| Сторінки (13/1254): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Я зайшла в кав’ярню випити кави. Там, за чашкою холодної кави у руці, сиділа молода вдова і, невидющим поглядом, дивилась у вікно кав’ярні. Її звичний світ розлетівсь на дружки - раз і - назавжди... клята війна...Господи, бережи наших захисників!
У чайчинім криці
Вчувся крик душі.
Молодій вдовиці
Влігся сум в лиці.
Чашка задубіла
Стиснута в руці.
Ковтнути не сила
Каву в чорноті.
Чорнота в хустині,
В серці назавжди.
Пустка в середині,
Безпросвітні дні.
В погляді застигло
Горе з-за війни.
Сили, дай, молитво!
Господи, спаси!
Як його кохала,
Знаєш тільки ти.
Та війна забрала -
Рухнули мости.
Ті мости миттєві
З ласки та тепла.
У кожному дневі
Коханим жила.
Спочивай у мирі,
Рідний мій, в раю...
В незгасимій ватрі
Світ наш збережу...
03.04.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2023
Земле моя рідна, всіяна бідою,
Пеклом днів з боями, Славою Героїв.
Прошарком злодійським різного покрою.
Над тобою в небі бомби та снаряди,
Розпростерті крила зляканих пернатих.
Тріпають серденька шукаючи ради.
Прихисток лаштують в уцілілім гіллі,
Сповнюють піснями окопи в довкіллі.
Втішають солдатів в короткім дозвіллі.
Йде весна гаями, степом з ковилою,
Збирає полюддя твердою рукою.
Спочивши, солдати готові до бою.
До бою нового в пориві єдинім,
Господи Всевишній, захисти їх нині!
Зішли мир та спокій Україні милій!
30.03.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2023
Сонця захід, що чарує,
В злеті качинім - на пару.
В серці назбирує спокій,
Промінь чіпляє за хмару.
Думку життєву триножить,
В співі пташок, в надвечір’ї.
Хор весняний такий гожий
Стихне в вечірнім сузір’ї.
Ніч розіпне покривало,
Все й всіх накриє собою.
В сні відіб’ється лекало,
Доля, сповита габою.
25.03.23
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2023
Скажіть, а хто такий поет?
Поспішаю у інтернет.
Аж крихчу, виводжу строфи,
Вже й лице спітніло трохи.
Бухкає в скроні, в голові,
А поруч Муза на коні.
В серці Всесвіт - то є любов,
Вона постійно гонить кров.
У душі тепло й сваволю,
Ще люблю свободу й волю.
Не терплю покори й рабства,
Не сприймаю і нахабства,
Підлість, зради й пересуди -
Перед Богом рівні ж люди.
Тож шануймося й шануймо,
Одне одного ми чуймо.
Будьмо ввічливі й терпимі,
Поміж себе всі єдині.
У гурті лиш добре жити -
Разом землю боронити.
У гурті бо міць і сила -
В слові й ділі незборима.
21.03.23
З Всесвітнім днем поезії вас, любі друзі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2023
Прилетіли лелеки з далеких країв,
Принесли теплі дні на крилі.
Звістку цю кожен птах в своїм серці чаїв -
Повсідались підряд на гіллі.
Тут і синички, й шпаки, чижі й горобці,
В небі яструб, - у хижій красі.
Поруч нього ворони - гарні ловці,
Униз кидають тіні косі.
Оживає природа, пробуджена в мить,
Іще трішки - бджола забринить.
Пробивається й зелень - на вітрі тремтить,
Хіба той, хто лінивий, то спить.
Повітря, напоєне свіжістю, манить
Смак весни відчути душею.
Душу землі - її благодатну щедрість,
Із суєтною тишею.
20.03.23
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023
Обійми мене, коханий,
Відгукнись на Небесах.
Помолюся я за тебе,
За земний, що мав ти шлях.
Притулюсь у думці вкотре,
Розітру скупу сльозу.
Щось невидиме, тривожне,
Полишило раптом сну.
Проминають дні за днями,
Переходять у роки.
Все, що було поміж нами,
На дні пам’яті-ріки.
Розливаються по тілі
Теплим спокоєм-крилом,
Ті хвилини, серцю милі,
Що так личили обом.
Що дають і нині сили
Йти вперед одній за двох.
Спочивай у мирі, милий...
Хорони мене, Господь.
19.03.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
В забутті не знайдеш рятунку,
Минуле ще прийде не раз.
Ті спомини різні в ґатунку:
І радісні, й повні образ.
Одні - гріють душу неспинно,
А інші - з печалі й журби.
Від третіх - у серці дитинно,
Четверті – поріг гіркоти.
Думки повсякчас розіп’яті –
Лінчують собою єство.
Коли б наперед було знати -
Не все, що в житті, божество.
За ними назирці вже п’яті –
Штовхають у груди й під пах.
А шості, - мов хмари кудлаті,
Від сьомих – у небі ти птах.
Біжать перемінні події,
Несуть лантухами слова.
Зачеплять десь сльози за вії,
Десь хочуть позбутись гріха.
Кидають і ночі в безсоння,
Хоча те відомо здавна.
Свідомість так прагне осоння,
Щоб ним пройнялось майбуття.
17.03.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2023
Набухають в лузі котики,
Зір милують залюбки.
Від холодної екзотики
Спомином лишень струмки.
Розлилась зима водицею
По низинах, по ярах.
Не скує мороз вже крицею,
Розгубився на вітрах.
Котить в небі сонце весело,
Шле тепло усім до ніг.
Кому: весело - не весело,
На спочинок хто приліг.
Вкриймось тишею - не тишею,
Бо гримить іще війна,
Повні вірою ми щирою -
Ще спізнаємо добра.
14.03.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Між хмар круглий місяць на небі,
Освітлює звивистий шлях.
"Пуги", - залунало від греблі, -
Сови непідроблений страх.
З кущів враз озвалась гармата,
На злеті вогненний снаряд.
На сталі там надпис: " За брата ", -
А інші ще в черзі підряд.
Виводить рука твердо букви,
Складаючи в щемні слова.
" За тата". "За маму ", - що брови,
Все зводять в тривозі щодня.
Вслухаються, що там в новинах
Про Бахмут, Лиман, Вугледар.
Зрадливо тремтять спинні нерви -
Згубив ворог в бою весь запал.
А залп уже новий з гармати:
" За вдів ". " За сиріт ". " За сестер ".
Як волю в когось відбирати,
Щоб в пам’яті страх вам не стер.
" За мир ". " За свободу, Вкраїну ".
" За землю, зруйнований сквер".
Важка боротьба йде без спину,
Начисто б вогонь вас пожер.
В перемішку втома зі злістю
В козацьких серцях вже роки,
Аби впитись благою вістю -
Позбулись навіки орди.
05.03.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2023
Із легким вітерцем
Теплий сонячний день.
Угорі ситцем синь,
Там, де хвильки пісень.
То синочки малі
Зустрічають весну.
Заховали жалі,
Життя будять зі сну.
Вже підсніжників стрій
Голосує увись.
І проклюнусь пирій,
Ти ж, земелько, держись.
Скоро прийде пора
Лемешів на полях.
Відгуляє арта,
Шлях очистить в степах.
Згине нечисть-орда,
Як від повені бруд.
Слава нашим бійцям
За звитяжний їх труд.
Заколоситься лан,
Зашумить колоском.
Власний маємо план -
Мир, кордон під замком.
01.03.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2023
Натрапила в "Ютубі" на фільм русні я про "Москву",
Про корабель, котрий у морі Чорнім кормить раків.
Ну, що, уламку? Не довго прибував ти на плаву
І міць твоя хвалебна нині, геть, уся до сраки.
Вправно відправив "Нептун" їсти іржі тебе на дно,
Десяток всяких там уже морських песиголовців.
За волю бій - то не бравада, що на показ, в кіно,
Уроджена, від предків, сміливість у наших хлопців.
Стоять пліч-о-пліч воїни на суші та на воді
За землю рідну, Україну, рід свій, за державу.
Не по роках змужнілі, згуртовані і вольові,
Щира подяка вам, сини, за ворогів неславу.
За мозолів кривавість низький уклін, строгість в очах,
За всі незгоди смертної війни в звитяжній славі.
За сіль морську на втомлених: лицях, тілах, на губах,
За сажу в легенях, за рани і біль у заграві.
За волю невимовну, зібрану у міцний кулак,
Коли йдете у бій чи відбиваєте атаки.
З вірою у серці молимось, рідненькі, ми за вас!
"Боже, вбережи! З миром верни живими до хати!"
23.02.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2023
Замітає недолю снігами,
Притупляє і радість, і біль.
Що було, що пропало, між снами, -
Хороводить зима водевіль.
Добігають у вічність години,
Весни поступ в прийдешньому дні.
В скронях стукають злі роковини,
Що чумою повзуть по землі.
Й до чистилища душі у черзі
За земні-бо діла ждуть одвіт.
Одні душі із льодом, замерзлі,
Інші - чисті, як вранішній сніг.
Оголила війна людську сутність,
І у кожного власний кумир.
Безневинно страждає безгрішність,
Та з мольбою благає про мир.
І чекає, в тремтячій надії, -
Перемогу, з весняним теплом.
Не знайдеться ж для зла протидії -
Тільки сила, у серці - з добром.
21.02.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2023
За вікном свище вітер, голосить,
Прикладається в шпарки між тим.
А у сонячнім небі, де просинь,
В’ється сивий із чадом все дим.
На "нулі", де розриви снарядів,
Причаїлись в руїнах бійці.
Гатять з всього, що мають, тих гадів,
Що несуть люту смерть по землі.
Зустрічають свята поміж буднів,
Де вперемішку з святістю бій.
Де любов дає силу й могутність,
Щоб незламним залишився стрій.
Стогне лють, закипає у грудях,
Гріє руки розпечена сталь.
З горла крик, в очах вогники блудять,
Очі дивляться зірко у даль.
Не продавиш любов із коханням:
Ні роями із куль, ні вогнем.
Із порепаних вуст заклинанням:
"Долі перст не об’їдеш конем."
У святій боротьбі всяк величний,
І освячений предками шлях.
Там, де воля, - канони одвічні:
Земля рідна, любов і пернач.
14.02.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
Начистила зранку картоплі. Згадавши те з дитинства, натерла її на дрібну овочеву тертку, віджала картопляний сік. До тертої картоплі, до смаку, добавила: дрібку солі, перцю, яйце, добре помастила нагріту сковороду олією, виклала на неї півтора сантиметровим шарам отриману суміш. Зверху ще раз помастила олією та поставила свою бабку у вже розігріту духовку на годинку часу пектись.
Усміхнулась, стенувши плечима, бо так і досі не втямлю, чому цю терту картоплю так назвали. А тим часом за вікном білів, виблискуючи на сонці сніжок, бо ж підморозило трішки, і так захотілось мені потрапити, хоч на трішки у своє, таке нині вже далеке, дитинство, бо й бабка, власне, з нього.
За споминами, та сякими-такими хатніми справами, година минула швидко і з духовки пішов приємний запах вже готової їжі, котрий пробудив маму, що дрімала, лежачи у постелі, і ми сіли снідати.
Думка про ковзанку мене таки не покидала і я не втерпіла, пішла шукати льоду. Благо, цьогоріч, сама природа, ніби відкидала насильно нав’язаний їй бум союзної меліорації, котрий так безжально понищив болотяну флору та фауну. А птаства ж різного було, колись, на тих болотах. Тут тобі і кулики, і грицики, і книги, як у нас на Волині називають чибісів, і, які там, на болотяних купинах, гніздились, та ще цілі зграї інших птахів, що літали у небі, і разом зчиняли такий гучний лемент, від якого аж дух перехоплювало, споглядаючи цю життєдайну гармонію природи. А ще ціле зелене багатство різнотрав’я з квітковим кольоровим букетом. Краса, котра завжди милувала погляд та зігрівала собою душу.
За приємними спогадами я досягла болота і, відчуваючи усім своїм внутрішнім єством призабутий присмак дитинства, стала ковзатись по гладкому шарові льоду, котрий злегка потріскував попід моїми ногами.
І, ніби наяву, побачила, галасливу ватагу хутірської дітвори, котра бігала, ковзалась, сміялась, каталась на ковзанах, грала в хокей шайбою з гуми, з корка старого кирзового чобота, а, коли наставав вечір, із саморобних луків, пускала у небо бенгальські вогники. Ті вогники яскравими світлячками розкраювали темне небо та, по часі, падали на розписані дитячими ногами чудернацькі узори на льодяній ковзанці.
Правда, нинішній лід не такий міцний, як у дитинстві, та й болота, як підранки, не мають тієї благодатної сили, що колись, однаково, прогулянка наповнила мене позитивом та приливом теплої, цілющої енергії.
08.02.23
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023
Віхолять в небі сніжинки,
Не розбирають доріг.
Сніг не шукає зупинки,
Де раптом впав, там приліг.
Будь-то домівки обжиті
Чи лиш руїни одні.
Долі людські пережиті
В рамах віконних, на шклі.
Шкло віддзеркалює спокій,
Затишок денний, тепло.
В зірваних рамах: сум, докір,
Щастя, немов й не було.
Виє простуджено вітер
Поміж згорілих дворів.
Проклятим жахом є витвір,
Пеклом для тих, хто тут жив.
Постаті смертні, каліцтва,
Душі травмовані, ґвалт.
Очі без сліз вже сирітства...
Чистий сніг все покривав.
Падав і падав неспинно,
Ніби вибілював світ.
Блудом брела десь причинна,
Час зупинив їй свій лік.
Слідом за нею безлика,
В темнім каптурі війна.
Й правда в крові, що пролита,
Волю назирці несла.
05.02.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
- В житті, як на довгій ниві, - чомусь згадались мої ж власні, колись сказані слова. Можливо, тому, що наше життя таки чимось схоже на довгий лан, де родить не тільки житниця, яка символізує продовження людського роду, лан ще заростає непотрібними нікому бур’янами - це, якщо до нього ставитись легковажно.
Так от, мій власний життєвий шлях, чимось схожий на оте поле, що, в залежності від пори року, має різну видозміну. Тільки на своїй життєвій дорозі, яка від батьківського порогу, зовсім рано, в неповних вісімнадцять, повела мене пізнавати новий для мене світ, я, в свою чергу, зустріла багато різних людей. Одні з них ставали для мене друзями на роки, інші - перехідними прохожими, та разом, як і кожного з нас, збагачували життєвим досвідом.
Проминали роки, які вже стали складати десятиріччя, і моя життєва дорога знову привела мене до батьківського дому. Гадалось тоді, що, раз діти виросли, то пора їм власноруч вирушати у самостійне життя, а мені стати для них, при потребі, підтримкою, самій же бути поруч з батьками, та згодом побудувати сімейні відносини з коханим чоловіком, але не все так судилось.
Тато, який хворів, скоро відійшов у вічність. Життя мого коханого смерть також забрала на вічний спочинок і ми з мамою залишились проживати на хуторі одні.
За час моєї відсутності на Наїздові багато чого змінилось. Ровесники – декілька людей, останні – старші, або молодші і, у кожного з них, давно налагоджене життя.
З сусідами, в основному, зустрічалась на автобусній зупинці, котра вела до райцентру. Відкривати душу ніхто не поспішав, перемовлялись буденними словами, тим самим, придивляючись та оцінюючи один-одного, адже у всіх за плечима уже був, збагачений життєвим досвідом, свій власний шлях.
Короткі сусідські розмови, поступово, переросли у дружні відносини за чашкою кави чи чаю. І об’єднала нас справжність – це те, коли, поруч когось, ти не боїшся залишатися самим собою, не боїшся бути смішним, якщо сказав щось не до ладу чи виник випадковий конфуз, від чого по житті ніхто не застрахований, і, якщо завтра такий випадок станеться ще з кимось, згодом ви гуртом, незлобиво, з цього посмієтесь.
Справжність – це не правда наполовину, або половинчаста брехня - це щире співпереживання та готовність стати підтримкою без якоїсь вигоди у тім для себе, будь те дружня порада чи допомога у певній справі, хіба мало їх є у нашій повсякденності.
Справжність – це виток чистої життєвої енергії, котра зігріває серця інших і ніколи не стане її жахливою руйнівною силою, що кидає людські душі у морок ночі, відчаю, страху чи страждань, або, заради владних нездорових амбіцій, забирає життя безневинних.
Справжність – це поміркованість суджень у прийнятті будь-яких рішень, бо вони однаково, певним чином, впливають на твоє навколишнє оточення, на тих, хто поруч тебе.
Справжність - це творець добра на противагу безпринципності та нещирості, бо справжність є любов, дарована нам Небесами, а ми, люди, повинні бути лиш її носіями.
Справжність – це багатство духовності, де немає місця хамству, лицемірству, завидкам та дурним помислам, бо на справжності побудовані підвалини нашого теперішнього та майбутнього, майбутнього наших дітей, знайомих та незнайомих нам людей, життя всього людства. І, якщо доля, Божий промисел, на життєвій стезі зводить вас з новими людьми, головне, не помилитись у виборі спілкування. Коли півсвідомо відчуваєш, що люди з тобою нещирі, мінімізуй спілкування, щоб потому не стало боляче. Знай, що так не буває, щоб поруч тебе не було тих, кого ти зможеш назвати справжніми друзями, та, першочергово, за любих життєвих обставин, не втрачай людяність у собі самому.
31.01.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023
В дім зайшла з подвір’я,
Те вже, як завжди,
Як сутінь вечірня
Повзе в закутки.
"Випав сніг", - до мами,
Бо ж сидить сама.
"Хтось пробіг полями?
Кажеш щось дарма.
Ти одна? А інші?
Сестри твої всі?"
В пам’яті сум’яття,
Старості сліди.
"Я одна тут, мамо,
Тільки я і ти."
В погляді з туманом
Туга з-за біди.
Блукає по хаті,
По свічці малій.
Полум’я ж стрибає,
В язичках тих змій.
Потріскує стиха
На столі свіча.
В материнськім серці
Запеклась сльоза.
"А, чи не дзвонили
Діти з чужини?
Чом їх доля, Боже,
Завела туди?
Звідти вража сила
Плюндрує степи.
Сіє смерть повсюди,
Звірства скрізь сліди.
Господи Всевишній,
Ти, дітей, прости!
Хіба є хто лишній,
Скажи з висоти?
Чи в таку годину
Їх зродила я...
Що? Тепер чужою
Їм своя земля?
Вірю, в їхніх душах,
Вся моя любов.
Материнська ласка,
Родоводу кров.
І рушничні квіти,
Вдосталь де тепла.
Діти мої, діти,
Нащо та війна?
У моїм волоссі
Тільки сивина.
Вас чекаю в гості,
Чия в тім вина?
На моїм обличчі
Не сходить печаль.
Як же мені, діти,
Стримувати жаль?"
Із вуст материнських
Клекотять слова.
Хилиться на груди
Сива голова.
Вкотре у молитві
Сходяться світи
І нічого більше:
"Господи, прости!"
Проливалась мантра:
"Грішних нас, прости!
Дай, щасливе завтра!
Завтра - без війни!"
25.01.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023
У далекий зорях
Відблиском любов.
Шлейф кохання пряний
Тисячних розмов.
У яскравих зорях
Невмирущість душ.
Пам’яті зарубки,
Що зібрались в куш.
Стелиться пороша
Тихо так до ніг.
Хтось живий сумує,
Когось жде забіг.
Для когось назавжди
Щем на серце ліг.
Хтось махнув рукою
Й ринувся в політ.
В кожного дорога
По житті своя
І для всіх на світі
В небі є зоря.
14.01.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023
Руку постійно тримаймо на пульті:
Постріли, свято, сирена, відбій.
Пальці тремтячі торкаються культі,
Що вкотре в сні йде з ступнею у бій.
В мороці ночі розплющені очі,
Темінь підвальна, пульсують скроні.
Скільки ще має вас бути охочих
За жахіття здобути прокльони?..
Тачку за вбитих, мічених кулями,
Пралку за звірства по лікті в крові.
Ницість не стисне душу там гирями,
Де все людське геть затерте в лиці:
Людяність, чесність, добро і відвага,
Що притаманне в звичайнім житті.
Ви, недолюдів рашистських ватага,
В пеклі горіть, де окріп в чавуні.
І хоч, як важко, дається свобода,
Рабська покора - то є не для нас.
На славу Христа й свого родоводу -
Здобудемо мир, повагу в віках.
07.01.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2023
"Не суди, - то не суджений будеш", -
Так говорять народні слова.
У білизні чужій себе згубиш,
Чи ж для того твоя голова?
Нехай віник мете сміття в хаті,
Не в чужій, а у власній, своїй.
По кутках гуснуть тіні патлаті,
Як спускається вечір у ній.
Миготять світлячками на небі
Крізь фіранки зірки, що ясні.
І шкребуться з думками в утробі
Всі події років навісні.
Їм підморгує місяць лукаво,
Заглядає у душу сповна.
Доки ти ще живеш, маєш право
Щось змінити, відомо ж здавна.
Не впусти свого шансу у прірву,
Що дається тобі і не раз.
Перетвориться згодом на мерву,
Ще зачепить й стихію з образ.
Хай панує в щоденній рутині
Миролюбність, що знищує зло.
До лиця завше кожній людині
Невичерпність сердечна й тепло.
04.01.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2023
Ось такий то Новий рік,
Лежав сніг, та ввесь потік.
Розтікається вода
Є біда, а чи нема...
Розбігаються струмки,
Людське лихо від біди.
Щезни ж горе, що війна
Нам в домівки принесла.
Хай тривоги в землю кануть,
Москалі під дих дістануть.
Щоби мир був в Україні,
Молимося щогодини.
Господи, допоможи,
Захисти нас, збережи,
Всі гріхи наші прости.
За свободу в бій йдемо,
Лиш на тім ми стоїмо.
Бійся, вражий супостате,
Вільному є що втрачати.
29.12.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022
Білі чаплі в зимовому небі,
Білим привидом жаху війни,
Десь летять все, на Захід, далебі,
Розбиваючи тишу крильми.
А під ними сувій білосніжний,
Заскорублий від крапель дощу.
Скляний спокій, що крихкий та ніжний,
Наче розсип зі сліз від жалю.
Плачуть душі загублені слізно,
Розливаючи щем по землі.
Білі ж чаплі летять, вірогідно,
Що притулок ще знайдуть собі.
Проводжала тривожно очима:
"Не втрачайте надії, летіть!
Хоч чималий вже путь за плечима,
Зберіть сили останні, живіть!"
21.12.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2022
Є такі явища, від котрих неможливо відірвати свій захоплений погляд. До таких я відношу пічне полум’я. Спочатку полум’я мляве та слабке, окутане сизим, густим димом, що стрімко обволікає вустя печі і стрімголов клубочиться у комин. Та поступово полум’я сильнішає, вбирається у багряну свитку, і стає повноправним володарем свого часу: дихає жаром, зализує до червоного залізні рейки пічного зводу.
Чудернацькі вогняні язички пританцьовують у печі, наче живі істоти, якийсь магічний танок, і притягують до себе всеціло, наповнюючи душу своїм теплом, адже, пічне полум’я, символізує: добробут, достаток та благолуччя, чого я, від щирого серця бажаю усім людям.
19.12.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2022
Стою одиноко на волю вітрів,
Чекаю так щиро, аби ти зігрів.
Щоб в грудях моїх ключем билось тепло,
Щоб душу в надії уже не пекло.
І, байдуже, що я не маю коси,
Такої ні в кого не має краси.
Я біла та чиста, як рання роса,
Ну, де ти, коханий? Тремчу вже уся?
Зімліти б в обіймах вогняних твоїх,
Почути на вушко принадливий сміх.
На мить, що зосталась, відчути любов,
Й на радощах тих розтектися струмком.
Так думала баба в дворі снігова,
Аж поки на плечі не сіла сова.
Пугикала в ніч, світила очима,
Вчасним рятунком замріяла днина.
12.12.22
снігову бабу ліпили: Андрійко та Міланка
світлина моя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022
Вийшла на вулицю і, аж подих на мить перехопило. На небі, поміж білуватих хмар, височів круглий, ясночолий місяць. Він манив собою зір та заворожував погляд своєю небесною красою. Поодинокі зорі поблискували з віддаля, підсилюючи чарівну картину вечірнього неба, котру на своїх плечах тримали темні, ледь розпливчасті, силуети дерев.
Ніщо не тривожило вечірню тишу, тільки поодинокий гавкіт дворових собак, що тим самим, сповіщали вечір, що і вони, як і вечір, є сторожами людського затишного спокою, який уже скоро ніч візьме у свої повноправні обійми, та накриє весь люд сном. І, дай Господь, щоб цей сон для усіх людей був спокійний.
08.12.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022
Притрусило сніжком все довкілля,
В непорочній красі світо-рай.
Зачепилась сніжинка за гілля,
Неповторність не руш - споглядай.
Зупинися на мить без потреби,
Вслухайсь в тишу, у чашу буття.
Обізвалась синичка від греблі,
Там, де верби, й ледь чутно виття.
Завиває простуджено вітер,
Розгулявся побіля дерев.
Розгубив свою сутність між літер,
Що не слово - натягнутий нерв.
Не складається ребус життєвий,
Якщо йти легковажно вперед.
Противага - лиш кинутий жереб,
Та і тим не торгуй без потреб.
Виклик долі сприймай однозначно -
Найцінніше всього є життя.
У путі поведися обачно,
Помолись, бо ж нема вороття.
Не буває назад вже дороги,
Тільки спомин у думці про те.
Б’ється пам’ять у вчинків пороги,
Та лягає з душі на лице.
Помолися укотре на віру,
Щоб Господь бачив щирість твою.
Хай би що, та, по правді, допіру,
Довір Господу долю свою.
08.12.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022
Вечір. Темно. В чергове вимкнули світло. Вляглась спати, закашлялась, подумала:
- Треба натерти груди мурашиним спиртом, а то ще захворію, зима все таки.
Ліхтарика не вмикаю.Навпомацки дійшла до ванної кімнати, знайшла пляшечку та відкоркувала, нюхнула.
- Спирт?.. Спирт.
Від душі натерла себе рідиною, що пощипувала мені долоню, а на ранок, коли розвиднілось, випадково глянула на свою руку. Уся моя долоня в зеленці, як та весняна молода травичка на моріжку, обличчя також трішки зазеленіло теплими барвами і мої груди, ритмічно погойдуючись у такт диханню, ніби від легкого подиху вітру, манили зір ще не зовсім спілими, запашними, зеленими грушами.
- А, бодай, ти скис на сироватку, бункерний діду!
Це ж треба було так переплутати в потемках пляшечки, що стояли поруч одна побіля одної.
По хвилі заспокоююсь.
- Які дрібниці, тільки би не було цієї триклятої війни і, щоб усі люди жили мирно та завжди мали в своїх оселях і світло, і тепло, і родинний затишок. Бережи нас, Господь!
світлина моя
04.12.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022
Я поклонюсь тобі, своїй землиці,
Свята ти, нене, змучена в вогні.
Та, по при все, душа твоя із криці,
Ти є народ - гартований в борні.
Обпалений, знівечений війною,
З міцною силою в палких серцях.
Не легкою дається те ціною,
Терпкий проліг до перемоги шлях.
Просяклий кров’ю зранених, убитих,
З каліцтвом в грудях, слізьми на очах.
З жагою правди та несамовитих,
Нескорених, котрі збороли страх.
Вони ідуть вперед крізь біль і неміч,
Крізь гул арти, моторів гул та чад.
Вони завжди прийдуть тому на поміч,
Хто потребує захисту й порад.
Вони - Герої нашої епохи,
Прості на вигляд, навхрест автомат.
І, як потреба, - грізні відчайдухи,
В бою стають сильнішими в стократ.
Я поклонюся низько до землиці,
Хрест покладу за кожного бійця.
Разом ми - нація, ми - українці,
Нам не життя без славного вінця.
20.11.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022
Розлив сніжок молочну свіжість
Та побілив усенький світ.
Калині кетяги червлені
І в хризантем тремтячий цвіт.
Траву пожухлу на землиці,
Стежину кручену з воріт.
Опалі грушечки-кислиці
Та журавлини із боліт.
Гриби спізнілі ще у лісі,
Вони росли в гущавині.
Гніздо пусте на тім горісі,
Котрий виднівся у вікні.
Не оминув і річку тиху,
І став із вербами над ним.
А дітвора, собі на втіху,
Зліпила бабу поміж тим.
І не біда, що завтра, може,
Весь сніг із баби потече.
В гурті бо дружба переможе
Й вчасно підставлене плече.
18.11.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022
Повня в безхмар’ї,
Зорі на небі світло ллють ясне.
Господня краса!
Тіні смугасті
Гіллям-руками тишу колишуть.
Безкрайність свята!
Птаство по гніздах
В час прохолодний закуталось в сон.
Дім той є власним!
Стежка край яру
Петляє зигзагом в даль до вогнів.
Всіх манить теплом!
Хвіртка відкрита,
З комина димного пахне хлібом.
Прихисток долі!
08.11.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022
Гойдається човен на тихому плесі,
До нього схилилась плакуча верба.
Замріяна в долю, летить в піднебессі
Та душу щомиті стискає журба.
Тріпоче на вітрі золотаве листя,
Спадає на човен, на воду в ріку.
Вербі залишає осіннє розхристя,
Чи ж хто бо полюбить її ось таку?
Тремтять ніжні віти зі станом пригожим,
Торкається вечір оголених пліч.
Виходить з-за хмари із ликом байдужим
Місяць осяйний, що задивлений опріч.
Приспів:
Світло холодне душі не зігріє,
Тільки в поклін до земельки зігне.
Щира молитва неспокій розвіє,
Віру дасть в завтра, що конче гряде.
30.10.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022
Останній лист тихесенько додолу
З гілок дерев спадає на траву.
Осиротілі крони правду голу
В бурулькову закутують сльозу.
Густий туман проб’є на ранок сонце
Своїм ще теплим, першим промінцем.
Торкнеться знехотя поверхні бронзи,
В опалім листі заховає щем.
Замайоріє літо солов’ями,
Привидиться пшениця на полях.
Все що було колись, відгонить снами,
Попереду незвіданого шлях.
А що зима? Скупує на турботу
Та день за днем у сонця краде час.
Однак, весна не вибрала ще квоту,
Запряже швидких коней в тарантас.
І задзюрчать струмочки із водою,
Напоять землю та вдихнуть життя.
Природа веселковою красою
Наповнить світ й надією знаття.
27.10.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2022
Як сховається день ув опалому листі,
Вступить сутінь вечірня в кімнату.
Витче пам’ять узор на квітчастім батисті,
Днів життєвих, що збігли, загату.
Підтасують думки в далеч доріг полотно,
Що розбіглось хутенько від дому.
Що по долі від роду, що на серце лягло,
Що сумбурно все ставило кому.
Клало хрест у покорі на грудях святе, те,
Що у міці нарощує крила.
І летить в піднебесся у величнім просте,
Те кохання, що сльози ронило.
Ще любов материнська у час цей тривожний,
У молитві відвертій до Бога.
Щоб для кожного ноша по силі тотожна,
Й неодмінно прийшла перемога.
Бо інакше не можна, на безсилля - табу,
Якби втома коли не борола.
"Смертю смерть поправ" у потребі на боротьбу,
Щоби гордо дивитись довкола.
18.10.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2022
Блукають долі поміж листям,
Яке летить до наших ніг.
Ще в довшу ніч погано спиться,
Перед очима падолист.
Повільно падає додолу
У краплях слізного дощу.
Знімає осінь без приколу
Листяну одіж нашвидку.
Тремтять дерева поріділі
На вітрі в дощовім в танку.
Рахують в небі й хмарки милі,
Кудись біжать без спочиву.
Біжать повз став, що в очереті,
Повз переораний вже лан.
Тримають подорож в секреті,
Самі від себе, - то капкан.
У нескінченості блукання
Минає час без вороття.
Одні митарства у вигнанців -
Прокляттям доль стають життя.
11.09.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2022
Тріпотів крильцями малий кажан,
Кружляв у тихім надвечір’ї.
Туди-сюди перетинав паркан,
Межу граничну, що на подвір’ї.
На грушці соловей в рудім садку
Про щось своє пташине мудрував.
Чи був він із думками не владу?
На небі місяць в піжмурки загравсь.
Як міг, ховавсь за кронами дерев,
А то вигулькував собі здаля.
Уже тремтів у соловейка нерв,
На примхи дивлячися гультяя.
Тому, що літо, що зима, - одне,
Холодне світло ллє у забаві.
Байдужістю окутаний без не,
Без пізнань: сорому, щастя, слави.
07.09.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022
Не сприймай ти доброту за слабкість
Чи, можливо, за малість ума.
В доброті, переважно, - розважність,
Сила волі й терпимість сповна.
Доброта дозволяє сміятись,
Якщо ти так рахуєш про це.
Але, знай, що на прикрість нарватись
Можеш прямо в щасливе лице.
Бо насмішку нікчемну не кожен
Підносити дозволить йому.
Зрозуміти те вчасно, дай Боже,
Щоб без прикрості в слові: " Чому?"
Й не хитруй ти у тихій надії:
"Ще є хтось, що наївно-дурний."
По житті все у взаємодії, -
Станеш сам ненароком такий.
Живи в мирі з собою, в природі,
Лицемірство, як є, відпусти.
Заздрість вітру віддай при нагоді,
В душу Господа й спокій впусти.
04.09.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2022
Якщо чесно, скажу я вам, не знаю,
Як на цім світі тримає земля,
Гадів отих рашиських, що без краю,
Лізуть і лізуть, немов сарана.
Що ви забули у нашому краї?
За що так плачеться ридма душа?
По що чините ґвалт? Право, не знаю...
В серці моїм, кожна кривда, - іржа.
Їсть свідомість мука пекельна в грудях,
Яку переносить в горі народ.
Як вам, виродки, спиться? Що? Не будять
Всі привиди мертвих зі сну? Цейтнот?
Ні, не думайте, і не сподівайтесь, -
Щезне в часі заподіяне зло.
Згарище, землю цілуйте та кайтесь,
Будьте ви прокляті, орки, й пуйло.
А ми відродимось з попелу смерті,
Мужності щит понесемо в віки.
Власною ж кров’ю від нашої тверді
Ви захлинетесь, від помсти руки.
22.08.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
Поклонився туман на світанку землі,
Пеленою торкнувся край хати.
Пробивався крізь нього, тремтів у імлі,
Бліднув місяць, вкладався поспати.
Підіймалося сонце все вище вгорі,
Новий день звеселявся квітками.
Розмаїтий фартух простеливсь по дворі,
Викликаючи в серці цунамі.
Пахнув медом, дурманив собою й манив,
Розпираючи груди до щему.
І злетіти до неба в душі був порив,
Щоб позбутись життєву дилему.
Рій думок, що у вирі тривожних подій,
Повсякденність, мов обруч стискає.
За свою ідентичність ведемо двобій,
Дух розплати в повітрі витає.
14.08.22
Зі святом Медового Спаса, любі друзі! Миру, злагоди, любові нам усім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Давно не говорила в голос, що люблю,
Що так сумую за тобою, рідний, милий.
Зібрала в серці жменьку крихт із кришталю,
Той час, що був для нас обох такий щасливий.
Перегортаю вкотре вервечку подій,
Прощання стримане, молитву і надію.
Чекання трепетне, загорнуте в сувій,
Чуттєвості душі на грані, що зумію.
Все витерплю в тривозі, лиш би тільки жив,
Здригатись від дзвінка крізь сон у тихий ранок.
Наше кохання сам Господь благословив,
Впивались душі ним без застережних рамок.
По вінця медом, млостю із грудей в вуста,
Де світ зливавсь у веселковості єдиній.
Нахабно вжалив в тім’я посвист батога, -
Війни жорстокий світ безжалісно-мінливий...
09.08.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Захід червоний на небі захмаренім,
Господи, вічна безмежжя краса!
Серце стріпнулося, долею зранене,
Згіркла із вії скотилась сльоза.
А в сутінках сірих, у травах стемнілих,
Хор цвіркунів рвав затишшя здаля.
Та враз із грудей, що були скам’яніли,
В теплій обгортці озвалась душа.
Якось сп’яніла, на мить зачарована,
Поступ вечірній торкнувся єства.
Створена Господом, людям дарована,
Спати вкладалася мати-земля.
Спати стелилась, вкриваючись травами,
Квітами пишними, гінким плющем.
Тільки б не вкритись їй тими загравами,
Що падають з неба смертним вогнем.
Спи, моя нене, як спиться у спокої,
Вкрийся молитвами щирими з вуст.
Ми ж не позбулись ще рани глибокої,
Маємо трудний та праведний путь.
04.08.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2022
Затисну біль, здавлю у грудях,
До тебе лину у думках.
Дзвінки із потойбіччя будять,
Від тебе, милий, новий знак.
Приляжеш поруч ти незримо,
Обіймеш внутрішнім теплом.
В твій бік подамся я плечима,
Сіпнеться прядка над чолом.
Мені так любо було завше,
Як залишались ми у двох.
Пішов, нічого не сказавши,
Злетів на небеса, де Бог.
Полинув журавлем у вічність
Із побратимами в строю.
Мені залишив лиш невтішність,
За тебе Господа молю.
За тебе і за Україну,
За нашу матінку святу.
Молюсь, щоб зупинив руїну,
Щоб відродив її красу.
Щоби гармонія у душах,
В тілах живих і в мертвих птах.
І вмиротворення у прощах
Зміїться слізно по щоках.
22.07.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Ти, ріка-ріка, річка широка,
Вийшла тихо з берегів,
Ти скажи ж мені, річко глибока,
Скільки маю жити днів?
Що у доленьки, як відміряно?
На аршин, а чи на три?
Скільки літ мені дасть зозуленька,
Скільки вип’ю іще води?
І куди мене річка дивна
Понесе, у які краї?
Річка та, що без берега,
Бо вона – життєві ручаї.
Розтечусь полями я, розбіжусь у даль,
Ген, дорогами.
Навздогінці дощ чи кручений міст,
Сонце з переливами.
Все сприйму, як є, що життя дає,
Доленька дарує:
Радість, сум і сльозу, розлуки журбу,
Що серденько чує.
І вогонь, і дим, й що було між тим,
Що несе тривоги.
У путі земній втрачу безліч сил,
Притомлю я ноги.
Пристану, посплю, сили відроджу,
Помолюся Богу.
І піду туди, де вузькі стежки,
Старий бескид, триноги.
Де живуть вітри, де орли крильми
Обіймають небо.
Згасну, упаду, без крил я не живу,
В тім – душі потреба.
12.07.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Розверзлося небо, шумить за вікном,
Полоще дощ літо неспішним дощем.
Налилися вишні червоним вином,
Намистинки пишні в кільці діадем.
Прозорі краплинки додолу кап-кап,
А вітер сміється зі слізних принад.
А вітер пустує, мов грізний сатрап,
Терпким тим обіймам по щирості рад.
Гне гілля, верхівки, тендітні листки...
А що? Те для нього всякчас залюбки.
Здалося б сумнівно, якби навпаки,
Хто знається в силі, дає у знаки.
І вишні тремтять усім ніжним єством,
Натягують жили, стоять зі страхом.
Мужніють у плоті, пройняті ремством,
Борня за життя страх фіксує замком.
12.07.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Зберу в цупкий оберемок думки,
Як в соти мед збирають малі бджоли.
Життя, - то не лахи в перекупки,
За гріш його не купиш ти ніколи.
Від крику першого в цей білий світ,
Коли розплющив вперше власні очі.
Від слова тихо-ніжного: "Привіт", -
Коли матусю збудиш рано з ночі.
І кроку першого твого порив,
Коли біжиш на зустріч до бабусі.
Коли татусь тебе боготворив,
Дідусь всміхавсь і теребив у вусі.
І перший клас, і букви всі криві,
І два плюс два такі важкі на диво.
У вчительки очки, чомусь, смішні
І з "Букваря" яке ж цікаве чтиво.
І побіжать роки в ріку життя,
Що той вагон, розхитаний на рейках.
Погляд з покуття вслід праотця,
Як станеться щось, не відчував ти страх.
Зустрінеться не раз він у путі,
Як друзі вірні й недруги на пару.
Не відступай, коли йдеш до мети,
Життя не стерпить сприйняття в забаву.
30.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022
Дощове надвечір’я шумить за вікном,
Слізну пісню співає спокволу.
Вітер грається з гіллям, немов, батогом
Б’є нестримно та хилить додолу.
Молоденький гайок присмирнів якось враз,
Поховалося птаство по гніздах.
Звіробій жовтий цвіт розгорнув на показ,
Йому дощ не завада неспішний.
Підставляють під краплі життя пелюстки
Різні квіти малі трав’янисті.
Дощ біжить підтюпцем вже до згину ріки,
Де калина в червонім намисті.
Умивається чистим, небесним дощем,
Щоб красу свою нести віками.
Встане сонце й освятить природи едем,
Щедро землю наповнить дарами.
21.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022
"Все іде за планом", а план у нас такий,
Щоб на росєї оркам пили за упокій.
Щоб земля горіла в них під ногами вся,
Ми любим мир та вбивцям даємо відкоша.
Не лізьте, падлюки, з війною у наш дім,
Дістанете по яйцях, а в рот вкладемо хрін.
У сні, в поту холоднім, прийде до вас ЗСУ,
На службі ви у чорта, ми ж віддані хресту.
Багатство свого роду, Вкраїни нам над все,
У серці пережите, як же нам пече...
Та зціпимо ми зуби до болі, до плачу,
А ж ворог учує: "Голіруч загризу".
Гнів праведний нестримний на бій вестиме нас,
Ще не раз рашисти побачать майстер-клас.
Лягатимуть снаряди у ціль де б не були,
Біжіть з України, без *ахуй і звізди.
19.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2022
Напуває росою ранок сонячний день,
Прохолоду, що з ночі, щедро сипле з кишень.
Вітер стиха колише дзвоник в лісі. Дзелень.
Там у кронах натхненний хоровод із пісень.
Спів пташиний лунає, лине під небозвід,
Дуб хмарки підпирає й не забути цю мить.
А внизу біжить стежка, оминаючи плід,
Ще не спіла чорниця поміж листя блищить.
Дятел стукнув й притихнув, щось про себе почув,
Мабуть, сон він зайчиська під кущем сполохнув.
Чи більча ненароком, його сон теж минув,
Дятел аж здивувався, що таке бо утнув.
Простягався в даль простір у пробуджений день,
Теплий сонячний промінь вже торкався вишень.
Полуниць на городі, не минув й старий пень,
Що стояв при дорозі у задумі лишень.
Пробігали повз нього: люди, звірі, авто,
Ранок змінював ранок і декор, й полотно.
Скрізь життя вирувало та пень знав, як ніхто,
Прахом стане все в часі, буде неба лиш тло.
Та з-за хмари проб’ється пучка променя й день
Вже новий відізветься у серцях з одкровень.
І відродиться з праху безперервність нетлінь,
Закодована частка всіх земних поколінь.
14.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022
Свято все є без свята,
Як неспокій в душі.
Доля де розіп’ята
І на серці дощі.
Не приспати тривоги,
Що на думці щомить.
Вкриті пилом дороги,
Йде війна, гримкотить.
Гум моторів у небі...
Бомби, фосфор, арта.
Без вини в нас далебі
Кров’ю вмита земля.
І каліцтвом, бідою,
Жахом сиріт в очах.
В битих долях ордою
Непокора в серцях.
12.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Як же пахне медово калина
У розморенім сонцем лужку.
Кружить голову літня ця днина,
Незабудок побіг в моріжку.
Сінокосів із трав вже прив’ялих,
Тиху гугняву поруч джмеля.
Окрас поля з суцвіть полум’яних
На які щедра наша земля.
Спів пташок доокола й з діброви,
Що сховались в затишнім гіллі.
Про любов все ведуть перемови,
Защеміло щось раптом в душі.
Хай віддасться сторицею всує,
За діяння, мірилом де час.
Наші душі нечистий чатує,
В грудях маймо Господній ми глас.
Той оплот, що дає стійкість духу,
Він любов, що у серці росте.
Живемо у епоху розрухи,
Тільки єдність спасе нас про те.
08.06.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2022
Букет із квітів польових
На перший хатній стіл поставлю.
Він став родинний оберіг,
Його словами нині славлю.
Стіл хлібосольний був завжди,
Як кожний стіл на Україні.
Стрічав гостей, лиш чув сліди,
На щиру радість на гостині.
Лилась розмова між гістьми,
Про те, про се і про погоду.
Хто, як вживається з людьми,
Та, як шукати в річці броду.
А потім пісня в небеса
Із вуст злітала аж до сонця.
Дзвеніла квіткою душа,
Вона бо Господа осоння.
Всього набачивсь стіл старий,
Любовно зроблений рубанком.
Мав тато вік ще молодий,
Вміло стругав дошки, як ранок.
Нема господаря роки,
Дубовий стіл під’їв бо шендьол.
Та стіл стоїть, вже правнуки
Несуть його тепло у серці.
01.06.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
Коли зійде утома з душі,
Якщо зійде, колись...А, наразі,
Стисну сум у новому вірші,
Заховаю в римованій фразі.
Заплету у косицю верби
Чи березки, що гнуться на вітрі.
І не треба вже тут ворожби,
Бо життя на розпеченім вістрі.
Хоч весна й розмальовує світ
В кольори, що дивують уяву.
Мимовільно складається звіт,
Як неспішно проковтуєш каву.
Пробігають роки у думках,
Як стежина від отчої хати.
Тепла усмішка знов на вустах,
Вчувся запах духмяної м’яти.
Як давно те було...Як давно...
Час змінив все в крутій круговерті.
Не сценарій буття, як в кіно,
Залишається в зболенім серці.
І нести маєш ношу ту сам
Із собою вперед, доки сила.
То твоєї душі тільки храм,
Скільки сліз би душа не зронила.
29.05.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
Світить сонце, сипле град,
То весна, - не листопад.
Хмари чорні, хмари білі
Угорі геть розімлілі.
З вітерцем в сполуці нині
Вдвох маніжать цвіт калині.
Припадають так сердечно,
На душі стає аж лячно.
Ніжні квіти гнуть додолу,
Хто вам скаже правду голу?..
Без прикрас, таку, як є?..
Чорний демон постає...
В небі яснім над землею
Крила розпростер... Змією
В’ється в хмарі, він біда,
Що на плечі нам лягла.
В підсвідомості війна,
А чия у тім вина?..
Я стаю німа й дурна?..
Ще не сплачена ціна?..
Нам судилося від роду
Стати в бій і за свободу
Хрест майбутнього нести,
Кров і смерть, нові хрести...
Господи! За все прости!
Прапор волі нам нести.
Іншої нема мети,
Величі крім й простоти.
Все оте навкруг в живому,
Не зрікаємось ми дому.
Рідний край, наша земля
Нам велична і свята,
Наша сила, міць, відвага.
Оркам - судний день. Гаага.
28.05.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022
Через біль, через сльози, покуту,
Кров пролиту та голод...Жива?..
Я не знаю...Простуджену душу
Зачіпає до денця війна...
І лінчує свідомість пасками,
Аж у тім’ї пече її гнів.
Не минає нічого зі снами,
За частую бракує і слів.
Тіло губкою втягує простір,
Де голки тиче в нього війна.
Скільки душ вже стоять на погості,
Щоб злетіти на все в небеса...
Боже праведний, знаю, що маю,
Я прийняти бо волю Твою.
Я не раз підходила до краю
Та із Твого веління живу.
Дай бо вижити тим, хто воює,
Із любов’ю у серці й за мир.
Тільки ниций в душі злидарює
І люцифер йому є кумир.
Захисти наших хлопців від смерті
І нужденних усіх захисти.
Бачиш, руки мої розпростерті,
За невільні гріхи нас прости.
Блуд підносить полуду на очі,
Ти ж показуєш вірний Свій путь.
Хай минаються дні, гірші ночі,
В правді сила, глибинна то суть.
19.05.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2022
Запишалась білим цвітом чорна горобина,
Дичка-яблунька, - небога, що гірка година.
Ще чекає свого часу тендітна калина
Заквітчатись у цвіт білий, мовби Україна.
Потерпає земля наша щоденно в нарузі,
При місяці і при сонці увесь люд в напрузі.
Шле прокльони щиросердні лютому катюзі,
Щоб отримав за діяння свої по заслузі.
В кого батько, в кого ненька, сестра, наречена,
В кого син, донька, невістка, братова, дружина.
Брат і шваґер... Та вервечка міцна й нескінченна,
То кожного серця в грудях друга половинка.
Схиляємось у тривозі в молитві до Бога,
Щоб дав захист у бою Він, щоб легка дорога.
Щоб здолати нездоланне, як дійме знемога,
Щоб прийшла до нас із миром ждана перемога.
18.05.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2022
Зашморг на шиї...
Війна...Весна...
Бусел один
І хата сама...
Комин холодний,
Без диму давно...
Шторки закриті,
Без світла вікно...
День колисає
Тугу в садку...
Зозуля притихла
В зеленім гайку...
"Ой, люлі, люлі", -
Горну німоту...
Душу ґвалтовану:
Маріуполь, Бучу, Ірпінь...
Десятки містечок і сіл,
Пустки, де осідає лиш пил...
В серці любов,
Закипає сльоза...
Моя Україно,
Я з тобою
Піду до кінця!
В ім’я волі, на славу!
В ім’я Ісуса Христа!
14.05.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2022
Увібралась весна в зелен-шати,
У цвітіння садів та дерев.
Між кущів заховались гармати,
Чутно залпу вогняного рев.
І у небі літають крилаті,
Ті, що смерть сіють поміж людей.
У букеті болотнім лататті
Рваний чобіт, ще крик із грудей.
А у дома рідня у молитві,
У поклоні до неньки-землі.
Просять Господа, щоби у битві,
Захистив він солдата в борні.
Що чекають з любов’ю у серці,
На повернення в щасті...Чека...
Закрутилось все в наступі, в герці,
В занімілих ще пальцях чека...
Не змінити вже долю і кров’ю
Багрянить в цвіт ліловий броню.
До Небесних Святих вкотре мовлю,
Щоб спинили безбожну різню.
Щоб літали у небі лелеки,
Щебетав соловей у гаю.
Щоб позбулися ми небезпеки,
Були вільні, в земному раю.
09.05.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2022
Збиралась нічка на подвір’я,
Маячив місяць в небі вже здаля.
Дзвін бемкав на богослужіння,
В душі у котре я була маля.
Вчувала мову тиху й ніжну,
Що молитовно линула з грудей.
Просила мати дати гідну
Доленьку в Господа та від людей.
Спускались сутінки спокволу
І замовкав у відголоссі дзвін.
Моя ти, нене, перепону
Я не одну зборола ради змін.
І головне було не впасти,
Коли в безсиллі стиснуті вуста.
Що не лежить, чуже не красти,
Хоч й хрест важкий торкається плеча.
Здавалось, інколи, порядність,
З моря веде в річкову мілину.
Якщо ж у твоїх грудях вдячність,
Господь із рани зробить цілину.
Так і біжать роки, мов нічка,
Сріблять на скронях коси в сивину.
Лишилась ще з дитинства звичка,
Усе хороше мати в дивину.
І вищість підлості та зради,
Ні сліз чужих, ні крові на руках.
І, злигодні, заради правди,
Допоки живеш і тіло - не прах.
03.05.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022
Вітер шарпає бите відро,
Те скрипить, бо припнуте на взводі.
Обіймає туман, (не ярмо),
Все це звично весняній погоді.
Крізь ранковий туман промінці
Теплим снопиком ллються на землю.
Золот-сірі висять ремінці,
Я душею до Господа внемлю.
Він Творець гармонійності в дні,
Що приходить на зміну із ночі.
Хор крилатих виводить пісні,
Сушить нехотя сльози жіночі.
Ловить погляд яскравість принад,
Білий вельон розквітлої вишні.
Старий клен теж брунькує парад,
Увібрався у кетяги пишні.
Ще зозуля кує у гайку,
Щоби доля людей не цуралась.
Щоб дитина, що спить в сповитку,
Різких звуків вже більш не лякалась.
Щоб в полях майорів урожай,
Понад ним жайвір вився у висі.
Щоби радістю повнився край,
Перемога і помисли чисті.
01.05.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2022
Надбігав підвечірок до хати,
Спотикався, де свіжі рови.
Зачепивсь за одвірок розп’ятий,
Той відгомін лихої війни.
Перекошена в хаті божниця,
Лиш ікона висить на гвіздку.
Розтеклась по коморі пшениця
Через дірку від кулі в мішку.
Розкотилась картопля у льосі,
Слід осколків на стінах кругом.
Запах гарі вивітрювавсь й досі,
Мама й тато лежали пластом.
Краще б я мав лежати померлим,
Аніж бачити глум тих катів.
Ми з сестрою скалічені жертви,
Я не міг не дивитись, німів.
Думав я, що замовкнув назавжди,
Студеніла від болі душа.
Ворогам я бажав люто смерті,
У кулак враз стиснулась рука.
Будьте прокляті у поколіннях,
Параноїк з російським хамлом.
Як вбивати за рабським велінням,
Прикриваючись Божим псалмом?
Ми ж стаємо в поклін до землиці
І до Господа в вірі святій.
Там за волю черпаємо криці
Й за Вкраїну йдемо ми на бій.
27.04.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2022
Вітер розгойдує ніжний цвіт аличі
І ромашки, і форзиції на межі.
Розсунулись межі сприйняття світові.
В горлі клекіт душі: " Ні, клятущій війні!"
В чорно-білім ступорі стала свідомість.
Ділить свято і біль на самісінькім дні.
Жах дітей через ґвалт, смерть, каліцтва, біду,
Я своєю любов’ю усіх обійму.
Як рашисти самі можуть жити в гріху?
Муки немічних в ніч забирає сльоза,
А на дворі весна, а на серці журба.
Небом котиться грім, шаленіє гроза.
Господи Ісусе, славен будь в повсякчас,
Від диявола в плоті захисти Ти нас!
Відроди Україну! Твій праведний глас!
26.04.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2022
На одному із блокпостів, що побіля Херсона, малий Богданчик справно несе службу з бійцями ЗСУ.
Встав Богданчик рано вранці,
Умився хутенько
Тай побіг на блокпост ставати,
Це ж зовсім близенько.
Амуніція військова,
Автомат на плечах,
Хай не думають рашисти,
Що я ще малеча.
То нічого, що одежа б’ється
Об тонкі колінця.
Іграшковий автомат
На справжній здається.
Із бійцями Богдан дружить,
Кожен з них, мов батько.
На обличчях усміх будить
Вправне те малятко.
"Слава Україні! - каже
Хлопченя суворо,
Як машину зупиняє,
Щоб не проник ворог
Знов на землю,
Що звільнилась
Від лютого ката, -
Дяка Богу, що лишилась
Уціліла хата."
От Богданко і пильнує
З бійцями порядок.
Страх із ним вже не ночує,
Спокій ходить рядом.
Те Богданчик всім бажає,
Малим і дорослим.
Ну, а ворог нехай знає,
Що, кожен шлях на землі нашій,
Для нього, буде все тотожним.
21.04.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022
Відцвітають малі анемони.
Білі квіти. Розлуки? Війни?
Ставить час повсякчас перепони,
Щоб на людяність бідність в ціні.
В гаражах заховалися шини,
В хлопців лисі колеса, йде бій.
Нащо мати нові на машині?
Маєш вижити, друже, зумій!
Ну, ж бо, не підводь, акумулятор,
Побратими чекають! Вогонь!
Хвала Господу, встигнув! Снарядом
Розкурочило орківську бронь.
Слава й честь йдуть попутно з солдатом,
За життя матерів та сестер.
За Вкраїну, поругану катом,
Де руїни, сплюндрований сквер.
Де батьки із дітьми у розлуці
Заховали в безсонні печаль.
Чом безчестя в крові миє руці?
В смерті бачити б їх геть не жаль.
17.04.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022
Маленький кольоровий метелик зовсім випадково, коли відкрились вхідні будинкові двері, залетів у веранду. Він прикипів своїм поглядом до вікна і бився у скляну шибку, за якою яскраво світило сонце. Сонце обіймало його теплим весняним промінням, та метелик не розумів, чому він не може летіти на волю і продовжував битись усім тільцем, безперервно тріпотів крильцями, втомлювався, відпочивав та знову і знову вів безуспішну боротьбу за свою свободу, яка була зовсім поруч і, разом із тим, була недосяжною.
В ту мить мені здалось, що так, як малий метелик шукав виходу із безвиході, його шукали усі люди, котрим випала гірка доля пізнати нелегку окупаційну добу російських варварів та перенести, пропустити через усю свою свідомість, через кожну клітинку тіла весь цей жах непевного страху за власне життя: знущання, ґвалтування, катування, розстріл, коли від тебе самого уже нічого не залежить, бо на тебе наставлене дуло ворожого автомата чи гранатомета, чи якоїсь іншої ворожої техніки і тобі залишається тільки одне - молитва на милість Всевишнього, і надія на порятунок від наших хлопців, бійців ЗСУ, котрі, незважаючи на усі труднощі жорстокого протистояння з ворогом, роблять усе можливе і неможливе, аби звільняти наші села та міста від загарбників, аж до повної перемоги над ними.
Низький вам уклін до самої землі, наші любі захисники! Слава Україні! Героям Слава!
Р.S. Малий метелик також отримав довгоочікувану свободу та щасливо полетів собі далі.
14.04.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2022
Ой, летіло трійко лебедів білокрилих,
Низько-близько понад землею, притомились.
Від жахіть війни втікали день при дні птахи,
Їм у небі навздогінці смерчі вогняні.
Дві лебідки, один лебідь тихо, без спину,
Пролітали, де двори, що не мали тину.
Пролітали над річками, де лежав метал,
Обгорілі бехи, гради, ще ворожий танк.
Пролітали над полями, там, міни кругом,
Зустрічали їх дороги устелені склом.
Піднімався вгору звідти відчайдушний плач,
То кричали душі діток, убив яких кат.
Гнівом сповнилось повітря від помсти нараз,
Хто родивсь у світі вільним не стерпить образ.
Ні принижень, ні лукавства, не стане рабом,
Вклякнуть орки на Вкраїні до землі чолом.
11.04.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022
Щось шукає синичка в травичці,
Поруч шпак на торішній стерні.
Примостивсь соловейко на вишні,
Ще би бути спокійній весні.
Журавель кличе клин в високості:
"Всі живі?" А сам зирить кругом.
Бачив він, що внизу лежать кості
Та могилки з підручним хрестом.
Плаче небо розчахнуте. Сумно.
Заховало у хмарах печаль.
У пошкоджених печах не димно,
Тисне серце задавлений жаль.
Погляд в діток, немов у дорослих,
Пережите в очах назавжди.
Те породження звірів безбожних,
Милий Боже, не смій, не прости!
Щезне хай вся московія в пеклі,
Там їй місце, не тут, на землі.
Душі праведні в небі воскреслі,
Вість Благу хай пошлють нам святі.
Хай вбереться Вкраїна у шати,
Воля де, мирне небо й добро.
Де лани наші хлібом багаті,
Міці дай, Боже, знищити зло!
06.04.22
Любі друзі, вітаю вас з прийдешнім святом Благовіщення Пресвятої Богородиці! Мирного неба над головою, злагоди, здоров’я та Господнього захисту вам усім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2022
Вже не плачу у голос...Німа...
Кров холоне у жилах...
Пробачення,
В без вини убієнних,
Просить душа.
Закатовані, спалені в ґвалті
Та розстріляні люди...
Мертві тіла...
Лежать по містах,
Що зостались на карті,
Де руїни тепер...
Все понищила ница,
Ординська чума.
Хай Господь вас сторицею
За учинені звірства безчинні,
За нелюдські страждання,
Скарає сповна.
В чорні хустки убралась
Вдовицею
Україна у тузі...
Безсмертна...Жива!
03.04.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022
Перше квітня снігом віє,
Вітром б’є в обличчя радо.
"Як ти, орку, хижий смієш,
Смерть нести, палити градом?
Думаєш, не буде кари
За гріхи твої жахливі?
Гайвороння в небі чвари
За тіла ваші вчинили.
Бачиш, он, лежать край шляху,
Вже прожилки від тремтіли.
Ліс Рудий підкинув ляку,
Щоби начисто там згнили.
Утікайте в московщину,
Хлопці наші на сторожі.
Будуть бити вас до згину,
Дні для вас усі пригожі."
01.04.22
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2022
78-річний дід Василь із міста Баштанка власноруч підбив ворожий град
Дід Василь проснувся рано:
"Кляті московити,
Тільки ще зібравсь на старість
У добрі пожити.
Те ніщо, що вже, нівроку,
Сімдесят плюс вісім має,
Ще не зменшив свого кроку
Та війна душу ж діймає.
Бісів нелюд, крий же Боже!"
На стару на покутті ікону
Хрест поклав, молився,
Що негоже так сидіти,
Що піде в тероборону.
Слово й діло в діда Василя
Вивертів не знає.
Коле в серце йому війна,
До тероборони поспішає.
Там зустріли його тепло,
Чаєм пригостили.
"Без образ, - сказали ґречно, -
В нас достатньо сили.
Йдіть додому, не турбуйтесь,
Нам пора ж до бою.
За Баштанку, батьку, ми
Станемо стіною.
За Вкраїну, землю нашу,
За народ, степи й пороги.
Будемо бити рашистів,
Щоб у тих, тікаючи, лопотіли ноги."
Запалив цигарку дід,
Взяв у руки смузі.
" Полишу і я свій слід,
Щоб було катюзі по заслузі."
Тай за хлопцями ярком,
Бачить, град ворожий.
Смузі вже з червоним язичком.
Рвучко кинув. Бах. Ворожить.
Запалало все навкруг,
Рій осколків градом.
"Буде вам й Гоморра, і Содом,
Хоч я й поза штатом."
25.03.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2022
Земле моя рідна, всіяна бідою,
На озимім полі танки із бронею.
Не плуги, а міни, снаряди та кулі,
Де оранка рання, солдат в караулі.
Журавель у небі тужно рідню кличе,
Летить одинокий, простір вогнем дише.
Під ним Україна умита сльозою,
Обпалена денно страшною війною.
Розруха, руїни, смерть, каліцтво, горе -
Течуть межи люди неспокійним морем.
Загублені душі волають до Бога,
Ворогові в пекло відкрита дорога.
Горіти там вічно, хто прийшов вбивати,
Кого проклинає посивіла мами.
Та не вбити волю, що в крові від роду,
Козацької слави нема переводу.
Мужність і відвага тече в жилах воїв,
Чи ти ще рашисте цього не засвоїв?
Не лізьте чужинці до нас, в нашу хату,
Як один, ми - сестри, брат по духу брату.
Дамо гідну відсіч кожному при зброї,
Хто прийшов не з миром, ми - напоготові.
За батька, за матір, за дітей, стареньких,
Бійся клятий, враже, України-неньки!
23.03.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2022
Знову повня. Місяць на небі.
Боже праведний! Вічна краса!
Та душа кричить з біллю пробі,
Душі линуть на небеса.
Кров стікає рікою в землю,
Кров убитих за так, - не за гріх.
Боже милий, Тебе я внемлю!
В пекло відправ Ти мордерців всіх!
Плач дітей спини по підвалах,
Витри сльози з очей у бабусь.
Видиш, Боже! Матір упала,
Сина збирає в останню путь.
Сивий старець ціпок затиснув
У руці, що тремтить, що є сил.
Боже! Гнів йому серце стиснув,
Чом до смерті онука дожив?
Ми ж на захист стали єдино
За державу, за мову, клейнод.
Боже, вбережи Україну!
Вибір наш - воля, ми є народ!
17.03.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2022
Ще один часовий день збіг, його поглинула темінь ночі, та темінь, котра нависла над нашою землею, мирним населенням, принісши з собою: тривоги, розпач, біль, кров, сльози, смерть і прокляття, що з праведним гнівом вириваються з сотень тисяч людських грудей.
За недільний день та вечір обдзвонила своїх друзів. Тішилась і раділа, коли чула їхні голоси, часто втомлені та, незважаючи на весь жах російської агресії, впевнених у нашій перемозі над ворогом.
Один з телефонних номерів залишався без відповіді, хоча і не був відключений, я страшенно хвилювалася. Це був номер моєї подруги, котра з донькою та маленькими онуками проживала у Києві.
Подумки я була поруч з нею та згадувала, як ми познайомились.
Був травень 2014 року, коли я приїхала до Києва та залишилась там жити, знімаючи кімнату з підселенням у одній із квартир багатоповерхівки. В один із вечорів до кімнати, де я проживала, постукав господар квартири та сказав, що від сьогодні я маю співмешканку, котра, через бойові військові дії у Луганську, переїхала сюди.
Звичайно, самій проживати краще, ніж з абсолютно незнайомою тобі людиною, та життя є життя, за певних обставин його ні пішки не обійдеш, ні на коні не об’їдеш. Ірина, так звали мою нову сусідку, певно, була аналогічної думки, бо ще ж у неї у голові, як вона сама розповіла мені пізніше, постійно крутилось:
- Західнячка. Бандерівка.
Вперше ми зустрілись вечірньою годиною. Я прийшла з роботи, дивлячись по телевізору передачі, відпочивала. Вхідні двері тихо відкрились і до кімнати ступила миловидна жінка середніх років, яку я, як зазвичай, зустріла з усмішкою. Того першого вечора нашого знайомства ми довго не могли заснути, по черзі розповідаючи одна одній про свій життєвий шлях, котрий привів нас обидвох, ось, до цієї невеличкої кімнати, з двометровим простором поміж нашими ліжками. Хоч і розмовляли ми різними мовами, Ірина - російською, я - українською, ми чудово порозумілися. Поміж нами ніколи не виникало навіть натяку на сварки. Іра була людиною честі, мудрою жінкою, щирою та безкорисливою, готовою завжди прийти на допомогу, поділитись останнім, що має сама, розрадити та порадити. Ми подружились.
Згодом, у 2017 році, коли тата не стало, він відійшов у вічність, я з Києва переїхала жити на Волинь, до мами, та дружніх зв’язків ми не втратили, підтримували їх постійними телефонними розмовами, коли випадала така нагода, зустрічами.
Двадцять четвертого лютого о сьомій годині ранку продзвенів дзвінок, дзвонила Ірина, вона повідомила, що російські війська наносять авіаційні удари по Києву. Наші життя знову летіли у пащу мороку та розрухи, у ту безжальну пащу війни, котру, потрібно спинити та вистояти.
І, ось, нещодавно від Іри прийшло есемес повідомлення, що вони в дорозі, їдуть потягом, котрий прямує у безпечне місце.
- Хвала Господу, - подумала я і перехрестилась, - до нової, мирної зустрічі, подружко! Вірю, вона настане!
06.03.22
світлина: Київ 08.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2022
Перший день весни. Над головою сонячне небо. Господи Ісусе, Пресвята Богородице, як же холодно! Я помираю…Помираю у кожній жіночій сльозинці, що тремтить на зворушеному триклятою війною обличчі. Помираю у кожній скупій, перемішеній зі злістю, чоловічій сльозі на мужньому обличчі, у скрежеті стиснутих на вилицях до болю зубів. Помираю у кожному плачі новонародженого у сирому підвалі немовляти, якого з тихою любов’ю пригортає рідна матуся до грудей. Помираю у кожній дитині, жінці та чоловікові, життя котрих обірвалось від підлої ненаситності російської орди. Помираю у кіптяві, вогні та димові, у кожному розпачливому крикові чи зойкові скаліченої війною людини. Помираю, щоб відродитись у праведному гніві, безстрашності, відданості та вірі у нашу перемогу над всесвітнім злом. Падаю на коліна у низькому поклоні до Господа, Пресвятої Богородиці на спалену, переорану снарядами, залиту людською кров’ю нашу стражденну землю і молюсь за її спасіння та новітнє відродження. Молюсь за стійкість та непохитність наших воїнів, за їх доблесний героїзм.
Господи Ісусе, Пресвята Богородице, збережіть нас, наших захисників, збережіть Україну!
01.03.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022
В’юниться хміль, що при дорозі,
Заєць залишив там сліди.
Стоять дерева голомозі,
Їм вітер шарпає гілки.
Шумить у кронах безперервно,
Сніжинки падають навскіс.
В природі все до ладу, кревно,
Старий тому вже свідок пліт.
Немало весен відшуміло,
На зміну знов прийшла зима.
Кому тепер до нього діло,
Коли господаря нема.
Під плином літ він похилився,
От-от впаде на білий сніг.
Бувало, з відчаю і злився,
Але такий бо в нього вік.
Усякий хоче мати вволю,
Добра, турботи і щедрот.
Не оминути ж власну долю,
Котру тобі призначив Бог.
31.01.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2022
Вдивляюся у сьогодення, у ледь притрушений білим снігом Край, а призма часу мимовільно переносить мене у інший Край, де на розлогих купинах росли ще зовсім молоді дерева, посеред яких кожної весни хлюпалась чиста вода з качиними човниками, котрі повільно пересувались поміж купин, маневруючи у воді малими лапками, а втомившись вилізали на твердь, потішно стріпуючи із мокрих крил воду, що веселими бризками розліталась навсібіч.
Край був одним з кілька сотень метровим, з декількома бродами, невеличким рукавом нашої основної річечки, котру так і називали - Річка. Річка брала свій початок відразу побіля хутора Наїздово, з одного із підземних болотних джерел, що з далеких глибин пробились на поверхню.
Один із крайових бродків перетинав вуличну дорогу, чим залишив на все згадку про себе, бо мама, тато був на колгоспній роботі, керуючи двома коровами, запряженими у повний віз сухої хвої, де поверх хвої ще сиділа і я зі старшою сестрою, не змогла переїхати його без пригоди. Віз перекинувся, накривши нас з головами колючою хвоєю, викупавши, при тому, у розбовтаній коров’ячими ногами, брудній воді.
Та те, згадуючи нині, викликає тільки усмішку, як і те, що дітьми ми були ще й самогонщиками.
Самогоноваріння на Волині у домашніх умовах 70-тих років 20-го сторіччя було хлібним, тобто, у великих чавунах у печі кип’ятилась вода і виливалась у дубові бочки. До води, до стану густого тіста, поступово домішували житню муку, вкидали, розведену водою, кілограмову пачку дріжджів та цукор, накривали бочку товстою рядниною, щільно обперізували вірьовкою та ставили у тепле місце на неділь чотири для бродіння, аж до того часу, поки поверхня бражки не покриється спокійною, ледь мутною, водою. Потім бражку заливали у бражник самогонного апарату та, при підтримці деревного вогню, виганяли, а перегнану брагу використовували, як корм для худоби та свиней у домашньому господарстві.
Одного разу того хлібного перегону напилися наші кури, та й попадали неподалік на бочки, думали, пропали кури, а вони протверезіли і побігли бадьорі подвір’ям, шукати собі якогось корму.
Така горілка легко пилася і здавалась зовсім слабкою. Людина мислила тверезо та ноги не слухались, заплітались і вели, після гарного чаркування, додому, то вліво, то право, а то і під придорожній кущ чи під копичку.
Самогоноваріння злісно присікалось міліцією, тому гнати приходилось і ночами, бо в день із шопи дим видно здалеку. А, коли наставало тепло, самогонний апарат розміщували серед дерев. От Край, як відступала весняна вода, і ставав тією ідеальною схованкою, де можна було горілку гнати спокійно. Зелень молодих дерев добре маскувала дим, котрий повільно розсіювався між листяних крон.
Інколи батьки доручали і нам, дітям, підкидати у буржуйку дрова, бо повільний вогонь під бражником мав горіти безперестанку, аж доки гонка, спиртові пари, що у процесі підігріву віднімались доверху та потрапивши у мідний змійовик, повністю у ньому охолоджувались і, якщо їх підпалити у ложці, переставали горіти синім полум’ям, добігала кінця.
Міліціонери ж і собі йшли на хитрощі. Коли діти залишались у хаті самі, вони пропонували їм барбариски та просили сказати чи є у їхніх батьків самогонка, самогонні апарати та де те місце, де гонять самогонку.
Солодощі ми брали із задоволенням. Для нас це була розкіш, батьки, зі своєї мізерної зарплатні колгоспника, могли дозволити собі принести дітям одну на всіх жменьку кольорових горошків. А, тут, – ціла цукерка! Та сповіщати міліціонерів про те, що ті хотіли знати, ніхто не поспішав.
Всього по трішки приходиться пізнавати на віку, - краєві світосприйняття: від курйозно-смішного до болюче-приреченого, з відчуттям страху, розпачу і болі, з відчуттям любові, відданості та вірності і виносити, при тому, власний урок життєвості, який у майбутньому знайде продовження уже у наступному поколінні.
09.01.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022
Теплий осінній день радував дитячі погляди великим сонячним диском, що повільно, неначе знехотя, павою, плив небом з білястими табунцями чудернацьких хмаринок, що аж ніяк не псували загальної картини навколишнього лісового горизонту, а надавали йому якоїсь особливої таємничості.
Діти - це я, двоє моїх рідних, старших за мене братів - Іван та Віталій, двоє двоюрідних - Віктор та Олександр, повільно пересувались лісом, уважно вдивляючись у земляну поверхню, подекуди покриту вересом, яскравим зеленим мохом чи блідо-зеленим, з сіруватим відтінком, лишайником, або опалою минуло річною коричневою хвоєю, з шишками поміж нею та збитими вітром сухими гілками, що сумовито лежали побіля дерев і так зрадливо-голосно потріскували під ногами, лякаючи тим самим пташину голосисту ватагу, що на всі лади виводила веселі переливи гучних пісень.
Ми були малими грибниками, котрі одне поперед одного, дуже хотіли знайти ті їстівні гриби, на які волинський ліс надзвичайно багатий, та які вміють добре ховатись від людських очей, особливо дитячих. Тут тобі і білі гриби, і лисички, сироїжки, синяки, решетяхи, підберезники(бабки) та підосичники(красноголовці), рижики й рижиці, приболотухи, парашки та кози, зелениці, підзеленки і ще багато інших, назви яких ми не знали, тому боялися брати, щоб не принести додому отруйних.
Стиха перемовляючись, тримаючи один одного у полі свого зору, щоб не заблудитись та не залишитись у лісі самому, ми мало-помалу наповнювали кошики пахучими грибами і вже відчували втому, що з ніг, малими хвилями перекочувалась по всьому тілі.
Коли сонце вже минуло за полудень, ми гуртом наближались до виходу із тієї частини лісу, що, зазвичай, ростуть усі гриби та брати додому ще не поспішали. Вони прямували до густого молодняка, де переважно росли осики, берези та лозові корчі, у котрих можна було сховатись, щоб хтось сторонній не запримітив.
Забравшись у саму гущавину, посеред якої лежало зо шість обтесаних дерев’яних та обрубаних соснових балок, приготовлених для господарських потреб, вочевидь, крадькома від лісника, а, можливо, і по домовленості з тим, що у сільській практиці мало місце бути.
Повсідавшись на колодках півколом, хлопці сіли грати в дурня, попередньо витягнувши давно захований в кишенях штанів газетний папір та сухе листя вільхи, скрутили самокрутки собі і мені також, і запихтіли сизим димком.
Неприбрані, напоєні загуслою смолою, сухі, із залишками кори, тріски, лежали поруч. Комусь прийшла у голову думка зібрати їх шалашем та підпалити.
Невеличкий вогник спокійно горів майже без диму і скоро, коли ми вже зібрались іти геть, залишив по собі, як нам здалось, лиш попіл. Але декілька жаринок, заховавшись у золі, ще тліли і, по часі, роздмухані вітром, вони переросли у справжнє полум’я. Благо, село було за пів-кілометра, - і вогонь вчасно запримітили селяни, запобігши непоправному лихові.
Давно те минуло та, якось я і досі напружуюсь, відчуваючи внутрішній дискомфорт-провину, згадуючи той випадок, і задаюсь собі запитанням, чому ми, діти, так безпечно себе повели.
Самокрутки, карти - це намагання стати схожими на дорослих, адже, дзеркально-чистий дитячий розум поведінку дорослих сприймає, не маючи можливості бачити щось інше, як догму, а мимовільний підпал, те, певно, від того, що наші батьки, важко працюючи у колгоспі, не могли приділяти нам достатньої уваги для беззаперечно правильного виховання, в тому числі, і як правильно поводити себе у лісі.
28.12.21
світлина автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021
Як у інший світ відійшов ти,
Я відчула й себе неживою.
Йду вперед, шепіт губ лиш: "Прости!
Як же жити без тебе й з тобою?"
В грудях холодно й лячно, зима
Поселилась в душі непідкупно.
Залишилось "колись"...Все дарма...
Біль сердечний пече невідступно.
Я гукаю, цілую сліди,
Де життя у тобі ще палало.
Я кохала, не чула біди,
Над тобою ж вже сонце згасало.
Опускаюсь на землю святу,
Притискаю світлину руками.
Не обіймеш, не витреш сльозу...
Пам’ятаю, що було між нами.
Що у висі зоріло весь час,
Розливало тепло почуттями.
А безмежжя текло поміж нас…
Не приспала…Приходить ночами…
23.12.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021
Давно відомо, що Волинь зачаровує кожного своєю мальовничою природою. Це край лісів, боліт та озер, посеред яких, з гостроверхими дахами, розташовані обійстя тамтешніх сіл з працьовитим та душевним людом у них.
Край одного з таких боліт, котре в цьому місці вигиналось невеликою дугою, огортаючи собою трохи підвищену місцину, у 1912 році одинадцять господарів на своїх земельних ділянках заснували хутір Наїздово, який згодом став налічувати шістнадцять дворів.
Посеред болота в’юнилась невеличка річечка з підземними джерельцями, котрі ставали бродами з чистим піщаним дном, що давало людям змогу літом, як спадала вода, добиратись кіньми до острівців, котрі ланцюжками розцяцьковували саме болото.
Поміж людей ходила легенда, що озеро Шині, свого часу забилось із під-землі джерельним ключем серед річки саме побіля Наїздово і стало розливатись по місцевості чистою, прохолодною водою, та у ту воду вступила жінка з чорною душею і стала полоскати там свої брудні ноги. Озеро не потерпіло такої наруги і річка побігла далі, і зупинилась на трав’янистій лісовій галявині, що за 14 кілометрів від хутора. А на тому місці, де мало бути озеро, край невисокого горба, залишилось тільки джерельце, котре уже за моєї пам’яті було бродом.
Це місце любила хутірська дітвора, а дітей тоді у кожній хаті було не менше трьох, а то і більше. Особливо гамірно ставало зимою, коли кожен хотів спуститись на санках по пологій місцевості донизу. Стояв веселий сміх, крики та зойки, що лякали галасливих ворон у небі та зайців з лисицями у лісі, який одним своїм боком тулився до хутора.
Ми, хутірська дітвора, той ліс знали з самого малого дитинства, бо ходили туди літом з батьками за чорницями та грибами, а ліс завжди щедро ділився з нами своїми дарами.
За кілометрів зо шість від хутора простяглось лісове урочище Луки. Правда, ліс там посадили, забравши у селян їхню земельну власність у колгосп уже за радянської влади, та стара назва урочища залишилась незмінною і ще й досі підігріває здогадкою, що саме на Луках за часів першої світової війни стояла табором частина Австро-Угорської армії. Побіля Шулярової Гори, що височіє на метрів п’ятдесят угору посеред Лук, знайдено братську солдатську могилу з похованням тих років.
От, саме Шулярова Гора нам, дітлахам, розгарячених зимовими іграми і не давала спокою. І я, з молодшою за мене на два роки моєю сестрою Людмилою та двома рідними між собою, а нам із сестрою двоюрідними братами, Валера - мій одноліток, Сашко - на рік старший, вирішили дійти до гори, щоб поспускатись із неї на санках. А було нам тоді усім не більше, ніж до років дванадцяти.
Коли наші батьки розійшлись по роботах, ми взяли дерев’яні санки і подались до лісу на Шулярову Гору. Спочатку було зовсім весело. Неходжений сніг порипував на морозі, добавляв впевненості у ходьбі, на гілках дерев відсвічував лукавими іскорками, часом падав і за комір, розбавляючи нашу подорож несподіваним вереском з наступним приступом загального сміху. А ще вітер тихенько погойдував віття та час-від-часу рипів стовбурами дерев, котрі терлись один об одного, і сонце ліниво блимало між засніжених крон на безхмарному небі, такому голубому, аж серце тьохкало від захвату, споглядаючи ту неповторну красу.
Та, чим далі ми заходили углиб лісу, тим нашого настрою меншого. Давалось взнаки копирсання малими ногами снігових кучугур, а ще і санки тягнули в придачу.
Ось, і Шулярова Гора зашуміла перед нами високим сосновим строєм, котрий підпирав, як нам малим здалось, ціле небо. Скопом ми затягнули наші санки на самий вершечок гори. Відхекались, усілись, обійнявшись, на санки і, відіпхнувшись ногами, поїхали поміж сосен донизу. А сосни так стрімко наближались до нас, то з одного боку санчат, то з іншого, що ми міцніше збились до купки та притихли від ляку. Слава Господу, якщо не зважати на те, що одну сосну наші санки все-таки зачепили, ми спустились з тієї гори цілими та неушкодженими. Весь наш дитячий запал, що витав у наших грудях, здуло, ніби зимовим вітром.
Потрібно було знову долати той же самий шлях засніженим лісом додому. А дома нас уже чекали наші батьки, а, почувши, куди ми ходили, на все відбили нам охоту шукати на Шуляровій Горі зимових пригод.
21.12.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2021
Присів соловейко в зажурі на вітку,
Не чутно веселого співу давно.
Минулось тепло, котре гріло улітку,
Засипано в засіки з поля зерно.
Мала комашина сховалась у шпарку,
Лиш вітер жене дощовицю кругом.
Упалий листок звеселяє школярку,
Тремтить соловейко малим всім єством.
Схиливсь виноград, обважнілі бо грона
Налиті у спілості соком землі.
Меле час беззупинно життєвості жорна,
Сидить соловейко, міць збирає в крилі.
Покличе вже скоро дорога у вирій,
Безмежні простори в небесної мли.
Затьохкає серденько, скинути б гирі,
Щоб легким політ був у нові краї.
21.09.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2021
Три шляхи, мов три долі, що дає нам буття,
Простяглися у простір, де не видно й кінця.
Тож, який з них обрати, щоби був до лиця,
Щоб душа мала спокій - оминула сільця.
І життєві тенета не зігнуть у дугу,
Коли йдеш в невідомість не по слизькім шнурку.
Спокій буде й на серці, як маєш повагу
Від людей і про себе, бо слугуєш добру.
І відкрита відвертість у очах, і тепло,
Бо не робиш ніколи ти нічого на зло.
Твій здобуток посильний, він не хмурить чоло,
Бо для інших ти завше - птах, де сильне крило.
Три шляхи, мов три долі, вибирай собі сам,
По котрому підеш, що прикупиш, який крам?
Совість, радість, довіру? Що завгодно продам?
Виваж думку, ніж іти, хрест поклавши шляхам.
16.09.21
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021
Мамині жоржини квітнуть на межі,
Там біжить стежина, ген, у спориші.
Блимають віконця осяйним лицем,
В сонячнім промінні відлив багрянцем.
В сонячнім промінні хвіртка від воріт,
Зачепився зайчик за дощатий пліт.
Там усмішка мами на губах бринить,
Де б не йшов, не їхав, - незабутня мить.
Де б не йшов, не їхав, - мамине тепло,
Ще маленькі зморшки бороздять чоло.
З під хустини пасмо сиве, мов туман,
Вузлуваті руки, ледь похилий стан.
Вузлуваті руки пахнуть чебрецем,
Хлібом, що із печі, запашним млинцем.
Кринкою зі смальцем, молоком, борщем,
Усім тим, що завше викликає щем.
Усім тим здобутком, що дає любов,
До чого ти завжди повертаєш знов.
Й мамині жоржини, як все, на межі,
Зустрінуть привітно на яву і в сні.
16.08.21
світлина: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2021
Щебечуть ластівки завзято,
У новім дні нові життя.
В гніздечку трійко пташеняток,
Радіють разом, бо сім’я.
Маленькі ротики розкриті
Чекають їсти не дарма.
Для мами й тата в цілім світі
Рідніших їх у них нема.
Ростуть швидесенько малята,
Міцніють крилечка слабкі.
Спустіє трішки скоро хата,
Покличе небо на зорі.
А поки що співають дружно,
Сил набираються в політ.
Серце заскімлить, певно, тужно
В прощання час біля воріт.
13.08.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2021
Змиває дощ з душі непевність,
Вростаю в землю деревцем.
Земля і сутність - дивна єдність,
Пускаю корені з дощем.
Цілющий сік потоком вгору
По венах стомлених тече.
Знаходжу в тім цупку опору,
Так, ніби друга то плече.
Дихання ґрунту в моїх грудях
Стабілізує серця стук.
Знаходжу свято в прісних буднях
До пізнання котрі ведуть.
Ось, тут, ромашка білолиця,
Там кущ жоржини майорить.
Поруч стоїть стара криниця,
Де журавель про щось скрипить.
Гупають яблука рум’яні
В некошену густу траву.
Розносить вітер запах пряний,
Ловлю його єством, - живу.
Живу в хмаринці, у пташині,
В розлогій грушці, в спориші.
Я є в повітрі, у видозміні,
Я - частка світу в прийдешнім дні.
09.08.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2021
Сколихує пам’ять минуле,
Де погляд ласкавий і теплі слова.
Розбурхане серце і чуле,
У щемі безмовнім пролита сльоза.
Недоспані ночі від думки,
Що присудом смерті у долі одна.
На друзки розсипались замки,
Між пальців пісок, де стояла стіна.
Стікає у вічність сердечність,
Короткого сну кольорова канва.
Пізнала душа канонічність,
Кохання, де кругом ішла голова.
Сплітались тіла і в цілунку
Зливалися губи в п’янкому танку.
І ніжність пилася до ранку...
Відійшов...Залишив мене він саму...
05.08.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2021
Галина зручно вмостилася біля вікна у кріслі автобуса Любешів-Луцьк. Вона любила сидіти саме біля вікна та спостерігати за краєвидами, що, хоч були давно знайомими їй із дитинства, та однаково хвилювали уяву. Згадувались розповіді бабусі про невеличке містечко Любешів, яке притулилося одним своїм боком до річки Стохід, котра несла тихі води у річку Прип’ять і бігло чепурними будиночками з господарськими приміщеннями до старовинного парку, де колись стояв замок Чарнецького. Кам’яні ворота у в’їзд до нього і донині стоять на сторожі спокою столітніх дерев, а доріжка, що веде через співучий тінистий парк, виводить до колишнього монастиря капуцинів, де розміщений відділ МВС, як прояв не так давно минулої радянщини, що намагалась стерти з пам’яті людей історію їхнього краю, насадивши свою, сатанинську ідеологію. От і польський костел у самому центрі містечка, що височів на десятки кілометрів і був дороговказом мандрівникам, при якому свого часу учився Тадеуш Костюшко, у 1969 році, за вказівкою з верхів, зірвали. Ницість, що болить своїм варварством й понині, бо та місцина так і залишилась нічим не забудованою.
По обличчі жінки пробігла тінь жалю, а автобус повагом набирав швидкість, просуваючись бічною вулицею у напрямку траси, що вела із Луцька і поєднувала захід України із Білоруссю, зокрема зі старовинним Пінськом, який з 1939 року, розчерком московського пера, після анексії цих земель, відійшов до Білорусі, хоч етнічно належав до земель Київського князівства.
А за вікном автобуса, з його правого боку, уже виднілося польське кладовище, приведене до ладу поляками після розпаду СРСР. У дитинстві Галина із подружками, так, як кладовище розташоване на краю Любешова, забігали туди, у бузкові зарості, справляти свою дитячу нужду. Діти якось і не думали, що вони роблять абсолютно недопустимі речі.
Скрушно хитнувши головою, що все вкривалась пасмами сивого волосся, Галя перевела погляд наліво до будівлі із вибитими шибами, де гуляв, завиваючи вітер. Ні, це не були свідки старовини, це були наглядні руїни сучасних людських душ. Це стояли голі стіни добудованого у 1990 році переробного молокозаводу, готового у той час прийняти відповідне обладнання та розпочати роботу із виробництва кисло-молочних продуктів. Та не діждались краяни побачити завод у дії. З тої пори так і стоїть пусткою. А, може, те обладнання і було завезене та тільки на папері. Он, примудрились же провести паперову залізно-дорожню вітку протяжністю у 75 кілометрів від Камінь-Каширського до самісінького Любешова і нічого собі, усе те дійство десь валяється на владних полицях, притрушене пилом. Отаке то воно життя, той, хто по-правді живе, виживає, а інший, роздобувши гроші нечесно, жирує.
Молодиця витерла рукою рясний піт із чола, прикрила повіками очі, і
заглибилась у саму себе. Чи ж то так вона уявляла колись дівчиною своє заміжжя? Гадалось, створить сім’ю із коханим чоловіком, народить дітей і стане найщасливішою у світі жінкою-матір’ю. Є, правда, нині і чоловік та двоє доньок, уже дорослі, мають власні сім’ї, он, їде до Луцька до них на гостину. А сама? Виходила начебто заміж по-любові. Хату побудували разом із чоловіком, стоїть що та писанка на заздрість зловтісі, а щастя десь поділось із прожитими роками під спільним дахом. У чоловіка коханок, як сміття у тому відерку, перебирає ними і сам такий гордий з того, а на неї, свою законну дружину і не гляне. Куди те родинне тепло зі щирим дитячим сміхом поділось, геть невтямки Галині. Адже була йому, Сидорові, гарною жінкою, чесною і господинею доброю, усе, до чого не прикладе своїх рук, горіло під ними і дітей виховала достойно, добрими та чуйними.
Терпка сльоза забриніла на вії і обрамленого світлим, жовтявим волоссям, миловидного обличчя торкнулася глибинна туга за змарнованими роками, а погляд безцільно заблукав довкіллям.
Вздовж дороги зміїлись окопи другої світової війни Сарнинсько-Ковельського укріпрайонів, вигулькували, покриті падолистом пащі кам’яниць, дотів. А кілометрів зо двадцять убік від траси, у лісах, куди вона ще дівчинкою бігала з подружками за грибами та чорницями, ще й дотепер збереглись окопи ще першої світової війни та вириті солдатами бліндажні ями.
Придорожні дерева то відбігали десь трішки убік від автобуса, то наближались до нього зовсім близько і тягнули до неї, Галини, як їй здавалось, свої віти-руки, ніби пропонували свої безмовні обійми, щоб забрати собі та віддати через коріння її страждання землі і послати із неба, через крони, котрі торкалися висі, Господню благодать. А автобус із розміреною швидкістю, шурхаючи колесами шин об розігрітий асфальт, простував далі до своєї кінцевої мети, зупинки.
Жінка стиха зітхнула, зручніше вмостилась у кріслі автобуса і усміхнулась, пригадуючи радісні личка онуків та приколисана монотонністю навколишніх звуків, відгородившись від примарного майбутнього, поринула у короткочасний, спокійний сон.
Ось і Луцьк. Він зустрів Галину звичною міською метушнею із шумом машин, котрі нескінченним потоком рухались гамірними вулицями, яскравими фасадами нових будинків і запиленими, місцями облупленими до своєї цегляної основи стін старих будівель, котрі увібрали у себе цілий пласт нашарованих часом людських відчуттів.
Ось, і будинок доньки. Він ласкаво блимає шибками вікон, ніби, привітно їй усміхається і, тільки Галина переступила поріг доньчиної квартири, відразу потрапила у теплі обійми малих рученят своїй онуків, котрі з ходу не хотіли її відпускати, засипавши щебетливими, яскравими враженнями, ще не приборканими життєвими обставинами, чистих душ. А донька із зятем, тамуючи теплі усмішки на обличчях, терпляче чеками своєї черги для щирих обіймів.
За дружнім сімейним столом час протікав непомітно та, якби того не хотілось Галині, щоб вів у безкінечність, жінка мусила вертати додому, назад у свою власну домівку, де на неї чекали довгі та марудні дні, котрі повільно стікали в на марність, полишаючи по собі шлейф уже призабутих своїх колишніх мрій.
Сидір на повернення дружини відреагував недбалою реплікою, яка з його вуст прозвучала холодно, без будь-яких емоцій на гарному чоловічому обличчі, на якому прожиті роки майже не залишили свого сліду:
- Приїхала? Так швидко?
І не чекаючи на відповідь Галини добавив звук у телевізорі, котрий і до цього гримів на всю кімнату, та втупив у його екран очі, а за деякий час і зовсім закрив їх повіками, щоб подрімати.
Поглядаючи на чоловіка, що мирно сопів на дивані, усе єство Галині роздирали невтішні думки про те, як же вона має жити далі, бо її внутрішні сили від такого нічим не заслуженого до неї ставлення її судженого, покидали її тіло, видавлюючи скупу сльозу, поринули у безвихідь.
Подальше подружнє життя потягнулось у повсякденних господарських клопотах якось так безцільно, радували тільки телефонні розмови з дітьми та онуками, а ще безкрає небо, на котре Галя любила дивитись, коли виникала вільна хвилинка, або, коли пробігала вулицею у своїх домашніх справах. Небо манило своєю величчю, непідкупною синню чи чудернацькими хмарами, що, гнані вітрами, безперервно пропливали кудись у даль. Та даль заворожувала, хотілось стати пташкою, щоб поринути у ту неозорість, щоб на все позбутись своїх невидимих життєвих ґратів, котрі тримали її душу у постійному полоні і вищі сили, певно, почули той невимовний біль зраненого жіночого серця, бо у Сидора неочікувано сталася зупинка серця.
Чоловік помер так несподівано, що Галина деякий час ходила, ніби, не в собі, бо у її голові була повна пустка, життя нараз поділилось на дві половини, які вже ніколи не зцілиш, бо той час, коли можна було, бодай, хоч щось у їхньому подружньому житті змінити канув у Лету, адже, коли вони з Сидором вперше зустрілись, а згодом стали подружньою парою, між ними панували любов та злагода.
- І куди те все з роками поділося?
Жінка, якось із сумом, стенула опущеними долі плечима, криво усміхнулась та нараз внутрішньо стрепенулась, відчувши, що вона нині вже вільна від повсякденних принижень, вимовила вголос:
Я - сильна, я - все зможу, я зможу знову стати щасливою, щоб свій життєвий шлях, відведений мені небесами, завершити достойно, бо я - мати, бабуся, я - просто жінка, уособлення міці у крихкій тілесній оболонці, я - берегиня сімейного вогнища.
18.07.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021
Ти ввірвавсь в затуманений ранок,
В мій тривожно-сполоханий сон.
Сипнув в груди цілунком жаринок,
Лоскотав сивину біля скронь.
Розтікався серпанком по тілі
У чутливому сплеску сердець.
І спадали окови несмілі,
Душі линули ввись, до небес.
І у щасті вмлівали все ціло,
Соловей їм услід щебетав.
Де кохання, - відсутнє мірило,
Там і крихкість, й гранітний кристал.
Там немає кордонів пізнання,
Глибина розсуває світи.
Чиста віра, прощання й чекання,
Божа поміч ту даність нести.
27.06.21
світлина автора: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
Що за життя поклала на вівтар, те добре знаю,
Як знаю й те, що очі не ховаю від людей.
За зло, спричинене, нікого я не проклинаю,
Кажуть, що прощення, то сильних духом привілей.
Правда, пробачити, не значить, що усе забути,
Вважаю забуття за безшабашності порок.
Скільки пролито крові за роки, згадаймо, - Крути
І Колиму, і Січ, Схід у вогні, - важкий урок.
Нашу історію шматують за прагнення волі,
Бо духом вільні зроду козаки й плугатарі.
Ми - нація, ми - Україна, на власній ми землі,
Наша слава, праведність і горе - опліч в борні.
10.06.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2021
Відійду, як в засвіти, то не сумуйте,
У колі дружньому згадайте за столом.
Коли ж теплом обійме, мене відчуйте,
За вас я перед Богом битиму чолом.
У житті всього буває, як ведеться,
Якось, нестримно, слово вимовиш невлад.
Та, якщо похопишся, добром вернеться,
Собі не позволяй тільки життєвих зрад.
Зради чорнота - скверна на чисту душу,
Тягар, котрий стискає груди день при дні.
Там, де оаза, не залишайте пустку,
Шумлять хай ниви колосками наливні.
Нехай схід сонця вже тим приносить радість,
Що змога бачити у всій красі цей світ.
Нізащо не впускайте у серце заздрість,
Як та, щоб не сталось, ідіть вперед! Живіть!
06.06.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2021
Першоцвіт відійшов, як буття,
У траві розгубились пелюстки.
До весни вже нема вороття,
Ще синіють малі незабудки.
Назбираю в пучечок квітки,
Заплету у вінок всі зізнання.
Кину погляд в заплаву ріки,
Прийміть хвилі мої віншування.
Ти пливи, мій вінок, крізь віки,
У сплетінні душі спектрограма.
Поєднає вода два світи,
Там кохання чудна панорама.
Помережані часом слова
І молитва сакральна, й надія.
Та, безмежно-свята простота,
У котрій непідкупна стихія.
02.06.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021
Прихід літа у багатьох містян завжди асоціюється з теплом, щорічною відпусткою і відпочинком та на селі цей час знаменується розпалом польових робот і тільки діти, порівняно молодшого шкільного віку, правда, під пильним оком старших братів та сестер, мають достатньо вільного часу, щоб, при нагоді, поспати до полудня, а потім, попоївши, займатись своїми дитячими справами, такими, як гра з м’ячем, стрибки зі скакалкою, хованки і всі інші цікаві забавки, які здатний вигадати не засмічений
дорослими проблемами дитячий розум.
І мене сьогоднішній, перший літній день, мимовільно повернув у таке вже нині далеке моє босоноге дитинство. А поштовхом до цього стали маленькі білі квіточки садових суниць, що розсипом розбіглись поміж зеленої травички та польових квітів.
Зі щирою усмішкою пригадалась улоговинка посеред колгоспного поля, розміром, десь, метрів 50 на 30, на котрій росли декілька молодих беріз, осик та лозових кущів, а поміж ними у траві малесенькі лісові сунички.
Поле те було через дорогу, відразу за хутірським вигоном і ми, зграйка хутірських дітлахів, кожного літа протоптували до тієї улоговинки криву стежинку і скільки ж було тієї радості, коли вдавалось, чуть не на колінах, назбирувати цілісіньку жменьку запашних суничок.
Садові суниці біля двору тоді не саджали, певно, батьки економили кожен метр орної землі, якої для великих сільських родин просто не вистачало, бо, за тогочасними нормативними законами, на сім’ю виділяли 45 соток землі. Нерідко це ставало приводом до сусідських сварок, коли мимохідь доорювались одна чи дві борозни.
Люди викручувались, хитрували, як могли. Знаходили невеличкі клапті землі, котрі не оброблялись колгоспами і захоплювали їх собі. Ці земельні ділянки так і називались - захвати, хоча, це була вимушеність для виживання і, роблячи чималий крок у минуле, я, з кривою усмішкою на вустах, дивлюсь на нинішній державно-земельний грабунком, на абсолютну невизначеність майбутнього наших сіл, де, за нововведеними законами, селяни, які у своїй власності будуть мати більше ніж 50 соток землі, платитимусь за неї у державну казну великі податки і на ум нічого не приходить, як от Євген Гребінка:" Гай-гай, які ж шолопаї!"
01.06.21
світлина автора: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2021
Кохання - вічності вінець,
Звучить у серці знову п’яно.
Його приніс в ранок вітрець,
Він обійняв мене духмяно.
На вушко шепотів казки
Про цвіт рожевий - символ щастя.
Тьмяніли в небі вже зірки,
Душа вмирала від причастя.
Вмирала в щемі від снаги,
Текла рікою, стисла в грудях.
З тобою ми - два береги,
Думки клекочуть, пам’ять будять.
Хилюсь назустріч, як завжди,
Твоє тепло ловлю в долоні.
І не соромлюсь борозни,
Тече та сіль, пульсують скроні.
27.05.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2021
Каюсь я, я - грішниця, люди,
Хоч душею горнусь до Бога.
Ні, не б’ю я рукою в груди,
Не легка бо моя дорога.
Та дорога, що в долі маю,
Що зі стежки бере початок.
Від край хати роки гортаю,
Звідкіля дарувався статок.
Чудний статок життя давало:
Дрібку солі в сердечні рани.
Й провидіння не раз спасало,
І з нуля будувались храми.
Вірні друзі в скрутну хвилину,
Ще лукавство - злиденна покруч.
Чи родилась в таку годину,
Що і радість, і біль - все поруч?
Якби сонце, що в хмарах висне,
Та втрачає блаженну міцність.
Світ ясніє, - лиш промінь зблисне,
Так й життя віднаходить стійкість.
23.05.21
світлина автора: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2021
Зими на Україні, коли я ще була малою дівчинкою, були суворі, сніжні та довгі, а дні короткі. І цими довгими зимовими вечорами люди збирались на вечорниці.
Я добре пам’ятаю, як до нашої хати вечорами сходились жінки та пряли куделі із льону, вишивали. Між ними точились життєві розмови, як серйозні, так і смішні та веселі, співались народні пісні. Голоси у жінок були чисті та гарні і лились ті пісні високо, аж під саму стелю і, відбиваючись від неї, на все поселялись у наших дитячих серцях.
А ще мама ставила ткацький верстат і ткала на ньому чарівні узори. Деякі із них уже були придумані іншими. Такі узори ткались за допомогою човника, в середину якого ставилась цівка, зроблена із стебла сухої ожини, на неї, за допомогою потака, що нагадував собою дерев’яний ящик зі столярськими інструментами, тільки посередині ставилась ручка, на котру вставлялась цівка, і вже на цівку намотувались кольорові шерстяні нитки та мама також придумувала і свої узори, попередньо малюючи їх на папері у клітинку.
Такі узори перебирались пальцями і ці роботи були надзвичайно клопіткими, але, в кінцевому результаті, усі робити, виконані на верстаті, своєю неповторною красою милували погляд та зігрівали душу, бо несли у собі відображення духу наших предків.
21.05.21
світлина автора: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2021
Проминає весна у цвітінні садів,
Теплим дощиком святить землицю.
У зелених гаях чути спів солов’їв,
Що у небі вітають зірницю.
Й хлібні ниви шумлять вже високим стеблом,
З вітром стиха про вічне шепочуть.
Про життєві дороги, рідню за столом
І теплом дружнім груди лоскочуть.
Бо що спірність дає? "Суєта із суєт", -
Не відчуєш себе в ній безпечно.
Де постійна злагода - відсутній фальцет,
Те - завжди і усюди доречно.
18.05.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021
Ой, у лузі-лузі баский кінь стоїть,
А на ньому верхи та й козак сидить.
Лівою рукою за повід держить,
Правою шаблюку, - військо сторожить.
Вслухається в тишу, в переспів пташок,
Зором соколиним лине за лужок.
Раптом, чує брязкіт ворога мечів:
Уставайте, браття, наш час зазорів.
Стали козаченьки плечем до плеча,
Завзяття й відвага не сходять з чола.
Слава лине степом, аж до наших днів,
Побороти волю ворог не зумів.
Бо у волі сила, мов криця тверда,
Кров, - гаряча зроду, кров, - то не вода.
Не займайте волю, свободу та честь,
Зазнаєте кари в пізнанні безчесть.
13.05.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2021
Синь розлита тече в високості
Та торкається ніжно весни.
На цім світі, по правді, ми гості,
Не минути утрат й без війни.
А війна - туз козирний піковий,
Смерть ховає його в рукаві.
Материнство ж лежить у основі,
Карта ж бита вогнем - на столі.
Божий промисел, чистий від роду,
Перекреслює владний мотив.
Параноїк тасує колоду,
Глузд здоровий він геть загубив.
Та імперій було вже немало,
Що втопили себе у крові.
А в свободи відкрите забрало,
ЇЇ вибір, то мир на землі.
09.05.21
світлина автора: Валентина Ланевич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2021
Я - журавка з підбитим крилом,
Ввись піднятись немає більш сили.
По житті не звивалась в’юном,
Хоч не раз надривалися жили.
Крик німий пестив біль у душі,
А цілунок торкався розп’яття.
Не судіть, не пізнавши вини,
Каяття чи чужого прокляття.
Благородства людського й дарма
Порятунку в холодній пустелі.
Зникне ніч, як затрубить сурма,
Тінь розміряє відстань дуелі.
Дуелянтом є внутрішній стан
І окреслене коло дієве.
Майбуття – чисто-білий екран,
В нім залиште величне, суттєве.
07.05.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021
Сьогодні йому виповнилось би 55-ть років та рівно 5-ть місяців тому, 28 листопада 2020 року, серце бувалого воїна дало збій і душа "Бабая" Михайлова С.Є. Ангелом полинула у небо.
Вічна пам’ять та Слава Герою!
Прокидалась земля вже від сну,
Ніжна зелень встелилась лугами.
Теплий промінь бадьорив весну,
Веселив гамірними піснями.
Десь над полем ще вився туман
І парив видноколом лелека.
Груди стиснув безжально капкан,
Що піймав мою душу в тенета.
Чи у тому провина душі,
Що до світла бездумно летіла?
Що кохання плекала вночі, -
Осінь враз надломила їй крила.
Зустрічає сльозою весну,
День квітневий печалиться в серці.
Мій журавлику, - небо хрещу,
Що тебе прихистило посмертно.
28.04.21
світлина: лютий 2015 р.
напередодні відправлення на Схід
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2021
Кричить сойка: ти де?
Луна гаєм іде.
Осідає на цвіт
Перших квітів і лист.
Ніжність в очі, де вись,
Голубінь ледь тремтить.
Хмарки гонять вітри,
Що їм є до весни...
До того, що в душі,
Що на серці... На дні
Пів-свідомості край,
Де межа? Відгадай,
Що турбує думки,
Що лягло між рядки,
Що вслухається в ніч,
Що так прагне ще свіч?
Відгоріло, либонь,
Що торкалось долонь?
Неповернення крок,
Мов намиста разок,
Що упало до ніг,
Що присипав був сніг.
Що теребить так жаль,
В грудях варить крохмаль,
Щемом повнить єство,
Бо воно - божество.
Та любов, що п’янить,
Що, як жайвір, летить
В піднебесний зеніт
Й крила палить вогнем.
Ще впадемо дощем,
Милий мій, ми у двох,
У землицю, хай Бог
Нас пробачить за все
І зерно проросте,
І наповнить серця
Тим вогнем, що життя
Невмирущим рече
Й розіп’яте живе
На хресті у ім’я
Та на славу Отця.
09.04.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021
Розповім вам, добрі люди, чесно, без секрету,
Як ходила в Любешові я до туалету.
Є таке містечко славне у нас, на Волині,
Там живуть хороші люди, бережуть святині.
Древні пам’ятки, культуру, фольклор із піснями,
Тільки все ніяк не можу я прийти до тями,
Як в такому гарнім місці забули про яму?
Ну, та це на крайнє буде, ліси в нас навколо,
Я ж поверну до старого, зроблю назад коло.
Йду я центром Любешова, випивши пігулки,
Роздуває мій живіт, забулась і про гульки.
Роззираюся, кручуся, мов дзиґа на місці,
Чи та білка захекана у тісній бо клітці.
Прикладаю дашком руку, може, щось побачу,
Лиш уздріла, в магазині дають людям здачу.
Ноги самі вже танцюють, ведуть краков’яком,
Розпашілась, кров в обличчя, боки вихилясом.
Де ж шукати ту вбиральню, не згоріла, часом?
Чи украв хто? Крий же, Боже! Біжу, кривлю шляхом.
Ось, і гребля вздовж містечка, річечка хлюпоче,
А міхур мій всередині, аж нерви лоскоче.
Укрилася під вербою від очей сторонніх,
Простіть мені, добрі люди, той гріх безборонний.
23.03.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2021
Можливо, я, колись, забуду про кохання,
Але не в час, як душі мертвих поруч нас.
У поминальні дні немає сподівання,
Є те, котре здіймало в грудях резонанс.
Та згадка, що триножить серце і понині,
Рве куснями події, образи, слова.
Тремтять у пам’яті, немов у павутинні,
Чарівні миті, я ще, я ще не вдова.
Печаль і щастя, й сльози, тепла поволока
Під бій церковних дзвонів, в погляді, - одна.
Яка ж безтямна мить кожнісінька солодка,
Що я її з тобою, милий, провела.
Зникає звичне все, що є мирським по праву,
Коли Господь благословляє на любов.
Присяду поруч тебе на новеньку лаву,
Шляхів багато, тут - вічний спокій, ти його знайшов.
06.03.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021