Холодні руки знову тримають мене перед касовим апаратом,звіряючи штрих-ход...Знову смітник,непотрібні розмови,дикі усмішки,адже для нього я непотрібний продукт...
Вчора йому не подобався мій смак і запах,сьогодні я не входжу в рамки його етикету,проте завтра він знову буде насолоджуватися мною,скептично усміхаючись...Він мимоволі торкається руками...Поцілунок...Та ні лише дотик губ...Він смакує мною,а потім спльовує...
Проте усе йде за планом...Вранці він мене знову викине,мовляв,назавжди...Ізнову я лечу обличчям в асфальт...Гіркість,самотність,страх...
Для друзів він каже,що я-його звичка...Я з ним лише тоді,коли йому гірко,або коли у нього проблеми...Бо я його ліки...
P.S .Минув рік... Я сьогодні його бачила...Він пройшов мимо мене,ніби не помітив...Він віддав перевагу іншій,мовляв –це якісніша марка...А я стою і згадую,як нещодавно він ніс мене до касового апарату і я божеволіла у його руках...Хоча знала,що я для нього лише пляшка «Оболонь.Світле.»
