Ми були трохи дивними, Він говорив - божевільними.
Хитрий час так підcтупно і впевнено грав проти Нас.
Після кожної з фраз замість крапок ділились обіймами,
Та чомусь завжди мало було тих заквітчаних фраз...
Примирившись зі станом речей, все одно сподівалася:
Ще хоч раз, хоч на мить, тільки погляд, одні лиш обійми...
Сподівалася... І якось так в цьому світі вже сталося:
Він зі мною ділив цю болючу невтілену мрію.
І буває, що просиш у Світу малесеньку Зіроньку,
А він щедро натомість дарує тобі ціле Небо.
Я на Нього дивилась - і власному щастю не вірила.
Він тримав мою руку - і більше нічого не треба.
А в очах Його - світ невблаганно п'янкий і глибокий,
Здався розум безсило, і правили всим почуття.
Один одного трепетно й ніжно вивчали на дотик.
І тоді кожна мить була цілого варта життя....
22.07.2014
