Той плин щодення,
за який безсило та кволо
чіпляєшся,
за хитке теперішнє, що на минулому засноване
і у долях темних не бачиш незвичайного,
крім світу замкненого.
усвідомлюєш це, в
притушеному світлі віконних завісів
розорений лежиш неусвідомлено...
в очах, як жив, як прів за марне та буденне
в очах світи, які зламав і об які зламався,
минулим жив, живеш й тепер
майбутнє стліє завтра...
