| Сторінки (4/326): | « | 1 2 3 4 | » |
Ця осінь - така, як ніколи...
Така, що буває лиш раз.
У вирій злітають соколи
І, більш не повернуть до нас.
Ця осінь - така, як і літо,
Весна й один тиждень зими...
Ця осінь - вона бродить світом
Й шукає людей між людьми.
Вона - називається ЛЮТИЙ,
Малює червоним хрести...
Крокує листОпад роззутий,
Питаючи в Бога "де Ти?"
Ця осінь - така, як ніколи.
Безцінна її кожна мить.
Злетіли у вирій соколи -
За кожного серце щемить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022
Мабуть, так десь комусь потрібно...
Мабуть, це непідвладне нам.
Для когось зникне хтось безслідно,
Прийдеться з часом зникнеш сам
В хаосі дій, подій, причинах,
Поміж турбот, поміж людей,
В високих істинах, рутинах,
Десь на шляху скупих ідей,
Що в дану мить здаються сенсом.
...А завтра - сенсу в них нема.
Квадратним котишся колесом.
А сил все менше, й дня нема
Аби не повертавсь в минуле.
Скажи, ти що шукаєш там?
Забуте? Зламане? Заснуле?
Чи те, що не віддав рокам?
Питань, думок все більше й більше.
А часу - менше. Поспіши...
Людей і спогадів тугіше
(Не треба, досить!) не в`яжи!
Мабуть, що так комусь потрібно...
Потрібні, мабуть, комусь ми.
Так страшно зникнути безслідно...
Тебе згубити між людьми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2022
Якщо колись мене не стане...
Так само зійде сонце рано,
хтось зустрічатиме світанок
й любов зодягнену в серпанок.
В саду звучати будуть трелі,
змалюють небо акварелі,
повітря на всі груди - чисте -
вдихатиме життя барвисте.
Цвісти так само будуть квіти.
Не нами створені орбіти,
мабуть, що стануть більш складними -
планети-люди йтимуть ними.
Якщо колись мене не стане...
Я повертатимусь вітрами,
і засинатиму в колоссі.
Озвуся співом в стоголоссі
лісів предвічних, гір студених.
В солодких митях днів шалених,
я стану спогадом. Не більше...
Проте, я житиму у віршах.
Я залишуся у зіницях
моїх дітей. У їхніх лицях...
Якщо колись мене не стане -
я проливатимусь дощами,
я повертатимусь вітрами,
я буду нишком поруч... з вами.
Не йдуть так просто в засвіт МАМИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2022
Ти сьогодні приснився востаннє.
Звідки знаю? З думок тихо йдеш...
Сон сьогодні - з тобою прощання.
Все згоріло до тла, без пожеж.
Я стомилась, надія вбивала
і убила таки... вже нема...
Хоч не довго, та все ж я чекала -
осінь завжди міняє зима.
Ти сьогодні приснився, не треба...
Хай слова всі застигнуть навік,
хай їх вітер несе вище неба,
нехай їх не почую повік.
Не почую... Хіба ж ти щось мовив?
Поміж слів я читала рядки,
малювала в уяві розмови,
тільки іноді сльози - разки
десь губились, тікали, зникали.
Коротеньке "привіт" без "бувай".
Думки сонце тобою стрічали.
"Головне, ти лиш тільки чекай..."
Ти сьогодні наснився востаннє.
Звідки знаю? Не знаю. Ідеш?
Поміж слів загубилось прощання...
Все згоріло до тла... без пожеж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2022
Стій, Києве! Мій рідний, СТІЙ!
Столице правди й віри,
Тримає Україна стрій!
А їм - не стане шкіри,
аби сягнути глибини
та усього масштабу
душі людської.
Без вини
у всьому бачать звабу.
Стій, Києве! Стояв віки!
Стояти будеш вічність,
І не впадеш ти від руки
якій синонім грішність.
Хай гімн лунає над Дніпром
з далекого прасвіту,
він - наша сутність, наш геном,
що поза часом світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2022
Живіть же довго, москалі!
Варіться в своїм пеклі!
І рвіть до м'яса мозолі,
ведіть бої запеклі
у власній хворій голові -
протухлому болоті.
Від вух до п'ят все у крові
в поріддя з гнилі й плоті.
Живіть же довго і весь вік
шукайте в світі місця,
яке очистило б ваш гріх...
Та світ від вас відрікся!...
Живіть і споглядайте як
вас ненави́дять люди.
Москаль - це нелюд, надхижак!
Він не уникне суду,
який вершиться в небесах.
О, прийде час розплати!
На всі віки у всіх світах
вас будуть проклинати.
Живіть же довго, москалі!
Варіться в своїм пеклі,
Моліться бісу у кремлі
і лізьте в його петлі,
які він стягує в серцях
так щиро (хоч й лукаво) -
вони на шиях і руках
скриплять до вас іржаво.
Живіть, моліться і мовчіть,
як досі ви мовчали.
Не оминіть же всіх жахіть,
що нас не оминали.
Не майте спокою ніде,
хай сняться вам сирени,
тривога з розуму зведе
від споглядання сцени,
де вже не мама, не дитя -
не зрозуміло хто це...
Вам не поможе каяття!
Нехай вас спалить сонце.
Живіть же довго і не мріть,
у божевіллі знайте,
що ви - це злоба, заздрість, хіть.
Лиш тільки не вмирайте...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2022
Десь на дні у холодного моря
чи помі́ж невідомих планет -
там, де вічність купається в зорях,
й грає соло самотній кларнет -
Десь там нишком сховалось і мріє
тихе щастя. Жовтневим листком
і розмовами щирими гріє
його пам'ять - проходить містком
між минулим, сьогодні і завтра...
Заглядає у очі зими
й бачить, як розгорається ватра -
розгортає душа килими,
вишиваючи їх почуттями -
підбирає найтонші нитки,
найніжніші... так - щоб до безтями,
щоби світ оповити крильми.
Пригорнути до себе, сховати
між галактик забутих знайти
і кохати, безмежно кохати
крізь віки й незбагненні світи.
Десь на дні у холодного моря
чи помі́ж невідомих планет -
там, де вічність купається в зорях,
про кохання співає кларнет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022
Хто ми такі?
Чужинці в цьому світі.
Слова крихкі
в пихи горять суцвітті.
Ми хто? І де?
Під сонцем яке місце
тебе знайде?
Не треба оком їсти
(воно сліпе)...
На мить би де присісти.
Життя скупе
на час - летить зі свистом
і, промайне.
Лиш спогади зоставить.
Згадай мене -
твій погляд не лукавить.
Хто ми такі?
Для чого і навіщо
слова крихкі
горять пихою й вище -
ген понад хмар
злітають димом правди?
На тротуар
з небес ущент... назавжди.
І не знайти,
І ще раз не прожити...
Зніміть бинти
із ран планети. Жити...
Зніміть! Вони -
Забруднені - не го́ять.
Мовчать сини,
А мами чорні ходять.
Ми хто такі?
Чужинці в цьому світі.
Слова крихкі
в скривавленім суцвітті
уже навік,
але не ми почуєм.
Прожили вік -
цю ніч ще заночуєм...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022
Привіт, мій Боже. Я прийшла.
Чому так довго? Забарилась?
Себе шукала. Чи знайшла?
Мабуть, що ні. Я так втомилась.
Куди не піду - все обман,
що виїдає лезом душу.
Так легко й дзвінко б'є дурман
від слів пустих, порожніх... й душить.
Ти чуєш, Боже? Ти ще тут?
Чи, може, забагато хочу...
Думок гірких полину жмут
у пам'яті своїй толочу.
Сказати маю, та мовчу.
А Ти й без того усе знаєш
і чуєш - тишею кричу.
І знов терпля́че так чекаєш,
коли наступний раз прийду,
і добротою огортаєш.
А я - то втрачу, то знайду,
то раптом опускаю руки,
то десь літаю, без сліду́
мої зникають часом звуки.
Буває, стишую ходу́...
Збиваюсь раптом, гублюсь, плачу.
Сміюсь і в щирості краду
я чиюсь посмішку юначу.
Але себе я не знайду,
але себе я там не бачу.
Ти знаєш, Боже? Звісно, так.
Ти ж бо єдиний, хто все знає.
Дозволь, я зніму це піджак -
не можу дихати, стискає
мене й водночас тихо рве.
Не можна? Совість? Вона моя?
Чому ж ятрить усе живе?
Ця...моя совість - Твоя зброя.
Я без претензій, все як є
мене влаштовує. Одначе,
Життя моє - воно ж твоє...
Скажи, Ти ж через мене плачеш?
Мабуть, що так. Пробач. Піду,
але я прийду - точно знаю.
Надіюсь, що себе знайду -
себе у То́бі відшукаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2022
Є дотики, які на все життя
лишаються у наших спогадах.
Вони у грудях, де серцебиття,
В очей каро-зелених поглядах.
Є дотики... Аж леденіє кров -
кипляча б'є потужним гейзером.
І знов ятрить забутий часом шов,
що в пам'яті назвався Цербером.
Стоїть, як страж! Ні вийти, ні зайти!
Лиш іноді пуска всередину.
- Що хочеш, дотику, ти тут знайти?
Стіну висо́ку бачиш? Зведено.
Її так пильно доглядає сум,
зриваючи букети-репліки,
а над стіною дро́ти - болю струм,
їх сумніви обходять - скептики.
А я ось тут роками... Назавжди?
Ох як же відпочити хочеться!
Послухай, дотику, давай не йди!
Побачиш, як душа лоскочеться....
Є дотики, які на все життя
залишаться у наших спогадах.
Від них нема ні каплі співчуття,
Вони - в каро-зелених поглядах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2022
Якби я вам сказала все, що думаю,
то ви б мене вважали трохи дивною.
Впиваючись туманною задумою,
мрійлива осінь стала експресивною.
Разом із вітром, що у листі ніжиться,
Вона наспівує мотиви радості
і, по-дитячому грайливо мружиться -
в очах-оазисах немає заздрості,
є лиш бажання чистоти і святості
Якби я написала все, що думаю,
то ви б мене вважали божевільною...
Своєю упиваючись задумою,
десь понад небом до шаленства вільною
лечу із вітром у волоссі сплутаним.
А серед лісу в світлій хаті гріється
моє солодке щастя в плед закутане -
про щось подумає і вмить шаріється,
мабуть, йому щось сокровенне мріється.
Якби я оповіла все, що думаю,
то стала би навік тобі задумою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2022
А знаєш, мамо, ти була права!
Права, мабуть що аж мільйон разів...
Я пам'ятаю всі твої слова
І, як від них мій власний світ згорів.
Ти знаєш, рідна, в дзеркалі не я.
На мене з нього споглядаєш ти.
Скажи, чому зажурена, сумна?
Невже в цю мить зітнулися світи?
Скажи хоч слово... Хочеш - насвари...
Я обіцяю, що на все змовчу!
Візьми за руку і ще раз навчи,
Як врятуватись від свого́ плачу́...
Скажи вже вкотре, що дочка твоя
В душі тендітна - зовні, як завжди -
Мале і злюче, грізне вовченя...
А я попрошу ще чуть-чуть не йди...
А знаєш, мамо, ти була права!
І що би хто кому не говорив,
Але тобою сказані слова
Хтось сивочолий добре нагострив.
Тепер вони колючі й водночас
Такі правдиві.
... В дзеркалі не я.
А поруч нас збігає тихо час
Та, іноді, здригається Земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022
Я знаю, Ти ви́соко й бачиш
немов на долоні мене.
Я знаю, що часом Ти плачеш,
так само, як все, що земне.
Я знаю, що боляче знати,
що світ потопає в гріхах
І, хочеться ридма кричати
й тонути в гарячих словах.
Я знаю, та мабуть, погано...
Ховаю свій погляд, як всі.
А совість - вона бездоганно
крокує по свіжій росі,
що випала знову гріхами.
Іде, озирнеться на мить...
А я... я так хочу до мами!
Лягти на коліна... Горить!
Нехай же до денця спалає,
зотліє і зникне все те,
що сутність зажи́во з'їдає
і крах лиш по собі несе...
Я знаю, Ти чуєш і бачиш.
По доброму зводиш брову,
І знов через мене Ти плачеш,
поки́ я шукаю криву
по ній, ідучи надто швидко,
втрачаю з Тобою зв'язок.
Чомусь звідси мами не видко...
Стихає чомусь тут Твій крок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022
-Ти сумуєш?
- Не знаю.
-Чом в задумі?
-Чекаю.
-Можна поряд з тобою?
-Я не раджу.
- Постою.
- Знову осінь...
-Я бачу.
- Дощ у вікна...
-Ні, плачу.
- Вітер листя зриває...
-Я його відчуваю.
- День минає.
- Йде вечір.
- Світ палає...
- За плечі
мене осінь тримає....
- Може, підем?
Я поряд.
- Так, а слідом
мій спогад?
- Ти сумуєш...
- Ти ж бачиш...
- Вже не моя.
- Пробачиш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022
Ну привіт, моя осінь!
Не змінилась ти зовсім,
Лиш твоїх очей просинь
Засумує невдовзі.
Ну привіт, моя ніжна...
Не сумуй, посміхнися.
Як завжди дивовижна
Твоя сукня із листя.
Ну привіт... Я чекала,
Ну а ти - не спізнилась.
Палко липень кохала,
Відпускати навчилась.
Відпускати навчилась,
А пробачить несила,
Хоч в шляхах ти губилась,
Та прийшла, моя мила...
Ну привіт, моя осінь!
Я тебе так чекала!
Не змінилась ти зовсім,
Хоч й не того кохала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2022
Відображення в дзеркалі, хто ти?
Здається, тебе я не знаю.
Хоч дивлюсь сьогодні вже всоте,
ніяк я тебе не впізнаю.
Твій погляд глибоко-холодний
і в той час безжально-байдужий,
і колір чомусь неприродний,
і вигляд у тебе недужий.
І риси твої скам`янілі,
не можу я їх прочитати.
Вуста геть бліді, майже білі...
Навчи як тебе розгадати.
Мене ревно так розглядаєш...
Скажи, що ж побачити хочеш?
Чи може й мене теж не знаєш?
Що ж мовчанням сво́їм шепочеш?
Відображення в дзеркалі, хто ти?
Мабуть, що тебе я не знаю.
На тебе дивлюся вже всоте...
Іди вже, тебе відпускаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2022
Ти знаєш, мабуть, так буває -
мені тебе не вистачає.
Мені тебе занадто мало.
Без тебе сонце не сідало
і рано-вранці не сходило,
а десь блудило....
Ти знаєш? Ні, мабуть, не знаєш...
Думками в просторі блукаєш,
летиш високо і далеко
у днів осінніх літню спеку.
Лети, юначе, та дивися
до моїх снів не обпечися.
Краще не снися...
Ти знаєш так, мабуть, буває...
Ще не заснула - вже світає,
не тліє, а горить-палає
й гарячим снігом замітає...
Та лиш душа - вона співає.
Чи не кохає?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2022
А завтра осінь... Знову осінь.
І пунктуально, як завжди,
разом із вереснем приносить
до столу нашого плоди.
Червоні яблука, налиті
любов'ю літа і теплом,
смачні, солодкі, соковиті
дитинством пахнуть і добром.
А винограду стиглі грона
у руки просяться самі.
Калина, ген в садку, червона
вві сні всміхається зимі.
Горіхи падають додолу,
дурманить листя аромат.
А день спішить до видноколу,
не оглядаючись назад.
Що ж, завтра осінь... знову осінь.
А серпень залишив сліди -
цілунок у її волоссі
й коханням вилиті плоди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022
Поверніть мені літо назад,
дайте наново все переграти
так, щоб горя не було і втрат,
щоб не лилися сльози, мов град...
Щоб хотілось від щастя співати.
Поверніть мені мою весну́,
де сади заливаються цвітом
і несуть думку світлу, ясну́...
Де, прокинувшись вранці зі сну,
солов'я трелі чути над світом.
Поверніть мені зи́му (прошу́)
Білосніжну, чарівну, красиву...
Я про неї сонет напишу,
й цьому світу його залишу́.
Я її намалюю - щасливу!
Поверніть мені лютий назад!
Саме лютий - він досі триває!
Він усюди між гір та левад,
у окопах, поміж барикад,
в наших душах, які розриває!
Поверніть нам півроку життя,
що забрали. І, наче, й не було.
Не кажіть, що нема вороття,
що усе відійшло в забуття,
що згоріло, пропало заснуло...
Поверніть нам не ваше - своє!
Те, що права забрати не мали.
Те, що кровне і здавна святе,
що росте споконвічно й цвіте...
Поверніть нам життя, яке вкрали!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022
Ти небезпечний співрозмовник,
У тебе надто добрі очі.
Твоїх думок не я замовник,
І не зі мною до пів ночі
Ти будеш рахувати зорі,
І мрії лиш на двох ділити.
Не хочу я топитись в морі,
В якому я не зможу жити.
Мені ж бо там бракує кисню,
Там надто тісно, мокро, сиро...
Позолотило літо вишню,
Вона ж любила осінь щиро.
Ти небезпечний співрозмовник,
У тебе надто ніжний погляд.
Хитають хвилі долі човник,
В якому залишився спогад.
Але, його розвіють з часом
Рутина, побут чи турботи.
Десь паралельно, та не разом
Сердець лунають наших ноти.
Злітаючи зі струн мовчання,
Вони летять з небес в безодню.
Скажи, а як звучить кохання?
(А жити зможеш ти без водню?)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2022
Коли ж ви, нелюди, нап'єтесь
своєю люттю вже сповна?
Коли ж ви нею захлиснетесь?
Коли ж бо знищить вас вона?
Ще скільки українцям чути
"Наш біль сьогодні..."? Чаплине!
Ви стільки пролили отрути,
що вас і всесвіт прокляне!
Не буде місця в цьому світі
й на тім спокою не дадуть
вам наші вбиті вами діти,
які щоночі в снах ідуть
до вас!
О, недолю́ди ж ви прокляті!
Ви - зайвий мотлох в своїй хаті!
Гнилими душами багаті,
недорозвинені примати,
про смерть ви будете благати!
Але ж її ви теж не варті...
І світу до кінця по кварті
Ви пити будете ганьбу,
Що ляже поруч вас в гробу.
Коли ж ви, нелюди, нап'єтесь
своєю люттю вже сповна?
Коли ж до світла наверне́тесь
осатанілі? нижче дна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2022
Життя - це мить, одна лиш мить...
Комусь болить, комусь щемить.
Буває, терпне на вустах.
А в когось топиться в руках.
Життя смакуєм, як вино -
солодке, кисле. А воно
злітає, хоч і не спішить.
Ох, як від цього нам гірчить!
Спинити хочеться його
й прожити ще раз, та свого́
не дасть нам вічність ні на мить.
І знов до щему задзвенить
в душі, у серці, в голові,
в словах, мовчанні, у крові...
Дзвенить, та чують не усі..
"Чи можна до небес таксі?..."
24.08.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2022
Десь так глибоко (оком не видно)
Щось пекуче з'їдає і рве,
Розриває й регоче огидно,
Поглинаючи чисте й святе.
Воно звідкись узялось зненацька
І як на́пасть розмножилось вмить.
Його сутність - відьмацька, вар'ятська -
Прагне крові невинної. Мить
І вже лиється ріками горе
(Те, що треба. Це ситить його.)
Нескінченно-безкрає. І, хворе
Себе тішить і "бога" свого́.
Десь так глибоко - не осягнути -
Запеклися всі ті імена,
Яких права не маєм забути...
Яких більше між нами нема...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2022
Я вітаю тебе, Україно!
Моя рідна, святая земля...
Лине пісня твоя солов'їно,
Вона душу добром окриля.
Я вітаю тебе, люба нене!
Хоч на хвильку ти витри сльозу.
Заживе твоє тіло зране́не.
Біль дощами - не стримуй грозу...
Я вітаю тебе, о кохана!
Посміхнися... це личить тобі.
Незрівнянна й чарівна ти панна,
Хоч останні пів року в журбі.
"Я вітаю тебе..." чути світом,
Іще трішечки, чуть потерпи.
Скоро вернуть в міста твої діти,
А до того - будь пильна, не спи....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2022
Зупини ж ти мене за півкроку
До забутої часом межі...
Не дай в тіло вклеймитись пороку,
Не дай в очі втопитись чужі.
Зупини ж ти мене, та не словом,
Бо слова неправдиво пусті
І, вуста гублять їх випадково.
Бо слова надто складно-прості.
Зупини... Зупинися й не думай,
Що там завтра за рогом. Зажди...
Но́вий день буде грати у сурми,
А за днем прийде ніч, як завжди.
Зупини ж ти мене за півкроку.
Знаєш, я так стомилась іти
Й опиратися світу потоку.
Поруч будь. Я боюсь висоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Ох, як бракує нам тепер краси...
Краси для ока, для душі, у серці.
Тієї чистої з роси-сльози,
Якою упиваються ліси,
Якої не побачити в люстерці.
Ох, як бракує нам тепер... Мовчу...
Читаю мовчки поміж букв акценти.
Читаю й поглядом німим кричу,
Крізь простір, гордість і тривоги мчу,
Не помічаючи життя фрагменти.
Ох, як бракує в людях доброти,
Бракує щирості в словах лукавих,
Що ранять боляче. Слова - дроти́...
А ми шукаєм трохи теплоти
У поглядах далеко не ласкавих.
Ох, як бракує нам тепер... Мовчи...
Не варто рухати повітря словом.
Душею тихо до небес кричи,
Вставай упавши, не спіши йдучи...
І, пам'ятай, що все невипадково.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2022
Ти мене розбуди на світанку
Поцілунком мереживних снів,
Ніжним вітром, що втрапив в фіранку,
Але вибратись сам не зумів.
Ти мене розбуди ненавмисно,
Доторкнувшись душею душі,
Коли з неба посипле намистом -
Я так люблю ранкові дощі.
Ти мене розбуди ніжним словом,
Що так солодко й дзвінко мовчить,
Що голубить шовковим покровом
І, орга́ном крізь простір звучить.
Ти мене розбуди на світанку,
Прохолодним цілунком з роси,
Пий кохання з долонь до останку
І, крізь ро́ки цей спогад неси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022
Забути, забутись, пропасти...
Іти, чути кроки, не впасти...
Чекати, надіятись, жити...
Востаннє, як вперше любити...
Сміятися сумом в зіницях,
А час розміняти в дрібницях.
Повітря руками ловити,
Думки до порядку привчити ...
Злітати, летіти, вертатись...
Прощати й навіки прощатись.
В долонях тримаючи вітер,
Губитись в рядках поміж літер.
У мріях реальність ловити,
У сумнівах щастя губити,
В терпінні про себе забути,
Не знати, не бачить, не чути...
Забути... забутись... Не впасти.
Іти поряд, разом пропасти.
Сміятися, мріяти, жити...
Його, як нікого любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2022
"Спинися, мить...
Дай фору - трішки часу", -
Душа кричить,
Нема від неї спасу.
"Спинися, мить!
Я не встигаю! Чуєш?
Мені болить!!!
Щось довго ти міркуєш...
Спинися, мить!
Нехай розкрию крила.
Хто? Світ спішить?
Спинитись нема сили?
Спинися, мить!
Вгамуй запа́л гарячий.
Зоря горить...
Шкода́ не бачить зрячий.
Спинися, стій!
І я посто́ю поряд.
Зі мною мрій,
Лелій зі мною спогад....
Спинися... Час?
Він надто швидкоплинно
Поглинув нас
І, пролетів невпинно.
Спинися, мить!
Нехай розкрию крила...", -
Душа горить...
Злетіти нема сили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2022
Мій всесвіт, наче, збожеволів,
Зійшов із рельс і сторч летить.
Не знає правил чи дозво́лів.
Є тільки мить. Ти чуєш? Мить!
Шалена мить, що спогад гріє
І сутність огорта теплом.
Теплом і спо́коєм. Світліє
Душа наповнена добром.
Мій всесвіт космос пригортає,
Ховає в пелені планет,
І, як скрипаль, духовно грає,
Не випускаючи з тенет,
Що сотворили думи й мрії,
Які згорають аж до тла.
І в цьому вирі - в божевіллі -
Немає болю, сліз і зла.
Мій всесвіт, наче, збожеволів...
Він захворів на брак добра.
Не знає правил і дозволів.
Він мчить без гальм. О, мить, пора!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Мені здається, що без ліку
Шукати буду я добро.
І скільки б не прожила віку -
Тепліш немає за тепло
Душі, що горнеться й з душею
Твоєю бесіди веде.
І так - разом, удвох із нею
Мовчать і плачуть про святе.
Мовчать... Злітають й низько пада.
Сміються, біль загнавши в кут.
Шукають... Де ж то є та правда?
І рвуться з упереджень пут.
З тих рамок, що десь хтось придумав,
(Задумав їх - тягар душі)
А згодом дещо чуть додумав
І, світ прокинувся в глуші́...
Світ темний... Чи то темно в світі?
А, може, просто темні ми?
У двадцять першому столітті -
Сурмить у сурми бог війни?!!
І знову страх, і біль, і попіл
Зажи́во спалених людей...
Коли ж розсмокчеться той о́кіл
До крові жадібних свиней?!
А душі лі́тають, витають...
І пригортаються удвох.
В диму густому потопають
І виринають між тривог.
Шукають правду у цім світі
Та правди, мабуть, не знайти
У двадцять першому столітті
Хтось зруйнував її мости.
Мені здається, що без ліку
Шукати буду я добро.
І скільки б не прожила віку -
Тепліш немає за тепло
Душі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Буває йдеш... Куди - не бачиш...
І ходиш так із року в рік.
То усміхаєшся, то плачеш,
Знаходиш, губиш... Сходить вік.
В турботах, побуті, роботі,
Телевізійному смітті,
В веселощах чи пак - скорботі,
Буває, губимось самі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
І знову тривога, і знову тривоги...
Не спить Україна, а молиться Богу.
"Закрий же до нас їм усі Ти дороги,
А нам же пошвидше даруй перемогу!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022
Полетіли ракети - провісники лиха.
Застогнали моря, разом із ними Дніпро.
Десь в темнім підвалі переповненім - тихо,
А по світу пошарпане ходить добро.
Воно ходить, вдивляючись в злякані очі,
В очі хижі й зловісні, повні розпачу й сліз,
В ті, що криком німим і утробним щоночі
Прокладають маршрути понад хмари й ескіз
Після себе лишають - непрожите життя,
Яке рветься так легко (всього́ у пів кроку).
І нікого десь там не гризе сум'яття!
Не гризе і не буде - нема чо́му гризти!
Бо нема там до кого й до чого взивати!
Там усім заправляють одні терористи,
Там - гаддя, а окрім нема чо́го шукати.
... Полетіли ракети метастазами в тіло,
В те, що зранене часом міліони разів.
І вогнем запалало, запекло, заболіло,
І пройняло тим болем всі могили князів.
Полетіли ракети... Зуби в'їлись криваві,
Залишаючи вирви по собі в землі
Знову все споглядають очі ті, що лукаві
Десь глибоко у бункері чи у пеклі-кремлі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022
Скажи, мій Боже, чи ти нас покинув?
Чи, може, Ти за щось караєш нас?
Чому війна змальовує людину?
Чом забирає цей безцінний час?
Скажи, мій Боже, за вдовині сльози
чи відповість той, хто зливає кров?
Той хто приніс нам ці страшні морози,
хто топче нагло святість і любов?
Скажи, чи можемо просити в Тебе
під захист взяти милостивий свій?
Скажи нам, Боже... Просим не для себе...
Прости нас, Отче... Завтра знову в бій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2022
Зведіть мур аж до неба,
вище хмар дроти з струмом -
це нагальна потреба!
Це історія сумом
оповита, забута,
загартована, стерта,
сотню раз перезута,
до живого обдерта,
розграбована, вбита
і воскресша з руїни,
тя́жким болем повита...
Біль проходить крізь стіни!
Зведіть мур аж до неба!
Якщо можна то вище!
І всередині себе
зведіть також. Хай нищить
Все чуже і нерідне,
що принесли нам в хату -
на мораль й душу бідне...
Женіть нечи́сть хвостату
аж до самого пекла -
у московію кляту!
Зведіть мур аж до неба -
аж до са́мого Бога!
І всередині себе
зведіть також до нього.
Вище хмар - дроти струму
і слова молитва́ми.
Зведіть мур, а не думу -
вічний мур поміж нами!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
Забудь мене і я тебе забуду,
І більше у думки не приходи.
І що б кому не говорили люди -
Горням розбитим не поп'єш води.
Забудь мене, як вітер, той що вчора
Теплом торкався до змокрілих вій,
А через мить блукав-шукав у горах
Вже не моїх - чиїхось інших мрій.
Забудь мене, не сип словами-цвітом,
Не витрачай безцінного часу́.
Не пролітай думками понад світом,
Не руш трави ти вранішню росу.
Нехай ця ніжна прохолода,
Що росить ноги, досягне душі.
Коли ще трапиться така нагода
Нам вдвох торкнутися до струн Землі?
...Повітря чисте жадібно вдихаєш.
Такої не зустрінеш чистоти
Уже ніколи. Один раз стрічаєш
На все життя, а часом - на віки!
Ця свіжість обпікає болем скроні
І, вабить подихом зелених м'ят.
Торкаєшся цілунками долоні,
Пронизує все тіло (аж до п'ят).
...Забудь мене і я тебе забуду,
І більше у думки не приходи.
І що б кому не говорили люди -
Горням розбитим не поп'єш води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2022
Хоч ми війною побиті -
НЕСКОРЕНІ!
Хоч ми і кров'ю залиті -
НЕЗДОЛАНІ!
"руцьким міром" катовані -
НЕ СТЕРТІЇ!
А все тому, що ДУША у смерті Є!
Пограбовані путіна
гнидами -
Спопелимо їх своїми
огидами!
І до коліна десь так аж
до сотого
Проклянемо вічним страхом
двохсотого!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2022
Життя спинилось там, де місяць лютий
озвавсь ракетами, і болем, і плачем.
Де дім залишивсь, і де сон забутий,
Де кат шигає, і де кров ключем.
Життя спинилось там, де лють ожила -
Та сама лють, що вплетена у ген -
Вона любов, немов дитя повила
у синьо-жовті кольори знамен.
Життя спинилось там, де гул гармати
Не може заглушити крик душі,
де сиротою залишилась мати,
що досі гріє руки дітворі.
Вона цілує, молить, пригортає...
В малі долоньки дмухає тепло,
замислиться і вже пісень співає.
Життя зламалось - в грудях запекло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2022
Десь там високо, понад хмари,
Нас споглядає добрий Бог
І бачить, як ракет удари
поміж цілих летять епох.
"Вони ж, неначе, й не спинялись...
Чи, може, сниться це кому?
Здається, там внизу загрались
малі хлопчиська у війну.
...На що Земля перетворилась?", -
Сльоза пролилася дощем.
Вкраїна тим дощем умилась,
відчувши в грудях млосний щем.
І, мовчки стала на коліна,
піднявши очі до небес.
"Змилосердися... Я - руїна!
Несу століттями цей хрест.
Допоки будуть тіло рвати
моє і душу на шматки?
Скажи, чи довго ще страждати?
Дітей змордованих кістки
Лежать в окопах, на дорогах...
Помилуй, Боже! Захисти...
Нехай лунає в усіх сховах,
що вже нема, нема війни."
Стояла довго так - на мінах -
Не день, не ніч, не рік - віки!
І плакав Бог у тих руїнах,
в яких виднілися кістки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022
Чого ж ви лізете сюди?
Чи тут вам медом намаще́но?
Свої лишаєте сліди,
чуже краде́те і, шалено,
мов хижі звірі - дикуни -
усе рівняєте з землею.
Чи душі ваші валуни,
що родять в серці ахінею?
Чи може ви - це щось таке,
що з потойбіччя (прямо з цеху)
Гниле, огидне і бридке
із днища вирвалось до верху.
Докіль не думала би я,
питання ставила й гадала
та сутність вічного раба
все глибше вас би поглинала.
Не може вільним стати раб,
бо він ненавидить свободу.
А нищить, бо багато зваб
у нас для рабського народу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2022
Чи можна біль поміряти віками?
Чи можна нації спинити пульс,
стоптавши душу й тіло кирзаками?
(Чи можна вдруге вірити комусь?)
Невже ви дійсно впевнені у тому,
що всі глухі, незрячі і німі?
Ви молитеся Богові Святому
чи несете пожертви сатані?
Скажіть, а вас родила людська мати?
А годувала дійсно молоком?
Чи сповивала тіло немовляти
вона любов'ю, ніжністю й теплом?
Чи може пак родила вас чортиця
десь поруч пе́кла? Пили ви смолу
і, там же нею мили свої лиця,
ростивши сутність у собі гнилу!
Ну ось, зростили... Вда́лося на славу!
(Ганебну славу на усе життя.)
Либонь, ваш батько тішиться - лукавий,
як чує плач, і стогін, і виття...
А діти ваші - вони сплять ночами?
Чи так як наші вже не мають сліз,
десь у підвалах з мертвими батьками -
Це не реальність, це її ескіз!
Насправді все жахливіше за жахи,
Такого світ не бачив споконвік.
Щоб голова сивіла в бідолахи,
поки святе ґвалтує чоловік,
який прийшов без права навіть жити...
Він зруйнував, забрав, убив! За що?
За те, що ми уміємо любити,
а він тварюка - вічне зло, ніщо!
Немає сил, є тільки лють і злоба.
Немає страху і нема жалю,
нема споко́ю поки та худоба
безбожно топче цю святу землю́.
Чи можна біль поміряти віками?
Не можна, ні! Докіль не згасне світ,
про це кричати будемо піснями,
лютневим снігом, (а під снігом цвіт).
Ми будем нести в українських генах
все те, що ви принесли у наш дім.
Тепер не кров - вогонь і лють по венах
тече й кипить! І роздається грім,
який луна не попід небесами -
на цілий Всесвіт поміж тих планет,
яких не осягнути нам думками...
Грім правди - очевидців не з газет.
Чи можна біль поміряти віками?
Чи можна нації спинити пульс?
Ви тут накриєтеся кирзаками!
Від України імені клянусь!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2022
Це ж треба було таке втнути,
Собі придумати дивне́,
І, підливаючи отрути,
Собі ж самому! Під шафе.
Мабуть, що точно - щохвилини,
Секунду кожну, кожну мить -
Лице, втрачаючи людини,
Поміж людьми на світі жить...
Десь тишком-нишком рити бункер -
Туди ж тікаючи, як щур.
Кричати звідти Світу "Струнко!
Я так сказав!" - старий баху́р!
Та доки ж будеш заливатись?
Докіль? Ще довго? Та дарма...
Йому б в солдатики погратись,
але ж союзників нема!
Зате він телепорт освоїв,
Поміж панянок, як павич.
Своїх, стріляючи "героїв",
Заклеймував свій на́рід - бич.
Це ж треба було таке втнути,
Собі придумати дивне́ -
Узяти й випити отрути...
Над нами Бог, життя одне!
Чи, може, про запас десь маєш?
Купити можна? Продають?!!
Піґулки вічності вживаєш?
Вони побічок не дають?
Ох, дали значить... Це помітно.
Ми це помітили усі.
Ну, посміхнись ще раз привітно
Й давай швиденько до землі.
Поближче, трішки нижче "брате".
Та, що ж це в Бога є таке?
Зроби планеті нашій свято!
Земля до себе не бере?
Ну, знаєш... Вона є святою,
А ти накинувсь на святе.
Та не візьмеш ти ніц з собою,
Молись, щоб взяли хоч тебе.
Це ж треба було таке втнути,
Собі придумати дивне́.
Хотів усіх нас проковтнути,
А проковтнув лишень себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2022
Мені б заплакати... Не можу.
Всі сльози висохли либонь.
Пробач наш, Боже, що тривожу
Та у душі горить вогонь.
Горить і палить, розриває
Рве серце болем на паски,
Збирає знову й роздирає
На ще кривавіші куски.
Мені б заплакати... Не плачу.
Всі сльози запеклись. Мабуть,
Я цього пекла не пробачу.
Не я одна. Не в цьому суть.
Земля здригається і стогне...
Той стогін чути в небесах.
У цьому стогоні потоне
Усяк, із кров'ю на руках...
Мені б заплакати... Поможе?
Чи стане легше? І кому?
На що скажіть усе це схоже?
Спецоперацію? Війну?
Шкода проклясти я не можу!...
Не вмію, духу не стає.
Та знаю, сарану ворожу
Пекельна кара - кров заллє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2022
Прокинься, Світе, бо Земля тремтить!
Летять ракети в серце - в Україну!
Здається, іноді, несила... мить...
І знову Бог нам посилає днину.
І знову сонечко, і знову сніг,
Буває дощик плаче разом з нами.
І попри все звучить в підвалах сміх,
Й дітей народжують так само мами.
Прокинься, Світе! Ти доволі спав,
Набрався сили! То потримай небо!
Ми знали всі...Та хто скажіть чекав?
Хто відчуває у крові ́́потребу?
В невинній крові, у сльозах дітей,
Тих са́мих, що молитви шлють щомиті.
В тілах розстріляних цілих сімей...
Невже, мій Світе, очі ще закриті?
Прокинься, Світе! Небо потримай!
А на землі - ми зможем їх здолати!
Прокинься, чуєш?! Більше не чекай...
Як почекаєш - можеш більш не встати!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2022
Ми - нація! Ми - ті, хто не вмирають!
Нас не беруть ніяка зброя чи слова!
Ми ті, хто молитви звертають
Свої до Бога...
Скажи, а кому ж ти молишся, москва?
Ми козаки, козачки і гетьмани!
У наших венах кров - розпечена смола!
Ми на коліна? Ні, не станем!
Лиш перед Богом...
А ти перед ким схиляєшся, москва?
Так! Ми Бандерівці, Гуцули, Галичани,
Ми Покутяни, Бойки, Лемки ми,
Ми Запоріжці, Закарпатці, Волиняни
Ми ті, хто залишаються ЛЮДЬМИ!
Ми ті, хто є єдиним організмом,
Суцільним нервом . Ми - натягнута струна.
Пульсуєм болем за Вітчизну.
Із нами Бог...
Нам не страшна оця про́клята війна !
Ми ті, хто зупиняє танк собою,
Ті, хто носить міни голими руками,
Безстрашно з молитвою до бою
Ідемо з Богом...
Москва, ти знаєш так було віками.
Так! Ми Бандерівці, Таврійці, Слобожани,
Ми Буковинці і Кримчани ми,
Ми Полісці, Надніпрянці, Подільчани.
Ми ті, хто залишаються ЛЮДЬМИ!
Ми - нація! Ми - ті, хто не вмирають!
Ми - УКРАЇНЦІ! Це у нас в душі!
Хай вороги надії не плекають!
Ми їх потопимо у їх крові́!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2022
Не приходи до мене більше снами,
Не потривож розмірене життя.
Розбіглись долі різними світами
І, більш не стрінуться - невороття.
Не приходи, не зігрівай думками...
Не згадуй щастя, болю чи тепла.
Між нами відстань (міряю роками),
Між нами прірва - сумом поросла.
Не приходи, я більше не чекаю.
Не відчуваю радості, тривог...
І ці думки сміливо зустрічаю.
Мене почув, змилосердився Бог...
Забрав із серця і думок той камінь,
Якого прагнуть більшість із людей.
Тепер я вільна у своєму ж храмі,
Не вириваючи себе ж з грудей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021
Мені вже ба́йдуже...Чи знаєш?
Це слово поглинає все.
Це стадія, коли чекаєш -
Чекаєш, а життя іде.
Проходить повз - не помічаєш,
Бо стрімголов летиш туди,
Де снами спогади стрічаєш
Давно забутої весни.
Мені байду́же... не тікаю,
А дивлюсь в вічі між рядків,
які ти більше не читаєш -
Ти випадково в них забрів.
А лист осінній знову пада...
Такий короткий його шлях -
Від березня до листопада
(А спокій знайде у снігах).
Мені вже ба́йдуже... Не знаю
Чи так же само і тобі.
Світанок вкотре зустрічаю
Не наяву, не уві сні.
А він у пору цю холодний,
Сказала б навіть, що чужий
І надто (штучно) благородний
І, наче, крик душі - німий.
Мені байду́же... А чи знаєш?
В цім слові темрява живе.
Ти вже нічого не чекаєш.
...Кружляє жовтий лист ...паде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2021
Є спогади ціною у життя,
Вони крихкі від дотику реалій.
Ти їх ховаєш від суєт сміття
у власній пам`яті
чим далі.
Вони зринають, коли міцно спиш,
Коли здавалося б все має бути
таким - таким як є. Але, якби ж...
Є спогади, що гірш
отрути.
А ти, буває, навіть не вдихнеш,
не видихаєш, а тамуєш подих.
Бо саме спогадами ти живеш -
живеш усім світам
на подив!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2021
За кроком крок - секунд політ,
Яких нікому не спинити,
Твоїх очей незримий світ -
Зростають діти...стимул жити.
За миттю мить - летять роки,
Нам залишаючи печалі
Й тепло далекої руки,
Що обпікає пам'ять. Далі...
А за думками йдуть думки
(Вони у спогадах повиті)
Бурхливі ріки і струмки -
Вира́зні, а тако́ж розмиті.
І ти не стишуєш ходу́,
Не маєш права зупинитись.
......................................................
Можливо, стрінемось в Саду?
О, лиш би знову не спізнитись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2021
Замерзлу душу не зігріє чай,
Слова ніколи не зберуться в пісню,
І, хоч як вмієш голосно співай
Вони кричатимуть мовчанням грізно.
Теплом долонь не відтопить серця,
Ті, що замерзли по житті згубившись.
І не сховати болю та лиця...
І не забутись у вині, напившись....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020
Ти був...не був?...
Чи просто здалось?
Скажи, ти чув,
як серце рвалось?
А відчував
як тріпотіло?
Сказати щось,
мабуть, хотіло.
Сміялось небо,
а чи вітер?
Слова "не треба",
наче квіти
стелились шовком
у повітрі...
Змішались
кольори в палітрі
моїх думок.
Чи, може, наших?
Скажи, а що буває краще
за відчуття, що ти кохана,
єдина, рідна і жадана?
.......................................
Ти був?...не був...
Не розумію...
Скажи, а чув,
Як нишком млію,
вуста шукаючи вустами?
.............................................
Невже кохання поміж нами?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020
У глибині твоїх очей мій світ...
У глибині моїх - печалі...
Нехай пройде не двадцять - сотня літ!
З тобою в серці буду жити далі.
Нехай минають на землі віки,
Тисячоліття, ери...і планети.
Шукати буду я тепло руки,
Питаючи у неба "де ти?"
А ти десь поруч паралельно йдеш,
Минаючи мої дороги,
Яким нема кінця й не буде меж -
А будуть болісні тривоги.
У глибині твоїх очей - не я.
А ти іди! Іди й тікай чимдалі!
Нехай розколеться начетверо Земля
Думками буду я з тобою й далі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2020
Людській фантазії немає меж,
Вона уміє до небес злітати.
Я дуже грішна й думаю Ви теж,
Але і нам же хочеться кохати...
Людським глибинам бо нема кінця -
Поглянеш в душу й можна не вернутись...
Чому так легко кидати слова?
Чому так важко вчасно схаменутись?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020
Ти мій біль,
ти мій сон, ти - зітхання...
Моя сіль,
що на рані й кохання.
Ти - світанок
і місяць поночі...
Мій серпанок,
ти - все, що я хочу.
Ти - мій страх
і надія на щастя.
У руках
звідкісь взялось напастя...
Я мовчу -
ти мовчання не чуєш.
Я кричу...!
А ти поруч мандруєш.
Ти мій біль...
Та не хочу я болю!
В рані сіль -
кровоточить тобою.
Іще мить
І розколеться небо.
Як щемить
Моє серце у тебе...
..........................
Не впусти,
Не відкрий ти долоні!
...................................
Як мости
стали руки холодні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020
Життя поділилось на до і на після,
жовтневим дощем позмивало сліди,
не речетатив це і навіть не пісня,
це те що зоветься забудь та іди.
Іди хоч і важко - місцями нестерпно.
Впадеш - піднімися (!), не зможеш -повзи...
Борись, бо інакше згадають посмертно!
Не буде тебе і твоєї грози...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2020
Дуже холодно - тілу болісно...
Серед неба хтось злісно грюкає.
На стіні аж занадто голосно
у ритм серця годинник стукає.
Уже темно... давно стемнілося.
Не збагнула, як сонце випало
й, наче дзеркало, вщент розбилося,
А ті друзки у ніч розсипало.
Не читається, бо не хочеться.
А думки, наче рій із бджолами.
Совість знову про щось клопочеться
й грає з нервами, грає з голими.
Зупинися! Знайшлась хвилиночка.
Пригорнися до свого всесвіту
Ти для нього одна краплиночка
із якою веде Він бесіду.
Дуже холодно...та не болісно.
Душа з небом розмову слухає.
А у грудях аж надто голосно
в ритм годинника серце стукає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2020
До чого йдем? Куди скотились?
Ми "псами платимо за газ"....
Сміятись з себе вже навчились,
вірніш смієтеся ви з нас!
Ми ж можем горобців ловити,
без пенсій жити, без зарплат,
дві сукні років сім носити
і мити голову до свят!...
А ще у нас бо є печінка,
дві зайві нирки, чуть майна...
про це ви мовите так дзвінко!
Та ось, згадала(!), що нема
вже українських в нас каналів -
платити треба бо й за це...
У вирі цих усіх реалій
життя минає - не стає!
І ні на мить не зупинити
пенсійний вік - він все росте.
А ще вчепились до освіти...
Мабуть, тому, що вона є!!!
А це вже зайве, це не треба -
потрібен ВАМ тупий народ!
Шукаєте рабів для себе
без права голосу й свобод?
А хлопці... вони там вмирають,
та ми не думаєм про це,
бо нам "кістки" як псам кидають...
А СУДНИЙ ДЕНЬ, для вас прийде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863952
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2020
А я, здається, більше не пишу -
десь розгубилися слова й катрени...
Як і усі завжди кудись спішу,
але вже рими не спішать до мене.
Я їх, здається, бачу уві сні -
вони так часто, може й мимоволі,
лягають гладдю у чиїсь пісні
і так рясніють у чужому полі!
А я, здається, виросла... Мабуть,
вони з дорослими на Ви, здалека...
на свої крила більше не беруть,
тож я тепер сама собі лелека.
Ну що ж, лети! Здіймайся в височінь!
Тебе, чекають все нові вершини!
Всі твої рими - то є твоя тінь,
яка лягає на душі площи́ни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851889
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2019
До рук торкається рука,
та це не так інтимно
як мить, коли душі душа
торкається невинно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2019
Подаруй мені крила...
Я так хочу літати...
Де далекі світила
запах ночі вдихати,
Ароматом світанку,
щоб наповнились груди.
Щоби солодко й п`янко...
Подаруй. Будь що буде
там в високій безодні!
(Все безмежно красиво
Почуття благородні,
а любов - особливо)
Подаруй мені крила,
лети разом зі мною!
Я з тобою щаслива -
я кохана тобою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2019
Це був один із тих днів, які не піддаються осмисленню. Надто (!) емоційно важкий і виснажливий день. Коли відчуваєш несправедливість і береш на себе удар, щоб менше дісталось тим кого дуже любиш, тим хто витримати це (наодинці із собою) ще просто невсилі. Це була одна із тих безсонних ночей, коли твої очі закриті, але думки рояться (як бджоли у вулику). Очі сплять, а сутність ні! Переосмислення! Стереотипи... Руйнуються переконання. Втрата віри у людяність, чесність. Ти усе розумієш, але щось змінити не можеш. Просто боляче... Невимовно боляче, так як не було ніколи досі. Це важко - посміхатися, коли тобі боляче... Коли світ руйнується. І, хоч це не є особисто твій світ, але дуже дотичний до твого. Мабуть, смішно, проте він іноді іде паралельно, іноді просто дотикається, а іноді співпадає... Боляче дивитись на фото і розуміти, що чогось на ньому не вистачає. Хм... Чогось. Не вистачає цілої людини. КОГОСЬ! Де ж вона? А вона десь в дорозі додому - це якщо говорити про місце перебування. А насправді? А хто його знає?! Я теж не знала у якій площині перебували дитячі думки. Сумно... Серце поволі стукає, життя іде далі. А дитина на все життя збереже шрам із назвою несправедливість. Чи думають про це інші? Що роблять для того щоб майбутня свідома людина не втратила віру у все добре та прекрасне? Ще з пару таких моментів і серце огрубіє.
Шановні, будьте уважними з тими, хто ще не встиг зачерствіти у цьому світі. Добре подумайте перед тим як сказати чи зробити. Адже є такі слова, які ідуть з нами поряд усе наше життя. А, особливо, ті що почуті в дитинстві. І, можливо, саме Ви станете тією людиною про яку уже в майбутньому доросла людина згадуватиме з сумом і болем.
А все могло би бути інакше... Але це вже інша історія, написана кимось іншим - не нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836397
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.05.2019
Чотири роки, наче одна мить,
вони пройшли, пробігли, пролетіли...
У грудях серце птахом тріпотить
злетіти хоче, рветься що є сили.
Адже не страшно вже летіти вам,
ви знань набрались й мудрості чимало,
Пустились рук і вчительки і мам,
такі сміливі й самостійні стали.
А ви згадайте як не так давно
прийшли до класу ви такі маленькі...
Таким широким здалося вікно
й чомусь важкими рюкзаки новенькі.
Вам завеликими були парти,
й високо (надто вже) висіла дошка,
всі одинакові були букви
а ви - кумедні й несміливі трошки
Минали дні... під вчительки крило,
немов до мами, ви чимдуж летіли
знання і мудрість й ласки джерело
в Оксані Володимирівні ви відкрили.
Секрети стали спільні - не свої,
а з ними легшали складні задачі
та й вчились запросто усі вірші
і переносились разом невдачі.
Шановна наша, мила, дорога!
Ми щиро вдячні за невтомну працю,
за ваші теплі, золоті слова,
які лилися у серця гарячі.
За довгі ночі у думках без сну,
якщо хтось раптом засмутив недумно...
Несіть же й далі школярам весну,
хоча сьогодні, мабуть, теж Вам сумно.
Хай Бог опікою огорне Вас,
Марія-Діва шле благословення,
щоб вогник радості в очах не згас,
а учні й далі щоб були натхненням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792830
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.05.2018
Гаряча... холодна... невпинно
по венах розлилась й пече.
Миттєво. Секундно. Хвилинно.
Спинилась, уже не тече.
До втрати свідомості, пульсу
кружляють сплетіння-думки
породжені болем хаосу
й відсутністю друга руки.
Затихло... немов обірвалось.
Здалось чи то дійсно лечу?
Так легко землі відірвалась,
так голосно мовчки кричу!
Забута не нині, а завтра.
Покинута вчора, мабуть.
Не моя, а ваша вже правда...
Та в чому тепер її суть?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736543
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2017
Ти гадаєш, що в тебе є право
приходити коли заменеться?
Що душа моя, досі ласкава,
до твоєї душі озоветься?
Ти гадаєш? А я сумніваюсь.
Ти зламав мій світогляд - не крила(!)
Тільки глянь... я висо́ко літаю,
а з тобою - я ледве ходила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706797
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2016
Ми на хвильку забули, що гості
на планеті, що зветься Земля.
Ми, наповнені хитрої злості,
носим гордості модне вбрання.
Ми відважно вдивляємось в погляд,
що соромиться наших думок,
і розширюємо "лжесвітогляд"...
Почорнів життя чистий листок.
Ми на хвильку забули...О, Боже,
Дай згадати й покаятись час!
Так вертатись додому негоже!
А тим часом вже вогник загас...
Більш нічого не треба. Так тихо.
Вже немає "на благо" брехні.
І, немовби, ніколи й не дихав
і не жив-гостював на Землі.
Ми на хвильку згадаймо, що гості
на планеті, що зветься Земля.
Скиньмо з себе одежину злості...
Тільки хвильку триває життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705133
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2016
А місто огорнулось хмарами,
немов периною весни,
крізь світлі кольорові сни -
там наші мрії ходять парами
й цвітуть сади.
Ось шовком сльози з неба лиються,
торкаючись до струн душі,
і знову пишуться вірші,
що між рядків коханням миються.
І знов дощі...
Покрилось місто парасольками,
в калюжах видно цілий світ
крізь білосніжний вишень цвіт
і пазл думок, що склався дольками
з безцінних літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2016
[i]Пам`яті Кабана Григорія Мартиновича[/i]
Занадто багато суму,
зібралось в хмарному небі -
всі знали, ніхто не думав...
Сьогодні ж прийшли до тебе!
Та цього ти вже не бачив,
не чув, не сміялись очі.
Ти кожному з нас пробачив -
сказати ж не було мо́чі.
Здригалося небо від грому,
кружляв одиноко лелека,
як несли від рідного дому
в дорогу близьку і далеку.
Зірвався на мить і вітер,
немов не хотів пустити.
Покрили подвір`я квіти...
Учитель пішов спочити...
Дзвінок продзвенів востаннє,
Із пам`яті спогад рине,
Зітхання, в сльозах прощання.
Душа понад світом лине.
[i]Здригалося небо від грому,
кружляв одиноко лелека,
як несли від рідного дому
в дорогу близьку і далеку.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664543
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.05.2016
Залюблена в осінь,
заквітчана...
В мережаних росах
повінчана.
Думками до неба
піднесена,
Мов птаха натхненная
веснами.
Залюблена в осінь...
голублена
морозними ранками,
згублена.
Замріяна зорями
ясними,
забута вітрами
невчасними.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2015
А я б і далі жила Вашим болем,
плекала б в собі почуття вини,
кружляла вітром над безкрайнім полем,
чекала б досі Вашої зими.
А я б і далі витирала очі
від сліз, що душу миють уночі,
кричала б мовчки з усієї мочі,
до "Раю" знов ховаючи ключі.
А я б і далі вірила у чудо
і Вашу правду мала б за свою,
і хай би що там говорили люди,
я чула б Вас (я надто міцно сплю).
А я б і далі жила Вашим болем,
та Ви - з очей забрали пелену.
Уже не я кружляю понад полем,
уже не я "занадто міцто сплю".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609415
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2015
Мої пташата, мої діти…
Дозвольте так назвати вас.
О, як же хочеться радіти,
Що вам уже летіти час.
Але скажіть як відпустити,
Навчіть як втримати сльозу,
Як серцю тихо не тужити
І вгамувати ту грозу,
Що у душі моїй витає.
Навчіть мене, бо я не знаю.
Одна ще мить… і вже востаннє
Вас всіх покличе на урок
Повитий смутком і прощанням
Шкільний дзвінок.
Одна ще мить… і всі дороги
Для вас відкриються в світи.
Хай оминають вас тривоги
І не пізнайте ви біди.
Хай із небес благословення
На ваші долі Бог пошле,
Здоров`я чистого й натхнення,
Нехай збувається усе
До чого прагнете душею.
Сягайте щастя апогею,
Пізнайте вічні почуття,
Цінуйте дане вам життя.
Я прошу вас не забувайте
Ні школи, ані вчителів.
Хоч іноді, та повертайте
Туди, де вам дзвінок дзвенів.
В щасливу путь летіть пташата,
Просторо змахуйте крильми,
Від бід завжди оберігати
Вас будуть мої молитви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584094
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.05.2015
Я Вашу правду чула вже не раз,
її слова - солодкі та лукаві,
вона красива без усіх прикрас,
її долоні і вуста ласкаві.
Її усмішка - Боже мій, пробач -
за неї можна півжиття віддати!
Вона, неначече, той невинний плач
малого й щирого (поки) дитяти.
Я Вашу правду чула і клялась
що я за нею піду на край світа.
Чого ж земля тоді не розійшлась,
можливо, я б змогла в ту мить злетіти?
Летіти краще, як під землю йти
й до Вас тягнути свої кволі руки.
Злетіла б високо, над ті світи,
що сотворили Ваші лженауки.
Ця Ваша правда, де ж вона тепер?
В якому закутку якого неба?
На дні чиїх сердець, яких озер?
Ця ваша правда - не моя потреба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571755
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2015
А я чомусь уже забула
той запах Вашої весни.
Її, немовби, і не було.
А Ви хіба ж тоді були?
Наснились... Мабуть, зачиталась
і відірватись не змогла -
словами-перлами квітчалась
а по житті вінком пливла.
А я чомусь уже забула
і не згадається мені
Тонули Ви , чи я тонула?
Хто кого рятував тоді?
Здається, бачила я прірву
і чула відголос на дні -
каміння падало. Я зірвусь!
Та руку хтось подав мені...
А я чомусь уже забула
той запах нашої весни.
Її, немовби, і не було.
А Ви? А Ви, хіба, були?
Пішли так само, як з`явились -
не озирнулися назад.
А, може, ми удвох розбились
під звуки створених балад?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569359
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2015
Тільки ти не вмирай,
бо не час нам здаватися, брате.
Подивись - неба край
і розпечене сонце строкате;
по обличчі мороз,
а по серці слова "я чекаю..."
І здається, що ось
у руках наших ключик від Раю.
Але рано, зажди,
не спіши заглядати за двері!..
Бачиш? наші сліди
на снігу, а душа на папері.
Тільки ти не вмирай,
бо не гоже до мами труною...
Брате, чуєш? Чекай!
...Вражий "голос" розлився луною.
По обличчі вітри,
а по серці слова: " я вмираю...
Батьківщино, прости,
я не зміг вберегти Твого Раю..."
....................................
Тільки ти не вмирай,
бо не час нам прощатись з тобою.
Подивись, неба край
і розпечене сонце від болю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560684
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2015
За лінію - ні подихом, ні кроком,
ні променем, ні вітром, ні дощем,
ні миттю, ні годиною, ні роком...
За лінію - ні "Градом", ні "Смерчем"!
За лінію не можна навіть словом,
не можна інтервалом між рядків,
не можна назавжди чи тимчасово!..
Не можна "грузом двісті" до батьків!
За лінію - ні поглядом, ні болем,
ні думкою, ні спомином, ні сном.
За лінію - ні радістю, ні горем,
ні смерті поглинаючим млином...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560220
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.02.2015
Чи не бажаєте придбати совість?
Здається в змозі ви купити все -
і гідність, й титул, і забуту гордість,
і навіть чуйність на вагу піде.
Ви навіть щастя вклали в капітали,
воно ж сьогодні так зросло в ціні.
Чому здивовані? хіба не знали?
Сховали трішки в сейфі у стіні?
Так сумно й гірко, але я спитаю,
бо ми (з народу) хочем знати ще
ЧИ НЕ БАЖАЄТЕ ПРИДБАТИ РАЮ?
бо й вашим дням колись кінець прийде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559755
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.02.2015
Ви знаєте? а я іще жива,
я мушу жити поки думка лине.
Життя мого не замкнена крива
до вічності прямує безупинно.
Ви знаєте? а я боюсь гріха,
та кожен, підбираючи старанно,
в душі карбую, а вона - крихка,
безцінне, ніжне в нашім світі панно.
Ви знаєте? а я літаю в снах -
сніжинку вітер підійма до неба.
Вам видно посмішку в моїх очах.
Погляньте глибше. Хоча ні, не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559491
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2015
- Про що мовчить сьогодні осінь,
жовтневим листом на траві?
- Дощами-слізьми в Бога просить
краплинку миру для Землі.
Вузькою стежкою крокує,
й гріхом породжені плоди
збирає мовчки. І цинкує
у душах зболені сліди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530242
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.10.2014
Життя, як спалах сірника.
А нам би з вами жити вічно,
але ж душа така крихка -
хворіє грішністю хронічно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2014
Про що цьогоріч Осінь плаче,
з прожилками горя, слізьми?
Зривається вітром, неначе,
її чимсь образили ми.
Летить, поспішаючи, в завтра,
забувши сьогоднішній день,
якого роздмухана ватра
з надії, і віри, й натхнень
серця напуває любов`ю
до ближнього - брата свого.
Чомусь цьогоріч Осінь кров`ю
омилась ночами. Чого?
А все, ніби, так як і було -
обличчя і постаті ТІ.
Так само десь щастя заснуло
і дивиться на самоті
кимось виткані з солоду сни.
Усе те ж... І тільки лиш ми,
та Осінь ридає ночами
сльозами сивої мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2014
Не кидай слова на вітер,
він їх понесе в світи,
не визбираєш тих літер,
хоч, з часом, й захочеш ти.
Не кидай слова... Вернуться
на мить чи, можливо, дві.
А потім, як дощ, минуться,
залишивши слід в душі
глибокий, чи ба - смертельний,
такий, що повільно їсть
до сліз у очах, пустельний,
ніким не проханний гість.
Не кидай слова на вітер,
він їх рознесе як пил.
Усіх позбирати літер
не має людина сил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518330
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2014
Рано чи пізно (пізно чи рано)
впаде з очей пелена -
саообману стіна,
ляжуть думками слова філігранно
зібрані досвідом гідно, старанно,
наче в косі сивина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2014
Скажіть, а що для щастя нам потрібно:
побільше "друзів", почесті, грошей,
жертвоприношень (натовпу) подібних
же нам самим? Як наслідок - смертей?
Скажіть, допоки будем продавати
не тільки тіло, але й душ своїх
поблідлі тіні? Нам не привикати...
Скажіть допоки цей іржавий сміх
лунати буде, наче, вирок суду
над головами зболених людей,
що почорніли до кісток від бруду
всіх тих, що рвали совість із грудей?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517957
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.08.2014
Назустріч сонцю і завтрішньому дню
розгорну крила, підіймусь над хмари.
Зорею ранньою - світанком - огорну,
ласкавим сяйвом я нічні примари*
*примари - те, що приснилося, примарилося (плід фантазії).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517614
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2014
Нічого не буває просто так,
нічого не дається нам задарма.
Відчувши нелюбові терпкий смак
із тебе, мабуть, впадуть тяжкі ярма
в яких були і серце, і душа,
яка із себе вирвати хотіла
тяжкі кайдани - грішні почуття,
що були ядом для людського тіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2014
В надійнім сховку - пам`яті моїй -
не по полицях, мабуть, в перемішку
життя моменти і уривки мрій,
що викликали радісну усмішку.
В надійнім сховку, досвіду замком
на ключ утрат закрито найдорожче,
що не просочиться у світ струмком,
а тільки , іноді, зволожить очі.
В надійнім сховку - дальше від людей
і від життя збіднілого (земного) -
кохання, щастя й болю апогей.
В надійнім сховку, де усе й нічого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2014
Чи можна розділити неділиме?
Чи має право хтось робити це?
Себе, прикривши йменнями святими,
наш грішний брат до пекла донесе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2014
Затихло те, що так кричало
і рвало серце та шматки,
що понад хмарами літало
і виливало у струмки
всю силу ніжності своєї.
Із глибини прорвався сум,
сягнувши висоти тієї,
з якої не почути дум,
що птахами летять на волю -
до сонця, тобто, до душі.
Затихло, не прийнявши долю...
Забулось у суєт глуші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2014
Скажи, що у очах твоїх, доле?
Що сховала в своїм рукаві?
Може, серце сполохане й кволе,
але думи безцінно-живі.
Може, ще не один раз упаду,
я розбившись об камінь і біль,
але все ж піднімусь, як принаду,
пригубивши піднесену сіль,
що мені подаси ти ласкаво,
моя доле. Втомилась мабуть...
За вікном знову сиро, сльотаво.
Спомин року минулого чуть
піднімається й хоче злетіти,
але листям пожовклим його
засипає, прирікши зотліти,
серед барв веселкових цього
незбагненного, дивного світу.
Моя доле, умита слізьми,
нерозумна, ти хочеш спинити
бідну душу з чужими крильми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2014
І знову сон, і знову все як було:
мовчать слова і зупинився час.
В твоїх очах на мить лиш спалахнуло
й погасло знову, що єднало нас.
І знову сон... Так близько все далеке.
Мовчать слова і погляди мовчать.
Чому, скажи, я чую тихий клекіт?
Це наші душі потай гомонять.
І знову сон - світанком він розтане,
впаде росою на пелюстки дум
і сколихне кохання мережане,
залишивши опісля себе сум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2014
Я не можу судити Вас строго,
бо творіння таке ж як і Ви.
Я Вам скажу усе і нічого:
Ти - людина, по-правді живи.
Я не можу - не маю я права.
Не для того нас Бог сотворив,
щоби підло чи навіть лукаво
брат на брата твариною вив.
Я не можу судити - це грішно,
я зберу ще немало гріхів,
по житті пробігаючи спішно,
поміж їх солодових ланів.
Я не можу судити Вас, знаю.
Хоч порокам земним нема меж,
день за днем ревно роки черпаю...
Але й Ви не судіть мене теж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515748
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2014
Вже середина літа
(цьогоріч все дощить)
рясніють барви-квіти
і тягнуться в блакить,
стараючись вловити
промінчики тепла.
Родились - хочуть жити,
але їдка смола
собою заливає
тендітні пелюстки.
За обрієм світає.
Чорніються хустки,
що голови покрили
не вгамувавши біль.
Сиріються могили
по всій Землі довкіль...
Вже середина літа,
сльозам нема кінця.
Рясніють барви-квіти,
але мовчать серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512231
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.07.2014
Хтось малює нам долю, та фарби набирає
не в підніжжя веселки, а так...
Сіро-темна й червона інші барви стирає
на картині безмовній, однак
якщо кожен з нас візьме колір неба й колосся
і з любов`ю мазок проведе,
тоді гучно озветься те німе безголосся,
у якого хтось душу краде.
Хтось малює нам долю, бо своєї не має -
чуже завжди солодше свого -
крила вільної птахи без жалю підтинає,
та не випити болю всього,
що по світу розлито не одими руками
не за рік, не за два - за віки.
[i][b]Намалюймо ж бо долю ми своїми фарбами,
не зіпсувши її сторінки.
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512082
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.07.2014
[i]Пісня матері, яка втратила сина у бойових діях[/i]
Спи, мій сину, люлі...натомились очі,
а я буду поряд ще цієї ночі.
Спи, мій сину, люлі... плаче Україна.
Спи, синочку, не будись, бо Лиха година.
Люлі, рідний, люлі... Ой, не грім роздався,
це, моя дитино, старший брат озвався.
Спи, мій сину, люлі... я уже не плачу,
горе крає серце і долю юначу.
Спи, мій сину, люлі... я тебе зігрію.
Спи, синочку, не будись, я твій сон лелію.
Люлі, рідний, люлі... Біль стискає груди.
Смерть, моя дитино, не підкорять люди.
Спи, мій сину, люлі... Я тобі співаю
і цілунками-слізьми тіло накриваю.
Спи, мій сину, люлі... то не грім роздався,
а мій син, навіки з світом розпрощався.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511955
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.07.2014
Відстань. Час.
Дзвінкі слова.
Мрій каркас,
як тінь, зника...
Знову ніч
і як завжди
пліч-о-пліч
не наші сни.
Наших снів
давно нема,
як і слів.
...Між нас зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2014
Чи від того так боязко й холодно,
що природа дощами рида?
Чи від того земним душам голодно,
що невіра їх сутність з`їда?
Чи від того кров лиється ріками,
що насититись хочуть сповна
і поміряти власними мірками
не поміряне часом життя?
Чи від того пала й розливається
кольорами гарячими синь,
що хтось горем вселюдським вмивається,
яке стелиться, наче, полинь.
Чи від того?.. А хто теє знатиме
і, для чого гадати дарма?
Коли син відрікається матері,
то здригається грішна Земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511616
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2014
Я колись Вас запрошу на каву,
коли снігом в душі замете
найдорожче й водночас просте,
а в минулому навіть ласкаве...
Я колись Вас запрошу, проте,
тоді серце вже буде іржаве.
Не про Ваше кажу, про своє -
його втрат павутиння снує
гіркотою ранкової кави,
що, мов ліки, душа моя п`є.
Я колись Вас запрошу і, мабуть,
посміхнуся, зустрівши, на мить
щось у грудях моїх защемить -
давні спогади снігом опадуть
(я старалася їх ув`язнить).
Я колись Вас запрошу на каву,
коли вітром, мов пил, рознесе
найдорожче й водночас просте,
а в минулому навіть ласкаве
почуття з ніжним присмаком кави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
[i]Присвячено загиблим військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України[/i]
Що нам втрачені очі,
що нам втрачені руки?
Щоб не втрачена тільки душа!
Що нам пострілів ночі
і тортури, і муки?
Нам би тільки країна жила.
Нам би йти чистим полем,
усміхаючись небу,
і дивитись як діти ростуть.
Ми - закалені болем,
ми всі тут не для себе -
задля тих, хто вдивляється в путь
і чекає додому
не солдата, а сина,
чоловіка чи батька свого.
Боже, страшно й самому
аби юна дружина
не оплакала тіла мого.
Ми не всі поверне́мось,
хтось востаннє вдихає
на всі груди повітря... і дим,
та ми серцем горне́мось
до всіх тих, хто чекає.
Дух, навіки, наш буде живим!
.........................................
Що нам втрачені руки?
Що нам втрачені очі?
... Щось ударило в груди й пече.
Що нам постріли? - звуки...
Нам би мирнії ночі,
за які кров рікою тече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510768
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.07.2014
Ні словом, ні снами, ні думкою...
Розвіяло вітром усе -
не лиється піснею лункою
і радості більш не несе.
У пам`яті глибоко сховане,
розбите, у серця на дні
вогнем запеклось - закарбоване,
бо досі потрібне мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2014
[i]«Як же тебе мені мало, мамо…»[/i]
Хочеться кричати… Як же їй у цю мить хочеться щосили кричати. Вона знала, що так буде, очікувала саме цього. Також розуміла й те, що жалітиме, жалітиме усім своїм серцем, але буде надто пізно. Чи мало є таких людей як вона, які у свій час не відпустили чиюсь проти себе вину.
Згадувала лікарняні палати і нерухоме материне тіло. Не було сліз, а тільки почуття вини. Вона не встигла за її життя сказати, що вибачила їй; не встигла сказати, що любить так само як і тоді в той день у батьківському саду, коли хмари здавались живими образами. Не встигла.. Передбачала такий поворот дій, але все ж не переступила через себе. Чи мала вона таке право? Чи можна не пробачати батькам – людям, які дали тобі життя? Ніхто не має права когось судити, але Іванна все ж осуджувала маму, хоч і переконувала себе у протилежному.
Що саме жінка не могла їй пробачити: її відсутність у житті доньки чи байдужість до неї? Важко сказати. У кожної людини своя важка і нікому незрозуміла дорога. Не варто вчити когось як жити, не знаючи як це – бути в тілі того кого вчиш, не знаючи як він чи то вона думають, як відчувають. Звісно є загальні засади і закони виконання яких вимагається від кожного, але ж є і різні нюанси, що не відомі кому-небудь іншому. І все ж, потрібно бути вдячними своїм батькам за життя і бодай за це підтримувати і поважати їх, допомагати і намагатись зрозуміти їхню позицію, приймати їх точку зору, приймати їх саме такими а не тими ким хочеться бачити.
Згадалось як дзвонила мама, а вона – Іванка – просто ігнорувала її дзвінки, вона не хотіла із нею розмовляти, але коли все ж відповідала, то була вкрай холодною і не підпускала до себе не дивлячись на те, що їй хотілось кинути геть усе і поїхати-летіти до мами. Вона хотіла лягти на її коліна і плакати, як у дитинстві, хотілося відчути мамин запах – руки з ароматом хліба. Хотілося розповісте все те, про що не знає ніхто і що так важко засіло у грудях. Але ні, вона не подавала і вигляду, що та жінка, яка зараз розмовляє із нею є такою дорогою їй… Вона просто мовчала і плакала.
«Як же тебе мені мало, мамо…»
Після однієї із таких розмов , взявши олівець, вона просто написала те, що так і не могла сказати мамі…
[i]Заплети мені, мамо, косу
Заплети мені, мамо, косу
як колись у дитинстві у полі.
Пам`ятаєш, благала ти долі
для своєї маленької доні
і дивилася як я росту.
Заплети мені, мамо, косу
і вплети синьоокі волошки,
хай порадують нас вони трошки...
Чому бачу у тебе я зморшки?
Невже стільки пройшло вже часу?
Заплети мені, мамо, косу...
Заспівай ти мені колискову,
щоб у ніч - у холодну зимову
я відчула, що поруч ти знову
і побачила твою красу.
Заплети мені, мамо, косу
як колись, пам`ятаєш бувало
коли серце уперше кохало
болю втрати воно ще не знало...
Витри, мамо, на щоках росу,
заплете тобі донька косу.[/i]
(Після викладення даного вірша у щоденнику, прийшло коротеньке смс: «Давно не был так тронут. Спасибо». І хоч відправник 777, вона все ж знала хто написав, так як у неї був лишень один сумлінний читач, який перевернув усе верх дном і сидів глибоко в її пошматованому серці. Але не про це тепер мова.)
Що тут скажеш. Проблема батьків і дітей чи не одвічна у світі цьому. І не варто судити ні одних ні других, так як кожен бачить усе по-своєму. Це надто глибока для обговорення тема, якій можна присвятити увесь інтервал перебування на планеті, але так і не збагнути до кінця усю суть і складність.
І як би Іванна не опиралась, вона давно пробачила ті рокові і такі важкі для неї слова, сказані мамою.
«У мене нема більше доньки, моя донька померла». Чи можна так легко подібне вибачити? Чи можна так легко сказати таке? І чому, чому такі слова мають право бути сказаними? Як можна поховати ще живу людину, яка досі міркує і відчуває? Як так можна? Ось, саме це все жінка не могла збагнути. Вона тисячі разів давала собі подібні питання, але так і не змогла знайти на них відповідей. Так буває… Буває так.
І знову в перемішку із далекими спогадами недавні. І знову вона там де біла плитка і чорна ніч. Чорна від горя, болю і відчаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506521
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.06.2014