реальне життя, у якому теж потрібно жити, виживати, бути щасливим і здаватися такою, як і всі. Бо, не приведи Боже, потрапиш у специфічну лічницю. У цій реальності не дуже люблять «інших», адже такими важче керувати, а отже – таких ізолюють, або знищують. Практично за кожним стежать. Ти ,майже ніде, не можеш бути самим. .Тому й не люблю людних місць
Та не це найстрашніше. Найбільшого жаху завдає те, що хтось поволі, але дуже ціленапавлено знищує творчість у нашому світі. Поки що це не зовсім помітно. Поки що, це видається звичайною трансформацією, адаптацією та осучасненням мистецтва, як такого. Картини, музика, книги, поезія – все це піддається змінам, на перший погляд, цілком оправданих у нашому, практично техногенному, світі. Та це тільки на перший погляд... Думаю, що ще існують люди, які не так бачать, як відчувають шкірою, що щось не те. Щось твориться у Всесвіті. Але, на разі, краще про це мовчати, мабуть.
Я відчуваю, що у цій реальності маю ще добрати знань і фізичної підготовки. Тож починаю хаотично шукати Просвітлених і Майстрів. Добре, звичайно, що у нас є всемережжя (нет по-простому). Швидко роздруковую список імен та адрес. Треба за цей тиждень встигти обійти всіх, щоб зрозуміти, що саме потрібне і чого ще потребує організм.
Другим завданням є повідомлення Дракону. Довго сиджу над коричневим старим папером, складаю до купи слова і фрази, щоб якось донести Йому важливість і потрібність усього. Боюся злякати, але не можу зволікати. Необхідно, щоб Він почав ставити запитання. Коли бажання іде з нутра Драконячої душі – Він стає сильнішим зсередини. А це – важливо.
Тож роблю все якнайбанальніше. Телефонний дзвінок :
- Маю тобі щось дати прочитати.
- Добре, я тут зовсім недалеко.
- Скоро буду!
Стою, слухаю музику у велетенських навушниках, чекаю. Він просто зачепив плече і вильнув в сторону. Реакція мене підвела! Звичайно,у драконів вона значно краща. Посміхаюсь. Збоку, певне, виглядаю на якусь жінку-воїна. Тільки меча і лука бракує за спиною. Чомусь ніяковію, як дівчисько і тому зминаю розмову, наче кавалок газети, нашвидкоруч передаю складений вчетверо зписаний листок і поспішаю піти. Зайнята, мов.
- Зідзвонимся! Бувай!
***
Сьогодні ще зустріч з одним із Майстрів. Приходжу на місце. Розглядаю усе сторожко. Щоб відвести підозру (на всяк випадок) беру з собою подруг. Заняття ж групове. Уважно вислуховую усе сказане, фільтрую кожне слово, емоцію. Намагаюся повторити усе в точності – кожен рух, кожен подих, кожен удар серця Майстра. На мить перетворююсь на нього.
/Скільки болі!!! Тиша і Біль! Як таке можливе? Перша Чара – відкрита повністю, яскрава, фіолетова, ясна, без змін. Друга – відкрита частково, бачить багато, але ніби під променем синього ліхтаря, усе, що поза тим світлом – в густій темряві, треба повернутись, аби побачити інші речі. Третя – голос дрижить. Блакитна вібрація непевна. Набирає сили і впевненості лише опираючись на аксіоми і те, що однозначно перевірене часом. Четверта – зелена куля закрита на кілька замків. Агресія, нелюбов, страх, байдужість. Хто зна яким часом можна їх повідмикати? П»ята – сильна. Нуртує енергією, кипить. Накачана і готова до роботи. Шоста – палахкотить вогненним кольором, навіть дещо обпалює. Сьома – червоний вузол, зав»язаний настільки, що, певне, теж може носити ім»я Гордієвий. /
Це виявилося виснажливим скануванням. Мені стало зле. Я зробила те, що підказала інтуіція – сховалася у своє яйце зі сну. Втекла у інший світ. Повна Тиша і безмежний Спокій. Майстер саме це й хоче довести нам протягом останніх двох годин. Але веде тільки через страждання. Це його власний шлях до Сили і Тиші. Він не підходить мені. Я занурююсь в Тишу сама по собі, іншими шляхами,дещо змінюючи свідомість. На жаль, тут мені взяти нічого.
Ввімкнула телефона. Овва! У Дракона з»явились запитання! Так швидко! Вітаю! Попереду розмова. Правда мені чомусь стає лячно. Думаю чи зможу дати Йому правильні, потрібні відповіді... чи маю право вмішуватися? Зрештою, почекаю до завтра – внутрішнє чуття рідко підводило мене...
***
Сни
Місяць висинь над містом повним колом. Світить, ніби оскаженів. Що з ним сьогодні? Як не намагалася пірнути у потрібний сон – не вдалося. Очі відмовлялися слухатись моїх наказів заплющитися. У голові просто крутяться Його слова: «У мене багато питань...» Нав»язлива думка, як крапля з древнього сталактиту повільно сповзає донизу, відривається з самогокінця кам»яної бурульки, відривається і... летить до низу цілі віки, сторіччя, ери, доки досягне з диким дзвоном у вічній тиші початку сталагмита- дзеркального відображення свого верхнього брата. Ця ніч була для мене цією вічністю падаючої краплі – бездонна і безкінечна, безкрила і безнадійна, неспокійна і потрібна. Спала чи ні? Не знаю. Але впевненно можу сказати, що точно прокинулась. Прокинулась там само, де й вчора. Слава Богам!
***
Ще один Майстер. Цей, правда, теж не досконалий, але потрібен мені. Відчуваю це одразу ж, як переступаю поріг тренувальної зали. Як передати фізичні відчуття словами? Як донести іншому те, через що ти проходиш і в якій точці ти стаєш вільним?
Тут я тренувала свої пороги болю, зусиль і трансформації. Нехай я не можу це все показати до пори, до часу комусь іншому, але це таке важливе уміння. Чи може знання? Не знаю, як назвати правильно.
Тобі болить. Спочатку ти починаєш чинити опір болю, потім виснажуєшся і приходить усвідомлення природи болю. Ти заспокоюєшся і приймаєш його, зводиш і мінімалізуєш у точку. Увесь час дихаючи, продихуєш ту точку максимально і відпускаєш... мабуть, так ростуть крила. І саме так народжують нове життя. Не важливо, чи це фізичне народження людини, чи психологічне, а чи й просто її переродження , трансформація, перехід на інший рівень свідомості. Усвідомлення і Прийняття. І блискавка інсайту: «Біль – не є стражданням». Дійсно, біль є сходинкою догори.
Виходжу вся переповнена вдячністю і легкістю. Практично літаю. У цьому стані призначую зустріч. Звичайно, він знову не сам. Ну що ж, знову тоді доведеться міняти реальність для зустрічі. Не зачасто? Прислухаюся до себе. Звикла уже. Мені це все навіть подобається, затягує. Основне - встояти ногами на землі і не заплутатися в хитромудрому сплетінні реальностей, ілюзій, првди, здогадок і постійних загадок.
***
Поза нашим часом
Іду на зустріч. Мене вже не дивує відсутність машин і перевтілення одягу. Звиклими є юні лицарі, які щиро підіймають руки в знак привітання. Дракон зібраний до купи. Не скажу, що нервує, але дещо насторожений. Цього разу пильніше приглядаюся до юнака, який поруч Нього. Де я його могла бачити? Якийсь леткий спогад, як віск на горищі свідомості. Він дуже схожий на того, іншого, що поруч Дракона у нашій реальності. Як це так? Починаю розпитувати, поки йдем по шляху до менш залюднених місця. В цьому наші смаки збігаються.
Юнака кличуть Лабою. Дивакуватий, але надзвичайно добрий. Це чути навіть на відстані. Каже, що навчається у місцевого знахаря усіляким травним премудростям. Еге, хлопче, та ти не такий вже і простий, як здаєшся. Вникаю в нього. Якщо чесно, то рідко бачила Дракона без присутності цього, другого. Захисник? Не схожий. Швидше - Обережний Супроводжуючий. Такі, в разі небезпеки, зпрацьовують, як дзвіночки на шнурівці біля дверей. Чутливі до погані. Щирі друзі. А ще й знає трави. Потрібний і безпечний. Цікаво, чи в змозі він пам»ятати дві реальності, в яких перебуває? Навряд чи, коли навіть Дракон поки цього не може, а лиш відчуває ці два світи у собі. Ну що ж записуємо у «білий» список. Його роль важлива, як не крути.
Вечоріє. Цей світ середньовіччя все більше і більше зачаровує мене. Мені добре перебувати тут. Моя душа, ніби повертається додому після довгих мандрівок і відпочиває. Ми прогулюємся навколо велетенського озера. Зовсім нещодавно тут було свято Вогню та Води. Сьогодні ж ніщо не нагадує про феєрію. Тихо і спокійно. Рідкі перехожі мало турбують нас. Поодинокі рибалки позавмирали у скульптурних позах біля ополонак на крихкому, вже весняному льоді. Хлопців цікавить мій мішечок з рунами. Вони не розуміють, що це далеко не іграшки, що все набагато серйозніше. Та я дозволяю занурити руку в невідомість і витягнути камінчик з підказкою шляху. Спрощую пояснення і багато сміюся. Дракон нарешті розпружився і я вперше чую, як він заливається сміхом. Згадую напруження щелепних м»язів у сні, коли була драконеням. І від того мені стає ще веселіше.
Досить зимно, наглий мороз лізе під полу плаща і починає закохуватися у мої пальці. Я намагаюсь грітися зсередини. Виходить ніби. Починає швидко темніти. Виходить Місяць. Знов, як тоді, вбирає в себе мій погляд, а , натомість, вкладає в голову : «Час для першого випробовування.» Мене лякають такі откровення, адже я й сама не знаю, що за випробовування, яка моя роль. Всього лиш знання, що вже час і що зараз щось має трапитись.
Дракон пропонує перейти озеро по льоду – скоротити шлях. Я погоджуюсь, бо люблю таке. Лаба починає бриніти, насторожуючись. Відмовляється іти і відмовляє нас. Ось! Вловлюю розуміння миті. Ось воно –з випробовування. Усіма своїми силами знижую тривогу юнака і кажу, що зустрінемся там.
Дракон подає руку і ми ступаємо на лід. Мороз не сильний, але крига досить товста і міцна, як на мене. Мені хочеться поговорити, але я мовчу, наче на мої вуста хтось наклав невидиму печать. Ми доходимо майже до середини озера, коли раптом з нутра зкригованої води виривається страшний стогін. Лід репнув десь глибоко з несамовитим звуком пострілу. Ось воно! Ми завмерли. Я стою спиною до Дракона і подумки посміхаюсь. Мені не страшно, бо точно знаю, що нічого не трапиться і вже тепер достоту відаю у чому полягає випробовування. Випробовування стихії Води.
Мені видається, що я стаю ним. Страх, який починає боротися з відчуттям того, що хтось подумає, що він боїться. Він має вирішити, зробити вибір. Іти далі чи повернути назад. Він ніколи не звертав зі свого шляху. Це його принцип. Думки його линуть, наче біжуча стрічка у телевізорі. Проходить мало часу, якісь секунди, але для Нього і для мене – це саме та – Вічність Краплі, вага якої перевищує вагу найбільших планет. Він скеровує повернути назад. Повільно, на відстані одне від одного, рухаємося туди, звідкіля ведуть наші щойні сліди. Я подумки захоплююсь: «Молодець! Пройшов! Зрозумів випробовування. Обрав між тим, що Його можуть вважати боягузом і Відповідальністю за іншого.». Я дійсно гордилася Ним. На березі вже метушився Його друг, тепер я не забороняла Лабові тримати Дракона і безупину говорити про небезпеку. А Лід все ще тріщав, наче шкодував, що відпустив нас...
***
От до чого мені важко звикнути, так це до різких переходів з одного світу в інший. Крок, і ти вже серед шуму-гаму техногенності. Де й поділася тиша?
Ми ідем по дорозі до своїх домівок і, раптом, Дракон починає співати. Я здригаюся, бо співає Він саме про середньовіччя. Таке враження, що пам»ять його починає бунтувати і подавати своєрідні знаки через часові проміжки словами, мелодіями і снами.
Я щаслива. Завтра буде час Запитань...
8.03.2012 (2:20) La Loba
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320288
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2012
Ці всі світи - мої
... Бо Ти лежиш
і музика твоя
Непевно входить в світ, де
Ти і Я,
У Космос лиш моїх
Шляхів Чумацьких,
Звізд та сходжених доріг
У світ Вогню,
Що слухає мій спів руки,
Дихання пальців,
Стук перстнів,
Їх дзвін легкий.
Це Рай мечів,
Металу та вітрів,
Час мішковин,
Дитячих босих ніг,
Час моїх снів.
Це мить Води!
Пірнань в моря,
Сторіччя витримки легень,
Мовчанка риб –
Розмова про „Веди!”
Це плоть Землі!
Це запах, смак
І дотик до сльози.
Ці всі світи – мої.
Входи у них в мені...
2011р. Ст-ав
Коли він вперше переступив поріг, моя реальність захиталася. Повелася тонкою плівкою туману і мені видалося, що провалююсь кудись. Провалля часу. У вухах задзвеніли удари мечів, шелест довгих суконь по землі і шурхіт драконячої луски по збитому шляхові... Ніздрі інстинктивно розширилися назустріч прілому запаху, що забивав памороки. Голова пішла обертом. І я механічно склала пальці в обережний знак внизу живота - у двері заходив Дракон.
Занадто молодий, неусвідомлений, з ледь окресленими крилами, у людській юнацькій іпостасі. Мої зіниці розширилися і я шанобливо відійшла назад пропускаючи його в кімнату – Дракон, все ж таки, навіть, коли ще й не відає про це. Ледь зуміла спинитися, щоб не схилити голову в поштивому поклоні – реальність не та.
Що його привело до мене в цьому часі? Струсонула видіння зі свідомості і всілася у крісло навпроти. Таке звичне завжди, робоче місце прийняло мене обіймом дубового трону. Здригнулася. Давно не було таких відчуттів.
***
Вперше побачила Дракона років з десять тому. З того часу пам»ятаю лише звук розтину тканини сьогодення від вітру,що здійняли крила за спиною у чоловіка, що нагнувся наді мною. Здається, я тоді втратила свідомість. І постійно боялася знову побачити ті гігантські чорні крила над собою, адже тоді ще зовсім нічого не знала про себе. Але той страх був настільки перемішаний з цікавістю і азартом, що я викликала той спогад знову і знову ,зачіпляючи свої пальці, наче кігті у вигин його ключиць. Мені здавалося, що саме там була точка управління крильми. Я була занадто юною...щоб второпати , що й до чого. Того дракона звали Трістан. На жаль, він зник, як Дракон - загубився у соціальних та часових тенетах, залишившись всього лиш людиною. Цікаво, чи ще хоч комусь він показував свої крила? І цікаво, чи зможе зробити це ще раз, коли прийде час?...
Другого Дракона я вже не боялася. Він був темно-червоним і вже умів літати. Він ширяв найчастіше над Києвом, коли темніло і кілька разів брав мене з собою. Показав те, що, можливо, я й не мала бачити, але що, як на мене, зкерувало мою Долю в дещо інший бік. Книги. Знання. Простір. Час. Відчуття цього всього зав»язане кольоровим наузом у волоссі у мене на потилиці. З того часу я знаю про Драконів все, що потрібно. Найперше – я можу зразу бачити їх, розрізняти і допомагати, коли є потреба. А Червоний, навчивши і передавши, теж зник. Та Цей, просто повернувся додому, у власну рельність, бо чув себе у нас незатишно і тісно. Так і не спромігся побути в людській шкірі трішки довше. Та, думаю, що це й на краще. Від нього у мене спогад червоної заграви західного сонця у полиску крил та відображення повного місяця у жовтуватих бездонних очах.
Потім мій шлях пересікся ще з кількома. Але ті, лиш посміхалися і звужували зіниці при зустрічі, знаючи, що бачу їх крила. Лише ніс видавав їх напруження. Я не була їм потрібною, а вони не дуже цікавили мене, тож наші стежки сходилися і розходилися за мить, залишаючи в повітрі запах удару металу об камінь, як у кузні.
Вже за кілька років час потрошку стер спогади і заховав мої знання до пори-часу у тайстру з мішковини, а ту – у Жовту Чару мого єства.
Аж ось! Молодий Дракон у кріслі рівно навпроти мене. Мені якось треба було давати раду з тим, що діялося зі мною від цієї несподіваної зустрічі. Мішковина репнула по швах і все з неї, раптово, посипалося у мою голову і в усі Чари. Зусиллям волі заспокоїлася і поцікавилася, чим зобов»язана візиту.
***
Причини візиту у людській подобі, завше бувають поверхневі, та не у цьому випадку. Поміж життєвих банальностей і негараздів було вплетено якусь таємницю з іншого життя. Посеред дитячих спогадів так явно війнуло василіском, що я, внутрішньо зібравшись, знов і знов примушувала себе сидіти на місці, а не зірватися і бігти від небезпеки.
За кілька зустрічей мені необхідно було правдами-неправдами досягти Його суті і осягнути причину Його перебування тут. Усвідомити своє місце у цій круговерті і , що найголовніше, ні в якому разі не злякати. Адже Він ще потребував часу на дозрівання крил. Йому ще потрібно вчитися літати. Один необережний крок і... Дракона не буде...А цього я собі ніколи не пробачу!
Ну що ж, юначе. Середньовіччя, як мінімум. Лицар? Є щось таке. Тримається вільно. Крила ледь видно за обрисами. Не чує їх ще...Втрапив у «правильну» сім»ю – дали все, що необхідно для розвитку молодого Дракона. Фізична підготовка достатня – майже готовий до польотів. Ментально – спрямований правильно. Знання, пам»ять, розум – досконало. Ще трохи допрацювати з духом , усвідомленням і творчими каналами... І... допомогти з вибором? Не маю права, на жаль. Хай спочатку полетить, а там, дивись, і сам обере серцем.
***
Рунами виписане моє ім»я, старовинною буквицею, яка живе в нас з прадавніх часів. Наша душа відкликається саме на це ім»я. Неначе птах починає занурюватися в весняні калюжі і чистити своє пір»я для зустрічі з Сонцем. Стрепенулася душа, почула клич Предків, відчула Призначення і ожила. Моя душа оживає, коли чує потрібність іншої душі. Зачинає рости, аж за межі тіла і тоді я починаю вміти літати, щоб навчити літати Крилатих...щоб навчити їх знати своє Ім»я...
Перебираю в мішечку камінці сердоліку, певні руни самі просяться в долоню. Слідкую за поглядом юного Дракона. Йому цікаво. Це вже – щось! Сам просить, аби вчила його. Це важливо – бажання зсередини. Інстинктивний поклик. А я,чорт забирай, хочу його вчити! Передати усе, що так довго, без діла, було закинутим в полотняну торбинку моєї пам»яті...
На деякий час він зник. Суєта. Вміння в тому всьому відшукати Спокій. Бо лише так можна чомусь навчитись і щось навчити. Час.
***
Тонке пальтечко в сіру клітинку, дме вітер і сіє в обличчя дрібним снігом. Я біжу і мені безпричинно легко, весело і безтурботно. Наче дівча. Час від часу поглядаю під ноги, аби не впасти. І , радше внутрішнім чуттям, аніж зором встигаю помітити Його перед тим, як зіштовхнутися. І знов – запоморочливий запах старожитності! Спіткнулася, лечу на бруківку. Реальність репнула. Чиясь рука підхоплює мене біля самої землі. Підбираю довгі поли зеленої сукні і поправляю червоного каптура на голові, дурнувато посміхаюсь. Зустрілись нарешті. Ого! Тут його крила значно більші! Він – лицар. Посміхнувся. Я все ще тримаюся за руку, мої пальці дивним чином відчувають лусочки на його шкірі. Теплі чомусь... Заплющую очі і вдихаю цю хвилинну реальність, щоб закарбувати її на нотному стані пам»яті, наче музику. Так легше повертатися. Голосно засигналив автомобіль, шумно проїхала поруч швидка з сиреною.
- А! Так-так! Привіт, хлопці! Рада бачити вас. Прийдете на семінар?
- Не знаєм, чи вийде. Хотілося б. Але у нас свято в суботу.
- Ну то вже, як зірки складуться! Приходіть!
- Ми зателефонуєм! Ви гарно сьогодні виглядаєте!
Ну що ж. Мабуть час підходить. Втомилася. Такі переходи не проходять безслідно. (Тафтологія якась! ) Біжу додому.
Не знімаючи капців прямую в бібліотеку. Десь тут, здається. Стаю навшпиньки і мацаю рукою запилену поверхню старої дубової шафи, ніби малюю пейзаж по порохах. Невдячне полотно! Та й я – нікудишній маляр! Ще трішки... А! Ось! Маленька дерев»яна скринька з моїми скарбами. Подивимось. Камінчик, який я знайшла в пилюці, коли мені було чотири роки; срібна паща вовчиці – мій тотем; старовинні монети – «Дами Сонця» зі срібними вушками для коралів; обереговий перстень з бірюзою; ритуальна каблучка з топазом; прабабцин медальйон; вовче ікло; ключ від щастя; латунні крильця; браслет з моїм власним маленьким містечком; усілякий дріб»язок; і ось – воно- тепло у руку – ходи сюди! Кельтська плетінка. Перстеник з черленного срібла – вібрує і гріє мою долоню, наче чує щось. Затиснула в кулаці і притисла до серця, викликаючи давній спогад.
***
11 серпня 1999р., Київ
Серпень. Тепло. Середа, здається. Спускаюся з Лисої гори на Андріївський Узвіз. Енергії – через край! Відчуття магічності простору – неймовірне! Ступаю бруківкою. Мрію. Щойно крізь кіптяве скельце спостерігала повне затемнення Сонця. Це було дивно і давно. Мені було так само, як Драконові зараз. Натовп людей, які шаленіють від побаченого шоу в небі. Так і чути звідусіль – кінець світу, пророцтво, Ностардамус, хаос... Роблю крок убік і втрапляю в цілковиту тишу. Перелякалася. Невже щось із вухами?! Адже навколо стільки люду, шум, гам, а я наче за шклом стою, рота роззявила і ошелешено дивлюся на світ. Роззирнулася. Ноги на тій же бруківці, ніби вросли у землю. Навкруги, куди оком кинь, лотки з сувенірами і люди, море з людей. А на відстані витягутої руки, просто на землі, килимок з трави. Поруч - чоловік. Одягнений дивно, як на серпневу спеку – закутаний у звірячі шкіри, в хутряній шапці, що аж лиця не видно, лиш очі – живі та гострі, як шпильки. І дивиться пильно. На мене. Я знітилася. Почала розглядати - що продає. Шкірки звірячі, зуби, кісточки, кігтики, пера, засушені ящірки та змійки, камінці якісь. Присіла. Намацала вовчого зуба, серед усього добра і спитала: Скільки?
Називає смішну ціну. Дістаю з кишені гроші і розраховуюсь.
- Це дуже сильний оберіг. Саме твій! Впізнала – каже – носи біля себе - прошелестів тихо, ледь розтуляючи вуста.
- Дякую – пискнула у відповідь.
- Дивись ще! – наказово так, що ослухатись зась! – добре дивись! Руками. Заплющ очі!!!
Моя рука поволі опустилася на килимок і пірнула під пухнасті шкіри. Я міцно стулила повіки і,з осторогою, моя долоня повільно прямувала по шороховатій поверхні, як переляканий равлик. Поки не відчула тепла і на мій палець, немов живе населилося кільце. Я перелякано відсмикнула руку і розплющила очі. Кельтська плетінка. Срібна. Не нова. Чоловік дивиться і усміхається.
- Купуй – каже – це не твоє, але купуй.
- Скільки? – затремтіла голосом
- Все, що у тебе є – безапеляційно і раптово жорстко змінив голос.
Я нервово почала згадувати, скільки у мене грошей, подумки рахувати, що не матиму за що купити квитка, щоб повернутися додому, але , чомусь, навіть не подумала просто відмовитися. Як зачарована, махнула на все рукою і вигребла свої збереження на долоню. Не мало, не багато – невеличкий статок для студента. Без жалю висипала в простягнуту руку чоловіка, дивлючись йому прямо у вічі. Той затиснув руку і посміхнувся.
- Це не твоє. Пам»ятай. Він сам скаже , коли захоче стати чиїмсь. Почуєш. Ти – Вовк. А - це належить Драконам. Бережи.
Останні слова прошелестіли вже у мене в голові, бо я рвучко піднялася, ніби мене відпустила невидима сила, вирвалася з кільця тиші і стімко помчала вниз Узвозом, розштовхуючи шумних людей на своєму шляху. Відсапалася аж на березі Дніпра. Розтиснула обидва кулаки. В лівому – вовче ікло, в правому, зачеплене за великий палець – срібне кільце. Що за вигадки про вовків, драконів? Нісенітниця якась! Я, звичайно, люблю вигадувати, але вже завелика, щоб вірити в усілякі казки. Проте, кільце було дійсно красивиим. Покрутила його поміж пальців і подивилася крізь нього у небо. За моїми плечима щось трапилося – ледь вловимий стукіт і дзвін, і шум лісу. Мурашки по шкірі. Озирнулася – нічого. Сховала перстеник в таємну кишеньку наплічника і попрямувала до Контрактової. Через пів України довелося їхати «зайцем», але це не вперше і , певне, не в останнє у моєму житті.
З того дня вовче ікло висить у мене на шиї – оберігає – все покрите сіткою тріщинок, немов шрамами після невидимого бою. А другий здобуток лежить загорнутим в шматочок лляної тканини, в заповітній скринці. Час від часу, я витягувала цю коштовність і милувалася. Плетіння гріло мене у ті миті, коли я замерзала від людської байдужості. Часами, видавалося, що кільце живе, зплетене з живих рослин і ось-ось проросте дубовим лісом, запашними луками - лиш кинь його на землю. І завжди, коли б не брала його у руки, десь здалеку звучали арфи і волинки. Опісля -снила дивні сни... Так і жили, майже друзями. І ось, нарешті, прийшов час прощатися. Без жалю, востаннє затиснула тепле коло зі сплетіння Часу, Простору, Магії та Волі, наче дитину і вклала в звичайний паперовий пакунок для подарунків. Вже час...
***
2012р. Ст-ав
В той день готувалася до переходу, бо відчувала, що цього разу все буде довше, ніж завжди, тож маю витримати. Всі обереги, амулети – на себе. Руни, нотатники, олівці – у торбу. Замовляння і терпкий чай з трав - на дорогу. Останнє, що чую у цій реальності – це телефонний дзвінок :
- То де ви? Ми чекаємо на вас!
Останнє, що бачу – нашу ратушу і людей, що зтурбовано снують туди-сюди містом. Штовхаю двері пабу і... Втрапляю таки в середньовіччя.
Так, інквізиторів тут не видно. Зітхаю полегшено. Швидко минаю столики і спускаюся сходами до низу, підібгавши руками довге плаття незвичним для себе рухом. Плутаюсь в одежі і в думках. Зимно. Аж ось і Він – юний Дракон у компанії друга. Посміхнулась. Всілася на масивний стілець і , нарешті заспокоїлася. Чомусь, біля Дракона почуваюся спокійною і захищеною. Ніяково простягаю свій подарунок. В очах – цікавість, а потім – дитяче захоплення! Без слів. Нарешті перстеник відшукав свого реального господаря! Спокійно всівся на пальці лівої руки, наче повернувся додому. Я була щаслива, бо побачила, як, ніби від невидимого втручання дива, плетиво почало пускати коріння у тіло Дракона зеленими цівками прадавньої пам»яті. Ми їли та сміялися, а я спостерігала, як доріжки правди і знань тихо підкрадаються до Його серця. Мене переповнило незнаною досі ейфорією, коли побачила, як затремтіли від енергії зелен-сині крила і почали поволі розправлятися позаду плечей юного лицаря. Він все ще не помічав того. Але то все – до часу.
Мені, раптом, захотілося зтягти з голови золотавого обруча, поскидати свої зеленаві шати і стати на годину звичайною селянкою, які бігали поміж столів, роздаючи просту їжу і мед у кухлях. Втікти з цих задушливих стін на свободу. Туди, де я точно знала, пропахнуті теплом трав»янисті пагорби, а квіти чіплятимуться за поділ спідниці, гілки заплутаються в розпущеному мідному волоссі. Бігти щодуху по стежці, щоб зануритися у синь далекого неба і скупатися у золоті Цього Сонця. І щоб поруч – тепло від чужого подиху. Щоб рука чиясь рвучко схопила і примусила зупинитись Тут і Зараз! А потім, вмить, лише слід на щоці від драконячого крила, що подався у вись, прошепотівши зсередини тихе :»Дя-ку-ю...»
На жаль. Не можу собі зараз позволити. Кляті зобов»язання!!!
У цій реальності мені треба бути обережною, адже відповідаю не лише за себе, а й за ще ненародженого Дракона.
Тому, стримано домовляюся про зустріч увечері, бадьоро посміхаюся і поспішаю до виходу. Мої сили вичерпуються. Просто необхідно поповнити запаси енергії, бо шкірою відчуваю, як приковую до себе погляди тутешніх посіпак. Вискочила на вулицю – аж ударило зимним повітрям у розхристані груди! Вдих-видих... Вдих-видих. Вдих-видих! Хух!!! Похапцем прощаюся і біжу праворуч від дороги до , одній мені відомого, найближчого Місця Сили. Ніхто навіть не запідозрює у цьому місті, що саме можуть приховувати в собі старовинні напівзотлілі дворики, старі закинуті під»їзди, чи й просто покручені стовбури дерев. Благо, що відновлююся швидко – навчилася вже! Неабияк горжуся цим своїм умінням. Ну що ж, знов в дорогу?
*** Поза нашим часом
Камені дивним візерунком вкладаються просто під ноги, під підошви шкіряних черевиків, наче якась загадка, головоломка, яку не під силу розгадати. Зістрибую з мурованого парканця і йду назустріч молодим лицарям. Добре, що захопила свого плаща, бо над вечір стає зимніше, а хто зна, що чекатиме мене далі. У небі мідною надщербленою монетою медитує місяць. Я задивилася. Він, немов ввібрав увесь мій погляд в себе, а натомість накидав у мої очі власного світла. Я сильнішаю! Це тішить.
Юнаки з великим шануванням зустріли мене, як даму з вищого світу. Ніяк не звикну до такого обходження. Ми повмощувалися у невеличкій каретці і попрямували на свято.
Озера... Край містечка. Краса неймовірна! Звідусіль блимають феєрверки і вириваються, ніби нізвідки, фонтани води. Свято Вогню і Води. Найважливіше у цьому місці, наче початок нового року. Земля прокидається зі сну. Зима пропускає Весну поперед себе. Скоро забуяє все тут, що на разі чорніє і тане...
Не люблю натовпів, але доводиться мириттися з цим. Особливо зараз.юнаки розважаються, веселяться. Мені теж стає легко, як в дитинстві! Я все пориваюся кинутися в танець, що то колом, то змійкою проминає попри нас. Заливисто сміюся. Геть розпружуюся. Хапаю за руки хлопців і тягну у коло. Аж коли, раптом, внизу спини підлий холодок. Зовсім забулася, де я. От дурепа! І давно вже ж не маленька. За нами стежать!!! Як же ж мені захотілося, щоб замість ошатної сукні, на мені був простий одяг і зручні чоботи. Добре, що хоч усі мої обереги приховані на шнурівках, біля серця – їх не видно, але я відчуваю їхню дію. Дивно,але стежать не за мною. Інквізиторів не видно. Ні! Стежать, чомусь, за Ним. За юним Драконом! Тих, хто стежать – небагато, але вони можуть перебувати у різних часах та світах. Мене, слава Богам, ще не помітили. Треба бути обережнішою і звертати увагу на дрібниці. Навіщо Він їм? Думай-думай! Спогад з мого часу – розповіді Дракона про небезпечні ситуації і людей, що часто пересікали його шлях у різний час. Він вижив і вистояв... Думай! Мислеобрази потекли крізь мене, наче річка, вогонь навколо мерехтів і переливався,як живий - не давав зосередитися на основному. І... Є! Підсікла! Думка-риба, думка-блискавка з нутра – Він - останній Дракон у нашому часі... І, чомусь,чи комусь, не потрібно, щоб Він довідався про це, щоб розвинувся, відчув свої Крила... Це було дивно і примушувало задумуватися. Мало того, робило мою місію в цій справі дещо небезпечною. Але я вже зробила Перший Крок. Тож відступати тепер нікуди.
Ми провели решту вечора без особливих пригод, от хіба що захмеліли трохи від елю, меду, шуму, натовпу і видовищ. Вогонь і Вода – такі різні і такі однакові. Стихії. Властиво, у той день, чи то пак, ніч - в мені ці дві стихії поспліталися у тому місці, де до того було тепло від срібного перстея Драконів. Вони заповнили недавню пустку і таке враження, що зцілили якусь невідому мені самій частинку моєї душі. Така собі – темна сторона мого власного Місяця. Я дивилася на Дракона і бачила у ньому ті ж стихії, які боролися за основне місце стихії у Його Єстві. Смішні! У Ньому має бути ВСЕ! І всього порівну, щоб він міг літати, дихати, жити...
Проведи мене, Драконе. Мені вже пора додому, у свій час, а Ти теж відповідаєш за мене тут, як і я за Тебе.
Останній доторк руки на прощання – дивне сплетіння, яке гріє. Чую кожну його драконячу лусочку під людською шкірою. Чую, як б»ється його серце після свята. Чую його непевність і незрозумілість усього, що відбувається. Чую трем ще прозорих крил, до яких так хочеться доторкнутися. Намагаюся передати усе, що знаю у цю мить про нього через цей доторк, бо говорити ще не маю права. Тому мовчки вібрую від знання, що переді мною Останній Дракон Нашого Часу, що маю змогу так просто торкнутися Його і вдихнути запах. Боюся, що це зникне, як щось нереальне і що з цим зникне частинка мене. Як Тобі показати? Як дати зрозуміти? Просто вчитиму Тебе, як і маю. Готуйся, юначе!
Трохи відсторонююся, щоб за мить, з жалем, опинитися у свому часі.
- Бувай! До зустрічі!
- Все було добре? Вам сподобалося?
- Можна на «Ти». Все було просто чудово! Я дійсно розважилася. )))
- Я радий. До зустрічі!
- Скоро вчитимемось! Іди, тебе чекають. Доброї ночі.
І такий незвичний ,у цьому часі, поштивий поцілунок у ліву руку на прощання. О, так, Ти - справжній. Лети, Драконе...
/Далі буде?../
6.03.2012
Івано-Франківськ
La Loba (Р.О.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319686
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
Проголосуйте за мене, будь-ласка! Це конкурс еротичної поезії. ,Дякую!)
http://www.facebook.com/Drug.Chytacha?sk=questions
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2012
Безмежжя...
Доля...
Трикрапка...
І печаль?..
Залежу?
Може...
Люблю...
Дивитись в даль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012
Тривожно...
Зорі журяться,
неначе журавлі
І серце
падолистово
бринить, як на струні.
А щоки
сполотнилися,
мов льон у молоці.
Так тихо
домолилася
моя душа
в твоїй руці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012
Прийшла весна...
Зелено-голубою шаллю
укрився ліс...
І з невідомою нам біллю
Й з очами, мокрими від сліз,
Пішла зима...
НатОмість
Весела жайворона пісня,
НЕ знаходя у небі місця
У душу полилАсь...
Пізніше злинула в блакить,
Тепер на землю вже летить.
Ще мить!
І з дзвоном, вдрузки
об земляну ріллю розбилась,
А потім...
Розправила могутні крила
І полетіла, і полетіла...
У простір, у безодню,
Де взагалі нема весни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2012
Полотно
на голе тіло.
Темно ще,
лиш ледь жевріє
Сонце жовте,
як лелія.
Вітре-Вітре,
Тя злелію
Й ВЕсну кликати
зумію.
Ранком
голою пройдуся,
У тумани загорнуся.
Руки барткою -
На лоно -
Відступайте
дні холодні!
Босим слІдом
по снігУ
до БерЕзоля
дійду.
Руки в небо,
наче крила...
ВЕсно, йди!
Я Шлях відкрила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012
ГОлуби купаються в калюжах,
Скубаючи Сонце за піджак.
Я не накаталася на санях! Жах!!!
Але так радію Сонцю!... ах!...
Очі мружаться від синьо-неба,
Перетворюючись теж в сонця.
А Весна ж ,раптово, - гульк! Ти ба?!
Знову невідома нам ПриРоди ворожба!
Посмішки пускають корінь, як дуби
У навкілля, у прохожих і у Вись!
І дитяча думка : " Що, якби?!.."
А в калюжах чистять пір"я голубИ..)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2012
Ноги...
І пальці рук
ТИ –
Мій вчитель
Науки з наук
Я мовчу,
Стуливши уста
Всотую
Долю твою...
Тільки так
Доведу,
Що затямлю
Урок.
На замок
Всі думки.
Я і ТИ
В Обережному Колі
Долоня в долоні...
Зображення Марта Ніконова
нтимна лірика.
або.. Пізнання)
50х70см
Вирізанка
сріблястий папір, фон темно-зелений з фактурою полотна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314614
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2012
Чебрець
Срібні стріли
У небо!
Шкереберть
Вірність
Затишок
Вічність...
Лелеки
і чужі
небеса
Чудеса!
Підношу
Жертву
Маками
Одній
Мені
відомими
знаками
Лежу
У траві
Вітер
Хитаю
Чекаю..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2012
Зловживати
Зло вживати
Як їсти, як пити,
Як спати
Як таблетку
Ковтати
Від болю
Знеболю
Себе руками
Складу орігамі
Як в дитинстві
Кольорово
В папері
Лишилося Слово
З того часу,
Коли
Перестала
Зло
Вживати
Почавши
Літати
Душі латати
Біле латаття,
Жовте плаття
Мені повезлО!
Я навчилась
Обмежуватись
Вживати
Зло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314582
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2012
Душа- лесбійко!
дУмки не кради
Не доводИ
Слова мої
Під ручкою
У гріх
У зошит не сплавляй
Історії сумні
Не хочеш в Рай?
Віддай мені
Зв»язок руки
Із вигином пера...
Мені давно пора...
В контрастний душ
Із різних душ.
До болі,
До упору
ТиснУ на газ!
Душе –
Тримай оргазм!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2012
13.02. 2012
Івано-Франківськ
ФАНТАСМАГОРІЯ
(Фан Та Сма Гори Я)
Велике мистецтво – довести справу до кінця.
І велике мистецтво – залишити все так, як є.
Люди, для інших, частенько бувають лише фантомами. Безтілесним оболонками, що мають набір звуків імені, обростають словами та «фантазіями на тему» дотичних до них людей. Фантомами, яких ти ніколи не зустрічав у житті, які не мають до тебе жодного відношення, яких, ніби-то, не існує взагалі. А вони теж живуть, чогось прагнуть, п»ють зранку каву з молоком або міцний чай, кохають, страждають, народжують, плачуть над померлим, або й просто самотньо животіють в невеличкій квартирі.
Як правило, наші думки про інших – всього лиш здогади, які нічим не підтверджені; всього лиш думки, які пройшли крізь призму наших тіл та досвідів і перетворились у відчуття-відзеркалення людини. І не завжди вони є правдивими. На жаль чи на щастя…
Для інших Людина починається з погляду у вічі, з хитромудрого сплетіння запахів, дотиків, снів і митей, зі спільних спогадів та з ілюзій, що саме ця Людина – найважливіша, що саме ця Людина – завжди буде поруч. Що завжди будуть друзі, батьки, діти, родичі, знайомі, сусіди… а всі решта – фантоми…
Історія перша.
Про Нього.
Сонце
(листом до Неї)
Десять років спільного життя – діти, побут, навчання, робота. Один рік спільного болю, нерозуміння та відчуження. Розлучення.
І блискавично – Ти!
Ми з ним ненавіділи одне одного настільки, що навіть не могли спілкуватися, чи навіть слова спокійно промовити без сварки чи докору. І ось, раптом, у липні він прийшов і попросив у мене допомоги. Попросив допомоги у тої, яку зневажав на той час понад усе. У тої, яка перетворила останній рік його життя у суцільний біль. У тої, яку прагнув не бачити більше ніколи. Він просто сів і півночі розповідав про Тебе, про кожну дрібку вже тоді вашого життя. Про раптові почуття, про те, як ні з того, ні з сього просто відкрився іншій людині настільки, що аж самому стало страшно. Про те, як розповідав про мене, намагаючись разом зі словами викинути усе в минуле, щоб забутись. Про вашу першу ніч зіткану з одних лише поцілунків. Про те, як млів, дивлячись зранку, коли Ти спиш. Про те, як вперше сказала, що любиш його і він мало не задихнувся від щастя. Про те, як писав Тобі листи на кухні та почав складати вірші. І про неймовірний та пекучий біль, коли Тебе немає поруч. Коли він знає, що Ти ходиш вулицями нашого міста (можливо з іншим), а не береш слухавки від нього-коханого. Коли він за 300км на роботі і знемагає від ревнощів, бо знає – Ти на диско і на Тебе дивляться інші. Про те, що за два місяці безперервного спілкування прив»язався настільки, що почав робити такі речі, яких не робив за сорок років свого життя.
«Мурчику, ми ж не можемо бути завжди-завжди разом, бо так можемо й повбивати одне одного!»
Тиждень ви не бачилися. Він не їв, не пив, не спав, не хотів працювати. І прийшов до мене…
Таким ще я його не бачила. Навіть тоді, коли завдавала найболючіших ударів ножем у спину відкрито зраджуючи. Неймовірно!!! Виявляється, він – живий! І вміє відчувати. Зараз він страждав так, що я могла б тішитись – нарешті він відчув те, що я відчувала протягом довгого-довгого часу. Але, натомість, я відчула його біль перемножений у стоо, у двісті раз! І раптом зрозуміла ЩО я зробила!!! Що робила протягом років знищуючи в ньому Мужчину, перетворюючи життя зі мною у муку і що зрадила сама себе, заперечуючи свою любов до нього. Для цього варто було лишень знов відчути його і спробувати на смак його теперішнього болю
Він не їв, не пив, не спав. Він казав, що якби Ти подзвонила і покликала, він на колінах повз би куди б Ти сказала… Він хотів накласти на себе руки, бо Тебе не було поруч.Єдине, що стримувало його – це обійми дітей. Він просив дозволу залишатися і лежати вночі коло них. Він тулився до малого і тихо надривно плакав… Я лягала поруч, обіймала і намагалася хоч якось поменшити його страждання – просто слухала його неспокійне серце і колисала, наче маленьку дитину... Потім він ішов в ніч, щоб знову не спати у задушливій квартирі, телефонувати Тобі і писати сотні меседжів у контактах сподіваючись, хоч на маленьке твоє «мур» Ти мовчала… Щодня він приїжджав за мною на роботу і я їздила з ним «по справах», бо він не міг залишатися один. Він говорив стільки, скільки, певно, не сказав за всі десять років спільного житя. Він був відкритий. І вразливий. Вибачався за усе, що зробив злого мені, а особливо, що не бачив в мені Жінки. Він боявся, що я не зрозумію його, не прийму. А я… мліла від щастя і невимовно страждала від усвідомлення, що це все далеко не через мене…
Він віджив від мого тепла, сімейних вечерь, фільмів, посмішок і радості дітей. Та знов з»явилась Ти і його очі заіскрились божевільним щастям. Тріщина, що пішла стіною нашого відчуження стала такою глибокою, що дихати стало важко мені. Мені довелося навчитись бажати йому щастя і… відпустити.
Потім два тижні мене з малими не було і лише град смсок нагадував щоночі, що він сумує за нами, не може і чекає з нетерпінням. Малі залишились у бабусі, а я останні тижні серпня розкошувала в самотності-самості. Він практично постійно був поруч, що дивувало мене і лякало. Він підтримав мене на моєму першому публічному читанні поезій. Він казав Тобі, що іде до малих, а сам ходив зі мною гуляти і грати теніс. Ти була зайнята і ми ходили в кіно, пили там вино з оливками в останньому ряду і реготали до сліз.Ти давала йому себе дозовано, наче в аптеці. Мабуть так і треба втримувати мужчин (на деякий час). Тому у нас з»являвся час на те, щоб сидіти у мене на кухні , пити трав»яний чай, робити масаж і спілкуватися до нестями.Ти забирала себе від нього, коли Тобі це було потрібно (саме так він колись робив зі мною) і у нього з»являвся «синдром відміни», як у наркозалежного. І він щоразу приходив до мене за порцією енергії, доводячи повсякчас, що у вас просто чудові стосунки, неймовірна любов…
Чесно, мені було важко зрозуміти це все. Я більше не могла ТАК. Тому й щиро зізналася, що все ще кохаю його, визнала, як сильно помилялася і що чекатиму. Разом з тим, прекрасно розумію і поважаю його почуття до Тебе. Сказала, що не заважатиму, але й не страждатиму. Я не можу бути однією з двох! Його спікування з дітьми необмежене – він може бачити їх, коли захоче, може взяти їх і жити разом з Тобою, щоб малі мали змогу звикати до Тебе і зрозуміли, що любов – це не страждання. Я відпустила його до Тебе , щиро побажала щастя і поїхала на десять днів.
Повернулася у жовтні зовсім новою, з відчутям нового життя і з непереборним бажанням бути щасливою.
Попросила його якнайменше потрапляти мені на очі, щоб не завдавати лишнього болю і ще раз побажалащасливого життя вам разом. І сказала, що чекатиму його скільки потрібно,якщо захоче повернутись, коли закінчить стосунки з Тобою, розставить усі крапки над «і» у своєму серці і вибере, де він почуватиметься щасливим. Наперед я приймаю любий його вибір.
Парадокс! Кілька днів він сторожко спостерігав за мною , а потім просто залишився, перевіз речіі сказав, що хоче бути зі мною, з нами. Я прийняла це, як Дар Божий. Адже це неабияке геройство – простити і почати все з початку.
Він почав вчитися бути щасливим, вірніше, ми почали вчитися.) Очі його щодня ставали живішими, руки вночі – сміливішими, а посмішка – постійною…
Але він й надалі тихо страждав без Тебе. Писав повідомлення, думав і чекав відповіді, наче хотів зв»язати щось докупи відоме і важливе тільки йому. Я чекала. Мені точково боліло і я писала Тобі уявні листи і мовчала. Я випадково потрапляла в місця, де ви зустрічалися і не могла зрозуміти – чому? Просто дивилася йому в очі і просила лише про одне – про чесність. Час затягує все, стирає спогади і навіть почуття, якщо їх не підтримувати, наче вогнище у лісі. Скільки пройшло? Мабуть ще не так багато. Але я чітко відчуваю, коли Ти далася чути – смснула, зателефонувала, нагадала йому про своє існування.
Твоє «Згадую твої обійми і поцілунки» - у жовтні…
Твоє «Мурчику мій, скучаю і скоро побачимось» - у листопаді…
Твоє «Відчуваю, що ти віддаляєшся від мене» - у грудні…
Твоє «З новим роком. Люблю тебе» - у січні…
Твоє …………………………………… - у лютому…
Кожна така дрібничка повертає його у те літнє божевілля, стає точкою болю, яку він намагається приховати від мене.Він перестає спати і цілу ніч мордує себе думками-ваганнями. Йому болить, він міцніше притискає мене до себе, коли я сплю і мені сняться його думки…
Я відчуваю так багато, що іноді хочеться прийняти якийсь душевний анестетик, щоб ці чуття кудись зникли! Бо щоразу, коли ми кохаємось, поруч,зліва від нас літає душа нашої третьої дитини, а справа витає Твоя тінь, яка тримає пальця на його серці, порушуючи цілісність нашого з ним Простору спогадом…
(Вибери, нарешті, Коханий!!!!)
Я не знаю, як цьому зарадити, тому просто мовчу, чекаю, вірю і люблю. Кажуть, Любов зцілює…
А я ... Всього лиш фантом для Тебе...
Історія друга
Про мене.
У 17 я прибула вчитися в інше місто, де була чужинкою. Батьки на той час розлучилися. Мама поїхала на заробітки, тато вдруге одружився, брат подався підкорювати столицю, а я - сюди, вчитися неулюбленій справі і навчатися давати собі раду самотужки у цьому незрозумілому світі.
У 18 я пережила групове згвалтування. Як не дивно, для усіх навколишніх це, здавалося, було звичною буденною справою, яку вони скріплювали тотальною байдужістю. Пам»ятаю, що пролежала місяць у гуртожитку просто розглядаючи стелю, ніби у тому вбачала сенс життя. Майже нічого не їла, ні з ким не розмовляла. Я не знаю, що саме підвело мене з ліжка і з якого дива я не перестала довіряти людям. Просто в якийсь момент Щось дало мені зрозуміти, що я маю жити, щоб допомогти жити іншим. Я встала і примусила себе їсти, ходити на пари, посміхатись, товаришувати, знайомитись на вулиці, подорожувати «стопом» або «зайцем» по країні. Я таки змогла примусити себе вижити, щоб жити, без сторонньої допомоги.
Потім був чоловік, який, за його словами «підібрав мене» нещасну, Богом і всіма забуту, збідовану і хвору. Він поставив мене перед дзеркалом і примусив повірити в те, що я нікому не потрібна у цьому ворожому світі, крім нього. Я відмовилася від друзів, рідних, я жила так, як говорив про те він – мій Бог того часу. Залежним бути легше, ніж відповідати за щось чи когось, а тим паче, за себе…
Я не буду багато писати про те, що пережила за ті три довгі роки. Я була відносно щасливою, бо зеленого поняття не мала про якесь інакше щастя. Мене не дивувало, коли він вимагав в деталях описувати усі свої колишні стосунки, а, особливо, подробиці статевого життя, а потім щиро злився на ті розповіді і виганяв босу, у одній футболці в листопадовий холод. А я, як щеня згорталася під дверима на килимку і чекала, коли злість мине і мене пустять додому та, найважливіше, дадуть можливість вимолити пробачення…
Коли мені було зле, я блювала, а він стояв ззаду і приторно торочив:»от бачиш, що буває, коли мене не слухати. Ти знов розмовляла з мамою, а я ж заборонив тобі!»
Часами, доводилось маскувати синці ідучи на пари. Досі не можу втямити, чому так довго мовчала про це!
За щасливим випадком, я пройшла співбесіду у навчальну групу з психотерапії. Тож, потрохи, почала усвідомлювати, що у моєму житті щось не так, що потрібно щось змінювати. Та страх покарання був таким сильним, що паралізував усі дії і думки у сторону Свободи.
Тоді я й зустріла його – на вигляд мажора, набагато молодшого за мене. Я не знаю, що то було. Втеча від реальності чи кохання з першого погляду, чи те й те разом. Мене вразили його очі – сумовиті, наче у аскета-мудреця і, водночас, безтурботно-дитячі, які прагнуть материнського тепла.
Я втрапила!..
Саме завдяки цим очам, я вирвалась з пекла.
Мене прив»язували до батареї, коли відчували, що я близька до того, щоб вирватися, а я чекала і будувала план втечі. Я знайшла в собі сміливість відкрито заявити, що не люблю і хочу піти геть, за що отримала неабиякого прочухана, а на наступний день перстень і просьбу стати його дружиною. Я не могла зрозуміти, як такі речі можуть поєднюватися в одній людині!
Я таки вирвалась! Він сказав, що відпустить після останнього сексу. Це було жорстоко і боляче. Я притискала до грудей полотняну сумку, у котрій лежали ключі від квартири кароокого – мій порятунок. І зціпивши зуби, відганяла думку, що зараз, по всьому, піду на кухню, візьму ножа і уб»ю його… Друга частина моєї свідомості ставила переді мною дитячий погляд і мрію про майбутнє… я пішла звідти. Прийшла у свою нову хату, одітою лягла навзнаки, примусила себе усе забути і заснула… щоб прокинутися у безпеці, новому житті, де я була для нього коханою, «Дівчиною, яка прийшла з казки»…
Скільки всього мені ще доведеться навчитися, пережити, перерости!! Божевільну любов, від якої тряслися ноги по трьох роках спільного житя. Діагноз – безпліддя. І таке щире по-дитячомусильне бажання, що Бог таки дарує нам першу крихітку-доню – промінчик Сонця, посмішку Долі. І, через трохи, наперекір лікарям – синочок-козачок.)))
Але, як завжди, божевільні любові не завжди закінчуються щасливо. Адже божевілля поширюється назовні, наче вірус, і переростає у божевільну безпричинну ревність, божевільний контроль і в божевільне тотальне непорозуміння. Я вросла у нього настільки, що жити не могла без нього. Жила лише ним, його думками та інтересами, його прагненнями, його всім! Я розчинилася в ньому настільки, що перестала існувати в цьому світі, як окрема особина. Я втратила себе, розмивши межі свого «Я» своєю божевільною любов»ю і диким вимаганням Любові до себе.
Ніщо не проходить безслідно, особливо той Біль, що колись ми запхнули у найтемніші закапелки свого єства, наївно думаючи, що більше ніколи його не відчуємо. А він виринає несподівано, ніби нізвідки, отруює усю кров і чинить вашими руками та губами помилки, які важко потім виправити. Наче під гіпнозом я почала нищити свого коханого, ніби того Болю завдав мені саме він… Злість породжує злість – тому ми опинилися у замкнутому колі спільного невдоволення та звинувачень.
Разом з тим, розум мій став прояснюватись і прийшло розуміння скоєного, та було пізно – він перестав вірити в мене. Друге замкнуте коло – людина є тим, що ми про неї думаємо. Ми обидвоє вважали одне одного єдино-винними і не хотіли поступатись. Така собі маленька війна на невеликому плацдармі з безліччю втрат.
А потім, раптом, я зрозуміла, що не відчуваю себе Жінкою. Відкриття втрати свого «Я» - найстрашніше відкриття у моєму житті. Розуміння того, що саме цим руйную себе, його і нас. Найболючіше рішеня мого життя – розлучитись. Розлучитись, аби врятувати те, що залишилось від нас, щоб віднайти себе і зцілити його. Мабуть цього кроку ніхто не зрозумів і не зрозуміє, не оцінив і , мабуть, ніколи не оцінить,та й чи потрібно?
Я почала видирати себе з нього надто різко, роблячи боляче обидвом. Та додавало сили відчуття, що роблю все правильно. Розуміла, що йому не зрозуміти моїх мотивів і не мала надії на те, що зможу щось пояснити і що він, хоч колись, пробачить мені це…
Я 8 років провела в ілюзії любові, не розуміючи, що він просто боїться любити, особливо мене, і що винна в тому я сама…
Мабуть біль мій ставав, іноді, настільки нестерпним і критичним, що я, щоб не зійти з розуму, примусила себе зайти за Межу Болю, і постати перед вибором… Я почала відчувати в собі Щось. Певне те Щось було і в моєї прабабці-знахарки. Від того стало лячно, бо, не в силі дати ради самій собі, мала, наче провідник, допомагати іншим. Відповідальність за інших – легша за відповідальність за себе. Переступивши крізь свій страх, я дозволила собі «дивитися» і «бачити». Це й стало початком мого зцілення і того духовного росту, що відбувся потім, і тої мудрості, що почала виходити з лона моїх Предків. Адже допомагаючи комусь, я ставила кольорові латки на свою душу і щораз ставала сильнішою. Я дозволила собі прийняти Любов такою, як вона є. Не скажу, що це докорінно змінило моє життя,але воно стало простішим та легшим (цього мені бракувало) і завжди усміхненим…)))
Я відкрила у собі двері в Творчість і почала писати-писати-писати – вишиваючи словами по своїй душі обереги, як на старих вишиванках. Почала творити для того, аби Жити і бути Цілою. Для того, щоб передати це знання іншим і навчитися задавати правильні питання.
Скажу просто – Він повернувся до мене, до нас. Змінився, навчився відкриватись. Я навчилась бути щасливою незважаючи ні на що, заражаючи цим щастям і його, а також усіх навколишніх. Я навчилась любити себе та інших. Навчилась чути і бачити Бога усюди. Намагаюся простягнути руку тій людині, яка має силу попросити допомоги. Я почала відповідати за себе. І страшенно захотіла розпочати свої стосунки з чистого листка – без брехні, без третіх осіб (хіба що це буде Бог), без злості і роздратування!
Останній тиждень був важким. Я почала передчувати чужі смерті. І від того стало страшно. Страшно так, що аж перехопило дихання, війнуло морозом у потилицю, засліпило і заскніло у ділянці серця.
З п»ятниці на суботу мене трясло так, що я не спала цілу ніч. Прислухалась до себе, як тільки могла! Через коханого? – Ні!; Діти? – Ні!; Боже!Що ж?!
Назавтра, поруч нашого дому повалився старий будинок. На щастя, ніхто не постраждав. Але у мені, в той день, повалилось дещо інше. Фраза, кинути випадково у розмові : «Може я й повернувся через те, що мені було погано без неї…»,- розтинає реальність навпіл…
Я дійсно відчуваю, що вона все ще поруч. Не відаючи руйнує нашу сім»ю, починаючи з його серця…
Чи знає вона, що таке Любов? Звичайно, «любити» на відстані так просто і солодко. Легко фліртувати без зобов»язань, без обов»язків. Вкладаючи у слово «люблю» дрібку загадки та постійне захоплення, позитив і «нічого такого»…
А що таке «любити», коли кожен день схожий на інший? Готуєш, переш, прасуєш, посміхаєшся, пишеш листи та присвячуєш вірші, у ліжку приймаєш з такою ніжністю і шалом, ніби востаннє, вплітаєш різні цікавинки у буденність, щоб принести приємність людині, яка поруч тебе роками – донести таким чином свою Любов та відданість.
Для мене Любов – це знати його улюблений колір; засинати обійнявшись; принести у ліжко чашку кави з молоком та півтора ложечки цукру, саме так, як він любить; чекати, коли він прийде з роботи, щоб прошептати сонно «привіт» і обійняти, зігріти з холоду; це прислухатися до його дихання у сні і легенько будити його, коли скрегоче зубами через напружений день; це народжувати від нього дітей; це шепотіти дітям, щоб були тихенько, щоб татко поспав ще годинку – відпочив; прибирати вдома, знаючи, що це принесе йому приємність; це готувати з любов»ю , чекаючи кожної вечері, як свята, коли ми разом з малечею збираємся за круглим столом і спілкуємся; це підійти, коли він працює за компом і легенько помасувати йому шию, яка вже болить йому останні 10 років; це цілувати його сивину і малювати її хною, щоб на ранок гладити його руденького – такого, яким зустріла вперше; це знати усі його родимки і ,цілуючи, знайти нову; це слухати про його мрії і допомагати їх здійсненню тихим жіночим спокоєм; це відчувати, що його тривожить і молитвою забрати увесь біль; це коритися йому у всьому, бо він – Мій Чоловік; це посміхатися йому завжди, коли він заходить до хати; це засинати під звуки боксу, який він дивиться перед сном; це мінятися на краще, усвідомлюючи свою Любов; це просто любити і відпускати з легкою душею; це не обманювати навіть у дрібницях; це дарувати кожен свій щасливий подх тільки йому; це досягати оргазму разом, зі сльозами радості на очах; це трепет усвідомлення, що ви разом; це віра і безмежна довіра до нього; це , коли не має і не буде більше болю…
Цікаво, чи вона знає, що таке Любов?
Як вірно, що ми рідко цінуємо те, що маємо. І як часто завдаємо болю своїм найближчим та найріднішим людям, не задумуючись. І як, насправді, легко це змінити.
Ілюзії. Ілюзії. Ілюзії. Їх зараз неперевершена кількість – мобільні, комп»ютерні, наші власні…
Я втекла від них, позбулася, вилікувалася і більше не хочу впускати їх у своє життя. Жодної!
Хто зна, як воно буде?
Я просто Люблю і маю бажання боротися за свою Любов.
Заслужила..
Історія третя.
Про неї.
(Кицька)
«…Глухе село. Минуле століття. Жінка середніх літ стоїть посеред вулиці і голосно проклинає сусідку. Проклинає тяжко, зі смаком.
А потім, увечері, сидячи на ліжку у темряві просить Бога дати їй змогу заснути, бо несила цілими ночами звиватись змією від настирних думок. Дуже болить голова. І живіт. І ніхто-ніхто у цілісінькому світі не здогадується, яка ж вона нещасна…»
Вона молода, амбітна, досить успішна. Перебралася з села у місто. Врізнобіч розкидує іскри-бісики з чорних бездонних очей. Їй практично усе даєьтся з дивною легкістю – навчання, кар»єра, зв»язки, робота, та й все, до чого торкється - легко. Так видається іншим. Іншим, хто зовсім не знає її. Іншим, кому, зась до неї і кому вона ніколи-ніколи не довіриться – не навчена. Люди – вороги, заздрісники і істоти, яким не варто йняти віри. Підпускати їх хіба на відстань витягнутої руки, та й то, далеко не всіх!
Вона не пригадує, коли вперше засоціювала себе з кішкою. Чи в 14, коли була таким собі «гидки каченям» і терпіла кпини однолітків, чи пізніше, коли треба було обирати – належати комусь і «мати все», чи бути гордою та вільною і опиратися лише на власні сили. А чи ще й раніше у дитинстві, коли просто хотілося гратися, бути кошеням, залізти на чиїсь коліна, тертися, вимагати ласки і муркотіти від задоволення, завдячуюючи всім тому, хто нарешті приголубив…
Зрештою, вона – кішка, що ходить сама по собі, не зважаючи ні на кого і ні на що. Бо колись, коли було нестерпно боляче, що здавалося – вмерти буде легше, вона вибрала бути вільною
Тоді ж обрала слово для своїх чоловіків – «Мурчик» - ручний котик, який залежитаме лише від неї. Вона гладитиме його, годуватиме молочком, приручатиме так, щоб без неї йому вже не жити, годуватиме його казками про вільне життя, бо вона ж – вільна, як ніхто, а при найменшому непослуху – викидатиме за двері, щоб насолоджуватися тривожним нявкотом (адже саме так хотіли зробити з нею), а потім запускатиме в хату, знову даючи порцію ласки.
Таких мурчиків у неї була ціла колекція. І жоден з них не звільнився. Були, правда й такі, що затримувались біля неї довше, бо приручати їх було важче.
Її подруги дивувалися – два роки тому – Мурчик, рік – тому – інший Мурчик, зараз – Мурчик. Ще й не один! Подруги заздрили такому стану речей, шепотілися за її спиною. Заздрили і хотіли бути поближче до такої успішної Кицьки, навіть не здогадуючись, що вони для неї – ніхто, просто людинки, які хвалять її фото в соціальних сітках, просто масса, яка потрібна їй, як фон, щоб сяяти і виділятися, наче діамант.
Вона вміла любити, як ніхто, бо любила так, ніби це було останнє кохання її життя. Вона мала якість, яка притаманна невеликій кількості людей – жити одним днем, насолоджуватись ним наповну! Та, разом з тим, їй важко було побудувати довготривалі стосунки, бо не вміла впускати у своє серце глибоко і на довго. Адже любов на відстані (навіть витягнутої руки!) видавалася їй чи не самою ідеальною. Ілюзія любові, часами, сильніша за саму любов. Будучи далекою та недосяжною, вона будила дикі фантазії та бажання і прив»язувала цим до себе багатьох. Виключаючи зі стосунків буденність – робила їх суцільним святом. Не було в тому лише одного, найважливішого – відчуття Спокою. Тому мало хто знав, яка вона одинока в тому насправді. Чоловіки могли прокидатися найщасливішими у її ліжку, милуватися нею, боготворити і тремтіти від того, що не знають, коли Це повториться знову. О, так! Вона це вміла – премішати Біль і Щастя у таку гримучу суміш і напоїти нею так майстерно, що опісля, ніхто, ні чоловіки, ні жінки вж не могли розрізнити, чи то Біль є Щастям, чи Щастя Болем. І вона точно знала, кому саме потрібний такий трунок.Вона ніколи не бувала не правою. Ніколи не помилялася. Вона дійсно змінювала людей. Мабуть це було її покликанням.
Але всі свої найтаємніші думки, спогади, мрії Кицька ховала у найпотаємніші кути душі, щоб ніхто не здогадався, що вона нікому не вірить, іноді, навіть, сама собі.
Ви не подумайте! Вона зовсім не була поганою! Ні! Просто не могла інакше…
Їй частенько доводилося показувати свої гострі пазурі, як правило, захищаючи близьких їй. Бо знала, що таке Біль, тож не могла допустити, щоб боліло іншим, за яких вона відповідал у той час.
Вона ніколи не могла відпочити, бо спала сторожко, як кішка, на яку звідусіль чигає небезпека. І не було поруч людини, яка б просто погладила і запевнила в тому, що обереже її від болю назавжди.
Останній Мурчик виявився не схожим на інших.він весь,на той час, складався з болю, навіть його напружені сухожилля вимагали спокою, тепла та любові, а з карих очей дивилася сумна безодня, прикрашена дитячістю. Вона отетеретіла. Адже, маючи на меті просто пофліртувати, опинилася перед своїм відзеркаленням у чоловічій подобі. Не знаючи, що робити, вона вирішила іти по звичній для себе дорозі і подумки охрестила його Мурчиком. Мабуть, це було її помилкою, бо він був зовсім не таким, як усі. Він усе своє житя дико ненавидів котів. Постійно боровся за свою свободу і незалежність. Думав, що прояв уваги до жінок – це прояв слабкості і ніщо інше. Він не дозволяв собі закохуватись, бо тоді став би вразливим. У його підсвідомості був викарбуваний прокльон бувшої дружини – останні слова до нього :»Бажаю тобі закохатися так, щоб ти корчився від любові і нарешті зрозумів мене!!!!!!!!!»
Хто знав, що цей прокльон сповниться так швидко? Кицька інтуітивно намацала пальчиком дірочку у його серці і без лишнього супотиву у сні заповнила його. Вона була простою і легкою. Їй легко давалися слова любові. Але давши йому нове ім»я, тим самим, поставила його у ряд з іншими, чим примусила божеволіти від самої себе, чутися щасливим від її присутності…
Але, як же ж інші? Адже вона потрібна багатьом! І ніхто не замінить її! Чи потрібна їй така любов – бути завжди поруч лиш з одним, замкнутою в сімейному колі і не користуватися життям наповну? Ні! Не зараз! Кицька виявилася не готовою до цього. Не готова бути цілим світом для одного і щоб лише один був її світом. Це ж втомлює!
І вона почала робити такі речі, які б підштовхували його до дружини і дітей, вигадувала і розповідала йому, ніби спілкується з дружиною і виконує спільно придуманий план, та при цьому всьому, не забуваючи скандалити та ображатися, коли він наближався до них. Спробуй зрозумій тих кицьок?
Вона розуміла, що не зможе бути другою, а не єдиною.Це протиречило її принципам. Вона розуміла, що не дасть йому того, до чого він прагне, але, чи не вперше, щиро хотіла бачити когось щасливим, байдуже яким коштом. Вона розуміла, що він не зможе дати їй всього, чого вона прагне в цьому житті. І зробила так, як робила завжди – зробила вигляд, що відпускає його, заради його любові до дітей, заради його спокою. Як завжди, сказала, що любить тільки його і любитиме вічно, навіть коли буде з іншим, навіть, коли одягатиме на пальця обручку. Вона жертвує своєю любов»ю, аби йому було добре. Можливо, саме тоді, коли він пішов і поклявся, що ніколи, НІКОЛИ не забуде її і не перестане любити – свою єдину Кицьку, вона зрозуміла, що це було єдине щось справжнє в її житті – сумні дитячі очі сорокалітнього чоловіка, які пророчили і обіцяли їй віддану підтримку і омріяий спокій. Їй защеміло. Але й цього разу, як і багато разів до того, вона не знайшла в собі сил просто забрати свого пальця із дірки його серця, тривожачи його почуттями, які, раптом, накинулися на неї через відстань і розуміння втрати, наче солоні хвилі. Їй лестило, що він повернувся до дружини, але, вона знає точно, думає лише про неї. Вона незримо присутня у його ліжку, у його снах і житті. Завжди усміхнена і легка. Така, яку у мріях хочеться зловити і не відпускати нікуди. Вона напоїла його своїм трунком Щастьоболю і ніколи не відпустить! Ніколи! Чуєте?! Бо той, хто мав необережність доторкнутися до неї – її і більш нічий, не зважаючи ні на що і ні на кого…
Хто зна, що воно буде далі?..
А ще була у Кицьки таємниця – вона боялася смерті. Залишаючись одною вдома, вона чітко усвідомлювала цей страх і руки її у несвідомому пориві прямували до низу живота, ніби вишукуючи там місце, позначене самою смертю. Тоді їй снилися дивні сни, які вона намагалася забути якнайскоріш. Про це не знав ніхто. Бо це було точка її вразливості, а наша Кицька мала бути сильною і невразливою. Тому, до чого тут дурні збобони?!
Коли я вперше побачила її фото, десь у травні, то мені стало млосно від дурних передчуттів. Сплетіння чужих доль, спогадів, далеке минуле впаяне в сьогодення. У всіх жінок роду витаврувано точку внизу живота. Я аж застогнала від фізичного болю:»Боже! За віщо їй таке? Чого має відповідати за бабів-прабабів?»
Саме коли писала ці рядки, перегорнула сторінку, а там – манюсінький клаптик паперу (звідкіля й взявся?), на якому літера вишикувалися у прості слова «ПІБ, № картки, дата звернення, дата операції, адреса, вік. Видалення .......» Звідки це? Чому тут і саме в цю хвилину? («Боже, за що дозволяєш бачити мені ТАКЕ?»)Я не можу передати усіх відчуттів, які наповнили мене в цю мить – біль, безпорадність, жаль, страх, бажання захистити хоч якось, бігти на той кінець міста, щоб просто обійняти, пригорнути, гладити по волоссю, як маленьку і сказати, що все-все можна змінити, коли вірити і не боятися. Сказати, що просто люблю її, незважаючи на той біль, що вона приносить у моє життя; люблю з вдячністю за те, зо змінює людей. Розповісти, що ілюзії, рано чи пізно, розбиваються об життя, як дзеркала і тоді гострими скелькями ріжуть тіло, шматують душу. Що тому, як живе вона, декому треба довго-довго вчитися; що , часом, треба просто зупинитись, роззирнутись, щоб побачити куди йти далі – відчути себе справжню і відкритись до Справжньої Любові. Насправді це зовсім не страшно…
Я просто опустила голову на руки і розридалася. Розридалася щиро і голосно. За себе, за неї, за нього, за дітей, за всіх. Через полинову гіркоту безсилля, через слабинку пустки жіночої агресії та ревнощів. Через бажаня хоч щось змінити, хоч чимось допомогти…
Я не знаю, що з того всього є правдою, а що – лезо моєї вигадливої уяви… Та й чи є якась різниця, коли вона – всього лиш фантом для мене?...
Людина починається для себе, коли нарешті перестає брехати (навколишнім і собі);коли знаходить себе, своє призначення; коли вибирає бути щасливою, а не страждати усе житя; коли починає помічати дрібниці і перестає боятися смерті; коли відкривається назустріч Любові і сама стає Любов»ю; і коли інші люди перестють бути просто фантомами…
Дійсно, хочеш щось змінити – почни з себе, з найпростішого – посміхнись іншому…)))))
Р.О.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313732
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.02.2012
ти ксериш свОї обійми безликі
Скупих поцілунків сірі принти.
віртуальні закладки занадто великі,
щоб в них бУла я і мОї листи.
Припоєм спаюєш тОчкове світло,
Заклеюєш сни в сенсор-екран...
На крок позад тебе розгулюють мітли -
змітають сліди з реальності ран...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313731
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2012
Ту-дух!!! Ту-дух!!! Ту-дух!!!!!!!!!!! Ні! Нізащо!!!
Куди? Навіщо?!! Мамо!!! Ні!!!
Червоно, гаряче, боляче ! Я не хочу звідси. Я буду пручатись! Навіщо, мамо? Я не хочу туди!!! А-а-а-а-а!!! Боляче!
Я мовчатиму...
Заціпенію і мовчатиму. Я знову стану рибою...
Не займайте мене. Ви -чужі. Неприємні.
Щось так ріже очі! А-а-а-а! Боляче!!!
А-а-ах, ехехехех...
Хто? Що? Хто? Ти - мама?!!
Навіщо?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311865
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2012
І ніч у серпні тче дорогу в Ирій,
І впали в руки перезрілі сливи,
І ти в губах моїх, як Сонце визрів,
І важко так не буть щасливим.
І мить одна у озеро, як вишня,
І місяць колом мружиться зрадливо,
І в вістрі уст живе тепер Всевишній...
І легко так! І просто буть щасливим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311861
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
-Поклич з собою!!!
Випростай крило! -
Як жала ос
слова нелюбого
із дзенькотом
вдаряються об шкло
зачиненого серця.
І пахне сіном
скошена трава.
-МертвА -
сказала я,
проплакавши "Прощай"
відчужено спинОю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2012
Пробач, що так мені болить!
Прости, що ніч безсонням укриваю...
Пробач мені за ту Єдину Мить,
в якій УСЕ Тобі прощаю...
Пробач, що Ти лиш у думках,
Прости - за ТЕБЕ Бога лиш благаю.
Пробач.... Ісус, Сварог, Аллах!!!-
ВіршІ Твоїми Крилами літають...
Пробач, самотньо Сонце зустрічаю,
ВкотрЕ у снах турбуючи Тебе!
Прости... Від щастя завмираю -
Крізь Біль народжую себе..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2012
Святий
Колишній
В інії рука
У серці брід
посипано сріблястим
із попелу
Ріка
думки
допомагає пасти
Ти хто така?
Тобі належить?
Щастя
Удача впасти
навзнакИ
узяти в руки сірники
звести багаття
і в синім платті
Протанцювати
і пальці цілувати
холодні...
В інії рука.
Ти хто така?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2012
Це - Я.
Ша-а-а-а...
Тшшшш.
Маска
і
Місце Моїх Таємниць.
Ховаючись
Тримаючи Зірку
Чуючи себе
і
Хм...
Слухаючи
Чуєш?
Марячи
Зеленою
Точкою
Очей
Де ти?
Хто ти?
Ніхто?
Чи НІ?!
Посмішка
Погляд
Подих
За шклом.
Русаліїї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2012
Акорди щастя
БерЕ у Тиші
музИка Бог
Він шелестом весни
Й польотом снігу
Ноти пише
На рисках снів
в безмежжі Доль
В долонях Часу
дрімає Пісня
воскреслих верб
у лоні мрій
Всміхається Всевишній
берЕ акордом дій
Розпуклі пУчки
сонних днів
Розквітли вишні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2012
Півслова. Півподиху. Півкроку -
Вплітай крізь відстань в мОї сни.
Бо що мені слова пророків?
Ти поцілуй і поруч теж засни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2012
Морозом дало
під полУ манти*.
У гуглі** чорній
ніч сховала носа.
У темінь слічно***
стежкою до тебе йти -
У сардаку**** ховати
щоки босі...
* Манта -тепла шерстяна накидка у пастухів.
** Гугля - накидка з капюшоном. Зараз використовується лише , як одяг наречених на весіллі.
*** Слічно - соромно, ніяково
**** Сардак - вишита безрукавка з овчини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2011
Струну свою в мені побач -
До серця музику впусти!
Не знаю нот усіх - пробач...
І плутаю слова - прости...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2011
Місто твоєї СпинИ.
Проспекти твоїх обіймів.
Поглядом
викликаєш Подив.
Подихом
годуєш
мою
спраглу самотність.
По!!!
Спотворюй реальність!
Поглянь.
ПоДивись.
По-під ноги -
у Вись!
Поклонись
Чолом
в моє ліве серце.
Б"ється?
То
Тобі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301956
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2011
Накінець
налог.
Намікати,
намітити,
нанЕсти шкоди
Наоборот.
Напечатаний
напрямУ
насморк
настоювати (на своєму).
Не бачити вихід з...
Не дивлячись на...
Недостаток.
Не по собі.
Не приходиться...
* Спробуйте підібрати українські слова замість цього суржика))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Наснись...
Кінчиками пальців по спинІ...
Куточком губ у пульс зап"ястя.
Ввійди у сон і час спини...
Ти. Тут. Ми. Разом. Щастя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2011
Сідай на вітер і лети!
Сідлай покірливість мітли -
Дощі, сніги - сліди мети.
Слова з молитви - до мети!
І душу в тіло замочи,
Жени щодуху і кричи:
Злапаю Диво я! Ой! Ма!
Я Вільна Відьма! Ой! ВІЛЬМА...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2011
Крила для дітей, або Другий Шанс
Червень 2010 року, Коломия, курси підвищення кваліфікації прийомних сімей. Мене запросили, як дитячого психотерапевта провести тренінг для дітей, які проживають у прийомних сім»ях. Це була моя перша близька зустріч з цією «проблемою» нашої країни. Десяток прийомних батьків і безліч рідних та прийомних діточок. Діти мене, чесно кажучи, вразили. Адже кожне друге дитя надзвичайно обдароване. А в очах немає болю, злості чи безнадії. Вони - щасливі. Бо до цього часу в очах сиріт я бачила лише німий крик страху і безодні. Досі листуюся з деякими з тих діток і вони надихають мене до життя.
Саме там я зазнайомилася з сім»єю Гладеньких, про яких хочу розповісти детальніше. На той час у них була одна прийомна дитина і трійко своїх. Лідія Василівна Гладенька та Василь Васильович Гладенький – сім»я викладачів з Брошнева-Осади. У них є троє прекрасних синів – двадцятирічний Олександр, який зараз служить у армії, Андрійко (14 років) та Юрко (12 років).
Сім»я, як сім»я. Робота у навчальному закладі, господарство коло хати, садок, город, домашня живність. Що ж спонукало їх стати прийомною сім»єю?
З розповідей Ліди, це бажання у ній оселилося з дитячого віку. Їх було троє у батьків і жили вони неподалік дитячого будинку. І скільки себе пам»ятає Ліда, її мама постійно проходячи повз дитинець шкодувала малят і постійно прагнула усиновити когось. На жаль , їй так і не вдалося втілити це бажання в життя, але зуміла передати свою мрію Ліді.
Звичайно, що спочатку Ліду ніхто, крім мами не підтримав з ідеєю всиновлення чи, хоча б опікунства. Та, як то кажуть, вода камінь точить, і Ліда зуміла оселити в серці чоловіка любов до інших дітей.
Не все так просто, як нам здається. Захотів опікуватися сиротою – добра справа, але будь готовим до сили-силенної бюрократичних перепон. Не так просто у нашій країні довести, що ти гідний стати батьком чужій дитині. Звичайно, що є речі потрібні, наприклад школа для прийомних батьків, де вони проходять психологічну підготовку, знайомляться з дітьми і мають змогу вирішити, чи дійсно вони хочуть зробити такий рішучий крок у своєму житті.
В останній день навчання Ліді запропонували подивитися на дівчинку в притулку, яку можна було б взяти у прийомну сім»ю. Лідині спогади про цю першу зустріч сповненні протирічь. Вона каже, що у школі їх вчили - у серці має тенькнути – це означатиме, що дитина «твоя». Ліді привели чотирічну дитинку, поголену під «нуль», незрозуміло, чи то дівчинка, чи хлопчик. Нічого не тенькнуло. Ліда перелякалася. А чоловік проявив характер – якщо вже ця дитина прийшла до них перша, значить вона таки «їхня»! Найбільше, що запам»яталося їм з того дня, коли забирали Софійку до себе , це те, як вона просилася :»Я все їстиму, навіть гречку, тільки заберіть мене звідси!». В притулок її привела мати, яка йшла народжувати ще одну дитину і пообіцяла, що повернеьтся. Маленька Софійка півроку провела в притулку, поки не потрапила у обійми мами Ліди. Про той час згадує з неохотою. Мабуть, несолодко там було.
Зараз Софійці вже 9 років, у неї довга коса до пояса, вчиться дуже добре, ходить до музичної школи. У Софії грузинське коріння. І її найбільша мрія відшукати своїх братиків та сестричок, щоб познайомитися. Сім»я Гладеньких дійсно зуміла стати їй рідною. За один день у дівчинки з»явилися люблячі батьки і три старші брати.
Тато Василь- голова сім»ї – дуже дбає про здоровий образ життя. Власноруч зробив невеликий басейн у дворі, де усі разом купаються навіть взимку. Щодня бігають та займаються фізичними вправами. У кожного свої обов»язки коло господарства. Мама Ліда – душа та надихач сім»ї. Як тільки усе встигає! І все з незміною посмішкою. І, найважливіше, що вони всі мають опорою Бога, який точно мешкає у їхній оселі та їхніх серцях.
Цього літа прийшов час взяти іще одну дитинку. Знову ж таки, виявляється, не усі дітки з будинків немовлят підлягають під опікунство. Я так і не змогла розібратися в об»єктивності причин цього феномену.
В будинок немовляти я поїхала разом з Лідою та Василем – знайомитися з маленькою Олечкою. Мама Олі була психічнохворою, але про це «забули» сказати при підготуванні документів на дитину. Коли ми прибули на місце, то найбільше, що мене здивувало, як місцевий лікар-психіатр викрикав до батьків: «Навіщо вам брати цю дитину? Вона хвора. З неї нічого не виросте. Найбільше на що вона спроможеться – це класти плитку!». Слава Богу, що люди часто вирішують серцем, тому Оля теж отримала новий дім і можливість щось змінити у своїй долі. За перший же тиждень перебування в домашній теплій обстановці Оля почала потрошки говорити. Любов часто творить дива...Бог дав ще один шанс цим двом чудовим дівчаткам)
Складається враження, що у наших будинках немовляти дітьми не займаються взагалі. І від цього стає дуже страшно! Невже не краще спростити умови взяття дітей під опіку, заохотити людей до роботи з прийомними дітьми? І хто про це має дбати? Здається, що, коли кожна людина хоча б подумала, що вона може зробити для сиріт, скільки часу може приділити для цих, як на мене, СПІЛЬНИХ Українських дітей, безнадіїї у дитячих очах поменшало б...
Ми можемо передати своїм дітям дише дві речі – це крила та коріння. Тож , може не варто позбавляти їх цього – обривати крила при народженні та перерізувати коріння назавжди?
А від себе хочу щиро подякувати усім тим батькам, які незважаючи ні нащо намагаються подарувати дітям ще одні крила!
Русана Остапович
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297904
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.12.2011
ТРИзна.
ТРИкрапка
ТРИсутності.
ТРИ.
ТРИмай.
Не зіТРИ!
ЗаТРИмай
у сТРИмках
СТРИя.
ТРИ "Я".
оТРИмай
Ім"я-
ТРИкутний
ТРИлисник
Чебрець
і
Любисток
у ТРИста
прожитих
віків.
Молися
ТРИпільцю,
Де трійко Богів.
І ТРИ
щосили
Тріскою
в трут!!!!!
Розпалити би
ВаТРИ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296587
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2011
Проситиму руками,
серцем,
протягом повірь,
Проситиму
пророками,
простими Кроками -
Повір!
Проситиму
простити "му
Про намір поговір.
Проситиму-
Повір...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2011
Гусне тиша-
вІрші пише.
"Я не лишу..."-
Скажу в тишу,
Скажу в шепіт,
в шелест, в спИну -
"До загину!"
- Не залишу-
скаже Тиша..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2011
Навчилася літати
тепер
щоночі
споглядаю зверху
твої сни
і мрію,
що колись
наснюсь
тобі,
коли літаю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2011
Заструменіло
щастя по вено-артеріях
смутку
хату спалило ущент
Серце метеликом
в долонях зкригованих
б"ється
Тук-тук, тук-тук, тук-тук.
Ух!
Вмерти від щастя!
Востаннє зроблений вибір
Правильний
Закрити всі двері
Сумніви вигнані - геть!
Покірно
Впускаю Бога
у свою оселю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2011
Перкусія
ПУчками
Пальців
По
Півколах
Повік.
Повір!
ПоговІр
Про
Передпліччя
Плече
Під
Поцілунком.
ПогОрда
Пов"язана
Полем
Пітьми.
Потони
Протонами
Прутня
Проти
Пісні
ПівнІчних
Півоній.
Півні
П"яті.
Прірва...
П"яти
Підштовхують
Підло.
Політ-
Полонез
Повітря.
Повітруля.
Повія.
Поплач...
Попіл
Потім
Полум"я.
По-
Про-
Прорвись!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2011
Ловлю
миті за спід-
за спідниці
Миті, що
створені тобою
для того,
аби я писала
творила
мовчала
і рятувала себе
від тебе
Просто,
Сонце,
скажи,
що тобі треба?
Від мене?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2011
Секунди
скрипками
Саднять
Співають
Сонні
Серенади
Сумую
Середа
Сусідство
Сивий
Сокіл
Сну
Снує
Сторіччями
Суворо
Спитаю
Сонця
Сироту
Супроти
Себе
Сором
Сльоза
Стекла
Самотньо
Стежку
Синю
Стелячи
Стожарам
Світла
Сяйва
Сотвори
Сорочку
Сіру
Серцю
Стчи
Супротив
Сильний
Сатани
Стинаю
Стогоном
Стіну
Сміюсь
Сама
Собі
Стодзвінко
Спішу
Ступити
Сріблом
Самовільно
Суть
Секунда
Сплюнь!
Свобода!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2011
Любов
на вАгах Часу.
Ти нічого не обіцяєш
тільки мовчки
дивишся
кудись углиб.
Чи полюбиш
ще
колись?
Руки вправно
тілом
сміло...
а душа?
Моя душа
приручена
десь на вікні
Як мені
Поруч тебе?
Замість серця -
синій шматок неба -
Літаю!
Розумієш?
Літаю...
Мабуть теж
не обіцяю
нічого.
Тільки Глиб
і Вись!!!
Чи покохаю
ще колись?..
Карі очі
навпроти зелених...
І ти -
рідний такий-
навпроти мЕне...
Не сплю!
Розумієш?
Літаю!!!
І не падаю...
Бо...
Чекаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2011
Роса від ночі в спадок дню.
Устав Сварожич юний зранку.
Сяйнуло Сонце пОнад! Аж
Арей сказав мені : "Люблю"
Назвав "Зоря" кіріс коханку.
А Дуб росте, як вишній страж...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2011
Час-не час
на секс
на себе
і на снід
Чийсь слід
на мені
кармічно
у третьому житті
ти потрібен мені
як ніколи!
наспівай колискову
на нові ноти
з мого блокноту
слова...
всього лиш слова,
як коралі на дроті
Калина дозріла
морозом узята
Де віри взяти?!
В світанок замріла
Час-Нечас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2011
Моє чекання -
цокання секунд
у жменях Часу
І Відьма спить
моЯ дочасу,
щоб пробудитись восени,
неначе перелітна птаха,
що заблукала
в ПрОсторі Весни...
***
Ти засинаєш
поруч
знОву лівОруч,
біля серця,
наче янгол.
Я засинаю
поруч
знОву правОруч,
серце б"ється,
наче Бог..
***
Обпікає
Дотик
Током
ТвОя спИна,
наче мур...
Руки - звуком,
Губи...
Дотик
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2011
Кліпнув голос.
Муки горла.
Видавали біль
і...
Замовкаю
Бо мовчання
мене не видасть
не зрадить
не примусить кричати
Це лиш
Спроба
знову почати
Кохати?
Готуюсь до страти
Стратегія не помогла
Попереду мла
і безкінечні луки
Подай мені руку... Ну!!!
Горла муки.
Голос кліпнув...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2011
Вириваюсь
З-під контролю
Руки, танець,
В Вогонь
з головою
Бракує води у долонях
загасити себе
Я без тебе
ніхто
і без тебе
я Хтось
Центр тяжіння
тяжіє
під серцем
в твоїх снах
риби пливуть
Тіла не чую
Знову ночую
правОруч
Дочекатись
Доснити
Дожити
До...
До...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2011
Нитка до нитки
зв"язала душу наузом
вузлами морськими
руки за спину
Кохай!
втікай, небого!
Душо без Бога
Хто ти?
Ніщо!!!
Крила відпали
з дитинства на шпалах
страхи лежали
Бувало
Всіляке
Давно вже не спала
Не врятувала
себе
крізь сни
вірші малювала
на спинах чужих,
замість твоїх...
нитка до нитки!
Питай, Небого...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2011
Ніч-ворожка розкине сновидіння, наче карти,
Монету Сонця уплете в косу.
Бездонне небо. ЗіркИ стоять на варті.
Свободи вітер я в собі несу...
Дощі очистили для тебе душу мою
І твої сни крізь простір доторкаю,
Давно готова я з собою до двобою
Й нічого вже від тебе не ЧЕКАЮ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011
А як поринути у сон,
коли не хочу, щоби день скінчився?..
МоЯ рука
ще тепла від твоєї...
Але уста холодні
без твоїх.
Хіба припасти
до твого плеча
і лиш тоді
дозволити собі
заснути
і відчай дня
таблеткою ковтнути
в твоїх обіймах лиш...
Хіба...
Прийми мене...
Не стримуй, не жалій -
відчуй пойонний
переклИк душі!..
І ордер випиши -
В своєму серці -
дай квартиру...
Дозволь ділити навпіл
погляд, дотик і
свій щоденний
окраєць хліба!
Лишень би
бути поруч
і чутись Жінкою
Дозволь...
Покорою віддам
й своїм єством,
що сповнене жаги
і спокою водночас...
Свободу дай,
щоби могла Свободою
тобі вернуть...
О, Боже!
Благослови мене
у НОВУ Путь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011
Моя Душа твоїй Душі довіритися хоче.
МолЮся за обох в вечірній час лінивий.
Спокорений мій взір крізь серце в твої очі.
Про НАС зіграй СВОЮ молитву на вінілі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2011
Одягнуті в червоне, наче рани,
Немов ножі, слова твоЇ на дотик.
Співаю тілом, грішучи, "Осанну",
Зціловуючи запах, як наркотик.
До біса! Виграв ТИ змагання!
Пірнув у мене, наче в музику.
Зітхну п"ять раз - німі благання -
Залиш... на потім... остатнього... гудзика...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2011
я сепаратист,
що руйнує ілюзії
чужих утопічних світів
Ми з тобою
ні вороги,ані друзі
А чого ж ти хотів?
Від мене
чиЯ ілюзорна планета
Вже не та, що булА -
Замість суші - вода
Всі люди - артисти
І хоч раз у житті -
се-па-ра-тис-ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280996
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2011
Я дивчина,
що зіткана
із казки
та із подиву,
посплІтана із Усмішок
наУзами чарІвними.
Я дивчина
з кишенями,
що повні
зайців сонячних,
горіхами із медом
та сміху безпричинного)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2011
Безпричинний гнів часами бере мене у обійми, коли ти поруч. Кого я ненавиджу? Тебе, чи себе у тобі, чи Бога в собі, який допускає цей гнів у моє серце?
Боже, як я втомилася! Втомилася від того, що життя навколо круговертиться так шалено, що в очах лишень мельк-мельк-мельк...а ти стоїш, як маріонетка - старієш. Непереборне бажаня крикнути: "Стоп! Зупиніться, навіжені!!!!!"
І серед того хаосу, шуму, руху крику і тотальної байдужості сідаю і ПИШУ. Пишу листи. Щодня. Живі, справжні Листи. Листи в минуле. Листи невідомим людям. Листи самій собі. А тоді, за мить , зриваюся, відома вищими силами, збираю свого наплічника і в Дорогу! Будь-куди! В гори, до моря, в чуже місто, чи просто на сусідню вулицю... Малювати картини у своїй душі пензлями випадковостей. Картини, які потім снитиму і намагатимуся передати іншим.
Ти дуже любиш, коли я в окулярах. Так я видаюся тобі розумною. Але тоді - ти зовсім не знаєш мене. Мене справжню. Перестаємо чути одне одного, наче деякі мої пацієнти в психіатричній клініці, що схожі на вазони...
Гніваюся, але на кого? На тебе? На себе в тобі? Чи на Бога, який вперто мовчить у відповідь на мої молитви?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2011
Магура
Ма-гора
Мати-Гора
Міліони слідів
на стежкАх
Дощами укриті,
як сАваном.
Вежі сосон,
потОки убрІд,
повітря у чашах -
Древній ВАвилон.
Серце Гори
перестукує тихо
нИзьким шелестом
на шиях корів.
Силу ТвоЮ
за горизонтами
задимлені
Чорногорські хребти
Антами Небо тримають.
Ти схотів,
аби
мОї очі відкрились...
(проявивши Тебе у собІ)
PS
Обережно
вишивАнкою Долі
Мами-Гори
ЗЦІЛИЛАсь
в ТобІ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2011
Ні слова
Ні півслова
Ні пАри з вуст
А то -
Зірвусь!
Здіймусь на крик
або...
на крила!!!
Та я ж безкрила.
Давно безкрила...
Бермудська хвиля
знов накрила
Думки безсилі.
Гніздо у серці
ТУга звила -
Душа
КалИновим зерням
гірчить зрадлИво.
ТвоЮ сорочку
вИшивкою вкрила -
сльоза збриніла...
І...
Знов...
Простила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2011
На клоччях хмар
Смолоскиплять ідеї.
Думки мої -
колони іудеїв -
Мойсей ведЕ
Пустелею душі.
Слова твоЇ ласкаві,
як ножі
з спинИ виймаю
і кладУ рядами
на круглому
дубовому столі -
Дороги з сталі.
Розталі,
мов сніги,
Чуття...
Ідучи навмання:
"О, Боже!
Чи так може бути?
Пізнати щастя,
щоб забути?"
-Ступай в моЇ пустелі
нероззутим
і дозволяй
садам своїм
у мЕні прорости!
Прости...
За все прости...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2011
Вічна Любов... Таке! Слова?
Часами, правди нІде діти.
Але ж трапляються Дива -
Всміхаються з Любові НАШІ діти)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2011
Дякую тобі...
Колись вже писала,
що маю ще вчитись
терпінню та спокою...
стараюся...
Мені страшно,
що я стаю
геть черствою,
розучуюсь плакати
і вірити...
чи я достойна
хоч однієї
твоєї сльози?..
На разі,
Час стає Богом,
який грає
в трикутне доміно
і неважливо,
хто виграє,
а хто програє -
однаково для всіх -
Час
нас
не
розрізняє...
Лише дає надію на Життя,
Чи натякає на інтимність Миті.
Програєш ти - програю й я,
От тіьки б Часу не згубити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2011
Стук твого серця будує Міста і будить дії,
Майбутнє з минулим зводить тили і вежі...
Хтось звідкись назве це - тахікардія.
Що з нами є?! Залежить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2011
Скільки
навколо
таких, як і ти?
Різноробочих,
Лінивих,
Різких,
Без обов"язків,
бідних,
німих,
Претензійних,
з автівками
й без,
З поглядом карим,
зеленим
і з синню небес,
Усміхнених,
улесливих,
злих,
Ексклюзивних,
уцінених
та дорогих?...
***
бЕру у руки
цінник звичайний -
Перевертаю -
Ну звичайно!
- MADE IN CHINA...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2011
Стожари
Затемнення
В червоній оболонці
Каліфорнія палає
В гріхах
За-Тонувших
в Атлантиді
Анти наступають
Гримають крилом
Згори
Зорани-Соколи
Прийди
Зійди
Зішли
Благодать на Рідні Землі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2011
Відчуваю твої крила...
Сильні, дужі, з напівДива.
Лоно ніжністю накрило.
Хочеш?.. Сина?...
*****
Тут постіль в синю смужку,
Тут рух співає колискову.
Тут чай зі смаком смутку
І пригорнуть у сні мене нікОму
*****
І ніч на мені темна і густа,
Чужі птахи співають колискові,
Ти так далеко, певне, неспроста
І близько так, напевно, від любові...
*****
Зірки вгорі виблискують, як мрії,
А Сонце завстидалось у багрянці неба.
Я руки об вогники-спогади грію,
Закутавшись в хУстки думок про Тебе...
*****
Весь день - ні крихітки тебе -
Ні сну, ні голосу, ні слова...
Лиш сум з прочинених дверей
Вирощує в душі діброви...
*****
Ніч скручує в сувої час.
Його вдихаю, значить я - Живу,
Пастеллю Бог малює поруч нас,
Ступаючих босОніж у траву.
*****
Терновим оком ніч червнева,
Зпідлоба випаса зірки
І в Сонця гриву, як у лева,
вплітає стрічечки-рокИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266763
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2011
Сонячно. Бог гладить по скронях.
Пристрасно. Часом самотньо. Сторонньо.
Обережно горнУ обереги до серця.
КолисАнка. Крізь час. Хтось озветься.
І в Ирій!!! І в Предків спитати...
Й не забути, що вмію Літати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2011
Ми - квити...
Ми зрадили,
швидше себе
ніж когОсь.
Шашіль точить
тонкі мембрани
Сердець.
Ми виграли герць?
Ми - щасливі?
Підставити сльози
зУстрічній зливі -
Хай змиє!
Очистить думки,
що вОвками виють...
Раптово,
Отримати Крила
У черзі за маслом
Тридцять років томУ...
Хто винен?
Й комУ?..
P.S.
Банально.
Я знаю, як жити не треба,
Та не навчилась жити без тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011
Побути Рибою,
прохолодним боком якої
торкаються сни.
Як передати
Словом
колір та відчуття?
В лусці
відбивається Сонце
чи Місяць?
Там - нагорі -
неспокій Стихії,
а тут -
Життя
і
Спокій.
Крізь товщу Води
видно Бога.
Часом,
добре побути
Рибою
У бірюзовій
передвечірній Тиші,
щоб краще
Почути Себе
і
Навчитись
Молитись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011
Я
Сто раз
заплЕтена в косУ,
ЗтужАвіла
від ста вітрів,
немов вітрило
НАпнута
в сто дві струни,
лопочусь тілом
і душею,
крізь світи.
Світи!
Стовільне Сонце
наді мною,
коли входитиму
розхристана
усоте
в море я нагою
і там
Бруньками
Вибухну
На Волю!!!
Невагома
і...
Важка.
Важка Тобою...
Важка
Стосонячно
і
Стоводою,
Стовітряно
і
Стоземльою,
Важка
Із вільною косою,
Розпущеною Богом
у Єстві...
Я..
Дякую...
Тобі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2011
Приймати
Тебе
ЗОвсім новОго
і вже давно
не могО
тихим постуком серця,
Пам"ятаючи
Скільки всьогО
Ти дав,
Скільки сердець
надихав
забитись в мені...
Наші діти -
Крилаті,
Повні Життям,
Змальовані Всевишнім
Саме з нас...
МАбуть, вже час
Пробачити
і
Відпустити...
Ти знаєш...
Я тільки вчуся Любити...
А Ти?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266409
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2011
В чужій шкурі ходити
не легко.
Чому ж не носити свою
Власну -
Шкуру Вовчиці,
яка
в реп"яхах, у болоті,
соснових голках
і з запахом
торішнього талого снігу?
Чому ж не
Волоцюгувати
лісом, горАми,
не качатись в траві,
не шукати до пари
Вільного Вовка
І
не вити на місяць
від нестями,
від тУги
і чогОсь
незрозумілого
в Серці,
яке розколисуєш Ти?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2011
Італія.
Мрію.
Малюю дороги
Пальцем
по вОгкому шклі.
Мене Хтось
стриножив...
Бог відає
пОщо?
Прямую по площі.
Сплелися навмисне
фрески, рокИ
і "Тіні забутих"...
Виноградні, з лози
спогади
пнуться
про каву
зі смаком сльози...
1.04. 2011
Неаполь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2011
Погляд
впирається
у ялинку
паркету,
Як, часом,
твоя ракета
у мене.
Пасмо волосся
вабить
вовчі душі
за моєю
спинОю,
Загущує слИну
відчуття
остороги
звуками рогу.
Уявлення
З"явлення
серед ночі
у білій сорочці
з босими кроками
і тихеньким
стуком у двері
твоїх снів
Заяснів
Заряснів
Срібний дощ
у пітьмі
твоїх рук,
твоїх ніг,
твоїх грубощів
твого Життя...
В небуття
я до завтра
впадУ
украдУ
твої сни
у Цю
Ніч
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2011
Ціль
далека недосяжна
вірити взяти перебороти
Брати себе у полон
Воля
Час
текучий пісочний
перемагає стирає лікує
зміцнює чотири наші крилА
Пора
Любов
абсолютна всеосяжна
пригорнути простити ридати
відпустити і вільно літати
Мить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2011
Коли вІрші
терпнуть
на кінчиках пальців
Зачаття сваволі
стає неминучим
Я прагну до
сьомого дна кохання
Торкаюсь глухого
шкла дна ілюзій
ПУчками пальців
на яких
терпнуть вІрші
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2011
Безконечники
пАльцями
по твОму тілу
вишиваю
малюю
грію
тлію
жариною
Щастя
у твОїх руках
Ах...
Раптово впускаю
у себе
твОє проміння
нетлінне
знання
про Любов
нижче серця
у місці
причинному
безпричинно
зустрілися
наші вуста
неспроста
не проста
покручена
дорога Любові
кусаю губи
до крові
аби не
здійнятись на крик
тої пісні
яку чутно
тільки тобі
Далебі
не просто
тебе полюбити
як по вуглях
по колу ходити
заки"м зловиш
за оголену
литку
і
до останньої нитки
не постягаєш
всю одіж
Їж!
Їж мене поглядом
і цілунком-вулканом
паркАном
між нами
мОї коліна
зраджують
падають вежі
перед тобою
Належу
чи
неналежу
тремчу
у твОїх
обіймах
цілунках
руках
Раптово впускаю
Ах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245930
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2011
Міждення стукає у скроні.
Міжчасся захопИло враз.
Ти вчора був моЇм стороннім,
А завтра... Може, Час за нас?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011
Вийшов полудень, розчепіривши небо,
Як телятко, рогом Сонце боднув.
Хмари обрисом тихо схожі на тебе
І я поглядом в обрисах тих, наче в мрії, тонУ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243605
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2011
Душа моя - Ладо,
У вінку з дев"ясила,
Поруч сядь -
гомони, моя мила.
ОбіймУ за плечі,
кОсу потереблю,
У очАх мОїх вечір
Прориває греблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2011
Руками - у сяйво -
Нитку
Із Сонця
зсукАти...
Під краплинами слів
Знімають одіж Карпати,
Від шаленості снів
По коліна в снігу
За смереками
БерезОля шукати
Я йду.
Прагну опіків-сліз,
Що ввергаю в сліди -
Свій - по ТвОму,
Аж поки сЯгну трави...
Знов - Туди!
Углиб і у себе,
Щоб розвергнути душу
І торкнутися Бога,
Який
Дощем,
наче Раєм,
в обійми візьмЕ...
Я кличу...
ВЕсно...
Тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2011
Коли свідомість на межі,
ЗапАмороки б"ють у дзвони
І сни моЇ, немов ножі,
По них - до Тебе, як додому...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2011
ТвОя сорочка до мОго тіла...
ТвОїм веснам себе відчиняю!
Знаєш... я нині... просто... хотіла...
Пригорнутись й шепнути :"Кохаю..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2011
Упс! Посковзнулася, впала, розтягнулася в"язаною кольоровою п"ятикутною зіркою на дорозі. Вставати не хочеться. Не дай Бог, болітиме що! В голові дзвенить. Сильно вдарилася. зірок у небі тьма-тьмуща! Співають. Звідкіля тільки узялися? Ніколи так багато не бачила. Як калейдоскоп в дитинстві. Сильно вдарилася. Лежу. Житиму тут. Тут добре. Когось зустріну - теж впаде - вишитою зіркою. Одружимось. Народимо діточок. І будем дивитися на зорі. Разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2011
Колись, саме таким чином народилася моя "зимова казка". Вона виявилася позитивною. Тож, спробую ще!
Ще пару днів і я буду сама. Мій язик танцюватиме в роті зі словом "single", як в дитинстві з льодяником "дюшес" чи там "барбарис". Для мене, щоправда, це означатиме не зовсім самотність, радше - свободу - крок вбік, аби поглянути на Життя з іншого ракурсу.
Ледь помітний смуток серпанком оповиває ще сонні мої крила. Сонце вже прокинулось і прагне, вимагає, спонукає до Життя! Я одягаю полотняну сорочку на голе тіло, виходжу боса на двір. Цілую своїми слідами роси на травах і молюся-райдію, чиню Рай в своїй душі. Здіймаю руки до неба і приймаю в себе Любов - від Бога. ВІД-ЧИНЯЮСЬ! Можу творити Дива!
Я.
Можу.
Творити.
Диво.
"Ти Felici, моя дівчинко?" - голосом мого італійського батька промовляє до мене Газда Світу, торкаючи розкритою теплою долонею моє розпущене волосся.
Певне, що щаслива!
Усміхаюся Йому очима і біжу...
Творити Дива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238896
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.02.2011
Бачиш, як моя душа зараз витягнулася, стоншилася, зпрозорилася, немов розігріта карамель, коли її ненароком зачепиш?
Чуєш, як вона - моя душа - бринить, тремтить, тьохкає та тенькає?
Відчуваєш, як з кольорового широчезного печворку ця душа перетворилася в надто натягнуту струну?
Я - інструмент з однією струною?
Ти - саме той музИка?
Умієш грати на такому дивному інструменті?
Помічаєш, коли хтось до максимуму підкручує колик і при першому дотику струна може порватись?
Чи, навпаки, так непрофесійно та фанатично б"є раз за разом, що наступного струна не видасть ані звуку?
А пам"ятаєш, коли моя душа була полотном?
А ти, якийсь час був знаменитим мАлярем?
Знаєш, як дивно спостерігати за цими всіма метаморфозами, що відбуваються з нами протягом життя?
Як Тобі зараз музИкою?
Не так, як мені - лячно- зі струною всередині?
Що робитимеш?
Заспокоїш мою душу, видобувши з неї якусь мелодію?
Чи сховаєш інструмента на стрих - до кращих часів?..
Та хіба не видно, як ця моя струна прагне саме твоїх пальців?
Хіба не чутно, що Бог настроїв її саме для Тебе?
Скільки часу відведено мені для того, аби бути Струною?
Що ще потрібно для того, аби зазвучала Гармонія?
Нічого...
Тільки бажання двох - творити Музику...
*Берімба́у (порт. berimbau) — однострунний ударний музичний інструмент
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238258
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.02.2011
Ця Любов,
що взЯлася нізвідки
І вітрогоном
перевернула світ.
Ця Любов,
що пульсом
кров жене по жилах,
примушуючи знов
нам рватися в політ.
Ця Любов,
не опускаючи забрала
із голими руками
боротись з усіма
за те, щоб
світ знімів
у мить,
коли з Любові
народиться нова Любов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238243
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2011
Десь з місяць тому я втратила запах. Так-так! Не нюх, а саме запах. Свій запах, чи чийсь запах - точно не скажу, але він, стовідсотково, був важливим для мене, бо я, власне, виокремила його зникнення з мого арсеналу запахів.
Як же ж я його любила!!!!
Хоча, не можу зараз з впевненністю сказати як, бо не можу згадати, ані його, ані почуттів до нього. Хіба якийсь легкий леткий спогад, немов остання пряна нота дорогого парфуму десь на третій день після використання. Ледь помітний і то, лишень на газовому шалику...
Пригадую, що разом з тим запахом, втратила і здатність відчувати. При чому на усіх можливих рівнях - від фізичного до емоційного. Це як у стоматолога під наркозом - розумієш і чуєш, що десь там шпортаються у тобі, а нічого не відчуваєш. Парадокс! А ще й достеменно не зрозуміло, що ж саме зникло першим.
Благо, у мене купу знайомих психіатрів та психотерапевтів, які дружно і , так сказати, по-дружньому, виставили мені діагноза.
Дисоціативна амнезія!
Ой! Ні! Не так! Що це я?!
Дисоціативна анестезія. Во!!!
Після цього моя рідна підсвідомість взялася бунтувати і звеліла моєму організму захворіти. А так як я впертюща пручалася до останнього, то й хворіла аж три тижні. Ех!.. Опісля, змушена була викинути таки білого прапора поразки і визнати, що просто не дозволяю собі знову закохатися... Оце й все... Так просто!
Закохалася.
Тепер все відчуваю. Правда, як і неймовірно-надчудесні, так і болючі моменти цього життя. Але... Слава Богу, я ще й чую всі запахи, а особливо той, що здавався втраченим назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237541
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.01.2011
Теньк...
Дзинь...
Прокидайся,
Малеча,
Час
Прийшов...
Чи не чуєш?
Я ж тебе відчуваю...
Я...
Ще трішки
і впУщу тебе
Ще
ось-ось...
Ти
десь поруч
Літаєш...
Кличеш Батька?
Він тут...
Спить,
обійнявши мене.
Подивись...
Так! Я знаю!
У сні
посміхає
у дідовий вус...
Спокій
Дрімає
на його передпліччі...
Чуєш, Малеча?!
Лягай коло нас...
Годі блукати
В простОрах
і протиріччях...
На Бога!
Чекаю...
Чекаєм?...
Дзинь...
Теньк...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2011